На склі мого життя
Мороз і Доля
Малюють дивовижні квіти
Мрій, Надій і Зустрічей...
Холодною, байдужою рукою
В мільйони зморщок розбивають кожну мить.
І кожна мить мозаїки буття
Своїм різцем старається прорити 
Свої сліди у мене на чолі
І біля вуст,
І під очима.
Але у тонку сітку зморщок
Я сам їх ловлю, щоб перетворити
В химерний світ мойого зошита,
Моєї ручки і моїх думок...

Колись веселе сонце,
Зітре зі скла непроханих гостей...