Було це не велике Представництво в однiй з африканських країн. Де лiтом жарко, а узимку не набагато прохолоднiше - приблизно як у нас на початку лiта в Одесi або Астраханi. Тiльки менше вологи, чим у цих мiстах i бiльше пилу, тому що столиця хоч i була розташована на берегах великої рiки, але це її не рятувало вiд нальоту пiщаних бурь.
У мiсцевому побутi вони називалися "тураб" це коли дрiбний пiсок висить у повiтрi i сонце проглядається як в туманi i "хабуб" коли буває, летить великий смерч i несе за собою стiльки пiску, що за три, п'ять крокiв вже нiчого не видно. I якщо ви забули закрити кватирку, то вам гарантований у кiмнатi килим з пiску, а якщо маються маленькi щiлини вам доведеться збирати вологою ганчiркою великий шар пилу. От i уявiть собi, як там доводиться водiю.
Кожний, хто сидiв за кермом автомобiля i проїхав хоч пару сотень кiлометрiв може сказати яка це не проста справа. Скiльки сил, скiльки енергiї й особливої уваги вимагає ця робота. Але разом з тим багато хто з нас хоче бути водiєм якщо не державного, то свого власного автомобiля.
Адже кожний з нас iз самого дитинства запам'ятав першу усвiдомлену зустрiч з автомобiлем. Багато хто мiг якщо не прокататись, то хоча б доторкнуться до цього чуда технiки. I з тих пiр мрiяти про тi часи, коли самому можна буде керувати машиною або хоча б проїхатися пасажиром у нiй. I завжди рано чи пiзно виконання цiєї мрiї ставало все ближче i ближче, i в остаточному пiдсумку втiлювалася в життя.
От так i наш герой уродженець Пiдмосков'я мрiяв про зустрiч з автомобiлем. Народився вiн перед вiйною, i час тодi був - важкий. Батько, що пiшов на фронт добровольцем, загинув при оборонi Москви. У пам'ятi дитини залишився, пiслявоєнний час, коли солдати поверталися з вiйни i їхнiй сусiд через дорогу дядя Володя, командир танкової бригади, приїхав на трофейнiй машинi. Це була велика, штабна машина нiмецького командира полку. Майже нова, кольору воронячого крила, з великим рулевим колесом i блискучим нiкельованим щитком приладiв у салонi.
Сусiд, коли приїжджав на обiд, залишав машину бiля ворiт будинку. А Вiтя весь цей час не вiдходив вiд її, за що жартома був названий "сторожем", а в нагороду за свою роботу одержував цукерки i мiг пару раз на мiсяць прокотиться на машинi. За рiк вiн уже знав призначення педалей, ручок, вимикачiв i приладiв. Дядько Володя охоче розповiдав про все що стосувалося його машини i мiг пояснити її устрiй до останнього гвинтика.
Потiм була школа, курси ДОСАФ i от вони новенькi права водiя третього класу. Перша машина ЗIЛ - 157, на якiй пройшла перша половина служби, а потiм в'юнкий ГАЗ - 69, на якому їздив командир частини. Служба проходила на Українi в районi Карпат, i це дало можливiсть придбати досвiд керування автомобiлем у самих рiзних умовах, як на гарних дорогах, так i по бездорiжжю.
Пiсля армiї робота водiєм у союзному мiнiстерствi, участь у змаганнях на мотоциклах, кандидат у майстри спорту. У двадцять п'ять рокiв одружився, коли народилася дочка, Вiктор по протекцiї свого шефа оформляється в перше закордоне вiдрядження. Пiсля мiсячних курсiв по вивченню машин iноземного виробництва виїжджає на роботу, як водiй Посольства, в одну з мусульманських країн Азiї.
Два роки пролетiло швидко, тому що працював не покладаючи своїх сил з ранку i до вечора. В його розпорядженнi були ГАЗ - 69 i автобус на тридцять чоловiк, з кондицiонером iталiйського виробництва.
Посольство мало за штатним розкладом, бiля ста спiвробiтникiв i в розпорядженнi дипскладу було близько 30 автомобiлiв для службового користування. У Посла "Чайка" i "Мерседес", два його зами радники їздили на волгах i третiй зам вiд КДБ на "Мерседесi". Ще вiйськовий радник мав представницьку машину французького виробництва. П'ятнадцять перших секретарiв експлуатували дев'ять волг, три Фiата, два Опеля i Пежо. Iншi спiвробiтники їздили на машинах по простiше i за кожною машиною було закрiплено два - три чоловiки. Вiкторовi часто приходилося займатися їх обслуговуванням i ремонтом, так - як вiдмовити в проханнi про допомогу будь-якому дипломату вiн не зважувався, i завжди знаходив час для цих робiт навiть у вихiднi на шкоду своєму вiдпочинку.
Завдяки цьому вiн придбав репутацiю безвiдмовного працiвника, продовжив термiн свого вiдрядження ще на рiк. I коли занедужав механiк - водiй, а це такий шофер, що працює тiльки на представницьких машинах, тобто таких якi знаходяться в розпорядженнi Посла. Вiн пiдмiняв його цiлих три, мiсяцi поки не надiслали замiну на мiсце захворiлої людини.
Пiсля закiнчення термiну вiдрядження Вiктор приїхав в Москву з вiдмiнною характеристикою i з грошима, що майже вiдразу всi i витратив на двокiмнатну кооперативну квартиру, гараж i машину ГАЗ - 21. Правда, квартира i гараж знаходилися бiля залiзничного вокзалу, що було на початку незвично вiд минаючих повз потягiв та електричок. Квартира знаходилася на сьомому поверсi, але вiкна її були розташованi з протилежної сторони вiд залiзницi i тому, шум її з цiєї сторони був набагато менше.
Працювати улаштувався в гараж Мiнiстерства Закордонних Справ, водiєм, по протекцiї колишнього радника Посольства, з яким познайомився, працюючи за кордоном. У мiнiстерствi ця людина була заступником начальника , країн Пiвнiчної Африки i Близького Сходу. Вiктора вiн забрав до себе на закрiплену за керiвництвом машину, а також доручив йому для догляду свiй особистий автомобiль i начальника.
Так пролетiло чотири роки, зам. став начальником i був призначений Послом у Тунiс i допомiг Вiкторовi оформитися туди механiком - водiєм. Щоправда посол, незабаром занедужав i виїхав у союз за станом здоров'я, а наш герой, вiдробивши три роки - граничний термiн для техперсоналу - це всi тi хто не має дипломатичного паспорта, повернувся в Москву. Вiдгуляв, надану йому вiдпустку, устигнувши за цей час розмiняти квартиру iз сьомого поверху на третiй i бiльшу житлову площу з просторою кухнею i високими стелями. Записав на дочку старий автомобiль, а собi купив новий ГАЗ - 24. Улаштувався водiєм - випробувачем в один науководослiдний iнститут i спокiйно собi там вiдробив усi застiйнi часи. Працюючи в день не бiльш чотирьох годин, а грошi одержував за усi вiсiм. I так до тисяча дев'ятсот вiсiмдесят п'ятого року, коли дочцi виповнилося дев'ятнадцять рокiв, а йому сорок шiсть. Дочка вийшла замiж, розмiняли квартиру на двi окремi, дочцi двокiмнатна i йому з дружиною однокiмнатна. На весiлля i новосiлля пiшли майже всi заощадження i хоч серце iнодi, поболювало, вирiшив Вiктор Тихонович востаннє з'їздити попрацювати за кордоном водiєм.
На все оформлення пiшло мiсяця три, i Тихонович iз Шереметьево вилетiв в одну з країн Пiвнiчної Африки як водiй Посольства. Про умови роботи там шановний читач може згадати по початку оповiдання.
Iз союзу летiло досить багато народу, велика частина всiх пасажирiв, але бiльшiсть з них вийшли на першiй зупинцi. За мiсть їх на борт пiднялися мiсцевi жителi, i салон був знову повний. У кiнцевий пункт радянських летiло чоловiк двадцять лiкарi, iнженери, працiвники посольства. Поруч з Вiктором сидiла молода родина чоловiк, дружина i дiвчинка рокiв три - чотири. При розмовi стало ясно, що кiнцевий пункт у них один. Чоловiк рокiв тридцяти летiв на таку роботу в перший раз як квалiфiкований робiтник i дуже хвилювався. Перед вильотом йому сказали, що роботу прийдеться робити саму рiзну, але основна буде по його спецiальностi - електрика. У цiй справi вiн був фахiвцем, тому що працював бригадиром електрикiв - ремонтникiв на одному з московських заводiв. А от сантехнiка, дизеля, кондицiонери це для нього було вперше.
Тихонович порадив йому не хвилюватися, i за вчасно не розтраюуватися, тому що раз послали, то вважають, що справиться. Сказав, що триматися їм треба разом, а в аеропорту їх обов'язково зустрiнуть працiвники посольства. Тим бiльше, що вiн вже знав, що в першому рядi летить дружина консульського працiвника з маленькою дитиною, дружина торгпреда i медпрацiвники з госпiталю.
В аеропорту їх дiйсно зустрiв молодий рокiв двадцяатисеми консульський працiвник. Сказав, щоб забрали свiй багаж, заповнили декларацiю i на виходi їх зустрiнуть. Вiн узяв багаж своєї дружини i разом з нею поспiшив на вихiд. А новоприбулi стали укладати свої речi i шукати бланки декларацiй. На все це пiшло хвилин двадцять, i вони побачили декларацiї англiйською мовою. Добре що в цей час заповнював декларацiю наш лiкар - рентгенолог, що добре володiв цiєю мовою. Вiн допомiг їм заповнити декларацiї. Загалом, до митного бар'єра вони пiдiйшли в самому кiнцi огляду. Тихонович вiдразу дав не великий сувенiр пачку цигарок i плитку шоколаду i порадив своїм супутникам зробити теж саме, добре, що в них знайшлася коробка цукерок. У зв'язку з цим митник переглянув пару валiз i пропустив їх на вихiд, де в залi для зустрiчi пасажирiв їх чекали завгосп i ще один водiй з посольства. Вони приїхали на двох машинах, це були наша "Волга" i не велика вантажiвка з кондицiонером. Допомогли укласти речi i поїхали до мiсця проживання. Це був новий район, столицi забудований двох - трьох поверховими будинками i де - iнде пiднiмалися п'ятиповерховi - дохiднi будинки.
Новоприбулих спiвробiтникiв розмiстили пiд самим дахом на п'ятому поверсi п'ятиповерхового будинку. У двокiмнатнiй квартирi, видiливши сiмейним кiмнату двадцять два метри квадратних, а водiю п'ятнадцять метрiв квадратних. Тiльки Тихонович устиг розкласти свої речi й умитися з дороги як за ним приїхав механiк - водiй i забрав до себе на вечерю, а також переговорити на рахунок майбутньої роботи. Повернувся вiн пiзно ввечерi, а рано ранком уже починався робочий день. Перше це поїхати заправитися бензином i взяти газети для спiвробiтникiв посольства, що вiдслiдковували все цiкаве, що там писали. Потiм вiдвезти покоївку i кухаря в резиденцiю Посла. Привезти спiвробiтникiв посольства, у яких немає своїх автомашин. Потiм поїздка за завданням лiкаря чи завгоспа, а бувало й обох вiдразу. Перед обiдом потрiбно було завезти хлiб для спiвробiтникiв i привезти усiх до мiсця проживання. Приїхавши додому на обiд тiльки встигав, щось перехопити i трохи полежати, як вже дзвенiв дзвоник i треба було виїжджати з родинами працiвникiв посольства, що без машин, i везти їх в клуб. Це була велика територiя з лiтнiм кiнотеатром, басейном п'ятнадцять на тридцять метрiв з майданом для гри у волейбол, два тенiсних стола стояли на терасi великого одноповерхового будинку. Сам будинок мав форму лiтери "Г". В бiльшiй частинi знаходились сховище для кiнофiльмiв, бiблiотека, читальний зал з кiнобудкою. В меншiй двокiмнатна квартра водiя вiд комiтету госбезпеки та однокiмнатна сторожа - мiсцевого жителя. Потiм привезти спiвробiтникiв у посольство, забрати людей з клуба чи басейну i привезти спiвробiтникiв пiсля закiнчення робочого дня. У цiлому, як вiн сам пiдрахував на протязi тижня в середньому щодня йому доведеться працювати по тринадцять годин.
Тому, коли Посол викликав для ознайомлення своїх нових спiвробiтникiв, Вiктор Тихонович передав йому графiк своїх поїздок i попросив, щоб йому збiльшили вiльний час для вiдпочинку i замiнили в квартирi кондицiонер, що погано працював. Посол, мусив, погодитися з претензiями нового водiя, пообiцявши все владнати. Вiн викликав до себе механiка - водiя i завгоспа i передав їм скарги новачка. Тi вiдразу почали обурюватися, чому вiн пiшов до керiвництва, а не вирiшив цi питання з ними. Забувши при цьому, що один з них сказав, що до цього жили i їм жарко не було, а другий говорив, що водiй перед цим справлявся, забувши, щоправда, згадати, що вiд утоми вiн зробив наїзд на людину i був термiново вiдряджений.
Тому вони обоє залишилися незадоволенi новим водiєм i вiдносини надалi були мiж ними суто офiцiйними. I через два мiсяцi, коли приїхала до Вiктора Тихоновичу дружина, їй надали роботу на половину ставки прибиральницi. Але робота була з хитринкою, двi третини її приходилося на посольство, де потрiбно було прибирати iз шести до восьми ранку, а для цього треба було в пiвшостої виїхати з будинку. I з восьми до дев'яти в медпунктi, що знаходився далеко вiд Посольства, i треба було викроїти час щоб її туди вiдвезти.
Якщо дивитися з боку все добре, робота для дружини знайшлася, але разом з тим i додаткова для чоловiка. I нiкому не поскаржишся i не вiдкажишся. Адже тепер на зарплату дружини вони могли удвох сносно харчуватися, а зарплата чоловiка йшла на книжку i покупку необхiдних речей. На мiсцевому ринку гарних речей було мало. I щоб придбати гарнi речi треба було просити знайомих дипломатiв виписати по каталогам iноземних фiрм. Основний каталог, яким користалися дипломати, мав назву "Петер Юстесен" з Голландiї. Надсилали його з Копенгагена перед Новим роком як подарунок вiд фiрми на Посольство. Представляв вiн собою товсту книгу бiльш тисячу сторiнок, де були малюнки, i фотографiї товарiв, а також зазначена їхня цiна. Замовити можна були всi продукти, речi, електронiку вiд ведучих свiтових фiрм.
Списки речей, що замовляються дипломатами, затверджував Посол i якщо йому, хто був неугодний то зi списку його викреслювали. А тому що Тихонович про всi недолiки в роботi говорив на зборах i особисто керiвництву писав заяви i доповiднi то його часто викреслювали. Особливо пiсля того випадку, коли вiн, здаючи назад задiв крило на машинi радника, звали якого Гамнiдзе Вiталiй Абрамович. Хоч вiн сам i виправив усе, що було ушкоджено, але його пояснення нiхто серйозно не сприймав. А справа була в тiм, що радник поставив машину не на своєму мiсцi i зайняв при цьому частину стоянки вантажiвки. Оголосили догану i чекали наступного зручного моменту, щоб вижити людину.
Новий механiк - водiй, швидко зрозумiв в яку сторону дме вiтер. Став старанно збирати компромат на свого пiдлеглого i строчив одну за iншою доповiднi на iм'я радника посольства Гамнiдзе. Тому що той замiняв Посла пiд час його вiдсутностi. Пасквiлi цi мали наступний змiст: спiзнився з виїздом на п'ять хвилин, погано вимив машину, їздить на не пiдкачаних колесах i т.д., тощо. На всi цi доповiднi потрiбно було писати пояснення. Усе це позначилося на здоровї Вiктора Тихоновича, стало поболювати серце довелося iз собою возити валiдол.
Була вже осiнь другого року вiдрядження, коли до його закiнчення залишалося шiсть мiсяцiв, сталось не поправне. Радник достроково вiдрядив квалiфiкованого робiтника, з яким Тихонович летiв на роботу i у них склалися дружнi вiдносини. Привiд був такий, що товариш вiдлучився з роботи на пiв - години i при цьому нiчого не повiдомив черговому - коменданту. Але усi знали, що Вiталiй Абрамович приставав до дружини робiтника, що прибирала його кабiнет i не вiдповiдала йому взаємнiстю. Дружина радника була вищою нього майже на голову i тому вiн шукав, напевно, тих якi були нижче його.
У Москвi товариш оскаржив це все в мiнiстерствi i радник Гамнiдзе дав завдання парторгу зiбрати пiдписи серед технiчного персоналу для його компрометацiї в поганiй характеристицi. З десяти чоловiк двоє вiдмовилися, це були водiй Посольства Тихонович i фахiвець зi зв'язку, що чекав через мiсяць замiну позакiнченню термiну вiдрядження.
Довiдавшись про це, Вiталiй Абрамович викликав Вiктора Тихоновича для розмови до себе в кабiнет. Поговоривши про недолiки в роботi водiя, вiн запитав, чому той не пiдписує папiр у мiнiстерство. Почувши, що зараз у нашому суспiльствi почалася перебудова, i думка в кожного може бути своя. I пiдписувати чи не пiдписувати папiр, висмоктаний з пальця, справа особисто, кожного члена трудового колективу Посольства. Сказано це було доволi емоцiйно i рiзко, тому радник не став наполягати на пiдписаннi, а порадив, заспокоїться подумати про своє здоров'я i подати вiдповiдно заяву з проханням про дострокове вiдрядження за станом здоров'я.
Пiсля цiєї розмови важко було на серцi в Тихоновича. Уночi вiн погано спав, ранком, коли привiз в Посольство газети, сказав черговому коменданту: " Щось я себе погано почуваю пiсля вчорашньої розмови з Гамнiдзе, вiдпочину тут на диванi, а ти подивись таблетки заспокiйливi в аптечцi". Черговий спочатку розклав газети Раднику й iншим дипломатам, потiм прийнявся за аптечку, але там були тiльки бинт i зеленка, а ще таблетки вiд кашлю й аспiрин. Хотiв довiдатися, що водiю треба з цього набору i тiльки тут помiтив, що вiн не дихає.
Ј На жаль, штучне дихання не допомогло водiй помер, на початку довгого робочого дня. Наступного дня тiло покiйного вiдправили в Москву. Ще через день радник iз завгоспом пiшли дивитися квартиру, що звiльнилася. Тiльки вони ввiйшли в дверi жилої кiмнати як, щось чорне, кошлате кинулося на груди Гамнiдзе той, скрикнув i упав в обiйми завгоспа, що стояв по заду на входi. А середнього розмiру мавпа вискочила в розкритi навстiж дверi. Коли начальник отямився вiн уже не мiг кричати нi на кого, так - як дар мови його залишив. У Москвi його оглядали кращi лiкарi i знахарi, але голос до нього так i не повернувся, i через два роки вiн скiнчив свiй земний шлях.
2000р. Вiктор Войтюк.
Я вд'ячний Вам, що прочитали, Б лагодарю, что прочитали
Якщо цiкаве щось знайшли. Коль интересное нашли.
Нехай це буде Вам на згадку Пусть будет Вам воспоминанием
Про днi щасливi на Землi. Щастливых дней тут на Земле.