Закiнчивши з домашнiми справами - їх сьогоднi, як i в усi iншi днi тижня, було багато - жiнка дiстала кошик для рукодiлля i знову взялася за вишивку. На чорному полотнi помаленьку розквiтали квiти, вражаючи уяву талантом майстринi, яка зумiла з'єднати в малюнку iз стрiчок, мулiне i намистин усi барви веселки.
Яскравi крапельки калини поруч з червоними пелюстками маку, якi немов тремтiли вiд легенького подиху вiтру. Декiлька пшеничних колоскiв, вже пожовклих, готових репнути вiд набряклого зерна, помаранчевi чорнобривцi i крихiтна голiвка декоративного соняшнику здавалися соковитiше на тлi зелених ялинових гiлочок i синього барвiнку. У цьому рiзноманiттi знайшлося мiсце i для облiпихи, над якою зараз працювала майстриня, старанно додаючи до стебла усе новi й новi мiнiатюрнi ягiдки. Але було ще незайнятий клаптик, де належало розцвiсти лавандi: фiолетовi стрiчки трьох вiдтiнкiв доставили тiльки сьогоднi, i можна не турбуватися, що доведеться чимось замiнити цей елемент з такою любов'ю створенного малюнка.
Проте вишивка - то лише частина роботи. Ще потрiбно викроїти необхiднi деталi, зшити їх, пристрочити блискавку, щоб у результатi вийшла крихiтна сумочка, до якої донька зможе покласти свої мiзернi запаси косметики: помаду рожевого кольору, пудру i маленький флакон парфумiв.
Через поспiх жiнка колола пальцi, але продовжувала працювати, дуже вже хотiлося все закiнчити своєчасно. За своє життя вона вишила немало картин: i великих, i зовсiм мiнiатюрних - але ця робота була особливою. У нiй залишиться частинка люблячого материнського серця, гiркота розлуки i надiя, що все буде добре, адже недаремно, поки вишивала, увесь час шепотiла спецiальнi заговори.
I ось настав вiн, день вiд'їзду, який так чекала донька i який викликав страх у матерi.
- Iринко, люба моя, я дещо зробила для тебе, - жiнка подала саморобну косметичку молоденькiй дiвчинi з довгою чорною косою.
Та лише мигцем поглянула на подарунок i в ту ж мить обiйняла жiнку - мiцно, любляче, щиро:
- Дякую! Вона нагадуватиме про нашi широкi лани, ласкаве сонечко i про тебе.
Матiр не хотiла вiдпускати доньку, але вже час iти. Пiдхопивши сумки, вони попрямували до зупинки. Звучали останнi настанови, як жити у великому мiстi, хоча порадниця нiколи там не бувала.
- Матуся, не хвилюйся, я ж буду не сама, - посмiхалася дiвчина, думками вже будучи в дорозi, - Катря ж на другому курсi, все знає i умiє. Вона менi допоможе.
Жiнка лише зiтхнула. Що сперечатися, час для цього минув. Зараз вона хотiла провести зайву хвилинку з донькою, але автобус прийшов за розкладом.
Речi вже у багажнику, пасажири займають мiсця, водiй доки ще нiчого не каже, але завiв мотор, i той бурчав, закликаючи поквапитися. Жiнка востаннє обiйняла доньку i тихенько мовила:
- Вчися добре.
- Я скоро повернуся, матуся, - пообiцяла дiвчина i заскочила до автобусу.
Жiнка мужньо посмiхалася: Iринка не повинна бачити слiз, нехай запам'ятає її радiсною. Проте материнське серце ридало, i однiй сльозинцi вдалося проскочити назовнi. Саме у цю хвилину донька визирнула у вiконце i помахала рукою на прощання, жiнка швидко змахнула сльозинку i махнула у вiдповiдь. Потiм перехрестила автобус i довго дивилася йому услiд, не розумiючи, як дозволила єдинiй дочцi умовити себе вiдпустити її на навчання, i не куди-небудь, а в далекий Київ. Як же добре, що вона все ж придумала зробити оберiг в такiй ненав'язливiй формi, нiхто i не здогадається про призначення косметички. А вишиту на пiдкладцi крихiтну Квiтку папоротi i зовсiм не побачать, але завдяки цьому на душi буде хоч i ненабагато, та все ж спокiйнiше.
Минули роки. Iринка стала Iриною Аристархiвною, чорну косу вже давно змiнила коротка стрижка, замiсть суржику - лiтературна мова. Працює вона теж не в рiдних краях, а в столицi, в сiрому сумному хмарочосi. Подарована мамою косметичка вже давно лежить забута, нiкому не потрiбна у шафi, але все ще береже свою власницю.
П'ятирiчна дочка Iрини давно подумувала навести порядок у квартирi, i ось коли няня задрiмала на диванi, у неї з'явився шанс утiлити мрiю у життя. Дiвчинка витягнула все, що змогла дiстати з шаф i тумбочок, у тому числi i стару косметичку: яскравi кольори вицвiли, стрiчки потрiпалися, а блискавка погано працювала.
"Матуся, можна я для Люсi вiзьму?" - почула Iрина, тiльки-но переступивши порiг. Роззирнулася кiмнатою (незважаючи на зусилля нянi, слiди "прибирання" все ще були виднi) i у серцях мовила:
- Нащо твоїй ляльцi той мотлох? - забравши у доньки косметичку, викинула її у вiдро для смiття.
Ця подiя здалася незначною в потоцi проблем, що з"явилися одна за одною нiзвiдки, мов заказано: пошук нової нянi, позапланова перевiрка на роботi i виявленi помилки в документацiї, зрада чоловiка, яка призвела до того, що десятирiчний брак полетiв пiд укiс. Де ж на усе це здоров'я набрати?..
Ось тiльки мами, яка могла б вишити ще один оберiг, бiльше не було.
Читать на русском - http://yanitavladovitch.com.ua/?p=606 (скопируйте ссылку в адресную строку)