Ти знайшла своє щастя в нещастi,

Дочекалась того, щоб сказать,

Як ненависно далися страстi

Твоїй долi, яку покохать

Заставив чужий i недобрий,

Який був коханням палким,

Лишився лиш болю хоробрий

Вiдгулок, що стався страшним

Чаруванням, що довго плекала,

Не вiрила, правди плела

Злi нитi, що їх поховала

Вiд свiту кохана брехня

Ти вiрила свято у долю

I думала: можна загнать

Його, добровiльно в неволю,

Залишено, треба згадать,

Чого по життю ти хотiла,

I мрiяла в казку ввiйти,

А вийшла добром за дибiла,

Якого нiде не знайти.

Роїлися думки у скронi,

Про зраду i щастя кiнець,

Насправдi ж тримали долонi

Пошарпаний вiтром вiнець,

Пускала його що у воду,

Шукаючи правду i суть,

Як швидко знайти насолоду,

Старi щоб проблеми забуть.

Лежиш ти i дивишся в небо,

Пригадуєш добре i зле,

А думать багато не треба,

Не любиш i все, та мале

В землi посадили зерно,

Ростити його i терпiть,

Мусиш з ним, аж воно

Не зросте, а тодi уже рвiть!

Всi вiдносини, щастя i крики,

Лютi зради i здогадки лих,

Ви терпiть, не робiть бiльше лиха,

Ви не кривдiть лиш дiток малих!

В.М.

Незнайомцi

Я тонув у тих бездонних,

Iдеально голубих

Безконечностях стотонних

Вiд зiниць очей твоїх.

Захлинався вiд кохання,

Задихався вiд жаги,

Хай ця буде нiч остання,

Хай мене уб'ють враги.

Тiльки як зустрiв чудовий

Образ твiй, iкони лик,

Як утратив глузд здоровий,

Заплiтається язик.

Глибина голубизною

Дивиться у душу-край,

Буду тiшитись тобою,

Хоч мене ножем ти край.

Твої очi прехорошi,

Так чудово голубi,

Що менi по спинi вошi

Вже пробiглись далебi.

Руки, груди iдеальнi,

Їм позаздрить кожен бог,

Хочу я тебе до спальнi

Затягнути до знемог.

Чорне ворона крило

Твого шовку на голiвцi,

Що в менi щось знемогло,

Хоч повiшусь на ялiвцi.

Не губи мене, благаю,

Сонце, зiронько, прости,

Дуже я тебе кохаю

I прохаю милости.

Як чуття цi не двобiчнi,

Що ж, ковтну, а що робить,

В моїх грудях чоловiчних

Дуже серце заболить.

Будь зi мною тут, я прошу,

Просто будь, кохай i жди,

Море щастя я приношу,

Коли виймеш з самоти

Мiй знедолений i сiрий

Шлях самотностi i зим,

Кинь всi бiди, ошалiлий

Бiс залишиться iз ним.

Тим, ранiше з ким ти була,

Чи любила, може - нi,

Хочу щоб собi вiдчула,

Все одно це все менi.

Будь зi мною, залишися,

Обiйми i буде все

Добре з нами, притулися

До моєї ти спини.

В.М.

Кожнiй, хто була

На вулицi лиє знову

Свої холоднi сльози

Той дощ, не наш, в розмову

Мiж нас вбiгають грози.

Минули тi свiтлi роки,

Коли ми смiялися разом,

Зробили останнi кроки,

Вже без кохання тим часом.

Ти з iншим i я - iз нею,

Про кого нiколи не думав,

Що стане вона моєю,

Що ти вже не моя Пума,

Не кицька i не дитятко,

Всi твої нiжнi прозванки,

Тобi вже не стану татком,

Не буде спiльних свiтанкiв.

Ми розiйшлися, ще не зустрiвшись,

Обмiнялися лиш iменами,

Ти охолола ще не зiгрiвшись,

Нiчого не станеться з нами.

В.М.

Незнайомка у трамваї

Я думав про тебе весь час i сьогоднi

I серце вказало вердикт:

Що думки та мрiї мої благороднi

Складаються iз душi твоїх крихт

Ми стрiлися разом зненацька в трамваї,

Де галас i сморiд бомжiв,

I в мене в душi розшумiлися гаї

Вiд свiтлих думок мiж кохання полiв.

Коли ти зайшла, щось дало пiдхопитись

Насилу тебе посадити в крiсла,

I як би я там не хотiв захопитись,

Твоя нiжна врода мене потрясла.

У таїни серця углиб аж запала

Спокiйна твоя молоденька краса,

Я спершу нiмiв, коли ти всмiхалась,

I мрiя мене у кохання несла.

Я був-таки п'яний, цього не сховати,

Та бiльше п'янiв вiд волосся твого,

Неземнi хвилястi його пасма завзятi

Коли западали на миле чоло.

Усi, хто десь був коло мене

Зiйшли нанiвець, як тебе я зустрiв,

Коханки, одруження цi всi дилеми

Сховались, пропали вiд нових чуттiв.

Я хочу побути навiки з тобою,

Ловити слова iз пухкеньких жарин

Твоїх оченят i палкою щокою

Тулитися вiчно до твоїх колiн.

В.М.

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"