У неi бездоннi очi,
що бачили так багато,
i плечi тонкi, дiвочi,
закутанi в чорнi шати.

У неi холоднi пальцi,
на них нi прикрас, нi перснiв,
легенько вона торкається
лиш тих, кого час увести.

Хтось прагне ii позбутись,
хтось потай бажає iншим,
а хтось у хвилини скрути
навмисно до себе кличе.

Чи другом, чи лютим катом,
та прийде вона за кожним...
бо, як ii не назвати,
уникнути лиш не можна.