Аннотация: Лит-рпг на украинском языке. Черновик заморожен.
Анж
Будучи двадцяти семи рокiв я тинявся без дiла вже цiлий мiсяць. З роботи пiшов, з дiвчиною не складалося. Якщо точнiше, то я вiд неї пiшов. Чому? Тому що задовбала.
Пошуки нової роботи нi до чого не приводили. Вищої освiти у мене не було, грошового достатку у батькiв теж, а тому приходилося пiдробляти на випадкових роботах. Коли менi запропонували бути охоронцем в вiртуальнiй грi "Свiт фентезi", звичайно я погодився. До цього часу я не грав, але запропонованi менi господарем умови були дуже привабливими. Заробiтна плата на рiвнi, дещо бiльшому нiж середня. Господар погодився оплачувати за мене гру, сплачувати окрему плату пiд час перебування в самiй грi. Таким чином через два роки перебування в грi я мав повернутися в звичайний свiт дуже грошовитим чоловiком. Що це була за гра, менi було все одно. Навiщо забивати собi голову всiлякими непотрiбними речами? Робота мене нiколи не лякала. Я був охоронцем в бiзнесмена, був охоронцем в клубi... Де я тiльки не працював. Треба дати у морду, й чекати не треба, дам залюбки. Наймачi цiнували мене за вiрнiсть та вiдданiсть справi. Звiсно у мене були й недолiки. Якщо хильну чарку, народ розбiгайся!
Пiсля укладання трудової угоди, уповноваженi господарем особи вiдвели мене у будiвлю Корпорацiї яка мала назву "Вiртуальний Союз". Дуже лагiдна дiвчина з корпорацiї провела мене у якийсь бокс, де до мене пiдключили багато рiзноманiтних датчикiв й iнших дротiв. Вона пояснила менi, що якщо я працюю в грi за трудовою угодою, то всi належнi параметри й характеристики мого персонажу визначив роботодавець. Я сперечатися намiру не мав. Бажає роботодавець бачити мене в грi таким, яким бажає, то це його дiло. На деякi секунди все в менi вимкнулося й тут же з"явився новий свiт.
"Доброго дня шановний гравець. Ви стаєте часткою гри "Свiт фентезi". Повiдомляємо Вас, що Вам суворо заборонено повiдомляти когось в свiтi гри, про те, що Ви є гравцем. Забороняється згадувати в бесiдi з iншими чи самому в голос, про реальний свiт". Звертаємо Вашу увагу, що гра передбачає реальнi вiдчуття як фiзичнi так й психологiчно-емоцiйнi. Ви направляєтесь в iмперiю Хейнинг, провiнцiя Вiнц.
Характеристики Вашого героя визначив роботодавець, а саме: раса - троль; знак народження - бджола Хаосу (сила +25 од, витривалiсть +25 од, мудрiсть мiнус 10 од.); клас - охоронець; спецiалiзацiя - тiлоохоронець за наймом. Основнi характеристики: сила, швидкiсть.
Таким чином, Ви є тролем. Рiвень - перший. Характеристики: Сила - 50 од, Мудрiсть - (у Вас не має жодної одиницi), iнтелект - 10 од, спритнiсть - 10 од, швидкiсть - 25 од, витривалiсть - 35 од, чарiвнiсть - 5 од. Спецiалiзацiя - тiлоохоронець, перший рiвень. Навички - 25 од володiння одноручною та дворучною зброєю, 15 од володiння стрiлецькою зброєю.
Також iнформуємо, що вiдразу з потраплянням до гри Ви отримуєте книгу "Правила поводження в грi".
Менi було не зрозумiло, що означає всi цi характеристики та навички. Але, те що працювати потрiбно по спецiальностi яка була менi знайома, я зрозумiв. Що ще потрiбно? Та нiчого. "Келих хмiльного пива та гарну дiвку" - пожартував я в думках.
Але продовжити жарти в думках, менi не вдалося. На долi секунди свiт погас...
Чого стовбичиш як вiслюк? Ходiмо за мною, та не спи. Й понабирають ж вiслюкiв,
а ти з ними повинен... - вiд такого прийому я дещо обiмлiв й дуже неймовiрними зусиллями утримався вiд того, щоби навчити цього полудурка гарним манерам. Хоча зважаючи на його поважний вiк, навряд чи я б його вдарив.
Дядьку, а куди ведеш? - вирiшив поцiкавитися я, пiсля того як побачив куди
потрапив. Кiмната негарна, якась похмура. Хоча за час моєї роботи охоронцем я й не таке бачив.
Чоловiк не зважав на мої слова та продовжував рухатися. З кiмнати ми потрапили у коридор, з трьома дверима. Ми вийшли з однiєї з вказаних кiмнат, але в iншi не заходили та спустилися поверхом нижче. Я зовсiм не здивувався, коли побачив, зал звичайного кабака. Але порожнього. Тiльки за одним зi столiв випивали два чоловiки людської раси. Направлялися ми саме до них.
- Сiдай - вказав менi один з чоловiкiв на табурет.
- Значить так - почав другий - В цьому свiтi тебе звати Анж, ти троль. Не дивуйся
такому вибору, нам потрiбнi мiцнi охоронцi. Твоя робота полягатиме в тому, що ти повинен будеш мене охороняти. Де потрiбно будеш страшним, де лагiдним. У тебе буде напарник, вiн француз. Штик, якщо казати точнiше.
- Коли приступати до роботи? - вiдразу перейшов я до сутi справи.
- Зараз й давай включайся - вiдповiв шеф. Йому сподобалося, що я не ставлю непотрiбних запитань та готов до роботи. - Твiй напарник чекає тебе на дворi, у нього для тебе є певнi стартовi кошти, одяг тiлоохоронця. Також вiн покаже тобi, де ти будеш мешкати. Хоча не чекай на те, що зможеш все роздивитися, ми скоро направляємося з караваном у сусiдню провiнцiю.
- Все буде як Ви бажаєте - погодився я з шефом. А чого менi з ним сперечатися? Бачу, що мужик вiн нормальний, не з тих у кого в одному мiсцi свербить, а то я би в пику вiдразу дав.
Вийшовши на вулицю я побачив, що кабак мав свiй окремий двiр, з можливiстю залишити на ньому свою скотину, коня там, вiслюка. Як раз поряд з конем я й розгледiв свого напарника. Визначити, що це вiн було не складно, на дворi просто бiльш нiкого не було.
- Вiтаю друже - привiтався я - Будемо працювати разом. Звати мене Анжем. Назвавши своє iм'я я нiби прозрiв з того, що прiзвища у мене не має. Та це нiчого.
- Менi все одне як тебе звати, жалубчик. В мене завдання дати тобi одяг, кошти та вiдвести до дому господаря, щоби показати де мешкати будеш. Все. У друзi менi не набивайся.
Коли вiн назвав мене 'жалубчик', то вiдразу дуже не сподобався. Французька морда, ще не встигли познайомитися, а вiн вже прiзвиська дає та ще такi, якi прямо ображають. Думати було нiчого, за такi слова тiльки один пiдхiд може бути. Треба хлопця брати на поруки та роботи з нього чоловiка.
- Я тобi зараз всю морду розквашу - не гребуючи самими неналежними словами видав я погрозу - Ще раз назвеш мене образливо, будеш вулицю носом прибирати...
- Та ти що, зовсiм з глузду з'їхав - вiдповiв француз - Не казав я тобi нiчого образливого. Ти зовсiм не освiчений? Господар мабуть тобi казав, що мене звати Штик. Чи ти вважаєш, що для француза це звичайне прiзвисько?
Я на нього дивився, мовчав та думав - Трiснути йому зараз чи почекати пояснення?
- Чого ти мовчиш?... А того, що не знаєш, що я родом з пiвночi Францiї та такi слова це все що залишилося вiд нашої пiкардiйської мови - Штик виглядав дуже пригнiченим, але натрiй у нього був бойовий.
- Не знаю я такої мови - продовжив я сердитися - Тебе ж попередив. Ще раз назвеш мене не як слiд, я не знаю, що зроблю з тобою.
Деякий час ми стояли так й роздивлялись один одного. Але француз виявився не таким впертим як я, та дав менi пакунок.
- Тут твiй одяг. Можеш вдягтися прямо зараз - все ще ображеним голосом мовив вiн.
Менi по два рази пропонувати не треба. Я взяв у нього пакунок з речами та добавив їх до свого майна. Так я став власником шкiряного костюма тiлоохоронця з параметрами +15 од. захисту вiд стрiлецької та рукопашної зброї, +10 од. захисту вiд магiї, +15 од. захисту вiд холоду та спеки.
Також менi додавалася бойова сокира, якою можливо було нанести шкоду 60 од. Шкiряний шолом та чоботи не мали жодних характеристик, але я i так був дуже задоволений з того, що мав гарний одяг та було в чому йти знайомитися з дiвчатами.
- Ну що? Ходiмо? - Штик почекав коли я вдягнуся та розгляну себе зi всiх бокiв та тiльки потiм запропонував пiти.
Я не заперечував та слухняно пiшов за Штиком у мiсто. Менi сподобався цей свiт. Казковi дома та вулицi виконанi з камiння. Менi згадався пiдручник зi школи з малюнками середньовiччя. В реальному свiтi таке камiння собi можуть використовувати хiба, що дуже забезпеченi люди. Ми пройшли не один квартал та по дорозi зустрiчалися й небагатi квартали з дерев'яними будинками. Особливо мене вразив торговельний квартал з рiзноманiтними товарами. Багато торговцiв розмiстилося перед своїми магазинами, виставивши зразки товарiв на вулицi. Я особливо не грав у комп'ютернi iгри, до вiртуальних свiтiв до цього не мандрував, а тому був дуже вражений.
Штик нишком озирався на мене та тихо про себе шкiрився. Менi це не подобалося, але битися з ним в центрi мiста, куди ми вже дiйшли, було б неправильно.
З огляду на те, що ми йшли вже протягом пiвгодини можливо було зробити висновок, що мiсто не маленьке.
Будинок господаря не мав свого двору та його дверi виходили прямо на вулицю. Менi довелося дещо нагнутися для того щоби потрапити до будинку, прохiд явно не був розрахований на тролей.
- Аааа! Троль - так мене зустрiли в домi господаря. Крик який роздався вiн гарнесенької дiвчини зовсiм не пригнiчував мене. Такiй дiвчинi не складно пробачити. Ростом вона була вище середнього. Не товстою та не худою, а саме те що треба. Об'єм округлостей що з переду, що з заду мiг звести з розуму. От господар, з його прислуги вiдразу можливо побачити, що чоловiк має гарний смак.
- Забава може ти не будеш так орати? - гаркнув на дiвчину Штик - Жожоба.
- Не звертайте увагу на цього холопа - я вiдразу вирiшив пристати перед дiвчиною в самому гарному свiтлi та заступитися за неї.
Але дiвчина побачивши що я з Штиком, навiть не глянула на мене та пiшла собi займатися справами.
Будинок господаря менi сподобався. Дуже об'ємних хол з окремим мiстом для вiдпочинку та столовою. Дверi до кухнi та пiдвалу, сходинки на другий поверх. Меблi були дерев'яними та з позолотою.
- Вона зi всiма така холодна? - запитав я у Штика. Я не розраховував на вiдповiдь, але...
- Ти себе у дзеркало бачив - усмiхнувся Штик - Ти троль та жодна людська дiвчина на тебе не поведеться. Хiба що вип'є горiлки домашньої декiлька лiтрiв та зап'є все це келихом пива, що гноми варять.
Що вiн за людина? - запитував я у себе. Я з ним по нормальному, а вiн жартує та вiдкрито ображає.
Штик своєчасно побачив, що я починаю сердитися та вже дещо бiльш зважено пояснив:
- Ну чого ти так реагуєш? От ти сам, якщо би був людським чоловiком, дуже б лестився до жiнок тролей? - i не дочекавшись вiд мене вiдповiдi продовжив - То й воно так i є й не треба ображатися. Якщо в тебе є бажання, то менi не складно провести тебе до громади тролей. Там й дiвчину зможеш собi пiдiбрати.
Я не мiг не погодитися з його поясненнями. Чого ображатися коли господар вирiшив, що менi треба бути тролем. Але я ж не троль, а людина. Менi людськi дiвчата подобаються. Але нiчого. Якщо Забава НПС то в мене досi великi шанси з нею закрутити, а якщо такий же гравець як i я, то тодi все залежить вiд її розпущеностi.
Коли Штик побачив, що я прийшов до норми, то провiв мене у кiмнату у пiдвалi. Як з'ясувалося кiмната у мене була окрема, але з мiнiмальним набором меблiв. Та сама дiвчина принесла менi поїсти, а коли я зiбрався пройтися оглянути мiсцевiсть то Штик повiдомив, що вже треба збиратися у дорогу. Господар вирiшив до вечора виїхати з мiста.
Поки ми направлялися до мiсця зустрiчi, штик повiдомив, що господар дома не з'являвся. З посильним повiдомив куди нам треба прийти. Займався вiн скупкою коштовних речей у багатiїв. Охорони у нього багато не було. Двоє охоронцiв якi були постiйно при ньому. - Дивно, що я їх не побачив у кабаку - навiяло менi думку. Але чого тут дивного, я тут новенький, не все вiдразу помiчаю. Хоча це недолiк й його треба виправити.
А Штик тим часом продовжив пояснювати, що крiм тих охоронцiв є ми. Штик був майстром стрiлецької зброї. З його слiв вiн без проблем користувався луком та арбалетом. Але для того, щоби йому був час використати свої вмiння потрiбен був напарник з грубою силою. Господар був досить впливовим у провiнцiї торговцем, але дiяв нишком, щоби як можливо менше людей знали про те, чим вiн займається. Тому й охорони в нього було не багато й мандрував вiн як правило не самостiйно, а приставав до караванiв iнших торговцiв зi своєї гiльдiї чи клану.
- Штик ти вирiшив мене зовсiм без грошей залишити? - перше що вимовив господар, як тiльки ми пiдiйшли до мiсця зустрiчi - Ти знову розповiдав про свою мову?
- Що Ви господарю - пригнiчено вiдповiв Штик - я випадково це.
- Знаю я - дещо бiльш мирно казав роботодавець - Ти вже пiвроку без заробiтку i так в подальшому буде, якщо свiй язик не притримаєш. Скiльки тобi казати, що правила є правила. Якщо є обмеження то їх потрiбно дотримуватися.
Для мене, незважаючи на вiдсутнiсть практичного досвiду гри, було зрозумiло, що причиною незадоволення з боку господаря було те, що Штик розповiдав про реальний свiт. Але я вважав, що за це бiльш суворо реагує гра.
- Ну якщо все з'ясовано то рушаємо, ми тiльки Вас чекали - вiн пiдняв руку, що стало сигналом для всiх.
Караван з яким нам доводилося мандрувати складався з п'ятдесяти возiв, бiльшiсть яких була запряженi волами, як й наша. Повозкою керував господар, з ним розмiстився Штик, менi було наказано залiзти до повозки, а двоє iнших охоронцiв їхали на конях з обох бокiв. За менш нiж годину подорожi я дiзнався, що господаря звати Жан. - Дивно, що ранiше у мене й думки не було запитати його про iм'я - виникла в мене думка, яку я вiдразу вiдкинув як несуттєву. Повозка була самою звичайною з тентом з тканини. Крiм мене, в повозцi було декiлька великих скринь з металевими замками.
Дорога якою ми пересувалися була хоча й ґрунтовою, але м'якою. На роботi я звик бути зосередженим, а тому висунувся та запитав у Штика сподiваючись, що господар не почує: - А чому я повинен бути там, а не тут? Хiба в цьому є користь?
- Твiй шепiт Анж чутно на сто метрiв - вiдповiв за Штика господар - Я тобi раджу дещо вiдпочити, тобi доведеться у ночi вартувати.
Було цiкаво роздивитися мiсцевiсть якою ми мандруємо, бiльше дiзнатися про навколишнiй свiт, а тому нормального вiдпочинку бути не могло. Весь час, доки не настали сутiнки я намагався вилiзти та роздивитися мiсцевiсть, за що отримував зауваження вiд Жана. Високий, колишнiй атлет але вже з сiмейним животом, волоси темнi, риси обличчя правильнi. Вiн не давав менi змоги вилiзти.
Тiльки коли настали сутiнки та караван зупинився, менi дозволили вилiзти в повозки.
- Ну що? - запитав мене Штик. Вiн не потiшався, а тому у мене не було причини зiрватися на ньому, а так хотiлося з ким не будь зачепитися.
- Навiщо менi наказали сидiти у возi? - запитав я у нього, як тiльки Жан вiдiйшов.
- Правило у нас таке - поспiшив пояснити вiн - Один з нас пiд час денної їзди вiдпочиває, а потiм вартує в ночi.
- I що, це так складно було менi пояснити? - моєму здивуванню не було меж.
Тим часом Штик розпалив багаття, до якого пiдтягнулися двоє iнших охоронцiв. Вони не спiлкувалися з Штиком та мною, й по реакцiї свого напарника я зрозумiв, що це нормально.
Вечеряли ми не чекаючи на Жана. Штик пояснив, що вiн зараз в кампанiї iнших торговцiв та чекати його не потрiбно. Його безпецi зараз нiчого не загрожує.
Пiд час вечерi я дiзнався вiд Штика, що границю своєї провiнцiї ми проїхали. Провiнцiя в якiй ми зараз не є самою безпечною, так як в бiльшостi складається з гiр та лiсiв. Населення тут змiшане, а влада цiкавиться тiльки мiстами, якi всi знаходяться в однiй в тiй частинi провiнцiї, де є узбережжя.
Наша розмова була закiнчена, як тiльки ми побачили, що по дорозi, бiля якої ми розмiстилися та яка вела у тi самi мiста провiнцiї, хтось швидко їде.
- Де Жан? - це питання прозвучало в той час, коли двоє вершникiв порiвнялися з нами. Голос який задав запитання мав належати жiнцi, але розгледiти вершникiв було неможливо через те, що вони були повнiстю покритi плащами с капюшонами.
Вершники спiшилися та пiдiйшли до нас: - Я впiзнала в Вас охоронцiв торгiвця Жана, чи я помилилась?
- Пробачте вельмишановна ледi - взяв слово Штик. Вiн був дуже люб'язним та галантно вклонився - Але наш господар не велiв нам спiлкуватися щодо його персони з незнайомцями.
Дiвчина вiдкрила своє обличчя, чим змусила охоронцiв та Штика негайно схилити голови. - Яка ж вона гарна - тiльки й було у мене на думцi. Я хлопець з простих, а тому етикету там всiлякого не вiдаю. Дiвчина звiсно гарна, але щоби я схилявся перед нею, да не за що.
- Ти чого стовбичиш холоп - це проривiв якийсь тип, що супроводжував дiвчину. Вiн чомусь дуже не привiтно до мене поставився.
- Ось вiн де, мiй довгожданий - промайнула в мене думка - Весь цей час я чекав на того. Хто дозволить менi дещо розiм'яти м'язи.
Всi моє нервове навантаження за день вирiшило виплеснутися на цього чолов'ягу. Декiлька крокiв i я вже рядом, наношу удар кулаком йому мiж очей. I дарма, що цi очi я не бачив, через його одяг, ображати мене я нiкому не дозволю.
Чолов'яга видався не зi слабких. Вiн якось дiзнався, про те, що я затiяв. Чи можливо я дiяв дуже прямо, але мiй кулак розсiк тiльки повiтря.
- Анж! - почув я суворий голос мого шефа - А ну, швидко перестав битися та вибачився перед цим шановним дворянином.
- Ага - не погодився я цим однозначним словом, так як вiдразу й не вирiшив, що казати буду, а як тiльки зорiєнтувався продовжив - Вiн назвав мене холопом, от й має отримати у свою наглу морду.
- Геть! Пiшов звiдси - кричав на мене шеф. Вiн був дуже знервованим, але я не збирався уступати та залишився стояти на мiсцi. Жан щось буркнув собi пiд нiс та потiм направився к дiвчинi.
- Пробачте люба баронеса - вiн зробив такий низькiй уклiн, що менi здалося, що зараз впаде, але вiн вистояв та продовжив - Прошу у Вас тисячу вибачень за цього найманця, вiн не зовсiм сповна розуму, але я найняв його через добру репутацiю вiрного охоронця. Самi розумiєте, часи зараз не дуже безпечнi.
- Тому я й приїхала посеред ночi - зверхньо вiдповiла дiвчина - Ви Жан знаєте, що саме я була iнiцiатором замовлення у Вас партiї зброї для мого клану. Так от, зброя яку Ви нам продали нiкчемна в своїй якостi. Клан вважає, що Ви дiяли в iнтересах наших суперникiв, а я з Вами заодно. Тому я щодуху втiкаю й Вам раджу зробити те саме.
Дiвчина хоча й казала про небезпеку, сильно схвильованою не була. Мабуть вона розумiла, що зайвi емоцiї в такiй ситуацiї не зарадять справi. Цiкаво, що вона чекає вiд Жана?
- Смiю Вас запевнити ледi Розанна, що зброя була дуже якiсною та вартувала тих грошей, що заплатив за неї клан - а шеф не був таким впевнений в своїй правотi. Якщо вiн знав, що ображає сильних цього свiту, чому так мало охоронцiв. Не дивно, що з такою торгiвлею, вiн шукає виключно вiрних охоронцiв.
- Моя справа попередити Вас, шановний - ледi розвернулася та почекавши декiлька секунд знову повернулася й звернулася до Жана: - Закони честi вимагають вiд мене порушити перед Вами питання про компенсацiю. Вважаю, що п'ять тисяч золотих монет це мiнiмальнi кошти, якими Ви можете загладити свою провину.
А ось вiдповiсти шефу не дали. По каравану почався шум. З обох сторiн до нас наближалися загони. Факели в їх руках вказували на численнiсть прибульцiв.
Над мiсцем в якому ми перебували роздалося гучне оголошення:
- Увага. Це каже верховна ледi клану 'Дiвчача помста'. Ви оточенi. Ми не бажаємо Вам шкоди. За нашими вiдомостями серед цього каравану перебуває торговець Жан зi своїм оточенням та ледi Розанна де Сульє. Видайте їх та нiхто не постраждає.
Не варто казати, що надiйний захист каравану, на якiй так сподiвався господар в даному випадку не забажав суперечити цiм дiвчатам з клану та нас, з ледi тут же видали.
З нами не церемонилися та всiх, окрiм баронеси, вдарили по головi, позбавивши свiдомостi.
Прийшов до тями я вже посеред дня. Рухатися не мiг, був прив'язаний до дерева. Дещо озирнувшись я зрозумiв, що ми перебуваємо в лiсi. Навколо було з два десятки дерев'яних хатин, чулися звуки вiд худоби. Мiж хатинами були викладенi дорiжки з камiння, в метр шириною. Звертало на себе увагу наявнiсть великої кiлькостi дiвчат, вдягнених дуже рiзноманiтно. Парубки в цьому селищi також були, але небагато i всi мали нашийники, як собаки. В мене округлилися очi, коли я побачив таке зневажливе ставлення до чоловiкiв. Було бажання негайно виправити ситуацiю.
- Не дивуйся - з пiдбитим оком звернувся до мене Штик, що був прив'язаний поряд - це одне з селищ клану 'Дiвчача помста'. Вони займають частину цiєї провiнцiї, хоча мають представництва у всiй Iмперiї.
- Що вони з нами зроблять? - я дуже зрадiв, що Штик поряд.
- Зазвичай вони страчують всiх чоловiкiв, що нашкодили їм.
- А хiба ми їм нашкодили? - здивувався я, хоча i розумiв, що справа в господарi, а нас за компанiю.
- А хто цих навiжених знає? От не розумiю я, навiщо вони так себе поводять? Що це за жiнки такi, що не бажають мати нормальних чоловiкiв?
- Вони, що всi нетрадицiйнi? - продовжував я ставити запитання та дивуватися цьому свiту.
- Чого ти так вирiшив? Вони нормальнi, але вважають, що жiнки цього клану особливi та вище чоловiкiв, що ми маємо пiдкорятися жiночiй волi.
- От ненормальнi - я починав сердитися - Якщо виберемося, вiдловлю одну чи декiлька таких та покажу їх, хто є господарем.
Не встиг я закiнчити свою думку як отримав палкою по зубах: - Ще раз почую таке...