Аннотация: Кiлька рядкiв до першої Всеукраїнської поеми "Пригорнувшись..."
"...Пригорнувшись душею до рiдного Слова...",
Обiгрiй його сонцем, що смiється в жнива;
Хай звучить воно в пiснi, хай розквiтне з ним Мова,
Бо живе поки Мова - Україна жива!
Та iсторiя людства красномовна мов повiсть:
- Не одне лише Слово державу трима;
Ще потрiбна i Сила, ще потрiбна i Совiсть,
Ще й народ свiй любити мала б Влада сама.
Ми вже мали Державу могутню ще здавна,
Що Руссю вiд Києва знана була;
Багата i сильна, i вОями вправна,
I слава державi тiй свiтом гула.
Та жАдоба влади i розбрат князiвський
Монголам прийдешнiм ту землю здали;
Здали на поталу й грабунок нелюдський,
I Київ величний з землi геть змели.
Вiдтодi столiття минули похмурi
Аж доки наш Київ збудовано знов;
Тримаючись мiцно, мов дуб пiд час бурi,
Розправив вiн спину й позбувся оков.
Тому, пригорнувшись до рiдного Слова,
Людино, не втрать свою душу просту!
Коли ж задля Влади ти й в пекло готова -
Ми втратимо знову Державу оту.
==
Отож, замало Слова, браття любi!
Потрiбно б переглянути й Мету:
Про владу й грошi мрiємо ми грубi,
Чи Україну ми будуємо святу?!