Аннотация: Отож, бажаючи всiм плiдної працi з розбудови козацтва, хочеться одного: щоб люди пишалися нами так, як Наливайком, Трясилом, Сiрком чи Палiєм... А для цього хочуть вони бачити не погони, лампаси й незаслуженi нагороди, а реальнi справи.
...Iсторiя вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас - козацтво - спосiб життя вiльної людини, яка iз зброєю в руках захищала Богом данi їй вольностi й права...
Iсторичнi умови буття українського народу породили самобутнiй феномен - козацтво. Воно втiлювало в собi фiзичне i духовне здоров'я нацiї, iнтелектуальну силу, життєздатнiсть, оптимiзм i енергiю. Це була об'єднана, згуртована, iдейно i духовно зцементована, суворо дисциплiнована нацiональна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогiв. Сучасний загальнодержавний сплеск цiкавостi до iсторiї козацтва й зокрема увага до його проблем пояснюється просто: йде формування нацiональної елiти, яка спирається в своїй дiяльностi на нацiональний - козацький! - досвiд державотворення. Тому поглиблення i примноження козацько-лицарських традицiй в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, пiднесенню духовностi як кожної особистостi зокрема, так i всього народу, суспiльства в цiлому.
I. КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГIКА Й СУЧАСНА ОСВIТА
"Протягом кiлькох столiть - вiд кiнця ХУ до кiнця ХУIII - тривала на нашiй землi доба, названа козацькою ерою. Як багато важила вона в iсторiї України, свiдчить той факт, що нас, українцiв, i сьогоднi звуть у свiтi козацьким народом. Та й самi ми не втратили духовного зв'язку з лицарями-козаками. Хiба ж випадково й досi називаємо козацькими свої степи, свої пiснi й журбу, силу i свiй характер? Козацтво для нас стало втiленням невмирущого українського духу".
(Шкiльний пiдручник з iсторiї України. 8 клас.)
В жоднiй країнi свiту немає виховання "взагалi". Воно завжди має конкретно-iсторичну нацiонально-державну форму вираження i спрямоване на формування громадянина конкретної держави. В Українi склалася своя система виховання, яка максимально враховує нацiональнi риси i самобутнiсть українського народу. Це - українська козацька педагогiка.
Iсторiя вчить: поки козацтво було могутньою суспiльною культуротворчою, морально-духовною, нацiонально-патрiотичною потугою, доти Україна зберiгала свою незалежнiсть чи автономнiсть. Козацтво - елiтного рiвня вiйськова органiзацiя, але самою iсторiєю їй судилося вiдiграти роль вирiшальної сили у вiдродженнi нацiї-держави, захистi демократiї i свободи, гуманiзму, найвищого рiвня - конституцiйної, правової культури.
Багатогранною була дiяльнiсть козакiв - як звитяжних воїнiв, вiльнолюбивих громадян, полiтичних i державних дiячiв, умiлих господарiв землi, досвiдчених хлiборобiв, творцiв мистецтва, мудрих вихователiв дiтей.
Дика i темна, свавiльна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цiєї мiсiї виконати не могла.
Нагадаймо свiдчення Дмитра Яворницького: на Сiч приймали лише тих, хто визнавав православну вiру, спiлкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, вiйськове товариство й Україну та за них бути готовим вiддати й життя. Iноземцi вiдзначали: козацтво породило найвидатнiший феномен лицарства, патрiотизму, честi - духовне побратимство, їм не вдалося зафiксувати жодного випадку зради цього типу родства!
I цiлком зрозумiло, що такий тип людей не мiг з'явитися сам собою, з нiчого.
Вирiшальну роль у кристалiзацiї українського характеру вiдiграла козацька освiта - педагогiка самопiзнання та самореалiзацiї, особової й нацiонально-релiгiйної самосвiдомостi, фiлософiї жити по-людськи: чесно i совiсно, патрiотично й професiонально, на засадах демократiї i свободи, красиво i просто.
Славетний Байда Вишневецький не тiльки поборює вiйськову потугу татар i туркiв, а й гордо вiдкидає компромiс (навiть в iм'я життя) з поневолювачами народу ("Вiра твоя, - кидає вiн у вiчi султановi - погана, - тож волiю умерти, але не бути у спiлцi з тобою!"). В iм'я розквiту народу Сагайдачний з усiм своїм кошем вступає до Київського освiтнього братства; Богдан Хмельницький сприяє розвитку Києво-Могилянської академiї; багато полковникiв здобуває освiту в зарубiжних унiверситетах. Гетьман Мазепа будує освiтнi заклади та храми; Пилип Орлик творить найдемократичнiшу та найгуманiстичнiшу в Європi Конституцiю; Кирило Розумовський докладає максимальних зусиль для створення в Батуринi унiверситету, очолює росiйську академiю наук i здобуває всеєвропейське визнання. Україна вся була всiяна навчально-виховними закладами i закономiрно була визнана Європою як найосвiченiша країна-нацiя.
Козацька педагогiка - це частина української народної педагогiки, яка формувала у пiдростаючих поколiнь синiвську любов до рiдної землi, готовнiсть її захищати вiд чужоземних загарбникiв, високу нацiональну свiдомiсть i самосвiдомiсть, глибоку духовнiсть.
Головна мета козацької педагогiки - виховати вiльнолюбиву i незалежну особистiсть, козака-лицаря, мужнього громадянина, сутнiсть якого розкриває мiжнародне козацьке гасло: "Душу - Богу! Життя - Батькiвщинi! Серце - людям! Честь - нiкому!"
Нiщо не повертається в традицiйних формах, час диктує свої. Не всi форми вiдповiдають сучасностi i в козацькiй педагогiцi: нинi iнший тип виробничих вiдносин, побуту, потреб та свiдомостi. Але козацький дух не втрачає сили, енергiї, цiлеспрямованостi. Тому не можуть не використовуватися такi принципи козацької педагогiки, як любов до сiм'ї, роду i нацiї; до рiдної природи, оселi, землi; дух лицарства i волелюбностi, життєносний дух побратимства; дух особової, соцiальної i нацiональної самосвiдомостi, гiдностi та честi...
Iсторiя козацтва Пiвденноукраїнського Заднiстров'я останнього десятилiття дають нам великий iсторичний урок громадянського почину. Вiн полягає в тому, що козацько-лицарськi традицiї, цiнностi, їхнiй могутнiй духовний потенцiал цiлеспрямовано, творчо вiдроджують козацькi органiзацiї i педагоги навчальних закладiв: Бiлгород-Днiстровського педагогiчного училища (Лобанова В.С., Юрченко В.I., Головань I.М., Виштак О.М.), шкiл - Старокозацької та Молозької (Лiсiцин I.М.), Випаснянської N1 (Гавриленко В.О.), Вигiнської (Бiленко В.Ю., Берлiзов А.М.), Долинiвської (Тома Т.I., Долгошеєнко М.I., Молчанова Т.I.), Турлацької (Тодорова Т.П., Чумаченко В.М.), Адамiвської (Вронська В.М., Лавриненко П.М., Гриценко В.Н.).
Завдання, якi ставлять перед собою наставники наших Заднiстрових Сiчей - нести в маси українознавчу iнформацiю, утверджувати демократичнi засади життя, дисциплiну i порядок, правовi i моральнi норми, культуру поведiнки; боротися з алкоголiзмом, наркоманiєю, злочиннiстю, iншими суспiльними хворобами, бо у перiод моральної кризи, дегероїзацiї i деморалiзацiї значної частини нашого суспiльства козацько-лицарськi традицiї, козацька сiмейна, шкiльна i соцiальна педагогiка високо тримають стяг вершинних нацiональних i загальнолюдських цiнностей, здобуткiв елiтних прошаркiв рiдного народу, лицарської духовностi.
1.Бiлгород-Днiстровське педагогiчне училище.
Iз 1994 року (пiсля появи в педагогiчнiй пресi концепцiї козацького виховання) i по теперiшнiй час викладачi Лобанова В.С., Юрченко В.I., Головань I.М., Виштак О.М. опрацьовують iз студентами старших курсiв шляхи впровадження в практику освiти козацьку педагогiку. Студенти писали:
Виходцев Р.Г., (1995): "Можна зробити висновок, що вiдродження культурно-освiтнiх козацьких традицiй - одна з необхiднiших i найважливiших граней змiцнення незалежностi України. Все це досягається за допомогою козацької педагогiки, яку використовували нашi предки";
Чудак О.В., (1995): "Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогiки, я хотiв насамперед розкрити i донести до студентiв мiцний зв'язок системи виховання сучасного i минулого. Цi всi питання дуже складнi i водночас дуже цiкавi зараз, тим паче майбутньому педагогу. I якщо я бiльше буду знати про методи, форми виховання на Українi в часи козаччини, гетьманщини, то це пiде тiльки на користь менi i всiм тим, з ким я буду про це спiлкуватись";
Мiсержi М.В., (1999): "Пiзнання iдейно-морального, виховного потенцiалу козацької духовностi, розкриття своєрiдних форм її iснування, самобутнiх шляхiв розвитку має багато в чому вирiшальне значення у вiдродженнi та становленнi української нацiональної системи виховання, школи i педагогiки, у формуваннi в наш час вiльної, з стiйкими морально-вольовими якостями, силою духу особистостi";
Ткаченко I.В., (2002): "Як сказав директор школи козацько-лицарського виховання - українця можна виховати тiльки виховуючи українця, бо людина може стати людиною тiльки через виховання - i, спостерiгаючи розвиток сучасного українського суспiльства, ми приходимо до висновку, що вiдбуваються значнi змiни у вихованнi пiдростаючого поколiння, зокрема нацiонального виховання. Це вiдбувається завдяки тому, що все частiше в системi виховання керiвники шкiл звертають увагу на те, щоб дiтей, юних українцiв, виховували саме по-українськi, тобто використовували козацьке виховання i педагогiку".
2.Старокозацька та Молозька школи.
З числа школярiв Старокозацької, а згодом, й Молозької шкiл офiцером-вiдставником, учителем ДПЮ Лiсiцiним I.М. в 1996 роцi було органiзовано школу джур. У 1997 роцi старокозацькi школярi були учасниками Великої козацької ради в Києвi; старший джура виступав на цiй радi: "Сьогоднi у нас, джур дитячої та молодiжної органiзацiї Українського козацтва "Молода Сiч", створеної в нашому селi Старокозаче Одеської областi, дебют на всеукраїнському рiвнi. На сьогоднi в нашiй органiзацiї налiчується 108 осiб. Чим ми займаємось? Влiтку, окрiм занять з орiєнтування на мiсцевостi, правилам розташування наметового табору, вмiння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, ми познайомилися з засобами зв'язку, трохи попрацювали у цiй сферi i, навiть, маємо свiй рекорд з проведення польового телефонного зв'язку на вiдстанi 100 метрiв - 43 секунди.
Зараз ми займаємося художньою самодiяльнiстю (вчимо танцi, козацькi пiснi), спортивною гiмнастикою i, що саме головне, вивчаємо iсторiю козацтва, традицiї i звичаї наших предкiв, вiдомих на весь свiт козакiв. Разом з митним нарядом ми несемо патрульну службу, самостiйно сидiмо в засiдках по виявленню контрабандних вантажiв. Окрiм цього, з нами двiчi на тиждень проводить уроки богослов'я священик нашої Покровської церкви отець Антонiй".
Ось що писали "Одеськi вiстi" тодi: "Багатолюдно було пiд час недiльної служби у Грецької церкви Бiлгорода-Днiстровського. 39 старокозацьких школярiв - козацьких джур та дан приїхали у мiсто, щоб, отримавши благословення отця Владислава, прийняти посвячення у козаки. Хлопчаки читають текст присяги: "Присягаю бути вiрним Боговi та Українi. Присягаюся товариству бути допомогою товаришам у козацьких справах. На славу перед Господом та Україною." Це не вистава, не театральне дiйство, а повернення до безсмертних народних витокiв, до вiри батькiв, до справи служiння своїй землi, Вiтчизнi, народу. А чому дiвчат називають данами? Даною називалася богиня води в староукраїнськiй мiфологiї. А вода - символ життя". (Б.Устименко).
Молозькi школярi-джури займалися тiловихованням, їздили на екскурсiї.
3. Випаснянська N1 школа.
В школi учителем ДПЮ Гавриленко В.О. у 1999 роцi була органiзована джурова козацька органiзацiя "Молода Сiч", яка прийняла всiм своїм складом посвяту в козаки. "Молода Сiч" - самодiяльна дитяча органiзацiя, яка будує свою роботу на принципах добровiльностi, демократiї та самоврядування. Проводилися конкурси, змагання, козацькi КВК, гри, бесiди.
Педагогiчний колектив не лишився в сторонi вiд козацької педагогiки: впроваджувалися козацькi традицiї, проводилися педагогiчнi ради "Формування нацiональної свiдомостi в процесi навчання i виховання", "Вплив дитячої органiзацiї "Молода Сiч" на формування патрiотизму школярiв".
4.Вигiнська школа.
У 1998 роцi директор школи курiнний Українського козацтва Бiленко В.Ю. та учитель фiзкультури осавул Українського козацтва Берлiзов А.М. органiзували дитячу джурову та данову органiзацiю "Молода Сiч", яка працювала на засадах Українського козацтва. Було придбано парадний однострiй (форма) для козачат, створено атрибутику. Учнi почали вивчати iсторiю козацтва, основи вiйськового мистецтва та тiлодуховиховання козакiв, пройшли посвяту в джури та дани. В лавах "Молодої Сiчi" налiчувалося 65 членiв, практично всi учнi 5-9 класiв.
5.Долинiвська школа.
В школi директором Тома Т.I., завучем Долгошеєнко М.I., педагогом-органiзатором Молчановою Т.I. у 1996 роцi було створено дитячу козацьку органiзацiю "Козацький кiш", яка працює на засадах Українського козацтва. В школi створено чiтку систему виховної роботи, що ґрунтується на iсторичних i нацiональних традицiях українського народу. Ведеться гарно оформлений та талановито написаний лiтопис шкiльних справ. Дуже цiкаве дозвiлля школярiв: вечори, свята, КВК, спортивнi змагання, Козацькi забави "Суперкозак" - традицiйне травневе спортивно-мистецьке свято козачат. Працює шкiльний музей села - один з кращих в районi. Спiльними зусиллями сiм'ї та школи виховується у дiтей бажання зберегти родиннi традицiї, сiмейнi релiквiї, вивчати родовiд, прилучати їх до народних традицiй, звичаїв, обрядiв; етичнi норми взаємин мiж близькими людьми i в суспiльному оточеннi, здатнiсть пiклуватися про молодших i немiчних.
"Козацький кiш" пройшов посвяту у козачата. Дiти всiєю душею приймають кодекс козацької честi, зростають в атмосферi взаємоповаги i взаємовиручки, добре поводять себе у побутi, добре вчаться.
6.Випаснянська (Турлацька) школа.
В Турлацькiй школi козацькому вихованню придiляють належну увагу директор Тодорова Т.П. та учитель початкових класiв Чумаченко В.М.
Тодорова Т.П.: "... Я вирiшила для своїх другокласникiв влаштувати свято "Козацькi забави". До святково оформленої класної кiмнати завiтали батьки, старшi та молодшi братики i сестрички, друзi. Спочатку другокласники розказували про iсторiю Запорозької Сiчi, про славних козакiв. Потiм хлопчики змагались у швидкостi чищення картоплi, перетягування канату, вiджимання вiд пiдлоги; стрибали у мiшках, намагались якнайбiльше назвати українських мiст, виявляли свої мовленнi здiбностi, складали вiтальнi листiвки, якi вручали дiвчаткам разом з квiтами. Всi хлопчики пройшли випробування i були прийнятi до козацького загону."
Чумаченко В.М.: " Я весь час намагаюся на уроках читання i рiдної мови дати бiльше знань дiтям про минуле наших предкiв. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнiв з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в iсторiї українського народу, виховувати в учнiв любов до рiдного краю, бажання бути гiдними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними i цим створювати дружний колектив."
В тому, що Тодорова Т.П. та Чумаченко В.М. звернули увагу на патрiотичне виховання дiтей (у формi козацького), є закономiрнiсть - козацтво, як якiсть менталiтету українця, притягує до себе юнi, незiпсованi душi - романтикою звитяги, побратимства, всiм тим, що ми називаємо польотом душi.
7.Адамiвська школа.
Адамiвська школа козацько-лицарського виховання - громадський (на базi загальноосвiтньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освiту, забезпечити їх надiйний духовний зв'язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками i зорiєнтувати козачат на iнтереси нащадкiв, бо творче вiдродження в життi iдей i засобiв козацької педагогiки має забезпечити виховання фiзично здорових, морально чистих i по-лицарськи мужнiх та сильних духом громадян незалежної України.
Автором школи є її колишнiй директор - Тимофєєв В.Я., вiн же, разом iз завучем Лавриненко П.М. та педагогом-органiзатором Грищенко В.Н. - спiвзасновник Адамiвського курiня Адамiвської Сiчi (громадської дитячо-юнацької органiзацiї Українського козацтва). Теперiшнiй директор - Вронська В.М. - примножує славнi виховнi традицiї школи.
У вихованнi нацiонально свiдомих козакiв та берегинь педагогiчний колектив бачить три ступенi: 1. Родинно-дошкiльне виховання козачати та лелi. 2. Родинно-шкiльне виховання джури та дани. 3. Громадсько-родинне виховання козака та берегинi.
Кожен з етапiв козацько-лицарського виховання має свої особливостi i проводиться: А).Родинно-дошкiльне - через роботу з батьками дошкiльнят та введення спецiальних курсiв до програми дитячого садочка. Б).Родинно-шкiльне - у формi роботи Адамiвської школи козацько-лицарського виховання ( а/класна робота за рахунок варiативної частини з основних дисциплiн козацько-лицарського виховання; б/позакласна робота за рахунок гурткiв, у формi Козацької республiки - одна з форм самоврядування учнiвського колективу та класних козацьких загонiв; в/позашкiльна робота у формi дiяльностi дитячо-юнацької органiзацiї "Молода Сiч" Українська козацтва ). В). Громадсько-родинне - у формi дiяльностi мiсцевого осередку Українського козацтва (Адамiвського курiня) та жiночої громади Українського козацтва.
Основна мета Адамiвської школи козацько-лицарського виховання - формування в родинi, школi й громадському життi творчої особистостi козака-лицаря, захисника рiдної землi з яскраво вираженою українською нацiональною свiдомiстю i самосвiдомiстю, свiтоглядом i духовнiстю. Практика роботи школи свiдчить, що введення потенцiалу козацько-лицарської духовностi у виховний процес значно полегшує формування вiльної, зi стiйкими морально-вольовими якостями й силою духу особистостi.
8. Духовне виховання.
Практично всi педагоги, якi впроваджували в практику своєї школи
козацьку педагогiку, вважають, що в систему виховної роботи з козачатами, крiм тiловиховання, треба вводити й духовне виховання, що на практицi означає введення християнської моралi.
Генеральний суддя Буджацької Сiчi Б.Устименко: "У нас церква вiдокремлена вiд держави, але в одеських єврейських школах учнiв ознайомлюють iз змiстом свячених книг. В польських школах вивчають Бiблiю. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховностi, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б iз канонiчними заповiдями, щоб дитина змогла вiдрiзнити добро вiд зла."
В останнє десятилiття дедалi бiльше полiтичних i культурних дiячiв, учителiв, батькiв звертаються до християнських моральних цiнностей як найбiльш стiйких, унiверсальних, не пiдвладних полiтичнiй та iдеологiчнiй кон'юнктурi. Це означає, що сучасне українське суспiльство поступово пiдходить до визнання й опанування етичних основ християнства, вiд яких воно було штучно вiдлучене протягом багатьох десятилiть i до яких у бiльшостi людей навiть було сформовано рiзко негативне ставлення.
Нiхто не буде сперечатися, що Церква є носiєм духовностi. Так воно i є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, i найперше гармонiї нашого внутрiшнього свiту. Багато людей вiдвiдують храми, вважають себе вiруючими i повага до традицiй та релiгiї свого народу стримує багатьох з них вiд хибних крокiв. Свою роль тут вiдiграє i громадська думка, а тому людина буде намагатися жити i дiяти так, щоб не було соромно перед людьми.
Лише розвинута моральнiсть, лише прийняття абсолютних вiчних норм спiвжиття допоможе у потрiбну хвилину пiдлiтку (юнаку) - вiн не буде вагатися, втримається, не пiде на умовляння товаришiв, адже матиме приписи на всi випадки життя. А нагородою буде чисте сумлiння та гармонiя внутрiшнього свiту...
Формування духовностi як основної якостi людини, визначення її духовних прiоритетiв, обґрунтування системи цiнностей, на яких має базуватися життя дитини - основнi напрямами роботи духовного виховання.
Отже, тривале функцiонування i понадситуацiйний, iнтегративний характер цiнностей, що увiйшли до людської культури як християнськi моральнi настанови, зумовлюють їх особливу роль у процесi виховання дiтей та молодi й спонукають нас - педагогiв - до вироблення засобiв i методiв їх засвоєння учнями...
Аналiз дiяльностi педагогiв в напрямку козацько-лицарського виховання учнiв свiдчить, що ефективнiсть цiєї роботи значною мiрою залежить вiд особи, яка спрямовує дiяльнiсть колективу, її впливу на оточуючих. Загальнi риси цього процесу (формообразуючи фактори): 1. Наявнiсть ентузiастiв. 2. Залежнiсть результатiв роботи вiд особистих якостей ентузiастiв. 3. Залежнiсть результатiв роботи вiд посади, яку займає ентузiаст (адмiнресурс).
II. КОЗАЦЬКI ОРГАНIЗАЦIЇ
Душу - Боговi! Життя - Батькiвщинi!Серце - людям!Честь - нiкому!
Козацтво органiзувалося в критичний для України час, вiдновило на нацiональних iдеалах державу i виховало поколiння лицарiв.
Вiдродження козацьких традицiй сьогоднi є надзвичайно потрiбною i важливою справою. Постане сучасне українське лицарство - духовно постане Україна. Особливо цiнними iдеї козаччини є для української армiї.
В програмi дiяльностi Українського Чорноморського козацтва, до складу якого входить бiльшiсть Бiлгород-Днiстровських козацьких об'єднань, є такi слова:
"Враховуючи унiкальнiсть козацтва, як соцiального явища свiтового масштабу, що воно несе в собi неосяжний нацiонально-духовний, морально-виховний i вiйськово-патрiотичний потенцiал; що Українське козацтво є наша українська форма демократiї i державностi i форма вiйськового устрою; що структура органiзацiї Українського козацтва легко вписується в адмiнiстративний устрiй України i пiдкрiплює його, МЕТОЮ козацького руху є розбудова української держави через духовне об'єднання народу, мобiлiзацiя енергiї на економiчне процвiтання i пiдняття добробуту людей..."
1. З 1991 року в мiстi Бiлгородi-Днiстровському дiяло Заднiстрове козацьке земляцтво. Група вищих офiцерiв 180-ї дивiзiї на чолi з її начальником штабу - полковником Токаревим А.Є. створила козацьке земляцтво - складову частину Всесвiтньої спiлки козакiв. Душею земляцтва був комендант Бiлгород-Днiстровської залоги - полковник Слєпухiн М.О. До складу органiзацiї входили полковник Кучер В.В., пiдполковники Ломовцев Ю.О., Корнєв Ю.М., Некрасов П.М., Пронiн С.В., капiтан Антонов Г.В. - за посадами - командири полкiв, вiйськовий прокурор...
Штабом земляцтва було розроблено цiкавий документ - "Iдеологiя козаччини", який слугував фундаментом для розробки статутiв усiх наступних об'єднань козакiв Заднiстров'я.
На початку 90-х рокiв почалося скорочення Збройних Сил; було розформовано 180-ту дивiзiю, офiцерiв-козакiв було звiльнено з армiї.
Залишившись без пенсiй та квартир, офiцери вимушенi були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межi Одещини. Але козаки залишилися вiрними козацькiй iдеї: маленький осередок Заднiстрового козацького земляцтва ще працював у 1996 роцi - до його отамана Слєпухiна М.О. зверталася рада отаманiв козакiв Петербурга.
2. У 1994 роцi князем Аргутiнським-Довгоруким було органiзовано кооператив "Рюрик" при Дворянських зборах пiвдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Сiч - об'єднання козакiв пiвдня країни. Спiвзасновниками Буджацької Сiчi були Устименко Б.I., Деордиця I.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В. В., Зуєв О.I. Першим писарем Сiчi (начальником штабу) був письменник Мисюк В.С.
Харчук Ю.I. - один iз спiвзасновникiв Буджацької Сiчi - сказав: "Iз закриттям Заднiстрового козацького земляцтва - козацька iдея в Заднiстров'ї не вмерла - оскiльки землi Буджаку потребують захисту"...
У складi осередка було багато впливових та знаних осiб, але позицiя керiвництва стосовно других осередкiв козацтва у районi (курс на iзоляцiю та елiтаризм) не дала Сiчi можливостi консолiдувати та очолити козацький рух. Та ще й князь багато часу був у роз'їздах (справи за кордоном - був особистим секретарем Великого князя Володимира - нащадка росiйського iмператорського престолу; керiвництво дворянським зiбранням Пiвдня України та iн.), а вiдсутнiсть отамана паралiзувала роботу осередка, бо за першим статутом Сiчi отаман практично одноосiбно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фiнанси осередка були в руках князя). Буджацька Сiч була незалежною обласною органiзацiєю i не входила до лав Українського козацтва - на той час єдиноi у країнi козацької органiзацiї всеукраiнського масштабу. У складi Сiчi дiяли козацькi осередки в Саратi (Iванов С.I.), Тарутiно, Арцизi, Татарбунарах, Кiлiї, Їзмаїлi, "але тамтешнi полковники, крiм саратського Сергiя Iванова, майже нiчого не зробили для вiдродження козацтва" (Б.Устименко). Було проведено коло з органiзацiйних питань, на якому була затверджена нова редакцiя Статуту Сiчi, який вiдтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження сiчової старшини; керiвництво Сiччю перетворювалось iз одноосiбного на колегiальне; отаманом було обрано Деордицю I.М., писарем Черв'яка О.О. До Бiлгорода-Днiстровського приїздив Гетьман Українського козацтва В.Мулява, який мав зустрiчi з керiвництвом Буджацької Сiчi та Бiлгород-Днiстровської паланки.
В кiнцi 90-х рокiв керiвниками Сiчi було обрано Скляренко М.П. (отаман) та Воробйова В.М. (писар).
3. З 1994 року працює Бiлгород-Днiстровське паланкове товариство козакiв-пасiчникiв, яке очолює Городецький Л.Г. В паланцi нiколи не було розбрату - паланкова старшина завжди спокiйно й розважливо вирiшувала всi суперечки мiж козаками i не доводила цi суперечки до розколу.
Згодом до пасiчникiв приєдналися козаки мiста Бiлгорода-Днiстровського Майстро Анатолiй, Василь Якименко, Iгор Лелеченко, Бiлоусенко Павло, Вiтряк Микола-молодий, Вiтряк Борис, козаки Адамiвського курiня - Тимофєєв Валерiй, Гуцан Валерiй, Редько Анатолiй, Завацький Дмитро, Гамар Iван, Гречко Леонiд...
На енергiю та бажання козакiв робити справи милосердя звернула увагу влада - ми почали взаємодiяти: отримали примiщення пiд канцелярiю, перукарню, почали переобладнання колишнього банно-прального комбiнату, готували документацiю для вiдкриття ринку "Козацький привiз", будiвлi козацької церкви...
Бiлгород-Днiстровська паланка входить до складу Українського козацтва ( перший Гетьман УК В'ячеслав Чорновiл). Вiд Чорновола група козакiв паланки отримала першi козацькi нагороди - Хрести з мечами. Першим в паланцi цей Хрест отримав Л.Городецький.
Для розвитку козацтва у Бiлгород-Днiстровському (мiстi та районi) Леонiд Григорович зробив дуже багато. Вiн налагоджував роботу курiнiв по селах ( цих курiнiв - 7), завозив малозабезпеченим верствам населення вугiлля за цiнами вдвiчi нижче комерцiйних, вiдкрив перукарню, яка обслуговує пенсiонерiв, iнвалiдiв, органiзував пункт самозабезпечення козакiв продуктами харчування, зокрема, там реалiзується якiсний мед, дешевший, нiж на ринку i ще багато реальних справ.
Л.Городецький очолив i приймав безпосередню участь у роботi з забезпечення козакiв одностроєм: через Мiнiстерство оборони України та речову службу Одеського вiйськового округу обозна служба паланки придбала офiцерськi мундири кольора морської хвилi. Такими ж мундирами було забезпечено джур та дан Адамiвської школи.
Була придбана ритуальна козацька зброя, бунчуки, перначi, виготовленi прапори та корогви. Розробленi козацькi ритуали - прийняття до козацтва, освяти зброї, козацьких святинь та iн. Паланка почала спiвпрацювати з православними священнослужителями. Був свiй козацький капелан - отець Микола.
Козаки брали участь у Великих радах Українського козацтва.
4. З 1994 року працює Адамiвський курiнь Українського козацтва - автономний осередок козацтва у складi Бiлгород-Днiстровської паланки. Вiн виник у Адамiвцi як козацька добровiльна народна дружина; взаємодiяв у справi охорони порядку на територiї сiльської ради з районним вiддiлом МВС, з районною радою, з 27 бригадою Бiлгород-Днiстровського гарнiзону, з прикордонниками Старокозацької прикордонної залоги...
Адамiвський курiнь налагодив роботу з вiдродження прогресивних козацьких традицiй, плiдно спiвпрацював з органами мiсцевого самоврядування. Метою його дiяльностi було сприяння мiсцевим органам влади в забезпеченнi громадського порядку, боротьбi iз злочиннiстю i правопорушеннями.
Кiнець ХХ столiття в козацькому русi характеризується як перiод росту органiзацiй рiзного направлення та чисельного росту членiв цих органiзацiй. Причиною цьому слугувало пiдвищення загального iнтересу до справ козацьких у країнi i зокрема Указ Президента України "Про День Українського козацтва".
Збiльшення кiлькостi членiв козацьких органiзацiй веде до появи поглядiв, вiдмiнних вiд поглядiв керiвництва цих органiзацiй. Якщо керiвництво толерантне, мудре - вiдмiни в поглядах ведуть до розвитку органiзацiї, покращання її роботи, змiцненню авторитету в широкому загалi. Але якщо керiвництво органiзацiї авторитарне, не терпить iнших поглядiв на розвиток руху, крiм своїх, - суперечки виливаються у розкол. Тут є й позитивний момент; можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволенi дiяльнiстю органiзацiї козаки створюють свiй пiдроздiл i намагаються працювати краще...
Подiбна ситуацiя у кiнцi ХХ столiття склалася в Українському козацтвi на всiх рiвнях - вiд всеукраїнського до мiсцевого, зокрема в Одеськiй крайовiй та Бiлгород-Днiстровськiй районнiй та мiськiй органiзацiях.
5. В 1998 роцi було створено Бiлгород-Днiстровський козацький Кiш. Першими козаками Кошу були Скляренко М.П., Вiтряк М.К., Устименко Б.I., Черв'як О.О., Горлачов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М.Є., Лелеченко I.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.I., Лiсiцин I.М., Павлюк В.В., Оленєв I.П.
6. Вiд Бiлгород-Днiстровського козацького Кошу вiдпочкувався 1-й Бiлгород-Днiстровський Окружний полк iм.П.Орлика, спiвзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.I., Дейна М.К., Оленєв I.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В. Першим отаманом полку був Царенков О.П., потiм козаки отаманом обрали Врублевського М.В.
7. Вiд полку вiдiйшов Бiлгород-Днiстровський Окремий курiнь iм. С.Бiлого, спiвзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., козаки Сокорев Ю.О., Сокорев О.О., Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ отець Микола Григоращенко. Штаб-квартира куреню знаходиться на вулицi Плавневiй; над воротями майорить державний прапор.
Розпорошенiсть заважала козакам плiдно працювати (де два українця - там три гетьмана).
Л. Городецький писав ще у 1999 роцi: "Чи може щось об'єднати козацьких лiдерiв?
Об'єднати може тiльки Гетьман України - глава держави - признаний авторитет. Хто? Сьогоднi це вакансiя. Дiждемось президентських виборiв, якщо буде вибiр.
Якi перспективи розвитку вiдродженого козацтва? Перспективи вiдкриваються на шляху. Важливо йти цим шляхом i не збиватися ради хвилинних вигiд.
Йти крiзь терни i без сумнiвiв служити людям в їм'я Добра i Господа, їм'я якому Христос. Це найтяжчий шлях, але iншої дороги до Правди в козакiв бути не може.
Козак може бути задоволений, коли народ буде задоволений своїм становищем. Чи буде це результатом дiяльностi козацтва, чи результатом iншого Промислу - це не важливо. Важливо, щоб козаки не були стороннiми свiдками подiй.
Щоб не соромно було пiдписатися пiд гаслом: "Слава Богу, що ми козаки!", - треба виборювати свої вольностi, разом навалюючись на перепони i тi перепони ламати, а не обходити."...
Початок ХХI столiття в Бiлгород-Днiстровському районi для козакiв ознаменувався якiсним ростом i загальною зацiкавленiстю влади у спiвробiтництвi. Це було пов'язано iз Указами Президента України про створення державної Координацiйної ради з питань розвитку козацтва (такi ради були в Одесi i в Бiлгородi-Днiстровському - при обласнiй та районнiй державних адмiнiстрацiях) та прийняттям Нацiональної програми розвитку козацтва в Українi.
Цiкаве спостереження: новi козацькi органiзацiї завжди утворювалися iз появою нових лiдерiв - й надалi я прогнозую рiст цих органiзацiй iз приходом у козацтво осiб - носiїв нових iдей.
Новим у козацтвi (i характерним для цього перiоду) було спiвробiтництво козакiв усiх осередкiв ("час збирати камiння"), особливо коли необхiдно було проводити масштабнi заходи - участь у Днi мiста Бiлгорода-Днiстровського, у вiдкриттi пам'ятникiв Т.Шевченку (м. Бiлгород-Днiстровський), отаману Головатому, Богдану Хмельницькому (Одеса), органiзацiя екскурсiй для школярiв у Київ, на кораблi Чорноморського флоту (Адамiвська, Вигiнська, Долинiвська школи), районне свято на базi Адамiвської школи, Свято козацької пiснi, посвят у козачата учнiв Долинiвської (директор Тома Т.I.) та Турлацької (директор Тодорова Т.П.) шкiл, у козаки всесвiтньо вiдомого фольклорного ансамблю "Веселка" (керiвник М.I.Нiкiруй), хлопчачого ансамблю "Гроно" (керiвник Б.М.Нiкiруй), лiцеїстiв Тузлiвського НВК та iн...
Почав друкуватися невеликим накладом (тиражем) регiональний козацький щомiсячник "Рiч про Буджацьку Сiч" (тут друкуються статтi теоретикiв козацького руху, новини козацької дiяльностi, художнi бiографiї лiдерiв козацького руху Буджаку та iн.).
Було прийнято регiональну програму вiдродження та розвитку Українського козацтва на Одещинi на 2002-2005 роки. Метою територiальної програми вiдродження та розвитку Українського козацтва в Бессарабiї є - подальший розвиток козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолiдацiю суспiльства.
Згiдно програми, козацтво Буджаку зосередило зусилля на: iсторико-просвiтницькiй та дослiдницькiй дiяльностi; вiйськово-патрiотичному вихованнi (iз впровадженням козацьких традицiй у навчальнi заклади та в лави армiї); спортивному розвитку; розвитку фермерських господарств та пiдприємницької i ремiсничої дiяльностi; спiвпрацi з органами правопорядку та адмiнiстрацiями i органами самоуправлiння; обстоювання засад релiгiйного виховання.
Влiтку 2005 року було сформовано Координацiйну раду козацтва при Президентi України; готується Закон про козацтво, Нацiональна програма розвитку козацтва на 2006-2010 роки...
Завдання отаманської верхiвки козацтва Буджаку - не втягувати козакiв в згубну конфронтацiю та релiгiйнi, мовно-нацiональнi, полiтико-економiчнi iнтриги (бо на сучасному етапi козацтво як єдина полiтична сила не сформувалась!) i щоб утримувати козацтво вiд цих iнтриг - бiльше займатися вихованням та просвiтницькою дiяльнiстю, розвивати культурнi осередки - козацькi хори, ансамблi, театри; пiклуватись про козацькi лiцеї i табори вiдпочинку та спортивного загартування дiтей i молодi.
Ми не повиннi насаджувати зневiру. Не можна в такiй ситуацiї будувати цивiлiзовану державу; козаки повиннi не дозволяти морально i духовно перетворювати українцiв на нацiю, в якiй панують i буття якої визначають панiкери, провокатори i духовнi дезертири.
Як сказав козак академiк-письменник Б.Сушинський: "Ми живемо в мирнiй європейськiй державi. Найбiльша мужнiсть полягає в тому, щоб кожен з нас, українцiв, на своєму робочому i житейському мiсцi, щоденно - борозна до борозни, цеглина до цеглини, слово до слова - пiдтверджував козацьку вiрнiсть в iм'я України, козацьку мужнiсть задля захисту України, козацьку працьовитiсть i поряднiсть задля процвiтання України.
Оце вона i є - житейська, бiблiйна, а отже й козацька мудрiсть нашої Нацiональної iдеї. Бо: велич козацької Української Нацiональної iдеї - у величi козацького духу!"
III. КОЗАЦЬКI ХУДОЖНI КОЛЕКТИВИ
У кого немає культури, у того позитивних якостейлише половина. Вiд особи, яка не пройшла школи мистецтва, завжди вiддає грубiстю; людинi потрiбно шлiфувати себе, прямувати у всьому к досконалостi.
Грасiан.
В статутах усiх сучасних козацьких органiзацiй Заднiстров'я мовиться про необхiднiсть розвивати козацьку культуру, зокрема:
Окремий полк iм. П.Орлика, Бiлгород-Днiстровський Кiш Буджацької Сiчi: "...вiдродження, утвердження i розвиток української культури";
Програма "Джура" Українського козацтва: "Органiзувати дитячi фольклорнi колективи з вивчення козацької пiснi та танцю, української народної пiснi та танцю";
Статут Молодої Сiчi Українського козацтва: "Вiдродження козацьких мистецьких традицiй: кобзарства, лiрництва, гуртового спiву, танцю, дотепного влучного слова, рiзьбярства, художнього розпису, художньої вишивки, iконопису";
Програма розвитку Чорноморського козацтва на 2002-2005 роки: "п.4. Вивчити можливостi й утворити у районах новi козацькi творчi самодiяльнi колективи, надавати пiдтримку створеним мистецьким колективам, провести районнi фестивалi-огляди козацького мистецтва".
1. Козацький духовий оркестр.
Iз органiзацiєю козацьких осередкiв в Бiлгород-Днiстровському районi та мiстi - навеснi 1996 року вiд вiйськового оркестру Бiлгород-Днiстровської залоги (гарнiзону) вiдбрунькувався козацький духовий оркестр (малий склад). Вiн складається з труб (3), баритону (1), тенорiв (2), валторни (1), альту (1), басу (1), тромбону (1), великого барабану (1), малого барабану (1). Керiвник козацького духового оркестру - Радченко Степан Федорович.
Козаки обслуговували козацькi заходи: конференцiї, зустрiчi з отаманами, паради, ходи, виступали з концертами духової музики, надавали ритуальнi послуги за помiрними цiнами...
Найактивнiшими учасниками оркестру було створено ядро - козацьку раду - члени якої є Радченко Степан, Дегтяр Леонiд, Литвин Петро, Хомко Анатолiй, Радченко Володимир, Лiсовий Анатолiй.
Приємно було пройтися головною вулицею Бiлгорода-Днiстровського з козацьким оркестром.
2. Хор української народної пiснi "Мрiя".
16 рокiв тому молодий, енергiйний, талановитий Iван Зорило прийшов на завод медичних виробiв (сьогоднi ВАТ "Гемопласт") з метою створити хоровий колектив. Й це йому вдалося.
В 1989 роцi на базi заводу медичних виробiв було створено хор української народної пiснi. До складу хору входять люди рiзних професiй, рiзних нацiональностей, але всi вони великi любителi української народної пiснi.
Через три роки колективу було надано звання "Народний". Кожен рiк хор давав звiтний концерт перед робiтниками та керiвництвом заводу. Жодне свято не проходило без його виступiв. Завжди радiсно й тепло артистiв зустрiчали не тiльки заводчани, але й жителi мiста й району.
Про колектив багато писали в районних та обласних газетах. Хор має багато грамот, дипломiв, свiдоцтв; брав участь в мiських, обласних, мiжнародних фестивалях. На одному з таких фестивалiв - "Травнева калина" - зустрiлися з таким ж колективом з мiста Кривий Рiг. Зав'язалася творча дружба. Колектив запросили на фестиваль української народної пiснi до Кривого Рогу. Декiлька разiв приїздив криворiзький хор до Бiлгорода-Днiстровського.
Керiвництво заводу багато допомагало колективу, видiлявся транспорт для поїздок, матерiальна допомога артистам, був на заводi свiй хорклас. Колектив преюмiвався турпоїздками до Ленiнграду, у Карпати, Крим.
Але змiнюються часи, змiнилося керiвництво мiста, заводу. Змiнилося й наше життя. Iз-за матерiальних проблем на заводi скоротили ставки баянiстiв та керiвника хору; колектив залишився без свого хоркласу та матерiальної пiдтримки.
Але хор не розпався, вiн продовжує жити й радувати своєю пiснею народ. Ось вже п'ять рокiв керiвник хору й баянiсти працюють з колективом безкоштовно, п'ять рокiв колектив не має нiякої пiдтримки вiд мiста. Проводили репетицiї й в ПТУ-10, й в мiськiй бiблiотецi, й в рибопромисловому технiкумi. Сьогоднi артисти мають примiщення на територiї мiського пологового будинку. В 2004 роцi видiлили старе складське примiщення , його вiдремонтували за свої кошти, виписали дошки й керiвник сам зробив лави. Зараз артисти вважають, що це хорклас й сподiваються, що тут вони будуть працювати постiйно.
В колективi 38 осiб рiзних професiй, рiзного вiку й рiзного характеру. Але за п'ять рокiв вони дуже здружилися, "загартувалися" й стали великою спiвучою, веселою родиною й живуть за девiзом - "Нам пiсня жити й перемагати допомагає".
3. Ансамбль української народної музики "Веселка".
Дехто iз англiйцiв чи не вперше почув про Україну, коли ансамбль "Веселка" побував в Великобританiї на Мiжнародному музичному фестивалi, який проводиться пiд патронатом принца Уельського. I хоч у святi брало участь майже пiвтораста колективiв iз шести десяти країн свiту, концерт наших спiввiтчизникiв, у якому було вiдтворено яскравi i поетичнi українськi обряди, справив на розважливих жителiв Альбiону незабутнє враження. На їх запрошення ансамбль через рiк побував i на наступному фестивалi.
"Веселцi" вже тридцять рокiв. Нинi це сталий колектив української пiснi зi спiвочою та хореографiчними групами, власним оркестром народних iнструментiв. Вирiс ансамбль iз троїстих музик, органiзованих подружжям Михайлом Iвановичем та Валентиною Опанасiвною Нiкiруй. Про Нiкiруїв кажуть, що у них трiйко дiточок: Богдан, Зоряна та ще "Веселка", i всi вони щедро обдарованi талантами.
У складi колективу - студенти та викладачi педагогiчного училища. Їх Нiкiруї прискiпливо вiдбирають за конкурсом, а потiм ще "школять" у пiдготовчих групах перш нiж включити до основного складу. Адже ансамбль гiдно носить звання народного, а це зобов'язує постiйно тримати його у високiй художнiй формi, вдосконалювати майстернiсть спiвакiв, музикантiв i танцюристiв до професiйного рiвня.
Керiвник - Михайло Iванович - великий знавець українських пiсенних традицiй, особливостей нацiонального мелосу, нiколи не прагнув перетворити ансамбль на академiчний колектив. Не випадково на всеукраїнських та мiжнародних фестивалях i конкурсах, зокрема у Польщi, Югославiї, Болгарiї, Нiмеччини, Англiї, слухачiв завжди вражало дуже природне i не натужне звучання "Веселки". Голос у неї м'який, проникливий, нiби огортаючий. Так завше спiвали на весiллях та на вечорницях.
Саме обрядовi пiснi становлять основу репертуару колективу. Iз студентськими фольклорними експедицiями М.Нiкiруй об'їздив мало не всi села Приднiстров'я, збираючи невiдомi зразки гаївок, щедрiвок, весiльних та обжинкових пiсень. За роки копiткої пошукової роботи таких знахiдок стало на великий фольклорний збiрник, який вже пiдготовлено до друку.
За час iснування "Веселки" її школу пройшло бiльше пiвтисячi студентiв педучилища, i всi вони, незалежно вiд обраної спецiальностi, на все життя стали палкими шанувальниками української пiснi. А ще за цi роки в ансамблi з'явилися колективи-паростки - спiвочi й iнструментальнi гурти, органiзованi по всiй Українi його колишнiми вихованцями. Таких уже налiчується близько тридцяти.
...Неповторнi хвилини щастя, коли спiваєш улюбленi з дитинства пiснi в унiсон iз знаменитим ансамблем, вiдчуваючи i себе трошки артистом. I вiдбиваєш долонi в шалених вдячних оплесках, i плачеш сльозами радостi. Тому що наша народна пiсня - то душа України.
Знову щемно спiває сопiлка Михайла Iвановича, а Валентина Опанасiвна, яку бiлгород-днiстровцi називають своїм "буджацьким соловейком", виводить "Над горою мiсяць сходить" - найпершу i найулюбленiшу пiсню iз свого репертуару. А в ансамблi їм акомпанують i пiдспiвують Богдан та Зоряна, яким нести далi музичну естафету батькiв...
4. Ансамбль української народної музики "Гроно".
Ансамбль української народної музики "Гроно" був створений у 1997 роцi на базi мiського Центру дитячої творчостi. У цьому ж роцi колектив вперше став лауреатом мiського i обласного конкурсiв-оглядiв "Таланти твої, Україно". У складi ансамблю працює три рiзновiковi групи, що складає 45 гурткiвцiв. Ансамбль "Гроно" є лауреатом I, II та III ступенiв ХI, ХII, ХIII, ХIУ, ХУ обласних в рамках Всеукраїнських оглядiв-конкурсiв "Таланти твої, Україно".
Творча дiяльнiсть колективу спрямована на вiдродження української народної пiснi. Весь склад ансамблю - хлопчики, тому i репертуар колективу побудований на українських похiдних маршах, козацьких пiснях, думах, баладах.
Ансамбль української народної музики "Гроно" веде активну роботу з естетичного виховання юних слухачiв, з пропаганди українських народних пiсень. Колектив користується великою популярнiстю у мешканцiв мiста, є постiйним гостем у навчальних закладах, у дитячих таборах вiдпочинку та санаторiях Затоки та Сергiївки. Колектив є активним учасником дитячих свят, концертiв i акцiй, якi проводить мiський Центр дитячої творчостi.
В основi успiху колективу полягає системнiсть навчавльно-виховного процесу: гра на музичних iнструментах, пошук i вiдтворення пiсенного матерiалу, розвиток вокальних здiбностей дiтей. У 2003 роцi ансамбль "Гроно" прийняв участь у Всеукраїнському фестивалi козацької пiснi "Байда", де здобув звання лауреата. Того ж року хлопцi прийняли участь у святковому концертi на Всеукраїнськiй козацькiй Радi в Нацiональнiй Оперi України. А влiтку 2005 року вокальне трiо ансамблю представляло Україну на ХХIII конкурсi "Лемкiвська ватра" в Польщi.
Керiвник - Богдан Михайлович Нiкiруй - народився в найбiльш музичнiй сiм'ї нашого мiста. Його батьки - Валентина Опанасiвна та Михайло Iванович - викладачi педагогiчного училища, а також керiвники ансамблю української народної музики "Веселка" (вiдомого не тiльки на Українi). Зростав у творчiй атмосферi, просоченою духом справжньої української культури. Батьки з малих рокiв брали його з собою на концерти, фестивалi, творчi вечори...
Як каже Богдан, життя - це пошук. Нiколи не треба опускати руки, треба шукати. Й саме головне - нiколи не треба забувати, хто ти й звiдкiля; яким би не було твоє становище, головне - це повiрити в свої сили. Ось тодi й можлива робота, й результат обов'язково з'явиться.
IУ. СУЧАСНИЙ СТАН КОЗАЦТВА ЗАДНIСТРОВ'Я
Ми живемо у жорстокi i непередбаченi часи. Нiхто не знає, якi випробування чекають на нас i нащадкiв наших. В цьому свiтi, як i за часiв татарської навали, нiхто не рахується iз слабкимта беззахисним. Тому ми, українцi, як i нашi героїчнi предки, мусимо бути сильними, розумними i непереможними. Тiльки так ми будемо здатнi зберегти себе, свiй народ i свою Батькiвщину. Слава Українi! Слава героям! Б.Устименко
Практично в усiх країнах були рiзнi воєнiзованi групи населення, якi виконували специфiчнi функцiї, пов'язанi з вiйськовою службою (Iспанiя - реконкистадори, Швейцарiя - кнехти, Балкани - гайдуки, клефти, граничари, Україна - козаки, гайдамаки, Iндiя - гуркхи, Японiя - самураї). Виникало вiйськове громадство в перiод смут, в умовах прикордонних конфлiктiв, релiгiйних вiйн i вiйн за нацiональну незалежнiсть, здiснення колонiзацiй. На початкових етапах iснування основним заняттям таких громадств була вiйна напiврозбiйницького характеру. Однак пiзнiше вони або переходили на службу до держави на договiрних началах, або щезали...
Логiка iсторичного процесу невблаганна - при закриттi "прикордонних" зон потреба в вiдважних й умiлих вояках-колонiзаторах минає.
Але козацтво (зокрема, на Буджаку) проiснувало до початку ХХ столiття. Цьому сприяли такi причини:
- iснування територiй, що потребували колонiзацiї (до речi, наш Буджак); це виступало своєрiдним "гарантом" iснування козацтва, найбiльш пристосованого для рiшення колонiзацiйних завдань;
- в державi, в якiй є феодальнi пережитки, iз режимом, що спирався на досить вузьку соцiальну базу, козацтво як опора самодержав'я було "приречено" на "пiдтримку" iз боку уряду й "захист" вiд розмиву як вiйськового стану.
По мiрi укрiплення державностi й експансiї держави на прикордоннi територiї у козацтва не було iншого шляху, як увiйти до державного органiзму на умовах вiдбуття служби, збереження, з поступовим вiдмиранням декiлькох вольностей або зникнення козацтва загалом. Що й вiдбувалося в пореформений перiод (з 1890-х рр.), а завершились цi процеси в роки громадянської вiйни й сталiнської модернiзацiї...
Вже до початку Першої свiтової вiйни козаки були лише вiйськовою силою з неефективною економiкою й були анахронiзмом, який пережив свою доцiльнiсть для держави. Процес iндустрiалiзацiї, модернiзацiї, репресивнi мiри знищили iдентичнiсть козакiв, вiд них залишились лише легенди...
Вiдбулася втрата традицiй через фiзичне винищення значної частини козакiв i членiв їхнiх сiмей (1919-1920 роки - "розкозачування"), депортацiї козацького населення в iншi мiсця (20-30-тi роки ХХ столiття), а в мiсцях традицiйного проживання - розбавлення чужинцями-некозаками (20-40-вi роки ХХ столiття). В Буджаку - теж саме, тiльки ворогом мiсцевого козацтва виступала боярська Румунiя. Такий стан був на початок 90-х рокiв ХХ столiття, коли в Радянському Союзi почався бурхливий рух визволення вiд гнiту тоталiтарного комунiстичного режиму, вiдомий пiд назвою "перебудова".
Модернiзацiя держави порубiжжя ХХ-ХХI столiття в якостi свого природнього слiдства припускала певне пожвавлення зацiкавленостi до полiтичної архаїцi та традицiоналiзму. Концепт "свiтлого майбутнього" який характерний для радянської епохи, було змiнено на "свiтле минуле". Практичною проявою цього "кидка назад" стало виникнення багатьох органiзацiй, якi будувалися на основi середньовiчних, за своєю суттю, полiтико-правових, соцiальних понять: стану, корпоративiзму, жорсткої iєрархiчностi. Як гриби пiсля дощу, виникали численнi дворянськi зiбрання, купецькi гiльдiї та iн. Одним з яскравих проявiв подiбного роду став рух за "вiдродження козацтва".
Ще до розпаду СРСР лiдери й активiсти нового руху оголосили головною своєю метою "вiдродження" козацтва. Це поняття до теперiшнього часу залишається ключовим для всiх програмових документiв українських неокозакiв. Iз самого початку їх iдеологи сприймали iсторичне минуле як норму, яку необхiдно вiдновити. Це виразилося в рiзних формах: вiд атрибутики (вiдродження козацьких прапорiв - Заднiстрове земляцтво) до висування територiальних претензiй до сусiдiв, якi займають "козацькi землi" (Буджацька Сiч).
Стихiйний рух вiдродження козацько-лицарських традицiй в Українi започаткував I етап загальноукраїнського козацького вiдродження. Хронологiчно цей етап охоплює подiї 1984 - 1991 рр. i характеризується вiдновленням зацiкавленостi iсторiєю українського козацтва та власною родовою спадщиною. Саме тому виник дещо романтичний потяг до славного козацького минулого. Ще одним доказом активiзацiї козацького вiдродження в Українi (зокрема на Буджаку) стала активiзацiя полiтичного життя пiд гаслом визволення України.
У 1989-1999 роках козакiв "опiкувало" керiвництво КПРС та КПУ. "Перебудову" полiтичної лiнiї КПРС-КПУ по вiдношенню до козацтва, яка намiтилася в кiнцi 1980-х рокiв, можливо пояснити декiлькома причинами.
По-перше, партiйному керiвництву необхiдно було тримати пiд контролем процес формування багатопартiйностi, а вiдтак, й громадськi течiї, якi виникали в результатi цього руху.
По-друге, в умовах кризису офiцiйного свiтогляду, КПРС потрiбнi були новi iдеологеми.
По-третє, якийсь новий рух повинен був стати одним з важелiв протидiї українському РУХу Чорновола, iнструментом його стримування. Тодi ж й пройшов перший розкол (козацтво РУХу й "реєстровцi"). Подальшi полiтичнi подiї (серпневий путч 1991 року, президентськi, парламентськi, мiсцевi вибори та iн.) показали, що iдея "загальнокозацької єдностi" (як i в 1917-1922 роках) приносилась в жертву полiтичним пристрастям (на Буджаку - розгром Заднiстрового земляцтва, Буджацької Сiчi).
Гасло визволення України стало у 1990 роцi прапором єднання всiх тих, хто сприймав козацтво як споконвiчну силу, що виборювала волю України. Наслiдком цього стало об'єднання козацьких осередкiв в єдине Українське козацтво. В цей час перебування у лавах Українського козацтва було певним випробуванням на мужнiсть (на Буджаку - перебування в лавах Бiлгород-Днiстровськiй паланцi, Буджацької Сiчi, За днiстрового земляцтва), бо офiцiйна влада почала ставитись до цiєї структури вiдверто вороже. Поряд iз цим невизначенiсть прiоритетiв, брак досвiду i авторитетних провiдникiв суттєво ускладнювали розбудову козацьких структур. Саме тому пiднесення 1990-1991 рр. не було належним чином використано у справi становлення пiдвалин Українського козацтва. Пiсля здобуття Україною незалежностi те, що об'єднувало i вело вперед козацькi структури, зникло.
В нових умовах 1992 р. розпочався II етап вiдродження козацької спадщини на Українi. Вiн, насамперед, характеризувався пошуком прiоритетiв у розбудовi Українського козацтва. На жаль, впливи родових козакiв i тих, хто розумiв необхiднiсть орiєнтацiї на спадковi цiнностi козацького лицарства, були слабкими. За таких умов виявилась вiдсутнiсть єдностi i намагання пiдмiнити традицiйний козацько-лицарський iстотний критерiй чим завгодно:
- абстрактним патрiотизмом;
- козацькими демократичними традицiями;
- бiзнесово-господарчою та фермерською дiяльнiстю;
- охоронною дiяльнiстю;
- клубами "козацького вiдпочинку".
Наслiдком цього стала розмитiсть та вiдсутнiсть єдиного пiдходу до визначення критерiю приналежностi до козацького товариства (вiдповiдно до сутностi iсторичної козацької спадщини). Результатом цього стала криза i дезорiєнтацiя Українського козацтва у серединi 90-х рр. ХХ ст. Найяскравiшим виявом цього стало утворення паралельних мiсцевих та загальноукраїнських козацьких органiзацiй (утворення на Буджаку багатьох районних та обласних структур). Так розпочався III етап козацького вiдродження в Українi, коли штучнiсть та формалiзацiя цього процесу набули загрозливих розмiрiв.
Починаючи з кiнця 2001 року можна видiлити IУ етап козацького вiдродження. Вiн характеризується посиленням уваги держави до розвитку козацьких структур i зустрiчним прагненням отримати державну пiдтримку зi сторони бiльшостi новiтнiх козацьких об'єднань. Ця тенденцiя нагадує ситуацiю кiлькарiчної давнини в Росiї, коли козацький рух було подiлено на реєстровий i на нереєстровий, хоча цiлий ряд проблем так i не було вирiшено. Для ситуацiї з вiдродженням козацького руху в Українi ця перспектива є неоднозначною, бо цей рух є занадто кволим, розрiзненим i слабо пов'язаним з традицiйним родовим устроєм. Такий стан речей загрожує повною формалiзацiєю українського козацького вiдродження.
Козацькi органiзацiї стоять вiдокремлено у загальнiй масi об'єднань громадян за iнтересами, соцiальним статусом чи грiшми. Нечастi публiкацiї в пресi, присвяченi козакам, в основному стосуються або парадної сторони їхньої дiяльностi (усi про перебiг Великих Рад i масових нагороджень самодiяльними орденами), або фiнансових сторiн особистiсних конфлiктiв усерединi козацького руху. Насправдi за парадним антуражем - усiлякими шароварами, вольтижуванням i клонуванням гетьманiв - вiд очей широкої громадськостi ховаються цiкавi процеси.
У запеклiй боротьбi мiж комунiстами, нацiонал-демократами козацтво займало скорiш вичiкувальну, нiж активну позицiю (хоча спочатку козацтво утворювалося як активнi охоронно-штурмовi загони РУХу - брало участь у хресних ходах, церемонiях покладання травянистої рослинностi до пiднiжжя бронзових борцiв i антуражна охорона неформальних заходiв РУХу).
Оскiльки здобуття незалежностi України вiдбулося мирним шляхом, призначення козацтва i його подальша доля змусила губитися в здогадах не тiльки нове керiвництво України, але i самих лiдерiв козацтва. Сотнi молодих i фiзично мiцних чоловiкiв в козацькiй формi опинилися на узбiччi полiтичних процесiв (особливо це стосується Бiлгорода-Днiстровського, де вiдбулася лiквiдацiя гарнiзону; сотнi молодих офiцерiв залишилися без роботи).
I вiйни нiякої нi з ким не було. Куди бiдним сiчовикам податися? Поки козаки думали, закрилася остання нiша - рекет. Органiзована злочиннiсть вже набрала бойовикiв i козакам не знайшлося мiсця навiть серед "бикiв". Можливо, це був як раз той випадок, коли iнертнiсть керiвництва, його небажання що-небудь робити, зробила козацькому руху добру послугу. Практично нiхто з козакiв - за одиничними випадками - не заплямував себе зв'язками з вiтчизняними i закордонними мафiозi.
Таким чином, до середини 90-х рокiв козацькi органiзацiї в Українi ( i на Буджаку) виявилися в станi недофiнансованостi i недозатребуваностi. Коли немає якоїсь об'єднуючої сили, цiлком природно, в серединi будь-якої органiзацiї починається пошук i "призначення" винних. Українське козацтво стрясає цiлий ряд скандалiв, розколiв i виключень з рядiв.
Головна проблема козацтва - визначити свою роль у соцiально-полiтичному життi суспiльства. Козацтво - соцiально-полiтичний монолiт чи плiд тимчасового компромiса мiж владою та частиною суспiльства?
Спроба сучасних реформаторiв збудувати нове суспiльство з орiєнтацiєю лише на економiчнi, ринковi розрахунки, неминуче провалиться. Суспiльство засновується лише на iдеї моральностi й цементується духовними прагненнями народу. Iдеологiя козацтва фундується на таких засадах: Християнство (Православ'я), прагнення до "Народовладдя" та самоврядування в органiзацiї свого життя й на усвiдомленнi святого свого обов'язку - захищати рiдну українську землю й українську державнiсть ("Душу - Богу! Серце - Людям! Життя - Батькiвщинi! Честь - нiкому!"). Це стало в перебiгу вiкiв свого роду генетичною особливiстю козацького характеру. Й в сучасному суспiльствi, коли значний вiдсоток населення України розгубив, не мав або розмiняв свої iдеали на "речовизм" та долари, козацтво за рядом обставин стало найбiльш стiйким носiєм нацiонально-iсторичних традицiй українського народу, здатне зiграти роль свого роду каталiзатора громадської самосвiдомостi, очолити всенародний рух за вiдродження України-Батькiвщини.
Сучаснi змiни геополiтичної ситуацiї (тероризм, територiальнi претензiї Румунiї до України - Буджак) висунули на порядок денний питання про додатковi гарантiї захищеностi та безпеки, територiальної, державної цiлiсностi, забезпечення мирного проживання населення, пiдтримка на достатньому рiвнi мобiлiзацiйних ресурсiв. Цими обставинами в теперiшнiй час продиктована увага державних структур до українського козацтва.
На сучасному етапi в Українi, Росiйськiй Федерацiї та Бiлорусiї козацтва вiдроджуються головним чином як громадськi органiзацiї з культурологiчними, господарськими, виховними, охоронними та iншими функцiями. Трансформацiя цих органiзацiй у вiйськовi не передбачається. В Приднiстров'ї на рiвнi Закону визначено, що козацтво виступає як громадський рух з воєнiзованим характером дiяльностi, а головним його завданням є захист Вiтчизни, сприяння змiцненню та розвитку державностi i державної влади.
Нерозвиненость законодавчої бази вiдродження та розвитку Українського козацтва може бути пояснена тим, що процес розбудови козацьких органiзацiй в Українi iде мляво. Iстотною перешкодою розвитку козацтва є концептуальна невизначенiсть цього процесу.
Початок здiйснення державної полiтики України щодо козацтва, як правило, пов'язують iз прийняттям Указу Президента України (Л.Кравчук) за N141995 вiд 04.01.1995 року "Про вiдродження iсторико-культурних та господарчих традицiй Українського козацтва".
Тодi ж почався процес з очищення лав козацтва вiд полiтичних екстремiстiв, iз залучення до "вiдродження" менш ангажованих, але бiльш квалiфiкованих лiдерiв (на Буджаку приход до керiвництва Городецького Л.Г., Скляренка М.П., Царенкова О.П., Врублевського М.В., Тимофєєва В.Я., Маринеску М.К., Городниченка П.М., Бiлоуса В.П., Возного М.М., Ткаченка В.П.). В цьому сенс "одержавлення" уособлює для козацтва в цiлому позитивну тенденцiю, бо дає йому шанс на приведення себе у вiдповiднiсть з реалiями сучасного громадянського суспiльства. Але рiшення питань, пов'язаних iз визначенням основ козацької служби, в майбутньому.
Можливо, включення козацтва в систему "держава" призведе до виникнення статусу вiйськових козачих спiльнот, якi будуть поєднувати в собi риси й держави й громадської органiзацiї.
Що є українське козацтво у минулому й сучасному часi? Що ми активно "вiдроджуємо" й намагаємось "використати"? Чи зможе козацтво зайняти свою нiшу в ХХI столiттi? Як в сучасних умовах силами громадської органiзацiї вiдродити тип козака-лицаря? Як згуртувати таких людей? На якiй основi вiдроджувати козацтво?
Iсторiя українського державотворення переконливо свiдчить про те, що в цьому iсторичному процесi, порiвняно з iншими суспiльно-полiтичними силами, козацтво вiдiгравало вирiшальну, провiдну роль. Тому нацiональнi iнтереси України вимагають створення державних документiв, зокрема законiв, постанов, якi б сприяли дальшому розвитку українського козацтва як могутньої нацiотворчої i державотворчiї потуги, залучення до його лав найширших верств спiвгромадян з метою пробудження i спрямування їхньої енергiї на розв'язання iсторичних завдань, що стоять перед нашим суспiльством i державою.
Факти неспростовно свiдчать, що високi духовнi набутки українського козацтва, його видатних представникiв - державних i полiтичних керманичiв, дiячiв науки i культури на сьогоднi залишаються невiдомими широким верствам нашого суспiльства. Не пробуджена i незадiяна до конкретних державотворчих справ i не органiзована в козацькi форми iнтелектуальна, духовна i практично-дiйова енергiя сотень тисяч наших спiввiтчизникiв; вона ще "дрiмає", "спить" i не набуває продуктивних i ефективних, суспiльно корисних форм, справ i чину державотворчого характеру.
Оформлення й згуртування козаччини швидше вiдбувається в тих регiонах, де загострюються вiйськовi мiжетнiчнi, мiжнацiональнi, мiждержавнi конфлiкти (Кубань, Прикавказ'я, Приднiстров'я). Вiдсутнiсть можливостей виконання вiйськових функцiй призводить (як показує досвiд) до розброду i хитань у козацькому середовищу, яке в свою чергу веде до невизначеностi подальшої долi i самого козацького з'єднання. Ситуацiя може змiнитися лише за умови змiни прiоритетiв козаччини iз вiйськових на господарськi й культурнi. Це не означає, що козакам на державному рiвнi не може бути довiрено охороняти кордони країни чи наглядати за правопорядком усерединi держави (приклад - чергування козакiв на дiлянцi Старокозацької прикордонної застави). Сучаснi козацькi формування можуть стати повноцiнною нацiональною гвардiєю, яка буде поставлена на службу народу. У цьому випадку необхiдна допомога держави. I не стiльки матерiальна, скiльки юридична. Саме на державному рiвнi мають бути вирiшеннi питання щодо юридичного статусу козацьких вiйськ.
Справжнє вiдродження козацтва на Українi почнеться тодi, коли до його лав увiллється молодь, що вболiває за народнi справи, прагне кращого сьогодення та працює на духовне i матерiально багате майбутнє (молодi козаки, якi пройшли школу козацько-лицарського виховання - Адамiвську, Долинiвську, Турлацьку, Вигiнську, Старокозацьку, Молозьку, Випаснянську N1, Миколаївсько-Новоросiйську); коли теперiшнi козаченьки чiтко усвiдомлять, що по них судять про все козацтво i народ у цiлому, вiдмовляться вiд своїх користолюбних цiлей i на перше мiсце поставлять служiння народу; коли мiж козаками i науковцями-просвiтянами встановляться тiснi зв'язки та налагодиться спiвпраця на нивi дослiдження iсторико-культурної спадщини козаччини. I тодi вiдроджене козацтво стане тiєю широкою суспiльно-полiтичною i культурницькою течiєю, яка згуртує всi верстви українського народу i зможе цивiлiзованими методами вирiшувати нагальнi питання сьогодення в iм'я народу i для народу.
Для iсторичних козацьких структур основним змiстом i суттю їхнього iснування була специфiчна вiйськова справа у вiдповiдних суспiльно-полiтичних та природно-географiчних умовах. Завдяки цьому на засадах архаїчних вiйськово-лицарських традицiй сформувалась комплексна система козацького вiйськового буття - козацько-лицарське мистецтво. Це мистецтво (специфiчне бойове мистецтво зi зброєю та на його основi - рукопаш; козацьке звичаєве право; елементи архаїчної вiйськової магiї; пiсенно-енергетична практика; особливе свiтосприйняття) i є сутнiстю української козацької спадщини.
Тiльки через вiдродження i поширення основ вiйськово-лицарської спадщини ми можемо вести мову про реальне наслiдування, а отже i вiдповiднiсть сучасного козацтва iсторичним аналогам. Але до сьогоднi розумiння прiоритетностi дiйсного вiдродження українських козацьких традицiй у цьому контекстi не досягнуто. Причинами цього є:
- переважно хибнi уявлення про сутнiсть козацької спадщини, що сформувалися пiд впливом романтично-iсторичної художньої лiтератури та певних стереотипiв вiтчизняної i зарубiжної iсторiографiї, розроблених вiдносно тих чи iнших iсторiософських концепцiй;
- вiдсутнiсть сприятливих умов для повноцiнного вiдродження козаччини;
- розмитiсть або повна вiдсутнiсть дiйсних прiоритетiв козацького вiдродження;
- руйнацiя родових козацьких зв'язкiв та втрата традицiйного козацького середовища ( родовий козак - представник спадкового козацького роду, життєвi принципи якого сформувались на засадах цiнностей, притаманних специфiчному середовищу козакiв-воїнiв: прiоритетнiсть чоловiчого начала у всiх царинах буття; шанобливе ставлення до родових та загальнокозацьких звичаїв; повага до вiйськової справи взагалi i особливо до специфiчної козацької вiйськової спадщини; ознайомлення з основами козацького бойового мистецтва; сприйняття особливих стереотипiв поведiнки та вiдносин, заснованих на засадах козацького звичаю; можливе ознайомлення з елементами вiйськової магiї; здоровий спосiб життя).
Основнi причини гальмування козацького вiдродження такi:
- вплив рiзноманiтних полiтичних сил;
- протилежна конфесiйна орiєнтацiя;
- залежнiсть вiд окремих гiлок влади та економiчних елiт;
Але якщо об'єктивно та тверезо проаналiзувати процеси, якi в теперiшнiй час йдуть в українському козацтвi, то ми побачимо, що саме козацтво поки ще розпорошено й неорганiзоване. I причин для цього бiльш нiж достатньо.
По-перше, козакiв розпорошують тi, хто не бажає появи на полiтичнiй аренi України нової грiзної громадської сили. Для цього козакiв утягують до рiзних апаратних та партiйних iгор. Сучасний козацький рух лише встиг набрати силу, а в його середовищi через 75 рокiв пiсля революцiї з'явились "бiлi" й "червонi", "самостiйники" й "державники", "нашi" й "не нашi", якi готовi знову зхрестити шаблi.
По-друге, розпорошеностi цiєї пiдсобляють самi козаки, пiддавшись розгулу марнослiв'я та егоїзму, пробуджених сучасною революцiйною хвилею, яка зберегла на своїх прапорах характерний для всiх революцiй гасло: "Хто був нiким, той стане всiм!" В результатi цього козацтво й не помiтило, як опинилося в тенетах численних паралельних органiзацiйних структур, якi мiж собою ворогують.
По-третє, вiдсутнiсть наукового узагальнення багатовiкового служiння козацтва Неньцi-Українi виявилося при перших кроках його державного становлення. Щоб вирiшувати проблеми, якi виникають, необхiдно вивчити механiзм функцiонування традицiйних козацьких вiйськ, проаналiзувати дiяльнiсть козацтва в перiод демократичних перебудов й громадянської вiйни 1917-1922 рокiв. На базi цих дослiджень визначити, що можливо використати задля вироблення сучасної єдиної державної полiтики становлення козацтва й правильно виявити сутнiсть козацького загалу, козацької громади, козацького вiйська.
По-четверте, козацтву необхiдно формувати наскрiзну систему пiдготовки й виховання козака як державної людини через сiм'ю - середню школу - вищий навчальний заклад (готувати кадри).
Й так далi...
Отож, бажаючи всiм плiдної працi з розбудови козацтва, хочеться одного: щоб люди пишалися нами так, як Наливайком, Трясилом, Сiрком чи Палiєм... А для цього хочуть вони бачити не погони, лампаси й незаслуженi нагороди, а реальнi справи.