Краплини дощу
першого дня -
як люди,
летять у калюжу життя.
Падiння iз неба
Чому так лякає?
Калюжа все ближче,
А небо втiкає...
I от розбиваєшся
З плюскотом-криком -
Життя затягає
В калюжу велику.
Тобi пощастило
Зворушити воду,
I бриж сколихнути
В нельотну погоду.
Ти впав у життя -
I концентричнi кола
Тобою збуренi
Розiйдуться довкола.
Життя приймає -
Ти проник углиб
Тепер ти можеш
Лякати риб, затягнуло ще бiльше
Чухати жаб,
пiрнати далi
Про небо забути
Зривати медалi
У власнiй калюжi,
Де диво-вода -
Така пречудова.
Та день середа
Примусить з глибини
пiдняти очi,
Згадати сни про те,
чого найбiльше хочеш
I бризнуть сльози
Твої. В твоїй калюжi,
Бруднiй як мрiї,
Згрубiлi дуже.
Як тi медалi -
Просте камiння,
Що там, на днi
Не бачило промiння.
А далi що?
Тобi куди
Опiсля середини
Середи?