Аннотация: Вот задали в универе произведение на тему "Отцы и дети" и чего хочешь, то и пиши. Результат получился удручающий. Не могу разобраться с тем, отчего Си не распознает маленькую букву "Ї" в тексте, поэтому заменяю ее на большую. Буду благодарна, если кто с этим поможет.
Вони не мають цього побачити... Вони не мають цього почути...
I ти змушуєш себе посмiхатись у той час, коли у душi тво§й панує гiрка темрява. Ти змушуєш себе йти далi, коли єдиним бажанням залишається впасти долу й забути про весь свiт вiд нестерпного болю.
- Чому так? Чому ти катуєш своє серце? Чому не вiдмовишся вiд одвiчних спроб змiнити життя на краще?
А ти знову посмiхаєшся менi i в котре пiдводишся з колiн. I на всi моЇ запитання лише вказуєш туди де стоять двоє - дiвчина й хлопець, i в Їхнiх очах палає подив та недовiра.
Так. Я розумiю. Вони. Завжди вони. Тiльки цi двоє - твiй якiр i твоЇ кайдани у цьому жорстокому свiтi. Заради них ти пiдеш на будь-якi пожертви i розвiєш у попiл свою гордiсть. Заради них ти вiдмовишся вiд всього, що маєш.
Ти завжди кажеш менi, що без них тебе не iснує. Та чому ж тодi я не можу прийняти твоє рiшення? Чому не полишу спроби вiдмовити тебе вiд цiєЇ гiркоЇ долi?
Можливо тому, що в Їхнiх очах я не бачу жодноЇ жаринки чи бодай краплi поваги? Або тому, що вони сприймають твоЇ зусилля як щось належне? В Їхньому ставленнi до тебе панує презирство, i мене це неймовiрно дратує.
- Чому?! Чому?! Чому?!
I знов тiльки посмiшка на всi моЇ докiрливi запитання. Ти нiколи не спиняла мене. Захищаючи Їх, обережно тамувала i моє невдоволення. Нiколи не вiдводила погляду, хто б i що тобi не казав. Тiльки iнодi, коли мiй голос зривався вiд крику та затихав, ти сумно дивилась на мене своЇми втомленими очима.
I в такi митi єдине, що менi лишалось, безпорадно шепотiти.
- Пробач мене за те, що я не розумiю твоЇх поривань. Пробач мене за те, що я не приймаю твоЇх рiшень. Пробач мене за те, що я стаю на одну щабель з ними i завдаю тобi страждань. Пробач мене за те, що я теж твоя дитина, яка так i не навчилась повертати тобi втраченi сили. Пробач мене за те, що я все ще не вмiю бути тобi пiдтримкою.
Пробач мене... За все, що я накоЇла i за все, чого не зробила.