принаймнi час не гнеться пiд життя,
тече собi за вiтром понад полем,
i в течiї вирує самота
мов листя вербне, чесане водою.
хто розповiв, що тiльки уперед
його потуга спрямлена велика,
я повертаюсь до своїх джерел
i проти течiї iду стара i сива.
а час спливає по моїм слiдам
туди, де все колись розпочиналось,
пружина долi скручена буттям
у фартУсi форми шкiльної ховалась.
тодi я знала бiльше нiж жила,
бо час розмов з зiрками був величним,
так у зернятку на долонi вiчностi
вся доля спить, чекаючи млина.

05.02.26