- Живи щодня та нiчого не бiйся!
казала осiнь, дивлячись в вiкно,
та засипала золотом обiйстя,
немов борги платила за тепло,
що забирала в темряву  замало,
ховала нишком пiд зопрiлий лист,
тепер на то вона вже мала право
вся в золотi тяжких та мокрих риз.
Най пiде вже, чаклунка довголiтня,
не обертаючись, не знаючи завад,
але держу обол її до квiтня
в сухiй долонi одноденних втрат.

17.10.24