я не лякаюсь старостi моєї -
вона пiд лiкоть вдалину мене веде,
її хода - легке щось та тверде
як попiл вщент згорiвшої Помпеї.
там пiд коринкою ще жевриться буття,
кохання склеєне у нероздiльну пару,
що на вiки залишиться примарою,
та у майбутнє римою вплива.

2026