Станиславский Филипп Степанович : другие произведения.

5

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Прорив.

  5
  Горизонт на сходi освiтився нiжно-рожевою смужкою. Тиша стояла щiльна, безмежна, i в свiтi, здавалося, не було нi зарослих чагарниками пагорбiв, нi Днiпра, нi туману, одна тiльки тиша. Починався свiтанок нового дня. Дня, коли дивiзiї, корпуси i армiї Сiверського фронту мали рушити в наступ.
  ...В тьмяному передсвiтанковому просторi, як на фотопаперi, проступали чорнi дороги, нiчого iншого там не було крiм головешок вiд спалених осель поодиноких хуторiв.
  - От я й повернувся, бабцю. - Незрозумiло мовив Даниленко i всiм, хто був присутнiй при цьому, здалося, що командувач армiї поклонився комусь, хто лежав там, пiд зеленою болотяною скатертинкою.
  Офiцери мали всi пiдстави приглядатися до свого генерала. Хвилювання, звичне при вiдвiдинах житла, старого i милого серцю, супроводжувало його всi цi тижнi. Воно збурилося, коли його призначено було командувачем армiї, яка наступатиме в цих краях, воно ще бiльше посилилося, коли обабiч його воєнного шляху розгорнулися краєвиди, пiзнаванi i все-таки не схожi на себе. Даниленко намагався думати про вiйну, однак серед всiх його вiйськових планiв все частiше траплялися, як сухi листки мiж сторiнками улюбленої книги, благословеннi спомини, живi i трепетнi до запаморочення, до легкого холодку в пальцях.
  Тут пройшло дитинство його. Батька та матiр вiн знав лиш по бляклiй свiтлинi на простiнку серед пучкiв сухої трави та квiтiв. З п"ятирiчного вiку сiм безхмарних рокiв протiкали пiд крилом у бабусi, знаної в Лоєвськiй окрузi знахарки, сам київський генерал-губернатор не гребував лiкуватися вiд мiських болячок своїх її настоями. В Київ, за пiвтори сотнi верст вiдсiль, до золотоверхої Лаври стiкалися ручаями богомольцi, аби припасти до чудотворних її iкон. I кому не допомагали лаврськi пишнi святинi, тi брели на пiвнiч, до мiстечка поблизу Лоєва, до ошатної хатинки бабцi Даниленчихи. Безжальна простонародна хвороба не полишала її обiйстя. Бабця не брала плати i люди потай залишали посильнi, почасти щедрi дари: за трави i квiти, навiть сухi, потрiбно платити врiвень з тим, скiльки надiї чи радостi приносять вони людськiй душi...
  ...Свiтанковий серпанок вже не ховав довколишнi предмети в окулярах бiноклiв та стереотруб.
  З висоти, де розташувався спостережний пункт армiї генералам i офiцерам розкривалася широка панорама переднього краю. На новому спостережному пунктi дотримувався повний порядок: штабнi автобуси, змонтованi на трьохосних вантажiвках, стояли в укриттях, прикритi маскувальними сiтками. Було i зенiтне прикриття - зчетверенi кулемети на нових колiсних бронетранспортерах i малокалiбернi зенiтнi автомати. Сам спостережний пункт був об лаштований винахiдливо i розумно. Блiндаж, який тут був ранiше, розширили, зверху прикрили маскувальною сiткою, а всерединi поставили стiл i розкладнi стiльцi.
  Коли ввiйшов командувач фронту, пролунала команда:
  - Товаришi офiцери! - I всi виструнчилися, звернувши погляди на генерала Герасименка.
  Командувач фронту зупинив свiй погляд на молодому генераловi-авiатору.
  - Авiацiя дальньої дiї в повiтрi! - Доповiв командир бомбардувального корпусу.
  - Добре. - Промовив Герасименко i глянув на iншого авiацiйного генерала.
  - Перша Повiтряна армiя в готовностi номер один. - I генерал-лейтенант кивнув, схвалюючи.
  - Третя Повiтряна армiя - готовнiсть номер один! - Луною повторив iнший авiатор.
  Герасименко пройшов у траншею. В ячейцi бiля стереотруби виструнчився генерал-артилерист.
  - Артилерiя фронту в готовностi до вiдкриття вогню! - Доповiв командувач артилерiї.
  - Шiстдесят п"ятий моторизований корпус зайняв свої вихiднi позицiї. - Доповiв генерал-майор Алексiйчук. - Танкiсти i мотопiхота чекають сигналу, товаришу генерал-лейтенант!
  - Ось тiльки зараз нагода випала особисто поздоровити вас, Денисе Анатолiєвичу, з генеральським званням. - Потис руку Алексiйчуку командувач фронту. - Поздоровляю!
  - Дякую, товаришу командувач. - Стримано вiдповiв командир корпусу. Але коли генерали i старшi офiцери фронтового штабу разом з Герасименком пройшли далi, нахилився до Даниленка i тихенько, щоб нiхто iнший не почув, пробурчав. - Якого дiдька вони всi сюди приперлися? Свого СП не мають?
  - Не бурчи, Денисе Анатолiєвичу. - Так само тихо-тихо промовив одними губами Даниленко. - День же який... Не так часто навiть у високих штабах таке свято буває...
  На висотi в траншеях командно-спостережного пункту, накритого маскувальною сiткою зiбралися генерали i старшi офiцери штабу фронту, трохи осторонь стояли офiцери штабу Вiсiмнадцятої армiї.
  Примруживши погляд, командувач фронту дивився на висоти, де принишкли росiяни.
  - Давно такої тишi не чув. - I обернувся до командувача Вiсiмнадцятої армiї. -Таку тишу навiть порушувати жаль.
  Генерал Даниленко зняв з руки годинника, i, погладжуючи скло великим пальцем, дивився, як нервово смикається секундна стрiлка. Посмiхнувся чомусь своєму i промовив:
  - I все-таки ми її, - почекав поки секундна стрiлка завершить коло, - порушимо...
  По низьких сiрих хмарах пролетiли свiтлi швидкi брижi, сiрий туман став багряним i раптом громи охопили небо та землю... Ближнi i дальнi гармати поєднали свої голоси i вiдлуння мiцнило цей зв"язок, ширило складнопоєднане плетиво звукiв, якi заполонили окреслений невидимою межею бойовий простiр.
  Все, що необхiдно i належало заздалегiдь зробити i наказати, командувачем армiї було зроблено i наказано до початку артпiдготовки. Тепер залишалося лише одне - чекати...
  Попереду, над росiйським переднiм краєм, i далi, за висотами, i ще далi, аж до самого горизонту, який в досвiтнiх сутiнках ледве вгадувався, стояла стiна вибухiв в кiлька кiлометрiв глибиною. Розриви великокалiберних снарядiв то зливалися, то роз"єднувалися, то знову поставали стiною суцiльного диму та полум"я. I раптом на фонi цiєї димної стiни, чорнi на чорному, летiли вгору колоди, дошки, рейки, пошматованi диявольською силою вибуху рештки того, що якусь невловиму мить тому ще було блiндажем або землянкою. З армiйського спостережного пункту добре було видно розриви снарядiв, мiшанину маслянистого чорного i жовто-сiрого диму, розсипи пiднятої в небо землi та молочна бiлизна сталевого вогню.
  ...Там, попереду, вмирали росiяни, москалi, кацапи, комунiсти. Вмирали i повиннi були вмирати. Тому, що прийшли сюди, на українську землю зi зброєю, непрошенi, прийшли загарбати чуже добро, вбивати i заганяти в неволю людей, якi мали нещастя жити поряд з росiйською державою. Даниленко дивився на стiну вибухiв i думав про те, що бажає, аби там, де зараз клекоче артилерiйський ураган, росiян, якi забилися в нори i блiндажi, умирало якомога бiльше. Тому, що коли їх не вб"ють зараз, то вони вилiзуть зi своїх нiр i блiндажiв i будуть стрiляти в нього i його солдатiв, вони будуть убивати нас i калiчити... I що коли зайнятий ти справою, коли командуєш людьми, тодi в тебе зовсiм не залишається часу, щоб думати про своє бажання жити... От сьогоднi також не було коли подумати про своє пiслявоєнне життя i вiн про це подумав, тiльки коли почалася артпiдготовка, тому, що робити йому нiчого. I всi цi двадцять п"ять хвилин - Даниленко глянув на годинник, нi, вже дев"ятнадцять, - нiчого нiкому не скажеш i нiчого нi вiд кого не почуєш, такий грiм стоїть. I даремно Алексiйчук щось кричить менi... все одно я нiчого не почую...
  ...Босими ногами сходив вiн всю околицю. Он пiд тим двохсотлiтнiм дубом коренастим, куряву красу якого навiть вiйна пощадила, стояв вiн якось з бабцею, заскочений лiтньою грозою. Цiй жорсткiй, та справедливiй жiнцi належало все трав"яне довкiлля, яке розкинулося пiд ногами у всiх, тiльки ж вiдкрите було небагатьом. Постiйний супутник її мандрiв за збиранням трав, хлоп"я допомагало їй заробляти нужденний хлiб вдовиного iснування, i за це бабця навчила його слухати голоси рiдних лiсiв та полiв, за добу наперед визначати потаємнi намiри природи, що не раз згодилося йому в його воєнних задумах, i в невибагливому вiнчику якоїсь придорожньої квiтки бачити ласкавий, недрiманний погляд милої батькiвщини. За тобою земля рiдна завжди приглядає - i цю пересторогу також не зашкодить знати солдату...
  Веселий артилерiйський грiм перекочувався зараз в ранковому небi, нiби перед лiтургiєю на київському криласi прокашлювалися баси. Он там, на розвилцi дорiг, попрощався вiн з бабцею назавжди, йдучи в життя; i старенька все наказувала йому надягати новi штани лиш на свята та берегти чоботи дiдовi, що прослужили севастопольському ветерану пiвстолiття майже. I ще брала обiцянку надсилати листи їй про своє життя-буття в Катеринославi далекому, де знайшовся пiсля десятилiть мандрiв брат матерi, i яких вiн написав їй рiвним рахунком всього два... В час прощання був затишний липневий ранок, було тихо-тихо в природi i спiвали по обiйстях молодi пiвники. Димок пароплава бiлiв вдалинi i гула пiд хлопчачими ногами босими дзвiнка земля Правобережжя... Хлопча мчало в невiдоме, не оглянувшись на стареньку... Заскочити б зараз на хвильку до неї, напоїла б вона його темним, медової густоти, липовим цвiтом, а потiм закутатися б в кожух дiдiв та й заснути в свiтлицi до сутiнок, поки бабця готує в переднiй богатирську вечерю... Вiн i забувати вже став ту нескладну i доцiльну знахарську фармакологiю, проте повсякчас з досвiду власного переконувався в тому, що вiдвар звичайнiсiнької капусти, порiвну з буряком та сала українського куснем добрячим, спричиняв цiлющий вплив на органiзм, що ослаб вiд безсонних ночей та сезонного солдатського нездоров"я. Бабця померла одна, чотирма роками потому, коли внук, приписавши собi роки, з трилiнiйкою крокував дорогами Великої вiйни, що грянула в серпнi чотирнадцятого. В шiстнадцять рокiв не розумiв ще вiн обов"язку хоч на часинку примчати до хутора, провести стареньку на порiг її останнього житла...
  - Ну? - Погляд у командувача фронту важкий. Генерал Герасименко зиркнув з-пiд козирка польового кепi, коли стало i видно, i чути, що артилерiя перенесла вогонь у глибину, на другу позицiю оборони.
  Даниленко стояв з телефонною трубкою, стиснутою в руцi так, що аж кiсточки побiлiли.
  - З Богом. - Тихо сказав вiн у трубку, до якої була приєднана зараз вся нервова система армiї...
  Ракети викинули з траншей тисячi i тисячi людей, вони перестрибували через бруствери i розсипалися лавами по нiчийнiй смузi мiж нашими траншеями i траншеями радянськими. "Ура-а!" української пiхоти потонуло в ревищi моторiв, яке приєдналося до перекатiв подаленiлої в напрямку основного удару канонади, що злютувала землю i небо в суцiльний гуркiт. Вивертаючи з-пiд тракiв чорне груддя, з вихiдних позицiй за траншеями нашими рушили важкi танки. Пiхоту обганяючи, повели вогонь з ходу. За ними, готовi обрушити на виявленi вогневi точки свiй трьохпудовий молот - важкi самохiднi артилерiйськi установки з 155-мiлiметровими гаубицями-гарматами. А попереду чистить, змiтає i трощить траншеї радянськi i окопи, якi нашi танки, самохiдки i пiхота атакують, вал вогневий. Вiн прокладає дорогу хвилi броньованих машин. Лава важких танкiв - попереду, за ними другою хвилею - важкi самохiднi установки. Танки, нiби пальцi, в оборонi ворога вони навпомацки намацують вцiлiлi вогневi точки i опорнi пункти, самохiдки - важкий кулак, що плющить ще живого противника снарядами вагою в сорок вiсiм кiлограмiв. Вони пiхотi дорогу торують. Двi iнженерно-штурмовi бригади разом зi штурмовими батальйонами пiхотних дивiзiй пiд прикриттям вогневого валу слiдом за танками i САУ пiдiйшли до першої радянської траншеї. Українська артилерiя переносить вогонь на другу траншею росiян, а в першу скочується хмiльна хвиля атаки.
  Вогнеметний танк, щойно випаливши струменем вогнедишним кулеметний розрахунок у дзотi, завалився в окоп i розчавив гусеницями гармату, а заразом i обслугу її, перекрутившись на 360 градусiв, розквасив її, розмолов, розмазав по гарматному дворику; росiяни, завваживши здаля навiженим, налитим кров"ю оком все новi i новi танки - важкi "Молоти", вогнеметнi танки iнженерно-штурмової бригади, i самохiднi артилерiйськi установки, що невблаганно наближалися, душили гусеницями, випалювали запалювальною рiдиною, трощили снарядами в половину центнера вагою вогневi точки та живу силу, - з диким виттям кидалися обличчям на землю, в кров, у власну сечу, але вiдплата наздоганяла їх i тут...
  Ще триває бiй в першiй траншеї, а через неї пiд трiскотню легких кулеметiв i штурмових карабiнiв, росiйських "дегтярiв" i ППШ, проходять бронетранспортери з пiхотою i ось танки разом з самохiдками вже прасують другу траншею, гусеницями закопуючи в окопах росiйську пiхоту, поки артилерiя, не дозволяючи ворожим стрiльцям бити по штурмовикам, якi чистять ворожi окопи, довбає третю траншею. Закiнчивши в першiй, штурмовi групи по ходам сполучення займають другу траншею, потiм третю...
  До полудня перша позицiя ворожої оборона прорвана. Донесення, що стiкалися по кабельним лiнiям зв"язку зусiбiч, повiдомляли: оборону росiян прорвано, наступ розвивається. Але вiрити реляцiям потрiбно обережно. Така вже психологiя наступу: пiсля тривалого сидiння в оборонi п"янке бажання виникає: швидше, якомога швидше вперед - i доповiсти про успiх! Негайно! А коли щось не так з реляцiєю - не бiда, мовляв, встигнемо. За годину, за двi, до вечора... Це добре вiдомо i Герасименку, i Даниленку.
  - От що, Степане Архиповичу, - пiдкрутивши свої козацькi вуса, командувач фронту скоса глянув крайнеба над висотами, якi цього ранку вiдбили у противника, - наступ розвивається без ускладнень i менi тут робити бiльше нiчого. Тому проїдуся трохи вперед, гляну що там i як...
  Стрибаючи по вивернутим купам землi, чотири верткi триоснi всюдиходи - транспортери переднього краю - шпарко рушили туди, де ще годину тому вирував артилерiйський ураган. Пiд"їхали до однiєї з дiлянок колишнього переднього краю противника. Навiть якщо не зупинятися, з машини командувача фронту видно наслiдки вiдмiнної роботи артилерiї. Важкi КВ iз скособоченими баштами так i не встигли виповзти з укриттiв, в окопах гармати протитанковi повтикалися довгими стволами в землю, вогнем ракетної артилерiї траншеї злизало, в пух i прах рознесенi бiльшiсть радянських батарей. Загалом добре розвiданi цiлi накрито з великою точнiстю. I - трупи довкола, безлiч трупiв радянських солдатiв, чорними круками врозкидь на полi бою. Далi другої траншеї їхати не стали, все й так було зрозумiло.
  Увечерi одночасно армiйська i фронтова розвiдка перехоплять радiограму росiян: саме тут, на дiлянцi прориву, де найiнтенсивнiше потрудилася артилерiя, вони зазнали особливо великих втрат.
  Вiд першої позицiї - а вона складалася з трьох траншей i поки вибили звiдти росiян, п"ять годин пройшло - до другої майже два кiлометри. Штурмовим батальйонам ще пройти їх потрiбно, пiдтягнути мiномети, легку артилерiю... На якийсь час артилерiйський грiм стихає, тiльки б"ють по невидимим росiйським тилам далекобiйнi гармати. З КП армiї чути, як лiниво вовтузиться за висотами артилерiйський грiм.
  О другiй годинi приходить повiдомлення про готовнiсть батальйонiв до атаки.
  Ось тут i вдарила знову артилерiя!
  Ось тут i блиснула ще раз всiєю своєю могутнiстю авiацiя!
  Разом з артилерiєю три дивiзiї тактичних бомбардувальникiв висипали свiй вантаж на другу лiнiю оборони. Авiацiйний корпус у повному складi! I знову удар завдавався не окремим ланками, ескадрильями чи полками. Дивiзiями! Одночасно три дивiзiйних удари: один дивiзiйний удар лiворуч прориву, один - праворуч, один - прямо перед наступаючою українською пiхотою по опорним пунктам росiян.
  Артилерiйський i авiацiйний удари - це той таран, яким можна проламати стiни радянської фортецi. Проламавши стiну, нашi вiйська прорвалися в глибину радянської оборони крiзь подавленi артилерiєю i авiацiєю опорнi пункти противника. А далi... далi в справу мають вступати рухомi загони дивiзiй...
  О двадцять першiй тридцять начальник штабу армiї, який знаходився на КП вiд початку наступу: отримував доповiдi, наказував, пiдписував папери, лаявся, коли щось йшло всупереч плану, доповiв:
  - Прорвали головну смугу оборони. В районi Нової Борщiвки батальйони першого ешелону Тридцять четвертого корпуса з"єдналися з передовими загонами Двадцять сьомої територiальної i Двадцять першої моторизованої дивiзiй. - Субординацiя не дозволяє пiдлеглому критикувати дiї начальства, тому генерал Стеценко тiльки iнтонацiєю виказував своє невдоволення: командарм знаходився у вiйськах i це було, з точки зору начальника штабу армiї, осудливим. - Потрiбно вводити в прорив передовi рухомi групи дивiзiй першого ешелону...
  - Вiддавайте наказ, генерале! - Погодився Даниленко.
  Посеред дня вiд командирiв центральної дiлянки прориву надiйшли такi вiдомостi, що вiн раптом вiдчув непереборну потребу побути якийсь час у вiйськах, серед бiйцiв передових пiдроздiлiв.
  Три гусеничних бронетранспортери наблизилися до околицi Ручайовки, коли генерал наказав зупинитися i легко зiстрибнув на землю, обабiч дороги. Що привабило його до цiєї мiсцини, нинiшню невтiшнiсть якої не могли приховати навiть вечiрнi сутiнки?
  Нiч владно заявляла про свої права i нестерпна красота наступала в природi. Велике сонце вже майже заховалося за низькi хмарнi гори. Тiльки поки що погляд легко розрiзняв похилистi хребти i малиновi схили, розсiченi глибокими лiловими розпадками; рожевi рiки i спокiйнi озера свiтилися там, непорушнi, як на вартi. Трохи праворуч вiд них окреслювався синiй профiль мiстечка - його пригороди починалися ось тут, поруч, за тонким напiвпрозорим перелiском. М"язистi дими пiдiймалися над ним: мiстечко горiло, догорало те, що не спалили напередоднi. Ясно розрiзнялися стiни древньої фортецi, бiля якої не раз, i не два Україна i Литва вiдстоювали перед Московiєю свою право залишатися вiльними, тiснi вишневi садки, огородженi плетеним тином, безлюднi вулички, де не поспiшаючи проходила димна пiтьма - полум"я не було видно, його нiколи не буває видно пiд час заходу сонця.
  Знайомий будиночок трапився йому на шляху - вiкна його яскраво свiтилися, нiби бабця Даниленчиха засвiтила гасову лампу в свiтлицi з нагоди приїзду внука, а сама поралася бiля печi, щоб встигнути приготувати його улюблену страву, тiльки дим валував не з комина, а з-пiд стрiхи.
  - Стiй! - Дорогу переходило кошеня. Нiхто не помiтив, як з"явилася на шляху генеральського бронетранспортера його смiшна фiгура - останнiй мешканець оселi Даниленкового дитинства, що вийшов привiтати визволителя. Не могли московськi людоїди нi з"їсти його, нi вивезти на каторгу, i, очевидячки, червонозоряний убивця пошкодував для нього набою.
  Генерал взяв кошеня за шкiрку, ад"ютант i водiй бронетранспортера пильно дивилися на домашнього звiрка - з правої задньої лапки горошинами капала на долоню Даниленка кров. Толя, ад"ютант командувача, вже дiставав з сумки iндивiдуальний пакет, смикав зубами нитку, зривав пергаментну обгортку його, простягнув генераловi, допомагаючи перев"язати кошеня. З боку генерала навряд чи це була нiжнiсть до безсловесної iстоти; вона давно розтанула гiрким димком з його огрубiлого серця, навiть не жалiсть! Але саме на цьому живому клубочку життя, що лишився єдиною згадкою про дiм дитинства, про милих серцю рiдних людей, на яких замахнулися московськi нелюди, зосередилася цього вечора глибока солдатська людянiсть його. Хоча нiхто на цiй дорозi зараз про це не думав.
  - Не залишати ж його напризволяще... - Генерал, скорiше для забави, нiж з милосердя, простягнув кошеня Янковському i ад"ютант сунув звiреня за пазуху. - Рушаймо!
  На пiвночi згасала заграва i вже пiвгодини минуло, як обiрвалося безсонне бурмотiння битви.
  - Їдьте повiльно, менi потрiбно побачити все. - Сказав Даниленко механiку-водiю свого бронетранспортера. Старовинне бажання збулося, генерал вiдвiдав нарештi рiднi мiсця.
  Три бронетранспортери оперативної групи штабу армiї проїхали по пустельнiй вуличцi; долаючи гiрку, потiм спустилися на круглу площу базарну, де, бувало, в недiлю святу галдiли баби, подорожани та кобзарi, де копiйчанi ласощi дитячого раю купляв вiн навпiл з приятелями... Радянський КВ-3 димним одороблом з кормою розтрощеною українським снарядом чорнiв пугалом посеред майдану. Гудiв переможно вiтер днiпровський в чорному отворi ствола, ним витвiр росiйського Молоху безсило ввiткнувся в тесаним каменем забруковану землю. Навкруг лежали росiйськi танкiсти купами чорного брудного ганчiр"я.
  Нiхто не зустрiчав переможця, нiби спали всi пiзньої години, нiщо не рухалося, крiм вогню. Нiкому було гасити: мешканцiв мiстечка i навколишнiх хуторiв вивезли геть, можливо в сибiрське чи казахстанське заслання, ще в кiнцi минулого лiта. Он настовбурчилася розваленими кроквами розвалюха, в хатi цiй жив Дениска Кравець, приятель його босоногого дитинства, знаний в окрузi собачник, за ним цiла купа дворняг завжди бiгала; нинi ж нiщо не котиться звiдти обгавкати зустрiчне колесо. Значить, сплять Денисчинi собаки, як i той, невгомонний, чорним дрантям спить на обочинi дороги. А ось i три дружних пеньки, все, що лишилося вiд тополь на подвiр"ї його вчителя. Снаряд зiрвав стiну будиночка, виставивши декорацiєю театральною двi кiмнатки. Крiзь дим видно було обiдране лiжечко та книжковi полицi над ним, уже без книг, розкиданих по пiдлозi: вогонь неспiшно, впевнений у правi живитися друкованим папером, гортав сторiнки з такою наївною зараз мудрiстю старого вчителя-народника, що мiстилася в них...
  ...Свiтанок другого дня наступу Даниленко зустрiв в сосновому лiсi на промiжному командному пунктi армiї. В повiтрi стояв густий запах смоли, вiн iшов вiд побитих, обрубаних i розщеплених осколками снарядiв сосон. Ще минулого ранку розташовувався тут спостережний пункт радянської 50-ї армiї. Приїхавши сюди вночi, вiн заснув мертвим сном i проспав чотири години в одному з блiндажiв, вiдведених пiд житло. Цей КП належало вже сьогоднi мiняти, кваплячись за вiйськами, якi продовжували наступати.
  Настрiй у нього був чудовий, оскiльки день починався з добрих новин.
  Ще вночi начальник штабу отримав повiдомлення, що один з передових загонiв Тридцять четвертого армiйського корпусу вийшов до рiчки Брагiнки, з ходу форсував її i захопив на захiдному березi плацдарм. Бо вчора ввечерi i командир корпусу генерал-майор Тимощук, i командир Сто тридцять четвертої моторизованої дивiзiї полковник Стаєцький пообiцяли, що до ранку зроблять це. А для командира немає нiчого лiпшого, коли дiзнаєшся, що пiдлеглий виконав дану тобi обiцянку.
  Начальник штабу армiї також перебував у доброму гуморi: наступ йшов навiть з деяким випередженням плану, вийти до цiєї рiчечки мали тiльки в кiнцi другого дня наступу.
  Нашвидку поснiдавши, Даниленко пройшов у блiндаж начальника штабу, уточнити обстановку на ранок. Доповiдаючи, генерал Стеценко зауважив, що в обстановцi є неясностi. I показав на картi: мiж Днiпром, Пiсочинкою i Брагiнкою, якi лежали на шляху армiї до Рєчицi, росiяни на одних напрямках вiдступали, на iнших затято боронилися. I позаду наших частин, що рвонули вперед з плацдарму, утворилася мiшанина з наших i ворожих вiйськ. I це, на думку начальника штабу армiї, до добра не приведе.
  - Що ж, - сказав Даниленко, - ця плутанина свiдчить, що наступ набирає хiд, Кiндрате Охрiмовичу. Але в мене є до вас питання: ви цiєї ночi спали? Он, очi у вас червонi...
  - Не встиг, товаришу командувач. - Знiтившись, признався начальник штабу. - Двадцять сьома дивiзiя передовим загоном вийшла до Брагiна i ще вчора з"єдналася з Тридцять четвертим корпусом, а головнi сили все ще топталися бiля Прип"ятi. Довелося вживати заходiв i поки виправили становище - на восьму годину вийшли до межирiччя Пiсочнинки i Брагiнки суцiльним фронтом - а з ранку я намiтив виїхати на новий командний пункт...
  - Ось i погано, що суцiльним фронтом! - Спересердя аж стукнув кулаком об долоню Даниленко. - Чому полковник Десницький копається зрозумiло, - тому, що промiжкiв не шукає! Витягнув полки в одну лiнiю i пре грудьми вперед! А в росiян немає перед ним суцiльного фронту, вони тiльки iмiтують його перехресним вогнем, про суцiльний фронт уяву створити намагаються. А вiн i повiрив! Чому вiн промiжки не шукає? Знайшов - i двинув туди. Знайшов - i двинув! Пройшов вперед, швидко згорнувся в похiднi колони, порожнiй простiр подолав, зустрiв опiр - знову розвернувся для бою... Йому ж заступника дали, з достатнiм досвiдом наступальних боїв. Чим там в Двадцять сьомiй дивiзiї Голубченко займається?
  - Пiдполковник очолив передовий загiн. - Пояснив Стеценко. - Вiн вже за Брагiнку стрибнув.
  - Добре, цим я сам займуся. А вам, Кiндрате Охрiмовичу, наказ: чотири години поспати!
  - З вашого дозволу, товаришу командувач, я все-таки виїду на новий КП, перевiрю зв"язок, а вже потiм буду вiдпочивати. З собою вiзьму майора Iллєнка...
  - Нi, в такому разi вiзьмiть начальника оперативного вiддiлу, а майор нехай пiд моїм началом побуде. В разi чого, там потрiбно буде приймати самостiйнi рiшення, а iнiцiативи у нього... I я накажу Гончарному, щоб прослiдкував, як ви вiдпочиватимете. На вечiр ви маєте бути свiжий, як огiрочок.
  У Стеценка брови здивовано полiзли вгору.
  - Є одна думка, вiдносно мостiв у Рєчицi. - Вiдповiв на здивований погляд начальника штабу командувач армiї. - Начальник iнженерних вiйськ фронту пiдкинув.
  Стеценко зрозумiв, що бiльше командувач нiчого суттєвого не скаже i вiд своїх справ перейшов до сусiднiх армiй. Сусiд праворуч - П"ята армiя - веде бiй за Лоєв, але противник перед ним стоїть, як вкопаний. Сусiд лiворуч - Дев"ятнадцята армiя Полiського фронту - проводить розвiдку боєм. Поки - без успiху. Даниленко посмiхнувся i сказав, що успiх на цьому етапi там i не передбачався. А оскiльки головний удар наносить Вiсiмнадцята армiя, то у сусiдiв успiх з"явиться, коли рухома група армiї вийде на оперативний простiр, тобто, коли буде взято Рєчицю. I запитав, як справи з рухомою групою.
  Стеценко, який нiколи не згаяв нагоди зауважити, що про певнi речi йому зайве нагадувати, вiдповiв, що пiдготовка закiнчена i тепер все залежить вiд того, коли i як будуть захопленi мости через Днiпро. В разi, коли, ми застрягнемо перед Рєчицею, росiяни їх неодмiнно встигнуть висадити в повiтря i тодi доведеться наводити понтоннi мости, а це затримає вихiд корпуса Алексiйчука годин на дванадцять. А мости вiзьмемо цiлими i неушкодженими, коли не будемо тупцювати перед Рєчицею, - повторив ще раз.
  "Коли затримаємося вийти до цього мiста згiдно плану, росiяни зрозумiють, що їм загрожує, i тодi мости точно - тю-тю!" - подумки погодився зi своїм начальником штабу Даниленко. За твоїм же власним планом, який затверджений в Генеральному Штабi, Рєчицу належить взяти, попри на всi труднощi, на третю добу наступу - це крайнiй термiн. I, не зважаючи на всi складнощi i труднощi та можливi затримки - бо повiтряна розвiдка повiдомляє про пiдхiд резервiв противника з глибини, така можливiсть залишається цiлком реальною. Якщо не дозволимо спихнути себе з плацдармiв, переберемося через цi рiчечки i пiдiйдемо на протязi цiєї доби до Днiпра головними силами, або навiть сильними передовими загонами дивiзiй першого ешелону, завтра до вечора можемо вже бути в Рєчицi... А можемо й не бути... Нi, має таки рацiю полковник Григоренко, потрiбно висаджувати штурмовi батальйони на тi мости...
  - Все, я вас бiльше не затримую, Кiндрате Охрiмовичу. - Похопився Даниленко. - На сьогоднiшнiй вечiр ви менi потрiбнi будете вiдпочилий i зi свiжими силами. Як скоро ви будете на новому мiсцi?
  - Через п"ятдесят, максимум, коли щось затримає, п"ятдесят п"ять хвилин буду там.
  - Зателефонуйте, як прибудете. Як прибудете на новий КП, начальник оперативного вiддiлу нехай займається рухомою групою. А поки я попрацюю з начальником артилерiї. - Стеценко кивнув. Начальник штабу армiї так i думав, що командувач буде займатися артилерiйським забезпеченням плацдармiв.
  - За сьогоднiшнiй день наведемо переправи через Брагiнку. - Впевнено сказав генерал Стеценко. - Коли за день ще плацдарми захопимо, створимо загрозу форсування цiєї рiчки на широкому фронтi, тодi росiянам доведеться затикати дiрки. Можливо, затримають в одному мiсцi, можливо, в iншому, проте зупинити Тридцять четвертий корпус Тимощука i Двадцять перший Сагайдака сил в них вже не вистачить. Але для надiйностi, потрiбно прикрити плацдарми авiацiєю.
  - З цим згоден. Головна задача авiаторам на весь сьогоднiшнiй день - захист плацдармiв. Коли будуть дiяти так, як вчора - нiякий бiс нас з плацдармiв не зiпхне. - Сказав Даниленко, прощаючись з генералом Стеценком. - Я узгоджу це питання з командуванням фронту.
  ...Командувач Сiверського фронту генерал-лейтенант Герасименко результатом першого дня був задоволений. Почавши восьмого жовтня наступ, вiйська фронту просувалися в цiлому успiшно.
  Другий день наступу. Коли глянути на карту, важко зрозумiти, де лiнiя фронту. Власне, цiєї лiнiї i немає. Все перемiшано. Далеко вперед простяглися червонi стрiли, а мiж ними затиснутi синi круги, овали, напiвдуги, обведенi жирними червоними лiнiями. Це блокованi осередки опору противника.
  А ось на картi прокреслено складний шлях з"єднань, якi рушили на пiвнiч, а потiм повернули на пiвнiчний схiд. Армiя Даниленка, яка завдавала головного удару, роздробила фронт росiян на Лоєвському плацдармi i зараз, iзолювавши угрупування радянських вiйськ в межирiччi Днiпра i Прип"ятi, дивiзiї другого ешелону армiї добивають його остаточно.
  Правда, Даниленко скаржиться на свого сусiда, що застряг пiд Лоєвим.
  Але подiї пiд Лоєвим - першим досить крупним мiстом на шляху ударного угрупування Сiверського фронту - засмучували не тiльки командувача Вiсiмнадцятої армiї, але й командування фронту: наступ там загальмувався, далася взнаки i сила укрiплень мiста, i сили противника, i слабкiсть П"ятої армiї фронту. Тому командувач фронту генерал-лейтенант Герасименко наказав генералу Даниленку повернути частину сил Тридцять четвертого армiйського корпусу на пiвнiч в обхiд Лоєва, а на П"яту армiю пiд командуванням генерал-майора Петрука поклав завдання оточення мiста з наступним просуванням до Днiпра.
  Подiї ж на лiвому крилi фронту розвивалися, радуючи Василя Пилиповича: Вiсiмнадцята армiя генерал-майора Даниленка успiшно розвивала наступ в бiк Рєчицi. Командувач фронту ще вночi поцiкавився у Даниленка про обстановку i Степан Архипович поквапився повiдомити ще одну хорошу новину.
  - Тi, хто першим стрибає через рiчку, - сказав командувач Вiсiмнадцятої армiї в телефоннiй розмовi з Герасименком, - завжди стрибають порожнем, без важкого озброєння i значної кiлькостi боєприпасiв. I зараз все у нас i у росiян залежить вiд виграшу часу. Встигнемо пiдкинути на плацдарм все, що потрiбно, зумiємо пiдтримати вогнем - утримаються, не зможемо впоратися - росiяни спихнуть передовi групи у рiчку. Прошу дати вказiвку командувачу Першої повiтряної армiї про пiдтримку штурмовиками.
  - Почекайте. - Герасименко поклав трубку i чути було, що говорив по другому телефону.
  - Генерал Даниленко? - Знову взяв слухавку командувач фронту. - Командувачi Першої i Третьої повiтряних армiй отримали наказ взяти плацдарм пiд захист штурмовикiв i винищувачiв. Два бомбардувальних корпуси будуть сьогоднi працювати тiльки по вашим заявкам. Але тут є одна iдея...
  ...Настає дев"яте жовтня. Десанти, сформованi з особового складу Сто шiстдесят п"ятої iнженерно-штурмової бригади - в кожному по триста бiйцiв - починають тренування по посадцi i висадцi з гелiкоптерiв. Тренування тривають до полудня, коли стає очевидним, що передовi загони армiйських корпусiв успiшно форсують рiчки Пiсочинка i Брагiнка i швидко просуваються до Днiпра. Пiсля сiмнадцятої години прийшов наказ вантажитися в гвинтокрили. Сапери-штурмовики озброєнi легкими кулеметами, штурмовими карабiнами, гранатами, ножами. Взяли з собою досить вибухiвки i просто в ящиках, i спецiальнi пiдривнi заряди - мало що може трапиться... Кожному бiйцю вручена схема, де вiдмiченi об"єкти для захвата i шляхи пiдходу до них. Налагоджений i радiозв"язок - кожне вiддiлення має свою радiостанцiю. Командує загоном заступник начальника розвiдки армiї пiдполковник Кобзар Iван Миколайович.
  Нарештi - злiт! До межi завантаженi бiйцями, озброєнням, боєприпасами транспортнi гелiкоптери в супроводi гвинтокрилiв вогневої пiдтримки поплили над лiсом, рiкою, селами Лiвобережжя. Десантники припали до iлюмiнаторiв: рiка, лiс, стрiчки дорiг, пожежi, якi догорають, - росiяни спалювали за собою все, що могли. Тактики випаленої землi дотримувалися геть усi агресори, якi приходили на землю України, у всi часи, будь-то загарбники iз заходу, чи поневолювачi зi сходу.
  Перетнули лiнiю фронту.
  Там, внизу, йдуть бої, а до цiлi - бiльше ста кiлометрiв, тридцять вiсiм хвилин лету.
  Попереду колони гелiкоптерiв йдуть два полки штурмовикiв - вони будуть обробляти майданчики приземлення. Над колоною ходять змiйкою винищувачi - "Беркути" прикривають гелiкоптери вiд удару радянських "якiв" i "ЛаГГ-5", попереду - ескадрилья швидкiсних "грифонiв". Вони будуть розчищати повiтряний простiр над об"єктами десантування. Коли до цiлi залишається менше п"ятнадцяти хвилин лету, колону зi свистом обходять бомбардувальники - вони скинуть бомбовий вантаж на виявленi зенiтнi батареї, казарми та iншi об"єкти противника, якi можуть завдати втрат десанту.
  Перший загiн йде на залiзничний мiст, другий - на автомобiльний. Ось колона перетнула стрiчку Днiпра, яка блиснула золотом сонця, що заходить. На Рєчицю гелiкоптери заходять зi сходу - мiсто на захiдному березi, йти над населеним пунктом на мости недоцiльно - можуть збити зенiтки, яких чимало в мiстi. За тридцять кiлометрiв вiд мiста гелiкоптери вiдвертають на схiд i перешиковуються в двi колони.
  - Товаришу полковник, ми виходимо на цiль! - Доповiдає по радiо командир загону Григоренку.
  Петро Григорович кивнув i припав до iлюмiнатора. Мiсто на правому березi Днiпра виднiлося у вечiрньому серпанку позолочене заходом сонця, - слiпий блиск його вiддзеркалювали незчисленнi вiкна. Мiсто Рєчиця нi про що не вiдало...
  Розвернулася лiва колона i пiшла на автомобiльний мiст. Там вже працювали штурмовики, вибиваючи обслугу зенiтних батарей, по пiвдюжини малокалiберних автоматiв прикривали мiст з обох кiнцiв його. Ще вибухають серед окопiв снаряди авiацiйних гармат, а гелiкоптери вже йдуть на посадку.
  В iлюмiнатор полковник Григоренко бачить, як бiжать з укриттiв до зенiток солдати. Зараз головне - ошелешити раптовiстю i рiшучiстю, щоб зрозумiли вiдразу: опiр даремний. Колеса гелiкоптерiв торкаються болотистого лугу, ковзнули назад в пазах дверi, десантники - по п"ятнадцять бiйцiв в кожнiй машинi - в три секунди покидають вантажну кабiну, зiстрибують на землю. Борттехнiк звiльнює замки контейнерiв i вiд пiлонiв вiддiляються вантажнi сигари, в них боєприпаси i важке озброєння десанту. Висадка займає менше чвертi хвилини i вiдразу ж гелiкоптер здiймається вгору, звiльняючи мiсце побратиму.
  - До мосту! Живо! - Трiщать гвинтiвковi пострiли i черги штурмових карабiнiв у вiдповiдь. Невже буде бiй? Але стрiлянина на цьому припиняється, i Григоренко зiтхає полегшено. Охорона мосту розбiглася, солдати-зенiтники схопленi i зараз їх конвоюють в їхню ж землянку-казарму поблизу мосту.
  Штурмовики займають окопи пiхотного прикриття i зенiтної батареї, перевiряють справнiсть зенiтних автоматiв, переводячи стволи в горизонтальне положення - для стрiльби по наземнiй цiлi, сапери групи розмiнування вiдразу ж кидаються до мосту - коли вiн замiнований, то негайно знешкодити заряди. Але вони приємно здивованi: мiст до вибуху не пiдготовлений, зарядiв вибухiвки нi в опорах мосту, нi на його прольотах не знайдено! Це кричуща безпечнiсть з боку росiян.
  Коли мiст повнiстю опинився в руках десантникiв, Григоренко зiтхає з полегкiстю...
  Так само швидко до рук десанту переходить i залiзничний мiст. Тут десантникам нечувано поталанило - пiд час штурмовки через мiст йшов ешелон з танками. Двадцять одна вантажна платформа - з тилу до фронту, затикати пролом в оборонi, перекидали важкий танковий полк прориву. Штурмовики розбили паровоз i ешелон застиг на лiвому березi Днiпра. Праворуч-лiворуч - болото, нi вперед, нi назад ходу немає. I тут на високий насип десантуються з "лiтаючих вiтрякiв" бiйцi штурмового загону! Розбитий авiацiєю паровоз скинули з насипу направленими вибухами, змайстрували зi шпал естакаду i ось вже в руках десантникiв два десятки важких танкiв КВ-85! Три танки поставили уступом на схiдному кiнцi мосту, двi трiйки - на захiдному, там вже починалося мiсто i можна було щохвилини чекати атаки противника.
  Всю нiч палили ракети, освiтлюючи передпiлля, але атаки так i не дочекалися...
  ...Шаленi атаки на мости почалися ще до свiтанку...
  Та недовго шаленiв ворог.
  На свiтанку одинадцятого жовтня до мiста пiдiшли танки та бронетранспортери Тридцять четвертого армiйського корпусу Вiсiмнадцятої армiї генерала Даниленка.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"