...Двадцять третього жовтня, на п"ятий день пiсля з"єднання українських вiйськ з вiйськами союзникiв в районi Бєшєнковичiв, обстановка на захiд вiд Смоленська кардинальним чином змiнилася.
Для росiйських окупантiв в Бiлорусi i на Смоленщинi в жовтнi сорок третього року створилася критична ситуацiя. З"єднання українських вiйськ з вiйськами союзникiв неминуче приводило до краху всього пiвнiчного крила українсько-радянського фронту з катастрофiчними наслiдками для Радянського Союзу. В оборонi ворога утворився пролом, закрити який, здавалося, у росiян не було нiякої можливостi.
З 18 по 23 жовтня з"єднання Волинського, Полiського i Сiверського фронтiв разом з вiйськами групи армiй "Балтiя" на пiвночi вели з замкненим в клiщi угрупуванням радянських вiйськ в Бiлорусi безперервнi наступальнi бої. Росiяни затято опиралися, не раз на окремих дiлянках переходили в контратаки. Але до кiнця дня 23 жовтня територiя Бiлорусi, зайнята оточеними радянськими вiйськами, скоротилася вчетверо, а саме оточене угрупування було розсiчене на три нерiвних частини. Найбiльше вiйськ зосередилося в районi Борисов, Толочин, на територiї, що не перевищувала сорока-сiмдесяти кiлометрiв.
Командувач 2-го Бiлоруського фронту командарм другого рангу Кузнєцов очолив цю групу i вiдправив термiнову радiограму в радянську ставку верховного командування, прохаючи дозволу на прорив з котла. Очiкуючи на згоду радянської ставки, вiддав наказ по вiйськах свого фронту i також по армiям 1-го i 3-го Бiлоруських фронтiв, якi пiдпорядкував собi, готуватися до вiдходу на схiд в напрямку Смоленська. На протязi трьох днiв армiї його групи - 42-а i 43-я армiї 1-го Бiлоруського фронту, 37-а 3-го Бiлоруського фронту i 27-а, 28-а i 45-а армiї 2-го Бiлоруського фронту - поспiшно спалювали все, що неможливо було використати при проривi: запаси лiтнього обмундирування, тягачi i автомашини, якi залишилися без пального, висаджували в повiтря склади з майном, яке обтяжувало вiйська, знищували штабнi папери.
Не вiдставали вiд вiйськових й працiвники партiйних i радянських органiв - двори обкомiв та райкомiв комунiстичної партiї, виконкомiв обласних i районних рад перетворилися на вогнища середньовiчної iнквiзицiї: там спалювалися тонни паперiв... Комунiсти та їхнi посiпаки приготувалися до втечi...
...Тiльки ж нi! Так просто товариш Сталiн свого нiкому не вiддасть! Вiн ще побореться!
Але для цього радянському командуванню потрiбно було десь вiднайти резерви.
Ситуацiя ускладнювалася тим, що Червона армiя на сходi Бiлорусi та на Смоленщинi до жовтня сорок третього року не мала якихось вiйськових формувань. I взяти вiйська для нейтралiзацiї загрози, що з утратою Бiлорусi виникала, було нiзвiдки. Всi наявнi дивiзiї, корпуси i армiї воювали на пiвднi. Вони були давно втягнутi у важкi бої з українськими вiйськами, знекровленi, знесиленi i витягнути з тих м"ясорубок на пiвденнiй дiлянцi українсько-радянського фронту бiльш-менш значнi сили можливостi не було нiякої.
А вiйська були потрiбнi, бо в жовтнi сорок третього року в результатi прориву українських армiй в Бiлорусi радянський фронт розвалився. В прорив стрiмко ринули рухомi з"єднання українських вiйськ, а назустрiч їм з пiвночi, з Латвiї завдали удару союзники Української Держави - армiї країн Балтiї i росiйської Республiки Грумант. На цей час резерви Сталiна були розтраченi в боях на сходi України, на Дону i Пiвнiчному Кавказi i в такий критичний момент закрити пролом в оборонi росiянам було просто нiчим.
Та ще й в тилах Червоної армiї по всiй Бiлорусi спалахнуло народне повстання. Без допомоги мiсцевого населення українським вiйськам не вдалося б так вiдносно швидко просуватися по бiлоруськiй землi. Проти комунiстiв люди пiднялися також i на територiях, де жило переважно росiйське населення - в захiдних районах Смоленської i Псковської областей Росiї, на пiвднi Брянщинi. Червона армiя потрапила в становище окупанта на власнiй землi i пiд її ногами в прямому значеннi горiла земля. Повсталi ловили, рiзали i вiшали чекiстiв, комунiстiв i комiсарiв, розбивали їм голови, топили в рiках, озерах i болотах. Радянськi полки i дивiзiї, набранi з мiсцевого люду, розсипалися, вiйська розбiгалися по лiсах або ж йшли в полон пiд оркестр, з розгорнутими знаменами та з усiм належним озброєння i всiєю бойовою технiкою.
Однак в "смоленських воротах" проти наступаючих корпусiв Росiйської Добровольчої армiї раптом стали стiною два новеньких, свiжих стрiлецьких корпуси, укомплектованих вiдбiрними солдатами, оснащенi найновiшим радянським озброєнням та бойовою технiкою. Та й не простi були тi корпуси, а гвардiйськi, i в кожному було по три гвардiйськi дивiзiї з номерами суцiльною чередою вiд 16-ої до 21-ої!
...Радянськi гвардiйськi дивiзiї i бригади з"явилися пiзньої осенi сорок другого року, коли план радянського командування загарбати з ходу Україну провалився. Пiсля важких наступальних, а потiм оборонних боїв деякi стрiлецькi дивiзiї отримали найменування гвардiйських - за проявлену у боях з українцями рiшучiсть в наступi i стiйкiсть в оборонi. Радянська гвардiя утворилася в боях пiд Бiлгородом. 100-а i 127-а стрiлецькi дивiзiї 24-ї армiї Центрального фронту, яким командував тодi ще командарм другого рангу Жуков, були перетворенi на 1-у i 2-у гвардiйськi стрiлецькi дивiзiї. За рiк вiйни до цих двох гвардiйських дивiзiй приєдналося ще чортова дюжина i на середину жовтня їх було рiвним числом п"ятнадцять...
Двадцятого жовтня сорок третього року за особистим наказом Сталiна був утворений Захiдний фронт. До його складу ввiйшли п"ять загальновiйськових i одна повiтряна армiї з резерву радянської ставки. Крiм того, в район Смоленська було висунуто з особистого резерву Сталiна ще три загальновiйськовi армiї: 29-у, 30-у i 31-у. Всi цi радянськi армiї: 29-а, 30-а i 31-а були сформованi з чекiстiв - частин прикордонних i внутрiшнiх вiйськ, позавiдомчої охорони, спiвробiтникiв наркомату внутрiшнiх справ. На чолi новоствореного фронту Сталiн поставив командарма першого рангу Жукова, свого заступника на посту верховного головнокомандувача радянських вiйськ. Робота була саме для такої людини i верховний головнокомандувач радянських вiйськ товариш Сталiн не даремно поставив на чолi Захiдного фронту командарма першого рангу Жукова, свого заступника.
Заступником Сталiна Жуков став не пiсля великих перемог, а пiсля провалу трьох поспiль наступальних операцiй Центрального фронту, яким командував з початку нападу СРСР на Українську Державу.
30 вересня 1942 року закiнчилася Чернiгiвсько-Конотопська наступальна операцiя радянського Центрального фронту, яким командував командарм другого рангу Жуков. Наступ фронту завершився провалом. Вiйська Жукова фронт оборони українцiв не прорвали, нiкого не оточили, навпаки, самi в оточення потрапили. Чернiгiвська армiйська група генерал-майора Герасименка, перетворена пiсля початку вiйни на повноцiнну армiю, розгромила правий фланг Центрального фронту, форсувала Днiпро i плацдарм на його правому березi захопила. В оточення пiд Чернiговом потрапили i загинули три стрiлецькi дивiзiї росiян.
До останнiх чисел листопада тривала Харкiвська наступальна операцiя Центрального i Степового фронтiв. Взяти Харкiв радянським вiйськам не вдалося. За сто три днi наступу вiйська цих фронтiв просувалися по 200-400 метрiв на добу i вгризлися в оборону українських дивiзiї на двадцять-сорок кiлометрiв. За кожен кiлометр росiянам довелося платити шiстьма тисячами своїх вбитих i поранених солдатiв. Загальнi втрати росiян склали до двохсот п"ятдесяти тисяч вбитих i поранених. Двi тисячi лiтакiв втратив даремно Жуков, спалив без толку три тисячi радянських танкiв, тисячi тонн пального i мiльйони снарядiв.
В груднi-сiчнi йшла кривава друга Харкiвська наступальна операцiя росiян. Вона завершилася контрнаступом наших вiйськ i визволенням в лютому сорок третього року Бiлгорода, який двадцять чотири роки знаходився пiд росiйською окупацiєю. Для радянських вiйськ намiтився котел в районi Курська. Однак в березнi росiяни зiбрали достатнi сили, завдали контрудару i довелося вiдступати українським армiям майже до кордону. Був залишений Старий Оскол. Бойовище скiнчилося в квiтнi сорок третього року.
А в кiнцi липня сорок третього року почалася Бiлгородська наступальна операцiя радянських Центрального, Степового i Пiвденного фронтiв. Вона тривала до 24 серпня, коли почався наш контрнаступ. I от 23 серпня сорок третього року захлинувся в кровi черговий наступ радянських вiйськ, а вже 26 серпня Сталiн присвоює Жукову наступне звання командарму першого рангу i робить його своїм заступником. Не в сяючих перемогах проявляється талант Жукова i комунiстичний вождь в Кремлi не за думки генiальнi на вершини влади пiднiмає його: мiсяцями жене той сотнi тисяч людей на смерть, i навiть з лиця не спав!
Так i на Смоленщинi в жовтнi драконiвськими заходами панiка у радянських вiйськах була подавлена, вiйська, якi тiкали, були зупиненi, приведенi в такий-сякий порядок, в районi стратегiчного прориву українських вiйськ був створений новий радянський фронт, пiдтягнутi свiжi дивiзiї, корпуси i армiї. В третiй декадi жовтня стрiмкий рух українських i союзних вiйськ в бiк Смоленська загальмувався i зустрiчнi бої перетворилися у важкi затяжнi бої за кожен рубiж, кожну траншею i кожну вогневу точку.
Але зупинити вiдступ i панiку в тилах було недостатньо. Росiянам потрiбно було пробитися до оточених. В деталях поiнформований про стан вiйськ через своїх особистих представникiв, Сталiн вагався: вiн перебував в скрутному становищi, але враховуючи обiцянку командарма першого рангу Жукова, пробити коридор до оточеного в схiднiй Бiлорусi угрупування, наказав оточеним вiйськам зайняти кругову оборону i битися до останнього солдата. Потiм в штаб 2-го Бiлоруського фронту прийшла директива про проведення операцiї по деблокуванню угрупування Кузнєцова i прориву з боку Смоленська до оточених вiйськ армiй Захiдного фронту. Командарму першого рангу Жукову були пiдпорядкованi понад сорок дивiзiй: тридцять стрiлецьких, два механiзованих корпуси - 5-й i 7-й - в складi чотирьох танкових i двох моторизованих дивiзiй, два танкових i механiзований корпуси нової, бригадної органiзацiї, окрема танкова дивiзiя, п"ять дивiзiй народного ополчення. Вiйська для Захiдного фронту перекидали з Сибiру, Московського i Забайкальського вiйськовий округiв. Крiм того, рiшення Сталiна утримувати схiдну Бiлорусь переслiдувало i стратегiчну мету - не дати встановити сухопутний зв"язок мiж Українською Державою i країнами Балтiї, де спiльно з естонцями та латишами воювала проти Радянської Росiї Росiйська Добровольча армiя i була сформована Росiйська Визвольна армiя з радянських вiйськовополонених.
Про все це командувачу української Вiсiмнадцятої армiї повiдомляла розвiдка.
З цих повiдомлень розвiдки Даниленко знав, що противник проти нього серйозний. I поява двох гвардiйських корпусiв свiдчила, що битва за Бiлорусь аж нiяк не закiнчилася. Українцi i їхнi союзники виграли початкову стадiю бойовища, але битва тiльки-тiльки вступає в свою вирiшальну фазу!
25 жовтня "червонi маршàли" проти його Вiсiмнадцятої армiї кинули в бiй 1-у гвардiйськi армiю у складi п"яти гвардiйських стрiлецьких дивiзiй на чолi з колишнiм начальником розвiдувального управлiння генерального штабу Червоної армiї комкором Голiковим.
Армiя була не проста - свiжа, повнiстю укомплектована особовим складом i бiйцi її - справжнi гвардiйцi, як це було заведено ще Петром Першим, молодець до молодця! Армiя найновiшим радянським озброєнням i бойовою технiкою була озброєна, найкращим людським матерiалом укомплектована, на її формування були оберненi п"ять повiтряно-десантних корпусiв. Корпуси цi застосувати проти України радянським полководцям не вдалося - зенiтнi ракети i винищувальна авiацiя не залишали транспортним лiтакам жодного шансу для здiйснення масового десантування в тилу українських вiйськ, - тому їх перетворили на гвардiйськi стрiлецькi дивiзiї.
Кожна така дивiзiя мала 11 780 бiйцiв i командирiв, три стрiлецькi полки, артилерiйську бригаду, до якої входили два артилерiйських i мiнометний полки, танковий, розвiдувальний, iнженерно-саперний батальйони, батальйон зв"язку, самохiдно-артилерiйський, винищувально-протитанковий i зенiтний дивiзiони, учбовий i медико-санiтарний батальйони та iншi пiдроздiли бойового i тилового забезпечення. Тiльки в танковому батальйонi дивiзiї було 54 танки Т-70 , крiм того, ще 16 легких плаваючих танкiв Т-40 та 13 гарматних бронеавтомобiлiв в розвiдувальному. Всього в дивiзiї налiчувалося 83 броньованих машини.
В новоствореному Захiдному фронтi налiчувалося 426 тисяч солдатiв i командирiв, бiльше трьох тисяч танкiв, понад п"ять тисяч гармат i мiнометiв, його дiї пiдтримують двi повiтрянi армiї - всього до тисячi лiтакiв. Це була значна сила, що обiцяла запекле бойовище на смоленськiй землi. Сили радянського Захiдного фронту значно перевищували сили українських вiйськ i вiйськ союзникiв, а разом з оточеними вони складали значну загрозу, яка може докорiнно змiнити результат Бiлоруської наступальної операцiї.
В нiч з двадцять другого на двадцять третє жовтня, ще обмiрковуючи становище в Бiлорусi, Сталiн наказав Жукову нанести деблокуючий удар. На свiтанку двадцять третього жовтня, створивши трикратну перевагу на своєму правому фланзi, Жуков завдав удару в стик мiж вiйськами країн Балтiї i Росiйською Добровольчою армiєю. Радянськi танки ввiйшли в прорив i двадцять четвертого жовтня вийшли на берег Захiдної Двiни в районi Велiжа. Ускладнилося становище i на пiвднi: ослабленi двотижневим наступом, пiсля зустрiчних боїв, українськi вiйська вiдходили. Танковi частини росiян просувалися на захiд, до оточеного в Бiлорусi угрупування. Нашою радiорозвiдкою були перехопленi радiограми в штаб командувача оточених вiйськ командарма другого рангу Кузнєцова: "Тримайтеся. Пiдмога близько. Ми йдемо..." Оточенi вiйська росiян чекали сигналу на прорив з "котла" назустрiч деблокуючим танковим з"єднанням...
***
...Пiд вечiр четвертого дня пiсля зустрiчного бою з танковим батальйоном росiян командира важкого танку Т-3 "Молот" пiд номером двадцять сiм старшого сержанта Iванька викликали до командира роти, повернувся вiн весь червоний, як варений рак, i скуйовджений, як горобець пiсля бiйки.
- Шикуйсь! - Прошипiв вiн розсердженим гусаком своєму екiпажу, i коли четверо пiдлеглих вишикувалися бiля машини, командир танку, пройшовся вздовж нечисленного строю.
- Йдемо у бiй, хлопцi. Машину заправити i прийняти боєкомплект! - Бiльше Iванько нiчого не став пояснювати, тiльки всi й без цього зрозумiли, що вiльне тилове життя, до якого призвичаїлися, поки машина ремонтувалася, i до якого якось звикли за цi три неповнi доби, закiнчується.
Прийнявши i протерши снаряди, всi, крiм старшого сержанта, якого знову викликали до ротного в заводоуправлiння, пiшли в заводську лазню, де вимили заляпанi снарядним мастилом руки i нашвидку випрали комбiнезони. Одяг висихав у сушарцi, а екiпаж топтався бiля машини i висловлював здогади, куди пiдемо i чого їм чекати вiд долi. Та ще Лялько зiтхав гiрко, зауваживши, що вечеряти їм не доведеться...
Однак довго гадати не довелося, здалеку долинув шум: заводили танковi дизелi i цей гул став наближатися. З-за корпусу ковальського цеху Iванько з"явився i здалеку енергiйно крутнув рукою: "Заводь!" Мимо, по розмочаленiй гусеницями заводськiй брукiвцi, заповнюючи промiжок мiж цехами клубами спаленої солярки, вже гуркотiли три "Молоти". Iванько тiльки гукнув i його ледь-ледь почули в тому гуркотi:
- В машину! На дорогу до Любавичiв! А там куди, я скомандую...
За хвилину важкий танк, гребнувши гусеницями по брукiвцi, вискочив на дорогу. Бiльше години, майже пiвтори, йшли в колонi iнших машин. Крiзь триплекси Iван Литвиненко нiчого не бачив, крiм корми танка, який курiв пилюкою попереду, та дерев на узбiччях, що мигтiли обабiч дороги. Потiм Iванько взяти лiворуч скомандував, якимось лугом вже на самотi йшли, проломилися крiзь негустий лiсок i машина вимчала на лисий пагорб. Попереду виднiлася дiлянка дороги, що оминала невеличке озеро, - можливо, то було болото, - мимо того самого лiска, який танк щойно проминув, i пропадала за очеретами.
Коли спустилися з пагорба, Iванько наказав зупинитися. Командир вискочив з машини, пробiгся вздовж спадистого схилу, що зарiс всяким рiдким пiдлiском та дрiбним чагарником.
- Ну, запорожцi-сiроманцi, тут, по всьому, наш бiй останнiй i буде. - Вiд цих слiв командира у кожного по спинi холодок пройшов. Нiколи ще екiпаж не бачив свого командира таким: щоки ввалилися, рот перетворився на вузьку щiлину i говорив вiн, здається, губ не розтуляючи. I очi блискали гостро, пронизливо i було щось в його зовнiшностi нестримне, нищiвне.
- За даними розвiдки, тут кацапи, курви мами дiти, на нашi позицiї рухатимуться. Зiбрали-таки силоньку, падлюки. Наша задача буде простою, як рейки залiзницi: по цiй дорозi, - сержант махнув у бiк озерця, - не пропустити жодного танка москалiв. Скiльки б їх тут не рухалося...
- На цiй дорозi цiлий танковий батальйон їхнiй помiститься. - Промовив Антон Горошко. - Що ми однiєю машиною? - Це крутилося на язику у кожного, але нiхто не наважувався говорити першим.
- Скiльки б їх не було! - Слова сержанта ледь продиралися крiзь щiлину губ. - Я сам... сам цю дiлянку вибирав. Ми їх тут i намолотимо... Га, Iване Юхимовичу?
- Як вийде... - Романченко глянув на сонце, що опускалося за горизонт, нiби прощався з ним. I всi мимоволi глянули туди ж. Потiм поправив один вус, iнший. I сказав впевнено. - Постараємося, чого там.
- Взяти лопати, танк закопати. - вiддав розпорядження Iванько.
Окоп рили до темряви, скинувши комбiнезони i куртки. Солоний i брудний пiт виїдав очi, змахували його, тiльки це було даремним. Коли окоп був готовий, сержант особисто перевiрив бойовi механiзми, Литвиненко свiтив йому переноскою. Все було справним, крiм ролика ведучого котка, який лопнув. Але це означало всього лиш, що вiдпочинок екiпажу почнеться на пiвгодини пiзнiше. Вже в раннiх сутiнках Iван Литвиненко завiв машину в земляну щiлину, замаскували танк нарубаним гiллям з ближнього чагарнику. Послухавши мотор, поки "двадцять сьома" спускалася на дно земляного стiйла, Iванько вiдмiтив, що дизель працює, як швейцарський хронометр, i копирсатися в ньому бiльше немає потреби.
Потiм Антон Горошко разом з Гришею Ляльком збiгали до лiсу, принесли кiлька молодих деревець, їх вкопали в три ряди перед танком, щоб вони, не заважаючи огляду i обстрiлу дороги, маскували машину. Коли все було виконано, Iванько вийшов на дорогу, ще раз по-хазяйськи обдивився все. Потiм вернувся i наказав дiстати недоторканий запас. Але їли всi кволо, втома давила на плечi. Навiть теплий, на подив, жовтневий вечiр не надихав екiпаж бадьорiстю. Думки про завтрашнiй бiй не давали спокою i заважали насолоджуватися осiннiм угасанням природи.
- Спати всiм. Лялько, дивись за дорогою. О третiй годинi мене розбудиш. - Наказав командир.
- А яке сьогоднi число? - Згадав Iванько раптом, не звертаючись до когось особисто.
- Двадцять четверте закiнчується, - вiдповiв iз сутiнок заряджаючий i пiднiс переносну лампу до його обличчя, почувши незнайому нотку в голосi командира танку, - не вечеряли сьогоднi вчасно, ось воно тобi й здалося, що деньок цей тиждень цiлий тягнеться... а що?
Старший сержант посмiхався задумливо, з такою недовiрливою прискiпливiстю вглядаючись в темну глибину лiсу, що всi мимоволi оглянулися туди ж само.
- Нi... це добре. - Невизначено сказав Iванько.
Вiн першим лiг на брезент, розстелений на моторному вiддiленнi i миттєво заснув...
...Прокинувся вiн сам, за якусь мить до того, як радист пiдiйшов до машини.
За хвилину Григорiй хропiв на всi заставки, i Iванько лишився на самотi. Нiчнi сутiнки ховали лiс, болiтце, дорогу i саму "двадцять сьому". Танк стояв в земляному окопi, врiвень з баштою. Обриси машини округлювала пiтьма i ходовi чорноробовi частини були прихованi цiєю темрявою. Нiчого не можна було розгледiти в тому мороцi, але Iванько бачив машину всю, нiби при свiтлi полуденного сонця. Мало нинiшня його "двадцять сьома" нагадувала ту, першу машину, яка два з половиною мiсяцi тому лишилася там, на березi Осколу. Та "двадцять сьома" була стара; чотири жарких мiсяцi вона не виходила з боїв, коли пил та жара вдесятеро швидше зношують механiзми, а вiйна розхитує танкове серце незгодами бранного життя.
Життя танка на вiйнi коротке. Танк на вiйнi завжди працює на межi i за межею можливостей металу, конструкцiї, завжди в екстремальних умовах. Танк, а король танкiв - важкий танк особливо, несе на собi неймовiрну кiлькiсть бронi, агрегатiв i механiзмiв, озброєння i боєприпасiв, вiн йде крiзь багнюку та пiсок, в жару i мороз, на його шляху каменюки та болото, його кидає на цiй дорозi по ямах та вибоях. I на такiй дорозi кожна секунда може для танка стати останньою. А тому механiк-водiй то на максимальних обертах двигуна з мiсця рве, то гальмує, то рiзко i несподiвано розвертає, i знову жене багатотонну машину на весь мах поршнiв надпотужного мотора. В бою б"є танк лобом своїм броньовим автомобiлi вантажнi i паровози, вагони i легковики, ламає стiни та столiтнi дерева, руйнує мури, чавить людей i машини... Танк в бою б"ють з усiх бокiв, протитанкова артилерiя по броньовiй шкiрi його лупить i великокалiбернi кулемети перiщать, його намагаються ослiпити стрiльцi i снайпери, на нього сиплються гранати та пляшки з сумiшшю запалювальною... Танку на вiйнi дiстається чи не найбiльше. Ось чого на вiйнi вiк танковий короткий...
Нинiшня "двадцять сьома" всього мiсяць тому вийшла з складального цеху київського танкового заводу, вона була мало обкатаним новачком, який не скуштував ще дзвiнкого до щему i п"янкого натхнення бою. Вона нiчого не вмiла i люди допомагали їй, екiпаж дiлився з нею частиною свого живого тепла i брав взамiн частину її невразливого спокою. За десять днiв вiйни бойове життя невпiзнанно змiнило машину. Пiсля бою з танковим батальйоном росiян нiчого грiзного не залишалося в "двадцять сьомiй", крiм напису крейдою на баштi: "Бий нечисть кацапську!", снаряди "тридцятьчетвiрок" збили з бронi всi ящики i коробки, зенiтний кулемет зiрвало з турелi i вiдкинуло на пiвсотнi метрiв, ледве упiзнали його в залiзi тому покрученому. Головка прицiлу i спостережнi прилади були розбитi прямими влучаннями i осколками, поручнi на баштi погнуло i порвало силою вибухiв. Гострий, як кинджал, весь в зазублинах осколок пробив ствол танкової гармати, позбавивши можливостi витратити до кiнця танковий боєзапас. Але баштова броня в сто десять мiлiметрiв витримала всi удари тридюймових молотiв, екiпаж залишився неушкодженим.
Пiсля того бою башта годилася лише на переплавку, а танк можна було використовувати тiльки, як броньований тягач. Та обiцянку зампотєха видати нову машину екiпаж зустрiв такою похмурою мовчанкою, що нiхто не зважився розлучити цих людей з їхньою машиною. "Двадцять сьома" лишилася в строю.
На танкоремонтну базу вона прийшла своїм ходом. Бойова бiографiя танка була написана на його броньовiй шкiрi. Так, вм"ятина на лобовiй плитi бiля люку механiка-водiя була отримана пiд Могильовом, довга борозна вздовж лiвого борту - пiсля форсування Березини, був випадок - "двадцять сьома" поверталася i на буксирi тягача... Бiй на смоленськiй рiвнинi, коли "двадцять сьому" клював у пiвсотнi дзьобiв танковий батальйон росiян, залишив десятки великих i малих вiдмiтин на баштi. Їх налiчили дев"яносто двi рiвно. "Нехай добирає до сотнi!" - вирiшили танковi командири. I перед тим, як почати роботу, старi робiтники довго i шанобливо читали короткий родовiд, де кожен бiй залишив свiй шалений i незгладимий розчерк. Один з майстрiв, сам солдат-гетьманець, який з вiсiмнадцятого по двадцять третiй рiк вiдстоював свободу i незалежнiсть українського народу i Української Держави вiд росiйських загарбникiв, i батько п"яти танкiстiв, мовчки скинув картуза з лисої голови. То була найвища нагорода танку...
Похвала танку означає похвалу її екiпажу i, в першу чергу, її командиру. Вiйну Сашко Iванько починав навiдником на тiй, ще першiй "двадцять сьомiй". Тодi в бiй з ним йшли iншi i нинi їхнi iмена мiг назвати повнiстю тiльки вiн один, i як же ж йому бажалося часом побенкетувати з ними коли-небудь потiм, пiсля вiйни, за дружнiм переможним столом!
Батальйон майора Свiрьопкiна в той же день понiс значнi втрати i побитi машини разом з екiпажами чекали своєї черги на ремонт машини. Тому ремонт "двадцять сьомої" закiнчили швидко, та й робили його, до речi, також дуже злi на москалiв люди. Нова гармата грiзно стримiла з бiйницi, вiдрегульований мотор мiг без утоми носити машину по становищам ворога. Крiм гармати замiнили прицiл i прилади спостереження. На третiй день танк був готовий до бою за полiськi лiси й поля, за донецькi терикони, "за лани широкополi, за Днiпро i кручi...", за землю, яка народила його метал, за майбуття своїх творцiв i воїнiв...
Прокинувся екiпаж вiд того, що раптом загойдалася земля. Танкiсти скочили, в першi секунди не розумiючи нiчого. Стояв неймовiрний гуркiт та виття снарядiв та ракет, наших, з установок залпового вогню. На тому боцi, де пiзно ввечерi злiтали в небо ракети, горiла по всьому горизонту заграва, в вiдблисках її багряно-червоних важко i лiниво клубочилися чорнi хмари, безперервно бухали вибухи. Екiпаж вже стояв на танку, вдивлявся в край неба на сходi. Там, в правiй частинi горизонту раптом високо спухли криваво-чорнi пухирi, їх прорiзали вогненнi смуги, потiм над зубчастим небокраєм весело затанцювало полум"я.
- В склад пального їм влучили. - Сказав Романченко.
Так само, як восени сорок другого i нинiшньою зимою, українська авiацiя i артилерiя полювали за базами i складами пального в радянському тилу. Позбавлений рiдкого палива, наступ росiян гальмувався.
- П"ята... за сiм хвилин шоста година... - Старший сержант глянув на циферблат свого годинника. Вiн обернувся до екiпажу, пояснив у чому справа. - Нашi луплять... Артпiдготовка. Значить, почалося!
Неймовiрної сили артилерiйська канонада стояла ще хвилин тридцять, потiм разом все стихло. Десь збоку ще глухо вовтузився артилерiйський грiм, у вiдповiдь кiлька залпiв дали радянськi батареї. На слух - дивiзiйнi тридюймiвки. Проте й вони вроздрiб пострiляли хвилини три-чотири та й замовкли. Тиша настала мертва, глуха, вiд неї давило боляче у вуха. I коли б не горизонт, який палав в непевнiй темрявi свiтанку, можна було б подумати, що неймовiрний артилерiйський гул їм тiльки примарився, наснився. Тiльки ж заграва на горизонтi не лишала у екiпажу жодних сумнiвiв: скоро, дуже скоро станеться бiй!
- По мiсцях, хлопцi. - Тихо i нiби неохоче сказав Iванько.
Чекати недовго довелося.
Над землею примарно розгорявся свiтанок, над озерцем, над очеретами пiднiмався бiлий ранковий туман. Все це екiпаж бачив в оглядовi прилади i навiть вчувався качине крякання. Але це тiльки вчувалося - нiякi качинi голоси долинути до танка не могли, тим бiльше, пробитися крiзь броню всередину.
Дуже скоро туман над очеретами почав густiшати, ставав щiльно-бiлим, потiм заголубiв i несподiвано осяявся нiжно-рожевим свiтлом. Вiн пiднiмався вгору, несподiвано мiнливими стовпами i стовпи цi були живими, вони колихалися, це потягнув над озерцем вранiшнiй вiтерець легенький. Вже зовсiм розвиднiлося, коли над водою десь збоку бризнуло сонце, ковзким навскiсним промiнням засяяло воно слiпуче на верхiвках очеретiв, вiдбивалося в листi осикових гайкiв, що товклися на протилежному березi озерця.
I знову тиша вибухнула, з того i другого боку забухали гармати, а потiм стало чути, як заревiли над головою люто, загрозливо лiтаки. I це були чужi лiтаки, вони вiдрiзнялися глухим натужним ревом...
...Литвиненко i куняти почав, очiкуючи розвитку подiй. Тепер його дiло маленьке, заводити машину доведеться не скоро... коли взагалi доведеться. Лише як гримнув баштовий люк вiн стрепенувся i зрозумiв, що куняв недовго, якусь хвилину, бо верхiвки очеретин так само сяяли в промiннi сонця.
- "Береза-двадцять сiм", в вашому напрямку рухається колона танкiв. - В шоломофонi металiчно проскрипiв незнайомий голос. - Бачу стовп пилу. Йде на вашу дорогу.
- Зрозумiв. - Вiдповiв командир танку. Екiпаж був на мiсцях i зараз мало початися те, задля чого вони тут всi i опинилися. "Тут наш i бiй останнiй буде..." - згадав Iван вчорашнi слова старшого сержанта. Йому захотiлося, нестерпно, аж до сверблячки в долонях захотiлося натиснути на кнопку стартеру, вiдчути дрож семисотсильного дизеля i кинути танк, слухняну машину вагою в пiвсотню тонн, назустрiч тому стовпу пилу, який рухався на них. Що там на дорозi? Можливо, вантажiвки з москалями? Колона артилерiї? Захрустiли б пiд гусеницями тiльки їхнi кiстки та їхнє залiзо! Або радянськi танки? Ну, та все одно...
Невдовзi вони побачили той стовп пилу, про який повiдомляв невiдомий спостерiгач. Спочатку на дорогу вилетiли троє-четверо мотоциклiстiв. Вони летiли стрiмко, б"ючи короткими чергами по кущам вздовж дороги. На вiдстанi ста метрiв за ними рухався броньовичок, уступом - ще один.
- Я тобi дам! - I командир раптом злостиво вилаявся, чого собi не дозволяв ранiше нiколи. - Мовчок у мене! Постав кулемета на запобiжник! Романченко, Ваня, ти зрозумiв?
- Добре, добре, не лайся, командире. - Буркнув навiдник. - Все в порядку.
- Сьогоднi, хлопцi, буде нам роботка! - Тепер в голосi командира вчувалася радiсть. - Лялько, Горошко! Тiльки встигайте обертатися. Змокнете зараз у мене. Рушники приготуйте, вуса обтирати.
- Нiчого, ми звичнi. - Пробурмотiв у вiдповiдь заряджаючий.
Поки йшла вся ця розмова, мотоциклiсти i броньовики промчали дорогою. Пил, пiднятий ними, повiльно осiдав. Але до кiнця розсiятися вiн не встиг, коли з-за лiсу на поворотi дороги з"явився перший радянський танк, слiдом за ним другий, третiй, четвертий...
До того, як танки повертали, розгледiти можна було тiльки головну машину, всi iншi зливалися в суцiльну сiру стрiчку. За кожним бив у небо високий курний стовп. Гусеницi, корпус, башта - димна сiра пелена ховала все. Отой пил видавав колону, проте ця обставина, очевидно, не турбувала росiян. Танки, - були це важкi КВ-2 з шестидюймовими гаубицями в здоровенних, як хата, баштах, - не поспiшали, виповзали з ущелини лiсової неквапливо, i рух їхнiй вiд цього здавався особливо грiзним i нищiвним, бiда уявлялася неминучою, а оскiльки розгледiти прихованi пилом деталi не вдавалося, уява й малювала казна-що...
- Та знаю, кого вмовляєш! - Обiрвав навiдник. - Грицько, Антоха, щоб вправно менi, без поспiху!
- Впораємося. - Буркнув Горошко, кидаючи перший бронебiйний на лоток подавача.
Радянськi танки виповзали з-за повороту. Все повзли i повзли, i здавалося, що їм не буде кiнця. Вони йшли поротно, по п"ять машин купно, - всього двадцять один танк, - дорогою рухався важкий танковий полк прориву. Внизу Литвиненко чув, як працює, джеркочучи пiдшипниками, поворотний механiзм башти - Романченко тримав на прицiлi головний танк росiян. "Не встигне, зараз москаль сховається за гайком... Он вже дев"ятнадцятий виповзає, двадцятий, двадцять перший..."
...Iванько пiдкрутив рiзкiсть командирського приладу спостереження. Тепер картинка виглядала ясно, деталi проступали чiтко, як на фотографiї.
- Iване Юхимовичу, - промовив Iванько, - приготуйся... Не поспiшай... Так, так, так. По комунiстичному ворогу, по кацапським загарбникам, по нелюдам московським...
Слова "вогонь" екiпаж двадцять сьомої не почув. Вiд пострiлу "Молот" гойднуло на торсiонах, i за мить танкiсти побачили, як з боку переднього ворожого танку спучився жмут вогню i диму. Сержант Iванько в цю мить глянув в кiнець колони i тому проґавив влучання снаряду. I в перший момент подумалося - мимо! Однак переднiй КВ крутнувся, став впоперек дороги, гойднув своїм товстим коротким стволом i завмер. Танк, який йшов щiльно за першим, став обходити пiдбиту машину, швидкостi не збавляючи, але знову прогримiв танковий грiм, вiдгукнувшись у кожному з танкiстiв - у мiзках, у кiстках, у кожнiй клiтинi. "Молот" гойднуло вiддачею танкової гармати i пiд тим, другим КВ, кресонуло з-пiд коткiв вогнем.
I хоч Iванько знав, яка це сила - 114-мiлiметровий бронебiйний, але з першим КВ нiби нiчого не вiдбувалося, стояв непорушно i другий танк, Сашко чекав справжнього вогню й диму, але секунди спливали, танк стояв, нiби нiчого й не трапилося i старший сержант вже змирився з невдачею, гадаючи, що танк ось-ось рушить i поповзе мимо пiдбитої першої машини далi по дорозi. Але тут з башти висунувся танкiст i став вивалюватися, сповзаючи вперед руками i хапаючись ними за поручнi на баштi, нарештi вiн звалився на землю i поповз далi на самих руках. Що там у нього сталося з ногами, Iваньку знати було не дано, та не важко було здогадатися, що дiсталося їм гарно, бо кацап волiк їх, як дрючки; вiн повз i без упину кричав, можливо, одне тiльки "а-а-а!", коли зважити на те, як рот перекошений був у нього. Але до танка той крик не долiтав: вiдстань, як-не-як, чимала, вiрних пiвкiлометра набереться, та й танки там ревли, два десятки могутнiх танкових дизелiв. З танку бiльше нiхто не виповз, а потiм над ним височенний вогненний стовп здiйнявся i пiсля цього рвонули боєприпаси, так, що вiд танку залишився тiльки низ корпусу та гусеницi.
Перший танк вже лизали маленькi язички полум"я, а за хвилину нiби враз всi люки в ньому вiдкрили - з танка повадив густий масний дим. Дорога на захiд була наглухо закупорена.
- Так, тепер в хвiст колони! Он, хвостатий рачкує, зараз вшиється, гад! - Закричав Iванько. - Чого ти чекаєш? Крутися швидше, он в серединi, на нас гармату розвертає!
- Ну, раком стояти москалi, курвинi дiти, природою приреченi. - Спокiйно сказав Романченко. I закричав сердито на заряджаючого з стрiльцем-радистом. - Лялько, Антоне, чого копирсаєтеся?!!
В тертiй раз гримнула гармата. I заднiй радянський танк перестав рачкувати, нiби передумав. В нього ще вистачило сили розвернути башту i вистрiлити кудись в напрямку пагорба. Снаряд вибухнув далеко збоку. Наступний снаряд "Молота" зiрвав башту КВ i вiдкинув її по той бiк дороги.
Вiд п"ятого снаряду спалахнув ще один кiнцевий танк. Вiн в момент вкрився полум"ям, як скирта сухого сiна. "От зараза, - подумав схвально Литвиненко про навiдника - знає ж свою справу!"
Грiм танкової гармати злився з безладним трiском кулеметної стрiлянини. Кому належало, той вже повалився навзнак, а iншим росiянам ще дано було якусь секунду чи хвилину довше спостерiгати, як, сполохана, метушилася над лiсом галчача розвiдка. Денне свiтило вiдiрвалося вiд горизонту, полiзло вгору, заливаючи все внизу своїми життєдайними променями. Тiльки ж на землi мова йшла зовсiм не про життя...
Так почалася вiйна в цьому ранковому затишшi...
Сонце вже давно, нiби великий червоний поплавок, гойдалося серед димних хвиль, якi накочували з землi та неба. Самотнiй український танк був закопаний на пагорбi в землю, гарячу, розiгрiту бомбами i снарядами, можливо i цим, по-лiтньому пекучим сонцем, нiби й не жовтень мiсяць закiнчувався. Сонце ховалося за димами, якi затягли густою пеленою все небо, i в броню густо торохтiв свинцевий горох...
- Товаришу старший сержант! - Вкотре благав Iванька стрiлець-радист. Командир танку заборонив йому стрiляти з закритої кулеметної установки по радянським танкiстам. Кулемет потрiбен буде тодi, коли росiяни наблизяться до танка, щоб перебити гранатою гусеницю, або пiдпалити машину. Працював тiльки спарений з гарматою кулемет. Однак Романченко стрiляв з нього так рiдко!
- Мовчати! Берегти набої! Вони ще нам згодяться! - Рикнув командир. - Що нам цi москалi!
Коли на дорозi палали вже пiвтора десятка радянських важких машин, по бронi гримнуло оглушливо, iз дзвоном, i дзвiн цей ще не стихнув у вухах, як в броню башти вдарив ще один снаряд.
- Засiкли, наволоч! Романченко! Спробуємо зараз шiстнадцятого... А, дiдько, нi бiса не видно! - Дим, що стояв вiд пiдбитих на дорозi радянських танкiв щiльно закривав нерухомi машини. Здiйнятий вибухами пил i дим спаленої вибухiвки накривав сизо-бурою шапкою й пагорб, де була обладнана позицiя "двадцять сьомої". Це позбавляло видимостi i радянських навiдникiв, однак танковi гармати КВ били просто навмання, вибухи бухали навколо "Молота", по бронi стукотiли осколки їхнiх снарядiв i землянi грудки.
- Спробуємо... Снаряди закiнчуються, - доповiв навiдник, - три бронебiйних всього залишилося... тiльки три.. Майже все вистрiляли. До гармати он, не доторкнутися, аж фарба вся вiдстала...
В танку було димно, гармата стрiляла так часто, що компресор не встигав пробувати канал ствола i вентилятори в баштi не справлялися з пороховими газами. З сорока двох снарядiв боєкомплекту взяли тiльки два осколково-фугасних, тепер з чотирьох десяткiв бронебiйних тридцять сiм вже вистрiляли. I ця обставина тривожила командира танку.
Раптом укритий в окопi танк пiдкинуло. Литвиненка боляче приклало лобом до краю люка, всiх, хто був в баштi, кинуло вниз, з гнiзд посипалися коробки з кулеметними стрiчками, торохнули дзвоном тривожним порожнi гiльзи в боєукладцi, один тiльки навiдник втримався у своєму крiсельцi.
- Бомбою це нас... Ледь не пряме влучання... - Промовив Горошко. - Випадково, можливо?
- Ага, випадково! Дiдька лисого! Повiдомили авiацiї про нас по радiо... - Iванько витер обличчя, глянув на руку: на долонi залишилася кров. Раз за разом, то зовсiм поряд, то трошки далi вибухали бомби, струшуючи землю. - Весь пагорб розриють, заважає вiн їм... Ну, всi по мiсцях!
Танковi гармати росiян били тепер рiдко, з двадцяти одного ворожого танка на дорозi стрiляли тiльки шiсть, iншi горiли або просто мовчали, покинутi екiпажами. Радянськi танкiсти поливали український "Молот", який нерухомо стояв в окопi, зi своїх ППШ i знятих з танкiв ДТ.
Гримнула танкова гармата, танк в серединi колони огорнувся сiрою хмарою, потiм з нього повалив чорний дим. З баштових люкiв полiзли москалi. Раптом на дорозi поверх щiльних басм диму, пропорюючи їх, злетiли вгору вогненнi кулi, земля здригнулася, потiм ще раз, i ще раз. Це вибухали на власних снарядах ворожi танки.
- Антон, що там нашi? Спробуй зв"язатися, доповiсти обстановку... Скажи, що з двадцяти одного п"ятнадцять... ага, вже шiстнадцятого пiдбили. - Прокричав Iванько, так, нiби переговорний пристрiй не працював. - Потрiбно виповзати з цiєї нори, хлопцi... От дiдько, нiчого не видно!
Пiсля цього вигуку настала тиша, миттєво стих гуркiт бомб i снарядiв, росiяни навiть перестали стрiляти зi своїх пiстолетiв-кулеметiв. Тиша ця оглушила сама собою, нiби в танк влучила бомба.
Знову гримнула гармата "Молота", потiм ще раз. I на дорозi побiльшало на два вогнища.
- Ну, слава тобi... - Iванько ледь не перехрестився. "Клен" - це був позивний штабу Сорок п"ятої мотопiхотної дивiзiї. - Все, вiдходимо, хлопцi. Ми своє зробили! Iванку, заводь! Поїхали!
Танк важко, як ведмiдь з барлогу, вилiз iз земляного укриття. Попереду, крiм диму, який стелився понад самою землею, нiчого не було видно. Дим пластами, як вата, купчився мiж чагарниками. Ледве танк виповз з окопу, затрiщали радянськi ППШ, застукотiли об броню їхнi кулi, але всерединi трiск той обертався на глухуватий безвинний шелест. "Двадцять сьома" мала намiр прорватися по прямiй, та ДТ танковий з кущiв збоку застукотiв i довелося зробити невеличкий крюк, аби покарати дурня за безглузду трату набоїв.
Гармашi вцiлiлих на лiсовiй дорозi танкiв вiдсалютували з запiзненням. Росiяни прокинулися тодi тiльки, коли "двадцять сьома" зникла в перелiску. Вона мчала, ховаючись в димовiй хмарi. Несподiвано димна хмара обiрвалася, танк вилетiв на чистий простiр, на якому стояла самотиною польова кухня росiян, а за пiвсотнi метрiв вiд неї окопувався якийсь пiдроздiл.
- А-а-а-а, курви, ось ви де! - Загорлав, трiумфуючи, Iванько. - Литвиненко, вздовж окопчикiв!
Iван кинув "Молот" вперед, розвернувся i погнав вздовж тiльки-тiльки початої траншеї. Кiнець її ховався вдалинi, в диму, по рiзнi боки вiд неї хто куди сипонули москалi. Багато хто, спотикнувшись, падав, заднi перестрибували через таких. "Як пацюки!" - злiсно подумалося Литвиненку, хоча на пацюкiв росiяни, якi тiкали, були не надто схожi. Зцiпивши зуби, вiн все додавав i додавав обертiв дизелю, наганяючи двох рослих кацапiв, якi бiгли чомусь весь час поряд. Вiн знав, що нiкуди вже цим росiянам вiд смертi не втекти, нiкуди вже вони не дiнуться вiд гусениць танкових, зараз вiн їх наздожене, зiмне, розчавить...
- Гармати праворуч! Механiк! - Загорлав зверху, з башти Романченко.
Литвиненко зреагував миттю, рвонувши на себе обидва фрикцiони. Прооравши гусеницями землю, танк розвернувся на мiсцi. I попереду Iван побачив чотири протитанковi гармати. Двiйко "ЗIС-2" було причеплено до "студебекерiв", їх квапливо розчiплювали, а двi гармати були поставленi стволами в протилежний бiк. Iван навiть заусмiхався вiд передчуття такої легкої здобичi.
- Вперед тепер! Вперед! - В шоломофонi горлав йому у самi вуха голос командира танку.
Iван витиснув педаль газу, танк, ревнувши дизелем, аж стрибнув на гармату, яку гармашi встигли вже вiд автомобiля вiдчепити. "Двадцять сьома" видерлася на "студебекера" i осiла важко донизу, залiзо чуже пiдминаючи. Гармата танка вдарила з короткої дистанцiї i другий "ЗIС" перекинувся, як iграшковий.
- Залишився один снаряд. - Почув Iван в шоломофонi на подив спокiйний голос навiдника.
- Бий! - Земля здибилися пiд ворожою гарматою подушкою, на цiй чорнiй подушцi вона пiднялася, та й в цю ж подушку i провалилася. Останнього "ЗIСа" розчавили гусеницями.
- Десь тут має бути дорога на Любавичi. - Сказав Iванько, коли вiд"їхали на кiлометр i зупинилися в мiлкому ялиннику - оглядiтися, вiддихатися, прийняти останнє рiшення. Командир вiдбiг вiд машини метрiв на двадцять з компасом, але магнiтна стрiлка пiдказала йому не бiльше, нiж чуття i досвiд. На додачу, подiї цього ранку неминуче могли змiшати диспозицiю вчорашнього дня. - Сiдай, поїхали!
Литвиненко переключив пальне на внутрiшнiй бак i закрив жалюзi мотора, на випадок, коли кинуть пляшку з бензином. З узлiсся вони оглядiлися в останнiй раз, намагаючись вгадати мiсце i видивитися здобич. Нiчого там не було, крiм холодного жовтневого неба з бiлими морозними прожилками та ще спаленого бiлоруського села пiд цим небом. Трапилася їм по дорозi жiнка з непокритою головою, без вiку i худа до подiбностi з димом. Все в її життi закiнчилося i волочилася вона до першого росiйського патруля.
- Гей, тiтко, сидiла б ти краще вдома. - Порадив їй, висунувшись з люка Горошко. - Яке то село?
- Дзє маї дзєцi?... - Тягуче i безнадiйно простогнала вона, вчепившись за надкрилок. Нiчого не залишалося в її червоних, вивiтрених очах - нi розуму, нi страждань, нi самих зiниць: все з"їло горе. I не вдавилося, падлюче. Знадобилася третя передача, щоб вiдiрвати машину вiд її рук. - Дзєцi... дзє маї дзєцi...
Зустрiч ця пiдстьобнула знавiснiле завзяття екiпажу.
Звiдси починається той безприкладний кинджальний рейд, про який потiм складали легенди. Танкiстам всiх часiв вiн буде слугувати прикладом того, що може зробити один справний, хоча б i самотнiй танк, коли його екiпаж не задумується над цiною перемоги. Зарившись в тiло радянської стрiлецької дивiзiї, "двадцять сьома" низала її в усiх напрямках: так пронизує нутрощi танка снаряд, поки не згасне його жива сила. Як снаряд не шкодує себе, проламуючи ворожу броню, так i люди забували про смертельну небезпеку свого стрiмкого кидка. Згодом i самi учасники не могли встановити справжню послiдовнiсть подiй: дiйсно понтонно-мостовий парк дивiзiйних саперiв став першою жертвою "двадцять сьомої" чи та колона вантажiвок з боєприпасами, що вибухали аж до самого приходу нашої броньової лавини. Все сплуталося в їхнiй пам"ятi, ранок i вечiр, лiто i осiнь, ява i мара - сам пейзаж, врештi-решт, так стрибав у оглядових приладах, нiби на шматки кiнострiчку порiзали i склеїли заново iншими кiнцями... Тепло, що вiд механiзмiв перегрiтих линуло, перетворювалося в пекельну спеку; до кiнця бою все в танку зрiвнялося речовиною i температурою. Враження всiх якраз i сходилися в тому, що вiдмiнно жарко було в машинi...