Аннотация: Кавказький мрiйник за Кремлiвською стiною.
Свiчки таємних канцелярiй
Кiнець вiйськових катастроф постає серед гарматного полум"я. Початок
воєнних катастроф народжується при свiчках таємних канцелярiй.
Ю. Давидов. "Нахiмов"
Лiто в самому розпалi. Липневий день вiдшумiв. В кремлiвському кабiнетi сутiнки. Їхнiй теплий м"який морок розганяє своїм свiтлом зелена лампа на робочому столi. Лiтерою "Т" iнший стiл приставлено, для засiдань, якi щоденно в цьому кабiнетi вiдбуваються. Але цього вечора в кабiнетi немає стороннiх. Тiльки господар кабiнету працює з паперами, якi потрапили на робочий стiл з усiх кiнцiв його країни. А деякi папери пройшли немалий шлях аж з-за рубежiв найбiльшої країни свiту, щоб лягти на цей стiл.
Господар кабiнету одягнений в сiрий френч. Всi нормальнi люди мають сiм"ю, дiм, захоплення i мрiю в життi. У господаря кабiнету є тiльки мета, всього iншого у нього немає. Вiн ходить в м"яких кавказьких чоботях, носить сiру солдатську шинель i зеленого картуза, у нього проста, без якихось надмiрностей, кiмната, спить вiн на солдатському лiжку, застеленому сiрою ковдрою. Господар цього кабiнету невибагливий у вбраннi, в їжi, в побутi. За своє попереднє життя вiн часто мiняв iмена, мiняв прiзвища, змiнив багато партiйних псевдонiмiв. Мати звала його Сосо, в юностi вiн взяв собi iм"я Коба. Потiм його звали Iвановим, Iвановичем, товаришем Чижиковим. З весни сiмнадцятого року вiн пiдписував статтi iм"ям, яке назавжди ввiйшло в iсторiю - Сталiн. А мрiя... Мета в нього одна - втiлити в життя мрiю мiльйонiв людей i сотень поколiнь про загальну справедливiсть та рiвнiсть всiх на цiй землi. I це його єдине захоплення.
Господар кабiнету працює багато, дуже багато, робочий день починається у нього пiзнiм ранком, а закiнчується далеко за пiвнiч. Вiн не спить ночами, вiн засинає на свiтанку. Це зовсiм не примха спанiлого володаря, жорстка необхiднiсть вимагає дотримуватись такого розпорядку. Вiдомостi з величезної країни поступають в цей кабiнет тодi, коли у звичайних людей робочий день вже скiнчився, у нього ж робочий день тiльки починається. Щоб керувати цiєю країною, йому потрiбно всi звiти вивчити, прийняти правильнi рiшення й вiддати чiткi, зрозумiлi та недвозначнi накази потрiбним виконавцям, щоб наступного ранку вони могли починати роботу. I, крiм того, приймаючи рiшення, йому необхiдно також враховувати можливiсть неповної або навiть i спотвореної iнформацiї, а для цього потрiбно досконало знати справу, по якiй вiн приймає рiшення. Потрiбно знати, що було вирiшено по справi вчора та рiк тому, щоб сьогоднiшнi накази не суперечили вiдданим ранiше. Такий стиль керiвної роботи вимагає глибоких знань в рiзних областях, чiткого мислення, точного розрахунку, а ще сталевої мiцностi здоров"я. Що ж, товариш Сталiн зовсiм не старий ще чоловiк, в наступному роцi йому тiльки п"ятдесят виповниться. Хiба це вiк для полiтика! Вiн ще тiльки на початку шляху. Великого шляху. Товариш Сталiн вмiє мислити чiтко, викладати свої думки просто i зрозумiло. Товариш Сталiн вмiє розраховувати свої дiї, дiї свої пiдлеглих i своїх противникiв, вiн завжди прораховує все наперед i заздалегiдь. А знання свої вiн поповнює навiть на вiдпочинку...
Скоро Пленум ЦК i ЦКК партiї. На робочому столi в медовому крузi свiтла лист паперу змережаний чiтким почерком. Скоро десятилiття жовтневого перевороту, який спритнi соратники назвали великою революцiєю. Що ж, нехай так! Товариш Сталiн - так вiн звик називати себе за цi роки, - добре знає цiну як їхнiм словам, так i самим цим товаришам по партiї. Нехай хизуються! Нехай називають себе "старими партiйцями", "соратниками Ленiна", "творцями соцiалiстичної революцiї". Їм здається, це вони творцi Великої Революцiї? У жовтнi вони всього лиш здiйснили переворот. Справжнiм творцем Революцiї буде вiн! Революцiї, яка ще лиш має вiдбутися. Вони покладаються на якiсь свої минулi заслуги? Чого вартi заслуги старих бiльшовикiв, коли в них вже нiхто не має потреби? Зарозумiлi дурники! Все вирiшують вже зовсiм не вони. А цi "соратники Iллiча" хай похизуються своїми минулими заслугами, своїми званнями, своїми постами. Поки що... Прийде час, цей баласт вiн викине геть. Вiдкине тих, хто вмiє лиш промовляти полум"янi промови, писати розумнi книги i публiкувати запальнi статтi. Цi "соратники вождя" самовпевнено вважають, що це вони впливають на маси, що це вони наближають Свiтову революцiю. Цi дурники не хочуть розумiти, що для такої справи, Великої Справи, потрiбнi не "партiйнi балаболки", а практичнi працiвники. Вони все ще не зрозумiли, що мiтинговi часи канули в Лету, що настав час не запальних слiв, а знань дiла i вмiння виконувати важку, часто непомiтну працю, вмiння робити справу. Їх час вже закiнчився, але вони не хочуть усвiдомлювати цього. Не хочуть розумiти, що скоро товариш Сталiн твердою рукою буде їх прибирати, а на їхнi мiсця поставить вiрних йому людей. Що ж, тим гiрше для зарозумiлих дурнiв! Люди, кадри, вирiшують все! Його люди, його кадри! Ним вибранi, ним перевiренi. Вибранi для Великої Справи!
Сталiн вiдклав листок i встав з-за столу. Пройшовся кабiнетом, дивився невидющим поглядом в пiдлогу на червону килимову дорiжку. Пiдiйшов до високого вiкна i довго споглядав, як догорає вечiрня зоря. Там, за вiконним склом, темрява. За цiлих десять рокiв цi "старi партiйцi, "соратники Iллiча" так i не спромоглися зробити Москву справжньою столицею, якою можна пишатися, якою будуть захоплюватися! Нiчого, скоро Москва буде залита електричним свiтлом! I це зроблять поставленi ним люди. Вони зроблять з вiдсталої, постолової Росiї могутню промислову країну, яка завоює весь цей свiт. Весь свiт! Товариш Сталiн зробив черговi ставки, в азартнiй грi за владу вiн ще нi разу не програв. Вiн виграє i цього разу...
Соратники... Товаришi по партiї... Сталiн добре знає цiну цим товаришам. Ще зовсiм недавно всi вони рвалися до вершин влади, але програли. Вони чекали, що юрба вибере їх i дасть владу їм в руки: бери, керуй! Вони тiшили себе думкою, що влада належить юрбi. I юрба думала так само. А вiн вибрав себе сам, перегриз всiм суперникам горлянки i цим довiв, що товариш Сталiн один має право на владу в цiй країнi...
Спочатку, коли комунiсти тiльки до влади прийшли, у пролетарiату, який звалив кляту владу кровопивць-капiталiстiв було троє вождiв: Ленiн, Свердлов i Троцький. Всi знали Ленiна i знали Троцького, а Свердлова мало хто знав, але головним в цiй трiйцi вождiв був саме вiн, хоч мало хто здогадувався про це. Свердлов намагався триматися позаду, вiн не виходив на перший план, не виступав на великих мiтингах. Свердлов, на вiдмiну вiд Ленiна i Троцького, не був полум"яним трибуном, не писав статей по теорiї марксизму, але вiн контролював усе. Вiн був оргпрацiвником, був залаштунковим керiвником-бiльшовиком. Коли в сiмнадцятому роцi ленiнське крило РСДРП стало правлячою партiєю пiсля жовтневого перевороту, саме Свердлов очолив Оргбюро партiї. Вiн став, по сутi, другою людиною пiсля Ленiна. Всi справи партiї кадровi, всi справи фiнансовi, все проходило через Свердлова.
Багато в чому, саме завдяки Свердлову бiльшовики i отримали можливiсть прийти до влади, хоча на той момент вони, на погляд царської охранки, нiчого особливого собою не являли. Зовсiм не бiльшовики були найнебезпечнiшою, найреволюцiйнiшою для царизму, для самодержавства, для молодої росiйської буржуазiї партiєю i за бiльшовиками не так ретельно слiдкували, як за iншими партiями.
Iншi партiї були бiльш чисельнi, краще озброєнi i бiльш готовi до рiшучих дiй. Наприклад, лiвi есери або ж анархiсти. Простий приклад: для анархiста вироком практично завжди була страта через повiшання, для бiльшовика покаранням - в найгiршому випадку, було заслання. Але саме в рядах бiльшовикiв збиралися особи, якi мали безсумнiвнi органiзаторськi здiбностi. У Свердлова були видатнi органiзацiйнi здiбностi. Саме Свердлов був автором першої бiльшовицької конституцiї. Саме вiн був головою на тому засiдання РСДРП де прийняли рiшення про початок жовтневого перевороту. Бiльш того, вiн по сутi спланував i органiзував його, вiн придумав iнститут комiсарства, нарештi, вiн ввiв моду на чорний шкiряний одяг, який на довгi роки став такою собi ознакою приналежностi до бiльшовицької елiти, до верхiвки комунiстичної влади. Прекрасними органiзаторами, або, як їх стали називати на комунiстичний лад, оргпрацiвниками, були i Сталiн, i Троцький. Але iстинним генiєм органiзацiї виявився Якiв Свердлов.
Саме вiн задумав i створив машину, яка розчавила всi iншi партiї, в тому числi, навiть бiльш чисельнiшу i бiльш органiзовану партiю есерiв - це ще бiльш дивний феномен. Тим бiльше, на просторах неозорої Росiї, бо є дивним, чому маленька маловiдома партiя стала на чолi найбiльшого шматка величезної Росiйської iмперiї. Свердлов на територiї постолової Росiї примусив малочисельну партiю бiльшовикiв працювати, як налагоджений годинниковий механiзм. Не Сталiн, Свердлов першим прийшов до думки, що кадри вирiшують все. Кiлька точкових ударiв, кiлька вiрних людей на ключових постах - i все перемiниться. Непомiтно i необоротно. Ця ж стратегiя проглядається i при органiзацiї збройного повстання: пошта, телеграф, телефон. Точковi удари в життєво важливi органи iмперiї - i питання з захватом влади вирiшене. I, взагалi-то, малою кров"ю, велика кров ще була попереду.
Сталiн не помiтив, як знову пiдiйшов до вiкна i дивився в нiчну темiнь невидющим поглядом. Йому не було потреби критися перед самим собою, вiн знав iстинний стан речей. Це юрбi потрiбна пригладжена, причесана партiйними лизоблюдами iсторiя i жовтневого перевороту, i Громадянської вiйни. Товариш Сталiн цього не потребував. Сталiна Свердлов, як i Сталiн Свердлова, вiдверто недолюблював ще з часiв вiдсидки в Туруханському краї. Але i у Свердлова, i у Сталiна було те, що об"єднувало їх i ставило в позицiю зрозумiлої конфронтацiї по вiдношенню до тих бiльшовикiв, якi надали перевагу засланню втечу в комфортабельну i безпечну Європу. Так, вiн багато чим завдячує саме Якову Свердлову. Вiн вiдвернувся вiд вiкна i пiшов по килимовiй дорiжцi назад, до дверей. Думки його текли в лад з неспiшними кроками...
Так, завдячує, це саме ним створена система приборкала Росiю i кинула її на колiна. I товариш Сталiн тiльки талановито скористався наробками свого колишнього сусiди по вiдсидцi в Туруханському краю. Механiзм знищення в його руках ще продемонструє всi свої можливостi. Хоча... хто знає, можливо, коли б Свердлов прожив довше, вiн змiг би розкачати запущений ним механiзм з ще бiльшою силою...
Любов до рiзного роду механiзмiв проявилася у юного Яшi Свердлова досить рано. Пiсля того, як його вигнали за некерований потяг до революцiйних лозунгiв з гiмназiї, Якiв Свердлов поступив на службу до годинникових справ майстра. Там, в засланнi, Свердлов згадував минуле з поблажливою посмiшкою.
Ось тут йому i вiдкрився дивний свiт механiки. Вiн вiдчував механiзм, вiн розумiв його, вiн бачив механiзм наскрiзь. Кожну трибу, кожен гвинтик. I все ж великим механiком не став. Не став тому, що в якийсь момент зрозумiв, що й неозора Росiйська iмперiя, як держава, - такий же механiзм, як i той, що працює, наприклад, в годиннику. Народ - гвинтики, а тi, хто в керiвництвi i можуть на щось впливати - шестернi-триби, але було очевидним, що нi шестернi, нi гвинтики не зрушаться з мiсця, поки не прийде хтось i не поверне ключ, не заведе механiзм. Бути отим кимсь для юнака i стало принадною метою...
Кволий непоказний хлопчина з багатодiтної єврейської родини, який так i не отримав гiдної освiти, став на чолi великої країни. Як це могло статися, запитував себе Сталiн, i шукав вiдповiдь в минулому.
Свердлов в емiграцiї не був, в Швейцарiї з iншими лiдерами соцiал-демократiв не спiлкувався, за одним столом з ними не сидiв. Як же так трапилося, що людина зовсiм не з ближнього оточення раптом виявилася на такiй значнiй посадi, звiдки стало вiдомо про його таланти в областi органiзацiї? Справа була в тому, що Свердлов довiв своє вмiння вирiшувати проблеми. Якi? Основна проблема соцiал-демократiв бiльшовицького спрямування - нестача коштiв. Щось перепадало вiд нiмцiв, щось вiд Горького з Рябушинським, але все це було краплею в морi. Саме тодi й було дано доручення на мiсця - кошти на революцiйну дiяльнiсть отримати будь-якими засобами! Називалося це красиво - експропрiацiя експропрiаторiв. Свердлов вмiв робити це, як нiхто iнший. У бiльшовикiв була своє етика, що можна, а що нi, в справi добування коштiв. Фальшування - будь-ласка, пограбувати банк - нiяких заперечень! Дозволялося все, аби отримати i переправити цi кошти на потреби партiї Не було нiякої заборони на дiставання грошей.
Так звiдки ж керiвництво партiї дiзналося про його вмiння вирiшувати проблеми? Проста бухгалтерiя показувала це найбiльш наглядно - добуванням коштiв для продовження революцiйної боротьби займався багато хто в багатьох мiсцях, але найбiльше грошей поступало в партiйну саме з Катеринбургу, де заправляв їхньою здобиччю саме Яша Свердлов. Свердлов був практиком, з ранньої юностi, як i сам Сталiн, - в терористичному пiдпiллi, вiн ще на початку двадцятого столiття мiцно тримав у своєму кулацi Катеринбург i всю Уральську область. Товариш Ленiн в емiграцiї статтi та розумнi книжки писав, а товариш Свердлов грошима дорогого Володимира Iллiча пiдтримував. За Свердловим не було пустих слiв, за ним були, як правило, кривавi справи. Методи були перевiренi i iстинно по-свердловськи витонченi. Бойовий загiн РСДРП в Катеринбурзi значно вiдрiзнявся вiд подiбних структур в iнших регiонах Росiї i перш за все своєю жорсткою iєрархiчною структурою. Формально вона пiдпорядковувалася Бойовому Центру при ЦК, але в дiйсностi вся Уральська область була пiдпорядкована особисто Свердлову.
В органiзацiї iснували три дружини. Одна - легальна, двi iншi - таємнi. Одна з цих таємних дружин i проводила бойову роботу. Регулярно членам цих дружин влаштовувалися перевiрки, пiдпiльникiв арештовували їхнi ж товаришi, переодягненi полiцейськими i влаштовували допит, часто з застосуванням тортур. Тих, хто ламався - вбивали. Методики таких перевiрок були розробленi особисто Свердловим. Ось так в руках Свердлова й опинився той самий ключ, що приводив в дiю механiзм роботи складної системи бойових загонiв Уралу. Але Якiв Михайлович розумiв, що це тiльки перший щабель на його шляху до вершин влади. Втiм, гвинтики i триби для свого наступного механiзму Свердлов ретельно пiдбирав ще тодi, в роки революцiйних експропрiацiй. I зовсiм не випадково царська сiм"я була вивезена саме до Катеринбургу. Перевiренi кривавим терором часiв експропрiацiї бойовики - Сосновський, Єрмаков, Юровський, Голощокiн - займають в мiсцевому партiйному керiвництвi цiлком значнi посади, а до душогубства їм не звикати. Свердлову навiть не довелося бруднитися, за нього питання вирiшили iншi.
Особисте знайомство Свердлова з Ленiним стало вельми важливим моментом на шляху Якова Михайловича нагору. Вперше Свердлов побачився з Ленiним в квiтнi 1917 року. Втiм, дорогий вождь, Володимир Iллiч Ленiн - посмiхнувся про себе Сталiн, вiн вмiв бути iронiчним, а до самого себе особливо, - i ранiше багато чув про товариша Андрiя - таким було партiйне прiзвисько Свердлова. Тепер же, коли вiдбулося особисте знайомство, Ленiн вiдразу зрозумiв, що йому потрiбна саме ця людина. I при першiй же нагодi вiн приближує Свердлова до себе. А пiсля того, як формальний очiльник РСФРР, голова Всеросiйського Центрального Виконавчого комiтету Лев Камєнєв подає у вiдставку, товариш Ленiн рекомендує на цю посаду товариша Свердлова. I цей крок стає вирiшальним.
Вже пiсля його смертi, в червнi 1919 року Ленiн казав, що та робота, яку товариш Свердлов робив один в областi органiзацiї, виборi людей, призначеннi їх на вiдповiдальнi пости, ця робота буде пiд силу бiльшовикам, коли на тi напрямки, кожну крупну галузь, якими вiдав Якiв Свердлов одноосiбно, будуть видiленi цiлi групи людей. I дiйсно, пiсля смертi Свердлова, тiльки щоб замiнити всього лише одну людину, були створенi два вiдомства. Саме так виникли Полiтбюро i Оргбюро ЦК РКП (б). Вже одне це свiдчить про те, що Ленiн надзвичайно високо цiнував Свердлова, як одного iз своїх соратникiв, людину, якiй можна поручити найсерйознiшi справи, вирiшення найсерйознiших проблем. I товариш Ленiн був впевнений, що Якiв Михайлович Свердлов цi проблеми вирiшить...
Так на вершинi влади i утвердилися троє пролетарських вождiв: Ленiн, Свердлов, Троцький...
Правда, iдилiя трьох вождiв недовго тривала. Вiйна Громадянська все сильнiше розгорялася на просторах Росiйської iмперiї. Бiлi армiї тiснили вiйська "червоних" i в Сибiру, i на Пiвночi, на Дону та Кубанi, контрольована комунiстами територiя стрiмко скорочувалася, як шагренева шкiра. Суперечки вождiв все частiшими ставали, Ленiн то з Троцьким зчепиться, i до мас партiйних погрожує звернутися, а то якось iз Яковом Михайловичем не дiйшов згоди. Товариш Свердлов сперечатися не став. Помирилися вождi, все, як ранiше стало, нiби й не було мiж ними суперечностей нiяких. Товариш Сталiн, однак, не мав сумнiвiв, дорогий Iллiч явно не виправдав тих сподiвань, якi на нього покладав товариш Свердлов. Вождь, як здавалося Якову Михайловичу, був здатен тiльки фiлософствувати, тодi як Свердлов жадав дiї. Товариш Андрiй добре розумiв, що саме зараз настав час отримати те, до чого вiн так довго йшов - всю владу! Чорнороби партiйного терору - в першу чергу, Свердлов, i не тiльки вiн, а й iншi, Сталiн, Красiн, Камо, Литвинов, - ставилися до Ленiна, який в той час, коли вони мерзли i вмирали в Туруханському краї, дуже чудово проводив час в Женевi, Парижi, в iнших благополучних краях, пописуючи щось там в бiблiотеках i вважаючи сам себе великим революцiонером i фiлософом, так от, вони, практики на мiсцях, ставилися до Iллiча без особливого захвату i досить критично. I не вважали вони, що саме товариш Ленiн має бути лiдером партiї.
Свердлов вважав Ленiна справою рук своїх, вiн створив його, вiн зробив все, щоб той прийшов до влади. Тiльки вже настав час аби органiзатор сам став бiля керма, вийшов з-за спин своїх марiонеток. Моральнi мiркування зупинити Свердлова нiяк не могли. Не можна бути цiлком зануреним у терор i залишатися нормальною людиною, що ставиться з теплотою до своїх соратникiв. Особа, що з раннiх рокiв займається вбивствами, не може сприймати iнших людьми, а тiльки свого роду пiшаками, i для того, хто вбивав з двадцяти рокiв, прибрати iншу полiтичну фiгуру - це, звичайно, не становило проблеми.
Ось тут-то раптом i стався замах на Ленiна. Вiдразу пiсля замаху з-пiд пера Свердлова виходять два документи - Постанова ВЦВК про перетворення Радянської Республiки у вiйськовий табiр i Постанова РНК про Червоний Терор. На початку 1919 року товариш Свердлов, нi з ким не радячись, одноосiбно приймає директиву про розкозачування, одним розчерком пера пiдписуючи смертний вирок сотням тисяч донських козакiв. Рiшення по долi окремої людини навряд чи займало кiлька хвилин в районних революцiйних трибуналах, трибунали розглядали приречених козакiв списками. Вирок, як правило, був один - розстрiл. Реакцiя козакiв була передбачуваною - вони стали смертельними ворогами радянської влади не тiльки на Дону, але й на Уралi, i на Пiвнiчному Кавказi.
Всiєї правди про замах на вождя пролетарiату не дiзнається нiхто i нiколи, але завдяки тим пострiлам пiзнього вечора 30 серпня 1918 року на заводi Мiхельсона покотилася по захопленiй комунiстами країнi кривава хвиля Червоного терору, масовi розстрiли заручникiв, як помста пролетарiату класам експлуататорським за замах злочинницький на дорогого товариша Ленiна. Терор, Червоний Терор захльоснув Росiю. Вiн був настiльки патологiчно жорстоким i кривавим, що нормальнiй людинi не вiрилося в його цiлком свiдому продуманiсть. "Хаос панує в Росiї" - шепталися по кутках колишнi господарi життя, генерали, камергери, фрейлiни, купцi i промисловцi вiд Москви до самих до окраїн. I жахалися...
Вони помилялися, Червоний Терор аж нiяк не був хаосом, вiн був добре налагодженим i продуманим механiзмом, який, як i всякий механiзм мав свого творця. Iм"я якого - Якiв Свердлов.
А товариш Свердлов тим часом свiтлий лик свiй народнiй юрбi явив, першим вождем вже вiдкрито ставав, тепер його портрети попереду портретiв Ленiна та Троцького несли на демонстрацiях.
Але замах на Ленiна явно не вдався. Товариша Ленiна повезли за мiсто i там лiкували. На радiсть всiм, рани дорогого Володимира Iллiча не смертельними виявилися i невдовзi вiн вижив. Iллiч видужує i хоче знову займатися справами. Для Свердлова, який вже вiдчув весь смак, всю принаду одноосiбної влади, це сильний удар. Вихiд є тiльки один: створити новий механiзм, що дозволить вирiшити i цю проблему. Свердлов iзолює вождя i стає єдиною ниточкою, що зв"язує Ленiна з зовнiшнiм свiтом. Свердлов протаскує через лiкарiв рiшення ЦК про те, що дорогому Iллiчу необхiдно вiдпочити, i контакти Ленiна з зовнiшнiм свiтом замикає на себе. Тобто, або сам їздить на зустрiчi з Ленiним, або ж пише йому записочки, або пересилає йому документи, але пiдбирає цi документи сам Свердлов. Газети, якi присилають Ленiну в Горки виходять пiд особистим контролем Свердлова i в одиничних екземплярах. Вони суттєво вiдрiзняються вiд тих, що виходять масовим накладом. Привiд самий благий - не турбувати зайвий раз вождя, який одужує. Товариш Сталiн товариша Свердлова оцiнив, товариш Сталiн урок запам"ятав. Так, вперше на життєвому горизонтi Володимира Ленiна виникають Горки. Вже при Сталiнi вони стануть i його останнiм мiсцем перебування на землi. Однак, не вдалося тодi Свердлову втримати в Горках товариша Ленiна...
Не вдалося, так що ж, не бiда. Свердлов, як завжди, все прорахував заздалегiдь. Його новий механiзм пiд назвою Червоний Терор на цей момент працював щосили, руйнуючи стару систему i створюючи нову, ще страшнiшу. I вже на чолi цiєї системи аж нiяк не повинен був стояти "кремлiвський мрiйник" Володимир Ленiн, керувати нею мiг тiльки її творець - товариш Свердлов!
Але... "человек предполагает, а Бог располагает".
Отож, вождь у Горках здоров"я своє поправив i в Кремль повернувся. I тут смуга удачi товариша Свердлова закiнчилася. А в березнi 1919 року пiд час поїздки по країнi на станцiї Орел робiтничий клас виказав гарячу любов до своєї рiдної комунiстичної влади i закидав товариша дорогого вождя важкими гайками, якими рейки з полотном залiзничним з"єднують. Свердлов сконав 16 березня 1919 року.
Ленiну залишалося жити ще п"ять рокiв, а правити країною й того менше.
Поплакали тодi Ленiн з Троцьким над тiлом дорогого товариша, посумували i їх тiльки двоє на всю комунiстичну Росiю лишилося. Справили бiльшовицьку тризну, товариш Троцький знову на своєму знаменитому поїздi по країнi мотається, то на фронтах лад наводить, то повстання селянськi придушує, а товариш Ленiн в Кремлi всiєю країною керує, плани державнi складає. А щоб на другорядне не вiдволiкатися, товариша Сталiна з фронту вiдкликав i доручив апарат партiї створити, щоб позбутися набридлих соратникiв.
Зрозумiв товариш Ленiн, що перiод "революцiйного романтизму" закiнчився. В минуле пiшли взаємнi бесiди групи "однодумцiв" в спiльнiй вiдсидцi то в засланнi, то у в"язницi, то в емiграцiї. Замiсть цього партiя перетворилася в багатолюдну господарчу структуру. Органiзацiю зi своїми штатами, бюджетом, структурою заробiтної плати, зi своїми керiвними органами i пiдлеглою пiдпорядкованiстю. Саме робота для товариша Сталiна. Товариш Сталiн в вождi не прагнув, чорновою роботою не гребував, товариш Сталiн рутиною зайнятий, вiн органiзує всi партiйнi семiнари, конференцiї та з"їзди. А ще в руках товариша Сталiна партiйний контроль. За товаришами по партiї наглядає. Слабка людина, а партiйнi функцiонери - також люди. Хтось дещицю у експлуататорiв експропрiйованого привласнив, хтось до жiноцтва слабкiсть має, хтось Iвашку Хмельницького нiяк подолати не здужає. Всiх таких, недбалих, на суровий партiйний суд! А товаришу Сталiну в пiдсумку вирiшувати кого покарати, а кого помилувати. Ось тут товаришi по низам партiї враз дотумкали, хто в домi господар та чиї в лiсi шишки, вiд кого доля залежить.
А там i вiйна Громадянська на територiї Росiйської iмперiї закiнчилася. Правда, кордони звузилися. Меншою вона, ця колишня iмперiя Романових стала, хоч так само простяглася вiд Балтiйського моря до Великого океану. Шкода, звичайно, що вiдiрвалися вiд iмперiї Польща, Україна, Литва, Естонiя, Латвiя з Фiнляндiєю та Бессарабiя. Але це, всi добре знали, явище тимчасове. Товариш Сталiн над цiєю проблемою день i нiч працює, товариш Сталiн цю проблему вирiшить. Прийде черга й до них. Прийде. Дайте час!
Тодi, пiсля закiнчення Громадянської вiйни, коли колишнi територiї Росiйської iмперiї, вiд Сибiру до Кубанi, вiд Туркестану до Карелiї, якi так хотiли спекатися цiєї iмперської влади, об"єдналися знову, але вже пiд миролюбною назвою Союзу Соцiалiстичних Радянських Республiк, на самiй вершинi влади семеро вже їх було, вождiв пролетарiату. Офiцiйно вони називали себе Полiтбюро ЦК ВКП(б). Перший серед вождiв - Ленiн! А другий вождь - Троцький! Той, хто в жовтнi сiмнадцятого року переворот в Петроградi здiйснив. Той, хто Робiтничо-Селянську Червону армiю створив. I не могли з ними зрiвнятися iншi вождi: Зiновьєв, Камєнєв, П"ятаков, Бухарiн та Сталiн. Але товариша Сталiна нiхто з них вождем не вважав...
"Товариш Сталiн" - вiн любив подумки казати про себе в третiй особi. Сталiн повернувся до столу, сiрником ретельно прочистив згаслу люльку. Але запалювати знову не став. Поклав її на край попiльницi, дивився на неї i усмiхався думкам. "В Росiї мати владу може тiльки один i зараз це товариш Сталiн!"
Що не кажи, а йому завжди таланило. Вiн завжди був у виграшi, тiльки ставка кожного разу все бiльша, i кожного разу вiн йшов ва-банк. Молодий Коба рiшуче порвав з релiгiєю i поставив, як азартний гравець, на революцiю. I виграв. В Громадянськiй вiйнi Сталiн не боявся кровi, не цурався чорнової роботи, вiн не жив минулими заслугами, вiн дивився у майбутнє i зрозумiв, як товаришу Сталiну - товариш Свердлов показав приклад, - пiдкорити цю країну. I товариш Сталiн не проголошував промов на мiтингах, вiн створив керiвний апарат i взяв владу над партiєю. А, отже, i над цiєю країною. Сталiн спирався на ним створений апарат i поступово змiцнював свою владу. А iншi спиралися на колишню славу, гучнi лозунги i своїх нечисленних прибiчникiв. Тепер, коли Сталiн остаточно утвердився на вершинi влади в Росiї, можна приступати до головного - здiйснення Головної Мети, Великої Мрiї, здiйснення Свiтової Революцiї.
Так Велика Мета, Споконвiчна Мрiя людства! А початок усьому - Свiтова Революцiя...
Ще в 1516 роцi член британського парламенту Томас Мор написав книгу "Утопiя" в якiй показав просто i переконливо, що створити суспiльство загальної рiвностi дуже легко. Через чотири столiття Велика Мрiя людства, Головна Мета революцiонерiв, соцiалiстична революцiя здiйснилася в Росiйськiй iмперiї. В буремний сiмнадцятий рiк народи Росiйської iмперiї скинули з своїх плеч старий державний лад. Однак народи Росiї чомусь не захотiли йти в свiтле майбутнє, вони не сприйняли з радiстю заповiтну Мрiю революцiонерiв, вони вперто виступали проти неї, тому цим полум"яним революцiонерам довелося топити в кровi селянськi повстання i заворушення на неозорих просторах колишньої Росiйської iмперiї.
Причина крилася в самiй природi соцiалiзму. Бо соцiалiзм - це суспiльство соцiальної справедливостi i розподiляти суспiльнi блага потрiбно по справедливостi. "Вiд кожного - по здiбностi, кожному - по справедливостi" - це його основний закон. Тiльки щоб видавати кожному по справедливостi, потрiбно вiд кожного забрати все, що створено його працею. А соцiальна справедливiсть - категорiя край суб"єктивна, вона цiлком залежить вiд того, хто її, цю справедливiсть, здiйснює, розподiляючи блага. Тому iншi потрапляють пiд владу тих, хто справедливiсть втiлює в життя. I виходить, що народу при соцiалiзмi влада зовсiм не належить, соцiалiзм - це влада меншостi, влада тих, хто розподiляє створенi бiльшiстю суспiльнi блага. А в капiталiзмi немає того, хто розподiляє. Капiталiзм - це свобода. В капiталiзмi у кожного своя миска, кожен сам собою керує. В ходi Громадянської вiйни в РСФРР були винищенi або викинутi за межi країни дворяни, купцi, мiнiстри, генерали, адмiрали, офiцери, городовi, iнженери, журналiсти, письменники, поети, власники фабрик, заводiв, копалень, пароплавiв, залiзниць - всi, хто керував величезним органiзмом найбiльшої в свiтi iмперiї. I утворилася моторошна пустота. I в цю пустоту ринули негiдники i мерзотники, ринули управляти i командувати. А при владi тiльки одна партiя - комунiстична. Єдина правильна, єдина робiтнича партiя, а iнших - немає i не буде! Так само, як Москва - третiй Рим i четвертому - не бути! В Росiї влада належить комунiстам, а отже їм належать i всi суспiльнi блага. I мiльйони шакалiв кинулись в комунiсти: розподiляти блага завжди легше, нiж їх створювати своєю працею, важким щоденним трудом. А шакалам зовсiм не хочеться важко працювати, шакалам подобається розподiляти зроблене iншими!
Проти шакалiв, якi розподiляють створене iншими, i виступили зi зброєю народи Росiйської iмперiї. Одним, проливши рiки кровi, пощастило не потрапити пiд важку руку нових правителiв, iншi не змогли i цього разу вирватися пiд росiйського правлiння. Спроба повернути тих, хто став незалежним, назад пiд владну десницю Москви росiйським комунiстам не вдалася. Як не вдалося розпочати таку ж революцiю i в країнах Європи - їхнi народи вибрали золоту середину, а комунiстам в тих країнах не вистачало волi i тiєї нелюдської жорстокостi, яка була у Ленiна, Троцького i їхнiх однодумцiв, щоб довести справу до кiнця. Тому спроби росiйських бiльшовикiв запалити революцiйний вогонь у тiй прогнилiй наскрiзь Європi також не вдалися. Сталiн, мабуть, був єдиним, хто розумiв: поки що такi спроби приреченi на невдачу, i виступав проти експорту революцiї. Вiн намагався переконати палких революцiонерiв, що потрiбно спочатку навести лад у Росiї, пiдняти промисловiсть країни до рiвня розвинених держав, створити достатньо сильну армiю, а вже потiм нести в Європу щастя всiм знедоленим народам, якi стогнуть в ярмi капiталiстiв.
Не змiг, не змiг цього зробити товариш Сталiн! Екстремiсти в партiї взяти гору i спроби розпочати Свiтову революцiю не припинялися навiть тодi, коли Ленiн вiдiйшов вiд справ.
Але ж передумови для революцiї в країнах Європи нiби були. Звабливi передумови!
Європа тодi клекотiла вiд революцiйного пiднесення. Якi великi надiї покладалися на нову хвилю революцiї в Нiмеччинi. I - зiрвалося! Як зiрвалася роком ранiше спроба повалити уряд генерала Скоропадського в сусiднiй Українi. Тут особливо було кривдно. Майже рiдний народ - i не прийняв братерську допомогу. Причина в обох випадках була одна - надто вже багато було претендентiв на почесне мiсце вождя революцiї. За право очолити Свiтову революцiю йшла жорстока бiйка, вождi не могли дiйти згоди, давали суперечливi накази виконавцям i нiчого путнього з цiєї витiвки вийти не могло. А колишнiй вождь партiї Ленiн помирав i не мiг керувати нi країною, нi Свiтовою революцiєю. Виник перiод, який лукаво назвали колективною вiдповiдальнiстю за долю країни, за розвиток теорiї та практики марксизму. Ось тут доля i поставила товариша Сталiна перед вибором. I товариш Сталiн зрозумiв, що потрiбно йому вибирати: або й далi продовжувати колективну вiдповiдальнiсть за втiлення в життя марксистсько-ленiнського вчення, або ж самому ставати першим i єдиним вождем. Колективна вiдповiдальнiсть загрожувала забалакати процес досягнення марксистської мрiї за вiковiчним росiйським прислiв"ям: "у семи няньок дитина без ока"...
Сталiн i цього разу передбачив, що в Кремлi почнеться боротьба за владу, i не тiльки за владу - за життя, кожен претендент вмiв розправлятися зi своїми полiтичними противниками, нiхто б не зупинився пустити кров своїх вчорашнiх соратникiв. Вiйна Громадянська i Терор Червоний сформували вождiв Радянської Росiї. Вони всi через це горнило пройшли. Кожен добре знав, якою може стати цiна поразки...
I зважився товариш Сталiн.
Сталiн мудро не втручався в спроби розпалити свiтову пожежу революцiї в iнших країнах. Зараз потрiбно зайнятися наведенням порядку у власному домi, народ росiйський приборкати, а революцiя Свiтова нехай почекає. Поки... А вождi революцiї втратили революцiйну пильнiсть, вони всi були суперниками у боротьбi за мiсце Вождя Свiтової Революцiї, вони один одного ненавидiли i боялися. А на товариша Сталiна не зважали, бо вважали його тiльки виконавцем чужої волi, волi Ленiна, який тихо конав у Горках, аж нiяк не своїм суперником, i тим бiльше не вважали товариша Сталiна вождем Свiтової Революцiї!
Тому й поставили берегти дорогоцiнне здоров"я товариша Ленiна, i товариш Сталiн скористався цим уповнi. До речi, i цього разу Сталiн особливо не мудрував, вирiшуючи задачу, як вiдсторонити вiд влади Ленiна. Метод, розроблений Свердловим, згодився i цього разу. Обклав товариш Сталiн товариша Ленiна, як ведмедя в барлозi. Сталiнськi лiкарi заборонили любимому вождю будь-якi зустрiчi, крiм зустрiчей з товаришем Сталiним. Щоб не хвилювати зайвий раз, заборонили газети, журнали i книги. А писати Ленiн вже не мiг. Права рука i права нога у нього були паралiзованi. Проте, Сталiн перекрити всi контакти з зовнiшнiм свiтом не змiг. Так, не змiг. Не було ще тодi у Сталiна такої сили. Дозволялося товаришу Ленiну ще диктувати, хвилин п"ять на добу, десять - вiд сили.
От i надиктував "Листа до з"їзду", в якому дав характеристику товаришевi Сталiну. Не одному товаришевi Сталiну, звiсно. Всiм вождям: i Троїцькому, i Зинов"єву з Каменєвим, i Колi Бухарiну...
Товариш Сталiн зосередив в своїх руках необмежену владу, писав товариш Ленiн, i немає впевненостi, що Сталiн в майбутньому буде цiєю владою користуватися досить обережно.
Про iнших товаришiв, якi вождями вважалися, Ленiн також написав у своєму листi.
Другий вождь товариш Троцький має видатнi здiбностi, тiльки з ЦК вiн боровся, тiльки бюрократ вiн бездушний. Особливо вiдмiтив Ленiн небiльшовизм Троцького. Коротше кажучи, здiбний товариш Троцький, просто жах, але не наш вiн товариш. В ЦК - чужий! Одним словом ленiнську оцiнку Троцького виразити можна дуже просто: Троцький - ворог! Його Ленiн публiчно навiть Iудушкою Троцьким називав.
А Зинов"єв з Каменєвим боягузи i зрадники. В жовтнi 1917, злякалися, i щоб не потрапити пiд суд вiйськового трибуналу, вирiшили переворот бiльшовицький зiрвати, плани захоплення влади в ворожiй газетi опублiкувавши. А потiм, коли переворот бiльшовикам все-таки вдався, до переможцiв примазалися i в пролетарськi вождi пролiзли. Ленiн їм цього не забув, даючи оцiнку, минуле пригадав i переконаний, що це зовсiм не випадковiсть була. Зрада та боягузтво у цих людцiв в кровi i партiї в подальшому крiм панiки та запроданства чекати вiд таких нiчого.
Бухарiн - улюбленець партiї, видатний теоретик комунiзму. Однак теоретичнi погляди Бухарiна з марксистським свiтоглядом мають мало спiльного. Крiм того, Бухарiн нiколи не вчився i не зовсiм розумiв дiалектику. Краще годi й сказати: найцiннiший i найбiльший теоретик партiї - великий плутаник, i вигадує вiн таке, що з великим сумнiвом може бути вiднесене до марксизму. Та ще й не вчився нiколи...
П"ятаков же людина видатних здiбностей та волi, а покластися на нього в якiйсь справi не можна.
I тiльки у одного товариша Сталiна не було полiтичних вад та недолiкiв. Всiм був хороший товариш Сталiн. Але зосередив у своїх руках необмежену владу i товариш Ленiн нутром своїм вiдчуває, що в прийдешньому товариш Сталiн не завжди з обережнiстю буде цiєю владою користуватися. Кухарем його назвав, який гострi блюда готувати буде. I рекомендує товариша Сталiна з посади Генерального секретаря Центрального Комiтету зняти! Ворогiв, зрадникiв, боягузiв, панiкерiв, плутаникiв та тих, на кого в серйознiй полiтичнiй справi покластися не можна залишити, а товариша Сталiна - гнати втришия!
Зрозумiло, що пiсля такого листа бiльше нiчого товариш Ленiн надиктувати не мiг, i прожити довго йому також не випадало. Зрозумiв Сталiн: як Ленiна не ховай, а вiн все листи строчити пнеться. I пiди, вгадай, що за рiдина завтра в голову йому вдарить. Тому товариш Ленiн в сiчнi 1924 року замовк навiки, ленiнське опудало соратники по партiї набили тирсою i на Краснiй площi в мавзолеї виставили на загальний огляд, як фараона дохлого, оголосивши найвеличнiшим генiєм всiх часiв та народiв i творцем найпередовiшого, найправильнiшого, найнауковiшого в свiтi марксистсько-ленiнського вчення.
I залишилося пiсля Ленiна три вождя: Троцький, Зинов"єв i Камєнєв. А отже, виникло вакантне мiсце "генiального продовжувача" серед кандидатiв. Другий лiдер революцiї, товариш Троцький, в партiї вже давно розвинув кипучу дiяльнiсть. За його iнiцiативи активно йшли суперечки та "внутрiшньопартiйнi" дискусiї. I залишалося пролетарським вождям одне з двох: або й далi буде продовжуватися "колективне керiвництво" через оцi самi дискусiї та суперечки, або в процесi рiзних iнтриг виникне один, "найголовнiший". Причому вже сама ця загроза змушувала iнших вести боротьбу за головне крiсло.
А Сталiн у вождi не пхався, вiн мiцною рукою взяв пiд твердий бiльшовицький контроль зовсiм непомiтний пiдроздiл в структурi партiї - Учраспрєд ЦК, облiк i розподiл кадрiв. I отримав у свої руки найвагомiший важiль впливу на партiйнi процеси. Чим негайно вповнi й скористався.
Так, нiхто не вважав його суперником. За ним, Сталiним, не було кривавих слiв. Товариш Сталiн не базiкало. Товариш Сталiн - людина справи i за товаришем Сталiним були тiльки справи. Як правило - таємнi. Було в нього мало слави, зате було багато влади. Вiн тримав в руках владу над партiєю, вона ж тримала владу в країнi. Владу дає не посада, посаду можна придумати будь-яку, назватися хоч королем, хоч царем, хоч iмператором. Владу дають тобi люди самi, коли виконують твої накази, коли пiдкорюються твоїй волi. А його накази виконували, його волi пiдкорювалися, бо вiн був єдиним, хто мiг дати правильну вказiвку, прийняти вiрне рiшення, хто мiг пiдняти на сяючi висоти влади або ж опустити в прiрву безтямного провiнцiйного буття будь-якого партiйного начальника. З тактичних мiркувань товариш Сталiн вчинив мудро - дав кiлька рокiв, щоб стосунки "начальник-пiдлеглий" серед маси партiйних працiвникiв, яка народилася, встоялися. Щоб партiйнi чиновники прониклися їхньою важливiстю для власної кишенi. Щоб вже чисто технiчно не могли голосувати за чиїсь iншi iдеї. А вищим "соратникам" тим часом дав можливiсть погратися у "партiйну демократiю". Сталiн добре засвоїв правила гри в полiтичнi шахи i прораховував на багато ходiв вперед свою партiю. А соратники Iллiча не хотiли думати, турбуватися за своє власне майбутнє, вони й далi хотiли лише говорити про свiтле завтра. I на його долю лишили труд розбиратися зi справами, вирiшувати складнi проблеми, а собi вони взяли почесний обов"язок пожинати лаври. Ну-ну...
Вони не хотiли думати над попередженням основоположникiв Великого Вчення, що iснувати поряд з нормальними країнами перша в свiтi соцiалiстична держава не зможе. Хоча, нi. Вони думали, але цю проблему вважали можливим вирiшити звичними методами, якi давали такi прекраснi результати в Росiї. I несли полум"я революцiї в Європу, збурену iмперiалiстичною вiйною, яка щойно закiнчилася. А там нiхто не хотiв бiльше вiйни, злигоднiв, кровi та насильства. Там хотiли жити в достатку i спокої, без заворушень i революцiй. I в Росiї також всi втомилися вiд кровi та жахiв Громадянської вiйни, втомилися вiд злигоднiв воєнного комунiзму. Тому довелося Ленiну, вождю революцiї, вiдступати вiд основ i принципiв, вiдступати, щоб продовжити шлях вперед. Мало хто в партiї тодi зрозумiв маневр Ленiна з "новою економiчною полiтикою". Вiн, Сталiн, зрозумiв. I зрозумiв далекосяжний намiр Ленiна, якому набридла стара гвардiя, втомили яскравi соратники, зробити партiю своїм слухняним знаряддям. Ленiн доручив Кобi готувати в партiї змiну - замiсть людей яскравих знаходити людей старанних. Коба-Сталiн оцiнив майбутню перспективу i провiв роботу сумлiнно, провiв роботу з ентузiазмом. Контроль i призначення провiнцiальних партiйних лiдерiв - ось простий важiль з допомогою якого Сталiн в короткий термiн пiдкорив партiю вождю. Товариш Коба нелегке завдання товариша Ленiна виконав: слухняна партiя створена в стислий термiн. От тiльки товаришу Ленiну вже не доведеться нею скористатися. Партiєю керуватиме вiн, товариш Сталiн.
Тепер в його руках є грiзна сила, ним створена. В його розпорядженнi знаходиться центральний апарат партiї i мiсцевi партiйнi комiтети. П"ятнадцять тисяч партiйних функцiонерiв, якi зараз керують полiтичним i економiчним життям країни - його ставленики. I їхнiми руками товариш Сталiн усунув колишнiх вождiв з першого ешелону влади. Товариш Троцький став першою жертвою. Для цього товариш Сталiн об"єднався з товаришами Зинов"євим та Каменєвим. Спiльними зусиллями Другого Вождя дорогого товариша Троцького вiд влади й усунули. Потiм Сталiн з Бухарiним об"єднався, щоб скинути з владних вершин товаришiв Зинов"єва з Каменєвим. Ось так i став вiльним шлях до єдиного крiсла "генiального продовжувача справи Ленiна". Яке товариш Сталiн i займе невдовзi на черговому Пленумi ЦК i ЦКК ...
Прийде час, вiн опустить колишнiх вождiв ще нижче, аж до Луб"янських пiдвалiв. Але трохи пiзнiше, товариш Сталiн не поспiшатиме - всякому овочу свiй час, правильно говорить народна мудрiсть.
Пiсля приборкання партiї вiн розставив на ключовi державнi пости своїх людей i взяв пiд контроль армiю i органи державної безпеки. Це був перший, малопомiтний з боку, крок до повної влади. Замiна вiдомих керiвникiв, якi були харизматичним особистостями i мали популярнiсть в своєму середовищi, проводилася непомiтно, поволi, з тим, щоб у потрiбний момент взяти керування цими вiдомствами у свої руки. Коли настав час, i "залiзний Фелiкс", i "перший маршал Революцiї" звiльнили мiсце для його висуванцiв.
Наступний крок логiчно випливає з першого - очолити уряд, Раду Народних Комiсарiв. Але поки що рано товаришу Сталiну самому ставати Головою Ради Народних Комiсарiв, i вiн поставив Раднарком у залежнiсть вiд Секретарiату Центрального Комiтету партiї. А очолить РНК товариш Сталiн трохи згодом, коли усуне - i в прямому, i в переносному розумiннi - всiх своїх можливих конкурентiв на пост глави держави. Зроблено основне, ще на початку свого шляху до повної влади вiн позбувся головного свого конкурента - Троцького. Скоро його буде вислано, а в потрiбний час вiн одiрве своєму заклятому вороговi голову. Звичайно, чужими руками. Бо Троцький - це лiдер, єдиний серед усiх цих "соратникiв Iллiча". Всi iншi - лише "партiйнi балаболки" на кшталт Колi Бухарiна, i через свою недолугiсть "старi партiйцi" терпiти Льва Давидовича не могли! Така-от бiда! Поважали - так! Але колишнiй журналiст, який пролив рiки кровi в Громадянськiй вiйнi, холоднокровний i жорстокий (до iнших, згадати б комфлота Щасного!), який мрiяв про "перманентну революцiю" не мав дружнiх стосункiв нi з Камєнєвим, нi з Зинов"євим, нi з Бухарiним. I вони самi допомогли товаришу Сталiну позбутися головного ворога i цим випустили владу зi своїх рук.
Однак для чого товариш Сталiн взяв владу у цiй країнi в свої руки?
Сталiн знає - iснувати його держава в оточеннi нормальних не може. Люди в цiй державi будуть порiвнювати життя своє i життя iнших людей за кордоном, i це порiвняння буде не на користь його держави, порiвняння державного ладу з iншими країнами буде не на користь комунiстичної влади. I вiн не перестане повторювати, що в однiй країнi можлива повна перемога соцiалiзму, але остаточна - тiльки коли весь свiт теж стане соцiалiстичним. I таку просту думку вiн постiйно намагається втовкти в голови своїх соратникiв та однопартiйцiв. Тiльки не всi його розумiють. Або не хочуть розумiти. Що ж, тодi нехай нерозумнi нарiкають на себе! I таких нерозумних телепнiв стає з кожним часом все бiльше i бiльше. Радiсть першої великої перемоги геть затьмарила їм голови i вони зовсiм забули таку просту iстину, що ця держава в капiталiстичному оточеннi довго не протримається. Погано, коли голова вiд успiхiв кругом iде. Ой, як погано!
Втiм, запаморочення їхнє вiд успiхiв можна зрозумiти. Бо партiйцi, як вищi, так i провiнцiальнi, за роки до жовтневого перевороту i в Громадянську вiйну насьорбалися вдосталь злигоднiв та поневiрянь. I нинi, коли вони отримали нарештi таку омрiяну перемогу, жадiбно насолоджуються життям. Таємна полiцiя - ЧК-ГПУ-ОГПУ, - доповiдає йому про витiвки та вибрики партiйних владик. Калiнiн, Єнукiдзе, Каменєв, його синок Лютик та десятки iнших - про всiх доповiдають вiрнi чекiсти товаришу Сталiну.
Що ж товариш Сталiн зумiє провести з ними гру на полiтичнiй шахiвницi, товариш Сталiн вмiє задумувати багатоходовi комбiнацiї, i знає, як досягти перемоги над цими недолугими гравцями.
Соратники, звичайно, одумаються, тiльки буде надто пiзно, Сталiн вже вигнав з владного Олiмпу всiх вождiв жовтневого перевороту, а найперше, його творця - Троцького. I коли цi опозицiонери, цi "соратникам Iллiча" зрозумiють, що втрачати їм нiчого, вони повиннi будуть почати нещадну вiйну з ним.
Сталiн хмикнув глузливо. Нехай починають цю вiйну. Вiйну приречених.
Вiн повернувся до столу, але не сiв за писання. Взяв люльку, розпалив її. Повiльно пiшов по килимовiй дорiжцi вздовж довгого столу до дверей кабiнету.
Так, вiн створив слухняну партiю, пiдкорив її своїй волi. Але чи досить вона покiрна i вiрна товаришу Сталiну? I вiн не змiг дати собi певної вiдповiдi на таке просте питання. Так, партiйнi можновладцi вiрнi й покiрнi в мирний час, але коли почнеться нова Велика вiйна, чи будуть всi цi Куйбишеви, Хрущови, Кiрови вiрними йому i в часи перемог, i в часи поразок? А виключати можливiсть поразки нiяк не можна. I досвiд останнього росiйського царя говорить про це досить промовисто. "Здали" його тi генерали, яких цар Микола сам пiдняв на вершину влади, яким так необачно довiряв. То чи не повторить вiн, Сталiн, помилку останнього росiйського iмператора? Вiн вирiшить проблему i знатиме вiдповiдь на це непросте питання...
Але це питання внутрiшнi. А якi будуть в недалекому майбутньому стосунки зовнiшнi?
Велика вiйна в Європi, яку так чекали революцiонери, на яку покладали такi надiї, завершилася, i залишила пiсля себе багато невирiшених проблем. Вiйна залишила по собi розвал Європи, розколовши її на переможцiв i переможених. Останнiх примусили платити за все. Нiмеччина, переможена i зневажена, нiколи не пробачить своїм переможцям ганьби i принижень Версаля. Це вiрно. Вiрно й те, що для переможцiв вiйна також не принесла бажаного. Переможцi, англiйцi i французи, раптом зрозумiли, що перемога у них не цiлковита, що вони не дуже вiдрiзняються вiд переможених. Великобританiя, яка вступила у вiйну свiтовим кредитором, в кiнцi вiйни стала країною-боржником. Пiвнiчна Францiя лежала в руїнах. Правда, у французiв було моральне задоволення вiд того, що поквиталися з заклятим своїм ворогом i стали найсильнiшою у вiйськовому вiдношеннi нацiєю Європи. Але, якi б не були наслiдки вiйни, над всiм превалювало одне - розчарування. Кому європейська бiйня пiшла на користь, то це Сполученим Штатам та Японiї, вони отримали, нарештi, статус "великих держав". Втiм, американцi теж не зовсiм досягли бажаного результату. Вони не змогли стати беззаперечним лiдером у свiтi, вибороти у британцiв першiсть. Отже, наступна бiйка за право владарювати має вiдбутися. Але коли почнеться цей раунд? Скiльки часу має Радянський Союз на пiдготовку до завершального удару в домовину капiталiзму? Питання залишається вiдкритим.
Сталiн йшов знов по килимовiй дорiжцi вiд вiкна до дверей. Думки текли в лад крокам. Згадував.
Коли провалилася спроба "експортувати революцiю" на багнетах Червоної Армiї, експортувати найперше в колишнi окраїни Росiйської iмперiї Україну-Малоросiю та Прибалтику, вирiшили розвалити їх зсередини. Але "революцiї" в Українi, Болгарiї, Нiмеччинi, на якi стiльки потратили золота, вiрнiше, дiамантiв в двадцять другому, двадцять третьому роках, провалилися. Цi роки були одними з найтихiших в Європi. Свiт зализував рани, долав наслiдки першої свiтової бiйнi i воювати в Європi нiкому не хотiлося.
Перша Свiтова вiйна завершилася Версальським мирним договором, який настiльки ослабив вiйськовий потенцiал Нiмеччини, що вона скотилася в розряд другорядних країн. Нiмеччина перетворилася на країну-iзгой. Найсильнiша на початку столiття європейська держава вiднинi вже нiколи не могла повернутися в клуб великих держав. Так було задумано. Втiм, країни-переможцi не дуже й приховували це...
А от на Радянську Росiю, яка зрадила своїх союзникiв в Брестi, яка загарбала майно громадян Францiї, Великої Британiї, Сполучених Штатiв, яка в двадцятому роцi намагалася "совєтiзувати" свої колишнi окраїни i не думала на цьому зупинятися, нiяких обмежень накладено не було. I це було дивним...
Дивним, бо в 1921 роцi вийшов фундаментальний труд Михайла Фрунзе "Єдина вiйськова доктрина i Червона Армiя". Доктрину РСФРР видатний червоний маршал сформулював коротко i точно: "весь свiт - вороги!" I лiмiтрофи "санiтарного кордону" розглядалися тiльки в якостi країн, якi потрапить пiд перший удар, а основним противником пролетарської держави вважалися Францiя та Велика Британiя.
Причина того, що "мiж пролетарською державою та всiм iншим капiталiстичним свiтом може бути тiльки один стан - вiйни", крилася в тому, що народи свiту вiдкидали геть комунiстичну iдею. I законним шляхом - через вибори - комунiстам влади не вибороти, i самотужки їм в окремо взятiй європейськiй країнi навiть здiйснити комунiстичний переворот не вдасться. Ось тому-то комунiстам всього свiту залишалася тiльки одна надiя на багнети Червоної Армiї.
Для цього генiальний Ленiн зробив перший i рiшучий крок - в груднi 1922 року був утворений Союз Соцiалiстичних Радянських Республiк з Росiйської Федерацiї, Бiлорусiї, Закавказзя та Туркестану. Для чого його створено? Для того, щоб тримати в кулацi всi цi провiнцiйнi окраїни колишньої, а тепер наново вiдтвореної iмперiї. Громадянська вiйна закiнчилася, i Ленiн перший зрозумiв, що росiйським комунiстам доведеться вивести свою Червону армiю з новоутворених країн. А, значить, втратити контроль за цими окраїнами. Нiхто з соратникiв не зрозумiв генiального задуму вождя: навiщо потрiбно створювати Союз? Союзнi ж вiдносини iснували й ранiше. В сiчнi 1921 року був укладений договiр РСФРР з Бiлоруською Соцiалiстичною Радянською Республiкою, при якому обидва уряди оголосили об"єднаними народнi комiсарiати вiйськових i морських справ, зовнiшньої торгiвлi, працi, шляхiв сполучення, пошт i телеграфу, а також Вищу Раду Народного Господарства. Такi ж договори уклали потiм з кавказькими республiками. Тому утворення СРСР в 1922 роцi не мало нiякого сенсу нi у вiйськовому, нi в економiчному вiдношеннi, єдинi збройнi сили i єдина економiка ВЖЕ IСНУВАЛИ. А саме це назвали причиною утворення СРСР.
Насправдi ж iснувала тiльки одна причина утворення СРСР - повна лiквiдацiя державностi бiлорусi, Грузiї, Вiрменiї та Азербайджану. В результатi комунiстична партiя РСФРР автоматично ставала комунiстичною партiєю всього Радянського Союзу, а РСФРР залишалася без своєї комунiстичної партiї. Тобто величезним Радянським Союзам стала правити саме росiйська компартiя. Пояснити створення СРСР можна тiльки цим. Бо Жовтнева "революцiя" сталася зовсiм не на територiї всiєї Росiйської iмперiї. I росiйська Червона армiя аж нiяк не визволяла землi сусiднiх народiв, захопленi мiсцевими "нацiоналiстами".
Жовтневий переворот вiдбувся зовсiм не на територiї "царської Росiї", а на територiї проголошеної в лютому 1917 року Росiйської Демократичної Республiки. I до повалення царизму бiльшовики нiякого вiдношення не мали. I ця Росiйська Демократична Республiка якраз признала фактом розвал царської iмперiї. А утворення мiсцевого самоврядування - неминуче при розвалi царизму, зовсiм не було "трiумфальною ходою Радянської влади", яке комунiстичнi iсторики оголосили пiдставою для окупацiї армiєю РСФРР сусiднiх земель. Мовляв, "звiльнення захоплених iсконноруських земель". Насправдi ж, вся ця "радянська влада" була всього лиш парламентами, якi тiльки народжувалися, i в якi вона швидко перетворилася. А в РСФРР нiякої "радянської влади" не було, бо країною правили не Ради, а була влада однiєї комунiстичної партiї. А Ради якраз i передбачали незалежних депутатiв вiд народу, якi неодмiнно повиннi були створити в парламентi фракцiї, а отже, - полiтичнi партiї. Тому бачити в назвi РСФРР слова "Радянська республiка" було нiсенiтницею, бо Росiйська Федерацiя республiкою не була, а була вiйськовою хунтою, правителiв якої народ не вибирав. Ось тому в 1918-1920 роках росiйськi комунiсти нападають на сусiднi країни i окупують їх. Так почалося вторгнення в Україну в 1918 роцi вiйськ Муравйова, була окупована Московiєю в 1918-1919 роках Бiлоруська Народна Республiка, вiдбувався "експорт революцiї" в країни Балтiї в 1919 роцi, здiйснилася окупацiя в 1921 роцi Демократичної Грузiї, Азербайджану i Вiрменiї.
В Бiлорусiї в 1918-1919 роках, ледь армiя Троцького захопила Мiнськ, як перестрiляла вибраний всенародно парламент i уряд БНР , i негайно насадила своїх марiонеток. Марiонетки (яких пiдпирали в спину багнети окупантiв) вiдразу ж зi складу новоствореної БСРР передали РСФРР бiльшу частину своїх земель: Вiтебську, Могильовську i Смоленську губернiї БНР, а кордон був встановлений в 40-70 кiлометрiв на схiд вiд Мiнська. Правда, потiм довелося повернути бiлорусам частину окупованих земель, хоч етнiчно бiлоруську Смоленську губернiю залишила собi. Свiтове спiвтовариство осудило агресiю РСФРР проти БНР i назвало саме спробою завоювання бiлоруських територiй, бо вже по факту окупацiї РСФРР вiдiбрала собi половину Бiлорусi. Так само трапилося i в Українi, коли на її територiї утворилася так звана Донецько-Криворiзька республiка, яка негайно заявила про своє об"єднання з РСФРР. Сам факт таких дiй дозволяє зрозумiти московських правителiв. Бо немає у свiтового комунiстичного руху такої мети - прирощувати Росiю чужими територiями. А видно тут всього лиш руку Ленiна, його мудрий задум, який побоювався, що окупацiя Бiлорусi, а також України, Грузiї - явище тимчасове. Ось попруть завтра бiлоруси (разом з українцями, грузинами, вiрменами, азербайджанцями) назад в Росiю армiю Лейби Троцького, скинуть марiонеткову Бiлоруську Соцiалiстичну Радянську Республiку - цiлком марiонеткову, утворену на окупацiйних багнетах антибiлоруську державу, - i повернуть свою Бiлоруську Народну Республiку, в якiй єдина була всенародно вибрана бiлоруська влада. На фонi цих жахiв (цiлком реальних на той час) i прагнув Ленiн урвати собi шматок вiд Бiлорусi - якомога бiльший, понад половини країни. Ось хай спробують повернути бiлоруси собi волю, але весь схiд Бiлорусi ми в себе в РСФРР утримаємо вже тому, що тепер це - частина РСФРР! Ось ця окупацiйна суть "залучення" сусiдiв до комунiзму i лежить в основi наступного створення в 1922 роцi СРСР. I головна причина створення СРСР полягає в тому, що нацiональнi республiки були захопленi в ходi вiйськової окупацiї РСФРР i iснував величезний ризик або повалення цих марiонеткових карикатур на державнiсть, або їх поступовий дрейф до iдей своєї самостiйностi при формальному фактi збереження цих держав, як таких. При цьому в 1922 роцi сам статус БСРР i Кавказу, як окупованих країн, вже затягнувся, i для знаходження вiйськ РСФРР на територiях цих країн була потрiбна бiльш вагома пiдстава, бо закiнчилася i Громадянська вiйна, i вiйна РСФРР з Польщею, i взагалi всякi вiйськовi дiї. А Росiя не хотiла виводити свої вiйська з цiєї республiки, офiцiйно нею признаної. I найголовнiше полягало в тому, що Москвi для стримування спроби країн-республiк стати самостiйними (при збереженнi де-факто статусу воєнної окупацiї) потрiбнi були можливостi повного контролю з проведенням в майбутньому постiйних полiтичних чисток i репресiй проти будь-яких зачаткiв нацiонально-державного мислення.
Головною метою створення СРСР за задумом Ленiна було проведення масових репресiй органами Всеросiйської Надзвичайної Комiсiї - полiтичної полiцiї бiльшовицької Росiї, основний ворог якої - нацiональна самоiдентифiкацiя народiв республiк. Без створення СРСР було б неможливим проводити масовi репресiї проти народiв республiк, бо мiсцевi органи влади намагалися б їх не допустити.
Товариш Сталiн генiальний задум Ленiна оцiнив, товариш Сталiн генiальний задум Ленiна зусиль не шкодуючи в життя втiлював. В груднi 1922 року Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк - термiн "радянськi" тут вже передувало термiну "соцiалiстичнi", що було полiтично правильним, з"явився на полiтичнiй картi свiту. I з самого початку в преамбулi було проголошено, що це є "перший i вирiшальний крок до встановлення всесвiтньої диктатури пролетарiату, до встановлення Всесвiтнього Союзу Соцiалiстичних Радянських Республiк..." Тут термiн "соцiалiстичнi" передував термiну "радянським"...
Тепер потрiбно було створене Ленiним закрiпити, перетворити СРСР на плацдарм для розширення Свiтової Революцiї на весь зовнiшнiй свiт. А це можливо тiльки в умовах нової Свiтової вiйни...
I СРСР почав пiдготовку до нової Великої вiйни. В європейськiй частинi СРСР пiдготовка пiшла повним ходом. Найперший крок в цiй пiдготовцi - повернути втраченi територiї Росiйської iмперiї, повторно завоювати Україну i Прибалтiйськi країни-лiмiтрофи. Чи здатна це зробити Червона Армiя?
Саме для перевiрки цiєї можливостi провели великi маневри двадцять п"ятого року. Це були не звичайнi маневри по вiдпрацюванню гiпотетичних задач оборони СРСР. Тiєї осенi на Балтицi i в Чорноморському регiонi репетирувалася конкретна вiйна з конкретним противником на конкретних театрах воєнних дiй. I вiйна наступальна. Маневри були завершальним етапом перевiрки всiєї РСЧА до ведення революцiйної вiйни з усiм капiталiстичним свiтом. Цi маневри виявили повну технiчну вiдсталiсть Червоної Армiї, слабiсть економiчної бази країни i, як наслiдок, невiдповiднiсть ймовiрним задачам. Висновок був невтiшним для вождiв - тодi ще багатьох вождiв, не одного! - Радянського Союзу. Комунiстичний "хрестовий похiд" в Європу доведеться вiдкласти на невизначений термiн. Маневри пiдтвердили те, що Сталiн знав ще з часу невдалої спроби "совєтiзувати" Європу в двадцятому роцi - РСЧА поки не вiдповiдає потрiбним вимогам. Для Сталiна це була чергова вершина, яку потрiбно подолати. Йому, єдиному на той час тверезому комунiстичному полiтику, було зрозумiло - для здiйснення такої грандiозної задачi потрiбна грандiозна армiя, озброєна великою кiлькiстю першокласної вiйськової технiки. Потрiбна передова теорiя ведення майбутньої вiйни, потрiбен новий командний склад - технiчнi працiвники вiйни, якi будуть втiлювати в життя - чи смерть! - на полi бою сталiнськi вказiвки i будуть знати своє мiсце. Нинiшнiй керiвний склад не годився. Ворошилов i Будьонний були на своєму мiсцi в Громадянську вiйну, а "червоний Бонапарт" Тухачевський занадто пiдносить власну особу i своє значення для перемоги комунiстiв у вiйнi з народами Росiйської iмперiї, але мiг успiшно воювати тiльки з слабоозброєними тамбовськими повстанцями Антонова i голодними кронштадськими "кльошниками". Та й ставленик Троцького до того ж...
Тодi ж, в травнi 1925 року, пiсля партконференцiї вiдбувся i Третiй всесоюзний з"їзд Рад. На ньому обговорювалися рiзнi питання внутрiшньої ситуацiї. I "особливу увагу з"їзд придiлив обороноздатностi країни i Червоної армiї". В його резолюцiї по доповiдi "червоного маршала" М.В.Фрунзе написано: "...Третiй з"їзд Рад Союзу РСР вважає необхiдним заявити трудящим Радянського Союзу i всього свiту, що незважаючи на зусилля робiтничо-селянського уряду, не дивлячись на укладенi вже договори i угоди з цiлим рядом держав, Радянський Союз все ж не гарантований вiд спроб свiтового капiталу перешкодити мирнiй працi робiтникiв i селян..." З"їзд рекомендував уряду придiлити увагу змiцненню обороноздатностi країни. Соцiалiзм соцiалiзмом, але башти з гарматами на бронепоїздi повиннi вiльно обертатися. I поповнюватися запасом снарядiв своєчасно i неухильно. З"їзд законодавчо поставив: найголовнiше для майбутньої вiйни - необхiднiсть заздалегiдь створити в країнi таку економiчну структуру, яка зможе витягти весь тягар нової затяжної свiтової вiйни i забезпечить армiю всiм необхiдним для вiйни, нехай навiть у на збиток цивiльному населенню. Хто допоможе Радянському Союзу в цьому?
Вождь бiльшовикiв Ленiн зрозумiв це першим серед iнших. I склав свiй план.
Ще в роки Громадянської вiйн країни Антанти продемонстрували свої небажання влазити в "росiйськi справи". "Iнтервенцiя", з таким трудом органiзована сером Уїнстоном Черчiллем, розповзалася по всiх швах. Доста солдати насьорбалися бруду, кровi i страждань за чотири роки великого європейського кровопускання. Ну, не бажав цивiлiзований свiт воювати, i все тут! Крiм "яструба" Черчiлля, який єдиний серед буржуазного Заходу Європи бачив визрiваючу загрозу на Сходi континенту, тiльки над товстуном всi вiдверто збиткувалися! Про це прекрасно знали в Москвi i докладали безпрецедентних зусиль, щоб так там вважали i далi. Одна "дiамантова" дипломатiя чого варта! I в результатi з середини двадцятих рокiв європейськi країни почали вiдновлювати дипломатичнi стосунки з Радянським Союзом.
От хто допоможе Радянському Союзу створити "найкращi, наймiцнiшi канати, на яких будуть перевiшанi капiталiсти всього свiту"! Про це пророче заповiв Iллiч: капiталiсти самi побудують нам цi "канатнi фабрики"! Як у воду дивився! Його пророцтво збулося бiльше нiж на сто вiдсоткiв. Не пройшло i п"яти рокiв пiсля останньої спроби росiйських бiльшовикiв "совєтiзувати" Париж i Лондон, як в буржуазнiй Європi знайшлися в немалiй кiлькостi "кориснi для комунiстичної справи iдiоти".
I комунiстичнi емiсари вiльно роз"їжджали країнами Європи, скуповуючи зброю i вiйськовi технологiї. Авiацiйнi двигуни, танки, станки i лабораторiї, випробувальнi стенди i цiлi заводи в повнiй комплектностi потоком ринули на батькiвщину Свiтової Революцiї. Поки що тiльки тоненькi ручаї, але скоро, зовсiм скоро цi ручаї перетворяться на повноводнi рiки. Нова економiчна криза не за горами.
Всiм виявився потрiбний Радянський Союз. I переможцям, i переможеним. "Вони дадуть нам все!" В умовах жорстокої кризи, яка насувається - а Радянський Союз зробить все, щоб вона була довгою i виснажливою - вже готовi типографiї в Нiмеччинi для друку фальшивих доларiв, а резиденти радянської полiтичної i вiйськової розвiдки готують канали для їх транспортування в США, - крупна буржуазiя вiдштовхуватиме одна одну лiктями, щоб опинитися бiля комунiстичної годiвницi. Вони наввипередки кинуться продавати нам все, що потрiбно для нашої могутностi.
I Сталiн, втiлюючи в життя ленiнський план, зараз працює над програмами грандiозного iндустрiального будiвництва. П"ятирiчнi плани i план першої п"ятирiчки насамперед, це план пiдготовки країни до Великої вiйни з цивiлiзованим свiтом. I найбiльше в цьому росiйським комунiстам будуть допомагати капiталiсти Пiвнiчно-Американських Сполучених Штатiв. Дивно, з точки зору звичайної логiки. Проте одне тiльки не викликає сумнiву - Радянський Союз конче необхiдний Сполученим Штатам для завершення боротьби за свiтове панування. Тут криються коренi такої щедрої допомоги американцiв Радянськiй Росiї. Що ж, ми використаємо цю недалекогляднiсть нинiшнiх господарiв "країни жовтого диявола"!
Тiльки найперше потрiбно розв"язати проблему України. Ця країна поряд з СРСР багатiє i могутнiшає, як на дрiжджах. Там люди незалежнi i ситi. А це поганий приклад всiм i найперше для росiйського народу. Значить, з незалежною Україною буде вирiшено в першу чергу i вирiшено радикально!