Магнітом майбутнього дотику
В дзеркалах світанкової пристрасті
Твоїм диханням груди наповнюю,
Потонувши у вихорі ніжності.
Порух слова в бажання занурений
Порятується струменем вічності,
Діалектичною протилежністю
Зрекшись враз і багатства і бідності.
Полиск срібний зухвалій бездонності
Зблякне, згасне пихатою кволістю
І сферичною досконалістю
Сонце зійде єдиною долею.
***
Ми позбавимось від серйозності
від нещирості та нервозності
від помпезності й амбіційності,
від холодної офіційності.
Бо Христос казав: будьте , як діти...
* * *
У небо журавлем душа летіла
Бриніла сумом струнами дощу
Мене ти не любила, лиш жаліла,
Але і цей обман тобі прощу.
Твоїй усмішці я назустріч линув,
як колос сонцю, всі надіі довіряв.
Щоб бути поряд, я усе покинув
Всього себе тобі подарував.
Як вірний місяць на земній орбіті,
До тебе завжди був повернутий лицем.
Та існування в цьому схибленому світі
Закінчилось мені нерадісним кінцем...
***
Що було - те пройшло,
Щось зламалось в душі,
Горло стискують сльози ядучі.
Де веселість моя,
Безтурботний мій сміх?
Що так в серці болить і що мучить?
***
Що тобі, що тобі
До моєї тривоги?
У журбі, у журбі
Я шукаю дороги.
Мовчання твоє,
Мовчання моє.
Чого в нас нема,
А що іще є?
Моя самота,
Твоя самота -
І я вже не той,
І ти вже не та.
Минулих хвилин,
Минулих годин,
Де ти вже одна
і я вже один.
Надія у нас
Надія проста,
Що стане одною
На двох самота.
***
Проходять дні
І жаль , і смуток.
Проходить все,
Та не пройде
Трудів важких
Міцний здобуток
І радість
землю перейде.
***
Тарас
У тьмі твої ночей
я скоротаю дні
пара зляканих очей
ввижається мені
тобі я простягну
свою зів’ялу руку
за те, що ти збагнув
спотворену науку
у ночі два крила
у дня одне лиш сонце
і зморшки з мого чола
а грубість -
чи закон це?
Дивлюся в нікуди,
де мають бути зорі,
холодної води
напитися надворі,
коли ти злість і жарт
поставиш на терези
від спорожнілих кварт
залишишся тверезим -
не жди від струн душі
сподіваної волі
в твої нічні вірші
вона
спливе
поволі ...
***
Нанизані на нитку ананаси
Новій натурі нашій навпаки
Ласкаво ляскали лискучії лампаси
рвучи всі ранги з правої руки.
***
В музиці вітру листя танцююче
Ритмом ранку в танець сонця захоплене
На південній стіні вимальовує
Нічних снів тіні, що серце сполохали.
***
Хіба схиблених виправить світ,
Хіба лікаря хтось полікує?
Коли коливом стане завіт,
Ми з Почаєва чутку почуєм...
***
Фанатизм дивиться в дзеркало продажності
і бачить хамелеона. Що колір швидко міняє
з червоного на жовто-блакитний,
упиваючись почуттям псевдоправедності.
***
Запутані павутиною пут,
Затканих ткачами інтриг,
Загнали себе в глухий кут
Великі, що з’їли малих.
***
Вухаста пташечка мала -
Синок чорнявий, синьоокий,
Допитливості два крила
Й глибокий філософський спокій.
За череду недоспаних ночей,
за біль сердечний та розпуку
Подяки не чекаю я,
Ти простягни мені лиш руку.
***
Хвиля твого тіла бурхлива і стрімка
Накочується на спраглий берег мого тіла.
Із наших почуттів стодзвонного струмка
Народжується річка — повновода, зріла.
Часточка Всесвіту богом подарована
Для пізнання космічного єднання,
Коли з’єднвшись у пориві самозречення
ми крізь темряву егоїзму прориваємось до світла.
***
Ти на порозі раптом стала
Мого таємного чекання.
Мене зухвалістю приспала,
Зманила маревом кохання.
Твої очі медово-горіхові
Приручили мою недовіру.
Замінили, всупереч лихові,
Сміхом буденність сіру.
Без рук твоїх, без слів твоїх
В’язким годинам скорений
В полоні тижнів, днів лихих
Сльозами серця зморений.
Що я без тебе? День у день,
Як пісня недоспівана.
Ти, як мелодія пісень,
Усмішка несподівана.
***