Сiдало сонце, наближався вечiр.
Так боляче було. Про тебе згадки.
Лиш вiтер нiжно обiймав за плечi,
Перебирав щоденника нотатки.
В твоєму серцi не знайшла куточка,
Де б я могла надiйно заховатись.
Я так хотiла щастя, ну хоча б шматочок,
Натомiсть не змогла вiд горя врятуватись.
Ось вже i сутiнки, за ними нiч-чаклунка.
Яскраво зорi сяють - то небеснi квiти.
Не зберегла твого прощального дарунка,
Бо ще кохаю. Нiде правди дiти...