Болем озветься забуте кохання,
Дощ неспокiйно правду шепоче.
Бачу тебе я сьогоднi востаннє,
Хочу сховатись, та скрiзь твої очi.
Так тихо, спокiйно. Мабуть не зi мною.
На струнах душi вже нiхто не заграє,
I сльози, мов дощ, що ллється рiкою,
Всi спогади нашi собi забирають.
Мене до життя несе течiя.
Змагатись не хочу. Я у неї в полонi,
Нехай божевiльна, та вже не твоя!
Давно були випитi сльози солонi.