Рыбаченко Олег Павлович : другие произведения.

Превентивна ВIйна СталIна

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Гулiвер потрапляє у свiт, де Сталiн починає першим вiйну проти Гiтлерiвської Нiмеччини. I в результатi вже СРСР - агресор, а Третiй Рейх - жертва. Та й Гiтлер скасовує антисемiтськi закони. I тепер США, Британiя та їхнi союзники допомагають Третьому Рейху вiдбити агресiю Сталiна, який вiроломно напав.
  ПРЕВЕНТИВНА ВIЙНА СТАЛIНА
  АННОТАЦIЯ.
  Гулiвер потрапляє у свiт, де Сталiн починає першим вiйну проти Гiтлерiвської Нiмеччини. I в результатi вже СРСР - агресор, а Третiй Рейх - жертва. Та й Гiтлер скасовує антисемiтськi закони. I тепер США, Британiя та їхнi союзники допомагають Третьому Рейху вiдбити агресiю Сталiна, який вiроломно напав.
  . РОЗДIЛ Љ 1
  . I Гулiвера закинуло за допомогою магiчного дзеркала у паралельний свiт. Тут постаралася дiвчинка-вiконтеса. Насправдi жорнiв може крутити й iшак. А так нехай вiчний хлопчик бореться, а вона та її друзi поспостерiгають.
  I знову це альтернативна iсторiя Другої свiтової вiйни.
  Сталiн 12 червня 1941 року завдав першим удару по Третьому Рейху та його сателiтам, розпочавши превентивну вiйну. Рiшення далося вождевi нелегко. Авторитет Третього Рейху у воєнному вiдношеннi був дуже високий. А СРСР не дуже. Але Сталiн вирiшив попередити Гiтлера, оскiльки Червона армiя до оборонної вiйни не готова.
  I радянськi вiйська перетнули кордон. Такий був, зробив смiливий хiд. I в атаку бiжить батальйон босоногих комсомолок. Дiвчата готовi за свiтле завтра боротися. Та й за комунiзм у масштабах усiх планети з iнтернацiоналом.
  Дiвчата атакують та спiвають;
  Ми комсомолки гордi дiвчата,
  Народженi в країнi великої тiєї...
  Звикли бiгати вiчно з автоматом,
  I хлопець у нас такий крутий!
  
  Босi любимо, бiгати по морозу,
  Приємний з п'ятою голою кучугурою.
  Цвiтуть дiвчата пишно, наче троянди,
  Вганяючи фрицiв прямо, повно в труну!
  
  Немає дiвчат, красивiших i прекраснiших,
  I комсомолок краще не знайти.
  На всiй планетi буде мир i щастя,
  А нам на вигляд не бiльше двадцяти!
  
  Ми дiвчата боремося тигри,
  У нас уявiть тигра, є оскал.
  По-своєму ми просто дияволицi,
  I буде завдасть долi удару!
  
  Для нашої буйної Батькiвщини Росiї,
  Ми душу, серце, смiливо вiддамо...
  I зробимо країну всiх країн красивiшою,
  Ось вистоємо i знову переможемо!
  
  Вiтчизна стане юною та прекрасною,
  Товариш Сталiн просто iдеал.
  I у всесвiтi будуть гори щастя,
  Адже наша вiра мiцнiша за метал!
  
  Ми дружимо дуже мiцно з Iсусом,
  Для нас великий Боже i кумир.
  I не дано вiдсвяткувати нам боягуз,
  Бо дивиться на дiвчат свiт!
  
  Вiтчизна наша бурхливо процвiтає,
  У широкому кольорi трави та луки.
  Прийде перемога, вiрю в пишному травнi,
  Хоча часом сувора доля!
  
  Ми зробимо для Батькiвщини чудово,
  I буде у всесвiтi комунiзм...
  Та переможемо, я в це вiрю чесно,
  Що знищено шалений фашизм!
  
  Нацисти дуже сильнi бандити,
  Їхнi танки, наче пекельний монолiт...
  Але будуть супостати мiцно битi,
  Вiтчизна, це гострий меч та щит!
  
  Для Батькiвщини вам не знайти прекраснiше,
  Чим битися за неї, з ворогом жартома...
  Ось буде у всесвiтi бурхливе щастя,
  I виросте в богатиря дитя!
  
  Нi Батькiвщини, повiр Батькiвщини вище,
  Вона Батько нам i рiдна мати.
  Хоча реве вiйни i зносить дахи,
  Вiд Господа вилита благодать!
  
  Росiя це Батькiвщина всесвiту,
  Ти за неї бiйся i не лякайся...
  Своєю силою у битвах незмiнною,
  Доведемо - свiтобудовою смолоскип Русь!
  
  Для нашої променистої Вiтчизни,
  Ми душу, серце, гiмни присвятимо...
  Росiя житиме при комунiзмi,
  Адже ми всi це знають - Третiй Рим!
  
  Така у солдата буде пiсня,
  А комсомолки босi бiжать...
  Все стане у всесвiтi цiкавiше,
  Знаряддя врубали, залп - салют!
  
  А тому ми комсомолки дружно,
  Вигукнемо голосне - ура!
  А якщо вмiти за землю треба,
  Пiднiмемося, хоч ще немає ранку!
  Дiвчата заспiвали з великим азартом. Вони б'ються, знявши чобiтки, щоб босим нiжкам було спритнiше. I це справдi спрацьовує. I голi п'яти дiвчат так i миготять, наче лопатi пропелерiв.
  Наташка теж бореться i босими пальчиками нiжок жбурляє гранати,
  спiваючи:
  Я покажу тобi все те, що є в менi,
  Дiвка червона, крута i боса!
  Зоя хихикнула i вiдзначила з смiхом:
  - А я теж дiвчина крута, i всiх повбиваю.
  У першi днi радянськi вiйська змогли просунутися вглиб нiмецьких позицiй. Але зазнали великих втрат. Нiмцi наносили контрудари, i показали найкращу якiсть своїх вiйськ. Крiм того позначалося те, що Червона Армiя помiтно поступається чисельнiстю пiхоти. I пiхота у нiмцiв мобiльнiша.
  Та ще з'ясувалося, що новi радянськi танки: Т-34 i КВ-1, КВ-2 не готовi, до бойового використання. На них навiть технiчної документацiї не видiлено. I радянськi вiйська, як виявилося, не можуть так просто все пробити. Їхня основна зброя виявилася заблокованою i не готовою до битви. Ось це справдi виявився антураж.
  Радянськi вiйськовi показали себе недостатньо на висотi. А тут ще й...
  Японiя вирiшила, що потрiбно дотримуватися положень антикоментернського пакту i без оголошення вiйни, завдала нищiвного удару по Владивостоку.
  I почала вторгнення. Японськi генерали жадали реваншу за Халхiн-Гол. Крiм того, Британiя вiдразу ж запропонувала перемир'я Нiмеччини. Черчiлль висловився в тому сенсi - що Гiтлеризм це не дуже добре, але комунiзм i Сталiнiзм ще бiльше зло. I що принаймнi вбивати один одного заради того, щоб бiльшовики захопили Європу, не варто.
  Тож Нiмеччина та Британiя разом припинили вiйну. I внаслiдок чого звiльнилися нiмецькi, чималi сили. У бiй пiшли дивiзiї iз Францiї, та й французькi легiони теж.
  Бої розгорнулися дуже кривавi. При форсуваннi Вiсле нiмецькi вiйська завдали контрудару та вiдкинули радянськi полки. Не все йшло добре у Червоної армiї та Румунiї. Хоча й удалося спочатку прорватися. У вiйну проти СРСР вступили всi нiмецькi сателiти, зокрема i Болгарiя, що у реальної iсторiї зберiгала нейтралiтет. Ну i що ще небезпечнiше, у вiйну проти СРСР вступили i Туреччина та Iспанiя, з Португалiєю.
  Радянськi вiйська також вели наступ на Гельсiнкi, але фiни билися героїчно. Ось Швецiя також оголосила вiйну СРСР. I перекинула свої вiйська.
  Через вiйну Червона армiя отримала кiлька додаткових фронтiв.
  А бої йшли з великою люттю. Навiть дiти пiонери та комсомольцi рвалися у бiй i спiвали з величезним ентузiазмом;
  Для Батькiвщини ми дiти народженi,
  Лихi пiонерки-комсомолки.
  Адже по сутi ми витязi-орли,
  I голоси дiвчат дуже дзвiнкi!
  
  Ми народженi фашистiв перемагати,
  Сяють у радостi у юних обличчя...
  Iспити складати час на п'ять,
  Щоб пишалася нами вся столиця!
  
  На славу нашої Батькiвщини святої,
  Фашизм активно дiти перемагають...
  Володимир ти як генiй золотий,
  Нехай у мавзолеї мощi спочивають!
  
  Ми дуже любимо Батькiвщину свою,
  Безкрайню велику Росiю...
  Вiтчизну не розтягнуть по рублю,
  Поля хоч пiд кров усi окропили!
  В iм'я нашої Батькiвщини великий,
  Ми будемо все впевнено боротися.
  Нехай крутитися швидше куля земна,
  А ми гранати просто ховаємо у ранцi!
  
  На славу нових, запеклих перемог,
  Нехай сяють золотом херувими...
  Не буде у Вiтчизни бiльше бiд,
  Адже росiяни у боях непереможнi!
  
  Так дуже сильним став крутий фашизм,
  Американцi отримали здачу.
  Але все ж таки є великий комунiзм,
  I знайте, не буває тут iнакше!
  
  Пiднiмемо вгору мою iмперiю,
  Адже Батькiвщина не знає слова - трушу...
  Я в серцi вiру в Сталiна бережу,
  I нiколи його Бог не порушу!
  
  Люблю я свiй великий росiйський свiт,
  Де Iсус правитель найголовнiший...
  А Ленiн i вчитель i кумир.
  Вiн генiй i хлопчик як не дивно!
  
  Ми зробимо Вiтчизну сильнiшою,
  I казку людям нову розповiмо...
  Ти врiж фашисту в морду повертай,
  Щоб сипалося борошно з нього та сажа!
  
  Досягти можна всякого ти знай,
  Коли малюнок робиш на партi.
  Прийде переможний, скоро знаю травень,
  Хоча звичайно краще закiнчити у березнi!
  
  Любов'ю ми дiвчата теж гарнi,
  Хоча хлопчики нам не поступаються.
  Росiя не продасться за грошi,
  Знайдемо ми мiсце собi у яскравому раї!
  
  Для Батькiвщини чудовий порив,
  Притиснути до грудей червоний прапор, прапор перемоги!
  Пiдуть вiйська радянськi у прорив,
  Нехай будуть у славi нашi бабусi та дiди!
  
  Ми поколiння нове несемо,
  Красу, пагони у кольорi комунiзму...
  Вiтчизну вiд пожеж знай, врятуємо,
  Розтопчемо злу гадину фашизму!
  
  В iм'я росiйських жiнок та дiтей,
  З нацизмом витязi боротимуться...
  А фюрера проклятого убий,
  Розумом не вище за жалюгiдний паяц!
  
  Хай живе велика мрiя,
  На небi яскравiше сонечко сяє...
  Нi, не прийде на землю Сатана,
  Бо нас крутiше не буває!
  
  Так за Вiтчизну смiливо ти борись,
  I буде на щастя доросла i дитина.
  I у вiчнiй славi вiрний комунiзм,
  Збудуємо ми Едем всесвiту лоно!
  Отак i протiкали жорстокi бої. Дiвчата боролися. А Гуллiвер опинився на радянськiй територiї. Вiн був лише хлопчик рокiв дванадцяти i в шортиках, i ходив, тупаючи босими нiжками.
  Його пiдошви вже огрубiли в рабствi, i йому було непогано бродить по дорiжках. I навiть чудово по-своєму. А при нагодi в селi бiловолосу дитину погодують. Тож загалом чудово.
  А на фронтах тривають бої. От i Наташка зi своєю командою як завжди при справi.
  Дiвчата-комсомолки йдуть у бiй в одному лише бiкiнi, i стрiляють iз пiстолет-кулеметiв та рушниць. Такi вони задерикуватi та агресивнi.
  Справи для Червоної армiї йдуть не дуже добре. Великi втрати особливо в танках, а також у Схiднiй Пруссiї, де потужнi нiмецькi укрiплення. Ну i ще з'ясувалося, що й поляки теж не радi Червонiй Армiї. Гiтлер формує поспiшно i ополчення з вiйськ польського етносу.
  Навiть нiмцi поки що готовi забити про переслiдування євреїв. Усiх кого можуть в армiю гребуть. Офiцiйно фюрер уже пом'якшив антисемiтськi закони. У вiдповiдь США та Британiя розблокували нiмецькi рахунки. I почали вiдновлювати торгiвлю.
  Наприклад, Черчiлль виявив бажання поставити нiмцям танки "Матiльда", якi броньованi краще, нiж будь-якi нiмецькi машини та радянськi тридцятьчетвiрки.
  З Африки повернувся корпус Роммеля. Це небагато, лише двi дивiзiї, зате добiрнi i сильнi. I їхнiй контрудар у Румунiї дуже суттєвий.
  Комсомолки на чолi з Оленою прийняли удари нiмецьких та болгарських вiйськ, i почали спiвати, з азартом пiсеньку;
  У передбачуваному свiтi дуже важко,
  У ньому ж людству вкрай неприємно.
  Тримає комсомолочка потужне весло,
  Щоб було фрицям - дам у око i зрозумiло!
  
  Дiвчина красуня б'ється на вiйнi,
  По морозу боса скаче комсомолка.
  Буде злому Гiтлеру кулаком подвiйно,
  Не допоможе фюреру навiть самоволка!
  
  Так що люди добрi - люто бiйся,
  Щоб бути воїном, потрiбно їм народитися.
  Спрямувати соколом росiйський витязь вгору,
  Нехай пiдтримають лицарiв благодатних осiб!
  
  Пiонери юнi силою як гiгант,
  Потужнiсть їх найбiльша, крутiша за всесвiт.
  Знаю, ви побачите - запеклий розклад,
  Щоб покрити все завзятiстю, до кiнця нетлiнною!
  
  Сталiн нашої Батькiвщини є великий вождь,
  Мудрiсть найбiльша, прапор комунiзму.
  I ворогiв Росiї вiн вжене в тремтiння,
  Розганяючи хмари грiзного фашизму!
  
  Так ось люди гордi вiрте ви царевi,
  Та якщо здається, що вiн надто суворий.
  Я Вiтчизнi-матiнцi пiсеньку дарую,
  I дiвчата шаленою в снiгу боси ноги!
  
  Але ж наша сила дуже велика,
  Червона iмперiя, сильний дух Росiї.
  Править мудре, знаю на вiки,
  У тiй без жодних граней нескiнченнiй силi!
  
  I нiчим нас русичiв знай не гальмувати,
  Сила богатирська, не вимiряє лазер.
  Наше життя не тендiтне, наче шовку нитку,
  Знай лихi витязi до кiнця в ударi!
  
  Батькiвщинi ми вiрнi, серце як багаття,
  Рвемося в бiй веселi та велика лють...
  У Гiтлера проклятого скоро вженемо кiл,
  I зникне пiдла, i погана старiсть!
  
  Ось тодi впаде повiрка фюрера Берлiн.
  Ворог капiтулює, скоро лапки складе.
  А над нашою Батькiвщиною в крилах херувим,
  А дракона злiсного булавою по пицi!
  
  Батькiвщина-красуня пишно розквiтне,
  I величезнi пелюстки бузку.
  Буде нашим витяям слава та шана,
  Ми матимемо бiльше, нiж зараз мали!
  Дiвчата-комсомолки вiдчайдушно б'ються i демонструють свiй високий пiлотаж i клас.
  Ось це справдi баби. Але загалом бої йдуть важко. Нiмецькi танки не дуже добрi. Але "Матiльда", це вже краще. Хоча її гармата i не надто сильна 47-мiлiметрiв калiбр, не бiльше нiмецької зброї на Т-3, проте захист серйозний - 80-мiлiметрiв. I спробуй таку та й проби.
  А перший "Матiльди" вже прибувають до нiмецьких портiв i залiзницею їх везуть на схiд. Вочевидь вiдбувається i зiткнення "Матiльди" i Т-34, яке виявляється серйозним i дуже кривавим. I показовими йдуть бої. Радянськi танки - особливо КВ, не пробивають гармати нiмецьких машин. Зате беруть зенiтки 88-мiлiметрiв, i деякi трофейнi гармати.
  А ось колiсно-гусеничнi БТ горять як свiчки. I їхнi нiмецькi кулемети здатнi пiдпалити.
  Коротше блiцкриг провалився i радянський наступ захлинувся. I безлiч росiйських машин фiгурально горять, слово смолоскипи. Ось це вийшло украй неприємно для Червоної армiї.
  Але все одно бiйцi її спiвають iз ентузiазмом. Ось один з хлопчикiв-пiонерiв так активно i написав райдужну пiсеньку;
  В якiй ще країнi є горда пiхота?
  В Америцi звичайно людина-ковбой.
  Але рубатимемося вiд взводу i до взводу,
  Хай буде кожен заводний хлопець!
  
  Нiхто порад силу подолати не в силах,
  Хоч Вермахт теж безперечно крутий...
  Але зможемо скрушити багнетом горилу,
  Вороги Вiтчизни просто помруть!
  
  Нас люблять i звичайно, проклинають,
  У Росiї кожен воїн iз ясел...
  Ми переможемо, я це твердо знаю,
  В геєну будь скинутий ти лиходiй!
  
  Ми багато вмiємо пiонери,
  Для нас знай не проблема автомата.
  Послужимо людству прикладом,
  Хай буде у славi кожен iз хлопцiв!
  
  Стрiляти, копати знай це не проблема,
  Лопатою по фашисту мiцно дати.
  Знай попереду великi змiни,
  I ми будь-який урок здамо на п'ять!
  
  У Росiї кожен дорослий i хлопчик,
  Здатний дуже завзято воювати.
  Деколи ми агресивнi навiть занадто,
  У бажаннi нацистiв розтоптати!
  
  Для пiонера слабкiсть неможлива,
  Майже з пелюшок хлопчик загартований.
  Нас переспорити дуже знайте складно,
  I аргументiв - цiлий легiон!
  
  Не здамся, ви хлопцi вiрте,
  Взимку по снiгу босонiж бiжу...
  Не переможуть пiонера чорти,
  Я всiх фашистiв у лютi кошторис!
  
  Нiхто нас не принизить пiонерiв,
  Ми вiд народження сильнi бiйцi.
  Послужимо людству прикладом,
  Настiльки блискучi стрiльцi!
  
  Ковбой, звичайно, теж росiйський хлопець,
  Для нас рiдний i Лондон i Техас.
  Все крушимо якщо росiяни в ударi,
  Противника вдаримо прямо в око!
  
  У полонi ось хлопчик теж опинився,
  Його на дибу смажили вогнем.
  Але тiльки катам в обличчя смiявся,
  Сказав, що скоро й Берлiн вiзьмемо!
  
  Залiзо розжарили, до босої п'яти,
  Притиснули пiонеру, той мовчить.
  Хлопчик знай радянської то загартування,
  Його Вiтчизна це вiрний щит!
  
  Ламали пальцi, струм вороги врубали,
  У вiдповiдь лише лунає лише смiх...
  Хлопчика скiльки фрицi не лупили,
  Але ж прийшов катам успiх!
  
  Ведуть його вже вiшати цi звiрi,
  Хлопчик весь поранений йде...
  Сказав наостанок: в Рода вiрю,
  I то Сталiн наш до Берлiна прийде!
  
  Коли затих - душа помчала до Роду,
  Той прийняв мене дуже ласкаво.
  Сказав, отримаєш повну свободу,
  I знову втiлилася душа моя!
  
  Я став стрiляти по шаленим фашистам,
  На славу Роду фрицiв всiх мочив...
  Свята справа, справа комунiзму,
  Воно додасть пiонеру сил!
  
  Мрiя збулася, йду я Берлiном,
  Над нами золотокрилий херувим.
  Ми принесли свiтло щастя всьому свiту,
  Народ Росiї - знай, не переможемо!
  Дiти теж спiвають дуже непогано, але поки що в бiй не йдуть. А шведськi дивiзiї разом iз фiнами вже перейшли в контратаку. I радянськi вiйська, що прорвалися до Гельсiнкi, отримали сильнi удари по флангах, i в обхiд позицiй ворога. I ось вони заходять на ударну мiць i перерiзають Червону армiю комунiкацiї. А Сталiн заборонив вiдступати i шведсько-фiнськi вiйська прориваються до Виборгу.
  У країнi Суомi загальна мобiлiзацiя, народ з радiстю готовий боротися зi Сталiним та його зграєю.
  У Швецiї також згадали Карла Дванадцятого та його славнi походи. Точнiше те, що вiн програв, i зараз настав час для реваншу. I це дуже круто, коли мобiлiзується цiла армiя шведiв для нових подвигiв.
  Тим бiльше, СРСР сам напав на Третiй Рейх i фактично всю Європу. А разом iз нiмцями навiть iз Швейцарiї прибули добровольчi батальйони. А Салазар та Франко офiцiйно вступили у вiйну з СРСР та оголосили загальну мобiлiзацiю. I це треба сказати з їхнього боку круте дiяння, яке створює Червонiй Армiї великi проблеми.
  Вiйська вступають у бiй дедалi новi. Особливо з боку Румунiї, чого радянськi танки виявилися капiтально вiдрiзаними.
  Також ситуацiю загострив обмiн полоненими - всiх на всiх iз боку Нiмеччини, Британiї, Iталiї. В результатi в Люфтваффi повернулися багато льотчикiв, збитих над Британiєю. Але ще бiльше повернулося iталiйцiв - понад пiвмiльйона солдатiв. I Муссолiнi кинув на СРСР усi сили.
  А Iталiя - це не рахуючи колонiй п'ятдесят мiльйонiв населення, що чимало.
  Тож становище СРСР стало виключно тяжким. Хоча радянськi вiйська й перебували поки що в Європi. Але вони опинилися пiд загрозою флангових охоплень та оточення.
  I подекуди бої перейшли на росiйську територiю. Ось уже розпочався штурм Виборга, який атакували фiни та шведи.
  
  РОЗБIРКИ РОСIЙСЬКОЇ МАФIЇ - ЗБIРНИК
  АННОТАЦIЯ
  Росiйська мафiя розкинула щупальця майже по всьому свiту. З бандитами бореться i Iнтерпол i ФСБ i ЦРУ та рiзноманiтнi агенти, включаючи i знаменитий МОСАД та боротьба, йде не на життя, а на смерть, зi змiнним успiхом.
  Пролог
  
  
  Зима нiколи не лякала Мишу та його друзiв. Насправдi вони насолоджувалися тим фактом, що могли ходити босонiж там, де туристи не наважувалися навiть виходити з вестибюлiв своїх готелiв. Для Михайла було великою розвагою спостерiгати за туристами, не тiльки тому, що їхня слабкiсть до розкошi та комфортного клiмату викликала його в захват, але й тому, що вони платили. Вони добре заплатили.
  
  Багато хто в запалi переплутав свої валюти, хоча б для того, щоб вiн вказав їм найкращi мiсця для фотосесiї або безглуздих репортажiв про iсторичнi подiї, якi колись переслiдували Бiлорусь. Це було, коли вони переплатили йому, i його друзi були тiльки радi роздiлити видобуток, коли вони зiбралися на пустелi залiзничної станцiї пiсля заходу сонця.
  
  Мiнськ був досить великий, щоб мати власне злочинне пiдпiлля, як мiжнародного масштабу, так i дрiбного сорту. Дев'ятнадцятирiчний Мишко був непоганим зразком, сам собою, але вiн зробив те, що мав зробити, щоб закiнчити коледж. Його довготелесий свiтловолосий образ був привабливим у схiдноєвропейському сенсi, що привертало до нього достатню увагу iноземних гостей. Темнi кола пiд його очима говорили про пiзнi ночi та недоїдання, але його вражаючi свiтло-блакитнi очi робили його привабливим.
  
  Сьогоднi був особливий день. Вiн мав зупинитися в готелi "Козлова", не надто розкiшному закладi, що зiйшов за пристойне житло з огляду на конкуренцiю. Пiсляполудне сонце було блiдим на безхмарному осiнньому небi, але воно висвiтлювало своїми променями вмираючi гiлки дерев на дорiжках по всьому парку. Температура була м'якою та приємною, iдеальний день для Мишi, щоб пiдзаробити. Завдяки приємнiй обстановцi вiн зобов'язаний був переконати американцiв у готелi вiдвiдати принаймнi ще два мiсця для фотографiчної розваги.
  
  "Новенькi з Техасу", - сказав Мишко своїм приятелям, смоктаючи наполовину викурену сигарету "Фест", поки вони збиралися навколо багаття на залiзничнiй станцiї.
  
  "Скiльки?" - Запитав його друг Вiктор.
  
  "Чотири. Має бути простим. Три жiнки i товстий ковбой", - Михайло засмiявся, його хихикання викидало ритмiчнi клуби диму через нiздрi. "I найкраще те, що одна з жiнок - гарненька мала".
  
  "Їстiвно?" - з цiкавiстю поцiкавився Мiкель, темноволосий бродяга, вищий за них принаймнi на фут. Вiн був дивним молодим чоловiком зi шкiрою кольору старої пiци.
  
  "Малолiтка. Тримайся якнайдалi, " попередив Мишко, " якщо вона не скаже тобi, що хоче, там, де нiхто не може бачити."
  
  Група пiдлiткiв вила, як дикi собаки, в холодi похмурої будiвлi, якою вони керували. Їм знадобилося два роки та кiлька вiдвiдувань лiкарнi, перш нiж вони чесно завоювали територiю в iншої групи клоунiв iз їхньої середньої школи. Поки вони планували свою аферу, розбитi вiкна насвистували гiмни страждання, а сильний вiтер кидав виклик сiрим стiнам старої занедбаної станцiї. Поруч з платформою, що руйнується, лежали безмовнi рейки, iржавi i зарослi.
  
  "Мiкель, ти виконуєш роль безголового начальника станцiї, поки Вiк свистить", - доручив Михайло. "Я подбаю про те, щоб вагон заглух, не доїжджаючи бiчної дорiжки, щоб нам довелося вийти i пiднятися по платформi". Його очi спалахнули побачивши його високого друга. "I не облакайся, як минулого разу. Виставили мене повним дурнем, коли побачили, як ти мочишся на перила".
  
  Ти прийшов ранiше! Ти повинен був привести їх лише за десять хвилин, придурок! Мiкель палко захищався.
  
  "Не має значення, iдiот!" Прошипiв Мишко, вiдкидаючи недопалок убiк i роблячи крок уперед, щоб порикати. "Ви повиннi бути готовi, незважаючи нi на що!"
  
  "Гей, ти не даєш менi достатньо великої частки, щоб я забрав у тебе це лайно", - прогарчав Мiкел.
  
  Вiктор пiдскочив i розняв двох мавп iз тестостероном. "Послухайте! У нас на це немає часу! Якщо ти зараз вплутаєшся в бiйку, ми не зможемо продовжувати цю суєту, зрозумiв? Нам потрiбнi всi довiрливi групи, якi ми можемо залучити. Але якщо ви двоє хочете битися прямо зараз, я виходжу! "
  
  Двоє iнших припинили бiйку та поправили одяг. Мiкель виглядав стурбованим. Вiн тихо пробурмотiв: "Я не маю штанiв на сьогоднiшнiй вечiр. Це моя остання пара. Моя мати, блядь, уб'є мене, якщо я забрудню це ".
  
  "Ради Бога, припини рости", - пирхнув Вiктор, грайливо шльопнувши свого жахливого друга. "Скоро ви зможете красти качок у польотi".
  
  "Принаймнi тодi ми зможемо поїсти", - посмiхнувся Мiкель, прикурюючи цигарку прикриваючись долонею.
  
  "Їм не обов'язково бачити твої ноги", - сказав йому Мишко. Просто залишайтеся за вiконною рамою i рухайтеся вздовж платформи. Доки вони бачать твоє тiло".
  
  Мiкель погодився, що це гарне рiшення. Вiн кивнув, дивлячись крiзь розбите шибку, де сонце забарвлювало гострi краї в яскраво- червоний колiр. Навiть кiстки мертвих дерев спалахнули малиновим та помаранчевим, i Мiкель представив парк у вогнi. Незважаючи на всю свою самотнiсть i покинуту красу, парк все ще був мирним мiсцем.
  
  Влiтку листя та газони були темно-зеленими, а квiти надзвичайно яскравими - це було одне з улюблених мiсць Мiкеля в Молодечно, де вiн народився та вирiс. На жаль, у холоднiшi сезони здавалося, що дерева скидали своє листя, перетворюючись на надгробнi плити, позбавленi кольору, з кiгтями, якi дряпали один одного. Скрипучи, вони штовхалися, домагаючись уваги воронiв, благаючи їх зiгрiти. Всi цi припущення проносилися в головi високого худорлявого хлопчика, поки його друзi обговорювали розiграш, але вiн був зосереджений. Незважаючи на свої мрiї, вiн знав, що сьогоднiшнiй жарт буде чимось iншим. Чому вiн не мiг мiркувати.
  
  
  1
  Витiвка Михайла
  
  
  Тризiрковий готель "Козлова" практично не працював, якщо не рахувати хлопчака з Мiнська та кiлькох тимчасових гостей, що прямували до Санкт-Петербурга. Це була жахлива пора року для бiзнесу, лiто закiнчилося, i бiльшiсть туристiв були зрiлого вiку, небажанi марнотрати, якi приїхали подивитися iсторичнi мiсця. Вiдразу пiсля 18:00 Мишко з'явився у двоповерховому готелi на своєму Volkswagen Kombi та його реплiки були добре вiдрепетованi.
  
  Вiн подивився на свiй годинник у смузi тiней, що насувається. Цементно-цегляний фасад готелю над головою похитнувся у тихому докорi за його норовливi методи. Козлова була однiєю з оригiнальних будiвель мiста, що свiдчить її архiтектура рубежу столiть. Оскiльки Мишко був маленьким хлопчиком, його мати казала йому триматися подалi вiд старого мiсця, але вiн нiколи не дослухався її п'яного бурмотiння. Насправдi вiн навiть не слухав її, коли вона сказала йому, що вмирає, невеликий жаль з його боку. З того часу пiдлiток-негiдник шахраїв i прокладав собi шлях через те, що вiн вважав своєю останньою спробою спокутувати провину за своє жалюгiдне iснування - невеликий курс базової фiзики та геометрiї в коледжi.
  
  Вiн ненавидiв цей предмет, але в Росiї, в Українi та Бiлорусiї це був шлях до респектабельної роботи. Це була єдина порада, яку Мишко отримав вiд своєї покiйної матерi пiсля того, як вона розповiла йому, що його покiйний батько був фiзиком з Довгопрудненського фiзико-технiчного iнституту. За її словами, це було у Михайла в кровi, але спочатку вiн вiдмахнувся вiд цього, вважаючи батькiвським капризом. Дивно, як коротке перебування у в'язницi для неповнолiтнiх може змiнити потребу молодої людини в керiвництвi. Однак, не маючи нi грошей, нi роботи, Мишковi довелося вдатися до вуличної кмiтливостi та хитростi. Оскiльки бiльшiсть схiдноєвропейських були привченi бачити наскрiзь собачу нiсенiтницю, йому довелося змiнити свої цiльовi орiєнтири на невибагливих iноземцiв, i американцi були його улюбленцями.
  
  Їхнi природно енергiйнi манери i в основному лiберальнi позицiї зробили їх дуже вiдкритими по вiдношенню до iсторiй про боротьбу Третього свiту, якi розповiдав їм Мишко. Його американськi клiєнти, як вiн їх називав, давали найкращi чайовi та були чудово довiрливi до "додаткових послуг", якi пропонували його екскурсiї з гiдом. Поки вiн мiг ухилятися вiд влади, яка просила дозволу та реєстрацiю гiда, у нього все було гаразд. Це мав бути один iз тих вечорiв, коли Мишi та його приятелям-шахраям треба було заробити додатковi грошi. Мишко вже пiдготував товстого ковбоя, якогось мiстера Генрi Брауна III з Форт-Уерта.
  
  "Ах, до речi про диявола", - посмiхнувся Мишко, коли невелика група вийшла з парадних дверей "Козлова". Через нещодавно вiдполiроване вiкна свого фургона вiн уважно розглядав туристiв. Двi лiтнi панi, одна з яких була мiсiс Браун, жваво балакали високими голосами. Генрi Браун був одягнений у джинси та сорочку з довгими рукавами, частково приховану жилетом без рукавiв, який нагадав Мiшi Майкла Дж. Фокса з "Назад у майбутнє" - на чотири розмiри бiльше. Попри очiкування, багатий американець вибрав бейсболку замiсть десятигаллонового капелюха.
  
  "Добрий вечiр, синку!" - крикнув мiстер Браун, коли вони наблизилися до старого мiнiвена. "Сподiваюся, ми не запiзнилися".
  
  "Нi, сер", - посмiхнувся Мишко, вистрибуючи зi свого автомобiля, щоб вiдкрити розсувнi дверi для дам, поки Генрi Браун розгойдував сидiння дробовика. "Моя наступна група лише о дев'ятiй годинi". Мишко, звичайно, збрехав. Це була необхiдна брехня, щоб використати хитрощi з тим, що його послуги затребуванi багатьма, тим самим збiльшуючи шанси на отримання вищого гонорару, коли лайно представлене в коритi.
  
  "Тодi краще поквапитися", - чарiвна молода ледi, ймовiрно, дочка Брауна, закотила очi. Мишко намагався не показувати свого потягу до розпещеної бiлявки-пiдлiтка, але вiн знаходив її практично чарiвною. Йому сподобалася iдея пограти в героя сьогоднi ввечерi, коли вона, безсумнiвно, буде з жахом вiд того, що вiн та його товаришi запланували. Коли вони їхали до парку та його меморiальних каменiв часiв Другої свiтової вiйни, Мишко почав застосовувати свою чарiвнiсть.
  
  "Шкода, що ви не побачите станцiю. Вiн також має багату iсторiю, - зауважив Мишко, коли вони повернули на парк-лейн. "Але я вважаю, що його репутацiя вiдлякує багатьох вiдвiдувачiв. Я маю на увазi, що навiть моя дев'ятигодинна група вiдмовилася вiд нiчного туру".
  
  "Яка репутацiя?" - поспiшно довiдалася юна мiс Браун.
  
  "Зачепило", подумав Мишко.
  
  Вiн знизав плечима: "Ну, у цього мiсця репутацiя, - вiн зробив драматичну паузу, - мiсця з привидами".
  
  "За допомогою чого?" Мiс Браун пiдштовхнула, бавлячи свого посмiхаючого батька.
  
  "Чорт вiзьми, Карлi, вiн просто знущається з тебе, хоне", - посмiхнувся Генрi, не зводячи очей з двох жiнок, якi роблять знiмки. Їхнє безперервне тiкання стихало в мiру того, як вони вiддалялися вiд Генрi, i вiдстань заспокоювала його слух.
  
  Мишко посмiхнувся: "Це не порожнiй рядок, сер. Мiсцевi жителi роками повiдомляють про спостереження, але ми тримаємо це в секретi переважно. Слухайте, не турбуйтеся, я розумiю, що бiльшостi людей не вистачає смiливостi вийти на станцiю вночi. Боятися природно".
  
  "Тато", - пошепки переконувала мiс Браун, смикаючи батька за рукав.
  
  "Та гаразд, ти ж не всерйоз на це купишся", - посмiхнувся Генрi.
  
  "Тато, все, що я бачив з того часу, як ми покинули Польщу, набридло менi до чортикiв. Хiба ми не можемо зробити це для мене?" - Наполягала вона. "Будь ласка?"
  
  Генрi, досвiдчений бiзнесмен, кинув на молоду людину мерехтливий погляд. "Скiльки?"
  
  "Не вiдчувайте себе зараз стиснутим, мiстере Брауне", - вiдповiв Мишко, намагаючись не зустрiчатися очима з молодою ледi, що стоїть поруч iз батьком. "Для бiльшостi людей цi тури трохи крутуватi через пов'язану з ними небезпеку".
  
  "Боже мiй, тату, ти маєш взяти нас iз собою!" схвильовано голосила вона. Мiс Браун повернулася до Мiшi. "Я просто, на кшталт, люблю небезпечнi речi. Запитай мого батька. Я така пiдприємлива людина..."
  
  'Б'юся об заклад, ви,' Мишi внутрiшнiй голос погодився з пожадливiстю, як його очi вивчали гладка мармурова шкiра мiж її шарф i шов її розстебнутого комiра.
  
  "Карлi, немає такого поняття, як залiзнична станцiя з привидами. Це все частина шоу, чи не так, Мишко? Генрi весело заревiв. Вiн знову нахилився до Михайла. "Скiльки?"
  
  "... волосiнь i грузило!" Мишко кричав у межах свого iнтригуючого розуму.
  
  Карлi кинулась кликати свою матiр i тiтку назад у фургон, коли сонце поцiлувало обрiй на прощання. М'який вiтерець швидко перетворився на прохолодне дихання, коли темрява опустилася на парк. Хитаючи головою через свою слабкiсть до благань доньки, Генрi щосили намагався застебнути ремiнь безпеки на животi, поки Михайло заводив Фольксваген Комбi.
  
  "Це забере багато часу?" - Запитала тiтка. Мишко ненавидiв її. Навiть її спокiйний вираз обличчя нагадав йому про когось, хто вiдчув запах чогось гнилого.
  
  "Хочете, я спочатку пiдкину вас до готелю, мем?" Мишко навмисне ворухнувся.
  
  "Нi, нi, ми можемо просто пiти на вокзал i закiнчити екскурсiю?" Сказав Генрi, маскуючи своє тверде рiшення на прохання звучати тактовно.
  
  Мишко сподiвався, що цього разу його друзi будуть готовi. Цього разу не могло бути нiяких збоїв, особливо привиду, що мочився, спiйманого на рейках. Вiн вiдчув полегшення, виявивши жахливу пустельну станцiю, як i планувалося, - вiдокремлену, темну i похмуру. По зарослих дорiжках вiтер розкидав осiннє листя, пригинаючи стебла бур'янiв у мiнськiй ночi.
  
  "Отже, iсторiя говорить, що якщо ви встанете вночi на платформу 6 залiзничної станцiї Дудко, ви почуєте свисток старого локомотива, який перевозив засуджених вiйськовополонених у Шталаг 342", - Михайло переказав сфабрикованi подробицi своїм клiєнтам. "I потiм ви бачите начальника станцiї, який шукає свою голову пiсля того, як спiвробiтники НКВС обезголовили його пiд час допиту".
  
  "Що таке Шталаг 342?" Запитала Карлi Браун. На той час її батько виглядав трохи менш життєрадiсним, оскiльки деталi звучали надто реалiстично, щоб бути шахрайством, i вiн вiдповiв їй урочистим тоном.
  
  "Це був табiр вiйськовополонених для радянських солдатiв, хун", - сказав вiн.
  
  Вони йшли в тiснотi, неохоче перетинаючи платформу 6. Єдине свiтло на похмурому будинку виходило вiд балок фургона "Фольксваген" за кiлька метрiв вiд нього.
  
  "Хто такий ПК ... що знову?" Запитала Карлi.
  
  "Радянська таємна полiцiя", - похвалився Мишко, щоб надати своїй iсторiї бiльше правдоподiбностi.
  
  Вiн отримував величезну насолоду, спостерiгаючи, як жiнки тремтiли, їхнi очi були як блюдця, коли вони очiкували побачити примарну форму начальника станцiї.
  
  "Давай, Вiкторе", Мишко молився, щоб його друзi видерлися. Вiдразу звiдкись з рейок долинув самотнiй свисток поїзда, принесений крижаним пiвнiчно-захiдним вiтром.
  
  "О, Боже милостивий!" - верещала дружина мiстера Брауна, але її чоловiк був скептично налаштований.
  
  "Не справжнє, Поллi", - нагадав їй Генрi. "Ймовiрно, з ним працює група людей".
  
  Мишко не звертав уваги на Генрi. Вiн знав, що станеться. Iнше, бiльш гучне виття долилося ближче до них. Вiдчайдушно намагаючись усмiхнутися, Мишко був найбiльше вражений зусиллями своїх спiльникiв, коли з темряви на рейках з'явився слабкий циклопiчний вiдблиск.
  
  "Дивiться! Срань Господня! Ось вiн!" У панiцi прошепотiла Карлi, вказуючи через втопленi рейки на iнший бiк, де з'явилася струнка постать Майкла. У неї пiдiгнулися колiна, але iншi зляканi жiнки ледве пiдтримували її у власнiй iстерицi. Мишко не посмiхнувся, продовжуючи свiй прийом. Вiн подивився на Генрi, який просто спостерiгав за тремтячими рухами Майкла, що здiймається безголового начальника станцiї.
  
  "Ти бачиш це?" Дружина Генрi заскулила, але ковбой нiчого не сказав. Раптом його погляд упав на свiтло ревного локомотива, що наближається, що пихкає, як дракон-левiафан, коли вiн рвався до станцiї. Обличчя товстого ковбоя налилося кров'ю, коли старовинний паровий двигун з'явився з ночi, ковзаючи до них з пульсуючим громом.
  
  Мишко насупився. Все це було трохи надто добре зроблено. Справжнього поїзда не мало бути, та все ж вiн був на очах, мчав до них. Як би вiн не ламав голову, привабливий молодий шарлатан не мiг збагнути подiї, що вiдбуваються.
  
  Мiкель, пiд враженням, що Вiктор був вiдповiдальний за свисток, натрапив на рейки, щоб перетнути їх, i порядно налякав туристiв. Його ноги намацували дорогу по залiзним лозинам i розхитаним камiнням. Пiд прикриттям пальта його приховане обличчя хихикало вiд радостi, побачивши жаху жiнок.
  
  "Мiкель!" Мишко кричав. "Нi! Нi! Повернися назад!"
  
  Але Мiкель переступив через рейки, прямуючи туди, де вiн почув зiтхання. Його зiр був затемнений тканиною, яка покривала його голову, щоб ефективно нагадувати безголову людину. Вiктор вийшов iз порожньої квиткової каси i помчав до гурту. Побачивши iнший силует, вся родина з криками кинулася рятувати Фольксваген. Насправдi Вiктор намагався попередити двох своїх друзiв, що вiн не несе вiдповiдальностi за те, що вiдбувається. Вiн стрибнув на рейки, щоб зiштовхнути Мiкеля, що нiчого не пiдозрює, на iнший бiк, але вiн невiрно оцiнив швидкiсть аномального прояву.
  
  Мишко з жахом спостерiгав, як локомотив розчавив його друзiв, вбивши їх миттєво i не залишивши пiсля себе нiчого, крiм нудотно-червоного мiсиву з кiсток та плотi. Його великi блакитнi очi застигли на мiсцi, як i його щелепа, що вiдвисла. Вражений до глибини душi, вiн побачив, як потяг розчинився в повiтрi. Тiльки крики американських жiнок суперничали iз затихаючим свистом машини-вбивцi, коли розум Мишi покинув свої почуття.
  
  
  2
  Дiва Балморальська
  
  
  "Тепер послухай, хлопче, я не дозволю тобi увiйти до цих дверей, поки ти не вивернеш свої кишенi! З мене вистачить фальшивих виродкiв, якi ведуть себе як справжнi Уоллi i розгулюють тут, називаючи себе K-squad. Тiльки через мiй труп!" Шеймус попередив. Його червоне обличчя тремтiло, коли вiн викладав закон людинi, яка намагається пiти. "K-squad не для невдах. Так?"
  
  Група мiцних, розлючених чоловiкiв, що стояли за Шеймусом, погодилася схвальним ревом.
  
  Так!
  
  Сiмус примружив одне око i прогарчав: "Зараз! Зараз, блядь!
  
  Симпатична брюнетка схрестила руки на грудях i нетерпляче зiтхнула: "Господи, Семе, просто покажи їм уже товар".
  
  Сем обернувся i з жахом подивився на неї. "Перед вами та присутнiми тут дамами? Я так не думаю, Нiно."
  
  "Я бачила це", - посмiхнулася вона, проте дивлячись в iнший бiк.
  
  Сем Клiв, журналiстська елiта i видна мiсцева знаменитiсть, перетворився на червоного школяра. Незважаючи на його грубу зовнiшнiсть i безстрашне ставлення, в порiвняннi з K-squad Балморала, вiн був нiчим iншим, як препубертатним вiвтарним слугою з комплексом.
  
  "Виверни кишенi", - посмiхнувся Сiмус. Його худорляве обличчя вiнчала в'язана шапочка, яку вiн одягав у море пiд час риболовлi, а з рота пахло тютюном та сиром, якi доповнювалися рiдким пивом.
  
  Сем проковтнув кулю, iнакше його нiколи б не прийняли в "Балморал Армз". Вiн пiдняв кiлт, демонструючи своє голе спорядження групi грубiянiв, котрi називали паб домом. На мить вони завмерли в засудженнi
  
  Сем захникав: "Холодно, хлопцi".
  
  "Зморщений - ось що це таке!" Сiмус заревiв жартома, очоливши хор вiдвiдувачiв у приголомшливому привiтаннi. Вони вiдчинили дверi до закладу, дозволивши Нiнi та iншим дамам увiйти першими, перш нiж проводити красеня Сема, поплескуючи його по спинi. Нiна скривилася вiд збентеження, яке вiн пережив, i пiдморгнула: "З днем народження, Сем".
  
  "Та", - зiтхнув вiн i з радiстю прийняв поцiлунок, який вона зняла на його правому оцi. Останнє було ритуалом з-помiж них ще до того, як вони стали колишнiми коханцями. Вiн тримав очi закритими деякий час пiсля того, як вона вiдсторонилася, насолоджуючись спогадами.
  
  "Заради бога, дайте людинi випити!" - крикнув один iз вiдвiдувачiв паба, вказуючи на Сема.
  
  "Я так розумiю, K-squad означає носiння кiлта?" Здогадалася Нiна, маючи на увазi скупчення сирих шотландцiв та їх рiзнi тартани.
  
  Сем зробив ковток свого першого "Гiннеса". "Насправдi, "К" означає ручку . Не питай."
  
  "У цьому немає необхiдностi", - вiдповiла вона, прикладаючи шийку пивної пляшки до темно-бордових губ.
  
  "Шеймус - представник старої школи, як ви можете помiтити", - додав Сем. "Вiн традицiоналiст. Нiякої спiдньої бiлизни пiд кiлтом".
  
  "Звичайно", - вона посмiхнулася. "Отже, наскiльки там холодно?"
  
  Сем розсмiявся i проiгнорував її дражнення. Вiн був таємно у захватi вiд того, що Нiна була з ним у його день народження. Сем нiколи б цього не визнав, але вiн був у захватi вiд того, що вона пережила жахливi травми, отриманi пiд час їхньої останньої експедицiї до Нової Зеландiї. Якби не передбачення Пердью, вона б загинула, i Сем не знав, чи переживе вiн колись смерть iншої жiнки, яку вiн любив. Вона була йому дуже дорогою, навiть як платонiчний друг. Принаймнi вона все ще дозволяла йому флiртувати з нею, що пiдтримувало його надiї на можливе вiдродження в майбутньому того, що в них колись було.
  
  Ти що-небудь чув вiд Пердью? раптово спитав вiн, нiби намагаючись обiйти обов'язкове запитання.
  
  "Вiн все ще у лiкарнi", - повiдомила вона.
  
  "Я думав, доктор Ламар виписав йому чистий рахунок", - спохмурнiв Сем.
  
  "Так, вiн був. Йому потрiбен був час, щоб вiдновитися пiсля основного медичного лiкування, i зараз вiн переходить до наступного етапу", - сказала вона.
  
  "Наступний етап?" Запитав Сем.
  
  "Вони готують його до якоїсь коригуючої операцiї", - вiдповiла вона. "Ви не можете звинувачувати людину. Я маю на увазi те, що з ним трапилося, залишило кiлька потворних шрамiв. I оскiльки вiн має грошi..."
  
  "Я згоден. Я зробив би те саме, " кивнув Сем. "Кажу тобi, ця людина зроблена зi сталi".
  
  "Чому ти так говориш?" Вона посмiхнулася.
  
  Сем знизав плечима i видихнув, думаючи про стiйкiсть їхнього спiльного друга. "Не знаю. Я вважаю, що рани гояться, а пластична операцiя вiдновлює, але, Боже, якi душевнi муки були того дня, Нiно."
  
  "Ти занадто правий, коханий", - вiдповiла вона з такою ж часткою занепокоєння. Вiн нiколи б цього не визнав, але я думаю, що розум Пердью, мабуть, переживає незбагненнi кошмари через те, що трапилося з ним у Загубленому мiстi. Iсус.
  
  "Мiцний горiшок, цей ублюдок", - Сем похитав головою у захопленнi Пердью. Вiн пiдняв свою пляшку i подивився Нiнi у вiчi. "Пердю ... нехай сонце нiколи не опалити його, а змiї пiзнають його гнiв".
  
  "Амiн!" Вiдлунням повторила Нiна, цокаючись своєю пляшкою з пляшкою Сема. "За Пердью!"
  
  Бiльшiсть шумного натовпу в "Балморал Армз" не чула тосту Сема та Нiни, але були деякi, хто чув - i знав значення вибраних фраз. Без вiдома дуету, що мовчить, мовчазна постать спостерiгала за ними з далекого боку паба. Чоловiк мiцної статури, який спостерiгав за ними, пив каву, а не алкоголь. Його прихованi очi потай дивляться на двох людей, на пошуки яких у нього пiшли тижнi. Сьогоднi ввечерi все змiниться, подумав вiн, спостерiгаючи, як вони смiються та п'ють.
  
  Все, що йому потрiбно було, це почекати досить довго, щоб їхнє виливання ефективно зробило їх менш проникливими, щоб вiдреагувати. Все, що йому було потрiбно, це п'ять хвилин наодинцi iз Семом Клiвом. Не встиг вiн поцiкавитися, коли з'явиться така можливiсть, як Сем насилу пiдвiвся зi свого стiльця.
  
  Цiкаво, що знаменитий журналiст-розслiдувач схопився за край стiйки, обсмикуючи кiлт, побоюючись, що його сiдницi потраплять до об'єктиву одного з мобiльних телефонiв вiдвiдувачiв. На його жахливе подив, це траплялося й ранiше, коли його було сфотографовано в тому ж наборi на нестiйкому пластиковому виставковому столi на фестивалi Highland кiлька рокiв тому. Неправильна хода та невдалий помах кiлта незабаром призвели до того, що в 2012 роцi Жiночий допомiжний вiйськовий корпус в Единбурзi визнав його найсексуальнiшим шотландцем.
  
  Вiн обережно пiдкрався до затемнених дверей у правiй частинi бару з написом "Кури" i "Пiвнi", нерiшуче прямуючи до вiдповiдних дверей.Нiна спостерiгала за ним з великим веселощами, готова кинутися йому на допомогу, якщо вiн переплутає двi статi в момент нетверезої семантики. У гучному натовпi пiдвищена гучнiсть футболу на великому настiнному плоскому екранi вiдтворювала саундтрек до культури i традицiй, Нiна сприйняла все, пiсля перебування в Новiй Зеландiї минулого мiсяця вона засумувала за Старим мiстом i тартанами.
  
  Сем зник у потрiбному туалетi, залишивши Нiну зосередитися на своєму single malt та веселих чоловiках та жiнках навколо неї. Незважаючи на всi їхнi шаленi крики та поштовхи, це був мирний натовп, який вiдвiдав Балморал сьогоднi ввечерi. У метушнi пива, що розливається, i спотикаються п'ють, у русi супротивникiв по дартсу i танцюючих дам Нiна швидко помiтила одну аномалiю - фiгуру, що сидить на самотi, практично нерухомо, i тихо на самотi. Було досить iнтригуюче, наскiльки недоречно виглядав чоловiк, але Нiна вирiшила, що вiн, мабуть, прийшов не для того, щоб святкувати. Не всi пили, щоби вiдсвяткувати. Це вона знала надто добре. Щоразу, коли вона втрачала когось iз близьких або оплакувала якiсь жалi на минуле, вона напивалася. Цей незнайомець, здавалося, тут був з iншої причини, щоб випити.
  
  Здавалося, вiн чогось чекав. Цього було достатньо, щоб сексуальна iсторичка не зводила з нього очей. Вона спостерiгала за ним у дзеркалi за стiйкою бару, потягуючи вiскi. Це було майже зловiсно, те, як вiн не рухався, крiм випадкового пiдняття руки, щоб випити. Раптом вiн пiдвiвся зi стiльця, i Нiна пожвавiшала. Вона спостерiгала за його напрочуд швидкими рухами, пiсля чого виявила, що вiн пив не алкоголь, а каву з льодом по-iрландськи.
  
  "О, я бачу, тверезий привид", подумала вона про себе, проводжаючи його поглядом. Вона дiстала зi своєї шкiряної сумочки пачку "Мальборо" i витягла цигарку з картонної коробки. Чоловiк глянув у її бiк, але Нiна продовжувала залишатися у незнаннi, прикурюючи цигарку. Крiзь свої навмиснi клуби диму вона могла спостерiгати його. Вона була безмовно вдячна, що в цьому закладi не дотримувався закону про курiння, оскiльки вiн знаходився на землi, що належить Девiду Перд'ю, мiльярдеру-бунтарю, з яким вона зустрiчалася.
  
  Вона й не пiдозрювала, що останнє було тiєю самою причиною, через яку ця людина вирiшила вiдвiдати Балморал Армз сьогоднi ввечерi. Не питущий i, очевидно, не палить, незнайомець не мав причин вибирати цей паб, подумала Нiна. Це викликало у неї пiдозри, але вона розумiла, що ранiше була надто самозахисна, навiть параноїдальна, тому поки що залишила це у спокої i повернулася до поточного завдання.
  
  "Ще одну, будь ласка, Роуен!" вона пiдморгнула одному з барменiв, який негайно пiдкорився.
  
  "Де той хаггiс, який був тут iз тобою?" - пожартував вiн.
  
  "У болотi, - посмiхнулася вона, - займаюся Бог знає чим".
  
  Вiн засмiявся, наливаючи їй ще одну бурштинову пустушку. Нiна нахилилася вперед, щоб говорити якомога тихiше в такiй галасливiй обстановцi. Вона притягла голову Роуена до свого рота i заткнула йому вухо пальцем, щоб переконатися, що вiн може почути її слова. "Ви звернули увагу на чоловiка, який сидить геть у тому кутку?" - спитала вона, кивнувши головою у бiк порожнього столика з недопитою кавою з льодом. "Я маю на увазi, ти знаєш, хто вiн?"
  
  Роуен знала, про кого вона говорила. Таких слухняних персонажiв було легко розрiзнити в "Балморалi", але вiн гадки не мав, хто був вiдвiдувачем. Вiн похитав головою i продовжив розмову в тiй самiй манерi. "Дiвниця?" - крикнув вiн.
  
  Нiна спохмурнiла вiд епiтету. "Всю нiч замовляв напої virgin. Жодного алкоголю. Вiн був тут уже три години, коли ви з'явилися з Семом, але вiн замовив тiльки каву з льодом i сендвiч. Нiколи нi про що не говорив, розумiєш?
  
  "О, добре", - вона прийняла iнформацiю Роуена i з посмiшкою пiдняла келих, щоб вiдпустити його. "Ta."
  
  Пройшов деякий час з того часу, як Сем була в туалетi, i до тепер вона почала вiдчувати натяк на занепокоєння. Тим бiльше, що незнайомець простежив за Семом до чоловiчого туалету, i вiн все ще був вiдсутнiй у головнiй кiмнатi. Щось їй не подобалося. Вона нiчого не могла з цим вдiяти, але вона була просто одним iз тих людей, якi не могли вiдпустити щось, як тiльки це її турбувало.
  
  "Куди ви прямуєте, докторе Гулд? Ти знаєш, що те, що ти там знайдеш, не може бути добрим, га? Сiмус заревiв. Його група вибухнула смiхом i викликаючими криками, якi викликали лише усмiшку в iсторика. "Я не знав, що ви такий лiкар!" Пiд їхнiй зойк веселощiв Нiна постукала у дверi чоловiчого туалету i притулилася головою до дверей, щоб краще розчути будь-яку вiдповiдь.
  
  "Сем?" - Вигукнула вона. "Сем, з тобою там все гаразд?"
  
  Всерединi вона могла чути чоловiчi голоси в жвавiй розмовi, але було неможливо розрiзнити, чи хтось iз них належав Сему. "Сем?" вона продовжувала переслiдувати мешканцiв, стукаючи. Суперечка перетворилася на гучний трiск по той бiк дверей, але вони не наважилися увiйти.
  
  "Чорт", - посмiхнулася вона. "Це мiг бути будь хто, Нiно, так що не входь i не виставляй себе дурою!" Поки вона чекала, її чоботи на високих пiдборах нетерпляче постукували по пiдлозi, але з "Пiвнячих" дверей, як i ранiше, нiхто не виходив. Вiдразу ж у туалетi пролунав ще один потужний шум, який звучав досить серйозно. Це було так голосно, що навiть дикий натовп звернув на це увагу, трохи приглушивши їхнi розмови.
  
  Порцеляна розбився, i щось велике i важке вдарилося об внутрiшнiй бiк дверей, сильно вдарившись об мiнiатюрний череп Нiни.
  
  "Боже милостивий! Що, чорт забирай, там вiдбувається?" вона сердито верещала, але водночас злякалася за Сема. Не минуло й секунди, як вiн ривком вiдчинив дверi i налетiв просто на Нiну. Сила збила її з нiг, але Сем вчасно впiймав її.
  
  "Ходiмо, Нiно! Швидко! Давайте забиратися нахуй звiдси! Отже, Нiно! Зараз же!" - прогримiв вiн, тягнучи її за зап'ястя через переповнений паб. Перш нiж хтось встиг спитати, iменинник i його друг розчинилися холодної шотландської ночi.
  
  
  3
  Крес-салат та бiль
  
  
  Коли Пердью ледве розплющив очi, вiн вiдчув себе неживим шматком дорожньої трупи.
  
  "Що ж, доброго ранку, мiстере Пердью", - почув вiн, але не змiг визначити мiсцезнаходження доброзичливого жiночого голосу. "Як ви почуваєтеся, сер?"
  
  "Мене трохи нудить, дякую. Можна менi трохи води, будь ласка? - хотiв сказати вiн, але те, що Пердю був засмучений, почувши з власних вуст, було проханням, яке краще залишити за дверима борделя. Медсестра вiдчайдушно намагалася не розсмiятися, але вона теж здивувала себе хихиканням, яке миттєво зруйнувало її професiйну поведiнку, i вона опустилася навпочiпки, затискаючи рот обома руками.
  
  "Боже мiй, мiстере Пердью, я вибачаюсь!" - пробурмотiла вона, прикривши обличчя руками, але її пацiєнт виглядав явно бiльш засоромленим своєю поведiнкою, нiж вона будь-коли могла. Його блiдо-блакитнi очi дивилися на неї з жахом. "Нi, будь ласка", - вiн оцiнив точнiсть звучання своїх навмисних слiв, - "Вибачте менi. Запевняю вас, це була зашифрована трансляцiя". Нарештi Перд'ю наважився посмiхнутися, хоча це було бiльше схоже на гримасу.
  
  "Я знаю, мiстере Пердью", - визнала добра зеленоока блондинка, допомагаючи йому сiсти рiвно настiльки, щоб зробити ковток води. "Чи допоможе вам сказати, щоб ви знали, що я чув набагато, набагато гiрше i набагато плутанiше, нiж це?"
  
  Пердью змочив горло чистою прохолодною водою i вiдповiв: "Ви повiрили б, що це не принесло б менi втiхи, дiзнавшись це? Я все одно сказав те, що сказав, незважаючи на те, що iншi теж виставляли себе дурнями". Вiн розреготався. "Це було досить непристойно, чи не так?"
  
  Медсестра Медiсон, коли на її бейджику було написано її iм'я, щиро захихотiла. Це було щире хихикання захоплення, а не щось, що вона iнсценувала, щоб змусити його почуватися краще. "Так, мiстере Пердью, це було чудово влучно нацiлено".
  
  Дверi в особистий кабiнет Пердью вiдчинилися, i лiкар Патель виглянув через неї.
  
  "Схоже, у вас все добре, мiстере Пердью", - посмiхнувся вiн, пiднявши одну брову. "Коли ти прокинувся?"
  
  "Насправдi, якийсь час тому я прокинувся, вiдчуваючи себе досить бадьорим", - Пердью знову посмiхнувся медсестрi Медiсон, щоб повторити їхнiй особистий жарт. Вона пiдiбгала губи, щоб стримати смiшок, i простягла лiкарю дошку.
  
  "Я зараз повернуся зi снiданком, сер", - повiдомила вона обом джентльменам, перш нiж вийти з кiмнати.
  
  Пердью пiдняв нiс i прошепотiв: "Доктор Патель, я б волiв не їсти прямо зараз, якщо ви не заперечуєте. Я думаю, що наркотики викликають у мене нудоту ще якийсь час".
  
  "Боюсь, менi довелося б наполягати, мiстере Пердью", - наполягав доктор Патель. "Ви вже знаходилися пiд дiєю седативних препаратiв довше доби, i вашому органiзму потрiбно деяке зволоження та харчування, перш нiж ми приступимо до наступного лiкування".
  
  "Чому я був пiд впливом так довго?" - негайно спитав Пердью.
  
  "Насправдi", - сказав лiкар собi пiд нiс, виглядаючи дуже стурбованим, "ми поняття не маємо. Вашi життєвi показники були задовiльними, навiть добрими, але ви, здавалося, продовжували спати, так би мовити. Зазвичай такi операцiї не надто небезпечнi, ймовiрнiсть успiху становить 98%, i бiльшiсть пацiєнтiв прокидаються приблизно через три години пiсля ".
  
  "Але менi знадобився ще день, плюс-мiнус, щоб вийти зi стану заспокоєння?" Пердю насупився, намагаючись правильно сiсти на жорсткому матрацi, який незручно обхопив його сiдницi. "Чому це мало статися?"
  
  Лiкар Патель знизав плечима. "Слухайте, всi люди рiзнi. Може бути чим завгодно. Могло бути нiчим. Можливо, ваш розум втомився i вирiшив взяти тайм-аут. Лiкар iз Бангладеш зiтхнув: "Бачить Бог, судячи з вашого звiту про подiю, я думаю, що ваше тiло вирiшило, що на сьогоднi вистачить - i, чорт забирай, не безпiдставно!"
  
  Пердью скористався моментом, щоб обмiркувати заяву пластичного хiрурга. Вперше з моменту свого важкого випробування та подальшої госпiталiзацiї до приватної клiнiки в Хемпширi безрозсудний i багатий дослiдник трохи подумав про свої негаразди у Новiй Зеландiї. Правду кажучи, це ще не дiйшло до його свiдомостi, наскiльки жахливим був його досвiд там. Вочевидь, розум Пердью впорався iз травмою як запiзнiлого почуття невiгластва. Я жалiтиму себе пiзнiше.
  
  Змiнюючи тему, вiн звернувся до лiкаря Патель. "Чи я маю? Можна менi просто трохи водянистого супу чи ще чогось?"
  
  "Ви, мабуть, вмiєте читати думки, мiстере Пердью", - зауважила сестра Медiсон, вкочуючи срiбний вiзок у кiмнату. На ньому стояли кухоль чаю, висока склянка води та тарiлка з супом з крес-салату, який у цiй стерильнiй обстановцi пах просто чудово. "Щодо супу, а не водянистостi", - додала вона.
  
  "Це дiйсно виглядає дуже апетитно, " визнав Пердью, "але, чесно кажучи, я не можу".
  
  "Боюсь, це приписи лiкаря, мiстере Пердью. Навiть ти з'їдаєш лише кiлька ложок? вона вмовляла. "Поки у вас просто є щось, ми були б вдячнi".
  
  "Цiлком вiрно", - посмiхнувся професор Патель. "Просто спробуйте, мiстере Пердью. Як я впевнений, ви б оцiнили, ми не можемо продовжувати лiкувати вас на порожнiй шлунок. Лiки завдасть шкоди вашому органiзму".
  
  "Добре", - неохоче погодився Пердью. Вершкове-зелене блюдо, що стояло перед ним, пахло як рай, але все, чого хотiлося його тiлу, - це води. Вiн, звичайно, розумiв, чому йому потрiбно їсти, i тому взяв ложку i зробив зусилля. Лежачи пiд холодною ковдрою на своєму лiкарняному лiжку, вiн вiдчував, як на його ноги час вiд часу одягають товсту оббивку. Пiд пов'язкою це палило, як вишенька вiд сигарети, погашена на синцi, але вiн зберiг свою позу. Зрештою, вiн був одним iз основних акцiонерiв цiєї клiнiки - Приватна медична допомога в Солсберi - i Пердью не хотiв виглядати слабаком перед тим самим персоналом, за працевлаштування якого вiн вiдповiдав.
  
  Замруживши очi, щоб подолати бiль, вiн пiднiс ложку до губ i насолодився кулiнарною майстернiстю приватної лiкарнi, яку ще деякий час називатиме будинком. Проте вишуканий смак їжi не вiдвернув його вiд дивного передчуття, яке вiн вiдчував. Вiн не мiг не думати про те, як виглядає нижня частина його тiла пiд прокладкою з марлi та пластиру.
  
  Пiсля пiдписання останньої оцiнки життєвих показникiв Пердью пiсля операцiї лiкар Патель виписав рецепти медсестрi Медiсон наступного тижня. Вона вiдчинила жалюзi в кiмнатi Пердью, i вiн нарештi зрозумiв, що знаходиться на третьому поверсi вiд саду у внутрiшньому дворi.
  
  "Я не на першому поверсi?" спитав вiн досить нервово.
  
  "Нi", - заспiвала вона iз спантеличеним виглядом. "Чому? Чи має це значення?
  
  "Вважаю, що нi", - вiдповiв вiн, все ще виглядаючи трохи спантеличеним.
  
  Її тон був дещо стурбованим. "У вас є страх висоти, мiстере Пердью?"
  
  "Нi, у мене немає фобiй, як таких, моя дорога", - пояснив вiн. "Насправдi я не можу точно сказати, про що воно. Можливо, я був просто здивований, що не побачив саду, коли ти опустив жалюзi."
  
  "Якби ми знали, що це важливо для вас, запевняю вас, ми розмiстили б вас на першому поверсi, сер", - сказала вона. "Чи маю запитати лiкаря, чи можемо ми перемiстити вас?"
  
  "Нi, нi, будь ласка", - м'яко запротестував Пердью. "Я не збираюся ускладнювати з краєвидом. Все, що я хочу знати, те, що вiдбудеться далi. До речi, коли ти мiнятимеш пов'язки на моїх ногах?"
  
  Свiтло-зелене плаття медсестри Медiсон iз спiвчуттям дивилося на її пацiєнта. Вона лагiдно сказала: "Не турбуйтеся про це, мiстере Пердью. Послухай, у тебе були неприємнi проблеми з жахливим... - вона шанобливо зам'ялася, намагаючись пом'якшити удар, - ... досвiдом, який у тебе був. Але не хвилюйтеся, мiстере Пердью, ви побачите, що досвiд доктора Пателя не має аналогiв. Ви знаєте, якою б не була ваша оцiнка цiєї коригуючої операцiї, сер, я впевнений, ви будете враженi".
  
  Вона обдарувала Пердю щирою усмiшкою, яка досягла своєї мети - заспокоїти його.
  
  "Дякую", - кивнув вiн, легка усмiшка торкнула його губи. "I чи зможу я оцiнити роботу найближчим часом?"
  
  Маленька медсестра в рамцi з добрим голосом зiбрала порожнiй глечик з-пiд води i склянку i попрямувала до дверей, щоб невдовзi повернутись. Коли вона вiдчинила дверi, щоб вийти, вона озирнулася на нього i вказала на суп. "Але тiльки пiсля того, як ви залишите ґрунтовну вм'ятину в цiй чашi, мiстере".
  
  Пердю зробив усе можливе, щоб смiшок пройшов безболiсно, хоча зусилля були марнi. Тонкий шов натягався на його ретельно зшите шкiру, де вiдсутнi тканини були замiненi. Пердю доклав зусиль, щоб з'їсти якнайбiльше супу, хоча до цього часу вiн охолонув i перетворився на пастоподiбну страву з хрусткою скоринкою - не зовсiм та кухня, на яку зазвичай погоджуються мiльярдери. З iншого боку, Пердью був надто вдячний за те, що вiн взагалi вижив у щелепах жахливих мешканцiв Загубленого мiста, i вiн не збирався скаржитися на холодний бульйон.
  
  "Зроблено?" вiн почув.
  
  Увiйшла медсестра Медiсон, озброєна iнструментами, щоб промити рани свого пацiєнта, та свiжою пов'язкою, щоб закрити шви пiсля. Пердью не знав, як ставитися до цього одкровення. Вiн не вiдчував нi найменшого натяку на страх чи боязкiсть, але думка про те, що звiр у лабiринтi Загубленого Мiста зробить з ним, змушувала його почуватися нiяково. Звичайно, Пердью не наважувався виявляти якiсь риси людини, яка була близька до нападу панiки.
  
  "Це буде трохи боляче, але я постараюся зробити це якомога безболiснiшим", - сказала вона йому, не дивлячись на нього. Перд'ю був вдячний, тому що вiн уявляв, що вираз його обличчя зараз був не приємним. "Буде деяке печiння", - продовжила вона, стерилiзуючи свiй витончений iнструмент, щоб послабити краї пластиру, - "але я могла б дати вам мiсцеву мазь, якщо ви вважаєте це занадто стомлюючим".
  
  "Нi, дякую", - вiн злегка хмикнув. "Просто дерзай, i я впораюся з труднощами".
  
  На мить вона пiдвела очi i обдарувала його усмiшкою, нiби схвалювала його смiливiсть. Це було нескладне завдання, але потай вона розумiла небезпеку травмуючих спогадiв i занепокоєння, яке вони могли викликати. Хоча жодна з подробиць нападу на Девiда Пердью нiколи не була розкрита їй, медсестрi Медiсон ранiше, на жаль , довелося зiткнутися з трагедiєю такої iнтенсивностi. Вона знала, як це бути скалiченою, навiть там, де нiхто не мiг бачити. Пам'ять про випробування нiколи не залишала своїх жертв, вона знала. Можливо, саме тому вона вiдчувала таку симпатiю до багатого дослiдника на особистому рiвнi.
  
  У нього перехопило подих, вiн заплющив очi, коли вона вiдклеїла перший товстий шар штукатурки. Воно видало нудотний звук, який змусив Пердью зiщулитися, але вiн ще не був готовий задовольнити свою цiкавiсть, розплющивши очi. Вона зупинилася. "Це нормально? Хочеш, щоб я їхав повiльнiше?
  
  Вiн скривився: "Нi, нi, просто поспiшай. Просто зроби це швидко, але дай менi час мiж ними перевести подих".
  
  Не сказавши жодного слова у вiдповiдь, сестра Медiсон раптом одним ривком зiрвала пластир. Пердью скрикнув у агонiї, задихаючись вiд миттєвого польоту свого дихання.
  
  "Джи-зусс Чарiст!" - закричав вiн, його очi широко розплющилися вiд шоку. Його груди швидко здiймалися, поки його розум обробляв болiсне пекло в локалiзованiй дiлянцi шкiри.
  
  "Вибачте, мiстере Пердью", - щиро вибачилася вона. "Ти сказав, що я маю просто йти вперед i покiнчити з цим".
  
  "Я знаю-ч-ч-что, що я сказав", - пробурмотiв вiн, злегка вiдновлюючи здатнiсть дихати. Вiн нiколи не очiкував, що це буде схоже на тортури на допитi або висмикування цвяхiв. "Ви маєте рацiю. Я справдi це сказав. Боже мiй, це мало не вбило мене".
  
  Але чого Пердью нiяк не чекав, то це того, що вiн побачить, коли подивиться на свої рани.
  
  
  4
  Явище мертвої вiдносностi
  
  
  Сем поспiшно спробував вiдчинити дверцята своєї машини, тодi як Нiна дико хрипiла поряд з ним. До цього часу вона зрозумiла, що марно розпитувати свого старого товариша про що-небудь, поки вiн зосереджений на серйозних речах, тому вона вважала за краще перевести подих i притримати мову. Нiч була морозною для цiєї пори року, i його ноги, вiдчуваючи жар вiтру, згорнулися калачиком пiд кiлтом, а руки також онiмiли. З боку пабу поза закладом лунали голоси, схожi на крики мисливцiв, готових кинутися слiдами лисицi.
  
  "Заради всього святого!" Сем зашипiв у темрявi, коли кiнчик ключа продовжував дряпати замок, не знаходячи виходу. Нiна озирнулася на темнi постатi. Вони не вiдiйшли вiд будiвлi, але вона могла розрiзнити сварку.
  
  "Сем, - прошепотiла вона, прискорено дихаючи, "можу я тобi допомогти?"
  
  "Вiн прийде? Вiн уже приїде? - наполегливо спитав вiн.
  
  Все ще спантеличена втечею Сема, вона вiдповiла: "Хто? Менi треба знати, на кого звертати увагу, але я можу сказати вам, що поки що за нами нiхто не стежить".
  
  "Т-т-цей... цей фу-" - заїкаючись, пробурмотiв вiн, - "гребаний хлопець, який напав на мене".
  
  Її великi темнi очi оглядали мiсцевiсть, але все ж таки, наскiльки Нiна могла бачити, не було помiтно жодного руху в промiжку мiж бiйкою у паба та розвалюхою Сема. Дверi зi скрипом вiдчинилися, перш нiж Нiна змогла зрозумiти, кого мав на увазi Сем, i вона вiдчула, як його рука схопила її за руку. Вiн шпурнув її в машину так нiжно, як мiг, i пiдштовхнув слiдом за нею.
  
  "Господи, Сем! Твоє ручне перемикання передач - пекло для моїх нiг! " - поскаржилася вона, насилу перебираючись на пасажирське сидiння. Зазвичай у Сема знайшлася якась шпилька з приводу двозначностi, яку вона сказала, але зараз у нього не було часу на гумор. Нiна потерла стегна, все ще дивуючись, через що весь сир-бор, коли Сем завiв машину. Виконання її звичайного замикання дверей вiдбулося якраз вчасно, оскiльки не ранiше гучний удар у вiкно змусив Нiну скрикнути вiд жаху.
  
  "Боже мiй!" - закричала вона, побачивши чоловiка з очима-блюдцями в плащi, що раптово з'явився з нiзвiдки.
  
  "Сукiн син!" Сем кипiв, переводячи важiль насамперед i розганяючи машину.
  
  Чоловiк за дверима Нiни люто кричав на неї, завдаючи швидких ударiв по вiкну. Поки Сем готувався до прискорення, час сповiльнився для Нiни. Вона уважно подивилася на чоловiка, чиє обличчя було спотворене вiд напруження, i одразу впiзнала його.
  
  "Дiвниця", - пробурмотiла вона з подивом.
  
  Коли машина виривалася зi свого паркувального мiсця, чоловiк щось прокричав їм у червоному свiтлi стоп-сигналiв, але Нiна була дуже вражена, щоб звертати увагу на те, що вiн казав. Роззявивши рота, вона чекала правильного пояснення, яке мiг би дати Сем, але в головi у неї все перемiшалося. У пiзню годину вони проїхали на два червонi свiтлофори головною вулицею Гленротса, прямуючи на пiвдень, у бiк Пiвнiчного Квiнсферрi.
  
  "Що ти сказав?" - спитав Сем у Нiни, коли вони нарештi виїхали на головну дорогу.
  
  "Приблизно?" - спитала вона, настiльки приголомшена всiм цим, що забула бiльшу частину того, про що говорила. "О, чоловiк бiля дверей? Це та кили, вiд якої ти тiкаєш?
  
  "Так", - вiдповiв Сем. "Як ти його там назвав?"
  
  "О, Пресвята Дiва", - сказала вона. "Спостерiгав його в пабi, поки ти був на болотi, i я помiтив, що вiн не вживає алкоголю. Отже, всi його напої..."
  
  "Дiвницi", - припустив Сем. "Я розумiю. Я зрозумiв." Його обличчя почервонiло, а очi все ще були дикi, але вiн пильно стежив за звивистою дорогою у свiтлi фар далекого свiтла. "Менi дiйсно потрiбно купити машину iз центральним замком".
  
  "Нi хрiна собi", - погодилася вона, прибираючи волосся пiд в'язану шапочку. "Я подумав би, що для вас це вже стало очевидним, особливо в бiзнесi, яким ви займаєтеся. Щоб за твоєю дупою так часто ганялися i до тебе приставали, потрiбен був би кращий транспорт."
  
  "Менi подобається моя машина", - пробурмотiв вiн.
  
  "Це виглядає як помилка, Сем, i ти досить багатий, щоб дозволити собi щось, що вiдповiдає твоїм потребам", - проповiдувала вона. "Як танк".
  
  "Вiн тобi щось сказав?" Сем запитав її.
  
  "Нi, але я бачив, як вiн зайшов до туалету пiсля тебе. Я просто про це нiчого не подумав. Чому? Вiн тобi щось сказав там чи просто напав на тебе? Поцiкавилася Нiна, вибравши момент, щоб зачесати його чорнi локони за вухо, щоб прибрати волосся з обличчя. "Боже милостивий, ти виглядаєш так, нiби побачив померлого родича або щось у цьому родi".
  
  Сем глянув на неї. "Чому ти так говориш?"
  
  "Це просто така манера висловлюватися", - захищалася Нiна. "Якщо вiн не був вашим померлим родичем".
  
  "Не говори дурниць", - посмiхнувся Сем.
  
  До Нiни дiйшло, що її супутник не зовсiм дотримувався правил дорожнього руху, враховуючи, що в його венах був мiльйон галонiв чистого вiскi та порцiя шоку для бiльшої переконливостi. Вона нiжно провела рукою вiд волосся до плеча, щоб не налякати його. "Тобi не здається, що менi краще сiсти за кермо?"
  
  Ти не знаєш мою машину. У ньому є... хитрощi," запротестував Сем.
  
  "Не бiльше, нiж у тебе є, i я чудово можу тебе вiдвезти", - посмiхнулася вона. "Давай зараз. Якщо копи зупинять тебе, ти опинишся по вуха у лайнi, i нам не потрiбен ще один кислий присмак вiд цього вечора, чуєш?
  
  Її умовляння були успiшними. З тихим зiтханням капiтуляцiї вiн повернув з дороги i помiнявся мiсцями з Нiною. Все ще схвильований тим, що сталося, Сем прочухав темну дорогу в пошуках слiдiв переслiдування, але з полегшенням виявив, що загроза вiдсутня. Незважаючи на те, що Сем був п'яний, вiн не виспався дорогою додому.
  
  "Знаєш, моє серце все ще б'ється", - сказав вiн Нiнi.
  
  "Так, моє теж. Ти гадки не маєш, ким вiн був? - Запитала вона.
  
  "Вiн був схожий на когось, кого я колись знав, але я не можу точно сказати, на кого", - зiзнався Сем. Його слова були такими ж плутаними, як i емоцiї, що переповнювали його. Вiн провiв пальцями по волоссю i нiжно провiв долонею по обличчю, перш нiж знову подивитися на Нiну. "Я думав, вiн збирався вбити мене. Вiн не робив випаду або щось таке, але вiн щось бурмотiв i штовхав мене, так що я розлютився. Ублюдок не спромiгся сказати просте "привiт" або щось таке, так що я сприйняв це як пiдштовхування до бiйки або подумав, що, можливо, вiн намагається штовхнути мене в лайно, розумiєш? "
  
  "Має сенс", - погодилася вона, уважно стежачи за дорогою перед ними i за ними. "Що вiн таки пробурмотiв? Це може пiдказати вам, ким вiн був чи навiщо вiн був там".
  
  Сем згадав туманний iнцидент, але нiчого конкретного на думку не спало.
  
  "Поняття не маю", - вiдповiв вiн. "Знову ж таки, я перебуваю у свiтлових роках вiд будь-якої переконливої думки прямо зараз. Можливо, вiскi змило мою пам'ять або щось таке, тому що те, що я пам'ятаю, схоже на картину Далi наживо. Просто все, " вiн ригнув i зробив руками жест, що капає, " розмазано i перемiшано надто багатьма квiтами".
  
  "Звучить як бiльшiсть твоїх днiв народження", - зауважила вона, намагаючись не посмiхатися. "Не хвилюйся, кохана. Невдовзi ти зможеш усе це вiдiспати. Завтра ти краще запам'ятаєш це лайно. Бiльше того, є хороший шанс, що Роуен мiг би розповiсти вам трохи бiльше про вашого розбещувача, оскiльки вiн обслуговував його весь вечiр."
  
  П'яна голова Сема повернулася, щоб зло поглянути на неї, i недовiрливо схилилася набiк. "Мiй розбещувач? Господи, я впевнена, що вiн був нiжним, тому що я не пам'ятаю, щоб вiн чiплявся до мене. Також... хто, чорт забирай, такий Роуен?"
  
  Нiна закотила очi. "Боже мiй, Сем, ти журналiст. Можна було б припустити, що ви знаєте, що цей термiн використовувався столiттями для позначення когось, хто чiпляється або дратує. Це не таке тверде iменник, як ґвалтiвник або ґвалтiвник. А Роуен - бармен у Балморалi".
  
  "О", - заспiвав Сем, коли його повiки опустилися. "Так, тодi, так, цей бормочучий довбоєб дошкуляв менi до чортикiв. Кажу вам, я вже давно не вiдчував, що до мене так чiпляються ".
  
  "Добре, окей, вiдставити сарказм. Перестань бути дурним i пильнуй. Ми майже в тебе вдома", - iнструктувала вона, коли вони проїжджали полем для гольфу Turnhouse.
  
  Ти залишаєшся на нiч? вiн запитав.
  
  "Так, але ти вирушаєш прямо в лiжко, iменинник", - суворо сказала вона.
  
  "Я знаю, що ми є. I якщо ти поїдеш з нами, ми покажемо тобi, що живе в Республiцi Тартан, " оголосив вiн, посмiхаючись їй у свiтлi жовтих вогнiв, що проїжджають, що вишикувалися вздовж дороги.
  
  Нiна зiтхнула i закотила очi. "Поговоримо про те, щоб бачити примар старих знайомих", - пробурмотiла вона, коли вони звернули на вулицю, де жив Сем. Вiн нiчого не сказав. Затьмарений розум Сема працював на автопiлотi, коли вiн у тишi погойдувався на поворотах автомобiля, тодi як далекi думки продовжували виштовхувати з пам'ятi розмите обличчя незнайомця в чоловiчому туалетi.
  
  Сем не був великим тягарем, коли Нiна поклала його голову на збиту подушку в його спальнi. Це була довгоочiкувана змiна в його багатослiвних протестах, але вона знала, що вечiрнiй кислий захiд поряд iз вживанням алкоголю озлобленим iрландцем, мав би позначитися на поведiнцi її друга. Вiн був виснажений, i яким би втомленим було його тiло, його розум боровся проти вiдпочинку. Вона могла бачити це в русi його очей за прикритими вiками.
  
  "Спи спокiйно, хлопче", - прошепотiла вона. Поцiлувавши Сема в щоку, вона натягла ковдру i пiдiткнула край його флiсової ковдри йому пiд плече. Слабкi спалахи свiтла освiтлювали наполовину задертi штори, коли Нiна вимкнула лампу Сема.
  
  Залишивши його в задоволеному хвилюваннi, вона попрямувала до вiтальнi, де на камiннiй полицi байдикував його улюблений кiт.
  
  "Привiт, Бруїч", - прошепотiла вона, почуваючи себе зовсiм спустошеною. "Хочеш зiгрiти мене сьогоднi ввечерi?" Кiт не зробив нiчого iншого, окрiм як глянув крiзь щiлинки своїх повiк, щоб вивчити її намiри, перш нiж мирно задрiмати пiд гуркiт грому над Едiнбургом. "Нi", - вона знизала плечима. "Мiг би прийняти пропозицiю твого вчителя, якби знав, що ти збираєшся знехтувати мною. Ви, чортовi самцi, всi однаковi".
  
  Нiна плюхнулася на диван i ввiмкнула телевiзор, не так для розваги, як для компанiї. Уривки нiчних подiй промайнули в її пам'ятi, але вона занадто втомилася, щоб переглядати дуже багато з цього. Все, що вона знала, це те, що її вибив iз колiї звук, який вирвався у незайманого, коли вiн бив кулаками у вiкно її машини, перш нiж Сем поїхав. Це було схоже на сповiльнений позiхання, вiдтворений у сповiльненiй зйомцi; жахливий, нав'язливий звук, що вона не могла забути.
  
  Щось привернула її увагу на екранi. Це був один iз паркiв її рiдного мiста Обан на пiвнiчному заходi Шотландiї. Зовнi ринув дощ, щоб змити день народження Сема Клiва та оголосити про настання нового дня.
  
  Двi години ночi.
  
  "О, ми знову потрапили в новини", - сказала вона i додала гучнiсть, перекрикуючи шум дощу. "Хоч i не дуже захоплююче". У повiдомленнi новин не було нiчого серйозного, крiм того, що новообраний мер Обана прямує на нацiональнi збори високого прiоритету i великої довiри. "Впевненiсть, чорт забирай", - усмiхнулася Нiна, закурюючи "Мальборо". "Просто красива назва для секретного протоколу екстреного прикриття, ей, ви, ублюдки?" Зi властивим їй цинiзмом Нiна намагалася зрозумiти, як простого мера можна вважати досить важливим, щоб запросити на зустрiч такого високого рiвня. Це було дивно, але пiсочного кольору очi Нiни бiльше не могли виносити блакитне свiтло телевiзора, i вона заснула пiд шум дощу та безладну, затихаючу балаканину репортера на 8 каналi.
  
  
  5
  Iнша медсестра
  
  
  У ранковому свiтлi, яке проникало через вiкно Пердью, його рани виглядали набагато менш гротескно, нiж напередоднi вдень, коли сестра Медiсон промивала їх. Вiн приховав свiй початковий шок побачивши блiдо-блакитних лужок, але навряд чи мiг сперечатися, що робота лiкарiв у клiнiцi Солсберi була на найвищому рiвнi. Враховуючи руйнiвну шкоду, завдану нижнiй частинi його тiла, у надрах Загубленого мiста, операцiя, що коригує, пройшла блискуче.
  
  "Виглядає краще, нiж я думав", - сказав вiн медсестрi, коли вона знiмала пов'язку. "З iншого боку, може, я просто добре одужую?"
  
  Медсестра, молода ледi, чия поведiнка бiля лiжка хворого була трохи менш особиста, невпевнено посмiхнулася йому. Пердью зрозумiла, що не подiляє почуття гумору медсестри Медiсон, але вона принаймнi була доброзичливою. Вона здавалася досить незатишною поряд з ним, але вiн не мiг збагнути чому. Будучи тим, ким вiн був, екстраверт-мiльярдер просто запитав.
  
  "У тебе алергiя?" - пожартував вiн.
  
  "Нi, мiстере Пердью?" - Обережно вiдповiла вона. "До чого?"
  
  "Для мене", - посмiхнувся вiн.
  
  На коротку мить на її обличчi з'явився старий вираз "загнаний олень", але його усмiшка незабаром позбавила її замiшання. Вона одразу ж усмiхнулася йому. "Хм, нi, я не такий. Вони протестували мене та виявили, що насправдi в мене до тебе iмунiтет".
  
  "Ха!" - Вигукнув вiн, намагаючись iгнорувати знайоме печiння вiд напруги швiв на шкiрi. "Ви, здається, неохоче говорите багато, тому я зробив висновок, що на це має бути якась медична причина".
  
  Медсестра зробила глибокий, протяжний вдих перед тим, як вiдповiсти йому. "Це особиста справа кожного, мiстере Пердью. Будь ласка, постарайся не сприймати близько до серця мiй жорсткий професiоналiзм. Це мiй спосiб. Усi пацiєнти дорогi менi, але я намагаюся не прив'язуватися до них особисто".
  
  "Невдалий досвiд?" вiн запитав.
  
  "Хоспiс", - вiдповiла вона. "Бачити, як пацiєнти добiгають кiнця пiсля того, як я зблизився з ними, було просто занадто для мене".
  
  "Чорт вiзьми, я сподiваюся, ти не маєш на увазi, що я ось-ось помру", - пробурмотiв вiн з широко розплющеними очима.
  
  "Нi, звичайно, це не те, що я мала на увазi", - швидко спростувала вона своє твердження. "Я впевнений, що вийшло неправильно. Деякi з нас просто не дуже товариськi люди. Я стала медсестрою, щоб допомагати людям, а не для того, щоб приєднатися до сiм'ї, якщо це не надто єхидно з мого боку сказати.
  
  Пердю зрозумiв. "Я розумiю. Люди думають, що, оскiльки я багатий, наукова знаменитiсть тощо, менi подобається вступати до органiзацiї та зустрiчатися з важливими людьми". Вiн похитав головою. "Весь цей час я просто хочу працювати над своїми винаходами i знаходити мовчазних провiсникiв з iсторiї, якi допомагають прояснити деякi явища, що повторюються в нашi епохи, розумiєте? Тiльки тому, що ми десь там, досягаємо великих перемог у тих мирських справах, якi справдi мають значення, люди автоматично думають, що ми робимо це заради слави".
  
  Вона кивнула, морщачись, коли знiмала останню пов'язку, яка змусила Пердью перевести подих. "Занадто вiрно, сер".
  
  "Будь ласка, зовiть мене Девiд", - простогнав вiн, коли холодна рiдина лизнула зашитий розрiз на його правому чотириголовому м'язi. Його рука iнстинктивно схопила її за руку, але вiн зупинив її рух у повiтрi. "Господи, це жахливе почуття. Холодна вода на мертвому тiлi, розумiєш?
  
  "Я знаю, я пам'ятаю, коли менi робили операцiю на обертальнiй манжетi", - поспiвчувала вона. "Не хвилюйся, ми майже закiнчили".
  
  Швидкий стукiт у дверi сповiстив про вiзит доктора Пателя. Вiн виглядав стомленим, але в пiднесеному настрої. "Доброго ранку, веселi люди. Як у всiх нас справи сьогоднi?
  
  Медсестра просто посмiхнулася, зосередившись на роботi. Пердю довелося почекати, поки вiдновиться дихання, перш нiж вiн змiг спробувати вiдповiсти, але лiкар без вагань вивчав таблицю. Його пацiєнт вивчав його обличчя, коли вiн читав останнi результати, читаючи порожню думку.
  
  "У чому справа, лiкар?" Пердю насупився. "Я думаю, мої рани вже виглядають краще, вiрно?"
  
  "Не переоцiнюй все, Девiде", - посмiхнувся доктор Патель. "З тобою все гаразд, i все виглядає добре. Щойно перенiс довгу операцiю на всю нiч, яка значною мiрою витягла з мене все".
  
  "Пацiєнт видерся?" Пердю пожартував, сподiваючись, що вiн не був надто байдужим.
  
  Лiкар Патель кинув на нього глузливий погляд, сповнений веселощiв. "Нi, насправдi, вона померла вiд гострої потреби мати сиськи бiльше, нiж у коханки її чоловiка". Перш нiж Пердью змiг з цим розiбратися, лiкар зiтхнув. "Силiкон просочився у тканини, тому що деякi з моїх пацiєнтiв, " вiн застережливо глянув на Пердью, " не дотримуються подальшого курсу лiкування i зрештою зношуються гiрше".
  
  "Тонко", - сказав Пердью. "Але я не зробив нiчого, що могло б поставити пiд загрозу вашу роботу".
  
  "Хороша людина", - сказав доктор Патель. "Отже, сьогоднi ми почнемо лазерне лiкування, просто щоб послабити бiльшу частину твердих тканин навколо розрiзiв i зняти напругу нервiв".
  
  Медсестра на хвилину вийшла з палати, щоб дозволити лiкарю поговорити з Пердю.
  
  "Ми використовуємо IR425", - похвалився доктор Патель, i це правильно. Пердью був винахiдником елементарної технiки та випустив першу лiнiю iнструментiв для терапiї. Тепер настав час творцевi отримати вигоду зi своєї власної роботи, i Пердью був у захватi, коли з перших рук переконався в її ефективностi. Лiкар Патель гордо посмiхнувся. "Останнiй прототип перевершив нашi очiкування, Девiде. Можливо, вам слiд використовувати свiй мозок для просування Британiї вперед в iндустрiї медичного обладнання.
  
  Пердю засмiявся. "Якби я мав тiльки час, мiй любий друже, я б з гiднiстю прийняв виклик. На жаль, там надто багато речей, якi треба розкрити".
  
  Доктор Патель раптово став виглядати серйознiшим i стурбованим. "Як створенi нацистами отруйнi удави?"
  
  Вiн хотiв справити враження цим твердженням, i, судячи з реакцiї Пердью, йому це вдалося. Його твердолобий пацiєнт злегка зблiд при спогадi про жахливу змiю, яка наполовину проковтнула його, перш нiж Сем Клiв врятував його. Доктор Патель зробив паузу, щоб дозволити Пердью вдатися до жахливих спогадiв, щоб переконатися, що вiн, як i ранiше, усвiдомлює, як йому пощастило, що вiн змiг дихати.
  
  "Не приймайте нiчого на вiру, це все, що я хочу сказати", - м'яко порадив лiкар. "Послухай, я розумiю твiй вiльний дух i це вроджене прагнення до дослiджень, Девiде. Просто спробуй дивитися на речi у перспективi. Я працював з вами i для вас уже деякий час, i я повинен сказати, що ваше безрозсудне прагнення пригод... або знання... гiдне захоплення. Все, про що я прошу, це слiдкувати за своєю смертнiстю. Такi генiї, як ваш, досить рiдкiснi у цьому свiтi. Такi люди, як ви є пiонерами, попередниками прогресу. Будь ласка... не вмирай".
  
  Пердю не мiг не посмiхнутися до цього. "Зброя така ж важлива, як i iнструменти, якi загоюють пошкодження, Харун. Комусь у медичному свiтi це може здатися не таким, але ми не можемо йти беззбройними проти ворога".
  
  "Ну, якби у свiтi не було зброї, у нас нiколи б не було смертельних випадкiв iз самого початку, i жодних ворогiв, якi намагаються вбити нас", - дещо байдуже заперечив доктор Патель.
  
  "Ця дискусiя зайде в безвихiдь протягом декiлькох хвилин, i ви це знаєте", - пообiцяв Пердью. "Без руйнувань i калiцтв у тебе не було б роботи, старий пiвень".
  
  "Лiкарi беруть вiн широкий спектр функцiй; не тiльки загоєння ран i вилучення куль, Девiд. Завжди будуть пологи, серцевi напади, апендицит i так далi, якi дозволять нам працювати, навiть без воєн та секретних арсеналiв у свiтi", - парирував лiкар, але Пердью пiдкрiпив свiй аргумент простою вiдповiддю. "I завжди будуть загрози безневинним, навiть без воєн та секретних арсеналiв. Краще мати вiйськову доблесть у мирний час, нiж зiткнутися з поневоленням i зникненням через своє благородство, Харун."
  
  Лiкар видихнув i впер руки в боки. "Я розумiю, так. Досягнуто глухий кут."
  
  Пердью в жодному разi не хотiв продовжувати на цiй похмурiй нотi, тому вiн змiнив тему на те, про що хотiв запитати пластичного хiрурга. "Скажи, Харуне, тодi чим займається ця медсестра?"
  
  "Що ви маєте на увазi?" - спитав доктор Патель, уважно оглядаючи шрами Пердью.
  
  "Їй дуже незатишно поряд зi мною, але я не вiрю, що вона просто iнтроверт", - з цiкавiстю пояснив Пердью. "У її взаємодiї є щось бiльше".
  
  "Я знаю", - пробурмотiв доктор Патель, пiднiмаючи ногу Пердью, щоб оглянути протилежну рану, що проходила над колiном на внутрiшнiй сторонi iкри. "Господи, це найгiрше скорочення з усiх. Ти знаєш, я прищеплював це годинами".
  
  "Дуже добре. Робота приголомшлива. Отже, що означає "ти знаєш"? Вона щось сказала? вiн спитав лiкаря. "Хто вона?"
  
  Лiкар Патель виглядав трохи роздратованим постiйним перериванням. Тим не менш, вiн вирiшив розповiсти Пердью те, що хотiв знати, хоча б для того, щоб перешкодити дослiднику поводитися як школяр, що втратив любов, який потребує втiхи через те, що його покинули.
  
  "Лiлiт Херст. Вона захоплена тобою, Девiде, але не так, як ти думаєш. Це все. Але, будь ласка, в iм'я всього святого, не доглядай за жiнкою молодшою за тебе вдвiчi, навiть якщо це модно", - порадив вiн. "Насправдi, це не так круто, як здається. Я знаходжу це досить сумним".
  
  "Я нiколи не казав, що переслiдуватиму її, старовина", - видихнув Пердью. "Її манери були просто незвичайнi для мене".
  
  "Вона, мабуть, була справжнiм ученим, але вона зв'язалася зi своїм колегою, i вони зрештою одружилися. З того, що розповiла менi медсестра Медiсон, цю пару завжди жартома порiвнювали з мадам Кюрi та її чоловiком", - пояснив доктор Патель.
  
  "Так яке це стосується мене?" - поцiкавився Пердью.
  
  "Її чоловiк захворiв на розсiяний склероз через три роки пiсля їхнього шлюбу, i його стан швидко погiршився, внаслiдок чого вона не змогла продовжити навчання. Їй довелося вiдмовитися вiд своєї програми та своїх дослiджень, щоб проводити з ним бiльше часу, доки вiн не помер у 2015 роцi", - розповiв доктор Патель. "I ви завжди були головним натхненником її чоловiка як у науцi, так i в технiцi. Давайте просто скажемо, що ця людина була великим послiдовником вашої роботи та завжди хотiла зустрiтися з вами".
  
  "Тодi чому вони не зв'язалися зi мною, щоби зустрiтися з ним? Я був би радий познайомитися з ним, навiть просто щоб трохи пiдбадьорити цю людину", - нарiк Пердью.
  
  Темнi очi Пателя пронизали Пердью, коли вiн вiдповiв: "Ми намагалися зв'язатися з вами, але тодi ви ганялися за якоюсь грецькою релiквiєю. Фiлiп Херст помер незадовго до того, як ви повернулися до сучасного свiту."
  
  "Боже мiй, менi так шкода дiзнаватися", - сказав Пердью. "Не дивно, що вона трохи фригiдна по вiдношенню до мене".
  
  Лiкар мiг бачити щиру жалiсть свого пацiєнта i деякий натяк на почуття провини перед незнайомцем, якого вiн мiг би знати; чия поведiнка вiн мiг би покращити. У свою чергу, доктор Патель пошкодував Пердью i вирiшив виправити його занепокоєння словами втiхи. "Це не має значення, Девiде. Фiлiп знав, що ти зайнята людина. Вiн навiть не знав, що його дружина намагалася зв'язатися з вами. Не має значення, це все вода пiд мостом. Вiн не мiг бути розчарований тим, чого не знав.
  
  Це допомогло. Пердью кивнув: "Я гадаю, ти маєш рацiю, старовина. Тим не менш, я повинен бути доступнiшим. Боюся, що пiсля поїздки до Нової Зеландiї я трохи не в собi, як психологiчно, так i фiзично".
  
  "Вау, - сказав доктор Патель, - я радий чути, що ви це кажете. Враховуючи твої кар'єрнi успiхи i твою завзятiсть, я боявся запропонувати їм обом взяти тайм-аут. Тепер ти зробив це для мене. Будь ласка, Девiде, придiли трохи часу. Можливо, ти так не думаєш, але пiд твоєю суворою зовнiшнiстю ти все ще маєш дуже людський дух. Людськi душi схильнi трiскатися, згортатися i навiть ламатися, якщо вони склалося правильне враження про жахливе. Ваша психiка потребує такого ж вiдпочинку, як i ваша плоть."
  
  "Я знаю", - визнав Пердью. Його лiкар навiть не пiдозрював, що завзятiсть Пердью вже допомогло йому вмiло приховувати те, що його переслiдувало. За усмiшкою мiльярдера ховалася жахлива крихкiсть, яка з'являлася будь-коли, коли вiн поринав у сон.
  
  
  6
  Вiдступник
  
  
  
  Збори Академiї фiзики, Брюгге, Бельгiя
  
  
  О 10:30 вечора збори вчених закритi.
  
  "На добранiч, Каспер", - вигукнула жiнка-ректор з Роттердама, яка вiдвiдала нас вiд iменi голландського унiверситету Allegiance. Вона помахала легковажному чоловiковi, до якого звернулася, перш нiж сiсти у таксi. Вiн скромно помахав у вiдповiдь, вдячний за те, що вона не звернулася до нього з приводу його дисертацiї - Звiту Ейнштейна, яку вiн представив мiсяцем ранiше. Вiн не був людиною, яка насолоджувалась увагою, якщо тiльки вона не походила вiд тих, хто мiг просвiтити його в його галузi знань. I їх, за загальним визнанням, було небагато, i вони були далеко один вiд одного.
  
  Протягом деякого часу доктор Каспер Джейкобс очолював Бельгiйську асоцiацiю фiзичних дослiджень, таємну фiлiю Ордену Чорного Сонця у Брюгзi. Академiчний департамент при управлiннi Мiнiстерства наукової полiтики тiсно спiвпрацював з таємною органiзацiєю, яка проникла до найвпливовiших фiнансових та медичних установ по всiй Європi та Азiї. Їх дослiдження та експерименти фiнансувалися багатьма провiдними свiтовими установами, тодi як старшi члени правлiння користувалися повною свободою дiй та безлiччю пiльг, що виходять за межi меркантильного роду.
  
  Захист був першорядним, як i довiра, мiж основними гравцями Ордену та полiтиками та фiнансистами Європи. Iснувало кiлька урядових органiзацiй i приватних установ, достатньо багатих, щоб спiвпрацювати з ними, але вiдхилити пропозицiю про членство. Таким чином, цi органiзацiї були чесним видобутком на мисливських угiддях за всесвiтньою монополiєю в галузi наукового розвитку та грошової анексiї.
  
  Так Орден Чорного Сонця увiчнив своє невпинне прагнення свiтового панування. Заручившись допомогою та вiдданiстю тих, хто був досить жадiбний, щоб вiдмовитися вiд влади та чесностi в iм'я корисливого харчування, вони забезпечили собi позицiї у владних структурах. Корупцiя була поширена настiльки, що навiть чеснi стрiлки не розумiли, що вони бiльше обслуговували нечеснi угоди.
  
  З iншого боку, деяким кривим стрiльцям дуже хотiлося вистрiлити прямо. Каспер натиснув кнопку на своєму дистанцiйному пристрої блокування та прислухався до звукового сигналу. На мить спалахнули маленькi вогники його автомобiля, несучи його до волi. Пiсля спiлкування з блискучими злочинцями i Вундеркiндами свiту науки, якi нiчого не пiдозрювали, науки фiзик вiдчайдушно хотiв потрапити додому i зайнятися бiльш важливою проблемою вечора.
  
  "Твiй виступ, як завжди, був чудовий, Каспер", - почув вiн з двох машин на парковцi. У межах очевидної чутностi було б дуже дивно удавано iгнорувати гучний голос. Каспер зiтхнув. Вiн мав би вiдреагувати, тому вiн обернувся з повною шарадою сердечностi та посмiхнувся. Вiн був засмучений, побачивши, що це був Клiфтон Тафт, дуже багатий магнат з вищого суспiльства Чикаго.
  
  "Дякую, Клiфф", - чемно вiдповiв Каспер. Вiн нiколи не думав, що йому знову доведеться мати справу з Тафтом пiсля ганебного розiрвання контракту Каспера в рамках проекту Тафта "Єдине поле". Отже, було трохи неприємно знову побачити зарозумiлого пiдприємця пiсля того, як вiн категорично назвав Тафта бабуїном iз золотим кiльцем, перш нiж вилетiти з лабораторiї хiмiї Тафта у Вашингтонi, округ Колумбiя, два роки тому.
  
  Каспер був сором'язливою людиною, але вiн нi в якому разi не усвiдомлював своєї цiнностi. Експлуататори, подiбнi до магната, викликали у нього огиду, використовуючи своє багатство, щоб купувати вундеркiндiв, якi вiдчайдушно потребують визнання пiд багатообiцяючим гаслом, тiльки для того, щоб привласнити собi заслуги за їхню генiальнiсть. Що стосується доктора Джейкобса, то людям на зразок Тафта не було чого робити в науцi чи технiцi, крiм як використовувати те, що створили справжнi вченi. За словами Каспера, Клiфтон Тафт був мавпою з грошима без власного таланту.
  
  Тафт потиснув йому руку i посмiхнувся, як перекручений священик. "Приємно бачити, що ви все ще прогресуєте з кожним роком. Я прочитав деякi з ваших останнiх гiпотез про мiжпросторовi портали та ймовiрнi рiвняння, якi могли б довести теорiю раз i назавжди."
  
  "О, ти зробив?" Запитав Каспер, вiдчиняючи дверцята своєї машини, щоб показати свiй поспiх. "Ви знаєте, це було почерпнуто Зельдою Бесслер, тому, якщо ви хочете отримати частину цього, вам доведеться переконати її подiлитися". У голосi Каспера була виправдана гiркота. Зельда Бесслер була головним фiзиком Брюггського вiддiлення Ордену, i хоча вона була майже такою ж розумною, як Джейкобс, їй рiдко вдавалося проводити власнi дослiдження. Її гра полягала в тому, щоб вiдтiснити iнших вчених i залякати їх, змусивши повiрити, що робота належить їй, просто тому, що мала бiльше впливу серед великих шишок.
  
  "Я чув, але я думав, ти б бiльше боровся, щоб зберегти права, приятель", - протягнув Клiфф зi своїм дратiвливим акцентом, переконавшись, що його поблажливiсть була чутна всiм навколо них на парковцi. "Спосiб дозволити бiсовiй жiнцi забрати твої дослiдження. Я маю на увазi, Боже, де твої яйця?
  
  Каспер бачив, як iншi переглядалися чи пiдштовхували один одного лiктями, коли всi вони прямували до своїх машин, лiмузинiв та таксi. Вiн фантазував про те, як на мить вiдкладе свiй мозок убiк i використовує своє тiло, щоб витоптати життя з Тафта та вибити його величезнi зуби. "Мої яйця в iдеальному станi, Клiфф", - спокiйно вiдповiв вiн. "Для застосування деяких дослiджень потрiбний справжнiй науковий iнтелект. Читання химерних фраз i запису констант у послiдовностi зi змiнними недостатньо, щоб перетворити теорiю на практику. Але я впевнений, що такий сильний учений, як Зельда Бесслер, це знає".
  
  Каспер насолоджувався почуттям, з яким вiн не був знайомий. Очевидно, це називалося зловтiхою, i йому рiдко вдавалося надiрвати горезвiснi яйця хулiгану, як вiн це зробив щойно. Вiн подивився на годинник, насолоджуючись здивованими поглядами, якими обдаровував магната-iдiота, i вибачився тим самим впевненим тоном. "А тепер, якщо ти мене вибачиш, Клiфтоне, у мене побачення".
  
  Звичайно, вiн брехав крiзь зуби. З iншого боку, вiн не вказав, з ким чи навiть iз чим мав побачення.
  
  
  * * *
  
  
  Пiсля того, як Каспер вiдчитав хвалькуватого дурня з поганою зачiскою, вiн поїхав по вибоїстiй схiднiй дорозi паркування. Вiн лише хотiв уникнути черги з розкiшних лiмузинiв i "Бентлi", що залишали зал, але пiсля його вдалої реплiки перед прощанням з Тафтом це, безумовно, теж виглядало зарозумiло. Доктор Каспер Джейкобс був зрiлим i новаторським фiзиком, окрiм iнших ролей, але вiн завжди був надто скромний у своїй роботi та вiдданостi справi.
  
  Орден Чорного Сонця високо цiнував його. Протягом багатьох рокiв роботи над їхнiми спецiальними проектами вiн зрозумiв, що члени органiзацiї завжди були готовi надати послугу та прикрити себе. Їхня вiдданiсть, як i самому Ордену, не мала собi рiвних; це те, чим Каспер Джейкобс завжди захоплювався. Коли вiн випив i став фiлософствувати, вiн багато думав про це i дiйшов одного висновку. Якби тiльки люди могли так сильно дбати про спiльнi цiлi своїх шкiл, систем соцiального забезпечення та охорони здоров'я, свiт процвiтав би.
  
  Вiн знайшов кумедним, що група нацистських iдеологiв може бути взiрцем пристойностi та прогресу у соцiальнiй парадигмi у нашi днi. За станом свiтової дезiнформацiї та пропаганди пристойностей, якi поневольяли мораль i стримували iндивiдуальний розгляд, Джейкобсу було ясно.
  
  Мерехтливi в такт на його лобовому склi вогнi шосе занурили його думки в догми революцiї. За словами Каспера, Ордену легко вдалося б скидати режими, якби тiльки цивiльнi особи не розглядали представникiв як об'єкти влади, що кидають свою долю в прiрву брехунiв, шарлатанiв та капiталiстичних монстрiв. Монархи, президенти та прем'єр-мiнiстри тримали в руках долi людей, тодi як така рiч має бути мерзотнiстю, вважав Каспер. На жаль, не було iншого способу успiшно керувати, окрiм як обманювати та сiяти страх серед власного народу. Вiн висловив жаль у зв'язку з тим, що населення свiту нiколи не буде вiльним. Що навiть думати про альтернативи єдиної сутностi, що домiнує у свiтi, ставало безглуздо.
  
  Згортаючи з каналу Гент-Брюгге, незабаром пiсля цього минув цвинтар Ассебрук, де було поховано обоє його батькiв. По радiо жiнка-телеведуча оголосила, що вже 11-ї вечора, i Каспер вiдчув полегшення, якого вiн не вiдчував уже довгий час. Вiн порiвняв це вiдчуття з радiстю вiд пiзнього пробудження до школи та усвiдомлення того, що сьогоднi субота - i так воно й було.
  
  "Слава Богу, завтра я зможу поспати трохи пiзнiше", - посмiхнувся вiн.
  
  Життя було неспокiйним з того часу, як вiн взявся за новий проект, керований цим академiчним еквiвалентом зозулi, доктором Зельдою Бесслер. Вона керувала надсекретною програмою, про яку знали лише кiлька членiв Ордену, за винятком автора оригiнальних формул, самого доктора Каспера Джейкобса.
  
  Будучи генiєм-пацифiстом, вiн завжди вiдмахувався вiд того, що вона приписувала собi всi заслуги в його роботi пiд маскою спiвробiтництва та командної роботи "на благо Порядку", як вона висловилася. Але останнiм часом вiн почав вiдчувати все бiльше обурення по вiдношенню до своїх колег за винятком з їхнiх рядiв, особливо враховуючи, що тi вiдчутнi теорiї, якi вiн висунув, коштували б великих грошей у будь-якiй iншiй установi. Грошi, якi вiн мiг би мати у своєму розпорядженнi. Натомiсть йому довелося задовольнятися лише малою часткою вартостi, тодi як вихованцi Ордену, якi пропонували найвищi ставки, користувалися перевагою у вiддiлi заробiтної плати. I всi вони безбiдно жили за рахунок його гiпотез та його важкої роботи.
  
  Коли вiн зупинився перед своєю квартирою в комплексi, що охороняється в глухому кутi, Каспер вiдчув нудоту. Так довго вiн уникав внутрiшньої антипатiї в iм'я своїх дослiджень, але сьогоднiшнє повторне знайомство з Тафт знову посилило ворожiсть. Це була така неприємна тема, яка заплямила його розум, але вона вiдмовлялася весь час придушуватись.
  
  Вiн пiдстрибнув пiднявся сходами на майданчик з гранiтних плит, що вела до вхiдних дверей його окремої квартири. У головному будинку горiло свiтло, але вiн завжди рухався тихо, щоб не потурбувати домовласника. Порiвняно зi своїми колегами Каспер Джейкобс вiв напрочуд самотнє i скромне життя. За винятком тих, хто вкрав його роботу та отримав прибуток, його менш нав'язливi партнери також заробляли цiлком пристойно. За середнiми стандартами доктор Джейкобс почував себе комфортно, але нi в якому разi не був багатим.
  
  Дверi зi скрипом вiдчинилися, i запах корицi вдарив йому в нiздрi, зупинивши його на пiвдорозi в темрявi. Каспер усмiхнувся i ввiмкнув свiтло, пiдтверджуючи секретну доставку матiр'ю його домовласника.
  
  "Карене, ти жахливо мене балуєш", - сказав вiн порожнiй кухнi, прямуючи прямо до листа, повного булочок з родзинками. Вiн швидко схопив два м'якi хлiбця i вiдправив їх у рота так швидко, як тiльки мiг прожувати. Вiн сiв за комп'ютер i увiйшов до системи, проковтуючи шматочки смачного хлiба з родзинками.
  
  Каспер перевiрив свою електронну пошту, пiсля чого перейшов до перегляду останнiх новин на Nerd Porn, пiдпiльному науковому веб-сайтi, учасником якого вiн був. Раптом Каспер вiдчув себе краще пiсля лайнового вечора, коли побачив знайомий логотип, який використовує символи iз хiмiчних рiвнянь для створення напису назви веб-сайту.
  
  Щось привернуло його увагу на вкладцi Останнi. Вiн нахилився вперед, щоб переконатись, що правильно читає. "Ти чортiв придурок", - прошепотiв вiн, дивлячись на фотографiю Девiда Пердю з темою:
  
  "Дейв Пердью знайшов Жахливого Змiя!"
  
  "Ти грiбаний iдiот", - видихнув Каспер. "Якщо вiн застосує це рiвняння практично, нам усiм кришка".
  
  
  7
  Наступного дня пiсля
  
  
  Коли Сем прокинувся, вiн пошкодував, що вiн взагалi має мозок. Звиклий до похмiлля вiн знав наслiдки випивки на свiй день народження, але це був особливий вид пекла, що тлiє всерединi його черепа. Вiн, спотикаючись, вийшов у коридор, кожен крок вiддавався у його очницях зсередини.
  
  "О, Боже, просто убий мене", - пробурмотiв вiн, болiсно витираючи очi, одягнений в один халат. Пiд пiдошвами його нiг пiдлога була схожа на хокейну ковзанку, тодi як холодний порив вiтру пiд його дверима попереджав про ще один холодний день на iншiй сторонi. ТБ все ще був включений, але Нiни не було, i його кiт, Бруїхладдiх, вибрав цей незручний момент, щоб почати скиглити, вимагаючи їжi.
  
  "Чорт забирай, моя голова", - поскаржився Сем, тримаючись за чоло. Вiн неквапливо пройшов на кухню, щоб випити мiцної чорної кави та двi порцiї Анадiна, як було прийнято в тi днi, коли вiн був затятим газетярем. Той факт, що це були вихiднi, не мав жодного значення для Сема. Будь то робота журналiста-розслiдувача, робота автора чи поїздки на екскурсiї з Дейвом Пердью, у Сема нiколи не було вихiдних, свят чи дня. Кожен день для нього був таким самим, як попереднiй, i вiн вважав свої днi за крайнiми термiнами та зобов'язаннями у своєму щоденнику.
  
  Наситивши велику руду кiшку банкою рибної кашi, Сем постарався не подавитися. Жахливий запах дохлої риби був не найкращим запахом, вiд якого можна було страждати з огляду на його стан. Вiн швидко пом'якшив страждання гарячою кавою у вiтальнi. Нiна залишила записку:
  
  
  Сподiваюся, у вас є рiдина для полоскання рота та мiцний шлунок. Я показав вам щось цiкаве про поїзд-привид у глобальних новинах цього ранку. Занадто добре, щоб пропустити. Менi потрiбно повертатися до Обану на лекцiю в коледжi. Сподiваюся, ти переживеш iрландський грип цього ранку. Успiхiв!
  
  - Нiно
  
  
  "Ха-ха, дуже смiшно", - простогнав вiн, запиваючи Анадини тiстечками з повним ротом кави. Задоволений Бруїч з'явився на кухнi. Вiн зайняв своє мiсце на вiльному стiльцi i почав радiсно впорядковуватися. Сема обурювало безтурботне щастя його кота, не кажучи вже про повну вiдсутнiсть дискомфорту, яким насолоджувався Бруїч. "О, вiдвали", - сказав Сем.
  
  Йому був цiкавий запис новин Нiни, але вiн не думав, що її попередження про сильний шлунок було бажаним. Не з цим похмiллям. Внаслiдок швидкого перетягування каната його цiкавiсть перемогла хвороба, i вiн увiмкнув запис, на який вона посилалася. Зовнi вiтер принiс ще бiльше дощу, тому Сему довелося збiльшити гучнiсть телевiзора.
  
  У уривку журналiст повiдомив про загадкову смерть двох молодих людей у мiстi Молодечно, недалеко вiд Мiнська, у Бiлорусi. Жiнка, одягнена в товсте пальто, стояла на старiй платформi того, що виглядало як стара залiзнична станцiя. Вона попередила глядачiв про графiчнi сцени, перш нiж камера перейшла на розмазанi останки на старих iржавих рейках.
  
  "Що за хуйня?" Одними губами вимовив Сем, насупившись, намагаючись осмислити те, що сталося.
  
  "Молодi люди, мабуть, переходили залiзничнi колiї ось тут", - репортер вказав на покрите пластиком червоне мiсиво трохи нижче за край платформи. "Згiдно з заявою єдиного учасника, що вижив, особистiсть якого влада все ще приховує, двоє його друзiв були збитi... на поїздi-примарi".
  
  "Я б так подумав", - пробурмотiв Сем, потягнувшись за пакетом чiпсiв, який Нiна забула доїсти. Вiн не надто вiрив у забобони i привидiв, але те, що спонукало його прийняти такий мовний зворот, полягало в тому, що дорiжки були явно непрацездатнi. Незважаючи на очевидну кров i трагедiю, як його вчили робити, Сем зауважив, що дiлянки траси були вiдсутнi. Iншi знiмки камери показали сильну корозiю рейок, яка унеможливила б рух по них будь-якого поїзда.
  
  Сем поставив кадр на паузу, щоб уважно розглянути тло. Крiм iнтенсивного зростання листя та чагарникiв на рейках, були виявленi ознаки горiння на поверхнi вiдкидної стiнки, яка примикала до залiзницi. Це виглядало свiжо, але вiн не мiг бути певний. Не дуже обiзнаний у науцi чи фiзицi, Сем нутром вiдчував, що чорна мiтка вiд опiку була залишена чимось, що використовувало iнтенсивне нагрiвання для створення сили, здатної перетворити двох людей на кашку.
  
  Сем кiлька разiв прокрутив звiт, розглядаючи кожну нагоду. Це вразило його мозок настiльки, що вiн забув про жахливу мiгреню, якою його благословили боги алкоголю. Насправдi вiн звик вiдчувати сильний головний бiль пiд час роботи над заплутаними злочинами i подiбними загадками, тому вважав за краще повiрити, що його похмiлля було просто результатом напруженої роботи мозку, що намагається розгадати обставини i причини цiєї захоплюючої подiї.
  
  "Пердю, я сподiваюся, що ти встав i продовжуєш одужувати, мiй друже", - Сем усмiхнувся, коли збiльшив пляму, яка обвуглило половину стiни матово-чорним нальотом. "Тому що в мене є щось для тебе, друже".
  
  Перд'ю був би iдеальною людиною, щоб запитати про щось подiбне, але Сем присягнув не турбувати генiального мiльярдера, поки той повнiстю не оговтається вiд перенесених операцiй i не вiдчує себе готовим знову спiлкуватися. З iншого боку, Сем вважав за потрiбне зробити Пердью вiзит, щоб дiзнатися, як у нього справи. Вiн перебував у вiддiленнi iнтенсивної терапiї у Веллiнгтонi та двох iнших медичних закладах вiдтодi, як повернувся до Шотландiї через два тижнi.
  
  Настав час Сему пiти привiтатись, навiть просто щоб пiдбадьорити Пердью. Для такої активної людини раптово виявитися прикутою до лiжка на такий довгий час мало бути певною мiрою гнiтючою. Перд'ю був найактивнiшим розумом i тiлом, з якими Сем коли-небудь стикався, i вiн не мiг уявити розчарування мiльярдера, змушеного проводити щодня в лiкарнях, виконуючи розпорядження i перебуваючи пiд замком.
  
  
  * * *
  
  
  Сем зв'язався з Джейн, особистим помiчником Пердью, щоб дiзнатися адресу приватної клiнiки, в якiй вiн знаходився. Вiн поспiшно накидав вказiвки на бiлому аркушi "Едiнбург пост", який вiн щойно купив перед поїздкою, i подякував їй за допомогу. Сем ухилився вiд струменiв дощу, якi проникали у вiкно його машини, i тiльки тодi вiн почав запитувати, як Нiна дiсталася додому.
  
  Швидкого дзвiнка було б достатньо, подумав Сем i зателефонував Нiнi. Дзвiнок безперервно повторювався без вiдповiдi, тому вiн спробував вiдправити повiдомлення, сподiваючись, що вона вiдповiсть, як тiльки увiмкне свiй телефон. Потягуючи каву навинос iз придорожньої закусочної, Сем помiтив дещо незвичайне на першiй сторiнцi "Пiст". Це був не заголовок, а прикрiплений у нижньому кутку дрiбними лiтерами заголовок, якого було достатньо, щоб зайняти першу смугу, не надто значним.
  
  Свiтовий самiт у невiдомому мiсцi?
  
  У статтi не було представлено багато подробиць, але в нiй було поставлено питання про раптову домовленiсть мунiципальних рад Шотландiї та їх представникiв вiдвiдати зустрiч у нерозкритому мiсцi. Для Сема це не виглядало чимось особливим, якщо не брати до уваги того факту, що новий мер Обана, високоповажний. Ленс Макфадден також був названий репрезентативним.
  
  "Удар трохи вищий за вашу вагу, Мак Фадден?" - пiддражнив Сем собi пiд нiс, допиваючи залишки охолола напою. "Ти маєш бути таким важливим. Якби ти хотiв, - усмiхнувся вiн, вiдкидаючи газету вбiк.
  
  Вiн знав Мак-Фаддена з його невтомної кампанiї останнi кiлька мiсяцiв. На думку бiльшостi людей в Обанi, Мак-Фадден був фашистом, який маскується пiд лiберально налаштованого сучасного губернатора - типу "народного мера", якщо хочете. Нiна назвала його хулiганом, а Пердью знав його по спiльному пiдприємству у Вашингтонi, округ Колумбiя, десь у 1996 роцi, коли вони спiвпрацювали у невдалому експериментi з перетворення всерединi вимiрiв та теорiї фундаментального прискорення частинок. Нi Пердью, нi Нiна нiколи не очiкували, що цей зарозумiлий виродок переможе на виборах мера, але, зрештою, всi знали, що це тому, що вiн мав бiльше грошей, нiж його суперник-кандидат.
  
  Нiна згадала, що їй цiкаво, звiдки взялася ця велика сума, оскiльки Мак-Фадден нiколи не був багатою людиною. Адже вiн навiть сам звертався до Пердю деякий час тому за фiнансовою допомогою, але, звичайно, Пердью йому вiдмовив. Вiн, мабуть, знайшов якогось глухого кута, який не мiг бачити його наскрiзь, щоб пiдтримати його кампанiю, iнакше вiн нiколи б не пробрався в це приємне, нiчим не примiтне мiстечко.
  
  Наприкiнцi останньої пропозицiї Сем зауважив, що статтю було написано Ейданом Гластоном, старшим журналiстом the political desk.
  
  "Нi за що, старий пес", - посмiхнувся Сем. "Ти все ще пишеш про все це лайно пiсля всiх цих рокiв, приятелю?" Сем згадав, як працював над двома викриттями з Ейданом за кiлька рокiв до тiєї доленосної першої експедицiї з Пердью, яка вiдвернула його вiд газетної журналiстики. Вiн був здивований, що журналiст п'ятдесяти з чимось рокiв ще не пiшов на пенсiю до чогось гiднiшого, можливо, до полiтичного консультанта в телевiзiйному шоу чи чогось такого роду.
  
  На телефон Сема надiйшло повiдомлення.
  
  "Нiна!" - Вигукнув вiн i схопив свою стару Nokia, щоб прочитати її повiдомлення. Його очi вивчали назву на екранi. "Не Нiна".
  
  Насправдi це було повiдомлення вiд Пердью, i в ньому Сема благали принести вiдеозапис експедицiї в Загублене мiсто в Райхтiсусiс, iсторичну резиденцiю Пердью. Сем насупився, побачивши дивне повiдомлення. Як Пердью мiг попросити його зустрiтися в Райхтiсусiсi, якщо вiн все ще був у лiкарнi? Зрештою, хiба Сем менш нiж за годину ранiше не зв'язався з Джейн, щоб дiзнатися адресу приватної клiнiки в Солсберi?
  
  Вiн вирiшив зателефонувати Пердью, щоб переконатися, що вiн дiйсно має свiй мобiльний телефон i що вiн справдi вiдправив виклик. Пердю вiдповiв майже одразу.
  
  "Сем, ти отримав моє повiдомлення?" вiн почав розмову.
  
  "Так, але я думав, ти в лiкарнi", - пояснив Сем.
  
  "Так, " вiдповiв Пердью, "але мене виписують сьогоднi вдень. Отже, ти можеш зробити те, що я просив?"
  
  Припускаючи, що у кiмнатi з Пердью хтось був, Сем охоче погодився те що, що його попросив Пердью. "Дозволь менi просто повернутися додому i забрати це, i я зустрiну тебе в тебе вдома пiзнiше цього вечора, добре?"
  
  "Iдеально", - вiдповiв Пердью i безцеремонно повiсив слухавку. Сему потрiбен час, щоб усвiдомити раптове вiдключення, перш нiж завести машину, щоб повернутися додому за вiдеозаписом експедицiї. Вiн згадав, як Пердью просив його сфотографувати, зокрема, масивний малюнок на великiй стiнi пiд будинком нацистського вченого в Некенхаллi, зловiсному клаптику землi в Новiй Зеландiї.
  
  Вони дiзналися, що це було вiдомо як Жахливий Змiй, але щодо його точного значення, Пердью, Сем i Нiна насправдi не мали поняття. Що стосується Пердью, то це було потужне рiвняння, чому не було пояснення... поки що.
  
  Це було те, що утримувало його вiд того, щоб згаяти час у лiкарнi на одужання та вiдпочинок - його, по сутi, вдень i вночi переслiдувала таємниця походження Жахливого Змiя. Йому потрiбно було, щоб Сем отримав докладне зображення, щоб вiн мiг скопiювати його у програму та проаналiзувати природу його математичного зла.
  
  Сем не поспiшав. У нього ще залишалося кiлька годин до обiду, тому вiн вирiшив купити щось китайське навинос i випити пива, доки чекатиме вдома. Це дало б йому час переглянути вiдзнятий матерiал i подивитися, чи там щось конкретне, що могло б зацiкавити Пердью. Коли Сем вивiв свою машину на пiд'їзну дорiжку, вiн помiтив, що хтось затемнює його порiг. Не бажаючи поводитися як справжнiй шотландець i просто протистояти незнайомцю, вiн заглушив двигун i зачекав, чого хоче сумнiвний тип.
  
  Чоловiк спочатку порався з дверною ручкою, але потiм повернувся i подивився прямо на Сема.
  
  "Iсус Христос!" Сем вив у своїй машинi. "Це чортова незаймана!"
  
  
  8
  Обличчя пiд фетровим капелюхом
  
  
  Рука Сема опустилася до боку, де вiн ховав свою "Беретту". Тiєї ж митi незнайомець знову почав шалено кричати, стрiмко збiгаючи сходами до машини Сема. Сем завiв машину i переключив передачу на заднiй хiд, перш нiж чоловiк змiг пiд'їхати до нього. Його шини лизали гарячi чорнi слiди на асфальтi, коли вiн прискорювався назад, поза досяжнiстю божевiльного зi зламаним носом.
  
  У дзеркало заднього виду Сем побачив, що незнайомець, не гаючи часу, застрибнув у свiй автомобiль, темно-синiй "Таурус", який виглядав набагато цивiлiзованiшим i мiцнiшим, нiж його власник.
  
  "Ти, чорт забирай, серйозно? Заради всього святого! Ти справдi збираєшся переслiдувати мене?" Сем скрикнув, не вiрячи своїм вухам. Вiн мав рацiю, i вiн опустив ногу. Було б помилкою виїжджати на вiдкриту дорогу, оскiльки його маленький драндулет нiколи не змiг би обiгнати по крутному моменту шестицилiндровий Таурус, тому вiн попрямував прямо до старої покинутої територiї середньої школи за кiлька кварталiв вiд його квартири.
  
  Не минуло й митi, як вiн побачив у бiчному дзеркалi синю машину, що крутилася. Сем турбувався про пiшоходiв. Мине деякий час, перш нiж дорога стане менш населеною людьми, i вiн побоювався, що хтось може вийти перед його машиною, що заряджається. Адреналiн пiдживлював його серце, найнеприємнiше почуття залишилося в животi, але вiн повинен був втекти вiд манiяка-переслiдувача за всяку цiну. Вiн звiдкись знав його, хоч i не мiг пригадати, що саме, а враховуючи кар'єру Сема, було дуже ймовiрно, що його численнi вороги до теперiшнього часу стали трохи бiльш нiж знайомими обличчями.
  
  Через непостiйну гру хмар Сему довелося включити двiрники на найсильнiшому вiтровому склi, щоб переконатися, що вiн може бачити людей пiд парасольками i тих, хто досить нерозважливий, щоб перебiгати дорогу пiд зливою. Багато людей не могли бачити двi машини, що мчали в їх бiк, їхнiй погляд був прихований капюшонами пальта, в той час як iншi просто думали, що транспортнi засоби зупиняться на перехрестях. Вони помилилися, i це мало коштувало їм дорого.
  
  Двi жiнки закричали, коли лiвий переднiй лiхтар Сема ледь не зачепив їх, коли вони переходили вулицю. Мчачи по блискучому асфальту i бетоннiй дорозi, Сем безперервно блимав фарами i сигналив. Блакитний Таурус не зробив нiчого схожого. Переслiдувача цiкавило лише одне - Сем Клiв. На крутому поворотi на Стентон-роуд Сем рiзко смикнув ручне гальмо, i машину занесло в поворот. Це був трюк, який вiн знав зi свого знайомства з околицями, чого не знала дiва. Зойкнувши шинами, "Таурус" вильнув, дико хилившись з тротуару на тротуар. Бiчний зiр Сем мiг бачити яскравi iскри вiд зiткнення цементного покриття з алюмiнiєвими ковпаками, але "Таурус" залишався стiйким, як тiльки вiн узяв пiд контроль вiдхилення.
  
  "Чорт! Чорт! Чорт!" Сем посмiхнувся, сильно потiючи пiд своїм товстим светром. Не було iншого способу позбутися божевiльного, що слiдував за ним по п'ятах. Стрiлянина була варiантом. За його пiдрахунками, надто багато пiшоходiв та iнших транспортних засобiв використали дорогу для польоту куль.
  
  Нарештi, лiворуч вiд нього здалося старе шкiльне подвiр'я. Сем розвернувся, щоб прорватися крiзь те, що залишилося вiд огорожi з дiамантової сiтки. Це було б просто. Iржавий, порваний паркан насилу крiпився до кутового стовпа, залишаючи слабке мiсце, яке багато волоцюги виявили задовго до Сема. "Так, це бiльше схоже на це!" - крикнув вiн i прискорився просто на тротуар. "Це має тебе щось бентежити, гей, ублюдок?"
  
  Виклично розсмiявшись, Сем рiзко повернув лiворуч, готуючись до зiткнення з тротуаром на передньому бамперi своєї бiдної машини. Незалежно вiд того, наскiльки Сем думав, що вiн пiдготовлений, зiткнення було вдесятеро гiршим. Його шия сiпнулася вперед разом iз хрускотом крила. У той же час його коротке ребро було жорстоко введено в тазову кiстку, принаймнi так йому здалося, перш нiж вiн продовжував боротися. Старий "Форд" Сема страшенно дряпався об iржавий край огорожi, впиваючись у фарбу, як кiгтi тигра.
  
  Опустивши голову, заглядаючи очима пiд верхню частину керма, Сем направив машину на потрiскану поверхню того, що колись було тенiсними кортами. Тепер на плоскiй дiлянцi збереглися лише залишки демаркацiї та дизайну, залишилися лише пучки трави та диких рослин, що стирчать крiзь нього. "Таурус" з ревом налетiв на нього, якраз коли в Сема скiнчилася поверхня, щоб їхати далi. Перед його вигнутою машиною, що мчить, була тiльки низька цементна стiна.
  
  "О чорт!" - заволав вiн, стиснувши зуби.
  
  Невелика зруйнована стiна привела до крутого урвища з iншого боку. Крiм цього, вимальовувалися старi класнi кiмнати S3 з гострої червоної цегли. Миттєва зупинка, яка, напевно, поклала б кiнець життя Сема. У нього не було вибору, крiм знову натиснути на ручне гальмо, хоча було вже трохи пiзно. "Таурус" кинувся на машину Сема, нiби там була цiла миля злiтно-посадкової смуги, з якою можна було пограти. Iз величезною силою "Форд" закрутився практично на двох колесах.
  
  Дощ погiршив зiр Сема. Його трюк iз перельотом через паркан вивiв з ладу двiрники, i в нього працювала лише лiва щiтка склоочисника - марна для водiя автомобiля з правостороннiм керуванням. Тим не менш, вiн сподiвався, що його неконтрольований поворот уповiльнить його транспортний засiб достатньо, щоб не врiзатися в клас. Це було його безпосередньою турботою, враховуючи намiри пасажира "Тауруса" як найближчий помiчник. Вiдцентрова сила була жахливим станом, у якому треба було бути. Незважаючи на те, що рух викликав у Сема блювоту, його вплив був таким самим ефективним, щоб утримати все це в собi.
  
  Брязкiт металу, супроводжуваний раптовою ривковою зупинкою, змусив Сема схопитися зi свого мiсця. На щастя для нього, його тiло не вилетiло через лобове скло, а впало на важiль перемикання передач та бiльшу частину пасажирського сидiння пiсля того, як обертання припинилося.
  
  У вухах Сема лунали тiльки шум дощу i бляшанi клацання двигуна, що остигає. Його ребра та шия страшенно хворiли, але вiн був гаразд. Глибокий видих вирвався у Сема, коли вiн зрозумiв, що, зрештою, постраждав не так уже й сильно. Але раптово вiн згадав, чому вiн був залучений до цього лиха в першу чергу. Опустивши голову, щоб прикинутися мертвим для переслiдувача, Сем вiдчув, як з його руки випливає тепла цiвка кровi. Шкiра була розiрвана прямо пiд лiктем, де його рука вдарилася об вiдкриту кришку попiльнички мiж сидiннями.
  
  Вiн мiг чути незграбнi кроки, що шльопали по калюжах мокрого цементу. Вiн боявся бурмотiння незнайомця, але вiд огидних крикiв чоловiка в нього по шкiрi побiгли мурашки. На щастя, зараз вiн лише бурмотiв, оскiльки його мета не втiкала вiд нього. Сем зробив висновок, що жахливий крик чоловiка лунав лише тодi, коли хтось тiкав вiд нього. Це було щонайменше страшно, i Сем не рухався, щоб обдурити дивного переслiдувача.
  
  "Пiдiйди трохи ближче, ублюдок", - подумав Сем, коли його серце стукало у вухах, наслiдуючи гуркiт грому над головою. Його пальцi стиснулися на ручцi пiстолета. Як би вiн не сподiвався, що його удавана смерть утримає незнайомця вiд того, щоб турбувати чи завдавати йому болю, чоловiк просто ривком вiдчинив дверi Сема. "Ще трохи", - наставляв Сема внутрiшнiй голос його жертви, щоб я мiг вибити твої гребанi мiзки. Нiхто навiть не почує його тут пiд дощем.
  
  "Вдавання", - сказав чоловiк бiля дверей, ненавмисно заперечуючи бажання Сема скоротити вiдстань мiж ними. "Ш-шам".
  
  Або у божевiльного було порушення мови, або вiн був розумово вiдсталим, що могло пояснити його безладну поведiнку. Коротко, нещодавнiй репортаж на 8 каналi промайнув у головi Сема. Вiн згадав, що чув про пацiєнта, який втiк з лiкарнi для психiчно хворих злочинцiв у Бродмурi, i йому стало цiкаво, чи може це бути та сама людина. Проте за цим запитом постало питання, чи знайоме йому iм'я Сэм.
  
  Вдалинi Сем мiг чути полiцейськi сирени. Один iз мiсцевих пiдприємцiв, мабуть, зателефонував владi, коли в їхньому кварталi почалася автомобiльна погоня. Вiн вiдчув полегшення. Це, без сумнiву, вирiшило б долю сталкера, i вiн був би позбавлений загрози раз i назавжди. Спочатку Сем подумав, що це було лише одноразове непорозумiння, як i тi, що часто вiдбуваються в пабах суботнiми вечорами. Однак наполегливiсть цiєї жахливої людини зробила її чимось бiльшим, нiж просто збiг у життi Сема.
  
  Вони лунали все голоснiше i голоснiше, але присутнiсть людини, як i ранiше, була незаперечною. На подив i огиду Сема, чоловiк метнувся пiд дах машини i схопив нерухомого журналiста, без зусиль пiднiмаючи його. Раптом Сем вiдкинув свою шараду, але вiн не змiг вчасно дiстатись свого пiстолета, i вiн вiдкинув його також.
  
  "Що, в iм'я всього святого, ти робиш, безмозкий ублюдок?" Сем сердито закричав, намагаючись вирвати чоловiковi руки. Саме в такому тiсному примiщеннi, як це, вiн нарештi побачив обличчя манiяка серед бiлого дня. Пiд його фетровим капелюхом ховалося обличчя, вiд якого демони вiдсахнулися б, подiбний жах вiд його тривожної мови, але поблизу вiн здавався цiлком нормальним. Насамперед, жахлива сила незнайомця переконала Сема не чинити опiр цього разу.
  
  Вiн жбурнув Сема на пасажирське сидiння своєї машини. Звiсно, Сем спробував вiдчинити дверi з iншого боку, щоб втекти, але в неї був вiдсутнiй весь замок i панель з ручкою. На той час, коли Сем повернувся, щоб спробувати вийти через сидiння водiя, його викрадач вже заводив двигун.
  
  "Тримайся мiцнiше", - це те, що Сем витлумачив як команду чоловiка. Його рот був лише щiлиною на обвугленiй шкiрi обличчя. Саме тодi Сем зрозумiв, що його викрадач не був нi божевiльним, нi виповз звiдкись iз чорної лагуни. Вiн був понiвечений, що практично позбавило його здатностi говорити i змусило носити плащ та фетровий капелюх.
  
  "Боже мiй, вiн нагадує менi Даркмена", - подумав Сем, спостерiгаючи, як чоловiк умiло працює з Blue torque machine. Пройшло багато рокiв вiдколи Сем читав графiчнi романи чи щось подiбне, але вiн жваво пам'ятав персонажа. Коли вони залишали мiсце подiї, Сем оплакував втрату свого транспортного засобу, навiть якщо це був шматок лайна зi старих часiв. Крiм того, до того, як Пердью заволодiв своїм мобiльним телефоном, вiн теж був антикварiатом вiд Nokia BC i мало що мiг робити, крiм надсилання текстових повiдомлень та швидких дзвiнкiв.
  
  "О чорт! Пердю!" - Випадково вигукнув вiн, згадавши, що повинен був забрати вiдзнятий матерiал i зустрiтися з мiльярдером ближче до вечора. Його викрадач просто глянув на нього в перервах мiж ухильними рухами, щоб вибратися iз густонаселених районiв Единбурга. "Послухай, чуваку, якщо ти збираєшся вбити мене, зроби це. Iнакше випустiть мене. У мене дуже термiнова зустрiч, i менi справдi все одно, яке захоплення ти вiдчуваєш до мене ".
  
  "Не лести собi", - посмiхнувся обпалений чоловiк, ведучи машину як добре навчений голлiвудський каскадер. Його слова були дуже невиразними, i його s в основному звучало як "ш", але Сем виявив, що трохи часу в його компанiї дозволило його вуху звикнути до чiткої дикцiї.
  
  "Таурус" перестрибнув через дорожнi знаки, що виступали, якi були нанесенi жовтою фарбою вздовж дороги, де вони з'їхали зi з'їзду на шосе. Досi на їхньому шляху не було полiцейських машин. Вони ще не прибули, коли чоловiк повiв Сема з майданчика, i не знали, з чого розпочати переслiдування.
  
  "Куди ми прямуємо?" Запитав Сем, його первiсна панiка повiльно перетворювалася на розчарування.
  
  "Мiсце для розмови", - вiдповiв чоловiк.
  
  "Боже мiй, ти виглядаєш таким знайомим", - пробурмотiв Сем.
  
  "Звiдки ти взагалi можеш знати?" - саркастично запитав викрадач. Було ясно, що його недолiк не вплинув на його ставлення, i це зробило його одним iз тих типiв - типу, якому начхати на обмеження. Ефективний союзник. Смертельний ворог.
  
  
  9
  Повертаємось додому з Пердю
  
  
  "Я хочу занести це в протокол як дуже погану iдею", - простогнав доктор Патель, неохоче виписуючи свого завзятого пацiєнта. "На даний момент у мене немає конкретного виправдання для того, щоб тримати тебе пiд замком, Девiде, але я не впевнений, що ти ще в змозi вирушити додому".
  
  "Прийнято до вiдома", - посмiхнувся Пердью, спираючись на свою нову палицю. "Як би там не було, старовине, я постараюся не посилювати свої порiзи та шви. Крiм того, я домовився про звiльнення вдома двiчi на тиждень до нашого наступного огляду".
  
  "Ти зробив? Це справдi змушує мене вiдчувати деяке полегшення", - зiзнався доктор Патель. "Якою медичною допомогою ви користуєтеся?"
  
  Пустотлива усмiшка Пердью пробудила в хiрургi деяке занепокоєння. "Я скористався послугами медсестри Херст за приватну плату понад її робочий час тут, у клiнiцi, тож це взагалi не повинно заважати її роботi. Два рази на тиждень. Одна година на оцiнку та лiкування. Що ви скажете?"
  
  Лiкар Патель приголомшено замовк. "Чорт вiзьми, Девiде, ти справдi не можеш дозволити якiйсь таємницi пройти повз тебе, чи не так?"
  
  "Послухайте, я почуваюся жахливо через те, що мене не було поруч, коли її чоловiк мiг би скористатися моїм натхненням, навiть просто з погляду морального духу. Найменше, що я можу зробити, це спробувати якось компенсувати свою вiдсутнiсть тодi".
  
  Хiрург зiтхнув i поклав руку на плече Пердью, нахиляючись, щоб м'яко нагадати йому: Це нiчого не врятує, ти знаєш. Людина мертва i її бiльше немає. Нiщо добре, що ви намагаєтеся зробити зараз, чи не поверне його чи не задовольнить його мрiї".
  
  "Я знаю, я знаю, в цьому мало сенсу, але як би там не було, Харуне, дозволь менi зробити це. У всякому разi, зустрiч iз медсестрою Херст трохи полегшить мою совiсть. Будь ласка, надайте менi це", - благав Пердью. Доктор Патель не мiг сперечатися, що це було можливо з психологiчної точки зору. Вiн повинен був визнати, що кожна частинка ментального заспокоєння, яку мiг надати Пердью, могла допомогти йому оговтатися вiд нещодавнього випробування. Не було сумнiвiв, що його рани загояться майже так само добре, як це було до нападу, але Перд'ю треба було зайняти його психiку за всяку цiну.
  
  "Не турбуйся, Девiде", - вiдповiв доктор Патель. "Хочете вiрте, хочете нi, але я цiлком розумiю, що ви намагаєтесь зробити. I я з тобою, мiй друже. Робiть те, що ви вважаєте спокутним та виправляючим. Це може пiти вам лише на користь".
  
  "Дякую", - посмiхнувся Пердью, щиро задоволений згодою свого лiкаря. Короткий момент незручного мовчання пройшов мiж закiнченням розмови та приходом медсестри Херст iз роздягальнi.
  
  "Вибачте, що я так довго, мiстере Пердью", - вона квапливо видихнула. "У мене були невеликi проблеми з панчохами, якщо хочеш знати".
  
  Лiкар Патель надув губи i придушив свої веселощi вiд її заяви, але Пердью, який завжди залишався ввiчливим джентльменом, негайно змiнив тему, щоб уберегти її вiд подальшого збентеження. "Тодi, можливо, ми пiдемо? Я скоро на декого чекаю ".
  
  "Ви їдете разом?" - швидко запитав доктор Патель, виглядаючи зненацька захопленим.
  
  "Так, лiкарю", - пояснила медсестра. "Я запропонував вiдвезти мiстера Пердью додому дорогою додому. Я подумав, що це була б можливiсть знайти найкращий маршрут до його маєтку. Я нiколи не пiднiмався цим шляхом, тож тепер я можу запам'ятати дорогу ".
  
  "А, зрозумiло", - вiдповiв Харун Патель, хоча на його обличчi позначилася пiдозра. Вiн досi дотримувався думки, що Девiду Пердью було потрiбно щось бiльше, нiж медичний досвiд Лiлiт, але, на жаль, це була його справа.
  
  Пердью прибув до Райхтiсусiса пiзнiше, нiж вiн очiкував. Лiлiт Херст наполягла, щоб вони спочатку зупинилися, щоб заправити бак її машини, i це їх трохи затримало, але вони все одно добре встигли. Усерединi Пердью почував себе дитиною вранцi свого дня народження. Вiн не мiг дочекатися повернення додому, чекаючи, що Сем чекатиме його з призом, якого вiн так жадав з того часу, як вони заблукали в пекельному лабiринтi Загубленого мiста.
  
  "Боже милостивий, мiстере Пердью, що за мiсце у вас тут!" Вигукнула Лiлiт. Її рот був роззявлений, коли вона нахилилася вперед на своєму кермовому колесi, щоб розглянути величнi ворота в Райхтiшусiс. "Це приголомшливо! Господи, я не можу уявити, який у тебе рахунок за електрику".
  
  Пердю вiд душi посмiявся з її вiдвертостi. Її скромний спосiб життя був довгоочiкуваною змiною в порiвняннi з компанiєю багатих землевласникiв, магнатiв i полiтикiв, до яких вiн звик.
  
  "Це досить круто", - пiдiграв вiн.
  
  Лiлiт витрiщила на нього очi. "Звичайно. Наче хтось на зразок вас може знати, що таке крутий. Б'юся об заклад, для вашого гаманця нiколи не буває надто дорого." Вона вiдразу зрозумiла, на що натякала, i ойкнула: "О Боже мiй. Мiстере Пердю, я вибачаюсь! Я пригнiчений. Я схильний висловлювати те, що думаю..."
  
  "Все в порядку, Лiлiт", - засмiявся вiн. "Будь ласка, не вибачайся за це. Я знаходжу це освiжаючим. Я звик, що люди цiлують менi дупу весь день, тому приємно чути, як хтось каже те, що вони думають".
  
  Вона повiльно похитала головою, коли вони минули будку охорони i поїхали вгору невеликим схилом до великої старовинної будiвлi, яку Пердью називав будинком. Коли машина наблизилася до особняка, Пердью мiг практично вискочити з неї, щоб побачити Сема та вiдеозапис, який супроводжуватиме його. Вiн хотiв, щоб медсестра вела машину трохи швидше, але не наважився звернутися з таким проханням.
  
  "Ваш сад прекрасний", - зауважила вона. "Погляньте на всi цi дивовижнi кам'янi споруди. Ранiше це був замок?
  
  "Не замок, моя люба, але близько. Це iсторичне мiсце, тому я впевнений, що колись воно стримувало вторгнення та захищало багатьох людей вiд шкоди. Коли ми вперше оглядали власнiсть, ми виявили залишки величезних стайнi та примiщень для прислуги. На дальньому сходi маєтку є навiть руїни старої каплицi", - замрiяно описав вiн, вiдчуваючи неабияку гордiсть за свою резиденцiю в Единбурзi. Звичайно, вiн мав кiлька будинкiв по всьому свiту, але вiн вважав головний будинок у своїй рiднiй Шотландiї основним мiсцем знаходження Purdue fortune.
  
  Як тiльки машина зупинилася перед головними дверима, Пердью вiдчинив свої дверi.
  
  "Будьте обережнi, мiстере Пердью!" - Закричала вона. Занепокоєна, вона заглушила двигун i поспiшила до нього, коли Чарльз, його дворецький, вiдчинив дверi.
  
  "З поверненням, сер", - сказав жорсткий Чарльз у своїй сухiй манерi. "Ми чекали на вас лише через два днi". Вiн спустився сходами, щоб забрати сумки Пердью, тодi як сивий мiльярдер кинувся до сходiв так швидко, як тiльки мiг. "Доброго дня, мадам", - привiтав Чарльз медсестру, яка, своєю чергою, кивнула на знак визнання, що вiн гадки не мав, хто вона така, але якщо вона прийшла з Пердю, вiн вважав її важливою персоною.
  
  "Мiстере Пердю, ти поки що не можеш так сильно тиснути на ногу," заскулила вона йому слiдом, намагаючись встигнути за його широкими кроками. "Мiстер Пердью..."
  
  "Просто допоможи менi пiднятися сходами, добре?" - ввiчливо попросив вiн, хоча вона вловила в його голосi нотки глибокої стурбованостi. "Чарльз?"
  
  "Так сер".
  
  "Мiстер Клiв уже прибув?" - спитав Пердью, нетерпляче переступаючи крок за кроком.
  
  "Нi, сер", - недбало вiдповiв Чарльз. Вiдповiдь була скромною, але обличчя Пердю у вiдповiдь було виразом крайнього жаху. Мить вiн стояв нерухомо, тримаючись за руку медсестри i з пожадливiстю дивлячись на свого дворецького.
  
  "Нi?" - у панiцi пирхнув вiн.
  
  Саме в цей момент у дверях з'явилися Лiлiан i Джейн, його економка та особистий помiчник вiдповiдно.
  
  "Нi, сер. Його не було цiлий день. Ви на нього чекали?" Запитав Чарльз.
  
  "Чи був я ... чи був я очiкувано ... Господи, Чарльз, став би я питати, чи був вiн тут, якби я його не чекав?" Пердю розмовляв нехарактерно. Для них було шоком почути крик вiд їхнього звичайно незворушного роботодавця, i жiнки обмiнялися спантеличеними поглядами з Чарльзом, який залишався нiмим.
  
  "Вiн дзвонив?" Пердью спитав Джейн.
  
  "Доброго вечора вам, мiстере Пердью", - рiзко вiдповiла вона. На вiдмiну вiд Лiлiан i Чарльза, Джейн була не проти зробити догану своєму босу, коли вiн виходив за межi або коли щось було не так. Зазвичай вона була його моральним компасом i правою рукою, яка приймала рiшення, коли йому потрiбна думка. Вiн побачив, як вона схрестила руки на грудях, i зрозумiв, що поводиться як придурок.
  
  "Менi шкода", - зiтхнув вiн. "Я просто термiново чекаю на Сема. Радий бачити вас усiх. Справдi.
  
  "Ми чули, що сталося з вами в Новiй Зеландiї, сер. Я така щаслива, що ти все ще штовхаєшся i одужуєш", - промуркотiла Лiлiан, спiвробiтниця по материнськiй лiнiї з милою усмiшкою та наївними поняттями.
  
  "Дякую, Лiлi", - видихнув вiн, захекавшись вiд зусиль, витрачених на пiдйом до дверей. "Мiй гусак був майже готовий, так, але я перемiг". Вони могли бачити, що Перд'ю був дуже засмучений, але вiн намагався залишатися сердечним. "Все, це медсестра Херст iз клiнiки Солсберi. Вона оброблятиме мої рани двiчi на тиждень".
  
  Пiсля короткого обмiну люб'язностями всi замовкли i вiдступили убiк, пропускаючи Пердью у вестибюль. Вiн нарештi знову глянув на Джейн. Значно менш глузливим тоном вiн знову запитав: "Сем взагалi дзвонив, Джейн?"
  
  "Нi", - м'яко вiдповiла вона. "Хочеш, я подзвоню йому, поки ти розсудишся на такий довгий термiн?"
  
  Вiн хотiв заперечити, але знав, що її припущення було б гаразд. Медсестра Херст напевно наполягала б на тому, щоб оцiнити його стан перед вiдходом, а Лiлiан наполягла б на тому, щоб добре нагодувати його, перш нiж вiн змiг би вiдпустити її на вечiр. Вiн стомлено кивнув. "Будь ласка, подзвони йому i дiзнайся, у чому затримка, Джейн".
  
  "Звичайно", - вона посмiхнулася i почала пiднiматися сходами на перший поверх в офiс. Вона передзвонила йому. "I, будь ласка, трохи вiдпочинь. Я впевнений, що Сем буде поруч, навiть якщо я не зможу до нього додзвонитись".
  
  "Так, так", - вiн дружелюбно помахав їй рукою i продовжив насилу пiднiматися сходами. Лiлiт оглядала чудову резиденцiю, допомагаючи своєму пацiєнтовi. Вона нiколи не бачила такої розкошi в оселi когось, хто не був королiвським статусом. Особисто вона нiколи не була у будинку такого достатку. Проживши в Единбурзi вже кiлька рокiв, вона була знайома зi знаменитим дослiдником, який збудував iмперiю на своєму чудовому коефiцiєнтi iнтелекту. Пердью був видатним громадянином Единбурга, чия слава i ганьба поширилися у свiтi.
  
  Бiльшiсть вiдомих особистостей у свiтi фiнансiв, полiтики та науки знали Девiда Пердью. Однак багато хто з них почав ненавидiти його iснування. Це вона також добре знала. Проте його генiальнiсть не могли заперечувати навiть його вороги. Як колишня студентка факультету фiзики та теоретичної хiмiї, Лiлiт була зачарована рiзноманiтними знаннями, якi Пердью демонстрував протягом багатьох рокiв. Тепер вона була свiдком продукту його винаходiв та iсторiї полювання за релiквiями.
  
  Високi стелi вестибюля готелю Wrichtishousis досягали трьох поверхiв, перш нiж їх поглинули стiни окремих пiдроздiлiв i ярусiв, як i пiдлоги. Мармуровi та стародавнi вапняковi пiдлоги прикрашали будинок левiафану, i, судячи з зовнiшнього вигляду цього мiсця, тут було мало прикрас молодше 16-го столiття.
  
  "У вас чудовий будинок, мiстере Пердью", - видихнула вона.
  
  "Дякую", - посмiхнувся вiн. "Ви ранiше були вченим за професiєю, вiрно?"
  
  "Я була", - вiдповiла вона з трохи серйозним виглядом.
  
  "Коли ви повернетеся наступного тижня, я, можливо, мiг би влаштувати вам коротку екскурсiю моїми лабораторiями", - запропонував вiн.
  
  Лiлiт виглядала менш захопленою, нiж вiн думав. "Взагалi, я був у лабораторiях. Фактично, трьома рiзними фiлiями керує ваша компанiя, Scorpio Majorus, - похвалилася вона, щоб справити на нього враження. Очi Пердью блиснули пустотливим блиском. Вiн похитав головою.
  
  "Нi, моя люба, я маю на увазi тестовi лабораторiї в будинку", - сказав вiн, вiдчуваючи дiю знеболювального i недавнього розладу через Сема, що викликає в нього сонливiсть.
  
  "Тут?" вона проковтнула, нарештi вiдреагувавши так, як вiн на це сподiвався.
  
  "Так мем. Прямо там, унизу, пiд рiвнем вестибюля. Я покажу тобi наступного разу", - похвалився вiн. Йому дуже сподобалося, як почервонiла молода медсестра вiд його пропозицiї. Вiд її посмiшки йому стало добре, i на мить вiн повiрив, що, можливо, зможе компенсувати жертву, на яку їй довелося пiти через хворобу чоловiка. Такий був його намiр, але вона мала на увазi щось бiльше, нiж невелике викуплення провини Девiда Пердью.
  
  
  10
  Обдурювання в Обанi
  
  
  Нiна взяла напрокат машину, щоб повернутися в Обан вiд будинку Сема. Було чудово повернутися додому, до свого старого будинку, з якого вiдкривався вид на темпераментнi води затоки Обан. Єдине, що вона ненавидiла у поверненнi додому пiсля вiдлучення, було прибирання будинку. Її будинок нi в якому разi не був маленьким, i вона була його єдиною мешканкою.
  
  Ранiше вона наймала прибиральниць, якi приходили раз на тиждень i допомагали їй зi змiстом об'єкта iсторичної спадщини, який вона придбала багато рокiв тому. Зрештою, їй набридло вiддавати антикварiат прибиральницям, яким була потрiбна додаткова сума вiд будь-якого довiрливого колекцiонера антикварiату. Крiм липких пальцiв, Нiна втратила бiльш нiж достатньо своїх улюблених речей через недбайливих хатнiх робiтниць, розбивши дорогоцiннi релiквiї, якi вона придбала, ризикуючи своїм життям в експедицiях Пердью, в основному. Бути iсториком не було покликанням для доктора Нiна Гулд, але дуже специфiчна одержимiсть, до якої вона почувалася ближче, нiж до сучасних зручностей її епохи. Це було її життя. Минуле було її скарбницею знань, її бездонною криницею захоплюючих звiтiв та прекрасних артефактiв, створених пером та глиною смiливiших, сильнiших цивiлiзацiй.
  
  Сем ще не дзвонив, але вона впiзнала його як людину з розсiяним мозком i вiчно зайняту тим чи iншим новим дiлом. Як шукач, йому потрiбно було тiльки вiдчути запах пригоди або шанс пильної уваги, щоб зосередитись на чомусь. Їй було цiкаво, що вiн думає про репортаж новин, який вона залишила йому подивитися, але вона не була настiльки ретельна в рецензiї.
  
  День видався похмурим, так що не було причин прогулюватися вздовж берега або заходити в кафе, щоб грiшною справою скуштувати полуничний чiзкейк - у холодильнику, не спечений. Навiть таке смачне диво, як чiзкейк, не змогло змусити Нiну вийти на вулицю в сiрий день, що мрячить, що свiдчило про дискомфорт на вулицi. Через одне зi своїх еркерних вiкон Нiна побачила болючi подорожi тих, хто таки зважився сьогоднi вийти, i знову подякувала собi.
  
  "О, i що ти задумав?" - Прошепотiла вона, притискаючись обличчям до складки мереживної фiранки i виглядаючи не дуже непомiтно. Пiд своїм будинком, вниз по крутому схилу лужка, Нiна помiтила старого мiстера Хеммiнга, який повiльно пiднiмався дорогою в жахливу погоду, кличучи свого собаку.
  
  Мiстер Хеммiнг був одним iз найстарiших жителiв Дунуаран-роуд, вдiвцем iз блискучим минулим. Вона знала це, бо пiсля кiлькох порцiй вiскi нiщо не могло завадити йому розповiдати iсторiї зi своєї юностi. Будь то на вечiрцi або в пабi, старий майстер-iнженер нiколи не втрачав нагоди розголошувати до свiтанку, щоб кожен, хто досить тверезий, запам'ятав. Коли вiн почав переходити дорогу, Нiна зауважила, що за кiлька будинкiв вiд нього мчить чорна машина. Оскiльки її вiкно було так високо над вулицею внизу, вона була єдиною, хто мiг передбачити це.
  
  "О, Господи", - видихнула вона i швидко кинулася до дверей. Босонiж, в одних джинсах i лiфчику, Нiна втекла сходами на свою потрiскану дорiжку. На бiгу вона вигукувала його iм'я, але дощ i грiм завадили йому почути її попередження.
  
  "Мiстер Хемiнг! Бережись машини!" Нiна верескнула, її ноги ледь вiдчували холод вiд мокрих калюж i трави, якими вона проходила. Крижаний вiтер обпiкав її голу шкiру. Її голова повернулася вправо, щоб вимiряти вiдстань до машини, що швидко наближалася, яка плескалася по переповненiй канавi. "Мiстер Хеммiнг!"
  
  До того часу, як Нiна дiсталася хвiртки у своєму парканi, мiстер Хеммiнг уже тягся через половину дороги, кликаючи свого собаку. Як завжди, поспiхом, її вологi пальцi ковзали i поралися з клямкою замку, не в змозi досить швидко зняти штифт. Коли вона намагалася вiдкрити замок, вона все ще вигукувала його iм'я. Оскiльки iнших пiшоходiв, якi настiльки божевiльнi, щоб вийти в таку погоду, не було, вона була його єдиною надiєю, його єдиним провiсником.
  
  "О, чорт забирай!" - закричала вона в розпачi, як тiльки шпилька звiльнилася. Насправдi, саме її лайка зрештою привернула увагу мiстера Хеммiнга. Вiн насупився i повiльно повернувся, щоб подивитися, звiдки долинає лайка, але вiн повертався проти годинникової стрiлки, заважаючи йому бачити машину, що наближається... Коли вiн побачив гарного iсторика, бiдно одягненого, старий вiдчув дивний укол ностальгiї за своїми старими днями.
  
  "Привiт, докторе Гулд", - привiтав вiн. Легка усмiшка з'явилася на його обличчi, коли вiн побачив її в лiфчику, подумавши, що вона або п'яна, або божевiльна, враховуючи холодну погоду i таке iнше.
  
  "Мiстер Хеммiнг!" вона все ще кричала, коли бiгла до нього. Його усмiшка зникла, коли вiн почав сумнiватися в намiрах божевiльної жiнки щодо нього. Але вiн був занадто старий, щоб втекти вiд неї, тому вiн чекав удару i сподiвався, що вона не завдасть йому шкоди. Злiва вiд нього пролунав оглушливий плескiт води, i, нарештi, вiн повернув голову, щоб побачити, як жахливий чорний "Мерседес" ковзає до нього. З обох бокiв вiд дороги пiднiмалися бiлi пiнистi крила, коли шини розтинали воду.
  
  "Дiдька лисого...!" - Видихнув вiн, його очi розширилися вiд жаху, але Нiна схопила його за передплiччя. Вона смикнула його так сильно, що вiн спiткнувся об тротуар, але швидкiсть її дiй урятувала його вiд крила "Мерседеса". Охопленi хвилею води, пiднятою машиною, Нiна та старий мiстер Хеммiнг зiщулилися за припаркованим автомобiлем, поки поштовх у "Мерсi" не пройшов.
  
  Нiна негайно схопилася.
  
  Ти потрапиш за це, придурок! Я вистежу тебе i надеру тобi дупу, придурок! вона вiтала свої образи на адресу iдiота у шикарнiй машинi. Її темне волосся обрамляло обличчя та шию, завиваючись над горбками грудей, коли вона гарчала на вулицi. "Мерседес" звернув на поворотi дороги i поступово втiк за кам'яним мостом. Нiна була розлючена i холодна. Вона простягла руку приголомшеному лiтньому громадянину, тремтячи вiд холоду.
  
  "Ходiмо, мiстере Хеммiнго, давайте вiдведемо вас усередину, поки ви не пiдхопили свою смерть", - твердо запропонувала Нiна. Його скрюченi пальцi зiмкнулися на її руцi, i вона обережно пiдняла тендiтного чоловiка на ноги.
  
  "Мiй собака, Бетсi", - пробурмотiв вiн, все ще перебуваючи в шоцi вiд переляку, викликаного загрозою, - "вона втекла, коли почався грiм".
  
  "Не хвилюйтеся, мiстере Хеммiнґ, ми знайдемо її для вас, добре? Просто сховатись вiд дощу. Боже мiй, я так i стежу за цим засранцем, " запевнила вона його, переводячи подих короткими зiтханнями.
  
  "Ви нiчого не можете з ними зробити, докторе Гулд", - пробурмотiв вiн, коли вона повела його через вулицю. "Вони швидше уб'ють тебе, нiж витратить хвилину на виправдання своїх дiй, покидьки".
  
  "Хто?" - Запитала вона.
  
  Вiн кивнув головою у бiк мосту, де зникла машина. "Вони! Викинутий наслiдок того, що колись було добрим мунiципалiтетом, коли Обаном керувала праведна рада гiдних людей".
  
  Вона насупилась, виглядаючи спантеличеною. "Що? Ви хочете сказати, що знаєте, кому належить ця машина?
  
  "Звичайно!" - вiдповiв вiн, коли вона вiдчинила для нього садову хвiртку. "Цi чортовi стерв'ятники у ратушi. Макфадден! Ось свиня! Вiн збирається покiнчити з цим мiстом, але молодих людей бiльше не хвилює, хто головний, поки вони можуть продовжувати розплутати i влаштовувати вечiрки. Це тi, хто мав проголосувати. Проголосували за його усунення, вони мали, але нi. Грошi перемогли. Я голосував проти цього покидька. Я зробив. I вiн це знає. Вiн знає всiх, хто голосував проти нього".
  
  Нiна згадала, що деякий час тому бачила Макфаддена в новинах, де вiн був присутнiй на дуже важливiй секретнiй зустрiчi, характер якої канали новин не змогли розкрити. Бiльшiсть людей в Обанi любили мiстера Хеммiнга, але бiльшiсть вважала його полiтичнi погляди занадто старомодними, що вiн був одним iз тих досвiдчених супротивникiв, якi вiдмовлялися допускати прогрес.
  
  "Як може знати, хто голосував проти нього? I що вiн мiг зробити? вона кинула виклик лиходiю, але мiстер Хеммiнг був непохитний, вимагаючи, щоб вона була обережна. Вона терпляче вела його вгору крутим схилом своєї дорiжки, знаючи, що його серце не витримає напруженого маршу в гору.
  
  "Послухай, Нiно, вiн знає. Я не розумiюся на сучасних технологiях, але ходять чутки, що вiн використовує пристрої для спостереження за громадянами i що у нього були прихованi камери, встановленi над кабiнками для голосування", - продовжував балакати старий, як вiн завжди робив. Тiльки цього разу його белькiт не був небилицею або приємним спогадом про давно минулi днi, немає; вiн прозвучав у формi серйозних звинувачень.
  
  "Як вiн може дозволити собi всi цi речi, мiстере Хеммiнґ?" Вона спитала. "Ти знаєш, що це буде коштувати цiлий стан".
  
  Великi очi скоса дивилися на Нiну з-пiд мокрих, недоглянутих брiв. "О, вiн має друзiв, доктор Гулд. Має друзiв з великими грошима, якi пiдтримують його кампанiї та оплачують усi його поїздки та зустрiчi".
  
  Вона посадила його перед своїм теплим осередком, де вогонь лизав гирло труби. Вона схопила зi свого дивана кашемiровий плед i обернула його довкола нього, розтираючи його руки поверх пледу, щоб зiгрiти його. Вiн дивився на неї з грубою щирiстю. "Як ти вважаєш, чому вони намагалися переїхати мене? Я був головним опонентом їхнiх пропозицiй пiд час мiтингу. Я й Антон Левiнг, пам'ятаєш? Ми виступили проти кампанiї Макфаддена".
  
  Нiна кивнула. "Так, я справдi пам'ятаю. На той час я був в Iспанiї, але я стежив за цим у соцiальних мережах. Ви маєте рацiю. Всi були переконанi, що Левiнг отримає ще одне мiсце у палатах мiської ради, але ми всi були спустошенi, коли Макфадден зненацька перемiг. Чи збирається Левiнг заперечувати чи запропонувати провести ще одне голосування у радi?"
  
  Старий гiрко посмiхнувся, втупившись у вогонь, i його рота розтягнувся в похмурiй усмiшцi.
  
  "Вiн мертвий".
  
  Хто? Лiвiнг?" - недовiрливо запитала вона.
  
  "Так, Левiнг мертвий. Минулого тижня вiн, - мiстер Хеммiнг подивився на неї з саркастичним виразом обличчя, - потрапив в аварiю, як вони сказали".
  
  "Що?" вона насупилась. Нiна була приголомшена зловiсними подiями, що вiдбуваються в її власному мiстi. "Що сталося?"
  
  "Мабуть, вiн упав зi сходiв свого вiкторiанського будинку в станi алкогольного сп'янiння", - повiдомив старий, але його обличчя розiграло iншу карту. Ви знаєте, я знав Лiвiнга тридцять два роки, i вiн нiколи не пив бiльше, нiж чарку шеррi в "блакитному мiсяцi". Як вiн мiг бути у станi алкогольного сп'янiння? Як вiн мiг так напитися, що не мiг пiднятися чортовими сходами, якими ходив двадцять п'ять рокiв в тому самому будинку, докторе Гулде? Вiн засмiявся, згадуючи про власний майже трагiчний досвiд. "I, схоже, сьогоднi була моя черга на шибеницi".
  
  "Це буде того дня", - посмiхнулася вона, обмiрковуючи iнформацiю, поки одягала халат i зав'язувала його.
  
  "Тепер ви залученi, докторе Гулд", - попередив вiн. "Ти позбавив їхнього шансу вбити мене. Ти зараз в епiцентрi лайнового шторму".
  
  "Добре", - сказала Нiна зi сталевим поглядом. "Це те, де я найкраще".
  
  
  11
  Сутнiсть питання
  
  
  Викрадач Сема з'їхав з траси на схiд шосе А68, прямуючи назустрiч невiдомостi.
  
  "Куди ти мене ведеш?" - Запитав Сем, зберiгаючи свiй голос рiвним i доброзичливим.
  
  "Вогри", - вiдповiв чоловiк.
  
  "Замiський парк Вогрi?" Сем вiдповiв, не замислюючись.
  
  "Так, Сем", - вiдповiв чоловiк.
  
  Сем трохи подумав над вiдповiддю Свiфта, оцiнюючи рiвень загрози, пов'язаний iз мiсцем проведення. Насправдi це було досить приємне мiсце, не з тих, де його обов'язково випатрали б або повiсили на деревi. Насправдi парк постiйно вiдвiдувався, оскiльки вiн був розбитий лiсовими масивами, куди люди приходили пограти в гольф, вирушити в пiший похiд або розважити своїх дiтей на iгровому майданчику для резидентiв. Вiн миттєво почув себе краще. Одна рiч спонукала його запитати ще раз. "До речi, як тебе звуть, друже? Ви виглядаєте дуже знайомо, але я сумнiваюся, що насправдi вас знаю."
  
  "Мене звуть Джордж Мастерс, Сем. Ви знаєте мене за потворними чорно-бiлими фотографiями, люб'язно наданими нашим спiльним другом Ейданом з "Едiнбург пост", - пояснив вiн.
  
  "Говорячи про Ейдана як про друга, ви саркастичнi або вiн дiйсно ваш друг?" Сем допитувався.
  
  "Нi, ми друзi в старомодному значеннi цього слова", - вiдповiв Джордж, не вiдриваючи погляду вiд дороги. "Я вiдвезу тебе до Вгри, щоб ми могли поговорити, а потiм вiдпущу тебе". Вiн повiльно повернув голову, щоб благословити Сема своїм виразом обличчя, i додав: "Я не збирався переслiдувати тебе, але ти маєш схильнiсть реагувати з крайнiм упередженням ще до того, як ти зрозумiєш, що вiдбувається. Те, як ти береш себе до рук пiд час операцiй з укусу, вище за моє розумiння ".
  
  "Я був п'яний, коли ти загнав мене в кут у чоловiчому туалетi, Джордж", - спробував пояснити Сем, але це не мало нiякого коригувального ефекту. "Що я повинен був подумати?"
  
  Джордж Мастерс посмiхнувся. "Я вважаю, ви не очiкували побачити когось такого гарного, як я, у цьому барi. Я мiг би зробити все краще... або ти мiг би бiльше часу тверезим."
  
  "Гей, це був мiй грiбаний день народження", - захищався Сем. "Я мав право розсердитися".
  
  "Можливо, i так, але зараз це не має значення", - заперечив Джордж. "Ти втiк тодi i втiк знову, навiть не давши менi шансу пояснити, чого я хочу вiд тебе".
  
  "Вважаю, ти маєш рацiю", - зiтхнув Сем, коли вони повернули на дорогу, що веде до прекрасного району Вогри. Вiкторiанський будинок, вiд якого походить назва парку, здався через дерева, коли машина значно сповiльнила хiд.
  
  "Рiчка заслонить нашу дискусiю, - згадав Джордж, - на випадок, якщо вони стежать або пiдслуховують".
  
  "Вони? Сем насупився, зачарований параною свого викрадача, тiєї самої людини, яка хвилину тому критикувала власнi параноїдальнi реакцiї Сема. "Ти маєш на увазi, будь-кого, хто не бачив карнавал швидкiсного долбоебiзму, яким ми займалися по сусiдству?"
  
  Ти знаєш, хто вони, Сем. Вони були вражаюче терплячi, спостерiгаючи за тобою та симпатичним iсториком... спостерiгаючи за Девiдом Пердью...", - сказав вiн, коли вони йшли до берега рiчки Тайн, що протiкала через маєток.
  
  "Чекай, ти знаєш Нiну i Пердью?" Сем ахнув. "Яке вони стосуються того, чому ви переслiдуєте мене?"
  
  Джордж зiтхнув. Настав час дiстатися до сутi питання. Вiн зупинився, не сказавши бiльше нi слова, прочухав обрiй очима, захованими пiд понiвеченими бровами. Вода подарувала Сему вiдчуття спокою, Єва пiд мряким дощем iз сiрих хмар. Його волосся розкидалося по обличчю, поки вiн чекав, коли Джордж роз'яснить його мету.
  
  "Я буду стислий, Сем", - сказав Джордж. "Я не можу зараз пояснити, звiдки я все це знаю, але просто повiрте менi, що знаю". Зазначивши, що журналiст просто дивився на нього без виразу, вiн продовжив. "У тебе все ще є вiдеозапис "Жахливого змiя", Сем? Вiдеозапис, який ви записали, коли всi ви були в Загубленому мiстi, вiн у вас iз собою?
  
  Сем швидко подумав. Вiн вирiшив тримати свої вiдповiдi розпливчастими, доки був упевнений у намiрах Джорджа Мастерса. "Нi, я залишив запис у доктора Гулд, але вiн за кордоном".
  
  "Невже?" Безтурботно вiдповiв Джордж. "Вам слiд почитати газети, пане вiдомий журналiст. Вчора вона врятувала життя видному представнику свого рiдного мiста, тож або ви менi брешете, або вона здатна на бiлокацiю".
  
  "Послухай, просто скажи менi, що ти мусиш сказати менi, заради всього святого. Через твiй лайновий пiдхiд я списав свою машину, i менi все ще доводиться мати справу з цим лайном, коли ти закiнчуєш грати в iгри в iгровому парку", - гаркнув Сем.
  
  "У вас є iз собою вiдеозапис "Жахливого змiя"?" Джордж повторив зi своїм власним способом залякування. Кожне слово було подiбно до удару молота по ковадлi для вух Сема. Вiн не мав виходу з розмови i не мав виходу з парку без Джорджа.
  
  "The... Жахливий змiй?" Сем наполягав. Вiн мало знав про речi, якi Пердью просив його знiмати в надрах гори в Новiй Зеландiї, i вiн вважав за краще це так. Його цiкавiсть зазвичай обмежувалося тим, що його цiкавило, а фiзика та числа були не його коником.
  
  "Iсус Христос!" Джордж вирував у своїй повiльнiй, невиразнiй промовi. "Жахливий Змiй, пiктограма, складена з послiдовностi змiнних та символiв, Розщеплюйся! Також вiдоме як рiвняння! Де цей запис?
  
  Сем пiдняв руки на знак капiтуляцiї. Люди пiд парасольками помiтили пiдвищенi голоси двох чоловiкiв, що виглядають зi своїх укриттiв, i туристи обернулися, щоб подивитися, через що був переполох. "Добре, Боже! Розслабся, " жорстко прошепотiв Сем. "У мене немає з собою знятого матерiалу, Джордже. Не тут i зараз. Чому?
  
  "Цi фотографiї нiколи не повиннi потрапити до рук Девiда Пердю, ви розумiєте?" - попередив Джордж хрипким тремтiнням. "Нiколи! Менi байдуже, що ти збираєшся йому сказати, Сем. Просто видалiть його. Зiпсуйте файли, що завгодно."
  
  "Це все, що вiн пiклується, приятель", - поiнформував його Сем. "Я зайшов би так далеко, що сказав би, що вiн одержимий цим".
  
  "Я в курсi цього, приятель", - прошипiв Джордж у вiдповiдь Сему. "У цьому й полягає чортова проблема. Його використовує ляльковод набагато, набагато бiльший, нiж вiн сам".
  
  "Вони?" Саркастично запитав Сем, маючи на увазi параноїдальну теорiю Джорджа.
  
  Чоловiковi з линялою шкiрою набридла юнацька витiвка Сема Клiва, i вiн кинувся вперед, схопивши Сема за комiр i струснувши його з жахливою силою. На мить Сем вiдчув себе маленькою дитиною, яку жбурляє сенбернар, змушуючи її згадати, що фiзична сила Джорджа була майже нелюдською.
  
  "Тепер слухай, i слухай уважно, приятель", - прошипiв вiн в обличчя Сему, його дихання пахло тютюном i м'ятою. "Якщо Девiд Пердью отримає це рiвняння, Орден Чорного Сонця переможе!"
  
  Сем марно намагався розтиснути руки обпаленого чоловiка, тiльки ще бiльше розлютивши його на Єву. Джордж знову струснув його, а потiм вiдпустив так рiзко, що вiн вiдсахнувся назад. Поки Сем намагався знайти опору, Джордж пiдiйшов ближче. "Ви бодай розумiєте, що ви викликаєте? Пердью не повинен працювати з Жахливим Змiєм. Вiн той самий генiй, якого вони чекали, щоб вирiшити це грiбане математичне завдання з того часу, як його розробив їхнiй попереднiй золотий хлопчик. На жаль, у згаданого золотого хлопчика прокинулося сумлiння, i вiн знищив свою роботу, але не ранiше, нiж покоївка скопiювала її, прибираючи його кiмнату. Зайве говорити вам, що вона була оперативником, працювала на гестапо.
  
  "Тодi хто був їхнiм золотим хлопчиком?" Запитав Сем.
  
  Вражений Джордж глянув на Сема. "Ти не знаеш? Колись чув про хлопця на iм'я Ейнштейн, друже мiй? Ейнштейн, 'Теорiя вiдносностi'-гай, працював над чимось трохи руйнiвнiшим, нiж атомна бомба, але зi схожими характеристиками. Слухайте, я вчений, але я не генiй. Дякувати Богу, нiхто не мiг завершити це рiвняння, i саме тому покiйний доктор Кеннет Вiльгельм записав його в "Загубленому мiстi". Нiхто не мав вижити у цiй гребанiй змiїнiй ямi ".
  
  Сем згадав доктора Вiльгельма, який володiв фермою у Новiй Зеландiї, де знаходилося Загублене мiсто. Вiн був нацистським вченим, про якого бiльшiсть не знала, i який багато рокiв мав прiзвище Вiльямс.
  
  "Добре Добре. Припустимо, я купив усе це", - благав Сем, знову пiднявши руки. "Якi наслiдки цього рiвняння? Менi знадобиться справдi конкретний привiд, щоб повiдомити про це Пердью, який, до речi, мабуть, планує мою смерть приблизно зараз. Твоє шалене прагнення коштувало менi зустрiчi з ним. Господи, вiн, мабуть, лютує."
  
  Джордж знизав плечима. "Тобi не слiд тiкати".
  
  Сем знав, що вiн мав рацiю. Якби Сем просто зiткнувся з Джорджем бiля його вхiдних дверей i спитав, це позбавило б його багатьох проблем. Насамперед, у нього все ще була б машина. З iншого боку, скорбота з приводу лайна, яке вже з'ясувалося, не принесла Сему жодної користi.
  
  "Менi не зрозумiлi дрiбнi деталi, Сем, але мiж мною та Ейданом Гластоном, загальна думка така, що це рiвняння сприятиме монументальному зрушенню у поточнiй парадигмi фiзики", - визнав Джордж. "Iз того, що Ейдану вдалося з'ясувати зi своїх джерел, цей розрахунок спричинить хаос у глобальному масштабi. Це дозволить об'єкту пробитися крiзь завiсу мiж вимiрами, внаслiдок чого наша власна фiзика зiткнеться з тим, що знаходиться з iншого боку. Нацисти експериментували з ним, подiбно до тверджень Єдиної теорiї поля, якi не могли бути доведенi ".
  
  "I як "Чорне сонце" виграє вiд цього, Мастерс?" - запитав Сем, використовуючи свiй журналiстський талант розбиратися у лайнi. "Вони живуть у тому ж часi та просторi, що й решта свiту. Смiшно думати, що вони експериментуватимуть iз лайном, яке знищить їх разом iз усiм iншим".
  
  "Можливо, i так, але ти розiбрався хоча б у половинi того дивного, збоченого лайна, яке вони насправдi застосовували пiд час Другої свiтової вiйни?" Джордж заперечив. "Велика частина того, що вони намагалися зробити, загалом не мала абсолютно нiякої користi, i все ж таки вони продовжували проводити жахливi експерименти тiльки для того, щоб подолати цей бар'єр, вважаючи, що це просуне їх знання про роботу iнших наук - тих наук, якi ми поки що не можемо осягнути. Хто скаже, що це не чергова безглузда спроба увiчнити їхнє безумство та контроль?"
  
  "Я розумiю, що ти кажеш, Джордже, але я щиро не думаю, що навiть вони настiльки божевiльнi. У всякому разi, у них має бути якась вiдчутна причина бажати досягти цього, але яка це може бути? Сем сперечався. Вiн хотiв вiрити Джорджу Мастерсу, але в його теорiях було дуже багато прогалин. З iншого боку, судячи з вiдчаю цiєї людини, його iсторiю варто було б перевiрити.
  
  "Послухай, Сем, вiриш ти менi чи нi, просто зроби ласку i подивися на це, перш нiж дозволиш Девiду Пердью отримати це рiвняння в свої руки", - благав Джордж.
  
  Сем кивнув на знак згоди. "Вiн гарна людина. Якби у цих твердженнях була хоч якась серйознiсть, вiн би сам її знищив, повiр менi".
  
  Я знаю, що вiн фiлантроп. Я знаю, як вiн трахнув Black Sun шiстьма способами до недiлi, коли зрозумiв, що вони планують для свiту, Сем, " нетерпляче пояснив невиразний вчений. Але чого я, здається, не можу до вас донести, так це того, що Пердью не знає про свою роль у руйнуваннi. Вiн у блаженному невiданнi про те, що вони використовують його генiй та вроджену цiкавiсть, щоб спрямувати його прямо в прiрву. Справа не в тому, згоден вiн чи нi. Йому краще гадки не мати, де знаходиться рiвняння, iнакше вони вб'ють його ... i тебе, i даму з Обана".
  
  Нарештi, Сем вловив натяк. Вiн вирiшив трохи потягнути час, перш нiж передавати знятий матерiал Пердью, хоча б для того, щоб дати Джорджу Мастерсу перевагу сумнiву. Було важко внести яснiсть у пiдозру, не передаючи важливу iнформацiю випадковим джерелам. Крiм Пердью, було мало людей, якi могли б дати йому пораду щодо небезпеки, що таїться в цьому розрахунку, i навiть тих, хто мiг... вiн нiколи не дiзнався, чи можна їм довiряти.
  
  "Вiдвези мене додому, будь ласка", - попросив Сем свого викрадача. "Я вивчу це, перш нiж щось робити, добре?"
  
  "Я довiряю тобi, Сем", - сказав Джордж. Це звучало скорiше як ультиматум, анiж клятва про довiру. "Якщо ви не знищите цей запис, ви будете шкодувати про це протягом короткого вiдрiзка того, що залишилося б вiд вашого життя".
  
  
  12
  Ольга
  
  
  Наприкiнцi своєї дотепностi Каспер Джейкобс провiв пальцями по своєму пiсочному кольору волоссю, залишивши його сторчма на головi, як у поп-зiрки вiсiмдесятих. Його очi були налитi кров'ю вiд читання всю нiч, протилежного до того, на що вiн сподiвався вночi - розслабитися i виспатися. Натомiсть новина про вiдкриття Жахливого Змiя привела його в сказ. Вiн вiдчайдушно сподiвався, що Зельда Бесслер чи її кiмнатнi собачки досi не звертають уваги на новини.
  
  Хтось зовнi справляв жахливий шум, на який вiн спочатку намагався не звертати уваги, але через свої побоювання з приводу зловiсного свiту, що насувається, i браку сну вiн сьогоднi багато чого не мiг винести. Це прозвучало як тарiлка, що розбивається, i якийсь наступний гуркiт перед його дверима, що супроводжується виттям автомобiльної сигналiзацiї.
  
  "О, заради бога, що тепер?" - голосно крикнув вiн. Вiн кинувся до вхiдних дверей, готовий згаяти своє роздратування на тому, хто його потурбував. Ткнувши дверi убiк, Каспер заревiв: "Що, в iм'я всього святого, тут вiдбувається?" Те, що вiн побачив бiля пiднiжжя сходiв, що вели до його пiд'їзної дорiжки, миттєво обеззброїло його. Найчарiвнiша блондинка сидiла навпочiпки поруч iз його машиною, виглядаючи пригнiченою. На тротуарi перед нею було мiсиво з торта та кульок глазурi, якi ранiше належали великому весiльному торту.
  
  Коли вона благаюче подивилася на Каспера, її чистi зеленi очi приголомшили його. "Будь ласка, сер, будь ласка, не гнiвайтесь! Я можу стерти все це одразу. Дивись, пляма на твоїй машинi - це просто глазур".
  
  "Нi, нi", - запротестував вiн, вибачаючимся тоном простягаючи руки, "будь ласка, не турбуйтеся про мою машину. Ось дозволь менi допомогти тобi". Два верески та натискання кнопки дистанцiйного керування на його наборi ключiв вiдключили вiй сигналiзацiї. Каспер поспiшив допомогти ридаючiй красунi пiдiбрати зiпсований торт. "Не плач будь ласка. Ей, ось що я тобi скажу. Як тiльки ми з цим розберемося, я вiдведу вас до мiсцевої домашньої пекарнi та замiню торт. На менi".
  
  "Дякую, але ти не можеш цього зробити", - пирхнула вона, збираючи жменями рiдке тiсто та прикраси з марципану. "Чи бачите, я сам випек цей торт. У мене пiшло два днi, i це пiсля того, як я виготовила усi прикраси вручну. Чи бачите, це був весiльний торт. Ми нiде не можемо просто купити весiльний торт у будь-якому магазинi".
  
  Її налитi кров'ю очi, в яких тонули сльози, розбили серце Каспера. Вiн неохоче поклав руку на її передплiччя i м'яко потер його, щоб висловити своє спiвчуття. Повнiстю захоплений нею вiн вiдчув укол у грудях, той знайомий укол розчарування, який виникає, коли стикаєшся з жорстокою реальнiстю. У Каспера зануро всерединi. Вiн не хотiв чути вiдповiдi, але йому вiдчайдушно хотiлося поставити запитання. "Є... I-це торт f-для вашого... весiлля?" вiн почув, як його губи зрадили його.
  
  'Будь ласка, скажи "нi"! Будь ласка, будь подружкою нареченої чи типу того. Заради любовi до Бога, будь ласка, не будь нареченою!" його серце, здавалося, кричало. Вiн нiколи ранiше не був закоханий, якщо не рахувати технологiї та науки, це було. Крихка блондинка подивилася на нього крiзь сльози. коли крива посмiшка з'явилася на її прекрасному обличчi.
  
  "О Боже, нi", - вона похитала головою, шморгаючи носом i безглуздо хихикаючи. "Невже я здається тобi таким тупим?"
  
  "Дякую тобi, Iсусе!" трiумфуючий фiзик почув, як радiє його внутрiшнiй голос. Вiн раптово широко посмiхнувся їй, вiдчуваючи величезне полегшення вiд того, що вона не тiльки самотня, а й має почуття гумору. "Ha! Не можу не погодитись! Бакалавр сюди! " нiяково пробурмотiв вiн. Усвiдомивши, наскiльки безглуздо це прозвучало, Каспер подумав, що можна сказати щось безпечнiше. "До речi, мене звуть Каспер", - сказав вiн, простягаючи неохайну руку. "Доктор Каспер Джейкобс". Вiн переконався, що вона звернула увагу на його назву.
  
  З ентузiазмом симпатична жiнка схопила його за руку своїми липкими вiд глазурi пальцями i засмiялася: "Щойно ти говорив як Джеймс Бонд. Мене звуть Ольга Мiтра, ем... бейкер.
  
  "Ольга, пекар", - посмiхнувся вiн. "Менi це подобається".
  
  "Послухай," серйозно сказала вона, витираючи щоку рукавом, "Менi потрiбно, щоб цей торт доставили на весiлля менше нiж за годину. У вас є якiсь iдеї?"
  
  Каспер трохи подумав. Вiн був далекий вiд того, щоб залишити дiвчину такої мiри пишноти в небезпецi. Це був його єдиний шанс справити незабутнє враження, i до того хороше. Вiн одразу ж клацнув пальцями, i в його головi виникла iдея, вiд якої розлетiлися шматки торта. "Можливо, я маю iдею, мiс Мiтра. Почекай тут".
  
  З новонабутим ентузiазмом зазвичай пригнiчений Каспер збiг сходами до будинку свого домовласника i почав благати Карен допомогти. Зрештою, вона завжди пекла, завжди залишала солодкi булочки та рогалики у нього на горищi. На його радiсть, мати домовласника погодилася допомогти новiй подрузi Каспера врятувати її репутацiю. У них був готовий ще один весiльний торт у рекордно короткий термiн пiсля того, як Карен зробила кiлька власних дзвiнкiв.
  
  
  * * *
  
  
  Пiсля гонки за часом, щоб приготувати новий весiльний торт, який, на щастя для Ольги та Карен, був скромним спочатку, вони випили по келиху хересу, щоб випити за їхнiй успiх.
  
  "Я не тiльки знайшла прекрасного партнера зi злочину на кухнi," вiтала грацiйна Карен, пiднiмаючи свiй келих, "але й завела нового друга! За спiвпрацю та нових друзiв!"
  
  "Я пiдтримую це", - Каспер хитро посмiхнувся, цокаючись келихами з двома задоволеними дамами. Вiн не мiг вiдiрвати очей вiд Ольги. Тепер, коли вона знову була розслаблена i щаслива, вона сяяла, як шампанське.
  
  "Мiльйон раз дякую тобi, Карен", - Ольга засяяла. Що б я зробив, якби ти не врятував мене?
  
  "Ну, я вважаю, що це був твiй лицар геть там, який все це влаштував, люба", - сказала шiстдесятип'ятирiчна рудоволоса Карен, вказуючи своїм келихом на Каспера.
  
  "Це правильно", - погодилася Ольга. Вона повернулася до Каспера i глибоко зазирнула в його очi. "Вiн не тiльки пробачив менi мою незграбнiсть i безлад у його машинi, але й врятував мою дупу ... I вони кажуть, що лицарство померло".
  
  Серце Каспера пiдстрибнуло. За його усмiшкою та незворушною зовнiшнiстю ховався рум'янець, як у школяра в жiночiй роздягальнi. Хтось повинен врятувати принцесу вiд того, щоб вона не наступила в бруд. З таким же успiхом це можу бути i я, - вiн пiдморгнув, здивований власною чарiвнiстю. Каспер нi в якому разi не був непривабливим, але його пристрасть до кар'єри зробила його менш товариською людиною. Насправдi, вiн не мiг повiрити у свiй успiх у пошуках Ольги. Мало того, що вiн, здавалося, завоював її увагу, але вона з'явилася на його порозi. Особиста доставка, люб'язнiсть долi, вважав вiн.
  
  "Ти пiдеш зi мною розносити торт?" - Запитала вона Каспера. "Карене, я миттю повернуся, щоб прийти i допомогти тобi прибратися".
  
  "Грунда", - грайливо зойкнула Карен. "Ви двоє, йдiть i розпорядiться, щоб доставили торт. Просто принеси менi пiвпляшки брендi, знаєш, за занепокоєння, - вона пiдморгнула.
  
  У захватi Ольга поцiлувала Карен у щоку. Карен i Каспер обмiнялися переможними поглядами при раптовiй появi в їхньому життi сонячного променя. Наче Карен могла почути думки свого мешканця, вона запитала: "Звiдки ти взялася, люба? Ваша машина припаркована поблизу?
  
  Каспер витрiщив на неї очi. Вiн хотiв залишатися в невiданнi з приводу питання, яке теж спадало йому на думку, але тепер вiдверта Карен озвучила це. Ольга опустила голову i вiдповiла на них без застережень. "О, так, моя машина припаркована на вулицi. Я намагався донести торт зi своєї квартири до машини, коли через нерiвну дорогу втратив рiвновагу."
  
  "Твоя квартира?" Запитав Каспер. "Тут?"
  
  "Так, по сусiдству, через огорожу. Я твоя сусiдка, дурненька, " засмiялася вона. "Хiба ви не чули шуму, коли я в'їжджав у середу? Вантажники зчинили такий шум, що я подумав, що менi чекає сувора догана, але, на щастя, нiхто не з'явився".
  
  Каспер подивився на Карен iз здивованою, але задоволеною усмiшкою. Ти чуєш це, Карен? Вона наша нова сусiдка".
  
  "Я чую це, Ромео", - пiддражнила Карен. "Тепер починайте. У мене закiнчуються виливання ".
  
  "Про чорт, так", - вигукнула Ольга.
  
  Вiн обережно допомiг їй пiдняти основу торта, мiцну дерев'яну панель у формi монети, вкриту пресованою фольгою для демонстрацiї. Пирiг був не надто складним, тому було легко знайти баланс мiж ними двома. Як i Каспер, Ольга була високою. З її високими вилицями, свiтлою шкiрою та волоссям, стрункою статурою на додачу, вона була типовим схiдноєвропейським стереотипом краси та зростання. Вони вiднесли торт до її Лексуса i примудрилися запхати його на заднє сидiння.
  
  "Ти поведеш", - сказала вона, кидаючи йому ключi. "Я сидiтиму ззаду з тортом".
  
  Поки вони їхали, Каспер мав тисячу запитань, якi вiн хотiв поставити приголомшливiй жiнцi, але вiн вирiшив поводитися спокiйно. Вiн отримував вказiвки вiд неї.
  
  "Мушу сказати, це просто доводить, що я можу водити будь-яку машину без зусиль", - похвалився вiн, коли вони пiдiйшли до задньої частини залу для прийомiв.
  
  "Або моя машина просто зручна у використаннi. Знаєш, не треба бути фахiвцем iз ракетобудування, щоб керувати ним, " пожартувала вона. У момент вiдчаю Каспер згадав про вiдкриття Dire Serpent i про те, що йому все ще потрiбно переконатися, що Девiд Пердью не вивчав його. Мабуть, це вiдбилося на його обличчi, коли вiн допомагав Ользi вiднести торт на кухню в холi.
  
  "Каспер?" вона натиснула. "Каспер, щось не так?"
  
  "Нi, звичайно, нi", - посмiхнувся вiн. "Просто думаю про робочi речi".
  
  Вiн навряд чи мiг сказати їй, що її приїзд i її чудова зовнiшнiсть стерли всi прiоритети з його голови, але правда полягала в тому, що це сталося. Тiльки зараз вiн згадав, з якою наполегливiстю намагався зв'язатися з Пердью, не даючи вигляду, що робить це. Зрештою, вiн був членом Ордену, i якби вони довiдалися, що вiн був у змовi з Девiдом Пердью, вони напевно прикiнчили б його.
  
  Це був неприємний збiг, що саме та область фiзики, яку очолював Каспер, стане предметом "Страшного змiя". Вiн боявся того, до чого це може привести при правильному застосуваннi, але розумний виклад рiвняння доктором Вiльгельмом заспокоював Каспера... досi.
  
  
  13
  Пiшак Пердью
  
  
  Пердю був лютий. Зазвичай урiвноважений генiй поводився як манiяк з того часу, як Сем пропустив свою зустрiч. Оскiльки вiн не змiг визначити мiсцезнаходження Сема електронною поштою, телефоном або супутниковим вiдстеженням на його машинi, Пердью розривався мiж почуттям зради i жахом. Вiн довiрив журналiсту-розслiдувачу найважливiшу iнформацiю, яку колись приховували нацисти, i ось вiн виявив, що тримається на тонкiй нитцi розсудливостi.
  
  "Якщо Сем загубився або захворiв, менi все одно!" - гаркнув вiн на Джейн. "Все, що я хочу, це чортовi кадри з втраченим мiським муром, заради всього святого! Я хочу, щоб ти сьогоднi знову поїхала до нього додому, Джейн, i я хочу, щоб ти зламала дверi, якщо знадобиться.
  
  Джейн i Чарльз, дворецький, глянули один на одного з великим занепокоєнням. Вона нiколи не вдалася б до будь-яких злочинних дiй з жодної причини, i Пердью знав це, але вiн щиро очiкував цього вiд неї. Чарльз, як завжди, стояв у напруженому мовчаннi поруч iз обiднiм столом Пердью, але на його очах було видно, наскiльки вiн стурбований новими розробками.
  
  У дверях величезної кухнi в Райхтiсусiсi Лiлiан, економка, стояла й прислухалася. Витираючи столовi прилади пiсля зiпсованого снiданку, який вона приготувала, її звичайна життєрадiсна поведiнка пройшла через нижню точку та опустилася на похмурий рiвень.
  
  "Що вiдбувається з нашим замком?" - пробурмотiла вона, хитаючи головою. "Що так засмутило господаря маєтку, що вiн перетворився на таку чудовисько?"
  
  Вона оплакувала тi днi, коли Пердью був самим собою - спокiйним i зiбраним, ввiчливим i часом навiть примхливим. Тепер iз його лабораторiї бiльше не грала музика, i по телевiзору не показували футбол, доки вiн кричав на суддю. Мiстер Клiв та доктор Гулд були вiдсутнi, i бiдним Джейн та Чарльзу довелося миритися з босом та його новою нав'язливою iдеєю, зловiсним рiвнянням, яке вони виявили пiд час своєї останньої експедицiї.
  
  Здавалося, навiть свiтло не проникало у високi вiкна особняка. Її очi блукали високими стелями та екстравагантними прикрасами, релiквiями та величними картинами. Нiщо з цього не було красивим. Лiлiан вiдчула, як самi кольори зникли з iнтер'єру тихого особняка. "Як саркофаг", - зiтхнула вона, повертаючись. На її шляху стояла постать, сильна i велика, i Лiлiан увiйшла прямо до неї. Високий вереск вирвався у переляканої Лiлiан.
  
  "Боже мiй, Лiлi, це всього лише я", - засмiялася медсестра, втiшаючи блiду економку обiймами. "Тодi що тебе так схвилювало?"
  
  Лiлiан вiдчула полегшення з появою медсестри. Вона обмахнула обличчя кухонним рушником, намагаючись прийти до тями пiсля того, як почала. "Слава Богу, ти тут, Лiлiт", - прохрипiла вона. "Мiстер Пердью божеволiє, я присягаюся в цьому. Чи не могли б ви дати йому заспокiйливе на кiлька годин? Персонал виснажений його шаленими вимогами".
  
  "Я гадаю, ви все ще не знайшли мiстера Клiва?" - припустила сестра Херст iз безнадiйним виглядом.
  
  "Нi, i у Джейн є пiдстави вважати, що з мiстером Клiвом щось трапилося, але в неї не вистачає духу сказати мiстеру Пердью... поки що. Не ранiше, нiж вiн стане трохи менше, ти знаєш, " Лiлiан зробила жест iз похмурим виглядом, щоб передати лють Пердью.
  
  "Чому Джейн думає, що з Семом щось трапилося?" - Запитала медсестра у втомленої куховарки.
  
  Лiлiан нахилилася i прошепотiла: "Очевидно, вони виявили, що його машина врiзалася в паркан на шкiльному дворi на Олд-Стентон-роуд, повнiстю списана".
  
  "Що?" Сестра Херст тихо ахнула. "Боже мiй, я сподiваюся, з ним все гаразд?"
  
  Ми нiчого не знаємо. Все, що Джейн змогла з'ясувати, це те, що машину мiстера Клiва було знайдено полiцiєю пiсля того, як кiлька мiсцевих мешканцiв та власникiв бiзнесу зателефонували, щоб повiдомити про гонитву на великiй швидкостi", - повiдомила їй економка.
  
  "Боже мiй, не дивно, що Девiд такий стривожений", - спохмурнiла вона. Ти повинен сказати йому негайно.
  
  "При всiй повазi, мiс Херст, вiн ще недостатньо шалений? Ця новина пiдштовхне його до краю. Вiн нiчого не їв, як ви можете бачити, - Лiлiан вказала на викинутий снiданок, - i вiн взагалi не спить, крiм тих випадкiв, коли ви даєте йому дозу.
  
  "Я думаю, що йому слiд розповiсти. На даний момент вiн, мабуть, думає, що мiстер Клiв зрадив його чи просто iгнорує його без причини. Якщо вiн знає, що хтось переслiдував його друга, вiн може вiдчувати себе менш мстивим. Ти колись думав про це? Сестра Херст запропонувала. "Я поговорю з ним".
  
  Лiлiан кивнула головою. Можливо, медсестра мала рацiю. "Ну, ти був би найкращою людиною, яка б могла розповiсти йому. Зрештою, вiн водив вас на екскурсiю своїми лабораторiями i подiлився з вами деякими науковими розмовами. Вiн довiряє тобi".
  
  "Ти маєш рацiю, Лiлi", - визнала медсестра. "Дозвольте менi поговорити з ним, поки я перевiряю його прогрес. Я допоможу йому у цьому".
  
  "Дякую тобi, Лiлiт. Ти дар Божий. Це мiсце перетворилося на в'язницю для всiх нас вiдтодi, як повернувся бос", - скаржилася на ситуацiю Лiлiан.
  
  "Не турбуйся, люба", - вiдповiла сестра Херст, пiдбадьорливо пiдморгнувши. "Ми повернемо його у вiдмiнну форму".
  
  "Доброго ранку, мiстере Пердью", - посмiхнулася медсестра, входячи до їдальнi.
  
  "Доброго ранку, Лiлiт", - втомлено привiтався вiн.
  
  "Це незвично. Ти нiчого не їв? вона сказала. "Ви маєте їсти, щоб я проводив ваше лiкування.
  
  "Заради бога, я з'їв шматочок тосту", - нетерпляче повiдомив Пердью. "Наскiльки я знаю, цього буде достатньо".
  
  Вона не могла з цим посперечатися. Сестра Херст вiдчувала напругу в кiмнатi. Джейн iз тривогою чекала пiдпису Пердью на документi, але вiн вiдмовився пiдписати, перш нiж вона поїхала додому до Сема для розслiдування.
  
  "Це може зачекати?" - спокiйно спитала Джейн медсестра. Погляд Джейн метнувся до Пердю, але вiн вiдсунув свiй стiлець i, спотикаючись, пiднявся на ноги за деякої пiдтримки Чарльза. Вона кивнула медсестрi та зiбрала документи, одразу зрозумiвши натяк медсестри Херст.
  
  "Iди, Джейн, забери мої кадри у Сема!" Пердю кричав їй услiд, коли вона покидала величезну кiмнату i пiднiмалася до свого кабiнету. "Вона мене чула?"
  
  "Вона чула вас", - пiдтвердила сестра Херст. "Я впевнений, що вона скоро пiде".
  
  "Дякую, Чарльз, я впораюся з цим", - гаркнув Пердю своєму дворецькому, виправдовуючи його.
  
  "Так, сер", - вiдповiв Чарльз i пiшов. Зазвичай кам'яний вираз обличчя дворецького було пронизане розчаруванням i натяком на смуток, але йому треба було делегувати роботу садiвникам та прибиральницям.
  
  "Ви поводитеся як докучливий чоловiк, мiстере Пердью", - прошепотiла сестра Херст, ведучи Пердю у вiтальню, де вона зазвичай оцiнювала його успiхи.
  
  "Девiд, моя люба, Девiд або Дейв", - поправив вiн її.
  
  "Добре, перестань так грубо поводитися зi своїм персоналом", - проiнструктувала вона, намагаючись говорити рiвним голосом, щоб не викликати у ньому ворожостi. "Це не їхня вина".
  
  "Сема досi не було. Ти знаєш це?" Пердю зашипiв, коли вона потягла його за рукав.
  
  "Я чула", - вiдповiла вона. "Якщо я можу спитати, що такого особливого у цих кадрах? Це не так, якби ви знiмали документальний фiльм у стислий термiн або щось таке ".
  
  Пердью побачив у медсестрi Херст рiдкiсного союзника, того, хто розумiв його захоплення наукою. Вiн не проти довiритися їй. Коли Нiни не було, а Джейн була пiдлеглою, його медсестра була єдиною жiнкою, з якою вiн вiдчував близькiсть у цi днi.
  
  "Згiдно з дослiдженнями, вважається, що це була одна з теорiй Ейнштейна, але думка про те, що це може спрацювати на практицi, була настiльки жахливою, що вiн знищив її. Єдине, воно було скопiйоване до того, як було знищено, розумiєте", - розповiв Пердью, його свiтло-блакитнi очi потемнiли вiд зосередженостi. У Девiда Пердью очi були не такого вiдтiнку. Щось затуманювалося, щось виходило за межi його особистостi. Але сестра Херст не знала особистiсть Пердью так добре, як iншi, тому вона не могла бачити, наскiльки жахливо негаразди справи з її пацiєнтом".
  
  "I у Сема є це рiвняння?" Вона спитала.
  
  "Вiн робить. I менi треба розпочати працювати над цим", - пояснив Пердью. Тепер його голос звучав майже осудно. "Я маю знати, що це таке, що воно робить. Я повинен знати, чому Орден Чорного Сонця зберiгав це так довго, чому доктор Кен Вiльямс вiдчував необхiднiсть поховати це там, де нiхто не змiг би добратися. Або, " прошепотiв вiн, " ... чому вони чекали."
  
  "Порядок чого?" Вона насупилась.
  
  Раптом до Пердью дiйшло, що вiн розмовляв не з Нiною, або Семом, або Джейн, або будь-ким, знайомим з його таємним життям. "Хм, просто одна органiзацiя, з якою я ранiше мав сутички. Нiчого особливого."
  
  "Знаєш, цей стрес не сприяє твоєму зцiленню, Девiде", - порадила вона. "Як я можу допомогти вам отримати це рiвняння? Якби у вас було це, ви могли б залишатися зайнятими замiсть того, щоб тероризувати свiй персонал i мене всiма цими iстериками. Ваш кров'яний тиск пiдвищений, а ваш запальний характер погiршує ваше здоров'я, i я просто не можу цього допустити".
  
  "Я знаю, що це так, але поки у мене не буде вiдеозапису Сема, я не можу заспокоїтися", - знизав плечима Пердью.
  
  "Доктор Патель очiкує, що я дотримуватимуся його стандартiв за межами установи, ви розумiєте? Якщо я продовжу доставляти йому життєво важливi проблеми, вiн збирається мене звiльнити, тому що, схоже, я не впораюся зi своєю роботою, - вона навмисне занурилася, щоб викликати в нього жалiсть.
  
  Пердью недовго знав Лiлiт Херст, але, крiм властивої йому провини через те, що сталося з її чоловiком, у нiй вiн мав щось спорiднене, орiєнтоване науку. Вiн також вiдчував, що вона цiлком могла б бути його єдиним спiвробiтником у його прагненнi здобути вiдзнятий Семом матерiал, в основному тому, що вона не мала жодних заборон з цього приводу. Її невiгластво справдi було його блаженством. Те, чого вона не знала, дозволило б їй допомогти йому з єдиною метою - допомогти йому без будь-якої критики чи думки - саме так, як це подобалося Пердью.
  
  Вiн применшив своє шалене прагнення iнформацiї, щоб здаватися слухняним i розумним. "Якби ви могли просто, можливо, знайти Сема i попросити у нього вiдеозапис, це було б величезною допомогою".
  
  "Добре, дай менi подивитися, що я можу зробити", - втiшила вона його, "але ти повинен пообiцяти менi, що даси менi кiлька днiв. Давайте домовимося, що я маю отримати його наступного тижня, коли у нас буде наступна зустрiч. Як це?"
  
  Пердю кивнув. "Це звучить розумно".
  
  "Добре, тепер бiльше нiяких розмов про математику та пропущенi кадри. Тобi треба вiдпочити для рiзноманiтностi. Лiлi сказала менi, що ти майже нiколи не спиш, i, вiдверто кажучи, твої життєвi показники кричать, що це правда, Девiде", - скомандувала вона напрочуд сердечним тоном, який пiдтверджував її талант до дипломатiї.
  
  "Що це?" - спитав вiн, коли вона набрала в шприц маленьку бульбашку з водянистим розчином.
  
  "Просто трохи валiуму внутрiшньовенно, щоб допомогти вам поспати ще кiлька годин", - повiдомила вона, вимiрюючи кiлькiсть на око. Через трубку для iн'єкцiї свiтло грало з речовиною всерединi, надаючи йому священного сяйва, яке вона знайшла привабливим. Якби тiльки Лiлiан могла це побачити, подумала б вона, щоб бути впевненою, що в Райхтiсусiсi все ще залишилося трохи прекрасного свiтла. Темрява в очах Пердью змiнилася мирним сном, коли лiки подiяли.
  
  Вiн скривився, коли пекельне вiдчуття палаючої кислоти в його венах мучило його, але це тривало всього кiлька секунд, перш нiж вона досягла його серця. Задоволений тим, що медсестра Херст погодилася дiстати йому формулу iз вiдеозапису Сема, Перд'ю дозволив оксамитовiй темрявi поглинути його. Вдалинi луною вiддавалися голоси, перш нiж вiн повнiстю поринув у сон. Лiлiан принесла ковдру та подушку, накривши її флiсовим пледом. "Просто прикрийте його тут", - порадила сестра Герст. "Нехай вiн поки що спить тут, на диванi. Бiдолаха. Вiн виснажений".
  
  "Так", - погодилася Лiлiан, допомагаючи медсестрi Херст сховати господаря маєтку, як називала його Лiлiан. "I завдяки вам всi ми теж зможемо отримати перепочинок".
  
  "Завжди будь ласка", - посмiхнулася сестра Герст. Її обличчя занурилося в легку меланхолiю. "Я знаю, як це мати справу з важким чоловiком у будинку. Вони можуть думати, що вони головнi, але коли вони хворi або пораненi, вони можуть бути справжньою скалкою в дупi".
  
  "Амiн", - вiдповiла Лiлiан.
  
  "Лiлiан", - м'яко дорiкнув Чарльз, хоча вiн був повнiстю згоден з економкою. "Дякую вам, сестро Херст. Ти залишишся на обiд?
  
  "О, нi, дякую, Чарльз", - усмiхнулася медсестра, збираючи свою медичну валiзку i викидаючи старi бинти. "Менi потрiбно виконати деякi справи перед нiчною змiною в клiнiцi сьогоднi ввечерi".
  
  
  14
  Важливе рiшення
  
  
  Сем не змiг знайти переконливих доказiв того, що Жахливий Змiй був здатний на звiрства та руйнування, в яких намагався переконати його Джордж Мастерс. Куди б вiн не звертався, скрiзь його зустрiчали недовiрою чи невiглаством, що лише пiдтверджувало його переконанiсть у тому, що Мастерс був свого роду параноїдальним безумцем. Однак вiн здавався настiльки щирим, що Сем тримався в тiнi вiд Пердью, доки вiн не мав достатнiх доказiв, чого вiн не мiг отримати зi своїх звичайних джерел.
  
  Перш нiж вiн передав вiдзнятий матерiал у Пердью, Сем вирiшив здiйснити останню подорож до дуже надiйного джерела натхнення та зберiгача таємної мудростi - єдиного Ейдана Гластона. Оскiльки Сем побачив статтю Гластона, опублiковану в недавньому випуску газети, вiн вирiшив, що iрландець буде найкращою людиною, щоб запитати про Жахливого Змiя та його мiфи.
  
  Без кiлькох колiс Сем викликав таксi. Це було краще, нiж намагатися врятувати уламки, якi вiн називав своєю машиною, що викрило його. Чого йому не було потрiбно, то це полiцейського розслiдування погонi на високiй швидкостi та можливого подальшого арешту за загрозу життю громадян та необережне водiння. Поки мiсцева влада вважала його зниклим безвiсти, вiн мав час розiбратися в фактах, коли вiн нарештi з'явиться.
  
  Коли вiн прибув в "Едiнбург пост", йому сказали, що Ейдан Гластон перебуває на завданнi. Новий редактор не була знайома iз Семом особисто, але вона дозволила йому провести кiлька хвилин у своєму кабiнетi.
  
  "Дженiс Ноубл", - вона посмiхнулася. "Приємно зустрiти такого шановного представника нашої професiї. Будь ласка, сiдайте".
  
  "Дякую, мiс Ноубл", - вiдповiв Сем, вiдчуваючи полегшення вiд того, що в офiсах сьогоднi практично не було персоналу. Вiн був не в настрої бачити старих слимакiв, якi топтали його, коли вiн був новачком, навiть не для того, щоб тицьнути їх носом у його знаменитiсть i успiх. "Я зроблю це швидко", - сказав вiн. "Менi потрiбно знати, де я можу зв'язатися з Ейданом. Я знаю, що це конфiденцiйна iнформацiя, але менi потрiбно зв'язатися з ним щодо мого власного розслiдування зараз".
  
  Вона нахилилася вперед, спираючись на лiктi, i лагiдно зчепила руки. Обидва її зап'ястя прикрашали обручки з товстого золота, i браслети видавали жахливий звук при ударi об полiровану поверхню столу. "Мiстере Клiв, я б iз задоволенням допомогла тобi, але, як я вже говорила ранiше, Ейдан працює пiд прикриттям на полiтично делiкатному завданнi, i ми не можемо дозволити собi розкрити його прикриття. Ви розумiєте, що це схоже. Тобi навiть не слiд було запитувати мене про це".
  
  "Я в курсi," парирував Сем, - але те, у що я вв'язаний, набагато важливiше, нiж таємне особисте життя якогось полiтика чи типовий удар у спину, про який так люблять писати таблоїди".
  
  Редактор виглядав миттєво збентеженим. Вона взяла жорсткiший тон iз Семом. "Будь ласка, не думайте, що через те, що ви здобули славу i стан своєю не дуже витонченою участю, ви можете вклинитися сюди i припустити, що знаєте, над чим працюють мої люди".
  
  "Послухай мене, ледi. Менi потрiбна iнформацiя дуже делiкатного характеру, i вона включає знищення цiлих країн, " твердо заперечив їй Сем. "Все, що менi потрiбно, це номер телефону".
  
  Вона насупилась. "На кого ви працюєте у цiй справi?"
  
  "Позаштатний спiвробiтник", - швидко вiдповiв вiн. "Це те, чого я навчився у знайомого, i маю пiдстави вважати, що воно має силу. Тiльки Ейдан може пiдтвердити це для мене. Будь ласка, мiс Ноубл. Будь ласка."
  
  "Маю сказати, я заiнтригована", - визнала вона, записуючи iноземний номер стацiонарного телефону. "Це безпечна лiнiя, але телефонуйте лише один раз, мiстере Клiв. Я стежу за цiєю лiнiєю, щоб бачити, чи не заважаєте ви нашiй людинi, коли вона працює".
  
  "Немає проблем. Менi потрiбен лише один дзвiнок, " завзято сказав Сем. "Дякую, дякую вам!"
  
  Вона облизувала губи, коли писала, явно стурбована тим, що сказав Сем. Пiдсунувши до нього листок, вона сказала: "Послухайте, мiстере Клiв, можливо, ми могли б спiвпрацювати над тим, що маєте?".
  
  "Дозвольте менi спочатку пiдтвердити, чи варто це робити, мiс Ноубл. Якщо в цьому щось є, ми можемо поговорити, " вiн пiдморгнув. Вона виглядала задоволеною. Чарiвнiсть i красивi риси обличчя Сема могли привести його до Перлинної брами, поки вiн був в ударi.
  
  У таксi, на шляху додому, в новинах радiо повiдомили, що останнiй самiт, який планується скликати, буде присвячений вiдновлюваним джерелам енергiї. На зустрiчi будуть присутнi кiлька свiтових лiдерiв, а також кiлька делегатiв iз наукової спiльноти Бельгiї.
  
  "Чому Бельгiя, з усiх мiсць?" Сем виявив, що питає вголос. Вiн не розумiв, що водiй, приємна жiнка середнього вiку, слухає.
  
  "Ймовiрно, одне з тих прихованих фiаско", - зауважила вона.
  
  "Що ви маєте на увазi?" Запитав Сем, дуже здивований раптовим iнтересом.
  
  "Ну, Бельгiя, наприклад, є будинком НАТО та Європейського союзу, тому я можу уявити, що вони, мабуть, прийняли б щось подiбне", - говорила вона.
  
  "Щось на кшталт... що? " Допитувався Сем. З того часу, як почалася ця iсторiя з Пердью i Мастерсом, вiн зовсiм не звертав уваги на поточнi справи, але ледi, здавалося, була добре поiнформована, тому замiсть цього вiн насолоджувався її розмовою. Вона закотила очi.
  
  "Ох, твоя здогад так само гарна, як i моя, мiй хлопчик", - хихикнула вона. "Можете називати мене параноїком, але я завжди вважав, що цi маленькi зустрiчi були не бiльше нiж шарадою для обговорення гидких планiв подальшого розхитування урядiв..."
  
  Її очi розширилися, i вона притулила рота рукою. "Боже мiй, пробач менi за лайку", - вибачилася вона, на захват Сема.
  
  "Не звертайте уваги, мадам", - засмiявся вiн. "У мене є подруга-iсторик, яка могла б змусити морякiв червонiти".
  
  "О, добре", - зiтхнула вона. "Зазвичай я нiколи не лаюся зi своїми пасажирами".
  
  "Так ти думаєш, вони таким чином псують уряди?" вiн усмiхнувся, все ще насолоджуючись гумором слiв жiнки.
  
  "Так я знаю. Але, бачите, я не можу до ладу пояснити. Це одна iз тих речей, якi я просто вiдчуваю, розумiєш? Наприклад, навiщо їм потрiбна зустрiч семи свiтових лiдерiв? А як щодо iнших країн? Я швидше вiдчуваю, що це схоже на шкiльний двiр, де група спрогiв влаштовує посиденьки на перервi, а iншi дiти цiкавляться, 'Гей, що це означає?' ... Ти знаєш?" - Безладно пробурмотiла вона.
  
  "Так, я розумiю, до чого ви хилите", - погодився вiн. "Отже, вони не вийшли i не сказали, про що був самiт?"
  
  Вона похитала головою. "Вони обговорюють це. Чортове шахрайство. Кажу вам, ЗМI - марiонетка цих хулiганiв".
  
  Сему довелося посмiхнутися. Вона говорила дуже схоже на Нiну, а Нiна зазвичай була точна у своїх очiкуваннях. "Я чую тебе. Що ж, будьте певнi, що деякi з нас у засобах масової iнформацiї намагаються донести правду, хоч би чого це вартувало".
  
  Її голова наполовину обернулася, так що вона майже озирнулася на нього, але дорога змусила її цього не робити. "О Боже! Знову я сую свою чортову ногу до свого чортового рота!" - скаржилася вона. "Ви представник преси?"
  
  "Я журналiст-розслiдувач", - пiдморгнув Сем iз тим самим спокусою, яку вiн використав щодо дружин високопосадовцiв, у яких брав iнтерв'ю. Iнодi вiн мiг змусити їх розкрити жахливу правду про їхнiх чоловiкiв.
  
  "Що ви дослiджуєте?" спитала вона у своїй чудовiй манерi непрофесiонала. Сем могла сказати, що їй не вистачало належної термiнологiї та знань, але її здоровий глузд i формулювання її думок були чiткими та логiчними.
  
  "Я розглядаю можливу змову, щоб перешкодити багатому людинi робити довгий подiл i знищити мир у процесi", - пожартував Сем.
  
  Примружившись у дзеркалi заднього виду, жiнка-водiй таксi посмiхнулася, а потiм знизала плечима: "Тодi добре. Не кажи менi ".
  
  Її темноволосий пасажир усе ще був здивований i мовчки дивився у вiкно по дорозi назад у свiй житловий комплекс. Коли вони проходили повз старе шкiльне подвiр'я, вiн, здавалося, пiдбадьорився, але вона не запитала чому. Коли вона простежила за напрямом його погляду, вона побачила лише уламки того, що виглядало як розбите скло пiсля автомобiльної аварiї, але їй здалося дивним, що на такому мiсцi сталося зiткнення транспортних засобiв.
  
  "Не могли б ви, будь ласка, почекати мене?" - спитав її Сем, коли вони пiд'їжджали до його будинку.
  
  "Звичайно!" - Вигукнула вона.
  
  "Дякую, я швидко з цим впораюся", - пообiцяв вiн, виходячи з машини.
  
  "Не поспiшай, коханий", - посмiхнулася вона. "Лiчильник працює".
  
  Коли Сем увiрвався в комплекс, вiн заклацнув електронний замок, переконавшись, що ворота надiйно зачиненi за ним, перш нiж збiгти сходами до своїх вхiдних дверей. Вiн зателефонував Ейдан за номером, який дав йому редактор "Пост". На подив Сема, його старий колега вiдповiв майже вiдразу.
  
  У Сема та Ейдана було мало вiльного часу, тому вони розмовляли коротко.
  
  "Отже, куди вони послали твою зношену дупу цього разу, приятелю?" Сем посмiхнувся, дiстав iз холодильника недопиту содову i залпом випив її. Минуло деякий час з того часу, як вiн щось їв чи пив, але зараз вiн надто поспiшав.
  
  "Я не можу розголошувати цю iнформацiю, Саммо", - радiсно вiдповiв Ейдан, завжди дражнячи Сема за те, що вiн не брав його з собою на завдання, коли вони ще працювали в газетi.
  
  "Та гаразд тобi", - сказав Сем, тихенько вiдригуючи вiд налитого напою. "Послухай, ти коли-небудь чув про мiф пiд назвою Жахливий Змiй?"
  
  Не можу сказати, що я маю, синку, " швидко вiдповiв Ейдан. "Що це? Знову прив'язаний до якогось нацистського пережитку?
  
  "Так. Нi. Я не знаю. Передбачається, що це рiвняння було розроблено самим Альбертом Ейнштейном через деякий час пiсля публiкацiї статтi 1905 року, зважаючи на те, що менi сказали ", - уточнив Сем. "Кажуть, що при правильному застосуваннi воно мiстить ключ до якогось жахливого результату. Знаєш щось подiбне?"
  
  Ейдан задумливо промимрив i, нарештi, визнав: "Нi. Нi, Саммо. Я нiколи не чув нi про що подiбне. Або твоє джерело посвячує тебе в щось настiльки грандiозне, що про це знають лише вищi чини... Або тобою грають, друже."
  
  Сем зiтхнув. "Тодi ладно. Я просто хотiв обговорити це з вами. Послухай, Ейде, чим би ти там не займався, просто будь обережний, чуєш?
  
  "О, я не знав, що тебе це хвилює, Саммо", - пiддражнив Ейдан. "Я обiцяю, що митиму за вухами щовечора, добре?"
  
  "Так, гаразд, пiшов ти теж", - посмiхнувся Сем. Вiн почув, як Ейдан розреготався своїм хрипким старечим голосом, перш нiж закiнчив розмову. Оскiльки його колишнiй колега не знав про заяву Мастерса, Сем був майже впевнений, що великий галас був переоцiнений. Зрештою, було безпечно вiддати Пердью вiдео з рiвнянням Ейнштейна. Однак, перш нiж вiн пiде, треба було подбати про одну останню рiч.
  
  "Лейсi!" - крикнув вiн у коридор, що веде до квартири у кутку його поверху. "Лейсi!"
  
  Дiвчинка-пiдлiток, спотикаючись, вийшла, поправляючи стрiчку у волоссi.
  
  "Гей, Сем", - покликала вона, повертаючись пiдтюпцем до нього додому. "Я йду. Я йду.
  
  "Будь ласка, догляди за Бруїчем для мене всього одну нiч, добре?" - поспiшно благав вiн, пiднiмаючи невдоволеного старого кота з дивана, на якому вiн байдикував.
  
  "Тобi пощастило, що моя мама закохана в тебе, Сем", - проповiдувала Лейсi, поки Сем розпихивала котячий корм по кишенях. "Вона ненавидить кiшок".
  
  "Я знаю, менi шкода", - вибачився вiн, - "але менi потрiбно дiстатися до будинку мого друга з деякими важливими речами".
  
  "Шпигунськi штучки?" вона схвильовано ахнула.
  
  Сем знизав плечима: "Так, абсолютно секретне лайно".
  
  "Приголомшливо", - посмiхнулася вона, нiжно погладжуючи Бруїча. "Добре, давай, Бруїч, поїхали! Поки що, Сем!" I з цими словами вона пiшла, повертаючись усередину з холодного та мокрого цементного коридору.
  
  Сему знадобилося менше чотирьох хвилин, щоб упакувати дорожню сумку i засунути бажаний знятий матерiал у чохол для фотоапарата. Незабаром вiн був готовий пiти, щоб заспокоїти Пердю.
  
  "Боже, вiн з мене шкуру спустить", - подумав Сем. "Вiн, мабуть, страшенно злий".
  
  
  15
  Щури в ячменi
  
  
  Безжурний Ейдан Гластон був журналiстом-ветераном. Вiн був на багатьох завданнях пiд час холодної вiйни, пiд час правлiння кiлькох нечесних полiтикiв, i вiн завжди отримував свою iсторiю. Вiн вибрав бiльш пасивне кар'єрне зростання пiсля того, як його мало не вбили у Белфастi. Люди, яких вiн розслiдував у той час, неодноразово попереджали його, але вiн мав дiзнатися про це ранiше за всiх у Шотландiї. Незабаром пiсля цього карма зробила свою справу, i Ейдан виявився одним iз багатьох, поранених шрапнеллю пiд час вибухiв IРА. Вiн зрозумiв натяк та попросив роботу адмiнiстративного письменника.
  
  Тепер вiн знову був у полi. За шiстдесят йому перевалило не так добре, як вiн думав, i суворий репортер незабаром виявив, що нудьга вб'є його задовго до того, як це зроблять сигарети чи холестерин. Пiсля кiлькох мiсяцiв прохань та пропозицiй кращих пiльг, нiж у iнших журналiстiв, Ейдан переконав метушливу мiс Ноубл, що вiн пiдходить для цiєї роботи. Зрештою, саме вiн написав статтю на першу смугу про Макфаддена та найнезвичайнiшу зустрiч обраних мерiв у Шотландiї. Одне це, слово "обраний", вселяло недовiру в когось на кшталт Ейдану.
  
  У жовтому свiтлi своєї орендованої кiмнати в гуртожитку в Каслмiлцi вiн, смоктаючи дешеву сигарету, писав чернетку звiту на своєму комп'ютерi, щоб сформулювати пiзнiше. Ейдан добре знав про втрату цiнних записiв ранiше, тому вiн мав надiйний захист - пiсля того, як вiн закiнчував з кожною чернечкою, вiн вiдправляв його собi електронною поштою. Таким чином, вiн завжди мав резервнi копiї.
  
  Я запитував, чому в цьому беруть участь лише деякi мунiципальнi адмiнiстратори Шотландiї, i я дiзнався про це, коли обманом проник на мiсцевi збори в Глазго. Стало ясно, що витiк iнформацiї, до якої я пiдключився, не був навмисним, тому що моє джерело згодом зникло з радарiв. На зустрiчi мунiципальних губернаторiв Шотландiї я дiзнався, що спiльним знаменником є не їхня професiя. Хiба це не цiкаво?
  
  Що в них загального, то це фактично приналежнiсть до бiльшої всесвiтньої органiзацiї, або, швидше, конгломерату впливових пiдприємств та асоцiацiй. Макфадден, яким я цiкавився найбiльше, виявився найменшим з наших турбот. Поки я думав, що це зустрiч мерiв, усi вони опинилися членами цiєї анонiмної партiї, до якої входять полiтики, фiнансисти та вiйськовi. Ця зустрiч була присвячена не дрiбним законам чи постановам мiської ради, а чомусь набагато бiльшому; самiту у Бельгiї, про який ми всi чули у новинах. I Бельгiя - це те мiсце, де я буду присутнiй на наступному секретному самiтi. Я повинен знати, чи це буде останнiм, що я зроблю.
  
  Стук у дверi перервав його доповiдь, але вiн швидко додав час i дату, як завжди, перш нiж загасити цигарку. Стук став наполегливим, навiть наполегливим.
  
  "Гей, не знiмай штани, я вже в дорозi!" - нетерпляче гаркнув вiн. Вiн натягнув штани i, щоб досадити, вирiшив спочатку прикласти свою чернетку до електронного листа i вiдправити його, перш нiж вiдчиняти дверi. Стук ставав все голоснiше i частiше, але коли вiн глянув у вiчко, вiн дiзнався Беннi Дi, свого головного джерела. Беннi був особистим помiчником у единбурзькому вiддiленнi приватної фiнансової корпорацiї.
  
  "Боже, Беннi, якого бiса ти тут робиш? Я думав, ти зник з обличчя планети, " промимрив Ейдан, вiдчиняючи дверi. Перед ним у брудному коридорi гуртожитку стояв Беннi Дi, який виглядав блiдим i хворим.
  
  "Менi так шкода, що я не передзвонив тобi, Ейдан", - вибачився Беннi. "Я боявся, що вони мене розкусять, розумiєте ..."
  
  "Я знаю, Беннi. Я знаю, як справи в цiй грi, синку. Заходьте, " запросив Ейдан. "Просто замкни за собою замки, коли увiйдеш".
  
  "Добре", - нервово видихнув снiжч, що тремтить.
  
  "Хочеш трохи вiскi?" Звучить так, що вам не завадило б трохи," запропонував лiтнiй журналiст. Не встигли його слова охолонути, як за його спиною пролунав глухий удар. i в шоцi обернувся, i його очi розширилися, побачивши розколотого черепа Беннi, там, де вiн упав на колiна, його м'яке тiло впало, i Ейдан зiщулився вiд мiдного запаху щойно проломленого черепа його головного джерела.
  
  Позаду Беннi стояли двi постатi. Один замикав дверi на засувку, а другий, величезний головорiз у костюмi, чистив сопло свого глушника. Людина бiля дверей вийшла з тiнi i показала себе.
  
  "Беннi не питиме вiскi, мiстере Гластон, але ми з Вульфом не вiдмовилися б вiд однiєї-двох порцiй", - посмiхнувся бiзнесмен з обличчям шакала.
  
  "Макфадден", - посмiхнувся Ейдан. "Я б не став витрачати на тебе свою сечу, не кажучи вже про хороший односолодовий напiй".
  
  Вовк хрюкнув, як тварина, якою вiн i був, роздратований тим, що йому довелося залишити старого газетяра в живих, поки йому не наказали iнакше. Ейдан зустрiв його погляд iз зневагою. "Що це? Ви не могли б дозволити собi охоронця, який може складати правильнi слова? Я вважаю, ти отримуєш те, що можеш собi дозволити, гей?
  
  Посмiшка Макфаддена померкла у свiтлi лампи, тiнi поглибили кожну рису його лисячих рис. "Лєгче, Вольф", - промуркотiв вiн, вимовляючи iм'я бандита на нiмецький манер. Ейдан звернув увагу на iм'я та вимову i зробив висновок, що це, ймовiрно, могло бути справжнє iм'я охоронця. "Я можу дозволити собi бiльше, нiж ти думаєш, ти, кiнчений халтурник", - знущався Макфадден, повiльно обминаючи журналiста. Ейдан не зводив очей iз Вульфа, поки мер Обана не обiгнув його i не зупинився бiля свого ноутбука. "У мене є кiлька дуже впливових друзiв".
  
  "Очевидно", - посмiхнувся Ейдан. "Якi чудовi речi тобi довелося зробити, поки ти стояв на колiнах перед цими друзями, високоповажний Ленс Макфадден?"
  
  Вульф втрутився i вдарив Ейдана так сильно, що той, спiткнувшись, звалився на пiдлогу. Вiн сплюнув невелику кiлькiсть кровi, що скупчилася на губi, i посмiхнувся. Макфадден сiв на лiжко Ейдана зi своїм ноутбуком та переглянув його вiдкритi документи, включаючи той, який Ейдан писав до того, як його перервали. Синiй свiтлодiод освiтлював його огидне обличчя, поки його очi беззвучно бiгали з боку на бiк. Вольф стояв нерухомо, зчепивши руки перед собою з глушником пiстолета, що стирчить з пальцiв, просто чекаючи команди.
  
  Макфадден зiтхнув: "Отже, ви з'ясували, що зустрiч мерiв була не зовсiм такою, якою вона пахла, вiрно?"
  
  "Так, твої новi друзi набагато могутнiшi, нiж ти будь-коли будеш", - фиркнув журналiст. "Це просто доводить, що ти лише пiшака. Хуй знає, навiщо ти їм потрiбний. Навряд чи Обан можна назвати важливим мiстом... практично у будь-якому питаннi".
  
  "Ти був би здивований, приятелю, наскiльки цiнним стане Oban, коли Бельгiйський самiт 2017 року буде у розпалi", - похвалився Макфадден. "Я на вершинi, щоб переконатися, що у нашому затишному маленькому мiстечку панує спокiй, коли настане час".
  
  "Для чого? Коли настане час для чого?" Запитав Ейдан, але був зустрiнутий лише дратiвливим хихиканням лиходiя з лисячим обличчям. Макфадден нахилився ближче до Ейдана, який все ще стояв навколiшки на килимку перед лiжком, куди його вiдправив Вольф. Ти нiколи не дiзнаєшся, мiй цiкавий маленький ворог. Ви нiколи не впiзнаєте. Це, мабуть, пекло для вас, типiв, гей? Тому що ви просто повиннi знати все, чи не так?
  
  "Я з'ясую", - наполягав Ейдан, виглядаючи зухвало, але вiн був у жаху. "Пам'ятайте, я з'ясував, що ви i вашi колеги-адмiнiстратори у змовi з старшим братом i сестрою, i що ви прокладаєте собi шлях по службi, залякуючи тих, хто бачить вас наскрiзь".
  
  Ейдан навiть не бачив, як наказ iз очей Макфаддена перейшов до його собаки. Черевик Вольфа одним сильним ударом розтрощив лiву частину грудної клiтки журналiста. Ейдан скрикнув вiд болю, коли його тулуб загорiвся вiд удару посилених сталлю черевикiв, якi були на нападнику. Вiн зiгнувся навпiл на пiдлозi, вiдчуваючи в ротi ще бiльший смак своєї теплої кровi.
  
  "Тепер скажи менi, Ейдан, ти коли-небудь жив на фермi?" - спитав Макфадден.
  
  Ейдан не змiг вiдповiсти. Його легкi горiли вогнем i вiдмовлялися наповнюватись настiльки, щоб вiн мiг говорити. Вiд нього виходило лише шипiння. "Ейдан", - заспiвав Макфадден, щоб пiдбадьорити його. Щоб уникнути подальшого покарання, журналiст енергiйно закивав, щоби дати якусь вiдповiдь. На щастя для нього, зараз це було задовiльно. Вiдчувши запах пилу з брудної пiдлоги, Ейдан втягнув у себе стiльки повiтря, скiльки змiг, тодi як ребра стиснули його органи.
  
  "Я мешкав на фермi, коли був пiдлiтком. Мiй батько вирощував пшеницю. Наша ферма давала ярий ячмiнь щороку, але кiлька рокiв, перш нiж ми вiдправляли мiшки на ринок, ми зберiгали їх пiд час збирання врожаю", - повiльно розповiдав мер Обана. Iнодi нам доводилося працювати надшвидко, тому що, бачите, у нас була проблема зi складськими примiщеннями. Я запитав свого батька, чому ми повиннi працювати так швидко, i вiн пояснив, що ми маємо проблему з паразитами. Я пам'ятаю одне лiто, коли нам довелося знищувати цiлi гнiзда, що закопалися пiд ячмiнь, отруюючи кожного пацюка, якого ми змогли знайти. Їх завжди було бiльше, коли ти залишав їх у живих, розумiєш?"
  
  Ейдан мiг передбачити, до чого це приведе, але бiль утримував його думку в головi. У свiтлi лампи вiн мiг бачити, як рухається масивна тiнь бандита, коли вiн спробував подивитися нагору, але вiн не мiг повернути шию досить далеко, щоб побачити, що той робить. Макфадден передав ноутбук Ейдану Вульфу. "Подбай про всю цю... iнформацiю, добре? Vielen Dank. Вiн повернув свою увагу до журналiстки бiля своїх нiг. "Тепер, я впевнений, ти наслiдуєш мiй приклад у цьому порiвняннi, Ейдан, але на випадок, якщо кров вже наповнює твої вуха, дозволь менi пояснити".
  
  'Вже? Що вiн має на увазi пiд уже? Ейдан задумався. Звук розбитого вщент ноутбука рiзанув його по вухах. З якоїсь причини все, що його цiкавило, те, як його редактор збирався скаржитися на втрату технологiй компанiї.
  
  "Чи бачите, ви один iз цих щурiв", - спокiйно продовжив Макфадден. "Ти зариваєшся в землю, поки не зникаєш безладно, i тодi, - вiн драматично зiтхнув," стає все важче i важче тебе знайти. Весь цей час ви сiєте хаос та руйнуєте зсередини всю працю та турботу, якi були вкладенi у збирання врожаю".
  
  Ейдан ледве мiг дихати. Його худорлява статура не пiдходила для фiзичного покарання. Бiльшiсть його сили виходила вiд його дотепностi, здорового глузду та дедуктивних здiбностей. Його тiло, однак, було страшенно тендiтним у порiвняннi з ним. Коли Макфадден говорив про знищення щурiв, ветерану-журналiсту стало цiлком зрозумiло, що мер Обана та його домашнiй орангутан не залишать його в живих.
  
  У полi його зору вiн мiг бачити червону усмiшку на черепi Беннi, що спотворює форму його витрiщених мертвих очей. Вiн знав, що скоро стане ним, але коли Вулф присiв поруч з ним навпочiпки i обернув шнур вiд ноутбука навколо його шиї, Ейдан зрозумiв, що швидкого курсу для нього не буде. Йому вже було важко дихати, i єдиною скаргою, яка виходила з цього, було те, що вiн не матиме останнiх слiв для своїх убивць.
  
  "Мушу сказати, це досить прибутковий вечiр для нас з Вульфом", - Макфадден наповнив останнi хвилини Ейдана своїм пронизливим голосом. "Два щури за одну нiч, i масу небезпечної iнформацiї усунуто".
  
  Старий журналiст вiдчув, як незмiрна сила нiмецького головорiза приклалася до його горла. Його руки були надто слабкi, щоб вiдiрвати дрiт вiд горла, тому вiн вирiшив померти якнайшвидше, не втомлюючи себе марною боротьбою. Все, про що вiн мiг думати, коли його голова почала горiти за очима, було те, що Сем Клiв, мабуть, був на тому самому, що й цi високопоставленi шахраї. Потiм Ейдан згадав ще один iронiчний поворот. Не бiльше п'ятнадцяти хвилин тому, у чернетцi свого звiту, вiн написав, що викриє цих людей, навiть якщо це буде останнє, що вiн зробить. Його електронний лист розiйшовся б. Вольф не мiг стерти те, що вже було в кiберпросторi.
  
  Коли темрява огорнула Ейдана Гластона, вiн зумiв посмiхнутися.
  
  
  16
  Доктор Джейкобс та рiвняння Ейнштейна
  
  
  Каспер танцював зi своєю новою пасiєю, приголомшливою, але незграбною Ольгою Мiтра. Вiн був у захватi, особливо коли сiм'я запросила їх залишитися та насолодитися весiльним прийомом, на який Ольга привезла торт.
  
  "Цей день, безумовно, видався чудовим", - засмiялася вона, коли вiн грайливо покрутив її i спробував зануритись. Каспер не мiг насититися високим, м'яким хихиканням Ольги, сповненим захоплення.
  
  "Я згоден з цим", - посмiхнувся вiн.
  
  Коли цей торт почав перекидатися, - зiзналася вона, - клянуся, я вiдчула, що все моє життя розвалюється на шматки. Це була моя перша робота тут, i на карту було поставлено мою репутацiю... ти знаєш, як це вiдбувається ".
  
  "Я знаю", - поспiвчував вiн. "Якщо подумати, мiй день був лайновим, поки не трапився ти".
  
  Вiн не думав про те, що казав. Чиста чеснiсть злетiла з його губ, мiру якої вiн усвiдомив лише через мить, коли виявив, що вона ошелешена, втупившись йому в очi.
  
  "Вау", - сказала вона. "Каспер, це найдивовижнiша рiч, яку хтось колись казав менi".
  
  Вiн просто посмiхнувся, коли всерединi нього вибухнув феєрверк. "Так, мiй день мiг закiнчитися в тисячу разiв гiрше, особливо з того, як вiн почався". Раптом Каспера вразила яснiсть. Це вдарило його прямо мiж очей з такою силою, що вiн майже знепритомнiв. В одну мить усi теплi, добрi подiї дня вилетiли в нього з голови, щоб бути замiненими тим, що мучило його мозок усю нiч, перш нiж вiн почув доленоснi ридання Ольги за його дверима.
  
  Думки про Девiда Пердью та Жахливого Змiя спливли миттєво, проникаючи в кожен дюйм його мозку. "О Боже", - вiн насупився.
  
  "Що не так?" - Запитала вона.
  
  "Я забув про щось дуже важливе", - зiзнався вiн, вiдчуваючи, як земля йде в нього з-пiд нiг. "Ти не заперечуєш, якщо ми пiдемо?"
  
  "Вже?" - Простогнала вона. "Але ми тут лише тридцять хвилин".
  
  Каспер не був темпераментною людиною за вдачею, проте вiн пiдвищив голос, щоб передати термiновiсть ситуацiї, справити враження на серйознiсть скрутного становища. "Будь ласка, ми можемо йти? Ми приїхали вашою машиною, iнакше ви могли б залишитися довше ".
  
  "Господи, чому я повинен хотiти залишитися довше?" вона накинулася на нього.
  
  Вiдмiнний початок того, що могло б стати чудовими стосунками. Це чи це i є справжнє кохання", подумав вiн. Але її агресiя була насправдi мила. "Я затримався так надовго тiльки для того, щоб потанцювати з тобою? Чому я хотiв би залишитися, якби тебе не було тут зi мною? "
  
  Вiн не мiг сердитись на це. Емоцiї Каспера були переповненi красивою жiнкою i руйнуванням свiту, що насувається, в грубому протистояннi. Зрештою, вiн знизив рiвень iстерiї, щоб помолився: "Можемо ми, будь ласка, просто пiти? Менi треба зв'язатися з кимось з приводу чогось дуже важливого, Ольга. Будь ласка?"
  
  "Звичайно", - сказала вона. "Ми можемо йти". Вона взяла його за руку i кинулася геть вiд натовпу, хихикаючи та пiдморгуючи. Окрiм того, вони вже заплатили менi".
  
  "О, добре", - вiдповiв вiн, "а ось я вiдчував себе погано".
  
  Вони вискочили, i Ольга поїхала назад до Каспера, але хтось iнший уже чекав його там, сидячи на ганку.
  
  "О, чорт забирай, нi", - пробурмотiв вiн, коли Ольга припаркувала свою машину на вулицi.
  
  "Хто це?" - Запитала вона. "Не схоже, що ти радий їх бачити".
  
  "Я не такий", - пiдтвердив вiн. "Це хтось з роботи, Ольга, так що, якщо ти не заперечуєш, я справдi не хочу, щоб вiн з тобою знайомився".
  
  "Чому?" - Запитала вона.
  
  "Просто, будь ласка", - вiн знову трохи розлютився, - "довiрся менi. Я не хочу, щоб ви знали цих людей. Дозвольте подiлитися з вами секретом. Ти менi справдi, справдi подобаєшся".
  
  Вона тепло посмiхнулася. "Я вiдчуваю те ж саме".
  
  Зазвичай Каспер почервонiв би вiд захоплення при цьому, але термiновiсть проблеми, з якою вiн мав справу, переважувала приємне. "Тож тодi ви зрозумiєте, що я не хочу змiшувати того, хто змушує мене посмiхатися, з тим, кого я ненавиджу".
  
  На його подив, вона повнiстю зрозумiла його скрутне становище. "Звичайно. Я поїду до магазину пiсля того, як ти вийдеш. Менi все одно потрiбно трохи оливкової олiї для моєї чiабатти.
  
  "Дякую за розумiння, Ольга. Я зайду до тебе, коли з усiм цим розберуся, добре? пообiцяв вiн, нiжно стискаючи її руку. Ольга нахилилася i поцiлувала його в щоку, але нiчого не сказала. Каспер вийшов з машини i почув, як вона вiд'їжджає за ним. Карен нiде не було видно, i вiн сподiвався, що Ольга згадає про половинчастий джек, який вона попросила в нагороду за випiчку весь ранок.
  
  Каспер намагався виглядати безтурботним, коли йшов пiд'їзною дорiжкою, але той факт, що йому довелося об'їжджати непомiрно велику машину, припарковану на його стоянцi, дряпав його самовладання, як наждачний папiр. На стiльцi Каспера на ганку, нiби це мiсце належало йому, сидiв гiдний осуд Клiфтон Тафт. У руцi вiн тримав гроно грецького винограду, вiдриваючи їх одну за одною i засовуючи у свої величезнi зуби.
  
  "Хiба ви не повиннi були вже повернутися до Сполучених Штатiв?" Каспер усмiхнувся, зберiгаючи тон мiж глузуванням та недоречним гумором.
  
  Клiфтон хихикнув, повiривши останньому. "Пробач, що ось так вторгаюся в твої справи, Каспер, але я вважаю, що нам з тобою треба обговорити справу".
  
  "Це багато, виходити вiд тебе", - вiдповiв Каспер, вiдмикаючи свої дверi. Вiн мав намiр дiстатися до ноутбука до того, як Тафт побачить, що вiн намагався знайти Девiда Пердью.
  
  "Зараз зараз. Немає книги правил, у якiй говориться, що ми не можемо вiдродити наше колишнє партнерство, чи не так?" Пучок тягся за ним по п'ятах, просто припускаючи, що його запросили увiйти.
  
  Каспер швидко згорнув вiкно та закрив кришку свого ноутбука. "Партнерство?" Каспер усмiхнувся зi смiшком. "Невже ваше партнерство iз Зельдою Бесслер не дало результатiв, на якi ви сподiвалися? Я вважаю, що я був просто сурогат, дурний натхненник для вас двох. В чому справа? Вона що, не знає, як застосувати складну математику, чи закiнчилися iдеї аутсорсингу?"
  
  Клiфтон Тафт кивнув з гiркою усмiшкою. "Приймай усi удари нижче за пояс, який ти хочеш, мiй друже. Я не сперечатися з тим, що ви заслужили це обурення. Зрештою, ви маєте рацiю у всiх цих припущеннях. Вона не має уявлення, як вчинити ".
  
  "Продовжувати?" Каспер насупився. "На чому?"
  
  "Ваша попередня робота, звiсно. Хiба це не та робота, яку, як ви думали, вона вкрала у вас на свою користь? Запитав Тафт.
  
  "Ну, так", - пiдтвердив фiзик, але вiн все ще виглядав трохи приголомшеним. "Я просто ... подумав ... Я думав, ти скасував ту невдачу."
  
  Клiфтон Тафт посмiхнувся i впер руки в боки. Вiн спробував витончено проковтнути свою гордiсть, але це нiчого не означало, виглядало просто нiяково. "Це був провал, не повний. Гм, ми нiколи не говорили вам про це пiсля того, як ви покинули проект, доктор Джейкобс, але, " Тафт завагався, пiдшукуючи найм'якший спосiб повiдомити новину, " ми нiколи не припиняли проект.
  
  Що? Ви що, всi з глузду з'їхали, блядь? Каспер кипiв. "Ви хоча б усвiдомлюєте наслiдки експерименту?"
  
  "Ми робимо!" Тафт щиро запевнив його.
  
  "Невже?" Каспер розкрив його блеф. "Навiть пiсля того, що трапилося з Джорджем Мастерсом, ви все ще вiрите, що можете задiяти бiологiчнi компоненти в експериментi? Ти настiльки ж божевiльний, наскiльки й дурний".
  
  "Гей, зараз", - попередив Тафт, але Каспер Джейкобс був занадто занурений у свою проповiдь, щоб дбати про те, що вiн сказав i для кого це було образливо.
  
  "Нi. Ти послухай мене", - пробурчав зазвичай замкнутий та скромний фiзик. "Визнай це. Ви просто грошi. Клiфф, ти не знаєш, у чому рiзниця мiж змiнною та коров'ячим вименем, а ми все це знаємо! Тому, будь ласка, перестаньте робити висновок, що ви розумiєте, що ви насправдi фiнансуєте тут!
  
  "Ти розумiєш, якi грошi ми могли б заробити, якби цей проект був успiшним, Каспер?" Тафт наполягав. "Це зробить усю ядерну зброю, всi джерела ядерної енергiї застарiлими. Це анулює всi iснуючi види викопного палива та їх видобуток. Ми позбавимо землю подальшого бурiння та гiдророзриву. Хiба ти не розумiєш? Якщо цей проект виявиться успiшним, не буде вiйн за нафту чи ресурси. Ми будемо єдиним постачальником невичерпної енергiї".
  
  "I хто купуватиме це у нас? Ви маєте на увазi, що ви i ваш двiр знатi виграєте вiд усього цього, i тi з нас, хто зробив так, щоб це сталося, продовжуватимуть керувати виробленням цiєї енергiї", - пояснив Каспер американському мiльярдеру. Тафт не мiг насправдi спростувати щось iз цього як нiсенiтницю, тому вiн просто знизав плечима.
  
  "Нам потрiбно, щоб ви зробили так, щоб це сталося, незалежно вiд Майстра. Те, що там сталося, було людською помилкою ", - умовляв Тафт генiя, що чинить опiр.
  
  "Так, це було!" Каспер ахнув. "Твоє! Ти i твої високi та могутнi кiмнатнi собачки у бiлих халатах. Це була ваша помилка, яка мало не вбила того вченого. Що ти робив пiсля того, як я пiшов? Ти йому заплатив?
  
  "Забудь про нього. Має все, що йому потрiбно, щоб прожити своє життя", - повiдомив Тафт Касперу. "Я збiльшу вашу зарплату у чотири рази, якщо ви повернетеся на об'єкт ще раз, щоб подивитися, чи зможете ви виправити рiвняння Ейнштейна для нас. Я призначу тебе головним фiзиком. У вас буде повний контроль над проектом, за умови, що ви зможете iнтегрувати його в поточний проект до жовтня 25 ".
  
  Каспер вiдкинув голову назад i засмiявся. "Ти, блядь, знущаєшся з мене, так?"
  
  "Нi", - вiдповiв Тафт. "Ви зробите так, щоб це сталося, доктор Джейкобс, i ви увiйдете в пiдручники iсторiї як людина, яка узурпувала генiальнiсть Ейнштейна i перевершила його".
  
  Каспер увiбрав слова забудькуватого магната i спробував зрозумiти, як у такої промовистої людини могли виникнути такi проблеми з розумiнням катастрофи. Вiн вважав за необхiдне взяти простiший, спокiйнiший тон, щоб спробувати востаннє.
  
  "Клiфф, ми знаємо, яким буде результат успiшного проекту, правда? Тепер скажiть менi, що станеться, якщо цей експеримент знову не пiде? Ще одна рiч, яку менi потрiбно знати заздалегiдь, - це кого ви плануєте використовувати як пiддослiдний кролик цього разу?" Запитав Каспер. Вiн переконався, що його iдея прозвучала переконливо, щоб з'ясувати огиднi деталi плану, який Тафт виношував разом iз Орденом.
  
  "Не турбуйся. Ви просто застосовуєте рiвняння", - таємниче сказав Тафт.
  
  "Тодi удачi", - посмiхнувся Каспер. "Я не є частиною якогось проекту, якщо не знаю голих фактiв, навколо яких я маю сприяти хаосу".
  
  "О, будь ласка", - посмiхнувся Тафт. "Хаос. Ти такий драматичний".
  
  "Востаннє, коли ми намагалися застосувати рiвняння Ейнштейна, наш випробуваний засмажився. Це доводить, що ми не можемо успiшно запустити цей проект без людських жертв. Теоретично це працює, Клiфф", - пояснив Каспер. "Але на практицi генерацiя енергiї всерединi вимiру викличе зворотний потiк у наш вимiр, пiдсмаживши кожну людину на цiй планетi. Будь-яка парадигма, що включає бiологiчний компонент цього експерименту, призведе до зникнення. Усi грошi у свiтi не зможуть заплатити цей викуп, друже ".
  
  "Знову ж таки, цей негатив нiколи не був основою прогресу та прориву, Каспер. Господи Iсусе! Ви думаєте, Ейнштейн вважав це неможливим? Тафт намагався переконати доктора Джейкобса.
  
  "Нi, вiн знав, що це можливо", - заперечив Каспер, "i саме з цiєї причини вiн намагався знищити Жахливого Змiя. Ти грiбаний iдiот!
  
  "Слiдкуй за своїми словами, Джейкобсе! Я багато потерплю, але це лайно не довго супроводжуватиме мене", - кипiв Тафт. Його обличчя почервонiло, i слина покрила куточки його рота. "Ми завжди можемо попросити когось iншого завершити рiвняння Ейнштейна, "Жахливий змiй", за нас. Не думай, що тобою не можна витрачати, друже.
  
  Доктор Джейкобс боявся думки, що сучка Тафта, Бесслер, перекручує його роботу. Тафт не згадав Пердью, що означало, що вiн ще не дiзнався, що Пердью вже виявив Страшного Змiя. Як тiльки Тафт та Орден Чорного Сонця дiзнаються про це, Джейкобс стане витратним матерiалом, i вiн не мiг ризикувати таким звiльненням назавжди.
  
  "Добре", - зiтхнув вiн, спостерiгаючи за нудотним задоволенням Тафта. "Я повернуся до проекту, але цього разу я не хочу жодних людських об'єктiв. Це надто важко на моєму сумлiннi, i менi все одно, що думаєте ви чи Орден. Я маю мораль ".
  
  
  17
  I хомут зафiксовано
  
  
  "Боже мiй, Сем, я думав, тебе вбили у бою. Де, в iм'я всього святого, ти був? Пердью розлютився, коли побачив високого, суворого журналiста, що стоїть у його дверях. Пердью все ще перебував пiд впливом недавнього заспокiйливого, але вiн був досить переконливим. Вiн сiв у лiжку. Ти принiс вiдзнятий матерiал iз "Загубленого мiста"? Я маю розпочати роботу над рiвнянням ".
  
  "Господи, заспокойся, гаразд?" Сем насупився. "Я пройшов через пекло i повернувся назад через це твого гребаного рiвняння, так що ввiчливе привiт - це менше, що ти можеш зробити".
  
  Якби Чарльз мав бiльш яскраву iндивiдуальнiсть, вiн би вже закотив очi. Натомiсть вiн стояв жорсткий i дисциплiнований, водночас зачарований двома зазвичай веселими чоловiками. Вони обоє чарiвним чином зiпсувалися! Пердью був шаленим манiяком вiдтодi, як повернувся додому, а Сем Клiв перетворився на пихатого дурня. Чарльз правильно розрахував, що обидва чоловiки пережили сильну емоцiйну травму i в жодного не було ознак хорошого здоров'я чи сну.
  
  "Вам потрiбно щось ще, сер?" Вiн наважився спитати свого роботодавця, але, на подив, Перд'ю був спокiйний.
  
  "Нi, дякую, Чарльз. Не могли б ви, будь ласка, зачинити за собою дверi? Чемно запитав Пердью.
  
  "Звичайно, сер", - вiдповiв Чарльз.
  
  Пiсля того, як дверi з клацанням зачинилися, Пердью i Сем напружено дивилися один на одного. Все, що вони чули в усамiтненнi спальнi Пердью, був спiв в'юркiв, якi сидiли на великiй соснi зовнi, i Чарльз, що обговорює свiжi простирадла з Лiлiан через кiлька дверей коридором.
  
  "Отже, як у тебе справи?" - запитав Пердью, виконуючи перший обов'язковий прояв ввiчливостi. Сем засмiявся. Вiн вiдкрив футляр для фотоапарата i дiстав зовнiшнiй жорсткий диск через Canon. Вiн кинув його на колiна Пердью i сказав: "Давайте не морочити собi голову люб'язностями. Це все, що ви вiд мене хочете, i, чесно кажучи, я страшенно радий позбутися кривавого вiдеозапису раз i назавжди".
  
  Пердю посмiхнувся, хитаючи головою. "Дякую, Сем", - вiн усмiхнувся своєму друговi. "З усiєю серйознiстю, однак, чому ви так радi позбутися цього? Я пам'ятаю, ти казав, що хотiв би вiдредагувати це у документальному фiльмi для Товариства дикої природи чи щось у цьому родi".
  
  "Спочатку такий був план," зiзнався Сем, "але я просто втомився вiд цього. Мене викрав божевiльний, розбив мою машину i в результатi я втратив дорогого старого колегу, i все це за якiсь три днi, друже. Вiдповiдно до його останнього запису - я зламав його електронну пошту, " пояснив Сем, " згiдно з цим, вiн був на чомусь великому ".
  
  "Велике?" Запитав Пердью, повiльно одягаючись за своєю антикварною ширмою з рожевого дерева.
  
  "Грандiозний кiнець свiту", - зiзнався Сем.
  
  Пердю заглянув поверх хитромудрого рiзьблення. Вiн виглядав як витончений сурикат, що витягнувся по стiйцi смирно. "I? Що вiн сказав? I що це за iсторiя з божевiльним?
  
  "О, це довга iсторiя", - зiтхнув Сем, все ще не оговтався вiд випробування. "Копи будуть шукати мене, тому що я списав свою машину серед бiлого дня... в автомобiльнiй погонi Старим мiстом, наражаючи на небезпеку людей тощо".
  
  "Боже мiй, Сем, у чому його проблема? Ти вислизнув вiд нього? - Запитав Пердью, зi стоном натягуючи одяг.
  
  "Як я вже сказав, це довга iсторiя, але спочатку я маю виконати завдання, над яким працював мiй колишнiй колега в The Post", - сказав Сем. Його очi зволожилися, але вiн продовжував говорити. "Ви коли-небудь чули про Ейдана Гластона?"
  
  Пердю похитав головою. Мабуть, вiн десь бачив цю назву, але вона йому нi про що не говорила. Сем знизав плечима: "Вони вбили його. Два днi тому його знайшли у кiмнатi, куди його вiдправив редактор, щоб вiн зареєструвався пiд час спецоперацiї у Каслмiлцi. З ним був якийсь хлопець, якого вiн, мабуть, знав, у стилi shot execution. Ейдана пiдняли, як гребану свиню, Пердью.
  
  "Боже мiй, Сем. Менi так шкода це чути", - поспiвчував Пердью. "Ти займаєш його мiсце на завданнi?"
  
  Як i сподiвався Сем, Пердью був настiльки одержимий бажанням якнайшвидше розпочати роботу над рiвнянням, що забув запитати про божевiльного, який переслiдував Сема. Це було б надто складно пояснити за такий короткий час, i був ризик вiдштовхнути Пердью. Вiн не хотiв би знати, що робота, за яку вiн помирав вiд бажання розпочати, вважалася за iнструмент руйнування. Звичайно, вiн би списав це на параною чи навмисне втручання Сема, тому журналiст залишив усе як є.
  
  "Я поговорив з його редактором, i вона вiдправляє мене до Бельгiї на цей таємний самiт, замаскований пiд виступ по вiдновлюванiй енергетицi. Ейдан думав, що це прикриття для чогось зловiсного, i мер Обана - один iз них", - коротко пояснив Сем. Вiн знав, що Пердью все одно придiляв цьому мало уваги. Сем встав i закрив футляр для фотоапарата, глянувши на диск, який вiн залишив Пердью. Його шлунок стиснувся, коли вiн подивився на це, що лежало там, мовчазно загрозливе, але його внутрiшнє почуття не мало цiлiсностi без фактiв, що його пiдтверджували. Все, що вiн мiг зробити, це сподiватися, що Джордж Мастерс помилявся i що вiн, Сем, не тiльки передав зникнення людства в руки чарiвника фiзики.
  
  
  * * *
  
  
  Сем з полегшенням залишив Райхтiсоусiс. Це було дивно, тому що це було як його другий будинок. Щось у рiвняннi на вiдеозаписi, який вiн передав Пердью, змусило його вiдчути нудоту. Всього кiлька разiв у своєму життi вiн вiдчував подiбне, i зазвичай це було пiсля того, як вiн робив провини або коли вiн брехав своїй покiйнiй нареченiй Патрiсiї. Цього разу все виглядало похмурiше, остаточно, але вiн списав це на власне нечисте сумлiння.
  
  Пердью був досить люб'язний, щоб позичати Сему свiй 4x4, поки вiн не зможе придбати новий комплект колiс. Його стара машина не була застрахована, тому що Сем вважав за краще залишатися в тiнi загальнодоступних записiв та серверiв з низьким рiвнем безпеки, побоюючись, що "Чорне сонце" може зацiкавитися. Зрештою, полiцiя, мабуть, посадила б його, якби вони його вистежили. Це була знахiдка, що його машина, що дiсталася у спадок вiд померлого шкiльного приятеля, не була зареєстрована на його iм'я.
  
  Був пiзнiй вечiр. Сем гордо пройшов до великого Nissan i, по-вовчому свиснувши, натиснув кнопку iммобiлайзера. Свiтло двiчi спалахнуло i згасло, перш нiж вiн почув, як клацнув центральний замок. Симпатична жiнка вийшла з-пiд дерев, прямуючи до вхiдних дверей особняка. У неї була медична сумка, але вона була одягнена у звичайний одяг. Проходячи повз неї, вона посмiхнулася йому: "Це був свисток для мене?"
  
  Сем гадки не мав, як реагувати. Якби вiн сказав "так", вона могла б дати йому ляпас, i вiн би збрехав. Якби вiн заперечував це, вiн був би диваком, що спекся з машиною. Сем був швидким мислителем, вiн стояв там як дурень iз пiднятою рукою.
  
  "Ви Сем Клiв?" - Запитала вона.
  
  Бiнґо!
  
  "Так, це, мабуть, я", - засяяв вiн. "А ти хто?"
  
  Молода жiнка пiдiйшла до Сем i стерла усмiшку з її обличчя. "Ви принесли йому запис, який вiн просив, мiстере Клiв? А ти? Я сподiваюся на це, тому що його здоров'я стрiмко погiршувалося, поки ви, чорт забирай, не поспiшали доставляти йому це".
  
  На його думку, її раптова єхиднiсть виходила за межi дозволеного. Зазвичай вiн сприймав зухвалих жiнок як кумедний виклик, але останнiм часом труднощi зробили його трохи менш слухняним.
  
  "Пробач менi, лялечка, але хто ти така, щоб вичитувати мене?" Сем повернув послугу. "З того, що я спостерiгаю тут з вашою маленькою сумкою, слiд, що ви займаєтеся домашнiм доглядом, у кращому випадку медсестрою, i вже точно не входите до давнiх знайомих Пердью". Вiн вiдчинив дверi з боку водiя. "А тепер чому б тобi не пропустити це i не зайнятися тим, за що тобi платять, ей? Чи ти одягаєш костюм медсестри для тих особливих викликiв?
  
  "Як ти смiєш?" - прошипiла вона, але Сем не почув продовження. Розкiшний комфорт кабiни 4x4 був особливо гарний у планi звукоiзоляцiї, i це звело її розголошення до приглушеного бурмотiння. Вiн завiв двигун автомобiля i насолодився розкiшшю, перш нiж дати заднiй хiд у небезпечнiй близькостi вiд засмученого незнайомця з медичною сумкою.
  
  Смiючись, як неслухняна дитина, Сем помахав рукою охоронцям бiля ворiт, залишаючи Райхтiшусiса за ним. Коли вiн спускався звивистою дорогою у бiк Единбурга, у нього задзвонив телефон. Це була Дженiс Ноубл, редактор "Едiнбург пост", яка повiдомляла йому про точку зустрiчi в Бельгiї, де вiн мав зустрiтися з її мiсцевим кореспондентом. Звiдти вони проводили його до однiєї з приватних лож у галереї Ла Монне, щоб вiн мiг зiбрати якомога бiльше iнформацiї.
  
  "Будь ласка, будьте обережнi, мiстере Клiв", - сказала вона нарештi. "Ваш авiаквиток був вiдправлений вам електронною поштою".
  
  "Дякую, мiс Ноубл", - вiдповiв Сем. "Я буду там протягом наступного дня. Ми дiстанемося до сутi цього".
  
  Як тiльки Сем повiсив слухавку, йому зателефонувала Нiна. Вперше за кiлька днiв вiн був радий почути це вiд когось. "Привiт красуне!" - привiтав вiн.
  
  "Сем, ти все ще п'яний?" - була її перша вiдповiдь.
  
  "Гм, нi", - вiдповiв вiн зi стриманим ентузiазмом. Просто радий почути вiд вас. Це все."
  
  "О, добре", - сказала вона. "Послухай, менi треба з тобою поговорити. Може, ви могли б зустрiтися зi мною десь?"
  
  "В Обанi? Насправдi я їду з країни", - пояснив Сем.
  
  "Нi, я залишив Обан минулої ночi. Насправдi саме про це я i хочу з вами поговорити. Я в Radisson Blu на Королiвськiй милi", - сказала вона, звучаючи трохи виснажено. За стандартами Нiни Гулд, "виснажений" означало, що сталося щось величезне. Її було нелегко вивести iз себе.
  
  "Добре, зацiни. Я заїду за тобою, а потiм зможемо поговорити в мене вдома, поки збираю речi. Як це звучить? вiн запропонував.
  
  "Розрахунковий час прибуття?" - Запитала вона. Сем знав, що щось мало переслiдувати Нiну, оскiльки вона навiть не потрудилася розпитати його про найдрiбнiшi деталi. Якщо вона прямо запитала про його передбачуваний час прибуття, вона вже вирiшила прийняти його пропозицiю.
  
  "Я буду там приблизно через тридцять хвилин через пробки", - пiдтвердив вiн, звiряючись з цифровим годинником на панелi приладiв.
  
  "Спасибi, Сем", - сказала вона тоном, який стривожив його. Потiм вона пiшла. Всю дорогу до свого готелю Сем почував себе так, нiби на нього вдягли колосальне ярмо. Жахлива доля бiдолахи Ейдана, поряд з його теорiями про Макфаддена, мiнливiстю настрою Пердью i тривожним ставленням Джорджа Мастерса до Сема, тiльки посилили занепокоєння, яке вiн тепер вiдчував i за Нiну. Вiн був такий стурбований її благополуччям, що ледве помiтив, як перетнув жвавi вулицi Единбурга. Через кiлька хвилин вiн прибув до готелю Нiни.
  
  Вiн одразу впiзнав її. Черевики та джинси робили її бiльше схожою на рок-зiрку, нiж на iсторика, але звужений замшевий блейзер i шарф з пашмiни дещо пом'якшили образ - достатньо, щоб вона виглядала такою ж витонченою, якою була насправдi. Як би стильно вона не була одягнена, це не спокутувало її втомлене обличчя. Зазвичай красивi навiть за природними стандартами великi темнi очi iсторика втратили свiй блиск.
  
  Їй потрiбно було багато розповiсти Сему, i вона мала дуже мало часу, щоб зробити це. Вона, не гаючи часу, сiла у вантажiвку i одразу перейшла до справи. "Привiт, Сем. Чи можу я переночувати в тебе вдома, поки ти Бог знає де?"
  
  "Звичайно", - вiдповiв вiн. "Я теж радий тебе бачити".
  
  Це було надприродно, як за один день Сем возз'єднався з обома своїми найкращими друзями, i вони обоє зустрiли його з байдужiстю та мирською втомою вiд страждань.
  
  
  18
  Маяк у страшнiй ночi
  
  
  Що було для неї нехарактерним, Нiна майже нiчого не сказала дорогою до квартири Сема. Вона просто сидiла, дивлячись у вiкно машини, нi на що конкретне. Щоб створити атмосферу, Сем увiмкнув мiсцеву радiостанцiю, щоб подолати незручне мовчання. Йому до болю хотiлося запитати Нiну, чому вона втекла з Обана, хоча б на кiлька днiв, бо вiн знав, що вона мала контракт на лекцiї в мiсцевому коледжi там, принаймнi, ще на шiсть мiсяцiв. Однак по тому, як вона поводилася, вiн зрозумiв, що краще не пхати носа не в свою справу - поки що.
  
  Коли вони дiсталися квартири Сема, Нiна поплелася всередину i опустилася на свiй улюблений диван Сема, який зазвичай займав Бруїч. Вiн не поспiшав, як такий, але Сем почав збирати все, що йому знадобилося для такого довгого збору розвiдданих. В надiї, що Нiна пояснить своє скрутне становище, вiн не став на неї тиснути. Вiн знав, що вона в курсi, що незабаром поїде за завданням, i тому, якщо їй було що сказати, вона мала це висловити.
  
  "Я пiшов у душ", - сказав вiн, проходячи повз неї. "Якщо тобi треба поговорити, просто зайди".
  
  Ледве вiн спустив штани, щоб залiзти пiд теплу воду, як помiтив тiнь Нiни, що ковзнула повз його дзеркала. Вона сiла на кришку унiтазу, надавши йому займатися своїми справами по пранню, не сказавши жодного слова жартома чи знущанням, як це було в неї в звичцi.
  
  "Вони вбили старого мiстера Хеммiнга, Сем", - просто заявила вона. Вiн мiг бачити, як вона згорнула на унiтазi, склавши руки мiж колiнами, опустивши голову в розпачi. Сем припустив, що персонаж Хеммiнга був кимось iз дитинства Нiни.
  
  "Твiй друг?" вiн запитав пiдвищеним тоном, кидаючи виклик зливi, що несеться.
  
  "Так, так би мовити. Видатний громадянин Обана з 400 року до н.е., ви знаєте? " - просто вiдповiла вона.
  
  "Пробач, кохана", - сказав Сем. "Ти, мабуть, дуже сильно любила його, раз сприйняла це так важко". Потiм Сема осяяло, що вона згадала, що хтось убив старого.
  
  "Нi, вiн був просто знайомим, але ми розмовляли кiлька разiв", - пояснила вона.
  
  "Чекайте, хто його вбив? I звiдки ви знаєте, що вiн був убитий? Нетерпляче спитав Сем. Це звучало зловiсно, як доля Ейдану. Збiг?
  
  "Гребаний ротвейлер Макфадден вбив його, Сем. Вiн убив немiчного лiтнього громадянина прямо в мене на очах, - пробурмотiла вона, запинаючись. Сем вiдчув, як його груди прийняли невидимий удар. Його пронизав шок.
  
  "Перед тобою? Означає чи це...?" - почав вiн, коли Нiна увiйшла з ним до душi. Це був чудовий сюрприз i в цiлому нищiвний вплив, коли вiн побачив її оголене тiло. Пройшло багато часу вiдколи вiн бачив її такою, але цього разу це було зовсiм не сексуально. Насправдi, у Сема розривалося серце, коли вiн побачив синцi на її стегнах та ребрах. Потiм вiн помiтив рубцi на її грудях i спинi та грубо зашитi ножовi рани на внутрiшнiй сторонi лiвої ключицi та пiд лiвою рукою, нанесенi медсестрою на пенсiї, яка пообiцяла нiкому не розповiдати.
  
  "Iсус Христос!" - верескнув вiн. Його серце шалено калатало, i все, про що вiн мiг думати, це схопити її i мiцно обiйняти. Вона не плакала, i це жахнуло його. "Це була робота його ротвейлера?" - спитав вiн у її мокре волосся, продовжуючи цiлувати її в верхiвку.
  
  "Його iм'я, до речi, Вольф, як у Вольфганга", - пробурмотiла вона крiзь цiвки теплої води, що стiкали по його м'язистих грудях. "Вони просто увiйшли i напали на мiстера Хеммiнга, але я почула шум iз верхнього поверху, де я приносила йому iншу ковдру. До того часу, як я спустилася вниз, " вона задихалася, " вони витягли його з крiсла i кинули головою у вогонь у камiнi. Боже! Вiн не мав шансiв!"
  
  "Потiм вони напали на вас?" - спитав вiн.
  
  "Так, вони намагалися уявити це як нещасний випадок. Вульф скинув мене зi сходiв, але коли я встала, вiн просто використав мою сушарку для рушникiв, поки я намагалася втекти ", - задихаючись, розповiла вона. "Зрештою, вiн просто пiрнув мене ножем i залишив стiкати кров'ю".
  
  У Сема не було слiв, якi могли б хоч щось покращити. Вiн мав мiльйон запитань про полiцiю, про тiло старого, про те, як вона потрапила до Единбурга, але все це мало почекати. Тепер вiн мав заспокоїти її i нагадати, що вона в безпецi, i вiн мав намiр зберегти її таку.
  
  "Макфадден, ти щойно зв'язався не з тими людьми", - подумав вiн. Тепер вiн мав доказ, що Макфадден справдi стояв за вбивством Ейдану. Це також пiдтвердило, що Макфадден був членом ордена Чорного Сонця. Час для його поїздки до Бельгiї добiгав кiнця. Вiн витер її сльози i сказав: "Витрись, але поки не одягайся. Я збираюся сфотографувати вашi травми, а потiм ви поїдете зi мною до Бельгiї. Я не втрачу тебе на увазi нi на хвилину, поки сам не спущу шкуру з цього вiроломного ублюдка ".
  
  На цей раз Нiна не протестувала. Вона дозволила Сему взяти все пiд контроль. У неї не виникло жодного сумнiву в тому, що вiн був її месником. У її головi, коли Канон Сема спалахнув на її секретах, вона все ще могла чути, як мiстер Хеммiнг попереджав її, що вона була вiдзначена. Тим не менш, вона врятувала б його знову, навiть знаючи, з якою свинею вона має справу.
  
  Пiсля того, як у нього було достатньо доказiв, i вони були одягненi, вiн приготував їй чашку Хорлiкса, щоб вона зiгрiлася перед їх вiд'їздом.
  
  "У вас є паспорт?" вiн спитав її.
  
  "Так, " сказала вона, " у вас є якiсь знеболювальнi?"
  
  "Я друг Дейва Пердью, " чемно вiдповiв вiн, " звичайно, у мене є знеболювальнi".
  
  Нiна не змогла втриматися вiд хихикання, i для вух Сема було благословенням почути, як у неї здiйнявся настрiй.
  
  
  * * *
  
  
  Пiд час польоту до Брюсселя вони обмiнялися важливою iнформацiєю, яку зiбрали окремо протягом минулого тижня. Сем мав висвiтлити факти, вiдповiдно до яких вiн почував себе зобов'язаним взятися за завдання Ейдана Гластона, щоб Нiна зрозумiла, що треба зробити. Вiн подiлився з нею своїм власним випробуванням з Джорджем Мастерсом i сумнiвами, якi вiн мав з приводу володiння Пердью Жахливим Змiєм.
  
  "Боже мiй, не дивно, що ти виглядаєш як розiгрiта смерть", - зрештою сказала вона. "Без образ. Я впевнений, що я теж виглядаю лайном. Я, звiсно, почуваюся лайно".
  
  Вiн скуйовдив її густi темнi локони i поцiлував у скроню. "Без образ, кохана. Але так, ти справдi виглядаєш лайно".
  
  Вона обережно штовхнула його лiктем, як робила завжди, коли вiн говорив щось жорстоке жартома, але, звичайно, не могла завдати йому удару на повну силу. Сем усмiхнувся i взяв її за руку. "У нас залишилося трохи менше двох годин до прибуття до Бельгiї. Розслабся i зроби перепочинок, добре? Тi пiгулки, якi я тобi дав, приголомшливi, ось побачиш".
  
  "Ти знав би, чим краще накачати дiвчину", - пiддражнила вона, вiдкинувши голову на пiдголовник крiсла.
  
  "Менi не потрiбнi наркотики. Птахам надто подобаються довгi кучерi та жорстка борода", - похвалився вiн, повiльно проводячи пальцями по щоцi та лiнiї пiдборiддя. "Тобi пощастило, що я маю до тебе слабкiсть. Це єдина причина, через яку я все ще залишаюся холостяком, очiкуючи, коли ти надумаєшся".
  
  Сем не почув яхiдних реплiк. Коли вiн подивився на Нiну, вона мiцно спала, змучена тим пеклом, через яке їй довелося пройти. Приємно було бачити, що вона трохи вiдпочила, подумав вiн.
  
  "Мої найкращi реплiки завжди залишаються без уваги", - сказав вiн i вiдкинувся на спинку крiсла, щоб зловити кiлька пiдморгування.
  
  
  19
  Пандора вiдкривається
  
  
  У Райхтiсусiсi все змiнилося, але не обов'язково на краще. Хоча Пердью був менш похмурим i добрiшим до своїх спiвробiтникiв, iнший бич витягнув шию. Наявнiсть перешкод у парi площин.
  
  Де Девiд? Рiзко спитала сестра Херст, коли Чарльз вiдчинив дверi.
  
  Дворецький Пердью був втiленням самовладання, i навiть йому довелося прикусити губу.
  
  "Вiн у лабораторiї, мадам, але вiн не чекає на вас", - вiдповiв вiн.
  
  "Вiн буде схвильований, побачивши мене", - холодно сказала вона. "Якщо вiн має сумнiви щодо мене, нехай вiн скаже менi сам".
  
  Чарльз, проте, пiшов за зарозумiлою медсестрою в комп'ютерний зал Пердью. Дверi в кiмнату були прочиненi, що означало, що Пердью був зайнятий, але не зачинений для вiдвiдування. Вiд стiни до стiни височiли чорнi та хромованi сервери, миготливi вогники мерехтiли, як маленькi серцебиття, в їх полiрованих ящиках з плексигласу та пластику.
  
  "Сер, сестра Херст з'явилася без попередження. Вона наполягає, що ти хочеш її бачити? Чарльз висловив свою стриману ворожiсть на пiдвищених тонах.
  
  "Дякую тобi, Чарльз", - прокричав його роботодавець крiзь гучний гул машин. Пердю сидiв у дальньому кутку кiмнати, одягнувши навушники, щоб вiдволiктися вiд шуму кiмнати. Вiн сидiв за величезним письмовим столом. На ньому стояли чотири ноутбуки, з'єднанi та пiдключенi до iншої великої коробки. Бiла корона густого хвилястого волосся Пердю пiднялася через кришки комп'ютерiв. Була субота, i Джейн там не було. Подiбно до Лiлiан i Чарльзу, навiть Джейн стало трохи дратувати постiйну присутнiсть медсестри.
  
  Три спiвробiтники вважали, що вона була не просто опiкуном Пердью, хоча вони й не знали про її iнтерес до науки. Це набагато бiльше схоже на зацiкавленiсть багатого чоловiка позбавити її вдiвства, щоб їй не доводилося весь день прибирати чужi вiдходи i мати справу зi смертю. Звичайно, будучи фахiвцями, якими вони були, вони нiколи не звинувачували її перед Пердью.
  
  "Як у тебе справи, Девiде?" Запитала сестра Херст.
  
  "Дуже добре, Лiлiт, дякую", - посмiхнувся вiн. "Пiдiйди i подивися".
  
  Вона перескочила на його бiк столу i знайшла, на що вiн витрачав свiй час останнiм часом. На кожному екранi медсестра помiтила безлiч числових послiдовностей, якi вона впiзнала.
  
  "Рiвняння? Але чому воно продовжує змiнюватись? Для чого це?" - спитала вона, навмисне близько нахиляючись до мiльярдера, щоб вiн вiдчув її запах. Перд'ю був поглинений своїм програмуванням, але вiн нiколи не нехтував спокусою жiнок.
  
  "Я ще не зовсiм впевнений, поки менi не скаже ця програма", - похвалився вiн.
  
  Це досить туманне пояснення. Ти хоча б знаєш, що воно включає?" вона допитувалася, намагаючись розiбратися в мiнливих послiдовностях на екранах.
  
  "Вважається, що це було написано Альбертом Ейнштейном десь пiд час Першої свiтової вiйни, коли вiн жив у Нiмеччинi, розумiєте", - радiсно пояснив Пердью. "Вважалося, що воно було знищено, i що ж, - зiтхнув вiн, - з тих пiр воно стало чимось на зразок мiфу в наукових колах".
  
  "О, i ти розкрив це", - кивнула вона, виглядаючи дуже зацiкавленою. "I що це таке?" Вона вказала на iнший комп'ютер, бiльш громiздку стару машину, над якою працював Пердью. Воно було пов'язане з ноутбуками та єдиним сервером, але єдиним пристроєм, на якому вiн активно друкував.
  
  "Тут я зайнятий написанням програми для його розшифрування", - пояснив вiн. "Його доводиться постiйно переписувати вiдповiдно до даних, що надходять iз джерела введення. Алгоритм цього пристрою зрештою допоможе менi встановити природу рiвняння, але це схоже на iншу теорiю квантової механiки ".
  
  Сильно насупившись, Лiлiт Херст якийсь час вивчала третiй екран. Вона подивилася на Пердю. "Це обчислення там, мабуть, становить атомну енергiю. Ти помiтив?"
  
  "Боже мiй, ти дорога", - посмiхнувся Пердью, його очi заблищали вiд її знань. "Ви абсолютно правi. Воно продовжує видавати iнформацiю, яка повертає мене до якогось зiткнення, яке породить чисту атомну енергiю".
  
  "Звучить небезпечно", - зауважила вона. "Це нагадує менi про суперколайдера ЦЕРН i про те, чого вони намагаються досягти за допомогою прискорення частинок".
  
  "Я думаю, що це було значною мiрою те, що вiдкрив Ейнштейн, але, як i у статтi 1905 року, вiн вважав таке знання надто руйнiвним для дурнiв у вiйськовiй формi та костюмах. Ось чому вiн вважав його надто небезпечним для публiкацiї", - розповiв Пердью.
  
  Вона поклала йому руку на плече. "Але ти зараз не носиш форму або костюм, чи не так, Девiде?" вона пiдморгнула.
  
  "Я, звичайно, не знаю", - вiдповiв вiн, опускаючись назад у своє крiсло iз задоволеним стоном.
  
  У вестибюлi задзвонив телефон. На стацiонарний телефон особняка зазвичай вiдповiдали Джейн або Чарльз, але вона була не на чергуваннi, а вiн був зовнi з рознощиком продуктiв. По всьому маєтку було встановлено кiлька телефонiв, на загальний номер яких можна було вiдповiдати у будь-якiй точцi будинку. Додатковий номер Джейн теж завивав, але її офiс був надто далеко.
  
  "Я дiстану це", - запропонувала Лiлiт.
  
  "Ти гiсть, ти знаєш", - сердечно нагадав їй Пердью.
  
  "Все ще? Боже, Девiде, я так часто буваю тут останнiм часом, що здивована, що ти досi не запропонував менi кiмнату, " натякнула вона, швидко проходячи через дверний отвiр i прямуючи вгору сходами на перший поверх. Пердю нiчого не мiг почути через оглушливий гомiн.
  
  "Алло?" - Вiдповiла вона, переконавшись, що не назвала себе.
  
  Вiдповiв чоловiчий голос, який звучав по-iноземному. Вiн мав сильний голландський акцент, але вона могла його зрозумiти. "Я можу поговорити з Девiдом Перд'ю, будь ласка? Це є досить термiново".
  
  "Вiн недоступний зараз. Фактично на зборах. Чи можу я передати йому повiдомлення, щоб вiн, можливо, передзвонив вам, коли закiнчить? " - запитала вона, хапаючи ручку зi шухляди столу, щоб написати в маленькому блокнотi для повiдомлень.
  
  "Це доктор Каспер Джейкобс", - представився чоловiк. "Будь ласка, попросiть мiстера Пердю термiново подзвонити менi".
  
  Вiн дав їй свiй номер та повторив екстрений виклик.
  
  "Просто скажи йому, що це стосується жахливого змiя. Я знаю, що це не має сенсу, але вiн зрозумiє, про що я говорю", - наполягав Джейкобс.
  
  "Бельгiя? Префiкс вашого номера, " запитала вона.
  
  "Це правильно", - пiдтвердив вiн. "Велике вам спасибi".
  
  "Немає проблем", - сказала вона. "До побачення".
  
  Вона вiдiрвала верхнiй лист i повернулася до Пердю.
  
  "Хто це був?" вiн запитав.
  
  "Неправильний номер", - вона знизала плечима. "Менi довелося тричi пояснювати, що це не "Студiя йоги Трейсi' i що ми закритi", - засмiялася вона, засовуючи листок у кишеню.
  
  "Це вперше", - посмiхнувся Пердью. "Нас навiть немає у списку. Я волiю триматися в тiнi".
  
  "Це добре. Я завжди говорю, що люди, якi не знають мого iменi, коли я вiдповiдаю на свiй мiський телефон, не повиннi навiть намагатися обдурити мене", - посмiхнулася вона. "А тепер повертайся до свого програмування, а я принесу нам щось випити".
  
  Пiсля того, як доктору Касперу Джейкобсу не вдалося додзвонитися до Девiда Пердью, щоб попередити його про рiвняння, йому довелося визнати, що навiть спроба вже змусила його вiдчути себе краще. На жаль, невелике покращення поведiнки не тривало довго.
  
  "З ким це ти розмовляв? Ти ж знаєш, що в цьому районi телефони забороненi, мабуть, Джейкобс? " - диктувала з-за спини Каспера огидна Зельда Бесслер. Вiн повернувся до неї iз самовдоволеною реплiкою. "Для тебе це доктор Джейкобс, Бесслер. Цього разу я вiдповiдаю за цей проект".
  
  Вона не могла цього заперечувати. Клiфтон Тафт спецiально виклав контракт на переглянутий проект, вiдповiдно до якого доктор Каспер Джейкобс вiдповiдатиме за будiвництво судна, необхiдного для експерименту. Тiльки вiн розумiв теорiї, пов'язанi з тим, чого Орден намагався досягти, ґрунтуючись на принципi Ейнштейна, тому йому також довiрили iнженерну частину. Протягом короткого перiоду часу судно мало бути завершене. Набагато важче i швидше, новий об'єкт мав би бути значно бiльшим за попереднiй, що призвело до калiцтва вченого i змусило Джейкобса дистанцiюватися вiд проекту.
  
  "Як просуваються справи тут, на заводi, доктор Джейкобс?" - пролунав скрипучий протяжний голос Клiфтона Тафта, який Каспер так ненавидiв. "Я сподiваюся, що ми йдемо за графiком".
  
  Зельда Бесслер тримала руки в кишенях свого бiлого лабораторного халата i трохи похитувала фiгурою злiва направо та назад. Вона виглядала як маленька дурна школярка, яка намагається справити враження на серцеїда, i вiд цього Джейкобса занудило. Вона посмiхнулася до Тафти. "Якби вiн не проводив так багато часу на телефонi, вiн, ймовiрно, встиг би зробити набагато бiльше".
  
  "У мене достатньо знань про компоненти цього експерименту, щоб час вiд часу здiйснювати дзвiнки", - вiдрiзав Каспер з незворушним виглядом. "У мене є життя за межами цiєї секретної вигрiбної ями, в якiй ти живеш, Бесслер".
  
  "Ой", - передражнила вона його. "Я волiю пiдтримувати..." Вона спокусливо подивилася на американського магната, "компанiю з вищими силами".
  
  Великi зуби Тафта вилiзли з-пiд його губ, але вiн не вiдреагував на її висновок. "Серйозно, докторе Джейкобс", - сказав вiн, злегка беручи Каспера за руку i вiдводячи його подалi, щоб Зельда Бесслер не могла чути, - "як у нас йдуть справи з конструкцiєю кулi?"
  
  "Знаєш, Клiфф, я ненавиджу, що ти це так називаєш", - зiзнався Каспер.
  
  Але так воно i є. Для того, щоб ми могли посилити ефекти останнього експерименту, нам знадобиться щось, що летить зi швидкiстю кулi, з рiвним розкидом ваги та швидкостi для виконання завдання", - нагадав йому Тафт, коли двоє чоловiкiв вiдiйшли подалi вiд засмученого Бесслера. Будiвельний майданчик був розташований у Меєрдалвудi, лiсистiй мiсцевостi на схiд вiд Брюсселя. Завод, скромно розташований на фермi, що належить Tuft, вирiзнявся системою пiдземних тунелiв, яку було завершено кiлька рокiв тому. Мало хто з учених, залучених законним урядом та унiверситетськими академiчними колами, коли-небудь бачили пiдпiлля, але вiн був там.
  
  "Я майже закiнчив, Клiфф", - сказав Каспер. "Все, що ще залишилося обчислити, - це загальна вага, яка менi потрiбна вiд вас. Пам'ятайте, щоб експеримент був успiшним, ви повиннi надати менi точну вагу судини, або 'кулi', як ви кажете. I, Клiфф, воно має бути точним до грама, iнакше жодне генiальне рiвняння не допоможе менi здiйснити це".
  
  Клiфтон Тафт гiрко посмiхнувся. Подiбно до людини, яка збирається повiдомити дуже поганi новини доброму друговi, вiн прочистив горло крiзь незграбну усмiшку на своєму потворному обличчi.
  
  Що? Ти можеш вiддати його менi чи як? Каспер натиснув.
  
  "Я повiдомлю вам цi подробицi незабаром пiсля завтрашнього самiту в Брюсселi", - сказав Тафт.
  
  "Ви маєте на увазi мiжнародний самiт у новинах?" Запитав Каспер. "Я не цiкавлюся полiтикою".
  
  "Так i має бути, приятель", - пробурмотiв Тафт, як брудний старий. "З усiх людей ви є головним учасником у сприяннi цьому експерименту. Завтра Мiжнародне агентство з атомної енергiї збереться з мiжнародним правом вето щодо ДНЯЗ".
  
  "ДНЯО?" Каспер насупився. У нього склалося враження, що його участь у проектi була суто експериментальною, але ДНЯЗ був полiтичним питанням.
  
  "Договiр про нерозповсюдження, друже. Господи, ти справдi не турбуєш себе дослiдженням того, куди пiде твоя робота пiсля публiкацiї результатiв, чи не так?" американець засмiявся, грайливо ляснувши Каспера по спинi. "Всi активнi учасники цього проекту повиннi представляти Орден завтра ввечерi, але ви потрiбнi нам тут, щоб спостерiгати за останнiми етапами".
  
  "Чи знають цi свiтовi лiдери взагалi про Орден?" - Гiпотетично спитав Каспер.
  
  "Порядок Чорного Сонця всюди, мiй друже. Це наймогутнiша свiтова сила з часiв Римської iмперiї, але тiльки елiта це знає. У нас є люди на високих командних посадах у кожнiй iз країн-учасниць ДНЯЗ. Вiце-президенти, члени королiвської родини, радники президента та особи, якi ухвалюють рiшення", - мрiйливо уточнив Тафт. "Навiть мери, якi допомагають нам впроваджуватись на мунiципальному рiвнi. Вiзьмiть участь. Як органiзатор нашого наступного силового ходу, ти маєш право насолоджуватися здобиччю, Каспер ".
  
  У Каспера голова пiшла навколо цього вiдкриття. Його серце гуркотiло пiд лабораторним халатом, але вiн зберiг свою позу i кивнув на знак згоди. "Дивися з ентузiазмом!" переконував вiн себе. "Вау, я задоволений. Схоже, я нарештi отримую визнання, на яке заслуговую", - похвалився вiн у своїй шарадi, i Тафт повiрив кожному слову.
  
  "Оце дух! Тепер пiдготуй усе, щоб у розрахунок могли бути введенi лише цифри, якi ми маємо розпочати, добре?" Тафт радiсно заревiв. Вiн залишив Каспера, щоб приєднатися до Бесслеру в коридорi, залишивши Каспера шокованим i спантеличеним, але в одному вiн був впевнений. Вiн мав зв'язатися з Девiдом Пердью, або йому довелося саботувати свою роботу.
  
  
  20
  Сiмейнi узи
  
  
  Каспер забiг у свiй будинок i замкнув за собою дверi. Пiсля подвiйної змiни вiн був виснажений, але часу на втому був. Час наздоганяв його, а вiн усе ще не мiг поговорити з Пердю. У генiального дослiдника була надiйна система безпеки, i бiльшiсть часу вiн надiйно ховався вiд стороннiх очей. Бiльшiсть його зв'язку здiйснювалася його особистим помiчником, але це була жiнка, з якою, як думав Каспер, вiн розмовляв, коли розмовляв з Лiлiт Херст.
  
  Вiд стукоту в дверi йому на мить зупинилося серце.
  
  "Це я!" - почув вiн з iншого боку дверей, голос, який капнув трохи раю у вiдро з лайном, в якому вiн був.
  
  "Ольга!" - Видихнув вiн, швидко вiдчинив дверi i втягнув її всередину.
  
  "Вау, про що ти зараз?" - Запитала вона, пристрасно цiлуючи його. "Я думав, ти зайдеш до мене ввечерi, але ти за весь день не вiдповiв на жоден з моїх дзвiнкiв".
  
  У своїх нiжних манерах i м'яким голосом прекрасна Ольга продовжувала говорити про те, що її iгнорують, i про всю ту iншу нiсенiтницю з жiночих фiльмiв, через яку її новий хлопець справдi не мiг дозволити собi страждати чи брати провину на себе. Вiн мiцно схопив її i посадив на стiлець. Просто для ефекту Каспер нагадав їй, як сильно вiн її любить, справжнiм поцiлунком, але пiсля цього настав час їй пояснити. Вона завжди швидко схоплювала те, що вiн намагався сказати, тому знав, що може довiрити їй це експоненцiйно серйозне питання.
  
  Чи можу я довiрити тобi дуже конфiденцiйну iнформацiю, люба? вiн жорстко прошепотiв їй на вухо.
  
  "Звичайно. Щось зводить тебе з розуму, i я хочу, щоб ти розповiв менi про це, розумiєш? " - сказала вона. "Я не хочу, щоб мiж нами було секретiв".
  
  "Чудово!" - вигукнув вiн. "Фантастика. Послухай, я шалено люблю тебе, але моя робота стає всепоглинаючою". Вона спокiйно кивнула, коли вiн продовжив. "Я збережу це простим. Я працював над надсекретним експериментом, створюючи камеру у формi кулi для проведення тесту, чи не так? Воно практично завершено, i тiльки сьогоднi я дiзнався, " вiн важко проковтнув, - що те, над чим я працював, ось-ось буде використано з дуже злими цiлями. Менi треба покинути цю країну i зникнути, ти розумiєш?
  
  "Що?" - верещала вона.
  
  "Пам'ятаєш мудака, який сидiв на моєму ґанку того дня пiсля того, як ми повернулися з весiлля? Вiн керує зловiсною операцiєю, i я думаю... Я думаю, що вони планують убити групу свiтових лiдерiв пiд час зустрiчi ", - поспiшно пояснив вiн. "Їм заволодiла єдина людина, яка може розшифрувати правильне рiвняння. Ольга, вiн працює над цим прямо зараз у своєму будинку в Шотландiї, скоро розгадає змiннi! Як тiльки це станеться, мудак, на якого я працюю (тепер це був код Ольги та Каспера для Tuft), застосує це рiвняння до пристрою, який я збудував. Каспер похитав головою, дивуючись, навiщо йому взагалi знадобилося перекладати все це на гарненьку пекарку, але вiн знав Ольгу зовсiм недовго. Вона мала кiлька секретiв.
  
  "Дефект", - прямо сказала вона.
  
  "Що?" Вiн насупився.
  
  "Зрада моєї країни. Вони не можуть торкнутися тебе там", - повторила вона. "Я родом iз Бiлорусi. Мiй брат - фiзик iз Фiзико-технiчного iнституту, який працює в тих же областях, що й ви. Можливо, вiн зможе тобi допомогти?
  
  Каспер почував себе дивно. Панiка поступилася мiсцем полегшенню, але потiм яснiсть змила її. Вiн замовк на хвилину або близько того, намагаючись обмiркувати всi деталi поряд з разючою iнформацiєю про сiм'ю своєї нової коханої. Вона мовчала, щоб дати йому подумати, погладжуючи руки кiнчиками пальцiв. Це була хороша iдея, подумав вiн, якби вiн мiг втекти, перш нiж Тафт це усвiдомлює. Як мiг головний фiзик проекту просто вислизнути так, щоби нiхто не помiтив?
  
  "Як?" - висловив вiн свої сумнiви. "Як я можу дезертувати?"
  
  "Ти йдеш на роботу. Ви знищуєте всi копiї своєї роботи та забираєте з собою всi їхнi проектнi записи. Я знаю це, бо мiй дядько зробив це багато рокiв тому", - повiдомила вона.
  
  "Вiн теж там?" Запитав Каспер.
  
  "Хто?"
  
  "Твiй дядько", - вiдповiв вiн.
  
  Вона безтурботно похитала головою. "Нi. Вiн мертвий. Вони вбили його, коли довiдалися, що вiн саботував поїзд-примару".
  
  Що? " Вигукнув вiн, знову швидко вiдволiкаючись вiд справи про мертвого дядька. Зрештою, через те, що вона говорила, її дядько помер саме через те, що Каспер збирався спробувати.
  
  "Експеримент з поїздом-примарою", - вона знизала плечима. "Мiй дядько робив майже те саме, що й ви. Вiн був членом Росiйського таємного фiзичного товариства. Вони провели цей експеримент з вiдправкою поїзда через звуковий бар'єр, або бар'єр швидкостi, або ще щось." Ольга захихотiла над своєю невмiлiстю. Вона нiчого не знала про науку, тому їй було важко правильно передати те, що зробили її дядько та його колеги.
  
  "А потiм?" Каспер натиснув. "Що зробив поїзд?"
  
  "Вони кажуть, що це мало телепортуватися або вирушити в iнший вимiр... Каспер, я справдi нiчого не знаю про цi речi. Ти змушуєш мене почуватись тут дуже безглуздо", - вона перервала своє пояснення виправданням, але Каспер зрозумiв.
  
  "Ти не здається дурною, люба. Менi байдуже, як ти це вимовляєш, головне, щоб у мене з'явилася iдея, " умовляв вiн її, вперше посмiхнувшись. Вона справдi не була дурною. Ольга могла бачити напругу в посмiшцi свого коханого.
  
  "Мiй дядько сказав, що поїзд був надто потужним, що це порушило б енергетичнi поля тут i викликало б вибух чи щось таке. Тодi всi люди на землi... ... помер би?" вона здригнулася, шукаючи його схвалення. "Кажуть, його колеги все ще намагаються змусити це працювати, використовуючи покинутi залiзничнi колiї". Вона не була впевнена, як закiнчити свої вiдносини, але Каспер був у захватi.
  
  Каспер обхопив її руками i потяг угору, утримуючи її в повiтрi над землею, поки вiн обсипав мiрiадами маленьких поцiлункiв її обличчя. Ольга бiльше не почувала себе дурною.
  
  "Боже мiй, я нiколи не був такий радий чути про вимирання людства", - пожартував вiн. "Дорога, ти майже точно описала, з чим я тут борюся. Мабуть, я маю дiстатися до заводу. Тодi я маю звернутися до журналiстiв. Нi! Я маю зв'язатися з журналiстами в Единбурзi. Так!" - Продовжував вiн, перебираючи в розумi тисячi прiоритетiв. "Бачите, якщо я примушу единбурзькi газети опублiкувати це, це не тiльки розкриє Порядок та експеримент, але й Девiд Пердью почує про це i припинить свою роботу над рiвнянням Ейнштейна!"
  
  В жаху вiд того, що ще потрiбно зробити, Каспер в той же час вiдчував почуття свободи. Нарештi вiн мiг бути з Ольгою, не прикриваючи її спини вiд мерзенних послiдовникiв. Його робота не була б спотворена, а його iм'я не було б пов'язане зi свiтовим злочином.
  
  Поки Ольга готувала йому чай, Каспер схопив свiй ноутбук i пошукав "Найкращi журналiсти-розслiдувачi Единбурга". З усiх поданих посилань, а їх було багато, одне iм'я видiлялося особливо, i з цiєю людиною було напрочуд легко зв'язатися.
  
  "Сем Клiв", - прочитав Каспер Ользi вголос. "Вiн вiдзначений нагородами журналiст-розслiдувач, люба. Вiн жив у Единбурзi i є фрiлансером, але ранiше вiн працював у кiлькох мiсцевих газетах... перш нiж..."
  
  "До чого? Ти викликаєш у мене цiкавiсть. Говори!" - крикнула вона з кухнi вiдкритого планування.
  
  Каспер посмiхнувся. "Я почуваюся вагiтною жiнкою, Ольга".
  
  Вона покотилася зi смiху. "Нiби ти знаєш, на що це схоже. Ти безперечно поводився як один iз них. Це точно. Чому ти так кажеш, кохана?"
  
  Так багато емоцiй одночасно. Я хочу смiятися, плакати i кричати, " вiн посмiхнувся, виглядаючи набагато краще, нiж хвилину тому. "Сем Клiв, хлопче, якому я хочу розповiсти цю iсторiю? Вгадайте, що? Вiн вiдомий автор i дослiдник, який брав участь у кiлькох експедицiях, очолюваних одним-єдиним Девiдом, мати його, Пердью!
  
  "Хто вiн?" - Запитала вона.
  
  "Людина з небезпечним рiвнянням, до якого я не можу додзвонитися", - пояснив Каспер. "Якщо менi доведеться розповiсти репортеру про пiдступний план, хто краще, нiж той, хто особисто знає людину, яка має рiвняння Ейнштейна?"
  
  "Iдеально!" - Вигукнула вона. Коли Каспер набрав номер Сема, щось змiнилося. Його не хвилювало, наскiльки небезпечним буде дезертирство. Вiн був готовий обстоювати свою позицiю.
  
  
  21
  Зважування
  
  
  У Брюсселi настав час зiбратися зборам основних учасникiв глобального управлiння атомною енергiєю. Високоповажний. Захiд проводив Ленс Макфадден, оскiльки його залучили до вiддiлення Мiжнародного агентства з атомної енергiї в Сполученому Королiвствi незадовго до своєї кампанiї з виборiв мера Обана.
  
  "Явка на рiвнi ста вiдсоткiв, сер", - доповiв Вулф Макфаддену, коли вони спостерiгали, як делегати займають свої мiсця у пишнотi Оперного театру Ла Монне. "Ми чекаємо лише появи Клiфтона Тафта, сер. Як тiльки вiн буде тут, ми зможемо приступити до, - вiн зробив драматичну паузу, - процедуру замiни.
  
  Макфадден був одягнений у свiй найкращий недiльний костюм. З того часу, як вiн зв'язався з Тафтом та Орденом, вiн познайомився з багатством, хоча це й не принесло йому класу. Вiн непомiтно повернув голову i прошепотiв: "Калiбрування пройшло успiшно? Я мушу передати цю iнформацiю нашiй людинi, Джейкобсу, до завтра. Якщо вiн не матиме точної ваги всiх пасажирiв, експеримент нiколи не спрацює ".
  
  "Кожне крiсло, призначене для представника, було обладнане датчиками, якi визначатимуть точну вагу його тiла вiдповiдно", - поiнформував Вольф. Датчики були розробленi для зважування навiть найтонших матерiалiв з убивчою точнiстю за допомогою нової, передової наукової технологiї. Огидний бандит посмiхнувся. "I вам це сподобається, сер. Ця технологiя була винайдена i зроблена єдиним Девiдом Пердью.
  
  Макфадден ахнув, почувши iм'я генiального дослiдника. "Боже мiй! Справдi? Ти занадто правий, Вольфе. Менi подобається iронiя у цьому. Цiкаво, як у нього справи пiсля того нещасного випадку, що трапився з ним у Новiй Зеландiї."
  
  "Мабуть, вiн знайшов Жахливого Змiя, сер. Досi слух не був пiдтверджений, але, знаючи Пердью, вiн, мабуть, справдi знайшов це", - припустив Вольф. Для Макфаддена це було водночас i добрим вiдкриттям, i жахливим.
  
  "Господи Iсусе, Вольфе, ми маємо отримати це вiд нього! Якщо ми розшифруємо Страшного Змiя, ми зможемо застосувати його до експерименту без необхiдностi проходити через усе це лайно", - сказав Макфадден, виглядаючи позитивно враженим цим фактом. "Вiн завершив рiвняння? Я гадав, що це мiф".
  
  "Багато хто так думав, поки вiн не покликав двох своїх помiчникiв, щоб допомогти йому знайти це. З того, що менi сказали, вiн старанно працює над вирiшенням проблеми деталей, що бракують, але ще не розгадав її", - плiткував Вольф. "Очевидно, вiн був настiльки одержимий цим, що майже нiколи бiльше не спить".
  
  Чи зможемо ми це отримати? Вiн, звичайно ж, не вiддасть його нам, i вiдколи ви покiнчили з його маленькою подружкою, доктором Гулд, у нас стало на одну його подругу менше, яку можна шантажувати через це. Сем Клiв непроникний. Вiн остання людина, на яку я став би розраховувати в зрадi Пердью", - прошепотiв Макфадден, тодi як делегати урядових установ тихо перемовлялися на задньому планi. Перед тим, як Вольф змiг вiдповiсти, жiнка-спiвробiтник служби безпеки Ради ЄС, яка спостерiгає за процесом, перервала його.
  
  "Вибачте, сер", - звернулася вона до Макфаддена, - "зараз рiвно вiсiм годин".
  
  "Дякую, дякую", - фальшива усмiшка Макфаддена обдурила її. "Безлюбно з вашого боку повiдомити мене".
  
  Вiн озирнувся на Вольфа, коли той виходив зi сцени на трибуну, аби звернутись до учасникiв самiту. Кожне крiсло, яке займає активний член Мiжнародного агентства з атомної енергiї, а також країни-учасницi ДНЯЗ, передало данi на комп'ютер Black Sun у Меєрдалвудi.
  
  Поки доктор Каспер Джейкобс збирав свою важливу роботу, стираючи данi, наскiльки мiг, iнформацiя надiйшла на сервер. Вiн скаржився на те, що добудував посуд для експерименту. Принаймнi вiн мiг сам спотворити створене ним рiвняння, схоже на рiвняння Ейнштейна, але з меншим енергоспоживанням.
  
  Так само, як Ейнштейн, вiн повинен був вирiшити, чи дозволить вiн використовувати свiй генiй для мерзенних дiй або не допустить масового знищення своєї роботи. Вiн вибрав останнє i, не зводячи очей iз встановлених камер стеження, вдав, що працює. Насправдi блискучий фiзик спотворював свої розрахунки, щоб зiрвати експеримент. Каспер вiдчував себе винним настiльки, що вже збудував гiгантський цилiндричний посуд. Його здiбностi не дозволили б бiльше служити Тафту та його нечестивому культу.
  
  Касперу хотiлося посмiхнутися, коли останнi рядки його рiвняння були змiненi настiльки, щоб бути прийнятими, але не функцiонувати. Вiн бачив цифри, переданi з Оперного театру, але проiгнорував це. На той час, коли Тафт, Макфадден та iншi прийдуть, щоб активувати експеримент, його вже давно не буде.
  
  Але однiєю зневiреною людиною, яку вiн не врахував у своїх розрахунках втечi, була Зельда Бесслер. Вона спостерiгала за ним iз вiдокремленої кабiнки прямо всерединi великого майданчика, де чекав гiгантський корабель. Як кiшка, вона чекала свого часу, дозволяючи йому робити все, що, на його думку, сходило йому з рук. Зельда посмiхнулася. На колiнах вона мала планшет, пiдключений до платформи зв'язку мiж оперативниками Ордену Чорного Сонця. Без звуку, що видає її присутнiсть, вона надрукувала "Затримати Ольгу i посадити її на "Валькiрiю"" та вiдправила повiдомлення пiдлеглим Вольфа у Брюгге.
  
  Доктор Каспер Джейкобс вдав, що старанно працює над експериментальною парадигмою, не маючи, що його дiвчина ось-ось познайомиться з його свiтом. У нього задзвонив телефон. Виглядаючи досить схвильованим через раптове занепокоєння, вiн швидко встав i пiшов у чоловiчий туалет. Це був дзвiнок, на який вiн чекав.
  
  "Сем?" - Прошепотiв вiн, переконавшись, що всi кабiнки в туалетi вiльнi. Вiн розповiв Сему Клiву про майбутнiй експеримент, але навiть Сему не вдалося додзвонитися до Пердью, щоб той змiнив свою думку про рiвняння. Поки Каспер перевiряв смiттєвi баки на наявнiсть пристроїв, що пiдслуховують, вiн продовжив. "Ти тут?"
  
  "Так", - прошепотiв Сем на iншому кiнцi дроту. "Я перебуваю в кабiнцi в Оперному театрi, тож можу пiдслуховувати належним чином, але поки що я не можу виявити нiчого неправильного, про що можна було б повiдомити. Самiт лише починається, але..."
  
  Що? Що вiдбувається?" Запитав Каспер.
  
  "Почекай", - рiзко сказав Сем. "Ви знаєте що-небудь про поїздку поїздом до Сибiру?"
  
  Каспер насупився в повному збентеженнi. Що? Нi, нiчого подiбного. Чому?
  
  "Представник росiйської служби безпеки сказав щось про сьогоднiшнiй рейс до Москви", - сказав Сем, але Каспер нiчого подiбного не чув нi вiд Тафта, нi вiд Бесслера. Сем додав: "Я маю програму, яку я стягнув з реєстратури. Наскiльки я зрозумiв це триденний самiт. Сьогоднi у них тут симпозiум, потiм, завтра вранцi вони збираються приватно вилетiти до Москви, щоб сiсти на якийсь шикарний поїзд пiд назвою Валькiрiя. Ви нiчого не знаєте про це?
  
  "Ну, Сем, я точно не користуюся тут великим авторитетом, ти знаєш?" Каспер розмовляв так тихо, як мiг. Один iз технiкiв зайшов вiдлити, що унеможливило розмову такого роду. "Менi треба йти, люба. Лазання буде чудова. Я люблю тебе", - сказав вiн i повiсив слухавку. Технiк просто сором'язливо посмiхався, коли мочився, гадки не маючи, що насправдi обговорював керiвник проекту. Каспер вийшов iз туалету i вiдчув занепокоєння через питання Сема Клiва про поїздку поїздом до Сибiру.
  
  "Я теж тебе люблю, мила", - сказав Сем зi свого боку, але фiзик уже повiсив слухавку. Вiн спробував набрати супутниковий номер Пердью, який базувався на особистому кабiнетi мiльярдера, але навiть там нiхто не вiдповiв. Як би вiн не намагався, Пердью, здавалося, зник з лиця землi, i це турбувало Сема бiльше, нiж панiка. Тим не менш, у нього не було можливостi повернутися в Единбург зараз, i з Нiною, що супроводжує його, вiн, очевидно, також не мiг послати її перевiрити, як там Пердью.
  
  На коротку мить Сем навiть подумав послати Мастерса, але оскiльки вiн все одно заперечував щирiсть цiєї людини, передавши рiвняння Пердью, вiн сумнiвався, що Мастерс захоче йому допомогти. Сидячи навпочiпки в коробцi, яку органiзував для нього контакт мiс Ноубл, Сем обмiрковував всю мiсiю. Вiн майже вважав бiльш термiновим перешкодити Пердью завершити Рiвняння Ейнштейна, нiж слiдувати за катастрофою, що насувається, органiзованою Чорним Сонцем i його висококласними послiдовниками.
  
  Сем розривався мiж своїми обов'язками, був надто розкиданий i прогинався пiд гнiтом. Вiн мав захистити Нiну. Вiн мав зупинити можливу свiтову трагедiю. Йому довелося завадити Пердью закiнчити його математику. Журналiст не часто впадав у вiдчай, але цього разу вiн не мав вибору. Йому довелося б спитати Мастерса. Понiвечена людина була його єдиною надiєю зупинити Пердью.
  
  Вiн запитував, чи зробив доктор Джейкобс усi свої приготування, щоб переїхати до Бiлорусi, але це було питання, з яким Сем все ще мiг надолужити втрачене, коли зустрiнеться з Джейкобсом за вечерею. Прямо зараз йому потрiбно було дiзнатися про подробицi перельоту до Москви, звiдки представники самiту сядуть на потяг. З обговорень пiсля офiцiйної зустрiчi Сем зрозумiв, що наступнi два днi будуть присвяченi вiдвiдин рiзних реакторних станцiй у Росiї, якi все ще виробляють атомну енергiю.
  
  "Отже, країни-учасники ДНЯЗ та Мiжнародне агентство з атомної енергiї вирушають у поїздку, щоб оцiнити електростанцiї?" Сем промимрив у свiй диктофон. "Я все ще не бачу, де загроза може перерости у трагедiю. Якщо я примушу Майстра зупинити Пердью, не має значення, де "Чорне сонце" ховає свою зброю. Без рiвняння Ейнштейна все це у будь-якому разi було б дарма".
  
  Вiн тихо вислизнув, пройшовши вздовж ряду крiсел туди, де свiтло було вимкнене. Нiхто навiть не бачив його з яскраво освiтленої секцiї внизу, де панувала метушня. Сем мав забрати Нiну, зателефонувати Мастерсу, зустрiтися з Джейкобсом, а потiм переконатися, що вiн був цим поїздом. Зi своїх розвiдданих Сем дiзнався про секретний елiтний аеродром пiд назвою Кощiй Стрiп, розташований за кiлька миль вiд Москви, де делегацiя повинна була приземлитися наступного дня вдень. Звiдти їх вiдвезуть до Валькiрiї, транссибiрського суперпоїзда для розкiшної поїздки до Новосибiрська.
  
  У Сема в головi був мiльйон речей, але в першу чергу йому потрiбно було повернутися до Нiни, щоб дiзнатися, чи все з нею гаразд. Вiн знав, що не варто недооцiнювати вплив таких людей, як Вульф i Макфадден, особливо пiсля того, як вони виявили, що жiнка, яку вони залишили вмирати, була дуже жива i могла їх замiшати.
  
  Пiсля того, як Сем вислизнув через дверi сцени 3, через комору реквiзиту в заднiй частинi, його зустрiла холодна нiч, сповнена невизначеностi та загрози у повiтрi. Вiн тугiше затягнув толстовку спереду, застiбаючи її поверх шарфа. Приховавши свою особистiсть, вiн швидко перетнув заднє паркування, куди зазвичай приїжджали вантажiвки з гардеробом та доставкою. У мiсячну нiч Сем виглядав як тiнь, але почував себе примарою. Вiн утомився, але йому не дозволили вiдпочити. Потрiбно було так багато зробити, щоб бути впевненим, що вiн сяде на цей поїзд завтра вдень, що вiн нiколи не матиме часу чи розсудливостi, щоб поспати.
  
  У своїх спогадах вiн бачив побите тiло Нiни, сцена повторювалася неодноразово. Його кров скипiла вiд несправедливостi цього, i вiн сподiвався, що Вульф буде в цьому поїздi.
  
  
  22
  Єрихонський водоспад
  
  
  Як манiяк, Пердью постiйно переробляв алгоритм своєї програми вiдповiдно до даних, що вводяться. Досi воно було певною мiрою успiшним, але були деякi змiннi, якi воно не могло вирiшити, залишаючи його стояти на вартi бiля своєї старої машини. Практично спячи перед старим комп'ютером, вiн ставав усе бiльш замкненим. Лише Лiлiт Херст було дозволено 'турбувати' Пердью. Оскiльки вона могла розповiсти про результати, вiн насолоджувався її вiзитами, тодi як його спiвробiтникам явно не вистачало розумiння областi, необхiдної для подання переконливих рiшень, як це робила вона.
  
  "Я скоро почну готувати вечерю, сер", - нагадала йому Лiлiан. Зазвичай, коли вона згодовувала йому цю фразу, її сивий, життєрадiсний бос пропонував їй безлiч страв на вибiр. Тепер, здавалося, все, що вiн хотiв розглянути, це наступний запис на своєму комп'ютерi.
  
  "Дякую, Лiлi", - розсiяно сказав Пердью.
  
  Вона нерiшуче попросила роз'яснень. "I що я маю пiдготувати, сер?"
  
  Пердю кiлька секунд iгнорував її, уважно вивчаючи екран. Вона дивилася, як танцюючi цифри вiдображаються в його окулярах, чекаючи на вiдповiдь. Нарештi вiн зiтхнув i глянув на неї.
  
  "Ем, гаряча каструля була б прекрасною, Лiлi. Можливо, у ланкаширському хот-потi, за умови, що в ньому є трохи баранини. Лiлiт любить баранину. Вона сказала менi: " вiн посмiхнувся, але не дивився на екран.
  
  "Ви хочете, щоб я приготував її улюблену страву на вашу вечерю, сер?" Запитала Лiлiан, вiдчуваючи, що їй не сподобається вiдповiдь. Вона не була неправа. Пердю знову пiдняв на неї очi, люто дивлячись поверх окулярiв.
  
  "Так, Лiлi. Сьогоднi ввечерi вона приєднається до мене за вечерею, i я хотiв би, щоб ти приготував ланкаширське гаряче в горщику. Дякую", - роздратовано повторив вiн.
  
  "Звичайно, сер", - Лiлiан шанобливо вiдсахнулася. Зазвичай економка мала право на свою думку, але вiдколи медсестра втиснулася в Райхтiсусiс, Пердью не прислухався нi до чиєї поради, крiм її. "Отже, вечеря о сьомiй?"
  
  "Так, дякую, Лiлi. Тепер, будь ласка, чи не могли б ви дозволити менi повернутися до роботи? вiн благав. Лiлiан не вiдповiла. Вона просто кивнула i вийшла iз серверної, намагаючись не збитися по дотичнiй. Лiлiан, як i Нiна, була типово шотландською дiвчиною старої жiночої школи. Цi панi не звикли, щоб з ними поводилися як з громадянами другого сорту, i оскiльки Лiлiан була матрiархом персоналу Райхтiсусi, вона була глибоко засмучена недавньою поведiнкою Пердью. Задзвенiв дзвiнок на головних дверях. Проходячи повз Чарльза, коли вiн перетинав вестибюль, щоб вiдчинити дверi, вона тихо кинула: "Це сука".
  
  Дивно, але схожий на андроїда дворецький недбало вiдповiв: "Я знаю".
  
  Цього разу вiн утримався вiд того, щоб вiдчитати Лiлiан за те, що вона вiльно говорила про гостей. Це була вiрна ознака неприємностей. Якщо строгий, надмiрно ввiчливий дворецький погодився зi стервознiстю Лiлiт Херст, то була причина для панiки. Вiн вiдчинив дверi, i Лiлiан, вислухавши звичайну поблажливiсть непроханого гостя, пошкодувала, що не може пiдсипати отруту до ланкаширського соусника. I все-таки вона дуже любила свого роботодавця, щоб пiти на такий ризик.
  
  Поки Лiлiан готувала вечерю на кухнi, Лiлiт спустилася в серверну Пердю, начебто це мiсце належало їй. Вона грацiйно спускалася сходами, одягнена в провокацiйну коктейльну сукню та шаль. Вона нафарбувалася i зiбрала волосся в пучок, щоб пiдкреслити чудовi сережки для костюма, якi гойдалися пiд мочками її вух при ходьбi.
  
  Пердю засяяв, коли побачив молоду медсестру, що входить до палати. Сьогоднi ввечерi вона виглядала iнакше, нiж зазвичай. Замiсть джинсiв та балеток вона була в панчохах та на пiдборах.
  
  "Боже мiй, ти виглядаєш чудово, моя люба", - посмiхнувся вiн.
  
  "Дякую", - вона пiдморгнула. "Мене запросили на якийсь захiд у чорнiй краватцi для мого коледжу. Боюся, у мене не було часу переодягнутися, бо я прийшов сюди прямо з цiєї справи. Сподiваюся, ви не заперечуєте, що я трохи переодяглася для вечерi.
  
  "Нi в якому разi!" - Вигукнув вiн, коротко зачiсуючи назад волосся, щоб трохи привести себе в порядок. Вiн був у поношеному кардиганi та вчорашнiх штанах, що погано поєднувалися для зручностi з мокасинами. "Я вiдчуваю, що маю вибачитися за те, яким жахливо виснаженим я виглядаю. Боюся, що я втратив рахунок часу, як ви, можливо, розумiєте.
  
  "Я знаю. Ти досяг прогресу?" - Запитала вона.
  
  "У мене є. Значно", - похвалився вiн. "До завтрашнього дня або, можливо, навiть пiзно ввечерi я повинен вирiшити це рiвняння".
  
  "А потiм?" - спитала вона, багатозначно сiдаючи навпроти нього. Пердю був на мить заслiплений її молодiстю та красою. Для нього не було нiкого краще, нiж мiнiатюрна Нiна, з її дикою пишнотою та пеклом в очах. Тим не менш, у медсестри був бездоганний колiр обличчя та струнке тiло, якi можуть зберiгатися тiльки в нiжному вiцi, i, судячи з мови її тiла сьогоднi ввечерi, вона збиралася цим скористатися.
  
  Її виправдання щодо її сукнi, звичайно, було брехнею, але вона не могла пояснити це правдою. Лiлiт навряд чи могла сказати Пердью, що вона випадково вийшла спокусити його, не зiзнавшись, що шукає багатого коханця. Ще менше вона не могла визнати, що хотiла впливати на нього досить довго, щоб вкрасти його шедевр, пiдрахувати власнi заслуги та пробитися назад у наукову спiльноту.
  
  
  * * *
  
  
  О дев'ятiй годинi Лiлiан оголосила, що вечеря готова.
  
  "Як ви просили, сер, вечеря подана в головнiй їдальнi", - оголосила вона, навiть не глянувши в бiк медсестри, що протирає губи.
  
  "Дякую, Лiлi", - вiдповiв вiн, трохи нагадуючи колишнього Пердью. Його вибiркове повернення до своїх старих, приємних манер тiльки в присутностi Лiлiт Херст викликало огиду в економки.
  
  Для Лiлiт було очевидно, що об'єкт її намiрiв не володiв яснiстю, властивою його народу, щодо оцiнки її цiлей. Його байдужiсть до її настирливої присутностi була разючою навiть для неї. Лiлiт успiшно довела, що генiальнiсть i застосування здорового глузду - це два абсолютно рiзнi види iнтелекту. Однак зараз це хвилювало її найменше. Пердю їв у неї з рук i зi шкiри геть лiз, щоб добитися того, що вона збиралася використовувати для досягнення успiху в своїй кар'єрi.
  
  У той час як Перд'ю був п'яний красою, пiдступнiстю та сексуальними домаганнями Лiлiт, вiн не усвiдомлював, що було запроваджено iнший вид сп'янiння, щоб переконатися, що вiн пiдкорився. Пiд першим поверхом Райхтiсусiса рiвняння Ейнштейна завершувалося повнiстю, що в чергове стало жахливим результатом помилки натхненника. В даному випадку i Ейнштейном, i Пердью манiпулювали жiнки, рiвень iнтелекту яких був набагато нижчим за їхнiй рiвень, створюючи враження, що навiть найрозумнiшi чоловiки були доведенi до iдiотських розмiрiв, довiряючи не тим жiнкам. Принаймнi це було вiрно у свiтлi небезпечних документiв, зiбраних жiнками, яких вони вважали нешкiдливими.
  
  Лiлiан була вiдпущена на вечiр, залишивши лише Чарльза прибирати пiсля того, як Пердью та його гiсть закiнчили вечерю. Дисциплiнований дворецький поводився так, нiби нiчого не сталося, навiть коли Пердью та медсестра вступили у тяжкий напад пристрастi на пiвдорозi до головної спальнi. Чарльз глибоко зiтхнув. Вiн проiгнорував укладання жахливого союзу, який, як вiн знав, незабаром загубить його боса, але все ж таки не наважився втрутитися.
  
  Це була неабияка скрута для лояльного дворецького, який пропрацював на Пердью стiльки рокiв. Перд'ю нiчого не хотiв чути про заперечення Лiлiт Херст, i персоналу будинку доводилося спостерiгати, як вона повiльно заслiплювала його дедалi бiльше з кожним днем. Тепер вiдносини перейшли на наступний рiвень, залишивши Чарльза, Лiлiан, Джейн та всiх iнших на службi у Пердью наляканими за своє майбутнє. Сем Клiв i Нiна Гулд бiльше не приходили до тями. Вони були свiтлом i пожвавленням бiльш приватного соцiального життя Пердью, i люди мiльярдера любили їх.
  
  У той час як розум Чарльза був затуманений сумнiвами та страхами, в той час як Перд'ю був поневолений за допомогою задоволення, Жахливий Змiй ожив унизу, у сервернiй. Тихо, щоб нiхто не бачив i не чув, воно оголосило про своє завершення.
  
  У цей глухий темний ранок свiтло в особняку потьмянiло, тi, що залишилися включеними. У всьому величезному будинку було тихо, якщо не брати до уваги завивання вiтру за стародавнiми стiнами. На головних сходах почувся слабкий стукiт. Стрункi нiжки Лiлiт не залишили нiчого, окрiм зiтхання на товстому килимовому покриттi, коли вона швидко спустилася на перший поверх. Її тiнь швидко рухалася вздовж високих стiн головного коридору та спускалася на нижнiй рiвень, де безперервно гули сервери.
  
  Вона не ввiмкнула свiтло, а скорiше використовувала екран свого мобiльного телефону, щоб висвiтлити свiй шлях до столу, де стояла машина Пердью. Лiлiт почувала себе дитиною рiздвяним ранком, якому не терпiлося дiзнатися, чи здiйснилося її бажання, i вона не була розчарована. Затиснувши мiж пальцями флеш-накопичувач, вона вставила його в USB-порт старого комп'ютера, але невдовзi зрозумiла, що Девiд Пердью не був дурнем.
  
  Заверещав сигнал тривоги, i на екранi перший рядок рiвняння почав стиратися сам собою.
  
  "О, Iсусе, нi!" - захникала вона у темрявi. Їй довелося швидко подумати. Лiлiт запам'ятала другий рядок, поки натискала на камеру свого телефону, i зробила знiмок першого роздiлу, перш нiж його можна було видалити далi. Потiм вона зламала допомiжний сервер, який Пердью використовував як резервну копiю, i витягла повне рiвняння, перш нiж передати його на свiй власний пристрiй. Незважаючи на всю свою технологiчну майстернiсть, Лiлiт не знала, де вiдключити сигналiзацiю, i спостерiгала, як рiвняння повiльно стирається само собою.
  
  "Пробач, Девiде", - зiтхнула вона.
  
  Знаючи, що вiн не прокинеться до ранку наступного дня, вона зiмiтувала коротке замикання в проводцi мiж Сервером Omega i Сервером Kappa. Це викликало невелику електричну пожежу, достатню, щоб розплавити дроти та вивести з ладу задiянi машини, перш нiж вона загасила полум'я подушкою вiд крiсла Пердью. Лiлiт зрозумiла, що служба безпеки бiля ворiт незабаром отримає сигнал вiд внутрiшньої сигналiзацiї будинку через головний офiс. У далекому кiнцi першого поверху вона чула, як охоронцi намагаються розбудити Чарльза, барабанячи у дверi.
  
  На жаль, Чарльз спав з iншого боку будинку у своїй квартирi поруч iз маленькою кухнею маєтку. Вiн не мiг чути сигналу тривоги серверної кiмнати, що спрацьовує вiд датчика USB-порту. Лiлiт зачинила за собою дверi i попрямувала заднiм коридором, який вiв у велику комору. Її серце шалено забилося, коли вона почула, як люди зi служби безпеки першого пiдроздiлу будять Чарльза i прямують до кiмнати Пердью. Другий пристрiй попрямував до джерела тривоги.
  
  "Ми знайшли причину!" - почула вона їхнi крики, коли Чарльз та iншi кинулися вниз, на нижнiй рiвень, щоб приєднатися до них.
  
  "Iдеально", - видихнула вона. Збитi з пантелику мiсцезнаходженням електричної пожежi, чоловiки, що кричали, не могли бачити, як Лiлiт кинулася назад до спальнi Пердью. Знову опинившись у лiжку з несвiдомим генiєм, Лiлiт увiйшла до свого телефонного пристрою i швидко набрала код пiдключення. "Швидко", - квапливо прошепотiла вона, коли телефон вiдкрив екран. "Швидше, нiж це, заради всього святого".
  
  Голос Чарльза був зрозумiлий, коли вiн наближався до спальнi Пердю з кiлькома чоловiками. Лiлiт закусила губу, очiкуючи, коли передача рiвняння Ейнштейна завершить завантаження на сайтi Meerdaalwoud.
  
  "Сер!" Чарльз раптово заревiв, барабанячи у дверi. "Ти не спиш?"
  
  Перд'ю був непритомний i не вiдповiв, що викликало безлiч спекулятивних пропозицiй у коридорi. Лiлiт могла бачити тiнi їхнiх нiг пiд дверима, але завантаження ще не було завершено. Знову дворецький забарабанив у дверi. Лiлiт сунула телефон пiд лiжко, щоб продовжити передачу, в той час як вона обернула атласне простирадло навколо свого тiла.
  
  Пробираючись до дверей, вона кричала: "Тримайся, тримайся, чорт забирай!"
  
  Вона вiдчинила дверi, виглядаючи розлюченими. "У чому, в iм'я всього святого, твоя проблема?" - прошипiла вона. "Тихiше! Девiд спить.
  
  "Як вiн може все це проспати?" Суворо запитав Чарльз. Оскiльки Пердью був непритомний, вiн не повинен був виявляти поваги до настирливої жiнки. "Що ти з ним зробила?" - гаркнув вiн на неї, вiдштовхуючи убiк, щоб упевнитися у станi свого роботодавця.
  
  "Прошу вибачення?" - скрикнула вона, навмисно нехтуючи частиною простирадла, щоб вiдволiкти охоронцiв спалахом соскiв i стегон. На її розчарування, вони були надто зайнятi своєю роботою i тримали її загнаною в кут, доки дворецький не дав їм вiдповiдi.
  
  "Вiн живий", - повiдомив вiн, хитро дивлячись на Лiлiт. "Сильно накачаний наркотиками, це бiльше схоже на це".
  
  "Ми багато випили", - люто захищалася вона. "Невже вiн не може трохи повеселитися, Чарльз?"
  
  "Ви, мадам, тут не для того, щоб розважати мiстера Пердью", - парирував Чарльз. "Ви виконали своє завдання тут, так що зробiть усiм нам ласку i повернiться в пряму кишку, яка вас вигнала".
  
  Пiд тумбочкою на лiжку панель завантаження вiдображала 100% завершення. Орден Чорного Сонця придбав Жахливого Змiя у всiй його красi.
  
  
  23
  Тристороннє
  
  
  Коли Сем зателефонував Мастерсу, вiдповiдi не було. Нiна спала на двоспальному лiжку в їхньому готельному номерi, вiдключившись завдяки сильному заспокiйливому. Вона мала з собою трохи знеболювальних вiд болю вiд ударiв i швiв, люб'язно наданих анонiмною медсестрою на пенсiї, яка допомогла їй накласти шви в Обанi. Сем був виснажений, але рiвень адреналiну в кровi вiдмовлявся знижуватися. У слабкому свiтлi лампи з боку Нiни вiн сидiв, знiтившись, затиснувши телефон долонями мiж колiн, i думав. Вiн натиснув кнопку повторного набору, сподiваючись, що Мастерс вiзьме трубку.
  
  "Господи, схоже, що всi сiли на гребану ракету i летять на Мiсяць", - кипiв вiн так тихо, як мiг. Невимовно засмучений тим, що не додзвонився до Пердью або Мастерса, Сем вирiшив зателефонувати доктору Джейкобсу в надiї, що той, можливо, вже знайшов Пердью. Щоб трохи розвiяти тривогу, Сем трохи додав гучнiсть телевiзора. Нiна залишила його увiмкненим, щоб вiн спав на задньому планi, але вiн переключився з кiноканалу на 8-й канал для мiжнародного бюлетеня.
  
  Новини були сповненi невеликих повiдомлень про речi, непотрiбнi для тяжкого становища Сема, коли вiн ходив по кiмнатi, набираючи один номер за iншим. Вiн домовився з мiс Ноубл у "Пост" про купiвлю квиткiв для нього i Нiни, щоб вранцi дiстатися Москви, вказавши Нiну як свого радника з iсторiї в цьому завданнi. Мiс Ноубл була добре знайома iз зiрковою репутацiєю доктора Нiни Гулд, а також з репутацiєю її iменi в академiчних колах. Вона була б авторитетним спiвробiтником у звiтi Сема Клiва.
  
  Задзвонив телефон Сема, на секунду змусивши його напружитись. У той момент прийшло i пiшло так багато думок про те, хто б це мiг бути i який стан справ. На екранi його телефону висвiтлилося iм'я доктора Джейкобса.
  
  "Доктор Джейкобс? Чи можемо ми перенести вечерю в готель тут, а не в тебе вдома? Сем одразу сказав.
  
  "Ви екстрасенс, мiстере Клiв?" Запитав Каспер Джейкобс.
  
  Ч-чому? Що? Сем насупився.
  
  "Я збирався порадити вам i доктору Гулд не приходити сьогоднi ввечерi до мене додому, бо я вважаю, що мене вигнали. Зустрiч зi мною в цьому мiсцi була б шкiдливою, тому я негайно прямую до вашого готелю", - повiдомив фiзик Сему, промовляючи слова так швидко, що Сем ледве встигав за фактами.
  
  "Так, доктор Гулд трохи не в собi, але вам потрiбно, щоб я коротко виклав деталi для моєї статтi", - запевнив його Сем. Що турбувало Сема найбiльше, то це тон голосу Каспера. Вiн здавався враженим. Його слова тремтiли, перериваючись на уривчасте дихання.
  
  "Я йду прямо зараз, i Сем, будь ласка, переконайся, що за тобою нiхто не слiдує. Можливо, вони спостерiгають за готельним номером. Побачимося за п'ятнадцять хвилин", - сказав Каспер. Дзвiнок закiнчився, залишивши Сема розгублено.
  
  Сем швидко прийняв душ. Закiнчивши, вiн сiв на лiжко, щоб застебнути черевики. На екранi телевiзора вiн побачив щось знайоме.
  
  "Делегати з Китаю, Францiї, Росiї, Сполученого Королiвства та Сполучених Штатiв залишають оперний театр Ла Монне у Брюсселi, щоб перервати засiдання до завтра", - йшлося у повiдомленнi. "Самiт з атомної енергiї продовжиться на борту розкiшного поїзда, в якому проходитиме решта симпозiуму, шляхом до головного атомного реактора в Новосибiрську, Росiя".
  
  "Мiло", - пробурмотiв Сем. "Як можна менше iнформацiї про розташування платформи, з якою ви всi сiдаєте, гей, Макфадден? Але я знайду тебе, i ми будемо у тому поїздi. I я знайду Вольфа, щоб трохи поговорити до душi".
  
  Коли Сем закiнчив, вiн схопив свiй телефон i вирушив до виходу. Вiн востаннє перевiрив, як там Нiна, перш нiж зачинити за собою дверi. Лiворуч праворуч коридор був порожнiй. Сем перевiрив, що нiхто не виходив з жодної кiмнати, поки вiн йшов до лiфта. Вiн збирався почекати доктора Джейкобса у вестибюлi, готовий записати всi бруднi подробицi причин, через якi вiн поспiхом бiг до Бiлорусi.
  
  Викурюючи цигарку прямо бiля головного входу в готель, Сем побачив чоловiка в пальтi, що наближався до нього зi смертельно серйозним поглядом. Вiн виглядав небезпечним, його волосся було зачесане назад, як у шпигуна з трилера сiмдесятих.
  
  "З усiх моментiв бути непiдготовленим", - подумав Сем, зустрiвшись поглядом iз лютим чоловiком. Нотатка для себе. Отримайте нову вогнепальну зброю.
  
  З кишенi пальта вийшла чоловiча рука. Сем клацанням вiдкинув сигарету вбiк i приготувався ухилитися вiд кулi. Але в руцi чоловiк стискав щось схоже на зовнiшнiй жорсткий диск. Вiн пiдiйшов упритул i схопив журналiста за комiр. Його очi були широко розплющенi та вологi.
  
  "Сем?" - прохрипiв вiн. "Сем, вони забрали мою Ольгу!"
  
  Сем пiдняв руки i ойкнув: "Доктор Джейкобс?"
  
  "Так, це я, Сем. Я погуглив тебе, щоб подивитися, як ти виглядаєш, щоб пiзнати тебе сьогоднi ввечерi. Боже мiй, вони забрали мою Ольгу, i я гадки не маю, де вона! Вони збираються вбити її, якщо я не повернуся до комплексу, де я збудував судно!"
  
  "Чекай," Сем негайно зупинив iстерику Каспера, "i послухай мене. Ти маєш заспокоїтися, розумiєш? Це не допомагає." Сем озирнувся, оцiнюючи навколишнє оточення. "Особливо коли ти можеш привернути непотрiбну увагу".
  
  Вгору i вниз мокрими вулицями, що мерехтять пiд блiдими вуличними лiхтарями, вiн спостерiгав за кожним рухом, щоб побачити, хто спостерiгає. Мало хто звернув увагу на чоловiка, що розмовляв поряд iз Семом, але кiлька пiшоходiв, в основному пари, що ходять, кидали швидкi погляди в їх бiк, перш нiж продовжити свої розмови.
  
  "Ходiмо, доктор Джейкобс, зайдемо всередину i вип'ємо вiскi", - запропонував Сем, м'яко пропускаючи тремтячого чоловiка через склянi розсувнi дверi. "Або, у вашому випадку, кiлька".
  
  Вони сiли у барi ресторану готелю. Невеликi точковi свiтильники, встановленi на стелi, створюють у закладi атмосферу, а м'яка музика фортепiанна наповнює ресторан. Тихе бурмотiння супроводжувалося дзвоном столових приладiв, коли Сем записував свiй сеанс iз доктором Джейкобсом. Каспер розповiв йому все про Зловiсного Змiя i точну фiзику, пов'язану з цими жахливими можливостями, якi Ейнштейн вважав за краще розвiяти. Нарештi, пiсля того, як вiн видав усi секрети закладу Клiфтона Тафта, де мiстилися мерзеннi створення Ордену, вiн почав плакати. Збожеволiлий Каспер Джейкобс бiльше не мiг тримати себе в руках.
  
  "I ось, коли я повернувся додому, Ольги вже не було", - шморгнув вiн носом, витираючи очi тильною стороною долонi, намагаючись бути непомiтним. Суворий журналiст зi спiвчуттям зупинив запис на своєму портативному комп'ютерi i двiчi погладив чоловiка, який плакав по спинi. Сем представив, як це бути партнером Нiни, як вiн робив багато разiв до цього, i представив, як повертається додому i виявляє, що її забрало "Чорне сонце".
  
  "Господи, Каспер, пробач менi, приятелю", - прошепотiв вiн, жестом показуючи бармену, щоб той наповнив склянки "Джеком Денiелсом". "Ми збираємося знайти її, як тiльки зможемо, добре? Я обiцяю тобi, вони нiчого з нею не зроблять, поки тебе не знайдуть. Ти облажався з їхнiми планами, i хтось знає. Хтось надiлений владою. Вони забрали її, щоб помститися тобi, змусити тебе страждати. Це те, що вони роблять".
  
  "Я навiть не знаю, де вона може бути", - голосив Каспер, уткнувшись у його руки. "Я впевнений, що вони вже вбили її".
  
  "Не кажи так, чуєш?" Сем переконано зупинив його. "Я щойно сказав тобi. Ми знаємо, на що схожий Порядок. Вони купка скривджених невдах, Каспер, та їх шляхи незрiлi за своєю природою. Вони хулiгани, i ти, як нiхто iнший, маєш це знати".
  
  Каспер безнадiйно похитав головою, його рухи були сповiльненi смутком, коли Сем сунув склянку йому в руку i сказав: "Випий. Ви маєте заспокоїти свої нерви. Слухай, коли ти зможеш дiстатися Росiї?"
  
  "Що?" Запитав Каспер. "Я маю знайти свою дiвчину. До бiса поїзд i делегатiв. Менi все одно, вони можуть загинути, поки я можу знайти Ольгу ".
  
  Сем зiтхнув. Якби Каспер був на самотi свого будинку, Сем дав би йому ляпас, як упертим сопляку. "Погляньте на мене, доктор Джейкобс", - посмiхнувся вiн, занадто втомлений, щоб бiльше няньчитися з фiзиком. Каспер глянув на Сема налитими кров'ю очима. Як ти думаєш, куди вони її вiдвезли? Як ти гадаєш, куди вони хочуть тебе заманити? Подумайте! Подумай, заради бога!
  
  "Ти знаєш вiдповiдь, чи не так?" Каспер здогадався. Я знаю, що ти думаєш. Я такий бiса розумний, i я не можу зрозумiти це, але Сем, я не можу прямо зараз мислити. Зараз менi просто потрiбно, щоб хтось подумав за мене, щоб я мiг отримати якийсь напрямок".
  
  Сем знав, що це схоже. Вiн i ранiше був у такому емоцiйному станi, коли нiхто не пропонував йому жодних вiдповiдей. Це був його шанс допомогти Касперi Джейкобсу знайти свiй шлях. "Я майже на сто вiдсоткiв упевнений, що вони везуть її на сибiрському поїздi з делегатами, Каспер".
  
  "Навiщо їм це робити? Їм треба зосередитись на експериментi, " парирував Каспер.
  
  "Хiба ти не розумiєш?" Сем пояснив. "Кожен у цьому поїздi становить загрозу. Цi елiтнi пасажири приймають рiшення в галузi дослiджень та розповсюдження атомної енергiї. Країни, якi мають лише право вето, ви помiтили? Представники Агентства атомної енергiї також є перешкодою для Black Sun, тому що вони регулюють управлiння постачальниками ядерної енергiї ".
  
  "Це занадто багато полiтичної балаканини, Сем", - простогнав Каспер, спустошуючи свiй Джекпот. "Просто розкажи менi основи, тому що я вже п'яний".
  
  "Ольга буде на "Валькiрiї", бо вони хочуть, щоб ти приїхав та пошукав її. Якщо ти не врятуєш її, Каспер, " прошепотiв Сем, але його тон був зловiсним, " вона помре разом iз усiма делегатами у цьому гребанному поїздi! З того, що я знаю про Орден, вони вже мають людей на мiсцi, щоб замiнити померлих чиновникiв, передаючи контроль над авторитарними державами Ордену Чорного Сонця пiд виглядом змiни полiтичної монополiї. I все це буде законно!
  
  Каспер важко дихав, як собака у пустелi. Незалежно вiд того, скiльки напоїв вiн випив, вiн залишався спустошеним i вiдчував спрагу. Ненавмисно вiн став ключовим гравцем у грi, частиною якої нiколи не збирався ставати.
  
  "Я можу сiсти на лiтак сьогоднi ввечерi", - сказав вiн Сему. Вражений, Сем поплескав Каспера по спинi.
  
  "Хороша людина!" - сказав вiн. "Тепер я збираюся вiдправити це Пердю захищеною електронною поштою. Просити його припинити роботу над рiвнянням може бути трохи оптимiстично, але принаймнi з вашими свiдченнями та даними на цьому жорсткому диску вiн зможе сам побачити, що вiдбувається насправдi. Сподiваюся, вiн зрозумiє, що вiн є марiонеткою своїх ворогiв.
  
  "Що, якщо його перехоплять?" Каспер розмiрковував. Коли я спробувала додзвонитися до нього, на мiй дзвiнок вiдповiла якась жiнка, яка, очевидно, нiколи не передавала йому повiдомлення.
  
  "Джейн?" Запитав Сем. "Це було в робочий час?"
  
  "Нi, у неробочий час", - зiзнався Каспер. "Чому?"
  
  "Трахни мене", - видихнув Сем, згадавши стервозну медсестру та її проблему зi ставленням, особливо пiсля того, як Сем дав Пард'ю рiвняння. "Можливо, ти маєш рацiю, Каспер. Боже мiй, ти мiг би бути в цьому цiлком певен, якщо подумати про це".
  
  Прямо там Сем вирiшив також надiслати iнформацiю мiс Ноубл до "Едiнбургу Пост", на випадок, якщо поштовий сервер Перд'ю був зламаний.
  
  "Я не збираюся додому, Сем", - зауважив Каспер.
  
  "Так, ви не можете повернутись назад. Можливо, вони спостерiгають чи вичiкують, " погодився Сем. "Запишiться тут, i завтра ми всi троє вирушимо на мiсiю з порятунку Ольги. Хто знає, у той же час ми можемо з таким самим успiхом звинуватити Тафта i Макфаддена перед усiм свiтом i стерти їх з дошки лише за те, що вони знущалися з нас ".
  
  
  24
  Райхтiшоу - це сльози
  
  
  Пердью прокинувся, частково заново переживаючи агонiю операцiї. Його горло було як наждачний папiр, а голова важила тонну. Крiзь фiранки просочився промiнь денного свiтла i вдарив його помiж очей. Вискочивши голим з лiжка, вiн раптом невиразно згадав пристрасну нiч з Лiлiт Херст, але вiдкинув це убiк, щоб зосередитися на жалюгiдному денному свiтлi, якого йому треба було позбавити свої бiднi очi.
  
  Коли вiн прикрив свiтло шторами, вiн обернувся i виявив, що юна красуня все ще спить з iншого боку його лiжка. Не встиг вiн побачити її там, як Чарльз тихо постукав. Пердю вiдчинив дверi.
  
  "Доброго дня, сер", - сказав вiн.
  
  "Доброго ранку, Чарльз", - пирхнув Пердью, тримаючись за голову. Вiн вiдчув протяг, i тiльки тодi зрозумiв, що злякався допомоги. Але зараз було надто пiзно надавати цьому значення, тому вiн вдав, що мiж ним i Чарльзом не було нiякої незручностi. Його дворецький, як i завжди професiонал, також проiгнорував цей факт.
  
  "Можна вас на пару слiв, сер?" Запитав Чарльз. "Звичайно, як тiльки ви будете готовi".
  
  Пердю кивнув, але був здивований, побачивши на задньому планi Лiлiан, яка теж виглядала дуже стурбованою. Руки Пердью швидко метнулися до промежини. Чарльз, здавалося, заглянув у кiмнату на сплячу Лiлiт i прошепотiв своєму господаревi: "Сер, будь ласка, не кажiть мiс Херст, що нам з вами треба щось обговорити".
  
  "Чому? Що вiдбувається?" - прошепотiв Пердью. Цього ранку вiн вiдчував, що в його будинку щось не так, i таємниця цього напрошувалася на те, щоб її розкрили.
  
  "Девiд", чуттєвий стогiн долинув з м'якої темряви його спальнi. "Повертайся в лiжко".
  
  "Сер, я благаю вас", - спробував швидко повторити Чарльз, але Пердью зачинив дверi перед його носом. Похмурий i трохи сердитий, Чарльз дивився на Лiлiан, яка роздiляла його емоцiї. Вона нiчого не сказала, але вiн знав, що вона вiдчувала те саме. Не кажучи нi слова, дворецький i економка спустилися сходами на кухню, де вони мали обговорити наступний крок у роботi пiд керiвництвом Девiда Пердью.
  
  Залучення охорони було очевидним пiдтвердженням їхньої заяви, але доки Пердью не змiг вiдклеїтися вiд зловмисної спокусницi, вони не могли викласти свою точку зору. Вночi, коли спрацювала сигналiзацiя, Чарльз був призначений сполучною ланкою в домашньому господарствi, поки Пердью знову не прийшов до тями. Охоронна компанiя просто чекала вiд нього звiстки, i вони мали зателефонувати, щоб показати Пердю вiдеозапис спроби саботажу. Чи це була просто погана проводка, було вкрай малоймовiрно, враховуючи жорстке обслуговування Пердью своєї технологiї, i Чарльз мав намiр прояснити це.
  
  Нагорi Пердью вкотре повалявся у сiнi зi своєю новою iграшкою.
  
  "Чи ми повиннi саботувати це?" Лiлiан пожартувала.
  
  "Я б iз задоволенням, Лiлiан, але, на жаль, менi дiйсно подобається моя робота", - зiтхнув Чарльз. "Можу я приготувати тобi чашку чаю?"
  
  "Це було б чудово, моя люба", - простогнала вона, сiдаючи за маленький скромний кухонний стiл. "Що ми робитимемо, якщо вiн на нiй одружується?"
  
  Чарльз мало не впустив порцеляновi чашки при цiй думцi. Його губи беззвучно тремтiли. Лiлiан нiколи ранiше не бачила його таким. Втiлення холоднокровностi та самоконтролю раптово стало тривожним. Чарльз витрiщився у вiкно, його очi знаходили втiху в густiй зеленi чудових садiв Райхтiсусiса.
  
  "Ми не можемо цього допустити", - щиро вiдповiв вiн.
  
  "Можливо, нам варто запросити доктора Гулда прийти i нагадати йому, чого вiн насправдi домагається", - запропонувала Лiлiан. "Крiм того, Нiна надере Лiлiт ..."
  
  "Отже, ви хотiли мене бачити?" Слова Пердью раптово заморозили кров Лiлiан. Вона рiзко обернулася i побачила свого боса, що стоїть у дверях. Вiн виглядав жахливо, але був переконливим.
  
  "Боже мiй, сер", - сказала вона, - "Можу я принести вам знеболювальне?"
  
  "Нi, " вiдповiв вiн, " але я був би дуже вдячний за скибочку сухого тосту та солодку чорну каву. Це найгiрше похмiлля, яке в мене колись було".
  
  "У вас немає похмiлля, сер", - сказав Чарльз. "Наскiльки я знаю, невелика кiлькiсть алкоголю, яку ви випили, не здатна привести вас до несвiдомого стану таким чином, щоб ви не змогли прийти до тями навiть пiд час нiчного тривожного нальоту".
  
  "Прошу вибачення?" Пердю спохмурнiв, дивлячись на дворецького.
  
  "Де вона?" Чарльз просто запитав. Його тон був суворим, майже непокiрним, i для Пердью це була вiрна ознака того, що виникли проблеми.
  
  "В душi. Чому? Вiдповiв Пердью. "Я сказав їй, що мене вирве у нижнiй унiтаз, бо я вiдчув нудоту".
  
  "Гарна вiдмовка, сер", - привiтала Лiлiан свого боса, поки включала тости.
  
  Пердю витрiщився на неї, як на дурню. "Мене справдi вирвало, бо я справдi вiдчуваю нудоту, Лiлi. Що ви думали? Ви думали, я б збрехав їй, просто щоб пiдтримати цю вашу змову проти неї?"
  
  Чарльз голосно пирхнув вiд шоку, викликаного постiйним забуттям Пердью. Лiлiан була так само засмучена цим, але їй потрiбно було зберiгати спокiй, перш нiж Перд'ю вирiшив звiльнити своїх спiвробiтникiв у поривi недовiри. "Звичайно, нi", - сказала вона Пердью. "Я просто пожартував".
  
  "Не думайте, що я не стежу за тим, що вiдбувається у моєму власному будинку", - попередив Пердью. "Ви всi кiлька разiв ясно давали зрозумiти, що не схвалюєте присутнiсть тут Лiлiта, але ви забуваєте одну рiч. Я господар цього будинку, i я знаю все, що вiдбувається мiж цими мурами".
  
  "За винятком випадкiв, коли ви втрачаєте свiдомiсть вiд рогiпнолу, у той час як ваша охорона та обслуговуючий персонал повиннi стримувати загрозу пожежi у вашому будинку", - сказав Чарльз. За цей вислiв Лiлiан поплескала його по руцi, але було надто пiзно. Шлюзи незворушностi лояльного дворецького були пробитi. Обличчя Пердю стало попелястим, ще бiльше, нiж його i без того блiдий колiр обличчя. "Я перепрошую за те, що поводжуся так прямолiнiйно, сер, але я не стоятиму склавши руки, поки якась другосортна дiвка проникає на моє робоче мiсце i додому, щоб пiдiрвати роботу мого роботодавця." Чарльз був так само вражений його спалахом, як економка та Пердью. Дворецький подивився на здивований вираз обличчя Лiлiан i знизав плечима: "За пеннi, за фунт, Лiлi".
  
  "Я не можу", - скаржилася вона. "Менi потрiбна ця робота".
  
  Пердью був настiльки приголомшений образами Чарльза, що буквально втратив мову. Дворецький кинув на Пердью байдужий погляд i додав: "Шкода, що змушений так говорити, сер, але я не можу дозволити цiй жiнцi i далi наражати ваше життя на небезпеку".
  
  Пердю встав, почуваючи себе так, наче потрапив пiд удар кувалди, але йому було що сказати. "Як ти смiєш? Ви не в тому положеннi, щоби висувати подiбнi звинувачення!" - прогримiв вiн на дворецького.
  
  "Вiн турбується тiльки про ваше благополуччя, сер", - спробувала Лiлiан, шанобливо заламуючи руки.
  
  "Заткнися, Лiлiан", - гаркнули на неї обидва чоловiки одночасно, довiвши її до несамовитостi. Хатня робiтниця з милими манерами вибiгла через чорний хiд, навiть не потрудившись виконати замовлення свого роботодавця на снiданок.
  
  "Подивися, до чого ти привiв, Чарльз", - посмiхнувся Пердью.
  
  "Це було не моїх рук справа, сер. Причина всiх цих розбiжностей стоїть за вами", - сказав вiн Пердью. Пердю озирнувся назад. Лiлiт стояла там, виглядаючи як щеня, якого штовхнули. Її пiдсвiдоме манiпулювання почуттями Пердью не знало меж. Вона виглядала глибоко скривдженою i страшенно слабкою, хитаючи головою.
  
  "Менi так шкода, Девiде. Я намагався їм сподобатися, але, схоже, вони просто не хочуть бачити тебе щасливим. Я пiду за тридцять хвилин. Просто дозволь менi зiбрати свої речi, " сказала вона, повертаючись, щоб пiти.
  
  "Не рухайся, Лiлiт!" Наказав Пердью. Вiн глянув на Чарльза, його блакитнi очi пронизали дворецького розчаруванням та образою. Чарльз досяг межi своїх можливостей. "Вона ... або ми ... сер."
  
  
  25
  Прошу про позику
  
  
  Нiна вiдчула себе зовсiм новою жiнкою пiсля того, як проспала сiмнадцять годин у готельному номерi Сема. Сем, з iншого боку, був виснажений, тому що майже не зiмкнув очей. Пiсля розкриття секретiв доктора Джейкобса вiн вважав, що свiт рухається до катастрофи, незалежно вiд того, як хорошi люди намагалися запобiгти звiрствам егоцентричних придуркiв на кшталт Тафта i Макфаддена. Вiн сподiвався, що не помилився щодо Ольги. Йому знадобився годинник, щоб переконати Каспера Джейкобса в тому, що надiя є, i Сем боявся гiпотетичного моменту, коли вони мали виявити тiло Ольги.
  
  Вони приєдналися до Каспера у коридорi його поверху.
  
  "Як вам спалося, доктор Джейкобс?" Запитала Нiна. "Я маю вибачитись за те, що не був унизу минулої ночi".
  
  "Нi, будь ласка, не турбуйтеся, докторе Гулд", - посмiхнувся вiн. "Сем подбав про мене зi вiковою шотландською гостиннiстю, тодi як я мав надати вам двом бельгiйський прийом. Пiсля такої кiлькостi вiскi заснути було легко, навiть незважаючи на те, що море сну було повне чудовиськ".
  
  "Я можу зрозумiти", - пробурмотiв Сем.
  
  "Не хвилюйся, Сем, я допомагатиму тобi до кiнця", - втiшала вона його, проводячи рукою по його розпатланому темному волоссю. "Ти не голився цього ранку".
  
  "Я подумав, що Сибiру пiдходить бiльш грубий вигляд", - знизав вiн плечима, коли вони увiйшли до лiфта. "Крiм того, це зробить моє обличчя теплiшим... i менш пiзнаваним".
  
  "Гарна думка", - безтурботно погодився Каспер.
  
  "Що станеться, коли ми дiстанемося до Москви, Сем?" Запитала Нiна у напруженiй тишi лiфта.
  
  "Я розповiм тобi у лiтаку. До Росiї лише три години", - вiдповiв вiн. Його темнi очi метнулися до камери вiдеоспостереження у лiфтi. "Не можу ризикувати читанням по губах".
  
  Вона простежила його поглядом i кивнула. "Так".
  
  Каспер захоплювався природним ритмом двох своїх шотландських колег, але це тiльки нагадало йому про Ольгу i про те, з якою жахливою долею вона, можливо, вже зiткнулася. Вiн не мiг дочекатися, коли ступить на росiйську землю, навiть якби її забрали не туди, як припускав Сем Клiв. Доки вiн мiг поквитатися з Тафтом, який був невiд'ємною частиною самiту через Сибiр.
  
  "Який аеродром вони використовують?" Запитала Нiна. "Я не можу уявити, що вони будуть використовувати Домодєдово для таких важливих персон".
  
  "Це не так. Вони використовують приватну злiтно-посадкову смугу на пiвнiчному заходi, яка називається Кощiй", - пояснив Сем. "Я чув це в оперному театрi, коли прослизнув туди, пам'ятаєш? Воно перебуває у приватнiй власностi одного iз росiйських членiв Мiжнародного агентства з атомної енергiї".
  
  "Це пахне пiдозрiло", - посмiхнулася Нiна.
  
  "Це так", - пiдтвердив Каспер. "Багато членiв агентства, як i у випадку з Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй та Європейським Союзом, делегати Бiльдерберзького клубу... всi вони вiрнi Ордену Чорного Сонця. Люди посилаються на Новий свiтовий порядок, але нiхто не усвiдомлює, що дiє набагато зловiснiша органiзацiя. Подiбно до демона, воно опановує цi бiльш знайомi глобальнi органiзацiї i використовує їх як цапiв-вiдбувайлiв, перш нiж висадити їхнi кораблi пiсля доконаного факту ".
  
  "Цiкава аналогiя", - зауважила Нiна.
  
  "Насправдi, це точно", - погодився Сем. "У "Чорному сонцi" є щось уроджене темне, щось за межами глобального панування та елiтарного правлiння. Це майже езотеричне явище за своєю природою, що використовує науку для розвитку".
  
  "Це змушує замислитися", - додав Каспер, коли дверi лiфта вiдчинилися, "що таку глибоко вкорiнену i прибуткову органiзацiю практично неможливо знищити".
  
  "Так, але ми продовжуватимемо рости на їх генiталiях, як живучий вiрус, доти, поки у нас буде можливiсть викликати у них свербiж i печiння", - Сем усмiхнувся i пiдморгнув, залишаючи двох iнших у швах.
  
  "Дякую за це, Сем", - хихикнула Нiна, намагаючись прийти до тями. "До речi, про цiкавi аналогiї!"
  
  Вони взяли таксi до аеропорту та сподiвалися, що зможуть дiстатися до приватного аеродрому вчасно, аби встигнути на поїзд. Востаннє Сем спробував зателефонувати Пердью, але коли вiдповiла жiнка, вiн зрозумiв, що доктор Джейкобс мав рацiю. Вiн глянув на Каспера Джейкобса з виразом тривоги.
  
  "Що не так?" Запитав Каспер.
  
  Очi Сема звузилися. "Це була не Джейн. Я дуже добре знаю голос особистого помiчника Пердью. Я не знаю, що, чорт забирай, вiдбувається, але я боюся, що Пердю тримають у заручниках. Знає вiн це чи нi, не має значення. Я знову дзвоню Мастерсу. Хтось має пiти та подивитися, що вiдбувається в Райхтiсусiсi". Поки вони чекали у залi очiкування авiакомпанiї, Сем знову набрав номер Джорджа Мастерса. Вiн поставив телефон на гучний зв'язок, щоб Нiна чула, поки Каспер ходив за кавою в торговий автомат. На подив Сема, Джордж вiдповiв на дзвiнок сонним голосом.
  
  "Майстра?" Вигукнув Сем. "Дiдька лисого! Це Сем Клiв. Де ти був?"
  
  "Шукаю вас", - рiзко вiдповiв Мастерс, раптом став трохи переконливiшим. "Ти дав Пердью грiбане рiвняння пiсля того, як я недвозначно сказав тобi не робити цього".
  
  Нiна уважно слухала з широко розплющеними очима. Одними губами вона сказала: "Схоже, вiн страшенно злий!"
  
  "Послухайте, я знаю", - почав Сем своє виправдання, "але в дослiдженнi, яке я провiв з цього приводу, не згадувалося нiчого такого загрозливого, як те, що ви менi розповiли".
  
  "Твої дослiдження марнi, друже", - огризнувся Джордж. Ви дiйсно думали, що такий рiвень руйнування легко доступний будь-кому? Що, ви думали, що знайдете це у Вiкiпедiї? А? Тiльки тi, хто знає, ми знаємо, що це може зробити. Тепер ти взяв i все зiпсував, розумний хлопчику!
  
  "Послухайте, Мастерс, у мене є спосiб запобiгти його використанню", - запропонував Сем. Ти можеш пiти в будинок Пердью, як мiй емiсар, i пояснити це йому. А ще краще, якби ти змiг витягти його звiдти".
  
  "Навiщо менi це?" Майстер грав жорстко.
  
  "Тому що ти хочеш зупинити це, вiрно?" Сем намагався умовити понiвечену людину. "Гей, ти розбив мою машину i взяв мене до заручникiв. Я сказав би, ти в мене в боргу".
  
  "Роби свою брудну роботу сам, Сем. Я намагався попередити вас, а ви вiдкинули мої знання. Ви хочете завадити йому використовувати рiвняння Ейнштейна? Зроби це сам, якщо ти з ним такий дружний", - прогарчав Мастерс.
  
  "Я за кордоном, iнакше я так i зробив би", - пояснив Сем. "Будь ласка, майстри. Просто перевiр, як вiн ".
  
  "Де ти?" Запитав Мастерс, мабуть, iгноруючи благання Сема.
  
  "Бельгiя, чому?" Сем вiдповiв.
  
  "Я просто хочу знати, де ти, щоб я мiг тебе знайти", - сказав вiн Сему загрозливим тоном. За цих слiв очi Нiни розширилися ще бiльше. Її темно-карi очi мерехтiли пiд похмурим поглядом. Вона подивилася на Каспера, що стояв бiля машини, на обличчi якого був тривожний вираз.
  
  "Майстри, ви можете вибити з мене дух, як тiльки це закiнчиться", - Сем спробував домовитися з розлюченим ученим. "Я навiть завдаю кiлькох ударiв, щоб усе виглядало двостороннiм, але, заради Бога, будь ласка, їдьте в Райхтiсусiс i скажiть охоронi бiля ворiт, щоб вона пiдкинула вашу дочку до Iнвернесу. "
  
  "Прошу вибачення?" Мастерс заревiв, вiд душi смiючись. Сем тихо посмiхнувся, коли Нiна показала своє збентеження найдурнiшим, комiчним виразом обличчя.
  
  "Просто скажи їм це", - повторив Сем. "Вони приймуть вас i скажуть Пердью, що ви мiй друг".
  
  "Тодi що?" - знущався нестерпний буркун.
  
  "Все, що вам потрiбно зробити, щоб передати йому небезпечний елемент Жахливого Змiя", - Сем знизав плечима. "I майте на увазi. З ним жiнка, яка вважає, що контролює його. Її звуть Лiлiт Херст, медсестра з комплексом Бога.
  
  Мастерс зберiгав труну мовчання.
  
  "Гей, ти мене чуєш? Не дозволяй їй впливати на твою розмову з Пердю..." Сем продовжив. Його перервала несподiвано м'яка вiдповiдь Мастерса. "Лiлiт Херст? Ти сказала, Лiлiт Херст?
  
  "Так, вона була медсестрою Пердью, але, мабуть, вiн знаходить у нiй спорiднену душу, тому що вони подiляють любов до науки", - поiнформував Сем. Нiна дiзналася звук, який майстри створювали з того боку лiнiї. Це був звук божевiльної людини, яка згадувала важкий розрив. Це був звук емоцiйного сум'яття, досi уїдливий.
  
  "Мастерс, це Нiна, колега Сема", - раптово сказала вона, схопивши Сем за руку, щоб вона мiцнiше тримала телефон. "Ти її знаєш?"
  
  Сем виглядав збентеженим, але тiльки тому, що вiн не мав жiночої iнтуїцiї Нiни в цьому питаннi. Майстер важко вдихнув, а потiм повiльно видихнув. "Я знаю її. Вона брала участь в експериментi, в результатi якого я став схожим на гребаного Фреддi Крюгера, доктора Гулда ".
  
  Сем вiдчув, як жах пронизав його груди. Вiн гадки не мав, що Лiлiт Херст насправдi була вченим за стiнами лiкарняної лабораторiї. Вiн одразу зрозумiв, що вона становила набагато бiльшу загрозу, нiж вiн коли-небудь вважав.
  
  "Тодi добре, синку", - перебив Сем, куючи залiзо, поки гаряче, "тим бiльше в тебе причин зробити вiзит i показати Пердью, на що здатна його нова подружка".
  
  
  26
  Усi на борт!
  
  
  
  Аеродром Кощiй, Москва - 7 годин по тому.
  
  
  Коли делегацiя самiту прибула на пiдмосковну злiтно-посадкову смугу "Кощiй", вечiр був не таким неприємним за бiльшiстю стандартiв, але стемнiло рано. Всi бували в Росiї ранiше, але нiколи ранiше невтомнi доповiдi i пропозицiї не представлялися в розкiшному поїздi, що рухається, де можна було купити тiльки кращу кухню i проживання за грошi. Вийшовши з приватних лiтакiв, гостi ступили на гладкий цементний майданчик, який провадив до простої, але розкiшної будiвлi - залiзничної станцiї "Кощiй".
  
  "Панi та панове, - посмiхнувся Клiфтон Тафт, займаючи своє мiсце перед входом, - я хотiв би привiтати вас в Росiї вiд iменi мого партнера i власника транссибiрської "Валькiрiї", мiстера Вольфа Кречоффа!"
  
  Оглушливi оплески вишуканої групи показали їхню вдячнiсть за оригiнальну iдею. Багато представникiв ранiше висловлювали своє побажання, щоб цi симпозiуми проводилися в цiкавiшiй обстановцi, i, нарештi, це могло бути здiйснено. Вольф вийшов на невеликий майданчик бiля входу, де всi чекали, щоб пояснити.
  
  "Друзi мої та чудовi колеги, " проповiдував вiн зi своїм сильним акцентом, "для мене велика честь та привiлей моєї компанiї, Kretchoff Security Conglomerate, проводити зустрiч цього року на борту нашого поїзда. Моя компанiя, спiльно з Tuft Industries, працювала над цим проектом останнi чотири роки, i, нарештi, новi дорiжки будуть пущенi в хiд".
  
  Зачарованi ентузiазмом та красномовством фiзично iмпозантного бiзнесмена, делегати знову вибухнули оплесками. Прихованi в дальнiй кутовiй нiшi будiвлi, три постатi причаїлись у темрявi, прислухаючись. Нiна зiщулилася при звуку голосу Вульфа, все ще згадуючи його ненависнi удари. Нi вона, нi Сем не могли повiрити, що звичайний головорiз був заможним громадянином. Для них вiн був просто атакуючим собакою Макфаддена.
  
  "Смуга Кощiя була моєю приватною посадковою смугою протягом кiлькох рокiв з того часу, як я купив землю, i сьогоднi я маю задоволення представити нашу власну елiтну залiзничну станцiю", - продовжив вiн. "Будь ласка, слiдуйте за мною". З цими словами вiн пройшов через дверi в супроводi Тафта i Мак-Фаддена, за якими слiдували делегати, метушливi з благоговiйними зауваженнями їх вiдповiдними мовами. Вони прогулялися маленькою, але розкiшною станцiєю, захоплюючись строгою архiтектурою в дусi Крутицького подвiр'я. Три арки, що ведуть до виходу на платформу, були збудованi в стилi бароко з сильним присмаком середньовiчної архiтектури, адаптованої до суворих клiматичних умов.
  
  "Просто феноменально", - Макфадден втратив свiдомiсть, вiдчайдушно бажаючи бути почутим. Вольф просто посмiхнувся, коли повiв групу до зовнiшнiх дверей на платформi, але перед виходом знову повернувся, щоб вимовити промову.
  
  "I тепер, нарештi, панi та панове, учасники самiту з атомної вiдновлюваної енергiї", - заревiв вiн, - "Я хочу уявити вам останнє задоволення. Позаду мене ще одна форс-мажорна обставина у нашому нескiнченному прагненнi до досконалостi. Будь ласка, приходьте, щоб приєднатися до мене у її першому рейсi".
  
  Великий росiйський вивiв їх на платформу.
  
  "Я знаю, що вiн не говорить англiйською, " сказав колезi представник Сполученого Королiвства, " але менi цiкаво, чи мав вiн на увазi назвати цей поїзд "форс-мажором" або, можливо, вiн неправильно зрозумiв фразу як щось могутнє?"
  
  "Я вважаю, вiн мав на увазi останнє", - ввiчливо припустив iнший. "Я просто вдячний, що вiн взагалi розмовляє англiйською. Хiба тебе не бiсить, коли всюди бовтаються близнюки, що зрослися, щоб перекладати для них?
  
  "Занадто правильно", - погодився перший делегат.
  
  На поїзд чекав пiд щiльним брезентом. Нiхто не знав, як це виглядатиме, але, судячи з його розмiрiв, не було сумнiвiв, що для його розробки був потрiбний генiальний iнженер.
  
  "Тепер ми хотiли зберегти деяку ностальгiю, тому ми спроектували цю чудову машину так само, як i стару модель TE, використовуючи при цьому ядерну енергiю на основi торiю для приведення двигуна в дiю замiсть пари", - гордо посмiхнувся вiн. "Що може бути краще для пiдживлення локомотива майбутнього пiд час проведення симпозiуму щодо нових доступних альтернатив енергiї?"
  
  Сем, Нiна та Каспер причаїлися одразу за останньою лiнiєю представникiв. При згадцi про природу палива для поїзда деякi вченi виглядали дещо збентеженими, але не наважилися заперечувати. Каспер все ж таки ахнув.
  
  "Що?" Запитала Нiна напiвголосно. "Що не так?"
  
  "Ядерна енергiя на основi торiю", - вiдповiв Каспер, виглядаючи абсолютно зляканим. "Це лайно наступного рiвня, друзi мої. Щодо свiтових енергетичних ресурсiв, альтернатива торiю все ще перебуває на розглядi. Наскiльки я знаю, таке паливо ще не було освоєно для такого використання, " м'яко пояснив вiн.
  
  "Це вибухне?" - Запитала вона.
  
  "Нi, ну... бачте, вiн не такий мiнливий, як, скажiмо, плутонiй, але оскiльки вiн потенцiйно може стати надзвичайно потужним джерелом енергiї, я трохи стурбований прискоренням, яке ми тут спостерiгаємо", - пояснив вiн.
  
  "Чому?" - прошепотiв Сем, його обличчя було приховано капюшоном. "Припускається, що поїзди ходять швидко, чи не так?"
  
  Каспер намагався пояснити їм, але вiн знав, що тiльки фiзики та подiбнi до них дiйсно зрозумiють, що його турбує. "Дивiться, якщо це локомотив... це... це паровий двигун. Це все одно, що помiстити двигун Ferrari у дитячий вiзок".
  
  "Про чорт", - зауважив Сем. "Тодi чому їх фiзики не побачили цього, коли будували цю гребану штуку?"
  
  "Ти знаєш, на що схоже Чорне Сонце, Сем", - нагадав Каспер своєму новому друговi. "Їм насрати на безпеку, поки у них член бiльше".
  
  "Так, на це можна покластися", - погодився Сем.
  
  "Трахни мене!" Нiна раптово ахнула хрипким пошепком.
  
  Сем обдарував її довгим поглядом. "Зараз? Тепер ти даєш менi вибiр?
  
  Каспер усмiхнувся, вперше посмiхнувшись з того часу, як втратив свою Ольгу, але Нiна була дуже серйозна. Вона зробила глибокий вдих i заплющила очi, як вона завжди робила, коли перевiряла факти у своїй головi.
  
  "Ви сказали, що двигун являє собою парову машину TE-моделi?" вона спитала Каспера. Вiн ствердно кивнув головою. "Ви знаєте, що таке ТI насправдi?" - Запитала вона чоловiкiв. Вони на мить обмiнялися поглядами i похитали головами. Нiна збиралася подати їм короткий урок iсторiї, який багато чого пояснив. "Вони були позначенi як TE пiсля того, як перейшли у власнiсть Росiї пiсля Другої свiтової вiйни", - сказала вона. "Пiд час Другої свiтової вiйни вони вироблялися як Kriegslokomotiven, 'вiйськовi локомотиви'. Вони наробили їх купу, переробивши моделi DRG 50 в DRB 52, але пiсля вiйни вони були асимiльованi у приватнi володiння таких країн, як Росiя, Румунiя та Норвегiя".
  
  "Нацистський псих", - зiтхнув Сем. А я думав, у нас i ранiше були проблеми. Тепер ми повиннi знайти Ольгу, водночас турбуючись про ядерну енергiю пiд нашими дупами. Дiдька лисого."
  
  "Як у старi добрi часи, гей, Сем?" Нiна посмiхнулася. "Коли ти був безрозсудним журналiстом-розслiдувачем".
  
  "Так, - усмiхнувся вiн, - до того, як я став безрозсудним дослiдником з Пердью".
  
  "О Боже", Каспер застогнав при звуку iменi Пердью. "Я сподiваюся, вiн повiрить твоєму повiдомленню про Страшного Змiя, Сем".
  
  "Вiн зробить це або вiн не зробить", Сем знизав плечима. "Ми зробили все, що могли зi свого боку. Зараз ми маємо сiсти на цей поїзд та знайти Ольгу. Це має бути все, що ми дбаємо, доки вона не буде в безпецi".
  
  На платформi враженi делегати вiтали презентацiю абсолютно нового локомотива, що вiнтажно виглядає. Це, безумовно, була чудова машина, хоча новi латунь i сталь надали їй гротескного, стимпанкiвського вiдтiнку, який запозичив у неї дух.
  
  "Як тобi вдалося так легко провести нас у цю область, Сем?" - Запитав Каспер. "Належний вiдомому пiдроздiлу служби безпеки найпiдлiшої органiзацiї лиходiїв у свiтi, ви могли б подумати, що потрапити сюди було складнiше".
  
  Сем посмiхнувся. Нiна знала цей погляд. "О Боже, що ти наробив?"
  
  "Братва нас пiдчепила", - вiдповiв Сем, бавлячись.
  
  "Що?" З цiкавiстю прошепотiв Каспер.
  
  Нiна подивилася на Каспера. "Гребана росiйська мафiя, доктор Джейкобс". Вона говорила як розгнiвана мати, яка вкотре виявила, що її син повторив злочин. Багато разiв ранiше Сем грав iз поганими хлопцями кварталу, щоб отримати доступ до незаконних речей, i Нiна нiколи не переставала звiтувати його за це. Її темнi очi пронизали його з мовчазним осудом, але вiн по-хлоп'ячому посмiхнувся.
  
  "Гей, проти цих нацистських недоумкiв тобi потрiбен такий союзник", - нагадав вiн їй. "Сини синiв силовикiв ГУЛАГу та банд. У свiтi, в якому ми живемо, я думав, ви вже оцiнили б, що, скинувши самого чорного туза, ви завжди виграєте гру. Коли справа стосується iмперiй зла, чесної гри немає. Є тiльки зло та найгiрше зло. Мати козирну картку у рукавi вигiдно ".
  
  "Добре, добре", - сказала вона. "Тобi не обов'язково нав'язувати менi всього Мартiна Лютера Кiнга. Я просто думаю, що бути у боргу у Братви - погана iдея".
  
  "Звiдки ви знаєте, що я їм ще не заплатив?" вiн дражнив.
  
  Нiна закотила очi. "О, та гаразд тобi. Що ти їм пообiцяв?
  
  Каспер, здавалося, теж хотiв почути вiдповiдь. I вiн, i Нiна схилилися над столом i чекали на вiдповiдь Сема. Вагаючись через аморальнiсть своєї вiдповiдi, Сем знав, що повинен домовитися зi своїми товаришами. "Я пообiцяв їм те, чого вони хочуть. Голова їхнього змагання ".
  
  "Дай вгадаю", - сказав Каспер. "Їхнiй суперник - це той хлопець-Вовк, вiрно?"
  
  Обличчя Нiни потемнiло при згадцi про бандита, але вона прикусила язика.
  
  "Так, їм потрiбен лiдер їх конкурентiв, i пiсля того, що вiн зробив з Нiною, я зроблю все можливе, щоб досягти свого", - визнав Сем. Нiнi стало тепло вiд його вiдданостi, але щось у його виборi слiв вразило її.
  
  "Почекай хвилинку", - прошепотiла вона. "Ви маєте на увазi, що їм потрiбна його справжня голова?"
  
  Сем посмiхнувся, коли Каспер скривився з iншого боку вiд Нiни. "Так, вони хочуть, щоб його знищили та виставили так, нiби це зробив один iз його власних спiльникiв. Я знаю, що я лише скромний журналiст, " вiн усмiхнувся крiзь нiсенiтницю, - але я провiв достатньо часу серед таких людей, щоб знати, як пiдставити когось".
  
  "Боже мiй, Сем", - зiтхнула Нiна. "Ви стаєте бiльш схожими на них, нiж ви думаєте".
  
  "Я згоден з ним, Нiно", - сказав Каспер. "У цiй сферi дiяльностi ми не можемо дозволити собi грати за правилами. Ми навiть не можемо дозволити собi пiдтримувати нашi цiнностi на цьому етапi. Подiбнi люди, якi збираються завдати шкоди невинним людям заради власної вигоди, не заслуговують на благословення здорового глузду. Такi люди - вiрус для свiту, i вони заслуговують на таке ж звернення, як пляма цвiлi на стiнi".
  
  "Так! Це саме те, що я маю на увазi", - сказав Сем.
  
  "Я зовсiм не згодна", - заперечила Нiна. "Все, що я говорю, це те, що ми повиннi переконатися, що не стаємо афiлiйованими особами таких людей, як "Братва", лише тому, що у нас є спiльний ворог".
  
  "Це правильно, але ми нiколи цього не зробимо", - запевнив вiн її. "Ви знаєте, що ми завжди знаємо, де ми у схемi речей. Особисто менi подобається концепцiя 'ти не знущаєшся з мене, я не знущаюся з тебе'. I я дотримуватимуся його стiльки, скiльки зможу".
  
  "Гей!" Каспер попередив їх. "Схоже, вони сiдають. Що нам робити?"
  
  "Почекайте", - Сем зупинив нетерплячого фiзика. Одним з провiдникiв платформи є Bratva. Вiн подасть нам сигнал".
  
  Високопоставленим особам потрiбен був деякий час, щоб сiсти в розкiшний поїзд з його чарiвнiстю старого свiту. З двигуна, так само, як iз звичайного паровоза, з'явилися бiлi клуби пари, що викидаються з чавунної труби. Нiна скористалася моментом, щоб насолодитися красою цього, перш нiж налаштуватися на сигнал. Як тiльки всi були на борту, Тафт i Вольф обмiнялися коротким перешiптуванням, що закiнчився смiхом. Потiм вони звiрили годинник i пройшли через останнi дверi другого вагона.
  
  Кремний чоловiк в унiформi сiв, щоб зав'язати шнурки на черевику.
  
  "От i все!" Сем переконував своїх товаришiв. "Це наш сигнал. Ми повиннi увiйти у дверi, де вiн зав'язує шнурки на черевику. Давай!"
  
  Пiд темним куполом ночi троє вирушають рятувати Ольгу та зривати все, що Чорне Сонце запланувало для глобальних представникiв, яких вони щойно добровiльно захопили.
  
  
  27
  Прокляття Лiлiт
  
  
  Джордж Мастерс був вражений чудовою спорудою, що нависла над пiд'їзною дорiжкою, коли вiн зупинив свiй автомобiль i припаркувався там, де йому велiла охорона Райхтiшоусiса. Нiч була м'якою, коли повний мiсяць проглядав крiзь хмари, що пропливали. По всьому периметру головного входу до маєтку високi дерева шелестiли на вiтрi, нiби закликаючи свiт до тишi. Мастерс вiдчув, як дивне почуття спокою змiшується з його побоюванням.
  
  Знання того, що Лiлiт Херст була всерединi, лише пiдживлювало його бажання вторгнутися. На той час служба безпеки повiдомила Пердью, що Мастерс вже на шляху догори. Збiгаючи грубими мармуровими сходами головного фасаду, Мастерс зосередився на поточному завданнi. Вiн нiколи не був добрим переговорником, але це стало б справжньою перевiркою його дипломатичностi. Без сумнiву, Лiлiт вiдреагувала б iстерикою, подумав вiн, оскiльки у неї склалося враження, що вiн мертвий.
  
  Вiдчинивши дверi, Мастерс був вражений, побачивши найвищого, найстрункiшого мiльярдера. Його бiла корона була добре вiдома, але бiльше в його нинiшньому станi мало що нагадувало про фотографiї у таблоїдах та офiцiйнi благодiйнi вечiрки. У Пердью було кам'яне обличчя, тодi як вiн був вiдомий своєю веселою, ввiчливою манерою спiлкування з людьми. Якби Мастерс не знав, як виглядає Пердью, вiн цiлком мiг би подумати, що людина перед ним була двiйником iз темного боку. Мастерсу здалося дивним, що господар маєтку сам вiдчиняє свої дверi, i Пердью завжди був досить проникливий, щоб прочитати вираз його обличчя.
  
  "Я перебуваю мiж дворецькими", - нетерпляче зауважив Пердью.
  
  "Мiстер Пердью, мене звати Джордж Мастерс, " представився Мастерс. "Сем Клiв послав мене передати тобi повiдомлення".
  
  "Що це? Послання, у чому воно? - рiзко запитав Пердью. "В даний момент я дуже зайнятий реконструкцiєю теорiї, i у мене мало часу, щоб закiнчити її, якщо ви не заперечуєте".
  
  "Насправдi, це те, про що я тут, щоб поговорити", - охоче вiдповiв Мастерс. "Я маю дати вам деяке уявлення про... ну, на... Жахливий змiй".
  
  Раптом Пердью отямився вiд свого зацiпенiння, i його погляд упав прямо на вiдвiдувача в крислатому капелюсi i довгому пальтi. "Звiдки ти знаєш про Страшного Змiя?"
  
  "Дозвольте менi пояснити", - благав Мастерс. "Всерединi".
  
  Неохоче Пердью обвiв очима вестибюль, щоб переконатися, що вони самi. Вiн поспiшав врятувати те, що залишилося наполовину вiддаленого рiвняння, але йому також треба було знати про нього якнайбiльше. Вiн вiдiйшов убiк. "Входьте, мiстере Мастерс". Перд'ю вказав лiворуч, де виднiлася висока дверна рама розкiшної їдальнi. Усерединi було тепле сяйво вогню в осередку. Його потрiскування було єдиним звуком у будинку, який надавав мiсцю безпомилкової атмосфери меланхолiї.
  
  "Брендi?" Запитав Пердю свого гостя.
  
  "Дякую, так", - вiдповiв Мастерс. Пердью хотiв, щоб вiн зняв капелюха, але не знав, як попросити його про це. Вiн налив напiй i жестом запросив Мастерса сiсти. Як Мастерс мiг вiдчути непристойнiсть, вiн вирiшив вибачитися за своє вбрання.
  
  "Я просто хотiв би попросити вас вибачити мої манери, мiстере Пердью, але я повинен носити цей капелюх постiйно", - пояснив вiн. "Принаймнi, на публiцi".
  
  "Можу я запитати, чому?" Запитав Пердью.
  
  "Дозвольте менi просто сказати, що кiлька рокiв тому зi мною стався нещасний випадок, який зробив мене трохи непривабливим", - сказав Мастерс. "Але якщо це вас хоч якось втiшить, у мене чудова особистiсть".
  
  Пердю засмiявся. Це було несподiвано та чудово. Мастерс, звичайно, не мiг посмiхнутися.
  
  "Я перейду до справи, мiстере Пердью", - сказав Мастерс. "Ваше вiдкриття Жахливого Змiя не є секретом серед наукової спiльноти, i я з жалем маю повiдомити вам, що новина досягла наймерзеннiших сторiн пiдпiльної елiти".
  
  Пердю насупився. "Як? Матерiал є лише у нас iз Семом".
  
  "Боюсь, що нi, мiстере Пердью", - нарiк Мастерс. Як i просив Сем, обпалена людина приборкала свiй темперамент i загальне нетерпiння, щоб зберегти рiвновагу з Девiдом Пердью. "З тих пiр, як ви повернулися iз Загубленого мiста, хтось злив новину кiльком секретним сайтам та високопоставленим бiзнесменам".
  
  "Це безглуздо", - посмiхнувся Пердью. "Я не розмовляв увi снi пiсля операцiї, а Сему не потрiбна увага".
  
  "Нi, я згоден. Але там були й iншi, коли вас поклали до лiкарнi, я правий?" Майстер натякнув.
  
  "Лише медичний персонал", - вiдповiв Пердью. "Доктор Патель не має уявлення, що означає рiвняння Ейнштейна. Чоловiк займається виключно реконструктивною хiрургiєю та бiологiєю людини".
  
  "А як щодо медсестер?" Мастерс навмисне запитав, прикидаючись дурником i потягуючи брендi. Вiн мiг бачити, як застигають очi Пердью, коли той думав про це. Пердью повiльно похитав головою з боку в бiк, тодi як усерединi нього спливли проблеми його спiвробiтникiв з його новою коханою.
  
  "Нi, цього не могло бути", подумав вiн. 'Лiлiт на моїй сторонi'. Але iнший голос у його мiркуваннях вийшов на перший план. Це сердечно нагадало йому про сигнал тривоги, який вiн не мiг почути минулої ночi, про те, що штаб-квартира служби безпеки припустила, що на їхньому записi була помiчена жiнка в темрявi, i про те, що вiн був накачаний наркотиками. В особняку бiльше нiкого не було, крiм Чарльза та Лiлiан, i вони нiчого не витягли з даних рiвняння.
  
  Поки вiн сидiв, розмiрковуючи, iнша головоломка теж турбувала його, в основному через яснiсть цього, тепер, коли з'явилася пiдозра щодо його коханої Лiлiт. Його серце благало його не звертати уваги на докази, але його логiка взяла гору над емоцiями рiвно настiльки, щоб зберiгати неупередженiсть.
  
  "Можливо, медсестра", - пробурмотiв вiн.
  
  Її голос прорiзав тишу кiмнати. "Ти ж не вiриш серйозно в цю нiсенiтницю, Девiде", - видихнула Лiлiт, знову зображуючи жертву.
  
  "Я не казав, що вiрю в це, люба", - поправив вiн її.
  
  "Але ти обмiрковував це", - сказала вона, звучаючи скривджено. Її погляд метнувся до незнайомця на диванi, що приховує свою особистiсть пiд капелюхом i пальто. "I хто це?"
  
  "Будь ласка, Лiлiт, я намагаюся поговорити з моїм гостем наодинцi", - сказав їй Пердью трохи твердiше.
  
  "Добре, якщо ти хочеш впустити в свiй будинок незнайомцiв, якi цiлком можуть бути шпигунами тiєї органiзацiї, вiд якої ти ховаєшся, це твоя проблема", - незрiло вiдрiзала вона.
  
  "Ну це те, чим я займаюся", - швидко вiдповiв Пердью. "Зрештою, хiба не це привело тебе до мого будинку?"
  
  Мастерс пошкодував, що не може посмiхнутися. Пiсля того, що Херсти та їхнi колеги зробили з ним на хiмiчному заводi в Тафтi, вона заслужила бути похованою живцем, не кажучи вже про те, щоб отримати прочухана вiд кумира свого чоловiка.
  
  "Я не можу повiрити, що ти щойно сказав це, Девiде", - прошипiла вона. "Я не прийму це вiд якогось шахрая в плащi, який приходить сюди i розбещує вас. Ти сказав йому, що маєш роботу, яку треба зробити?"
  
  Пердю недовiрливо глянув на Лiлiт. "Вiн друг Сема, моя люба, i я все ще господар цього будинку, якщо я можу нагадати тобi?"
  
  "Господар цього будинку? Смiшно, тому що твої власнi спiвробiтники бiльше не могли миритися з твоєю непередбачуваною поведiнкою! - виразила вона. Лiлiт нахилилася, щоб подивитися через Пердю на чоловiка в капелюсi, якого вона ненавидiла за його втручання. "Я не знаю, хто ви, сер, але вам краще пiти. Ти засмучуєш роботу Девiда".
  
  "Чому ти скаржишся на те, що я закiнчую свою роботу, моя люба?" - спокiйно запитав її Пердью. На його обличчi загрожувала з'явитись слабка посмiшка. "Коли ви добре знаєте, що рiвняння було завершено вже три ночi тому".
  
  "Я нiчого такого не знаю", - заперечила вона. Лiлiт розлютилася вiд звинувачень, головним чином тому, що вони були правдою, i вона боялася, що ось-ось втратить контроль над прихильнiстю Девiда Пердью. "Звiдки ти береш усю цю брехню?"
  
  "Камери стеження не брешуть", - стверджував вiн, все ще зберiгаючи безтурботний тон.
  
  "Вони не показують нiчого, крiм тiнi, що рухається, i ти це знаєш!" - Гаряче захищалася вона. Її стервознiсть поступилася мiсцем сльозам, сподiваючись розiграти карту жалю, але безрезультатно. "Вашi спiвробiтники служби безпеки разом iз вашим домашнiм персоналом! Хiба ви цього не бачите? Звiсно, вони натякатимуть, що це був я".
  
  Пердю встав i налив ще брендi собi та своєму гостю. "Ти б теж хотiла таке, моя люба?" вiн спитав Лiлiт. Вона зойкнула вiд роздратування.
  
  Пердью додав: "Як ще стiльки небезпечних науковцiв та бiзнесменiв дiзналися б, що я вiдкрив рiвняння Ейнштейна у "Загубленому мiстi"? Чому ти був такий непохитний у тому, щоб я його виконав? Ви передали неповнi данi своїм колегам, i саме тому ви пiдштовхуєте мене до їхнього повторного заповнення. Без рiшення воно практично марне. Вам потрiбно надiслати цi останнi кiлька фрагментiв, щоб це спрацювало".
  
  "Це правильно", Мастерс заговорив вперше.
  
  Ти! Заткнися нахуй!" - верещала вона.
  
  Зазвичай Пердью не дозволяв комусь кричати на своїх гостей, але вiн знав, що її ворожiсть була ознакою того, що її прийняли. Майстер пiдвiвся зi свого стiльця. Вiн обережно зняв капелюх при електричному свiтлi ламп, тодi як вiдблиски камiна надавали вiдтiнку його гротескним рисам. Очi Пердью застигли в жаху побачивши понiвечену людину. Його мова вже видавала, що вiн деформований, але вигляд у нього був набагато гiрший, нiж очiкувалося.
  
  Лiлiт Херст вiдсахнулася, але риси обличчя чоловiка були настiльки спотворенi, що вона не впiзнала його. Пердью дозволив цiй людинi скористатися моментом, тому що йому було дуже цiкаво.
  
  "Згадай, Лiлiт, хiмiчний завод у Тафтi у Вашингтонi, округ Колумбiя", - невиразно сказав Мастерс.
  
  Вона в страху похитала головою, сподiваючись, що заперечення цього зробить це неправдою. Спогади про те, як вони з Пилипом встановлювали посудину, повернулися, наче леза в її чоло. Вона впала на колiна i схопилася за голову, тримаючи очi щiльно закритими.
  
  "Що вiдбувається, Джордже?" Пердью спитав Мастерса.
  
  "О Господи, нi, цього не може бути!" Лiлiт плакала, закривши обличчя руками. "Джордж Мастерс! Джордж Мастерс мертвий!
  
  "Чому ви припустили це, якщо не планували, що я буду пiдсмажений? Ти i Клiфтон Тафт, Фiлiп та iншi хворi виродки використовували теорiю цього бельгiйського фiзика в надiї, що зможете присвоїти славу собi, ти, сука! Мастерс розтягував слова, пiдходячи до Лiлiт, що б'ється в iстерицi.
  
  "Ми не знали! Це не мало ось так згорiти!" вона спробувала заперечити, але вiн похитав головою.
  
  "Нi, навiть вчитель природознавства в початковiй школi знає, що таке прискорення призведе до займання судна з такою швидкiстю", - заверещав на неї Мастерс. "Тодi ви спробували те, що збираєтеся спробувати зараз, тiльки цього разу ви робите це у диявольськи великих масштабах, чи не так?"
  
  "Почекайте", - зупинив одкровення Пердью. Який великий масштаб? Що вони зробили?"
  
  Мастерс глянув на Пердью, його глибоко посадженi очi блищали з-пiд литого чола. З щiлини, що залишилася вiд його рота, вирвався хрипкий смiшок.
  
  "Лiлiт та Фiлiп Херст були профiнансованi Клiфтоном Тафтом, щоб застосувати рiвняння, грубо засноване на сумнозвiсному Dire Serpent, до експерименту. Я працював iз таким генiєм, як ви, людиною на iм'я Каспер Джейкобс", - повiльно розповiдав вiн. "Вони з'ясували, що доктор Джейкобс вирiшив рiвняння Ейнштейна, не знамените, а зловiсну можливiсть фiзики".
  
  "Жахливий змiй", - пробурмотiв Пердью.
  
  "Ця, - вiн вагався, чи називати її так, як йому хотiлося," жiнка i її колеги позбавили Джейкобса авторитету. Вони використовували мене як пiддослiдний, знаючи, що експеримент уб'є мене. Швидкiсть при проходженнi через бар'єр зруйнувала енергетичне поле на об'єктi, викликавши грандiозний вибух, залишивши вiд мене розплавлене мiсиво з диму та плотi!
  
  Вiн схопив Лiлiт за волосся. "Подивися на мене зараз!"
  
  Вона витягла "Глок" з кишенi куртки i вистрiлила Мастерсу в голову, перш нiж прицiлитися прямо в Пердью.
  
  
  28
  Потяг терору
  
  
  У транссибiрському швидкiсному поїздi делегати почувалися як удома. Дводенна поїздка обiцяла розкiш, що дорiвнює будь-якому розкiшному готелi у свiтi, за винятком привiлеїв басейну, якi все одно нiхто не оцiнить росiйською восени. Кожне велике вiддiлення було обладнане лiжком розмiру "queen-size", мiнi-баром, власною ванною кiмнатою та обiгрiвачем.
  
  Було оголошено, що через особливостi конструкцiї поїзда до мiста Тюменi не буде пiдключення до стiльникового зв'язку або Iнтернету.
  
  "Повинен сказати, Тафт дiйсно доклав усiх зусиль до iнтер'єрiв", - ревниво посмiхнувся Макфадден. Вiн стискав свiй келих iз шампанським i вивчав внутрiшнє оздоблення поїзда, поруч iз ним був Вольф. Незабаром до них приєднався Тафт. Вiн виглядав зосередженим, але розслабленим.
  
  "Вже щось чутно вiд Зельди Бесслер?" вiн спитав Вольфа.
  
  "Нi", - вiдповiв Вольф, хитаючи головою. "Але вона каже, що Джейкобс втiк iз Брюсселя пiсля того, як ми забрали Ольгу. Чортiв боягуз, мабуть, думав, що вiн наступний... довелося вибиратися. Найкраща частина в тому, що вiн думає, що його вiдхiд зi своєю роботою залишає нас спустошеними".
  
  "Так, я знаю", - посмiхнувся огидний американець. "Можливо, вiн намагається бути героєм i приходить, щоб врятувати її". Вони стримували смiх, щоб вiдповiдати своєму iмiджу членiв мiжнародної ради, Макфадден спитав Вульфа: "До речi, де вона?"
  
  "Як ти думаєш, де?" Вольф посмiхнувся. "Вiн не дурень. Вiн знатиме, де шукатиме".
  
  Тафта не подобалися шанси. Доктор Джейкобс був дуже проникливою людиною, незважаючи на те, що вiн був виключно наївним. Вiн не сумнiвався, що вчений його переконань принаймнi спробував би переслiдувати його дiвчину.
  
  "Щойно ми висадимося в Тюменi, проект буде в самому розпалi", - сказав Тафт двом iншим чоловiкам. "На той час у цьому поїздi має бути Каспер Джейкобс, щоб вiн мiг загинути разом з iншими делегатами. Розмiри, якi вiн створив для судна, розрахованi виходячи iз ваги цього поїзда, мiнус загальна вага вас, мене та Бесслера".
  
  "Де вона?" Запитав Макфадден, озираючись на всi боки, але виявивши, що вона вiдсутня на великiй вечiрцi на найвищому рiвнi.
  
  "Вона в диспетчерськiй поїзди, чекає даних, якi Херст винен нам", - повiдомив Тафт так тихо, як тiльки мiг. "Щойно ми отримаємо решту рiвняння, проект заблокований. Ми виїжджаємо пiд час зупинки до Тюменi, поки делегати оглядають мiський енергетичний реактор та слухають свою безглузду звiтну лекцiю." Вольф розглядав гостей у поїздi, поки Тафт викладав план для вiчно непоiнформованого Макфаддена. "На той час, коли потяг продовжить рух до наступного мiста, вони повиннi помiтити, що ми поїхали... i це було б надто пiзно".
  
  "I ви хочете, щоб Джейкобс їхав поїздом з учасниками симпозiуму", - уточнив Макфадден.
  
  "Це правильно", - пiдтвердив Тафт. Вiн знає все, i вiн збирався дезертувати. Бог знає, що трапилося б iз нашою важкою роботою, якби вiн оприлюднив те, над чим ми працюємо".
  
  "Цiлком вiрно", - погодився Макфадден. Вiн трохи повернувся спиною до Вульфа, щоб поговорити з Тафтом напiвголосно. Вольф вибачився, щоб перевiрити безпеку делегатського вагона-ресторану. Макфадден вiдвiв Тафта убiк.
  
  "Я знаю, що зараз, можливо, невiдповiдний час, але коли я отримаю свiй ..." вiн незручно прочистив горло, "грант на другий етап?" Я усунув для вас опозицiю в Обанi, так що я можу пiдтримати пропозицiю встановити там один iз ваших реакторiв ".
  
  "Тобi вже потрiбно бiльше грошей?" Тафт насупився. "Я вже пiдтримав ваше обрання i переказав першi вiсiм мiльйонiв євро на ваш офшорний рахунок".
  
  Макфадден знизав плечима, виглядаючи страшенно збентеженим. "Я просто хочу консолiдувати свої iнтереси в Сiнгапурi та Норвегiї, ви знаєте, про всяк випадок".
  
  "Про всяк випадок що?" Нетерпляче спитав Тафт.
  
  "Це невизначений полiтичний клiмат. Менi просто потрiбна певна страховка. Страхувальна сiтка", - плазав Макфадден.
  
  "Макфадден, ти отримаєш грошi, коли цей проект буде завершено. Тiльки пiсля того, як особи, якi приймають глобальнi рiшення в країнах ДНЯЗ, i люди з МАГАТЕ прийдуть до трагiчного кiнця в Новосибiрську, їхнi вiдповiднi кабiнети не мають iншого вибору, окрiм як призначити своїх наступникiв", - пояснив Тафт. "Усi нинiшнi заступники президента та кандидати у мiнiстри є членами Black Sun. Як тiльки вони будуть приведенi до присяги, у нас буде монополiя, i лише тодi ти отримаєш свiй другий внесок як таємний представник Ордену".
  
  "Отже, ви збираєтеся пустити цей поїзд пiд укiс?" Допитувався Макфадден. Вiн так мало означав для Тафта та його загальної картини, що про нього не варто було розповiдати. Проте чим бiльше Макфадден знав, тим бiльше йому доводилося втрачати, i це посилювало хватку Тафта на його яйцях. Тафт прийняв нiкчемного суддю та мера.
  
  "За межами Новосибiрська, на iншому боцi вiд нього, наприкiнцi цього залiзничного шляху, знаходиться масивна гiрська споруда, побудована партнерами Вольфа", - пояснив Тафт найзаступнiшим чином, оскiльки мер Обана був повним профаном. "Вiн зроблений з каменю та льоду, але всерединi нього знаходиться величезна капсула, яка використовуватиме та утримуватиме незмiрну атомну енергiю, створену розривом у бар'єрi. Цей конденсатор утримуватиме енергiю, що генерується".
  
  "Як реактор", - припустив Макфадден.
  
  Тафт зiтхнув. "Та ось так. Ми створили подiбнi модулi у кiлькох країнах по всьому свiту. Все, що нам потрiбно, - це надзвичайно важкий об'єкт, що мчить iз вражаючою швидкiстю, щоб зруйнувати цей бар'єр. Як тiльки ми побачимо, яку атомну енергiю викликає ця аварiя поїзда, ми знатимемо, де i як вiдповiдним чином налаштувати наступний флот судiв для досягнення оптимальної ефективностi".
  
  "У них теж будуть пасажири?" З цiкавiстю спитав Макфадден.
  
  Вольф пiдiйшов до нього ззаду i посмiхнувся: "Нi, тiльки це".
  
  
  * * *
  
  
  У заднiй частинi другого вагона троє безквиткiв дочекалися закiнчення вечерi, щоб розпочати пошуки Ольги. Було вже дуже пiзно, але розпещенi гостi проводили додатковий час пiсля випивки пiсля вечерi.
  
  "Я замерзаю", - поскаржилася Нiна тремтячим пошепком. "Як ти думаєш, ми можемо випити чогось теплого?"
  
  Каспер виглядав з-за дверей кожнi кiлька хвилин. Вiн був так зосереджений на пошуках Ольги, що не вiдчував нi холоду, нi голоду, але мiг зрозумiти, що симпатичному iсторику стало холодно. Сем потер руки. "Я мушу знайти Дiму, нашого хлопця з Братви. Я впевнений, що вiн зможе нам щось дати".
  
  "Я схожу за ним", - запропонував Каспер.
  
  "Нi!" Вигукнув Сем, простягаючи руку. "Вони знають тебе, Каспер. Ти з глузду з'їхав? Я пiду".
  
  Сем пiшов, щоб знайти Дiму, фальшивого провiдника, що проник разом з ними в поїзд. Вiн знайшов його на другому камбузi, що засовує палець у бефстроганiв за спиною кухаря. Весь персонал не знав, що було заплановано для поїзда. Вони припустили, що Сем був дуже роздягненим гостем.
  
  "Гей, чувак, можна нам фляжку кави?" Сем запитав Дiму.
  
  Пiхотинець Братви посмiхнувся. "Це Росiя. Горiлка виходить теплiшою за каву".
  
  Вибух смiху серед кухарiв та офiцiантiв змусив Сема посмiхнутися. "Так, але кава допомагає тобi заснути".
  
  "Для цього i iснує жiнка", - пiдморгнув Дiма. I знову персонал завив вiд смiху та згоди. З нiзвiдки в протилежних дверях з'явився Вольф Кретчофф, примусивши всiх замовкнути, коли вони повернулися до своїх домiвкових обов'язкiв. Це було надто швидко для Сема, щоб втекти з iншого боку, i вiн помiтив, що Вульф помiтив його. За всi роки, що вiн займався журналiстськими розслiдуваннями, вiн навчився не панiкувати перед польотом першої кулi. Сем спостерiгав, як до нього наближається жахливий головорiз iз їжачком та крижаними очима.
  
  "Хто ти?" - Запитав вiн Сема.
  
  "Натиснiть", - швидко вiдповiв Сем.
  
  "Де ваша перепустка?" Вольф хотiв знати.
  
  "У кiмнатi нашого делегата", - вiдповiв Сем, вдаючи, що Вулф повинен був знати протокол.
  
  "В якiй країнi?"
  
  "Сполучене Королiвство", - впевнено сказав Сем, тодi як його очi пронизували грубiяна наскрiзь, з яким вiн не мiг дочекатися зустрiчi наодинцi десь у поїздi. Його серце пiдстрибнуло, коли вони з Вульфом дивилися один на одного, але Сем не вiдчув жодної краплi страху, тiльки ненависть. "Чому ваш камбуз не обладнаний для швидкої подачi кави, мiстере Кречофф? Передбачається, що це буде поїзд класу люкс".
  
  "Ви працюєте в засобах масової iнформацiї або в жiночому журналi, рейтинговiй службi?" Вовк висмiював Сема, тодi як навколо двох чоловiкiв було чути тiльки дзвiн ножiв та каструль.
  
  "Якби я це зробив, ти не отримав би хорошого вiдгуку", - прямо огризнувся Сем.
  
  Дiма стояв бiля плити, схрестивши руки на грудях, спостерiгаючи за розвитком подiй. Йому було наказано безпечно проводити Сема та його друзiв по сибiрському ландшафту, але не втручатися та не розкривати його прикриття. Тим не менш, вiн зневажав Вольфа Кретчоффа, як i всi вони у його роздiлi. Нарештi Вольф просто повернувся i пiшов до дверей, де стояв Дiма. Як тiльки вiн вийшов, i всi розслабилися, Дiма глянув на Сема, видихаючи з великим полегшенням. "Тепер хочеш горiлки?"
  
  
  * * *
  
  
  Пiсля того, як усi розiйшлися, поїзд освiтлювали лише вогнi вузького коридору. Каспер готувався до стрибка, а Сем пристiбував один iз своїх нових фаворитiв - гумовий нашийник iз вмонтованою камерою, який вiн використав для дайвiнгу, але Пердью удосконалив його для нього. Вiн би передавав усi записанi кадри на незалежний сервер, який Пердью налаштував спецiально для цiєї мети. У той же час вiн зберiг записаний матерiал на крихiтнiй картi пам'ятi. Це дозволило уникнути того, що Сема спiймали на зйомках там, де вiн не мав.
  
  Нiнi було доручено охороняти гнiздо, вона спiлкувалася iз Семом через планшет, пiдключений до його годинника. Каспер спостерiгав за всiєю синхронiзацiєю та ув'язкою, припасуванням i пiдготовкою, поки поїзд тихо гудiв. Вiн похитав головою. "Блiн, ви двоє прямо як персонажi з МI-6".
  
  Сем i Нiна посмiхнулися i подивилися один на одного з пустотливими веселощами. Нiна прошепотiла: "Це зауваження жахливiше, нiж ти думаєш, Каспер".
  
  "Добре, я обшукаю машинне вiддiлення i передню частину, а ти займися вагонами та камбузами, Каспер", - доручив Сем. Касперу було однаково, з якого боку поїзда йому розпочинати пошуки, аби вони знайшли Ольгу. Поки Нiна охороняла їхню iмпровiзовану базу, Сем i Каспер просувалися вперед, доки не досягли першого вагону, звiдки вони роздiлилися.
  
  Сем крався повз купе в гудi ковзного поїзда. Йому не сподобалася iдея про те, що гусеницi не стукають у тому гiпнотичному ритмi, який був за старих часiв, коли сталевi колеса все ще зачiпляли стики в гусеницях. Коли вiн дiстався їдальнi, вiн помiтив, що двома секцiями вище з подвiйних дверей пробивалося слабке свiтло.
  
  'Машинне вiддiлення. Чи могла вона бути там?" запитував вiн, продовжуючи. Його шкiра була крижаною навiть пiд одягом, що було дивно, оскiльки в усьому поїздi був встановлений клiмат-контроль. Можливо, через брак сну або, можливо, через перспективи знайти Ольгу мертвою у Сема мурашки побiгли шкiрою.
  
  З великою обережнiстю Сем вiдкрив i пройшов першi дверi, увiйшовши в секцiю, призначену тiльки для персоналу, прямо перед двигуном. Вiн пихкав, як стара пароварка, i Сем знаходив це дивно заспокiйливим. Вiн почув голоси у машинному вiддiленнi, якi пробудили його природний iнстинкт дослiдити.
  
  "Будь ласка, Зельдо, ти не можеш бути такою негативною", - сказав Тафт жiнцi в диспетчерськiй. Сем встановив на своїй камерi iнше налаштування захоплення, щоб оптимiзувати видимiсть та звук.
  
  "Вона займає дуже багато часу", - поскаржився Бесслер. "Предполагается, що Херст - одна з наших найкращих, i ось ми тут, на борту, а їй все ще потрiбно вiдправити останнi кiлька цифр".
  
  "Пам'ятайте, вона сказала нам, що Пердью завершує його, поки ми говоримо", - сказав Тафт. "Ми майже у Тюменi. Тодi ми зможемо вийти та спостерiгати на вiдстанi. Поки ви встановлюєте прискорення на гiперзвукове пiсля того, як група повернеться до ладу, ми можемо керувати рештою".
  
  "Нi, ми не можемо, Клiфтон!" - прошипiла вона. "В тому то й справа. Поки Херст не надiшле менi рiшення з останньою змiнною, я не можу запрограмувати швидкiсть. Що станеться, якщо ми не зможемо встановити прискорення до того, як усi вони знову вмикаються на поганiй дiлянцi? Може ми просто влаштуємо їм приємну поїздку на поїздi до Новосибiрська? Не будь грiбаним iдiотом".
  
  У Сема перехопило подих у темрявi. 'Прискорення до гiперзвукової швидкостi? Господи Iсусе, це уб'є всiх, не кажучи вже про характер удару, коли в нас закiнчаться слiди!" попередив його внутрiшнiй голос. Майстер, зрештою, мав рацiю, подумав Сем. Вiн поспiшав назад в кiнець поїзда, кажучи по комунiкатору. " Нiна. Каспер, " прошепотiв вiн. "Ми повиннi знайти Ольгу зараз! Якщо ми досi будемо у цьому поїздi пiсля Тюменi, нам кришка ".
  
  
  29
  Розпад
  
  
  Склянки та пляшки вибухнули над головою Пердью, коли Лiлiт вiдкрила вогонь. Йому довелося надовго пiрнути за барну стiйку бiля камiна, бо вiн був надто далеко вiд Лiлiт, щоб утихомирити її до того, як вона натисне на спусковий гачок. Тепер вiн був загнаний у куток. Вiн схопив пляшку текiли i розмахнувся вiдкритою пляшкою так, що вмiст розплескався по всьому прилавку. Вiн дiстав iз кишенi запальничку, якою розпалював вогонь у камiнi, i пiдпалив спирт, щоб вiдволiкти Лiлiт.
  
  У той момент, коли вздовж стiйки спалахнуло полум'я, вiн схопився i накинувся на неї. Пердью був не такий швидкий, як завжди, через погiршення, викликане його досить новими операцiйними скороченнями. На щастя для нього, вона була поганим стрiльцем, коли черепи були всього за кiлька дюймiв вiд неї, i вiн почув, як вона вiдстрiлила ще три. Вiд стiйки повалив дим, коли Пердью накинувся на Лiлiт, намагаючись вирвати пiстолет.
  
  "I я намагався допомогти тобi повернути деякий iнтерес до науки!" - прогарчав вiн пiд тиском боротьби. "Тепер ти тiльки-но довiв, що ти холоднокровний вбивця, як i казав ця людина!"
  
  Вона вдарила Пердю лiктем. Кров текла його носовими пазухами i випливала з носа, змiшуючись з кров'ю Мастерса на пiдлозi. Вона прошипiла: "Все, що тобi потрiбно було зробити, це знову завершити рiвняння, але тобi довелося зрадити мене заради довiри незнайомця! Ти такий поганий, як i казав Пилип, коли вiн помер! Вiн знав, що ти просто егоїстичний ублюдок, який надає бiльшого значення релiквiям та здирству скарбiв iнших країн, нiж турботi про людей, якi захоплюються тобою".
  
  Пердью вирiшив бiльше не почуватися винним iз цього приводу.
  
  "Подивися, до чого привела мене турбота про людей, Лiлiт!" - Заперечив вiн, кидаючи її на землю. Кров Мастерса прилипла до її одягу та нiг, нiби вона вселилася в його вбивцю, i вона закричала при цiй думцi. "Ти медсестра", - пирхнула Пердью, намагаючись шпурнути руку з пiстолетом на пiдлогу. "Це лише кров, чи не так? Прийми свої бiсовi лiки!"
  
  Лiлiт грала нечесно. З усiєю своєю силою вона натиснула на свiжi шрами Пердью, викликавши в нього крик агонiї. Бiля дверей вона чула, як охорона намагається вiдкрити її, вигукуючи iм'я Пердью, коли спрацювала пожежна сигналiзацiя. Лiлiт вiдмовилася вiд iдеї вбивства Пердью, обравши втечу. Але не ранiше, нiж вона кинулася вниз сходами до серверної, щоб знову отримати останню частину даних, якi були статичними на старiй машинi. Вона записала їх ручкою Пердью i помчала вгору в його спальню, щоб забрати свою сумку i пристрої зв'язку.
  
  Внизу охорона забарабанила у дверi, але Пердью хотiв зловити її, поки вона була поруч. Якби вiн вiдчинив їм дверi, Лiлiт мав би час втекти. Все його тiло болiло i горiло вiд її натиску, вiн поспiшив угору сходами, щоб перехопити її.
  
  Пердью зiткнувся з нею бiля входу до темного коридору. Виглядаючи так, нiби вона побилась iз газонокосаркою, Лiлiт направила "Глок" прямо на нього. "Занадто пiзно, Девiде. Я щойно передав останню частину рiвняння Ейнштейна своїм колегам у Росiї".
  
  Її палець почав стискатися, цього разу не залишаючи йому змоги втекти. Вiн перерахував її набої, i в неї все ще залишалася половина обойми. Пердью не хотiв витрачати свої останнi хвилини, звiтуючи за свої жахливi слабкостi. Йому не було куди кинутися, оскiльки обидвi стiни коридору оточували його з обох бокiв, а люди зi служби безпеки все ще штурмували дверi. Внизу розбилося вiкно, i вони почули, як пристрiй нарештi увiрвався до будинку.
  
  "Схоже, менi час йти", - посмiхнулася вона крiзь зламанi зуби.
  
  З-за її спини в тiнi з'явилася висока постать, його удар припав точно в основу її черепа. Лiлiт миттєво впала, вiдкривши Пердью свого нападника. "Так, мадам, насмiлюся сказати, що вам, блядь, давно час це зробити", - сказав суворий дворецький.
  
  Пердю завищав вiд захоплення та полегшення. Його колiна пiдiгнулися, але Чарльз упiймав його якраз вчасно. "Чарльз, ти диво", - пробурмотiв Пердью, коли його дворецький увiмкнув свiтло, щоб допомогти йому дiстатися до лiжка. "Що ти тут робиш?"
  
  Вiн посадив Пердью i глянув на нього як на божевiльного. "Ну, сер, я живу тут".
  
  Пердю був виснажений i страждав вiд болю, в його будинку пахло топкою, а пiдлогу в їдальнi прикрашав мрець, i все ж вiн смiявся вiд радостi.
  
  "Ми чули пострiли", - пояснив Чарльз. "Я прийшов забрати свої речi зi своєї квартири. Оскiльки охорона не змогла проникнути усередину, я, як завжди, увiйшов через кухню. У мене все ще є мiй ключ, бачиш?
  
  Пердю був шалено щасливий, але йому потрiбно було забрати передавальний пристрiй Лiлiт, перш нiж вiн вiдключиться. "Чарльз, ти можеш взяти її сумку i принести сюди?" Я не хочу, щоб полiцiя повертала їй це, як тiльки вони приїдуть.
  
  "Звичайно, сер", - вiдповiв дворецький, нiби вiн нiколи не йшов.
  
  
  30
  Хаос, частина I
  
  
  Сибiрський ранковий холод був особливим видом пекла. Там, де ховалися Нiна, Сем та Каспер, опалення не було. Це було бiльше схоже на невелику комору для iнструментiв та додаткової бiлизни, хоча Валькiрiя наближалася до катастрофи i навряд чи потребувала зберiгання предметiв комфорту. Нiна сильно тремтiла, потираючи руки в рукавичках один про одного. Сподiваючись, що вони знайшли Ольгу, вона чекала на повернення Сема i Каспера. З iншого боку, вона знала, що, якби вони виявили її, це викликало б певний переполох.
  
  Iнформацiя, яку передав Сем, налякала Нiну до смертi. Пiсля всiх небезпек, з якими вона зiткнулася в експедицiях Пердью, вона не хотiла думати, що зустрiне свiй кiнець внаслiдок атомного вибуху в Росiї. Вiн був по дорозi назад, обшукуючи вагон-ресторан i камбузи. Каспер перевiряв порожнi купе, але мав сильну пiдозру, що Ольгу утримував один iз головних лиходiїв у поїздi.
  
  Наприкiнцi першого вагона вiн зупинився перед купе Тафта. Сем повiдомив, що бачив Тафта з Бесслером у машинному вiддiленнi, що здалося Касперу iдеальним моментом для огляду помешкання Тафта. Приклавши вухо до дверей, вiн прислухався. Не було чути жодних звукiв, крiм скрипiв поїзда та обiгрiвачiв. Звичайно, вiдсiк був замкнений, коли вiн спробував вiдчинити дверi. Каспер дослiджував панелi поруч iз дверима, щоб знайти вхiд до кiмнати. Вiн вiдсунув лист сталевого покриття вiд краю дверного отвору, але той виявився надто мiцним.
  
  Щось привернуло його увагу пiд листом, що вклинилося, щось, вiд чого в нього по спинi пробiг холодок. Каспер ахнув, дiзнавшись титанову нижню панель та її конструкцiю. Щось стукнуло всерединi кiмнати, змушуючи його знайти спосiб увiйти.
  
  Подумай головою. Ти iнженер", - сказав вiн собi.
  
  Якщо це було те, що вiн думав, то вiн знав, як вiдчинити дверi. Вiн швидко проник назад у задню кiмнату, де була Нiна, сподiваючись знайти те, що йому було потрiбно серед iнструментiв.
  
  "О, Каспер, ти доведеш мене до серцевого нападу!" Прошепотiла Нiна, коли вiн з'явився iз-за дверей. "Де Сем?"
  
  "Не знаю", - поспiшно вiдповiв вiн, виглядаючи цiлком стурбованим. "Нiна, будь ласка, знайди менi щось на зразок магнiту. Швидше, будь ласка ".
  
  За його наполегливiстю вона зрозумiла, що на розпитування немає часу, тому почала ритися в коробках з панелями та на полицях у пошуках магнiту. Ти впевнений, що в поїздi були магнiти? - Запитала вона його.
  
  Його дихання почастiшало, поки вiн шукав. "Цей поїзд рухається у магнiтному полi, що випромiнюється рейками. Тут обов'язково мають бути вiльнi шматочки кобальту чи залiза".
  
  "На що це схоже?" вона хотiла знати, тримаючи щось у руцi.
  
  "Нi, це просто кутовий кран", - зауважив вiн. "Пошукай щось нуднiше. Ви знаєте, як виглядає магнiт. Такий матерiал, але лише бiльше".
  
  "Як це?" - спитала вона, провокуючи його нетерпiння, але вона лише намагалася допомогти. Зiтхнувши, Каспер пiдтакнув їй i глянув на те, що вона мала. У руках вона тримала сiрий диск.
  
  "Нiна!" - вигукнув вiн. "Так! Це iдеально!"
  
  Поцiлунок у щоку винагородив Нiну за те, що вона знайшла шлях у кiмнату Тафта, i, перш нiж вона це усвiдомила, Каспер був за дверима. Вiн врiзався прямо в Сема в темрявi, обидва чоловiки скрикнули вiд несподiваного старту.
  
  "Що ти робиш?" Запитав Сем наполегливим тоном.
  
  "Я збираюся використовувати це, щоб потрапити до кiмнати Тафта, Сем. Я майже впевнений, що в нього там була Ольга, " кинувся Каспер, намагаючись проштовхнутися повз Сема, але Сем перегородив йому шлях.
  
  Ви не можете пiти туди зараз. Вiн щойно повернувся до свого купе, Каспер. Це те, що змусило мене повернутись сюди. Повертайся з Нiною всередину, " скомандував вiн, перевiряючи коридор за ними. Наближалася iнша постать, велика i велика фiгура.
  
  "Сем, менi потрiбно забрати її", - простогнав Каспер.
  
  "Так, i ти це зробиш, але подумай головою, чувак", - вiдповiв Сем, безцеремонно пiдштовхуючи Каспера в комору. "Ви не можете потрапити туди, поки вiн там".
  
  "Я можу. Я просто вб'ю його i заберу її", - захникав божевiльний фiзик, хапаючись за безрозсуднi можливостi.
  
  "Просто сядьте та розслабтеся. Вона нiкуди не пiде до завтра. Принаймнi, у нас є уявлення, де вона, але зараз нам треба заткнутися, чорт забирай. Вовк наближається, " суворо сказав Сем. I знову згадка його iменi викликала в Нiни нудоту. Всi троє зiщулились i нерухомо сидiли в темрявi, слухаючи, як повз марширує Вольф, перевiряючи коридор. Шаркаючи ногами, вiн зупинився перед їхнiми дверима. Сем, Каспер i Нiна затамували подих. Вольф повозився з дверною ручкою їхньої схованки, i вони приготувалися до того, що їх виявлять, але натомiсть вiн мiцно замкнув дверi i пiшов.
  
  "Як ми збираємося вибиратися?" Нiна захрипiла. "Це не те вiддiлення, яке можна вiдчинити зсередини! У нього немає блокування!
  
  "Не хвилюйся", - сказав Каспер. "Ми можемо вiдчинити цi дверi, як я збирався вiдчинити дверi Тафта".
  
  "За допомогою магнiту", - вiдповiла Нiна.
  
  Сем був спантеличений. "Розкажи".
  
  "Я думаю, ти маєш рацiю, що ми повиннi зiйти з цього поїзда за першої ж нагоди, Сем", - сказав Каспер. "Чи бачите, насправдi це не поїзд. Я визнаю його конструкцiю, бо... Я його збудував. Це судно, над яким я працював для Замовлення! Це експериментальне судно, яке вони планували використати, щоб подолати бар'єр за допомогою швидкостi, ваги та розгону. Коли я спробував проникнути в Тафтову кiмнату, я знайшов нижчележачi панелi, магнiтнi листи, якi я розмiстив на суднi на будiвельному майданчику в Меєрдалвудi. Це старший брат експерименту, який пiшов дуже неправильно кiлька рокiв тому, причина, через яку я покинув проект i найняв Тафта ".
  
  "О, Боже мiй!" Нiна ахнула. "Це експеримент?"
  
  "Так", - погодився Сем. Тепер все набуло сенсу. "Мастерс пояснив, що вони використовуватимуть рiвняння Ейнштейна, знайдене Пердью в "Загубленому мiстi", щоб розiгнати цей поїзд - це судно - до гiперзвукової швидкостi, щоб забезпечити змiну розмiрiв?"
  
  Каспер зiтхнув iз важким серцем. "I я його збудував. У них є модуль, який уловлюватиме зруйновану атомну енергiю в мiсцi удару i використовуватиме її як конденсатор. Їх багато в кiлькох країнах, включаючи твоє рiдне мiсто, Нiно."
  
  "Ось чому вони використовували Макфаддена", - зрозумiла вона. "Трахни мене".
  
  "Ми повиннi почекати до ранку", - знизав плечима Сем. "Тафт та його головорiзи висаджуються у Тюменi, де делегацiя проiнспектує Тюменську електростанцiю. Загвоздка в тому, що вони не повертаються до делегування повноважень. Пiсля Тюменi цей поїзд прямує прямо в гори повз Новосибiрськ, прискорюючись з кожною секундою".
  
  
  * * *
  
  
  Наступного дня, пiсля холодної ночi, коли майже не спалося, троє безквиткiв почули, як "Валькiрiя" увiйшла на станцiю в Тюменi. З внутрiшнього зв'язку Бесслер оголосив: "Панi та панове, ласкаво просимо на нашу першу iнспекцiю, мiсто Тюмень".
  
  Сем мiцно обiймав Нiну, намагаючись зiгрiти її. Вiн пiдбадьорив себе короткими вдихами i глянув на товаришiв. "Момент iстини, люди. Щойно вони всi зiйдуть iз поїзда, кожен iз нас займе своє купе та шукає Ольгу".
  
  "Я розламав магнiт на три частини, щоб ми могли потрапити туди, куди нам потрiбно", - сказав Каспер.
  
  "Просто поводься спокiйно, якщо зiткнешся з офiцiантами чи iншим персоналом. Вони не знають, що ми не у групi", - порадив Сем. "Поїхали. Ми маємо максимум годину."
  
  Троє подiляються, крок за кроком просуваючись крiзь нерухомий потяг, щоб знайти Ольгу. Сему було цiкаво, як Мастерс упорався зi своєю мiсiєю i чи вдалося йому переконати Пердью не завершувати рiвняння. Поки вiн копався в шафах, пiд лiжками та столами, почув шум на камбузi, коли вони збиралися йти. Їхня змiна закiнчилася у цьому поїздi.
  
  Каспер продовжив свiй план проникнути в кiмнату Тафта, i його другий план полягав у тому, щоб не дати делегацiї знову сiсти до поїзда. Використовуючи магнiтнi манiпуляцiї, вiн отримав доступ до кiмнати. Коли Каспер увiйшов до кiмнати, вiн видав крик панiки, який почули i Сем, i Нiна. На лiжку вiн побачив Ольгу, скуту i жорстоку. Найгiрше, вiн побачив Вольфа, який сидiв з нею на лiжку.
  
  "Привiт, Джейкобс", - Вольф посмiхнувся у своїй пустотливiй манерi. "Я чекав тiльки тебе".
  
  Каспер уявлення не мав, що робити. Вiн думав, що Вольф супроводжував iнших, i бачити його сидячим поряд з Ольгою було кошмаром наяву. Зi злiсним хихиканням Вольф кинувся вперед i схопив Каспера. Крики Ольги були приглушенi, але так старанно боролася зi своїми обмежувачами, що її шкiра мiсцями здерлася. Удари Каспера були марними проти сталевого торса бандита. З коридору увiрвалися Сем та Нiна, щоб допомогти йому.
  
  Коли Вольф побачив Нiну, його очi завмерли на нiй. Ти! Я вбив тебе".
  
  "Пiшов ти, виродок!" Нiна кинула йому виклик, зберiгаючи дистанцiю. Вона вiдвернула його на той час, щоб Сем почав дiяти. На повну силу Сем ударив ногою по колiну Вулфа, роздробивши його бiля колiнної чашки. Заревiвши вiд болю та лютi, Вольф осел, залишивши своє обличчя широко вiдкритим для Сема, щоб той обрушив на нього кулаки. Бандит звик до бiйок i кiлька разiв вистрiлив у Сема.
  
  "Звiльни її i зiйди з цього чортового поїзда! Зараз!" Нiна кричала на Каспера.
  
  "Я повинен допомогти Сему", - запротестував вiн, але зухвалий iсторик схопив його за руку i пiдштовхнув до Ольги.
  
  "Якщо ви двоє не зiйдете з цього поїзда, все це буде даремно, доктор Джейкобс!" Нiна верещала. Каспер знав, що вона мала рацiю. Не було часу сперечатися чи думати про альтернативи. Вiн розв'язав свою подружку, тодi як Вульф укладав Сема твердим колiном у живiт. Нiна намагалася знайти щось, щоб вирубати його, але, на щастя, до неї приєднався Дiма, зв'язковий Братви. Знаючи толк у ближньому бою, Дiма швидко уклав Вульфа, позбавивши Сема чергового удару в обличчя.
  
  Каспер винiс важку поранену Ольгу i озирнувся на Нiну, перш нiж зiйти з "Валькiрiї". Iсторик послала їм повiтряний поцiлунок i показала, щоб вони йшли, перш нiж вона знову зникла в кiмнатi. Вiн мав вiдвезти Ольгу до лiкарнi, питаючи перехожих, де знаходиться найближчий медичний заклад. Вони негайно надали допомогу парi, але на вiдстанi поверталася делегацiя.
  
  Зельда Бесслер отримала передачу, яку вiдправила Лiлiт Херст, перш нiж її приголомшив дворецький у Райхтiсусiсi, i таймер на двигунi був налаштований на запуск. Миготливi червонi вогники пiд панеллю позначали включення пристрою дистанцiйного керування, яке тримав Клiфтон Тафт. Вона почула, як група повертається на борт, i попрямувала до кiнця поїзда, щоб залишити судно. Почувши шум у кiмнатi Тафта, вона спробувала пройти повз, але Дiма зупинив її.
  
  "Ти залишишся!" - крикнув вiн. "Повертайтеся в диспетчерську та вiдключайтеся!"
  
  Зельда Бесслер була на мить приголомшена, але чого солдат Братви не знав, так це те, що вона була озброєна, як i вiн. Вона вiдкрила вогонь, розiрвавши його черевну порожнину на смуги багряної плотi. Нiна мовчала, щоби не привертати уваги. Сем був непритомний на пiдлозi, як i Вульф, але Бесслеру треба було встигнути на лiфт, i вiн думав, що вони мертвi.
  
  Нiна намагалася привести Сема до тями. Вона була сильна, але не було нiякого способу, яким вона могла б виконати його. На свiй жах, вона вiдчула, що потяг рушив, з динамiкiв долинуло записане оголошення. "Панi та панове, ласкаво просимо назад на "Валькiрiю". Наша наступна iнспекцiя вiдбудеться у мiстi Новосибiрськ."
  
  
  31
  Коригувальнi заходи
  
  
  Пiсля того, як полiцiя залишила територiю Райхтiсусiса з Джорджем Мастерсом у мiшку для трупiв i Лiлiт Херст у кайданах, Пердью поплентався через похмуру обстановку свого вестибюля i прилеглих до нього вiтальнi та їдальнi. Вiн оцiнив збитки, завданi цьому мiсцю, по кульових отворах у його стiнових панелях з рожевого дерева та меблiв. Вiн дивився на плями кровi на своїх дорогих перських гобеленах i килимах. Ремонт згорiлої барної стiйки та пошкодження стелi мали зайняти деякий час.
  
  "Чай, сер?" Чарльз спитав, але Пердью виглядав як чорт на ногах. Пердю мовчки побрiв у свою серверну. "Я б випив чаю, дякую, Чарльз". Погляд Пердью привернула постать Лiлiан, що стоїть у дверях кухнi та посмiхається йому. "Привiт, Лiлi".
  
  "Привiт, мiстере Пердью", - вона засяяла, щаслива дiзнатися, що з ним все гаразд.
  
  Пердью увiйшов у темну усамiтнення теплої камери, наповненої електронiкою, де вiн почував себе як удома. Вiн вивчив явнi ознаки навмисного саботажу його проведення i похитав головою. "I вони дивуються, чому я залишаюся самотнiм".
  
  Вiн вирiшив переглянути повiдомлення через свої приватнi сервери i був вражений, виявивши похмурi новини вiд Сема, хоча було трохи пiзно. Пердью очi пробiгли за словами Джорджа Мастерса, iнформацiї доктора Каспера Джейкобса, а також повного iнтерв'ю, яке Сем провiв з ним про таємний план вбивства делегатiв. Перд'ю згадав, що Сем прямував до Бельгiї, але з того часу про нього нiчого не було чути.
  
  Чарльз принiс свiй чай. Аромат Earl Grey у гарячому ароматi комп'ютерних вентиляторiв був раєм для Пердью. "Я не можу достатньо вибачитися, Чарльз", - сказав вiн дворецькому, який врятував йому життя. "Менi соромно за те, наскiльки легко я пiддаюся впливу i як я дiяв, i все через чортову жiнку".
  
  "I за сексуальну слабкiсть до довгого подiлу", - пожартував Чарльз у своїй сухiй манерi. Пердью повинен був смiятися, коли його тiло хворiло. "Все добре, сер. Доти, доки все закiнчується добре".
  
  "Так i буде", - посмiхнувся Пердью, стискаючи руку Чарльза в рукавичцi. "Ви знаєте, коли це прийшло, чи мiстер Клiв дзвонив?"
  
  "На жаль, нi, сер", - вiдповiв дворецький.
  
  "Доктор Гулд?" вiн запитав.
  
  "Нi, сер", - вiдповiв Чарльз. "Анi слова. Джейн повернеться завтра, якщо це допоможе.
  
  Пердью переглянув свiй пристрiй супутникового зв'язку, електронну пошту та особистий мобiльний телефон i виявив, що вони забитi пропущеними дзвiнками вiд Сема Клiва. Коли Чарльз вийшов iз кiмнати, Пердю трясло. Кiлькiсть хаосу, викликаного його одержимiстю рiвнянням Ейнштейна, була поганою, i йому довелося, так би мовити, почати прибирання в будинку.
  
  На його столi був вмiст сумочки Лiлiт. Вiн передав її вже звичайну сумку полiцiї. Серед технологiй, якi вона мала, вiн знайшов її передавач. Коли вiн побачив, що закiнчене рiвняння було вiдправлено до Росiї, серце Пердью зупинилося.
  
  "Срань Господня!" - Видихнув вiн.
  
  Пердю одразу ж схопився. Вiн зробив швидкий ковток чаю та кинувся до iншого сервера, який мiг пiдтримувати передачу сигналiв через супутник. Його руки тремтiли, коли вiн поспiшав. Як тiльки зв'язок був встановлений, Пердью почав писати код як божевiльний, трiангулюючи видимий канал, щоб вiдстежувати положення приймача. У той самий час вiн вiдстежив вiддалений пристрiй, керуючий об'єктом, який було вiдправлено рiвняння.
  
  "Хочеш пограти у вiйну?" вiн запитав. "Дозвольте менi нагадати вам, з ким ви маєте справу".
  
  
  * * *
  
  
  У той час як Клiфтон Тафт i його лакеї нетерпляче потягували мартiнi i схвильовано чекали на результати своєї прибуткової невдачi, їх лiмузин прямував на пiвнiчний схiд у бiк Томська. Зельда мала передавач, який контролював замки i данi про зiткнення "Валькiрiї".
  
  "Як йдуть справи?" Запитав Тафт.
  
  "В даний час прискорення вiдповiдає плану. Вони повиннi наблизитися до 1 Маху приблизно за двадцять хвилин, " самодовольно повiдомила Зельда. "Схоже, Херст таки виконала свою роботу. Вольф взяв свiй власний конвой?
  
  "Без поняття", - сказав Макфадден. "Я намагався додзвонитися до нього, але його мобiльний телефон вимкнено. Правду кажучи, я радий, що менi бiльше не доводиться мати з ним справу. Ви б бачили, що вiн зробив iз доктором Гулдом. Менi майже, майже стало шкода її".
  
  "Вiн зробив свiй внесок. Вiн, мабуть, пiшов додому, щоб трахнути свого корегувальника", - прогарчав Тафт iз збоченим смiхом. "Мiж iншим, я бачив Джейкобса минулої ночi в поїздi, вiн порався з дверима моєї кiмнати".
  
  "Добре, тодi про нього теж подбали", - посмiхнувся Бесслер, щасливий зайняти своє мiсце керiвника проекту.
  
  
  * * *
  
  
  Тим часом на борту "Валькiрiї" Нiна вiдчайдушно намагалася розбудити Сема. Вона могла вiдчувати, як поїзд час вiд часу пришвидшується. Її тiло не брехало, вiдчуваючи перевантажувальнi ефекти поїзда, що мчить. Зовнi, у коридорi, вона могла чути збентежене бурмотiння мiжнародної делегацiї. Вони теж вiдчули поштовх поїзда i, не маючи пiд рукою нi камбуза, нi бару, почали з пiдозрою ставитись до американського магната та його спiльникiв.
  
  "Їх тут нема. Я перевiрив", - почула вона, як представник Сполучених Штатiв сказав iншим.
  
  "Можливо, вони залишаться позаду?" китайський делегат припустив.
  
  "Чому вони забули сiсти у свiй власний поїзд?" - припустив хтось iнший. Десь у сусiдньому вагонi когось почало рвати. Нiна не хотiла сiяти панiку, проясняючи ситуацiю, але це було б краще, нiж дозволити їм усiм будувати здогади i божеволiти
  
  Виглянувши за дверi, Нiна жестом запросила голову Агентства з атомної енергiї пiдiйти до неї. Вона закрила її за собою, щоб чоловiк не побачив байдужого тiла Вольфа Кретчоффа.
  
  "Сер, мене звуть доктор Гулд iз Шотландiї. Я можу розповiсти вам, що вiдбувається, але менi потрiбно, щоб ви зберiгали спокiй, ви розумiєте? " - почала вона.
  
  "Про що це?" - рiзко спитав вiн.
  
  "Слухайте уважно. Я не ваш ворог, але я знаю, що вiдбувається, i менi потрiбно, щоб ви звернулися до делегацiї з поясненнями, доки я намагаюся вирiшити проблему", - сказала вона. Повiльно та спокiйно вона передала iнформацiю чоловiковi. Вона могла бачити, як вiн стає бiльш наляканим, але вона зберiгала свiй тон настiльки спокiйним i контрольованим, наскiльки це було можливо. Його обличчя посiрiло, але вiн зберiг самовладання. Кивнувши Нiнi, вiн пiшов поговорити з рештою.
  
  Вона кинулася назад до кiмнати i спробувала розбудити Сема.
  
  "Сем! Прокинься, заради Христа! Ти потрiбен менi!" - захникала вона, човгаючи Сема по щоцi, намагаючись не впасти в такий розпач, що могла б вдарити його. "Сем! Ми збираємось померти. Я хочу компанiю!"
  
  "Я складу тобi компанiю", - єхидно сказав Вольф. Вiн прокинувся вiд нищiвного удару, який завдав йому Дiма, i зрадiв, побачивши мертвого солдата мафiї в ногах лiжка, де Нiна схилилася над Семом.
  
  "Боже, Сем, якщо i є пiдходящий час для пробудження, то це зараз", - пробурмотiла вона, вiдважуючи йому ляпас. Смiх Вовка викликав у Нiни справжнiй жах, змусивши її згадати про його жорстокiсть до неї. Вiн переповз через лiжко, його обличчя було закривавленим i непристойним.
  
  "Хочеш ще?" вiн усмiхнувся, на його зубах виступила кров. "Цього разу я змушую тебе кричати сильнiше, так?" Вiн дико засмiявся.
  
  Було очевидно, що Сем не реагував на неї. Нiна непомiтно потяглася до десятидюймового ханджалi Дiми, чудового i смертельно гострого кинджала в кобурi пiд пахвою. Опинившись у її владi, вона вiдчула бiльше впевненостi, i Нiна не побоялася зiзнатися собi, що оцiнила можливiсть помститися йому.
  
  "Дякую, Дiмо", - пробурмотiла вона, коли її очi зупинилися на хижаку.
  
  Чого вона не чекала, то це його раптового нападу на неї. Його величезне тiло навалилося на край лiжка, щоб розчавити його, але Нiна швидко вiдреагувала. Вiдкотившись, вона ухилилася вiд його атаки i дочекалася моменту, коли вiн упаде на пiдлогу. Нiна витягла ножа, приставивши його прямо до горла, пронизуючи росiйського бандита в дорогому костюмi. Лезо увiйшло йому в горло i пройшло наскрiзь. Вона вiдчула, як кiнчик стали змiстив хребцi на його шиї, перерiзавши спинний мозок.
  
  В iстерицi Нiна бiльше не могла цього виносити. Валькiрiя прискорилася ще трохи, виштовхуючи жовч iз неї до горла. "Сем!" вона кричала, доки її голос не зiрвався. Це не мало значення, оскiльки делегати у вагонi-ресторанi були так само засмученi. Сем прокинувся, його очi танцювали в очницях. "Прокинься, матiр твою!" - Закричала вона.
  
  "Я встав!" вiн здригнувся, застогнавши.
  
  "Сем, ми повиннi негайно дiстатися до машинного вiддiлення!" - шморгнула носом вона, плачучи вiд шоку пiсля свого нового випробування з Вульфом. Сем сiв, щоб обiйняти її, i побачив, що з шиї монстра тече кров.
  
  "Я зловила його, Сем", - закричала вона.
  
  Вiн усмiхнувся: "Я не змiг би зробити роботу краще".
  
  Шморгаючи носом, Нiна встала i поправила свiй одяг. "Машинне вiддiлення!" Сказав Сем. "Це єдине мiсце, де є прийом, я впевнений". Вони швидко вимили й витерли руки в тазу та кинулися до передньої частини Валькiрiї. Проходячи повз делегатiв, Нiна намагалася заспокоїти їх, хоча була переконана, що всi вони прямують до Пекла.
  
  Опинившись у машинному вiддiленнi, вони уважно оглянули мерехтливi вогнi та органи управлiння.
  
  "Все це не має жодного вiдношення до керування цим потягом", - верещав Сем у розпачi. Вiн дiстав свiй телефон iз кишенi. "Господи, я не можу повiрити, що це все ще працює", - зауважив вiн, намагаючись знайти сигнал. Потяг додав швидкiсть ще на одну сходинку, i вигуки наповнили вагони.
  
  "Ти не можеш кричати, Сем", - вона спохмурнiла. "Ти це знаєш".
  
  "Я не дзвоню", - вiн закашлявся вiд сили швидкостi. "Незабаром ми не зможемо рухатися. Тодi нашi кiстки почнуть хрумтiти ".
  
  Вона скоса подивилась на нього. "Менi не потрiбно це чути".
  
  Вiн ввiв код у телефон, код, який дав йому Пердью, щоб пiдключитися до системи супутникового стеження, яка не потребувала обслуговування для роботи. "Будь ласка, дозволь Пердю побачити це".
  
  "Малоймовiрно", - сказала Нiна.
  
  Вiн глянув на неї з переконанням. "Наш єдиний шанс".
  
  
  32
  Хаос, частина II
  
  
  
  Залiзнична клiнiчна лiкарня - Новосибiрськ.
  
  
  Ольга все ще була у тяжкому станi, але її виписали з вiддiлення iнтенсивної терапiї, вона одужувала в окремiй палатi, сплаченiй Каспером Джейкобсом, який залишався бiля її лiжка. Час вiд часу вона приходила до тями i трохи розмовляла, аби знову заснути.
  
  Вiн був розлючений тим фактом, що Сему та Нiнi довелося заплатити за те, до чого привела його служба "Чорному Сонцю". Це не тiльки засмутило його, а й розлютило вiд того, що американському слимаку Тафту вдалося пережити трагедiю, що насувається, i вiдсвяткувати її з Зельдою Бесслер i цим шотландським невдахою Макфадденом. Але що довело його до крайностi, то це знання того, що Вольфу Кретчоффу зiйде з рук те, що вiн зробив з Ольгою та Нiною.
  
  Розмiрковуючи до божевiлля, стурбований вчений намагався знайти спосiб щось зробити. З позитивного боку вiн вирiшив, що ще не все втрачено. Вiн подзвонив Пердью, так само, як i вперше, коли невпинно намагався до нього додзвонитися, тiльки цього разу вiдповiв Пердью.
  
  "Боже мiй! Не можу повiрити, що я додзвонився до тебе, " видихнув Каспер.
  
  "Боюсь, я трохи вiдволiкся", - вiдповiв Пердью. "Це доктор Джейкобс?"
  
  "Як ти дiзнався?" Запитав Каспер.
  
  "Я бачу ваш номер на моєму супутниковому трекерi. Ти з Семом? - Запитав Пердью.
  
  "Нi, але я дзвоню саме через нього", - вiдповiв Каспер. Вiн усе пояснив Пердью, аж до того, де їм з Ольгою довелося зiйти з поїзда, i гадки не мав, куди прямують Тафт i його поплiчники. "Тим не менш, я вважаю, що Зельда Бесслер має пульт вiд панелей управлiння "Валькiрiї"", - сказав Каспер Пердью.
  
  Мiльярдер посмiхнувся у мерехтiння екрану свого комп'ютера. "Отже, це те, що це таке?"
  
  "У вас є позицiя?" - схвильовано вигукнув Каспер. "Мiстере Пердю, можна менi отримати цей код вiдстеження, будь ласка?"
  
  Пердью дiзнався, читаючи теорiї доктора Джейкобса, що ця людина сама по собi була генiєм. "У тебе є ручка?" Пердю посмiхнувся, знову почуваючи себе легкою людиною. Вiн знову манiпулював ситуацiєю, не торкаючись своїми технологiями та iнтелектом, як у старi часи. Вiн перевiрив сигнал iз вiддаленого пристрою Бесслера i дав Касперу Джейкобсу код вiдстеження. "Що ти збираєшся робити?" - Запитав вiн Каспера.
  
  "Я збираюся використовувати невдалий експеримент для забезпечення успiшного викорiнення", - холодно вiдповiв Каспер. "Перш нiж я пiду. Будь ласка, покваптесь, якщо ви можете зробити що-небудь, щоб послабити магнетизм Валькiрiї, мiстере Пердью. Вашi друзi скоро вступлять у небезпечну стадiю, з якої вони не повернуться.
  
  "Удачi, старовина", - попрощався Пердью зi своїм новим знайомим. Вiн негайно пiдключився до сигналу судна, що рухається, одночасно зламуючи залiзничну систему, по якiй воно проходило. Вiн прямував до перехрестя у мiстi Польська, де, за розрахунками, мав розiгнатися до 3 Махiв."
  
  "Алло?" - почув вiн iз динамiка, пiдключеного до його системи зв'язку.
  
  "Сем!" - Вигукнув Пердью.
  
  "Пердю! Допоможiть нам!" - кричав вiн через динамiк. "Нiна знепритомнiла. Бiльшiсть людей у поїздi є. Я швидко втрачаю зiр, i тут схоже на бiсову пiч!"
  
  "Послухай, Сем!" - прокричав Пердю, перегукуючи його. "Я переорiєнтую механiку треку, поки ми говоримо. Почекай ще три хвилини. Як тiльки "Валькiрiя" перемкне траєкторiю, вона втратить свою магнiтну генерацiю i сповiльниться!
  
  "Iсус Христос! Три хвилини? На той час ми пiдсмажуватимемося!" Сем закричав.
  
  "Три хвилини, Сем! Тримайся!" Пердю кричав. У дверях серверної Чарльз i Лiлiан пiдiйшли подивитися, через що пролунав рев. Вони знали, що краще не питати i не втручатися, але слухали драму на вiдстанi, виглядаючи жахливо стурбованими. "Звичайно, змiна колiй пов'язана з ризиком лобового зiткнення, але зараз я не бачу жодних iнших поїздiв", - сказав вiн двом своїм спiвробiтникам. Лiлiан молилася. Чарльз тяжко проковтнув.
  
  У поїздi Сем хапав ротом повiтря, не знаходячи втiхи в крижаному пейзажi, який танув, коли "Валькiрiя" проїжджала повз. Вiн пiдняв Нiну, щоб привести її до тями, але його тiло було вагою з 16-колiсний велосипед, i вiн не мiг рухатися далi. "3 Маха за кiлька секунд. Ми всi мертвi".
  
  Покажчик на Польську з'явився перед поїздом i миттю проїхав повз них. Сем затримав дихання, вiдчуваючи, як швидко збiльшується вага його тiла. Вiн бiльше нiчого не мiг бачити, як раптом почув брязкiт залiзничного перемикача. Здавалося, що "Валькiрiя" сходить з рейок через раптовий розрив магнiтного поля на нормальну рейку, але Сем тримався за Нiну. Турбулентнiсть була величезною, тiла Сема та Нiни шпурнуло в обладнання кiмнати.
  
  Як i побоювався Сем, пройшовши ще кiлометр, "Валькiрiя" почала сходити з рейок. Вона просто рухалася занадто швидко, щоб залишатися на рейках, але до цього моменту вона сповiльнилася достатньо, щоб розiгнатися до швидкостi нижче за нормальну. Вiн зiбрався з духом i притис до себе несвiдоме тiло Нiни, накривши її голову руками. Пролунав чудовий трiск, за яким судно, одержиме дияволом, перекинулося на все ще вражаючiй швидкостi. Оглушливий трiск склав машину навпiл, скинувши пластини пiд зовнiшньою поверхнею.
  
  Коли Сем прийшов до тями на узбiччi шляхiв, його першою думкою було вивести всiх звiдси, поки паливо не згорiло. Зрештою, це було атомне паливо, подумав вiн. Сем не був експертом у тому, якi мiнерали найбiльш мiнливi, але вiн не хотiв ризикувати з торiєм. Однак вiн виявив, що його тiло повнiстю пiдвело його, i вiн не мiг зрушити нi на дюйм. Сидячи там, у льодах Сибiру, вiн усвiдомив, як сильно почував себе не в своїй тарiлцi. Його тiло все ще важило тонну, i хвилину тому його пiдсмажували живцем, а тепер вiн був холодним.
  
  Деякi члени делегацiї, що вижили, поступово виповзли на замерзаючий снiг. Сем спостерiгав, як Нiна повiльно приходила до тями, i наважився посмiхнутися. Її темнi очi затремтiли, коли вона глянула на нього. "Сем?"
  
  "Так, кохана", - вiн кашлянув i посмiхнувся. "Зрештою, Бог є".
  
  Вона посмiхнулася i подивилася на сiре небо над головою, видихаючи з полегшенням та болем. Вдячна, вона сказала: "Дякую, Пердю".
  
  
  33
  Спокута
  
  
  
  Единбург - через три тижнi
  
  
  Нiнi надали допомогу у належному медичному закладi пiсля того, як її та iнших вижили доставили гелiкоптером з усiма її травмами. Їй i Сему знадобилося три тижнi, щоб повернутися в Едiнбург, де їх першою зупинкою був Райхтiсусiс. Пердью, щоб знову зблизитись зi своїми друзями, домовився з великою кейтеринговою компанiєю органiзувати вечерю, щоб вiн мiг душi не сподiвався у своїх гостях.
  
  Вiдомий своєю ексцентричнiстю, Пердью створив прецедент, коли запросив на приватну вечерю свою економку та дворецького. Сем та Нiна все ще були чорно-синiми, але вони були в безпецi.
  
  "Я думаю, тост доречний", - сказав вiн, пiднiмаючи свiй кришталевий келих для шампанського. "Моїм працьовитим i завжди вiрним рабам, Лiлi та Чарльзу".
  
  Лiлi хихикнула, тодi як Чарльз зберiгав незворушний вираз обличчя. Вона штовхнула його в ребра. "Усмiхнися".
  
  "Одного разу дворецький, завжди дворецький, моя дорога Лiлiан", - iронiчно вiдповiв вiн, викликавши смiх у iнших.
  
  "I мого друга Девiда", - вставив Сем. "Нехай вiн отримує лiкування тiльки в лiкарнi i назавжди вiдмовиться вiд домашнього догляду!"
  
  "Амiнь", - погодився Пердью, широко розплющивши очi.
  
  "До речi, ми нiчого не пропустили за той час, поки одужували в Новосибiрську?" - запитала Нiна з повним ротом iкри та солоного бiсквiту.
  
  "Менi все одно", - знизав плечима Сем i проковтнув своє шампанське, щоб долити вiскi.
  
  "Можливо, вам це здасться цiкавим", - запевнив їх Пердью блискуче в очах. "Це було в новинах пiсля повiдомлення про смертi та поранення внаслiдок трагедiї у поїздi. Я записав це наступного дня пiсля того, як тебе поклали до тамтешньої лiкарнi. Приходьте подивитись на це ".
  
  Вони повернулися до екрана ноутбука, який стояв бiля Пердью на все ще обвугленою барною стiйкою. Нiна ахнула i штовхнула Сем лiктем побачивши того ж репортера, який робив репортаж про поїзд-привид, який вона тодi записала для Сема. Вiн мав пiдзаголовок.
  
  "Пiсля заяв про те, що поїзд-примара кiлька тижнiв тому вбив двох пiдлiткiв на пустельних залiзничних колiях, цей репортер знову представляє вам немислиме".
  
  Позаду жiнки, на задньому планi, було росiйське мiсто пiд назвою Томськ.
  
  Покалiченi тiла американського магната Клiфтона Тафта, бельгiйського вченого доктора Зельди Бесслер i кандидата в мери Шотландiї високоповажного. Вчора на залiзничнiй колiї було виявлено Ленса Макфаддена. Мiсцевi жителi повiдомили, що бачили локомотив, що з'явився, здавалося б, з нiзвiдки, тодi як троє вiдвiдувачiв, як повiдомляється, йшли рейками пiсля того, як їхнiй лiмузин зламався.
  
  "Це роблять електромагнiтнi iмпульси", - посмiхнувся Пердью зi свого мiсця за стiйкою.
  
  Мер Томська Володимир Нелiдов засудив трагедiю, але пояснив, що поява так званого поїзда-примари була просто результатом того, що поїзд проїхав крiзь сильний снiгопад, що йшов учора. Вiн наполягав на тому, що в цьому жахливому iнцидентi не було нiчого дивного i що це була просто прикра випадковiсть через погану видимiсть.
  
  Пердю вимкнув його i похитав головою, посмiхаючись.
  
  "Схоже, доктор Джейкобс заручився пiдтримкою колег покiйного дядька Ольги з Росiйського таємного фiзичного товариства", - засмiявся Пердью, згадавши, що Каспер згадав невдалий фiзичний експеримент в iнтерв'ю Сема.
  
  Нiна занапастила свiй шеррi. "Хотiв би сказати, що шкодую, але це не так. Чи робить це мене поганою людиною?
  
  "Нi", - вiдповiв Сем. "Ти святий, святий, який отримує подарунки вiд росiйської братви за те, що вбив їх головного супротивника грiбаним кинджалом". Його заява викликала бiльше смiху, нiж вона думала.
  
  "Але в цiлому я радий, що доктор Джейкобс зараз знаходиться в Бiлорусi, далеко вiд стерв'ятникiв нацистської елiти", - зiтхнув Пердью. Вiн подивився на Сема та Нiну. "Бог знає, що вiн тисячу разiв викупив свою провину за свої вчинки, коли подзвонив менi, iнакше я б нiколи не дiзнався, що ти в небезпецi".
  
  "Не виключай себе, Пердю", - нагадала йому Нiна. "Одна рiч, що вiн попередив тебе, але ти все одно прийняв найважливiше рiшення спокутувати свою провину".
  
  Вона пiдморгнула: "Ти вiдповiв".
  
  
  КIНЕЦЬ
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Престон У. Чайлд
  Вавилонська маска
  
  
  Де сенс у почуттях, коли немає обличчя?
  
  Де бродить Слiпий, коли довкола тiльки темрява i дiрки, порожнеча?
  
  Де говорить Серце, не вивiльняючи язиком губи для прощання?
  
  Де вловлюється солодкий аромат троянд та дихання коханого, коли вiдсутня запах брехнi?
  
  Як я скажу?
  
  Як я скажу?
  
  Що приховують вони за своїми масками
  
  Коли їхнi особи прихованi, а голоси примушують?
  
  Чи утримують вони Небеса?
  
  Чи володiють вони Адом?
  
   - Masque de Babel (Circa 1682 - Versailles)
  
  
   Глава 1 - Палаючий чоловiк
  
  
  Нiна широко заморгала.
  
  Її очi прислухалися до її синапсiв, коли її сон перейшов у фазу швидкого сну, вiддаючи її у жорстокi пазурi її пiдсвiдомостi. У приватнiй палатi унiверситетської лiкарнi Гейдельберга глибоко вночi горiло свiтло, де доктор Нiна Гулд була госпiталiзована, щоб усунути, по можливостi, страшнi наслiдки променевої хвороби. Досi важко було визначити, наскiльки критичним був її випадок насправдi, оскiльки чоловiк, який супроводжував її, неточно передав рiвень її впливу. Найкраще, що вiн мiг сказати, це те, що вiн знайшов її блукаючий по пiдземних тунелях Чорнобиля на кiлька годин довше, нiж будь-яка жива iстота могла прийти до тями.
  
  "Вiн не розповiв нам усього," пiдтвердила сестра Баркен своїй невеликiй групi пiдлеглих, - але в мене була виразна пiдозра, що це не було й половиною того, що довелося пережити доктору Гулду там, унизу, перш нiж вiн заявив, що знайшов її". . Вона знизала плечима i зiтхнула. "На жаль, за винятком арешту його за злочин, доказiв якого ми не маємо, нам довелося вiдпустити його i розiбратися з тiєю мiзерною iнформацiєю, яка у нас була".
  
  Обов'язкове спiвчуття грало на обличчях стажистiв, але вони лише маскували нiчну нудьгу пiд професiйними личинами. Їхня молода кров спiвала за свободу паба, де гурт зазвичай збирався пiсля спiльної змiни, або за обiйми своїх коханих у цей час ночi. Сестра Баркен не терпiла їх двозначностi i сумувала за компанiєю своїх однолiткiв, де вона могла обмiнюватися фактичними переконливими вердиктами з тими, хто однаково квалiфiкований i захоплений медициною.
  
  Її опуклi очнi яблука прочiсували їх одне за одним, поки вона розповiдала про стан лiкаря Гулда. Скошенi куточки її тонких губ опустилися вниз, висловлюючи невдоволення, яке вона часто вiдбивала у своєму рiзкому низькому тонi, коли говорила. Крiм того, що вона була суворим ветераном нiмецької медичної практики, якої дотримувались у Гейдельберзькому унiверситетi, вона також була вiдома як досить блискучий дiагност. Для її колег було несподiванкою, що вона нiколи не спромоглася продовжити свою кар'єру, ставши лiкарем або навiть постiйним консультантом.
  
  "Яка природа її обставин, сестра Баркен?" - Запитала молода медсестра, шокувавши сестру демонстрацiєю непiдробного iнтересу. П'ятидесятирiчна начальниця, що пихає здоров'ям, витратила хвилину, щоб вiдповiсти, виглядаючи майже щасливою вiд того, що їй поставили питання, замiсть того, щоб всю нiч дивитися в коматозний погляд титулованих коротун.
  
  "Ну це все, що ми змогли з'ясувати у нiмецького джентльмена, який привiв її сюди, медсестру Маркс. Ми не змогли знайти жодних пiдтверджень щодо причини її хвороби, окрiм того, що розповiв нам чоловiк". Вона зiтхнула, розчарована вiдсутнiстю iнформацiї про стан лiкаря Гулд. "Все, що я можу сказати, це те, що її, схоже, врятували вчасно, щоб пройти курс лiкування. Хоча в неї всi ознаки гострого отруєння, її органiзм, здається, здатний з ним задовiльно боротися... поки що.
  
  Сестра Маркс кивнула, iгноруючи насмiшкувату реакцiю своїх колег. Це зацiкавило її. Зрештою, вона багато чула про цю Нiну Гулд вiд своєї матерi. Спочатку, судячи з того, як вона говорила про неї, вона думала, що її мати справдi знала мiнiатюрну шотландську iсторичку. Однак студентцi-медику Марлен Маркс не знадобилося багато часу, щоб дiзнатися, що її мати була просто затятою читачкою журналiв та двох книг, виданих Гулдом. Таким чином, Нiна Гулд була чимось на кшталт знаменитостi у своєму будинку.
  
  Чи було це ще однiєю з таємних екскурсiй, зроблених iсториком, подiбних до тих, яких вона злегка торкалася у своїх книгах? Марлен часто запитувала себе, чому доктор Гулд не написала бiльше про свої пригоди з вiдомим дослiдником та винахiдником з Единбурга Девiдом Пердью, а скорiше натякнула на численнi подорожi. Потiм був добре вiдомий зв'язок iз всесвiтньо вiдомим журналiстом-розслiдувачем Семом Клiвом, про якого писав доктор Гулд. Мама Марлен не тiльки говорила про Нiну, як про друга сiм'ї, а й мiркувала про її життя так, нiби безглузда iсторичка була ходячою мильною оперою.
  
  Це було лише питання часу, коли мати Марлен почне читати книги про Сема Клiва або опублiкованi ним самим, хоча б для того, щоб дiзнатися бiльше про iншi кiмнати у великому особняку Гулдов. Саме через цю манiю медсестра тримала перебування Гулд у Гейдельберзi в секретi, побоюючись, що її мати влаштує марш у складi однiєї жiнки в захiдне крило медичного закладу 14 столiття на знак протесту проти її ув'язнення або чогось такого роду. Це змусило Марлен усмiхнутися про себе, але, ризикуючи викликати гнiв сестри Баркен, що старанно уникає, вона приховала свої веселощi.
  
  Група студентiв-медикiв не знала про повзучу колону поранених, що наближається до вiддiлення невiдкладної допомоги поверхом нижче. Пiд їхнiми ногами команда санiтарiв та медсестер нiчного персоналу оточувала кричущого молодика, який вiдмовлявся бути пристебнутим до каталки.
  
  "Будь ласка, сер, ви повиннi перестати кричати!" - благала чоловiка старша чергова медсестра, перегороджуючи йому шалений шлях руйнування своїм досить великим тiлом. Її очi метнулися у бiк одного iз санiтарiв, озброєного iн'єкцiєю сукцинiлхолiну, що таємно наближається до потерпiлого вiд опiкiв. Жахливий вигляд чоловiка, що плакав, змусив двох нових спiвробiтникiв подавитися, вони ледве стримувалися, чекаючи, коли старша медсестра викрикне свiй наступний наказ. Однак для бiльшостi з них це був типовий сценарiй панiки, хоча всi обставини були рiзними. У них, наприклад, нiколи ранiше не було нагоди, щоб постраждалий вiд опiкiв вбiгав у вiддiлення швидкої допомоги, не кажучи вже про те, що з нього все ще йшов дим, коли його заносило, гублячи шматки плотi з грудей i живота.
  
  Тридцять п'ять секунд видалися спантеличеним нiмецьким медичним працiвникам двома годинами. Незабаром пiсля того, як велика жiнка загнала жертву в кут iз почорнiлою головою та грудьми, крики рiзко припинилися, змiнивши хрипи задухи.
  
  "Набряк дихальних шляхiв!" - заревiла вона потужним голосом, який чути по всьому вiддiленню невiдкладної допомоги. "Iнтубацiя, негайно!"
  
  Чоловiк-медсестра, що крадеться, кинувся вперед, встромляючи голку в хрумку шкiру людини, яка задихалася, i без вагань натискаючи на поршень. Вiн скривився, коли шприц iз хрускотом увiйшов до епiдермiсу бiдного пацiєнта, але це мало бути зроблено.
  
  "Господи! Цей запах огидний! " - пирхнула собi пiд нiс одна з медсестер, звертаючись до своєї колеги, яка кивнула на знак згоди. Вони на мить закрили обличчя руками, щоб перевести подих, коли сморiд приготовленої плотi вдарив по їхнiм почуттям. Це було не дуже професiйно, але, зрештою, вони були лише людьми.
  
  "Доставте його в операцiйну "Б"!" - прогримiла мiцна жiнка своєму персоналу. "Schnell! У нього зупинка серця, люди! Рухайся! Вони одягли кисневу маску на пацiєнта, що б'ється в конвульсiях, коли його когерентнiсть ослабла. Нiхто не помiтив високого старого в чорному пальтi, що йде його слiдом. Його довга тiнь, що витягалася, затемняла незаймане дверне скло, у якого вiн стояв, спостерiгаючи, як вiдвозять димну тушу. З-пiд полiв фетрового капелюха блиснули його зеленi очi, а висохлi губи посмiхнулися на знак поразки.
  
  При всьому хаосi у вiддiленнi невiдкладної допомоги вiн знав, що його не помiтять, i прослизнув через дверi, щоб навiдатися в роздягальню на першому поверсi за кiлька футiв вiд приймальнi. Опинившись у роздягальнi, вiн уникнув виявлення, уникнувши яскравого свiчення маленьких стельових свiтильникiв над лавами. Оскiльки була середина нiчної змiни, у роздягальнi, швидше за все, не було нiкого з медичного персоналу, тому вiн роздобув пару халатiв i подався до душi. В однiй iз затемнених кабiнок старий скинув свiй одяг.
  
  Пiд крихiтними круглими лампочками над ним його кiстлява, порошкоподiбна постать виявилася у вiдбитку в оргсклi. Гротескний i виснажений, його подовженi кiнцiвки скинули костюм i одягли бавовняну форму. Його важке дихання виривалося з хрипом, коли вiн рухався, iмiтуючи робота, одягненого в шкiру андроїда, що прокачує гiдравлiчну рiдину через свої суглоби пiд час кожної змiни. Коли вiн зняв свiй фетровий капелюх, щоб замiнити його кепкою, його деформований череп знущався з нього в дзеркальному вiдображеннi з оргскла. Кут падiння свiтла пiдкреслював кожну вм'ятину i виступ його черепа, але вiн тримав голову нахиленої настiльки, наскiльки мiг пiд час примiрки ковпака. Вiн не хотiв стикатися зi своїм найбiльшим недолiком, своєю наймогутнiшою потворнiстю - своєю безликiстю.
  
  На його людському обличчi було видно лише очi, iдеальної форми, але самотнi у своїй нормальностi. Старий не стерпiв приниження вiд глузування власного вiдображення, коли його вилицi обрамляли невиразне обличчя. Мiж його майже вiдсутнiми губами i над його мiзерним ротом майже не утворилося отвору, i тiльки двi крихiтнi трiщини служили нiздрями. Останнiм елементом його хитромудрого маскування повинна була стати хiрургiчна маска, що елегантно завершує його прийом.
  
  Запхнув свiй костюм у найдальшу шафу бiля схiдної стiни i просто закривши вузькi дверцята, вiн виправив свою позу.
  
  "Iди", - пробурмотiв вiн.
  
  Вiн похитав головою. Нi, його дiалект був неправильним. Вiн прочистив горло i взяв паузу, щоби зiбратися з думками. "Abend." No. Знову. "Ах, бент", - сказав вiн чiткiше i прислухався до свого хрипкого голосу. Акцент був майже дома; залишалося ще одна чи двi спроби.
  
  "Iди", - сказав вiн чiтко i голосно, коли дверi в роздягальню вiдчинилися. Занадто пiзно. Вiн затримав подих, щоб вимовити слово.
  
  "Абенд, гер доктор", - посмiхнувся санiтар, що увiйшов, прямуючи до сусiдньої кiмнати, щоб скористатися пiсуарами. "Wie geht's?"
  
  "Потруха, потруха", - поспiшно вiдповiв старий, зрадований забуттям медсестри. Вiн прочистив горло i попрямував до дверей. Було вже пiзно, а в нього ще залишалися незакiнченi справи, пов'язанi з гарячим новоприбулим.
  
  Вiдчуваючи майже сором за тваринний метод, який вiн використав, щоб вистежити юнака, за яким вiн пiшов у вiддiлення невiдкладної допомоги, вiн вiдкинув голову назад i понюхав повiтря. Цей знайомий запах змусив його слiдувати за нею, як акула невпинно слiдує за кров'ю через милi води. Вiн не звертав особливої уваги на ввiчливi привiтання персоналу, прибиральникiв та нiчних лiкарiв. Його вкритi одягом ноги беззвучно ступали крок за кроком, коли вiн слухався гострого запаху палаючої плотi i дезiнфiкуючого засобу, який найдужче проникав у його нiздрi.
  
  "Циммер 4", - промимрив вiн, коли нiс повiв його лiворуч до т-подiбного перехрестя коридорiв. Вiн усмiхнувся б - якби мiг. Його худе тiло прокралося коридором опiкового вiддiлення туди, де лiкувався юнак. З глибини кiмнати вiн мiг чути голоси лiкаря та медсестер, якi повiдомляють про шанси пацiєнта на виживання.
  
  "Вiн житиме, хоча," чоловiк-лiкар спiвчутливо зiтхнув, "я не думаю, що вiн зможе зберегти свої функцiї обличчя - риси, так, але його нюх i смак будуть постiйно серйозно порушенi".
  
  "У нього все ще є обличчя пiд усiм цим, лiкарю?" - тихо спитала медсестра.
  
  "Так, але навряд, оскiльки пошкодження шкiри призведе до того, що його риси ... ну ... ще бiльше розчиняться в особi. Його нiс не буде видiлятися, а його губи, " вiн завагався, вiдчуваючи щиру жалiсть до привабливого молодого чоловiка на ледве збереглися водiйськi права в обвугленому гаманцi, " зникли. Бiдолашна дитина. Йому ледве виповнилося двадцять сiм, а з ним таке трапляється.
  
  Лiкар майже непомiтно похитав головою. "Будь ласка, Сабiно, введи трохи анальгетикiв внутрiшньовенно i почни термiнову замiну рiдини".
  
  "Так, лiкарю". Вона зiтхнула i допомогла колегi зiбрати пов'язку. "Йому доведеться носити маску до кiнця свого життя", - сказала вона, нi до кого безпосередньо не звертаючись. Вона пiдтягла вiзок ближче, несучи стерильнi бинти та фiзiологiчний розчин. Вони не помiтили iнопланетної присутностi зловмисника, що заглядає з коридору i виявляє свою мету через щiлину, що повiльно закривається в дверi. Тiльки одне слово вирвалось у нього беззвучно.
  
  "Маска".
  
  
  Глава 2 - Викрадення Пердью
  
  
  Вiдчуваючи деяке занепокоєння, Сем недбало прогулювався великим садом приватної установи неподалiк Дандi пiд шотландським небом, що реве. Зрештою, чи був якийсь iнший вигляд? Однак у собi вiн почував себе добре. Порожньо. Так багато всього сталося з ним та його друзями останнiм часом, що було напрочуд нi про що не думати, для рiзноманiтностi. Сем повернувся з Казахстану тиждень тому i не бачив нi Нiну, нi Пердью з того часу, як повернувся до Едiнбургу.
  
  Йому повiдомили, що Нiна отримала серйознi травми внаслiдок опромiнення та була госпiталiзована до лiкарнi у Нiмеччинi. Пiсля того, як вiн надiслав нового знайомого Детлефа Хольцера знайти її, вiн залишався в Казахстанi протягом декiлькох днiв i не змiг отримати жодних новин про стан Нiни. Очевидно, Дейв Пердью також було знайдено у тому мiсцi, що й Нiна, лише у тому, щоб бути пiдкореним Детлефом за його дивно агресивне поведiнка. Але досi це теж було в найкращому разi припущенням.
  
  Пердью сам зв'язався iз Семом за день до того, щоб повiдомити його про його власне ув'язнення в Медичний дослiдний центр Сiнклера. Медичний дослiдницький центр Сiнклера, фiнансований та керований Бригадою Вiдступникiв, був таємним союзником Пердью у минулiй битвi проти Ордену Чорного Сонця. Так сталося, що асоцiацiя складалася з колишнiх членiв "Чорного сонця"; так би мовити, вiдступникiв вiд вiри, членом якої Сем також став кiлькома роками ранiше. Його операцiї для них були нечисленнi i проходили далеко один вiд одного, оскiльки їхня потреба в розвiдданих виявлялася лише час вiд часу. Будучи проникливим i ефективним журналiстом-розслiдувачем, Сем Клiв був неоцiненним для Бригади щодо цього.
  
  Крiм останнього, вiн був вiльний дiяти на свiй розсуд i виконувати свою власну позаштатну роботу, коли йому цього хотiлося. Статут найближчим часом виконувати щось настiльки напружене, як його остання мiсiя, Сем вирiшив витратити час на те, щоб вiдвiдати Пердю в тому божевiльному будинку, в який цього разу заглянув ексцентричний дослiдник.
  
  Про заклад Сiнклера було дуже мало iнформацiї, але Сем мав нюх на запах м'яса пiд кришкою. Коли вiн наблизився до мiсця, вiн помiтив, що на вiкнах по всьому третьому поверху з чотирьох поверхiв, якими могла похвалитися будiвля, були ґрати.
  
  "Тримаю парi, ти в однiй з цих кiмнат, гей, Пердью?" Сем посмiхнувся про себе, прямуючи до головного входу в моторошну будiвлю з надмiрно бiлими стiнами. Холод пробiг тiлом Сема, коли вiн увiйшов у вестибюль. "Боже, готель "Калiфорнiя" видає себе за Стенлi Мача?"
  
  "Доброго ранку", - привiталася з Семом мiнiатюрна свiтловолоса секретарка в приймальнi. Її посмiшка була щирою. Його сувора, темна зовнiшнiсть миттєво зацiкавила її, навiть якщо вiн був досить дорослим, щоб бути її набагато старшим братом або майже дуже старим дядьком.
  
  "Так, це так, юна ледi", - палко погодився Сем. "Я тут побачити Девiда Пердью".
  
  Вона насупилась: "Тодi для кого цей букет, сер?"
  
  Сем просто пiдморгнув i опустив праву руку донизу, щоб сховати квiткову композицiю пiд стiйкою. "Тсс, не кажи йому. Вiн ненавидить гвоздики".
  
  "Ем", - вона заїкалася в крайнiй невпевненостi, "вiн у палатi 3, двома поверхами вище, палата 309".
  
  "Та", - Сем посмiхнувся i, насвистуючи, попрямував до сходiв, позначених бiлим i зеленим - "Палата 2, палата 3, палата 4", лiниво помахуючи букетом, коли пiднiмався. У дзеркалi його дуже потiшив бiгаючий погляд спантеличеної молодої жiнки, яка все ще намагалася зрозумiти, для чого потрiбнi квiти.
  
  "Так, як я i думав", - пробурмотiв Сем, коли знайшов коридор праворуч вiд сходового майданчика, де на такiй же однорiднiй зелено-бiлiй вивiсцi було вказано "Палата 3". "Божевiльний поверх з гратами, а Пердью - мер".
  
  Насправдi це мiсце аж нiяк не нагадувало лiкарню. Це бiльше схоже на конгломерат медичних кабiнетiв та практик у великому торговому центрi, але Сему довелося визнати, що вiн знайшов вiдсутнiсть очiкуваного божевiлля трохи турбуючим. Нiде вiн не бачив людей у бiлих лiкарняних халатах чи iнвалiдних вiзках, що перевозять напiвмертвих та небезпечних. Навiть медичний персонал, якого вiн мiг вiдрiзнити тiльки по бiлих халатах, виглядав напрочуд безтурботно i буденно.
  
  Вони кивали i щиро вiтали його, коли вiн проходив повз них, не ставлячи жодного питання про квiти, якi вiн тримав у руцi. Таке визнання просто позбавило Сема гумору, i вiн викинув букет у найближчий кошик для смiття якраз перед тим, як дiйти до видiленої кiмнати. Дверi, звичайно, були зачиненi, оскiльки знаходилися на загратованiй пiдлозi, але Сем був приголомшений, коли виявив, що вони не замкненi. Ще бiльш дивовижним був iнтер'єр кiмнати.
  
  Окрiм одного добре завiшаного вiкна та двох шикарних крiсел класу люкс, тут бiльше нiчого не було, крiм килима. Його темнi очi уважно вивчали дивну кiмнату. Тут не вистачало лiжка та усамiтнення ванної кiмнати в номерi. Пердю сидiв спиною до Сема, дивлячись у вiкно.
  
  "Так радий, що ти прийшов, старовина", - сказав вiн тим же життєрадiсним, багатшим за Бога тоном, яким вiн зазвичай звертався до гостей у своєму особняку.
  
  "Iз задоволенням", - вiдповiв Сем, все ще намагаючись вирiшити головоломку з меблями. Пердю обернувся до нього обличчям, виглядаючи здоровим i розслабленим.
  
  "Сiдайте", - запросив вiн спантеличеного журналiста, який, судячи з виразу його обличчя, дослiджував кiмнату на предмет жучкiв або захованої вибухiвки. Сем сiл. "Отже, " почав Пердью, " де мої квiти?"
  
  Сем витрiщив очi на Пердью. "Я думав, що в мене є здатнiсть контролювати розум?"
  
  Пердью виглядав незворушним вiд заяви Сема, про що обидва знали, але жоден з них не пiдтримав. "Нi, я бачив, як ти прогулювався алеєю з нею в руцi, без сумнiву, купленої тiльки для того, щоб так чи iнакше збентежити мене".
  
  "Боже, ти впiзнаєш мене надто добре", - зiтхнув Сем. "Але як ти можеш бачити щось за ґратами максимальної безпеки тут? Я помiтив, що камери ув'язнених залишенi незачиненими. Який сенс замикати тебе, якщо вони тримають твої дверi вiдчиненими?
  
  Пердю, бавлячись, усмiхнувся i похитав головою. "О, це не для того, щоб перешкодити нам втекти, Сем. Це для того, щоби ми не стрибали ". Вперше в голосi Пердю пролунали гiркi та ягiднi нотки. Сем вловив занепокоєння свого друга, що виходить на перший план у перiод припливiв та вiдливiв його самоконтролю. Виявилося, що спокiй Пердью був лише маскою за цим нехарактерним для нього невдоволенням.
  
  "Ти схильний до подiбних речей?" - Запитав Сем.
  
  Пердю знизав плечима. "Я не знаю, майстер Клiв. Одного разу все добре, а наступного я знову в цьому чортовому акварiумi з рибками, мрiючи потонути швидше, нiж ця чорнильна риба проковтне мiй мозок".
  
  Вираз обличчя Пердю миттєво змiнилося з життєрадiсної дуростi на тривожно-блiду депресiю, сповнену почуттям провини та занепокоєння. Сем насмiлився покласти руку на плече Пердью, гадки не маючи, як вiдреагує мiльярдер. Але Пердью нiчого не зробив, коли рука Сема заспокоїла його сум'яття.
  
  Це те, що ти тут робиш? Намагаєшся звернути назад промивання мiзкiв, якому тебе пiддав цей довбанутий нацист? Сем спитав його нахабно. "Але це добре, Пердью. Як просувається лiкування? Багато в чому ти здається сам собою."
  
  "Невже?" - посмiхнувся Пердью. "Сем, ти знаєш, як це не знати? Це гiрше, нiж знати, я можу запевнити вас. Але я виявив, що знання породжує iншого демона, нiж забуття своїх дiй".
  
  "Що ти маєш на увазi?" Сем насупився. "Я так розумiю, чи повернулися якiсь реальнi спогади; те, що ти не мiг згадати ранiше?
  
  Блiдо-блакитнi очi Пердью дивилися крiзь чистi лiнзи його окулярiв прямо перед собою, у простiр, поки вiн обмiрковував думку Сема, перш нiж пояснити. Вiн виглядав майже манiакально у темному свiтлi хмарної погоди, яке лилося через вiкно. Його довгi, тонкi пальцi перебирали рiзьблення на дерев'яному пiдлокiтнику крiсла, поки вiн був у зацiпенiннi. Сем вважав за благо змiнити тему зараз.
  
  "Так якого бiса тут немає лiжка?" - вигукнув вiн, озираючись на майже порожню кiмнату.
  
  "Я нiколи не сплю".
  
  Це було все.
  
  Це було все, що Перд'ю мiг сказати з цього приводу. Його недостатня опрацьованiсть нервувала Сема, тому що це була повна протилежнiсть фiрмовiй поведiнцi чоловiка. Зазвичай вiн вiдкидав усi пристойностi чи заборони i викидав грандiозну iсторiю, сповнену чим, чому i ким. Тепер вiн був задоволений просто фактом, тому Сем допитувався не тiльки для того, щоб змусити Перд'ю пояснити, а й тому, що щиро хотiв знати. "Ти знаєш, що це бiологiчно неможливо, якщо тiльки ти не хочеш померти у нападi психозу".
  
  Вiд погляду, яким обдарував його Пердью, у Сема по шкiрi побiгли мурашки. Це було щось середнє мiж безумством та досконалим щастям; погляд дикої тварини, яку годують, якщо Сему треба було вгадати. Його свiтле волосся з сивиною, як завжди, було болiсно акуратним, зачесаним назад довгими пасмами, що вiдокремлювали його вiд сивих бакенбард. Сем уявив собi Пердью з розпатланим волоссям у загальних душових, цi блiдо-блакитнi пронизливi погляди охоронцiв, коли вони виявили, що вiн жує чиєсь вухо. Що турбувало його найбiльше, так це те, наскiльки непримiтним такий сценарiй раптово здався для стану, в якому був його друг. Слова Пердью вирвали Сема з його огидних роздумiв.
  
  "I як ти думаєш, що сидить прямо тут, перед тобою, старий пiвень?" Пердю хихикнув, виглядаючи досить присоромленим за свiй стан пiд обвислою усмiшкою, якою вiн намагався пiдтримувати настрiй. Так виглядає психоз, а не та голлiвудська нiсенiтниця, в якiй люди переграють, коли люди рвуть на собi волосся i пишуть свої iмена лайном на стiнах. Це тиха штука, безмовний повзучий рак, який змушує вас бiльше не дбати про те, що ви повиннi зробити, щоб залишитися живим. Ви залишаєтеся наодинцi зi своїми думками та справами, не думаючи про їжу..."Вiн озирнувся на голу дiлянку килима, де мало бути лiжко, "...сплячий. Спочатку моє тiло прогнулося пiд натиском спокою. Сем, ти бачив би мене. Збожеволiлий i змучений, я непритомнiв на пiдлозi ". Вiн присунувся ближче до Сема. Журналiст iз тривогою вiдчув запах медичних духiв та старих сигарет у диханнi Пердью.
  
  "Пердю ..."
  
  "Нi, нi, ти спитав. Тепер ти п-послухай, ал-добре? Пердю наполягав пошепки. "Я не спав уже понад чотири днi поспiль, i знаєш що? Я почуваюся чудово! Я маю на увазi, глянь на мене. Хiба я не виглядаю зразком здоров'я?
  
  "Ось що мене турбує, приятель", - Сем скривився, чухаючи потилицю. Пердю засмiявся. Це було в жодному разi не божевiльне хихикання, а цивiлiзований, м'який смiшок. Пердью проковтнув свої веселощi, щоб прошепотiти: "Знаєш, що я думаю?"
  
  "Що мене насправдi тут немає?" Сем здогадався. "Бачить Бог, це прiсне i нудне мiсце змусило б мене серйозно засумнiватися в реальностi".
  
  "Нi. Нi. Я думаю, коли "Чорне сонце" промило менi мiзки, вони якимось чином позбавили мене потреби увi снi. Мабуть, вони перепрограмували мiй мозок... розблокували...та примiтивна сила, яку вони використали на суперсолдатах у Другiй свiтовiй вiйнi, щоб перетворити людей на тварин. Вони не впали, коли стрiляли в них, Сем. Вони продовжували йти, все далi i далi..."
  
  "До бiса це. Я витягаю тебе звiдси", - вирiшив Сем.
  
  "У мене ще не закiнчився термiн звернення, Сем. Дозвольте менi залишитися i дозволити їм стерти всi цi жахливi бiхевiоризми", - наполягав Пердью, намагаючись здаватися розумним та психiчно здоровим, хоча все, чого вiн хотiв зробити, це вирватися з установи та втекти назад у свiй будинок у Райхтiсусiсi.
  
  "Ти так кажеш", - вiдмахнувся Сем розумним тоном, - "але ти не це маєш на увазi".
  
  Вiн витяг Пердью з його крiсла. Мiльярдер усмiхнувся своєму рятiвнику, виглядаючи явно натхненним. "У тебе безперечно все ще є здатнiсть контролювати розум".
  
  
  Роздiл 3 - Фiгура з поганими словами
  
  
  Нiна прокинулася, погано почуваючись, але чiтко сприймаючи навколишнє. Це був перший раз, коли вона прокинулася, не будучи збудженою звуком голосу медсестри або лiкарем, який вiдчуває бажання ввести дозу в нечестиву ранкову годину. Її завжди захоплювало, як медсестри завжди будили пацiєнтiв, щоб дати їм "щось поспати" в безглуздий час, часто мiж двома та п'ятьма годинами ранку. Логiка подiбних практик повнiстю вислизала вiд неї, i вона не приховувала своєї досади за подiбний iдiотизм, незалежно вiд пропонованих йому пояснень. Її тiло хворiло пiд садистським гнiтом радiацiйного отруєння, але вона намагалася це терпiти так довго, як могла.
  
  На її полегшення, вона дiзналася вiд чергового лiкаря, що випадковi опiки на її шкiрi з часом заживуть, i що вплив, який вона зазнала пiд епiцентром у Чорнобилi, була на диво незначною для такої небезпечної зони. Нудота турбувала її щодня, принаймнi доти, доки не закiнчилися антибiотики, але її стан кровотворення, як i ранiше, викликав у нього велике занепокоєння.
  
  Нiна розумiла його занепокоєння щодо пошкодження її аутоiмунної системи, але для неї були шрами i гiршi - як емоцiйнi, так i фiзичнi. Вона не могла добре зосередитися з того часу, як її звiльнили з тунелiв. Було незрозумiло, чи це було викликано тривалою вiдсутнiстю зору через години, проведенi практично в непрогляднiй темрявi, чи це також було результатом впливу високих концентрацiй старих ядерних хвиль. Незважаючи на це, її емоцiйна травма виявилася гiршою, нiж фiзичний бiль та пухирi на шкiрi.
  
  Її мучили кошмари про те, як Пердью полював на неї в темрявi. Пожвавляючи маленькi уламки спогадiв, її сни нагадували їй про стогiн, якi вiн видавав пiсля того, як злiсно смiявся десь у пекельнiй темрявi української пекла, в якiй їх спiймали разом. Через iншу трубку для внутрiшньовенного вливання заспокiйливi утримували її розум замкненим у снах, не дозволяючи повнiстю прокинутися, щоби втекти вiд них. Це була пiдсвiдома мука, про яку вона не могла розповiсти людям з науковим складом розуму, якi були стурбованi лише полегшенням її фiзичних недуг. У них не було часу, щоб витрачати його на її безумство, що насувається.
  
  За вiкном мерехтiла блiда загроза свiтанку, хоча весь свiт навколо неї все ще спав. Вона невиразно чула низькi тони i шепiт, якими обмiнювався медичний персонал, що перемежувався дивним дзвоном чайних чашок i кавових печей. Це нагадало Нiнi рано-вранцi пiд час шкiльних канiкул, коли вона була маленькою дiвчинкою в Обанi. Її батьки та мамин тато ось так само шепотiлися, збираючи похiдне спорядження для поїздки на Гебриди. Вони намагалися не розбудити маленьку Нiну, поки пакували машини, i тiльки наприкiнцi її батько прокрадався до її кiмнати, загортав її в ковдри, як у хот-дог-рол, i виносив на морозне ранкове повiтря, щоб покласти на заднє сидiння.
  
  Це був приємний спогад, до якого вона зараз ненадовго повернулася майже так само. Двi медсестри увiйшли до її палати, щоб перевiрити крапельницю та змiнити бiлизну на порожньому лiжку навпроти неї. Незважаючи на те, що вони говорили приглушеним голосом, Нiна змогла використати свої знання нiмецької мови, щоб пiдслуховувати, як того ранку, коли її сiм'я думала, що вона мiцно спить. Залишаючись нерухомою i глибоко дихаючи через нiс, Нiнi вдалося обдурити чергову сестру, змусивши її повiрити, що вона мiцно спить.
  
  "Як у неї справи?" - спитала медсестра у своєї начальницi, коли та грубо скотила старе простирадло, яке зняла з порожнього матраца.
  
  "Її життєвi показники гаразд", - тихо вiдповiла старша сестра.
  
  "Я хотiв сказати, що їм слiд змастити його шкiру великою кiлькiстю фламазину, перш нiж надягати на нього маску. Я думаю, що я правий, пропонуючи це. Доктор Хiлт не мав причин вiдкушувати менi голову ", - поскаржилася медсестра на iнцидент, який, на думку Нiни, вони обговорювали ще до того, як прийшли провiдати її.
  
  "Ти знаєш, що я згоден з тобою в цьому вiдношеннi, але ти маєш пам'ятати, що ти не можеш ставити пiд сумнiв лiкування або дозування, призначенi або застосовуванi висококвалiфiкованими лiкарями, Марлен. Просто тримай свiй дiагноз при собi, поки не займеш тут сильнiшу позицiю в харчовому ланцюжку, добре? " - порадила пухка сестра своїй пiдлеглiй.
  
  "Вiн займатиме це лiжко, коли вийде з вiддiлення iнтенсивної терапiї, сестра Баркен?" спитала вона з цiкавiстю. "Тут? З доктором Гулдом?
  
  "Так. Чому б i нi? Це не Середньовiччя чи табiр початкової школи, моя люба. Ви знаєте, у нас є палати для чоловiкiв iз особливими умовами. " Сестра Баркен злегка посмiхнулася, роблячи догану враженою зiрками медсестрi, яка, як вона знала, обожнювала доктора Нiну Гулд. Нiна замислилась. Кого, чорт забирай, вони планують поселити зi мною в однiй кiмнатi, що заслуговує на таку бiсову увагу?
  
  "Дивiться, доктор Гулд хмуриться", - зауважила сестра Баркен, поняття не маючи, що це було викликане невдоволенням Нiни через те, що вона незабаром отримала дуже небажаного сусiда по кiмнатi. Безмовнi, пробуджуванi думки контролювали вираз її обличчя. "Мабуть, це головнi болi, що розколюють, пов'язанi з опромiненням. Бiдолаха". Так! Подумала Нiна. Головний бiль вбиває мене, мiж iншим. Твої знеболювальнi - чудова послуга для вечiрки, але вони нi хрону не допомагають при нападi пульсацiї в лобових частках, розумiєш?
  
  Її сильна, холодна рука раптово стиснула зап'ястя Нiни, викликавши шок у охопленому лихоманкою тiлi iсторика, яке й так було чутливе до температури. Ненавмисно великi темнi очi Нiни розплющились.
  
  "Iсус Христос, жiнка! Ти хочеш здерти мою шкiру з м'язiв цим крижаним кiгтем? вона закричала. Спалах болю пронизав нервову систему Нiни, її оглушлива вiдповiдь кинула обох медсестер у ступор.
  
  "Доктор Гулд!" Сестра Баркен здивовано вигукнула бездоганною англiйською. "Менi так шкода! Передбачається, що ви пiд дiєю заспокiйливого ". З iншого боку зали молода медсестра посмiхалася вiд вуха до вуха.
  
  Усвiдомивши, що вона щойно грубим чином видала свiй фарс, Нiна вирiшила зiграти жертву, щоб приховати своє збентеження. Вона вiдразу схопилася за голову, злегка стогнувши. "Заспокiйливе? Бiль проникає прямо крiзь усi знеболювальнi. Прошу вибачення за те, що налякав вас, but...it - моя шкiра у вогнi", - виконала Нiна. iнша медсестра нетерпляче пiдiйшла до її лiжка, все ще посмiхаючись, як фанатка, що отримала перепустку за сцену.
  
  "Сестра Маркс, чи не будете ви так люб'язнi принести доктору Гулд щось вiд головного болю?" - запитала сестра Баркен. "Бiтте", - сказала вона трохи голоснiше, щоб вiдволiкти юну Марлен Маркс вiд її дурної фiксацiї.
  
  "Ем, так, звичайно, сестра", - вiдповiла вона, неохоче приймаючи своє завдання, перш нiж практично пiдстрибом вийти з кiмнати.
  
  "Мила дiвчинка", - сказала Нiна.
  
  "Вибачте її. Вона, насправдi її мати - вони твої великi шанувальницi. Вони знають все про вашi подорожi, i деякi речi, про якi ви написали, зовсiм полонили медсестру Маркс. Тому, будь ласка, не звертайте уваги на її пильний погляд," дружелюбно пояснила сестра Баркен.
  
  Нiна одразу перейшла до справи, поки їх не потривожило цуценя, що пускає слини, в медичнiй формi, яке скоро мало повернутися. "Хто ж тодi там спатиме? Хтось, кого я знаю?"
  
  Сестра Баркен похитала головою. "Я не думаю, що вiн взагалi повинен знати, хто вiн насправдi", - прошепотiла вона. "Професiйно я не маю права дiлитися, але оскiльки ви житимете в однiй палатi з новим пацiєнтом..."
  
  "Гутен Морген, сестра", - сказав чоловiк з порога. Його слова були приглушенi хiрургiчною маскою, але Нiна могла сказати, що його акцент не був справдi нiмецьким.
  
  "Вибачте мене, докторе Гулде", - сказала сестра Баркен, пiдходячи, щоб поговорити з високою фiгурою. Нiна уважно слухала. Цiєї сонної години в палатi було все ще вiдносно тихо, що полегшувало прослуховування, особливо коли Нiна заплющувала очi.
  
  Лiкар запитав сестру Баркен про молодого чоловiка, якого привезли минулої ночi, i про те, чому пацiєнта бiльше немає в тому, що Нiна назвала 'Палатою 4'. Її шлунок скрутило у вузол, коли сестра попросила документи лiкаря, а вiн вiдповiв загрозою.
  
  "Сестро, якщо ти не даси менi необхiдну iнформацiю, хтось помре, перш нiж ти зможеш викликати охорону. У цьому я можу запевнити тебе".
  
  У Нiни перехопило подих. Що вiн збирався робити? Навiть iз широко розплющеними очима їй було важко нормально бачити, тому спроби запам'ятати його риси були майже марними. Найкраще було просто прикинутися, що вона не розумiє нiмецькою i що вона все одно була надто приспана, щоб щось чути.
  
  "Нi. Ви думаєте, це перший раз, коли шарлатан спробував залякати мене за двадцять сiм рокiв моєї роботи як медичний працiвник? Забирайся, або я сама тебе поб'ю", - пригрозила сестра Баркен. Пiсля цього сестра нiчого не сказала, але Нiна розрiзнила шалену метушню, пiсля якої настала тривожна тиша. Вона наважилася повернути голову. У дверях стiна жiнки стояла твердо, але незнайомка зникла.
  
  "Це було надто просто", - сказала Нiна собi пiд нiс, але прикинулася дурницею заради загального блага. "Це мiй лiкар?"
  
  "Нi, моя люба", - вiдповiла сестра Баркен. "I, будь ласка, якщо ви побачите його знову, негайно повiдомите мене або будь-якого iншого спiвробiтника". Вона виглядала дуже роздратованою, але не виявила жодного страху, коли знову приєдналася до Нiни бiля її лiжка. "Вони мають доставити нового пацiєнта протягом наступного дня. Вони стабiлiзували його стан зараз. Але не хвилюйтеся, вiн пiд сильним заспокiйливим. Вiн не буде тобi на завадi".
  
  "Як довго я ще буду укладений тут?" Запитала Нiна. "I не кажи, поки я не одужаю. "
  
  Сестра Баркен посмiхнулася. "Це ви скажiть менi, докторе Гулд. Ви вразили всiх своєю здатнiстю боротися з iнфекцiєю i продемонстрували межi з надприродними здiбностями до лiкування. Ти що, якийсь вампiр?
  
  Гумор медсестри був дуже доречним. Нинi було приємно дiзнатися, що все ще є люди, якi дивуються. Але про що вона не могла розповiсти навiть неупередженим людям, так це про те, що її надприродна здатнiсть до лiкування з'явилася в результатi переливання кровi, яке вона перенесла багато рокiв тому. Бiля брами смертi Нiна була врятована кров'ю особливо злого ворога, фактичного залишку експериментiв Гiммлера зi створення надлюдини, чудо-зброї. Її звали Лiта, i вона була монстром iз справдi могутньою кров'ю.
  
  "Можливо, пошкодження були не такими широкими, як спочатку думали лiкарi", - вiдповiла Нiна. "Крiм того, якщо я так добре зцiлююся, чому я слiпну?"
  
  Сестра Баркен дбайливо поклала руку на чоло Нiни. "Можливо, це просто симптом твого електролiтного дисбалансу чи рiвня iнсулiну, моя люба. Я впевнений, що ваш зiр незабаром проясниться. Не хвилюйся. Якщо ти будеш продовжувати так само, як i зараз, ти скоро виберешся звiдси ".
  
  Нiна сподiвалася, що припущення ледi було вiрним, тому що їй потрiбно було знайти Сема i спитати про Пердью. Їй теж потрiбний був новий телефон. До того часу вона просто перевiряла новини щодо чогось про Пердью, оскiльки вiн, можливо, був досить знаменитий, щоб потрапити в новини в Нiмеччинi. Незважаючи на те, що вiн намагався вбити її, вона сподiвалася, що з ним усе гаразд - де б вiн не був.
  
  "Людина, яка привела мене сюди... вона взагалi казала, що повернеться?" Нiна запитала про Детлефа Хольцера, знайомого, якому вона завдала зло до того, як вiн врятував її вiд Пердью i диявольських вен пiд сумнозвiсним реактором 4 у Чорнобилi.
  
  "Нi, з того часу ми нiчого про нього не чули", - зiзналася сестра Баркен. "Вiн не був моїм хлопцем у жоднiй якостi, чи не так?"
  
  Нiна посмiхнулася, згадавши милого, незрозумiлого охоронця, який допомiг їй, Сему та Пердью знайти знамениту Янтарну кiмнату до того, як усе розвалилося в Українi. "Не хлопець", - вона посмiхнулася туманному образу сестри, що годує. "Вдiвець".
  
  
  Глава 4 - Чарiвнiсть
  
  
  "Як Нiна?" - спитав Пердью Сема, коли вони залишали кiмнату без лiжка з пальто Пердю i невеликим саквояжем як багаж.
  
  "Детлеф Хольцер помiстив її до лiкарнi у Гейдельберзi. Я планую заглянути до неї за тиждень або близько того, " прошепотiв Сем, перевiряючи коридор. "Добре, що Детлеф вмiє прощати, iнакше твоя дупа вже блукала б по Прип'ятi".
  
  Подивившись спочатку лiворуч i праворуч, Сем жестом показав своєму друговi слiдувати за ним праворуч, де вiн прямував до сходiв. Вони почули голоси в дискусiї, що пiднiмаються на сходовий майданчик. Завагавшись на мить, Сем зупинився i вдав, що захоплений розмовою по телефону.
  
  "Вони не агенти сатани, Сем. Давай, - хихикнув Пердью, потягнувши Сема за рукав повз двох прибиральникiв, якi балакали про дрiбницi. Вони навiть не знають, що я пацiєнт. Наскiльки їм вiдомо, ти мiй пацiєнт.
  
  "Мiстер Пердью!" - крикнула жiнка ззаду, стратегiчно перериваючи заяву Пердью.
  
  "Продовжуй йти", - пробурмотiв Пердью.
  
  "Чому?" Сем голосно дратував. "Вони думають, що я твiй пацiєнт, пам'ятаєш?"
  
  "Сем! Заради бога, продовжуй iти, " наполягав Пердью, якого лише трохи потiшив дитячий вигук Сема.
  
  "Мiстер Пердью, будь ласка, зупинись прямо тут. Менi потрiбно перекинутися з вами кiлькома словами", - повторила жiнка. Вiн зупинився з подихом поразки i обернувся обличчям до привабливої дами. Сем прочистив горло. "Будь ласка, скажи менi, що це твiй лiкар, Пердью. Бо...що ж, вона може промити менi мозок у будь-який день ".
  
  "Схоже, вона вже зробила це", - пробурмотiв Пердью, кинувши гострий погляд на свого партнера.
  
  "Я не мала задоволення", - посмiхнулася вона, зустрiвшись поглядом iз Семом.
  
  "А ти б хотiв?" - Запитав Сем, отримавши потужний лiкоть вiд Пердью.
  
  "Вибачте?" - Запитала вона, приєднуючись до них.
  
  "Вiн трохи сором'язливий", - збрехав Пердью. "Боюсь, вiн має навчитися говорити голоснiше. Вiн, мабуть, здається таким грубим, Мелiсса. Менi шкода."
  
  "Мелiса Аргайл". Вона посмiхнулася, представившись Сему.
  
  "Сем Клiв", - просто сказав вiн, вiдстежуючи таємнi сигнали Пердью на своєму периферiйному пристрої. "Ти що, мозкобiйня мiстера Пердью ..."?
  
  "... Лiкуючий психолог?" Запитав Сем, надiйно замикаючи свої думки подалi.
  
  Вона сором'язливо й смiшно посмiхнулася. "Нi! О нi. Хотiв би я мати таку владу. Я лише голова адмiнiстрацiї тут, у Сiнклерi, вiдколи Елла пiшла у декретну вiдпустку".
  
  "Отже, ти їдеш через три мiсяцi?" Сем зобразив жаль.
  
  "Боюсь, що так", - вiдповiла вона. "Але все буде гаразд. У мене позаштатна посада в Единбурзькому унiверситетi як помiчник чи радник декана факультету психологiї."
  
  Ти чуєш це, Пердю? Сем дуже захоплювався. "Вона знаходиться у фортi Едiнбург! Це свiт. Я теж вiдвiдую це мiсце, але в основному заради iнформацiї, коли вивчаю свої завдання.
  
  "Ах так", - посмiхнувся Пердью. "Я знаю, де вона - знаходиться на службi".
  
  "Як ти думаєш, хто дав менi цю посаду?" вона знепритомнiла i подивилася на Пердью з безмiрним обожнюванням. Сем не мiг прогаяти можливостi для бешкетування.
  
  "О, вiн зробив? Ти старий негiдник, Дейве! Допомагати талановитим, науковцям-початкiвцям займати посади, навiть якщо ви не отримуєте за це розголосу i таке iнше. Хiба вiн не найкращий, Мелiсса? Сем похвалив свого друга, анiтрохи не обдуривши Пердью, але Мелiсса була переконана у його щиростi.
  
  "Я стiльки зобов'язана мiстеру Пердью", - прощебетала вона. "Я просто сподiваюся, що вiн знає, наскiльки сильно я це цiную. Насправдi вiн дав менi цю ручку". Тильною стороною ручки вона провела злiва направо своєю темно-рожевою помадою, коли вона пiдсвiдомо флiртувала, її жовтi локони ледь прикривали твердi соски, якi просвiчували крiзь бежевий кардиган.
  
  "Я впевнений, що Пен теж цiнує твої зусилля", - прямо сказав Сем.
  
  Пердю посiрiв, подумки кричачи Сему, щоб той заткнувся. Блондинка негайно перестала смоктати свою ручку, усвiдомивши, що вона робить. "Що ви маєте на увазi, мiстере Клiв?" - суворо запитала вона. Сем був незворушний.
  
  "Я маю на увазi, що пiн був би вдячний вам за те, що ви виписали мiстера Перд'ю через кiлька хвилин", - впевнено посмiхнувся Сем. Пердю не мiг у це повiрити. Сем був зайнятий, використовуючи свiй дивний талант на Мелiссi, щоб змусити її робити те, що вiн хотiв, вiн зрозумiв вiдразу. Намагаючись не посмiхнутися зухвалостi журналiста, вiн зберiг приємний вираз обличчя.
  
  "Безумовно", - вона засяяла. "Просто дозвольте менi дiстати документи про звiльнення, i я зустрiну вас обох у вестибюлi за десять хвилин".
  
  "Велике тобi спасибi, Мелiсса", - крикнув Сем їй услiд, коли вона спускалася сходами.
  
  Повiльно його голова повернулася, щоб побачити дивний вираз обличчя Пердью.
  
  "Ти невиправний, Сем Клiв", - зробив вiн догану.
  
  Сем знизав плечима.
  
  "Нагадай менi купити тобi Ferrari на Рiздво", - посмiхнувся вiн. "Але спочатку ми збираємося пити до Хогмана i далi!"
  
  "Фестиваль Rocktober був минулого тижня, хiба ти не знав?" Як нi в чому не бувало сказав Сем, коли вони вдвох спустилися до приймальнi на першому поверсi.
  
  "Так".
  
  За стiйкою реєстрацiї схвильована дiвчина, яку Сем збив з пантелику, знову дивилася на нього. Пердю не треба було питати. Вiн мiг тiльки здогадуватися, в якi iгри розуму Сем, мабуть, грав iз бiдною дiвчиною. "Ти знаєш, що коли ти використовуєш свої сили на зло, боги заберуть їх у тебе, вiрно?" вiн спитав Сема.
  
  "Але я не використовую їх на зло. Я витягаю звiдси свого старого приятеля", - боронився Сем.
  
  "Не я, Сем. Жiнки", - поправив Пердью те, що, як Сем вже знав, вiн мав на увазi. "Подивися на їхнi особи. Ти щось зробив".
  
  "Нiчого такого, про що вони пошкодують, на жаль. Може, менi варто просто дозволити собi трохи жiночої уваги за допомогою богiв, га? Сем спробував викликати спiвчуття у Пердью, але нiчого не отримав, крiм нервового оскала.
  
  "Давай спочатку виберемося звiдси безкарними, старовина", - нагадав вiн Сему.
  
  "Ха, добрий вибiр слiв, сер. О, дивiться, тепер є Мелiсса", - вiн обдарував Пердю пустотливою усмiшкою. "Як вона заробила цей Caran d'Ache? З цими рожевими губами?
  
  "Вона належить до однiєї з моїх програм бенефiцiарiв, Сем, як i кiлька iнших молодих жiнок ... i чоловiкiв, нехай буде тобi вiдомо", - безнадiйно захищався Пердью, чудово розумiючи, що Сем розiгрує його.
  
  "Гей, твої переваги не мають до мене жодного вiдношення", - передразнив Сем.
  
  Пiсля того, як Мелiсса пiдписала документи про виписку Пердью, вiн, не гаючи часу, дiстався машини Сема з iншого боку величезного ботанiчного саду, який оточував будiвлю. Немов два хлопчаки, що прогулюють уроки, вони побiгли пiдтюпцем геть вiд закладу.
  
  "У тебе є яйця, Сем Клiв. Я вiддаю тобi належне", - посмiхнувся Пердью, коли вони проходили повз охорону з пiдписаними паперами про звiльнення.
  
  "Я вiрю. Давайте все ж таки доведемо це", - пожартував Сем, коли вони сiли в машину. Насмiхаючись обличчя Пердью змусило його видати секретне мiсце проведення свята, яке вiн мав на увазi. "На захiд вiд Пiвнiчного Бервiка ми go...to пивне наметове мiстечко ... I ми будемо у кiлтах!"
  
  
  Роздiл 5 - Мардук, що причаївся.
  
  
  Позбавлений вiкон i сирий, пiдвал зачаївся в тихому очiкуваннi тiнi, що крадеться, яка прокладала собi шлях уздовж стiни, ковзаючи вниз сходами. Точно як справжня тiнь, людина, яка її вiдкинула, рухалася беззвучно, крадучись до єдиного безлюдного мiсця, яке вiн змiг знайти, щоб сховатись досить надовго до перезмiнки. Виснажений гiгант ретельно продумував свiй наступний хiд, але вiн аж нiяк не забував про реальнiсть - йому доведеться залягти на дно принаймнi ще на два днi.
  
  Останнє рiшення було ухвалено пiсля ретельного вивчення списку працiвникiв на другому поверсi, де адмiнiстратор прикрiпив графiк роботи на тиждень до дошки оголошень у кiмнатi для персоналу. У барвистому документi Excel вiн помiтив iм'я наполегливої медсестри та данi про її змiну. Вiн не хотiв знову стикатися з нею, а їй треба було чергувати ще два днi, не залишаючи йому iншого вибору, крiм як сидiти навпочiпки в бетоннiй самотi слабко освiтленої котельнi, де його розважав тiльки водогiн.
  
  Яка невдача, подумав вiн. Але, зрештою, дiстатися до льотчика Олафа Ланхагена, який донедавна служив у пiдроздiлi люфтваффе на авiабазi Бüчол, варто було зачекати. Старий, що причаївся, не мiг дозволити тяжко пораненому пiлоту залишитися в живих за всяку цiну. Те, що мiг зробити молодик, якби його не зупинили, було просто надто ризикованим. Почалося довге очiкування знiвеченого мисливця, втiлення терпiння, який тепер ховається у надрах медичного закладу Гейдельберга.
  
  У руках вiн тримав хiрургiчну маску, яку щойно зняв, запитуючи, як це ходити серед людей без будь-якого прикриття на обличчi. Але пiсля такого роздуму прийшла незаперечна зневага до бажання. Вiн повинен був зiзнатися самому собi, що йому було б дуже неприємно ходити при денному свiтлi без маски, хоча б через дискомфорт, який би вона йому доставила.
  
  Оголена.
  
  Вiн почував би себе голим, безплiдним, яким би невиразним не було його обличчя зараз, якби йому довелося розкрити свiтовi свiй недолiк. I вiн мiркував про те, як це виглядати нормальним за визначенням, коли вiн сидiв у тихiй темрявi схiдного кута пiдвалу. Навiть якби вiн не страждав на порок розвитку i носив прийнятне обличчя, вiн вiдчував би себе незахищеним i страшенно помiтним. Насправдi, єдиним бажанням, яке вiн мiг урятувати вiд цього поняття, був привiлей правильної мови. Нi, вiн передумав. Можливiсть говорити була б не єдиною рiччю, яка принесла б йому задоволення; радiсть вiд посмiшки сама по собi була б подiбна до невловимої мрiї.
  
  Зрештою вiн згорнувся калачиком пiд грубим покривалом iз вкраденої постiльної бiлизни, люб'язно наданої пральнi. Вiн звернув у рулон закривавленi, схожi на брезент простирадла, якi знайшов в одному з брезентових кошикiв, щоб служити iзоляцiєю мiж своїм знежиреним тiлом i твердою пiдлогою. Зрештою, його виступаючi кiстки залишали синцi на шкiрi навiть на найм'якшому матрацi, але його щитовидна залоза не дозволяла йому отримати нi краплi тiєї м'якої лiпiдної тканини, яка б забезпечити йому комфортну амортизацiю.
  
  Його дитяча хвороба лише посилила його вроджений дефект, перетворивши його на монстра, який страждає вiд болю. Але це було його прокляттям - зрiвняти благословення бути тим, ким вiн був, запевняв вiн себе. Спочатку Пiтеру Мардуку було важко прийняти це, але як тiльки вiн знайшов своє мiсце у свiтi, його мета стала зрозумiлою. Калiцтво, фiзичне чи духовне, мало поступитися мiсцем його ролi, даної тим жорстоким Творцем, який створив його.
  
  Минув ще один день, i вiн залишився непомiченим, що було його головним умiнням у всiх починаннях. Пiтер Мардук, у вiцi сiмдесяти восьми рокiв, поклав голову на смердюче простирадло, щоб трохи поспати, коли вiн чекав, коли над ним пролетить ще один день. Запах його не турбував. Його почуття були вибiрковi до краю; одне з тих благословень, якими вiн проклятий, коли не отримав носа. Коли вiн хотiв вiдстежити запах, його нюх був, як у акули. З iншого боку, вiн мав здатнiсть використовувати протилежне. Це було те, що вiн зробив зараз.
  
  Вiдключивши нюх, вiн насторожив вуха, прислухаючись до будь-якого звичайно нечутного звуку, поки спав. На щастя, пiсля бiльш нiж двох повних днiв неспання старий заплющив очi - свої напрочуд нормальнi очi. Здалеку вiн мiг чути скрип колiс вiзка пiд вагою вечерi у вiддiленнi Б якраз перед початком годин вiдвiдування. Втрата свiдомостi зробила його слiпим i заспокiйливим, сподiваючись на сон без сновидiнь, поки його завдання не спонукає його пiдбадьоритися i знову виступити.
  
  
  * * *
  
  
  "Я так втомилася", - сказала Нiна сестрi Маркс. Молода медсестра була на нiчному чергуваннi. З того часу, як вона познайомилася з доктором Нiною Гулд за останнi два днi, вона трохи вiдмовилася вiд своєї манiрностi закоханого дiвчинки i виявила бiльш професiйну сердечнiсть по вiдношенню до хворого iсторика.
  
  "Втома - це частина хвороби, доктор Гулд", - спiвчутливо сказала вона Нiнi, поправляючи її подушки.
  
  "Я знаю, але я не вiдчував такої втоми з того часу, як мене прийняли. Вони дали менi заспокiйливе?"
  
  "Дайте менi подивитися", - запропонувала сестра Маркс. Вона витягла медичну карту Нiни зi щiлини у лiжку i повiльно перегорнула сторiнки. Її блакитнi очi пробiглися за введеними препаратами за останнi дванадцять годин, а потiм вона повiльно похитала головою. Нi, доктор Гулд. Я не бачу тут нiчого, крiм мiсцевих лiкiв у вашiй крапельницi. Звiсно, жодних заспокiйливих. Тобi хочеться спати?
  
  Марлен Маркс нiжно взяла Нiну за руку та перевiрила її життєвi показники. Твiй пульс досить слабкий. Дай менi поглянути на твiй тиск.
  
  "Боже мiй, я вiдчуваю, що не можу пiдняти руки, сестро Маркс", - важко зiтхнула Нiна. "Таке вiдчуття, що..." У неї не було вiдповiдного способу запитати, але у свiтлi симптомiв вона вiдчувала, що повинна. "Ти колись Roofie 'd?"
  
  Виглядаючи трохи занепокоєною тим, що Нiна знала, як це перебувати пiд впливом рогiпнолу, медсестра знову похитала головою. "Нi, але я маю гарну iдею, що подiбний препарат робить iз центральною нервовою системою. Це те, що ти вiдчуваєш?
  
  Нiна кивнула, тепер ледве здатна розплющити очi. Медсестра Маркс була стривожена, побачивши, що кров'яний тиск Нiни був надзвичайно низьким, рiзко впавши таким чином, що суперечило її попередньому прогнозу. "Моє тiло схоже на ковадло, Марлен", - тихо пробурмотiла Нiна.
  
  "Зачекайте, докторе Гулд", - наполегливо сказала медсестра, намагаючись говорити рiзко i голосно, щоб розбудити розум Нiни, поки вона бiгла звати своїх колег. Серед них був доктор Едуард Фрiц, лiкар, який лiкував хлопця, що надiйшов за двi ночi з опiками другого ступеня.
  
  "Доктор Fritz!" Медсестра Маркс покликала тоном, який не стривожив би iнших пацiєнтiв, але передав рiвень термiновостi медичному персоналу". Лiкар Тиск у Гулд швидко падає, i я щосили намагаюся утримати її у свiдомостi!
  
  Команда поспiшила до Нiни i задерла штори. Глядачi були приголомшенi реакцiєю персоналу на маленьку жiнку, яка сама займала двомiсний номер. У години вiдвiдувань давно не було такого дiйства, i багато вiдвiдувачiв та пацiєнтiв чекали, щоб переконатися, що з пацiєнтом усе гаразд.
  
  "Це схоже на щось iз Анатомiї Грея", - почула сестра Маркс, як вiдвiдувачка сказала її чоловiковi, коли пробiгала повз лiки, якi попросив доктор Фрiц. Але все, що дбав Маркс, це повернути доктора Гулд до того, як вона остаточно розiб'ється. Через двадцять хвилин вони знову розсунули фiранки, розмовляючи посмiхаючись. За виразом їхнiх осiб, перехожi зрозумiли, що стан пацiєнта стабiлiзувався i вiн повернувся в жваву атмосферу, яка зазвичай асоцiюється з цим часом ночi в лiкарнi.
  
  "Слава Богу, нам вдалося врятувати її", - видихнула сестра Маркс, спершись на стiйку реєстрацiї, щоб зробити ковток кави. Поступово вiдвiдувачi почали покидати палату, прощаючись зi своїми ув'язненими близькими до завтра. Поступово в коридорах ставало все тихiше, коли кроки та приглушенi тони стихли, перетворившись на нiщо. Для бiльшостi спiвробiтникiв було трохи полегшено передихнути перед заключними раундами вечора.
  
  "Чудова робота, сестра Маркс", - посмiхнувся доктор Фрiц. Ця людина рiдко посмiхалася, навiть у найкращi часи. В результатi вона знала, що його слова треба буде смакувати.
  
  "Дякую, лiкарю", - скромно вiдповiла вона.
  
  "Справдi, якби ви не вiдреагували негайно, ми могли б втратити доктора Гулда сьогоднi ввечерi. Я боюся, що її стан серйознiший, нiж вказує її бiологiя. Я повинен зiзнатися, що був спантеличений цим. Ви кажете, що у неї було порушено зiр?"
  
  "Так, лiкарю. Вона скаржилася, що її зiр був нечiтким до минулої ночi, коли вона прямо використовувала слова "заслiпнути". Але я була не в тому положеннi, щоб давати їй якiсь поради, оскiльки гадки не маю, що могло бути причиною цього, окрiм очевидного iмунодефiциту", - припустила сестра Маркс.
  
  "Це те, що менi подобається в тобi, Марлен", - сказав вiн. Вiн не посмiхався, проте його заява була поважною. Ти знаєш своє мiсце. Ви не вдаєте лiкаря i не дозволяєте собi розповiдати пацiєнтам про те, що, на вашу думку, їх турбує. Ви залишаєте це професiоналам i це добре. З таким ставленням ти далеко пiдеш пiд моїм наглядом".
  
  Сподiваючись, що доктор Хiлт не передала її попередньої поведiнки, Марлен тiльки усмiхнулася, але її серце шалено заколотилося вiд гордостi за схвалення доктора Фрiца. Вiн був одним iз провiдних фахiвцiв у галузi дiагностики широкого спектру дiї, що охоплює рiзнi медичнi напрямки, але при цьому залишався скромним лiкарем та консультантом. З огляду на його кар'єрнi досягнення доктор Фрiц був вiдносно молодий. У свої сорок iз невеликим вiн уже був автором кiлькох статей, вiдзначених нагородами, та читав лекцiї по всьому свiту пiд час своїх творчих вiдпусток. Його думка високо цiнувалася бiльшiстю вчених-медикiв, особливо такими простими медсестрами, як Марлен Маркс, яка щойно закiнчила iнтернатуру.
  
  Це було правдою. Марлен знала своє мiсце поряд iз ним. Якою б шовiнiстичною чи сексистською не звучала заява доктора Фрiца, вона знала, що вiн мав на увазi. Однак серед iнших жiнок-спiвробiтникiв було багато таких, якi б не зрозумiли його значення так добре. Їх його влада була егоїстичною, незалежно вiд цього, заслужив вiн трон чи нi. Вони бачили в ньому женоненависника як на робочому мiсцi, так i в суспiльствi, що часто мiркує про свою сексуальнiсть. Але вiн не звернув на них жодної уваги. Вiн лише констатував очевидне. Вiн знав краще, i вони не були квалiфiкованi, щоб одразу поставити дiагноз. Отже, вони не мали права висловлювати свою думку, найменше, коли вiн був зобов'язаний робити це належним чином.
  
  "Дивись жвавiше, Марксе", - сказав один iз санiтарiв, проходячи повз.
  
  "Чому? Що вiдбувається?" спитала вона, широко розплющивши очi. Зазвичай вона молилася, щоб пiд час нiчної змiни було трохи активностi, але Марлен i так перенiс достатньо нервової напруги для однiєї ночi.
  
  "Ми перевеземо Фреддi Крюгера до чорнобильської ледi", - вiдповiв вiн, жестом пропонуючи їй почати готувати лiжко до переїзду.
  
  "Гей, прояви хоч трохи поваги до бiдолахи, придурок", - сказала вона санiтару, який тiльки посмiявся з її догани. "Вiн чийсь син, ти знаєш!"
  
  Вона вiдкрила лiжко для нового мешканця у слабкому, самотньому свiтлi над лiжком. Вiдкинувши ковдри i верхнє простирадло, щоб вони утворили акуратний трикутник, хоча б на мить, Марлен задумалася про долю бiдного молодика, який втратив бiльшу частину своїх рис, не кажучи вже про його здiбностi через сильне пошкодження нервiв. Доктор Гулд перемiстився в темну частину кiмнати на вiдстанi кiлькох футiв, вдаючи, що для рiзноманiтностi добре вiдпочив.
  
  Вони доставили нового пацiєнта з мiнiмальними порушеннями i перенесли його на нове лiжко, вдячнi за те, що вiн не прокинувся через те, що, безперечно, було б нестерпним болем пiд час їхнього поводження з ним. Вони тихо пiшли, як тiльки вiн влаштувався, тодi як у пiдвалi так само мiцно спали, являючи собою неминучу загрозу.
  
  
  Глава 6 - Дилема в Люфтвафф
  
  
  "Боже мiй, Шмiдт! Я командир, iнспектор командування Люфтваффе! Гарольд Майєр закричав у рiдкiсний момент втрати контролю. "Цi журналiсти захочуть дiзнатися, чому зниклий льотчик використав один iз наших бойових винищувачiв без дозволу мого офiсу чи Об'єднаного оперативного командування бундесверу! I я тiльки зараз дiзнаюся, що фюзеляж виявили нашi власнi люди - i захований?"
  
  Герхард Шмiдт, другий за старшинством, знизав плечима i подивився на почервонiле обличчя свого начальника. Генерал-лейтенант Гарольд Майєр був не з тих, хто втрачає контроль над своїми емоцiями. Сцена, що розiгралася перед Шмiдтом, була надзвичайно незвичайною, але вiн повнiстю розумiв, чому Мейєр вiдреагував таким чином. Це була дуже серйозна справа, i не пройшло б багато часу, перш нiж якийсь пронозливий журналiст дiзнався б правду про льотчика, який втiк, людину, яка сама втекла на одному з їхнiх лiтакiв вартiстю в мiльйон євро.
  
  "Льотчика Лö венхагена вже знайшли?" вiн попросив Шмiдта, офiцера, якому не пощастило бути призначеним, повiдомити йому шокуючi новини.
  
  "Нi. На мiсцi подiї не було виявлено тiла, що наводить нас на думку, що вiн все ще живий", - замислено вiдповiв Шмiдт. Але ви також повиннi взяти до уваги, що вiн цiлком мiг загинути в катастрофi. Вибух мiг зруйнувати його тiло, Гарольд.
  
  "Усi цi твої розмови про "мiг би" i "можливо, доведеться" - це те, що турбує мене найбiльше. Мене турбує невизначенiсть того, що було за цiєю справою, не кажучи вже про те, що в деяких наших ескадрильях є люди в короткостроковiй вiдпустцi. Вперше в моїй кар'єрi я вiдчуваю занепокоєння", - зiзнався Майєр, нарештi присiвши на хвилинку, щоб трохи подумати. Вiн раптово пiдвiв голову, втупившись у вiчi Шмiдту своїм власним сталевим поглядом, але вiн дивився далi, нiж обличчя свого пiдлеглого. Минула мить, перш нiж Мейєр прийняв остаточне рiшення: "Schmidt..."
  
  "Так сер?" Шмiдт швидко вiдповiв, бажаючи знати, як командир урятує їх усiх вiд ганьби.
  
  "Вiзьми трьох чоловiкiв, яким ти довiряєш. Менi потрiбнi кмiтливi люди, з мiзками та м'язами, мiй друже. Ти подобаєшся чоловiкам. Вони повиннi розумiти, в якому лиху ми знаходимося. Це пiар-кошмар, який тiльки й чекає свого часу. Я - i, мабуть, ви також - швидше за все, будете звiльненi, якщо те, що цей маленький засранець примудрився наробити у нас пiд носом, вийде назовнi", - сказав Мейєр, знову вiдхиляючись вiд теми.
  
  "I вам потрiбно, щоб ми його вистежили?" - спитав Шмiдт.
  
  "Так. I ти знаєш, що робити, якщо його знайдеш. Дiй на свiй розсуд. Якщо хочете, допитайте його, щоб з'ясувати, яке безумство штовхнуло його на цю безглузду хоробрiсть - ви знаєте, якi були його намiри", - запропонував Майєр. Вiн нахилився вперед, поклавши пiдборiддя на складенi руки. "Але Шмiдт, якщо вiн хоча б дихає неправильно, вистав його геть. Зрештою, ми солдати, а не няньки чи психологи. Колективне благополуччя Люфтваффе набагато важливiше, нiж один манiакальний придурок, якому потрiбно щось довести, розумiєш?
  
  "Повнiстю", - погодився Шмiдт. Вiн не просто насолоджувався свого начальника, але щиро дотримувався тiєї ж думки. Вони двоє пройшли через роки випробувань та тренувань у нiмецькому повiтряному корпусi не для того, щоб бути знищеними якимось сопливим льотчиком. В результатi Шмiдт був потай схвильований дорученою йому мiсiєю. Вiн грюкнув долонями по стегнах i встав. "Готово. Дайте менi три днi, щоб зiбрати моє трiо, i пiсля цього ми звiтуватимемо перед вами на щоденнiй основi".
  
  Мейєр кивнув, раптово вiдчувши деяке полегшення вiд спiвпрацi з людиною-однодумцем. Шмiдт одягнув кашкет i церемонно вiддав честь, посмiхаючись. "Тобто, якщо нам потрiбно стiльки часу, щоб вирiшити цю дилему".
  
  "Сподiватимемося, що перше повiдомлення стане останнiм", - вiдповiв Мейєр.
  
  "Ми пiдтримуватимемо зв'язок", - пообiцяв Шмiдт, залишаючи офiс, залишивши Мейєра почуватися значно легше.
  
  
  * * *
  
  
  Щойно Шмiдт вибрав трьох своїх людей, вiн проiнструктував їх у виглядi секретної операцiї. Вони повиннi приховувати iнформацiю про цю мiсiю вiд усiх iнших, включаючи сiм'ї та колег. У тактовнiй манерi офiцер переконався, що його люди зрозумiли, що крайня упередженiсть - це шлях мiсiї. Вiн вибрав трьох лагiдних, розумних людей рiзного рангу iз рiзних бойових пiдроздiлiв. Це було все, що йому було потрiбне. Вiн не турбував себе деталями.
  
  "Отже, джентльмени, ви приймаєте чи вiдхиляєте?" нарештi вiн запитав зi свого iмпровiзованого подiуму, що видерся на цементне пiднесення в ремонтному вiдсiку на базi. Суворий вираз його обличчя та наступне мовчання передали вагомий характер завдання. "Та гаразд, хлопцi, це не пропозицiя руки та серця! Так чи нi! Це проста мiсiя - знайти та знищити мишу у нашому пшеничному бункерi, хлопцi ".
  
  "Я в дiлi".
  
  "Ах, данке Хiммельфарб! Я знав, що вибрав правильного чоловiка, коли вибрав тебе", - сказав Шмiдт, використовуючи зворотну психологiю, щоб пiдштовхнути двох iнших. Завдяки переважанню тиску з боку однолiткiв, вiн зрештою досяг успiху. Незабаром пiсля цього рудоволосий бiс на iм'я Коль клацнув пiдборами у своїй типовiй показнiй манерi. Звiсно, остання людина, Вернер, мала поступитися. Вiн чинив опiр, але тiльки тому, що планував трохи пограти в Дiлленбурзi протягом наступних трьох днiв, а невелика екскурсiя Шмiдта порушила його плани.
  
  "Ходiмо вiзьмемо цього маленького засранця", - сказав вiн байдуже. "Я двiчi обiграв його в блекджек минулого мiсяця, i вiн все одно винен менi 137 євро".
  
  Двоє його колег посмiхнулися. Шмiдт був задоволений.
  
  "Дякую, що добровiльно подiлилися своїм досвiдом та часом, хлопцi. Дозвольте менi отримати iнформацiю сьогоднi ввечерi, i у вiвторок у мене будуть готовi першi замовлення. Звiльнено."
  
  
  Глава 7 - Зустрiч iз убивцею
  
  
  Холодний, чорний погляд нерухомих очей-намистин зустрiвся з Нiною, коли вона поступово виходила зi свого блаженного сну. Цього разу її не мучили кошмари, але вона прокинулася вiд цього жахливого видовища. Вона ахнула, коли темнi зiницi в налитих кров'ю очах стали реальнiстю, яку вона, як вона думала, втратила увi снi.
  
  О Боже, одними губами промовила вона побачивши його.
  
  Вiн вiдповiв тим, що можна було б назвати усмiшкою, якби вiд його лицьових м'язiв щось залишилося, але все, що вона змогла розглянути, це зморшки, що звузилися, у його очей на знак дружнього визнання. Вiн чемно кивнув.
  
  "Привiт", - змусила себе вимовити Нiна, хоча була не в настрої розмови. Вона ненавидiла себе за те, що мовчки сподiвалася, що пацiєнт втратив мову, просто щоб її дали спокiй. Зрештою, вона лише привiтала його, демонструючи пристойностi. На її жах, вiн вiдповiв хрипким пошепком. "Вiтання. Вибач, що налякав тебе. Просто я думав, що бiльше нiколи не прокинусь".
  
  На цей раз Нiна посмiхнулася без морального примусу. "I'm Nina."
  
  "Радiй познайомитися з тобою, Нiно. Я sorry...it важко говорити", - вибачився вiн.
  
  "Не турбуйся. Не кажи, якщо це завдає бiль".
  
  "Я бажаю, щоб було боляче. Але моє обличчя просто онiмiло. Таке вiдчуття..."
  
  Вiн глибоко зiтхнув, i Нiна побачила величезний сум у його темних очах. Раптом її серце занурило вiд жалю до чоловiка з розплавленою шкiрою, але вона не наважувалася заговорити зараз. Вона хотiла дати йому закiнчити те, що вiн хотiв сказати.
  
  "Таке почуття, нiби я ношу чиюсь iншу особу". Вiн боровся зi своїми словами, його емоцiї були збентеженi. "Лише ця мертва шкiра. Просто це зацiпенiння, як коли торкаєшся чужої особи, розумiєш? Це схоже на маску".
  
  Коли вiн говорив, Нiна представляла його страждання, i це змусило її вiдмовитися вiд своєї колишньої порочностi, коли вона хотiла, щоб вiн замовк для її власної втiхи. Вона уявила все, що вiн їй сказав, i поставила себе на його мiсце. Як це, мабуть, жахливо! Але незалежно вiд реальностi його страждань та неминучої нестачi, вона хотiла зберегти позитивний тон.
  
  "Я впевнена, що стане краще, особливо з лiками, якi вони нам дають", - зiтхнула вона. "Я здивований, що можу вiдчувати свою дупу на сидiннi унiтазу".
  
  Його очi звузилися i знову зморщилися, а з стравоходу вирвався ритмiчний хрип, який, як вона тепер знала, був смiхом, хоча на рештi його обличчя не було жодних ознак цього. "Як коли ти засинаєш на своїй руцi", - додав вiн.
  
  Нiна вказала на нього з рiшучою поступкою. "Правильно".
  
  Навколо двох нових знайомих метушилася лiкарняна палата, здiйснюючи ранковий обхiд i розносячи тацi зi снiданком. Нiна гадала, де сестра Баркен, але нiчого не сказала, коли доктор Фрiц увiйшов до палати у супроводi двох незнайомцiв у професiйному одязi та медсестри Маркс, що йшла за ними по п'ятах. Незнайомцi виявилися адмiнiстраторами лiкарнi, один чоловiк та одна жiнка.
  
  "Доброго ранку, доктор Гулд", - посмiхнувся доктор Фрiц, але вiн повiв свою команду до iншого пацiєнта. Сестра Маркс швидко посмiхнулася Нiнi, перш нiж повернутись до своєї роботи. Вони засмикали щiльнi зеленi штори, i вона почула, як спiвробiтники розмовляють з новою пацiєнткою щодо приглушеними голосами, мабуть, заради неї.
  
  Нiна насупилась вiд досади на їхнi безперервнi розпитування. Бiдолаха ледве мiг правильно вимовляти свої слова! Тим не менш, вона змогла почути достатньо, щоб знати, що пацiєнт не мiг згадати своє власне iм'я i що єдине, що вiн пам'ятав до того, як спалахнув, був полiт.
  
  "Але ти прибiг сюди, все ще охоплений вогнем!" - Поiнформував його доктор Фрiц.
  
  "Я цього не пам'ятаю", - вiдповiв чоловiк.
  
  Нiна заплющила свої ока, щоб загострити слух. Вона почула, як лiкар сказав: "Моя медсестра забрала ваш гаманець, коли давали вам заспокiйливе. З того, що ми можемо розшифрувати за обвугленими останками, вам двадцять сiм рокiв, i ви з Дiлленбурга. На жаль, ваше iм'я на картцi було знищено, тому ми не можемо встановити, хто ви чи з ким нам слiд зв'язатися з приводу вашого лiкування тощо". О, Боже мiй! подумала вона в лютi. Вони ледве врятували йому життя, i перша розмова, яку вони з ним заводять, стосується фiнансових дрiбниць! Типово!
  
  "Я-я поняття не маю, як мене звуть, лiкарю. Я знаю ще менше про те, що зi мною сталося". Настала довга пауза, i Нiна нiчого не могла чути, поки фiранки знову не розсунулися i два бюрократи не вийшли. Коли вони проходили повз, Нiна була вражена, почувши, як один сказав iншому: "Ми теж не можемо опублiкувати фоторобот у новинах. Вiн не має закривавленої особи, яку можна було б дiзнатися ".
  
  Вона не могла втриматись, щоб не захистити його. "Гей!"
  
  Як добрi пiдлабузники, вони зупинилися i мило посмiхнулися вiдомому вченому, але те, що вона сказала, стерло фальшивi посмiшки з їхнiх облич. "Принаймнi, у цiєї людини одна особа, а не двi. Кмiтливiсть?"
  
  Не кажучи нi слова, двоє збентежених продавцiв ручок пiшли, тодi як Нiна сердито дивилася на них, пiднявши брову. Вона гордо надула губки, тихо додавши: "I до того ж на бездоганному нiмецькому, сучки".
  
  "Мушу зiзнатися, це було вражаюче нiмецькою, особливо для шотландця". Доктор Фрiц посмiхався, роблячи запис в особистiй справi молодої людини. I пацiєнт iз опiками, i медсестра Маркс визнали лицарство зухвалого iсторика, пiднявши вгору великi пальцi, що змусило Нiну знову вiдчути себе колишньою.
  
  Нiна покликала сестру Маркс ближче, переконавшись, що молода жiнка знає, що та хоче подiлитися чимось непомiтним. Лiкар Фрiц глянув на двох жiнок, пiдозрюючи, що є якесь питання, про яке його слiд поiнформувати.
  
  "Дами, я ненадовго. Дозвольте менi просто влаштувати нашого пацiєнта зручнiше". Повернувшись до пацiєнта з опiками, вiн сказав: "Мiй друже, нам тим часом доведеться назвати вам iм'я, ви так не думаєте?"
  
  "А як щодо Сема?" - Запропонував пацiєнт.
  
  Шлунок Нiни стиснувся. Менi все ще треба зв'язатися iз Семом. Або навiть просто Детлеф.
  
  "У чому справа, доктор Гулд?" - спитала Марлен.
  
  "Хм, я не знаю, кому ще розповiсти i чи це доречно взагалi, але, " вона щиро зiтхнула, " менi здається, я втрачаю зiр!"
  
  "Я впевнена, що це просто побiчний продукт radia..." - спробувала Марлен, але Нiна мiцно схопила її за руку на знак протесту.
  
  "Послухай! Якщо ще один спiвробiтник у цiй лiкарнi використовує радiацiю як виправдання замiсть того, щоб щось зробити з моїми очима, я почну бунт. Ти розумiєш?" Вона нетерпляче посмiхнулася. "Будь ласка. БУДЬ ЛАСКА. Зроби щось iз моїми очима. Огляд. Що завгодно. Кажу вам, я слiпну, коли сестра Баркен запевняла мене, що менi стає краще!
  
  Лiкар Фрiц вислухав скаргу Нiни. Вiн сунув ручку в кишеню i, пiдбадьорливо пiдморгнувши пацiєнтовi, якого тепер називав Семом, покинув його.
  
  "Доктор Гулд, ти бачиш моє обличчя або тiльки обриси моєї голови?"
  
  "I те, й iнше, але я не можу визначити колiр твоїх очей, наприклад. Ранiше все було розмито, але тепер стає неможливо розгледiти щось далi, нiж на вiдстанi витягнутої руки", - вiдповiла Нiна. "Ранiше я могла бачити..." Вона не хотiла називати нового пацiєнта обраним ним iм'ям, але їй довелося: "...очi Сема, навiть рожевий колiр бiлкiв його очей, лiкар. Це було буквально годину тому. Тепер я нiчого не можу розрiзнити.
  
  "Сестра Баркен сказала тобi правду", - сказав вiн, витягаючи свiтлову ручку i розсовуючи повiки Нiни лiвою рукою в рукавичцi. "Ти гоїшся дуже швидко, майже неприродно". Вiн опустив своє майже безплiдне обличчя поруч iз її обличчям, щоб перевiрити реакцiю її зiниць, коли вона ахнула.
  
  "Я бачу тебе!" - Вигукнула вона. "Я бачу тебе ясно як день. Кожна вада. Навiть щетина на твоєму обличчi, яка виглядає з пiр."
  
  Здивований, вiн глянув на медсестру з iншого боку лiжка Нiни. Її обличчя було сповнене занепокоєння. "Ми проведемо кiлька аналiзiв кровi пiзнiше сьогоднi. Сестра Маркс, пiдготуйте результати для мене завтра."
  
  "Де сестра Баркен?" Запитала Нiна.
  
  "Вона не на чергуваннi до п'ятницi, але я впевнений, що така перспективна медсестра, як мiс Маркс, зможе подбати про це, вiрно?" Молода медсестра старанно закивала.
  
  
  * * *
  
  
  Як тiльки вечiрнiй час вiдвiдувань закiнчився, бiльшiсть спiвробiтникiв були зайнятi пiдготовкою пацiєнтiв до сну, але доктор Фрiц ранiше дав докторовi Нiнi Гулд заспокiйливе, щоб переконатися, що вона добре виспалася. Вона була досить засмучена весь день, ведучи себе не так, як зазвичай, через погiршення зору. Що було нехарактерно, вона була стримана i трохи похмура, як i очiкувалося. Коли згасло свiтло, вона мiцно спала.
  
  До 3:20 ранку припинилися навiть приглушенi розмови мiж медсестрами нiчного персоналу, i всi вони боролися з рiзними нападами нудьги i затишною силою тишi. Медсестра Маркс працювала на додаткову змiну, проводячи вiльний час у соцiальних мережах. Жаль, що їй професiйно заборонили публiкувати визнання її героїнi, доктора Гулда. Вона була впевнена, що це викликало б заздрiсть у фахiвцiв з iсторiї та фанатикiв Другої свiтової вiйни серед її онлайн-друзiв, але, на жаль, їй довелося тримати приголомшливу новину при собi.
  
  Легкий хлопаючий звук крокiв, що скачали, пролунав у коридорi, перш нiж Марлен пiдвела очi i побачила, що одна з санiтарок з першого поверху мчить до посту медсестер. Непридатний прибиральник побiг за ним по п'ятах. Обидва чоловiки мали приголомшенi обличчя, вони вiдчайдушно закликали медсестер замовкнути, поки вони не дiсталися до них.
  
  Запахавшись, двоє чоловiкiв зупинилися бiля дверей кабiнету, де Марлен та iнша медсестра чекали на пояснення своєї дивної поведiнки.
  
  "Там-с-є, - почав прибиральник першим, - зловмисник на першому поверсi, i вiн пiднiмається пожежними сходами, поки ми розмовляємо".
  
  "Отже, викличте охорону", - прошепотiла Марлен, здивована їх невмiнням впоратися з загрозою безпецi. "Якщо ви пiдозрюєте, що хтось становить загрозу для персоналу та пацiєнтiв, знайте, що ви..."
  
  "Послухай, люба!" Санiтар нахилився прямо до молодої жiнки, насмiшкувато шепочучи їй на вухо так тихо, як тiльки мiг. "Обидва офiцери служби безпеки мертвi!"
  
  Прибиральник дико закивав. "Це правда! Викличте полiцiю. Зараз! Перш нiж вiн дiстанеться сюди!"
  
  "А як щодо персоналу на другому поверсi?" - Запитала вона, гарячково намагаючись знайти лiнiю вiд адмiнiстратора. Двоє чоловiкiв знизали плечима. Марлен була стривожена, виявивши, що комутатор безперервно пищить. Це означало, що було занадто багато викликiв для обробки, або несправна система.
  
  "Я не можу вловити основнi рядки!" - Наполегливо прошепотiла вона. "Боже мiй! Нiхто не знає, що є проблеми. Ми маємо попередити їх!" Марлен скористалася своїм мобiльним телефоном, щоб зателефонувати до доктора Хiлта на його особистий мобiльний телефон. "Доктор Рукоять?" сказала вона, широко розплющивши очi, в той час як стривоженi чоловiки постiйно перевiряли фiгуру, яку вони бачили пiднiмається пожежними сходами.
  
  "Вiн буде розлючений тим, що ви подзвонили йому на мобiльний", - попередив санiтар.
  
  "Кому яке дiло? Доки вона не дiстанеться до нього, Вiкторе! " пробурчала iнша медсестра. Вона наслiдувала його приклад, використовуючи свiй мобiльний телефон, щоб зателефонувати до мiсцевої полiцiї, тодi як Марлен знову набрала номер доктора Хiлта.
  
  "Вiн не вiдповiдає", - видихнула вона. "Вiн дзвонить, але голосової пошти теж немає".
  
  "Чудово! I нашi телефони у наших гребаних шафках!" санiтар, Вiктор, безнадiйно кипiв, проводячи засмученими пальцями по волоссю. На задньому планi почули, як iнша медсестра розмовляла з полiцiєю. Вона тицьнула телефоном у груди санiтара.
  
  "Сюди!" - Наполягала вона. "Розкажи їм подробицi. Вони висилають двi машини".
  
  Вiктор пояснив ситуацiю оператору служби екстреної допомоги, який надiслав патрульнi машини. Потiм вiн залишився на лiнiї, поки вона продовжувала отримувати вiд нього додаткову iнформацiю i передавала її радiо патрульним машинам, коли вони поспiшали до лiкарнi Гейдельберга.
  
  
  Роздiл 8 - Це все забави та iгри, поки ...
  
  
  "Роби зигзаги! Менi потрiбний виклик! " - заревла галаслива жiнка з надмiрною вагою, коли Сем почав тiкати вiд столу. Перд'ю був надто п'яний, щоб стривожитися, спостерiгаючи, як Сем намагається виграти парi, що мiцно збита дiвчина з ножем не зможе його вдарити. Найближчi пивохи навколо них утворили невеликий натовп трiумфуючих i хулiганiв, що роблять ставки, всiм знайомих з талантом Великого Морага поводитися з клинками. Вони всi журилися i хотiли отримати вигоду з помилкової смiливостi цього iдiота з Единбурга.
  
  Намети були освiтленi святковим свiтлом лiхтарiв, вiдкидаючи тiнi п'яниць, що розгойдуються, вiд душi спiвають пiд дудки фолк-групи. Було ще зовсiм темно, але у важкому, затягнутому хмарами небi вiдбивалися вогнi широкого поля внизу. По звивистiй рiчцi, що текла вздовж прилавкiв, кiлька людей пливли на гребних човнах, насолоджуючись тихою брижами мерехтливої води навколо них. Пiд деревами поряд iз парковкою грали дiти.
  
  Сем почув, як перший кинджал просвистiв повз його плече.
  
  "Ай!" - ненароком вигукнув вiн. "Тiльки не пролив там свiй ель!"
  
  Вiн чув, як кричущi жiнки та чоловiки пiдбурювали його до цього крiзь шум фанатiв Мораг, якi скандували її iм'я. Десь у цьому божевiллi Сем почув, як невелика група людей скандує "Зарiжте ублюдка! Зарiж вампоту!"
  
  З боку Пердью не було жодної пiдтримки, навiть коли Сем на мить обернувся, щоб подивитися, куди Мора змiнила прицiл. Одягнений у картату тканину своєї сiм'ї поверх кiлта, Пердью, хитаючись, пробирався через шалену стоянку у напрямку будiвлi клубу на територiї.
  
  "Зрадник", - невиразно сказав Сем. Вiн зробив ще один ковток свого елю якраз у той момент, коли Мора пiдняла свою в'ялу руку, щоб вирiвняти останнiй iз трьох кинджалiв. "О чорт!" - вигукнув Сем i, вiдкинувши кухоль убiк, побiг до пагорба бiля рiчки.
  
  Як вiн i боявся, його сп'янiння послужило двом цiлям - нанесення приниження, а потiм наступної здатностi не пiдставляти щур. Його дезорiєнтацiя на поворотi змусила його втратити рiвновагу, i пiсля лише одного стрибка вперед його нога вдарила ззаду по iншiй кiсточцi, збивши його з нiг на мокру, пухку траву i бруд з глухим стукотом. Череп Сема вдарився об камiнь, прихований у довгих пучках зеленi, i яскравий спалах болiсно пронизав його мозок. Його очi закотилися в очницi, але вiн миттєво прийшов до тями.
  
  Швидкiсть його падiння вiдкинула його важкий кiлт уперед, коли його тiло рiзко зупинилося. На нижнiй частинi спини вiн мiг вiдчувати жахливе пiдтвердження перевернутого одягу. Якщо цього було недостатньо для пiдтвердження кошмару, свiже повiтря на його сiдницях зробив свою справу.
  
  "О Боже! Тiльки не знову", - простогнав вiн крiзь запах бруду та гною, коли гуркiт смiху натовпу покарав його. "З iншого боку, - сказав вiн собi, сiдаючи," вранцi я цього не згадаю. Правильно! Це не матиме значення ".
  
  Але вiн був жахливим журналiстом, який забув пам'ятати, що вогнi, що спалахували, час вiд часу заслiплювали його з невеликої вiдстанi, означали, що навiть коли вiн забуде про випробування, фотографiї будуть переважати. Якусь мить Сем просто сидiв там, шкодуючи, що не був таким болiсно традицiйним; шкодуючи, що не надiв труси або хоча б стрiнги! Беззубий рот Мораг був широко розплющений вiд смiху, коли вона, хитаючись, пiдiйшла ближче, щоб забрати його.
  
  "Не хвилюйся, люба!" вона посмiхнулася. "Це не тi, кого ми бачили вперше!"
  
  Одним швидким рухом мiцна дiвчина пiдняла його на ноги. Сем був надто п'яний i вiдчував нудоту, щоб вiдбиватися вiд неї, коли вона обтрусила його кiлт i помацала, поки вона розiгрувала комедiю за його рахунок.
  
  "Гей! Ех, ледi... " вiн запинався у своїх словах. Його руки розмахували, як у накачаного наркотиками фламiнго, коли вiн намагався вiдновити самовладання. "Слiдкуй за своїми руками там!"
  
  "Сем! Сем!" - почув вiн звiдкись зсередини мiхура жорстокi глузування i свист, що долинали з великого сiрого намету.
  
  "Пердю?" - покликав вiн, шукаючи на густому брудному лужку свiй кухоль.
  
  "Сем! Iдемо, нам треба йти! Сем! Досить валяти дурня з товстухою!" Пердью, хитаючись, йшов уперед, невиразно бурмочучи в мiру наближення.
  
  "Що ти бачиш?" Мораґ закричала у вiдповiдь на образу. Нахмурившись, вона вiдiйшла вiд Сема, щоб придiлити Пердью всю свою увагу.
  
  
  * * *
  
  
  "Трохи льоду на це, приятелю?" - Запитав бармен у Пердью.
  
  Сем та Пердью увiйшли до будiвлi клубу на нетвердих ногах пiсля того, як бiльшiсть людей вже звiльнили свої мiсця, вирiшивши вийти на вулицю та подивитися на пожирателiв полум'я пiд час барабанного шоу.
  
  "Так! Лiд для нас обох, " закричав Сем, тримаючись за голову там, де камiнь стикнувся. Пердю з важливим виглядом походжав поруч iз ним, пiднявши руку, щоб замовити двi порцiї меду, поки вони залiковували свої рани.
  
  "Боже мiй, ця жiнка б'є як Майк Тайсон", - зауважив Пердью, притискаючи пакет з льодом до правої брови, мiсця, де перший пострiл Мораґ позначив її невдоволення його висловлюванням. Другий удар припав трохи нижче його лiвої вилицi, i Пердью не мiг не бути трохи вражений її комбiнацiєю.
  
  "Ну, вона метає ножi як аматор", - вставив Сем, стискаючи склянку в руцi.
  
  "Ти знаєш, що насправдi вона не збиралася тебе бити, вiрно?" - нагадав Сему бармен. Вiн трохи подумав i заперечив: "Але тодi вона дурна, коли робить таке парi. Я повернув свої грошi у подвiйному розмiрi".
  
  "Так, але вона поставила сама на себе з вчетверо бiльшими шансами, хлопче!" бармен вiд душi захихотiв. "Вона не заслужила таку репутацiю, будучи дурною, га?"
  
  "Ha!" - вигукнув Пердью, його очi були прикутi до екрану телевiзора за стiйкою бару. Це була та сама причина, через яку вiн прийшов шукати Сема в першу чергу. Те, що вiн побачив у новинах ранiше, здалося йому причиною для занепокоєння, i вiн хотiв посидiти там, поки випуск не повториться, щоб вiн мiг показати Сему.
  
  Протягом наступної години на екранi з'явилося саме те, на що вiн чекав. Вiн подався вперед, перекинувши кiлька склянок на стiйцi. "Дивiться!" - вигукнув вiн. "Дивися, Сем! Чи не в цiй лiкарнi зараз знаходиться наша дорога Нiна?
  
  Сем спостерiгав, як репортер розповiдає про драму, яка сталася у вiдомiй лiкарнi лише кiлька годин тому. Це миттєво схвилювало його. Двоє чоловiкiв обмiнялися стурбованими поглядами.
  
  "Ми повиннi пiти та забрати її, Сем", - наполягав Пердью.
  
  "Якби я був тверезий, я б поїхав прямо зараз, але ми не можемо їхати до Нiмеччини в такому станi", - нарiк Сем.
  
  "Це не проблема, мiй друже", - Пердью посмiхнувся у своїй звичайнiй пустотливiй манерi. Вiн пiдняв свiй келих i допив iз нього залишки алкоголю. "У мене є приватний лiтак та команда, яка може доставити нас туди, поки ми вiдсипаємось. Як би менi не хотiлося знову летiти в глухий бiк до Детлефа, ми говоримо про Нiну ".
  
  "Так", - погодився Сем. "Я не хочу, щоб вона залишалася там ще одну нiч. Нi, якщо я зможу щось зробити з цим."
  
  Пердью i Сем залишили свято з зовсiм обiдраними обличчями та дещо виснаженими порiзами та подряпинами, сповненi рiшучостi прочистити мiзки та прийти на допомогу iншiй третинi свого соцiального альянсу.
  
  Коли нiч опустилася на шотландське узбережжя, вони залишили веселий слiд, слухаючи, як затихають звуки волинок. Це було провiсником бiльш серйозних подiй, коли їхня хвилинна безрозсуднiсть i веселощi мали поступитися мiсцем термiновому порятунку доктора Нiни Гулд, яка дiлила простiр з розгульним вбивцею.
  
  
  Глава 9 - Крик безликого
  
  
  Нiна була з жахом. Вона проспала велику частину ранку i початок дня, але доктор Фрiц вiдвiв її до оглядової кiмнати для перевiрки зору, як тiльки полiцiя дозволила їм пересуватися. Перший поверх посилено охороняли як полiцiя, так i мiсцева охоронна компанiя, яка вночi принесла в жертву двох своїх людей. Другий поверх був закритий для всiх, хто не був там ув'язнений, або для медичного персоналу.
  
  "Вам пощастило, що ви змогли проспати все це безумство, докторе Гулд", - сказала медсестра Маркс Нiнi, коли прийшла вiдвiдати її ввечерi.
  
  "Я навiть не знаю, що сталося насправдi. Там були люди зi служби безпеки, вбитi зловмисником? Нiна насупилась. "Це те, що я змiг розiбрати за уривками того, що обговорювалося. Нiхто не мiг сказати менi, що, чорт забирай, вiдбувається насправдi ".
  
  Марлен озирнулася, щоб переконатися, що нiхто не бачив, як вона розповiдала Нiнi подробицi.
  
  "Ми не повиннi лякати пацiєнтiв зайвою iнформацiєю, доктор Гулд", - сказала вона собi пiд нiс, вдаючи, що перевiряє життєвi показники Нiни. "Але минулої ночi один iз наших прибиральникiв бачив, як хтось убив одного зi спiвробiтникiв служби безпеки. Звiсно, вiн не затримався, щоби подивитися, хто це був ".
  
  "Вони зловили зловмисника?" Серйозно спитала Нiна.
  
  Медсестра похитала головою. Ось чому це мiсце знаходиться в карантинi. Вони обшукують лiкарню у пошуках будь-кого, кому не дозволено перебувати тут, але поки що безуспiшно."
  
  "Як це можливо? Мабуть вiн вислизнув до приїзду копiв", - припустила Нiна.
  
  "Ми також так думаємо. Я просто не розумiю, що вiн шукав такого, що коштувало життя двом чоловiкам", - сказала Марлен. Вона глибоко зiтхнула i вирiшила змiнити тему. Як твiй зiр сьогоднi? Краще?"
  
  "Те саме", - байдуже вiдповiла Нiна. Очевидно, у неї на думцi були iншi речi.
  
  "З огляду на нинiшнє втручання, для отримання ваших результатiв потрiбно трохи бiльше часу. Але як тiльки ми дiзнаємось, ми зможемо розпочати лiкування".
  
  "Я ненавиджу таке почуття. Мене весь час хилить у сон, i тепер я навряд чи можу бачити бiльше, нiж нечiтке зображення людей, з якими стикаюся", - простогнала Нiна. "Знаєш, менi треба зв'язатися зi своїми друзями та сiм'єю, щоб вони знали, що зi мною все гаразд. Я не можу залишатися тут вiчно".
  
  "Я розумiю, докторе Гулд", - поспiвчувала Марлен, оглядаючись на iншого свого пацiєнта навпроти Нiни, який заворушився у своєму лiжку. "Дозволь менi пiти перевiрити, як там Сем".
  
  Коли медсестра Маркс пiдiйшла до постраждалого вiд опiкiв, Нiна спостерiгала, як вiн розплющив очi i глянув у стелю, наче вiн мiг бачити щось, чого не могли вони. Потiм її охопила сумна ностальгiя, i вона прошепотiла подумки.
  
  "Сем".
  
  Згасаючий погляд Нiни задовольнив її цiкавiсть, коли вона спостерiгала, як пацiєнт Сем пiдняв руку i стиснув зап'ястя медсестри Маркс, але вона не могла розглянути вираз його обличчя. Почервонiла шкiра Нiни, пошкоджена токсичним повiтрям Чорнобиля, була майже повнiстю зцiлена. Але все одно вона вiдчувала, що вмирає. Нудота i запаморочення переважали, тодi як її життєвi показники показували лише полiпшення. Для такої заповзятливої та палкої людини, як шотландський iсторик, такi передбачуванi слабкостi були неприйнятними i завдали їй значного розчарування.
  
  Вона могла чути шепiт, перш нiж сестра Маркс похитала головою, заперечуючи все, що вiн просив. Потiм медсестра вiдiрвалася вiд пацiєнта та швидко пiшла, не глянувши на Нiну. Пацiєнт, проте, дивився на Нiну. Це все, що вона бачила. Але вона гадки не мала, чому. Що характерно, вона протистояла йому.
  
  "У чому справа, Сем?"
  
  Вiн не вiдвiв погляду, але залишався спокiйним, наче сподiвався, що вона забуде, що звернулася до нього. Намагаючись сiсти, вiн застогнав вiд болю i знову вiдкинувся на подушку. Вiн стомлено зiтхнув. Нiна вирiшила дати йому спокiй, але потiм його хрипкi слова порушили тишу мiж ними, вимагаючи її уваги.
  
  "Т-ти знаєш ... знаєш ... людини, яку вони шукають?" - затинаючись, пробурмотiв вiн. "Ти знаєш? Незваний гiсть?"
  
  "Так", - вiдповiла вона.
  
  "Вiн полює за мною. Це мене вiн шукає, Нiно. А-i сьогоднi ввечерi ... вiн прийде, щоб убити мене", - сказав вiн тремтячим бурмотiнням, що складається з неправильно слiв. Вiд того, що вiн сказав, у Нiни кров застигла в жилах, бо вона не очiкувала, що злочинець щось шукатиме поблизу неї. "Нiна?" вiн наполягав на вiдповiдi.
  
  "Ти впевнений?" Вона спитала.
  
  "Я є", - пiдтвердив вiн, на її жах.
  
  "Послухай, звiдки знаєш, хто це? Ти бачив його тут? Ти бачив його на власнi очi? Бо якщо ти цього не зробив, швидше за все, ти просто параноїк, мiй друг", - заявила вона, сподiваючись допомогти йому обмiркувати свою оцiнку та внести до неї певну яснiсть. Вона також сподiвалася, що вiн помилився, оскiльки вона була не в тому станi, щоб ховатися вiд убивцi. Вона бачила, як закрутилися його колiщатка, поки вiн обмiрковував її слова. "I ще одне, - додала вона, - якщо ти навiть не можеш згадати, хто ти i що з тобою трапилося, звiдки ти знаєш, що за тобою полює якийсь безликий супротивник?"
  
  Нiна не знала про це, але її вибiр слiв звернув назад усi наслiдки, вiд яких страждав молодик - спогади тепер налинули знову. Його очi розширилися вiд жаху, коли вона заговорила, пронизуючи її своїм чорним поглядом так сильно, що вона могла бачити це навiть своїм зором, що слабшає.
  
  "Сем?" - Запитала вона. "Що це?"
  
  "Майн Готт, Нiно!" - прохрипiв вiн. Насправдi, це був крик, але пошкодження його голосових зв'язок заглушило його до простого iстеричного шепоту. "Безликий, кажеш ти! Чортове обличчя-безликий! Вiн був... Нiною, людиною, яка пiдпалила мене...!"
  
  "Так? Що щодо нього? " наполягала вона, хоч знала, що вiн хотiв сказати. Вона просто хотiла бiльше деталей, якщо зможе їх роздобути.
  
  "Людина, яка намагалася вбити мене ... вiн had...no обличчя!" - волав переляканий пацiєнт. Якби вiн мiг плакати, вiн би заплакав при спогадi про жахливу людину, яка переслiдувала його пiсля гри тiєї ночi. "Вiн наздогнав мене i пiдпалив!"
  
  "Медсестра!" Нiна закричала. "Медсестра! Хтось! Будь ласка допоможiть!"
  
  Прибiгли двi медсестри зi здивованими виразами на обличчях. Нiна вказала на засмученого пацiєнта i вигукнула: "Вiн щойно згадав свiй напад. Будь ласка, дайте йому щось вiд шоку!
  
  Вони кинулися йому на допомогу i засмикали фiранки, давши йому заспокiйливе, щоб вiн заспокоївся. Нiна вiдчула, що їй загрожує власна летаргiя, але спробувала самостiйно розгадати дивну головоломку. Вiн був серйозним? Чи був вiн досить послiдовним, щоб зробити такий точний висновок, чи вiн усе вигадав? Вона сумнiвалася, що вiн був нещирим. Зрештою, чоловiк навряд чи мiг рухатися самостiйно або промовити без боротьби. Вiн, звичайно, не був би таким божевiльним, якби не був переконаний, що його недiєздатний стан коштуватиме йому життя.
  
  "Боже, я хотiла б, щоб Сем був тут, щоб допомогти менi думати", - пробурмотiла вона, коли її розум благав заснути. "Навiть Пердью пiдiйшов би, якби змiг утриматися вiд спроб убити мене цього разу". Вже наближався час вечерi, i оскiльки нiхто з них не очiкував вiдвiдувачiв, Нiна була вiльна спати, якщо хотiла. Або вона так думала.
  
  Доктор Фрiц усмiхнувся, коли зайшов. "Доктор Гулд, я просто прийшов дати тобi дещо вiд проблем з очима."
  
  "Чорт", - пробурмотiла вона. "Здрастуйте лiкарю. Що ти менi даєш?
  
  Просто засiб для зменшення звуження капiлярiв у ваших очах. Я маю пiдстави вважати, що ваш зiр погiршується через звуження кровообiгу в областi очей. Якщо у вас виникнуть проблеми протягом ночi, ви можете просто звернутися до доктора Хiлта. Сьогоднi ввечерi вiн знову буде на чергуваннi, а я зв'яжуся з тобою вранцi, добре?
  
  "Добре, лiкарю", - погодилася вона, спостерiгаючи, як вiн вводить невiдому речовину їй в руку. "У вас вже є результати тесту?"
  
  Доктор Фрiц спочатку вдав, що не почув її, але Нiна повторила своє запитання. Вiн не дивився на неї, мабуть, зосередившись на тому, що робив. "Ми обговоримо це завтра, професор Гулд. На той час у мене мають бути результати з лабораторiї. Вiн, нарештi, подивився на неї з невдалою впевненiстю, але вона була не в настрої продовжувати розмову. На той час її сусiдка по кiмнатi заспокоїлася i принишкла. "На добранiч, люба Нiно". Вiн добродушно посмiхнувся i потис Нiнi руку, перш нiж закрити папку i покласти її назад у лiжко.
  
  "На добранiч", - спiвала вона, поки наркотик дiяв, заколисуючи її розум.
  
  
  Глава 10 - Втеча з безпеки
  
  
  Костлявий палець тицьнув Нiну в руку, привiвши її у жахливе пробудження. Рефлекторно вона притиснула руку до торкнутої областi, несподiвано спiймавши руку пiд своєю долонею, що налякало її до смертi. Її неадекватнi очi широко розкрилися, щоб побачити, хто до неї звертається, але, крiм пронизливих темних плям пiд бровами пластикової маски, вона не могла розгледiти обличчя.
  
  "Нiна! Шшш, " благало порожнє обличчя м'яким скрипом. Це був її сусiд по кiмнатi, що стояв бiля її лiжка у бiлому лiкарняному халатi. Трубки були видаленi з його рук, залишаючи слiди червоного червоного, недбало витертого на голiй бiлiй шкiрi навколо них.
  
  "Що за чорт?" вона насупилась. "Серйозно?"
  
  "Послухай, Нiно. Просто поводься дуже тихо i послухай мене, " прошепотiв вiн, трохи опускаючись навпочiпки, щоб його тiло було приховано вiд входу до кiмнати бiля лiжка Нiни. Тiльки його голова була пiднята, щоб вiн мiг говорити на вухо. "Людина, про яку я тобi говорив, має намiр прийти за мною. Я маю знайти затишне мiсце, доки вiн не пiде".
  
  Але йому не пощастило. Нiна була накачана наркотиками до марення, i її не дуже турбувала його доля. Вона просто кивала, поки її очi, що вiльно плавають, знову не зникли пiд важкими столiттями. Вiн зiтхнув у розпачi i озирнувся навколо, його дихання почастiшало з кожною миттю. Так, присутнiсть полiцiї захищала пацiєнтiв, але, чесно кажучи, озброєна охорона не врятувала навiть найнятих нею людей, не кажучи вже про тих, хто був беззбройний!
  
  Було б краще, подумав пацiєнт Сем, якби вiн сховався замiсть ризикувати втечею. Якби його виявили, вiн мiг би вчинити з таким, що нападав, i, сподiваюся, доктор Гулд не постраждав би вiд будь-якого наступного насильства. Слух Нiни значно покращився з того часу, як вона почала втрачати зiр; це дозволяло їй прислухатися до човгання нiг своєї параноїдальної сусiдки по кiмнатi. Один за одним його кроки вiддалялися вiд неї, але не до його лiжка. Вона продовжувала занурюватися в сон i виходити з нього, але її очi залишалися закритими.
  
  Незабаром пiсля цього глибоко за очними западинами Нiни розцвiла приголомшливий бiль, квiткою болю проникаючи в її мозок. Нервовi з'єднання швидко познайомили її рецептори iз викликаною цим розколюючою мiгренню, i Нiна голосно скрикнула увi снi. Головний бiль, що раптово поступово посилюється, заповнив її очнi яблука i викликав жар на лобi.
  
  "О Боже мiй!" - Закричала вона. "Моя голова! Моя голова вбиває мене!"
  
  Її крики луною розносилися в тишi глибокої ночi в палатi, швидко залучаючи до неї медичний персонал. Тремтiння пальцiв Нiни нарештi намацали кнопку екстреної допомоги, i вона кiлька разiв натиснула на неї, закликаючи нiчну медсестру на незаконну допомогу. Вбiгла нова медсестра, щойно з академiї.
  
  "Доктор Гулд? Доктор Гулд, з вами все гаразд? У чому справа, любий? " Запитала вона.
  
  "М-боже..." - заїкаючись, пробурмотiла Нiна, незважаючи на викликану наркотиками дезорiєнтацiю, "голова розколюється вiд болю!" Тепер вона сидить у мене перед очима, i це вбиває мене. Боже мiй! Таке почуття, начебто мiй череп розколюється".
  
  "Я швидко схожу за професором Хiлтом. Вiн щойно вийшов iз операцiйної. Просто розслабся. Вiн якраз зараз буде, докторе Гулд. Медсестра повернулася i поспiшила по допомогу.
  
  "Дякую", - зiтхнула Нiна, змучена жахливим болем, без сумнiву, через її очi. На мить вона пiдвела голову, щоб перевiрити, як Сем, пацiєнт, але його не було. Нiна насупилась. Я мiг би заприсягтися, що вiн говорив зi мною, поки я спав. Вона подумала далi. Нi. Мабуть, це менi наснилося.
  
  "Доктор Гулд?"
  
  "Так? Вибачте, я насилу бачу", - вибачилася вона.
  
  "Доктор Ефес зi мною". Повернувшись до лiкаря, вона сказала: "Вибачте, менi просто потрiбно на хвилинку забiгти до сусiдньої кiмнати, щоб допомогти фрау Мiттаг з її постiльною бiлизною".
  
  "Звичайно, сестро. Будь ласка, не поспiшайте", - вiдповiв лiкар. Нiна почула легкий тупiт нiг медсестри. Вона подивилася на доктора Хiлта i повiдомила його про свою конкретну скаргу. На вiдмiну вiд доктора Фрiца, який був дуже активним i любив швидко ставити дiагнози, доктор Хiлт був найкращим слухачем. Вiн почекав, поки Нiна пояснить, як саме головний бiль оселився в неї за очима, перш нiж вiдповiсти.
  
  "Доктор Гулд? Ти можеш хоча б розглянути мене як слiд? вiн запитав. "Головнi болi зазвичай безпосередньо пов'язанi з слiпотою, що насувається, розумiєте?"
  
  "Зовсiм нi", - похмуро сказала вона. "Ця слiпота, здається, посилюється з кожним днем, i доктор Фрiц не зробив нiчого конструктивного з цього приводу. Чи не могли б ви, будь ласка, просто дати менi щось вiд болю? Це майже нестерпно".
  
  Вiн зняв свою хiрургiчну маску, щоб говорити виразно. "Звичайно, моя дорога".
  
  Вона побачила, як вiн нахилив голову, дивлячись на лiжко Сема. "Де iнший пацiєнт?"
  
  "Я не знаю", - вона знизала плечима. "Можливо, вiн пiшов у туалет. Я пам'ятаю, вiн сказав медсестрi Маркс, що вiн не мав намiру використовувати деко."
  
  "Чому б йому не скористатися туалетом тут?" лiкар запитав, але Нiнi, вiдверто кажучи, ставало по-справжньому нудно вiд репортажiв про свою сусiдку по кiмнатi, коли їй потрiбна була допомога, щоб полегшити головний бiль, що розколюється.
  
  "Я не знаю!" - Огризнулася вона на нього. "Послухай, ти можеш, будь ласка, просто дати менi щось вiд болю?"
  
  На нього зовсiм не справив враження її тон, але вiн глибоко вдихнув i зiтхнув. "Доктор Гулд, ти ховаєш свого сусiда по кiмнатi?"
  
  Питання було одночасно абсурдним та непрофесiйним. Крайнє роздратування охопило Нiну вiд його безглуздого питання. "Так. Вiн десь у кiмнатi. Двадцять очок, якщо ти зможеш дати менi знеболювальне, перш нiж знайдеш його!
  
  "Ви повиннi сказати менi, де вiн, доктор Гулд, чи ви помрете сьогоднi вночi", - прямо сказав вiн.
  
  "Ти зовсiм здурiв?" - верещала вона. Ти серйозно погрожуєш менi? Нiна вiдчувала, що щось дуже не таке, але вона не могла закричати. Моргаючими очима вона спостерiгала за ним, її пальцi крадькома шукали червону кнопку, яка все ще була на лiжку поряд з нею, в той час як вона не зводила очей з його вiдсутнього обличчя. Його розмита тiнь пiдняла кнопку виклику, щоб вона могла розглянути. "Ти шукаєш це?"
  
  "О Боже", - тут же заплакала Нiна, закривши нiс i рота долонями, коли зрозумiла, що тепер згадує цей голос. У головi в неї стукало, а шкiра горiла, але вона не смiла поворухнутися.
  
  "Де вiн?" вiн рiвно прошепотiв. "Скажи менi, чи ти помреш".
  
  "Я не знаю, добре?" її голос м'яко тремтiв пiд її руками. "Я справдi не знаю. Я спав увесь цей час. Боже мiй, невже я його охоронець?
  
  Високий чоловiк вiдповiв: "Ви цитуєте Каїна прямо з Бiблiї. Скажiть менi, докторе Гулде, ви релiгiйнi?
  
  "Пiшов ти!" - Закричала вона.
  
  "Ах, атеїст", - зауважив вiн задумливо. "У лисячих норах немає атеїстiв. Це ще одна цитата - можливо, вона бiльше пiдходить тобi в цей момент остаточного вiдновлення, коли ти зустрiнеш свою смерть вiд рук того, заради чого ти пошкодуєш, що не маєш бога".
  
  "Ви не доктор Хiлт", - сказала медсестра позаду нього. Її слова прозвучали як питання, просякнуте недовiрою та усвiдомленням. Потiм вiн збив її з нiг з такою елегантною швидкiстю, що Нiна навiть не мала часу оцiнити стислiсть його дiї. Коли медсестра падала, її руки випустили судно. Вона ковзала по полiрованiй пiдлозi з оглушливим гуркотом, який негайно привернув увагу нiчного персоналу на посадi медсестер.
  
  Звiдки не вiзьмись, полiцейськi почали кричати в коридорi. Нiна чекала, що вони схоплять самозванця в її кiмнатi, але натомiсть вони пронеслися прямо повз її дверi.
  
  "Iди! Уперед! Уперед! Вiн на другому поверсi! Заженiть його в куток в аптецi! Швидко! - кричав командир.
  
  "Що?" Нiна насупилась. Вона не могла в це повiрити. Все, що вона могла розрiзнити, була фiгура шарлатана, який швидко наближався до неї, i, так само, як доля бiдної медсестри, вiн завдав їй сильного удару по головi. На мить вона вiдчула нестерпний бiль, перш нiж розчинитися в чорнiй рiчцi забуття. У її головного болю тепер була компанiя. Удар по скронi навчив її новому рiвню болю. Тепер вона розпухла так, що її праве око здавалося меншим. На пiдлозi поряд з нею все ще лежала, розпластавшись, нiчна медсестра, але Нiна не мала часу. Вона повинна була забратися звiдси до того, як моторошний незнайомець повернеться до неї, особливо тепер, коли вiн впiзнав її краще.
  
  Вона знову схопилася за кнопку виклику, що бовталася, але головка пристрою була вiдсiчена. "Чорт", - простогнала вона, обережно спускаючи ноги з лiжка. Все, що вона могла бачити, були простi контури предметiв i людей. Не було жодних ознак особистостi чи намiрiв, коли вона не могла бачити їхнiх осiб.
  
  "Чорт! Де Сем та Перд'ю, коли вони менi потрiбнi? Як я завжди опиняюся у цьому лайнi?" вона скигнула наполовину вiд досади i страху, поки йшла, намацуючи спосiб звiльнитися вiд тюбикiв у руках i пробираючись повз купи жiнок поряд з її невпевненими ногами. Дiї полiцiї привернули увагу бiльшостi нiчного персоналу, i Нiна зауважила, що на третьому поверсi було жахливо тихо, якщо не брати до уваги вiддаленого луну телевiзiйного прогнозу погоди та двох пацiєнтiв, що шепочуться в сусiднiй палатi. Очистити. Це спонукало її знайти свiй одяг i одягтися якнайкраще в темрявi, що згущується, через погiршення зору, яке скоро покине її. Пiсля того, як вона одягнулася, тримаючи черевики в руках, щоб не викликати пiдозр, коли вона вийде, вона прокралася назад до лiжка Сема i вiдкрила його ящик. Його обвуглений гаманець досi був усерединi. Вона прибрала картку з правами всередину, засунувши її в задню кишеню джинсiв.
  
  Вона починала турбуватися про мiсцезнаходження свого сусiда по кiмнатi, його стан, i найбiльше - про те, чи не було його вiдчайдушного прохання реальним. Досi вона вважала це лише сном, але тепер, коли вiн зник, вона почала двiчi замислюватися про його вiзит ранiше тiєї ночi. У будь-якому разi тепер їй треба було втекти вiд самозванця. Полiцiя не могла запропонувати жодного захисту вiд загрози без особи. Вони вже переслiдували пiдозрюваних, i жоден iз них насправдi не бачив вiдповiдальної за це людини. Єдиний спосiб, яким Нiна дiзналася, хто був вiдповiдальний, - це його погана поведiнка з нею та сестрою Баркен.
  
  "О чорт!" - сказала вона, зупиняючись, як укопана, майже наприкiнцi бiлого коридору. "Сестра Баркен. Я маю попередити її ". Але Нiна знала, що прохання покликати товсту сестру-доглядальницю попередить персонал про те, що вона вислизає. Не було жодного сумнiву, що вони цього не допустять. Думай, думай, думай! Переконувала себе Нiна, стоячи нерухомо i вагаючись. Вона знала, що мала зробити. Це було неприємно, але це був єдиний вихiд.
  
  Повернувшись у свою темну кiмнату, використовуючи тiльки свiтло з коридору, що падає на мерехтливу пiдлогу, Нiна почала роздягати нiчну медсестру. На щастя для маленького iсторика, медсестра була на два розмiри бiльша за неї.
  
  "Менi так шкода. Насправдi, я така", - прошепотiла Нiна, знiмаючи з жiнки її медичну форму та надягаючи її поверх свого одягу. Почуваючись досить жахливо через те, що вона робила з бiдною жiнкою, незграбна мораль Нiни змусила її накинути на медсестру свою постiльну бiлизну. Зрештою, ледi була у спiднiй бiлизнi на холоднiй пiдлозi. Дай їй булочку, Нiно, подумала вона при повторному поглядi. Нi, це безглуздо. Просто забирайся нахуй звiдси! Але нерухоме тiло медсестри, здавалося, волочило до неї. Можливо, жалiсть Нiни викликала кров, яка текла в неї з носа, кров, яка утворила липку темну калюжу на пiдлозi пiд її обличчям. У нас немає часу!переконливi аргументи змусили її задуматися. "До бiса це", - вирiшила Нiна вголос i перевернула знепритомнiла ледi один раз, щоб постiльна бiлизна закутала її тiло i захистило вiд жорсткостi пiдлоги.
  
  Будучи медсестрою, Нiна могла б перешкодити полiцейським i вибратися, поки вони не помiтили, що має проблеми з пошуком сходiв i дверних ручок. Коли вона нарештi спустилася на перший поверх, вона пiдслухала розмову двох полiцейських про жертву вбивства.
  
  "Хотiв би я бути тут", - сказав один. "Я б упiймав цього сучина сина".
  
  "Звичайно, вся дiя вiдбувається перед нашою змiною. Тепер ми змушенi няньчитися з тим, що залишилося", - нарiкав iнший.
  
  "Цього разу жертвою був лiкар - на нiчному чергуваннi", - прошепотiв перший. Можливо, доктор Хiлт? подумала вона, прямуючи до виходу.
  
  "Вони виявили цього лiкаря з здертим шматком шкiри на обличчi, так само, як у того охоронця попередньої ночi", - почула вона, як вiн додав.
  
  "Змiна ранiше?" - спитав Нiну один iз офiцерiв, коли вона проходила повз нього. Вона перевела подих i сформулювала свою нiмецьку якнайкраще.
  
  "Так, мої нерви не витримали вбивства. Знепритомнiв i вдарився обличчям", - швидко пробурмотiла вона, намагаючись намацати дверну ручку.
  
  "Дозвольте менi дiстати це для вас", - сказав хтось i вiдчинив дверi пiд їхнє вираження спiвчуття.
  
  "На добранiч, сестро", - сказав полiцейський Нiнi.
  
  "Данке ш он", - вона посмiхнулася, вiдчувши прохолодне нiчне повiтря на обличчi, борючись з головним болем i намагаючись не впасти з сходiв.
  
  "I вам теж на добранiч, доктор ... Ефес, чи не так?" - спитав полiцейський за спиною Нiни бiля дверей. Кров застигла в її жилах, але вона залишилася вiрною.
  
  "Це вiрно. На добранiч, джентльмени, " весело сказав чоловiк. "Будь у безпецi!"
  
  
  Роздiл 11 - Дитинча Маргарет
  
  
  "Сем Клiв - саме той чоловiк, який пiдiйде для цього, сер. Я зв'яжусь iз ним".
  
  "Ми не можемо дозволити собi Сема Клiва", - швидко вiдповiв Дункан Гредвелл. Вiн помирав вiд бажання викурити сигарету, але коли новина про катастрофу винищувача в Нiмеччинi вийшла проводами на екран його комп'ютера, це вимагало негайної i невiдкладної уваги.
  
  Вiн мiй старий друг. Я... викручу йому руку", - почув вiн Маргарет. "Як я вже сказав, я зв'яжусь з ним. Ми працювали разом багато рокiв тому, коли я допомагав його нареченiй Патрiсiї з її першою роботою як професiонал".
  
  "Це та дiвчина, яку застрелив у нього на очах те збройове коло, операцiю якого вони розкрили?" Гредвелл запитав досить байдужим тоном. Маргарет опустила голову i вiдповiла повiльним кивком. "Не дивно, що вiн так сильно звик до пляшки в наступнi роки", - зiтхнув Гредвелл.
  
  Маргарет не могла не розсмiятися з цього. "Що ж, сер, Сема Клива не треба було довго вмовляти, щоб вiн присмоктався до шийки пляшки. Нi до Патрицiї, нi пiсля... iнциденту.
  
  "Ах! Отже, скажи менi, вiн надто неврiвноважений, щоб розповiсти нам цю iсторiю? - Запитав Гредвелл.
  
  "Так, мiстере Гредвелл. Сем Клiв не лише безрозсудний, вiн сумно вiдомий трохи збоченим розумом", - сказала вона з нiжною усмiшкою. "Журналiст саме такого калiбру, якого ви хочете розкрити таємнi операцiї командування нiмецьких люфтваффе. Я впевнений, що їхнiй канцлер буде схвильований, дiзнавшись про це, особливо зараз".
  
  "Я згодна", - пiдтвердила Маргарет, зчепивши руки перед собою, поки вона стояла по стiйцi смирно перед столом свого редактора. "Я негайно зв'яжуся з ним i подивлюся, чи не погодиться вiн трохи зменшити свiй гонорар для старого друга".
  
  "Я повинен на це сподiватися!" Подвiйне пiдборiддя Гредвелла затремтiло, коли його голос пiдвищився. "Ця людина тепер знаменитий письменник, тому я впевнений, що цi шаленi екскурсiї, в якi вона пускається з цим багатим iдiотом, не є подвигом за потребою".
  
  "Багатий iдiот", якого Гредвелл так нiжно називав, був Девiд Пердью. Гредвелл культивував зростаючу неповагу до Пердью протягом останнiх рокiв через зневажливе ставлення мiльярдера до особистого друга Гредвелла. Друг, про якого йдеться, професор Френк Метлок з Единбурзького унiверситету, був змушений пiти з посади голови департаменту у справi, що викликала великий шум навколо Брiкстон-Тауер пiсля того, як Пердью припинив свої щедрi пожертвування департаменту. Природно, був фурор з приводу подальшого романтичного захоплення Пердью улюбленою iграшкою Метлока, об'єктом його женоненависницьких розпоряджень i застережень, професором Нiною Гулд.
  
  Той факт, що все це було давньою iсторiєю, гiдною пiвтора десятилiття "води пiд мостом", не мало жодного значення для озлобленого Гредвелла. Тепер вiн очолював "Едiнбург пост", посаду, якою вiн домiгся наполегливою працею i чесною грою, через роки пiсля того, як Сем Клiв покинув запильнi зали газети.
  
  "Так, мiстере Гредвелл", - чемно вiдповiла Маргарет. "Я дiстануся до нього, але що, якщо менi не вдасться його розкрутити?"
  
  "За два тижнi буде вершитися свiтова iсторiя, Маргарет", - Гредвелл посмiхнувся, як ґвалтiвник на Хелловiн. "Тiльки бiльш нiж за тиждень свiт дивитиметься пряму трансляцiю з Гааги, де Близький Схiд та Європа пiдпишуть мирний договiр, що гарантуватиме припинення всiх вiйськових дiй мiж двома свiтами. Безперечною загрозою тому, що це станеться, є нещодавнiй самогубний полiт голландського пiлота Бена Грiйсмана, пам'ятаєте?
  
  "Так сер". Вона прикусила губу, чудово розумiючи, до чого вiн хилить, але вiдмовляючись викликати його гнiв, перериваючи. "Вiн проник на iракську авiабазу i викрав лiтак".
  
  "Це вiрно! I врiзався у штаб-квартиру ЦРУ, створивши той пиздець, який зараз розвертається. Як ви знаєте, Близький Схiд, очевидно, послав когось, щоб завдати удару у вiдповiдь, розгромивши нiмецьку авiабазу!" - вигукнув вiн. "Тепер розкажи менi ще раз, чому безрозсудний i проникливий Сем Клiв не вхопиться за шанс потрапити до цiєї iсторiї".
  
  "Зауваження прийнято", - вона сором'язливо посмiхнулася, вiдчуваючи себе вкрай нiяково через те, що доводиться спостерiгати, як у її боса течуть струмки слини, поки вiн пристрасно говорить про ситуацiю, що зароджується. "Я повинен йти. Хто знає, де вiн зараз? Менi доведеться термiново почати обдзвонювати всiх".
  
  "Це вiрно!" Гредвелл загарчав їй услiд, коли вона попрямувала прямо у свiй маленький офiс. "Поспiшай i попроси Клива розповiсти нам про це, поки ще один придурок, що виступає проти свiту, не спровокував самогубство i Третю свiтову вiйну!"
  
  Маргарет навiть не глянула на своїх колег, коли пробiгала повз них, але вона знала, що всi вони вiд душi посмiялися з чудових фраз, якi вимовив Дункан Гредвелл. Його обранi слова були службовим жартом. Маргарет зазвичай смiялася найголоснiше, коли редактор-ветеран шести попереднiх прес-служб починав хвилюватися з приводу новин, але зараз вона не наважилася. Що, якби вiн побачив, як вона хихикає над тим, що вiн вважав завданням, яке заслуговує на висвiтлення в пресi? Уявiть, що вiн вибухнув, якби побачив її усмiшку, вiдбиту у великих скляних панелях її офiсу?
  
  Маргарет з нетерпiнням чекала на можливiсть знову поговорити з юним Семом. З iншого боку, вiн давно не був молодим Семом. Але для неї вiн завжди буде норовливим i надто завзятим репортером новин, який викриває несправедливiсть скрiзь, де тiльки може. Вiн був дублером Маргарет у попередню епоху "Единбург пост", коли свiт все ще перебував у хаосi лiбералiзму, а консерватори хотiли обмежити саму свободу кожної людини. Ситуацiя рiзко змiнилася з того часу, як Органiзацiя Всесвiтньої єдностi взяла на себе полiтичне управлiння кiлькома колишнiми країнами ЄС, а кiлька пiвденноамериканських територiй вiдокремилися вiд того, що колись було урядами країн Третього свiту.
  
  Маргарет аж нiяк не була фемiнiсткою, але Органiзацiя Всесвiтньої єдностi, якою керують переважно жiнки, продемонструвала значну рiзницю у тому, як вони керували та дозволяли полiтичну напруженiсть. Вiйськовi дiї бiльше не користувалися тiєю прихильнiстю, яку вони колись отримували вiд урядiв, де домiнували чоловiки. Досягнення у вирiшеннi проблем, винахiдництвi та оптимiзацiї ресурсiв були отриманi завдяки мiжнародним пожертвуванням та iнвестицiйним стратегiям.
  
  На чолi Свiтового банку стояла голова того, що було започатковано як Рада з мiжнародної терпимостi, професор Марта Слоун. Вона була колишнiм послом Польщi в Англiї, яка виграла останнi вибори, щоб керувати новим союзом нацiй. Головна мета Ради полягала у усуненнi вiйськових загроз шляхом укладання договорiв про взаємний компромiс замiсть тероризму та вiйськового втручання. Торгiвля була важливiшою за полiтичну ворожнечу, професор. Слоан завжди дiлилася у своїх промовах. Фактично це стало принципом, що асоцiюється з нею в усiх засобах масової iнформацiї.
  
  "Чому ми повиннi тисячами втрачати наших синiв, щоб вгамувати жадiбнiсть жменьки старих, що сидять при владi, коли вiйна їх нiколи не торкнеться?" - чути було, як вона проголошувала всього за кiлька днiв до того, як була обрана з переконливою перемогою. "Чому ми маємо калiчити економiку та знищувати важку роботу архiтекторiв та мулярiв? Чи руйнувати будiвлi та вбивати невинних людей, тодi як сучаснi воєначальники наживаються на нашому горi та розривi наших кревних лiнiй? Юнiсть, принесена в жертву, щоб служити нескiнченному колу руйнування, - це безумство, увiчнене недоумкуватими лiдерами, якi керують вашим майбутнiм. Батьки, якi втрачають своїх дiтей, втрачене подружжя, брати i сестри, вiдiрванi вiд нас через невмiння лiтнiх i запеклих чоловiкiв вирiшувати конфлiкти?
  
  З її темним волоссям, заплетеним у косу, та фiрмовим оксамитовим кольє, яке пiдходило до будь-якого костюма, який вона носила, мiнiатюрна, харизматична лiдерка потрясла свiт своїми, здавалося б, простими лiками вiд руйнiвних практик, що практикуються релiгiйними та полiтичними системами. Насправдi, одного разу її офiцiйна опозицiя висмiяла її за заяву про те, що дух Олiмпiйських iгор перетворився нi на що iнше, як на ще один буйний фiнансовий генератор.
  
  Вона наполягала на тому, що її слiд було використовувати з тих самих причин, з яких вона була створена, - мирне змагання, в якому переможець визначається без жертв. "Чому ми не можемо розпочати вiйну на шахiвницi або на тенiсному кортi? Навiть матч з армрестлiнгу мiж двома країнами може визначити, хто досягне свого, заради всього святого! Це та сама iдея, лише без мiльярдiв, витрачених на вiйськовi матерiали, чи незлiченних життiв, знищених втратами мiж пiхотинцями, якi не мають жодного вiдношення до безпосередньої причини. Цi люди вбивають один одного, не маючи для цього жодної iншої причини, крiм наказу! Якщо ви, друзi мої, не можете пiдiйти до когось на вулицi i вистрiлити йому в голову без жалю чи психологiчної травми, " запитала вона зi своєї трибуни у Мiнську деякий час тому, " чому ви змушуєте своїх дiтей, братiв, сестер та подружжя робити це, голосуючи за цих старомодних тиранiв, якi увiчнюють це злодiяння? Чому?
  
  Маргарет не хвилювало, чи пiддавалися новi профспiлки критицi за те, що опозицiйнi кампанiї називали приходом до влади фемiнiсток чи пiдступним переворотом агентiв Антихриста. Вона б пiдтримала будь-якого правителя, який виступив би проти безглуздого масового вбивства нашої власної людської раси в iм'я влади, жадiбностi та корупцiї. По сутi, Маргарет Кросбi пiдтримала Слоун, тому що свiт став менш важким, вiдколи вона прийшла до влади. Темнi завiси, якi приховували вiкову ворожнечу, тепер були усунутi безпосередньо, вiдкривши канал зв'язку мiж незадоволеними країнами. Iндивiдуалiзм грає ключову роль цьому новому свiтi. Одноманiтнiсть - це для офiцiйного одягу. Правила ґрунтуються на наукових принципах. Свобода стосується особистостi, поваги та особистої дисциплiни. Це збагатить кожного з нас розумом i тiлом i дозволить нам бути бiльш продуктивними, краще в тому, чим ми займаємося. I в мiру того, як ми стаємо кращими в тому, що ми робимо, ми навчимося смиренностi. З смирення народжується дружелюбнiсть.
  
  Марта Слоун програвалася на офiсному комп'ютерi Маргарет, поки вона шукала останнiй номер, який вона набрала для Сема Клiва. Вона була схвильована можливiстю знову поговорити з ним пiсля цього часу i не змогла втриматися вiд легкого хихикання, коли набирала його номер. Коли пролунав перший гудок, Маргарет вiдволiклася на похитну фiгуру колеги-чоловiка прямо за її вiкном. Стiна. Вiн дико розмахував руками, щоб привернути її увагу, вказуючи на свiй годинник i плоский екран її комп'ютера.
  
  "Про що, чорт забирай, ти говориш?" - спитала вона, сподiваючись, що його здiбностi до читання по губах перевершили навички жестикуляцiї. "Я говорю по телефону!"
  
  Телефон Сема Клiва перейшов на голосову пошту, тому Маргарет перервала дзвiнок, щоб вiдкрити дверi i послухати, про що говорив клерк. Ривком вiдчинивши дверi з диявольськи похмурим виглядом, вона гаркнула: "Що, в iм'я всього Святого, такого важливого, Герi? Я намагаюся зв'язатися iз Семом Клiвом".
  
  "В тому то й справа!" - вигукнув Герi. "Подивися новини. Вiн у новинах, уже у Нiмеччинi, у лiкарнi Гейдельберга, де, за словами репортера, був хлопець, який розбив нiмецький лiтак!"
  
  
  Глава 12 - Самопризначення
  
  
  Маргарет побiгла назад до свого кабiнету та переключила канал на SKY International. Не вiдриваючи очей вiд пейзажу на екранi, вона пробиралася мiж незнайомцями на задньому планi, щоб побачити, чи зможе вона дiзнатися про свого старого колегу. Її увага була настiльки зосереджена на цiй задачi, що вона ледве звернула увагу на коментар репортера. То тут, то там якесь слово пробивалося крiзь сумiш фактiв, вражаючи її мозок у потрiбному мiсцi, щоб запам'ятати спiльну iсторiю.
  
  "Влада ще має затримати невловимого вбивцю, вiдповiдального за смерть двох спiвробiтникiв служби безпеки три днi тому i ще одну смерть минулої ночi. Особи покiйного будуть оприлюдненi, як тiльки розслiдування, проведене Вiслохським вiддiленням карного розшуку пiд час дирекцiї Гейдельберга, буде завершено". Маргарет раптово розрiзнила Сема серед глядачiв за знаками оточення та бар'єрами. "Боже мiй, хлопче, як ти змiнився в...", - вона одягла окуляри i нахилилася, щоб краще розглянути. Вона схвально помiтила: "Досить симпатичний раггард тепер, коли ти чоловiк, га?" Яку метаморфозу вiн зазнав! Тепер його темне волосся було вiдросло трохи нижче плечей, кiнцi стирчали вгору диким неохайним чином, що надавало йому вигляду норовливої витонченостi.
  
  Вiн був одягнений у чорне шкiряне пальто та черевики. Навколо його комiра був грубо обгорнутий зелений кашемiровий шарф, який прикрашав його смаглявi риси обличчя i такий самий темний одяг. У туманно-сiрому нiмецькому ранку вiн пробирався крiзь натовп, щоб краще розглянути. Маргарет зауважила, як вiн розмовляв з офiцером полiцiї, який похитав головою у вiдповiдь на те, що пропонував Сем.
  
  "Напевно, намагаєшся проникнути всередину, так, мила?" Маргарет зобразила легку усмiшку. "Ну, настiльки сильно ти не змiнився, чи не так?"
  
  За ним вона впiзнала iншого чоловiка, якого часто бачила на прес-конференцiях i показних кадрах унiверситетських вечiрок, надiсланих редактором розважальних програм у редакцiйну будку для роликiв новин. Високий сивий чоловiк нахилився вперед, щоб уважно розглянути сцену поряд iз Семом Клiвом. Вiн теж був одягнений бездоганно. Його окуляри були засунутi в передню кишеню пальта. Його руки залишалися захованими в кишенях штанiв, поки вiн ходив. Вона помiтила його коричневий, iталiйського крою, флiсовий блейзер, що прикриває те, що, як вона припустила, мало бути прихованою зброєю.
  
  "Девiд Пердью", - тихо оголосила вона, коли сцена розiгралася у двох зменшених версiях за склом її окулярiв. Її очi на мить вiдiрвалися вiд екрану, щоб окинути поглядом офiс вiдкритого планування, щоб переконатися, що Гредвелл нерухомий. Цього разу вiн був спокiйний, переглядаючи статтю, яку йому щойно принесли. Маргарет усмiхнулася i з усмiшкою перевела погляд на плоский екран. "Очевидно, ти не бачив, що Клiв, як i ранiше, дружний з Дейвом Пердью, чи не так?" вона посмiхнулася.
  
  "З сьогоднiшнього ранку повiдомлялося про зникнення двох пацiєнтiв, i представник полiцiї..."
  
  "Що?" Маргарет спохмурнiла. Це вона вже чула. Саме тут вона вирiшила загострити вуха та звернути увагу на звiт.
  
  "... полiцiя не має уявлення, як два пацiєнти могли вибратися з будiвлi, яка має лише один вихiд, вихiд, який охороняють офiцери двадцять чотири години на добу. Це навело владi та адмiнiстрацiю лiкарнi на думку, що двi пацiєнтки, Нiна Гулд i постраждалий вiд опiкiв, вiдомий лише як "Сем", можливо, все ще перебувають на волi всерединi будiвлi. Причина їхньої втечi, однак, залишається загадкою".
  
  "Але Сем зовнi будiвлi, iдiоти", - спохмурнiла Маргарет, повнiстю спантеличена повiдомленням. Вона була знайома з стосунками Сема Клiва з Нiною Гулд, з якою вона одного разу ненадовго зустрiлася пiсля лекцiї про стратегiї до Другої свiтової вiйни, якi можна побачити в сучаснiй полiтицi, "Бiдна Нiна. Що сталося, через що вони опинилися в опiковому вiддiленнi? Боже мiй. Але Сем - це..."
  
  Маргарет похитала головою i облизала губи кiнчиком язика, як завжди робила, коли намагалася розгадати головоломку. Тут нiчого не мало сенсу; нi зникнення пацiєнтiв через полiцейськi бар'єри, нi таємнича смерть трьох спiвробiтникiв, нiхто навiть не бачив пiдозрюваного, i найдивнiше з-за замiшання, викликаного тим, що iншим пацiєнтом Нiни був "Сем", у той час як Сем стояв зовнi серед onlookers. ..in на перший погляд.
  
  Гостро дедуктивне мислення старого колеги Сем спрацювало, i вона вiдкинулася на спинку стiльця, спостерiгаючи, як Сем зникає за кадром разом iз рештою натовпу. Вона зчепила пальцi будиночком i байдуже дивилася перед собою, не звертаючи уваги на мiнливi новини.
  
  "На виду", - повторювала вона знову i знову, втiлюючи свої формули у рiзнi можливостi. "На очах у всiх..."
  
  Маргарет схопилася, перекинувши, на щастя, порожню чайну чашку та одну зi своїх нагород для преси, що лежала на краю її столу. Вона ахнула вiд свого раптового прозрiння, натхненна ще бiльше, щоб поговорити з Семом. Вона хотiла розiбратися в цiй справi в деталях. За збентеження, яке вона вiдчувала, вона зрозумiла, що мало бути кiлька шматочкiв головоломки, яких вона не мала, шматочкiв, якi тiльки Сем Клiв мiг пожертвувати для її нового пошуку iстини. А чому б i нi? Вiн був би тiльки радий, якби хтось iз її логiчним складом розуму допомiг йому розкрити таємницю зникнення Нiни.
  
  Було б шкода, якби гарну маленьку iсторичку все ще застукали у будiвлi з якимсь викрадачем чи божевiльним. Така рiч майже гарантувала поганi новини, i вона зовсiм не хотiла, щоб до цього дiйшло, якщо вона могла перешкодити цьому.
  
  "Мiстере Гредвелл, я видiляю тиждень на статтю в Нiмеччинi. Будь ласка, органiзуйте розподiл часу моєї вiдсутностi, " роздратовано сказала вона, вiдчиняючи дверi Гредвелла, все ще квапливо одягаючи пальто.
  
  "Про що, в iм'я всього святого, ти кажеш, Маргарет?" - вигукнув Гредвелл. Вiн розвернувся у своєму крiслi.
  
  "Сем Клiв у Нiмеччинi, мiстер Гредвелл", - схвильовано оголосила вона.
  
  "Добре! Тодi ти можеш присвятити його в iсторiю, заради якої вiн уже тут", - верескнув вiн.
  
  Нi, ти не розумiєш. Це ще не все, мiстере Гредвелле, набагато бiльше! Схоже, доктор Нiна Гулд теж там", - повiдомила вона йому, почервонiвши, коли кинулася застiбати пояс. "I тепер влада заявляє про її зникнення".
  
  Маргарет скористалася моментом, щоб перевести подих та подивитися, що думає її бос. Секунду вiн недовiрливо дивився на неї. Потiм вiн заревiв: "Якого бiса ти все ще тут робиш? Iди та приведи Клива. Давайте викриємо фрицiв, поки хтось iнший не застрибнув у криваву машину самогубцiв!
  
  
  Роздiл 13 - Троє незнайомцiв i зниклий iсторик
  
  
  "Що вони кажуть, Сем?" - тихо спитав Пердью, коли Сем приєднався до нього.
  
  "Кажуть, з раннього ранку зникли два пацiєнти", - так само стримано вiдповiв Сем, коли вони вдвох вiдiйшли вiд натовпу, щоб обговорити свої плани.
  
  "Ми повиннi визволити Нiну, перш нiж вона стане ще однiєю мiшенню для цiєї тварини", - наполягав Пердью, його нiготь великого пальця був криво затиснутий мiж переднiми зубами, коли вiн обмiрковував це.
  
  "Занадто пiзно, Пердью", - оголосив Сем з похмурим виразом обличчя. Вiн зупинився i оглянув небо над головою, наче шукав допомоги у якоїсь найвищої сили. Свiтло-блакитнi очi Пердью запитливо дивилися на нього, але Сем вiдчув, нiби камiнь застряг у його животi. Нарештi вiн глибоко зiтхнув i сказав: Нiна зникла.
  
  Перд'ю не вiдразу усвiдомив це, можливо, тому, що це було останнє, що вiн хотiв почути... Пiсля звiстки про її смерть, звiсно. Миттєво вийшовши з задуму, Пердю витрiщився на Сема з виразом крайньої зосередженостi. "Використовуй свiй контроль над розумом, щоб знайти нам деяку iнформацiю. Та гаразд, ти використав це, щоб витягти мене з Сiнклера". вiн переконував Сема, Але його друг тiльки похитав головою. "Сем? Це для ледi, яку ми обидва, " вiн неохоче використав слово, яке мав на увазi, i тактовно замiнив його на "люблю".
  
  "Я не можу", - поскаржився Сем. Вiн виглядав збожеволiлим вiд такого визнання, але йому не було сенсу увiчнювати оману. Це не пiшло б на користь його его i не допомогло б нiкому довкола нього. "Я п-втратив ... цю ... здатнiсть", - боровся вiн.
  
  Вперше пiсля шотландських свят Сем сказав це вголос, i це був вiдстiй. "Я втратив її, Пердью. Коли я спiткнувся об власнi закривавленi ноги, тiкаючи вiд Велетнi Грети, або як там її звали, моя голова вдарилася об камiнь i, ну, " вiн знизав плечима i кинув на Пердю погляд, сповнений жахливої вини. "Менi шкода, чувак. Але я втратив те, що я мiг зробити. Господи, коли вона була в мене, я подумав, що це злiсне прокляття - щось, що робить моє життя нещасним. Тепер, коли в мене її немає... Тепер, коли вона менi справдi потрiбна, я б хотiв, щоб вона не зникала".
  
  "Чудово", - простогнав Пердью, його рука ковзнула по лобi i нижче лiнiї росту волосся, щоб поринути в густу бiлизну його волосся. "Добре, давайте подумаємо про це. Подумай! Ми пережили набагато гiрше, нiж цей випадок, без допомоги якогось екстрасенсорного обману, вiрно?
  
  "Так", - погодився Сем, все ще вiдчуваючи, що пiдвiв свiй бiк.
  
  "Отже, нам просто потрiбно використовувати старомодне вiдстеження, щоб знайти Нiну", - запропонував Пердью, щосили намагаючись зобразити своє звичайне ставлення "нiколи не кажи, що вмираєш".
  
  "Що, якщо вона все ще там?" Сем зруйнував усi iлюзiї. "Вони кажуть, що вона нiяк не могла вийти звiдси, тому вони вважають, що вона все ще може бути всерединi будiвлi".
  
  Полiцейський, з яким вiн розмовляв, не повiдомив Сему, що медсестра поскаржилася на напад минулої ночi - медсестра, у якої вiдiбрали медичну форму, перш нiж вона прийшла до тями на пiдлозi палати, загорнута в ковдри.
  
  "Тодi ми маємо увiйти. Немає сенсу шукати її по всiй Нiмеччинi, якщо ми належним чином не обстежили вихiдну територiю та її околицi", - розмiрковував Пердью. Його очi вiдзначили близькiсть розгорнутих офiцерiв та людей зi служби безпеки у цивiльному. За допомогою свого планшета вiн таємно записав мiсце подiї, доступ на поверх зовнi коричневої будiвлi та базову структуру її входiв та виходiв.
  
  "Мiло", - сказав Сем, зберiгаючи серйозний вираз обличчя та зображуючи невиннiсть. Вiн дiстав пачку цигарок, щоб краще думати. Запалити його першу маску було однаково, що потиснути руку старому другу. Сем втягнув дим i миттєво вiдчув умиротворення, зосередженiсть, нiби вiн вiдступив вiд цього, щоб побачити загальну картину. За випадковим збiгом, вiн також побачив фургон SKY International News i трьох пiдозрiлих чоловiкiв, якi тинялися поруч з ним. Вони чомусь здавались недоречними, але вiн не мiг зрозумiти, що саме.
  
  Поглянувши на Пердью, Сем помiтив, що сивий винахiдник робить панорамування своїм планшетом, повiльно перемiщаючи його праворуч налiво, щоб сфотографувати панораму.
  
  "Пердю", - сказав Сем крiзь стислi губи, - "швидко йди далеко налiво. У фургона. У фургона троє блюд, що пiдозрiло виглядають. Ти бачиш їх?
  
  Пердю зробив, як запропонував Сем, i зняв трьох чоловiкiв за тридцять, наскiльки вiн мiг судити. Сем мав рацiю. Було ясно, що вони були там не для того, щоб бачити, через що зчинився переполох. Натомiсть вони всi разом подивилися на свiй годинник, поклавши руки на кнопки. Поки вони чекали, один iз них заговорив.
  
  "Вони звiряють свiй годинник", - зауважив Пердью, ледве ворушачи губами.
  
  "Так", - погодився Сем крiзь довгий струмiнь диму, який допомагав йому спостерiгати, не виглядаючи очевидним. "Як ти думаєш, бомба?"
  
  "Малоймовiрно", - незворушно вiдповiв Пердью, його голос зривався, як у абстрактного лектора, коли вiн тримав рамку планшета на чоловiках. "Вони б не залишилися в такiй безпосереднiй близькостi".
  
  "Якщо вони не самогубцi", - парирував Сем. Пердью глянув поверх окулярiв у золотiй оправi, тримаючи планшет на мiсцi.
  
  "Тодi їм не довелося б синхронiзувати свiй годинник, чи не так?" - нетерпляче сказав вiн. Сему довелося поступитися. Пердью мав рацiю. Вони повиннi були бути там як спостерiгачi, але вiд чого? Вiн витяг ще одну сигарету, навiть не докурив першу.
  
  "Утроба - смертний грiх, ти розумiєш", - пiддражнив Пердью, але Сем проiгнорував його. Вiн загасив недопалок сигарети, що видихнулася, i попрямував у бiк трьох чоловiкiв, перш нiж Пердью змiг вiдреагувати. Його нiмецька була жахливою, тому цього разу вiн вирiшив зiграти самого себе. Можливо, якби вони думали, що вiн тупий турист, вони б iз меншим небажанням дiлилися.
  
  "Привiт, джентльмени", - весело привiтав Сем, затискаючи сигарету мiж губами. "Вважаю, у вас немає вогника?"
  
  Вони не чекали на це. Вони приголомшено дивилися на незнайомця, який стояв там, посмiхаючись i виглядаючи безглуздо зi своєю незапаленою сигаретою.
  
  "Моя дружина пiшла пообiдати з iншими жiнками з туру та взяла iз собою мою запальничку". Сем придумав виправдання, придiливши особливу увагу їх особливостям та одязi. Зрештою це була прерогатива журналiста.
  
  Рудоволосий ледар заговорив зi своїми друзями нiмецькою. "Дай йому прикурити, заради всього святого. Подивися, як шкода вiн виглядає ". Двоє iнших посмiхнулися на знак згоди, i один ступив уперед, пiдкидаючи вогонь Сему. Тепер Сем зрозумiв, що його вiдволiкання було неефективним, тому що всi троє ще пильно спостерiгали за лiкарнею. "Так, Вернер!" - раптом вигукнув один iз них.
  
  З виходу, який охороняє полiцiя, вийшла маленька медсестра i жестом запросила одного з них пiдiйти. Вона перекинулася парою слiв iз двома охоронцями бiля дверей, i вони задоволено кивнули.
  
  "Кiль", - темноволосий ляпнув тильною стороною долонi по руцi рудоволосого.
  
  "Warum nicht Himmelfarb?" Коль запротестував, пiсля чого була швидка перестрiлка, яка була швидко улагоджена мiж трьома.
  
  "Kohl! Софорт! " владний темноволосий чоловiк наполегливо повторив.
  
  У головi Сема слова важко пробивалися в його словник, але вiн припустив, що першим словом було прiзвище хлопця. Наступне слово, як вiн здогадався, було схоже на те, щоб зробити це швидко, але вiн не був певен.
  
  "О, його дружина теж вiддає накази", - Сем прикинувся дурником, лiниво покурюючи. "Моя не така солодка..."
  
  Франц Хiммельфарб, з кивком свого колеги, Дiтера Вернера, негайно перервав Сема. "Послухай, друже, ти не заперечуєш? Ми - черговi офiцери, якi намагаються злитися з натовпом, а ви нам усе ускладнюєте. Наше завдання - переконатися, що вбивця у лiкарнi не вислизне непомiченим, а для цього, ну, нам не потрiбно, щоби нас турбували пiд час виконання нашої роботи".
  
  "Я розумiю. Менi шкода. Я думав, ви просто купка придуркiв, якi тiльки й чекають, щоб украсти бензин iз фургону новин. Ти виглядала як типаж, " вiдповiв Сем iз дещо навмисне єхидним ставленням. Вiн повернувся i пiшов геть, не зважаючи на звуки того, як один утримував iншого. Сем озирнувся i побачив, що вони витрiщаються на нього, що пiдштовхнуло його трохи швидше попрямувати до будинку Пердью. Однак вiн не приєднався до свого друга i уникав вiзуальних асоцiацiй iз ним на той випадок, якщо три гiєни шукали паршиву вiвцю, яку можна було б видiлити. Пердью знав, що робить Сем. Темнi очi Сема трохи розширилися, коли їхнi погляди зустрiлися крiзь ранковий туман, i вiн крадькома жестом показав Пердью, що не варто втягувати його в розмову.
  
  Перд'ю вирiшив повернутися до орендованої машини з кiлькома iншими, якi залишили мiсце подiї, щоб повернутися до свого дня, коли Сем залишився. Вiн, з iншого боку, приєднався до групи мiсцевих жителiв, якi зголосилися допомагати полiцiї стежити за будь-якою пiдозрiлою дiяльнiстю. Це було просто його прикриттям, щоб не зводити очей iз трьох пiдступних бойскаутiв у їхнiх фланелевих сорочках та куртках-ветровках. Сем зателефонував Пердью зi свого наглядового пункту.
  
  "Так?" У слухавцi виразно пролунав голос Пердью.
  
  "Годинник вiйськового зразка, все точно такого ж випуску. Цi хлопцi iз збройних сил ", - повiдомив вiн, поки його очi блукали по всiй залi, щоби залишатися непомiтними. "I ще, iмена. Коли, Вернер i... е-е..." третього вiн згадати не змiг.
  
  "Так?" Пердью натиснув кнопку, вводячи iмена до папки нiмецького вiйськового персоналу в Архiвi мiнiстерства оборони США.
  
  "Чорт", - Сем насупився, морщачись вiд своєї слабкої здатностi запам'ятовувати деталi. "Це довше прiзвище".
  
  "Це, мiй друже, менi не допоможе", - передражнив Пердью.
  
  "Я знаю! Я знаю, заради всього святого! Сем кипiв. Вiн почував себе надзвичайно безсилим тепер, коли його колись видатнi здiбностi були оскарженi та визнанi недостатнiми. Причиною його новонабутої ненавистi до себе була не втрата екстрасенсорних здiбностей, а розчарування через те, що вiн не мiг брати участь у турнiрах, як колись, коли був молодшим. "Небеса. Я думаю, що це якось пов'язане з небесами. Господи, я маю попрацювати над своєю нiмецькою - i своєю чортовою пам'яттю".
  
  "Можливо, Енгель?" Пердю намагався допомогти.
  
  "Нi, надто коротка", - заперечив Сем. Його погляд ковзнув по будiвлi, до неба, опустився на територiю, де знаходилися три нiмецькi солдати. Сем ахнув. Вони зникли.
  
  "Хiммельфарб?" Пердю здогадався.
  
  "Так, це той самий! Це назва!" Сем вигукнув з полегшенням, але тепер вiн був стурбований. "Вони пiшли. Вони зникли, Пердью. Чорт! Я просто втрачаю її всюди, чи не так? Ранiше я мiг переслiдувати пукаючого у бурю!"
  
  Пердью мовчав, переглядаючи iнформацiю, яку вiн отримав, зламавши закритi секретнi файли, не виходячи з машини, тодi як Сем стояв на холодному ранковому повiтрi, чекаючи чогось, чого вiн навiть не розумiв.
  
  "Цi хлопцi схожi на павукiв", - простогнав Сем, оглядаючи людей очима, прихованими пiд чубчиком. "Вони загрожують, поки ти спостерiгаєш за ними, але це набагато гiрше, коли ти не знаєш, куди вони пiшли".
  
  "Сем", - раптово заговорив Пердью, заводячи журналiста, який був переконаний, що його переслiдують, готуючи засiдку. "Всi вони льотчики нiмецьких люфтваффе, пiдроздiл Leo 2".
  
  "I що це значить? Вони пiлоти? - Запитав Сем. Вiн був майже розчарований.
  
  "Не зовсiм. Вони трохи спецiалiзованiшi", - пояснив Пердью. "Повертайся до машини. Ви захочете почути це за подвiйним ромом iз льодом".
  
  
  Глава 14 - Заворушення в Мангеймi
  
  
  Нiна прокинулася на диванi, почуваючи себе так, нiби хтось вживив камiнь їй у череп i просто вiдсунув мозок убiк, щоб вiн хворiв. Вона неохоче розплющувала очi. Їй було б надто важко виявити, що вона повнiстю заслiпла, але було б надто неприродно цього не робити . Вона обережно дозволила своїм столiттям здригнутися i розсунутись. З учорашнього дня нiчого не змiнилося, за що вона була надзвичайно вдячна.
  
  Тости i кава лунали у вiтальнi, де вона розслабилася пiсля дуже довгої прогулянки зi своїм напарником по лiкарнi "Семом". Вiн все ще не мiг згадати своє iм'я, а вона все ще не могла звикнути називати його Семом. Але вона мала визнати, що Крiм усiх розбiжностей щодо нього, досi вiн допомагав їй залишатися непомiченою владою, владою, яка iз задоволенням вiдправила б її назад до лiкарнi, куди божевiльний уже приходив привiтатися.
  
  Весь попереднiй день вони провели пiшки, намагаючись дiстатися Мангейма засвiтло. Нiхто з них не мав при собi нi документiв, нi грошей, тому Нiнi довелося розiграти карту жалю, щоб безкоштовно пiдкинути їх обох з Мангейма до Дiлленбурга на пiвнiч звiдти. На жаль, шiстдесятидворiчна ледi, яку намагалася переконати Нiна, вважала, що для двох туристiв було б краще поїсти, прийняти теплий душ i гарненько виспатися вночi. I ось чому вона провела нiч на диванi, приймаючи у себе двох великих кiшок i вишиту подушку, вiд якої пахло несвiжою корицею. Боже, я повинен зв'язатися з Семом. Мiй Сем, нагадала вона собi, сiдаючи. Її поперек вийшов на ринг разом iз стегнами, i Нiна вiдчула себе старою жiнкою, повною болю. Її зiр не погiршився, але для неї все ще було проблемою поводитися нормально, коли вона ледве могла бачити. До того ж, i їй, i її новому друговi довелося ховатися вiд того, щоб їх не впiзнали як двох пацiєнтiв, якi зникли безвiсти з медичного закладу Гейдельберга. Це було особливо важко для Нiни, оскiльки бiльшу частину часу їй доводилося вдавати, що в неї не болить шкiра i не пiднiмається температура.
  
  "Добрий ранок!" - сказала добра господиня з порога. З лопаткою в однiй руцi вона спитала, тривожно розтягуючи слова нiмецькою: "Хочеш яєчню до тосту, Шатц?"
  
  Нiна кивнула з дурною усмiшкою, запитуючи, чи виглядає вона хоча б наполовину так погано, як почувається. Перш нiж вона встигла запитати, де знаходиться ванна, ледi зникла назад у кухню кольору лайма, де запах маргарину приєднався до безлiчi ароматiв, що доносяться до гострого носа Нiни. Раптом її осяяло. Де Iнший Сем?
  
  Вона згадала, як господиня будинку надала кожному з них диван для сну минулої ночi, але його диван був вiльний. Не те щоб вона не вiдчувала полегшення вiд того, що трохи побула одна, але вiн знав мiсцевiсть краще, нiж вона, i досi служив їй очима. Нiна все ще була у своїх джинсах та сорочцi з лiкарнi, викинувши медичну форму одразу за межами клiнiки в Гейдельберзi, як тiльки бiльшiсть очей вiдвели вiд них.
  
  Протягом усього часу, який вона дiлила з iншим Семом, Нiна не могла не ставити питання, як вiн мiг зiйти за доктора Хiлта, перш нiж залишити лiкарню слiдом за нею. Звичайно, офiцери на вартi повиннi були знати, що людина з обпаленим обличчям нiяк не могла бути покiйним лiкарем, незважаючи на майстерне маскування i бейджик з iм'ям. Звичайно, вона не мала можливостi розрiзнити його риси в тому станi, в якому був її зiр.
  
  Нiна натягла рукави на почервонiлi передплiччя, вiдчуваючи, як нудота сковує її тiло.
  
  "Туалет?" їй вдалося крикнути з-за дверей кухнi, перш нiж вона кинулась коротким коридором, на який вказала ледi з лопаткою. Ледве опинившись бiля дверей, хвилi конвульсiй накотили на Нiну, i вона швидко зачинила дверi, щоб очиститися. Нi для кого не було секретом, що гострий променевий синдром був причиною її шлунково-кишкового захворювання, але вiдсутнiсть лiкування вiд цього та iнших симптомiв лише посилила її становище.
  
  Коли її вирвало ще сильнiше, Нiна несмiливо вийшла з ванної i попрямувала до дивана, на якому спала. Iншою проблемою було зберiгати рiвновагу, не тримаючись за стiну, коли вона йшла. У всьому маленькому будинку Нiна зрозумiла, що всi кiмнати були порожнi. Чи мiг вiн лишити мене тут? Ублюдок! Вона насупилась, охоплена наростаючою лихоманкою, з якою бiльше не могла боротися. Через додаткову дезорiєнтацiю її пошкоджених очей вона напружилася, щоб дiстатися до понiвеченого предмета, який, як вона сподiвалася, був великим диваном. Босi ноги Нiни волочилися по килиму, коли жiнка завернула за рiг, щоб принести їй снiданок.
  
  "О! Майн Готт! - у панiцi закричала вона, побачивши, як тендiтне тiло її гостi непритомнiє. Хазяйка будинку швидко поставила тацю на стiл i кинулася на допомогу Нiнi. "Моя люба, з тобою все гаразд?"
  
  Нiна не могла сказати їй, що вона була в лiкарнi. Насправдi вона навряд чи могла їй щось сказати. Повертаючись у її черепi, її мозок шипiв, а дихання було схоже на вiдкритi дверцята духовки. Її очi закотилися, коли вона обм'якла в обiймах ледi. Незабаром пiсля цього Нiна знову прийшла до тями, її обличчя здавалося крижаним пiд струмками поту. У неї на лобi була ганчiрка для миття посуду, i вона вiдчула незграбний рух у стегнах, який стривожив її i змусив швидко прийняти вертикальне положення. Байдужий кiт зустрiв її пильний погляд, коли її рука схопила пухнасте тiло i одразу ж вiдпустила пiсля цього. "О", - це було все, що змогла видавити Нiна, i знову лягла.
  
  "Як ти себе почуваєш?" спитала ледi.
  
  "Мабуть, я захворюю вiд холоду тут, у незнайомiй країнi", - тихо пробурмотiла Нiна, щоб пiдтримати свiй обман. Так, точно, передражнив її внутрiшнiй голос. Шотландець, що вiдсахується вiд нiмецької осенi. Чудова iдея!
  
  Потiм її господиня промовила золотi слова. "Лiбхен, чи є хтось, кому я маю зателефонувати, щоб вiн приїхав i забрав тебе? Чоловiк? Родина, сiм'я?" Вологе, блiде обличчя Нiни осяяло надiю. "Так будь ласка!"
  
  "Твiй друг тут навiть не попрощався цього ранку. Коли я пiдвiвся, щоб вiдвезти вас двох до мiста, його просто не було. Ви двоє посварилися?
  
  "Нi, вiн сказав, що поспiшав потрапити до будинку свого брата. Можливо, вiн думав, що я пiдтримаю його, будучи хворою", - вiдповiла Нiна i зрозумiла, що її гiпотеза, мабуть, була абсолютно вiрною. Коли вони удвох провели день, прогулюючись путiвцем за межами Гейдельберга, вони не зовсiм зблизилися. Але вiн розповiв їй все, що мiг пригадати про свою особистiсть. У той час Нiна знаходила пам'ять iншого Сема напрочуд вибiрковою, але вона не хотiла розгойдувати човен, поки вона так залежала вiд його керiвництва та терпимостi.
  
  Вона згадала, що на ньому справдi був довгий бiлий плащ, але крiм цього було майже неможливо розглянути його обличчя, навiть якби воно все ще було. Що її трохи дратувало, так це вiдсутнiсть шоку, що виражався побачивши його, де б вони не питали дорогу або взаємодiяли з iншими. Звичайно, якби вони побачили людину, чиє обличчя i торс перетворилися на iриску, люди видали б якийсь звук чи вигукнули якесь спiвчутливе слово? Але вони вiдреагували очевидно, не проявивши жодних ознак занепокоєння з приводу явно нових поранень чоловiка.
  
  "Що сталося з вашим мобiльним телефоном?" - Запитала її дама - абсолютно нормальне питання, на яке Нiна без особливих зусиль вiдповiла найочевиднiшою брехнею.
  
  "Мене пограбували. Моя сумка з телефоном, грошима, цим. Зникла. Я вважаю, вони знали, що я туристка, i нацiлилися на мене", - пояснила Нiна, взявши телефон жiнки та кивнувши на знак подяки. Вона набрала номер, який добре запам'ятала. Коли на iншому кiнцi лiнiї задзвонив телефон, це додало Нiнi припливу енергiї i трохи тепла в животi.
  
  "Розколоти". Боже мiй, яке гарне слово, подумала Нiна, раптово вiдчувши себе в бiльшiй безпецi, нiж будь-коли за довгий час. Як давно вона не чула голос свого старого друга, випадкового коханця та перiодично колеги? Її серце пiдстрибнуло. Нiна не бачила Сема з того часу, як його викрали Орден Чорного Сонця, коли вони були на екскурсiї в пошуках знаменитої Янтарної кiмнати 18 столiття в Польщi майже два мiсяцi тому.
  
  "С-Сем?" - спитала вона, майже смiючись.
  
  "Нiна?" вiн закричав. "Нiна? Це ти?"
  
  "Так. Як у тебе справи?" вона посмiхнулася. Все її тiло болiло, i вона ледве могла сидiти.
  
  "Господи Iсусе, Нiно! Де ти? Ти в небезпецi? вiдчайдушно запитав вiн крiзь важкий гул машини, що рухалася.
  
  "Я живий, Сем. Втiм, навряд. Але я в безпецi. З дамою в Мангеймi, тут, у Нiмеччинi. Сем? Ти можеш приїхати та забрати мене?" її голос надломився. Прохання вразило Сема в саме серце. Така зухвала, розумна i незалежна жiнка навряд чи благала б про спасiння, як маленька дитина.
  
  "Звичайно, я прийду по тебе! Мангейм знаходиться за кiлька хвилин їзди вiд того мiсця, де я перебуваю. Дай менi адресу, i ми приїдемо по тебе", - схвильовано вигукнув Сем. "Боже мiй, ти не уявляєш, якi ми щасливi, що з тобою все гаразд!"
  
  "Що все це означає ми?" - Запитала вона. "I чому ти в Нiмеччинi?"
  
  "Щоб вiдвезти тебе додому до лiкарнi, звичайно. Ми бачили в новинах, що там, де Детлеф тебе залишив, дiялося справжнє пекло. I коли ми дiсталися сюди, то тебе не було! Я не можу в це повiрити", - марив вiн, його смiх був сповнений полегшення.
  
  "Я вiддам тебе дорогiй ледi, яка дала менi адресу. Скоро побачимося, добре? Нiна вiдповiла крiзь важке дихання i вiддала телефон господинi, перш нiж поринути у глибокий сон.
  
  Коли Сем сказав 'ми', у неї виникло погане передчуття, що це означало, що вiн визволив Пердью з гiдної клiтки, в яку той був ув'язнений пiсля того, як Детлеф холоднокровно застрелив його пiд Чорнобилем. Але з хворобою, що розриває її органiзм, як покарання вiд бога морфiю, залишеного пiсля неї, їй було все одно зараз. Все, чого вона хотiла, це розчинитися в обiймах того, що на неї чекало.
  
  Вона все ще чула, як ледi пояснювала, на що був схожий будинок, коли вона залишила керування i поринула в гарячковий сон.
  
  
  Глава 15 - Поганi лiки
  
  
  Сестра Баркен сидiла на товстiй шкiрянiй вiнтажному офiсному крiслi, поклавши лiктi на колiна. Пiд монотонне дзижчання люмiнесцентного свiтла її руки спочивали з бокiв голови, коли вона слухала звiт адмiнiстратора про смерть доктора Хiлта. Повна медсестра оплакувала лiкаря, якого знала лише сiм мiсяцiв. У неї з ним були непростi стосунки, але вона була спiвчутливою жiнкою, яка щиро жалкувала про смерть цiєї людини.
  
  "Похорон завтра", - сказала адмiнiстратор перед тим, як залишити офiс.
  
  "Я бачив це у новинах, ви знаєте, про вбивства. Лiкар Фрiц сказав менi не приходити без потреби. Вiн не хотiв, щоб я теж наражалася на небезпеку", - сказала вона своїй пiдлеглiй, медсестрi Маркс. "Марлен, ти маєш попросити про переклад. Я не можу бiльше турбуватися про тебе щоразу, коли я не на чергуваннi".
  
  "Не турбуйся про мене, сестро Баркен", - посмiхнулася Марлен Маркс, передаючи їй одну з чашок iз супом швидкого приготування, яку вона приготувала. "Я думаю, у того, хто це зробив, мала бути особлива причина, розумiєш? Як мета, яка вже була тут ".
  
  "Ти ж не думаєш ...?" Сестра Баркен витрiщила очi на медсестру Маркс.
  
  "Доктор Гулд", сестра Маркс пiдтвердила побоювання сестри. "Я думаю, що це був хтось, хто хотiв викрасти її, i тепер, коли вони забрали її, " вона знизала плечима, " небезпека для персоналу та пацiєнтiв минула. Я маю на увазi, б'юся об заклад, що бiднi люди, якi померли, зустрiли свiй кiнець тiльки тому, що стали на шляху вбивцi, розумiєте? Певно, вони намагалися зупинити його".
  
  "Я розумiю цю теорiю, люба, але чому тодi пацiєнт "Сем" також вiдсутнiй?" - Запитала сестра Баркен. За виразом Марленового обличчя вона могла бачити, що молода медсестра ще не подумала про це. Вона мовчки потягала суп.
  
  "Однак так сумно, що вiн забрав доктора Гулда", - нарiкала Марлен. "Вона була дуже хвора, i її очам ставало лише гiрше, бiдна жiнка. З iншого боку, моя мати розлютилася, коли почула про викрадення доктора Гулд. Вона була зла, що весь цей час була тут, пiд моєю опiкою, я не сказав їй ".
  
  "О боже", - поспiвчувала їй сестра Баркен. "Мабуть, вона влаштувала тобi пекло. Я бачив цю жiнку засмученою, i вона навiть лякає мене".
  
  Цi двоє насмiлилися посмiятися у цiй похмурiй ситуацiї. Лiкар Фрiц увiйшов до кабiнету медсестри на третьому поверсi з папкою пiд пахвою. Його обличчя було серйозним, миттєво припинивши їх мiзерну веселiсть. Щось схоже на смуток чи розчарування позначилося на його очах, коли вiн готував собi чашку кави.
  
  "Гутен Морген, доктор Фрiц", - сказала молода медсестра, щоб порушити незручне мовчання.
  
  Вiн не вiдповiв їй. Сестра Баркен була здивована його грубiстю i використала свiй авторитарний голос, щоб змусити чоловiка дотримуватися пристойностi, промовивши те ж вiтання, тiльки на децибел голоснiше. Лiкар Фрiц пiдскочив, виведений iз коматозного стану роздумiв.
  
  "О, перепрошую, жiнки", - видихнув вiн. "Добрий ранок. Доброго ранку, " кивнув вiн кожному, витираючи спiтнiлу долоню об пальто, перш нiж розмiшати каву.
  
  Це було дуже несхоже на доктора Фрiца - дiяти таким чином. Для бiльшостi жiнок, якi стикалися з ним, вiн був вiдповiддю медичної галузi Нiмеччини Джорджу Клунi. Його впевнена чарiвнiсть була його силою, перевершеною лише його лiкарською майстернiстю. I все ж вiн стояв тут, у скромному офiсi на третьому поверсi, з спiтнiлими долонями i видом, що вибачався, який збивав з пантелику обох дам.
  
  Сестра Баркен i сестра Маркс тихо обмiнялися похмурими поглядами, перш нiж мiцний ветеран пiдвелася, щоб вимити свою чашку". Доктор Фрiц, що тебе засмутило? Медсестра Маркс i я добровiльно викликаємося знайти того, хто вас засмутив, i пригостити його безкоштовною барiєвою клiзмою з додаванням мого спецiального чаю Chai ... прямо з чайника!
  
  Медсестра Маркс не змогла втриматись i подавилася супом вiд несподiваного смiху, хоч i не була впевнена, як вiдреагує лiкар. Її широко розплющенi очi жорстко дивилися на свого начальника з ледь вловимим докором, а щелепа вiдвисла вiд подиву. Сестра Баркен була незворушна. Їй було дуже зручно використовувати гумор для отримання iнформацiї, навiть особистої та дуже емоцiйної.
  
  Лiкар Фрiц посмiхнувся i похитав головою. Йому сподобався такий пiдхiд, хоча те, що вiн приховував, нi в якому разi не було жарту.
  
  "Хоч би я цiнував ваш доблесний жест, сестро Баркен, причиною мого горя є не стiльки людина, скiльки доля людини", - сказав вiн своїм найцивiлiзованiшим тоном.
  
  "Можу я дiзнатися, про кого?" Сестра Баркен допитувалась.
  
  "Насправдi, я наполягаю", - вiдповiв вiн. "Ви обоє лiкували доктора Гулд, так що було б бiльш нiж доречно, якби ви знали результати аналiзiв Нiни".
  
  Обидвi руки Марлен мовчки пiднялися до лиця, прикриваючи рот i нiс у передчутному жестi. Сестра Баркен розумiла реакцiю сестри Маркс, оскiльки сама вона не надто позитивно сприйняла цю новину. Крiм того, якщо доктор Фрiц був у мiхурi тихого невiгластва по вiдношенню до свiту, це мало бути здорово.
  
  "Це невдача, особливо пiсля того, як спочатку вона так швидко гоїлася", - почав вiн, мiцнiше стискаючи папку. "Аналiзи свiдчать про значне погiршення показникiв її кровi. Пошкодження клiтин було надто серйозним для того часу, який знадобився їй, щоб потрапити на лiкування".
  
  "О, милий Iсусе", - захникала Марлен у її руках. Сльози наповнили її очi, але обличчя сестри Баркен зберiгало вираз, який її привчили приймати поганi новини.
  
  Порожнiй.
  
  "На який рiвень ми дивимося?" - запитала сестра Баркен.
  
  "Що ж, її кишечник i легенi, схоже, несуть на собi основну тяжкiсть раку, що розвивається, але є також чiткi вказiвки на те, що вона перенесла якесь незначне неврологiчне пошкодження, яке, ймовiрно, є причиною погiршення її зору, сестра Баркен. Вона пройшла лише тестування, тож я не зможу поставити точний дiагноз, доки не огляну її знову".
  
  На задньому планi медсестра Маркс тихо хникала, почувши новини, але вона щосили намагалася взяти себе в руки i не дозволити пацiєнтовi впливати на неї так особисто. Вона знала, що плакати над пацiєнтом непрофесiйно, але це був не просто пацiєнт. Це була доктор Нiна Гулд, її натхненник i знайомий, до якого вона мала слабкiсть.
  
  "Я просто сподiваюся, що ми зможемо знайти її найближчим часом, щоб повернути її назад, перш нiж все стане гiршим, нiж має бути. Ми просто не можемо ось так просто вiдкинути надiю, хоча, " сказав вiн, дивлячись зверху вниз на молоду медсестру, що плаче, "доволi важко зберiгати позитивний настрiй".
  
  "Доктор Фрiц, командувач вiйськово-повiтряних сил Нiмеччини посилає людину, щоб поговорити з вами якось сьогоднi", - оголосив помiчник доктора Фрiца з порога. У неї не було часу запитати, чому сестра Маркс була в сльозах, бо вона поспiшала повернутись до маленького кабiнету доктора Фрiца, за який вона вiдповiдала.
  
  "Хто?" - Запитав вiн, до нього повернулася впевненiсть.
  
  "Вiн каже, що його звуть Вернер. Дiтер Вернер iз державного управлiння вiйськово-повiтряних сил Нiмеччини. Це стосується жертви опiкiв, якi зникли з лiкарнi. Я перевiрив - вiн має вiйськовий дозвiл перебувати тут вiд iменi генерал-лейтенанта Гарольда Майєра ". Вона фактично вимовляє все це одному диханнi.
  
  "Я бiльше не знаю, що сказати цим людям", - поскаржився доктор Фрiц. "Вони не можуть самi навести лад, а тепер приходять i витрачають мiй час на ..." i вiн пiшов, люто бурмочучи. Його помiчниця кинула на двох медсестер ще один погляд, перш нiж поспiшити за своїм босом.
  
  "Що це означає?" Сестра Баркен зiтхнула. "Я радий, що я не на мiсцi бiдного лiкаря. Давай, сестро Маркс. Час нашого обходу". Вона повернулася до своєї звичайної суворої форми командування, щоб показати, що робочий час почався. I зi своїм звичайним суворим роздратуванням вона додала: "I витри очi, заради бога, Марлен, поки пацiєнти не подумали, що ти так само пiд кайфом, як i вони!"
  
  
  * * *
  
  
  Через кiлька годин сестра Маркс зробила перепочинок. Вона щойно вийшла з пологового вiддiлення, де щодня по двi години вiдпрацьовувала свою змiну. Двi штатнi медсестри з пологового будинку взяли вiдпустку зi спiвчуття пiсля нещодавнiх вбивств, тож у вiддiленнi було не вистачає персоналу. У кабiнетi медсестри вона зняла тяжкiсть зi своїх ниючих нiг i прислухалася до багатообiцяючого гурчання чайника.
  
  Поки вона чекала, кiлька променiв позолоченого свiтла висвiтлили стiл та стiльцi перед маленьким холодильником i змусили її уважно розглянути чiткi лiнiї меблiв. У її станi втоми це нагадало про сумнi новини, якi були ранiше. Прямо там, на гладкiй поверхнi бруднусто-бiлого столу, вона все ще могла бачити папку доктора Нiни Гулд, що лежить там, як будь-яка iнша карта, яку вона могла б прочитати. Тiльки ця мала свiй запах. Вiд неї виходив огидний запах розкладання, що душив медсестру Маркс, поки вона не прийшла до тями жахливого сну, раптово змахнувши рукою. Вона мало не впустила свою чашку з чаєм на тверду пiдлогу, але вчасно спiймала її, задiявши тi рефлекси, що пiдживлюються адреналiном, раптового старту.
  
  "О Боже мiй!" - прошепотiла вона в нападi панiки, мiцно стискаючи порцелянову чашку. Її погляд упав на порожню поверхню столу, де не було видно жодної папки. До її полегшення, це був лише потворний мiраж недавнього потрясiння, але їй дуже хотiлося, щоб так було i з реальними новинами, що мiстяться в ньому. Чому це теж могло бути не просто поганим сном? Бiдолашна Нiно!
  
  Марлен Маркс вiдчула, як її очi знову зволожилися, але цього разу це було не через стан Нiни. Це було тому, що вона гадки не мала, чи взагалi жива красива темноволоса iсторичка, не кажучи вже про те, куди її вiдвiз цей лиходiй з кам'яним серцем.
  
  
  Роздiл 16 - Весела зустрiч / Невесела частина
  
  
  "Щойно зателефонувала моя стара колега з "Едiнбург Пост", Маргарет Кросбi", - подiлився Сем, все ще з ностальгiєю дивлячись на свiй телефон вiдразу пiсля того, як сiв в орендовану машину з Пердью. "Вона прямує сюди, щоб запропонувати менi стати спiвавтором розслiдування щодо участi нiмецьких ВПС у якомусь скандалi".
  
  "Звучить як хороша iсторiя. Ти маєш це зробити, старий. Я вiдчуваю тут мiжнародну змову, але я не любитель новин", - сказав Пердью, коли вони прямували до тимчасового притулку Нiни.
  
  Коли Сем i Пердью зупинилися перед будинком, до якого їх направили, мiсце виглядало моторошно. Хоча скромний будиночок нещодавно був пофарбований, сад був диким. Контраст мiж ними видiляв будинок. Кущi з шипами оточували зовнiшнi бежевi стiни пiд чорним дахом. Сколи блiдо-рожевої фарби на димарi свiдчили, що вона зiпсувалася ще до фарбування. Вiд неї лiнивим сiрим драконом пiднiмався димок, зливаючись iз холодними монохромними хмарами похмурого дня.
  
  Будинок стояв наприкiнцi маленької вулички поряд з озером, що тiльки посилювало самотнiсть цього мiсця. Коли двоє чоловiкiв вийшли з машини, Сем помiтив, як сiпнулися фiранки на одному з вiкон.
  
  "Нас виявили", - оголосив Сем свого супутника. Пердю кивнув, його високе тiло височiло над рамою дверцят машини. Його свiтле волосся розвiвалося на помiрному вiтрi, коли вiн спостерiгав, як прочиняються вхiднi дверi. Пухке, добре обличчя виглянуло з-за дверей.
  
  "Фрау Бауер?" - Запитав Пердью з iншого боку автомобiля.
  
  "Герр Клiв?" Вона посмiхнулася.
  
  Пердью вказав на Сема i посмiхнувся.
  
  "Iди, Сем. Я не думаю, що Нiнi варто зустрiчатися зi мною вiдразу, розумiєш? Сем зрозумiв. Його друг мав рацiю. Зрештою, вони з Нiною розлучилися не в кращих вiдносинах через те, що Пердю полював за нею в темрявi, погрожував убити її i таке iнше.
  
  Коли Сем пiдстрибом збiг сходами ганку до того мiсця, де ледi тримала дверi вiдчиненими, вiн не мiг не побажати, щоб вiн мiг залишитися на деякий час. Усерединi будинку пахло божественно: змiшаний аромат квiтiв, кава та слабкий спогад про те, що кiлька годин тому мiг бути французьким тостом.
  
  "Дякую", - сказав вiн фрау Бауер.
  
  "Вона тут, на iншому кiнцi. Вона спала з того часу, як ми з тобою поговорили по телефону, " повiдомила вона Сему, безсоромно розглядаючи його грубу зовнiшнiсть. Це викликало в нього неприємне вiдчуття, нiби його зґвалтували у в'язницi, але Сем зосередив свою увагу Нiнi. Її маленька фiгурка згорнулася калачиком пiд купою ковдр, деякi з яких перетворилися на котiв, коли вiн вiдкинув їх, щоб побачити обличчя Нiни.
  
  Сем не показував цього, але вiн був вражений, побачивши, як вона погано виглядала. Її губи були синiми на блiдому обличчi, волосся прилипло до скронь, коли вона хрипко дихала.
  
  "Вона курець?" - запитала фрау Бауер. Її легенi звучать жахливо. Вона не дозволила менi зателефонувати до лiкарнi до того, як ви її побачили. Чи маю я подзвонити їм зараз?"
  
  "Поки що нi", - швидко сказав Сем. По телефону фрау Бауер розповiла йому про чоловiка, який супроводжував Нiну, i Сем припустив, що це була iнша зникла людина з лiкарнi. "Нiна", - тихо сказав вiн, проводячи кiнчиками пальцiв по її макiвцi i з кожним разом повторюючи її iм'я трохи голоснiше. Зрештою її очi розплющилися, i вона посмiхнулася: "Сем". Iсус! Що не так з її очима? Вiн з жахом подумав про легку пелену катаракти, яка затягла павутинням усi її очi.
  
  "Привiт, красуне", - вiдповiв вiн, цiлуючи її в лоба. "Як ти дiзнався, що це я?"
  
  "Ти знущаєшся з мене?" - Поволi сказала вона. "Твiй голос вiдображений у моїй свiдомостi ... так само, як твiй запах".
  
  "Мiй запах?" вiн запитав.
  
  "Мальборо i ставлення", - пожартувала вона. "Господи, я б убив за сигарету прямо зараз".
  
  Фрау Бауер поперхнулася чаєм. Сем посмiхнувся. Нiна кашлянула.
  
  "Ми страшенно хвилювалися, кохана", - сказав Сем. "Дозвольте нам вiдвезти вас до лiкарнi. Будь ласка."
  
  Пошкодженi очi Нiни розплющились. "Нi".
  
  "Зараз там все заспокоїлося". Вiн намагався обдурити її, але Нiна нiчого цього не хотiла.
  
  "Я не дурний, Сем. Я стежив за новинами звiдси. Вони ще не впiймали цього суччиного сина, i востаннє, коли ми розмовляли, вiн ясно дав зрозумiти, що я грала не по той бiк барикад, " квапливо прохрипiла вона.
  
  "Добре Добре. Заспокойся трохи i скажи менi точно, що це означає, бо для мене це звучить так, нiби ти мав прямий контакт iз убивцею, " вiдповiв Сем, намагаючись, щоб у його голосi не було справжнього жаху, який вiн вiдчував через того, на що вона натякала.
  
  "Чай чи кава, гер Клiв?" - швидко спитала добра господиня.
  
  "Добре готує чудовий чай з корицею, Сем. Спробуй, " стомлено запропонувала Нiна.
  
  Сем дружелюбно кивнув, вiдправляючи нетерплячу нiмкеню на кухню. Вiн був стурбований тим, що Пердью сидiв у машинi в той час, який би знадобився, щоб розiбратися в поточнiй ситуацiї Нiни. Нiна знову впала в напiвсон, заколисана вiйною в Бундеслiзi на телебаченнi. Стурбована за своє життя у розпал пiдлiткової iстерики Сем вiдправила Пердью повiдомлення.
  
  Вона вперта, як ми й думали.
  
  Смертельно хворий. Є iдеї?
  
  Вiн зiтхнув, чекаючи якихось iдей про те, як доставити Нiну до лiкарнi, перш нiж її впертiсть призведе до смертi. Звичайно, ненасильницький примус був єдиним способом впоратися з людиною, яка перебуває в мареннi i розлючена на весь свiт, але вiн боявся, що це ще бiльше вiдштовхне Нiну, особливо вiд Пердью. Тон його телефону порушив монотоннiсть коментатора по телевiзору, розбудивши Нiну. Сем глянув униз, де вiн ховав свiй телефон.
  
  Запропонувати iншу лiкарню?
  
  В iншому випадку вирубайте її зарядженим шеррi.
  
  В останньому Сем зрозумiв, що Пердью пожартував. Перше, однак, було чудовою думкою. Вiдразу пiсля першого повiдомлення надiйшло таке.
  
  Universitätsklinikum Mannheim.
  
  Theresienkrankenhaus.
  
  На липкому лобi Нiни вiдбилася глибока похмурiсть. "Що, чорт забирай, це за постiйний шум?" - пробурмотiла вона крiзь смiх, що кружляє, у своїй лихоманцi. "Зупини це! Боже мiй..."
  
  Сем вiдключив свiй телефон, щоб заспокоїти роздратовану жiнку, яку вiн намагався врятувати. Увiйшла фрау Бауер iз пiдносом. "Вибачте, фрау Бауер", - дуже тихо вибачився Сем. "Ми позбудемося твого волосся всього через кiлька хвилин".
  
  "Не будь божевiльним", - прохрипiла вона зi своїм сильним акцентом. "Не поспiшай. Просто переконайся, що Нiна скоро потрапить до лiкарнi. На мою думку, вона виглядає погано".
  
  "Данке", - вiдповiв Сем. Вiн зробив ковток чаю, намагаючись не обпекти рота. Нiна мала рацiю. Гарячий напiй був настiльки близький до амброзiї, наскiльки вiн мiг собi уявити.
  
  "Нiна?" Сем знову наважився. "Ми маємо вибиратися звiдси. Твiй приятель з лiкарнi покинув тебе, тож я не зовсiм довiряю йому. Якщо вiн повернеться з кiлькома друзями, ми матимемо проблеми ".
  
  Нiна розплющила очi. Сем вiдчув, як його пронизала хвиля смутку, коли вона подивилася повз його обличчя в простiр за ним. "Я не збираюся повертатися".
  
  "Нi, нi, ти не зобов'язана", - заспокоював вiн. "Ми вiдвеземо тебе до мiсцевої лiкарнi тут, у Мангеймi, кохана".
  
  "Нi, Сем!" - благала вона. Її груди тривожно здiймалися, коли руки намагалися намацати волосся на обличчi, яке її турбувало. Тонкi пальцi Нiни стискалися на потилицi, коли вона неодноразово намагалася прибрати прилиплi локони, дедалi бiльше дратуючи щоразу, коли їй це не вдавалося. Сем зробив це для неї, поки вона дивилася на те, що вона вважала за його обличчя. "Чому я не можу повернутися додому? Чому мене не можуть вилiкувати у лiкарнi в Единбурзi?"
  
  Нiна раптово ахнула i затримала подих, її нiздрi трохи затремтiли. Фрау Бауер стояла у дверях iз гостем, за яким вона пiшла.
  
  "Ти можеш".
  
  "Пердю!" Нiна подавилася, намагаючись проковтнути пересохлим горлом.
  
  "Тебе можуть доставити до медичного закладу на твiй вибiр в Единбурзi, Нiна. Просто дозвольте нам доставити вас до найближчої лiкарнi швидкої допомоги, щоб стабiлiзувати стан. Як тiльки вони це зроблять, ми з Сем негайно вiдправимо тебе додому. Я обiцяю тобi", - сказав Пердью.
  
  Вiн намагався говорити м'яким i рiвним голосом, щоб не хвилювати її нерви. Його слова були наповненi позитивними тонами рiшучостi. Пердью знав, що повинен дати їй те, чого вона хотiла, без будь-яких розмов про Гейдельберга в цiлому.
  
  "Що ти скажеш, кохана?" Сем посмiхнувся, погладжуючи її по волоссю. "Ти ж не хочеш померти в Нiмеччинi, чи не так?" Вiн пiдняв вибачений погляд на нiмецьку господиню, але вона тiльки посмiхнулася i вiдмахнулася вiд нього.
  
  "Ти намагався вбити мене!" Нiна загарчала кудись довкола себе. Спочатку вона могла чути, де вiн стояв, але голос Пердью здригнувся, коли вiн заговорив, тому вона все одно накинулася.
  
  "Вiн був запрограмований, Нiно, слiдувати командам цього дурня з "Чорного сонця". Та гаразд, ти ж знаєш, що Пердью нiколи не завдав би тобi шкоди навмисно, " спробувала Сем, але вона дико задихалася. Вони не могли сказати, чи була Нiна в лютi чи жаху, але її руки шалено шарили навколо, поки вона не знайшла руку Сема. Вона вчепилася в нього, її молочно-бiлi очi металися з боку на бiк.
  
  "Будь ласка, не допусти, щоб це був Перд'ю", - сказала вона.
  
  Сем розчаровано похитав головою, коли Пердью вийшов iз дому. Не було сумнiвiв, що цього разу зауваження Нiни зачепило його дуже сильно. Фрау Бауер iз спiвчуттям дивилася, як йде високий свiтловолосий чоловiк. Зрештою, Сем вирiшив розбудити Нiну.
  
  "Ходiмо", - сказав вiн, нiжно торкаючись її тендiтного тiла.
  
  "Залиш ковдри. Я можу в'язати бiльше", - посмiхнулася фрау Бауер.
  
  "Велике вам спасибi. Ви дуже, дуже допомогли", - сказав Сем офiцiантцi, пiднiмаючи Нiну на руки та несучи її до машини. Обличчя Пердью було простим i невиразним, поки Сем завантажував сплячу Нiну в машину.
  
  "Точно, вона в справi", - безтурботно оголосив Сем, намагаючись втiшити Пердью, не впадаючи в сльозливiсть. "Я думаю, нам потрiбно буде повернутися до Гейдельберга, щоб забрати її досьє у її попереднього лiкаря пiсля того, як вона надiйде до Мангейма".
  
  "Ти можеш йти. Я повертаюся до Единбурга, як тiльки ми розберемося з Нiною". Слова Перд'ю залишили дiрку в Семi.
  
  Сем насупився, приголомшений. "Але ти сказав, що доставиш її лiтаком до тамтешньої лiкарнi". Вiн розумiв розчарування Пердью, але не варто грати з життям Нiни.
  
  "Я знаю, що я сказав, Сем", - сказав вiн рiзко. Порожнiй погляд повернувся; той самий погляд, який у нього був на Сiнклерi, коли вiн сказав Сему, що йому вже не допомогти. Пердю завiв машину. "Я також знаю, що вона сказала".
  
  
  Глава 17 - Подвiйний прийом
  
  
  У верхньому кабiнетi п'ятого поверху доктор Фрiц зустрiчався з шановним представником авiабази тактичних ВПС 34 Büчел вiд iменi верховного командувача люфтваффе, якого в даний час переслiдували преса та родина зниклого льотчика.
  
  "Дякую, що прийняли мене без попередження, докторе Фрiц", - сердечно сказав Вернер, обеззброєвши медичного фахiвця своєю харизмою. "Генерал-лейтенант попросив мене приїхати, тому що зараз вiн завалений вiзитами та юридичними загрозами, що, я впевнений, ви можете оцiнити".
  
  "Так. Будь ласка, сядьте, мiстере Вернер, " рiзко сказав доктор Фрiц. "Як, я впевнений, ви можете оцiнити, у мене також щiльний графiк, тому що менi доводиться обслуговувати критичних та невилiковних пацiєнтiв без непотрiбних перерв у моїй повсякденнiй роботi".
  
  Посмiхнувшись, Вернер сiв, спантеличений не тiльки зовнiшнiстю лiкаря, але i його небажанням бачити його. Однак, коли справа доходила до мiсiй, такi речi не турбували Вернера. Вiн був там, щоб отримати якомога бiльше iнформацiї про льотчика Льо Венхагена та ступеня його травм. Доктор Фрiц не мав би iншого вибору, як допомогти йому в пошуках жертви опiку, особливо пiд приводом того, що вони хотiли заспокоїти його сiм'ю. Звичайно, насправдi вiн був чесною здобиччю.
  
  Чого Вернер також не висунув на перший план, то це того факту, що командир недостатньо довiряв медичнiй установi, щоб просто прийняти iнформацiю. Вiн старанно приховував, що, поки вiн займався з доктором Фрiцем на п'ятому поверсi, двоє його колег пiдмiтали будiвлю добре пiдготовленої гребiнцем з дрiбними зубами щодо можливої присутностi шкiдника. Кожен обстежив територiю окремо, пiднiмаючись на один пролiт пожежної драбини та спускаючись на наступний. Вони знали, що вони мали лише певну кiлькiсть часу, щоб завершити пошук, перш нiж Вернер закiнчить допитувати головного лiкаря. Щойно вони переконалися, що Л ö Венхагена був у лiкарнi, вони могли поширити свої пошуки iншi можливi мiсця.
  
  Це було одразу пiсля снiданку, коли доктор Фрiц поставив Вернеру нагальнiше питання.
  
  "Лейтенант Вернер, якщо дозволите", - його слова були спотворенi сарказмом. Як так вийшло, що командира вашої ескадрильї немає тут, щоб поговорити зi мною про це? Я думаю, ми маємо припинити нести нiсенiтницю, ти i я. Ми знаємо, чому Шмiдт полює за молодим льотчиком, але яке це стосується тебе?
  
  "Наказує. Я лише представник, доктор Фрiц. Але в моєму звiтi буде точно вiдображено, наскiльки швидко ви надали нам допомогу, " твердо вiдповiв Вернер. Але, правду кажучи, вiн гадки не мав, чому його командир, капiтан Герхард Шмiдт, посилав його та його помiчникiв за пiлотом. Троє з них припустили, що вони мали намiр знищити пiлота тiльки за те, що вiн поставив у незручне становище Люфтваффе, коли вiн розбив один з їхнiх непристойно дорогих винищувачiв "Торнадо". "Щойно ми отримаємо те, що хочемо, - блефував вiн, "ми всi отримаємо за це нагороду".
  
  "Маска не належить йому", - зухвало заявив доктор Фрiц. "Iди i скажи це Шмiдту, хлопчик на побiгеньках".
  
  Обличчя Вернера стало попелясто-сiрим. Його переповнювала лють, але вiн був там не для того, щоб розiбрати медичного працiвника. Вигукуючий принизливий глузування лiкаря була незаперечним закликом до вiйни, який Вернер подумки занiс у свiй список справ на потiм. Але зараз вiн зосереджувався на цьому пiкантному шматочку iнформацiї, на який капiтан Шмiдт не розраховував.
  
  "Я повiдомлю йому саме про це, сер". Яснi, примруженi очi Вернера пронизали доктора Фрiца наскрiзь. На обличчi пiлота винищувача з'явилася усмiшка, тодi як дзвiн посуду та балаканина персоналу лiкарнi заглушали їхнi слова про таємний поєдинок. "Щойно маску буде знайдено, я обов'язково запрошу вас на церемонiю". I знову Вернер пiдглядав, намагаючись вставити ключовi слова, за якими неможливо простежити конкретне значення.
  
  Лiкар Фрiц голосно засмiявся. Вiн весело грюкнув по столу. "Церемонiя?"
  
  Вернер на мить злякався, що зiпсував спектакль, але незабаром це пiшло на користь його цiкавостi. "Це вiн тобi сказав? Ha! Вiн сказав тобi, що тобi потрiбна церемонiя, щоб прийняти вигляд жертви? О, мiй хлопчику! доктор Фрiц шморгнув носом, витираючи сльози веселощiв з куточкiв очей.
  
  Вернер був у захватi вiд зарозумiлостi лiкаря, тому вiн скористався цим, вiдкинувши своє его i, мабуть, визнавши, що його обдурили. Виглядаючи вкрай розчарованим, вiн продовжив вiдповiдати: "Вiн збрехав менi?" Його голос був приглушений, ледве голоснiший за шепiт.
  
  "Зовсiм вiрно, лейтенанте. Вавилонська маска не є церемонiальною. Шмiдт обманює вас, щоб завадити вам отримати з цього зиск. Давайте подивимося правдi у вiчi, це надзвичайно цiнна рiч для того, хто запропонує найвищу цiну", - охоче подiлився доктор Фрiц.
  
  "Якщо вона така цiнна, чому ти повернув її Левенхагену?" Вернер зазирнув глибше.
  
  Лiкар Фрiц дивився на нього здивовано.
  
  "Löwenhagen. Хто такий ЛöВенхаген?
  
  
  * * *
  
  
  Поки сестра Маркс прибирала залишки використаних медичних вiдходiв зi свого обходу, слабкий звук телефону на посадi медсестер привернув її увагу. З напруженим стогом вона побiгла вiдкривати, оскiльки нiхто з її колег ще не закiнчив зi своїми пацiєнтами. Це була стiйка реєстрацiї на першому поверсi.
  
  "Марлен, тут хтось хоче бачити доктора Фрiца, але в його кабiнетi нiхто не вiдповiдає", - сказала секретарка. "Вiн каже, що це дуже термiново i вiд цього залежить життя. Чи не могли б ви поєднати мене з лiкарем?"
  
  "Хм, його немає поблизу. Менi довелося б пiти та пошукати його. Про що вона?"
  
  Адмiнiстратор вiдповiла приглушеним голосом: "Вiн наполягає, що якщо вiн не побачить доктора Фрiца, Нiна Гулд помре".
  
  "О Боже мiй!" Сестра Маркс ахнула. "У нього є Нiна?"
  
  "Я не знаю. Вiн щойно сказав, що його звуть ... Сем, - прошепотiла реєстраторка, близька знайома медсестри Маркс, яка знала про вигадане iм'я жертви опiку.
  
  Тiло медсестри Маркс онiмiло. Адреналiн пiдштовхнув її вперед, i вона помахала рукою, щоби привернути увагу охоронця з третього поверху. Вiн прибiг з далекого боку коридору, тримаючи руку на кобурi, проходячи повз вiдвiдувачiв i персоналу по чистiй пiдлозi, що вiдбивав його вiдбиток.
  
  "Добре, скажiть йому, що я прийду за ним i вiдведу його до доктора Фрiца", - сказала сестра Маркс. Повiвши трубку, вона сказала спiвробiтнику служби безпеки: "Унизу чоловiк, один iз двох зниклих пацiєнтiв. Вiн каже, що повинен побачити доктора Фрiца, iнакше iнший зниклий пацiєнт помре. Менi потрiбно, щоб ти пiшов зi мною, щоби затримати його".
  
  Охоронець iз клацанням розстебнув ремiнь своєї кобури та кивнув. "Зрозумiв. Але ви залишайтесь у мене за спиною". Вiн зв'язався по рацiї зi своїм пiдроздiлом, щоб повiдомити, що збирається заарештувати можливого пiдозрюваного, i пройшов з медсестрою Маркс до приймальнi. Марлен вiдчула, як її серце прискорено забилося, злякане, але схвильоване розвитком подiй. Якби вона могла брати участь в арештi пiдозрюваного, який викрав доктора Гулд, вона була б героєм.
  
  У супроводi двох iнших офiцерiв з обох бокiв вiд них медсестра Маркс i спiвробiтник служби безпеки спустилися сходами на перший поверх. Коли вони досягли сходового майданчика i повернули за рiг, сестра Маркс нетерпляче зазирнула повз величезного офiцера, щоб побачити пацiєнта опiкового вiддiлення, якого вона так добре знала. Але його нiде не було видно.
  
  "Медсестра, хто це за чоловiк?" - запитав офiцер, коли двоє iнших готувалися до евакуацiї з цього району. Сестра Маркс тiльки похитала головою. "Я не...Я його не бачу." Її очi оглянули кожного чоловiка у вестибюлi, але нiде не було нiкого з опiками на обличчi та грудях. "Цього не може бути", - сказала вона. "Зачекайте, я назву його iм'я". Стоячи серед усiх людей у вестибюлi та зонi очiкування, медсестра Маркс зупинилася та покликала: "Сем! Не могли б ви пiти зi мною на прийом до доктора Фрiца, будь ласка?
  
  Адмiнiстратор знизала плечима, дивлячись на Марлен, i сказала: "Якого бiса ти робиш? Вiн прямо тут!" Вона вказувала на красивого темноволосого чоловiка в шикарному пальтi, який чекав бiля прилавка. Вiн негайно пiдiйшов до неї, посмiхаючись. Офiцери витягли пiстолети, зупиняючи Сема його шляху. Водночас у глядачiв перехопило подих; деякi зникли за кутами.
  
  "Що вiдбувається?" - Запитав Сем.
  
  "Ти не Сем", - спохмурнiла сестра Маркс.
  
  "Сестра, це викрадач чи нi?" - нетерпляче запитав один iз полiцейських.
  
  "Що?" Вигукнув Сем, насупившись. "Я Сем Клiв, шукаю доктора Фрiца".
  
  "У вас є доктор Нiна Гулд?" - спитав офiцер.
  
  На тлi їхнього обговорення медсестра ахнула. Сем Клiв, прямо тут, перед нею.
  
  "Так", - почав Сем, але перш нiж вiн змiг вимовити ще хоч слово, вони пiдняли свої пiстолети, цiлячись прямо в нього. "Але я не викрадав її! Iсусе! Заберiть зброю, ви, iдiоти!
  
  "Це неправильний спосiб розмовляти з представником закону, синку", - нагадав Сему iнший офiцер.
  
  "Менi шкода", - швидко сказав Сем. "Добре? Вибач, але ти мусиш мене вислухати. Нiна - моя подруга, i зараз вона проходить курс лiкування в Мангеймi в лiкарнi Терезiєн. Їм потрiбна її папка або досьє, що завгодно, i вона вiдправила мене до свого лiкаря, щоб отримати цю iнформацiю. От i все! Це все, для чого я тут, розумiєш?
  
  "Посвiдчення особи", - зажадав охоронець. "Повiльно".
  
  Сем утримався вiд жартування з офiцера з фiльмiв ФБР, про всяк випадок, якщо вони були вдалими. Вiн обережно вiдчинив клапан свого пальта i дiстав свiй паспорт.
  
  "Ось так. Сем Клiв. Бачиш? Сестра Маркс вийшла з-за спини офiцера, вибачаючимся тоном простягаючи Сему руку.
  
  "Я так шкодую про непорозумiння", - сказала вона Сему i повторила те саме офiцерам. "Чи бачите, iншого пацiєнта, який пропав разом iз доктором Гулдом, теж звали Сем. Очевидно, я вiдразу подумав, що це той Сем, який хоче здатися лiкаревi. I коли вiн сказав, що доктор Гулд може померти..."
  
  "Так, так, ми зрозумiли картину, сестро Маркс", - зiтхнув охоронець, забираючи пiстолет у кобуру. Двоє iнших були в однаковiй мiрi розчарованi, але у них не було вибору, крiм як наслiдувати їхнiй приклад.
  
  
  Глава 18 - Викритий
  
  
  "Як i ти", - пожартував Сем, коли йому повернули його вiрчi грамоти. Почервонiла молода медсестра пiдняла вiдкриту долоню на знак подяки, коли вони йшли, почуваючи себе сором'язливою.
  
  "Мiстер Клiв, для мене велика честь познайомитися з вами". Вона посмiхнулася, стискаючи Сему руку.
  
  "Клич мене Сем", - кокетував вiн, навмисно пильно дивлячись їй в очi. З iншого боку, союзник мiг би допомогти його мiсiї; не тiльки в отриманнi папки Нiни, а й у тому, щоб докопатися до сутi недавнiх iнцидентiв у лiкарнi i, можливо, навiть на авiабазi до Бüчел.
  
  "Менi так шкода, що я так облажався. Iншого пацiєнта, з яким вона зникла, також звали Сем", - пояснила вона.
  
  "Так, моя люба, я впiймав це в iнший раз. Не треба перепрошувати. Це була чесна помилка". Вони пiднялися лiфтом на п'ятий поверх. Помилка, яка мало не коштувала менi мого чортового життя!
  
  У лiфтi з двома технiками-рентгенологами та захопленою медсестрою Маркс Сем викинув незручнiсть iз голови. Вони мовчки дивилися на нього. На секунду Сему захотiлося налякати нiмецьких дам зауваженням про те, як вiн одного разу бачив, як шведський порнофiльм починався приблизно таким же чином. Дверi на другому поверсi вiдчинилися, i Сем мигцем побачив бiлу табличку на стiнi коридору з написом "Рентген 1 i 2" червоними лiтерами. Два технiка-рентгенологи вперше видихнули лише пiсля того, як вийшли з лiфта. Сем чув, як стихло їхнє хихикання, коли срiбнi дверi знову зачинилися.
  
  На обличчi медсестри Маркс була усмiшка, а її очi залишалися прикутими до пiдлоги, що спонукало журналiста позбавити її замiшання. Вiн тяжко видихнув, дивлячись на свiт над ними. "Отже, сестра Маркс, доктор Фрiц - фахiвець з радiологiї?"
  
  Її поза миттєво випросталась, як у вiрного солдата. Зi знання Семом мови тiла вiн зрозумiв, що медсестра мала невгасну повагу або бажання до лiкаря. Нi, але вiн лiкар-ветеран, який читає лекцiї на глобальних медичних конференцiях з кiлькох наукових тем. Дозвольте менi сказати - вiн знає трохи про кожну хворобу, тодi як iншi лiкарi спецiалiзуються тiльки на однiй i нiчого не знають про решту. Вiн дуже добре дбав про доктора Гулда. Ви можете бути певнi. Насправдi вiн був єдиним, хто вловив це..."
  
  Сестра Маркс негайно проковтнула свої слова, ледь не видавши жахливу новину, яка приголомшила її тiльки цього ранку.
  
  "Що?" - добродушно спитав вiн.
  
  "Все, що я хотiла сказати, це те, що, хоч би що мучило доктора Гулда, доктор Фрiц розбереться з цим", - сказала вона, стискаючи губи. "Ах! Поїхали!" вона посмiхнулася, втiшивши їх своєчасним прибуттям на П'ятий поверх.
  
  Вона повела Сема в адмiнiстративне крило п'ятого поверху, повз офiс архiву i чайну для персоналу. Поки вони гуляли, Сем перiодично милувався краєвидами з однакових квадратних вiкон, розташованих уздовж бiлого залу. Щоразу, коли стiна поступалася мiсцем заштореному вiкну, сонце проникало крiзь нього i зiгрiвало обличчя Сема, вiдкриваючи йому вид на околицi з висоти пташиного польоту. Вiн запитував, де був Пердью. Вiн залишив Сему машину i без довгих пояснень поїхав на таксi до аеропорту. Iнша рiч, що Сем носив невирiшене глибоко у своїй душi, поки в нього не знайшлося часу розiбратися з цим.
  
  "Доктор Фрiц, мабуть, вже закiнчив зi своїм iнтерв'ю", - повiдомила сестра Маркс Сему, коли вони наблизилися до зачинених дверей. Вона коротко розповiла про те, як командувач ВПС вiдправив емiсара поговорити з доктором Фрiцем про пацiєнтку, яка жила в однiй палатi з Нiною. Так, так. Сем замислився. Наскiльки це зручно? Усi люди, яких менi треба побачити, усi пiд одним дахом. Це як компактний iнформацiйний центр для карного розслiдування. Ласкаво просимо до торгового центру корупцiї!
  
  Згiдно з протоколом, сестра Маркс тричi постукала i вiдчинила дверi. Лейтенант Вернер саме збирався йти i, здавалося, зовсiм не здивувався, побачивши медсестру, але вiн упiзнав Сема з фургона новин. На лобi Вернера промайнуло запитання, але сестра Маркс зупинилася, i з її обличчя зiйшов увесь рум'янець.
  
  "Марлен?" Запитав Вернер з цiкавим виглядом. "У чому справа, дитинко?"
  
  Вона стояла нерухомо, охоплена благоговiнням, тодi як напад жаху повiльно охоплював її. Її очi прочитали бейдж з iм'ям на бiлому халатi доктора Фрiца, але вона приголомшено похитала головою. Вернер пiдiйшов до неї i обхопив її обличчя, коли вона приготувалася закричати. Сем знав, що щось вiдбувається, але, оскiльки вiн не знав нiкого з цих людей, це було в кращому разi невиразно.
  
  "Марлен!" Вернер закричав, щоб привести її до тями. Марлен Маркс дозволила своєму голосу повернутись, i вона загарчала на чоловiка в пальто. Ти не доктор Фрiц! Ти не лiкар Фрiц!
  
  Перш нiж Вернер змiг повнiстю усвiдомити, що вiдбувається, самозванець рвонувся вперед i вихопив пiстолет Вернера з наплiчної кобури. Але Сем вiдреагував швидше i кинувся вперед, щоб вiдштовхнути Вернера з дороги, припиняючи спробу потворного нападника озброїтися. Медсестра Маркс вибiгла з кабiнету, iстерично волаючи про допомогу до охорони.
  
  Примруживши очi через дзеркальне вiкно в подвiйних дверях палати, один iз офiцерiв, якого ранiше викликала медсестра Маркс, спробував розрiзнити постать, яка бiжить до нього та його колеги.
  
  "Вище голову, Клаус", - посмiхнувся вiн своєму колегi, "Поллi Параноїд повернулася".
  
  "Боже милостивий, але вона дiйсно рухається, так?" - зауважив iнший офiцер.
  
  "Вона знову плаче по-вовчому. Слухай, не те щоб у нас було багато справ у цю змiну або щось таке, але бути облагоджуваним - це не те, що я розглядаю як заняття, розумiєш? " - вiдповiв перший офiцер.
  
  "Сестра Маркс!" - вигукнув другий офiцер. "Кому ми можемо тепер загрожувати за тебе?"
  
  Марлен стрiмко пiрнула, приземлившись прямо йому на руки, вчепившись у нього пазурами.
  
  "Кабiнет доктора Фрiца! Уперед! Iди, заради бога! - закричала вона, коли люди почали вирячитися.
  
  Коли медсестра Маркс почала смикати чоловiка за рукав, захоплюючи його за собою до кабiнету доктора Фрiца, офiцери зрозумiли, що цього разу це було не передчуття. I знову вони помчали до далекого коридору, ховаючись з поля зору, поки медсестра кричала їм, щоб вони спiймали те, що вона продовжувала називати монстром. Збожеволiла молода медсестра назвала самозванця монстром.
  
  Сем Клiв був зайнятий обмiном ударами зi старим, встаючи в нього на шляху щоразу, коли вiн прямував до дверей. Вернер сидiв на пiдлозi, приголомшений i оточений осколками скла i кiлькома чашками для нирок, якi розлетiлися пiсля того, як самозванець оглушив його судном i перекинув маленьку шафку, де доктор Фрiц тримав чашки Петрi та iншi тендiтнi предмети.
  
  "Мати Божа, подивися на цю штуку!" - крикнув один офiцер своєму напарнику, коли вони вирiшили повалити, здавалося б, непереможного злочинця, навалившись на нього своїми тiлами. Сем насилу забрався з дороги, коли двоє полiцейських утихомирили злочинця в бiлому халатi. Лоб Сема був прикрашений червоними стрiчками, якi елегантно обрамляли риси його вилиць. Поруч iз ним Вернер тримався за потилицю там, де судно боляче зачепило його череп.
  
  "Я думаю, менi знадобляться шви", - сказав Вернер медсестрi Маркс, коли вона обережно прокралася через дверний отвiр до кабiнету. У його темному волоссi виднiлися кривавi грудочки там, де зяяла глибока рана. Сем спостерiгав, як офiцери утримували дивного чоловiка, погрожуючи застосувати смертельну силу, поки вiн, нарештi, не здався. Двоє iнших нероб, яких Сем бачив з Вернером бiля фургона новин, теж з'явилися.
  
  "Гей, що тут робить турист?" - Запитав Коль, побачивши Сема.
  
  "Вiн не турист", - захищалася сестра Маркс, тримаючи голову Вернера. "Це всесвiтньо вiдомий журналiст!"
  
  "Невже?" Щиро запитав Коль. "Мила". I вiн простяг руку, щоб пiдняти Сема на ноги. Хiммельфарб тiльки похитав головою, вiдступаючи назад, щоб дати можливiсть рухатися. Офiцери одягли на чоловiка наручники, але їм повiдомили, що представники ВПС мають юрисдикцiю в цьому випадку.
  
  "Я думаю, ми повиннi передати його вам", - поступився офiцер Вернеру та його людям. "Давайте просто оформимо нашi документи, щоб його можна було офiцiйно передати пiд варту вiйськовим".
  
  "Дякую вам, офiцере. Просто розберися з цим прямо тут, в офiсi. Нам не потрiбно, щоб громадськiсть та пацiєнти знову стривожилися", - порадив Вернер.
  
  Полiцiя та охоронцi вiдвели чоловiка убiк, тодi як медсестра Маркс виконувала свої обов'язки навiть проти власної волi, перев'язуючи порiзи та садна старого. Вона була впевнена, що моторошне обличчя могло легко переслiдувати в снах самих загартованих чоловiкiв. Не те щоб вiн був потворний сам по собi, але вiдсутнiсть рис робила його потворним. У глибинi душi вона вiдчула дивне почуття жалю, змiшане з огидою, коли промокала його ледь кровоточивi подряпини спиртовим тампоном.
  
  Його очi були iдеальною формою, якщо не сказати привабливою у своїй екзотичнiй природi. Однак, здавалося, що решту його особи було принесено в жертву їх якостi. Його череп був нерiвний, а носа, здавалося, майже не було. Але саме його рот зачепив Марлен за живе.
  
  "Ти страждаєш на мiкростомiю", - зауважила вона йому.
  
  "Системний склероз у незначнiй формi, так, викликає феномен маленького рота", - недбало вiдповiв вiн, нiби вiн був там, щоб здати аналiз кровi. Тим не менш, його слова були добре вимовленi, а його нiмецький акцент на сьогоднi був практично бездоганний.
  
  "Яка-небудь попередня обробка?" - Запитала вона. Це було дурне питання, але якби вона не вступила з ним у свiтську бесiду про медицину, вiн би вiдштовхнув її набагато сильнiше. Розмовляти з ним було те саме, що розмовляти з пацiєнтом Семом, коли вiн був там, - iнтелектуальна бесiда з переконливим монстром.
  
  "Нi", - було все, що вiн вiдповiв, позбавивши себе здiбностi до сарказму тiльки тому, що вона намагалася спитати. Його тон був безневинним, нiби вiн повнiстю приймав її медичне обстеження, тодi як чоловiки говорили на задньому планi.
  
  "Як тебе звати, приятель?" - голосно спитав його один iз офiцерiв.
  
  Мардук. Пiтер Мардук", - вiдповiв вiн.
  
  "Ти не нiмець?" - спитав Вернер. "Боже, ти мене обдурив".
  
  Мардук хотiв би посмiхнутися у вiдповiдь на недоречний комплiмент на адресу його нiмецької, але щiльна тканина навколо рота позбавила його цього привiлею.
  
  "Документи, що засвiдчують особу", - гаркнув офiцер, все ще потираючи розпухлу губу вiд випадкового удару пiд час арешту. Мардук повiльно засунув руку в кишеню куртки пiд бiлим халатом доктора Фрiца. "Менi треба записати його свiдчення для наших записiв, лейтенанте".
  
  Вернер схвально кивнув головою. Їм було доручено вистежити i вбити Левенхагена, а не затримувати старого, який видавав себе за лiкаря. Однак тепер, коли Вернер розповiли, чому Шмiдт насправдi полював за Лö венхагеном, вони могли б отримати велику користь iз додаткової iнформацiї вiд Мардука.
  
  "Отже, доктор Фрiц теж мертвий?" Тихо запитала сестра Маркс, коли нахилилася, щоб прикрити особливо глибокий порiз вiд сталевих ланок годинника Сема Клiва.
  
  "Нi".
  
  Її серце пiдстрибнуло. "Що ти маєш на увазi? Якщо ти вдавався їм у його кабiнетi, ти повинен був спочатку вбити його.
  
  "Це не казка про набридливу маленьку дiвчинку в червонiй шалi та її бабусi, моя дорога", - зiтхнув старий. "Якщо це не версiя, де бабуся все ще жива в животi вовка".
  
  
  Глава 19 - Вавилонська експозицiя
  
  
  Ми знайшли його! Вiн в порядку. Просто вирубано i з кляпом у ротi!" - оголосив один iз полiцейських, коли вони знайшли доктора Фрiца. Вiн був саме там, де Мардук наказав їм шукати. Вони не могли затримати Мардука без конкретних доказiв того, що вiн скоїв вбивства в "Коштовних ночах", тому Мардук видав своє мiсцезнаходження.
  
  Самозванець наполягав на тому, що вiн лише здолав лiкаря i прийняв його образ, щоб дозволити йому вийти з лiкарнi без пiдозр. Але призначення Вернера застало його зненацька, змусивши грати роль трохи довше, "... поки медсестра Маркс не зiпсувала мої плани", - нарiк вiн, знизуючи плечима на знак поразки.
  
  Через кiлька хвилин пiсля того, як з'явився капiтан полiцiї, який вiдповiдає за полiцейське управлiння Карлсруе, коротку заяву Мардука було завершено. Вони могли звинуватити його лише у дрiбних правопорушеннях, таких як незначний напад.
  
  "Лейтенант, пiсля того, як полiцiя закiнчить, я маю звiльнити затриманого з медичної точки зору, перш нiж ви заберете його", - сказала медсестра Маркс Вернеру у присутностi офiцерiв. "Це лiкарняний протокол. Iнакше люфтваффе можуть мати юридичнi наслiдки ".
  
  Не встигла вона торкнутися цiєї теми, як вона стала актуальною в тiлi. До офiсу увiйшла жiнка з шикарним шкiряним портфелем у руцi, одягнена в корпоративний одяг. "Доброго дня", - звернулася вона до полiцейських твердим, але серцевим тоном. "Мiрiам Iнклi, британський юридичний представник вiддiлення Свiтового банку Нiмеччини. Я так розумiю, що це делiкатне питання було доведено до вашого вiдома, капiтане?
  
  Начальник полiцiї погодився iз адвокатом. "Так, так i є, мадам. Тим не менш, ми все ще сидимо з вiдкритою справою про вбивство, i вiйськовi заявляють про нашого єдиного пiдозрюваного. Це створює проблему".
  
  "Не турбуйтесь, капiтане. Ходiмо, давайте обговоримо спiльнi операцiї Пiдроздiлу карного розшуку ВПС та полiцейського управлiння Карлсруе в iншiй кiмнатi", - запропонувала зрiла британка. "Ви можете пiдтвердити деталi, якщо вони задовольняють ваше розслiдування спiльно з WUO Якщо нi, ми можемо органiзувати майбутню зустрiч, щоб краще врахувати вашi скарги".
  
  "Нi, будь ласка, дай менi подивитися, що має на увазi В.У.О. Доки ми не вiддамо винного до рук правосуддя. Мене не хвилює висвiтлення у ЗМI, просто правосуддя для сiмей цих трьох жертв", - чути було, як капiтан полiцiї казав, коли вони удвох виходили до коридору. Офiцери попрощалися i пiшли за ним iз документами в руках.
  
  "Отже, ВВО навiть знає, що пiлот був залучений до якогось прихованого пiар-ходу?" Медсестра Маркс хвилювалась. "Це досить серйозно. Я сподiваюся, що це не завадить великому договору, який вони збираються незабаром пiдписати ".
  
  "Нi, WUO нiчого про це не знає", - сказав Сем. Вiн перев'язував свої кровотечi кiсточки стерильним бинтом. "Насправдi, ми єдинi, хто присвячений в пiлота, що втiк, i, сподiваюся, скоро в причини його переслiдування". Сем глянув на Мардука, який згiдно з кивнув.
  
  "Але..." Марлен Маркс спробувала протестувати, вказуючи на тепер порожнi дверi, за якими британський адвокат щойно сказав їм протилежне.
  
  "Її звуть Маргарет. Вона щойно позбавила вас цiлої низки судових розглядiв, якi могли б затягнути ваше маленьке полювання", - розповiв Сем. "Вона репортер шотландської газети".
  
  "Отже, твiй друг", - припустив Вернер.
  
  "Так", - пiдтвердив Сем. Якщо виглядав спантеличеним, як завжди.
  
  "Неймовiрно!" Сестра Маркс сплеснула руками. "Чи є хтось, за кого вони себе видають? Мiстер Мардук грає доктора Фрiца. I мiстер Клiв грає туриста. Ця жiнка-репортер грає адвоката Свiтового банку. Нiхто не показує, хто вони насправдi! Це прямо як та iсторiя в Бiблiї, де нiхто не мiг говорити мовами один одного, i була вся ця плутанина".
  
  "Вавилон", пiшли колективнi вiдповiдi чоловiкiв.
  
  "Так!" - вона клацнула пальцями. "Ви все говорите рiзними мовами, а цей офiс - Вавилонська вежа".
  
  "Не забувай, що ти вдаєш, що в тебе немає романтичних стосункiв з тутешнiм лейтенантом", - Сем зупинив її, докiрливо пiднявши вказiвний палець.
  
  "Як ти дiзнався?" - Запитала вона.
  
  Сем просто схилив голову, вiдмовляючись навiть привернути її увагу до близькостi та пестощiв мiж ними. Сестра Маркс почервонiла, коли Вернер пiдморгнув їй.
  
  "Тодi є група з вас, якi вдають офiцерiв пiд прикриттям, коли насправдi ви видатнi пiлоти-винищувачi нiмецьких оперативних сил люфтваффе, так само, як видобуток, за яким ви полюєте Бог знає з якої причини", - Сем випатрав їх обман .
  
  "Я казала тобi, що вiн був блискучим журналiстом-розслiдувачем", - прошепотiла Марлен Вернер.
  
  "I ви", - сказав Сем, заганяючи в кут все ще приголомшеного доктора Фрiца. "Куди ти вписуєшся?"
  
  "Клянуся, я уявлення не мав!" - зiзнався доктор Фрiц. Вiн просто попросив мене зберегти її для нього. Тому я сказав йому, куди її поклав, на випадок, якщо мене не буде на чергуваннi, коли його випишуть! Але, присягаюсь, я нiколи не знав, що ця штука здатна на таке! Боже мiй, я мало не збожеволiла, побачивши це ... це ... неприродне перетворення!
  
  Вернер i його люди, разом iз Семом i медсестрою Маркс, стояли, спантеличенi безладним лепетом лiкаря. Здавалося, тiльки Мардук знав, що вiдбувається, але вiн залишався спокiйним, спостерiгаючи за божевiллям, яке розвертається в кабiнетi лiкаря.
  
  "Ну, я збентежений. Як щодо вас, хлопцi? Заявив Сем, притискаючи до боку забинтовану руку. Всi вони кивнули в приголомшливому хорi несхвального бурмотiння.
  
  "Я думаю, настав час для деякої експозицiї, яка допоможе нам усiм викрити справжнi намiри один одного", - запропонував Вернер. "Зрештою, ми могли б навiть допомагати один одному в рiзних заняттях, замiсть того, щоб намагатися боротися один з одним".
  
  "Мудра людина", - втрутився Мардук.
  
  "Я маю зробити свiй останнiй обхiд", - зiтхнула Марлен. "Якщо я не з'явлюсь, сестра Баркен зрозумiє, що вiдбувається. Ти введеш мене в курс справи завтра, люба?
  
  "Я так i зроблю", - збрехав Вернер. Потiм вiн поцiлував її на прощання, перш нiж вона вiдчинила дверi. Вона озирнулася на, за загальним визнанням, чарiвну аномалiю, якою був Пiтер Мардук, i обдарувала старого доброю усмiшкою.
  
  Коли дверi зачинилися, густа атмосфера тестостерону i недовiри огорнула мешканцiв кабiнету професора Фрiца. Тут був не лише один Альфа, але кожна людина знала те, про що iншому не вистачало знань. Зрештою, Сем почав.
  
  "Давайте зробимо це швидко, гаразд? У мене є дуже термiнова справа, якою потрiбно зайнятися пiсля цього. Доктор Фрiц, менi потрiбно, щоб ви вiдправили результати аналiзiв доктора Нiни Гулд до Мангейма, перш нiж ми розберемося з тим, у чому ви згрiшили, " наказав Сем доктору.
  
  "Нiна? доктор Нiна Гулд жива? - спитав вiн з благоговiнням, зiтхнувши з полегшенням i перехрестившись, як добрий католик, яким вiн i був. "Це чудова новина!"
  
  "Маленька жiнка? Темне волосся i очi, подiбнi до пекельного полум'я?" Мардук спитав Сема.
  
  "Так, це була б вона, без сумнiву!" Сем посмiхнувся.
  
  "Боюсь, вона теж неправильно сприйняла мою присутнiсть тут", - сказав Мардук, виглядаючи шкодуючим про це. Вiн вирiшив не розповiдати про те, що дав бiднiй дiвчинi ляпас, коли вона накоїв бiд. Але коли вiн сказав їй, що вона помре, вiн мав на увазi тiльки те, що Левенхаген був на волi i небезпечний, щось, на що в нього не було часу, щоб пояснювати все зараз.
  
  "Все в порядку. Вона як щiпка гострого перцю майже для всiх", - вiдповiв Сем, тодi як доктор Фрiц дiстав папку з друкованими копiями Нiни та вiдсканував результати тесту на свiй комп'ютер. Як тiльки документ iз жахливим матерiалом було вiдскановано, вiн попросив у Сема електронну пошту лiкаря Нiни у Мангеймi. Сем забезпечив його карткою з усiма подробицями i продовжив незграбно накладати тканинний пластир йому на чоло. Скривившись, вiн кинув погляд на Мардука, людину, вiдповiдальну за порiз, але старий вдав, що не бачить.
  
  "Ну ось," доктор Фрiц глибоко i важко видихнув, вiдчуваючи полегшення вiд того, що його пацiєнт все ще живий. "Я просто захоплений тим, що вона жива. Як вона вибралася звiдси з таким поганим зором, я нiколи не впiзнаю".
  
  "Ваш приятель провiв її до самого виходу, лiкарю", - просвiтив його Мардук. Ти знаєш молодого ублюдка, якому ти дав маску, щоб вiн мiг носити обличчя людей, яких вiн убив в iм'я жадiбностi?
  
  "Я не знав!" - скипiв доктор Фрiц, все ще сердитий на старого за пульсуючий головний бiль, вiд якого той страждав.
  
  "Гей, гей!" Вернер зупинив суперечку. "Ми тут, щоб вирiшити це, а не зiпсувати досi бiльше! Отже, спочатку я хочу знати, в чому полягає ваша, - вiн показав прямо на Мардука, - причетнiсть до Левенхагена. Нас послали його затримати, i це все, що ми знаємо. Потiм, коли я брав у вас iнтерв'ю, вся ця iсторiя з масками випливла назовнi".
  
  "Як я вже казав тобi ранiше, я не знаю, хто такий Левенхаген", - наполягав Мардук.
  
  "Пiлота, який розбив лiтак, звуть Олаф ЛьоВенхаген", - вiдповiв Хiммельфарб. "Вiн згорiв пiд час аварiї, але якимось чином вижив i дiстався лiкарнi".
  
  Настала довга пауза. Всi чекали, що Мардук пояснить, чому вiн взагалi переслiдував Левенхагена. Старий знав, що, якщо вiн скаже їм, чому вiн переслiдував юнака, йому також доведеться розкрити, чому вiн пiдпалив його. Мардук глибоко зiтхнув i почав проливати деяке свiтло на гайворонi гнiздо нерозумiння.
  
  "У мене склалося враження, що людина, яку я переслiдувала з палаючого фюзеляжу винищувача "Торнадо", була пiлотом на iм'я Нойманд", - сказав вiн.
  
  "Нойманд? Цього не може бути. Нойманд у вiдпустцi, мабуть, програє останнi родиннi монети у якомусь глухому провулку", - посмiхнувся Хiммельфарб. Коли i Вернер схвально кивнули.
  
  "Ну, я переслiдував його з мiсця аварiї. Я переслiдував його, бо мав маску. Коли я побачив маску, то менi довелося знищити його. Вiн був злодiєм, звичайним злодiєм, кажу вам! I те, що вiн вкрав, було надто потужним, щоб з ним мiг упоратися якийсь дурний iмбецил на кшталт цього! Тому менi довелося зупинити його єдиним способом, яким можна зупинити маскуючого, " з тривогою сказав Мардук.
  
  "Маскувальник?" - Запитав Коль. "Чувак, це звучить як лиходiй з фiльму жахiв". Вiн усмiхнувся, поплескавши Хiммельфарба по плечу.
  
  "Подорослiшав", - пробурчав Хiммельфарб.
  
  "Маскується - це той, хто набуває вигляду iншого, використовуючи вавилонську маску. Це маска, яку твiй злий друг зняв разом iз доктором Гулдом", - пояснив Мардук, але всi вони могли бачити, що вiн неохоче уточнює бiльше.
  
  "Продовжуй", - пирхнув Сем, сподiваючись, що його здогад щодо решти опису виявиться неправильним. "Як убити маскується?"
  
  "Вогнем", - вiдповiв Мардук, майже дуже швидко. Сем мiг бачити, що вiн просто хотiв зняти це з себе. "Послухайте, для сучасного свiту все це бабусинi казки. Я не чекаю, що хтось iз вас зрозумiє."
  
  "Не звертай на це уваги", - Вернер вiдмахнувся вiд занепокоєння. "Я хочу знати, як це можливо, одягти маску i перетворити своє обличчя на чиєсь iнше. Яка частина цього взагалi рацiональна?
  
  "Повiрте менi, лейтенанте. Я бачив речi, про якi люди читають лише у мiфологiї, тому я не став би так швидко вважати це iррацiональним", - заявив Сем. "Бiльшiсть безглуздя, над якими я колись глузував, вiдтодi я виявив, що вони до певної мiри науково правдоподiбнi, як тiльки ви струсите пил з прикрас, доданих столiттями, щоб зробити щось практичне, здаються смiшно сфабрикованими".
  
  Мардук кивнув, вдячний за те, що хтось мав можливiсть хоча б вислухати його. Його гострий погляд кидався мiж чоловiками, якi слухали його, поки вiн вивчав вирази їхнiх облич, задаючись питанням, чи варто йому взагалi турбуватися.
  
  Але йому довелося повозитися, бо його видобуток вислизнув вiд нього для наймерзеннiшого пiдприємства останнiх рокiв - розпалити Третю свiтову вiйну.
  
  
  Роздiл 20 - Неймовiрна правда
  
  
  Доктор Фрiц весь цей час мовчав, але в цей момент вiн вiдчув, що повинен щось додати до розмови. Опустивши очi на руку, що лежить у нього на колiнах, вiн свiдчив про дивовижнiсть маски. Коли той пацiєнт прийшов, весь горя, вiн попросив, щоб я зберiг маску для нього. Спершу я нiчого не подумав про це, розумiєш? Я подумав, що вона була для нього дорога i що, мабуть, це була єдина рiч, яку вiн врятував вiд пожежi в будинку чи чогось такого роду".
  
  Вiн глянув на них, спантеличений i зляканий. Потiм вiн зосередився на Мардуцi, нiби вiдчував необхiднiсть змусити старого зрозумiти, чому вiн прикидався, що не бачить того, що бачив сам.
  
  "У якийсь момент пiсля того, як я поклав цю штуку, так би мовити, обличчям вниз, щоб я мiг зайнятися своїм пацiєнтом. Частина вiдмерлого тiла, що вiдiрвалася вiд його плеча, прилипла до моєї рукавички; менi довелося струсити її, щоб продовжити роботу". Тепер вiн уривчасто дихав. "Але частина її потрапила всередину маски, i я присягаюсь Богом ..."
  
  Лiкар Фрiц похитав головою, надто збентежений, щоб переказувати кошмарну i безглузду заяву.
  
  "Скажи їм! Скажи їм, в iм'я святого! Вони повиннi знати, що я не божевiльний!" - закричав старий. Його слова були схвильованими i повiльними, оскiльки форма його рота ускладнювала мову, але його голос проник у вуха кожного присутнього подiбно до розгрому грому.
  
  "Я маю закiнчити свою роботу. Хай буде вам вiдомо, у мене все ще є час", - доктор Фрiц спробував змiнити тему, але нiхто i м'язом не поворухнув, щоби пiдтримати його. Брови доктора Фрiца здригнулися, коли вiн передумав.
  
  "Коли...коли плоть потрапила у маску, " продовжив вiн, " поверхня маски ... набула форми?" Доктор Фрiц виявив, що не може повiрити власним словам, i все ж таки вiн пам'ятав, що сталося саме так! Обличчя трьох пiлотiв залишалися застиглими в зневiрi. Однак на обличчях Сема Клiва та Мардука не було й натяку на засудження чи здивування. "Внутрiшня частина маски стала ... обличчям, просто, " вiн глибоко вдихнув, " просто увiгнутою. Я сказав собi, що це довгий годинник роботи i форма маски зiграли зi мною злий жарт, але як тiльки з неї стерли закривавлену серветку, обличчя зникло".
  
  Нiхто нiчого не сказав. Деяким чоловiкам було важко повiрити, тодi як iншi намагалися сформулювати можливi способи, якими це могло статися. Мардук подумав, що зараз найкращий час доповнити станнер лiкаря чимось неймовiрним, але цього разу уявити його бiльше з наукового погляду. "Ось як це вiдбувається. Вавилонська маска використовує досить моторошний метод, використовуючи мертву людську тканину для поглинання генетичного матерiалу, що мiститься в нiй, а потiм формуючи обличчя цiєї людини як маску."
  
  "Iсусе!" Сказав Вернер. Вiн спостерiгав, як Хiммельфарб пробiг повз нього, прямуючи до туалету в номерi. "Так, я не звинувачую тебе, капрал".
  
  "Джентльмени, дозвольте нагадати вам, що менi потрiбно керувати вiддiленням". Лiкар Фрiц повторив свою попередню заяву.
  
  "Є... щось бiльше", - втрутився Мардук, повiльно пiднявши кiстляву руку, щоб пiдкреслити свою точку зору.
  
  "О, здорово", - саркастично посмiхнувся Сем, прочищаючи горло.
  
  Мардук не звернув на нього уваги та виклав ще бiльше неписаних правил. "Щойно Маскуючий набуває рис обличчя донора, маску можна зняти лише вогнем. Тiльки вогонь може змiстити її з лиця Маскуючого". Потiм вiн урочисто додав: "I саме тому я мав зробити те, що зробив".
  
  Хiммельфарб бiльше не мiг цього виносити. "Заради бога, я пiлот. Це мумбо-юмбо лайно напевно не для мене. Для мене все це надто схоже на Ганнiбала Лектера. Я йду, друзi".
  
  "Тобi дали завдання, Хiммельфарб", - суворо сказав Вернер, але капрал з авiабази Шлезвiг вийшов iз гри, хоч би чого це коштувало.
  
  "Я в курсi цього, лейтенант!" - крикнув вiн. "I я обов'язково передам своє невдоволення нашому шановному командиру особисто, щоб ви не отримали догани за мою поведiнку". Вiн зiтхнув, витираючи вологе блiде чоло. "Вибачте, хлопцi, але я не можу з цим впоратися. Успiхiв, насправдi. Подзвони менi, коли тобi знадобиться льотчик. Це все, чим я є". Вiн вийшов i зачинив за собою дверi.
  
  "Твоє здоров'я, хлопче", - попрощався Сем. Потiм вiн звернувся до Мардука з одним неприємним питанням, яке переслiдувало його з того часу, як феномен був уперше пояснений. "Мардуку, у мене тут дещо виникли проблеми. Скажи менi, що станеться, якщо людина просто одягне маску без будь-якої дiї з мертвою плоттю?
  
  "Нiчого".
  
  Настав дружний хор розчарування серед iнших. Вони чекали на надуманiшi правила гри, зрозумiв Мардук, але вiн не збирався вигадувати щось для розваги. Вiн просто знизав плечима.
  
  "Нiчого не вiдбувається?" Коли здивувався. Ти не вмираєш болiсною смертю чи не задихаєшся до смертi? Ти одягаєш маску, i нiчого не вiдбувається". Вавилонська маска". Вавилон
  
  "Нiчого не вiдбувається, синку. Це лише маска. Ось чому дуже мало людей знають про її зловiсну силу", - вiдповiв Мардук.
  
  "Який стояк-вбивця", - поскаржився Коль.
  
  "Добре, отже, якщо ти одягнеш маску, i твоє обличчя стане чийсь iншим - i тебе не пiдпалить божевiльний старий ублюдок на кшталт тебе - чи залишиться в тебе обличчя iншої людини назавжди?" - спитав Вернер.
  
  "А, гарна!" - вигукнув Сем, зачарований усiм цим. Якби вiн був любителем, вiн би вже зараз жував кiнчик своєї ручки i робив нотатки як божевiльний, але Сем був журналiстом-ветераном, здатним запам'ятовувати незлiченнi факти, поки слухав. Це, i вiн таємно записував всю розмову з магнiтофона у своїй кишенi.
  
  "Ти заслiпнеш", - безтурботно вiдповiв Мардук. "Тодi ти стаєш схожою на шалену тварину i вмираєш".
  
  I знову їх рядами пробiгло здивоване шипiння. Потiм був смiшок або два. Одне було вiд лiкаря Фрiца. На той час вiн зрозумiв, що намагатися викинути зв'язку було марно, i, крiм того, тепер вiн почав цiкавитися.
  
  "Вау, мiстере Мардук, у вас, здається, на все є готова вiдповiдь, чи не так?" Лiкар Фрiц похитав головою з веселою усмiшкою.
  
  "Так, це так, мiй любий лiкарю", - погодився Мардук. "Менi майже вiсiмдесят рокiв, i я несу вiдповiдальнiсть за цю та iншi релiквiї вiдтодi, як був п'ятнадцятирiчний хлопчик. На цей час я не лише ознайомився з правилами, але, на жаль, надто багато разiв бачив їх у дiї".
  
  Доктор Фрiц раптово вiдчув себе безглуздо через свою зарозумiлiсть, i це вiдбилося на його обличчi. "Мої вибачення".
  
  "Я розумiю, докторе Фрiц. Чоловiки завжди швидко вiдкидають те, що вони не можуть контролювати як божевiлля. Але коли справа доходить до їх власних абсурдних практик та iдiотського способу дiй, вони можуть запропонувати вам майже будь-яке пояснення, щоб виправдати це, " насилу вимовив старий.
  
  Лiкар мiг бачити, що обмежена м'язова тканина навколо його рота справдi заважала чоловiковi говорити.
  
  "Хм, чи є якась причина, через яку люди, якi носять маску, слiпнуть i втрачають розум?" Коли поставив своє перше щире запитання.
  
  "Ця частина залишилася в основному переказами та мiфами, синку", - знизав плечима Мардук. "Я бачив, як це вiдбувалося лише кiлька разiв за цi роки. Бiльшiсть людей, якi використовували маску в пiдступних цiлях, гадки не мали, що з ними станеться пiсля того, як вони помстяться. Як i за кожне досягнуте зле спонукання чи бажання, є своя цiна. Але людство нiколи не вчиться. Влада - для богiв. Смиреннiсть - для чоловiкiв".
  
  Вернер прораховував усе це у своїй головi. "Дозвольте менi резюмувати", - сказав вiн. "Якщо ви носите маску як просто маскування, вона нешкiдлива i марна".
  
  "Так", - вiдповiв Мардук, опустивши пiдборiддя i повiльно моргаючи.
  
  "I якщо ви знiмете трохи шкiри з якоїсь мертвої мiшенi i нанесете її на внутрiшнiй бiк маски, а потiм накладете її на своє обличчя ... Боже, мене нудить вiд одних цих слiв ... Твоє обличчя стає обличчям цiєї людини, вiрно?"
  
  "Ще одне тiстечко для команди Вернера". Сем посмiхнувся i вказав, коли Мардук кивнув головою.
  
  "Але тодi тобi доведеться спалити її вогнем або надiти i заслiпнути, перш нiж остаточно збожеволiти", - насупився Вернер, зосередившись на тому, щоб вибудувати своїх качок в ряд.
  
  "Вiрно", - пiдтвердив Мардук.
  
  Доктор Фрiц мав ще одне запитання. "Хтось колись вигадував, як уникнути будь-якої з цих доль, мiстере Мардук? Хтось колись звiльняв маску, не заслiпнувши i не загинувши у вогнi?
  
  "Як це зробив Левенхаген? Насправдi вiн знову одягнув її, щоб узяти обличчя доктора Хiлта i залишити лiкарню! Як вiн це зробив? - Запитав Сем.
  
  "Вогонь знiс її вперше, Сем. Йому просто пощастило вижити. Шкiра - це єдиний спосiб уникнути долi Вавилонської маски", - сказав Мардук, звучачи абсолютно байдуже. Це стало настiльки невiд'ємною частиною його iснування, що вiн втомився повторювати тi самi старi факти.
  
  "Ця ... шкiра?" Сем зiщулився.
  
  "Це саме те, що є. По сутi це шкiра Вавилонської маски. Її необхiдно наносити на обличчя Маскуючого вчасно, щоб приховати злиття обличчя Маскуючого та маски. Але наша бiдна, розчарована жертва гадки не має про це. Вiн скоро усвiдомлює свою помилку, якщо вже не зрозумiв", - вiдповiв Мардук. "Слiпота зазвичай триває не бiльше трьох-чотирьох днiв, тому, де б вiн не був, я сподiваюся, що вiн не за кермом".
  
  "Так йому i треба. Ублюдок!" Коли скорчив гримасу.
  
  "Не можу не погодитися", - сказав доктор Фрiц. "Але, джентльмени, я дiйсно повинен благати вас пiти, перш нiж адмiнiстративний персонал пронюхає про нашi надмiрнi люб'язностi тут".
  
  До полегшення доктора Фрiца, цього разу вони погодилися. Вони взяли свої пальта та повiльно приготувалися покинути офiс. Зi схвальними кивками та останнiми словами прощання пiлоти ВПС пiшли, залишивши Мардука пiд вартою для виду. Вони вирiшили зустрiтися iз Семом трохи пiзнiше. З цим новим поворотом подiй i таким необхiдним сортуванням заплутаних фактiв вони хотiли переосмислити свої ролi у великiй схемi речей.
  
  Сем i Маргарет зустрiлися в ресторанi її готелю, коли Мардук i два пiлоти прямували на авiабазу, щоб прозвiтувати перед Шмiдтом. Тепер Вернер знав, що Мардук був знайомий зi своїм командиром згiдно з попереднiм iнтерв'ю, але вiн ще не знав, чому Шмiдт тримав iнформацiю про зловiсну маску при собi. Звичайно, це був безцiнний артефакт, але з його становищем у такiй ключовiй органiзацiї, як нiмецькi люфтваффе, Вернер вважав, що за полюванням Шмiдта за Вавилонською маскою має бути бiльш полiтично мотивована причина.
  
  "Що ти скажеш своєму командиру про мене?" - запитав Мардук двох молодих людей, яких вiн супроводжував, коли вони йшли до джипа Вернера.
  
  "Я не впевнений, що ми взагалi маємо розповiдати йому про тебе. З того, що я тут виводжу, було б краще, якби ви допомогли нам знайти Л öВенхагена i зберегли вашу присутнiсть у секретi, мiстере Мардук. Чим менше капiтан Шмiдт знає про вас i вашу участь, тим краще", - сказав Вернер.
  
  "Побачимося на базi!" - крикнув Коль iз чотирьох машин вiд нас, вiдмикаючи свою власну машину.
  
  Вернер кивнув головою. "Пам'ятаєте, Мардука не iснує, i ми ще не змогли знайти Лöвенхаген, вiрно?"
  
  "Зрозумiв!" Коли схвалив план легким привiтанням i хлоп'ячою усмiшкою. Вiн сiв у свою машину i поїхав, коли надвечiрнє свiтло висвiтлило мiський пейзаж перед ним. Був майже захiд сонця, i вони досягли другого дня своїх пошукiв, все ще завершуючи день безуспiшно.
  
  "Я думаю, нам доведеться почати пошуки слiпих льотчикiв?" Вернер запитав щиро, незалежно вiд того, наскiльки безглуздо звучало його прохання. "Йде третiй день з того часу, як Левенхаген скористався маскою, щоб втекти з лiкарнi, так що у нього вже мають бути проблеми з очима".
  
  "Це правильно", - вiдповiв Мардук. "Якщо його органiзм мiцний, а це не завдяки вогненнiй ваннi, яку я йому влаштував, йому може знадобитися бiльше часу, щоби втратити зiр. Ось чому Захiд не розумiв старих звичаїв Месопотамiї та Вавилонiї i вважав усiх нас єретиками та кровожерливими тваринами. Коли древнi царi та вождi спалювали слiпих пiд час вiдьомських страт, це було не з жорстокостi хибного звинувачення. Бiльшiсть iз цих випадкiв були прямою причиною використання Вавилонської маски для їхнього власного прийому ".
  
  "Бiльшiсть iз цих екземплярiв?" Запитав Вернер, пiднявши брову, коли увiмкнув запалювання джипа, виглядаючи пiдозрiло до вищезазначених методiв.
  
  Мардук знизав плечима: "Ну, всi роблять помилки, синку. Краще перестрахуватися, анiж потiм жалкувати ".
  
  
  Глава 21 - Таємниця Нойманда i Левенхагена
  
  
  Змучений i наповнений почуттям жалю, що неухильно зростає, Олаф Ланхаген сiв у пабi недалеко вiд Дармштадта. Минуло два днi з того часу, як вiн кинув Нiну в будинку фрау Бауер, але вiн не мiг дозволити собi тягнути напарника з собою на таке секретне завдання, особливо таке, яке доводилося вести за собою, як мула. Вiн сподiвався використати грошi доктора Хiлта, щоб купити їжу. Вiн також подумував позбавитися свого мобiльного телефону, на випадок, якщо його вiдстежують. Наразi влада, мабуть, зрозумiла, що вiн був вiдповiдальний за вбивства в лiкарнi, ось чому вiн не реквiзував автомобiль Хiлта, щоб дiстатися капiтана Шмiдта, який на той час перебував на авiабазi Шлезвiг.
  
  Вiн вирiшив ризикнути, скориставшись мобiльним телефоном Хiлта, щоб зробити один дзвiнок. Це, ймовiрно, поставило б його в незручне становище зi Шмiдтом, оскiльки дзвiнки по мобiльному телефону могли бути вiдстеженi, але вiн не мав iншого вибору. Оскiльки його безпека була поставлена пiд загрозу, а його мiсiя пройшла дуже неправильно, йому довелося вдатися до бiльш небезпечних способiв спiлкування, щоб встановити зв'язок з людиною, яка насамперед послала його на мiсiю.
  
  "Ще Пiлзнера, сер?" - раптом запитав офiцiант, через що серце Лöвенхагена шалено забилося. Вiн глянув на недалекого офiцiанта з глибоким нудьгом у голосi.
  
  "Так дякую". Вiн швидко передумав. "Чекай, нi. Менi, будь ласка, шнапс. I щось поїсти."
  
  "Ви повиннi взяти щось iз меню, сер. Тобi там щось сподобалося?" байдуже запитав офiцiант.
  
  "Просто принеси менi страву з морепродуктiв", - роздратовано зiтхнув Левенхаген.
  
  Офiцiант посмiхнувся: "Сер, як ви можете бачити, ми не пропонуємо морепродуктiв. Будь ласка, замовте страву, яку ми справдi пропонуємо".
  
  Якби Левенхаген не чекав важливої зустрiчi або якби вiн не був слабкий вiд голоду, вiн цiлком мiг би скористатися привiлеєм носити обличчя Хiлта, щоб розмозжити череп саркастичному кретину. "Тодi просто принеси менi стейк. Боже мiй! Просто, я не знаю, здивуй мене!" - люто заволав льотчик.
  
  "Так, сер", - вiдповiв приголомшений офiцiант, швидко збираючи меню та пивний келих.
  
  "I не забудь спочатку шнапс!" - крикнув вiн услiд iдiоту у фартуху, який пробирався до кухнi крiзь столи з витрiщеними очима вiдвiдувачiв. Левенхаген посмiхнувся їм i видав щось схоже на низьке гарчання, яке вирвалося з глибини стравоходу. Стурбованi небезпечним чоловiком, деякi люди покинули заклад, тодi як iншi вели нервовi розмови.
  
  Приваблива молода офiцiантка наважилася принести йому напiй як ласку своєму переляканому колезi. (Офiцiант збирався з силами на кухнi, готуючись зустрiтися з розгнiваним клiєнтом, коли його їжа буде готова.) Вона з побоюванням усмiхнулася, поставила склянку i оголосила: "Шнапс для вас, сер".
  
  "Дякую", було все, що вiн сказав, на її подив.
  
  Левенхаген, двадцять сiм рокiв, сидiв, розмiрковуючи про своє майбутнє, у затишному освiтленнi паба, коли сонце покидало день зовнi, забарвлюючи вiкна в темряву. Музика стала трохи голоснiше в мiру того, як вечiрнiй натовп втiкав усередину, нiби стеля, що неохоче протiкає. Поки вiн чекав на свою їжу, вiн замовив ще п'ять мiцних напоїв, i поки заспокiйливе пекло алкоголю обпалювало його поранене тiло, вiн думав про те, як вiн дiйшов до цього моменту.
  
  Нiколи у своєму життi вiн не думав, що стане холоднокровним убивцею, вбивцею заради наживи, не менше, i в такому нiжному вiцi. Бiльшiсть чоловiкiв з вiком деградують, перетворюючись на безсердечних свиней задля обiцянки грошової вигоди. Чи не вiн. Будучи пiлотом винищувача, вiн розумiв, що одного разу йому доведеться вбити безлiч людей у бою, але це буде заради його країни.
  
  Захищати Нiмеччину та утопiчнi цiлi Свiтового банку для нового свiту було його першим та першорядним боргом та бажанням. Позбавляти життя з цiєю метою було звичайною справою, але тепер вiн вплутався в криваву авантюру, щоб задовольнити бажання командувача люфтваффе, якi не мали нiчого спiльного зi свободою Нiмеччини чи благополуччям свiту. Насправдi тепер вiн домагався зворотного. Це пригнiчувало його майже так само сильно, як погiршення зору i все бiльш викликаючий темперамент.
  
  Що турбувало його найбiльше, так це те, як кричав Нойманд, коли Левенхаген пiдпалив його вперше. Капiтан Шмiдт найняв Левенхагена для того, що командир назвав надзвичайно секретною операцiєю. Це сталося пiсля недавнього розгортання їхньої ескадрильї недалеко вiд мiста Мосул, Iрак.
  
  З того, що командир конфiденцiйно розповiв Левенхагену, випливає, що Флiгер Нойманд був посланий Шмiдтом роздобути маловiдому стародавню релiквiю з приватної колекцiї, коли вони знаходилися в Iраку пiд час останньої низки бомбардувань, спрямованих проти Свiтового банку i особливо тамтешнього вiддiлення ЦРУ. Нойманд, колись пiдлiток-злочинець, мав набiр навичок, необхiдних для того, щоб проникнути в будинок багатого колекцiонера i вкрасти Вавилонську маску.
  
  Йому дали фотографiю тонкої, схожої на череп релiквiї, i з її допомогою йому вдалося вкрасти предмет iз латунної скриньки, в якiй вiн спав. Незабаром пiсля свого успiшного видобутку Нойманд повернувся до Нiмеччини зi здобиччю, яку вiн отримав для Шмiдта, але Шмiдт не розраховував на слабкiсть людей, яких вiн вибрав для виконання своєї брудної роботи. Нойманд був затятим гравцем. У свiй перший вечiр пiсля повернення вiн узяв маску з собою в один зi своїх улюблених гральних закладiв - забiгайлiвку в глухому провулку Дiлленбурга.
  
  Вiн не тiльки здiйснив найбезрозсуднiший вчинок, всюди тягаючи з собою безцiнний, вкрадений артефакт, але й викликав гнiв капiтана Шмiдта, не доставивши маску так непомiтно i термiново, як його для цього найняли. Дiзнавшись, що ескадрилья повернулася i виявивши вiдсутнiсть Нойманда, Шмiдт негайно зв'язався з непостiйним iзгоєм з казарм його попередньої авiабази, щоб отримати релiквiю у Нойманда будь-якими необхiдними засобами.
  
  Розмiрковуючи про ту нiч, Левенхаген вiдчув, як кипляча ненависть до капiтана Шмiдта поширилася по всьому його розуму. Вiн був причиною непотрiбних жертв. Вiн був причиною несправедливостi, спричиненої жадiбнiстю. Вiн був причиною того, що Левенхаген нiколи бiльше не поверне собi свої привабливi риси, i це було, безумовно, найпростiшим злочином, який жадiбнiсть командира наклала на життя Левенхагена - на те, що вiд неї залишилося.
  
  Ефес був досить гарний, але для ЛöВенхагена втрата його iндивiдуальностi завдала удару глибше, нiж будь-яке фiзичне калiцтво, яке коли-небудь могло завдати. До того ж, його очi почали пiдводити його настiльки, що вiн навiть не мiг прочитати меню, щоб замовити їжу. Приниження було чи не гiрше, нiж дискомфорт та фiзичнi вади. Вiн сьорбнув шнапса i клацнув пальцями над головою, вимагаючи ще.
  
  У своїй головi вiн мiг чути тисячi голосiв, що перекладають провину на решту всiх за його невдалий вибiр, i його власний внутрiшнiй розум, залишений нiмим через те, як швидко все пiшло не так. Вiн згадав нiч, коли роздобув маску, i те, як Нойманд вiдмовився вiддати свою ледве зароблену видобуток. Вiн пiшов слiдом Нойманда до грального кубла пiд сходами нiчного клубу. Там вiн вичiкував зручного моменту, видаючи себе за чергового тусовщика, який часто вiдвiдує це мiсце.
  
  Вiдразу пiсля першої години ночi Нойманд програв усе, i тепер вiн мав виклик "подвоїти чи нiчого".
  
  "Я заплачу вам 1000 євро, якщо ви дозволите менi зберегти цю маску як гарантiю", - запропонував Лöвенхаген.
  
  "Ти жартуєш?" Нойманд захихотiв у своєму п'яному станi. "Ця гребана штука коштує в мiльйон разiв бiльше!" Вiн тримав маску на загальний огляд, але, на щастя, його нетверезий стан змусив сумнiвну компанiю, в якiй вiн перебував, засумнiватись у його щиростi з цього приводу. Левенхаген не мiг дозволити їм двiчi подумати про це, тому вiн дiяв швидко.
  
  "Прямо зараз, я зiграю тебе за дурну маску. Принаймнi я можу повернути твою дупу на базу ". Вiн сказав це особливо голосно, сподiваючись переконати решту, що вiн просто намагався отримати маску, щоб змусити свого друга повернутися додому. Добре, що оманливе минуле Левенхагена вiдточило його навички пiдступностi. Вiн був надзвичайно переконливим, коли проводив аферу, i ця риса характеру зазвичай йшла йому на користь. Досi, коли це зрештою визначило його майбутнє.
  
  Маска сидiла в центрi круглого столу, оточена трьома чоловiками. Лен венхаген навряд чи мiг заперечувати, коли iнший гравець захотiв взяти участь у дiї. Чоловiк був мiсцевим байкером, простим пiхотинцем у своєму орденi, але було б пiдозрiло вiдмовити йому в доступi до гри в покер у громадськiй дiрi, вiдомої всюди мiсцевим покидькам.
  
  Навiть iз його навичками шахрайства, ЛöВенхаген виявив, що вiн не може виманити маску у незнайомця, що хизується чорно-бiлою емблемою Гремiуму на шкiряному вирiзi.
  
  "Чорна сiмка рулить, ублюдки!" - заревiв великий байкер, коли Левенхаген скинув карти, i рука Нойманда видала безсилу трiйку валетiв. Нойманд був занадто п'яний, щоб спробувати повернути маску, хоча вiн був спустошений втратою.
  
  "О Iсусе! О, любий Iсусе, вiн збирається вбити мене! Вiн збирається вбити мене!" - це все, що змiг вимовити Нойманд, обхопивши руками схилену голову. Вiн сидiв i стогнав, поки наступна група, яка хотiла зайняти стiл, не сказала йому вiдвалити чи опинитися в банку. Нойманд пiшов, бурмочучи щось собi пiд нiс, як божевiльний, але знову це списали на п'яний ступор, i тi, кого вiн вiдтiснив плечем з дороги, сприйняли це саме так. якої байкер розмахував у руцi десь попереду. Байкер зупинився на деякий час, вихваляючись групi дiвчат, що маска у виглядi черепа виглядатиме огидно пiд його шоломом у стилi нiмецької армiї. Невдовзi вiн зрозумiв, що Нойманд насправдi пiшов за байкером у темну бетонну яму, де ряд мотоциклiв виблискував у блiдих променях фар, якi не зовсiм дiставали до паркування.
  
  Вiн спокiйно спостерiгав, як Нойманд витяг пiстолет, вийшов iз тiнi i вистрiлив байкеру в упор в обличчя. Пострiли були чимось незвичайним у цих частинах мiста, хоча деякi люди попередили iнших байкерiв. Незабаром пiсля цього їх силуети з'явилися над краєм ями для паркування, але вони були все ще занадто далеко, щоб побачити, що сталося.
  
  Задихаючись вiд побаченого, Левенхаген став свiдком жахливого ритуалу вiдрiзання шматка плотi мерця його власним ножем. Нойманд опустив тканину, що кровоточить, на нижню сторону маски i почав роздягати свою жертву так поспiшно, як тiльки мiг своїми п'яними пальцями. Вражений, з широко розплющеними очима, Левенхаген вiдразу дiзнався секрет Вавилонської маски. Тепер вiн знав, чому Шмiдт так прагнув отримати її в свої руки.
  
  У своєму новому гротескному образi Нойманд викотив тiло в смiттєвi баки за кiлька метрiв вiд останнього автомобiля в темрявi, а потiм недбало залiз на мотоцикл чоловiка. Через чотири днi Нойманд забрав маску i втiк. ЛöВенхаген вистежив його за межами бази в Шлезвiзi, де вiн ховався вiд гнiву Шмiдта. Нойманд, як i ранiше, виглядав як байкер, у темних окулярах i брудних джинсах, але вiн позбувся клубного забарвлення та велосипеда. Глава Мангейма в Гремiумi шукала самозванця, i це не коштувало ризику. Коли Нойманд зiштовхнувся з Левенхагеном, вiн смiявся як божевiльний, щось безладно бурмочучи на чомусь схожому на стародавнiй арабський дiалект.
  
  Потiм вiн пiдняв ножа i спробував вiдрiзати собi обличчя.
  
  
  Глава 22 - Повстання Слiпого Бога
  
  
  "Отже, ви, нарештi, встановили контакт". Голос прорвався крiзь тiло Левенхагена через його лiве плече. Вiн миттєво представив диявола, i недалеко вiд iстини.
  
  "Капiтан Шмiдт", - визнав вiн, але з очевидних причин не пiдвiвся i не вiддав честь. "Ви повиннi вибачити мене за те, що я не вiдреагував належним чином. Чи бачите, я, зрештою, ношу обличчя iншої людини ".
  
  "Абсолютно. "Джек Денiелс", будь ласка", - сказав Шмiдт офiцiанту ще до того, як той пiдiйшов до столу зi стравами "Ловенхаген".
  
  "Спочатку постав тарiлку, приятелю!" Крикнув Левенхаген, спонукаючи спантеличеного чоловiка пiдкоритися. Менеджер ресторану стояв неподалiк, чекаючи ще одного провини, перш нiж попросити образника пiти.
  
  "Тепер, я бачу, ти з'ясував, що робить маска", - пробурмотiв Шмiдт собi пiд нiс i опустив голову, щоб перевiрити, чи не пiдслуховують.
  
  "Я бачив, що вона зробила тiєї ночi, коли твоя маленька сучка Нойманд використала її, щоб накласти на себе руки. ", - тихо сказав Левенхаген, ледве дихаючи мiж укусами, коли вiн проковтнув першу половину м'яса, як тварина.
  
  "Отже, що ти пропонуєш робити зараз? Шантажувати мене заради грошей, як це робив Нойманд? - Запитав Шмiдт, намагаючись виграти час. Вiн чудово розумiв, що релiквiя забрала у тих, хто нею користувався.
  
  "Шантажувати тебе?" Левенхаген зойкнув з повним ротом рожевого м'яса, затисненого мiж його зубами. "Ти, блядь, знущаєшся з мене? Я хочу її зняти, капiтане. Ти збираєшся звернутися до хiрурга, щоби вiн зняв її ".
  
  "Чому? Я нещодавно чув, що ти дуже обгорiв. Я подумав би, що ти захочеш зберегти обличчя лихого лiкаря замiсть розплавленого мiсива плотi там, де колись було твоє обличчя, " злiсно вiдповiв командир. Вiн з подивом спостерiгав, як Левенхаген щосили намагається розрiзати свiй стейк, напружуючи очi, що слабшають, щоб знайти краї.
  
  "Пiшов ти!" - вилаявся Лöвенхаген. Вiн не мiг добре бачити обличчя Шмiдта, але вiдчув непереборне бажання встромити нiж для обробки м'яса в область його очей i сподiватися на краще. "Я хочу зняти її, перш нiж перетворюся на божевiльну кажан ... р-шалений ... блядь ..."
  
  Це те, що трапилося з Ноймандом? - перебив Шмiдт, допомагаючи зi структурою пропозицiї трудящому молодому чоловiковi. Що саме сталося, Левенхаген? Завдяки фетишу азартних iгор, який мав цей iдiот, я можу зрозумiти його мотив зберегти те, що по праву належить менi. Що мене спантеличує, так це те, чому ви хотiли приховати це вiд мене так довго, перш нiж зв'язатися зi мною.
  
  "Я збирався вiддати вам її наступного дня пiсля того, як забрав її у Нойманда, але тiєї ж ночi я опинився у вогнi, мiй дорогий капiтан". Левенхаген тепер вручну запихав у рот шматки м'яса. В жаху люди прямо навколо них почали вирячитися i перешiптуватися.
  
  "Вибачте мене, джентльмени", - тактовно сказав менеджер приглушеним тоном.
  
  Але Левенхаген був занадто нетерпимий, щоб слухати. Вiн кинув на стiл чорну картку American Express i сказав: "Слухай, принеси нам пляшку текiли, i я пригощу всiх цих цiкавих придуркiв, якщо вони перестануть так на мене дивитися!"
  
  Деякi з його прихильникiв за бiльярдним столом зааплодували. Iншi люди повернулися до своїх справ.
  
  "Не хвилюйся, ми скоро їдемо. Просто принеси всiм їхнi напої i дай моєму друговi доїсти, добре? Шмiдт виправдовував їхнiй нинiшнiй стан бiльш святою, нiж ти, цивiлiзованою манерою. Це позбавило менеджера iнтересу ще кiлька хвилин.
  
  "Тепер розкажи менi, як вийшло, що моя маска опинилася у тебе в чортовiй державнiй установi, де її мiг взяти будь хто", - прошепотiв Шмiдт. Принесли пляшку текiли, i вiн налив двi чарки.
  
  Левенхаген з великими труднощами проковтнув. Алкоголь, очевидно, не змiг ефективно заглушити агонiю вiд його внутрiшнiх ушкоджень, але голодував. Вiн розповiв командиру, що сталося, здебiльшого, щоб зберегти особу, а не виправдовуватися. Весь сценарiй, через який вiн кипiв ранiше, повторився сам собою, коли вiн розповiв Шмiдту все, що призвело до того, що вiн виявив Нойманда мовою в байкерi.
  
  "Арабська? Це вибиває з колiї", - зiзнався Шмiдт. "Те, що ви чули, насправдi було аккадською? Приголомшливо!"
  
  "Кого це хвилює?" Левенхаген гаркнув.
  
  "Тодi? Як ви отримали вiд нього маску? - спитав Шмiдт, майже посмiхаючись цiкавим фактам iсторiї.
  
  "Я гадки не мав, як повернути маску. Я маю на увазi, ось вiн був з повнiстю розвиненою особою i без слiду маски, що ховалась пiд ним. Боже мiй, послухай, що я говорю! Це все жахливо та сюрреалiстично!"
  
  "Продовжуйте", - наполягав Шмiдт.
  
  "Я прямо спитав його, як я можу допомогти йому зняти маску, розумiєш? Але вiн... вiн..." Лöвенхаген смiявся, як п'яний бешкетник, над абсурднiстю власних слiв. "Капiтане, вiн вкусив мене! Як грiбаний бродячий пес, ублюдок загарчав, коли я пiдiйшов ближче, i поки я все ще говорив, ублюдок вкусив мене в плече. Вiн вирвав цiлий шматок! Господи! Що я мав подумати? Я тiльки-но почав бити його першим шматком металевої труби, який змiг знайти поблизу ".
  
  "Отже, що вiн зробив? Вiн усе ще говорив по-аккадськи? - спитав командир, наливаючи їм ще по однiй.
  
  "Вiн кинувся тiкати, тож я, звичайно, погнався за ним. У результатi ми вирушили через схiдну частину Шлезвiга, туди, куди, як потрапити, знаємо лише ми? " - сказав вiн Шмiдту, який, у свою чергу, кивнув: "Так, я знаю це мiсце, за ангаром допомiжної будiвлi".
  
  "Це вiрно. Ми пробiгли через це, капiтане, як кажани з пекла. Я маю на увазi, я був готовий вбити його. Менi було дуже боляче, я спливав кров'ю, я був ситий по горло тим, що вiн так довго вислизав вiд мене. Клянуся, я був готовий просто розмозжити його гребану голову на шматки, щоб повернути цю маску, розумiєш? " - тихо прогарчав Лöвенхаген, звучаючи чудово психотично.
  
  "Так Так. Продовжуйте". Шмiдт наполягав на тому, щоб почути кiнець iсторiї, перш нiж його пiдлеглий остаточно пiддасться божевiлля.
  
  У мiру того, як його тарiлка ставала все бруднiшою i пустiшою, Левенхаген говорив швидше, його приголоснi звучали чiткiше. "Я не знав, що вiн намагався зробити, але, можливо, вiн знав, як зняти маску або щось таке. Я переслiдував його до ангара, а потiм ми залишилися однi. Я мiг чути крики охоронцiв поза ангаром. Я маю сумнiв, що тепер вони знали Нойманда, коли в нього було чиєсь iнше обличчя, вiрно?
  
  "Це коли вiн захопив винищувач?" - спитав Шмiдт. "Це було причиною аварiї лiтака?"
  
  Очi Лöвенхагена до цього часу були майже слiпi, але вiн все ще мiг розрiзняти, де були тiнi, а де твердi тiла. Жовтий вiдтiнок пофарбував його райдужної оболонки, кольору левових очей, але вiн продовжував розповiдати, прицвiвши Шмiдта до мiсця своїми слiпими очима, коли той понизив голос i трохи нахилив голову. "Боже мiй, капiтане Шмiдт, як вiн вас ненавидiв" .
  
  Нарцисизм не дозволив Шмiдту задуматися про почуття, що мiстяться в заявi Лö венхагена, але здоровий глузд змусив його вiдчути себе трохи заплямованим - прямо там, де мала битися його душа. "Звичайно, вiн це зробив", - сказав вiн своєму слiпому пiдлеглому. Я той, хто познайомив його з маскою. Але вiн нiколи не повинен був знати, що вона робить, не кажучи вже про те, щоб використати її для себе. Дурень сам накликав це на себе. Так само, як ти це зробив ".
  
  "Я..." Лöвенхаген гнiвно рвонувся вперед серед дзвiнкого посуду i склянок, що перекидалися, "використовував це тiльки для того, щоб забрати вашу дорогоцiнну криваву релiквiю з лiкарнi i передати вам, невдячнi пiдвиди!"
  
  Шмiдт знав, що Левенхаген виконав своє завдання, i його непокора бiльше не викликала особливого занепокоєння. Тим не менше, вiн незабаром закiнчувався, тому Шмiдт дозволив йому закотити iстерику. "Вiн ненавидiв тебе, як я ненавиджу тебе! Нойманд шкодував, що будь-коли брав участь у вашому пiдступному планi з вiдправлення загону смертникiв у Багдад та Гаагу".
  
  Шмiдт вiдчув, як його серце пiдстрибнуло при згадцi про його таємний план, але його обличчя залишалося незворушним, ховаючи все занепокоєння за сталевим виразом.
  
  "Промовивши ваше iм'я, Шмiдт, вiн вiддав честь i сказав, що збирається вiдвiдати вас з вашою власною маленькою самогубною мiсiєю". Голос Левенхагена пробився крiзь його посмiшку. "Вiн стояв там i смiявся, як збожеволiла тварина, верещачи вiд полегшення вiд того, ким вiн був. Досi одягнений як мертвий байкер, вiн попрямував до лiтака. Перш нiж я змiг дiстатися до нього, увiрвалися охоронцi. Я просто втiк, щоби мене не заарештували. Опинившись за межами бази, я сiв у свою вантажiвку i помчав до Бüчел, щоб спробувати попередити вас. Твiй мобiльний телефон було вимкнено".
  
  "I саме тодi вiн розбив лiтак неподалiк нашої бази", - кивнув Шмiдт. "Як я маю пояснити справжню iсторiю генерал-лейтенанту Мейєру? Вiн мав враження, що це була законна контратака пiсля того, що цей голландський iдiот зробив в Iраку ".
  
  "Нойманд був першокласним пiлотом. Чому вiн промахнувся повз мету - тебе - це така ж жалiсть, як i загадка", - прогарчав Лöвенхаген. Тiльки силует Шмiдта все ще вказував на його присутнiсть поряд iз ним.
  
  "Вiн промахнувся, тому що, як i ти, мiй хлопчик, вiн ослiп", - заявив Шмiдт, насолоджуючись своєю перемогою над тими, хто мiг його викрити. "Але ти не знав про це, чи не так? Оскiльки Нойманд носив сонцезахиснi окуляри, ви не знали про його поганий зiр. Iнакше ви б нiколи самi не скористалися Вавилонською маскою, чи не так?
  
  "Нi, я б не став", - проскриготiв ЛöВенхаген, вiдчуваючи себе переможеним до точки кипiння. "Але я повинен був здогадатися, що ти пошлеш когось спалити мене i повернути маску. Пiсля того, як я поїхав на мiсце аварiї, я виявив обвугленi останки Нойманда, розкиданi далеко вiд фюзеляжу. Маску було знято з його обпаленого черепа, тож я взяв її, щоб повернути моєму дорогому командиру, якому, як я думав, я мiг довiряти". В цей момент його жовтi очi заслiпли. "Але ти вже подбав про це, чи не так?"
  
  "Про що ти говориш?" вiн почув, як Шмiдт сказав поряд з ним, але вiн наклав на себе обман командира.
  
  Ти послав когось за мною. Вiн знайшов мене з маскою на мiсцi аварiї i гнався за мною всю дорогу до Гейдельберга, поки в моїй вантажiвцi не скiнчилося паливо! " - прогарчав Лöвенхаген. "Але вiн мав достатньо бензину для нас обох, Шмiдт. Перш нiж я мiг побачити, як вiн наближається, вiн облив мене бензином i пiдпалив! Все, що я мiг зробити, це добiгти до лiкарнi, розташованої за два кроки звiдси, все ще сподiваючись, що вогонь не охопить i, можливо, навiть погасне в бiгу. Але нi, воно ставало тiльки сильнiшим i гарячiшим, пожираючи мою шкiру, губи i кiнцiвки, поки менi не здалося, що я кричу крiзь своє тiло! Чи знаєте ви, як це - вiдчувати, як твоє серце розривається вiд шоку, викликаного запахом твоєї власної плотi, що горить, як стейк на грилi? ТИ?" - закричав вiн на капiтана зi злим виразом обличчя мерця.
  
  Коли менеджер квапливо пiдбiг до їхнього столика, Шмiдт зневажливо пiдняв руку.
  
  "Ми йдемо. Ми йдемо. Просто переведiть все це на цю кредитну картку", - наказав Шмiдт, знаючи, що доктора Хiлта незабаром знову знайдуть мертвим, а витяг з його кредитної картки покаже, що вiн прожив на кiлька днiв довше, нiж спочатку повiдомлялося.
  
  "Пiдемо, Левенхаген", - наполегливо сказав Шмiдт. Я знаю, як ми можемо зняти цю маску з твого обличчя. Хоча я гадки не маю, як звернути слiпоту назад."
  
  Вiн привiв свого супутника до бару, де пiдписав квитанцiю. Коли вони йшли, Шмiдт сунув кредитну картку назад у кишеню Левенхагена. Весь персонал та вiдвiдувачi зiтхнули з полегшенням. Нещасний офiцiант, який не отримав чайових, прицмокнув язиком, сказавши: "Слава Богу! Я сподiваюся, що це востаннє, коли ми його бачимо".
  
  
  Глава 23 - Вбивство
  
  
  Мардук подивився на годинник i маленький прямокутник на їхньому циферблатi з вiдкидними панелями дати, розташованими так, щоб повiдомити, що було 28 жовтня. Його пальцi постукували по стiйцi, поки вiн чекав адмiнiстратора в готелi "Сванвассер", де також зупинялися Сем Клiв та його таємнича подруга.
  
  "Ось так, мiстере Мардук. Ласкаво просимо до Нiмеччини", - адмiнiстратор люб'язно посмiхнулася та повернула паспорт Мардука. Її очi затрималися на його обличчi надто надовго. Це змусило старого задуматися, чи це було через його незвичайну особу, чи тому, що в його документах, що засвiдчують особу, як країну походження був зазначений Iрак.
  
  "Вiєлен Данк", - вiдповiв вiн. Вiн би посмiхнувся, якби мiг.
  
  Зареєструвавшись у своїй кiмнатi, вiн спустився вниз, щоб зустрiтися з Семом та Маргарет у саду. Вони вже чекали на нього, коли вiн вийшов на терасу з видом на басейн. Маленька, елегантно одягнена людина йшла за Мардуком на вiдстанi, але старий був занадто проникливий, щоб не знати.
  
  Сем багатозначно вiдкашлявся, але все, що сказав Мардук, було "Я бачу його".
  
  "Звичайно, ти знаєш", - сказав собi Сем, кивнувши головою у бiк Маргарет. Вона подивилася на незнайомця i трохи вiдсахнулася, але приховала це вiд його погляду. Мардук повернувся, щоб подивитись на людину, яка йде за ним, рiвно настiльки, щоб оцiнити ситуацiю. Чоловiк вибачливим тоном посмiхнувся i зник у коридорi.
  
  "Вони бачать паспорт з Iраку i втрачають свої чортовi мiзки", - роздратовано гаркнув вiн, сiдаючи.
  
  "Мiстер Мардук, це Маргарет Кросбi з "Едiнбург пост"", - представив їх Сем.
  
  "Радий познайомитися з вами, мадам", - сказав Мардук, знову використовуючи свiй ввiчливий кiвок замiсть посмiшки.
  
  "I ви теж, мiстере Мардук", - сердечно вiдповiла Маргарет. "Чудово нарештi зустрiти таку поiнформовану i багато подорожувала людину, як ви". Вона дiйсно флiртує з Мардуком? - З подивом подумав Сем, спостерiгаючи, як вони тиснуть один одному руки.
  
  "I звiдки ти це знаєш?" - спитав Мардук з удаваним подивом.
  
  Сем пiдняв свiй записуючий пристрiй.
  
  "Ах, все, що сталося в кабiнетi лiкаря, тепер записано". Вiн кинув на журналiста-розслiдувача суворий погляд.
  
  "Не хвилюйся, Мардуку", - сказав Сем, маючи намiр вiдкинути всi побоювання. "Це тiльки для мене та тих, хто збирається допомогти нам розшукати Вавилонську маску. Як ви знаєте, присутнiй тут мiс Кросбi вже зробив свiй внесок у те, щоб позбавити нас вiд начальника полiцiї ".
  
  "Так, у деяких журналiстiв вистачає здорового глузду бути вибiрковими щодо того, що свiт має знати i... ну, про що свiт краще нiколи не знати. Вавилонська маска та її здiбностi вiдносяться до другої категорiї. Ти впевнений у моїй розсудливостi", - пообiцяла Маргарет Мардуку.
  
  Його образ зачарував її. Британська стара дiва завжди мала пристрасть до всього незвичайного i неповторного. Вiн i близько не був такий жахливий, як описував його персонал лiкарнi Гейдельберга. Так, вiн був явно деформований за звичайними стандартами, але його обличчя додавало йому iнтригуючої iндивiдуальностi.
  
  "Це полегшення дiзнатися, мадам", - зiтхнув вiн.
  
  Так, тут вiдбувається якийсь герiатричний флiрт, вирiшив Сем.
  
  "Отже, до поточної справи", - перервав Сем, переходячи до бiльш серйозної розмови. "З чого ми збираємося почати пошуки цього персонажа Левенхагена?"
  
  "Я думаю, ми маємо виключити його з гри. За словами лейтенанта Вернера, людина, яка стоїть за закупiвлею Вавилонської маски, - капiтан нiмецьких люфтваффе Шмiдт. Я проiнструктував лейтенанта Вернера вирушити пiд приводом доповiдi i вкрасти маску у Шмiдта завтра до полудня. Якщо на той час я не отримаю звiсток вiд Вернера, нам доведеться припускати найгiрше. У такому разi менi самому доведеться проникнути на базу i перекинутися кiлькома словами зi Шмiдтом. Вiн стоїть бiля витокiв цiєї шаленої операцiї, i вiн захоче заволодiти релiквiєю на час пiдписання великого мирного договору ".
  
  "Так ти думаєш, вiн збирається видати себе за месоарабського уповноваженого за пiдписанням?" - Запитала Маргарет, вдало використовуючи новий термiн для Близького Сходу пiсля об'єднання прилеглих невеликих земель пiд єдиним урядом.
  
  "Є мiльйон можливостей, Мада... Маргарет", - пояснив Мардук. "Вiн мiг би зробити це на свiй вибiр, але вiн не говорить арабською, тому люди Комiсара знатимуть, що вiн шарлатан. З усiх часiв не мати змоги контролювати уми мас. Уяви, як легко я мiг би запобiгти цьому, якби в мене все ще була ця психiчна нiсенiтниця, журився про себе Сем.
  
  Невимушений тон Мардука продовжувався. "Вiн мiг прийняти вигляд невiдомої людини i вбити комiсара. Вiн мiг навiть послати iншого пiлота-смертника до будiвлi. Схоже, що в нашi днi це в модi ".
  
  "Хiба не було нацистської ескадрильї, яка робила це пiд час Другої свiтової вiйни?" спитала Маргарет, поклавши руку на передплiччя Сема.
  
  "Е-е, я не знаю. Чому?
  
  "Якби ми знали, як вони змусили цих пiлотiв брати добровiльну участь у цiй мiсiї, ми могли б з'ясувати, як Шмiдт планував органiзувати щось подiбне. Можливо, я далекий вiд iстини, але хiба ми не повиннi принаймнi дослiдити таку можливiсть? Можливо, доктор Гулд навiть зможе нам допомогти".
  
  "На даний момент вона прикута до лiкарнi в Мангеймi", - сказав Сем.
  
  "Як у неї справи?" Запитав Мардук, все ще вiдчуваючи провину за те, що вдарив її.
  
  "Я не бачив її з того часу, як вона надiйшла до мене. Саме тому я насамперед прийшов на прийом до доктора Фрiца, " вiдповiв Сем. "Але ти маєш рацiю. Я можу також подивитися, чи зможе вона допомогти нам, якщо вона свiдома. Боже, я сподiваюся, що вони зможуть допомогти їй. Вона була у поганому станi, коли я бачив її востаннє".
  
  "Тодi я сказав би, що вiдвiдування необхiдне з кiлькох причин. А лейтенант Вернер та його друг Коль? - запитав Мардук, роблячи ковток кави.
  
  У Маргарет задзвонив телефон. "Це мiй помiчник". Вона гордо посмiхнулася.
  
  "Тебе є помiчник?" Сем дражнив. "Вiдколи це?" Вона вiдповiла Сему пошепки якраз перед тим, як вiдповiсти на дзвiнок. "У мене є таємний оперативник зi схильнiстю до полiцейських рацiй та закритих лiнiй зв'язку, мiй хлопчик". Пiдморгнувши, вона вiдповiла на дзвiнок i пiшла геть бездоганно доглянутою галявиною, освiтленою садовими лiхтарями.
  
  "Отже, хакер", - пробурмотiв Сем iз смiшком.
  
  "Щойно маска виявиться у Шмiдта, одному з нас доведеться перехопити його, мiстер Клiв", - сказав Мардук. "Я голосую за те, щоб ви штурмували стiну, доки я чекаю у засiдцi. Ти позбавляєшся його. Зрештою, iз цiєю особою я нiколи не зможу потрапити на базу".
  
  Сем випив свiй односолодовий вiскi i обдумав це. "Якби ми тiльки знали, що вiн планував iз нею зробити. Очевидно, вiн сам повинен знати про небезпеку її носiння. Я вважаю, вiн найме якогось лакея, щоб той саботував пiдписання договору".
  
  "Я згоден", - почав Мардук, але Маргарет вибiгла з романтичного саду з виразом абсолютного жаху на обличчi.
  
  "О Боже мiй!" Вона скрикнула так тихо, як могла. "Боже мiй, Сем! Ти не повiриш у це!" Лодочки Маргарет пiдвернулися через поспiх, коли вона перетинала галявину до столу.
  
  Що? Що це?" Сем насупився, схоплюючись iз стiльця, щоб пiдхопити її, перш нiж вона впаде на кам'яний дворик.
  
  Широко розплющивши очi вiд недовiри, Маргарет дивилася на двох своїх супутникiв чоловiчої статi. Вона ледве могла перепочити. Коли вона вирiвняла дихання, вона вигукнула: "Професор Марта Слоун була тiльки що вбита!"
  
  "Iсус Христос!" Сем плакав, упустивши голову на долонi. "Тепер нам пиздець. Ти розумiєш, що це Третя свiтова вiйна!
  
  "Я знаю! Що ми можемо зробити зараз? Цей договiр зараз нiчого не означає", - пiдтвердила Маргарет.
  
  "Звiдки ти отримала iнформацiю, Маргарет? Хтось уже взяв на себе вiдповiдальнiсть? - спитав Мардук так тактовно, як мiг.
  
  "Моє джерело - друг сiм'ї. Зазвичай, вся її iнформацiя точна. Вона ховається в зонi приватної безпеки та проводить кожну мить свого дня, перевiряючи..."
  
  "...злом", - поправив Сем.
  
  Вона вп'ялася в нього поглядом. "Вона перевiряє сайти служби безпеки та таємнi органiзацiї. Зазвичай так я дiзнаюся про новини ще до того, як полiцiю викликають на мiсця злочинiв чи iнцидентiв ", - зiзналася вона. "Кiлька хвилин тому, перейшовши червону межу служби приватної безпеки Данбара, вона отримала звiт. Вони ще навiть не зателефонували до мiсцевої полiцiї чи коронеру, але вона триматиме нас у курсi того, як було вбито Слоан ".
  
  "Отже, це ще не потрапило в ефiр?" Сем наполегливо вигукнув.
  
  "Нi, але це ось-ось станеться, поза сумнiвом. Охоронна компанiя та полiцiя подадуть рапорти ще до того, як ми доп'ємо нашi напої". Поки вона говорила, у її очах стояли сльози. "От i йде наш шанс у новий свiт. Боже мiй, вони мали все зiпсувати, чи не так?"
  
  "Звичайно, моя дорога Маргарет", - сказав Мардук так само спокiйно, як завжди. "Це те, що людство робить найкраще. Руйнування всього неконтрольованого та творчого. Але в нас зараз немає часу на фiлософiю. У мене є iдея, хоч i дуже притягнута за вуха.
  
  "Ну, у нас нiчого немає", - поскаржилася Маргарет. "Тож будь нашим гостем, Пiтер".
  
  "Що, якби ми могли заслiпити свiт?" - спитав Мардук.
  
  "Подобається ця твоя маска?" - Запитав Сем.
  
  "Слухай!" - скомандував Мардук, виявляючи першi ознаки емоцiй i змушуючи Сема знову сховати розв'язну мову за стиснутими губами. Що, якщо ми зможемо робити те, що ЗМI роблять кожен божий день, тiльки навпаки? Чи є спосiб зупинити поширення репортажiв та тримати свiт у незнаннi? Таким чином, у нас буде час виробити рiшення та переконатися, що зустрiч у Гаазi вiдбудеться. Якщо пощастить, ми зможемо запобiгти катастрофi, з якою, без сумнiву, стикаємось зараз".
  
  "Я не знаю, Мардук", - сказав Сем, вiдчуваючи себе пригнiченим. "Кожен амбiтний журналiст у свiтi хотiв би бути тим, хто розповiдає про це для своєї радiостанцiї у своїй країнi. Це величезнi новини. Нашi брати-стерв'ятники нiзащо не вiдмовляться вiд таких ласощiв з поваги до свiту чи якихось моральних стандартiв".
  
  Маргарет теж похитала головою, пiдтверджуючи вбивче одкровення Сема. "Якби ми тiльки могли надiти цю маску на когось, хто виглядає як Слоун... просто щоб пiдписати договiр".
  
  "Що ж, якщо ми не зможемо перешкодити флоту кораблiв пристати до берега, нам доведеться прибрати океан, яким вони пливуть", - представив Мардук.
  
  Сем посмiхнувся, насолоджуючись неортодоксальним мисленням старого. Вiн зрозумiв, коли Маргарет була розгублена, i її обличчя пiдтверджувало її замiшання. "Ви маєте на увазi, що якщо репортажi все одно вийдуть, ми повиннi вiдключити засоби масової iнформацiї, якi вони використовують для цього?"
  
  "Правильно", - Мардук, як завжди, кивнув. "Так далеко, як ми можемо".
  
  "Як на Божiй зеленiй землi...?" Запитала Маргарет.
  
  "Менi теж подобається iдея Маргарет", - сказав Мардук. "Якщо ми зможемо отримати маску, ми зможемо обдурити свiт, змусивши повiрити, що повiдомлення про вбивство проф. Слоан - це обман. I ми можемо надiслати нашого власного самозванця, щоб вiн пiдписав документ ".
  
  "Це грандiозне починання, але я думаю, що знаю, хто мiг бути досить божевiльним, щоб провернути таку справу", - сказав Сем. Вiн схопив свiй телефон i натиснув букву швидкого набору. Вiн зачекав на мить, а потiм його обличчя прийняло абсолютну зосередженiсть.
  
  "Привiт, Пердю!"
  
  
  Роздiл 24 - Iнша особа Шмiдта
  
  
  "Ви звiльняєтеся вiд завдання в Левенхагенi, лейтенант", - твердо сказав Шмiдт.
  
  "Отже, ви знайшли людину, яку ми шукаємо, сер? Добре! Як ви його знайшли? - спитав Вернер.
  
  "Я розповiм вам, лейтенанте Вернере, тiльки тому, що я ставлюся до вас з такою великою повагою i тому, що ви погодилися допомогти менi знайти цього злочинця", - вiдповiв Шмiдт, нагадуючи Вернеру про його обмеження "необхiдно знати". "Насправдi, це було напрочуд сюрреалiстично. Ваш колега зателефонував менi, щоб повiдомити, що вiн привезе Левенхагена лише годину тому."
  
  "Мiй колега?" Вернер насупився, але зiграв свою роль переконливо.
  
  "Так. Хто б мiг подумати, що у Коля вистачить духу заарештувати когось, га? Але я говорю вам це з великим вiдчаєм", - Шмiдт зобразив свiй смуток, i його дiї були очевиднi для його пiдлеглого. "Поки Коль привозив Левенхагена, вони потрапили в жахливу аварiю, яка забрала життя обох".
  
  "Що?" - вигукнув Вернер. "Будь ласка, скажи, що це неправда!"
  
  Його обличчя зблiдло вiд новин, якi, як вiн знав, були наповненi пiдступною брехнею. Той факт, що Коль покинув лiкарняне паркування практично за кiлька хвилин до нього, був свiдченням приховання. Коли б нiколи не змiг досягти всього цього за той короткий час, який знадобився Вернеру, щоб дiстатися бази. Але Вернер тримав усе при собi. Єдиною зброєю Вернера було заплющувати Шмiдту очi на той факт, що вiн знав усе про мотиви затримання Л öВенхагена, маску та брудну брехню про загибель Коля. Справдi, вiйськова розвiдка.
  
  У той же час Вернер був по-справжньому вражений смертю Коля. Його збожеволiла поведiнка та розлад були щирими, коли вiн упав назад у своє крiсло в кабiнетi Шмiдта. Щоб посипати його рани сiллю, Шмiдт зiграв командира, що кається, i запропонував йому трохи свiжого чаю, щоб пом'якшити шок вiд поганих новин.
  
  "Ви знаєте, я здригаюся при думцi про те, що, мабуть, зробив Л ö Венхаген, щоб викликати ту катастрофу", - сказав вiн Вернеру, ходячи навколо свого столу. "Бiдний Коль. Ти знаєш, як менi боляче думати, що такий гарний пiлот з таким блискучим майбутнiм розлучився з життям через мiй наказ затримати безсердечного i зрадливого пiдлеглого, такого як Льовенхаген?
  
  Щелепи Вернера стиснулися, але вiн повинен був зберегти свою власну маску, поки не настане слушний час розкрити те, що вiн знав. Тремтячим голосом вiн вирiшив зiграти жертву, щоб вивiдати ще трохи. "Сер, будь ласка, не кажiть менi, що Хiммельфарб роздiлив цю долю?"
  
  "Нi нi. Не турбуйтеся про Хiммельфарб. Вiн попросив мене усунути його вiд завдання, бо не мiг цього винести. Думаю, я вдячний за таку людину, як ви, у моєму пiдпорядкуваннi, лейтенант, " Шмiдт непомiтно скривився через сидiння Вернера. "Ти єдиний, хто не пiдвiв мене".
  
  Вернера цiкавило, чи вдалося Шмiдту роздобути маску, i якщо так, то де вiн її зберiгає. Це, однак, була одна з вiдповiдей, про яку вiн не змiг би просто попросити. Це було те, заради чого йому довелося б шпигувати.
  
  "Дякую вам, сер", - вiдповiв Вернер. "Якщо я тобi ще для чогось знадоблюся, просто спитай".
  
  "Саме таке ставлення робить героїв, лейтенанте!" - заспiвав Шмiдт своїми товстими губами, коли пiт виступив на його товстих щоках. "Заради благополуччя своєї країни та права носити зброю iнодi доводиться жертвувати великими речами. Iнодi вiддати своє життя, щоб врятувати тисячi людей, яких ти захищаєш, - це частина того, щоб бути героєм, героєм, якого Нiмеччина може пам'ятати як месiю старих звичаїв та людину, яка пожертвувала собою, щоб зберегти перевагу та свободу своєї країни".
  
  Вернеру не подобалося, чого це хилиться, але вiн мiг дiяти iмпульсивно, не ризикуючи бути виявленим. "Не можу не погодитись, капiтане Шмiдт. Ти повинен знати. Я впевнений, що жоден чоловiк не досягає того рангу, якого ти досяг, будучи безхребетним коротуном. Я сподiваюся якось пiти твоїми стопами".
  
  "Я впевнений, ви впораєтеся, лейтенанте. I ти маєш рацiю. Я багатьом пожертвував. Мiй дiд був убитий у бою проти британцiв у Палестинi. Мiй батько загинув, захищаючи канцлера Нiмеччини пiд час замаху пiд час холодної вiйни", - виправдовувався вiн. "Але я скажу вам одну рiч, лейтенанте. Коли я залишу спадщину, мої сини та онуки пам'ятатимуть про мене не лише як про приємну iсторiю, яку можна розповiдати незнайомим людям. Нi, мене пам'ятатимуть за те, що я змiнив хiд нашого свiту, мене пам'ятатимуть усi нiмцi i, отже, пам'ятатимуть свiтовi культури та поколiння." Гiтлер багато? Вернер подумав, але визнав брехню Шмiдта з фальшивою пiдтримкою. "Це правда, сер! Не можу не погодитись."
  
  Потiм вiн помiтив емблему на кiльцi Шмiдта, тому самому кiльцi, яке Вернер вважав за обручку. На плоскому золотому пiдставi, який вiнчав кiнчик його пальця, було вигравiровано символ iмовiрно зниклої органiзацiї, символ ордена Чорного Сонця. Вiн бачив це ранiше в будинку свого двоюрiдного дiдуся того дня, коли допомагав своїй двоюрiднiй бабусi продати всi книги її покiйного чоловiка на дворовому розпродажi наприкiнцi 80-х. Символ заiнтригував його, але його двоюрiдна бабуся закотила iстерику, коли вiн спитав, чи можна йому взяти книгу.
  
  Вiн нiколи бiльше не думав про це, поки тiльки зараз не впiзнав символ на кiльцi Шмiдта. Питання про те, залишатися в незнаннi, стало важким для Вернера, тому що вiн вiдчайдушно хотiв дiзнатися, що Шмiдт робив, носячи символ, який його власна патрiотично налаштована двоюрiдна бабуся не хотiла, щоб вiн знав.
  
  "Це iнтригує, сер", - мимоволi зауважив Вернер, навiть не замислюючись про наслiдки свого запиту.
  
  "Що?" - спитав Шмiдт, перервавши свою грандiозну промову.
  
  "Ваше кiльце, капiтане. Це схоже на старовинний скарб або якийсь секретний талiсман iз надздiбностями, як у комiксах!" Схвильовано сказав Вернер, воркуючи над кiльцем, нiби то була просто гарна робота. Насправдi, Вернеру було так цiкаво, що вiн навiть не нервував, питаючи про емблему чи кiльце. Можливо, Шмiдт вважав, що його лейтенант був справдi зачарований його гордою приналежнiстю, але вiн вважав за краще зберегти свою причетнiсть до Ордену при собi.
  
  "О, це подарував менi мiй батько, коли менi виповнилося тринадцять рокiв", - ностальгiчно пояснив Шмiдт, дивлячись на тонкi, iдеальнi лiнiї на обручцi, яку вiн нiколи не знiмав.
  
  "Фамiльний герб? Це виглядає дуже вишукано", - умовляв Вернер свого командира, але вiн не мiг змусити людину вiдкритися iз цього приводу. Раптом задзвонив мобiльний телефон Вернера, руйнуючи чари мiж двома чоловiками i правдою. "Мої вибачення, капiтане".
  
  "Нiсенiтниця", - вiдповiв Шмiдт, сердечно вiдкидаючи це. "Ти зараз не на чергуваннi".
  
  Вернер спостерiгав, як капiтан вийшов назовнi, щоб дати йому трохи усамiтнення.
  
  "Вiтання?"
  
  То була Марлен. "Dieter! Дiтере, вони вбили доктора Фрiца! - крикнула вона з чогось, що звучало як порожнiй басейн чи душова кабiна.
  
  "Почекай, пригальмуй, кохана! Хто? I коли?" Вернер спитав свою дiвчину.
  
  "Двi хвилини тому! Д-д точно так само, як th-that ... in холоднокровнiсть, заради всього святого! Прямо передi мною!" - Iстерично закричала вона.
  
  Лейтенант Дiтер Вернер вiдчув, як його шлунок стиснувся пiд час звуку шалених ридань його коханої. Якось ця зла емблема на кiльцi Шмiдта була ознакою того, що мало статися незабаром пiсля. Вернеру здавалося, що його захоплення кiльцем якимось злим накликало на нього нещастя. Вiн був напрочуд близький до iстини.
  
  "Що ти... Марлен! Послухай! вiн спробував змусити її дати йому бiльше iнформацiї.
  
  Шмiдт почув, як пiдвищився тон голосу Вернера. Стурбований, вiн повiльно знову увiйшов до кабiнету ззовнi, кинувши запитальний погляд на лейтенанта.
  
  "Де ти? Де це сталося? В лiкарнi?" вiн переконував її, але вона була зовсiм безладна.
  
  "Нi! Н-нi, Дiтере! Хiммельфарб щойно вистрiлив докторовi Фрiцу в голову. О Iсусе! Я збираюся вмерти тут!" вона ридала у розпачi через жахливе гулке мiсце розташування, яке вiн не мiг змусити її розкрити.
  
  "Марлен, де ти?" - крикнув вiн.
  
  Телефонний дзвiнок закiнчився клацанням. Шмiдт усе ще приголомшено стояв перед Вернером, чекаючи на вiдповiдь. Обличчя Вернера стало блiдим, коли вiн засунув телефон назад у кишеню.
  
  "Прошу вибачення, сер. Я повинен йти. У лiкарнi сталося щось жахливе", - сказав вiн своєму командиру, повертаючись, щоби пiти.
  
  "Вона не в лiкарнi, лейтенанте", - сухо сказав Шмiдт. Вернер зупинився як укопаний, але поки не обертався. Судячи з голосу командира, вiн очiкував, що дуло офiцерського пiстолета буде направлено йому в потилицю, i вiн вчинив Шмiдту честь виявитися вiч-на-вiч з ним, коли той натискав на спусковий гачок.
  
  "Хiммельфарб щойно вбив доктора Фрiца", - сказав Вернер, не повертаючись до офiцера.
  
  "Я знаю, Дiтер", - зiзнався Шмiдт. "Я сказав йому. Ти знаєш, чому вiн робить усе, що я йому говорю?
  
  "Романтична прихильнiсть?" Вернер посмiхнувся, нарештi позбавившись свого фальшивого захоплення.
  
  "Ha! Нi, романтика для лагiдних духом. Єдине завоювання, в якому я зацiкавлений, - це панування лагiдного розуму", - сказав Шмiдт.
  
  "Хiммельфарб - гребаний боягуз. Ми всi знали це з самого початку. Вiн пiдкрадається до дупок будь-кого, хто може захистити його або допомогти йому, тому що вiн всього лише невмiле i плазуне щеня", - сказав Вернер, ображаючи капрала зi щирою зневагою, яку вiн завжди приховував iз ввiчливостi.
  
  "Це абсолютно правильно, лейтенант", - погодився капiтан. Його гаряче дихання торкнулося потилицi Вернера, коли вiн нахилився до нього незручно близько. "Ось чому, на вiдмiну вiд таких людей, як ти, та iнших мерцiв, до яких ти скоро приєднаєшся, вiн робить те, " Вавилон
  
  Плоть Вернера сповнилася люттю i ненавистю, вся його iстота наповнилася розчаруванням та серйозною турботою про його Марлен. "I що? Стрiляй вже!" - сказав вiн зухвало.
  
  Шмiдт усмiхнувся у нього за спиною. "Сiдайте, лейтенанте".
  
  Неохоче Вернер пiдкорився. У нього не було вибору, що розлютило такого вiльнодумця, як вiн. Вiн спостерiгав, як зарозумiлий офiцер сiв, навмисне блиснувши своїм кiльцем, щоб очi Вернера побачили. "Хiммельфарб, як ти кажеш, виконує мої накази, тому що вiн не здатний набратися смiливостi та вiдстоювати те, у що вiрить. Тим не менш, вiн виконує роботу, на яку я його посилаю, i менi не потрiбно благати, стежити за ним чи загрожувати його близьким за це. Що стосується тебе, з iншого боку, твоя мошонка надто масивна для твого блага. Не зрозумiйте мене неправильно, я захоплююсь людиною, яка думає сама за себе, але коли ви пов'язуєте свою долю з опозицiєю - ворогом - ви стаєте зрадником. Хiммельфарб розповiв менi все, лейтенант", - зiзнався Шмiдт iз глибоким зiтханням.
  
  "Можливо, ти занадто слiпий, щоб бачити, який вiн зрадник", - огризнувся Вернер.
  
  "Зрадник правої сторони - це, насправдi, герой. Але давайте поки що залишимо мої уподобання. Я збираюся дати вам шанс викупити свою провину, лейтенанте Вернере. Очолюючи ескадриллю винищувачiв, ви будете удостоєнi честi влетiти на своєму "Торнадо" прямо до зали засiдань ЦРУ в Iраку, щоб переконатися, що вони знають, як свiт ставиться до їхнього iснування".
  
  "Це абсурдно!" Вернер заперечив. "Вони дотримувалися своєї частини угоди про припинення вогню та погодилися вступити в торговельнi переговори...!"
  
  "Бла бла бла!" Шмiдт засмiявся i похитав головою. "Ми всi знаємо полiтичну яєчну шкаралупу, мiй друже. Це прийом. Навiть якби це було не так - який був би свiт, поки Нiмеччина - лише один бик у загонi?" Його кiльце блиснуло у свiтлi лампи на його столi, коли вiн вийшов з-за рогу. "Ми лiдери, першопрохiдники, могутнi та гордi, лейтенанте! WUO та CITE - купка сук, якi хочуть вихолостити Нiмеччину! Вони хочуть кинути нас у клiтку з iншими забiйними тваринами. Я говорю "нi за що, блядь"!"
  
  "Це профспiлка, сер", - спробував Вернер, але вiн тiльки розлютив капiтана.
  
  "Союз? О, о, "союз" означає Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк у тi далекi часи? Вiн сiв на стiл прямо перед Вернером, опустивши голову до рiвня лейтенанта. "В акварiумi немає мiсця для зростання, мiй друже. I Нiмеччина не може процвiтати у химерному маленькому клубi з в'язання, де всi базiкають i дарують подарунки за чайним сервiзом. Прокинься! Вони обмежують нас одноманiтнiстю та вiдрiзають нам яйця, мiй друже! Ти збираєшся допомогти нам скасувати це звiрство... придушення".
  
  "Якщо я вiдмовлюся?" Вернер безглуздо запитав.
  
  "Хiммельфарб отримає можливiсть побути наодинцi з милою Марлен", - посмiхнувся Шмiдт. "Крiм того, я вже пiдготував ґрунт для гарного шмагання по дупi, як кажуть. Бiльшiсть роботи вже виконано. Завдяки одному з моїх вiрних дронiв, якi виконують свiй обов'язок за наказом, " крикнув Шмiдт Вернеру, ця сука Слоан назавжди вибула з гри. Одне це має розiгрiти свiт для з'ясування стосункiв, га?"
  
  Що? Професор Слоун? Вернер ахнув.
  
  Шмiдт пiдтвердив новину, провiвши кiнчиком великого пальця власним горлом. Вiн гордо засмiявся i сiв за стiл. "Отже, лейтенанте Вернере, чи можемо ми - може Марлен - розраховувати на вас?
  
  
  Глава 25 - Подорож Нiни до Вавилону
  
  
  Коли Нiна прийшла до тями вiд гарячкового i хворобливого сну, вона виявила, що знаходиться в лiкарнi зовсiм iншого типу. Її лiжко, хоч i регульоване таким же чином, як лiкарнянi лiжка, було затишним i застелене зимовою бiлизною. У нiй були використанi деякi її улюбленi дизайнерськi мотиви шоколадного, коричневого та коричнево-коричневого кольорiв. Стiни були прикрашенi старовинними картинами в стилi Да Вiнчi, i в лiкарнянiй палатi не було жодних нагадувань про крапельницi, шприци, тазики чи будь-якi iншi принизливi пристосування, якi Нiна ненавидiла.
  
  Там була кнопка дзвiнка, на яку вона була змушена натиснути, тому що в неї пересохло до неможливостi, i вона не могла дотягнутися до води поруч iз лiжком. Можливо, вона могла б, але її шкiра хворiла, як вiд заморозки мозку та блискавки, вiдмовляючи її вiд цього завдання. Буквально за мить пiсля того, як вона зателефонувала у дзвiнок, у дверi увiйшла екзотичного вигляду медсестра у повсякденному одязi.
  
  "Здрастуйте, докторе Гулд", - весело привiталася вона приглушеним голосом. "Як ти себе почуваєш?"
  
  "Я почуваюсь жахливо. Так хочеться, " видавила Нiна. Вона навiть не усвiдомлювала, що знову може досить добре бачити, доки не випила залпом половину високої склянки збагаченої води. Напившись досхочу, Нiна вiдкинулася на м'яке, тепле лiжко i оглянула палату, нарештi зупинивши погляд на медсестрi, що посмiхалася.
  
  "Я знову бачу майже повнiстю правильно", - пробурмотiла Нiна. Вона б усмiхнулася, якби не була така збентежена. "Ем, де я? Ти зовсiм не кажеш - i не виглядаєш - нiмецькою мовою".
  
  Медсестра засмiялася. Нi, доктор Гулд. Я з Ямайки, але живу тут, у Керкуоллi, як доглядальниця повний робочий день. Мене найняли доглядати тебе в найближчому майбутньому, але є лiкар, який дуже старанно працює зi своїми товаришами, щоб вилiкувати тебе".
  
  "Вони не можуть. Скажи їм, щоб вони це кинули", - сказала Нiна засмученим тоном. "У мене рак. Вони сказали менi у Мангеймi, коли лiкарня Гейдельберга надiслала мої результати".
  
  "Ну, я не лiкар, тож не можу сказати вам нiчого, чого ви ще не знаєте. Але що я можу вам сказати, то це те, що деякi вченi не оголошують про свої вiдкриття i не патентують свої лiки через страх бойкоту фармацевтичними компанiями. Це все, що я скажу, поки ви не поговорите з доктором Кейт, " порадила медсестра.
  
  "Доктор Кейт? Це його лiкарня? Запитала Нiна.
  
  "Нi, мадам. Доктор Кейт - вчений-медик, якого найняли, щоб вiн зосередився виключно на вашiй хворобi. А це невелика клiнiка на узбережжi Керкуолу. Вона належить Scorpio Majorus Holdings, яка розташована в Единбурзi. Лише мало хто знає про це." вона посмiхнулася Нiнi. "Тепер дозвольте менi просто вимiряти вашi життєвi показники та подивитися, чи зможемо ми влаштувати вас зручнiше, а потiм... чи не хочете чогось поїсти? Чи нудота все ще не минає?"
  
  "Нi", - швидко вiдповiла Нiна, але потiм видихнула i посмiхнулася довгоочiкуваному вiдкриттю. "Нi, мене нi в якому разi не нудить. Насправдi, я вмираю з голоду. Нiна криво посмiхнулася, щоб не посилювати бiль за дiафрагмою та мiж легенями. "Скажи менi, як я сюди потрапив?"
  
  "Мiстер Девiд Пердью доставив вас сюди лiтаком з Нiмеччини, щоб ви могли отримати спецiалiзоване лiкування в безпечних умовах", - повiдомила медсестра Нiнi, перевiряючи її очi за допомогою ручного лiхтарика. Нiна легенько схопила медсестру за зап'ястя.
  
  "Чекай, Пердю тут?" спитала вона, трохи стривожена.
  
  "Нi, мадам. Вiн попросив мене передати його вибачення. Мабуть, за те, що я не був тут заради вас", - сказала медсестра Нiнi.
  
  "Але вiн мав приєднатися до мiстера Клiву в Нiмеччинi на якiйсь зустрiчi консорцiуму, так що, боюся, поки ви залишаєтеся тiльки з нами, вашою маленькою командою медичних працiвникiв", - вставила худорлява темношкiра медсестра. Нiна була зачарована її прекрасним кольором обличчя та напрочуд унiкальним акцентом, на пiвдорозi мiж лондонською аристократкою та ростою". Клiв, мабуть, приїде вiдвiдати тебе в найближчi три днi, тож принаймнi одна знайома особа, на яку варто чекати з нетерпiнням, вiрно? "
  
  "Так, це точно", - кивнула Нiна, задоволена хоча б цiєю новиною.
  
  
  * * *
  
  
  Наступного дня Нiна почувала себе напевне краще, хоча її очi ще не набули совиної сили. На її шкiрi практично не було опiкiв чи болю, i вона дихала легше. За день до цього у неї був жар лише один раз, але вiн швидко пройшов пiсля того, як їй дали свiтло-зелену рiдину, яку, як пожартував доктор Кейт, вони використовували на Халку до того, як вiн став знаменитим. Нiна повнiстю насолодилася гумором та професiоналiзмом команди, яка iдеально поєднує позитив та медичну науку, щоб максимально покращити своє самопочуття.
  
  "Отже, це правда, що вони говорять про стероїди?" Сем посмiхнувся з порога.
  
  "Так це правда. Все це. Ти б бачив, як мої яйця перетворилися на родзинки! - пожартувала вона з таким же подивом на обличчi, що Сем вiд душi засмiявся.
  
  Не бажаючи торкатися до неї i завдавати їй болю, вiн просто нiжно поцiлував її в макiвку, вiдчувши запах свiжого шампуню в її волоссi. "Так приємно бачити тебе, кохана", - прошепотiв вiн. "I цi щоки теж палають. Тепер нам просто потрiбно дочекатися, доки нiс промокне, i ви будете готовi до роботи".
  
  Нiна важко засмiялася, але її посмiшка збереглася. Сем узяв її за руку i оглянув кiмнату. Там був великий букет її улюблених квiтiв, перев'язаний смарагдово-зеленою стрiчкою. Сем знайшов це досить разючим.
  
  "Вони кажуть менi, що це просто частина dcor, мiняти квiти щотижня i так далi", - зауважила Нiна, "але я знаю, що вони з Пердью".
  
  Сем не хотiв розгойдувати човен мiж Нiною i Пердью, особливо в той час, коли вiн все ще потребував лiкування, яке мiг дати йому тiльки Пердью. З iншого боку, вiн знав, що Пердью не мiг контролювати те, що вiн намагався зробити з Нiною у тих чорних, як смола, тунелях пiд Чорнобилем. "Ну, я намагався принести вам трохи самогону, але вашi спiвробiтники конфiскували його", - вiн знизав плечима. "Чортовi п'яницi, бiльшiсть iз них. Стережися сексуальної медсестри. Вона тремтить, коли п'є".
  
  Нiна хихикнула разом iз Семом, але вирiшила, що вiн чув про її рак i вiдчайдушно намагався пiдбадьорити її надмiрною дозою безглуздих дурниць. Оскiльки вона не хотiла брати участь у цих болючих обставинах, вона змiнила тему.
  
  "Що вiдбувається в Нiмеччинi?" - Запитала вона.
  
  "Забавно, що ти питаєш про це, Нiно", - вiн прочистив горло i витягнув свiй диктофон iз кишенi.
  
  "Ооо, аудiо порно?" вона пожартувала.
  
  Сем вiдчував себе винним через свої мотиви, але вiн зобразив жалiсть на обличчi i пояснив: "Насправдi нам потрiбна допомога з невеликою iнформацiєю про нацистську ескадрилью самогубцiв, яка, мабуть, зруйнувала кiлька мостiв..."
  
  "Так, 200кг", - вставила вона, перш нiж вiн змiг продовжити. "З чуток, вони знищили сiмнадцять мостiв, щоб перешкодити переправi радянських вiйськ. Але, згiдно з моїми джерелами, це переважно припущення. Я знаю про KG 200 лише тому, що на другому курсi аспiрантури написав дисертацiю щодо впливу психологiчного патрiотизму на самогубнi мiсiї".
  
  "Що таке 200 КГ насправдi?" - Запитав Сем.
  
  "Kampfgeschwader 200", - сказала вона трохи невпевнено, вказуючи на фруктовий сiк на столi позаду Сема. Вiн передав їй склянку, i вона зробила кiлька маленьких ковткiв через соломинку. "Їм було доручено керувати бомбою..." вона спробувала згадати назву, пiднявши очi до стелi, "... званої, ем, я думаю ... Райхенберг, наскiльки я пам'ятаю. Але пiзнiше вони були вiдомi як ескадрон Леонiдаса. Чому? Вони всi мертвi та пiшли ".
  
  "Так, це правда, але ти знаєш, як ми, здається, постiйно стикаємося з речами, якi, як передбачається, мертвi i зникли", - нагадав вiн Нiнi. Iз цим вона не могла посперечатися. У всякому разi, вона знала так само добре, як Сем i Пердью, що старий свiт та його чарiвники були живi та здоровi у сучасному iстеблiшментi.
  
  "Будь ласка, Сем, не кажи менi, що нам протистоїть загiн самогубцiв часiв Другої свiтової вiйни, який все ще лiтає на своїх "Фокке-вульфах" над Берлiном", - вигукнула вона, вдихнувши i заплющила очi в удаваному переляку.
  
  "Ем, нi", - вiн почав посвячувати її в шаленi факти останнiх днiв, - "але пам'ятаєш того пiлота, який втiк з лiкарнi?"
  
  "Так", - вiдповiла вона дивним тоном.
  
  "Знаєш, як вiн виглядав, коли ви двоє робили свою подорож?" - спитав Сем, щоб вiн мiг точно визначити, як далеко йти назад, перш нiж вiн почне присвячувати її у все, що вiдбувалося.
  
  "Я не мiг його бачити. Спочатку коли копи назвали його доктором Хiлтом, я подумав, що це той монстр, ви знаєте, той, який переслiдував мого сусiда. Але я зрозумiла, що це був просто бiдний хлопець, який одержав опiки, мабуть, замаскувавшись пiд мертвого лiкаря", - пояснила вона Сему.
  
  Вiн глибоко зiтхнув i пошкодував, що не може затягнутися цигаркою, перш нiж сказати Нiнi, що насправдi вона подорожувала з убивцею-перевертнем, який пощадив її тiльки тому, що вона була слiпа як кажан i не могла вказати на нього.
  
  "Вiн казав щось про маску?" Сем хотiв м'яко обiйти тему, сподiваючись, що вона, принаймнi, знала про Вавилонську Маску. Але вiн був абсолютно впевнений, що Левенхаген не був би випадково дiлитися таким секретом.
  
  Що? Маска? Як його маска, яку вони надiли на нього, щоб уникнути зараження тканин? Вона спитала.
  
  "Нi, кохана", - вiдповiв Сем, готуючись викласти все, до чого вони були залученi. "Давня релiквiя. Вавилонська маска. Вiн взагалi згадував про це?
  
  "Нi, вiн нiколи нiчого не згадував про жодну iншу маску, крiм тiєї, яку вони наклали йому на обличчя пiсля нанесення антибiотичної мазi", - уточнила Нiна, але її похмурий погляд став ще глибшим. "Заради Христа! Ти збираєшся сказати менi, про що це чи нi? Припини ставити запитання i закiнчи грати тiєю штукою, що в тебе в руках, щоб я мiг почути, що ми знову по вуха у лайнi".
  
  "Я люблю тебе, Нiно", - посмiхнувся Сем. Вона, мабуть, зцiлювалася. Такого роду дотепнiсть належала здоровому, сексуальному, сердитому iсторику, якого вiн так любив. "Добре, спочатку, дозвольте менi просто назвати вам iмена людей, яким належать цi голоси, i яка їхня роль у цьому".
  
  "Добре, йди", - сказала вона, виглядаючи зосередженою. "О, Боже, це буде руйнiвник мозку, так що просто питай, якщо є щось, чого ти не розумiєш ..."
  
  "Сем!" - прогарчала вона.
  
  "Добре. Приготуйся. Ласкаво просимо до Вавилону".
  
  
  Глава 26 - Галерея осiб
  
  
  При мiзерному освiтленнi з мертвими метеликами в утробах товстих скляних абажурiв лейтенант Дiтер Вернер супроводжував капiтана Шмiдта туди, де вiн мав заслухати звiт про подiї наступних двох днiв. Наближався день пiдписання договору, 31 жовтня, i план Шмiдта майже мав здiйснитися.
  
  Вiн повiдомив своє вiддiлення про точку зустрiчi для пiдготовки до нападу, архiтектором якого вiн був, - пiдземний бункер, який колись використовувався есесiвцями в цьому районi для розмiщення своїх сiмей пiд час бомбардувань союзникiв. Вiн збирався показати своєму обраному командиру гарячу точку, звiдки мiг би полегшити атаку.
  
  Вернер не отримав жодного слова вiд своєї коханої Марлен з того її iстеричного дзвiнка, який розкрив фракцiї та їхнiх учасникiв. Його мобiльний телефон був конфiскований, щоб вiн нiкого не попередив, i вiн перебував пiд суворим наглядом Шмiдта цiлодобово.
  
  "Вже недалеко", - нетерпляче сказав йому Шмiдт, коли вони всоте звернули в маленький коридор, який виглядав так само, як i всi iншi. Проте Вернер намагався знайти вiдмiннi риси там, де мiг. Нарештi вони пiдiйшли до безпечних дверей iз системою безпеки iз цифровою клавiатурою. Пальцi Шмiдта були надто швидкими, щоб Вернер змiг запам'ятати код. За кiлька хвилин товстi сталевi дверi з оглушливим брязкотом вiдчинилися i вiдчинилися.
  
  "Заходьте, лейтенант", - запросив Шмiдт.
  
  Коли дверi за ними зачинилися, Шмiдт увiмкнув яскраве бiле верхнє свiтло за допомогою важеля бiля стiни. Вогнi швидко мигнули кiлька разiв, перш нiж залишитися включеними та висвiтлити внутрiшню частину бункера. Вернер був вражений.
  
  Комунiкацiйнi пристрої розташовувалися кутами камери. Червонi та зеленi цифровi цифри миготiли монотонно на панелях, розташованих мiж двома плоскими комп'ютерними екранами з однiєю клавiатурою мiж ними. На правому екранi Вернер побачив топографiчне зображення зони удару, штаб-квартири ЦРУ у Мосулi, Iрак. Лiворуч вiд цього екрана був iдентичний монiтор iз супутниковим спостереженням.
  
  Але саме iншi в кiмнатi сказали Вернеру, що Шмiдт був дуже серйозним.
  
  "Я знав, що ви знали про вавiлонську маску та її виготовлення ще до того, як прийшли до мене з доповiддю, так що це позбавляє мене вiд часу, який би знадобився для пояснення та опису всiх "магiчних сил", якими вона володiє", - похвалився Шмiдт. "Завдяки деяким досягненням клiтинної науки я знаю, що дiя маски насправдi не чарiвна, але мене не цiкавить, як вона працює - тiльки те, що вона робить".
  
  "Де вона?" - спитав Вернер, вдаючи, що схвильований релiквiєю. "Я нiколи цього не бачив? Я її носитиму?"
  
  "Нi, мiй друже", - посмiхнувся Шмiдт. "Я зроблю".
  
  "У ролi кого? Спiльно iз Проф. Слоан мертвий, у тебе не буде причин приймати вигляд будь-кого, пов'язаного з договором.
  
  "Вас не стосується, кого я зображатиму", - вiдповiв Шмiдт.
  
  "Але ти знаєш, що станеться", - сказав Вернер, сподiваючись вiдмовити Шмiдта, щоб вiн мiг сам отримати маску i передати Мардуку. Але Шмiдт мав iншi плани.
  
  "Я вiрю, але є щось, що може зняти маску без подiй. Вона називається Шкiра. На жаль, Нойманд не намагався пiдняти цей дуже важливий аксесуар, коли вкрав маску, iдiот! Отже, я послав Хiммельфарба порушити повiтряний простiр i приземлитися на секретнiй смузi в одинадцяти клiках на пiвнiч вiд Нiневiї. Вiн повинен роздобути шкiру протягом наступних двох днiв, щоб я мiг зняти маску до ... " вiн знизав плечима, " неминучого.
  
  "А якщо вiн зазнає невдачi?" - спитав Вернер, вражений ризиком, на який Шмiдт пiшов.
  
  "Вiн не пiдведе. Вiн має координати мiсця i..."
  
  "Вибачте мене, капiтане, але вам не спадало на думку, що Хiммельфарб може пiти проти вас? Вiн знає цiну вавiлонської маски. Ти не боїшся, що вiн уб'є тебе за це? - спитав Вернер.
  
  Шмiдт увiмкнув свiтло, протилежне тiй сторонi кiмнати, де вони стояли. У її сяйвi Вернера зустрiла стiна, повна однакових масок. Перетворивши бункер на щось схоже на катакомби, на стiнi висiли маски, виконанi у виглядi черепiв.
  
  "Хiммельфарб уявлення не має, яка з них справжня, але я знаю. Вiн знає, що не може претендувати на маску, якщо не скористається своїм шансом пiд час нанесення шкiри на моє обличчя, щоб зняти її, i щоб переконатися, що вона впорається, я приставлятиму пiстолет до голови його сина всю дорогу в Берлiнi". Шмiдт усмiхнувся, захоплюючись зображеннями на стiнi.
  
  "Ти зробив усе це, щоб спантеличити будь-кого, хто спробує вкрасти у тебе маску? Генiально!" Щиро помiтив Вернер. Схрестивши руки на грудях, вiн повiльно йшов уздовж стiни, намагаючись знайти якусь невiдповiднiсть мiж ними, але це було практично неможливо.
  
  "О, я їх не робила, Дiтер". Шмiдт на мить вiдмовився вiд свого нарцисизму. "Це були спроби створення копiй, зробленi вченими та дизайнерами Ордену Чорного Сонця десь у 1943 роцi. Вавилонська маска була придбана Ренатусом Ордену, коли його було розгорнуто на Близькому Сходi в кампанiї."
  
  "Renatus?" - спитав Вернер, не знайомий iз системою рангiв таємної органiзацiї, як, втiм, i дуже мало людей.
  
  "Лiдер", - сказав Шмiдт. "У будь-якому випадку, виявивши, на що вона здатна, Гiммлер негайно наказав виготовити дюжину подiбних масок аналогiчним чином i експериментував з ними в загонi Леонiдаса з KG 200. Передбачалося, що вони нападуть на два конкретнi пiдроздiли Червоної Армiї i проникнуть у їхнi лави. себе за радянських солдатiв".
  
  "Цi самi маски?" Вернер був вражений.
  
  Шмiдт кивнув головою. "Так, усi дванадцять iз них. Але це виявилося провалом. Вченi, якi вiдтворили вавилонську маску, прорахувалися чи, ну, я не знаю деталей, " вiн знизав плечима. "Натомiсть пiлоти стали психопатами, схильними до самогубства та розбивали свої машини у таборах рiзних радянських пiдроздiлiв замiсть виконання завдання. Гiммлеру i Гiтлеру було начхати, оскiльки це була провалена операцiя. Отже, загiн Леонiдаса увiйшов до iсторiї як єдина ескадрилья нацистських камiкадзе за iсторiю ".
  
  Вернер сприйняв усе це, намагаючись сформулювати спосiб уникнути тiєї ж долi, одночасно обдуривши Шмiдта, щоб той на мить послабив свiй захист. Але, чесно кажучи, до початку реалiзацiї плану залишалося два днi, i запобiгти катастрофi зараз було б практично неможливо. Вiн знав палестинського пiлота з лiтаючого ядра ВВО. Якби вiн мiг зв'язатися з нею, вона могла б перешкодити Хiммельфарбу залишити повiтряний простiр Iраку. Це дозволило йому сконцентруватися на саботажi Шмiдта в день пiдписання.
  
  Затрiщали рацiї, i на топографiчнiй картi з'явилася велика червона пляма.
  
  "Ах! От i ми!" - радiсно вигукнув Шмiдт.
  
  "Хто?" - з цiкавiстю спитав Вернер. Шмiдт поплескав його по спинi та пiдвiв до екранiв.
  
  "Ми, мiй друже. Операцiя "Лев 2". Бачиш цю пляму? Це супутниковий контроль за офiсами ЦРУ у Багдадi. Пiдтвердження для тих, на кого я чекаю, вкаже на блокування для Гааги та Берлiна вiдповiдно. Як тiльки у нас будуть усi три на мiсцi, ваш пiдроздiл вилетить у точку Багдад, тодi як два iншi пiдроздiли вашої ескадрильї одночасно атакують два iншi мiста".
  
  "Боже мiй", - пробурмотiв Вернер, дивлячись на пульсуючу червону кнопку. "Чому цi три мiста? Я отримую Гаагу - самiт має вiдбутися там. I Багдад каже сам за себе, але чому Берлiн? Ви готуєте двi країни до взаємних контратак?
  
  "Ось чому я вибрав вас командиром, лейтенанте. Ви стратег з натури", - трiумфально сказав Шмiдт.
  
  Вмонтований у стiну динамiк внутрiшнього зв'язку командира клацнув, i рiзкий, болiсний звук зворотного зв'язку рознiсся по герметичному бункеру. Обидва чоловiки iнстинктивно заткнули вуха, морщачись, поки шум не стих.
  
  Капiтан Шмiдт, це охоронець бази Кiло. Тут жiнка, яка хоче тебе бачити разом зi своїм помiчником. У документах зазначено, що вона Мiрiам Iнклi, британський юридичний представник вiддiлення Свiтового банку у Нiмеччинi, - сказав голос охоронця бiля ворiт.
  
  "Зараз? Без попереднього запису? Шмiдт закричав. "Скажи їй, щоб вона провалювала. Я зайнятий!"
  
  "О, я б не став цього робити, сер", - переконував Вернер досить переконливо, щоб Шмiдт повiрив, що вiн абсолютно серйозний. Упiвголоса вiн повiдомив капiтановi: "Я чув, вона працює на генерал-лейтенанта Мейєра. Ймовiрно, йдеться про вбивства, скоєнi Л öВенхагеном, i про те, що преса намагається виставити нас у поганому свiтлi".
  
  "Бачить бог, у мене немає на це часу!" - вiдповiв вiн. "Приведiть їх до мого кабiнету!"
  
  "Чи я повинен супроводжувати вас, сер? Чи ти хочеш, щоб я став невидимим? - пiдступно спитав Вернер.
  
  "Нi, ти, звичайно, маєш пiти зi мною", - вiдрiзав Шмiдт. Вiн був роздратований тим, що його перервали, але Вернер згадав iм'я жiнки, яка допомогла їм вiдвернути увагу, коли їм потрiбно було позбутися полiцiї. Тодi Сем Клiв та Мардук мають бути тут. Я мушу знайти Марлен, але як? Поки Вернер тягся разом зi своїм командиром в офiс, вiн ламав голову, намагаючись збагнути, де можна тримати Марлен i як йому пiти вiд Шмiдта непомiченим.
  
  "Поспiшайте, лейтенанте", - наказав Шмiдт. Всi ознаки його колишньої гордостi та радiсного передчуття тепер зникли, i вiн повернувся до режиму повного тирана. "У нас немає часу, щоб витрачати його даремно". Вернер подумав, чи не варто йому подолати капiтана i здiйснити налiт на кiмнату. Це було б так просто зараз. Вони були мiж бункером та базою, пiд землею, де нiхто не почув би крику капiтана про допомогу. З iншого боку, на момент їхнього прибуття на базу вiн знав, що друг Сема Клiва був нагорi i що Мардук, мабуть, уже знав, що Вернер у бiдi.
  
  Однак, якщо вiн здолає вождя, всi вони можуть бути викритi. Це було важке рiшення. У минулому Вернер часто опинявся в нерiшучостi, тому що варiантiв було замало, але цього разу їх було надто багато, i кожен iз них призводив до однаково важких результатiв. Незнання того, яка з частин була справжньою вавiлонською маскою, також була справжньою проблемою, а час закiнчувався - для всього свiту.
  
  Занадто швидко, перш нiж Вернер змiг зробити вибiр мiж плюсами та мiнусами ситуацiї, вони удвох дiсталися сходiв небагатої офiсної будiвлi. Вернер пiднiмався сходами поряд iз Шмiдтом, з випадковими льотчиками чи спiвробiтниками адмiнiстрацiї, якi вiталися чи вiддавали честь. Було б безглуздо влаштовувати переворот зараз. Чекай свого часу. Подивися, якi можливостi з'являться насамперед, сказав собi Вернер. Але Марлен! Як ми її знайдемо? Його емоцiї боролися з його мiркуваннями, тодi як вiн зберiгав непроникний вираз обличчя перед Шмiдтом.
  
  "Просто пiдiгравай усьому, що я говорю, Вернер", - сказав Шмiдт крiзь стиснутi зуби, коли вони наблизилися до офiсу, де Вернер побачив жiнку-репортера та Мардука, якi чекають у своїх масках. На секунду вiн знову вiдчув себе вiльним, нiби з'явилася надiя закричати i пiдкорити свого охоронця, але Вернер знав, що йому треба почекати.
  
  Обмiн поглядами мiж Мардуком, Маргарет i Вернером був швидким, прихованим визнанням далеко вiд гострих почуттiв капiтана Шмiдта. Маргарет представила себе i Мардука як двох авiацiйних юристiв iз великим досвiдом роботи у полiтичних науках.
  
  "Будь ласка, сiдайте", - запропонував Шмiдт, вдаючи люб'язним. Вiн намагався не вирячитися на дивного старого, який супроводжував сувору екстравертну жiнку.
  
  "Дякую", - сказала Маргарет. "Насправдi ми хотiли поговорити зi справжнiм командувачем люфтваффе, але ваша охорона сказала, що генерал-лейтенанта Мейєра немає в країнi".
  
  Вона завдала цього образливого удару по нервах елегантно i з намiром трохи роздратувати капiтана. Збоку вiд столу стоiчно стояв Вернер, намагаючись не розсмiятися.
  
  
  Глава 27 - Сузи чи вiйна
  
  
  Очi Нiни завмерли на очах Сема, коли вона прослухала останню частину запису. Якоїсь митi вiн злякався, що вона перестала дихати, коли слухала, насупилась, зосередилася, ахнула i схилила голову набiк протягом усього саундтреку. Коли все закiнчилося, вона просто дивилася на нього. На задньому планi по телевiзору Нiни йшов канал новин, але без звуку.
  
  "Дiдька лисого!" - раптом вигукнула вона. Її руки були поцяткованi голками i трубочками вiд денної процедури, iнакше вона б здивовано закопала їх у волосся. Ти хочеш сказати менi, що хлопець, якого я вважав Джеком Потрошителем, насправдi Гендальф Сiрий, а мiй приятель, який спав зi мною в однiй кiмнатi i пройшов зi мною багато миль, був холоднокровним вбивцею?
  
  "Так".
  
  "Тодi чому вiн не вбив i мене заразом?" Нiна розмiрковувала вголос.
  
  "Твоя слiпота врятувала тобi життя", - сказав їй Сем. "Той факт, що ти був єдиною людиною, яка не могла бачити, що його обличчя належало комусь iншому, мабуть, був твоєю рятiвною милiстю. Ти не становив йому загрози."
  
  "Нiколи не думав, що буду щасливим бути слiпим. Iсусе! Ти можеш уявити, що могло б статися зi мною? То де вони всi зараз?"
  
  Сем прочистив горло, риса, яку, як досi дiзналася Нiна, означала, що йому було незручно через щось, що вiн намагався сформулювати, через щось, що iнакше звучало б шалено .
  
  "О, чорт забирай", - знову вигукнула вона.
  
  "Послухай, це ризиковано. Пердью зайнятий тим, що збирає групи хакерiв у кожному великому мiстi для втручання у супутникове мовлення та радiосигнали. Вiн хоче запобiгти надто швидкому поширенню новин про смерть Слоан ", - пояснив Сем, не особливо сподiваючись на план Пердю iз затримки свiтових ЗМI. Однак вiн сподiвався, що цьому буде значно перешкоджати принаймнi велика мережа кiбершпигунiв i технiкiв, яка була у Пердью пiд рукою. Маргарет, жiночий голос, який ви чули, зараз все ще в Нiмеччинi. Вернер повинен був повiдомити Мардука, коли йому вдасться повернути маску Шмiдту без вiдома Шмiдта, але до вказаного термiну вiд нього нiчого не чути.
  
  "Отже, вiн мертвий", - знизала плечима Нiна.
  
  "Не обов'язково. Це просто означає, що йому не вдалося отримати маску", - сказав Сем. "Я не знаю, чи зможе Коль допомогти йому отримати це, але, як на мене, вiн виглядає трохи не в собi. Але оскiльки Мардук нiчого не чув вiд Вернера, вiн подався з Маргарет на базу B üчел, щоб подивитися, що вiдбувається.
  
  "Скажи Пердью, щоб вiн прискорив свою роботу iз системами мовлення", - сказала Нiна Сему.
  
  "Я впевнений, що вони рухаються так швидко, як тiльки можуть".
  
  "Недостатньо швидко", - заперечила вона, кивнувши головою у бiк телевiзора. Сем повернувся та виявив, що перша велика телекомпанiя отримала репортаж, який намагалися зупинити люди Пердью.
  
  "О Боже мiй!" - вигукнув Сем.
  
  "Це не спрацює, Сем", - визнала Нiна. "Жодному iнформацiйному агенту не буде справи, якщо вони розв'яжуть ще одну свiтову вiйну, поширивши новину про смерть професора Слоуна. Ти знаєш, якi вони! Безтурботнi, жадiбнi люди. Типово. Вони скорiше спробують привласнити собi репутацiю за плiтки, анiж замисляться про наслiдки".
  
  "Хотiв би я, щоб деякi великi газети та постери в соцiальних мережах оголосили це розiграшом", - розчаровано сказав Сем. "Це було б 'вiн сказав - вона сказала' досить довго, щоб стримати реальнi заклики до вiйни.
  
  Зображення на телевiзорi раптово зникло, з'явилося кiлька музичних клiпiв 80-х. Сем i Нiна запитували, чи це було роботою хакерiв, якi тим часом використовували все, що могли роздобути, щоб вiдкласти бiльше звiтiв.
  
  "Сем", - вiдразу ж сказала вона м'якшим, щирiшим тоном. "Те, що Мардук розповiв тобi про шкiрну штуку, яка може зняти маску - у нього це?"
  
  Вiн не мав вiдповiдi. Тодi йому й на думку не спало розпитати Мардука докладнiше про це.
  
  "Поняття не маю", - вiдповiв Сем. Але я не можу ризикувати, телефонуючи йому по телефону Маргарет в даний момент. Хто знає, де вони в тилу ворога, розумiєте? Це був би шалений крок, який мiг би коштувати всього".
  
  "Я знаю. Менi просто цiкаво, " сказала вона.
  
  "Чому?" - мав спитати вiн.
  
  "Ну, ви сказали, що у Маргарет була iдея про те, що хтось використовує маску, щоб прийняти вигляд професора Слоуна, навiть просто для пiдписання мирного договору, вiрно?" Нiна розповiдала.
  
  "Так, вона зробила", - пiдтвердив вiн.
  
  Нiна важко зiтхнула, мiркуючи, що вона збиралася подати на стiл. Зрештою, це послужило б бiльшому благу, нiж просто її благополуччю.
  
  "Чи може Маргарет з'єднати нас з офiсом Слоун?" Запитала Нiна, нiби замовляла пiцу.
  
  "Пердю може. Чому?
  
  "Давайте домовимося про зустрiч. Пiслязавтра Хелловiн, Сем. Один iз найбiльших днiв у новiтнiй iсторiї, i ми не можемо допустити, щоб вiн був загнаний у куток. Якщо мiстер Мардук зможе доставити нам маску", - пояснила вона, але Сем почав енергiйно хитати головою.
  
  "Нi в якому разi! Я нiзащо не дозволю тобi це зробити, Нiно", - люто запротестував вiн.
  
  "Дай менi закiнчити!" - Закричала вона так голосно, як тiльки могло витримати її поранене тiло. "Я зроблю це, Сем! Це моє рiшення та моє тiло - моя доля!"
  
  "Невже?" вiн закричав. А як щодо людей, яких ти залишиш позаду, якщо нам не вдасться зняти маску до того, як вона забере тебе у нас?
  
  Що, якщо я цього не зроблю, Сем? Уся земна куля занурюється у гребану Третю свiтову вiйну? Життя однiєї людини... чи дiти всiєї планети знову пiддаються повiтряним нальотам? Батьки та брати знову на передовiй, i Бог знає, для чого ще вони використовуватимуть технологiї цього разу!" Легкi Нiни працювали понаднормово, щоб видавити слова.
  
  Сем просто похитав схиленою головою. Вiн не хотiв визнавати, що це було найкраще, що можна було зробити. Якби це була будь-яка iнша жiнка, але не Нiна.
  
  "Давай, Клiв, ти ж знаєш, що це єдиний вихiд", - сказала вона, коли вбiгла медсестра.
  
  "Доктор Гулд, ви не можете так напружуватись. Будь ласка, йдiть, мiстере Клiв, " вимагала вона. Нiна не хотiла бути грубою з медичним персоналом, але вона в жодному разi не могла залишити це питання невирiшеним.
  
  "Ханна, будь ласка, дозволь нам закiнчити цю дискусiю", - благала Нiна.
  
  "Ви ледве можете дихати, докторе Гулде. Тобi не дозволено ось так трiпати собi нерви та змушувати своє серцебиття зашкалювати", - зробила догану Ханна.
  
  "Я розумiю", - швидко вiдповiла Нiна, зберiгаючи серцевий тон. "Але, будь ласка, просто дай нам iз Семом ще кiлька хвилин".
  
  "Що не так з телевiзором?" Запитала Ханна, спантеличена постiйними перервами у трансляцiї та спотворенням зображень. "Я попрошу ремонтникiв поглянути на нашу антену". З цими словами вона вийшла з кiмнати, кинувши останнiй погляд на Нiну, щоб справити враження на те, що вона сказала. Нiна кивнула у вiдповiдь.
  
  "Удачi в ремонтi антени", - посмiхнувся Сем.
  
  "Де Пердью?" Запитала Нiна.
  
  "Я ж казав тобi. Вiн зайнятий пiдключенням супутникiв, якi перебувають пiд керуванням його парасолькових компанiй, до вiддаленого доступу своїх таємних спiльникiв ".
  
  "Я маю на увазi, де вiн? Вiн у Единбурзi? Вiн у Нiмеччинi?"
  
  "Чому?" - Запитав Сем.
  
  "Вiдповiдай менi!" - Запитала вона, насупившись.
  
  "Ти не хотiла, щоб вiн був десь поруч iз тобою, тож тепер вiн тримається подалi". Тепер це вийшло назовнi. Вiн сказав це, неймовiрно захищаючи Пердю перед Нiною. "Вiн серйозно кається в тому, що сталося в Чорнобилi, i ви поводилися з ним як iз лайном у Мангеймi. Чого ти чекав?
  
  "Чекай, що?" - гаркнула вона на Сема. "Вiн намагався вбити мене! Ви розумiєте, який рiвень недовiри це культивує?
  
  "Так я вiрю! Я вiрю. I говорiть тихiше, доки знову не ввiйшла сестра Беттi. Я знаю, як це поринути у вiдчай, коли моєму життю загрожують тi, кому я довiряв. Ти не можеш повiрити, що вiн колись навмисно хотiв завдати тобi шкоди, Нiно. Заради Христа, вiн любить тебе!
  
  Вiн зупинився, але було запiзно. Нiна була обеззброєна, хоч би чого це коштувало, але Сем уже пошкодував про свої слова. Останнє, про що йому треба було нагадувати їй, - це невпинне прагнення Пердью домогтися її прихильностi. На його думку, Сем вже багато в чому поступався Пердью. Перд'ю був генiєм з вiдповiдним шармом, який незалежно розбагатiв, успадкував володiння, маєтки та технологiчно просунутi патенти. Вiн мав блискучу репутацiю дослiдника, благодiйника та винахiдника.
  
  Все, що було у Сема, - це Пулiтцерiвська премiя та кiлька iнших нагород та подяк. Крiм трьох книг i невеликої суми грошей, отриманої вiд участi у пошуках скарбiв Пердью, у Сема була квартира в пентхаусi та кiшка.
  
  "Вiдповiсти на моє запитання", - просто сказала вона, помiтивши жало в очах Сем через можливу втрату її. "Я обiцяю поводитися пристойно, якщо Пердью допоможе менi зв'язатися з головним офiсом WUO".
  
  "Ми навiть не знаємо, чи має Мардук маску", - Сем хапався за соломинку, щоб перешкодити просуванню Нiни.
  
  "Це прекрасно. Поки ми не знаємо напевно, ми можемо також органiзувати моє представництво WUO пiд час пiдписання проф. Люди Слоуна можуть вiдповiдним чином органiзувати логiстику та безпеку. "Зрештою, " зiтхнула вона, " коли з'являється мiнiатюрна брюнетка з обличчям Слоан або без нього, було б легше оголосити репортажi мiстифiкацiєю, вiрно?"
  
  "Поки ми говоримо, Пердью знаходиться в Райхтiсусiсi", - здався Сем. "Я зв'яжуся з ним i розповiм про твою пропозицiю".
  
  "Дякую", - м'яко вiдповiла вона, тодi як екран телевiзора сам по собi перемикався з каналу на канал, ненадовго зупиняючись на тестових сигналах. Раптом це припинилося на глобальнiй станцiї новин, яка ще не була знеструмлена. Очi Нiни були прикутi до екрану. На даний момент вона iгнорувала похмуре мовчання Сема.
  
  "Сем, дивись!" - Вигукнула вона i з труднощами пiдняла руку, щоб вказати на телевiзор. Сем обернувся. Репортер з'явилася зi своїм мiкрофоном в офiсi ЦРУ у Гаазi позаду неї.
  
  "Зроби гучнiше!" - вигукнув Сем, хапаючись за пульт дистанцiйного керування i натискаючи безлiч неправильних кнопок, перш нiж збiльшити гучнiсть у виглядi зелених смуг, що ростуть на екранi високої чiткостi. На той час, як вони змогли почути, що вона говорила, вона вимовила лише три пропозицiї у своїй промовi.
  
  "... тут, у Гаазi, пiсля повiдомлень про ймовiрне вбивство професора Марти Слоун вчора в її резиденцiї для вiдпочинку в Кардiффi. ЗМI не змогли пiдтвердити цi повiдомлення, оскiльки представник професора був недоступний для коментарiв".
  
  "Добре, принаймнi вони все ще не впевненi в фактах", - зауважила Нiна. Продовження репортажу зi студiї, де ведучий новин додав бiльше iнформацiї про iншу розробку.
  
  Однак, у свiтлi наближення самiту з пiдписання мирного договору мiж месоарабськими державами i Свiтовим банком, канцелярiя лiдера Месоарабiї султана Юнуса iбн Меккана оголосила про змiну плану.
  
  "Так, тепер починається. Гребана вiйна", - прогарчав Сем, сидячи i слухаючи у передчуттi.
  
  "Мезоарабська палата представникiв змiнила угоду, щоб вона була пiдписана в мiстi Сузи, Месоарабiя, пiсля загроз життя султана з боку асоцiацiї".
  
  Нiна глибоко зiтхнула. "Отже, тепер це Сузи чи вiйна. Тепер ти все ще думаєш, що моє носiння Вавилонської маски не має вирiшального значення для майбутнього свiту загалом?
  
  
  Глава 28 - Зрада Мардука
  
  
  Вернер знав, що йому не дозволялося покидати офiс, поки Шмiдт розмовляв iз вiдвiдувачами, але вiн мав з'ясувати, де тримають Марлен. Якби йому вдалося зв'язатися iз Сем, журналiст мiг би використати його контакти, щоб вiдстежити дзвiнок, який вона зробила на мобiльний телефон Вернера. На нього особливо справив враження юридичний жаргон, що вмiло ллється з вуст британської журналiстки, тодi як вона обдурила Шмiдта, справивши враження юриста з головного офiсу WUO
  
  Раптом Мардук перервав розмову. "Мої вибачення, капiтане Шмiдт, але можу я, будь ласка, скористатися вашою чоловiчою кiмнатою? Ми так поспiшали прибути на вашу базу через всi цi подiї, що швидко розвиваються, що, зiзнаюся, я знехтував своїм сечовим мiхуром".
  
  Шмiдт був надто корисний. Вiн не хотiв виставляти себе в поганому свiтлi перед ВО, оскiльки в даний час вони контролювали його базу та його начальство. Поки вiн не здiйснив свiй полум'яний переворот з їхньою владою, йому доводилося пiдкорятися i цiлувати дупу, наскiльки це було необхiдно, щоб дотриматися пристойностi.
  
  "Звичайно! Звiсно, " вiдповiв Шмiдт. "Лейтенанте Вернере, чи не могли б ви, будь ласка, супроводити нашого гостя в чоловiчий туалет? I не забудь запитати... Марлен ... про допуск до блоку В, добре?
  
  "Так, сер", - вiдповiв Вернер. "Будь ласка, проходьте зi мною, сер".
  
  "Дякую вам, лейтенанте. Знаєш, коли ти досягнеш мого вiку, постiйнi вiдвiдування туалету стануть обов'язковими та затяжними. Бережiть свою молодiсть".
  
  Шмiдт i Маргарет посмiхнулися Мардуковi, коли Вернер пiшов слiдами Мардука. Вiн прийняв до уваги тонке, зашифроване попередження Шмiдта про те, що життя Марлен буде поставлено на карту, якщо Вернер спробує щось зробити поза його полем зору. Вони залишили офiс у повiльному темпi, щоб пiдкреслити прийом, щоб виграти бiльше часу. Щойно вони опинилися поза межами чутностi, Вернер вiдвiв Мардука убiк.
  
  "Мiстер Мардук, будь ласка, ви повиннi менi допомогти", - прошепотiв вiн.
  
  "Ось чому я тут. Твоя нездатнiсть зв'язатися зi мною i це не надто ефективно приховане попередження вiд твого начальника видали це, " вiдповiв Мардук. Вернер iз захопленням дивився на старого. Неймовiрно було, наскiльки проникливим був Мардук, особливо для людини його вiку.
  
  "Боже мiй, я люблю проникливих людей", - нарештi сказав Вернер.
  
  "Я теж, синку. Я теж. I на цiй нотi, ти бодай з'ясував, де вiн зберiгає Вавилонську маску? " - запитав вiн. Вернер кивнув головою.
  
  "Але спочатку ми маємо забезпечити нашу вiдсутнiсть", - сказав Мардук. "Де знаходиться ваш лазарет?"
  
  Вернер уявлення не мав, що задумав старий, але до теперiшнього часу вiн навчився тримати свої питання при собi та спостерiгати за розвитком подiй. "Сюди".
  
  Через десять хвилин двоє чоловiкiв стояли перед цифровою клавiатурою камери, де Шмiдт зберiгав свої збоченi нацистськi мрiї та релiквiї. Мардук змiряв поглядом дверi та клавiатуру. При найближчому розглядi вiн зрозумiв, що проникнути всередину буде складнiше, нiж спочатку передбачав.
  
  "У нього є резервна схема, яка попереджає його, якщо хтось втручається в електронiку", - сказав Мардук лейтенанту. "Тобi доведеться пiти i вiдволiкти його".
  
  Що? Я не можу цього зробити!" Вернер шепотiв i кричав водночас.
  
  Мардук обдурив його своїм безперервним спокоєм. "А чому б i нi?"
  
  Вернер нiчого не сказав. Вiн мiг дуже легко вiдвернути Шмiдта, особливо у присутностi жiнки. Шмiдт навряд чи став би здiймати шум через неї в їхнiй компанiї. Вернер довелося визнати, що це був єдиний спосiб отримати маску.
  
  "Як ти дiзнаєшся, яка це маска?" нарештi вiн спитав Мардука.
  
  Старий навiть не попрацював iз вiдповiддю. Це було настiльки очевидно, що, як хранитель маски, вiн дiзнався б її будь-де. Все, що йому треба було зробити, це повернути голову та подивитися на молодого лейтенанта. "Цок-цок-цок".
  
  "Добре, добре", Вернер визнав, що це було дурне питання. "Я можу скористатися твоїм телефоном? Я повинен попросити Сема Клiва вiдстежити мiй номер.
  
  "О! Вибач менi, синку. Я не маю такої. Коли пiднiмешся нагору, скористайся телефоном Маргарет, щоб зв'язатися iз Семом. Тодi створи справжню надзвичайну ситуацiю. Скажи "вогонь".
  
  "Звичайно. Вогонь. Твоя рiч", - зауважив Вернер.
  
  Проiгнорувавши зауваження молодика, Мардук пояснив решту плану. "Щойно я почую сигнал тривоги, я розблокую клавiатуру. Ваш капiтан не матиме iншого вибору, окрiм як евакуюватися з будiвлi. Вiн не матиме часу спуститися сюди. Я зустрiну тебе i Маргарет за межами бази, тож переконайся, що ти весь час будеш поруч iз нею".
  
  "Зрозумiв", - сказав Вернер. "У Маргарет є номер Сема?"
  
  "Вони, як кажуть, "близнюки траучле" або щось таке," Мардук насупився, "але в будь-якому випадку, так, у неї є його номер. Тепер йди та роби свою справу. Я чекатиму сигналу хаосу". У його тонi був натяк на жарт, але обличчя Вернера було сповнене граничної зосередженiстю на тому, що вiн збирався зробити.
  
  Хоча Мардук i Вернер забезпечили собi алiбi в лазаретi на те, що вони так довго були вiдсутнi, виявлення резервного ланцюга зажадало нового плану. Проте Вернер використав її, щоб вигадати правдоподiбну iсторiю на той випадок, якщо вiн прибуде в офiс i виявить, що Шмiдт вже попередив охорону.
  
  У протилежному напрямку вiд кута, де було вiдзначено вхiд до лазарету бази, Вернер прослизнув до кiмнати архiву адмiнiстрацiї. Успiшний саботаж був необхiдний як порятунку Марлен, а й практично порятунку свiту вiд нової вiйни.
  
  
  * * *
  
  
  У маленькому коридорi одразу за бункером Мардук чекав, коли спрацює сигналiзацiя. Схвильований, вiн вiдчував спокусу спробувати поморочитися з клавiатурою, але утримався вiд цього, щоб уникнути передчасного упiймання Вернера. Мардук нiколи не думав, що крадiжка Вавилонської маски викличе таку вiдкриту ворожiсть. Зазвичай йому вдавалося швидко та таємно лiквiдувати викрадачiв маски, повертаючись до Мосула з релiквiєю без особливих перешкод.
  
  Тепер, коли полiтична сцена була такою крихкою, а мотивом останньої крадiжки було свiтове панування, Мардук вважав, що ситуацiя неминуче вийде з-пiд контролю. Нiколи йому не доводилося вламуватися в чужi будинки, обманювати людей або навiть показувати своє обличчя! Тепер вiн почував себе урядовим агентом - iз командою, не менше. Вiн повинен був визнати, що вперше в життi йому було приємно бути прийнятим у команду, але вiн був просто не в тому типi - чи вiцi - для таких речей. Сигнал, якого вiн чекав без попередження. Червонi вогнi над бункером почали блимати, як вiзуальний беззвучний сигнал тривоги. Мардук використав свої технологiчнi знання, щоб перевизначити патч, який вiн розпiзнав, але вiн знав, що це надiшле попередження Шмiдту без альтернативного пароля. Дверi вiдчинилися, вiдкриваючи йому бункер, заповнений старими нацистськими артефактами та пристроями зв'язку. Але Мардук не був там нi для чого, крiм маски, найруйнiвнiшої релiквiї з усiх.
  
  Як i сказав йому Вернер, вiн виявив, що стiна обвiшана тринадцятьма масками, кожна з яких з вражаючою точнiстю нагадувала вавилонську маску. Мардук проiгнорував такi виклики внутрiшнього зв'язку про евакуацiю, оскiльки перевiряв кожну релiквiю. Один за одним вiн розглядав їх своїм вражаючим поглядом, схильний до ретельного вивчення деталей з iнтенсивнiстю хижака. Кожна маска була схожа на таку: тонке покриття у формi черепа з темно-червоною внутрiшньою частиною, ряснiє композитним матерiалом, розробленим чарiвниками науки з холодної та жорстокої епохи, якiй не можна було дозволити повторитися.
  
  Мардук впiзнав прокляту мiтку цих учених, яка прикрашала стiну за електронними технологiями та засобами керування супутниками зв'язку.
  
  Вiн глузливо посмiхнувся: "Орден Чорного Сонця. Тобi час вийти за межi наших горизонтiв ".
  
  Мардук узяв справжню маску i сунув її пiд пальто, застебнувши велику внутрiшню кишеню. Йому треба було поквапитися, щоб приєднатися до Маргарет i, сподiваюся, Вернер, якщо хлопчика ще не застрелили. Перш нiж вийти в червоне свiчення сiрого цементу пiдземного коридору, Мардук зупинився, щоб ще раз оглянути погане примiщення.
  
  "Що ж, тепер я тут", - важко зiтхнув вiн, стискаючи двома долонями сталеву трубу з шафи. Усього за шiсть ударiв Пiтер Мардук знищив електромережi бункера разом iз комп'ютерами, якi Шмiдт використав для позначення територiй, призначених для атаки. Вiдключення електроенергiї, однак, не обмежувалося бункером, воно було фактично пiдключене до адмiнiстративної будiвлi авiабази. Пролунало повне вiдключення електроенергiї по всiй авiабазi Бüчел, що призвело персонал до шаленства.
  
  Пiсля того, як свiт побачив телевiзiйний репортаж про рiшення султана Юнуса iбн Меккана змiнити мiсце пiдписання мирного договору, загальний консенсус полягав у тому, що насувається свiтова вiйна. Тодi як передбачуване вбивство проф. Марта Слоун все ще залишалася неясною, це все ще було причиною занепокоєння всiх громадян та вiйськових у всьому свiтi. Вперше два ворогуючi угруповання збиралися встановити свiт, i сама по собi подiя викликала в кращому випадку побоювання у бiльшостi глядачiв з усього свiту.
  
  Таке занепокоєння i параноя були в порядку речей всюди, тому вiдключення електроенергiї на тiй авiабазi, де всього кiлька днiв тому невiдомий льотчик розбив винищувач, стало причиною панiки. Мардуку завжди подобався хаос, викликаний панiчною втечею людей. Безлад завжди надавав ситуацiї певний вiдтiнок беззаконня i зневаги протоколом, i це добре допомагало йому в його бажаннi пересуватися непомiченим.
  
  Вiн прослизнув сходами до виходу, який вiв у двiр, де сходилися казарми та адмiнiстративнi будинки. Лiхтарики i солдати, що працюють на генераторах, висвiтлювали околицi жовтим свiтлом, яке проникало в кожен доступний куточок авiабази. Тiльки секцiї їдальнi були темними, створюючи Мардуку iдеальний шлях для проходження через другоряднi ворота.
  
  Повертаючись до переконливо повiльної кульгавостi, Мардук, нарештi, пробрався крiзь вiйськовий персонал, що метушиться, де Шмiдт вигукував накази пiлотам бути напоготовi, а спiвробiтникам служби безпеки заблокувати базу. Незабаром Мардук дiстався стражника бiля ворiт, який першим оголосив про нього i Маргарет прибуття. Виглядаючи рiшуче жалюгiдним, старий запитав божевiльного охоронця: "Що вiдбувається? Я збився зi шляху! Ти можеш допомогти? Мiй колега вiдiйшов вiд мене i..."
  
  Так, так, так, я пам'ятаю тебе. Будь ласка, просто зачекайте у свого автомобiля, сер", - сказав охоронець.
  
  Мардук згiдно з кивнув. Вiн озирнувся ще раз. "Отже, ти бачив, як вона проходила тут?"
  
  "Нi, сер! Будь ласка, просто зачекайте у своїй машинi! " - крикнув охоронець, прислухаючись до наказiв у шляху сигналiзацiї та прожекторiв.
  
  "Гаразд. Тодi побачимось", - вiдповiв Мардук, прямуючи до машини Маргарет, сподiваючись знайти її там. Маска притиснулася до його грудної клiтки, коли вiн прискорив крок у напрямку до машини. Мардук вiдчував себе таким, що вiдбувся i навiть утихомиреним, коли сiдав у взяту напрокат машину Маргарет з ключами, якi вiн забрав у неї.
  
  Вiд'їжджаючи побачивши стовпотворiння в дзеркалi заднього виду, Мардук вiдчув, як тяжкiсть спала з його душi, величезне полегшення вiд того, що тепер вiн може повернутися на батькiвщину зi знайденою маскою. Те, що робив мир з його контролем, що постiйно руйнується, i iграми влади, його бiльше мало турбувало. Наскiльки вiн був стурбований, якщо людська раса стала настiльки зарозумiлою i сповнилася жадобою до влади, що навiть перспектива гармонiї перетворилася на безсердечнiсть, можливо, вимирання давно назрiло.
  
  
  Роздiл 29 - Запущена вкладка Пердью
  
  
  Пердью неохоче розмовляв з Нiною особисто, тому вiн залишився у своєму особняку Райхтiсусiс. Звiдти вiн продовжив органiзовувати вiдключення засобiв, про яку просив Сем. Але дослiдник у жодному разi не збирався ставати затворником-жалостником на нiжках тiльки тому, що його колишня кохана i друг Нiна уникала його. Насправдi, Пердью мав деякi власнi плани щодо неминучих неприємностей, якi почали з'являтися на горизонтi в день Хеллоуїна.
  
  Як тiльки його мережу хакерiв, експертiв з мовлення та напiвкримiнальних активiстiв було пiдключено до медiа-блоку, вiн був вiльний iнiцiювати свої власнi плани. Його роботi заважали особистi проблеми, але вiн навчився не дозволяти емоцiям проводити бiльш вiдчутнi завдання. Пiд час вивчення другої iсторiї, оточений контрольними списками та проїзними документами, вiн отримав оповiщення по Skype. То був Сем.
  
  "А як справи у Casa Purdue цього ранку?" - Запитав Сем. У його голосi чулася веселiсть, але обличчя було смертельно серйозне. Якби це був простий телефонний дзвiнок, Пердью подумав би, що Сем - втiлення життєрадiсностi.
  
  "Великий скотт, Сем", - змушений був вигукнути Пердью, коли побачив налитi кров'ю очi та багаж журналiста. Я думав, що я той, хто бiльше не спить. Ти виглядаєш зношеним дуже тривожним чином. Це Нiна?"
  
  "О, це завжди Нiна, моя подруга", - вiдповiв Сем, зiтхаючи, "але не тiльки в тому сенсi, в якому вона зазвичай зводить мене з розуму. Цього разу вона пiдняла його на новий рiвень".
  
  "Боже мiй", - пробурмотiв Пердью, готуючись до новин, втягуючи в рот ковток чорної кави, який страшенно зiпсувався через те, що його нагрiвання закiнчилося. Вiн скривився вiд смаку пiску, але бiльше турбувався про дзвiнок Сема.
  
  "Я знаю, ти не хочеш мати справу з чимось, що стосується її прямо зараз, але я повинен благати тебе принаймнi допомогти менi провести мозковий штурм навколо її пропозицiї", - сказав Сем.
  
  "Ви зараз у Керкуоллi?" - Запитав Пердью.
  
  Так, але ненадовго. Ти слухав запис, який я тобi надiслав? Втомлено запитав Сем.
  
  "Я зробив. Це абсолютно заворожливо. Ви збираєтеся опублiкувати це для "Едiнбург пост"? Я вважаю, Маргарет Кросбi домагалася тебе пiсля того, як я залишив Нiмеччину". Пердю посмiхнувся, ненавмисно мучи себе черговим ковтком прогорклого кофеїну. "Блеф!"
  
  "Я думав про це", - вiдповiв Сем. "Якби йшлося просто про вбивства в лiкарнi Гейдельберга чи корупцiю у вищому командуваннi люфтваффе, так. Це був би добрий крок до пiдтримки моєї репутацiї. Але зараз це має другорядне значення. Причина, через яку я питаю, чи ви дiзналися секрети маски, полягає в тому, що Нiна хоче її одягнути".
  
  Очi Пердью заблищали в яскравому свiтлi екрану, ставши волого-сiрими, коли вiн вп'явся поглядом у зображення Сема. "Прошу вибачення?" вiн сказав, не здригнувшись.
  
  "Я знаю. Вона попросила, щоб ти зв'язався з WUO i попросив людей Слоан адаптувати... свого роду угоду", - пояснив Сем спустошеним тоном. "Тепер я знаю, що ти сердишся на неї i таке iнше ..."
  
  "Я не серджуся на неї, Сем. Менi просто треба дистанцiюватися вiд неї заради нас обох - її та мого. Але я не вдаюсь до дитячого мовчання лише тому, що хочу вiдпочити вiд когось. Я все ще вважаю Нiну своєю подругою. I ти, коли вже на те пiшло. Тож для чого б я вам двом не знадобився, менше, що я можу зробити, це вислухати ", - сказав Пердю своєму друговi. "Я завжди можу вiдмовитись, якщо вважаю, що це погана iдея".
  
  "Дякую тобi, Пердю", - Сем видихнув з полегшенням. "О, слава Богу, у тебе бiльше причин, нiж у неї".
  
  "Отже, вона хоче, щоб я використав свiй зв'язок iз професором. Фiнансова адмiнiстрацiя Слоуна смикає за якiсь ниточки, правда? " - запитав мiльярдер.
  
  "Вiрно", - кивнув Сем.
  
  "А потiм? Чи знає вона, що султан попросив змiнити мiсцезнаходження? - Запитав Пердью, взявши свою чашку, але вчасно усвiдомивши, що не хоче того, що в нiй було.
  
  "Вона знає. Але вона непохитна в тому, щоб прийняти особу Слоан, щоб пiдписати договiр, навiть прямо посеред стародавньої Вавилонiї. Проблема в тому, щоби отримати шкiру, щоб потiм її зняти", - сказав Сем.
  
  "Просто спитай того хлопця Мардука iз запису, Сем. У мене склалося враження, що ви пiдтримуєте зв'язок?
  
  Сем виглядав засмученим. "Вiн пiшов, Пердью. Вiн збирався проникнути на авiабазу Бüчел iз Маргарет Кросбi, щоб забрати маску у капiтана Шмiдта. Лейтенант Вернер теж повинен був це зробити, але в нього не вийшло..." Сем витримав довгу паузу, нiби йому треба було видавити наступнi слова. "Отже, ми поняття не маємо, як знайти Мардука, щоб запозичити маску для пiдписання договору".
  
  "О Боже мiй", - вигукнув Пердью. Пiсля короткого затишшя вiн запитав: "Як Мардук залишив базу?"
  
  "Вiн узяв напрокат машину Маргарет. Лейтенант Вернер повинен був втекти з бази з Мардуком та Маргарет пiсля того, як вони отримали маску, але вiн просто залишив їх там i забрав її з ...ах! Сем одразу зрозумiв. "Ти генiй! Я надiшлю тобi її данi, щоб знайти слiди i на машинi."
  
  "Завжди в курсi технологiй, старий пiвень", - похвалився Пердью. "Технологiя - це нервова система Бога".
  
  "Цiлком можливо", - погодився Сем. "Це сторiнки пiзнання ... I тепер я знаю все це, тому що Вернер подзвонив менi менше 20 хвилин тому, також просячи вашої допомоги". Говорячи все це, Сем не мiг позбутися почуття провини, яке вiн вiдчував за те, що так багато покладав на Пердью пiсля того, як його зусилля були так безцеремонно засудженi Нiною Гулд.
  
  Пердю був здивований, якщо вже на те пiшло. "Чекай секунду, Сем. Дозвольте менi взяти мої записи та ручку."
  
  "Ти ведеш рахунок?" - Запитав Сем. "Якщо нi, я думаю, тобi слiд. Я погано почуваюся, чувак ".
  
  "Я знаю. I ти виглядаєш так, як i звучиш. Без образ", - сказав Пердью.
  
  "Дейве, ти можеш називати мене собачим лайном прямо зараз, i менi було б байдуже. Просто, будь ласка, скажи, що ти можеш допомогти нам iз цим ", - благав Сем. Його великi темнi очi виглядали опущеними, а волосся розпатланим.
  
  "Отже, що я повинен зробити для лейтенанта?" - спитав Пердью.
  
  "Коли вiн повернувся на базу, вiн дiзнався, що Шмiдт послав Хiммельфарба, одного з чоловiкiв у записi фiльму "Перебiжчик", захопити та утримувати його подругу. I ми маємо дбати про неї, бо вона була медсестрою Нiни у Гейдельберзi", - пояснив Сем.
  
  "Добре, окуляри на користь подруги лейтенанта, як її звуть?" - спитав Пердю з ручкою в руцi.
  
  Марлен. Марлен Маркс. Вони змусили її зателефонувати до Вернера пiсля того, як убили лiкаря, якому вона асистувала. Єдиний спосiб, яким ми можемо її знайти, - це вiдстежити її дзвiнок на його мобiльний.
  
  "Зрозумiв. Перешле iнформацiю йому. Напиши менi його номер".
  
  На екранi Сем уже хитав головою. "Нi, Шмiдт має його телефон. Я надсилаю тобi його номер для вiдстеження, але ти не можеш зв'язатися з ним там, Пердью.
  
  "О, чорт, звiсно. Тодi я надiшлю її вам. Коли вiн зателефонує, ти можеш вiддати йому це. Добре, тодi дозвольте менi зайнятися цими завданнями, i я скоро зв'яжусь з вами з результатами".
  
  "Велике тобi дякую, Пердью", - сказав Сем, виглядаючи змученим, але вдячним.
  
  "Немає проблем, Сем. Поцiлуй за мене Фурiю i постарайся, щоби тобi не подряпали очi ". Пердью посмiхнувся, коли Сем знущально хихикнув йому у вiдповiдь, перш нiж зникнути миттєво в темрявi. Пердью все ще посмiхався пiсля того, як екран згас.
  
  
  Роздiл 30 - Вiдчайдушнi заходи
  
  
  Незважаючи на те, що супутники мовлення засобiв масової iнформацiї здебiльшого не функцiонували за всiма напрямками, все ще залишалися деякi радiосигнали та iнтернет-сайти, яким вдалося заразити свiт чумою невизначеностi та перебiльшень. У профiлях, що залишилися в соцiальних мережах, якi ще не вдалося заблокувати, люди повiдомляли про панiку, викликану нинiшнiм полiтичним клiматом, поряд з повiдомленнями про вбивства i погрози Третьої свiтової вiйни.
  
  Через пошкодження серверiв в основних центрах планети люди всюди, природно, дiйшли найгiрших висновкiв. За деякими даними, Iнтернет зазнав нападу могутнього угруповання всього, вiд iнопланетян, якi збираються вторгнутися на Землю, до Другого наступу. Деякi з найбiльш недалеких думали, що вiдповiдальнiсть лежить на ФБР, чомусь вважаючи, що нацiональнiй розвiдцi кориснiше викликати збiй в Iнтернетi. I тому громадяни кожної країни вийшли на все, що залишалося, щоби висловити своє невдоволення - на вулицi.
  
  Великi мiста були охопленi заворушеннями, i мерiї мали звiтувати за комунiкацiйне ембарго, чого вони не могли. На вершинi вежi Свiтового банку в Лондонi збожеволiла Лiза дивилася вниз на галасливе мiсто, сповнене розбрату. Лiза Гордон була другою людиною у командi органiзацiї, яка нещодавно втратила свого лiдера.
  
  "Боже мiй, ви тiльки подивiться на це", - сказала вона своєму особистому помiчнику, притулившись до шибки свого офiсу на 22-му поверсi. "Людськi iстоти гiршi за диких тварин, як тiльки у них немає нi лiдерiв, нi вчителiв, нi будь-якого уповноваженого представника. Ти помiтив?"
  
  Вона спостерiгала за грабежом з безпечної вiдстанi, але все ще хотiла, щоб вона могла навчити їх усiх. "Щойно порядок i керiвництво в країнах хоч трохи похитнуться, громадяни подумають, що руйнацiя - єдина альтернатива. Я нiколи не мiг цього зрозумiти. Iснує дуже багато рiзних iдеологiй, породжених дурнями та тиранами ". Вона похитала головою. "Ми всi говоримо рiзними мовами i водночас намагаємося жити разом. Хай допоможе нам Бог. Це справжнiй Вавилон".
  
  "Доктор Гордон, консульство Месоарабiї знаходиться на 4-й лiнiї. Їм потрiбне пiдтвердження для завтрашнього прийому професора Слоун у палацi султана у Сузах", - сказав особистий помiчник. "Чи я маю виправдовуватися тим, що вона хвора?"
  
  Лiза повернулася обличчям до свого помiчника. "Тепер я знаю, чому Марта ранiше скаржилася, що їй доводилося приймати всi рiшення. Скажи їм, що вона там буде. Я поки що не збираюся стрiляти в ногу цьому з таким трудом заробленому почину. Навiть якщо менi самому доведеться пiти туди i благати про мир, я не дозволю цьому пройти через тероризм".
  
  "Докторе Гордон, на вашiй основнiй лiнiї є джентльмен. Вiн має до нас дуже важливу пропозицiю щодо мирного договору", - сказала секретарка, виглядаючи з-за дверей.
  
  "Хейлi, ти знаєш, що ми тут не приймаємо дзвiнки вiд публiки", - зробила догана Лiза.
  
  "Вiн каже, що його звуть Девiд Пердью", - неохоче додала секретарка.
  
  Лiза рiзко обернулася. "З'єднайте його з моїм столом негайно, будь ласка".
  
  Вислухавши пропозицiю Пердью про те, що вони використовують самозванця, щоб зайняти мiсце проф. Слоан, Лiза була бiльш нiж трохи спантеличена. Звичайно, вiн не включив безглузде використання маски, щоб прийняти жiноче обличчя. Це було б трохи надто страшно. Проте, припущення про замiну потрясло почуття Лiзи Гордон.
  
  "Мiстер Пердью, як би ми у WUO Britain не цiнували вашу постiйну щедрiсть по вiдношенню до нашої органiзацiї, ви повиннi розумiти, що такий вчинок був би шахрайським та неетичним. I, як я впевнений, ви розумiєте, це тi методи, яким ми протистоїмо. Це зробило б нас лицемiрами".
  
  "Звичайно, знаю", - вiдповiв Пердью. "Але подумайте про це, докторе Гордон. Як далеко ви готовi вiдступити вiд правил, щоб досягти миру? Перед нами хвороблива жiнка - i хiба ви не використовували хворобу як цапа-вiдбувайла, щоб запобiгти пiдтвердженню смертi Марти? I ця ледi, яка має надприродну подiбнiсть iз Мартою, пропонує ввести в оману потрiбних людей лише на мить в iсторiї, щоб заснувати вашу органiзацiю в її вiддiленнях".
  
  "Я-я п-повинна була б ... подумати про це, мiстере Пердью", - запинаючись, пробурмотiла вона, все ще не в змозi прийняти рiшення.
  
  "Вам краще поквапитися, докторе Гордон", - нагадав їй Пердью. "Пiдписання вiдбудеться завтра, в iншiй країнi, i час закiнчується".
  
  "Я зв'яжуся з вами, як тiльки поговорю з нашими радниками", - сказала вона Пердью. Внутрiшньо Лiза знала, що це найкраще рiшення; нi, єдине. Альтернатива була б надто дорогою, i їй довелося б рiшуче зiставити свою мораль iз загальним благом. Насправдi, це було не змагання. У той же час, Лiза знала, що якби її виявили за задумом такого обману, вона була б притягнута до вiдповiдальностi та, ймовiрно, звинувачена у державнiй зрадi. Пiдробка - це одне, але бути обiзнаним спiвучасником такої полiтичної пародiї - її судили б не за що iнше, як за публiчну кару.
  
  "Ви досi тут, мiстере Пердью?" - раптом вигукнула вона, дивлячись на телефонну систему на своєму столi, нiби там вiдображалося його обличчя.
  
  "Я є. Чи маю я зробити приготування?" сердечно спитав вiн.
  
  "Так", - твердо пiдтвердила вона. "I це нiколи не повинно спливти на поверхню, ти розумiєш?"
  
  "Мiй дорогий докторе Гордон. Я думав, ти знаєш мене краще за це", - вiдповiв Пердью. "Я вiдправлю доктора Нiну Гулд та охоронця до Сузи на моєму приватному лiтаку. Мої пiлоти будуть використовувати дозвiл WUO за умови, що пасажир справдi професор. Слоан.
  
  Пiсля того, як вони закiнчили розмову, Лiза виявила, що її поведiнка знаходиться десь мiж полегшенням та жахом. Вона ходила по своєму кабiнетi, згорбивши плечi i мiцно схрестивши руки на грудях, розмiрковуючи про те, на що вона щойно погодилася. Подумки вона перевiряла всi свої пiдстави, переконуючись, що кожний був прикритий правдоподiбним виправданням на випадок, якщо шарада розкриється. Вперше зрадiла затримкам у ЗМI та постiйним вiдключенням електроенергiї, поняття не маючи, що вона була у змовi з вiдповiдальними за це людьми.
  
  
  РОЗДIЛ 31 - Чиє обличчя ти одягнув би?
  
  
  Лейтенант Дiтер Вернер вiдчув полегшення, побоювання, проте був у пiднесеному настрої. Вiн зв'язався з Семом Клiвом з телефону з передоплатою, який придбав, ховаючись з авiабази, позначений Шмiдтом як дезертир. Сем дав йому координати останнього дзвiнка Марлен, i вiн сподiвався, що вона ще там.
  
  Berlin? Велике тобi дякую, Сем!" - сказав Вернер, стоячи холодної мангеймської ночi далеко вiд людей на заправнiй станцiї, де вiн заправляв машину свого брата. Вiн попросив свого брата позичити йому свiй автомобiль, оскiльки вiйськова полiцiя розшукуватиме його джип з того часу, як вiн вирвався з лап Шмiдта.
  
  "Зателефонуй менi, як тiльки знайдеш її, Дiтер", - сказав Сем. "Я сподiваюся, що вона жива та здорова".
  
  "Я зроблю, я обiцяю. I передай Пердю мiльйон подяк за те, що розшукав її", - сказав вiн Сему перед тим, як повiсити слухавку.
  
  I все ж Вернер не мiг повiрити в обман Мардука. Вiн був незадоволений собою за те, що навiть думав, що може довiряти тiй самiй людинi, яка обдурила його, коли брав iнтерв'ю в лiкарнi.
  
  Але зараз йому доводилося гнати щосили, щоб дiстатися фабрики пiд назвою Kleinschaft Inc. на околицi Берлiна, де мiстилася Марлен. З кожною милею, яку вiн проїжджав, вiн молився, щоб вона була неушкодженою або, принаймнi, живою. У кобурi на його стегнi була його особиста вогнепальна зброя, "Макаров", яку вiн отримав у подарунок вiд свого брата на свiй двадцять п'ятий день народження. Вiн був готовий до Хiммельфарба, якщо у труса все ще вистачило нахабства встати i битися, коли йому протистояв справжнiй солдат.
  
  
  * * *
  
  
  Тим часом Сем допомагав Нiнi готуватися до поїздки до Сузи, Iраку. Вони повиннi були прибути туди наступного дня, i Пердью вже органiзував полiт пiсля того, як отримав дуже обережне зелене свiтло вiд заступника командувача ВВО доктора Лiзи Гордон.
  
  "Ти нервуєш?" Запитав Сем, коли Нiна вийшла з кiмнати, чудово одягнена та доглянута, зовсiм як покiйний професор. Слоан. "Боже мiй, ти так схожа на неї... Якби я тебе не знав".
  
  "Я дуже нервуюсь, але я просто продовжую говорити собi двi речi. Це для блага свiту, i це займе лише п'ятнадцять хвилин, перш нiж я закiнчу", - зiзналася вона. "Я чув, вони розiгрували хвору карту за її вiдсутностi. Що ж, вони мають одну точку зору ".
  
  "Ти знаєш, що не зобов'язана цього робити, кохана", - сказав вiн їй востаннє.
  
  "О, Сем", - зiтхнула вона. "Ти невблаганний, навiть коли програєш".
  
  "Я бачу, тебе нi в якому разi не бентежить твоя схильнiсть до суперництва, навiть з точки зору здорового глузду", - зауважив вiн, забираючи у неї сумку. "Ходiмо, машина чекає, щоб вiдвезти нас до аеропорту. За кiлька годин ти увiйдеш в iсторiю".
  
  "Ми зустрiнемося з її людьми у Лондонi чи Iраку?" - Запитала вона.
  
  "Пердью сказав, що вони зустрiнуться з нами на рандеву ЦРУ у Сузах. Там ви проведете деякий час iз фактичною спадкоємицею WUO reins, доктором Лiзою Гордон. Тепер запам'ятай, Нiно, Лiза Гордон - єдина, хто знає, хто ти i що ми робимо, добре? Не схиби, " сказав вiн, поки вони повiльно виходили в бiлий туман, який плив у холодному повiтрi.
  
  "Зрозумiв. Ти дуже багато турбуєшся, " пирхнула вона, поправляючи шарф. "До речi, де великий архiтектор?"
  
  Сем насупився.
  
  "Пердью, Сем, де Пердью?" - повторила вона, коли вони рушили в дорогу.
  
  "Востаннє, коли я розмовляв з ним, вiн був удома, але вiн Пердью, що вiчно щось задумує". Вiн усмiхнувся i знизав плечима. "Як ти себе почуваєш?"
  
  "Мої очi майже повнiстю загоїлися. Ви знаєте, коли я прослухав запис, i мiстер Мардук сказав, що люди, якi носять маски, слiпнуть, я подумав, чи не про це вiн, мабуть, подумав тiєї ночi, коли вiдвiдав мене бiля моєї лiкарняної лiжка. Можливо, вiн подумав, що я Са...Лöвенхаген ... прикидаюся навшпиньки ".
  
  Це було не так притягнуте за вуха, як звучало, подумав Сем. Насправдi це могло бути саме так. Нiна розповiла йому, що Мардук запитав її, чи ховала вона свою сусiдку по кiмнатi, так що це цiлком могло бути реальним припущенням Пiтера Мардука. Нiна поклала голову Сему на плече, i вiн нiяково нахилився вбiк, щоб вона могла дотягнутися до нього досить низько.
  
  "Щоб ти зробив?" - Раптом запитала вона пiд приглушений гул автомобiля. "Що б ти зробив, якби мiг носити чиє завгодно обличчя?"
  
  "Я навiть не подумав про це", - визнав вiн. "Я вважаю, це залежить".
  
  "Надягнута?"
  
  "Вiд того, як довго я зможу зберiгати обличчя цiєї людини", - пiддражнив Сем.
  
  "Усього на один день, але тобi не обов'язково вбивати їх чи вмирати наприкiнцi тижня. Ти просто отримуєш їхнє обличчя на день, а через двадцять чотири години воно знiмається, i в тебе знову є твоє власне, " тихо прошепотiла вона.
  
  "Вважаю, я повинен сказати, що я б прийняв вигляд якоїсь важливої персони i що я б робив добро", - почав Сем, питаючи, наскiльки чесним вiн має бути. "Я маю бути Пердью, я думаю".
  
  "Якого бiса ти хочеш бути Пердью?" Запитала Нiна, сiдаючи. О, чудово. Тепер ти зробив це, подумав Сем. Вiн подумав про справжнi причини, через якi вибрав Пердью, але всi вони були причинами, якi вiн не хотiв розкривати Нiнi.
  
  "Сем! Чому Перд'ю? " Наполягала вона.
  
  "У нього є все", - спочатку вiдповiв вiн, але вона промовчала i звернула увагу, тому Сем уточнив. "Пердю може все. Вiн надто сумно вiдомий, щоб бути великодушним святим, але надто амбiтний, щоб бути нiким. Вiн досить розумний, щоб винайти чудовi машини та пристрої, якi можуть змiнити медичну науку та технологiю, але вiн занадто скромний, щоб запатентувати їх i таким чином отримати прибуток. Використовуючи свiй розум, свою репутацiю, свої зв'язки та свої грошi, вiн може буквально досягти чого завгодно. Я б використав його обличчя, щоб просуватися до бiльш високих цiлей, яких мiг досягти мiй бiльш простий розум, мiзернi фiнанси та незначнiсть".
  
  Вiн чекав рiзкого огляду своїх перекручених прiоритетiв i недоречних цiлей, але натомiсть Нiна нахилилася i мiцно поцiлувала його. Серце Сема здригнулося вiд непередбачуваного жесту, але воно буквально розлютилося вiд її слiв.
  
  "Зберiгай своє обличчя, Сем. Ти маєш єдину рiч, яку бажає Пердью, єдину рiч, заради якої весь його генiй, грошi i вплив нiчого йому не принесуть.
  
  
  Глава 32 - Пропозицiя Тiнi
  
  
  Пiтера Мардука не хвилювали подiї навколо нього. Вiн звик до людей, якi ведуть себе як манiяки, що кидаються, як локомотиви, що зiйшли з рейок, щоразу, коли щось непiдвладне їм нагадувало їм, як мало у них влади. Засунувши руки в кишенi пальта i насторожено дивлячись з-пiд фетрового капелюха, вiн пройшов крiзь охоплених панiкою незнайомцiв в аеропорту. Багато хто з них прямував до своїх будинкiв на випадок загальнонацiонального вiдключення всiх служб та транспорту. Проживши багато епох, Мардук бачив усе це ранiше. Вiн пережив три вiйни. Зрештою, все завжди виправлялося та перетiкало в iншу частину свiту. Вiн знав, що вiйна нiколи не припиниться. Це призвело б лише до перемiщення до iншого району. На його думку, свiт був помилкою, вигаданою тими, хто втомився боротися за те, що в них було, або влаштовувати турнiри, щоб виграти суперечки. Гармонiя була лише мiфом, складеним трусами i релiгiйними фанатиками, сподiвалися, що, насаджуючи вiру, вони заслужать прiзвисько героїв.
  
  "Ваш рейс вiдкладений, мiстере Мардук", - сказав йому службовець на реєстрацiї. "Ми очiкуємо, що всi рейси буде вiдкладено через останню ситуацiю. Рейси будуть доступнi лише завтра вранцi.
  
  "Немає проблем. Я можу зачекати, " сказав вiн, iгноруючи її пильне вивчення його дивних рис обличчя, або, скорiше, їх вiдсутнiсть. Пiтер Мардук тим часом вирiшив вiдпочити у готельному номерi. Вiн був занадто старий, а його тiло дуже кiстлявим для тривалого сидiння. Цього було достатньо на зворотний рейс додому. Вiн зареєструвався у готелi Cologne Bonn та замовив вечерю через службу доставки їжi та напоїв у номер. Передчуття заслуженого нiчного сну без занепокоєння про маску або необхiднiсть звернутися калачиком на пiдлозi пiдвалу в очiкуваннi злодiя-вбивцi було чудовою змiною обстановки для його втомлених старих кiсток.
  
  Коли електроннi дверi за ним зачинилися, могутнi очi Мардука побачили силует, що сидiв у крiслi. Йому не потрiбно було багато свiтла, але його права рука повiльно обхопила обличчя-череп пiд пальто. Неважко було здогадатися, що зловмисник прийшов за релiквiєю.
  
  "Спочатку тобi доведеться убити мене", - спокiйно сказав Мардук, i вiн мав на увазi кожне слово.
  
  "Це бажання в межах моєї досяжностi, мiстере Мардук. Я схильний негайно виконати це бажання, якщо ви не погодитеся з моїми вимогами", - сказала постать.
  
  "Заради Бога, дозвольте менi почути вашi вимоги, щоб я мiг трохи поспати. Я не мав спокою з того часу, як ще одна пiдступна порода людей вкрала її з мого будинку", - поскаржився Мардук.
  
  "Сядьте, будь ласка. Вiдпочивай. Я можу пiти звiдси без подiй i дозволити вам поспати, або я можу назавжди полегшити ваш тягар i все одно пiти звiдси, за чим я прийшов", - сказав непроханий гiсть.
  
  "О, ти так думаєш?" Старий усмiхнувся.
  
  "Я запевняю це", - категорично сказав йому iнший.
  
  "Мiй друже, ти знаєш стiльки ж, скiльки й iншi, хто приходить за Вавилонською маскою. I це нiщо. Ти так заслiплений своєю жадiбнiстю, своїми прагненнями, своєю помстою... чого б ви ще не побажали, використовуючи чуже обличчя. Слiпий! Всi ви!" Вiн зiтхнув, зручно плюхнувшись на лiжко у темрявi.
  
  "Так ось чому маска заслiплює Маскується?" - було питання незнайомця.
  
  "Так, я вважаю, що її автор вклав у неї якусь форму метафоричного послання", - вiдповiв Мардук, скидаючи взуття.
  
  "А безумство?" - знову запитав непроханий гiсть.
  
  "Синку, ти можеш запитати стiльки iнформацiї про цю релiквiю, скiльки забажаєш, перш нiж убити мене та забрати її, але ти нiчого з цим не досягнеш. Вона вб'є тебе чи того, кого ти обманом змусиш надiти її, але долю маскуючого не змiнити", - порадив Мардук.
  
  "Тобто не без шкiри", - пояснив зловмисник.
  
  "Не без шкiри", - погодився Мардук повiльними словами, що межують iз вмиранням. "Це вiрно. I якщо я помру, ти нiколи не дiзнаєшся, де знайти Шкiру. Крiм того, це не працює само по собi, так що просто кинь це, синку. Iди своєю дорогою i залиш маску трусам i шарлатанам".
  
  "Ви продали б це?"
  
  Мардук не мiг повiрити, що вiн чув. Вiн вибухнув чудовим гуркотом смiху, який наповнив кiмнату, як болючi крики жертви тортур. Силует не рухався, вiн також не робив жодних дiй i не визнавав поразки. Вiн просто чекав.
  
  Старий iракець сiв i ввiмкнув лiжка. У крiслi сидiв високий, худорлявий чоловiк iз бiлим волоссям та свiтло-блакитними очима. У лiвiй руцi вiн твердо тримав "Магнум" 44 калiбру, спрямований прямо в серце старого.
  
  "Тепер ми всi знаємо, що використання шкiри з обличчя донора змiнює обличчя маскуючого", - сказав Пердью. "Але я випадково знаю..." Вiн нахилився вперед, щоб говорити м'якшим, лякаючим тоном, "що справжнiй приз - це iнша половина монети. Я можу вистрiлити тобi у серце i забрати твою маску, але найбiльше менi потрiбна твоя шкiра".
  
  Задихаючись вiд подиву, Пiтер Мардук дивився на єдину людину, яка коли-небудь розкрила секрет Вавилонської маски. Застигши на мiсцi, вiн дивився на європейця з великим пiстолетом, який сидiв у тихому терпiннi.
  
  "Скiльки коштує?" - спитав Пердью.
  
  "Ви не можете купити маску, i ви, звичайно, не можете купити мою шкiру!" Мардук вигукнув з жахом.
  
  "Не купляти. Напрокат, - поправив його Пердью, належним чином збивши старого з пантелику.
  
  "Ти в своєму розумi?" Мардук насупився. Це було чесне питання до людини, мотиви якої вона справдi не могла зрозумiти.
  
  "За використання вашої маски протягом одного тижня та подальше видалення шкiри з вашого обличчя, щоб видалити її протягом першого дня, я заплачу за повну пересадку шкiри та реконструкцiю обличчя", - запропонував Пердью.
  
  Мардук був спантеличений. Втратив дар мови. Йому хотiлося посмiятися з абсолютної абсурдностi пропозицiї i висмiяти iдiотськi принципи цiєї людини, але чим бiльше вiн прокручував пропозицiю в умi, тим бiльше сенсу вона йому надавала.
  
  "Чому тиждень?" вiн запитав.
  
  "Я хочу вивчити її науковi властивостi", - вiдповiв Пердью.
  
  "Нацисти також намагалися це зробити. Вони зазнали жахливої невдачi!" - знущався старий.
  
  Пердю похитав головою. "Моїм мотивом є чиста цiкавiсть. Як колекцiонер релiквiй та вчений, я тiльки хочу знати... як . Менi подобається моє обличчя таким, яке воно є, i я маю дивне бажання не померти вiд недоумства".
  
  "А першого дня?" - спитав старий, здивований.
  
  "Завтра дуже дорогому другу потрiбно набути важливого вигляду. Те, що вона готова ризикнути цим, має iсторичне значення для встановлення тимчасового свiту мiж двома ворогами, якi давно ворогують", - пояснив Пердью, опускаючи стовбур пiстолета.
  
  "Доктор Нiна Гулд", - зрозумiв Мардук, вимовляючи її iм'я з м'якою пошаною.
  
  Перд'ю, зрадований тим, що Мардук знав, продовжив: "Якщо свiт дiзнається, що проф. Слоану справдi було вбито, вони нiколи не повiрять правдi: що вона була вбита за наказом нiмецького вищого офiцера, щоб пiдставити Мезо-Аравiю. Ти знаєш це. Вони залишаться слiпi до правди. Вони бачать лише те, що дозволяють їх маски - малесенькi бiнокулярнi зображення бiльшої картини. Мiстере Мардуку, я абсолютно серйозний у своїй пропозицiї".
  
  Пiсля деякого роздуму старий зiтхнув. "Але я йду з тобою".
  
  "Я не хотiв би, щоб було по-iншому", - посмiхнувся Пердью. "От".
  
  Вiн кинув на стiл письмову угоду, що обумовлює умови та часовi рамки для "предмету", який нiколи не згадується для того, щоб переконатися, що нiхто нiколи не дiзнається про маску таким чином.
  
  "Контракт?" Мардук вигукнув. "Серйозно, синку?"
  
  "Може, я i не вбивця, але я бiзнесмен", - посмiхнувся Пердью. "Пiдпишiть цю нашу угоду, щоб ми могли трохи вiдпочити, чорт забирай. Принаймнi зараз.
  
  
  Глава 33 - Возз'єднання Юди
  
  
  Сем i Нiна сидiли в кiмнатi, що добре охоронялася, всього за годину до зустрiчi з султаном. Вона виглядала зовсiм неважливо, але Сем утримався вiд цiкавостi. Однак, за словами персоналу в Мангеймi, опромiнення Нiни не було причиною смертельного стану. Її дихання шипiло, коли вона намагалася вдихнути, а очi залишалися трохи молочного кольору, але її шкiра до теперiшнього часу повнiстю загоїлася. Сем не був лiкарем, але мiг бачити, що щось було не так, як у станi здоров'я Нiни, так i в її помiрностi.
  
  "Ти, напевно, не можеш впоратися з моїм диханням поряд з тобою, гей?" вiн грав.
  
  "Чому ти питаєш?" вона насупилась, поправляючи оксамитове кольє вiдповiдно до фотографiй Слоан, якi надала Лiза Гордон. До них додавався гротескний зразок, про який Гордон не хотiв знати, навiть коли розпоряднику похорону Слоун було наказано надати його за допомогою сумнiвного судового наказу вiд Scorpio Majorus Holdings.
  
  "Ти бiльше не куриш, так що моє тютюнове дихання, мабуть, зводить тебе з розуму", - допитувався вiн.
  
  "Нi, - вiдповiла вона, - просто дратiвливi слова, якi виходять iз таким придиханням".
  
  "Професор Слоун?" жiночий голос iз сильним акцентом покликав з iншого боку дверей. Сем боляче штовхнув Нiну лiктем, забувши, якою крихкою вона була. Вибачаючимся тоном вiн простягнув руки. "Менi так шкода!"
  
  "Так?" Запитала Нiна.
  
  "Ваша почет має бути тут менше нiж за годину", - сказала жiнка.
  
  "О, ем, спасибi", - вiдповiла Нiна. Вона прошепотiла Сему. "Моя почет. Це, мабуть, представники Слоуна".
  
  "Так".
  
  "Окрiм того, тут є два джентльмени, якi кажуть, що вони з вашої особистої охорони разом iз мiстером Клiвом", - сказала жiнка. "Ви очiкуєте мiстера Мардука та мiстера Кiлта?"
  
  Сем розреготався, але стримався, прикривши рота рукою: "Кiлте, Нiно. Це, мабуть, Пердю, з причин, якими я вiдмовляюся дiлитися".
  
  "Я здригаюся при думцi", - вiдповiла вона i звернулася до жiнки: "Це вiрно, Ясмiн. Я чекав на них. Насправдi..."
  
  Двоє увiйшли до кiмнати, розштовхавши здоровенних арабських охоронцiв, щоб потрапити усередину.
  
  "... вони спiзнилися!"
  
  За ними зачинилися дверi. Не було жодних формальностей, оскiльки Нiна не забула про той удар, який вона отримала в лiкарнi Гейдельберга, а Сем не забув, що Мардук зрадив їхню довiру. Пердю пiдхопив це i одразу обiрвав.
  
  "Ну, дiти. Ми можемо об'єднатись у групу пiсля того, як змiнимо iсторiю i нам вдасться уникнути арешту, добре?"
  
  Вони неохоче погодились. Нiна вiдводила очi вiд Пердью, не даючи йому змоги все виправити.
  
  "Де Маргарет, Пiтер?" Сем запитав Мардука. Старий незграбно подерся. Вiн не мiг змусити себе сказати правду, хоча вони заслуговували на те, щоб ненавидiти його за це.
  
  "Ми, " зiтхнув вiн, " роздiлилися. Лейтенанта я теж не змiг знайти, тому вирiшив вiдмовитись вiд усiєї мiсiї. Я був неправий, що просто пiшов, але ти мусиш зрозумiти. Я так утомився охороняти цю прокляту маску, бiгати за тими, хто її забирає. Передбачалося, що нiхто не повинен був знати про це, але нацистський дослiдник, який вивчав вавилонський Талмуд, натрапив на бiльш давнi тексти з Месопотамiї, i стало вiдомо про Маску". Мардук дiстав маску i пiднiс її до свiтла мiж ними. "Я хотiв би просто позбутися її раз i назавжди".
  
  На обличчi Нiни з'явився спiвчуття, що посилило її i без того втомлений вигляд. Було легко сказати, що вона була далекою вiд одужання, але вони намагалися тримати свою занепокоєння при собi.
  
  "Я подзвонив їй у готель. Вона не повернулася i не виписалася", - кипiв Сем. "Якщо з нею щось трапиться, Мардуку, клянуся Христом, я особисто..."
  
  "Ми маємо це зробити. Зараз!" Нiна вивела їх iз задуму суворою заявою: "Поки я не втратила самовладання".
  
  "Вона має перетворитися перед доктором Гордоном та iншими професорами. Прибувають люди Слоуна, як нам це зробити?" Сем спитав старого. У вiдповiдь Мардук просто передав Нiнi маску. Їй не терпiлося торкнутися її, i вона взяла її в нього. Все, що вона пам'ятала, це те, що вона мала зробити, щоб врятувати мирний договiр. Вона все одно вмирала, тож, якщо видалення не спрацює, її термiн просто зрушить на кiлька мiсяцiв.
  
  Подивившись на внутрiшнiй бiк маски, Нiна скривилася крiзь сльози, що застилали її очi.
  
  "Менi страшно", - прошепотiла вона.
  
  "Ми знаємо, кохана", - заспокiйливо сказав Сем, "але ми не дозволимо тобi померти ось так".... ось так...
  
  Нiна вже зрозумiла, що вони не знали про рак, але вибiр слiв Семом був навмисне нав'язливим. З незворушним, рiшучим виразом обличчя Нiна взяла контейнер iз фотографiями Слоан i пiнцетом витягла гротескний вмiст зсередини. Всi вони змусили завдання, що стоїть перед ними, затьмарити огидне дiйство, спостерiгаючи, як шматочок шкiрної тканини з тiла Марти Слоун потрапляє всередину маски.
  
  Заiнтригованi до краю, Сем i Пердью притиснулися один до одного, щоб подивитися, що станеться. Мардук просто дивився на годинник на стiнi. Усерединi маски зразок тканини миттєво розпався, i на поверхнi звичайного кольору кiстки маска набула темно-червоного вiдтiнку, який, здавалося, ожив. По поверхнi пробiгла дрiбна брижi.
  
  "Не гай часу, iнакше воно закiнчиться", - попередив Мардук.
  
  У Нiни перехопило подих. "Щасливого Хеллоуїна", - сказала вона i з болiсною гримасою сховала обличчя в масцi.
  
  Пердю i Сем iз тривогою чекали побачити пекельне викривлення лицевих м'язiв, запекле випинання залоз i складчастiсть шкiри, але вони були розчарованi у своїх очiкуваннях. Нiна трохи верескнула, коли її руки випустили маску, i вона залишилася на її обличчi. Взагалi нiчого особливого не сталося, окрiм її реакцiї.
  
  "Боже мiй, це моторошно! Це виводить мене iз себе!" вона запанiкувала, але Мардук пiдiйшов i сiв поруч iз нею для певної емоцiйної пiдтримки.
  
  "Розслабся. Те, що ти вiдчуваєш, - це злиття клiтин Нiно. Я вiрю, що це трохи палитиме вiд стимуляцiї нервових закiнчень, але ви повиннi дозволити цьому набути форми ", - умовляв вiн.
  
  На очах у Сема i Пердью тонка маска просто перетасувала свiй склад, щоб гармонiювати з обличчям Нiни, поки вона витончено не поринула пiд її шкiру. Щойно помiтнi риси обличчя Нiни трансформувалися в риси Марти, поки жiнка перед ними не стала точною копiєю тiєї, що на фотографiї.
  
  "Нiхуя не справжня", - захоплювався Сем, спостерiгаючи. Розум Пердью був перевантажений молекулярною структурою всiєї трансформацiї на хiмiчному та бiологiчному рiвнi.
  
  "Це краще, нiж наукова фантастика", - пробурмотiв Пердью, нахиляючись, щоб уважно розглянути обличчя Нiни. "Це зачаровує".
  
  "I груба, i моторошна. Не забувай про це, " обережно сказала Нiна, невпевнена у своїй здатностi говорити, одягаючи обличчя iншої жiнки.
  
  "Зрештою, це Хелловiн, кохана", - посмiхнувся Сем. "Просто прикинься, що ти справдi, справдi гарна у вбраннi Марти Слоун". Пердью кивнув з легкою усмiшкою, але вiн був надто поглинений науковим дивом, свiдком якого вiн був, щоб робити щось ще.
  
  "Де шкiра?" - Запитала вона губами Марти. "Будь ласка, скажи менi, що вона тут у тебе".
  
  Перд'ю мав вiдповiсти їй, незалежно вiд того, дотримувалися вони режиму громадського радiомовчання чи нi.
  
  "У мене є шкiра, Нiно. Не турбуйтесь про це. Як тiльки договiр буде пiдписано... " вiн замовк, дозволяючи їй заповнити прогалини.
  
  Невдовзi пiсля цього проф. Прибули люди Слоун. Лiкар Лiза Гордон була на взводi, але добре приховувала це пiд своєю професiйною поведiнкою. Вона повiдомила найближчим родичам Слоан, що та хвора, i подiлилася тiєю ж новиною зi своїм персоналом. Через стан, що вражає її легенi та горло, вона не зможе вимовити свою промову, але все одно буде присутня, щоб скрiпити угоду з Месоаравiєю.
  
  Очолюючи невелику групу прес-агентiв, адвокатiв та охоронцiв, вона попрямувала до роздiлу з написом "Високопоставленi особи з приватним вiзитом" з вузлом у животi. До початку iсторичного симпозiуму залишалися лiченi хвилини, i вона мала переконатися, що все пройшло за планом. Увiйшовши до кiмнати, де Нiна чекала зi своїми супутниками, Лiза зберегла свiй iгровий вираз обличчя.
  
  "О Марта, я так нервую!" - Вигукнула вона, побачивши жiнку, яка була напрочуд схожа на Слоан. Нiна просто усмiхнулася. Як i просила Лiза, їй не дозволили говорити; їй треба було вiдповiдати шарадi перед людьми Слоан.
  
  "Залиш нас наодинцi на хвилинку, добре?" Лiза розповiла своїй командi. Як тiльки вони зачинили дверi, весь її настрiй змiнився. У неї вiдвисла щелепа побачивши обличчя жiнки, яка, вона могла б присягнути, була її другом i колегою. "Чорт забирай, мiстере Пердю, ви не жартуєте!"
  
  Пердю щиро посмiхнувся. "Завжди радий вас бачити, докторе Гордон".
  
  Лiза розповiла Нiнi про основи того, що було необхiдно як приймати оголошення i так далi. Потiм настала та частина, яка найбiльше турбувала Лiзу.
  
  "Доктор Гулд, я так розумiю, ви практикувалися в пiдробцi її пiдпису?" Дуже тихо спитала Лiза.
  
  "У мене є. Я думаю, що впоралася iз цим, але через хворобу мої руки трохи менш стiйкi, нiж зазвичай", - вiдповiла Нiна.
  
  "Це прекрасно. Ми подбали про те, щоб усi знали, що Марта дуже хвора i що у неї легке тремтiння пiд час лiкування", - вiдповiла Лiза. "Це допомогло б пояснити будь-яке вiдхилення у пiдписi, тому, з Божою допомогою, ми могли б провернути це без iнцидентiв".
  
  Представники прес-служб усiх великих мовних компанiй були присутнi в медiа-залi в Сузах, тим бiльше, що всi супутниковi системи та станцiї були чудово вiдновленi з 2:15 ранку того дня.
  
  Коли Проф. Слоан вийшла з коридору, щоб увiйти до кiмнати для переговорiв iз султаном, камери одночасно повернулися до неї. Спалахи довгофокусних камер високої чiткостi створювали спалахи яскравого свiтла на обличчях та одязi лiдерiв, що супроводжуються. Напруженi, троє чоловiкiв, вiдповiдальних за добробут Нiни, стояли, спостерiгаючи за тим, що вiдбувається на монiторi в роздягальнi.
  
  "З нею все буде гаразд", - сказав Сем. "Вона навiть вiдпрацьовувала акцент Слоун, на випадок, якщо їй доведеться вiдповiдати на будь-якi питання". Вiн глянув на Мардука. I як тiльки це закiнчиться, ми з тобою вирушимо на пошуки Маргарет Кросбi. Менi байдуже, що тобi треба робити чи куди ти маєш йти".
  
  "Стеж за своїм тоном, синку", - вiдповiв Мардук. "Майте на увазi, що без мене дорога Нiна не зможе вiдновити свiй iмiдж або надовго зберегти своє життя".
  
  Пердью пiдштовхнув Сема, щоб той повторив заклик до дружелюбностi. Задзвонив телефон Сема, порушивши атмосферу в кiмнатi.
  
  "Це Маргарет", - оголосив Сем, люто дивлячись на Мардука.
  
  Бачиш? Вона гаразд, " байдуже вiдповiв Мардук.
  
  Коли Сем вiдповiв, на лiнiї не був голос Маргарет.
  
  "Сем Клiв, я вважаю?" Шмiдт прошипiв, понизивши голос. Сем негайно перевiв виклик на гучний зв'язок, щоби чули iншi.
  
  "Так, а де Маргарет?" Запитав Сем, не гаючи часу на очевидний характер дзвiнка.
  
  "Це не твоя турбота прямо зараз. Вас непокоїть, де вона буде, якщо ви не пiдкоритеся", - сказав Шмiдт. "Скажи цiй сучцi-самозванцi iз султаном, щоб вона вiдмовилася вiд свого доручення, iнакше завтра ти зможеш забрати лопатою iншу сучку-самозванку".
  
  Мардук виглядав приголомшеним. Вiн нiколи не припускав, що його дiї призведуть до смертi прекрасної ледi, але тепер це стало реальнiстю. Його рука затуляла нижню половину обличчя, коли вiн слухав, як Маргарет кричить на задньому планi.
  
  "Ти спостерiгаєш з безпечної вiдстанi?" Сем спровокував Шмiдта. "Тому що, якщо ти опинишся десь у межах моєї досяжностi, я не принесу тобi задоволення пустити кулю у твiй товстий нацистський череп".
  
  Шмiдт засмiявся з зарозумiлим натхненням. Що ти збираєшся робити, паперовий хлопчику? Напишiть статтю, в якiй висловите своє невдоволення, що зводить наклеп на люфтваффе".
  
  "Близько", - вiдповiв Сем. Його темнi очi зустрiлися з очима Пердью. Без жодного слова мiльярдер зрозумiв. Тримаючи планшет у руцi, вiн мовчки ввiв код безпеки та продовжив перевiряти глобальну систему позицiонування телефону Маргарет, поки Сем боровся з командиром. "Я робитиму те, що у мене виходить найкраще. Я викрию тебе. Бiльше, нiж будь-хто iнший, з тебе знiмуть маску розпусного, спраглих влади наслiдувача, яким ти є. Ти нiколи не будеш Мейєром, друже. Генерал-лейтенант є лiдером люфтваффе, i його репутацiя сприятиме тому, що свiт матиме високу думку про збройнi сили Нiмеччини, а не про якийсь iмпотент, який думає, що може манiпулювати свiтом".
  
  Перд усмiхнувся. Сем знав, що знайшов безсердечного командира.
  
  "Слоан пiдписує цей договiр, поки ми говоримо, тому вашi зусилля безглуздi. Навiть якби ти вбив усiх, кого тримаєш, це не змiнило б набрання чинностi ще до того, як ти пiднiмеш пiстолет ", - чiплявся Сем до Шмiдта, потай молячи Бога, щоб Маргарет не поплатилася за його зухвалiсть.
  
  
  Роздiл 34 - Ризикована сенсацiя Маргарет
  
  
  В жаху Маргарет спостерiгала, як її друг Сем Клiв лютував її викрадача. Вона була прив'язана до стiльця, i в неї все ще паморочилося в головi вiд наркотикiв, якi вiн використовував, щоб пiдкорити її. Маргарет гадки не мала, де вона знаходиться, але з того, що вона трохи розумiла нiмецькою, вона була не єдиною заручницею, яку тут тримали. Поруч iз нею була купа технологiчних пристроїв, якi Шмiдт конфiскував у iнших своїх заручникiв. Поки продажний командир скакав навколо i сперечався, Маргарет пустила в хiд свої дитячi прийоми.
  
  Коли вона була маленькою дiвчинкою в Глазго, вона зазвичай лякала iнших дiтей, вививаючи пальцi та плечi для їхньої розваги. З того часу, звичайно, вона трохи страждала вiд артриту в основних суглобах, але була майже впевнена, що все ще може керувати суглобами пальцiв. За кiлька хвилин до того, як вiн зателефонував Сему Клiву, Шмiдт послав Хiммельфарба перевiрити валiзу, яку вони привезли з собою. Вони забрали її з бункера авiабази, практично зруйнованого зловмисниками. Вiн не бачив, як лiва рука Маргарет зiсковзнула з наручника i потяглася до мобiльного телефону, який належав Вернеру, коли вiн був у полонi на авiабазi Бючел.
  
  Витягнувши шию, щоб краще бачити, вона простягла руку, щоб взяти телефон, але вiн був просто поза досяжнiстю. Намагаючись не прогаяти свою єдину можливiсть спiлкування, Маргарет пiдштовхувала свiй стiлець щоразу, коли Шмiдт смiявся. Незабаром вона була така близько, що кiнчики її пальцiв майже торкалися пластику i гуми кришки телефону.
  
  Шмiдт закiнчив висувати свiй ультиматум Сему, i тепер усе, що йому потрiбно було зробити, це переглянути поточнi виступи перед пiдписанням договору. Вiн глянув на годинник, здавалося б, не пiклуючись про Маргарет, тепер, коли вона була представлена як важiль впливу.
  
  "Хiммельфарб!" - вигукнув Шмiдт. "Наведiть людей. У нас мало часу".
  
  Шiсть пiлотiв, одягнених i готових до вiдправлення, мовчки увiйшли до кiмнати. На монiторах Шмiдта вiдображалися тi ж топографiчнi карти, що й ранiше, але оскiльки внаслiдок руйнування Мардук залишився в бункерi, Шмiдту довелося задовольнятися найнеобхiднiшим.
  
  "Пан!" Хiммельфарб та iншi пiлоти вигукнули, коли вони стали мiж Шмiдтом i Маргарет.
  
  "У нас практично немає часу, щоб пiдiрвати зазначенi тут нiмецькi авiабази", - сказав Шмiдт. "Пiдписання договору здається неминучим, але ми побачимо, як довго вони дотримуватимуться своєї угоди, коли наша ескадрилья в рамках операцiї Leo 2 одночасно пiдiрве штаб-квартиру ВВО у Багдадi та палац у Сузах".
  
  Вiн кивнув Хiммельфарбу, який дiстав iз скринi дефектнi дублiкати масок часiв Другої свiтової вiйни. Одного за iншим вiн дав кожному з чоловiкiв по масцi.
  
  "Отже, тут, на цьому пiдносi, у нас є тканини, що не вiдбулося, льотчика Олафа ЛöВенхагена. За одним зразком на людину помiстити в середину кожної маски", - наказав вiн. Подiбно до машин, однаково одягненi пiлоти зробили, як вiн сказав. Шмiдт перевiрив, як кожна людина виконує свої обов'язки перед тим, як вiддати наступний наказ. "Тепер пам'ятайте, що вашi колеги-льотчики з B & #252; chel вже розпочали виконання своєї мiсiї в Iраку, так що перша фаза операцiї Leo 2 завершена. Твiй обов'язок - виконати другу фазу ".
  
  Вiн перегорнув екрани, викликаючи пряму трансляцiю пiдписання угоди у Сузах. "Отже, сини Нiмеччини, одягнiть свої маски i чекайте на мiй наказ. У той момент, коли це вiдбудеться в прямому ефiрi на моєму екранi тут, я знатиму, що нашi хлопцi розбомбили нашi цiлi у Сузах та Багдадi. Потiм я вiддам вам наказ та активую фазу 2 - знищення авiабаз Бüчел, Норвенiх та Шлезвiг. Ви всi знаєте свої намiченi цiлi".
  
  "Так сер!" - вiдповiли вони в унiсон.
  
  "Добре Добре. Наступного разу, коли я маю намiр убити такого самовпевненого розпусника, як Слоан, менi доведеться зробити це самому. Сьогоднiшнi так званi снайпери - це ганьба", - поскаржився Шмiдт, спостерiгаючи, як пiлоти залишають кiмнату. Вони прямували до iмпровiзованого ангару, де ховали списанi лiтальнi апарати з рiзних авiабаз, якими керував Шмiдт.
  
  
  * * *
  
  
  Зовнi ангара постать зiщулилася пiд тiньовими дахами автостоянки, розташованої за межами гiгантського припиненого заводського двору на околицi Берлiна. Вiн швидко переходив вiд однiєї будiвлi до iншої, зникаючи в кожнiй, щоб подивитися, чи є там хтось. Вiн досяг передостаннiх робочих рiвнiв старого сталеливарного заводу, коли побачив, як кiлька пiлотiв попрямували до єдиної споруди, що видiлялася на тлi iржавої сталi та старих червоно-коричневих цегляних стiн. Вона виглядала дивно i недоречно завдяки срiблястий мерехтiння нового сталевого матерiалу, з якого вона була виготовлена.
  
  Лейтенант Вернер затамував подих, спостерiгаючи, як пiвдюжини солдатiв Левенхагена обговорюють мiж собою мiсiю, яка мала розпочатися за кiлька хвилин. Вiн знав, що Шмiдт вибрав його для цiєї мiсiї - самогубної мiсiї в дусi ескадрильї Леонiдаса часiв Другої свiтової вiйни. Коли вони згадали про iнших, якi йшли на Багдад, серце Вернера зупинилося. Вiн кинувся туди, де, як вiн сподiвався, його нiхто не мiг почути i подзвонив, весь час перевiряючи своє оточення.
  
  "Привiт, Сем?"
  
  
  * * *
  
  
  В офiсi Маргарет прикинулася сплячою, намагаючись з'ясувати, чи вже пiдписано договiр. Їй довелося, тому що, згiдно з попереднiм дивом, що уникли покарання злочинцям i досвiдом спiлкування з вiйськовими за час її кар'єри, вона дiзналася, що як тiльки десь укладено угоду, люди починають помирати. Це не дарма називалося 'звести кiнцi з кiнцями', та вона знала це. Маргарет ставила питання, як вона зможе захиститися вiд професiйного солдата i воєначальника зi зв'язаною за спиною рукою - буквально.
  
  Шмiдт кипiв вiд злостi, безперестанку постукуючи черевиком, у хвилюваннi чекаючи, коли станеться його вибух. Вiн знову пiдняв годинник. За його останнiми пiдрахунками, ще десять хвилин. Вiн подумав, як було б блискуче, якби вiн мiг побачити, як палац вибухне на очах верховного комiсара ООН з прав людини та султана Месоаравiї, якраз перед тим, як послати своїх мiсцевих бiсiв здiйснити передбачуване бомбардування ворогом авiабаз Люфтваффе на помсту. Капiтан спостерiгав за тим, що вiдбувається, важко дихаючи i з кожною миттю висловлюючи свою зневагу.
  
  "Подивися на цю сучку!" - посмiхнувся вiн, коли показали, як Слоан вiдмовляється вiд своєї промови, коли те саме повiдомлення ковзнуло праворуч налiво по екрану CNN. "Я хочу свою маску! У той момент, коли я отримаю її назад, я стану тобою, Мейєре! Маргарет пошукала поглядом 16-го iнспектора чи командувача нiмецьких вiйськово-повiтряних сил, але вiн був вiдсутнiй - принаймнi в кабiнетi, де її тримали.
  
  Вона одразу помiтила рух у коридорi за дверима. Її очi рiзко розширилися, коли вона впiзнала лейтенанта. Вiн жестом звелiв їй замовкнути i продовжувати зображати опосума. Шмiдту було що сказати щодо кожного зображення, яке вiн бачив у прямiй трансляцiї новин.
  
  "Насолоджуйся своїми останнiми миттєвостями. Як тiльки Мейєр вiзьме на себе вiдповiдальнiсть за iракськi вибухи, я вiдкину його подобу. Тодi подивимося, на що ти здатний з цiєю своєю вологою мрiєю, зробленою чорнилом!" вiн захихотiв. Поки вiн розмовляв, вiн не звертав уваги на лейтенанта, який пробирався всередину, щоб здолати його. Вернер крався вздовж стiни, де все ще залишалася тiнь, але вiн мав пройти добрих шiсть метрiв у бiлому люмiнесцентному свiтлi, перш нiж вiн змiг дiстатися Шмiдта.
  
  Маргарет вирiшила простягнути руку допомоги. Сильно вiдштовхнувшись убiк, вона раптово перекинулася i сильно вдарилася об руку i стегно. Вона видала жахливий крик, який змусив Шмiдта серйозно здригнутися.
  
  "Iсусе! Що ти робиш?" вiн закричав на Маргарет, збираючись приставити черевик до її грудей. Але вiн був недостатньо швидкий, щоб ухилитись вiд тiла, що летить на нього i врiзається в стiл позаду нього. Вернер накинувся на капiтана, миттєво впечатавши кулак у кадик Шмiдта. Злiсний командир намагався залишатися послiдовним, але Вернер не хотiв ризикувати з огляду на наскiльки жорстким був офiцер-ветеран.
  
  Ще один швидкий удар прикладом пiстолета у скроню довершив справу, i капiтан безвольно звалився на пiдлогу. На той час, як Вернер роззброїв командира, Маргарет була вже на ногах, намагаючись прибрати нiжку стiльця з-пiд свого тiла та руки. Вiн кинувся їй на допомогу.
  
  "Слава Богу, ви тут, лейтенанте!" - тяжко видихнула вона, коли вiн звiльнив її. "Марлен у чоловiчому туалетi, прив'язана до батареї. Вони накачали її хлороформом, тож вона не зможе бiгти з нами ".
  
  "Невже?" його обличчя осяяло. "Вона жива, i з нею все гаразд?"
  
  Маргарет кивнула.
  
  Вернер озирнувся. "Пiсля того, як ми зв'яжемо цю свиню, менi потрiбно, щоб ти пiшла зi мною якнайшвидше", - сказав вiн їй.
  
  "Щоб отримати Марлен?" Вона спитала.
  
  "Нi, щоб влаштувати диверсiю в ангарi, щоб Шмiдт бiльше не мiг посилати своїх оскаржити", - вiдповiв вiн. "Вони просто чекають на наказ. Але без винищувачiв вони можуть наробити абсолютно нiхуя, чи не так?
  
  Маргарет усмiхнулася. "Якщо ми переживемо це, можу я процитувати вас для "Единбург пост"?"
  
  "Якщо ти допоможеш менi, то отримаєш ексклюзивне iнтерв'ю про все це фiаско", - посмiхнувся вiн.
  
  
  Глава 35 - Виверт
  
  
  Коли Нiна поклала свою вологу руку на указ, їй спало на думку, яке враження справлять її каракулi на цьому клаптику скромного паперу. Її серце пропустило удар, коли вона востаннє подивилася на султана, перш нiж поставити свiй автограф на лiнiї. За секунду, зустрiвшись поглядом з його чорними очима, вона вiдчула його справжнє дружелюбнiсть i щиру доброту.
  
  "Продовжуйте, професоре", - пiдбадьорив вiн її, повiльно моргнувши на знак впевненостi.
  
  Нiнi довелося вдавати, що вона просто знову вiдпрацьовує пiдпис, iнакше вона занадто нервувала б, щоб зробити це правильно. Коли кулькова ручка ковзнула пiд її керiвництвом, Нiна вiдчула, як її серце прискорено забилося. Вони чекали лише на неї. Весь свiт затамував подих, чекаючи, поки вона перестане пiдписувати. Для неї нiколи у свiтi не було б бiльшої честi, навiть якби цей момент був породжений обманом.
  
  У той момент, коли вона витончено поставила кiнчик ручки на останню точку в автографi, свiт зааплодував. Присутнi зааплодували та пiднялися на ноги. Водночас, мiльйони людей, якi дивилися пряму трансляцiю, молилися, щоб нiчого поганого не трапилося. Нiна звела очi на шiстдесятитрирiчного султана. Вiн нiжно потис її руку, дивлячись глибоко в її очi.
  
  "Хто б ти не був, - сказав вiн, - дякую тобi за те, що робиш це".
  
  "Що ти маєш на увазi? Ти знаєш, хто я", - запитала Нiна з вишуканою усмiшкою, хоча насправдi жахнулася вiд викриття. "Я професор Слоун".
  
  Нi, ти не такий. Професор Слоун мав дуже темно-синi очi. Але в тебе чудовi арабськi очi, як онiкс у моєму королiвському кiльцi. Це нiби хтось упiймав пару очей Тигру i помiстив їх тобi на обличчя ". Зморшки утворилися навколо його очей, i борода не змогла приховати його посмiшки.
  
  "Будь ласка, ваша свiтлiсть..." - благала вона, зберiгаючи свою позу заради глядачiв.
  
  "Хто б ти не була," заговорив вiн поверх неї, - маска, яку ти носиш, для мене не має значення. Нас визначають не нашi маски, а те, що ми з ними робимо. Для мене важливо те, що ти тут зробив, розумiєш?
  
  Нiна тяжко проковтнула. Їй хотiлося плакати, але це б заплямило образ Слоан. Султан пiдвiв її до подiуму i прошепотiв їй на вухо: "Пам'ятай, моя люба, найважливiше те, що ми уявляємо, а не те, на що ми схожi".
  
  Пiд час овацiй стоячи, якi тривали понад десять хвилин, Нiна боролася за те, щоб утриматися на ногах, мiцно тримаючись за руку султана. Вона пiдiйшла до мiкрофону, де ранiше вiдмовилася виступити з промовою, i поступово все стихло до спорадичних привiтань чи бавовни. Поки що вона не почала говорити. Нiна намагалася, щоб її голос звучав досить хрипко, щоб залишатися загадковою, але вона мала зробити оголошення. Їй спало на думку, що вона має всього кiлька годин, щоб одягнути чиєсь iнше обличчя i зробити з ним щось корисне. Сказати не було чого, але вона посмiхнулася i сказала: "Дами та панове, шановнi гостi та всi нашi друзi по всьому свiту. Моя хвороба ускладнює мiй голос i мову, тому я зроблю це швидко. У зв'язку з моїми проблемами зi здоров'ям, що погiршуються, я хотiв би публiчно пiти у вiдставку..."
  
  В iмпровiзованiй залi у палацi Сузи пiднялася грандiозна метушня вiд здивованих глядачiв, але всi вони поважали рiшення лiдера. Вона привела свою органiзацiю i бiльшу частину сучасного свiту в епоху досконалiших технологiй, ефективностi та дисциплiни, не позбавляючи iндивiдуальностi чи здорового глузду. За це її шанували, незалежно вiд того, що вона вирiшила робити зi своєю кар'єрою.
  
  "... але я впевнений, що всi мої зусилля бездоганно просуватимуться моїм наступником i новим комiсаром Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я доктором Лiзою Гордон. Нiна продовжувала закiнчувати оголошення, поки Мардук чекав її в роздягальнi.
  
  "Боже мiй, докторе Гулд, ви i самi справжнiй дипломат", - зауважив вiн, спостерiгаючи за нею. Сем i Перд'ю поїхали поспiхом пiсля того, як отримали вiдчайдушний телефонний дзвiнок вiд Вернера.
  
  
  * * *
  
  
  Вернер вiдправив Сему повiдомлення з подробицями про загрозу, що надходить. З Перд'ю в хвостi вони кинулися до королiвської гвардiї i показали свої посвiдчення, щоб поговорити з командиром мезоарабського крила, лейтенантом Дженебель Абдi.
  
  "Мадам, у нас термiнова iнформацiя вiд вашого друга, лейтенанта Дiтера Вернера", - сказав Сем ефектнiй жiнцi пiд тридцять.
  
  "О, Дiттi", - вона лiниво кивнула, не виглядаючи надто враженою двома божевiльними шотландцями.
  
  Вiн просив передати тобi цей код. Несанкцiоноване розмiщення нiмецьких винищувачiв базується приблизно за двадцять кiлометрiв вiд мiста Сузи та за п'ятдесят кiлометрiв вiд Багдада!" Сем випалив це як нетерплячий школяр iз термiновим повiдомленням для директора. "Вони виконують самогубну мiсiю зi знищення штаб-квартири ЦРУ та цього палацу пiд командуванням капiтана Герхарда Шмiдта".
  
  Лейтенант Абдi негайно вiддала накази своїм людям i наказала своїм керованим приєднатися до неї в прихованому комплексi в пустелi, щоб пiдготуватися до повiтряної атаки. Вона перевiрила надiсланий Вернером код i кивнула на знак пiдтвердження його попередження. "Шмiдт, так?" - посмiхнулася вона. "Я ненавиджу цього гребаного фриця. Я сподiваюся, що Вернер вiдiрве собi яйця". Вона потиснула руки Пердью i Сему: "Менi треба одягти костюми. Дякую, що попередили нас".
  
  "Зачекайте, " насупився Пердью, " ви самi також берете участь у повiтряних боях?"
  
  Лейтенант усмiхнувся i пiдморгнув. "Звичайно! Якщо ти знову побачиш старовину Дiтера, запитай його, чому в льотнiй академiї мене називали Дженнi Джихад.
  
  "Ha!" Сем посмiхнулася, коли вона побiгла зi своєю командою, щоб озброїтися i перехопити будь-яку загрозу, що наближається, з крайньою упередженiстю. Код, наданий Вернером, направив їх до двох вiдповiдних гнiзд, звiдки мали вилетiти ескадрильї Leo 2.
  
  "Ми пропустили пiдписання контракту з Нiною", - нарiк Сем.
  
  "Все в порядку. Найближчим часом це буде на кожному чортовому каналi новин, який ви тiльки можете собi уявити, " заспокоював Пердью, поплескуючи Сема по спинi. "Не хочу здатися параноїком, але я повинен доставити Нiну i Мардука в Райхтiсусiс протягом, " вiн глянув на годинник i швидко пiдрахував годинник, час у дорозi та час, " наступних шiсть годин".
  
  "Добре, пiшли, поки цей старий виродок знову не зник", - пробурчав Сем. "До речi, що ти написав Вернеру, поки я розмовляв з Джихадисткою Дженнi?"
  
  
  Глава 36 - Протистояння
  
  
  Пiсля того, як вони звiльнили Марлен, що знепритомнiла, i швидко i тихо перенесли її через зламаний паркан до машини, Маргарет вiдчула тривогу, коли вона кралася по ангару з лейтенантом Вернером. На вiдстанi вони могли чути, як пiлоти починають турбуватися, чекаючи на команду вiд Шмiдта.
  
  "Як ми повиннi знешкодити шiсть бойових птахiв, схожих на F-16, менш нiж за десять хвилин, лейтенант?" Прошепотiла Маргарет, коли вони ковзнули пiд незакрiплену панель.
  
  Вернер посмiхнувся. "Шатц, ти грав занадто багато в американськi вiдеоiгри". Вона знiяковiло знизала плечима, коли вiн простягнув їй великий сталевий iнструмент.
  
  "Без шин вони не зможуть злетiти, фрау Кросбi", - порадив Вернер. "Будь ласка, пошкодiть шини настiльки, щоб викликати гарний викид, як тiльки вони перетнуть ту лiнiю. У мене є запасний план, на великiй вiдстанi."
  
  У кабiнетi капiтан Шмiдт отямився вiд викликаного тупою силою затемнення. Вiн був прив'язаний до того ж стiльця, на якому сидiла Маргарет, i дверi були замкненi, утримуючи його у своєму мiсцi утримання. Монiтори були залишенi включеними, щоб вiн мiг спостерiгати, що фактично привело його в сказ до божевiлля. Шаленi очi Шмiдта лише видавали його невдачу, оскiльки стрiчка новин на його екранi передавала докази того, що договiр був успiшно пiдписаний i що недавня спроба повiтряного нальоту була запобiгла швидким дiям ВПС Месоарабiї.
  
  "Iсус Христос! Нi! Ти не мiг знати! Звiдки вони могли знати? вiн захникав, як дитина, практично вивихнувши колiна, намагаючись у слiпiй лютi штовхнути стiлець. Його налитi кров'ю очi завмерли крiзь залите кров'ю чоло. "Werner!"
  
  
  * * *
  
  
  В ангарi Вернер використовував свiй мобiльний телефон як пристрiй наведення на супутник GPS, щоб визначити мiсцезнаходження ангару. Маргарет зробила все можливе, щоб проколоти шини лiтака.
  
  "Я почуваюся дiйсно безглуздо, займаючись цими олдскульними штучками, лейтенант", - прошепотiла вона.
  
  "Тодi тобi слiд припинити це робити", - сказав їй Шмiдт вiд входу до ангару, наставляючи на неї пiстолет. Вiн не мiг бачити, як Вернер пригнувся перед одним iз Тайфунiв, набираючи щось у свiй телефон. Маргарет пiдняла руки, здаючись, але Шмiдт випустив у неї двi кулi, i вона впала на землю.
  
  Вигукуючи їхнi накази, Шмiдт нарештi приступив до другої фази свого плану атаки, хоча б заради помсти. Одягнувши непрацездатнi маски, його люди сiли у свої лiтаки. Вернер з'явився перед однiєю машиною, тримаючи в руцi свiй мобiльний телефон. Шмiдт стояв позаду лiтака, повiльно рухаючись, коли вiн стрiляв у беззбройного Вернера. Але вiн не врахував позицiї Вернера, нi те, куди вiн вiв Шмiдта. Кулi зрикошетили вiд шасi. Коли пiлот запустив реактивний двигун, активований ним форсаж випустив пекельну мову полум'я прямо в обличчя капiтану Шмiдту.
  
  Подивившись униз на те, що залишилося вiд оголеної плотi та зубiв на обличчi Шмiдта, Вернер плюнув на нього. "Тепер у тебе навiть немає обличчя для твоєї посмертної маски, свиня".
  
  Вернер натиснув зелену кнопку на своєму телефонi та поклав його. Вiн швидко пiдняв поранену журналiстку на плечi та понiс її до машини. З Iраку Пердью прийняв сигнал i запустив супутниковий промiнь для наведення на пристрiй, швидко пiдвищивши температуру всерединi ангару. Результат був швидким та гарячим.
  
  
  * * *
  
  
  Увечерi Хеллоуїна свiт святкував, не маючи жодного уявлення про те, наскiльки доречними є їх вбрання та використання масок насправдi. Приватний лiтак Пердью вилетiв iз Сузи зi спецiальним дозволом та вiйськовим ескортом за межi їхнього повiтряного простору, щоб забезпечити їхню безпеку. На борту Нiна, Сем, Мардук та Пердью проковтнули вечерю, прямуючи до Едiнбургу. Там чекала невелика спецiалiзована команда, щоб якнайшвидше нанести шкiру на Нiну.
  
  ТБ iз плоским екраном тримав їх у курсi подiй у мiру того, як розгорталися новини.
  
  "Дивний нещасний випадок на покинутому сталеливарному заводi пiд Берлiном забрав життя кiлькох пiлотiв нiмецьких ВПС, у тому числi заступника командувача капiтана Герхарда Шмiдта та головнокомандувача нiмецьких люфтваффе генерал-лейтенанта Гарольда Мейєра. Поки що неясно, у чому полягали пiдозрiлi обставини..."
  
  Сем, Нiна та Мардук гадали, де був Вернер i чи вдалося йому вчасно вибратися з Марлен та Маргарет.
  
  "Дзвонити Вернеру було б марно. Ця людина риється у стiльникових телефонах, як у спiднiй бiлизнi", - зауважив Сем. "Нам доведеться почекати, щоб побачити, чи зв'яжеться вiн з нами, мабуть, Пердью?"
  
  Але Пердью не слухав. Вiн лежав на спинi в крiслi, що вiдкидається, схиливши голову набiк, поклавши на живiт свiй вiрний планшет i склавши на ньому руки.
  
  Сем посмiхнувся: "Подивися на це. Людина, яка нiколи не спить, нарештi вiдпочиває".
  
  На планшетi Сем мiг бачити, що Пердью спiлкувався з Вернером, вiдповiдаючи на запитання Сема ранiше того вечора. Вiн похитав головою. "Генiй".
  
  
  Роздiл 37
  
  
  Через два днi Нiнi повернули її обличчя, вона вiдновлювала сили в тому ж затишному закладi в Керкуоллi, де була ранiше. Дерму з лиця Мардука довелося зняти та нанести на зображення професора. Слоан, розчиняючи частинки синтезу, поки Вавилонська маска знову стала (дуже) старою. Якою б моторошною не була процедура, Нiна була рада повернути своє власне обличчя. Все ще пiд дiєю сильного заспокiйливого через секрет раку, яким вона подiлилася з медичним персоналом, вона заснула, коли Сем вiдiйшов, щоб випити кави.
  
  Старий теж добре одужував, займаючи лiжко в тому самому коридорi, що й Нiна. У цiй лiкарнi йому не доводилося спати на закривавлених простирадлах i брезентi, за що вiн був безмежно вдячний.
  
  "Непогано виглядаєш, Пiтер", - посмiхнувся Пердью, дивлячись на успiхи Мардука. "Скоро ти зможеш повернутися додому".
  
  "З моєю маскою", - нагадав йому Мардук.
  
  Перд'ю посмiхнувся: "Звичайно. З твоєю маскою.
  
  Сем зайшов привiтатись. "Я щойно був з Нiною. Вона все ще не оговталася вiд негоди, але дуже рада знову стати собою. Примушує замислитись, чи не так? Iнодi, щоб досягти найкращого, найкраща особа, яку треба носити, - це твоя власна".
  
  "Дуже фiлософськи", - пiддражнив Мардук. "Але я зарозумiлий тепер, коли можу посмiхатися i насмiхатися в повному дiапазонi рухiв".
  
  Їхнiй смiх заповнив невелику секцiю ексклюзивної медичної практики.
  
  "Отже, весь цей час ви були справжнiм колекцiонером, у якого було вкрадено Вавилонську маску?" - запитав Сем, зачарований усвiдомленням того, що Пiтер Мардук був мiльйонером, колекцiонером релiквiй, у якого Нойманд вкрав Вавилонську маску.
  
  "Це так дивно?" вiн спитав Сема.
  
  "Трохи. Зазвичай багатi колекцiонери посилають приватних детективiв та команди фахiвцiв з вiдновлення, щоб повернути свої речi.
  
  Але тодi бiльше людей дiзналися б, що насправдi робить цей проклятий артефакт. Я не можу так ризикувати. Ви бачили, що сталося, коли тiльки двоє чоловiкiв дiзналися про її здiбностi. Уявiть, що сталося б, якби свiт дiзнався правду про цi давнi предмети. Деякi речi краще тримати в секретi ... у масках, якщо хочете.
  
  "Не можу не погодитися", - визнав Пердью. Це стосувалося його таємних почуттiв з приводу вiдчуженостi Нiни, але вiн вирiшив сховати це подалi вiд зовнiшнього свiту.
  
  "Я радий чути, що дорога Маргарет пережила свої вогнепальнi поранення", - сказав Мардук.
  
  Сем виглядав дуже гордим при згадцi про неї. "Ви повiрили б, що вона претендує на Пулiтцерiвську премiю за репортажне розслiдування?"
  
  "Тобi слiд знову надiти цю маску, мiй хлопчику", - зовсiм щиро зауважив Пердью.
  
  "Нi, не цього разу. Вона записала все це на конфiскований мобiльний телефон Вернера! Починаючи з тiєї частини, де Шмiдт пояснював накази своїм людям, i закiнчуючи тим, де вiн визнає, що спланував замах на Слоан, хоча на той момент не був упевнений, чи вона справдi померла. Тепер Маргарет вiдома тим ризиком, на який вона пiшла, щоб розкрити змову та вбивство Мейєра, i так далi. Звичайно, вона обертала її обережно, щоб нiяка згадка про мерзенну релiквiю чи пiлотiв, якi стали безумцями-самогубцями, не потривожила воду, розумiєш? "
  
  "Я вдячний, що вона вирiшила зберегти це у секретi пiсля того, як я кинув її там. Боже мiй, про що я тiльки думав? Мардук застогнав.
  
  "Я впевнений, що роль великого репортера компенсує це, Пiтер", - потiшив його Сем. "Зрештою, якби ти не залишив її там, вона б нiколи не отримала всi тi кадри, якi зараз зробили її знаменитою".
  
  "Тим не менше, я винен їй i лейтенанту деяку компенсацiю", - вiдповiв Мардук. "Наступного Дня всiх святих, на згадку про нашу пригоду, я влаштую грандiозний захiд, i вони будуть почесними гостями. Але вона має бути подалi вiд моєї колекцiї... про всяк випадок".
  
  "Чудово!" - вигукнув Пердью. "Ми можемо забрати її у моєму маєтку. Якою буде тема?
  
  Мардук трохи подумав, а потiм усмiхнувся своїм новим ротом.
  
  "Ну, бал-маскарад, звичайно".
  
  
  КIНЕЦЬ
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Престон У. Чайлд
  Таємниця янтарної кiмнати
  
  
  ПРОЛОГ
  
  
  
  Аландськi острови, Балтiйське море - лютий
  
  
  У Теєму Койвусаарi було повно справ iз нелегальним товаром, який вiн намагався переправити, але як тiльки йому вдалося знайти покупця, все це коштувало витрачених зусиль. Пройшло шiсть мiсяцiв з того часу, як вiн залишив Гельсiнкi, щоб приєднатися до двох своїх колег на Аландських островах, де вони займалися прибутковим пiдприємством з виготовлення пiдробленого коштовного камiння. Вони видавали що завгодно, вiд кубiчного цирконiю до блакитного скла, за дiаманти та танзанiт, iнодi видаючи - досить вправно - неблагороднi метали за срiбло i платину аматорам, якi нiчого не пiдозрюють.
  
  "Що ви маєте на увазi, кажучи, що це ще не все?" Теему спитав свого помiчника, продажного африканського срiбника на iм'я Мула.
  
  "Менi потрiбний ще кiлограм, щоб виконати мiнське замовлення, Теєму. Я казав тобi про це вчора", - поскаржився Мула. Ти знаєш, менi доводиться стикатися з клiєнтами, коли ти обладжуєшся. Я чекаю ще кiлограма до п'ятницi, iнакше ти можеш повертатися до Швецiї ".
  
  "Фiнляндiя".
  
  "Що?" Мула насупився.
  
  "Я з Фiнляндiї, а не Швецiї", - поправив Теєм свого партнера.
  
  Морщачись, Мула пiдвiвся з-за столу, все ще не знiмаючи товстих рiжучих окулярiв. "Кому яке дiло, звiдки ти?" Окуляри збiльшили його очi до безглуздої форми риб'ячого ока, плавець якого верещав вiд смiху. "Вiдвали, чувак. Принеси менi ще бурштину, менi потрiбно бiльше сировини для смарагдiв. Цей покупець буде тут до вихiдних, тож ворушимо своєю дупою!"
  
  Гучно смiючись, худий Теєму вийшов iз прихованої iмпровiзованої фабрики, якою вони керували.
  
  "Гей! Томi! Нам треба дiстатися до узбережжя ще за одним уловом, приятелю", - сказав вiн їхньому третьому колегi, який був зайнятий розмовою iз двома латиськими дiвчатами на вiдпочинку.
  
  "Зараз?" Томi заплакала. "Не зараз!"
  
  "Куди ти йдеш?" запитала екстравертнiша дiвчина.
  
  "Е-е, ми повиннi," вiн вагався, дивлячись на свого друга з жалюгiдним виразом обличчя. "Потрiбно дещо зробити".
  
  "Невже? Якою роботою ви займаєтесь? - Запитала вона, багатозначно злизуючи з пальця пролиту колу. Томi знову глянув на Теему з очима, що закотилися вiд пожадливостi, таємно благаючи його поки кинути роботу, щоб вони обоє могли забивати. Тьому посмiхнувся дiвчатам.
  
  "Ми ювелiри", - хвалився вiн. Дiвчатка були миттєво заiнтригованi i збуджено заговорили своєю рiдною мовою. Вони взялися за руки. Поддражнюючи, вони благали двох молодих людей взяти їх iз собою. Тоєму скрушно похитав головою i прошепотiв Томi: "Ми нiяк не зможемо їх взяти!"
  
  "Давай! Вони не можуть бути старшими за сiмнадцять. Покажiть їм кiлька наших дiамантiв, i вони дадуть нам усе, що ми захочемо! Томi загарчав на вухо своєму друговi.
  
  Тiєму подивився на чудових маленьких кошенят, i йому знадобилося всього двi секунди, щоб вiдповiсти: "Добре, пiшли".
  
  З радiсними вигуками Томi та дiвчинки прослизнули на заднє сидiння старого "Фiату", i вони вдвох поїхали островом, щоб залишатися непомiтними, поки перевозили вкрадене дорогоцiнне камiння, бурштин та хiмiкати для виробництва своїх пiдроблених скарбiв. У мiсцевiй гаванi був невеликий бiзнес, який, крiм iншого, постачав iмпортний нiтрат срiбла та золотий пил.
  
  Нечесний власник, одержимий старими моряками з Естонiї, зазвичай допомагав трьом шахраям у досягненнi їхнiх квот i знайомив їх з потенцiйними клiєнтами за щедру частку прибутку. Коли вони вискочили з маленької машини, вони побачили, як вiн промчав повз них, завзято кричачи: "Вперед, хлопчики! Це тут! Це тут i зараз!"
  
  "Боже мiй, сьогоднi в нього знову один з його божевiльних настроїв", - зiтхнула Томi.
  
  "Що тут?" спитала тихiша дiвчина.
  
  Старий швидко озирнувся: "Корабель-примара!"
  
  "О боже, тiльки не це знову!" Тiєму застогнав. "Послухайте! Нам треба обговорити з вами деякi справи!"
  
  "Бiзнес нiкуди не подiнеться!" - кричав старий, прямуючи до краю докiв. "Але корабель зникне".
  
  Вони побiгли за ним, враженi його стрiмкими рухами. Коли вони порiвнялися з ним, всi зупинилися, щоб перевести подих. День був похмурий, i крижаний океанський бриз пробирав їх до кiсток у мiру наближення грози. Iнодi в небi спалахували блискавки, супроводжуючи вiддаленi гуркiт грому. Щоразу, коли блискавка прорiзала хмари, молодi люди трохи вiдхитувалися, але їхня цiкавiсть брала гору.
  
  "Послухай, зараз. Дивися, - з радiстю сказав старий, вказуючи на мiлини бiля затоки злiва.
  
  Що? Подивися що? Сказав Теєму, хитаючи головою.
  
  "Нiхто не знає про цей корабель-примару, крiм мене", - сказав вiдставний моряк молодим жiнкам iз шармом старого свiту та блиском в очах. Вони здавалися зацiкавленими, тому вiн розповiв їм про появу. "Я бачу це на своєму радарi, але iнодi це зникає, просто, - сказав вiн таємничим голосом, - просто зникає!"
  
  "Я нiчого не бачу", - повiдомив Томi. "Ходiмо, давай повернемося".
  
  Старий подивився на свiй годинник. "Скоро! Скоро! Не йди. Просто почекай".
  
  Прогримiв грiм, змусивши дiвчат здригнутися i опинитися в обiймах двох молодих людей, що одразу перетворило його на дуже бажану грозу. Дiвчатка, обiйнявшись, приголомшено спостерiгали, як над хвилями раптово з'явився розжарений магнiтний заряд. З неї з'явився нiс корабля, що затонув, ледве видимий над поверхнею води.
  
  "Бачиш?" - закричав старий. Бачиш? Зараз вiдлив, тож цього разу ви нарештi зможете побачити це забуте богом судно!"
  
  Молодi люди позаду нього стояли в побожному страху перед тим, що вони бачили. Томi дiстав свiй телефон, щоб сфотографувати це явище, але особливо сильна блискавка вдарила з хмар, змусивши всiх зiщулитися. Вiн не тiльки не сфотографував сцену, але вони також не бачили зiткнення блискавки з електромагнiтним полем навколо корабля, що викликало пекельний гуркiт, вiд якого вони ледь не луснули барабаннi перетинки.
  
  "Iсус Христос! Ти це чув? Тьому закричав вiд холодного пориву вiтру. "Давайте забиратися звiдси, поки нас не вбили!"
  
  "Що це?" - Вигукнула дiвчина-екстраверт i вказала на воду.
  
  Старий пiдкрався ближче до краю причалу, щоб розiбратися. "Це чоловiк! Давайте, допоможiть менi витягнути його, хлопчики!
  
  "Вiн виглядає мертвим", - сказала Томi з переляканим обличчям.
  
  "Нiсенiтниця", - не погодився старий. Вiн пливе обличчям вгору, i його щоки червонi. Допоможiть менi, нероби!
  
  Молодi люди допомогли йому витягнути тiло чоловiка, що обм'якло, з хвиль, що розбиваються, щоб не дати йому розбитися про пiрс або потонути. Вони вiднесли його назад у майстерню старого i поклали на робочий стiл у заднiй частинi, де старий плавив трохи бурштину для надання форми. Пiсля того, як вони переконалися, що незнайомець справдi живий, старий накрив його ковдрою i залишив доти, доки не закiнчить своїх справ з двома молодими людьми. У заднiй кiмнатi було чудово тепло пiсля процесу плавки. Нарештi, вони вирушили до своєї маленької квартирки з двома друзями i залишили старого розпоряджатися долею незнайомця.
  
  
  Глава 1
  
  
  
  Едiнбург, Шотландiя - серпень
  
  
  Небо над шпилями зблiдло, i слабке сонце заливало все довкола жовтим сяйвом. Немов сцена iз дзеркалля провiсника поганої ознаки, тварини здавались неспокiйними, а дiти притихли. Сем безцiльно тинявся серед покривал з шовку i бавовни, що звисали звiдкись, що вiн не мiг визначити. Навiть коли вiн пiдняв очi i подивився вгору, вiн не змiг побачити нi крапки крiплення тканини для збивання, нi перил, нi ниток, нi дерев'яних опор. Вони нiби висiли на невидимому гаку в повiтрi, хитаючи вiтром, який мiг вiдчувати тiльки вiн.
  
  Нiхто iнший, хто проходив повз нього вулицею, здавалося, не пiддавався впливу запорошених поривiв, що несли пiсок пустелi. Їхнi сукнi та подоли довгих спiдниць колихалися тiльки вiд руху їхнiх нiг, коли вони йшли, а не вiд вiтру, який час вiд часу заглушував його подих i кидав його розпатлане темне волосся йому в обличчя. У горлi в нього пересохло, а шлунок горiв вiд кiлькох днiв без їжi. Вiн прямував до колодязя в центрi мiської площi, де всi городяни збиралися в ринковi днi i щоб дiзнатися про новини за минулий тиждень.
  
  "Боже, я ненавиджу тутешнi недiлi", - мимоволi пробурмотiв Сем. "Я ненавиджу цi натовпи. Менi слiд було прийти два днi тому, коли було тихiше".
  
  "Чому ти цього не зробив?" - почув вiн запитання Нiни через своє лiве плече.
  
  "Тому що тодi я не вiдчував спраги, Нiно. Немає сенсу приходити сюди пити, якщо ви не вiдчуваєте спраги", - пояснив вiн. "Люди не знайдуть води в колодязi, поки вона їм не знадобиться, хiба ти не знав?"
  
  "Я цього не робив. Вибачте. Але це дивно, тобi не здається? - помiтила вона.
  
  "Що?" вiн насупився, коли пiщинки, що сипляться, защипали йому очi i висушили слiзнi протоки.
  
  "Що всi iншi можуть пити з криницi, крiм тебе", - вiдповiла вона.
  
  "Як же так? Чому ти так говориш?" Сем огризнувся, захищаючись. "Нiхто не може пити, доки не пересохне. Тут нема води".
  
  "Тут немає води для тебе. Для iнших цього достатньо", - посмiхнулася вона.
  
  Сема розлютило, що Нiна так байдуже ставилася до його страждань. Щоб посилити удар, вона продовжувала викликати його лють. "Можливо, це тому, що тобi тут не мiсце, Сем. Ти завжди втручаєшся у все i зрештою витягуєш найкоротшу соломинку, i це чудово, якби ти не був таким нестерпним скигликом".
  
  "Послухайте! У тебе є ..." - почав вiн свою вiдповiдь, щоб виявити, що Нiна пiшла вiд нього. "Нiна! Нiно! Зникнення не допоможе вам виграти цю суперечку!"
  
  До цього часу Сем дiстався до сточеної сiллю колодязя, пiдштовхуваного людьми, якi там зiбралися. Бiльше нiхто не хотiв пити, але всi вони стояли стiною, загороджуючи зяючу дiрку, через яку Сем мiг чути плескiт води в темрявi внизу.
  
  "Прошу вибачення", - пробурмотiв вiн, по черзi вiдсуваючи їх убiк, щоб заглянути за край. Глибоко всерединi колодязя вода була темно-синя, навiть незважаючи на чорноту глибини. Свiтло зверху переломлювалося в блискучих бiлих зiрках на покритiй брижами поверхнi, коли Сему захотiлося з'їсти шматочок.
  
  "Будь ласка, не могли б ви дати менi випити?" вiн нi до кого безпосередньо не звертався. "Будь ласка! Я так страшенно хочу пити! Вода прямо тут, i все ж таки я не можу до неї дотягнутися".
  
  Сем витяг руку так далеко, як тiльки мiг, але з кожним дюймом, який його рука просувалася вперед, вода, здавалося, вiдступала все глибше, зберiгаючи дистанцiю, зрештою виявившись нижчою, нiж ранiше.
  
  "О, чорт вiзьми!" - люто закричав вiн. "Ти знущаєшся з мене?" Вiн прийняв колишню позу i оглянув незнайомцiв, яких ще не турбувала безперервна пiщана буря i її сухий натиск. "Менi потрiбна мотузка. У кого є мотузка?"
  
  Небо ставало свiтлiшим. Сем пiдняв очi на спалах свiтла, що виходив вiд сонця, ледве порушуючи iдеальну округлiсть зiрки.
  
  "Спалах на сонцi", - спантеличено пробурмотiв вiн. "Не дивно, що менi так страшенно жарко i хочеться пити. Як ви, люди, можете не вiдчувати нестерпну спеку?
  
  У горлi було так сухо, що останнi два слова не пiддалися, i вони пролунали як невиразне бурчання. Сем сподiвався, що бурхливе сонце не висушить колодязь, принаймнi, доки вiн не нап'ється. У темрявi свого розпачу вiн вдався до насильства. Якби нiхто не звертав уваги на ввiчливу людину, можливо, вони звернули б увагу на її тяжке становище, якби вона поводилася неадекватно.
  
  Дико жбурляючи на ходу урни i розбиваючи глиняний посуд, Сем закричав, вимагаючи чашку та мотузку; все, що могло допомогти йому набрати води. У його животi брак рiдини вiдчувався як кислота. Сем вiдчув, як все його тiло пронизав пекучий бiль, нiби кожен орган у його тiлi був обпалений сонцем до пухирiв. Вiн упав навколiшки, волаючи, як баньшi в агонiї, вчепившись у пухкий жовтий пiсок скрюченими пальцями, коли кислота хлинула йому в горло.
  
  Вiн схопив їх за щиколотки, але вони тiльки недбало штовхнули його по руцi, не звертаючи на нього особливої уваги. Сем завив вiд болю. Крiзь примруженi очi, чомусь усе ще забитi пiском, вiн глянув на небо. Не було нi сонця, нi хмар. Все, що вiн мiг бачити, був скляний купол вiд горизонту до горизонту. Всi люди, якi були з ним, стояли в побожному страху перед куполом, завмерши в захопленнi, перш нiж гучна бавовна заслiпила їх усiх - усiх, крiм Сема.
  
  Хвиля невидимої смертi пульсувала з неба пiд куполом i обернула всiх iнших громадян у попiл.
  
  "Господи, нi!" Сем плакав, побачивши їхню жахливу кончину. Вiн хотiв вiдiбрати руки вiд очей, але вони не рухалися. "Вiдпусти мої руки! Дозволь менi бути слiпим! Дозволь менi бути слiпим!
  
  "Троє..."
  
  "Два..."
  
  "Один".
  
  Ще одна бавовна, подiбна до iмпульсу руйнування, луною вiдгукнулася у вухах Сема, коли його очi розкрилися. Його серце нестримно билося, коли вiн оглядав своє оточення розширеними очима, сповненими жаху. Пiд його головою була тонка подушка, а його руки були м'яко пов'язанi, перевiряючи мiцнiсть мотузки.
  
  "Вiдмiнно, тепер у мене є мотузка", - зазначив Сем, коли глянув на свої зап'ястя.
  
  "Я вважаю, що заклик до мотузки був викликаний тим, що ваша пiдсвiдомiсть нагадала про обмеження", - припустив лiкар.
  
  "Нi, менi потрiбна була мотузка, щоб набрати води з колодязя", - заперечив Сем теорiї, коли психолог звiльнив його руки.
  
  "Я знаю. Ви розповiдали менi все по дорозi, мiстере Клiв.
  
  Доктор Саймон Хелберг був сорокарiчний ветераном науки, з особливою схильнiстю до розуму та його обманiв. Парапсихологiя, психiатрiя, нейробiологiя i, як не дивно, особливi здiбностi до екстрасенсорного сприйняття керували човном старого. Доктор Хелберг, якого бiльшiсть вважає шарлатаном i ганьбою наукової спiльноти, не дозволив своїй заплямованiй репутацiї будь-яким чином вплинути на його роботу. Антисоцiальний вчений i теоретик-затворник, Хелберг процвiтав лише з iнформацiї та практицi теорiй, зазвичай сприйманих як мiф.
  
  "Сем, як ти думаєш, чому ти не помер у "пульсi", тодi як усi iншi померли? Що вiдрiзняло тебе вiд iнших? - спитав вiн Сема, сiдаючи на кавовий столик перед диваном, де все ще лежав журналiст.
  
  Сем обдарував його майже дитячим глузуванням. "Ну, це досить очевидно, чи не так? Всi вони були схожою раси, культури та держави. Я був повним аутсайдером".
  
  "Так, Сем, але це не повинно звiльняти вас вiд страждань вiд атмосферної катастрофи, чи не так?" - мiркував доктор Хелберг. Як стара мудра сова, повний, лисий чоловiк дивився на Сема своїми величезними свiтло-блакитними очима. Його окуляри сидiли так низько на перенiссi, що Сем вiдчув необхiднiсть поставити їх назад, поки вони не впали з кiнчика носа лiкаря. Але вiн стримав свої пориви, щоб обмiркувати пункти, викладенi старим.
  
  "Так, я знаю", - визнав вiн. Великi темнi очi Сема оглядали пiдлогу, поки його розум шукав правдоподiбної вiдповiдi. "Я думаю, це тому, що це було моє бачення, а люди були просто статистами на сценi. Вони були частиною iсторiї, що я дивився, " вiн спохмурнiв, не впевнений у своїй власнiй теорiї.
  
  "Вважаю, в цьому є сенс. Однак вони були не просто так. Iнакше ви не побачили б там нiкого iншого. Можливо, вони були вам потрiбнi, щоб зрозумiти наслiдки iмпульсу смертi", - припустив лiкар.
  
  Сем сiв i провiв рукою по волоссю. Вiн зiтхнув: "Доктор, яке це має значення? Я маю на увазi насправдi в чому рiзниця мiж тим, як люди розпадаються, i просто спостереженням за вибухом?"
  
  "Просто", - вiдповiв лiкар. "Рiзниця полягає у людському елементi. Якби я не був свiдком звiрства їхнiх смертей, це було б лише вибухом. Це було б не бiльше, нiж подiєю. Тим не менш, присутнiсть i, зрештою, втрата людського життя призначенi для того, щоб сфотографувати у вас емоцiйний або моральний елемент вашого бачення. Ви маєте сприймати руйнацiю як втрату життя, а не просто як катастрофу без жертв".
  
  "Я занадто тверезий для цього", - простогнав Сем, хитаючи головою.
  
  Лiкар Хелберг засмiявся i ляснув себе по нозi. Вiн уперся руками в колiна i насилу пiдвiвся, все ще смiяючись, коли пiшов вимкнути свiй магнiтофон. Сем погодився записуватися пiд час своїх сеансiв на користь дослiдження доктором психосоматичних проявiв травматичних переживань - переживань, що походять з паранормальних чи надприродних джерел, хоч би як безглуздо це звучало.
  
  "У Пончо або в Ольмеги?" доктор Хелберг посмiхнувся, вiдкриваючи свiй хитро захований бар з напоями.
  
  Сем був здивований. "Я нiколи не вважав вас любителем текiли, док".
  
  "Я закохався в неї, коли пробув у Гватемалi на кiлька рокiв довше, нiж треба. Десь у сiмдесятих роках я вiддав своє серце Пiвденнiй Америцi i знаєте чому? " Лiкар Хелберг посмiхнувся, розливаючи шоти.
  
  "Нi, розповiдай", - наполягав Сем.
  
  Я став одержимий нав'язливою iдеєю", - сказав лiкар. I коли вiн побачив самий спантеличений погляд Сема, вiн пояснив. "Я мав знати, що викликало цю масову iстерiю, яку люди зазвичай називають релiгiєю, синку. Така потужна iдеологiя, яка пiдкорила стiльки людей протягом стiльки епох, але яка дала жодного конкретного виправдання iснуванню, крiм влади людей з iнших, справдi була хорошою причиною дослiдження ".
  
  "Убитий!" Сказав Сем, пiднiмаючи свою склянку, щоб зустрiтися з своїм психiатром. "Я сам був присвячений у такого роду спостереження. Не лише релiгiя, а й неортодоксальнi методи та зовсiм нелогiчнi доктрини, якi поневолювали маси, начебто це було майже..."
  
  "Надприродне?" - спитав доктор Хелберг, пiднявши одну брову.
  
  "Езотеричний", я вважаю, було б бiльш вiдповiдним словом, " сказав Сем, допиваючи шот i морщачись вiд неприємної гiркоти прозорого напою. "Ти впевнений, що це текiла?" вiн затнувся, переводячи подих.
  
  Проiгнорувавши тривiальне питання Сема, доктор Хелберг не вiдхилився вiд теми. "Езотеричнi теми охоплюють явища, про якi ти говориш, сину. Надприродне - це лише езотерична теософiя. Можливо, ви маєте на увазi свої недавнi видiння як одну з тих загадок, що збивають з пантелику?"
  
  "Навряд чи. Я бачу їх як сни, не бiльше. Вони навряд чи є масовою манiпуляцiєю, як це робить релiгiя. Слухайте, я повнiстю за духовну вiру чи свого роду довiру до вищого розуму", - пояснив Сем. "Я просто не впевнений, що цих божеств можна умилостивити чи переконати молитвою дати людям те, чого вони бажають. Все буде так, як воно буде. Навряд чи щось за весь час з'явилося завдяки жалостi людини, яка благає бога".
  
  "Отже, ви вiрите, що те, що станеться, станеться незалежно вiд будь-якого духовного втручання?" лiкар запитав Сема, таємно натиснувши кнопку запису. "Отже, ви кажете, що наша доля вже визначена".
  
  "Так", - кивнув Сем. "I нам кришка".
  
  
  Роздiл 2
  
  
  У Берлiнi, нарештi, знову запанував спокiй пiсля недавнiх вбивств. Декiлька верховних комiсарiв, членiв Бундесрату та рiзних вiдомих фiнансистiв стали жертвами вбивств, якi досi не були розкритi жодною органiзацiєю чи окремою особою. Це була головоломка, з якою країнi нiколи ранiше не доводилося стикатися, оскiльки причини нападiв були поза межами припущень. Чоловiки та жiнки, якi зазнали нападу, мали мало спiльного, крiм того, що були багатими або добре вiдомими, хоча в основному на полiтичнiй аренi або в дiловому та фiнансовому секторах Нiмеччини.
  
  Прес-релiзи нiчого не пiдтверджували, i журналiсти з усього свiту стiкалися до Нiмеччини, щоб знайти якийсь секретний звiт у Берлiн.
  
  "Ми вважаємо, що це була робота органiзацiї", - заявила прес-секретар мiнiстерства Габi Хольцер пресi пiд час офiцiйної заяви, опублiкованої бундестагом, парламентом Нiмеччини. "Причина, через яку ми вiримо, полягає в тому, що в смертях була не одна людина".
  
  "Чому це? Чому ви так впевненi, що це не робота однiєї людини, фрау Хольцер? - Запитав один репортер.
  
  Вона завагалася, нервово зiтхнувши. "Звичайно, це лише припущення. Однак ми вважаємо, що багато хто замiшаний у цьому через рiзнi методи, якi використовувалися для вбивства цих елiтних громадян.
  
  "Елiта?"
  
  "Вау, елiта, каже вона!"
  
  Вигуки кiлькох репортерiв i роззяв раздраженно повторювали її невдало пiдiбранi слова, тодi як Габi Хольцер намагалася виправити своє формулювання.
  
  "Будь ласка! Будь ласка, дозвольте менi пояснити..." Вона спробувала перефразувати, але натовп зовнi вже обурено ревiв. Заголовки мали вiдобразити неприємний коментар у гiршому свiтлi, нiж це було задумано. Коли їй, нарештi, вдалося заспокоїти журналiстiв, що стояли перед нею, вона пояснила свiй вибiр слiв так красномовно, як тiльки могла, насилу, оскiльки її знання англiйської були не особливо сильнi.
  
  "Панi та панове з мiжнародних засобiв масової iнформацiї, я прошу у вас вибачення за непорозумiння. Боюся, я обмовився - моя англiйська, ну ... М-мої вибачення, - злегка заїкаючись, промовила вона i зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися. "Як ви всi знаєте, цi жахливi дiї були здiйсненi щодо дуже впливових та видатних людей цiєї країни. Хоча цi цiлi, здавалося б, не мали нiчого спiльного i навiть не оберталися в тих самих колах, у нас є пiдстави вважати, що їхнiй фiнансовий i полiтичний статус мав якесь вiдношення до мотивiв нападникiв".
  
  Це було майже мiсяць тому. Це були важкi кiлька тижнiв з того часу, як Габi Хольцер довелося мати справу з пресою та їхнiм менталiтетом стерв'ятника, але вона все ще вiдчувала нудоту в животi, коли думала про прес-конференцiї. З того тижня напади припинилися, але по всьому Берлiну та рештi країни панував похмурий, невизначений свiт, що загрожує побоюваннями.
  
  "Чого вони чекали?" - Запитав її чоловiк.
  
  "Я знаю, Детлефе, я знаю", - посмiхнулася вона, визираючи з вiкна своєї спальнi. Габi роздягалася для довгого гарячого душу. Але чого нiхто не розумiє за межами моєї роботи, так це того, що я повинен бути дипломатичним. Я не можу просто сказати щось на кшталт "Ми думаємо, що це добре фiнансована банда хакерiв у змовi з тiньовим клубом злих землевласникiв, якi тiльки й чекають, щоб повалити уряд Нiмеччини", чи можу я? " вона спохмурнiла, намагаючись розстебнути лiфчик.
  
  Її чоловiк прийшов їй на допомогу i вiдкрив його, знявши його, а потiм розстебнув блискавку на її спiдницi-олiвцi. Воно впало до її нiг на товстий, м'який килим, i вона вийшла з нього, ще в туфлях на платформi вiд Гуччi. Її чоловiк поцiлував її в шию i поклав пiдборiддя їй на плече, коли вони дивилися на вогнi мiста, що пливли, в море темряви. "Це те, що вiдбувається насправдi?" спитав вiн приглушеними словами, поки його губи дослiдили її ключицю.
  
  "Я думаю так. Моє начальство дуже стривожене. Я вважаю, це тому, що вони всi думають однаково. Є iнформацiя, яку ми не розкрили пресi про жертви. Це тривожнi факти, якi кажуть нам, що це не робота однiєї людини", - сказала вона.
  
  "Якi факти? Що вони ховають вiд громадськостi? " спитав вiн, обхопивши її груди. Габi розвернулася i подивилася на Детлефа з суворим виглядом.
  
  Ти що, пiдглядаєш? На кого ви працюєте, гере Хольцере? Ти справдi намагаєшся спокусити мене заради iнформацiї? вона гаркнула на нього, грайливо вiдштовхнувши його назад. Її свiтлi локони танцювали на її оголенiй спинi, коли вона йшла за ним на кожному кроцi, коли вiн вiдступав.
  
  "Нi, нi, я просто виявляю iнтерес до твоєї роботи, дорога", - лагiдно запротестував вiн i впав горiлиць на їх лiжко. Потужно складений Детлеф мав особистiсть, цiлком протилежну його статурi. "Я не хотiв тебе допитувати".
  
  Габi зупинилася як укопана i закотила очi. "Um Gottes willen!"
  
  "Що я зробив?" - запитав вiн вибаченим тоном.
  
  "Детлефе, я знаю, що ти не шпигун! Ти мусив пiдiграти. Говорiть щось на кшталт "Я тут, щоб отримати вiд вас iнформацiю за будь-яку цiну" або "якщо ви не розповiсте менi все, я витрясу це з вас!" або щось ще, що спаде вам на думку. ?" - заголосила вона, ударяючи гострим каблуком по лiжку прямо в нього мiж ногами.
  
  Вiн ахнув у безпосереднiй близькостi вiд своїх родинних коштовностей, застигши на мiсцi.
  
  "Фу!" Габi хмикнула i забрала ногу. "Запали менi сигарету, будь добрий".
  
  "Звичайно, люба", - похмуро вiдповiв вiн.
  
  Габi вiдкрила крани в душi, щоб вода тим часом стала гарячою. Вона зняла трусики i пiшла до спальнi за цигаркою. Детлеф знову сiв, дивлячись на свою приголомшливу дружину. Вона була не дуже високою, але на цих пiдборах височiла над ним, кучерява богиня з Карелiєю, що палала мiж її повними червоними губами.
  
  
  * * *
  
  
  Казино було втiленням марнотратної розкошi i допускало у свої грiховно буйнi обiйми лише найпривiлейованiших, найбагатших i найвпливовiших вiдвiдувачiв. MGM Grand велично височiло у своєму блакитному фасадi, який нагадав Дейву Пердью поверхню Карибського моря, але це не було кiнцевим пунктом призначення мiльярдера-винахiдника. Вiн озирнувся на консьєржа та персонал, якi помахали на прощання, мiцно стискаючи свої чайовi у 500 доларiв. Чорний лiмузин без розпiзнавальних знакiв пiдiбрав його i вiдвiз на найближчу злiтно-посадкову смугу, де екiпаж лiтака Пердью чекав на його прибуття.
  
  "Куди цього разу, мiстере Пердью?" - спитала старша стюардеса, проводжаючи його до мiсця. "Мiсяць? Можливо, Пояс Орiона?
  
  Пердю розсмiявся разом iз нею.
  
  "Данiя Прайм, будь ласка, Джеймс", - скомандував Пердью.
  
  "Цю хвилину, шеф", - вiдсалютувала вона. Вона мала те, що вiн дуже цiнував у своїх спiвробiтниках - почуття гумору. Його генiальнiсть i невичерпне багатство нiколи не змiнювали того факту, що Дейв Пердью був, перш за все, веселою та смiливою людиною. Оскiльки бiльшу частину часу вiн з якоїсь причини працював над десь, вiн вирiшив використати свiй вiльний час для подорожей. Насправдi вiн прямував до Копенгагена за якоюсь датською екстравагантнiстю.
  
  Пердю був виснажений. Вiн не вставав бiльше 36 годин поспiль вiдтодi, як разом iз групою друзiв iз Британського iнженерно-технологiчного iнституту сконструював лазерний генератор. Коли його приватний лiтак злетiв, вiн вiдкинувся на спинку крiсла i вирiшив трохи заслужено виспатися пiсля Лас-Вегаса та його божевiльного нiчного життя.
  
  Як завжди, коли вiн подорожував один, Перд'ю залишив плоский екран увiмкненим, щоб заспокоїти його i заснути вiд нудьги, яку вiн транслював. Iнодi це був гольф, iнодi крикет; iнодi документальний фiльм про природу, але вiн завжди вибирав щось погане, щоб дати своєму розуму деяку перепочинок. Годинник над екраном показував половину шостої, коли стюардеса подала йому ранню вечерю, щоб вiн мiг лягти спати з повним шлунком.
  
  Крiзь дрiмоту Пердью чув монотонний голос репортера новин i дебати про вбивства, що послiдували за цим, якi переслiдували полiтичну сферу. Поки вони сперечалися на екранi телевiзора з низькою гучнiстю звуку, Пердью блаженно заснув, не дбаючи про приголомшених нiмцiв у студiї. Iнодi хвилювання приводили його розум до тями, але незабаром вiн знову засинав.
  
  Чотири зупинки для дозаправки на шляху дали йому трохи часу, щоб розiм'яти ноги мiж сном. Мiж Дублiном i Копенгагеном вiн провiв останнi двi години без сновидiнь.
  
  Здавалося, минула цiла вiчнiсть, коли Пердью прокинувся вiд нiжних умовлянь стюардеси.
  
  "Мiстер Пердью? Сер, ми маємо невелику проблему, " проворкувала вона. При звукi цього слова його очi розплющились.
  
  "Що це? В чому справа?" спитав вiн, все ще невиразно у своєму зацiпенiннi.
  
  "Нам було вiдмовлено у дозволi увiйти в повiтряний простiр Данiї чи Нiмеччини, сер. Може, нам перенаправити в Гельсiнкi? - Запитала вона.
  
  "Чому ми були тут..." - пробурмотiв вiн, потираючи обличчя. "Добре, я з цим розберуся. Дякую тобi кохана ". З цими словами Пердью кинувся до пiлотiв, щоб з'ясувати, у чому проблема.
  
  "Вони не дали нам докладного пояснення, сер. Все, що вони сказали нам, це те, що наш реєстрацiйний iдентифiкатор було внесено до чорного списку як у Нiмеччинi, так i в Данiї! " - пояснив пiлот, виглядаючи таким же спантеличеним, як i Пердью. "Чого я не розумiю, то це того, що я запросив попереднiй дозвiл, i вiн був наданий, але тепер нам кажуть, що ми не можемо приземлитися".
  
  "Занесений до чорного списку за що?" Пердю насупився.
  
  "Для мене це звучить як повна нiсенiтниця, сер", - втрутився другий пiлот.
  
  "Я всiм серцем згоден, Стен", - вiдповiв Пердью. "Добре, у нас достатньо палива, щоб вирушити кудись ще? Я займуся приготуванням".
  
  "У нас все ще є паливо, сер, але недостатньо, щоб надто ризикувати", - доповiв пiлот.
  
  "Спробуй Бiллорд. Якщо нас не впустять, прямуйте на пiвнiч. Ми можемо приземлитися у Швецiї, доки з цим не розберемося", - наказав вiн своїм пiлотам.
  
  "Вас зрозумiв, сер".
  
  "Знову керування повiтряним рухом, сер", - раптово сказав другий пiлот. "Послухай".
  
  "Вони направляють нас до Берлiна, мiстере Пердью. Що нам робити?" - спитав пiлот.
  
  Що ще ми можемо зробити? Гадаю, поки що нам доведеться дотримуватися цього", - пiдрахував Пердью. Вiн покликав стюардесу i попросив подвiйний ром з льодом - його улюблене виливання, коли справи йшли не так, як йому хотiлося.
  
  Приземляючись на приватнiй злiтно-посадковiй смузi Дiтрiха на околицi Берлiна, Пердью пiдготувався до офiцiйної скарги, яку вiн хотiв подати проти влади у Копенгагенi. Його команда юристiв найближчим часом не змогла б приїхати до нiмецького мiста, тому вiн зателефонував до британського посольства, щоб домовитися про офiцiйну зустрiч iз представником уряду.
  
  Не будучи людиною гарячого темпераменту, Пердью лютував через раптове так зване внесення до чорного списку його приватного лiтака. Хоч убий, вiн не мiг зрозумiти, за що його могли внести до чорного списку. Це було смiшно.
  
  Наступного дня вiн увiйшов до посольства Сполученого Королiвства.
  
  "Доброго дня, мене звуть Девiд Пердью. У мене призначена зустрiч з мiстером Беном Каррiнгтоном", - сказав Пердью секретарцi у мiнливiй обстановцi посольства на Вiльгельмштрассi.
  
  "Доброго ранку, мiстере Пердью", - сердечно посмiхнулася вона. "Дозвольте менi вiдразу ж вiдвести вас до його офiсу. Вiн чекав на зустрiч з тобою".
  
  "Дякую", - вiдповiв Пердью, занадто збентежений i роздратований, щоб навiть змусити себе посмiхнутися секретарцi.
  
  Дверi до офiсу британського представника були вiдчиненi, коли секретар у приймальнi проводив Пердью всередину. За столом спиною до дверей сидiла жiнка i розмовляла з Керрiнгтоном.
  
  "Мiстере Пердью, я вважаю", - посмiхнувся Керрiнгтон, пiднiмаючись зi свого мiсця, щоб привiтати свого шотландського гостя.
  
  "Це правильно", - пiдтвердив Пердью. "Приємно познайомитися з вами, мiстере Керрiнгтон".
  
  Керрiнгтон вказав на жiнку, що сидить. "Я зв'язався з представником нiмецького мiжнародного прес-бюро, щоб вiн надав нам допомогу".
  
  "Мiстер Перд'ю, " посмiхнулася приголомшлива жiнка, " я сподiваюся, що зможу тобi допомогти. Габi Хольцер. Радий з вами познайомитися".
  
  
  Роздiл 3
  
  
  Габi Хольцер, Бен Керрiнгтон та Дейв Пердью обговорювали несподiвану заборону на посадку за чаєм в офiсi.
  
  "Я повинен запевнити вас, гере Пердью, що це безпрецедентно. Наш юридичний вiддiл, а також люди мiстера Керрiнгтона ретельно перевiрили вашу бiографiю на предмет чогось, що могло б стати пiдставою для такого позову, але ми не знайшли у ваших записах нiчого, що могло б пояснити вiдмову у в'їздi до Данiї та Нiмеччини ", - повiдомила Габi.
  
  "Дякую Богу за Хаїма i Тодда!" Подумав Пердью, коли Габi згадала про перевiрку його бiографiї. "Якби вони знали, скiльки законiв я порушив у своїх дослiдженнях, вони б замкнули мене прямо зараз".
  
  Джессiка Хаїм i Гаррi Тодд були будь-ким, тiльки не юридичними комп'ютерними аналiтиками Пердью, обидва були позаштатними експертами з комп'ютерної безпеки, яких вiн найняв. Хоча вони були вiдповiдальнi за зразковi досьє Сема, Нiни та Пердью, Хаїм та Тодд нiколи не були замiшанi в жодних фiнансових махiнацiях. Власний достаток Перд був бiльш нiж достатнiм. З iншого боку, вони були жадiбними людьми. Так само, як у випадку з Семом Клiвом та Нiною Гулд, Пердью оточив себе чесними та пристойними людьми. Вони часто дiяли поза законом, так, але вони були далекi вiд звичайних злочинцiв, i це було те, що бiльшiсть авторитетiв i моралiстiв просто не змогли б зрозумiти.
  
  У променях блiдого ранкового сонця, що пробивається крiзь жалюзi в кабiнетi Керрiнгтона, Пердью розмiшував другу чашку "Ерл Грей". Свiтла краса нiмкенi була електризуючою, але вона не мала своєї харизми або зовнiшньостi, як вiн очiкував. Навпаки, вона, здавалося, справдi хотiла докопатися до сутi речей.
  
  "Скажiть менi, мiстере Пердью, ви коли-небудь мали якiсь справи з датськими полiтиками чи фiнансовими установами?" Габi спитала його.
  
  "Так, я укладав великi дiловi угоди у Данiї. Але я не обертаюся у полiтичних колах. Я бiльш схильний до академiчних занять. Музеї, дослiдження, iнвестицiї у вищi навчальнi заклади, але я тримаюся подалi вiд полiтичних порядку денного. Чому? вiн спитав її.
  
  "Чому ви думаєте, що це стосується справи, мiсiс Хольцер?" - поцiкавився Керрiнгтон, виглядаючи явно заiнтригованим.
  
  "Ну, це очевидно, мiстер Керрiнгтон. Якщо мiстер Пердью не має кримiнального минулого, вiн повинен становити загрозу для цих країн, включаючи мою, якимось iншим чином ", - впевнено повiдомила вона британському представнику. "Якщо причина не ґрунтується на злочинi, то це має бути пов'язане з його репутацiєю бiзнесмена. Ми обидва поiнформованi про його фiнансове становище та його репутацiю до певної мiри знаменитостi ".
  
  "Зрозумiло", - сказав Керрiнгтон. "Iншими словами, той факт, що вiн брав участь у незлiченних експедицiях i добре вiдомий як фiлантроп, робить його загрозою для вашого уряду?" Керрiнгтон засмiявся. "Це абсурд, мадам".
  
  "Чекаєте, ви хочете сказати, що мої iнвестицiї в певних країнах, можливо, змусили iншi країни не довiряти моїм намiрам?" Пердю насупився.
  
  "Нi", - спокiйно вiдповiла вона. "Не країни, мiстере Пердью. Установи.
  
  "Я заблукав", - похитав головою Керрiнгтон.
  
  Пердю кивнув на знак згоди.
  
  "Дозвольте менi пояснити. Я жодним чином не стверджую, що це стосується моєї країни або будь-якої iншої. Як i ви, я просто розмiрковую, i я думаю про те, що ви, мiстере Пердью, могли виявитися мимоволi втягнутими в суперечку мiж... " вона зробила паузу, щоб пiдiбрати вiдповiдне англiйське слово, "... певними органами?
  
  "Тiла? Подобаються органiзацiї? - спитав Пердью.
  
  "Так, саме так", - сказала вона. "Можливо, ваше фiнансове становище у рiзних мiжнародних органiзацiях викликало до вас неприязнь iз боку органiв, якi виступають проти тих, до кого ви причетнi. Подiбнi питання можуть легко поширитися на глобальний рiвень, що призведе до заборони на в'їзд до певних країн; не урядами цих країн, а кимось, хто має вплив на iнфраструктуру цих країн".
  
  Пердю серйозно над цим замислився. Нiмецька ледi мала рацiю. Насправдi вона була бiльш права, нiж могла коли-небудь знати. Ранiше вiн був захоплений компанiями, якi вiдчували, що його винаходи та патенти можуть представляти для них величезну цiннiсть, але побоювалися, що їхня опозицiя може запропонувати вигiднiшi пропозицiї. Це почуття часто ранiше виливалося у промисловий шпигунство та торговi бойкоти, якi заважали йому вести справи зi своїми мiжнародними фiлiями.
  
  "Я мушу визнати, мiстере Пердью. Це має велике значення, якщо врахувати вашу присутнiсть у могутнiх конгломератах наукової iндустрiї", - погодився Керрiнгтон. "Але, наскiльки вам вiдомо, мiсiс Хольцер, це не офiцiйна заборона на в'їзд тодi? Це не з боку уряду Нiмеччини, вiрно?
  
  "Вiрно", - пiдтвердила вона. "У мiстера Пердью нi в якому разi немає проблем з урядом Нiмеччини... чи Данiї, я припустив би. Я вважаю, що це робиться бiльш потай, ем, пiд - вона намагалася пiдiбрати правильне слово.
  
  Ти маєш на увазi таємницю? Таємнi органiзацiї? - пiдштовхнув Пердью, сподiваючись, що вiн неправильно витлумачив її неправильну англiйську.
  
  "Це вiрно. Пiдпiльнi групи, якi хочуть, щоб ви трималися вiд них подалi. Чи є щось, у чому ви зараз берете участь, що може виявитися загрозою для конкурсу?" вона спитала Пердью.
  
  "Нi", - швидко вiдповiв вiн. "Насправдi, я взяв невелику вiдпустку. Насправдi я зараз у вiдпустцi".
  
  "Це так турбує!" - вигукнув Керрiнгтон, смiшно хитаючи головою.
  
  "Звiдси i розчарування, мiстер Керрiнгтон", - посмiхнувся Пердью. "Ну, принаймнi, я знаю, що я не маю жодних проблем iз законом. Я розберуся iз цим зi своїми людьми".
  
  "Добре. Потiм ми обговорили все, що могли, з урахуванням тiєї невеликої iнформацiї, яку ми маємо в своєму розпорядженнi про цю незвичайну подiю ", - пiдсумував Керрiнгтон. "Однак, не для протоколу, мiсiс Хольцер", - звернувся вiн до привабливої нiмецької посланницi.
  
  "Так, мiстер Керрiнгтон", - посмiхнулася вона.
  
  "Днями на CNN ви офiцiйно представляли канцлера у зв'язку з вбивствами, але не розкрили причину цього", - запитав вiн дуже зацiкавленим тоном. "Чи є щось недобре, про що не повинна знати преса?"
  
  Вона виглядала вкрай незатишно, щосили намагаючись зберегти свiй професiоналiзм. "Боюсь", - вона подивилася на обох чоловiкiв з нервовим виразом, - "це дуже конфiденцiйна iнформацiя".
  
  "Iншими словами - так", - допитувався Пердью. Вiн пiдiйшов до Габi Хольцер з обережнiстю i м'якою повагою i сiв поруч з нею. "Мадам, можливо, це якось пов'язано з недавнiми нападками на полiтичну та соцiальну елiту?"
  
  Знову було це слово.
  
  Керрiнгтон виглядав цiлком завороженим, чекаючи її вiдповiдi. Тремтячими руками вiн налив ще чаю, зосередивши всю свою увагу на нiмецькому зв'язковому.
  
  "Я думаю, у кожного є своя теорiя, але як офiцiйний представник, я не маю права висловлювати свої власнi погляди, мiстере Пердью. Ти знаєш це. Як ти можеш думати, що я могла б обговорювати це з цивiльною особою? Вона зiтхнула.
  
  "Бо я турбуюся, коли секрети поширюються на урядовому рiвнi, моя люба", - вiдповiв Пердью.
  
  "Це справа Нiмеччини", - прямо сказала вона. Габi кинула пильний погляд у бiк Керрiнгтона. "Можна менi покурити на вашому балконi?"
  
  "Звичайно", - погодився вiн i встав, щоб вiдiмкнути гарнi склянi дверi, якi вели з його кабiнету на гарний балкон з видом на Вiльгельмштрассе.
  
  "Звiдси менi видно все мiсто", - зауважила вона, закурюючи свою довгу тонку сигарету. "Тут можна було б говорити вiльно, далеко вiд стiн, якi можуть мати вуха. Щось назрiває, джентльмени", - сказала вона Керрiнгтону та Пердью, коли вони встали з обох бокiв вiд неї, щоб насолодитися виглядом. "I це древнiй демон, що прокинувся; давно забуте суперництво... Нi, не суперництво. Це бiльше схоже на конфлiкт мiж угрупованнями, якi довгий час вважалися мертвими, але вони прокинулися та готовi завдати удару".
  
  Пердью i Керрiнгтон обмiнялися швидкими поглядами, перш нiж взяти до вiдома решту повiдомлення Габi. Вона жодного разу не глянула на них, але говорила, затягуючись тонким димом мiж пальцями. "Нашого канцлера схопили ще до того, як почалися вбивства".
  
  Обидва чоловiки ахнули вiд бомби, яку Габi щойно скинула на них. Вона не лише дiлилася конфiденцiйною iнформацiєю, а й щойно визнала, що глава уряду Нiмеччини зник безвiсти. Це пахло переворотом, але звучало так, нiби за викраденням стояло щось набагато темнiше.
  
  "Але це було бiльше мiсяця тому, можливо, бiльше!" Керрiнгтон вигукнув.
  
  Габi кивнула головою.
  
  "I чому це не було оприлюднено?" - спитав Пердью. "Безперечно, було б дуже корисно попередити всi сусiднi країни, перш нiж такого роду пiдступна змова пошириться на решту Європи".
  
  "Нi, це має зберiгатися в таємницi, мiстере Пердью", - не погодилася вона. Вона повернулася обличчям до мiльярдера з очима, якi наголошували на серйозностi її слiв. "Як ви вважаєте, чому цi люди, цi елiтнi члени суспiльства, були вбитi? Все це було частиною ультиматуму. Люди, якi стоять за цим, погрожували вбити впливових громадян Нiмеччини, поки не отримають те, що хотiли. Єдина причина, через яку наш канцлер все ще живий, полягає в тому, що ми все ще виконуємо їхнiй ультиматум", - повiдомила вона їм. "Але коли ми наблизимося до цього термiну, а Федеральна розвiдувальна служба не надасть те, що вони вимагають, наша країна буде ...", вона гiрко розсмiялася, "... пiд новим керiвництвом".
  
  "Боже милостивий!" Каррiнгтон сказав собi пiд нiс. "Ми повиннi залучити до справи МI-6, i -"
  
  "Нi", - перебив його Пердью. "Ви не можете ризикувати, перетворюючи це на грандiозне публiчне шоу, мiстер Керрiнгтон. Якщо це просочиться назовнi, канцлер помре до настання сутiнкiв. Що нам потрiбно зробити, то це доручити комусь розслiдувати походження нападiв".
  
  "Чого вони хочуть вiд Нiмеччини?" Каррiнгтон ловив рибу.
  
  "Цiєї частини я не знаю", - нарiкала Габi, випускаючи дим у повiтря. "Що я точно знаю, то це те, що це дуже багата органiзацiя з практично необмеженими ресурсами, i те, чого вони хочуть, - це не що iнше, як свiтове панування".
  
  "I що, по-твоєму, нам iз цим робити?" - спитав Керрiнгтон, спершись на перила, щоб подивитися на Пердью i Габi одночасно. Вiтер трiпав його рiдше пряме сиве волосся, поки вiн чекав пропозицiї. "Ми не можемо дозволити будь-кому дiзнатися про це. Якщо це стане надбанням громадськостi, iстерiя пошириться всiєю Європою, i я майже впевнений, що це стало б смертним вироком для вашого канцлера".
  
  З порога секретарка Керрiнгтона поманила його пiдписати заяву про невiдповiднiсть вiзи, залишивши Пердью та Габi у незручному мовчаннi. Кожен розмiрковував про свою роль у цiй справi, хоча це була не їхня справа. Вони були просто двома доброчесними громадянами свiту, якi прагнули допомогти у боротьбi з темними душами, якi жорстоко обiрвали безневиннi життя в гонитвi за жадiбнiстю та владою.
  
  "Мiстере Пердью, менi неприємно це визнавати," сказала вона, швидко оглядаючись, щоб подивитися, чи зайнятий ще їхнiй господар. "Але я був тим, хто органiзував змiну маршруту вашого рейсу".
  
  "Що?" Вимовив Пердью. Його блiдо-блакитнi очi були сповненi питань, коли вiн здивовано дивився на жiнку. "Навiщо тобi це робити?"
  
  "Я знаю, хто ти", - сказала вона. "Я знав, що ви не потерпите, щоб вас вигнали з повiтряного простору Данiї, i я попросив деяких, назвемо їх помiчниками, зламати систему управлiння повiтряним рухом, щоб вiдправити вас до Берлiна. Я знав, що буду людиною, якiй мiстер Керрiнгтон зателефонує з цього питання. Я мусив зустрiтися з вами в офiцiйнiй якостi. Люди спостерiгають ви бачите ".
  
  "Боже мiй, мiсiс Хольцер", - Пердью насупився, дивлячись на неї з великим занепокоєнням. "Ви, звичайно, пройшли через великi труднощi, щоб поговорити зi мною, то чого ж ви вiд мене хочете?"
  
  "Цей журналiст, який отримав Пулiтцерiвську премiю, твiй компаньйон у всiх твоїх пошуках", - почала вона.
  
  "Сем Клiв?"
  
  "Сем Клiв", - повторила вона, вiдчуваючи полегшення вiд того, що вiн зрозумiв, кого вона мала на увазi. "Вiн має розслiдувати викрадення та напади на багатих та впливових. Вiн може з'ясувати, якого бiса їм потрiбно. Я не в тому положеннi, щоб викривати їх".
  
  "Але ти знаєш, що вiдбувається", - сказав вiн. Вона кивнула, коли Керрiнгтон знову приєднався до них.
  
  "Отже, " сказав Керрiнгтон, " ви розповiдали комусь ще у вашому офiсi про свої iдеї, мiсiс Хольцер?"
  
  "Я, звичайно, заархiвувала деяку iнформацiю, але, знаєте," вона знизала плечима.
  
  "Розумно", - зауважив Керрiнгтон, судячи з голосу, глибоко вражений.
  
  Габi додала впевнено. Ти знаєш, я взагалi не повинен нiчого знати, але я не сплю. Я схильний робити подiбнi речi, речi, якi б вплинули на добробут нiмецького народу та всiх iнших, якщо вже на те пiшло, моїм бiзнесом".
  
  "Це дуже патрiотично з вашого боку, мiсiс Хольцер", - сказав Керрiнгтон.
  
  Вiн притис дуло глушника до її щелепи i вибив їй мiзки перш, нiж Пердью встигла моргнути. Коли понiвечене тiло Габi перевалилося через перила, з яких її скинув Керрiнгтон, Перд'ю був швидко переможений двома охоронцями посольства, якi позбавили його свiдомостi.
  
  
  Роздiл 4
  
  
  Нiна прикусила мундштук трубки, побоюючись неправильного дихання. Сем наполягала, що такого поняття, як неправильне дихання, не iснує, що вона могла дихати тiльки в неправильному мiсцi, наприклад, пiд водою. Чиста та приємної температури вода огорнула її плаваюче тiло, коли вона просувалася вперед над рифом, сподiваючись, що її не роздере акула чи будь-яка iнша морська iстота, у якої видався невдалий день.
  
  Пiд нею викривленi корали прикрашали блiде й безплiдне океанське дно, пожвавлюючи його яскравими та гарними квiтами у вiдтiнках, про iснування яких Нiна навiть не пiдозрювала. Багато видiв риб приєдналися до неї в її дослiдженнi, кидаючись упоперек її шляху i здiйснюючи швидкi рухи, якi змушували її трохи нервувати.
  
  "Що, якщо щось ховається серед цих чортових шкiл i кинеться на мене?" Нiна сама злякалася: "Що, якщо прямо зараз мене переслiдує кракен або щось таке, i всi риби насправдi так мчать, тому що хочуть втекти вiд цього?"
  
  Завдяки сплеску адреналiну, викликаному її гiперактивною уявою, Нiна стала штовхати швидше, мiцно притиснула руки до бокiв i пронизала свiй шлях повз останнi великi каменi, щоб вибратися на поверхню. Позаду її слiд iз срiблястих бульбашок вiдзначав її просування, i потiк мерехтливих маленьких кульок повiтря виривався з верхнього кiнця її трубки.
  
  Нiна вирвалася на поверхню саме в той момент, коли вiдчула, що її груди та ноги починають горiти. З зачесаним назад мокрим волоссям її карi очi здавались особливо великими. Її ноги торкнулися пiщаної пiдлоги, i вона почала пробиратися назад до пляжної бухти мiж пагорбами, утвореними скелями. Морщачись, вона щосили боролася з течiєю, тримаючи в руцi захиснi окуляри.
  
  За нею почався приплив, а це дуже небезпечний час для перебування в тутешнiй водi. На щастя, сонце зникло за хмарами, що збиралися, але було занадто пiзно. Нiна вперше опинилася в тропiчному клiматi свiту, i вона вже страждала через це. Бiль у плечах карав її щоразу, коли вода потрапляла на її червону шкiру. Її нiс уже почав лущитись вiд сонячного опiку напередоднi.
  
  "О Боже, чи можу я вже дiстатися до мiлини!" - вона посмiхнулася у вiдчаї вiд постiйного натиску хвиль i морських бризок, якi солоним прибоєм покривали її почервонiле тiло. Коли вода по пояс почала доходити до колiн, вона поспiшила знайти найближче укриття, яким, як виявилося, виявився пляжний бар.
  
  Кожен хлопчик i чоловiк, що траплявся їй на шляху, обертався, щоб подивитися, як мiнiатюрна красуня з важливим виглядом ступає на пухкий пiсок. Темнi брови Нiни, iдеальної форми над великими темними очима, лише пiдкреслювали її мармурову шкiру, навiть якщо вона сильно почервонiла. Всi погляди вiдразу ж упали на три смарагдово-зеленi трикутники, якi ледве прикривали тi частини її тiла, якi чоловiки бажали найбiльше. Статура Нiни в жодному разi не можна було назвати iдеальною, але саме те, як вона трималася, змушувало iнших захоплюватися нею i бажати її.
  
  "Ви бачили чоловiка, який був зi мною цього ранку?" - спитала вона молодого бармена, який вдало хизувався в розстебнутiй сорочцi в квiточку.
  
  "Людина з нав'язливими лiнзами?" вiн спитав її. Нiнi довелося посмiхнутися та кивнути.
  
  "Так. Це було б саме те, що я шукаю, " вона пiдморгнула. Вона взяла свою бiлу бавовняну тунiку з кутового стiльця, де вона залишила її, i натягла її через голову.
  
  "Давно його не бачили, мемо. Останнiй раз, коли я бачив його, вiн прямував на зустрiч зi старiйшинами сусiднього села, щоб дiзнатися про їхню культуру чи щось таке", - додав бармен. "Вип'єш?"
  
  "Ем, переведи менi рахунок?" - зачарувала вона.
  
  "Звичайно! Що це буде?" вiн усмiхнувся.
  
  "Шеррi", - вирiшила Нiна. Вона вагалася, що в них знайдеться лiкер. "Ta."
  
  День змiнився димною прохолодою, бо приплив принiс iз собою соляний туман, що опустився на пляж. Нiна потягувала свiй напiй, стискаючи окуляри, тодi як її очi оглядали навколишнє оточення. Бiльшiсть вiдвiдувачiв розiйшлися, за винятком групи студентiв з Iталiї, якi влаштували п'яний бешкет з iншого боку бару, i двох незнайомцiв, якi спокiйно схилилися над своїми напоями бiля стiйки.
  
  Допивши свiй шеррi, Нiна зрозумiла, що море пiдiйшло набагато ближче, а сонце швидко сiдало.
  
  "Насувається буря чи щось таке?" вона спитала бармена.
  
  "Я так не думаю. Хмар для цього недостатньо, " вiдповiв вiн, нахиляючись уперед, щоб визирнути вгору з-пiд солом'яного даху. "Але, я думаю, скоро настануть холоди".
  
  Нiна розсмiялася з цiєї думки.
  
  "I як це могло б бути?" вона хихикнула. Помiтивши спантеличений погляд бармена, вона розповiла йому, чому знайшла їхню iдею забавної холоду. "О, я з Шотландiї, бачиш?"
  
  "Ах!" - вiн розсмiявся. "Я бачу! Ось чому ти кажеш як Бiллi Коннеллi! I чому ти, " вiн спiвчутливо насупився, придiляючи особливу увагу її червонiй шкiрi, " програла битву з сонцем у свiй перший день тут.
  
  "Так", - погодилася Нiна, надувшись вiд поразки, коли вона ще раз оглянула свої руки. "Балi ненавидить мене".
  
  Вiн засмiявся i похитав головою. "Нi! Балi любить красу. Балi любить красу!" - вигукнув вiн i пiрнув пiд стiйку, щоб з'явитися з пляшкою шеррi. Вiн налив їй ще один келих. "За рахунок закладу, комплiменти вiд Балi".
  
  "Дякую", - посмiхнулася Нiна.
  
  Знову придбане розслаблення, безперечно, пiшло їй на користь. Нi разу з тих пiр, як вони з Семом приїхали два днi тому, вона не виходила з себе, за винятком, звичайно, тих випадкiв, коли проклинала сонце, яке її вирувало. Вдалинi вiд Шотландiї, далеко вiд свого будинку в Обанi, вона вiдчувала, що глибшi питання просто не можуть до неї дiйти. Особливо тут, де Екватор знаходився на пiвнiч вiд неї, а не на пiвдень, цього разу вона почувала себе поза досяжнiстю будь-яких мирських чи серйозних справ.
  
  Балi надiйно ховав її. Нiна насолоджувалася незвичайнiстю, тим, наскiльки несхожi на Європу острови, навiть якщо вона ненавидiла сонце i безперервнi хвилi спеки, якi перетворювали її горло на пустелю i змушували язик прилипати до неба. Не те щоб їй було вiд чого конкретно ховатися, але Нiнi потрiбно було змiнити обстановку для її блага. Тiльки тодi вона буде на висотi, коли повернеться додому.
  
  Дiзнавшись, що Сем живий i побачивши його знову, зухвала академiчка вiдразу ж вирiшила максимально використати його компанiю, тепер, коли вона знала, що вiн, зрештою, не втрачено для неї. Те, як вiн, Райхтiсусiс, вийшов iз тiнi в маєток Дейва Пердью, навчило її цiнувати справжнє i нiчого бiльше. Коли вона думала, що вiн мертвий, вона зрозумiла значення остаточностi та жалю i поклялася нiколи бiльше не вiдчувати цього болю - бiль незнання. Його вiдсутнiсть у її життi переконала Нiну, що вона любить Сема, навiть якщо вона не могла уявити себе пов'язаною з ним серйозними стосунками.
  
  У тi днi Сем був певною мiрою iншим. Звичайно, вiн був би, викрадений на борту диявольського нацистського корабля, який уклав саму його iстоту в свою химерну павутину безбожної фiзики. Як довго його перекидало з червоточини в червоточину, було неясно, але одне було ясно - це змiнило погляд всесвiтньо вiдомого журналiста на неймовiрне.
  
  Нiна прислухалася до затихає розмови вiдвiдувачiв, гадаючи, що задумав Сем. Наявнiсть у нього фотоапарата тiльки переконала її в тому, що вiн буде вiдсутнiй деякий час, ймовiрно, заблукавши в красi островiв i не стежачи за часом.
  
  "Остання порцiя", - посмiхнувся бармен i запропонував налити їй ще.
  
  "О, нi, дякую. На порожнiй шлунок ця речовина схожа на рогiпнол", - посмiхнулася вона. "Думаю, я закруглюся на цьому".
  
  Вона зiстрибнула зi свого барного стiльця, зiбрала своє аматорське спорядження для пiдводного плавання i, перекинувши його через плече, помахала на прощання персоналу бару. У кiмнатi, яку вона дiлила з Семом, поки не було жодних слiдiв його присутностi, чого й слiд було чекати, але Нiна не могла не почуватися нiяково через те, що Сем пiшов. Вона заварила собi чашку чаю i почала чекати, дивлячись на вулицю через широкi склянi розсувнi дверi, де тонкi бiлi штори колихалися вiд морського бризу.
  
  "Я не можу", - простогнала вона. "Як люди можуть ось так просто сидiти без дiла? Господи, я збожеволiю".
  
  Нiна зачинила вiкна, одягла штани-карго кольору хакi, похiднi черевики i поклала у свою маленьку сумку складаний нiж, компас, рушник та пляшку прiсної води. Повна рiшучостi, вона вирушила до густо поросла лiсом мiсцевостi за курортом, де пiшохiдна стежка вела до мiсцевого села. Спочатку заросла пiщана дорiжка петляла серед чудового собору дерев джунглiв, повного рiзнокольорових птахiв i бадьорих прозорих струмкiв. Протягом кiлькох хвилин пташинi крики були майже оглушливими, але зрештою щебетання стихло, нiби вони були обмеженi околицями, з яких вона щойно вийшла.
  
  Перед нею стежка йшла прямо в гору, i рослиннiсть тут була набагато менш пишною. Нiна зрозумiла, що птахи залишилися позаду i що тепер вона пробирається через страхiтливо тихе мiсце. Вдалинi вона могла чути голоси людей у спекотних суперечках, що луною розносяться по плоскiй мiсцевостi, що тяглася вiд краю пагорба, де вона стояла. Внизу, в маленькому селi, жiнки голосили i скуштували, тодi як чоловiки племенi захищалися, кричачи один на одного. Серед усього цього сидiла на пiску одна людина - непроханий гiсть.
  
  "Сем!" - ахнула Нiна. "Сем?"
  
  Вона почала спускатися з пагорба у бiк поселення. Виразний запах вогню та м'яса наповнив повiтря, коли вона пiдiйшла ближче, не зводячи очей iз Сема. Вiн сидiв, схрестивши ноги i поклавши праву руку на макiвку iншого чоловiка, знову i знову повторюючи одне слово iноземною мовою. Тривожне видовище налякало Нiну, але Сем був її другом, i вона сподiвалася оцiнити ситуацiю до того, як натовп стане жорстоким.
  
  "Вiтання!" - сказала вона, виходячи на центральну галявину. Мешканцi села вiдреагували з неприхованою ворожiстю, негайно закричавши на Нiну та дико розмахуючи руками, щоб прогнати її. Розкинувши руки, вона намагалася показати, що вона не ворог.
  
  "Я тут не для того, щоб завдати якоїсь шкоди. Це, " вона вказала на Сема, " мiй друг. Я заберу його, гаразд? Добре?" Нiна опустилася на колiна, демонструючи покiрну мову тiла, рухаючись до Сема.
  
  "Сем", - сказала вона, простягаючи до нього руку. "Боже мiй! Сем, що не так з твоїми очима?
  
  Його очi закотилися в очницi, коли вiн повторював одне слово знову i знову.
  
  "Калiхаса! Калiхаса!"
  
  "Сем! Чорт забирай, Сем, прокинься, чорт забирай! Через тебе нас уб'ють!" - Закричала вона.
  
  "Ти не можеш розбудити його", - сказав Нiнi чоловiк, який, мабуть, був вождем племенi.
  
  "Чому нi?" Вона насупилась.
  
  "Бо вiн мертвий".
  
  
  Роздiл 5
  
  
  Нiна вiдчула, як її волосся стає дибки вiд сухої денної спеки. Небо над селом забарвилося у блiдо-жовтий колiр, нагадуючи вагiтне небо Атертона, де вона одного разу побувала дитиною пiд час грози.
  
  Вона недовiрливо спохмурнiла, суворо дивлячись на шефа. "Вiн не мертвий. Вiн живий i дихає ... прямо тут! Що вiн говорить?"
  
  Старий зiтхнув, нiби вiн бачив одну й ту саму сцену надто багато разiв у своєму життi.
  
  "Калiхаса. Вiн велить людинi, яка перебуває пiд його рукою, померти вiд iменi ".
  
  Iнший чоловiк поряд iз Семом почав битися в конвульсiях, але розлюченi глядачi не зробили жодного кроку вперед, аби допомогти своєму товаришевi. Нiна сильно струснула Сема, але шеф у тривозi усунув її.
  
  "Що?" - Закричала вона на нього. "Я зупиню це! Вiдпустiть мене!"
  
  "Мертвi боги розмовляють. Ти мусиш вислухати, " попередив вiн.
  
  "Ви що, всi з глузду з'їхали?" - Закричала вона, скидаючи руки в повiтря. "Сем!" Нiна була з жахом, але продовжувала нагадувати собi, що це Сем - її Сем i що вона повинна утримати його вiд вбивства тубiльця. Шеф тримав її за зап'ястя, щоб вона не втручалася. Його хватка була неприродно сильною для такого тендiтного на вигляд старого.
  
  На пiску перед Семом тубiльець кричав в агонiї, а Сем продовжував повторювати свою беззаконну пiсню. Кров сочилася з носа Сема i капала йому на груди та стегна, змушуючи мешканцiв села хором висловлювати жах. Жiнки плакали, а дiти верещали, доводячи Нiну до слiз. Сильно трясучи головою, шотландський iсторик iстерично скрикнула, збираючись iз силами. Вона рвонулася вперед щосили, вириваючись iз хватки вождя.
  
  Охоплена люттю i страхом, Нiна кинулася до Сема з пляшкою води в руцi, переслiдувана трьома жителями села, посланими зупинити її. Але вона була надто швидка. Дiставшись до Сема, вона вилила воду йому на обличчя та голову. Вона вивихнула плече, коли сiльськi чоловiки схопили її, їхня iнерцiя виявилася надто сильною для її маленького тiла.
  
  Очi Сема закрилися пiд краплями води, що стiкали по його лобi. Його спiв миттєво припинився, i тубiльець перед ним був позбавлений своїх мук. Змучений i плаче, вiн катався по пiску, волаючи до своїх богiв i завдяки їм за милiсть.
  
  "Вiдчепись вiд мене!" Нiна закричала, вдаривши здоровою рукою одного з чоловiкiв. Вiн сильно вдарив її по обличчю, через що вона впала на пiсок.
  
  "Забери звiдси свого злого пророка!" Нападник на Нiну загарчав iз сильним акцентом, пiднявши кулак, але шеф зупинив його вiд подальшого насильства. Iншi чоловiки пiднялися з землi по його командi i залишили Нiну та Сема одних, але не ранiше, нiж плюнули в непроханих гостей, коли тi проходили повз.
  
  "Сем? Сем!" - закричала Нiна. Її голос тремтiв вiд шоку та лютi, коли вона тримала його обличчя у своїх руках. Вона болiсно притиснула пошкоджену руку до грудей, намагаючись пiдняти приголомшеного Сема на ноги. "Господи Iсусе, Сем! Вставай!"
  
  Вперше Сем моргнув. Вiн насупився, коли його охопило збентеження.
  
  "Нiна?" вiн застогнав. "Що ти тут робиш? Як ти знайшов мене?"
  
  "Слухай, просто пiднiмайся нахуй i пiшли звiдси, поки цi люди не засмажили нашi блiдi дупи на вечерю, добре?" - сказала вона собi пiд нiс. "Будь ласка. Будь ласка, Семе!"
  
  Вiн глянув на свою чудову подругу. Вона, здавалося, була вражена.
  
  Що це за синець у тебе на обличчi? Нiна. Гей! Хто-небудь... - вiн зрозумiв, що вони знаходяться в серединi натовпу, що швидко зростає, - ... хто-небудь ударив тебе?"
  
  "Не будуй iз себе мачо зараз. Давай просто заберемося звiдси нахуй. Зараз, " прошепотiла вона iз твердою наполегливiстю.
  
  "Добре, добре", - промимрив вiн невиразно, все ще зовсiм приголомшений. Його очi забiгали з боку в бiк, коли вiн оглянув глядачiв, що плюються, якi вигукували образи i жестом вiдiслали його i Нiну. "Господи, в чому їхня проблема?"
  
  "Не має значення. Я все поясню, якщо ми виберемося звiдси живими, " Нiна задихалася в агонiї та панiцi, тягнучи за собою нетверде тiло Сема до вершини пагорба.
  
  Вони рухалися так швидко, як могли, але травма Нiни не дозволила їй бiгти.
  
  "Я не можу, Сем. Ти продовжуй, " крикнула вона.
  
  "Абсолютно нi. Дозволь менi допомогти тобi, " вiдповiв вiн, незграбно обмацуючи її живiт.
  
  "Що ти робиш?" вона насупилась.
  
  "Намагаюся обiйняти тебе за талiю, щоб я мiг тягнути тебе за собою, кохана", - пирхнув вiн.
  
  "Ви навiть не наблизилися. Я прямо тут, у всiх на увазi, " простогнала вона, але потiм дещо спало їй на думку. Помахавши вiдкритою долонею перед лицем Сема, Нiна помiтила, що вiн простежив за рухом. "Сем? Ти бачиш?"
  
  Вiн швидко заморгав i виглядав засмученим. "Трохи. Я бачу тебе, але важко визначити вiдстань. Моє сприйняття глибини - повний пиздець, Нiно".
  
  "Добре, добре, давай просто повернемося на курорт. Як тiльки ми опинимося в безпецi в кiмнатi, ми зможемо з'ясувати, що, чорт забирай, з тобою трапилося, " спiвчутливо запропонувала вона. Нiна взяла Сема за руку i супроводжувала їх обох всю дорогу назад до готелю. Пiд пильними поглядами гостей та персоналу Нiна та Сем поспiшили до своєї кiмнати. Коли вони ввiйшли всередину, вона замкнула дверi.
  
  "Iди приляг, Сем", - сказала вона.
  
  "Нi, поки ми не викличемо тобi лiкаря для лiкування цього жахливого синця", - запротестував вiн.
  
  "Тодi як ти можеш бачити синець на моєму обличчi?" - Запитала вона, переглядаючи номер у телефонному довiднику готелю.
  
  "Я бачу тебе, Нiно", - зiтхнув вiн. "Я просто не можу сказати, як далеко все це вiд мене. Я мушу визнати, що це набагато дратує, нiж неможливiсть побачити, чи можете ви в це повiрити".
  
  "О так. Звiсно, - вiдповiла вона, набираючи номер служби таксi. Вона замовила машину до найближчого вiддiлення невiдкладної допомоги. "Прийми швиденько душ, Сем. Ми маємо з'ясувати, чи назавжди пошкоджено ваш зiр - тобто одразу пiсля того, як вони вставлять це назад у обертальну манжету".
  
  "У тебе плече не в суглобi?" Запитав Сем.
  
  "Так", - вiдповiла вона. "Вирвалося, коли вони схопили мене, щоб тримати подалi вiд тебе".
  
  "Чому? Що ти збиралася зробити, що вони хотiли захистити мене вiд тебе? " вiн трохи посмiхнувся вiд задоволення, але вiн мiг сказати, що Нiна приховувала вiд нього подробицi.
  
  "Я просто збиралася тебе розбудити, а вони, схоже, не хотiли, щоб я цього робила, от i все", - вона знизала плечима.
  
  Це те, що я хочу знати. Я спав? Я був у вiдключеннi?" щиро спитав вiн, повертаючись до неї обличчям.
  
  "Я не знаю, Сем", - сказала вона непереконливо.
  
  "Нiна", - спробував вiн довiдатися.
  
  "У тебе менше, " вона подивилася на годинник бiля лiжка - двадцять хвилин, щоб прийняти душ i пiдготуватися до нашого таксi".
  
  "Добре", - здався Сем, встаючи, щоб пiти в душ, повiльно навпомацки пробираючись уздовж краю лiжка та столу. "Але це ще не кiнець. Коли ми повернемося, ти розкажеш менi все, включно з тим, що ти приховуєш вiд мене ".
  
  У лiкарнi черговi медичнi працiвники подбали про плече Нiни.
  
  "Хочете чогось перекусити?" - спитав проникливий лiкар-iндонезiєць. Вiн нагадав Нiнi одного з тих перспективних молодих голлiвудських режисерiв-хiпстерiв з його темношкiрими рисами обличчя та дотепним характером.
  
  "Можливо, ваша медсестра?" Сем втрутився, залишивши медсестру, яка нiчого не пiдозрювала, приголомшеною.
  
  "Не звертай на нього уваги. Вiн нiчого не може з цим вдiяти, " Нiна пiдморгнула здивованiй медсестрi, якiй ледве перевалило за двадцять. Дiвчина iз зусиллям видавила усмiшку, кинувши невпевнений погляд у бiк гарного чоловiка, який прийшов у вiддiлення невiдкладної допомоги з Нiною. "I я кусаю тiльки чоловiкiв".
  
  "Приємно знати", - посмiхнувся чарiвний лiкар. "Як ти це зробив? I не кажи, що ти займався тяжкою роботою ".
  
  "Я впала пiд час прогулянки", - вiдповiла Нiна, не здригнувшись.
  
  "Добре, поїхали. Готовi? - спитав лiкар.
  
  "Нi", - заскулила вона на секунду, перш нiж лiкар потягнув її за руку потужним захопленням, вiд якого її м'язи звело судомою. Нiна закричала в агонiї через палаючi зв'язки i розтягнутi м'язовi волокна, якi викликали руйнiвний спалах болю в плечi. Сем пiдхопився, щоб пiдiйти до неї, але медсестра м'яко вiдштовхнула його.
  
  "Все скiнчено! Це зроблено", - заспокоїв її лiкар. "Все повернулося на мiсце, гаразд? Це горiтиме ще день чи два, але потiм стане краще. Тримай це на перев'язi. Не надто багато руху протягом наступного мiсяця, так що нiяких пiших прогулянок."
  
  "Господи! На мить я подумав, що ти вiдриваєш менi грiбану руку! Нiна насупилась. Її лоб блищав вiд поту, а липка шкiра була холодною на дотик, коли Сем пiдiйшов, щоб узяти її за руку.
  
  "Ти в порядку?" вiн запитав.
  
  "Так, я золота", - сказала вона, але її обличчя говорило про iнше. "Зараз ми маємо перевiрити твiй зiр".
  
  "Що не так з вашими очима, сер?" - Запитав харизматичний лiкар.
  
  "Ну, у цьому вся справа. Гадки не маю. Я..., " вiн на мить пiдозрiло подивився на Нiну, - знаєте, заснув на вулицi, коли засмагав. I коли я прокинувся, я маю проблеми з фокусуванням на вiдстанi до об'єктiв ".
  
  Лiкар витрiщився на Сема, не вiдриваючи погляду вiд очей Сема, нiби вiн не вiрив жодному слову з того, що щойно повiдомив турист. Вiн покопався в кишенi пальта, шукаючи ручки-лiхтарика i кивнув. "Ви кажете, що заснули, засмагаючи. Ви засмагаєте у сорочцi? У тебе на грудях немає лiнiї засмаги, i якщо ти не вiдбиваєш сонячне свiтло своєю блiдою шкiрою, мiй шотландський друже, мало що вказує на те, що твоя iсторiя правдива".
  
  "Я не думаю, що має значення, чому вiн спав, док", - захищалася Нiна.
  
  Вiн глянув на маленьку феєрверк великими темними очима. "Насправдi в цьому вся рiзниця, мем. Тiльки якщо я знатиму, де вiн був i як довго, чому вiн пiддавався i так далi, я зможу визначити, що могло викликати проблему".
  
  "Де ви навчались?" Запитав Сем, зовсiм не по темi.
  
  Закiнчив Корнельський унiверситет i чотири роки в Пекiнському унiверситетi, сер. Я працював над магiстерською програмою у Стенфордi, але менi довелося перервати її, щоб приїхати та допомогти з повiнню 2014 року у Брунеї", - пояснив вiн, вивчаючи очi Сема.
  
  "I ти схований у такому маленькому мiсцi, як це? Я сказав би майже шкода, " помiтив Сем.
  
  "Моя сiм'я тут, i, я думаю, саме там мої навички потрiбнi найбiльше", - сказав молодий лiкар, намагаючись говорити легко i особисто, тому що хотiв встановити тiснi стосунки з шотландцем, особливо з огляду на те, що вiн пiдозрював недобре. Було б неможливо вести серйозну дискусiю про такий стан навiть iз неупередженими людьми.
  
  "Мiстере Клiв, чому б тобi не пройти зi мною до мого кабiнету, щоб ми могли поговорити наодинцi, " запропонував лiкар серйозним тоном, який стурбував Нiну.
  
  "Можна, Нiна пiде з нами?" Запитав Сем. "Я хочу, щоб вона була зi мною пiд час приватних розмов про моє здоров'я".
  
  "Дуже добре", - сказав лiкар, i вони супроводили його в маленьку кiмнату поряд iз коротким коридором палати. Нiна подивилася на Сема, але вiн здавався спокiйним. У стерильнiй обстановцi Нiну занудило. Лiкар зачинив дверi i обдарував їх обох довгим, пильним поглядом.
  
  "Можливо, ви були в селi поряд з пляжем?" вiн спитав їх.
  
  "Так", - сказав Сем. "Це мiсцева iнфекцiя?"
  
  "Це там ви отримали травму, мем?" Вiн звернувся до Нiни з вiдтiнком побоювання. Вона пiдтвердила кивком, виглядаючи дещо збентеженою за свою незграбну брехню ранiше.
  
  "Це хвороба чи щось таке, лiкарю?" Сем наполягав на вiдповiдi. "У цих людей є якась хвороба...?"
  
  Лiкар глибоко зiтхнув. "Мiстер Клiв, ти вiриш у надприродне?"
  
  
  Роздiл 6
  
  
  Пердю прокинувся в чомусь схожому на морозильну камеру або труну, зроблену для збереження трупа. Його очi нiчого не могли розгледiти перед собою. Темрява i тиша були схожi на холодну атмосферу, яка обпалювала його оголену шкiру. Його лiва рука потяглася до правого зап'ястя, але вiн виявив, що з нього зняли годинник. Кожен вдих був хрипом борошна, коли вiн задихався вiд холодного повiтря, що проникало звiдкись iз темряви. Саме тодi Пердью виявив, що вiн був повнiстю оголений.
  
  "О Боже мiй! Будь ласка, не кажiть менi, що я лежу на плитi в якомусь моргу. Будь ласка, не кажи менi, що мене прийняли за мертвого!" благав його внутрiшнiй голос. 'Зберiгай спокiй, Девiде. Просто зберiгайте спокiй, доки дiзнаєтеся, що вiдбувається. Не варто передчасно панiкувати. Панiка тiльки затьмарює розум. Панiка тiльки затьмарює розум.
  
  Вiн обережно опустив руки вниз своїм тiлом i провiв ними з бокiв, щоб вiдчути, що знаходиться пiд ним.
  
  "Атлас".
  
  "Можливо, це труна?" - подумав вiн, але подумав, що труна буде якою завгодно, тiльки не холодною. Спорадичнi м'язовi посмикування зрештою переросли в повноцiннi судоми, особливо в ногах. Принаймнi це означало, що вiн не був помiщений у труну або холодильник моргу, проте знання цього не принесло йому втiхи.
  
  Раптом тишу порушили кроки, що наближаються.
  
  "Це мiй порятунок?" Чи моя загибель?
  
  Пердю уважно слухав, борючись iз бажанням прискорено дихати. Жоднi голоси не наповнювали примiщення, тiльки безперервнi кроки. Його серце шалено забилося вiд безлiчi думок про те, що б це могло бути, де вiн мiг бути. Клацнув вимикач, i бiле свiтло заслiпило Пердью, защипаючи йому очi.
  
  "Ось вiн", - почув вiн високий чоловiчий голос, який нагадав Лiбераче. "Мiй Господь i рятiвник".
  
  Пердю не мiг розплющити очi. Навiть крiзь закритi повiки свiтло проникало в його череп.
  
  "Не поспiшай, Гер Пердью", - порадив голос iз сильним берлiнським акцентом. "Твої очi повиннi спочатку звикнути, iнакше ти заслiпнеш, люба. I ми цього не хочемо. Ти просто надто дорога".
  
  Що було нехарактерно для Дейва Пердью, вiн вважав за краще вiдповiсти чiтко сказаним "Пiшов ти".
  
  Чоловiк захихотiв над його ненормативною лексикою, яка звучала досить кумедно. До вух Пердю долинули хлопки в долонi, i вiн здригнувся.
  
  "Чому я голий? Я так не гойдаюся, друже", - зумiв сказати Пердью.
  
  "О, ти гойдатимешся, як би ми тебе не пiдштовхували, моя люба. Ти побачиш. Опiр дуже шкiдливий для здоров'я. Спiвпраця так само важлива, як кисень, як ви скоро зрозумiєте. Я твiй господар, Клаусе, i ти оголений з тiєї простої причини, що оголених чоловiкiв легко знайти, коли вони тiкають. Чи бачите, немає необхiдностi стримувати вас, коли ви оголенi. Я вiрю у простi, але ефективнi методи", - пояснив чоловiк.
  
  Пердью змусив свої очi звикнути до яскравого оточення. Попри всi уявлення, що виникали в його головi, коли вiн лежав у темрявi, камера, де його тримали в полонi, була великою i розкiшною. Це нагадало йому про декор у каплицi замку Гламiс у його рiднiй країнi, Шотландiї. Стелi та стiни прикрашали картини у стилi ренесансу, написанi яскравими олiйними фарбами у позолочених рамах. Зi стелi звисали золотi люстри, а вiтражi прикрашали шибки, якi виглядали через розкiшне драпiрування темно-фiолетового кольору.
  
  Нарештi його очi знайшли людину, про яку вiн до цього моменту чув тiльки голос, i вiн виглядав майже точно так, як Пердю його собi уявляв. Не дуже високий, стрункий та елегантно одягнений Клаус уважно стояв, акуратно склавши руки перед собою. Коли вiн усмiхався, на його щоках з'являлися глибокi ямочки, а його темнi очi-намистинки, здавалося, iнодi свiтилися пiд яскравим свiтлом. Пердью помiтив, що Клаус зачiсувався так, що це нагадувало йому зачiску Гiтлера - темний косий продiл, дуже короткий вiд верхiвки вуха вниз. Але його обличчя було чисто поголено, i не було жодних слiдiв огидного пучка волосся пiд носом, яким хизувався демонiчний нацистський лiдер.
  
  "Коли я зможу одягнутися?" Запитав Пердью, намагаючись бути якомога ввiчливiшим. "Менi справдi холодно".
  
  "Боюсь, ти не зможеш. Поки ти тут, ти будеш оголений як для практичних, так i для - очi Клауса з безсоромним захопленням вивчали високу, худорляву статуру Пердью, - естетичних цiлей".
  
  "Без одягу я змерзну до смертi! Це безглуздо!" Пердю заперечив.
  
  "Будь ласка, тримайте себе в руках, гере Пердью", - спокiйно вiдповiв Клаус. "Правила є правила. Однак опалення буде включено, як тiльки я накажу, щоб вам було зручно. Ми охолодили кiмнату лише для того, щоб розбудити вас".
  
  Ти не мiг би просто розбудити мене старомодним способом? Перд усмiхнувся.
  
  Що таке старомодний спосiб? Кличу тебе на iм'я? Обливати тебе водою? Посилати улюблену кiшку, щоб та полапала тобi обличчя? Будь ласка. Це храм безбожних богiв, моя дорога людина. Ми, звичайно, не за доброту i пустощi", - повiдомив Клаус холодним голосом, який не вiдповiдав його усмiхненому обличчю та палаючим очам.
  
  Ноги Пердью тремтiли, а соски затвердiли вiд холоду, коли вiн стояв поруч iз покритим шовковою скатертиною столом, який служив йому лiжком з того часу, як його привезли сюди. Його руки накрили його чоловiчу гiднiсть, показуючи його температуру тiла, що знижується, фiолетовим кольором нiгтiв i губ.
  
  "Heizung!" Клаус наказав. Вiн перейшов на м'якший тон: "За кiлька хвилин тобi буде набагато комфортнiше, я обiцяю".
  
  "Дякую", - пробурмотiв Пердью, заїкаючись, крiзь зуби, що стукали.
  
  "Ти можеш сiсти, якщо хочеш, але тобi не дозволять покинути цю кiмнату, поки тебе не виведуть - або не винесуть - залежно вiд ступеня твоєї спiвпрацi", - поiнформував Клаус.
  
  "Приблизно так", - сказав Пердью. "Де я? Храм? I що тобi знадобиться вiд мене?
  
  "Повiльно!" Клаус вигукнув з широкою усмiшкою, ляснувши в долонi. Ви просто хочете розiбратися в деталях. Розслабся.
  
  Перд'ю вiдчув, що його розчарування зростає. "Послухай, Клаусе, я не чортовий турист! Я тут не з вiзитом, i точно не для того, щоб розважати вас. Я хочу знати подробицi, щоб ми могли завершити нашу сумну справу i я мiг вирушити додому! Ви, здається, припускаєте, що мене влаштовує перебувати тут у моєму чортовому святковому костюмi, що стрибає через вашi обручi, як циркова тварина!"
  
  Посмiшка Клауса швидко зникла. Пiсля того, як Пердью закiнчив свою тираду, худорлявий чоловiк глянув на нього, не рухаючись. Пердью сподiвався, що його думка дiйшла до нестерпного iдiота, який грав з ним в iгри в один з його не дуже добрих днiв.
  
  "Ти закiнчив, Девiд?" Запитав Клаус низьким, зловiсним голосом, який ледве чути. Його темнi очi дивилися прямо в очi Пердью, коли вiн опустив пiдборiддя i зчепив пальцi. "Дозвольте менi щось прояснити для вас. Ви тут не гiсть, ви маєте рацiю; ви також не господар. Тут ви не маєте жодної влади, тому що тут ви оголенi, а це означає, що у вас немає доступу до комп'ютера, гаджетiв або кредитних карток для виконання ваших магiчних трюкiв".
  
  Клаус повiльно наблизився до Пердю, продовжуючи свої роз'яснення. "Тут у вас не буде дозволу ставити запитання чи мати думку. Ти пiдкоришся чи помреш, i ти зробиш це без питань, я ясно висловився?
  
  "Кристально ясно", - вiдповiв Пердью.
  
  "Єдина причина, через яку я взагалi ставлюся до тебе з невеликою часткою поваги, полягає в тому, що ти колись був Ренатусом Ордену Чорного Сонця", - сказав вiн Пердью, обминаючи його навколо. Клаус продемонстрував виразне вираз крайньої зневаги до свого бранця. "Навiть незважаючи на те, що ти був поганим королем, вiроломним перебiжчиком, який вирiшив знищити Чорне Сонце замiсть того, щоб використовувати їх для правлiння новим Вавилоном".
  
  "Я нiколи не претендував на цю посаду!" вiн захищав свою справу, але Клаус продовжував говорити, нiби слова Пердью були лише скрипами в дерев'яних панелях кiмнати.
  
  "У тебе на побiгеньках був наймогутнiший звiр у свiтi, Ренатус, i ти вирiшив нагадувати на нього, содомiзувати i мало не викликав повний крах столiть могутностi та мудростi", - проповiдував Клаус. "Якби це було вашим планом iз самого початку, я б похвалив вас. Це свiдчить про талант до обману. Але якщо ти зробив це, бо боявся сили, мiй друже, ти нiчого не вартий".
  
  "Чому ви захищаєте Орден Чорного Сонця? Ти один iз їхнiх поплiчникiв? Вони обiцяли вам мiсце в їхньому тронному залi пiсля того, як вони знищать свiт? Якщо ти їм довiряєш, то ти дурень особливою мiрою," парирував Пердью. Вiн вiдчув, як його шкiра розслабляється пiд м'яким теплом мiнливої температури в кiмнатi.
  
  Клаус посмiхнувся, гiрко посмiхаючись, коли вiн стояв перед Пердю.
  
  "Я вважаю, прiзвисько дурень залежить вiд мети гри, ви так не думаєте? Для тебе я дурень, який прагне влади будь-якими необхiдними засобами. Для мене ти дурень, що викинув це", - сказав вiн.
  
  "Послухай, чого ти хочеш?" Пердю кипiв.
  
  Вiн пiдiйшов до вiкна i вiдсмикнув фiранку убiк. За фiранкою, вставленою в дерев'яну раму, знаходилася клавiатура. Перш нiж використати його, Клаус озирнувся на Пердью.
  
  "Вас привезли сюди, щоб запрограмувати, щоб ви могли служити мети", - сказав вiн. "Нам потрiбна особлива релiквiя, Девiде, i ти знайдеш її для нас. I ти хочеш дiзнатися найцiкавiшу частину?
  
  Тепер вiн усмiхався, як i ранiше. Пердю нiчого не сказав. Вiн вважав за краще почекати час i використовувати свої нагляди, щоб знайти вихiд, як тiльки божевiльний пiде. На даний момент вiн бiльше не хотiв розважати Клауса, а натомiсть просто погоджувався.
  
  "Найкраща частина в тому, що ти захочеш служити нам", - посмiхнувся Клаус.
  
  "Що це за релiквiя?" Запитав Пердью, вдаючи, що йому цiкаво знати.
  
  "О, щось дiйсно особливе, навiть бiльш особливе, нiж Спис Долi!" - Розкрив вiн. "Колись називалося Восьмим дивом свiту, мiй дорогий Девiд, воно було втрачено пiд час Другої свiтової вiйни найзловiснiшою силою, яка поширилася Схiдною Європою подiбно до багрової чуми. Через їхнє втручання вона втрачена для нас, i ми хочемо її повернути. Ми хочемо, щоб кожна уцiлiла її частина була зiбрана заново i вiдновлена у своїй колишнiй красi, щоб прикрасити головний зал цього храму в його золотiй пишностi".
  
  Пердю поперхнувся. Те, на що натякав Клаус, було абсурдним i неможливим, але це було типово для "Чорного сонця".
  
  "Ви серйозно сподiваєтеся знайти Бурштинову кiмнату?" - здивовано спитав Пердью. "Вона була зруйнована британськими повiтряними нальотами i так i не вийшла за межi Кенiгсберга! Її бiльше немає. Тiльки її уламки розкиданi по всьому дну океану та пiд фундаментами старих руїн, знищених у 1944 роцi. Це безглуздий задум!"
  
  "Що ж, давай подивимося, чи зможемо ми змiнити твою думку про це", - посмiхнувся Клаус.
  
  Вiн повернувся, щоб ввести код на клавiатурi. Пролунав гучний гул, але Пердью не мiг розгледiти нiчого незвичайного, поки вишуканi розписи стелi та стiн не перетворилися на свої полотна. Пердью зрозумiв, що це було оптичною iлюзiєю.
  
  Поверхнi всерединi рамок були покритi свiтлодiодними екранами, здатними перетворювати сцени, як вiкна, на кiбервсесвiт. Навiть вiкна були просто зображення на плоских екранах. Несподiвано на всiх монiторах з'явився страшний символ Чорного Сонця, перш нiж перейти на одне гiгантське зображення, яке поширилося по всiх екранах. Вiд первiсної кiмнати нiчого не лишилося. Пердю бiльше не був у розкiшнiй вiтальнi замку. Вiн стояв усерединi печери вогню, i хоча вiн знав, що це лише проекцiя, вiн не мiг заперечувати дискомфорт вiд пiдвищення температури.
  
  
  Роздiл 7
  
  
  Блакитне свiтло телевiзора надавало кiмнатi ще бiльш похмурої атмосфери. На стiнах кiмнати рух у новинах вiдкидає безлiч форм i тiней у чорно-синьому кольорi, що спалахують подiбно до блискавки i лише на мить висвiтлюють прикраси на столах. Нiчого не було там, де мало бути. Там, де на скляних полицях буфету ранiше стояли склянки та тарiлки, була лише зяюча рама, всерединi якої нiчого не було. На пiдлозi перед нею, а також на верхнiй частинi висувної скриньки були розкиданi великi зазубренi уламки розбитого посуду.
  
  Плями кровi пофарбували деякi трiски та плитки пiдлоги, набуваючи чорного вiдтiнку у свiтлi телевiзора. Люди на екранi, здавалося, нi до кого не зверталися. У кiмнатi для них не було глядачiв, хоч хтось був присутнiм. На диванi дрiмуча гора людини заповнила всi три сидiння, а також пiдлокiтники. Його ковдри впали на пiдлогу, залишивши його беззахисним перед нiчним холодом, але йому було байдуже.
  
  З того часу, як була вбита його дружина, Детлеф нiчого не вiдчував. Не тiльки емоцiї покинули його, а й почуття занiмiли. Детлеф не хотiв вiдчувати нiчого, крiм печалi та жалоби. Його шкiра була холодною, такою холодною, що горiла, але вдiвець вiдчув тiльки онiмiння, коли його ковдри зiсковзнули i купою лягли на килим.
  
  Її туфлi все ще лежали на краю лiжка, куди вона покинула їх напередоднi. Детлеф не змiг би винести, якби забрав їх, бо тодi вона справдi пiшла б. Вiдбитки пальцiв Габi все ще були на шкiряному ремiнцi, бруд з її пiдошв усе ще був там, i коли вiн торкнувся туфель, вiн вiдчув її. Якби вiн прибрав їх у шафу, слiди його останнiх миттєвостей iз Габi були б назавжди втраченi.
  
  Шкiра зiйшла з його зламаних кiстячок, i тепер налiт покривав сиру плоть. Детлеф також цього не вiдчував. Вiн вiдчував лише холод, який заглушував бiль пiсля його буйства i рваних ран, залишених зазубреними краями. Звичайно, вiн знав, що вiдчує пекучi рани наступного дня, але зараз вiн хотiв тiльки спати. Коли вiн спав, вiн бачив її у своїх снах. Йому б не довелося стикатися з реальнiстю. Увi снi вiн мiг сховатись вiд реальностi смертi своєї дружини.
  
  "Це Холлi Деррiл з мiсця огидного iнциденту, який стався цього ранку в британському посольствi в Берлiнi", - пробурмотiв американський репортер по телевiзору. 'Саме тут Бен Каррiнгтон iз посольства Великобританiї став свiдком жахливого самогубства Габi Хольцер, представника мiнiстерства федерального канцлера Нiмеччини. Можливо, ви пам'ятаєте мiсiс Хольцер як представника, який виступав перед пресою у зв'язку з недавнiми вбивствами полiтикiв та фiнансистiв у Берлiнi, якi зараз ЗМI охрестили "Настанням Мiдасу". Джерела повiдомляють, що досi немає ясностi щодо мотивiв мiсiс Хольцер накласти на себе руки пiсля надання допомоги в розслiдуваннi цих вбивств. Залишається з'ясувати, чи була вона можливою метою тих самих убивць, чи, можливо, вона навiть була пов'язана з ними".
  
  Детлеф загарчав у пiвснi вiд зухвалостi засобiв масової iнформацiї, якi навiть натякнули, що його дружина може мати якесь вiдношення до вбивств. Вiн не мiг вирiшити, яка з двох брехнi дратувала його бiльше - iмовiрне самогубство або абсурдне спотворення її причетностi. Стурбований несправедливими домислами журналiстiв-всезнайок, Детлеф вiдчув ненависть, що наростає, до тих, хто очорнив його дружину в очах усього свiту.
  
  Детлеф Хольцер не був боягузом, але вiн був серйозним одинаком. Можливо, це було його виховання або, можливо, його особистiсть, але вiн завжди страждав серед людей. Невпевненiсть у собi завжди була його хрестом, навiть у дитинствi. Вiн i уявити не мiг, що вiн настiльки важливий, щоб мати власну думку, i навiть будучи чоловiком рокiв тридцяти п'яти, одруженим на приголомшливiй жiнцi, вiдомої всiєї Нiмеччини, Детлеф все ще був схильний до самоусунення.
  
  Якби вiн не мав великої бойової пiдготовки в армiї, вiн би нiколи не зустрiв Габi. Пiд час виборiв 2009 року було поширене насильство через чутки про корупцiю, якi викликали протести та бойкоти виступiв кандидатiв у певних мiсцях по всiй Нiмеччинi. Габi, серед iнших, перестрахувалася, найнявши особисту охорону. Коли вона вперше зустрiла свого охоронця, вона миттєво закохалася у нього. Як вона могла не любити такого м'якосердого, нiжного гiганта, як Детлеф?
  
  Вiн нiколи не розумiв, що вона в ньому знайшла, але все це було частиною його низької самооцiнки, тому Габi навчилася легковажно ставитись до його скромностi. Вона нiколи не змушувала його з'являтися з нею на публiцi пiсля того, як закiнчився його контракт як її охоронець. Його дружина поважала його ненавмисне застереження, навiть у спальнi. Вони були зовсiм протилежнi у питаннях стриманостi, але вони знайшли зручну золоту середину.
  
  Тепер вона пiшла, i вiн лишився зовсiм один. Туга за нею покалiчила його серце, i вiн безперестанку плакав у святинi дивана. У його думках переважала подвiйнiсть. Вiн збирався зробити все необхiдне, щоб з'ясувати, хто вбив його дружину, але спочатку йому потрiбно було подолати перешкоди, якi вiн собi поставив. Це була найскладнiша частина, але Габi заслуговував на справедливiсть, i йому просто потрiбно було знайти спосiб стати бiльш впевненим.
  
  
  Роздiл 8
  
  
  Сем i Нiна гадки не мали, як вiдповiсти на запитання лiкаря. Враховуючи все те, чого вони були свiдками пiд час своїх спiльних пригод, їм довелося визнати, що незрозумiлi явища iснують. Хоча бiльшу частину того, що вони пережили, можна було списати на складну фiзику та невiдкритi науковi принципи, вони були вiдкритi i для iнших пояснень.
  
  "Чому ти питаєш?" Запитав Сем.
  
  "Менi потрiбно бути впевненим, що нi ви, нi ледi тут не порахуєте мене якимось забобонним iдiотом у тому, що я збираюся вам сказати", - зiзнався молодий лiкар. Його погляд метався мiж ними туди-сюди. Вiн був смертельно серйозним, але не був певен, чи варто довiряти незнайомцям настiльки, щоб пояснювати їм таку явно притягнуту за вуха теорiю.
  
  "Ми дуже неупередженi, коли йдеться про такi речi, лiкар", - запевнила його Нiна. Ти можеш розповiсти нам. Щиро кажучи, ми самi бачили деякi дивнi речi. Нас iз Семом все ще мало що може здивувати".
  
  "Те саме", - додав Сем з дитячим смiшком.
  
  Лiкарю потрiбен час, щоб придумати, як донести свою теорiю до Сема. Його обличчя видавало занепокоєння. Прочистивши горло, вiн подiлився тим, що, на його думку, Сем мав знати.
  
  "У людей у селi, яке ви вiдвiдали, була дуже дивна зустрiч кiлька сотень рокiв тому. Це оповiдання, яке передавалося усно протягом столiть, тому я не впевнений, скiльки вiд первiсної iсторiї залишилося у сьогоднiшнiй легендi", - передав вiн. "Вони розповiдають про дорогоцiнний камiнь, який був пiдiбраний маленьким хлопчиком i принесений до села, щоб вiддати вождевi. Але через те, що камiнь був такий незвичайний, старiйшини подумали, що це око бога, тому вони закрили його, побоюючись, що за ними спостерiгатимуть. Коротше кажучи, всi в селi померли через три днi, тому що вони заслiпили бога, i вiн вилив на них свiй гнiв".
  
  "I ти думаєш, що моя проблема iз зором якось пов'язана з цiєю iсторiєю?" Сем насупився.
  
  "Послухай, я знаю, це звучить шалено. Повiрте менi, я знаю, як це звучить, але вислухайте мене", - наполягав юнак. "Те, що я думаю, трохи менш медичне i бiльше схиляється до ... гм ... такого роду ..."
  
  "Дивна сторона?" Запитала Нiна. У її тонi прозирав скептицизм.
  
  "Зачекай зараз", - сказав Сем. "Продовжуй. Який це має вiдношення до мого зору?"
  
  "Я думаю, що з вами там щось трапилося, мiстере Клiв; щось, чого ви можете згадати", - припустив лiкар. "Я скажу тобi чому. Оскiльки предки цього племенi заслiпили бога, тiльки людина, що вкриває бога, могла заслiпнути в їхньому селi.
  
  Переважна тиша огорнула трьох, тодi як Сем i Нiна дивилися на лiкаря з найнезрозумiлiшими поглядами, якi вiн коли-небудь бачив. Вiн гадки не мав, як пояснити те, що намагався сказати, особливо тому, що це було настiльки безглуздо i донкiхотськи.
  
  "Iншими словами," Нiна повiльно почала переконуватися, що все зрозумiла правильно, "ви хочете сказати нам, що вiрите в казку про старих дружин, чи не так?" Отже, це не має нiчого спiльного iз рiшенням. Ти просто хотiв повiдомити нам, що купився на це божевiльне лайно".
  
  "Нiна", Сем насупився, не дуже задоволений тим, що вона була такою рiзкою.
  
  "Семе, цей хлопець практично говорить тобi, що всерединi тебе є бог. Тепер я повнiстю за его i навiть можу впоратися з невеликим нарцисизмом тут i там, але заради Христа ти не можеш вiрити в цю нiсенiтницю! " - умовляла вона його. "Боже мiй, це все одно що сказати, що якщо у вас болить вухо в басейнi Амазонки, то ви наполовину єдинорiг".
  
  Висмiювання iноземки було надто сильним та грубим, що змусило молодого лiкаря розкрити свiй дiагноз. Опинившись вiч-на-вiч iз Семом, вiн повернувся спиною до Нiни, щоб iгнорувати її у вiдповiдь на її зневагу до його iнтелекту. "Послухай, я знаю як це звучить. Але ви, мiстере Клiв, за короткий час пропустили через свiй органон-вiзус лякаючу кiлькiсть концентрованого тепла, i хоча це мало призвести до вибуху вашої голови, в результатi ви отримали лише незначнi пошкодження кришталика та сiткiвки!"
  
  Вiн глянув на Нiну. "Це було основою мого дiагностичного висновку. Робiть iз цим, що хочете, але це надто дивно, щоб вiдмахуватися вiд чогось, крiм надприродного".
  
  Сем був приголомшений.
  
  "Так ось у чому причина мого шаленого бачення", - сказав собi Сем.
  
  "Надмiрна спека викликала невеликi катаракти, але їх може видалити будь-який офтальмолог, як тiльки ви повернетеся додому", - сказав лiкар.
  
  Примiтно, що саме Нiна спонукала його зупинитися з iншого боку його дiагнозу. З великою повагою та цiкавiстю в голосi Нiна запитала лiкаря про проблему iз зором Сема з езотеричної точки зору. Спочатку неохоче вiдповiдаючи її запитання, вiн погодився подiлитися з Нiною своїм поглядом на особливостi подiї.
  
  "Все, що я можу сказати, це те, що очi мiстера Клiва зазнали впливу температури, подiбної до блискавки, i вийшли з мiнiмальними пошкодженнями. Одне це нервує. Але коли ви знаєте iсторiї мешканцiв села, такi як я, ви згадуєте речi, особливо такi, як розгнiваний слiпий бог, який убив усе село небесним вогнем", - розповiв лiкар.
  
  "Блискавка", - сказала Нiна. "Так ось чому вони наполягали на тому, що Сем був мертвий, тодi як його очi були закатанi назад у череп. Лiкарю, у нього був припадок, коли я знайшов його.
  
  "Ви впевненi, що це не було просто побiчним продуктом електричного струму?" - спитав лiкар.
  
  Нiна знизала плечима: "Можливо".
  
  "Я нiчого цього не пам'ятаю. Коли я прокинувся, я пам'ятаю тiльки, що менi було жарко, я був наполовину слiпий i вкрай спантеличений", - зiзнався Сем, спантеличено насупивши чоло. "Зараз я знаю ще менше, нiж до того, як ви розповiли менi про все це, док".
  
  "Нiщо з цього не мало стати рiшенням вашої проблеми, мiстере Клiв. Але це було не що iнше, як диво, тож я принаймнi повинен був дати вам трохи бiльше iнформацiї про те, що могло з вами статися", - сказав їм молодик. "Послухайте, я не знаю, що викликало цей древнiй..." вiн подивився на скептично налаштовану ледi з Семом, не бажаючи знову провокувати її глузування. "Я не знаю, яка таємнича аномалiя змусила вас перетнути рiчки богiв, мiстере Клiв, але на вашому мiсцi я б тримав це в секретi i звернувся за допомогою до чаклуна-доктора або шамана".
  
  Сем засмiявся. Нiнi це зовсiм не здалося смiшним, але вона притримала мову про тривожнiшi речi, якi, як вона бачила, робив Сем, коли вона знайшла його.
  
  "Отже, я одержимий древнiм богом? О, солодкий Iсусе!" Сем розреготався.
  
  Лiкар i Нiна обмiнялися поглядами, мiж ними виникла мовчазна згода.
  
  "Ти мусиш пам'ятати, Сем, що в давнину сили природи, якi сьогоднi можуть бути поясненi наукою, називалися богами. Я думаю, це те, що лiкар намагається тут прояснити. Називайте це, як хочете, але немає сумнiвiв, що з вами вiдбувається щось надзвичайно дивне. Спочатку видiння, а тепер це, " пояснила Нiна.
  
  "Я знаю, кохана", - заспокоїв її Сем, посмiхнувшись. "Я знаю. Це просто звучить так страшенно шалено. Майже таке ж божевiлля, як подорожi в часi чи рукотворнi червоточини, розумiєш? Тепер крiзь усмiшку вiн виглядав гiрким та розбитим.
  
  Лiкар кинув на Нiну похмурий погляд при згадцi Семом подорожей у часi, але вона тiльки зневажливо похитала головою i вiдмахнулась вiд цього. Як би сильно лiкар не вiрила в дивне i чудове, вона навряд чи могла пояснити йому, що його пацiєнт-чоловiк кiлька кошмарних мiсяцiв був мимовiльним капiтаном нацистського корабля, що телепортується, який кинув виклик усiм законам фiзики зовсiм недавно. Деякi речi просто не призначалися, щоб ними дiлилися.
  
  "Що ж, лiкарю, велике вам спасибi за медичну - i мiстичну - допомогу", - посмiхнулася Нiна. "Зрештою, ви надали набагато бiльшу допомогу, нiж ви коли-небудь думаєте".
  
  "Дякую, мiс Гулд, " посмiхнувся молодий лiкар, "що нарештi повiрили менi. Ласкаво просимо до вас обох. Будь ласка, бережи себе, добре?
  
  "Так, ми крутiше, нiж у повiї..."
  
  "Сем!" - перебила його Нiна. "Я думаю, тобi потрiбно трохи вiдпочити". Вона пiдняла брову, побачивши розвагу обох чоловiкiв, якi смiялися з цього, прощаючись i залишаючи кабiнет лiкаря.
  
  
  * * *
  
  
  Пiзно ввечерi, пiсля заслуженого душу та лiкування своїх травм, два шотландцi вирушили спати. У темрявi вони слухали шум океану неподалiк, коли Сем притягнув Нiну ближче.
  
  "Сем! Нi! " запротестувала вона.
  
  "Що я зробив?" - спитав вiн.
  
  "Моя рука! Я не можу лежати на боцi, пам'ятаєш? Горить як у пеклi, i таке вiдчуття, що кiстка деренчить у очницi", - поскаржилася вона.
  
  Вiн трохи помовчав, поки вона зусилля займала своє мiсце на лiжку.
  
  "Ти все ще можеш лежати на спинi, вiрно?" вiн грайливо флiртував.
  
  "Так, " вiдповiла Нiна, " але моя рука пов'язана на грудях, так що вибач, Джеку".
  
  "Тiльки твої сиськи, правда? Решта - чесна гра?" вiн пiддражнив.
  
  Нiна посмiхнулася, але чого Сем не знав, то це того, що вона посмiхалася в темрявi. Пiсля короткої паузи його тон став набагато серйознiшим, але розслабленим.
  
  "Нiно, що я робив, коли ти знайшла мене?" вiн запитав.
  
  "Я говорила тобi", - захищалася вона.
  
  "Нi, ти дала менi короткий огляд", - спростував вiн її вiдповiдь. "Я бачив, як ти стримувався у лiкарнi, коли розповiв лiкаревi, в якому станi ти знайшов мене. Та гаразд, можливо, я iнодi буваю дурною, але я, як i ранiше, найкращий у свiтi журналiст-розслiдувач. Я подолав тупиковi ситуацiї з повстанцями в Казахстанi i пiшов слiдом, що веде до укриття терористичної органiзацiї пiд час запеклих воєн у Боготi, дитинко. Я знаю мову тiла, i я знаю, коли джерела щось вiд мене приховують".
  
  Вона зiтхнула. Яка тобi взагалi користь вiд знання деталей? Ми ще не знаємо, що з вами вiдбувається. Чорт забирай, ми навiть не знаємо, що з вами трапилося того дня, коли ви зникли на борту DKM Geheimnis. Я дiйсно не впевнений, скiльки ще надуманого лайна ти зможеш винести, Сем.
  
  "Я розумiю це. Я знаю, але це стосується мене, тому я маю знати. Нi, я маю право знати, " заперечив вiн. Ти повинна розповiсти менi так, щоб у мене була повна картина, кохана. Тодi я зможу скласти два та два разом, розумiєте? Тiльки тодi я знатиму, що робити. Якщо є щось, чого я навчився як журналiст, то це те, що половина iнформацiї...no навiть 99% iнформацiї iнодi недостатньо, щоб викрити злочинця. Необхiдна кожна деталь; кожен факт має бути оцiнений, перш нiж робити висновок".
  
  "Добре, добре, вже", - перервала вона його. "Я розумiю. Я просто не хочу, щоб тобi доводилося мати справу з надто багатьом так скоро пiсля твого повернення, розумiєш? Ти пройшла через так багато i чудово витримала все це, незважаючи нi на що, мила. Все, що я намагаюся зробити, це позбавити вас частини поганого лайна, поки ви не будете краще пiдготовленi до того, щоб впоратися з цим ".
  
  Сем поклав голову на витончений живiт Нiни, викликавши в неї напад хiхiкання. Вiн не мiг покласти голову їй на груди через перев'язi, тому вiн обхопив рукою її стегно i просунув долоню пiд поперек. Вона пахла трояндами i на дотик була як атлас. Вiн вiдчув, як вiльна рука Нiни лягла на його густе темне волосся, коли вона тримала його там, i вона почала говорити.
  
  Понад двадцять хвилин Сем слухав, як Нiна розповiдає про все, що трапилося, не втрачаючи жодної деталi. Коли вона розповiла йому про тубiльця i дивний голос, яким Сем вимовляв слова незрозумiлою мовою, вона вiдчула, як смикаються кiнчики його пальцiв на її шкiрi. Крiм цього, Сем досить добре впорався з розповiддю про свiй страшний стан, але жоден з них не спав до сходу сонця.
  
  
  Роздiл 9
  
  
  Безперервний стукiт у вхiднi дверi довiв Детлефа Хольтцера до стану розпачу та лютi. Минуло три днi з того часу, як було вбито його дружину, але всупереч тому, на що вiн сподiвався, його почуття лише погiршилися. Щоразу, коли черговий репортер стукав у його дверi, вiн зiщулювався. Тiнi його дитинства виповзли з його спогадiв; тi похмурi часи занедбаностi, якi викликали в нього огиду до звуку чийогось стукоту у дверi.
  
  "Залиште мене в спокої!" - кричав вiн, не звертаючи уваги на того, хто дзвонив.
  
  "Мiстер Хольцер, це Хайн Мюллер iз похоронного бюро. Страхова компанiя вашої дружини зв'язалася зi мною, щоб улагодити з вами деякi питання, перш нiж вони зможуть продовжити..."
  
  Ти що, глухий? Я сказав, провалюй!" - виплюнув нещасний вдiвець. Його голос тремтiв вiд алкоголю. Вiн був на межi повноцiнного зриву. "Я хочу розтину! Вона була вбита! Говорю вам, її вбили! Я не поховаю її, поки вони це не розслiдували!
  
  Незалежно вiд того, хто з'являвся бiля дверей, Детлеф вiдмовляв їм у входi. Усерединi будинку людина-затворник невимовним чином перетворилася практично на нiщо. Вiн перестав їсти i ледве вiдiйшов вiд дивана, де туфлi Габi приковували його до її присутностi.
  
  "Я знайду його, Габi. Не хвилюйся, люба. Я знайду його i скину його труп зi скелi", - тихо прогарчав вiн, розгойдуючись iз застиглим на мiсцi оком. Детлеф бiльше не мiг впоратися з горем. Вiн пiдвiвся i пройшовся по будинку, прямуючи до затемнених вiкон. Вказiвним пальцем вiн вiдiрвав куточок пакетiв зi смiттям, якi приклеїв скотчем до скла. Зовнi, перед його домом, було припарковано двi машини, але вони були порожнi.
  
  "Де ти?" - тихо заспiвав вiн. Пiт виступив у нього на лобi i затiк у палаючi очi, червонi вiд недосипання. Його масивне тiло зменшилося на кiлька фунтiв вiдколи вiн перестав їсти, але вiн все ще був справжнiм чоловiком. Босонiж, у штанах i м'ятiй сорочцi з довгим рукавом, що вiльно бовталася на поясi, вiн стояв, чекаючи, коли хтось з'явиться бiля машин. "Я знаю, що ти тут. Я знаю, що ви бiля моїх дверей, маленькi мишки", - вiн скривився, коли заспiвав цi слова. "Мишка, мишка! Ти намагаєшся проникнути в мiй дiм?
  
  Вiн чекав, але нiхто не постукав у його дверi, що було великим полегшенням, хоча вiн все ще не довiряв спокою. Вiн боявся цього стуку, який звучав для його вух як таран. У пiдлiтковому вiцi його батько, гравець-алкоголiк, залишав його вдома одного, коли вiн тiкав вiд лихварiв та букмекерiв. Юний Детлеф ховався всерединi, засмикаючи штори, поки вовки були бiля дверей. Стук у дверi був синонiмом повномасштабної атаки на маленького хлопчика, i його серце шалено калатало всерединi нього, з жахом вiд того, що станеться, якщо вони увiйдуть.
  
  Крiм стуку, розгнiванi чоловiки вигукували погрози i лаялися на його адресу.
  
  Я знаю, що ти там, маленький засранець! Вiдкрий дверi, або я спалю твiй будинок вщент!" кричали вони. Хтось кидав цеглини у вiкна, тодi як пiдлiток сидiв, зiщулившись, у кутку своєї спальнi, закривши вуха. Коли його батько повертався додому досить пiзно, вiн заставав свого сина в сльозах, але вiн тiльки смiявся i називав хлопчика слабаком.
  
  До цього дня Детлеф вiдчував, як його серце пiдстрибувало, коли хтось стукав у його дверi, хоча вiн знав, що тi, хто дзвонив, були необразливi i не мали поганих намiрiв. Але тепер? Тепер вони знову стукали до нього. Вони хотiли його. Вони були схожi на розгнiваних чоловiкiв зовнi в його пiдлiтковi роки, якi наполягали, щоб вiн вийшов. Детлеф почував себе загнаним. Вiн вiдчував загрозу. Не мало значення, навiщо вони прийшли. Справа в тому, що вони намагалися силою вигнати його з його сховища, i це був акт вiйни чутливим емоцiям удiвця.
  
  Без видимої причини вiн пiшов на кухню i взяв ножа для чищення овочiв iз ящика. Вiн чудово усвiдомлював, що робить, але втратив контроль. Сльози наповнили його очi, коли вiн занурив лезо в свою шкiру, не надто глибоко, але досить глибоко. Вiн гадки не мав, що спонукало його зробити це, але вiн знав, що повинен. За якимось наказом темного голосу в його головi Детлеф провiв лезом на кiлька дюймiв вiд одного боку передплiччя до iншого. Це палило, як гiгантський паперовий порiз, але це було терпимо. Коли вiн пiдняв нiж, вiн спостерiгав, як кров тихо сочиться з лiнiї, яку вiн провiв. Коли маленька червона смужка перетворилася на цiвку на його бiлiй шкiрi, вiн глибоко зiтхнув.
  
  Вперше з того часу, як померла Габi, Детлеф вiдчув умиротворення. Його серце сповiльнилося до спокiйного ритму, i його тривоги вiдiйшли за межi досяжностi - зараз. Спокiй визволення зачарував його, змусивши бути вдячним за нiж. Якийсь час вiн дивився на те, що зробив, але, незважаючи на протести свого морального компаса, вiн не вiдчував провини за це. Насправдi вiн вiдчував себе таким.
  
  "Я люблю тебе, Габi", - прошепотiв вiн. "Я люблю тебе. Це клятва на кровi для тебе, моя крихiтко".
  
  Вiн обернув руку серветкою для миття посуду i вимив ножа, але замiсть того, щоб покласти його на мiсце, засунув у кишеню.
  
  "Ти просто залишайся на мiсцi", - прошепотiв вiн ножу. "Будь поряд, коли ти менi знадобишся. Ти в безпецi. З тобою я почуваюся у безпецi ". Крива посмiшка заграла на обличчi Детлефа, коли вiн насолоджувався спокоєм, що раптово охопив його. Це було так, нiби акт порiзання себе прояснив його розум, настiльки, що вiн вiдчув себе досить впевнено, щоб докласти деяких зусиль до пошуку вбивцi своєї дружини за допомогою будь-якого випереджального розслiдування.
  
  Детлеф пройшов по розбитому склу буфета, не переймаючись тим, щоб потурбуватися. Бiль був просто ще одним шаром агонiї, накладеним на те, що вiн i так уже вiдчував, роблячи це якимсь тривiальним.
  
  Оскiльки вiн тiльки-но дiзнався, що не треба рiзати себе, щоб почуватися краще, вiн також знав, що повинен знайти записник своєї покiйної дружини. Габi була старомодна щодо цього. Вона вiрила у фiзичнi нотатки та календарi. Незважаючи на те, що вона використовувала свiй телефон, щоб нагадати їй про призначенi зустрiчi, вона також записала все письмово, що стало найбажанiшою звичкою зараз, коли це могло допомогти вказати на її можливих убивць.
  
  Роячись у її ящиках, вiн точно знав, що шукав.
  
  "О Боже, я сподiваюся, це було не в твоїй сумочцi, дитинко", - пробурмотiв вiн, продовжуючи гарячково шукати. "Тому що в них твоя сумочка, i вони не повернуть її менi, поки я не вийду за цi дверi, щоб поговорити з ними, розумiєш?" Вiн продовжував говорити з Габi, нiби вона слухала, привiлей одиноких - не дати їм збожеволiти, чому вiн навчився, спостерiгаючи за своєю матiр'ю, яка зазнавала насильства, коли вона перенесла пекло, в яке потрапила замiж.
  
  "Габi, менi потрiбна твоя допомога, дитинко", - простогнав Детлеф. Вiн опустився на стiлець у маленькiй кiмнатi, яку Габi використовувала як кабiнет. Дивлюся на книги, розкиданi всюди, i на її стару коробку з-пiд цигарок на другiй полицi дерев'яної шафи, яку вона використовувала для своїх папок. Детлеф глибоко зiтхнув i взяв себе до рук. "Куди б ви поклали дiловий щоденник?" спитав вiн тихим голосом, поки його розум перебирав усi можливостi.
  
  "Це має бути якесь мiсце, звiдки ви могли б легко отримати доступ до нього", - вiн насупився, глибоко замислившись. Вiн пiдвiвся i уявив, що це його кабiнет. "Де було б зручнiше?" Вiн сидiв за її столом, обличчям до монiтора комп'ютера. На столi лежав календар, але вiн був порожнiй. "Я думаю, ви не стали б писати це тут, тому що це не для загального огляду", - зауважив вiн, перебираючи предмети на поверхнi столу.
  
  У фарфоровiй чашцi з логотипом її старої гребної команди вона тримала ручки та нiж для розтину листiв. У бiльш плоскiй чашi лежало кiлька флеш-накопичувачiв та дрiбничок, таких як гумки для волосся, мармурова кулька та два кiльця, якi вона нiколи не носила, бо вони були надто великими. Лiворуч поруч iз нiжкою її настiльної лампи лежала вiдкрита упаковка льодяникiв вiд горла. Щоденника немає.
  
  Детлеф вiдчув, як горе знову опановує його, збожеволiвши вiд того, що не знайшов книжку в чорнiй шкiрянiй палiтурцi. Пiанiно Габi стояло у дальньому правому кутку кiмнати, але в книгах там були лише ноти. Зовнi вiн почув, як iде дощ, що вiдповiдало його настрою.
  
  "Габi, тобi чимось допомогти?" - зiтхнув вiн. Задзвонив телефон, що стояв у картотечнiй шафi Габi, i налякав його до напiвсмертi. Вiн знав, що краще не брати це до рук. То були вони. То були мисливцi, обвинувачi. Це були тi самi люди, якi бачили в його дружинi якусь схильну до самогубства слабочку. "Нi!" - закричав вiн, тремтячи вiд лютi. Детлеф схопив iз полицi залiзну пiдставку для книг i запустив нею в телефон. Тяжка пiдставка для книг iз величезною силою збила телефон iз шафи, залишивши його розбитим на пiдлозi. Його почервонiлi водянистi очi з пожадливiстю подивилися на зламаний пристрiй, а потiм перемiстилися на шафу, яку вiн пошкодив тяжкою пiдставкою для книг.
  
  Детлеф усмiхнувся.
  
  На шафi знайшов чорний щоденник Габi. Вiн весь цей час лежав пiд телефоном, прихований вiд стороннiх очей. Вiн пiшов забрати книгу, манiакально смiючись. "Дiтко, ти найкраща! Це був ти? А? " нiжно пробурмотiв вiн, вiдкриваючи книгу. "Ти менi щойно дзвонив? Ти хотiв, щоб я побачила книгу? Я знаю, що ти це зробив".
  
  Вiн нетерпляче перегорнув її, шукаючи зустрiчi, якi вона записала на дату своєї смертi два днi тому.
  
  "Кого ти бачив? Хто бачив тебе останнiм, окрiм цього британського дурня? Давайте подивимося".
  
  З засохлою кров'ю пiд нiгтем вiн провiв вказiвним пальцем зверху донизу, уважно переглядаючи кожен запис.
  
  "Менi просто треба побачити, з ким ти була до того, як ти..." Вiн тяжко проковтнув. "Кажуть, ти помер уранцi".
  
  
  8.00 - Зустрiч з представниками розвiдки
  
  9.30 - Марго Флауерс, ЧД Сюжет
  
  10.00 - Офiс Девiда Пердью Бена Керрiнгтона у зв'язку з перельотом Мiлли
  
  11.00 - Консульство пам'ятає Кирила
  
  12.00 - Записатися на прийом до стоматолога Детлефа
  
  
  Рука Детлефа потяглася до рота. "Зубний бiль минув, ти знаєш, Габi?" Його сльози затуманили слова, якi вiн намагався прочитати, i вiн зачинив книгу, мiцно притис її до грудей i звалився в купу горя, ридаючи навзрид. Крiзь темнi вiкна вiн мiг бачити спалахи блискавок. У маленькому кабiнетi Габi тепер було майже зовсiм темно. Вiн просто сидiв там i плакав, поки в нього не висохли очi. Смуток був всепоглинаючим, але вiн мав взяти себе в руки.
  
  "Офiс Керрiнгтона", - подумав вiн. Останнiм мiсцем, де вона побувала, був офiс Керiнгтона. Вiн сказав засобам масової iнформацiї, що був там, коли вона померла. Щось пiдштовхнуло його. У цьому записi було ще щось. Вiн швидко вiдкрив книгу i клацнув вимикачем настiльної лампи, щоб краще бачити. Детлеф ахнув: "Хто така Мiлла?" вiн розмiрковував уголос. "А хто такий Девiд Перд'ю?"
  
  Його пальцi не могли рухатися досить швидко, коли вiн повертався до списку її контактiв, грубо подряпаного на твердiй внутрiшнiй обкладинцi її книги. Там не було нiчого для 'Мiлли", але внизу сторiнки була веб-адреса одного з пiдприємств Пердью. Детлеф негайно вийшов в Iнтернет, щоб подивитися, хто такий цей Пердью. посмiхнувся.
  
  "Попався!"
  
  
  Роздiл 10
  
  
  Пердю заплющив очi. Опираючись на бажання подивитися, що показують екрани, вiн тримав очi закритими i iгнорував звуки крикiв, якi виривалися з чотирьох гучномовцiв по кутах. Чого вiн не мiг iгнорувати, то це пiдвищеної температури, яка поступово наростала. Його тiло спiтнiло вiд натиску спеки, але вiн щосили намагався дотримуватися правила своєї матерi не панiкувати. Вона завжди казала, що дзен - це вiдповiдь.
  
  Як тiльки ти запанiкуєш, ти належатимеш їм. Як тiльки ви запанiкуєте, ваш розум повiрить у це, i всi екстренi реакцiї набудуть чинностi. Зберiгай спокiй, iнакше тобi кiнець", повторював вiн собi знову i знову, стоячи нерухомо. Iншими словами, Пердью застосував до себе старий добрий прийом, на який, як вiн сподiвався, його мозок купиться. Вiн боявся, що навiть рух ще бiльше пiдвищить температуру його тiла, а йому це не було потрiбно.
  
  Об'ємний звук обманював його розум, змушуючи повiрити, що це реально. Тiльки утримуючи себе вiд того, щоб дивитися на екрани, Пердью мiг завадити своєму мозку консолiдувати сприйняття та перетворити їх на реальнiсть. Пiд час вивчення основ НЛП влiтку 2007 року вiн навчився маленьким хитрощам розуму, щоб впливати на розумiння i мiркування. Вiн нiколи не думав, що його життя залежатиме вiд цього.
  
  Протягом кiлькох годин оглушливий звук лунав з усiх бокiв. Крики дiтей, якi зазнали насильства, змiнювалися хором пострiлiв, перш нiж перетворитися на постiйний ритмiчний брязкiт стали об сталь. Стук молотка по ковадлi поступово перетворювався на ритмiчнi сексуальнi стогiн, перш нiж його заглушували верески забитих до смертi дитинчат тюленiв. Записи програвали в нескiнченному циклi так довго, що Пердью мiг передбачити, який звук буде за поточним.
  
  На свiй жах, мiльярдер невдовзi зрозумiв, що жахливi звуки бiльше не викликають у нього огиди. Натомiсть вiн усвiдомив, що певнi фрагменти збуджують його, тодi як iншi провокують його ненависть. Через те, що вiн вiдмовився сiсти, у нього почали болiти ноги, а поперек просто вбивала його, але пiдлога теж почала нагрiватися. Згадавши стiл, який мiг би стати притулком, Пердью розплющив очi, щоб знайти його, але поки вiн тримав очi закритими, вони прибрали його, не залишивши йому можливостi йти.
  
  Ти вже намагаєшся вбити мене? - закричав вiн, стрибаючи з однiєї ноги на iншу, щоб дати ногам перепочинок вiд гарячої поверхнi пiдлоги. "Чого ти хочеш вiд мене?"
  
  Але нiхто йому не вiдповiв. Через шiсть годин Перд'ю був виснажений. Пiдлога нiтрохи не нагрiлася, але цього було достатньо, щоб обпалити його ноги, якби вiн наважився опустити їх довше, нiж на секунду за раз. Що було гiрше, нiж спека i необхiднiсть постiйно рухатися, то це те, що аудiоклiп продовжував програватися без зупинки. Час вiд часу вiн не мiг не розплющувати очi, щоб подивитися, що змiнилося за минулий час. Пiсля того, як стiл зник, бiльше нiчого не змiнилося. Для нього цей факт був нервуючим, нiж навпаки.
  
  Ноги Пердью почали кровоточити, коли пухирi на його пiдошвах луснули, але вiн не мiг дозволити собi зупинитися навiть на мить.
  
  "О, Iсусе! Будь ласка, зупини це! Будь ласка! Я зроблю те, що ти хочеш! - закричав вiн. Намагатися не втратити бiльше не було варiантом. Iнакше вони б нiколи не купилися на те, що вiн досить страждав, щоб повiрити в успiх їхньої мiсiї. "Klaus! Клаус, заради Бога, будь ласка, скажи їм, щоб припинили!
  
  Але Клаус не вiдповiв i не припинив муки. Огидний аудiоклiп повторювався нескiнченним циклом, доки Пердью не закричав над ним. Навiть просто звук його власних слiв приносив деяке полегшення порiвняно з звуками, що повторюються. Минуло зовсiм небагато часу, перш нiж голос пiдвiв його.
  
  "Ти молодець, iдiот!" вiн вимовив лише хрипким пошепки. "Тепер ти не можеш покликати на допомогу, i в тебе навiть немає голосу, щоб здатися". Ноги пiдiгнулися пiд його вагою, але вiн боявся впасти на пiдлогу. Незабаром вiн не зможе зробити бiльше жодного кроку. Плачучи як дитина, Пердю благав. "Милосердя. Будь ласка."
  
  Несподiвано екрани згасли, знову залишивши Пердю в непрогляднiй темрявi. Звук миттєво припинився, залишивши його вуха дзвiнким у раптовiй тишi. Пiдлога все ще була гаряча, але за кiлька секунд охолонула, що дозволило йому нарештi сiсти. Його ступнi пульсували вiд болючого болю, i кожен м'яз у його тiлi посмикувався i зводило судомою.
  
  "О, слава Богу", - прошепотiв вiн, вдячний за те, що катування добiгло кiнця. Вiн витер сльози тильною стороною долонi i навiть не звернув уваги на те, що пiт обпiкав йому очi. Тиша була величною. Вiн, нарештi, змiг почути своє серцебиття, яке почастiшало вiд напруження. Пердью глибоко зiтхнув з полегшенням, насолоджуючись благословенням забуття.
  
  Але Клаус не мав на увазi "забуття" для Пердью.
  
  Рiвно через п'ять хвилин екрани знову увiмкнулися, i з динамiкiв долинув перший крик. Перд'ю вiдчув, як його душа розбилася вщент. Вiн недовiрливо похитав головою, вiдчуваючи, як пiдлога знову нагрiвається, i очi його сповнилися розпачом.
  
  "Чому?" - буркнув вiн, караючи своє горло спробами закричати. Що ти за виродок такий? Чому б тобi не показати своє обличчя, ти, син повiї!" Його слова, навiть якби вони були чутнi, залишилися б поза увагою, бо Клауса там не було. Насправдi там нiкого не було. Тортурна машина була встановлена на таймер, щоб вiдключатися рiвно на той час, поки Пердью не прокинулися надiї, - прекрасна технiка нацистської епохи для посилення психологiчних тортур.
  
  Нiколи не довiряй надiї. Це так само швидкоплинно, як i жорстоко.
  
  Коли Пердью прокинувся, вiн знову був у розкiшнiй кiмнатi замку з картинами олiєю та вiтражними вiкнами. На мить йому здалося, що все це був кошмар, але потiм вiн вiдчув болiсний бiль вiд пухирiв, що лопнули. Вiн погано бачив, оскiльки вони забрали його окуляри разом з одягом, але його зiр був досить добрим, щоб розглянути деталi стелi - не картини, а рамки.
  
  Його очi були сухими вiд вiдчайдушних слiз, якi вiн пролив, але це було нiщо в порiвняннi з розколюючим головним болем, вiд якого вiн страждав через акустичнi навантаження. Намагаючись поворухнути кiнцiвками, вiн виявив, що його м'язи витримують навантаження краще, нiж вiн очiкував. Нарештi Пердю подивився собi пiд ноги, побоюючись того, що вiн може побачити. Як i очiкувалося, пальцi його нiг i боки були вкритi пухирями, що лопнули, i запеклою кров'ю.
  
  "Не турбуйтеся про це, гере Пердью. Я обiцяю, що тебе не змусять стояти на них принаймнi ще один день", - долинув повiтрi єхидний голос з боку дверей. "Ти спав як убитий, але настав час прокидатися. Три години сну цiлком достатньо".
  
  "Клаус", - посмiхнувся Пердью.
  
  Чоловiк худорлявої статури неквапливо попрямував до столу, за яким лежав Пердю з двома чашками кави в руках. Випробовуючи спокусу кинути його в мишачий кухоль нiмця, Пердью вирiшив не пiддаватися бажанню вгамувати свою жахливу спрагу. Вiн сiв i вихопив чашу у свого мучителя, аби тiльки виявити, що вона порожня. У лютi Пердью шпурнув чашку на пiдлогу, де вона розбилася вщент.
  
  "Вам дiйсно слiд стежити за своїм характером, гер Пердью", - порадив Клаус своїм життєрадiсним голосом, що звучало швидше глузливо, нiж здивовано.
  
  "Це те, чого вони хочуть, Дейв. Вони хочуть, щоб ти поводився як тварина", подумав Пердью про себе. "Не дай їм перемогти".
  
  "Чого ти вiд мене чекаєш, Клаусе?" Пердью зiтхнув, волаючи до представницької сторони нiмця. Що б ви зробили на моєму мiсцi? Розкажи менi. Я гарантую, що ви зробили б те саме".
  
  "Ой! Що сталося iз твоїм голосом? Чи не хочете трохи води? Сердечно запитав Клаус.
  
  "Щоб ти мiг знову вiдмовити менi?" - спитав Пердью.
  
  "Може бути. Але, можливо, й нi. Чому б тобi не спробувати? вiн вiдповiв.
  
  "Iгри розуму". Перд'ю занадто добре знав правила гри. Посiйте збентеження i залиште свого супротивника в невiданнi, чи чекати покарання чи нагороди.
  
  "Можна менi трохи води, будь ласка", - спробував Пардью. Зрештою, йому не було чого втрачати.
  
  "Wasser!" Клаус закричав. Вiн обдарував Пердю теплою усмiшкою, в якiй вiдчувалася справжнiсть безгубного трупа, коли жiнка принесла мiцну посудину з чистою водою. Якби Пердю мiг стояти на ногах, вiн би побiг їй назустрiч на пiвдорозi, але йому довелося зачекати на неї. Клаус поставив порожнiй кухоль, який тримав у руцi, поруч iз Пердью i налив трохи води.
  
  "Добре, що ти купив двi чашки", - прокрябав Пердью.
  
  "Я принiс два гуртки з двох причин. Я припускав, що ти збираєшся розбити одну з них. Отже, я знав, що тобi знадобиться друга, щоб випити води, яку ти проситимеш", - пояснив вiн, коли Пердью схопив пляшку, щоб дiстатися води.
  
  Спочатку не звертаючи уваги на чашку, вiн з такою силою затиснув шийку пляшки мiж губами, що важка ємнiсть ударила його по зубах. Але Клаус забрав її та запропонував Пердю чашу. Тiльки пiсля того, як вiн випив двi чашки, Пердю перевiв подих.
  
  "Ще один? Будь ласка", - благав вiн Клауса.
  
  "Ще по однiй, але потiм ми поговоримо", - сказав вiн своєму бранцю i знову наповнив свiй кубок.
  
  "Клаус", - видихнув Пердью, допивши його до останньої краплi. "Не могли б ви, будь ласка, просто сказати менi, чого ви хочете вiд мене? Навiщо ти привiв мене сюди?
  
  Клаус зiтхнув i закотив очi. "Ми вже проходили через це. Ти не маєш ставити запитань ". Вiн повернув пляшку жiнцi, i вона вийшла iз кiмнати.
  
  "Як я не можу? Принаймнi дайте менi знати, за що мене катують", - благав Пердью.
  
  "Тебе не катують", - наполягав Клаус. "Тебе вiдновлюють. Коли ти вперше зв'язався з Орденом, це було для того, щоб спокусити нас твоїм Священним списом, який ти i твої друзi знайшли, пам'ятаєш? Ти запросив усiх високопосадовцiв Black Sun на секретну зустрiч на Deep Sea One, щоб продемонструвати свою релiквiю, так?"
  
  Пердю кивнув. Це було правдою. Вiн використовував релiквiю як важiль, щоб здобути розташування Ордену для можливого бiзнесу.
  
  "Коли ви гралися з нами того разу, нашi учасники потрапили до дуже небезпечної ситуацiї. Але я впевнений, що в тебе були добрi намiри, навiть пiсля того, як ти пiшов з релiквiєю, як боягуз, кинувши їх напризволяще, коли хлинула вода", - з запалом повчав Клаус. "Ми хочемо, щоб ти знову став тiєю людиною; щоб ти працював iз нами, щоб отримати те, що нам потрiбно, щоб ми всi могли процвiтати. З вашим генiєм та багатством ви були б iдеальним кандидатом, тому ми збираємось... змiнити вашу думку".
  
  "Якщо ти хочеш Спис Долi, я буду бiльш нiж щасливий вiддати його тобi в обмiн на мою свободу", - запропонував Пардью, i вiн мав на увазi кожне слово.
  
  "Gott im Himmel! Девiде, ти що, не слухав? Клаус вигукнув iз юнацьким розчаруванням. "Ми можемо отримати все, що захочемо! Ми хочемо, щоб ви повернулися до нас, але ви пропонуєте угоду та хочете домовитися. Це не дiлова угода. Це ознайомчий урок, i тiльки пiсля того, як ми переконаємося, що ви готовi, вам буде дозволено залишити цю кiмнату".
  
  Клаус подивився на свiй годинник. Вiн пiдвiвся, щоб пiти, але Перд'ю спробував утримати його банальнiстю.
  
  "Ем, можна менi ще води, будь ласка?" - прохрипiв вiн.
  
  Не зупиняючись i не оглядаючись, Клаус крикнув: "Васер!"
  
  Коли вiн зачинив дверi, зi стелi спустився величезний цилiндр радiусом майже з кiмнату.
  
  "О Боже, що тепер?" Пердю закричав у повнiй панiцi, коли вона врiзалася у пiдлогу. Центральна панель стелi ковзнула убiк i почала випускати струмiнь води в цилiндр, заливаючи запалене оголене тiло Пердью i заглушуючи його крики.
  
  Що жахнуло його бiльше, нiж страх потонути, було усвiдомлення того, що вони не збиралися вбивати.
  
  
  Роздiл 11
  
  
  Нiна перестала збирати речi, поки Сем приймав останнiй душ. Вони мали прибути на злiтно-посадкову смугу за годину, прямуючи до Единбурга.
  
  "Ти вже закiнчив, Сем?" Гучно спитала Нiна, виходячи з ванної.
  
  Так, просто ще раз збила менi пiну на дупу. Зараз вийду! - вiдповiв вiн.
  
  Нiна засмiялася i похитала головою. У її сумочцi задзвонив телефон. Не дивлячись на екран вона вiдповiла.
  
  "Вiтання".
  
  "Здрастуйте, е-е, докторе Гулд?" спитав чоловiк по телефону.
  
  "Це вона. З ким я говорю?" вона насупилась. До неї зверталися за титулом, що означало, що це був бiзнесмен чи якийсь страховий агент.
  
  "Мене звуть Детлеф", - представився чоловiк iз сильним нiмецьким акцентом. "Ваш номер дав менi один iз помiчникiв мiстера Девiда Пердью. Насправдi я намагаюся до нього додзвонитися".
  
  Так чому вона не дала тобi його номер? Нетерпляче запитала Нiна.
  
  "Тому що вона не має поняття, де вiн, доктор Гулд", - вiдповiв вiн м'яко, майже несмiливо. "Вона сказала менi, що ти, можливо, знаєш?"
  
  Нiна була спантеличена. У цьому не було жодного сенсу. Пердью нiколи не пропадав iз поля зору свого помiчника. Можливо iншi його спiвробiтники, але нiколи його асистент. Ключовим моментом, особливо з його iмпульсивною та заповзятливою натурою, було те, що один iз його людей завжди знав, куди вiн прямує, на випадок, якщо щось пiде не так.
  
  "Послухай, Дет-Детлефе? Правильно? Запитала Нiна.
  
  "Так, мем", - сказав вiн.
  
  "Дай менi кiлька хвилин, щоб знайти його, i я одразу тобi передзвоню, добре? Дай менi свiй номер, будь ласка".
  
  Нiна не довiряла дзвонив. Пердью не мiг ось так просто зникнути, тому вона вирiшила, що це був сумнiвний бiзнесмен, який намагався отримати особистий номер Пердью, обманюючи її. Вiн дав їй свiй номер, i вона повiсила слухавку. Коли вона зателефонувала до особняка Пердью, вiдповiла його помiчниця.
  
  "О, привiт, Нiно", - привiтала її жiнка, почувши знайомий голос симпатичної iсторички, з якою Пердью завжди водив компанiю.
  
  "Послухай, тобi щойно подзвонив незнайомець, щоб поговорити з Дейвом?" Запитала Нiна. Вiдповiдь застав її зненацька.
  
  "Так, вiн дзвонив кiлька хвилин тому, питав мiстера Пердью. Але, правду кажучи, я нiчого не чув про нього сьогоднi. Можливо, вiн поїхав на вихiднi? вона розмiрковувала.
  
  "Вiн не уточнював у вас, чи збирається кудись?" Нiна штовхнула. Це її турбувало.
  
  "Востаннє вiн був у мене в Лас-Вегасi на деякий час, але в середу вiн збирався вирушити до Копенгагена. Був шикарний готель, який вiн хотiв завiтати, але це все, що я знаю", - повiдомила вона. "Чи варто нам турбуватися?"
  
  Нiна важко зiтхнула. "Я не хочу сiяти панiку, але просто для впевненостi, розумiєш?"
  
  "Так".
  
  "Вiн подорожував своїм власним лiтаком?" Нiна хотiла знати. Це дало б їй можливiсть розпочати пошуки. Отримавши пiдтвердження вiд асистентки, Нiна подякувала їй та завершила розмову, щоб спробувати зателефонувати Пердю по мобiльному телефону. Нiчого. Вона кинулася до дверей ванної i увiрвалася всередину, застав Сема, що саме обертає рушник навколо талiї.
  
  "Гей! Якщо ти хотiв пограти, ти повинен був сказати про це до того, як я впорядкувався, " вiн посмiхнувся.
  
  Проiгнорувавши його жарт, Нiна пробурмотiла: "Я думаю, у Пердью можуть бути проблеми. Я не впевнений, чи це проблема типу Похмiлля 2 чи справжня проблема, але щось не так ".
  
  "Як же так?" - Запитав Сем, iдучи за нею в кiмнату, щоб одягтися. Вона розповiла йому про таємниче дзвонив i про той факт, що помiчник Пердью нiчого про нього не чув.
  
  "Я вважаю, ви дзвонили на його мобiльний?" Припустив Сем.
  
  "Вiн нiколи не вимикає свiй телефон. Ти знаєш, у нього є кумедна голосова пошта, яка приймає повiдомлення з жартами з фiзики або на якi вiн вiдповiдає, але вона нiколи не буває просто мертвою, чи не так? " - сказала вона. "Коли я дзвонив йому, нiчого не було".
  
  "Це дуже дивно", - погодився вiн. Але давай спочатку повернемося додому, а потiм зможемо все дiзнатися. Цей готель, до якого вiн вирушив до Норвегiї..."
  
  "Данiя", - поправила вона його.
  
  "Неважливо. Можливо, вiн просто справдi насолоджується собою. Це перше для цiєї людини свято "нормальних людей" - ну, назавжди - ну, ви знаєте, таке, коли в нього немає людей, якi намагаються його вбити тощо, " вiн знизав плечима.
  
  "Щось здається неправильним. Я просто збираюся подзвонити його пiлоту та докопатися до сутi", - оголосила вона.
  
  "Прекрасно. Але ми не можемо спiзнитися на наш власний рейс, так що збирай свої речi i поїхали, " сказав вiн, поплескавши її по плечу.
  
  Нiна забула про людину, яка вказала їй на зникнення Пердью, насамперед через те, що намагалася збагнути, де може бути її колишнiй коханець. Сiдаючи в лiтак, вони обидва вимкнули свої телефони.
  
  Коли Детлеф знову спробував зв'язатися з Нiною, вiн зiткнувся з черговим глухим кутом, що розлютило його, i вiн вiдразу подумав, що його розiгрують. Якщо жiнка-партнер Пердью хотiла захистити його, вислизнувши вiд вдови жiнки, яку вбив Пердью, подумав Детлеф, йому доведеться вдатися до того, чого вiн намагався уникнути.
  
  Звiдкись iз маленького кабiнету Габi вiн почув шиплячий звук. Спочатку Детлеф проiгнорував це як стороннiй шум, але незабаром пiсля цього вiн перетворився на статичний трiск. Вдiвець дослухався, щоб визначити джерело звуку. Це звучало так, нiби хтось перемикав канали на радiо, i час вiд часу долинав скрипучий голос, що нерозбiрливо бурмотiв, але без музики. Детлеф тихо рушив до того мiсця, де бiлий шум ставав дедалi голоснiшим.
  
  Нарештi вiн глянув униз на вентиляцiйний отвiр прямо над пiдлогою кiмнати. Вона була наполовину прихована портьєрами, але не було жодних сумнiвiв, що звук виходив саме звiдти. Вiдчуваючи необхiднiсть розкрити таємницю, Детлеф пiшов за своїм ящиком з iнструментами.
  
  
  Роздiл 12
  
  
  По дорозi назад в Единбург Сему було важко заспокоїти Нiну. Вона турбувалася про Пердью, особливо через те, що не могла користуватися телефоном пiд час довгого перельоту. Не маючи можливостi зателефонувати його екiпажу, щоб пiдтвердити його мiсцезнаходження, вона була надзвичайно неспокiйною бiльшу частину польоту.
  
  "Ми нiчого не можемо зробити прямо зараз, Нiно", - сказав Сем. "Просто подрiми або ще щось, поки ми не приземлимося. Час летить, коли ти спиш, " вiн пiдморгнув.
  
  Вона обдарувала його одним зi своїх поглядiв - одним iз тих, якими вона кидала на нього, коли було надто багато свiдкiв для чогось фiзичнiшого.
  
  "Послухайте, ми зателефонуємо пiлотовi, як тiльки будемо на мiсцi. До того часу ти можеш розслабитись, " запропонував вiн. Нiна знала, що вiн мав рацiю, але вона просто не могла не вiдчувати, що щось не так.
  
  Ти знаєш, я нiколи не зможу заснути. Коли я хвилююся, я не можу нормально функцiонувати, доки не закiнчу, " пробурчала вона, складаючи руки, вiдкидаючись назад i заплющуючи очi, щоб їй не доводилося мати справу iз Семом. У свою чергу, вiн порився у своїй ручнiй поклажi, шукаючи, чим би зайнятися.
  
  "Горiшки! Шшш, не розповiдай бортпровiдникам, " прошепотiв вiн Нiнi, але вона проiгнорувала його спроби пожартувати, показала маленький пакетик з арахiсом i струснула його. Коли її очi були заплющенi, вiн вирiшив, що краще залишити її в спокої. "Так, можливо, тобi варто трохи вiдпочити".
  
  Вона нiчого не сказала. У темрявi замкнутого свiту Нiна задумалася, чи не забув її колишнiй коханець i друг зв'язатися зi своїм помiчником, як пропонував Сем. Якби це було так, з Пердью, безумовно, було про що поговорити дорогою. Їй не подобалося турбуватися про речi, якi могли виявитися дрiбницями, особливо з її схильнiстю до надмiрного аналiзу. Iнодi турбулентнiсть польоту виривала її з чуйного сну. Нiна не усвiдомлювала, як довго вона раз у раз задрiмала. Здавалося, що минули хвилини, але це тривало бiльше години.
  
  Сем ляснув долонею по її руцi там, де її пальцi лежали на краю пiдлокiтника. Миттю розлютившись, Нiна розплющила очi, щоб посмiхнутися своєму супутниковi, але цього разу вiн не був дурним. Також не було жодних потрясiнь, якi б могли його налякати. Але потiм Нiна була вражена, побачивши, як Сем весь напружився, подiбно до припадку, свiдком якого вона була в селi кiлька днiв тому.
  
  "Господи! Сем!" - Сказала вона собi пiд нiс, намагаючись поки не привертати уваги. Вона схопила його за зап'ястя iншою рукою, намагаючись вивiльнити його, але вiн був надто сильний. "Сем!" - Видавила вона. "Сем, прокинься!" Вона намагалася говорити тихо, та його конвульсiї почали привертати увагу.
  
  "Що з ним не так?" - Запитала повна дама з iншого боку острова.
  
  "Будь ласка, просто дайте нам хвилинку", - вiдрiзала Нiна так дружелюбно, як тiльки могла. Його очi розплющилися, знову каламутнi та вiдсутнi. "О Боже, нi!" Цього разу вона застогнала трохи голоснiше, коли вiдчай охопив її, боячись того, що може статися. Нiна згадала, що трапилося з людиною, до якої вiн торкався пiд час свого останнього нападу.
  
  "Вибачте, мем", - стюардеса перервала боротьбу Нiни. "Щось не так?" Але коли вона запитала, стюардеса побачила, що моторошнi очi Сем дивилися в стелю "Про чорт", - пробурмотiла вона в тривозi, перш нiж пiдiйти до iнтеркому, щоб запитати, чи є серед пасажирiв лiкар. Всюди люди оберталися, щоб подивитися, через що зчинився переполох; деякi кричали, iншi приглушували свої розмови.
  
  Поки Нiна спостерiгала, рота Сема ритмiчно вiдкривався i закривався. "О Боже! Не розмовляй. Будь ласка, не розмовляй", - благала вона, спостерiгаючи за ним. "Сем! Ти маєш прокинутися!"
  
  Крiзь хмари своєї свiдомостi Сем мiг чути її голос, що благає звiдкись здалеку. Вона знову йшла поруч iз ним до колодязя, але цього разу свiт був червоним. Небо було темно-бордовим, а земля темно-жовтогарячою, як цегляний пил пiд його ногами. Вiн не мiг бачити Нiну, хоча у своєму баченнi знав, що вона є.
  
  Коли Сем дiстався колодязя, вiн не попросив чашку, але на стiнi, що обсипалася, була порожня чашка. Вiн знову нахилився вперед, щоб заглянути в колодязь. Перед собою вiн побачив глибоке цилiндричне нутро, але цього разу вода була не глибоко внизу, в тiнi. Пiд ним була криниця, повна чистої води.
  
  "Будь ласка допоможiть! Вiн задихається!" Сем почув крик Нiни звiдкись здалеку.
  
  Внизу, в колодязi, Сем побачив, як Пердю тягнеться вгору.
  
  "Пердю?" Сем насупився. "Що ти робиш у колодязi?"
  
  Пердю хапало ротом повiтря, коли його обличчя ледь здалося на поверхнi. Вiн наближався до Сема, коли вода пiднiмалася все вище i вище, виглядаючи зляканим. Попелястий i зневiрений, його обличчя спотворилося, а руки вчепилися в стiнки колодязя. Губи Пердью були синi, i в нього були темнi кола пiд очима. Сем мiг бачити, що його друг був голий у вируючiй водi, але коли вiн потягнувся, щоб врятувати Пердью, рiвень води значно знизився.
  
  "Здається, що вiн не може дихати. Вiн астматик? iнший чоловiчий голос пролунав звiдти, звiдки й у Нiни.
  
  Сем озирнувся, але вiн був один у червонiй пустцi. Вдалинi вiн мiг бачити зруйновану стару будiвлю, що нагадує електростанцiю. Чорнi тiнi мешкали за чотирма чи п'ятьма поверхами порожнiх вiконних отворiв. З веж не пiднiмався дим, а в стiнах крiзь трiщини та розколини, що утворилися за роки занедбаностi, проросло велике бур'яни. Звiдкись здалеку, з глибини своєї iстоти, вiн мiг чути безперервний гомiн. Звук ставав дедалi голоснiшим, зовсiм трохи, поки вiн не розпiзнав у ньому свого роду генератор.
  
  "Нам треба вiдкрити його дихальнi шляхи! Вiдкиньте його голову назад для мене!" вiн знову почув чоловiчий голос, але Сем спробував розiбрати iнший звук, гул, що насувається, який ставав все гучнiшим, заволодiваючи всiєю пусткою, поки земля не почала тремтiти.
  
  "Пердю!" - Закричав вiн, намагаючись ще раз врятувати свого друга. Коли вiн знову заглянув у колодязь, вiн був порожнiй, якщо не брати до уваги символу, намальованого на мокрiй, бруднiй пiдлозi на днi. Вiн дуже добре це знав. Чорне коло з чiткими променями, схожими на смуги блискавок, мовчки лежало на днi цилiндра, як павук у засiдцi. Сем ахнув. "Орден Чорного сонця".
  
  "Сем! Сем, ти мене чуєш? - наполягала Нiна, її голос наближався через пилове повiтря пустельного мiсця. Промисловий гул посилився до оглушливого рiвня, а потiм той самий iмпульс, що вiн бачив пiд гiпнозом, пронизав атмосферу. Цього разу там бiльше не було нiкого, кого можна спалити вщент. Сем закричав, коли хвилi пульсацiї наблизилися до нього, заганяючи гаряче повiтря в його нiс i рот. Коли вона вступила з ним у контакт, його викрали в останнiй момент.
  
  "Ось вiн!" - пролунав схвальний чоловiчий голос, коли Сем прийшов до тями на пiдлозi в проходi, куди його поклали для проведення екстреної реанiмацiї. Його обличчя було холодне i вологе пiд нiжною рукою Нiни, а над ним, усмiхаючись, стояв iндiанець середнiх рокiв.
  
  "Велике вам дякую, лiкарю!" Нiна посмiхнулася iндiйцю. Вона подивилася на Сема згори донизу. "Люба, як ти почуваєшся?"
  
  "Нiби я тону", - зумiв прохрипiти Сем, вiдчуваючи, як тепло покидає його очнi яблука. "Що трапилося?"
  
  "Не турбуйся про це зараз, добре?" - заспокоїла вона його, виглядаючи дуже задоволеною та щасливою бачити його. Вiн пiдвiвся, щоб сiсти, роздратований через аудиторiю, але вiн не мiг накинутися на них за те, що вони звернули увагу на таке видовище, чи не так?
  
  "Боже мiй, я почуваюся так, нiби за один раз проковтнув галон води", - захникав вiн, коли Нiна допомогла йому сiсти.
  
  "Можливо, це моя вина, Сем", - визнала Нiна. "Я нiби... знову хлюпнув водою тобi в обличчя. Здається, це допомагає тобi прокинутися".
  
  Витираючи обличчя, Сем витрiщився на неї. "Нi, якщо це мене втопить!"
  
  "Це й близько не пiдходило до твоїх губ", - посмiхнулася вона. "Я не дурний".
  
  Сем глибоко зiтхнув i вирiшив поки що не сперечатися. Великi темнi очi Нiни не вiдривалися вiд нього, нiби вона намагалася зрозумiти, що вiн думає. I вона, насправдi, ставила саме це питання, але вона дала йому кiлька хвилин, щоб оговтатися вiд нападу. Те, що iншi пасажири чули, як вiн бурмотiв, було для них лише невиразною тарабарщиною людини, яка перебувала в агонiї припадку, але Нiна зрозумiла слова надто добре. Це сильно вибило її з колiї, але вона мала дати Сему хвилинку, перш нiж почати допитуватися - чи пам'ятає вiн взагалi, що бачив, перебуваючи пiд водою.
  
  Ти пам'ятаєш, що ти бачив? - спитала вона мимоволi, ставши жертвою свого нетерпiння. Сем глянув на неї, спочатку виглядаючи здивованим. Пiсля деякого роздуму вiн вiдкрив рота, щоб заговорити, але залишався нiмим, поки не змiг сформулювати. Правду кажучи, цього разу вiн згадав кожну деталь одкровення набагато краще, нiж коли доктор Хелберг загiпнотизував його. Не бажаючи завдавати Нiнi ще бiльше занепокоєння, вiн трохи пом'якшив свою вiдповiдь.
  
  "Я знову побачив цю криницю. I цього разу небо та земля були не жовтими, а червоними. О, i цього разу мене теж не оточували люди", - повiдомив вiн своїм найбезтурботнiшим тоном.
  
  "Це все?" - спитала вона, знаючи, що вiн опускає бiльшу частину цього.
  
  "В принципi, так", - вiдповiв вiн. Пiсля довгої паузи вiн недбало сказав Нiнi: "Я думаю, ми повиннi наслiдувати твою здогадку про Пердью".
  
  "Чому?" - Запитала вона. Нiна знала, що Сем щось бачив, тому що вiн вимовив iм'я Пердью, коли був непритомний, але зараз вона прикидалася дурнею.
  
  "Я просто думаю, що у вас є вагома причина дiзнатися про його мiсцезнаходження. Для мене все це пахне неприємностями", - сказав вiн.
  
  "Добре. Я радий, що ви нарештi розумiєте термiновiсть. Можливо, тепер ти перестанеш умовляти мене розслабитися", - сказала вона свою коротку проповiдь з Євангелiя "Я-тебе-так-говорила". Нiна задерлася на своєму сидiннi саме в той момент, коли по внутрiшньому зв'язку лiтака пролунало оголошення про те, що вони ось-ось приземляться. То був неприємний i довгий полiт, i Сем сподiвався, що Перд'ю все ще живий.
  
  Вийшовши з будiвлi аеропорту, вони вирiшили ранiше повечеряти, перш нiж повернутися до квартири Сема на Пiвденнiй сторонi.
  
  "Менi потрiбно зателефонувати пiлотовi Пердью. Просто дай менi хвилину, перш нiж зловиш таксi, добре? Нiна розповiла Сему. Вiн кивнув i продовжив, затиснувши двi сигарети мiж губами, щоб прикурити. Сем зробив чудову роботу з приховування своїх побоювань вiд Нiни. Вона ходила кругами навколо нього, розмовляючи з пiлотом, i вiн недбало простяг їй одну з цигарок, коли вона проходила перед ним.
  
  Посмоктуючи сигарету i вдаючи, що дивиться на сонце, що заходить, прямо над горизонтом Единбурга, Сем перебирав у пам'ятi подiї зi свого бачення, намагаючись знайти пiдказки, де могли утримувати Пердью. На задньому планi вiн чув, як голос Нiни тремтить вiд емоцiй з кожною крихтою iнформацiї, яку вона отримувала по телефону. Залежно вiд того, що вони дiзнаються вiд пiлота Пердью, Сем мав намiр почати з того мiсця, де Пердью бачили востаннє.
  
  Було приємно знову покурити пiсля кiлькох годин помiрностi. Навiть жахливого вiдчуття утоплення, яке вiн пережив ранiше, було недостатньо, щоб утримати його вiд вдихання терапевтичної отрути. Нiна засунула телефон у сумку, затиснувши сигарету в губах. Вона виглядала схвильованою, коли швидко пiдiйшла до нього.
  
  "Виклич нам таксi", - сказала вона. "Нам потрiбно дiстатися нiмецького консульства до того, як вони закриються".
  
  
  Роздiл 13
  
  
  М'язовi спазми не дозволяли Пердью використовувати руки, щоб утриматися на плаву, погрожуючи занурити його пiд поверхню води. Вiн кiлька годин плавав у холоднiй водi цилiндричного резервуара, страждаючи вiд сильного недосипання та уповiльнення рефлексiв.
  
  "Ще одне садистське катування нацистiв?" подумав вiн. 'Будь ласка, Боже, просто дозволь менi померти швидко. Я бiльше не можу продовжувати.
  
  Цi думки були перебiльшенi чи народженi вiд жалостi себе, а були досить точної самооцiнкою. Його тiло морили голодом, позбавили всiх поживних речовин та змусили до самозбереження. Тiльки одна рiч змiнилася з того часу, як кiмната була освiтлена двi години тому. Колiр води набув нудотворно-жовтого вiдтiнку, який перенапруженi почуття Пердью сприйняли як сечу.
  
  "Витягнiть мене!" - Кричав вiн кiлька разiв у перiоди абсолютного затишшя. Його голос був хрипким i слабким, тремтячим вiд холоду, який пробирав його до кiсток. Хоча вода перестала литися якийсь час тому, йому все ще загрожувала небезпека потонути, якщо вiн перестане трястись ногами. Пiд його покритими пухирями ногами лежало щонайменше 15 футiв заповненого водою цилiндра. Вiн не змiг би стояти, якби його кiнцiвки надто втомились. У нього просто не було вибору, крiм як продовжувати, iнакше вiн, напевно, помре жахливою смертю.
  
  Крiзь воду Пердью помiтив пульсацiю щохвилини. Коли це сталося, його тiло смикнулося, але це не завдало йому шкоди, що привело його до висновку, що це був слаботочний розряд, призначений для пiдтримки активностi синапсiв. Навiть у своєму маревному станi вiн знаходив це досить незвичним. Якби вони хотiли стратити його на електричному стiльцi, вони легко могли б це зробити. Можливо, подумав вiн, вони хотiли помучити його, пропустивши струм через воду, але неправильно оцiнили напругу.
  
  Спотворенi видiння проникли в його стомлений розум. Його мозок був ледве здатний пiдтримувати рух кiнцiвок, змучених нестачею сну та харчування.
  
  "Не припиняй плавати", вiн продовжував переконувати свiй мозок, не впевнений, чи говорить вiн уголос або голос, який вiн чує, виходить iз його розуму. Коли вiн подивився вниз, то з жахом побачив у водi пiд собою гнiздо звивистих iстот, схожих на кальмарiв. Кричачи вiд страху перед їхнiм апетитом, вiн спробував пiдтягнутися по слизькому склу басейну, але без чогось, за що можна було б ухопитися, порятунку не було.
  
  Одне щупальце дiсталося його, викликавши у мiльярдера хвилю iстерiї. Вiн вiдчув, як гумовий придаток обвився навколо його ноги, перш нiж витягнути його в глибину цилiндричного резервуара. Вода заповнила його легенi, i груди обпекли, коли вiн востаннє глянув на поверхню. Дивитись униз на те, що його очiкувало, було просто надто страшно.
  
  "З усiх смертей, якi я уявляв для себе, я б нiколи не подумав, що закiнчу ось так! Як альфа-руно перетворюється на попiл", його знiяковiлий розум щосили намагався мислити ясно. Втрачений i наляканий до смертi Пердью вiдмовився вiд роздумiв, формулювань i навiть вiд веслування. Його важке безвольне тiло опустилося на дно резервуара, тодi як його вiдкритi очi не бачили нiчого, окрiм жовтої води, коли пульс прострелив його ще раз.
  
  
  * * *
  
  
  "Ось це було близько", - весело зауважив Клаус. Коли Пердью розплющив очi, вiн лежав на лiжку в примiщеннi, яке, мабуть, було лазаретом. Все, вiд стiн до бiлизни, було того ж кольору, що й пекельна вода, в якiй вiн щойно потонув.
  
  "Але якби я втопився..." вiн спробував розiбратися в дивних подiях.
  
  "Отже, ви думаєте, що готовi виконати свiй обов'язок перед Орденом, гер Пердью?" Запитав Клаус. Вiн сидiв, акуратно одягнений до болю в блискучий двобортний костюм коричневого кольору, доповнений краваткою бурштинового кольору.
  
  Заради бога, просто пiдiграй цього разу! Просто пiдiграй менi, Девiде. На цей раз нiякого лайна. Дай йому те, що хоче. Ти можеш бути крутим ослом пiзнiше, коли ти будеш вiльний", - твердо сказав вiн собi.
  
  "Я є. Я готовий до будь-яких iнструкцiй, " невиразно промовив Пердью. Опущенi повiки приховували його дослiдження кiмнати, де вiн перебував, коли вiн прочiсував мiсце очима, щоб визначити, де вiн був.
  
  "Ти звучиш не дуже переконливо", - сухо зауважив Клаус. Його руки були затиснутi мiж стегон, нiби вiн або зiгрiвав їх, або говорив мовою тiла старшокласницi. Перд'ю ненавидiв його i його огидний нiмецький акцент, вимовлений з промовистiстю дебютантки, але вiн повинен був зробити все можливе, щоб не викликати невдоволення цiєї людини.
  
  "Вiддавайте менi накази, i ви побачите, наскiльки я страшенно серйозний", - пробурмотiв Пердью, важко дихаючи. Ти хочеш Бурштинову кiмнату. Я заберу її з мiсця останнього упокою та особисто поверну сюди ".
  
  "Ти навiть не знаєш, де знаходиться тут, мiй друже", - посмiхнувся Клаус. "Але я думаю, ти намагаєшся з'ясувати, де ми знаходимося".
  
  "Як ще ...?" Почав було Пердью, але його психiка швидко нагадала йому, що вiн не повинен ставити запитань. "Я маю знати, куди це вiднести".
  
  "Вам скажуть, куди її вiднести, як ви її заберете. Це буде твiй подарунок до Чорного Сонця", - пояснив Клаус. "Ти, звичайно, розумiєш, що, природно, ти нiколи бiльше не зможеш бути Ренатом через твою зраду".
  
  "Це зрозумiло", - погодився Пердью.
  
  "Але у вашому завданнi є щось бiльше, мiй дорогий гер Пердью. Очiкується, що ви усунете своїх колишнiх колег Сема Клiва i цього чудово зухвалого доктора Гулда, перш нiж виступите перед асамблеєю Європейського союзу", - скомандував Клаус.
  
  Пердью зберiг незворушний вираз обличчя i кивнув головою.
  
  "Нашi представники в ЄС органiзують екстрене засiдання Ради Європейського союзу в Брюсселi та запросять мiжнароднi ЗМI, пiд час якого ви зробите коротке оголошення вiд нашого iменi", - продовжив Клаус.
  
  "Я вважаю, що отримаю iнформацiю, коли настане час", - сказав Пердью, i Клаус кивнув. "Вiрно. Я потягну за необхiднi ниточки, щоб почати пошуки в Кёнiгсберзi прямо зараз".
  
  "Запроси Гулда i Клива приєднатися до тебе, добре?" Клаус загарчав. "Двi птахи, як кажуть".
  
  "Дитяча забава", - усмiхнувся Пердью, все ще перебуваючи пiд впливом галюциногенних препаратiв, якi вiн проковтнув з водою пiсля ночi, проведеної на спеку. "Дай менi... два мiсяцi".
  
  Клаус вiдкинув голову назад i захихотiв, як стара жiнка, кукаркаючи вiд захоплення. Вiн розгойдувався вперед i назад, доки вiдновив подих. "Моя люба, ти зробиш це через два тижнi".
  
  "Це неможливо!" - вигукнув Пердью, намагаючись, щоб це не прозвучало вороже. "Просто органiзацiя такого пошуку потребує тижнiв планування".
  
  "Це так. Я знаю. Але у нас є графiк, який значно жорсткiший через всi затримки, якi у нас були через ваше неприємне ставлення", - зiтхнув нiмецький загарбник. "I наша опозицiя, без сумнiву, розгадає наш план гри з кожним нашим просуванням до їхнього схованого скарбу".
  
  Перд'ю було цiкаво дiзнатися, хто стояв за цим протистоянням, але вiн не наважився поставити запитання. Вiн боявся, що це може спровокувати його викрадача на новий раунд варварських тортур.
  
  "Тепер нехай цi ноги спочатку заживуть, i ми подбаємо про те, щоб ви поїхали додому через шiсть днiв. Немає сенсу посилати тебе з дорученням як...?" Клаус усмiхнувся: "Як ви, англiйцi, це називаєте? Калека ле?
  
  Пердю покiрно посмiхнувся, щиро засмучений тим, що йому довелося залишитись ще хоча б на годину, не кажучи вже про тиждень. До теперiшнього часу вiн навчився просто змирятися з цим, щоб не провокувати Клауса знову кинути його в яму з восьминогами. Нiмець пiдвiвся i вийшов з кiмнати, крикнувши: "Насолоджуйся своїм пудингом!"
  
  Пердю подивився на чудовий густий заварний крем, який йому подавали, коли вiн був на лiкарняному лiжку, але за вiдчуттями це було схоже на поїдання цегли. Схуднувши на кiлька кiлограмiв пiсля кiлькох днiв голодування в камерi тортур, Перд'ю ледве утримувався вiд їжi.
  
  Вiн не знав цього, але його палата була однiєю з трьох у їхньому приватному медичному крилi.
  
  Пiсля того, як Клаус пiшов, Пердью озирнувся, намагаючись знайти щось, що не мало б жовтого або бурштинового вiдтiнку. Йому було важко зрозумiти, чи це було впливом нудотно-жовтої води, в якiй вiн майже потонув, яка змушувала його очi бачити все в бурштинових тонах. Це було єдине пояснення, яке вiн мав, чому вiн усюди бачив цi дивнi кольори.
  
  Клаус пройшов довгим склепiнчастим коридором туди, де його люди зi служби безпеки чекали на iнструкцiї, кого викрасти наступним. Це був його генеральний план, i вiн мав бути виконаний досконало. Клаус Кемпер був масоном у третьому поколiннi з Гессен-Касселя, який був вихований на iдеологiї органiзацiї "Чорне сонце". Його дiдом був гауптштурмфюрер Карл Кемпер, командир танкової групи Клейста пiд час Празького наступу у 1945 роцi.
  
  З юних рокiв батько привчав Клауса бути лiдером i процвiтати у всьому, чим вiн займався. У кланi Кемперiв не було мiсця помилок, i його бiльш нiж життєрадiсний батько часто вдавався до безжальних методiв нав'язування своїх доктрин. На прикладi свого батька Клаус досить швидко зрозумiв, що харизма може бути такою ж небезпечною, як коктейль Молотова. Багато разiв вiн бачив, як його батько i дiд залякували незалежних i могутнiх людей настiльки, що вони здавались, просто звертаючись до них з певними жестами i тоном голосу.
  
  Одного разу Клаусу захотiлося мати таку владу, оскiльки його худорлява статура нiколи не зробила б його добрим суперником у бiльш мужнiх мистецтвах. Оскiльки вiн не володiв нi атлетизмом, нi силою, для нього було цiлком природно поринути у великi знання про свiт та словесну майстернiсть. Володiючи цим, здавалося б, мiзерним талантом, молодий Клаус зумiв час вiд часу пiдвищувати своє становище в Орденi Чорного Сонця пiсля 1946 року, поки досяг престижного статусу головного перетворювача органiзацiї. Клаус Кемпер не лише заручився величезною пiдтримкою органiзацiї в академiчних, полiтичних та фiнансових колах, а й до 2013 року зарекомендував себе як один iз головних органiзаторiв кiлькох таємних операцiй "Чорного сонця".
  
  Конкретний проект, яким вiн був зайнятий зараз i для якого залучив багатьох вiдомих спiвробiтникiв за останнi мiсяцi, стане його головним досягненням. Насправдi, якби все йшло за планом, Клаус цiлком можливо зайняв би найвище мiсце в Орденi - мiсце Ренатуса - для себе. Пiсля цього вiн став би архiтектором свiтового панування, але для того, щоб все це здiйснилося, йому потрiбна була барочна краса скарбу, що колись прикрашав палац царя Петра Великого.
  
  Не зважаючи на подив своїх колег з приводу скарбу, який вiн хотiв знайти, Клаус знав, що лише найкращий дослiдник у свiтi може повернути його йому. Девiд Пердью - генiальний винахiдник, мiльярдер-авантюрист i академiчний фiлантроп - мав усi ресурси та знання, необхiднi Кемперу, щоб знайти маловiдомий артефакт. Просто було так шкода, що йому не вдалося успiшно примусити шотландця до пiдпорядкування, навiть якщо Пердью думав, що Кемпера можна обдурити його раптовою поступливiстю.
  
  У вестибюлi його поплiчники шанобливо вiтали його на виходi. Клаус розчаровано похитав головою, проходячи повз них.
  
  "Я повернуся завтра", - сказав вiн їм.
  
  "Протокол для Девiда Пердью, сер?" - спитав голова.
  
  Клаус вийшов на безплiдну пустку, що оточує їхнє поселення в пiвденному Казахстанi, i прямо вiдповiв: "Убийте його".
  
  
  Роздiл 14
  
  
  У нiмецькому консульствi Сем та Нiна зв'язалися з британським посольством у Берлiнi. Вони з'ясували, що Перд'ю було призначено зустрiч з Беном Каррiнгтоном i покiйною Габi Хольцер за кiлька днiв до цього, але це було все, що вони знали.
  
  Їм довелося розiйтися по будинках, оскiльки на сьогоднi був час закриття, але принаймнi вони мали достатньо справ, щоб продовжити. Це була сильна сторона Сема Клiва. Як журналiст-розслiдувач, лауреат Пулiтцерiвської премiї вiн точно знав, як отримати необхiдну iнформацiю, не кидаючи камiння в тихий ставок.
  
  "Цiкаво, навiщо йому знадобилося зустрiчатися з цiєю жiнкою Габi", - зауважила Нiна, набиваючи рот печивом. Вона збиралася з'їсти їх iз гарячим шоколадом, але вмирала з голоду, а чайник просто нагрiвався надто довго.
  
  "Я збираюся перевiрити це, як тiльки включу свiй ноутбук", - вiдповiв Сем, кидаючи сумку на диван, перш нiж вiднести свiй багаж до пральнi. "Зроби i менi трохи гарячого шоколаду, будь ласка!"
  
  "Звичайно", - посмiхнулася вона, витираючи крихти з рота. У тимчасовiй самотi на кухнi Нiна не могла не згадати лякаючий епiзод на борту лiтака, що летiв додому. Якби вона могла знайти спосiб передбачити напади Сема, це було б великою пiдмогою, яка зменшує ймовiрнiсть катастрофи наступного разу, коли їм, можливо, не так пощастить з лiкарем поруч. Що, коли це сталося, коли вони були самi?
  
  'Що, якщо це станеться пiд час сексу?' Нiна задумалася, оцiнюючи жахливi, але веселi здiбностi. "Тiльки уяви, що вiн мiг би зробити, якби спрямував цю енергiю не через свою долоню, а через щось iнше?" Вона почала хихикати над кумедними образами у своїй уявi. 'Це виправдало б крик 'О Боже!', чи не так?' Прокручуючи в головi всiлякi безглуздi сценарiї, Нiна не змогла стримати смiх. Вона знала, що це було зовсiм не смiшно, але це просто викликало в iсторика деякi неортодоксальнi iдеї, i вона знайшла у цьому деяке комiчне полегшення.
  
  "Що тут кумедного?" Сем посмiхнувся, коли зайшов на кухню за чашкою амброзiї.
  
  Нiна похитала головою, щоб вiдмахнутися вiд цього, але вона тремтiла вiд смiху, пирхаючи мiж нападами хихикання.
  
  "Нiчого", - посмiхнулася вона. "Просто якийсь мультфiльм у моїй головi про громовiдведення. Забудь про це".
  
  "Добре", - вiн посмiхнувся. Йому подобалося, коли Нiна смiялася. У неї був не тiльки музичний смiх, який люди знаходили заразливим, а й зазвичай вона була трохи збуджена i темпераментна. На жаль, стало рiдкiстю бачити, як вона так щиро смiється.
  
  Сем розташував свiй ноутбук так, щоб вiн мiг пiдключити його до свого стацiонарного маршрутизатора для бiльш високої швидкостi широкосмугового доступу, нiж через бездротовий пристрiй.
  
  "Зрештою, я повинен був дозволити Пердью зробити менi один iз своїх бездротових модемiв", - пробурмотiв вiн. "Цi речi передбачають майбутнє".
  
  "У тебе є ще печиво?" вона покликала його з кухнi, коли вiн мiг чути, як вона вiдчиняє i зачиняє дверцята шаф всюди у своїх пошуках.
  
  "Нi, але моя сусiдка спекла менi трохи вiвсяного печива iз шоколадною крихтою. Перевiрте їх, але я впевнений, що вони все ще добрi. Подивися у банку на холодильнику", - проiнструктував вiн.
  
  "Впiймав їх! Ta!"
  
  Сем вiдкрив пошук Габi Хольтцер i вiдразу виявив дещо, що викликало у нього великi пiдозри.
  
  "Нiна! Ви не повiрите цьому", - вигукнув вiн, пробiгаючи очима незлiченi новиннi репортажi та статтi про смерть прес-секретаря нiмецького мiнiстерства. Ця жiнка деякий час тому працювала на уряд Нiмеччини, займаючись цими вбивствами. Пам'ятаєте тi вбивства в Берлiнi та Гамбурзi i в кiлькох iнших мiсцях перед тим, як ми вирушили у вiдпустку?"
  
  "Так, неясно. То що щодо неї? Запитала Нiна, сiдаючи на пiдлокiтник дивана зi своєю чашкою та печивом.
  
  "Вона зустрiлася з Пердью в британському Верховному комiсарiатi в Берлiнi, i зрозумiйте це: у той день, коли вона, за повiдомленнями, вчинила самогубство", - вiн наголосив на останнiх двох словах у своєму збентеженнi. "Це було того ж дня, коли Пердью зустрiв цього хлопця Керрiнгтона".
  
  "Це був останнiй раз, коли його хтось бачив", - зауважила Нiна. "Отже, Пердью пропадає того ж дня, коли зустрiчає жiнку, яка незабаром пiсля цього наклала на себе руки. Це пахне змовою, чи не так?"
  
  "Мабуть, єдиний учасник зустрiчi, який не мертвий або не зник безвiсти, - це Бен Керрiнгтон", - додав Сем. Вiн глянув на фотографiю британця на екранi, щоб запам'ятати його обличчя. "Я хотiв би поговорити з тобою, синку".
  
  "Я так розумiю, завтра ми вирушаємо на пiвдень", - припустила Нiна.
  
  "Так, тобто, як тiльки ми вiдвiдаємо Райхтiсусiсу", - сказав Сем. "Не завадить переконатися, що вiн ще не повернувся додому".
  
  "Я дзвонив йому на мобiльний знову та знову. Вiн вимкнений, немає голосових зв'язок, нiчого", - повторила вона.
  
  "Як ця покiйна жiнка була пов'язана з Пердю?" Запитав Сем.
  
  "Пiлот сказав, що Пердью хотiв знати, чому його рейсу до Копенгагена було вiдмовлено у в'їздi. Оскiльки вона була представником уряду Нiмеччини, її запросили до британського посольства аби обговорити, чому це сталося", - передала Нiна. Але це було все, що знав капiтан. Це був їхнiй останнiй контакт, тож льотний екiпаж усе ще у Берлiнi ".
  
  "Iсус. Я мушу визнати, що в мене з'являється дуже погане передчуття щодо цього", - визнав Сем.
  
  "Нарештi ти визнаєш це", - вiдповiла вона. Ти дещо згадав, коли в тебе був той припадок, Сем. I це щось напевно означає матерiал для лайнової бурi ".
  
  "Що?" - спитав вiн.
  
  Вона вiдкусила ще шматочок печива. "Чорне Сонце".
  
  Похмурий вираз з'явився на обличчi Сема, коли його очi дивилися в пiдлогу. "Чорт забирай, я забув цю частину", - тихо сказав вiн. "Тепер я згадав".
  
  Де ти це бачив? - прямо запитала вона, знаючи про жахливу природу знака та його здатнiсть перетворювати розмови на потворнi спогади.
  
  "На днi колодязя", - розповiв вiн. "Я подумав. Може, менi слiд поговорити з доктором Хелбергом щодо цього видiння. Вiн знатиме, як це iнтерпретувати".
  
  "Поки ви цим займаєтеся, запитайте його клiнiчну думку про катаракту, спричинену баченнями. Б'юся об заклад, що це нове явище, яке вiн не зможе пояснити, " твердо сказала вона.
  
  "Ви не вiрите в психологiю, чи не так?" Сем зiтхнув.
  
  "Нi, Семе, я не знаю. Не може бути щоб певного набору поведiнкових патернiв було достатньо для однакової дiагностики рiзних людей ", - стверджувала вона. "Вiн знає про психологiю менше, нiж ти. Його знання ґрунтуються на дослiдженнях та теорiях деяких iнших старих пердунiв, i ви продовжуєте довiряти його не дуже успiшним спробам сформулювати свої власнi теорiї".
  
  "Як я можу знати бiльше, нiж вiн?" вiн огризнувся на неї у вiдповiдь.
  
  "Бо ти живеш цим, iдiот! Ви вiдчуваєте цi явища, в той час як вiн може тiльки здогадуватися. Поки вiн не вiдчує, не почує i не побачить це так, як це робиш ти, вiн нiзащо на свiтi не зможе навiть почати розумiти, з чим ми маємо справу! Гаркнула Нiна. Вона була така розчарована ним i його наївною довiрою до доктора Хелберга.
  
  "I з чим же, на твою квалiфiковану думку, ми маємо справу, люба?" саркастично запитав вiн. "Це щось iз однiєї з ваших стародавнiх книг з iсторiї? О так, бог. Тепер я згадав! У це ви могли б повiрити".
  
  "Хелберг - психiатр! Все, що вiн знає, це те, що купка психопатiв-долбоєбiв продемонструвала в якомусь дослiдженнi, заснованому на обставинах, далеких вiд того дивного рiвня, який пережила ти, моя люба! Прокинься, чорт забирай! Що б iз вами не було не так, це не просто психосоматика. Щось зовнiшнє керує вашими видiннями. Щось розумне манiпулює корою вашого мозку", - виклала вона свою думку.
  
  "Тому що воно говорить через мене?" вiн сардонiчно посмiхнувся. "Звернiть увагу, що все, про що тут говориться, представляє те, що я вже знаю, те, що вже є в моїй пiдсвiдомостi".
  
  "Тодi поясни теплову аномалiю", - швидко парирувала вона, на мить поставивши Сема в глухий кут.
  
  "Очевидно, мiй мозок також контролює температуру мого тiла. Те саме, - заперечив вiн, не показуючи своєї невпевненостi.
  
  Нiна знущально засмiялася. "Температура твого тiла - менi байдуже, яким гарячим ти себе вважаєш, Плейбой, - не може досягати теплових властивостей розряду блискавки. I це саме те, що пiдхопив лiкар на Балi, пам'ятаєте? Твої очi пропускали стiльки концентрованої електрики, що "твоя голова мала вибухнути", пам'ятаєш?"
  
  Сем не вiдповiв.
  
  "I ще дещо, " продовжила вона свою словесну перемогу, " кажуть, що гiпноз викликає пiдвищенi рiвнi коливальної електричної активностi у певних нейронах мозку, генiй! Хоч би що гiпнотизувало тебе, воно пропускає через тебе неймовiрну кiлькiсть електричної енергiї, Сем. Хiба ви не бачите, що те, що вiдбувається з вами, категорично виходить за рамки простої психологiї?"
  
  "Тодi що ти пропонуєш?" - крикнув вiн. Шаман? Електрошокова терапiя? Пейнтбол? Колоноскопiя?
  
  "О Боже!" Вона закотила очi. "З тобою нiхто не розмовляє. Знаєш що? Розберися з цим лайном сам. Сходи до цього шарлатану i дозволь йому ще трохи помацати твiй мозок, поки ти не станеш таким же неосвiченим, як вiн. Для вас це не повинно бути довгою подорожжю!
  
  З цими словами вона вибiгла з кiмнати i грюкнула дверима. Якби вона мала машину, вона поїхала б прямо додому в Обан, але вона застрягла на нiч. Сем знав, що краще не зв'язуватися з Нiною, коли вона розлютилася, тому вiн провiв нiч на диванi.
  
  Дратiвливий рiнгтон її телефону розбудив Нiну наступного ранку. Вона прокинулася вiд глибокого сну без сновидiнь, який був надто короткий, i сiла в лiжку. Десь у її сумочцi дзвонив телефон, але вона не могла знайти його вчасно, щоби вiдповiсти.
  
  "Добре, добре, чорт забирай", - пробурмотiла вона крiзь вату свого розуму, що прокидається. Гарячково пораючись з косметикою, ключами та дезодорантом, вона, нарештi, дiстала свiй мобiльний, але дзвiнок вже закiнчився.
  
  Нiна насупилась, коли подивилася на годинник. Було вже 11:30 ранку, i Сем дозволив їй поспати.
  
  "Чудово. Ти вже дратуєш мене сьогоднi", - вона вилала Сема за його вiдсутностi. "Краще б ти сам проспав". Коли вона вийшла з кiмнати, вона зрозумiла, що Сем пiшов. Прямуючи до чайника, вона подивилася на екран свого телефону. Її очi ледве могли сфокусуватися, але все ж таки вона була впевнена, що не знає номер. Вона натиснула на повторний набiр.
  
  "Доктор Кабiнет Хелберга", - вiдповiла секретарка.
  
  "О Боже мiй", - подумала Нiна. 'Вiн пiшов туди'. Але вона зберiгала холоднокровнiсть у разi, якщо помилилася. "Доброго дня, це доктор Гулд. Менi щойно телефонували з цього номера?"
  
  "Доктор Гулд?" схвильовано повторила жiнка. "Так! Так, ми намагалися зв'язатися iз вами. Це про мiстера Клiва. Чи це можливо...?"
  
  "З ним все гаразд?" Вигукнула Нiна.
  
  "Не могли б ви зайти в нашi офiси ...?"
  
  "Я поставив тобi питання!" Нiна не витримала. "Будь ласка, спочатку просто скажи менi, чи все з ним гаразд!"
  
  "Ми ... ми не знаємо, доктор Гулд", - нерiшуче вiдповiла ледi.
  
  "Що, чорт забирай, це значить?" Нiна кипiла, її лють пiдiгрiвалася занепокоєнням за стан Сема. Вона почула шум на задньому планi.
  
  "Ну, мем, вiн, здається, ... гм ... левiтацiя."
  
  
  Роздiл 15
  
  
  Детлеф розiбрав половицi там, де був вентиляцiйний отвiр, але коли вiн вставив голiвку викрутки у другий отвiр для гвинта, вся конструкцiя пiшла у стiну, де її було встановлено. Гучний трiск налякав його, i вiн упав навзнак, вiдштовхнувшись ногами вiд стiни. Поки вiн сидiв i спостерiгав, стiна почала рухатись убiк, як розсувнi дверi.
  
  "Що за...?" вiн витрiщив очi, спираючись на руки, де вiн все ще зiщулювався на пiдлозi. Дверний прорiз вiв у те, що вiн вважав їхньою сусiдньою квартирою, але натомiсть темна кiмната виявилася потайним примiщенням поряд з кабiнетом Габi з метою, про яку йому незабаром треба було дiзнатися. Вiн пiдвiвся на ноги, обтрушуючи штани та сорочку. Поки на нього чекав затемнений дверний отвiр, вiн не хотiв просто заходити всередину, тому що його тренування навчили його не вриватися необачно в невiдомi мiсця - принаймнi не без зброї.
  
  Детлеф сходив за своїм "Глоком" та лiхтариком, на випадок, якщо невiдома кiмната була пiдлаштована або мала сигналiзацiю. Це було те, що вiн знав найкраще - порушення безпеки та протокол протидiї вбивствам. З абсолютною точнiстю вiн направив стовбур у темряву, вирiвнюючи частоту серцевих скорочень, щоб у разi потреби зробити точний пострiл. Але рiвний пульс не змiг приборкати гострi вiдчуття чи приплив адреналiну. Детлеф знову вiдчув себе як у старi добрi часи, коли увiйшов до кiмнати, оцiнюючи периметр i ретельно оглядаючи iнтер'єр щодо будь-яких сигнальних або пускових пристроїв.
  
  Але, на його розчарування, це була лише кiмната, хоча те, що знаходилося всерединi, було далеко не нецiкавим.
  
  "Iдiот", - вилаяв вiн себе, коли побачив стандартний вимикач свiтла поруч iз дверною рамою з внутрiшньої сторони. Вiн увiмкнув його, щоб вiдкрити повний огляд кiмнати. Радiорубку Габi освiтлювала єдина лампочка, що звисала зi стелi. Вiн знав, що це її, бо її помада кольору чорної смородини стояла по стiйцi смирно поряд з одним iз її портсигарiв. Один з її кардиганiв все ще був накинутий на спинку маленького офiсного крiсла, i Детлефу знову довелося подолати смуток, побачивши речi дружини.
  
  Вiн узяв м'який кардiган кашемiру i глибоко вдихнув її аромат, перш нiж покласти його назад, щоб оглянути обладнання. Примiщення було обставлене чотирма столами. Один, де стояв її стiлець, два iншi по обидва боки вiд нього, i ще один бiля дверей, де вона зберiгала стоси документiв у чомусь схожому на папки - вiн не мiг визначити вiдразу. У боязкому свiтлi лампочки Детлефу здалося, що вiн ступив назад у часi. Затхлий запах, що нагадав йому про музей, наповнив кiмнату з нефарбованими цементними стiнами.
  
  "Вау, люба, я б подумав, що ти з усiх людей повiсила б трохи шпалер i пару дзеркал", - сказав вiн своїй дружинi, оглядаючи радiорубку. Це те, що ти завжди робив; прикрашав все".
  
  Це мiсце нагадало йому пiдземелля чи кiмнату для допитiв у старому шпигунському фiльмi. На її столi був хитромудрий пристрiй, схожий на радiоприймач CB, але вiн чимось вiдрiзнявся. Будучи повним профаном у такого роду застарiлого радiозв'язку, Детлеф пошукав очима вимикач. У правому нижньому кутку був прикрiплений сталевий вимикач, тому вiн спробував його. Несподiвано два маленькi датчики засвiтилися, їх стрiлки пiднiмалися i опускалися, коли в динамiцi зашипiли перешкоди.
  
  Детлеф подивився на iншi пристрої. "Вони виглядають надто складними, щоб розiбратися в них, не будучи фахiвцем з ракетобудування", - зауважив вiн. "Що все це означає, Габi?" - спитав вiн, помiтивши велику пробкову дошку, встановлену над столом, де лежали стоси паперiв. Прикрiплений до дошки вiн побачив кiлька статей про вбивства, якi Габi розслiдувала без вiдома свого начальства. Збоку вона подряпала 'МIЛЛА' червоним фломастером.
  
  "Хто така Мiлло, дитинко?" прошепотiв вiн. Вiн згадав про запис у її щоденнику якоїсь Мiлли в той самий часовий iнтервал, що й двоє чоловiкiв, якi були при її смертi. "Я повинен знати. Це важливо".
  
  Але все, що вiн мiг чути, був свистячий шепiт частот, що хвилями долинали по радiо. Його очi блукали далi по дошцi, де щось яскраве й блискуче привернуло його увагу. На двох повнокольорових фотографiях була зображена палацова кiмната у позолоченому пишнотi. "Ого", - пробурмотiв Детлеф, приголомшений деталями та хитромудрою роботою, що прикрашала стiни розкiшної кiмнати. Лiпнина з бурштину та золота утворила гарнi емблеми та форми, обрамленi по кутах маленькими фiгурками херувимiв та богинь.
  
  "Оцiнюється у 143 мiльйони доларiв? Боже, Габi, ти знаєш, що це таке? пробурмотiв вiн, читаючи подробицi про втрачений витвiр мистецтва, вiдомий як Янтарна кiмната. "Яке ви мали вiдношення до цiєї кiмнати? Ви, мабуть, мали до цього якесь вiдношення; iнакше всього цього тут не було б, вiрно?
  
  За всiма статтями про вбивства були позначки, якi натякали на можливiсть того, що Янтарна кiмната мала до цього якесь вiдношення. Пiд словом "МIЛЛА" Детлеф знайшов карту Росiї та її кордонiв з Бiлоруссю, Україною, Казахстаном та Литвою. Над областю Казахського степу та Харковом, Україна, були цифри, написанi червоною ручкою, але у них не було знайомого малюнка, такого як номер телефону координати, здавалося б, випадково Габi написала цi двоцифровi числа на картах, якi вона прикрiпила до стiни.
  
  Що привернуло його увагу, то це явно цiнна релiквiя, що звисає з кута пробкової дошки. На фiолетовiй стрiчцi з темно-синьою смугою посерединi була прикрiплена медаль iз написом росiйською мовою. Детлеф обережно зняв його i приколов до жилета пiд сорочкою.
  
  "У що, чорт забирай, ти вплуталася, люба?" - прошепотiв вiн своїй дружинi. Вiн зробив кiлька знiмкiв камерою свого мобiльного телефону i зробив короткий вiдеоклiп про кiмнату та її вмiст. "Я з'ясую, яке вiдношення все це мало до тебе i до того Пердью, з яким ти зустрiчалася, Габi", - заприсягся вiн. "I тодi я знайду його друзiв, якi скажуть менi, де вiн, iнакше вони помруть".
  
  Несподiвано з боку iмпровiзованого радiоприймача на столi Габi долинула какофонiя перешкод, налякавши Детлефа до напiвсмертi. Вiн навалився спиною на завалений паперами стiл, штовхнувши його з такою силою, що деякi папки зiсковзнули i безладно розсипалися по всiй пiдлозi.
  
  "Господи! Моє гребане серце!" - заволав вiн, схопившись за груди. Червонi стрiлки датчикiв швидко стрибали влiво та вправо. Це нагадало Детлефу старi системи Hi-fi, якi таким чином вiдображали гучнiсть або чiткiсть мультимедiа, що вiдтворюється на них. Через перешкоди вiн почув, як голос то з'являвся, то пропадав. Пiд час найближчого розгляду вiн зрозумiв, що це була не трансляцiя, а заклик. Детлеф сiв на стiлець своєї покiйної дружини й уважно слухав. То справдi був жiночий голос, який виголошує за одним словом за раз. Нахмурившись, вiн нахилився. Його очi одразу розширилися. Там було виразне слово, яке вiн дiзнався.
  
  "Габi!"
  
  Вiн насторожено сiв, гадки не маючи, що робити. Жiнка продовжувала звати його дружину росiйською; вiн мiг сказати, але не говорив цiєю мовою. Твердо вирiшивши поговорити з нею, Детлеф поспiшив вiдкрити браузер свого телефону, щоб подивитися старi радiо i як ними керували. У своєму божевiлля його великi пальцi постiйно вводили пошук з помилками, що призводило його в невимовний розпач.
  
  "Чорт! Чи не "спiлкування з членом"! " - поскаржився вiн, коли на екранi його телефону з'явилося кiлька порнографiчних результатiв. Його обличчя блищало вiд поту, коли вiн поспiшав по допомогу в керуваннi старим пристроєм зв'язку. "Почекайте! Зачекайте! - крикнув вiн у радiо, коли жiночий голос закликав Габi вiдповiсти. "Зачекай мене! Тьху, чорт!
  
  Розлючений незадовiльними результатами свого пошуку в Google, Детлеф схопив товсту курну книгу i шпурнув її в радiоприймач. Залiзний корпус трохи розхитався, i трубка впала зi столу, повиснувши на шнурi. "Пiшов ти!" - верескнув вiн, сповнений розпачу вiд того, що не може керувати пристроєм.
  
  По радiо почувся трiск, i з динамiка долинув чоловiчий голос iз сильним росiйським акцентом. "Пiшов ти теж, брате".
  
  Детлеф був уражений. Вiн пiдхопився i пiдiйшов до того мiсця, куди засунув пристрiй. Вiн схопив мiкрофон, що розгойдувався, на який щойно напав з книгою, i незграбно пiдняв його. На пристрої не було кнопки для увiмкнення трансляцiї, тому Детлеф просто почав говорити.
  
  Алло? Гей! Алло? вiн покликав, його очi кидалися у вiдчайдушнiй надiї, що хтось йому вiдповiсть. Iнша його рука м'яко лежала на передавачi. Деякий час переважав лише статичний шум. Потiм скрип каналiв, що перемикаються, з рiзними модуляцiями наповнив маленьку моторошну кiмнату, в той час як її єдиний мешканець чекав у передчуттi.
  
  Зрештою, Детлефу довелося визнати поразку. Збожеволiвши, вiн похитав головою. "Будь ласка, кажiть?" - Простогнав вiн англiйською, розумiючи, що росiйська на iншому кiнцi дроту, ймовiрно, не говорить нiмецькою. "Будь ласка? Я не знаю, як працювати iз цiєю штукою. Я маю повiдомити вам, що Габi - моя дружина".
  
  Жiночий голос рипiв iз динамiка. Детлеф пожвавiшав. "Це Мiлла? Ти Мiлла?
  
  З повiльним небажанням жiнка вiдповiла: "Де Габi?"
  
  "Вона мертва", - вiдповiв вiн, потiм уголос поцiкавився протоколом. "Менi сказати "кiнець"?"
  
  "Нi, це прихована передача через L-дiапазон з використанням амплiтудної модуляцiї як несуча хвиля", - запевнила вона його ламаною англiйською, хоча i вiльно володiла термiнологiєю свого ремесла.
  
  "Що?" Детлеф зойкнув у повному збентеженнi вiд предмета, в якому вiн був зовсiм невмiлий.
  
  Вона зiтхнула. "Ця розмова схожа на телефонну. Ти говориш. Я говорю. Не треба говорити "закiнчено".
  
  Детлеф вiдчув полегшення, почувши це. "Sehr gut!"
  
  "Говори голоснiше. Я ледве тебе чую. Де Габi? " повторила вона, не почувши ясно його попередню вiдповiдь.
  
  Детлефу важко було повторити цю новину. "Моя дружина ... Габi мертва".
  
  Довгий час вiдповiдi не було, лише вiддалений хрускiт статичних перешкод. Потiм чоловiк знову з'явився. "Ти брешеш".
  
  "Нi нi. Нi! Я не брешу. Моя дружина була вбита чотири днi тому", - з побоюванням захищався вiн. "Перевiрте Iнтернет! Перевiрте CNN!"
  
  "Ваше iм'я", - сказав чоловiк. "Це не твоє справжнє iм'я. Щось, що вас iдентифiкує. Тiльки мiж тобою та Мiллою".
  
  Детлеф навiть не думав про це. "Вдiвець".
  
  Потрiскування.
  
  Чарiвнiсть.
  
  Детлеф ненавидiв глухий звук бiлого шуму та мертве повiтря. Вiн почував себе таким спустошеним, таким самотнiм i спустошеним порожнечею iнформацiї - певною мiрою це визначало його.
  
  "Вдiвець. Переключiть передавач на частоту 1549 МГц. Чекайте на Metallica. Дiзнайся цифри. Використовуй свiй GPS та вирушай у четвер", - проiнструктував чоловiк.
  
  Натиснiть
  
  Клацання луною вiдгукнулося у вухах Детлефа подiбно до пострiлу, залишивши його спустошеним i спантеличеним. Зупинившись у подивi, вiн завмер з витягнутими руками. "Якого хрону?"
  
  Раптом його спонукали iнструкцiї, якi вiн збирався забути.
  
  "Повернися! Алло? - прокричав вiн у гучномовець, але росiяни пiшли. Вiн пiдняв руки в повiтря, заревiв вiд розчарування. "П'ятнадцять сорок дев'ять", - сказав вiн. "П'ятнадцять сорок дев'ять. Запам'ятай це!" Вiн гарячково шукав приблизного значення числа на iндикаторi набору номера. Повiльно повернувши ручку, вiн знайшов цю станцiю.
  
  "I що тепер?" - Занив вiн. Вiн тримав напоготовi ручку та папiр для цифр, але вiн уявлення не мав, що означає чекати на Metallica. "Що, якщо це код, який я не можу розшифрувати? Що, якщо я не зрозумiю повiдомлення?" - Вiн запанiкував.
  
  Раптом станцiя почала транслювати музику. Вiн дiзнався Metallica, але не знав пiсню. Звук поступово стих, коли жiночий голос почав зачитувати цифровi коди, i Детлеф записав їх. Коли музика заграла знову, вiн зробив висновок, що трансляцiю закiнчено. Вiдкинувшись на спинку крiсла, вiн випустив довгий подих полегшення. Вiн був заiнтригований, але його навчання також попереджало, що вiн не мiг довiряти нiкому, кого не знав.
  
  Якщо його дружину вбили люди, з якими вона була пов'язана, це цiлком могли бути Мiлла та її спiльник. Поки вiн не знав напевно, вiн не мiг просто дотримуватися їхнiх наказiв.
  
  Вiн мав знайти цапа-вiдбувайла.
  
  
  Роздiл 16
  
  
  Нiна увiрвалася до кабiнету доктора Хелберга. Кiмната очiкування була порожня, за винятком секретарки, яка виглядала попiльно-блiдою. Нiби вона знала Нiну, вона одразу вказала на зачиненi дверi. Позаду них вона могла чути чоловiчий голос, який промовляв дуже обдумано i дуже спокiйно.
  
  "Будь ласка. Просто заходьте", - секретарка вказала на Нiну, яка з жахом притиснулася до стiни.
  
  "Де охоронець?" Тихо спитала Нiна.
  
  "Вiн пiшов, коли мiстер Клiв почав левiтувати", - сказала вона. "Всi вибiгли звiдси. З iншого боку, при всiй травмi, яку це викликало, ми матимемо багато справ у майбутньому, " вона знизала плечима.
  
  Нiна увiйшла до кiмнати, де чула тiльки розмову лiкаря. Вона була вдячна, що не почула, як "iнший Сем" розмовляв, коли вона натискала на ручку дверей. Вона обережно переступила порiг у кiмнату, яка була освiтлена лише рiдким свiтлом полуденного сонця, що просочується крiзь закритi жалюзi. Психолог бачив її, але продовжував говорити, коли його пацiєнтка парила вертикально, за кiлька дюймiв вiд землi. Це було страшне видовище, але Нiнi довелося зберiгати спокiй та оцiнювати проблему логiчно.
  
  Доктор Хелберг умовляв Сема повернутися з сеансу, але коли вiн клацнув пальцями, щоб розбудити Сема, нiчого не сталося. Вiн похитав головою, дивлячись на Нiну, показуючи своє збентеження. Вона подивилася на Сема, голова якого була вiдкинута назад, а молочно-бiлi очi широко розплющенi.
  
  "Я намагався витягнути його звiдти майже пiвгодини", - прошепотiв вiн Нiнi. Вiн сказав менi, що ви вже двiчi бачили його в такому станi. Ти знаєш, що вiдбувається?
  
  Вона повiльно похитала головою, але вирiшила скористатися цiєю нагодою. Нiна дiстала свiй мобiльний телефон iз кишенi куртки та натиснула кнопку запису, щоб зняти те, що вiдбувається на вiдео. Вона обережно пiдняла його, щоб усе тiло Сема потрапило до кадру, перш нiж заговорити.
  
  Зiбравшись iз духом, Нiна зробила глибокий вдих i сказала: "Калiхаса".
  
  Лiкар Хелберг насупився, знизуючи плечима. "Що це?" - одними губами спитав вiн її.
  
  Вона простягла руку, щоб попросити його замовкнути, перш нiж вона скаже це голоснiше. "Калiхаса!"
  
  Рот Сема вiдкрився, пристосовуючись до голосу, якого боялася Нiна. Слова вийшли з Сема, але це був не його голос або його губи, що їх вимовляли. Психолог та iсторик з жахом дивилися на жахливий епiзод.
  
  "Калiхаса!" - промовив голос хором невизначеної статi. "Судина примiтивна. Посудина iснує дуже рiдко".
  
  Нi Нiна, нi доктор Хелберг не знали, про що була ця заява, крiм посилання на Сема, але психолог переконав її продовжувати заради того, щоб дiзнатися про стан Сема. Вона знизала плечима, дивлячись на лiкаря, гадки не маючи, що сказати. Був мiзерний шанс, що з цим предметом можна було поговорити чи мiркувати.
  
  "Калiхаса", - несмiливо пробурмотiла Нiна. "Хто ти такий?"
  
  "У свiдомостi", - вiдповiло воно.
  
  "Що ти за iстоту?" - спитала вона, перефразовуючи те, що, на її думку, було неправильним розумiнням голосу.
  
  "Свiдомiсть", - вiдповiв вiн. "Твiй розум не правий".
  
  Лiкар Хелберг схвильовано ахнув, виявивши здатнiсть iстоти спiлкуватися. Нiна намагалася не приймати це на свiй рахунок.
  
  "Чого ти хочеш?" Запитала Нiна дещо смiливiше.
  
  "Iснувати", - йшлося в ньому.
  
  Злiва вiд неї симпатичний пухкий психiатр лопався вiд подиву, абсолютно зачарований тим, що вiдбувається.
  
  "З людьми?" - Запитала вона.
  
  "Поневолити", - додав вiн, поки вона ще говорила.
  
  "Щоб поневолити посудину?" Запитала Нiна, спритно формулювати свої питання.
  
  "Посудина примiтивна".
  
  "Ти Бог?" - сказала вона, не подумавши.
  
  "Ти Бог?" це повторилося.
  
  Нiна роздратовано зiтхнула. Лiкар жестом запропонував їй продовжувати, але вона була розчарована. Нахмурившись i пiдiбгавши губи, вона сказала лiкаревi: "Це просто повторення того, що я говорю".
  
  "Це не вiдповiдь. Вiн запитує", - вiдповiв голос, на її подив.
  
  "Я не бог", - скромно вiдповiла вона.
  
  "Ось чому я iсную", - швидко вiдповiло воно.
  
  Раптом лiкар Хелберг упав на пiдлогу i почав битися в конвульсiях, як мiсцевий житель у селi. Нiна запанiкувала, але продовжувала записувати обох чоловiкiв.
  
  "Нi!" - Закричала вона. "Зупинися! Припини це зараз!
  
  "Ти Бог?" - спитало воно.
  
  "Нi!" - Закричала вона. "Припини вбивати його! Прямо зараз!"
  
  "Ти Бог?" - знову спитали її, поки бiдний психолог корчився в агонiї.
  
  Вона суворо крикнула як останнiй засiб, перш нiж знову почати шукати глечик з водою. "Так! Я Бог!"
  
  Миттю Сем упав на землю, i доктор Хелберг перестав кричати. Нiна кинулася провiдати їх обох.
  
  "Вибачте!" - Покликала вона секретаря у приймальнi. "Не могли б ви зайти сюди i допомогти менi, будь ласка?"
  
  Нiхто не прийшов. Припустивши, що жiнка пiшла, як i решта, Нiна вiдчинила дверi до кiмнати очiкування. Секретарка сидiла на диванi в кiмнатi очiкування з пiстолетом охоронця у руцi. Бiля її нiг лежав убитий спiвробiтник служби безпеки, вбитий пострiлом у потилицю. Нiна трохи вiдступила, не бажаючи ризикувати такою ж долею. Вона швидко допомогла лiкаревi Хелбергу сiсти пiсля його болiсних спазмiв, шепочучи йому, щоб вiн не видавав нi звуку. Коли вiн прийшов до тями, вона пiдiйшла до Сема, щоб оцiнити його стан.
  
  "Сем, ти мене чуєш?" - прошепотiла вона.
  
  "Так", - простогнав вiн, - "але я почуваюся дивно. То був ще один напад безумства? Цього разу я був наполовину обiзнаний з цим, розумiєш?"
  
  "Що ви маєте на увазi?" - Запитала вона.
  
  "Я був у свiдомостi протягом усього цього, i це було так, нiби я отримував контроль над струмом, який проходив через мене. Та суперечка з тобою щойно. Нiно, то був я. Це були мої думки, якi вийшли трохи спотвореними та звучали як взятi зi сценарiю фiльму жахiв! I знаєш, що? " прошепотiв вiн iз величезною наполегливiстю.
  
  "Що?"
  
  "Я все ще вiдчуваю, як це проходить через мене", - зiзнався вiн, схопивши її за плечi. "Док?" Сем випалив, коли побачив, що його шаленi здiбностi зробили з лiкарем.
  
  "Тсс", - Нiна заспокоїла його i вказала на дверi. "Послухай, Сем. Менi потрiбно, щоб ти дещо спробував для мене. Чи можете ви спробувати використати той ... iнший бiк ... щоб манiпулювати чиїмись намiрами?
  
  "Нi, я так не думаю", - припустив вiн. "Чому?"
  
  "Послухай, Сем, ти щойно контролював мозковi структури доктора Хелберга, щоб викликати напад", - наполягала вона. Ти зробив це з ним. Ви зробили це, манiпулюючи електричною активнiстю в його мозку, тому ви повиннi бути в змозi зробити це з секретаркою у приймальнi. Якщо ти цього не зробиш, " попередила Нiна, " вона вб'є нас усiх за хвилину".
  
  "Я гадки не маю, про що ти говориш, але добре, я спробую", - погодився Сем i, спотикаючись, пiднявся на ноги. Вiн зазирнув за рiг i побачив жiнку, яка сидiла на диванi i курила цигарку, тримаючи в iншiй руцi пiстолет спiвробiтника служби безпеки. Сем озирнувся на доктора Хелберг: "Як її звуть?"
  
  "Ельма", - вiдповiв лiкар.
  
  "Elma?" Коли Сем покликав з-за рогу, сталося щось, чого вiн ранiше не усвiдомлював. Коли вона почула своє iм'я, її мозкова активнiсть посилилася, миттєво встановивши зв'язок iз Семом. Слабкий електричний струм пронизав його як хвиля, але це не було болiсно. Подумки вона вiдчувала, нiби Сем прив'язався до неї якимись невидимими тросами. Вiн не був упевнений, чи повинен вiн заговорити з нею вголос i наказати їй викинути пiстолет, чи їй слiд просто подумати про це.
  
  Сем вирiшив використати той самий метод, який, як вiн пам'ятав, використав, перебуваючи пiд впливом дивної сили ранiше. Просто думаючи про Ельму, вiн послав їй команду, вiдчуваючи, як вона ковзає по сприймається нитки до її розуму. Коли це з'єдналося з нею, Сем вiдчув злиття своїх думок iз її свiдомiстю.
  
  "Що вiдбувається?" - спитав доктор Хелберг Нiну, але вона вiдвела його подалi вiд Сема i прошепотiла, щоб вiн не рухався i чекав. Вони обидва спостерiгали з безпечної вiдстанi, поки очi Сема знову закочувалися.
  
  "О, дорогий Господи, нi! Тiльки не знову! - Простогнав доктор Хелберг собi пiд нiс.
  
  "Тихо! Я думаю, цього разу Сем все контролює", - припустила вона, сподiваючись на свою щасливу зiрку, що вона мала рацiю у своєму припущеннi.
  
  "Можливо, саме тому я не мiг витягти його з цього", - сказав їй доктор Хелберг. "Зрештою, це був не гiпнотичний стан. Це був його власний розум, тiльки розширений!"
  
  Нiнi довелося погодитися, що це був захоплюючий i логiчний висновок з боку психiатра, до якого вона ранiше не мала особливої професiйної поваги.
  
  Ельма встала i жбурнула зброю в середину кiмнати очiкування. Потiм вона увiйшла до кабiнету лiкаря iз сигаретою в руцi. Нiна i доктор Хелберг пригнулися побачивши її, але все, що вона зробила, це посмiхнулася Сему i дала йому свою сигарету.
  
  "Можу я запропонувати i вам таку ж, докторе Гулд?" вона посмiхнулася. "У мене в рюкзаку залишилося ще два".
  
  "Е-е, нi, дякую", - вiдповiла Нiна.
  
  Нiна була вражена. Чи справдi жiнка, яка щойно холоднокровно вбила чоловiка, пропонувала їй сигарету? Сем подивився на Нiну з хвалької посмiшкою, на що вона тiльки похитала головою i зiтхнула. Ельма пiшла до стiйки реєстрацiї та зателефонувала до полiцiї.
  
  "Здрастуйте, я хочу повiдомити про вбивство в офiсi доктора Хелберга в Старому мiстi..." вона повiдомила про свiй вчинок.
  
  "Срань Господня, Сем!" - ахнула Нiна.
  
  "Я знаю, вiрно?" вiн усмiхнувся, але виглядав трохи схвильованим цим вiдкриттям. "Док, вам доведеться придумати якусь iсторiю, щоб вона мала сенс для полiцiї. Я не контролював нiчого з того лайна, яке вона витворяла у кiмнатi очiкування".
  
  "Я знаю, Сем", - кивнув доктор Хелберг. Ти все ще був пiд гiпнозом, коли це сталося. Але ми знаємо, що вона не контролювала свiй розум, i це турбує мене. Як я можу дозволити їй провести залишок свого життя у в'язницi за злочин, якого вона технiчно не робила?
  
  "Я впевнена, ви можете засвiдчити її психiчну стiйкiсть i, можливо, знайти пояснення, яке доведе, що вона була в трансi або щось таке", - припустила Нiна. У неї задзвонив телефон, i вона пiдiйшла до вiкна, щоб вiдповiсти на дзвiнок, поки Сем та доктор Хелберг спостерiгали за дiями Ельми, щоб переконатися, що вона не втекла.
  
  "Щиро кажучи, хто б не керував тобою, Сем, вiн хотiв убити, чи то мiй асистент чи я", - попередив доктор Хелберг. "Тепер, коли можна з упевненiстю припустити, що ця сила - ваша власна свiдомiсть, я благаю вас бути дуже уважними до своїх намiрiв або вiдношення, iнакше ви можете зрештою вбити того, кого любите".
  
  У Нiни раптово перехопило подих, так сильно, що обидва чоловiки подивилися на неї. Вона виглядала приголомшеною. "Це Пердью!"
  
  
  Роздiл 17
  
  
  Сем i Нiна покинули кабiнет лiкаря Хелберга до того, як з'явилася полiцiя. Вони гадки не мали, що психолог збирався повiдомити владу, але зараз їм потрiбно було подумати про важливiшi речi.
  
  "Вiн сказав, де вiн був?" Запитав Сем, коли вони прямували до машини Сема.
  
  "Його тримали в таборi, яким керував... вгадай, хто?" вона посмiхнулася.
  
  "Чорне Сонце, випадково?" Сем пiдiграв.
  
  "Бiнго! I вiн дав менi послiдовнiсть цифр, щоб я ввiв їх в один iз його пристроїв у Райхтiсусiсi. Якийсь хитромудрий пристрiй, схожий на машину "Енiгма", - повiдомила вона.
  
  Ти знаєш, на що це схоже? спитав вiн, коли вони їхали до маєтку Пердью.
  
  "Так. Вона широко використовувалася нацистами пiд час Другої свiтової вiйни для спiлкування. По сутi це електромеханiчна роторна шифрувальна машина", - пояснила Нiна.
  
  "I ти знаєш, як працювати з цiєю штукою?" Сем хотiв знати, бо вони знали, що вiн буде не у своїй тарiлцi, намагаючись розiбратися зi складними кодами. Якось вiн спробував написати код для курсу з програмного забезпечення i в результатi винайшов програму, яка нiчого не робила, окрiм створення умляутiв та стацiонарних бульбашок.
  
  "Пердю дав менi кiлька цифр для введення в комп'ютер, вiн сказав, що це дасть нам його мiсце розташування", - вiдповiла вона, переглядаючи здається безглуздою послiдовнiсть, яку вона записала.
  
  "Цiкаво, як вiн дiстався телефону", - сказав Сем, коли вони наблизилися до пагорба, де масивний маєток Пердью височiло над звивистою дорогою. "Я сподiваюся, що його не виявлять, поки вiн чекає, поки ми дiстанемося до нього".
  
  "Нi, поки вiн у безпецi. Вiн сказав менi, що охоронцям наказали вбити його, але йому вдалося втекти з кiмнати, в якiй вони його тримали. Наразi вiн, мабуть, ховається у комп'ютернiй залi та зламав їхнi лiнiї зв'язку, щоб мати можливiсть зателефонувати нам ", - пояснила вона.
  
  "Ha! Стара школа! Молодець, старий пiвень!" Сем усмiхнувся винахiдливостi Пердью.
  
  Вони повернули на пiд'їзну дорiжку до будинку Пердью. Охорона знала найближчих друзiв свого боса i серце помахала їм рукою, коли вони вiдчинили величезнi чорнi ворота. Помiчник Пердью зустрiв їх бiля дверей.
  
  "Ви знайшли мiстера Пердью?" - Запитала вона. "О, слава Богу!"
  
  "Так, ми маємо дiстатися до його кiмнати з електронiкою, будь ласка. Це дуже термiново", - попросив Сем, i вони поспiшили до пiдвального примiщення, яке Пердью переробив в одну зi своїх святих каплиць достатку винаходiв. На одному боцi вiн зберiгав усе, над чим усе ще працював, а на iншому боцi було все, що вiн завершив, але ще не запатентував. Для будь-кого, хто не жив i дихав iнженерною справою або був менш схильний до технiки, це був непрохiдний лабiринт проводiв та обладнання, монiторiв та iнструментiв.
  
  "Чорт, глянь на все це барахло! Як ми повиннi знайти цю рiч тут?" Сем хвилювався. Його руки пробiглися з бокiв голови, поки вiн оглядав мiсце в пошуках того, що Нiна описала як щось на кшталт друкарської машинки. "Я не бачу тут нiчого подiбного".
  
  "Я теж", - зiтхнула вона. "Просто допоможи менi також оглянути шафи, будь ласка, Сем".
  
  "Сподiваюся, ти знаєш, як поводитися з цiєю штукою, iнакше Пердью пiде в iсторiю", - сказав вiн їй, вiдкриваючи дверцята першої шафи, iгноруючи всi жарти, якi вiн мiг вiдпустити з приводу каламбуру своєї заяви.
  
  "Враховуючи всi мої дослiдження для однiєї з моїх випускних робiт у 2004 роцi, я повинна бути в змозi розiбратися в цьому, не хвилюйтеся", - сказала Нiна, риючись у кiлькох шафах, якi стояли поряд у схiднiй стiнi.
  
  "Я думаю, що знайшов це", - сказав вiн недбало. Зi старої зеленої армiйської шафки Сем дiстав друкарську машинку, що бачила види, i пiдняв її, як трофей. "Це воно?"
  
  "Так це воно!" - Вигукнула вона. "Добре, постав це сюди".
  
  Нiна прибрала з маленького письмового столу i посунула стiлець вiд iншого столу, щоб сiсти перед ним. Вона дiстала листок iз цифрами, який дав їй Пердью, i взялася до роботи. Поки Нiна зосередилася на процесi, Сем мiркував про останнi подiї, намагаючись розiбратися в них. Якби вiн справдi мiг змусити людей пiдкорятися його наказам, це повнiстю змiнило його життя, але щось у його новому зручному наборi талантiв - цiла купа червоних вогникiв у його головi.
  
  "Вибачте, докторе Гулд", - гукнув один iз домашнiх працiвникiв Пердью вiд дверей. Тут джентльмен, хоче вас бачити. Вiн каже, що кiлька днiв тому говорив з вами по телефону про мiстера Пердью.
  
  "О чорт!" Нiна плакала. "Я зовсiм забув про це хлопець! Сем, людина, яка попередила нас, що Пердью зник? Це, мабуть, вiн. Чорт, вiн буде засмучений".
  
  "Як би там не було, вiн здається дуже милим", - вставив спiвробiтник.
  
  "Я пiду поговорю з ним. Як його звати?" Сем запитав її.
  
  "Хольцер", - вiдповiла вона. "Детлеф Хольцер".
  
  "Нiна, Хольцер - це прiзвище жiнки, яка померла в консульствi, чи не так?" вiн запитав. Вона кивнула й раптово згадала чоловiкове iм'я з телефонної розмови, тепер, коли Сем згадав його.
  
  Сем залишив Нiну займатися її справою i пiдвiвся, щоб поговорити з незнайомцем. Коли вiн увiйшов до вестибюлю, вiн був здивований, побачивши чоловiка потужної статури, який так вишукано потягував чай.
  
  "Мiстер Хольцер?" Сем посмiхнувся, простягаючи руку. "Сем Клiв. Я друг доктора Гулда та мiстера Пердью. Чим я можу вам допомогти?"
  
  Детлеф щиро посмiхнувся i потис Сему руку. "Приємно познайомитись з вами, мiстере Клiв. Хм, а де доктор Гулд? Здається, що всi, з ким я намагаюся поговорити, зникають, i на їхнє мiсце приходить хтось iнший".
  
  "Вона просто захоплена проектом просто зараз, але вона тут. О, i вона перепрошує, що ще не передзвонила вам, але, схоже, ви змогли досить легко знайти майно мiстера Пердью, - зауважив Сем, сiдаючи.
  
  Тобi вже вдалося його знайти? Менi справдi треба поговорити з ним про мою дружину", - сказав Детлеф, розiгруючи вiдкритi карти iз Семом. Сем глянув на нього, заiнтригований.
  
  "Я можу запитати, яке ставлення мiстер Пердью до вашої дружини?" Чи були вони дiловими партнерами? Сем чудово знав, що вони зустрiлися в офiсi Керрiнгтона, щоб поговорити про заборону посадки, але спочатку вiн хотiв познайомитися з незнайомцем.
  
  "Нi, насправдi, я хотiв поставити йому кiлька запитань щодо обставин смертi моєї дружини. Чи бачите, мiстере Клiв, я знаю, що вона не робила самогубства. Мiстер Пердью був там, коли її вбили. Ти розумiєш, до чого я це веду? - спитав вiн Сема суворiшим тоном.
  
  "Ви думаєте, що Перд'ю вбив вашу дружину", - пiдтвердив Сем.
  
  "Я вiрю", - вiдповiв Детлеф.
  
  "I ви тут, щоб помститися?" Запитав Сем.
  
  "Невже це було б так притягнуте за вуха?" - заперечив нiмецький гiгант. "Вiн був останньою людиною, яку бачив Габi живою. Для чого ще я був би тут?
  
  Атмосфера мiж ними швидко стала напруженою, але Сем намагався керуватися здоровим глуздом i поводитися ввiчливо.
  
  "Мiстере Хольцер, я знаю Дейва Пердью. Вiн у жодному разi не вбивця. Ця людина - винахiдник та дослiдник, якого цiкавлять лише iсторичнi релiквiї. Як ви думаєте, яку вигоду вiн отримав би вiд смертi вашої дружини? Сем поцiкавився у своїй журналiстськiй майстерностi.
  
  "Я знаю, що вона намагалася викрити людей, якi стоять за цими вбивствами в Нiмеччинi, i що це якось пов'язано з невловимою Янтарною кiмнатою, яка була втрачена пiд час Другої свiтової вiйни. Потiм вона вирушила на зустрiч iз Девiдом Пердью i померла. Тобi не здається це трохи пiдозрiлим? - конфронтацiйно спитав вiн Сема.
  
  "Я можу зрозумiти, як ви дiйшли такого висновку, мiстере Хольцер, але вiдразу пiсля смертi Габi Пердью зник безвiсти..."
  
  "У цьому й суть. Хiба вбивця не спробував би зникнути, щоб його не спiймали? Детлеф перервав його. Сему довелося визнати, що у чоловiка була вагома причина пiдозрювати Пердю у вбивствi його дружини.
  
  "Добре, ось що я тобi скажу", - дипломатично запропонував Сем, "як тiльки ми знайдемо ..."
  
  "Сем! Я не можу змусити цю бiсову штуковину передати менi всi слова. В останнiх двох пропозицiях Пердью щось говориться про Янтарну кiмнату та Червону Армiю!" Крикнула Нiна, збiгаючи сходами до Бельпотажу.
  
  "Це доктор Гулд, вiрно?" Детлеф спитав Сема. "Я впiзнаю її голос по телефону. Скажiть менi, мiстере Клiв, що вона має до Девiда Пердю?
  
  "Я колега та друг. Я консультую його з iсторичних питань пiд час його експедицiй, мiстере Хольцер", - твердо вiдповiла вона на його запитання.
  
  "Радий зустрiтися з вами вiч-на-вiч, доктор Гулд", - холодно посмiхнувся Детлеф. "Тепер скажiть менi, мiстере Клiв, як вийшло, що моя дружина розслiдувала щось, дуже схоже на тi ж предмети, про якi щойно говорив доктор Гулд? я маю думати?"
  
  Нiна та Сем обмiнялися похмурими поглядами. Здавалося, що у їхнього вiдвiдувача не вистачає шматочкiв у їхнiй власнiй головоломцi.
  
  "Мiстере Хольцере, про якi предмети ви говорите?" Запитав Сем. "Якби ви могли допомогти нам розiбратися в цьому, ми, ймовiрно, змогли б знайти Пердью, i тодi, я обiцяю, ви зможете спитати в нього все, що захочете".
  
  "Не вбиваючи його, звичайно", - додала Нiна, приєднуючись до двох чоловiкiв на оксамитових сидiннях у вiтальнi.
  
  "Моя дружина розслiдувала вбивства фiнансистiв та полiтикiв у Берлiнi. Але пiсля її смертi я знайшов кiмнату - радiорубку, я думаю, - i там я знайшов статтi про вбивства та безлiч документiв про Янтарну кiмнату, яку колись подарували царю Петру Великому королем Пруссiї Фрiдрiхом Вiльгельмом I", - передав Детлеф. "Габi знала, що мiж ними був зв'язок, але менi потрiбно поговорити з Девiдом Пердью, щоб з'ясувати, в чому вона полягає".
  
  "Ну, є спосiб, яким ви можете поговорити з ним, мiстере Хольцер", - знизала плечима Нiна. "Я думаю, iнформацiя, яка вам потрiбна, може бути у його недавньому зверненнi до нас".
  
  "Так ти знаєш, де вiн!" - гаркнув вiн.
  
  "Нi, ми отримали тiльки це повiдомлення, i нам потрiбно розшифрувати всi слова, перш нiж ми зможемо пiти та врятувати його вiд людей, якi його викрали", - пояснила Нiна збудженому вiдвiдувачевi. "Якщо ми не зможемо розшифрувати його послання, я гадки не маю, як його шукати".
  
  "До речi, що було в iншiй частинi повiдомлення, яке вам вдалося розшифрувати?" Сем з цiкавiстю спитав її.
  
  Вона зiтхнула, все ще спантеличена безглуздим формулюванням. "Тут згадуються 'Армiя' та 'Степ', можливо, гiрський регiон? Потiм там написано 'шукай Бурштинову кiмнату або помри", i єдине, що я ще отримав, була купа роздiлових знакiв i зiрочок. Я не впевнений, що його машина в повному порядку."
  
  Детлеф обмiркував цю iнформацiю. "Подивися на це", - раптом сказав вiн, залазячи в кишеню пiджака. Сем зайняв оборонну позицiю, але незнайомець лише витяг свiй мобiльний телефон. Вiн перегорнув фотографiї та показав їм вмiст секретної кiмнати. "Одне з моїх джерел дало менi координати, за якими я мiг знайти людей, яких Габi погрожувала викрити. Бачиш цi цифри? Помiстiть їх у свою машину та подивiться, що вона робить ".
  
  Вони повернулися до кiмнати у пiдвалi старого особняка, де Нiна працювала з машиною "Енiгма". Фотографiї Детлефа були чiткими та досить близькими, щоб на них можна було розрiзнити кожну комбiнацiю. Протягом наступних двох годин Нiна вводила цифри одну за одною. Нарештi, у неї була роздрукiвка слiв, що збiгаються iз шифрами.
  
  "Тепер це не повiдомлення Пердью; це повiдомлення ґрунтується на цифрах з карт Габi", - пояснила Нiна, перш нiж зачитати результат. "По-перше, тут написано 'Чорний проти Червоне в казахському степу", потiм "радiацiйна клiтина" та двi останнi комбiнацiї "Контроль розуму" та "стародавнiй оргазм"."
  
  Сем пiдняв брову. "Давнiй оргазм?"
  
  "Тьху! Я обмовився. Це 'древнiй органiзм", " пробурмотiла вона, заїкаючись, на велике задоволення Детлефа i Сема.
  
  Сем глянув на Детлефа. "Отже, ви пройшли весь цей шлях з Нiмеччини, щоб знайти вбивцю Габi. Як щодо поїздки до Казахського степу?"
  
  
  Роздiл 18
  
  
  Ноги Пердью все ще страшенно хворiли. Кожен крок, який вiн робив, був схожий на ходiння по цвяхах, що доходили йому до кiсточок. Через це йому було практично неможливо носити взуття, але вiн знав, що повинен це робити, якщо хоче втекти зi своєї в'язницi. Пiсля того, як Клаус залишив лазарет, Перд'ю негайно витягнув крапельницю з його руки i почав перевiряти, чи досить сильнi ноги, щоб витримати його вагу. У жодному разi вiн не вiрив, що вони мали намiр доглядати його протягом наступних кiлькох днiв. Вiн чекав нових тортур, якi скалiчать його тiло i розум.
  
  Завдяки своїй схильностi до технологiй Пердью знав, що може манiпулювати їх пристроями зв'язку, а також будь-якими системами контролю доступу та безпеки, якi вони використовували. Орден Чорного Сонця був суверенною органiзацiєю, що використовує лише найкраще для захисту своїх iнтересiв, але Дейв Пердью був генiєм, якого вони могли лише боятися. Вiн був здатний удосконалити будь-який винахiд своїх iнженерiв без особливих зусиль.
  
  Вiн сiв на лiжку, а потiм обережно зiсковзнув iз борта, щоб повiльно натиснути на свої хворi пiдошви. Морщачись, Пердью намагався iгнорувати болiсний бiль вiд опiкiв другого ступеня. Вiн не хотiв, щоб його виявили, коли вiн все ще не мiг ходити чи бiгати, iнакше з ним було б покiнчено.
  
  Поки Клаус iнструктував своїх людей перед вiдходом, їх бранець уже кульгав величезним лабiринтом коридорiв, складаючи уявну карту, щоб спланувати свою втечу. На третьому поверсi, де його тримали пiд замком, вiн крався вздовж пiвнiчної стiни, щоб знайти кiнець коридору, оскiльки припускав, що там має бути сходовий пролiт. Вiн не був надто здивований, побачивши, що вся фортеця насправдi кругла i що зовнiшнi стiни складалися iз залiзних балок та фермових елементiв, посилених величезними листами скрiпленої болтами сталi.
  
  "Це схоже на чортовий космiчний корабель", подумав вiн про себе, розглядаючи архiтектуру казахської цитаделi Чорного Сонця. У центрi будiвля була порожньою, величезний простiр, де могли зберiгатися або будуватися гiгантськi машини чи лiтаки. З усiх бокiв сталева конструкцiя забезпечувала десять поверхiв офiсiв, серверних станцiй, камер для допитiв, їдалень та житлових примiщень, залiв засiдань та лабораторiй. Перд'ю був у захватi вiд ефективностi електропостачання та наукової iнфраструктури будiвлi, але йому потрiбно було продовжувати рухатися.
  
  Вiн пробирався темними проходами виведених з ладу печей i запорошених майстерень у пошуках виходу чи бодай якогось працюючого устрою зв'язку, яким мiг би скористатися, щоб викликати допомогу. На полегшення, вiн виявив стару кiмнату управлiння повiтряним рухом, яка, здавалося, не використовувалася десятилiттями.
  
  - Мабуть, частина якихось пускових установок часiв холодної вiйни, - вiн насупився, оглядаючи обладнання у прямокутнiй кiмнатi. Не зводячи очей зi старого шматочка дзеркала, який вiн узяв iз порожньої лабораторiї, вiн приступив до пiдключення єдиного пристрою, який вiн дiзнався. "Схоже на електронну версiю передавача азбуки Морзе", - припустив вiн, опускаючись навпочiпки, щоб знайти кабель для пiдключення до розетки в стiнi. Машина була призначена тiльки для трансляцiї числових послiдовностей, тому йому довелося спробувати згадати навчання, яке вiн отримав задовго до свого перебування у Wolfenstein багато рокiв тому.
  
  Запустивши апарат у роботу i направивши його антени туди, де, на його думку, була пiвнiч, Пердью знайшов передавальний пристрiй, який працював як телеграфний апарат, але мiг пiдключатися до геостацiонарних телекомунiкацiйних супутникiв з правильними кодами. За допомогою цiєї машини вiн мiг перетворювати фрази на їхнi числовi еквiваленти i використовувати шифр Атбаш у поєднаннi з математичною системою кодування. "Бiнарний був би набагато швидшим", вiн кипiв, оскiльки застарiлий пристрiй продовжував втрачати результати через короткi спорадичнi вiдключення електроенергiї через коливання напруги в лiнiях електропередачi.
  
  Коли Пердью нарештi надав Нiнi необхiднi пiдказки для вирiшення на своїй домашнiй машинi Enigma, вiн зламав стару систему, щоб встановити зв'язок iз каналом телекомунiкацiй. Було непросто намагатися зв'язатися з телефонним номером у такий спосiб, але вiн мав спробувати. Це був єдиний спосiб, яким вiн мiг передати послiдовностi цифр Нiнi з двадцятисекундним вiкном передачi її постачальнику послуг, але, на подив, йому це вдалося.
  
  Минуло зовсiм небагато часу, перш нiж вiн почув, як люди Кемпера бiгають мiцнiстю зi сталi та бетону, розшукуючи його. Його нерви були межi, незважаючи на те, що йому вдалося зробити екстрений дзвiнок. Вiн знав, що насправдi будуть потрiбнi днi, поки його знайдуть, так що попереду у нього був болiсний годинник. Пердю побоювався, що якщо вони знайдуть його, то покарання буде таким, вiд якого вiн нiколи не оговтається.
  
  Тiло його все ще болiло, i вiн сховався в покинутому пiдземному басейнi з водою за замкненими залiзними дверима, покритими павутинням i з'їденими iржею. Було ясно видно, що туди роками нiхто не заходив, що робило його iдеальним притулком для пораненого втiкача.
  
  Перд'ю був захований так добре, чекаючи свого порятунку, що вiн навiть не помiтив, що цитадель зазнала нападу через два днi. Нiна зв'язалася з Хаїмом i Тоддом, комп'ютерними експертами Пердью, щоб вони вiдключили електромережу на околицях. Вона дала їм координати, якi Детлеф отримав вiд Мiлли пiсля того, як вiн налаштувався на станцiю numbers. За допомогою цiєї iнформацiї двоє шотландцiв завдали шкоди електропостачанню комплексу та основнiй системi зв'язку та викликали перешкоди на всiх пристроях, таких як ноутбуки та стiльниковi телефони у радiусi двох миль навколо фортецi Чорного Сонця.
  
  Сем та Детлеф непомiтно проникли через головний вхiд, використовуючи стратегiю, яку вони пiдготували перед вильотом у пустельну мiсцевiсть Казахського степу на гелiкоптерi. Вони отримали пiдтримку польської фiлiї Purdue, PoleTech Air & Transit Services. Поки чоловiки вторгалися на територiю комплексу, Нiна чекала на кораблi з пiлотом, який пройшов вiйськову пiдготовку, перевiряючи околицi за допомогою iнфрачервоного зображення у пошуках ворожих рухiв.
  
  Детлеф був озброєний своїм "Глоком", двома мисливськими ножами та однiєю з двох своїх розширюваних палиць. Iншу вiн вiддав Сему. Журналiст, у свою чергу, захопив iз собою свiй власний "Макаров" та чотири димовi шашки. Вони вдерлися через головний вхiд, чекаючи в темрявi граду куль, але натомiсть спiткнулися об кiлька тiл, розкиданих по пiдлозi у передпокої.
  
  "Що, чорт забирай, вiдбувається?" Прошепотiв Сем. "Цi люди працюють тут. Хто мiг їх вбити?
  
  "З того, що я чув, цi нiмцi вбивають своїх заради просування по службi", - тихо вiдповiв Детлеф, спрямовуючи свiй лiхтарик на мерцiв на пiдлозi. Їх близько двадцяти. Слухайте!"
  
  Сем зупинився i прислухався. Вони могли чути хаос, спричинений вiдключенням електроенергiї на iнших поверхах будiвлi. Вони обережно пiднялися першим сходовим прольотом. Було надто небезпечно роздiлятися в такому великому комплексi, як цей, не знаючи про зброю чи кiлькiсть його мешканцiв. Вони обережно йшли гуськом, зi зброєю напоготовi, освiтлюючи шлях своїми смолоскипами.
  
  "Сподiватимемося, що вони не вiдразу розпiзнають у нас непроханих гостей", - зауважив Сем.
  
  Детлеф усмiхнувся. "Вiрно. Давай просто продовжимо рухатися".
  
  "Так", - сказав Сем. Вони спостерiгали, як миготливi вогники деяких пасажирiв рухалися наввипередки до генераторної. "О чорт! Детлеф, вони збираються увiмкнути генератор!"
  
  Ворушись! Рухайтесь!" Детлеф наказав своєму помiчниковi та схопив його за сорочку. Вiн потягнув Сема iз собою, щоб перехопити людей iз служби безпеки, перш нiж вони зможуть дiстатися генераторної. Iдучи за кулями, що свiтилися, Сем i Детлеф звели курок своєї зброї, готуючись до неминучого. Коли вони втекли, Детлеф запитав Сема: Ти коли-небудь когось вбивав?
  
  "Так, але нiколи навмисно", - вiдповiв Сем.
  
  "Добре, тепер вам доведеться - з крайнiм упередженням!" - заявив високий нiмець. "Жодної пощади. Чи ми нiколи не виберемося звiдти живими".
  
  "Вас зрозумiв!" Пообiцяв Сем, коли вони зiткнулися вiч-на-вiч з першими чотирма чоловiками не бiльше нiж за три фути вiд дверей. Чоловiки не знали, що двi постатi, що наближаються з iншого боку, були зловмисниками, доки перша куля не розкроїла череп першої людини.
  
  Сем скривився, вiдчувши, як гарячi бризки мозкової речовини i кровi торкнулися його обличчя, але прицiлився до другої людини в черзi, i той, не здригнувшись, натиснув на спусковий гачок, вразивши його на смерть. Вбитий чоловiк безвольно впав до нiг Сема, коли той сiв, щоб пiдняти свiй пiстолет. Вiн прицiлився в чоловiкiв, якi наближалися, якi почали стрiляти в них, поранивши ще двох. Детлеф уклав шiстьох чоловiкiв iдеальними ударами з центру мас, перш нiж продовжити атаку на двi мiшенi Сема, пробивши кожному по пулi в череп.
  
  "Вiдмiнна робота, Сем", - посмiхнувся нiмець. "Ти куриш, вiрно?"
  
  "Я вiрю, чому?" - Запитав Сем, витираючи криваве мiсиво зi свого обличчя та вуха. "Дай менi свою запальничку", - сказав його партнер iз порога. Вiн кинув Детлефу його "Зiппо", перш нiж вони увiйшли в генераторну та пiдпалили паливнi баки. По дорозi назад вони вивели з ладу двигуни кiлькома влучно випущеними кулями.
  
  Перд'ю почув безумство зi свого маленького притулку i попрямував до головного входу, але тiльки тому, що це був єдиний вiдомий йому вихiд. Сильно кульгаючи, спираючись рукою об стiну, щоб орiєнтуватися в темрявi, Пердью повiльно пiднявся аварiйними сходами у фойє першого поверху.
  
  Дверi були широко вiдчиненi, i в убогiй свiтлi, що падав у кiмнату, вiн обережно переступав через тiла, поки не досяг гостинного дихання теплого, сухого повiтря пустельного пейзажу зовнi. Плачучи вiд подяки та страху, Пердью побiг до вертольоту, розмахуючи руками, благаючи Бога, щоб вiн не належав вороговi.
  
  Нiна вискочила з машини та пiдбiгла до нього. "Пердю! Пердю! Ти в порядку? Йди сюди!" - крикнула вона, пiдходячи до нього. Пердю звiв очi на гарну iсторичку. Вона кричала у свiй передавач, повiдомляючи Сему та Детлефу, що Пердью у неї. Коли Пердью впав у її обiйми, вiн звалився, захоплюючи її за собою на пiсок.
  
  "Я не мiг дочекатися, коли знову вiдчую твiй дотик, Нiно", - видихнув вiн. "Ти пройшов через це".
  
  "Я завжди так роблю", - вона посмiхнулася i тримала свою виснажену подругу на руках, поки не прибули iншi. Вони сiли у вертолiт i полетiли в захiдному напрямку, де мали забезпечене житло на березi Аральського моря.
  
  
  Роздiл 19
  
  
  "Ми маємо знайти Янтарну кiмнату, iнакше Орден знайде. Вкрай важливо, щоб ми знайшли її ранiше, нiж це зроблять вони, бо цього разу вони скинуть уряди свiту та спровокують насильство у масштабах геноциду", - наполягав Пердью.
  
  Вони скупчилися навколо вогнища на задньому дворi будинку, який Сем знiмав у поселеннi Арал. Це була напiвмебльована халупа з трьома спальнями, в якiй не було й половини зручностей, до яких група звикла у країнах Першого свiту. Але вона була непримiтною i химерною, i вони могли вiдпочити там, принаймнi, доки Пердью не вiдчує себе краще. Тим часом Сему доводилося пильно стежити за Детлефом, щоб переконатися, що вдiвець не накинеться i не вб'є мiльярдера, перш нiж розiбратися зi смертю Габi.
  
  "Ми займемося цим, як тiльки ти вiдчуєш себе краще, Пердю", - сказав Сем. "Зараз ми просто залягаємо на дно i вiдпочиваємо".
  
  Волосся Нiни, заплетене в косу, вибилося з-пiд в'язаної шапочки, коли вона прикурювала чергову сигарету. Попередження Пердью, задумане як ознака, не здалося їй великою проблемою через те, як вона ставилася до свiту останнiм часом. Не так словесний обмiн з богоподiбною сутнiстю в душi Сем викликав у неї байдужi думки. Вона просто краще усвiдомлювала повторюванi помилки людства i всюдисущу нездатнiсть пiдтримувати рiвновагу в усьому свiтi.
  
  Арал був рибальським портом i портовим мiстом до того, як могутнє Аральське море практично повнiстю висохло, залишивши у спадок лише голу пустелю. Нiну засмутило, що так багато прекрасних водойм висохло i зникло через зараження людини. Iнодi, коли вона почувала себе особливо апатичною, вона задавалася питанням, чи не став би свiт кращим, якби людська раса не вбивала в ньому все, не виключаючи саму себе.
  
  Люди нагадували їй малюкiв, залишених пiд опiкою мурашника. Вони просто не мали мудростi чи смиренностi, щоб усвiдомити, що вони були частиною свiту, а не вiдповiдальнi за нього. У зарозумiлостi та безвiдповiдальностi вони плодилися, як таргани, не замислюючись про те, що замiсть того, щоб вбивати планету заради задоволення їх чисельностi та потреб, їм слiд було б приборкати зростання власного населення. Нiна була роздратована тим, що люди, як колектив, вiдмовлялися бачити, що створення меншого населення з вищими iнтелектуальними здiбностями приведе до створення набагато бiльш ефективного свiту, не руйнуючи всю красу заради своєї жадiбностi та безрозсудного iснування.
  
  Занурена в роздуми Нiна курила сигарету бiля камiна. Думки та iдеологiї, якi вона не мала розважати, проникли в її розум, де було безпечно приховувати забороненi теми. Вона мiркувала про цiлi нацистiв i виявила, що деякi з цих зовнi жорстоких iдей насправдi були реальними рiшеннями багатьох проблем, якi поставили свiт навколiшки в нинiшню епоху.
  
  Звичайно, вона мала огиду до геноциду, жорстокостi та пригнiчення. Але, зрештою, вона погодилася, що певною мiрою викорiнення слабкої генетичної структури та запровадження контролю народжуваностi шляхом стерилiзацiї пiсля народження двох дiтей у сiм'ї не було таким вже жахливим. Це знизило б чисельнiсть людей, отже, зберегло б лiси та сiльськогосподарськi угiддя замiсть постiйної вирубки лiсiв для будiвництва бiльшої кiлькостi мiсць проживання людини.
  
  Коли вона дивилася на землю внизу пiд час їхнього польоту до Аралу, Нiна подумки оплакувала всi цi речi. Чудовi краєвиди, колись повнi життя, зморщилися i висохли пiд ногами людини.
  
  Нi, вона не потурала дiям Третього рейху, але її майстернiсть i порядок були незаперечними. "Якби тiльки сьогоднi були люди з такою жорсткою дисциплiною та винятковим прагненням, якi бажають змiнити свiт на краще", - зiтхнула вона, доїдаючи останнiй недопалок. 'Уявiть свiт, у якому хтось подiбний до цього не пригнiчував людей, а зупиняв безжальнi корпорацiї. У якiй замiсть знищення культур вони знищили б промивання мозку засобами масової iнформацiї, i нам усiм стало б краще. I зараз тут було б гребане озеро, аби нагодувати людей".
  
  Вона клацанням вiдправила недопалок у вогонь. Її очi впiймали пильний погляд Пердью, але вона прикинулася, що його увага її не бентежить. Можливо, це тiнi, що танцюють, вiд вогню надавали його виснаженiй особi такий загрозливий вигляд, але їй це не сподобалося.
  
  "Як ви дiзнаєтеся, з чого почати пошуки?" - Запитав Детлеф. "Я читав, що бурштинову кiмнату було зруйновано пiд час вiйни. Цi люди очiкують, що ви чарiвним чином змусите знову з'явитися щось, чого не iснує?"
  
  Пердью здавався схвильованим, але iншi припустили, що це через його досвiд, що травмує, вiд рук Клауса Кемпера. Кажуть, вона все ще iснує. I якщо ми не випередимо їх у цьому, вони, безперечно, здобудуть верх над нами назавжди".
  
  "Чому?" Запитала Нiна. "Що такого могутнього в Янтарнiй кiмнатi - якщо вона взагалi все ще iснує?"
  
  "Я не знаю, Нiно. Вони не вдавалися в подробицi, але дали зрозумiти, що вона має незаперечну силу", - безладно сказав Пердью. "Що в нiй є чи робить, я гадки не маю. Я просто знаю, що це дуже небезпечно, як зазвичай буває з речами досконалої краси".
  
  Сем мiг бачити, що фраза була адресована Нiнi, але тон Пердью не був закоханим чи сентиментальним. Якщо вiн не помилявся, це звучало майже вороже. Сему було цiкаво, як насправдi Пердью ставився до того, що Нiна проводила з ним так багато часу, i це, схоже, було болючим питанням для життєрадiсного мiльярдера.
  
  "Де вона була востаннє?" Детлеф спитав Нiну. "Ви iсторик. Ви знаєте, куди нацисти могли б її вивезти, якби вона не була знищена?
  
  "Я знаю тiльки те, що написано в книгах з iсторiї, Детлеф", - зiзналася вона, "але iнодi в деталях ховаються факти, якi дають нам пiдказки".
  
  "I що говориться у ваших книгах з iсторiї?" - дружелюбно запитав вiн, вдаючи, що його дуже цiкавить покликання Нiни.
  
  Вона зiтхнула i знизала плечима, згадуючи легенду про Янтарну кiмнату, продиктовану її пiдручниками. "Янтарна кiмната була виготовлена у Пруссiї на початку 1700-х рокiв, Детлеф. Вона була зроблена з бурштинових панелей та золотих вставок у виглядi листя та рiзьблення з дзеркалами за ними, щоб вона виглядала ще чудовiше, коли на неї падало свiтло".
  
  "Кому вона належала?" спитав вiн, вiдкушуючи суху скоринку домашнього хлiба.
  
  "Тогочасний король Фрiдрiх Вiльгельм I, але вiн подарував Бурштинову кiмнату росiйському царевi Петру Великому як подарунок. Але ось що круто", - сказала вона. Поки вона належала царю, її фактично кiлька разiв розширювали! Уявiть собi цiннiсть навiть тодi!
  
  "Вiд царя?" Сем запитав її.
  
  "Так. Кажуть, коли вiн перестав розширювати камеру, в нiй було шiсть тонн бурштину. Отже, як завжди, росiяни заслужили на свою репутацiю своєю пристрастю до розмiрiв ". вона засмiялася. "Але потiм вона була розграбована нацистським пiдроздiлом пiд час Другої свiтової вiйни".
  
  "Звичайно", - нарiк Детлеф.
  
  "I де вони її зберiгали?" Сем хотiв знати. Нiна похитала головою.
  
  "Те, що залишилося, було перевезено до Кенiгсберга для реставрацiї, i згодом було виставлено там на загальний огляд. Але... це ще не все, " продовжила Нiна, приймаючи келих червоного вина iз рук Сема. "Вважається, що там її було знищено раз i назавжди повiтряними атаками союзникiв, коли замок зазнав бомбардування у 1944 роцi. Деякi записи вказують на те, що коли в 1945 роцi упав Третiй рейх i Червона Армiя окупувала Конiгсберг, нацисти вже забрали залишки Янтарної кiмнати i контрабандою завантажили їх на пасажирський лайнер у Гдинi, щоб вивезти його з Конiгсберга.
  
  "I куди вiн подiвся?" - Запитав я. - спитав Пердью з пильним iнтересом. Вiн уже знав багато з того, що передала Нiна, але тiльки до тiєї частини, де Янтарна кiмната була зруйнована авiаударами союзникiв.
  
  Нiна знизала плечима. "Нiхто не знає. У деяких джерелах говориться, що корабель був торпедований радянським пiдводним човном, а бурштинову кiмнату було втрачено в море. Але, правду кажучи, нiхто по-справжньому не знає.
  
  "Якби вам потрiбно було вгадати, " щиро кинув їй виклик Сем, - виходячи з того, що ви знаєте про ситуацiю в цiлому пiд час вiйни. Як ви вважаєте, що сталося?"
  
  Нiна мала свою теорiю про те, що вона робила i у що не вiрила, судячи з записiв. "Я справдi не знаю, Сем. Я просто не вiрю в iсторiю iз торпедою. Це звучить надто схоже на легенду для прикриття, щоб перешкодити всiм шукати її. Але знову ж таки, - вона зiтхнула, - я гадки не маю, що могло статися. Я буду чесний; я вiрю, що росiяни перехопили нацистiв, але не таким чином. Вона нiяково усмiхнулася i знову знизала плечима.
  
  Свiтло-блакитнi очi Пердью дивилися на вогонь перед ним. Вiн обмiрковував можливi наслiдки оповiдання Нiни, а також те, що вiн дiзнався про те, що сталося в Гданськiй затоцi. Вiн вийшов iз свого замороженого стану.
  
  "Я думаю, ми маємо прийняти це на вiру", - оголосив вiн. "Я пропоную почати з того мiсця, де, ймовiрно, затонув корабель, просто щоб мати вiдправну точку. Хто знає, можливо, ми навiть знайдемо там якiсь пiдказки".
  
  "Ти маєш на увазi дайвiнг?" Детлеф вигукнув.
  
  "Вiрно", - пiдтвердив Пердью.
  
  Детлеф похитав головою: "Я не пiрнаю. Нi дякую!"
  
  "Ну ж, старовина!" Сем посмiхнувся, трохи ляснувши Детлефа по спинi. "Ти можеш натрапити на живий вогонь, але не можеш поплавати з нами?"
  
  "Я ненавиджу воду", - зiзнався нiмець. "Я вмiю плавати. Я просто не знаю. Вiд води менi стає дуже незатишно".
  
  "Чому? У вас був невдалий досвiд? Запитала Нiна.
  
  "Наскiльки я знаю, нi, але, можливо, я змусив себе забути те, що змушувало мене зневажати плавання", - зiзнався вiн.
  
  "Це не має значення", - втрутився Пердью. "Ви можете спостерiгати за нами, оскiльки ми не можемо отримати необхiднi дозволи на занурення там. Чи можемо ми розраховувати на вас у цьому?
  
  Детлеф обдарував Пердью довгим важким поглядом, який змусив Сема i Нiну стривожитись i бути готовими втрутитися, але вiн просто вiдповiв: "Це я можу зробити".
  
  Це було незадовго до опiвночi. Вони чекали, поки м'ясо i риба на грилi будуть готовi, i заспокiйливе потрiскування вогню заколисували їх, даючи вiдчуття перепочинку вiд їхнiх проблем.
  
  "Девiде, розкажи менi про справу, яка в тебе була з Габi Хольцер", - раптово наполягав Детлеф, нарештi роблячи неминуче.
  
  Пердю насупився, спантеличений дивним проханням незнайомця, якого вiн вважав за приватного консультанта з безпеки. "Що ти маєш на увазi?" вiн спитав нiмця.
  
  "Детлеф", - м'яко попередив Сем, радячи вдiвцю зберiгати холоднокровнiсть. "Ти пам'ятаєш про угоду, вiрно?"
  
  Серце Нiни пiдстрибнуло. Вона з тривогою чекала на це всю нiч. Детлеф зберiгав холоднокровнiсть, наскiльки вони могли судити, але вiн повторив своє запитання холодним голосом.
  
  "Я хочу, щоб ви розповiли менi про вашi стосунки з Габi Хольцер у британському консульствi в Берлiнi у день її смертi", - сказав вiн спокiйним тоном, який був глибоко турбуючим.
  
  "Чому?" - спитав Пердью, приводячи Детлефа в сказ своїм очевидним ухиленням.
  
  "Дейв, це Детлеф Хольцер", - сказав Сем, сподiваючись, що вистава пояснить наполегливiсть нiмця. "Вiн - нi, був - чоловiком Габi Хольцер, i вiн шукав вас, щоб ви могли розповiсти йому, що сталося того дня". Сем навмисно сформулював свої слова в такий спосiб, щоб нагадати Детлефу, що Пердью мав право презумпцiю невинностi.
  
  "Я так шкодую про вашу втрату!" Пердю вiдповiв майже миттєво. "Боже мiй, це було жахливо!" Було очевидно, що Пердью не вдавався. Його очi сповнилися сльозами, коли вiн знову пережив останнi митi перед тим, як його викрали.
  
  "ЗМI кажуть, що вона наклала на себе руки", - сказав Детлеф. "Я знаю мою Габi. Вона б нiколи..."
  
  Пердю дивився на вдiвця широко розплющеними очима. "Вона не робила самогубства, Детлефе. Її вбили прямо в мене на очах!
  
  "Хто це зробив?" Детлеф заревiв. Вiн був емоцiйним та неврiвноваженим, перебуваючи так близько до одкровення, якого шукав увесь цей час. "Хто її вбив?"
  
  Пердю трохи подумав i подивився на збожеволiлого чоловiка. "Я-я не можу згадати".
  
  
  Роздiл 20
  
  
  Пiсля двох днiв вiдновлення сил у маленькому будиночку група вирушила до польського узбережжя. Питання мiж Пердью i Детлефом здавалося невирiшеним, але вони вiдносно добре ладнали. Пердью зобов'язана Детлефу не тiльки вiдкриттям того, що смерть Габi не була її власною провиною, тим бiльше, що Детлеф все ще пiдозрював втрату пам'ятi Пердью. Навiть Сем i Нiна запитували, чи можливо, що Перд'ю був несвiдомо вiдповiдальний за смерть дипломата, але вони не могли судити про те, про що вони нiчого не знали.
  
  Сем, наприклад, намагався краще заглянути за допомогою своєї нової здатностi проникати в розум iнших, але йому це не вдалося. Вiн потай сподiвався, що втратив небажаний дар, який йому даровано.
  
  Вони вирiшили наслiдувати свiй план. Вiдкриття Янтарної кiмнати не лише зiрвало б зусилля зловiсного "Чорного сонця", а й принесло б чималу фiнансову вигоду. Проте термiновiсть пошуку чудової кiмнати була загадкою для всiх них. У Янтарнiй кiмнатi мало бути бiльше, нiж багатство чи репутацiя. Iз цього у "Чорного сонця" було достатньо своїх.
  
  Нiна мала колишню колегу по унiверситету, яка тепер була одружена з багатим бiзнесменом, який проживає у Варшавi.
  
  "З одного телефонного дзвiнка, хлопцi", - похвалилася вона трьом чоловiкам. "Один! Я домiгся для нас безкоштовного чотириденного перебування в Гдинi, а разом iз ним - розумного рибальського човна для нашого невеликого не зовсiм законного розслiдування".
  
  Сем грайливо скуйовдив її волосся. "Ви чудова тварина, докторе Гулд! У них є вiскi?
  
  "Зiзнаюся, я мiг би вбити за трохи бурбона прямо зараз", - посмiхнувся Пердью. "Чим ви отруюєтеся, мiстере Хольцере?"
  
  Детлеф знизав плечима: "Все, що можна використовувати в хiрургiї".
  
  "Хороша людина! Сем, ми повиннi отримати щось iз цього, друже. Ти можеш зробити так, щоб це сталося? - нетерпляче запитав Пердью. "Я попрошу свого помiчника перевести трохи грошей за кiлька хвилин, щоб ми могли отримати те, що нам потрiбно. Човен - вiн належить твого друга?" вiн спитав Нiну.
  
  "Це належить старому, у якого ми зупинилися", - вiдповiла вона.
  
  Чи не запiдозрить вiн того, що ми збираємося там робити? Сем хвилювався.
  
  "Нi. Вона каже, що вiн старий пiрнальник, рибалка та стрiлець, який переїхав до Гдинi вiдразу пiсля Другої свiтової вiйни з Новосибiрська. Очевидно, вiн так i не отримав жодної золотої зiрки за гарну поведiнку", - засмiялася Нiна.
  
  "Добре! Тодi вiн точно впишеться", - посмiхнувся Пердью.
  
  Купивши трохи їжi та багато алкоголю, щоб пiднести їх привiтному господаревi, гурт поїхав у мiсце, яке Нiна отримала вiд свого колишнього колеги. Детлеф вiдвiдав мiсцевий магазин побутової технiки, а також придбав невеликий радiоприймач та кiлька батарейок для нього. Такi простi маленькi радiоприймачi було важко дiстати в бiльш сучасних мiстах, але вiн знайшов один поряд з магазином рибної наживки на останнiй вулицi, перш нiж вони прибули до свого тимчасового притулку.
  
  Двiр був недбало обгороджений колючим дротом, прив'язаним до хитких стовпiв. Двiр за парканом складався переважно з високих бур'янiв i великих запущених рослин. Вiд скрипучих залiзних ворiт до сходiв на палубу вузька дорiжка, що вела до жахливої маленької дерев'яної хатини, була повита виноградними лозами. Старий чекав їх на ганку, виглядаючи майже точно таким, яким його уявляла Нiна. Великi темнi очi контрастували з розпатланим сивим волоссям i бородою. У нього був великий живiт i обличчя, поцятковане шрамами, через якi вiн виглядав жахливо, але вiн був доброзичливий.
  
  "Вiтаю!" - покликав вiн, коли вони проходили крiзь ворота.
  
  "Боже, я сподiваюся, вiн говорить англiйською", - пробурмотiв Пердью.
  
  "Або нiмецька", - погодився Детлеф.
  
  "Вiтаю! Ми дещо принесли тобi", - посмiхнулася Нiна, простягаючи йому пляшку горiлки, i старий радiсно заплескав у долонi.
  
  "Я бачу, ми дуже добре порозумiємося!" - весело крикнув вiн.
  
  "Ви мiстер Марiнеско?" - Запитала вона.
  
  "Кирило! Кличте мене Кирило, будь ласка. I, будь ласка, заходьте. Я не маю великого будинку чи кращої їжi, але тут тепло та затишно ", - вибачився вiн. Пiсля того, як вони представилися, вiн подав їм суп з овочiв, який готував весь день.
  
  "Пiсля вечерi я поведу тебе подивитися човен, добре?" Запропонував Кирило.
  
  "Чудово!" Вiдповiв Пердью. "Я хотiв би подивитися, що у вас є в цьому човновому будиночку".
  
  Вiн подав суп зi свiжоспеченим хлiбом, який швидко став улюбленою стравою Сема. Вiн накладав собi скибочку за скибочкою. "Це спекла ваша дружина?" - спитав вiн.
  
  Нi, це зробив я. Я гарний пекар, правда?" Кирило засмiявся. "Моя дружина навчила мене. Тепер вона мертва".
  
  "У мене теж", - пробурмотiв Детлеф. "Сталося зовсiм недавно".
  
  "Менi шкода це чути", - поспiвчував Кирило. "Я не думаю, що нашi дружини колись покидають нас. Вони залишаються, щоб зробити нам неприємностi, коли ми обладжуємось".
  
  Нiна з полегшенням побачила, як Детлеф посмiхнувся до Кирила: "Я теж так думаю!"
  
  "Вам знадобиться мiй човен для занурення?" - Запитав їх господар, змiнюючи тему заради свого гостя. Вiн знав, який бiль може знести людину, коли трапляється така трагедiя, i про це вона теж не могла довго говорити.
  
  "Так, ми хочемо зайнятися дайвiнгом, але це не повинно зайняти бiльше дня або двох", - повiдомив Пердью.
  
  "У Гданськiй затоцi? В якiй областi?" Допитувався Кирило. Це був його човен, i вiн їх встановлював, тому вони не могли вiдмовити йому в деталях.
  
  "У районi, де в 1945 роцi затонув Вiльгельм Густлофф", - сказав Пердью.
  
  Нiна та Сем обмiнялися поглядами, сподiваючись, що старий нiчого не запiдозрить. Детлефу було байдуже, хто знав. Все, чого вiн хотiв, це з'ясувати, яку роль Янтарна кiмната вiдiграла у смертi його дружини i що було так важливо для цих дивних нацистiв. За обiднiм столом запанувала коротка, напружена мовчанка.
  
  Кирило переглянув їх усi, одного за одним. Його очi пронизували їх захист та намiри, коли вiн уважно вивчав їх з усмiшкою, яка могла означати будь-що. Вiн прочистив горло.
  
  "Чому?"
  
  Питання про одне слово вибило їх усiх з колiї. Вони чекали ретельно продуманої спроби вiдмовити чи якоїсь мiсцевої догани, але простоту було майже неможливо збагнути. Нiна подивилася на Пердью i знизала плечима: "Розкажи йому".
  
  "Ми шукаємо залишки артефакту, який був на борту корабля", - сказав Пердью Кирилу, використовуючи максимально широкий опис.
  
  "Бурштинова кiмната?" - Вiн засмiявся, тримаючи ложку прямо в руцi, що розмахує. "Ти теж?"
  
  "Що ти маєш на увазi?" Запитав Сем.
  
  "О, мiй хлопчику! Стiльки людей роками шукали цю кляту рiч, але всi вони повертаються розчарованими! - Вiн посмiхнувся.
  
  "Так ти кажеш, що її не iснує?" Запитав Сем.
  
  "Скажiть менi, мiстере Пердью, мiстере Клiв та iншi мої друзi тут," Кирило посмiхнувся, "що ви хочете вiд Янтарної кiмнати, га? Грошi? Слава? Iди до дому. Деякi гарнi речi просто не вартi прокляття".
  
  Пердью i Нiна переглянулися, враженi подiбнiстю формулювань мiж попередженням старого та почуттям Пердью.
  
  "Прокляття?" Запитала Нiна.
  
  "Навiщо ти це шукаєш?" вiн спитав знову. "Чого ти добиваєшся?"
  
  "Моя дружина була вбита через це", - раптово втрутився Детлеф. "Якщо той, хто полював за цим скарбом, був готовий вбити її за це, я хочу побачити це сам". Його очi пригвоздили Пердю до мiсця.
  
  Кирило спохмурнiв. "Яке ставлення до цього мала ваша дружина?"
  
  "Вона розслiдувала вбивства в Берлiнi, бо мала пiдстави вважати, що вбивства були скоєнi секретною органiзацiєю, яка розшукує Янтарну кiмнату. Але її було вбито до того, як змогло завершити своє розслiдування ", - розповiв вдiвець Кирилу.
  
  Заламуючи руки, їхнiй господар глибоко зiтхнув. "Отже, ти хочеш цього не заради грошей чи слави. Добре. Тодi я розповiм вам, де затонув Вiльгельм Густлофф, i ви зможете подивитись самi, але я сподiваюся, що тодi ви припините цю нiсенiтницю".
  
  Без зайвих слiв чи пояснень вiн пiдвiвся i вийшов iз кiмнати.
  
  "Що, чорт забирай, це було?" Сем дослiджував. Вiн знає бiльше, нiж хоче визнати. Вiн щось приховує".
  
  "Звiдки ти це знаєш?" - спитав Пердью.
  
  Сем виглядав трохи збентеженим. "У мене просто внутрiшнє передчуття". Вiн кинув погляд на Нiну, перш нiж пiдвiвся зi свого мiсця, щоб вiднести тарiлку iз супом на кухню. Вона знала, що означав його погляд. Мабуть, вiн знайшов щось у думках старого.
  
  "Вибачте мене", - сказала вона Пердью i Детлефу i пiшла за Семом. Вiн стояв у дверях, що вели в сад, спостерiгаючи, як Кирило виходить у човновий сарай, щоб перевiрити паливо. Нiна поклала руку йому на плече. "Сем?"
  
  "Так".
  
  "Що ти бачив?" - вона з цiкавiстю вивудила.
  
  Нiчого. Вiн знає щось дуже важливе, але це лише журналiстський iнстинкт. Присягаюся, це не має жодного вiдношення до нової речi, " тихо сказав вiн їй. "Менi хочеться спитати прямо, але я не хочу тиснути на нього, розумiєш?"
  
  "Я знаю. Ось чому я збираюся запитати його, " впевнено сказала вона.
  
  "Нi! Нiно! Повернися сюди", - закричав вiн, але вона була непохитна. Знаючи Нiну, Сем чудово розумiв, що зараз вiн не зможе її зупинити. Натомiсть вiн вирiшив повернутися всередину, щоб перешкодити Детлефу вбити Пердью. Пiдходячи до столу, Сем вiдчув напругу, але виявив, що Пердью розглядає фотографiї на телефонi Детлефа.
  
  "Це були цифровi коди", - пояснив Детлеф. "Тепер поглянь на це".
  
  Обидва чоловiки примружилися, коли Детлеф збiльшив фотографiю, зроблену ним зi сторiнки щоденника, де вiн знайшов iм'я Пердью. "Боже мiй!" Здивовано промовив Пердью. "Сем, iди подивися на це".
  
  Пiд час зустрiчi Пердью i Керрiнгтона було зроблено запис, що вiдноситься до 'Кирил'.
  
  "Я просто всюди знаходжу привидiв або все це може бути однiєю великою мережею змови?" Детлеф спитав Сема.
  
  "Я не можу сказати тобi напевно, Детлефе, але я також маю вiдчуття, що вiн знає про Янтарну кiмнату", - Сем подiлився своїми пiдозрами i з ними. "Те, чого ми не повиннi знати".
  
  "Де Нiна?" - спитав Пердью.
  
  "Бовтаю зi старим. Просто заводжу друзiв, на випадок, якщо нам знадобиться бiльше дiзнатися, " заспокоїв його Сем. "Якщо в щоденнику Габi вказано його iм'я, нам потрiбно знати чому".
  
  "Я згоден", - погодився Детлеф.
  
  Нiна та Кирило увiйшли на кухню, смiючись з якоїсь дурницi, яку вiн їй розповiдав. Троє її колег пожвавилися, щоб дiзнатися, чи отримала вона ще якусь iнформацiю, але, на їхнє розчарування, Нiна крадькома похитала головою.
  
  "Ось i все", - оголосив Сем. "Я напою його. Подивимося, як багато вiн приховує, коли знiмає свої цицьки".
  
  "Якщо його напоїти росiйською горiлкою, вiн не сп'янiє, Сем", - посмiхнувся Детлеф. "Це тiльки зробить його щасливим та галасливим. Яка зараз година?"
  
  "Майже 9 вечора. А що, у тебе призначено побачення? Сем пiддражнив.
  
  "Насправдi, знаю", - гордо вiдповiв вiн. " Її звуть Мiлла " .
  
  Заiнтригований вiдповiддю Детлефа, Сем запитав: "Хочеш, зробимо це втрьох?"
  
  "Мiлла?" Кирило раптом закричав, зблiд. "Звiдки ти знаєш Мiллу?"
  
  
  Роздiл 21
  
  
  "Ти теж знаєш Мiллу?" Детлеф ахнув. "Моя дружина спiлкувалася з нею майже щодня i пiсля того, як моя дружина померла, я знайшов її радiорубку. Саме там Мiлла заговорила зi мною та розповiла, як знайти її за допомогою короткохвильового радiоприймача ".
  
  Нiна, Пердью i Сем сидiли, слухаючи все це, гадки не маючи, що вiдбувається мiж Кирилом i Детлефом. Поки вони слухали, вони налили трохи вина та горiлки та почали чекати.
  
  "Ким була ваша дружина?" Нетерпляче спитав Кирило.
  
  "Габi Хольцер", - вiдповiв Детлеф, його голос все ще тремтiв, коли вiн вимовляв її iм'я.
  
  Габi! Габi була моєю подругою з Берлiна!" - Вигукнув старий. "Вона працювала з нами з того часу, як її прадiд залишив документи про операцiю "Ганнiбал"! О Боже, як жахливо! Як сумно, так неправильно". Росiйська пiдняла свою пляшку i крикнула: "За Габi! Дочка Нiмеччини та захисниця свободи!"
  
  Вони всi приєдналися i випили за полеглий героїню, але Детлеф ледве мiг видавити з себе слова. Його очi сповнилися сльозами, а груди занурiли вiд горя за дружиною. Словами не описати, як вiн нудьгував за нею, але його мокрi щоки сказали всi. Навiть у Кирила були налитi кров'ю очi, коли вiн вiддавав данину пам'ятi загиблому союзниковi. Пiсля кiлькох послiдовних чарок горiлки та трохи бурбона Purdue росiйська вiдчувала ностальгiю, розповiдаючи вдiвцю Габi, як познайомилися його дружина та стара росiйська.
  
  Нiна вiдчула тепле спiвчуття до обох чоловiкiв, спостерiгаючи, як вони розповiдають приємнi iсторiї про особливу жiнку, яку вони обоє знали та обожнювали. Це змусило її задуматися, чи будуть Пердью i Сем так нiжно шанувати її пам'ять, коли її не стане.
  
  "Друзi мої", - заревiв Кирило в смутку i сп'янiння, вiдкинувши стiлець, коли вiн пiдвiвся i сильно вдарив руками по столу, розплескавши залишки супу Детлефа, - "Я розповiм вам те, що ви повиннi знати. Ви, " вiн запинався, " союзники у вогнi звiльнення. Ми не можемо дозволити їм використати цей жучок, щоб пригнiчувати наших дiтей чи нас самих!" Вiн завершив цю дивну заяву низкою нерозбiрливих росiйських бойових кличiв, якi звучали безперечно злобно.
  
  "Розкажи нам", - пiдбурював Кирила Пердью, пiднявши свiй келих. "Розкажiть нам, як Янтарна кiмната становить загрозу нашiй свободi. Чи повиннi ми знищити її, чи нам слiд просто викорiнити тих, хто хоче отримати її для мерзенних цiлей?
  
  "Залиш це там, де воно є!" Кирило закричав. "Простим людям туди не дiстатися! Цi панелi ми знали, якими злими вони були. Нашi батьки розповiли нам! О так! На початку вони розповiли нам, як ця зла красуня змусила їх убити своїх братiв, своїх друзiв. Вони розповiли нам, як мати-Росiя майже пiдкорилася волi нацистських собак, i ми поклялися нiколи не допустити, щоб це було знайдено!
  
  Сем почав турбуватися за розум росiянина, оскiльки той, здавалося, зiбрав кiлька iсторiй в одну. Вiн зосередився на поколюючiй силi, яка текла через його мозок, обережно викликаючи її, сподiваючись, що вона не вiзьме гору так люто, як це було ранiше. Вiн навмисно пiдключився до розуму старого i сформував ментальну прив'язь, поки решта спостерiгала.
  
  Раптом Сем сказав: "Кирило, розкажи нам про операцiю "Ганнiбал".
  
  Нiна, Пердью i Детлеф повернулися i з подивом подивилися на Сема. Прохання Сема миттєво змусило росiйської замовкнути. Не минуло й хвилини пiсля того, як вiн замовк, як сiв i склав руки. "Операцiя "Ганнiбал" полягала в евакуацiї нiмецьких вiйськ морем, щоб уникнути Червоної Армiї, яка невдовзi мала з'явитися там, щоб надерти їх нацистськi дупи", - посмiхнувся старий. "Вони сiли на "Вiльгельм Густлофф" прямо тут, у Гдинi, i попрямували до Кiль. Їм сказали завантажити панелi з цiєї чортової янтарної кiмнати теж. Ну те, що вiд неї залишилося. Але! - прокричав вiн, його торс злегка погойдувався, коли вiн продовжив. Ти знаєш чому?"
  
  Група сидiла як заворожена, реагуючи лише тодi, коли її просили. "Немає чому?"
  
  Кирило весело засмiявся. "Тому що деякi з "нiмцiв" у порту Гдинi були росiянами, як i екiпаж торпедного катера супроводу! Вони переодяглися нацистськими солдатами та перехопили Янтарну кiмнату. Але це стає ще кращим!" Вiн виглядав схвильованим кожною розказаною ним деталлю, тодi як Сем тримав його на цьому мозковому повiдку так довго, як мiг. "Ти знав, що "Вiльгельм Густлофф" отримав радiоповiдомлення, коли їхнiй iдiот капiтан вивiв їх у вiдкритi води?"
  
  "Що там було написано?" Запитала Нiна.
  
  "Це повiдомило їм, що наближається ще один нiмецький конвой, тому капiтан "Густлоффа" увiмкнув навiгацiйнi вогнi корабля, щоб уникнути будь-яких зiткнень", - розповiв вiн.
  
  "I це зробило б їх видимими для ворожих кораблiв", - зробив висновок Детлеф.
  
  Старий показав на нiмця i посмiхнувся. "Правильно! Радянський пiдводний човен S-13 торпедував корабель i потопив його - без Янтарної кiмнати".
  
  "Звiдки ти це знаєш? Ти недостатньо дорослий, щоб бути там, Кириле. Можливо, ви прочитали якусь сенсацiйну iсторiю, яку хтось написав", - спростував Пердью. Нiна насупилась, роблячи Пердю невимовну догану за те, що вiн переоцiнив старого.
  
  "Я знаю все це, мiстере Пердью, тому що капiтаном S-13 був капiтан Олександр Марiнеско", - похвалився Кирило. "Мiй батько!"
  
  У Нiни вiдвисла щелепа.
  
  На її обличчi з'явилася посмiшка вiд того, що вона перебувала в присутностi людини, яка знала секрети мiсцезнаходження Янтарної кiмнати з перших рук. Для неї це був особливий момент - опинитися в компанiї iсторiї. Але Кирило був далеким вiд завершення. "Вiн би не побачив корабель так легко, якби не це незрозумiле радiоповiдомлення, в якому капiтану повiдомлялося про наближення нiмецького конвою, чи не так?"
  
  "Але хто надiслав це повiдомлення? Вони колись довiдалися?" - Запитав Детлеф.
  
  "Нiхто так i не впiзнав. Єдиними людьми, якi знали, були люди, залученi до таємного плану", - сказав Кирило. "Чоловiкам подобається мiй батько. Це радiо повiдомлення прийшло вiд його друзiв, мiстере Хольцер, i наших друзiв. Це радiоповiдомлення надiслано Мiллою ".
  
  "Це неможливо!" Детлеф вiдкинув одкровення, яке кинуло їх усiх у ступор. "Я розмовляв з Мiллою по радiо тiєї ночi, коли знайшов радiорубку моєї дружини. Не може бути, щоб хтось, хто дiяв пiд час Другої свiтової вiйни, був ще живий, не кажучи вже про те, щоб транслювати цю радiостанцiю numbers ".
  
  "Ти правий, Детлеф, якби Мiлла була людиною", - наполягав Кирило. Тепер вiн продовжував розкривати свої секрети, на превелике задоволення Нiни та її колег. Але Сем втрачав контроль над росiйською, втомлюючись вiд великих психiчних зусиль.
  
  "Тодi хто така Мiлла?" Швидко запитала Нiна, розумiючи, що Сем ось-ось втратить контроль над старим, але Кирило знепритомнiв, перш нiж змiг розповiсти бiльше, i без того, щоб Сем тримав свiй мозок пiд своїм заклинанням, нiщо не могло змусити п'яного старого говорити. Нiна розчаровано зiтхнула, але Детлефа слова старого не схвилювали. Вiн планував прослухати трансляцiю пiзнiше i сподiвався, що вона проллє деяке свiтло на те, яка небезпека таїлася в Янтарнiй кiмнатi.
  
  Сем зробив кiлька глибоких вдихiв, щоб вiдновити концентрацiю та енергiю, але Пердью зустрiвся з ним поглядом через стiл. Це був погляд, сповнений явної недовiри, вiд якої Сему стало дуже незатишно. Вiн хотiв, щоб Пердью знав, що може манiпулювати розумами людей. Це зробило б його ще пiдозрiлiшим, а вiн цього не хотiв.
  
  "Ти втомився, Сем?" - спитав Пердью без ворожостi чи пiдозрiлостi.
  
  "Чортовськи втомився", - вiдповiв вiн. "I горiлка теж не допомагає".
  
  "Я теж збираюся лягти спати", - оголосив Детлеф. "Я думаю, занурень, зрештою, не буде? Це було б здорово!"
  
  "Якби ми могли розбудити нашого господаря, ми могли б з'ясувати, що трапилося з катером супроводу", - посмiхнувся Пердью. "Але я думаю, з ним покiнчено принаймнi на решту ночi".
  
  Детлеф замкнувся у своїй кiмнатi на дальньому кiнцi коридору. Це була найменша з усiх, сумiжна зi спальнею, вiдведеною Нiнi. Пердью i Сем мали дiлити iншу спальню поруч iз вiтальнею, тому Детлеф не збирався їх турбувати.
  
  Вiн увiмкнув транзисторний радiоприймач i почав повiльно повертати диск, стежачи за номером частоти пiд стрiлкою, що рухається. Вiн був здатний працювати на FM, AM та коротких хвилях, але Детлеф знав, де його налаштувати. З того часу, як було виявлено секретну кiмнату зв'язку його дружини, вiн полюбив звук потрiскування свисту порожнiх радiохвиль. Якимось чином можливостi, що вiдкриваються перед ним, заспокоїли його. Пiдсвiдомо це вселило в нього впевненiсть у тому, що вiн не самотнiй; що у величезному ефiрi верхнiх верств атмосфери приховано багато життя та багато союзникiв. Вона надала можливiсть iснування всього, що тiльки можна уявити, якщо хтось був схильний до цього.
  
  Стук у дверi змусив його здригнутися. "Scheisse!" Вiн неохоче вимкнув радiо, щоб вiдчинити дверi. То була Нiна.
  
  "Сем i Перд'ю п'ють, i я не можу заснути", - прошепотiла вона. "Я можу послухати передачу Мiлли з тобою? Я принiс ручку та папiр."
  
  Детлеф був у пiднесеному настрої. "Звичайно, заходь. Я просто намагався знайти потрiбну станцiю. Є так багато пiсень, якi звучать майже однаково, але я дiзнаюся про музику ".
  
  "Тут є музика?" - Запитала вона. "Вони грають пiснi?"
  
  Вiн кивнув головою. "Тiльки один, на початку. Напевно, це якийсь маркер", - припустив вiн. "Я думаю, що канал використовується для рiзних цiлей, i коли вона веде мовлення для таких людей, як Габi, є особлива пiсня, яка повiдомляє нам про те, що номери призначенi для нас".
  
  "Господи! Цiла наука", - захоплювалася Нiна. Там вiдбувається так багато всього, про що свiт навiть не пiдозрює! Це як цiлий субвсесвiт, повний таємних операцiй та прихованих мотивiв".
  
  Вiн глянув на неї темними очима, але його голос був нiжний. "Стружливо, чи не так?"
  
  "Так", - погодилася вона. "I самотнiй".
  
  "Один, так", - повторив Детлеф, подiляючи її почуття. Вiн подивився на симпатичну iсторичку з тугою та захопленням. Вона була зовсiм не схожа на Габi. Вона була зовсiм не схожа на Габi, але по-своєму видалася йому знайомою. Можливо, це було тому, що вони були однiєї думки про мир або, можливо, просто тому, що їхнi душi були наодинцi. Нiнi стало трохи нiяково вiд його нещасного погляду, але її врятував раптовий трiск у динамiцi, який змусив його пiдстрибнути.
  
  "Послухай, Нiно!" - прошепотiв вiн. "Це починається".
  
  Заграла музика, захована десь далеко, в порожнечi зовнi, заглушана статичними перешкодами i модуляцiйними коливаннями, що свисчать. Нiна посмiхнулася, бавлячись мелодiєю, яку вона впiзнала.
  
  "Металiка? Невже? вона похитала головою.
  
  Детлеф був радий почути, що вона знала. "Так! Але яке це має вiдношення до чисел? Я ламав голову, щоби зрозумiти, чому вони обрали цю пiсню ".
  
  Нiна посмiхнулася. "Пiсня називається 'Солодкий бурштин", Детлеф".
  
  "Ах!" - вигукнув вiн. "Тепер це має сенс!"
  
  Поки вони все ще смiялися з пiснi, почалася трансляцiя Мiлли.
  
  "Середнє значення 85-45-98-12-74-55-68-16..."
  
  Нiна все записала.
  
  "Женева 48-66-27-99-67-39..."
  
  "Єгова 30-59-69-21-23..."
  
  "Вдiвець..."
  
  "Вдiвець! Це я! Це для мене!" - голосно прошепотiв вiн у хвилюваннi.
  
  Нiна записала такi цифри. "87-46-88-37-68..."
  
  Коли закiнчився перший 20-хвилинний ефiр та музика завершила сегмент, Нiна дала Детлефу цифри, якi вона записала. "У тебе є якiсь iдеї, що з цим робити?"
  
  "Я не знаю, що це таке та як вони працюють. Я просто записую їх та зберiгаю. Ми використовували їх, щоб знайти мiсце табору, де мiстився Пердью, пам'ятаєте? Але я досi не маю уявлення, що все це означає", - поскаржився вiн.
  
  "Ми маємо використовувати машину Пердью. Я принiс це. Це у моїй валiзi", - сказала Нiна. "Якщо це послання спецiально для вас, ми повиннi розшифрувати його зараз".
  
  
  Роздiл 22
  
  
  "Це страшенно неймовiрно!" Нiна була у захватi вiд того, що вона виявила. Чоловiки вирушили на човнi з Кирилом, а вiн залишився в будинку, щоб провести деякi дослiдження, як вiн їм i сказав. Правду кажучи, Нiна була зайнята розшифровкою цифр, якi Детлеф отримав вiд Мiлли минулої ночi. Iсторик нутром вiдчував, що Мiлла знає, де знаходиться Детлеф, досить добре, щоб забезпечити його цiнною iнформацiєю, що стосується справи, але поки це послужило їм хорошу службу.
  
  Минуло пiвдня, перш нiж чоловiки повернулися iз забавними iсторiями про рибалку, але всi вони вiдчули бажання продовжити свою подорож, як тiльки їм буде чим зайнятися. Сему не вдалося встановити iнший зв'язок з розумом старого, але вiн не сказав Нiнi, що дивна здатнiсть почала залишати його останнiм часом.
  
  "Що ви виявили?" - спитав Сем, знiмаючи просоченi бризками светр i капелюх. Детлеф i Пердью увiйшли за ним, виглядаючи змученими. Сьогоднi Кирило змусив їх заробляти на життя, допомагаючи йому з мережами та ремонтом двигуна, але їм було весело слухати його цiкавi iсторiї. На жаль, в жоднiй iз цих iсторiй не було iсторичних таємниць. Вiн сказав їм вирушати додому, а сам доставив свiй улов на мiсцевий ринок за кiлька миль вiд докiв.
  
  "Ти не повiриш у це!" - Усмiхнулася вона, нависаючи над своїм ноутбуком. "Передача Numbers station, яку ми з Детлефом слухали, подарувала нам щось унiкальне. Я не знаю, як вони це роблять, i менi все одно, " продовжила вона, коли вони зiбралися навколо неї, "але їм вдалося перетворити звукову дорiжку на цифровi коди!"
  
  "Що ти маєш на увазi?" - спитав Пердью, вражений тим, що вона взяла iз собою його комп'ютер "Енiгма" на випадок, якщо вiн їм знадобиться. "Це просте перетворення. Подобається шифрування? Як данi з mp3-файлу, Нiна, " вiн посмiхнувся. "Немає нiчого нового у використаннi даних для перетворення кодування на звук".
  
  "Але цифри? Правильнi цифри нiчого бiльше. Жодних кодiв та тарабарщини на кшталт тiєї, що ви робите, коли пишете програмне забезпечення ", - заперечила вона. "Послухайте, я повний профан, коли справа доходить до технологiй, але я нiколи не чув про послiдовнi двозначнi числа, що становлять звуковий клiп".
  
  "Я теж", - зiзнався Сем. "Але знову ж таки, я теж не зовсiм гiк".
  
  "Все це чудово, але я думаю, що найважливiша частина тут - це те, що йдеться у звуковому ролику", - припустив Детлеф.
  
  "Це радiопередача, яка була вiдправлена росiйськими радiохвилями; я припускаю. У клiпi ви почуєте, як телеведучий бере iнтерв'ю у чоловiка, але я не говорю росiйською..." Вона спохмурнiла. "Де Кирило?"
  
  "У дорозi", - заспокiйливо сказав Пердью. "Я думаю, вiн знадобиться нам для перекладу".
  
  "Так, iнтерв'ю триває майже 15 хвилин, перш нiж його перериває цей писк, вiд якого у мене мало не луснули барабаннi перетинки", - сказала вона. "Детлеф, Мiлла чомусь хотiла, щоб ти це почув. Ми маємо пам'ятати про це. Це може мати вирiшальне значення для визначення розташування Янтарної кiмнати".
  
  "Цей гучний писк, - раптом промимрив Кирило, входячи в параднi дверi з двома сумками i пляшкою лiкеру, затиснутою пахвою, "це вiйськове втручання".
  
  "Якраз та людина, яку ми хочемо побачити", - посмiхнувся Пердью, пiдходячи, щоб допомогти старiй росiйськiй з сумками. "Нiна має радiопередачу росiйською мовою. Чи не будете ви так люб'язнi перекласти це для нас?"
  
  "Звичайно! Звiсно, " посмiхнувся Кирило. "Дозвольте менi послухати. О, i налийте менi туди чогось випити, будь ласка".
  
  Поки Пердью виконував прохання, Нiна прокрутила аудiоклiп на своєму ноутбуцi. Через погану якiсть запису це звучало дуже схоже на стару передачу. Вона могла розрiзнити два чоловiчi голоси. Один ставив запитання, а iнший давав розлогi вiдповiдi. На записi, як i ранiше, чулися потрiскують перешкоди, i голоси двох чоловiкiв час вiд часу затихали, але потiм поверталися голоснiше, нiж ранiше.
  
  "Це не iнтерв'ю, друзi мої", - сказав Кирило групi в першу хвилину прослуховування. "Це допит".
  
  Серце Нiни пропустило удар. "Це оригiнал?"
  
  Сем жестом через спину Кирила попросив Нiну нiчого не говорити, почекати. Старий уважно вслухався у кожне слово, його обличчя набуло похмурого виразу. Час вiд часу вiн дуже повiльно хитав головою, похмурим виглядом обмiрковуючи почуте. Пердью, Нiна та Сем помирали вiд бажання дiзнатися, про що говорили чоловiки.
  
  Очiкування, коли Кирило закiнчить слухати, тримало їх усiх як на голках, але їм доводилося поводитися тихо, щоб вiн мiг чути крiзь шипiння запису.
  
  "Хлопцi, будьте обережнi з вереском", - попередила Нiна, коли побачила, що таймер добiгає кiнця клiпу. Вони всi приготувалися до цього i правильно зробили. Це розкололо атмосферу високим криком, який тривав кiлька секунд. Тiло Кирила смикнулося вiд звуку. Вiн повернувся, щоб подивитись на групу.
  
  "Там чути пострiл. Ти це чула? " недбало запитав вiн.
  
  "Нi. Коли? Запитала Нiна.
  
  "У цьому жахливому галасi чується чоловiче iм'я та пострiл. Я гадки не маю, чи мав би виск замаскувати пострiл чи це був просто збiг, але пострiл виразно був iз пiстолета ", - розповiв вiн.
  
  "Вау, чудовi вуха", - сказав Пердью. "Нiхто з нас навiть не чув цього".
  
  "Нехороший слух, мiстере Пердью. Тренований слух. Мої вуха були натренованi чути прихованi звуки та повiдомлення завдяки рокам роботи на радiо ", - похвалився Кирило, посмiхаючись i вказуючи на своє вухо.
  
  "Але пострiл мав бути досить гучним, щоб розрiзнити його навiть нетренованим слухом", - припустив Пердью. "Знову ж таки, це залежить вiд того, про що пiде розмова. Це має сказати нам, чи це взагалi має вiдношення до справи".
  
  "Так, будь ласка, розкажи нам, що вони сказали, Кирило", - заблагав Сем.
  
  Кирило осушив келих i прочистив горло. "Це допит мiж офiцером Червоної Армiї та ув'язненим ГУЛАГу, тому вiн, мабуть, був записаний вiдразу пiсля падiння Третього рейху. Я чую, як зовнi вигукнули чоловiче iм'я перед пострiлом".
  
  "Гулаг?" - Запитав Детлеф.
  
  "Вiйськовополоненi. Радянським солдатам, захопленим вермахтом, Сталiн наказав вчинити самогубство пiд час захоплення. Тi, хто не наклав на себе руки - як людина, допитана у вашому ролику, - вважалися Червоною Армiєю зрадниками ", - пояснив вiн.
  
  "Так убий себе чи це зробить твоя власна армiя?" Сем уточнив. "Цi хлопцi нiчого не можуть перепочити".
  
  "Точно", - погодився Кирило. "Жодної капiтуляцiї. Ця людина, слiдчий, вiн командир, а Гулаг, як то кажуть, з 4-го Українського фронту. Отже, у цiй розмовi український солдат - один iз трьох чоловiкiв, якi вижили..., - Кирило не знав слова, але вiн розвiв руками, - ... незрозумiле втоплення бiля берегiв Латвiї. Вiн каже, що вони перехопили скарб, який мали забрати нацистськi кригсмарини".
  
  "Скарб. Панелi iз янтарної кiмнати, я вважаю ", - додав Пердью.
  
  "Повинно бути. Вiн каже, що пластини, панелi кришилися?" Кирило насилу говорив англiйською.
  
  "Тендiтна", - усмiхнулася Нiна. "Я пам'ятаю, вони говорили, що оригiнальнi панелi стали крихкими вiд старостi до 1944 року, коли їх довелося демонтувати нiмецькому гурту Nord".
  
  "Так", - пiдморгнув Кирило. Вiн розповiдає про те, як вони обдурили екiпаж "Вiльгельма Густлоффа" i викрали бурштиновi панелi, щоб переконатися, що нiмцi не заберуть цi панелi з собою. Але вiн каже, що пiд час поїздки до Латвiї, де на них чекали мобiльнi пiдроздiли, щоб забрати їх, щось пiшло не так. Бурштин, що кришиться, звiльнив те, що увiйшло в їхнi голови - нi, в голову капiтана.
  
  "Прошу вибачення?" Пердю пожвавiшав. "Що спало йому на думку? Вiн говорить?"
  
  "Можливо, для вас це не має сенсу, але вiн каже, що щось було в бурштинi, замкненому там на вiки та ще бiльше столiть. Я думаю, вiн говорить про комаху. Це пролунало у вусi капiтана. Нiхто з них не мiг побачити її знову, бо вона була дуже, дуже маленька, як мошка", - передав Кирило розповiдь солдата.
  
  "Господи", - пробурмотiв Сем.
  
  "Ця людина каже, що коли капiтан зробив свої очi бiлими, всi чоловiки робили жахливi речi?"
  
  Кирило насупився, обмiрковуючи свої слова. Потiм вiн кивнув, задоволений тим, що його розповiдь про дивнi заяви солдата була правильною. Нiна подивилася на Сема. Вiн виглядав приголомшеним, але нiчого не сказав.
  
  "Вiн каже, що вони зробили?" Запитала Нiна.
  
  "Вони почали думати як одна людина. У них був один мозок, каже вiн. Коли капiтан сказав їм утопитися, вони всi вийшли на палубу корабля i, не виглядаючи стурбованими цим, стрибнули у воду i втопилися недалеко вiд берега ", - заявив лiтнiй росiянин.
  
  "Контроль розуму", - пiдтвердив Сем. Ось чому Гiтлер хотiв, щоб Янтарна кiмната була повернута Нiмеччинi пiд час операцiї "Ганнiбал". З таким контролем свiдомостi вiн мiг би пiдпорядкувати собi весь свiт без особливих зусиль!"
  
  "Але як вiн все-таки це дiзнався?" Детлеф хотiв знати.
  
  "Як ви думаєте, як Третьому рейху вдалося перетворити десятки тисяч нормальних, морально здорових нiмецьких чоловiкiв i жiнок на одноманiтно мислячих нацистських солдатiв?" Нiна кинула виклик. "Ти колись замислювався, чому цi солдати були такими вроджено злими i незаперечно жорстокими, коли носили цю форму?" Її слова луною вiдгукнулися в мовчазному спогляданнi її супутникiв. "Подумай про звiрства, скоєнi навiть над маленькими дiтьми, Детлеф. Тисячi i тисячi нацистiв дотримувалися тiєї ж думки, того ж рiвня жорстокостi, беззаперечно виконуючи свої ганебнi накази, як зомбi з промитими мiзками. Б'юся об заклад, Гiтлер i Гiммлер виявили цей давнiй органiзм пiд час одного з експериментiв Гiммлера".
  
  Чоловiки погодилися, виглядаючи враженими новим розвитком подiй.
  
  "У цьому є велике значення", - сказав Детлеф, потираючи пiдборiддя i думаючи про моральне розкладання нацистських солдатiв.
  
  "Ми завжди думали, що їм промили мiзки за допомогою пропаганди, - сказав Кирило своїм гостям, - але там було надто багато дисциплiни. Такий рiвень єдностi неприродний. Як ти думаєш, чому минулої ночi я назвав Янтарну кiмнату прокляттям?
  
  "Почекай", - насупилась Нiна, - "ти знав про це?"
  
  Кирило вiдповiв на її докiрливий погляд лютим поглядом. "Да! Як ви вважаєте, що ми робили всi цi роки з нашими цифровими станцiями? Ми по всьому свiту розсилаємо коди, щоб попередити наших союзникiв, подiлитися розвiдданими про будь-кого, хто може спробувати використати їх проти людей. Ми знаємо про жучки, якi були замкненi в бурштинi, бо iнший нацистський ублюдок використав його проти мого батька та його компанiї через рiк пiсля катастрофи з Густлоффом".
  
  "Ось чому ви хотiли вiдмовити нас вiд пошукiв цього", - заявив Пердью. "Тепер я розумiю".
  
  "Отже, це все, що солдат розповiв слiдчому?" Сем спитав старого.
  
  "Його запитують, як вийшло, що вiн вижив пiсля наказу капiтана, а потiм вiн вiдповiдає, що капiтан не мiг наблизитись до нього, тому вiн нiколи не чув команди", - пояснив Кирило.
  
  "Чому вiн не мiг пiдiйти до нього?" Поцiкавився Пердью, роблячи замiтки про факти у маленькому блокнотi.
  
  "Вiн не каже. Тiльки те, що капiтан не мiг перебувати з ним у однiй кiмнатi. Можливо, саме тому в нього стрiляють до закiнчення сеансу, можливо через iм'я людини, яку вони викрикують. Вони думають, що вiн приховує iнформацiю, тому вони вбивають його, " Кирило знизав плечима. "Я думаю, можливо, це було випромiнювання".
  
  "Випромiнювання чого? Наскiльки я знаю, на той час у Росiї не було ядерної дiяльностi", - сказала Нiна, наливаючи Кириловi ще горiлки, а собi вина. "Можна менi тут покурити?"
  
  "Звичайно", - посмiхнувся вiн. Потiм вiн вiдповiв на її запитання. "Перша блискавка. Чи бачите, перша атомна бомба була пiдiрвана в Казахському степу в 1949 роцi, але чого вам нiхто не скаже, так це те, що ядернi експерименти продовжуються з кiнця 1930-х рокiв. Я припускаю, що цей український солдат жив у Казахстанi до того, як його призвали до Червоної Армiї, але " вiн байдуже знизав плечима, " я можу помилятися".
  
  "Яке iм'я вони вигукують на задньому планi перед тим, як солдатiв буде вбито?" - нi з того нi з цього спитав Пердью. Йому щойно спало на думку, що особистiсть стрiльця все ще залишалася загадкою.
  
  "О!" - посмiхнувся Кирило. "Так, ви можете почути, як хтось кричить, нiби намагаються зупинити його". Вiн лагiдно iмiтував крик. "Кемпер!"
  
  
  Роздiл 23
  
  
  Пердю вiдчув, як жах скував його зсередини пiд час звуку цього iменi. Вiн нiчого не мiг з цим вдiяти. "Вибачте", - вибачився вiн i метнувся в туалет. Впавши на колiна, Перд викинув вмiст свого шлунка. Це спантеличило його. Його нi в якому разi не нудило до того, як Кирило згадав знайоме iм'я, але тепер все його тiло тремтiло вiд загрозливого звуку.
  
  У той час як iншi жартували над здатнiстю Пердью утримувати свiй напiй, вiн страждав вiд жахливої нудоти в шлунку настiльки, що впав у нову депресiю. Спiтнiлий i змучений лихоманкою, вiн схопився за унiтаз для наступного неминучого чищення.
  
  "Кириле, ти можеш розповiсти менi про це?" - Запитав Детлеф. "Я знайшов це у кiмнатi зв'язку Габi з усiєю iнформацiєю про Янтарну кiмнату." Вiн пiдвiвся i розстебнув сорочку, показуючи медаль, приколоту до його жилета. Вiн зняв його i передав Кириловi, який виглядав враженим.
  
  "Чорт забирай, що це таке?" Нiна посмiхнулася.
  
  "Це особлива медаль, яка була вручена солдатам, якi брали участь у звiльненнi Праги, мiй друже", - з ностальгiєю сказав Кирило. Ти взяв це з речей Габi? Схоже, вона багато знала про Янтарну кiмнату та Празький наступ. Це чудовий збiг, га?"
  
  "Що таке?"
  
  "Солдат, якого застрелили в цьому аудiоклiпi, брав участь у Празькому наступi, звiдки i ця медаль", - схвильовано пояснив вiн. "Оскiльки пiдроздiл, в якому вiн служив, 4-й Український фронт брав участь в операцiї зi звiльнення Праги вiд нацистської окупацiї".
  
  "Наскiльки ми знаємо, це могло виходити вiд того самого солдата", - припустив Сем.
  
  "Це було б нервуюче i приголомшливо одночасно", - визнав Детлеф iз задоволеною усмiшкою. "На нiй немає назви, чи є?"
  
  "Нi, вибачте", - сказав їхнiй господар. "Хоча було б цiкаво, якби Габi отримала медаль вiд нащадка цього солдата, коли розслiдувала зникнення Янтарної кiмнати". Вiн сумно посмiхнувся, згадуючи її нiжно.
  
  "Ти назвав її борцем за свободу", - неуважно зауважила Нiна, пiдпираючи голову кулаком. "Це хороший опис того, хто намагається викрити органiзацiю, яка намагається пiдкорити собi весь свiт".
  
  "Цiлком вiрно, Нiно", - вiдповiв вiн.
  
  Сем пiшов подивитися, на що хворий Пердью.
  
  "Гей, старий пiвень. Ти в порядку?" - спитав вiн, дивлячись униз на уклiнне тiло Пердью. Вiдповiдi не було, i вiд чоловiка, що схилився над унiтазом, не долинуло нi звуку нудоти. "Пердю?" Сем зробив крок уперед i потяг Пердю назад за плече, але виявив, що той обм'як i не реагує. Спочатку Сем подумав, що його друг знепритомнiв, але коли Сем перевiрив його життєвi показники, вiн виявив, що Перд'ю був у сильному шоцi.
  
  Намагаючись розбудити його, Сем продовжував кликати його на iм'я, але Пердью не реагував у його обiймах. "Пердю", - покликав Сем твердо i голосно i вiдчув поколювання в глибинi своєї свiдомостi. Несподiвано потекла енергiя, i вiн вiдчув себе зарядженим. "Пердью, прокинься", - скомандував Сем, встановлюючи зв'язок з розумом Пердью, але йому не вдалося розбудити його. Вiн намагався зробити це три рази, з кожним разом збiльшуючи концентрацiю та намiр, але безуспiшно. "Я цього не розумiю. Це має спрацювати, коли вiдчуваєш ось так!
  
  "Детлеф!" Дзвонив Сем. "Не могли б ви допомогти менi тут, будь ласка?"
  
  Високий нiмець помчав коридором туди, звiдки почув крики Сема.
  
  "Допоможи менi вiднести його в лiжко", - простогнав Сем, намагаючись пiдняти Пердю на ноги. За допомогою Детлефа вони поклали Пердью в лiжко i зiбралися, щоб з'ясувати, що з ним не так.
  
  "Це дивно", - сказала Нiна. "Вiн був п'яний. Вiн не виглядав хворим або щось таке. Що сталося?"
  
  "Просто його вирвало", - знизав плечима Сем. "Але я взагалi не мiг його розбудити", - сказав вiн Нiнi, показуючи, що вiн навiть використав свою нову здатнiсть, "хоч би що я намагався".
  
  "Це привiд для занепокоєння", - пiдтвердила вона його повiдомлення.
  
  Вiн весь горить. Схоже на харчове отруєння", - припустив Детлеф лише для того, щоби отримати неприємний погляд вiд їхнього господаря. "Менi шкода, Кирило. Я не хотiв образити вашу куховарство. Але його симптоми виглядають приблизно так.
  
  Перевiрка Пердью кожну годину та спроби розбудити його не дали жодних результатiв. Вони були спантеличенi цим раптовим нападом лихоманки i нудоти, вiд яких вiн страждав.
  
  "Я думаю, це можуть бути пiзнi ускладнення, викликанi чимось, що трапилося з ним у тiй змiїнiй ямi, де його катували", - прошепотiла Нiна Сему, коли вони сидiли на лiжку Пердью. Ми не знаємо, що вони з ним зробили. Що, якщо вони ввели йому якийсь токсин чи, не дай Боже, смертельний вiрус?"
  
  "Вони не знали, що вiн збирався втекти", - вiдповiв Сем. "Навiщо їм тримати його в лазаретi, якщо вони хотiли, щоб вiн захворiв?"
  
  "Може, заразити нас, коли ми врятуємо його?". - наполегливо прошепотiла вона, її великi карi очi були сповненi панiки. "Це набiр пiдступних iнструментiв, Сем. Ви були б здивованi?
  
  Сем погодився. Не було нiчого, що вiн пропустив би повз вуха цих людей. Чорне Сонце мало майже необмежену здатнiсть завдавати шкоди i необхiдним для цього зловмисним iнтелектом.
  
  Детлеф був у своїй кiмнатi, збираючи iнформацiю з телефонної станцiї Мiлли. Жiночий голос монотонно зачитував цифри, приглушений поганим прийомом за дверима спальнi Детлефа далi коридором вiд Сема i Нiни. Кириловi довелося закрити свiй сарай i загнати машину, перш нiж приступити до вечерi. Завтра його гостi мали виїхати, але йому ще треба було переконати їх не продовжувати пошуки Янтарної кiмнати. Зрештою, вiн нiчого не мiг вдiяти, якщо вони, як i багато iнших, наполягали на пошуку залишкiв смертоносного дива.
  
  Протерши лоб Пердю вологою ганчiркою для миття посуду, щоб полегшити його температуру, що все ще пiднiмається, Нiна пiшла до Детлефа, поки Сем приймав душ. Вона тихо постукала.
  
  "Входь, Нiно", - вiдповiв Детлеф.
  
  "Як ти дiзнався, що це я?" спитала вона з веселою усмiшкою.
  
  "Нiхто не знаходить це таким цiкавим, як ви, крiм мене, звичайно", - сказав вiн. Сьогоднi ввечерi я отримав повiдомлення вiд людини на станцiї. Вiн сказав менi, що ми помремо, якщо продовжимо шукати Янтарну кiмнату, Нiно.
  
  "Ти впевнений, що правильно набрав цифри?" - Запитала вона.
  
  Нi, не цифри. Дивись. Вiн показав їй свiй мобiльний телефон. З номера, що не вiдстежується, було вiдправлено повiдомлення з посиланням на станцiю. "Я налаштував радiо на цю станцiю, i вiн сказав менi звiльнитися - простою англiйською".
  
  "Вiн загрожував тобi?" Вона насупилась. "Ти впевнений, що це не хтось iнший знущається з тебе?"
  
  "Як би вiн вiдправив менi повiдомлення з частотою станцiї, а потiм поговорив би зi мною там?" вiн заперечив.
  
  "Нi, це не те, що я маю на увазi. Звiдки ти знаєш, що вiд Мiлли? В усьому свiтi розкидано безлiч таких станцiй, Детлеф. Будьте обережними з тими, з ким спiлкуєтеся", - попередила вона.
  
  "Ви маєте рацiю. Я навiть не думав про це", - зiзнався вiн. Я так вiдчайдушно намагалася зберегти те, що любила Габi, те, чим вона була захоплена, розумiєте? Це зробило мене слiпим до небезпеки, та iнодi... Менi однаково".
  
  "Ну, тобi має бути не однаково, вдiвцю. Свiт залежить вiд тебе", - пiдморгнула Нiна, пiдбадьорливо поплескавши його по руцi.
  
  Детлеф вiдчув приплив цiлеспрямованостi пiсля її слiв. "Менi це подобається", - посмiхнувся вiн.
  
  "Що?" Запитала Нiна.
  
  "Це iм'я - вдiвець. Звучить як супергерой, тобi не здається? вiн хвалився.
  
  "Я думаю, що це досить круто, насправдi навiть незважаючи на те, що це слово означає сумний стан. Це стосується чогось несамовитого", - сказала вона.
  
  "Це правда", - кивнув вiн, - "але це те, ким я зараз є, розумiєш?" Вдiвець означає, що я все ще чоловiк Габi, розумiєте?
  
  Нiнi подобався погляд Детлефа на речi. Пройшовши через все пекло своєї втрати, вiн все ж таки зумiв взяти своє сумне прiзвисько i перетворити його на оду. "Це дуже круто, вдiвець".
  
  "О, до речi, це номери з реальної станцiї, вiд Мiлли сьогоднi", - зазначив вiн, передаючи Нiнi аркуш паперу. Ти розшифруєш це. Я жахливий у всьому, що не має спускового гачка".
  
  "Добре, але я думаю, тобi слiд позбавитися свого телефону", - порадила Нiна. "Якщо у них є твiй номер, вони можуть вiдстежити нас, i я маю дуже погане передчуття з того повiдомлення, яке ти отримав. Давай не наводитимемо їх на нас, добре? Я не хочу прокинутися мертвим".
  
  "Ти ж знаєш, що такi люди можуть знайти нас, не вiдстежуючи нашi телефони, вiрно?" парирував вiн, отримавши твердий погляд вiд симпатичного iсторика. "Добре. Я викину це".
  
  "Отже, тепер нам хтось загрожує за допомогою текстових повiдомлень?" Сказав Пердью, недбало притулившись до дверного отвору.
  
  "Пердю!" Нiна скрикнула i кинулася вперед, щоб радiсно обiйняти його. "Я так радий, що ти прокинувся. Що сталося?"
  
  "Тобi справдi слiд позбутися свого телефону, Детлефе. Люди, якi вбили вашу дружину могли бути тими, хто зв'язався з вами ", - сказав вiн удiвцю. Нiна вiдчула себе трохи обдiленою його серйознiстю. Вона швидко пiшла. "Вчини як знаєш".
  
  "До речi, хто цi люди?" Детлеф посмiхнувся. Пердью не був його другом. Йому не подобалося, коли йому диктував хтось, кого вiн пiдозрював у вбивствi своєї дружини. У нього все ще не було реальної вiдповiдi на запитання, хто вбив його дружину, тож, наскiльки вiн був стурбований, вони ладнали тiльки заради Нiни та Сема - поки що.
  
  "Де Сем?" Запитала Нiна, перериваючи бiй пiвнячий.
  
  "У душi", - байдуже вiдповiв Пердью. Нiнi не подобалося його ставлення, але вона звикла бути в центрi збуджених тестостероном змагань iз писання, хоча це не означало, що їй це подобалося. "Мабуть, це його найдовший душ у життi", - посмiхнулася вона, протискаючись повз Перд'ю, щоб вийти в коридор. Вона пiшла на кухню, щоб приготувати каву, щоб розрядити похмуру атмосферу. "Ти вже вимився, Сем?" - пiддражнила вона, проходячи повз ванну, де почула, як вода стукає по кахлю. "Це буде коштувати старому всiєї його гарячої води." Нiна мала намiр розшифрувати новi коди, насолоджуючись кавою, якої вона жадала бiльше години.
  
  "Iсус Христос!" - Раптом закричала вона. Вона вiдхитнулася до стiни i прикрила рота рукою, побачивши це. Її колiна пiдiгнулися, i вона повiльно впала. Її очi застигли, вона просто дивилася на стару росiйську, яка сидiла у своєму улюбленому крiслi. Перед ним на столi стояла його повна склянка горiлки, яка чекала свого часу, а поряд з ним лежала його закривавлена рука, що все ще стискає уламок розбитого дзеркала, яким вiн перерiзав собi горло.
  
  Пердью та Детлеф вибiгли, готовi до бiйки. Вони зiткнулися з жахливою сценою i стояли приголомшенi, поки Сем не приєднався до них iз ванної.
  
  Коли настав шок, Нiну почало сильно трясти, вона плакала через огидний iнцидент, який, мабуть, стався, поки вона була в кiмнатi Детлефа. Сем, одягнений тiльки в рушник, з цiкавiстю пiдiйшов до старого. Вiн уважно вивчив становище руки Кирила та напрямок глибокої рани у верхнiй частинi його горла. Обставини вiдповiдали самогубству; вiн мав прийняти це. Вiн глянув на двох iнших чоловiкiв. У його поглядi не було пiдозри, але там було темне попередження, яке спонукало Нiну вiдволiкти його.
  
  "Сем, як тiльки ти одягнешся, не мiг би ти допомогти менi впорядкувати його?" - спитала вона, шморгаючи носом, коли пiднялася на ноги.
  
  "Так".
  
  
  Роздiл 24
  
  
  Пiсля того, як вони подбали про тiло Кирила i загорнули його в простирадла на його лiжку, атмосфера в будинку була насичена напругою та горем. Нiна сидiла за столом, все ще час вiд часу проливаючи сльози через смерть милої старої росiйської. Перед нею була машина Пердью та її ноутбук, на яких вона повiльно i без ентузiазму розшифровувала числовi послiдовностi Детлефа. Її кава була холодною, i навiть пачка цигарок залишилася недоторканою.
  
  Пердю пiдiйшов до неї i нiжно притягнув її до спiвчутливих обiймiв. "Менi так шкода, кохана. Я знаю, ти любив старого. Нiна нiчого не сказала. Пердю нiжно притиснувся щокою до її щоки, i все, про що вона могла думати, це про те, як швидко його температура повернулася до норми. Пiд прикриттям її волосся вiн прошепотiв: "Будь обережна з цим нiмцем, будь ласка, кохана. Вiн, здається, страшенно гарний актор, але вiн нiмець. Уловлюєш, чого я хилю?"
  
  Нiна ахнула. Її очi зустрiлися з очима Пердью, коли вiн, насупившись, мовчки вимагав пояснень. Вiн зiтхнув i озирнувся, щоб переконатися, що вони самi.
  
  "Вiн має твердий намiр зберегти свiй мобiльний телефон. Ви нiчого не знаєте про нього, окрiм його участi у розслiдуваннi вбивств у Берлiнi. Наскiльки ми знаємо, вiн може бути основною фiгурою. Вiн мiг бути тим, хто вбив свою дружину, коли зрозумiв, що вона грає на боцi ворога", - м'яко виклав вiн свою версiю.
  
  "Ти бачив, як вiн убивав її?" У посольствi? Ти взагалi слухаєш себе? запитала вона тоном, сповненим обурення: "Вiн допомiг врятувати тебе, Пердью. Якби не вiн, ми з Семом нiколи б не дiзналися, що ти зникла. Якби не Детлеф, ми б нiколи не дiзналися, де знайти казахську дiрку Чорного Сонця, щоб урятувати тебе ".
  
  Перд усмiхнувся. Вираз його обличчя передавав його перемогу. "Саме це я i хочу сказати, моя люба. Це пастка. Не просто дотримуйтесь усiх його вказiвок. Звiдки ти знаєш, що вiн не вiв тебе та Сема до мене? Можливо, ти повинен був знайти мене; мав витягнути мене. Усе це частина великого плану?
  
  Нiна не хотiла в це вiрити. Тут вона закликала Детлефа не заплющувати очi на небезпеку через ностальгiю, але вона робила те саме! Не було сумнiвiв, що Пердью мав рацiю, але вона поки не могла усвiдомити можливу зраду.
  
  "У "Чорному сонцi" переважно нiмцi", - продовжував шепотiти Пердью, перевiряючи коридор. "У них усюди свої люди. I кого вони хочуть стерти з лиця планети найбiльше? Я, ти та Сем. Що може бути краще для того, щоб зiбрати нас усiх разом у гонитвi за невловимим скарбом, нiж пiдключити подвiйного агента, оперативника Black Sun, на роль жертви? Жертва, яка має вiдповiдi на всi питання, бiльше схожа... лиходiй."
  
  "Тобi вдалося розшифрувати iнформацiю, Нiно?" - спитав Детлеф, входячи з вулицi i обтрушуючи сорочку.
  
  Пердю пильно глянув на неї, востаннє погладжуючи її по волоссю, перш нiж пiти на кухню за напоєм. Нiнi довелося зберiгати холоднокровнiсть i пiдiгрувати, доки вона не змогла якимось чином з'ясувати, чи не грає Детлеф не за ту команду. "Майже готово", - сказала вона йому, приховуючи будь-якi сумнiви, якi вона мала. "Я просто сподiваюся, що ми отримаємо достатньо iнформацiї, щоб знайти щось корисне. Що, якщо це повiдомлення не про мiсцезнаходження Янтарної кiмнати?
  
  "Не хвилюйся. Якщо це так, ми атакуємо Орден у чоло. До бiса Бурштинову кiмнату", - сказав вiн. Вiн взяв за правило триматися подалi вiд Пердью, принаймнi уникаючи залишатися з ним наодинцi. Цi двоє бiльше не ладнали. Сем був вiдстороненим i бiльшу частину часу проводив один у своїй кiмнатi, залишаючи Нiну почуватися самотньою.
  
  "Нам скоро доведеться виїхати", - голосно, щоб усi чули, запропонувала Нiна. "Я збираюся розшифрувати цю передачу, а потiм нам потрiбно вирушати в дорогу, поки нас хтось не знайшов. Ми зв'яжемося з мiсцевою владою з приводу тiла Кирила, щойно будемо досить далеко звiдси".
  
  "Я згоден", - подав голос Пердью, стоячи бiля дверей, звiдки вiн спостерiгав за заходом сонця. "Чим швидше ми дiстанемося до Янтарної кiмнати, тим краще".
  
  "За умови, що ми отримаємо правильну iнформацiю", - додала Нiна, записуючи наступний рядок.
  
  "Де Сем?" - Запитав Пердью.
  
  "Вiн пiшов у свою кiмнату пiсля того, як ми прибрали безлад Кирила", - вiдповiв Детлеф.
  
  Пердью хотiв поговорити з Семом про свої пiдозри. Поки Нiна могла займати Детлефа, вiн мiг також попередити Сема. Вiн постукав у дверi, але вiдповiдi не було. Пердю постукав голоснiше, щоб розбудити Сема на випадок, коли вiн спить. "Майстер Клiв! Нинi не час вiдкладати. Нам треба якнайшвидше збиратися!"
  
  "Зрозумiла", - вигукнула Нiна. Детлеф пiдiйшов, щоб приєднатися до неї за столом, бажаючи дiзнатися, що скаже Мiлла.
  
  "Що вона говорить?" - спитав вiн, опускаючись на стiлець поруч iз Нiною.
  
  "Можливо, це схоже на координати? Бачиш? " Запропонувала вона, простягаючи йому листок. Поки вiн дивився на це, Нiна запитувала себе, що б вiн зробив, якби помiтив, що вона написала пiдроблене повiдомлення, просто щоб подивитися, чи знав вiн уже про кожен крок. Вона сфабрикувала повiдомлення, очiкуючи, що вiн засумнiвається у її роботi. Тодi вона знала б, чи вiн керував групою за допомогою своїх числових послiдовностей.
  
  "Сем пiшов!" Пердю закричав.
  
  "Не може бути!" Крикнула у вiдповiдь Нiна, чекаючи на вiдповiдь Детлефа.
  
  "Нi, вiн дiйсно пiшов", - прохрипiв Пердью пiсля обшуку всього будинку. "Я шукав скрiзь. Я навiть перевiрив ззовнi. Сем пiшов.
  
  Задзвонив мобiльний телефон Детлефа.
  
  "Включи гучний зв'язок, чемпiон", - наполягав Пердью. З мстивою усмiшкою Детлеф пiдкорився.
  
  "Хольцер", - вiдповiв вiн.
  
  Вони могли чути, як комусь передавали телефон, аж поки чоловiки розмовляли на задньому планi. Нiна була розчарована тим, що не змогла закiнчити свiй маленький тест iз нiмецької мови.
  
  Справжнє послання вiд Мiлли, яке вона розшифрувала, мiстило не просто цифри чи координати. Це було набагато тривожнiше. Поки вона слухала телефонний дзвiнок, вона ховала папiрець з оригiнальним повiдомленням у своїх тонких пальцях. Спочатку було написано 'Тайфель iст гекоммен', потiм 'об'єкт'притулок' i 'контакт обов'язковий'. В останнiй частинi було просто сказано "Прип'ять, 1955".
  
  Через динамiк телефону вони почули знайомий голос, який пiдтвердив їхнi найгiршi побоювання.
  
  "Нiно, не звертай уваги на те, що вони кажуть! Я можу це пережити!"
  
  "Сем!" - верещала вона.
  
  Вони почули метушню, коли викрадачi пiддали Сема фiзичному покаранню за його зухвалiсть. На задньому планi чоловiк попросив Сема сказати те, що йому сказали.
  
  "Бурштинова кiмната знаходиться в саркофазi", - запинаючись, пробурмотiв Сем, випльовуючи кров вiд щойно отриманого удару. "У вас є 48 годин, щоб повернути її, або вони вб'ють канцлера Нiмеччини. I... i, - вiн задихався, "вiзьмiть пiд контроль ЄС".
  
  Хто? Сем, хто? Швидко спитав Детлеф.
  
  "Це не таємниця, хто, мiй друже", - прямо сказала йому Нiна.
  
  "Кому ми це передамо?" Втрутився Пердью. "Де i коли?"
  
  "Iнструкцiї ви отримаєте пiзнiше", - сказав чоловiк. "Нiмець знає, де це слухати".
  
  Дзвiнок рiзко обiрвався. "О Боже мiй", - простогнала Нiна крiзь руки, закривши обличчя долонями. "Ти мав рацiю, Пердью. За всiм цим стоїть Мiлла".
  
  Вони глянули на Детлефа.
  
  "Ви думаєте, я несу за це вiдповiдальнiсть?" - захищався вiн. "Ви що, з глузду з'їхали?"
  
  "Ви той, хто досi давав нам усi вказiвки, мiстер Хольцер - не мало не багато, виходячи з передач Мiлли. "Чорне Сонце" збирається надiслати нашi iнструкцiї тим же каналом. Зроби грiбаний розрахунок! - закричала Нiна, стримувана Пердью, щоб не напасти на великого нiмця.
  
  "Я нiчого не знав про це! Клянусь! Я шукав Пердью, щоб отримати пояснення, як померла моя дружина заради всього Святого! Моєю мiсiєю було просто знайти вбивцю моєї дружини, а не це! I вiн стоїть прямо там, Кохана, прямо там, з тобою. Ти все ще покриваєш його через стiльки часу, i весь цей час ти знав, що вiн убив Габi, " люто вигукнув Детлеф. Його обличчя почервонiло, а губи затремтiли вiд лютi, коли вiн спрямував на них свiй "Глок", вiдкриваючи вогонь.
  
  Пердю схопив Нiну i потяг її до себе на пiдлогу. "У ванну, Нiно! Уперед! Вперед!"
  
  "Якщо ти скажеш, що я тобi це говорила, присягаюся, я уб'ю тебе!" - Закричала вона на нього, коли вiн штовхнув її вперед, ледь ухилившись вiд влучно пущених куль.
  
  "Я не буду, я обiцяю. Просто рухайся! Вiн просто на нас!" - благав Пердью, коли вони переступали порiг ванної. Тiнь Детлефа, масивна на тлi стiни коридору, швидко присунулася до них. Вони зачинили дверi ванної i замкнули її якраз у той момент, коли пролунав ще один пострiл, що вдарився об сталеву дверну раму.
  
  "Господи, вiн збирається вбити нас", - прохрипiла Нiна, перевiряючи аптечку на предмет чогось гострого, що вона могла б використати, коли Детлеф неминуче вдерся б у дверi. Вона знайшла пару сталевих ножиць i засунула їх у задню кишеню.
  
  "Спробуй вiкно", - запропонував Пердью, витираючи лоба.
  
  "Що не так?" - Запитала вона. Пердю знову виглядав хворим, сильно спiтнiв i вчепився за ручку ванни. "О Боже, тiльки не знову".
  
  "Цей голос, Нiно. Чоловiк на телефонi. Здається, я його впiзнав. Його звати Кемпер. Коли вони промовили iм'я на твоїй записi, я вiдчув те саме, що й зараз. I коли я почув голос того чоловiка телефоном Сема, ця жахлива нудота знову накрила мене", - зiзнався вiн, уривчасто дихаючи.
  
  "Ви думаєте, цi заклинання викликанi чиїмось голосом?" поспiшно спитала вона, притискаючись щокою до пiдлоги, щоб заглянути пiд дверi.
  
  "Я не впевнений, але думаю, що так", - вiдповiв Пердью, борючись з приголомшливими обiймами забуття.
  
  "Там хтось стоїть перед дверима", - прошепотiла вона. "Пердю, ти маєш залишатися бадьорим. Вiн бiля дверей. Ми маємо пройти через вiкно. Як ти думаєш, ти впораєшся?
  
  Вiн похитав головою. "Я надто втомився", - пирхнув вiн. "Ти повинен п-забратися ... е-е, звiдси ..."
  
  Пердю говорив безладно, спотикаючись, прямуючи до туалету з витягнутими руками.
  
  "Я не залишу тебе тут!" - Запротестовала вона. Пердю рвало доти, доки вiн не став надто слабким, щоб сидiти. Перед дверима було пiдозрiло тихо. Нiна припустила, що психованний нiмець терпляче чекатиме, коли вони вийдуть, щоб вiн мiг застрелити їх. Вiн все ще був перед дверима, тому вона вiдчинила крани у ваннi, щоб приховати свої рухи. Вона повнiстю вiдчинила крани, а потiм обережно вiдкрила вiкно. Нiна терпляче вiдгвинчувала прути лезом ножиць, одну за одною, поки не змогла витягти хитромудре пристосування. Це було важко. Нiна застогнала, повертаючи тулуб, щоб опустити його, але виявила, що руки Пердю пiднято, щоб допомогти їй. Вiн опустив грати, знову ставши схожим на себе колишнього. Вона була зовсiм приголомшена цими дивними заклинаннями, через якi йому стало дуже погано, але незабаром його вiдпустили.
  
  "Вiдчуваєш себе краще?" Вона спитала. Вiн з полегшенням кивнув, але Нiна бачила, що постiйнi напади лихоманки та блювання швидко зневоднювали його. Його очi виглядали втомленими, а обличчя було блiдим, але вiн дiяв i говорив, як завжди. Пердью допомiг Нiнi вилiзти через вiкно, i вона стрибнула на траву ззовнi. Його високе тiло незграбно вигнулося в досить вузькому проходi, перш нiж вiн стрибнув на землю поруч iз нею.
  
  Раптом на них упала тiнь Детлефа.
  
  Коли Нiна подивилася на гiгантську загрозу, її серце мало не зупинилося. Не роздумуючи, вона схопилася i вдарила його ножицями в пах. Пердью вибив "Глок" у нього з рук i забрав його, але затвор був пересмикнутий, що вказувало на порожню крамницю. Здоров'як тримав Нiну у своїх обiймах, смiючись з невдалої спроби Пердю застрелити його. Нiна витягла ножицi та вдарила його знову. Око Детлефа луснуло, коли вона засунула зiмкнутi леза в його очницю.
  
  "Ходiмо, Нiно!" Пердю закричав, вiдкидаючи марну зброю. "Перш нiж вiн стане. Вiн досi рухається!"
  
  "Так?" - посмiхнулася вона. "Я можу це змiнити!"
  
  Але Пердью вiдтяг її, i вони втекли у напрямку мiста, залишивши свої речi.
  
  
  Роздiл 25
  
  
  Сем спiткнувся за тираном з кiстлявою фiгурою. З рваної рани прямо пiд правою бровою кров стiкала по його обличчю i брудила сорочку. Бандити тримали його за руки, тягнучи до великого човна, який хитався на водi затоки Гдиня.
  
  "Мiстере Клiв, я чекаю, що ти виконаєш усi нашi накази, iнакше твоїх друзiв звинуватить у смертi канцлера Нiмеччини", - поiнформував його викрадач.
  
  "Тобi нiчого на них повiсити!" Сем заперечував. "Крiм того, якщо вони зiграють тобi на руку, ми всi у будь-якому разi виявимося мертвими. Ми знаємо, наскiльки огидними є цiлi Ордену".
  
  "I тут я думав, що ви знаєте ступiнь генiальностi та можливостей Ордену. Як безглуздо з мого боку. Будь ласка, не змушуй мене ставити за приклад твоїх колег, щоб показати тобi, наскiльки ми серйознi, "їхидно вiдрiзав Клаус. Вiн обернувся до своїх людей. "Запросiть його на борт. Ми повиннi йти ".
  
  Сем вирiшив почекати, перш нiж намагатися застосувати свої новi навички. Спочатку вiн хотiв трохи вiдпочити, щоб переконатися, що це не пiдведе його знову. Вони грубо перетягли його через причал i штовхнули на хитке судно.
  
  "Приведiть його!" - наказав один iз чоловiкiв.
  
  "Побачимося, коли ми дiстанемося до мiсця призначення, мiстере Клiв", - добродушно сказав Клаус.
  
  "О Боже, ось я i знову на гребаному нацистському кораблi!" Сем оплакував свою долю, але його настрiй важко було назвати покiрним: "Цього разу я збираюся розiрвати їм мiзки на частини i змусити їх вбивати один одного" . похмурiшими ставали його думки, тим сильнiше вiдчувалося поколювання в його мозку: "Це все ще там", вiн усмiхнувся.
  
  Вiн звик до вiдчуття паразита. Знання того, що це було не що iнше, як комаха часiв юностi землi, не мало для Сема жодного значення. Це дало йому величезну силу розуму, можливо, задiявши якiсь здiбностi, якi давно забутi або якi ще мають розвинути у вiддаленому майбутньому. Можливо, подумав вiн, це був органiзм, який спецiально пристосований до вбивства, дуже схожий на iнстинкти хижака. Можливо, це вiдвернуло енергiю вiд певних часток сучасного мозку, перенаправивши її на первиннi психiчнi iнстинкти; i оскiльки цi iнстинкти служили виживанню, вони були спрямованi не на те, щоб мучити, а на те, щоб пiдкоряти та вбивати.
  
  Перш нiж заштовхати побитого журналiста в каюту, яку вони зарезервували для свого бранця, двоє чоловiкiв, якi тримали Сема, подiлили його догола. На вiдмiну вiд Дейва Пердью, Сем не чинив опiр. Натомiсть вiн провiв час у своїй свiдомостi, блокуючи все, що вони робили. Двi нiмецькi горили, що роздягали його, були дивними, i, судячи з того, що вiн розумiв нiмецькою, вони укладали парi на те, скiльки часу знадобиться шотландському коротунi, щоб зламатися.
  
  "Мовчання зазвичай є негативною частиною спуску", - посмiхнувся лисий, стягуючи труси Сема до кiсточок.
  
  "Моя дiвчина робить це якраз перед тим, як закотити iстерику", - зауважив худий. "100 євро, що до завтрашнього дня вiн ридатиме як сука".
  
  Лисий бандит пильно подивився на Сема, стоячи до нього незручно близько. Ти в справi. Я кажу, що вiн намагається втекти, перш нiж ми дiстанемося до Латвiї".
  
  Двоє чоловiкiв посмiхнулися, коли залишили свого бранця голим, здертим i киплячим пiд маскою незворушного обличчя. Коли вони зачинили дверi, Сем ще якийсь час залишався нерухомим. Вiн не знав, чому. Йому просто не хотiлося рухатися, хоч у його мисленнi зовсiм не панував хаос. Усерединi вiн вiдчував себе сильним, здатним i могутнiм, але вiн стояв нерухомо прямо там, щоби просто оцiнити ситуацiю. Першим рухом були тiльки його очi, якi вивчали кiмнату, де вони залишили його.
  
  Каюта довкола нього була далека вiд затишку, як вiн очiкував вiд холодних i розважливих господарiв. Сталевi стiни кремового кольору з'єднувалися в чотирьох прикутих кутах з холодною i голою пiдлогою пiд ногами. Там не було нi лiжка, нi туалету, нi вiкна. Тiльки дверi, замкненi по краях так само, як i стiни. Була лише одна самотня лампочка, що слабо освiтлювала убогу кiмнату, залишаючи йому мало сенсорних стимулiв.
  
  Сем не заперечував проти навмисної вiдсутностi вiдволiкання уваги, тому що те, що мало стати методом тортур, люб'язно наданим Кемпером, було бажаною можливiстю для його заручника повнiстю зосередитися на своїх розумових здiбностях. Сталь була холодною, i Сему довелося або стояти всю нiч, або заморозити сiдницi. Вiн сiв, не особливо замислюючись про своє скрутне становище, навряд чи вражений раптовою холоднiстю.
  
  "До бiса все", - сказав вiн собi. "Я шотландець, ви, iдiоти. Як ви вважаєте, що ми виносимо пiд нашими кiлтами у звичайний день?" Холод пiд його генiталiями був, звичайно, неприємним, але терпимим, i це було те, що тут було потрiбне. Сему хотiлося, щоб над ним був вимикач, щоб вимкнути свiтло. Свiтло заважало його медитацiї. Коли човен захитався пiд ним, вiн заплющив очi, намагаючись позбутися пульсуючого головного болю та опiку на кiсточках пальцiв, де шкiра розiрвалася пiд час боротьби з викрадачами.
  
  Поступово, одне за одним, Сем вiдключився вiд дрiбних незручностей, таких як бiль i холод, повiльно занурюючись у бiльш iнтенсивнi цикли роздумiв, поки не вiдчув, як струм у його черепi посилюється, подiбно до неспокiйного черв'яка, що прокидається в серцевинi його черепа. Знайома хвиля пройшла через його мозок, i частина її просочилася в спинний мозок, як цiвки адреналiну. Вiн вiдчув, як його очнi яблука нагрiваються, коли таємнича блискавка наповнила його голову. Сем посмiхнувся.
  
  Прив'язь сформувалася перед його думкою, коли вiн спробував зосередитися на Клаусi Кемперi. Йому не потрiбно було визначати його мiсцезнаходження на кораблi, доки вiн вимовляв його iм'я. Здавалося, минула година, але вiн все ще не мiг взяти пiд контроль тирана, який знаходився поблизу, залишаючи Сема слабким i рясно потiючим. Зневiра загрожувала його самоконтролю, а також його надiї на спробу, але вiн продовжував намагатися. Зрештою, вiн так напружив свiй розум, що знепритомнiв.
  
  Коли Сем прийшов до тями, в кiмнатi було темно, що залишило його невпевненим у своєму станi. Як вiн не напружував очi, вiн нiчого не мiг розгледiти в непрогляднiй темрявi. Зрештою, Сем почав сумнiватися у своїй психiцi.
  
  "Я сплю?" вiн задумався, коли витягнув руку перед собою, кiнчики його пальцiв залишилися незадоволеними. Але вiн не мiг бути, врештi-решт, коли iнший брав керування в свої руки, Сем зазвичай спостерiгав за тим, що вiдбувалося через те, що здавалося тонкою завiсою, вiдновивши свої попереднi спроби, вiн простяг свiй розум, як щупальце, що шукає, в темряву, щоб знайти Клауса Манiпуляцiя, як виявилося, була невловимим заняттям, з цього нiчого не вийшло, якщо не брати до уваги вiддалених голосiв у гарячiй дискусiї та гучного смiху iнших.
  
  Раптом, як удар блискавки, його сприйняття навколишнього зникло, поступившись мiсцем яскравому спогаду, про який вiн досi не пiдозрював. Сем насупився, згадавши, як лежав на столi пiд брудними лампами, що вiдкидали жалюгiдне свiтло в майстернi. Вiн згадав сильну спеку, яку вiн пiддавався на маленькому робочому мiсцi, заповненому iнструментами та контейнерами. Перш нiж вiн змiг побачити бiльше, його пам'ять викликала iнше вiдчуття, яке його волiв забути.
  
  Болiсний бiль заповнив його внутрiшнє вухо, коли вiн лежав у темному спекотному мiсцi. Над ним iз бочки витекла крапля деревного соку, ледь не зачепивши його обличчя. Пiд бочкою великий вогонь потрiскував у ваганнях його спогадiв. Це було джерело сильної спеки. Глибоко у вусi гострий укол змусив його закричати болю, коли жовтий сироп закапав на стiл поруч iз його головою.
  
  У Сема перехопило подих, коли усвiдомлення увiрвалося до його розуму. 'Бурштин! Органiзм потрапив у бурштин, який плавив цей старий ублюдок! Звичайно! Коли вона розтанула, кривава тварюка змогла вiльно втекти. Хоча, через багато рокiв, вона повинна бути мертва. Я маю на увазi, що сiк древнього дерева навряд чи можна назвати крiогенним! Сем сперечався з його логiкою. Це сталося, коли вiн був у напiвнесвiдомому станi пiд ковдрою в робочiй кiмнатi - володiннi Калiхаси - коли вiн все ще приходив до тями пiсля свого випробування на проклятом суднi DKM Geheimnis, пiсля того, як воно викинуло його назовнi.
  
  Звiдти, з усiм цим сум'яттям та болем, все стало похмурим. Але Сем пам'ятав старого, що вбiг, щоб зупинити жовту жижу, що проливається. Вiн також згадав, як старий питав його, чи його вигнали з пекла i кому вiн належав. Сем негайно вiдповiв "Пердью" на запитання старого, швидше пiдсвiдомий рефлекс, нiж дiйсна узгодженiсть, i через два днi опинився на шляху до якогось вiддаленого секретного об'єкта.
  
  Саме там Сем здiйснив своє поступове i важке одужання пiд наглядом та медичною наукою спецiально пiдiбраної команди лiкарiв Пердью, доки вiн не був готовий приєднатися до Пердю в Райхтiсусiсi. На його радiсть, саме там вiн возз'єднався з Нiною, своєю коханою та об'єктом його постiйних поєдинкiв iз Пердю протягом багатьох рокiв.
  
  Все бачення тривало лише двадцять секунд, але Сему здалося, що вiн заново пережив кожну деталь у реальному часi - якщо поняття часу взагалi ще iснувало у цьому спотвореному сенсi iснування. Судячи з спогадiв, що згасають, мiркування Сема повернулися в майже нормальне русло. Мiж двома свiтами психiчних блукань та фiзичною реальнiстю його почуття перемикалися, як важелi, що пiдлаштовуються пiд змiннi струми.
  
  Вiн знову був у кiмнатi, його чутливi та гарячковi очi були атакованi слабким свiтлом голої електричної лампочки. Сем лежав на спинi, тремтячи вiд холодної статi пiд ним. Вiд плечей до литок шкiра онiмiла вiд непохитної температури сталi. Кроки наближалися до кiмнати, в якiй вiн був, але Сем вирiшив зiграти опосума, знову розчарований своєю нездатнiстю викликати розлюченого бога-ентомо, як вiн його назвав.
  
  "Мiстере Клiв, у мене достатньо пiдготовки, щоб знати, коли хтось прикидається. Ти не бiльш недiєздатний, нiж я, " байдуже промимрив Клаус. "Але я також знаю, що ви намагалися зробити, i маю сказати, я захоплююся вашою смiливiстю".
  
  Сему було цiкаво. Не рухаючись, вiн попросив: "О, розкажи, старовина". Клауса не потiшило єхидне наслiдування, яке використав Сем Клiв, щоб висмiяти його витончене, майже жiноче красномовство. Його кулаки мало не стиснулися вiд нахабства журналiста, але вiн був експертом iз самовладання i поводився у формi. Ти намагався спрямувати мої думки. Або це, або ти просто була непохитною, щоб залишатися в моїх думках, як неприємний спогад про колишню дiвчину ".
  
  "Нiби ти знаєш, що таке дiвчина", - весело пробурмотiв Сем. Вiн чекав удару по ребрах або стусаном у голову, але нiчого не сталося.
  
  Заперечуючи спроби Сема розпалити його помсту, Клаус пояснив: "Я знаю, що у вас є Калiхаса, мiстер Клiв. Я радiю, що ви вважаєте мене досить серйозною загрозою, щоб використовувати це проти мене, але я повинен благати вас вдатися до бiльш заспокiйливих практик". Перед самим вiдходом Клаус усмiхнувся Сему: "Будь ласка, прибережи свiй особливий подарунок для... вулика".
  
  
  Роздiл 26
  
  
  "Ти ж розумiєш, що до Прип'ятi приблизно чотирнадцять годин їзди, вiрно?" Нiна повiдомила Пердью, коли вiн крався до гаража Кирила. "Не кажучи вже про той факт, що Детлеф все ще може бути тут, як ви могли б припустити за тим фактом, що його труп не займає того самого мiсця, де я завдав йому останнiй удар, вiрно?"
  
  "Нiно, моя люба", - тихо сказав їй Пердью, - "де твоя вiра? А ще краще, де та зухвала чарiвниця, на яку ти зазвичай перетворюєшся, коли справи йдуть погано? Повiр менi. Я знаю, як це зробити. Як ще ми збираємося врятувати Сема?
  
  "Це через Сема? Ти впевнений, що це не через Янтарну кiмнату?" - гукнула вона. Пердью не заслужила вiдповiдi на своє звинувачення.
  
  "Менi це не подобається", - пробурчала вона, опускаючись навпочiпки поруч з Пердью, оглядаючи периметр будинку i двору, звiдки вони ледве втекли менше двох годин тому. "У мене погане передчуття, що вiн все ще там".
  
  Пердю пiдкрався ближче до гаражних дверей Кирила, двох старих залiзних листiв, що ледве утримувалися на мiсцi дротом i петлями. Дверi були з'єднанi замкненим висячим замком на товстому iржавому ланцюгу, з промiжком за кiлька дюймiв вiд злегка перекошеного положення правих дверей. За щiлиною всерединi сараю було темно. Пердю спробував подивитися, чи зможе вiн зламати висячий замок, але жахливий скрип спонукав його вiдмовитися вiд спроби не потурбувати якогось вдiвця-вбивцю.
  
  "Це погана iдея", - наполягала Нiна, поступово втрачаючи терпiння через Пердью.
  
  "Прийнято до вiдома", - сказав вiн неуважно. Глибоко задумавшись, вiн поклав їй руку на стегно, щоб привернути її увагу. "Нiна, ти зовсiм маленька жiнка".
  
  "Дякую, що помiтив", - пробурмотiла вона.
  
  "Як ти думаєш, чи зможеш ти протиснути своє тiло мiж дверима?" вiн спитав щиро. Пiднявши одну брову, вона дивилася на нього, нiчого не кажучи. Щиро кажучи, вона мiркувала про це, враховуючи, що час пiдтискав, а їм треба було подолати значну вiдстань, щоб дiстатися наступного пункту призначення. Нарештi, вона видихнула, заплющивши очi i прийнявши належний вигляд упередженого жалю, що вона збиралася зробити.
  
  "Я знав, що можу на тебе розраховувати", - посмiхнувся вiн.
  
  "Заткнися!" - гаркнула вона на нього, роздратовано пiдiбгавши губи i гранично зосередившись. Нiна пробиралася вперед крiзь високi бур'яни та колючi кущi, шипи яких пробивалися крiзь товсту тканину її джинсiв. Вона морщилася, лаялася i бурмотiла дорогою до головоломки з подвiйними дверима, поки не досягла нижньої частини перешкоди, яка стояла мiж нею та пошарпаним "Вольво" Кирила. Очима Нiна вимiряла ширину темної щiлини мiж дверима, хитаючи головою у бiк Пердью.
  
  "Вперед! Ти пiдiйдеш, " одними губами сказав вiн їй, визираючи з-за бур'янiв, щоб спостерiгати за Детлефом. З його наглядового пункту було добре видно будинок i особливо вiкно у ваннiй кiмнатi. Однак перевага була також прокляття, оскiльки це означало, що нiхто не мiг спостерiгати за ними з дому. Детлеф мiг бачити їх так легко, як вони могли бачити його, i це було причиною термiновостi.
  
  "О Боже", - прошепотiла Нiна, просовуючи руки i плечi мiж дверима, зiщулюючись вiд грубого краю похилих дверей, якi натирали їй спину, поки вона прокладала собi шлях. "Господи, добре, що я не пiшла iншим шляхом", - тихо пробурмотiла вона. "Через цю банку тунця з мене здерли б шкiру з чогось жахливого, чорт забирай!" Вона нахмурилася ще сильнiше, коли її стегно простяглося по крихiтному загостреному каменю слiдом за не менш постраждалими долонями.
  
  Проникливий погляд Пердью не вiдривався вiд будинку, але вiн не почув i не побачив нiчого, що могло б насторожити - поки що. Його серце шалено калатало при думцi про те, що з заднiх дверей халупи з'явиться смертоносний стрiлець, але вiн довiряв Нiнi, яка виведе їх iз скрутного становища, в якому вони опинилися. З iншого боку, вiн боявся того, що ключiв вiд машини Кирила не буде в замку запалювання. Коли вiн почув брязкiт дзвiн ланцюга, вiн побачив, як стегна i колiна Нiни увiйшли в щiлину, а потiм її черевики зникли в темрявi. На жаль, вiн був не єдиним, хто почув шум.
  
  "Вiдмiнна робота, кохана", - прошепотiв вiн, посмiхаючись.
  
  Опинившись усерединi, Нiна вiдчула полегшення вiд того, що дверцята машини, якi вона спробувала вiдчинити, виявилася незачиненою, але незабаром вона була спустошена, виявивши, що ключiв не було в жодному з мiсць, запропонованих численними бойовиками, якi вона бачила.
  
  "Чорт", - прошипiла вона, риючись у рибальських снастях, пивних банках та кiлькох iнших предметах, призначення яких вона навiть не хотiла розглядати. "Де, чорт забирай, твої ключi, Кирило? Де божевiльнi старi росiйськi солдати зберiгають свої чортовi ключi вiд машини - як у кишенi?"
  
  Зовнi Пердю почув, як з клацанням зачинилися кухоннi дверi. Як i побоювався, Детлеф з'явився з-за рогу. Пердю розпластався на травi, сподiваючись, що Детлеф вийшов назовнi за чимось тривiальним. Але нiмецький гiгант продовжував йти до гаража, де в Нiни, очевидно, виникли проблеми з пошуком ключiв вiд машини. Його голова була обгорнута якоюсь закривавленою тканиною, що заплющувала око, яке Нiна проткнула ножицями. Знаючи, що Детлеф налаштований до нього вороже, Пердью вирiшив вiдвернути його вiд Нiни.
  
  "Сподiваюся, у нього немає з собою цього чортового пiстолета", - пробурмотiв Пердью, коли вiн схопився на чiльне мiсце i попрямував до елiнгу, що був досить далеко. Незабаром пiсля цього вiн почув пострiли, вiдчувши гарячий поштовх у плече i ще один, що просвистiв повз вухо. "Чорт!" - скрикнув вiн, коли спiткнувся, але схопився i продовжив iти.
  
  Нiна чула пострiли. З усiх сил намагаючись не панiкувати, вона схопила маленький нож, що лежав на пiдлозi за пасажирським сидiнням, де були складенi рибальськi снастi.
  
  "Я сподiваюся, що жоден з цих пострiлiв не вбив мого колишнього хлопця Детлефа, або я збираюся здерти шкiру з твоєї дупи цiєю крихiтною вiдмичкою", - посмiхнулася вона, включаючи фари на даху автомобiля i нахиляючись, щоб дiстатися до проводки пiд кермом. Вона не збиралася вiдновлювати свiй минулий роман з Дейвом Пердью, але вiн був одним iз двох її найкращих друзiв, i вона любила його, незважаючи на те, що вiн завжди втягував її в небезпечнi для життя ситуацiї.
  
  Не доходячи до човна, Пердью зрозумiв, що його рука горить. Теплий струмок кровi стiкав по його лiктю i кистi, коли вiн бiг у притулок будiвлi, але коли вiн, нарештi, змiг озирнутися, на нього чекав ще один паршивий сюрприз. Детлеф зовсiм не переслiдував його. Бiльше не вважаючи себе ризикованим, Детлеф сунув свiй "Глок" в кобуру i попрямував до гаража, що покосився.
  
  "О нi!" Пердю ахнув. Проте вiн знав, що Детлефу не вдасться дiстатися Нiни через вузьку щiлину мiж замкненими на ланцюжок дверима. Його вражаючi розмiри мали свої недолiки, i це було порятунком для мiнiатюрної та зухвалої Нiни, яка була всерединi, проводячи проводку в машинi спiтнiлими руками i майже без свiтла.
  
  Засмучений i вражений, Пердью безпорадно спостерiгав, як Детлеф перевiряє замок i ланцюжок, щоб переконатися, чи хтось мiг зламати його. 'Вiн, мабуть, думає, що я тут один. Боже, я сподiваюся на це", подумав Пердью. Поки нiмець поркався з дверима гаража, Пердью прослизнув у будинок, щоб забрати стiльки їх речей, скiльки змiг забрати. У сумцi для ноутбука Нiни також був її паспорт, а паспорт Сема вiн знайшов у кiмнатi журналiста на стiльцi поруч iз лiжком, з гаманця нiмця Пердью забрав готiвку та золоту кредитну картку AMEX.
  
  Якби Детлеф вiрив, що Пердью залишив Нiну у мiстi i повернеться, щоб закiнчити битву з ним, це було б чудово; сподiвався мiльярдер, спостерiгаючи, як нiмець обмiрковує ситуацiю iз кухонного вiкна. Пердью вiдчув, що його рука вже онiмiла до самих пальцiв, а вiд втрати кровi в нього паморочилося в головi, тому вiн використав сили, що залишилися, щоб прократися назад в човновий сарай.
  
  "Поспiшай, Нiно", - прошепотiв вiн, знiмаючи окуляри, щоб почистити їх i витерти сорочкою пiт з обличчя. На полегшення Пердью, нiмець вирiшив не робити марної спроби проникнути в гараж, головним чином тому, що вiн не мав ключа вiд навiсного замку. Коли вiн одягав окуляри, вiн побачив Детлефа, що прямував у його бiк. "Вiн прийде, щоб переконатися, що я мертвий!"
  
  З-за великого вдiвця луною пролунав звук запалювання, що лунав протягом усього вечора. Детлеф розвернувся й поспiшив назад у гараж, дiстаючи пiстолет. Пердю був сповнений рiшучостi тримати Детлефа подалi вiд Нiни, навiть якщо це коштувало йому життя. Вiн знову виринув iз трави i закричав, але Детлеф проiгнорував його, коли машина спробувала завестися знову.
  
  "Не затопи її, Нiно!" - це було все, що змiг крикнути Пердью, коли масивнi руки Детлефа зiмкнулися на ланцюжку i почали розкладати дверi. Ланцюжок би не вiддав. Вона була зручною i товстою, набагато надiйнiшою, нiж хисткi залiзнi дверi. За дверима двигун знову заревiв, але за мить затих. Тепер у пiсляполудневому повiтрi розноситься тiльки звук дверей, що ляскають пiд лютою силою нiмецького дзвiнка. Металева сльоза верещала, коли Детлеф розiбрав всю установку, зриваючи дверi з їхнiх хистких петель.
  
  "О Боже мiй!" Пердью застогнав, вiдчайдушно намагаючись врятувати свою улюблену Нiну, але йому не вистачало сил бiгти. Вiн спостерiгав, як дверi розлетiлися, як листя, що обпадало з дерева, коли двигун заревiв ще раз. Набираючи обертiв, "Вольво" скрикнув пiд ногою Нiни i рвонувся вперед, коли Детлеф вiдкинув убiк другi дверi.
  
  "Дякую, друже!" Сказала Нiна, натискаючи на акселератор та вiдпускаючи зчеплення.
  
  Пердю бачив лише, як зруйнувався каркас Детлефа, коли стара машина на повному ходу врiзалася в нього, вiдкинувши його тiло на кiлька футiв убiк пiд дiєю своєї швидкостi. Квадратний, потворний коричневий седан ковзав по брудному трав'яному лужку, прямуючи до того мiсця, де Пердью зупиняв її. Нiна вiдчинила пасажирськi дверi, коли машина майже зупинилася, настiльки, щоб Пердью встиг кинутися на сидiння, перш нiж вона вилетiла на вулицю.
  
  "Ти в порядку? Пердю! Ти в порядку? Куди вiн тебе вдарив? - продовжувала вона кричати, перекрикуючи працюючий двигун.
  
  "Зi мною все буде гаразд, мiй дорогий", - Пердю несмiливо посмiхнувся, стискаючи його руку. "Це бiса удача, що друга куля не потрапила менi в череп".
  
  "Це велика удача, що я навчилася заводити машину, щоб справити враження на страшенно гарячого хулiгана з Глазго, коли менi було сiмнадцять!" - Додала вона з гордiстю. "Пердю!"
  
  "Просто продовжуй їхати, Нiно", - вiдповiв вiн. "Просто перевези нас через кордон до України якнайшвидше".
  
  "За умови, що старий драндулет Кирила витримає поїздку", - зiтхнула вона, перевiряючи покажчик рiвня палива, що загрожує перевищити позначку запасу палива. Пердью показав кредитну картку Детлефа i посмiхнувся крiзь бiль, коли Нiна вибухнула переможним смiхом.
  
  "Дай менi це!" вона посмiхнулася. "I трохи вiдпочинь. Я куплю тобi бинт, як тiльки ми дiстанемося до наступного мiста. Звiдти ми зупинимося, доки опинимося на вiдстанi витягнутої руки вiд Котла диявола i повернемо Сема ".
  
  Пердью не зрозумiв останньої частини. Вiн уже заснув.
  
  
  Роздiл 27
  
  
  У Ризi, Латвiя, Клаус та його невелика команда пришвартувалися для наступного етапу своєї подорожi. Було мало часу, щоб пiдготувати все для придбання та транспортування панно з бурштинової кiмнати. Не можна було витрачати багато часу, а Кемпер був дуже нетерплячою людиною. Вiн вигукував накази на палубу, коли Сем слухав зi своєї сталевої в'язницi. Вибiр Кемпером слiв безмiрно переслiдував Сема - вулик - ця думка змусила його здригнутися, але ще сильнiше, тому що вiн не знав, що задумав Кемпер, i це було достатньою причиною для емоцiйного сум'яття.
  
  Сему довелося поступитися; Вiн боявся. Ясно i просто, вiдкинувши iмiдж i самоповагу, вiн був з жахом вiд того, що насувалося. Ґрунтуючись на тiй невеликiй iнформацiї, яку йому дали, вiн уже вiдчував, що цього разу вiн приречений на порятунок. Багато разiв йому вдавалося уникнути того, чого вiн боявся, як вiрної смертi, але цього разу все було по-iншому.
  
  "Ти не можеш здатися, Клiв", - лаяв вiн себе, виринаючи з ями депресiї та безнадiйностi. 'Це поразницьке лайно не для таких, як ти. Яка шкода може перевершити пекло на борту того корабля, що телепортує, на якому ви опинилися в пастцi? Чи мають вони хоча б найменше уявлення про те, що вам довелося пережити, поки вона здiйснювала свою пекельну подорож знову i знову через тi самi фiзичнi пастки? Але коли Сем трохи подумав над своїм власним навчанням, вiн незабаром зрозумiв, що не може згадати, що сталося на DKM Geheimnis пiд час його утримання там. Що вiн справдi пам'ятав, то це глибокий розпач, який це породив глибоко в його душi, єдиний залишок цiєї справи, яку вiн все ще мiг свiдомо вiдчувати.
  
  Над ним вiн мiг чути, як чоловiки розвантажують важке обладнання на те, що, мабуть, було якимсь великим транспортним засобом великої вантажопiдйомностi. Якби Сем не знав краще, вiн припустив би, що це танк. Швидкi кроки наблизились до дверей його кiмнати.
  
  "Зараз чи нiколи", - сказав вiн собi, збираючись iз духом, щоб зробити спробу втечi. Якби вiн мiг манiпулювати тими, хто прийшов за ним, мiг би непомiтно покинути човен. Зовнi клацнули замки. Його серце шалено забилося, коли вiн приготувався до стрибка. Коли дверi вiдчинилися, в них, посмiхаючись, стояв сам Клаус Кемпер. Сем кинувся вперед, щоб схопити огидного викрадача. Клаус сказав: "24-58-68-91".
  
  Атака Сема миттєво припинилася, i вiн упав на пiдлогу бiля нiг своєї мети. Збентеження i лють вiдбилися на лобi Сема, але, як вiн не намагався, вiн не мiг поворухнути жодним м'язом. Все, що вiн мiг чути над своїм голим i покритим синцями тiлом, було торжествуюче хiхiкання дуже небезпечної людини, яка зберiгала смертельно небезпечну iнформацiю.
  
  "Ось що я вам скажу, мiстере Клiв", - сказав Кемпер тоном дратiвливого спокою. "Оскiльки ви виявили стiльки рiшучостi, я розповiм вам про те, що з вами щойно сталося. Але!" вiн покровительствував, як майбутнiй учитель, що дарує милiсть учню, що провинився. "Але... ти повинен погодитися не давати менi бiльше причин турбуватися про твої невтомнi та безглуздi спроби втекти з моєї компанiї. Назвемо це просто... професiйною ввiчливiстю. Ти припиниш свою дитячу поведiнку, i, у свою чергу, я надам тобi iнтерв'ю на вiки".
  
  "Менi шкода. Я не беру iнтерв'ю у свиней, " парирував Сем. "Такi, як ти, нiколи не отримають вiд мене нiякого розголосу, так що йди нахуй".
  
  "I знову, тут я дам тобi ще один шанс переосмислити свою контрпродуктивну поведiнку", - повторив Клаус зiтхнувши. "Говорячи простою мовою - я обмiняю вашу згоду на iнформацiю, якою володiю лише я. Хiба ви, журналiсти, не бажаєте... як ви на це скажете? Сенсацiя? "
  
  Сем притримав мову; не тому, що був упертим, а тому, що трохи обдумав цю пропозицiю. 'Яка шкода може бути, якщо змусити цього недоумка повiрити, що ти ведеш себе пристойно? Вiн все одно планує вбити тебе. З таким же успiхом ти мiг би дiзнатися бiльше про загадку, яку досi помирав вiд бажання розгадати", - вирiшив вiн. Крiм того, це краще, нiж розгулювати зi своєю волинкою на загальний огляд, поки тебе б'є ворог. Вiзьми це. Просто. вiзьми це поки що".
  
  "Якщо я отримаю свiй одяг назад, то буде угода. Хоча я вважаю, що ти заслуговуєш на покарання за те, що дивишся на те, чого в тебе явно небагато, я дiйсно вважаю за краще носити штани в такий холод, " передражнив його Сем.
  
  Клаус звик до безперервних образ журналiста, тому його бiльше було не так легко образити. Як тiльки вiн помiтив, що словесне знущання було захисною системою Сема Клiва, було легко пустити його на самоплив, а то й вiдповiсти взаємнiстю. "Звичайно. Я дозволю тобi звинувачувати у цьому холод", - парирував вiн, вказуючи на явно сором'язливi генiталiї Сема.
  
  Не оцiнивши ефект свого випаду у вiдповiдь, Кемпер повернувся i зажадав повернути йому одяг Сема. Йому дозволили привести себе в порядок, одягнутися та приєднатися до Кемпера в його позашляховику. З Риги вони повиннi були перетнути два кордони в напрямку України, за ними слiдувала величезна вiйськова тактична машина, яка перевозила контейнер, спецiально розроблений для перевезення цiнних панелей Янтарної кiмнати, що залишилися, якi повиннi були бути поверненi помiчниками Сема.
  
  "Вражає", - сказав Сем Кемперу, коли приєднався до командира "Чорного сонця" бiля мiсцевої човнової станцiї. Кемпер спостерiгав за перемiщенням великого контейнера з плексигласу, який керував двома гiдравлiчними важелями, з похилої палуби польського океанського судна на величезний вантажний автомобiль. "Що це за транспортний засiб?" - спитав вiн, розглядаючи величезну гiбридну вантажiвку, прогулюючись уздовж її борту.
  
  "Це прототип Енрiка Хюбша, талановитого iнженера з наших рядiв", - хвалився Кемпер, супроводжуючи Сема. Ми змоделювали його за зразком вантажного автомобiля Ford XM656 американського виробництва кiнця 1960-х рокiв. Однак, у iстинно нiмецькiй манерi, ми значно покращили її, розширивши оригiнальний дизайн за рахунок збiльшення площi платформи на 10 метрiв та посиленої сталi, привареної вздовж осей, розумiєте?"
  
  Кемпер з гордiстю вказав на конструкцiю над потужними шинами, розташованими в парi по всiй довжинi автомобiля. "Вiдстань мiж колесами майстерно розрахована таким чином, щоб витримувати точну вагу контейнера з урахуванням конструктивних особливостей, що дозволяють уникнути неминучої тряски, викликаної резервуаром для води, що хитається, що стабiлiзує вантажiвку пiд час руху".
  
  "А навiщо, власне, потрiбен гiгантський акварiум?" - спитав Сем, коли вони дивилися, як величезний ящик з водою ставить на спину вантажного монстра вiйськового класу. Товстий куленепробивний зовнiшнiй плексиглас був з'єднаний у кожному з чотирьох кутiв зiгнутими мiдними пластинами. Вода вiльно текла через дванадцять вузьких вiдсiкiв, якi також були обрамленi мiддю.
  
  Прорiзи, що проходять по ширинi куба, були пiдготовленi для того, щоб у кожну з них можна було вставити по однiй бурштинової панелi i зберiгати окремо вiд наступної. Поки Кемпер пояснював хитромудрий пристрiй та його призначення, Сем не мiг не задаватися нав'язливим питанням про iнцидент, що стався бiля дверей його каюти на кораблi годину тому. Йому не терпiлося нагадати Кемперу, щоб вiн розкрив те, що обiцяв, але поки вiн пом'якшив їхнi бурхливi стосунки, пiдiгруючи йому.
  
  "У водi є якась хiмiчна сполука?" вiн спитав Кемпера.
  
  "Нi, просто вода", - прямо вiдповiв нiмецький командувач.
  
  Сем знизав плечима: "То навiщо ця проста вода? Що це робить з панелями Янтарної кiмнати?
  
  Кемпер усмiхнувся. "Думайте про це як про стримуючу мiру".
  
  Сем зустрiвся з ним поглядом i недбало запитав: "Щоб стримати, скажiмо, рiй зi свого роду вулика?"
  
  "Як мелодраматично", - вiдповiв Кемпер, впевнено схрестивши руки на грудях, поки чоловiки закрiплювали контейнер кабелем та тканиною. "Але ви не зовсiм неправi, мiстере Клiв. Це просто запобiжний захiд. Я не вплутуюсь у ризик, якщо я не маю серйозних альтернатив ".
  
  "Прийнято до вiдома", - привiтно кивнув Сем.
  
  Вони разом спостерiгали, як люди Кемпера завершують процес навантаження, жоден iз них не вступав у розмову. У глибинi душi Сему хотiлося б проникнути в думки Кемпера, але вiн не тiльки не мiг читати думки, а й нацистський пiарник уже знав секрет Сема - i, очевидно, ще дещо на додачу. Було б зайве пiдглядати тишком-нишком. Щось незвичайне вразило Сема у тому, як працювала маленька команда. Не було певного майстра, але кожна людина рухалася так, нiби керувалася певними командами, щоб гарантувати, що їхнi вiдповiднi завдання були виконанi плавно i завершенi в один i той самий час. Було надприродно, як вони рухалися швидко, ефективно i без словесного обмiну.
  
  "Ходiмо, мiстере Клiв", - наполягав Кемпер. "Пора йти. Нам потрiбно перетнути двi країни i дуже мало часу. З таким делiкатним вантажем ми не зможемо перетнути латвiйський та бiлоруський ландшафти менш нiж за 16 годин".
  
  "Срання Господнього! Наскiльки нудно нам буде? - вигукнув Сем, уже стомлений перспективою. "У мене навiть журналу нема. Бiльше того, за час такої довгої подорожi я, мабуть, мiг би прочитати всю Бiблiю!"
  
  Кемпер засмiявся, весело ляскаючи в долонi, коли вони забиралися до бежевого позашляховика. "Зараз читати це було б величезною тратою часу. Це було б байдуже, що читати сучасну художню лiтературу, щоб визначити iсторiю цивiлiзацiї майя!"
  
  Вони перемiстилися в задню частину транспортного засобу, який чекав попереду вантажного автомобiля, щоб направити його другорядним маршрутом до латвiйсько-бiлоруського кордону. Як тiльки вони рушили з черепашою швидкiстю, розкiшний салон автомобiля почав наповнюватися прохолодним повiтрям, щоб пом'якшити полуденну спеку у супроводi м'якої класичної музики.
  
  "Я сподiваюся, ви не заперечуєте проти Моцарта", - сказав Кемпер суто з пристойностi.
  
  "Зовсiм нi", - Сем прийняв формальнiсть. "Хоча я сам бiльше прихильник ABBA".
  
  I знову Кемпера дуже потiшила кумедна байдужiсть Сема. "Невже? Ти граєш!"
  
  "Я не знаю", - наполягав Сем. "Знаєте, є щось чарiвне в шведському ретро-попi з смертю, що насувається, в меню".
  
  "Якщо ти так говориш", Кемпер знизав плечима. Вiн зрозумiв натяк, але не поспiшав задовольнити цiкавiсть Сема Клiва з цього питання. Вiн чудово знав, що журналiст був шокований ненавмисною реакцiєю його тiла, виявленою пiд час нападу. Ще одним фактом, який вiн приховав вiд Сема, була iнформацiя щодо Калiхаси та долi, яка на нього чекала.
  
  Мандруючи рештою Латвiї, двоє чоловiкiв майже не розмовляли. Кемпер вiдкрив свiй портативний комп'ютер, завдаючи на карту стратегiчних мiсць для невiдомих цiлей, за якими Сем не мiг спостерiгати зi свого мiсця. Але вiн знав, що це мало бути мерзенним - i це мало включати його роль у пiдступних планах зловiсного командира. Зi свого боку, Сем утримався вiд розпитувань про насущнi речi, якi його думки, вирiшивши провести час, розслабляючись. Зрештою, вiн був майже впевнений, що вiн не матиме шансу зробити це знову найближчим часом.
  
  Пiсля перетину кордону iз Бiлоруссю все змiнилося. Кемпер запропонував Сему випити вперше з тих пiр, як вони покинули Ригу, зазнавши витривалостi тiла та волi журналiста-розслiдувача, якого так високо цiнували у Сполученому Королiвствi. Сем охоче погодився, отримавши запечатану банку кока-коли. Кемпер теж випив одну, заспокоївши Сема тим, що його обманом змусили випити напiй iз додаванням цукру.
  
  "Простий!" - сказав Сем, перш нiж одним великим ковтком спустошити чверть банки, насолоджуючись шипучим смаком напою. Звичайно, Кемпер пив своє постiйно, постiйно зберiгаючи своє витончене самовладання. "Клаус", - несподiвано звернувся Сем до свого викрадача. Тепер, коли його спрага була вгамована, вiн зiбрав всю свою мужнiсть. "Цифри обманюють, якщо вам завгодно".
  
  Кемпер знав, що має пояснити Сему. Зрештою, шотландський журналiст все одно не збирався доживати до наступного дня, i вiн поводився досить непогано. Жаль, що вiн збирався зустрiти свiй кiнець самогубством.
  
  
  Роздiл 28
  
  
  Дорогою до Прип'ятi Нiна вела машину кiлька годин пiсля того, як заправила бак "Вольво" у Влоцлавеку. На кредитну картку Детлефа вона купила Пердью аптечку першої допомоги, щоб обробити рану на руцi. Пошуки аптеки у незнайомому мiстi були обхiдним шляхом, але необхiдним.
  
  Незважаючи на те, що викрадачi Сем направили її та Пердью до саркофагу в Чорнобилi - усипальницi злощасного реактора 4, вона згадала радiоповiдомлення вiд Мiлли. Там згадувалась Прип'ять 1955 року, термiн, який просто не пом'якшувався з тих пiр, як вона його записала. Якось це видiлялося серед iнших фраз, нiби свiтилося обiцянкою. Це мало бути розкрито, i тому Нiна провела останнi кiлька годин, намагаючись розгадати її значення.
  
  Вона не знала нiчого важливого, пов'язаного з 1955 роком, про мiсто-примару, яке знаходилося в Зонi вiдчуження i було евакуйовано пiсля аварiї на реакторi. Насправдi вона сумнiвалася, що Прип'ять колись була залучена до чогось важливого до своєї сумно вiдомої евакуацiї в 1986 роцi. Цi слова не давали iсторику спокою, поки вона не подивилася на годинник, щоб визначити, як довго вона була за кермом, i не зрозумiла, що 1955 може ставитися до часу, а не до дати.
  
  Спочатку вона думала, що це може бути межею досяжностi, але це було все, що вона мала. Якщо вона дiстанеться до Прип'ятi до 8 години вечора, навряд чи вона матиме достатньо часу для гарного сну, що є дуже небезпечною перспективою з огляду на втому, яку вона вже вiдчувала.
  
  Було жахливо i самотньо на темнiй дорозi через Бiлорусь, тодi як Пердью хропiв увi снi, спричиненому антидолом, на пасажирському сидiннi поруч iз нею. Що пiдтримувало її, так це надiя, що вона все ще може врятувати Сема, якщо не здригнеться зараз. Маленький цифровий годинник на панелi приладiв старої машини Кирила показував час страшним зеленим кольором.
  
  02:14
  
  Її тiло болiло, i вона була виснажена, але вона засунула в рот сигарету, прикурила i зробила кiлька глибоких вдихiв, щоб наповнити легенi повiльною смертю. Це було одне з її найулюбленiших вiдчуттiв. Опустити вiкно було гарною iдеєю. Лютий порив холодного нiчного повiтря трохи оживив її, хоча вона пожалкувала, що вона не має з собою фляжки з мiцним кофеїном, щоб пiдтримувати себе в тонусi.
  
  З навколишньої землi, прихованої в темрявi по обидва боки пустельної дороги, вона вiдчувала запах землi. Блiдим бетоном, що звивається в напрямку кордону мiж Польщею та Україною, машина гудiла меланхолiйну панахиду своїми зношеними гумовими шинами.
  
  "Боже, це схоже на чистилище", - поскаржилася вона, викидаючи свiй витрачений недопалок в забуття, що манить зовнi. "Я сподiваюся, що твоє радiо працює, Кирило".
  
  По командi Нiни ручка повернулася зi клацанням, i слабкий вогник сповiстив про те, що в радiоприймачi є життя. "Чорт вiзьми, так!" вона посмiхнулася, не вiдриваючи втомлених очей вiд дороги, поки її рука повертала iнший диск у пошуках пiдходящої станцiї для прослуховування. Була FM-станцiя, яка передавалася через єдиний динамiк у машинi, який був встановлений у дверцятах її машини. Але Нiна не була перебiрливою сьогоднi ввечерi. Вона вiдчайдушно потребувала компанiї, будь-якої компанiї, щоб заспокоїти свою похмурiсть, що швидко зростала.
  
  Бiльшiсть Пердью був непритомний, i їй доводилося приймати рiшення. Вони прямували до Хелма, мiста за 25 км вiд кордону з Україною, i трохи поспали в будиночку. Поки вони дiставалися кордону до 14:00, Нiна була впевнена, що вони будуть у Прип'ятi до призначеного часу. Її єдиною турботою було, як потрапити до мiста-привиду з контрольно-пропускними пунктами, що охороняються, всюди в Зонi вiдчуження, що оточує Чорнобиль, але вона й не пiдозрювала, що у Мiлли були друзi навiть у найсуворiших таборах забутих.
  
  
  * * *
  
  
  Поспавши кiлька годин у незвичайному сiмейному мотелi в Хелмi, свiжа Нiна та бадьорий Пердью вирушили в дорогу через кордон iз Польщi, прямуючи до України. Було трохи бiльше 13:00, коли вони дiсталися Ковеля, приблизно за 5 годин їзди вiд мiсця призначення.
  
  "Послухайте, я розумiю, що майже всю поїздку був не в собi, але ви впевненi, що нам не слiд просто вирушити до цього Саркофага, а не ганятися за своїми хвостами в Прип'ятi?" Пердю спитав Нiну.
  
  "Я розумiю ваше занепокоєння, але я маю сильне передчуття, що це повiдомлення було важливим. Не проси мене пояснювати це або надавати цьому сенсу, - вiдповiла вона, - але ми повиннi зрозумiти, чому Мiлла згадала про це".
  
  Пердю виглядав приголомшеним. "Ти ж розумiєш, що передачi Мiлли виходять прямо вiд Ордену, вiрно?" Вiн не мiг повiрити, що Нiна вирiшила зiграти на руку вороговi. Як би вiн не довiряв їй, вiн не мiг зрозумiти її логiки в цьому починаннi.
  
  Вона пильно подивилася на нього. "Я сказав тобi, що не можу цього пояснити. Просто... " вона завагалася, сумнiваючись у своїй здогадцi, " ... довiрся менi. Якщо у нас виникнуть проблеми, я буду першим, хто визнає, що облажався, але щось у термiнах цiєї трансляцiї здається iншим".
  
  "Жiноча iнтуїцiя, вiрно?" вiн посмiхнувся. "З таким же успiхом я мiг дозволити Детлефу вистрiлити менi в голову там, у Гдинi".
  
  "Господи, Пердю, ти можеш бути трохи бiльш прихильним?" вона насупилась. "Не забувайте, як ми потрапили до цього насамперед. Нам iз Семом довелося вкотре прийти тобi на допомогу, коли ти всоте зчепився з цими ублюдками!
  
  "Я не маю до цього жодного вiдношення, моя люба!" - Вiн глузував з неї. "Ця сука та її хакери влаштували менi засiдку, коли я займався своїми справами, намагаючись провести вiдпустку в Копенгагенi, заради Бога!"
  
  Нiна не могла повiрити своїм вухам. Перд'ю був у нестямi, поводився як розвинений незнайомець, якого вона нiколи ранiше не зустрiчала. Звичайно, вiн був втягнутий у справу про Янтарну кiмнату з вини агентiв, що знаходяться поза його контролем, але вiн нiколи ранiше так не вибухав. Зазнаючи огиди до напруженої тишi, Нiна включила радiо i зменшила гучнiсть, щоб забезпечити третю, бiльш життєрадiсну присутнiсть у машинi. Пiсля цього вона нiчого не сказала, залишивши Пердю кип'ятитися, поки вона намагалася розiбратися у своєму власному безглуздому рiшеннi.
  
  Вони тiльки-но проїхали невелике мiсто Сарни, коли музика по радiо почала то згасати, то наростати. Пердью проiгнорував раптову змiну, дивлячись у вiкно на нiчим не примiтний пейзаж. Зазвичай такi перешкоди дратували Нiну, але вона не наважилася вимкнути радiо i поринути у мовчання Пердью. У мiру того, як вiн продовжувався, вiн ставав все гучнiшим, поки його не стало неможливо iгнорувати. Знайома мелодiя, яку востаннє чули на короткохвильовому мовленнi в Гдинi, долинула з пошарпаного динамiка поруч iз нею, iдентифiкуючи передачу, що виходить.
  
  "Мiлла?" Пробурмотiла Нiна, наполовину злякана, наполовину схвильована.
  
  Навiть кам'яне обличчя Пердью пожвавiшало, коли вiн з подивом i побоюванням слухав мелодiю, що повiльно затихала. Вони обмiнялися пiдозрiлими поглядами, коли статичнi перешкоди порушили ефiр. Нiна перевiрила частоту. "Це не в його звичайнiй частотi", - заявила вона.
  
  "Що ти маєш на увазi?" спитав вiн, звучачи набагато бiльше, як вiн сам ранiше. "Хiба це не те мiсце, на яке ти зазвичай налаштовував його?" спитав вiн, вказуючи на стрiлку, розташовану досить далеко вiд того мiсця, де Детлеф зазвичай налаштовував її на налаштування на станцiю numbers. Нiна похитала головою, заiнтригувавши Пердю ще бiльше.
  
  "Чому вони повиннi бути в рiзницi...?" - хотiла спитати вона, але пояснення прийшло до неї, коли Пердью вiдповiв: "Бо вони ховаються".
  
  "Так, це те, про що я думаю. Але чому?" - дивувалася вона.
  
  "Послухай", - схвильовано прохрипiв вiн, пожвавлюючись, щоб чути.
  
  Жiночий голос звучав наполегливо, але рiвно. "Вдiвець".
  
  "Це Детлеф!" Нiна розповiла Пердью. "Вони передають Детлефу".
  
  Пiсля короткої паузи нечiткий голос продовжив: "Дятел, вiсiм тридцять". У динамiцi пролунало гучне клацання, i замiсть завершеної передачi залишилися тiльки бiлий шум i статичнi перешкоди. Ошелешенi, Нiна i Пердью обмiрковували те, що щойно сталося з очевидної випадковостi, тодi як радiохвилi шипiли в поточнiй передачi мiсцевої станцiї.
  
  "Що, чорт забирай, таке Woodpecker? Я вважаю, що вони хочуть, щоб ми були там о пiв на дев'яту", - припустив Пердью.
  
  "Так, повiдомлення про поїздку до Прип'ятi було на сiм п'ятдесят п'ять, тому вони перемiстили мiсце розташування та скоригували тимчасовi рамки, щоб дiстатися туди. Зараз не набагато пiзнiше, нiж ранiше, тож, як я розумiю, Вудпекер недалеко вiд Прип'ятi", - ризикнула припустити Нiна.
  
  Боже, як би я хотiв, щоб у мене був телефон! У тебе є свiй телефон? вiн запитав.
  
  "Я могла б - якщо вiн все ще в моїй сумцi для ноутбука, ти стягнув його з дому Кирила", - вiдповiла вона, озираючись на застебнутий чохол на задньому сидiннi . Пердю потяглася назад i порилася в переднiй кишенi сумки, риючись мiж своїм блокнотом, ручками та окулярами.
  
  "Зрозумiв!" - вiн усмiхнувся. "Тепер, я сподiваюся, вiн заряджений".
  
  "Так i має бути", - сказала вона, заглядаючи, щоб подивитися. "Цього має вистачити принаймнi наступнi двi години. Продовжуйте. Знайди нашого Дятла, старий."
  
  "На ньому", - вiдповiв вiн, переглядаючи Iнтернет у пошуках чогось iз подiбним ником поблизу. Вони швидко наближалися до Прип'ятi, коли пiсля полуденного сонця висвiтлило свiтло-коричнево-сiрий плоский ландшафт, перетворивши його на моторошнi чорнi гiганти сторожових пiлонiв.
  
  "Це таке погане передчуття", - зауважила Нiна, поки її очi фiксували краєвид. "Дивися, Пердю, це цвинтар радянської науки. Ви майже можете вiдчути втрачене сяйво в атмосферi".
  
  "Це, мабуть, каже радiацiя, Нiна", - пожартував вiн, викликавши смiшок iсторика, який був щасливий повернути старого Пердью. "Я зрозумiв це".
  
  "Куди ми йдемо?" Вона спитала.
  
  "На пiвдень вiд Прип'ятi, у бiк Чорнобиля", - недбало вказав вiн. Нiна пiдняла брову, показуючи своє небажання вiдвiдувати таку руйнiвну та небезпечну дiлянку української землi. Але, зрештою, вона знала, що вони мали пiти. Зрештою, вони вже були там - забрудненi залишками радiоактивного матерiалу, який там залишився пiсля 1986 року. Пердю перевiрила картку на своєму телефонi. "Продовжуйте прямо з Прип'ятi. Так званий "росiйський дятел" знаходиться в навколишньому лiсi", - повiдомив вiн, нахиляючись уперед на своєму сидiннi, щоб подивитися нагору. "Скоро настане нiч, кохана. Вона також буде холодною".
  
  Що таке росiйський дятел? Чи шукатиму я великого птаха, що зашпаровує дiрки в мiсцевих дорогах чи щось таке?" вона посмiхнулася.
  
  "Насправдi це пережиток холодної вiйни. Прiзвисько походить вiд... ви оцiните це... таємничi радiоперешкоди, якi заважали мовленню по всiй Європi у 80-х роках", - подiлився вiн.
  
  "Знову радiофантоми", - помiтила вона, хитаючи головою. "Це змушує мене задуматися, чи не програмуються ми щодня прихованими частотами, загрожують iдеологiями та пропагандою, розумiєте? Без поняття, що наша думка може бути сформована пiдсвiдомими повiдомленнями..."
  
  "Ось!" - раптом вигукнув вiн. "Секретна вiйськова база, з якою радянськi вiйськовi транслювали близько 30 рокiв тому. Вiн називався Duga-3, ультрасучасний радiолокацiйний сигнал, який вони використовували для виявлення потенцiйних атак балiстичними ракетами.
  
  З Прип'ятi було виразно видно жахливе бачення, яке зачаровує та гротескне. Безмовно височiючи над верхiвками дерев опромiнених лiсiв, освiтлених променями сонця, ряд однакових сталевих веж вишикувався вздовж покинутої вiйськової бази. "Можливо, ти маєш рацiю, Нiно. Подивiться її величезнi розмiри. Тутешнi передавачi могли легко манiпулювати радiохвилями, щоб змiнювати спосiб думок ", - висунув вiн гiпотезу, благоговiючи перед страшною стiною зi сталевих ґрат.
  
  Нiна подивилася на електронний годинник. "Майже час".
  
  
  Роздiл 29
  
  
  По всьому Червоному лiсi в основному росли сосни, що виростають з того самого ґрунту, який покривав могили колишнього лiсу. Внаслiдок Чорнобильської катастрофи колишня рослиннiсть була знищена бульдозерами та похована. Рудовато-червонi сосновi скелети пiд товстим шаром землi дали життя новому поколiнню, посадженому владою. Єдина фара Volvo, дальнє свiтло праворуч, висвiчувала стовбури дерев Червоного лiсу, що могильно шелестiли, коли Нiна пiд'їжджала до напiвзруйнованих сталевих ворiт на в'їздi в покинутий комплекс. Пофарбованi в зелений колiр i прикрашенi радянськими зiрками, двi брами покосилися, що ледве утримуються дерев'яним парканом, що руйнується, по периметру.
  
  "Боже милостивий, це пригнiчує!" Помiтила Нiна, спираючись на кермо, щоб краще розглянути околицi, що ледь помiтнi.
  
  "Цiкаво, куди ми повиннi йти", - сказав Пердью, виглядаючи ознаки життя. Єдинi ознаки життя, однак, виявлялися у виглядi напрочуд численної дикої природи, такої як оленi та бобри, яких Пердью бачив шляхом до входу.
  
  "Давай просто увiйдемо та почекаємо. Я даю їм максимум 30 хвилин, потiм ми вибираємось до бiса з цiєї смертельної пастки ", - заявила Нiна. Машина просувалася дуже повiльно, крадучися вздовж старих стiн, де в'яне пропаганда радянської епохи вiдокремлювалася вiд кам'яної кладки, що кришилася. У неживiй ночi на вiйськовiй базi Дуга-3 лунав лише скрип шин.
  
  "Нiна", - тихо сказав Пердью.
  
  "Так?" - вiдповiла вона, зачарована покинутим джипом Willys.
  
  "Нiна!" - сказав вiн голоснiше, глянувши вперед. Вона вдарила по гальмах.
  
  "Срань Господня!" - верескнула вона, коли грати автомобiля зупинилися за кiлька дюймiв вiд високої, худорлявої балканської красунi, одягненої в чоботи i бiлу сукню. "Що вона робить серед дороги?" Свiтло-блакитнi очi жiнки пронизали крiзь промiнь автомобiльних фар темний погляд Нiни. Легким помахом руки вона поманила їх, повертаючись, щоб показати дорогу.
  
  "Я їй не довiряю", - прошепотiла Нiна.
  
  "Нiно, ми тут. На нас чекають. Ми вже глибоко загрузли. Давайте не змушуватимемо ледi чекати, - вiн усмiхнувся, побачивши, як надулася гарненька iсторичка. "Прийди. Це була твоя iдея". Вiн пiдбадьорливо пiдморгнув їй i вийшов iз машини. Нiна закинула на плече сумку з ноутбуком i пiшла за Пердю. Молода блондинка нiчого не сказала, поки вони йшли за нею, час вiд часу поглядаючи одна на одну, шукаючи пiдтримки. Нарештi, Нiна здалася i запитала: "Ви Мiлла?"
  
  "Нi", - недбало вiдповiла жiнка, не обертаючись. Вони пiднялися на два сходовi прольоти в примiщення, що нагадує кафетерiй минулої епохи, де слiпуче бiле свiтло падало через дверний отвiр. Вона вiдчинила дверi i притримала її для Нiни та Пердью, якi неохоче увiйшли, не зводячи з неї очей.
  
  "Це Мiлла", - повiдомила вона шотландським гостям, вiдступаючи убiк, щоб показати п'ятьох чоловiкiв i двох жiнок, якi сидять у колi з ноутбуками. "Це розшифровується як "Вiйськовий покажчик Леонiда Леопольдта Альфа".
  
  Кожен мав свiй стиль i мету, вони по черзi займали єдиний пульт управлiння своїми трансляцiями. "Я Олена. Це мої партнери", - пояснила вона iз сильним сербським акцентом. "Ви вдiвець?"
  
  "Так, це вiн", - вiдповiла Нiна, перш нiж Пердью встиг це зробити. "Я його колега, професор Гулд. Ви можете називати мене Нiною, а це Дейв".
  
  "Ми сподiвалися, що ви прийдете. Є про що вас застерегти", - сказав один iз чоловiкiв iз кола.
  
  "Про що?" Сказала Нiна собi пiд нiс.
  
  Одна з жiнок сидiла в iзольованiй кабiнцi за пультом керування i не могла чути їхньої розмови. "Нi, ми не заважатимемо її передачi. Не хвилюйся, " посмiхнулася Олена. "Це Юрiй. Вiн iз Києва".
  
  Юрiй вiтально пiдняв руку, але продовжив свою роботу. Усiм їм було менше 35 рокiв, але у всiх у них було одне й те саме татуювання - зiрка, яку Нiна та Пердью бачили зовнi на воротах, з написом пiд нею росiйською.
  
  "Класне чорнило", - схвально сказала Нiна, вказуючи на тi, що були у Олени на шиї. "Про що це говорить?"
  
  "О, тут написано Червона Армiя 1985 ... гм, 'Червона Армiя" i дата народження. У всiх нас є свiй рiк народження поряд з нашими зiрками, " вона сором'язливо усмiхнулася. Її голос був подiбний до шовку, що пiдкреслює артикуляцiю її слiв, що робило її ще привабливiшою, нiж просто її фiзична краса.
  
  "Це iм'я в абревiатурi Мiлли, - запитала Нiна, - хто такий Леонiд ...?"
  
  Олена швидко вiдповiла. "Леонiд Леопольдт був українським оперативником нiмецького походження пiд час Другої свiтової вiйни, який пережив масове самогубство, що втопилося бiля берегiв Латвiї. Леонiд убив капiтана i зв'язався по рацiї з командиром пiдводного човна Олександром Марiнеско.
  
  Пердью штовхнув Нiну лiктем: "Маринеско був батьком Кирила, пам'ятаєш?"
  
  Нiна кивнула, бажаючи почути бiльше вiд Олени.
  
  "Люди Марiнеско забрали фрагменти янтарної кiмнати та сховали їх, доки Леонiда вiдправляли до ГУЛАГу. Коли вiн був у кiмнатi для допитiв Червоної Армiї, його застрелив свиня iз СС Карл Кемпер. Ця нацистська мерзота не повинна була перебувати на об'єктi Червоної Армiї!" Олена кипiла у своїй шляхетнiй манерi, виглядаючи засмученою.
  
  "О Боже мiй, Пердю!" Прошепотiла Нiна. Леонiд був солдатом на записi! У Детлефа на грудях приколота медаль.
  
  "Отже, ви не пов'язанi з Орденом Чорного Сонця?" - щиро запитав Пердью. Пiд дуже ворожими поглядами вся група зробила йому догану i проклинала її. Вiн не говорив мовами, але було ясно, що їхня реакцiя не була сприятливою.
  
  "Вдiвець - це не означає ображатись", - вставила Нiна. "Хм, невiдомий агент повiдомив йому, що вашi радiопередачi походили вiд верховного командування "Чорного сонця". Але нам брехало багато людей, тому ми насправдi не знаємо, що вiдбувається. Чи бачите, ми не знаємо, хто для чого служить".
  
  Слова Нiни зустрiли схвальними кивками з боку групи Milla. Вони миттєво прийняли її пояснення, тому вона наважилася поставити нагальне запитання. "Але хiба Червону Армiю не було розформовано на початку дев'яностих? Чи це просто для того, щоб показати свою вiдданiсть?"
  
  На запитання Нiни вiдповiв разючий чоловiк рокiв тридцяти п'яти. "Хiба Орден Чорного Сонця не розпався пiсля того, як цей засранець Гiтлер наклав на себе руки?"
  
  "Нi, наступнi поколiння послiдовникiв все ще активнi", - вiдповiв Пердью.
  
  "Ось так", - сказав чоловiк. "Червона Армiя досi бореться iз нацистами; тiльки це оперативники нового поколiння, що борються у давнiй вiйнi. Червоний проти Чорний."
  
  "Це Мишко", - втрутилася Олена з ввiчливостi до незнайомцiв.
  
  "Всi ми пройшли вiйськову пiдготовку, як нашi батьки та їхнi батьки, але ми боремося за допомогою найнебезпечнiшої зброї нового свiту - iнформацiйних технологiй", - проповiдував Мишко. Вiн вочевидь був лiдером. "Мiлла - це нова Цар-бомба, дитинко!"
  
  Серед групи пролунали переможнi крики. Здивований i спантеличений, Пердью подивився на усмiхнену Нiну i прошепотiв: Що таке "Цар Бомба", можу я запитати?
  
  "За всю iсторiю людства вибухнула тiльки найпотужнiша ядерна зброя", - пiдморгнула вона. "Воднева бомба; я вважаю, що вона була випробувана десь у шiстдесятих".
  
  "А це хорошi хлопцi", - грайливо зауважив Пердью, переконавшись, що говорить тихiше. Нiна посмiхнулася та кивнула. "Я просто радий, що ми тут не в тилу ворога".
  
  Пiсля того, як гурт заспокоївся, Олена запропонувала Пердью та Нiнi чорну каву, яку обидвi з вдячнiстю прийняли. Це була виключно довга поїздка, не кажучи вже про емоцiйне напруження через те, з чим їм досi доводилося стикатися.
  
  "Олено, у нас є кiлька питань про Мiлла та її зв'язок з релiквiєю Янтарної кiмнати", - шанобливо поцiкавився Пердью. "Ми повиннi знайти витвiр мистецтва, або те, що вiд нього залишилося, до завтрашньої ночi".
  
  "Нi! О нi, нi!" Мишко вiдверто запротестував. Вiн наказав Оленi вiдiйти на диванi i сiв навпроти дезiнформованих вiдвiдувачiв. "Нiхто не забере янтарну кiмнату з її гробницi! Нiколи! Якщо ви хочете це зробити, нам доведеться вдатися до суворих заходiв щодо вас".
  
  Олена намагалася заспокоїти його, коли решта встала i оточила невеликий простiр, де сидiли Мишко та незнайомцi. Нiна взяла Пердью за руку, коли всi вони дiстали свою зброю. Жахливi клацання молоткiв, що вiдсуваються, довели, наскiльки серйозною була Мiлла.
  
  "Добре, розслабся. Давайте обговоримо альтернативу, будь-що", - запропонував Пердью.
  
  М'який голос Олени був першим, хто вiдгукнувся. "Послухайте, минулого разу, коли хтось вкрав частину цього шедевра, Третiй рейх мало не знищив свободу всiх людей".
  
  "Як?" - спитав Пердью. Звичайно, вiн мав iдею, але вiн поки не мiг усвiдомити прихованої в нiй справжньої загрози. Все, чого хотiла Нiна, це прибрати громiздкi пiстолети в кобуру, щоб вона могла розслабитись, але учасники Milla не зрушили з мiсця.
  
  Перш нiж Мишко вибухнув черговою тирадою, Олена благала його почекати одним iз тих чарiвних помахiв руки. Вона зiтхнула i продовжила: "Бурштин, що використовується для виготовлення оригiнальної янтарної кiмнати, був iз Балканського регiону".
  
  "Ми знаємо про стародавнiй органiзм - Калiхасi - який був усерединi бурштину", - м'яко перебила Нiна.
  
  "I ти знаєш, що вона робить?" Мишко не витримав.
  
  "Так", - пiдтвердила Нiна.
  
  "Тодi якого хрiну ти хочеш вiддати їм це? Ти з глузду з'їхав? Ви божевiльнi люди! Ти, Захiд, i твоя жадiбнiсть! Грошовi повiї, всi ви!" Мишко гаркнув на Нiну i Пердью в неконтрольованiй лютi. "Пристрелiть їх", - сказав вiн своїй групi.
  
  Нiна з жахом сплеснула руками. "Нi! Будь ласка, послухайте! Ми хочемо знищити янтарнi панелi раз i назавжди, але ми просто не знаємо як. Послухай, Мишко, " вона звернулася до нього з благанням про увагу, " наш колега... наш друг... утримується Орденом, i вони вб'ють його, якщо ми не доставимо Янтарну кiмнату до завтрашнього дня. Отже, Вдовець i я в глибокому, дуже глибокому лайнi! Ти розумiєш?"
  
  Пердью зiщулився вiд фiрмової лютостi Нiни по вiдношенню до запального Михайла.
  
  "Нiно, можу я нагадати тобi, що хлопець, на якого ти кричиш, значною мiрою тримає нашi горезвiснi яйця у своїй хватцi", - сказав Пердью, обережно потягнувши Нiну за сорочку.
  
  "Нi, Пердю!" Вона чинила опiр, вiдкидаючи його руку в бiк. "Тут ми у серединi. Ми не Червона Армiя i не Чорне Сонце, але нам загрожують з обох бокiв, i ми змушенi бути їхньою сучкою, робити брудну роботу i намагатися, щоб нас не вбили!"
  
  Олена сидiла, мовчки киваючи на знак згоди, чекаючи, коли Мишко усвiдомлює скрутне становище незнайомцiв. Жiнка, яка весь цей час вела трансляцiю, вийшла з кабiнки i витрiщилася на незнайомцiв, що сидять у кафетерiї, та решту її групи, тримаючи зброю напоготовi. При зростаннi понад шести футiв трьох дюймiв темноволосий українець виглядав бiльш нiж жахливо. Її дреди розсипалися по плечах, коли вона елегантно ступила їм назустрiч. Олена недбало представила її Нiнi та Пердью: "Це наш експерт iз вибухових речовин, Наташа. Вона колишнiй спецназiвець i прямий нащадок Леонiда Леопольда.
  
  "Хто це?" - твердо запитала Наталка.
  
  "Вдiвець", - вiдповiв Мишко, ходячи туди-сюди, обмiрковуючи недавнє твердження Нiни.
  
  "Ах, вдiвець. Габi була нашим другом", - вiдповiла вона, похитавши головою. "Її смерть була великою втратою свiтової свободи".
  
  "Так, це було", - погодився Пердью, не в силах вiдвести очей вiд новоприбулого. Олена розповiла Наталцi про делiкатну ситуацiю, в якiй опинилися вiдвiдувачi, на що схожа на амазонку жiнка вiдповiла: "Миша, ми повиннi їм допомогти".
  
  "Ми ведемо вiйну з даними, з iнформацiєю, а не з вогневою потужнiстю", - нагадав їй Михайло.
  
  "Чи була це iнформацiя i данi, якi зупинили того офiцера американської розвiдки, який намагався допомогти "Чорному сонцю" отримати Янтарну кiмнату в останню епоху холодної вiйни?" - Запитала вона його. "Нi, радянська вогнева мiць зупинила його в Захiднiй Нiмеччинi".
  
  "Ми хакери, а не терористи!" - Запротестував вiн.
  
  Чи були це хакери, якi знищили чорнобильську загрозу Калiхаса в 1986 роцi? Нi, Мишко, це були терористи! - Заперечила вона. "Тепер у нас знову є ця проблема, i вона буде у нас доти, доки iснує Янтарна кiмната. Що ви робитимете, коли "Чорне сонце" досягне успiху? Ти збираєшся розсилати послiдовностi чисел, щоб депрограмувати уми тих небагатьох, хто все ще слухатиме радiо до кiнця свого життя, поки гребанi нацисти захоплюють свiт за допомогою масового гiпнозу та контролю свiдомостi?"
  
  "Чорнобильська катастрофа не була нещасним випадком?" Випадково спитав Пердью, але гострi попереджувальнi погляди членiв Milla змусили його замовкнути. Навiть Нiна не могла повiрити у його недоречне запитання. Зважаючи на все, Нiна та Пердью щойно розворушили найсмертоноснiше осине гнiздо в iсторiї, i "Чорне сонце" збиралося дiзнатися, чому червоний - це колiр кровi.
  
  
  Роздiл 30
  
  
  Сем думав про Нiну, поки чекав, коли Кемпер повернеться до машини. Охоронець, який вiз їх, залишився за кермом, залишивши двигун увiмкненим. Навiть якби Сему вдалося втекти вiд горили в чорному костюмi, тiкати було справдi нiкуди. На всi боки вiд них, простягаючись наскiльки вистачало очей, пейзаж нагадував дуже знайоме видовище. Насправдi це було швидше знайоме бачення.
  
  Страшенно схожа на викликану гiпнозом галюцинацiю Сема пiд час сеансiв з доктором Хелбергом, плоска, невиразна мiсцевiсть iз безбарвними луками турбувала його. Добре, що Кемпер ненадовго залишив його у спокої, щоб вiн мiг переварити сюрреалiстичну подiю, доки вона бiльше не перестане його лякати. Але що бiльше вiн спостерiгав, усвiдомлював i вбирав пейзаж, щоб пристосуватися до нього, то бiльше Сем розумiв, що це лякає його анiтрохи менше.
  
  Незручно посмикнувши на своєму стiльцi, вiн мимоволi згадав сон про колодязь i безплiдний пейзаж перед руйнiвним iмпульсом, який висвiтлив небо i знищив народи. Значення того, що колись було не бiльше нiж пiдсвiдомим проявом безладу, засвiдченим, виявилося, на жах Сема, пророцтвом.
  
  Пророцтво? Я?" вiн замислився над абсурднiстю цiєї iдеї. Але потiм iнший спогад вклинився в його свiдомiсть, як ще один шматочок головоломки. Його розум розкрив слова, якi вiн записав, коли вiн був при владi свого припадку, там, у селi на островi; слова , якi нападав на Нiну, кричав їй.
  
  "Забери звiдси свого злого пророка!"
  
  "Забери звiдси свого злого пророка!"
  
  "Забери звiдси свого злого пророка!"
  
  Сем був наляканий.
  
  "Срань Господня! Як я мiг не почути цього в той час?" вiн ламав голову, забуваючи враховувати, що така сама природа розуму i всiх його чудесних здiбностей: Вiн назвав мене пророком? Зблiднувши, вiн тяжко проковтнув, коли все зiйшлося воєдино - бачення точної мiсцевостi та знищення цiлої раси пiд бурштиновим небом, але що турбувало його найбiльше, то це пульсацiя, яку вiн бачив у своєму баченнi, схожа на ядерний вибух.
  
  Кемпер налякав Сема, коли той вiдчинив дверi, щоб повернутися. Це раптове клацання центрального замку, за яким послiдувало гучне клацання ручки, пролунало саме в той момент, коли Сем згадав той всепоглинаючий iмпульс, який прокотився брижами по всiй країнi.
  
  "Entschuldigung, гер Клiв", - вибачився Кемпер, коли Сем злякано смикнувся, схопившись за груди. Проте це викликало у тирана смiшок. "Чому ти такий нервовий?"
  
  "Просто нервуюся через своїх друзiв", - знизав плечима Сем.
  
  "Я впевнений, що вони вас не пiдведуть", - спробував бути щирим Клаус.
  
  "Проблема з вантажем?" Запитав Сем.
  
  "Лише лише невелика проблема з датчиком рiвня бензину, але тепер вона усунена", - серйозно вiдповiв Кемпер. "Отже, ви хотiли знати, як послiдовностi чисел завадили вашiй атацi на мене, вiрно?"
  
  "Так. Це було дивно, але ще бiльш вражаючим був той факт, що це торкнулося тiльки мене. Чоловiки, якi були з тобою, не виявили жодних ознак манiпуляцiї", - захопився Сем, потураючи самолюбству Клауса, нiби вiн був шанувальником. Це була тактика, яку Сем Клiв використав багато разiв ранiше, проводячи свої розслiдування, щоб викрити злочинцiв.
  
  "Ось секрет", - самовдоволено посмiхнувся Клаус, повiльно заламуючи руки i переповнюючись самозадоволенням. "Справа не так у цифрах, як у комбiнацiї цифр. Математика, як ви знаєте, - це мова самого Творiння. Числа керують усiм у iснуваннi, чи то на клiтинному рiвнi, геометрично, у фiзицi, хiмiчних сполуках чи будь-де ще. Це ключ до перетворення всiх даних - як комп'ютер усерединi конкретної частини вашого мозку, розумiєте?
  
  Сем кивнув головою. Вiн трохи подумав i вiдповiв: "Отже, це щось на зразок шифру до бiологiчної машини-енiгми".
  
  Кемпер аплодував. Буквально. "Це винятково точна аналогiя, мiстере Клiв! Я сам не змiг би пояснити це краще. Саме так це й працює. Застосовуючи ланцюжки специфiчних комбiнацiй, цiлком можливо, можна розширити поле впливу, по сутi замкнувши рецептори мозку. Тепер, якщо ви додасте до цiєї дiї електричний струм, "Кемпер упивався своєю перевагою, "це десятикратно посилить ефект мислеформи".
  
  "Отже, використовуючи електрику, ви дiйсно могли б збiльшити обсяг засвоюваних даних? Чи це для того, щоб посилити здатнiсть манiпулятора контролювати бiльше однiєї людини одночасно? Запитав Сем.
  
  "Продовжуй говорити, доббер", - подумав Сем через свою майстерно розiграну шараду. 'I нагорода дiстається... Самсону Клiву за його роль зачарованого журналiста, зачарованого розумною людиною!' Сем, анiтрохи не винятковий у своїй грi, реєстрував кожну деталь, яку вивергав нiмецький нарцис.
  
  "Як ви думаєте, що насамперед зробив Адольф Гiтлер, коли прийшов до влади над недiючим персоналом вермахту в 1935 роцi?" - риторично спитав вiн Сема. "Вiн впровадив масову дисциплiну, бойову ефективнiсть та непохитну лояльнiсть для нав'язування iдеологiї СС, використовуючи пiдсвiдоме програмування".
  
  З великою делiкатнiстю Сем поставив питання, яке виникло в головi майже вiдразу пiсля заяви Кемпера. "Чи була у Гiтлера Калiхаса?"
  
  "Пiсля того, як Янтарна кiмната оселилася у Берлiнському мiському палацi, нiмецький майстер iз Баварiї..." Кемпер хмикнув, намагаючись згадати iм'я цiєї людини. "Е-е, нi, я не пам'ятаю - його запросили приєднатися до росiйських майстрiв, щоб вiдновити артефакт пiсля того, як вiн був подарований Петру Великому, розумiєте?"
  
  "Так", - охоче вiдповiв Сем.
  
  "Згiдно з легендою, коли вiн працював над новим дизайном вiдреставрованої кiмнати в Катерининському палацi, вiн "зажадав" три шматки бурштину, ви знаєте, за свiй клопiт", - Кемпер пiдморгнув Сему.
  
  "Насправдi, не варто його звинувачувати", - зауважив Сем.
  
  "Нi, як хтось може звинувачувати його за це? Я згоден. У будь-якому разi вiн продав одну рiч. Двоє iнших, як побоювалися, обдурили його дружиною i також проданi. Однак це, мабуть, було невiрно, i дружина, про яку йдеться, виявилася ранньою матрiархальною представницею лiнiї кровi, яка зустрiла вразливого Гiтлера через багато столiть".
  
  Кемпер явно насолоджувався власною розповiддю, вбиваючи час на шляху до вбивства Сема, але журналiст придiляв увагу тому, як iсторiя розгорталася все бiльше. "Вона передала два шматки бурштину, що залишилися, з первiсної Янтарної кiмнати своїм нащадкам, i в результатi вони дiсталися нiкому iншому, як Йоганну Дiтрiху Еккарту! Як це може бути випадковiстю?
  
  "Пробач, Клаус", - знiяковiло вибачився Сем, "але мої знання iсторiї нiмецької мови бентежать. Саме для цього я тримаю Нiну".
  
  "Ha! Просто для iсторичної iнформацiї? Клаус дражнив. "Я сумнiваюся в цьому. Але дозвольте менi уточнити. Еккарт, надзвичайно освiчена людина та поет-метафiзик, був безпосередньо вiдповiдальний за захоплення Гiтлера окультизмом. Ми пiдозрюємо, що саме Екарт вiдкрив силу Калiхаси, а потiм використав це явище, коли зiбрав перших членiв Black Sun. I, звичайно, найвидатнiший учасник, який змiг активно використати незаперечну можливiсть змiнити свiтогляд людей..."
  
  "... був Адольфом Гiтлером. Тепер я розумiю", - Сем заповнив прогалини, зображуючи чарiвнiсть, щоб обдурити свого викрадача. "Калiхаса дав Гiтлеру здатнiсть перетворювати людей на, ну, трутнiв. Це пояснює, чому маси в нацистськiй Нiмеччинi в основному дотримувалися тiєї ж думки... синхроннi рухи i цей непристойно-iнстинктивний, нелюдський рiвень жорстокостi".
  
  Клаус лагiдно посмiхнувся до Сема. "Непристойно iнстинктивно ... Менi це подобається".
  
  "Я так i думав, що ти зможеш", - зiтхнув Сем. "Все це позитивно зачаровує, розумiєш? Але як ви дiзналися про все це?
  
  "Мiй батько", - вiдповiв Кемпер як нi в чому не бувало. Вiн вразив Сема як потенцiйна знаменитiсть своєю удаваною сором'язливiстю. "Karl Kemper."
  
  "Кемпер - це iм'я прозвучало у звуковому ролику Нiни", - згадав Сем. Вiн був вiдповiдальний за смерть солдата Червоної Армiї в кiмнатi для допитiв. Тепер головоломка складається докупи. Вiн пильно подивився в очi монстру, що стояв перед ним у маленькiй рамцi. "Не можу дочекатися, коли побачу, як ти задихаєшся", подумав Сем, придiляючи командиру "Чорного сонця" всю увагу, яку вiн жадав. 'Не можу повiрити, що я п'ю з ублюдком-геноцидом. Як би я танцював на твоєму попелi, нацистський потрiб!" Уявлення, якi матерiалiзувалися в душi Сема, здавались чужими i вiдiрваними вiд його власної особистостi, i це стривожило його. Але вiн повинен був визнати, що жахливi речi, про якi вiн думав, не були повнiстю перебiльшенi.
  
  "Скажи менi, Клаусе, яка мета стояла за вбивствами в Берлiнi?" Сем продовжив так зване спецiальне iнтерв'ю за келихом гарного вiскi. "Страх? Суспiльна тривога? Я завжди думав, що це ваш спосiб просто пiдготувати маси до майбутнього впровадження нової системи та дисциплiни. Як близько я був! Треба було зробити ставку".
  
  Кемпер виглядав менш зiрковим, почувши про новий маршрут, яким вибрав журналiст-розслiдувач, але вiн нiчого не втрачав, розкриваючи свої мотиви мертвяковi.
  
  "Насправдi, це дуже проста програма", - вiдповiв вiн. "Оскiльки канцлер Нiмеччини у нашiй владi, ми маємо важелi впливу. Вбивства високопоставлених громадян, здебiльшого вiдповiдальних за полiтичний та фiнансовий благополуччя країни, доводять, що ми в курсi i, звичайно, без вагань виконуємо нашi погрози".
  
  "Отже, ви вибрали їх, ґрунтуючись на їхньому елiтному статусi?" Сем просто запитав.
  
  "I це теж, мiстере Клiв. Але кожна з наших цiлей мала серйознiшi iнвестицiї у наш свiт, нiж просто грошi та владу", - розповiв Кемпер, однак вiн, схоже, не надто прагнув подiлитися, в чому саме полягали цi iнвестицiї . Тiльки доки Сем не вдав, що втратив iнтерес, просто кивнувши, i не почав дивитися у вiкно на зовнi, що рухалася, Кемпер вiдчував себе зобов'язаним розповiсти йому. "Кожна з цих, здавалося б, випадкових цiлей насправдi була нiмцями, якi допомагали нашим сучасним товаришам з Червоної Армiї у прихованнi розташування та приховуваннi iснування Бурштинової кiмнати., єдина найбiльш ефективна перешкода у пошуках "Чорним сонцем" оригiнального шедевра. Мiй батько дiзнався з перших вуст вiд Леопольда - росiйського зрадника, - що релiквiя була перехоплена Червоною Армiєю i не пiшла на дно разом iз Вiльгельмом Густлоффом, яким була Мiлла, як свiдчить легенда. З того часу деякi учасники Black Sun, змiнивши свою думку про свiтове панування, покинули нашi лави. Ти можеш у це повiрити? Нащадки арiйцiв, могутнi та iнтелектуально переважають, вирiшили порвати з Орденом. Але найбiльшою зрадою була допомога радянським ублюдкам у прихованнi бурштинової кiмнати, навiть фiнансування секретної операцiї в 1986 роцi по знищенню шести з десяти плит бурштину, що мiстять, що мiстять Калiхасу!
  
  Сем пожвавiшав. "Зачекай зачекай. Що ви кажете про 1986 рiк? Половину Янтарної кiмнати було знищено?"
  
  "Так, завдяки нашим нещодавно померлим елiтним членам товариства, якi фiнансували Мiллу для операцiї "Батькiвщина", Чорнобиль тепер є могилою половини чудової релiквiї", - посмiхнувся Кемпер, стискаючи кулаки. "Але цього разу ми збираємося знищити їх - змусити їх зникнути разом з їхнiми спiввiтчизниками та всiма, хто ставить нам питання".
  
  "Як?" Запитав Сем.
  
  Кемпер засмiявся, здивований тим, що така прониклива людина, як Сем Клiв, не розумiв, що вiдбувається насправдi. "Що ж, у нас ви, мiстере Клiв. Ти новий гiтлер Чорного Сонця... з цiєю особливою iстотою, яка харчується твоїм мозком".
  
  "Прошу вибачення?" Сем ахнув. "Як, на вашу думку, я збираюся служити вашiй метi?"
  
  "Твiй розум має здатнiсть манiпулювати масами, мiй друже. Подiбно до F ührer, ви зможете пiдпорядкувати Milla i всi iншi подiбнi до них агентства - навiть уряди. Решту вони зроблять самi", - посмiхнувся Кемпер.
  
  "А як же мої друзi?" - Запитав Сем, стривожений перспективами, що вiдкриваються.
  
  "Це не матиме значення. На той час, коли ти спроєцуєш владу Калiхаси над свiтом, органiзм поглине бiльшу частину твого мозку", - розповiв Кемпер, коли Сем витрiщився на нього в неприкритому жаху. "Або це, або аномальне збiльшення електричної активностi пiдсмажить ваш мозок. У будь-якому разi ти увiйдеш в iсторiю як герой Ордену".
  
  
  Роздiл 31
  
  
  "Вiддай їм це золото гребане. Золото скоро стане марним, якщо вони не зможуть знайти спосiб перетворити марнославство та щiльнiсть на реальнi парадигми виживання", - знущалася Наталка над своїми колегами. Вiдвiдувачi Мiлли сидiли навколо великого столу з групою войовничих хакерiв, якi, як тепер з'ясував Пердью, були людьми, якi стояли за таємничим повiдомленням Габi з повiтряним рухом. Це був Марко, один з тихих членiв Milla, який обiйшов повiтряний контроль Копенгагена i сказав пiлотам Purdue змiнити курс на Берлiн, але Пердью не збирався розкривати своє прикриття прiзвиська Детлефа "Вдiвець", щоб розкрити, ким вiн був насправдi - поки що немає .
  
  "Я гадки не маю, яке вiдношення золото має до плану", - пробурмотiла Нiна Пердью у розпал сварки з росiянами.
  
  "Бiльшiсть все ще iснуючих бурштинових листiв все ще має золотi вставки та обрамлення на мiсцi, доктор Гулд", - пояснила Олена, змусивши Нiну почуватися безглуздо через те, що вона надто голосно скаржилася на це.
  
  "Так!" - втрутився Мишко. "Це золото дорого коштує для необхiдних людей".
  
  Ти тепер капiталiстична свиня? Запитав Юрiй. "Грошi марнi. Цiнуйте тiльки iнформацiю, знання та практичнi речi. Ми вiддаємо їм золото. Кого це хвилює? Нам потрiбно золото, щоб обдурити їх i змусити повiрити, що друзi Габi чогось не задумують.
  
  "Ще краще, " запропонувала Олена, " ми використовуємо золоте рiзьблення для розмiщення iзотопу. Все, що нам потрiбно, це каталiзатор i достатньо електрики, щоб розiгрiти каструлю.
  
  "Iзотоп? Ви вчений, Олено?" Пердю зачарований.
  
  "Фiзик-ядерник, випуск 2014 року", - з усмiшкою похвалилася Наташа про свою приємну подругу.
  
  "Чорт!" Нiна була в захватi, вражена розумом, прихованим у вродливiй жiнцi. Вона глянула на Пердю i штовхнула його лiктем. "Це мiсце - Валгалла сапiосексуала, гей?"
  
  Пердю кокетливо пiдняв брови, почувши точну припущення Нiни. Раптом спекотна дискусiя мiж хакерами з Червоної армiї була перервана гучним трiском, який змусив їх завмерти в очiкуваннi. Уважно прислухаючись, вони чекали. З настiнних динамiкiв центру мовлення виття вхiдного сигналу сповiстило про щось зловiсне.
  
  "Guten Tag, meine Kameraden."
  
  "О Боже, це знову Кемпер", - прошипiла Наталка.
  
  Пердю вiдчув нудоту в животi. Звук голосу чоловiка викликав у нього напад запаморочення, але вiн стримався заради групи.
  
  "Ми прибудемо до Чорнобиля за двi години", - повiдомив Кемпер. "Це ваше перше та єдине попередження про те, що ми очiкуємо, що наше ETA витягне бурштинову кiмнату з саркофагу. Недотримання призведе до... " вiн усмiхнувся про себе i вирiшив вiдмовитися вiд формальностей, " ... ну, це призведе до смертi канцлера Нiмеччини та Сема Клiва, пiсля чого ми випустимо нервово-паралiтичний газ у Москвi, Лондонi та Сеулi одночасно. Девiд Пердью буде замiшаний у нашiй широкiй мережi представникiв полiтичних ЗМI, тому не намагайтеся кинути нам виклик. Zwei Stunden. Wiedersehen."
  
  Клацання перервало перешкоди, i тиша опустилася на кафетерiй, як ковдру поразки.
  
  Ось чому нам довелося змiнити локацiю. Вони вже мiсяць зламують нашi частоти мовлення. Посилаючи послiдовностi чисел, вiдмiннi вiд наших, вони змушують людей вбивати себе та iнших за допомогою пiдсвiдомого навiювання. Тепер нам доведеться присiдати на майданчику-примарi Дуга-3," посмiхнулася Наталка.
  
  Пердю насилу проковтнув, коли в нього пiдскочила температура. Намагаючись не переривати зустрiч, вiн поклав холоднi, липкi руки на сидiння з обох бокiв вiд себе. Нiна одразу зрозумiла, що щось не таке.
  
  "Пердю?" - Запитала вона. Ти знову захворiв?
  
  Вiн слабо посмiхнувся i вiдмахнувся вiд цього, похитавши головою.
  
  "Вiн не має значення", - зауважив Мишко. "Зараження? Як довго ти тут? Бiльше, нiж на день?
  
  "Нi", - вiдповiла Нiна. "Усього на кiлька годин. Але вiн хворiє вже два днi".
  
  "Не хвилюйтеся, люди", - невиразно промовив Пердью, все ще зберiгаючи веселе обличчя. "Це вiдбувається пiсля".
  
  "Пiсля чого?" Запитала Олена.
  
  Пердю схопився, його обличчя зблiдло, коли вiн спробував взяти себе в руки, але вiн пiдштовхнув своє довготелесе тiло до дверей наввипередки з непереборним бажанням блювати.
  
  "Пiсля цього", - зiтхнула Нiна.
  
  "Чоловiчий туалет поверхом нижче", - недбало повiдомив Марко, спостерiгаючи, як гiсть квапливо спускається сходами. "Випивка чи нерви?" вiн спитав Нiну.
  
  "I те i iнше. Чорне Сонце катував його кiлька днiв, перш нiж наш друг Сем вирушив витягувати його. Я гадаю, що травма все ще впливає на нього", - пояснила вона. "Вони тримали його у своїй фортецi в Казахському степу i мучили його без вiдпочинку".
  
  Жiнки виглядали такими ж байдужими, як i чоловiки. Очевидно, тортури були настiльки глибоко вкорiненi в їхньому культурному минулому вiйни i трагедiї, що це було само собою зрозумiлим у розмовi. Вiдразу ж порожнiй вираз обличчя Мишi висвiтлився i оживив його риси. "Доктор Гулд, у тебе є координати цього мiсця? Ця... фортеця у Казахстанi?"
  
  "Так", - вiдповiла Нiна. "Саме так ми знайшли його в першу чергу".
  
  Темпераментний чоловiк простяг їй руку, i Нiна швидко порилася в переднiй сумцi на блискавцi в пошуках паперу, на якiй вона робила начерки в кабiнетi доктора Хелберга того дня. Вона передала Мишковi записанi цифри та iнформацiю.
  
  Отже, першi повiдомлення, якi Детлеф привiз нам до Единбурга, були вiдправленi не Мiллою. Iнакше вони б знали про мiсцезнаходження комплексу", - подумала Нiна, але залишила це при собi. З iншого боку, Мiлла охрестила його 'Вдiвцем'. Вони теж вiдразу впiзнали в цiй людинi чоловiка Габi. , коли вона пiдперла голову i поставила лiктi на стiл, як нудна школярка, їй спало на думку, що Габi - i, отже, Детлеф - теж були введенi в оману втручанням Ордену в трансляцiї, так само, як люди, якi постраждали вiд послiдовностей чисел малефiсенти. "Боже мiй, я повинен вибачитися перед Детлефом. Я впевнений, що вiн пережив невеликий iнцидент з "Вольво". Я сподiваюся?"
  
  Пердью був довгий час, але було важливiше розробити план до того, як їхнiй час минув. Вона спостерiгала, як росiйськi генiї щось гаряче обговорюють своєю мовою, але не заперечувала. Для неї це звучало гарно, i за їхнiм тоном вона здогадалася, що iдея Мишi була ґрунтовною.
  
  Як тiльки вона знову почала турбуватися про долю Сема, Мишко та Олена зустрiлися з нею, щоб пояснити план. Iншi учасники пiшли за Наталкою з кiмнати, i Нiна чула, як вони з гуркотом спускалися залiзними сходами, як пiд час протипожежних навчань.
  
  "Я розумiю, у тебе є план. Будь ласка, скажи менi, що маєш план. Наш час майже минув, i я не думаю, що зможу бiльше терпiти. Якщо вони вб'ють Сема, присягаюсь Богом, я присвячую своє життя тому, щоб розтратити їх усiх", - простогнала вона у розпачi.
  
  "Це червоний настрiй", - посмiхнулася Олена.
  
  "I так, ми маємо план. Гарний план", - заявив Мишко. Вiн здавався майже щасливим.
  
  "Чудово!" Нiна посмiхнулася, хоча все ще виглядала напруженою. "Який план?"
  
  Мишко смiливо заявив: "Ми вiддаємо їм бурштинову кiмнату".
  
  Посмiшка Нiни зiв'яла.
  
  "Прийти знову?" вона часто заморгала, наполовину вiд лютi, наполовину бажаючи почути його пояснення. "Чи маю надiю на бiльше, прив'язаний до вашого висновку? Тому що, якщо такий ваш план, я втратив будь-яку вiру в моє захоплення радянською винахiдливiстю".
  
  Вони розсiяно засмiялися. Було ясно, що їм було начхати на думку представника Заходу; навiть не настiльки, щоб поспiшити розвiяти її сумнiви. Нiна поклала руки на груди. Думки про постiйну хворобу Пердью i постiйне пiдпорядкування Сема та його вiдсутнiсть тiльки ще бiльше розлютили зухвалого iсторика. Олена вiдчула її розчарування та смiливо взяла її за руку.
  
  "Ми не будемо втручатися у фактичнi, гм, претензiї Black Sun на Янтарну кiмнату чи колекцiю, але ми надамо вам все необхiдне для боротьби з ними. Добре?" - сказала вона Нiнi.
  
  "Ти не збираєшся допомогти нам повернути Сема?" Нiна ахнула. Їй хотiлося розплакатися. Пiсля всього цього їй вiдмовили єдинi союзники, якi, як вона думала, мали проти Кемпера. Можливо, Червона Армiя була не така могутня, як стверджувала їхня репутацiя, подумала вона з гiрким розчаруванням у серцi. "Тодi з чим, чорт забирай, ти насправдi збираєшся допомагати?" - кипiла вона.
  
  Мишi очi потемнiли вiд нетерпимостi. "Послухай, ми не повиннi тобi допомагати. Ми транслюємо iнформацiю, а не боремося у ваших битвах".
  
  "Це очевидно", - посмiхнулася вона. "То що ж тепер буде?"
  
  "Ви з Вдiвцем повиннi забрати частини Янтарної кiмнати, що залишилися. Юрiй найме для тебе людину з важким вiзком та блоками, " Олена спробувала звучати проактивнiше. "Наташа та Марко прямо зараз перебувають у реакторному секторi пiдрiвня Медведка. Скоро я збираюся допомогти Марку з отрутою".
  
  "Отрута?" Нiна скривилася.
  
  Мишко вказав на Олену. Так вони називають хiмiчнi елементи, якi вони кладуть у бомби. Я думаю, вони намагаються бути кумедними. Наприклад, отруюючи тiло вином, вони отруюють предмети хiмiкатами чи ще щось ".
  
  Олена поцiлувала його та вибачилася, щоб приєднатися до решти у секретному пiдвалi реактора на швидких нейтронах, секцiї величезної вiйськової бази, яка колись використовувалася для зберiгання обладнання. Дуга-3 була одним iз трьох мiсць, куди Мiлла перiодично мiгрувала щороку, щоб уникнути затримання або виявлення, i група таємно перетворила кожне зi своїх мiсць на повнiстю функцiональнi операцiйнi бази.
  
  "Коли отрута буде готова, ми дамо вам матерiали, але ви маєте пiдготувати свою власну зброю на об'єктi "Притулок", - пояснив Михайло.
  
  "Це саркофаг?" - Запитала вона.
  
  "Da."
  
  "Але радiацiя там уб'є мене", - запротестувала Нiна.
  
  "Ви не перебуватимете в об'єктi "Притулок". У 1996 роцi мої дядько i дiдусь перенесли пластини з Янтарної кiмнати до старої криницi поряд з об'єктом "Притулок", але там, де знаходиться криниця, є земля, багато землi. Вона взагалi не пов'язана з реактором 4, тож з вами все має бути гаразд", - пояснив вiн.
  
  "Господи, це здере з мене шкiру", - пробурмотiла вона, серйозно передбачаючи вiдмовлятися вiд усього пiдприємства i залишати Пердю i Сема напризволяще. Мишко посмiявся з параної розпещеної захiдної жiнки i похитав головою. Хто покаже менi, як це приготувати? - Зрештою запитала Нiна, вирiшивши, що не хоче, щоб росiяни вважали шотландцiв слабаками.
  
  "Наташа - експерт iз вибухових речовин. Олена - експерт з хiмiчної небезпеки. Вони розкажуть вам, як перетворити Янтарну кiмнату на труну", - посмiхнувся Мишко. "Одна рiч, докторе Гулд", - продовжив вiн приглушеним тоном, нехарактерним для його владної натури. "Будь ласка, звертайтеся з металом у захисних пристосуваннях та намагайтеся не дихати, не прикриваючи рота. I пiсля того, як ви вiддасте їм релiквiю, тримайтеся подалi. Велика вiдстань, зрозумiло?
  
  "Добре", - вiдповiла Нiна, вдячна за його занепокоєння. Це була та його сторона, яку вона досi не мала насолоди бачити. Вiн був зрiлою людиною. "Мiша?"
  
  "Да?"
  
  З усiєю серйознiстю вона благала дiзнатися. "Яку зброю я тут роблю?"
  
  Вiн не вiдповiв, тому вона допитувалась ще трохи.
  
  "Як далеко я повинна бути пiсля того, як вiддам Кемперу Бурштинову кiмнату?" - хотiла визначити вона.
  
  Мишко кiлька разiв моргнув, заглядаючи глибоко у темнi очi симпатичної жiнки. Вiн вiдкашлявся i порадив: "Їдь iз країни".
  
  
  Роздiл 32
  
  
  Коли Пердью прокинувся на пiдлозi туалету, його сорочка була забруднена жовчю та слиною. Знiяковiвши, вiн зробив усе можливе, щоб змити це за допомогою мила для рук та холодної води в раковинi. Пiсля деякого чищення вiн оглянув стан тканини у дзеркалi. "Нiби цього нiколи не було", - посмiхнувся вiн, задоволений своїми зусиллями.
  
  Коли вiн увiйшов до кафетерiй, вiн виявив, що Нiну одягають Олена та Мишко.
  
  "Твоя черга", - посмiхнулася Нiна. "Я бачу, у тебе був ще один напад хвороби".
  
  "Це було не що iнше, як насильство", - сказав вiн. "Що вiдбувається?"
  
  "Ми набиваємо одяг доктора Гулд радiоактивно-стiйкими матерiалами, коли ви двоє спуститеся за Янтарною кiмнатою", - поiнформувала Олена.
  
  "Це смiшно, Нiно", - поскаржився вiн. "Я вiдмовляюся носити все це. Начебто нашому завданню вже не заважає дедлайн, тепер вам доводиться вдаватися до абсурдних заходiв, якi забирають багато часу, щоб затримати нас ще довше?"
  
  Нiна насупилась. Здавалося, Пердью знову перетворився на плаксиву стерву, з якою вона посварилася в машинi, i вона не збиралася терпiти його дитячi примхи. "Ти хотiв би, щоб твої яйця вiдвалилися до завтрашнього дня?" - виразила вона у вiдповiдь. "Iнакше тобi краще взяти чашку; свинцеву".
  
  "Подорослiшайте, докторе Гулд", - заперечив вiн.
  
  "Рiвень радiацiї близький до смертельного для цiєї маленької експедицiї, Дейв. Я сподiваюся, у вас є велика колекцiя бейсбольних кепок на випадок неминучого випадання волосся, вiд якого ви страждатимете через кiлька тижнiв".
  
  Поради мовчки посмiялися з покровительської тиради Нiни, коли вони налаштовували останнє з її свинцевих посилених пристосувань. Олена дала їй медичну маску, щоб вона затуляла рота, коли спуститься в колодязь, i альпiнiстський шолом про всяк випадок.
  
  Похнюпившись деякий час, Пердью дозволив їм одягнути його подiбним чином, перш нiж супроводжувати Нiну туди, де Наташа була готова озброїти їх для битви. Марко зiбрав для них кiлька витончених рiжучих iнструментiв розмiром з пенал, а також iнструкцiю про те, як покривати бурштин тонким скляним прототипом, який вiн створив для такого випадку.
  
  "Люди, ви впевненi, що ми зможемо здiйснити це вузькоспецiалiзоване пiдприємство в такi короткi термiни?" - спитав Пердью.
  
  "Доктор Гулд каже, що ви винахiдник," вiдповiв Марко. "Так само, як працювати з електронiкою. Використовуйте iнструменти для доступу та припасування. Покладiть шматочки металу на лист бурштину, щоб приховати їх як золоту iнкрустацiю, та накрийте його чохлами. Використовуйте затискачi по кутах та БУМ! Бурштинова кiмната, посилена смертю, щоб вони могли забрати її додому".
  
  "Я все ще не зовсiм розумiю, що все це означає", - поскаржилася Нiна. "Навiщо ми це робимо? Мишко натякнув менi, що ми, мабуть, далеко, а це означає, що це бомба, вiрно?"
  
  "Правильно", - пiдтвердила Наталка.
  
  "Але це лише колекцiя брудних срiбних металевих рамок i кiлець. Схоже на те, що мiй дiдусь-механiк зберiгав на смiттєзвалищi, " простогнала вона. Вперше Пердью виявив деякий iнтерес до їхньої мiсiї, коли побачив мотлох, схожий на потьмянiлу сталь чи срiбло.
  
  "Марiя, Мати Божа! Нiно!" - з благоговiнням видихнув вiн, кинувши на Наташу погляд, сповнений засудження та здивування. "Ви, люди, божевiльнi!"
  
  Що? Що це?" - Запитала вона. Всi вони вiдповiли на його пильний погляд, незворушнi його панiчним судженням. Рот Пердью залишався вiдкритим здивовано, коли вiн повернувся до Нiни з одним предметом у руцi. "Це збройовий плутонiй. Вони посилають нас перетворити Янтарну кiмнату на ядерну бомбу!"
  
  Вони не спростували його заяви i не виглядали заляканими. Нiна втратила дар мови.
  
  "Це правда?" - Запитала вона. Олена подивилася вниз, i Наташа гордо кивнула.
  
  "Вона не може вибухнути, поки ти тримаєш її в руках, Нiно", - спокiйно пояснила Наталка. Просто зробiть так, щоб це виглядало як частина мистецтва, i заклейте панелi склом Марко. Тодi вiддай це Кемперу".
  
  "Плутонiй спалахує при контактi з вологим повiтрям або водою", - Пардью проковтнув, думаючи про всi властивостi елемента. Якщо покриття вiдколеться або оголиться, можуть бути жахливi наслiдки.
  
  "Так що не облажайся", - весело прогарчала Наталка. "А тепер ходiмо, у вас менше двох годин, щоб показати знахiдку нашим гостям".
  
  
  * * *
  
  
  Трохи бiльш як через двадцять хвилин Пердю i Нiну опускали в прихований кам'яний колодязь, що десятилiттями зарiс радiоактивною травою i чагарником. Кам'яна кладка зруйнувалася так само, як колишня залiзна завiса, свiдчення минулих часiв передових технологiй та iнновацiй, покинутих i залишених на розпад через наслiдки Чорнобиля.
  
  "Ви знаходитесь далеко вiд об'єкта "Притулок", - нагадала Олена Нiнi. "Але дихай через нiс. Юрiй та його двоюрiдний брат чекатимуть тут, поки ви винесете релiквiю."
  
  "Як нам доставити це до входу в колодязь? Кожна панель важить бiльше, нiж ваш автомобiль! Заявив Пердью.
  
  "Тут є залiзнична система", - крикнув Мишко вниз, у темну яму. "Слiди ведуть у зал Янтарної кiмнати, де мiй дiдусь та мiй дядько перенесли уламки у таємне мiсце. Ви можете просто опустити їх за допомогою мотузок на шахтний вiзок та приїхати сюди, звiдки Юрiй доставить їх нагору".
  
  Нiна показала їм великий палець, перевiривши свою рацiю на частоту, яку Миша дав їй для зв'язку з кожним iз них, якщо у неї виникнуть питання, перебуваючи пiд страшною Чорнобильською електростанцiєю.
  
  "Правильно! Давай покiнчимо iз цим, Нiно", - пiдштовхнув Пердью.
  
  Вони вирушили у вогку темряву з лiхтариками, прикрiпленими до їх шоломiв. Чорна маса у темрявi виявилася шахтною машиною, про яку говорив Мишко, i вони пiдняли листи Марко на неї за допомогою iнструментiв, штовхаючи машину на ходу.
  
  "Трохи не схильний до спiвпрацi", - зауважив Пердью. "Але я був би таким же, якби iржавiв у темрявi бiльше двадцяти рокiв".
  
  Їхнi свiтловi променi слабшали лише за кiлька метрiв перед ними, зануренi в густу темряву. Мiрiади дрiбних частинок ширяли в повiтрi i танцювали перед променями в безмовному забуттi пiдземного каналу.
  
  "Що, якщо ми повернемося, а вони закриють колодязь?" Раптом сказала Нiна.
  
  "Ми знайдемо вихiд. Ми проходили через найгiрше, нiж це ранiше", - запевнив вiн.
  
  "Тут так жахливо тихо", - наполягала вона у своєму похмурому настрої. "Колись тут, унизу, була вода. Цiкаво, скiльки людей потонуло в цiй криницi або загинуло вiд радiацiї, шукаючи притулку тут, внизу.
  
  "Нiна", - це все, що вiн сказав, щоб струсити її вiд нерозсудливостi.
  
  "Пробач", - прошепотiла Нiна. "Я страшенно наляканий".
  
  "Це на тебе не схоже", - сказав Пердью в щiльнiй атмосферi, яка позбавляла його голос будь-якої луни. "Ви боїтеся лише зараження чи наслiдкiв радiацiйного отруєння, якi призводять до повiльної смертi. Ось чому ви знаходите це мiсце жахливим".
  
  Нiна пильно дивилася на нього в туманному свiтлi своєї лампи. "Дякую тобi, Девiде".
  
  За кiлька крокiв його обличчя змiнилося. Вiн дивився на щось праворуч вiд неї, але Нiна була непохитна, не бажаючи знати, що це було. Коли Пердью зупинився, Нiну охопили всiлякi страшнi сценарiї.
  
  "Дивися", - посмiхнувся вiн, беручи її за руку, щоб розвернути обличчям до чудового скарбу, який був прихований пiд багаторiчним шаром пилу та смiття. "Вона анiтрохи не менш чудова, нiж у тi часи, коли нею володiв король Пруссiї".
  
  Щойно Нiна висвiтлила жовтi плити, золото та бурштин об'єдналися, щоб стати вишуканими дзеркалами втраченої краси минулих столiть. Хитромудре рiзьблення, що прикрашало рами та уламки дзеркала, пiдкреслювало чистоту бурштину.
  
  "Подумати тiльки, що злий бог спить прямо тут", - прошепотiла вона.
  
  "Частка того, що здається включеннями, Нiно, подивися", - зазначив Пердью. "Зразок настiльки маленький, що був майже невидимий, потрапив пiд пильну увагу очок Пердью, збiльшивши його.
  
  "Боже милостивий, ну хiба ти не гротескний маленький ублюдок", - сказав вiн. "Це схоже на краба або клiща, але у його голови гуманоїдна особа".
  
  "О, Господи, це звучить огидно", - Нiна здригнулася при цiй думцi.
  
  "Приходьте подивитися", - запросив Пердью, готуючись до її реакцiї. Вiн помiстив лiве збiльшувальне скло своїх окулярiв на iншу брудну пляму на незайманому позолоченому бурштинi. Нiна нахилилася, щоб подивитись на неї.
  
  "Що, в iм'я статевих залоз Юпiтера, це за штука?" вона ахнула вiд жаху з подивом на обличчi. "Клянуся, я застрелюсь, якщо ця моторошна штука оселиться у моєму мозку. Боже мiй, ти можеш уявити, якби Сем знав, як виглядає його Калiхаса?
  
  "Говорячи про Сема, я думаю, нам слiд поквапитися з передачею цього скарбу у користування нацистам. Що скажеш ти? Пердю наполягав.
  
  "Так".
  
  Коли вони перестали старанно змiцнювати гiгантськi плити металом i ретельно запечатали їх за захисною плiвкою, як було зазначено, Пердью i Нiна одну за одною пiдкотили панелi до дна гирла колодязя.
  
  "Дивися, бачиш? Вони всi пiшли. Там нагорi нiкого немає, " поскаржилася вона.
  
  "Принаймнi вони не перекрили вхiд", - посмiхнувся вiн. "Ми ж не можемо очiкувати, що вони пробудуть там весь день, чи не так?"
  
  "Вважаю, що нi", - зiтхнула вона. "Я просто радий, що ми дiсталися до криницi. Повiр менi, з мене вистачить цих чортових катакомб".
  
  Здалеку вони могли чути гучний шум двигуна. Транспортнi засоби, що повiльно повзли по дорозi, наближалися до району колодязя. Юрiй та його двоюрiдний брат почали пiднiмати плити. Навiть iз зручною корабельною вантажною сiткою це все одно забирало багато часу. Двоє росiян i четверо мiсцевих жителiв допомагали Пердью натягувати сiтку на кожну плиту, вiн сподiвався, що вона розрахована на пiдйом понад 400 кг за раз.
  
  "Неймовiрно", - пробурмотiла Нiна. Вона стояла на безпечнiй вiдстанi у глибинi тунелю. Її клаустрофобiя пiдкрадалася до неї, але вона не хотiла заважати. Поки чоловiки вигукували пропозицiї та вiдраховували час, її двостороннє радiо прийняло передачу.
  
  "Нiна, заходь. Кiнець," сказала Олена крiзь низьке потрiскування, до якого Нiна вже звикла.
  
  "Це приймальня Нiни. Закiнчено", - вiдповiла вона.
  
  "Нiно, ми пiдемо, коли Янтарну кiмнату винесуть, добре?" Олена попередила. "Менi потрiбно, щоб ти не хвилювався i не думав, що ми просто втекли, але ми повиннi пiти до того, як вони дiстануться Дуги-3".
  
  "Нi!" Нiна закричала. "Чому?"
  
  "Це буде кривава лазня, якщо ми зустрiнемося на однiй землi. Ти це знаєш". Мишко вiдповiв їй. "Тепер не хвилюйся. Ми будемо на зв'язку. Будьте обережнi та щасливого шляху"
  
  У Нiни впало серце. "Будь ласка не йди". Нiколи у життi вона не чула бiльш самотньої фрази.
  
  "Знову i знову".
  
  Вона почула звук, що плескав, коли Пердю струшував пил зi свого одягу i провiв долонями по штанах, щоб витерти бруд. Вiн озирнувся у пошуках Нiни, i коли його очi знайшли її, вiн обдарував її теплою, задоволеною усмiшкою.
  
  "Виконане, докторе Гулд!" вiн трiумфував.
  
  Раптом над ними прогримiли пострiли, змусивши Пердю пiрнути в темряву. Нiна кричала про його безпеку, але вiн поповз далi у протилежний бiк тунелю, залишивши її з полегшенням вiд того, що з ним усе гаразд.
  
  "Юрiй та його помiчники страченi!" - почули вони голос Кемпера бiля криницi.
  
  "Де Сем?" Нiна закричала вiд свiтла, що падає на пiдлогу тунелю подiбно до небесного пекла.
  
  "Мiстер Клiв трохи перебрав з випивкою... але... величезне спасибi за спiвпрацю, Девiде! О, i доктор Гулд, будь ласка, приймiть мої щирi спiвчуття у зв'язку з тим, що це будуть вашi останнi болючi хвилини на цiй землi. Вiтаю!"
  
  "Пiшов ти нахуй!" Нiна закричала. "Скоро побачимося, ублюдок! Скоро!"
  
  Поки вона виливала свою словесну лють на усмiхненого нiмця, його люди почали закривати гирло колодязя товстою бетонною плитою, поступово затемняючи тунель. Нiна могла чути, як Клаус Кемпер спокiйно вимовляє послiдовнiсть цифр низьким голосом, майже таким самим, яким вiн звучав пiд час радiопередач.
  
  Коли тiнь поступово розвiялася, вона подивилася на Пердью, i, на її жах, його застиглi очi дивилися на Кемпера в явному полонi. В останнiх променях згасаючого свiтла Нiна побачила, як обличчя Пердью спотворилося в хтивiй i злiснiй усмiшцi, вiн дивився прямо на неї.
  
  
  Роздiл 33
  
  
  Як тiльки Кемпер отримав свiй скарб, вiн наказав своїм людям вирушити до Казахстану. Вони поверталися на територiю Чорного сонця з першою реальною перспективою свiтового панування, їх план був майже повнiстю завершений.
  
  "Чи все шестеро у водi?" вiн спитав своїх робiтникiв.
  
  "Так сер".
  
  "Це давня янтарна смола. Вона досить крихка, тому якщо вона розкришиться, замкненi всерединi зразки вирвуться назовнi, i тодi у нас будуть великi неприємностi. Вони повиннi бути пiд водою, поки ми не дiстанемося до комплексу, джентльмени!" Крикнув Кемпер, перш нiж пiти до свого розкiшного автомобiля.
  
  "Чому вода, командир?" - спитав один iз його людей.
  
  "Бо вони ненавидять воду. Там вони не можуть надавати жодного впливу, i вони ненавидять це, перетворюючи це мiсце на iдеальну в'язницю, в якiй вони можуть утримуватися без жодних побоювань", - пояснив вiн. З цими словами вiн сiв у машину, i двi машини повiльно рушили з мiсця, залишаючи Чорнобиль ще бiльш безлюдним, нiж вiн уже був ранiше.
  
  
  * * *
  
  
  Сем усе ще був пiд дiєю порошку, який залишив бiлий осад на днi його порожньої склянки з-пiд вiскi. Кемпер не звернув на нього уваги. У своєму новому захоплюючому положеннi власника не тiльки колишнього дива свiту, а й стоїть на порозi управлiння майбутнiм новим свiтом, вiн майже не помiчав журналiста. Крики Нiни все ще лунали у його думках, як солодка музика для його прогнилого серця.
  
  Здавалося, що використання Пердью як приманку зрештою окупилося. Якийсь час Кемпер не був упевнений, що методи промивання мозку увiнчалися успiхом, але коли Пердью успiшно використовував пристрої зв'язку, якi Кемпер залишив йому для пошуку, вiн знав, що Клiв i Гулд скоро попадуться в мережi. Зрада, яка полягає в тому, що вiн не вiдпустив Клiва до Нiни пiсля всiєї її важкої роботи, було позитивно для Кемпера. Тепер вiн зв'язав кiнцi з кiнцями, що не вдавалося жодному iншому командиру "Чорного сонця".
  
  Дейв Пердью, зрадник Ренатус, тепер був залишений гнити пiд богом забутою землею проклятого Чорнобиля, невдовзi вбивши набридливу маленьку сучку, яка завжди надихала Пердю на руйнування Ордену. I Сем Клiв...
  
  Кемпер глянув на Клива. Вiн сам прямував за водою. I щойно Кемпер пiдготує його, вiн зiграє цiнну роль iдеального представника ЗМI у зв'язках iз громадськiстю Ордену. Зрештою , як свiт може причепитися до будь-чого, представленого лауреатом Пулiтцерiвської премiї журналiстом-розслiдувачем, який поодинцi викрив збройовi каблучки i повалив злочиннi синдикати? З Семом як медiа-марiонетка Кемпер мiг оголошувати свiтовi все, що хотiв, одночасно вирощуючи свою власну Калiхасу, щоб здiйснювати масовий контроль над цiлими континентами. I коли сила цього маленького бога вичерпається, вiн вiдправить на безпечне зберiгання кiлька iнших, щоб замiнити його.
  
  Справи Кемпера та його Ордену йшли на лад. Нарештi, перешкоди з боку Шотландiї було усунуто, i його шлях було розчищено для внесення необхiдних змiн, у яких Гiммлер зазнав невдачi. При цьому Кемпер не мiг не поставити питання, як справи у маленької сексуальної iсторички i її колишнього коханця.
  
  
  * * *
  
  
  Нiна чула, як б'ється її серце, i це було нескладно, судячи з того, як воно гуркотiло в її тiлi, коли її слух був напружений навiть на найменший галас. Пердю поводився тихо, i вона гадки не мала, де вiн може бути, але вона рухалася так швидко, як тiльки могла, в протилежному напрямку, не запалюючи свiтла, щоб вiн не мiг її бачити. Вiн робив те саме.
  
  "О, солодкий Iсусе, де вiн?" подумала вона, присiвши поряд з тим мiсцем, де ранiше була Янтарна кiмната. У неї пересохло в ротi, i вона жадала полегшення, але зараз було не час шукати втiхи чи їжу. За кiлька футiв вiд себе вона почула хрускiт кiлькох маленьких каменiв, i це змусило її голосно ахнути. "Чорт!" Нiна хотiла було вiдмовляти його, але, судячи з його заскленiлих очей, вона сумнiвалася, що все, що вона скаже, пройде. "Вiн прямує в мiй бiк. Я чую, що звуки з кожним разом все ближче!"
  
  Вони перебували пiд землею на околицях Реактора-4 вже понад три години, i вона починала вiдчувати наслiдки. Вона почала вiдчувати нудоту, коли мiгрень практично позбавила її здатностi концентруватися. Але небезпека останнiм часом насувалась на iсторика в багатьох формах. Тепер вона стала мiшенню для промитого розуму, запрограмованого ще бiльш хворим розумом вбити її. Бути вбитою власним другом було б набагато гiрше, нiж тiкати вiд божевiльного незнайомця чи найманця на завданнi. То був Дейв! Дейв Пердью, її давнiй друг та колишнiй коханець.
  
  Без попередження її тiло здригнулося, i вона впала навколiшки на холодну тверду землю, її вирвало. З кожною конвульсiєю це ставало все сильнiшим, поки вона не почала плакати. Нiна не мала можливостi зробити це тихо, i вона була переконана, що Пердью легко вистежить її по тому шуму, який вона викликала. Вона сильно спiтнiла, i ремiнець вiд лiхтарика, обв'язаний навколо її голови, викликав дратiвливий свербiж, тому вона висмикнула його з волосся. У нападi панiки вона направила свiтло вниз за кiлька дюймiв вiд землi i ввiмкнула його. Промiнь поширився невеликим радiусом на землi, i вона оцiнила своє оточення.
  
  Пердю нiде не було знайдено. Несподiвано великий сталевий стрижень метнувся до її обличчя з темряви попереду. Вiн ударив її по плечу, викликавши в неї крик агонiї. "Пердю! Зупинiться! Iсус Христос! Ти збираєшся вбити мене через цей нацистський недоумок? Прокинься, матiр твою!
  
  Нiна вимкнула свiтло, важко дихаючи, як змучений мисливський гончак. Опустившись на колiна, вона намагалася iгнорувати пульсуючу мiгрень, яка розколювала її череп, поки пригнiчувала черговий напад вiдрижки. Кроки Пердью наближалися до неї в темрявi, байдужi до її тихих ридань. Онiмiлi пальцi Нiни смикали прикрiплену до неї двосторонню рацiю.
  
  Залиш це тут. Включи його на шум, а потiм бiжи в iншому напрямку", запропонувала вона собi, але iнший її внутрiшнiй голос був проти цього. "Iдiот, ти не можеш вiдмовитися вiд свого останнього шансу на зовнiшнє спiлкування. Знайди щось, що можна використовувати як зброю там, де були уламки.
  
  Останнє було бiльш здiйсненною iдеєю. Вона схопила жменю камiння i почала чекати знака його мiсцезнаходження. Темрява щiльним одягом огортала її, але що приводило її в сказ, так це пил, який обпалював нiс при диханнi. Глибоко у темрявi вона почула, як щось заворушилось. Нiна запустила жменю камiння перед собою, щоб скинути його, перш нiж вона метнулася влiво, врiзавшись прямо в камiнь, що виступає, який врiзався в неї, як вантажiвка. З пригнiченим зiтханням вона безвольно впала на пiдлогу.
  
  Оскiльки її стан свiдомостi ставив пiд загрозу її життя, вона вiдчула приплив енергiї та поповзла по пiдлозi на колiнах та лiктях. Подiбно до сильного грипу, радiацiя почала вражати її тiло. По її шкiрi побiгли мурашки, голова була важка, як свинець. Її лоба розболiлося вiд зiткнення, коли вона намагалася вiдновити рiвновагу.
  
  "Привiт, Нiно", - прошепотiв вiн за кiлька дюймiв вiд її тремтячого тiла, змусивши її серце пiдстрибнути вiд жаху. Яскраве свiтло Пердю на мить заслiпило її, коли вiн направив його їй в обличчя. "Я знайшов тебе".
  
  
  30 годин потому - Шалкар, Казахстан
  
  
  Сем був розлючений, але вiн не наважувався створювати проблеми, поки його план втечi не був розроблений. Коли вiн прокинувся i виявив, що все ще знаходиться в лапах Кемпера та Ордену, транспортний засiб попереду них неухильно повз по жалюгiднiй, пустельнiй дiлянцi дороги. На той час вони вже минули Саратов i перетнули кордон iз Казахстаном. Йому було надто пiзно вибиратися. Вони майже добу подорожували вiд того мiсця, де були Нiна та Пердью, що унеможливлювало його просто вискочити i втекти назад до Чорнобиля чи Прип'ятi.
  
  "Снiданок, мiстере Клiв", - запропонував Кемпер. "Ми повиннi пiдтримувати твою силу".
  
  "Нi, дякую", - вiдрiзав Сем. "Цього тижня я випив свою норму наркотикiв".
  
  "О, та гаразд тобi!" Кемпер спокiйно вiдповiв. Ти як ниючий пiдлiток, що закочує iстерику. А я думала, що ПМС - це жiноча проблема. Менi довелося накачати тебе наркотиками, iнакше ти втiк би зi своїми друзями i був би вбитий. Ви маєте бути вдячнi, що ви живi". Вiн простягнув загорнутий бутерброд, куплений у магазинi в одному з мiст, якi вони проїжджали.
  
  "Ти вбив їх?" Запитав Сем.
  
  "Сер, нам скоро потрiбно заправити вантажiвку в Шалкарi", - оголосив водiй.
  
  "Це чудово, Дiрк. Як довго?" спитав вiн водiя.
  
  "Десять хвилин, поки ми дiстанемося туди", - повiдомив вiн Кемперу.
  
  "Добре". Вiн глянув на Сема, i злiсна усмiшка з'явилася на його обличчi. "Ти мусив бути там!" Кемпер радiсно засмiявся. "О, я знаю, що ти був там, але я маю на увазi, ти повинен був бачити це!"
  
  Сем дуже засмучувався з кожним словом, яке випльовував нiмецький виродок. Кожен м'яз на обличчi Кемпера розпалював ненависть Сема, а кожен жест руки доводив журналiста до непiдробного гнiву. 'Почекай. Просто почекай ще трохи.
  
  "Твоя Нiна зараз гниє пiд високорадiоактивним реактором-4 ground zero". Кемпер розповiдав iз чималою часткою задоволення. Її маленька сексуальна попка вкрилася пухирями i розкладається, поки ми розмовляємо. Хто знає, що Пердю з нею зробив! Але навiть якщо вони переживуть один одного, голод i променева хвороба закiнчать їх".
  
  Зачекайте! Не треба. Поки немає.
  
  Сем знав, що Кемпер мiг захистити свої думки вiд впливу Сема i що спроби заволодiти ним не тiльки витратили б його енергiю, але й були б марними. Вони пiд'їхали до Шалкара, невеликого мiстечка, що примикає до озера посеред плоского пустельного ландшафту. Автозаправна станцiя на узбiччi головної дороги розмiстила транспортнi засоби.
  
  - Зараз.
  
  Сем знав, що, хоч вiн i не мiг манiпулювати розумом Кемпера, худого командира легко пiдкоритиме фiзично. Темнi очi Сема швидко оглянули спинки переднiх сидiнь, пiдставку для нiг i предмети, що лежали на сидiннi в межах досяжностi Кемпера. Єдиною загрозою для Сема був електрошокер поруч iз Кемпером, але боксерський клуб "Хайленд Феррi" навчив пiдлiтка Сема Клiва тому, що раптовiсть та швидкiсть перевершують захист.
  
  Вiн глибоко зiтхнув i почав чiплятися за думки водiя. Велика горила мала фiзичну доблесть, але його розум був подiбний до цукрової ватi в порiвняннi з батареєю, яку Сем запакував у свiй череп. Не минуло й хвилини, як Сем отримав повний контроль над мозком Дiрка i вирiшив обуритися. Бандит у костюмi вийшов iз машини.
  
  "Де ти б ...?" Кемпер почав, але його женоподiбне обличчя було стерте з лиця землi нищiвним ударом добре тренованого кулака, нацiленого на волю. Перш нiж вiн змiг навiть подумати про те, щоб схопити електрошокер, Клаус Кемпер отримав ще один удар молотком - i ще кiлька, - поки його обличчя не перетворилося на мiсиво з синякiв i кровi, що розпухли.
  
  За командою Сема водiй витяг пiстолет i почав вiдкривати вогонь по робiтниках у гiгантськiй вантажiвцi. Сем узяв телефон Кемпера i вислизнув iз заднього сидiння, прямуючи у вiдокремлене мiсце поряд з озером, яке вони проїжджали дорогою до мiста. У хаосi, що пiшов за цим, мiсцева полiцiя прибула швидко, щоб заарештувати стрiляючого. Коли вони знайшли побитого чоловiка на задньому сидiннi, вони припустили, що це справа рук Дiрка. Коли вони намагалися схопити Дiрка, вiн зробив останнiй пострiл у небо.
  
  Сем перегорнув список контактiв тирана, твердо вирiшивши зателефонувати швидко, перш нiж викидати стiльниковий телефон, щоб його не вiдстежили. Iм'я, яке вiн шукав, з'явилося у списку, i вiн не мiг не використати повiтряний кулак для цього. Вiн набрав номер i з тривогою чекав, запалюючи, коли на дзвiнок вiдповiли.
  
  "Детлеф! Це Сем.
  
  
  Роздiл 34
  
  
  Нiна не бачила Пердью з того часу, як напередоднi вдарила його по скронi своїм двостороннiм радiоприймачем. Однак вона поняття не мала, скiльки часу пройшло з тих пiр, але за її станом, що загострився, вона знала, що пройшов якийсь час. На її шкiрi утворилися крихiтнi пухирi, а запаленi нервовi закiнчення не дозволяли нi до чого торкатися. Минулого дня вона кiлька разiв намагалася зв'язатися з Мiллою, але придурок Пердью переплутав проводку i залишив її з пристроєм, який мiг видавати лише бiлий шум.
  
  "Тiльки один! Просто дай менi один канал, ти, шматок лайна", - тихо голосила вона у розпачi, безперервно натискаючи кнопку розмови. Продовжувалося лише шипiння бiлого шуму. "У мене скоро сядуть батарейки", - пробурмотiла вона. "Мiлло, входь. Будь ласка. Хтось? Будь ласка, будь ласка, входьте! Її горло горiло, а язик розпух, але вона трималася. "Господи, єдинi люди, з якими я можу зв'язатися за допомогою бiлого шуму, - це привиди!" - у розпачi прокричала вона, надриваючи горло. Але Нiнi було вже байдуже.
  
  Запах амiаку, вугiлля та смертi нагадав їй, що пекло було ближче, нiж її останнiй зiтхання. "Давай! Мертвi люди! Мертвi... гребанi українцi... мертвi люди Росiї! Червонi мерцi, входьте! Кiнець!"
  
  Безнадiйно загублена в надрах Чорнобиля, її iстеричне кудахтання розлетiлося пiдземною системою, про яку свiт забув десятилiття тому. У її головi все було безглуздо. Спогади спалахували i танули разом iз планами на майбутнє, перетворюючись на усвiдомленi кошмари. Нiна божеволiла швидше, нiж втрачала життя, тому вона просто смiялася i далi.
  
  "Хiба я ще не вбив тебе?" - Почула вона знайому загрозу в непрогляднiй темрявi.
  
  "Пердю?" вона пирхнула.
  
  "Так".
  
  Вона могла чути, як вiн зробив випад, але вона втратила будь-яку чутливiсть у ногах. Рухатися чи тiкати бiльше не було варiантом, тому Нiна заплющила очi та привiтала припинення свого болю. Сталева труба опустилася їй на голову, але через мiгреню в неї онiмiв череп, тому тепла кров тiльки лоскотала їй обличчя. Очiкувався ще один удар, але його так i не було. Повiки Нiни обважнiли, але на мить вона побачила шалене кружляння вогнiв i почула звуки насильства.
  
  Вона лежала там, чекаючи смертi, але почула, як Пердью тiкає в темряву, як тарган, щоб забратися подалi вiд людини, яка стояла поза досяжнiстю його свiтла. Вiн схилився над Нiною, нiжно пiднiмаючи її на руки. Його дотику завдавали бiль її покритiй пухирями шкiрi, але їй було байдуже. Наполовину прокинувшись, наполовину нежива, Нiна вiдчула, як вiн несе її до яскравого свiтла над головою. Це нагадало їй розповiдi вмираючих людей, якi бачили бiле свiтло з небес, але в рiзкiй бiлизнi денного свiтла зовнi гирла криницi Нiна впiзнала свого рятiвника.
  
  "Вдiвець", - зiтхнула вона.
  
  "Привiт, люба", - посмiхнувся вiн. Її здерта рука погладила його порожню очницю, куди вона завдала йому удару, i вона почала ридати. "Не хвилюйся", - сказав вiн. "Я втратив кохання всього свого життя. Око - нiщо порiвняно з цим".
  
  Коли вiн напував її свiжою водою на вулицi, вiн пояснив, що Сем зателефонувала йому, гадки не маючи, що вiн бiльше не був з нею та Пердю. Сем була в безпецi, але вiн попросив Детлефа знайти її та Пердью. Детлеф використав свою пiдготовку в галузi безпеки та спостереження, щоб трiангулювати радiосигнали, що надходять з мобiльного телефону Нiни у "Вольво", поки вiн не змiг визначити її мiсцезнаходження у Чорнобилi.
  
  "Мiлла знову вийшла в ефiр, i я скористався ЧБ Кирила, щоб повiдомити їм, що Сем у безпецi далеко вiд Кемпера та його бази", - сказав вiн їй, поки вона нагадала його на руках. Нiна посмiхнулася потрiсканими губами, її запорошене обличчя було вкрите синцями, пухирями та сльозами.
  
  "Вдiвець", - вона розтягла слово розпухлим язиком.
  
  "Так?"
  
  Нiна була готова зомлiти, але змусила себе вибачитися. "Менi так шкода, що я скористався твоїми кредитними картками".
  
  
  Казахський степ - через 24 години
  
  
  Кемпер все ще плекав своє понiвечене обличчя, але вiн навряд чи плакав через це. Янтарна кiмната, красиво перетворена на акварiум з декоративним золотим рiзьбленням i приголомшливим яскраво-жовтим бурштином поверх дерев'яних вiзерункiв. Це був значний акварiум прямо посеред його фортецi в пустелi, близько 50 м у дiаметрi i 70 м у висоту, порiвняно з акварiумом, в якому Пердю утримувався пiд час свого перебування там. Добре одягнений, як завжди, витончений монстр потягував шампанське, чекаючи, коли його науковцi видiлять перший органiзм, який буде iмплантований у його мозок.
  
  Другий день над поселенням Чорного Сонця вирував шторм. Це була дивна гроза, незвичайна для цiєї пори року, але блискавки, що час вiд часу били, були величними i потужними. Кемпер пiдняв очi до неба i посмiхнувся. "Тепер я Бог".
  
  Вдалинi крiзь бурхливi хмари з'явився вантажний лiтак Михайла Свiчина Iл 76-МД. 93-тонний лiтак мчав крiзь турбулентнiсть i течiї, що змiнюються. На борту були Сем Клiв i Марко Стренскi, щоб скласти Мiшу компанiю. У надрах лiтака було заховано та надiйно закрiплено тридцять бочок з металевим натрiєм, покритих олiєю для запобiгання контакту з повiтрям чи водою - на даний момент. Високолетючий елемент, що використовується в реакторах як теплопровiдник i холодоагент, мав двi неприємнi риси. При контактi з повiтрям вона спалахнула. При контактi з водою вона вибухнула.
  
  "Ось! Там, унизу. Ти не можеш це пропустити", - сказав Сем Мiшi, коли з'явився комплекс "Чорне сонце". "Навiть якщо його акварiум знаходиться поза досяжнiстю, цей дощ зробить усе за нас".
  
  "Правильно, товаришу!" Марко засмiявся. "Я нiколи ранiше не бачив, щоб це робилося у великих масштабах. Тiльки у лабораторiї з невеликою кiлькiстю натрiю розмiром з горошину у мензурцi. Це буде показано на YouTube". Марко завжди знiмав усе, що йому подобалося. Насправдi, вiн мав на жорсткому диску сумнiвну кiлькiсть вiдеоклiпiв, якi були записанi в його спальнi.
  
  Вони обiйшли фортецю. Сем здригався при кожному спалаху блискавки, сподiваючись, що вiн не потрапить у лiтак, але божевiльнi Ради здавалися безстрашними та життєрадiсними. "Чи пробивають барабани цей сталевий дах?" вiн спитав Марко, але Мишко тiльки закотив очi.
  
  На наступному розворотi Сем i Марко вiд'єднують барабани один за одним, швидко виштовхуючи їх iз лiтака, щоб вони сильно й швидко впали крiзь дах комплексу. Летючому металу знадобилося б кiлька секунд при контактi з водою, щоб спалахнути i вибухнути, зруйнувавши захисне покриття над пластинами Бурштинової кiмнати i пiддавши плутонiю впливу тепла вибуху.
  
  Як тiльки вони скинули першi десять бочок, дах у серединi фортецi у формi НЛО впав, оголивши резервуар у серединi кола.
  
  "Ось так! Направте iнших на танк, а потiм ми повиннi швидко забиратися звiдси до чортової матерi! Мишко закричав. Вiн подивився вниз на чоловiкiв, що розбiгалися, i почув, як Сем сказав: "Хотiв би я востаннє побачити обличчя Кемпера".
  
  Смiючись, Марко дивився вниз, як почав накопичуватися натрiй, що розчиняється. "Це для Юрi, нацистська сука!"
  
  Мишко повiв гiгантського сталевого звiра так далеко, як тiльки мiг за той короткий час, який у них був, щоб вони змогли приземлитися за кiлькасот миль на пiвнiч вiд зони зiткнення. Вiн не хотiв бути в повiтрi, коли вибухне бомба. Вони приземлилися трохи бiльше нiж за 20 хвилин у Козали. З твердої казахської землi вони дивилися на горизонт iз пивом у руках.
  
  Сем сподiвався, що Нiна все ще жива. Вiн сподiвався, що Детлефу вдалося знайти її i що вiн утримався вiд убивства Пердью пiсля того, як Сем пояснив, що Керрiнгтон застрелив Габi, перебуваючи в гiпнотичному станi пiд впливом контролю свiдомостi Кемпера.
  
  Небо над казахським краєвидом було жовте, коли Сем дивився на безплiдну мiсцевiсть, охоплену поривами вiтру, так само, як у його баченнi. Вiн гадки не мав, що колодязь, в якому вiн бачив Пердью, був значним, тiльки не для казахстанської частини досвiду Сема. Зрештою, останнє пророцтво справдилося.
  
  Блискавка вдарила у воду в резервуарi Янтарної кiмнати, спалахнувши все всерединi. Потужнiсть термоядерного вибуху знищила все у радiусi дiї, зробивши органiзм Калiхаса вимерлим - назавжди. Коли яскравий спалах перетворився на iмпульс, що струсонув небеса, Мишко, Сем i Марко спостерiгали, як грибоподiбна хмара в жахливiй красi дiсталася богiв космосу.
  
  Сем пiдняв своє пиво. "Присвячується Нiнi".
  
  
  КIНЕЦЬ
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Престон У. Чайлд
  Дiаманти царя Соломона
  
  
  Також автор Престон Вiльям Чайлд
  
  
  Крижана станцiя Вольфенштейн
  
  Глибоководний
  
  Сходить чорне сонце
  
  Пошуки Валгали
  
  Нацистське золото
  
  Змова чорного Сонця
  
  Свитки Атлантиди
  
  Бiблiотека заборонених книг
  
  Гробниця Одiна
  
  Експеримент Тесла
  
  Сьомий секрет
  
  Камiнь Медузи
  
  Бурштинова кiмната
  
  Вавилонська маска
  
  Фонтан молодостi
  
  Сховище Геркулеса
  
  Полювання за втраченим скарбом
  
  
  Вiрш
  
  
  
  "Мерцяй, мерехтiй, маленька зiрочка,
  
  Як менi цiкаво, хто ти такий!
  
  Так високо над свiтом,
  
  Як дiамант у небi.
  
  
  Коли зайде пекуче сонце,
  
  Коли на ньому нiчого не сяє,
  
  Тодi ти показуєш свiй маленький вогник,
  
  Мерехтять, мерехтять усю нiч.
  
  
  Потiм мандрiвник у темрявi
  
  Дякую вам за вашу крихiтну iскру,
  
  Як вiн мiг бачити, куди йти,
  
  Якби ви так не мерехтiли?
  
  
  У темно-синьому небi ти тримаєш,
  
  Часто крiзь мої фiранки виглядають,
  
  Для тебе нiколи не заплющу очi,
  
  Поки що сонце не зiйде на небо.
  
  
  Як твоя яскрава та крихiтна iскра
  
  Висвiтлює мандрiвника у темрявi,
  
  Хоча я й не знаю, хто ти такий,
  
  Мерехти, мерехти, маленька зiрочка".
  
  
  - Джейн Тейлор (No The Star, 1806)
  
  
  1
  Втраченi для маяка
  
  
  Райхтiсусiс був ще бiльш променистим, нiж мiг пригадати Дейв Пердью. Величнi вежi особняка, в якому вiн жив понад два десятилiття, числом три, тяглися до неземного неба Единбурга, нiби з'єднуючи маєток з небесами. Бiла корона волосся Пердью заворушилася в тихому подиху вечора, коли вiн зачинив дверцята машини i повiльно пройшов частину пiд'їзної дорiжки до своїх вхiдних дверей.
  
  Незважаючи на компанiю, в якiй вiн знаходився, або на те, щоб брати багаж, його очi знову побачили його резиденцiю. Занадто багато мiсяцiв минуло з того часу, як вiн був змушений покинути його охорону. Їхня безпека.
  
  "Хм, ти ж не позбувся i мого персоналу, чи не так, Патрiк?" вiн спитав щиро.
  
  Поруч iз ним спецiальний агент Патрiк Смiт, колишнiй мисливець Пердью та вiдроджений союзник iз британської секретної служби, зiтхнув i жестом наказав своїм людям зачинити ворота маєтку на нiч. "Ми залишили їх при собi, Девiде. Не турбуйтеся", - вiдповiв вiн спокiйним, глибоким тоном. "Але вони заперечували будь-яку поiнформованiсть чи причетнiсть до ваших занять. Я сподiваюся, що вони не завадили розслiдуванню нашого начальника щодо збереження релiгiйних та безцiнних релiквiй на вашiй територiї".
  
  "Цiлком вiрно", - твердо погодився Пердью. "Цi люди - мої домробiтницi, а не колеги. Навiть їм не дозволено знати, над чим я працюю, де знаходяться мої патенти, що очiкують, або куди їжджу, коли вiдсутню у справах".
  
  "Так, так, ми переконалися у цьому. Послухай, Девiде, бо я стежив за твоїми пересуваннями i навiв людей на твiй слiд..." - почав вiн, але Пердью кинув на нього гострий погляд.
  
  "З тих пiр, як ти налаштував Сема проти мене?" вiн накинувся на Патрiка.
  
  У Патрiка перехопило дихання, вiн був не в змозi сформулювати вiдповiдь, що вибачається, гiдний того, що сталося мiж ними двома. "Боюсь, вiн надавав нашiй дружбi бiльше значення, нiж я припускав. Я нiколи не хотiв, щоб стосунки мiж тобою та Семом впали через це. Ви маєте менi повiрити", - пояснив Патрiк.
  
  Це було його рiшення вiддалитися вiд свого друга дитинства, Сема Клiва, заради безпеки своєї сiм'ї. Розставання було болючим i необхiдним для Патрiка, якого Сем нiжно називав Педдi, але зв'язок Сема з Дейвом Перд'ю неухильно втягував сiм'ю агента МI-6 в небезпечний свiт полювання за релiквiями пiсля Третього рейху i справжнiх загроз. Згодом Сему довелося вiдмовитися вiд його прихильностi до компанiї Пердью в обмiн на згоду Патрiка ще раз, що перетворило Сема на крота, який вирiшив долю Пердью пiд час їхньої екскурсiї з пошуку Сховища Геркулеса. Але Сем зрештою довiв свою лояльнiсть Пердью, допомагаючи мiльярдеру iнсценувати його власну смерть, щоб запобiгти затримцi Патрiком i МI-6, зберiгаючи пристрасть Патрiка до сприяння встановленню мiсцезнаходження Пердью.
  
  Пiсля того, як вiн розкрив свiй статус Патрiку Смiту в обмiн на порятунок вiд Ордену Чорного Сонця, Пердью погодився постати перед судом за археологiчнi злочини, пред'явленi урядом Ефiопiї за крадiжку копiї Ковчега Завiту з Аксума. Що МI-6 хотiла вiд власностi Пердью, не мiг зрозумiти навiть Патрiк Смiт, оскiльки урядова агенцiя взяла пiд опiку Райхтiшусiса незабаром пiсля очевидної смертi його власника.
  
  Тiльки пiд час короткого попереднього слухання з пiдготовки до головного засiдання трибуналу Пердью вдалося пов'язати докупи плями корупцiї, якими вiн подiлився з Патрiком по секрету в той самий момент, коли зiткнувся з мерзенною правдою.
  
  "Ти впевнений, що МI-6 контролюється Орденом Чорного Сонця, Девiде?" - спитав Патрiк напiвголосно, переконавшись, що його люди не почули.
  
  "Я ставлю на це свою репутацiю, свiй стан i своє життя, Патрiк", - вiдповiв Пердью у тiй самiй манерi. "Клянусь Богом, ваша агенцiя перебуває пiд наглядом божевiльного".
  
  Коли вони пiднiмалися сходами парадного фасаду будинку Пердью, вiдчинилися вхiднi дверi. На порозi стояли спiвробiтники Purdue house iз радiсно-гiркими обличчями, вiтаючи повернення свого господаря. Вони люб'язно проiгнорували жахливе погiршення зовнiшнього вигляду Перд'ю пiсля тижня голодування в камерi тортур матрiарха "Чорного сонця", i вони дивувалися в секретi, надiйно захованому пiд їх шкiрою.
  
  "Ми здiйснили налiт на комору, сер. I ваш бар теж пограбували, поки ми пили за вашу удачу", - сказав Джоннi, один iз садiвникiв Пердью та iрландець до мозку кiсток.
  
  "Я б не хотiв, щоб було по-iншому, Джоннi". Пердью посмiхнувся, коли увiйшов усередину серед захопленого фурору свого народу. "Сподiватимемося, що я зможу негайно поповнити цi запаси".
  
  Привiтання його спiвробiтникiв зайняло всього хвилину, оскiльки їх було небагато, але їхня вiдданiсть була подiбна до пронизливої солодощi, що виходить вiд квiтiв жасмину. Жменька людей на його службi були як сiм'я, всi однодумцi, i вони подiляли захоплення Пердю мужнiстю та постiйним пошуком знань. Але людини, яку вiн найбiльше хотiв побачити, там не було.
  
  "О, Лiлi, де Чарльз?" Пердью запитав Лiлiан, свого кухаря та внутрiшнього вiсника плiток. "Будь ласка, не кажiть менi, що вiн подав у вiдставку".
  
  Пердью нiколи не змiг би вiдкрити Патрiку, що його дворецький Чарльз був людиною, вiдповiдальною за опосередковане попередження Пердью про те, що МI-6 мала намiр його схопити. Це явно знецiнило б упевненiсть у тому, що нiхто зi спiвробiтникiв Wrichtishousis не був залучений до бiзнесу Пердью. Хардi Батлер також був вiдповiдальний за органiзацiю звiльнення людини, яку сифiлiйська мафiя тримала в полонi пiд час експедицiї "Геркулес", що свiдчить про здатнiсть Чарльза вийти за межi службового обов'язку. Вiн довiв Пердью, Сему та доктора Нiна Гулд, що вiн приносив користь у набагато бiльшому, нiж просто прасування сорочок з вiйськовою точнiстю та щоденне запам'ятовування кожної зустрiчi у календарi Пердью.
  
  "Вiн був вiдсутнiй кiлька днiв, сер", - пояснила Лiлi з похмурим обличчям.
  
  "Вiн дзвонив у полiцiю?" - серйозно запитав Пердью. "Я сказав йому приїхати та жити у маєтку. Де вiн живе?"
  
  "Ти не можеш вийти, Девiде", - нагадав йому Патрiк. "Пам'ятайте, ви все ще пiд домашнiм арештом до зустрiчi у понедiлок. Я подивлюся, чи зможу я заїхати до нього дорогою додому, добре?
  
  "Дякую тобi, Патрiк", - кивнув Пердью. "Лiлiан дасть тобi його адресу. Я впевнений, що вона може розповiсти вам усе, що вам потрiбно знати, аж до розмiру взуття ", - сказав вiн, пiдморгнувши Лiлi. "Всiм спокiйної ночi. Думаю, я рано пiду на пенсiю. Я сумував за власним лiжком".
  
  На третiй поверх пiднявся високий, виснажений майстер Райхтiсусiс. Вiн не виявляв жодних ознак хвилювання через те, що знову опинився у своєму будинку, але люди з МI-6 та його спiвробiтники списали це на втому пiсля дуже важкого мiсяця для його тiла та розуму. Але коли Пердью зачинив дверi своєї спальнi i попрямував до балконних дверей з iншого боку лiжка, його колiна пiдiгнулися. Щойно спроможний бачити крiзь сльози, що заливали його щоки, вiн потягся до ручок, правої - iржавої перешкоди, яку йому завжди доводилося крутити.
  
  Пердю вiдчинив дверi i ахнув вiд пориву прохолодного шотландського повiтря, яке наповнило його життям, справжнiм життям; життям, яке могла дати тiльки земля його предкiв. Милуючись величезним садом з iдеальними галявинами, старовинними господарськими будiвлями та далеким морем, Пердью плакав навзрид дубам, ялинам та соснам, що охороняли його безпосереднiй двiр. Його тихi ридання i переривчасте дихання розчинилися в шелестi їхнiх верхiвок, коли їх хитав вiтер.
  
  Вiн опустився на колiна, дозволивши пеклi у своєму серцi, пекельним мукам, якi вiн недавно пережив, поглинути його. Тремтячи, вiн притис руки до грудей, коли все це полилося назовнi, приглушене тiльки заради того, щоб не привертати до себе уваги людей. Вiн нi про що не думав, навiть про Нiну. Вiн нiчого не говорив i не обмiрковував, не будував планiв чи не ставив собi запитання. Пiд розширеним дахом величезного старого маєтку його господар добрий час трясся i голосив, просто вiдчуваючи. Перд'ю вiдкинув усi докази розуму i вибрав лише почуття. Все пiшло своєю чергою, викресливши останнi кiлька тижнiв з його життя.
  
  Його свiтло-блакитнi очi, нарештi, ледве розплющилися з-пiд припухлих повiк, вiн давно зняв окуляри. Це чудове зацiпенiння пiсля душного чищення пестило його, коли його схлипи зменшилися i стали бiльш приглушеними. Хмари над ним пробачили кiлька спокiйних проблискiв яскравостi. Але волога в його очах, коли вiн дивився на нiчне небо, перетворювала кожну зiрку на слiпучий блиск, їх довгi променi перетиналися в точках, коли сльози в його очах неприродно розтягували їх.
  
  Його увагу привернула зiрка. Вони пронеслися небесним склепiнням у безмовному хаосi, стрiмко падаючи в невiдомому напрямку, щоб бути забутими назавжди. Пердю був уражений цим видовищем. Хоча вiн бачив так багато разiв ранiше, це був перший раз, коли вiн дiйсно звернув увагу на дивний спосiб загибелi зiрки. Але це не обов'язково була зiрка, чи не так? Вiн уявляв, що лють i вогняне падiння були долею Люцифера - як вiн горiв i кричав на своєму шляху вниз, руйнуючи, не створюючи i, зрештою, вмираючи на самотi, де тi, хто байдуже спостерiгав падiння, сприйняли це як ще одну тиху. смерть.
  
  Його очi стежили за ним на його шляху до якоїсь аморфної камери в Пiвнiчному морi, поки його хвiст не залишив небо незабарвленим, повернувшись у свiй звичайний статичний стан. Вiдчуючи вiдтiнок глибокої меланхолiї, Пердью знав, що говорили йому боги. Вiн теж упав з вершини могутнiх людей, перетворившись на пилюку пiсля того, як помилково вважав своє щастя вiчним. Нiколи ранiше вiн не був тiєю людиною, на яку перетворився, людиною, яка була зовсiм не схожа на того Дейва Пердью, якого вiн знав. Вiн був чужинцем у своєму власному тiлi, колись був яскравою зiркою, але перетворився на тиху порожнечу, яку бiльше не впiзнавав. Все, на що вiн мiг сподiватися, - це на вшанування тих небагатьох, хто зволив поглянути на небо, щоб подивитися, як вiн падає, видiлити лише мить зi свого життя, щоб привiтати його падiння.
  
  "Як менi цiкаво, хто ти", - сказав вiн м'яко, мимоволi, i заплющив очi.
  
  
  2
  Наступаючи на змiй
  
  
  "Я можу це зробити, але менi знадобиться дуже специфiчний i рiдкiсний матерiал", - сказав Абдул Райя своїй марцi. "I вони знадобляться менi протягом наступних чотирьох днiв; iнакше менi доведеться розiрвати нашу угоду. Бачите, мадам, на мене чекають iншi клiєнти."
  
  "Вони пропонують плату, близьку до моєї?" Жiнка запитала Абдула. "Тому що такого роду достаток нелегко перевершити або дозволити собi, ви знаєте".
  
  "Якщо дозволите менi бути таким смiливим, мадам", - посмiхнувся темношкiрий шарлатан, "у порiвняннi з цим ваш гонорар сприйматиметься як винагорода".
  
  Жiнка дала йому ляпас, залишивши його ще бiльш задоволеним тим, що вона буде змушена пiдкоритися. Вiн знав, що її провина була хорошим знаком, i це залишило б її его досить ображеним, щоб отримати те, що вiн хотiв, в той час як вiн обдурив її, змусивши повiрити, що у нього є бiльш високооплачуванi клiєнти, якi чекають на його прибуття в Бельгiю. Але Абдул не зовсiм обманювався у своїх здiбностях, хваляючись ними, тому що таланти, якi вiн приховував вiд своїх позначок, були набагато руйнiвнiшим поняттям, щоб його можна було зрозумiти. Це вiн триматиме близько до грудей, за серцем, поки не прийде час вiдкритися.
  
  Вiн не пiшов пiсля її спалаху гнiву в напiвтемнiй вiтальнi її розкiшного будинку, але залишився як нi в чому не бувало, спираючись лiктем на камiнну полицю в темно-червонiй обстановцi, що порушується тiльки картинами маслом у золотих рамах i двома високими рiзьбленими антикварними столами з дуба i сосни бiля входу до кiмнати. Вогонь пiд мантiєю потрiскував вiд старанностi, але Абдул не звертав уваги на нестерпний жар, що обпiкав його ногу.
  
  "Отже, якi з них тобi потрiбнi?" жiнка посмiхнулася, повернувшись незабаром пiсля того, як вийшла з кiмнати, киплячи вiд злостi. У своїй прикрашенiй дорогоцiнним камiнням руцi вона тримала розкiшний блокнот, готовий записувати прохання алхiмiка. Вона була однiєю з лише двох людей, до яких вiн успiшно звернувся. На нещастя для Абдула, бiльшiсть європейцiв високого класу мали гострi навички оцiнки характеру i швидко вiдправили його додому. З iншого боку, такi люди, як мадам Шанталь, були легкою здобиччю через ту єдину якiсть, яка була потрiбна таким людям, як вiн, у своїх жертвах - якостi, властивої тим, хто завжди опинявся на краю зибучих пiскiв: розпачу.
  
  Для неї вiн був просто майстром-ковалем з дорогоцiнних металiв, постачальником прекрасних i унiкальних виробiв iз золота та срiбла, їх дорогоцiнне камiння було оброблено в тонкiй ковальськiй справi. Мадам Шанталь поняття не мала, що вiн також вiртуоз пiдробки, але її ненаситний смак до розкошi та екстравагантностi заслiпив її до будь-яких одкровень, якi вiн, можливо, випадково дозволив просочитися крiзь свою маску.
  
  З дуже вмiлим нахилом влiво вiн записав дорогоцiнне камiння, яке йому було потрiбне для виконання завдання, для якого вона його найняла. Вiн писав рукою калiграфа, але його орфографiя була жахливою. Тим не менш, у своєму вiдчайдушному бажаннi перевершити своїх однолiткiв мадам Шанталь зробить все можливе, щоб досягти того, що було в його списку. Пiсля того, як вiн закiнчив, вона переглянула список. Нахмурившись ще глибше в помiтних тiнях вiд камiна, мадам Шанталь глибоко зiтхнула i подивилася на високого чоловiка, який нагадав їй йога чи якогось таємного культового гуру.
  
  "До якого термiну тобi це потрiбно?" - рiзко спитала вона. "I мiй чоловiк не повинен знати. Ми маємо зустрiтися тут знову, бо вiн неохоче спускається у цю частину маєтку".
  
  "Я повинен бути у Бельгiї менше нiж через тиждень, мадам, i до цього часу я повинен виконати ваше замовлення. У нас мало часу, а це означає, що менi знадобляться цi дiаманти, коли ти зможеш покласти їх у свiй гаманець, " вiн м'яко посмiхнувся. Його порожнi очi були спрямованi на неї, коли його губи солодко шепотiли. Мадам Шанталь не могла не асоцiювати його з пустельною гадюкою, що клацає язиком, тодi як її обличчя залишалося кам'яним.
  
  Вiдштовхування-примус. То це називалося. Вона ненавидiла цього екзотичного майстра, який, до того ж, стверджував, що вiн вишуканий фокусник, але з якоїсь причини не змогла перед ним встояти. Французька аристократка не могла вiдвести очей вiд Абдула, коли вiн не дивився, хоча вiн викликав у неї огиду в усiх вiдношеннях. Якось його огидна натура, звiрине рохкання i неприроднi пальцi, схожi на пазурi, зачарували її до одержимостi.
  
  Вiн стояв у свiтлi вогню, вiдкидаючи гротескну тiнь, що була неподалiк його власного зображення на стiнi. Кривий нiс на кiстлявому обличчi надавав йому подiбностi до птицi - можливо, з маленьким стерв'ятником. Вузько посадженi темнi очi Абдула ховалися пiд майже безволосими бровами, в глибоких западинах, через якi його вилицi здавалися лише виступаючими. Жорстке i сальне, його чорне волосся було зiбране ззаду в кiнський хвiст, а мочку лiвого вуха прикрашала єдина маленька сережка-обруч.
  
  Вiд нього виходив запах пахощiв i спецiй, а коли вiн говорив чи посмiхався, лiнiю його темних губ порушували жахливо досконалi зуби. Мадам Шанталь знайшла його запах приголомшливим; вона не могла сказати, чи був вiн фараоном чи Фантазмом. В одному вона була впевнена: маг i алхiмiк мав неймовiрну присутнiсть, навiть не пiдвищуючи голоси i не подаючи вигляду, що робить рух рукою. Це налякало її i посилило дивну огиду, яку вона вiдчувала до нього.
  
  "Селеста?" вона ахнула, прочитавши знайому назву на паперi, яку вiн їй дав. Її обличчя видавало занепокоєння, яке вона вiдчувала щодо отримання дорогоцiнного каменю. Виблискуючи, як чудовi смарагди у свiтлi камiна, мадам Шанталь подивилася Абдулу в очi. "Мiстер Раю, я не можу. Мiй чоловiк погодився подарувати "Селесту "Лувру". Намагаючись виправити свою помилку, навiть припустивши, що вона може дiстати йому те, що вiн хотiв, вона подивилася вниз i сказала: "З двома iншими я, звичайно, можу впоратися, але не з цим".
  
  Абдул не виявив жодних ознак занепокоєння з приводу збою. Поволi провiвши рукою по її обличчю, вiн безтурботно посмiхнувся. "Я дуже сподiваюся, що ви змiните свою думку, мадам. Це привiлей таких жiнок, як ви, тримати напоготовi дiяння великих людей у своїх долонях". Коли його витончено вигнутi пальцi вiдкинули тiнь на її свiтлу шкiру, аристократка вiдчула, як крижаний порив тиску пронизує її обличчя. Швидко витерши обличчя, яким пробiг холодок, вона прочистила горло i взяла себе в руки. Якщо вона зараз здригнеться, то втратить його в морi незнайомцiв.
  
  "Приходь за два днi. Зустрiнемось тут, у вiтальнi. Мiй помiчник знає вас i чекатиме на вас, " наказала вона, все ще вражена жахливим вiдчуттям, яке на мить вiдбилося на її обличчi. "Я отримаю Селесту, мiстере Райя, але краще б ви коштували мого клопоту".
  
  Абдул бiльше нiчого не сказав. Йому це було не потрiбно.
  
  
  3
  Нотка нiжностi
  
  
  Коли Пердью прокинувся наступного дня, вiн почував себе лайном - ясно i просто. Насправдi, вiн не мiг згадати, коли востаннє по-справжньому плакав, i хоч на душi в нього полегшало пiсля очищення, очi опухли i горiли. Щоб переконатися, що нiхто не дiзнається, що спричинило його стан, Пердью випив три чвертi пляшки з-пiд "Пiвденного самогону", яку вiн тримав мiж своїми книгами жахiв на полицi бiля вiкна.
  
  "Боже мiй, старий, ти виглядаєш якраз для волоцюги", - простогнав Пердью, дивлячись на своє вiдображення у дзеркалi у ваннiй. Як усе це сталося? Не кажи менi, не треба, " зiтхнув вiн. Вiдходячи вiд дзеркала, щоб вiдкрити крани для душу, вiн продовжував бурмотiти, як старий старий. Вiдповiдний, оскiльки його тiло, здавалося, постарiло на сторiччя за одну нiч. "Я знаю. Я знаю, як це сталося. Ви їли не тi страви, сподiваючись, що ваш шлунок зможе звикнути до отрути, але натомiсть ви отруїлися".
  
  Його одяг впав з нього, нiби не знала його тiла, облягаючи його ноги, перш нiж вiн вибрався з купи тканини, на яку перетворився його гардероб з тих пiр, як вiн втратив всю цю вагу в пiдземеллi будинку "Матерi". Пiд струменем трохи теплої води Пердью молився без релiгiї, з вдячнiстю без вiри та глибоким спiвчуттям до всiх, хто не знав розкошi внутрiшнього водопроводу. Прийнявши хрещення пiд душем, вiн очистив свiй розум, щоб вигнати тяготи, якi нагадували йому про те, що його випробування вiд рук Джозефа Карстена далеко не закiнчено, навiть якщо вiн розiгрував свої карти повiльно i пильно. На його думку, Забуття недооцiнювали, оскiльки воно було таким чудовим притулком у скрутнi часи, i вiн хотiв вiдчути, як на нього обрушується це небуття.
  
  Вiрний своєму нещастю останнiм часом, Пердью, однак, недовго насолоджувався цим, перш нiж стукiт у дверi перервав його перспективну терапiю.
  
  "Що це?" вiн покликав крiзь шипiння води.
  
  "Ваш снiданок, сер", - почув вiн з iншого боку дверей. Пердью пожвавiшав i залишив своє мовчазне обурення з приводу того, хто дзвонив.
  
  "Чарльз?" вiн запитав.
  
  "Так сер?" Вiдповiв Чарльз.
  
  Пердю посмiхнувся, зрадiвши тим, що знову почув знайомий голос свого дворецького, за голосом, якого йому не вистачало, коли вiн розмiрковував про свiй смертний час у в'язницi; голос, який, як вiн думав, нiколи бiльше не почує. Недовго думаючи, пригноблений мiльярдер вискочив з-за меж своєї душової i ривком вiдчинив дверi. Цiлком спантеличений дворецький стояв з враженим обличчям, коли його голий бос обiймав його.
  
  "Боже мiй, старий, я думав, ти зник!" Перд'ю посмiхнувся, вiдпускаючи чоловiка, щоб потиснути йому руку. На щастя, Чарльз був дуже професiйний, iгноруючи волинки Пердью i зберiгаючи ту дiлову манеру триматися, якою завжди хвалилися британцi.
  
  Був просто трохи не в собi, сер. Тепер усе гаразд, дякую", - запевнив Чарльз Пердью. "Ви хотiли б поїсти у своїй кiмнатi або внизу з, " вiн трохи скривився, " людьми з МI-6?"
  
  "Виразно, тут, нагорi. Дякую тобi, Чарльз", - вiдповiв Пердью, усвiдомивши, що вiн все ще тисне руку чоловiковi з виставленими напоказ коштовностями корони.
  
  Чарльз кивнув головою. "Дуже добре, сер".
  
  Коли Пердью повернувся у ванну, щоб поголитися та усунути жахливi мiшки пiд очима, дворецький вийшов iз головної спальнi, потай посмiхаючись при спогадi про реакцiю свого веселого, оголеного роботодавця. Завжди приємно, коли тебе не вистачає, подумав вiн, навiть настiльки.
  
  "Що вiн сказав?" - запитала Лiлi, коли Чарльз увiйшов у кухню. У закладi пахло свiжоспеченим хлiбом i яєчнею-бовтанням, злегка перебивається ароматом процiдженої кави. Чарiвна, але цiкава старша куховарка заламувала руки пiд кухонний рушник i нетерпляче дивилася на дворецького, чекаючи на вiдповiдь.
  
  "Лiлiан", - пробурчав вiн спочатку, роздратований, як завжди, її цiкавiстю. Але потiм вiн зрозумiв, що вона теж сумувала за господарем будинку i що вона мала повне право поцiкавитися, якими були першi слова цiєї людини, зверненi до Чарльза. Цей огляд, швидко зроблений у його головi, пом'якшив його погляд.
  
  "Вiн дуже радий знову бути тут", - офiцiйно вiдповiв Чарльз.
  
  "Це вiн так сказав?" - ласкаво спитала вона.
  
  Чарльз скористався з моменту. "Не так багато слiв, хоча його жести та мова тiла досить добре передавали його захоплення". Вiн вiдчайдушно намагався не розсмiятися з власних слiв, елегантно сформульованих, щоб передати як правду, так i химернiсть.
  
  "О, це чудово", - посмiхнулася вона, прямуючи до буфету, щоб дiстати тарiлку для Пердью. "Тодi яйця та сосиски?"
  
  Що було нехарактерно для дворецького, вiн засмiявся, що було приємним доповненням до його звичайної суворої поведiнки. Трохи спантеличена, але усмiхнена його незвичайної реакцiї, вона стояла, чекаючи пiдтвердження подачi снiданку, коли дворецький вибухнув нападом смiху.
  
  "Я сприйматиму це як "так"", - хихiкнула вона. "Боже мiй, мiй хлопчик, мабуть, трапилося щось дуже кумедне, раз ти залишив свою твердiсть". Вона дiстала тарiлку та поставила її на стiл. "Подивися на себе! Ти просто дозволяєш усьому цьому тусуватися".
  
  Чарльз зiгнувся навпiл вiд смiху, притулившись до викладеної плиткою нiшi поруч iз залiзною вугiльною пiччю, яка прикрашала кут заднiх дверей. "Менi так шкода, Лiлiане, але я не можу розповiсти про те, що сталося. Це було б просто непристойно, ви розумiєте".
  
  "Я знаю", - посмiхнулася вона, розкладаючи сосиски i яєчню-бовтанню поруч iз м'яким тостом Пердью. "Звичайно, я вмираю вiд бажання дiзнатися, що сталося, але цього разу я просто погоджуся побачити, як ти смiєшся. Цього достатньо, щоб зробити мiй день кращим".
  
  Вiдчувши полегшення вiд того, що цього разу лiтня ледi пом'якшала, випитуючи в нього iнформацiю, Чарльз поплескав її по плечу i взяв себе до рук. Вiн принiс пiднос i розставив на ньому їжу, допомiг їй з кавою i, нарештi, забрав газету, щоб вiднести Пердю нагору. Вiдчайдушно бажаючи продовжити аномалiю людяностi Чарльза, Лiлi довелося утриматися вiд чергової згадки про те, що так звинуватило його, коли вiн покидав кухню. Вона боялася, що вiн упустить тацю, i вона мала рацiю. З тим видовищем, яке все ще було ясно у його свiдомостi, Чарльз залишив би на пiдлозi безладдя, якби вона нагадала йому.
  
  По всьому першому поверху будинку пiшаки секретної служби наповнили Райхтiсусiса своєю присутнiстю. Чарльз нiчого не мав проти людей, якi працювали на розвiдувальну службу в цiлому, але той факт, що вони були розмiщенi там, робив їх не бiльш нiж незаконними зловмисниками, якi фiнансували фальшивим королiвством. Вони не мали права знаходитися там, i хоча вони лише виконували накази, персонал не мiг змиритися з їхнiми дрiбними i спорадичними iграми за владу, коли вони були розмiщенi, щоб доглядати дослiдника-мiльярдера, дiючи так, начебто вони були звичайним злодiєм .
  
  Я все ще не можу зрозумiти, як вiйськова розвiдка могла анексувати цей будинок, коли тут не проживає мiжнародна вiйськова загроза, думав Чарльз, несучи тацю в кiмнату Пердью. I все-таки вiн знав, що для того, щоб все це було схвалено урядом, мала бути якась зловiсна причина - поняття, яке ще бiльше лякає. Мав бути ще щось, i вiн збирався докопатися до сутi, навiть якщо йому знову доведеться отримувати iнформацiю вiд свого швагра. Чарльз врятував Пердью, коли востаннє повiрив своєму швагра на слово. Вiн припустив, що його швагер мiг би забезпечити дворецького ще кiлькома, якби це означало з'ясувати, що все це означає.
  
  "Гей, Чарлi, вiн уже встав?" - весело запитав один iз оперативникiв.
  
  Чарльз проiгнорував його. Якби йому довелося вiдповiдати перед будь-ким, це був би не хто iнший, як спецiальний агент Смiт. На цей час вiн був упевнений, що його бос мiцно встановив особистий зв'язок з агентом-наглядачем. Коли вiн пiдiйшов до дверей Пердью, всiлякi веселощi залишили його - вiн повернувся до свого звичайного твердого i слухняного стану.
  
  "Ваш снiданок, сер", - сказав вiн бiля дверей.
  
  Пердю вiдчинив дверi в зовсiм iншому обличчi. Повнiстю одягнений у штани чинос, мокасини Moschino i бiлу сорочку на гудзиках iз закатаними до лiктiв рукавами, вiн вiдчинив дверi своєму дворецькому. Коли Чарльз увiйшов, вiн почув, як Пердью швидко зачинив дверi.
  
  "Я повинен поговорити з тобою, Чарльз", - наполягав вiн напiвголосно. "Хтось простежив за тобою тут?"
  
  "Нi, сер, наскiльки я знаю, нi", - чесно вiдповiв Чарльз, ставлячи тацю на дубовий стiл Пердью, де вiн iнодi насолоджувався брендi вечорами. Вiн обсмикнув пiджак i склав руки перед собою. "Що я можу вам зробити, сер?"
  
  Пердью виглядав диким в очах, хоча язик його тiла мав на увазi, що вiн стриманий i переконливий. Хоч би як вiн намагався здаватися пристойним i впевненим, йому не вдалося обдурити свого дворецького. Чарльз знав Пердю цiлу вiчнiсть. За цi роки вiн бачив його багато в чому, вiд шаленої лютi з приводу перешкод науки до життєрадiсностi та ввiчливостi в руках багатьох заможних жiнок. Вiн мiг сказати, що щось турбувало Пердью, щось бiльше, нiж просто наближення слухання.
  
  "Я знаю, що це ти повiдомив доктора Гулда про те, що секретна служба збирається заарештувати мене, i я дякую тобi вiд щирого серця за те, що ти попередив її, але я повинен знати, Чарльз, " наполегливо сказав вiн твердим пошепком, - я маю знати, як ти дiзнався про це, бо це ще не все. Це набагато бiльше, i менi треба знати все, що завгодно, що МI-6 планує робити далi".
  
  Чарльз розумiв палкiсть прохання свого роботодавця, але водночас вiдчував себе страшенно невмiлим через це прохання. "Зрозумiло", - сказав вiн iз помiтним збентеженням. "Ну, я лише випадково почув про це. Пiд час вiзиту до Вiвiан, моєї сестри, її чоловiк просто нiби... зiзнався у цьому. Вiн знав, що я на службi у Райхтiсусiса, але, мабуть, вiн пiдслухав, як колега в однiй з фiлiй британського уряду згадав, що МI-6 було дано повний дозвiл переслiдувати вас, сер. Насправдi, я думаю, вiн навiть не надавав цьому особливого значення на той час".
  
  "Звичайно, вiн цього не робив. Це страшенно безглуздо. Я, чорт забирай, шотландець за нацiональнiстю. Навiть якби я був залучений до вiйськових справ, за ниточки смикала б МI-5. Мiжнароднi вiдносини в цьому по праву обтяжливi, кажу я вам, i це мене турбує", - розмiрковував Пердью. "Чарльз, менi потрiбно, щоб ти зв'язався зi своїм шурином для мене".
  
  "При всiй повазi, сер", - швидко вiдповiв Чарльз, "якщо ви не заперечуєте, я б вiддав перевагу вiдмовитися вiд залучення в це моєї сiм'ї. Я жалкую про ухвалене рiшення, сер, але, чесно кажучи, я боюся за свою сестру. Я вже починаю турбуватися про те, що вона одружена з людиною, пов'язаною iз секретною службою, а вiн лише адмiнiстратор. Вiн винувато знизав плечима, вiдчуваючи себе жахливо через свою чеснiсть. Вiн сподiвався, що Пердью, як i ранiше, оцiнить його здiбностi дворецького i не звiльнить його за якусь непереконливу форму непокори.
  
  "Я розумiю", - слабо вiдповiв Пердью, вiдходячи вiд Чарльза, щоб визирнути через балконнi дверi на чудову безтурботнiсть единбурзького ранку.
  
  "Я шкодую, мiстере Пердью", - сказав Чарльз.
  
  "Нi, Чарльз, я справдi розумiю. Я вiрю, повiрте менi. Скiльки жахливих речей трапилося з моїми близькими друзями через те, що вони були залученi до моїх занять? Я повнiстю усвiдомлюю наслiдки роботи на мене", - пояснив Пердью, звучачи абсолютно безнадiйно без намiру викликати жалiсть. Вiн щиро вiдчував тягар провини. Намагаючись бути щирим, коли йому з повагою вiдмовили, Пердью повернувся i посмiхнувся. "Справдi, Чарльз. Я справдi розумiю. Будь ласка, дайте менi знати, коли прибуде спецiальний агент Смiт?
  
  "Звичайно, сер", - вiдповiв Чарльз, рiзко опустивши пiдборiддя. Вiн вийшов iз кiмнати, почуваючи себе зрадником, i, судячи з поглядiв офiцерiв та агентiв у вестибюлi, його вважали таким.
  
  
  4
  Лiкар у
  
  
  Спецiальний агент Патрiк Смiт вiдвiдав Пердю пiзнiше того ж дня, для того, що, як сказав Смiт своєму начальству, було призначення лiкаря. Зважаючи на те, через що йому довелося пройти в будинку нацистського матрiарха, вiдомого як Мати, судова рада дозволила Пердю отримувати медичну допомогу, поки вiн перебував пiд тимчасовою опiкою Секретної розвiдувальної служби.
  
  У ту змiну чергували троє чоловiкiв, крiм двох зовнi бiля ворiт, i Чарльз був зайнятий домашнiм господарством, пiдживлюючи своє роздратування через них. Однак вiн був бiльш поблажливий у своїй ввiчливостi до Смiта через його допомогу Пердью. Чарльз вiдчинив дверi лiкарю, коли пролунав дзвiнок у дверi.
  
  "Навiть бiдного лiкаря доводиться обшукувати", - зiтхнув Пердью, стоячи на верхньому майданчику сходiв i важко спираючись на поручнi для пiдтримки.
  
  "Хлопець виглядає слабким, га?" - прошепотiв один iз чоловiкiв iншому. "Подивися, якi у нього опухлi очi!"
  
  "I червонi", - додав iнший, хитаючи головою. "Я не думаю, що вiн видужає".
  
  "Хлопцi, будь ласка, покваптесь", - рiзко сказав спецiальний агент Смiт, нагадуючи їм про їхнє завдання. "У лiкаря тiльки година з мiстером Пердью, так що продовжуйте".
  
  "Так, сер", - заспiвали вони хором, завершуючи обшук медичного працiвника.
  
  Коли вони закiнчили з лiкарем, Патрiк провiв його вгору, де чекали Пердю та його дворецький. Там Патрiк зайняв пост вартового на верхньому майданчику сходiв.
  
  "Чи буде ще щось, сер?" - запитав Чарльз, коли лiкар вiдчинив для нього дверi до палати Пердью.
  
  "Нi, дякую, Чарльз. Ти можеш iти, - голосно вiдповiв Пердью, перш нiж Чарльз зачинив дверi. Чарльз все ще вiдчував себе дуже винним за те, що вiдмахнувся вiд свого боса, але здавалося, що Перд'ю був щирий у своєму розумiннi.
  
  В особистому кабiнетi Перд'ю вони з лiкарем почекали, не кажучи i не рухаючись, мить, прислухаючись до будь-яких перешкод за дверима. Не долинало нi звуку метушнi, i через одне з потаємних вiчок, якими було обладнано стiну Пердью, вони могли бачити, що нiхто не пiдслуховує.
  
  "Я думаю, що маю утриматися вiд дитячих посилань на медичнi каламбури, щоб посилити твiй гумор, старовина, хоч би для того, щоб залишатися в образi. Нехай вам вiдомо, це жахливе втручання в мої драматичнi здiбностi, " сказав лiкар, ставлячи свою аптечку на пiдлогу. "Ти знаєш, як я боровся, щоб доктор Бiч позичив менi свою стару валiзку?"
  
  "Упокорися, Сем", - сказав Пердью, весело посмiхаючись, коли журналiст примружився за окулярами в чорнiй оправi, якi йому не належали. "Це була твоя iдея замаскуватись пiд доктора Бiча. До речi, як поживає мiй рятiвник?
  
  Рятувальна команда Пердью складалася з двох людей, знайомих з його дорогою доктором Нiною Гулд - католицьким священиком та лiкарем загальної практики з Обану, Шотландiя. Цi двоє взяли на себе смiливiсть врятувати Пердью вiд жорстокої смертi у пiдвалi злої Iветти Вольф, члена Ордену Чорного Сонця першого рiвня, вiдомої своїм фашистським консортам як Мати.
  
  "У нього все добре, хоча вiн трохи запеклий пiсля випробування з вами та батьком Харпером у тому пекельному будинку. Я впевнений, що те, що зробило його таким, зробило б його надзвичайно гiдним освiтлення в пресi, але вiн вiдмовляється пролити на це якесь свiтло, " Сем знизав плечима. "Мiнiстр теж у захватi вiд цього, i це просто змушує мої яйця свербiти, ти знаєш".
  
  Перд усмiхнувся. Я впевнений, що так i є. Повiр менi, Семе, те, що ми залишили в тому захованому старому будинку, краще не вiдчиняти. Як Нiна?
  
  "Вона в Олександрiї допомагає музею скласти каталог деяких скарбiв, якi ми виявили. Вони хочуть назвати цей конкретний експонат iм'ям Олександра Македонського - щось на зразок Знахiдки Гулда/Ерла, на честь важкої роботи Нiни та Джоанни з виявлення Листа Олiмпiади тощо. Звичайно, вони не згадали про ваше шановне iм'я. Уколи."
  
  "Я бачу, у нашої дiвчинки великi плани", - сказав Пердью, м'яко посмiхаючись i радiючи чути, що зухвалий, розумний i красивий iсторик нарештi отримує заслужене визнання академiчного свiту.
  
  "Так, i вона все ще питає мене, як ми можемо витягнути тебе з цього скрутного становища раз i назавжди, на що менi зазвичай доводиться мiняти тему, тому що... ну, я, чесно кажучи, не знаю масштабiв цього, " сказав Сем, переводячи розмову на бiльш серйозне русло.
  
  "Ну, ось чому ти тут, старий", - зiтхнув Пердью. "I в мене не так багато часу, щоб ввести вас у курс справи, так що сiдайте та випийте вiскi".
  
  Сем ахнув: "Але, сер, я лiкар на виклик. Як ти смiєш?" Вiн простяг свiй келих Пердью, щоб той пiдфарбував його рябчиком. "Не будь скупим, зараз".
  
  Було приємно знову зазнати тортур гумору Сема Клiва, i Перд'ю доставило величезну радiсть ще раз постраждати вiд юнацької дуростi журналiста. Вiн чудово знав, що може довiрити Клiву своє життя i що, коли це було найважливiше, його друг мiг миттєво та чудово взяти на себе роль професiйного колеги. Сем мiг миттєво перетворитися з дурного шотландця на енергiйного силовика - безцiнну якiсть у небезпечному свiтi окультних релiквiй та схиблених на науцi.
  
  Двоє чоловiкiв сiли на порозi балконних дверей, якраз iз внутрiшнього боку, щоб щiльнi бiлi мереживнi фiранки могли приховати їхню розмову вiд стороннiх очей, що спостерiгали за галявинами. Вони розмовляли напiвголосно.
  
  "Короче кажучи, - сказав Пердью, - сучий син, який органiзував моє викрадення, i викрадення Нiни, якщо вже на те пiшло, є членом Black Sun на iм'я Джозеф Карстен".
  
  Сем записав назву в пошарпаний блокнотик, який носив у кишенi пiджака. "Вiн уже мертвий?" Як нi в чому не бувало запитав Сем. Насправдi, його тон був настiльки буденним, що Пердью не знав, хвилюватися йому чи радiти вiд такої вiдповiдi.
  
  "Нi, вiн дуже навiть живий", - вiдповiв Пердью.
  
  Сем пiдвiв очi на свого сивого друга. "Але ми хочемо, щоб вiн помер, вiрно?"
  
  "Сем, це має бути тонкий хiд. Вбивство - для коротун", - сказав йому Пердью.
  
  "Невже? Скажи це зморщенiй старiй суцi, яка зробила це з тобою, " прогарчав Сем, вказуючи на тiло Пердью. "Орден Чорного сонця мав померти разом з нацистською Нiмеччиною, мiй друже, i я збираюся бiса переконатися, що вони зникнуть, перш нiж я ляжу у свою труну".
  
  "Я знаю, " втiшив його Пердью, " i я цiную прагнення покласти край послужному списку моїх недоброзичливцiв. Я дiйсно хочу. Але зачекайте, поки не дiзнаєтесь про всю iсторiю. Тодi скажи менi, що те, що я запланував, не найкращий пестицид".
  
  "Добре", - погодився Сем, дещо послабивши своє прагнення покiнчити з вiчною проблемою, що створюється тими, хто все ще зберiгав порочнiсть елiти СС. "Продовжуй, розкажи менi iнше".
  
  "Вам сподобається цей поворот, хоч би яким бентежить вiн не був для мене", - зiзнався Пердью. "Джозеф Карстен - не хто iнший, як Джо Картер, нинiшнiй глава Секретної розвiдувальної служби".
  
  "Iсусе!" - вигукнув Сем здивовано. Ти не можеш бути серйозним! Ця людина такий самий британець, як полуденок i Остiн Пауерс".
  
  "Це та частина, яка ставить мене в глухий кут, Сем", - прийшла вiдповiдь вiд Пердью. "Ти розумiєш, до чого я тут хилю?"
  
  "МI-6 незаконно привласнює ваше майно", - повiльно вiдповiв Сем, поки його розум i блукаючий погляд перебирали всi можливi зв'язки. "Британською секретною службою керує член органiзацiї "Чорне сонце", i нiхто нiчого не знає, навiть пiсля цього судового обдурювання". Його темнi очi швидко забiгали, коли колеса повернулися, щоб об'їхати всi сторони питання. "Пердью, навiщо йому твiй дiм?"
  
  Пердю турбував Сема. Вiн здавався майже байдужим, нiби онiмiв пiсля полегшення вiд того, що подiлився своїми знаннями. М'яким, стомленим голосом вiн знизав плечима i показав розкритими долонями: "З того, що, як менi здалося, я пiдслухав у тiй диявольськiй їдальнi, вони думають, що в Райхтiсусiсi зберiгаються всi релiквiї, за якими ганялися Гiммлер i Гiтлер".
  
  "Не зовсiм неправда", - зауважив Сем, роблячи нотатки для власного ознайомлення.
  
  "Так, але Сем, те, що, на їхню думку, я сховав тут, дуже переоцiнено. Не тiльки це. Те, що у мене тут є, нiколи не повинно, " вiн мiцно стиснув передплiччя Сема, " нiколи потрапити до рук Джозефа Карстена! Не як Вiйськова розвiдка 6 або Орден Чорного Сонця. Ця людина могла б повалити уряди, маючи лише половину патентiв, що зберiгаються в моїх лабораторiях!" Очi Пердью були вологими, його стара рука на шкiрi Сема тремтiла, коли вiн благав свого єдиного надiйного.
  
  "Добре, старий пiвень", - сказав Сем, сподiваючись пом'якшити манiю на обличчi Пердью.
  
  "Послухай, Сем, нiхто не знає, чим я займаюся", - продовжив мiльярдер. "Нiхто з нашого боку лiнiї фронту не знає, що гребаний нацист вiдповiдає за безпеку Британiї. Ти потрiбен менi, великий журналiст-розслiдувач, лауреат Пулiтцерiвської премiї, репортер знаменитостей... щоб розстебнути застiбку парашута цього виродка, зрозумiло?
  
  Сем отримав повiдомлення, голосне та ясне. Вiн мiг бачити, що у вiчно приємного i зiбраного Дейва Перд'ю в його фортецi з'явилися трiщини. Було очевидно, що ця нова розробка завдала набагато глибшого розрiзу набагато гострiшим лезом, i воно прокладало собi шлях уздовж лiнiї пiдборiддя Пердью. Сем зрозумiв, що повинен розiбратися з цiєю справою до того, як нiж Карстена прокреслив червоний пiвмiсяць навколо горла Пердью i покiнчив iз ним назавжди. Його друг потрапив у серйозну бiду, i його життя було в явнiй небезпецi, бiльше, нiж будь-коли ранiше.
  
  Хто ще знає його справжню особистiсть? Педдi знає? - Запитав Сем, уточнюючи, хто замiшаний, щоб вiн мiг вирiшити, з чого почати. Якби Патрiк Смiт знав, що Картер - це Джозеф Карстен, вiн мiг би знову опинитися в небезпецi.
  
  Нi, на слуханнi вiн зрозумiв, що мене щось стривожило, але я вирiшив тримати таку велику рiч дуже близько до грудей. Наразi вiн у невiданнi з цього приводу", - пiдтвердив Пердью.
  
  "Я думаю, що так буде краще", - визнав Сем. "Давайте подивимося, наскiльки ми можемо запобiгти серйозним наслiдкам, поки ми з'ясовуємо, як штовхнути цього шарлатана в пащу яструбу".
  
  Все ще маючи намiр наслiдувати пораду Джоан Ерл, даної пiд час їхньої бесiди в льодових льодах Ньюфаундленду пiд час вiдкриття "Олександра Македонського", Пердью звернувся до Сема. Просто, будь ласка, Сем, дозволь нам зробити це по-моєму. Я маю причину для всього цього ".
  
  "Я обiцяю, ми можемо вчинити по-твоєму, але якщо ситуацiя вийде з-пiд контролю, Пердю, я викличу бригаду вiдступникiв, щоб вони пiдтримали нас. Цей Карстен має силу, з якою ми не можемо боротися поодинцi. Зазвичай у вищих вiддiленнях вiйськової розвiдки iснує вiдносно непробивний щит, якщо ви розумiєте, що я маю на увазi, попередив Сем. "Цi люди такi ж могутнi, як слово королеви, Пердью. Цей ублюдок може робити з нами зовсiм огиднi речi i прикривати це, наче вiн кiт, який нагадував у смiття. Нiхто нiколи не впiзнає. I той, хто висуває претензiї, може бути швидко викреслений".
  
  "Так я знаю. Повiрте менi, я повнiстю усвiдомлюю шкоду, яку вiн може завдати ", - зiзнався Пердью. "Але я не хочу його смертi, якщо я не матиму iншого виходу. На даний момент я використовуватиму Патрiка та мою команду юристiв, щоб тримати Карстена в страху стiльки, скiльки зможу".
  
  "Добре, дозвольте менi заглянути в деяку iсторiю, свiдоцтва про власнiсть, податковi звiти i таке iнше. Чим бiльше ми дiзнаємося про цей виродок, тим бiльше нам доведеться заманювати його у пастку". Тепер у Сема були всi його записи в порядку, i тепер, коли вiн знав масштаби неприємностей, з якими зiткнувся Пердью, вiн був непохитний у тому, щоб використати свою хитрiсть для протидiї.
  
  "Хороша людина", - видихнув Пердью, вiдчуваючи полегшення вiд того, що розповiв про це комусь на зразок Сема, комусь, на кого вiн мiг покластися, хто з експертною точнiстю настане на потрiбнi граблi. "Тепер, я вважаю, стерв'ятникам за цими дверима треба побачити, як ви з Патрiком завершуєте моє медичне обстеження".
  
  З Семом у його образi доктора Бiча i Патрiком Смiтом, який використовує хитрощi, Пердью попрощався з дверима своєї спальнi. Сем озирнувся. "Геморой є звичайним явищем для такого роду сексуальної практики, мiстере Пердью. Я бачив це переважно у полiтикiв i... агентiв розвiдки... але тут нема про що турбуватися. Будь здоровий, i я скоро тебе побачу".
  
  Пердью зник у своїй кiмнатi, щоб посмiятися, тодi як Сем був об'єктом кiлькох скривджених поглядiв на шляху до парадних дверей. Чемно кивнувши, вiн вийшов iз маєтку зi своїм другом дитинства у хвостi. Патрiк звик до спалахiв гнiву Сема, але в цей день йому було страшенно важко зберiгати свою строго професiйну поведiнку, принаймнi доти, доки вони не сiли в його "Вольво" i не покинули маєток - у стiбках.
  
  
  5
  Горе у стiнах вiлли д'Шанталь
  
  
  
  Антрево - через два днi
  
  
  Теплий вечiр ледве зiгрiв ноги мадам Шанталь, коли вона надягла ще одну пару панчох поверх шовкових колготок. Була осiнь, але для неї зимовi холоди вже були всюди, куди б вона не пiшла.
  
  "Боюсь, у тебе щось не так, дорога", - припустив її чоловiк, всоте поправляючи краватку. Ти впевнений, що не можеш просто зазнати своєї застуди сьогоднi ввечерi i пiти зi мною? Знаєш, якщо люди продовжуватимуть бачити, як я приходжу на банкети одна, вони можуть почати пiдозрювати, що мiж нами щось не ладнається".
  
  Вiн глянув на неї з занепокоєнням. "Вони не повиннi знати, що ми є практично банкрутами, ви розумiєте? Твоя вiдсутнiсть там зi мною може спровокувати плiтки та привернути до нас увагу. Не тi люди можуть розслiдувати нашу ситуацiю, щоб задовольнити свою цiкавiсть. Ти ж знаєш, що я страшенно хвилююся i що я маю зберегти прихильнiсть мiнiстра та його акцiонерiв, iнакше нам кiнець ".
  
  "Так звiсно хочу. Просто повiр менi, коли я говорю, що скоро нам не доведеться турбуватися про збереження власностi", - запевнила вона його слабким голосом.
  
  "Що це означає? Я ж тобi сказав - я не продаю дiаманти. Це єдиний доказ нашого статусу, що залишився!" - рiшуче сказав вiн, хоча його слова були викликанi радше занепокоєнням, а не гнiвом. "Пiдемо зi мною сьогоднi ввечерi i одягни щось екстравагантне, просто щоб допомогти менi виглядати гiдно - тiєї ролi, яку я повинен грати як справжня успiшна дiлова людина".
  
  "Анрi, я обiцяю, що супроводжуватиму тебе наступного. Я просто не вiдчуваю, що зможу так довго зберiгати життєрадiсний вираз обличчя, доки борюся iз нападом лихоманки та болю". Шанталь пiдiйшла до чоловiка неквапливою ходою, посмiхаючись. Вона поправила краватку i цмокнула в щоку. Вiн поклав тильну сторону долонi їй на лоба, щоб перевiрити температуру, потiм помiтно вiдсахнувся.
  
  "Що?" - Запитала вона.
  
  "Боже мiй, Шанталь. Я не знаю, що за лихоманка в тебе, але, схоже, все вiдбувається навпаки. Ти холодний, як... труп", - зрештою видавив вiн потворне порiвняння.
  
  "Я ж казала тобi," безтурботно вiдповiла вона, "я вiдчуваю себе недостатньо добре, щоб прикрашати твiй бiк, як личить дружинi барона. А тепер поспiшай, ти можеш запiзнитися, а це зовсiм неприйнятно".
  
  "Так, мiледi", - посмiхнувся Анрi, але його серце все ще шалено билося вiд шоку, викликаного вiдчуттям шкiри його дружини, температура якої була настiльки низькою, що вiн не мiг зрозумiти, чому її щоки i губи все ще горiли рум'янцем. Барон умiв добре приховувати свої почуття. Це було обов'язковою умовою його титулу та порядком ведення бiзнесу. Незабаром пiсля цього вiн поїхав, вiдчайдушно бажаючи ще раз озирнутися на свою дружину, що махає на прощання з вiдкритих вхiдних дверей їхнього замку Belle Époque, але вiн вирiшив дотриматися пристойностi.
  
  Пiд помiрним небом квiтневого вечора барон де Мартiн неохоче залишив свiй будинок, але його дружина була тiльки рада усамiтненню. Однак це було зроблено не заради того, щоби побути одному. Вона поспiшно приготувалася до прийому свого гостя, попередньо дiставши три дiаманти iз сейфа свого чоловiка. Селеста була чудова, настiльки захоплювала дух, що вона не хотiла з нею розлучатися, але те, що вона хотiла вiд алхiмiка, було набагато важливiше.
  
  "Сьогоднi ввечерi я врятую нас, мiй любий Анрi", - прошепотiла вона, викладаючи дiаманти на зелену оксамитову серветку, вирiзану з сукнi, яку вона зазвичай одягала на банкети, подiбнi до того, на який щойно пiшов її чоловiк. Шанталь простягла їх до вогню в осередку, щоб зiгрiти. Рiвномiрне биття камiнного годинника мiряло кроками тихий будинок, пробираючись до другої половини циферблату. В неї залишалося тридцять хвилин до того, як вiн прийде. Її економка вже знала його, як i її помiчниця, але вони ще не оголосили про його прибуття.
  
  У своєму щоденнику вона зробила запис за день, згадавши свiй стан. Шанталь була хранителькою записiв, затятим фотографом та письменницею. Вона писала вiршi на всi випадки життя, навiть у найпростiшi моменти розваги вона писала вiршi на згадку про це. Спогади про рiчницю кожного дня були переглянутi в попереднiх журналах, щоб вгамувати її ностальгiю. Велика прихильниця усамiтнення i старовини, Шанталь вела свої щоденники в книгах у дорогих палiтурках i отримувала справжнє задоволення, записуючи свої думки.
  
  
  14 Avril 2016 - Entrevaux
  
  Здається, я хворiю. Моє тiло неймовiрно холодне, хоча на вулицi трохи нижче 19 градусiв. Навiть вогонь поряд зi мною здається лише iлюзiєю моїх очей; я бачу язики полум'я, не вiдчуваючи спеки. Якби не мої невiдкладнi справи, я скасував би сьогоднiшню зустрiч. Але я не можу. Менi просто доводиться задовольнятися теплим одягом i вином, щоб не збожеволiти вiд холоду.
  
  Ми продали все, що могли зберегти бiзнес на плаву, i я побоююся за здоров'я мого дорогого Генрi. Вiн спить i, зазвичай, емоцiйно усунений. У мене не так багато часу, щоб написати бiльше, але я знаю, що те, що я збираюся зробити, витягне нас iз фiнансової ями, в яку ми потрапили.
  
  Мiстер Райя, єгипетський алхiмiк, який має бездоганну репутацiю серед своїх клiєнтiв, вiдвiдує мене сьогоднi ввечерi. З його допомогою ми збiльшимо вартiсть тих небагатьох коштовностей, якi в мене залишилися, якi коштуватимуть набагато дорожче, коли я їх продам. В якостi гонорару я дарую йому Селесту, жахливий вчинок, особливо стосовно мого коханого Анрi, сiм'я якого вважає камiнь священним i володiє ним з незапам'ятних часiв. Але це невелика сума, вiд якої можна вiдмовитись в обмiн на очищення та пiдвищення вартостi iнших дiамантiв, що вiдновить наше фiнансове становище та допоможе моєму чоловiковi зберегти своє баронство та свою землю.
  
  Анна, Луїза i я iнсценуємо злом до повернення Генрi, щоб ми могли пояснити зникнення "Селести". Моє серце болить за Анрi, за те, що я таким чином оскверняю його спадщину, але я вiдчуваю, що це єдиний спосiб вiдновити наш статус, перш нiж ми поринемо в невiдомiсть i закiнчимо ганьбою. Але мiй чоловiк отримає зиск, i це все, що має значення для мене. Я нiколи не зможу сказати йому про це, але як тiльки вiн вiдновиться i почуватиметься комфортно на своїй посадi, вiн знову добре спатиме, добре харчуватиметься i буде щасливим. Це коштує набагато бiльше, нiж будь-який блискучий дорогоцiнний камiнь.
  
  - Шанталь
  
  
  Пiдписавши своє iм'я, Шанталь ще раз подивилася на годинник у своїй вiтальнi. Вона писала якийсь час. Як завжди, вона поклала щоденник у нiшу за картиною прадiда Анрi i запитала, що могло бути причиною зриву її призначення. Десь у туманi своїх думок, поки вона писала, вона почула, як годинник пробив годину, але не звернула на це уваги, щоб не забути, що вона хотiла занести на сторiнку щоденника за цей день. Тепер вона була здивована, побачивши, що багато прикрашена довга стрiлка опустилася з дванадцяти до п'яти.
  
  "Вже на двадцять п'ять хвилин спiзнюєшся?" - прошепотiла вона, накидаючи ще одну шаль на тремтячi плечi. "Ганна!" - Покликала вона свою економку, коли та взяла кочергу, щоб розпалити вогонь. Коли вона з шипiнням пiдкинула ще одне полiно, воно виплюнуло вугiлля, що тлiло, в жерло димоходу, але в неї не було часу погладити полум'я i зробити його сильнiшим. Оскiльки її зустрiч iз Раєю вiдкладалася, у Шанталь залишалося менше часу для завершення їхнiх дiлових вiдносин до повернення її чоловiка. Це трохи стривожило господарку будинку. Швидко пiсля того, як вона знову повернулася перед камiном, їй довелося запитати своїх спiвробiтникiв, чи дзвонив її гiсть, щоб пояснити, чому вiн спiзнився. "Ганна! Де ти, заради Бога? " Знову закричала вона, не вiдчуваючи тепла вiд полум'я, яке практично лизало її долонi.
  
  Шанталь не почула вiдповiдi нi вiд своєї покоївки, нi вiд економки, нi вiд своєї помiчницi. "Тiльки не кажи менi, що вони забули, що сьогоднi ввечерi працювали понаднормово", - пробурмотiла вона собi пiд нiс, поспiшаючи коридором у схiдну частину вiлли. "Ганна! Бриджит!" Тепер вона покликала голоснiше, коли обiйшла кухоннi дверi, за якими була тiльки темрява. Плаваючи у темрявi, Шанталь могла бачити помаранчевий вогник кавоварки, рiзнокольоровi вогники настiнних розеток та деяких її приладiв; так це завжди виглядало пiсля того, як жiнки йшли на цiлий день. "Мiй Бог, вони забули", - пробурмотiла вона, з зусиллям зiтхаючи, коли холод скував її нутрощi, як укус льоду на вологiй шкiрi.
  
  Господиня вiлли квапливо рушила коридорами, виявивши, що вона вдома одна. "Вiдмiнно, тепер я маю отримати з цього максимум користi", - поскаржилася вона. "Луїза, принаймнi, скажи менi, що ти все ще на чергуваннi", - звернулася вона до зачинених дверей, за якими її помiчниця зазвичай займалася податками Шанталь, благодiйнiстю та взаємодiєю з пресою. Дверi з темного дерева були зачиненi, i зсередини не було нiякої вiдповiдi. Шанталь була розчарована.
  
  Навiть якби її гiсть все ще з'явився, вона не мала б достатньо часу, щоб пред'явити звинувачення у зламi та проникненнi, яке вона змусила б пред'явити свого чоловiка. Шумаючи собi пiд нiс, поки йшла, аристократка продовжувала натягувати шалi на груди i прикривати шию ззаду, розпускаючи волосся, щоб створити свого роду iзоляцiю. Було близько 9 години вечора, коли вона увiйшла до вiтальнi.
  
  плутанина ситуацiї майже душила її. Вона недвозначно наказала своїм спiвробiтникам чекати мiстера Рая, але найбiльше її спантеличило те, що не лише її помiчниця та економка, а й її гiсть ухилилися вiд домовленостi . Невже її чоловiк пронюхав про її плани i дав людям вiдгул на нiч, щоб перешкодити їй зустрiтися з мiстером Райей? I що ще тривожнiше, невже Генрi якимось чином позбувся Раї?
  
  Коли вона повернулася до того мiсця, де розклала оксамитову серветку з трьома дiамантами, Шанталь зазнала бiльшого потрясiння, нiж просто те, що була вдома одна. У неї вирвалося судомне зiтхання, коли вона затиснула рот руками, побачивши порожню тканину. Сльози пiдступили до її очей, палко пiдводячись з глибини живота i пронизуючи серце. Каменi були вкраденi, але що посилювало її жах, то це той факт, що хтось змiг забрати їх, поки вона була в хатi. Жодних заходiв безпеки не було порушено, що привело мадам Шанталь в жах вiд багатьох можливих пояснень.
  
  
  6
  Висока цiна
  
  
  'Краще мати добре iм'я, нiж багатство'
  
  - Король Соломон
  
  
  Почав дмухати вiтер, але все ще вiн не мiг порушити тишi на вiллi, де Шанталь стояла в сльозах вiд своєї втрати. Справа була не тiльки в втратi її дiамантiв та незмiрної цiнностi "Селести", а й у всьому iншому, що було втрачено через крадiжку.
  
  Ти дурна, безмозка сука! Обережнiше зi своїми бажаннями, дурна сука! - залякала вона крiзь полон своїх пальцiв, нарiкаючи на збочений результат свого первiсного плану. "Тепер тобi не треба брехати Анрi. Вони дiйсно були вкраденi!"
  
  Щось заворушилось у вестибюлi, скрип крокiв по дерев'янiй пiдлозi. Через фiранки, що виходили на галявину перед будинком, вона подивилася вниз, щоб подивитися, чи там хтось, але там було порожньо. Тривожний скрип лунав на пiвсходового прольоту нижче з вiтальнi, але Шанталь не могла викликати полiцiю чи охоронну компанiю для її пошуку. Вони натрапили б на справжнiй, колись сфабрикований злочин, i мала б великi неприємностi.
  
  Чи стала б вона?
  
  Роздуми про наслiдки такого дзвiнка терзали її мозок. Чи вона прикрила всi свої бази, якщо вони виявляться? Якщо вже на те пiшло, вона швидше засмутить свого чоловiка i ризикне мiсяцями вiдчувати невдоволення, нiж буде вбита зловмисником, досить розумним, щоб оминути систему безпеки її будинку.
  
  Тобi краще визначитись, жiнко. Час закiнчується. Якщо злодiй збирається вбити вас, ви даремно витрачаєте час, дозволяючи йому розiбратися у вашому домi. Її серце в страху забилося в грудях. З iншого боку, якщо ти подзвониш у полiцiю i твiй план розкриється, Генрi може розлучитися з тобою за втрату Селести; за те, що ти навiть посмiла подумати, що ти мала право її вiддати!
  
  Шанталь було так холодно, що її шкiра горiла, як вiд обмороження, пiд товстими шарами одягу. Вона постукувала черевиками по килиму, щоб збiльшити приплив води до ступнiв, але вони залишалися холодними i завдавали болю всерединi взуття.
  
  Через глибокий вдих вона вирiшила. Шанталь пiдвелася зi стiльця i взяла кочергу з камiна. Вiтер ставав голоснiшим, єдина серенада до самотнього потрiскування безсилого вогню, але Шанталь тримала свої почуття напоготовi, коли вийшла в коридор, щоб знайти джерело скрипу. Пiд розчарованими поглядами померлих предкiв її чоловiка, зображених на картинах, розвiшаних уздовж стiн, вона поклялася зробити все, що в її силах, вiд цiєї злощасної iдеї.
  
  З покером у руцi вона спустилася сходами вперше з того часу, як помахала на прощання Анрi. У ротi у Шанталь пересохло, язик здавався товстим i недоречним, а горло шорстким, як наждачний папiр. Дивлячись на картини, що зображують жiнок iз родини Анрi, Шанталь не могла не вiдчути укол провини, побачивши чудовi дiамантовi намиста, що прикрашають їх шиї. Вона опустила погляд, замiсть того, щоб терпiти їх зарозумiлi вирази, що проклинають її.
  
  У мiру того, як Шанталь просувалась по дому, вона включала кожне свiтло; вона хотiла переконатись, що тут немає мiсця, де можна сховатися тому, кому не радi. Перед нею пiвнiчний сходовий пролiт тягнувся до першого поверху, звiдки долинав скрип. Її пальцi занурiли вiд болю, коли вона мiцно стиснула кочергу.
  
  Коли Шанталь досягла нижнього майданчика, вона повернулася, щоб пройти довгий шлях по мармуровiй пiдлозi, щоб клацнути вимикачем у вестибюлi, але її серце зупинилося вiд того, що була напiвтемрява. Вона тихо схлипнула вiд жахливого видiння, яке постало перед нею. Поруч iз вимикачем на дальнiй бiчнiй стiнцi було дано рiзке пояснення скрипу. Пiдвiшене на мотузцi до стельової балки жiноче тiло розгойдувалося з боку на вiтрi з вiдкритого вiкна.
  
  Колiна Шанталь пiдiгнулися, i їй довелося стримати первiсний крик, який благав народитися. То була Брiгiтта, її економка. У високої, худої тридцятидев'ятирiчної блондинки було посинiле обличчя, огидна i моторошно спотворена версiя її колись красивого вигляду. Її туфлi впали на пiдлогу, не бiльше нiж за метр вiд кiнчикiв її нiг. Атмосфера внизу, у вестибюлi, здалася Шанталь Арктичною, майже нестерпною, i вона не могла довго чекати, перш нiж злякалася, що її ноги заберуть. Її м'язи горiли i затвердiли вiд холоду, i вона вiдчула, як натяглися сухожилля всерединi її тiла.
  
  Менi треба пiднятися нагору! Подумки прокричала вона. Менi треба дiстатися камiна, iнакше я замерзну до смертi. Я просто запрус i викликаю полiцiю. Зiбравши всi свої сили, вона перевальцем пiднялася по сходах, долаючи їх одну за одною, у той час як пильний мертвий погляд Брiджiт стежив за нею збоку. Не дивись на неї, Шанталь! Не дивися на неї.
  
  Вдалинi вона могла бачити затишну, теплу вiтальню, те, що тепер стало ключовим для її виживання. Якби вона могла просто дiстатися камiна, їй потрiбно було б охороняти лише одну кiмнату, замiсть того, щоб намагатися дослiдити величезний небезпечний лабiринт свого величезного будинку. Як тiльки її запруть у вiтальнi, за розрахунками Шанталь, вона зможе викликати владу i спробувати вдати, що не знала про зникнення дiамантiв, поки про це не дiзнається її чоловiк. На даний момент їй довелося змиритися зi втратою своєї улюбленої економки та вбивцею, який, можливо, все ще перебуває в будинку. Спочатку вона повинна була залишитися живою, а потiм понести покарання за неправильнi рiшення. Жахливе натяг мотузки звучало як уривчасте дихання, коли вона проходила вздовж поручнiв. Її занудило, а зуби застукали вiд холоду.
  
  З маленького кабiнету Луїзи, однiєї з вiльних кiмнат на першому поверсi, долинув жахливий стогiн. З-пiд дверей вирвався крижаний порив повiтря i, пробiгши черевиками Шанталь, пiднявся вгору її ногами. Нi, не вiдчиняй дверi, переконували її докази. Ви знаєте, що вiдбувається. Ми не маємо часу шукати докази того, що ти вже знаєш, Шанталь. Ну ж бо. Ти знаєш. Ми можемо це вiдчути. Як жахливий жах iз ногами, ви знаєте, що на вас чекає. Просто пiдiйди до вогню.
  
  Придушивши бажання вiдчинити дверi Луїзи, Шанталь вiдпустила ручку i обернулася, щоб залишити те, що стогнало всерединi, при собi. "Слава Богу, що всi вогнi горять", - пробурмотiла вона крiзь стислi щелепи, обхопивши себе руками, поки йшла до гостинних дверей, якi вели до чудового помаранчевого вiдблиску камiна.
  
  Очi Шанталь розширилися, коли вона глянула вперед. Спочатку вона не була впевнена, чи справдi бачила, як рухалися дверi, але, наблизившись до кiмнати, вона помiтила, що вона помiтно повiльно зачиняється. Намагаючись поквапитися, вона тримала кочергу напоготовi для того, хто зачиняв дверi, але їй треба було ввiйти.
  
  Що, якщо в будинку бiльше одного вбивцi? Що, якщо той, що у вiтальнi, вiдволiкає вас вiд того, що в кiмнатi Луїзи? Подумала вона, намагаючись розглянути якусь тiнь чи постать, якi могли б допомогти їй зрозумiти природу iнциденту. Не найкращий час пiднiмати це питання, помiтив iнший її внутрiшнiй голос.
  
  Обличчя Шанталь було крижаним, губи безбарвними, а тiло страшенно тремтiло, коли вона пiдiйшла до дверей. Але вона захлопнулася, як тiльки спробувала ручку, вiдкинувши її назад вiд сили. Пiдлога була схожа на ковзанку, i вона поспiшила знову пiднятися на ноги, ридаючи вiд поразки пiд жахливi звуки стогонiв, що долинали з-за дверей Луїзи. Охоплена жахом, Шанталь спробувала штовхнути дверi вiтальнi, але вони були надто слабкi вiд холоду.
  
  Вона впала на пiдлогу, заглядаючи пiд дверi навiть просто, щоб побачити свiтло камiна. Навiть це могло б трохи втiшити її, якби вона уявила собi спеку, але товстий килим заважав їй бачити. Вона знову спробувала пiдвестися, але їй було так холодно, що вона просто згорнулася калачиком у кутку поруч iз зачиненими дверима.
  
  Iди в одну з iнших кiмнат i принеси ковдри, iдiотко, подумала вона. Давай розпали ще один вогонь, Шанталь. На вiллi чотирнадцять камiнiв, i ви готовi загинути через один? Здригнувшись, вона хотiла посмiхнутися полегшенню вiд рiшення. Мадам Шанталь насилу пiднялася на ноги, щоб дiстатися найближчої гостьової спальнi з камiном. Усього чотири дверi вниз i кiлька сходинок вгору.
  
  Тяжкi стогiн, що видавалися за другими дверима, дiяли на її психiку i нерви, але господиня будинку знала, що помре вiд переохолодження, якщо не дiстанеться четвертої кiмнати. У ньому був висувний ящик iз сiрниками та запальничками вдосталь, а в ґратах на щоцi камiна було достатньо бутану, щоб вибухнути. Її мобiльний телефон був у вiтальнi, а комп'ютери - у рiзних кiмнатах на першому поверсi - мiсцi, куди вона боялася заходити, мiсцi, де вiкно було вiдчинено, а її покiйна економка вiдраховувала час, як годинник на камiннiй полицi.
  
  "Будь ласка, нехай у кiмнатi будуть полiна", - вона тремтiла, потираючи руки i натягуючи на обличчя кiнчик своєї шалi, щоб спробувати вловити в нiй трохи свого теплого дихання. Мiцно затиснувши кочергу пiд пахвою, вона виявила, що кiмната вiдчинена. Панiка Шанталь металася мiж убивцею та холодом, i вона постiйно задавалася питанням, що вб'є її швидше. З величезним завзяттям вона намагалася скласти полiни в камiн у вiтальнi, тодi як нав'язливi стогiн з iншої кiмнати ставали дедалi слабшими.
  
  Її руки нiяково намагалися вхопитися за дерево, але вона ледве могла бiльше користуватися пальцями. Щось у її станi було дивним, подумала вона. Той факт, що її будинок був належним чином опалюваний, i вона не могла бачити пари вiд свого дихання, прямо спростовував її припущення про те, що погода в Нiццi була незвичайно холодною для цiєї пори року.
  
  "Все це, - вона кипiла вiд своїх невiрно спрямованих намiрiв, намагаючись запалити газ пiд полiнами, - тiльки для того, щоб зiгрiтися, коли ще не холодно! Що вiдбувається? Я замерзаю до смертi зсередини!
  
  Вогонь з ревом розгорiвся, i спалах газу бутану миттєво пофарбував блiдий iнтер'єр кiмнати. "Ах! Гарно!" - Вигукнула вона. Вона опустила кочергу, щоб погрiти долонi в лютому вогнищi, яке ожило, потрiскуючи язиками i розсипаючи iскри, якi могли б загаснути при найменшому поштовху. Вона дивилася, як вони лiтають i зникають, коли вона засунула руки в камiн. Щось зашурхотiло в неї за спиною, i Шанталь обернулася, щоб подивитись у виснажене обличчя Абдула Райї з чорними запалими очима.
  
  "Мiстер Раю!" - мимоволi промовила вона. "Ти забрав мої дiаманти!"
  
  "Я зробив, мадам", - спокiйно сказав вiн. "Але як би там не було, я не розповiм вашому чоловiковi, що ви робили за його спиною".
  
  "Ти сучий син!" Вона придушила свiй гнiв, але її тiло вiдмовляло їй у спричиненнi випаду.
  
  "Краще тримайтеся ближче до вогню, мадам. Щоб жити, нам потрiбне тепло. Але дiаманти не можуть змусити вас дихати", - подiлився вiн своєю мудрiстю.
  
  Ти розумiєш, що я можу з тобою зробити? Я знаю дуже вмiлих людей, i я маю грошi, щоб найняти найкращих мисливцiв, якщо ви не повернете менi мої дiаманти!"
  
  "Залиште свої погрози, мадам Шанталь", - сердечно попередив вiн. "Ми обидва знаємо, навiщо тобi знадобився алхiмiк, щоб зробити магiчну трансмутацiю твого останнього дорогоцiнного камiння. Тобi потрiбнi грошi. Цок-цок, " повчав вiн. "Ти скандально багатий, бачиш багатство лише тодi, коли слiпий до краси та мети. Ти не заслуговуєш на те, що маєш, тому я взяв на себе смiливiсть звiльнити тебе вiд цього жахливого тягаря".
  
  "Як ти д-смiєш?" вона насупилась, її спотворене обличчя навряд чи втратило свiй блакитний вiдтiнок у свiтлi полум'я, що реве.
  
  "Я наважуюсь. Ви, аристократи, сидите на чудових дарах землi i претендуєте на них як на свої власнi. Ви не можете купити силу богiв, тiльки розбещенi душi чоловiкiв та жiнок. Ви це довели. Цi зiрки, що впали, не належать вам. Вони належать усiм нам, магам та ремiсникам, якi володiють ними, щоб створювати, прикрашати та посилювати те, що слабко", - пристрасно говорив вiн.
  
  Ти? Чарiвник? Вона порожньо засмiялася. "Ви художник-геолог. Не iснує такої речi, як магiя, ти, дурню!
  
  "Їх там немає?" - спитав вiн з посмiшкою, граючи Селестою мiж пальцями. "Тодi скажiть менi, мадам, як я створив у вас iлюзiю страждання вiд гiпотермiї?"
  
  Шанталь втратила дар мови, була в лютi та жаху. Хоча вона й знала, що цей дивний стан належав тiльки їй, вона не могла змиритися з думкою, що вiн холодно торкнувся її руки пiд час їхньої останньої зустрiчi. Всупереч законам природи, вона помирала вiд холоду. В її очах завмер жах, коли вона дивилася, як вiн iде.
  
  "Прощайте, мадам Шанталь. Будь ласка, зiгрiйтеся".
  
  Йдучи пiд покоївкою, що похитується, Абдул Райя почув крик з кiмнати для гостей, що льодить кров, як вiн i очiкував. Вiн сунув дiаманти в кишеню, тодi як нагорi мадам Шанталь залiзла в камiн, щоб хоч трохи пом'якшити свою холоднiсть, яку тiльки могла. Оскiльки весь цей час її органiзм функцiонував при безпечнiй температурi 37,5 ў C, незабаром вона померла, охоплена вогнем.
  
  
  7
  Вiдсутнiй зрадник у Ямi Одкровення
  
  
  Пердью вiдчував те, чого не звик знати ранiше, - крайню ненависть до iншої людини. Хоча вiн повiльно вiдновлювався фiзично та розумово пiсля важкого випробування в маленькому мiстечку Фаллiн, Шотландiя, вiн виявив, що єдине, що затьмарювало повернення його життєрадiсного безтурботного ставлення, був той факт, що Джо Картер, або Джозеф Карстен, все ще переводив подих. У нього залишався надзвичайно неприємний присмак у ротi щоразу, коли вiн обговорював майбутнiй трибунал зi своїми адвокатами пiд керiвництвом спецiального агента Патрiка Смiта.
  
  "Щойно отримав цю записку, Девiд", - оголосив Гаррi Вебстер, головний юридичний представник Пердью. "Не знаю, хороша це для тебе новина або погана".
  
  Двоє партнерiв Вебстера та Патрiк приєдналися до Пердю та його адвоката за обiднiм столом у їдальнi з високими стелями готелю Wrichtishousis. Їм було запропоновано булочки та чай, якi делегацiя з радiстю прийняла, перш нiж вирушити на те, що, як вони сподiвалися, буде швидким та м'яким слуханням.
  
  "Що це?" Запитав Пердью, вiдчуваючи, як пiдстрибнуло його серце. Йому нiколи ранiше не доводилося боятися. Його багатство, ресурси та представники завжди могли вирiшити будь-яку з його проблем. Однак за останнi кiлька мiсяцiв вiн зрозумiв, що єдине справжнє багатство в життi - це свобода, i вiн був близький до того, щоб втратити її. Воiстину жахливе прозрiння.
  
  Гаррi спохмурнiв, перевiряючи дрiбний шрифт електронного листа, отриманого з юридичного вiддiлу штаб-квартири Секретної розвiдувальної служби. "О, у будь-якому разi, для нас це, мабуть, не має великого значення, але глави МI-6 там не буде. Цей електронний лист призначений для повiдомлення та вибачення всiх залучених сторiн за його вiдсутнiсть, але у нього виникли особистi невiдкладнi справи, якими вiн мав зайнятися".
  
  "Де?" - Запитав я. - нетерпляче вигукнув Пердью.
  
  Здивувавши журi своєю реакцiєю, вiн швидко применшив її, знизавши плечима i посмiхнувшись: "Просто цiкаво, чому людина, яка наказала обложити мiй маєток, не потрудилася бути при моїх похоронах".
  
  "Нiхто не збирається ховати тебе, Девiде", - утiшав Гаррi Вебстер голосом свого адвоката. Але там не згадується, куди, тiльки те, що вiн мав вирушити на батькiвщину своїх предкiв. Я вважаю, що це має бути в якомусь куточку вiддаленої Англiї".
  
  Нi, це має бути десь у Нiмеччинi чи Швейцарiї, або в одному з тих затишних нацистських гнiзд, Перд'ю посмiхнувся у своїх думках, бажаючи, щоб вiн мiг просто розкрити вголос, у чому полягала правда про лицемiрного лiдера. Потай вiн випробував величезне полегшення, дiзнавшись, що йому не доведеться дивитися в огидну фiзiономiю свого ворога, коли з ним будуть публiчно поводитися як зi злочинцем, спостерiгаючи, як ублюдок упивається своїм скрутним становищем.
  
  Сем Клiв зателефонував напередоднi ввечерi, щоб повiдомити Пердью, що 8 канал i World Broadcast Today, можливо, також CNN, будуть доступнi для трансляцiї всього, що журналiст-розслiдувач зiбрав воєдино, щоб викрити будь-якi злочини MI6 на свiтовiй аренi та британському уряду. Однак, поки вони не мали достатньо доказiв, щоб звинуватити Карстена, Сему i Пердью доводилося тримати всi знання в секретi. Проблема в тому, що Карстен знав. Вiн знав, що Перд'ю знав, i це становило пряму загрозу, те, що Перд'ю мав передбачити. Що його турбувало, то це те, як Карстен вирiшить покiнчити з ним, оскiльки Пердью назавжди залишився б у тiнi, навiть якби його посадили у в'язницю.
  
  "Можу я скористатися своїм мобiльним телефоном, Патрiк?" спитав вiн ангельським тоном, нiби не мiг зв'язатися з Семом, якби захотiв.
  
  "Хм, так, звiсно. Але я маю знати, кому ви збираєтеся зателефонувати", - сказав Патрiк, вiдкриваючи сейф, у якому вiн зберiгав усi предмети, до яких Перд'ю не мав доступу без дозволу.
  
  "Сем Клiв", - безтурботно сказав Пердью, негайно отримавши схвалення Патрiка, але отримавши дивну оцiнку вiд Вебстера.
  
  "Чому?" - Запитав вiн Пердью. "Слухання вiдбудеться менш нiж за три години, Девiде. Я пропоную використати час iз розумом".
  
  Це те, що я роблю. Дякую за твою думку, Гаррi, але це значною мiрою стосується Сема, якщо ти не заперечуєш", - вiдповiв Пердью тоном, який нагадав Гаррi Вебстеру, що вiн не головний. З цими словами вiн набрав номер i напис 'Карстен вiдсутнiй. Вгадую австрiйське гнiздо.
  
  Коротке зашифроване повiдомлення було негайно вiдправлено супутниковою лiнiєю з перебоями, яку неможливо було вiдстежити, завдяки одному з iнновацiйних технологiчних пристроїв Пердью, яке вiн встановив на телефони своїх друзiв i дворецького, єдиних людей, якi, на його думку, заслуговували на такий привiлей та значущiсть. Як тiльки повiдомлення було надiслано, Пердью повернув телефон Патрiку. "Ta."
  
  "Це було страшенно швидко", - зазначив вражений Патрiк.
  
  "Технологiя, друже мiй. Боюся, скоро слова розчиняться у кодах, i ми повернемось до iєроглiфiв", - гордо посмiхнувся Пердью. "Але я обов'язково винайду додаток, який змусить користувача цитувати Едгара Аллана По або Шекспiра, перш нiж вiн зможе увiйти до системи".
  
  Патрiк не мiг не посмiхнутися. Це був перший раз, коли вiн справдi провiв час iз мiльярдером, дослiдником, ученим, фiлантропом Девiдом Пердью. До недавнього часу вiн вважав цю людину лише зарозумiлим багатим хлопчиськом, що виставляє напоказ свiй привiлей набувати все, що йому, чорт забирай, заманеться. Патрiк бачив у Пердью як завойовника чи древнi релiквiї, якi йому належали, вiн бачив у ньому звичайного викрадача друзiв.
  
  Ранiше iм'я Пердью викликало в нього лише зневагу, синонiмiчну продажнiсть Сема Клiва i небезпек, пов'язаних iз сивим мисливцем за релiквiями. Але тепер Патрiк почав розумiти потяг до безтурботного та харизматичного чоловiка, який, правду кажучи, був людиною скромною та чесною. Сам того не бажаючи, вiн перейнявся симпатiєю до компанiї i дотепностi Пердью.
  
  "Давайте покiнчимо з цим, хлопцi", - запропонував Гаррi Вебстер, i чоловiки сiли, щоб завершити вiдповiднi виступи, якi вони представлять.
  
  
  8
  Слiпий трибунал
  
  
  
  Глазго - через три години
  
  
  У спокiйнiй обстановцi при тьмяному висвiтленнi невеликi збори урядовцiв, членiв археологiчного товариства та юристiв зiбралися на суд над Девiдом Перд'ю за звинуваченням у передбачуванiй причетностi до мiжнародного шпигунства та крадiжки культурних цiнностей. Блiдо-блакитнi очi Пердью обмацували зал засiдань у пошуках зневаженого обличчя Карстена, наче це було його другою натурою. Вiн запитував, що виношував австрiєць, де б вiн не був, тодi як вiн точно знав, де знайти Пердью. З iншого боку, Карстен, мабуть, уявив, що Пердью надто боявся наслiдкiв, пов'язаних iз натяком на зв'язок такої високої посадової особи з членом Ордену Чорного Сонця, i, можливо, вирiшив дати спокiй спящим собакам.
  
  Першим натяком на останнє мiркування був той факт, що справа Пердью не розглядалася в рамках Мiжнародного кримiнального суду в Гаазi, який зазвичай використовується для розгляду таких звинувачень. Пердью та його юридична колегiя погодилися з тим, що той факт, що Джо Картер переконав уряд Ефiопiї притягнути його до вiдповiдальностi на неофiцiйному слуханнi у Глазго, свiдчить про те, що вiн хотiв зберегти справу в таємницi. Такi стриманi судовi справи, хоч i сприяли вжиттю належних заходiв щодо обвинувачених, навряд чи сильно похитнули основи мiжнародного законодавства щодо шпигунства, будь-чого.
  
  "Це наш надiйний захист", - сказав Гаррi Вебстер Пердью перед судом. Вiн хоче, щоб тебе звинуватили i судили, але вiн не хоче привертати увагу. Це добре".
  
  Збори розсiлися i чекали початку розгляду.
  
  "Це суд над Девiдом Коннором Пердью за звинуваченням у археологiчних злочинах, пов'язаних iз крадiжкою рiзних культурних iкон та релiгiйних релiквiй", - оголосив прокурор. "Показання, представленi на цьому процесi, спiвпадуть зi звинуваченням у шпигунствi, скоєному пiд приводом археологiчних дослiджень".
  
  Коли з усiма оголошеннями та формальностями покiнчено, головний прокурор вiд iменi МI-6, адв. Рон Уоттс представив членiв опозицiї, якi представляють Федеративну Демократичну Республiку Ефiопiя та Вiддiл археологiчних злочинiв. У тому числi були проф. Iмру з Народного руху iз захисту об'єктiв спадщини та полковник Безiл Йiмену, вiйськовий командир-ветеран та патрiарх Асоцiацiї збереження iсторiї в Аддiс-Абебi.
  
  "Мiстер Пердью, у березнi 2016 року експедицiя, яку ви очолювали та фiнансували, ймовiрно викрала релiгiйну релiквiю, вiдому як Ковчег Завiту, з храму в Аксумi, Ефiопiя. Я правий?" сказав прокурор, мерзотно скигнувши з належною часткою поблажливостi.
  
  Пердью був, як завжди, спокiйний i заступницький. "Ви помиляєтеся, сер".
  
  Серед присутнiх пролунало несхвальне шипiння, i Гаррi Вебстер легенько поплескав Пердю по руцi, щоб нагадати йому про стриманiсть, але Пердю щиро продовжив: "Насправдi це була точна копiя Ковчега Завiту, i ми знайшли її всерединi схилу гори за межами села. Це була невiдома Священна скринька, яка мiстила Божу силу, сер."
  
  "Чи бачите, це дивно, - хитро сказав адвокат, - тому що я думав, що цi шановнi вченi зможуть вiдрiзнити справжнiй Ковчег вiд пiдробки".
  
  "Я згоден", - швидко вiдповiв Пердью. Здавалося б, вони могли б помiтити рiзницю. З iншого боку, оскiльки мiсцезнаходження справжнього Ковчега є лише припущенням i не було незаперечно доведено, було б важко зрозумiти, якi порiвняння слiд шукати."
  
  Проф. Iмру встав, виглядаючи розлюченим, але адвокат жестом запропонував йому сiсти, перш нiж вiн змiг вимовити хоч слово.
  
  "Що ви маєте на увазi пiд цим?" - Запитав адвокат.
  
  "Я заперечую, мiледi", проф. Iмру плакав, звертаючись до засiдаючого суддi Хелен Острiн. "Ця людина висмiює нашу спадщину та ображає нашу здатнiсть iдентифiкувати нашi власнi артефакти!"
  
  "Сiдайте, проф. Iмру, " розпорядився суддя. "Я не чув жодних звинувачень такого роду вiд вiдповiдача. Будь ласка, дочекайтеся своєї черги". Вона подивилася на Пердю. "Що ви маєте на увазi, мiстере Пердью?"
  
  "Я не дуже хороший iсторик чи теолог, але я знаю дещо про царя Соломона, царицю Савську та Ковчег Завiту. Судячи з його опису у всiх текстах, я вiдносно впевнений, що нiколи не говорилося про те, що на кришцi є рiзьблення, яке стосується Другої свiтової вiйни", - недбало повiдомив Пердью.
  
  "Що ви маєте на увазi, мiстере Пердью?" Це не має сенсу", - заперечив адвокат.
  
  "По-перше, на ньому не повинно бути вигравiруваної свастики", - безтурботно сказав Пердью, насолоджуючись шокованою реакцiєю аудиторiї у залi засiдань. Сивий чоловiк мiльярдер навiв вибiрковi факти, щоб вiн мiг захистити себе, не розкриваючи злочинний свiт внизу, де закон тiльки завадив би. Вiн ретельно пiдбирав те, що мiг їм розповiсти, щоб не насторожити Карстена своїми дiями та переконатися, що битва з Чорним Сонцем не привертала уваги досить довго, щоб вiн мiг використати будь-якi засоби, необхiднi для пiдписання цього роздiлу.
  
  "Ти, що з глузду з'їхав?" Кiльк. Йiмену закричав, але до нього одразу приєдналася делегацiя Ефiопiї у своїх запереченнях.
  
  "Полковнику, будь ласка, тримайте себе в руках, або я звинувачу вас у повазi до суду. Не забувайте, що це все ще судове слухання, а не дебати! - вiдрiзала суддя своїм твердим тоном. "Судове переслiдування може бути продовжено".
  
  "Ви стверджуєте, що на золотi була вигравiрувана свастика?" адвокат посмiхнувся до абсурдностi. "У вас є якiсь фотографiї, якi пiдтверджують це, мiстере Пердью?"
  
  "Я не знаю", - з жалем вiдповiв Пердью.
  
  Прокурор був у захватi. "Отже, ваш захист заснований на чутках?"
  
  "Мої записи були знищенi пiд час переслiдування, пiд час якого я мало не загинув", - пояснив Пердью.
  
  "Отже, вас переслiдувала влада", - посмiхнувся Воттс. "Можливо тому, що ви крали безцiнну частину iсторiї. Мiстер Перд'ю, юридичнi пiдстави для судового переслiдування за знищення пам'ятникiв випливають iз конвенцiї 1954 року, яка була введена в дiю у зв'язку з руйнуваннями, спричиненими пiсля Другої свiтової вiйни. Була причина, через яку в тебе стрiляли".
  
  "Але в нас стрiляла iнша експедицiйна група, адвокат Уоттс, яку очолює якийсь професор. Рита Попурi та фiнансується Коза Ностра ".
  
  I знову його заява викликала такий фурор, що суддi довелося покликати їх до порядку. Офiцери МI-6 подивилися один на одного, не знаючи про будь-яку участь сицилiйської мафiї.
  
  "То де ж тодi ця iнша експедицiя та професор, який нею керував?" - Запитав прокурор.
  
  "Вони мертвi, сер", - прямо сказав Пердью.
  
  "Отже, ви хочете сказати менi, що всi данi та фотографiї, що пiдтверджують ваше вiдкриття, були знищенi, а люди, якi могли б пiдтримати вашу заяву, всi мертвi", - посмiхнувся Уоттс. "Це досить зручно".
  
  "Що змушує мене задуматися, хто вирiшив, що я взагалi пiшов iз Ковчегом", - посмiхнувся Пердью.
  
  "Мiстере Пердю, ти будеш говорити тiльки тодi, коли до тебе звернуться", - попередив суддя. "Проте це обґрунтований момент, на який я хотiв би звернути увагу з боку звинувачення. Чи був Ковчег взагалi знайдений у володiннi мiстера Пердью, спецiальний агент Смiт?
  
  Патрiк Смiт шанобливо пiдвiвся i вiдповiв: "Нi, мiледi".
  
  "Тодi чому наказ Секретної розвiдувальної служби досi не скасовано?" - спитав суддя. "Якщо немає доказiв для судового переслiдування мiстера Пердью, чому суд не повiдомив про цей розвиток подiй?"
  
  Патрiк прочистив горло. "Бо наш начальник ще не наказав, мiледi".
  
  "I де твiй начальник?" вона спохмурнiла, але звинувачення нагадало їй про офiцiйний меморандум, у якому Джо Картер просив вибачити його за особистими обставинами. Суддя подивився на членiв трибуналу iз суворою доганою. "Я знаходжу цю вiдсутнiсть органiзованостi тривожним, джентльмени, особливо коли ви вирiшуєте притягнути до вiдповiдальностi людини, не маючи вагомих доказiв того, що вона справдi володiє вкраденим артефактом".
  
  "Мiледi, якщо дозволите?" - плазав єхидний радник Воттс. "Мiстер Пердью був добре вiдомий i документально пiдтверджений як людина, яка виявила у своїх експедицiях рiзнi скарби, у тому числi знамениту Спис Долi, вкрадену нацистами пiд час Другої свiтової вiйни. Вiн пожертвував безлiч релiквiй, що мають релiгiйну та культурну цiннiсть, музеям у всьому свiтi, у тому числi нещодавно виявлену знахiдку Олександра Македонського. Якщо вiйськова розвiдка не змогла знайти цi артефакти на його володiннях, це лише доводить, що вiн використовував цi експедицiї для шпигунства за iншими країнами ".
  
  О чорт, подумав Патрiк Смiт.
  
  "Будь ласка, мiледi, можу я дещо сказати?" Кiльк. Запитала Йiмену, на що суддя жестом надала їй дозвiл. "Якщо ця людина не крала наш Ковчег, проти чого клянеться цiла група робiтникiв з Аксума, як вiн мiг зникнути з його володiння?"
  
  "Мiстер Пердью? Чи не хотiли б ви докладнiше зупинитися на цьому? " - запитав суддя.
  
  "Як я вже говорив ранiше, нас переслiдувала iнша експедицiя. Мiледi, я ледве врятувався, але екскурсiйна група "Попурi" згодом оволодiла Ковчегом, який не був справжнiм Ковчегом Завiту", - пояснив Пердью.
  
  "I всi вони померли. То де ж артефакт? - Запитав захоплений професор. Iмру, що виглядає явно розчавленим втратою. Суддя дозволила чоловiкам вiльно говорити, поки вони пiдтримували порядок, як вона їм доручила.
  
  "Востаннє його бачили на їхнiй вiллi в Джiбутi, професор", - вiдповiв Пердью, "перед тим, як вони вирушили в експедицiю з моїми колегами i мною, щоб дослiдити деякi сувої з Грецiї. Ми були змушенi вказати їм шлях i саме там..."
  
  "Де ви iнсценували свою власну смерть", - жорстко звинуватив прокурор. "Менi не треба бiльше нiчого говорити, мiледi. МI-6 була викликана на мiсце для арешту мiстера Пердью лише для того, щоб виявити його "мертвим" та з'ясувати, що iталiйськi члени експедицiї загинули. Я правий, спецiальний агент Смiт?"
  
  Патрiк намагався не дивитись на Пердью. Вiн тихо вiдповiв: "Так".
  
  "Навiщо йому iнсценувати свою смерть, щоб уникнути арешту, якщо йому не було чого приховувати?" - продовжив прокурор. Пердю жадав пояснити свої дiї, але розповiдати про всю драму Ордену Чорного Сонця i доводити, що вiн теж все ще iснує, було надто докладно, i не варто було вiдволiкатися.
  
  "Мiледi, можна менi?" Гаррi Вебстер нарештi пiдвiвся зi свого мiсця.
  
  "Продовжуйте", - схвально сказала вона, оскiльки адвокат захисту ще не сказав жодного слова.
  
  Чи можу я запропонувати, щоб ми прийшли до якоїсь угоди для мого клiєнта, оскiльки очевидно, що в цiй справi багато дiрок. Немає конкретних доказiв проти мого клiєнта у приховуваннi вкрадених релiквiй. Крiм того, серед присутнiх немає осiб, якi могли б засвiдчити, що вiн справдi повiдомляв їм якiсь розвiдданi щодо шпигунства ". Вiн зробив паузу, щоб передати свiй погляд кожному присутньому представнику вiйськової розвiдки 6. Потiм вiн подивився на Пердью.
  
  "Джентльмени, мiледi, " продовжив вiн, " з дозволу мого клiєнта я хотiв би укласти угоду про визнання вини".
  
  Пердью зберiгав незворушний вираз обличчя, але його серце шалено билося. Вiн детально обговорив цей результат з Гаррi того ранку, тому вiн знав, що може довiряти своєму головному адвокату у прийняттi правильних рiшень. Проте це дiяло на нерви. Незважаючи на це, Пердью погодився, що вони повиннi просто залишити все це за якомога меншим пекельним полум'ям. Вiн не боявся отримати батiг за свої провини, але йому в жодному разi не подобалася перспектива провести роки за ґратами без можливостi винаходити, дослiджувати i, найголовнiше, поставити Джозефа Карстена на мiсце, якому вiн належав.
  
  "Добре", - сказала суддя, складаючи руки на столi. "Якi умови вiдповiдача?"
  
  
  9
  Вiдвiдувач
  
  
  "Як пройшло слухання?" Нiна запитала Сема по скайпу. Позаду неї вiн мiг бачити ряди полиць, що здавалися нескiнченними, обставленi стародавнiми артефактами, i людей у бiлих халатах, що каталогiзують рiзнi вироби.
  
  "Я ще не отримав вiдповiдi вiд Педдi або Пердью, але я обов'язково введу вас в курс справи, як тiльки Педдi подзвонить менi сьогоднi вдень", - сказав Сем, видихаючи з деяким полегшенням. "Я просто радий, що Педдi там, з ним".
  
  "Чому?" вона насупилась. Потiм вона весело хихикнула. "Пердю зазвичай обводить людей навколо свого мiзинця, навiть не намагаючись. Тобi не треба боятися за нього, Семе. Б'юся об заклад, що вiн вийде на волю, навiть не вдаючись до нiчного мастила для мiсцевої тюремної камери ".
  
  Сем розсмiявся разом з нею, його потiшила як її вiра в здiбностi Пердью, так i її жарт про шотландськi в'язницi. Вiн сумував за нею, але нiколи не признався б у цьому вголос, не кажучи вже про те, щоб сказати їй прямо. Але вiн хотiв.
  
  "Коли ти повернешся, щоб я мiг купити тобi односолодовий?" - спитав вiн.
  
  Нiна посмiхнулася i нахилилася вперед, щоби поцiлувати екран. "О, ви сумуєте за мною, мiстере Клiв?"
  
  "Не лести собi", - посмiхнувся вiн, знiяковiло оглядаючись на всi боки. Але йому подобалося знову дивитись у темнi очi прекрасного iсторика. Йому ще бiльше сподобалося, що вона знову посмiхалася. "Де Джоанна?"
  
  Нiна кинула швидкий погляд назад, рух її голови вдихнув життя в її довгi темнi локони, коли вони пiднялися вгору вiд її руху. "Вона була тут ... почекай ... Джо!" - гукнула вона за межi екрана. "Пiдiди привiтайся зi своєю пасiєю".
  
  Сем посмiхнувся i пiдпер лоба рукою: "Вона все ще полює за моєю чудовою дупою?"
  
  "Так, вона все ще думає, що ти собача дупа, дорогоцiнний", - пожартувала Нiна. "Але вона бiльше закохана у свого морського капiтана. Вибачте. Нiна пiдморгнула, проводжаючи поглядом подругу, що наближається, Джоан Ерл, вчительку iсторiї, яка допомогла їм знайти скарб Олександра Македонського.
  
  "Привiт, Сем!" Веселий канадець помахав йому рукою.
  
  "Привiт, Джо, ти гаразд?"
  
  "У мене все чудово, дорогий", - засяяла вона. "Знаєш, для мене це мрiя, що стала дiйснiстю. Я нарештi можу веселитися та подорожувати, i все це пiд час викладання iсторiї!"
  
  "Не кажучи вже про гонорар за те, що знайшов, га?" вiн пiдморгнув.
  
  Її посмiшка зникла, змiнившись жадiбним поглядом, коли вона кивнула i прошепотiла: "Я знаю, правда? Я мiг би заробляти це на життя! I як бонус я придбав сексуальну стару байдарку в рибальський чартерний бiзнес. Iнодi ми виходимо на воду, просто щоб подивитися на захiд сонця, ну, ви знаєте, коли не надто соромимося його показувати".
  
  "Звучить блискуче", - усмiхнувся вiн, мовчки молячись, щоб Нiна знову взяла гору. Вiн любив Джоан, але вона могла задурити голову чоловiковi. Немов прочитавши його думки, вона знизала плечима i посмiхнулася: "Добре, Семе, я збираюся повернути тебе доктору Гулду. А тепер прощай!
  
  "Поки що, Джо", - сказав вiн, пiднявши брову. Слава Богу.
  
  "Послухай, Сем. Я повернуся до Едiнбурга через два днi. Я везу з собою видобуток, який ми вкрали за пожертвування скарбiв Олександрiї, тож у нас буде привiд вiдсвяткувати. Я просто сподiваюся, що юридична команда Пердью докладе всiх зусиль, щоб ми могли вiдсвяткувати разом. Якщо ти не на якомусь завданнi, то є."
  
  Сем не мiг розповiсти їй про неофiцiйне завдання, яке дав йому Пердью, щоб дiзнатися якнайбiльше про дiловi зв'язки Карстена. На даний момент це мало залишитися таємницею тiльки мiж двома чоловiками. "Нi, просто деякi дослiдження тут i там", - вiн знизав плечима. "Але нiчого настiльки важливого, щоб утримати мене вiд пiнти".
  
  "Чудово", - сказала вона.
  
  "Так ти збираєшся вiдразу повернутися в Обан?" - Запитав Сем.
  
  Вона зморщила носа. "Не знаю. Я обмiрковував це, оскiльки Райхтiсусiс зараз недоступний".
  
  "Ви знаєте, що ваш покiрний слуга також має досить розкiшний особняк в Единбурзi", - нагадав вiн їй. "Це не iсторична фортеця з мiфiв та легенд, але в нiй є дуже круте джакузi та повний холодильник холодних напоїв".
  
  Нiна посмiхнулася його хлоп'ячiй спробi заманити її до себе. "Добре, добре, ти мене переконав. Просто забери мене з аеропорту i переконайся, що багажник твоєї машини порожнiй. Цього разу в мене лайновий багаж, хоч я й пакувальник без нiчого".
  
  Так, я так i зроблю, дiвчинко. Менi час, але ти напишеш менi час свого прибуття?
  
  "Я так i зроблю", - сказала вона. "Будь твердий!"
  
  Перш нiж Сем встиг кинути вiдповiдь, що наводить на роздуми, щоб спростувати особистий жарт Нiни мiж ними, вона закiнчила розмову. "Чорт!" - Простогнав вiн. "Я повинен бути швидше за це".
  
  Вiн пiдвiвся i подався на кухню за пивом. Було майже 9 годин вечора, але вiн поборов бажання потурбувати Педдi, благаючи повiдомити останнi новини про судовий розгляд у справi Пердью. Вiн дуже нервував через все це, i це змусило його трохи неохоче дзвонити Педдi. Сем був не в тому положеннi, щоб отримувати поганi новини сьогоднi ввечерi, але вiн ненавидiв свою схильнiсть до негативного сценарiю результату.
  
  "Дивно, як мужнiсть наповнює чоловiка, коли вiн тримає в руках пиво, тобi не здається?" - спитав вiн Брейхладдича, який лiниво потягався на стiльцi в холi одразу за кухонними дверима. "Думаю, я подзвоню Педдi. Що ви думаєте?"
  
  Великий рудий кiт кинув на нього байдужий погляд i застрибнув на виступ стiни поруч зi сходами. Вiн повiльно прокрався до iншого кiнця мантiї i знову лiг - просто перед фотографiєю Нiни, Сема та Перд'ю пiсля випробування, яке вони пережили пiсля пошукiв каменю Медузи. Сем пiдiбгав губи i кивнув: "Я думав, ти це скажеш. Тобi варто було б стати адвокатом, Бруїч. Ви дуже переконливi".
  
  Вiн пiдняв слухавку телефону, якраз у той момент, коли пролунав стукiт у дверi. Раптовий стукiт мало не змусив його випустити своє пиво, i вiн мимохiдь глянув на Бруїча. "Ти знав, що це мало статися?" - спитав вiн напiвголосно, заглядаючи в вiчко. Вiн глянув на Бруїча. "Ти був неправий. Це не Педдi".
  
  "Мiстер Розколоти?" - благав чоловiк зовнi. "Можу я, будь ласка, сказати пару слiв?"
  
  Сем похитав головою. Вiн був не в настрої приймати вiдвiдувачiв. Крiм того, вiн справдi насолоджувався усамiтненням вiд незнайомцiв та вимог. Чоловiк постукав знову, але Сем приклав палець до рота, жестом закликаючи свого кота до тишi. У вiдповiдь кiшка просто розвернулась i згорнулася калачиком, щоб заснути.
  
  "Мiстер Клiв, мене звуть Лiам Джонсон. Мiй колега полягає у спорiдненостi з дворецьким мiстером Пердью, Чарльзом, i я маю деяку iнформацiю, яка може вас зацiкавити", - пояснив чоловiк. Усерединi Сема йшла вiйна мiж його комфортом та цiкавiстю. Одягнений тiльки в джинси та шкарпетки, вiн був не в настрої виглядати пристойно, але вiн повинен був знати, що хотiв сказати цей хлопець, Лiам.
  
  "Тримайся", - мимоволi вигукнув Сем. Ну що ж, думаю, моя цiкавiсть взяла гору надi мною. З передчуваним зiтханням вiн вiдчинив дверi. "Привiт, Лiам".
  
  "Мiстер Клiв, радий з вами познайомитись, " чоловiк нервово посмiхнувся. "Можу я, будь ласка, увiйти, поки мене тут хтось не побачив?"
  
  "Звичайно, пiсля того, як я побачу деякi документи, що засвiдчують особу", - вiдповiв Сем. Двi лiтнi ледi з-помiж любителiв поплiткувати пройшли повз його параднi ворота, виглядаючи спантеличеними появою красивого, суворого журналiста без сорочки, коли вони пiдштовхували один одного лiктями. Вiн спробував не розсмiятися, натомiсть пiдморгнувши їм.
  
  "Це, безумовно, змусило їх рухатися швидше", - усмiхнувся Лiам, спостерiгаючи за їхньою поспiшнiстю, простягаючи Сему свої посвiдчення для перевiрки. Здивований швидкiстю, з якою Лiам дiстав свiй гаманець, Сем не мiг не бути вражений.
  
  "Iнспектор / агент Лiам Джонсон, сектор 2, британська розвiдка, i таке iнше", - пробурмотiв Сем, читаючи дрiбний шрифт, перевiряючи, чи немає маленьких автентифiкацiйних слiв, на якi Педдi навчив його звертати увагу. "Добре, друже. Заходьте."
  
  "Дякую вам, мiстере Клiв", - сказав Лiам, швидко входячи всередину, тремтячи вiд легкого струшування, щоб струсити краплi дощу, якi не могли проникнути крiзь його бушлат. "Можу я покласти свiй бролi на пiдлогу?"
  
  "Нi, я вiзьму це", - запропонував Сем i повiсив його вгору дном на спецiальну вiшалку для одягу, щоб воно могло стiкати на гумовий килимок. "Хочеш пива?"
  
  "Велике спасибi", - радiсно вiдповiв Лiам.
  
  "Невже? Не чекав такого", - посмiхнувся Сем, дiстаючи банку з холодильника.
  
  "Чому? Я наполовину iрландець, ти знаєш", - пожартував Лiам. "Ризикну припустити, що ми могли б перепити шотландцiв у будь-який день".
  
  "Виклик прийнятий, мiй друже", - пiдiграв Сем. Вiн запропонував гостю сiсти на двомiсний диван, який вiн тримав для вiдвiдувачiв. Порiвняно з тримiсним, у якому Сем проводив бiльше ночей, нiж у своєму лiжку, двомiсний був набагато мiцнiшим i в ньому було не так обжито, як у попередньому.
  
  "Отже, що ти тут, щоб сказати менi?"
  
  Прочистивши горло, Лiам раптом став серйозним. Виглядаючи дуже стурбованим, вiн вiдповiв Семовi м'якшим тоном. "Ваше дослiдження потрапило у поле нашого зору, мiстере Клiв. На щастя, я вловив це одразу, бо маю гостру реакцiю на рух ".
  
  "Нi хрiна", - пробурмотiв Сем, зробивши кiлька великих ковткiв, щоб приглушити занепокоєння, яке вiн вiдчував через те, що його так легко виявили. "Я це побачив, коли ти стояв на порозi мого будинку. Ви людина гострої спостережливостi та швидко реагуєте на це. Я правий?"
  
  "Так", - вiдповiв Лiам. "Ось чому я одразу помiтив, що в офiцiйних звiтах одного з наших вищих керiвникiв, Джо Картера, глави МI-6 був пролом у системi безпеки".
  
  "I ви тут, щоб пред'явити ультиматум за винагороду, iнакше ви видасте особу злочинця собакам секретної розвiдки, вiрно?" Сем зiтхнув. "У мене немає коштiв, щоб розплачуватися з шантажистами, мiстере Джонсон, i менi не подобаються люди, якi просто не виходять i не кажуть, чого вони хочуть. Тодi чого ти хочеш вiд мене, щоб я тримав це в таємницi?
  
  "Ти неправильно зрозумiв, Сем", - твердо прошипiв Лiам, його поведiнка миттєво показала Сему, що вiн не був таким м'яким, яким здавався. Його зеленi очi спалахнули, палаючи досадою вiд того, що його звинуватили у таких банальних бажаннях. "I це єдина причина, через яку я б пропустив цю образу повз вуха. Я католик, i ми не можемо переслiдувати в судовому порядку тих, хто ображає нас через невиннiсть i невiгластво. Ви мене не знаєте, але я говорю вам зараз, що я тут не для того, щоб похитнути вас. Iсус Христос, я вищий за це!"
  
  Сем промовчав про те, що реакцiя Лiама буквально налякала його, але за мить вiн зрозумiв, що його припущення, яким би незбагненним воно не було, було недоречним до того, як вiн дозволив цiй людинi належним чином викласти свою справу. "Я вибачаюсь, Лiам", - сказав вiн своєму гостю. "Ти маєш рацiю, що сердишся на мене".
  
  "Я просто так втомився вiд людей, якi про мене щось гадають. Я вважаю, це додається до газону. Але давайте залишимо це осторонь, i я розповiм вам, що вiдбувається. Пiсля порятунку мiстера Пердью з дому тiєї жiнки верховна комiсiя британської розвiдки видала наказ про посилення заходiв безпеки. Я думаю, що це вiд Джо Картера", - пояснив вiн. "Спочатку я не мiг зрозумiти, що могло змусити Картера так реагувати, перепрошую, на звичайного громадянина, який просто виявився багатим. Так от, я не дарма працюю на розвiдувальний сектор, мiстере Клiв. Я бачу пiдозрiлу поведiнку за милю, i те, як така впливова людина, як Картер, вiдреагувала на те, що мiстер Перд'ю живий i здоровий, трохи зачепило мене, розумiєте? "
  
  "Я розумiю, що ти маєш на увазi. Є речi, якi я, на жаль, не можу розкрити про дослiдження, яким я тут займаюся, Лiам, але я можу запевнити тебе, що ти абсолютно впевнений у тому пiдозрiлому почуттi, яке ти маєш".
  
  "Послухайте, мiстере Клiв, я тут не для того, щоб вичавлювати з вас iнформацiю, але якщо те, що ви знаєте, те, що ви менi не розповiдаєте, стосується чесностi агентства, в якому я працюю, менi потрiбно знати", - наполягав Лiам. "До бiса плани Картера, я шукаю правду".
  
  
  10
  Каїр
  
  
  Пiд теплими небесами Каїра вiдбулося хвилювання душ, не в поетичному сенсi, а в сенсi благочестивого почуття, що щось зловiсне рухається космосом, готуючись спалити свiт, подiбно до руки, що тримає збiльшувальне скло пiд правильним кутом i на потрiбнiй вiдстанi, щоб обпалити людство. Але цi спорадичнi збори святих людей та їхнiх вiрних послiдовникiв зберiгали мiж собою дивне зрушення в осьовiй прецесiї їхнiх звiздарiв. Стародавнi родоводи, надiйно захищенi у таємних суспiльствах, зберегли свiй статус серед своїх, зберiгаючи звичаї своїх предкiв.
  
  Спочатку жителi Лiвану страждали вiд раптового вiдключення електроенергiї, але поки технiки намагалися знайти причину, з iнших мiст iнших країн прийшли новини про те, що електрика там також вiдключилася, створивши хаос вiд Бейрута до Мекки. Не минуло й дня, як iз Туреччини, Iраку та деяких районiв Iрану надiйшли повiдомлення про те, що незрозумiлi перебої у подачi електроенергiї викликають хаос. Тепер у Каїрi та Олександрiї, в деяких частинах Єгипту, також настав сутiнки, що змусило двох чоловiкiв iз племен зоречотiв шукати джерело, вiдмiнне вiд мережi електростанцiї.
  
  "Ви впевненi, що номер Сiм зiйшов з орбiти?" Пенекаль спитав свого колегу Офара.
  
  "Я впевнений на сто вiдсоткiв, Пенекал", - вiдповiв Офар. Подивiться самi. Це колосальне зрушення, яке розтягнеться лише на кiлька днiв!"
  
  "Днi? Ти з глузду з'їхав? Це неможливо!" Вiдповiв Пенекаль, повнiстю вiдкидаючи теорiю свого колеги. Офар пiдняв нiжну руку i спокiйно помахав нею. "Ну, брате. Ви знаєте, що немає нiчого неможливого для науки чи Бога. Один володiє дивом iншого".
  
  Каючись у своєму спалаху, Пенекал зiтхнув i жестом попросив Офара вибачити його. "Я знаю. Я знаю. Це просто так... " нетерпляче видихнув вiн. "Нiколи не було описано, що таке явище будь-коли мало мiсце. Може бути, я боюся, що це правда, тому що думка про те, що одне небесне тiло змiнює орбiту без будь-яких перешкод для своїх побратимiв, зовсiм жахає".
  
  "Я знаю, я знаю", - зiтхнув Офар. Обом чоловiкам було пiд шiстдесят, але їхнi тiла все ще були здоровi, а на обличчях майже не було слiдiв старiння. Вони обидва були астрономами i вивчали в першу чергу теорiю Теона Олександрiйського, але вони також вiтали сучаснi вчення та теорiї, вiдстежуючи всi новiтнi астротехнологiї та новини вiд учених з усього свiту. Але крiм своїх сучасних накопичених знань, двоє старих дотримувалися традицiй древнiх племен, i оскiльки вони сумлiнно вивчали небеса, вони враховували як науку, так i мiфологiю. Зазвичай змiшаний розгляд двох предметiв давав їм прекрасну золоту середину, що дозволяє поєднувати подив iз логiкою, що допомагало формувати їхнi думки. До сих пiр.
  
  Тримаючи тремтячу руку на окуляровiй трубцi, Пенекаль повiльно вiдсторонився вiд маленької лiнзи, через яку вiн вдивлявся, його очi все ще були спрямованi вперед здивовано. Нарештi вiн повернувся обличчям до Офара, в ротi в нього пересохло, а серце впало. "Клянусь богами. Це вiдбувається за нашого життя. Я теж не можу знайти зiрку, мiй друже, де б я її не шукав".
  
  "Впала одна зiрка", - журився Офар, сумно дивлячись вниз. "Ми в бiдi".
  
  "Що це за дiамант, згiдно з Кодексом Соломона?" - спитав Пенекаль.
  
  "Я вже глянув. Це Рабдос, " з поганим передчуттям сказав Офар, " запальничка для ламп."
  
  Збожеволiлий Пенекаль насилу поплентався до вiкна їхньої оглядової кiмнати на 20-му поверсi будiвлi Хатхор у Гiзi. З висоти вони могли бачити величезний мегаполiс Каїр, а пiд ними Нiл, що змiявся, як блакитний блакит, по мiсту. Його старi темнi очi ковзнули по мiсту внизу, а потiм знайшли туманний обрiй, що тягнеться вздовж роздiлової лiнiї мiж свiтом та небесами. Чи знаємо ми, коли вони впали?
  
  "Не зовсiм. Судячи з зроблених мною записiв, це, мабуть, вiдбулося мiж вiвторком i сьогоденням. Це означає, що Рабдос упав за останнi тридцять двi години", - наголосив Офар. "Чи ми повиннi сказати щось старiйшинам мiста?"
  
  "Нi", - було швидке заперечення вiд Пенекала. "Поки немає. Якщо ми скажемо щось, що проллє свiтло на те, для чого ми насправдi використовуємо це обладнання, вони можуть легко розформувати нас, забравши iз собою тисячолiття спостережень".
  
  "Зрозумiло", - сказав Офар. "Я керував чартерною програмою Osiris зi сузiр'їв з цiєї обсерваторiї та меншої обсерваторiї в Єменi. Той, що в Єменi, буде стежити за зiрками, що падають, коли ми не зможемо цього зробити тут, так що ми зможемо стежити ".
  
  У Офара задзвонив телефон. Вiн вибачився i вийшов iз кiмнати, а Пенекал сiв за свiй стiл, щоб подивитися, як зображення на заставцi перемiщається у просторi, створюючи в нього iлюзiю, що вiн летить серед зiрок, якi вiн так любив. Це заспокоювало його поведiнка, а гiпнотичне повторення проходження зiрок надавало йому медитативний характер. Проте зникнення сьомої зiрки по периметру сузiр'я Лева, безперечно, доставляло йому безсоннi ночi. Вiн почув, як кроки Офара зайшли до кiмнати швидше, нiж вони вийшли з кiмнати.
  
  "Пенекаль!" - прохрипiв вiн, не в змозi впоратися з натиском.
  
  "Що це?"
  
  "Я щойно отримав повiдомлення вiд наших людей у Марселi, в обсерваторiї на вершинi Мон-Фарон, неподалiк Тулона". Офар так важко дихав, що на мить втратив здатнiсть продовжувати. Його друговi довелося трохи поплескати його, щоб вiн спочатку перевiв подих. Щойно квапливий старий вiддихався, вiн продовжив. "Кажуть, кiлька годин тому на французькiй вiллi в Нiццi було знайдено повiшену жiнку".
  
  "Це жахливо, Офар", - вiдповiв Пенекаль. "Це справдi так, але яке це стосується вас, таке, що вам довелося дзвонити з цього приводу?"
  
  "Вона розгойдувалася на мотузцi, зробленої з пеньки", - голосив вiн. "I ось доказ того, що це викликає у нас велике занепокоєння", - сказав вiн, глибоко зiтхнувши. "Будинок належав дворянину, барону Анрi де Мартiну, який вiдомий своєю колекцiєю дiамантiв".
  
  Пенекаль вловив деякi знайомi риси, але вiн не мiг скласти два i два, доки Офар не закiнчив свою розповiдь. "Пенекаль, барон Анрi де Мартiн був власником "Селести"!"
  
  Швидко вiдмовившись вiд бажання в шоцi вимовити кiлька святих iмен, худий старий єгиптянин прикрив рота рукою. Цi, здавалося б, випадковi факти мали руйнiвне значення у тому, що вони знали, чого вони йшли. Щиро кажучи, це були тривожнi ознаки наближення апокалiптичної подiї. Це взагалi не було написано або в це взагалi не вiрили як у пророцтво, але це було частиною зустрiчей царя Соломона, записаних самим мудрим царем у прихованому кодексi, вiдомому лише представникам традицiї Офара та Пенекаля.
  
  У цьому сувої згадувалися важливi провiсники небесних подiй, якi мали апокрифiчнi конотацiї. Нiщо в кодексi нiколи не стверджувало, що це станеться, але, судячи з записiв Соломона в даному випадку, зiрка, що падає, i наступнi катастрофи були не просто збiгом. Очiкувалося, що тi, хто дотримувався традицiї i мiг бачити знаки, врятують людство, якщо усвiдомлюють ознаку.
  
  "Нагадай, у якому з них йшлося про прядiння мотузок з пеньки?" - спитав вiн вiрного старого Офара, який уже перегортав записи, щоб знайти назву. Записавши назву пiд попередньою зiркою, що впала, вiн пiдняв очi i розкрив його. "Оноскелiс".
  
  "Я зовсiм приголомшений, мiй старий друг", - сказав Пенекал, недовiрливо хитаючи головою. "Це означає, що масони знайшли алхiмiка, або найгiрший сценарiй - у нас в руках Чарiвник!"
  
  
  11
  Пергамент
  
  
  
  Amiens, Францiя
  
  
  Абдул Райя спав мiцно, але йому не снилося снiв. Вiн нiколи ранiше цього не розумiв, але вiн не знав, як це - мандрувати невiдомими мiсцями або бачити, як неприроднi речi переплiтаються iз сюжетними нитками ткачiв снiв. Нiчнi кошмари нiколи не вiдвiдували його. Нiколи у життi вiн мiг повiрити у жахливi нiчнi iсторiї про дрiмотi, розказанi iншими. Вiн нiколи не прокидався в потi, тремтячи вiд жаху або все ще не оговтуючись вiд нудотної панiки, викликаної пекельним свiтом за його столiттями.
  
  За його вiкном чулася тiльки приглушена розмова його сусiдiв знизу, коли вони сидiли зовнi i пили вино в першi хвилини пiсля опiвночi. Вони читали про страшне видовище, яке довелося пережити бiдному французькому барону, коли напередоднi ввечерi вiн повернувся додому i виявив обвуглене тiло своєї дружини в камiнi їхнього особняка в Ентрево на рiчцi Вар. Якби вони тiльки знали, що мерзенна iстота, вiдповiдальна за це, дихала тим самим повiтрям.
  
  Пiд його вiкном його ввiчливi сусiди говорили тихо, але якимось чином Райя мiг чути кожне їхнє слово, навiть у станi сну. Слухаючи, записуючи те, що вони говорили, пiд звуки дзюркотливого каскаду каналу з пологою рiкою, що примикає до двору, його розум зберiг усе це в пам'ятi. Пiзнiше, якщо йому знадобиться, Абдул Райя зможе згадати iнформацiю, якщо йому знадобиться. Причина, через яку вiн не прийшов до тями пiсля їхньої розмови, полягала в тому, що вiн уже знав усi факти, не подiляючи їхнi здивування чи здивування решти Європи, якi чули про крадiжку дiамантiв iз сейфа барона та жахливе вбивство економки.
  
  Диктори всiх основних телевiзiйних каналiв повiдомили про "велику колекцiю" коштовностей, вкрадених зi сховищ барона, про те, що сейф, з якого була вкрадена "Селеста", був лише одним з чотирьох, i всi вони були очищенi вiд дорогоцiнного камiння та дiамантiв, що переповнювали. будинок аристократа Природно, той факт, що все це було неправдою, не був вiдомий нiкому, крiм барона Анрi де Мартiна, який скористався смертю своєї дружини i все ще нерозкритим пограбуванням, щоб вимагати вiд страхових компанiй кругленьку суму та отримати виплату за полiсом своєї дружини Проти барона не було висунуто жодних звинувачень, оскiльки у нього було залiзне алiбi на момент смертi мадам Шанталь, що забезпечило йому спадок у виглядi цiлого стану.Остання була сумою, яка б витягла його з боргiв. -таки, безперечно, допомогла своєму чоловiковi уникнути банкрутства.
  
  Все це було милою iронiєю, яку барон нiколи не зрозумiв би. Проте, пiсля шоку та жаху вiд iнциденту, вiн ставив питання про обставини, пов'язанi з iнцидентом. Вiн не знав, що його дружина забрала Селесту i два iншi менш значущi каменi з його сейфа, i вiн ламав голову, намагаючись знайти сенс у її незвичайнiй смертi. Вона в жодному разi не була схильна до самогубства, i якби вона була хоча б вiддалено схильна до цього, Шанталь нiколи б не пiдпалила себе з усiх можливих!
  
  Тiльки коли вiн знайшов Луїзу, помiчницю Шанталь, з вiдрiзаною мовою та заслiпленою, вiн зрозумiв, що смерть його дружини не була самогубством. Полiцiя погодилася, але вони не знали, з чого розпочати розслiдування такого огидного вбивства. З того часу Луїза була помiщена в психiатричне вiддiлення Паризького психологiчного iнституту, де її повиннi були залишити для обстеження, але всi лiкарi, якi зустрiчалися з нею, були переконанi, що вона збожеволiла, що вона, можливо, вiдповiдальна за вбивства та подальше нанесення калiцтв їй самiй.
  
  Це потрапило до заголовкiв газет по всiй Європi, i деякi невеликi телеканали в iнших частинах свiту також показали дивний iнцидент. Весь цей час барон вiдмовлявся вiд будь-яких iнтерв'ю, посилаючись на свiй травматичний досвiд як на причину, через яку йому потрiбно було провести час далеко вiд очей громадськостi.
  
  Сусiдам, нарештi, здалося, що холодне нiчне повiтря дуже впливає на їх комфорт, i вони повернулися до своєї квартири. Все, що залишилося, це звук рiчки, що дзюрчить, i випадковий вiддалений собачий гавкiт. Час вiд часу вузькою вуличкою з iншого боку комплексу проїжджав автомобiль, що зi свистом проїжджав повз, перш нiж залишити по собi тишу.
  
  Абдул раптово прокинувся з ясним розумом. Це був не початок, але миттєве бажання прокинутися змусило його розплющити очi. Вiн чекав i прислухався, але не було нiчого, що могло б його розбудити, окрiм свого роду шостого почуття. Голий i виснажений єгипетський шахрай пiдiйшов до вiкна своєї спальнi. При одному поглядi на зоряне небо вiн зрозумiв, чому йому запропонували залишити свiй сон.
  
  "Падає ще один", - пробурмотiв вiн, коли його проникливi очi стежили за швидким падiнням падаючої зiрки, подумки вiдзначаючи приблизне становище зiрок навколо неї. Абдул усмiхнувся. "Залишилося зовсiм небагато, i свiт виконає усi вашi бажання. Вони будуть кричати i благати про смерть".
  
  Вiн вiдвернувся вiд вiкна, як тiльки бiла смуга розчинилася вдалинi. У напiвтемрявi своєї спальнi вiн пiдiйшов до старої дерев'яної скринi, яку вiн усюди брав iз собою, перетягнутiй двома масивними шкiряними ременями, якi з'єднувалися спереду. Тiльки невеликий свiтильник на ганку, розташований не по центру вiконницi над вiкном, давав свiтло в його кiмнату. Вони висвiтлювали його струнку фiгуру, свiтло на його оголенiй шкiрi пiдкреслювало його жилисту мускулатуру. Райя нагадував якогось акробата з циркової вистави, похмуру версiю акробата, який не дбав про те, щоб розважати когось, крiм себе, а скорiше використав свiй талант, щоб змусити iнших розважати його.
  
  Кiмната була багато в чому схожа на нього - проста, безплiдна та функцiональна. Там були умивальник та лiжко, шафа та письмовий стiл зi стiльцем та лампою. Це було все. Все iнше було там лише тимчасово, щоб вiн мiг стежити за зiрками на бельгiйському та французькому небi, доки не придбає дiаманти, за якими полював. Уздовж чотирьох стiн його кiмнати були розвiшанi незлiченнi карти сузiр'їв з усiх куточкiв земної кулi, всi вiдзначенi сполучними лiнiями, що перетинаються в певних лей-лiнiях, тодi як iншi були вiдзначенi червоним через їхню невiдому поведiнку через вiдсутнiсть карт. На деяких великих, прикрiплених шпильками картах були плями кровi, iржаво-коричневi плями, що мовчазно вказують на те, яким чином вони були здобутi. Iншi були новiшi, їх роздрукували лише кiлька рокiв тому, що рiзко контрастувало з тими, що було виявлено сторiччя тому.
  
  Майже настав час сiяти хаос на Близькому Сходi, i вiн насолоджувався думкою про те, куди йому доведеться вирушити далi: до людей, яких було набагато легше обдурити, нiж тупих, жадiбних жителiв Заходу в Європi. Абдул знав, що на Близькому Сходi люди будуть бiльш сприйнятливими до його обману через їх чудовi традицiї та забобоннi вiрування. Вiн мiг так легко звести їх з розуму або змусити вбивати один одного там, у пустелi, де колись царював Соломон. Вiн приберiг Єрусалим наприкiнцi, тiльки тому, що орден падаючих зiрок зробив це так.
  
  Райя вiдкрив скриню i пошарив у пошуках сувоїв, якi вiн шукав серед тканини та позолочених поясiв. Темно-коричневий, маслянистий на вигляд шматок пергаменту прямо бiля стiнки коробки був тим, що шукав. З захопленим виглядом вiн розгорнув його i поклав на стiл, закрiпивши двi книги з кожного кiнця. Потiм з тiєї ж скринi вiн витяг атамi. Вигнуте з давньою точнiстю лезо, що звивається, блиснуло в тьмяному свiтлi, коли вiн притиснув його гострий кiнець до своєї лiвої долонi. Вiстря меча без зусиль увiйшло до його шкiри пiд дiєю простої сили тяжiння. Йому навiть не потрiбно наполягати.
  
  Навколо маленького кiнчика ножа виступила кров, утворивши iдеальну малинову перлину, яка повiльно росла, доки вiн не вийняв ножа. Своєю кров'ю вiн вiдзначив становище зiрки, яка щойно впала. При цьому темний пергамент жахливо здригнувся. Абдулу доставило величезне задоволення побачити реакцiю зачарованого артефакту, Звiд Законiв Сол Амона, який вiн знайшов хлопцем, випасаючи кiз у посушливих тiнях безiменних єгипетських пагорбiв.
  
  Як тiльки його кров увiбралася в зiркову карту на зачарованому сувої, Абдул акуратно звернув його i зав'язав вузлом сухожилля, на яких тримався сувiй. Зiрка нарештi впала. Тепер настав час покинути Францiю. Тепер, коли в нього була Celeste, вiн мiг перейти до важливiших мiсць, де мiг творити свою магiю i спостерiгати за падiнням свiту, знищеного керiвництвом King Solomon's diamonds.
  
  
  12
  Входить лiкар Нiна Гулд
  
  
  "Ти дивно поводиться, Сем. Я маю на увазi, дивнiшi, нiж твоя дорога вроджена дивина, - зауважила Нiна пiсля того, як налила їм трохи червоного вина. Бруїч, який все ще пам'ятав мiнiатюрну ледi, яка няньчилася з ним пiд час останньої вiдсутностi Сема в Единбурзi, почував себе як удома на колiнах. Автоматично Нiна почала гладити його, начебто це був природний перебiг подiй.
  
  Вона прибула до Единбурзького аеропорту годину тому, де Сем забрав її пiд зливою i, як i домовлялися, привiз назад у свiй таунхаус до Дiн Вiллiдж.
  
  "Я просто втомився, Нiно". Вiн знизав плечима, взяв у неї келих i пiдняв його в тостi. "Нехай ми уникнемо кайданiв i нехай нашi дупи будуть спрямованi на пiвдень на довгi роки вперед!"
  
  Нiна розреготалася, хоч i розумiла переважне бажання у цьому комiчному тостi. "Так!" - Вигукнула вона i цокнулася своїм келихом з його, весело хитаючи головою. Вона оглянула холостяцьку барлiг Сема. Стiни були порожнi, за винятком кiлькох фотографiй Сема з певними полiтиками i деякими знаменитостями вищого суспiльства, що перемежовуються з кiлькома його фотографiями з Нiною i Пердью, i, звичайно, з Бруїчем. Вона вирiшила покласти край питанню, яке довгий час тримала при собi.
  
  "Чому б тобi не купити будинок?" - Запитала вона.
  
  "Я ненавиджу садiвництво", - недбало вiдповiв вiн.
  
  "Знаймiть ландшафтного дизайнера або садовi послуги".
  
  "Я ненавиджу заворушення".
  
  "Ти розумiєш? Я подумав би, що, живучи з людьми з усiх бокiв, було б багато заворушень".
  
  "Вони пенсiонери. Їх можна дiстати лише мiж 10 та 11 годинами ранку". Сем подався вперед i схилив голову набiк iз виразом зацiкавленостi. "Нiно, це твiй спосiб попросити мене переїхати до тебе?"
  
  "Заткнися", - насупилась вона. "Не будь дурним. Я просто подумав, що з усiма грошима, якi ти, мабуть, заробив, як i всi ми з тих пiр, як цi експедицiї принесли удачу, ти використав би їх, щоб забезпечити собi усамiтнення i, можливо, навiть нову машину?"
  
  "Чому? Datsun працює чудово", - сказав вiн, захищаючи свою схильнiсть до функцiональностi, а не до спалаху.
  
  Нiна поки не звертала на це уваги, але Сем, пославшись на втому, не став рiзати їх. Вiн був помiтно вiдсторонений, начебто робив у думцi тривалий подiл, обговорюючи з нею видобуток з знахiдки Олександра.
  
  "Отже, вони назвали виставку на честь тебе та Джо?" Вiн усмiхнувся. "Це досить пiкантно, професор Гулд. Зараз ти просуваєшся в академiчному свiтi. Давно минули тi часи, коли Метлок все ще дiяв вам на нерви. Ти точно показав йому!
  
  "Придурок", - зiтхнула вона, перш нiж запалити цигарку. Її сильно затiненi очi дивилися на Сема. "Хочеш сигарету?"
  
  "Так", - простогнав вiн, сiдаючи. "Це було б здорово. Дякую."
  
  Вона передала йому "Мальборо" i посмоктала фiльтр. Сем витрiщився на неї на мить, перш нiж наважився спитати. Ти думаєш, це хороша iдея? Нещодавно ти ледь не штовхнув Смерть по яйцях. Я не став би так швидко розкручувати цього черв'яка, Нiно."
  
  "Заткнися", - пробурмотiла вона крiзь цигарку, опускаючи Бруїча на перський килим. Як би Нiна не цiнувала турботу свого коханого Сема, вона вiдчувала, що саморуйнування - прерогатива кожної людини, i якщо вона думала, що її тiло витримає це пекло, вона мала право перевiрити теорiю. "Що тебе глине, Сем?" - знову спитала вона.
  
  "Не змiнюй тему", - вiдповiв вiн.
  
  "Я не мiняю тему", - вона насупилась, цей вогняний темперамент мерехтiв у її темно-карих очах. "Ти через те, що я курю, а я через те, що ти здається iншим, стурбованим".
  
  Сему знадобилося багато часу, щоб побачити її знову, i багато вмовлянь, щоб вона вiдвiдала його вдома, тому вiн не був готовий втратити все, розлютивши Нiну. З важким зiтханням вiн пiшов за нею до дверей у внутрiшнiй дворик, яку вона вiдчинила, щоб увiмкнути джакузi. Вона зняла сорочку, оголивши розiрвану спину пiд зав'язаним червоним бiкiнi. Спокусливi стегна Нiни похитувалися з боку на бiк, коли вона теж знiмала джинси, змушуючи Сема застигнути на мiсцi, щоб насолодитися прекрасним видовищем.
  
  Холод в Единбурзi їх не дуже турбував. Зима минула, хоча ще не було жодних ознак весни, i бiльшiсть людей, як i ранiше, волiли залишатися всерединi. Але в шипучiй небеснiй калюжi Сема була тепла вода, i, оскiльки повiльне видiлення алкоголю пiд час лиття зiгрiвало їхню кров, вони обидва були проти роздягтися.
  
  Сидячи навпроти Нiни в заспокiйливiй водi, Сем мiг бачити, що вона була непохитна в тому, щоб вiн звiтував перед нею. Вiн нарештi почав говорити. "Я ще нiчого не чув вiд Пердью чи Педдi, але є щось, про що вiн благав мене не розповiдати, i я хотiв би, щоб так i залишалося. Ти розумiєш, чи не так?
  
  "Це про мене?" - спокiйно спитала вона, все ще не зводячи з Сема пильного погляду.
  
  "Нi", - вiн насупився, судячи з голосу, спантеличений її припущенням.
  
  "Тодi чому я не можу знати про це?" - миттєво спитала вона, застав його зненацька.
  
  "Послухай, " пояснив вiн, " якби це залежало вiд мене, я сказав би тобi за секунду. Але Пердью попросив мене поки що зберегти це тiльки мiж нами. Клянуся, любов моя, я б не приховувала вiд тебе, якби вiн недвозначно не попросив мене застебнути блискавку".
  
  "Тодi хто ще знає?" - запитала Нiна, легко помiчаючи, що його погляд кожнi кiлька миттєвостей опускається на її груди.
  
  "Нiхто. Тiльки Пердю i я знаємо. Навiть Педдi гадки не має. Пердью попросив, щоб ми тримали його в невiданнi, щоб нiщо з того, що вiн зробив, не завадило тому, що ми з Пердю намагаємося зробити, розумiєте? вiн уточнив так тактовно, як тiльки мiг, усе ще зачарований новим татуюванням на її нiжнiй шкiрi, трохи вище за лiвi груди.
  
  "Отже, вiн думає, що я заважатиму?" Вона насупилась, постукуючи тонкими пальцями по краю джакузi, поки збиралася з думками з цього приводу.
  
  "Нi! Нi, Нiно, вiн нiколи нiчого не говорив про тебе. Це не було питання виключення певних людей. Йдеться про те, щоб унеможливити всiх, поки я не надам йому необхiдну iнформацiю. Потiм вiн розкриє, що планує зробити. Все, що я можу сказати вам зараз, це те, що Перд є метою когось могутнього, хто є загадкою. Ця людина живе у двох свiтах, двох протилежних свiтах, i вона займає дуже високi позицiї в обох".
  
  "Отже, ми говоримо про корупцiю", - сказала вона.
  
  "Так, але я поки не можу присвятити тебе в деталi з вiрностi Пердью", - заблагав Сем, сподiваючись, що вона зрозумiє. "А ще краще, коли ми отримаємо звiстку вiд Педдi, ви можете самi запитати Пердью. Тодi я не почуватимуся нiкчемнiстю через порушення клятви ".
  
  "Знаєш, Сем, хоч я i знаю, що ми троє знайомi в основному з випадкового полювання за релiквiєю чи експедицiї з пошуку якоїсь цiнної старовинної дрiбнички, - нетерпляче сказала Нiна, - я думала, ти, я та Пердю були командою. Я завжди думав про нас як про три основнi iнгредiєнти, незмiннi в iсторичних пудингах, якi останнi кiлька рокiв подають академiчному свiту". Нiнi було боляче, що її виключили, але вона намагалася не показувати цього.
  
  "Нiна", - рiзко сказав Сем, але вона не дала йому мiсця.
  
  "Зазвичай, коли двоє з нас об'єднуються, третiй завжди включається по ходу справи, i якщо один потрапляє у бiду, двоє iнших завжди так чи iнакше виявляються залученими. Не знаю, чи це ви помiтили. Ти взагалi помiтив це? Її голос здригнувся, коли вона намагалася достукатися до Сема, i хоча вона не могла цього показати, вона була з жахом вiд того, що вiн вiдповiсть на її запитання байдуже чи вiдмахнеться. Можливо, вона надто звикла бути центром тяжiння мiж двома успiшними, хоч i зовсiм рiзними чоловiками. Наскiльки вона була стурбована, їх пов'язували мiцнi зв'язки дружби та глибока iсторiя життя, близькiсть до смертi, самопожертви та вiрнiсть мiж ними, у чому вона не прагнула сумнiватися.
  
  На її полегшення, Сем посмiхнувся. Вигляд його очей, що по-справжньому дивляться в її очi без найменшої емоцiйної дистанцiї - у присутностi - принiс їй величезне задоволення, хоч би яким кам'яним обличчям вона залишалася.
  
  "Ти ставишся до цього занадто серйозно, кохана", - пояснив вiн. "Ти знаєш, що ми включимо тебе, як тiльки дiзнаємося, що робимо, тому що, моя люба Нiно, ми нi хрону не розумiємо, що робимо прямо зараз".
  
  "I я не можу допомогти?" - Запитала вона.
  
  "Боюсь, що нi", - сказав вiн впевненим тоном. "Але, проте, ми скоро вiзьмемо себе до рук. Ти знаєш, я впевнений, що Пердью без вагань подiлиться ними з тобою, як тiльки старий пес вирiшить зателефонувати нам, тобто.
  
  Так, мене це теж починає турбувати. Суд, мабуть, завершився кiлька годин тому. Або вiн надто зайнятий святкуванням, або має бiльше проблем, нiж ми думали ", - припустила вона. "Сем!"
  
  Розглядаючи двi можливостi, Нiна помiтила, що погляд Сема блукає у роздумах i випадково зупиняється на декольтi Нiни. "Сем! Припини це. Ти не змусиш мене змiнити тему.
  
  Сем засмiявся, коли зрозумiв. Можливо, вiн навiть вiдчув, що червонiє через те, що його виявили, але вiн подякував своїй щасливiй зiрцi за те, що вона поставилася до цього легковажно. "У будь-якому випадку, не схоже, що ти не бачив їх ранiше".
  
  "Можливо, це спонукає вас знову нагадати менi про ...", - спробував вiн.
  
  "Сем, заткнися i налий менi ще випити", - скомандувала Нiна.
  
  "Так, мем", - сказав вiн, витягаючи своє промокше, вкрите шрамами тiло з води. Настала її черга захоплюватися його мужньою фiгурою, коли вiн проходив повз неї, i вона не вiдчувала сорому, згадуючи тi кiлька разiв, коли їй пощастило насолодитися перевагами цiєї мужностi. Хоча тi моменти були не надто свiжими, Нiна зберегла їх у спецiальнiй папцi пам'ятi високої чiткостi у своїй свiдомостi.
  
  Бруїч випростався бiля дверей, вiдмовляючись переступити порiг, де йому загрожували клуби пари. Його погляд був прикутий до Нiни, i перший, i другий були нехарактернi для великого, старого, лiнивого кота. Зазвичай вiн сутулився, спiзнювався на якiсь заняття i навряд чи зосереджувався на чомусь, крiм чергового теплого живота, який вiн мiг зробити своїм будинком на нiч.
  
  "У чому справа, Бруїч?" Запитала Нiна високим тоном, ласкаво звертаючись до нього, як вона завжди робила. "Пiдiйди сюди. Прийди".
  
  Вiн не рухався. "Тьху, звичайно, чортiв кiт не прийде до тебе, iдiот", - вiдчитала вона себе в тишi пiзньої години i м'якому булькання розкошi, якої вона насолоджувалася. Роздратована своїм дурним припущенням про кiшок i воду i втомившись вiд очiкування повернення Сема, вона занурила руки в блискучу пiну на поверхнi, налякавши рудого кота, обернувши його втечу жаху. Спостереження за тим, як вiн заскакує всередину i зникає пiд шезлонгом, дало їй радiсть, нiж каяття.
  
  Сука пiдтвердив її внутрiшнiй голос вiд iменi бiдної тварини, але Нiна все одно знайшла це кумедним. "Пробач, Бруїч!" - крикнула вона йому слiдом, усе ще посмiхаючись. "Я нiчого не можу з цим вдiяти. Не хвилюйся, друже. Карма дiстанеться менi напевно ... з водою, за те, що зробив це з тобою, люба.
  
  Сем вибiг з вiтальнi у внутрiшнiй дворик, виглядаючи вкрай збудженим. Все ще наполовину мокрий, вiн все ще не розлив напої, хоч його руки були витягнутi, наче в них були келихи з вином.
  
  "Вiдмiннi новини! Дзвонив Педдi. Перд'ю був пощаджений за однiєї умови", - прокричав вiн, викликавши хор гнiвних речень вiд своїх сусiдiв "заткнись нахуй, Клiв".
  
  Обличчя Нiни засяяло. "В якому станi?" спитала вона, рiшуче iгноруючи мовчання, що продовжується, з боку всiх у комплексi.
  
  "Я не знаю, але, мабуть, це стосується чогось iсторичного. Отже, ви бачите, докторе Гулде, нам знадобиться наш третiй", - передав Сем. "Крiм того, iншi iсторики обходяться не так дешево, як ви".
  
  Задихаючись, Нiна кинулася вперед, шиплячи з удаваною образою, стрибнула на Сема i поцiлувала його так, як не цiлувала з часiв тих яскравих папок у її пам'ятi. Вона була така щаслива, що її знову включили до списку, що не помiтила чоловiка, що стояв за темним краєм компактного дворика i нетерпляче спостерiгав, як Сем смикає за шнурiвку її бiкiнi.
  
  
  13
  Затемнення
  
  
  
  Salzkammergut Region, Austria
  
  
  Особняк Джозефа Карстена стояв у тишi, нависаючи над порожнечею великих садiв, де не спiвали птахи. Його квiти та пензлi населяли сад у самотi та тишi, ворушачись лише тодi, коли цього хотiв вiтер. Нiщо не цiнувалося тут вище за простого iснування, i такою була природа контролю Карстена над тим, чим вiн володiв.
  
  Його дружина та двi дочки вважали за краще залишитися в Лондонi, вирiшивши вiдмовитися вiд вражаючої краси особистої резиденцiї Карстена. Однак його цiлком влаштовувало те, що вiн мiг усамiтнюватися, потураючи своєму капiтуловi Ордену Чорного Сонця i незворушно керуючи ним. Поки вiн дiяв за наказом британського уряду i керував вiйськовою розвiдкою на мiжнародному рiвнi, вiн мiг зберiгати своє становище в МI-6 та використовувати її безцiннi ресурси, щоб пильно стежити за мiжнародними вiдносинами, якi могли допомогти або перешкодити iнвестицiям та плануванню Black Sun.
  
  Органiзацiя нi в якому разi не втратила своєї мерзенної могутностi пiсля Другої свiтової вiйни, коли вона була змушена поринути в злочинний свiт мiфiв i легенд, ставши лише гiрким спогадом для забудькуватих i справжньою загрозою для тих, хто знав протилежне. Такi, як Девiд Пердью та його партнери.
  
  Попросивши вибачення перед трибуналом Пердью, побоюючись, що на нього вкаже той, хто втiк, Карстен назбирав деякий час, щоб закiнчити те, що вiн почав у святилищi свого гiрського гнiзда. На вулицi день був огидним, але не в звичайному розумiннi. Тьмяне сонце освiтлювало зазвичай гарну дику мiсцевiсть гiр Зальцкаммергут, фарбуючи величезний килим верхiвок дерев у блiдо-зелений колiр, на вiдмiну вiд глибокого смарагду лiсiв пiд навiсами. Жiнки з Карстена жалкували, що залишили позаду захоплюючi дух австрiйськi пейзажi, але природна краса цього мiсця втрачала свiй блиск скрiзь, де бували Джозеф та його товаришi, що змушувало їх обмежуватися вiдвiдуванням чарiвного Зальцкаммергута.
  
  "Я зробив би це сам, якби не обiймав громадську посаду", - сказав Карстен зi свого садового крiсла, стискаючи в руцi настiльний телефон. "Але я мушу повернутися до Лондона через два днi, щоб прозвiтувати про запуск на Гебридських островах та його планування, Клайв. Я не повернуся до Австрiї досить довго. Менi потрiбнi люди, якi можуть робити все без нагляду, ви розумiєте?
  
  Вiн вислухав вiдповiдь i кивнув. "Вiрно. Ви можете зв'язатися з нами, коли люди завершать мiсiю. Дякую тобi, Клайве".
  
  Вiн довго дивився через стiл, вивчаючи регiон, у якому йому пощастило проживати, коли йому не доводилося бувати у брудному Лондонi чи густонаселеному Глазго.
  
  "Я не втрачу все це через тебе, Пердью. Ви вирiшите зберiгати мовчання про мою особистiсть чи нi, це вас не пощадить. Ви - тягар, i з вами потрiбно покiнчити. З усiма вами треба покiнчити", - промимрив вiн, коли його очi оглянули величнi гiрськi породи з бiлими вершинами, що оточували його будинок. Грубий камiнь i нескiнченна темрява лiсу заспокоювали його очi, коли його губи тремтiли вiд мстивих слiв. "Кожен iз вас, хто знає моє iм'я, хто знає моє обличчя, хто вбив маму i знає, де був її таємний притулок... всi, хто може звинуватити мене в причетностi... з усiма вами треба покiнчити!"
  
  Карстен пiдтис губи, згадуючи тiєї ночi, коли вiн втiк, як боягуз, яким вiн i є, з будинку матерi, коли з'явилися люди з Обана, щоб вирвати Девiда Пердю з його кiгтiв. Думка про те, що його дорогоцiнний видобуток дiстанеться простим громадянам, безмiрно дратував його, завдаючи удару по його самолюбству i позбавляючи непотрiбного впливу на його справи. Наразi все мало бути завершено. Натомiсть, його проблеми подвоїлися через цi подiї.
  
  "Сер, новини про Девiда Пердью", - оголосив його помiчник Найджел Лайм з порога внутрiшнього дворика. Карстену довелося повернутися, щоб подивитися на чоловiка, щоб переконатися, що тема, що дивно пiдходить, дiйсно була представлена, а не плодом його думок.
  
  "Дивно", - вiдповiв вiн. "Я просто ставив питання про це, Найджел".
  
  Вражений Найджел спустився сходами у внутрiшнiй дворик пiд сiтчастим навiсом, де Карстен пив чай. "Ну, можливо, ви екстрасенс, сер", - посмiхнувся вiн, тримаючи папку пахвою. "Судовий комiтет просить вас бути присутнiм у Глазго, щоб пiдписати заяву про визнання провини, щоб уряд Ефiопiї та Вiддiл археологiчних злочинiв могли розпочати пом'якшення покарання мiстеру Пердью".
  
  Карстен загорiвся iдеєю покарання для Пердью, хоча вiн хотiв би сам привести його у виконання. Але його очiкування, можливо, були надто жорстокi в його старомоднiй надiї на помсту, оскiльки вiн швидко розчарувався, дiзнавшись про покарання, про яке вiн так хотiв дiзнатися.
  
  "Тодi який його вирок?" вiн спитав Найджела. "Чому вони повиннi сприяти?"
  
  "Можу я сiсти?" - спитав Найджел, вiдповiдаючи на схвальний жест Карстена. Вiн поклав досьє на стiл. Девiд Пердью пiшов на угоду про визнання провини. Коротше кажучи, за його свободу..."
  
  "Свобода?" Карстен заревiв, його серце шалено калатало вiд знову набутої лютi. Що? Його взагалi не засуджують до ув'язнення?"
  
  "Нi, сер, але дозвольте менi проiнформувати вас про деталi знахiдок", - спокiйно запропонував Найджел.
  
  "Давайте послухаємо це. Зробiть це коротко та просто. Я просто хочу знати основнi моменти", - прогарчав Карстен, його руки тремтiли, коли вiн пiдносив чашку до рота.
  
  "Звичайно, сер", - вiдповiв Найджел, приховуючи роздратування на свого боса за своєю спокiйною поведiнкою. "Короче кажучи, - сказав вiн неквапливо, - мiстер Пердью погодився вiдшкодувати шкоду за позовом ефiопського народу i повернути їхню релiквiю туди, звiдки вiн її забрав, пiсля чого, звичайно, йому буде заборонено будь-коли знову в'їзд до Ефiопiї".
  
  "Чекай, це все?" Карстен насупився, його обличчя поступово набувало все бiльш багряного вiдтiнку. "Вони просто збираються дозволити йому ходити?"
  
  Карстен був настiльки слiпий вiд розчарування та поразки, що не помiтив глузливого виразу обличчя свого помiчника. "Якщо дозвольте, сер, здається, ви приймаєте це досить близько до серця".
  
  "Ти не можеш!" Карстен закричав, прочищаючи горло. "Це багатий шахрай, який вiдкупляється вiд усього, зачаровує вище суспiльство, щоб воно залишалося слiпим для його злочинної дiяльностi. Звичайно, я абсолютно засмучений, коли такi люди обробляються простим попередженням та рахунком. Ця людина - мiльярдер, Лайме! Його слiд навчити тому, що його грошi не завжди можуть його врятувати. Тут у нас була чудова нагода навчити його - i свiт таких самих розкрадачiв могил, як вiн... що вони будуть притягнутi до вiдповiдальностi, покаранi! I що вони вирiшують? Вiн кипiв вiд злостi. "Дозволити йому знову заплатити за свiй рис спосiб уникнути покарання! Iсус Христос! Не дивно, що закон та порядок бiльше нiчого не означають!
  
  Найджел Лайм просто чекав, коли тирада пiдiйде до кiнця. Не було сенсу переривати розлюченого лiдера МI-6. Коли вiн був упевнений, що Карстен, або мiстер Картер, як його називали його необережнi пiдлеглi, закiнчив свою пихату мову, Найджел наважився вивалювати на свого боса ще бiльше небажаних подробиць. Вiн обережно пiдштовхнув досьє через стiл. "I менi потрiбно, щоб ви негайно пiдписали це, сер. Вони все ще мають бути вiдправленi до комiтету кур'єром сьогоднi iз вашим пiдписом".
  
  "Що це?" Заплакане обличчя Карстена здригнулося, коли вiн отримав чергову невдачу у своїх зусиллях, що стосуються Девiда Пердью.
  
  "Однiєю з причин, через яку суду довелося поступитися заявою Пердью, було незаконне захоплення його майна в Единбурзi, сер", - пояснив Найджел, радiючи емоцiйному зацiпенiнню, яке вiн вiдчував, готуючись до чергового спалаху гнiву з боку Карстена.
  
  "Це майно вилучено не просто так! Що, в iм'я всього Святого, вiдбувається з владою у цi днi? Незаконнi? Таким чином, особа, яка представляє iнтерес для МI-6 у зв'язку з мiжнародними вiйськовими справами, згадується, тодi як жодних розслiдувань вмiсту його майна не проводилося?" вiн кричав, розбиваючи свою порцелянову чашку, коли стукав нею по кованiй залiзнiй стiльницi.
  
  "Сер, хлопцi з польових вiддiлень МI-6 прочесали маєток у пошуках чогось компрометуючого, i вони не знайшли нiчого, що могло б свiдчити про вiйськове шпигунство або незаконне придбання будь-яких iсторичних об'єктiв, релiгiйних чи iнших. Отже, утримання викупу Райхтiшоусi було необґрунтованим i вважалося незаконним, оскiльки не було жодних доказiв, якi б пiдтверджували нашу вимогу", - прямо пояснив Найджел, не дозволяючи товстiй фiзiономiї деспотичного Карстена струсити його, доки вiн роз'яснював ситуацiю. "Це наказ про звiльнення, який ви повиннi пiдписати, щоб повернути Wrichtishousis його власнику та скасувати всi розпорядження про протилежне, згiдно лорду Харрiнгтону та його представникам у парламентi".
  
  Карстен був настiльки розлючений, що його вiдповiдi були м'якими, оманливо спокiйними. "Мною нехтують у моїх повноваженнях?"
  
  "Так, сер", - пiдтвердив Найджел. "Боюсь, що так".
  
  Карстен був у нестямi вiд гнiву через зрив його планiв, але вiн вважав за краще прикинутися, що ставиться до всього цього професiйно. Найджел був проникливим хлопцем, i якби вiн дiзнався про особисту реакцiю Карстена на цю справу, це могло б пролити надто багато свiтла на його зв'язок iз Девiдом Пердью.
  
  "Тодi дай менi ручку", - сказав вiн, вiдмовляючись показувати якiсь слiди бурi, що вирує в нього всерединi. Пiдписуючи наказ про повернення Райхтiшусiса його заклятому вороговi, Карстен вiдчув, як нищiвний удар по його ретельно розроблених планах, вартiстю в тисячi євро, роздробив його самолюбство, перетворивши його на безсилого голову органiзацiї, яка не має потужних повноважень.
  
  "Спасибi, сер", - сказав Найджел, приймаючи ручку з тремтячої руки Карстена. "Я розiшлю це сьогоднi, щоб з нашого боку досьє могло бути закрите. Нашi юристи будуть тримати нас у курсi подiй в Ефiопiї доти, доки їхня релiквiя не буде повернена на своє законне мiсце".
  
  Карстен кивнув, але вiн мало що почув зi слiв Найджела. Все, на що його наводили думки, була перспектива розпочати все спочатку. Намагаючись розкинути мiзками, вiн спробував з'ясувати, де Пердью зберiгав усi релiквiї, якi вiн, Карстен, сподiвався виявити у власностi Единбурга. На жаль, вiн не змiг виконати наказ про проведення обшукiв у всiх володiннях Пердью, тому що це було б засноване на розвiдданих, зiбраних Орденом Чорного Сонця, органiзацiєю, яка не повинна була iснувати i, тим бiльше, не повинна була керуватися найвищим офiцером Управлiння вiйськової розвiдки Сполученого Королiвства.
  
  Вiн повинен був зберегти те, що, як вiн знав, було вiрним самому собi. Перд'ю було заарештовано за крадiжку цiнних нацистських скарбiв i артефактiв, оскiльки розкриття цього скомпрометувало б " Чорне сонце " . Мозок Карстена працював на межi можливостей, намагаючись обiйти все це, але за всiма статтями приходила одна й та сама вiдповiдь - Пердью мав померти.
  
  
  14
  A82
  
  
  У прибережному мiстi Обан, Шотландiя, будинок Нiни залишався порожнiм, поки вона була вiдсутня, щоб бути присутньою на новiй екскурсiї, запланованiй Пердью пiсля його недавнiх юридичних проблем. Життя в Обанi тривало i без нього, але кiльком тамтешнiм мешканцям його не вистачало. Пiсля огидної iсторiї з викраденнями, яка кiлька мiсяцiв тому потрапила до заголовкiв мiсцевих газет, заклад повернувся до свого блаженно-спокiйного iснування.
  
  Доктор Ленс Бiч та його дружина готувалися до медичної конференцiї у Глазго, одному з тих зборiв, де важливiше, хто кого знає i хто що носить, нiж реальнi медичнi дослiдження чи гранти на експериментальнi лiки, що мають вирiшальне значення для прогресу у цiй галузi.
  
  "Ти знаєш, як я зневажаю цi речi", - нагадала чоловiковi Сiльвiя Бiч.
  
  "Я знаю, люба", - вiдповiв вiн, морщачись вiд зусилля надiти свої новi туфлi поверх товстих вовняних шкарпеток. "Але мене розглядають на предмет особливостей i особливого включення, тiльки якщо вони знають, що я iсную, а щоб вони знали, що я iсную, менi потрiбно показати свою особу на цих зациклених справах".
  
  "Так, я знаю", - простогнала вона крiзь прочиненi губи, розмовляючи з вiдкритим ротом i наносячи помаду rose dew. "Тiльки не роби того, що ти зробив минулого разу, залишивши мене з цим курником, поки ти йдеш. I я не хочу затримуватись".
  
  "Прийнято до вiдома". Лiкар Ленс Бiч зобразив усмiшку, тодi як його ноги рипiли в обтягуючих нових шкiряних черевиках. У минулому йому не вистачило б терпiння вислуховувати скиглення своєї дружини, але пiсля того, як вiн злякався втратити її пiд час викрадення, вiн навчився цiнувати її присутнiсть найбiльше на свiтi . Ленс нiколи не хотiв вiдчувати себе так знову, боячись, що вiн бiльше нiколи не побачить свою дружину, тому вiн трохи поскулив з радiстю. "Ми не затримаємось надовго. Я обiцяю".
  
  "Дiвчата повертаються в недiлю, так що, якщо ми повернемося трохи ранiше, у нас буде цiла нiч i пiвдня наодинцi", - згадала вона, швидко глянувши на його реакцiю в дзеркалi. Позаду неї, на лiжку, вона могла бачити, як вiн усмiхнувся її словах з натяком: "Хм, це правда, мiсiс Бiч".
  
  Сiльвiя посмiхнулася, надягаючи шпильку вiд сережки в праву мочку, i швидко оглянула себе, щоб подивитися, як вона виглядає з її вечiрнiм платтям. Вона схвально кивнула своїй красi, але не дивилася на своє вiдображення надто довго. Це нагадало їй про те, чому вона була викрадена цим монстром насамперед - її схожiсть iз доктором Нiною Гулд. Її однаково мiнiатюрна фiгура i темнi локони ввели б в оману будь-кого, хто не знав цих двох жiнок, до того ж очi Сiльвiї були майже як у Нiни, за винятком того, що вони були вужчою форми i янтарнiшого кольору, нiж у Нiни шоколадного.
  
  "Готова, кохана?" - спитав Ленс, сподiваючись розвiяти поганi думки, якi, без сумнiву, мучили його дружину, коли вона надто довго дивилася на власний вiдбиток. Йому це вдалося. З легким зiтханням вона припинила змагання в догляд i швидко зiбрала свою сумочку i пальто.
  
  "Готова до роботи", - рiзко пiдтвердила вона, сподiваючись спростувати будь-якi пiдозри, якi могли виникнути щодо її емоцiйного благополуччя. I перш нiж вiн змiг сказати ще хоч слово, вона грацiйно вилетiла з кiмнати i попрямувала коридором до передпокою бiля вхiдних дверей.
  
  Нiч була огидною. Хмари над ними заглушали крики метеорологiчних титанiв та огортали електричнi смуги блакитним статичним зарядом. Лив дощ i перетворив їхню дорiжку на струмок. Сiльвiя стрибала по водi, нiби це могло взагалi зберегти її взуття сухим, а Ленс просто йшов позаду неї, щоб тримати велику парасольку в неї над головою. "Почекай, Сiлло, почекай!" - крикнув вiн, коли вона швидко вийшла з-пiд прикриття бролi.
  
  "Поспiшай, повiльний удар!" - пiддражнила вона i потяглася до дверцят машини, але її чоловiк не дозволив би глузувати з його повiльної ходи. Вiн натиснув на iммобiлайзер їхнього автомобiля, замкнувши всi дверi, перш нiж вона змогла їх вiдчинити.
  
  "Жоднiй людинi, що володiє пультом дистанцiйного керування, не потрiбно поспiшати", - зi смiхом похвалився вiн.
  
  "Вiдкрий дверi!" - Наполягала вона, намагаючись не розсмiятися разом з ним. "Моє волосся буде безладне", - попередила вона. "I вони подумають, що ти недбайливий чоловiк i, отже, поганий лiкар, розумiєш?"
  
  Дверцята з клацанням вiдчинилися якраз у той момент, коли вона по-справжньому почала турбуватися про те, що її зачiска та макiяж будуть зiпсованi, i Сiльвiя застрибнула в машину з криком полегшення. Незабаром пiсля цього Ленс сiв за кермо i завiв машину.
  
  "Якщо ми не вирушимо зараз, то дiйсно запiзнимося", - зауважив вiн, дивлячись через вiкна на темнi та невблаганнi хмари.
  
  "Ми зробимо це набагато ранiше, люба. Наразi лише 8 годин вечора", - сказала Сiльвiя.
  
  "Так, але з такою погодою це буде дуже повiльно просуватися. Кажу тобi, що справи йдуть неважливо. Не кажучи вже про пробки в Глазго, коли ми потрапимо до цивiлiзацiї.
  
  "Вiрно", - зiтхнула вона, опускаючи дзеркало на пасажирському сидiннi, щоб поправити туш, що потекла. "Тiльки не жени надто швидко. Вони не настiльки важливi, щоб ми могли загинути в автомобiльнiй аварiї чи щось таке".
  
  Вогнi заднього ходу крiзь зливу здавалися сяючими зiрками, коли Ленс вивiв їх BMW з маленької вулички на головну дорогу, щоб розпочати двогодинну подорож на елiтну коктейльну вечiрку в Глазго, органiзовану провiдним медичним товариством Шотландiї. Нарештi, пiсля ретельної роботи пiд час безперервних поворотiв i гальмування автомобiля, Сiльвiї вдалося впорядкувати своє брудне обличчя i вона знову виглядала гарненькою.
  
  Як би Ленс не хотiв їхати трасою А82, що роздiляє два доступнi маршрути, вiн просто не мiг дозволити собi бiльш довгий маршрут, оскiльки це призвело б до запiзнення. Йому довелося звернути на жахливу головну дорогу, що веде повз Пейслi, де викрадачi тримали його дружину до того, як її перевезли, з усiх мiсць, куди вони прямували - у Глазго. Це завдало йому болю, але вiн не хотiв порушувати цiєї теми. Сiльвiя не була на цiй дорозi з того часу, як опинилася в компанiї злих людей, якi змусили її повiрити, що вона нiколи бiльше не побачить своєї сiм'ї.
  
  Можливо, вона нiчого не подумає, якщо не поясню, чому вибрав цей маршрут. Можливо, вона зрозумiє, подумав Ленс, коли вони їхали у бiк нацiонального парку Троссакс. Але його руки так мiцно стискали кермо, що пальцi онiмiли.
  
  "Що не так, коханий?" - Раптом запитала вона.
  
  "Нiчого", - сказав вiн недбало. "Чому?"
  
  Ти виглядаєш напруженим. Ти турбуєшся, що я заново переживатиму свою подорож з цiєю сукою? Зрештою, це одна й та сама дорога, " запитала Сiльвiя. Вона говорила так безтурботно, що Ленс вiдчув полегшення, але передбачалося, що їй буде нелегко, i це стурбувало його.
  
  "Чесно кажучи, я дiйсно турбувався про це", - зiзнався вiн, трохи розминаючи пальцi.
  
  "Ну, не треба, гаразд?" - сказала вона, погладжуючи його стегно, щоб заспокоїти його. "Я в порядку. Ця дорога завжди буде тут. Я не можу уникати цього все життя, що залишилося, розумiєш? Все, що я можу зробити, це сказати собi, що я керую цим iз тобою, а не з нею" .
  
  "Отже, тепер ця дорога бiльше не страшна?" вiн запитав.
  
  "Нi. Тепер це просто дорога, i я зi своїм чоловiком, а не з якоюсь психованною сучкою. Це питання спрямування страху на те, чого я маю причини боятися ", - мрiйливо припустила вона. "Я не можу боятися дороги. Дорога не завдала менi болю, не вморила голодом i не вилаяла мене, вiрно?
  
  Уражений, Ленс iз захопленням дивився на свою дружину. "Знаєш, Сiлло, це дуже крутий погляд на це. I це чудово логiчно".
  
  "Що ж, дякую вам, лiкарю", - посмiхнулася вона. "Боже, у мого волосся свiй розум. Ти надто довго залишав дверi замкненими. Я думаю, вода зiпсувала мiй стиль".
  
  "Ага", - безтурботно погодився вiн. "Це була вода. Звичайно."
  
  Вона проiгнорувала його натяк i знову дiстала маленьке дзеркальце, вiдчайдушно намагаючись заплести назад двi пасма волосся, яке вона залишила розпущеним, щоб обрамити обличчя. "Святi угодники...!" - гнiвно вигукнула вона i повернулася на своєму мiсцi, щоб подивитись назад. Ти можеш повiрити цьому iдiоту з його лiхтарями? Я нiчого не бачу в дзеркалi".
  
  Ленс глянув у дзеркало заднього виду. Пронизливе свiтло фар машини, що їхала за ними, осяяло його очi i на мить заслiпило. "Боже милостивий! На чому вiн їздить? Маяк на колесах?
  
  "Пригальмуй, коханий, дай йому пройти", - запропонувала вона.
  
  "Я i так їду надто повiльно, щоб встигнути на вечiрку вчасно, люба", - заперечив вiн. "Я не дозволю цьому мудаку змусити нас запiзнитися. Я просто дам йому трохи його власних лiкiв".
  
  Ленс налаштував своє дзеркало так, щоб променi автомобiля, що йде ззаду, вiдбивалися прямо на нього. "Саме те, що лiкар прописав, придурок!" Ленс посмiхнувся. Автомобiль сповiльнився пiсля того, як водiй явно отримав яскраве свiтло у вiчi, а потiм залишився на безпечнiй вiдстанi позаду.
  
  "Напевно, валлiйцi", - пожартувала Сiльвiя. "Вiн, мабуть, не усвiдомлював, що в нього включене дальнє свiтло".
  
  "Боже, як вiн мiг не помiтити, що цi чортовi фари обпiкають фарбу з моєї машини?" Ленс ахнув, викликавши напад смiху у своєї дружини.
  
  Олдлохлей тiльки-но випустив їх, коли вони в тишi їхали на пiвдень.
  
  "Повинен сказати, я приємно здивований мiзерним трафiком сьогоднi ввечерi, навiть для четверга", - зауважив Ленс, коли вони мчали шосе А82.
  
  "Послухай, люба, не могла б ти трохи пригальмувати?" - благала Сiльвiя, повернувши до нього своє обличчя жертви. "Менi стає страшно".
  
  "Все гаразд, кохана", - посмiхнувся Ленс.
  
  "Нi правда. Дощ тут ллє набагато сильнiше, i я думаю, що вiдсутнiсть руху принаймнi дає нам час пригальмувати, ви так не думаєте? ".
  
  Ленс не мiг сперечатися. Вона мала рацiю. Заслiплення машиною за ними лише посилило б ситуацiю на мокрiй дорозi, якби Ленс зберiгав свою манiакальну швидкiсть. Йому довелося визнати, що прохання Сiльвiї не було необґрунтованим. Вiн значно зменшив швидкiсть.
  
  "Задоволений?" вiн спитав її.
  
  "Так, дякую", - посмiхнулася вона. "Набагато краще дiє на мої нерви".
  
  "I твоє волосся, здається, теж вiдновилося", - засмiявся вiн.
  
  "Ленс!" - раптом закричала вона, коли в дзеркалi для макiяжу вiдбився жах машини, що їхала їх на хвостi, шалено мчачи вперед. У момент прояснення вона припустила, що машина не бачила, як Ленс натиснув на гальма, i не змогла вчасно знизити швидкiсть на дорозi, що розмокнула.
  
  "Iсусе!" Ленс хмикнув, спостерiгаючи, як вогнi стають бiльшими, наближаючись до них занадто швидко, щоб уникнути зiткнення. Все, що вони могли зробити, це зiбратись iз силами. Iнстинктивно Ленс виставив руку перед дружиною, щоб захистити її вiд удару. Як спалах блискавки, що протяглася, пронизливе свiтло фар позаду них метнулося вбiк. Машина позаду них злегка вiдхилилася, але зачепила їх правим пiдсвiчуванням, вiдправивши BMW у нестiйке обертання на слизькому асфальтi.
  
  Несподiваний крик Сiльвiї потонув у какофонiї металу, що зминається, i скла, що б'ється. I Ленс, i Сiльвiя вiдчули нудотне обертання свого автомобiля, що вийшов з-пiд контролю, знаючи, що вони нiчого не можуть зробити, щоб запобiгти трагедiї. Але вони були неправi. Вони зупинилися десь осторонь дороги, серед смуги диких дерев i чагарника мiж автомагiстраллю А82 та чорною, холодною водою озера Лох-Ломонд.
  
  "Ти в порядку, люба?" - у вiдчаї запитав Ленс.
  
  "Я жива, але моя шия вбиває мене", - вiдповiла вона крiзь булькання з її зламаного носа.
  
  Якийсь час вони нерухомо сидiли в покручених уламках, прислухаючись до важкого стукоту зливи по металу. Вони обоє опинилися пiд надiйним захистом своїх подушок безпеки, намагаючись визначити, якi частини їх тiл все ще функцiонують. Лiкар Ленс Бiч i його дружина Сiльвiя нiяк не очiкували, що машина позаду них пронесеться крiзь темряву, прямуючи прямо до них.
  
  Ленс спробував взяти Сильвiю за руку, коли диявольськi фари заслiпили їх востаннє i врiзалися в них на повнiй швидкостi. Швидкiсть вiдiрвала Лансу руку i перебила обоє їх хребта, вiдправивши їхню машину в глибини озера, де вона стане їхньою труною.
  
  
  15
  Пiдбiр гравцiв
  
  
  У Райхтiсусiсi настрiй був пiднятий вперше бiльш як за рiк. Пердью повернувся додому, витончено попрощавшись iз чоловiками та жiнками, якi займали його будинок, поки вiн перебував у владi МI-6 та її безсердечного керiвника, двоособового Джо Картера. Так само, як Пердью любив влаштовувати розкiшнi вечiрки для академiчних професорiв, бiзнесменiв, кураторiв та мiжнародних благодiйникiв своїх грантiв, цього разу потрiбно було щось стриманiше.
  
  З тих днiв, коли влаштовувалися грандiознi бенкети пiд дахом iсторичного особняка, Перд'ю засвоїв, що обачнiсть необхiдна. У той час вiн ще не стикався з подiбними до Ордену Чорного Сонця або його фiлiєю, хоча, озираючись назад, вiн був близько знайомий з багатьма його членами, не усвiдомлюючи цього. Однак один невiрний рух коштував йому досконалої невiдомостi, в якiй вiн перебував усi тi роки, коли був просто плейбоєм зi схильнiстю до цiнних iсторичних предметiв.
  
  Його спроба утихомирити небезпечну нацистську органiзацiю, головним чином для того, щоб потiшити своє его, призвела до трагiчного завершення на Deep Sea One, його нафтовiй офшорнiй платформi в Пiвнiчному морi. Саме там, коли вiн вкрав Спис Долi i допомiг вивести надлюдську породу, вiн уперше настав їм на п'яти. З цього моменту ситуацiя тiльки погiршувалась, поки Пердью не перетворився з союзника на прикру перешкоду, поки, нарештi, не перетворився на найбiльшу скалку в боцi Чорного Сонця.
  
  Тепер дороги назад не було. Чи не вiдновленi. Дороги назад немає. Тепер усе, що мiг зробити Пердью, це систематично знищувати всiх членiв зловiсної органiзацiї, поки вiн знову зможе безпечно з'являтися на публiцi, не побоюючись замаху на своїх друзiв i спiвробiтникiв. I це поступове викорiнення мало бути обережним, витонченим та методичним. Вiн нi в якому разi не збирався їх знищувати або щось таке, але Пердью був досить багатий i розумний, щоб вирiзати їх один за одним, використовуючи смертоносну зброю того часу - технологiї, засоби масової iнформацiї, законодавство i, звiсно, могутню Маммон.
  
  "З поверненням, лiкарю", - пожартував Пердью, коли Сем i Нiна вийшли з машини. Слiди недавньої облоги все ще були помiтнi, оскiльки деякi агенти та спiвробiтники Пердью стояли навколо, чекаючи, поки МI-6 звiльнить свої посади та прибере тимчасовi розвiдувальнi пристрої та транспортнi засоби. Звернення Пердью до Сема трохи збентежило Нiну, але з їхнього обмiну смiхом вона зрозумiла, що це, ймовiрно, ще одна рiч, яку краще залишити мiж двома чоловiками.
  
  "Ну ж, хлопцi, - сказала вона, "я вмираю з голоду".
  
  "О, ну звичайно, моя дорога Нiна", - ласкаво сказав Пердью, простягаючи руку, щоб обiйняти її. Нiна нiчого не сказала, але його виснажений вигляд турбував її. Хоча вiн сильно одужав пiсля iнциденту у Фаллiнi, вона не могла повiрити, що високий сивий генiй все ще може виглядати таким худим i втомленим. Того свiжого ранку Пердью i Нiна деякий час залишалися в обiймах, просто насолоджуючись iснуванням один одного на мить.
  
  "Я така рада, що з тобою все гаразд, Дейве", - прошепотiла вона. Серце Пердью пропустило удар. Нiна рiдко, якщо взагалi колись, називала його на iм'я. Це означало, що вона хотiла звернутися до нього на особистому рiвнi, що було для нього як удар небес.
  
  "Дякую, кохана", - м'яко вiдповiв вiн їй у волосся, цiлуючи її в верхiвку, перш нiж вiдпустити. "А тепер, - радiсно вигукнув вiн, грюкнувши в долонi i заламуючи їх, - чи не влаштувати нам невелике свято, перш нiж я скажу вам, що буде далi?"
  
  "Так," Нiна посмiхнулася, "але я не впевнена, що зможу дочекатися, щоб почути, що буде далi". Пiсля стiльки рокiв, проведених у вашiй компанiї, я перестав любити сюрпризи ".
  
  "Я розумiю", - визнав вiн, чекаючи, поки вона першою увiйде до парадних дверей маєтку. "Але я запевняю вас, що це безпечно, перебуває пiд пильною увагою уряду Ефiопiї та ACU i цiлком законно".
  
  "На цей раз", - пiддражнив Сем.
  
  "Як ви смiєте, сер?" Пердью пожартував iз Семом, затягнувши журналiста у вестибюль за комiр.
  
  "Привiт, Чарльз". Нiна посмiхнулася незмiнно вiдданому дворецькому, який уже накривав на стiл у вiтальнi для їхнього приватного зiбрання.
  
  "Мадам", - чемно кивнув Чарльз. "Мiстер Розколюються."
  
  "Вiтаю, мiй добрий", - сердечно привiтав Сем. "Спецiальний агент Смiт вже поїхав?"
  
  "Нi, сер. Насправдi вiн тiльки що вийшов у туалет i незабаром приєднається до вас, - сказав Чарльз, перш нiж поспiшно покинути кiмнату.
  
  "Вiн трохи втомився, бiдолаха", - пояснив Пердью, "оскiльки йому довелося так довго обслуговувати цей натовп непроханих гостей. Я дав йому вихiдний на завтра та вiвторок. Зрештою, за моєї вiдсутностi для нього було б дуже мало роботи, крiм щоденних газет, розумiєш?"
  
  "Так", - погодився Сем. "Але я сподiваюся, що Лiлiан буде на чергуваннi, доки ми не повернемося. Я вже вмовив її приготувати для мене абрикосовий пудинг-штрудель, коли ми повернемося".
  
  "Звiдки?" - Запитав я. Запитала Нiна, знову почуваючись жахливо обдiленою.
  
  "Ну, це ще одна причина, через яку я попросив вас двох прийти, Нiно. Сiдайте, будь ласка, i я наллю вам бурбона", - сказав Пердью. Сему було приємно знову бачити його таким життєрадiсним, майже таким же ввiчливим i впевненим, яким вiн був ранiше. З iншого боку, припустив Сем, вiдстрочка вiд перспективи в'язницi змусила б людину радiти незначним подiям. Нiна сiла, опустивши руку пiд келих iз брендi, в який Пердью налив для неї "Пiвденний комфорт".
  
  Той факт, що був ранок, аж нiяк не змiнив атмосфери темної кiмнати. На високих вiкнах висiли розкiшнi зеленi штори, якi вiдтiняли товстий коричневий килим, i цi тони надавали розкiшнiй кiмнатi земляного вигляду. Крiзь вузькi мереживнi щiлини мiж розсунутими фiранками ранкове свiтло намагалося висвiтлити меблi, але йому не вдалося висвiтлити нiчого, крiм килима, що лежить поруч. Зовнi хмари, як правило, були важкими та темними, що крадуть енергiю будь-якого сонця, яке могло б забезпечити належну подобу дня.
  
  "Що це грає?" Сем нi до кого безпосередньо не звертався, коли по будинку попливла знайома мелодiя, що долинала звiдкись iз кухнi.
  
  "Лiлiан, на чергуваннi, як ти волiєш", - посмiхнувся Пердью. "Я дозволяю їй включати музику, поки вона готує, але я гадки не маю, що це таке, насправдi. Поки що це не надто нав'язливо для решти персоналу, я не заперечую проти деякої атмосфери у переднiй частинi будинку ".
  
  "Гарнi. Менi це подобається, " зауважила Нiна, обережно пiдносячи край кристала до нижньої губи, намагаючись не забруднити її помадою. "Отже, коли я почую про нашу нову мiсiю?"
  
  Пердью посмiхнувся, поступаючись цiкавостi Нiни i того, чого Сем також ще не знав. Вiн поставив келих i потер долонi один про одного. "Це досить просто, i це звiльнить мене вiд усiх моїх грiхiв в очах залучених урядiв, одночасно позбавивши мене релiквiї, яка завдала менi всiх цих неприємностей".
  
  "Пiдроблений ковчег?" Запитала Нiна.
  
  "Вiрно", - пiдтвердив Пердью. Це частина моєї угоди з Вiддiлом археологiчних злочинiв i верховним комiсаром Ефiопiї, любителем iсторiї на iм'я полковник. Безiлу Йiмену, щоб я повернув їхню релiгiйну релiквiю..."
  
  Нiна вiдкрила рота, щоб виправдати похмурий погляд, але Пердью знав, що вона збиралася сказати, i незабаром згадав те, що її спантеличило. "...Якими б фальшивими вони не були, на їхнє законне мiсце в горi за межами села, на мiсце, звiдки я їх прибрав".
  
  "Вони так захищають артефакт, який, як вони знають, не є справжнiм Ковчегом Завiту?" - запитав Сем, озвучуючи точне запитання Нiни.
  
  "Так, Сем. Для них це ще давня релiквiя величезної цiнностi, незалежно вiд того, мiстить вона силу Бога чи нi. Я розумiю це, тож беру свої слова назад". Вiн знизав плечима. "Нам це не потрiбно. Ми отримали вiд нього те, що хотiли, коли шукали Сховище Геркулеса, чи не так? Я маю на увазi, що в цьому ковчезi бiльше не так багато корисного для нас мiститься. Це розповiло нам про жорстокi експерименти над дiтьми, якi проводилися есесiвцями пiд час Другої свiтової вiйни, але навряд чи це варто бiльше зберiгати".
  
  Що, на їхню думку, це таке? Вони досi переконанi, що це священна скринька?" Запитала Нiна.
  
  "Спецiальний агент!" Сем оголосив про вхiд Патрiка до кiмнати.
  
  Патрiк сором'язливо посмiхнувся. "Заткнися, Сем". Вiн зайняв своє мiсце поруч iз Пердью i прийняв напiй вiд нещодавно звiльненого господаря. "Дякую тобi, Девiде".
  
  Як не дивно, нi Пердью, нi Сем не обмiнялися поглядами щодо того факту, що двоє iнших нiчого не знали про справжню особу Джо Картера з МI-6. Наскiльки вони були обережнi в тому, щоб тримати свої таємнi справи при собi. Тiльки жiноча iнтуїцiя Нiни iнодi кидала виклик цьому таємному бiзнесу, але вона не могла зрозумiти, в чому справа.
  
  "Добре", - знову почав Пердью, - "Патрiк разом iз моєю командою юристiв пiдготував юридичнi документи, щоб полегшити поїздку до Ефiопiї для повернення їхньої священної скриньки, перебуваючи пiд наглядом МI-6. Ви знаєте, просто щоб переконатися, що я не збираю розвiдданi для iншої країни тощо".
  
  Сему i Нiнi довелося посмiхатися над знущаннями Пердью над цим питанням, але Патрiк втомився i просто хотiв покiнчити з усiм цим, щоб вiн мiг повернутися до Шотландiї. "Мене запевнили, що це не займе бiльше тижня", - нагадав вiн Пердью.
  
  "Ти йдеш з нами?" Сем щиро ахнув.
  
  Патрiк виглядав одночасно здивованим i трохи спантеличеним. "Так, Сем. Чому? Ти плануєш настiльки погану поведiнку, що про няньку не може бути й мови? Чи ти не вiриш, що твiй найкращий друг не вистрелить тобi в дупу?"
  
  Нiна хихикнула, щоб пiдняти настрiй, але було очевидно, що в кiмнатi було надто багато напруги. Вона подивилася на Пердью, який, у свою чергу, демонстрував саму ангельську невиннiсть, на яку тiльки був здатний негiдник. Його очi не зустрiлися з нею, але вiн чудово усвiдомлював, що вона дивиться на нього.
  
  Що Пердью приховує вiд мене? Що вiн приховує вiд мене, в чому, знову ж таки, присвячує Сема? Вона замислилась.
  
  "Нi нi. Нiчого подiбного", - заперечував Сем. "Я просто не хочу, щоб ти наражався на небезпеку, Педдi. Сама причина, через яку все це лайно сталося мiж нами в першу чергу, полягала в тому, що те, чим займалися Пердью, Нiна i я, наражало тебе i твою сiм'ю на небезпеку".
  
  Вау, я майже вiрю йому. У глибинi душi Нiна критикувала пояснення Сема, переконана, що Сема мав iншi намiри тримати Педдi подалi. Однак вiн здавався глибоко серйозним, i все ж таки Пердью зберiгав рiвний, невиразний вираз обличчя, коли сидiв, потягуючи свiй келих.
  
  "Я цiную це, Сем, але, бач, я не пiду, тому що не дуже тобi довiряю", - зiзнався Патрiк з важким зiтханням. "Я навiть не збираюся псувати твою вечiрку чи шпигувати за тобою. Правда в тому... Менi треба йти. Мої накази зрозумiлi, i я маю їх виконувати, якщо не хочу втратити роботу ".
  
  "Чекай, тобi тобi наказано прийти, незважаючи нi на що?" Запитала Нiна.
  
  Патрiк кивнув головою.
  
  "Господи", - сказав Сем, хитаючи головою. "Який мудак змушує тебе йти, Педдi?"
  
  "А ти як думаєш, старовина?" Байдуже запитав Патрiк, змирившись зi своєю долею.
  
  "Джо Картер", - твердо заявив Пердью, його очi дивилися в простiр, губи ледве рухалися, щоб вимовити жахливе англiйське iм'я Карстена.
  
  Сем вiдчув, як у нього нiмiють ноги в джинсах. Вiн не мiг вирiшити, чи хвилювався вiн, чи був розлючений через рiшення вiдправити Патрiка в експедицiю. Його темнi очi блиснули, коли вiн запитав: "Експедицiя в пустелю, щоб покласти предмет назад у пiсочницю, з якої його було взято, навряд чи є завданням для високопоставленого офiцера вiйськової розвiдки, чи не так?"
  
  Патрiк подивився на нього так само, як дивився на Сема, коли вони стояли плiч-о-плiч у кабiнетi директора в очiкуваннi якогось покарання. Це саме те, про що я подумав, Сем. Насмiлюсь сказати, що включення мене до цiєї мiсiї було майже... навмисним".
  
  
  16
  Демони не вмирають
  
  
  Чарльз був вiдсутнiй, поки група снiдала, обговорюючи, якою мала стати швидка поїздка, щоб, нарештi, допомогти Пердью завершити своє законне покаяння i остаточно позбавити Ефiопiю вiд Пердью.
  
  "О, ви повиннi спробувати, щоб оцiнити цей конкретний сорт", - сказав Пердью Патрiку, але включив у розмову Сема та Нiну. Вони обмiнювалися iнформацiєю про гарнi вина та брендi, щоб скоротити час, насолоджуючись смачною легкою вечерею, яку приготувала для них Лiлiан. Вона була в захватi, побачивши, що її бос знову смiється i пiддражнює її, будучи серед його найнадiйнiших союзникiв i залишаючись колишньою яскравою особистiстю.
  
  "Чарльз!" вiн подзвонив. Через короткий час вiн знову зателефонував i натиснув на дзвiнок, але Чарльз не вiдповiв. "Чекай, я схожу за пляшкою", - запропонував вiн i встав, щоб пiти у винний льох. Нiна не могла усвiдомити, яким худим i виснаженим вiн виглядав зараз. Ранiше вiн був високим i худорлявим чоловiком, але через недавню втрату ваги пiд час випробування у Фаллiнi вiн виглядав ще вищим i набагато тендiтнiшим.
  
  "Я пiду з тобою, Девiде", - запропонував Патрiк. "Менi не подобається, що Чарльз не вiдповiдає, якщо ви розумiєте, що я маю на увазi".
  
  "Не будь дурнем, Патрiк", - посмiхнувся Пердью. "Райхтiсусiс досить надiйний, щоб уникнути небажаних гостей. Крiм того, замiсть того, щоб користуватися послугами охоронної компанiї, я вирiшив найняти приватну охорону бiля своїх ворiт. Вони не вiдповiдають нi на якi платiжнi чеки, окрiм тих, якi пiдписано вашим покiрним слугою".
  
  "Гарна думка", - схвалив Сем.
  
  "I я скоро повернуся, щоб продемонструвати цю непристойно дорогу пляшку рiдкого majesty", - похвалився Пердью з деяким застереженням.
  
  "I нам буде дозволено вiдкрити його?" Нiна дражнила його. "Тому що безглуздо хвалитися речами, якi неможливо перевiрити, ви розумiєте".
  
  Пердью гордо посмiхнувся: "О, докторе Гулде, я з нетерпiнням чекаю на можливiсть жартувати з вами з iсторичних релiквiй, спостерiгаючи за тим, як паморочиться ваш п'яний розум". I з цими словами вiн поспiшно покинув кiмнату i спустився в пiдвал повз свої лабораторiї. Вiн не хотiв визнавати це так незабаром пiсля того, як повернув собi свої володiння, але Перд'ю також був стурбований вiдсутнiстю свого дворецького. Вiн в основному використовував брендi як привiд, щоб розлучитися з iншими в пошуках причини, через яку Чарльз покинув їх.
  
  "Лiлi, ти не бачила Чарльза?" вiн запитав свою економку та кухаря.
  
  Вона вiдвернулася вiд холодильника, щоб подивитися на його змучений вираз. Заламуючи руки пiд кухонний рушник, яким вона користувалася, вона неохоче посмiхнулася. "Так сер. Спецiальний агент Смiт попросив, щоб Чарльз забрав iншого вашого гостя з аеропорту.
  
  "Мiй iнший гiсть?" Сказав Пердю їй услiд. Вiн сподiвався, що не забув про важливу зустрiч.
  
  "Так, мiстере Пердью", - пiдтвердила вона. "Чарльз i мiстер Смiт домовилися, щоб вiн приєднався до вас?" Голос Лiлi звучав трохи стурбовано, переважно тому, що вона не була впевнена в тому, що Пердью знав про гостя. Для Пердью це виглядало так, нiби вона сумнiвалася в його розсудливостi, раз вiн забув про щось, у чому вiн не був присвячений насамперед.
  
  Пердю на мить задумався, постукуючи пальцями по одвiрку, щоб привести їх у порядок. На його думку, було б краще грати вiдкрито з чарiвною пухенькою Лiлi, яка була про нього найвищої думки. "Ем, Лiлi, я викликав цього гостя? Я втрачаю голову?
  
  Раптом Лiлi стало ясно, i вона мило розсмiялася. "Нi! Боже, нi, мiстере Пердью, ви взагалi не знали про це. Не хвилюйся, ти ще не збожеволiв ".
  
  Вiдчувши полегшення, Пердью зiтхнув: "Слава Богу!" - I засмiявся разом з нею. "Хто це?"
  
  "Я не знаю його iменi, сер, але, мабуть, вiн запропонував допомогу у вашiй наступнiй експедицiї". несмiливо сказала вона.
  
  "Безкоштовно?" вiн пожартував.
  
  Лiлi посмiхнулася: "Я, звичайно, сподiваюся на це, сер".
  
  "Дякую тобi, Лiлi", - сказав вiн i зник, перш нiж вона змогла вiдповiсти. Лiлi посмiхнулася полуденному бризу, який вривався у вiдкрите вiкно поряд iз холодильниками та морозильними камерами, де вона пакувала пайки. Вона тихо сказала: "Як добре, що ти повернувся, мiй добрий".
  
  Проходячи повз свої лабораторiї, Пердью вiдчував ностальгiю, але й надiю. Спустившись пiд перший поверх свого головного коридору, вiн пiдстрибом спустився бетонними сходами. Вона вела до пiдвалу, де розташовувалися лабораторiї, темнi та тихi. Перд'ю вiдчув напад недоречної лютi через зухвалiсть Джозефа Карстена, який заявив у його будинок, щоб порушити його приватне життя, скористатися його запатентованою технологiєю та його судово-медичними дослiдженнями, начебто все це було тiльки там, напоготовi, для його ретельного вивчення.
  
  Вiн не став турбувати себе великими, сильними стельовими свiтильниками, ввiмкнувши тiльки основне свiтло бiля входу до маленького коридору. Проходячи повз темнi квадрати скляних дверей лабораторiї, вiн вдавався до спогадiв про золотi днi до того, як все стало огидним, полiтичним i небезпечним. Усерединi вiн все ще мiг уявити, як чує, як його антропологи-фрiлансери, вченi та стажери базiкають, сперечаючись про з'єднання та теорiї пiд звуки працюючих серверiв та промiжних охолоджувачiв. Це змусило його посмiхнутися, хоч його серце болiло вiд бажання, щоб тi днi повернулися. Тепер, коли бiльшiсть вважала його злочинцем i його репутацiя бiльше не дозволяла використовувати її в резюме, вiн вiдчував, що залучати до роботи елiтних вчених було марною справою.
  
  "Це займе час, старовина", - сказав вiн собi. "Просто наберися терпiння, заради Бога".
  
  Його висока постать неквапливо попрямувала до лiвого коридору, бетонний пандус, що занурювався, вiдчувався мiцним пiд його ногами. Це був бетон, залитий багато столiть тому мулярами, що давно пiшли. Це був будинок, i це змушувало його вiдчувати величезне почуття приналежностi, бiльше, нiж будь-коли ранiше.
  
  Коли вiн проходив повз непримiтнi дверi складу, його серце прискорило ритм, i поколювання пробiгло по спинi до нiг. Пердю посмiхнувся, проходячи повз старi залiзнi дверi, якi зливалися зi стiною за кольором i фактурою, двiчi постукаючи в них по дорозi. Нарештi затхлий запах затонулого пiдвалу вдарив йому в нiздрi. Пердю дуже зрадiв, що знову залишився тут один, але вiн поспiшив дiстати пляшку кримського вина 1930-х рокiв, щоб подiлитись нею зi своєю компанiєю.
  
  Чарльз мiстив льох у вiдноснiй чистотi, пляшки витирали пил i перевертали, але в iншому Пердью проiнструктував старанного дворецького залишити решту примiщення як є. Зрештою, це не мiг би бути пристойний винний льох, якби вiн не виглядав трохи занедбаним i старим. За свiй короткий спогад про приємнi речi Пердю довелося заплатити за правилами жорстокого Всесвiту, i невдовзi його думки поповзли в iншому напрямку.
  
  Стiни пiдвалу нагадували стiни в'язницi, де його тримала тиранiчна сука з "Чорного сонця", перш нiж їй самiй прийшов вiдповiдний кiнець. Скiльки б вiн не нагадував собi, що цей жахливий роздiл у його життi закритий, вiн не мiг не вiдчувати, як навколо нього замикаються стiни.
  
  "Нi, нi, це несправжнє", - прошепотiв вiн. "Це просто ваш розум розпiзнає вашi травмуючi переживання у формi фобiї".
  
  Тим не менш, Пердью вiдчував, що не може поворухнутися, оскiльки його очi брехали йому. З пляшкою в руцi i вiдчиненими дверима, що лежали прямо перед ним, вiн вiдчув, як безнадiйнiсть опановує його душу. Прикутий до мiсця, Пердью не мiг зробити жодного кроку, i його серце частенько билося у боротьбi з розумом. "Боже мiй, що це?" - скрикнув вiн, затискаючи чоло вiльною рукою.
  
  Все оточувало його, хоч би як вiн боровся з образами своїм ясним почуттям реальностi та психологiї. Застогнавши, вiн заплющив очi у вiдчайдушнiй спробi переконати свою психiку, що вiн не повернувся до в'язницi. Раптом чиясь рука мiцно схопила його i смикнула за руку, налякавши Пердью до стану тверезого жаху. Його очi миттю розплющилися, а розум прояснився.
  
  "Господи, Пердю, ми думали, тебе поглинув портал або щось таке", - сказала Нiна, все ще тримаючи його за зап'ястя.
  
  "О Боже мiй, Нiно!" - вигукнув вiн, широко розгортаючи свої свiтло-блакитнi очi, щоб переконатися, що вiн залишився насправдi. "Я не знаю, що тiльки-но зi мною сталося. Я... я-я бачив пiдземелля... Господи! Я божеволiю!"
  
  Вiн упав на Нiну, i вона обвила його руками, доки вiн iстерично дихав. Вона взяла в нього пляшку i поставила її на стiл позаду себе, не вiдходячи нi на дюйм вiд того мiсця, де вона нагадала худе i побите тiло Пердью. "Все в порядку, Пердю", - прошепотiла вона. "Я дуже добре знаю це почуття. Фобiї зазвичай народжуються з одного досвiду, що травмує. Це все, що нам потрiбно, щоб збожеволiти, повiрте менi. Просто знайте, що це травма вашого випробування, а не аварiя вашого розуму. Поки ти пам'ятаєш це, у тебе все буде гаразд".
  
  Це те, що ти вiдчуваєш щоразу, коли ми запихаємо тебе в обмежений простiр заради власної вигоди? - тихо спитав вiн, хапаючи ротом повiтря поряд iз вухом Нiни.
  
  "Так", - визнала вона. "Але не змушуй це звучати так жорстоко. До Deep Sea One i the submarine я повнiстю втрачав самовладання щоразу, коли був змушений перебувати в тiсному просторi. З тих пiр, як я працювала з тобою i Семом, - вона посмiхнулася i злегка вiдштовхнула його, щоб подивитися йому в очi, - я так багато разiв була змушена протистояти своїй клаустрофобiї, змушена була зiткнутися з цим вiч-на-вiч, iнакше всiх уб'ють, що, по сутi, ви, два манiяки, допомогли менi краще з цим справлятися".
  
  Пердю озирнувся i вiдчув, що панiка спадає. Вiн глибоко зiтхнув i дбайливо провiв рукою по головi Нiни, накручуючи її локони на свої пальцi. "Що б я робив без вас, докторе Гулд?"
  
  "Ну, по-перше, ти покинув би свою експедицiйну групу в урочистому очiкуваннi цiлу вiчнiсть", - умовляла вона. "Отже, давайте не змушуватимемо всiх чекати".
  
  "Всi?" - з цiкавiстю спитав вiн.
  
  "Так, ваш гiсть прибув кiлька хвилин тому з Чарльзом", - посмiхнулася вона.
  
  "У нього є пiстолет?" вiн дражнив.
  
  "Я не впевнена", - пiдiграла Нiна. Вiн мiг би просто. Принаймнi тодi нашi приготування не будуть нудними".
  
  Сем гукнув їх iз боку лабораторiй. "Давай," пiдморгнула Нiна, "давай повернемося туди, поки вони не подумали, що ми думаємо щось непристойне".
  
  "Ти впевнений, що це було б погано?" Пердю флiртував.
  
  "Гей!" Сем покликав iз першого коридору. "Чи маю я чекати, що там, унизу, топтатимуть виноград?"
  
  "Довiрся Сему, в його устах звичайнi посилання звучать непристойно". Пердю весело зiтхнув, а Нiна посмiхнулася. "Ти змiниш тон, старовина", - крикнув Пердью. "Щойно ви спробуєте мiй кагор "Аю-Даг", вам захочеться ще".
  
  Нiна пiдняла брову i кинула на Пердю пiдозрiлий погляд. "Добре, того разу ти все зiпсував".
  
  Пердю гордо глянув уперед, прямуючи до першого коридору. "Я знаю".
  
  Приєднавшись до Сема, вони втрьох повернулися до сходiв у коридорi, щоб спуститися на перший поверх. Пердью ненавидiв, що вони обоє були такими потайливими щодо його гостя. Навiть його власний дворецький приховав це вiд нього, через що вiн почував себе крихкою дитиною. Вiн не мiг не вiдчувати себе трохи заступничо, але, знаючи Сема та Нiну, вiн зрозумiв, що вони просто хотiли здивувати його. I Пердью, як завжди, був на висотi.
  
  Вони побачили, як Чарльз i Патрiк перекидалися парою слiв за дверима вiтальнi. Позаду них Пердью помiтив стос шкiряних сумок i потерту стару скриню. Коли Патрiк побачив, як Пердью, Сем та Нiна пiднiмаються сходами на перший поверх, вiн усмiхнувся i жестом запросив Пердю повернутися на збори. "Ти принiс вино, яким так хвалився?" Насмiливо запитав Патрiк. "Чи їх вкрали мої агенти?"
  
  "Боже, я б не здивувався", - жартiвливо пробурмотiв Пердью, проходячи повз Патрiка.
  
  Коли вiн увiйшов до кiмнати, Пердю ахнув. Вiн не знав, бути зачарованим чи стривоженим баченням, що постав перед ним. Чоловiк, що стояв бiля вогнища, посмiхнувся тепло, його руки слухняно складенi перед собою. "Як у тебе справи, Пердю Ефендi?"
  
  
  17
  Прелюдiя
  
  
  "Я не можу повiрити своїм очам!" - вигукнув Пердью, i вiн не жартував. "Я просто не можу! Вiтання! Ти справдi тут, мiй друже?"
  
  "Я, Ефендi", - вiдповiв Аджо Кiра, вiдчуваючи себе досить задоволеним радiстю мiльярдера бачити його. "Ви, здається, дуже здивованi".
  
  "Я думав, ти мертвий", - щиро сказав Пердью. "Пiсля того виступу, де по нам вiдкрили вогонь ... Я був переконаний, що вони вбили тебе".
  
  "Вони, на жаль, вбили мого брата Ефендi", - нарiк єгиптянин. "Але це не твоїх рук справа. У нього стрiляли, коли вiн їхав джипом, щоб врятувати нас ".
  
  "Я сподiваюся, що ця людина отримала гiдний похорон. Повiр менi, Аджо, я вiдшкодую шкоду твоїй сiм'ї за все, що ти зробила, щоб допомогти менi вирватися з лап як ефiопiв, так i цих проклятих нелюдiв "Коза Ностра".
  
  "Вибачте мене", - шанобливо перебила Нiна. "Я можу поцiкавитися, хто саме ви, сер? Маю визнати, що я тут трохи заблукав."
  
  Чоловiки посмiхнулися. "Звичайно, звичайно", - посмiхнувся Пердью. "Я забув, що тебе не було зi мною, коли я... придбав," вiн глянув на Аджо, пустотливо пiдморгнувши, "пiдроблений Ковчег Завiту з Аксума в Ефiопiї".
  
  "Вони все ще у вас, мiстере Пердью?" - Запитала Аджо. "Чи вони досi у тому безбожному будинку в Джiбутi, де вони катували мене?"
  
  "Боже мiй, вони i тебе катували?" Запитала Нiна.
  
  "Так, професор Гулд. Проф. Виннi чоловiк Медлi та його тролi. Я мушу визнати, навiть при тому, що вона була присутня, я мiг бачити, що вона не схвалила. Вона тепер мертва? - красномовно запитав Аджо.
  
  "Так, вона, на жаль, загинула пiд час експедицiї "Геркулес"", - пiдтвердила Нiна. "Але як ви залученi до цiєї екскурсiї? Пердю, чому ми не знали про мiстера Кiра?
  
  "Люди Медлi затримали його, щоб з'ясувати, де я був iз релiквiєю, яку вони так прагнули, Нiна", - пояснив Пердью. "Цей джентльмен єгипетський iнженер, який допомiг менi втекти зi Священною Скринькою до того, як я принiс її сюди - до того, як було знайдено Сховище Геркулеса".
  
  "I ти думав, що вiн мертвий", - доповнив Сем.
  
  "Вiрно", - пiдтвердив Пердью. "Ось чому я був приголомшений, побачивши мого "покiйного" друга, який зараз стоїть живим i здоровим у моїй вiтальнi. Скажи менi, люба Аджо, навiщо ти тут, якщо не просто для жвавого возз'єднання?
  
  Аджо виглядав трохи знiяковiлим, не знаючи, як пояснити, але Патрiк зголосився ввести всiх у курс справи. "Насправдi, мiстер Кiра тут, щоб допомогти тобi повернути артефакт у законне мiсце, звiдки ти його вкрав, Девiде". Вiн кинув швидкий докiрливий погляд на єгиптянина, перш нiж продовжити роз'яснення, щоб усi могли увiйти до справи. "Насправдi правова система Єгипту змусила його зробити це пiд тиском Вiддiлу археологiчних злочинiв. Альтернативою було б тюремне ув'язнення за помагання втiкачевi та помагання у крадiжцi цiнного iсторичного артефакту у народу Ефiопiї".
  
  "Отже, твоє покарання схоже на моє", - зiтхнув Пердью.
  
  "За винятком того, що я не змiг би заплатити цей штраф, Ефендi", - пояснив Аджо.
  
  "Думаю, що нi", - погодився Патрiк. "Але й вiд вас цього не очiкували б, оскiльки ви є спiвучасником, а не головним злочинцем".
  
  "То ось чому вони посилають тебе з собою, Педдi?" - Запитав Сем. Його явно досi турбувало включення Патрiка до експедицiї.
  
  "Так, я гадаю. Хоча всi витрати покриваються Девiдом як частина його покарання, я все одно маю супроводжувати вас усiх, щоб переконатися, що не буде нових махiнацiй, якi можуть призвести до бiльш серйозного злочину", - пояснив вiн iз жорстокою чеснiстю.
  
  "Але вони могли послати будь-якого старшого польового агента", - вiдповiв Сем.
  
  "Так, вони могли б це зробити, Саммо. Але вони вибрали мене, тож давай просто зробимо все, що в наших силах, i розберемося з цим лайном, га? Запропонував Патрiк, поплескавши Сема по плечу. "Крiм того, це дасть нам шанс надолужити втрачене за минулий рiк або близько того. Девiд, можливо, ми вип'ємо, поки ти пояснюєш хiд майбутньої експедицiї?
  
  "Менi подобається хiд ваших думок, спецiальний агент Смiт", - посмiхнувся Пердью, пiднiмаючи пляшку як приз. "Тепер давайте сядемо i спочатку запишемо необхiднi спецiальнi вiзи та дозволи, якi нам знадобляться для проходження митницi. Пiсля цього ми зможемо розробити найкращий маршрут iз квалiфiкованою допомогою моєї людини, яка приєднає Кiру тут, i розпочати чартернi перевезення".
  
  Залишок дня i до пiзнього вечора група планувала своє повернення до країни, де їм доведеться зiткнутися з презирством мiсцевих жителiв та грубими словами гiдiв, доки їхня мiсiя не буде виконана. Для Пердью, Нiни та Сема було чудово знову бути разом у величезному iсторичному особняку Пердью, не кажучи вже про те, що вони були в компанiї двох вiдповiдних друзiв, якi цього разу зробили дещо особливiшим.
  
  На наступний ранок у них було все сплановано, i кожен був обтяжений завданням зiбрати своє спорядження для поїздки, а також перевiркою правильностi своїх паспортiв та проїзних документiв за наказом британського уряду, вiйськової розвiдки та ефiопських делегатiв, професора Дж. Iмру та полковник. Ємену.
  
  Група ненадовго зiбралася на снiданок пiд суворим оком дворецького Пердю, на випадок, коли їм щось вiд нього знадобиться. Цього разу Нiна не помiтила тихої розмови мiж Семом та Пердю, коли їхнi погляди зустрiлися за великим столом iз рожевого дерева, тодi як веселi класичнi рок-гiмни Лiлi луною вiддавалися далеко на кухнi.
  
  Пiсля того, як iншi вирушили спати напередоднi ввечерi, Сем i Пердью провели кiлька годин наодинцi, обмiнюючись iдеями про те, як виставити Джо Картера на загальний огляд, i водночас для бiльшої переконливостi зiрвали бiльшу частину Замовлення. Вони погодилися, що завдання було важким i на пiдготовку знадобиться деякий час, але вони знали, що їм доведеться органiзувати якусь пастку для Картера. Ця людина не була дурною. Вiн був розважливий i злiсний по-своєму, тому їм двом потрiбен час, щоб продумати свої плани. Вони не могли дозволити собi залишити неперевiреними будь-якi зв'язки. Сем не розповiв Пердью про вiзит агента МI-6 Лiама Джонсона або про те, що вiн розкрив вiдвiдувачу тiєї ночi, коли той попередив Сема про його шпигунство.
  
  Не так багато часу залишалося на те, щоб спланувати падiння Карстена, але Перд'ю був непохитний у тому, що вони не могли квапити подiї. Однак зараз Пердью довелося зосередитися на тому, щоб домогтися припинення справи в судi, щоб його життя вперше за багато мiсяцiв могло повернутися до вiдносно нормального стану.
  
  Спочатку вони мали органiзувати транспортування релiквiї в закритому контейнерi, який охороняли митники пiд пильним наглядом спецiального агента Патрiка Смiта. Вiн практично носив авторитет Картера у своєму гаманцi з кожним кроком, зробленим у цiй поїздцi, що верховний головнокомандувач МI-6 охоче не схвалив би. Фактично, єдиною причиною, через яку вiн вiдправив Смiта в поїздку для спостереження за Аксумською експедицiєю, було бажання позбутися агента. Вiн знав, що Смiт був надто близько знайомий з Пердью, щоб його можна було не помiтити в прицiл Black Sun. Але Патрiк, звiсно, цього не знав.
  
  "Що, чорт забирай, ти робиш, Девiд?" - спитав Патрiк, коли зайшов до Пердю, зайнятого роботою у своїй комп'ютернiй лабораторiї. Пердью знав, що тiльки найелiтнiшi хакери i тi, хто має великi знання в галузi комп'ютерних наук, могли знати, що вiн задумав. Патрiк не був схильний до цього, тому мiльярдер навряд чи пiдморгнув, коли побачив агента, що входить до лабораторiї.
  
  "Просто збираю докупи дещо, над чим я працював ще до моєї вiдсутностi в лабораторiях, Педдi", - життєрадiсно пояснив Пердью. "Є ще так багато гаджетiв, якi я маю доопрацювати, виправити збої тощо, ви знаєте. Але я подумав, що оскiльки моя експедицiйна група має дочекатися схвалення уряду, перш нiж ми вирушимо, я можу також виконати якусь роботу".
  
  Патрiк увiйшов як нi в чому не бувало, тепер бiльш нiж будь-коли усвiдомлюючи, яким справжнiм генiєм був Дейв Пердью. Його очi були заваленi незрозумiлими пристосуваннями, якi, як вiн мiг тiльки уявити, були надзвичайно складними за своїм пристроєм. "Дуже добре", - зауважив вiн, стоячи перед однiєю особливо високою серверною ящиком i спостерiгаючи, як маленькi вогники переливаються пiд гул машини всерединi. "Я дiйсно захоплююсь твоєю стiйкiстю в цих речах, Девiде, але ти б нiколи не спiймав мене поряд з усiма цими материнськими платами, картами пам'ятi та iншим".
  
  "Ha!" Перд'ю посмiхнувся, не вiдриваючись вiд своєї роботи. "У чому ж тодi, спецiальний агент, ти досягаєш успiху, крiм того, що збиваєш полум'я зi свiчки на вражаючу вiдстань?"
  
  Патрiк посмiхнувся. "О, ви чули про це?"
  
  "Я зробив", - вiдповiв Пердью. "Коли Сем Клiв напивається, ти зазвичай стаєш предметом його хитромудрих дитячих iсторiй, старовина".
  
  Патрiк вiдчув себе задоволеним цим вiдкриттям. Смиренно кивнувши, вiн пiдвiвся, дивлячись у пiдлогу, щоб уявити божевiльного журналiста. Вiн точно знав, яким був його найкращий друг, коли той сердився, i це завжди була чудова вечiрка з великими веселощами. Голос Пердю став голоснiшим завдяки флешбекам i веселим спогадам, якi щойно спливли в головi Патрiка.
  
  "Отже, що тебе найбiльше приваблює, коли ти не працюєш, Патрiку?"
  
  "О!" - Агент вирвався зi своїх спогадiв. "Хм, ну, менi дiйсно подобаються дроти".
  
  Пердью вперше вiдiрвав погляд вiд свого програмного екрану, намагаючись розгадати загадкове твердження. Повернувшись до Патрiка, вiн зобразив здивовану цiкавiсть i просто запитав: "Провода?"
  
  Патрiк засмiявся.
  
  "Я альпiнiст. Менi подобаються мотузки та троси, щоб пiдтримувати себе у формi. Як Сем, можливо, говорив вам ранiше, а можливо, i нi, я не дуже мислячий чи ментально вмотивований. Я б набагато охочiше займався фiзичними вправами у скелелазнiннi, дайвiнгу чи бойових мистецтвах, " уточнив Патрiк, " чим, на жаль, вивчати бiльше про маловiдомий предмет чи розумiтися на павутинi фiзики чи теологiї".
  
  "Чому нажаль?" - спитав Пердью. "Звичайно, якби у свiтi були лише фiлософи, ми не змогли б будувати, дослiджувати чи, по сутi, створювати генiальних iнженерiв. Це залишилося б на паперi i було б обдумано без людей, якi фiзично проводили розвiдку, чи ви не згоднi? "
  
  Патрiк знизав плечима: "Я гадаю. Нiколи ранiше не думав про це ".
  
  Саме тодi вiн зрозумiв, що тiльки-но згадав суб'єктивний парадокс, i це змусило його сором'язливо хихiкнути. Тим не менш, Патрiк не мiг не бути заiнтригований дiаграмами та кодами Пердью. "Давай, Пердью, навчи непрофесiонала чомусь про технологiю", - умовляв вiн, присуваючи стiлець. "Скажи менi, що ти насправдi тут робиш".
  
  Пердю на мить замислився перед тим, як вiдповiсти зi своєю звичайною обґрунтованою впевненiстю. "Я створюю пристрiй безпеки, Патрiк".
  
  Патрiк бешкетно посмiхнувся. "Я розумiю. Щоб не допустити МI-6 у майбутнє?"
  
  Пердью повернув Патрiку пустотливу усмiшку i дружелюбно похвалився: "Так".
  
  Ти майже правий, старий пiвень, подумав Пердью, знаючи, що натяк Патрiка був небезпечно близький до iстини, з родзинкою, звичайно. Хiба ви не з задоволенням подумали б над цим, якби тiльки знали, що мiй пристрiй створено спецiально для того, щоб вiн вiдсмоктував MI6?
  
  "Я такий?" Патрiк ахнув. "Тодi розкажи менi, як це було... О, почекай, " весело сказав вiн, " я забув, я перебуваю у жахливiй органiзацiї, з якою ти тут борешся". Пердю смiявся разом iз Патрiком, але обидва чоловiки подiляли нерозкритi бажання, якi вони не могли розкрити один одному.
  
  
  18
  По небесах
  
  
  Через три днi група пiднялася на борт "Супер Геркулеса", орендованого Пердью, з добiрною групою людей пiд командуванням полковника Дж. Пiд наглядом Йiмену вантажать дорогоцiнний ефiопський вантаж.
  
  "Ви пiдете з нами, полковнику?" - спитав Пердю сварливого, але пристрасного старого ветерана.
  
  "В експедицiї?" - що це? - рiзко спитав вiн Пердью, хоч i цiнував сердечнiсть багатого дослiдника. "Нi, нi, нi. Цей тягар лежить на тобi, синку. Ти повинен загладити свою провину поодинцi. Ризикуючи здатися грубим, я вважав би за краще не вступати з вами у свiтську бесiду, якщо ви не заперечуєте."
  
  "Все гаразд, полковнику", - шанобливо вiдповiв Пердью. "Я цiлком розумiю".
  
  "Крiм того, " продовжив ветеран, - я б не хотiв проходити через метушнi та стовпотвори, з якими вам доведеться зiткнутися, коли ви повернетеся до Аксуму. Ви заслужили ворожiсть, з якою зiткнетеся, i, вiдверто кажучи, якщо з вами щось трапиться пiд час доставки Священної скриньки, я б точно не назвав це звiрством".
  
  "Вау", - зауважила Нiна, сидячи на вiдкритiй рампi i покурюючи. "Не стримуйся".
  
  Полковник поглянув на Нiну. "Скажи своїй жiнцi, щоб вона теж займалася своїми справами. На моїй землi не допускається бунт iз боку жiнок".
  
  Сем увiмкнув камеру i почав чекати.
  
  "Нiна", - сказав Пердью, перш нiж вона встигла вiдреагувати, сподiваючись, що вона вiдмовиться вiд того пекла, яке її закликали обрушити на ветерана, що засуджує. Його погляд залишався прикутим до полковника, але його очi заплющилися, коли вiн почув, як вона встала i пiдiйшла. Сем щойно посмiхнувся пiсля свого чування у черевi "Геркулеса", наводячи об'єктив.
  
  Полковник з усмiшкою спостерiгав, як мiнiатюрна чортiвка прямує до нього, на ходу клацаючи нiгтем по недопалку цигарки. Її темне волосся буйно розсипалося по плечах, i легкий вiтерець розкидав пасма на скронях над пронизливими карими очима.
  
  "Скажiть менi, полковнику, " спитала вона досить м'яко, " у вас є дружина?"
  
  "Звичайно, хочу", - рiзко вiдповiв вiн, не зводячи очей з Пердью.
  
  "Тобi обов'язково було викрадати її або ти просто наказав своїм вiйськовим лакеям понiвечити її генiталiї, щоб вона не знала, що твiй виступ такий же огидний, як i твої соцiальнi пристойностi?" - прямо спитала вона.
  
  "Нiна!" Пердью ахнув, повернувшись, щоб подивитися на неї в шоцi, коли ветеран вигукнув: "Як ти смiєш!" за ним.
  
  "Вибач", - усмiхнулася Нiна. Вона недбало затяглася сигаретою i випустила дим у бiк полковника. Обличчя Ємену. "Мої вибачення. Побачимося в Ефiопiї, полковнику. Вона попрямувала назад до "Геркулеса", але на пiвдорозi обернулася, щоб закiнчити те, що хотiла сказати. "О, та пiд час польоту туди я дiйсно добре подбаю про вашу авраамiчну гидоту тут. Не хвилюйся." Вона вказала на так звану Священну скриньку i пiдморгнула полковнику, перш нiж зникнути у чорнотi величезного вантажного вiдсiку лiтака.
  
  Сем зупинив запис i спробував зберегти серйозне обличчя. "Ти знаєш, що вони зрадили б тебе смертi там за те, що ти щойно зробив", - пiддражнив вiн.
  
  "Так, але я ж не робила цього там, чи не так, Сем?" - глузливо спитала вона. "Я зробив це прямо тут, на шотландськiй землi, використовуючи свою язичницьку непокору будь-якiй культурi, яка не поважає мою стать".
  
  Вiн посмiхнувся i прибрав камеру. "Я вловив твою гарну сторону, якщо це тебе хоч якось втiшить".
  
  Ти ублюдок! Ти записав це? - заволала вона, хапаючись за Сема. Але Сем був набагато бiльшим, швидшим i сильнiшим. Їй довелося погодитись на його слово, що вiн не покаже їх Педдi, iнакше вiн вiдштовхнув би її вiд екскурсiї, побоюючись переслiдувань з боку людей полковника, як тiльки вона прибуде до Аксуму.
  
  Пердью вибачився за висловлювання Нiни, хоча вiн не мiг би завдати кращого удару нижче за пояс. "Просто тримай її пiд надiйною охороною, синку", - прогарчав ветеран. "Вона досить мала для неглибокої могили у пустелi, де її голос затих би назавжди. I не найкращий археолог змiг би проаналiзувати її кiстки навiть за мiсяць." З цими словами вiн попрямував до свого джипа, який чекав його на протилежному боцi великого плоского майданчика аеропорту в Лоссимаутi, але перш нiж вiн встиг пiти далеко, Пердю став перед ним.
  
  "Полковнику Ємену, я, можливо, винен вашiй країнi компенсацiю, але нi на секунду не думайте, що ви можете загрожувати моїм друзям i пiти. Я не зазнаю загроз смертю на адресу мого народу - чи себе, якщо на те пiшло, - тому, будь ласка, одна порада ", - кипiв Пердью спокiйним тоном, який мав на увазi лють, що повiльно розгорялася. Його довгий вказiвний палець пiдвiвся i залишився на плаву мiж його обличчям та обличчям Йiмену. "Не йди по гладкому покриттю моєї територiї. Ви виявите, що ви настiльки легкi, що можете вислизнути вiд шипiв унизу.
  
  Патрiк раптово закричав: "Так, усе! Приготуйтеся до зльоту! Я хочу, щоб усi мої люди були очищенi i прозвiтували перед тим, як ми закриємо справу, Колiн! Вiн безупинно вигукував накази, так що Йiмен вiдчув себе занадто роздратованим, щоб продовжувати свої погрози на адресу Пердью. Незабаром пiсля цього вiн квапливо крокував до свого автомобiля пiд хмарним шотландським небом, заорюючи куртку, щоб подолати озноб.
  
  На серединi команди Патрiк перестав кричати i подивився на Пердью.
  
  "Я чув це, розумiєш?" - сказав вiн. "Ти сучий син-самовбивця, Девiд, який розмовляє з королем зверхньо, перш нiж тебе покладуть у його ведмежий загiн". Вiн ступив ближче до Пердю. "Але це була найкрутiша гребана рiч, яку я коли-небудь бачив, приятель".
  
  Поплескавши мiльярдера по спинi, Патрiк продовжив звертатися до одного зi своїх агентiв iз проханням розписатися на аркушi, прикрiпленому до планшета чоловiка. Пердью хотiв усмiхнутися, злегка вклонившись при входi в лiтак, але реальнiсть i груба манера загрози Йiмену на адресу Нiни були в нього на думцi. Це була ще одна рiч, за якою йому потрiбно було стежити одночасно з вiдстеженням справ Карстена, МI-6, тримаючи Патрiка в невiданнi про його боса i зберiгаючи їм усi життя, поки вони замiнюють Священну скриньку.
  
  "Все в порядку?" - спитав Сем у Пердью, коли той сiв.
  
  "Iдеально", - вiдповiв Пердью у своїй легкiй манерi. "Поки в нас не стрiляли". Вiн подивився на Нiну, яка трохи зiщулилася, тепер, коли вона заспокоїлася.
  
  "Вiн сам напросився", - пробурмотiла вона.
  
  Здебiльшого наступний злiт вiдбувався у розмовному бiлому шумi. Сем i Пердью обговорювали територiї, якi вони вiдвiдували ранiше пiд час завдань та туристичних поїздок, тодi як Нiна задерла ноги, щоб подрiмати.
  
  Патрiк переглядав маршрут i наголосив на координатах тимчасового археологiчного села, куди Пердью востаннє втiк, рятуючи своє життя. Незважаючи на всю його вiйськову пiдготовку та знання свiтових законiв, Патрiк пiдсвiдомо нервував з приводу їхнього прибуття туди. Зрештою, безпека експедицiйної групи була його вiдповiдальнiстю.
  
  Мовчки спостерiгаючи за веселим обмiном реплiками мiж Пердью i Семом, Патрiк не мiг не думати про програму, яку вiн застав за роботою Пердью, коли той увiйшов до лабораторного комплексу Райхтiшусiса пiд першим поверхом. Вiн гадки не мав, чому в нього взагалi була параноя з цього приводу, тому що Пердью пояснив йому, що система була розроблена для подiлу певних зон його примiщень за допомогою дистанцiйного управлiння або чогось такого роду. У будь-якому випадку вiн нiколи не розбирався в технiчному жаргонi, тому вiн припустив, що Пердью пiдправляє систему безпеки свого будинку, щоб не допустити агентiв, якi дiзналися коди безпеки та протоколи, поки особняк перебував пiд карантином МI-6. Досить справедливо, подумав вiн на закiнчення, трохи невдоволений власною оцiнкою.
  
  Протягом наступних кiлькох годин могутнiй "Геркулес" з ревом пронiсся Нiмеччиною та Австрiєю, продовжуючи свою стомлюючу подорож до Грецiї та Середземного моря.
  
  "Ця штука колись приземляється для дозаправки?" Запитала Нiна.
  
  Пердью посмiхнувся i крикнув: "Ця порода Lockheed може продовжуватись i далi, i далi. Ось чому я люблю цi великi машини!
  
  "Так, це повнiстю вiдповiдає на мiй непрофесiйний запит, Пердью", - сказала вона собi, просто хитаючи головою.
  
  "Ми повиннi досягти африканських берегiв трохи менше нiж через п'ятнадцять годин, Нiно", - Сем спробував пiдкинути їй краще iдею.
  
  "Сем, будь ласка, не використовуй зараз цю барвисту фразу 'пристати до берега'. Та, " простогнала вона, на його задоволення.
  
  "Ця штука надiйна, як удома", - Патрiк усмiхнувся i поплескав Нiну по стегнi, щоб пiдбадьорити її, але вiн не усвiдомлював, куди поклав руку, доки не зробив цього. Вiн швидко прибрав руку, виглядаючи ображеним, але Нiна тiльки засмiялася. Натомiсть вона поклала свою руку на його стегно з удавано серйозним виглядом: "Все в порядку, Педдi. Мої джинси запобiгають будь-яким збоченням".
  
  Вiдчувши полегшення, вiн щиро засмiявся разом iз Нiною. Хоча Патрiк бiльше пiдходив для слухняних i скромних жiнок, вiн мiг зрозумiти глибокий потяг Сем i Пердью до зухвалої iсторичцi та її прямого, безстрашного пiдходу.
  
  Сонце зайшло над бiльшiстю мiсцевих часових поясiв одразу пiсля того, як вони злетiли, тож до того часу, коли вони досягли Грецiї, вони летiли в нiчному небi. Сем глянув на годинник i виявив, що вiн єдиний, хто ще не спить. Чи то вiд нудьги, чи надолужуючи втрачене перед майбутнiм, решта учасникiв вечiрки до цього часу вже спала на своїх мiсцях. Тiльки пiлот щось сказав, з благоговiнням вигукнувши другому пiлотовi: Ти бачиш це, Роджер?
  
  "Ах ось воно що?" спитав другий пiлот i вказав перед ними. "Так, я бачу це!"
  
  Цiкавiсть Сема була швидким рефлексом, i вiн швидко глянув уперед, туди, куди вказував чоловiк. Його обличчя осяяло красою цього, i вiн пильно спостерiгав, поки воно не зникло в темрявi. "Боже, хотiв би я, щоб Нiна могла це бачити", - пробурмотiв вiн, сiдаючи назад.
  
  "Що?" Запитала Нiна, все ще в напiвснi, коли почула своє iм'я. Що? Бачиш що?
  
  "О, нiчого особливого, я вважаю", - вiдповiв Сем. "Це було просто чудове бачення".
  
  "Чого?" - Запитала вона, сiдаючи i витираючи очi.
  
  Сем посмiхнувся, шкодуючи, що не може знiмати очима, щоб подiлитись з нею такими речами. "Слiпуче яскрава падаюча зiрка, любов моя. Просто супер яскрава зiрка, що падає".
  
  
  19
  У гонитвi за драконом
  
  
  "Впала ще одна зiрка, Офар!" Вигукнув Пенекаль, вiдiрвавшись вiд сповiщення на своєму телефонi, вiдправленого одним iз їхнiх людей у Єменi.
  
  "Я бачив", - вiдповiв стомлений старий. "Щоб простежити за Чарiвником, нам доведеться почекати та подивитися, яка хвороба спiткає людство наступного разу. Боюся, це дуже обережний та дорогий тест".
  
  "Чому ти так говориш?" - спитав Пенекаль.
  
  Офар знизав плечима. "Ну, тому що за нинiшнього стану свiту - хаосу, божевiлля, безглуздого невмiлого поводження з елементарною людською мораллю - досить важко визначити, якi нещастя спiткають людство, крiм того зла, яке вже iснує, чи не так?"
  
  Пенекаль погодився, але вони мали щось зробити, щоб не дати Чарiвнику зiбрати ще бiльше небесної сили. "Я збираюся зв'язатися з масонами у Суданi. Вони повиннi знати, чи це один з їхнiх людей. Не хвилюйся, " вiн припинив насуваючий протест Офара проти цiєї iдеї, " я тактовно спитаю."
  
  Ти не можеш дозволити їм дiзнатися, що ми знаємо, що щось вiдбувається, Пенекал. Якщо вони бодай понюхають...", - попередив Офар.
  
  "Вони цього не зроблять, мiй друже", - суворо вiдповiв Пенекаль. Вони вже бiльше двох днiв несли вахту у своїй обсерваторiї, змученi, по черзi засинаючи i дивлячись на небо, шукаючи якихось незвичайних вiдхилень у сузiр'ях. "Я повернуся до полудня, сподiваюся, з деякими вiдповiдями".
  
  Поспiшай, Пенекал. Свитки царя Соломона передбачають, що магiчнiй силi знадобиться лише кiлька тижнiв, щоб стати непереможною. Якщо вiн може повернути занепалих на поверхню землi, уявiть, що вiн мiг би зробити на небесах. Усунення зiрок може завдати шкоди самому нашому iснуванню", - нагадав Офар через паузи, щоб перевести подих. "Якщо у нього є Селеста, жодне з беззаконь не може бути виправлене".
  
  "Я знаю, Офар", - сказав Пенекал, збираючи зiрковi карти для свого вiзиту до мiсцевого майстра масонської юрисдикцiї. Єдина альтернатива - зiбрати всi алмази царя Соломона, i вони будуть розкиданi по землi. Для мене це звучить як непереборне завдання".
  
  "Бiльшiсть iз них все ще тут, у пустелi", - втiшав Офар свого друга. "Було викрадено дуже мало. Їх не так багато, щоб їх можна було зiбрати, тож у нас може бути шанс протистояти Чарiвнику таким чином".
  
  "Ти з глузду з'їхав?" Пенекаль зойкнув. "Тепер ми нiколи не зможемо зажадати цi дiаманти назад у їхнiх власникiв!" Пенекаль, що втомився i почував себе абсолютно безнадiйним, опустився в крiсло, в якому спав минулої ночi. "Вони нiколи не вiдмовилися б вiд своїх дорогоцiнних багатств заради порятунку планети. Боже мiй, невже ти не звертав уваги на жадiбнiсть людей за рахунок тiєї самої планети, яка пiдтримує їхнє життя?
  
  "У мене є! У мене є!" Офар огризнувся у вiдповiдь. "Звичайно, у мене є".
  
  "Тодi як ти мiг очiкувати, що вони вiддадуть своє дорогоцiнне камiння двом старим дурням, якi просять, щоб вони зробили це, щоб перешкодити злому людинi з надприродними здiбностями змiнити становище зiрок i знову наслати бiблiйнi лиха на сучасний свiт?"
  
  Офар став у оборонну позицiю, цього разу погрожуючи втратити самовладання. "Ти думаєш, я не розумiю, як це звучить, Пенекал?" вiн гаркнув. "Я не дурак! Все, що я пропоную, це подумати про те, щоб попросити допомоги зiбрати те, що залишилося, щоб Чарiвник не змiг реалiзувати свої хворi iдеї та змусити нас усiх зникнути. Де твоя вiра, брате? Де ваша обiцянка перешкодити виконанню цього таємного пророцтва? Ми маємо зробити все, що в наших силах, щоб спробувати, принаймнi... спробувати... боротися з тим, що вiдбувається".
  
  Пенекаль бачив, як тремтять губи Офара, i тремтiння, що лякає, пробiгло по його кiстлявих руках. "Заспокойся, старий друже. Заспокойся будь-ласка. Твоє серце не витримає податку твiй гнiв".
  
  Вiн сiв поруч свого друга, карти в руках. Голос Пенекаля значно знизився за iнтенсивнiстю, хоча б для того, щоб утримати старого Офара вiд запеклих емоцiй, якi вiн вiдчував. "Послухай, все, що я хочу сказати, це те, що якщо ми не викупимо брильянти, що залишилися у їхнiх власникiв, ми не зможемо отримати їх усе до того, як це зробить Чарiвник. Для нього легко просто вбити за них i вимагати камiння. Для нас, добрих людей, завдання зiбрати такi ж, по сутi, складнiше".
  
  "Тодi зберемо всi нашi багатства. Зв'яжiться з братами всiх наших сторожових веж, навiть тих, що на Сходi, i дозвольте нам придбати алмази, що залишилися ", - заблагав Офар крiзь хриплi та втомленi зiтхання. Пенекаль не мiг усвiдомити абсурднiсть цiєї iдеї, знаючи природу людей, особливо багатих у сучасному свiтi, якi все ще вважали, що камiння роблять iз них королiв i королiв, тодi як їхнє майбутнє було безплiдним через нещастя, голод i задуху. Однак, щоб ще бiльше не засмучувати свого друга всього життя, вiн кивнув i прикусив мову на знак капiтуляцiї. "Ми побачимо, добре? Щойно я зустрiнуся з майстром i як тiльки ми дiзнаємося, чи стоять за цим масони, ми зможемо подивитись, якi iншi варiанти доступнi", - заспокiйливо сказав Пенекал. "А поки що, однак, вiдпочинь трохи, i я поспiшу повiдомити тобi, сподiваюся, хорошi новини".
  
  "Я буду тут", - зiтхнув Офар. "Я триматиму оборону".
  
  
  * * *
  
  
  Внизу, у мiстi, Пенекал упiймав таксi, щоб вiдвезти його до будинку голови мiсцевих масонiв. Вiн призначив зустрiч, виходячи з передумови, що йому потрiбно з'ясувати, чи знали масони про обряд, який проводився з використанням цiєї конкретної зiркової карти. Це не було цiлком оманливим прикриттям, але його вiзит був заснований на визначеннi причетностi масонського свiту до недавнiх небесних руйнувань.
  
  У Каїрi був жвавий рух, що являло своєрiдний контраст iз давньою природою його культури. Коли хмарочоси пiднiмалися i розросталися до неба, блакитнi й помаранчевi хмарочоси над головою дихали урочистою тишею та спокоєм. Пенекал дивився на небо через вiкно автомобiля, розмiрковуючи про долю людства, що сидить прямо тут, на тронi з доброзичливих тронiв блиску i свiту.
  
  Дуже схоже на людську природу, подумав вiн. Як i бiльшiсть речей у творiннi. Порядок iз хаосу. Хаос, що витiсняє всякий порядок на вершинах часiв. Хай допоможе нам усiм Бог у цьому життi, якщо це той Чарiвник, про якого йдеться.
  
  "Дивна погода, га?" - Раптом помiтив водiй. Пенекал кивнув на знак згоди, здивований тим, що чоловiк звернув увагу на таку рiч, тодi як Пенекал розмiрковував про подiї, що насуваються.
  
  "Так, це так", - вiдповiв Пенекаль iз ввiчливостi. Повний чоловiк за кермом був задоволений вiдповiддю Пенекаля принаймнi на даний момент. Через кiлька секунд вiн сказав: "Досить похмурi i непередбачуванi дощi теж. Начебто щось у повiтрi мiняє хмари, i море збожеволiло ".
  
  "Чому ти так говориш?" - спитав Пенекаль.
  
  "Хiба ви не читали газети цього ранку?" водiй ахнув. "Берегова лiнiя Олександрiї за останнi чотири днi скоротилася на 58%, i не було жодних ознак змiни атмосфери, щоб пiдтримати цю подiю".
  
  "Тодi що, на їхню думку, викликало це явище?" Запитав Пенекал, намагаючись приховати свою панiку за питанням, що пролунало рiвним тоном. Незважаючи на всi свої обов'язки, вiн не знав, що рiвень моря пiднявся.
  
  Чоловiк знизав плечима: "Насправдi не знаю. Я маю на увазi, тiльки мiсяць може так контролювати припливи, так?"
  
  "Я гадаю. Але вони сказали, що за це вiдповiдальний мiсяць? Це, " вiн вiдчував себе безглуздо навiть через те, що мав на увазi це, " якось змiнилося на орбiтi?"
  
  Водiй кинув глузливий погляд на Пенекаля через дзеркало заднього виду. "Ви жартуєте, мабуть, мiстере? Це абсурд! Я впевнений, що якби мiсяць змiнився, весь свiт дiзнався б про це".
  
  "Так, так, ви маєте рацiю. Я просто розмiрковував", - швидко вiдповiв Пенекал, щоб зупинити глузування водiя.
  
  "Знову ж таки, ваша теорiя не така шалена, як деякi, якi я чув з тих пiр, як про неї вперше повiдомили", - засмiявся водiй. "Я чув якусь абсолютно безглузду нiсенiтницю вiд деяких людей у цьому мiстi!"
  
  Пенекаль ворухнувся на своєму стiльцi, нахиляючись уперед. "О? Наприклад що?"
  
  "Я почуваюся безглуздо, навiть розповiдаючи про це", - посмiхнувся чоловiк, час вiд часу кидаючи погляд у дзеркало, щоб поговорити зi своїм пасажиром. "Є деякi люди похилого вiку, якi плюються, голосять i плакають, кажучи, що це справа рук злого духу. Ha! Ти можеш повiрити в це лайно? Водяний демон на свободi в Єгиптi, мiй друже." Вiн висмiяв цю iдею з гучним смiхом.
  
  Але його пасажир не смiявся разом iз ним. З кам'яним обличчям i в глибокiй задумi Пенекал повiльно потягся до ручки в кишенi пiджака, дiстав її i подряпав на долонi: "Водяний диявол".
  
  Водiй так весело смiявся, що Пенекаль вирiшив не лопати мильну бульбашку i не збiльшувати кiлькiсть безумцiв у Каїрi, розповiвши, що в певному сенсi цi безглуздi теорiї були цiлком вiрними. Незважаючи на новi турботи, якi у нього виникли, старий сором'язливо посмiхнувся, щоб розвеселити водiя.
  
  "Мiстер, я не можу не помiтити, що адреса, за якою ви просили мене вас вiдвезти, - водiй трохи повагався, - є мiсцем, яке представляє велику загадку для звичайної людини".
  
  "О?" Невинно спитав Пенекаль.
  
  "Так", - пiдтвердив старанний водiй. Це масонський храм, хоча мало хто знає про це. Вони просто думають, що це ще один iз великих музеїв чи пам'ятникiв Каїру".
  
  "Я знаю, що це таке, друже мiй", - швидко сказав Пенекал, втомлений терпiти балакучу мову цiєї людини, поки той намагався розгадати причину катастрофи на небесах.
  
  "А, зрозумiло", - вiдповiв водiй, виглядаючи трохи бiльш смиренним через рiзкiсть свого пасажира. Здавалося, що повiдомлення про те, що вiн знав, що його мiсцем призначення було мiсце древнiх магiчних ритуалiв i сил з висококласним членством, що управляють свiтом, злегка налякало чоловiка. Але якщо це налякало його настiльки, що вiн замовк, це було добре, подумав Пенекал. Вiн i так мав досить турбот.
  
  Вони переїхали до бiльш вiдокремленої частини мiста, житлового району з кiлькома синагогами, церквами та храмами серед трьох шкiл, розташованих поблизу. Присутнiсть дiтей на вулицi поступово зменшувалася, i Пенекаль вiдчув змiну повiтря. Будинки ставали дедалi розкiшнiшими, а їхнi огорожi - надiйнiшими пiд товщею розкiшних садiв, у яких звивалася вулиця. Наприкiнцi дороги машина звернула на невелику бiчну алею, що веде до величної будiвлi, з якої виглядали жорсткi ворота безпеки.
  
  "Поїхали, мiстере", - оголосив водiй, зупиняючи машину за кiлька метрiв вiд ворiт, нiби вiн побоювався перебувати у певному радiусi вiд храму.
  
  "Дякую", - сказав Пенекал. "Я подзвоню тобi, коли закiнчу".
  
  "Вибачте, мiстере", - заперечив водiй. "От". Вiн передав Пенекалю вiзитну картку колеги. "Ви можете зателефонувати моєму колезi, щоб вiн вас забрав. Я б волiв бiльше сюди не приходити, якщо ти не заперечуєш.
  
  Не говорячи бiльше нi слова, вiн узяв грошi Пенекаля i рушив з мiсця, прискорюючись поспiшно, перш нiж вiн навiть досяг Т-образного перехрестя на iншу вулицю. Старий астроном дивився, як стоп-сигнали таксi зникають за рогом, перш нiж вiн глибоко зiтхнув i обернувся обличчям до високих ворiт. За ним височiв Масонський храм, задумливий i безмовний, наче вiн чекав на нього.
  
  
  20
  Ворог мого ворога
  
  
  "Майстер Пенекаль!" - почув вiн здалеку з iншого боку огорожi. Це була та сама людина, яку вiн прийшов побачити, мiсцевий майстер ложi. "Ти трохи зарано. Чекай, я прийду i вiдкрию для тебе. Сподiваюся, ви не заперечуєте посидiти на свiжому повiтрi. Електрика знову вiдключилася".
  
  "Дякую", - посмiхнувся Пенекал. "У мене немає проблем подихати свiжим повiтрям, сер".
  
  Вiн нiколи ранiше не зустрiчав проф. Iмру, голова масонiв Каїра та Гiзи. Все, що Пенекал знав про нього, це те, що вiн був антропологом i виконавчим директором Народного руху за захист об'єктiв спадщини, який нещодавно брав участь у всесвiтньому трибуналi з археологiчних злочинiв у Пiвнiчнiй Африцi. Хоча професор був багатою i впливовою людиною, його особистiсть виявилася дуже приємною, i з ним Пенекаль одразу вiдчув себе як удома.
  
  "Хочеш випити?" Проф. Запитав Iмру.
  
  "Дякую вам. У мене буде те, що є у вас, " вiдповiв Пенекал, вiдчуваючи себе досить безглуздо зi свитками старого пергаменту пiд пахвою тут, на самотi вiд природної краси поза межами будiвлi. Не впевнений у дотриманнi протоколу, вiн продовжував сердечно посмiхатися та дотримувався своїх слiв для вiдповiдей, а не заяв.
  
  "Отже," професор. Iмру почав, коли вiн сiв зi склянкою чаю з льодом, передаючи iнший своєму гостю: "Ви кажете, у вас є якiсь питання про алхiмiку?"
  
  "Так, сер", - визнав Пенекал. "Я не з тих, хто грає в iгри, тому що я просто занадто старий, щоб витрачати час на хитрощi".
  
  "Я можу оцiнити це", - посмiхнувся Iмру.
  
  Прочистивши горло, Пенекал пiрнув у гру. "Менi просто цiкаво, чи можливо, що в даний час масони займаються алхiмiчною практикою, яка включає... е-е..." вiн боровся з формулюванням свого питання.
  
  "Просто спитайте, майстер Пенекаль", - сказав Iмру, сподiваючись заспокоїти нерви свого вiдвiдувача.
  
  "Можливо, ви зайнятi ритуалами, якi могли б вплинути на сузiр'я?" Запитав Пенекаль, примруживши очi i скривившись вiд дискомфорту. "Я розумiю, як це звучить, але..."
  
  "Як це звучить?" - з цiкавiстю запитав Iмру.
  
  "Неймовiрно", - визнав старий астроном.
  
  "Ти говориш iз постачальником великих ритуалiв та давньої езотерики, мiй друже. Дозвольте менi запевнити вас, що у цьому Всесвiтi є дуже мало речей, якi здаються менi неймовiрними, i дуже мало того, що неможливо", - сказав професор. Iмру з гордiстю показав.
  
  "Як бачите, моє братство - це теж маловiдома органiзацiя. Його було засновано так давно, що практично не збереглося записiв про наших засновникiв", - пояснив Пенекал.
  
  "Я знаю. Ви iз групи Спостерiгачiв за драконами Гермополiса. Я знаю, " професор. Iмру ствердно кивнув. "Зрештою, я професор антропологiї, мiй добрий. I як масонський присвячений, я повнiстю обiзнаний з роботою, якою ваш орден займався всi цi столiття. Насправдi це перегукується з багатьма нашими власними ритуалами та основами. Я знаю, що твої предки йшли за Тотом, але що, на твою думку, тут вiдбувається?
  
  Ледве не пiдстрибнувши вiд ентузiазму, Пенекал розклав свої сувої на столi, розгортаючи карти для професора. Я збираюся ретельно вивчити. "Бачиш?" - схвильовано видихнув вiн. "Це зiрки, якi впали зi своїх мiсць за останнi пiвтора тижнi, сер. Ви пiзнаєте їх?"
  
  Довгий час Проф. Iмру мовчки розглядав зiрки, помiченi на картi, намагаючись розiбратися в них. Нарештi вiн звiв очi. "Я не дуже добрий астроном, майстер Пенекал. Я знаю, що цей дiамант дуже важливий у магiчних колах, вiн також є у Кодексi Соломона."
  
  Вiн вказав на першу зiрку, яку вiдзначили Пенекаль та Офар. "Це важлива рiч в алхiмiчних практиках Францiї середини 18-го столiття, але я мушу зiзнатися, наскiльки менi вiдомо, у нас нинi не працює жоден алхiмiк", - каже професор. Iмру поiнформував Пенекаля. Який елемент тут вiдiграє роль? Золото?
  
  Пенекаль вiдповiв з жахливим виразом обличчя: "Дiаманти".
  
  Потiм вiн показав проф. Я переглядаю новини про вбивства недалеко вiд Нiцци, Францiя. Тихим тоном, що тремтить вiд нетерпiння, вiн розкрив подробицi вбивств мадам Шанталь та її економки. "Найвiдомiший дiамант, вкрадений пiд час цього iнциденту, професор, - це "Селеста", - простогнав вiн.
  
  "Я чув про це. Я чув, що якийсь чудовий камiнь вищої якостi, нiж Куллiнан. Але яке це має значення тут? Проф. Запитав Iмру.
  
  Професор зауважив, що Пенекаль виглядав страшенно спустошеним, його поведiнка помiтно похмурiла з того часу, як старий вiдвiдувач дiзнався, що франкмасони були архiтекторами недавнiх явищ. "Селеста - це головний камiнь, який може перемогти колекцiю сiмдесяти двох дiамантiв Соломона, якщо їх використати проти Мага, великого мудреця з жахливими намiрами та силою", - пояснив Пенекаль так швидко, що в нього перехопило подих.
  
  "Будь ласка, майстер Пенекаль, сiдайте сюди. Ти надто перенапружуєшся в таку спеку. Зупинiться на мить. Я все ще буду тут, щоб послухати, мiй друже", - сказав професор. Сказав Iмру, перш нiж раптово впасти у стан глибокого споглядання.
  
  "Що... у чому справа, сер?" - спитав Пенекаль.
  
  "Дайте менi хвилинку, будь ласка", - заблагав професор, насупившись, коли його обпалили спогади. У тiнi акацiй, якi вкривали стару масонську будiвлю, професор ходив у задумi. Поки Пенекал потягував чай iз льодом, щоб остудити своє тiло i позбутися занепокоєння, вiн спостерiгав, як професор тихо бурмоче собi пiд нiс. Здавалося, господар будинку вiдразу прийшов до тями i повернувся до Пенекаля з дивним виразом недовiри на обличчi. "Майстер Пенекаль, ви коли-небудь чули про мудреця Ананiї?"
  
  "У мене їх немає, сер. Звучить по-бiблейськи", - сказав Пенекал, знизуючи плечима.
  
  "Чарiвник, якого ти описав менi, його здiбностi i те, що вiн використовує, щоб сiяти пекло", - спробував пояснити вiн, але його власнi слова пiдвели його, "вiн ... Я не можу навiть подумати про це, але ми вже бачили, як багато безглуздя ставали правдою ранiше, " вiн похитав головою. "Ця людина звучить як мiстик, з яким зiткнувся французький присвячений в 1782 роцi, але, очевидно, це не може бути одна i та сама людина". Його останнi слова звучали тендiтно та невпевнено, але в них була логiка. Це було те, що Пенекаль чудово розумiв. Вiн сидiв, дивлячись на розумного i праведного лiдера, сподiваючись, що в нього сформувалася якась вiдданiсть, сподiваючись, що професор знає, що робити.
  
  "I вiн збирає дiаманти царя Соломона, щоб переконатися, що вони не можуть бути використанi для зриву його робiт?" Проф. Iмру розпитував з такою ж пристрастю, з якою Пенекаль уперше розповiв про скрутне становище.
  
  "Це правда, сер. Ми повиннi отримати в свої руки iншi дiаманти, яких загалом шiстдесят вiсiм. Як припустив мiй бiдний друг Офар у своєму безкiнечному i безглуздому оптимiзмi," Пенекал гiрко посмiхнувся. "За винятком купiвлi каменiв, що знаходяться у володiннi всесвiтньо вiдомих i багатих людей, ми не зможемо отримати їх ранiше, нiж це зробить Чарiвник".
  
  Проф. Iмру припинив ходити i дивився на старого астронома. "Нiколи не варто недооцiнювати смiховиннi цiлi оптимiста, мiй друже", - сказав вiн з виразом, в якому змiшалися веселощi та вiдроджений iнтерес. "Деякi пропозицiї настiльки безглуздi, що зазвичай зрештою спрацьовують".
  
  "Сер, за всiєї поваги, ви ж не всерйоз розглядаєте можливiсть купiвлi понад п'ятдесят вiдомих дiамантiв у найбагатших людей свiту? Це коштувало б... е-е... багато грошей!" Пенекал виборював концепцiю. "Це могло б скласти мiльйони, i хто був би настiльки шалений, щоб витратити стiльки грошей на таке фантастичне завоювання?"
  
  "Девiд Пердью", проф. Iмру засяяв. "Майстере Пенекаль, чи не могли б ви повернутися сюди через двадцять чотири години, будь ласка?" - благав вiн. "Можливо, я просто знаю, як ми можемо допомогти вашому ордену битися з цим Магом".
  
  "Ти розумiєш?" Пенекаль задихнувся вiд захоплення.
  
  Проф. Iмру засмiявся. "Я не можу нiчого обiцяти, але я знаю мiльярдера-порушника закону, який не поважає владу i обожнює завдавати занепокоєння могутнiм i злим людям. I, як на зло, вiн у мене в боргу i поки ми розмовляємо, перебуває на шляху на африканський континент ".
  
  
  21
  Знак
  
  
  Пiд похмурим небом Обана новина про дорожньо-транспортну пригоду, в якiй загинули мiсцевий лiкар та його дружина, поширилася зi швидкiстю лiсової пожежi. Враженi власники мiсцевих магазинiв, вчителi та рибалки роздiляли жалобу по доктору Ленсу Бiчу та його дружинi Сiльвiї. Їхнi дiти були залишенi на тимчасове пiклування своєї тiтки, яка все ще не оговталася вiд трагедiї. Всiм подобалися лiкар загальної практики та його дружина, i їхня жахлива смерть на трасi А82 стала жахливим ударом для суспiльства.
  
  По супермаркетах i ресторанах ходили приглушенi чутки про безглузду трагедiю, яка спiткала бiдну сiм'ю незабаром пiсля того, як лiкар ледь не втратив свою дружину через мерзенну пару, яка викрала її. Навiть тодi жителi мiста були здивованi тим, що Бiч тримали подiї викрадення i подальшого порятунку мiсiс Бiч у такому секретi, що ретельно охороняється. Однак бiльшiсть людей просто припустили, що Пляжi хотiли уникнути страшного випробування i не хотiли говорити про це.
  
  Вони й не пiдозрювали, що доктор Бiч i мiсцевий католицький священик отець Харпер були змушенi переступити межi моралi, щоб врятувати мiсiс Бiч i мiстера Перд'ю, давши їх огидним нацистським загарбникам спробувати свої власнi лiки. Очевидно, бiльшiсть людей просто не зрозумiли б, що iнодi найкращою помстою лиходiю була - помста - старий добрий гнiв Старого Завiту.
  
  Хлопчик-пiдлiток, Джордж Гемiш, швидким кроком бiг через парк. Вiдомий своїми спортивними здiбностями капiтан футбольної команди середньої школи, нiхто не знаходив його цiлеспрямованих перегонiв дивними. Вiн був одягнений у свiй спортивний костюм та кросiвки Nike. Його темне волосся зливалося з мокрим обличчям i шиєю, коли вiн на повнiй швидкостi бiг зеленими горбистими лужками парку. Хлопчик, що поспiшав, не звертав уваги на гiлки дерев, якi били i дряпали його, коли вiн пробiгав повз i пiд ними до церкви Святого Колумбана через вузьку вулицю вiд парку.
  
  Ледь ухилившись вiд зустрiчної машини, коли вiн мчав асфальтом, вiн збiг сходами i ковзнув у темряву за вiдчиненими дверима церкви.
  
  "Батько Харпер!" - вигукнув вiн, захекавшись.
  
  Декiлька парафiян, якi були присутнi всерединi, повернулися на своїх лавах i шикнули на дурного хлопця за вiдсутнiсть поваги, але йому було байдуже.
  
  "Де Батько?" - спитав вiн, безуспiшно випрошуючи iнформацiю, оскiльки вони виглядали ще бiльш розчарованими ним. Лiтня ледi поруч iз ним не зазнала б неповаги молодi.
  
  Ти в церквi! Люди моляться, ти, нахабне порiддя", - лаяла вона, але Джордж проiгнорував її гострий язичок i побiг островом до головної кафедри.
  
  "На карту поставлено життя людей, ледi", - сказав вiн у польотi. "Прибережи свої молитви для них".
  
  "Великий Скотт, Джордж, якого бiса ...?" Батько Харпер насупився, коли побачив хлопчика, який поспiшав до його кабiнету одразу за головною залою. Вiн проковтнув свiй вибiр слiв, коли його паства спохмурнiла на його висловлювання i потягла змученого пiдлiтка до офiсу.
  
  Зачинивши за ними дверi, вiн похмуро глянув на хлопця. "Що, чорт забирай, з тобою, Джорджi?"
  
  "Батько Харпер, ви повиннi покинути Обан", - попередив Джордж, намагаючись вiддихатися.
  
  "Прошу вибачення?" - сказав Батько. "Що ви маєте на увазi?"
  
  "Ти повинен забратися подалi i нiкому не говорити, куди ти йдеш, батько", - благав Джордж. "Я чула, як чоловiк питав про тебе в антикварному магазинi Дейзi, коли я цiлувалася з х ... е ... поки я був у глухому провулку", - поправив Джордж свою розповiдь.
  
  "Який чоловiк? Про що вiн просив? Батько Харпер.
  
  "Послухай, батьку, я навiть не знаю, чи гаразд у цього хлопця з головою через те, що вiн стверджує, але ти знаєш, я просто подумав попередити тебе у будь-якому випадку", - вiдповiв Джордж. "Вiн сказав, що ти не завжди був священиком".
  
  "Так", - пiдтвердив отець Харпер. Насправдi вiн витратив багато часу, повiдомляючи той самий факт i покiйному доктору Бiчу, щоразу, коли священик робив щось, про що не мали знати люди в сутанi. "Це правда. Нiхто не народжується священиком, Джорджi.
  
  "Я вважаю, так. Я нiколи не думав про це з такої точки зору, я вважаю, " пробурмотiв хлопчик, який все ще захеканий вiд шоку та бiгу.
  
  Що саме сказала ця людина? Чи можете ви яснiше пояснити, що змусило вас думати, що вiн збирався завдати менi шкоди? " - запитав священик, наливаючи пiдлiтку склянку води.
  
  Багато чого. Це звучало так, нiби вiн намагався зґвалтувати твою репутацiю, розумiєш?
  
  Читаєш реп моєї репутацiї? Запитав отець Харпер, але незабаром зрозумiв сенс i вiдповiв на своє запитання. "Ах, постраждала моя репутацiя. Неважливо."
  
  "Так, тату. I вiн розповiдав деяким людям у магазинi, що ви були замiшанi у вбивствi якоїсь лiтньої ледi. Потiм вiн сказав, що ви викрали та вбили жiнку з Глазго кiлька мiсяцiв тому, коли зникла дружина лiкаря... вiн просто продовжував. Крiм того, вiн розповiдав усiм, який ти лицемiрний виродок, який ховається за своїм комiрцем, щоб змусити жiнок довiряти тобi, перш нiж вони зникнуть". Оповiдання Джорджа полилося з його пам'ятi та його тремтячих губ.
  
  Батько Харпер сiв у своє крiсло з високою спинкою, просто слухаючи. Джордж був здивований, що священик не виявив жодної ознаки образи, якою б мерзотною не була його розповiдь, але вiн списав це на мудрiсть священнослужителiв.
  
  Високий священик потужної статури сидiв, дивлячись на бiдного Джорджа, злегка нахилившись влiво. З-за складених рук вiн виглядав товстим i сильним, а вказiвний палець його правої руки нiжно проводив нижньою губою, поки вiн вдумувався в слова хлопчика.
  
  Коли Джорджу потрiбен час, щоб випорожнити склянку з водою, батько Харпер нарештi змiнив позу у своєму крiслi i сперся лiктями на стiл мiж ними. З глибоким зiтханням вiн запитав: "Джорджi, ти можеш згадати, як виглядала ця людина?"
  
  "Вродливi", - вiдповiв хлопчик, все ще ковтаючи.
  
  Батько Харпер усмiхнувся: "Звичайно, вiн був потворний. Бiльшiсть шотландських чоловiкiв не вiдомi своїми чудовими рисами обличчя.
  
  "Нi, це не те, що я мав на увазi, тату", - пояснив Джордж. Вiн поставив склянку з краплями на засклений стiл священика i спробував ще раз. "Я маю на увазi, вiн був потворним, як монстр з фiльму жахiв, розумiєте?"
  
  "О?" - спитав отець Харпер, заiнтригований.
  
  "Так, i вiн теж у жодному разi не був шотландцем. Вiн мав англiйський акцент iз чимось ще ", - описав Джордж.
  
  "Щось ще нiби чого?" священик допитувався далi.
  
  "Ну," хлопчик спохмурнiв, "в його англiйськiй є нiмецька нотка. Я знаю, це має звучати безглуздо, але це схоже на те, що вiн нiмець, що вирiс у Лондонi. Щось на зразок цього".
  
  Джордж розчарувався своєю нездатнiстю правильно описати це, але священик спокiйно кивнув. "Нi, я цiлком уловлюю це, Джорджi. Не турбуйтесь. Скажiть менi, вiн не назвав iменi i не представився?
  
  "Нi, сер. Але вiн виглядав справдi злим i облажавшимся..." Джордж рiзко зупинився через свою необережну лайку. "Пробач, батько".
  
  Батька Харпера, проте, бiльше цiкавила iнформацiя, нiж дотримання свiтської пристойностi. На подив Джорджа, священик поводився так, нiби вiн взагалi не давав клятви. "Яким чином?"
  
  "Прошу вибачення, батьку?" Джордж запитав збентежено.
  
  "Як... яким чином вiн... облажався?" Недбало запитав отець Харпер.
  
  "Батько?" здивований хлопчик ахнув, але зловiсного вигляду священик тiльки терпляче чекав, коли вiн дасть вiдповiдь, з таким безтурботним виразом обличчя, що це лякало. "Хм, я маю на увазi, вiн обпiкся або, можливо, порiзався". Джордж трохи подумав, а потiм раптом з ентузiазмом вигукнув: "Схоже, його голова була обплутана колючим дротом i хтось витягнув його звiдти за ноги. Розколотi, розумiєш?
  
  "Я бачу", - вiдповiв отець Харпер, повертаючись у свою колишню споглядальну позу. "Добре, значить, це все?"
  
  "Так, батько", - вiдповiв Джордж. "Будь ласка, просто забирайся, поки вiн тебе не знайшов, тому що вiн знає, де зараз святий Колумбанус".
  
  "Джорджi, вiн мiг би знайти це на будь-якiй картi. Мене дратує те, що вiн намагався зганьбити моє iм'я у моєму власному мiстi", - пояснив отець Харпер. "Не хвилюйся. Бог не спить".
  
  "Ну, я теж не буду, тату", - сказав хлопчик, прямуючи до дверей разом iз священиком. "Цей хлопець задумував недобре, i я справдi дiйсно не хочу чути про тебе у завтрашнiх новинах. Ти маєш подзвонити копам. Нехай вони патрулюють тут i таке iнше."
  
  "Дякую тобi, Джорджi, за твою турботу", - щиро заспокоїв батько Харпер. "I дякую, що попередили мене. Я обiцяю, я прийму ваше попередження близько до серця i буду дуже обережний, доки сатана не вiдступить, добре? Все в порядку?" Йому довелося повторити, щоби пiдлiток досить заспокоївся.
  
  Вiн вивiв хлопчика, якого охрестив багато рокiв тому, з церкви, мудро i владно крокуючи поряд з ним, поки вони не вийшли на денний свiт. З верхнього майданчика сходи священик пiдморгнув i помахав Джорджу, коли той пiдтюпцем побiг назад у напрямку свого будинку. Дощ з прохолодних розiрваних хмар опустився над парком i потемнiв на асфальтi дороги, коли хлопчик зник у примарному серпанку.
  
  Отець Харпер сердечно кивнув кiльком перехожим, перш нiж повернутись до вестибюлю церкви. Незважаючи на все ще приголомшених людей на лавах, високий священик поспiшив назад до свого кабiнету. Вiн щиро прийняв попередження хлопчика близько до серця. Насправдi, вiн чекав на це весь цей час. Нiколи не було жодних сумнiвiв у тому, що вiдплата прийде за те, що вiн та доктор Бiч зробили у Фаллiнi, коли вони врятували Девiда Пердью вiд сучасного нацистського культу.
  
  Вiн швидко увiйшов у напiвтемряву маленького коридору свого офiсу, надто голосно зачинивши за собою дверi. Вiн замкнув її i засмикнув штори. Його ноутбук був єдиним джерелом свiтла у кабiнетi, його екран терпляче чекав, коли священик скористається ним. Батько Харпер сiв i ввiв кiлька ключових слiв, перш нiж на свiтлодiодному екранi з'явилося те, що вiн шукав, - фотографiя Клайва Мюллера, оперативника з багаторiчним стажем та добре вiдомого подвiйного агента часiв холодної вiйни.
  
  "Я знав, що це повиннi були бути ви", - пробурмотiв отець Харпер у запорошенiй самотi свого кабiнету. Меблi та книги, лампи та рослини навколо нього перетворилися на простi тiнi та силуети, але атмосфера змiнилася з її статичної та спокiйної атмосфери на напружену область пiдсвiдомого негативу. За минулих часiв забобоннi, можливо, називали це присутнiстю, але отець Харпер знав, що це було передчуття неминучого зiткнення. Останнє пояснення, однак, не зменшило серйозностi того, що мало статися, якби вiн наважився послабити пильнiсть.
  
  Чоловiк на фотографiї, яку викликав батько Харпер, був схожий на монстра, що виглядає гротескно. Клайв Мюллер потрапив у новини 1986 року за вбивство росiйського посла перед Даунiнг-стрiт, 10, але через якусь юридичну лазiвку депортували до Австрiї i втiк в очiкуваннi суду.
  
  "Схоже, ти не по той бiк барикад, Клайв", - сказав отець Харпер, переглядаючи мiзерну iнформацiю про вбивцю, яка була в Iнтернетi. "Весь цей час ми трималися в тiнi, чи не так? I тепер ти вбиваєш мирних мешканцiв за грошi на вечерю? Це, мабуть, важко для его".
  
  Зовнi погода ставала все бiльш вологою, i дощ барабанив у вiкно кабiнету з iншого боку задернутих штор, коли священик зачинив пошук та вимкнув свiй ноутбук. Я знаю, що ти вже тут. Ти надто наляканий, щоб здатися смиреннiй людинi Божiй?"
  
  Коли ноутбук вимкнувся, в кiмнатi стало майже зовсiм темно, i щойно згасло останнє мерехтiння екрану, батько Харпер побачив велику чорну фiгуру, що вийшла через його книжкову шафу. Замiсть нападу, як вiн очiкував, отець Харпер отримав усну конфронтацiю. Ти? Людина Божа?" Чоловiк усмiхнувся.
  
  Його пронизливий голос спочатку маскував акцент, але не можна було заперечувати, що важкi гортаннi приголоснi, коли вiн говорив у твердiй британськiй манерi - iдеальний баланс нiмецької та англiйської, - видавали його iндивiдуальнiсть.
  
  
  22
  Змiнити курс
  
  
  "Що вiн сказав?" Нiна насупилась, вiдчайдушно намагаючись з'ясувати, чому вони змiнювали курс у серединi польоту. Вона штовхнула лiктем Сема, який намагався почути, що Патрiк передавав пiлотовi.
  
  "Зачекай, дай йому закiнчити", - сказав їй Сем, сам напружуючись, щоб з'ясувати, в чому причина раптової змiни плану. Як досвiдчений журналiст-розслiдувач, Сем навчився не довiряти таким швидким змiнам у маршрутах i тому розумiв занепокоєння Нiни.
  
  Патрiк, спотикаючись, повернувся в лоно лiтака, дивлячись на Сема, Нiну, Аджо i Пердью, якi мовчки чекали в очiкуваннi його пояснень. "Нема про що турбуватися, люди", - втiшив Патрiк.
  
  "Полковник наказав змiнити курс, щоб висадити нас у пустелi через зухвалiсть Нiни?" - Запитав Сем. Нiна глузливо глянула на нього i сильно шльопнула по руцi. "Серйозно, Педдi. Чому ми повертаємо? Менi це не подобається ".
  
  "Я теж, приятель", - втрутився Пердью.
  
  "Насправдi, хлопцi, це не так уже й погано. Я щойно отримав патч вiд одного з органiзаторiв експедицiї, професора. Imru", - повiдомив Патрiк.
  
  "Вiн був у судi", - зауважив Пердью. "Чого вiн хоче?"
  
  "Насправдi вiн запитав, чи можемо ми допомогти йому з ... бiльш особистим питанням, перш нiж ми займемося юридичними прiоритетами. Очевидно, вiн зв'язався з полковником Дж. Єменом i повiдомив йому, що ми прибудемо на день пiзнiше, нiж планувалося, тож про цей бiк подбали", - повiдомив Патрiк.
  
  "Якого бiса вiн взагалi може хотiти вiд мене на особистому фронтi?" Пердю мiркував уголос. Мiльярдер виглядав не надто довiрливим з приводу цього нового повороту подiй, i його занепокоєння однаково вiдбивалася на обличчях учасникiв його експедицiї.
  
  Чи можемо ми вiдмовитися? Запитала Нiна.
  
  "Ти можеш", - вiдповiв Патрiк. "I Сем може, але мiстер Кiра та Девiд значною мiрою перебувають у лещатах людей, якi займаються археологiчними злочинами, та проф. Iмру є одним iз керiвникiв органiзацiї."
  
  "Отже, у нас немає вибору, крiм як допомогти йому", - зiтхнув Пердью, виглядаючи нехарактерно виснаженим таким поворотом у планi. Патрiк сiв навпроти Пердью та Нiни, а Сем та Аджо - поряд з ним.
  
  "Дозвольте менi пояснити. Це iмпровiзований обхiд, хлопцi. З того, що менi розповiли, я можу значною мiрою запевнити вас, що це вас зацiкавить".
  
  "Звучить так, нiби ти хочеш, щоб ми з'їли всi нашi овочi, мам", - пiддражнив Сем, хоча його слова були дуже щирими.
  
  "Послухай, я не намагаюся прикрасити цю грiбану гру зi смертю, Сем", - огризнувся Патрiк. "Не думайте, що я просто слiпо пiдкоряюся наказам або що я думаю, що ви досить наївнi, щоб менi довелося обманом змусити вас спiвпрацювати з вiддiлом археологiчних злочинiв". Пiсля самоствердження агенту МI-6 потрiбен час, щоб заспокоїтися. "Очевидно, це не має жодного вiдношення до Священної скриньки або угоди Девiда про визнання вини. Нiчого. Проф. Iмру запитав, чи не могли б ви допомогти йому у дуже секретнiй справi, яка може мати катастрофiчнi наслiдки для всього свiту".
  
  Пердью вирiшив поки що вiдкинути всi пiдозри. Можливо, подумав вiн, йому просто було надто цiкаво, щоб не було. "I вiн сказав, у чому рiч, у цiй секретнiй справi?"
  
  Патрiк знизав плечима. "Нiчого конкретного, що я знав би, як пояснити. Вiн спитав, чи можемо ми приземлитися в Каїрi i зустрiтися з ним у масонському храмi в Гiзi. Там вiн пояснить те, що вiн назвав "абсурдним проханням", щоб дiзнатися, чи готовi ви допомогти".
  
  "Що означає "маємо допомогти', я вважаю?" Пердью виправив фразування, яке Патрiк так старанно сплiв.
  
  "Я вважаю", - погодився Патрiк. "Але, щиро кажучи, я думаю, що вiн щирий у цьому. Я маю на увазi, вiн не став би змiнювати доставку цiєї дуже важливої релiгiйної релiквiї тiльки для того, щоб привернути до себе увагу, чи не так? "
  
  "Патрiку, ти впевнений, що це не якась засiдка?" Тихо спитала Нiна. Сем i Пердью виглядали такими ж стурбованими, як i вона. "Я б нiчого не поставив вище за Black Sun або цих африканських дипломатiв, розумiєте? Крадiжка у них цiєї релiквiї, схоже, викликала у цих хлопцiв величезний геморой. Звiдки нам знати, що вони просто не висадять нас у Каїрi, не вб'ють нас усiх i не вдадуть, що ми нiколи не лiтали в Ефiопiю чи щось таке?"
  
  "Я думав, що я спецiальний агент доктор Гулд. У тебе бiльше проблем iз довiрою, нiж у щура у змiїнiй ямi", - зауважив Патрiк.
  
  "Повiрте менi, " втрутився Пердью, - вона має на те причини. Як у всiх нас. Патрiку, ми вiримо, що ти розберешся в цьому, якщо це свого роду засiдка. Ми все одно йдемо, правда? Просто знай, що рештi з нас потрiбно, щоб ти вiдчув запах диму, перш нiж ми опинимося в пастцi в будинку, що палає, зрозумiв?"
  
  "Я вiрю", - вiдповiв Патрiк. "I ось чому я домовився з деякими людьми, яких я знаю з Ємену, щоб вони супроводжували нас у Каїр. Вони будуть непомiтнi i стежитимуть за нами, щоб переконатися".
  
  "Це звучить краще", - полегшено зiтхнув Аджо.
  
  "Я згоден", - сказав Сем. "Поки ми знаємо, що зовнiшнiм пiдроздiлам вiдоме наше мiсцезнаходження, нам буде легше з цим справлятися".
  
  "Ну ж, Саммо", - посмiхнувся Патрiк. "Ти ж не думав, що я просто куплюся на команди, якщо у мене не буде вiдкритих заднiх дверей?"
  
  "Але ми надовго затримаємось?" - спитав Пердью. "Я повинен визнати, що менi не дуже хочеться довго розмiрковувати про цю Священну скриньку. Це голова, яку я хотiв би завершити та повернутися до свого життя, розумiєте?"
  
  "Я розумiю", - сказав Патрiк. "Я беру на себе повну вiдповiдальнiсть за безпеку цiєї експедицiї. Ми повернемось до роботи, як тiльки зустрiнемося з професором. Iмру."
  
  
  * * *
  
  
  Було темно, коли вони приземлились у Каїрi. Темно було не тiльки тому, що була нiч, а й у всiх прилеглих мiстах, що надзвичайно ускладнювало успiшну посадку Super Hercules на злiтно-посадкову смугу, освiтлену вогненними горщиками. Виглядаючи з маленького вiконця, Нiна вiдчула, як на неї лягла зловiсна рука, дуже схожа на напад клаустрофобiї, коли вона потрапляла до замкнутого простору. Задушливе, жахливе почуття охопило її.
  
  "Я почуваюся так, нiби мене замкнули у трунi", - сказала вона Сему.
  
  Вiн був настiльки вражений, як i вона, тим, з чим вони зiткнулися над Каїром, але Сем намагався не панiкувати. "Не хвилюйся, кохана. Тiльки люди, якi бояться висоти, мають вiдчувати дискомфорт прямо зараз. Вiдключення електроенергiї, мабуть, через електростанцiю чи щось у цьому родi ".
  
  Пiлот озирнувся на них. "Будь ласка, пристебнись i дай менi зосередитися. Спасибi вам!"
  
  Нiна вiдчула, як у неї пiдкосилися ноги. У радiусi ста миль пiд ними єдиним джерелом свiтла був пульт керування "Геркулесом' в кабiнi пiлота. Весь Єгипет був занурений у непроглядну темряву, одну з кiлькох країн, що страждають вiд незрозумiлого вiдключення електроенергiї, яке нiхто не мiг локалiзувати. Як би їй не хотiлося показувати , наскiльки вона була приголомшена, вона не могла позбутися вiдчуття, що нею опановує фобiя, вона не тiльки була в старiй лiтаючiй банцi з-пiд супу з двигунами, але тепер виявила, що вiдсутнiсть свiтла повнiстю iмiтувала замкнутий простiр.
  
  Пердю сiв поруч iз нею, помiтивши, як тремтять її пiдборiддя та руки. Вiн обiйняв її i нiчого не сказав, що здалося Нiнi надзвичайно заспокiйливим. Додано Кiра та Сем пiдготувалися до посадки, зiбравши все своє спорядження та матерiали для читання, перш нiж пристебнутись.
  
  "Я повинен визнати, Ефендi, менi дуже цiкаве це питання, професоре. Iмру дуже хоче обговорити з вами", - прокричав Аджо крiзь оглушливий шум двигунiв. Перд'ю посмiхнувся, добре знаючи хвилювання свого колишнього гiда.
  
  "Ти знаєш щось, чого не знаємо ми, люба Аджо?" - спитав Пердью.
  
  "Нi, тiльки те, що проф. Iмру вiдомий як дуже мудра людина та король своєї спiльноти. Вiн любить давню iсторiю i, звичайно, археологiю, але той факт, що вiн хоче бачити вас, для мене є великою честю. Я просто сподiваюся, що ця зустрiч присвячена тим речам, якими вона вiдома. Вiн дуже могутня людина iз твердою рукою в iсторiї".
  
  "Прийнято до вiдома", - вiдповiв Пердью. "Тодi сподiватимемося на краще".
  
  "Масонський храм", - сказала Нiна. "Вiн масон?"
  
  "Так, мадам", - пiдтвердив Аджо. "Великий майстер ложi Iсiди в Гiзi".
  
  Пердью очi заблищали. "Масони? I вони шукають моєї допомоги?" Вiн глянув на Патрiка. "Тепер я заiнтригований".
  
  Патрiк усмiхнувся, задоволений тим, що йому не доведеться брати на себе вiдповiдальнiсть за поїздку, в якiй Перд'ю був би не зацiкавлений. Нiна теж вiдкинулася на спинку стiльця, почуваючи себе бiльш спокушеною можливостями зустрiчi. Хоча традицiйно жiнкам не дозволялося вiдвiдувати збори масонiв, вона знала багатьох iсторично великих людей, якi належали до стародавньої та могутньої органiзацiї, походження якої завжди захоплювало її. Як iсторик, вона розумiла, що багато з їхнiх стародавнiх обрядiв та секретiв були суттю iсторiї та її впливом на свiтовi подiї.
  
  
  23
  Як дiамант у небi
  
  
  Проф. Iмру дружелюбно вiтав Пердью, коли той вiдчинив високi ворота для групи. "Радий бачити вас знову, мiстере Пердью. Сподiваюся, у тебе все було добре?
  
  "Ну, я був трохи засмучений увi снi, i їжа все ще не приваблює, але я одужую, дякую, професор", - вiдповiв Пердью, посмiхаючись. "Насправдi одного факту, що я не користуюся гостиннiстю ув'язнених, достатньо, щоб щодня радувати мене".
  
  "Я б так i подумав", - зi спiвчуттям погодився професор. "Особисто тюремний термiн не був нашою метою. Бiльше того, схоже, що метою людей iз МI-6 було посадити вас довiчно, а не ефiопської делегацiї". Визнання професора пролило деяке свiтло на мстивi устремлiння Карстена, надаючи ще бiльше впевненостi у тому фактi, що вiн мав намiр отримати Пердью, але це було щось для iншого разу.
  
  Пiсля того, як гурт приєднався до майстра-муляра у чудовiй прохолоднiй тiнi перед Храмом, мала початися серйозна дискусiя. Пенекал не мiг перестати вирячитися на Нiну, але вона з витонченiстю поставилася до його тихого захоплення. Пердю i Сем знаходили його очевидну закоханiсть у неї забавної, але вони стримували свої веселощi пiдморгуваннями i пiдштовхуванням лiктями, поки розмова не набула вигляду офiцiйностi та серйозностi.
  
  "Майстер Пенекаль вважає, що нас переслiдує те, що в мiстицизмi називається Магiєю. Отже, вам у жодному разi не слiд представляти цього персонажа як людину хитру та спритну з погляду сьогоднiшнiх стандартiв", - сказав професор. Почав Iмру.
  
  "Наприклад, вiн є причиною цих перебоїв iз подачею електроенергiї", - тихо додав Пенекал.
  
  "Якби ви могли, майстре Пенекал, будь ласка, утримайтеся вiд забiгання вперед до того, як я поясню езотеричну природу нашої дилеми", - сказав професор. Iмру попросив старого астронома. "У заявi Пенекаля багато правди, але ви краще зрозумiєте, як тiльки я поясню основи. Я розумiю, що у вас є лише певна кiлькiсть часу, щоб повернути Священну скриньку, тому ми намагатимемося зробити це якнайшвидше".
  
  "Дякую", - сказав Пердью. "Я хочу зробити це якнайшвидше".
  
  "Звичайно," проф. Iмру кивнув, а потiм продовжив навчати групу тому, що вiн i астроном зiбрали й досi. Поки Нiнi, Пердью, Сему та Аджо розповiдали про взаємозв'язок мiж падаючими зiрками i вбивчими пограбуваннями мандрiвного мудреця, хтось порався з воротами.
  
  "Вибачте мене, будь ласка", - вибачився Пенекал. Я знаю, хто це. Приношу вибачення за його запiзнення ".
  
  "У що б то не стало. Ось ключi, майстер Пенекал, " сказав професор, вручаючи Пенекалу ключ вiд ворiт, щоб впустити шаленого Офара, поки вiн продовжує допомагати шотландськiй експедицiї наздоганяти їх. Офар виглядав змученим, його очi розширилися вiд панiки та поганих передчуттiв, коли його друг вiдчинив ворота. "Вони вже зрозумiли?" вiн важко дихав.
  
  "Ми зараз iнформуємо їх, мiй друже", - запевнив Пенекал Офара.
  
  "Поспiшай", - благав Офар. "Ще одна зiрка впала не бiльше двадцяти хвилин тому!"
  
  "Що?" Пенекаль був у мареннi. "Котрий з них?"
  
  "Перша iз семи сестер!" Офар розкрився, його слова подiбнi до цвяхiв у кришцi труни. "Ми маємо поквапитися, Пенекале! Ми повиннi дати вiдсiч зараз, або все буде втрачено!" Його губи тремтiли, як у вмираючого. "Ми повиннi зупинити Чарiвника, Пенекала, або нашi дiти не доживуть до старостi!"
  
  "Я чудово знаю про це, мiй старий друже", - заспокоював Офара Пенекал, пiдтримуючи його твердою рукою за спину, коли вони пiдходили до теплого, затишного камiна в саду. Полум'я було вiтальним, освiтлюючи фасад великого старого храму з чудовим оголошенням, де на стiнах були зображенi тiнi присутнiх учасникiв та пожвавлював кожен їхнiй рух.
  
  "Ласкаво просимо, майстер Офар", проф. Сказав Iмру, коли старий сiв, киваючи iншим членам зборiв. "Тепер я ввiв мiстера Пердью та його колег у курс наших спекуляцiй. Вони знають, що Чарiвник справдi зайнятий плетiнням жахливого пророцтва", - оголосив професор. "Я надаю астрономам з "Спостерiгачiв за драконами" Гермополiса, людям, що походять iз родоводiв жерцiв Тота, розповiсти вам, що мiг намагатися зробити цей вбивця".
  
  Пенекаль пiдвiвся зi свого стiльця, розгортаючи сувої у яскравому свiтлi лiхтаря, що ллється з контейнерiв, пiдвiшених до гiлок дерев. Пердю та його друзi негайно зiбралися ближче, щоб уважно вивчити кодекс та дiаграми.
  
  "Це зоряна карта давнини, що охоплює безпосередньо небеса над Єгиптом, Тунiсом ... загалом весь Близький Схiд, яким ми його знаємо", - пояснив Пенекаль. "За останнi два тижнi мiй колега Офар i я помiтили кiлька тривожних небесних явищ".
  
  "Такi як?" - запитав Сем, уважно вивчаючи старий коричневий пергамент та його приголомшливу iнформацiю, написану цифрами та невiдомим шрифтом.
  
  "Такi, як зiрки, що падають", - вiн зупинив Сема об'єктивним жестом вiдкритої долонi, перш нiж журналiст змiг заговорити, - "але... не тi, якi ми можемо дозволити собi, щоб вони падали. Я ризикнув би сказати, що цi небеснi тiла - не просто гази, що поглинають самi себе, але планети, невеликi на вiдстанi. Коли падають зiрки такого типу, це означає, що їх усунули зi своїх орбiт ". Офар виглядав шокованим власними словами. "Це означає, що їх загибель може викликати ланцюгову реакцiю в навколишнiх сузiр'ях".
  
  Нiна ахнула. "Звучить як неприємностi".
  
  "Дама права", - визнав Офар. "I всi цi конкретнi тiла важливi, настiльки важливi, що вони мають назви, якими їх iдентифiкують".
  
  "Не цифри пiсля прiзвищ звичайних учених, як у багатьох сучасних помiтних зiрок", - поiнформував аудиторiю за столом Пенекал. "Їх iмена настiльки важливi, як i їхнє становище на небесах над землею, що вони були вiдомi навiть людям Божим".
  
  Сем був зачарований. Хоча вiн провiв своє життя, маючи справу зi злочинними органiзацiями та таємними лиходiями, йому довелося поступитися чарiвнiстю, яку надавала йому мiстична репутацiя зоряного неба. "Як же, мiстере Офаре?" Сем запитав iз непiдробним iнтересом, роблячи для себе кiлька нотаток, щоб запам'ятати термiнологiю та назви позицiй на графiку.
  
  "У Заповiтi Соломона, мудрого царя з Бiблiї, " розповiдав Офар, як старий бард, - говориться, що цар Соломон зв'язав сiмдесят два демони i змусив їх збудувати Єрусалимський храм".
  
  Його заява, природно, зустрiла група з цинiзмом, замаскованим пiд мовчазне споглядання. Тiльки Аджо сидiв нерухомо, дивлячись на зiрки над головою. Коли електрика була вiдключена по всiй прилеглiй країнi та iнших регiонах, не схожих на Єгипет, сяйво зiрок перевершувало непроглядну темряву космосу, яка постiйно переховувалась над усiм.
  
  "Я знаю, як це має звучати, - пояснив Пенекал, "але ви повиннi думати в термiнах хвороб i поганих емоцiй, а не рогатих бiсiв, щоб справити враження на природу "демонiв". Спочатку це звучатиме абсурдно, поки ми не розповiмо вам, що ми спостерiгали, що вiдбувалося. Тiльки тодi ви почнете вiдмовлятися вiд зневiри на користь попередження".
  
  "Я запевнив майстрiв Офара та Пенекаля, що дуже мало хто, досить мудрий, щоб зрозумiти цей таємний роздiл, насправдi мали б кошти щось iз цим зробити", - каже професор. Iмру розповiв вiдвiдувачам iз Шотландiї. "I ось чому я вважав вас, мiстере Пердью, i ваших друзiв вiдповiдними людьми, до яких слiд звернутися щодо цього. Я також читав багато ваших робiт, мiстере Клiв", - сказав вiн Сему. "Я багато чого дiзнався про вашi часом неймовiрнi випробування та пригоди разом з доктором Гулдом i мiстером Пердью. Це переконало мене в тому, що ви не тi люди, якi слiпо вiдмахуються вiд дивних та заплутаних питань, з якими ми стикаємося тут щодня у рамках наших вiдповiдних орденiв".
  
  Чудова робота, професор, подумала Нiна. Добре, що ви зменшите нас цим чарiвним, хоч i поблажливим, викладом екзальтацiї. Можливо, саме її жiноча сила дозволила Нiнi вловити солодкорiчну психологiю похвали, але вона не збиралася говорити про це вголос. Вона вже викликала напруженiсть мiж Пердю та полковником. Йiмену, лише один iз його законних супротивникiв. Було б зайвим повторювати контрпродуктивну практику з проф. Я зраджу i назавжди знищу репутацiю Пердью, щоб пiдтвердити її iнтуїцiю щодо майстра-масону.
  
  I тому доктор Гулд притримала мову, слухаючи чудову розповiдь астронома, його голос був таким самим заспокiйливим, як у старого чарiвника з фантастичного фiльму.
  
  
  24
  Згода
  
  
  Невдовзi їх обслуговував проф. Економки Iмру. За пiдносами з частуванням з хлiба Баладi та та'мейї (фалафель) пiшли ще два пiдноси з пряними Хавушi. Яловичий фарш i спецiї наповнили їх нiздрi п'янкими ароматами. Пiдноси були розставленi на великому столi, i люди професора пiшли так само раптово та тихо, як i з'явилися.
  
  Вiдвiдувачi охоче прийняли частування масонiв та подали його зi схвальним гулом, який дуже сподобався господаревi. Коли всi вони трохи пiдкрiпилися, настав час для отримання додаткової iнформацiї, оскiльки партiя Перд'ю мала не так багато вiльного часу.
  
  "Будь ласка, майстер Офар, продовжуйте", Проф. Запрошено Iмру.
  
  "У нашому розпорядженнi, мiй орден, є набiр пергаментiв, озаглавлений "Кодекс Соломона", - пояснив Офар. утримували кожного з пов'язаних демонiв у межах бачащого каменя - алмазiв". Його темнi очi мерехтiли таємничiстю, коли вiн понизив голос, звертаючись до кожного з тих, хто слухає. " I для кожного дiаманта була хрещена певна зiрка, щоб вiдзначити занепалих духiв".
  
  "Зоряна карта", - зауважив Пердью, вказуючи на шаленi небеснi каракулi на одному аркушi пергаменту. I Офар, i Пенекаль загадково кивнули, причому обидва чоловiки виглядали набагато бiльш безтурботними через те, що розповiли про скрутне становище сучасного слуху.
  
  "Тепер, як сказав проф. Можливо, Iмру пояснив вам у нашу вiдсутнiсть, що ми маємо пiдстави вважати, що мудрець знову ходить серед нас", - сказав Офар. "I кожна зiрка, яка впала досi, була значущою на картi Соломона".
  
  Пенекал додав: "I таким чином, особлива сила кожного з них виявилася в якiйсь формi, яку впiзнають тiльки тi, хто знає, на що звертати увагу, розумiєте?"
  
  "Економка покiйної мадам Шанталь, повiшена на прядив'янiй мотузцi в особняку в Нiццi кiлька днiв тому?" Оголосив Офар, чекаючи, доки його колега заповнить прогалини.
  
  "У Кодексi йдеться, що демон Оноскелiс плiв мотузки з пеньки, якi використовувалися при будiвництвi Єрусалимського храму", - розповiв Пенекал.
  
  Офар продовжив: "Впала також сьома зiрка в сузiр'ї Лева, що отримала назву Рабдос".
  
  "Запальничка для свiтильникiв у храмi пiд час його будiвництва", - пояснив Пенекал. Вiн пiдняв розкритi долонi вгору i оглянув темряву, що огорнула мiсто. "Лампи погасли всюди найближчих землях. Тiльки вогонь може створити свiтло, як ви бачили. Лампи, електричнi свiтильники не будуть."
  
  Нiна та Сем обмiнялися зляканими, але повними надiї поглядами. Пердью та Аджо виявили iнтерес i легке хвилювання у зв'язку з дивними угодами. Пердю повiльно кивнув, вловивши закономiрностi, представленi спостерiгачами. "Майстри Пенекаль та Офар, що, по сутi, ви хочете, щоб ми зробили? Я розумiю, що, за вашими словами, вiдбувається. Однак менi потрiбнi деякi роз'яснення щодо того, для чого саме мене та моїх колег викликали".
  
  "Я чув дещо тривожне про останню зiрку, що впала, сер, у таксi на шляху сюди ранiше. Очевидно, моря пiднiмаються, але всупереч будь-якiй природнiй причинi. Згiдно зi зiркою на картi, яку мiй друг вказав менi останнiм, це жахлива доля", - журився Пенекал. "Мiстере Пердью, нам потрiбна ваша допомога в отриманнi дiамантiв царя Соломона, що залишилися. Чарiвник збирає їх, i доки вiн це робить, падає ще одна зiрка; наближається ще одна чума ".
  
  "Ну, i де тодi цi дiаманти? Я впевнений, що зможу спробувати допомогти вам вiдкопати їх до того, як Чарiвник..." - сказав вiн.
  
  "Чарiвник, сер", - голос Офара тремтiв.
  
  "Вибачте. Чарiвник, " Пердью швидко виправив свою помилку, "знаходить їх".
  
  Проф. Iмру встав, жестом запрошуючи своїх союзникiв, що любуються зiрками, на хвилинку. "Чи бачите, мiстере Пердью, у цьому й проблема. Багато дiамантiв царя Соломона протягом столiть були розкиданi серед заможних людей - королiв, глав держав i колекцiонерiв рiдкiсного дорогоцiнного камiння, - i тому Фокусник вдавався до шахрайства та вбивств, щоб отримати їх один за одним.
  
  "Боже мiй", - пробурмотiла Нiна. "Це як голка у стозi сiна. Як ми зможемо знайти їх усi? У вас є записи про алмази, якi ми шукаємо?
  
  "На жаль, нi, доктор Гулд", проф. Iмру журився. Вiн видав дурний смiшок, почуваючи себе безглуздо, що навiть заговорив про це. "Насправдi, спостерiгачi i я жартома жартували, що мiстер Пердью був досить багатий, щоб викупити вiдповiднi дiаманти, просто щоб позбавити нас вiд зайвого клопоту i часу".
  
  Всi посмiялися з веселої безглуздостi, але Нiна спостерiгала за манерами майстра-муляра, чудово знаючи, що вiн висував пропозицiю без жодних очiкувань, за винятком екстравагантного, схильного до ризику вродженого пiдштовхування Пердью. I знову вона залишила найвищу манiпуляцiю при собi i посмiхнулася. Вона подивилася на Пердью, намагаючись застерегти його поглядом, але Нiна могла бачити, що вiн смiявся трохи надто сильно.
  
  Нiзащо у свiтi, подумала вона. Вiн справдi розглядає це!
  
  "Сем", - сказала вона в шумi веселощiв.
  
  "Так я знаю. Вiн клюне на цю наживку, i ми не зможемо його зупинити, " вiдповiв Сем, не дивлячись на неї, продовжуючи смiятися у спробi виглядати неуважним.
  
  "Сем", - повторила вона, не в змозi сформулювати вiдповiдь.
  
  "Вiн може собi це дозволити", - посмiхнувся Сем.
  
  Але Нiна бiльше не могла тримати це у собi. Пообiцявши собi висловити свою думку найприязнiшим i шанобливим чином, вона пiднялася зi свого мiсця. Її мiнiатюрна постать кидала виклик гiгантськiй тiнi професора. Я стою на фонi стiни масонського храму у вiдблиску вогню мiж ними.
  
  "За всiєї поваги, професоре, я думаю, що нi", - заперечила вона. "Доцiльно вдаватися до звичайної фiнансової торгiвлi, коли предмети мають таку цiннiсть. Насмiлюсь сказати, безглуздо уявляти таке. I я можу майже запевнити вас, виходячи з власного досвiду, що неосвiченим людям, багатим чи нi, нелегко розлучитися зi своїми скарбами. I в нас, звичайно, немає часу знаходити їх усi i займатися стомливим обмiном, перш нiж ваш Чарiвник знайде їх.
  
  Нiна постаралася дотримуватися великого тону, її легкий голос мав на увазi, що вона просто пропонує швидший метод, у той час як насправдi вона була категорично проти цiєї iдеї. Єгипетськi чоловiки, якi не звикли навiть приймати присутнiсть жiнки, не кажучи вже про те, щоб дозволяти їй брати участь в обговореннi, довгий час сидiли мовчки, тодi як Пердю та Сем затамували подих.
  
  На її надзвичайне подив, проф. Iмру вiдповiв: "Я справдi згоден, докторе Гулде. Чекати на це досить абсурдно, не кажучи вже про те, щоб виконати вчасно ".
  
  "Послухайте," - почав Пердью про турнiр, влаштовуючись зручнiше на краєчку свого крiсла, "Я цiную вашу турботу, моя люба Нiно, i я згоден, що це здається притягнутим за вуха, щоб робити такi речi. Однак одна рiч, яку я можу засвiдчити, це те, що нiщо нiколи не обмежується i не висушується. Ми можемо використовувати рiзнi методи для досягнення того, чого хочемо. У цьому випадку, я впевнений, я мiг би звернутися до деяких власникiв та зробити їм пропозицiю".
  
  "Ти знущаєшся з мене", - недбало вигукнув Сем з iншого боку столу. "У чому каверза? Повинен бути один, iнакше ти зовсiм здурiв, старий.
  
  "Нi, Сем, я абсолютно щирий", - запевнив його Пердью. "Люди, вислухайте мене". Мiльярдер повернувся обличчям до господаря. "Якби ви, професоре, могли зiбрати iнформацiю про тих небагатьох осiб, якi володiють необхiдним нам камiнням, я мiг би змусити своїх брокерiв та юридичних осiб придбати цi дiаманти за справедливою цiною, не руйнуючи мене. Вони оформлять свiдоцтва про право власностi пiсля того, як призначений експерт пiдтвердить їхню справжнiсть". Вiн обдарував професора сталим поглядом, що випромiнює впевненiсть, подiбної до якої Сем i Нiна давно не бачили у своєму друговi. "У цьому й заковика, професор".
  
  Нiна посмiхалася у своєму маленькому куточку тiнi та вогню, вiдкушуючи шматочок коржика, поки Пердью укладав угоду зi своїм колишнiм опонентом. "Загвоздка в тому, що пiсля того, як ми зiрвали завдання Фокусника, дiаманти царя Соломона за законом належать менi".
  
  "Це мiй хлопчик", - прошепотiла Нiна.
  
  Спершу шокований, Проф. Поступово Iмру зрозумiв, що це була справедлива пропозицiя. Зрештою, вiн навiть не чув про алмази до того, як зоречети виявили хитрiсть мудреця. Вiн був добре обiзнаний про те, що у царя Соломона було золото i срiбло у величезних кiлькостях, але вiн не знав про те, що цар мав дiаманти, самi по собi. Крiм алмазних копалень, виявлених у Танiсi, у пiвнiчно-схiдному регiонi дельти Нiлу, та деяких вiдомостей про iншi об'єкти, можливо, пiдзвiтнi царю, проф. Iмру довелося визнати, що це було для нього новинкою.
  
  "Ми домовилися, професоре?" - наполягав Пердью, поглядаючи на годинник, щоб отримати вiдповiдь.
  
  Мудро, погодився професор. Однак вiн мав свої умови. "Я думаю, що це дуже розумно, мiстере Пердью, а також корисно", - сказав вiн. "Але у мене є своєрiдна зустрiчна пропозицiя. Зрештою, я теж лише допомагаю Спостерiгачам за Драконами у їхньому прагненнi запобiгти жахливiй небеснiй катастрофi".
  
  "Я розумiю. Що ти пропонуєш?" - спитав Пердью.
  
  "Iншi дiаманти, якi не перебувають у володiннi багатих сiмей по всiй Європi та Азiї, стануть власнiстю Єгипетського археологiчного товариства", - наполягав професор. "Тi, якi вашим брокерам вдається перехопити, належать вам. Що скажеш ти?
  
  Сем насупився, вiдчуваючи спокусу вихопити свiй блокнот. "У якiй країнi ми знайдемо цi iншi алмази?"
  
  Гордий професор посмiхнувся до Сема, щасливо схрестивши руки. "До речi, мiстере Клiв, ми вважаємо, що вони похованi на цвинтарi недалеко вiд того мiсця, де ви i вашi колеги вестимете цю жахливу офiцiйну справу".
  
  "В Ефiопiї?" Аджо заговорив уперше з того часу, як почав набивати рота чудовими стравами, що стоять перед ним. "Вони не в Аксумi, сер. Я можу запевнити вас. Я провiв роки, працюючи на розкопках iз рiзними мiжнародними археологiчними групами у цьому регiонi".
  
  "Я знаю, мiстер Кiра", проф. Твердо сказав Iмру.
  
  "Згiдно з нашими давнiми текстами, " урочисто оголосив Пенекал, - алмази, якi ми шукаємо, на загальну думку, заритi в монастирi на священному островi в озерi Тана".
  
  "В Ефiопiї?" - Запитав Сем. У вiдповiдь на серйознi похмурi погляди, якi вiн отримав, вiн знизав плечима i пояснив: "Я шотландець. Я не знаю нiчого про Африку, чого не було б у фiльмi про Тарзана".
  
  Нiна посмiхнулася. "Кажуть, що на озерi Тана є острiв, де нiбито вiдпочивала Дiва Марiя дорогою з Єгипту, Сем", - пояснила вона. "Також вважалося, що тут зберiгався справжнiй Ковчег Завiту до того, як його привезли до Аксуму в 400 роцi нашої ери".
  
  "Я вражений вашими iсторичними знаннями, мiстере Пердью. Можливо, доктор Гулд мiг би колись попрацювати у Народному русi захисту об'єктiв спадщини?" Проф. Iмру посмiхнувся. "Чи навiть для Єгипетського археологiчного товариства чи, можливо, для Каїрського унiверситету?"
  
  "Можливо, як тимчасовий радник, професор", - вона витончено вiдмовилася. "Але я люблю сучасну iсторiю, особливо нiмецьку iсторiю Другої свiтової вiйни".
  
  "Ах", - вiдповiв вiн. "Шкода. Це така похмура, жорстока епоха, якiй варто вiддати своє серце. Чи наважусь я поцiкавитись, що це видає у твоєму серцi?"
  
  Нiна пiдняла брову, швидко вiдповiдаючи. "Це свiдчить лише про те, що я боюся повторення iсторичних подiй там, де це стосується мене".
  
  Високий темношкiрий професор подивився зверху вниз на маленького лiкаря з мармуровою шкiрою, що контрастував з ним, його очi були сповненi справжнього захоплення i сердечностi. Пердью боявся чергового культурного скандалу з боку своєї коханої Нiни, тому вiн перервав невеликий досвiд встановлення зв'язку мiж нею та професором. Iмру.
  
  "Тодi гаразд", - Пердью ляснув у долонi i посмiхнувся. "Давайте почнемо насамперед з ранку".
  
  "Так", - погодилася Нiна. "Я втомився як собака, i затримка в польотi теж не пiшла менi на користь".
  
  "Так, змiна клiмату у вашiй рiднiй Шотландiї досить агресивна", - погодився ведучий.
  
  Вони залишили збори у пiднесеному настрої, залишивши старих астрономiв з полегшенням допомогу, а проф. Я в захватi вiд майбутнього полювання на скарби. Аджо вiдступив убiк, пропускаючи Нiну до таксi, тодi як Сем наздогнав Пердью.
  
  Ти записав все це на плiвку? - спитав Пердью.
  
  "Так, вся угода", - пiдтвердив Сем. "Отже, тепер ми знову крадемо у Ефiопiї?" - невинно спитав вiн, знаходячи все це iронiчним i кумедним.
  
  "Так", - Пердью хитро посмiхнувся, його вiдповiдь збентежила всiх у його компанiї. "Але цього разу ми крадемо для Black Sun".
  
  
  25
  Алхiмiя богiв
  
  
  
  Антверпен, Бельгiя
  
  
  Абдул Райя прогулювався по жвавiй вулицi в Берхемi, химерному районi у фламандському регiонi Антверпен. Вiн прямував на домашнiй бiзнес антиквара на iм'я Ханнес Веттер, фламандського знавця, схибленого на дорогоцiнному камiннi. У його колекцiю входили рiзнi стародавнi вироби з Єгипту, Месопотамiї, Iндiї та Росiї, всi прикрашенi рубiнами, смарагдами, дiамантами та сапфiрами. Але Райю мало турбував вiк чи рiдкiсть колекцiї Веттера. Була лише одна рiч, яка його цiкавила, i з цiєї речi йому потрiбна була лише п'ята частина.
  
  Уетер розмовляв з Раєю по телефону за три днi до того, як повенi почалися всерйоз. Вони виклали ексцентричну суму за бешкетне зображення iндiйського походження, яке було в колекцiї Уеттера. Хоча вiн наполягав, що цей конкретний вирiб не продається, вiн не мiг вiдмовитися вiд дивної пропозицiї Раї. Покупець виявив Уеттера на eBay, але через те, що Уеттер дiзнався з розмови з Раєю, єгиптянин багато знав про стародавнє мистецтво i нiчого про технологiю.
  
  В останнi кiлька днiв повсюди в Антверпенi та Бельгiї посилилася тривога через повiнь. По всьому узбережжю, вiд Гавра i Дьєппа у Францiї до Тернезена в Нiдерландах, з будинкiв евакуювалися, оскiльки рiвень моря продовжував так пiдвищуватися. З Антверпеном, затиснутим посерединi, вже затоплену дiлянку сушi Затонулої землi Сафтiнге вже втратили пiд припливами. Iншi мiста, такi як Гоес, Флiссiнген i Мiдделбург, також були затопленi хвилями, аж до Гааги.
  
  Райя посмiхнувся, знаючи, що вiн був господарем таємних погодних каналiв, якi влада не могла розгадати. На вулицях вiн продовжував зустрiчати людей, що жваво розмовляють, розмiрковують i наляканих продовженим пiдйомом рiвня океану, який незабаром затопить Алкмар i решту Пiвнiчної Голландiї протягом наступного дня.
  
  "Бог карає нас", - почув вiн, як жiнка середнього вiку сказала своєму чоловiковi бiля кафе. Ось чому це вiдбувається. Це Божий гнiв".
  
  Її чоловiк виглядав таким же враженим, як i вона, але вiн спробував знайти втiху в мiркуваннях. "Матiльдо, заспокойся. Можливо, це просто природне явище, яке люди, котрi займаються погодою, не змогли вловити за допомогою цих радарiв ", - заблагав вiн.
  
  "Але чому?" - Наполягала вона. "Природнi явища викликанi волею Божою, Мартiне. Це божественне покарання".
  
  "Або божественне зло", - пробурмотiв її чоловiк, на жах своєї релiгiйної дружини.
  
  "Як ти можеш так говорити?" - верескнула вона, коли Райя проходила повз. "Чому Бог мiг би наслати на нас зло?".
  
  "О, я не можу встояти перед цим", - голосно вигукнув Абдул Райя. Вiн повернувся, щоб приєднатися до жiнки та її чоловiка. Вони були приголомшенi його незвичайним поглядом, його руками, схожими на пазурi, його гострим, кiстлявим обличчям i очима. "Мадам, краса зла в тому, що на вiдмiну вiд добра, злу не потрiбна причина, щоб сiяти руйнування. У самiй сутi зла закладено навмисне руйнування заради чистого задоволення вiд цього. Добридень." Коли вiн неквапливо йшов, чоловiк i його дружина завмерли в шоцi, головним чином вiд його одкровення, але безумовно i вiд його зовнiшнього вигляду.
  
  По телевiзiйних каналах всюди було розiслано попередження, тодi як повiдомлення про загибель людей вiд повеней приєдналися до iнших повiдомлень iз Середземноморського басейну, Австралiї, Пiвденної Африки та Пiвденної Америки про загрозливi повенi. Японiя втратила половину свого населення, тодi як мiрiади островiв занурювалися пiд воду.
  
  "О, почекайте, мої дорогi", - весело заспiвав Райя, наближаючись до будинку Ханнеса Веттера, - "це прокляття води. Вода трапляється всюди, не тiльки в морi. Зачекайте, полеглий Куноспастон - це водяний демон. Ви могли б потонути у власних ваннах!"
  
  Це було останнє падiння зiрки, яке спостерiгав Офар пiсля того, як Пенекаль почув пiдвищення рiвня моря в Єгиптi. Але Райя знав, що мало статися, оскiльки вiн був архiтектором цього хаосу. Виснажений Чарiвник прагнув лише нагадати людству про їхнє нiкчемнiсть в очах Всесвiту, про незлiченнi очi, якi сяяли на них щоночi. I на довершення всього, вiн насолоджувався силою руйнування, яку контролював, i юнацьким трепетом вiд того, що був єдиним, хто знав чому.
  
  Звичайно, останнє було лише його думкою про справи. Востаннє, коли вiн дiлився знаннями з людством, у результатi вiдбулася промислова революцiя. Пiсля цього йому не довелося багато робити. Люди вiдкрили науку в новому свiтлi, двигуни замiнили бiльшiсть транспортних засобiв, а технiцi була потрiбна кров Землi, щоб продовжувати ефективно брати участь у гонцi зi знищення iнших країн у суперництвi за владу, грошi та еволюцiю. Як вiн i очiкував, люди використовували знання для руйнування - чудове пiдморгування втiленому злу. Але Райє набридли повторюванi вiйни i монотонна жадiбнiсть, тому вiн вирiшив зробити щось бiльше... щось остаточне... щоб домiнувати у свiтi.
  
  "Мiстер Раю, так приємно тебе бачити. Ханнес Веттер, до ваших послуг". Антиквар усмiхнувся, коли дивний тип пiднявся сходами до його вхiдних дверей.
  
  "Доброго дня, мiстере Веттер", - грацiозно привiталася Райя, потискуючи чоловiковi руку. "Я з нетерпiнням чекаю на отримання свого призу".
  
  "Звичайно. Заходьте, " спокiйно вiдповiв Ханнес, посмiхаючись вiд вуха до вуха. "Мiй магазин знаходиться у пiдвалi. Ось будь ласка. " Вiн жестом показав Райє, щоб вона вела вниз дуже шикарними сходами, прикрашеними красивими i дорогими прикрасами на пiдставках, якi ведуть вниз уздовж поручнiв. Над ними пiд легким вiтерцем невеликого вентилятора, за допомогою якого Ханнес пiдтримував прохолоду, виблискували якiсь тканi вироби.
  
  "Це цiкаве маленьке мiстечко. Де вашi клiєнти? Запитала Рая. Питання трохи спантеличив Ханнеса, але вiн припустив, що єгиптянин просто був бiльш схильний робити все по-старому.
  
  "Мої клiєнти зазвичай роблять замовлення онлайн, i ми надсилаємо їм товари", - пояснив Ханнес.
  
  "Вони тобi довiряють?" - почав худорлявий Чарiвник iз щирим подивом. Як вони тобi платять? I звiдки вони знають, що ти дотримаєшся свого слова?
  
  У продавця вирвався спантеличений смiшок. "Сюди, мiстере Райя. У моєму кабiнетi. Я вирiшив залишити там прикрасу, про яку ви просили. Вони мають походження, тому ви впевненi у справжностi вашої покупки", - чемно вiдповiв Ханнес. "А ось i мiй ноутбук".
  
  "Твої що?" - холодно спитав чемний темний Маг.
  
  "Мiй ноутбук?" Повторив Ханнес, вказуючи на комп'ютер. "Куди ви можете переказати кошти зi свого рахунку для оплати товару?"
  
  "О!" Рая зрозумiла. "Звiсно так. Менi шкода. У мене була довга нiч".
  
  "Жiнки чи вино?" веселий Ханнес посмiхнувся.
  
  "Боюсь, я ходжу пiшки. Чи бачите, тепер, коли я стала старшою, це ще бiльш втомлює", - зауважила Рая.
  
  "Я знаю. Я знаю це надто добре", - сказав Ханнес. "У молодостi я бiгав марафони, i тепер я насилу пiдводжуся сходами, не зупиняючись, щоб перевести подих. Де ти гуляв?
  
  "Гент. Я не мiг заснути, тому пiшов пiшки, щоб вiдвiдати вас", - як нi в чому не бувало пояснив Райя, здивовано розглядаючи офiс.
  
  "Прошу вибачення?" Ханнес ахнув. Ти йшов пiшки вiд Гента до Антверпена? П'ятдесят з гаком кiлометрiв?"
  
  "Так".
  
  Ханнес Веттер був вражений, але зазначив, що зовнiшнiсть клiєнта здавалася досить ексцентричною, когось, кого, здавалося, не бентежила бiльшiсть речей.
  
  "Це вражає. Чи не хочете чаю?
  
  "Я хотiла б побачити зображення", - твердо сказала Райя.
  
  "О, звичайно", - сказав Ханнес i пiдiйшов до настiнного сейфа, щоб дiстати дванадцятидюймову статуетку. Коли вiн повернувся, чорнi очi Раї одразу ж визначили шiсть однорiдних дiамантiв, захованих у морi дорогоцiнного камiння, якi становили зовнiшню частину статуетки. Це був огидний на вигляд бiс, з вишкiреними зубами i довгим чорним волоссям на головi. Вирiзаний iз чорної слонової кiстки, предмет мiг похвалитися двома гранями з кожного боку вiд основної гранi, хоча корпус у нього був лише один. На лоб кожної гранi було вставлено по дiамантовi.
  
  "Як i я, це чортеня в реальному життi ще потворнiше", - сказав Райя з хворобливою усмiшкою, забираючи статуетку у Ханнеса, що смiється. Продавець не збирався оскаржувати думку свого покупця, оскiльки це було значною мiрою правдою. Але його почуття пристойностi було врятовано вiд незручностi цiкавiстю Раї. "Чому має п'ять граней? Одного було б достатньо, щоби вiдлякати зловмисникiв ".
  
  "Ах, це", - сказав Ханнес, горячи бажанням описати походження. "Судячи з походження, ранiше у нього було всього два власники. Король iз Судану володiв ними у другому столiттi, але стверджував, що вони були проклятi, тому вiн пожертвував їхнi церкви в Iспанiї пiд час кампанiї в Альборанському морi, неподалiк Гiбралтару."
  
  Рая подивилася на чоловiка з розгубленим виразом обличчя. "Так ось чому у нього п'ять граней?"
  
  "Нi, нi, нi", - засмiявся Ханнес. "Я досi пiдходжу до цього. Ця прикраса була створена на зразок iндiйського бога зла Равани, але у Равани було десять голiв, тож, ймовiрно, це була неточна ода богу-царю".
  
  "Або це зовсiм не бог-цар", - посмiхнулася Райя, вважаючи шiстьма з Семи Сестер, що залишилися дiаманти, демонес з Завiту царя Соломона.
  
  "Що ти маєш на увазi?" - спитав Ханнес.
  
  Райя пiдвiвся на ноги, все ще посмiхаючись. М'яким, повчальним тоном вiн сказав: "Дивися".
  
  Один за одним, незважаючи на шалене заперечення антиквара, Райя витягував кожен дiамант своїм кишеньковим ножем, поки у нього на долонi не налiчилося шiсть. Ханнес не знав чому, але вiн був надто наляканий вiдвiдувачем, щоб зробити щось, щоб зупинити його. Його охопив повзучий страх, начебто сам диявол стояв у його присутностi, i вiн нiчого не мiг зробити, тiльки спостерiгати, як наполягав його вiдвiдувач. Високий єгиптянин зiбрав дiамант у свою долоню. Немов салонний фокусник на дешевiй вечiрцi, вiн показав камiння Ханнесу. "Бачиш це?"
  
  "Д-так", - пiдтвердив Ханнес, його чоло було мокрим вiд поту.
  
  "Це шiсть iз семи сестер, демонiв, пов'язаних царем Соломоном для будiвництва його храму", - сказала Райя з iнформативнiстю, що нагадує шоумена. "Вони були вiдповiдальнi за копання фундаменту Єрусалимського храму".
  
  "Цiкаво", - видавив Ханнес, намагаючись говорити рiвно i не панiкувати. Те, що сказав йому його клiєнт, було одночасно абсурдним i лякаючим, що в очах Ханнеса робило його божевiльним. Це дало йому привiд подумати, що Рая може бути небезпечною, тому вiн поки що пiдiгравав. Вiн зрозумiв, що йому, мабуть, не заплатять за артефакт.
  
  "Так, це дуже цiкаво, мiстере Ветер, але знаєте, що дiйсно заворожує?" - Запитала Райя, в той час як Ханнес дивився без вiдповiдi. Iншою рукою Райя витяг Селесту з кишенi. Плавнi рухи його подовжених рук були досить гарнi для споглядання, як у танцюриста балету. Але очi Раї потемнiли, коли вiн звiв двi руки разом. "Зараз ви побачите щось справдi цiкаве. Назвiть це алхiмiєю; алхiмiєю Великого задуму, трансмутацiєю богiв! Райя плакала, перекриваючи гуркiт, що послiдував за цим, який долинав з усiх бокiв. Всерединi його пазурiв мiж тонкими пальцями та складками на долонях розливався червонуватий вiдблиск. Вiн пiдняв руки, гордо демонструючи силу своєї дивної алхiмiї Ханнесу, який з жахом схопився за груди.
  
  "Вiдкладiть цей серцевий напад, мiстере Ветере, доки не побачите фундамент вашого власного храму", - весело попросила Райя. "Дивися!"
  
  Цей страшний наказ дивитися виявився надто сильним для Ханнеса Веттера, i вiн опустився на пiдлогу, схопившись за груди, що здавлювали. Над ним злий Чарiвник був у захватi вiд малинового свiчення в його руках, коли Селеста зустрiлася з шiстьма дiамантами-сестрами, викликавши їхню атаку. Пiд ними затремтiла земля, поштовхи змiстили опорнi стовпи будiвлi, в якiй жив Ханнес. Вiн чув, як вiд наростаючого землетрусу розбиваються шибки, а пiдлога обсипається великими шматками бетону та сталевими прутами.
  
  Зовнi сейсмiчна активнiсть збiльшилася у шiсть разiв, стрясаючи весь Антверпен як епiцентр землетрусу, а потiм поповзла по землi у всiх напрямках. Незабаром вони мали прибути до Нiмеччини, Нiдерландiв i забруднити океанське дно Пiвнiчного моря. Райя отримав вiд Ханнеса те, що йому було потрiбно, залишивши вмираючого чоловiка пiд уламками його будинку. Фокуснику довелося поспiшати в Австрiю, щоб зустрiтися з людиною в регiонi Зальцкаммергут, яка стверджувала, що у нього найзатребуванiший камiнь пiсля Селести.
  
  "Незабаром побачимося, мiстере Карстен".
  
  
  26
  Випускаємо скорпiона на Змiю
  
  
  Нiна допила залишки пива, перш нiж "Геркулес" почав кружляти над iмпровiзованою посадковою смугою неподалiк клiнiки Данша в регiонi Тиграй. Був, як i планували, раннiй вечiр. За допомогою своїх помiчникiв по адмiнiстративнiй частинi Пердью нещодавно домiгся дозволу на використання покинутої злiтно-посадкової смуги пiсля того, як вони з Патрiком обговорили стратегiю. Патрiк взяв на себе смiливiсть повiдомити полковника. Йiмену, як вiн був зобов'язаний вчинити вiдповiдно до угоди, яку судова команда Пердью уклала з урядом Ефiопiї та його представниками.
  
  "Пийте, хлопцi", - сказала вона. "Ми зараз у тилу ворога..." вона глянула на Пердью, "... знову". Вона сiла, коли всi вони вiдкрили своє останнє холодне пиво перед поверненням Священної скриньки до Аксуму. "Отже, просто для ясностi. Педдi, чому ми не приземляємось у чудовому аеропорту в Аксумi?"
  
  "Бо це те, чого вони, ким би вони не були, чекають", - пiдморгнув Сем. "Немає нiчого кращого за iмпульсивну змiну планiв, щоб тримати супротивника у напрузi".
  
  "Але ти сказав Ємену", - заперечила вона.
  
  "Так, Нiно. Але бiльшiсть цивiльних осiб та експертiв-археологiв, якi зляться на нас, не будуть повiдомленi досить скоро, щоб пройти весь цей шлях сюди", - пояснив Патрiк. "До того часу, як вони дiйдуть сюди з уст в уста, ми будемо на шляху до гори Єха, де Пердью знайшов Священну скриньку. Ми подорожуватимемо у вантажному автомобiлi без розпiзнавальних знакiв 'Двi з половиною штуки' без помiтних кольорiв або емблем, що робить нас практично невидимими для громадян Ефiопiї". Вiн обмiнявся усмiшкою з Пердью.
  
  "Чудово", - вiдповiла вона. "Але чому тут, якщо це важливо, щоб запитати?"
  
  "Ну" Патрiк вказав на карту пiд блiдим свiтлом, закрiпленим на даху корабля, "ви побачите, що Данша знаходиться приблизно в центрi, на пiвдорозi мiж Аксумом, ось тут", - вiн вказав на назву мiста i провiв кiнчиком вказiвного пальця по паперу влiво та вниз. "I ваша мета - озеро Тана, ось тут, на пiвденний захiд вiд Аксума".
  
  "Отже, ми подвоюємо ставку, як тiльки уронимо коробку?" - Запитав Сем, перш нiж Нiна встигла засумнiватися в тому, що Патрiк ужив слово "ваш" замiсть "наш".
  
  "Нi, Сем", - усмiхнувся Пердью, "наша улюблена Нiна приєднається до тебе в подорожi на Тана Кiркос, острiв, де знаходяться алмази. Тим часом Патрiк, Аджо i я вирушимо в Аксум зi Священною скринькою, дотримуючись пристойностi перед урядом Ефiопiї та народом Ємену".
  
  "Чекай, що?" Нiна ахнула, схопивши Сема за стегно, коли вона нахилилася вперед, насупившись. "Сем i я йдемо однi, щоб вкрасти чортовi алмази?"
  
  Сем посмiхнувся. "Менi це подобається".
  
  "О, вiдвали", - простогнала вона, привалюючись спиною до черева лiтака, коли той з гуркотом перейшов у крен, готуючись приземлитися.
  
  "Давайте, докторе Гулд. Це не тiльки заощадило б нам час на доставку камiння єгипетським звiздарам, а й послужило б iдеальним прикриттям", - умовляв Пердью.
  
  "I наступне, що ти дiзнаєшся, я буду заарештована i знову стану найсумнiше вiдомим жителем Обана", - спохмурнiла вона, прикладаючись повними губами до шийки пляшки.
  
  "Ви з Обана?" - спитав пiлот Нiну, не обертаючись, поки перевiряв керування перед собою.
  
  "Так", - вiдповiла вона.
  
  "Жахливо щодо тих людей iз твого мiста, гей? Яка ганьба", - сказав пiлот.
  
  Пердю i Сем теж пожвавiшали з Нiною, обидва такi ж розсiянi, як i вона. "Якi люди?" - Запитала вона. "Що трапилося?"
  
  "О, я бачив це в газетi в Единбурзi близько трьох днiв тому, можливо, довше", - повiдомив пiлот. "Доктор та його дружина загинули в автокатастрофi. Потонули в озерi Лох-Ломонд пiсля того, як їхня машина впала у воду або щось таке."
  
  "О Боже!" - Вигукнула вона, виглядаючи переляканою. "Ти дiзнався назву?"
  
  "Так, дай менi подумати", - прокричав вiн крiзь рев двигунiв. "Ми все ще казали, що його iм'я якось пов'язане iз водою, розумiєте? Iронiя в тому, що вони тонуть, розумiєш? Е-е..."
  
  "Пляж?" - Видавила вона, вiдчайдушно бажаючи знати, але боячись будь-якого пiдтвердження.
  
  "От i все! Так, Бiч, це все. Доктор Бiч та його дружина, " вiн клацнув великим i безiменним пальцями, перш нiж усвiдомив найгiрше. "Боже мiй, я сподiваюся, вони не були твоїми друзями".
  
  "О, Iсусе", - плакала Нiна у свої долонi.
  
  "Менi дуже шкода, докторе Гулд", - вибачився пiлот, коли вiн розвертався, щоб пiдготуватися до посадки в густiй темрявi, яка останнiм часом була поширена по всiй Пiвнiчнiй Африцi. "Я гадки не мав, що ви не чули".
  
  "Все в порядку", - видихнула вона, спустошена. "Звичайно, ви не могли знати, що я знав про них. Все в порядку. Все в порядку".
  
  Нiна не плакала, але її руки тремтiли, а в очах застигла смуток. Пердю обiйняв її однiєю рукою. "Знаєш, вони б зараз не були мертвi, якби я не з'їбал в Канаду i не влаштував всю цю плутанину з особистiстю, яка призвела до її викрадення", - прошепотiла вона, стиснувши зуби вiд почуття провини, яке мучить її серце.
  
  "Луха собача, Нiно", - м'яко запротестував Сем. "Ти ж знаєш, що це лайно, правда? Цей нацистський виродок все одно вбив би будь-кого на своєму шляху, щоб..." Сем зупинився на тому, щоб констатувати жахливу очевиднiсть, але Перд'ю перестав звинувачувати його. Патрiк зберiгав мовчання i вирiшив залишатися таким на даний момент.
  
  "На шляху до знищення мене", - пробурмотiв Пердью зi страхом у своєму визнаннi. "Це була не твоя провина, моя люба Нiно. Як завжди, ваша спiвпраця зi мною зробила вас безневинною мiшенню, а участь доктора Бiча в моєму порятунку привернула увагу його сiм'ї. Iсус Христос! Я просто ходяча ознака смертi, чи не так? " - сказав вiн, скорiше iз самоаналiзом, нiж iз жалiстю до себе.
  
  Вiн вiдпустив тремтiння Нiни, i на мить їй захотiлося вiдтягнути його назад, але вона надала його його думкам. Сем мiг дуже добре зрозумiти, що, вiдповiдно, оподаткувало обох його друзiв. Вiн подивився на Аджо, що сидiла навпроти нього, коли колеса лiтака з силою "Геркулеса" врiзалися в потрiсканий асфальт старої злiтно-посадкової смуги. Єгиптянин дуже повiльно моргнув, показуючи Сему, щоб вiн розслабився i не реагував так швидко.
  
  Сем непомiтно кивнув i подумки приготувався до майбутнього походу на озеро Тана. Незабаром "Супер Геркулес" поступово зупинився, i Сем побачив, як Пердю дивився на релiквiю "Священна скринька". Сивий дослiдник-мiльярдер бiльше не був таким веселим, як ранiше, але натомiсть сидiв, журячись про свою одержимiсть iсторичними артефактами, вiльно звiсивши зчепленi руки мiж стегон. Сем глибоко зiтхнув. Це був найгiрший час для мирських розпитувань, але це була також дуже важлива iнформацiя, якої вiн потребував. Вибравши максимально тактовний момент, наскiльки вiн мiг, Сем миттю глянув на Патрiка, який мовчить, перш нiж запитати Пердью: "У нас з Нiною є машина, щоб дiстатися до озера Тана, Пердью?".
  
  "Ти розумiєш. Це непримiтний маленький Volkswagen. Сподiваюся, ви не заперечуєте", - мляво сказав Пердью. Мокри очi Нiни закотилися i затремтiли, коли вона намагалася зупинити сльози, перш нiж вийти з величезного лiтака. Вона взяла руку Пердью i стиснула її. Її голос здригнувся, коли вона прошепотiла йому, але її слова були набагато менш засмучуючи. "Все, що ми можемо зараз зробити, це переконатися, що цей двоособливий ублюдок отримає за заслугами, Пердью. Люди спiлкуються з вами, тому що ви, тому що ви з ентузiазмом ставитеся до iснування та цiкавитеся чудовими речами. Ви прокладаєте шлях до кращого рiвня життя своїм генiєм, винаходами".
  
  На тлi її заворожливого голосу Пердью мiг смутно розрiзнити скрип задньої кришки, що вiдкривається, та iнших людей, якi неухильно готуються винести Священну Скриньку з надр гори Єха. Вiн мiг чути, як Сем та Аджо обговорюють вагу релiквiї, але все, що вiн справдi чув, були заключнi пропозицiї Нiни.
  
  "Ми всi вирiшили спiвпрацювати з тобою задовго до того, як чеки були оплаченi, мiй хлопчик", - зiзналася вона. "I доктор Бiч вирiшив урятувати тебе, бо вiн знав, наскiльки ти важливий для свiту. Боже мiй, Пердю, ти бiльше, нiж зiрка на небi для людей, якi знають тебе. Ти - сонце, що пiдтримує нас усiх у рiвновазi, зiгрiває нас i змушує нас процвiтати на орбiтi. Люди прагнуть вашої магнетичної присутностi, i якщо менi доведеться померти за цей привiлей, то так тому й бути".
  
  Патрiк не хотiв переривати, але мав розклад, якого треба було дотримуватися, i вiн повiльно наблизився до них, щоб показати, що настав час виходити. Пердью не знав, як реагувати на слова Нiни про вiдданiсть, але вiн мiг бачити Сема, що стоїть у своїй суворiй красi, схрестивши руки на грудях i посмiхаючись, нiби вiн пiдтримував почуття Нiни. "Давай зробимо це, Пердью", - завзято сказав Сем. "Давайте повернемо їхню чортову скриньку i дiстанемося до Чарiвника".
  
  "Мушу зiзнатися, я бiльше хочу Карстена", - з гiркотою зiзнався Пердью. Сем пiдiйшов до нього i поклав йому тверду руку на плече. Коли Нiна пiшла за Патрiком за єгиптянином, Сем таємно подiлився з Пердю особливою втiхою.
  
  "Я зберiгав цю новину для твого дня народження", - згадав Сем, - "але у мене є деяка iнформацiя, яка може заспокоїти твiй мстивий бiк на даний момент".
  
  "Що?" - спитав Пердью, вже зацiкавлений.
  
  "Пам'ятаєш, ти просив мене записувати всi угоди, правда? Я записав всю iнформацiю, яку ми зiбрали про всю цю екскурсiю, а також про Фокусника. Ти пам'ятаєш, що просив мене стежити за дiамантами, якi придбали твої люди, i так далi, " продовжив Сем, намагаючись особливо знизити голос, " бо ти хочеш пiдкинути їх у особняк Карстена, щоб обрамити головний член Чорного сонця, так? "
  
  "Так? Так, так, що з того? Нам усе ще потрiбно знайти спосiб зробити це, як тiльки ми закiнчимо танцювати пiд свист ефiопської влади, Сем", - вiдрiзав Перд'ю тоном, який видавав стрес, у якому вiн тонув.
  
  "Я пам'ятаю, ти казав, що хотiв зловити змiю рукою свого ворога або щось таке", - пояснив Сем. "Отже, я взяв на себе смiливiсть розкрутити цей м'яч для вас".
  
  Щоки Пердью спалахнули вiд iнтриги. "Як?" - Жорстоко прошепотiв вiн.
  
  "У мене був друг - не питай - з'ясувавши, де жертви Фокусника отримували його послуги", - поспiшно подiлився Сем, перш нiж Нiна почала б шукати. "I тiльки-но моєму новому досвiдченому приятелю вдалося зламати комп'ютернi сервери австрiйця, трапилося так, що наш шановний друг з Black Sun, мабуть, запросив невiдомого алхiмiка додому для вигiдної угоди".
  
  Обличчя Пердю просвiтлiло, i на ньому з'явилася подоба посмiшки.
  
  "Все, що нам потрiбно зробити зараз, це доставити рекламований дiамант у маєток Карстена до середи, а потiм ми спостерiгатимемо, як змiю вжалить скорпiон, поки в наших венах не залишиться отрути", - посмiхнувся Сем.
  
  "Мiстер Клiв, ти генiй", - зазначив Пердью, знiмаючи мiцний поцiлунок на щоцi Сема. Нiна, входячи, зупинилася, як укопана, i схрестила руки на грудях. Пiднявши брову, вона могла тiльки здогадуватися. "Шотландцi. Наче носiння спiдниць недостатньо, щоб перевiрити їхню мужнiсть".
  
  
  27
  Волога пустеля
  
  
  Коли Сем i Нiна пакували свiй джип для поїздки в Тана Кiркос, Пердью поговорив з Аджо про мiсцевi ефiопи, якi супроводжуватимуть їх на мiсце археологiчних розкопок за горою Єха. Незабаром до них приєднався Патрiк, щоб обговорити деталi доставки з найменшим шумом.
  
  "Я подзвоню полковнику. Йiменовi, щоб повiдомити його, коли ми прибудемо на мiсце. Йому просто доведеться задовольнитись цим ", - сказав Патрiк. "Поки вiн буде там, коли Святу Шкатулку буде повернуто, я не розумiю, чому ми повиннi повiдомляти йому, з якого боку ми виступаємо".
  
  "Занадто правильно, Педдi", - погодився Сем. "Просто пам'ятаєте, якою б не була репутацiя Пердью та Аджо, ви уявляєте Сполучене Королiвство пiд командуванням трибуналу. Нiкому не дозволяється чiплятися чи нападати на когось там, щоб повернути релiквiю ".
  
  "Вiрно", - погодився Патрiк. "Цього разу у нас є мiжнародний виняток, поки ми дотримуємось умов угоди, i навiть Yimenu має дотримуватися цього".
  
  "Менi дiйсно подобається смак цього яблука", - зiтхнув Пердью, допомагаючи Аджо i трьом людям Патрiка пiдняти пiдроблений Ковчег у вiйськову вантажiвку, яку вони пiдготували для його транспортування. "Цей досвiдчений торговець спусковими гачками виводить мене з себе щоразу, коли я на нього дивлюся".
  
  "Ах!" - Вигукнула Нiна, задираючи нiс побачивши Пердью. "Тепер я розумiю. Ти вiдсилаєш мене з Аксума, щоб ми з Йiмен не заважали один одному, гей? I ти посилаєш Сема переконатися, що я не зiрвусь iз повiдця".
  
  Сем i Пердью стояли плiч-о-плiч, волiючи зберiгати мовчання, але Аджо посмiювалася, i Патрiк пiдвiвся мiж нею i чоловiками, щоб врятувати момент. "Це справдi найкраще, Нiно, ти так не думаєш? Я маю на увазi, нам дiйсно потрiбно доставити алмази, що залишилися, єгипетському народу Драконiв..."
  
  Сем скривився, намагаючись не розсмiятися з того, що Патрiк неправильно назвав орден звiздарiв "бiдним", але Пердью вiдкрито посмiхнувся. Патрiк озирнувся на чоловiкiв iз докором, перш нiж знову звернутися до лякаючого маленького iсторика. "Їм термiново потрiбне камiння, i з доставкою артефакту..." - продовжив вiн, намагаючись заспокоїти її. Але Нiна просто пiдняла руку i похитала головою. "Залиш це, Патрiку. Неважливо. Я пiду i вкраду що-небудь ще з цiєї бiдної країни в iм'я Британiї, просто щоб уникнути дипломатичного кошмару, який обов'язково виникне в моїй уявi, якщо я знову побачу цього жiнконенависницького iдiота".
  
  "Ми повиннi йти, Ефендi", - сказав Аджо Пердью, на щастя, знявши напруження, що насувається, своєю протверезною заявою. "Якщо ми зволiкатимемо, ми не дiстанемося туди вчасно".
  
  "Так! Усiм краще поквапитися", - запропонував Пердью. "Нiно, ви з Семом зустрiнетеся з нами тут через двадцять чотири години з дiамантами з острiвного монастиря. Тодi ми маємо повернутися до Каїру у рекордно короткi термiни ".
  
  "Можеш називати мене причiпкою," спохмурнiла Нiна, "але я щось упускаю? Я думав, що цi дiаманти мали стати власнiстю професора. Єгипетське археологiчне товариство Iмру.
  
  Так, така була угода, але мої брокери отримали список каменiв вiд професора. Люди Iмру у суспiльствi, тодi як Сем i я були безпосередньо на зв'язку з майстром Пенекалом", - пояснив Пердью.
  
  "О Боже, я вiдчуваю подвiйну гру", - сказала вона, але Сем м'яко схопив її за руку i вiдтяг вiд Пердю з серцевим: "Вiтаю, старий! Ходiмо, докторе Гулде. Нам потрiбно вчинити злочин, i ми маємо дуже мало часу, щоб зробити це ".
  
  "Боже, гнилi яблука мого життя", - простогнала вона, коли Пердью помахав їй рукою.
  
  "Не забувай дивитися на небо!" Пердью пожартував, перш нiж вiдчинити пасажирськi дверi старої вантажiвки, що працює на холостому ходу. На задньому сидiннi за релiквiєю спостерiгали Патрiк та його люди, тодi як Пердью їхав на дробовику з Аджо за кермом. Єгипетський iнженер, як i ранiше, був найкращим гiдом у регiонi, i Пердью подумав, що якби вiн сам вiв машину, йому не довелося б давати вказiвки.
  
  Пiд покровом ночi група чоловiкiв перевезла Священну скриньку до мiсця розкопок на горi Єха, щоб повернути її якнайшвидше з мiнiмальними неприємностями з боку розлючених ефiопiв, наскiльки це можливо. Велика вантажiвка брудного кольору, скрипучи i ревучи, їхала поритою вибоїнами дорогою, прямуючи на схiд, до знаменитого Аксума, який вважається мiсцем упокою бiблiйного ковчега Завiту.
  
  Прямуючи на пiвденний захiд, Сем i Нiна мчали до озера Тана, що зайняло б у них не менше семи годин на даному джипi.
  
  "Чи правильно ми робимо, Сем?" - Запитала вона, розгортаючи шоколадний батончик. "Чи ми просто ганяємося за тiнню Пердью?"
  
  "Я чув, що ти сказала йому в "Геркулесi", кохання моє", - вiдповiв Сем. "Ми робимо це, тому що це необхiдно". Вiн глянув на неї. Ти дiйсно мав на увазi те, що сказав йому, так? Чи ти просто хотiв, щоб вiн вiдчував себе менш лайновим?"
  
  Нiна неохоче вiдповiдала, використовуючи пережовування як спосiб вiдтягти час.
  
  "Я знаю тiльки одне," подiлився Сем, - i це те, що Перд'ю був замучений "Чорним сонцем" i залишений вмирати... i одне це змушує всi системи влаштувати криваву лазню".
  
  Пiсля того, як Нiна проковтнула цукерку, вона подивилася на зiрки, що народжуються одна за одною над невiдомим горизонтом, до якого вони прямували, питаючи, скiльки з них були потенцiйно диявольськими. "Дитячий вiршик тепер має бiльше сенсу, розумiєш? Мерехти, мерехтi, Маленька зiрочка. Як менi цiкаво, хто ти такий".
  
  "Насправдi нiколи не думав про це з такої точки зору, але в цьому є якась таємниця. Ти правий. А також загадати бажання на падаючу зiрку", - додав вiн, дивлячись на прекрасну Нiну, яка смоктала кiнчики пальцiв, щоб смакувати шоколад. "Це змушує задуматися, чому зiрка, що падає, могла б, подiбно до джина, виконувати вашi бажання".
  
  "I ти знаєш, наскiльки злiснi цi виродки насправдi, правда? Якщо ви ґрунтуєте свої бажання на надприродному, я думаю, вам обов'язково надеруть дупу. Ви не повиннi використовувати занепалих ангелiв, або демонiв, як би, чорт забирай, їх там не називали, щоб пiдживлювати свою жадiбнiсть. Ось чому будь-хто, хто використовує..." Вона замовкла. "Сем, це правило, яке ви з Пердью застосовуєте до професора. Iмру чи Карстену?"
  
  "Яке правило? Не iснує правила ", - чемно захищався вiн, його очi були прикутi до важкої дороги в темрявi, що згущується.
  
  "Можливо, що жадiбнiсть Карстена приведе його до загибелi, використовуючи Чарiвника та дiаманти царя Соломона, щоб позбавити свiт вiд нього?" - припустила вона, звучаючи дуже впевнено в собi. Сему настав час зiзнатися. Зухвала iсторичка не була дурою, i, крiм того, вона була частиною їхньої команди, так що вона заслуговувала на знати, що вiдбувалося мiж Пердью i Семом, i розповiсти про те, чого вони сподiвалися досягти.
  
  Нiна проспала близько трьох годин поспiль. Сем не скаржився, хоча був зовсiм виснажений i боровся за те, щоб не заснути на одноманiтнiй дорозi, яка в кращому разi нагадувала кратер iз сильно вираженими прищами. До одинадцятої години зiрки сяяли первозданним сяйвом на тлi чистого неба, але Сем був надто зайнятий, милуючись заболоченими дiлянками, що обрамляли ґрунтову дорогу, якою вони їхали до озера.
  
  "Нiна?" сказав вiн, збуджуючи її якомога нiжнiше.
  
  "Ми че, ми вже на мiсцi?" - приголомшено пробурмотiла вона.
  
  "Майже, - вiдповiв вiн, - але менi потрiбно, щоб ти дещо побачив".
  
  "Сем, я зараз не в настрої вислуховувати твої юнацькi сексуальнi домагання", - спохмурнiла вона, все ще квакаючи, як мумiя, що ожила.
  
  "Нi, я серйозно", - наполягав вiн. "Дивися. Просто виглянь у своє вiкно i скажи менi, чи бачиш ти те, що я бачу ".
  
  Вона насилу пiдкорилася. "Я бачу пiтьму. Нинi середина ночi".
  
  "Мiсяць повний, тож не зовсiм темно. Скажи менi, що ти помiчаєш у цьому краєвидi", - наполегливо наполягав вiн. Сем здавався збентеженим i засмученим одночасно, щось зовсiм нехарактерне для нього, тому Нiна знала, що це має бути важливим. Вона подивилася уважнiше, намагаючись зрозумiти, що вiн мав на увазi. Тiльки коли вона згадала, що Ефiопiя - це в основному посушливий та пустельний ландшафт, вона зрозумiла, що вiн мав на увазi.
  
  "Ми їдемо по водi?" обережно спитала вона. Потiм на неї обрушився весь удар дивностi, i вона вигукнула: "Семе, чому ми їдемо по водi?"
  
  Шини джипа були мокрими, хоча дорога не була затоплена. По обидва боки гравiйної дороги мiсяць освiтлював повзкi мiлини, якi колихалися на слабкому вiтрi. Оскiльки дорога була трохи пiднесена над навколишньою суворою землею, вона ще не була занурена у воду так сильно, як решта околиць.
  
  "Ми не повиннi бути такими", - вiдповiв Сем, знизуючи плечима. "Наскiльки я знаю, ця країна вiдома посухою, i ландшафт має бути абсолютно сухим".
  
  "Почекайте", - сказала вона, увiмкнувши свiтло на даху, щоб перевiрити карту, яку дав їм Аджо. "Дай подумати, де ми зараз?"
  
  "Щойно пройшли Гондар близько п'ятнадцяти хвилин тому", - вiдповiв вiн. "Зараз ми повиннi бути недалеко вiд Аддiс-Земена, а це приблизно за п'ятнадцять хвилин їзди вiд Верети, нашого пункту призначення, перш нiж ми вирушимо на човнi озером".
  
  "Сем, ця дорога знаходиться приблизно за сiмнадцять кiлометрiв вiд озера!" - ахнула вона, вимiрявши вiдстань мiж дорогою та найближчою водоймою. "Не може бути, щоб це була вода озера. Чи це могло?"
  
  "Неа", - погодився Сем. "Але що мене вражає, то це те, що, згiдно з попереднiми дослiдженнями Аджо та Пердью, проведеними в ходi цього дводенного збору смiття, в цьому регiонi не було дощiв бiльше двох мiсяцiв! Отже, я хотiв би знати, звiдки, чорт забирай, озеро взяло додаткову воду для покриття цiєї гребаної дороги".
  
  "Це, " вона похитала головою, не може розiбратися, " не... натурально".
  
  "Ти ж розумiєш, що це означає, вiрно?" Сем зiтхнув. "Нам доведеться дiставатися монастиря виключно по водi".
  
  Нiна не здавалася надто незадоволеною новими розробками: "Я думаю, це гарна рiч. Перемiщення повнiстю у водi має свої переваги - це буде менш помiтно, анiж займатися туристичними справами".
  
  "Що ти маєш на увазi?"
  
  "Я пропоную роздобути каное у Верете i звiдти здiйснити на ньому цiлу подорож", - запропонувала вона. "Жодної змiни транспорту. Для цього також не потрiбно зустрiчатися з мiсцевими, розумiєте? Ми беремо каное, одягаємо якийсь одяг i повiдомляємо про це нашим братам-охоронцям алмазiв ".
  
  Сем посмiхнувся у блiдому свiтлi, що падає з даху.
  
  "Що?" - Запитала вона, не менш здивована.
  
  "О, нiчого. Менi просто подобається ваша новонабута злочинна чеснiсть, докторе Гулд. Ми повиннi бути обережними, щоб остаточно не втратити вас на темному боцi". Вiн посмiхнувся.
  
  "О, вiдвали", - сказала вона, посмiхаючись. "Я тут, щоб виконати роботу. Крiм того, ти знаєш, як я ненавиджу релiгiю. У будь-якому разi, якого хрону цi ченцi взагалi ховають алмази?
  
  "Гарне зауваження", - визнав Сем. "Не можу дочекатися, коли зможу пограбувати групу скромних, ввiчливих людей, позбавивши їх останнього багатства, яке є в їхньому свiтi". Як i побоювався, Нiнi не сподобався його сарказм, i вона вiдповiла рiвним тоном: "Так".
  
  "До речi, хто збирається подарувати нам каное о першiй ночi, докторе Гулд?" - Запитав Сем.
  
  "Нiхто, я гадаю. Нам просто доведеться запозичити один. Мине добрих п'ять годин, перш нiж вони прокинуться i помiтять, що вони зникли. На той час ми вже вiдбиратимемо ченцiв, вiрно? " ризикнула вона.
  
  "Безбожний", - посмiхнувся вiн, переключаючи джип на знижену передачу, щоб долати складнi вибоїни, прихованi дивним припливом води. "Ти абсолютно безбожний".
  
  
  28
  Пограбування могил 101
  
  
  До того часу, коли вони дiсталися Верети, джип погрожував зануритися на три фути у воду. Дорога зникла кiлька миль тому, але вони продовжували рухатися до краю озера. Для їхнього успiшного проникнення в Тана Кiркос був необхiдний нiчний покрив, поки на їхньому шляху не з'явилося дуже багато людей.
  
  "Нам доведеться зупинитися, Нiно", - безнадiйно зiтхнув Сем. "Що мене турбує, то це те, як ми повернемося до мiсця зустрiчi, якщо джип потоне".
  
  "Переживання для iншого разу", - вiдповiла вона, поклавши руку на щоку Сема. "Зараз ми маємо закiнчити роботу. Просто робiть по одному подвигу за раз, iнакше ми, вибачте за каламбур, захлинемося у занепокоєннi i провалимо мiсiю".
  
  Сем не мiг з цим посперечатися. Вона мала рацiю, i її пропозицiя не перевантажуватися до того, як з'явиться рiшення, мала сенс. Вiн зупинив автомобiль на в'їздi до мiста рано-вранцi. Звiдти їм треба було знайти щось на зразок човна, щоб дiстатися до острова якнайшвидше. Це був довгий шлях, щоб дiстатися навiть до берегiв озера, не кажучи вже про те, щоб доплисти веслами до острова.
  
  У мiстi панував хаос. Вдома зникали пiд натиском води, i бiльшiсть кричала 'чаклунство', тому що не було дощу, який спричинив повiнь. Сем запитав одного з мiсцевих жителiв, який сидiв на сходах ратушi, де можна дiстати каное. Чоловiк вiдмовився розмовляти з туристами, поки Сем не дiстав пачку ефiопських бiрр, щоби розплатитися.
  
  "Вiн сказав менi, що в днi, що передували повенi, вiдбулися перебої з подачею електроенергiї", - сказав Сем Нiне. "На довершення годину тому обiрвалися всi лiнiї електропередач. Цi люди почали евакуацiю всерйоз за кiлька годин до цього, тому вони знали, що справа прийме поганий оборот".
  
  "Бiдолаги. Семе, ми повиннi зупинити це. Чи справдi все це робить алхiмiк зi спецiальними навичками, все ще трохи притягнуто за вуха, але ми маємо зробити все можливе, щоб зупинити виродок, доки весь свiт не було знищено", - сказала Нiна. "Про всяк випадок, якщо вiн якимось чином має здатнiсть використовувати трансмутацiю, щоб викликати стихiйнi лиха".
  
  З компактними сумками за спиною вони пiшли за добровольцем-одинаком кiлька кварталiв до Сiльськогосподарського коледжу, всi троє пробираючись по колiна у водi. Навколо них мешканцi все ще брели, вигукуючи попередження та пропозицiї один одному, оскiльки деякi намагалися врятувати свої будинки, тодi як iншi хотiли втекти на вищий схил. Молодий чоловiк, який привiв Сема та Нiну, нарештi зупинився перед великим складом на територiї кампуса i вказав на майстерню.
  
  "Ось це майстерня з виготовлення металу, де ми проводимо заняття з будiвництва та збирання сiльськогосподарської технiки. Можливо, ви зможете знайти один iз танква, якi бiологи зберiгають у сараї, мiстере. Вони використовують його, щоб брати проби на озерi".
  
  "Загар-?" Сем спробував повторити.
  
  "Танква", - посмiхнувся хлопець. "Човен, який ми робимо з ем, пап... папiруса? Вони зростають в озерi, i ми робили з них човни з часiв наших предкiв", - пояснив вiн.
  
  "А ти? Навiщо ти все це робиш? Запитала його Нiна.
  
  "Я чекаю на свою сестру та її чоловiка, мем", - вiдповiв вiн. "Ми всi йдемо пiшки на схiд, на сiмейну ферму, сподiваючись забратися подалi вiд води".
  
  "Ну, будь обережний, добре?" Сказала Нiна.
  
  "Ти теж", - сказав молодик, квапливо повертаючись до сходiв ратушi, де вони його знайшли. "Успiхiв!"
  
  Пiсля кiлькох неприємних хвилин проникнення на маленький склад вони нарештi натрапили на те, що варто було попрацювати. Сем довго тягнув Нiну по водi, висвiтлюючи шлях своїм лiхтариком.
  
  "Знаєш, це дар божий, що до того ж не йде дощ", - прошепотiла вона.
  
  "Я думав про те саме. Чи можете ви уявити цю подорож по водi з небезпеками блискавки та зливи, що погiршує наш зiр?" вiн погодився. "Ось! Там, нагорi. Це схоже на каное".
  
  "Так, але вони страшенно крихiтнi", - нарiкала вона на це видовище. Посудина ручної роботи навряд чи була досить велика для одного Сема, не кажучи вже про них обох. Не знайшовши нiчого навiть вiддалено корисного, цим двом довелося зiткнутися з неминучим рiшенням.
  
  Тобi доведеться пiти однiй, Нiно. У нас просто немає часу на дурницю. Менш нiж за чотири години настане свiтанок, а ви легкi та мiнiатюрнi. Ти подорожуватимеш набагато швидше самотужки", - пояснив Сем, боячись вiдправляти її одну в невiдоме мiсце.
  
  Зовнi кiлька жiнок закричали, коли впав дах будинку, що спонукало Нiну забрати дiаманти i покласти край стражданням невинних людей. "Я справдi не хочу", - зiзналася вона. "Ця думка жахає мене, але я пiду. Я маю на увазi, що може бути потрiбно купцi миролюбних ченцiв, що дали обiтницю безшлюбностi, вiд такого блiдого єретика, як я?
  
  "Крiм як спалити тебе на багаттi?" Сем сказав, не подумавши, намагаючись пожартувати.
  
  Пляска по руцi передав сум'яття Нiни його необдуманим припущенням, перш нiж вона жестом наказала йому спустити каное. Протягом наступних сорока п'яти хвилин вони тягли її за собою по водi, доки не знайшли вiдкрите мiсце без будь-яких будiвель чи огорож, якi перешкоджали б їй шлях.
  
  "Мiсяць освiтить твою дорогу, i вогнi на стiнах монастиря вкажуть твою мету, кохана. Будь обережний, добре? Вiн засунув їй у руку свою "Беретту" зi свiжою обоймою. "Бережися крокодилiв", - сказав Сем, пiднiмаючи її на руки i мiцно тримаючи у своїх обiймах. Правду кажучи, вiн був страшенно стурбований її самотнiм зусиллям, але вiн не наважувався посилювати її побоювання правдою.
  
  Коли Нiна накинула на своє мiнiатюрне тiло плащ iз мiшковини, Сем вiдчув грудку в горлi через небезпеки, з якими їй довелося зiткнутися поодинцi. "Я буду прямо тут, чекати тебе в ратушi".
  
  Вона не озирнулася, коли почала веслувати, i не вимовила жодного слова. Сем сприйняв це як знак того, що вона зосереджена на своєму завданнi, хоч насправдi вона плакала. Вiн нiколи не мiг знати, як вона була налякана подорожжю поодинцi в стародавнiй монастир, поняття не маючи, що її там чекає, в той час як вiн був надто далеко, щоб врятувати її, якщо щось трапиться. Нiну лякало не лише невiдоме мiсце призначення. Думка про те, що ховалося в пiднятих водах озера - озера, з якого бере початок Блакитний Нiл, налякала її до безумства. На щастя для неї, однак, у багатьох городян була та сама iдея, що й у неї, i вона була не одна на великiй смузi води, яка тепер приховала справжнє озеро. Вона гадки не мала, де починається справжнє озеро Тана, але, як i велiв Сем, їй залишалося тiльки пошукати полум'я вогняних горщикiв уздовж стiн монастиря на Тана Кiркос.
  
  Було моторошно перебувати на плаву серед такої кiлькостi човнiв, схожих на каное, чути, як люди говорять навколо неї мовами, яких вона не розумiла. "Я думаю, це те, на що схоже перетин рiчки Стiкс", - сказала вона собi iз задоволенням, коли вона гребла в сильному темпi, щоб дiстатися мiсця призначення. "Усi голоси; весь шепiт багатьох. Чоловiки та жiнки та рiзнi дiалекти, всi пливуть у темрявi по чорних водах з милостi богiв ".
  
  Iсторик глянув на чисте, зоряне небо. Її темне волосся майорiло на лагiдному вiтрi над водою, визираючи з-пiд капюшона. "Мерцяй, мерехтi, Маленька зiрочка", - прошепотiла вона, стискаючи рукоятку вогнепальної зброї, коли сльози тихо котилися по її щоках. "Бiсове зло - ось хто ти є".
  
  Тiльки крики, що лунали над водою, нагадували їй, що вона не була гiрко самотня, i вдалинi вона помiтила слабке заграву багать, про якi говорив Сем. Десь далеко дзвонив церковний дзвiн, i спочатку здавалося, що це стривожило людей у човнах. Але потiм вони почали спiвати. Спочатку це було безлiч рiзних мелодiй та тональностей, але поступово мешканцi регiону Амхара почали спiвати в унiсон.
  
  "Це їхнiй нацiональний гiмн?" Нiна запитувала себе вголос, але не наважувалася запитати, побоюючись видати свою особистiсть. "Нi, почекай. Це... гiмн.
  
  Вдалинi по водi пролунав дзвiн похмурого дзвона, коли, здавалося б, з нiзвiдки народилися новi хвилi. Вона чула, як деякi люди переривали свою пiсню, щоб вигукнути вiд жаху, тодi як iншi спiвали голоснiше. Нiна заплющила очi, коли вода сильно завагалася, не залишаючи в неї сумнiвiв у тому, що це мiг бути крокодил чи бегемот.
  
  "О Боже!" - скрикнула вона, коли її "танку" нахилилася. Вчепившись у весло щосили, Нiна гребла швидше, сподiваючись, що який би монстр не був там, пiд водою, вибере iнше каное i дозволить їй прожити ще кiлька днiв. Її серце шалено заколотилося, коли вона почула крики людей десь позаду неї поряд з гучним шумом води, що плескалася, який закiнчився скорботним виттям.
  
  Якась iстота захопила човен, повний людей, i Нiна жахнулася вiд думки, що в озерi такого розмiру кожна жива iстота має братiв i сестер. Повинно було статися ще багато нападiв пiд байдужим мiсяцем, де сьогоднi ввечерi з'явилося свiже м'ясо. "А я думала, ти пожартував щодо крокодилiв, Сем", - задихаючись вiд страху, сказала вона. Неусвiдомлено вона уявила, що винний звiр саме такий, яким вiн i був. "Водянi демони, всi вони", - прохрипiла вона, коли її груди i руки горiли вiд зусиль веслувати по пiдступнiй водi озера Тана.
  
  До четвертої години ранку танква Нiни доставила її до берегiв острова Тана Кiркос, де на цвинтарi були захованi алмази царя Соломона. Вона знала мiсце розташування, але все ж таки Нiна не мала точного уявлення, де зберiгатимуться каменi. У футлярi? У мiшку? У трунi, не дай Боже? Коли вона наблизилася до фортецi, побудованої в давнi часи, iсторик вiдчув полегшення через одну неприємну рiч: виявилося, що рiвень води, що пiднявся, привiв її прямо до стiни монастиря, i їй не потрiбно буде пробиратися по небезпечнiй мiсцевостi, що кишить невiдомими стражами або тваринами.
  
  За своїм компасом Нiна визначила мiсце розташування стiни, яку їй треба було пробити, i за допомогою альпiнiстської мотузки прив'язала своє каное до опори, що виступає. Ченцi були гарячково зайнятi прийомом людей бiля головного входу, а також перемiщенням своїх продовольчих запасiв у вищi вежi. Весь цей хаос пiшов на користь Нiнiної мiсiї. Ченцi не тiльки були надто зайнятi, щоб звертати увагу на непроханих гостей, але й дзвiн церковного дзвону гарантував, що її присутнiсть нiколи не буде виявлена за звуком. По сутi, їй не треба було крастись чи бути тихою, поки вона пробиралася на цвинтарi.
  
  Обiйшовши другу стiну, вона була рада знайти цвинтар саме таким, яким його описав Пердью. На вiдмiну вiд чорнової карти, яку їй дали iз зазначенням дiлянки, яку вона мала знайти, сам цвинтар був значно меншим за масштабом. Насправдi вона легко знайшла це з першого погляду.
  
  Це дуже просто, подумала вона, почуваючи себе трохи нiяково. Можливо, ти просто так звик копатися в лайнi, що не можеш оцiнити те, що називається "щасливий випадок".
  
  Можливо, їй буде супроводжувати успiх досить довго, поки абат, який бачив її порушення, не схопить її.
  
  
  29
  Карма Бруїхладдича
  
  
  З її останньою одержимiстю фiтнесом та силовими тренуваннями, Нiна не могла сперечатися з перевагами, тепер, коли їй довелося використати свої кондицiї, щоб не потрапити. Бiльшiсть фiзичних зусиль була зроблена досить комфортно, коли вона пiднялася на бар'єр внутрiшньої стiни, щоб знайти шлях у нижню секцiю, що примикає до зали. Потай Нiна отримала доступ до ряду могил, схожих на вузькi траншеї. Це нагадало їй про вишикуванi в ряд жахливих залiзничних вагонах, розташованих нижче, нiж решта цвинтаря.
  
  Що було незвичайно, так це те, що на третiй могилi вiд неї, позначеної на картi, була встановлена напрочуд нова мармурова плита, особливо в порiвняннi з явно зношеними та брудними покриттями всiх iнших у рядi. Вона пiдозрювала, що це вказiвка на доступ. Коли вона пiдiйшла до нього, Нiна зауважила, що на головному каменi написано "Ефiппас Абiзiтiбод".
  
  "Еврика!" - сказала вона собi, задоволена тим, що знахiдка виявилася саме там, де й мала бути. Нiна була одним iз найкращих iсторикiв у свiтi. Хоча вона була головним експертом з Другої свiтової вiйни, у неї також була пристрасть до давньої iсторiї, апокрифiв та мiфологiї. Два слова, висiченi на стародавньому гранiтi, не були iм'ям якогось ченця або канонiзованого благодiйника.
  
  Нiна опустилася навколiшки на мармур i пробiгла пальцями по iменах. "Я знаю, хто ти", - весело заспiвала вона, коли монастир почав набирати воду зi щiлин у зовнiшнiх стiнах. "Ефiппас, ти демон, якого цар Соломон найняв, щоб пiдняти важкий нарiжний камiнь свого храму, величезну плиту, дуже схожу на цю", - прошепотiла вона, уважно вивчаючи надгробок у пошуках якогось пристрою чи важеля, щоб вiдкрити його. "I Абiзiфiбод", - гордо оголосила вона, витираючи пил з iменi долонею, - "ти був тим бешкетним ублюдком, який допомiг єгипетським магам проти Мойсея ..."
  
  Раптом плита почала рухатися пiд її колiнами. "Срань Господня!" - вигукнула Нiна, вiдступаючи назад i дивлячись прямо на гiгантський кам'яний хрест, встановлений на даху головної каплицi. "Вибачте".
  
  Замiтка для себе, подумала вона, подзвони батьковi Харпер, коли все це закiнчиться.
  
  Хоча на небi не було жодної хмарини, вода продовжувала пiднiматися все вище. Поки Нiна вибачалася перед cross, її погляд привернула ще одна падаюча зiрка. "О, чорт вiзьми!" - простогнала вона, повзаючи по бруду, щоб забратися з шляху мармуру, що рiвномiрно ожив. Вони були настiльки товстими завширшки, що миттєво роздавили їй ноги.
  
  На вiдмiну вiд iнших могильних плит, на цiй були iмена демонiв, пов'язаних царем Соломоном, якi незаперечно заявляють, що саме тут ченцi зберiгали втраченi алмази. Коли плита зi скреготом врiзалася в гранiтну оболонку, Нiна скривилася, думаючи, що вона побачить. Вiрна своїм страхам, вона зiштовхнулася зi скелетом, що лежить на пурпуровому ложi з того, що колись було шовком. На черепi виблискувала золота корона, iнкрустована рубiнами та сапфiрами. Це було блiдо-жовте, справжнє необроблене золото, але докторовi Нiнi Гулд було начхати на корону.
  
  "Де дiаманти?" вона насупилась. "О Боже, тiльки не кажи менi, що дiаманти були вкраденi. Нi нi". З повагою, яку вона могла собi дозволити в той час i за тих обставин, вона почала оглядати могилу. Пiднiмаючи кiстки одну за одною i неспокiйно бурмочучи, вона не помiтила, як вода затопила вузький канал iз могилами, де вона була зайнята пошуками. Перша могила наповнилася водою, коли стiна огорожi впала пiд вагою рiвня озера, що пiднiмається. Молитви i голосiння лунали вiд людей на вищому боцi фортецi, але Нiна була непохитна отримати алмази, перш нiж все буде втрачено.
  
  Як тiльки перша могила була засипана, пухка земля, якою вона була засипана, перетворилася на бруд. Скринька i надгробний камiнь пiшли пiд воду, дозволивши потоку безперешкодно дiстатися другої могили, вiдразу за Нiною.
  
  "Де, чорт забирай, ти зберiгаєш свої дiаманти, заради всього Святого?" - заверещала вона пiд дзвiн церковного дзвона, що зводить з розуму.
  
  "Заради всього святого?" - промовив хтось над нею. "Чи для Маммони?"
  
  Нiна не хотiла пiднiмати очей, але холодний кiнець стовбура пiстолета змусив її пiдкоритися. Над нею височiв високий молодий чернець, що виглядав виразно розлюченим. "З усiх ночей, коли можна осквернити могилу у пошуках скарбiв, ти обираєш цю? Хай змилуеться над тобою Господь за твою диявольську жадiбнiсть, жiнко!
  
  Його вiдправив абат, у той час як головний чернець зосередив свої зусилля на порятунку душ та делегуваннi для евакуацiї.
  
  "Нi будь ласка! Я все можу пояснити! Мене звуть доктор Нiна Гулд! - закричала Нiна, скидаючи руки на знак капiтуляцiї, гадки не маючи, що "Беретта" Сема, заткнута за пояс, була у всiх на очах. Вiн похитав головою. Палець ченця грав на спусковому гачку М16, який вiн тримав, але очi його розширилися i завмерли на її тiлi. Саме тодi вона згадала про пiстолет. "Послухай, послухай!" - благала вона. "Я можу пояснити".
  
  Друга могила занурилася в пухкий сипкий пiсок, утворений злим перебiгом каламутної озерної води, що наближалося до третьої могили, але нi Нiна, нi чернець цього не зрозумiли.
  
  "Ви нiчого не пояснюєте", - вигукнув вiн, виглядаючи явно неврiвноваженим. Ти мовчи! Дай менi подумати!" Вона й не пiдозрювала, що вiн вирячився на її груди, де застебнута сорочка розiйшлася i оголила татуювання, яке також зачарувало Сема.
  
  Нiна не наважувалася торкнутися пiстолета, який носила, але вона вiдчайдушно хотiла знайти дiаманти. Їй треба було вiдволiктися. "Обережно, вода!" - крикнула вона, зображуючи панiку i дивлячись повз ченця, щоб обдурити його. Коли вiн повернувся, щоб подивитися, Нiна схопилася i холоднокровно звела курок рукояткою "Беретти", потрапивши йому в основу черепа. Монах iз глухим стукотом упав на землю, i вона гарячково нишпорила по кiстках скелета, навiть розiрвала атласну тканину, але з цього нiчого не вийшло.
  
  Вона люто ридала вiд поразки, люто розмахуючи пурпуровою ганчiркою. Рух вiдокремив череп вiд хребта з гротескним трiском, який перекосив головну кiстку. Два маленькi незайманi каменi випали з очної западини на тканину.
  
  "Нi за що, чорт забирай!" Нiна щасливо застогнала. "Ти дозволив всьому цьому забитися тобi в голову, чи не так?"
  
  Вода змила безвiльне тiло молодого ченця i забрала його штурмову гвинтiвку, потягнувши її в брудну могилу внизу, тодi як Нiна зiбрала дiаманти, засунула їх назад у череп i загорнула голову в пурпурову тканину. Коли вода пролилася на третє могильне ложе, вона засунула приз у свою сумку i закинула її назад на спину.
  
  Жалобний стогiн долинув вiд ченця, що тонув за кiлька метрiв вiд нас. Вiн був догори дригом у лiйкоподiбному смерчi каламутної води, що стiкає вниз, у пiдвал, але дренажнi ґрати не дозволили йому пройти через неї. Отже, вiн залишився тонути, захоплений спiраллю всмоктування. Нiнi довелося втекти. Був майже свiтанок, i вода затоплювала весь священний острiв разом iз нещасними душами, якi шукали там притулку.
  
  Її каное дико пiдстрибувало бiля стiни другої вежi. Якби вона не поспiшила, то пiшла б на дно разом iз масивом сушi i лежала б мертвою пiд каламутною люттю озера, як iншi мертвi тiла, прив'язанi до цвинтаря. Але крики, що час вiд часу долинали з вируючої води над пiдвалом, волали до спiвчуття Нiни.
  
  Вiн збирався застрелити тебе. Трахни його, переконувала її внутрiшнє стерво. Якщо ви потрудитеся допомогти йому, на вас чекає те ж саме. Крiм того, вiн, мабуть, просто хоче схопити тебе i тримати тебе за те, що ти вдарив його кийком прямо тодi. Я знаю, що зробив би. Карма.
  
  "Карма", - пробурмотiла Нiна, усвiдомивши дещо пiсля ночi в джакузi iз Семом. "Бруїч, я казав тобi, що Карма випоре мене водою. Я маю все виправити ".
  
  Проклинаючи себе за банальнi забобони, вона поспiшила крiзь потужну течiю, щоб дiстатися тонучої людини. Його руки дико розмахували, коли його обличчя втекло пiд воду, коли iсторик кинувся до нього. В основному проблема, з якою найбiльше зiткнулася Нiна, полягала в її маленькiй оправi. Вона просто недостатньо важила, щоб врятувати дорослого чоловiка, i вода збила її з нiг, як тiльки вона ступила в вируючий вир, в який вливалося ще бiльше озерної води.
  
  "Тримайся!" - крикнула вона, намагаючись ухопитися за одне iз залiзних прутiв, якими були заґратованi вузькi вiкна, що ведуть у пiдвал. Вода була затятою, занурюючи її пiд воду i розриваючи стравохiд i легенi без опору, але вона зробила все можливе, щоб не послабити хватку, коли простягла руку до плеча ченця. "Хвати мене за руку! Я спробую витягти тебе! - Закричала вона, коли вода потрапила їй у рот. "Я повинна чортовiй кiшцi щось вiдшкодувати", - сказала вона, нi до кого безпосередньо не звертаючись, коли вiдчула, як його рука зiмкнулась на її передплiччя, стискаючи передплiччя нижче.
  
  Щосили вона потягла його вгору, навiть просто щоб допомогти йому вiддихатися, але втомлене тiло Нiни почало пiдводити її. I знову вона безуспiшно намагалася, спостерiгаючи, як стiни пiдвалу трiскаються пiд вагою води, щоб незабаром обрушитися на них обох iз неминучою загибеллю.
  
  "Давай!" - Закричала вона, вирiшивши цього разу упертися носком черевика в стiну i використовуючи своє тiло як важiль. Зусилля було надто велике для фiзичних можливостей Нiни, i вона вiдчула, як її плече вивихнуте, коли вага ченця разом iз струмом вирвала його з обертальної манжети. "Iсус Христос!" - закричала вона в агонiї якраз перед тим, як затока бруду та води поглинула її.
  
  Подiбно до бурхливого рiдкого божевiлля океанської хвилi, що розбивається, тiло Нiни рiзко смикнулося i вiдкинуло до нижньої частини стiни, що руйнується, але вона все ще вiдчувала, що рука ченця мiцно тримала її. Коли її тiло вдруге вдарилося об стiну, Нiна схопилася за стiйку здоровою рукою. "Як пiдборiддя вище", переконував її внутрiшнiй голос. "Просто вдай, що це справдi важкий удар, тому що, якщо ти цього не зробиш, ти нiколи бiльше не побачиш Шотландiю".
  
  З останнiм риком Нiна вiдiрвалася вiд поверхнi води, звiльнившись вiд сили, що утримує ченця, i вiн рвонувся нагору, як буй. На мить вiн знепритомнiв, але коли почув голос Нiни, його очi розплющилися. "Ти зi мною?" - гукнула вона. "Будь ласка, схопитеся за щось, бо я бiльше не можу тримати вашу вагу! Моя рука сильно пошкоджена!"
  
  Вiн зробив, як вона просила, утримуючись на ногах, тримаючись за одну з ґрат сусiднього вiкна. Нiна була виснажена до непритомностi, але дiаманти були в неї, i вона хотiла знайти Сема. Вона хотiла бути iз Семом. З ним вона вiдчувала себе в безпецi, i зараз їй це було потрiбно найбiльше у свiтi.
  
  Ведучи за собою пораненого ченця, вона пiднялася на верх стiни огорожi, щоб слiдувати за нею до контрфорсу, де чекало її каное. Монах не погнався за нею, але вона схопилася на маленьке суденце i шалено гребла по озеру Тана. Вiдчайдушно оглядаючись кожнi кiлька крокiв, Нiна помчала назад до Сема, сподiваючись, що вiн ще не потонув разом з рештою "Верети". На блiдому ранковому свiтанку, з молитвами проти хижакiв, що злiтають з її губ, Нiна попливла геть вiд зменшеного острова, який тепер став не бiльше нiж одиноким маяком вдалинi.
  
  
  30
  Юди, Брута та Касiя
  
  
  Тим часом, поки Нiна та Сем боролися зi своїми негараздами, Патрiку Смiту було доручено органiзувати доставку Священної скриньки до мiсця її упокоєння на горi Єха, недалеко вiд Аксума. Вiн готував документи, якi мали бути пiдписанi полковником. Ємену та мiстеру Картеру для передачi до головного офiсу МI-6. Адмiнiстрацiя мiстера Картера, як глави МI-6, потiм подала б документи до суду Пердью, щоб закрити справу.
  
  Джо Картер прибув до аеропорту Аксума декiлькома годинами ранiше, щоб зустрiтися з полковником Дж. Йiменом та законними представниками уряду Ефiопiї. Вони стежитимуть за доставкою, але Картер побоювався знову опинитися в компанiї Девiда Пердью, побоюючись, що шотландський мiльярдер спробує розкрити справжню особистiсть Картера як Джозефа Карстена, члена першого рiвня зловiсного Ордену Чорного сонця.
  
  Пiд час поїздки до наметового мiстечка бiля пiднiжжя гори думки Карстена гарячково розумiли. Пердю ставав серйозним тягарем як для нього, а й у Black Sun загалом. Їхнє визволення Чарiвника, щоб скинути планету в жахливу яму катастрофи, просувалося як по маслу. Їх план мiг провалитися, тiльки якби подвiйне життя Карстена було розкрито i органiзацiя розкрито, а цi проблеми мали лише один спусковий гачок - Девiд Пердью.
  
  "Ви чули про повенi в Пiвнiчнiй Європi, якi тепер обрушуються на Скандинавiю?" Полковник. Ємен запитав Карстена. "Мiстер Картер, я вибачаюсь за перебої у подачi електроенергiї, якi створюють такi незручностi, але бiльшiсть країн Пiвнiчної Африки, а також Саудiвська Аравiя, Ємен, аж до Сирiї, страждають вiд темряви".
  
  Так, я так чув. По-перше, це, мабуть, жахливий тягар для економiки", - сказав Карстен, чудово граючи роль невiгластва, тодi як вiн був архiтектором нинiшньої глобальної дилеми. "Я впевнений, що якщо ми всi об'єднаємо нашi уми та фiнансовi резерви, ми могли б врятувати те, що залишилося вiд наших країн".
  
  Зрештою, це було метою " Чорного сонця " . Як тiльки свiт постраждає вiд стихiйних лих, банкрутства пiдприємств та загроз безпеки, що викликають великомасштабнi пограбування та руйнування, це завдасть органiзацiї достатньої шкоди, щоб повалити всi наддержави. З їхнiми безмежними ресурсами, квалiфiкованими професiоналами та колективним багатством Орден зможе захопити свiт за нового режиму фашизму.
  
  "Я не знаю, що зробить уряд, якщо ця темрява, а тепер i повенi, завдадуть ще бiльших збиткiв, мiстере Картер. Я просто не знаю", - журився Йiмен пiд шум трясiння поїздки. "Я думаю, Сполучене Королiвство має якусь форму надзвичайного заходу?"
  
  "Вони повиннi", - вiдповiв Карстен, з надiєю глянувши на Йiмену, його очi не видавали його зневаги до тих, кого вiн вважав нижчим виглядом. "Що стосується вiйськових, я вважаю, ми будемо використовувати нашi ресурси настiльки, наскiльки це можливо, проти дiй Бога". Вiн знизав плечима, виглядаючи спiвчутливим.
  
  "Це правда", - вiдповiв Ємену. "Це дiяння Бога; жорстокого та розгнiваного бога. Хтозна, можливо, ми стоїмо на межi вимирання".
  
  Карстену довелося придушити посмiшку, почуваючи себе Ноєм, що спостерiгає за тим, як знедоленi зустрiчають свою долю вiд руки бога, якому вони недостатньо поклонялися. Намагаючись не захопитися моментом, вiн сказав: "Я впевнений, що найкращi з нас переживуть цей апокалiпсис".
  
  "Сер, ми прибули", - сказав водiй полковнику. Ємену. "Схоже, що група Пердью вже прибула i забрала Священну скриньку всередину".
  
  "Тут нiкого немає?" Кiльк. Йiменовi верескнув.
  
  "Так сер. Я бачу спецiального агента Смiта, який чекає на нас бiля вантажiвки ", - пiдтвердив водiй.
  
  "О, добре", полковнику. Йiменовi зiтхнув. "Ця людина на висотi становища. Я повинен привiтати вас зi спецiальним агентом Смiтом, мiстере Картер. Вiн завжди на крок попереду, стежачи за тим, щоб усi замовлення було виконано".
  
  Карстен скривився вiд пiднесення Ємену Смiта, зобразивши це як посмiшку. "О так. Саме тому я наполягав, щоб спецiальний агент Смiт супроводжував мiстера Пердью у цiй поїздцi. Я знав, що вiн буде єдиною людиною, яка пiдходить для цiєї роботи".
  
  Вони вийшли з машини i зустрiлися з Патрiком, який повiдомив їм, що раннє прибуття групи Пердью було викликано змiною погоди, яка змусила їх обрати альтернативний маршрут.
  
  "Менi здалося дивним, що вашого Геркулеса не було в аеропорту Аксума", - зауважив Карстен, приховуючи, наскiльки вiн був розлючений тим, що призначений вбивця залишився без мети в призначеному аеропорту. "Де ти приземлився?"
  
  Патрiку не сподобався тон свого начальника, але, оскiльки його не посвятили у справжню особистiсть свого боса, вiн гадки не мав, чому шановний Джо Картер так наполягав на тривiальнiй логiстицi. "Що ж, сер, пiлот висадив нас у Данше i пройшов на iншу злiтно-посадкову смугу, щоб простежити за ремонтом пошкоджень, отриманих при посадцi".
  
  Карстену не знайшлося заперечень на це. Це звучало логiчно, особливо за умови, що бiльшiсть дорiг в Ефiопiї були ненадiйними, не кажучи вже про те, щоб пiдтримувати їх у належному станi пiд час повеней без опадiв, якi останнiм часом обрушилися на країни континентiв навколо Середземного моря. Вiн беззастережно прийняв винахiдливу брехню Патрiка перед полковником. Йiмену i запропонував їм вирушити в гори, щоб переконатися, що Пердью не займається якимось обдурюванням.
  
  Кiльк. Потiм Йiмен отримав дзвiнок по супутниковому телефону i, вибачившись, вийшов, жестом запропонувавши делегатам МI-6 тим часом продовжити огляд об'єкта. Опинившись усерединi, Патрiк та Карстен разом iз двома призначеними Патрiком людьми пiшли на звук голосу Пердью, щоб знайти дорогу.
  
  "Сюди, сер. Завдяки люб'язностi мiстера Аджо Кiри їм вдалося убезпечити околицi, щоб переконатися, що Священну скриньку повернуто на своє старе мiсце, не побоюючись обвалiв", - повiдомив Патрiк своєму начальнику.
  
  "Мiстер Кiра знає, як запобiгти обвалам?" Запитав Карстен. З великою поблажливiстю вiн додав: "Я думав, вiн був просто гiдом".
  
  "Так i є, сер", - пояснив Патрiк. "Але вiн також квалiфiкований iнженер-будiвельник".
  
  Звивистий вузький коридор привiв їх донизу, до зали, де Пердью вперше зiткнувся з мiсцевими жителями, якраз перед тим, як вкрасти Священну Скриньку, помилково прийняту за Ковчег Завiту.
  
  "Доброго вечора, джентльмени", - привiтав Карстен, його голос звучав у вухах Пердью як пiсня жаху, розриваючи його душу ненавистю i жахом. Вiн продовжував нагадувати собi, що вiн бiльше не бранець, що вiн у безпечнiй компанiї Патрiка Смiта та його людей.
  
  "О, привiт", - весело привiтав Пердью, прицвiвши Карстена поглядом своїх крижаних блакитних очей. На глузування вiн пiдкреслив iм'я шарлатана. "Так приємно бачити вас... мiстер Картер, чи не так?"
  
  Патрiк насупився. Вiн думав, що Пердью знає iм'я свого начальника, але, будучи дуже проникливим хлопцем, Патрiк швидко зрозумiв, що мiж Пердю та Картером вiдбувається щось бiльше.
  
  "Я бачу, ви почали без нас", - зазначив Карстен.
  
  "Я пояснив мiстеру Картеру, чому ми приїхали ранiше", - сказав Патрiк Пердью. "Але тепер все, про що нам потрiбно турбуватися, це повернути цю релiквiю на мiсце, щоб ми всi могли повернутися додому, гей?"
  
  Незважаючи на те, що Патрiк пiдтримував дружелюбний тон, вiн вiдчував, як напруга затягується навколо них, як зашморг на його шиї. За його словами, це був просто недоречний емоцiйний стрибок через неприємний присмак, який у всiх у ротi залишила крадiжка релiквiї. Карстен помiтив, що Священна скринька була правильно встановлена на мiсце, i коли вiн обернувся, щоб подивитися назад, вiн зрозумiв, що полковник Дж. Ємену, на щастя, ще не повернувся.
  
  "Спецiальний агент Смiт, чи не могли б ви, будь ласка, приєднатися до мiстера Пердью бiля Священного ящика, будь ласка?" - проiнструктував вiн Патрiка.
  
  "Чому?" Патрiк насупився.
  
  Патрiк вiдразу дiзнався правду про намiри свого начальника. "Бо я, чорт забирай, так тобi й сказав, Смiте!" - люто заревiв вiн, витягаючи пiстолет. "Вiддай свою зброю, Смiте!"
  
  Пердю завмер на мiсцi, пiднявши руки на знак капiтуляцiї. Патрiк був приголомшений, проте пiдкорився своєму начальнику. Двоє його пiдлеглих заметушилися в невпевненостi, але незабаром заспокоїлися, вирiшивши не забирати зброю в кобури i не рухатися.
  
  "Нарештi показуєш своє справжнє обличчя, Карстен?" Пердю знущався. Патрiк насупився у своєму збентеженнi. "Чи бачиш, Педдi, ця людина, яку ти знаєш як Джо Картера, насправдi Джозеф Карстен, голова австрiйського вiддiлення ордена Чорного Сонця".
  
  "Господи", - пробурмотiв Патрiк. "Чому ти менi не сказав?"
  
  "Ми не хотiли, щоб ти був у щось замiшаний, Патрiку, тому тримали тебе в невiданнi", - пояснив Пердью.
  
  "Вiдмiнна робота, Девiд", - простогнав Патрiк. "Я мiг би уникнути цього".
  
  "Нi, ти не мiг цього зробити!" - крикнув Карстен, його жирне червоне обличчя затремтiло вiд глузування. "Є причина, через яку я очолюю британську вiйськову розвiдку, а ти нi, хлопче. Я планую заздалегiдь та роблю свою домашню роботу ".
  
  "Хлопець?" Перд усмiхнувся. "Перестань прикидатися, що ти гiдний шотландцiв, Карстен".
  
  "Karsten?" - спитав Патрiк, похмуро дивлячись на Пердью.
  
  "Joseph Karsten, Patrick. Орден Чорного Сонця першого ступеня та зрадник, з яким сам Iскарiот не мiг зрiвнятися".
  
  Карстен направив свою табельну вогнепальну зброю прямо на Пердью, його рука сильно тремтiла. "Я повинен був прикiнчити тебе в будинку матерi, термiт iз надмiрними привiлеями!" - прошипiв вiн крiзь свої товстi темно-бордовi щоки.
  
  "Але ти був занадто зайнятий, тiкаючи, щоб врятувати матiр, чи не так, ганебний боягуз", - спокiйно заявив Пердью.
  
  "Закрий свiй рот, зраднику! Ти був Ренатусом, лiдером "Чорного сонця"...! - пронизливо закричав вiн.
  
  "За замовчуванням, а не на вибiр", - поправив Пердью заради Патрiка.
  
  "...i ви вирiшили вiдмовитися вiд усiєї цiєї влади, щоб натомiсть зробити справою свого життя наше знищення. Ми! Великий арiйський родовiд, вирощений богами, обраними правити свiтом! Ти зрадник!" Карстен заревiв.
  
  "Отже, що ти збираєшся робити, Карстене?" - спитав Пердью, коли австрiйський безумець штовхнув Патрiка в бiк. "Ви збираєтеся застрелити мене на очах у ваших власних агентiв?"
  
  "Нi, звичайно, нi", - посмiхнувся Карстен. Вiн швидко розвернувся i всадив по двi кулi у кожного iз спiвробiтникiв пiдтримки МI-6 Патрiка. "Свiдкiв не залишиться. Ця злiсть припиняється прямо тут, назавжди".
  
  Патрiка занудило. Вигляд його людей, що лежать мертвими на пiдлозi печери в чужiй країнi, розлютив його. Вiн був вiдповiдальний за всiх! Вiн мав знати, хто був ворогом. Але Патрiк невдовзi зрозумiв, що люди в його становищi нiколи не могли знати напевно, як усе обернеться. Єдине, що вiн знав напевно, це те, що тепер вiн байдуже.
  
  "Йiмен незабаром повернеться", - оголосив Карстен. "Я повернуся до Сполученого Королiвства, щоб пред'явити права на ваше майно. Зрештою, цього разу тебе не вважатимуть мертвим".
  
  "Просто запам'ятай одну рiч, Карстен, " парирував Пердью, " тобi є що втрачати. Я не знаю. У тебе теж є маєтки.
  
  Карстен вiдвiв курок своєї зброї. "В що ти граєш?"
  
  Пердю знизав плечима. Цього разу вiн позбавився всякого страху наслiдкiв того, що збирався сказати, тому що вiн прийняв будь-яку долю, яка йому приготована. "У вас, - усмiхнувся Пердью, - є дружина та дочки. Хiба вони не прибудуть додому в Зальцкаммергут через, о, " проспiвав Пердью, глянувши на годинник, " близько чотирьох годин?"
  
  Очi Карстена стали дикими, його нiздрi роздулися, i вiн видав здавлений крик надзвичайного роздратування. На жаль, вiн не мiг застрелити Пердью, тому що це мало виглядати як нещасний випадок, щоб Карстен був виправданий, щоб у нього повiрили Ємену та мiсцевi жителi. Тiльки тодi Карстен змiг зiграти жертву обставин, щоб вiдвернути увагу.
  
  Пердю сподобався приголомшений погляд Карстена, сповнений жаху, але вiн чув, як важко дихає Патрiк поряд з ним. Йому було шкода кращого друга Сема, який знову опинився на межi смертi через його зв'язок iз Пердью.
  
  "Якщо щось трапиться з моєю сiм'єю, я пошлю Клайва подарувати твоїй подружцi, цiй суцi Гулд, найкращий час у її життi ... перш нiж вiн забере його!" Карстен попередив, спльовуючи крiзь товстi губи, тодi як його очi горiли ненавистю та поразкою. "Давай, Аджо".
  
  
  31
  Перелiт з Верети
  
  
  Карстен попрямував до виходу з гори, залишивши Пердю та Патрiка зовсiм приголомшеними. Аджо пiшов за Карстеном, але вiн зупинився бiля входу в тунель, щоб вирiшити долю Пердью.
  
  "Що за бiс!" Патрiк загарчав, коли його зв'язок з усiма зрадниками добiгла кiнця. Ти? Чому ти, Аджо? Як? Ми врятували тебе вiд чортового Чорного Сонця, i тепер ти їхнiй улюбленець?"
  
  "Не приймай це на свiй рахунок, Смiт-Ефендi", - застерiг Аджо, його тонка смаглява рука лежала трохи нижче кам'яного ключа розмiром з його долоню. "Ти, Пердю Ефендi, можеш прийняти це дуже близько до серця. Через тебе було вбито мого брата Донкора. Мене мало не вбили, щоб допомогти тобi вкрасти цю релiквiю, а потiм?" вiн сердито завив, його груди здiймалися вiд лютi. "Тому ти залишив мене вмирати, перш нiж твої спiльники викрали мене i катували, щоб дiзнатися, де ти був! Все це я витерпiв заради тебе, Ефендi, поки ти радiсно ганявся за тим, що знайшов у цiй Священнiй Скриньцi! Ви маєте всi пiдстави прийняти мою зраду близько до серця, i я сподiваюся, що сьогоднi вночi ви повiльно загинете пiд важким каменем". Вiн озирнувся усерединi камери. "Це мiсце, де я був проклятий зустрiтися з тобою, i це те мiсце, де я проклинаю тебе, щоб ти був похований".
  
  "Господи, ти точно знаєш, як заводити друзiв, Девiд", - пробурмотiв Патрiк поряд з ним.
  
  "Ти побудував цю пастку для нього, чи не так?" Пердью здогадався, i Аджо кивнув, пiдтверджуючи його побоювання.
  
  Зовнi вони могли чути, як Карстен кричав полковнику. Люди Йiменовi повиннi втекти. То був сигнал Аджо, i вiн натиснув на циферблат пiд своєю рукою, викликавши жахливий гуркiт над ними в гiрських породах. Опорне камiння, яке Аджо ретельно зводило в днi, що передували зустрiчi в Единбурзi, впали. Вiн зник у тунелi, пробiгши повз розтрiскуванi стiни коридору. На нiчному повiтрi вiн спiткнувся, уже вкритий якимось смiттям та пилом вiд обвалу.
  
  "Вони досi всерединi!" - закричав вiн. "Iншi люди будуть розчавленi! Ти маєш їм допомогти!" Аджо схопив полковника за сорочку, вдаючи, що вiдчайдушно вмовляє його. Але полковник. Ємен вiдштовхнув його, поваливши на землю. "Моя країна пiд водою, загрожує життям моїх дiтей i стає все бiльш руйнiвною, поки ми розмовляємо, а ви тримаєте мене тут через обвал?" Йiмену зробив догану Аджо i Карстену, раптово втративши почуття дипломатичностi.
  
  "Я розумiю, сер", - сухо сказав Карстен. "Давайте доки вважати цей нещасний випадок кiнцем розгрому relic. Зрештою, як ти кажеш, тобi треба доглядати дiтей. Я повнiстю розумiю термiновiсть порятунку своєї родини".
  
  З цими словами Карстен та Аджо спостерiгали за полковником. Йiмену та його водiй вiддаляються в рожевий натяк на свiтанок на горизонтi. Це був майже той час, коли передбачалося повернути Священну скриньку. Незабаром мiсцевi робiтники на будiвництвi пiдбадьоряться, чекаючи, як вони думали, прибуття Пердью, плануючи добре побити сивого зловмисника, який пограбував скарби їхньої країни.
  
  "Iди i подивися, чи правильно вони обвалилися, Аджо", - наказав Карстен. "Поспiшай, нам треба йти".
  
  Аджо Кiра поспiшив до того, що було входом на гору Єха, щоб переконатися, що її обвал був щiльним та остаточним. Вiн не бачив, як Карстен пiшов його слiдами, i, на жаль, нахил, щоб оцiнити успiх його роботи, коштував йому життя. Карстен пiдняв один з важких каменiв над головою i опустив його на потилицю Аджо, миттєво роздробивши його.
  
  "Свiдкiв немає", - прошепотiв Карстен, обтрушуючи руки i прямуючи до вантажiвки Пердью. Позаду нього труп Аджо Кiри покривав пухку породу та кам'янi уламки перед зруйнованим входом. З його роздробленим черепом, що залишає гротескний слiд на пiску пустелi, не було сумнiвiв, що вiн виглядатиме як ще одна жертва каменепаду. Карстен розвернувся на вiйськовiй вантажiвцi Пердью 'Двi з половиною', щоб мчати назад до себе додому в Австрiю, перш нiж води Ефiопiї, що пiднiмаються, зможуть зловити його в пастку.
  
  Далi на пiвдень Нiнi та Сему пощастило менше. Весь регiон довкола озера Тана був пiд водою. Люди були в сказi, панiкували не тiльки через повiнь, а й через незрозумiлий спосiб, яким прийшли води. Рiчки i колодязi текли без будь-якого струму з джерела живлення. Дощу не було, але з нiзвiдки висохлих рiчок били фонтани.
  
  По всьому свiту мiста страждали вiд перебоїв у подачi електроенергiї, землетрусiв та повеней, що руйнували важливi будiвлi. Штаб-квартира ООН, Пентагон, Всесвiтнiй суд у Гаазi та безлiч iнших установ, вiдповiдальних за порядок та прогрес, були знищенi. До теперiшнього часу вони побоювалися, що злiтно-посадкова смуга в Даншi може бути пiдiрвана, але Сем сподiвався, оскiльки ця спiльнота була досить далекою, щоб озеро Тана не зазнавало прямого впливу. Вiн також був досить далеко в глибинi материка, так що мине ще деякий час, перш нiж океан зможе дiстатися до нього.
  
  У примарному серпанку раннього свiтанку Сем побачив нiчнi руйнування у всiй їхнiй жахливiй реальностi. Вiн знiмав залишки всiєї трагедiї так часто, як тiльки мiг, дбаючи про те, щоб зберегти заряд батареї у своїй компактнiй вiдеокамерi, тодi як вiн iз тривогою чекав, коли Нiна повернеться до нього. Десь вдалинi вiн продовжував чути дивний дзижчий звук, який не мiг визначити, але списав це на якусь слухову галюцинацiю. Вiн не спав бiльше двадцяти чотирьох годин i мiг вiдчувати наслiдки втоми, але вiн мав пильнувати, щоб Нiна знайшла його. Крiм того, вона виконувала важку роботу, i вiн був зобов'язаний перед нею бути там, коли, а не якщо вона повернеться. Вiн вiдмовився вiд негативних думок, що мучили його, про її безпеку на озерi, повному пiдступних iстот.
  
  Через свiй об'єктив вiн спiвчував громадянам Ефiопiї, яким тепер довелося залишити свої будинки та свої життя, щоби вижити. Деякi гiрко плакали з дахiв своїх будинкiв, iншi перев'язували рани. Iнодi Сем стикався з плаваючими тiлами.
  
  "Iсус Христос, - пробурмотiв вiн, - це справдi кiнець свiту".
  
  Вiн знiмав величезний водний простiр, який, здавалося, нескiнченно простягався перед його очима. Коли небо на сходi забарвлювало обрiй у рожево-жовтi тони, вiн не мiг не помiтити красу тла, на якому була поставлена ця жахлива п'єса. Гладка вода перестала вирувати i заповнювати озеро, на даний момент, i це прикрашало пейзаж, життя птахiв населяло рiдке дзеркало. Багато хто все ще був на своїх танквах, ловив рибу в пошуках їжi або просто плавав. Але серед них тiльки один маленький човен рухався - справдi рухався. Схоже, це було єдине судно, яке прямувало кудись, на втiху глядачам з iнших суден.
  
  "Нiна", - посмiхнувся Сем. "Я просто знаю, що це ти, крихiтко!"
  
  Пiд дратiвливе виття невiдомого звуку вiн збiльшив зображення човна, що швидко ковзає, але коли об'єктив налаштувався на кращий зiр, усмiшка Сема зникла. "Боже мiй, Нiно, що ти наробила?"
  
  За нею пiшли п'ять таких же поспiшних човнiв, що рухалися повiльнiше тiльки через фору Нiни. Її обличчя говорило саме за себе. Панiка i хворобливе зусилля спотворили її гарне обличчя, коли вона гребла геть вiд ченцiв, якi переслiдували її. Сем зiстрибнув зi свого сiдала в ратушi i знайшов джерело дивного звуку, який збивав його з пантелику.
  
  З пiвночi прилiтали вiйськовi гелiкоптери, щоб забрати громадян i перевезти їх на сушу далi на пiвденний схiд. Сем нарахував близько семи гелiкоптерiв, якi час вiд часу приземлялися, щоб забрати людей з їхнiх тимчасових трюмiв. Один, CH-47F Chinook, стояв за кiлька кварталiв вiд нього, поки пiлот збирав кiлька людей повiтряного перевезення.
  
  Нiна майже дiсталася околицi мiста, її обличчя було блiдим i мокрим вiд втоми та ран. Сем подолав важкi води, щоб дiстатися до неї ранiше, нiж ченцi, якi йшли її слiдом, змогли. Вона значно сповiльнилася, бо рука почала її пiдводити. Щосили Сем використовував руки, щоб рухатися швидше, i долав вибоїни, гострi предмети та iншi перешкоди пiд водою, якi вiн не мiг бачити.
  
  "Нiна!" - крикнув вiн.
  
  "Допоможи менi, Сем! Я вивихнула плече! - Простогнала вона. "У менi нiчого не залишилося. Будь ласка, просто вiн... - запинаючись, сказала вона. Коли вона дiсталася Сема, вiн пiдхопив її на руки i, розвернувшись, прослизнув у групу будiвель на пiвдень вiд ратушi, щоб знайти мiсце, де можна сховатися. За ними ченцi кричали, закликаючи людей допомогти їм схопити злодiїв.
  
  "О чорт, ми зараз по вуха в лайнi", - прохрипiв вiн. "Ти все ще можеш бiгти, Нiно?"
  
  Її темнi очi затремтiли, i вона застогнала, тримаючись за руку. "Якби ви могли вставити це назад у розетку, я мiг би докласти справжнiх зусиль".
  
  За всi роки роботи в польових умовах, зйомок та репортажiв у зонах бойових дiй Сем перейняв цiннi навички у лiкарiв швидкої допомоги, з якими вiн працював. "Я не збираюся брехати, кохана", - попередив вiн. "Це буде страшенно боляче".
  
  Коли охочi громадяни крокували вузькими провулками, щоб знайти Нiну i Сема, їм доводилося поводитися тихо, виконуючи замiну плеча Нiни. Сем вiддав їй свою сумку, щоб вона могла прикусити ремiнець, i, поки їхнi переслiдувачi кричали внизу, у водi, Сем наступив їй на грудну клiтку однiєю ногою, тримаючи її тремтячу руку обома руками.
  
  "Готова?" - Прошепотiв вiн, але Нiна тiльки заплющила очi i кивнула. Сем сильно потяг її за руку, повiльно вiдводячи її вiд свого тiла. Нiна верещала в агонiї пiд брезентом, сльози котилися з-пiд її повiк.
  
  "Я чую їх!" - вигукнув хтось своєю рiдною мовою. Сему та Нiнi не треба знати мови, щоб зрозумiти заяву, i вiн обережно повертав її руку, поки вона не вирiвнялася з обертальною манжетою, перш нiж пом'якшитися . Приглушений крик Нiни був недостатньо гучним, щоб його почули ченцi, якi шукали їх, але двоє чоловiкiв уже пiднiмалися сходами, що виступали з поверхнi води, щоб виявити їх.
  
  Один з них був озброєний коротким списом, i вiн попрямував прямо до слабкого тiла Нiни, цiлячись зброєю їй у груди, але Сем перехопив цiпок. Вiн ударив його кулаком прямо в обличчя, тимчасово позбавивши свiдомостi, тодi як iнший нападник зiстрибнув з пiдвiконня. Сем розмахнувся списом, як герой бейсболу, розбивши чоловiковi вилицю пiд час удару. Той, кого вiн пробив, прийшов до тями. Вiн вихопив спис у Сема i вдарив його в бiк.
  
  "Сем!" - заволала Нiна. "Вище голову!" Вона спробувала встати, але була надто слабка, тому шпурнула в нього його "Беретту". Журналiст схопив вогнепальну зброю i одним рухом занурив голову нападника пiд воду, всадивши кулю в задню частину шиї.
  
  "Вони, мабуть, чули пострiл", - сказав вiн їй, натискаючи на свою колоту рану. На затоплених вулицях на тлi оглушливого польоту вiйськових гелiкоптерiв спалахнув скандал. Сем виглянув з укриття на височинi i побачив, що вертолiт усе ще стоїть.
  
  "Нiно, ти можеш йти?" - знову спитав вiн.
  
  Вона насилу сiла. "Я можу ходити. Який план?
  
  "Судячи з вашої ганьби, я так розумiю, вам вдалося отримати дiаманти царя Соломона?"
  
  "Так, у черепi в моєму рюкзаку", - вiдповiла вона.
  
  У Сема не було часу запитати про згадку про череп, але вiн був радий, що вона отримала приз. Вони перемiстилися в сусiдню будiвлю i почекали, поки пiлот повернеться до "Чинука", перш нiж тихо прошкутильгати до нього, поки врятованих людей розсаджували. Їхнiм слiдом не менше п'ятнадцяти ченцiв з острова i шестеро чоловiкiв з Вiтери переслiдували їх у вируючих водах. Коли другий пiлот приготувався зачинити дверi, Сем приставив дуло свого пiстолета до його скронi.
  
  "Я дiйсно не хочу це робити, мiй друже, але ми повиннi iти на пiвнiч, та ми повиннi зробити це зараз!" Сем хмикнув, тримаючи Нiну за руку i утримуючи її позаду себе.
  
  "Нi! Ви не можете цього зробити! - рiзко запротестував другий пiлот. Крики розлючених ченцiв наближалися. "Ти залишаєшся позаду!"
  
  Сем не мiг допустити, щоб щось завадило їм пiднятися на борт вертольота, i вiн мав довести, що вiн серйозно налаштований. Нiна озирнулася на розлючений натовп, що кидає в них камiння, коли вони пiдiйшли ближче. Камiнь ударив Нiну у скроню, але вона не впала.
  
  "Iсусе!" - Закричала вона, виявивши кров на своїх пальцях там, де вона доторкнулася до голови. "Забиваєш жiнок камiнням при кожнiй нагодi, ти, гребаний примiтив ..."
  
  Пострiл змусив її замовкнути. Сем вистрiлив другому пiлоту в ногу, нажахавши пасажирiв. Вiн прицiлився до ченцiв, зупинивши їх на пiвдорозi. Нiна не могла розгледiти серед них ченця, якого вона врятувала, але поки вона шукала його обличчя, Сем схопив її i втягнув у вертолiт, сповнений переляканих пасажирiв. Поруч з нею на пiдлозi лежав стогнучи другий пiлот, i вона зняла ремiнь, щоб перев'язати йому ногу. У кабiнi пiлота Сем, погрожуючи пiстолетом, вигукував накази пiлоту, наказуючи йому прямувати пiвнiч, у Даншу, до мiсця зустрiчi.
  
  
  32
  Перелiт з Аксума
  
  
  Бiля пiднiжжя гори Єха зiбралося кiлька мiсцевих жителiв, якi жахнулися побачивши мертвого єгипетського гiда, якого всi вони знали по мiсцях розкопок. Iншим разючим потрясiнням для них був колосальний каменепад, який закрив надра гори. Не знаючи, що робити, група копачiв, помiчникiв археологiв та мстивих мiсцевих жителiв вивчила несподiвану подiю, бурмочучи мiж собою, щоб спробувати з'ясувати, що саме сталося.
  
  "Тут глибокi слiди шин, отже, тут стояла важка вантажiвка", - припустив один робiтник, вказуючи на вiдбитки в землi. "Тут було двi, можливо, три машини".
  
  "Можливо, це просто "Лендровер", яким доктор Хессiан користується кожнi кiлька днiв", - припустив iнший.
  
  "Нi, ось воно, он там, саме там, де вiн залишив його, перш нiж вчора вирушив за новими iнструментами в Мекелi", - заперечив перший робiтник, вказуючи на "Лендровер" запрошеного археолога, припаркований пiд брезентовим дахом намету за кiлька метрiв. вiд нього.
  
  "Тодi як ми дiзнаємося, чи була повернена скринька? Це Аджо Кiра. Мертвi. Пердю вбив його i забрав скриньку! - крикнув один чоловiк. "Ось чому вони зруйнували камеру!"
  
  Його агресивна дедукцiя справила справжнiй фурор серед мiсцевих жителiв у сусiднiх селах та наметах поряд з мiсцем розкопок. Деякi з чоловiкiв намагалися мiркувати здорово, але бiльшiсть не бажала нiчого, окрiм чистої помсти.
  
  Ти це чуєш? Пердью спитав Патрiка, де вони з'явилися з-пiд схилу гори. "Вони хочуть здерти з нас шкiру живцем, старовина. Ти можеш бiгати на цiй нозi?
  
  "Нi хрiна собi", - скривився Патрiк. "У мене зламана кiсточка. Дивись.
  
  Обвал, викликаний Аджо, не вбив двох чоловiкiв, тому що Пердью запам'ятав важливу особливiсть усiх конструкцiй Аджо - вихiд iз поштової скриньки, прихований пiд фальшивою стiною. На щастя, єгиптянин розповiв Пердью про старi способи створення пасток у Єгиптi, особливо усерединi старих гробниць та пiрамiд. Саме так Пердью, Аджо та брат Аджо, Донкор, насамперед втекли зi Священною Скринькою.
  
  Покритi подряпинами, вибоїнами та пилом, Пердью та Патрiк обережно, щоб їх не виявили, виповзли за кiлька великих валунiв бiля пiднiжжя гори. Патрiк зiщулювався, коли гострий бiль у правiй кiсточцi пронизував його з кожним рухом вперед.
  
  "Можемо ... до-можемо ми просто зробити невеликий перепочинок?" - Запитав вiн Пердью. Сивий дослiдник озирнувся на нього.
  
  "Послухай, друже, я знаю, що це страшенно боляче, але якщо ми не поспiшаємо, вони знайдуть нас. Менi не треба говорити вам, якою зброєю розмахують цi люди, чи не так? Лопати, шипи, молотки...", - нагадав Пердю своєму супутниковi.
  
  "Я знаю. Цей Лендi надто далеко для мене. Вони наздоженуть мене до мого другого кроку", - зiзнався вiн. "Моя нога - це смiття. Iдiть вперед, привернiть їхню увагу або виходьте та покличте на допомогу ".
  
  "Луха собача", - вiдповiв Пердью. "Ми разом дiстанемося цього Ленди i заберемося звiдси до всiх чортiв".
  
  "Як ти пропонуєш нам це зробити?" Патрiк ахнув.
  
  Перд'ю вказав на iнструменти для копання поблизу i посмiхнувся. Патрiк простежив поглядом за напрямом. Вiн би посмiявся разом iз Пердью, якби його життя не залежало вiд результату.
  
  "Нi за що, чорт забирай, Девiде. Нi! Ти, що з глузду з'їхав?" - голосно прошепотiв вiн, грюкнувши Пердю по руцi.
  
  "Чи можете ви уявити iнвалiдне крiсло тут, на гравiї, краще?" Пердю посмiхнувся. "Будь готовий. Коли я повернуся, ми вирушимо до Лендi".
  
  "I, я вважаю, у вас тодi буде час пiдключити його?" - спитав Патрiк.
  
  Перд'ю дiстав свiй надiйний маленький планшет, який служив кiлькома гаджетами в одному.
  
  "О, ти, маловiрний", - вiн усмiхнувся Патрiку.
  
  Зазвичай Purdue використовував його iнфрачервонi та радарнi функцiї або використовував його як пристрiй зв'язку. Однак вiн постiйно удосконалював пристрiй, додаючи новi винаходи та удосконалюючи його технологiю. Вiн показав Патрiку маленьку кнопку на боцi пристрою. "Електричний стрибок напруги. У нас є екстрасенс, Педдi".
  
  "Що вiн робить?" Патрiк насупився, його очi час вiд часу спрямовувалися повз Перд'ю, щоб залишатися напоготовi.
  
  "Це заводить машини", - сказав Пердью. Перш нiж Патрiк змiг обмiркувати вiдповiдь, Пердю схопився i кинувся до сараю з iнструментами. Вiн рухався крадькома, нахиляючи своє довготелесе тiло вперед, щоб не висуватись.
  
  "Поки все йде добре, ти, божевiльний ублюдок", - прошепотiв Патрiк, спостерiгаючи, як Перд'ю забирає тачку. "Але ти знаєш, що ця штука пiднiме шум, чи не так?"
  
  Готуючись до майбутньої погонi, Пердью глибоко зiтхнув i оцiнив, як далеко натовп був вiд нього i Патрiка. "Поїхали", - сказав вiн i натиснув на кнопку, щоб "Лендровер" завiвся. На ньому не горiли iндикатори, крiм тих, що на панелi приладiв, але деякi люди бiля входу в гору могли чути шум двигуна на холостому ходу. Пердью вирiшив, що йому слiд використати їхнє хвилинне замiшання у своїх iнтересах, i вiн кинувся до Патрiка з верещучою тачкою.
  
  "Стригай! Швидше!" - крикнув вiн Патрiку, коли той збирався дiстатися до нього. Агент МI-6 кинувся на тачку, мало не перекинувши її зi своєю швидкiстю, але адреналiн Перд'ю утримав її на мiсцi.
  
  "Ось вони! Вбийте цих виродкiв! " - проревiв чоловiк, вказуючи на двох чоловiкiв, що мчать до "Лендровера" з тачкою.
  
  "Боже, я сподiваюся, що в нього повний бак!" - крикнув Патрiк, наїжджаючи на хитке залiзне вiдро прямо на пасажирськi дверi автомобiля 4x4. "Мiй хребет! Мої кiстки в дупi, Пердью. Господи, ти вбиваєш мене тут! - це було все, що мiг почути натовп, коли вони кинулися до чоловiкiв, що тiкають.
  
  Коли вони дiсталися пасажирських дверей, Пердью розбив вiкно каменем i вiдчинив дверi. Патрiк щосили намагався вибратися з тачки, але шаленцi, що наближаються, переконали його використовувати резервнi сили, i вiн шпурнув своє тiло в машину. Вони рушили з мiсця, обертаючи колеса, жбурляючи камiння в будь-якого з натовпу, хто пiдiйшов надто близько. Потiм Пердью, нарештi, натиснув на педаль i подолав деяку вiдстань мiж ними та бандою кровожерливих мiсцевих жителiв.
  
  "Скiльки часу ми маємо, щоб дiстатися до Даншi?" Пердю спитав Патрiка.
  
  "Приблизно за три години до того, як Сем та Нiна повиннi зустрiтися з нами там", - повiдомив Патрiк. Вiн кинув погляд на вказiвник рiвня бензину. "Боже мiй! це не поведе нас далi, нiж на 200 кiлометрiв".
  
  "Все в порядку, поки ми вiддаляємося вiд бджолиного вулика сатани, що йде по нашому слiду", - сказав Пердью, все ще поглядаючи в дзеркало заднього виду. "Нам доведеться зв'язатися iз Семом та дiзнатися, де вони. Можливо, вони зможуть пiдвести "Геркулес" ближче, щоб забрати нас. Боже, я сподiваюся, що вони досi живi".
  
  Патрiк стогнав щоразу, коли Land Rover проскакував яму або смикався при перемиканнi передачi. Його щиколотка вбивала його, але вiн був живий, i це все, що мало значення.
  
  Ти весь час знав про Картера. Чому ти менi не сказав?" - спитав Патрiк.
  
  "Я ж казав тобi, ми не хотiли, щоб ти був спiвучасником. Якби ти не знав, ти не мiг бути замiшаний".
  
  "I цей бiзнес iз його родиною? Ви послали когось подбати i про них теж? - спитав Патрiк.
  
  "Боже мiй, Патрiку! Я не терорист. Я блефував", - запевнив його Пердью. "Менi потрiбно було потрясти його клiтину, i завдяки дослiдженням Сема та кроту в Карстенi'... Офiс Картера, ми отримали iнформацiю, що його дружина та дочки перебувають на шляху до його будинку в Австрiї".
  
  "Неможливо, блядь, повiрити", - вiдповiв Патрiк. "Ви iз Семом повиннi записатися агентами Її Величностi, розумiєш? Ви шаленi, безрозсуднi i потайливi на межi iстерики, ви двоє. I лiкар Гулд не надто вiдстає".
  
  "Що ж, дякую, Патрiк", - посмiхнувся Пердью. "Але нам подобається наша свобода, ви знаєте, робити брудну роботу непомiтно".
  
  "Нi хрiна", - зiтхнув Патрiк. "Кого за крота використав Сем?"
  
  "Я не знаю", - вiдповiв Пердью.
  
  "Девiде, хто цей грiбаний крiт? Я не дам хлопцю ляпаса, повiр менi", - огризнувся Патрiк.
  
  "Нi, я справдi не знаю", - наполягав Пердью. "Вiн звернувся до Сема, як тiльки виявив незграбний злом Семом особистих файлiв Карстена. Замiсть того, щоб пiдставити його, вiн запропонував роздобути нам необхiдну iнформацiю за умови, що Сем викриє Карстена таким, яким вiн є".
  
  Патрiк прокрутив iнформацiю у головi. Це мало сенс, але пiсля цього завдання вiн бiльше не був упевнений, кому можна довiряти. "Крот" передав вам особистi данi Карстена, включаючи мiсце розташування його власностi тощо?"
  
  "Аж до його групи кровi", - сказав Пердью, посмiхаючись.
  
  "Однак, як Сем планує викрити Карстена? Вiн мiг би законно володiти майном, i я впевнений, що голова вiйськової розвiдки знає, як замiни слiди бюрократичної тяганини ", - припустив Патрiк.
  
  "О, це так", - погодився Пердью. "Але вiн вибрав не тих змiй для гри iз Семом, Нiною та мною. Сем та його "крот" зламали системи зв'язку серверiв, якi Карстен використовує у своїх особистих цiлях. Поки ми розмовляємо, алхiмiк, вiдповiдальний за вбивства з алмазами та глобальнi катастрофи, прямує до особняка Карстена в Зальцкаммергутi."
  
  "Для чого?" - спитав Патрiк.
  
  "Карстен оголосив, що у нього є дiамант на продаж", - знизав плечима Пердью. "Дуже рiдкiсний первинний камiнь, званий суданський Eye. Як i першокласне камiння Селеста i фараон, суданське око може взаємодiяти з будь-яким iз дiамантiв меншого розмiру, якi цар Соломон виготовив пiсля завершення будiвництва свого Храму. Простi числа необхiднi, щоб звiльнити кожну чуму, пов'язану сiмдесятьма двома царя Соломона.
  
  "Чарiвно. I тепер те, що ми вiдчуваємо тут, змушує нас переглянути наш цинiзм", - наголосив Патрiк. "Без простих чисел Маг не може творити свою диявольську алхiмiю?"
  
  Пердю кивнув. "Нашi єгипетськi друзi з "Спостерiгачiв за драконами" повiдомили нам, що, згiдно з їхнiми сувоями, маги царя Соломона прив'язали кожен камiнь до певного небесного тiла", - передав вiн. "Звичайно, текст, який передує знайомим текстам Святого Письма, стверджує, що занепалих ангелiв налiчувалося двiстi, i що сiмдесят два з них були викликанi Соломоном. Тут у гру вступають зiрковi карти iз кожним дiамантом ".
  
  "А у Карстена суданське око?" - спитав Патрiк.
  
  "Нi, я маю . Це один iз двох дiамантiв, якi моїм брокерам вдалося придбати вiдповiдно у угорської баронеси, що знаходиться на межi банкрутства, i у вдiвця з Iталiї, який хоче почати нове життя далеко вiд родичiв з боку мафiї, уявляєте? У мене є два простих числа iз трьох. Iнша - "Селеста", перебуває у володiннi Чарiвника."
  
  "I Карстен виставив їх на продаж?" Патрiк насупився, намагаючись розiбратися у всьому цьому.
  
  "Сем зробив це, використовуючи особисту електронну пошту Карстена", - пояснив Пердью. "Карстен уявлення не має, що Чарiвник, мiстер Райя, прийде, щоб придбати у нього свiй наступний дiамант вищої якостi".
  
  "О, це добре!" Патрiк усмiхнувся, грюкнувши в долонi. "Поки ми можемо доставити алмази, що залишилися, майстру Пенекалю i Офару, Райя не може пiднести жодних iнших сюрпризiв. Я благаю Бога, щоб Нiнi та Сему вдалося їх отримати".
  
  "Як нам зв'язатися iз Семом та Нiною? Мої пристрої загубилися там, у цирку", - спитав Патрiк.
  
  "От", - сказав Пердью. "Просто прокрутiть вниз до iменi Сема i подивiться, чи зможуть супутники з'єднати нас".
  
  Патрiк зробив, як просив Пердью. У маленькому динамiцi безладно клацало. Раптом у динамiцi слабо затрiщав голос Сема: "Де, чорт забирай, ти був? Ми намагалися пiдключитися протягом кiлькох годин!"
  
  "Сем", - сказав Патрiк, - "ми на шляху з Аксума, їдемо порожняком". Коли ви дiстанетеся туди, чи не могли б ви забрати нас, якщо ми вiдправимо вам координати?"
  
  "Послухайте, ми тут по вуха в лайнi", - сказав Сем. "Я, " зiтхнув вiн, " я нiби... обдурив пiлота i викрав вiйськовий рятувальний вертолiт. Довга iсторiя."
  
  "Боже мiй!" Патрiк зойкнув, скидаючи руки в повiтря.
  
  "Вони щойно приземлилися тут, на злiтно-посадковiй смузi у Даншi, як я їх змусив, але нас збираються заарештувати. Всюди солдати, тож я не думаю, що ми зможемо вам допомогти", - нарiк Сем.
  
  На задньому планi Пердью могла чути бавовна гвинта вертольота i крики людей. Вiн це звучало як зона вiйськових дiй. "Сем, ти дiстав дiаманти?"
  
  "Нiна отримала їх, але тепер вони, ймовiрно, будуть конфiскованi", - повiдомив Сем, звучачи абсолютно нещасним i розлюченим. "У будь-якому випадку, уточнiть свої координати".
  
  Обличчя Пердью спотворилося у фокусi, як це завжди бувало, коли йому доводилося розробляти план виходу iз скрутного становища. Патрiк зробив дуже глибокий вдих. "Щойно зi сковорiдки".
  
  
  33
  Апокалiпсис над Зальцкаммергутом
  
  
  Пiд дощом, що мрячить, великi зеленi сади Карстена виглядали в бездоганнiй красi. У сiрiй пеленi дощу кольори квiтiв здавалися майже люмiнесцентними, а дерева велично височiли в пишнiй повнотi. Проте з якоїсь причини вся природна краса не могла стримати тяжкого почуття втраченостi, приреченостi, що витало в повiтрi.
  
  "Господи, в якому жалюгiдному раю ти живеш, Джозефе", - зауважив Лiам Джонсон, припарковуючи машину пiд тiнистою групою срiблястих берiз i пишних ялин на пагорбi над дiлянкою. "Зовсiм як твiй батько, сатано".
  
  У руцi вiн тримав мiшечок з кiлькома кубiчними цирконiями та одним досить великим каменем, який помiчник Пердью надав на прохання її боса. Пiд керiвництвом Сема Лiам вiдвiдав Райхтiшусiса за два днi до того, щоб забрати камiння iз приватної колекцiї Пердью. Симпатична ледi сорока з чимось рокiв, яка керувала грошовими справами Пердью, була досить люб'язна, щоб попередити Лайама про зникнення iз сертифiкованими дiамантами.
  
  "Вкради це, i я вiдрiжу тобi яйця тупою машинкою для стрижки нiгтiв, добре?" - сказала чарiвна шотландська ледi Лайаму, передаючи мiшечок, який вiн мав пiдкинути до особняка Карстена. Це був справдi приємний спогад, оскiльки вiн теж виглядав як типаж - начебто... Мiс Манiпеннi зустрiчає американку Мерi.
  
  Опинившись усерединi доступного замiського маєтку, Лiам згадав, як уважно вивчав креслення будинку, щоб знайти дорогу до кабiнету, де Карстен вiв усi свої таємнi справи. Зовнi було чути, як люди зi служби безпеки середнього рiвня базiкають iз економкою. Дружина i дочки Карстена прибули за двi години до цього, i всi троє пiшли в свої спальнi, щоб трохи виспатися.
  
  Лiам увiйшов у невеликий вестибюль наприкiнцi схiдного крила першого поверху. Вiн легко розкрив замок кабiнету i дав оточенню ще одного шпигуна, перш нiж увiйти.
  
  "Срань Господня!" - Прошепотiв вiн, пробираючись усередину, майже забувши стежити за камерами. Лiам вiдчув, як у нього скрутило живiт, коли вiн зачиняв за собою дверi. "Нацистський Дiснейленд!" - Видихнув вiн собi пiд нiс. "Боже мiй, я знав, що ти щось задумав, Картере, але це? Це лайно наступного рiвня!"
  
  Весь офiс був прикрашений нацистською символiкою, картинами Гiммлера та Ґорiнга та кiлькома бюстами iнших високопоставлених командирiв СС. За його крiслом на стiнi висiв прапор. "Нiзащо! Орден Чорного Сонця", - пiдтвердив Лiам, пiдкрадаючись ближче до жахливого символу, вишитого чорною шовковою ниткою на червонiй атласнiй тканинi. Найбiльше Лiама турбували вiдеоклiпи церемонiй нагородження, проведенi нацистською партiєю в 1944 роцi, якi постiйно вiдтворювалися на плоскому екранi монiтора. По необережностi вiн перетворився на iншу картину, на якiй було зображено огидне обличчя Iветти Вольф, дочки Карла Вольфа, обергруппенфюрера СС. "Це вона", - тихо пробурмотiв Лiам, "Мати".
  
  Зберися з духом, хлопче, переконував внутрiшнiй голос Лiама. Ти ж не хочеш провести свiй останнiй момент у цiй ямi, чи не так?
  
  Для досвiдченого фахiвця з таємних операцiй та експерта з технологiчного шпигунства, такого як Лiам Джонсон, зламати сейф Карстена було дитячою забавою. У сейфi Лiам знайшов ще один документ iз символом Чорного Сонця на ньому, офiцiйний меморандум для всiх членiв про те, що Орден вистежив вигнаного єгипетського масону Абдула Райю. Карстен та його високопоставленi колеги органiзували витяг Раї з лiкарнi в Туреччинi пiсля того, як дослiдження познайомило їх з його роботою пiд час Другої свiтової вiйни.
  
  Лише його вiк, той факт, що вiн все ще був живий i здоровий, були незбагненними рисами, якi викликали захоплення Black Sun. У протилежному кутку кiмнати Лiам також встановив монiтор вiдеоспостереження зi звуком, схожий на особистi камери Карстена. Єдина вiдмiннiсть полягала в тому, що ця надсилала повiдомлення в службу безпеки мiстера Джо Картера, де їх легко могли перехопити Iнтерпол та iншi урядовi установи.
  
  Мiсiя Лiама була ретельно продуманою роботою з викриття лiдера MI6, що завдає удару в спину, i розкриття його секрету, що ретельно охороняється в прямому телевiзiйному ефiрi, як тiльки Пердью активував його. Поряд з iнформацiєю, отриманою Семом Клiвом для його ексклюзивного репортажу, репутацiя Джо Картера опинилася у серйознiй небезпецi.
  
  "Де вони?" Пронизливий голос Карстена луною рознiсся по будинку, налякавши зловмисника, що крадеться, з МI-6. Лiам швидко поклав мiшечок з дiамантами в сейф i закрив його так швидко, як мiг.
  
  "Хто, сер?" - Запитав спiвробiтник служби безпеки.
  
  "Моя дружина! М-м-дочки мої, ви чортовi iдiотки!" - гаркнув вiн, його голос промайнув повз дверi кабiнету i нив всю дорогу вгору сходами. Лiам мiг чути звук внутрiшнього зв'язку поруч iз зацикленим записом на монiторi в офiсi.
  
  "Герр Карстен, до вас прийшла людина, яка хоче вас бачити, сер. Його звуть Абдул Райя? - Оголосив голос по всiх домофонах у будинку.
  
  "Що?" Зверху долинув вереск Карстена. Лiамовi залишалося лише посмiятися з своєї успiшної роботи з обрамлення. "У мене не призначена з ним зустрiч! Передбачається, що вiн у Брюгзi, сiє хаос!"
  
  Лаям прокрався до дверей кабiнету, слухаючи заперечення Карстена. Таким чином вiн мiг вiдстежувати мiсцезнаходження зрадника. Агент МI-6 вислизнув iз вiкна туалету на другому поверсi, щоб уникнути основних зон, якi тепер часто вiдвiдують параноїдальнi спiвробiтники служби безпеки. Смiючись, вiн побiг пiдтюпцем геть вiд зловiсних стiн жахливого раю, в якому ось-ось мало статися жахливе протистояння.
  
  "Ти збожеволiла, Раю? З якого часу у мене є дiаманти на продаж?" Карстен гаркнув, стоячи у дверях свого кабiнету.
  
  "Мiстер Карстен, ви зв'язалися зi мною, пропонуючи продати суданський очний камiнь", - спокiйно вiдповiв Райя, його чорнi очi мерехтiли.
  
  "Суданське око? Про що, в iм'я всього святого, ти кажеш? Карстен засичав. "Ми звiльняли тебе не для цього, Раю! Ми звiльнили вас, щоб ви виконали наше прохання, поставили мир навколiшки! Тепер ти приходиш i турбуєш мене цим абсурдним лайном?
  
  Губи Раї скривилися, оголивши огиднi зуби, коли вiн пiдiйшов до товстої свинi, що розмовляла з ним зверхньо. "Будьте дуже обережнi з тими, з ким ви звертаєтеся як iз собакою, мiстере Карстен. Я думаю, ви та ваша органiзацiя забули, хто я такий!" Рая кипiла вiд злостi. "Я великий мудрець, чарiвник, вiдповiдальний за нашестя сарани в Пiвнiчнiй Африцi в 1943 роцi, люб'язнiсть, яку я надав нацистським силам по вiдношенню до союзних вiйськ, дислокованих на забутiй богом безплiдної землi, на якiй вони проливали кров!"
  
  Карстен вiдкинувся на спинку стiльця, сильно спiтнiвши. "Я... У мене немає дiамантiв, мiстер Райя, клянуся!"
  
  "Доведи це!" Проскреготала Рая. "Покажiть менi вашi сейфи та скринi. Якщо я нiчого не знайду, i ви даремно витратили мiй дорогоцiнний час, я виверну вас навиворiт, доки ви живi".
  
  "О Боже!" Карстен завив, хитаючись, прямуючи до сейфа. Його погляд упав на портрет матерi, яка пильно дивиться на нього. Вiн згадав слова Пердью про його безхребетну втечу, коли вiн кинув стару жiнку, коли в її будинок вторглися, щоб врятувати Пердью. Зрештою, коли звiстка про її смерть досягла Ордену, вже виникли питання обставин, оскiльки Карстен був iз нею тiєї ночi. Як вийшло, що вiн утiк, а вона нi? "Чорне сонце" було органiзацiєю зла, але всi їхнi члени були чоловiками та жiнками з потужним iнтелектом та могутнiми засобами.
  
  Коли Карстен у вiдноснiй безпецi вiдкрив свiй сейф, вiн зiткнувся з жахливим баченням. З кинутого мiшечка в темрявi настiнного сейфа блиснуло кiлька дiамантiв. "Це неможливо", - сказав вiн. "Це неможливо! Це не моє!"
  
  Райя вiдштовхнув тремтячого дурня вбiк i зiбрав дiаманти на долонi. Потiм вiн повернувся до Карстена з крижаним поглядом. Його виснажене обличчя i чорне волосся надавали йому виразного вигляду якогось провiсника смертi, можливо самого Жнеця. Карстен покликав своїх спiвробiтникiв служби безпеки, але нiхто не вiдповiв.
  
  
  34
  Найкращi сто фунтiв
  
  
  Коли "Чинук" приземлився на покинутiй посадковiй смузi за межами Даншi, перед лiтаком "Геркулес", який Пердью орендував для екскурсiї Ефiопiєю, стояли три вiйськовi джипи.
  
  "Нам кришка", - пробурмотiла Нiна, все ще притискаючи ногу пораненого пiлота закривавленими руками. Його здоров'ю нiчого не загрожувало, оскiльки Сем цiлився у зовнiшню частину стегна, внаслiдок чого у нього не було нiчого гiршого за легке поранення. Бiчнi дверi вiдчинилися, i громадян випустили, перш нiж прийшли солдати, щоб забрати Нiну. Сема вже роззброїли i кинули на заднє сидiння одного з позашляховикiв.
  
  Вони конфiскували двi сумки, якi були у Сема та Нiни, i одягли на них кайданки.
  
  "Ви думаєте, що можете прийти в мою країну i вкрасти?" - крикнув їм Капiтан. "Ви думаєте, що можете використовувати наш повiтряний патруль як своє особисте таксi? Гей?"
  
  "Послухайте, буде трагедiя, якщо ми найближчим часом не дiстанемося Єгипту!" Сем спробував пояснити, але за це отримав удар пiд дих.
  
  "Будь ласка, послухай!" - благала Нiна. "Ми повиннi дiстатися Каїру, щоб зупинити повенi та перебої з подачею електроенергiї, перш нiж весь свiт звалиться!"
  
  "Чому б не зупинити землетрусу заразом, а?" Капiтан глузував з неї, стискаючи витончену щелепу Нiни своєю грубою рукою.
  
  "Капiтан Iфiлi, приберiть руки вiд жiнки!" - наказав чоловiчий голос, спонукаючи капiтана негайно пiдкоритися. "Вiдпусти її. I чоловiк також."
  
  "За всiєї поваги, сер", - сказав капiтан, не вiдходячи вiд Нiни, "вона пограбувала монастир, а потiм цей невдячний," прогарчав вiн, пинаючи Сема, - "мав нахабство викрасти наш рятувальний вертолiт".
  
  "Я дуже добре знаю, що вiн зробив, капiтане, але якщо ви не вiддасте їх прямо зараз, я вiддам вас пiд суд за непокору. Може, я i у вiдставцi, але я, як i ранiше, головний фiнансовий донор Ефiопської армiї", - заревiв чоловiк.
  
  "Так, сер", - вiдповiв капiтан i жестом наказав чоловiкам звiльнити Сема та Нiну. Коли вiн вiдiйшов убiк, Нiна не могла повiрити, хто був її рятiвником. "Кiльк. Ємену?"
  
  Поруч iз ним чекала його особиста почет, всього чотири людини. "Ваш пiлот повiдомив менi про мету вашого вiзиту до Тана Кiркоса, доктора Гулда", - сказав Йiмену Нiнi. "I оскiльки я у вас у боргу, я не маю iншого вибору, крiм як розчистити вам шлях до Каїра. Я залишу у вашому розпорядженнi двох моїх людей та допуск до секретної дiяльностi з Ефiопiї через Еритрею та Судан до Єгипту ".
  
  Нiна i Сем обмiнялися поглядами, сповненими здивування та недовiри. "Ем, дякую, полковнику", - обережно сказала вона. "Але можу я запитати, чому ви допомагаєте нам? Нi для кого не секрет, що ми з тобою не з тiєї ноги встали".
  
  "Незважаючи на вашу жахливу думку про мою культуру, докторе Гулде, i вашi лютi нападки на моє особисте життя, ви врятували життя моєму синовi. За це я не можу не звiльнити вас вiд будь-якої вендетти, яку я, можливо, мав проти вас", кiльк. Йiмену поступився.
  
  "Боже мiй, я зараз лайно себе почуваю", - пробурмотiла вона.
  
  "Прошу вибачення?" вiн запитав.
  
  Нiна посмiхнулася i простягла йому руку. "Я сказав, я хотiв би вибачитися за мої припущення i мої рiзкi твердження".
  
  "Ти когось врятував?" - Запитав Сем, все ще не оговтавшись вiд удару в живiт.
  
  Кiльк. Йiмен подивився на журналiста, дозволяючи йому зняти свою заяву. "Вона врятувала мого сина вiд неминучого утоплення, коли монастир затоплювало. Багато хто загинув минулої ночi, i мiй Канту був би серед них, якби доктор Гулд не витяг його з води. Вiн подзвонив менi якраз у той момент, коли я збирався приєднатися до мiстера Пердю та iнших усерединi гори, щоб спостерiгати за поверненням Священної Скриньки, назвавши її ангелом Соломона. Вiн назвав менi її iм'я та що вона вкрала череп. Я б сказав, що це навряд чи злочин, гiдний смертної кари".
  
  Сем глянув на Нiну поверх видошукача своєї компактної вiдеокамери i пiдморгнув. Було б краще, якби нiхто не знав, що мiстив череп. Незабаром пiсля цього Сем вирушив з одним iз людей Йiмену за Пердью та Патрiком туди, де у їхнього вкраденого "Лендровера" закiнчилося дизельне паливо. Їм вдалося проїхати бiльше половини шляху, перш нiж зупинитися, так що машинi Сема не знадобилося багато часу, щоб знайти їх.
  
  
  Через три днi
  
  
  З дозволу Йiмену гурт невдовзi дiстався Каїру, де "Геркулес" нарештi приземлився недалеко вiд Унiверситету. "Ангел Соломона, так?" Сем дражнив. "Чому скажи на милiсть?"
  
  "Поняття не маю", - посмiхнулася Нiна, коли вони увiйшли до стародавнiх стiн святилища Спостерiгачiв за Драконами.
  
  "Ти бачив новини?" - спитав Пердью. "Вони знайшли особняк Карстена повнiстю занедбаним, якщо не брати до уваги слiдiв пожежi, що залишила сажу на стiнах. Вiн офiцiйно вважається зниклим безвiсти разом зi своєю родиною".
  
  "I цi дiаманти ми... вiн... поклав у сейф?" - Запитав Сем.
  
  "Зникли", - вiдповiв Пердью. "Або Чарiвник забрав їх, не вiдразу зрозумiвши, що вони пiдробленi, або "Чорне сонце" забрали їх, коли прийшли забрати свого зрадника, щоб вiдповiсти за те, що мати його покинула".
  
  "У якiй би формi Чарiвник його не залишив", Нiна зiщулилася. "Ви чули, що вiн зробив з мадам Шанталь, її помiчницею та економкою тiєї ночi. Бог знає, що вiн вигадав для Карстена ".
  
  "Що б не трапилося з цiєю нацистською свинею, я в захватi вiд цього i зовсiм не почуваюся погано", - сказав Пердью. Вони пiднялися на останнiй пролiт, все ще вiдчуваючи наслiдки свого болючого походу.
  
  Пiсля втомливої подорожi назад до Каїра Патрiка було госпiталiзовано до мiсцевої клiнiки, щоб вправити кiсточку, i залишився в готелi, поки Пердью, Сем та Нiна пiднiмалися сходами до обсерваторiї, де чекали на майстрiв Пенекал та Офар.
  
  "Ласкаво просимо!" Офар задзвенiв, склавши руки. "Я чув, у вас можуть бути для нас хорошi новини?"
  
  "Я сподiваюся на це, iнакше до завтрашнього дня ми опинимося пiд пустелею, а над нами буде океан", - цинiчне бурчання Пенекаля долинуло з височини, де вiн дивився в телескоп.
  
  "Схоже, ви, хлопцi, пережили ще одну свiтову вiйну", - зауважив Офар. "Сподiваюся, ви не отримали жодних серйозних травм".
  
  "Вони залишать шрами, майстер Офар, " сказала Нiна, "але ми досi живi та здоровi".
  
  Уся обсерваторiя була прикрашена старовинними картами, гобеленами ткацького верстата та старими астрономiчними iнструментами. Нiна сiла на диван поруч з Офаром, вiдкривши свою сумку, i природне свiтло жовтого неба пополуднi позолотило всю кiмнату, створюючи чарiвну атмосферу. Коли вона показала камiння, два астрономи негайно схвалили.
  
  "Це справжнi. Дiаманти царя Соломона", - посмiхнувся Пенекал. "Велике вам дякую всiм за вашу допомогу".
  
  Офар глянув на Пердью. "Але хiба вони не були обiцянi Проф. Iмру?"
  
  "Не могли б ви скористатися шансом i залишити їх у його розпорядженнi разом iз вiдомими йому алхiмiчними ритуалами?" Пердью спитав Офара.
  
  "Абсолютно нi, але я думав, що це була ваша угода", - сказав Офар.
  
  "Проф. Iмру дiзнається, що Джозеф Карстен украв їх у нас, коли намагався вбити нас на горi Єха, тому ми не зможемо їх повернути, розумiєш? Пердью пояснив з великими веселощами.
  
  "Отже, ми можемо зберiгати їх тут, у наших сховищах, щоб перешкодити будь-якiй iншiй зловiснiй алхiмiї?" - спитав Офар.
  
  "Так, сер", - пiдтвердив Пердью. "Я придбав два з трьох простих дiамантiв через приватний продаж у Європi, i згiдно з угодою, як ви знаєте, те, що я купив, залишається моїм".
  
  "Досить справедливо", - сказав Пенекал. "Я хотiв би, щоб ти залишив їх собi. Таким чином, простi числа будуть зберiгатися окремо вiд... " вiн швидко оцiнив дiаманти, " ... решту шiстдесяти двох дiамантiв царя Соломона.
  
  "Отже, поки що Чарiвник використав десять штук, щоб викликати чуму?" - Запитав Сем.
  
  "Так", - пiдтвердив Офар. "Використовуючи одне просте число, "Селесту". Але вони вже звiльненi, так що вiн бiльше не зможе завдати шкоди, доки не зможе отримати цi та два простих числа мiстера Пердью".
  
  "Гарне шоу", - сказав Сем. "I тепер ваш алхiмiк знищить епiдемiї?"
  
  "Не скасувати, а зупинити поточнi збитки, якщо тiльки Чарiвник не накладе на них руки до того, як наш алхiмiк перетворив їхнiй склад, щоб зробити їх безсилими", - вiдповiв Пенекал.
  
  Офар хотiв змiнити болiсну тему. "Я чув, ви зробили цiле викриття &# 233; провалу корупцiї у МI-6, мiстер Клiв".
  
  "Так, це вийде в ефiр у понедiлок", - гордо сказав Сем. "Менi довелося редагувати та переказувати все це за два днi, поки мене мучила ножова рана".
  
  "Вiдмiнна робота", - посмiхнувся Пенекал. "Особливо коли справа доходить до вiйськових питань, країну не слiд залишати в невiданнi ... так би мовити". Вiн глянув на Каїр, все ще позбавлений влади. "Але тепер, коли зниклий глава МI-6 буде показаний мiжнародним телебаченням, хто займе його мiсце?"
  
  Сем посмiхнувся: "Схоже, на спецiального агента Патрiка Смiта чекає пiдвищення за його видатну доблесть у притягненнi Джо Картера до вiдповiдальностi. I кiльк. Йiмену також пiдтримав його бездоганнi подвиги перед камерою.
  
  "Це чудово", - зрадiв Офар. "Сподiваюся, наш алхiмiк поспiшить", - зiтхнув вiн, розмiрковуючи. "У мене погане передчуття, коли вiн спiзнюється".
  
  "У тебе завжди погане передчуття, коли люди спiзнюються, мiй старий друг", - сказав Пенекал. Ти занадто багато турбуєшся. Пам'ятайте, життя непередбачуване".
  
  "Це, безумовно, для непiдготовлених", - пролунав злiсний голос з верхнього майданчика сходiв. Вони обернулися, вiдчуваючи, як повiтря холоднiє вiд недоброзичливостi.
  
  "О Боже мiй!" - вигукнув Пердью.
  
  "Хто це?" - Запитав Сем.
  
  "Це ... це ... мудрець!" Вiдповiв Офар, тремтячи i хапаючись за груди. Пенекал став перед своїм другом, коли Сем став перед Нiною. Пердю стояв перед усiма.
  
  "Ти будеш моїм противником, висока людина?" - чемно запитав Фокусник.
  
  "Так", - вiдповiв Пердью.
  
  "Пердью, як ти думаєш, що ти робиш?" Нiна з жахом зашипiла.
  
  "Не роби цього", - сказав Сем Пердью, поклавши тверду руку на плече. Ти не можеш бути мучеником через почуття провини. Люди вважають за краще робити з тобою всяке лайно, пам'ятай. Ми вибираємо!"
  
  "У мене скiнчився терпець, i мiй курс був достатньо затриманий через те, що ця свиня двiчi програла в Австрiї", - прогарчала Райя. "А тепер вiддайте каменi Соломона, або я спущу з усiх вас шкiру живцем".
  
  Нiна тримала дiаманти за спиною, не пiдозрюючи, що неприродна iстота має до них чуття. З неймовiрною силою вiн вiдкинув Пердью i Сема убiк i потягнувся до Нiни.
  
  "Я збираюся переламати кожну кiсточку в твоєму маленькому тiлi, Єзавель", - прогарчав вiн, оголивши цi жахливi зуби перед Нiною. Вона не могла захищатися, тому що її руки мiцно тримали дiаманти.
  
  З жахливою силою вiн схопив Нiну та розгорнув її до себе. Вона притулилася спиною до його живота, вiн притис її до себе, щоб розтиснути її руки.
  
  "Нiна! Не вiддавайте їх йому! - гаркнув Сем, пiдводячись на ноги. Пердю пiдкрадався до них з iншого боку. Нiна плакала вiд жаху, її тiло тремтiло в жахливих обiймах Мага, коли його кiготь боляче стиснув її лiвi груди.
  
  У нього вирвався дивний крик, що перерiс у крик жахливої агонiї. Офар i Пенекал вiдступили назад, i Пердью припинив повзти, щоб з'ясувати, що вiдбувається. Нiна не могла втекти вiд нього, але його хватка на нiй швидко ослабла, а його вереск ставав все гучнiшим.
  
  Сем спохмурнiв, поняття не маючи, що вiдбувається. "Нiна! Нiно, що вiдбувається?
  
  Вона тiльки похитала головою i одними губами промовила, я не знаю.
  
  Саме тодi Пенекал набрався нахабства обiйти навколо, щоб визначити, що вiдбувається з чаклуном, що верещать. Його очi розширилися, коли вiн побачив, як губи високого, худорлявого мудреця розпалися разом iз вiками. Його рука лежала на грудях Нiни, скидаючи шкiру, наче його бив електричний струм. Кiмнату заповнив запах палаючої плотi.
  
  Офар вигукнув i вказав на груди Нiни: "Це мiтка на її шкiрi!"
  
  "Що?" Запитав Пенекаль, придивившись уважнiше. Вiн помiтив, про що говорив його друг, i обличчя його просвiтлiло. "Доктор Мiтка Гулда знищує Мудреця! Дивiться! Дивiться, " вiн посмiхнувся, " це Друк Соломона!"
  
  "Що?" - Запитав я. - спитав Пердью, простягаючи руки до Нiни.
  
  "Друк Соломона!" Повторив Пенекаль. "Пастка для демонiв, зброя проти демонiв, яка, як кажуть, дарована Соломоновi Богом".
  
  Нарештi, нещасний алхiмiк упав навколiшки, мертвий i висохлий. Його труп звалився на пiдлогу, залишивши Нiну неушкодженою. Усi чоловiки на мить завмерли в здивованому мовчаннi.
  
  "Краща сотня фунтiв, яку я коли-небудь витрачала", - сказала Нiна нiчим не примiтним тоном, погладжуючи своє татуювання, за кiлька секунд до непритомностi.
  
  "Найкращий момент, який я нiколи не знiмав", - нарiк Сем.
  
  Як тiльки всi вони почали приходити до тями пiсля неймовiрного божевiлля, свiдками якого вони щойно стали, призначений Пенекалем алхiмiк лiнивою ходою пiднявся сходами. Абсолютно байдужим тоном вiн оголосив: "Вибачте, я спiзнився. Ремонт у ресторанi Talinki's Fish & Chips затримав мене на вечерю. Але тепер мiй живiт сповнений, i я готовий урятувати свiт".
  
  
  ***КIНЕЦЬ***
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Престон У. Чайлд
  Свитки Атлантиди
  
  
  Пролог
  
  
  
  Серапеум, храм - 391 н. е.
  
  
  З боку Середземного моря пiднявся зловiсний порив вiтру, що порушив тишу, що запанувала над мирним мiстом Олександрiя. Посеред ночi на вулицях були виднi тiльки маслянi лампи i свiтло вогнищ, коли п'ять постатей, переодягнених ченцями, швидко рухалися мiстом. З високого кам'яного вiкна хлопчик, що ледве досяг пiдлiткового вiку, спостерiгав за ними, поки вони йшли, нiмi, якими, як вiдомо, були ченцi. Вiн притягнув свою матiр до себе i вказав на них.
  
  Вона посмiхнулася i запевнила його, що вони прямували на пiвнiчну месу до одного з мiських храмiв. Великi карi очi хлопчика зачаровано стежили за крихiтними цятками пiд ним, простежуючи їх тiнi поглядом, коли чорнi форми, що витягуються, подовжувалися щоразу , коли вони проходили повз вогонь. Зокрема, вiн мiг ясно спостерiгати за однiєю людиною, яка щось ховала пiд своїм одягом, щось суттєве, форму чого вона не могла розрiзнити.
  
  Це була м'яка нiч пiзнього лiта, на вулицi було багато людей, i теплi вогнi вiдбивалися вiд веселощiв. Над ними в чистому небi мерехтiли зiрки, в той час як внизу масивнi торговi кораблi здiймалися, як дихають гiганти, на хвилях моря, що здiймаються i опускаються. Iнодi вибух смiху чи брязкiт розбитого глечика з вином порушували атмосферу тривоги, але хлопчик звик до цього. Вiтерець грав у його темному волоссi, коли вiн перегнувся через пiдвiконня, щоб краще розглянути таємничу групу святих людей, якими вiн був такий зачарований.
  
  Коли вони досягли наступного перехрестя, вiн побачив, як вони раптово розбiглися, хоч i з однаковою швидкiстю, у рiзних напрямках. Хлопчик насупився, запитуючи, чи вiдвiдують кожен iз них рiзнi церемонiї в рiзних районах мiста. Його мати розмовляла зi своїми гостями i сказала йому спати. Захоплений дивним рухом святих людей, хлопчик одягнув свою власну мантiю i прокрався повз свою сiм'ю та їхнi гостей у головну кiмнату. Босонiж вiн спустився по кам'янiй кладцi широких сходiв на стiнi, щоб спуститися на вулицю внизу.
  
  Вiн був сповнений рiшучостi пiти за одним iз цих людей i подивитися, що це за дивна освiта. Було вiдомо, що ченцi пересувалися групами та разом вiдвiдували меси. З серцем, наповненим двозначною цiкавiстю i нерозумною жагою пригод, хлопчик пiшов за одним iз ченцiв. Фiгура в мантiї пройшла повз церкву, де хлопчик та його сiм'я часто поклонялися як християни. На свiй подив, хлопчик помiтив, що маршрут, яким йшов монах, вiв до язичницького храму, Храму Серапiса. Страх списом пронизав його серце при думцi навiть про те, щоб ступити на ту саму землю, що й язичницьке мiсце поклонiння, але його допитливiсть тiльки посилилася. Вiн мав знати чому.
  
  По всiй ширинi тихого провулка величний храм з'явився як на долонi. Все ще переслiдуючи по п'ятах монаха-злодюжку, хлопчик старанно переслiдував його тiнь, сподiваючись залишатися поряд з людиною Божою в такий час, як це. Його серце билося вiд благоговiйного жаху перед храмом, де вiн чув, як його батьки розповiдали про християнських мученикiв, яких язичники тримали там, щоб навiяти папi та королю їхнє суперництво. Хлопчик жив у часи великих потрясiнь, коли перехiд язичництва в християнство був очевидним по всьому континенту. В Олександрiї звернення стало кривавим, i вiн боявся перебувати навiть так близько до такого могутнього символу, будинку язичницького бога Серапiса.
  
  Вiн мiг бачити двох iнших ченцiв на бiчних вуличках, але вони просто несли вахту. У плоский, квадратний фасад могутньої споруди вiн пiшов за фiгурою в мантiї, майже втративши його з поля зору. Хлопчик був не такий швидкий, як чернець, але в темрявi вiн мiг стежити за його кроками. Перед ним був великий внутрiшнiй двiр, а впоперек нього стояла пiднесена споруда на величних колонах, яка являла собою всю красу храму. Коли хлопчик перестав дивуватися, вiн зрозумiв, що залишився сам i втратив слiд святої людини, яка привела його сюди.
  
  Але все ж таки, спонуканий фантастичною забороною, вiд якої вiн страждав, тим збудженням, яке могло дати тiльки заборонене, вiн залишився. Голоси долинали неподалiк, де двоє язичникiв, один iз яких був жерцем Серапiса, прямували до будiвлi великих колон. Хлопчик пiдiбрався ближче i почав слухати їх.
  
  "Я не пiдкорюся цiй помилцi, Салодiй! Я не допущу, щоб ця нова релiгiя здобула славу наших предкiв, наших богiв!" - хрипко прошепотiв чоловiк, схожий на священика. У руках вiн нiс колекцiю сувоїв, у той час як його супутник нiс пiд пахвою золоту статуетку напiвлюдини-напiвкровки. У руцi вiн стискав стос папiрусу, коли вони прямували до входу в правому кутку внутрiшнього двору. З того, що вiн чув, це були покої людини, Салодiуса.
  
  "Ви знаєте, я зроблю все, що в моїх силах, щоб захистити нашi секрети, ваша свiтлiсть. Ти знаєш, що я вiддам своє життя", - сказав Салодiус.
  
  "Я боюся, що ця клятва скоро буде випробувана християнською ордою, мiй друже. Вони намагатимуться знищити все до єдиного залишку нашого iснування у своїй єретичнiй чистцi, замаскованiй пiд благочестя, " гiрко посмiхнувся священик. "Саме з цiєї причини я нiколи не звернуся до їхньої вiри. Яке лицемiрство може бути вищим, нiж зрада, коли ти робиш себе богом над людьми, коли ти стверджуєш, що служиш богу людей?
  
  Всi цi розмови про християн, якi претендують на владу пiд прапором всемогутнього, сильно вибили хлопчика з колiї, але йому довелося притримати мову зi страху бути виявленою такими мерзенними людьми, якi наважилися богохуляти на землi його великого мiста. За межами кварталiв Салодiуса стояли два платани, де хлопчик вважав за краще сiсти, поки чоловiки заходили всередину. Тьмяна лампа освiтлювала дверний прорiз зсередини, але при зачинених дверях вiн не мiг бачити, що вони робили.
  
  Заохочуваний зростаючим iнтересом до їхнiх справ, вiн вирiшив проникнути всередину i побачити на власнi очi, чому двоє чоловiкiв притихли, нiби вони були лише залишковими привидами попередньої подiї. Але через те мiсце, де вiн ховався, хлопчик почув короткочасну метушню i завмер на своєму мiсцi, щоб його не виявили. На свiй подив, вiн побачив, як чернець i двоє iнших чоловiкiв у рясах швидкими рухами пройшли повз нього, i вони в швидкiй послiдовностi увiйшли до примiщення. Через кiлька хвилин здивований хлопчик спостерiгав, як вони з'явилися, забризканi кров'ю на коричневiй тканинi, яку вони носили, щоб замаскувати свою форму.
  
  Вони не ченцi! Це папська гвардiя коптського папи Теофiла! Подумки вiн вигукнув, що змусило його серце забитися швидше вiд жаху i благоговiння. Занадто наляканий, щоб рухатися, вiн зачекав, поки вони пiдуть, щоб знайти ще язичникiв. До тихої кiмнати вiн бiг на зiгнутих ногах, рухаючись пригнувшись, щоб забезпечити свою непомiчену присутнiсть у цьому жахливому мiсцi, освяченому язичниками. Вiн непомiтно прослизнув у кiмнату i зачинив за собою дверi, щоб почути, якщо хтось увiйде.
  
  Хлопчик мимоволi скрикнув, коли побачив двох мерцiв, тi самi голоси, вiд яких вiн черпав мудрiсть кiлька хвилин тому, замовкли.
  
  Це правда. Християнськi сторожi так само кровожерливi, як i єретики, яких засуджує їхня вiра, подумав хлопчик. Це протверезне одкровення розбило його серце. Священик мав рацiю. Папа Феофiл та його слуги Божi роблять це лише заради влади над людьми, а не для звеличення отця. Хiба це не робить їх такими ж злими, як язичники?
  
  У його вiцi хлопчик був нездатний змиритися з варварством, яке походило вiд людей, якi стверджували, що служать доктринi любовi. Вiн здригнувся вiд жаху, побачивши їх перерiзанi горла i подавився запахом, який нагадав йому про вiвцi, яких зарiзав його батько, теплим мiдним сморiдом, який, як його розум змусив його визнати, був людським.
  
  Бог любовi та прощення? Чи так тато та його церква люблять своїх побратимiв i прощають тих, хто грiшить? Вiн боровся у своїй головi, але чим бiльше вiн думав про це, тим бiльше спiвчуття вiн вiдчував до вбитих людей на пiдлозi. Потiм вiн згадав про папiруса, який вони носили з собою, i почав ритися в усьому так тихо, як мiг.
  
  Зовнi, на подвiр'ї, хлопчик чув все бiльше i бiльше галасу, начебто сталкери тепер вiдмовилися вiд своєї секретностi. Час вiд часу вiн чув, як хтось кричить в агонiї, часто за дзвiном стали про сталь. Щось вiдбувалося з його мiстом цiєї ночi. Вiн це знав. Вiн вiдчув це по шепоту морського бризу, який заглушував скрип торгових суден, це зловiсне передчуття того, що ця нiч не схожа на жодну iншу.
  
  Розлютуючи кришки скринь i дверцят шаф, вiн не змiг знайти документи, якi, як вiн бачив, Салодiус принiс у своє житло. Нарештi, у наростаючому шумi лютої релiгiйної вiйни у храмi, хлопчик у знемозi впав навколiшки. Поруч iз мертвими язичниками вiн гiрко плакав через потрясiння, викликане правдою та зрадою його вiри.
  
  "Я бiльше не хотiв би бути християнином!" - Закричав вiн, не боячись, що його зараз знайдуть. "Я буду язичником i захищатиму старi шляхи! Я зрiкаюся своєї вiри i ставлю її на шляху перших народiв цього свiту!" - лементував вiн. "Зроби мене своїм захисником, Серапис!"
  
  Брязкiт зброї та крики вбиваних були настiльки гучними, що його крики були б витлумаченi як просто ще один звук кривавої бiйнi. Шаленi крики попередили його, що сталося щось набагато руйнiвнiше , i вiн пiдбiг до вiкна, щоб побачити, що колони в секцiї великого храму нагорi руйнуються одна за одною. Але справжня загроза походила вiд самої будiвлi, яку вiн займав. Гарячий жар торкнувся його обличчя, коли вiн визирнув з вiкна. Мови полум'я висотою з високих дерев лизали будiвлi, тодi як статуї падали з могутнiми ударами, якi звучали як хода гiгантiв.
  
  Скам'янiлий i ридаючий, зляканий хлопчик шукав запасний вихiд, але коли вiн перестрибував через неживий труп Салодiуса, його нога зачепилась за руку чоловiка, i вiн важко звалився на пiдлогу. Оговтавшись вiд удару, хлопчик побачив панель пiд шафою, яку вiн обшукував. Це була дерев'яна панель, захована у бетоннiй пiдлозi. Насилу вiн вiдсунув убiк дерев'яну шафку i пiдняв кришку. Усерединi вiн виявив купу стародавнiх сувоїв та карт, якi вiн шукав.
  
  Вiн подивився на мерця, який, як вiн вiрив, вказав йому правильний напрямок, буквально та духовно. "Моя подяка тобi, Салодiусе. Твоя смерть не буде марною", - посмiхнувся вiн, притискаючи сувої до грудей. Використовуючи своє маленьке тiло як свiй актив, вiн пробрався через один iз водоводiв, який проходив пiд храмом як зливовий канал, i втiк непомiченим.
  
  
  Глава 1
  
  
  Берн дивився на величезний блакитний простiр над ним, який, здавалося, простягався нескiнченно, що переривався лише блiдо-коричневою лiнiєю там, де плоска рiвнина вiдзначала горизонт. Його сигарета була єдиною ознакою того, що вiяв вiтер, несучи свiй туманний бiлий дим на схiд, тодi як його сталевi блакитнi очi прочiсували периметр. Вiн був виснажений, але не наважувався показати це. Подiбнi безглуздя пiдiрвали б його авторитет. Будучи одним iз трьох капiтанiв у таборi, вiн мав зберiгати свою холоднiсть, невичерпну жорстокiсть i нелюдську здатнiсть нiколи не спати.
  
  Тiльки такi люди, як Берн, могли змусити ворога здригнутися i зберегти назву свого пiдроздiлу в туманному перешiптуваннi мiсцевих жителiв та приглушених тонах тих, хто був далеко за океанами . Його волосся було коротко поголено, скальп виднiвся пiд чорно-сiрою щетиною, не розпатланою поривчастим вiтром. Затиснутий стиснутими губами, його самокрутка спалахнула миттєвим помаранчевим спалахом, перш нiж вiн проковтнув її безформну отруту i шпурнув недопалок через перила балкона. Пiд барикадою, де вiн стояв, стрiмкий обрив у кiлькасот футiв йшов до пiднiжжя гори.
  
  Це була iдеальна точка огляду для гостей, бажаних та iнших. Берн провiв пальцями по своїх чорних з сивиною вусах i бородi, погладжуючи їх кiлька разiв, поки вони не стали акуратними i без залишкiв попелу. Йому не потрiбна була форма - нiхто з них не потребував, - але їхня жорстка дисциплiна видавала їхнє минуле та їхню пiдготовку. Його люди були жорстко регламентованi, i кожен був навчений до досконалостi в рiзних галузях, їхнє членство залежало вiд знання всього потроху та спецiалiзацiї в бiльшостi. Те, що вони жили на самотi i дотримувалися суворого посту, жодним чином не означало, що вони мали моральнiсть або цнотливiсть ченцiв.
  
  Насправдi люди Берна були збiговиськом крутих багатонацiональних ублюдкiв, яким подобалося все, що робили бiльшiсть дикунiв, але вони навчилися використовувати свої задоволення. Поки кожна людина виконувала своє завдання i всi мiсiї з стараннiстю, Берн i двоє його товаришiв дозволяли своїй зграї бути тими собаками, якими вони були.
  
  Це дало їм вiдмiнне прикриття, видимiсть простих худоб, що виконують накази вiйськових брендiв i оскверняють все, що насмiлювалося переступати порiг їхнього паркану без поважної причини або мати при собi якусь валюту чи плоть. Однак кожна людина пiд командуванням Берна була висококвалiфiкованою та освiченою. Iсторики, зброярi, медичнi працiвники, археологи та лiнгвiсти йшли плiч-о-плiч з убивцями, математиками та юристами.
  
  Берну було 44 роки, i його минуле було предметом заздростi мародерiв у всьому свiтi.
  
  Колишнiй член берлiнського пiдроздiлу так званого Нового спецназу (Секретне ГРУ), Берн пройшов через кiлька виснажливих iнтелектуальних iгор, настiльки ж безсердечних, як i режим його фiзичної пiдготовки протягом тих рокiв, коли нiмець служив у росiйських силах спецiального призначення. Перебуваючи пiд його крилом, вiн поступово орiєнтувався своїм безпосереднiм командиром на секретнi мiсiї таємного нiмецького ордена. Пiсля того, як Берн став дуже ефективним агентом цiєї таємної групи нiмецької аристократiї та свiтових магнатiв з мерзенними планами, йому нарештi запропонували мiсiю початкового рiвня, вiдповiдно до якої йому, у разi успiху, було надано членство п'ятого рiвня.
  
  Коли стало ясно, що вiн повинен викрасти малолiтню дитину члена британської ради i вбити дитину, якщо її батьки не дотримуватимуться умов органiзацiї, Берн зрозумiв, що служить групi могутнiх i огидних кровей, i вiдмовився. Однак, коли вiн повернувся додому i виявив, що його дружина зґвалтована та вбита, а дитина зникла, вiн поклявся повалити Орден Чорного Сонця будь-якими необхiдними засобами. У нього з достовiрних джерел було вiдомо, що члени дiяли при рiзних урядових установах, що їхнi щупальця проникали далеко в межi схiдноєвропейських в'язниць та голлiвудських студiй, аж до iмперських банкiв та нерухомостi в Об'єднаних Арабських Емiратах та Сiнгапурi.
  
  Насправдi, Берн невдовзi впiзнав у них диявола, тiнi; всi речi, якi були невидимi, але всюдисущi.
  
  Очоливши заколот однодумцiв-оперативникiв i членiв другого рiвня, якi мають величезну власну владу, Берн i його колеги дезертували з ордену i вирiшили зробити єдиною метою знищення всiх без винятку пiдлеглих i членiв вищої ради "Чорного сонця".
  
  Так народилася бригада вiдступникiв, повстанцi, вiдповiдальнi за найуспiшнiшу протидiю, з якою коли-небудь стикався Орден Чорного Сонця, єдиний ворог, досить жахливий, щоб заслуговувати на попередження в рядах ордену.
  
  Тепер Бригада вiдступникiв при кожнiй нагодi заявляла про свою присутнiсть, щоб нагадати "Чорному Сонцю", що у них є страхiтливо компетентний ворог, хоча i не такий могутнiй у свiтi iнформацiйних технологiй i фiнансiв, як орден, але перевершує його у здiбностях до тактичного пiдходу та розвiдцi. Останнi були навичками, якi могли викорiнювати та знищувати уряди, навiть без допомоги безмежного багатства та ресурсiв.
  
  Берн пройшов пiд аркою в пiдлозi, схожiй на бункер, на два поверхи нижче основних житлових примiщень, пройшовши через два високi, чорнi, залiзнi ворота, якi вiтали засуджених до черева звiра, де дiти Чорного Сонця були страченi з упередженням. I як би там не було, вiн працював над сотим шматком, який стверджував, що нiчого не знає. Берна завжди захоплювало, що їхнi прояви лояльностi нiколи їм нiчого не приносили, i все ж вони, здавалося, вiдчували себе зобов'язаними принести себе в жертву заради органiзацiї, яка тримала їх на прив'язi i неодноразово доводила, що вiдкидає їхнi зусилля як належне. Для чого?
  
  У всякому разi, психологiя цих рабiв доводила, як якась невидима сила зловмисних намiрiв зумiла перетворити сотнi тисяч нормальних, добрих людей у маси одягнених у форму олов'яних солдатикiв, якi марширують за нацистiв. Щось у "Чорному сонцi" дiяло з тим самим викликаним страхом блиском, який змушував порядних людей пiд командуванням Гiтлера спалювати живих немовлят i дивитися, як дiти задихаються вiд газових пар, тодi як вони звали своїх матерiв. Щоразу, коли вiн знищував одного з них, вiн вiдчував полегшення; не стiльки через порятунок вiд присутностi iншого ворога, скiльки через те, що вiн не був таким, як вони.
  
  
  Роздiл 2
  
  
  Нiна подавилася своєю солянкою. Сем не мiг не хихикнути над її раптовим поштовхом i дивним виразом обличчя, яке вона скорчила, i вона засудила його примруженим поглядом, який швидко привiв його до ладу.
  
  "Вибач, Нiно", - сказав вiн, марно намагаючись приховати свої веселощi, "але вона тiльки що сказала тобi, що суп гарячий, а ти просто так йдеш i засовуєш в нього повну ложку. Що, на твою думку, мало статися?"
  
  Мова Нiни онiмiла вiд обпiкаючого супу, який вона спробувала зарано, але вона все ще могла лаятися.
  
  "Чи треба менi нагадувати тобi, як я страшенно голодна?" вона посмiхнулася.
  
  "Так, принаймнi, ще чотирнадцять разiв", - сказав вiн зi своїм дратiвливим хлоп'яттям, яке змусило її мiцно стиснути ложку в кулаку пiд слiпучою лампочкою на кухнi Катi Стренкової. Тут пахло плiснявою i старою тканиною, але з якоїсь причини Нiнi це здалося дуже затишним, нiби то був її будинок з iншого життя. Тiльки комахи, пiдбурюванi росiйським лiтом, турбували її в зонi комфорту, але в iншому вона насолоджувалася теплою гостиннiстю та грубою дiяльнiстю росiйських сiмей.
  
  Минуло два днi з того часу, як Нiна, Сем та Олександр перетнули континент на поїздi i, нарештi, дiсталися Новосибiрська, звiдки Олександр пiдвiз їх усiх на орендованому автомобiлi, який не був придатний для їзди, який доставив їх на ферму Стренкова на рiчцi Аргут. , на пiвнiч вiд кордону мiж Монголiєю та Росiєю.
  
  Оскiльки Перд'ю залишив їхню компанiю в Бельгiї, Сем i Нiна тепер були пiд владою досвiду та лояльностi Олександра, на даний момент найнадiйнiшого з усiх ненадiйних людей, з якими вони мали справу останнiм часом. Тiєї ночi, коли Пердью зник iз бранкою Ренатою з Ордену Чорного Сонця, Нiна дала Сему його коктейль з нанiту, такий же, як у неї, який дав Пердью, щоб позбавити їх обох вiд всевидячого ока Чорного Сонця. Наскiльки вона сподiвалася, це було настiльки вiдверто, наскiльки вiн мiг бути, враховуючи, що вона вiддала перевагу прихильностi Сема Клiва над багатством Дейва Пердью. Своїм вiдходом вiн запевнив її, що далекий вiд того, щоб вiдмовитись вiд своїх домагань на її серцi, незважаючи на те, що воно не належало йому. Але такими були звичаї плейбою-мiльйонера, i вона мала вiддати йому належне - вiн був так само безжальний у своєму коханнi, як i у своїх пригодах.
  
  Тепер вони залягли на дно в Росiї, поки планували свiй наступний крок, щоб отримати доступ до комплексу ренегатiв, де суперники Чорного Сонця тримали свою фортецю. Це було б дуже небезпечне i виснажливе завдання, оскiльки вони бiльше не мали їхнього козиря - майбутньої скинутої Ренати з "Чорного сонця". Але все ж таки Олександр, Сем i Нiна знали, що клан перебiжчикiв був їхнiм єдиним притулком вiд безжального переслiдування ордена з метою знайти i вбити їх.
  
  Навiть якби їм удалося переконати лiдера повстанцiв у тому, що вони не були шпигунами Ренати ордена, вони гадки не мали, що у Бригади Вiдступникiв розумiють, щоб вони це довели. Це саме по собi було в кращому разi лякаючою iдеєю.
  
  Люди, якi охороняли свою фортецю в Монх Сарiдазi, найвищiй вершинi Саянських гiр, були не з тих, з ким можна було жартувати. Їхня репутацiя була добре вiдома Сему та Нiнi, як вони дiзналися пiд час свого ув'язнення в штаб-квартирi Black Sun у Брюгзi менш нiж за два тижнi до цього. У їхнiй пам'ятi все ще було свiжо те, як Рената збиралася вiдправити Сема чи Нiну на фатальне завдання проникнути в Бригаду вiдступникiв i вкрасти бажаний Лонгiнус, зброю, про яку було розкрито не так багато. Досi вони так i не з'ясували, чи була так звана мiсiя Лонгiнуса законним завданням або просто хитрощами, спрямованими на задоволення злiсного апетиту Ренати вiдправляти своїх жертв на iгри в кiшки-мишки, щоб зробити їхню загибель бiльш цiкавою та витонченою для її розваги.
  
  Олександр вирушив один до розвiдувального походу, щоб подивитися, яку охорону Бригада Вiдступникiв забезпечувала на своїй територiї. З його технiчними знаннями та пiдготовкою до виживання вiн навряд чи мiг зрiвнятися з такими, як ренегати, але вiн i двоє його товаришiв не могли вiчно вiдсиджуватися на фермi Катi. Зрештою їм довелося зв'язатися з групою повстанцiв, iнакше вони нiколи не змогли б повернутися до свого нормального життя.
  
  Вiн запевнив Нiну та Сема, що буде краще, якщо вiн вирушить один. Якби якимось чином орден усе ще вiдстежував їх трьох, вони, звичайно, не шукали б руку самотнього фермера в пошарпаному автомобiлi LDV (малої вантажопiдйомностi) на рiвнинах Монголiї або вздовж росiйської рiчки. Крiм того, вiн знав свою батькiвщину як свої п'ять пальцiв, що сприяло швидшiй подорожi та кращому володiнню мовою. Якщо одного з його колег допитуватимуть офiцiйнi особи, їх незнання мови може серйозно перешкодити плану, якщо їх не схоплять або застрелять.
  
  Вiн їхав пустельною маленькою гравiйною дорiжкою, що звивалася до гiрського хребта, що вiдзначав кордон i безмовно сповiщав про красу Монголiї. Маленький транспортний засiб був пошарпаною старою свiтло-блакитною штуковиною, яка рипiла при кожному русi колiс, змушуючи чотки на дзеркалi заднього виду розгойдуватися, як священний маятник. Тiльки тому, що це була подорож дорогою Катi, Олександр терпiв дратiвливий стукiт бiсеру об панель приладiв у тишi кабiни, iнакше вiн би зiрвав релiквiю з дзеркала i викинув у вiкно. З iншого боку, мiсцевiсть була досить богом забута. У чотках не було б жодного порятунку для цього.
  
  Його волосся розвiвалося на холодному вiтрi, що вривався у вiдкрите вiкно, а шкiра на передплiччi почала горiти вiд холоду. Вiн вилаявся на обдерту ручку, яка не могла пiдняти скло, щоб дати йому хоч якусь втiху вiд холодного дихання плоскої пустки, яку вiн перетинав. Всерединi його тихий голос дорiкав йому за невдячнiсть за те, що вiн все ще був живий пiсля несамовитих подiй у Бельгiї, де була вбита його улюблена Аксель, i вiн ледве уникнув тiєї ж долi.
  
  Попереду вiн мiг бачити прикордонну посаду, де, на щастя, працював чоловiк Катi. Олександр кинув швидкий погляд на чотки, якi були подряпанi на приладовiй панелi тремтячого автомобiля, i вiн знав, що вони теж нагадували йому про це щасливе благословення.
  
  "Да! Da! Я знаю. Я знаю, чорт забирай, - прохрипiв вiн, дивлячись на штука, що розгойдується.
  
  Прикордонний пiст був нiчим iншим, як ще одним старим маленьким будинком, оточеним екстравагантної довжини старим колючим дротом i патрулюючими чоловiками з довгими стовбурами, якi просто чекали якихось дiй. Вони лiниво прогулювалися сюди-туди, однi запалювали сигарети для своїх друзiв, iншi розпитували дивного туриста, який намагався пройти.
  
  Олександр побачив серед них Сергiя Стренкова, який фотографувався з крикливою австралiйкою, яка наполягала на тому, щоб навчитися говорити "пiшов ти" росiйською. Сергiй був глибоко релiгiйною людиною, як i його дика кiшка Катя, але вiн потурав ледi i натомiсть навчив її говорити "радуйся, Марiє", переконавши її, що це саме та фраза, про яку вона просила. Олександру довелося розсмiятися i похитати головою, коли вiн слухав розмову, поки вiн чекав, щоб поговорити з охоронцем.
  
  "О, почекай, Дiмо! Я вiзьму цей! Сергiй накричав на свого колегу.
  
  "Олександре, тобi слiд було прийти вночi", - пробурмотiв вiн собi пiд нiс, вдаючи, що запитує документи свого друга. Олександр передав йому свої документи i вiдповiв: "Я б так i зробив, але ти закiнчуєш до цього, i я не довiряю нiкому, крiм тебе, знати, що я збираюся робити по той бiк цього паркану, розумiєш?"
  
  Сергiй кивнув головою. У нього були густi вуса i густi чорнi брови, якi надавали йому ще бiльшого страху в унiформi. I Сибiряк, i Сергiй, i Катя були друзями дитинства божевiльного Олександра i провели багато ночей ув'язнення через його безрозсуднi iдеї. Навiть тодi худий, мiцний хлопчик був загрозою для будь-кого, хто прагнув вести органiзоване та безпечне життя, i двоє пiдлiткiв швидко зрозумiли, що Олександр незабаром завдасть їм серйозних неприємностей, якщо вони продовжать погоджуватися приєднатися до нього в його незаконних веселих пригодах.
  
  Але троє залишалися друзями навiть пiсля того, як Олександр пiшов служити на вiйну в Перськiй затоцi як штурман в одному з британських пiдроздiлiв. Роки, проведенi ним як розвiдник i експерт з виживання, допомогли йому швидко просуватися службовими сходами, поки вiн не став незалежним пiдрядником, який швидко завоював повагу всiх тих органiзацiй, якi його найняли. Тим часом Катя та Сергiй впевнено просувалися у своєму академiчному життi, але брак фiнансування та полiтичнi хвилювання у Москвi та Мiнську, вiдповiдно, змусили їх обох повернутися до Сибiру, де вони возз'єдналися ще раз, майже через десять рокiв пiсля вiд'їзду заради важливiших справ, якi так i не вiдбулося.
  
  Катя успадкувала ферму своїх бабусi та дiдуся, коли її батьки загинули пiд час вибуху на заводi з виробництва боєприпасiв, де вони працювали, коли вона навчалася на другому курсi факультету iнформацiйних технологiй Московського унiверситету, i їй довелося повернутись, щоб пред'явити права на ферму, перш нiж її продали державi. Сергiй приєднався до неї i вони вдвох оселилися там. Через два роки, коли Олександр нестабiльний був запрошений на їхнє весiлля, всi троє заново познайомилися один з одним, розповiдаючи про свої пригоди за кiлькома пляшками самогону, поки не згадали тi дикi днi так, нiби вони жили в них.
  
  Катя та Сергiй знайшли сiльське життя приємним i врештi-решт стали громадянами, якi вiдвiдують церкву, у той час як їх дикий друг вибрав життя, повне небезпек та постiйної змiни обстановки. Тепер вiн закликав їх на допомогу, щоб вони прихистили його та двох шотландських друзiв, поки вiн не зможе розiбратися у всьому, опустивши, звичайно, ступiнь небезпеки, в якiй вiн, Сем та Нiна дiйсно перебували. Добрi серцем i завжди радi хорошiй компанiї, Стренковi запросили трьох друзiв погостювати у них деякий час.
  
  Тепер настав час зробити те, навiщо вiн прийшов, i Олександр пообiцяв своїм друзям дитинства, що вiн i його супутники скоро опиняться поза небезпекою.
  
  "Пройдiть через лiву браму; он тi, що розвалюються на частини. Пiдвiсний замок, Алекс. Просто потягни за ланцюжок, i ти побачиш. Потiм їдьте в будинок бiля рiчки, там- вiн вказав нi на що конкретне, приблизно в п'яти кiлометрах. Є перевiзник Коста. Дай йому трохи лiкеру або що там у тебе є у цiй фляжцi. Його грiховно легко пiдкупити, " засмiявся Сергiй, " i вiн доставить тебе туди, куди тобi треба".
  
  Сергiй засунув руку глибоко у кишеню.
  
  "О, я це бачив", - пожартував Олександр, знiяковiвши свого друга здоровим рум'янцем i дурним смiшком.
  
  Нi, ти iдiот. Ось, "Сергiй простягнув Олександру зламанi чотки.
  
  "О, Iсусе, тiльки не ще один з них", - простогнав Олександр. Вiн побачив важкий погляд, яким Сергiй нагородив його за богохульство, i пiдняв руку вибачаючимся тоном.
  
  "Цей вiдрiзняється вiд того, що на дзеркалi. Послухай, вiддай це одному з охоронцiв у таборi, i вiн вiдведе тебе до одного з капiтанiв, добре? Сергiй пояснив.
  
  "Чому зламанi чотки?" Запитав Олександр, виглядаючи зовсiм спантеличеним.
  
  "Це символ вiдступника. Бригада вiдступникiв використовує це, щоб iдентифiкувати один одного", - безтурботно вiдповiв його друг.
  
  "Почекай, як ти-?"
  
  "Не бери на думку, мiй друже. Я теж був вiйськовий, ти знаєш? Я не iдiот, " прошепотiв Сергiй.
  
  "Я нiколи не припускав цього, але як, чорт забирай, ви дiзналися, кого ми хотiли бачити?" - спитав Олександр. Вiн запитував, чи був Сергiй просто ще однiєю ногою павука Чорного Сонця i чи можна йому взагалi довiряти. Потiм вiн подумав про Сема i Нiну, якi нiчого не пiдозрюють у садибi.
  
  "Послухай, ти з'являєшся у моєму домi з двома незнайомцями, у яких при собi практично нiчого немає: нi грошей, нi одягу, нi пiдроблених документiв... I ти думаєш, я не можу бачити бiженця, коли бачу його? До того ж вони з тобою. I ти не ведеш компанiю з безпечними людьми. Тепер продовжуйте. I постарайся повернутися на ферму до пiвночi, " сказав Сергiй. Вiн постукав по даху смiттєвої купи на колесах i свиснув вартовому бiля ворiт.
  
  Олександр кивнув на знак подяки, поклавши чотки на колiна, коли автомобiль в'їжджав у ворота.
  
  
  Роздiл 3
  
  
  У окулярах Пердью вiдображалася електронна схема перед ним, яка висвiтлювала темряву, де вiн сидiв. Було тихо, глуха нiч у його частинi свiту. Вiн сумував за Райхтiшусiсом, вiн сумував за Единбургом i безтурботними днями, якi вiн проводив у своєму особняку, вражаючи гостей та клiєнтiв своїми винаходами та неперевершеною генiальнiстю. Увага була така безневинна, така безоплатна з його вже вiдомим i непристойно вражаючим станом, але вiн пропустив це. Тодi, до того, як вiн вляпався по вуха в лайно з викриттями на Deep Sea One i невдалим вибором дiлових партнерiв у пустелi Парашант, життя було суцiльною цiкавою пригодою та романтичним обдурюванням.
  
  Тепер його багатство ледве пiдтримувало його життя, i на його плечi лягла турбота про безпеку iнших. Як вiн не намагався, вiн виявив, що втримати все стало практично неможливо. Нiна, його кохана, нещодавно втрачена колишня кохана, яку вiн мав намiр повнiстю повернути, була десь в Азiї з чоловiком, якого, як їй здається, вона кохає. Сем, його суперник за кохання Нiни i (давайте не заперечуватимемо цього) нещодавнiй переможець подiбних змагань, завжди був поруч, щоб допомогти Пердю в його починаннях - навiть коли це було невиправдано.
  
  Його власна безпека була пiд загрозою незалежно вiд його особистої безпеки, особливо тепер, коли вiн тимчасово зупинив керiвництво "Чорним сонцем". Рада, яка спостерiгала за керiвництвом ордена, ймовiрно, спостерiгала за ним i з якоїсь причини в даний момент зберiгала свої ряди, i це змушувало Пердю виключно нервувати - а вiн нi в якому разi не був нервовою людиною. Все, що вiн мiг зробити, це не висуватись, доки не розробить план приєднатися до Нiни та вiдвезти її в безпечне мiсце, доки вiн не з'ясує, що робити, якщо порада почне дiяти.
  
  Його голова розколювалася вiд сильної кровотечi з носа, яку вiн перенiс кiлька хвилин тому, але тепер вiн не мiг зупинитися. Занадто багато було поставлено на карту.
  
  Дейв Пердью знову i знову переробляв пристрiй на своєму голографiчному екранi, але було щось не так, чого вiн просто не мiг бачити. Його концентрацiя була не такою гострою, як завжди, хоча вiн зовсiм недавно отямився вiд дев'ятигодинного безперервного сну. Головний бiль уже вiдчувався, коли вiн прокинувся, але це було не дивно, оскiльки вiн поодинцi випив майже цiлу пляшку червоного Johnnie Walker, сидячи перед камiном.
  
  "Заради всього святого!" Пердю закричав без голосу, щоб не розбудити нiкого зi своїх сусiдiв, i вдарив кулаками по столу. Було зовсiм не в його характерi втрачати холоднокровнiсть, особливо через таке незначне завдання, як проста електронна схема, подiбна до якої вiн уже освоїв у чотирнадцять рокiв. Його похмура поведiнка i нетерпiння були наслiдком останнiх кiлькох днiв, i вiн знав, що повинен визнати, що залишити Нiну з Семом, зрештою, його зачепило.
  
  Зазвичай його грошi та чарiвнiсть могли з легкiстю заволодiти будь-якою здобиччю, i на довершення всього в нього була Нiна бiльше двох рокiв, i все ж таки вiн сприйняв це як належне i зник з радарiв, не подбавши повiдомити їй, що вiн живий. До такої поведiнки вiн звик, i бiльшiсть людей сприймали це як частину його ексцентричностi, але тепер вiн знав, що це був перший серйозний удар щодо їхнiх стосункiв. Поява на свiт тiльки засмутила її ще бiльше, головним чином тому, що тодi вона знала, що вiн навмисне тримав її в невiданнi, а потiм, смертельний удар, втягнув її в найзагрозливiшу конфронтацiю з могутнiм "Чорним Сонцем" на сьогоднiшнiй день.
  
  Пердю зняв окуляри i поклав їх на маленький стiлець поруч iз собою. На мить заплющивши очi, вiн злегка вщипнув себе за перенiсся великим i вказiвним пальцями i спробував прогнати поплутанi думки i повернути свiй мозок у технiчний режим. Нiч була м'яка, але вiтер змушував сухi дерева нахилятися до вiкна i дряпатися, як кiшка, що намагається залiзти всередину. Щось ховалося вночi поза маленького бунгало, де Пердью проживав невизначено довго, доки спланував свiй наступний крок.
  
  Було важко розрiзнити мiж невтомним постукуванням гiлок дерев, викликаних штормом, i метушнею з вiдмичкою або клацанням свiчки запалювання по шибцi. Пердю зупинився, щоби послухати. Зазвичай вiн взагалi не був людиною iнтуїцiї, але тепер, пiдкоряючись своєму власному iнстинкту, що зароджується, зiткнувся з серйозною уїдливiстю.
  
  Вiн знав, що краще не заглядати, тому скористався одним iз своїх пристроїв, ще не випробуваних, перш нiж втекти пiд покровом ночi зi свого особняка в Единбурзi. Це була свого роду пiдзорна труба, перероблена для рiзноманiтнiших завдань, нiж просто розчищення вiдстанi для ретельного вивчення дiй тих, хто нiчого не знає. Вiн мiстив iнфрачервону функцiю в комплектi з червоним лазерним променем, що нагадував промiнь гвинтiвки оперативної групи, проте цей лазер мiг розрiзати бiльшiсть поверхонь у радiусi ста ярдiв. Клацанням перемикача пiд великим пальцем Пердью мiг налаштувати пiдзорну трубу так, щоб вона фiксувала тепловi сигнатури, тому, хоча вiн не мiг бачити крiзь стiни, вiн мiг визначити будь-яку температуру людського тiла при русi за межами своїх дерев'яних стiн.
  
  Вiн швидко подолав дев'ять сходинок широких саморобних сходiв, що вели на другий поверх хатини, i навшпиньки пiдiйшов до самого краю пiдлоги, де вiн мiг зазирнути у вузьку щiлину, де вона з'єднувалася з солом'яним дахом. Приклавши праве око до об'єктиву, вiн дослiджував мiсцевiсть безпосередньо за межами будiвлi, повiльно перемiщаючись iз кута в куток.
  
  Єдиним джерелом тепла, яке вiн змiг виявити, був двигун його позашляховика. Крiм цього, не було жодних ознак будь-якої безпосередньої загрози. Здивований, вiн посидiв там мить, розмiрковуючи про своє новонабуте шосте почуття. Вiн нiколи не помилявся у цих речах. Особливо пiсля його останнiх зiткнень зi смертельними ворогами, вiн навчився розпiзнавати загрозу, що насувається.
  
  Коли Пердью спустився назад на перший поверх каюти, вiн закрив люк, який вiв у кiмнату над ним, i перестрибнув через останнi три сходинки. Вiн тяжко приземлився на ноги. Коли вiн пiдняв очi, в крiслi сидiла постать. Вiн миттєво зрозумiв, хто це, i його серце зупинилося. Звiдки вона взялася?
  
  Її великi блакитнi очi здавались неземними у яскравому свiтлi барвистi голограми, але вона дивилася крiзь дiаграму прямо на нього. Решта її частина розчинилася в тiнi.
  
  "Я нiколи не думав, що побачу тебе знову", - сказав вiн, не зумiвши приховати свого щирого здивування.
  
  "Звичайно, ти цього не робив, Девiде. Б'юся об заклад, що ти швидше бажав того ж, замiсть того, щоб розраховувати на його реальний тягар, " сказала вона. Цей знайомий голос здався таким дивним для вух Пердю пiсля цього часу.
  
  Вiн присунувся до неї ближче, але тiнi переважали та приховували її вiд нього. Її погляд ковзнув униз i пройшовся лiнiями його малюнка.
  
  "Ваш циклiчний чотирикутник тут неправильний, ви знали?" - Сказала вона як нi в чому не бувало. Її очi були прикутi до помилки Пердью, i вона змусила себе замовкнути, незважаючи на шквал його питань на iншi теми, такi як її присутнiсть там, доки вiн не прийшов, щоб виправити помилку, яку вона помiтила.
  
  Це було просто характерним для Агати Пердью.
  
  Особистiсть Агати, генiя з нав'язливими особливостями характеру, через якi її брат-близнючок виглядав цiлком повсякденно, була набутим смаком. Якби хтось не знав, що в неї був приголомшливий коефiцiєнт iнтелекту, її цiлком могли б прийняти за божевiльну певною мiрою. На вiдмiну вiд поштивого застосування її братом свого розуму, Агата була на межi сертифiкацiї, коли зосереджувалася на проблемi, яка вимагала вирiшення.
  
  I в цьому близнюки дуже вiдрiзнялися один вiд одного. Пердью успiшно використав свої здiбностi до науки та технiки, щоб придбати стан та репутацiю древнiх королiв серед своїх академiчних колег. Але Агата була не меншою, нiж жебрак у порiвняннi зi своїм братом. Через її непривабливу iнтроверсiю, яка доходила до того, що вона перетворювалася на виродка з пильним поглядом, чоловiки просто знаходили її дивною i лякаючою. Її самооцiнка значною мiрою ґрунтувалася на виправленнi помилок, якi вона без особливих зусиль знаходила в роботi iнших, i саме це в основному завдавало серйозного удару по її потенцiалу щоразу, коли вона намагалася працювати в конкурентних галузях фiзики чи природничих наук.
  
  Зрештою Агата стала бiблiотекарем, але не просто бiблiотекарем, забутим серед веж лiтератури та сутiнкового свiтла архiвних камер. Вона справдi виявила деякi амбiцiї, прагнучи стати чимось бiльшим, нiж диктувала її антисоцiальна психологiя. Агата мала побiчну кар'єру консультанта для рiзних багатих клiєнтiв, в основному тих, хто вкладав грошi в таємнi книги та неминучi окультнi заняття, якi супроводжувалися жахливими атрибутами античної лiтератури.
  
  Для таких людей, як вони, останнє було новинкою, не бiльше нiж призом у езотеричному конкурсi. Нiхто з її клiєнтiв нiколи не виявляв справжньої вдячностi до Старого Свiту чи переписувачiв, якi записували подiї, якi новi очi нiколи не побачать. Це виводило її з себе, але вона не могла вiдмовитися вiд випадкової шестизначної винагороди. Це було б просто iдiотизмом, незалежно вiд того, як вона прагнула залишатися вiрною iсторичному значенню книг та мiсць, до яких вона так вiльно привела їх.
  
  Дейв Пердью подивився на проблему, на яку вказала його дратiвлива сестра.
  
  Як, чорт забирай, я це пропустив? I якого бiса вона мала бути тут, щоб показати менi? вiн думав, встановлюючи парадигму, таємно перевiряючи її реакцiю при кожному перенаправленнi, яке здiйснював на голограмi. Вираз її обличчя був порожнiм, а очi ледве рухалися, коли вiн завершив обхiд. Це був добрий знак. Якби вона зiтхнула, знизала плечима або навiть моргнула, вiн би знав, що вона спростовує те, що вiн робив - iнакше кажучи, це означало б, що вона буде ханжеськи заступатися йому по-своєму.
  
  "Щасливий?" вiн наважився спитати, просто чекаючи, що вона знайде iншу помилку, але вона просто кивнула. Нарештi її очi розплющились, як у нормальної людини, i Пердью вiдчув, що напруга спала.
  
  "Отже, чому я зобов'язаний цим вторгненням?" спитав вiн, коли пiшов дiставати ще одну пляшку лiкеру зi своєї дорожньої сумки.
  
  "Ах, ввiчливий, як завжди", - зiтхнула вона. "Запевняю тебе, Девiде, моє вторгнення дуже обґрунтоване".
  
  Вiн налив собi склянку вiскi i простяг їй пляшку.
  
  "Так дякую. Я вiзьму трохи, " вiдповiла вона та нахилилася вперед, звiвши долонi разом i просунувши їх мiж стегон. "Менi потрiбна твоя допомога з чимось".
  
  Її слова дзвенiли у його вухах, як уламки скла. При потрiскуваннi вогню Пердью повернувся обличчям до своєї сестри, попелясто-сiрий вiд недовiри.
  
  "О, та гаразд тобi, з мелодрамою", - нетерпляче сказала вона. "Невже це настiльки незбагненно, що менi може знадобитися ваша допомога?"
  
  "Нi, зовсiм нi", - вiдповiв Пердью, наливаючи їй склянку рiдини trouble. "Незбагненно, що ти зволив запитати".
  
  
  Роздiл 4
  
  
  Сем приховав свої спогади вiд Нiни. Вiн не хотiв, щоб вона знала про нього такi глибоко особистi речi, хоч i не знав чому. Було ясно, що вона знала майже все про жахливу смерть його нареченої вiд рук мiжнародної збройової органiзацiї, яку очолює найкраща подруга колишнього чоловiка Нiни. Багато разiв ранiше Нiна журилася про свiй зв'язок з безсердечною людиною, яка зупинила мрiї Сема на кривавому шляху, коли вiн жорстоко вбив кохання всього свого життя. Тим не менш, його нотатки мiстили певну пiдсвiдому образу, вiн не хотiв, щоб Нiна бачила, чи читала вона їх, i тому вирiшив приховати їх вiд неї.
  
  Але тепер, коли вони чекали на повернення Олександра з повiдомленням про те, як вступити до лав вiдступникiв, Сем зрозумiв, що цей перiод нудьги в росiйськiй сiльськiй мiсцевостi на пiвнiч вiд кордону був би пiдходящим часом для продовження його мемуарiв.
  
  Олександр пiшов смiливо, можливо, через дурiсть, щоб поговорити з ними. Вiн запропонував би свою допомогу разом iз Семом Клiвом та доктором Нiною Гулд, щоб протистояти Ордену Чорного Сонця i зрештою знайти спосiб знищити органiзацiю раз i назавжди. Якщо повстанцi ще не отримали звiстки про затримку офiцiйного вигнання лiдера "Чорного сонця", Олександр планував використати цю короткочасну слабкiсть в операцiях ордену, щоб завдати ефективного удару.
  
  Нiна допомагала Катi на кухнi, вчилася готувати пельменi.
  
  Час вiд часу, поки Сем записував свої думки та болючi спогади у свiй пошарпаний блокнот, вiн чув, як двi жiнки вибухали верескливим смiхом. За цим було б визнання деякої невмiлостi з боку Нiни, тодi як Катя заперечувала б свої ганебнi помилки.
  
  "Ти дуже гарний ..." Катя закричала, падаючи у своє крiсло з серцевим смiшком: "Для шотландця!" Але ми ще зробимо з тебе росiйської!"
  
  "Я сумнiваюся у цьому, Катю. Я запропонував би навчити тебе готувати хайлендський хаггiс, але, чесно кажучи, у мене це теж погано виходить!" Нiна вибухнула гучним смiхом.
  
  Все це звучить трохи надто святково, подумав Сем, закрив обкладинку блокнота i надiйно сховав його в сумку разом iз ручкою. Вiн пiдвiвся зi свого дерев'яного односпального лiжка в кiмнатi для гостей, яке вiн дiлив з Олександром, i пройшов широким коридором i спустився короткими сходами у бiк кухнi, де жiнки видавали пекельний шум.
  
  "Дивiться! Сем! Я створив... ох... Я зробив цiлу партiю... iз багатьох? Багато чого...? вона насупилась i жестом попросила Катю допомогти їй.
  
  "Пельменi!" Радiсно вигукнула Катя, показуючи руками на мiсиво з тiста та розсипаного м'яса на дерев'яному кухонному столi.
  
  "Так багато!" Нiна хихикнула.
  
  "Ви, дiвчата, випадково, не п'янi?" спитав вiн, бавлячись двома прекрасними жiнками, з якими йому пощастило застрягти у чорта на паличках. Якби вiн був бiльш безцеремонною людиною з порочними поглядами, в нiй цiлком могла б бути брудна думка, але, будучи Семом, вiн просто плюхнувся на стiлець i спостерiгав, як Нiна намагається правильно нарiзати тiсто.
  
  "Ми не п'янi, мiстере Клiв. Ми просто напiдпитку", - пояснила Катя, пiдходячи до Сема iз простою скляною банкою з-пiд джему, наполовину заповненою зловiсною прозорою рiдиною.
  
  "Ах!" - вигукнув вiн, запустивши руки у своє густе темне волосся, "я бачив це ранiше, i це те, що ми, кливи, назвали б найкоротшим шляхом у Слошервiль. Трохи зарано для мене, дякую."
  
  "Рано?" Запитала Катя, щиро спантеличена. "Сем, до пiвночi залишилася година!"
  
  "Так! Ми почали пити вже о 7-й годинi вечора, " втрутилася Нiна, її руки були забризканi свининою, цибулею, часником та петрушкою, якi вона подрiбнювала, щоб наповнити кишеньки для тiста.
  
  "Не будь дурнем!" Сем здивувався, коли кинувся до маленького вiкна i побачив, що небо було надто свiтле для того, що показував його годинник. "Я думав, це було набагато ранiше, i я просто поводився як ледачий ублюдок, бажаючи завалитися в лiжко".
  
  Вiн подивився на двох жiнок, таких рiзних, як день i нiч, але таких же красивих, як i iнша.
  
  Катя виглядала саме так, як Сем вперше представив пiд час звуку її iменi, якраз перед тим, як вони вперше прибули на ферму. З великими блакитними очима, що запали в костистi очнi западини, i широким ротом з повними губами вона виглядала стереотипно росiйською. Її вилицi були настiльки вираженi, що вiдкидали тiнi на її обличчя пiд рiзким свiтлом, що падає зверху, а пряме свiтле волосся спадало на плечi та лоба.
  
  Струнка i висока, вона височiла над мiнiатюрною фiгурою темноокою шотландської дiвчини поряд з нею. Нiнi нарештi повернули її власний колiр волосся, насичений темно-каштановим, у якому вiн так любив тонути обличчям, коли вона сiдала на нього верхи в Бельгiї. Сем з полегшенням побачив, що її блiда виснаженiсть пройшла, i вона знову могла похвалитися своїми витонченими вигинами та рум'яною шкiрою. Час, проведений далеко вiд пазурiв Чорного Сонця, зовсiм небагато зцiлив її.
  
  Можливо, це було сiльське повiтря далеко-далеко вiд Брюгге, яке заспокоїло їх обох, але вони вiдчували себе бiльш жвавими i вiдпочили у своїй сирiй росiйськiй обстановцi. Тут все було набагато простiше, а люди були ввiчливими, але твердими. Ця земля була не для розсудливостi чи чутливостi, i Сему це подобалося.
  
  Дивлячись на плоскi рiвнини, що стають фiолетовими в свiтлi, що згасає, i слухаючи веселощi в будинку разом з ним, Сем не мiг не поставити питання, як поживає Олександр.
  
  Все, на що Сем та Нiна могли сподiватися, це на те, що повстанцi на горi довiрятимуть Олександру i не приймуть його за шпигуна.
  
  
  * * *
  
  
  "Ти шпигун!" - кричав худий iталiйський повстанець, терпляче ходячи кругами навколо розпростертого тiла Олександра. У росiйського це викликало жахливий головний бiль, який лише посилювався його перевернутим становищем над ванною з водою.
  
  "Послухай мене!" Олександр молився всоте. Його череп розривався вiд припливу кровi, яка прилила до задньої частини очних яблук, а кiсточки поступово погрожували вивихнутися пiд вагою його тiла, що висiла на грубiй мотузцi та ланцюгах, прикрiплених до кам'яної стелi камери. "Якби я був шпигуном, якого бiса я зайшов би прямо сюди? Навiщо менi приходити сюди з iнформацiєю, яка б допомогла твоїй справi, ти, тупий гребаний макаронник?
  
  Iталiєць не оцiнив расових образ Олександра i без заперечень просто занурив голову росiйської назад у ванну з крижаною водою, так що вище залишилася тiльки його щелепа. Його колеги хихикали над реакцiєю росiйської, поки вони сидiли i пили бiля замкнених на висячий замок ворiт.
  
  Тобi краще знати, що сказати, коли ти повернешся, стронзо! Твоє життя залежить вiд цього макаронника, i цей допит уже забирає в мене час на випивку. Я, блядь, залишу тебе тонути, я це зроблю! - кричав вiн, опускаючись навколiшки поруч iз ванною, щоб занурений росiйський почув його.
  
  "Карло, в чому проблема?" Берн покликав iз коридору, з якого вiн наближався. "Ти здається неприродно пiднесеним", - прямо сказав капiтан. Його голос ставав голоснiшим у мiру того, як вiн наближався до арочного входу. Двоє iнших чоловiкiв виструнчилися смирно побачивши лiдера, але вiн зневажливо махнув їм, щоб вони розслабилися.
  
  "Капiтан, цей iдiот каже, що у нього є iнформацiя, яка може допомогти нам, але у нього є лише росiйськi документи, якi здаються нам пiдробленими", - повiдомив iталiєць, коли Берн вiдiмкнув мiцнi чорнi ворота, щоб увiйти до зони допитiв, точнiше - У камеру тортур.
  
  "Де його папери?" спитав капiтан, i Карло вказав на стiлець, до якого вiн вперше прив'язав росiйську. Берн глянув на добре пiдроблену прикордонну перепустку та посвiдчення особи. Не вiдриваючи очей вiд росiйської написи, вiн спокiйно сказав: Карло.
  
  "Si, capitano?"
  
  "Росiйський тоне, Карло. Дай йому пiдвестися".
  
  "О, Боже мiй!" Карло пiдскочив i пiдняв Олександра, що задихався. Промоклий росiйський вiдчайдушно хапав ротом повiтря, сильно кашляючи, перш нiж його вирвало надлишками води в органiзмi.
  
  "Александр Арiченков. Це твоє справжнє iм'я?" Берн запитав свого гостя, але потiм зрозумiв, що iм'я людини не мало значення для їхнього пiдштовхування. "Я вважаю, це не має значення. Ти будеш мертвим ще до пiвночi".
  
  Олександр знав, що вiн повинен викласти свою справу вищому, перш нiж його залишать на свавiлля свого страждає дефiцитом уваги мучителя. Вода все ще накопичувалася в заднiй частинi його нiздрiв i палила носовi проходи, роблячи майже неможливим говорити, але вiд цього залежало його життя.
  
  "Капiтане, я не шпигун. Я хочу приєднатися до вашої компанiї, от i все, " безладно вимовив жилистий росiйський.
  
  Берн розвернувся на пiдборах. "I чому ти хочеш це зробити?" Вiн подав знак Карло, щоб той познайомив випробуваного з дном ванни.
  
  "Ренату повалено!" Олександр закричав. "Я був частиною змови з метою повалення керiвництва Ордену Чорного Сонця, i ми досягли успiху.
  
  Берн пiдняв руку, щоб зупинити iталiйця вiд виконання його останнього наказу.
  
  "Вам не обов'язково катувати мене, капiтане. Я тут, щоб вiльно надати вам iнформацiю! - пояснив росiйська. Карло з ненавистю дивився на нього, його рука смикалася на блоцi, який контролював долю Олександра.
  
  "В обмiн на цю iнформацiю ти хочеш ...?" - спитав Берн. Ти хочеш приєднатися до нас?
  
  "Да! Da! Двоє друзiв та я, якi також тiкають вiд Чорного Сонця. Ми знаємо, як знайти членiв вищого порядку, i саме тому вони намагаються вбити нас, капiтане, - вiн заїкався, вiдчуваючи дискомфорт вiд пiдбору правильних слiв, тодi як вода в горлi все ще заважала дихати.
  
  "I де цi двоє твоїх друзiв? Вони ховаються, мiстере Ариченков? Саркастично запитав Берн.
  
  "Я прийшов один, капiтане, щоб дiзнатися, чи правдивi чутки про вашу органiзацiю; чи дiєте ви все ще", - швидко пробурмотiв Олександр. Берн опустився навколiшки поряд з ним i змiряв його поглядом. Росiйський був середнього вiку, невисокий i худий. Шрам на лiвiй сторонi його обличчя надавав йому вигляду бiйця. Суворий капiтан провiв вказiвним пальцем по шраму, тепер фiолетовому на блiдо-вологiй холоднiй шкiрi росiйської.
  
  "Я сподiваюся, це не було результатом автомобiльної аварiї чи чогось такого роду?" вiн спитав Олександра. Блiдо-блакитнi очi промоклої людини були налитi кров'ю вiд тиску i того, що вiн мало не потонув, коли вiн глянув на капiтана i похитав головою.
  
  "У мене багато шрамiв, капiтане. I жоден з них не стався в результатi краху, запевняю вас у цьому. Здебiльшого кулi, шрапнель та жiнки з гарячим характером, " вiдповiв Олександр тремтячими синiми губами.
  
  "Жiнки. Так, менi це подобається. Ти кажеш як людина мого типу, друже," Берн усмiхнувся i кинув мовчазний, але важкий погляд на Карло, який трохи вибив Олександра з колiї. "Добре, мiстере Ариченков, я дам вам презумпцiю невинностi. Я маю на увазi, ми ж не гребанi тварини! Вiн загарчав на розвагу присутнiх чоловiкiв, i вони люто загарчали на знак згоди.
  
  I Мати-Росiя вiтає тебе, Олександре, його внутрiшнiй голос луною вiдгукнувся в його головi. Сподiваюся, я не прокинусь мертвим.
  
  Коли полегшення вiд того, що вiн не помер, захлеснуло Олександра пiд шум виття i привiтань звiриної зграї, його тiло обм'якло, i вiн забув.
  
  
  Роздiл 5
  
  
  Незадовго до другої години ночi Катя виклала на стiл свою останню карту.
  
  "Я згортаюся".
  
  Нiна посмiхнулася жартома, стискаючи свою руку, щоб Сем не змiг прочитати вираз її непроникного обличчя.
  
  "Давай. Дiставай, Сем!" - засмiялася Нiна, коли Катя поцiлувала її в щоку. Потiм росiйська красуня поцiлувала Сема в макiвку i невиразно пробурмотiла: "Я йду спати. Сергiй скоро повернеться зi своєї змiни.
  
  "На добранiч, Катю", - Сем усмiхнувся, поклавши руку на стiл. "Двi пари".
  
  "Ha!" Вигукнула Нiна. "Повна зала. Плати, партнер.
  
  "Чорт", - пробурмотiв Сем i зняв лiву шкарпетку. Покер на роздягання звучав краще, поки вiн не дiзнався, що жiнки грають у ньому краще, нiж вiн думав спочатку, коли погодився грати. У своїх коротких штанях i одному носiннi вiн тремтiв за столом.
  
  Ти знаєш, що це обман, i ми дозволили це тiльки тому, що ти п'яний. Було б жахливо з нашого боку скористатися тобою, так? вона читала йому лекцiю, щойно стримуючись. Сему хотiлося розсмiятися, але вiн не хотiв псувати момент i напускати на себе кращу жалюгiдну сутулiсть.
  
  "Дякую, що були такi люб'язнi. У нашi днi на цiй планетi залишилося так мало порядних жiнок, " сказав вiн iз явними веселощами.
  
  "Це правильно", - погодилася Нiна, виливаючи другу банку самогону у свою склянку. Але лише кiлька крапель, вони просто безцеремонно виплеснулися на дно склянки, доводячи, на її жах, що веселощi та iгри на нiч пiдiйшли до тупого завершення. "I я дозволяю тобi зраджувати тiльки тому, що люблю тебе".
  
  Боже, я хотiв би, щоб вона була твереза, коли говорила це, побажав Сем, коли Нiна взяла його обличчя в долонi. М'який аромат її парфумiв змiшався з отруйним натиском дистильованих спиртних напоїв, коли вона зняла нiжний поцiлунок на його губах.
  
  "Iди поспи зi мною", - сказала вона i вивела шотландця, що хитається, у формi лiтери "Y" з кухнi, поки вiн старанно збирав свiй одяг на виходi. Сем нiчого не сказав. Вiн думав, що проводить Нiну в її кiмнату, щоб переконатися, що вона не сильно впаде зi сходiв, але коли вони увiйшли до її крихiтної кiмнати за рогом вiд iнших, вона зачинила за ними дверi.
  
  "Що ти робиш?" спитала вона, коли побачила, що Сем намагається натягнути джинси, сорочка перекинута через плече.
  
  "Я страшенно замерзаю, Нiно. Просто дай менi секунду", - вiдповiв вiн, вiдчайдушно борючись iз застiбкою-блискавкою.
  
  Тонкi пальцi Нiни зiмкнулися на його тремтячих руках. Вона просунула руку в його джинси, знову розсовуючи мiднi зубцi блискавки. Сем завмер, зачарований її дотиком. Вiн мимоволi заплющив очi i вiдчув, як її теплi, м'якi губи притулилися до його губ.
  
  Вона штовхнула його назад на своє лiжко i погасила свiтло.
  
  "Нiно, ти п'яна, дiвчинко. Не роби того, про що пошкодуєш зранку ", - попередив вiн просто як застереження. Насправдi вiн хотiв її так сильно, що мiг луснути.
  
  "Єдине, про що я шкодуватиму, так це про те, що менi доведеться зробити це тихо", - сказала вона, i в темрявi її голос пролунав напрочуд тверезо.
  
  Вiн мiг чути, як її черевики вiдкидаються убiк, а потiм стiлець зсувається влiво вiд лiжка. Сем вiдчував, як вона накидається на нього, незграбно розчавлюючи його статевi органи своєю вагою.
  
  "Обережно!" - Простогнав вiн. "Вони менi потрiбнi!"
  
  "Я теж", - сказала вона, пристрасно цiлуючи його, перш нiж вiн змiг вiдповiсти. Сем намагався не втратити самовладання, коли Нiна притулилася до нього своїм маленьким тiлом, дихаючи йому в шию. Вiн ахнув, коли її тепла оголена шкiра торкнулася його, ще холодна пiсля двогодинної гри в покер без сорочки.
  
  "Ти знаєш, що я люблю тебе, вiрно?" - прошепотiла вона. Очi Сема закотилися в неохоче, коли вiн почув цi слова, але алкоголь, який супроводжував кожен склад, зруйнував його блаженство.
  
  "Так, я знаю", - заспокоїв вiн її.
  
  Сем егоїстично дозволив їй вiльно розпоряджатися своїм тiлом. Вiн знав, що згодом почуватиметься винним через це, але зараз вiн сказав собi, що давав їй те, чого вона хотiла; що вiн був лише щасливим одержувачем її пристрастi.
  
  Катя не спала. Її дверi м'яко рипнули, вiдчиняючись, коли Нiна почала стогнати, i Сем спробував змусити Нiну замовкнути глибокими поцiлунками, сподiваючись, що вони не потурбують господиню. Але серед усього цього йому було б начхати, навiть якби Катя увiйшла до кiмнати, увiмкнула свiтло i запропонувала приєднатися - доти, доки Нiна займається своєю справою. Його руки пестили її спину, i вiн провiв пальцем по одному або двох шрамах, причину кожного з яких вiн мiг згадати.
  
  Вiн був там. З тих пiр, як вони зустрiлися, їхнi життя нестримно котилися по спiралi в темну нескiнченну криницю небезпек, i Сем ставив питання, коли вони досягнуть твердої, безводної основи. Але йому було байдуже, головне, щоб вони розбилися разом. Якимось чином, з Нiною на його боцi, Сем вiдчував себе у безпецi, навiть у пазурах смертi. I тепер, коли вона була в його обiймах прямо тут, її увага на мить була прикута до нього i тiльки до нього; вiн почував себе непереможним, недоторканним.
  
  Кроки Катi долинали з кухнi, де вона вiдчиняла дверi для Сергiя. Пiсля короткої паузи Сем почув їхню приглушену розмову, яку вiн все одно не змiг би розiбрати. Вiн був вдячний за їхню розмову на кухнi, так що вiн мiг насолоджуватися приглушеними криками насолоди Нiни, коли вiн притискав її до стiни пiд вiкном.
  
  Через п'ять хвилин кухоннi дверi зачинилися. Сем прислухався до спрямування звукiв. Тяжкi черевики пiшли за витонченою ходою Катi в хазяйську спальню, але дверi бiльше не рипнули. Сергiй мовчав, але Катя щось сказала, а потiм обережно постукала у дверi Нiни, гадки не маючи, що Сем був з нею.
  
  "Нiна, я можу увiйти?" - чiтко спитала вона з iншого боку дверей.
  
  Сем сiв, готовий схопити свої джинси, але в темрявi вiн гадки не мав, куди Нiна їх кинула. Нiна була непритомна. Її оргазм зняв втому, яку алкоголь викликав усю нiч, i її вологе, м'яке тiло блаженно притискалося до нього, нерухоме, як труп. Катя постукала знову: "Нiно, менi треба з тобою поговорити, будь ласка? Будь ласка!"
  
  Сем насупився.
  
  Прохання по той бiк дверей звучало надто наполегливо, майже стривожено.
  
  А, до бiса все! Вiн подумав. Отже, я побив Нiну. У будь-якому випадку, яке це мало б значення? думав вiн, шарячи в темрявi руками по пiдлозi в пошуках чогось схожого на одяг. Вiн ледве встиг натягти джинси, коли ручка повернулася.
  
  "Гей, що вiдбувається?" Невинно запитав Сем, коли з'явився в темнiй щiлинi дверей. Пiд рукою Катi дверi рiзко зупинилися, коли Сем уперся в неї ногою зi зворотного боку.
  
  "О!" вона сiпнулася, вражена тим, що побачила не те обличчя. "Я думав, Нiна була тут".
  
  "Вона така. Втратив свiдомiсть. Вся ця доморощена братiя надерла їй дупу, " вiдповiв вiн iз сором'язливим смiшком, але Катя не виглядала здивованою. Насправдi вона виглядала абсолютно наляканою.
  
  "Семе, просто одягнися. Розбуди доктора Гулда i пiдемо з нами, " зловiсно сказав Сергiй.
  
  "Що трапилося? Нiна бiса п'яна, i, схоже, вона не прокинеться до судного дня", - сказав Сем Сергiю серйознiше, але вiн все ще намагався вiдiгратися.
  
  "Господи, у нас немає часу на це лайно!" - крикнув чоловiк iз-за спини пари. "Макаров" з'явився бiля голови Катi, i палець натиснув на спусковий гачок.
  
  Клацнiть!
  
  "Наступне клацання буде зроблено зi свинцю, товаришу", - попередив стрiлець.
  
  Сергiй почав ридати, щось шалено бурмочучи чоловiкам, якi стояли позаду нього, благаючи зберегти життя його дружинi. Катя затулила обличчя руками i в шоцi впала на колiна. З того, що Сем зiбрав, вони не були колегами Сергiя, як вiн спершу подумав. Хоча вiн не розумiв росiйською, вiн зробив висновок з їхнього тону, що вони дуже серйозно ставилися до того, щоб убити їх усiх, якщо вiн не розбудить Нiну i не пiде з ними. Побачивши, що сварка небезпечно загострюється, Сем пiдняв руки i вийшов iз кiмнати.
  
  "Добре Добре. Ми пiдемо з тобою. Просто скажiть менi, що вiдбувається, i я розбуду доктора Гулда ", - заспокоїв вiн чотирьох головорiзiв.
  
  Сергiй обiйняв свою дружину, що плакала, i затулив її.
  
  "Мене звуть Бодо. Я маю вiрити, що ви та доктор Гулд супроводжували людину на iм'я Олександр Ариченков на нашу прекрасну дiлянку землi ", - запитав Сема, який стрiляв.
  
  "Хто хоче знати?" Сем огризнувся.
  
  Бодо звiв курок пiстолета i прицiлився в пару.
  
  "Так!" Закричав Сем, простягаючи руку до Бодо. "Iсусе, ти можеш розслабитися? Я не збираюся тiкати. Направ цю гребану штуку на мене, якщо тобi потрiбно попрактикуватися у стрiльбi опiвночi!"
  
  Французький головорiз опустив свою зброю, коли його товаришi тримали свою напоготовi. Сем важко проковтнув i подумав про Нiну, яка гадки не мала, що вiдбувається. Вiн жалкував, що пiдтвердив її присутнiсть там, але якби цi зловмисники виявили його, вони б напевно вбили Нiну та Стренкових i пiдвiсили його зовнi за яйця на роздертий дикiй природi.
  
  "Розбудiть жiнку, мiстере Клiв", - наказав Бодо.
  
  "Добре. Просто... просто заспокойся, гаразд?" Сем кивнув на знак капiтуляцiї, повiльно повертаючись до темної кiмнати.
  
  "Свiтло включене, дверi вiдчиненi", - твердо сказав Бодо. Сем не збирався наражати Нiну на небезпеку своїми дотепами, тому вiн просто погодився i ввiмкнув свiтло, вдячне за те, що прикрив Нiну, перш нiж вiдкрити дверi для Катi. Вiн не хотiв уявляти, що цi звiрi зробили б з оголеною, яка втратила свiдомiсть жiнкою, якби вона вже була розкинута на лiжку.
  
  Її маленька фiгурка ледве пiднiмала покривало, на якому вона спала на спинi, роззявивши рота в п'янiй сiєстi. Сем ненавидiла необхiднiсть псувати такий чудовий вiдпочинок, але їхнє життя залежало вiд того, чи прокинеться вона.
  
  "Нiна", - сказав вiн досить голосно, коли схилився над нею, намагаючись заслонити її вiд злiсних тварюкiв, якi ошивалися в дверях, поки один з них утримував домовласникiв. "Нiна, прокинься".
  
  "Заради всього святого, вимкни це грiбане свiтло. Моя голова вже вбиває мене, Сем! вона заскулила i повернулася на бiк. Вiн швидко кинув вибачений погляд на чоловiкiв у дверях, якi просто дивилися з подивом, намагаючись миттю побачити сплячу жiнку, яка могла б присоромити моряка.
  
  "Нiна! Нiно, ми повиннi встати i одягнутися зараз! Ти розумiєш?" Сем переконував, хитаючи її важкою рукою, але вона тiльки спохмурнiла i вiдштовхнула його. З нiзвiдки втрутився Бодо i так сильно вдарив Нiну по обличчю, що її вузол миттєво кровоточив.
  
  "Вставай!" - проревiв вiн. Оглушливий гавкiт його холодного голосу i болiсний бiль вiд його ляпаса потрясли Нiну, протверезивши її як скельце. Вона сiла, спантеличена i розлючена. Замахнувшись рукою на француза, вона закричала: "Ким, чорт забирай, ти себе уявив?"
  
  "Нiна! Нi! Сем закричала, злякавшись, що вона щойно заробила собi кулю.
  
  Бодо впiймав її за руку i вдарив тильною стороною долонi. Сем метнувся вперед, притискаючи високого француза до шафи вздовж стiни. Вiн обрушив три правi хуки на вилицю Бодо, вiдчуваючи, як кiсточки його власних пальцiв змiщуються назад з кожним ударом.
  
  "Нiколи не смiй бити жiнку в мене на очах, ти, шматок лайна!" - Закричав вiн, киплячи вiд злостi.
  
  Вiн схопив Бодо за вуха i сильно вдарив його потилицею об пiдлогу, але перш нiж вiн змiг завдати другого удару, Бодо так само схопив Сема.
  
  "Ти сумуєш за Шотландiєю?" Бодо розсмiявся крiзь закривавленi зуби i притягнув голову Сема до своєї, завдавши виснажливого удару головою, який негайно позбавив Сема свiдомостi. "Це називається поцiлунок у Глазго... хлопець!"
  
  Чоловiки покотилися зi смiху, коли Катя протиснулася крiзь них, щоб прийти на допомогу Нiнi. З носа Нiни текла кров, а на обличчi був сильний синець, але вона була така зла i дезорiєнтована, що Катi довелося притримати мiнiатюрну iсторичку. Випускаючи потiк лайок i обiцянок неминучої смертi в Бодо, Нiна рипiла зубами, поки Катя накривала її халатом i мiцно обiймала, щоб заспокоїти, на благо їм усiм.
  
  "Залиш це, Нiно. Вiдпусти це, " сказала Катя на вухо Нiнi, притискаючи її так близько, що чоловiки не могли чути їхнiх слiв.
  
  "Я, блядь, уб'ю його. Клянусь Богом, вiн помре у той момент, коли я отримаю свiй шанс", - посмiхнулася Нiна у шию Катi, коли росiйська жiнка притиснула її до себе.
  
  Ти отримаєш свiй шанс, але спочатку ти маєш пережити це, добре? Я знаю, що ти збираєшся вбити його, люба. Просто залишайся живими, тому що..." Катя заспокоювала її. Її мокрi вiд слiз очi глянули на Бодо крiзь пасма волосся Нiни. "Мертвi жiнки не можуть вбивати".
  
  
  Роздiл 6
  
  
  У Агати був невеликий жорсткий диск, яким вона користувалася про всяк випадок, який мiг знадобитися їй у подорожах. Вона пiдключила його до модема Пердью, i з неперевершеною легкiстю їй знадобилося всього шiсть годин, щоб створити платформу для програмних манiпуляцiй, за допомогою якої зламала ранiше недоступну фiнансову базу даних Black Sun. Її брат мовчки сидiв поруч iз нею морозним рано-вранцi, мiцно стискаючи в руках чашку гарячої кави. Було мало людей, якi все ще могли дивувати Пердю технiчною кмiтливiстю, але вiн повинен був визнати, що його сестра все ще була цiлком здатна викликати в нього побожний трепет.
  
  Не те щоб вона знала бiльше, нiж вiн, але якимось чином вона з бiльшою готовнiстю використовувала знання, якими вони обидва володiли, в той час як вiн постiйно нехтував деякими зi своїх завчених формул, змушуючи його часто ритися в пам'ятi свого мозку, як втрачену душу. Це був один з тих моментiв, який змусив його засумнiватися у вчорашнiй схемi, i саме тому Агата змогла так легко знайти схеми, що бракували.
  
  Тепер вона друкувала зi швидкiстю свiтла. Пердю ледве встигав читати коди, якi вона вводила до системи.
  
  "Що, скажи на милiсть, ти робиш?" вiн запитав.
  
  "Розкажи менi ще раз подробицi про цих двох твоїх друзiв. Менi знадобляться iдентифiкацiйнi номери та прiзвища на даний момент. Ну ж бо! Ось там. Ти поклади це геть туди, " безладно промовила вона, клацаючи вказiвним пальцем, збираючись вказати, нiби вона писала своє iм'я в повiтрi. Яким дивом вона була. Пердю забула, якими кумедними можуть бути її манери. Вiн пiдiйшов до комода, на який вона вказала, i дiстав двi папки, де вiн зберiгав записи Сема та Нiни, вiдколи вiн вперше використав їх, щоб допомогти йому в його поїздцi до Антарктиди, щоб знайти легендарну крижану станцiю Вольфенштейн.
  
  "Можна менi ще трохи цього матерiалу?" спитала вона, забираючи в нього папери.
  
  "Що за матерiал?" вiн запитав.
  
  "Це... Чувак, ця штука, яку ти готуєш iз цукром та молоком..."
  
  "Кава?" - Запитав я. спитав вiн, приголомшений. "Агата, ти знаєш, що таке кава".
  
  "Я знаю, чорт забирай. Слово просто вилетiло у мене з голови, поки весь цей код проходив через мiй процес. Начебто в тебе час вiд часу не трапляються збої, " огризнулася вона.
  
  "Добре Добре. Я приготую тобi щось iз цього. Що ви робите з даними Нiни та Сема, можу я наважитися запитати?" Пердю зателефонував з автомата для приготування капучiно за своєю стiйкою.
  
  "Я розморожую їхнi банкiвськi рахунки, Девiде. Я зламую банкiвський рахунок "Чорного сонця", - посмiхнулася вона, жуючи лакричну паличку.
  
  З Пердью мало не стався напад. Вiн кинувся до своєї сестри-близнюка, щоб подивитися, що вона робить на екранi.
  
  Ти в своєму розумi, Агато? Ви маєте хоч якесь уявлення про те, якi масштабнi системи безпеки i технiчної сигналiзацiї мають цi люди в усьому свiтi?" вiн у панiцi плюнув - ще одна реакцiя, яку Дейв Пердью нiколи б не виявив досi.
  
  Агата подивилася на нього з занепокоєнням. "Як реагувати на твiй напад стервозностi ... хм," - спокiйно сказала вона крiзь чорну цукерку мiж зубами. "По-перше, їх сервери, якщо я не помиляюся, були запрограмованi та захищенi брандмауером за допомогою... ти... а?"
  
  Пердю задумливо кивнув: "Так?"
  
  "I лише одна людина у цьому свiтi знає, як зламати вашi системи, бо лише одна людина знає, як ви кодуєте, якi схеми та субсервери ви використовуєте", - сказала вона.
  
  "Ти", - зiтхнув вiн iз деякою часткою полегшення, сидячи уважно, як нервовий водiй на задньому сидiннi.
  
  "Це вiрно. Десять балiв Ґрифiндору, " єхидно сказала вона.
  
  "Не потрiбно мелодрами", - зробив їй догану Пердью, але її губи зiгнулися в посмiшцi, коли вiн пiшов допивати її каву.
  
  "Тобi не заважало б наслiдувати власну пораду, старовина", - пiддражнила Агата.
  
  "Таким чином вони не виявлять вас на основних серверах. Тобi слiд запустити черв'яка", - запропонував вiн iз пустотливою усмiшкою, як у старого Пердью.
  
  "Я повинна!" Вона засмiялася. Але спочатку давай повернемо твоїм друзям їхнi старi статуси. Це одне з вiдновлень. Потiм ми знову зламаємо їх, коли повернемося з Росiї, i зламаємо їхнi фiнансовi облiковi записи. Поки їхнє керiвництво перебуває на кам'янистому шляху, удар по їхнiх фiнансах повинен забезпечити їм заслужений тюремний трах. Нахилися, Чорне Сонце! У тiтки Агати стояк! - грайливо заспiвала вона, затиснувши лакрицю в зубах, нiби грала в Metal Gear Solid.
  
  Пердю покотився зi смiху разом зi своєю неслухняною сестрою. Вона безперечно була занудою з укусом.
  
  Вона завершила своє вторгнення. "Я залишив шифратор, щоб вимкнути їх тепловi датчики".
  
  "Добре".
  
  Дейв Пердью востаннє бачив свою сестру влiтку 1996 року у пiвденному озерному регiонi Конго. Тодi вiн був ще трохи сором'язливiшим, i в нього не було й десятої частки того багатства, яким вiн мав зараз.
  
  Агата та Девiд Пердью супроводжували далекого родича, щоб дiзнатися трохи про те, що сiм'я називала "культурою". На жаль, жоден з них не подiляв схильностi свого двоюрiдного дiдуся по батькiвськiй лiнiї до полювання, але, як би їм не було ненависно дивитися, як старий вбиває слонiв для своєї незаконної торгiвлi слоновою кiсткою, вони не мали коштiв залишити небезпечну країну без нього. керiвництва.
  
  Дейв насолоджувався пригодами, що передвiщали його пригоди в тридцять-сорок рокiв. Як i його дядько, безперервнi вмовляння його сестри припинити вбивства стали втомливими, i незабаром вони перестали розмовляти. Як би їй не хотiлося виїхати, вона подумувала про те, щоб звинуватити свого дядька та брата в безглуздому браконьєрствi в iм'я грошей - найнебажанiше виправдання для будь-якого чоловiка Пердю. Коли вона побачила, що дядька Вiггiнса та її брата не торкнулася її наполегливостi, вона сказала їм, що зробить все, що в її силах, щоб передати маленьке пiдприємство свого двоюрiдного дiдуся владi, коли повернеться додому.
  
  Старий тiльки засмiявся i сказав Девiдовi, щоб вiн нiчого не думав про залякування жiнки, i що вона просто засмучена.
  
  Якось заклики Агати виїхати закiнчилися сваркою, i дядько Вiггiнс без церемонiй пообiцяв Агатi, що залишить її прямо тут, у джунглях, якщо почує вiд неї ще одну скаргу. У той час це не було загрозою, якою вiн би дотримувався, але час минав, i молода жiнка стала бiльш агресивно ставитися до його методiв, i одного ранку вранцi дядько Вiггiнс повiв Девiда i його мисливську групу, залишивши Агату в таборi з мiсцевими жiнками.
  
  Пiсля чергового дня полювання та несподiваної ночi, проведеної в таборi в джунглях, група Пердью наступного ранку сiла на пором. - палко поцiкавився Дейв Пердью, коли вони на човнi перетинали озеро Танганьїка. Але його двоюрiдний дiд лише запевнив його, що про Агат "добре дбають" i незабаром її доставлять чартерним лiтаком, який вiн найняв, щоб забрати її на найближчому аеродромi, i вона приєднається до них у порту Занзiбара.
  
  До того часу, коли вони поїхали з Додоми в Дар-ес-Салам, Дейв Пердью знав, що його сестра загубилася в Африцi. Насправдi вiн думав, що вона досить працьовита, щоб самостiйно дiстатися додому, i зробив усе можливе, щоб викинути це питання з голови. Минали мiсяцi, Пердью справдi намагався знайти Агату, але його слiд остигав з усiх бокiв. Його джерела повiдомили б, що її бачили, що вона була жива i здорова, i що вона була активiсткою в Пiвнiчнiй Африцi, Маврикiї та Єгиптi, коли вони чули про неї востаннє. I тому вiн врештi-решт залишив це, вирiшивши, що його сестра-близнючка пiшла своєї пристрастi до реформування i збереження, i тому бiльше не потребувала порятунку, якщо воно в неї коли-небудь було.
  
  Для нього було швидше шоком знову побачити її пiсля десятилiть розлуки, але вiн безмiрно насолоджувався її суспiльством. Вiн був упевнений, що при невеликому натисканнi вона врештi-решт розкриє, чому вона спливла зараз.
  
  "Отже, скажи менi, чому ти хотiв, щоб я вивiз Сема i Нiну з Росiї", - наполягав Пердью. Вiн намагався докопатися до неї здебiльшого прихованих причин звернення за його допомогою, але Агата навряд чи дала йому повну картину i те, як вiн її знав, це все, що вiн мiг отримати, доки вона не вирiшить iнакше.
  
  Ти завжди був стурбований грошима, Девiде. Маю сумнiв, що тебе зацiкавить те, вiд чого ти не отримаєш прибутку, " холодно вiдповiла вона, потягуючи каву. "Менi потрiбний доктор Гулд, щоб допомогти менi знайти те, для чого мене найняли. Як ви знаєте, мiй бiзнес - це книги. А її iсторiя - це iсторiя. Менi не потрiбно вiд тебе багато чого, крiм виклику ледi, щоб я мiг використати її досвiд.
  
  "Це все, що тобi вiд мене потрiбно?" спитав вiн, на його обличчi грала усмiшка.
  
  "Так, Девiд", - зiтхнула вона.
  
  "В останнi кiлька мiсяцiв доктор Гулд та iншi учасники, подiбнi до мене, ховалися iнкогнiто, щоб уникнути переслiдувань з боку органiзацiї "Чорне сонце" та її фiлiй. З цими людьми жарти поганi".
  
  "Без сумнiву, щось, що ти зробив, вивело їх iз себе", - прямо сказала вона.
  
  Вiн не мiг спростувати це.
  
  "У будь-якому випадку менi потрiбно, щоб ти знайшов її для мене. Вона була б безцiнна для мого розслiдування i добре винагороджена моїм клiєнтом, " сказала Агата, нетерпляче переступаючи з ноги на ногу. "I в мене немає вiчностi, щоб дiстатися до цього, розумiєш?"
  
  "Отже, це не свiтський вiзит, щоб розповiсти про все, що ми займалися?" вiн саркастично посмiхнувся, граючи на добре вiдомiй нетерпимостi своєї сестри до запiзнень.
  
  "О, я в курсi твоїх дiянь, Девiде, i добре поiнформований. Ти не зовсiм скромничав у своїх досягненнях та популярностi. Не потрiбно бути шукачем, щоб розкопати те, в чому ви були замiшанi. Як ти думаєш, де я чув про Нiну Гулд? спитала вона, її тон був дуже схожий на тон хвалької дитини на переповненому iгровому майданчику.
  
  "Що ж, боюся, нам доведеться вирушити до Росiї, щоб забрати її. Поки вона ховається, я впевнений, що в неї немає телефону i вона не може просто перетнути кордони, не придбавши якоїсь пiдробленої особи", - пояснив вiн.
  
  "Добре. Iди та забери її. Я чекатиму в Единбурзi, у твоєму милому будинку, " вона глузливо кивнула.
  
  Нi, вони знайдуть тебе там. Я впевнений, що шпигуни поради всюди у моїй власностi по всiй Європi", - попередив вiн. "Чому тобi не пiти зi мною? Так я зможу доглядати тебе i бути впевненим, що ти в безпецi ".
  
  "Ха!" - передражнила вона сардонiчним смiхом. Ти? Ти навiть не можеш убезпечити себе! Подивися на себе, що ховається, як хробак, що зiщулився, в затишних куточках Ельче. Мої друзi в Алiкантi вистежили вас так легко, що я був майже розчарований."
  
  Пердью не сподобався цей удар нижче пояса, але вiн знав, що вона мала рацiю. Нiна сказала йому щось подiбне минулого разу, коли вона теж вчепилася йому в горло. Йому довелося зiзнатися самому собi, що всiх його ресурсiв та стану було недостатньо, щоб захистити тих, про кого вiн дбав, i це включало його власну хитку безпеку, яка тепер стала очевидною, якщо його так легко виявили в Iспанiї.
  
  "I давай не будемо забувати, мiй дорогий брат, " продовжила вона, нарештi проявивши мстиву поведiнку, яку вiн спочатку очiкував вiд неї, коли вперше побачив її там, " що востаннє, коли я довiрила тобi свою безпеку на сафарi, я виявилася, м'яко кажучи, у поганому станi".
  
  "Агата. Будь ласка?" - спитав Пердью. "Я в захватi вiд того, що ти тут, i, присягаюсь Богом, тепер, коли я знаю, що ти живий i здоровий, я маю намiр зберегти тебе таким".
  
  "Фу!" вона вiдкинулася на спинку стiльця, приклавши тильну сторону долонi до чола, щоб пiдкреслити драматизм його заяви: "Будь ласка, Девiде, не будь такою королевою драми".
  
  Вона глузливо хихикнула над його щирiстю i нахилилася вперед, щоб зустрiти його пильний погляд з ненавистю в очах: "Я пiду з тобою, любий Девiде, щоб тебе не спiткала та ж доля, яку дядько Вiггiнс нагородив мене, старий. Ми б не хотiли, щоб твоя зла нацистська сiмейка виявила тебе зараз, чи не так?"
  
  
  Роздiл 7
  
  
  Берн спостерiгав, як маленька iсторичка сердито дивиться на нього зi свого мiсця. Вона спокусила його не лише дрiбним сексуальним способом. Незважаючи на те, що вiн вiддавав перевагу жiнкам зi стереотипними нордичними рисами обличчя - високим, худим, iз блакитними очима, свiтлим волоссям, - ця приваблювала його так, як вiн не мiг зрозумiти.
  
  "Доктор Гулд, я не можу висловити словами, наскiльки я вражений тим, як мiй колега обiйшовся з тобою, i я обiцяю тобi, я подбаю про те, щоб вiн отримав за це справедливе покарання, " сказав вiн з м'якою владою. "Ми - купка грубих чоловiкiв, але ми не б'ємо жiнок. I ми в жодному разi не потураємо жорстокому поводженню з бранцями жiночої статi! Все зрозумiло, мосьє Бодо? " спитав вiн високого француза з розбитою щокою. Бодо пасивно кивнув, на подив Нiни.
  
  Вона була розмiщена у належнiй кiмнатi з усiма необхiдними зручностями. Але вона нiчого не чула про Сема з того, що вона зрозумiла, пiдслуховуючи свiтську бесiду мiж кухарями, якi приносили їй їжу напередоднi, поки вона чекала на зустрiч з лiдером, який наказав привести їх двох сюди.
  
  "Я розумiю, що нашi методи, мабуть, шокують вас ..." - сором'язливо почав вiн, але Нiнi набридло слухати, як усi цi самовдоволенi типи люб'язно вибачаються. Для неї всi вони були просто терористами з добрими манерами, головорiзами з великими банкiвськими рахунками i, за всiма статтями, просто полiтичними хулiганами, як i решта прогнилої iєрархiї.
  
  "Насправдi нi. Я звикла до того, що зi мною поводяться як iз лайном люди, у яких зброя бiльша", - рiзко заперечила вона. Її обличчя було безладно, але Берн мiг бачити, що вона була дуже красива. Вiн помiтив її злий погляд на француза, але той проiгнорував його. Зрештою, у неї були причини ненавидiти Бодо.
  
  "Твiй хлопець у лазаретi. Вiн перенiс легкий струс мозку, але з ним усе буде гаразд", - повiдомив Берн, сподiваючись, що добрi новини потiшать її. Але вiн не знав про доктора Нiну Гулд.
  
  "Вiн не мiй хлопець. Я просто трахкаю з ним, - холодно сказала вона. "Господи, я б убив за сигарету".
  
  Капiтан був явно шокований її реакцiєю, але спробував посмiхнутися i негайно запропонував їй одну зi своїх цигарок. Своєю пiдлою вiдповiддю Нiна сподiвалася дистанцiюватися вiд Сема, щоб вони не намагалися використовувати їх один проти одного. Якби вона змогла переконати їх, що вона аж нiяк емоцiйно не прив'язана до Сема, вони не змогли б завдати йому болю, щоб вплинути на неї, якби це було їхньою метою.
  
  "О, тодi добре", - сказав Берн, прикурюючи сигарету Нiни. "Бодо, убий журналiста".
  
  "Так", - гаркнув Бодо i швидко покинув офiс.
  
  Серце Нiни зупинилося. Вони перевiряли її? Чи вона просто написала панахиду за Семом? Вона зберiгала незворушнiсть, сильно затягуючись цигаркою.
  
  "Тепер, якщо ви не заперечуєте, докторе, я хотiв би знати, чому ви i вашi колеги пройшли весь цей шлях, щоб приїхати i побачити нас, якщо вас не посилали?" вiн спитав її. Вiн сам закурив i спокiйно чекав на її вiдповiдь. Нiна не могла не задуматися про долю Сема, але вона не могла допустити, щоб вони були близькi за будь-яку цiну.
  
  "Послухайте, капiтане Берн, ми втiкачi. Як i у вас, у нас була неприємна сутичка з орденом Чорного Сонця, i це частково залишило лайновий присмак у нас у ротi. Вони несхвально сприйняли наш вибiр не приєднуватися до них або не ставати домашнiми тваринами. Насправдi зовсiм недавно ми були дуже близькi до цього, i ми були змушенi шукати тебе, тому що ти був єдиною альтернативою повiльної смертi, " прошипiла вона. Її обличчя все ще було набрякло, а жахливий рубець на правiй щоцi жовтiв по краях. Бiлки очей Нiни були картою червоних прожилок, а мiшки пiд очима свiдчили про брак сну.
  
  Берн задумливо кивнув i затягнувся сигаретою, перш нiж знову заговорити.
  
  "Мiстер Арiченков каже нам, що ви збиралися привести до нас Ренату, але... ти... втратив її?"
  
  "Так сказати", - мимоволi посмiхнулася Нiна, думаючи про те, як Перд'ю зрадив їхню довiру i пов'язав свою долю з порадою, викравши Ренату в останню хвилину.
  
  "Що ви маєте на увазi, 'так би мовити', докторе Гулд?" спитав суворий лiдер спокiйним тоном, у якому чулася серйозна злiсть. Вона знала, що їй доведеться подарувати їм щось, не видаючи своєї близькостi з Семом чи Пердью - дуже складна навiгацiя, навiть для такої тямущої дiвчини, як вона.
  
  "Хм, ну, ми були в дорозi - мiстер Арiченков, мiстер Клiв i я..." - сказала вона, навмисно опускаючи Пердью, - "щоб доставити вам Ренату в обмiн на те, що ви приєднаєтеся до нашої боротьби за те, щоб скинути Чорне Сонце раз i назавжди".
  
  "Тепер повертайся до того мiсця, де ти втратив Ренату. Будь ласка, " умовляв Берн, але вона вловила задумливе нетерпiння у його м'якому тонi, спокiй якого не мiг тривати набагато довше.
  
  "У шаленiй погонi, яку переслiдували її однолiтки, ми, звичайно, потрапили в автомобiльну аварiю, капiтан Берн", - задумливо переказала вона, сподiваючись, що простота iнциденту буде достатньою причиною для того, щоб вони втратили Ренату.
  
  Вiн пiдняв одну брову, майже здивовану.
  
  "I коли ми оговталися, її вже не було. Ми припустили, що її люди - тi, хто переслiдував нас, повернули її", - додала вона, думаючи про Сема i про те, чи вiн у той момент був убитий.
  
  "I вони просто не всадили кулею в кожну з ваших голiв, щоб переконатися? Вони не повернули тих iз вас, хто ще живий?" вiн запитав iз певною рисою цинiзму, виробленого вiйськовими. Вiн нахилився вперед над столом i злiсно похитав головою: "Це саме те, що я зробив би. I я колись був частиною Чорного Сонця. Я чудово знаю, як вони дiють, докторе Гулде, i я знаю, що вони не накинулися б на Ренату i не залишили вас дихати.
  
  Цього разу Нiна втратила мову. Навiть її хитрiсть не змогла врятувати її, запропонувавши правдоподiбну альтернативу цiй iсторiї.
  
  Сем все ще живий? Подумала вона, вiдчайдушно бажаючи, щоб вона не розкусила блеф не тiєї людини.
  
  "Доктор Гулд, будь ласка, не вiдчувай мою ввiчливiсть. У мене талант виявляти нiсенiтницю, а ти годуєш мене нiсенiтницею, - сказав вiн з холодною ввiчливiстю, вiд якої в Нiни мурашки побiгли по шкiрi пiд її величезним светром. "Тепер, востаннє, як вийшло, що ти i твої друзi залишилися живими?"
  
  "У нас була допомога вiд своєї людини", - швидко сказала вона, маючи на увазi Пердью, але вона зупинилася, не назвавши його. Цей Берн, наскiльки вона могла судити про людей, був не безрозсудною людиною, але на його очах вона могла сказати, що вiн належав до виду "з яким не можна трахатися"; роду "погана смерть", i тiльки дурень став би ворушити цiєю скалкою. Вона була напрочуд швидка з вiдповiддю i сподiвалася, що зможе вимовити iншi кориснi пропозицiї з мiсця в кар'єр, не облажившись i не вбивши себе. Наскiльки вона знала, Олександре, а тепер i Сем, цiлком могли бути вже мертвi, тож їй було б вигiдно бути вiдвертою з єдиними союзниками, якi в них усе ще були.
  
  "Внутрiшня людина?" - спитав Берн. "Хтось, кого я знаю?"
  
  "Ми навiть не знали", - вiдповiла вона. Технiчно я не брешу, немовля Iсусе. До того часу ми не знали, що вiн був у змовi з порадою, вона подумки молилася, сподiваючись, що бог, здатний почути її думки, виявить їй прихильнiсть. Нiна не поверталася до думок про недiльну школу з того часу, як пiдлiтком втекла з церковного натовпу, але досi не мала потреби молитися за своє життя. Вона майже чула, як Сем посмiювався над її жалюгiдними спробами догодити якомусь божеству i знущався з неї всю дорогу додому за це.
  
  "Хм", - мiцний лiдер задумався, проганяючи її iсторiю через свою мозкову систему перевiрки фактiв. "I це... невiдомий... чоловiк потяг Ренату, переконавшись, що переслiдувачi не пiдiйшли до вашої машини, щоб перевiрити, чи ви мертва?"
  
  "Так", - сказала вона, все ще обмiрковуючи всi пiдстави у своїй головi, коли вiдповiдала.
  
  Вiн весело посмiхнувся i втiшив їй: "Це натяжка, докторе Гулде. Вони розподiленi дуже тонко, ось цi. Але я куплю це ... поки що.
  
  Нiна зiтхнула з полегшенням. Раптом великий комендант перехилився через стiл i з силою запустив руку у волосся Нiни, сильно стискаючи i притягуючи її до себе. Вона закричала в панiцi, i вiн боляче пригорнувся до її запаленої щоки.
  
  Але якщо я дiзнаюся, що ти, блядь, збрехав менi, я згодую твої недоїдки своїм людям, пiсля того, як особисто оттрахаю тебе в сирому виглядi. Вам все ясно, докторе Гулд? Берн зашипiв їй в обличчя. Нiна вiдчула, як її серце зупинилося, i вона майже зомлiла вiд страху. Все, що вона могла зробити, це кивнути.
  
  Вона нiколи не очiкувала, що це станеться. Тепер вона була впевнена, що Сем мертвий. Якби Бригада вiдступникiв була такими психопатичними тварями, вони безперечно не були б знайомi з милосердям чи стриманiстю. Якийсь час вона сидiла, приголомшена. Ось i все про жорстоке поводження з бранцями, подумала вона i благала Бога, щоб випадково не сказала цього вголос.
  
  "Скажи Бодо, щоб привiв двох iнших!" - крикнув вiн постовому бiля ворiт. Вiн стояв у дальньому кiнцi кiмнати, знову дивлячись на обрiй. Голова Нiни була опущена, але її очi пiднялися, щоб подивитись на нього. Берн здавався каятим, коли обернувся: "Я ... вибачення були б зайвi, я вважаю. Надто пiзно намагатися бути милим, але... Я дiйсно вiдчуваю себе нiяково через це, так що ... пробач."
  
  "Все гаразд", - видавила вона, її слова були майже нечутнi.
  
  "Нi правда. У мене... - йому було важко говорити, принижений власною поведiнкою, "я маю проблему з гнiвом. Я засмучуюсь, коли люди брешуть менi. Дiйсно, докторе Гулд, зазвичай я не завдаю шкоди жiнкам. Це особливий грiх, який я зберiгаю для когось особливого".
  
  Нiна хотiла ненавидiти його так само сильно, як вона ненавидiла Бодо, але просто не могла. Дивно вона знала, що вiн був щирий, i натомiсть виявила, що надто добре розумiє його розчарування. Насправдi саме в цьому полягало її скрутне становище з Пердью. Як би вона не хотiла любити його, неважливо, як вона розумiла, що вiн був яскравим i любив небезпеку, бiльшу частину часу їй просто хотiлося штовхнути його по яйцях. Було вiдомо, що її люта вдача теж виявлялася безглуздо, коли їй брехали, i Пердью був людиною, яка безпомилково пiдiрвала цю бомбу.
  
  "Я розумiю. Насправдi, я хочу", - просто сказала вона, зацiпенiвши вiд шоку. Берн помiтив змiну її голосi. Цього разу все було брутально та реально. Коли вона сказала, що розумiє його лють, вона була дуже чесна.
  
  "Так ось, у це я вiрю, докторе Гулде. Я намагатимусь бути максимально справедливим у своїх судженнях", - запевнив вiн її. Як тiнi вiдступили вiд сонця, що сходить, його поведiнка повернулася до неупередженого командира, з яким її познайомили. Перш нiж Нiна змогла зрозумiти, що вiн мав на увазi пiд "судом", ворота вiдчинилися, i вона побачила Сема та Олександра.
  
  Вони були трохи пошарпанi, але в цiлому виглядали нормально. Олександр виглядав втомленим та вiдсутнiм. Сем все ще страждав вiд удару, який вiн отримав по лобi, i його права рука була забинтована. Обидва чоловiки виглядали серйозними, побачивши травми Нiни. За покiрнiстю ховався гнiв, але вона знала, що тiльки заради загального блага вони не накинулися на головорiз, який завдав їй болю.
  
  Берн запросив двох чоловiкiв сiсти. Вони обидва були скутi пластиковими кайданками за спиною, на вiдмiну вiд Нiни, яка була вiльна.
  
  "Тепер, коли я поговорив iз усiма вами трьома, я вирiшив не вбивати вас. Але-"
  
  "Є одна заковика", - зiтхнув Олександр, не дивлячись на Берна. Його голова безнадiйно похилилася, жовто-сиве волосся розтрiпалося.
  
  "Звичайно, тут є каверза, мiстере Ариченков", - вiдповiв Берн, звучачи майже здивованим очевидним зауваженням Олександра. Ти хочеш притулку. Я хочу Ренату".
  
  Усi троє глянули на нього з недовiрою.
  
  "Капiтане, ми нiяк не можемо заарештувати її знову", - почав Олександр.
  
  "Без твоєї внутрiшньої людини, так, я знаю", - сказав Берн.
  
  Сем i Олександр дивилися на Нiну, але вона знизала плечима i похитала головою.
  
  "Тому я залишаю тут декого для гарантiї", - додав Берн. "Iншi, щоб довести свою лояльнiсть, повиннi доставити менi живу Ренату. Щоб показати вам, який я привiтний господар, я дозволю вам вибрати, хто залишиться зi Стренковими".
  
  Сем, Олександр та Нiна ахнули.
  
  "О, розслабся!" Берн драматично вiдкинув голову назад, ходячи туди-сюди. "Вони не знають, що є цiлями. У безпецi в їхньому котеджi! Мої люди на мiсцi готовi завдати удару за моїм наказом. Ти маєш рiвно мiсяць, щоб повернутися сюди з тим, що я хочу."
  
  Сем глянув на Нiну. Одними губами вона сказала: "Нам кришка".
  
  Олександр кивнув на знак згоди.
  
  
  Роздiл 8
  
  
  На вiдмiну вiд нещасних ув'язнених, якi не заспокоїли командирiв бригади, Сем, Нiна та Олександр мали привiлей вечеряти з членами тiєї ночi. Навколо величезного багаття в центрi висiченого з каменю даху фортецi всi сидiли i розмовляли. У стiнах було вбудовано кiлька будок для охоронцiв, якi могли постiйно спостерiгати за периметром, у той час як очевиднi сторожовi вежi, що стояли на кожному розi по сторонах свiту, були порожнiми.
  
  "Розумно", - сказав Олександр, спостерiгаючи за тактичним обманом.
  
  "Так", - погодився Сем, глибоко вгризаючись у велике реберце, яке вiн стискав у руках, як печерна людина.
  
  "Я зрозумiла, що для того, щоб мати справу з цими людьми - так само, як з тими iншими людьми - ви повиннi постiйно думати про те, що бачите, iнакше вони щоразу застигатимуть вас зненацька", - точно зауважила Нiна. Вона сидiла поряд iз Семом, тримаючи в пальцях шматочок свiжоспеченого хлiба i вiдламуючи його, щоб макати в суп.
  
  "Так ти залишаєшся тут - ти певен, Олександре?" Нiна запитала з великим занепокоєнням, хоча вона не хотiла б, щоб хтось ще, окрiм Сема, поїхав iз нею до Едiнбургу. Якби їм потрiбно було знайти Ренату, найкращим мiсцем спочатку був би Пердью. Вона знала, що вiн спливе, якщо вона пiде до Райхтiсусiса i порушить протокол.
  
  "Я повинен. Я маю бути поруч зi своїми друзями дитинства. Якщо їх збираються розстрiляти, я обов'язково заберу iз собою принаймнi половину цих ублюдкiв", - сказав вiн i пiдняв свою нещодавно вкрадену флягу у тостi.
  
  "Ти, чокнута росiйська!" Нiна засмiялася. "Чи був вiн повний, коли ви його придбали?"
  
  "Це було," похвалився росiйський алкоголiк, "але зараз воно майже порожньо!"
  
  "Це те саме, чим нас годувала Катя?" - спитав Сем, скорчивши огидну гримасу при згадцi про мерзенну самогону, якою його пригостили пiд час гри в покер.
  
  "Да! Зроблено у цьому самому регiонi. Тiльки в Сибiру все виходить краще, нiж тут, мої друзi. Як ви вважаєте, чому в Росiї нiчого не росте? Всi трави гинуть, коли ти проливаєш свiй самогон! Вiн смiявся, як гордий манiяк.
  
  Навпроти високих язикiв полум'я Нiна могла бачити Берна. Вiн просто дивився у вогонь, нiби спостерiгав, як у ньому розiгрується iсторiя. Його крижанi блакитнi очi могли майже погасити полум'я перед ним, i вона вiдчула укол симпатiї до привабливого коменданта. Зараз вiн був вiльний вiд чергування, один iз iнших лiдерiв прийняв правлiння цiєї ночi. З ним нiхто не розмовляв, i його це влаштовувало. Його черевики мали порожню тарiлку, i вiн пiдхопив її якраз перед тим, як один iз рiджбекiв дiстався до його недоїдкiв. Саме тодi його очi зустрiлися з очима Нiни.
  
  Вона хотiла вiдвести погляд, але не могла. Вiн хотiв стерти її пам'ять про погрози, якi висловлював їй, коли втрачав холоднокровнiсть, але вiн знав, що нiколи не зможе цього. Берн не знав, що Нiна вважала загрозу бути "грубо оттраханной" таким сильним i красивим нiмцем не зовсiм вiдштовхує, але вона нiколи не могла дозволити йому дiзнатися про це.
  
  Через безперервнi крики i бурмотiння музика замовкла. Як i очiкувала Нiна, музика була типово росiйською за мелодiєю з її пiднятим темпом, що змусило її уявити групу козакiв, що вискакують з нiзвiдки в лiнiю, щоб сформувати коло. Вона не могла заперечувати, що атмосфера тут була чудовою, безпечною i веселою, хоча вона не могла собi цього уявити кiлька годин тому. Пiсля того, як Берн поговорив з ними в головному офiсi, трьох вiдправили прийняти гарячий душ, їм видали чистий одяг (бiльше вiдповiдний мiсцевому колориту), i їм дозволили поїсти та вiдпочити одну нiч перед вiд'їздом.
  
  Тим часом до Олександра ставитимуться як до члена основного рiвня бригади вiдступникiв, доки його друзi не спровокують керiвництво повiрити, що їхня заявка була шарадою. Потiм вiн i пара Стренков були страченi без суду i слiдства.
  
  Берн дивився на Нiну з дивною тугою, вiд якої їй стало нiяково. Поряд iз нею Сем розмовляв з Олександром про планування мiсцевостi аж до Новосибiрська, щоб переконатися, що вони правильно орiєнтуються в країнi. Вона почула голос Сема, але дивовижний погляд командира змусив її тiло спалахнути вiд величезного бажання, яке вона не могла пояснити. Нарештi вiн пiдвiвся зi свого мiсця з тарiлкою в руцi i вирушив у те, що чоловiки лагiдно називали камбузом.
  
  Почуваючись зобов'язаною поговорити з ним наодинцi, Нiна вибачилася i пiшла за Берном. Вона спустилася сходами в короткий вiдгалужений коридор, де була кухня, i, коли вона увiйшла, вiн виходив. Її тарiлка вдарилася об його тiло i розбилася на землю.
  
  "О, Боже мiй, менi так шкода!" - Сказала вона i зiбрала уламки.
  
  "Не проблема, доктор Гулд". Вiн опустився поряд iз маленькою красунею, допомагаючи їй, але його очi не вiдривалися вiд її обличчя. Вона вiдчувала його пильний погляд i вiдчула, як знайоме тепло промайнуло нею. Коли вони зiбрали все бiльшi уламки, вони вирушили на камбуз, щоб позбутися розбитої тарiлки.
  
  "Я повинна спитати", - сказала вона з нехарактерною для неї сором'язливiстю.
  
  "Так?" вiн чекав, струшуючи з сорочки зайвi шматки запеченого хлiба.
  
  Нiна знiяковiла через безлад, але вiн тiльки посмiхнувся.
  
  "Я повинен щось знати... особисте, " вона вагалася.
  
  "Абсолютно. Як забажаєте, " чемно вiдповiв вiн.
  
  "Невже?" вона випадково знову видала свої думки. "Хм, гаразд. Можливо, я помиляюся в цьому, капiтане, але ви надто косилися на мене. Менi це тiльки здається?
  
  Нiна не могла повiрити своїм очам. Чоловiк почервонiв. Це змусило її вiдчути себе ще бiльшою сволотою, поставивши його у скрутне становище подiбним чином.
  
  Але знову ж таки, вiн недвозначно сказав тобi, що буде з'єднуватися з тобою як покарання, так що не переживай через нього занадто сильно, пiдказував їй внутрiшнiй голос.
  
  "Просто це... ти..." Вiн щосили намагався розкрити якусь вразливiсть, тому говорити про речi, про якi просив його iсторик, було майже неможливо. "Ви нагадуєте менi мою покiйну дружину, доктора Гулд".
  
  Гаразд, тепер ти можеш вiдчути себе справжнiм мудаком.
  
  Перш нiж вона спромоглася сказати щось ще, вiн продовжив: "Вона виглядала майже точно як ти. Тiльки її волосся було спущене до попереку, а брови не були такими... такими... доглянутими, як у тебе, " пояснив вiн. "Вона навiть поводилася як ти".
  
  "Менi так шкода, капiтане. Я почуваюся лайном через те, що питаю."
  
  "Клич мене Людвiг, будь ласка, Нiно. Я не хочу пiзнавати тебе краще, але ми вийшли за рамки формальностей, i я вважаю, що тим, хто обмiнювався погрозами, слiд принаймнi звертатися по iменi, так? вiн скромно посмiхнувся.
  
  "Я повнiстю згодна, Людвiг", - усмiхнулася Нiна. "Ludwig. Це останнє iм'я, яке б у мене асоцiювалося з тобою."
  
  "Що я можу сказати? Моя мати мала слабкiсть до Бетховена. Слава Богу, їй не сподобався Енгельберт Хампердiнк!" вiн знизав плечима, наливаючи їм напої.
  
  Нiна верещала вiд смiху, уявивши собi суворого командира найпiдлiших тварюкiв по цей бiк Каспiйського моря з iм'ям на зразок Енгельберт.
  
  "Я повинен поступитися! Людвiг, принаймнi класичний i легендарний, " вона хихикнула.
  
  "Ходiмо, давай повернемося. Я не хочу, щоб мiстер Клiв думав, що я вторгаюся на його територiю, " сказав вiн Нiнi i м'яко поклав їй руку на спину, щоб вивести її з кухнi.
  
  
  Роздiл 9
  
  
  Над Алтайськими горами стояв мороз. Тiльки охоронцi все ще щось бурмотали собi пiд нiс, обмiнювалися запальничками i шепотiлися про всiлякi мiсцевi перекази, нових вiдвiдувачiв та їхнi плани, а деякi навiть укладали парi на обґрунтованiсть заяви Олександра про Ренат.
  
  Але в жодному з них не обговорювалася прихильнiсть Берна до iсторика.
  
  Деякi з його давнiх друзiв, чоловiки, якi дезертували з ним багато рокiв тому, знали, як виглядає його дружина, i їм здавалося майже моторошним, що ця шотландська дiвчина схожа на Вiру Берн. На їхню думку, для їхнього коменданта було погано зустрiти схожiсть зi своєю покiйною дружиною, бо вiн став ще меланхолiйнiшим. Навiть коли незнайомцi та новi учасники не могли сказати, деякi могли чiтко розрiзнити рiзницю.
  
  Всього за сiм годин до цього Сема Клiва i приголомшливу Нiну Гулд супроводжували в найближче мiсто, щоб почати їх пошуки, тодi як пiсочний годинник був перевернутий, щоб визначити долю Олександра Ариченкова, Катi та Сергiя Стренкових.
  
  З їх зникненням Бригада вiдступникiв чекала у передчуттi протягом наступного мiсяця. Безперечно, викрадення Ренати було б видатним подвигом, але як тiльки воно буде завершено, бригадi буде на що сподiватися. Звiльнення лiдера "Чорного сонця", безперечно, стало б для них iсторичним моментом. Насправдi, це був би найбiльший прогрес, якого коли-небудь домагалася їхня органiзацiя з моменту їхнього заснування. I з нею в їхньому розпорядженнi вони мали всю силу, щоб остаточно потопити нацистське порiддя свиней по всьому свiту.
  
  Вiтер став неприємним незадовго до першої ночi, i бiльшiсть чоловiкiв лягли спати. Пiд покривом дощу, що насувається, цитадель бригади чекала iнша напасть, але люди зовсiм не звертали уваги на насувається удар. З боку Улангома наближалася флотилiя транспортних засобiв, неухильно прокладаючи собi шлях крiзь густий туман, викликаний великою висотою схилу, де хмари збиралися осiсти, перш нiж впасти через його край i пролитися сльозами на землю.
  
  Дорога була поганою, а погода ще гiрша, але флот завзято просувався до гiрського хребта, сповнений рiшучостi подолати важкий шлях i залишатися там доти, доки його мiсiя не буде виконана. Похiд повинен був привести спочатку до монастиря Менгу-Тiмура, звiдки емiсар продовжив би шлях до Мöнх Сарiдаг, щоб знайти гнiздо Бригадного вiдступника, з причин, невiдомих рештi компанiї.
  
  Коли грiм почав трусити небо, Людвiг Берн лiг у своє лiжко. Вiн перевiрив список своїх обов'язкiв, i наступнi два днi у нього будуть вiльнi вiд ролi першого глави членiв. Вимкнувши свiтло, вiн прислухався до шуму дощу i вiдчув, як його охоплює неймовiрна самотнiсть. Вiн знав, що Нiна Гулд була поганою новиною, але це не була її провина. Втрата його коханої не мала до неї жодного вiдношення, i йому довелося зорiєнтуватись, щоб вiдпустити це. Натомiсть вiн думав про свого сина, втраченого ним багато рокiв тому, але нiколи не вiдходить далеко вiд його повсякденних думок. Берн подумав, що йому краще було б думати про свого сина, нiж про дружину. Це був iнший вид кохання, з одним упоратися легше, нiж з iншим. Йому довелося залишити жiнок позаду, тому що спогад про них обох приносив йому тiльки бiльше горя, не кажучи вже про те, яким м'яким вони його зробили. Втрата його гостроти позбавила б його здатностi приймати жорсткi рiшення i час вiд часу пiддаватися жорстокому поводженню, i це були тi речi, якi допомогли йому вижити i командувати.
  
  У темрявi вiн дозволив солодкому полегшенню сну опанувати його всього на мить, перш нiж був жорстоко вирваний з нього. З-за своїх дверей вiн почув гучний крик - "Бреши!"
  
  "Що?" - голосно крикнув вiн, але в хаосi сирени та людей на посту, що вигукують накази, вiн залишився без вiдповiдi. Берн схопився i натягнув штани та черевики, не попрацювавши надiти шкарпетки.
  
  Вiн чекав на пострiли, навiть вибухи, але були тiльки звуки замiшання i коригувальних заходiв. Вiн вилетiв зi своєї квартири з пiстолетом у руцi, готовий до бою. Вiн швидко перемiстився з пiвденної будiвлi до нижньої схiдної частини, де розташовувалися магазини. Чи мало це раптове порушення будь-яке вiдношення до трьох вiдвiдувачiв? Нiщо нiколи не проникало в системи бригади чи брами, поки Нiна та її друзi не з'явилися в цiй частинi країни. Чи могла вона спровокувати це i використовувати своє полонiння як приманку? Тисяча запитань промайнула в його головi, коли вiн прямував до кiмнати Олександра, щоб з'ясувати.
  
  "Феррiман! Що вiдбувається?" - запитав вiн одного з членiв клубу, що проходили повз нього.
  
  "Хтось порушив систему безпеки та проникнув у примiщення, капiтане! Вони досi перебувають у комплексi."
  
  "Карантин! Оголошую карантин!" Берн заревiв, як розгнiваний бог.
  
  Технiки на вартi послiдовно вводили свої коди, i протягом кiлькох секунд вся фортеця була закрита.
  
  "Тепер загони 3 i 8 можуть вирушити на полювання на цих кроликiв", - наказав вiн, повнiстю прокинувшись вiд пориву конфронтацiї, який завжди приводив його в таке збудження. Берн увiрвався до спальнi Олександра i виявив, що росiйська дивиться у його вiкно. Вiн схопив Олександра i вдарив його об стiну з такою силою, що з його носа потекла цiвка кровi, його блiдо-блакитнi очi розширилися i були спантеличенi.
  
  "Це твоїх рук справа, Ариченко?" Берн кипiв.
  
  "Нi! Нi! Я гадки не маю, що вiдбувається, капiтане! Я присягаюся у цьому!" Олександр верескнув. "I я можу обiцяти вам, що це також не має жодного стосунку до моїх друзiв! Навiщо менi робити щось подiбне, поки я тут, у твоїй владi? Подумай про це."
  
  "Розумнiшi люди робили дивнiшi речi, Олександре. Я нiчого не довiряю таким, якими вони є!" Берн наполягав, все ще притискаючи росiйської до стiни. Його погляд уловив рух зовнi. Вiдпустивши Олександра, вiн кинувся подивитися. Олександр приєднався до нього бiля вiкна.
  
  Вони обоє побачили двi фiгури верхи на конях, що виїхали з-пiд укриття найближчої групи дерев.
  
  "Господи!" Берн кричав, засмучений i киплячий. "Олександре, пiдемо зi мною".
  
  Вони вирушили до диспетчерської, де технiки востаннє перевiрили ланцюги, переключаючись на кожну камеру вiдеоспостереження для перегляду. Командир i його росiйський супутник iз гуркотом увiрвалися до кiмнати, розштовхуючи двох технiкiв, щоб дiстатися переговорного пристрою.
  
  "Achtung! Денiелс i Маккi, йдiть до коней! Непроханi гостi рухаються на пiвденний схiд верхи! Повторюю, Денiелс i Маккi, переслiдуйте їх верхи! Всiм снайперам з'явитися до пiвденної стiни, ЗАРАЗ ЖЕ!" - гаркнув вiн накази по системi, яка була встановлена по всiй фортецi.
  
  "Олександре, ти їздиш верхи?" вiн запитав.
  
  "Я вiрю! Я слiдопит i розвiдник, капiтане. Де знаходяться стайнi? Олександр iз стараннiстю хвалився. Цей тип дiй був тим, навiщо вiн був створений. Його знання про виживання та вистеження спiвслужать їм усiм хорошу службу сьогоднi ввечерi, i, як не дивно, цього разу його не хвилювало, що за його послуги не було плати.
  
  Внизу, на цокольному поверсi, що нагадав Олександру великий гараж, вони завернули за рiг до стайнi. Десять коней постiйно утримувалися на випадок непрохiдностi мiсцевостi пiд час повеней та снiгопаду, коли транспортнi засоби не могли проїхати дорогами. У безтурботностi полонин тварин щодня виводили на пасовища на пiвдень вiд скелi, де знаходилося лiгво бригади. Дощ був крижаним, його бризки закидало на вiдкриту частину майдану. Навiть Олександр вважав за краще триматися вiд цього подалi i мовчки пошкодував, що не все ще у своєму теплому двоярусному лiжку, але тодi жар погонi пiдживив би його, щоб зiгрiтися.
  
  Берн вказав на двох чоловiкiв, яких вони зустрiли там. Це були тi двоє, яких вiн викликав з внутрiшнього зв'язку для верхової їзди, i їхнi конi були вже осiдланi.
  
  "Капiтан!" - привiтали вони обоє.
  
  "Це Олександр. Вiн супроводжуватиме нас, щоб знайти слiд зловмисникiв", - повiдомив Берн, коли вони з Олександром готували своїх коней.
  
  "В таку погоду? Ти, мабуть, молодець!" Маккi пiдморгнув росiйськiй.
  
  "Ми дiзнаємося досить скоро", - сказав Берн, пристiбаючи стремена.
  
  У лютий i холодний шторм виїхали четверо чоловiкiв. Берн був попереду трьох iнших, ведучи їх стежкою, якою вiн бачив зловмисникiв, що тiкають. Вiд навколишнiх лук гора починала нахилятися на пiвденний схiд, i в непрогляднiй темрявi їх тваринам було дуже небезпечно перетинати скелясту територiю. Повiльна швидкiсть їх переслiдування була потрiбна, щоб пiдтримувати рiвновагу коней. Переконаний у тому, що вершники, що тiкають, пройшли настiльки ж обережний шлях, Берн все одно повинен був надолужити втрачений час, який їм надав їхню перевагу.
  
  Вони перетнули невеликий струмок бiля пiднiжжя долини, перейшовши його пiшки, щоб вести коней через солiднi валуни, але до теперiшнього часу холодний струмок їх зовсiм не турбував. Промоклi вiд води, пролитої небесами, четверо чоловiкiв, нарештi, повернулися на своїх коней i продовжили шлях на пiвдень, щоб пройти через ущелину, яка дозволила їм дiстатись до iншого боку основи гори. Тут Берн сповiльнив крок.
  
  Це була єдина прохiдна стежка, якою iншi вершники могли виїхати з цього району, i Берн наказав своїм людям вивести своїх коней на прогулянку. Олександр спiшився i прокрався поряд зi своїм конем, трохи обiгнавши Берна, щоб перевiрити глибину вiдбиткiв копит. Його жести пiдказували, що з iншого боку зазубрених скель, де вони вистежували свою здобич, був якийсь рух. Всi вони поспiшали, надавши Маккi вiдводити коней вiд мiсця розкопок, задкуючи назад, щоб вони не видали присутностi групи там.
  
  Олександр, Берн та Денiелс пiдкралися до краю i зазирнули вниз. Вдячнi за шум дощу та випадковi гуркiт грому, вони могли б пересуватися з комфортом, не надто тихо, якщо потрiбно.
  
  По дорозi на Кобдо двi постатi зупинилися перепочити, тодi як просто з iншого боку масивного скельного освiти, де вони збирали свої сiдельнi сумки, мисливський загiн бригади помiтив скупчення людей, якi поверталися з монастиря Менгу-Тимура. Двi постатi ковзнули в тiнь i перетнули скелi.
  
  "Прийди!" Берн розповiв своїм супутникам. "Вони приєднуються до щотижневого конвою. Якщо ми втратимо їх на увазi, вони будуть втраченi для нас i змiшаються з iншими."
  
  Берн знав про конвої. Їх вiдправляли з провiзiєю та медикаментами до монастиря щотижня, iнодi раз на два тижнi.
  
  "Генiй", - посмiхнувся вiн, вiдмовляючись визнати поразку, але змушений визнати, що вiн виявився безсилим через їхнiй хитромудрий обман. Не було б нiякого способу вiдрiзнити їх вiд групи, якби Берн не змiг би якимось чином затримати їх усiх i змусити вивернути кишенi, щоб подивитися, чи немає чогось знайомого, взятого з бригади. На цiй нотi вiн запитав, чого вони хотiли своїм швидким проникненням у його резиденцiю i виходом з неї.
  
  "Чи маємо стати ворожими, капiтане?" - Запитав Денiелс.
  
  "Я вiрю в це, Денiелс. Якщо ми дозволимо їм пiти без належної, ретельної спроби захоплення, вони заслужать на перемогу, яку ми їм дамо", - сказав Берн своїм супутникам. "I ми не можемо цього допустити!"
  
  Троє увiрвалися на уступ i, тримаючи гвинтiвки напоготовi, оточили мандрiвникiв. З автоколоною з п'яти автомобiлiв рухалося лише близько одинадцяти людей, багато з яких були мiсiонерами та медсестрами. Один за одним Берн, Денiелс та Александер перевiряли громадян Монголiї та Росiї на наявнiсть будь-яких ознак зради, вимагаючи пред'явити їх посвiдчення особи.
  
  "Ви не маєте права робити це!" - Запротестував чоловiк. "Ви не прикордонний патруль чи полiцiя!"
  
  "Тобi є що приховувати?" Берн запитав так зло, що чоловiк вiдступив назад у чергу.
  
  "Серед вас є двi людини, якi не тi, ким здаються. I ми хочемо, щоб їх передали. Як тiльки вони будуть у нас, ми вiдпустимо вас займатися вашими справами, тому чим швидше ви їх доставите, тим швидше ми всi зможемо зiгрiтися i обсохнути! Оголосив Берн, гарцюючи повз кожного з них як нацистський командир, що встановлює правила концентрацiйного табору. "Мої люди i я без проблем залишимося тут з вами пiд холодом та дощем, доки ви не пiдкоритеся! Поки ви приховуєте цих злочинцiв, ви залишатиметеся тут!"
  
  
  Роздiл 10
  
  
  "Я не рекомендую тобi використовувати це, люба", - пожартував Сем, але в той же час вiн був абсолютно щирий.
  
  "Сем, менi потрiбнi новi джинси. Подивися на це!" Нiна сперечалася, розорюючи своє пальто великого розмiру, щоб показати Сему виснажений стан своїх брудних, тепер порваних джинсiв. Пальто було придбано завдяки люб'язностi її останнього холоднокровного шанувальника Людвiга Берна. Це була одна з його речей, пiдбита натуральним хутром iз внутрiшнього боку грубо виробленого одягу, який огортав маленьке тiло Нiни, як кокон.
  
  "Нам поки що не слiд витрачати нашi грошi. Я говорю тобi. Щось не так. Раптом нашi облiковi записи розмороженi, i ми знову маємо повний доступ? Б'юся об заклад, що це пастка, щоб вони могли нас виявити. "Чорне Сонце" заморозило нашi банкiвськi рахунки; з якого дива це раптом виявиться настiльки милим, що поверне нам нашi життя?" вiн запитав.
  
  "Можливо, Пердью потягнув за якiсь ниточки?" вона сподiвалася на вiдповiдь, але Сем усмiхнувся i подивився на високу стелю будiвлi аеропорту, куди вони мали вилетiти менш нiж за годину.
  
  "Боже мiй, ти так сильно вiриш у нього, чи не так?" вiн посмiхнувся. "Скiльки разiв вiн втягував нас у ситуацiї, що загрожують життю? Тобi не здається, що вiн мiг зробити трюк з 'криком вовка', змусити нас звикнути до його милосердя та доброї волi, щоб завоювати нашу довiру, а потiм... потiм ми раптово розумiємо, що весь цей час вiн хотiв використати нас як приманку ? Або цапи-вiдбувайла?"
  
  "Ти б прислухався до себе?" спитала вона з щирим подивом, що грався на її обличчi. "Вiн завжди витягував нас з того, у що сам же нас втягнув, чи не так?"
  
  Сем був не в настрої сперечатися з-за Пердью, найшаленiшої iстоти, з якою вiн коли-небудь стикався. Йому було холодно, вiн був виснажений i ситий по горло тим, що його не було вдома. Вiн сумував за своїм котом, Бруїхладдичем. Вiн сумував за пiнтом пива зi своїм найкращим другом Патрiком, i тепер обидва стали для нього майже чужими. Все, чого вiн хотiв, це повернутися в свою квартиру в Единбурзi, лягти на диван з Бруїчем, що муркоче на животi, i пити хороший single malt, слухаючи вулицi старої доброї Шотландiї пiд своїм вiкном.
  
  Ще одна рiч, яка потребувала доопрацювання, - це його мемуари про весь iнцидент iз кiльцем зi зброєю, яке вiн допомiг знищити, коли була вбита Трiш. Закриття пiшло б йому на користь, як i публiкацiя пiдсумкової книги, запропонованої двома рiзними видавництвами у Лондонi та Берлiнi. Це було не те, що вiн хотiв робити заради продажiв, якi, очевидно, злетiли б до небес у свiтлi його наступної пулiтцерiвської слави та захоплюючої iсторiї, що стоїть за усiєю операцiєю. Йому потрiбно було розповiсти свiтовi про свою покiйну наречену é та її неоцiненну участь в успiху кiнець arms ring. Вона заплатила найвищу цiну за свою хоробрiсть i свої амбiцiї, i вона заслуговувала на те, щоб її знали за те, чого вона досягла, позбавивши свiт цiєї пiдступної органiзацiї та її поплiчникiв. Пiсля того, як все це було зроблено, вiн мiг повнiстю закрити цей роздiл свого життя i трохи вiдпочити в приємному, мирському життi - якщо, звичайно, Перд'ю не мав iнших планiв на нього. Вiн повинен був захоплюватися високим генiєм за його ненаситну потяг до пригод, але щодо Сема, то вiн в основному був ситий усiм цим по горло.
  
  Тепер вiн стояв бiля магазину у великих термiналах московського мiжнародного аеропорту Домодєдово, намагаючись навчити вперту Нiну Гулд. Вона наполягла, щоб вони ризикнули i витратили частину своїх коштiв на купiвлю нового одягу.
  
  "Семе, вiд мене пахне, як вiд яка. Я почуваюся крижаною статуєю з волоссям! Я виглядаю як злиденна наркоманка, з якої її сутенер вибив усе лайно! - простогнала вона, пiдходячи ближче до Сема i хапаючи його за комiр. "Менi потрiбнi новi джинси та гарна шапка-вушанка в тон, Сем. Менi треба знову вiдчути себе людиною".
  
  "Так, я також. Але чи можемо ми зачекати, поки не повернемося до Единбурга, щоб знову вiдчути себе людьми? Будь ласка? Я не довiряю цiй раптовiй змiнi нашого фiнансового стану, Нiно. Принаймнi, повернiмося на нашу власну землю, перш нiж ми почнемо ще бiльше ризикувати нашою безпекою", - Сем виклав свою справу так м'яко, як тiльки мiг, без нотацiй. Вiн чудово знав, що Нiна мала природну реакцiю заперечувати проти всього, що звучало як догана чи проповiдь.
  
  З волоссям, зiбраним у низький недбалий хвiст, вона розглядала темно-синi джинси та капелюхи для солдатiв у маленькому антикварному магазинi, де також продавався росiйський одяг для тих туристiв, якi хотiли злитися з культурною модою Москви. В її очах свiтилася обiцянка, але коли вона подивилася на Сема, вона зрозумiла, що вiн мав рацiю. Вони пiшли б на велику авантюру, використовуючи свої дебетовi карти або тутешнiй банкомат. У розпачi здоровий глузд на мить залишив її, але вона швидко вiдновила його проти своєї волi i поступилася його аргументом.
  
  "Ну ж, Нiнановiч, " втiшав її Сем, обiймаючи за плечi, " давай не розкриватимемо нашу позицiю нашим товаришам у "Чорному сонцi", га?
  
  "Так, Клiвєнiков".
  
  Вiн засмiявся, потягнувши її за руку, коли надiйшло оголошення про те, що їм слiд з'явитися до своїх ворiт. За звичкою Нiна звертала пильну увагу на всiх людей, якi збиралися навколо них, перевiряючи кожне їхнє обличчя, їхнi руки та їхнiй багаж. Не те щоб вона знала, що шукає, але вона швидко розпiзнала б будь-яку пiдозрiлу мову тiла. До теперiшнього часу вона була добре навчена розумiтися на людях.
  
  Мiдний присмак просочився по заднiй стiнцi її горла, що супроводжується слабким головним болем прямо мiж очей, що тупо пульсує в очних яблуках. Глибокi складки пролягли в неї на лобi вiд наростаючої агонiї.
  
  "Що трапилося?" - Запитав Сем.
  
  "Чортово головний бiль", - пробурмотiла вона, притискаючи долоню до чола. Раптом з її лiвої нiздрi потекла гаряча цiвка кровi, i Сем пiдскочив, щоб вiдкинути її голову назад, перш нiж вона навiть усвiдомила це.
  
  "Я в порядку. Зi мною все в порядку. Дозвольте менi просто вщипнути його i сходити в туалет, " вона проковтнула, часто моргаючи вiд болю в переднiй частинi черепа.
  
  "Так, пiдемо", - сказав Сем, пiдводячи її до широких дверей жiночого туалету. "Просто зроби це швидко. Пiдключи це, бо я не хочу пропустити цей рейс".
  
  "Я знаю, Сем", - вiдрiзала вона i увiйшла до холодного туалету з гранiтними раковинами та срiбними пристосуваннями. Це була дуже холодна обстановка, безособова та надгiгiєнiчна. Нiна уявляла, що це була б iдеальна операцiйна в шикарному медичному закладi, але навряд чи пiдходяща для того, щоб пописати чи нанести рум'яна.
  
  Двi жiнки розмовляли бiля сушарки для рук, а iнша виходила з кабiнки. Нiна кинулася в кабiнку, щоб узяти жменю туалетного паперу, i, тримаючи її бiля носа, вiдiрвала шматочок, щоб зробити затичку. Засунувши його в нiздрю, вона взяла ще й акуратно поклала, щоб покласти в кишеню куртки з яка. Двi жiнки балакали на рiзко красивому дiалектi, коли Нiна вийшла, щоб змити засихаючу пляму кровi зi свого обличчя i пiдборiддя, де стiкаючi крапельки вислизнули вiд швидкої вiдповiдi Сема.
  
  Злiва вiд себе вона помiтила самотню жiнку, яка вийшла з кабiнки поряд iз тiєю, якою користувалася вона. Нiна не хотiла дивитись у її бiк. Росiйськi жiнки, як вона зрозумiла невдовзi пiсля прибуття з Семом та Олександром, були досить балакучими. Оскiльки вона не могла говорити мовою, вона хотiла уникнути незграбного обмiну посмiшками, зорового контакту та спроби зав'язати розмову. Краєм ока Нiна побачила жiнку, що пильно дивилася на неї.
  
  О, Боже, нi. Не припусти, щоб вони теж були тут.
  
  Витираючи обличчя вологим туалетним папером, Нiна востаннє глянула на себе в дзеркало, саме коли двi iншi панi пiшли. Вона знала, що не хоче залишатися тут наодинцi з незнайомцем, тому поспiшила до вiдра для смiття, щоб викинути серветки, i попрямувала до дверей, якi повiльно зачинилися за двома iншими.
  
  "З тобою все гаразд?" - раптом заговорив незнайомець.
  
  Чорт.
  
  Нiна не могла бути грубою, навiть якщо її переслiдували. Вона все ще прямувала до дверей, крикнувши жiнцi: "Так, дякую. Зi мною все буде гаразд". Зi скромною усмiшкою Нiна вислизнула i виявила, що Сем чекає її прямо там.
  
  "Гей, пiшли", - сказала вона, практично пiдштовхуючи Сема вперед. Вони швидко пройшли термiналом, оточенi страхiтливими срiбними колонами, якi тяглися по всiй довжинi високої будiвлi. Проходячи пiд рiзними плоскими екранами з їхнiми миготливими червоними, бiлими та зеленими цифровими оголошеннями та номерами рейсiв, вона не наважувалася озирнутися. Сем навряд чи помiтив, що вона була трохи налякана.
  
  "Добре, що твiй хлопець дiстав нам найкращi пiдробленi документи з цього боку ЦРУ", - зазначив Сем, переглядаючи першокласнi пiдробки, якi нотарiус Берн змусив пред'явити, щоб вони благополучно повернулися до Сполученого Королiвства.
  
  "Вiн не мiй хлопець", - заперечила вона, але думка була не зовсiм неприємною. Крiм того, вiн тiльки хоче переконатися, що ми швидко дiстанемося додому, щоб ми могли дiстати йому те, що вiн хоче. Запевняю вас, у його дiях немає краплi ввiчливостi."
  
  Вона сподiвалася, що помилялася у своєму цинiчному припущеннi, використовувала бiльше, щоб змусити Сем замовкнути про її дружнi стосунки з Берном.
  
  "Приблизно так", - зiтхнув Сем, коли вони проходили через контрольно-пропускний пункт i забирали свою легку ручну поклажу.
  
  "Ми маємо знайти Пердью. Якщо не скаже нам, де Рената..."
  
  "Чого вiн не зробить", - втрутився Сем.
  
  "Тодi вiн, безперечно, допоможе нам запропонувати Бригадi альтернативу", - закiнчила вона з роздратованим виглядом.
  
  "Як ми збираємося знайти Пердью? Iти в його особняк було б безглуздо, " сказав Сем, пiднiмаючи очi на великий "Боїнг" перед ними.
  
  Я знаю, але я не знаю, що ще можна зробити. Усi, кого ми знали, або мертвi, або доведено, що вони вороги", - нарiкала Нiна. "Сподiваюся, ми зможемо обдумати наш наступний крок назад дорогою додому".
  
  "Я знаю, що це жахлива рiч, про яку навiть думати страшно, Нiно", - несподiвано сказав Сем, як вони обоє влаштувалися на своїх мiсцях. "Але, можливо, ми можемо просто зникнути. Олександр дуже вправний у тому, що вiн робить."
  
  "Як ти мiг?" - хрипко прошепотiла вона. "Вiн витяг нас iз Брюгге. Його друзi прийняли нас i дали притулок без запитань, i в результатi вони були вiдзначенi за це - заради нас, Сем. Будь ласка, не кажи менi, що ти втратила свою цiлiснiсть разом зi своєю безпекою, тому що тодi, люба, я безперечно залишуся зовсiм одна в цьому свiтi". Її тон був суворим i сердитим на його iдею, i Сем подумав, що найкраще залишити все як є, принаймнi, доки вони не скористаються часом у польотi, щоб озирнутися i знайти рiшення.
  
  Полiт був не такий поганий, якщо не вважати того, що австралiйська знаменитiсть гострила з мамонтом-геєм, який вкрав його пiдлокiтник, i галасливої пари, яка, схоже, перенесла свiй сварку на борт i не могла дочекатися прибуття в Хiтроу, перш нiж продовжити мучеництво шлюбу, вiд якого вони обоє страждали. Сем мiцно спав на своєму сидiннi бiля вiкна, поки Нiна боролася з нудотою, що насувається, недугою, вiд якої вона страждала з того часу, як вийшла з дамської кiмнати в аеропорту. Час вiд часу вона кидалася в туалет, щоб її вирвало, тiльки щоб виявити, що змивати не було чого. Це ставало досить стомлюючим, i вона почала турбуватися про почуття, що погiршується, яке тиснуло на її живiт.
  
  Це не могло бути харчове отруєння. По-перше, у неї був залiзний шлунок, а по-друге, Сем їв тi самi страви, що i вона, i вiн був неушкоджений. Пiсля чергової невдалої спроби полегшити стан, вона подивилася в дзеркало. Вона виглядала дивно здоровою, зовсiм не блiдою чи слабкою. Зрештою, Нiна списала своє погане самопочуття на висоту чи тиск у кабiнi та вирiшила теж трохи поспати. Хто знав, що чекало їх у Хiтроу? Їй треба було вiдпочити.
  
  
  Роздiл 11
  
  
  Берн був лютий.
  
  Переслiдуючи непроханих гостей, вiн не змiг виявити їх серед мандрiвникiв, яких вiн та його люди затримали недалеко вiд звивистої дороги, що вела з монастиря Менгу-Тiмур. Одного за одним вони обшукали людей - ченцiв, мiсiонерiв, медсестер i трьох туристiв iз Нової Зеландiї, - але при них не знайшли нiчого, що мало б значення для бригади.
  
  Вiн не мiг зрозумiти, що двоє грабiжникiв шукали у комплексi, до якого нiколи ранiше не проникали. Побоюючись за своє життя, один iз мiсiонерiв згадав Денiелсу, що конвой спочатку складався iз шести машин, але на другiй зупинцi їм не вистачило однiєї машини. Нiхто з них нiчого не подумав про це, бо їм сказали, що одна з машин поверне, щоб обслуговувати хостел Янсте Кхан неподалiк. Але пiсля того, як Берн наполiг на переглядi маршруту, отриманого вiд провiдного водiя, там не було згадки про шiсть автомобiлiв.
  
  Не було сенсу мучити безневинних цивiльних осiб за їхнє невiгластво, бiльше нiчого не могло вийти. Вiн повинен був визнати, що грабiжники ефективно вислизнули вiд них i що все, що вони могли зробити, це повернутися i оцiнити збитки, завданi зломом.
  
  Олександр мiг бачити пiдозру в очах свого нового командира, коли вони увiйшли в стайнi, стомлено тягнучи ноги, коли вели коней, щоб їх оглянув персонал. Нi вiд когось iз чотирьох чоловiкiв не пролунало жодного слова, але всi вони знали, про що думав Берн. Денiелс i Маккi обмiнялися поглядами, припускаючи, що участь Олександра була переважно загальним консенсусом.
  
  "Олександре, ходiмо зi мною", - спокiйно сказав Берн i просто пiшов.
  
  "Тобi краще стежити за тим, що ти кажеш, старовина", - порадив Маккi зi своїм британським акцентом. "Ця людина непостiйна".
  
  "Я не мав до цього жодного вiдношення", - вiдповiв Олександр, але двоє iнших чоловiкiв тiльки переглянулися, а потiм жалiбно подивилися на росiйську.
  
  "Просто не тисни на нього, коли почнеш виправдовуватись. Принижуючись ви просто переконаєте його, що ви виннi", - порадив йому Денiелс.
  
  "Дякую вам. Я б убив за випивку прямо зараз, " Олександр знизав плечима.
  
  "Не хвилюйся, ти можеш отримати одне з них як останнє бажання", - посмiхнувся Денiелс, але, глянувши на серйознi вирази облич своїх колег, вiн зрозумiв, що його заява жодним чином не допомогла, i вiн вирушив у своїх справах за двома попонами для свого коня.
  
  Через вузькi бункери, освiтленi настiнними свiтильниками, Олександр пiшов за своїм командиром на другий поверх. Берн втiк сходами, не звернувши уваги на росiйської, i коли вiн досяг вестибюля другого поверху, вiн попросив у одного зi своїх людей чашку мiцної чорної кави.
  
  "Капiтан, " сказав Олександр за ним, - запевняю вас, мої товаришi не мають до цього жодного стосунку".
  
  "Я знаю, Ариченков", - зiтхнув Берн.
  
  Олександр був спантеличений реакцiєю Берна, хоч i вiдчув полегшення вiд вiдповiдi командира.
  
  "Тодi чому ти попросив мене супроводжувати тебе?" - спитав вiн.
  
  "Скоро, Ариченков. Просто дайте менi спочатку випити каву та покурити, щоб я мiг розiбратися зi своєю оцiнкою iнциденту, " вiдповiв командир. Його голос був тривожно спокiйний, коли вiн закурив цигарку.
  
  "Чому тобi не пiти прийняти гарячий душ? Ми можемо знову зiбратися тут, скажiмо, за двадцять хвилин. Тим часом я повинен знати, що було викрадено, якщо взагалi щось. Знаєш, я не думаю, що вони б пiшли на всi цi неприємностi, щоб вкрасти мiй гаманець, " сказав вiн i випустив довгий клуб синьо-бiлого диму по прямiй лiнiї перед собою.
  
  "Так, сер", - сказав Олександр i повернувся, щоб попрямувати до своєї кiмнати.
  
  Щось здавалося неправильним. Вiн пiднявся сталевими сходами в довгий коридор, де знаходилася бiльшiсть чоловiкiв. У коридорi було надто тихо, i Олександр ненавидiв самотнiй звук своїх черевикiв по цементнiй пiдлозi, неначе зворотний вiдлiк до чогось жахливого, що насувалося. Здалеку вiн мiг чути чоловiчi голоси i щось схоже на сигнал AM-радiо або, можливо, якусь форму пристрою з бiлим шумом. Скрипучий звук нагадав йому про екскурсiю на крижану станцiю Вольфенштейн, глибоко в надрах станцiї, де солдати вбивали один одного вiд лихоманки в каютах i плутанини.
  
  Загорнувши за рiг, вiн виявив, що дверi його кiмнати вiдчиненi. Вiн зупинився. Усерединi панувала тиша, i, здавалося, там нiкого не було, але його навчання навчило його нiчого не брати за чисту монету. Вiн повiльно вiдчинив дверi до упору, щоб переконатися, що за ними нiхто не ховається. Перед ним був чiткий сигнал, як мало бригада довiряла йому. Вся його кiмната була перевернута, а постiльна бiлизна зiрвана для обшуку. Все мiсце було безладно.
  
  Звiсно, Олександр мав трохи речей, але все, що було в його кiмнатi, було ретельно розграбовано.
  
  "Гребанi собаки", - прошепотiв вiн, його блiдо-блакитнi очi обмацували стiну за стiною в пошуках будь-яких пiдозрiлих доказiв, якi могли б допомогти йому встановити, що, на їхню думку, вони знайдуть. Перш нiж вийти у бiк спiльних душових, вiн кинув погляд на чоловiкiв у дальнiй кiмнатi, де бiлий шум тепер був дещо приглушений. Вони сидiли там, всього четверо, просто дивлячись на нього. Зазнаючи спокуси проклясти їх, вiн вирiшив не звертати на це уваги i просто проiгнорував їх, прямуючи в протилежному напрямку до туалетiв.
  
  Поки теплий слабкий струмiнь води занурював його, вiн молився, щоб Катi та Сергiю не завдали шкоди, поки його не було. Якщо це був рiвень довiри бригади до нього, то можна було з упевненiстю припустити, що їхня ферма, можливо, також зазнала невеликого мародерства в гонитвi за правдою. Подiбно до полоненої тварини, яку тримають у страху вiд дiй у вiдповiдь, задумливий росiйський планував свiй наступний хiд. Було б безглуздо сперечатися з Берном, Бодо чи будь-яким iз тутешнiх грубiянiв щодо їхнiх пiдозр. Такий крок швидко посилив би ситуацiю для нього та обох його друзiв. I якщо вiн втече i спробує забрати Сергiя та його дружину звiдси, це лише пiдтвердить їхнi сумнiви щодо його причетностi.
  
  Коли вiн обсох i одягнувся, вiн повернувся до кабiнету Берна, де виявив рослого командира, що стояв бiля вiкна i дивився на обрiй, як вiн завжди робив, коли все обмiрковував.
  
  "Капiтан?" Сказав Олександр вiд своїх дверей.
  
  "Увiйдiть. Увiйдiть, " сказав Берн. "Я сподiваюся, ви розумiєте, чому нам довелося обшукати вашi покої, Олександре. Нам було вкрай важливо знати вашу позицiю з цього питання, оскiльки ви прийшли до нас за дуже пiдозрiлих обставин iз дуже вагомою заявою".
  
  "Я розумiю", - погодився росiйський. Вiн помирав вiд бажання випити кiлька чарок горiлки, i пляшка домашнього пива, яку Берн тримав на столi, не приносила йому жодної користi.
  
  "Випийте", - запросив Берн, вказуючи рукою на пляшку, на яку, як вiн помiтив, дивився росiйська.
  
  "Дякую", - Олександр посмiхнувся i налив собi склянку. Пiдносячи вогненну воду до губ, вiн подумав, чи не пiдмiшано в неї отрути, але вiн був не з обережних. Олександр Ариченков, божевiльний росiйський, вважав за краще б померти болiсною смертю, спробувавши гарну горiлку, нiж упустити шанс замiсть помiрностi. На щастя для нього, напiй виявився отруйним тiльки в тому сенсi, в якому припускали його творцi, i вiн не мiг стримати щасливого стогiн вiд печiння в грудях, яке вiн вiдчув, коли все проковтнув.
  
  "Можу я запитати, капiтане", - сказав вiн пiсля того, як вiдпочивав, "що було пошкоджено внаслiдок злому?"
  
  "Нiчого", - ось i все, що сказав Берн. Вiн зачекав на мить драматичної паузи, а потiм вiдкрив правду. "Нiчого не було пошкоджено, але дещо вкрадено в нас. Щось безцiнне та надзвичайно небезпечне для свiту. Що турбує мене найбiльше, то це те, що тiльки Орден Чорного Сонця знав, що вони у нас".
  
  "Що це, можу я запитати?" - спитав Олександр.
  
  Берн повернувся до нього з проникливим поглядом. Це був погляд, не лютi чи розчарування через його невiгластво, але погляд непiдробної стурбованостi та рiшучого страху.
  
  "Зброя. Вони вкрали зброю, яка могла спустошувати та знищувати, керовану законами, якi ми ще навiть не завоювали", - оголосив вiн, потягнувшись за горiлкою та наливаючи по склянцi кожному з них. "Непроханi гостi позбавили нас цього. Вони вкрали Лонгiнус."
  
  
  Роздiл 12
  
  
  У Хiтроу кипiла дiяльнiсть навiть о третiй годинi ночi.
  
  Мине деякий час, перш нiж Нiна та Сем зможуть сiсти на наступний рейс додому, i вони подумували про те, щоб забронювати номер у готелi, щоб не витрачати час на очiкування у слiпуче бiлих вогнях термiналу.
  
  "Я пiду довiдаюсь, коли нам треба буде повернутися сюди знову. Нам треба було б щось поїсти на одного. Я страшенно зголоднiв", - сказав Сем Нiнi.
  
  "Ти їв у лiтаку", - нагадала вона йому.
  
  Сем обдарував її старим дражливим поглядом школяра: Ти називаєш це їжею? Не дивно, що ти майже нiчого не важиш.
  
  З цими словами вiн попрямував до квиткової каси, залишивши її в її масивному пальтi з яка, перекинутому через передплiччя, та з обома їхнiми дорожнiми сумками за плечима. У Нiни злипалися очi i пересохло в ротi, але вона почувала себе краще, нiж за кiлька тижнiв.
  
  Майже вдома, подумала вона про себе, i її губи розтяглися в сором'язливiй посмiшцi. Вона неохоче дозволила своїй посмiшцi розцвiсти, незалежно вiд того, що могли подумати свiдки та перехожi, бо вона вiдчувала, що заслужила на цю посмiшку, постраждала за це. I вона тiльки-но вийшла з дванадцяти раундiв зi Смертю, i вона все ще стояла. Її великi карi очi пройшлися добре складеним тiлом Сема, цi широкi плечi надавали його ходi ще бiльше постави, нiж вiн уже демонстрував. Її усмiшка затрималася i на ньому також.
  
  Вона так довго сумнiвалася в ролi Сема у своєму життi, але пiсля останнього трюку Перд'ю вона була впевнена, що їй набридло бовтатися мiж двома чоловiками, що б'ються. Освiдчення в коханнi Пердью допомогло їй у бiльшiй кiлькостi способiв, нiж вона хотiла визнати. Як i її новому шанувальнику на росiйсько-монгольському кордонi, влада та кошти Пердью пiшли їй на користь. Скiльки разiв вона була б убита, якби не ресурси та грошi Пердю чи милосердя Берна через її схожiсть iз його покiйною дружиною?
  
  Її посмiшка одразу зникла.
  
  Iз зони мiжнародного прильоту вийшла жiнка, яка виглядала нав'язливо знайомою. Нiна пожвавилася i вiдступила в кут, освiчений виступаючим карнизом кафе, де вона чекала, ховаючи своє обличчя вiд жiнки, що наближається. Практично затамувавши подих, Нiна визирнула з-за краю, щоб побачити, де був Сем. Вiн був поза її полем зору, i вона не могла попередити його про жiнку, що прямує прямо до нього.
  
  Але, на її полегшення, жiнка увiйшла до кондитерської, розташованої неподалiк каси, де Сем демонстрував свої принади на радiсть юним ледi в їхнiй iдеальнiй унiформi.
  
  "Господи! Типово, " Нiна насупилась i закусила губу вiд досади. Вона швидко пiдiйшла до нього, її обличчя було суворим, а крок трохи надто широким, оскiльки вона намагалася рухатися швидше, нiж могла, не привертаючи до себе уваги.
  
  Вона пройшла через подвiйнi склянi дверi до офiсу та зiткнулася з Семом.
  
  "Ви закiнчили?" - Запитала вона з безсоромним єхидством.
  
  "Ну, подивися сюди, " грайливо захопився вiн, " ще одна гарненька ледi. I це навiть не мiй день народження!
  
  Спiвробiтники адмiнiстрацiї захихотiли, але Нiна була дуже серйозна.
  
  "За нами слiдує жiнка, Сем".
  
  "Ти впевнений?" вiн спитав щиро, його очi прочiсували людей у безпосереднiй близькостi.
  
  "Позитивно", - вiдповiла вона собi пiд нiс, мiцно стискаючи його руку. "Я бачив її в Росiї, коли в мене йшла кров iз носа. Тепер вона тут".
  
  "Добре, але багато людей лiтають мiж Москвою та Лондоном, Нiна. Це могло бути збiгом", - пояснив вiн.
  
  Їй довелося визнати, що у його словах був сенс. Але як вона могла переконати його, що щось у цiй дивовижнiй жiнцi з бiлим волоссям i блiдою шкiрою вибило її з колiї? Здавалося б безглуздим використати чиюсь незвичайну зовнiшнiсть як пiдставу для звинувачення, особливо для того, щоб натякнути, що вони з секретної органiзацiї i збиралися вбити вас з старої причини "занадто багато знаючи".
  
  Сем нiкого не побачив i посадив Нiну на диван у зонi очiкування.
  
  "З тобою все гаразд?" - спитав вiн, звiльняючи її вiд сумок i кладучи їй руки на плечi для втiхи.
  
  "Так, так, я гаразд. Напевно, я просто трохи нервую", - мiркувала вона, але в глибинi душi досi не довiряла цiй жiнцi. Однак, хоча в неї не було пiдстав побоюватися її, Нiна вирiшила поводитися рiвно.
  
  "Не турбуйся, дiвчинко", - пiдморгнув вiн. "Незабаром ми будемо вдома i зможемо взяти день чи два, щоб просто вiдновити сили, перш нiж почнемо шукати Пердю".
  
  "Пердю!" Нiна ахнула.
  
  "Так, ми повиннi знайти його, пам'ятаєш?" Сем кивнув головою.
  
  "Нi, Пердью стоїть у тебе за спиною", - недбало зауважила Нiна, її тон раптово став безтурботним i приголомшеним одночасно. Сем обернувся. Дейв Пердью стояв за ним у шикарнiй куртцi-ветровцi з великою спортивною сумкою в руцi. Вiн усмiхнувся: "Дивно бачити вас двох тут".
  
  Сем i Нiна були приголомшенi.
  
  Що вони мали зробити з його присутностi тут? Чи був вiн у змовi з Чорним Сонцем? Чи був вiн на їхньому боцi, чи на обох iз перерахованих вище. Як завжди, у випадку з Дейвом Пердью не було впевненостi в тому, якою була його позицiя.
  
  З-за його спини вийшла жiнка, вiд якої ховалася Нiна. Худа, висока попеляста блондинка з тими ж очима, що бiгають, що й у Пердью, i з тiєю ж схильнiстю журавля, вона спокiйно стояла, оцiнюючи ситуацiю. Нiна була спантеличена, гадки не маючи, чи повинна вона приготуватися бiгти чи боротися.
  
  "Пердю!" - вигукнув Сем. "Я бачу, ти живий i здоровий".
  
  "Так, ти мене знаєш, я завжди добре виходжу зi становища", - пiдморгнув Пердью, помiтивши дикий погляд Нiни прямо повз нього. "О!" - Сказав вiн, пiдтягуючи жiнку вперед. "Це Агата, моя сестра-близнючок".
  
  "Слава Богу, що ми близнюки по батькiвськiй лiнiї", - посмiхнулася вона. Її сухий гумор вразив Нiну лише через мить, пiсля того, як її розум усвiдомив, що жiнка не небезпечна. I лише тодi до мене дiйшло ставлення жiнки до Пердю.
  
  Ох, менi шкода. Я втомилася", - запропонувала Нiна своє непереконливе виправдання за те, що занадто довго витрiщалася.
  
  "Ти впевнений в цьому. Та кровотеча з носа була поганою справою, га?" Агата погодилась.
  
  "Радiй познайомитися з тобою, Агато. Я Сем, " Сем посмiхнувся i взяв її за руку, оскiльки вона лише трохи пiдняла її для потиску. Її дивнi манери були очевидними, але Сем мiг сказати, що це було нешкiдливо.
  
  "Сем Клiв", - просто сказала Агата, схиливши голову набiк. Або вона була вражена, або, здавалося, добре запам'ятала обличчя Сема для подальшого використання. Вона подивилася зверху вниз на мiнiатюрного iсторика зi злiсним завзяттям i викарбувала: "I ви, докторе Гулд, той, кого я шукаю!"
  
  Нiна подивилася на Сема: Бачиш? Я ж казав тобi.
  
  Сем зрозумiв, що то була та жiнка, про яку говорила Нiна.
  
  "Так ви теж були в Росiї?" Сем прикидався дурником, але Перд'ю чудово знав, що журналiст цiкавився їхньою не зовсiм випадковою зустрiччю.
  
  "Так, взагалi-то, я шукала тебе", - сказала Агата. "Але ми повернемося до цього, як тiльки одягнемо на тебе вiдповiдний одяг. Боже милостивий, вiд цього пальто смердить."
  
  Нiна була приголомшена. Двi жiнки просто дивилися одна на одну з виразом обличчя.
  
  "Мiс Пердью, я гадаю?" Запитав Сем, намагаючись розрядити напругу.
  
  "Так, Агата Пердью. Я нiколи не була одружена", - вiдповiла вона.
  
  "Не дивно", - пробурчала Нiна, схиливши голову, але Пердью почув її i посмiхнувся сам до себе. Вiн знав, що його сестрi знадобився певний час, щоб звикнути, i Нiна, напевно, була найменш пiдготовлена до того, щоб пристосуватися до її ексцентричностi.
  
  "Менi шкода, професор Гулд. Це не було навмисною образою. Ти маєш визнати, що ця проклята штука пахне як мертва тварина, якою вона i є, " безтурботно зауважила Агата. "Але моя вiдмова вiд шлюбу була моїм вибором, якщо ти можеш у це повiрити".
  
  Тепер Сем посмiювався разом з Пердью над постiйними неприємностями Нiни, викликаними її безглуздим характером.
  
  "Я не мала на увазi ..." вона спробувала загладити свою провину, але Агата проiгнорувала її i взяла свою сумку.
  
  "Пiдемо, люба. Я збираюся купити тобi кiлька нових тем дорогою. Ми повернемось до того, як наш рейс буде призначений, " сказала Агата, накидаючи пальто на руку Сема.
  
  "Ви не подорожуєте приватним лiтаком?" Запитала Нiна.
  
  Нi, ми летiли окремими рейсами, щоб переконатися, що нас не надто легко вiдстежити. Назвiть це паранойєю, що добре культивується", - посмiхнувся Пердью.
  
  "Або знання про майбутнє вiдкриття?" Агата знову зiткнулася з ухильнiстю свого брата лоба в лоба. "Давайте, докторе Гулд. Ми вирушаємо!"
  
  Перш нiж Нiна змогла заперечити, дивна жiнка випровадила її з офiсу, поки чоловiки збирали сумки та жахливий подарунок Нiни iз сиром'ятної шкiри.
  
  "Тепер, коли ми не маємо нестабiльностi естрогену, яка могла б перешкодити нашiй розмовi, чому б тобi не розповiсти менi, чому ви з Нiною не з Олександром", - запитав Пердью, коли вони зайшли до найближчого кафе i сiли за гарячi напої. "Боже, будь ласка, скажи менi, що з божевiльною росiйською нiчого не сталося!" Пердю благав, поклавши одну руку на плече Сема.
  
  "Нi, вiн все ще живий", - почав Сем, але за його тоном Пердью зрозумiв, що в новинах було щось ще. "Вiн у Бригади вiдступникiв".
  
  "Так тобi вдалося переконати їх, що ти на їхньому боцi?" - спитав Пердью. "Радий за тебе. Але тепер ви обоє тут, i Олександр ... все ще з ними. Сем, не кажи менi, що ти втiк. Ти ж не хочеш, щоб цi люди думали, що тобi не можна довiряти.
  
  "Чому б i нi? Здається, ти не став гiршим через те, що перескакуєш з однiєї лояльностi на iншу миттєво", - недвозначно вiдчитав Сем Пердью.
  
  "Послухай, Сем. Я повинен зберегти свою позицiю, щоб гарантувати, що Нiнi не завдадуть шкоди. Ти знаєш це", - пояснив Пердью.
  
  "А як щодо мене, Дейве? Де моє мiсце? Ти завжди тягаєш мене за собою.
  
  "Нi, я тягнув тебе двiчi, за моїми пiдрахунками. Решта була просто твоєю власною репутацiєю як одного з моєї групи, яка занурила тебе в яму з лайном, " Пердью знизав плечима. Вiн був правий.
  
  Бiльшу частину часу до його неприємностей приводили просто обставини, що виникли через участь Сема в спробi Трiш скинути arms ring та його подальшу участь в екскурсiї Пердью до Антарктиди. Лише одного разу пiсля цього Перд'ю заручився послугами Сема на Deep Sea One. Крiм цього, це був просто той факт, що Сем Клiв тепер мiцно потрапив у поле зору зловiсної органiзацiї, яка не припинила свого переслiдування за ним.
  
  "Я просто хочу повернути своє життя", - журився Сем, уп'явшись у свою чашку з "Ерл Грей", що димиться.
  
  "Як i всi ми, але ти маєш розумiти, що спочатку потрiбно розiбратися з тим, у що ми себе втягнули", - нагадав Пердью.
  
  "На цiй нотi, яке мiсце ми посiдаємо у списку зникаючих видiв твоїх друзiв?" Сем запитав iз непiдробним iнтересом. Вiн не довiряв Пердю нi на йоту бiльше, нiж ранiше, але якби вони з Нiною були в бiдi, Пердью вже вiдвiз би їх у якесь вiддалене мiсце, яким володiв, де покiнчив би з ними. Ну, можливо, не Нiна, але вже точно Сем. Все, що вiн хотiв знати, це те, що Пердю зробив з Ренатою, але вiн знав, що працьовитий магнат нiколи йому не скаже i не визнає Сема досить важливим, щоб розкрити свої плани.
  
  "На даний момент ви в безпецi, але, я вважаю, це далеко не кiнець", - сказав Пердью. Ця iнформацiя, надана Дейвом Пердью, була щедрою.
  
  Принаймнi, Сем знав з прямого джерела, що йому не треба було занадто часто оглядатися через плече, мабуть, доти, доки не пролунає наступний лисий рiжок i вiн не повернеться не з того кiнця полювання.
  
  
  Роздiл 13
  
  
  Пройшло кiлька днiв з того часу, як Сем i Нiна зiткнулися з Пердю та його сестрою в аеропорту Хiтроу. Не вдаючись у подробицi щодо їхнiх вiдповiдних обставин тощо, Пердью та Агата вирiшили не повертатися до Райхтiсусiса, особняка Пердью в Единбурзi. Це було надто ризиковано, оскiльки будинок був добре вiдомою iсторичною пам'яткою та, як вiдомо, резиденцiєю Пердью.
  
  Нiнi та Сему порадили зробити те саме, але вони вирiшили iнакше. Однак Агата Пердью попросила про зустрiч з Нiною, щоб заручитися її послугами в пошуках чогось, на що полював клiєнт Агати в Нiмеччинi. Репутацiя доктора Нiни Гулд як експерта з iсторiї Нiмеччини була б неоцiненною, так само як i майстернiсть Сема Клiва як фотографа та журналiста в записi всiх вiдкриттiв, якi могла б виявити мiс Пердью.
  
  "Звичайно, Девiд також проклав свiй шлях пiд постiйним нагадуванням про те, що вiн сприяв нашому встановленню вашого мiсцезнаходження та цiй наступнiй зустрiчi. Я дозволю йому потiшити своє его, хоча б для того, щоб уникнути його безперервних метафор i натякiв на його значущiсть. Зрештою, ми подорожуємо на його грошi, то навiщо вiдмовляти дурню?" Агата пояснила Нiнi, коли вони сидiли за великим круглим столом у порожньому будинку вiдпочинку спiльного друга в Турсо, у пiвнiчнiй точцi Шотландiї.
  
  Це мiсце було порожнiм, за винятком лiта, коли тут мешкав друг Агати та Дейва, професор Як-Там-Його-там. На околицi мiста, неподалiк Даннет-Хед, стояв скромний двоповерховий будинок, що примикав до гаража на двi машини внизу. Туманного ранку машини, що проїжджали по вулицi, здавались повзучими привидами за пiднятим вiкном вiтальнi, але вогонь усерединi робив кiмнату дуже затишною. Нiна була зачарована дизайном гiгантського вогнища, куди вона могла легко увiйти, як приречена душа, що потрапляє в пекло. Насправдi, це було саме те, що вона представила, коли побачила хитромудре рiзьблення на чорних ґратах i рельєфнi зображення, що турбували, що обрамляли високу нiшу в старiй кам'янiй стiнi будинку.
  
  За оголеними тiлами, переплетеними з дияволами i тваринами на рельєфi, було очевидно, що власник будинку був дуже вражений середньовiчними зображеннями вогню та сiрки, що зображують брехню, чистилище, божественне покарання за скотство тощо. У Нiни вiд цього мурашки побiгли по шкiрi, але Сем розважав себе, проводячи руками по вигинах жiночих постатей-грiшниць, навмисно, щоб позлити Нiну.
  
  "Я думаю, ми могли б розслiдувати це разом", - люб'язно посмiхнулася Нiна, намагаючись не бавитися юнацькими подвигами Сема, поки вiн чекав повернення Пердю з богом забутого винного льоху будинку з чимось мiцнiшим, щоб випити. Очевидно, власник резиденцiї мав схильнiсть купувати горiлку з кожної країни, яку вiн часто вiдвiдував у своїх поїздках, i зберiгати додатковi порцiї, якi вiн не вживав охоче.
  
  Сем зайняв своє мiсце поряд з Нiною, коли Пердью переможно увiйшов до кiмнати з двома пляшками без етикеток, по однiй у кожнiй руцi.
  
  "Я думаю, про прохання про каву не може бути й мови", - зiтхнула Агата.
  
  "Це не так", - посмiхнувся Дейв Пердью, коли вони з Семом дiстали вiдповiднi склянки з великої шафи поруч iз дверним отвором. "Там випадково є кавоварка, але, боюся, я занадто поспiшав спробувати це".
  
  "Не турбуйся. Я пограбую це пiзнiше, " байдуже вiдповiла Агата. "Слава богам, у нас є пiсочне печиво та пiкантне печиво.
  
  Агата висипала двi коробки печива на двi обiднi тарiлки, не переймаючись тим, що вони розiб'ються. Вона здавалася Нiнi такою ж давньою, як камiн. Агату Пердью оточувала приблизно та сама атмосфера, як i показну обстановку, де ховалися певнi таємнi i зловiснi iдеологiї, безсоромно виставленi напоказ. Так само, як цi зловiснi iстоти вiльно жили на стiнах i рiзьбленнi меблiв, такою ж була й особистiсть Агати - позбавлена виправдань чи пiдсвiдомих значень. Те, що вона сказала, було тим, що думала, i в цьому була певна вiльнiсть, подумала Нiна.
  
  Вона хотiла б, щоб у неї була манера викладати свої думки, не замислюючись про наслiдки, якi виникали б лише через усвiдомлення своєї iнтелектуальної переваги та моральної дистанцiї вiд способiв, якими суспiльство диктує людям зберiгати чеснiсть, вимовляючи напiвправду заради дотримання пристойностi. Це було досить освiжаюче, хоч i дуже поблажливо, але за кiлька днiв до цього Пердью розповiв їй, що його сестра була така з усiма i що вiн сумнiвався, що вона навiть усвiдомлювала свою ненавмисну грубiсть.
  
  Агата вiдмовилася вiд невiдомого алкоголю, який смакували троє iнших, поки вона розпаковувала деякi документи з того, що виглядало як шкiльна сумка, яка була у Сема на початку середньої школи, коричнева шкiряна сумка настiльки поношена, що вона мала бути антикварною. Збоку, ближче до верхньої частини футляра, частина швiв ослабла, i кришка через знос i вiк мляво вiдкрилася. Запах цього напою захопив Нiну, i вона обережно простягла руку, щоб вiдчути текстуру мiж великим i вказiвним пальцями.
  
  "Близько 1874 року", - гордо похвалилася Агата. "Подарованi менi ректором Ґетеборзького унiверситету, який пiзнiше очолив Музей свiтової культури. Належали його прадiду, до того, як старий ублюдок був убитий своєю дружиною в 1923 роцi за злягання з хлопчиком у школi, де вiн викладав бiологiю, я вважаю.
  
  "Агата", - Пердью скривився, але Сем стримав вибух смiху, який змусив усмiхнутися навiть Нiну.
  
  "Вау", - захопилася Нiна, вiдпускаючи футляр, щоб Агата могла його замiнити.
  
  "Тепер, про що мене попросив мiй клiєнт, так це знайти цю книгу, щоденник, ймовiрно привезений до Нiмеччини солдатом Французького iноземного легiону через три десятилiття пiсля закiнчення франко-прусської вiйни в 1871 роцi", - заявила Агата, вказуючи на фотографiю однiєї зi сторiнок книги.
  
  "Це була епоха Отто фон Бiсмарка", - згадала Нiна, уважно вивчаючи документ. Вона примружилася, але все ще не могла зрозумiти, що було написано брудним чорнилом на сторiнцi.
  
  Це дуже важко читати, але мiй клiєнт наполягає, що це з щоденника, спочатку отриманого пiд час Другої франко-дагомейської вiйни легiонером, який знаходився в Абомi незадовго до поневолення короля Б & # 233; ханзiна у 1894 роцi", - Агата процитувала свiй виклад, як професiйний оповiдач.
  
  Її здатнiсть до розповiдання iсторiй була разючою, i своєю iдеально поставленою вимовою та змiною тону вона негайно залучила аудиторiю з трьох осiб, щоб уважно послухати цiкавий виклад книги, яку вона шукала. "Згiдно з переказами, старий, який написав це, помер вiд дихальної недостатностi в польовому лазаретi в Алжирi десь на початку 1900-х рокiв. Згiдно зi звiтом, " вона простягла їм ще одне старе свiдчення вiд офiцера польової медицини, - йому було далеко за вiсiм, i вiн здебiльшого доживав своїх днiв".
  
  "Отже, вiн був старим солдатом, який так i не повернувся до Європи?" - спитав Пердью.
  
  "Правильно. У свої останнi днi вiн потоваришував iз нiмецьким офiцером Iноземного легiону, розквартованим в Абомеї, якому вiн передав щоденник незадовго до своєї смертi", - пiдтвердила Агата. Вона провела пальцем по сертифiкату, продовжуючи.
  
  "У днi, якi вони провели разом, вiн розважав громадянина Нiмеччини всiма своїми вiйськовими iсторiями, всi з яких записанi у цьому щоденнику. Але одна iсторiя, зокрема, була поширена завдяки маячням старого солдата. Пiд час його служби в Африцi, в 1845 роцi, його компанiя була розмiщена на невеликiй дiлянцi єгипетського землевласника, який успадкував вiд свого дiда двi сiльськогосподарськi землi та молодим чоловiком переїхав з Єгипту до Алжиру. Так от, у цього єгиптянина, мабуть, було те, що старий солдат назвав "скарбом, забутим свiтом", i мiсцезнаходження вказаного скарбу було зафiксовано у вiршi, який вiн написав пiзнiше.
  
  "Це той самий вiрш, який ми не можемо прочитати", - зiтхнув Сем. Вiн вiдкинувся на спинку стiльця i схопив склянку з горiлкою. Похитавши головою, вiн проковтнув усе це.
  
  "Це розумно, Сем. Начебто ця iсторiя недостатньо заплутана, тобi треба ще бiльше затуманити свiй мозок," сказала Нiна, своєю чергою хитаючи головою. Пердю нiчого не сказав. Але вiн наслiдував приклад i проковтнув повний рот. Обидва чоловiки застогнали, стримуючись, щоб не грюкнути витонченi келихи об добре зiткану скатертину.
  
  Нiна розмiрковувала вголос: "Отже, нiмецький легiонер привiз його додому, до Нiмеччини, але звiдти щоденник був загублений у невiдомостi".
  
  "Так", - погодилася Агата.
  
  "Тодi звiдки ваш клiєнт знає про цю книгу? Де вiн взяв фотографiю сторiнки? Запитав Сем, звучачи як старий журналiстський цинiк, яким вiн був ранiше. Нiна усмiхнулася у вiдповiдь. Було приємно почути його проникливiсть.
  
  Агата закотила очi.
  
  "Послухайте, очевидно, що людина, яка має щоденник, в якiй зазначено мiсцезнаходження свiтового скарбу, задокументує його десь ще для нащадкiв, якщо воно загубиться або буде вкрадено, або, не дай Боже, вiн помре, перш нiж зможе його знайти ", - пояснила вона, дико жестикулюючи у своєму розладi. Агата не могла зрозумiти, як це взагалi могло збити Сема з пантелику. "Мiй клiєнт виявив документи та листи, якi розповiдають про цю iсторiю, серед речей своєї бабусi, коли вона померла. Його мiсцезнаходження було просто невiдоме. Ти знаєш, що вони не припинили своє iснування."
  
  Сем був надто п'яний, щоб скорчити їй пику, що вiн i хотiв зробити.
  
  "Послухайте, це звучить заплутанiше, нiж є насправдi", - пояснив Пердью.
  
  "Так!" Сем погодився, безуспiшно приховавши той факт, що вiн гадки не мав.
  
  Пердью налив ще один келих i резюмував для схвалення Агати: "Отже, ми повиннi знайти щоденник, який прийшов з Алжиру на початку 1900-х рокiв".
  
  "В принципi так. Крок за кроком", - пiдтвердила сестра. "Щойно в нас буде щоденник, ми зможемо розшифрувати вiрш i з'ясувати, що це за скарб, про який вiн говорив".
  
  "Хiба це не мав би зробити ваш клiєнт?" Запитала Нiна. "Зрештою, вам потрiбно знайти щоденник для вашого клiєнта. Вирiзанi та висушенi."
  
  Iншi троє дивилися на Нiну.
  
  "Що?" - спитала вона, знизуючи плечима.
  
  "Хiба ти не хочеш знати, що це таке, Нiно?" - здивовано спитав Пердью.
  
  "Знаєш, останнiм часом я трохи вiдiйшов вiд пригод, якщо ти ще не помiтив. Для мене було б непогано просто проконсультуватися з цього приводу i триматися подалi вiд решти. Ви всi можете йти вперед i полювати за тим, що цiлком може виявитися нiсенiтницею, але я втомилася вiд складних погонь, " безладно сказала вона.
  
  "Як це може бути нiсенiтницею собачою?" - Запитав Сем. "Ось цей вiрш прямо там".
  
  "Так, Сем. Наскiльки нам вiдомо, єдина iснуюча копiя, i вона, блядь, не розшифровується!" - гаркнула вона, пiдвищивши голос вiд роздратування.
  
  "Господи, я не можу тобi повiрити", - вiдбивався Сем. Ти гребаний iсторик, Нiно. Iсторiя. Пам'ятаєш це? Хiба не для цього ти живеш?
  
  Нiна прицвяхувала Сема своїм палаючим поглядом. Пiсля деякої паузи вона заспокоїлася i вiдповiла: "Я бiльше нiчого не знаю".
  
  Пердю затамував подих. У Сема вiдвисла щелепа. Агата з'їла печиво.
  
  "Агато, я допоможу тобi знайти цю книгу, бо це те, в чому я добрий... I ти розморозила мої фiнанси, перш нiж заплатити менi за це, i за це я нескiнченно вдячний. Справдi", - сказала Нiна.
  
  Ти це зробив? Ви повернули нам нашi облiковi записи. Агато, ти справжнiй чемпiон!" Вигукнув Сем, не усвiдомлюючи в своєму сп'янiння, що швидко зростає, що перебив Нiну.
  
  Вона кинула на нього докiрливий погляд i продовжила, звертаючись до Агати: "Але це все, що я збираюся зробити цього разу". Вона подивилася на Пердью з явно недобрим виразом обличчя. "Я втомився рятувати своє життя через те, що люди кидаються у мене грошима".
  
  Нiхто з них не мав нi заперечення, нi прийнятного аргументу щодо того, чому вона має переглянути. Нiна не могла повiрити, що Сем так завзято пустився в чергове переслiдування Пердью.
  
  "Ти забув, навiщо ми тут, Сем?" - прямо спитала вона. Ти забув, що ми потягуємо диявольську сечу в шикарному будинку перед теплим камiном тiльки тому, що Олександр запропонував бути нашою страховкою? Голос Нiни був сповнений тихої лютi.
  
  Пердью i Агата швидко глянули один на одного, гадаючи, що Нiна намагалася сказати Сему. Журналiст просто притримав язика, потягуючи свiй напiй, тодi як його очам не вистачило гiдностi подивитись на неї.
  
  "Ти вирушаєш на пошуки скарбiв Бог знає куди, але я дотримаюсь свого слова. Ми мали три тижнi, старовина, " сказала вона грубо. "Принаймнi, я збираюся щось зробити з цим".
  
  
  Роздiл 14
  
  
  Агата постукала у дверi Нiни вiдразу пiсля опiвночi.
  
  Пердью та його сестра переконали Нiну та Сема залишитися в будинку Турсо, поки вони не з'ясують, з чого розпочати пошуки. Сем i Пердью все ще пили в бiльярднiй, їх викликанi алкоголем дискусiї ставали дедалi голоснiшими з кожним матчем i кожним келихом. Теми, що обговорювалися двома освiченими людьми, варiювалися вiд футбольних результатiв до нiмецьких рецептiв; вiд найкращого кута для закидання волосiнi при ловi нахлистому до Лох-Неського чудовиська та його зв'язку з бiолокацiєю. Але коли з'явилися iсторiї про голих хулiганiв з Глазго, Агата бiльше не могла терпiти i тихо пiднялася туди, де Нiна втекла вiд решти вечiрки пiсля своєї невеликої сварки з Семом.
  
  "Входь, Агато", - почула вона голос iсторика, що звучав з iншого боку товстих дубових дверей. Агата Пердью вiдчинила дверi i, на свiй подив, не виявила Нiну Гулд, що лежить на своєму лiжку з почервонiлими вiд слiз очима i дметься на те, якими придурками були чоловiки. Як вона б теж зробила, Агата побачила, як Нiна копається в Iнтернетi, щоб вивчити передiсторiю оповiдання та намагається встановити паралелi мiж чутками та фактичним хронологiчним перебiгом аналогiчних оповiдань протягом тiєї передбачуваної доби.
  
  Дуже задоволена стараннiстю Нiни в цiй справi, Агата прослизнула повз портьєри на дверях i зачинила за собою дверi. Коли Нiна пiдвела очi, вона помiтила, що Агата потай принесла трохи червоного вина та цигарок. Пiд пахвою у неї, звичайно ж, була затиснута пачка iмбирного печива Walkers. Нiнi довелося посмiхнутися. Ексцентрична бiблiотекарка, безумовно, мала моменти, коли вона нiкого не ображала, не поправляла i не дратувала.
  
  Зараз, як нiколи, Нiна могла бачити подiбнiсть мiж нею та її братом-близнюком. Вiн нiколи не обговорював її за весь той час, що вони з Нiною були разом, але, прочитавши мiж рядками їх зауваження один одному, вона змогла зрозумiти, що їхнє останнє розставання не було дружнiм - чи, можливо, просто одним iз тих випадкiв, коли сварка стала серйознiшою, нiж мала бути через обставини.
  
  "Є щось радiсне з приводу вiдправної точки, люба?" - Запитала прониклива блондинка, сiдаючи на лiжко поряд з Нiною.
  
  "Поки немає. Ваш клiєнт не має iменi для нашого нiмецького солдата? Це б усе набагато спростило, бо тодi ми могли б вiдстежити його вiйськове минуле та подивитися, де вiн влаштувався, перевiрити записи перепису населення тощо, " сказала Нiна з рiшучим кивком, коли екран ноутбука вiдобразився у її темних очах.
  
  "Нi, як я знаю, нi. Я сподiвався, що ми могли б вiднести документ графологу та зробити аналiз його почерку. Можливо, якби ми могли прояснити слова, то це могло б дати нам пiдказку щодо того, хто написав щоденник", - запропонувала Агата.
  
  Так, але це не скаже нам, кому вiн їх вiддав. Нам потрiбно встановити особу нiмця, який привiз їх сюди пiсля того, як повернувся з Африки. Знання того, хто це написав, анiтрохи не допоможе", - зiтхнула Нiна, постукуючи ручкою по чуттєвому вигину своєї нижньої губи, доки її розум шукав альтернативи.
  
  Це могло. Особистiсть автора могла б пiдказати нам, як дiзнатися iмена людей у тому польовому пiдроздiлi, де вiн загинув, моя дорога Нiно," пояснила Агата, химерно хрускаючи печивом. "Боже мiй, це досить очевидний висновок, який, я думав, хтось iз вашим iнтелектом розглянув би".
  
  Очi Нiни пронизали її гострим попередженням. "Це дуже далеко, Агато. Насправдi вiдстеження iснуючих документiв у реальному свiтi трохи вiдрiзняється вiд того, щоб викликати в уявi фантастичнi процедури безпеки бiблiотеки ".
  
  Агата перестала жувати. Вона окинула стервозну iсторичку таким поглядом, що Нiна швидко пошкодувала про свою вiдповiдь. Майже пiвхвилини Агата Пердью залишалася нерухомою на своєму мiсцi, неживою. Нiнi було страшенно незручно бачити, як ця жiнка, що вже нагадує порцелянову ляльку в людськiй подобi, просто сидить там i теж поводиться як вона. Раптом Агата почала жувати i рухатися, налякавши Нiну на волосину вiд серцевого нападу.
  
  Добре сказано, доктор Гулд. Доторкнися é, - з ентузiазмом пробурмотiла Агата, доїдаючи печиво. "Що ти пропонуєш?"
  
  "Єдина iдея, яка в мене є, це ... начебто ... незаконно", - скривилася Нiна, вiдпиваючи з пляшки вина.
  
  "О, розповiдай", - усмiхнулася Агата, її реакцiя застала Нiну зненацька. Зрештою, здавалося, що вона мала таку ж схильнiсть до неприємностей, як i її брат.
  
  "Нам потрiбно було б отримати доступ до документiв мiнiстерства внутрiшнiх справ, щоб розслiдувати iммiграцiю iноземних громадян у той час, а також до записiв чоловiкiв, зарахованих до Iноземного легiону, але я не маю уявлення, як це зробити", - серйозно сказала Нiна, беручи печиво з пачки.
  
  "Я просто зламаю, дурненька", - посмiхнулася Агата.
  
  "Просто зламати? В архiвах нiмецького представництва? У Федеральне мiнiстерство внутрiшнiх справ та всi його архiвнi записи?" Запитала Нiна, навмисно повторюючись, щоб переконатися, що вона повнiстю усвiдомила рiвень божевiлля мiс Пердью. О Боже, я вже вiдчуваю присмак тюремної їжi в животi пiсля того, як моя спiвкамерниця-лесбiянка вирiшила дуже обiйматися, подумала Нiна. Хоч би як вона намагалася триматися подалi вiд незаконної дiяльностi, здавалося, що вона просто обрала iнший шлях, щоб наздогнати її.
  
  "Так, дай менi свою машину", - раптом сказала Агата, її довгi тонкi руки метнулися, щоб узяти ноутбук Нiни. Нiна вiдреагувала швидко, висмикнувши комп'ютер iз рук свого захопленого клiєнта.
  
  "Нi!" - Закричала вона. "Не на моєму ноутбуцi. Ти що, здурiв?
  
  I знову покарання викликало дивну миттєву реакцiю у явно злегка божевiльної Агати, але цього разу вона прийшла до тями майже вiдразу. Роздратована надчутливим пiдходом Нiни до речей, яким можна перешкодити по забаганню, Агата розслабила руки, зiтхаючи.
  
  "Зробiть це на власному комп'ютерi", - додав iсторик.
  
  "О, так ти просто турбуєшся про те, що тебе можуть вистежити, а не про те, що цього не слiд робити", - сказала Агата вголос. "Що ж, так краще. Я думав, ти сприйняв це як погану iдею.
  
  Очi Нiни розширилися вiд подиву, викликаного безтурботнiстю жiнки, поки вона чекала наступної поганої iдеї.
  
  "Я зараз повернуся, докторе Гулде. Стривай, " сказала вона i схопилася. Вiдчиняючи дверi, вона коротко озирнулася, щоб повiдомити Нiну: "I я все одно збираюся показати це графологу, просто для бiльшої переконливостi", - вона розвернулася i вилетiла за дверi, як схвильована дитина рiздвяним ранком.
  
  "Нi за що, блядь", - тихо сказала Нiна, притискаючи ноутбук до грудей, нiби захищаючи його. "Не можу повiрити, що я вже по вуха вимазаний лайном i просто чекаю, коли посиплються пiр'я".
  
  Через кiлька хвилин Агата повернулася з табличкою, яка виглядала як щось зi старого епiзоду з Баком Роджерсом. Ця штука була в основному прозорою, зробленою з якогось скловолокна, розмiром приблизно з лист паперу, без сенсорного екрану для навiгацiї. Агата дiстала з кишенi маленьку чорну коробочку i кiнчиком вказiвного пальця торкнулася маленької срiбної кнопки. Маленька рiч сидiла на кiнчику її пальця, як плоский наперсток, поки вона не прилiпила її до лiвого верхнього кута дивної таблички.
  
  "Подивися на це. Девiд зробив це менше двох тижнiв тому", - похвалилася Агата.
  
  "Звичайно", - усмiхнулася Нiна i похитала головою з приводу ефективностi притягнутої за вуха технологiї, в яку вона була присвячена. "Що вiн робить?"
  
  Агата кинула на неї один iз тих заступницьких поглядiв, i Нiна приготувалася до неминучого "ти-нiчого-не-знаєш"? тон.
  
  Нарештi блондинка прямо вiдповiла: Це комп'ютер, Нiно.
  
  Так, ось воно! її роздратований внутрiшнiй голос оголосив. Просто вiдпусти це. Залиш це, Нiно.
  
  Повiльно пiддаючись власному сп'янiння, Нiна вирiшила заспокоїтись i хоч раз просто розслабитися. "Нi, я маю на увазi цю штуковину", - сказала вона Агатi i вказала на плоский, круглий, срiблястий предмет.
  
  "О, це модем. Неможливо вiдстежити. Скажiмо так, практично невидимий. Вiн буквально вловлює частоти супутникової смуги пропускання i включає першi шiсть, якi може виявити. Потiм, з трисекундними iнтервалами, вiн перемикається мiж вибраними каналами таким чином, щоб вiн вiдскакував, збираючи данi, що надходять вiд рiзних постачальникiв послуг. Таким чином, це виглядає як падiння швидкостi з'єднання замiсть активного журналу. Я маю вiддати це iдiоту. Вiн досить гарний у тому, щоб трахати систему", - мрiйливо посмiхнулася Агата, хваляючись Пердью.
  
  Нiна голосно засмiялася. Це було не вино, яке спонукало її зробити це, а скорiше звук правильної мови Агати, що вимовляє "трахатись" так безпричинно. Її маленьке тiло притулилося до лiжка з пляшкою вина, поки вона дивилася науково-фантастичне шоу перед нею.
  
  "Що?" Невинно спитала Агата, проводячи пальцем по верхньому краю таблички.
  
  "Нiчого, мадам. Продовжуйте, " посмiхнулася Нiна.
  
  "Добре, поїхали", - сказала Агата.
  
  Вся волоконно-оптична система забарвлювала обладнання в пастельно-фiолетовий колiр, який нагадав Нiнi свiтловий меч, тiльки не такого рiзкого вiдтiнку. Її очi побачили двiйковий файл, який з'явився пiсля того, як тренованi пальцi Агати набрали код у центрi прямокутного екрану.
  
  "Ручка та папiр", - наказала Агата Нiнi, не вiдриваючи очей вiд екрану. Нiна взяла ручку та кiлька вирваних сторiнок iз блокнота i почала чекати.
  
  Агата зачитала посилання на нерозбiрливi шифри, якi Нiна записала, доки говорила. Вони могли чути, як чоловiки пiднiмаються сходами, все ще жартуючи з абсолютної нiсенiтницi, коли вони майже закiнчили.
  
  "Якого бiса ти робиш з моїми гаджетами?" - спитав Пердью. Нiна подумала, що йому слiд бути бiльш оборонним у своєму тонi через зухвалiсть своєї сестри, але в його голосi швидше звучала цiкавiсть до того, що вона робила, а не до того, чим вона це робила.
  
  "Нинi потрiбно знати iмена iноземних легiонерiв, якi прибули до Нiмеччини на початку 1900-х рокiв. Я просто збираю для неї цю iнформацiю", - пояснила Агата, її очi все ще пробiгали кiлькома рядками коду, з яких вона вибiрково продиктувала правильнi Нiнi.
  
  "Чорт забирай", - це все, що змiг видавити Сем, оскiльки бiльшу частину своїх фiзичних можливостей вiн витрачав на те, щоб залишатися на ногах. Нiхто не знав, чи це був благоговiйний трепет, викликаний високотехнологiчною табличкою, кiлькiстю iмен, якi вони витягнуть, або тим фактом, що вони в основному робили федеральний злочин на його очах.
  
  "Що у вас є зараз?" - спитав Пердью, теж не дуже складно.
  
  "Ми завантажимо всi iмена та iдентифiкацiйнi номери, можливо, деякi адреси. I ми представимо це за снiданком", - сказала Нiна чоловiкам, намагаючись, щоб її голос звучав тверезо та впевнено. Але вони купилися на це i погодились продовжувати спати.
  
  Наступнi тридцять хвилин пiшли на стомлене завантаження, здавалося б, незлiченних iмен, звань та посад усiх чоловiкiв, зарахованих до Iноземного легiону, але двi жiнки зберiгали зосередженiсть, наскiльки дозволяв алкоголь. Єдиним розчаруванням у їхньому дослiдженнi була нестача ходячих.
  
  
  Роздiл 15
  
  
  Страждаючи вiд похмiлля, Сем, Нiна i Пердью говорили приглушеними голосами, щоб позбавити себе ще бiльшого пульсуючого головного болю. Навiть снiданок, приготовлений економкою Мейзi Макфадден, не змiг полегшити їхнiй дискомфорт, хоча вони не могли посперечатися з перевагою її страви з пiдсмажених трамеццинiв з грибами та яйцем.
  
  Пiсля трапези вони знову зiбралися в моторошнiй вiтальнi, де рiзьблення дивилося з усiх сiдал i кам'яної кладки. Нiна вiдкрила блокнот, де її нерозбiрливi каракулi кидали виклик її ранковому розуму. За списком вона перевiрила iмена всiх зарахованих чоловiкiв, живих та померлих. Одне одним Пердью вводив їхнi iмена у базу даних, яку його сестра тимчасово зарезервувала їм, щоб вони могли ознайомитися, не виявляючи жодних невiдповiдностей на серверi.
  
  "Нi", - сказав вiн пiсля кiлькох секунд перегляду записiв з кожним iм'ям, "не Алжир".
  
  Сем сидiв за кавовим столиком i пив справжню каву з кавоварки, про яку Агата так мрiяла напередоднi. Вiн вiдкрив свiй ноутбук i вiдправив електронною поштою кiлька джерел, якi допомогли йому простежити походження переказiв старого солдата, який написав вiрш про втрачений скарб свiту, на який, за його твердженням, вiн звернув увагу пiд час свого перебування в єгипетськiй сiм'ї.
  
  Один iз його джерел, старий добрий марокканський редактор iз Танжера, вiдповiв протягом години.
  
  Вiн здавався приголомшеним тим, що ця iсторiя дiйшла до сучасного європейського журналiста, такого як Сем.
  
  Редактор вiдповiв: "Наскiльки я знаю, ця iсторiя - лише мiф, розказаний пiд час двох свiтових воєн легiонерами тут, у Пiвнiчнiй Африцi, щоб пiдтримати надiю на те, що в цiй дикiй частинi свiту була якась магiя. Насправдi нiколи не розглядалося, щоб на цих кiстках було якесь тiло. Але надiшлiть менi те, що у вас є, i я подивлюся, чим я можу допомогти з цього боку".
  
  "Йому можна довiряти?" Запитала Нiна. "Наскiльки добре ти його знаєш?"
  
  "Я зустрiчався з ним двiчi, коли висвiтлював сутички в Абiджанi у 2007 роцi i знову на з'їздi Всесвiтньої благодiйної органiзацiї боротьби з хворобами в Парижi через три роки. Вiн твердий. Хоча й дуже скептично", - згадував Сем.
  
  "Це хороша рiч, Сем", - сказав Пердью i поплескав Сема по спинi. "Тодi вiн не розглядатиме це завдання як щось бiльше, нiж дурну витiвку. Так буде найкраще для нас. Вiн не захоче отримати частину того, в iснування чого вiн не вiрить, чи не так? Перд усмiхнувся. "Надайте йому копiю сторiнки. Подивимося, що вiн зможе витягти з цього".
  
  "Я б не стала просто так вiдправляти копiї цiєї сторiнки будь-кому, Пердью", - попередила Нiна. "Ви ж не хочете, щоб в ефiр потрапила iнформацiя про те, що ця легендарна iсторiя може мати iсторичну значущiсть".
  
  "Твої побоювання прийнятi до вiдома, люба Нiно", - запевнив її Пердью, його посмiшка, безумовно, була дещо сумною через втрату її кохання. "Але нам самим також потрiбно це знати. Агата практично нiчого не знає про свого клiєнта, який може бути просто якоюсь багатою дитиною, яка успадкувала сiмейнi релiквiї i бажає подивитися, чи зможе вiн купити що-небудь за цей щоденник на чорному ринку.
  
  "Чи вiн мiг би дражнити нас, розумiєш?" вона пiдкреслила свої слова, щоб переконатися, що i Сем, i Пердью зрозумiли, що рада Чорного Сонця могла стояти за цим iз самого початку.
  
  "Сумнiваюся в цьому", - миттєво вiдповiв Пердью. Вона думала, що вiн знав щось, чого вона не знала, i тому була впевнена, що покине кiстки. З iншого боку, коли вiн колись не знав чогось, чого не знали iншi. Завжди на крок попереду i вкрай потайливий у своїх справах, Пердью не виявив жодного занепокоєння з приводу iдеї Нiни. Але Сем не був таким зверхнiм, як Нiна. Вiн кинув на Пердью довгий вичiкуючий погляд. Потiм вiн завагався вiдправляти електронного листа, перш нiж сказати: "Ви, здається, страшенно впевненi, що ми не ... умовили."
  
  "Менi подобається, як ви троє намагаєтесь завести розмову, а я не розумiю, що в тому, що ви кажете, є щось бiльше. Але я знаю все про органiзацiю i про те, що вона була прокляттям твого iснування з того часу, як ти ненавмисно трахнувся з кiлькома її членами. Боже мiй, дiти, ось чому я вас найняла! Вона засмiялася. Цього разу Агата говорила як переконаний клiєнт, а не якась божевiльна бродяжка, яка надто багато часу проводить на сонцi.
  
  "Зрештою, саме вона зламала сервери "Чорного сонця", щоб активувати ваш фiнансовий статус... дiти", - нагадав їм Пердью, пiдморгнувши.
  
  "Ну, ви не знаєте всього цього, мiс Пердью", - вiдповiв Сем.
  
  "Але я знаю. Мiй брат i я, можливо, знаходимося в постiйному суперництвi у наших вiдповiдних галузях знань, але деякi речi у нас справдi спiльнi. Iнформацiя про складне завдання Сема Клiва та Нiни Гулд для сумнозвiсної бригади вiдступникiв не зовсiм секретна, не тодi, коли ви говорите росiйською мовою", - натякнула вона.
  
  Сем i Нiна були враженi. Чи знав би тодi Пердью, що вони мали знайти Ренату, його головну таємницю? Як вони взагалi зможуть отримати її зараз? Вони подивилися один на одного з трохи бiльшим занепокоєнням, нiж їм хотiлося.
  
  "Не хвилюйся", - порушив мовчання Пердью. "Давайте допоможемо Агатi отримати артефакт її клiєнта, i чим швидше ми це зробимо... хто знає... Можливо, ми змогли б дiйти якоїсь угоди, щоб забезпечити твою вiдданiсть бригадi," сказав вiн, дивлячись на Нiну.
  
  Вона не могла не згадати, коли вони востаннє розмовляли перед тим, як Перд зник без належного пояснення. Його "договiрнiсть", очевидно, означала вiдроджену, незаперечну лояльнiсть до нього. Зрештою, в їх останнiй розмовi вiн запевнив її, що не вiдмовився вiд спроб повернути її з обiймiв Сема, з лiжка Сема. Тепер вона знала, чому вiн також повинен був перемогти у справi Ренати / Бригади вiдступникiв.
  
  Тобi краще стримати своє слово, Пердью. Ми... У мене... закiнчуються ложки для поїдання лайна, якщо ти розумiєш, до чого я хилю, " попередив Сем. "Якщо все пiде навперекосяк, я йду назавжди. Зникли. У Шотландiї їх бiльше нiколи не побачать. Єдина причина, через яку я зайшов так далеко, була заради Нiни".
  
  Напружений момент змусив їх на секунду замовкнути.
  
  "Добре, тепер, коли ми всi знаємо, де ми знаходимося i як далеко нам усiм їхати, поки ми не дiстанемося наших станцiй, ми можемо вiдправити електронний лист марокканському джентльмену i почати вiдстежувати iншi цi iмена, вiрно, Девiд?" Агата керувала групою незграбних колег.
  
  "Нiно, чи не хотiла б ти пiти зi мною на зустрiч у мiстi? Чи ти хочеш ще один секс утрьох iз цими двома?" Сестра Пердью поставила риторичне запитання i, не чекаючи вiдповiдi, взяла свою антикварну сумку i поклала до неї важливий документ. Нiна подивилася на Сема та Пердью.
  
  "Ви двоє будете поводитися добре, поки матусi немає?" - пожартувала вона, але її тон був сповнений сарказму. Нiну розлютило, коли двоє чоловiкiв натякнули, що вона в якiйсь формi належить їм. Вони просто стояли там, звичайна жорстока чеснiсть Агати привела їх до тями для виконання поставленого завдання.
  
  
  Роздiл 16
  
  
  "Куди ми прямуємо?" Нiна спитала, коли Агата роздобула машину напрокат.
  
  "Халкiрк", - сказала вона Нiнi, коли вони рушили в дорогу. Машина помчала на пiвдень, i Агата подивилася на Нiну з дивною усмiшкою. "Я вас не викрадаю, докторе Гулде. Ми збираємося зустрiтися з графологом, якого мене направив мiй клiєнт. Гарне мiсце, Халкiрк, " додала вона, " прямо на рiчцi Турсо i не бiльше нiж у п'ятнадцяти хвилинах їзди звiдси. Наша зустрiч призначена на одинадцяту, але ми дiстанемося туди ранiше."
  
  Нiна не могла сперечатися. Пейзаж захоплював дух, i вона пошкодувала, що не виїжджає з мiста частiше, щоб побачити сiльську мiсцевiсть своєї рiдної Шотландiї. Едiнбург був прекрасний сам по собi, сповнений iсторiї та життя, але пiсля послiдовних випробувань останнiх рокiв вона подумувала про те, щоб оселитися у невеликому селi на нагiр'ї. Ось. Тут було б непогано. З шосе A9 вони повернули на B874 i вирушили на захiд, до маленького мiстечка.
  
  "Джордж-стрiт. Нiно, шукай Джордж-стрiт", - сказала Агата своїй пасажирцi. Нiна дiстала свiй новий телефон i активувала GPS-навiгатор з дитячою посмiшкою, яка розвеселила Агату, перетворивши її на серцевий смiшок. Коли двi жiнки знайшли адресу, їм потрiбен час, щоб перевести подих. Агата сподiвалася, що аналiз почерку зможе якимось чином пролити свiтло на те, хто був автором, або, що ще краще, на те, що було написано на неяснiй сторiнцi. Хто знає, подумала Агата, професiонал, який весь день вивчав почерк, напевно, змiг би розiбрати, що там написано. Вона знала, що це було натяжкою, але це варто було вивчити.
  
  Коли вони вийшли з машини, сiре небо обдало Халкiрк приємною легкою мрякою. Було холодно, але не настiльки неприємно, i Агата притиснула до грудей свою стару валiзу, прикривши її пальто, коли вони пiднiмалися довгою цементною драбиною до вхiдних дверей невеликого будинку в кiнцi Джордж-стрiт. Це був химерний маленький ляльковий будиночок, подумала Нiна, схожий на щось iз шотландського видання "House & Home". Бездоганно пiдстрижений газон виглядав як клаптик оксамиту, щойно кинутий перед будинком.
  
  "О, поспiшай. Виходьте з-пiд дощу, панi!" - пролунав жiночий голос iз щiлини у вхiдних дверях. З темряви за ним визирнула здоровенна жiнка середнього вiку з милою посмiшкою. Вона вiдчинила їм дверi i жестом велiла поквапитися.
  
  "Агата Пердью?" - Запитала вона.
  
  "Так, а це моя подруга, Нiно", - вiдповiла Агата. Вона опустила титул Нiни, щоб не попереджати господиню про те, наскiльки важливим був документ, який вона потребувала аналiзу. Агата мала намiр вдавати, що це була просто якась стара сторiнка вiд далекого родича, яка потрапила до її розпорядження. Якщо це заслуговувало на ту суму, яку їй заплатили, щоб знайти це, це було не те, що слiд рекламувати.
  
  "Привiт, Нiно. Рейчел Кларк. Приємно познайомитися з вами, жiнки. Тепер, чи не пiти нам до мого кабiнету? життєрадiсний графолог усмiхнувся.
  
  Вони покинули темну, затишну частину будинку, щоб увiйти до невеликої кiмнати, яскраво освiтленої денним свiтлом, що просочувалося через розсувнi дверi, що вели до невеликого басейну. Нiна дивилася на гарнi кола, якi пульсували вiд падiння дощових крапель на поверхню басейну, i захоплювалася папоротями та листям, посадженим навколо басейну так, щоб можна було занурюватися у воду. Це було естетично приголомшливо, яскраво-зелений колiр у сiрiй сирiй погодi.
  
  "Тобi це подобається, Нiно?" Запитала Рейчел, коли Агата простягла папери.
  
  "Так, просто вражає, наскiльки це виглядає дико i природно", - чемно вiдповiла Нiна.
  
  "Мiй чоловiк - ландшафтний дизайнер. Жук вкусив його, коли вiн заробляв на життя, копаючись у всiляких джунглях i рiдкiсних колесах, i вiн почав займатися садiвництвом, щоб полегшити цей важкий старий випадок з нервами. Ти знаєш, стрес - це жахлива рiч, яку, здається, нiхто не помiчає в нашi днi, нiби ми повиннi вiдчувати тремтiння вiд надмiрного стресу, га? - Безладно бурмотiла Рейчел, вiдкриваючи документ пiд збiльшувальної лампою.
  
  "Справдi", - погодилася Нiна. "Стрес вбиває бiльше людей, нiж будь-хто може припустити".
  
  "Так, саме тому чоловiк натомiсть зайнявся благоустроєм чужих садiв. Бiльше схоже роботу типу хобi. Дуже схоже на мою роботу. Добре, мiс Пердью, давайте поглянемо на цi вашi каракулi, " сказала Рейчел, роблячи вираз обличчя.
  
  Нiна скептично ставилася до всiєї iдеї, але їй справдi подобалося вибиратися з дому, подалi вiд Пердю та Сема. Вона сiла на маленьку кушетку бiля розсувних дверей, роздивляючись яскравi орнаменти серед листя та гiлок. На цей раз Рейчел промовчала. Агата пильно спостерiгала за нею, i стало так тихо, що Нiна та Агата обмiнялися кiлькома фразами, обом було дуже цiкаво, чому Рейчел так довго вивчала одну сторiнку.
  
  Нарештi Рейчел пiдвела очi: "Де ти це взяла, люба?" Її тон був серйозним i трохи невпевненим.
  
  "О, у мами були деякi старi речi вiд її прабабусi, i вона звалила все це на мене", - вмiло збрехала Агата. "Знайшов це серед якихось непотрiбних рахункiв i подумав, що це цiкаво".
  
  Нiна пожвавилася: "Чому? Ти бачиш, що там написано?
  
  "Дами, я не колишнiй... що ж, я експерт, " вона сухо посмiхнулася, знiмаючи окуляри, " але якщо я не помиляюся, з цiєї фотографiї..."
  
  "Так?" - одночасно вигукнули Нiна та Агата.
  
  "Схоже, це було написано на..." вона пiдняла очi, зовсiм спантеличена, "папiрусi?"
  
  Агата зобразила на обличчi самий неосвiчений вираз, тодi як Нiна просто ахнула.
  
  "Це добре?" Запитала Нiна, прикидаючись дурнею заради iнформацiї.
  
  "Чому так, моя люба. Це означає, що цей папiр дуже цiнний. Мiс Пердью, ви випадково не маєте оригiналу?" Запитала Рейчел. Вона поклала свою руку на руку Агати з пiднесеною цiкавiстю.
  
  "Боюсь, я не знаю, нi. Але менi було цiкаво подивитися на фотографiю. Тепер ми знаємо, що це, мабуть, була цiкава книга, з якої вона була взята. Гадаю, я знала це з самого початку, " Агата поводилася наївно, - тому що саме тому я була така одержима бажанням з'ясувати, що там говорилося. Можливо, ви могли б допомогти нам розiбратися, що там говориться?
  
  "Я можу спробувати. Я маю на увазi, я бачу багато зразкiв почерку i я повинен похвалитися тим, що в мене накидане око на це, " посмiхнувся Рейчел.
  
  Агата стрiльнула очима у бiк Нiни, нiби говорячи "Я ж тобi говорила", i Нiнi довелося посмiхнутися, коли вона повернула голову, щоб подивитися на сад та басейн, де тепер почав накрапувати дощ.
  
  "Дай менi кiлька хвилин, дай я подивлюся, якщо... Я... можу..." Слова Рейчел зникли, коли вона вiдрегулювала збiльшувальну лампу, щоб краще бачити. "Я бачу, той, хто це сфотографував, зробив свою маленьку нотатку. Чорнила на цьому роздiлi свiжiшi, i почерк автора значно вiдрiзняється. Тримайся.
  
  Здавалося, минула вiчнiсть, чекаючи, поки Рейчел напише слово в слово, поки вона розшифровувала написане по крихтах, тут i там залишаючи пунктирну лiнiю там, де вона не могла розрiзнити. Агата оглянула кiмнату. Всюди вона могла бачити зразки фотографiй, плакати з рiзними нахилами та натиском, що вказують на психологiчнi схильностi та риси характеру. На її думку, це було цiкаве покликання. Можливо, Агатi, як бiблiотекарю, сподобалася любов до слiв i значень, що стоять за структурою тощо.
  
  "Це схоже на свого роду вiрш", - пробурмотiла Рейчел, - "який роздiлений двома руками. Б'юся об заклад, що двi рiзнi людини написали цей вiрш - одну першу частину, а другу останню. Першi рядки французькою, iншi нiмецькою, якщо менi не зраджує пам'ять. О, i тут, внизу, це пiдписано тим, що виглядає як ... перша частина пiдпису складна, але остання частина явно виглядає як 'Венен' або 'Венер'. Ви знаєте когось у вашiй сiм'ї з таким iм'ям, мiс Пердью?
  
  "Нi, на жаль, нi", - вiдповiла Агата з легким жалем, граючи свою роль так добре, що Нiна посмiхнулася i крадькома похитала головою.
  
  "Агато, ти маєш продовжити це, моя люба. Я навiть ризикну сказати, що матерiал, на папiрусi, на якому це написано, зовсiм... стародавнi, " Рейчел насупилась.
  
  "Як давнi 1800-тi роки?" Запитала Нiна.
  
  "Нi, моя люба. Приблизно за тисячу з лишком рокiв до 1800-х рокiв - давнiй", - розповiла Рейчел, її очi розширилися вiд здивування та щиростi. "Такий папiрус ви знайдете в музеях свiтової iсторiї, таких як Каїрський музей!"
  
  Збентежена iнтересом Рейчел до документа, Агата вiдвернула її увагу.
  
  "I вiрш на ньому такий же давнiй?" - Запитала вона.
  
  Нi, зовсiм нi. Чорнило i наполовину не такi вицвiлi, як були б, якби це було написано так давно. Хтось узяв i написав на паперi, про цiннiсть якого не мав жодного уявлення, моя люба. Звiдки вони їх взяли, залишається загадкою, бо цi види папiрусу мали зберiгатися в музеях чи... - вона розсмiялася над абсурднiстю того, що збиралася сказати, - вони мали десь зберiгатися з часiв Олександрiйської бiблiотеки. Стримуючи бажання голосно розсмiятися з безглуздої заяви, Рейчел просто знизала плечима.
  
  "Якi слова ти витягнув iз цього?" Запитала Нiна.
  
  "Це французькою, я думаю. Так от, я не говорю французькою..."
  
  "Все гаразд, я вiрю", - швидко сказала Агата. Вона подивилася на свiй годинник. "Боже мiй, подивися на якийсь час. Нiно, ми запiзнюємося на обiд з нагоди новосiлля тiтки Мiллi!
  
  Нiна поняття не мала, про що говорила Агата, але вона сприйняла це як нiсенiтницю собачу, якою їй довелося пiдiгравати, щоб зняти зростаючу напругу дискусiї. Вона припустила правильно.
  
  "О, чорт, ти маєш рацiю! I нам все ще треба дiстати торт! Рейчел, знаєш якусь гарну кондитерську, яка знаходиться десь поблизу?" Запитала Нiна.
  
  "Ми були на волосок вiд загибелi", - сказала Агата, коли вони їхали головною дорогою назад у Турсо.
  
  "Нi хрiна собi! Я повинен визнати, що був неправий. Найняти графолога було дуже гарною iдеєю", - сказала Нiна. "Ти зможеш перекласти те, що вона написала, з тексту?"
  
  "Ага", - сказала Агата. "Ти не говориш по-французьки?"
  
  "Дуже мало. Завжди був великим аматором нiмецької мови", - хихикнув iсторик. "Чоловiки подобалися бiльше".
  
  "О, невже? Ти волiєш нiмецьких чоловiкiв? I тебе турбують шотландськi сувої?" Помiтила Агата. Нiна не могла сказати, чи була в заявi Агати хоч крапля погрози, але з нею це могло бути чим завгодно.
  
  "Сем - дуже симпатичний екземпляр", - пожартувала вона.
  
  "Я знаю. Насмiлюсь сказати, я був би не проти отримати вiд нього рецензiю. Але що, чорт забирай, ти бачиш у Девiдi? Справа в грошах, правда? Має бути грошi, " запитала Агата.
  
  "Нi, не так грошi, як впевненiсть. I його пристрасть до життя, я гадаю", - сказала Нiна. Їй не сподобалося, що її змусили так ретельно дослiдити її потяг до Пердю. Насправдi, вона хотiла б забути те, що знаходила привабливим у ньому насамперед. Вона була далеко не в безпецi, коли справа дiйшла до списання своєї прихильностi до нього, хоч би як люто вона це заперечувала.
  
  I Сем не був винятком. Вiн не дав їй зрозумiти, чи хоче вiн бути з нею, чи нi. Знахiдка його записiв про Трiш та його життя з нею пiдтвердила це, i, ризикуючи отримати розрив серця, якщо вона зiткнеться з ним iз цього приводу, вона зберегла це при собi. Але глибоко всерединi Нiна не могла заперечувати, що вона була закохана в Сема, невловимого коханця, з яким вона нiколи не могла бути довше, нiж кiлька хвилин за один раз.
  
  Її серце болiло щоразу, коли вона думала про цi спогади про його життя з Трiшем, про те, як сильно вiн любив її, про її маленькi дива i про те, як вони були близькi - як сильно вiн сумував за нею. Навiщо б йому так багато писати про їхнє спiльне життя, якби вiн рухався далi? Чому вiн збрехав їй про те, як вона дорога йому, якщо вiн таємно писав оди її попередницi? Усвiдомлення того, що вона нiколи не вiдповiдатиме Трiшу, було ударом, який вона не могла переварити.
  
  
  Роздiл 17
  
  
  Пердю розпалював вогонь, поки Сем готував обiд пiд суворим наглядом мiс Мейзi. Насправдi вiн лише допомагав, але вона змусила його повiрити, що вiн шеф-кухар. Пердью увiйшов на кухню з хлоп'ячою усмiшкою, спостерiгаючи за хаосом, який Сем влаштував при приготуваннi того, що могло б стати бенкетом.
  
  "Вiн завдає тобi неприємностей, чи не так?" Пердью спитав Мейзi.
  
  "Не бiльше, нiж мiй чоловiк, сер", - пiдморгнула вона i прибрала те мiсце, де Сем розсипав муку, намагаючись спекти галушки.
  
  "Сем", - сказав Пердью i кивком голови запросив Сема приєднатися до нього бiля вогню.
  
  "Мiс Мейзi, боюся, я мушу звiльнити себе вiд обов'язкiв на кухнi", - оголосив Сем.
  
  "Не турбуйтеся, мiстере Клiв", - посмiхнулася вона. "Слава Богу", - почули вони, як вона сказала, коли вiн виходив iз кухнi.
  
  "Ви вже отримали звiстку про цей документ?" - спитав Пердью.
  
  Нiчого. Я думаю, вони всi думають, що я божевiльний, коли займаюся iсторiєю про мiф, але, з одного боку, це добре. Що менше людей знають про це, то краще. Про всяк випадок, якщо щоденник ще десь цiлий, " повiдомив Сем.
  
  "Так, менi дуже цiкаво, що це за скарб, як передбачається", - сказав Пердью, наливаючи їм трохи скотчу.
  
  "Звичайно, це так", - вiдповiв Сем, частково бавлячись.
  
  "Справа не в грошах, Сем. Бачить Бог, у мене цього достатньо. Менi не треба ганятися за внутрiшнiми релiквiями заради грошей", - сказав Пердью. "Я дiйсно занурений у минуле, у те, що свiт зберiгає у прихованих мiсцях, про якi люди надто неосвiченi, щоб дбати. Я маю на увазi, ми живемо на землi, яка бачила найдивовижнiшi речi, пережила найфантастичнiшi епохи. Це справдi щось особливе - знайти залишки Старого свiту та доторкнутися до речей, якi знають те, чого ми нiколи не дiзнаємося".
  
  "Це дуже глибоко для цього часу доби, чувак", - зiзнався Сем. Вiн випив пiвсклянки свого скотчу одним ковтком.
  
  "Легше з цим", - закликав Пердью. "Ти хочеш не спати i усвiдомлювати, коли повернуться двi жiнки".
  
  "Насправдi, не зовсiм впевнений у цьому", - зiзнався Сем. Пердю тiльки посмiхнувся, бо вiдчував майже те саме. Проте двоє чоловiкiв вирiшили не обговорювати Нiну чи те, що в неї було, нi з ким iз них. Як не дивно, мiж Пердью та Семом, двома суперниками за серце Нiни, нiколи не було ворожнечi, оскiльки в обох було її тiло.
  
  Вхiднi дверi вiдчинилися, i двi наполовину промоклi жiнки увiрвалися всередину. Не дощ пiдштовхнув їх уперед, а новини. Пiсля короткого викладу того, що сталося в кабiнетi графолога, вони встояли перед неприборканим бажанням проаналiзувати вiрш i втiшили мiс Мейзi, вперше покуштувавши її чудову страву чудової кухнi. Було б нерозумно обговорювати новi деталi перед нею чи кимось, якщо вже на те пiшло, просто з метою безпеки.
  
  Пiсля обiду всi четверо сiли навколо столу, щоб допомогти з'ясувати, чи було в цих записах щось важливе.
  
  "Девiде, це слово? Я пiдозрюю, що моєї високої французької не вистачає, " нетерпляче сказала Агата.
  
  Вiн глянув на огидний почерк Рейчел, куди вона скопiювала французьку частину вiрша. "О, е-е, це означає "язичницький", а той ..."
  
  "Не будь дурнем, я знаю це", - посмiхнулася вона i вирвала сторiнку в нього. Нiна хихикнула над покаранням Пердью. Вiн посмiхнувся їй трохи сором'язливо.
  
  Виявилося, що Агата була в сто разiв дратiвливiшою пiд час роботи, нiж могли припустити Нiна та Сем.
  
  "Що ж, подзвони менi до нiмецької секцiї, якщо тобi знадобиться допомога, Агато. Я пiду за чаєм, " недбало сказала Нiна, сподiваючись, що ексцентричний бiблiотекар не сприйме це як єхидне зауваження. Але Агата нi на кого не звертала уваги, доки закiнчувала переклад французького роздiлу. Iншi терпляче чекали, ведучи свiтську бесiду, коли їх усiх розпирало вiд цiкавостi. Раптом Агата прочистила горло: "Добре", - заявила вона, - "отже, тут говориться: "Вiд язичницьких портiв до змiни хрестiв прийшли старi переписувачi, щоб зберегти таємницю вiд Божих змiй. Серапис спостерiгав, як його нутрощi вiднесло в пустелю, а iєроглiфи потонули пiд ногою Ахмеда.
  
  Вона зупинилася. Вони чекали. Агата недовiрливо подивилася на них: "I що?"
  
  "Це все?" Запитав Сем, ризикуючи викликати невдоволення страшного генiя.
  
  "Так, Сем, це воно", - вiдрiзала вона, як i очiкувалося. "Чому? Ти сподiвався на оперу?
  
  "Нi, це було просто ... ти знаєш ... Я чекав чогось бiльш тривалого, оскiльки ти так довго ..." - почав вiн, але Пердью повернувся спиною до своєї сестри, щоб таємно вiдмовити Сема продовжувати цю пропозицiю.
  
  "Ви говорите французькою, мiстере Клiв?" - виразила вона. Пердю заплющив очi, i Сем зрозумiла, що вона образилася.
  
  "Нi. Нi я не знаю. Менi знадобилася б вiчнiсть, щоб щось там з'ясувати", - спробував одужати Сем.
  
  Нiна прийшла йому на допомогу. Її похмурий погляд означав серйозне розслiдування, а не просто порожнє питання, покликане врятувати горезвiснi яйця Сема вiд лещат.
  
  Вони всi похитали головами.
  
  "Подивися це в Iнтернетi", - запропонував Сем, i, перш нiж його слова закiнчилися, Нiна вiдкрила свiй ноутбук.
  
  "Зрозумiла", - сказала вона, переглядаючи iнформацiю, щоб пiднести коротку лекцiю. "Серапiс був язичницьким богом, якому поклонялися переважно в Єгиптi".
  
  "Звичайно. У нас є папiрус, тож десь у нас, природно, має бути Єгипет", - пожартував Пердью.
  
  "У будь-якому випадку, " продовжила Нiна, " коротше кажучи ... Десь у четвертому столiттi в Олександрiї єпископ Феофiл заборонив усi поклонiння язичницьким божествам, i пiд покинутим храмом Дiонiса, мабуть, осквернили вмiст катакомбних сховищ ... ймовiрно, язичницькi релiквiї, " припустила вона, " i це дуже розлютило язичникiв в Олександрiї".
  
  "Отже, вони вбили ублюдка?" Сем постукав, потiшивши всiх, крiм Нiни, яка нагородила його сталевим поглядом, який вiдправив його назад у його куток.
  
  "Нi, вони не вбивали виродка, Сем", - зiтхнула вона, "але вони пiдбурювали до безладiв, щоб помститися на вулицях. Однак християни чинили опiр i змусили язичницьких вiруючих сховатися в Серапеумi, храмi Серапiса, мабуть, значнiй спорудi. Отже, вони забарикадувалися там, взявши до заручникiв кiлькох християн для бiльшої переконливостi.
  
  "Добре, це пояснює язичницькi порти. Олександрiя була дуже важливим портом у стародавньому свiтi. Язичницькi порти стали християнськими, вiрно? Пердю пiдтвердив.
  
  "Згiдно з цим, це правильно", - вiдповiла Нiна. "Але древнi переписувачi, що зберiгають таємницю ..."
  
  "Старi писарi, " зауважила Агата, - мабуть, священики, якi вели записи в Олександрiї. Олександрiйська бiблiотека!"
  
  "Але Олександрiйська бiблiотека вже була спалена вщент у Бумфаку, Британська колумбiя, чи не так?" - Запитав Сем. Пердю довелося розсмiятися з вибору слiв журналiстом.
  
  "З чуток, вiн був спалений Цезарем, коли вiн пiдпалив свiй флот кораблiв, наскiльки я знаю", - погодився Пердью.
  
  "Добре, але навiть у цьому випадку цей документ, мабуть, був написаний на папiрусi, який, як сказав графолог, був давнiм. Можливо, не все було знищено. Можливо, це означає, що вони приховали це вiд Божих змiй - християнської влади!" Вигукнула Нiна.
  
  "Все це справедливо, Нiно, але яке це стосується легiонера з 1800-х рокiв? Як вiн сюди вписується? Агата замислилась. "Вiн написав це, з якою метою?"
  
  "Легенда говорить, що старий солдат розповiв про той день, коли вiн на власнi очi побачив безцiннi скарби Старого Свiту, вiрно?" Сем перервав. "Ми думаємо про золото та срiбло, коли ми повиннi думати про книги, iнформацiю та iєроглiфи у вiршi. Нутрощi Сераписа повиннi бути нутрощами храму, вiрно?
  
  "Сем, ти грiбаний генiй!" Нiна верещала. "От i все! Звичайно, спостерiгати, як його нутрощi тягли по пустелi i втопили... поховали... пiд ногою Ахмеда. Старий солдат розповiв про ферму, що належить єгиптянину, де вiн бачив скарб. Це лайно було поховано пiд ногами єгиптянина в Алжирi!"
  
  "Чудово! Отже, старий французький солдат розповiв нам, що це було, i де вiн це бачив. Це не каже нам, де знаходиться його щоденник", - нагадав усiм Пердью. Вони настiльки захопилися загадкою, що втратили слiд фактичного документа, за яким полювали.
  
  "Не турбуйся. Це роль Нiни. Нiмецька, написана молодим солдатом, якому вiн вiддав щоденник ", - сказала Агата, вiдновлюючи їхню надiю. "Нам треба було знати, що це було за скарб - записи з Олександрiйської бiблiотеки. Тепер нам потрiбно знати, як їх знайти пiсля того, як ми знайдемо щоденник для мого клiєнта, звичайно."
  
  Нiна не поспiшала з довшим роздiлом франко-нiмецького вiрша.
  
  "Це дуже складно. Безлiч кодових слiв. Я пiдозрюю, що з цим буде бiльше проблем, нiж iз першим, - зауважила вона, пiдкресливши деякi слова. "Тут не вистачає багатьох слiв".
  
  "Так, я бачив це. Схоже, що за минулi роки ця фотографiя намокла або пошкодилася, тому що бiльшiсть поверхнi стерта. Сподiваюся, оригiнальна сторiнка не постраждала так само. Але просто дай нам слова, якi ще там, дорога", - пiдказала Агата.
  
  "Тепер просто пам'ятай, що це було написано набагато пiзнiше попереднього", - сказала собi Нiна, щоб нагадати їй про контекст, в якому вона мала це перекласти. "Приблизно у першi роки столiття, тож... приблизно у дев'ятнадцять iз чимось. Нам потрiбно викликати цi iмена завербованих чоловiкiв, Агато.
  
  Коли вона нарештi переклала нiмецькi слова, вона вiдкинулася на спинку стiльця, насупивши брови.
  
  "Давайте послухаємо це", - сказав Пердью.
  
  Нiна повiльно прочитала: "Це дуже заплутано. Вiн явно не хотiв, щоб хтось знайшов це за його життя. На мою думку, до початку 1900-х рокiв молодший легiонер, мабуть, перевалив за середнiй вiк. Я щойно розставив крапки в тих мiсцях, де не вистачає слiв.
  
  
  Нове для людей
  
  Не в землю на 680 дванадцять
  
  Все ще зростаючий покажчик Бога мiстить двi трiйцi
  
  I ангели, що плескають, укривають... Ерно
  
  ... до самого...... тримайте це
  
  ...... невидимий... Heinrich I
  
  
  "В iншому не вистачає цiлого рядка", - зiтхнула Нiна, вражено вiдкидаючи ручку убiк. "Остання частина - це пiдпис хлопця на iм'я "Венер", за словами Рейчел Кларк".
  
  Сем жував солодку булочку. Вiн перехилився через плече Нiни i з набитим ротом сказав: "Не 'Венер'. Це "Вернер", ясно як день."
  
  Нiна пiдвела голову i звузила очi, почувши його поблажливий тон, але Сем тiльки усмiхнувся, як вiн робив, коли знав, що вiн бездоганно розумний: "I це "Клаус". Klaus Werner, 1935.
  
  Нiна i Агата дивилися на Сема в здивуваннi.
  
  "Бачиш?" - Сказав вiн, вказуючи на самий низ фотографiї. "1935 рiк. Ви, панi, думали, що це номер сторiнки? Тому що в iншому щоденник цiєї людини товщi Бiблiї, i в нього, мабуть, було дуже довге та насичене подiями життя".
  
  Пердю бiльше не мiг стримуватись. Зi свого мiсця бiля камiна, де вiн притулився до рами з келихом вина, вiн покотився вiд смiху. Сем вiд душi посмiявся разом iз ним, але про всяк випадок швидко вiдiйшов подалi вiд Нiни. Навiть Агата посмiхнулася: "Я б теж була обурена його зарозумiлiстю, якби вiн не позбавив нас вiд маси додаткової роботи, ви згоднi, докторе Гулд?"
  
  "Так, цього разу вiн не облажався", - пiддражнила Нiна i обдарувала Сема усмiшкою.
  
  
  Роздiл 18
  
  
  "Нове для людей, не для ґрунту. Отже, це було нове мiсце, коли Клаус Вернер повернувся до Нiмеччини в 1935 роцi, або коли б вiн не повернувся. Сем перевiряє iмена легiонерiв за 1900-1935 роки", - сказала Нiна Агате.
  
  "Але є якийсь спосiб дiзнатися, де вiн жив?" Запитала Агата, спираючись на лiктi i закривши обличчя долонями, як дев'ятирiчна дiвчинка.
  
  "У мене є Вернер, який в'їхав до країни у 1914 роцi!" - вигукнув Сем. "Вiн найближчий Вернер, який у нас є, до цих дат. Iншi вiдносяться до 1901, 1905 та 1948 рокiв."
  
  "Це все ще може бути одним iз попереднiх, Сем. Перевiрте їх усi. Що йдеться у цьому сувої 1914 року?" Запитав Пердью, спершись на крiсло Сема, щоб вивчити iнформацiю на ноутбуцi.
  
  "Тодi багато мiсць було новим. Господи, Ейфелева вежа тодi була молодою. То була промислова революцiя. Все було збудовано нещодавно. Що таке 680 дванадцяти? Нiна хмикнула. "У мене болить голова".
  
  "Дванадцять, мабуть, рокiв", - втрутився Пердью. "Я маю на увазi, це стосується нового i старого, отже, до епохи iснування. Але що таке 680 рокiв?
  
  "Вiк мiсця, про який вiн говорить, звичайно", - невиразно сказала Агата крiзь стиснутi зуби, вiдмовляючись прибрати щелепу вiд комфорту своїх рук.
  
  "Добре, отже, цьому мiсцю 680 рокiв. Досi ростуть? Я в розгубленостi. Це не може бути живим, " важко зiтхнула Нiна.
  
  "Можливо, населення росте?" Запропонував Сем. "Дивiться, тут написано "покажчик Бога", що тримає "двi трiйцi", i це, очевидно, церква. Це не складно."
  
  "Ти знаєш, скiльки церков у Нiмеччинi, Сем?" Нiна посмiхнулася. Було ясно, що вона втомилася i дуже нетерпляча через все це. Той факт, що щось ще тяжiло її в часi, що насувається смерть її росiйських друзiв, поступово опановував її.
  
  "Ти маєш рацiю, Сем. Неважко здогадатися, що ми шукаємо церкву, але вiдповiдь, яка саме лежить, я впевнений у цьому, у "двох трiйцях". У кожнiй церквi є трiйця, але рiдко буває iнший набiр iз трьох, " вiдповiла Агата. Їй довелося визнати, що вона теж обмiркувала загадковi моменти вiрша.
  
  Пардью раптово нахилився над Семом i вказав на екран щось пiд номером 1914 Вернера. "Впiймав його!"
  
  "Де?" Нiна, Агата та Сем вигукнули в унiсон, вдячнi за прорив.
  
  "Одеколон, панi та панове. Наша людина жила в Кельнi. Ось, Сем, " вiн пiдкреслив пропозицiю нiгтем великого пальця, "де написано: 'Клаус Вернер, мiстобудiвник при адмiнiстрацiї Конрада Аденауера, мера Кельна (1917-1933)".
  
  "Це означає, що вiн написав цей вiрш пiсля звiльнення Аденауера", - пожвавiшала Нiна. Було приємно почути щось знайоме, що вона знала з нiмецької iсторiї. "1933 року нацистська партiя перемогла на мiсцевих виборах у Кельнi. Звичайно! Незабаром пiсля цього готична церква там була перетворена на пам'ятник нової Нiмецької iмперiї. Але я думаю, що Гер Вернер трохи помилився у своїх розрахунках вiку церкви, плюс-мiнус кiлька рокiв.
  
  "Кому яке дiло? Якщо це правильна церква, то ми маємо наше мiсце розташування, люди!" Сем наполягав.
  
  "Почекай, дозволь менi переконатися двiчi, перш нiж ми вирушимо туди непiдготовленими", - сказала Нiна. Вона ввела "Пам'ятки Кельна" у пошукову систему. Її обличчя просвiтлiло, коли вона прочитала вiдгуки про Kölner Dom, Кельнський собор, найзначнiшу пам'ятку мiста.
  
  Вона кивнула i неспростовно заявила: "Так, послухайте, Кельнський собор - це мiсце, де знаходиться Святилище Трьох королiв. Б'юся об заклад, що це друга трiйця, про яку згадував Вернер!
  
  Пердю пiдвiвся зiтхання полегшення: "Тепер ми знаємо, з чого почати, слава Богу. Агата, зроби приготування. Я зберу все, що нам знадобиться, щоб забрати цей щоденник iз собору.
  
  Наступного полудня група була готова вирушити до Кельна, щоб подивитися, чи приведе їхня розгадка стародавньої загадки до релiквiї, про яку так мрiяв клiєнт Агати. Нiна i Сем подбали про орендовану машину, тодi як Пердью запаслися своїми найкращими незаконними пристроями на випадок, якщо їх вилученню завадять тi докучливi заходи безпеки, якi мiста вжили для захисту своїх пам'яток.
  
  Полiт у Кельн пройшов без пригод i швидко завдяки льотному екiпажу Пердью. Приватний лiтак, яким вони скористалися, був не з його найкращих, але це не була розкiшна подорож. Цього разу Пердью використовував свiй лiтак з практичних мiркувань, а чи не з чуття. На невеликiй смузi посадки в пiвденно-схiдному напрямку аеропорту Кельн-Бонн легкий "Челленджер-350" грацiйно загальмував. Погода була жахливою, не тiльки для польоту, а й для звичайних подорожей. Дороги були мокрими через натиск несподiваного шторму. Коли Пердью, Нiна, Сем та Агата пробиралися крiзь натовп, вони помiтили жалюгiдну поведiнку пасажирiв, якi оплакують лють того, що, на їхню думку, було звичайним дощовим днем. Очевидно, у мiсцевому прогнозi нiчого не йшлося про iнтенсивнiсть спалаху.
  
  "Слава Богу, я захопила гумовi чоботи", - зауважила Нiна, коли вони перетинали аеропорт i прямували до виходу iз зали прильоту. "Це знищило б мої черевики".
  
  "Але ця огидна куртка з яка зараз би послужила хорошу службу, ти так не думаєш?" Агата посмiхалася, коли вони спускалися сходами на нижнiй поверх до квиткових кас поїзда S-13, що прямує до центру мiста.
  
  Хто дав це тобi? Ти сказав, що це був подарунок", - спитала Агата. Нiна могла бачити, як Сем зiщулився вiд питання, але вона не могла зрозумiти чому, оскiльки вiн був так захоплений своїми спогадами про Трiшi.
  
  "Командир бригади вiдступникiв, Людвiг Берн. Це був один з його, " сказала Нiна з явним блаженством. Вона нагадала Сему школярку, що непритомнiє вiд свого нового хлопця. Вiн просто пройшов кiлька ярдiв, шкодуючи, що не може закурити прямо зараз. Вiн приєднався до Пердю бiля квиткового автомата.
  
  "Вiн звучить чудово. Ви знаєте, що цi люди вiдомi як дуже жорстокi, дуже дисциплiнованi та дуже, дуже працьовитi", - сказала Агата як нi в чому не бувало. "Я провiв широке дослiдження з них зовсiм недавно. Скажи менi, у тiй гiрськiй фортецi є камери тортур?
  
  "Так, але менi пощастило не бути там ув'язненим. Виявляється, я схожа на покiйну дружину Берна. Я вважаю, що такi маленькi люб'язностi врятували мою дупу, коли вони захопили нас, бо я на власному досвiдi переконалася у їхнiй репутацiї звiрiв пiд час мого затримання", - сказала Нiна Агате. Її погляд був твердо спрямований у пiдлогу, коли вона розповiдала про епiзод насильства.
  
  Агата побачила реакцiю Сема, якою б пригнiченою вона не була, i вона прошепотiла: "Це коли вони так сильно поранили Сема?"
  
  "Так".
  
  "I ти отримав цей жахливий синець?"
  
  "Так, Агато".
  
  "Пези".
  
  "Так, Агато. Ти все правильно зрозумiв. Отже, було досить великим сюрпризом, що керiвник тiєї змiни поставився до мене бiльш гуманно, коли мене допитували... звичайно... пiсля того, як вiн погрожував менi зґвалтуванням... i смертю", - сказала Нiна, майже бавлячись усiм цим.
  
  "Давай пiдемо. Нам потрiбно розiбратися у нашому хостелi, щоб ми могли трохи вiдпочити", - сказав Пердью.
  
  Хостел, про який згадував Пердью, не був схожим на те, що зазвичай спадало на думку. Вони вийшли з трамвая на Тримборнштрассе i пройшли пiшки наступнi пiвтора квартали до невибагливої старої будiвлi. Нiна подивилася на високу чотириповерхову цегляну будiвлю, яка виглядала як щось середнє мiж фабрикою часiв Другої свiтової вiйни i добре вiдреставрованою старою вежею. У цього мiсця була чарiвнiсть Старого Свiту та гостинна атмосфера, хоча воно явно знало найкращi днi.
  
  Вiкна були прикрашенi декоративними рамами та пiдвiконнями, тодi як по iнший бiк скла Нiна могла бачити, як хтось виглядає через бездоганно чистi штори. Коли гостi увiйшли, запах свiжоспеченого хлiба та кави приголомшив їх у невеликому темному затхлому вестибюлi.
  
  "Вашi кiмнати нагорi, гер Пердью", - повiдомив Пердю болiсно акуратний чоловiк рокiв тридцяти з невеликим.
  
  "Вiєлен данк, Пiтер", - Пердью посмiхнувся i вiдступив убiк, щоб дами могли пiднятися сходами у свої кiмнати. "Сем i я в однiй кiмнатi; Нiна та Агата в iншiй".
  
  "Слава Богу, менi не потрiбно залишатися з Девiдом. Навiть зараз вiн не припинив свою дратiвливу балаканину увi снi, " Агата штовхнула Нiну лiктем.
  
  "Ha! Вiн завжди так робив? Нiна посмiхнулася, коли вони поставили свої торби на землю.
  
  "З самого народження, я думаю. Вiн завжди був багатослiвним, коли я затикалася i вчила рiзнi речi ", - пожартувала Агата.
  
  "Добре, давай трохи вiдпочинемо. Завтра вдень ми можемо пiти подивитися, що може запропонувати собор", - оголосив Пердью, потягаючись i широко позiхаючи.
  
  "Я чую це!" Сем погодився.
  
  Кинувши останнiй погляд на Нiну, Сем увiйшов до кiмнати разом iз Пердью i зачинив за собою дверi.
  
  
  Роздiл 19
  
  
  Агата залишилася, коли решта троє вирушила до Кельнського собору. Вона мала стежити за їхнiми спинами за допомогою пристроїв стеження, пiдключених до планшета її брата, за їхнiми особами за допомогою трьох наручних годинникiв. На своєму власному ноутбуцi, що лежав на лiжку, вона пiдключилася до мiсцевої полiцейської системи зв'язку, щоб вiдстежувати будь-яку тривогу щодо групи мародерiв її брата. Поклавши поруч печиво та фляжку мiцної чорної кави, Агата спостерiгала за екранами за замкненими дверима своєї спальнi.
  
  Охопленi благоговiйним трепетом, Нiна та Сем не могли вiдiрвати очей вiд величезної сили готичної споруди перед ними. Вiн був величним i давнiм, його шпилi досягали в середньому 500 футiв вiд основи. Архiтектура не просто нагадувала вежi в середньовiчному стилi та загостренi виступи, але здалеку обриси чудової будiвлi здавалися нерiвними та твердими. Складнiсть була поза уявою, щось, що треба було побачити особисто, подумала Нiна, бо вона бачила знаменитий собор у книгах ранiше. Але нiщо не могло пiдготувати її до захоплюючого духу бачення, яке змусило її тремтiти вiд благоговiння.
  
  "Це величезно, чи не так?" Пердю впевнено посмiхнувся. "Виглядає ще чудовiше, нiж минулого разу, коли я був тут!"
  
  Iсторiя була вражаючою навiть за античними стандартами, яких дотримувалися грецькi храми та пам'ятники Iталiї. Двi вежi стояли масивнi i безмовнi, вказуючи нагору, начебто вони зверталися до Бога; а в серединi жахливий вхiд спокушав тисячi людей зайти всередину i помилуватися iнтер'єром.
  
  "Це бiльше 400 футiв у довжину, ви можете повiрити? Подивися на це! Я знаю, що ми тут для iнших цiлей, але нiколи не завадить оцiнити справжню красу нiмецької архiтектури", - сказав Пердью, захоплюючись контрфорсами та шпилями.
  
  "Я вмираю вiд бажання побачити те, що всерединi", - вигукнула Нiна.
  
  "Не будь надто нетерплячою, Нiно. Ти проведеш там багато годин, "нагадав їй Сем, схрестивши руки на грудях i надто насмiшкувато посмiхаючись. Вона пiдняла носа, дивлячись на нього, i, посмiхнувшись, вони втрьох увiйшли до гiгантського монумента.
  
  Оскiльки вони гадки не мали, де може бути щоденник, Пердью запропонував йому, Сему i Нiнi роздiлитися, щоб вони могли одночасно дослiджувати окремi частини собору. З собою вiн носив лазерну пiдзорну трубу розмiром з ручку, щоб уловити будь-якi тепловi сигнали за стiнами церкви, куди йому, можливо, доведеться поринути потай.
  
  "Святе лайно, це займе у нас днi", - сказав Сем трохи надто голосно, коли його здивованi очi оглянули величну, колосальну будiвлю. Люди пробурмотiли з огидою вiд його вигуку, всерединi церкви не менше!
  
  "Тодi краще братися до цього. Слiд розглянути все, що може дати нам уявлення, де вони можуть зберiгатися. У кожного з нас є зображення iнших на годиннику, так що не зникайте. У мене немає сил шукати щоденник та двi втраченi душi", - посмiхнувся Пердью.
  
  "О, тобi просто потрiбно було ось так це розкрутити", - посмiхнулася Нiна. "Пiзнiше, хлопчики".
  
  Вони роздiлилися на три напрямки, вдаючи, що прийшли просто оглянути пам'ятки, водночас ретельно вивчаючи будь-яку можливу зачiпку, яка могла б вказати на мiсцезнаходження щоденника французького солдата. Годинники, якi вони носили, служили засобами зв'язку, щоб вони могли обмiнюватися iнформацiєю без необхiдностi щоразу перегруповуватися.
  
  Сем заблукав у каплицю причастя, повторюючи про себе, що насправдi вiн шукав щось схоже на стару маленьку книгу. Вiн повинен був продовжувати говорити собi, що шукає, щоб не вiдволiкатися на релiгiйнi скарби за кожним кутом. Вiн нiколи не був релiгiйний i, звичайно, останнiм часом не вiдчував нiчого святого, але йому довелося поступитися майстернiстю скульпторiв та мулярiв, якi творили навколо нього дивовижнi речi. Гордiсть i повага, з якими вони були зробленi сколихнули його емоцiї, i майже кожна статуя та споруда заслуговували на його фотографiї. Пройшло багато часу з того часу, як Сем опинився в мiсцi, де вiн справдi мiг використати свої навички фотографiї.
  
  Голос Нiни пролунав у навушнику, пiдключеному до їхнiх наручних пристроїв.
  
  "Менi сказати 'руйнiвник, руйнiвниця' або щось таке?" спитала вона через скрипучий сигнал.
  
  Сем не змiг утриматися вiд хiхiкання, i незабаром вiн почув, як Пердью сказав: Нi, Нiно. Я боюся подумати, як би вчинив Сем, так що просто говори.
  
  "Я думаю, на мене зiйшло осяяння", - сказала вона.
  
  "Врятуйте свою душу у свiй вiльний час, доктор Гулд", - пожартувала Сем, i вiн почув, як вона зiтхнула на iншому кiнцi дроту.
  
  "У чому справа, Нiно?" - спитав Пердью.
  
  "Я перевiряю дзвони на пiвденному шпилi, i менi попалася ця брошура про всi рiзнi дзвони. У вежi рiджа є дзвiн, який називається Дзвiн Ангелуса, " вiдповiла вона. "Я хотiв запитати, чи це не має якогось вiдношення до вiрша".
  
  Де? Анголи, що плескають?" - спитав Пердью.
  
  "Ну, слово 'Ангели' пишеться з великої лiтери 'А', i я думаю, що це може бути iм'ям, а не просто посиланням на ангелiв, розумiєш?" Прошепотiла Нiна.
  
  "Я думаю, в цьому ти маєш рацiю, Нiно", - втрутився Сем. "Послухай, тут написано "ангели, що плескають". Язичок, що звисає посерединi дзвона, називається калатушкою, чи не так? Чи може це означати, що щоденник знаходиться пiд захистом дзвона Ангелуса?
  
  "Боже мiй, ти розгадав це", - схвильовано прошепотiв Пердью. Його голос не мiг звучати схвильованим серед туристiв, якi юрмилися всерединi Марiєнської капели, де Пердью захоплювався картиною Стефана Лохнера, що зображує святих покровителiв Кельна у її готичному виконаннi. "Зараз я у каплицi Святої Марiї, але зустрiнемося на базi "Рiдж турель", скажiмо, за 10 хвилин?"
  
  "Добре, побачимось там", - вiдповiла Нiна. "Сем?"
  
  "Так, я буду там, як тiльки зможу зробити ще один знiмок цiєї стелi. Дiдька лисого!" - повiдомив вiн, тодi як Нiна та Пердью могли чути, як люди навколо Сема знову ахнули вiд його висловлювання.
  
  Коли вони зустрiлися на оглядовому майданчику, все стало на свої мiсця. З платформи над вежею ridge було ясно, що менший дзвiн цiлком мiг приховувати щоденник.
  
  "Як, чорт забирай, вiн пронiс це туди?" - Запитав Сем.
  
  "Пам'ятайте, цей хлопець, Вернер, був мiстобудiвником. Ймовiрно, вiн мав доступ до всiх видiв закуткiв мiських будiвель та iнфраструктури. Б'юся об заклад, саме тому вiн обрав Дзвiн Ангелуса. Вiн менший, скромнiший, нiж головнi дзвони, i нiкому не спаде на думку заглядати сюди ", - зазначив Пердью. "Добре, отже, сьогоднi ввечерi ми з сестрою пiднiмемося сюди, i ви двоє зможете стежити за активнiстю навколо нас".
  
  "Агата? Забратися сюди? Нiна ахнула.
  
  "Так, вона була гiмнасткою нацiонального рiвня у середнiй школi. Хiба вона тобi не сказала? Пердю кивнув.
  
  "Нi", - вiдповiла Нiна, повнiстю здивована цiєю iнформацiєю.
  
  "Це пояснило б її довготелесе тiло", - зауважив Сем.
  
  "Це вiрно. Папа рано зауважив, що вона надто худа, щоб бути спортсменкою чи тенiсисткою, тому вiн долучив її до гiмнастики та бойових мистецтв, щоб допомогти їй розвинути свої навички", - сказав Пердью. "Вона також затята альпiнiстка, якщо, звичайно, ви зможете витягнути її з архiвiв, сховищ та книжкових полиць". Дейв Пердью розсмiявся з реакцiї своїх колег. Обидва явно згадали Агату в бутсах та збруї.
  
  "Якщо хтось i може пiднятися на цей жахливий будинок, то це був би альпiнiст", - погодився Сем. "Я так радий, що мене не обрали для цього божевiлля".
  
  "Я теж, Сем, я теж!" Нiна здригнулася, знову подивившись униз на маленьку вежу, що примостилася на крутому даху величезного собору. "Боже, тiльки думка про те, щоб стояти тут, викликала в мене побоювання. Я ненавиджу замкнутi простори, але доки ми розмовляємо, у мене розвивається ворожiсть до висоти".
  
  Сем зробив кiлька фотографiй околиць, бiльш менш включаючи навколишнiй пейзаж, щоб вони могли спланувати свою розвiдку i порятунок предмета. Перд'ю дiстав свою пiдзорну трубу i оглянув вежу.
  
  "Мiло", - сказала Нiна, вивчаючи пристрiй на власнi очi. "Що, скажiть на милiсть, це робить?"
  
  "Подивися", - сказав Пердью i простяг їй це. "НЕ натискайте на червону кнопку. Натиснiть на срiбну кнопку.
  
  Сем нахилився вперед, щоб побачити, що вона робить. Рот Нiни широко вiдкрився, а потiм її губи повiльно зiгнулися в посмiшцi.
  
  Що? Що ти бачиш?" Сем натиснув. Пердю гордо посмiхнувся i пiдняв брову, дивлячись на зацiкавленого журналiста.
  
  "Вона дивиться крiзь стiну, Сем. Нiно, ти бачиш там щось незвичайне? Щось схоже на книгу?" вiн спитав її.
  
  "На кнопцi немає, але я бачу прямокутний об'єкт, розташований прямо нагорi, з внутрiшньої сторони купола дзвона", - описала вона, перемiщуючи об'єкт вгору i вниз баштою i дзвоном, щоб переконатися, що вона нiчого не пропустила. "От".
  
  Вона передала їх Сему, який був вражений.
  
  "Пердю, ти думаєш, що зможеш вбудувати цей хитромудрий пристрiй у мою камеру? Я мiг би бачити крiзь поверхню те, що я фотографую", - пiддражнив Сем.
  
  Пердью розсмiявся: "Якщо ти добре поводитимешся, я створю тобi такий самий, коли в мене буде час".
  
  Нiна похитала головою у вiдповiдь на їх жартування.
  
  Хтось пройшов повз неї, ненавмисно скуйовдив її волосся. Вона обернулася i побачила чоловiка, що стоїть надто близько до неї i посмiхається. Його зуби були в плямах, а вираз обличчя страшним. Вона повернулася, щоб схопити Сема за руку, щоб дати чоловiковi зрозумiти, що її супроводжують. Коли вона повернулася знову, вiн якимось чином розчинився у повiтрi.
  
  "Агата, я вiдзначаю мiсце розташування предмета", - повiдомив Пердью зi свого пристрою зв'язку. За мить вiн направив свою пiдзорну трубу в напрямку Дзвона Ангелуса, i пролунав швидкий звуковий сигнал, коли лазер вiдзначив глобальне положення вежi на екранi Агати для запису.
  
  У Нiни було огидне почуття до огидного чоловiка, який протистояв їй кiлька миттєвостей тому. Вона все ще вiдчувала запах його затхлого пальта i сморiд жувального тютюну в його диханнi. У невеликiй групi туристiв навколо неї не було такої людини. Думаючи, що це невдала зустрiч i нiчого бiльше, Нiна вирiшила списати це на те, що нiчого важливого.
  
  
  Роздiл 20
  
  
  До пiзньої години пiсля опiвночi Пердью та Агата були одягненi вiдповiдно до нагоди. Це була жахлива нiч з поривами вiтру та похмурим небом, але, на щастя для них, дощу не було - поки що. Дощ ґрунтовно пiдiрвав би їхню здатнiсть пiдбиратися на масивну споруду, особливо там, де була розташована вежа, акуратно та небезпечно вдаривши по вершинi чотирьох дахiв, що з'єднувалися, утворюючи хрест. Пiсля ретельного планування та врахування ризикiв безпеки та обмеженої за часом ефективностi вони вирiшили масштабувати будинок зовнi, безпосередньо до вежi. Вони пiднiмалися через нiшу, де сходилися пiвденна та схiдна стiни, i використовували виступаючi контрфорси та арки, щоб полегшити роботу нiг пiд час пiдйому.
  
  Нiна була на межi нервового зриву.
  
  Що, якщо вiтер посилиться ще бiльше? - спитала вона Агату, ходячи навколо свiтловолосої бiблiотекарки, поки та одягала ремiнь безпеки пiд пальто.
  
  "Дорогий, для цього у нас є страхувальнi мотузки", - пробурмотiла вона, пiдв'язуючи шов комбiнезону до черевикiв, щоб вiн нiзащо не зачепився. Сем був в iншому кiнцi вiтальнi з Пердью, перевiряючи їх пристрої зв'язку.
  
  Ти впевнений, що знаєш, як вiдстежувати повiдомлення? - запитала Агата Нiну, яка була обтяжена завданням управлiння базою, у той час як Сем мав зайняти позицiю спостерiгача з вулицi навпроти головного фасаду собору.
  
  "Так, Агато. Я не зовсiм розумiюся на технологiях, " зiтхнула Нiна. Вона вже знала, що не варто навiть намагатися захищатися вiд ненавмисних образ Агати.
  
  "Вiрно", - Агата розсмiялася у своїй манерi переваги.
  
  Щоправда, близнюки Пердью були хакерами та розробниками свiтового класу, якi могли манiпулювати електронiкою та наукою так, як iншi люди зав'язують шнурки на черевиках, але сама Нiна не мала браку iнтелекту. По-перше, вона навчилася трохи стримувати свою шалену вдачу; зовсiм небагато, щоб пристосуватися до дивацтв Агати. О 2:30 ранку команда сподiвалася, що охорона або не дiє, або взагалi не патрулюватиме, оскiльки була нiч вiвторка iз жахливими поривами вiтру.
  
  Незадовго до третьої години ночi Сем, Пердью та Агата попрямували до дверей, Нiна йшла за ними, щоб замкнути за собою дверi.
  
  "Будь ласка, будьте обережнi, хлопцi", - знову закликала Нiна.
  
  "Гей, не хвилюйся, - пiдморгнув Пердью," ми професiйнi порушники спокою. З нами все буде гаразд".
  
  "Сем", - тихо сказала вона i крадькома взяла його руку в рукавичцi у свою, - "Повертайся швидше".
  
  "Не спускай з нас око, га?" - Прошепотiв вiн, притискаючись своїм лобом до неї i посмiхаючись.
  
  На вулицях, що оточували собор, панувала мертва тиша. Тiльки стогiн вiтру свистiв за кутами будiвель i тряс дорожнi знаки, тодi як деякi газети та листя танцювали пiд його керiвництвом. Три постатi у чорному наближалися через дерева у схiднiй частинi великої церкви. У мовчазнiй синхронiзацiї вони встановили свої пристрої зв'язку та трекери, перш нiж двоє альпiнiстiв вiдiрвалися вiд чування i почали пiднiматися пiвденно-схiдною стороною монумента.
  
  Все йшло за планом, поки Пердью та Агата обережно пробиралися до вежi рiджа. Сем спостерiгав, як вони поступово просувалися вгору по стрiлчастих арках, поки вiтер трiпав їхнi мотузки. Вiн стояв у тiнi дерев, де вуличний лiхтар не мiг його розгледiти. Злiва вiд себе вiн почув шум. Маленька дiвчинка приблизно дванадцяти рокiв бiгла вулицею у бiк залiзничної станцiї, ридаючи вiд жаху. За нею невiдступно слiдували четверо неповнолiтнiх головорiзiв у неонацистському одязi, що викрикували на її адресу всiлякi лайки. Сем не дуже добре знав нiмецьку, але вiн знав достатньо, щоб зрозумiти, що вони не мали добрих намiрiв.
  
  "Якого бiса така молода дiвчина робить тут у цей час ночi?" сказав вiн собi.
  
  Цiкавiсть взяла гору над ним, але вiн мав залишатися на мiсцi, щоб стежити за безпекою.
  
  Що важливiше? Благополуччя дитини в реальнiй небезпецi або двох ваших колег, у яких поки все йде гладко? Вiн боровся зi своєю совiстю. До бiса все, я перевiрю це i повернуся ще до того, як Пердью подивиться вниз.
  
  Сем крадькома стежив за хулiганами, намагаючись триматися подалi вiд свiтла. Вiн ледве мiг чути їх через шум негоди, що зводить з розуму, але вiн мiг бачити їх тiнi, що в'їжджають на залiзничну станцiю позаду собору. Вiн рушив на схiд, таким чином, втративши на увазi схожi на тiнi руху Пердью i Агати мiж контрфорсами i готичними кам'яними голками.
  
  Тепер вiн взагалi не мiг їх чути, але, будучи прихованим будинком дiлянки, всерединi, проте, панувала мертва тиша. Сем йшов так тихо, як тiльки мiг, але бiльше не мiг чути молоду дiвчину. Нудотне почуття оселилося в його животi, коли вiн уявив, що вони наздогнали її i змушують мовчати. Або, можливо, вони могли б убити її. Сем викинув з голови абсурдну надчутливiсть i продовжив свiй шлях уздовж платформи.
  
  Позаду нього почулися човгаючi кроки, надто швидкi, щоб вiн мiг захиститися, i вiн вiдчув, як кiлька рук повалили його на пiдлогу, обмацуючи i шукаючи його гаманець.
  
  Як демони-бритоголовi, вони вчепилися в нього з моторошними усмiшками та новими нiмецькими криками насильства. Серед них стояла дiвчина, на тлi бiлого свiтла будiвлi полiцейської дiльницi, яка сяяла за спиною. Сем насупився. Зрештою, вона не була маленькою дiвчинкою. Молода жiнка була однiєю з них, її використовували, щоб заманювати самаритян, якi нiчого не пiдозрювали, у вiдокремленi мiсця, де її зграя грабувала їх. Тепер, коли вiн мiг бачити її обличчя, Сем помiтив, що їй щонайменше вiсiмнадцять рокiв. Її маленьке, юне тiло зрадило його. Декiлька ударiв по ребрах зробили його беззахисним, i Сем вiдчув, як знайомий спогад про Бодо виринає з його пам'ятi.
  
  "Сем! Сем? З тобою все гаразд? Поговори зi мною!" Нiна кричала в його навушник, але вiн плював повний рот кровi.
  
  Вiн вiдчув, як вони потягли за годинник.
  
  "Нi нi! Це не годинник! Ви не можете отримати це! " - кричав вiн, не дбаючи про те, чи переконали його протести, що його годинник дорого для нього коштує.
  
  "Заткнися, шейскопф!" дiвчина посмiхнулася i вдарила Сема черевиком у мошонку, через що в нього перехопило подих.
  
  Вiн мiг чути смiх зграї, коли вони йшли, скаржачись на туриста без гаманця. Сем був такий лютий, що просто кричав вiд розпачу. У будь-якому випадку, нiхто не мiг нiчого почути через шторм, що виє, зовнi.
  
  "Господи! Наскiльки ти дурний, Клiв? вiн посмiхнувся, стиснувши щелепи. Кулаком вiн бив по бетону пiд собою, але поки що не мiг пiдвестися. Пекучий спис болю, що застряг у нижнiй частинi живота, знерухомив його, i вiн тiльки сподiвався, що банда не повернеться до того, як вiн зможе пiднятися на ноги. Вони напевно повернуться, як тiльки дiзнаються, що вкрадений ними годинник не може показувати час.
  
  Тим часом Пердью та Агата пройшли половину шляху вгору структурою. Вони не могли дозволити собi розмовляти через шум вiтру, побоюючись виявлення, але Пердью мiг бачити, що штани його сестри зачепилися за виступ скелi, звернений вниз. Вона не могла продовжувати, i в неї не було можливостi дати мотузку, щоб виправити своє становище i вивiльнити ногу з невибагливої пастки. Вона подивилася на Пердью i жестом показала, щоб вiн перерiзав шнур, доки вона мiцно трималася за виступи, стоячи на невеликому виступi. Вiн палко похитав головою на знак незгоди i жестом кулака попросив її почекати.
  
  Повiльно, дуже побоюючись поривчастого вiтру, який погрожував змiсти їх iз кам'яних стiн, вiн обережно ставив ноги у щiлини будiвлi. Один за одним вiн спускався, прямуючи до бiльшого виступу внизу, щоб його нове мiсце могло надати Агатi свободу дiй на мотузцi, необхiдну їй, щоб вiдстебнути штани вiд цегляного кута, де вони були закрiпленi.
  
  Коли вона вивiльнилася, її вага перевищила допустиму норму i її скинуло з мiсця. З її переляканого тiла вирвався зойк, але шторм швидко поглинув його.
  
  "Що вiдбувається?" У навушниках почулася панiка Нiни. "Агата?"
  
  Пердю мiцно тримався за гребiнець там, де його пальцi були готовi пiдвести його вагу, але вiн зiбрав сили, щоб не дати своїй сестрi впасти назустрiч смертi. Вiн глянув на неї зверху вниз. Її обличчя було попелястого кольору, а очi широко розплющенi, коли вона пiдняла погляд i кивнула на знак подяки. Але Пердью дивився повз неї. Завмерши на мiсцi, його очi обережно рухалися вздовж чогось пiд нею. Насмiхаючись, її похмурий погляд просив iнформацiї, але вiн повiльно похитав головою i одними губами попросив її мовчати. По устрою зв'язку Нiна могла чути, як Пердью шепоче: "Не рухайся, Агато. Не видавай нi звуку.
  
  "О Боже мiй!" Вигукнула Нiна з домашньої бази. "Що там вiдбувається?"
  
  "Нiно, заспокойся. Будь ласка," було все, що вона почула, як сказав Перд'ю у перешкодах динамiка.
  
  Нерви Агати були на межi, але не через вiдстань, на якiй вона висiла з пiвденного боку Кельнського собору, а через те, що вона не знала, на що дивився її брат за її спиною.
  
  Куди пiшов Сем? Його вони теж схопили?
  
  Пiд Агатою, на вулицi, Пердью спостерiгав за трьома патрулюючими полiцейськими. Через сильний вiтер вiн не мiг чути, про що вони говорили. З таким же успiхом вони могли б обговорювати начинку для пiци, наскiльки вiн знав, але вiн припустив, що їхня присутнiсть була спровокована Семом, iнакше вони вже подивилися б угору. Йому довелося залишити свою сестру, що небезпечно розгойдується на поривi вiтру, поки вiн чекав, коли вони загорнуть за кут, але вони залишалися в полi зору.
  
  Пердю уважно спостерiгав за їхньою дискусiєю.
  
  Раптом Сем, спотикаючись, вийшов iз боку станцiї, виглядаючи явно п'яним. Офiцери попрямували до нього, але перш нiж вони схопили його, двi чорнi тiнi швидко висунулися з темного укриття дерев. У Пердью перехопило подих, коли вiн побачив, як два ротвейлери накинулися на полiцiю, розштовхуючи чоловiкiв iз їхньої групи.
  
  "Що за...?" - прошепотiв вiн сам собi. I Нiна, i Агата, одна кричачи, а iнша ворушачи губами, вiдповiли: "ЩО?"
  
  Сем зник у тiнi на згинi вулицi i чекав там. За ним i ранiше ганялися собаки, i це був зовсiм не один iз його найприємнiших спогадiв. I Пердью, i Сем спостерiгали зi своїх чергувань, як полiцiя дiстала свою вогнепальну зброю i вистрiлила у повiтря, щоб вiдлякати злiсних чорних тварин.
  
  I Пердью, i Агата здригнулися, заплющивши очi через розрив вiд тих шалених куль, нацiлених прямо на них. На щастя, жоден пострiл не зачепив камiнь або їх нiжну плоть. Обидва собаки загавкали, але не рушили вперед. Це було так, начебто ними керували, подумав Пердью. Полiцейськi повiльно вiдiйшли до свого автомобiля, щоб передати провiд до Служби контролю за тваринами.
  
  Пердю швидко потягнув свою сестру до стiни, щоб вона могла знайти стiйкий виступ, i вiн жестом наказав їй зберiгати тишу, приклавши вказiвний палець до губ. Як тiльки вона знайшла опору, вона наважилася подивитися вниз. Її серце шалено забилося вiд висоти та виду полiцейських, що переходять вулицю.
  
  "Давайте рухатися!" - прошепотiв Пердью.
  
  Нiна була в сказi.
  
  "Я чув пострiли! Хтось може просто сказати менi, що, чорт забирай, там вiдбувається?" - верещала вона.
  
  "Нiно, ми гаразд. Лише невелика перешкода. Тепер, будь ласка, дозвольте нам це зробити", - пояснив Пердью.
  
  Сем одразу зрозумiв, що тварини зникли без слiду.
  
  Вiн не мiг повiдомити їх, щоб вони не говорили по кому, якщо банда малолiтнiх злочинцiв почує їх, також вiн не мiг поговорити з Нiною. Нiхто з трьох не мав при собi мобiльних телефонiв, щоб запобiгти перешкодам сигналу, тому вiн не мiг повiдомити Нiну, що з ним все гаразд.
  
  "О, тепер я по вуха в лайнi", - зiтхнув вiн i спостерiгав, як двоє альпiнiстiв дiсталися гребеня сусiднiх дахiв.
  
  
  Роздiл 21
  
  
  "Що-небудь ще, перш нiж я пiду, докторе Гулд?" спитала нiчна господиня з iншого боку дверей. Її спокiйний тон рiзко контрастував iз захоплюючою радiопостановкою, яку слухала Нiна, i це призвело Нiну в iнший стан розуму.
  
  "Нi, дякую, це все", - крикнула вона у вiдповiдь, намагаючись звучати якнайменше iстерично.
  
  "Коли мiстер Пердью повернеться, будь ласка, повiдомте йому, що мiс Мейзi залишила телефонне повiдомлення. Вона просила передати йому, що вона погодувала собаку", - попросив пухкий слуга.
  
  "Ем... Так, я зроблю це. Добранiч!" Нiна прикинулася веселою i гризла нiгтi.
  
  Начебто йому було б насрати на те, що хтось годує собаку пiсля того, що сталося в мiстi. Iдiотка, прогарчала Нiна у своїй свiдомостi.
  
  Вона нiчого не чула вiд Сема з того часу, як вiн крикнув про годинник, але вона не наважувалася переривати двох iнших, коли вони вже використовували всi свої почуття, щоб утриматися вiд падiння. Нiна розлютилася, що не змогла попередити їх про полiцiю, але вона не була винна. Не було жодних повiдомлень по радiо, що вiдправляли їх до церкви, i їхня випадкова поява там не була її помилкою. Але, звичайно, Агата збиралася прочитати їй про це проповiдь всього свого життя.
  
  "До бiса це", - вирiшила Нiна, пiдходячи до крiсла, щоб взяти свою вiтровку. З банки для печива у вестибюлi вона дiстала ключi вiд E-type Jag у гаражi, який належав Пiтеру, домовласнику, який влаштовував вечiрку Пердью. Залишивши свою посаду, вона замкнула будинок i поїхала до собору, щоб надати додаткову допомогу.
  
  
  * * *
  
  
  На вершинi ковзана Агата трималася за похилi сторони даху, який вона перетинала рачки. Пердю був трохи попереду, прямуючи до вежi, де в тишi висiв Дзвiн Ангелуса та його друзi. Дзвон, що важив майже тонну, навряд чи мiг зрушити з мiсця через бурхливi вiтри, якi швидко i безладно змiнювали напрямок, загнанi в кут складною архiтектурою монументальної церкви. Обидва вони були зовсiм виснаженi, незважаючи на те, що були в хорошiй формi, через збiй пiд час пiдйому та викиду адреналiну через те, що їх майже виявили... або застрелено.
  
  Немов ковзаючi тiнi, вони обидва прослизнули в вежу, вдячнi за стiйку пiдлогу пiд нею та короткочасну безпеку купола та колон маленької вежi.
  
  Пердю розстебнув блискавку на штанi i дiстав трубу. На ньому була кнопка, яка пов'язувала координати, якi вiн записав ранiше, iз GPS на екранi Нiни. Але їй довелося активувати GPS зi свого боку, щоб переконатися, що на дзвонi було позначено точну точку, де було заховано книгу.
  
  "Нiно, я вiдправляю координати GPS для зв'язку з твоїми", - повiдомив Пердью на свiй комунiкаторний пристрiй. Вiдповiдi немає. Вiн знову спробував встановити контакт iз Нiною, але вiдповiдi не було.
  
  "I що тепер? Я казала тобi, що в неї не вистачило розуму для такого роду екскурсiй, Девiде", - бурчала Агата собi пiд нiс, поки чекала.
  
  "Вона цього не робить. Вона не iдiотка, Агато. Щось не так, iнакше вона вiдповiла б, i ти це знаєш", - наполягав Пердью, тодi як усерединi вiн боявся, що щось трапилося з його прекрасною Нiною. Вiн спробував використовувати проникливий огляд пiдзорної труби, щоб вручну визначити, де знаходиться об'єкт.
  
  "У нас немає часу оплакувати проблеми, з якими ми стикаємося, так що давайте просто займемося цим, добре?" - сказав вiн Агатi.
  
  "Стара школа?" - запитала Агата.
  
  "Стара школа", - усмiхнувся вiн i включив свiй лазер для обрiзки там, де в його прицiлi вiдображалася аномалiя диференцiацiї текстур. "Давай доставимо цю дитину i заберемося звiдси до чортової матерi".
  
  Не встигли Пердью i його сестра вирушити в дорогу, як унизу з'явився Вiддiл контролю за тваринами, щоб допомогти полiцейським у пошуках бродячих собак. Не пiдозрюючи про цей новий розвиток подiй, Пердью успiшно витяг прямокутний залiзний сейф з боку кришки, куди вiн був помiщений перед виливом металу.
  
  "Досить дотепно, так?" Помiтила Агата, схиливши голову набiк, яка обробляла iнженернi данi, якi, мабуть, були використанi при початковому виливку. "Хто б не керував створенням цiєї хлопавки, вiн був пов'язаний iз Клаусом Вернером".
  
  "Або це був Клаус Вернер", - додав Пердью, забираючи зварену коробку у свiй рюкзак.
  
  "Дзвону кiлька столiть, але за останнi кiлька десятилiть його кiлька разiв замiнювали", - сказав вiн, проводячи рукою по новому лиття. "Це цiлком могло бути зроблено вiдразу пiсля Першої свiтової вiйни, коли Аденауер був мером".
  
  "Девiде, коли ти закiнчиш воркувати над дзвiночком..." - недбало сказала його сестра i вказала вниз на вулицю. Внизу кiлька чиновникiв тинялися поблизу, розшукуючи собак.
  
  "О, нi", - зiтхнув Пердью. "Я втратив зв'язок з Нiною, а пристрiй Сема вiдключився незабаром пiсля того, як ми почали сходження. Я сподiваюся, що вiн не має жодного вiдношення до цiєї справи там, унизу".
  
  Пердю та Агатi довелося вiдсидiтися, доки цирк на вулицi не вщухне. Вони сподiвалися, що це станеться до свiтанку, але поки що вони сiли, щоб почекати i подивитися.
  
  Нiна прямувала до собору. Вона їхала так швидко, як тiльки могла, не привертаючи до себе уваги, але вона неухильно втрачала самовладання через явне занепокоєння за iнших. Коли вона повернула лiворуч з Тунiсштрассе, вона не зводила очей з високих шпилiв, що вiдзначали мiсце розташування готичної церкви, i сподiвалася, що все ще знайде там Сема, Пердью та Агату. У Домклостерi, де був собор, вона поїхала набагато повiльнiше, щоб довести двигун до простого гулу. Рух бiля основи собору злякав її, i вона швидко натиснула на гальма i вимкнула фари. Взятий напрокат машини Агати нiде не було видно, звичайно, тому що вони не могли припустити, що вони були там. Бiблiотекар припаркував автомобiль за кiлька кварталiв вiд того мiсця, звiдки вони рушили до собору пiшки.
  
  Нiна спостерiгала за незнайомцями в унiформi, якi прочiсують мiсцевiсть у пошуках чогось чи когось.
  
  "Давай, Сем. Де ти?" - тихо спитала вона в тишi автомобiля. Аромат натуральної шкiри наповнив машину, i вона подумала, чи збирається власник перевiрити пробiг, коли повернеться. Пiсля терплячих п'ятнадцяти хвилин група офiцерiв i ловцiв собак оголосила, що на цьому нiч закiнчена, i вона спостерiгала, як чотири машини та фургон вiд'їжджають одна за одною у рiзних напрямках, туди, куди їх вiдправила їхня змiна тiєї ночi.
  
  Було майже 5 ранку, i Нiна була виснажена. Вона могла тiльки уявити, що зараз вiдчували її друзi. Сама думка про те, що могло з ними трапитися, наводила її на жах. Що тут робила полiцiя? Що вони шукали? Вона боялася зловiсних уявлень, якi породжував її розум - як Агата чи Пердью розбилися до смертi, коли вона була в туалетi, одразу пiсля того, як вони сказали їй заткнутися; як полiцiя була там, щоб навести лад i заарештувати Сема, i так далi. Кожна альтернатива була гiршою за попередню.
  
  Чиясь рука вдарила у вiкно, i серце Нiни зупинилося.
  
  "Iсус Христос! Сем! Я б, блядь, убила тебе, якби не вiдчувала такого полегшення, побачивши тебе живим! - Вигукнула вона, тримаючись за груди.
  
  "Вони всi зникли?" спитав вiн, сильно тремтячи вiд холоду.
  
  "Так, сiдай", - сказала вона.
  
  "Пердю та Агата все ще там, нагорi, досi спiйманi в пастку тутешнiми придурками внизу. Боже, я сподiваюся, що вони ще там не замерзли. Це було давно", - сказав вiн.
  
  "Де знаходиться ваш пристрiй зв'язку?" Вона спитала. "Я чув, як ти кричав про це".
  
  "На мене напали", - сказав вiн прямо.
  
  "Знову? Ти магнiт для ударiв чи що? " - запитала вона.
  
  "Це довга iсторiя. Ти б теж це зробила, то заткнись, " видихнув вiн, потираючи руки, щоб зiгрiтися.
  
  "Як вони дiзнаються, що ми тут?" Нiна розмiрковувала вголос, повiльно повертаючи машину лiворуч i обережно ведучи її на холостому ходу до чорного собору, що гойдався.
  
  "Вони не будуть. Нам просто потрiбно почекати, доки ми їх не побачимо", - запропонував Сем. Вiн нахилився вперед, щоб подивитись через лобове скло. "Йди на пiвденно-схiдну сторону, Нiно. Ось куди вони пiднеслися. Вони, мабуть..."
  
  "Вони спускаються", - втрутилася Нiна, дивлячись вгору i вказуючи туди, де двi фiгури були пiдвiшенi на невидимих нитках i поступово зiсковзували вниз.
  
  "О, слава Богу, з ними все гаразд", - зiтхнула вона i вiдкинула голову назад, заплющивши очi. Сем вийшов i жестом запросив їх сiдати.
  
  Пердю та Агата застрибнули на заднє сидiння.
  
  "Хоча я не надто небайдужий до ненормативної лексики, я просто хотiв би запитати, що, чорт забирай, там сталося?" Агата закричала.
  
  "Послухайте, це не наша вина, що з'явилася полiцiя!" Сем прокричав у вiдповiдь, похмуро дивлячись на неї в дзеркало заднього виду.
  
  "Пердю, де припаркована орендована машина?" Запитала Нiна, поки Сем та Агата приступали до справи.
  
  Пердю дав їй вказiвки, i вона повiльно поїхала через квартали, тодi як усерединi автомобiля тривала лайка.
  
  "Згоден, Сем, ти справдi залишив нас там, не попередивши, що перевiряв ситуацiю з дiвчиною. Ти щойно пiшов", - заперечив Пердью.
  
  "Мене усунули вiд спiлкування п'ять чи шiсть гребаних збочених нiмцiв, якщо ви не заперечуєте!" Сем заревiв.
  
  "Сем", - наполягала Нiна, - "залиш це. Ви нiколи не почуєте кiнця цього".
  
  "Звичайно, нi, докторе Гулд!" Агата гаркнула, тепер спрямовуючи свiй гнiв не на ту мету. "Ви просто покинули базу i перервали зв'язок з нами".
  
  "О, я думав, що менi не дозволили жодного бiса погляду на цей ком, Агато. Що ти хотiв, щоб я посилав димовi сигнали? Крiм того, полiцейськими каналами взагалi нiчого не було про цей район, так що прибережiть свої звинувачення для когось iншого! " - парирував запальний iсторик. "Єдиною вiдповiддю вiд вас двох було те, що я маю зберiгати мовчання. I передбачається, що ти генiй, але це низинна логiка, люба!
  
  Нiна була така зла, що мало не проїхала повз орендовану машину, на якiй Пердью та Агата мали їхати назад.
  
  "Я вiдвезу "Ягуар" назад, Нiна", - запропонував Сем, i вони вийшли з машини, щоб помiнятися мiсцями.
  
  "Нагадай менi нiколи бiльше не довiряти тобi своє життя", - сказала Агата Сему.
  
  "Я мав просто спостерiгати, як купка головорiзiв вбиває молоду дiвчину? Ти можеш бути холодною, байдужою сукою, але я втручаюся, коли хтось у небезпецi, Агато! Сем зашипiв.
  
  "Нi, ви нерозважливi, мiстере Клiв! Твоя егоїстична безжалiснiсть, без сумнiву, вбила твого нареченого! " заверещала вона.
  
  Миттю над ними чотирма запанувала тиша. Образливi слова Агати вразили Сема, як спис у серцi, i Пердью вiдчув, як його серце пропустило удар. Сем був приголомшений. На даний момент у ньому не було нiчого, окрiм онiмiння, за винятком грудей, де сильно болiло. Агата знала, що вона зробила, але вона розумiла, що виправляти було надто пiзно. Перш нiж вона змогла спробувати, Нiна завдала їй нищiвного удару кулаком у щелепу, вiдкинувши її високе тiло вбiк з такою силою, що вона приземлилася навколiшки.
  
  "Нiна!" Сем заплакав i пiшов, щоб утримати її.
  
  Пердью допомiг своїй сестрi пiдвестися, але не став на її бiк.
  
  "Ходiмо, давай повернемося до будинку. Завтра доведеться ще дуже багато зробити. Давайте все охолонемо i трохи вiдпочинемо", - спокiйно сказав вiн.
  
  Нiну шалено трясло, слина зволожила куточки її рота, коли Сем тримав її пошкоджену руку у своїй. Проходячи повз Сема, Пердью заспокiйливо поплескав його по руцi. Йому було щиро шкода журналiста, який кiлька рокiв тому бачив, як кохання всього його життя одержала кулю в обличчя прямо в нього на очах.
  
  "Сем..."
  
  "Нi, будь ласка, Нiно. Не треба", - сказав вiн. Його заскленi очi мляво дивилися вперед, але вiн не дивився на дорогу. Нарештi хтось це сказав. Те, про що вiн думав усi цi роки, вина, яку всi знiмали з нього з жалю, була брехнею. Зрештою, вiн став причиною смертi Трiша. Все, що йому було потрiбно, це щоб хтось це сказав.
  
  
  Роздiл 22
  
  
  Пiсля кiлькох дуже незручних хвилин мiж їх поверненням до будинку та вiдходом до сну о 6:30 ранку порядок сну був дещо змiнений. Нiна спала на диванi, щоб уникнути Агати. Пердю i Сем ледве сказали один одному хоч слово, коли згасло свiтло.
  
  Це була дуже важка нiч для всiх них, але вони знали, що їм доведеться поцiлуватись i помиритися, якщо вони колись збираються виконати роботу з пошуку гаданого скарбу.
  
  Насправдi по дорозi додому на орендованiй машинi Агата запропонувала їй взяти сейф iз щоденником i доставити його своєму клiєнтовi. Зрештою, саме тому вона найняла Нiну та Сема допомогти їй, i оскiльки тепер у неї було те, що вона шукала, вона хотiла все кинути та втекти. Але врештi-решт її брат переконав її у зворотному i, у свою чергу, запропонував їй залишитися до ранку i подивитися, як все обернеться. Пердью був не з тих людей, якi вiдмовляються вiд погонi за таємницею, а незавершений вiрш просто розпалив його невблаганну цiкавiсть.
  
  Пердю про всяк випадок залишив скриньку при собi, замкнувши її у своєму сталевому саквояжi - по сутi, переносному сейфi - до ранку. Таким чином, вiн мiг би утримати Агату тут i перешкодити Нiнi чи Сему втекти з цим. Вiн сумнiвався, що Сем турбуватиметься. З того часу, як Агата вимовила цю нищiвну образу на адресу Трiш, Сем повернувся в якийсь похмурий, меланхолiйний настрiй, коли вiн вiдмовлявся з кимось розмовляти. Коли вони повернулися додому, вiн пiшов прийняти душ, а потiм лiг спати, не побажавши добранiч, навiть не глянувши на Пердью, коли той увiйшов до кiмнати.
  
  Навiть безтурботне цькування, до якого Сем зазвичай не мiг утриматися, щоб не приєднатися, не могло пiдштовхнути його до дiї.
  
  Нiнi хотiлося поговорити iз Семом. Вона знала, що цього разу секс не виправить чергового зриву Трiшу. Насправдi, сама думка про те, що вiн все ще ось так увивається за Трiш, тiльки ще бiльше переконала її в тому, що вона нiчого не означає для нього в порiвняннi з його покiйною нареченою. Однак це було дивно, тому що останнiми роками вiн спокiйно ставився до всiєї цiєї жахливої справи. Його терапевт був задоволений його прогресом, сам Сем зiзнався, що йому бiльше не було боляче, коли вiн думав про Трiшу, i було ясно, що вiн нарештi знайшов якесь завершення. Нiна була впевнена, що у них було спiльне майбутнє, якщо вони захочуть цього, навiть через все те пекло, яке вони пройшли плiч-о-плiч.
  
  Але тепер, зовсiм несподiвано, Сем писав докладнi статтi про Трiш та своє життя з нею. Сторiнки за сторiнками описували кульмiнацiю обставин i подiй, якi призвели до того, що вони обоє опинилися в тому фатальному iнцидентi з перевезенням зброї, який назавжди змiнив його життя. Нiна не могла уявити, звiдки все це взялося, i їй було цiкаво, що пiдчепило цю коросту на Семi.
  
  З її емоцiйним замiшанням, деяким каяттям у тому, що вона обдурила Агату, i великим замiшанням, викликаним iграми розуму Пердью щодо її любовi до Сема, Нiна, нарештi, просто здалася своїй головоломцi i дозволила захвату сну забрати її.
  
  Агата не лягала спати пiзнiше за всiх, потираючи пульсуючу щелепу i щiтку щоку. Вона нiколи б не подумала, що хтось такий маленький, як доктор Гулд, може завдати такого удару, але вона мала визнати, що маленький iсторик був не з тих, кого можна пiдштовхнути до фiзичних дiй. Агата любила час вiд часу займатися деякими бойовими мистецтвами ближнього бою для розваги, але вона нiколи не передбачала, що цього удару буде завдано. Це лише доводило, що Сем Клiв багато важив для Нiни, хоч би як вона намагалася применшити це. Висока блондинка спустилася на кухню, щоб узяти ще льоду для свого розпухлого обличчя.
  
  Коли вона увiйшла до темної кухнi, бiльш висока чоловiча постать стояла в слабкому свiтлi лампи з холодильника, яка падала вертикально на його точений живiт i груди з вiдкритих дверей.
  
  Сем пiдняв очi на тiнь, що увiйшла у дверний отвiр.
  
  Обидва вiдразу застигли в незручному мовчаннi, просто здивовано дивлячись один на одного, але жоден не мiг вiдвести погляд вiд iншого. Вони обидва знали, що була причина, через яку вони прийшли в те саме мiсце в один i той же час, в той час як iншi були вiдсутнi. Потрiбно було зробити виправлення.
  
  "Послухайте, мiстере Клiв, " почала Агата голосом трохи голоснiше за шепоту, - я глибоко шкодую про те, що завдала удару нижче пояса. I це не через тiлесне покарання, яке я зазнав за це ".
  
  "Агата", - зiтхнув вiн, пiднявши руку, щоб вона зупинилася.
  
  "Нi правда. Я гадки не маю, чому я це сказав! Я категорично не вiрю, що це взагалi правда! - благала вона.
  
  "Послухай, я знаю, ми обидва були лютi. Ти мало не помер, група нiмецьких придуркiв вибила з мене все лайно, нас усiх мало не заарештували... Я зрозумiв. Ми всi були просто пiднесенi", - пояснив вiн. "Ми не розкриємо цю таємницю, якщо будемо роздiленi, розумiєш?"
  
  "Ви маєте рацiю. Тим не менш, я вiдчуваю себе повним лайном через те, що говорю тобi це, просто тому, що я знаю, що це хворе мiсце для тебе. Я хотiв завдати тобi болю, Сем. Я хотiв. Це непростимо", - нарiкала вона. Для Агати Пердью було нехарактерно виявляти каяття i навiть пояснювати свої безладнi дiї. Для Сема це був знак того, що вона була щирою, i все ж таки вiн знову не мiг пробачити себе за смерть Трiшу. Як не дивно, останнi три роки вiн був щасливим - по-справжньому щасливим. В глибинi душi вiн думав, що зачинив цi дверi назавжди, але, можливо, саме тому, що вiн був зайнятий написанням мемуарiв для лондонського видавця, старi рани все ще мали силу давити на нього.
  
  Агата пiдiйшла до Сема. Вiн помiтив, якою привабливою вона була насправдi, якби у неї не було такої надприродної подiбностi з Пердью - для нього це було просто правильним засобом для блокування члена. Вона зачепила його, i вiн приготувався до небажаної близькостi, коли вона потяглася повз нього, щоб узяти баночку морозива з ромовими родзинками.
  
  Добре, що я не наробив дурниць, знiяковiло подумав вiн.
  
  Агата подивилася йому прямо в очi, нiби знала, про що вiн думає, i вiдступила, щоб притиснути заморожений контейнер до своїх забитих ран. Сем посмiхнувся i потягся до пляшки свiтлого пива у дверцятах холодильника. Коли вiн зачинив дверi, погасивши смугу свiтла, щоб занурити кухню в темряву, у дверному отворi з'явилася постать, силует, видимий лише при освiтленнi їдальнi. Агата i Сем були здивованi, побачивши, що Нiна стоїть там зараз, намагаючись розглянути, хто був на кухнi.
  
  "Сем?" - Запитала вона в темряву перед собою.
  
  "Так, дiвчинко", - вiдповiв Сем i знову вiдкрив холодильник, щоб вона могла бачити його, що сидить за столом з Агатою. Вiн був готовий втрутитися в бiйку навшпиньки, але нiчого подiбного не сталося. Нiна просто пiдiйшла до Агати, вказуючи на баночку з морозивом, не кажучи жодного слова. Агата передала Нiнi контейнер iз холодною водою, i Нiна села, притискаючи обдертi кiсточки пальцiв до приємно заспокiйливого крижаного контейнера.
  
  "Ааа", - простогнала вона, i її очi знову закотилися в очницi. Нiна Гулд не збиралася вибачатися, це Агата знала, i це було чудово. Вона заслужила цей вплив вiд Нiни, i якимось дивним чином це було набагато винагороджуючiшим за її провину, нiж витончене прощення Сема.
  
  "Отже, " сказала Нiна, " у когось є сигарета?"
  
  
  Роздiл 23
  
  
  "Пердю, я забув тобi сказати. Економка, Мейзi, зателефонувала минулої ночi та попросила мене повiдомити вас, що вона погодувала собаку", - сказала Нiна Пердью, коли вони ставили сейф на сталевий стiл у гаражi. "Це що, код для чогось? Тому що я не бачу сенсу дзвонити мiжнародним телефоном, щоб повiдомити про щось таке тривiальне."
  
  Пердю тiльки посмiхнувся i кивнув головою.
  
  "У нього є коди для всього. Боже мiй, ви повиннi почути його обранi порiвняння з вилученням релiквiй з археологiчного музею в Дублiнi або змiною складу активних токсинiв..." Агата голосно розпускала плiтки, поки її брат не перервав.
  
  "Агато, чи не могла б ти, будь ласка, зберегти це при собi? Принаймнi, доки я не зламаю цей непроникний футляр, не пошкодивши того, що знаходиться всерединi."
  
  "Чому б тобi не скористатися паяльною лампою?" - запитав Сем вiд дверей, заходячи до гаража.
  
  "У Пiтера немає нiчого, крiм найелементарнiших iнструментiв", - сказав Пердью, ретельно оглядаючи сталеву скриньку з усiх бокiв, щоб визначити, чи не було там якоїсь хитрощi, можливо, прихованого вiддiлення чи методу точкового натискання, щоб вiдкрити сейф. Розмiром приблизно з товстим гросбухом, на ньому не було нi швiв, нi видимої кришки або замку; насправдi, було загадкою, як журнал взагалi опинився всерединi такого хитромудрого устрою. Навiть Пердью, який був знайомий з передовими системами зберiгання i транспортування, був спантеличений дизайном цiєї речi. Тим не менш, це була лише сталь, а не якийсь iнший неприступний метал, винайдений вченими.
  
  "Сем, моя спортивна сумка он там ... Принеси менi, будь ласка, пiдзорну трубу", - попросив Пердью.
  
  Коли вiн активував iнфрачервону функцiю, вiн змiг оглянути внутрiшню частину вiдсiку. Менший прямокутник усерединi пiдтверджував розмiр журналу, i Пердью використовував пристрiй, щоб вiдзначити кожну точку вимiрювання на прицiлi, щоб функцiя лазера не виходила межi цих параметрiв, коли вiн використовував його, щоб розрiзати бiчну частину коробки.
  
  При червоному налаштуваннi лазер, невидимий, якщо не брати до уваги червоної точки на його фiзичнiй вiдмiтцi, з бездоганною точнiстю вирiзує вздовж зазначених вимiрювань.
  
  "Не зашкодь книзi, Девiде", - попередила Агата через його спину. Пердю роздратовано клацнув язиком у вiдповiдь на її зайву пораду.
  
  Тонким струмком диму тонка помаранчева лiнiя в розплавленiй сталi просувалася вiд одного боку до iншого, потiм вниз, повторюючи свiй шлях, поки на плоскiй сторонi коробки не було вирiзано iдеальний чотиригранний прямокутник.
  
  "Тепер просто зачекайте, поки трохи охолоне, щоб ми могли пiдняти протилежний бiк", - зауважив Пердью, коли iншi зiбралися, нахиляючись над столом, щоб краще бачити те, що мало вiдкритися.
  
  "Маю зiзнатися, книга бiльше, нiж я припускав. Я уявляла, що це звичайна рiч на кшталт блокноту", - сказала Агата. "Але, я вважаю, це справжня бухгалтерська книга".
  
  "Я просто хочу побачити папiрус, на якому вiн, мабуть, розмiщений", - прокоментувала Нiна. Як iсторик, вона вважала такi давнини майже святими.
  
  Сем тримав свою камеру напоготовi, щоб записати розмiри та стан книги, а також сценарiй усерединi. Пердю вiдкрив розрiзану кришку i виявив замiсть книги засмаглу сумку в шкiрянiй палiтурцi.
  
  "Що це, чорт забирай, таке?" - Запитав Сем.
  
  "Це кодекс", - вигукнула Нiна.
  
  "Кодекс?" Агата зачаровано повторила. "В архiвах бiблiотеки, де я пропрацював одинадцять рокiв, я постiйно працював iз ними, щоб посилатися на старих переписувачiв. Хто б мiг подумати, що нiмецький солдат використовуватиме кодекс для запису своїх щоденних дiй?
  
  "Це дуже примiтно", - з благоговiнням сказала Нiна, тодi як Агата делiкатно витягла його з гробницi руками в рукавичках. Вона добре зналася на поводженнi з давнiми документами i книгами i знала крихкiсть кожного виду. Сем зробив знiмки щоденника. Це було так незвично, як i передбачала легенда.
  
  Передня та задня обкладинки були виготовленi з пробкового дуба, плоскi панелi розгладженi та обробленi воском. За допомогою розпеченого залiзного прута або подiбного iнструменту дерево було випалено, щоб написати iм'я Клода Ерно. Цей конкретний переписувач, можливо, сам Ерно, зовсiм не був вправним у пiрографiї, тому що в кiлькох мiсцях можна було розрiзнити плями обвуглювання, де було застосовано занадто великий тиск або нагрiвання.
  
  Мiж ними стопка аркушiв папiрусу складала змiст кодексу, а лiворуч у нього був корiнець, як у сучасних книг, замiсть нього була низка мотузок. Кожна зав'язка була пройдена через просвердленi отвори збоку дерев'яної панелi i проходила через папiрус, бiльша частина якого була вiдiрвана вiд зносу та вiку. Тим не менш, у книзi збереглися сторiнки в бiльшостi мiсць, i дуже небагато листiв було повнiстю вирвано.
  
  "Це такий важливий момент", - захопилася Нiна, коли Агата дозволила їй торкнутися матерiалу голими пальцями, щоб повною мiрою оцiнити текстуру i вiк. Подумати тiльки, цi сторiнки були зробленi руками з тiєї ж епохи, що i Олександр Македонський. Тримаю парi, вони теж пережили облогу Цезаря в Олександрiї, не кажучи вже про перетворення сувоїв на книги.
  
  "Ботанiк з iсторiї", - сухо пiддражнив Сем.
  
  "Добре, тепер, коли ми захопилися цим i насолодилися його давньою чарiвнiстю, ми, ймовiрно, могли б перейти до вiрша та iнших пiдказок до джекпоту", - заявив Пердью. "Ця книга могла б витримати випробування часом, але я сумнiваюся, що ми витримаємо, так що ... немає часу краще за сьогодення".
  
  У кiмнатах Сема та Пердью всi четверо зiбралися, щоб знайти сторiнку, фотографiя якої була в Агати, щоб Нiна могла, сподiваюся, перекласти тi слова, яких не вистачало в рядках вiрша. Кожна сторiнка була подряпана французькою кимось, хто жахливо володiв почерком, але Сем, проте, зобразив кожен аркуш i зберiг все це на своїй картi пам'ятi. Коли вони, нарештi, знайшли сторiнку, бiльш нiж через двi години, четверо дослiдникiв були в захватi, побачивши, що повний вiрш все ще там. Прагнучи заповнити прогалини, Агата i Нiна почали записувати все це, перш нiж намагатися iнтерпретувати значення.
  
  "Отже," Нiна задоволено посмiхнулася, склавши руки на столi, "я переклала слова, що бракують, i тепер у нас є повна частина".
  
  
  "Нове для людей
  
  Не в землю на 680 дванадцять
  
  Все ще зростаючий покажчик Бога мiстить двi трiйцi
  
  I ангели, що плескають, укривають Таємницю Ерно
  
  I до тих самих рук, якi тримають це
  
  Це залишається невидимим навiть у тому, хто присвячує своє вiдродження Генрiху I
  
  Де боги посилають вогонь, де пiдносилися молитви
  
  
  "Таємниця 'Ерно'... хм, Ерно - автор щоденника, французький письменник", - сказав Сем.
  
  Так, сам старий солдат. Тепер, коли вiн має iм'я, вiн менше схожий на мiф, чи не так?" Додав Пердью, виглядаючи не менш нiж заiнтригованим результатом того, що ранiше було невловимим та ризикованим.
  
  "Очевидно, його секрет - це скарб, про який вiн розповiв так давно", - посмiхнулася Нiна.
  
  "Отже, де б не було скарб, люди там не знають про це?" Запитав Сем, часто моргаючи, як вiн завжди робив, коли намагався розплутати вороня гнiздо можливостей.
  
  "Правильно. I це стосується Генрiха I. Чим був вiдомий Генрiх I? Агата розмiрковувала вголос, постукуючи ручкою по пiдборiддi.
  
  "Генрiх Перший був першим королем Нiмеччини," розповiла Нiна, "в середнi вiки. То, може, ми шукаємо мiсце його народження? Чи, можливо, його мiсце сили?
  
  "Нi, почекай. Це ще не все, " втрутився Пердью.
  
  "Наприклад що?" Запитала Нiна.
  
  "Семантика", - миттєво вiдповiв вiн, торкаючись шкiри пiд нижньою оправою своїх окулярiв. "У цьому рядку йдеться про 'те, хто присвячує своє вiдродження Генрiху', так що це не має жодного вiдношення до справжнього короля, але до когось, хто був його нащадком або якимось чином порiвнював себе з Генрiхом I."
  
  "Боже мiй, Пердю! Ти правий!" Вигукнула Нiна, схвально потираючи його плече. "Звичайно! Його нащадкiв давно немає, за винятком, можливо, вiддаленої лiнiї, яка взагалi не мала значення в епоху, в яку жив Вернер, у Першу та Другу свiтовi вiйни. Пам'ятайте, що вiн був мiстобудiвником Кельна в епоху Другої свiтової вiйни. Це важливо".
  
  "Добре. Чарiвний. Чому? Агата нахилилася зi своєю звичайною протверезною перевiркою реальностi.
  
  "Тому що єдине, що було спiльного у Генрiха I з Другою свiтовою вiйною, - це людина, яка вважала себе реiнкарнацiєю першого короля - Генрiха Гiммлера!" Нiна майже кричала у своєму неприборканому збудженнi.
  
  "Сплив ще один засранець-нацист. Чому я не здивований? Сем зiтхнув. "Гiмлер був великим собакою. Iз цим має бути легко розiбратися. Вiн не знав, що в нього є цей скарб, хоча вiн був у його руках, чи щось у цьому напрямi".
  
  "Так, це переважно те, що я теж отримую з цiєї iнтерпретацiї", - погодився Пердью.
  
  "То де ж вiн мiг зберiгати те, про що не знав, що в нього є?" Агата спохмурнiла. "Його дiм?"
  
  "Так", - усмiхнулася Нiна. Її хвилювання було важко iгнорувати. "I де Гiммлер проживав за часiв Клауса Вернера, мiстобудiвника Кельна?"
  
  Сем та Агата знизали плечима.
  
  "Сир гертi херрен i дама", - драматично проголосила Нiна, сподiваючись, що її нiмецька в даному випадку точна, "Замок Вевельсбург!"
  
  Сем посмiхнувся до її яскравої заяви. Агата просто кивнула i взяла ще одне печиво, тодi як Пердью нетерпляче ляснув долонями i потер їх одне одного.
  
  "Я так розумiю, ви все-таки не вiдмовляєтеся, докторе Гулд?" Агата запитала нi з того, нi з цього. Пердю та Сем теж з цiкавiстю дивилися на неї i чекали.
  
  Нiна не могла заперечувати, що вона була зачарована кодексом та пов'язаною з ним iнформацiєю, яка спонукала її продовжувати шукати те, що могло бути абсолютно глибоким. Ранiше вона думала, що цього разу вчинить розумно; бiльше не буде ганятися за дикими гусаками, але тепер, коли вона побачила, як розгортається ще одне iсторичне диво, як вона могла не пiти за ним? Хiба це не коштувало ризику, щоб бути частиною чогось великого?
  
  Нiна посмiхнулася, вiдкидаючи всi свої сумнiви на користь того, що мiг ховати кодекс. "Я в дiлi. Боже, допоможи менi. Я в дiлi."
  
  
  Роздiл 24
  
  
  Через два днi Агата домовилася зi своїм клiєнтом про доставку кодексу, для чого її i найняли. Нинi важко було розлучатися з таким цiнним фрагментом давньої iсторiї. Хоча вона спецiалiзувалася на iсторiї Нiмеччини, в основному на тому, що стосувалося Другої свiтової вiйни, вона мала велику пристрасть до всiєї iсторiї, особливо до епох, настiльки темних i далеких вiд Старого Свiту, що майже не залишилося жодних справжнiх релiквiй або звiтiв про них.
  
  Бiльшiсть того, що було написано про дiйсно давню iсторiю, було знищено з часом, осквернено та знищено прагненням людства до панування над усiма континентами та цивiлiзацiями. Вiйна i перемiщення призвели до того, що дорогоцiннi iсторiї та релiквiї iз забутих часiв перетворилися на мiфи та суперечки. Тут був предмет, який справдi iснував у той час, коли боги та монстри, за чутками, ходили землею, коли королi вивергали вогонь, а героїнi керували цiлими нацiями одним словом Божим.
  
  Її витончена рука нiжно погладила цiнний артефакт. Вiдмiтини на її кiсточках пальцiв почали гоїтися, i в її поведiнцi була дивна ностальгiя, нiби минулий тиждень був лише туманним сном, в якому вона мала честь познайомитися з чимось глибоко таємничим i чарiвним. Татуювання з руною Тiваз на її руцi трохи виступало з-пiд рукава, i вона згадала iнший такий випадок, коли вона з головою поринула у свiт скандинавської мiфологiї i її привабливу реальнiсть у нашi днi. З того часу вона не вiдчувала такого приголомшливого почуття здивування перед похованими iстинами свiту, нинi зведеними до смiховинної теорiї.
  
  I все ж таки тут це було на увазi, вiдчутне i дуже реальне. Хто мiг сказати, що iншi слова, загубленi в мiфах, не заслуговують на довiру? Хоча Сем знiмала кожну сторiнку i вiдобразила красу старої книги з професiйною ефективнiстю, вона оплакувала її неминуче зникнення. Незважаючи на те, що Пердью запропонував перевести весь щоденник iз послiдовних сторiнок, щоб вона могла прочитати, це було не те саме. Слiв було замало. Вона не могла словами накласти свої руки на вiдбитки давнiх цивiлiзацiй.
  
  "Господи, Нiно, ти одержима цiєю штукою?" - пожартував Сем, заходячи до кiмнати з Агатою в хвостi. "Чи маю покликати старого священика i молодого священика?"
  
  "О, дайте їй спокiй, мiстере Клiв. У цьому свiтi залишилося досить мало людей, якi цiнують справжню силу минулого. Лiкар Гулд, я перевела ваш гонорар", - повiдомила її Агата Пердью. У руцi вона мала спецiальний шкiряний футляр для перенесення книги; вiн замикався зверху замком, схожим на старий шкiльний портфель Нiни, коли їй було чотирнадцять.
  
  "Дякую тобi, Агато", - дружелюбно сказала Нiна. "Я сподiваюся, що ваш клiєнт цiнує це так само".
  
  "О, я впевнений, що вiн цiнує всi тi труднощi, якими ми пройшли, щоб повернути книгу. Однак, будь ласка, утримайтеся вiд публiкацiї фотографiй чи iнформацiї, " попросила Агата у Сема та Нiни, - або розповiдайте будь-кому, що я дозволила вам доступ до їхнього вмiсту. Вони кивнули на знак згоди. Зрештою, якби їм довелося розкрити те, до чого вела їхня книга, не було б необхiдностi розкривати її iснування.
  
  Де Девiд? - Запитала вона, збираючи свої сумки.
  
  "З Пiтером у його кабiнетi в iншiй будiвлi", - вiдповiв Сем, допомагаючи Агатi з сумкою альпiнiстського спорядження.
  
  "Добре, передай йому, що я попрощалася, гаразд?" - Сказала вона, нi до кого конкретно не звертаючись.
  
  Яка дивна родина, подумала про себе Нiна, спостерiгаючи, як Агата та Сем зникають, спускаючись сходами до вхiдних дверей. Близнюки не бачили один одного цiлу вiчнiсть, i ось як вони розлучаються. Чорт, я думав, що я холодний родич, але цi двоє просто ... мабуть, через грошi. Грошi роблять людей дурними та пiдлими.
  
  "Я думала, Агата пiде з нами", - крикнула Нiна з балюстради над Пардью, коли вони з Пiтером прямували до вестибюлю.
  
  Пердю звiв очi. Пiтер поплескав його по руцi i помахав Нiнi на прощання.
  
  "Вiдерзехен, Пiтер", - вона посмiхнулася.
  
  "Я думаю, моя сестра пiшла?" Запитав Пердью, пропускаючи першi кiлька крокiв, щоб приєднатися до неї.
  
  "Насправдi, щойно. Я вважаю, що ви двоє не близькi, " помiтила вона. "Вона не могла дочекатися, коли ти прийдеш попрощатися?"
  
  "Ти знаєш її", - сказав вiн, його голос був трохи хрипким з явним вiдтiнком давньої гiркоти. "Не дуже ласкавий навiть у добрий день". Вiн пильно подивився на Нiну, i його очi стали м'якшими. "З iншого боку, я дуже прив'язаний з огляду на клан, з якого я родом".
  
  "Звичайно, якби ти не був таким манiпулятивним виродком", - обiрвала вона його. Її слова не були надмiрно рiзкими, але вони передали її чесну думку про її колишнього коханця. "Схоже, ти чудово вписуєшся у свiй клан, старовина".
  
  Чи готовi ми вирушити? Голос Сема з боку вхiдних дверей розрядив напругу.
  
  "Так. Так, ми готовi розпочати. Я попросив Пiтера органiзувати транспорт до Бюрена, а звiдти ми зробимо екскурсiю замком, щоб подивитися, чи ми знайдемо якесь значення у формулюваннях журналу ", - сказав Пердью. "Ми маємо поквапитися, дiти. Має зробити багато зла!"
  
  Сем i Нiна дивилися, як вiн зник у бiчному коридорi, що веде до офiсу, де вiн залишив свiй багаж.
  
  Ти можеш повiрити, що вiн все ще не втомився перекопувати весь свiт у пошуках цього невловимого призу? Запитала Нiна. "Цiкаво, чи знає вiн, чого шукає в життi, тому що вiн одержимий пошуком скарбiв, i все ж цього завжди недостатньо".
  
  Сем, всього за кiлька дюйм позаду неї, нiжно погладив її по волоссю: "Я знаю, що вiн шукає. Але я боюся, що цiєю невловимою нагородою все ж таки буде його смерть ".
  
  Нiна повернулася, щоб подивитись на Сема. Вираз його обличчя був сповнений солодким смутком, коли вiн прибрав свою руку вiд неї, але Нiна швидко спiймала її i мiцно стиснула його зап'ястя. Вона взяла його руку в свою i зiтхнула.
  
  "О, Сем".
  
  "Так?" спитав вiн, поки вона грала з його пальцями.
  
  "Я хотiв би, щоб ти також позбувся своєї одержимостi. Там немає майбутнього. Iнодi, хоч би як було боляче визнавати, що ти програв, ти маєш рухатися далi", - м'яко порадила йому Нiна, сподiваючись, що вiн прислухається до її поради про своїх добровiльно накладених на Трiш кайдани.
  
  Вона виглядала по-справжньому засмученою, i в нього защемiло серце, коли вiн почув, як вона говорить про те, чого вiн боявся, що вона вiдчувала весь цей час. З моменту її очевидного потягу до Берна вона поводилася вiдсторонено, а з поверненням Пердью на сцену вiддалення вiд Сема було неминуче. Вiн хотiв би оглухнути, щоб це позбавило його болю її визнання. Але це було те, що вiн знав. Вiн втратив Нiну раз i назавжди.
  
  Вона погладила Сема по щоцi витонченою рукою, дотик, який вiн так любив. Але її слова поранили його до глибини душi.
  
  Ти повинен вiдпустити її, або ця твоя невловима мрiя приведе тебе до смертi.
  
  Нi! Ти не можеш цього зробити! Його розум кричав, але голос залишався нiмим. Сем вiдчував себе втраченим на завершенiсть цього, зануреним у жахливе почуття, яке це викликало. Вiн мав щось сказати.
  
  "Правильно! Все готово!" Пердю перервав момент припинення емоцiй. "У нас мало часу, щоб дiстатися до замку до того, як вiн закриється на день".
  
  Нiна та Сем пiшли за ним зi своїм багажем, не сказавши бiльше нi слова. Дорога до Вевельсбурга здавалася вiчнiстю. Сем вибачився i влаштувався на задньому сидiннi, пiдключивши навушники до телефону, слухаючи музику i прикидаючись, що спить. Але у його головi всi подiї перемiшалися. Вiн запитував, як вийшло, що Нiна вирiшила не бути з ним, тому що, наскiльки вiн знав, вiн не зробив нiчого, щоб вiдштовхнути її. Зрештою, вiн справдi заснув пiд музику i блаженно вiдмовився вiд занепокоєння про речi, що знаходяться поза його контролем.
  
  Бiльшу частину шляху вони поїхали трасою E331 на комфортнiй швидкостi, щоб вдень вiдвiдати замок. Нiна витратила час, щоб вивчити решту вiрша. Вони сягнули останнього рядка: "Де боги посилають вогонь, де пiдносяться молитви".
  
  Нiна спохмурнiла: "Я вважаю, що мiсце розташування - Вевельсбург, останнiй рядок повинен вказати нам, де в замку шукати".
  
  "Можливо. Маю зiзнатися, я гадки не маю, з чого почати. Це чудове мiсце... i величезнi, " вiдповiв Пердью. "I з документами нацистської епохи ми з вами знаємо, якого рiвня обману вони могли досягти, i я думаю, що це трохи лякає. З iншого боку, ми можемо бути заляканi або ми можемо розглядати це як ще один виклик. Зрештою, ми вже перемагали деякi з найбiльш секретних мереж ранiше, хто сказав, що ми не зможемо зробити це цього разу?"
  
  "Хотiла б я вiрити в нас так само сильно, як ти, Пердю", - зiтхнула Нiна, проводячи руками по волоссю.
  
  Останнiм часом вона вiдчула бажання просто пiдiйти i запитати його, де була Рената, i що вiн з нею робив пiсля того, як вони втекли з автокатастрофи до Бельгiї. Було необхiдно, щоб вона дiзналася - i якнайшвидше. Нiнi треба було врятувати Олександра та його друзiв за будь-яку цiну, навiть якщо це означало стрибнути назад у лiжко до Пердю - всiма способами, щоб отримати iнформацiю.
  
  Поки вони говорили, очi Пердью раз у раз кидалися в дзеркало заднього виду, але вiн не зменшував темпу. Через кiлька хвилин вони вирiшили зупинитися в Soest, щоб перекусити. Мальовниче мiстечко манило їх iз головної дороги своїми церковними шпилями, що височiли над дахами будинкiв, i купами дерев, що опускали свої важкi гiлки в ставок i рiчки внизу. Спокiй завжди був для них бажаним гостем, i Сем був би в захватi, дiзнавшись, що там можна поїсти.
  
  Протягом усiєї вечерi за межами химерного кафе &# 233; на мiськiй площi Пердью здавався вiдстороненим, навiть трохи нерiвним у своїй поведiнцi, але Нiна списала це на те, що його сестра так раптово пiшла.
  
  Сем наполягав на тому, щоб спробувати щось мiсцеве, обравши пумпернiкель i Цвiбельбiр, як запропонувала дуже весела група туристiв з Грецiї, яким було важко йти прямо в цей раннiй час дня.
  
  I саме це переконало Сема, що це його напiй. Загалом розмова була легкою, переважно про красу мiста з невеликою часткою здорової критики на адресу перехожих, якi носили надто вузькi джинси або тих, хто не вважав особисту гiгiєну необхiдною.
  
  "Я вважаю, що нам пора йти, люди", - простогнав Пердью, встаючи з-за столу, який досi був завалений використаними серветками i порожнiми тарiлками з розкиданими залишками того, що було дивовижним бенкетом. "Сем, можливо, у тебе в сумцi немає тiєї твоєї камери, чи не так?"
  
  "Так".
  
  "Я хотiв би зробити знiмок он тiєї церкви в романському стилi", - попросив Пердью, вказуючи на стару будiвлю кремового кольору з готичним колоритом, яке i наполовину не таке вражаюче, як Кельнський собор, але все ж гiдне зйомки у високiй якостi.
  
  "Звичайно, сер", - посмiхнувся Сем. Вiн збiльшив зображення, щоб охопити всю висоту церкви, переконавшись, що освiтлення та фiльтрацiя були саме такими, щоби можна було розрiзнити всi дрiбнi деталi архiтектури.
  
  "Дякую", - сказав Пердью i потер руки. "Тепер, пiдемо".
  
  Нiна уважно спостерiгала за ним. Вiн був колишнiм пихатим чоловiком, але щось у ньому було настороженим. Вiн, здавалося, трохи нервував, або щось турбувало його, чим вiн не хотiв дiлитися.
  
  Пердю та його секрети. Ти завжди тримаєш карту в рукавi, чи не так? Думала Нiна, коли вони пiдходили до свого транспортного засобу.
  
  Чого вона не помiтила, так це двох молодих панкiв, що прямували їх стопами на безпечнiй вiдстанi, вдаючи, що оглядають пам'ятки. Вони стежили за Пердью, Семом i Нiною вiдколи покинули Кельн майже двi з половиною години тому.
  
  
  Роздiл 25
  
  
  Еразмусбрюг витяг свою лебедину шию до чистого неба над головою, коли водiй Агати проїхав мостом. Вона ледве встигла в Роттердам вчасно через затримку рейсу в Боннi, але зараз перетинала мiст Еразма, ласкаво вiдомий як Де Зваан, через форму вигнутого бiлого пiлона, що утримує його, укрiпленого тросами.
  
  Вона не могла запiзнитись, iнакше це стало б кiнцем її кар'єри консультанта. Що вона опустила у своїх розмовах з братом, так це те, що її клiєнтом був Йост Блум, всесвiтньо вiдомий колекцiонер маловiдомих артефактiв. Нащадок невипадково виявив їх на горищi своєї бабусi. Фотографiя була серед записiв торговця, який нещодавно помер, антикварiатом, який, на жаль, був не на тiй сторонi клiєнта Агати, голландського представника ради.
  
  Вона була добре обiзнана, що побiчно працювала на цю раду високопоставлених членiв органiзацiї "Чорне сонце", яка втрутилася, коли в орденi виникли проблеми з управлiнням. Вони також знали, з ким вона була пов'язана, але з якоїсь причини по обидва боки був нейтральний пiдхiд. Агата Пердью вiдокремила себе i свою кар'єру вiд свого брата i запевнила пораду, що вони аж нiяк не пов'язанi, крiм iменi, що є найбiльш сумною рисою в її ré sum & # 233;.
  
  Чого вони, однак, не знали, так це те, що Агата найняла тих самих людей, яких вони переслiдували в Брюгге, для придбання предмета, який вони шукали. Це був, певною мiрою, її подарунок своєму братовi, щоб дати йому та його колегам фору, перш нiж люди Блума розшифрують уривок i пiдуть їх слiдами, щоб знайти те, що зберiгалося в надрах Вевельсбурга. В iншому вона дбала тiльки про себе, i робила це справдi добре.
  
  Її водiй направив Audi RS5 на паркування Iнституту Пiта Цварта, де вона мала зустрiтися з мiстером Блумом та його помiчниками.
  
  "Дякую", - похмуро сказала вона i передала водiєвi кiлька євро за занепокоєння. Його пасажирка виглядала похмурою, хоча була бездоганно одягнена як професiйний архiварiус та експерт-консультант з рiдкiсних книг, якi мiстять таємну iнформацiю, та iсторичних книг загалом. Вiн поїхав, коли Агата вступила до Академiї Вiллема де Кунiнга, головної художньої школи мiста, щоб зустрiтися зi своїм клiєнтом в адмiнiстративнiй будiвлi, де її клiєнт мав офiс. Висока бiблiотекарка зiбрала волосся в стильний пучок i попрямувала широким коридором у костюмi зi спiдницею-олiвцем i на пiдборах, повна протилежнiсть прiснiй затворницi, якою вона була насправдi.
  
  З останнього кабiнету злiва, де штори на вiкнах були задертi так, що свiтло ледь проникало всередину, вона почула голос Блума.
  
  "Мiс Пердью. Як завжди вчасно, " щиро сказав вiн, простягаючи обидвi руки, щоб потиснути її. Мiстеру Блуму було надзвичайно привабливо трохи за п'ятдесят, у нього було свiтле волосся з легким рудуватим вiдтiнком, яке довгими пасмами спадало на комiр. Агата звикла до грошей, виходячи зi смiшно багатої сiм'ї, але вона мала визнати, що одяг мiстера Блума був вершиною стилю. Якби вона не була лесбiянкою, вiн цiлком мiг би спокусити її. Очевидно, вiн був тiєї ж думки, тому що його хтивi блакитнi очi вiдкрито вивчали її вигини, коли вiн вiтав її.
  
  Одну рiч вона знала про голландцiв - вони нiколи не були замкнутими.
  
  "Я думаю, ви отримали наш журнал?" - спитав вiн, коли вони сiли на рiзнi боки його столу.
  
  "Так, мiстере Блум. Прямо тут", - вiдповiла вона. Вона обережно поклала свiй шкiряний футляр на полiровану поверхню та вiдкрила його. Помiчник Блума, Уеслi, увiйшов до офiсу з портфелем. Вiн був набагато молодший за свого боса, але настiльки ж елегантний у виборi одягу. Це було приємне видовище пiсля стiльки рокiв, проведених у нерозвинених країнах, де чоловiк у шкарпетках вважався шикарним, подумала Агата.
  
  "Уеслi, вiддай ледi її грошi, будь ласка", - вигукнув Блум. Агата вважала його дивним вибором для поради, оскiльки вони були статними, людьми похилого вiку, в яких навряд чи була хоч крапля iндивiдуальностi Блума чи схильностi до драматизму. Однак у цiєї людини було мiсце в радi директорiв вiдомої художньої школи, тож вона мала бути трохи колоритнiшою. Вона взяла портфель з рук юного Вiзлi i почекала, поки мiстер Блум огляне свою покупку.
  
  "Чудово", - з благоговiнням видихнув вiн, витягаючи рукавички з кишенi, щоб доторкнутися до предмета. "Мiс Пердью, ви не збираєтеся перевiрити свої грошi?"
  
  "Я довiряю тобi", - вона посмiхнулася, але язик її тiла видавав її занепокоєння. Вона знала, що будь-який член "Чорного сонця", незалежно вiд того, наскiльки доступний за своєю природою, був би небезпечним iндивiдуумом. Хтось iз репутацiєю Блума, хтось, хто йшов iз порадою, хто перевершив iнших членiв ордену, мав бути жахливо злим та апатичним за вдачею. Жодного разу Агата не дозволила цьому факту вислизнути з голови в обмiн на всi люб'язностi.
  
  "Ти довiряєш менi!" - Вигукнув вiн зi своїм сильним голландським акцентом, виглядаючи явно здивованим. "Моя мила дiвчинка, я остання людина, якiй тобi слiд довiряти, особливо щодо грошей".
  
  Уеслi засмiявся разом iз Блумом, коли вони обмiнялися пустотливими поглядами. Вони змусили Агату вiдчути себе повною iдiоткою, причому наївною, але вона не насмiлювалася поводитися по-своєму поблажливо. Вона була дуже рiзкою, i тепер вона знаходилася в присутностi виродка нового рiвня, на тлi якого її образи на адресу iнших виглядали слабкими та дитячими.
  
  "Отже, це все, мiстере Блум?" - Запитала вона покiрним тоном.
  
  "Перевiр свої грошi, Агато", - раптом сказав вiн глибоким, серйозним голосом, коли його очi свердлили її. Вона пiдкорилася.
  
  Блум уважно перегорнув кодекс, шукаючи сторiнку, на якiй була фотографiя, яку вiн дав Агатi. Вiзлi стояв позаду нього, заглядаючи йому через плече, виглядаючи таким самим захопленим написаним, як i його вчитель. Агата перевiрила, чи на мiсцi плата, про яку вони домовилися. Блум мовчки глянув на неї, змусивши її вiдчути себе незручно.
  
  "Це все там?" вiн запитав.
  
  "Так, мiстере Блум", - кивнула вона, дивлячись на нього як покiрний iдiот. Саме цей погляд завжди викликав незацiкавленiсть у чоловiкiв, але вона нiчого не могла з цим вдiяти. Її мозок запрацював по спiралi i розрахував час, мову тiла та дихання. Агата була з жахом.
  
  "Завжди перевiряй справу, люба. Нiколи не знаєш, хто хоче тебе обдурити, вiрно? попередив вiн i знову звернув увагу до кодексу. "Тепер скажи менi, перш нiж ти втечеш у джунглi..." - сказав вiн, не дивлячись на неї, "як до тебе потрапила ця релiквiя?" Я маю на увазi, як тобi вдалося це знайти?
  
  Вiд його слiв кров у неї застигла в жилах.
  
  Не облакайся, Агато. Прикидайся дурником. Прикидайся дурницею, i все буде добре, стверджувала вона у своєму скам'янiлому, пульсуючому мозку. Вона нахилилася вперед, акуратно склавши руки на колiнах.
  
  "Я, звичайно, слiдувала пiдказкам у вiршi", - усмiхнулася вона, намагаючись говорити рiвно стiльки, скiльки було необхiдно. Вiн зачекав; потiм знизав плечима: "Просто так?"
  
  "Так, сер", - сказала вона з награною самовпевненiстю, яка була досить переконливою. "Я щойно з'ясував, що вiн був у дзвонi Ангела в Кельнському соборi. Звичайно, менi знадобилося багато часу, щоб дослiдити та вгадати бiльшу частину це, перш нiж я зрозумiв це."
  
  "Невже?" вiн посмiхнувся. "У мене є достовiрнi вiдомостi, що ваш iнтелект перевершує бiльшiсть великих розумiв i що ви маєте надприродну здатнiсть розгадувати головоломки, такi як коди тощо".
  
  "Я балуюся", - прямо сказала вона. Поняття не маючи, на що вiн натякає, вона грала прямо та нейтрально.
  
  "Ти балуєшся. Чи захоплюєшся ти тим, чим захоплюється твiй брат? спитав вiн, опустивши очi на той самий вiрш, який Нiна перевела для неї на турсо.
  
  "Я не впевнена, що розумiю", - вiдповiла вона, її серце безладно билося.
  
  "Твiй брат, Девiде. Йому б сподобалося щось подiбне. Насправдi вiн вiдомий тим, що ганяється за речами, якi йому не належать", - саркастично посмiхнувся Блум, погладжуючи вiрш кiнчиком пальця у рукавичцi.
  
  "Я чув, що вiн бiльше дослiдник. З iншого боку, менi набагато бiльше подобається життя у примiщеннi. Я не подiляю його вроджену схильнiсть наражати себе на небезпеку", - вiдповiла вона. Згадка про її брата вже змусила її припустити, що Блум пiдозрює її у використаннi його ресурсiв, але мiг блефувати.
  
  "Тодi ти мудрiший брат чи сестра", - заявив вiн. "Але скажiть менi, мiс Пердью, що втримало вас вiд подальшого вивчення вiрша, в якому явно говориться бiльше, нiж те, що старий Вернер клацнув на своїй старiй Leica III, перш нiж сховати щоденник Ерно?"
  
  Вiн знав Вернера i знав Ерно. Вiн навiть знав, яку камеру, мабуть, використав нiмець, незадовго до того, як сховав кодекс в епоху Аденауера та Гiммлера. Її iнтелект набагато перевершував його, але це не допомогло їй тут, тому що його знання були бiльшими. Вперше в життi Агата виявилася загнаною в кут у змаганнi умiв, тому що була непiдготовлена до своєї впевненостi в тому, що вона розумнiша за бiльшiсть. Можливо, прикидатися дурнею було б правильною ознакою того, що вона щось приховувала.
  
  "Я маю на увазi, що завадило б тобi зайнятися тим самим?" вiн запитав.
  
  "Час", - сказала вона рiшучим тоном, що нагадує її звичайну впевненiсть. Якщо вiн пiдозрював її в пiдступностi, вона вважала, що має зiзнатися у потураннi. Це дало б йому нагоду повiрити, що вона була чесною i пишалася своїми здiбностями, навiть не боялася в присутностi таких, як вiн.
  
  Блум i Вiзлi дивилися на самовпевненого шахрая, перш нiж вибухнути шаленим смiхом. Агата не звикла до людей та їх примх. Вона гадки не мала, чи сприймали вони її всерйоз чи з неї смiялися за те, що вона намагалася здаватися безстрашною. Блум схилився над кодексом, його диявольська привабливiсть робила її безпорадною перед його чарами.
  
  "Мiс Пердью, ви менi подобається. Серйозно, якби ти не був Пердью, я подумав би про те, щоб найняти тебе на повний робочий день, " вiн посмiхнувся. "Ти страшенно небезпечний куки, чи не так? Такий мозок iз такою аморальнiстю... Я не можу не захоплюватися тобою за це".
  
  Агата вважала за краще нiчого не сказати у вiдповiдь, крiм вдячного кивка на знак вдячностi, поки Вiзлi обережно прибирав кодекс у футляр для Блума.
  
  Блум пiдвiвся i поправив свiй костюм. "Мiс Пердью, я дякую вам за вашi послуги. Ти коштував кожного пеннi".
  
  Вони потиснули один одному руки, i Агата попрямувала до дверей, якi Уеслi притримав для неї, з портфелем у руцi.
  
  "Мушу сказати, що робота виконана добре ... i в рекордно короткi термiни", - марив Блум у хорошому настрої.
  
  Хоча вона завершила свої вiдносини з Блумом, вона сподiвалася, що добре зiграла свою роль.
  
  "Але, боюся, я тобi не довiряю", - рiзко заявив вiн з-за її спини, i Уеслi зачинив дверi.
  
  
  Роздiл 26
  
  
  Пердью нiчого не сказав про машину, що йшла за ними. Спочатку йому потрiбно було з'ясувати, чи був вiн параноїком, чи цi двоє були просто двома цивiльними особами, що поїхали подивитися замок Вевельсбург. Зараз був не час привертати увагу до них трьох, особливо з огляду на той факт, що вони спецiально проводили розвiдку, щоб зайнятися якоюсь незаконною дiяльнiстю та знайти в замку те, про що говорив Вернер. Будiвля, яку всi троє вiдвiдували ранiше за власними випадками, була занадто великою для того, щоб вони могли пограти в успiх чи вгадайку.
  
  Нiна сидiла, дивлячись на вiрш, i раптово звернулася до Iнтернету свого мобiльного телефону в пошуках чогось, що, на її думку, могло мати вiдношення до справи. Але через кiлька хвилин вона похитала головою з розчарованим бурчанням.
  
  "Нiчого?" - спитав Пердью.
  
  "Нi. 'Де боги посилають вогонь, де пiдносяться молитви' наводить мене на думку про церкву. Чи є у Вевельсбурзi каплиця? вона насупилась.
  
  Нi, наскiльки я знаю, але тодi я був тiльки в залi генералiв СС. За тих обставин я насправдi не сприймав нiчого iншого", - Сем розповiв про одну зi своїх найнебезпечнiших обкладинок за кiлька рокiв до свого останнього вiзиту.
  
  "Жодної каплицi, нi. Нi, якщо тiльки вони не внесли змiн останнiм часом, то куди б боги послали вогонь? - спитав Пердью, все ще не зводячи очей з машини, що наближається, позаду них. Востаннє, коли вiн був у машинi з Нiною та Семом, вони мало не загинули пiд час погонi, чого вiн не хотiв повторювати.
  
  "Що таке вогонь богiв?" Сем на секунду замислився. Потiм вiн пiдняв очi i запропонував: "Блискавка! Чи це може бути блискавка? Яке ставлення Вевельсбург має до блискавки?
  
  "Чорт забирай, так, це цiлком може бути вогонь, який пошлють боги, Сем. Ти просто знахiдка... iнодi, " вона посмiхнулася йому. Сем був зненацька захоплений її нiжнiстю, але вiн вiтав це. Нiна дослiджувала всi минулi випадки блискавок бiля села Вевельсбург. Бежевий BMW 1978 випуску пiд'їхав до них незручно близько, настiльки близько, що Пердью мiг бачити обличчя пасажирiв. Вiн думав, що вони були дивними персонажами, яких мiг використовувати як шпигунiв або вбивць будь-хто, хто наймав професiоналiв, але, можливо, їхнiй неправдоподiбний образ служив саме цiй метi.
  
  Водiй мав коротку стрижку могiканiну i густо пiдведенi очi, в той час як у його напарника була зачiска Гiтлера з чорними пiдтяжками на плечах. Пердью не впiзнав жодного з них, але їм явно було за двадцять.
  
  "Нiна. Сем. Пристебнiть ременi, " наказав Пердью.
  
  "Чому?" - спитав Сем i iнстинктивно глянув у заднє вiкно. Вiн дивився прямо в дуло маузера, за яким смiявся психопатичний двiйник фюрера.
  
  "Iсусе Христе, у нас стрiляють з Rammstein! Нiно, навколiшки на пiдлогу. Зараз же!" Сем закричав, коли тупа бавовна куль встромилася в кузов їхнього автомобiля. Нiна згорнулася калачиком пiд бардачком у себе пiд ногами i нахилила голову, поки на них дощем сипалися кулi.
  
  "Сем! Твої друзi?" Пердю закричав, глибше занурюючись у своє сидiння i переводячи коробку передач на вищу передачу.
  
  "Нi! Вони схожi на твоїх друзiв, мисливець за нацистськими релiквiями! Заради всього святого, невже нас нiколи просто не дадуть спокою?" Сем загарчав.
  
  Нiна просто заплющила очi i сподiвалася, що не помре, стискаючи свiй телефон.
  
  "Сем, хапай пiдзорну трубу! Двiчi натиснiть червону кнопку i направте її на Iрокеза за кермом, " проревiв Пердью, простягаючи довгу предмет-ручку мiж сидiннями.
  
  "Гей, обережнiше, куди ти спрямовуєш цю бiсову штуку!" Сем плакав. Вiн швидко поклав великий палець на червону кнопку i дочекався паузи мiж клацаннями куль. Залягаючи на дно, вiн перемiстився прямо до краю сидiння, навпроти дверей, щоб вони не могли передбачити його положення. Миттю Сем i пiдзорна труба з'явилися в кутку заднього вiкна. Вiн двiчi натиснув на червону кнопку i спостерiгав, як червоний промiнь упав прямо туди, куди вiн вказав на чоло водiя.
  
  Гiтлер знову вистрiлив, i влучно пущена куля розбила скло перед лицем Сема, обсипавши його осколками. Але його лазер вже був спрямований на могiканiну досить довго, щоб пробити його череп. Сильний жар променя випалив мозок водiя в його черепi, i в дзеркалi заднього виду Пердью на мить побачив, як його обличчя вибухнуло м'ясистим мiсивом iз сопливої кровi та уламкiв кiсток на лобовому склi.
  
  "Молодець, Сем!" - Вигукнув Пердью, коли "БМВ" рiзко звернув з дороги i зник за гребенем пагорба, який переходив у крутий урвище. Нiна розгорнулася, почувши, як зiтхання шоку Сема переросли в стогiн i крики.
  
  "Боже мiй, Сем!" - верещала вона.
  
  "Що трапилося?" - спитав Пердью. Вiн пожвавiшав, побачивши в дзеркалi Сема, що тримається за обличчя закривавленими руками. "О Боже мiй!"
  
  "Я нiчого не бачу! Моє обличчя у вогнi!" Сем закричав, коли Нiна прослизнула мiж сидiннями, щоб подивитись на нього.
  
  "Дай менi подивитися. Дай менi подивитися!" - Наполягала вона, вiдводячи його руки. Нiна намагалася не заверещати в панiцi заради Сема. Його обличчя було порiзане маленькими уламками скла, деякi з яких все ще стирчали з його шкiри. Все, що вона бачила в його очах, була кров.
  
  "Ти можеш розплющити очi?"
  
  "Ти, що з глузду з'їхав? Господи, у мене в очних яблуках уламки скла!" вiн голосив. Сем був далеко не гидливою людиною, i його больовий порiг був досить високий. Почувши, як вiн верещить i пхикає, як дитина, Нiна i Пердью сильно стривожилися.
  
  "Вiдвези його до лiкарнi, Пердю!" - сказала вона.
  
  "Нiна, вони захочуть знати, що сталося, i ми не можемо дозволити собi бути викритими. Я маю на увазi, Сем щойно вбив людину", - пояснив Пердью, але Нiна нiчого цього не хотiла чути.
  
  "Девiд Пердью, вiдвези нас до клiнiки, як тiльки ми дiстанемося до Вевельсбурга, або, клянуся Богом ...!" - прошипiла вона.
  
  "Це сильно завадило б нашiй метi марнувати час. Ви бачите, що нас уже переслiдують. Бог знає, скiльки ще передплатникiв, без сумнiву, завдяки електронному листу Сема до свого марокканського друга", - запротестував Пердью.
  
  "Гей, пiшов ти!" Сем заревiв у порожнечу перед собою. "Я нiколи не надсилав йому фотографiю. Я так i не вiдповiв на цей електронний лист! Це прийшло не вiд моїх контактiв, друже!"
  
  Пердю був спантеличений. Вiн був переконаний, що саме так це, мабуть, просочилося назовнi.
  
  "Тодi хто, Сем? Хто ще мiг знати про це? - спитав Пердью, коли в милi або двох попереду з'явилося село Вевельсбург.
  
  "Клiєнт Агати", - сказала Нiна. "Повинно бути. Єдина людина, яка знає..."
  
  "Нi, її клiєнт поняття не має, що хтось, крiм моєї сестри, виконував це завдання поодинцi", - швидко спростував теорiю Нiни Пердью.
  
  Нiна обережно прибирала дрiбнi уламки скла з лиця Сема, тодi як iншою рукою обхопила його обличчя. Тепло її долонi було єдиною втiхою, яку Сем мiг вiдчувати при величезному опiку вiд безлiчi рваних ран, а його закривавленi руки лежали на колiнах.
  
  "О, нiсенiтниця!" Нiна раптово ахнула. "Графолог! Жiнка, яка розшифрувала почерк Агати! Нi хрiну собi! Вона сказала нам, що її чоловiк був ландшафтним дизайнером, тому що ранiше вiн заробляв розкопками."
  
  "I що?" - спитав Пердью.
  
  "Хто заробляє життя розкопками, Пердью? Археологи. Новина про те, що легенда дiйсно була виявлена, безсумнiвно, пробудила б iнтерес такої людини, чи не так? " - висунула вона гiпотезу.
  
  "Чудово. Гравець, якого ми не знаємо. Саме те, що нам потрiбно", - зiтхнув Пердью, оцiнюючи ступiнь травм Сема. Вiн знав, що не було нiякого способу надати пораненому журналiстовi медичну допомогу, але вiн мав наполягати або прогаяти шанс дiзнатися, що приховував Вевельсберг, не кажучи вже про те, що iншi наздоженуть їх трьох. У момент, коли здоровий глузд узяв гору над гострими вiдчуттями полювання, Пердью перевiрив, чи немає найближчого медичного закладу.
  
  Вiн загнав машину глибше на пiд'їзну дорiжку до будинку в безпосереднiй близькостi вiд замку, де практикував доктор Iоганн Курц. Вони випадково обрали назву, але це була щаслива випадковiсть, яка привела їх до єдиного лiкаря, який не мав призначень до 3 годин дня зi швидкою брехнею. Нiна сказала лiкаревi, що травма Сема була викликана каменепадом, коли вони проїжджали через один з гiрських перевалiв на шляху до Вевельсбурга, щоб оглянути пам'ятки. Вiн купив це. Як вiн не мiг? Краса Нiни явно приголомшила незграбного батька трьох дiтей середнього вiку, який вiв свою практику з дому.
  
  Поки вони чекали Сема, Пердю i Нiна сидiли в тимчасовiй кiмнатi очiкування, яка була переобладнаною верандою, закритою великими вiкнами з сiтками та духовими дзвiночками. Цим мiсцем пробiг приємний вiтерець, такий необхiдний для них шматочок спокою. Нiна продовжувала перевiряти, що вона пiдозрювала про порiвняння iз блискавкою.
  
  Пердью пiдняв маленьку табличку, яку вiн часто використовував для спостереження за вiдстанями та областями, розгортаючи її рухом пальцiв, поки на нiй не вийшли контури замку Вевельсбург. Вiн стояв, дивлячись на замок з вiкна, мабуть, вивчаючи тристоронню структуру за допомогою свого пристрою, простежуючи лiнiї веж i математично порiвнюючи їхню висоту, про всяк випадок, якщо їм потрiбно було знати.
  
  "Пердю", - прошепотiла Нiна.
  
  Вiн глянув на неї ще вiдстороненим поглядом. Вона жестом запросила його сiсти поряд iз нею.
  
  "Дивiться сюди, у 1815 роцi Пiвнiчна башта замку була пiдпалена, коли в неї вдарила блискавка, i тут до 1934 року у пiвденному крилi iснував будинок священика. Я думаю, оскiльки тут йдеться про Пiвнiчну вежу та молитви, що пiдносяться, очевидно, у пiвденному крилi, одне вказує нам мiсце розташування, iнше - куди йти. Пiвнiчна вежа, вгору.
  
  "Що знаходиться на вершинi Пiвнiчної вежi?" - спитав Пердью.
  
  "Я знаю, що СС планували побудувати ще один зал, подiбний до зали генералiв СС над ним, але, мабуть, вiн так i не був побудований", - згадала Нiна з дисертацiї, яку вона колись написала про мiстицизм, що практикується СС , та непiдтвердженi плани використовувати вежу для ритуалiв.
  
  Пердю хвилину обмiрковував це у своїй головi. Коли Сем вийшов з кабiнету лiкаря, Перд кивнув. "Добре, я вiдкушу. Це найближче, що ми маємо, до розгадки. Пiвнiчна вежа - це напевно те мiсце."
  
  Сем виглядав як поранений солдат, який щойно повернувся з Бейрута. Його голова була забинтована, щоб зберегти антисептичну мазь на обличчi протягом наступної години. Через пошкодження його очей лiкар дав йому краплi, але вiн не зможе нормально бачити протягом наступного дня або близько того.
  
  "Отже, настає моя черга вести", - пожартував вiн. "Вiєлен данк, гер доктор", - стомлено сказав вiн з найгiршим нiмецьким акцентом, який колись був у уродженця Нiмеччини. Нiна хихикнула про себе, знаходячи Сема надзвичайно милим; таким жалюгiдним i зрушеним у своїх бинтах. Вона хотiла б поцiлувати його, але не тодi, коли вiн був одержимий Трiш, пообiцяла вона собi. Вона залишила ураженого лiкаря загальної практики з добрим прощанням та рукостисканням, i всi троє попрямували до машини. Неподалiк на них чекала стародавня будiвля, що добре збереглася i до країв наповнена жахливими таємницями.
  
  
  Роздiл 27
  
  
  Пердью органiзував кожному з них готельнi номери.
  
  Було дивно, що вiн не жив у однiй кiмнатi iз Семом, як завжди, оскiльки Нiна позбавила його всiх привiлеїв у спiлкуваннi з нею. Сем зрозумiв, що хоче побути одне, але питання було в чому. З того часу, як вони залишили будинок у Кельнi, Пердью став поводитися серйознiше, i Сем не думав, що раптовий вiд'їзд Агати мав до цього якесь вiдношення. Тепер вiн не мiг охоче обговорювати це з Нiною, бо не хотiв, щоб вона хвилювалася через щось, що могло бути нiчим.
  
  Вiдразу пiсля їхнього пiзнього обiду Сем зняв бинти. Вiн вiдмовився розгулювати замком, загорнутий як мумiя, i бути загальним посмiховиськом для всiх iноземцiв, якi проходили через музей та навколишнi будiвлi. Вдячний за те, що в нього були з собою сонцезахиснi окуляри, вiн мiг принаймнi приховати поганий стан своїх очей. Бiлки навколо його райдужної оболонки були темно-рожевими, а запалення зробило його повiки темно-бордовими. По всьому його обличчю крихiтнi порiзи видiлялися яскраво-червоним, але Нiна переконала його дозволити їй нанести трохи косметики поверх подряпин, щоб зробити їх менш помiтними.
  
  Було досить часу, щоб вiдвiдати замок i подивитися, чи зможуть вони знайти те, про що говорив Вернер. Пердю не любив ворожити, але цього разу вiн не мав вибору. Вони збиралися до зали генералiв СС i звiдти мали визначити, що видiляється, якщо їх взагалi вразило щось незвичайне. Це було найменше, що вони могли зробити, перш нiж їх спiткали переслiдувачi, якi, як ми сподiвалися, звузилися до двох клонiв Rammstein, яких вони позбулися. Тим не менш, вони були посланi кимось, i цей хтось надiшле бiльше лакеїв, щоб зайняти їх мiсце.
  
  Коли вони увiйшли до гарної фортецi трикутної форми, Нiна згадала кам'яну кладку, яка була вбудована так багато разiв, коли будинки зносилися, перебудовувалися, надбудовувалися та прикрашалися вежами протягом усього минулого, починаючи з дев'ятого столiття i далi. Вiн залишався одним iз найвiдомiших замкiв у Нiмеччинi, i вона особливо любила його iсторiю. Всi троє попрямували прямо до Пiвнiчної вежi, сподiваючись виявити, що теорiя Нiни заслуговує на довiру.
  
  Сем ледве мiг нормально бачити. Його зiр було змiнено так, що вiн мiг бачити в основному контури предметiв, але в iншому все було туманно. Нiна взяла його пiд руку i повела його, стежачи за тим, щоб вiн не спiткнувся на незлiченних щаблях у будiвлi.
  
  "Можу я взяти твою камеру, Сем?" - Запитав Пердью. Його потiшило, що журналiст, у якого майже не було зору, вважав за краще прикинутися, що вiн все ще може фотографувати iнтер'єр.
  
  "Якщо ти забажаєш. Я нiчого не бачу. Безглуздо навiть намагатися", - журився Сем.
  
  Коли вони увiйшли до Зали обергруппенфюрерiв СС, Зали генералiв СС, Нiна зiщулилася побачивши малюнок, який був нанесений на сiру мармурову пiдлогу.
  
  "Хотiла б я плюнути на це, не привертаючи уваги", - посмiхнулася Нiна.
  
  "На чому?" - Запитав Сем.
  
  "Цей грiбаний знак, який я так сильно ненавиджу", - вiдповiла вона, коли вони перетинали темно-зелене сонячне колесо, що зображало символ Ордену Чорного Сонця.
  
  "Не плюйся, Нiно", - сухо порадив Сем. Пердю йшов попереду, знову перебуваючи в станi мрiй. Вiн пiдняв камеру Сема, сховавши пiдзорну трубу мiж рукою та фотографiчним апаратом. За допомогою пiдзорної труби, налаштованої на IЧ-функцiю, вiн просканував стiни на предмет будь-яких предметiв, захованих усерединi. У режимi тепловизионного вiдображення вiн нiчого не виявив, крiм коливань температури в суцiльностi кам'яної кладки, коли перевiряв тепловi сигнатури.
  
  У той час, як бiльшiсть вiдвiдувачiв виявили iнтерес до меморiалу Вевельсбурга 1933-1945 рокiв, розташованого в колишньому примiщеннi гауптвахти СС у дворi замку, троє колег старанно шукали щось особливе. Що це було, вони не знали, але завдяки знанням Нiни, особливо про нацистську епоху нiмецької iсторiї, вона могла б сказати, коли щось було не на своєму мiсцi в тому, що мало стати духовним центром СС.
  
  Пiд ними знаходилося сумнозвiсне сховище, або груфт, споруда, схожа на гробницю, втоплена в фундаментi вежi i нагадує мiкенськi гробницi з куполоподiбними склепiннями. Спочатку Нiна подумала, що загадку можуть розгадати цiкавi дренажнi отвори в затонулому колi пiд зенiтом зi свастикою на куполi, але їй треба було пiднятися нагору, згiдно з записами Вернера.
  
  "Я не можу позбутися думки, що там, у темрявi, щось є", - сказала вона Сему.
  
  "Послухайте, давайте просто пiднiмемося на найвищу точку Пiвнiчної вежi та подивимося звiдти. Те, що ми шукаємо, не всерединi замку, а зовнi", - припустив Сем.
  
  "Чому ти так говориш?" - Запитала вона.
  
  "Як сказав Пердью... Семантика..." вiн знизав плечима.
  
  Пердью виглядав заiнтригованим: "Розкажи, мiй добрий".
  
  Очi Сема мiж вiками горiли, як пекельне полум'я, але вiн не мiг дивитися на Пердью, коли той звертався до нього. Опустивши пiдборiддя на груди, перемагаючи бiль, вiн продовжив: "Все в останнiй частинi вiдноситься до зовнiшнiх речей, таких як блискавка i молитви, що пiдносяться. На бiльшостi теологiчних зображень чи старих гравюр молитви зображенi як диму, що пiднiмається над стiнами. Я справдi думаю, що ми шукаємо прибудову чи сiльськогосподарську секцiю, щось за межами мiсця, де боги кинули вогонь", - пояснив вiн.
  
  "Ну, мої пристрої не змогли розрiзнити жодних iнопланетних об'єктiв чи аномалiй усерединi вежi. Я пропоную дотримуватись теорiї Сема. I нам краще зробити це швидко, бо темрява наближається", - пiдтвердив Пердью, передаючи камерi Нiнi.
  
  "Добре, пiдемо", - погодилася Нiна, повiльно потягнувши Сема за руку, щоб вiн мiг рухатися разом iз нею.
  
  "Я не слiпий, ти знаєш?" - пiддражнив вiн.
  
  "Я знаю, але це хороший привiд, щоб налаштувати тебе проти мене", - посмiхнулася Нiна.
  
  Ось воно знову! Сем замислився. Посмiшки, флiрт, нiжна допомога. Якi її плани? Тодi вiн почав питати, чому вона сказала йому вiдпустити, i чому вона сказала йому, що майбутнього немає. Але зараз навряд чи був пiдходящий час для iнтерв'ю щодо питань, якi не мають значення в життi, де кожна секунда могла стати для нього останньою.
  
  З платформи на вершинi Пiвнiчної вежi Нiна окинула поглядом простiр первозданної краси, що оточував Вевельсбург. Окрiм химерних та акуратних рядiв житлових будинкiв уздовж вулиць та рiзних вiдтiнкiв зеленi, що оточували село, не було нiчого iншого, що могло б мати якесь значення. Сем сидiв, притулившись спиною до верхньої частини зовнiшньої стiни, щоб його очi були захищенi вiд холодного вiтру, що дмухав з верхiвки бастiону.
  
  Як i Нiна, Пердью не побачив нiчого незвичайного.
  
  "Я думаю, що ми досягли кiнця шляху тут, хлопцi", - нарештi визнав вiн. "Ми дiйсно намагалися, але це цiлком може бути свого роду шарадою, щоб збити з пантелику тих, хто не знає того, що знав Вернер".
  
  "Так, я маю погодитись", - сказала Нiна, дивлячись на долину внизу з чималою часткою розчарування. "I я навiть не хотiв цього робити. Але тепер я вiдчуваю, що зазнав невдачi".
  
  "О, та гаразд, - пiдiграв Сем, - ми всi знаємо, що ти не вмiєш шкодувати себе, га?"
  
  "Заткнися, Сем", - вiдрiзала вона, схрестивши руки на грудях, щоб вiн не мiг покладатися на її керiвництво. З самовпевненим смiшком Сем встав i змусив себе насолодитися виглядом, принаймнi до того, як вони пiдуть. Вiн важко пробрався сюди не для того, щоб пiти без панорамного огляду тiльки тому, що в нього болiли очi.
  
  "Ми все ще повиннi з'ясувати, хто були тi дурницi, якi стрiляли в нас, Пердью. Тримаю парi, вони якось пов'язанi з тiєю жiнкою Рейчел у Халкiрку, " наполягала Нiна.
  
  "Нiна?" Сем покликав через їхнi спини.
  
  "Давай, Нiно. Допоможiть бiдолахи, перш нiж вiн впаде назустрiч своїй смертi", - Пардью хихикнув над її очевидною байдужiстю.
  
  "Нiна!" Сем закричав.
  
  "О, Iсусе, стеж за своїм кров'яним тиском, Сем. Я йду, - прогарчала вона i закотила очi, дивлячись на Пердью.
  
  "Нiна! Дивiться! Сем продовжував. Вiн зняв темнi окуляри, не звертаючи уваги на агонiю вiд поривчастого вiтру i рiзкого пiсляполуденного свiтла, що б'є в його палкi очi. Вона i Пердью стояли з обох бокiв, коли вiн дивився на внутрiшнi землi, неодноразово запитуючи: "Хiба ти цього не бачиш? Чи не так?"
  
  "Нi", - вiдповiли вони обоє.
  
  Сем манiакально засмiявся i вказав твердою рукою, яка рухалася праворуч налiво, ближче до стiн замку, зупинившись на дальнiй лiвiй сторонi. "Як ти не бачиш цього?"
  
  "Бачиш що?" Запитала Нiна, трохи роздратована його наполегливiстю, коли вона все ще не могла зрозумiти, на що вiн вказує. Пердю спохмурнiв i знизав плечима, дивлячись на неї.
  
  "Тут всюди є серiя лiнiй", - сказав Сем, затамувавши подих вiд подиву. Це можуть бути зарослi градiєнтнi лiнiї або, можливо, старi бетоннi каскади, створенi для пiднесення, на якому можна будувати, але вони чiтко окреслюють широку мережу широких круглих кордонiв. Деякi закiнчуються невдовзi поза периметра замку, iншi зникають, нiби вони закопалися глибше у траву."
  
  "Почекай", - сказав Пердью. Вiн налаштував пiдзорну трубу, щоб мати змогу переглядати поверхневий рельєф мiсцевостi.
  
  "Твiй рентгенiвський зiр?" - спитав Сем, мигцем глянувши на постать Пердью пошкодженим зором, через який все здавалося спотвореним i жовтим. "Гей, швидко спрямуй це на груди Нiни!"
  
  Пердю голосно засмiявся, i вони обоє подивилися на досить надуту фiзiономiю незадоволеного iсторика.
  
  "Нiчого такого, чого б ви обоє ранiше не бачили, так що припинiть валяти дурня", - впевнено пiддражнила вона, викликавши трохи хлоп'ячу усмiшку в обох чоловiкiв. Не те щоб вони були здивованi, що Нiна просто вийшла i зробила такi незручнi зауваження. Вона переспала з ними обома кiлька разiв, тому не змогла зрозумiти, чому це було б недоречно.
  
  Пердью пiдняв пiдзорну трубу i почав з того мiсця, де Сем почав свiй уявний кордон. Спочатку здавалося, що нiчого не змiнилося, окрiм кiлькох пiдземних каналiзацiйних труб, що примикають до першої вулицi за кордоном. Потiм вiн побачив це.
  
  "О Боже мiй!" - Видихнув вiн. Потiм вiн почав смiятися, як старатель, який щойно знайшов золото.
  
  Що! Що! Нiна зойкнула вiд хвилювання. Вона пiдбiгла до Пердю i стала проти нього, щоб заблокувати пристрiй, але вiн знав краще i тримав її на вiдстанi витягнутої руки, поки оглядав решту точок, у яких скупчення пiдземних споруд збиралося i згиналося.
  
  "Послухай, Нiно, " нарештi сказав вiн, " я можу помилятися, але це схоже на пiдземнi споруди прямо пiд нами".
  
  Вона схопила пiдзорну трубу, проте, делiкатно, i приклала її до ока. Подiбно до слабкої голограми, все пiд землею злегка мерехтiло, оскiльки ультразвук, що виходить вiд лазерної точки, створював сонограму з невидимого матерiалу. Очi Нiни розширилися вiд благоговiння.
  
  "Вiдмiнна робота, мiстере Клiв", - Пардью привiтав Сема з вiдкриттям дивовижної мережi. "I неозброєним оком, не менше!"
  
  "Так, добре, що в мене стрiляли i я мало не ослiп, га?" Сем засмiявся, грюкнувши Пердю по руцi.
  
  "Сем, це не смiшно", - сказала Нiна зi свого наглядового пункту, все ще прочiсуючи вздовж i впоперек те, що здавалося некрополем левiафана, що не дiє пiд Вевельсбургом.
  
  "Мiй недолiк. Смiшно, якщо я так думаю, " парирував Сем, тепер задоволений собою за те, що врятував становище.
  
  "Нiно, ти можеш бачити, де вони починаються, далi вiд замку, звичайно. Нам довелося б пробиратися всередину з точки, яка не охороняється камерами стеження", - спитав Пердью.
  
  "Зачекай", - пробурмотiла вона, наслiдуючи єдину лiнiю, яка проходила через всю мережу. "Вiн зупиняється пiд цистерною саме на внутрiшнiй сторонi першого двору. Тут має бути люк, через який ми можемо спуститися.
  
  "Добре!" - вигукнув Пердью. "Саме з цього ми розпочнемо спелеологiчнi дослiдження. Ходiмо трохи подрiмаємо, щоб дiстатися сюди до свiтанку. Я маю знати, що Вевельсбург зберiгає в секретi вiд сучасного свiту".
  
  Нiна кивнула на знак згоди, "I через що заради цього варто вбивати".
  
  
  Роздiл 28
  
  
  Мiс Мейзi закiнчила вишукану вечерю, яку вона готувала протягом останнiх двох годин. Частиною її роботи в маєтку було використовувати свою квалiфiкацiю сертифiкованого шеф-кухаря при кожному прийомi їжi. Тепер, коли господиня була вiдсутня, у будинку був невеликий штат прислуги, але вiд неї, як i ранiше, очiкували, що вона виконуватиме свої обов'язки в повному обсязi, як вiд головної економки. Поведiнка нинiшнього мешканця нижнього будинку, що примикає до головної резиденцiї, нескiнченно дратувала Мейзi, але вона повинна була залишатися настiльки професiйною, наскiльки могла. Вона ненавидiла необхiднiсть обслуговувати невдячну вiдьму, яка тимчасово проживає там, хоча її роботодавець ясно дав зрозумiти, що його гостя поки що залишиться на невизначений термiн.
  
  Гостя була грубою жiнкою з бiльш нiж достатньою впевненiстю, щоб заповнити човен королiв, i її звички в їжi були такими незвичайними та вибагливими, як i очiкувалося. Будучи веганкою спочатку, вона вiдмовлялася їсти страви з телятини або пироги, якi старанно готувала Мейзi, волiючи замiсть них зелений салат i тофу. За всi свої роки п'ятдесятирiчна кухарка нiколи не стикалася з таким звичайним i зовсiм дурним iнгредiєнтом, i вона не приховувала свого несхвалення. На її жах, гiсть, якого вона обслуговувала, повiдомив про її так зване непокору своєму роботодавцю, i Мейзi швидко отримала догану, хоч i доброзичливу, вiд домовласника.
  
  Коли вона, нарештi, розбиралася у веганськiй кулiнарiї, неотесана корова, для якої вона готувала, мала нахабство повiдомити їй, що веганство бiльше не є її бажанням, i що вона хоче стейк iз прожаркою та рисом басмати. Мейзi розлютилася через непотрiбнi незручностi, пов'язанi з необхiднiстю витрачати домашнiй бюджет на дорогi веганськi продукти, якi тепер лежать марно на зберiганнi через те, що вибагливий споживач став хижаком. Навiть десерти були оцiненi суворо, хоч би якими смачними вони були. Мейзi була одним з провiдних пекарiв Шотландiї i навiть опублiкувала три власнi кулiнарнi книги про десерти та варення, коли їй було за сорок, тому те, що її гiсть вiдмовився вiд її кращої роботи, змусило її подумки потягтися до пляшок зi спецiями, що мiстять бiльше токсичних речовин. .
  
  Її гостею була вражаюча жiнка, подруга домовласника, згiдно з тим, що їй сказали, але їй були данi конкретнi iнструкцiї не дозволяти мiс Мiрелi залишати надане їй житло за будь-яку цiну. Мейзi знала, що поблажлива дiвчина виявилася там не на свiй вибiр i що вона була залучена до глобальної полiтичної таємницi, двозначнiсть якої була необхiдна, щоб свiт не потрапив у якусь катастрофу, яку востаннє викликала Друга свiтова вiйна. Економка терпiла словеснi образи i юнацьку жорстокiсть своєї гостi тiльки для того, щоб послужити своєму роботодавцю, але в iншому випадку вона вже швидко розправилася зi свавильною жiнкою, яка перебуває пiд її опiкою.
  
  Минуло вже майже три мiсяцi з того часу, як її привезли до Турсо.
  
  Мейзi звикла не ставити запитань своєму роботодавцю, тому що вона любила його, i в нього завжди була вагома причина для будь-яких дивних прохань, якими вiн до неї звертався. Вона працювала на Дейва Пердью бiльшу частину останнiх двох десятилiть, обiймаючи рiзнi посади у трьох його маєтках, поки на неї не поклали цю вiдповiдальнiсть. Щовечора, пiсля того, як мiс Мiрела збирала посуд для вечерi та встановлювала периметри безпеки, Мейзi було доручено зателефонувати своєму роботодавцю та залишити повiдомлення про те, що собаку погодували.
  
  Вона жодного разу не спитала чому, i її iнтерес не був досить збуджений, щоб зробити це. Майже роботизована у своїй вiдданостi, мiс Мейзi робила тiльки те, що їй говорили, за правильну цiну, i мiстер Перд'ю платив дуже добре.
  
  Її очi метнулися до кухонного годинника, настiнного прямо над заднiми дверима, якi вели в гостьовий будинок. Це мiсце називалося гостьовим будинком тiльки в дружнiй манерi заради дотримання пристойностей. Правду кажучи, це була не бiльше нiж п'ятизiркова камера попереднього ув'язнення майже з усiма зручностями, якими користувалася б її мешканка, якби вона була на волi. Звичайно, нiякi пристрої зв'язку не були дозволенi, i будiвля була хитро обладнана супутниковими та сигнальними скремблерами, для проникнення в якi знадобилися б тижнi навiть за допомогою найскладнiшого обладнання та неперевершених хакерських експлойтiв.
  
  Iншою перешкодою, з якою зiткнувся гiсть, були фiзичнi обмеження гостьового будинку.
  
  Невидимi звуконепроникнi стiни були утиканi тепловiзiйними датчиками, якi постiйно вiдстежували температуру людського тiла всерединi, щоб забезпечити негайне сповiщення про будь-яке порушення.
  
  Зовнi всього гостьового будинку основний хитромудрий пристрiй на основi дзеркал використовував вiкову спритнiсть рук, що застосовувалася iлюзiонiстами минулих епох, - напрочуд простий i зручний обман. Це робило мiсце невидимим без пильного вивчення чи тренованого ока, не кажучи вже про хаос, який це викликало пiд час гроз. Бiльшiсть майна була спроектована таким чином, щоб вiдвернути небажану увагу i мiстити те, що мало залишатися в пастцi.
  
  Незадовго до 8 години вечора Мейзi запакувала вечерю для гостей для доставки.
  
  Нiч була прохолодною, а вiтер норовливим, коли вона проходила пiд високими соснами та великими папоротями альпiнарiю, що простягалися над стежкою, як пальцi велетня. Все про власнiсть вечiрнi вогнi висвiтлювали дорiжки та рослини подiбно до земного зоряного свiтла, i Мейзi могла добре бачити, куди вона йде. Набравши перший код зовнiшнiх дверей, вона увiйшла та закрила її за собою. Гостьовий будинок, дуже схожий на люк пiдводного човна, мiстив два проходи: зовнiшнi дверi та допомiжний, щоб потрапити всередину будiвлi.
  
  Увiйшовши до другої, Мейзi виявила, що там мертвенно тихо.
  
  Зазвичай телевiзор був увiмкнений, пiдключений з головного будинку, i всi лампи, якi вмикалися та вимикалися з головного пульта живлення будинку, було вимкнено. Жахливi сутiнки опустилися на меблi, i в кiмнатах запанувала тиша, не було чути навiть руху повiтря вiд вентиляторiв.
  
  "Ваша вечеря, мадам", - чiтко сказала Мейзi, нiби не було жодних вiдхилень вiд норми. Вона була насторожена через дивнi обставини, але навряд чи здивована.
  
  Гiсть багато разiв погрожував їй ранiше i обiцяв їй неминучу болiсну смерть, але частиною манери економки було пускати все на самоплив i iгнорувати порожнi погрози, що виникають вiд незадоволених соплячок на кшталт мiс Мiрели.
  
  Звичайно, Мейзi уявлення не мала, що Мiрела, її невихована гостя, була лiдером однiєї з найстрашнiших органiзацiй у свiтi протягом останнiх двох десятилiть i могла зробити все, що обiцяла своїм ворогам. Мейзi не знала, що Мiрела була Ренатою з Ордену Чорного Сонця, нинi заручницею Дейва Пердью, яку збиралися використовувати як розмiнну монету проти поради, коли настане час. Пердью знав, що приховування Ренати вiд ради дасть йому дорогоцiнний час для укладання могутнього союзу з Бригадою вiдступникiв, ворогами Чорного Сонця. Рада намагалася повалити її, але доки вона була вiдсутня, Чорне Сонце не могло замiнити її i цим висловлювало свої намiри.
  
  "Мадам, тодi я залишу вашу вечерю на обiдньому столi", - оголосила Мейзi, не бажаючи, щоб iнопланетна обстановка вибивала її з колiї.
  
  Коли вона повернулася, щоб пiти, жахливого зростання мешканець привiтав її вiд дверей.
  
  "Я думаю, нам слiд повечеряти разом сьогоднi ввечерi, ти не згоден?" Сталевий голос Мiрели наполягав.
  
  Мейзi на мить задумалася про небезпеку, яку представляла Мiрела, i, будучи не з тих, хто недооцiнює вроджено безсердечних людей, вона просто погодилася: "Звичайно, мадам. Але я заробив досить тiльки для одного."
  
  "О, тут нема про що турбуватися", - посмiхнулася Мiрела, безтурботно жестикулюючи, коли її очi блищали, як у кобри. Ти можеш поїсти. Я складу тобi компанiю. Ти принiс вино?
  
  "Звичайно, мадам. Скромне солодке вино на додаток до корнуолської випiчки, яку я спекла спецiально для тебе, " покiрно вiдповiла Мейзi.
  
  Але Мiрела могла сказати, що очевидна вiдсутнiсть тривоги в економки межувала з заступництвом; найдратiвливiший тригер, який викликав безпричинну ворожiсть iз боку Мiрели. Пiсля стiльки рокiв на чолi найстрашнiшого культу нацистських манiякiв вона нiзащо не зазнала б непокори.
  
  "Якi коди для дверей?" - вiдверто спитала вона, дiставаючи з-за спини довгий поручень для завiси, виконаний у виглядi якогось списа.
  
  "О, це має бути вiдомо лише спiвробiтникам та прислугi, мадам. Я впевнена, що ти розумiєш", - пояснила Мейзi. Проте в її голосi не було жодних побоювань, i її очi прямо зустрiлися з очима Мiрели. Мiрела приставила вiстря до горла Мейзi, потай сподiваючись, що економка дасть їй привiд засунути його вперед. Гострий край залишив вм'ятину на шкiрi економки i проколов її саме так, що на поверхнi утворилася симпатична крапелька кровi.
  
  "Ви зробите мудро, прибравши цю зброю, мадам", - раптово порадила Мейзi голосом, майже не своїм. Її слова пролунали з рiзким акцентом у тонi, який був набагато глибшим, нiж її звичайний життєрадiсний передзвiн. Мiрела не могла повiрити у своє нахабство i зi смiхом вiдкинула голову назад. Очевидно, звичайна служниця поняття не мала, з ким має справу, i для бiльшої переконливостi Мiрела вдарила Мейзi по обличчю гнучкою алюмiнiєвою рейкою. Це залишило палаючий слiд на обличчi економки, коли вона оговталася вiд удару.
  
  "Ти зробиш мудро, якщо скажеш менi, чого я вимагаю, перш нiж я позбудуся тебе", - посмiхнулася Мiрела, завдаючи ще одного удару батогом по колiнах Мейзi, викликавши у служницi крик агонiї. "Зараз!"
  
  Економка плакала, уткнувшись обличчям у колiна.
  
  "I ти можеш нити стiльки, скiльки тобi подобається!" Мiрела загарчала, тримаючи зброю напоготовi, щоб пронизати череп жiнки. "Як ви знаєте, це затишне гнiздечко звукоiзольоване".
  
  Мейзi пiдвела погляд, у її великих блакитних очах не було нi терпимостi, нi послуху. Її губи зiгнулися, оголивши зуби, i з нечестивим гулом, що вирвався з глибин її живота, вона накинулася.
  
  Мiрела не мала часу змахнути зброєю, перш нiж Мейзi зламала їй кiсточку одним потужним ударом гомiлки по гомiлки Мiрели. Вона кинула свою зброю при падiннi, в той час як її нога пульсувала вiд болю. Мiрела випустила потiк ненависних погроз крiзь свої хрипкi крики, у нiй боролися бiль та лють.
  
  Чого Мiрела, у свою чергу, не знала, то це того, що Мейзi найняли в Турсо не за її кулiнарнi здiбностi, а за її майстерну бойову ефективнiсть. У разi прориву їй було доручено завдати удару з граничною упередженiстю i повною мiрою використовувати свою пiдготовку як оперативник крила рейнджерiв Iрландської армiї, або Фiан óглах. З моменту свого вступу в громадянське суспiльство Мейзi Макфадден стала доступною для найму як особиста охорона, в основному, i саме тут до її послуг вдався Дейв Пердью.
  
  "Кричiть стiльки, скiльки хочете, мiс Мiрела", - пролунав низький голос Мейзi над її ворогом, що корчиться, - "Я знаходжу це дуже заспокiйливим. I сьогоднi ввечерi ти робитимеш зовсiм небагато з цього, я запевняю тебе ".
  
  
  Роздiл 29
  
  
  За двi години до свiтанку Нiна, Сем та Пердью пройшли останнi три квартали вгору житловою вулицею, щоб нiкого не видати своєю присутнiстю. Вони припаркували свiй автомобiль на пристойнiй вiдстанi серед цiлого ряду машин, припаркованих на вулицi на нiч, так що це було досить непомiтно. За допомогою комбiнезонiв та мотузки троє колег перелiзли через паркан останнього будинку на вулицi. Нiна подивилася вгору з того мiсця, де вона приземлилася, i дивилася на страшний силует масивної стародавньої фортецi на пагорбi.
  
  Вевельсбург.
  
  Вiн безмовно керував селом, спостерiгаючи з мудрiстю вiкiв за душами її мешканцiв. Вона запитувала себе, чи знає замок, що вони там, i з уявою вона мiркувала, чи дозволить замок їм осквернити свої пiдземнi секрети.
  
  "Давай, Нiно", - почула вона шепiт Пердью. За допомогою Сема вiн вiдкрив велику квадратну залiзну кришку, розташовану в дальньому кутку двору. Вони були зовсiм поруч iз тихим, темним будинком i намагалися рухатися безшумно. На щастя, кришка в основному заросла бур'янами i високою травою, що забезпечувало безшумне ковзання по товщинi навколишнього, коли вони вiдкривали її.
  
  Троє стояли навколо чорного рота в травi, ще бiльше прихованого темрявою. Навiть вуличний лiхтар не висвiтлював їхньої опори, i було ризиковано пробиратися в дiрку, не впавши i не поранившись унизу. Опинившись пiд краєм, Пердью увiмкнув свiй лiхтарик, щоб оглянути дренажний отвiр та стан труби внизу.
  
  "Ох. Боже, я не можу повiрити, що я роблю це знову", - простогнала Нiна собi пiд нiс, її тiло напружилося вiд клаустрофобiї. Пiсля виснажливих зiткнень з люками пiдводних човнiв i безлiччю iнших важкодоступних мiсць вона поклялася нiколи бiльше не пiддавати себе нiчому подiбному - але вона тут.
  
  "Не хвилюйся", - заспокоював її Сем, погладжуючи її руку, "Я за тобою. Крiм того, наскiльки я можу бачити, це дуже широкий тунель.
  
  "Дякую, Сем", - безнадiйно сказала вона. "Мене не хвилює, наскiльки вiн широкий. Це досi тунель".
  
  Обличчя Пердью виглянуло з чорної дiри, "Нiна".
  
  "Добре, добре", - зiтхнула вона i, кинувши останнiй погляд на колосальний замок, спустилася в зяюче пекло. Темрява була матерiальною стiною м'якої приреченостi навколо Нiни, i вiд неї потрiбна була кожна унцiя мужностi, щоб не вирватися знову. Її єдиною втiхою було те, що її супроводжували двоє дуже здiбних i глибоко дбайливих чоловiкiв, якi б зробили все, щоб захистити її.
  
  З iншого боку вулицi, прихована за густим чагарником недоглянутого гребеня та його диким листям, пара водянистих очей витрiщилася на трiйцю, коли вони опускалися пiд край люка за зовнiшнiм резервуаром будинку.
  
  Ступивши по щиколотку в бруд дренажної труби, вони обережно поповзли до iржавих залiзних ґрат, якi вiдокремлювали трубу вiд бiльшої мережi каналiзацiйних каналiв. Нiна невдоволено хмикнула, проходячи через слизький портал першої, i обидва, Сем та Пердью, злякалися своєї черги. Щойно всi троє пройшли через них, вони замiнили сiтку. Пердью вiдкрив свiй крихiтний планшет, що розкладається, i одним рухом його подовжених пальцiв гаджет збiльшився до розмiрiв довiдника. Вiн пiдняв його до трьох окремих входiв у тунель, щоб синхронiзувати з ранiше введеними даними пiдземної споруди, щоб знайти потрiбний отвiр, трубу, яка надасть їм доступ до кордону прихованої споруди.
  
  Зовнi вiтер завивав, як зловiсне попередження, наслiдуючи стогiн втрачених душ, що долинали через вузькi щiлини в кришцi люка, i повiтря, що проходить по рiзних каналах навколо них, обдавало їх смердючим диханням. Всерединi тунелю було набагато холоднiше, нiж на поверхнi, i прогулянка по бруднiй, крижанiй водi лише посилювала вiдчуття.
  
  "Далекий правий тунель", - оголосив Пердью, коли яскравi лiнiї на його планшетi збiглися iз записаними ним вимiрами.
  
  "Тодi ми вирушаємо в невiдомiсть", - додав Сем, отримавши невдячний кивок вiд Нiни. Однак вiн не хотiв, щоб його слова прозвучали так похмуро, i просто знизав плечима на її реакцiю.
  
  Пройшовши кiлька ярдiв, Сем дiстав iз кишенi шматок крейди i вiдзначив стiну, де вони увiйшли. Дряпання злякало Пердю i Нiну, i вони обернулися.
  
  "Про всяк випадок..." Сем почав пояснювати.
  
  "Про що?" Прошепотiла Нiна.
  
  "На випадок, якщо Пердью втратить свою технологiю. Нiколи не знаєш, напевно. Я завжди небайдужий до традицiй старої школи. Зазвичай, вiн витримує електромагнiтне випромiнювання або розрядженi батарейки", - сказав Сем.
  
  "Мiй планшет не працює вiд батарейок, Сем", - нагадав йому Пердью i продовжив шлях по коридору, що звужується, попереду.
  
  "Я не знаю, чи зможу я це зробити", - сказала Нiна i зупинилася як вкопана, побоюючись меншого тунелю попереду.
  
  "Звичайно, ти можеш", - прошепотiв Сем. "Пiдiди, вiзьми мене за руку".
  
  "Я неохоче запалюю тут сигнальну ракету, поки ми не переконаємося, що знаходимося поза зоною досяжностi цього будинку", - сказав їм Пердью.
  
  "Все гаразд, " вiдповiв Сем, "у мене Нiна".
  
  Пiд його руками, притиснута до його тiла, де вiн притискав до себе Нiну, мiг вiдчувати, як її тiло тремтить. Вiн знав, що не холод привiв її в жах. Все, що вiн мiг зробити, це мiцно притискати її до себе i пестити великим пальцем її руку, щоб заспокоїти, поки вони проходили через секцiю з нижчою стелею. Перд'ю був поглинений складанням карти i спостереженням за кожним своїм кроком, тодi як Сему доводилося маневрувати тiлом Нiни, яка не бажала цього, разом зi своїм у горлi невiдомої мережi, яка тепер поглинула їх. На своїй шиї Нiна вiдчула крижаний дотик пiдземного руху повiтря, i здалеку вона могла розрiзнити, як капає вода зi стокiв над каскадними цiвками каналiзацiйної води.
  
  "Поїхали", - раптом сказав Пердью. Вiн виявив щось на зразок люка над ними, кованi залiзнi ворота, закрiпленi в цементi, якi були виконанi у виглядi хитромудрих вигинiв i завиткiв. Це напевно не був службовий вхiд, як люк та водостоки. Очевидно, з якоїсь причини це була декоративна споруда, яка, можливо, позначала, що це був вхiд до iншої пiдземної споруди, а не до iнших ґрат. Це був круглий плоский диск у формi складної свастики, викутий iз чорного залiза та бронзи. Скрученi руки символу та краю ворiт були ретельно прихованi пiд зносом столiть. Застиглi зеленi водоростi та ерозiйна iржа надiйно закрiпили диск на навколишнiй стелi, зробивши його практично неможливим для вiдкриття. Насправдi вона була закрiплена мiцно, нерухомо вручну.
  
  "Я знала, що це була погана iдея", - заспiвала Нiна з-за спини Пердью. "Я знав, що мав би втекти пiсля того, як ми знайшли щоденник".
  
  Вона розмовляла сама з собою, але Сем знав, що це через iнтенсивнiсть її страху перед навколишнiм середовищем, в якому вона знаходилася, вона була в напiвстанi панiки. Вiн прошепотiв: "Уяви, що ми збираємося знайти, Нiно. Тiльки уявiть, через що пройшов Вернер, щоб приховати це вiд Гiммлера та його тварин. Це має бути щось дiйсно особливе, пам'ятаєш? Сему здавалося, що вiн умовляє малюка з'їсти її овочi, але в його словах була певна мотивацiя для мiнiатюрної iсторички, яка скам'янiла до слiз у його обiймах. Нарештi вона наважилася пiти далi.
  
  Пiсля кiлькох спроб Пердью вiдсунути засув вiд зруйнованого удару, вiн озирнувся на Сема i попросив його перевiрити, чи немає в сумцi ручної паяльної лампи, яку вiн поклав у сумку на блискавцi. Нiна чiплялася за Сема, боячись, що темрява поглине його, якщо вона вiдпустить його. Єдиним джерелом свiтла, яке вони могли використовувати, був тьмяний свiтлодiодний лiхтарик, i серед безмежної темряви вiн був таким самим тьмяним, як свiчка в печерi.
  
  "Пердю, я думаю, тобi також слiд спалити зашморг. Сумнiваюсь, що вiн все ще обертатиметься пiсля всiх цих рокiв", - порадив Сем Пердью, який згiдно з кивнув, запалюючи маленький iнструмент для рiзання залiза. Нiна продовжувала дивитися довкола, поки iскри освiтлювали бруднi старi бетоннi стiни величезних каналiв та помаранчеве свiчення, яке час вiд часу ставало все яскравiшим. Думка про те, що вона може побачити в один iз яскравих моментiв, налякала Нiну до чортикiв. Хто знав, що могло ховатися в сирому, темному мiсцi, яке простягалося на багато акрiв пiд землею?
  
  Незабаром пiсля цього ворота вiдiрвалися вiд розпечених петель i розбилися з обох бокiв, i знадобилося обом чоловiкам, щоб перенести їхню вагу на землю. З великим пихтiнням i кректанням вони обережно опустили ворота, щоб зберегти навколишню тишу, на випадок, якщо шум може привернути увагу будь-кого, кого вiн досягне в межах чутностi.
  
  Один за одним вони пiднялися в темний простiр нагорi, в мiсце, яке вiдразу ж набуло iнших вiдчуттiв i запаху. Сем знову помiтив стiну, поки вони чекали, поки Пердью знайде маршрут на маленькому планшетному пристрої. На екранi з'явився складний набiр лiнiй, через що було важко вiдрiзнити вищi тунелi вiд тих, що трохи нижче. Пердю зiтхнув. Вiн був не з тих, хто губиться або робить помилки, зазвичай немає, але йому довелося визнати невпевненiсть у наступних кроках.
  
  "Запали сигнальну ракету, Пердью. Будь ласка. Будь ласка", - прошепотiла Нiна у мертвiй темрявi. Тут взагалi не було чути нi звуку - нi крапель, нi води, нi руху вiтру, щоб надати мiсцю якоїсь подоби життя. Нiна вiдчула, як у грудях стискується серце. Там, де вони стояли зараз, стояв жахливий запах горiлих проводiв i пилу з кожним вимовленим нею словом, що злилося в лаконiчне бурмотiння. Це нагадало Нiнi труну; дуже маленька, обмежена труна, в якiй нiде рухатися чи дихати. Поступово напад панiки захлеснув її.
  
  "Пердю!" Сем наполягав. "Спалах. Нiна погано справляється iз цим оточенням. Крiм того, нам потрiбно бачити, куди ми йдемо.
  
  "О, боже мiй, Нiно. Звичайно. Менi так шкода", - перепросив Пердью, потягнувшись за сигнальною ракетою.
  
  "Це мiсце здається таким маленьким!" Нiна ахнула, падаючи на колiна. "Я вiдчуваю стiни на своєму тiлi! О, солодкий Iсусе, я збираюся померти тут, внизу. Сем, будь ласка, допоможи! Її зiтхання перетворилися на прискорене дихання в непрогляднiй темрявi.
  
  На її величезне полегшення, трiск спалаху викликав слiпуче свiтло, i вона вiдчула, як її легенi розширилися вiд глибокого вдиху, який вона зробила. Всi троє примружили очi вiд раптового яскравого свiтла, чекаючи, поки їхнiй зiр звикне. Перш нiж Нiна змогла насолодитися iронiєю розмiрiв цього мiсця, вона почула, як Пердью сказав: "Свята Матiр Божа!"
  
  "Це схоже на космiчний корабель!" Втрутився Сем, його щелепа вiдвисла вiд подиву.
  
  Якщо Нiна думала, що iдея замкнутого простору довкола неї була тривожною, тепер вона мала причину переглянути. Структура левiафана, в якiй вони опинилися, мала жахливу якiсть, десь мiж пiдземним свiтом нiмого залякування i гротескною простотою. Широкi арки над головою виникали зi згладжених сiрих стiн, якi переходили в пiдлогу, замiсть з'єднуватися з ним перпендикулярно.
  
  "Послухайте", - схвильовано сказав Пердью i пiдняв вказiвний палець, коли його очi прочiсували дах.
  
  "Нiчого", - зауважила Нiна.
  
  "Нi. Можливо, нiчого в сенсi специфiчного шуму, але послухайте... тут стоїть безперервний гул", - зазначив Пердью.
  
  Сем кивнув головою. Вiн також це чув. Це було так, нiби тунель був живим з якоюсь майже непомiтною вiбрацiєю. З обох бокiв велика зала розчинилася в темрявi, яку вони ще не висвiтлювали.
  
  "У мене вiд цього мурашки по шкiрi", - сказала Нiна, мiцно притискаючи свої руки до грудей.
  
  "Без сумнiву, нас двоє, "посмiхнувся Пердью, "i все ж таки цим не можна не захоплюватися".
  
  "Так", - погодився Сем, дiстаючи свою камеру. На фотографiї не було жодних помiтних особливостей, якi можна було б сфотографувати, але сам розмiр i гладкiсть трубки були дивом самi по собi.
  
  "Як вони побудували це мiсце?" Нiна розмiрковувала вголос.
  
  Очевидно, що це мало бути побудовано пiд час окупацiї Гiммлером Вевельсбурга, але нiколи не було жодних згадок про це, i, звичайно, на жодному кресленнi замку нiколи не згадувалося про iснування подiбних споруд . Один розмiр, як виявилося, вимагав значної iнженерної майстерностi з боку будiвельникiв, тодi як верхнiй свiт, мабуть, нiколи не помiчав розкопок унизу.
  
  "Тримаю в заклад, що для будiвництва цього мiсця вони використовували ув'язнених з концентрацiйних таборiв", - зауважив Сем, роблячи ще один знiмок, включаючи Нiну в кадр, щоб повнiстю передати розмiр тунелю по вiдношенню до неї. "Насправдi, це майже так, нiби я все ще мiг вiдчувати їх тут".
  
  
  Роздiл 30
  
  
  Пердью подумав, що слiд слiдувати лiнiям на його табличцi, якi тепер вказували на схiд, використовуючи тунель, в якому вони знаходилися. На маленькому екранi замок був вiдзначений червоною точкою, i звiдти, подiбно до гiгантського павука, обширна система тунелiв розходилася в основному по трьох сторонах свiту.
  
  "Я знаходжу чудовим, що пiсля всього цього часу в цих каналах в основному немає смiття або ерозiї", - зауважив Сем, iдучи за Пердю у темряву.
  
  "Я згоден. Менi дуже незручно думати, що це мiсце залишилося порожнiм, i все ж таки тут немає жодних слiдiв того, що вiдбувалося тут пiд час вiйни," погодилася Нiна, її великi карi очi вiдзначали кожну деталь стiн та їхнє округле злиття зi пiдлогою.
  
  "Що це за звук?" Знову спитав Сем, роздратований його постiйним гулом, настiльки приглушеним, що вiн майже став частиною тишi в темному тунелi.
  
  "Це нагадує менi щось на кшталт турбiни", - сказав Пердью, насупившись побачивши дивного об'єкта, який з'явився в декiлькох ярдах попереду на його схемi. Вiн зупинився.
  
  "Що це?" Запитала Нiна з ноткою панiки у голосi.
  
  Пердью продовжив у бiльш повiльному темпi, побоюючись квадратного об'єкта, який вiн не мiг визначити за його схематичною формою.
  
  "Залишайся тут", - прошепотiв вiн.
  
  "Нi за що, блядь", - сказала Нiна i знову взяла Сема пiд руку. "Ти не залишиш мене в невiданнi".
  
  Сем посмiхнувся. Було приємно знову почуватися таким корисним для Нiни, i вiн насолоджувався її постiйним дотиком.
  
  "Турбiни?" Сем повторив iз задумливим кивком. Це мало сенс, якщо ця мережа тунелiв справдi використовувалася нацистами. Це був би таємнiший спосiб отримання електрики, тодi як вищезгаданий свiт не звертав уваги на його iснування.
  
  З тiнi попереду Сем та Нiна почули схвильований звiт Пердью: "Ах! Схоже на генератор!
  
  "Слава Богу, " зiтхнула Нiна, - я не знаю, як довго я змогла б iти в цiй непрогляднiй темрявi".
  
  "З якого часу ти боїшся темряви?" Сем запитав її.
  
  "Я не такий. Але перебувати у невiдкритому, моторошному пiдземному ангарi без свiтла, щоб бачити, що нас оточує, трохи нервує, тобi не здається? " - пояснила вона.
  
  "Так, це я можу зрозумiти".
  
  Спалах погас занадто швидко, i чорнота, що повiльно набирає, огорнула їх, як плащ.
  
  "Сем", - сказав Пердью.
  
  "На ньому", - вiдповiв Сем i опустився навпочiпки, щоб дiстати з сумки ще одну сигнальну ракету.
  
  Пiшов брязкiт у темрявi, коли Пердью поркався з курною машиною.
  
  "Це не ваш звичайний генератор. Я впевнений, що це якийсь хитромудрий пристрiй, призначений для рiзних функцiй, але для яких я не маю уявлення ", - сказав Пердью.
  
  Сем запалив ще одну сигнальну ракету, але не побачив рухомих фiгур на вiдстанi, що наближалися в тунелi за ними. Нiна присiла навпочiпки поруч iз Пердью, щоб оглянути покриту павутиною машину. Помiщений у мiцну металеву раму, вiн нагадав Нiнi стару пральну машину. На лицьовiй сторонi були розташованi товстi ручки, кожна з чотирма налаштуваннями, але написи стерлися, так що не було можливостi визначити, що вони повиннi були встановлювати.
  
  Довгi, тренованi пальцi Пердью поралися на зворотi з якимись проводками.
  
  "Будь обережним, Пердью", - переконувала Нiна.
  
  "Не хвилюйся, люба", - посмiхнувся вiн. "Тим не менш, я зворушений вашою турботою. Дякую вам."
  
  "Не будь самовпевненим. Менi зараз достатньо мати справу з цим мiсцем, " вiдрiзала вона, шльопнувши його по руцi, що змусило його посмiхнутися.
  
  Сем не мiг не почуватися нiяково. Будучи всесвiтньо вiдомим журналiстом, вiн i ранiше бував у найнебезпечнiших мiсцях, стикався з одними з найпоганiших людей i локацiй у свiтi, але вiн мав визнати, що минуло багато часу вiдколи вiн вiдчував себе настiльки вибитим з колiї атмосферою. Якби Сем був забобонною людиною, вiн би напевно уявив, що в тунелях водяться привиди.
  
  З машини долинув гучний трiск i снiп iскор, за яким пiшов спочатку утруднений, непослiдовний ритм. Нiна та Пердью вiдiйшли назад вiд раптового життя речi i почули, як двигун поступово набирає обертiв, переходячи у стiйке обертання.
  
  "Вiн працює на холостому ходу, як трактор", - зауважила Нiна, нi до кого безпосередньо не звертаючись. Цей звук нагадав їй про дитинство, коли вона прокидалася до свiтанку вiд звуку дiдусяного трактора. Це був досить приємний спогад тут, у занедбанiй iнопланетнiй оселi привидiв та нацистської iсторiї.
  
  Один за одним спалахнули мiзернi настiннi свiтильники. На їх жорстких пластикових обкладинках роками зберiгалися мертвi комахи та пил, що значно погiршувало освiтлення лампочок усерединi. Було дивно, що тонка проводка все ще дiяла, але, як i очiкувалося, свiтло було в кращому разi слабким.
  
  "Ну, принаймнi, ми можемо бачити, куди йдемо", - сказала Нiна, оглядаючись на нескiнченний вiдрiзок тунелю, що злегка повертає влiво в декiлькох ярдах попереду. З якоїсь незрозумiлої причини цей поворот викликав у Сема погане передчуття, але вiн залишив це при собi. Здавалося, вiн не мiг позбутися цього поганого передчуття - i на те були вагомi причини.
  
  За ними, у погано освiтленому проходi пiдземного свiту, в якому вони опинилися, п'ять маленьких тiней перемiстилися в темрявi, як i ранiше, коли Нiна не помiтила.
  
  "Давайте пiдемо i подивимося, що знаходиться по той бiк", - запропонував Пердью i пiшов iз сумкою на блискавцi, перекинутiй через плече. Нiна потягла Сема за собою, i вони йшли в тишi й цiкавостi, чулося лише низьке гудiння турбiни та звук їхнiх крокiв, що луною вiддавалися у величезному просторi.
  
  "Перш, нам потрiбно зробити це швидко. Як я нагадала тобi вчора, Сем i я мушу скоро повернутися до Монголiї", - наполягала Нiна. Вона вiдмовилася вiд спроб з'ясувати, де була Рената, але вона сподiвалася повернутися до Берна з деякою втiхою, що б вона не могла зробити, щоб запевнити його у своїй лояльностi. Сем поклав завдання промацати Пердью щодо мiсцезнаходження Ренати на Нiну, оскiльки вона користувалася в нього бiльшим розташуванням, нiж Сэм.
  
  "Я знаю, моя люба Нiно. I ми розберемося з усiм цим, як тiльки з'ясуємо, що знав Ерно i чому вiн послав нас саме до Вевельсбурга, з усiх мiсць. Я обiцяю, що впораюсь iз цим, але зараз просто допоможи менi знайти цей невловимий секрет", - запевнив її Пердью. Вiн нiколи не глянув на Сема, коли той обiцяв свою допомогу. "Я знаю, чого вони хочуть. Я знаю, чому вони послали тебе назад сюди.
  
  Зараз цього було достатньо, зрозумiла Нiна i вирiшила не тиснути на нього далi.
  
  Ти це чуєш? Несподiвано спитав Сем, його вуха напружилися.
  
  "Нi що?" Нiна насупилась.
  
  "Слухайте!" Сем умовляв iз серйозним виразом обличчя. Вiн зупинився як укопаний, щоб краще розрiзнити постукування та цокання позаду них у темрявi. Тепер Пердю та Нiна теж це почули.
  
  "Що це таке?" Запитала Нiна з явним тремтiнням у голосi.
  
  "Я не знаю", - прошепотiв Пердью, пiднiмаючи розкриту долоню, щоб заспокоїти її i Сема.
  
  Свiтло вiд стiн постiйно ставало яскравiшим i тьмянiшим, коли струм пiднiмався i падав через стару мiдну проводку. Нiна озирнулася й ахнула так голосно, що її жах луною рознiсся величезним лабiринтом.
  
  "О, Iсусе!" - вигукнула вона i вчепилася в руки обох своїх супутникiв з невимовним жахом на обличчi.
  
  Позаду них iз темного лiгва на вiдстанi з'явилися п'ять чорних собак.
  
  "Добре, наскiльки це сюрреалiстично? Чи бачу я те, що, як менi здається, я бачу? - Запитав Сем, готуючись втекти.
  
  Перд'ю згадав тварин з Кельнського собору, де його та його сестру спiймали в пастку. Це була одна й та сама порода з тiєю самою тенденцiєю до абсолютної дисциплiни, так що це повиннi були бути тi самi собаки. Але зараз у нього не було часу розмiрковувати про їхню присутнiсть чи походження. У них не було вибору, крiм...
  
  "Бiжи!" Сем закричав i мало не збив Нiну з нiг вiд швидкостi свого ривка. Пердю наслiдував їхнiй приклад, коли тварини на повнiй швидкостi помчали за ними. Троє дослiдникiв обiгнули вигин невiдомої споруди, сподiваючись знайти якесь мiсце, щоб сховатися чи втекти, але тунель продовжувався без змiн, коли собаки наздогнали їх.
  
  Сем повернувся i запалив сигнальну ракету. "Вперед! Вперед!" - крикнув вiн двом iншим, тодi як сам служив барикадою мiж звiрами та Пердю та Нiною.
  
  "Сем!" - закричала Нiна, але Пердью потяг її вперед, у мерехтливе блiде свiтло тунелю.
  
  Сем виставив перед собою вогняну палицю, розмахуючи нею перед ротвейлерами. Вони зупинилися, побачивши яскраве полум'я, i Сем зрозумiв, що вiн має всього кiлька секунд, щоб знайти вихiд.
  
  Вiн мiг чути, як кроки Пердью i Нiни поступово стають тихiшими у мiру того, як вiдстань мiж ним i ними збiльшується. Його очi швидко забiгали з боку на бiк, тодi як вiн не вiдривав погляду вiд становища тварин. Ричачи i пускаючи слину, вони скривили губи в лютiй загрозi людинi з вогненною палицею. По жовтуватiй трубi долинув рiзкий свист, що миттєво кликав з далекого кiнця тунелю, прикинув Сем.
  
  Три собаки негайно повернулися i побiгли назад, тодi як два iншi залишилися на мiсцi, нiби вони нiчого не чули. Сем вважав, що ними манiпулює їхнiй господар; подiбно до того, як пастуший свисток може керувати його собакою серiєю рiзних звукiв. Ось як вiн контролював їхнi рухи.
  
  Генiально, подумав Сем.
  
  Двоє залишилися доглядати його. Вiн помiтив, що його спалах ставав дедалi слабшим.
  
  "Нiна?" вiн подзвонив. Нiчого не повернулося. "Ось i все, Сем, " сказав вiн собi, " ти наданий сам собi, хлопче".
  
  Коли спалахи закiнчилися, Сем взяв камеру i ввiмкнув спалах. Принаймнi спалах тимчасово заслiпив би їх, але вiн помилився. Двi пишногрудi сучки проiгнорували яскраве свiтло камери, але вони не рушили вперед. Знову пролунав свисток, i вони почали гарчати на Сема.
  
  Де решта собак? подумав вiн, стоячи як укопаний.
  
  Незабаром пiсля цього вiн отримав вiдповiдь на запитання, коли почув крик Нiни. Сему було однаково, чи наздоженуть його тварини. Вiн мав прийти на допомогу Нiнi. Виявивши бiльше смiливостi, нiж здорового глузду, журналiстка помчала у напрямку голосу Нiни. Iдучи п'ятами, вiн чув, як собачi пазурi стукають по цементу, коли вони гналися за ним. У будь-який момент вiн очiкував, що важка туша тварини, що стрибає, обрушиться на нього, кiгтi встромляться в його шкiру, а iкла встромляться в горло. Пiд час спринту вiн озирнувся i побачив, що вони його не наздогнали. З того, що Сем змiг вивести, виявилося, що собаки використали, щоб загнати його в кут, а не вбивати. I все ж таки, це було не найвдалiше становище, щоб опинитися в ньому.
  
  Просуваючись за поворотом, вiн помiтив два iншi тунелi, що вiдходять вiд цього, i вiн приготувався кинутися у верхнiй iз двох. Один над iншим, це мало перевершити швидкiсть ротвейлерiв, коли вiн стрибнув до вищого входу.
  
  "Нiна!" вiн покликав знову, i цього разу почув її далеко, занадто далеко, щоб зрозумiти, де вона була.
  
  "Сем! Сем, ховайся! - почув вiн її крик.
  
  З додатковою швидкiстю вiн стрибнув до вищого входу, за кiлька ярдiв до входу на рiвнi землi в iнший тунель. Вiн ударився об холодний, твердий бетон iз нищiвним стуком, який мало не зламав йому ребра, але Сем швидко пролiз у зяючу дiрку заввишки близько двадцяти футiв. На його жаху, один собака пiшов за ним, в той час, як iнший верескнув вiд удару її невдалої спроби.
  
  Нiнi та Пердью доводилося мати справу з iншими. Ротвейлери якось повернулися, щоб влаштувати їм засiдку з iншого боку тунелю.
  
  "Ти знаєш, що це означає, що всi цi канали пов'язанi, вiрно?" Перд'ю згадав, коли вводив iнформацiю на своєму планшетi.
  
  "Навряд чи зараз час складати карту гребаного лабiринту, Пердью!" вона насупилась.
  
  "О, але це був би слушний час, Нiно", - заперечив вiн. "Чим бiльше iнформацiї ми отримаємо про точки доступу, тим легше нам буде втекти".
  
  "Отже, що ми повиннi з ними робити?" вона вказала на собак, що снували навколо них.
  
  "Просто не рухайся i говори тихим голосом", - порадив вiн. "Якби їхнiй господар хотiв нашої смертi, ми вже були собачим кормом".
  
  "О, чудово. Тепер я почуваюся набагато краще", - сказала Нiна, коли її очi помiтили високу людську тiнь, що витяглася на гладкiй стiнi.
  
  
  Роздiл 31
  
  
  Сему нiкуди було йти, крiм безцiльно бiгти в темряву меншого тунелю, в якому вiн знаходився. Одна дивина, однак, полягала в тому, що вiн мiг чути гул турбiни набагато голоснiше тепер, коли вiн був далеко вiд головного тунелю. Незважаючи на весь шалений поспiх i непереборне биття свого серця, вiн не мiг не захоплюватися красою доглянутого собаки, який загнав його в куток. Її чорна шкура мала здоровий блиск навiть при мiзерному освiтленнi, а її рот змiнився з глузування на слабку усмiшку, коли вона почала розслаблятися, просто стоячи на його шляху, важко дихаючи.
  
  "О, нi, я досить добре знаю таких, як ти, щоб не пiддаватися на це дружелюбнiсть, дiвчинка", - заперечив Сем на її поступливу манеру. Вiн знав краще. Сем вирiшив заглибитись у тунель, але у звичайному темпi. Собака не змiг би пуститися в погоню, якби Сем не дав їй нiчого для переслiдування. Повiльно, iгноруючи її залякування, Сем спробував поводитися нормально i пiшов темним бетонним коридором. Але його зусилля були перерванi її несхвальним гарчанням, що загрожує ревом попередження, до якого Сем не мiг не прислухатися.
  
  "Ласкаво просимо, можеш пiти зi мною", - сердечно сказав вiн, тодi як у його венах адреналiн наповнював його органiзм.
  
  Чорна сучка нiчого цього не хотiла. Злiсно посмiхнувшись, вона повторила свою позицiю i зробила кiлька крокiв ближче до своєї мети для бiльшої переконливостi. Було б безглуздо з боку Сема намагатися втекти, навiть вiд однiєї тварини. Вони були просто швидшими i смертоноснiшими, а не противником, якому можна було кинути виклик. Сем сiв на пiдлогу i почав чекати, що вона робитиме. Але єдиною реакцiєю, виявленою його звiриним викрадачом, було сiсти перед ним, як вартовий. I це було саме те, ким вона була.
  
  Сем не хотiв завдавати шкоди собацi. Вiн був затятим любителем тварин, навiть для тих, хто готовий був розiрвати його на шматки. Але вiн повинен був пiти вiд неї, на випадок, якщо Пердью i Нiна були в небезпецi. Щоразу, коли вiн рухався, вона гарчала на нього.
  
  "Мої вибачення, мiстере Клiв", - пролунав голос iз темної печери в глибинi вiд входу, налякавши Сема. "Але я не можу дозволити тобi пiти, розумiєш?" Голос був чоловiчим i говорив iз сильним голландським акцентом.
  
  "Нi, не турбуйся. Я дуже чарiвна. Багато людей наполягають на тому, що моє суспiльство приносить їм задоволення", - вiдповiв Сем у своїй добре вiдомiй саркастичнiй манерi звiльнення.
  
  "Я радий, що в тебе є почуття гумору, Сем", - сказав чоловiк. "Бог знає, що там надто багато стривожених людей".
  
  У полi зору народився чоловiк. Вiн був одягнений у комбiнезон, так само, як Сем та його група. Вiн був дуже привабливим чоловiком, i його манери здавалися вiдповiдними, але Сем дiзнався, що найцивiлiзованiшi i освiченi чоловiки зазвичай були найрозпуснiшими. Зрештою, всi бiйцi Бригади Вiдступникiв були високоосвiченими i вихованими людьми, проте вони могли миттєво вдатися до насильства та жорстокостi. Щось у людинi, яка протистояла йому, пiдказала Сему дiяти обережно.
  
  Ти знаєш, що ти шукаєш тут, внизу? спитав чоловiк.
  
  Сем мовчав. Правду кажучи, вiн гадки не мав, що вiн, Нiна та Пердью шукали, але вiн також не збирався вiдповiдати на розпитування незнайомця.
  
  "Мiстер Клiв, я запитав тебе."
  
  Ротвейлер загарчав, присуваючись ближче до Сема. Це було чудово та жахливо, що вона могла реагувати вiдповiдним чином без будь-якого наказу.
  
  "Я не знаю. Ми лише слiдували деяким кресленням, якi виявили пiд Вевельсбургом, " вiдповiв Сем, намагаючись говорити якомога простiше. "А ти хто?"
  
  "Bloem. Джост Блум, сер, " сказав чоловiк. Сем кивнув головою. Тепер вiн мiг визначити акцент, хоч i не знав назви. "Я думаю, нам слiд приєднатися до мiстера Пердю та доктора Гулда".
  
  Сем був спантеличений. Звiдки ця людина знала їхнi iмена? I як вiн довiдався, де їх знайти? "Крiм того, " згадав Блум, " ви б нiкуди не просунулися цим тунелем. Це виключно для вентиляцiї.
  
  До Сема дiйшло, що ротвейлери не могли проникнути в мережу тунелiв тим самим шляхом, що вiн i його колеги, тому голландець мав знати про iншу точку входу.
  
  Вони вибралися з вторинного тунелю назад до головної зали, де все ще горiло свiтло, пiдтримуючи примiщення освiтленим. Сем подумав про холоднокровне поводження Блума i Фейса зi своїм вихованцем, але перш нiж вiн змiг сформулювати будь-якi плани, вдалинi з'явилися три постатi. За ними пiшли iншi собаки. Це були Нiна та Пердью, якi гуляли з iншим хлопцем. Обличчя Нiни просвiтлiло, коли вона побачила, що Сем був цiлий i неушкоджений.
  
  "Тепер, ледi та джентльмени, чи маємо ми продовжити?" Запропонував Йост Блум.
  
  "Куди?" - Запитав я. - спитав Пердью.
  
  "О, перестаньте, мiстере Пердью. Не грайся зi мною, старовина. Я знаю, хто ви, хто всi ви, хоча ви гадки не маєте, хто я, i це, друзi мої, має змусити вас дуже побоюватися грати зi мною", - пояснив Блум, нiжно взявши Нiну за руку i вiдводячи її вiд Пердю та Сема. "Особливо, коли у вашому життi є жiнки, яким може бути заподiяна шкода".
  
  "Не смiй їй загрожувати!" Сем посмiхнувся.
  
  "Сем, заспокойся", - благала Нiна. Щось у Блумi пiдказувало їй, що вiн без вагань позбувся б Сема, i вона мала рацiю.
  
  "Послухайте доктора Гулда ... Сем," передражнив Блум.
  
  "Вибачте, але передбачається, що ми з вами знайомi?" - спитав Пердью, коли вони почали йти гiгантським проходом.
  
  "Ви з усiх людей повиннi бути, мiстере Пердью, але, на жаль, ви не є", - дружелюбно вiдповiв Блум.
  
  Перд'ю був стурбований зауваженням незнайомця, але вiн не мiг пригадати, щоб коли-небудь зустрiчав його ранiше. Чоловiк мiцно тримав Нiну за руку, як коханець-захисник, не виявляючи ворожостi, хоча вона знала, що вiн не дозволив би їй вирватися без шкоди.
  
  "Ще один твiй друг, Пердю?" Запитав Сем їдким тоном.
  
  "Нi, Сем", - гаркнув у вiдповiдь Пердью, але перш нiж вiн змiг спростувати припущення Сема, Блум звернувся безпосередньо до журналiста.
  
  "Я йому не друг, мiстере Клiв. Але його сестра - близька... знайома, " Блум посмiхнувся.
  
  Обличчя Перд'ю стало попелясто-сiрим вiд шоку. Нiна затамувала подих.
  
  "Тому, будь ласка, постарайся, щоб мiж нами все залишалося по-дружньому, так?" Блум посмiхнувся до Сема.
  
  "Так ось як ти знайшов нас?" Запитала Нiна.
  
  "Звичайно, нi. Агата гадки не мала, де ти був. Ми знайшли вас завдяки люб'язностi мiстера Клiва", - зiзнався Блум, насолоджуючись зростаючою недовiрою, яка, як вiн бачив, зростала у Пердью та Нiнi стосовно їхнього друга-журналiста.
  
  "Нiсенiтниця собача!" - вигукнув Сем. Вiн лютував, бачачи реакцiю своїх колег. "Я не мав до цього жодного вiдношення!"
  
  "Невже?" - спитав Блум iз диявольською усмiшкою. "Уеслi, покажи їм".
  
  Молода людина, яка йшла ззаду з собаками, пiдкорилася. Вiн дiстав з кишенi пристрiй, схожий на мобiльний телефон без кнопок. На ньому було зображено компактний вид мiсцевостi та навколишнi схили, щоб позначити мiсцевiсть i, зрештою, лабiринт споруд, якi вони перетинали. Тiльки одна червона точка пульсувала, повiльно перемiщаючись уздовж координат однiєї лiнiї.
  
  "Дивися", - сказав Блум, i Уеслi зупинив Сема на пiвдорозi. Червона точка зупинилася на екранi.
  
  "Ти сучий син!" Нiна зашипiла на Сема, який недовiрливо похитав головою.
  
  "Я не мав до цього жодного вiдношення", - сказав вiн.
  
  "Дивно, оскiльки ти в їхнiй системi стеження", - сказав Пердью з поблажливiстю, яке привело Сема в сказ.
  
  "Ти i твоя гребана сестра, мабуть, пiдкинули це менi!" Сем закричав.
  
  "Тодi як би цi парубки отримали сигнал? Це повинен бути один з їхнiх трекерiв, Сем, щоб з'явитися на їхнiх екранах. Де ще ви були б помiченi, якби не були з ними ранiше?" Пердю наполягав.
  
  "Я не знаю!" Сем заперечив.
  
  Нiна не могла повiрити своїм вухам. Збита з пантелику, вона мовчки дивилася на Сема, людину, якiй вона довiрила своє життя. Все, що вiн мiг зробити, це запекло заперечувати свою причетнiсть, але вiн знав, що шкоди було завдано.
  
  "Не рахуючи цього, ми всi зараз тут. Краще спiвпрацювати, щоб нiхто не постраждав чи не був убитий, " посмiхнувся Блум.
  
  Вiн був задоволений тим, наскiльки легко йому вдалося подолати прiрву мiж компаньйонами, зберiгши невелику недовiру. Це суперечило б його цiлям, якби вiн розкрив, що рада вiдстежувала Сема за допомогою нанiтiв в його органiзмi, схожих на тi, що мiстилися в тiлi Нiни в Бельгiї до того, як Пердью дав їй i Сему проковтнути флакони, що мiстять протиотруту.
  
  Сем не довiряв намiрам Пердью i змусив Нiну повiрити, що вiн також прийняв протиотруту. Але, не прийнявши рiдину, яка могла нейтралiзувати нанiти в його тiлi, Сем ненавмисно дозволив порадi зручно визначити його мiсцезнаходження та пiти за ним до мiсця, де зберiгається секрет Ерно.
  
  Тепер вiн був фактично названий зрадником, i вiн не мав доказiв зворотного.
  
  Вони пiдiйшли до крутого повороту тунелю i опинилися перед величезними дверима сховища, вбудованими у стiну там, де тунель закiнчувався. Це були потьмянiлi сiрi дверi з iржавими засувами, якi змiцнювали її з обох бокiв i посерединi. Група зупинилася, щоб оглянути масивнi дверi перед ними. Його колiр був блiдо-сiро-кремового вiдтiнку, який лише трохи вiдрiзнявся вiд кольору стiн i пiдлоги труб. При найближчому розглядi вони змогли розглянути сталевi цилiндри, якi крiпили важкi дверi до навколишньої дверної рами, встановлених у товстому бетонi.
  
  "Мiстер Пердью, я впевнений, ти зможеш вiдкрити це для нас", - сказав Блум.
  
  "Я сумнiваюся в цьому", - вiдповiв Пердью. "У мене не було з собою нiтроглiцерину".
  
  "Але у тебе напевно є якась генiальна технологiя в твоїй сумцi, як ти зазвичай робиш, щоб прискорити свiй прохiд через всi мiсця, куди ти завжди суєш свiй нiс?" Блум наполягав, його тон явно ставав ворожiшим у мiру того, як його терпiння зникало. "Зроби це заради обмеженого часу..." - сказав вiн Пердью i чiтко сформулював свою наступну загрозу: "Зроби це заради своєї сестри".
  
  Агата цiлком могла бути вже мертва, подумав Пердью, але зберiг незворушний вираз обличчя.
  
  Вiдразу ж усi п'ять собак почали виглядати схвильованими, верещачи i стогiн, переступаючи з ноги на ногу.
  
  "У чому справа, дiвчатка?" - Запитав Вiзлi у тварин, кидаючись заспокоювати їх.
  
  Група озирнулася на всi боки, але не побачила нiякої небезпеки. Здивованi, вони спостерiгали, як собаки ставали надзвичайно галасливими, гавкали на все горло, перш нiж почати безперервно вити.
  
  "Чому вони це роблять?" Запитала Нiна.
  
  Вiзлi похитав головою: "Вони чують те, чого ми не можемо. I що б це не було, це має бути iнтенсивно!
  
  Очевидно, тварини були надзвичайно роздратованi дозвуковою тональнiстю, яку люди не могли вловити, тому що вони почали вiдчайдушно вити, манiакально повертаючись на мiсцi. Один за одним собаки почали вiдступати назад вiд дверей сховища. Уеслi свистiв у незлiченних варiацiях, але собаки вiдмовлялися коритися. Вони розвернулись i побiгли, нiби за ними гнався диявол, i швидко зникли за поворотом, далеко.
  
  "Можеш назвати мене параноїком, але це вiрна ознака того, що ми в бiдi", - зауважила Нiна, тодi як iншi гарячково оглядалися на всi боки.
  
  Йост Блум i вiрний Уеслi обидва витягли свої пiстолети з-пiд пiджакiв.
  
  "Ти принiс зброю?" Нiна здивовано насупилась. "Тодi навiщо турбуватися про собак?"
  
  "Бо якщо вас розiрвуть дикi тварини, це зробить вашу смерть випадковою та сумною, мiй дорогий доктор Гулд. Неможливо вiдстежити. I стрiляти в таку акустику було б просто безглуздо", - буденно пояснив Блум, вiдводячи курок.
  
  
  Роздiл 32
  
  
  
  За два днi до цього - Монх Сарiдаг
  
  
  "Мiсце розташування заблоковане", - сказав хакер Людвiгу Берну.
  
  Вони працювали день i нiч, щоб придумати спосiб знайти вкрадену зброю, яка була вкрадена у бригади вiдступникiв бiльше тижня тому. Будучи колишнiми членами "Чорного сонця", не було жодної людини, пов'язаної з бригадою, яка не була б майстром своєї справи, тому було логiчно, що там буде кiлька експертiв у галузi iнформацiйних технологiй, якi допоможуть вiдстежити мiсцезнаходження небезпечного Лонгiнуса.
  
  "Видатний!" Вигукнув Берн, повертаючись до двох своїх колег-командир за схваленням.
  
  Одним iз них був Кент Брiджес, колишнiй спiвробiтник SAS i колишнiй член третього рiвня Black Sun, який вiдповiдає за боєприпаси. Iншим був Отто Шмiдт, який також був членом Black Sun третього рiвня, перш нiж перейти до бригади вiдступникiв, професор прикладної лiнгвiстики та колишнiй льотчик-винищувач iз Вiдня, Австрiя.
  
  "Де вони зараз?" - спитав Брiджес.
  
  Хакер пiдняв брову: "Насправдi найдивнiше мiсце. Згiдно з волоконно-оптичними iндикаторами, якi ми синхронiзували з апаратним забезпеченням Longinus, в даний час... в... Замок Вевельсбург."
  
  Три командири обмiнялися спантеличеними поглядами.
  
  "У цей час ночi? Там ще навiть не ранок, мабуть, Отто? - спитав Берн.
  
  "Нi, я думаю, зараз близько 5 ранку", - вiдповiв Отто.
  
  "Замок Вевельсбург ще навiть не вiдкритий, i, звичайно ж, вночi туди не допускаються тимчасовi вiдвiдувачi або туристи", - пожартував Брiджес. "Як, чорт забирай, це могло там опинитися? Якщо не... злодiй нинi вдирався до Вевельсбурга?"
  
  У кiмнатi запанувала тиша, бо всi всерединi обмiрковували розумне пояснення.
  
  "Неважливо", - раптово заговорив Берн. "Важливо те, що ми знаємо, де це. Я добровiльно вирушаю до Нiмеччини, щоб забрати їх. Я вiзьму iз собою Олександра Арiченкова. Ця людина - винятковий слiдопит та навiгатор ".
  
  "Зроби це, Берне. Як завжди, реєструйтесь у нас через кожнi 11 годин. I якщо у вас виникнуть проблеми, просто попередьте нас. Ми вже маємо союзникiв у кожнiй країнi Захiдної Європи, якщо вам знадобиться пiдкрiплення ", - пiдтвердив Брiджес.
  
  "Буде зроблено".
  
  "Ви впевненi, що можете довiряти росiйськiй?" Тихо запитав Отто Шмiдт.
  
  "Я вiрю, що зможу, Отто. Ця людина не дала менi жодних пiдстав припускати протилежне. Крiм того, у нас все ще є люди, якi стежать за домом його друзiв, але я сумнiваюся, що колись до цього дiйде. Однак час iсторика та журналiста, щоб привести нам Ренату, закiнчується. Це турбує мене бiльше, нiж я готовий визнати, але по одному", - запевнив Берн австрiйського пiлота.
  
  "Згоден. Щасливої дороги, Берн", - приєднався Брiджес.
  
  "Дякую тобi, Кент. Ми вирушаємо за годину, Отто. Ти будеш готовий? - спитав Берн.
  
  "Абсолютно. Повернiмо цю загрозу вiд того, хто був досить дурний, щоб накласти на неї свої лапи. Боже мiй, якби вони тiльки знали, на що здатна ця штука! Отто розмовляв.
  
  Це те, чого я боюся. У мене таке почуття, що вони чудово знають, на що це здатне".
  
  
  * * *
  
  
  Нiна, Сем i Пердью поняття не мали, як довго вони перебували у тунелях. Навiть якщо припустити, що зараз свiтанок, вони не могли побачити денне свiтло тут, внизу. Тепер їх тримали пiд прицiлом, вони гадки не мали, у що вплуталися, поки стояли перед гiгантськими важкими дверима сховища.
  
  "Мiстере Пердью, якщо хочеш, - Йост Блум пiдштовхнув Пердю своїм пiстолетом, щоб той вiдкрив сховище портативною паяльною лампою, яку вiн використав, щоб зрiзати затвор у каналiзацiї.
  
  "Мiстер Блум, я тебе не знаю, але я впевнений, що людина з твоїм iнтелектом розумiє, що дверi, подiбнi до цiєї, неможливо вiдкрити за допомогою такого жалюгiдного iнструменту, як цей, " заперечив Пердью, хоча й зберiгав свiй розумний тон.
  
  "Будь ласка, не стався до мене поблажливо, Дейве, " Блум похолов, " тому що я не маю на увазi твiй крихiтний iнструмент".
  
  Сем утримався вiд глузування з своєрiдного вибору слiв, якi зазвичай змушували його зробити якесь єхидне зауваження. Великi темнi очi Нiни спостерiгали за Семом. Вiн мiг бачити, що вона була дуже засмучена його очевидною зрадою, коли вiн не взяв флакон протиотрути, яку вона йому дала, але у нього були свої причини не довiряти Пердю пiсля того, через що вiн змусив їх пройти в Брюгге.
  
  Пердью знав, про що говорив Блум. З важким виглядом вiн дiстав схожу на ручку пiдзорну трубу та активував її, використовуючи iнфрачервоне випромiнювання, щоб визначити товщину дверей. Потiм вiн приклав око до маленького скляного вiчка, тодi як решта групи чекала в передчуттi, все ще переслiдувана моторошними обставинами, через якi собаки гавкали шалено далеко вiд них.
  
  Пердю натиснув пальцем на другу кнопку, не вiдриваючи очей вiд пiдзорної труби, i на двернiй засовi з'явилася слабка червона крапка.
  
  "Лазерний рiзак", - посмiхнувся Вiзлi. "Дуже круто".
  
  "Будь ласка, поспiшайте, мiстере Пердью. I коли ви закiнчите, я позбавлю вас цього чудового iнструменту", - сказав Блум. "Я мiг би використовувати такий прототип для клонування моїми колегами".
  
  "А хто мiг би бути вашим колегою, мiстере Блум?" - спитав Пердью, коли промiнь поринув у тверду сталь iз жовтим свiченням, яке зробило його слабким при ударi.
  
  "Тi самi люди, вiд яких ти i твої друзi намагалися втекти в Бельгiї в нiч, коли ви повиннi були доставити Ренату", - сказав Блум, iскри розплавленої сталi мерехтiли в його очах, як пекельне полум'я.
  
  Нiна затамувала подих i подивилася на Сема. Тут вони знову були в компанiї ради, маловiдомих суддiв керiвництва "Чорного сонця", пiсля того, як Олександр зiрвав їхню заплановану вiдмову вiд зганьбленого лiдера, Ренати, яка мала бути повалена ними.
  
  Якби ми зараз були на шахiвницi, нам був би пиздець, подумала Нiна, сподiваючись, що Пердью знав, де була Рената. Тепер йому доведеться доставити її порадi, замiсть того, щоб допомагати Нiнi та Сему здати її Бригадi вiдступникiв. У будь-якому випадку, Сем i Нiна опинилися в положеннi, що компрометує, що призвело до програшного результату.
  
  "Ви найняли Агату, щоб знайти щоденник", - сказав Сем.
  
  "Так, але навряд це було тим, що нас цiкавило. То була, як ти кажеш, стара приманка. Я знав, що якби ми найняли її для такого пiдприємства, їй, безперечно, знадобилася б допомога її брата, щоб знайти щоденник, коли насправдi мiстер Перд'ю i був тiєю релiквiєю, яку ми шукали", - пояснив Блум Сему.
  
  "I тепер, коли ми всi тут, ми могли б також подивитися, на що ви полювали тут, пiд Вевельсбургом, перш нiж ми завершимо нашу справу", - додав Уеслi через спину Сема.
  
  Вдалинi гавкали i скиглили собаки, тодi як турбiна продовжувала гудiти. Це викликало у Нiни непереборне почуття страху та безнадiйностi, яке iдеально вiдповiдало сумному становищу. Вона подивилася на Йоста Блума i, що було нехарактерно для неї, дотрималася свого темпераменту: "З Агатою все гаразд, мiстере Блум? Вона все ще пiд вашою опiкою?
  
  "Так, вона пiд нашою опiкою", - вiдповiв вiн швидким поглядом, щоб заспокоїти її, але його умовчання про благополуччя Агати було зловiсною ознакою. Нiна подивилася на Пердью. Його губи були стиснутi у очевиднiй концентрацiї, але, як його колишня дiвчина, вона знала мову його тiла - Пердью був засмучений.
  
  Дверi видали оглушливий брязкiт, який луною вiдгукнувся глибоко в надрах лабiринту, вперше порушивши десятилiттями тишу, що панувала в цiй похмурiй атмосферi. Вони вiдступили назад, коли Пердью, Уеслi та Сем короткими ривками штовхнули важкi незакрiпленi дверi. Нарештi вона пiддалася i з гуркотом перекинулася на другий бiк, пiднявши багаторiчний пил i розкиданий пожовклий папiр. Нiхто з них не наважився увiйти першим, хоча затхле примiщення було освiтлене тiєю ж серiєю електричних настiнних свiтильникiв, що й тунель.
  
  "Давай, подивимося, що всерединi", - наполягав Сем, тримаючи камеру напоготовi. Блум вiдпустив Нiну i ступив уперед разом iз Пердю не з того кiнця своєї бочки. Нiна почекала, поки Сем пройде повз неї, перш нiж злегка стиснути його руку: "Що ти робиш?" Вiн мiг сказати, що вона розлютилася на нього, але щось в її очах свiдчило, що вона вiдмовлялася вiрити, що Сем навмисно приведе до них пораду.
  
  "Я тут, щоб записати нашi вiдкриття, пам'ятаєш?" - рiзко сказав вiн. Вiн помахав перед нею камерою, але його погляд спрямував її на цифровий екран, де вона могла бачити, що вiн знiмав їх викрадачiв. На випадок, якщо їм знадобиться шантажувати пораду або за будь-яких обставин потрiбнi фотографiчнi докази, Сем робив якнайбiльше знiмкiв чоловiкiв та їхнiх дiй, поки мiг вдавати, що ставиться до цiєї зустрiчi як до звичайної роботи.
  
  Нiна кивнула i пiшла за ним у задушливу кiмнату.
  
  Пiдлога i стiни були викладенi плиткою, а на стелi висiли дюжини пар люмiнесцентних ламп, що випромiнювали слiпуче бiле свiтло, яке тепер перетворилося на мерехтливi спалахи всерединi їх зiпсованих пластикових кришок. Дослiдники на мить забули, хто вони такi, захоплювалися видовищем з рiвним захопленням i трепетом.
  
  "Що це за мiсце?" - спитав Вiзлi, пiднiмаючи холоднi, потьмянiлi хiрургiчнi iнструменти зi старого контейнера для нирок. Над ним нiма i мертва стояла стара операцiйна лампа, пронизана павутинням епох, зiбраних мiж її крайнощами. На кахлi були жахливi плями, деякi з яких виглядали як засохла кров, а iншi нагадували залишки хiмiчних контейнерiв, якi злегка в'їлися в пiдлогу.
  
  "Це схоже на свого роду дослiдницький центр", - вiдповiв Пердью, який бачив i керував своєю часткою подiбних операцiй.
  
  "Чого? Суперсолдати? Тут багато ознак експериментiв над людьми", - зазначила Нiна, скривившись, побачивши трохи вiдкритих дверей холодильника на дальнiй стiнi. "Це холодильники моргу, там складено кiлька мiшкiв для трупiв..."
  
  "I розiрваний одяг", - зауважив Йост з того мiсця, де вiн стояв, виглядаючи через щось схоже на кошики для бiлизни. "О Боже, тканина пахне лайном. I великi калюжi кровi там, де нашийники. Я думаю, доктор Гулд має рацiю - експерименти на людях, але я сумнiваюся, що вони проводилися на нацистських вiйськах. Одяг тут виглядає так, як носили переважно в'язнi концентрацiйних таборiв."
  
  Очi Нiни пiднялися в задумi, коли вона спробувала згадати, що вона знала про концентрацiйнi табори поблизу Вевельсбурга. М'яко, емоцiйним i спiвчутливим тоном, вона подiлилася тим, що знала про тих, хто, мабуть, носив розiрваний закривавлений одяг.
  
  "Я знаю, що ув'язнених використовували як робiтники на будiвництвi Вевельсбурга. Вони могли бути тими людьми, яких, за словами Сема, вiдчував тут, внизу. Їх привезли з Нiдерхагена, деяких iнших - iз Заксенхаузена, але всi вони становили робочу силу для будiвництва того, що, як передбачалося, було чимось бiльшим, нiж просто замок. Тепер, коли ми знайшли все це та тунелi, схоже, що чутки були правдою", - сказала вона своїм супутникам-чоловiкам.
  
  Уеслi та Сем обидва виглядали дуже незатишно у своєму оточеннi. Уеслi схрестив руки на грудях i потер змерзлi передплiччя. Сем щойно скористався своєю камерою, щоб зробити ще кiлька знiмкiв плiсняви та iржi всерединi холодильникiв моргу.
  
  "Схоже, їх використовували не лише для важкої роботи", - сказав Пердью. Вiн вiдсунув убiк лабораторний халат, що висiв на стiнi, i виявив за ним товсту щiлину, глибоко врiзану в стiну.
  
  "Запали", - наказав вiн, не звертаючись нi до кого конкретно.
  
  Уеслi передав йому лiхтарик, i коли Пердью посвiтив їм у дiрку, вiн задихнувся вiд вони застоявся води i гнили старих кiсток, що розклалися всерединi.
  
  "Господи! Подивiться на це!" вiн кашлянув, i вони зiбралися довкола ями, щоб знайти останки того, хто виглядав як двадцять чоловiк. Вiн нарахував двадцять черепiв, але могло бути й бiльше.
  
  "Був випадок, коли кiлька євреїв iз Зальцкоттена, як казали, були замкненi в пiдземеллi Вевельсбурга наприкiнцi 1930-х рокiв", - припустила Нiна, коли побачила це. Але, за повiдомленнями, пiзнiше вони потрапили до табору Бухенвальд. За повiдомленнями. Ми завжди думали, що пiдземелля, про яке йдеться, - це сховище пiд обергруппенфюрером херсал, але, можливо, це було це мiсце!
  
  При всьому своєму здивуваннi вiд того, що вони виявили, група не звернула уваги на те, що гавкiт собак безупинно миттєво припинився.
  
  
  Роздiл 33
  
  
  Поки Сем фотографував жахливу сцену, цiкавiсть Нiни порушила iншi дверi, звичайний дерев'яний рiзновид з вiконцем у верхнiй частинi, який тепер був надто брудний, щоб через нього щось можна було розгледiти. Пiд дверима вона побачила смугу свiтла вiд тiєї ж серiї ламп, якi освiтлювали кiмнату, де вони були.
  
  "Навiть не думай заходити туди", - раптовi слова Йоста за її спиною потрясли її майже до серцевого нападу. У шоцi притиснувши руку до грудей, Нiна обдарувала Йоста Блума поглядом, який вiн часто отримував вiд жiнок, - роздратуванням та зреченням. "Не без мене, як твого охоронця, тобто", - посмiхнувся вiн. Нiна могла бачити, що голландський член ради знав, що вiн привабливий, тим бiльше причин вiдкидати його легкi загравання.
  
  "Я цiлком здатна, дякую, мiстере", - рiзко пiддражнила вона i смикнула ручку дверей. Потрiбно було деяке заохочення, але вони вiдкрилися без особливих зусиль, навiть незважаючи на iржу та невикористання.
  
  Однак ця кiмната виглядала зовсiм iнакше, нiж попередня. Це було трохи привабливiше, нiж медична камера смертi, але все ще зберiгало нацистську атмосферу недобрих передчуттiв.
  
  Багато набита старовинними книгами з усiх предметiв, вiд археологiї до окультизму, вiд посмертних пiдручникiв до марксизму та мiфологiї, кiмната нагадувала стару бiблiотеку чи офiс, враховуючи великий письмовий стiл та крiсло з високою спинкою у кутку, де сходяться двi книжковi полицi. Книги та папки, навiть папери, що валялися всюди, були одного кольору через сильний налiт пилу.
  
  "Сем!" - Покликала вона. "Сем! Ви повиннi зробити знiмки цього!"
  
  "I що, скажiть на милiсть, ви збираєтеся робити з цими фотографiями, мiстере Клiв?" Запитав Джост Блум Сема, коли той зняв один iз них iз дверей.
  
  "Роби те, що роблять журналiсти", - безтурботно сказав Сем, "продай їх тому, хто бiльше заплатить".
  
  Блум видав тривожний смiшок, який ясно позначав його незгоду з Семом. Вiн грюкнув рукою по плечу Сема: "А хто сказав, що ти виберешся звiдси безкарним, хлопче?"
  
  "Ну, я живу теперiшнiм моментом, мiстере Блум, i я намагаюся не дозволяти владолюбним недоумкам на кшталт вас писати за мене мою долю", - самовдоволено посмiхнувся Сем. "Я мiг би навiть заробити долар на фотографiї твого трупа".
  
  Без попередження Блум завдав Сему сильного удару в обличчя, вiдкинувши його назад i збивши з нiг. Коли Сем упав на сталеву шафу, його камера впала на пiдлогу, розбившись вщент при ударi.
  
  "Ти говориш iз кимось могутнiм i небезпечним, у кого, так вже сталося, цi шотландськi яйця у мiцнiй хватцi, хлопче. Не смiй, блядь, забувати про це! Прогримiв Джост, коли Нiна кинулася на допомогу Сему.
  
  "Я навiть не знаю, чому я допомагаю тобi", - тихо сказала вона, витираючи його закривавлений нiс. Ти втягнув нас у це лайно, тому що не довiряв менi. Ти б довiрився Трiшу, але я не Трiшу, чи не так?
  
  Слова Нiни застали Сема зненацька. "Чекай, що? Я не довiряв твоєму хлопцю, Нiно. Пiсля всього, через що вiн змусив нас пройти, ти все ще вiриш у те, що вiн тобi говорить, а я нi. I що це раптом за iсторiя з Трiшем?"
  
  "Я знайшла мемуари, Сем", - сказала Нiна йому на вухо, вiдкидаючи його голову назад, щоб зупинити кровотечу. "Я знаю, що нiколи не буду нею, але ти мусиш вiдпустити".
  
  У Сема буквально вiдвисла щелепа. Так ось що вона мала на увазi там, у будинку! Вiдпустити Трiш, не її!
  
  Пердью увiйшов з пiстолетом Уеслi, постiйно приставленим до спини, i момент випарувався просто так.
  
  "Нiно, що ти знаєш про цей офiс? Це є у записах?" - спитав Пердью.
  
  "Пердю, нiхто навiть не знає про це мiсце. Як це могло б бути в будь-якому записi? вона зiрвалася.
  
  Джост покопався в якихось паперах на столi. "Тут є кiлька апокрифiчних текстiв!" - Оголосив вiн, виглядаючи зачарованим. "Справжнi, давнi писання!"
  
  Нiна схопилася i приєдналася до нього.
  
  "Ви знаєте, у пiдвалi захiдної вежi Вевельсбурга був особистий сейф, який Гiммлер встановив там. Тiльки вiн та комендант замку знали про це, але пiсля вiйни його вмiст було вивезено i так i не було знайдено", - читала лекцiю Нiна, переглядаючи таємнi документи, про якi чула лише у легендах та давнiх iсторичних кодексах. "Тримаю в заклад, що його перенесли сюди. Я б навiть зайшла так далеко, що сказала... " вона повернулася на всi боки, щоб уважно вивчити вiк лiтератури, " що це цiлком могло бути також сховищем. Я маю на увазi, ти бачив дверi, якими ми увiйшли."
  
  Коли вона опустила очi на вiдкритий ящик, вона знайшла жменю сувоїв величезної давнини. Нiна побачила, що Джост не звертає уваги, i при найближчому розглядi зрозумiла, що це був той самий папiрус, на якому було написано щоденник. Вiдiрвавши кiнець своїми витонченими пальчиками, вона злегка розгорнула його i прочитала латиною щось, вiд чого в неї перехопило дихання.
  
  Чи це могло бути? Вона переконалася, що нiхто не бачив, як вона якомога обережнiше складала сувої у свою сумку.
  
  "Мiстер Блум, " сказала вона пiсля того, як забрала сувої, - чи не могли б ви розповiсти менi, що ще було написано у щоденнику про це мiсце?" Вона зберiгала розмовний тон, але хотiла зайняти його i встановити бiльш сердечний зв'язок мiж ними, щоб не видати своїх намiрiв.
  
  "Щиро кажучи, у мене не було особливого iнтересу до кодексу, доктор Гулд. Моєю єдиною турботою було використати Агату Пердью, щоб знайти цю людину", - вiдповiв вiн, киваючи у бiк Пердью, поки iншi чоловiки обговорювали вiк кiмнати iз прихованими записами та її вмiст. "Однак, що було цiкаво, так це те, що вiн написав десь пiсля вiрша, який привiв вас сюди, перш нiж нам довелося пройти через труднощi, розгадуючи його".
  
  "Що вiн сказав?" запитала вона з удаваним iнтересом. Але те, що вiн ненавмисно передав Нiнi, зацiкавило її виключно в iсторичному планi.
  
  "Клаус Вернер був мiстобудiвником Кельна, ви знали?" - спитав вiн. Нiна кивнула. Вiн продовжив: "У щоденнику вiн пише, що вiн повернувся туди, де вiн був розмiщений в Африцi, i повернувся до єгипетської сiм'ї, яка володiла землею, де, як вiн стверджував, бачив цей чудовий скарб свiту, так?"
  
  "Так", - вiдповiла вона, кинувши погляд на Сема, що залiковує свої синцi.
  
  "Вiн хотiв зберегти це собi, як i ти", - єхидно посмiхнувся Йост. Але йому знадобилася допомога колеги, археолога, який працював тут, у Вевельсбурзi, людину на iм'я Вiльгельм Джордан. Вiн супроводжував Вернера як iсторика, щоб забрати скарб з невеликого володiння єгиптянина в Алжирi, так само, як i ви, " вiн весело повторив свою образу. "Але коли вони повернулися до Нiмеччини, його друг, який на той час керував розкопками на околицях Вевельсбурга за дорученням Гiммлера та Верховного комiсара СС, напував його та застрелив, забравши вищезгадану видобуток, яку Вернер досi не згадувався безпосередньо в його працях. Я думаю, ми нiколи не дiзнаємось, чим вони були".
  
  "Шкода", - Нiна зобразила спiвчуття, коли її серце шалено билося в грудях.
  
  Вона сподiвалася, що вони зможуть якимось чином позбавитися цих не надто серцевих джентльменiв ранiше, нiж пiзнiше. За останнi кiлька рокiв Нiна пишалася тим, що перетворилася з зухвалого, хоч i пацифiстського вченого на здатну надираючу дупу людину, на яку її перетворили люди, з якими вона зiткнулася. Колись вона вважала б свого гусака приготованим у подiбнiй ситуацiї, тепер вона думала про способи уникнути затримання, начебто це було зрозумiлим - i так воно й було. У тому життi, яким вона жила нинi, загроза смертi постiйно нависала над нею та її колегами, i вона стала мимовiльним учасником божевiлля манiакальних iгор влади та його сумнiвних персонажiв.
  
  З коридору долинуло гудiння турбiни - раптова, оглушлива тиша, що змiнилася тiльки тихим свистом вiтру, що вияв, що переслiдував складнi тунелi. Цього разу всi помiтили, з подивом дивлячись один на одного.
  
  Що тiльки що сталося? Запитав Вiзлi, який першим заговорив у мертвiй тишi.
  
  "Дивно, що ви помiчаєте шум тiльки пiсля того, як вiн приглушений, чи не так?" - промовив голос з iншої кiмнати.
  
  "Да! Але тепер я чую, як думаю", - заговорив iнший.
  
  Нiна та Сем миттєво впiзнали голос i обмiнялися вкрай стурбованими поглядами.
  
  "Наш час ще не вийшов, чи не так?" Сем спитав Нiну гучним пошепком. Серед спантеличених виразiв iнших, Нiна кивнула головою Сему, заперечуючи. Вони обидва знали голос Людвiга Берна та їхнього друга Олександра Ариченкова. Пердю теж дiзнався голос росiйської.
  
  "Що тут робить Олександр?" вiн спитав Сема, але перш нiж той встиг вiдповiсти, двоє чоловiкiв увiйшли в дверний отвiр. Уеслi направив свою зброю на Олександра, а Йост Блум грубо схопив мiнiатюрну Нiну за волосся i приставив дуло свого Макарова до її скронi.
  
  "Будь ласка, не треба", - випалила вона, не подумавши. Погляд Берна зосередився на голландцi.
  
  "Якщо ти завдаси шкоди доктору Гулду, я знищу всю твою сiм'ю, Йост", - без вагань попередив Берн. "I я знаю, де вони знаходяться".
  
  "Ви знаєте один одного?" - спитав Пердью.
  
  "Це один iз керiвникiв iз Мöнх Сарiдага, мiстер Пердью", - вiдповiв Олександр. Пердю виглядав блiдим i дуже незатишним. Вiн знав, чому бригада була тут, але не знав, як вона знайшла його. Насправдi, вперше у життi яскравий i безтурботний мiльярдер вiдчув себе черв'яком на гачку; чесний видобуток за те, що надто глибоко залiз у мiсця, якi йому слiд було залишити там.
  
  "Так, ми з Йостом служили одному i тому ж господаревi, поки я не прийшов до тями i не перестав бути пiшаком в руках таких iдiотiв, як Рената", - посмiхнувся Берн.
  
  "Клянуся Богом, я уб'ю її", - повторив Джост, завдавши Нiнi бiль рiвно настiльки, щоб вона верескнула. Сем став у атакувальну стiйку, i Джост вiдразу обмiнявся злiсним поглядом з журналiстом: "Ти хочеш ще раз сховатися, горюче?"
  
  "Пiшов ти, сирний член! Пошкодиш хоч волосок у неї на головi, i я здеру твою гребану шкiру отим iржавим скальпелем в iншiй кiмнатi. Випробуй мене!" Сем гаркнув, i вiн мав на увазi саме це.
  
  "Я б сказав, що ти в меншостi не тiльки через людей, а й через невдачу, товаришу", - посмiхнувся Олександр, дiстаючи з кишенi одвiрок i запалюючи його сiрником. "Тепер, хлопчику, опусти свою зброю, або нам доведеться одягнути повiдець i на тебе".
  
  З цими словами Олександр кинув до нiг Уеслi п'ять собачих нашийникiв.
  
  "Що ти зробив з моїми собаками?" вiн гаряче кричав, вени здулися в нього на шиї, але Берн та Олександр не звернули на нього жодної уваги. Уеслi зняв свiй пiстолет iз запобiжника. Його очi були сповненi слiз, а губи нестримно тремтiли. Всiм, хто був свiдком, було ясно, що вiн був непостiйним. Берн опустив очi на Нiну, пiдсвiдомо просячи її зробити перший крок своїм непомiтним кивком. Вона була єдиною, хто перебував у прямiй небезпецi, тому їй належало зiбратися з духом i спробувати застати Блума зненацька.
  
  Симпатична iсторичка скористалася моментом, щоб згадати, чого її якось навчила її покiйна подруга Вел, коли вони трохи спарингували. З припливом адреналiну її тiло почало рухатися, i з усiєї сили вона смикнула руку Блума вгору за лiкоть, змусивши його пiстолет спрямувати вниз. Пердю i Сем одночасно кинулися до Блума, збиваючи його з нiг, при цьому Нiна все ще була у його хватцi.
  
  У тунелях пiд замком Вевельсбург пролунав оглушливий пострiл.
  
  
  Роздiл 34
  
  
  Агата Пердью повзала по бруднiй цементнiй пiдлозi пiдвалу, де вона прокинулася. Болiсний бiль у її грудях свiдчив про останню травму, яку вона отримала вiд рук Веслi Бернарда та Йоста Блума. Перш нiж вони всадили двi кулi в її торс, вона пiддавалася жорстокому поводженню з боку Блума протягом декiлькох годин, поки не знепритомнiла вiд болю та втрати кровi. Ледве жива, Агата зусиллям волi змушувала її продовжувати рухатися на обдертих колiнах до маленького квадрата з дерева та пластику, який вона могла бачити крiзь кров та сльози у своїх очах.
  
  Борючись за те, щоб її легенi розширилися, вона хрипiла з кожним схрещучим рухом уперед. Квадрат перемикачiв i струмiв на бруднiй стiнi манив, але вона не вiдчувала, що зможе зайти так далеко, перш нiж забуття забере її. Пекучi та пульсуючi, незагойнi отвори, залишенi металевими кулями, що встромилися в плоть її дiафрагми i верхньої частини грудної клiтки, сильно кровоточили, i здавалося, що її легенi були подушечками для шпильок до залiзничних шипiв.
  
  За межами кiмнати був свiт, який не пiдозрював про її тяжке становище, i вона знала, що нiколи бiльше не побачить сонця. Але одна рiч, яку знала генiальна бiблiотекарка, полягала в тому, що нападники на неї ненабагато переживуть її. Коли вона супроводжувала свого брата у фортецю в горах, де зустрiчаються Монголiя та Росiя, вони поклялися використовувати вкрадену зброю проти поради за всяку цiну. Замiсть того, щоб ризикувати тим, що на вимогу ради повстане ще одна Рената з "Чорного сонця", якщо вони втратить терпiння у пошуках Мiрели, Девiд та Агата вирiшили також лiквiдувати раду.
  
  Якби вони покiнчили з людьми, якi обрали керiвництво Орденом Чорного Сонця, не було б кому обирати нового лiдера, коли вони передали Ренату Бригадi Вiдступникiв. I найкращим способом зробити це було б використовувати Лонгiнус, щоб знищити їх все вiдразу. Але тепер вона зiткнулася з власною смертю i гадки не мала, де був її брат, i чи був вiн взагалi ще живий пiсля того, як Блум i його звiрi знайшли його. Проте, сповнена рiшучостi зробити свiй внесок у спiльну справу, Агата ризикнула вбити невинних людей, хоча б для того, щоб помститися за себе. Крiм того, вона нiколи не була з тих, хто дозволяє своїм моральним пiдвалинам чи емоцiям взяти гору над тим, що потрiбно було зробити, i вона збиралася довести це сьогоднi, перш нiж випустить своє останнє зiтхання.
  
  Припускаючи, що вона мертва, вони накинули на її тiло пальто, щоб позбутися його, щойно повернуться. Вона знала, що вони планували знайти її брата i змусити його вiдмовитися вiд Ренати, перш нiж убити його, а потiм усунути Ренату, щоб прискорити впровадження нового лiдера.
  
  Силовий ящик запрошував її дедалi ближче.
  
  За допомогою проводки в ньому вона могла перенаправити струм на маленький срiбний передавач, який Дейв змайстрував для її планшета, щоб використовувати супутниковий модем ще в Турсо. З двома зламаними пальцями та здебiльшого здертою шкiрою з кiсточок пальцiв Агата рилась у вшитiй кишенi пальто, щоб дiстати маленький локатор, який вони з братом змайстрували пiсля повернення з Росiї. Вiн був розроблений i зiбраний спецiально вiдповiдно до специфiкацiй Лонгiнуса i служив дистанцiйним детонатором. Дейв i Агата збиралися використовувати це, щоб знищити штаб-квартиру ради у Брюгге, сподiваючись знищити бiльшiсть, якщо не всiх членiв.
  
  Дiставшись до електричної будки, вона оперлася на зламанi старi меблi, якi теж були зваленi туди i забутi, зовсiм як Агата Пердью. З величезним трудом вона творила свою магiю, поступово i обережно, молячись, щоб вона не загинула до того, як завершить налаштування для детонацiї незначної на вигляд суперзброї, яку вона вмiло встановила на Уеслi Бернарда вiдразу пiсля того, як вiн зґвалтував її вдруге.
  
  
  Роздiл 35
  
  
  Сем обсипав Блума ударами, тодi як Нiна тримала Пердью у своїх обiймах. Коли пiстолет Блума вистрiлив, Олександр кинувся на Уеслi, отримавши кулю в плече, перш нiж Берн повалив хлопця i вирубав його. Пердью був поранений у стегно з пiстолета Блума, спрямованого вниз, але вiн був у свiдомостi. Нiна обв'язала його ногу шматком тканини, який вона розiрвала на смужку, щоб поки що зупинити кровотечу.
  
  "Сем, тепер ти можеш зупинитися", - сказав Берн, стягуючи Сема з м'якого тiла Йоста Блума. Приємно було поквитатися, подумав Сем i завдав собi ще одного удару, перш нiж дозволити Берну пiдняти його з землi.
  
  Ми скоро з вами розберемося. Щойно всi зможуть заспокоїтися", - сказала Нiна Пердью, але адресувала свої слова Сему та Берну. Олександр сидiв бiля стiни бiля дверей з кровоточивим плечем, розшукуючи в кишенi пальто флягу з елiксиром.
  
  "I що нам тепер з ними робити?" - Запитав Сем у Берна, витираючи пiт з обличчя.
  
  "Спочатку я хотiв би повернути предмет, який вони вкрали. Потiм заберемо їх iз собою в Росiю як заручники. Вони могли б забезпечити нас величезною кiлькiстю iнформацiї про дiї "Чорного сонця" та поiнформувати нас про всi установи та членiв, про якi ми ще не знаємо", - вiдповiв Берн, пов'язуючи Блума ременями з медичної палати по сусiдству.
  
  "Як ти сюди потрапив?" Запитала Нiна.
  
  "Лiтак. Поки ми розмовляємо, у Ганноверi на мене чекає пiлот. Чому? вiн насупився.
  
  "Ну, ми не змогли знайти той предмет, який ви послали нам повернути вам, - сказала вона Берну з деяким занепокоєнням, - i менi було цiкаво, що ви тут робили; як ви знайшли нас".
  
  Берн похитав головою, на його губах заграла м'яка посмiшка вiд навмисного такту, з яким симпатична жiнка ставила свої запитання. "Я вважаю, що тут було задiяно деяку синхроннiсть. Чи бачиш, Олександр i я пiшли слiдами чогось, що було вкрадено у Бригади вiдразу пiсля того, як ви з Семом вирушили в свою подорож.
  
  Вiн сiв навпочiпки поруч iз нею. Нiна могла сказати, що вiн щось пiдозрював, але його прихильнiсть до неї не давала йому втратити свою спокiйну поведiнку.
  
  "Що мене турбує, то це те, що спочатку ми думали, що ви з Семом маєте до цього якесь вiдношення. Але Олександр тут переконав нас у зворотному, i ми повiрили йому, все ж таки, слiдуючи сигналу Лонгiнуса, кого ми повиннi знайти, але тi самi люди, якi, як нас запевнили, не мали жодного вiдношення до його крадiжки, " вiн посмiхнувся.
  
  Нiна вiдчула, як її серце пiдстрибнуло вiд страху. Зникла доброта, яку Людвiг завжди живив до неї, в його голосi та очах, що дивилися на неї з погордою. "Тепер скажiть менi, докторе Гулд, що я повинен думати?"
  
  "Людвiг, ми не маємо жодного вiдношення до жодної крадiжки!" - Запротестовала вона, ретельно стежачи за своїм тоном.
  
  "Капiтан Берн був би краще, доктор Гулд", - миттєво вiдрiзав вiн. "I, будь ласка, не намагайся вдруге виставити мене дурнем".
  
  Нiна подивилася на Олександра у пошуках пiдтримки, але вiн був непритомний. Сем похитав головою: "Вона не бреше вам, капiтане. Ми напевно не маємо до цього жодного вiдношення".
  
  "Тодi як сталося, що Лонгiн опинився тут?" Берн загарчав на Сема. Вiн встав i повернувся обличчям до Сема, його значний зрiст у загрозливiй позi та крижанi очi. "Це привело нас прямо до вас!"
  
  Пердю бiльше не мiг цього виносити. Вiн знав правду, i тепер, знову через нього, Сем i Нiна пiдсмажувалися, їхнє життя знову було пiд загрозою. Заїкаючись вiд болю, вiн пiдняв руку, щоб привернути увагу Берна: "Це не було справою рук Сема чи Нiни, капiтане. Я не знаю, як Лонгiнус привiв вас сюди, тому що його тут немає.
  
  "Звiдки ти це знаєш?" Суворо запитав Берн.
  
  "Бо я був тим, хто вкрав це", - зiзнався Пердью.
  
  "О, Iсусе!" - вигукнула Нiна, недовiрливо закидаючи голову. "Ти не можеш бути серйозним".
  
  "Де це?" - крикнув Берн, зосередившись на Пердью, як стерв'ятник, що чекає на передсмертний хрип.
  
  "Це з моєю сестрою. Але я не знаю, де вона зараз. Правду кажучи, вона вкрала їх у мене в той день, коли розлучилася з нами в Кельнi, " додав вiн, хитаючи головою вiд цього абсурду.
  
  "Боже милостивий, Пердю! Що ще ти приховуєш? - верещала Нiна.
  
  "Я ж тобi казав", - спокiйно сказав Сем Нiнi.
  
  "Не треба, Сем! Просто не роби цього! - Попередила вона його i встала з-пiд Пердью. "Ти можеш допомогти собi вибратися з цього, Пердю".
  
  Уеслi з'явився з нiзвiдки.
  
  Вiн глибоко встромив iржавий багнет у живiт Берна. Нiна закричала. Сем вiдтяг її вiд грiха подалi, коли Вiзлi з манiакальною гримасою глянув Берну прямо в очi. Вiн витяг закривавлену сталь iз щiльного вакууму тiла Берна i занурив її вдруге. Пердью вiдiйшов так швидко, як тiльки мiг на однiй нозi, коли Сем притискав Нiну до себе, її обличчя уткнулося в його груди.
  
  Але Берн виявився мiцнiшим, нiж Уеслi припускав. Вiн схопив молодика за горло i потужним ударом шпурнув їх обох на книжковi полицi. З лютим гарчанням вiн зламав руку Уеслi, як прутик, i двоє вступили в запеклу битву на землi. Шум вивiв Блума зi ступору. Його смiх заглушував бiль та вiйну мiж двома чоловiками на пiдлозi. Нiна, Сем i Перд'ю спохмурнiли вiд його реакцiї, але вiн не звернув на них уваги. Вiн просто продовжував смiятися, байдужий до своєї власної долi.
  
  Берн втрачав здатнiсть дихати, його рани заливали штани та черевики. Вiн чув, як Нiна плаче, але в нього не було часу востаннє милуватися її красою - йому треба було вчинити вбивство.
  
  Нищiвним ударом по шиї Уеслi вiн знерухомив нерви молодика, оглушивши його на мить, рiвно настiльки, щоб зламати йому шию. Берн упав навколiшки, вiдчуваючи, як його життя вислизає. Дратiвливий смiх Блума привернув його увагу.
  
  "Будь ласка, вбийте i його теж", - м'яко сказав Пердью.
  
  "Ти щойно вбив мого помiчника, Уеслi Бернарда!" Блум усмiхнувся. "Вiн був вихований прийомними батьками у "Чорному сонцi", ти знав, Людвiге? Вони були досить люб'язнi, щоб дозволити йому зберегти частину його первiсного прiзвища - Берн.
  
  Блум вибухнув верескливим смiхом, який розлютив усiх у межах чутностi, тодi як вмираючi очi Берна потонули в розгублених сльозах.
  
  "Ти щойно вбив свого сина, татко", - посмiхнувся Блум. Жах цього був надто великий для Нiни.
  
  "Менi так шкода, Людвiгу!" - заголосила вона i тримала його за руку, але в Бернi нiчого не лишилося. Його могутнє тiло не витримало його бажання померти, i вiн благословив себе обличчям Нiни, перш нiж свiтло остаточно залишило його очi.
  
  "Хiба ви не радi, що Уеслi мертвий, мiстере Пердью?" Блум направив свою отруту на Пердью. "Так i повинно бути, пiсля тих невимовних речей, якi вiн зробив з твоєю сестрою, перш нiж закiнчив цю сучку!" Вiн засмiявся.
  
  Сем схопив свинцеву пiдставку для книг з полицi за ними. Вiн пiдiйшов до Блума i опустив важкий предмет на його череп без жодних вагань чи каяття. Кiстка трiснула, коли Блум смiявся, i тривожне шипiння вирвалося в нього з рота, коли мозкова речовина просочилася на плече.
  
  Почервонiлi очi Нiни з подякою подивилися на Сема. У свою чергу, Сем виглядав враженим власним вчинком, але вiн нiчого не мiг зробити, щоб виправдати це. Пердю незручно посмикався, намагаючись дати Нiнi час оплакати Берна. Проковтнувши власну втрату, вiн нарештi сказав: "Якщо Лонгiнус серед нас, було б гарною iдеєю пiти. Прямо зараз. Рада незабаром помiтить, що їхнi голландськi фiлiї не зареєструвалися, i вони прийдуть шукати ".
  
  "Це правильно", - сказав Сем, i вони зiбрали все, що змогли врятувати зi старих документiв. I нi секундою ранiше, тому що ця мертва турбiна - один з двох кволих пристроїв, що пiдтримують подачу електрики. Вогнi скоро згаснуть i нам кришка".
  
  Пердю швидко подумав. У Агати був Лонгiнус. Вiзлi вбив її. Бригада вiдстежила тут Лонгiнуса, вiн сформулював свiй висновок. Значить, зброя має бути в Уеслi, i цей iдiот уявлення не мав, що вона має?
  
  Викравши бажану зброю i торкаючись її, Пердью знав, як вона виглядає, i бiльше того, вiн знав, як її безпечно транспортувати.
  
  Вони привели Олександра до тями i взяли кiлька обгорнутих полiетиленом бинтiв, якi змогли знайти в медичних шафках. На жаль, бiльшiсть хiрургiчних iнструментiв були брудними i не могли бути використанi для загоєння ран Пердю та Олександра, але було важливiше спочатку вибратися з диявольського лабiринту Вевельсбурга.
  
  Нiна переконалася, що зiбрала всi сувої, якi спромоглася знайти, на випадок, якщо там були ще безцiннi релiквiї античного свiту, якi треба було врятувати. Хоча її нудило вiд огиди та смутку, вона не могла дочекатися, щоб вивчити езотеричнi скарби, якi вона виявила у таємному сховищi Генрiха Гiммлера.
  
  
  Роздiл 36
  
  
  До пiзньої ночi всi вони вибралися з Вевельсбурга i прямували до злiтно-посадкової смуги в Ганноверi. Олександр вирiшив вiдвести погляд вiд своїх супутникiв, тому що вони були такi добрi, включивши його несвiдоме "я" в їхню втечу з пiдземних тунелiв. Вiн прокинувся якраз перед тим, як вони вийшли з ворiт, якi Пердью прибрав пiсля їхнього прибуття, вiдчуваючи, як плечi Сема пiдтримують його м'яке тiло в погано освiтлених печерах Другої свiтової вiйни.
  
  Звичайно, солiдний гонорар, запропонований Дейвом Пердью, також не пошкодив його почуття лояльностi, i вiн подумав, що краще зберегти прихильнiсть бригади, не ховаючись. Вони збиралися зустрiтися з Отто Шмiдтом на злiтно-посадковiй смузi та зв'язатися з iншими командирами бригади для подальших iнструкцiй.
  
  Тим не менш, Пердью мовчав про свого бранця в Турсо, навiть коли вiн отримав нове повiдомлення, одягнувши на собаку намордник. Це безумство. Тепер, коли вiн втратив свою сестру та Лонгiн, у нього закiнчувалися козирi, коли протиборчi сили зiбралися проти нього та його друзiв.
  
  "Ось вiн!" Олександр вказав на Отто, коли вони прибули до аеропорту Ганновера у Лангенхагенi. Вiн сидiв у ресторанi, коли Олександр та Нiна знайшли його.
  
  "Доктор Гулд!" вiн радiсно вигукнув, коли побачив Нiну. "Радий бачити тебе знову".
  
  Нiмецький пiлот був дуже доброзичливою людиною, i вiн був одним iз бiйцiв бригади, якi захищали Нiну та Сема, коли Берн звинуватив їх у крадiжцi "Лонгiнуса". Насилу вони передали сумнi новини Отто i коротко розповiли йому про те, що сталося в дослiдному центрi.
  
  "I ви нiяк не могли привезти його тiло?" вiн, нарештi, спитав.
  
  "Нi, гере Шмiдт, " втрутилася Нiна, - ми повиннi були вибратися до того, як зброя вибухнула. Ми досi не маємо уявлення, чи вибухнув вiн. Я пропоную вам утриматися вiд вiдправлення туди людей, щоб забрати тiло Берна. Це надто небезпечно".
  
  Вiн прислухався до попередження Нiни, але швидко зв'язався зi своїм колегою Брiджес, щоб повiдомити йому про їх статус i втрату "Лонгiна". Нiна та Олександр з тривогою чекали, сподiваючись, що у Сема та Пердью не вичерпається терпiння i вони приєднаються до них до того, як вони розроблять план дiй за допомогою Отто Шмiдта. Нiна знала, що Пердью запропонує заплатити Шмiдту за його занепокоєння, але вона вважала, що це було б недоречно пiсля того, як Пердью зiзнався в крадiжцi Лонгiнуса насамперед. Олександр та Нiна уклали угоду поки що тримати цей факт при собi.
  
  "Добре, я запросив звiт про стан справ. Як товаришу командир, я уповноважений вживати будь-яких заходiв, якi вважаю за потрiбне", - сказав їм Отто, повернувшись iз будiвлi, звiдки вiн зробив приватний дзвiнок. "Я хочу, щоб ви знали, що втрата Лонгiнуса i все ще вiдсутнiсть можливостi наблизитися до арешту Ренати не влаштовують мене... нас. Але оскiльки я довiряю тобi, i оскiльки ти сказав, коли мiг втекти, я вирiшив допомогти тобi..."
  
  "О, дякую тобi!" Нiна зiтхнула з полегшенням.
  
  "АЛЕ..." продовжив вiн, "я не повертаюся до М онх Сарiдаг iз порожнiми руками, так що це не знiмає тебе з гачка. У твоїх друзiв, Олександре, все ще є пiсочний годинник, в якому швидко сиплеться пiсок. Це не змiнилося. Я ясно висловився?
  
  "Так, сер", - вiдповiв Олександр, коли Нiна вдячно кивнула.
  
  "Тепер розкажiть менi про вашу екскурсiю, про яку ви згадували, докторе Гулд", - сказав вiн Нiнi, ерзаючи на своєму стiльцi, щоб уважно слухати.
  
  "У мене є пiдстави вважати, що я виявила давнi писання, такi ж давнi, як сувої Мертвого моря", - почала вона.
  
  "Я можу побачити їх?" - спитав Отто.
  
  "Я хотiв би показати їх вам у бiльш... вiдокремленому мiсцi?" Нiна посмiхнулася.
  
  "Зроблено. Куди ми прямуємо?
  
  
  * * *
  
  
  Менш нiж за тридцять хвилин "Джет Рейнджер" Отто з чотирма пасажирами - Пердью, Олександром, Нiною та Семом - прямував до Турсо. Вони затримаються в маєтку Пердью, в тому самому мiсцi, де мiс Мейзi доглядала гостя зi своїх кошмарiв без вiдома будь-кого, крiм Пердью i його так званої економки. Пердью припустив, що це було б найкраще мiсце, бо там була iмпровiзована лабораторiя у пiдвалi, де Нiна могла б провести радiовуглецевий аналiз знайдених нею сувоїв, науково датуючи органiчну основу пергаменту для перевiрки справжностi.
  
  Для Отто була обiцянка забрати щось iз "дискаверi", хоча Пердью планував позбавитися дуже дорогого i дратiвливого активу ранiше, нiж пiзнiше. Все, що вiн хотiв зробити спочатку, це подивитися, як обернеться вiдкриття Нiни.
  
  "Так ти думаєш, це частина сувоїв Мертвого моря?" Сем запитав її, коли вона встановлювала обладнання, яке Пердью надав у її розпорядження, тодi як Пердью, Олександр i Отто звернулися за допомогою до мiсцевого лiкаря, щоб той обробив їхнi кульовi поранення, не ставлячи надто багато запитань.
  
  
  Роздiл 37
  
  
  Мiс Мейзi увiйшла до пiдвалу з тацею.
  
  "Хочеш чаю з печивом?" вона посмiхнулася Нiнi та Сему.
  
  "Дякую вам, мiс Мейзi. I, будь ласка, якщо тобi знадобиться допомога на кухнi, я до твоїх послуг, - запропонував Сем зi своїм фiрмовим хлоп'ячим шармом. Нiна посмiхнулася, налаштовуючи сканер.
  
  "О, дякую вам, мiстере Клiв, але я впораюся сама", - запевнила його Мейзi, кинувши на Нiну погляд грайливого жаху, який з'явився на її обличчi, згадуючи кухоннi катастрофи, якi влаштував Сем, коли востаннє допомагав їй готувати снiданок. Нiна опустила обличчя, щоб хихикнути.
  
  Руками в рукавичках Нiна Гулд iз величезною нiжнiстю взяла до рук перший сувiй папiрусу.
  
  "Так ти думаєш, це тi самi сувої, про якi ми завжди читаємо?" - Запитав Сем.
  
  "Так," Нiна посмiхнулася, її обличчя сяяло вiд збудження, "i моєю iржавою латиною я знаю, що цi три, зокрема, є невловимими сувої Атлантиди!"
  
  "Атлантида, як на затонулому континентi?" - спитав вiн, визираючи з-за машини, щоб подивитися на стародавнi тексти незнайомою мовою, записанi вицвiлим чорним чорнилом.
  
  "Це правильно", - вiдповiла вона, зосередившись на тому, щоб пiдготувати тендiтний пергамент саме для тесту.
  
  "Але ти знаєш, що бiльша частина цього - припущення, навiть саме його iснування, не кажучи вже про його мiсцезнаходження", - згадав Сем, спершись на стiл, щоб поспостерiгати за роботою її вмiлих рук.
  
  "Було дуже багато збiгiв, Сем. Декiлька культур, якi мiстять однi й тi ж доктрини, однi й тi самi легенди, не кажучи вже про те, що країни, якi, як вважається, оточували континент Атлантида, мають однакову архiтектуру та зоологiю", - сказала вона. "Вимкнiть геть те свiтло, будь ласка".
  
  Вiн пiдiйшов до вимикача основного верхнього освiтлення i огорнув пiдвал тьмяним свiтлом вiд двох ламп на протилежних сторонах кiмнати. Сем спостерiгав за її роботою i не мiг не вiдчувати до неї нескiнченного замилування. Вона не тiльки витримала всi небезпеки, яким наразили їх Пердью i його прихильники, а й зберегла свiй професiоналiзм, виступаючи як захисник усiх iсторичних скарбiв. Вона жодного разу не подумала про те, щоб привласнити релiквiї, з якими мала справу, або привласнити собi заслуги за вiдкриття, якi вона зробила, ризикуючи своїм життям, щоб розкрити красу невiдомого минулого.
  
  Йому було цiкаво, що вона вiдчувала, коли дивилася на нього зараз, усе ще розриваючись мiж любов'ю до нього i тим, щоб вважати його свого роду зрадником. Останнє не залишилося непомiченим. Сем зрозумiв, що Нiна вважала його таким же недовiрливим, як i Пердью, i все ж вона була така близька з обома чоловiками, що нiколи не змогла б по-справжньому пiти.
  
  "Сем", - її голос вирвав його з безмовного споглядання, - "Не мiг би ти покласти це назад у шкiряний свиток, будь ласка?" Тобто пiсля того, як ви одягнете рукавички!" Вiн порився у вмiстi її сумки i знайшов коробку з хiрургiчними рукавичками. Вiн узяв пару i церемоно надiв їх, посмiхаючись їй. Вона передала йому сувiй. "Продовжуйте пошуки порожнини рота, коли повернетеся додому", - посмiхнулася вона. Сем усмiхнувся, акуратно укладаючи сувiй у шкiряний рулон i акуратно зав'язуючи його всерединi.
  
  "Як ти думаєш, ми колись зможемо повернутися додому, не прикриваючи свої спини?" вiн запитав бiльш серйозної нотi.
  
  "Я сподiваюся на це. Ти знаєш, озираючись назад, я не можу повiрити, що колись моєю найбiльшою загрозою був Метлок та його сексистська поблажливiсть в унiверситетi", - подiлилася вона спогадами про свою академiчну кар'єру пiд керiвництвом претензiйної повiї, яка привертає увагу, яка привласнила всi її досягнення як свої власнi заради реклами, коли вони iз Семом вперше зустрiлися.
  
  "Я сумую за Бруїчем", - надувся Сем, нарiкаючи на вiдсутнiсть коханого кота, "i по пiнтi пива з Педдi щоп'ятницi ввечерi. Боже, здається, що до тих днiв залишилося цiле життя, чи не так?
  
  "Так. Це майже так, якби ми проживали два життя в одному, ви так не думаєте? Але, з iншого боку, ми б не знали i половини того, що у нас є, i не зазнали навiть унцiї тих дивовижних речей, якi у нас є, якби нас не закинули у це життя, га? вона втiшала його, хоча, правду кажучи, вона миттєво повернула б своє нудне викладацьке життя до комфортного безпечного iснування.
  
  Сем кивнув, погоджуючись iз цим на 100 вiдсоткiв. На вiдмiну вiд Нiни, вiн думав, що в минулому життi його вже повiсили б на мотузцi, що звисає з водопроводу у ваннiй. Думки про його майже iдеальне життя зi своєю покiйною нареченою é, нинi покiйною, переслiдували б його з почуттям провини щодня, якби вiн усе ще працював позаштатним журналiстом для рiзних видань у Великiй Британiї, як вiн колись планував зробити на пропозицiю свого психотерапевта.
  
  Не було сумнiвiв, що його квартира, його частi п'янi витiвки та його минуле вже наздогнали б його, тодi як зараз вiн не мав часу думати про минуле. Тепер вiн повинен був дивитися пiд ноги, навчився швидко судити про людей i залишатися живими за всяку цiну. Йому було неприємно визнавати це, але Сем вважав за краще перебувати в обiймах небезпеки, а не спати у вогнi жалостi до себе.
  
  "Нам знадобиться лiнгвiст, перекладач. О, Боже мiй, нам знову доводиться вибирати незнайомцiв, яким ми можемо довiряти, - зiтхнула вона, запустивши руку у волосся. Це раптово нагадало Сему про Трiш; як вона часто накручувала локон, що вибився, на палець, дозволяючи йому повернутися на мiсце пiсля того, як вона туго його натягувала.
  
  "I ви впевненi, що в цих сувої має бути зазначене мiсце розташування Атлантиди?" вiн насупився. Концепцiя була надто притягнута за вуха, щоб Сем мiг її усвiдомити. Нiколи твердо не вiрив у теорiї змови, йому довелося визнати багато невiдповiдностей, у якi не вiрив, доки випробував це власним досвiдом. Але ж Атлантида? На думку Сема, це було свого роду iсторичне мiсто, яке було затоплено.
  
  "Не тiльки мiсце розташування, а й говориться, що Свитки Атлантиди записали секрети розвиненої цивiлiзацiї, що свого часу пiшла так далеко вперед, що її населяли тi, кого мiфологiя сьогоднi пропонує як боги i богинi. Говорили, що люди Атлантиди мали такий чудовий iнтелект i методологiю, що їм приписують будiвництво пiрамiд у Гiзi, Сем, " безладно промовила вона. Вiн мiг бачити, що Нiна витратила багато часу на легенду про Атлантиду.
  
  "То де ж це мало бути розташоване?" вiн запитав. "I що, чорт забирай, нацисти зробили б iз затопленою дiлянкою сушi? Хiба вони вже не були задоволенi, пiдкоривши собi всi культури, що над водою?
  
  Нiна схилила голову набiк i зiтхнула вiд його цинiзму, але це змусило її посмiхнутися.
  
  "Нi, Сем. Я думаю, що те, на що вони полювали, було написано десь у цих свитках. Багато дослiдникiв та фiлософiв розмiрковували про становище острова, i бiльшiсть погодилися, що вiн розташований мiж пiвнiчною Африкою та злиттям Америк", - читала вона лекцiю.
  
  "Це справдi велике", - зазначив вiн, думаючи про величезну частину Атлантичного океану, зайняту одним масивом сушi.
  
  "Це було. Вiдповiдно до праць Платона, а згодом i iншим бiльш сучасним теорiям, Атлантида є причиною того, що багато рiзних континентiв мають схожi стилi забудови i тваринний свiт. Усе це прийшло вiд цивiлiзацiї Атлантиди, яка, так би мовити, поєднала iншi континенти", - пояснила вона.
  
  Сем трохи подумав. "Так чого б хотiв Гiммлер, як ви думаєте?"
  
  "Знання. Розвиненi знання. Недостатньо було того, що Гiтлер та його собаки думали, що найвища раса була нащадком якоїсь потойбiчної породи. Можливо, вони думали, що це саме те, ким були жителi Атлантиди, i що у них будуть секрети, пов'язанi iз передовою технологiєю тощо", - припустила вона.
  
  "Це була б вiдчутна теорiя", - погодився Сем.
  
  Настала довга мовчанка, i тiльки машина порушувала тишу. Вони зустрiлися поглядами. Це був рiдкiсний момент наодинцi, коли їм не загрожували i вони перебували у змiшанiй компанiї. Нiна могла бачити, що щось турбувало Сема. Хоч би як їй хотiлося вiдмахнутися вiд недавнього шокуючого досвiду, який у них був, вона не змогла стримати своєї цiкавостi.
  
  "У чому справа, Сем?" - спитала вона майже мимоволi.
  
  "Ти думав, я знову був одержимий Трiш?" - спитав вiн.
  
  "Я так i зробила", - Нiна опустила очi в пiдлогу, зчепивши руки перед собою. "Я побачив цi стопки нотаток i приємних спогадiв i я ... я подумав ..."
  
  Сем пiдiйшов до неї в м'якому свiтлi похмурого пiдвалу i поклав її у свої обiйми. Вона дозволила йому. На даний момент її не хвилювало, у що вiн був залучений або як далеко вона повинна вiрити, що вiн навмисно не привiв пораду до них у Вевельсбурзi. Тепер, тут, вiн був просто Семом - її Семом.
  
  "Нотатки про нас - Трiш i менi - це не те, що ти думаєш", - прошепотiв вiн, коли його пальцi грали в її волоссi, белькаючи її потилицю, тодi як iнша його рука була мiцно обгорнута навколо її витонченої талiї. Нiна не хотiла псувати момент вiдповiддю. Вона хотiла, щоби вiн продовжив. Вона хотiла знати, що це було. I вона хотiла почути це безпосередньо вiд Сема. Нiна просто мовчала i дозволяла йому говорити, насолоджуючись кожним дорогоцiнним моментом наодинцi з ним; вдихаючи слабкий запах його одеколону та пом'якшувача тканини його светра, тепло його тiла поруч iз нею та далекий ритм його серця всерединi нього.
  
  "Це всього лише книга", - сказав вiн їй, i вона могла чути, як вiн усмiхається.
  
  "Що ти маєш на увазi?" спитала вона, похмуро дивлячись на нього.
  
  "Я пишу книгу для лондонського видавця про все, що трапилося, починаючи з того моменту, як я зустрiв Патрицiю i до ... ну, ти знаєш", - пояснив вiн. Його темно-карi очi тепер здавались чорними, i єдиною бiлою плямою був слабкий вiдблиск свiтла, яке робило його живим для неї - живим i реальним.
  
  "О, Боже, я почуваюся такою дурною", - простогнала вона i мiцно уткнулася чолом у м'язисту западину на його грудях. "Я був спустошений. Я думав... о, чорт, Сем, менi шкода", - захлинала вона збентежено. Вiн посмiхнувся її вiдповiдi i, пiднявши її обличчя до свого, зняв глибокий, чуттєвий поцiлунок на її губах. Нiна вiдчула, як прискорено забилося його серце, i це змусило її трохи застогнати.
  
  Пердю прочистив горло. Вiн стояв на верхньому майданчику сходiв, спираючись на тростину, щоб перенести бiльшу частину своєї ваги на пошкоджену ногу.
  
  "Ми повернулися i всi виправили", - оголосив вiн з легкою посмiшкою поразки побачивши їх романтичний момент.
  
  "Пердю!" - вигукнув Сем. "Ця тростина якимось чином надає тобi витонченого образу, як у лиходiя Джеймса Бонда".
  
  "Дякую тобi, Сем. Я вибрав його саме через це. Усерединi захований кортик, який я покажу тобi пiзнiше", - без особливого гумору пiдморгнув Пердью.
  
  Олександр i Отто пiдiйшли до нього ззаду.
  
  "I чи є документи справжнiми, докторе Гулд?" Отто спитав Нiну.
  
  "Хм, доки не знаю. Тести займуть кiлька годин, перш нiж ми остаточно дiзнаємось, чи є вони справжнiми апокрифiчними та олександрiйськими текстами", - пояснила Нiна. "Таким чином, ми повиннi бути в змозi визначити по одному сувому приблизний вiк усiх iнших, написаних тим самим чорнилом i почерком".
  
  "Поки ми чекаємо, я можу дати рештi прочитати, так?" Нетерпляче запропонував Отто.
  
  Нiна подивилася на Олександра. Вона не знала Отто Шмiдта досить добре, щоб довiрити йому свою знахiдку, але, з iншого боку, вiн був одним iз голiв Бригади Вiдступникiв i тому мiг миттєво вирiшити їхню долю. Якщо вони йому не сподобаються, Нiна боялася, що вiн накаже вбити Катю та Сергiя, поки вiн грав у дартс iз партiєю Пердью, нiби замовляв пiцу.
  
  Олександр схвально кивнув.
  
  
  Роздiл 38
  
  
  Шляхетний шiстдесятирiчний Отто Шмiдт сiв за антикварне бюро нагорi у вiтальнi, щоб вивчити написи на сувоях. Сем i Пердью грали в дартс, кидаючи Олександру виклик кинути правою рукою, оскiльки росiйський-шульга був поранений у лiве плече. Завжди готовий на ризик, божевiльний росiйський показав їх справдi добре, навiть спробувавши провести раунд iз хворою рукою.
  
  Нiна приєдналася до Отто через кiлька хвилин. Вона була зачарована його здатнiстю читати двома з трьох мов, якi вони знайшли у свитках. Вiн коротко розповiв їй про своє навчання i свою схильнiсть до мов i культур, що також заiнтригувало Нiну, перш нiж вона обрала iсторiю як спецiальнiсть. Хоча вона процвiтала латиною, австрiйка могла також читати iвритом i грецькою, що було знахiдкою. Останнє, що хотiла зробити Нiна, це знову ризикувати їхнiм життям, використовуючи якогось незнайомця для роботи зi своїми релiквiями. Вона все ще була переконана, що неонацисти, якi намагалися вбити їх на шляху до Вевельсбурга, були посланi графологом Рейчел Кларк, i вона була вдячна, що в їхнiй компанiї був хтось, хто мiг допомогти з розбiрливими частинами незрозумiлих мов.
  
  При думцi про Рейчел Кларк Нiнi стало не по собi. Якби вона була тим, хто стояв за кривавою гонитвою за машиною того дня, вона б уже знала, що її лакеї були вбитi. Думка про те, що вона може опинитись у сусiдньому мiстi, вибила Нiну з колiї ще бiльше. Якби їй довелося з'ясувати, де вони знаходяться, на пiвнiч вiд Халкiрка, вони мали б бiльше проблем, нiж їм потрiбно.
  
  "Згiдно з роздiлами на iвритi тут," - Отто вказав на Нiну, "i тут, говориться, що Атлантида ... не була ... це велика земля пiд владою десяти королiв." Вiн закурив сигарету i вдихнув дим, що клубився, вiд фiльтра, перш нiж продовжити. "Зважаючи на час, в якому вони написанi, це цiлком могло бути написано в часи, коли, як вважається, iснувала Атлантида. Тут згадується мiсце розташування континенту, яким на сучасних картах його береги мали б проходити, е-е, давайте подивимося ... вiд Мексики i рiчки Амазонки у Пiвденнiй Америцi, " вiн застогнав ще один видих, його очi сфокусувалися на давньоєврейському Писаннi, " вздовж усього захiдного узбережжя Європи та пiвнiчної Африки." Вiн пiдняв брову, виглядаючи враженим.
  
  Нiна мала схожий вираз обличчя. "Я гадаю, саме звiдси Атлантичний океан отримав свою назву. Господи, це так чудово, як усi могли пропустити це весь цей час?" вона жартувала, але її думки були щирими.
  
  "Схоже на те", - погодився Отто. "Але, мiй любий докторе Гулд, ви повиннi пам'ятати, що справа не в колi або розмiрi, а в глибинах, на яких ця земля лежить пiд поверхнею".
  
  "Я гадаю. Але ви могли б подумати, що з технологiєю, яку вони мають, щоб проникати в космос, вони могли б створити технологiю для занурення на величезнi глибини", - посмiхнулася вона.
  
  "Проповiдую хору, ледi", - посмiхнувся Отто. "Я говорив це роками".
  
  "Що це за письмена?" - спитала вона його, обережно розгортаючи iнший сувiй, який мiстив кiлька записiв, якi згадують Атлантиду або якусь похiдну вiд неї.
  
  "Це грецьке. Дай менi подивитися", - сказав вiн, зосередившись на кожному словi, яке виводив його вказiвний палець. "Типово, чому проклятi нацисти хотiли знайти Атлантиду..."
  
  "Чому?"
  
  "У цьому текстi йдеться про поклонiння Сонцю, яке є релiгiєю атлантiв. Поклонiння Сонцю ... звучить знайоме тобi?
  
  "О, Боже, так", - зiтхнула вона.
  
  "Ймовiрно, це було написано афiнянином. Вони були в станi вiйни з атлантами, вiдмовляючись поступитися своєю завоюванням Атлантиди, i афiняни надерли їм дупи. Тут, у цiй частинi зазначається, що континент лежав на захiд вiд Гераклових стовпiв", - додав вiн, розчавлюючи недопалок у попiльничцi.
  
  "I це могло б бути?" Запитала Нiна. "Чекайте, Стовпи Геракла були Гiбралтаром. Гiбралтарська протока!"
  
  "О, добре. Я думав, що це має бути десь у Середземному морi. Закривай, " вiдповiв вiн, погладжуючи жовтий пергамент i задумливо киваючи. Вiн був у захватi вiд давнини, у якої йому випала честь вчитися. "Це єгипетський папiрус, як ви, напевно, знаєте", - сказав Отто Нiнi мрiйливим голосом, як старий дiдусь, який розповiдає дитинi казку. Нiна насолоджувалася його мудрiстю та повагою до iсторiї. "Найдавнiша цивiлiзацiя, що вiдбувається безпосередньо вiд надрозвинених атлантiв, була обґрунтована в Єгиптi. Тепер, якби я був лiричною i романтичною душею, - вiн пiдморгнув Нiнi, - Менi хотiлося б думати, що цей самий сувiй був написаний справжнiм нащадком Атлантиди".
  
  Його пухке обличчя було сповнене подиву, i Нiна була в не меншому захватi вiд цiєї iдеї. Цi двоє роздiлили момент безмовного блаженства вiд цiєї iдеї, перш нiж обидва вибухнули смiшком.
  
  "Тепер все, що нам потрiбно зробити, це нанести на карту географiчне положення та подивитися, чи зможемо ми творити iсторiю", - посмiхнувся Пердью. Вiн стояв, спостерiгаючи за ними зi склянкою односолодового вiскi в руцi, слухаючи переконливу iнформацiю зi Свиткiв Атлантиди, через якi Гiммлер зрештою наказав убити Вернера у 1946 роцi.
  
  На прохання гостей Мейзi приготувала легку вечерю. Поки всi сiдали за ситну вечерю бiля вогнища, Пердью на якийсь час зник. Сему стало цiкаво, що Пердью приховував цього разу, йдучи майже одразу пiсля того, як економка зникла за заднiми дверима.
  
  Здавалося, нiхто бiльше не помiтив. Олександр розповiдав Нiнi та Отто жахливi iсторiї про те, як йому було пiд тридцять у Сибiру, i вони виглядали цiлком зачарованими його оповiданнями.
  
  Допивши залишки вiскi, Сем вислизнув з кабiнету, щоб пiти стопами Пердью i подивитися, що вiн задумав. Сем був ситий по горло секретами Пердью, але те, що вiн побачив, коли пiшов за ним i Мейзi в гостьовий будинок, закип'ятило його кров. Сему настав час покласти край безрозсудним ставкам Пердью, щоразу використовуючи Нiну i Сема як пiшакiв. Сем дiстав з кишенi мобiльний телефон i взявся за те, що йому виходило найкраще, - фотографування угод.
  
  Коли вiн отримав достатньо доказiв, вiн побiг назад у будинок. У Сема тепер було кiлька власних секретiв, i, втомившись вiд того, що його щоразу втягують у розбiрки з такими ж злiсними угрупованнями, вiн вирiшив, що настав час помiнятися ролями.
  
  
  Роздiл 39
  
  
  Отто Шмiдт провiв бiльшу частину ночi, ретельно розраховуючи найкращу точку вiдлiку, з якою група шукатиме загублений континент. Пiсля безлiчi можливих точок входу, звiдки вони могли б почати сканування для занурення, вiн нарештi виявив, що найкращими широтою та довготою будуть архiпелаг Мадейра, розташований на пiвденний захiд вiд узбережжя Португалiї.
  
  Хоча популярнiшим вибором для бiльшостi екскурсiй завжди була Гiбралтарська протока, або гирло Середземного моря, вiн зупинив свiй вибiр на Мадейрi через безпосередню близькiсть вiд попереднього вiдкриття, згаданого в одному зi старих реєстрiв "Чорного сонця". Вiн згадав про вiдкриття, згадане у звiтах arcane, коли вiн дослiдив мiсцезнаходження нацистсько-окультних артефактiв, перш нiж розiслати вiдповiднi дослiдницькi групи по всьому свiту на пошуки цих предметiв.
  
  Вони знайшли багато фрагментiв, якi шукали в тi днi, згадав вiн. Однак багато справдi великих сувоїв, тканина легенд i мiфiв, якi були доступнi навiть для езотеричних умiв СС, вислизнули вiд них усiх. Зрештою, вони стали не чим iншим, як безглуздим дорученням для тих, хто за ними ганявся, як, наприклад, загублений континент Атлантида та його безцiнна частина, яку так розшукували тi, хто знав.
  
  Тепер вiн мав шанс претендувати хоча б на якусь заслугу у вiдкриттi одного з найневловимiших з них - Резиденцiї Солона, яка, як то кажуть, була мiсцем, звiдки походять першi арiйцi. Згiдно з нацистською лiтературою, це була яйцеподiбна релiквiя, яка мiстила ДНК надлюдської раси. З такою знахiдкою Отто не мiг навiть уявити, яку владу бригада матиме над Чорним Сонцем, не кажучи вже про науковий свiт.
  
  Звичайно, якби це залежало вiд нього, вiн нiколи б не дозволив свiту отримати доступ до такої безцiнної знахiдки. Загальна думка Бригади вiдступникiв полягала в тому, що небезпечнi релiквiї слiд зберiгати в секретi та добре охороняти, щоб ними не могли зловживати тi, хто процвiтає на жадiбностi та владi. I це було б саме те, що вiн зробив би - заявив права на це i замкнув у неприступних скелях росiйських гiрських хребтiв.
  
  Тiльки вiн знав про мiсцезнаходження Солона, i тому вiн вибрав Мадейру, щоб зайняти решту затопленої сушi. Звичайно, було важливо вiдкрити хоча б якусь частину Атлантиди, але Отто шукав щось значно могутнiше, цiннiше, нiж будь-яка можлива оцiнка, - те, про що свiт нiколи не мав знати.
  
  Це була досить довга подорож на пiвдень вiд Шотландiї до узбережжя Португалiї, але базова група, що складається з Нiни, Сема та Отто, не поспiшала iз зупинками, щоб заправити вертолiт i пообiдати на островi Порту-Санту. Тим часом Пердью роздобув для них човен i оснастив його спорядженням для пiдводного плавання та обладнанням для сонарного сканування, яке осоромило б будь-який iнститут, крiм Всесвiтнього науково-дослiдного iнституту морської археологiї. Вiн мав невеликий флот яхт i рибальських траулерiв по всьому свiту, але вiн доручив своїм фiлiям у Францiї провести деякi термiновi роботи, щоб знайти йому нову яхту, яка могла б перевозити все, що йому було потрiбно, i при цьому бути досить компактною. для плавання без сторонньої допомоги.
  
  Вiдкриття Атлантиди стало б найбiльшою знахiдкою Пердью за iсторiю. Безперечно, це перевершило б його репутацiю екстраординарного винахiдника та дослiдника i занесло б його прямо до пiдручникiв iсторiї як людини, яка знову вiдкрила загублений континент. Крiм будь-якого его або грошей, це пiдняло б його статус до непохитного становища, останнє з яких забезпечило б йому безпеку та авторитет у будь-якiй органiзацiї, яку вiн обере, включаючи Орден Чорного Сонця або Бригаду Вiдступникiв, або будь-яке iнше могутнє суспiльство, яке вiн вибере.
  
  З ним, звiсно, був Олександр. Обидва чоловiки добре впоралися зi своїми травмами i, будучи абсолютними любителями пригод, жоден з них не дозволив своїм ранам перешкодити їм у цьому дослiдженнi. Олександр був вдячний за те, що Отто повiдомив про смерть Берна в бригаду i повiдомив Брiджес, що вони з Олександром допомагатимуть тут протягом декiлькох днiв, перш нiж повернутися до Росiї. Це втримало б їх вiд страти Сергiя i Катi на даний момент, але ця загроза все ще дiяла на пiсочний годинник, i це було тим, що сильно вплинуло на жваву i безтурботну поведiнку росiйської.
  
  Його дратувало, що Пердью знав, де знаходиться Рената, але залишався байдужим до цього питання. На жаль, з тiєю сумою, яку йому заплатив Пердью, вiн не сказав жодного слова на цю тему i сподiвався, що зможе щось зробити до того, як скiнчиться його час. Вiн запитував, чи Сем i Нiна, як i ранiше, ухвалять до Бригади, але в присутностi Отто буде законний представник органiзацiї, який буде говорити за них.
  
  "Отже, мiй старий друже, чи не вирушити нам у плавання?" - вигукнув Пердью з люка машинного вiддiлення, з якого вiн вийшов.
  
  "Є, є, капiтане", - крикнула росiйська зi штурвала.
  
  "Ми повиннi добре провести час, Олександре", - посмiхнувся Пердью, поплескуючи росiйської по спинi, поки той насолоджувався вiтерцем.
  
  "Так, у деяких з нас залишилося не так багато часу", - натякнув Олександр незвичайно серйозним тоном.
  
  Був раннiй полудень, i океан був зовсiм м'яким, спокiйно дихаючи пiд корпусом, коли блiде сонце виблискувало на срiбних смугах та поверхнi води.
  
  Будучи лiцензованим шкiпером, як i Пердью, Олександр ввiв їхнi координати в систему управлiння, i двоє чоловiкiв вирушили з Лор'яна у бiк Мадейри, де вони мали зустрiтися з iншими. Опинившись у вiдкритому морi, група мала орiєнтуватися вiдповiдно до iнформацiї, наведеної на сувоях, якi переклав їм австрiйський пiлот.
  
  
  * * *
  
  
  Нiна i Сем подiлилися деякими зi своїх старих вiйськових iсторiй про свої зiткнення з "Чорним Сонцем" пiзнiше того ж вечора, коли вони зустрiлися з Отто, щоб випити разом, чекаючи на прибуття Пердю та Олександра наступного дня, якщо все пiде за планом. Острiв був приголомшливим, а погода м'якою. Нiна та Сем оселилися в рiзних кiмнатах, заради пристойностi, але Отто й не подумав згадати про це прямо.
  
  "Чому ти так старанно приховуєш свої стосунки?" - спитав їхнiй старий пiлот у перервi мiж оповiданнями.
  
  "Що ти маєш на увазi?" Невинно спитав Сем, кинувши швидкий погляд на Нiну.
  
  "Очевидно, що ви двоє близькi. Боже мiй, чуваку, ви, очевидно, коханцi, так що припини поводитися як два пiдлiтки, що гуляють поряд з кiмнатою батькiв, i зареєструйся разом! " - вигукнув вiн трохи голоснiше, нiж мав намiр.
  
  "Отто!" Нiна ахнула.
  
  "Пробач, що я такий грубий, моя люба Нiно, але серйозно. Ми всi дорослi люди. Чи це через те, що ти маєш причину приховувати свiй роман? " його скрипучий голос торкнувся подряпини, якою вони обоє уникали. Але перш нiж хтось вiдповiв, Отто осяяло, i вiн голосно видихнув: "Ах! Зрозумiло!" i вiдкинувся на спинку стiльця з пiнистим бурштиновим пивом у руцi. Є третiй гравець. Думаю, я також знаю, хто це. Мiльярдер, звичайно ж! Яка гарна жiнка не роздiлила б свою прихильнiсть до когось такого багатого, навiть якщо її серце прагне меншого... фiнансово заможного чоловiка?
  
  "Хай буде вам вiдомо, я знаходжу це зауваження образливим!" Нiна кипiла, її сумнозвiсний характер спалахнув.
  
  "Нiно, не займай оборонну позицiю", - умовляв її Сем, посмiхаючись Отто.
  
  "Якщо ти не збираєшся захищати мене, Сем, будь ласка, заткнися", - посмiхнулася вона i зустрiлася поглядом з байдужим Отто. "Герр Шмiдт, я не думаю, що ви в тому положеннi, щоб узагальнювати i робити припущення про мої почуття до людей, коли ви абсолютно нiчого не знаєте про мене", - вона зробила догану пiлоту рiзким тоном, який їй вдалося зберегти якомога тихiше , враховуючи, в якiй лютi вона була. "Можливо, жiнки того рiвня, з якими ти знайомишся, настiльки вiдчайдушнi та поверховi, але я не така. Я сам про себе дбаю".
  
  Вiн обдарував її довгим важким поглядом, доброта в його очах перетворилася на помстиве покарання. Сем вiдчув, як його шлунок стиснувся вiд тихого посмiхаючого погляду Отто. Саме тому вiн намагався завадити Нiнi вийти iз себе. Вона, здавалося, забула, що доля i Сема, i її залежала вiд прихильностi Отто, iнакше Бригада Вiдступникiв швидко розправилася б iз ними обома, не кажучи вже про їхнiх росiйських друзiв.
  
  "Якщо це так, докторе Гулде, що ви повиннi подбати про себе, менi шкода вас. Якщо це те безладдя, в яке ти вляпуєшся своїми силами, боюся, тобi краще бути наложницею якогось глухого чоловiка, нiж кiмнатним песиком цього багатого iдiота", - вiдповiв Отто з хрипкою та загрозливою поблажливiстю, яка змусила б будь-якого ненависника жiнки стати стiйкою. та аплодувати. Незважаючи на її реплiку, вiн повiльно пiдвiвся зi стiльця: "Менi треба вiдлити. Семе, приготуй нам ще по однiй.
  
  "Ти що, з глузду з'їхав, блядь?" Сем зашипiв на неї.
  
  Що? Ви чули, на що вiн натякав? Ти був надто страшенно безхребетний, щоб захистити мою честь, то чого ж ти очiкував, що мало статися?" вона огризнулася у вiдповiдь.
  
  "Ти знаєш, що вiн один iз лише двох командирiв, що залишилися вiд людей, якi тримають нас усiх за яйця; людей, якi поставили Чорне Сонце на колiна досi, чи не так? Розлютите його, i у нас у всiх буде затишний похорон у морi!" Сем категорично нагадав їй.
  
  "Хiба ти не повинна запросити свого нового хлопця до бару?" - саркастично виразила вона, розлютована своєю нездатнiстю принижувати чоловiкiв у своїй компанiї так легко, як це зазвичай виходило. "В основному вiн називав мене повiєю, готовою стати на бiк того, хто при владi".
  
  Сем, не подумавши, випалив: "Ну, серед мене, Пердью та Берна було важко сказати, де б ти хотiла застелити своє лiжко, Нiно. Можливо, вiн має точку зору, яку ти хочеш врахувати."
  
  Темнi очi Нiни розширилися, але її гнiв був затьмарений болем. Вона тiльки-но почула, як Сем вимовив цi слова, чи це якийсь диявол-алкоголiк манiпулював їм? Її серце болiло, а в горлi виросла грудка, але її гнiв залишився, пiдживлюваний його зрадою. Подумки вона намагалася зрозумiти, чому Отто назвав Пердью недоумкуватим. Це було для того, щоб завдати їй болю чи виманити його? Чи вiн знав Пердю краще, нiж вони знали?
  
  Сем просто завмер i стояв, очiкуючи, що вона порве його, але, на його жаху, в очах Нiни з'явилися сльози, i вона просто встала й пiшла. Вiн вiдчув менше каяття, нiж очiкував, бо вiн справдi так вiдчував.
  
  Але хоч би якою була приємна правда, вiн все одно вiдчував себе ублюдком через те, що сказав.
  
  Вiн сiв, щоб насолодитися залишком ночi зi старим пiлотом та його цiкавими оповiданнями та порадами. За сусiднiм столом двоє чоловiкiв, здавалося, обговорювали весь епiзод, свiдками якого вони щойно стали. Туристи говорили голландською або фламандською, але вони не заперечували, щоб Сем бачив, як вони говорять про нього i жiнку.
  
  "Жiнки", - Сем усмiхнувся i пiдняв свiй келих iз пивом. Чоловiки згiдно розсмiялися i пiдняли свої келихи на знак згоди.
  
  Нiна була вдячна, що в них були окремi кiмнати, iнакше вона могла б вбити Сема увi снi в лютi. Її гнiв був викликаний не так фактом, що вiн став на бiк Отто через її безцеремонне поводження з чоловiками, скiльки тим фактом, що їй довелося визнати, що в його заявi було багато правди . Берн був її нерозлучним другом, коли вони були бранцями в М & # 246;нх Сарiдазi, в основному тому, що вона навмисно використовувала свої чари, щоб пом'якшити їхню долю, коли дiзналася про те, що є точною копiєю його дружини.
  
  Вона вiддала перевагу заграванню Пердью, коли була зла на Сема, замiсть того, щоб просто з'ясовувати стосунки з ним. I що б вона робила без фiнансової пiдтримки Пердью, доки вiн був вiдсутнiй? Вона жодного разу не намагалася знайти його всерйоз, але зайнялася своїми дослiдженнями, фiнансованими його прихильнiстю до неї.
  
  "Боже мiй", - закричала вона так тихо, як тiльки могла, пiсля того, як замкнула дверi i впала на лiжко, - "Вони мають рацiю! Я просто титулована маленька дiвчинка, яка використовує свою харизму та статус, щоб зберегти собi життя. Я придворна повiя будь-якого короля, який перебуває при владi!"
  
  
  Роздiл 40
  
  
  Пердью та Александер вже провели сканування океанського дна за кiлька морських миль вiд мiсця призначення. Вони хотiли визначити, чи були якiсь аномалiї або неприроднi коливання в географiї ухилiв пiд ними, якi могли вказувати на людськi споруди або однорiднi вершини, якi могли бути залишками стародавньої архiтектури. Будь-якi геоморфологiчнi невiдповiдностi в особливостi поверхнi можуть означати, що занурений матерiал вiдрiзняється вiд локалiзованих вiдкладень, i це варто вивчити.
  
  "Я нiколи не знав, що Атлантида має бути такою великою", - зауважив Олександр, дивлячись на периметр, встановлений на сканерi deep sonar. За словами Отто Шмiдта, вона простягалася далеко через Атлантику, мiж Середземним морем та Пiвнiчною та Пiвденною Америкою. На захiднiй сторонi екрану вона доходила до Багамських Островiв i Мексики, що мало сенс теоретично про те, що це було причиною, через яку єгипетська та американська архiтектура та релiгiї мiстили пiрамiди та подiбнi будiвельнi конструкцiї, що мали загальний вплив.
  
  "О так, казали, що вiн бiльше, нiж Пiвнiчна Африка та Мала Азiя разом узятi", - пояснив Пердью.
  
  "Але тодi це в буквальному сенсi занадто велике, щоб його можна було знайти, тому що по цих периметрах простягаються масиви сушi", - сказав Олександр, бiльше для себе, нiж для присутнiх.
  
  "О, але я впевнений, що цi масиви сушi є частиною нижче плити - як пiки гiрського хребта, що приховують решту гори", - сказав Пердью. "Боже, Олександре, подумай, якби ми вiдкрили цей континент, якої слави ми досягли б!"
  
  Олександру було начхати на славу. Все, про що вiн дбав, це з'ясувати, де була Рената, щоб вiн мiг зняти Катю та Сергiя з гачка до того, як закiнчиться їхнiй час. Вiн зауважив, що Сем i Нiна вже були дуже доброзичливi з товаришем Шмiдтом, i це було на їхню користь, але щодо угоди, то жодних змiн в умовах не вiдбулося, i це не давало йому спати всю нiч. Вiн постiйно тягнувся до горiлки, щоб заспокоїтись, особливо коли клiмат Португалiї почав дратувати його росiйську чутливiсть. Країна була захоплюючою дух краси, але вiн нудьгував по дому. Вiн сумував за пронизливим холодом, снiгом, гарячим самогоном i гарячим жiнкам.
  
  Коли вони досягли островiв навколо Мадейри, Пердью з нетерпiнням чекав на зустрiч iз Семом i Нiною, хоча й боявся Отто Шмiдта. Можливо, приналежнiсть Перд'ю до "Чорного Сонця" була ще надто свiжа, або, можливо, Отто не сподобалося, що Перд'ю явно не вибрав чийсь бiк, але австрiйський пiлот не був у святих святих Перд'ю, це було безсумнiвно.
  
  Однак старий вiдiграв цiнну роль i досi дуже допомiг їм у перекладi пергаментiв на маловiдомi мови та визначеннi розташування ймовiрного мiсця, яке вони шукали, так що Пердю довелося змиритися з цим i прийняти присутнiсть цiєї людини серед них.
  
  Коли вони зустрiлися, Сем згадав, яке враження на нього справив човен, куплений Пердью. Отто i Олександр вiдiйшли вбiк i з'ясували, де i на якiй передбачуванiй глибинi був масив сушi. Нiна стояла осторонь, вдихаючи свiже океанське повiтря i вiдчуваючи себе трохи не у своїй тарiлцi через численнi пляшки коралового та незлiченних келихiв пончi, якi вона купила пiсля повернення до бару. Почуваючись пригнiченою i злою пiсля образи Отто, вона проплакала на своєму лiжку майже годину, чекаючи, коли Сем i Отто пiдуть, щоб вона могла знову сходити до бару. I вона зробила, як належить.
  
  "Привiт, люба", - заговорив Пердью поряд з нею. Його обличчя почервонiло вiд сонця i солi минулого дня або близько того, але вiн виглядав добре вiдпочившим, на вiдмiну вiд Нiни. "В чому справа? Хлопчаки залякували тебе?
  
  Нiна виглядала зовсiм засмученою, i незабаром Пердью зрозумiв, що щось справдi не так. Вiн обережно обвив її плече, вперше за довгi роки насолоджуючись вiдчуттям її маленького тiла, притисненого до нього. Для Нiни Гулд було нехарактерно взагалi нiчого не казати, i це було достатнiм доказом того, що вона почувала себе не у своїй тарiлцi.
  
  "Отже, куди ми прямуємо в першу чергу?" - Запитала вона нi з того нi з цього.
  
  "За кiлька миль на захiд звiдси ми з Олександром виявили кiлька неправильних утворень на глибинi кiлькох сотень футiв. Я збираюся почати з це. Це безумовно не схоже на пiдводний хребет або будь-який вид аварiї корабля. Вiн простягається приблизно на 200 миль. Це величезно! " - безладно продовжував вiн, явно схвильований понад всякi слова.
  
  "Мiстере Пердью, " крикнув Отто, пiдходячи до них двом, - я лiтатиму над вами, щоб побачити вашi занурення з повiтря?"
  
  "Так, сер", - посмiхнувся Пердью, сердечно ляснувши пiлота по плечу. "Я зв'яжусь з вами, як тiльки ми досягнемо мiсця першого занурення".
  
  "Правильно!" - вигукнув Отто i показав Сему пiднятий великий палець. Навiщо це було, нi Пердью, нi Нiна було неможливо зрозумiти. "Тодi я чекатиму тут. Ти ж знаєш, що пiлотам не належить пити, вiрно? Отто вiд душi засмiявся i потис Пердю руку. "Удачi, мiстере Пердью. I докторе Гулде, ви - королiвський викуп за будь-якими джентльменськими мiрками, моя дорога", - несподiвано сказав вiн Нiнi.
  
  Захоплена зненацька, вона думала про вiдповiдь, але, як завжди, Отто не звернув на це уваги i просто розвернувся на пiдборах, щоб попрямувати до кафе з видом на дамби та скелi поблизу району риболовлi.
  
  "Це було дивно. Дивно, але напрочуд бажано, " пробурмотiла Нiна.
  
  Сем був у її списку лайна, i вона уникала його бiльшу частину подорожi, за винятком необхiдних позначок тут i там на спорядженнi для дайвiнгу та пiдшипниках.
  
  Бачиш? Б'юся об заклад, ще бiльше дослiдникiв", - сказав Пердью Олександру з веселим смiшком, вказуючи на дуже старий рибальський човен, що погойдується на деякiй вiдстанi вiд них. Вони могли чути, як португальцi безперервно сперечалися про напрям вiтру, судячи з того, що вони могли розшифрувати за їхнiми жестами. Олександр засмiявся. Це нагадало йому про нiч, яку вiн i шiсть iнших солдатiв провели на Каспiйському морi, надто п'янi, щоб орiєнтуватися, i безнадiйно заблукали.
  
  Рiдкiснi двi години вiдпочинку благословили екiпаж експедицiї "Атлантiс", доки Олександр виводив яхту на широту, зафiксовану секстантом, з яким вiн консультувався. Хоча вони були зайнятi свiтською бесiдою та народними iсторiями про старих португальських дослiдникiв, якi втекли закоханих та потонулих, а також про справжнiсть iнших документiв, знайдених разом зi сувої Атлантиди, всi вони потай прагнули побачити, чи дiйсно континент знаходиться пiд ними у всiй своїй красi. Жоден з них не мiг стримати свого хвилювання щодо занурення.
  
  "На щастя, я подбав про збiльшення кiлькостi занурень у визнанiй PADI школi дайвiнгу трохи менше року тому, просто щоб зайнятися чимось iншим для розслаблення", - похвалився Сем, коли Олександр застiбав блискавку на своєму костюмi перед першим зануренням.
  
  "Це гарна рiч, Сем. На цих глибинах ви повиннi знати, що ви робите. Нiно, ти пропускаєш це? - спитав Пердью.
  
  "Так", - вона знизала плечима. "У мене таке похмiлля, що могло б убити буйвола, i ти знаєш, як добре воно проходить пiд тиском".
  
  "О, так, скорiше нi", - кивнув Олександр, смоктаючи черговий одвiрок, тодi як вiтер трiпав його волосся. "Не хвилюйся, я буду гарною компанiєю, поки цi двоє дратуватимуть акул i спокушатимуть русалок-людожер".
  
  Нiна засмiялася. Зображення Сема та Пердью у владi жiнок-риб було кумедним. Проте iдея з акулою насправдi непокоїла її.
  
  "Не турбуйся про акули, Нiно", - сказав їй Сем якраз перед тим, як прикусити мундштук, "їм не подобається алкогольна кров. Зi мною все буде гаразд".
  
  "Я турбуюся не про тебе, Сем", - посмiхнулася вона своїм найкращим стервозним тоном i прийняла одвiрок вiд Олександра.
  
  Пердю вдав, що нiчого не чув, але Сем чудово знав, про що йдеться. Його зауваження минулої ночi, його чесне спостереження послабили їхнi зв'язки рiвно настiльки, щоб вона стала мстивою. Але вiн не збирався вибачатися за це. Її треба було розбудити у своїй поведiнцi i змусити зробити вибiр раз i назавжди замiсть того, щоб грати з емоцiями Пердью, Сема чи когось ще, кого вона вирiшила розважити, поки це заспокоювало її.
  
  Нiна кинула на Пердю дбайливий погляд, перш нiж вiн поринув у глибоку темно-синю португальську Атлантику. Вона вирiшила зiпсувати Сему злiсну гримасу з примруженими очима, але коли вона повернулася, щоб подивитися на нього, все, що вiд нього залишилося, - це квiтка, що розпустилася з пiни i бульбашок на поверхнi води.
  
  Жаль, подумала вона i провела глибоким пальцем по згорнутому паперi. Сподiваюся, русалка вiдiрве тобi яйця, Саммо.
  
  
  Роздiл 41
  
  
  Прибирання вiтальнi завжди було останнiм у списку для мiс Мейзi та двох її прибиральниць, але це була їхня улюблена кiмната через велике вогнище i моторошне рiзьблення. Двi її пiдлеглi були молодими ледi з мiсцевого коледжу, яких вона найняла за солiдну плату, за умови, що вони нiколи не обговорюватимуть маєтку або його заходи безпеки. На щастя для неї, двi дiвчини були скромними студентками, яким подобалися лекцiї з природознавства та марафони Skyrim, а не типовими розпещеними та недисциплiнованими типами, з якими Мейзi зiткнулася в Iрландiї, коли працювала там у сферi особистої безпеки з 1999 року.
  
  Її дiвчатка були першокласними ученицями, якi пишалися своєю роботою вдома, i вона регулярно виплачувала їм чайовi за їхню вiдданiсть та ефективну роботу. Це були добрi стосунки. У маєтку Турсо було кiлька мiсць, якi мiс Мейзi вибирала для прибирання сама, i її дiвчата намагалися триматися вiд них подалi - гостьовий будинок та пiдвал.
  
  Сьогоднi було особливо холодно через грозу, оголошену по радiо напередоднi, яка, як очiкувалося, спустошуватиме пiвнiчну Шотландiю протягом наступних трьох днiв, принаймнi. Вогонь потрiскував у великому камiнi, де язики полум'я лизали обвугленi стiни цегляної конструкцiї, що тяглася вгору по високому димарю.
  
  "Майже закiнчили, дiвчатка?" Запитала Мейзi з порога, де вона стояла з тацею.
  
  "Так, я закiнчила", - вiтала худорлява брюнетка Лiнда, постукуючи волоткою з пiр'я по пишних сiдницях своєї рудоволосої подружки Лiззi. "Тим не менш, iмбир все ще вiдстає", - пожартувала вона.
  
  "Що це таке?" - запитала Лiззi, коли побачила гарний святковий торт.
  
  "Трохи безкоштовного дiабету", - оголосила Мейзi, присiвши в реверансi.
  
  "З якої нагоди?" Запитала Лiнда, захоплюючи свою подругу до столу разом iз нею.
  
  Мейзi запалила одну свiчку посерединi: "Сьогоднi, панi, мiй день народження, i ви нещаснi жертви моєї обов'язкової дегустацiї".
  
  "О жах. Звучить просто жахливо, так, Джинджер? Лiнда пожартувала, коли її подруга нахилилася, щоб провести кiнчиком пальця по глазурi, щоб спробувати. Мейзi грайливо шльопнула її по руцi i пiдняла нiж для оброблення м'яса в глузливiй загрозi, змусивши дiвчаток завирнути вiд захоплення.
  
  "З днем народження, мiс Мейзi!" - прокричали вони обидва, в передчуттi, коли старша економка вдасться хеллоуiнському гумору. Мейзi скорчила гримасу, заплющила очi, чекаючи нападу крихт та глазурi, i опустила нiж на торт.
  
  Як i очiкувалося, вiд удару торт розколовся надвоє, i дiвчата заверещали вiд захоплення.
  
  "Давай, давай, - сказала Мейзi," копай глибше. Я не їв весь день."
  
  "Я теж", - простогнала Лiззi, тодi як Лiнда вмiло готувала для них усiх.
  
  Пролунав дзвiнок у дверi.
  
  "Ще гостi?" Запитала Лiнда з набитим ротом.
  
  "Ах нi, ти ж знаєш, що у мене немає друзiв", - посмiхнулася Мейзi, закочуючи очi. Вона тiльки-но вiдкусила перший шматочок, i тепер їй довелося швидко проковтнути його, щоб виглядати презентабельно, що було найприкрiшим подвигом, саме тодi, коли вона думала, що може розслабитися. Мiс Мейзi вiдчинила дверi i була зустрiнута двома джентльменами в джинсах i куртках, якi нагадали їй мисливцiв чи лiсорубiв. Дощ уже обрушився на них, i холодний вiтер продував ганок, але жоден iз чоловiкiв навiть не здригнувся i не спробував пiдняти комiри. Було ясно, що їхнiй холод не лякав.
  
  "Чи можу я вам допомогти?" - Запитала вона.
  
  "Доброго дня, мадам. Ми сподiваємося, що ви зможете нам допомогти", - сказав вищий iз двох доброзичливих чоловiкiв iз нiмецьким акцентом.
  
  "З чим?"
  
  "Не влаштовуючи сцен i не псуючи нашу мiсiю тут", - безтурботно вiдповiв iнший. Його тон був спокiйний, дуже цивiлiзований, i Мейзi визначила, що вiн з акцентом звiдкись з України. Його слова спустошили б бiльшiсть жiнок, але Мейзi була вмiла зводити людей докупи i позбавлятися бiльшостi. Вони справдi були мисливцями, як вона вважала, iноземцями, посланими з дорученням, яким їм було наказано дiяти настiльки жорстко, наскiльки їх спровокують, звiдси спокiйний характер i вiдкрите прохання.
  
  "У чому полягає ваша мiсiя? Я не можу обiцяти спiвпрацю, якщо це ставить пiд загрозу мою власну", - твердо сказала вона, дозволяючи їм iдентифiкувати її як людину, яка знала життя. "З ким ти?"
  
  "Ми не можемо сказати, мадам. Не могли б ви вiдiйти убiк, будь ласка."
  
  "I попроси своїх юних друзiв не кричати", - попросив чоловiк вище.
  
  "Вони безневиннi цивiльнi особи, джентльмени. Не вплутуй їх у це, " сказала Мейзi суворо i вийшла на середину дверного отвору. "У них немає причин кричати".
  
  "Добре, бо якщо вони це зроблять, ми дамо їм привiд", - вiдповiв українець голосом настiльки добрим, що вiн здавався злим.
  
  "Мiс Мейзi! Все в порядку?" Лiззi покликала з вiтальнi.
  
  "Дендi, лялечка! Їж свiй пирiг!" Крикнула Мейзi у вiдповiдь.
  
  Що тебе послали сюди робити? Я єдиний мешканець маєтку мого роботодавця протягом наступних кiлькох тижнiв, тому, що б ви не шукали, ви прийшли не в той час. Я лише економка", - офiцiйно повiдомила вона їм i чемно кивнула, перш нiж повiльно потягнути дверi, щоб закрити її.
  
  Вони нiяк не вiдреагували, i, як не дивно, саме це викликало у Мейзi Макфадден напад панiки. Вона замкнула вхiднi дверi i глибоко зiтхнула, вдячна за те, що вони прийняли її шараду.
  
  У вiтальнi розбилася тарiлка.
  
  Мiс Мейзi кинулася подивитися, що вiдбувається, i виявила двох своїх дiвчаток у мiцних обiймах двох iнших чоловiкiв, якi, очевидно, були пов'язанi з двома вiдвiдувачами. Вона зупинилася як укопана.
  
  "Де Рената?" - спитав один iз чоловiкiв.
  
  "Я-я н - не знаю, хто це", - заїкаючись, пробурмотiла Мейзi, заламуючи руки перед собою.
  
  Чоловiк витяг "Макаров" i зробив глибоку рану на нозi Лiззi. Дiвчина iстерично завила, як i її подруга.
  
  "Скажи їм, щоб заткнулися, або ми змусимо їх замовкнути наступною кулею", - прошипiв вiн. Мейзi зробила, як їй сказали, попросивши дiвчаток зберiгати спокiй, щоб незнайомцi не стратили їх. Лiнда зомлiла, шок вiд вторгнення був занадто сильним, щоб його винести. Чоловiк, який тримав її, просто кинув її на пiдлогу i сказав: "Не схоже на фiльми, чи не так, мила?"
  
  Рената! Де вона?" - Закричав вiн, тримаючи тремтячу i перелякану Лiззi за волосся i спрямовуючи свою зброю їй у лiкоть. Тепер Мейзi зрозумiла, що вони мали на увазi невдячну дiвку, про яку вона мала дбати до повернення мiстера Пердью. Як би вона не ненавидiла цю марнославну сучку, Мейзi платили за те, щоб вона захищала її та годувала. Вона не могла передати їм актив на наказ свого роботодавця.
  
  "Дозволь менi вiдвести тебе до неї", - щиро запропонувала вона, "але, будь ласка, дай дiвчатам-прибиральницям у спокої".
  
  "Зв'яжiть їх i сховайте у шафi. Якщо вони завищать, ми проткнемо їх, як паризьких повiя", - посмiхнувся агресивний стрiлець, зустрiвшись поглядом з Лiззi як попередження.
  
  "Дозволь менi просто пiдняти Лiнду iз землi. Заради Бога, ви не можете дозволити дитинi лежати на пiдлозi на холодi", - сказала Мейзi чоловiкам без страху у голосi.
  
  Вони дозволили їй пiдвести Лiнду до стiльця поряд зi столом. Завдяки швидким рухам її вмiлих рук вони не помiтили ножа для оброблення м'яса, яке мiс Мейзi витягла з-пiд торта i засунула в кишеню фартуха. Зiтхнувши, вона провела долонями по грудях, щоб очистити їх вiд крихт i липкої глазурi, i сказала: "Ходiмо".
  
  Чоловiки пiшли за нею через величезну їдальню з усiм її антикварiатом, увiйшовши на кухню, де все ще вiдчувався запах свiжоспеченого торта. Але замiсть того, щоб повести їх у гостьовий будинок, вона повела їх у пiдвал. Чоловiки не пiдозрювали про обман, оскiльки пiдвал був мiсцем для заручникiв i зберiгання секретiв. У примiщеннi було дуже темно i пахло сiрою.
  
  "Тут, внизу, немає свiтла?" - спитав один iз чоловiкiв.
  
  "Внизу є вимикач. недобре для такого боягуза, як я, який зневажає темнi кiмнати, ти знаєш. Проклятi фiльми жахiв дiстануть тебе щоразу", - безтурботно розмовляла вона.
  
  На пiвдорозi вниз сходами Мейзi раптово опустилася i сiла. Чоловiк, що прямував за нею впритул, спiткнувся про її скорчене тiло i жорстоко полетiв униз сходами, тодi як Мейзi швидко повернула сiкач назад, щоб завдати удару другого чоловiка позаду неї. Товсте важке лезо встромилося йому в колiно, вiдокремлюючи колiнну чашечку вiд гомiлки, коли кiстки першої людини хруснули в темрявi в тому мiсцi, куди вiн приземлився, миттєво змусивши його замовкнути.
  
  Коли вiн заревiв у страшнiй агонiї, вона вiдчула нищiвний удар в обличчя, який на мить знерухомив її, позбавивши свiдомостi. Коли темний серпанок розвiявся, Мейзi побачила, як двоє чоловiкiв з парадних дверей з'явилися на верхньому майданчику. Як пiдказувало її навчання, навiть у зацiпенiннi вона звернула увагу на їхнє спiлкування.
  
  "Ренати тут нема, iдiоти! На фотографiях, якi надiслав нам Клiв, вона зображена у гостьовому будинку! Он той - зовнi. Наведiть економку!"
  
  Мейзi знала, що могла б упоратися з трьома з них, якби вони не позбавили її тесака. Вона все ще могла чути, як на задньому планi верещав зловмисник iз колiнною чашечкою, коли вони вийшли у двiр, де їх промочив крижаний дощ.
  
  "Коди. Введiть коди. Ми знаємо про специфiкацiї системи безпеки, дорога, тож навiть не думай знущатися з нас ", - гаркнув на неї людина з росiйським акцентом.
  
  Ти прийшов, щоб звiльнити її? Ти працюєш на неї? - запитала Мейзi, натискаючи послiдовнiсть цифр на першiй клавiатурi.
  
  "Це не твоя справа", - вiдповiв українець вiд вхiдних дверей не надто люб'язним тоном. Мейзi обернулася, її очi затремтiли через перешкод вiд води, що ллється.
  
  "Це значною мiрою моя справа", - парирувала вона. "Я вiдповiдаю за неї".
  
  "Ти справдi серйозно ставишся до своєї роботи. Це чудово", - звернувся до неї доброзичливий нiмець бiля вхiдних дверей. Вiн сильно натиснув своїм мисливським ножем на її ключицю. "Тепер вiдчини цi грiбанi дверi".
  
  Мейзi вiдчинила першi дверi. Троє з них увiйшли у простiр мiж двома дверима разом iз нею. Якби вона могла провести їх з Ренатою i зачинити дверi, вона могла б замкнути їх з їхньою здобиччю i зв'язатися з мiстером Пердью за пiдкрiпленням.
  
  "Вiдчинiть наступнi дверi", - наказав нiмець. Вiн знав, що вона планувала, i переконався, що втрутилася першою, щоб вона не змогла їх заблокувати. Вiн жестом показав українцевi, щоб той зайняв мiсце бiля зовнiшнiх дверей. Мейзi вiдчинила наступнi дверi, сподiваючись, що Мiрела допоможе їй позбутися непроханих гостей, але вона не знала масштабiв егоїстичних владних iгор Мiрели. Навiщо їй допомагати своїм викрадачам вiдбиватися вiд зловмисникiв, якщо обидвi фракцiї не мають до неї доброї волi? Мiрела стояла прямо, притулившись до стiни за дверима, тримаючись за важку порцелянову кришку унiтазу. Коли вона побачила Мейзi, що входить у дверi, вона не змогла стримати посмiшки. Її помста була невеликою, але поки що достатньою. З усiєї сили Мiрела перевернула кришку i врiзала нею Мейзi по обличчю, одним ударом зламавши їй нiс i щелепу. Тiло економки впало на двох чоловiкiв, але коли Мiрела спробувала зачинити дверi, вони були надто швидкi i надто сильнi.
  
  Поки Мейзi була на пiдлозi, вона дiстала пристрiй зв'язку, який використовувала для надсилання Пердю своїх звiтiв i надрукувала своє повiдомлення. Потiм вона сунула його в бюстгальтер i не рухалася, поки чула, як два бандити утихомирюють i жорстоко поводяться з бранкою. Мейзi не могла бачити, що вони робили, але вона чула приглушенi крики Мiрели крiзь гарчання нападаючих. Економка перекинулася на живiт, щоб заглянути пiд диван, але вона нiчого не могла розглянути просто перед собою. Всi замовкли, а потiм вона почула нiмецький наказ: "Подiрвiть гостьовий будинок, як тiльки ми вийдемо з радiусу. Встановiть вибухiвку."
  
  Мейзi була надто слабка, щоб рухатися, але все одно спробувала доповзти до дверей.
  
  "Дивiться, цей все ще живий", - сказав українець. Iншi чоловiки пробурмотiли щось росiйською, встановлюючи детонатори. Українець подивився на Мейзi i похитав головою: "Не хвилюйся, люба. Ми не дозволимо тобi померти страшною смертю у вогнi".
  
  Вiн усмiхнувся через свiй дульний лiхтар, коли пострiл луною вiдбився вiд сильного дощу.
  
  
  Роздiл 42
  
  
  Темно-синя пишнiсть Атлантики огорнула двох дайверiв, коли вони поступово спускалися до покритих рифами вершин пiдводної географiчної аномалiї, яку Пердью виявив на своєму сканерi. Вiн забрався так глибоко, наскiльки мiг безпечно, i записав матерiал, помiстивши деякi рiзнi вiдкладення в маленькi пробiрки для зразкiв. Таким чином, Пердью мiг визначити, якi з них були мiсцевими вiдкладеннями пiску, а якi з чужорiдних матерiалiв, таких як мармур або бронза. Вiдкладення, що складаються з мiнералiв, вiдмiнних вiд тих, що зустрiчаються в мiсцевих морських сполуках, можуть бути iнтерпретованi як, можливо, чужорiднi, можливо, створенi людиною.
  
  З глибокої темряви далекого океанського дна Пердью здалося, що вiн побачив загрозливi тiнi акул. Це налякало його, але вiн не мiг попередити Сема, який стояв до нього спиною за кiлька метрiв вiд нього. Пердью сховався за виступом рифа i чекав, турбуючись, що його бульбашки видадуть його присутнiсть. Нарештi вiн наважився ретельно оглянути мiсцевiсть i, на своє полегшення, виявив, що тiнь була лише самотнiм дайвером, що знiмав морське життя на рифах. За обрисами тiла нирця вiн мiг бачити, що це була жiнка, i на мить вiн подумав, що це могла бути Нiна, але вiн не збирався пiдпливати до неї i виставляти себе дурнем.
  
  Пердю знайшов бiльше знебарвлених матерiалiв, якi могли мати значення, i зiбрав стiльки, скiльки змiг. Вiн побачив, що Сем тепер рухається у зовсiм iншому напрямку, не звертаючи уваги на позицiю Пердью. Сем мав знiмати фотографiї та вiдео їх занурень, щоб вони могли оцiнити засоби масової iнформацiї, повернувшись на яхту, але вiн швидко зникав у темрявi рифу. Закiнчивши збирати першi зразки, Пердю пiшов за Семом, щоб подивитися, чим вiн займається. Коли Пердью обiгнув досить велике скупчення чорних скельних утворень, вiн виявив Сема, що входить до печери пiд iншим таким скупченням. Усерединi з'явився Сем, щоб зняти на вiдео стiни та пiдлогу затопленої печери. Пердью прискорився, щоб наздогнати його, впевнений, що в них незабаром закiнчиться кисень.
  
  Вiн смикнув Сема за плавник, майже до смертi налякавши чоловiка. Пердью жестом наказав їм повернутися нагору i показав Сему флакони, якi вiн наповнив матерiалами. Сем кивнув, i вони пiднялися назустрiч яскравому свiтлу сонячних променiв, що проникав крiзь поверхню, що швидко наближалася над ними.
  
  
  * * *
  
  
  Пiсля визначення, що на хiмiчному рiвнi не було нiчого незвичайного, гурт був трохи розчарований.
  
  "Послухайте, ця територiя сушi не обмежується лише захiдним узбережжям Європи та Африки", - нагадала їм Нiна. "Те, що прямо пiд нами немає нiчого певного, не означає, що це не за кiлька миль на захiд чи пiвденний захiд навiть вiд американського узбережжя. Вище голову!"
  
  "Я був просто так впевнений, що тут щось є", - зiтхнув Пердью, знеможено вiдкинувши голову назад.
  
  "Ми скоро знову спустимося", - запевнив його Сем, пiдбадьорливо поплескавши по плечу. "Я впевнений, що ми на щось натрапили, але я думаю, що ми просто ще недостатньо глибоко".
  
  "Я згоден iз Семом", - кивнув Олександр, роблячи ще один ковток спиртного. "Сканер показує, що трохи нижче є кратери та дивнi структури".
  
  "Якби у мене тiльки був пiдводний апарат зараз, доступний", - сказав Пердью, потираючи пiдборiддя.
  
  "У нас є той вiддалений дослiдник", - запропонувала Нiна. "Так, але це нiчого не може зiбрати, Нiно. Це може показати нам лише мiсцевiсть, яку ми вже знаємо".
  
  "Що ж, ми можемо спробувати побачити, що ми виявимо при iншому зануреннi, - сказав Сем, - що ранiше, тим пiзнiше". У руцi вiн тримав свою пiдводну камеру, прогортаючи рiзнi знiмки, щоб вибрати найкращi ракурси для подальшого завантаження.
  
  "Цiлком вiрно", - погодився Пердью. "Давайте спробуємо ще раз, доки день не скiнчився. Лише цього разу ми йдемо бiльше на захiд. Сем, ти запишеш усе, що ми знайдемо.
  
  "Так, i цього разу я йду з тобою", - Нiна пiдморгнула Пердью, готуючись одягнути костюм.
  
  Пiд час другого занурення вони зiбрали кiлька давнiх артефактiв. Очевидно, що на захiд вiд цього мiсця було бiльше iсторiї, що потонула, тодi як на днi океану також було багато архiтектури, похованої пiд водою. Пердью виглядав схвильованим, але Нiна могла сказати, що предмети були недостатньо старими, щоб належати знаменитiй епосi Атлантиди, i спiвчутливо хитала головою щоразу, коли Пердью думав, що вiн має в руках ключ до Атлантиди.
  
  Зрештою, вони прочесали бiльшу частину зазначеної мiсцевостi, яку мали намiр дослiдити, але, як i ранiше, не знайшли жодних слiдiв легендарного континенту. Можливо, вони дiйсно залягали надто глибоко, щоб їх можна було виявити без вiдповiдних дослiдницьких судiв, i Пердью не склало б проблем роздобути їх, як тiльки вiн повернеться до Шотландiї.
  
  
  * * *
  
  
  Повернувшись до бару у Фуншалi, Отто Шмiдт пiдбивав останнi пiдсумки своєї подорожi. Експерти з Monk Saridag тепер помiтили, що "Лонгiн" був перемiщений. Вони повiдомили Отто, що його бiльше немає у Вевельсбурзi, хоча вiн все ще був активним. Фактично вони взагалi не могли вiдстежити його поточне мiсцезнаходження, що означало, що вiн мiстився в електромагнiтному середовищi.
  
  Вiн також отримав звiстку вiд своїх людей у Турсо з добрими новинами.
  
  Вiн зателефонував до бригади вiдступникiв незадовго до 5 години вечора, щоб доповiсти.
  
  "Брiджес, це Шмiдт", - сказав вiн собi пiд нiс, сидячи за столиком у пабi, де вiн чекав дзвiнка з яхти Пердью. "У нас є Рената. Скасуйте чування з приводу сiм'ї Стрiнкових. Ми з Ариченковим повернемося за три днi ".
  
  Вiн спостерiгав за фламандськими туристами, якi стояли зовнi, чекаючи своїх друзiв на рибальському човнi, що пришвартувалися пiсля дня, проведеного в морi. Його очi звузилися.
  
  "Не турбуйся про Пердью. Модулi стеження в системi Сема Клiва залучили пораду до нього. Вони думають, що Рената все ще має, тому вони подбають про нього. Вони стежили за ним iз часiв Вевельсбурга, i тепер я бачу, що вони тут, на Мадейрi, щоби забрати їх", - повiдомив вiн Брiджес.
  
  Вiн нiчого не сказав про мiсце Солона, яке було його власною метою, як тiльки Рената була доставлена i Лонгiнус знайдений. Але його друг Сем Клiв, останнiй присвячений Бригади вiдступникiв, замкнувся в печерi, яка була розташована саме там, де сувої перетнули свiй напрямок. На знак лояльностi до бригади журналiст вiдправив Отто координати мiсця, пiд яким, на його думку, знаходилося Мiсце Солона, яке вiн визначив за допомогою пристрою GPS, встановленого в його камерi.
  
  Коли Пердью, Нiна i Сем виринули на поверхню, сонце почало опускатися до горизонту, хоча приємне i м'яке денне свiтло зберiгалося ще годину чи двi. Вони втомлено пiднялися на борт яхти, допомагаючи один одному один за одним розвантажити акваланги та дослiдницьку ношу.
  
  Пердью пожвавiшав: "Де, чорт забирай, Олександре?"
  
  Нiна насупилась, повертаючись усiм тiлом, щоб гарненько оглянути палубу: "Може бути, пiдрiвень?"
  
  Сем спустився до машинного вiддiлення, а Пердью перевiрив каюту, носову частину та камбуз.
  
  "Нiчого", - Пердю знизав плечима. Вiн виглядав приголомшеним, як i Нiна.
  
  Сем вийшов iз машинного вiддiлення.
  
  "Я нiде його не бачу", - видихнув вiн, уперши руки в боки.
  
  "Цiкаво, чи не звалився божевiльний дурень за борт пiсля того, як випив дуже багато горiлки", - вголос розмiрковував Пердью.
  
  Пристрiй зв'язку Пердью подало звуковий сигнал. "О, вибачте, я на секунду", - сказав вiн i перевiрив повiдомлення. Це було з Мейзi Макфадден. У них говорилося
  
  "Ловцi собак! Розколюйся."
  
  Обличчя Пердью витяглося i стало блiдим. Йому потрiбен був час, щоб стабiлiзувати частоту серцевих скорочень, i вiн вирiшив зберiгати рiвний кiль. Без ознак засмучення вiн прочистив горло i повернувся до двох iнших.
  
  "У будь-якому випадку, ми повиннi повернутися до Фуншалу до темряви. Ми повернемося до моря Мадейри, як тiльки я матиму вiдповiдне обладнання для цих непристойних глибин", - оголосив вiн.
  
  "Так, у мене гарне передчуття щодо того, що знаходиться пiд нами", - посмiхнулася Нiна.
  
  Сем знав iнакше, але вiн вiдкрив кожному з них по пиву i вiдчував, що на них чекає пiсля повернення на Мадейру. Сьогоднi ввечерi сонце сiдало не лише над Португалiєю.
  
  
  КIНЕЦЬ
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"