Рось Анна. Лiсова красуня

Ганна Рось

Лiсова красуня

Народження дочки

В одному старовинному замку жила щаслива родина. У вiдважного лицаря i його молодої дружини-красунi народилася маленька дочка. В її честь батько посадив у парку перед замком молоду модрину i прикрасив її яскравими стрiчками.

Увiйшовши в замок i пiднявшись в покої дружини, лицар сказав:

- Нехай як ця модрина тягнеться до свiтла, так i наша донечка розквiтає, як квiтка, чиста i благочестива. Нарiкаю її iм'ям Агнес.

Iзабеллi, матерi Агнес, дуже сподобалося iм'я дочки. Вона поцiлувала свою маленьку доньку в лоб, поправила шовковi пелюшки i передала доньку чоловiковi, вiдважному лицаревi Рiчарду. Вiн також поцiлував свою донечку.

- Бережи її, Господи, - сказав лицар, - нехай життя Агнес буде щасливим i довгим. Амiнь.

Лицар поклав крихiтку в її м'яке лiжечко i малятко мирно заснуло.

- Скоро королiвський турнiр, найхоробрiшi лицарi зберуться, щоб позмагатися в силi, - сказав Рiчард дружинi.

- Але наша донечка така маленька, я не зможу поїхати з тобою, - вiдповiла Iзабелла, - може, в цей раз ти залишишся з нами?

- Я не можу залишитися. З вами будуть нашi вiрнi слуги. Я повинен їхати, iнакше король може засумнiватися в моїй вiдданостi. Не забувай, що цей замок нам пожалував сам король.

- I ти не забувай, коханий, що цей замок тобi подарував король за твою багаторiчну вiрну службу, - зауважила Iзабелла.

- Якщо всi лицарi будуть сидiти вдома, то хто буде захищати короля? Хто буде захищати християн вiд нападiв, захищати слабких i бiдних? Адже ми повиннi бути згуртованими, як один кулак, - переконував дружину Рiчард.

- Добре, добре. Наговорив сiм мiшкiв гречаної вовни, - посмiхалася Iзабелла.

Адже вона добре знала, що нiщо не може зупинити гаряче i вiддане серце вiдважного лицаря.

- Ну що ж, якщо треба - їдь, - продовжувала Iзабелла. - Але ми з маленькою Агнес будемо за тобою сумувати!

- Все буде добре, не помiтиш, як я повернуся, - жартував Рiчард.

За тиждень все було пiдготовлено до майбутнього походу. Збруя коней виблискувала на сонцi, лицарська зброя i обладунки були вичищенi i блищали, одяг випрасуваний. Лицар Рiчард поцiлував красуню-дружину, крихiтку Агнес, стрибнув у сiдло i з групою вiрних зброєносцiв вiдправився на королiвський турнiр.

З Iзабеллою i Агнес залишилися вiрнi слуги. Серед них був садiвник Сандор з його дружиною Розою. Роза працювала на кухнi, але часто залишалася у покоях Iзабелли, щоб побавити маленьку Агнес. Своїх дiтей у Рози i Сандора не було, тому Роза душi не чула в маленькiй Агнес.

Лицарський турнiр

На королiвський турнiр з'їхалося багато людей. Однi приїжджали, щоб брати участь в турнiрi, в iншi, щоб подивитися i повеселитися, а торговцi, щоб продати побiльше товару.

Разом з Рiчардом приїхав його вiрний зброєносець - юний Тонi. Не дивлячись на вiк, Тонi був вiдважним воїном, свiй вiльний час вiн присвячував тренуванням. Вiн добре володiв списом i мечем, був спритним i моторним.

Перед основним днем ??змагань король доручив провести змагання юних зброєносцiв. Рiчард вирiшив, що Тонi вже готовий брати участь в цьому змаганнi i виставив його на поєдинок. Списи юних зброєносцiв були не гострi, ними не можна було вбити суперника. Тонi майстерно розкидав iнших зброєносцiв своїм списом, при цьому не пропустив жодного удару ворога, спритно захищаючись щитом. Король був дуже задоволений.

- Ось такi захисники менi потрiбнi, - сказав король, - як iм'я цього славетного вояка?

- Його звуть Тонi, ваша величнiсть, - вiдповiв Рiчард.

- Наказую виконати посвячення в лицарi прямо на ристалищi, - наказав король.

- Ура! Слава справедливому королю! - кричали глядачi. - Браво Тонi!

Коли Тонi одягли лицарськi обладунки, вiн був просто щасливий. Рiчард обiйняв свого зброєносця i сказав:

- Тепер ти лицар, брате. Вiтаю тебе.

Тонi, як i Рiчард, брав участь у лицарських поєдинках. Не було рiвних їм по силi i кмiтливостi.

- Браво, Рiчард! Браво, Тонi! - кричав натовп кожного разу, коли лицарi ламали списи супротивникiв i зiштовхували їх з коней.

Пiсля змагань на честь переможцiв вiдбувалися народнi танцi, концерти королiвських музикантiв i артистiв. Столи з королiвськими частуваннями були накритi прямо на площi. Всi веселилися, їли вдосталь, танцювали.

Лицар Рiчард не радiв на бенкетах, вiн згадував свою кохану Iзабеллу, їх маленьку донечку Агнес. Очi його наповнювалися теплом, а куточки губ трохи пiдiймалися в м'якiй усмiшцi.

Нарештi, турнiр був закiнчений, всi роз'їжджалися по своїх селах i замкам. Лицар Рiчард поспiшав додому. З вiрним другом Тонi i командою зброєносцiв на конях вони мчали по лiсах i степах. Тiльки вiтер розвивав їх волосся i шарфи.

Замок лицаря Рiчарда

- Агнес, дивись, це твiй вiдважний батько скаче! Нарештi! Дочекалися! - Iзабелла пiднесла маленьку донечку до вiкна.

- Вiтаю вас, лицарю Рiчарде! - кричав садiвник Сандор, знiмаючи капелюха, коли Рiчард пронiсся повз на своєму скакунi.

- Здрастуй, Сандоре! Як справи? - кричав у вiдповiдь лицар.

- Добре!

Рiчард прискакав до ганку замку i зiстрибнув з коня. Дверi вiдчинилися i назустрiч вибiгла щаслива Iзабелла.

- Рiчарде, дорогий, нарештi, ви повернулися, - говорила Iзабелла, обiймаючи чоловiка.

Рiчард пiдняв дружину i закрутив її на галявинi.

- Як маленька Агнес? - запитав вiн, зупинившись.

- Пiдросла, вже посмiхається i агукає, - вiдповiла Iзабелла.

- Як не терпиться її побачити. А як модрина?

- Модрина зеленiє, схоже, їй сподобалося мiсце.

На порозi з'явилася Роза з Агнес на руках.

- Донечко моя! - зрадiв Рiчард i взяв дитину на руки. - Яка ти красуня, як твоя мама!

- Рiчарде, представ менi цього молодого лицаря, - попросила Iзабелла, коли пiд'їхав Тонi зiстрибнув з коня.

- Нашого вiдважного Тонi посвятили в лицарi за смiливiсть i вiдмiнне володiння списом, - сказав Рiчард.

- Вiтаю, Тонi, ти молодець, - похвалила Iзабелла.

- Дякую, панi, - скромно вiдповiв Тонi. - Ваша донька пiдросла? Вона красуня.

- Спасибi, - посмiхнулася щаслива Iзабелла. - Зараз накажу накривати столи, будемо святкувати ваше повернення, запрошую всiх зброєносцiв. Iдiть, розпрягайте коней, вмивайтеся i приходьте до столу. Буде свято!

Лицар дивився на свою дружину. "Яка молодець", - подумав вiн.

Роза забрала маленьку Агнес. Рiчард обiйняв Iзабеллу i нiжно поцiлував.

Прощання

Час минав. Агнес пiдростала, їй було вже шiсть. Вона весело бiгала по саду, спiвала пiснi. А iнодi, присiвши пiд зеленою модриною, малювала в альбомi. Вона дуже любила малювати, особливо маленьких принцес. Вони виходили дуже кумедними, з тонкою талiєю i маленькими туфельками. Агнес малювала їм кольоровi яскравi вбрання, а поруч лiтаючих метеликiв.

Рiчард зi своїм вiрним другом Тонi ще не раз їздив на лицарськi турнiри, звiдки вони незмiнно поверталися переможцями.

Одного разу, пiд час чергового турнiру сталося несподiване. Пiд час одного бою, коли лицарi пробивалися до мосту i вже вiдштовхували своїх супротивникiв, хтось iз-за спини вдарив ножем Рiчарда. В очах його потемнiло, вiн став падати з коня. Вiрний Тонi пiдхопив друга.

- Бережи Агнес i Iзабеллу, - прошепотiв Рiчард i закрив очi.

Тонi був в лютi. Хто посмiв замахнутися на життя лицаря? Хто посмiв убити королiвського пiдданого? Тонi хотiв бити i трощити, але безсоромний злодiй вже сховався в натовпi.

- Я помщуся за тебе, брате! Не сумнiвайся! - обiцяв Тонi. - Не хвилюйся за Агнес i Iзабеллу, вони пiд моїм захистом. Прощай, добрий друже.

Захоплення замку

Не встиг ще Тонi повернутися в замок Рiчарда, як група озброєних людей в масках наблизилася до замку. Вони увiрвалися у ворота i кинулися захоплювати замок. Iзабеллу замкнули в однiй маленькiй кiмнатi, а маленьку Агнес в iнший.

- Пустiть мене до Агнес! - кричала Iзабелла. - Пустiть мене, дитина не повинна бути сама в кiмнатi! Що вiдбувається?

Iзабелла стукала в дверi, плакала, кричала, але нiхто не вiдгукнувся на її страждання. В кiмнату до Агнес дозволили входити тiльки Розi, щоб годувати дiвчинку.

Знесилена Iзабелла, перебуваючи в маленькiй кiмнатi, пiдповзла до вузького вiкна. Вона оперлася на пiдвiконня i насилу встала на ноги. Дивлячись у вiкно, вона побачила, як до замку наблизилася карета, з якої вийшли барон Бертон i його дружина Гертруда. Вони були у вишуканих нарядах з чорного оксамиту, прикрашеного червоними i бiлими стрiчками. На їх головах були широкополi капелюхи. Чорний капелюх Гертруди був прикрашена червоними шовковими квiтами. Здалеку барон Бертон i його дружина були схожi на двох ворон. "Так ось хто винен в захопленнi замку!" - здогадалася Iзабелла. Вона побачила, як до барона пiдiйшов чоловiк у масцi, вони про щось говорили, а потiм слуги почали вносити речi барона i його дружини в замок. "Що ж з Рiчардом? Якщо б вiн був тут, вони б не посмiли. Невже вони його вбили?" - захвилювалася Iзабелла. Вона знала, що дружина у барона недобра, що вона займалася магiєю i про неї ходять недобрi чутки.

Через деякий час дверi в маленьку кiмнату Iзабелли вiдкрилася, їй принесли їжу. Iзабелла не доторкнулася до їжi, тiльки випила склянку води. Жага мучила її, горло болiло пiсля довгих крикiв. Бiдна панi не знала, що вода отруєна. Через кiлька хвилин Iзабелла впала непритомна.

Розправившись з дружиною Рiчарда, зла Гертруда вирiшила не вбивати маленьку Агнес. Вона наказала, щоб дiвчинку привели до неї в залу.

Коли увiйшла Агнес, Гертрудi здалося, нiби сонце засяяло в кiмнатi. "Зараз твоя краса померкне", - вирiшила Гертруда.

- Принесiть менi води i мiй чорний чемоданчик! - наказала вона слугам.

Коли слуги все подали, вона наказала їм пiти. Гертруда налила воду в глибоку чашу i додала туди свої зiлля. Пар пiшов з води i туманом заволокло все примiщення. Маленькiй Агнес стало важко дихати. Вона, як увi снi бачила, як Гертруда шепотiла над водою зловiснi змови: "Як нiч змiнює день, змiниться краса на страх. Як ящiрка втрачає свiй хвiст, губляться чесноти. Як хмари закривають зiрки, так затемнення затьмарює розум".

Маленька Агнес впала без свiдомостi.

- Розо, забери дiвчинку! - крикнула Гертруда.

Прибiгла Роза i кинулася до дiвчинки. Плачучи, вона взяла Агнес на руки i понесла її на лiжко.

Втеча

Бiдна Роза стояла за дверима i чула, як чаклувала Гертруда. Вона сама тряслася вiд страху, як же маленька дiвчинка могла не злякатися? Роза взяла рукою хрест, доклала його до серця i читала молитву: "Господи спаси нас, захисти маленьку господиню вiд злих чар".

Коли Роза занесла непритомну дiвчинку i поклала її на лiжко, вона вiдразу взяла iкону Божої Матерi i стала пристрасно молитися. Її молитва була почута i Агнес стала приходити до тями.

- Ти пам'ятаєш, що з тобою було? - запитала Роза.

- Нi, - вiдповiла дiвчинка.

- Нам треба йти iз замку, треба рятуватися, одягай плащ, я тебе виведу через таємний хiд, - шепотiла добра Роза.

- А мама? - запитала Агнес.

- Маму я виведу потiм, - пообiцяла Роза.

На вулицi зовсiм стемнiло. Барон Бертон i Гертруда святкували перемогу. У замку грала музика, столи ломилися вiд страв, танцювали придворнi артисти, привезенi бароном.

Роза запалила свiчку i повела Агнес до таємного ходу. Всi в замку були зайнятi, i нiхто не зустрiвся на шляху втiкачiв. Пройшовши по таємному ходу, Роза i Агнес вийшли до струмка, де їх вже чекав чоловiк Рози садiвник Сандор, тримаючи за вуздечку двох коней.

Роза сiла на коня, Сандор посадив Агнес попереду дружини, стрибнув на iншого коня i пiд покровом ночi вершники зникли в темрявi.

Вiрний друг

Вiдважний лицар Тонi з командою зброєносцiв поспiшили в замок. Шлях до замку перегородило вiйсько барона.

Сили були нерiвнi, але Тонi не звик вiдступати перед небезпекою, вiн вирiшив прийняти бiй. Тонi бився як лев. Своєю смiливiстю вiн надихав вiдважних зброєносцiв i воїнiв. Нiхто з них не зрадив Тонi. Вони билися до тих пiр, поки не розбили вiйсько барона. Ворог з ганьбою бiг з поля бою.

Тонi був поранений списом.

- Потiм будемо залiковувати рани! - кричав безстрашний Тонi. - Поспiшаймо в замок, нас чекають панi Iзабелла i маленька Агнес!

Вiрна команда супроводжувала Тонi.

Барон, побачивши в бiнокль, як його вiйсько з ганьбою покинуло поле бою, поспiшив забратися з замку зi своєю дружиною Гертрудою. Вони спiшно збирали вози з добром, не забуваючи прихопити багатства лицаря Рiчарда.

Коли Тонi прибув в замок, побачив пов'язаних слуг i розкиданi речi.

- Де Iзабелла? Де Агнес? - запитав Тонi.

- Вони отруїли нашу добру господиню, - плакали слуги.

- А де дочка Рiчарда? - хвилювався Тонi.

- Ми не знаємо, вона зникла, - журилися слуги.

Тонi кинувся в погоню за бароном.

- Треба знайти барона, можливо, вiн вiдвiз Агнес. Барона треба зловити i привезти на суд до короля, - лицар Тонi призивав своїх воїнiв за собою.

Довго вони ганялися за хитрим i пiдступним бароном. I, нарештi, знайшли барона iз залишками його вiйська.

- Барон, виходь на лицарський турнiр, воюй, як личить воїну, - закликав лицар Тонi.

- Я не маю чину лицаря, - вiдповiв хитрий барон, - я не можу битися на списах.

- Тодi давай битися на ножах, - закликав його лицар.

Дуже не хотiлося битися барону, адже вiн звик досягати всього пiдступнiстю. Але дiватися йому було нiкуди.

Зустрiлися на полi бранi лицар i барон. Як не вивертався барон, нападаючи на лицаря, нiчого не мiг зробити. Потiм барон прикинувся пораненим. Лiг на землю, нiби не може встати.

- В'яжiть його мотузками, - сказав Тонi, звернувшись до своїх воїнiв.

В цей час барон встав i вдарив лицаря ножем в бiк. Поранений лицар змушений був убити пiдступного ворога.

- Де Агнес? - запитав лицар у вмираючого барона.

- Чи не зна ..., - не доказав барон i помер.

Воїни Тонi перерили всi вози барона, але не знайшли слiдiв перебування маленької Агнес.

- Лицар Тонi, вам треба накласти пов'язку, ви втрачаєте багато кровi, - сказав зброєносець.

Дiйсно, кров текла з рани, i Тонi погодився повернутися в замок i трохи пiдлiкуватися. "Я все одно тебе знайду, маленька Агнес", - дав собi слово Тонi.

Новий дiм

Барон був повалений, його дружина Гертруда була заарештована i сидiла в королiвськiй темницi.

- Де ж ти, маленька красуня? - постiйно думав лицар Тонi.

Вiн невпинно шукав дiвчинку всюди, де тiльки мiг, але нiяк не вдавалося натрапити на слiд, куди вiдвезли Агнес.

А Агнес жила в будиночку лiсника разом з Сандором i Розою. Батько Сандора був лiсником i залишив синовi у спадок мiцний теплий будинок з колод, з рiзьбленими вiкнами i рiзьбленими дерев'яними меблями. Сандор i Роза обожнювали дiвчинку i дуже побоювалися, що барон i його лиха жiнка знайдуть їх, тому жили вiдлюдниками, в гостi не їздили, хiба що за борошном до найближчого селища.

Агнес цiлий день сидiла в будинку, нiкуди не виходила. Вона вишивала нитками герб лицаря Рiчарда. Вона добре пам'ятала кожну деталь герба, вишивала дуже старанно.

Спочатку Сандор i Роза вмовляли Агнес вийти погуляти вдень, помилуватися на сонечко, порадiти квiточкам, але дiвчинка категорично вiдмовлялася виходити днем.

Тiєї небезпечної вночi, коли втiкачi Сандор i Роза привезли Агнес в їх лiсовий будиночок, Роза запропонувала Агнес вмитися. Вона зiгрiла їй води i налила в таз. Але коли маленька Агнес нахилилася i побачила своє вiдображення у водi, то дуже злякалася.

- У мене зелене волосся, - кричала i плакала дiвчинка, - у мене рiзнокольоровi очi, шкiра моя блакитна!

- Та нi, ж, - запевняли її Сандор i Роза, - ти найкрасивiша дiвчинка, яку ми бачили, наша лiсова красуня. Ти найдобрiша i хороша дiвчинка, не плач, люба.

Але переконати Агнес було неможливо, вона боялася, що її хтось побачить днем, тому виходила тiльки в сутiнках. Вона своїм лiсовим друзям розносила їжу. Лiсове яблучко - їжаковi, горiхи - бiлочцi, сiно - оленям i косулям, а ще гриби борсуковi.

Звiрi так любили Агнес, що не могли дочекатися щовечора, коли ж вона прийде. А ще вона спiвала їм вигадану пiсеньку:

Друзi мої лагiднi, лiсовi звiрята,

Частування принесла вам смачне,

Краще яблук i горiхiв, краще сiна i грибiв

Тiльки печиво солодке, запашне!

А потiм Агнес дзвiнко смiялася, пригощаючи друзiв печивом, яке вони пекли разом з Розою.

Тiльки починало свiтати, Агнес йшла в будиночок i лягала спати, щоб потiм, прокинувшись, взятися за вишивання.

Лiсова пiсня

Так бiгли день за днем. Агнес пiдросла. Роза навчила її шити, адже зi старих суконь Агнес вже виросла, i разом вони шили новi наряди. Але який би наряд не одягла Агнес, попереду, на груди, вона незмiнно одягала вишитий лицарський герб її батька. Ще Агнес навчилася готувати. Вона вже сама пекла печиво для частування лiсових друзiв.

Всi роки лицар Тонi не припиняв пошуки Агнес. Якось раз пiд час полювання, сидячи в нiчний засiдцi, вiн почув тоненький голосок:

Друзi мої лагiднi, лiсовi звiрята,

Частування принесла вам смачне,

Краще яблук i горiхiв, краще сiна i грибiв

Тiльки печиво солодке, запашне!

А потiм вiн почув дзвiнкий, як струмочок смiх. Тонi пробрався мiж каменiв, щоб розглянути, хто це спiває. Вiн побачив юну дiвчину незвичайної краси, з довгими хвилястим волоссям, прихопленими стрiчкою.

Щоб не злякати дiвчину, вiн кинув горiшок в її сторону.

- Ой, горiшок, буде для бiлочки, - зрадiла Агнес.

Тонi кинув ще один горiшок.

- Хто це менi кидає горiшки? - здивувалася дiвчина.

Агнес почула звук мисливського рiжка.

- Мисливець? - подумала Агнес.

Вона вже хотiла тiкати додому, як Тонi швидкими стрибками наблизився до неї i перегородив дорогу.

- Не бiйся, красуня, - сказав Тонi, - я тебе не ображу. Дуже дивно ти спiваєш.

Агнес смикнула за стрiчку, волосся її розпалося i вона прикрила ними обличчя, адже вона думала, що вона дуже потворна, злi чари Гертруди затьмарили розум дiвчини.

- Не смiйтеся з мене, - сказала Агнес, тiкаючи вiд Тонi.

- Я буду чекати твою пiсню завтра! - крикнув їй услiд Тонi i загудiв в рiжок.

Нова зустрiч

Наступного вечора Агнес дуже боялася йти гуляти. Але як же її друзi? Адже вони чекатимуть її, вони залишаться без пригощання.

Агнес зiбралася духом, взяла частування i пiшла. Дорогу висвiтлював повний мiсяць. По дорозi вона придивлялася до дерев, кущiв. Нiкого не було. Вона нагодувала своїх лiсових друзiв i заспiвала:

Друзi мої лагiднi, лiсовi звiрята,

Частування принесла вам смачне,

Краще яблук i горiхiв, краще сiна i грибiв

Тiльки печиво солодке, запашне!

Кругом було тихо. Агнес зрадiла. Нарештi їй нiхто не заважає! Вона весело смiялася, даючи сiно молодий козулi. I раптом...

Один горiшок впав бiля неї. Вона насторожилася. Другий горiшок покотився i зупинився бiля величезного кошика зi смаколиками. Чого тiльки не було в цьому кошику, духмяне сiно, фрукти, солодощi.

- Це ви жартуєте? - запитала Агнес, насуваючи волосся на обличчя.

Тонi вийшов з-за каменiв.

- Твоя пiсня дуже весела, я спiвав її весь день, - сказав лицар. - Це частування тобi за пiсню. Хочеш, я зiграю її на рiжку?

Тонi, не чекаючи вiдповiдi, почав дудiти в рiжок, виходило дуже смiшно, Агнес мимоволi засмiялася.

- Подобається? А що ти ховаєш пiд рукою? - запитав Тонi.

- Це моя бiлочка, вона ручна.

- А дай її менi, - попросив Тонi.

Агнес хотiла дати Тонi бiлку, накидка її розчинилися, i Тонi побачив вишитий лицарський герб Рiчарда.

- Звiдки у тебе це? - запитав Тонi.

- Це герб мого батька, - гордо сказала дiвчина.

- Ти Агнес? - здивувався Тонi.

- Звiдки ви мене знаєте?

- Я тебе шукаю скрiзь, не можу знайти, а ти живеш десь поруч?

- Я живу з Сандором i Розою.

- З Сандором i Розою, - здивувався лицар, - вiдведи мене до них, я хочу їх бачити.

Зустрiч друзiв

Сандор i Роза ще не спали, хоча вони звикли до нiчних прогулянок їхньої улюбленої Агнес, але все ж хвилювалися. Раптово вони почули стукiт у сiнях. Вони перезирнулися.

- Невже Агнес повернулася?

- Сандоре, Розо, у нас гостi, - почули вони голос дiвчини i вийшли на ганок, тримаючи гасову лампу.

- Що за гостi? - здивувався Сандор i пiдняв лампу вище. - Не вiрю очам! Лицар Тонi!

- Тонi! Це ви! - зрадiла Роза. - Заходьте до хати.

Тонi внiс кошик з частуваннями.

- Як ти нас знайшов? - запитав Сандор.

- Випадково. Почув в лiсi одну чудову пiсню. А потiм побачив писану красуню, - смiявся Тонi. - Тiльки чого вона закриває обличчя?

- Це все чари Гертруди, - зiтхнувши, вiдповiла Роза.

До самого ранку сидiли друзi, пили чай, їли частування i розповiдали, що довелося пережити, як вони втекли з замку, як жили всi цi роки. I Тонi розповiдав, як ганявся за бароном, як був поранений, як шукав Агнес.

Вранцi лицар Тонi сказав:

- Ви всi повиннi повернутися в замок. У замку безпечно. Я i мої воїни надiйно охороняємо замок. Зараз я поїду в замок i повернуся з каретою. Збирайте речi.

- А як же мої друзi? - запитала Агнес.

- Ми обов'язково будемо їх вiдвiдувати, тiльки вдень, не вночi. Адже така красива дiвчина повинна сяяти днем. Я навчу тебе їздити верхи, i ми будемо провiдувати твоїх друзiв.

Агнес сумнiвалася в правдивостi слiв Тонi, не вiрила, що вона красуня, але вiн посiяв в її душу зерно сумнiву в її некрасивостi.

Повернення

Коли карета з Агнес, Розою i Сандором пiд'їхала до замку, вони почули гул безлiчi рiжкiв. Лицарi, зброєносцi, воїни лицаря Тонi, вiрнi слуги, всi вiтали повернення Агнес.

- Чи не закривай обличчя, ти прекрасна, - сказав Тонi, подаючи руку Агнес, коли вона виходила з карети.

Дiвчина глянула в очi вiдважного лицаря i серце її схвильовано стрепенулося. Чаклунськi чари впали. Агнес подивилася на локони свого волосся, вони вже не здавалися їй зеленими. Її руки були бiлоснiжними, а не блакитними, як їй здавалося ранiше.

Гостi та слуги замку вигукували:

- Браво, Агнес!

- З поверненням!

- Така ж красуня, як її мати!

Агнес побачила модрину, що росла навпроти замку. Вона пiдбiгла до неї i обняла її.

- Яка ти висока! Яка красива! - захоплювалася Агнес.

- Ти пам'ятаєш, її посадив твiй батько, - сказав Тонi, наблизившись до дiвчини.

- Звiсно, я пам'ятаю. Щороку мама прикрашала її рiзнокольоровими стрiчками. А тепер вона така висока, що навряд чи комусь вдасться дотягнутися.

Лицар подав руку юнiй дiвчинi, i вони пiшли до замку. У холi перед парадними сходами було величезне дзеркало. Агнес з трепетом пiдiйшла до нього i побачила своє вiдображення. Перед нею стояла справжня красуня, з довгими локонами волосся i тоненькою талiєю.

- Ти менi повiрила? - запитав Тонi.

- Так, - з посмiшкою вiдповiла Агнес.

- Агнес, ти пам'ятаєш, де твоя кiмната? Слуги приготували її для тебе.

- Звичайно, пам'ятаю, тут все таке рiдне! Але в першу чергу я хочу сходити до мiсця, де похованi мої батьки, - сказала Агнес.

- Прошу, - лицар подав їй свою руку.

Тонi повiв Агнес в кiнець парку. Там стояла кам'яна скульптура. Доблесний лицар цiлував руку дами свого серця. Поруч лежали батьки Агнес. Навколо було посаджено безлiч квiтiв, i троянди, i лiлiї, i пiвонiї.

Агнес зняла з грудей вишитий герб лицаря Рiчарда i прив'язала його на кам'яну скульптуру батька. Лицарi, якi були присутнi тут, у парку, зняли капелюхи, схилили голови, а потiм стали гудiти в рiжки та викрикувати:

- Слава лицаревi Рiчарду! Слава Рiчарду i Iзабеллi!

Коли процесiя повернулася в замок, Агнес сказала:

- Спасибi, дорогi мої! Я рада, що ви сьогоднi подiляєте радiсть мого повернення додому. Я хочу сказати, що всi цi роки зi мною були вiрнi Сандор i Роза. Вони мене ростили, як власну дочку. Я призначаю Сандора дворецьким, а Роза буде головною розпорядницею бенкетiв. Сьогоднi всi запрошуються роздiлити з нами урочисту трапезу.

Сандор i Роза обняли Агнес. Сандор навiть розплакався. Це ж треба, вiн тепер управляючий замком! Небачене пiдвищення по службi. А Роза вже давала розпорядження по сервiровцi святкового столу.

Веселощi тривали до самої ночi. Слуги теж були запрошенi до столу, всi наїлися вдосталь. Всi жартували, спiвали, танцювали.

Раптово Агнес засумувала.

- Агнес, що з тобою? - запитав Тонi.

- Я згадала про своїх милих друзiв, напевно, вони мене чекають зараз.

- А ми завтра їм вiдвеземо частування! - пообiцяв лицар.

Прогулянка на конях

Прокинувшись вранцi, Агнес побачила срiбний таз з чистою джерельною водою. Поруч лежав махровий рушник. Це добра Роза подбала про Агнес. Дiвчина заглянула в воду i побачила там молоде здорове обличчя з легким рум'янцем на щоках. "Казка триває", - подумала Агнес.

Вона одягла нове шовкове плаття i пiдiйшла до вiкна, щоб розкрити його. I тут вона побачила, що вся модрина прикрашена рiзнокольоровими стрiчками, що розвиваються на вiтерцi. Поруч з модриною на конi сидiв лицар Тонi i тримав за вуздечку ще одного стрункого скакуна.

Як тiльки Тонi зауважив, що вiкно Агнес вiдкрилося, вiн поскакав до замку.

- Агнес, частування для твоїх лiсових друзiв готовi! Поїхали! - кричав вiн.

Дiвчина вибiгла iз замку. Тонi допомiг їй сiсти на коня i вони поскакали до лiсового будиночка.

На стежцi, по якiй зазвичай гуляла Агнес, вони зустрiли i оленiв, i косуль, бiлочок, їжачкiв, барсучка. Всiх, всiх пригощала Агнес.

- А печиво? - здавалося, запитав барсучок, розмахуючи лапками.

- Ах да. Печиво! Завтра ми привеземо вам печива! - смiялась Агнес.

Лицар Тонi дивився на дiвчину i радiв. "Шкода, батьки її не бачать, яка вона розумниця, яка красуня! - думав Тонi. - Ах, нi, - поправив вiн себе, - звичайно бачать. Вони з небес спостерiгають за своєю улюбленою дочкою".

- Доганяй! - крикнула Агнес i пострибала в сторону замку.

- Акуратно, не поспiшай! - попередив турботливий Тонi.

Пiслямова

Йшли роки. Агнес виросла i стала ще красивiшою. Але найголовнiше, що вона залишалася такою ж доброю i привiтною. У Агнес було багато турбот. Вона пекла печиво i пригощала ним усiх дiточок в окрузi, а також своїх лiсових друзiв. Вона сама доглядала за квiтами в парку. А ще вона грала з двома прекрасними малюками Сандора i Рози, тому, що Бог послав їм дiтей за їх турботу i доброту. Тепер малюки весело бiгали в парку i годували голубiв.

Лицар Тонi брав участь у багатьох королiвських турнiрах. Всi свої перемоги вiн присвячував своїй дамi серця - красунi Агнес.

А коли дiвчинi виповнилося вiсiмнадцять рокiв, вони одружилася, до них на весiлля з'їхалися не тiльки всi лицарi зi своїми дамами, а й сам король з королевою. Чутки про красу i чесноти Агнес розповзлися по всьому королiвству, i королiвське подружжя особисто хотiло привiтати щасливу молоду пару.

I я там була, бувальщину-небилицю слухала, все записала i вам розповiла.

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ros@ukr.net) Размещен: 22/03/2020, изменен: 22/03/2020. 31k. Статистика. Статья: Сказки БЕЗКОШТОВНО - Українські казки Иллюстрации/приложения: 6 шт.		Ваша оценка:
Аннотация: Коронавiрус гуляє свiтом. Багато людей сидять з дiточками по хатах, щоб перечекати лиху годину. Чим я можу допомогти? А ось чим - я виставляю БЕЗКОШТОВНО ПОВНУ УКРАЇНСЬКУ ВЕРСIЮ казки "ЛIСОВА КРАСУНЯ". Будь ласка, покажiть казку дiточкам або почитайте їм. Будьте здоровi!

Рось Анна : другие произведения.

Лiсова красуня