Аннотация: ШОСТА КАЗКА збiрки про те, як коваль знайшов собi помiчника неабиякої сили
Їхав якось дiд Прохор на базар та взяв iз собою Капiтолiну та Єфрема. Завантажили вони на вiз два бiдони, з молоком - то Капiтолини, а з медом - то Єфрема.
- У тiснотi, та не в образi, - сказав Прохор. - До базару двi версти, а в руках не понесеш.
Приїхали Прохор та його супутники на базарну площу, що бiля церкви, а там народу сила силенна. Хтось щось продає, хтось збирається купувати. Прилаштувалися i вони зi своїм товаром.
- Кури! Купуйте курей! - кричала торговка поруч.
- Ягнята! - перекрикувала її молода сусiдка.
- Молоко, молоко! Смачне молоко, - зазивала народ Капiтолiна.
- Медок! Медок зi своєї пасiки, - дивлячись на Капiтолiну, кричав Єфрем.
До Єфрема пiдiйшла Ганна iз села Вiдрадного.
- Скiльки коштує медок? - запитує Ганна.
- Товар сподобається, так i грошi знайдуться, - вiдповiдає для настрою Єфрем. - Пробуй, господине, медок i цiну назвеш.
- Мед минулого року? - Ганна спробувала мед.
- Так цього року рано качати мед, господине, - простодушно вiдповiв хлопець.
- Гаразд, давай баночку меду, дуже гарний медок у тебе.
- Свiй, з пасiки. I товар хороший, i цiна весела, приходьте ще, - запрошував Єфрем.
- А Прохор приїхав? Сир привiз? - запитала Ганна.
- Далi стоїть з конем, йдiть, бо розберуть сир. Хороший товар не залежується.
*
Коваль Савелiй теж прийшов на базар скупитися, що для кузнi пригледiти, а що й поїсти купити. Коваля знали всi, а тому всi з ним вiталися, вiн розкланювався з усiма, всiм вiдповiдав на вiтання.
Савелiй помiтив Василину з села Веселого i попрямував до неї. Вона торгувала яйцями.
- I вам вiтання, Савелiю Iвановичу, - усмiхнулася Василина.
- Скiльки коштує товар, господине? - за звичкою спитав вiн.
- По грошах товар, за товаром грошi. Як брати будете, за пiвцiни вiддам, - пропонувала Василина.
- А чи не ваш це молодець, Василино Федотiвно? Чи не Матвiйко? - запитав коваль.
- Вiн самий i є, синку мiй, - усмiхнулася Василина i з гордiстю глянула на сина.
- А менi в кузню помiчник потрiбний. Кажуть, ти сильний, однiєю рукою колоду пiдiймаєш? - запитав Савелiй.
- Було дiло, - скромно вiдповiв Матвiйка.
Повз проходив мужик Iраклiй iз села Веселого. Вiн почув розмову Савелiя та Матвiйки i зупинився. В руках у нього був залiзний прут, куплений для господарства.
- Матвiйка може цей прут зiгнути, - Iраклiй показав на прут.
- Чи зможеш? - примружився коваль.
Матвiйка взяв залiзний прут руками i почав гнути. Здавалося, це дуже легко. Прут у руках хлопця стискався, наче тростинка.
Iраклiй узяв прут i теж спробував було зiгнути, але нiчого в нього не вийшло.
- Так, сильний, - сказав коваль. - Ти приходь до мене в кузню, - звернувся вiн до Iраклiя, який дивився на свiй погнутий прут i не знав, що з ним робити, - я тобi цей на новий прут замiню.
- Завтра прийду. А чи можна у вас мотигу замовити? - спитав Iраклiй.
- Чому ж, можна, - вiдповiв Савелiй.
Iраклiй пiшов своєю дорогою. А до Савелiя пiдiйшов батюшка з мiсцевої церкви.
- Я купую все, - i дав хорошу цiну. - Чекаю на тебе, Матвiю, завтра вранцi в кузнi, одягни щось темнiше, робота у нас запорошена, з вогнем. Не злякаєшся?
- Вовкiв боятися - у лiс не ходити, - вiдповiв хлопець приказкою.
- Тодi до завтра.
*
Вночi Матвiйка спав неспокiйно, а вранцi трохи розквiтло, почав збиратися до кузнi.
Двi версти до села Вiдрадного вiн пройшов швидко, наче на крилах летiв. Кузня вже була вiдкрита i звiдти чувся стукiт молотка, Матвiй зайшов у кузню. Там було похмуро, тiльки у горнi горiв яскравий вогонь.
- Прийшов? Хто рано встає, тому Бог дає, - усмiхнувся коваль. - Проходь, освоюйся.
- Пiдкачай хутро, щоб у горнi вогонь сильнiше розгорiвся. Є прислiв'я - у коваля вогню не проси. Це тому, що для нас вогонь - це перша справа. Тiльки вогонь робить нагрiте залiзо м'яким. А негрiте залiзо не зiгнеш.
- А чи правда, що ковалi спецiально бороду вiдрощують? - спитав Матвiй. - Що вони пiдносять нагрiту деталь до бороди? Якщо волоски трiщать i закручуються, можна зварювати заготовки.
Коваль засмiявся.
- Ми температуру метала визначаємо за кольором. Дивись.
Савелiй пiднiс до печi охололу деталь i почав грiти. Вона розжарилася до бiлого кольору. Вiн узяв її щипцями i понiс на ковадло.
- Бери молот, - сказав коваль. - Та рукавицi одягни, бо мозолi враз схопляться. Я показуватиму, куди бити, туди i бий молотом.
Матвiй одягнув синi рукавицi, на якi показав коваль, взяв важкий молот i вдарив по деталi. Вона трохи розплющилася.
- Так, ще, - коваль стукнув по залiзу.
Поступово залiзна заготiвля почала набувати форми лопати.
- Лопата? - запитав хлопець.
- Вона найперша помiчниця на городi, - вiдповiв Савелiй. - Ну як? Цiкаво?
- Дуже, - захоплено вiдповiв Матвiй.
- А щоб загартувати метал, його у воду опускають, сюди, в бочку, - коваль занурив лопату i вона зашипiла, вкрившись безлiччю дрiбних крапельок води, якi вiдразу випаровувалися в повiтрi.
Коваль узяв нову заготiвлю i розжарив її в печi.
- Сюди бий, - сказав вiн.
Матвiй розмахнувся i вдарив по деталi.
- Добре, - похвалив коваль i вдарив ще раз, показуючи, куди треба вдарити кувалдою.
До кузнi зайшов Кузьма.
- Бог на допомогу, - привiтав вiн.
- I вам не хворiти, - вiдповiв коваль. - За чим завiтав, Кузьмо?
- Дiжку хочу зробити. Чи не скуєте менi обручi для дiжки?
- Чому не скувати, - вiдповiв коваль, продовжуючи бити метал. - Скуємо, Матвiй скаже, коли забирати.
- Дякую на доброму словi, - сказав Кузьма i вклонився.
У цей час на ковадлi була готова вже друга лопата.
- Держак треба загнути для древка, - сказав коваль. - Гаразд, пiшли, подихаємо на свiжому повiтрi.
Вони вийшли на двiр, а тут Прохор:
- Здрастуйте, люди добрi. Дивлюся, Савелiю, у тебе новий помiчник?
- Так, добрий молодець, - похвалив коваль. - Сила немiряна. А ти, Прохоре, за якою справою?
- Заїхав попросити зробити новi ножицi для Явдохи. Замов i замов ножицi, каже, - нарiкав старий.
- Будуть їй ножицi, - засмiявся коваль, - не простi - кравецькi.
- От дякую тобi, добра людино, а то зовсiм запилила мене невiстка, - зрадiв дiд Прохор.
*
Савелiй i Матвiй знову пiшли до кузнi. Коваль показав своєму помiчниковi, як розжарити метал, щоб загнути дужки на лопатi.
- Але спочатку треба пробити отвiр для цвяха. Бери ту деталь. Це пробiйник. Я зараз поставлю в крапку, а ти бий, але несильно, помiрковано. Так молодець. А тепер загортаємо дужки. Ех, гарна лопата, сам би копав, - усмiхнувся коваль.
- А що це вгорi на горнi? - запитав хлопець.
- Це перший iнструмент для коваля, а тому на почесному мiсцi висить. Штангенциркуль називається. Їм можна помiряти ширину i зовнi, i усерединi виробу.
- А ви ж лопату не мiряли? - зауважив хлопець.
- У мене око накидане. Я цих лопат на своєму вiку накував стiльки, що вже очима бачу, якою має бути держак. Крiм того, тут не вiдiграє великої ролi його товщина. Древко можна пiдiбрати вiдповiдне.
- Наука, - почухав лоба Матвiй.
*
- А тепер вiзьмемося за ґрати, - сказав коваль. - Бери прут, нагрiй в печi край.
Матвiй сунув кiнець прута в пiч i почав нагрiвати.
- Хутра пiдкачай для вогню, - пiдказав коваль.
Хлопець роздув сильнiший вогонь. Прут став змiнювати свiй колiр. Спочатку вiн ставав червоним, потiм помаранчевим, жовтим i, нарештi, бiлим.
Матвiй передав прут ковалю i той почав його закручувати по колу. Прут легко пiддавався i набував форми гвинта.
Матвiй грiв прути, а коваль з кожним прутом проробляв свою операцiю, здавалося, вiдому йому одному.
- Вчи методи роботи iз залiзом, спостерiгай, - сказав наставник учневi.
- А як ви знаєте, що треба робити? - дивувався хлопець.
- Новачку треба малювати вiзерунок, звичайно. А в мене вiн у головi, - засмiявся коваль.
- А ви вже робили ґрати ранiше?
- Доводилося, - посмiхнувся коваль.
*
Увечерi Матвiйка прийшов додому втомленим. Вiн умився, одягнув чисту сорочку i сiв вечеряти. Василина налила йому миску борщу, поклала кашi, яйце i буханець свiжоспеченого хлiба.
Василина дивилася на свого сина з повагою, це треба - помiчник коваля, робота почесна, важка, потрiбна в кожному дворi. Куди не кинь поглядом - лопати, граблi, ножi, сковороди, серпи та коси - все справа рук коваля.
- Ой, сметану забула, - сказала Василина i побiгла взяти банку сметани. Коли вона повернулася, син дрiмав за столом.
- Матвiйко, - розбудила вона, - їси, цiлий день нiчого не ївши.
Син прокинувся, скуштував ложку борщу.
- Смачний, - похвалив вiн.
- Сметану пiдкладай, - пригощала мати, вiдламуючи велику скибку хлiба.
По хатi понiсся дух свiжої домашньої випiчки.
*
Наступного ранку Матвiй знову бiг у кузню. Його тягла туди невiдома сила. Це було так цiкаво, як метал нагрiвався i зi шматка безформного залiза перетворювався на якусь потрiбну в господарствi рiч, яка потiм служила людям довгi роки. Або як стара непотрiбна рiч плавилася в печi, перетворювалася на залiзо, а потiм воно набувало нової форми i служило ще багато рокiв.
Все це було дуже цiкаво. Удар молотком або важким молотом - це нiби розмова iз металом.
Ось сьогоднi вони з ковалем стали складати пiдготовленi прути i почали вимальовуватися чудовi грати. Нарештi, через людей коваль передав батюшцi, що грати готовi i той приїхав, щоб її забрати.
Батюшка слiз iз воза i погляд його одразу привернули кованi ґрати.
- Доброго дня добрим людям, - привiтався батюшка. - Ну, догодили, Савелiю Iвановичу, догодили. Славна решiтка. I зiрки, як у небесах. Ну, дякую вам i помiчнику вашому.
- Дякуйте, батюшка, на доброму словi, - посмiхався Савелiй, а Матвiй скромно стояв осторонь.
- Тiльки менi ще чотири саме такi потрiбнi, - сказав батюшка.
- Потрiбнi - зробимо, - коротко вiдповiв коваль. - Тiльки маленькi замовлення виконаємо i вiдразу приступимо до ґрат.
- З Богом, - благословив батюшка i поїхав, залишивши грати для зразка.
*
З кожним днем Матвiй осягав науку ковальства. Вони з Савелiєм виконували замовлення i коваль пояснював своєму пiдмайстру, як тримати клiщi, як гнути залiзо, коли загартувати, коли знову грiти, як обробляти.
- Мотика виходить, - зауважив якось Матвiй.
- Точно, - вiдповiв коваль. - Тiльки треба пробити отвiр. Це робиться зубилом. Я тримаю, а ти б'єш.
- Давай, сюди, - показував коваль. - О, я бачу, у тебе першi рукавицi схудли. Ти вiзьми на столi новi зеленi, менi їх Ганна шиє на замовлення. Рукавицi руки бережуть.
- Дякую, - вiдповiв хлопець, цiлячись по зубилу i ударяючи молотком.
Коли перестали робити мотику для Iраклiя, Матвiй змiнив рукавицi.
- Занесеш увечерi мотику Iраклiю з вашого села, - сказав коваль.
- Буде зроблено, - охоче вiдповiв помiчник.
- А заразом i ножицi Прохору, - згадав Савелiй. - Нехай його невiстка шиє.
- Так вони ж не готовi, - зауважив учень.
- А зараз i зробимо, я нагрiю їх, а ти бери пробiйник, робитимемо отвiр для заклепки. Два кiнцi, два кiльця, посерединi цвях, - сказав коваль.
Матвiй усмiхнувся, почувши знайому з дитинства загадку.
- Бий молотком по пробiйнику, дрiбними постукуваннями, трохи. Молодець, одна готова. Другу грiємо.
- Дядьку Савелiю, вас мама завтра на обiд запрошувала, завтра ж свято - лiтня Казанська. Ми ж не працюватимемо?
- На таке велике свято не грiх вiдпочити, - вiдповiв коваль, розiгрiваючи другу деталь. - Давай бий сюди.
Матвiй ударив по пробiйнику.
- То що матусi передати? Прийдете? - запитав вiн.
- Чому ж не прийти, - усмiхнувся коваль. - Дуже дякую за запрошення. У гостi не напрошуйся i не вiдмовляйся, - сказав прислiв'я вiн.
- Ой, дякую, гарний який, у вас золотi руки, Савелiю Iвановичу, - похвалила господиня. - Тепер i свiчку запалити можна. Прошу, проходьте до нашого столу. Гостю почесне мiсце у центрi столу, - запросила вона.
Савелiй пройшов у свiтлицю, озирнувся. У хатi було чисто й скромно, нiчого зайвого. На лавi лежало в'язане з клаптiв яскраве рядно. На вiкнi кольорова фiранка, а на стiнах розписнi яскравi пiвнi.
На столi стояв гарячий самовар та кухлi. Поруч красувалася тарiлка з пампушками, посипаними цукровою пудрою. Хазяйка наливала по тарiлках червоний розсольник iз солоними огiрками. Поруч на столi димився казанок iз гречаною кашею. У будинку пахло смачною їжею.
Паляницю господиня не поклала, натомiсть вона спекла невеликi булки у виглядi невеликих паляничок.
- Пригощайтеся, Савелiю Iвановичу, - запросила вона, - сiдай, синку, поряд зi своїм наставником, - покликала вона сина. - Чим багатi, тим i радi, прошу, пригощайтеся.
Савелiй зачерпнув першу ложку i спробував розсольника.
- У-у-у, як смачно! Сто рокiв не їв такого розсольника! - хвалив гiсть.
- Їжте, їжте, гiсть дорогий, - посмiхалася господиня. - Свiжi огiрочки берiть, цибульку, все своє, з городу.
- А хлiб, який пахучий! Здивували, Василино Федотiвно, здивували. Тепер я розумiю, чому у вас такий богатир вирiс, все вiд смачної їжi, - не вгамовувався Савелiй, поглинаючи розсольник. - Давно я такого достатку не бачив, хiба що на весiллi.
- Скажете, Савелiю Iвановичу. Чому ж не одружуєтесь, дружина б вам готувала. Вам, мабуть, у кузнi нiколи поїсти, все працюєте, - мiркувала Василина.
- I то правда, господине. У кузнi тiльки яєчню смажу, а хлiб у мельничихи Параскеви купую. А не одружуся, Василино Iванiвно, бо не зустрiв такої господинi, як ви - гарної та домовитої.
- Скажете теж, - збентежилась Василина.
- А для нової господинi я б i будинок новий поставив, а так не для кого, живу в батькiвськiй хатi, - зiтхнув Савелiй.
Пiсля кашi Василина почала наливати чай:
- Пригощайтеся пампушками, на олiї пiдiйшли, з сиром.
- Ледве дихаю, так смачно наївся, - поскаржився коваль. - Тепер тиждень ситий вiд вашого обiду. Дякую за частування. Час i честь знати.
Савелiй зiбрався йти, як у дверi постукали. Василина пiшла вiдчиняти дверi:
- Дiдусю, ну ви придумаєте, - зашарiлася Василина.
- А що - чоловiк коваль, дружина панi, - не вгавав дiд. - Одне око на млин, а друге на кузню, - пiдморгнув вiн. - Я, Савелiю Iвановичу, хотiв тобi косу замовити, скоро сiножат, а моя коса прохудилася.
- То ви ще косите, дiдусю, - спитала Василина, - куди вам.
- Кошу не кошу, а своя коса повинна бути, - наполягав дiд.
- Буде у вас коса, - пообiцяв коваль. - Дякую вашiй хатi, пiду додому.
Коваль пiшов, а дiд Федiр пiдморгнув Василинi:
- Гарний мужик Савелiй.
*
Вранцi прийшов Матвiй у кузню, а бiля дверей стоїть Пилип iз їхнього села, коня привiв.
- Кульгати став кiнь, - поскаржився Пилип, - може камiнь потрапив пiд пiдкову.
Савелiй подивився на пiдкови:
- Мiняти треба пiдкови частiше, треба коня берегти. Залишай коня, все змiнимо.
- А цiна яка? - захвилювався Пилип.
- Як i минулого разу, цiна одна, - вiдповiв коваль.
Пилип прив'язав коня до дерева i пiшов.
- Скупий мужик, - зауважив Савелiй, - для такого коня грошей шкодує. Та цьому коневi цiни немає, - вiн погладив коня по густiй гривi.
- Такого гарного iгреневого коня по всiй окрузi не знайти, - зiтхнув Матвiй.
- У мене накованi пiдкови, зараз пiдберемо пiдходящi, на заднi та переднi ноги i почнемо мiняти, - розпорядився Савелiй i пiшов вибирати пiдкови.
Повернувшись, вiн сказав:
- Мабуть, цi пiдiйдуть. Потрiбно зняти старi заклепки. Давай, погладь коня, щоб вiн заспокоївся i пiднiми його ногу нижче колiна. Гарний кiнь, молодець. Треба коня хвалити, погладжувати. Тримай ногу, вiдгинаємо заклепки та знiмаємо стару пiдкову, - розповiдав коваль. - Коня пiдкувати - перша робота для коваля, запам'ятай.
- Пiдкову зняли, очищаємо бруд, глину, камiння. Тепер видаляємо ороговiлий шар пiдошви i шлiфуємо напилком. Так, готово. Примiряємо пiдкову та фiксуємо цвяхами. Дивись, не вибери маленькi пiдкови, можна бiльшi, а меншi не можна. Великi пiдкови можна пiдiгнати пiд копита, обточити їх.
Матвiй дивився, як працює Савелiй i в нього з чола капав пiт, нiби то вiн, а не Савелiй мiняв пiдкови.
- Так, а цвяхи вбивай пiд кутом у зовнiшню частину копита, а то пораниш коня. Залишилося зрiзати кiнчики цвяхiв, загнути та вiдшлiфувати. Все, одно копита готове. То ще три. Перелякався? Гаразд, переведи дух. Гарний кiнь, молодець, - коваль погладив коня.
*
Нарештi всi чотири пiдкови були замiненi. Здавалося, що кiнь теж був задоволений, що процедура завершилася.
Незабаром прийшов Пилип, розплатився i спитав:
- Надiйнi пiдкови? Чи надовго вистачить?
- Не хвилюйся, своє вiдслужать. Стеж за конем, частiше мiняй пiдкови i перевiряй, чи не потрапило камiння пiсля поїздки, - порадив Савелiй.
- Будьте здоровi, - нарештi видавив Пилип i повiв коня.
- Доброго слова не видавиш, - сказав Савелiй.
- Матуся каже про таких - взимку снiгу не випросиш, - засмiявся хлопець.
- Ну що, пiдемо, будемо вчитися робити пiдкови?
- Ходiмо, - погодився помiчник.
Савелiй узяв залiзний прут, розiгрiв його в печi i спритно зiгнув на ковадлi.
- Давай, бий кувалдою, роби пiдкову плоскою, - командував коваль i Матвiй слухняно виконував розпорядження майстра.
- Тепер пробиваємо отвори для цвяхiв, вiдрiзаємо i лишилося загнути край. Бери щипцi та у воду її. Готова пiдкова. Давай другу сам спробуй.
- Боязко, - сказав Матвiй.
- Як ти там казав? Вовкiв боятися - до лiсу не ходити? Пробуй. Першу свою пiдкову на згадку залишиш. Бачиш, на горнi моя перша пiдкова висить. Все колись буває вперше.
Матвiй узяв залiзний прут i понiс його до горна.
*
Вдома Матвiй показав матерi свою першу пiдкову.
- Молодець, синку, - похвалила вона. - Чи принесеш води з колодязя? Зараз тебе годуватиму i самовар поставимо.
- Я швидко, мамо, - хлопець узяв вiдра i побiг до колодязя.
- Здрастуйте, бабусi та дiду Семене, - привiтався вiн бiля колодязя з односельцями.
- Звали всi Матвiйкою, а тепер Матвiй Силантiйович, менi якось незручно.
- Ти вирiс синок, пiдмайстром став, сам на шматок хлiба заробляєш. Ось i звуть тебе сусiди шанобливо. Звикай, синку, - Василина з гордiстю подивилася на сина.
