Пам'ятi дiдiв-степовикiв епохи Країни Рад, пам'ятi мого прадiда, блаженного дiда Якова з Капустинець, Якова Павловича Бублика, його родичiв, друзiв, землякiв, колег i спiвбесiдникiв присвячується.
Федiр Федорович Перешивко - сусiд, колега, спiвбесiдник i критик дiда Якова протягом багатьох рокiв їх життя i працi в творчому просторi вiдомому як село Капустинцi.
Зберегти пам'ять про епоху - це зберегти пам'ять про людей, якi тодi жили i працювали.
На жаль про мого прадiда, самобутнього вчителя вiд Бога знаю не так багато як хотiлось би. Тому iнформацiя про нього, його родичiв, друзiв, односельцiв, колег, землякiв i спiвбесiдникiв менi завжди цiкава. Так трапилось, мабуть на те була воля Божа, що по життю Федiр Федорович Перешивко i Якiв Павлович Бублик йшли разом. I в розмовах та родинних спогадах про Капустинцi i про життя дiда Якова iм'я Федора Федоровича Перешивки згадувалось мабуть частiше за багатьох iнших. Тому коли я згодом потрапив у Капустинцi, спробував дiзнатися, ким був цей чоловiк, яким був його життєвий шлях i свiтогляд. I деякою мiрою мабуть менi з Божою помiччю це вдалося.
Перешивко Федiр Федорович (1910-1999) - уродженець села Капустинцi Яготинського району, що залишив слiд в iсторiї села, вчитель iсторiї, краєзнавець i директор школи, один з засновникiв краєзнавчого музею у селi Капустинцi. Сусiд, спiвробiтник, спiвбесiдник i критик мого прадiда, блаженного дiда Якова, Якова Павловича Бублика (1905-1999).
Нащадок християн-степовикiв, козакiв-українцiв, русинiв з дiда-прадiда.
Народився у селi Капустинцi, по матерi нащадок мiсцевих родiв краю (Пирятинського повiту Полтавської губернiї), християн-степовикiв, козакiв-українцiв, русинiв Київщини.
У 1930х рр. був репресований, але перебував у мiсцях позбавлення волi вiдносно недовго, повернувся у рiдне село i продовжив працювати вчителем. Можливо його передчасному звiльненню посприяв вiдомий радянський вiйськовий i полiтичний дiяч Климент Ворошилов, з яким в молодостi деякий час працювала мати Федора Федоровича.
У 1940х рр. перебував на фронтi у складi формувань Червоної Армiї. Можливо служив писарем при штабi.
Пiсля демобiлiзацiї повернувся у рiдне село Капустинцi, де продовжив працювати у школах округи. На цей перiод, 1950х-1960х рр. припадає вiдомий жителям села конфлiкт з його сусiдом i колегою Яковом Павловичем Бубликом, якого вiн пiдозрював i звинувачував у нацiоналiстичних i антирадянських поглядах, антирадянськiй агiтацiї i колаборацiонiзмi, спiвпрацi з нiмецькою окупацiйною адмiнiстрацiєю, можливо тут додалася ще й певна особиста неприязнь мiж обома чоловiками, спричинена як дещо рiзним досвiдом, поглядами на життя i свiтоглядом, так i банальним непорозумiнням i невмiнням пояснити спiвбесiднику свою думку, що в умовах тогочасної, повної страху i пiдозрiлостi епохи були типовим явищем.
У 1960х-1980х рр. приймав участь у краєзнавчих експедицiях, збирав матерiал для краєзнавчого музею села, який створив разом з колегами, писав статтi у мiсцевi газети, де зокрема збирав i опрацьовував бiографiчнi вiдомостi i iнформацiю про життєвий шлях i дiяльнiсть учасникiв i жертв боротьби за правду, свободу i комунальне народовладдя пiд рiзними гаслами i прапорами, учасникiв встановлення i змiцнення радвлади на селi, а отже i вiльних i невiльних органiзаторiв голодовки-голодомору, репресiй, колективiзацiї i розкуркулення, войовничих безбожникiв у селах округи у 1917-1940х рр.
Запам'ятався учням i односельцям як вiрний ленiнець i сталiнець, пiдтянутий, по вiйськовому вдягнений, дисциплiнований, суворий i вимогливий, хоч i певною мiрою заляканий тодiшньою владою, проповiдник комунiзму i свiтлого майбутнього, як i багато його колег-вчителiв переконаний критик релiгiйних забобонiв, до яких тодi вiдносили в т.ч. церковну атрибутику (натiльнi хрестики, iкони, книги), святкування церковних i народних, козацько-християнських праздникiв (Рiздва, Великодня, Проводiв) тощо. В старшому вiцi, на думку людей, якi його знали (в т.ч. онука О.С.Ярового), судячи за все цю антирелiгiйну i певною мiрою антинародну дiяльнiсть свого поколiння в якiй вiльно чи невiльно брав участь судячи за все певною мiрою переосмислив, не в останню чергу завдяки спiлкуванню з своїм колегою i родичем В.М.Петричком, а також новiй iнформацiї про iсторiю епохи i країни в яких вiн жив, яка стала доступною у 1980х-1990х рр.
Вiдомо, що у 1980х-1990х рр. серед його спiвбесiдникiв були його онук, український письменник Олександр Степанович Яровий, у якого про нього залишились найкращi спогади, а також його колега i далекий родич, вчитель iсторiї села Капустинцi Василь Михайлович Петричко.
Помер у 1999 роцi, в той самий рiк, що i його сусiд, спiвбесiдник i людина, яку вiн часом критикував, мiй прадiд, блаженний дiд Якiв, Якiв Павлович Бублик. Є всi пiдстави вважати, що обидва, кожен по своєму грiшнi i знаковi для iсторiї села Капустинець дiди ще за життя простили один одного i пiшли разом до Бога у Вiчнiсть з чистим сердцем, де стоять бiля престола Божого i за нас, своїх нащадкiв i родичiв i за рiдне село i його жителiв, за весь свiт разом заступаються, як можуть i умiють, кожен на свiй лад.
Незважаючи на те, що в молодостi вiдкрито сповiдував атеїзм погодився на те, щоб його поховали так само як дiдiв-прадiдiв, воїнiв Христових Поднiпров'я старих часiв, з батюшкою, за обрядом Православної Церкви. Можливо на це вплинуло спiлкування з родичами i земляками, зокрема В.М.Петричком i О.С.Яровим, певна змiна ставлення до епохи, у якiй довелося жити i працювати.
Поминається в православних монастирях i храмах.