В пам'ять про всiх українських красних козакiв 20 ст., зокрема про уродженцiв села Капустинцi Пирятинського повiту Полтавської губернiї (нинi Яготинський район Київської областi), українського вчителя, простого трудового красного козака дiда Якова Бублика (1905-1999), його старшого трудового i бойового красного козака, брата Кузьму (1901-1925), а також усiх їх рiдних, друзiв, землякiв i благодiйникiв, представникiв i виразникiв свiтогляду i цiнностей козацько-християнської, (краснокозачої) цивiлiзацiї Київської Русi-України з дiда-прадiда, очевидцiв i учасникiв подiй 20 ст. Царство небесне i вiчна пам'ять. Козацькому роду нема переводу, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне. Господи, помилуй!:
В пам'ять про дiда Якова, дiда Федора, дiда Григорiя, дiда Кузьму, дiда Бориса, дiда Iвана, дiда Олександра, дiда Василя, дiда Данила, дiда Семена, дiда Андрiя, дiда Михайла, дядька Федося та багатьох багатьох iнших людей їх поколiння, простих i грiшних красних козакiв 20 ст., трудових i бойових iсторiї про життя, пригоди, помилки i подвиги яких доводилось чути чи спiлкуватися особисто. Господи, помилуй!:
Тi краснi козаки пропали навiк,
Iз Богом тепер вони дружать,
Колись кожен з них був простий чоловiк,
Тепер в Вiйську Божому служать!
Не нужнi народу, не нужнi сiм'ї,
Осталась надiя на Бога,
Для того кому вже нема що втрачать,
В Безмежжя тому йде дорога...
Здобудуть свободу хто її шукав,
Любов вiднайдуть тi хто прагнув,
А Вiчнеє Вiйсько в Безкрайнiм Степу
Укотре знов встане за Правду!
Згадаєм козакiв, поляглих в боях,
Що Правду Життя захищали,
Усiх хто полiг за свободу в степах,
Хто Вiчнеє Вiйсько звiщали!
Не нада нам слiз i не нада жалю,
Ви правду про нас пригадайте,
Зберiть трохи грошей, хоча б по рублю,
I старому дiду подайте!
Пропало козакiв багато в степах,
За Правду вони воювали,
Не знаєм що сталося в їхнiм життi,
Мабуть в Вiйсько Боже призвали...