Глобалiзацiя по-українськi. Розвал Старого Союзу i початки Строкатого Фрипульястану, Країни Тисячi Бiотехносфер. Школа красних козакiв i робочих християн дiда Якова, дiда Iвана, дiда Антона, дiда Петра, дядька Федося, наших дiдiв-прадiдiв i всiх святих. Село Шрамкiвка Драбiвського району Черкаської областi. Село мого дитинства. Село де я проводив у дитинствi лiтнi канiкули i де вперше познайомився зi Степом Безкрайнiм, з поняттями красного козацтва, робочого християнства i з людьми, якi їх як могли i умiли втiлювали їх у життя, власним життям i творчiстю, з людьми, якi так чи iнакше сповiдували вiру в Доброго Бога, Красного Козака i Художника i Його Грiзну Орду, Вiчне i Нескорене Вiйсько Козакiв-Нонкомформiстiв, яке iродам i душогубам влади над Україною i свiтом, Землею Пiднебесною нiколи не дасть, якщо не робити зла ближнiм i дальнiм, каятися у грiхах, жити i займатися творчiстю во славу Божу, на радiсть собi i iншим людям. Село пiд знаком Живого Бога-Троїцi, Красного Козака i Художника, несподiваним чином утворене на базi кiлькох старих козацьких хуторiв, серед iншого хутора, який належав сiм'ї вiдомого в iсторiї України гетьмана Павла Полуботка. Село Шрамкiвка було творчим простором для багатьох цiкавих i чудових, добродушних i творчомислячих людей, яких я знав i якi на жаль уже пiшли у Вiчнiсть, у Безмежжя Благодатне, до своїх (наших) дiдiв i прадiдiв. Творчий простiр блаженних красних козакiв дiда Антона, Антона Андрiйовича Довгого, уродженця Капустинцiв, вiйськового, вчителя, сапожника, працiвника цукрового заводу, знавця багатьох цiкавих i повчальних iсторiй з життя людей i краю, родича i спiвбесiдника дiда Якова з Капустинець на протязi багатьох рокiв i мого дiда Iвана, Iвана Михайловича Гончаренка, уродженця села Княжичi Броварського району, випускника Київського Унiверситету, вчителя трудового навчання, очевидця багатьох страшних i благодатних справ Божих 1920х-1950х рр., мовчазного вiдлюдника i простого українського селянина з дiда-прадiда. Руїни цукрового заводу у селi Шрамкiвка, системоутворюючого пiдприємства села, закритого i зруйнованого у 1990х рр. Тепер в Шрамкiвцi немає дiда Антона i дiда Iвана. Тепер тут мало що нагадує старi часи... Зруйнованi i забутi творчi простори нашого дитинства... Господи, помилуй нас грiшних!
p.s. До речi дядько Федось, блаженний красний козак Феодосiй Київський колись теж заїзджав у село Шрамкiвку до свого дядька, дiда Iвана. Може це знак вiд Бога, що село колись вiдродиться i стане ще краще чим було?