Нащадки людей Небесного Владики i Його Вiчного Вiйська, Грiзної Божої Орди у степах Полтавщини. У мене стiйке вiдчуття, що мої предки, рiд "полтавських мужикiв" Бубликiв з Полтавщини, так само як їх численнi родичi i земляки, жителi земель Переяславського i Полтавського полкiв Вiйська Запорiзького, а згодом Переяславського i Пирятинського повiтiв Полтавської губернiї - самi натуральнi спадкоємцi по духу i дуже ймовiрно, що i по кровi дiдiв-степовикiв, козакiв-черкасiв, воїнiв Небесного Владики i Його Вiчного Вiйська епохи Божої Орди Степу Безкрайнього 13-16 ст., якi в часи суттєвої перебудови вiйськово-ординських структур на Поднiпров'ї, на Київськiй Русi-Українi у 15-16 ст. осiли на Полтавщинi, в невеликих хуторах i селах, якi входили до складу так званого "князiвства Мансура, нащадка Мамая i предка князiв Глинських". В усякому разi, що на Полтавщинi мiсцевому народу, простим полтавським мужикам, тобто трудовим i бойовим козакам-християнам з дiда-прадiда, грiшним, але вiльним людям по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй вдалося зберегти i на свiй лад виразити i передати нащадкам вiру у Вiчне Вiйсько Небесного Владики, що у Степу Безкрайньому за Правду воює, у Божу Орду, яка "душогубам бiда" i що Бублики до цiєї "степової секти" теж належали - це для мене майже беззаперечний факт. Козацькому роду нема переводу, Вiйсько Боже - Вiйсько Вiчне, Божа Орда не зникне нiкогда. Господи, помилуй!