Лист Якова Бублика своєму брату Семену Бублику, 24 жовтня 1943 року
Добрий день, дорогий братик Сеня!!
З великою радiстю получили довгожданого листа i твого першого листа. Листа я сам получав i зараз понiс Галинi, ти неможеш уявить з'якою радiстю вона його брала. Серьожа i Вiтя кричали це от нашого тата. Тепер Сеня пишу про своє життя. Ти тоже Сеня не можеш уявить як було терпiть нiмецьку каторгу.
Коли тiльки нiмцi окупiровали наше село, так через мiсяць i почалася гонка за комунiстами i актiвом. Зразу в нас забрали корову, а потiм i телицю, тому що наша сiм'я комунiсти i воюють проти нiмцiв. Пiсля цього почалась реакцiя. Мене полiцiя гонила на примусовi роботи в Шрамкiвський завод, але я часто пересижу у Антона а на роботу не пiду. Тодi почався другий терор. Комунiстiв, актiв i комсомол на каторгу гнали в Германiю, але менi допомiг врач Шрам, який признав що я фiзично слабий i не гожусь на працю в Германiю, то почалась потiм друга репресiя. Хотiли пiймать i без комiсiї отправить до Германiї, але я ховався. Але знашли другу ловушку. Коли героїчна Червона армiя весною 1943 року доходила до Харкова, то жандармерiя щоб очистить тил хотiла забрати всiх комунiстiв i актив по району, але це теж їм не вдалось. Ми про це узнали i зараз скрились капустяни а по всьому району було забрано чоловiк 150 i доля їх невiдома. Так пришлось ховаться аж поки 21/IX 43 звiльнила нас наша Червона армiя.
Зараз я працюю директором Капустенської школи, а Галька учителькою в нашiй школi. Вiд хлопцiв пока нiчого не чуть, можливо ти, що знаєш. Я б мiг налагодити связок iз Тамбовом, але загубив адрес Василевого тестя на цьом Сеня бувай здоров, можна багато писать, але в одному листi всього неможливо описать, того що я пережив. Жму крiпко руку, бажаю скоро повернуться переможцем додому. Я Бублик 24/X 43