Вiдпустка 
Наш всесвiт - наче скло в колейдоскопi, 
Щодень, щорух - все змiнюється вмить. 
Лiтак несе нас в сонце, рай i спокiй,
Допоки мiсто сiре в хмарах спить. 
I кожен рух - мiльйон мiльярдiв шансiв
Змiнити все, або лишити так. 
А Всесвiт все складає варiанти, 
I в небо пiднiмається лiтак...
Я вiрила, що я не втрачу вiру, 
Шо всi мої кошмари- тiльки сни. 
Але менi немов здирає шкiру, 
Як чую: "Вiдпочити вiд вiйни". 
Що подруга моя, зiбрав валiзи, 
Пришле квитки, що буде за три дня. 
Але у ротi присмаком залiза: 
"Везу дiтей, втомилася вже я". 
Не вiд урокiв так змарнiли дiти, 
Що виглядають як напiвживцем. 
Вони не сплять щоночi, бо ракети
Як метеори падають з вогнем. 
Бо навiть тут, дурна,  не дам їм ради, 
Вночi скрiзь сон заплачуть все одно: 
Почується то пострiл вiд петарди, 
А то мопед пiд"їде пiд вiкно...
Одної ночi я почула галас: 
"Пробач, забула вимкнути смартфон, 
Тривога у Одесi розпочалась, 
Ти спи". Серйозно, люба, що за сон???
I я лежу у лiжку, як в кошмарi, 
I бачу крiзь замруження повiк, 
Як тi ракети пронизають хмари, 
I гуркiт їх переростає в крик. 
Як мiсто, де на пляж ходила боса, 
Замiшується  в кашу на кровi. 
I дiти швидко  так стають дорослi, 
Що розумiють навiть все без слiв. 
Чекаю ранку подзвонити мамi, 
I панiку сигналами несе, 
Вони не їдуть ... " Вже старi, ми самi, 
Вже якось тут, нормально в нас усе". 
В який момент спотворився малюнок? 
Спостерiгає свiт iз-за стiни, 
Як дiти просять їх про порятунок. 
I iдуть "вiдпочити вiд вiйни".