РУСЛАН БЕРК
Цикл "ОЗНАКИ КОСМIЧНОГО"
Вечiр жовтня
Вечiр жовтня втопив день минулий в чорнилi, i старанно стирає
буднiв графiку, там, за вiкном. Ще на вулицi галас, i рух
свiтлофори iще не спиняли, - щось без сумнiву вже випадає.
В прямокутних фiгурах будiвель нашi звично нуртують життя.
В них своя є луна, що вполонює слух крiзь звичайнi слова,
i всi нашi тiла вiдчувають давно зi стiною злиття.
В цьому є щось направду таке дивовижне. I речi довкола
розказують бiльше за нас: що в книжках олiвцем вiдмiчали,
що писали в листiвках святкових, артефактами ставших спроквола.
Ув оселях картини в рядок, всi розвiшанi так симетрично.
У пейзажах зникаємо, в авторськiй мовi. Ми вже iншi давно,
ми вiддавна усi персонажi й вiд того до iншого свiту дотичнi.
04.10.2018
Ранок бiля вiкна
Коричневi хвилi туману набiгають на мене
Круговоротом облич на днi вулицi.
Томас Елiот "Ранок бiля вiкна"
Жили вулиць в напрузi iз ранку -
все почалося знову, i стало у коло.
Кава робить своє - надихає i якось,
ти знаєш, втiшає приємним смаком.
В цих контрастах чуттєвих, цiлком
очевидних, залучаємо в гру свою власну уяву.
Ми колись вже так само пiдошви стирали
лабiринтами мiста старого, й нiкому
таємницi свої ми за так перехожому
не довiряли. Ми - вiдбитки з тенет
забуття, персонажi пожовклого фото.
Легковажно гортаючи зникле столiття,
я занурююсь в вир старосвiтських iсторiй
i визбирую крихти зрадливих чуттiв...
Дивна сумiш кохання i зрад, сподiвань
i зневiр - невловимих життiв розмаїття!
Але навiть в туманах коричневих, що
набiгають на мене з дна вулицi знову
стiною суцiльною лиць, нашi вчинки,
вiд серця слова неспокiйнi i нiжнi
мiж будинкiв пливуть i видовжують шлях.
Безпричинна усмiшка, що висне в повiтрi,
i щезає собi над дахами, - та усмiшка,
що зiрвана iз перехожого круговоротом, -
вже вкарбована в пам"ятi простiр,
вже роздарена всiм твоїм ближнiм.
22.04.2018
Ознаки космiчного
У фундаментi, що лишається не перший вже рiк
вiрний прямокутному богу, є наявнiсть ознаки
космiчного, де основа лежить ув iдеї у стiни,
у вiкна i дах, ув iдеї про створення бiльшого,
чи точнiше живого, - що ставатиме вiльно i легко
травою високою, вiдображатиме, наче дзеркало,
цей довколишнiй чистий свiт. А як стане нове
створiння - ти сам - вимовляти першi звуки, слова,
чiткi фрази, тодi прямокутному богу стане цiкаво -
скiльки про нього у тебе думок. Вiн як приклад
смиренностi, знає, що лишатиметься вмiстилищем
всiх людських негараздiв, перетравлюватиме їх
зо дня в день, запиваючи мiнеральною водою.
05.2018
Хмельницька область
Осiннє свiтло
За мотивами картини Лева Маркосяна "Осiннє свiтло" (1988)
Евтерпа сидiла собi спокiйно на стульцi, обрамлена
осiннiм свiтлом, яке, безумовно, дарувала всiм iншим,
i слухала помiж тим як iншi говорили про погоду,
яка впливає на творчiсть, i про те, як вона, ця погода,
на творчiсть впливає найменше. А ще йшлося про те,
що нашим душам iнодi чогось не вистачає: сiльських
iдилiй, ачи суєтностi мiського виру.
Евтерпа дивилась на кожного з присутнiх в художнiй
майстернi i думала про те, що коли вона вночi вилетить
через вiкно, цим залишенцям доведеться допивати своє
вино наодинцi, тобто кожен зi своєю думкою, звiсно,
про неї. Залишусь ненадовго, - вирiшила вона i попросила
наповинити її келих.
24.05.2018
Хмельницька область
Вiдкритi очi
Iнодi "вiдкрити очi" означає позбутися звички тягнутися
вервечкою за поводирем, який тягнув з собою таких як вiн
слiпцiв. Що цим хотiв сказати Брейгель, - можна вимислювати
собi за чашкою кави надвечiр. Але звикання до стану закритих
очей залишає тебе без тих образiв свiту, що тiльки чекають
на доторк твоєї руки, а чи серця. А кольори довкiл! Їх сила,
їх спокуса!.. З"явиться предтеча, аби повiдомити: все просто
поруч, перед тобою!.. Жовта охра Ван Гога вполонює соняхом лiта.
Живишся променистого кольору полем... Де ми закрили очi?
Де той момент? Де та хвилина? Збуваємо власнi ландшафти.
Я стiльки всього не бачив... i речi чекають, такi звичнi речi...
2018
Речi вдивляються в тебе
Речi вдивляються в тебе, вимислюють щось своє,
визначають твою здатнiсть до розмови iз ними,
до вмiння бачити в них щось незмiнне i стале,
до бажання їх переставити ув оселi, а чи просто
позбутись, i тодi вже ти явно для них - перший ворог.
Речi вдивляються в тебе, i ти розумiєш, що ти такий
самий як i вони - залежиш вiд примхи вищого Автора.
Ти так само думаєш, що станеться iз тобою й твоїми
близькими завтра, що буде, коли кожен iз них забажає
бiльшого, а не тiльки вiдтинку в просторi з кутами.
Але в питаннi цьому оприявлено первiсне устремлiння
до виживання разом iз тими, хто шукає у кам"яних хащах
здобич, хто обпiкає стопи на гарячому асфальтi i хто
для тебе найрiднiший, хто завжди поруч, - заради них
йдеш слiдами тварин у долинi i здiймаєшся вперто угору.
2018
Про недочитане
Загубились в рядках, помiж давнiх, вiдомих
всiм смислiв. Хто ми є? Де ми є серед безлiчi
слiв про добро i любов, про уявнi
i зримi кути?.. Недочитане гложить,
для спокою часу немає. Спокiй, врештi,
то тiльки для тих, хто i знати не хоче,
що там, за межею рядкiв - на сторiнках
заховалась iсторiя звершень, незламних
чуттiв. У рядках вiднаходимо себе
i тих, хто iз нами незмiнно йде поруч...
Недочитане стало б причиною сумнiву
в тому, що початок зумовлює розвиток
дiї... Нас дочитанi книги звiльняють
вiд розгубленостi на буттєвих, тернистих,
прописаних кимось стежинах-рядках.
2018
З усього, що наснилось з"явилася тiльки ти
З усього, що наснилось тiльки ти й
з"явилась. Всмiхнулась через плече,
так дещо по-дитячому. Щось хотiла
сказати, але присутнiсть глядачiв завадила.
Мiсце їм режисер вiдводить у першому рядi,
або навiть на сценi. Лiзуть скопом
в сюжет, драматизують безмiрно,
переграють. А потiм дивишся: нi Її немає,
нi глядачiв. Стоїш наодинцi на сценi,
перетоворений на актора iз моно-театру,
i усвiдомлюєш своє фiаско.
Не сподiваєшся на суфлера, бо це якось
принизливо. Не розумiєш, що сталось.
З усього, що наснилось потiм, - круговерть
iз тих вулиць, якими розкидано почуття.
Чи вона розумiє, що вiдбулось iз нами?
Вулиця Соборна втiшається власним
узвозом - розгонишся, не зупиниш. Так би
влетiти в любов, не знаючи перепон, а навiть
i знаючи, так не зважаючи... З усього,
що наснилось менi вже пiзнiше, з"явилася ти.
18.11.2018
Стислiсть часу
Стилiсть часу можлива лише в умовах
перегляду декiлькох фiльмiв поспiль.
Можна побачити як автор вiддаляється
сам вiд себе, вiрнiше, вiд того, ким був
вiн ранiше, а потiм - вже iнший.
Впiзнаєш по характерних рисах оповiдi
та манери знiмати. Ми тi самi, але - рiзнi.
"Манхеттен" Вудi Аллена - це не "Матч
пойнт". Про любов можна знiмати
по-рiзному: здалека, зблизька, обережно,
вiдверто, спрощенно, проникливо,
без зайвих слiв, або ж iз нескiнченним
дiалогом. Навiть давнi знайомi стали
говорити по-iншому. Можна зробити
iз персонажiв легковажних невротикiв-
iнтелектуалiв, що сиплять цитатами
зi свiтової культури, а можна перетворити їх
в успiшних доволi осiб iз бажанням
помстититсь. Об"єкт бажання непозбавлений
намагання його у собi розчинити. Так наче
йому заборонили бути собою. Лексика змiнна.
Через природу людини нiхто з нас не винний.
Ми такi якi є.
21.11.2018
Що буде з нами завтра?
Що буде з нами завтра? - Запитує знайома.
Те саме, що й вчора, - вiдповiдаю. Сидiтимемо
на диванi, будемо торкатись рук один одного
i ти скажеш, що твiй малий знову
не слухається тебе... А також про те, що минуле
кожного з нас - табу. В минуле нам не повертатись.
Головне - один в одному нi за яких обставин
не сумнiватись, навiть не намагатись...
Вiд невартих думок порятунок один - любов.
Так хочеться, щоб був для нас привiд лишатися
тут, в затуманених провiнцiйних мiстечках,
що стiнами будинкiв чепляються за трасу
Київ-Харкiв-Довжанський, мiстечках,
у яких би дiти мали б зростати i виглядати героїв,
що вiдповiдають нехай вже не нашим, а їхнiм
уявленням про добро i про зло. Вони так чи iнакше
зроблять все правильно. Такi речi мабуть
є сакральнi i їх треба насправдi заповiдати.
Так хочеться нової спiльної iсторiї для кожного
iз берегiв Днiпра, i щоб кожен говорив тiльки те,
що важливе для нього сьогоднi, що важливе сьогоднi
для всiх, i що мiсто сонця, твоє, особисте, таке яким
бачиш його тiльки ти, є можливим, що ти вже у ньому,
воно - у тобi.
Листопадовий фон зробить справу - оголить дерева
i нашi чуття, всiх тих, хто до цього не був готовим...
Ми ж сидiтимемо на диванi, торкаючись рук один
одного i говоритимемо про те, що яким би не був
дивним свiт, вiн лишатиметься чудовим.
24.11.2018