Пойденчук Руслан Николаевич : другие произведения.

Руслан Барков "Ознаки космiчного"

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:


РУСЛАН БЕРК

Цикл "ОЗНАКИ КОСМIЧНОГО"

Вечiр жовтня

Вечiр жовтня втопив день минулий в чорнилi, i старанно стирає
буднiв графiку, там, за вiкном. Ще на вулицi галас, i рух
свiтлофори iще не спиняли, - щось без сумнiву вже випадає.
В прямокутних фiгурах будiвель нашi звично нуртують життя.
В них своя є луна, що вполонює слух крiзь звичайнi слова,
i всi нашi тiла вiдчувають давно зi стiною злиття.
В цьому є щось направду таке дивовижне. I речi довкола
розказують бiльше за нас: що в книжках олiвцем вiдмiчали,
що писали в листiвках святкових, артефактами ставших спроквола.
Ув оселях картини в рядок, всi розвiшанi так симетрично.
У пейзажах зникаємо, в авторськiй мовi. Ми вже iншi давно,
ми вiддавна усi персонажi й вiд того до iншого свiту дотичнi.

04.10.2018

Ранок бiля вiкна

Коричневi хвилi туману набiгають на мене
Круговоротом облич на днi вулицi.

Томас Елiот "Ранок бiля вiкна"

Жили вулиць в напрузi iз ранку - 
все почалося знову, i стало у коло.
Кава робить своє - надихає i якось, 
ти знаєш, втiшає приємним смаком.
В цих контрастах чуттєвих, цiлком 
очевидних, залучаємо в гру свою власну уяву.

Ми колись вже так само пiдошви стирали
лабiринтами мiста старого, й нiкому
таємницi свої ми за так перехожому
не довiряли. Ми - вiдбитки з тенет
забуття, персонажi пожовклого фото.

Легковажно гортаючи зникле столiття,
я занурююсь в вир старосвiтських iсторiй
i визбирую крихти зрадливих чуттiв...
Дивна сумiш кохання i зрад, сподiвань
i зневiр - невловимих життiв розмаїття!

Але навiть в туманах коричневих, що
набiгають на мене з дна вулицi знову
стiною суцiльною лиць, нашi вчинки,
вiд серця слова неспокiйнi i нiжнi
мiж будинкiв пливуть i видовжують шлях.

Безпричинна усмiшка, що висне в повiтрi,
i щезає собi над дахами, - та усмiшка,
що зiрвана iз перехожого круговоротом, -
вже вкарбована в пам"ятi простiр,
вже роздарена всiм твоїм ближнiм.

22.04.2018

Ознаки космiчного

У фундаментi, що лишається не перший вже рiк 
вiрний прямокутному богу, є наявнiсть ознаки 
космiчного, де основа лежить  ув iдеї у стiни, 
у вiкна i дах, ув iдеї про створення бiльшого, 
чи точнiше живого, - що ставатиме вiльно i легко 
травою високою, вiдображатиме, наче дзеркало, 
цей довколишнiй чистий свiт. А як стане нове 
створiння - ти сам - вимовляти першi звуки, слова,
чiткi фрази, тодi прямокутному богу стане цiкаво -  
скiльки про нього у тебе думок. Вiн як приклад 
смиренностi, знає, що лишатиметься вмiстилищем 
всiх людських негараздiв, перетравлюватиме їх 
зо дня в день, запиваючи мiнеральною водою.

05.2018
Хмельницька область

Осiннє свiтло

За мотивами картини Лева Маркосяна "Осiннє свiтло" (1988)

Евтерпа сидiла собi спокiйно на стульцi, обрамлена
осiннiм свiтлом, яке, безумовно, дарувала всiм iншим,
i слухала помiж тим як iншi говорили про погоду,
яка впливає на творчiсть, i про те, як вона, ця погода,
на творчiсть впливає найменше. А ще йшлося про те,
що нашим душам iнодi чогось не вистачає: сiльських
iдилiй, ачи суєтностi мiського виру. 
Евтерпа дивилась на кожного з присутнiх в художнiй 
майстернi i думала про те, що коли вона вночi вилетить 
через вiкно, цим залишенцям доведеться допивати своє 
вино наодинцi, тобто кожен зi своєю думкою, звiсно, 
про неї. Залишусь ненадовго, - вирiшила вона i попросила 
наповинити її келих.

24.05.2018
Хмельницька область

Вiдкритi очi

Iнодi "вiдкрити очi" означає  позбутися звички тягнутися
вервечкою за поводирем, який тягнув з собою таких як вiн
слiпцiв. Що цим хотiв сказати Брейгель, - можна вимислювати 
собi за чашкою кави надвечiр. Але звикання до стану закритих 
очей залишає тебе без тих образiв свiту, що тiльки чекають
на доторк твоєї руки, а чи серця.  А кольори довкiл! Їх сила,
їх спокуса!.. З"явиться предтеча, аби повiдомити: все просто
поруч, перед тобою!.. Жовта охра Ван Гога вполонює соняхом лiта. 
Живишся променистого кольору полем... Де ми закрили очi? 
Де той момент? Де та хвилина? Збуваємо власнi ландшафти.
Я стiльки всього не бачив... i речi чекають, такi звичнi речi...

2018

Речi вдивляються в тебе

Речi вдивляються в тебе, вимислюють щось своє,
визначають твою здатнiсть до розмови iз ними,
до вмiння бачити в них щось незмiнне i стале,
до бажання їх переставити ув оселi, а чи просто
позбутись, i тодi вже ти явно для них - перший ворог. 
Речi вдивляються в тебе, i ти розумiєш, що ти такий
самий як i вони - залежиш вiд примхи вищого Автора.
Ти так само думаєш, що станеться iз тобою й твоїми
близькими завтра, що буде, коли кожен iз них забажає
бiльшого, а не тiльки вiдтинку в просторi з кутами.
Але в питаннi цьому оприявлено первiсне устремлiння 
до виживання разом iз тими, хто шукає у кам"яних хащах 
здобич, хто обпiкає стопи на гарячому асфальтi i хто 
для тебе найрiднiший, хто завжди поруч, - заради них 
йдеш слiдами тварин у долинi i здiймаєшся вперто угору.

2018

Про недочитане

Загубились в рядках, помiж давнiх, вiдомих 
всiм смислiв. Хто ми є? Де ми є серед безлiчi 
слiв про добро i любов, про уявнi 
i зримi кути?..  Недочитане гложить,
для спокою часу немає. Спокiй, врештi,  

то тiльки для тих, хто i знати не хоче, 
що там, за межею рядкiв - на сторiнках 
заховалась iсторiя звершень, незламних 
чуттiв. У рядках вiднаходимо себе 

i тих, хто iз нами незмiнно йде поруч...  
Недочитане стало б причиною сумнiву 
в тому, що початок зумовлює розвиток
дiї... Нас дочитанi книги звiльняють 

вiд розгубленостi на буттєвих, тернистих, 
прописаних кимось стежинах-рядках. 

2018 

З усього, що наснилось з"явилася тiльки ти

З усього, що наснилось тiльки ти й 
з"явилась. Всмiхнулась через плече, 
так дещо по-дитячому. Щось хотiла 
сказати, але присутнiсть глядачiв завадила. 
Мiсце їм режисер вiдводить у першому рядi,  
або навiть на сценi. Лiзуть скопом 

в сюжет, драматизують безмiрно, 
переграють. А потiм дивишся: нi Її немає, 
нi глядачiв. Стоїш наодинцi на сценi, 
перетоворений на актора iз моно-театру, 
i усвiдомлюєш своє фiаско. 
Не сподiваєшся на суфлера, бо це якось 
принизливо. Не розумiєш, що сталось. 

З усього, що наснилось потiм, - круговерть 
iз тих вулиць, якими розкидано почуття. 
Чи вона розумiє, що вiдбулось iз нами? 
Вулиця Соборна втiшається власним 
узвозом - розгонишся, не зупиниш. Так би 
влетiти в любов, не знаючи перепон, а навiть 
i знаючи, так не зважаючи... З усього, 
що наснилось менi вже пiзнiше, з"явилася ти.

18.11.2018


Стислiсть часу

Стилiсть часу можлива лише в умовах 
перегляду декiлькох фiльмiв поспiль. 
Можна побачити як автор вiддаляється 
сам вiд себе, вiрнiше, вiд того, ким був 
вiн ранiше, а потiм - вже iнший.
Впiзнаєш по характерних рисах оповiдi 
та манери знiмати. Ми тi самi, але - рiзнi.
 
"Манхеттен" Вудi Аллена - це не "Матч 
пойнт". Про любов можна знiмати 
по-рiзному: здалека, зблизька, обережно, 
вiдверто, спрощенно, проникливо, 
без зайвих слiв, або ж iз нескiнченним 
дiалогом. Навiть давнi знайомi стали 
говорити по-iншому. Можна зробити 

iз персонажiв легковажних невротикiв-
iнтелектуалiв, що сиплять цитатами 
зi свiтової культури, а можна перетворити їх 
в успiшних доволi осiб iз бажанням 
помстититсь. Об"єкт бажання непозбавлений 
намагання його у собi розчинити. Так наче 
йому заборонили бути собою. Лексика змiнна. 

Через природу людини нiхто з нас не винний. 
Ми такi якi є.

21.11.2018 

Що буде з нами завтра?

Що буде з нами завтра? - Запитує знайома. 
Те саме, що й вчора, - вiдповiдаю. Сидiтимемо 
на диванi, будемо торкатись рук один одного 
i ти скажеш, що твiй малий знову 
не слухається тебе... А також про те, що минуле 
кожного з нас - табу. В минуле нам не повертатись. 
Головне - один в одному нi за яких обставин 
не сумнiватись, навiть не намагатись...  
Вiд невартих думок порятунок один - любов.

Так хочеться, щоб був для нас привiд лишатися 
тут, в затуманених провiнцiйних мiстечках, 
що стiнами будинкiв чепляються за трасу 
Київ-Харкiв-Довжанський, мiстечках, 
у яких би дiти мали б зростати i виглядати героїв,
що вiдповiдають нехай вже не нашим, а їхнiм 
уявленням про добро i про зло. Вони так чи iнакше
зроблять все правильно. Такi речi мабуть 
є сакральнi i їх треба насправдi заповiдати.  
Так хочеться нової спiльної iсторiї для кожного 
iз берегiв Днiпра, i щоб кожен говорив тiльки те, 
що важливе для нього сьогоднi, що важливе сьогоднi 
для всiх, i що мiсто сонця, твоє, особисте, таке яким 
бачиш його тiльки ти, є можливим, що ти вже у ньому, 
воно - у тобi.
Листопадовий фон зробить справу - оголить дерева 
i нашi чуття, всiх тих, хто до цього не був готовим... 
Ми ж сидiтимемо на диванi, торкаючись рук один 
одного i говоритимемо про те, що яким би не був 
дивним свiт, вiн лишатиметься чудовим.
24.11.2018



 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"