Пасиченко Лиса : другие произведения.

Чужа

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 7.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
      Навiть найнезвичнiшi життя часто бувають розмiреними i закономiрними. Але завжди приходить момент, коли все починаг йти наперекосяк.
      У не¬ теж прийшов такий момент. Причому ранiше, нiж вона думала. Чому саме вона? Чому у не¬ проявилася ця сила? I чи добре це для не¬? Тяжко сказати. Вона б краще провела спокiйне i тихе життя. але так не вийде. Навколо не¬ з самого початку хтось сплiв величезний клубок тагмниць. Але чи варто його розплутувати? Кожен ¬¬ крок тiльки приближуг ¬¬ до смертi. До цього з самого початку ¬¬ постiйно рятували, вiд прокляття матерi, вiд необiзнаностi, вiд всього, навiть вiд правди. Чи зможуть повторити це тодi ще раз?
      Не в ¬¬ правилах просто тихо сидiти в сторонi. Вона повинна у всьому розiбратися.
      Нитка клубка завела в iнший свiт? Нi, вона не зупиниться, продовжить, послiдуг за нею. До того ж, це ¬¬ свiт. Свiт, де вона могла вирости. Свiт, де вона народилася. Свiт ¬¬ рiдно¬ матерi.
      Серйозно? I як таке могло вийти? Що ¬й тепер робити? Що робити, якщо навiть у цьому свiтi вона виявилася чужою?
       Книга окончена, я еще буду ее редактировать, введу исправлений в многие епизоды, возможно даже перепишу их, но они не сильно повлияют на сюжет. Надеюсь, что ее читатели заинтересуются и второй частью. Весь этот роман - всего лиш предистория. Она для тех, кто заинтересован в том, кем была Люсi Тенебрiс, во второй части Безiменна, в детстве и что с ней когда-то произошло.
  <01>
  Так вiдразу i не скажеш, що гiрше: просто i незрозумiло вiд чого вмерти в лiкарнi у вiцi тринадцяти, ну майже чотирнадцяти рокiв, чи прожити все життя так, як жила вона. Нi, ¬¬ життя не було таке вже жахливе, нi, просто у не¬ багато чого не було. T¬ мати дуже ¬¬ любить, але ¬й не вистачаг свободи, дiвчина завжди вiдчувала себе зачиненою вiдповiдальнiстю i правилами в моральнiй клiтцi. А ще вона була надто самотня. T¬ мама була ¬¬ гдиним другом, з iншими людьми дiвчина спiльну мову якось не знаходила, чомусь для не¬ хiд ¬хнiх думок був надто простим i недалекоглядним. Але ¬¬ це мало хвилювало, вона була спортсменкою, ¬¬ хвилював лише результат. Чому була? Чудовiй фехтувальницi, переможицi вiльного бою заборонили фiзичнi навантаження. Вона слабшала вже не перший мiсяць i намагалася триматися, поки прямо на тренуваннi не знепритомнiла. T¬ температура, завжди завищена на кiлька градусiв, хоча пiд час повищено¬ емоцiйностi дiвчини вона могла стрибнути до 40 градусiв по цельсiю, i при цьому фехтувальщиця погано себе нiколи не почувала, цього разу стрибнула до 45 градусiв. Нiхто не розумiв, чому вона досi жива, чесно кажучи, вона i сама не розумiла природу цього явища, хоча до рiзних незвичностей давно звикла, з нею пiд час сильних проявiв емоцiй, особливо злостi, постiйно вiдбувалися нещрозумiлi речi.
  Та i Марина була доволi дивною, але донька вже звикла. От пояснiть, навiщо називати дитину одним iм'ям, а в документах вказувати зовсiм iнше? Ще з дитинства мати стала називати ¬¬ Люсi, але чому тодi для решти свiту дiвчина була Танею? Тiльки тому, що воно бiльш типове для мiсця ¬х проживання? Вивiдати ¬¬ мотиви було неможливо, жiнка нi разу i слова про це не сказала. Але було ще дещо. Iм'я Люсi було для не¬ рiдне, i вiдкликалася вона тiльки на нього, як би не старалася вiдповiдати i на "Таня". Та i ¬й якось вже було байдуже. Все рiвно вона помираг.
  За вiкном не погодилось. Люсi сидiла на пiдвiконнi, ¬¬ персональна медсестра нарештi вийшла. Дiвчина ненавидiла, коли хтось на не¬ дивиться, ¬й здавалося, що вони протирають в нiй дирку. А але ж "за ¬¬ станом потрiбно стежити, фiксувати втрату свiдомостi, вчасно вколювати жарознижуючi". Аж бiсить.
  Погода все погiршувалась, починалася гроза. T¬ палата була на третьому поверсi, вiкно виходило у внутрiшнiй двiр, було видно всiх лiкарiв i пацiгнтiв, якi поспiшно заходили в корпус. Пiшов дощ, грiм засторожуюче гримiв уже давно. Раз за разом спалахували блискавки, вони були занадто яскравi на фонi темного неба i заслiплювали очi.
  Вже за хвилину лив добрячий ливень, але навiть через цю водну стiну хтось видiлявся свiтлим п'ятном. Люсi навiть привстала. Хто може бродити по вулицi в дощ без парасольки, а тим паче просто стояти на мiсцi i дивитися вгору? Це була жiнка, але ¬¬ було погано видно. Мокра, як хлющ, вона повiльно роздивлялась вiкна. На лiкаря вона була не схожа, одяг був не типовим, то був саме плащ, а не халат. Волосся мокре, але якщо добре придивитися, то можна було зрозумiти, що воно каштанове. Ще вона постiйно тривожно оглядувалась, так, неначе за нею стежуть. Раптом погляд жiнки зупинився на нiй, Люсi аж вiдсахнулась. Але потiм зрозумiла, що при такiй погодi, через вiкно на третьому поверсi просто неможливо щось побачити, i спокiйно сiла назад, загорнувши ноги в покривало. Але та все рiвно не вiдводила погляд вiд ¬¬ вiкна. Чорт, що вона там побачила?
  - Люсi!
  Вона почула ¬¬. Такий холодний i владний голос. Незнайомка явно щось задумала. Але як можна було щось почути через шум дощу, вiкно i з тако¬ вiдстанi? I це ще при тому, що жiнка не кричала. До того ж, про це iм'я фактично не знав нiхто. Що ж, дах ¬де повiльно, але цiлеспрямовано.
  Блискавка спалахнула так близько, дiвчина аж замружилась. Нi, ну вона точно повинна була вдарити десь поряд! Люсi знову глянула на жiнку. Тепер перед нею стояв чоловiк. I звiдки вiн взявся? До цього на вулицi нiкого не було. Але навiть якщо хтось i був, як вiн опинився там так швидко?
  Капюшон у нього був накинутий. Чорний плащ зовсiм не давав його роздивитися. Здагться жiнка була йому не рада, але чомусь дала йому свою руку. Ще один спалах блискавки, i там вже нiкого не стояло. Дiвчина протерла очi. Знову крутилася голова. Tй здалося, що вона знаг тих внизу. Це була чисто iнтуiцiя, таке з нею було часто. Це було схоже на спогад, який намагагться втекти.
  Перед очима в не¬ з'явилися чорнi кола, Люсi встигла зрозумiти, що знову втрачаг свiдомiсть. Вона похитнулась, i невтримавшись за пiдвiконня, впала на пiдлогу.
  
  
   * * *
  Нiка почула звук падiння. Вона якраз поверталася назад. Молода жiнка працювала в клiнiцi доглядальницею. Робота була доволi тривожна, ¬¬ дуже тривожило самопочуття цiг¬ дiвчинки, а ¬¬ медично¬ освiти явно не вистачало, щоб зрозумiти, що з нею вiдбувагться.
  Жiнка швидко перенесла ¬¬ на лiжко i помiряла температуру спецiальним термометром. 43.5. Знову пiднялася. Медсестра зiтхнула i поспiшила в прийомне вiддiлення, де сидiв черговий лiкар.
  - Нiко, що сталося?
  - У Марiгнко знову зависока температура, вона втратила свiдомiсть, вже вдруге. До речi, прийшли аналiзи на бiлки, все в нормi. Як таке може бути? Вони ж звертаються при 42 градусах, а у не¬ бiльше!
  - Я не знаю. Вколи жаропонижаюче.
  - Може не варто? Tх не можна використовувати довго, у дiвчинки виникнуть проблеми з печiнкою.
  - А що тодi ти пропонугш? Я розумiю, що у не¬ незвичайний органiзм, таких я ще не бачив, але вона нестабiльна.
  - Так ми можемо перестати ¬¬ лiкувати! Вона впорагться!
  - А що як це закiнчиться ¬¬ смертю? Нам за не¬ вiдповiдати, завеликий ризик.
  - Добре, я все зроблю.
  - Приведи ¬¬ до тями i зателефонуй ¬¬ матерi. Марина нещодавно по¬хала додому, там щось трапилося.
  - Я зрозумiла.
  - Йди, у мене пацiгнти, черга. Веронiка вийла в коридор i вирiшила вiдразу пiти в палату. Ця кiмната була останньою в коридорi i Люсi була там одна. Це не була вiп-палата, просто так вийшло. Медсестра чудово знала, що повернути дiвчинi свiдомiсть не вийде. Коли вона була немпритомна, Люсi, здавалося, лежить в якомусь трансi, з якого просто неможливо вивести.
  Але Нiка i не намагалася це зробити. Жiнка дiстала з шухляди, яка зачинялася на ключ, наповнений шпритц, вiн завжди там лежав про всяк випадок, i повiльно ввела рiдину прямо в вену дiвчини, обеззаразивши шкiру перед тим. Що ж. Веронiка поклала все на мiсце i сiла на стiлець бiля дверей, одночасно викинувши все смiттяб i задумалась про щось свог. Пройшло декiлька хвилин, перед тим, як вона згадала, що потрiбно ще поздвонити ¬¬ матерi.
  Медсестра зiтхнула i, дiставши телефон, набрала номер. Пiшли гудки, Марина доволi довго не брала слухавку. Нiка вже втратила надiю дозвонитись, як жiнка взяла слухавку:
  - Слухаю. Що з могю донькою? - при цьому жiнка уважно подивилася на дiвчину, яка сидiла навпротив не¬. Ясно карi очi, в яких читалась вiдчуженiсть i нахабна самовпевненiсть, рваний, невмiло заштопаний брудний одяг, на головi - неохайне каре, проте волосся було вимитим, здавалося нiчого незвичайного. Проте, як тiльки вона прийшла, то вiдразу простягла руку для потиску i вела себе доволi розкуто, сидiла з легкою усмiшкою з-пiд лоба, але була доволi серйозною по вiдношенню свого приходу.
  - Доброго дня. З нею все гаразд, але знову Таня втратила свiдомiсть i у не¬ пiдскочила температура.
  - Я зрозумiла. Вибачте, менi трохи незручно говорити, я зайнята, трохи пiзнiше за¬ду поговорити з лiкарем. Дякую, що зателефонували. До побачення!
  - До побачення! - сказала Веронiка i подумала, що Марина щось занадто швидко кинула слухавку, зазвичай вона любила поговорити.
  Сама ж жiнка i справдi була зайнята. I ¬й явно не подобалась ¬¬ спiврозмовниця.
  - I що ж все таки привело тебе до мене? Ти etrange, так?
  
  <02>
  - Так, - дiвчина погодилась. - Швидко здогадалися. Що мене видало?
  - Поведiнка. Впiзнаю ¬хнi повадки. Люблять приходити без попередження, довго тягнути, - це змусило дiвчину задуматись. - Як тебе звати?
  - Рея.
  - Так що тобi вiд мене потрiбно, Рея?
  - Чесно я не думала, що Ви пiдете на контакт, але, як бачу, Ви достатньо освiдомленi про магiчнi народи.
  - Навiщо ти прийшла?
  Рея неспокiйно зiтхнула:
  - Я маю зв'язок iз часом, i менi дуже не сподобалось побачене.
  - Ти ж нестихiйниця, якщо контролюгш час. Але ця сила доволi розповсюджена i нейтральна. I що буде в могму майбутньому? - поцiкавилася Марина.
  - Вас я не бачила. Але бачила дiвчину, ну трохи старша за мене. I вона помираг. А це не добре. В нiй захована якась незрозумiла, зв'язана сила. I менi не вдагться бачити ¬¬ минуле, воно скрите пiд закляттям. Занадто багато, як для звичайно¬ магiчно¬ дитини. I офiцiйно це - ваша донька. От тiльки мiж вами кровного зв'язку - нуль. До того ж у матерi-людини не може народитися настiльки сильна донька, навiть якщо сила вiд батька.
  - Так, Люсi не моя донька.
  - А чия?
  - Однiг¬ etrange.
  - Яко¬?
  - Я не маю права сказати.
  - А якщо я скажу, що ми з нею родички? Двоюрiднi сестри? Я не впевнена, менi потрiбно знати, хто ¬¬ матiр-огневичка. У Люсi ж через це надвисока температура? I я не розумiю, як можна було не знайти якусь про¬зну etrange?
  - Ти чудово знагш, що у нас в мiстi ¬х максимум десяток! I ¬х неможливо виявити!
  - А знайти вiдьму слабо? З ¬хнiми мухами в головi у вас тут ¬х навалом.
  - Яка вiдьма буде допомагати навiть малiй etrange, поясни?
  - Логiчно, мирний договiр не передбачаг допомогу. Так Ви скажете менi iм'я?
  - Як думагш, не просто ж так у мене вона опинилася. T¬ матiр сховала ¬¬ у мене вiд вiдьмака, перед тим провiвши якийсь ритуал на кровi, щоб ¬¬ не змогли знайти. Рiзниця мiж etrange i вiдьмами майже непомiтна людям, я тебе не знаю i не можу довiряти.
  - Я можу ¬й допомогти, зняти прокляття.
  Марина зiтхнула. Iнформацiя за життя дорого¬ людини гарний вибiр.
  - Знання iменi ¬¬ матерi щось змiнить?
  - Багато що. Яке було ¬¬ iм'я? - Рея дивилася з такою надiгю.
  - Анна. T¬ звали Анна Дерк.
  Рея вiдвела погляд i трохи подумавши сказала:
  - Я не можу ¬й допомогти.
  - Що? Ти ж сказала, що зробиш це!
  - А ще я сказала, що знання iменi багато що може змiнити. Вона моя кузина, вона не повинна нi про що дiзнатися ранiше, нiж вона зустрiнеться з Мей!
  - Хто така Мей?
  - Теж двоюрiдна сестра. У Анни були сестри, ми трог - ¬хнi дiти, нас ще з дитинства розкидало. Але щось насувагться, я щоночi бачу, що скоро вiд сiм'¬ Дерк нiчого не залишиться, i я не можу дозволити нi однiй iз них померти. Tдьте звiдси. Подалi вiд мiста, поближче до природи.
  - Куди?
  - Дiстаньте карту. Швидше.
  Марина дiстала географiчний атлас доньки з полицi i розгорнула на картi кра¬ни. Рея низько схилилася i поводила пальцем, зупинившись сантиметр вiд кордону держави.
  - Тут. Село Полуднiвка, забуте богом мiсце. Саме там вони зустрiнуться. Там г школа, де можна влаштуватися на роботу. Те мiсце вважають проклятим, пристойний будинок можна купити за копiйки. Я маю йти, дiвчина повернулася i вже збиралася зникати.
  - Зачекай, що менi робити, як можна допомогти Люсi?
  Рея обернулася назад:
  - Ви не можете ¬й допомогти. Не пробуйте понизити температуру, це негативно на не¬ впливаг, вогонь в нiй ¬й не нашкодить. Максимум може покраситися прядка волосся, якщо пройде занадто багато часу, але це рiдкiсть одна на мiльйон, хоча, як тiльки знiмуть прокляття i вона використаг всю зайву енергiю, все пройде. Можна тримати ¬¬ поближче до вогню, це можливо допоможе. Запалiть декiлька свiчок.
  - Добре, я зрозумiла.
  - Ми з Вами ще, думаю, побачимось, хоча можливо я зайду до Люсi, блимну в кiмнату. Не говорiть ¬й нiчого про мене, вона не повинна взагалi нiчого знати. I хай тримагться, я не бачу тiльки ¬¬ майбутнього. Але вона незвичайна, не знаю тiльки наскiльки. Тiльки бережiть ¬¬, прошу!
  Марину ослiпило легеньке сонячне сяйво, вона замружилась, а коли розплющила очi, дiвчини уже нiде не було.
  
  <03>
  Нiка, задумавшись,сидiла на том же стiльцi, коли дiвчина тихо застогнала i, вiдкривши очi, рiзко сiла.
  - Знову? - невдоволено пробурчала вона.
  - Ага, - медсестра встала i пiйшла до не¬. - Як себе почувагш?
  - Фактично, як побита дохла собака.
  - А нормально сказати не можна?
  - Як повнiстю здорова, яка втратила свiдомiсть i грохнулась на пiдлогу, вдарившись головою об батарею.
  - Болить?
  - Нiчого страшного, максимум буде шишка. Тiльки руку тягне, знову вкололи?
  - Це установка лiкаря, не моя, - пожала плечами Нiка, Люсi ж лише зло на не¬ глянула. Tй вiд цього ставало лише гiрше.
  
  
   * * *
  Марина при¬хала через годину, вона розшукала iнформацiю про те селище. Воно i справдi було небагатолюдним, але щось в цiй Ре¬ жiнцi не сподобалось. Не те, що вона була якась погана, але... А ще вона за 12 рокiв дуже прив'язалася до дiвчинки. Пере¬зд означав утрату, вона не хотiла цього.
  Коли жiнка зайшла до палати, Люсi знову сидiла на пiдвiконнi, щодня все бiльше сказувався зв'язок з природою. Хоча, на щастя Марини дiвчина виявилася вогневичкою, а не etrange природи чи повiтря, iнакше у не¬ була б необхiднiсть часто перебувати надворi, на травi, але вогонь теж не жарти, з ним теж потрiбно бути обережним.
  Люсi повiльно обернулася:
  - Мамо? Навiщо ти при¬хала?
  - Менi звонили, що ти знову знепритомнiла.
  - I що?
  - Нiчого.
  - Сподiваюся, ти прийшла менi сказати, що мене виписують подихати додому? - дiвчина встала i пiдiйшла ближче.
  - Я вас залишу, - почуявши майбутню сварку, вони траплялися часто, у цiг¬ etrange був, на диво, просто несносний характер, що дуже незвично для цього народу, Нiка встала i вийшла з палати. Навiть вогневики, хоч i дуже запальнi, але вони життградiснi, вона ж бувала трохи жорсткою i взагалi доволi песимiстичною.
  - Нi, не сьогоднi. Як себе почувагш?
  - Втомлена. Що сьогоднi? - Люсi сперлася на стiну.
  - Сьогоднi ти будеш вечеряти картоплею, битками, - мати дiстала три судки i бутилку, поклала на невеличкий столик. - А пiсля цього поговоримо.
  - Про що? - дiвчина сiла на лiжко.
  - Ну, г про що.
  - Прошу, можеш не ламати комедiю, я цього не люблю. Давай вiдразу, я пiзнiше по¬м.
  - Ну, добре. Ти ж не хочеш тут бути.
  - Не хочу. Але це нiчого не мiняг.
  - Мiняг, Лу. Через декiлька днiв, може тиждень, ти повернешся додому. Поки побудеш тут. Менi треба дещо обдумати.
  - Прекрасно.
  - В кульку, - жiнка дала його доньцi, - свiчка i сiрники. Запалюй ¬¬ по вечорам чи вночi, просто, щоб горiла, тiльки обережно i щоб нiхто не бачив.
  - Навiщо?
  - Прошу, не питай, так треба.
  Дiвчина трохи насмiшливо на не¬ подивилася.
  - Ну добре, - пожала вона плечами.
  - Домовились.
  - Це все?
   - Поки все. Давай, вiдкривай i ¬ж. I щоб випила одну бутилку, не менше, ти замало п'гш.
  - Ясно.
  - Менi треба бiгти, я не надовго, але завтра ще зайду, - жiнка пiдiйшла i обiйняла ¬¬.
  А от Люсi вирвалася.
  - Може зведемо доторки до мiнiмуму?
  - Ти не мiнягшся. Я розумiю, що ти злишся, але закiнчуй показувати невдоволення, це бiсить.
  - Я знаю, - дiвчина посмiхнулася, а Марина по-дружньому ¬¬ штовхнула.
  - Все, я пiшла, - Марина поспiшно вийшла.
  
  
   * * *
  Пiсля того як мати пiшла, дiвчина залишилася одна. Вона так i не зрозумiла причому тут свiчка. Це було нелогiчно, Марина завжди сторонилась вогню, розповiдала, що в дитинствi бiля не¬ загорiвся телевiзор, пожежу потушили, а страх залишився. I вона б не стала давати ¬й настiльки небезпечну рiч. Люсi ж навпаки бувало бiгала за гаражi i палила рiзне ганчiр'я, папiр, ¬й просто це подобалось, стежити за полум'ям, яке спалюг, знищуг все.
  Надворi темнiло, i, хоч ночi ставали коротшi, в дев'ять вже свiтили лiхтарi. Нiка пiшла сьогоднi ранiше, за нею прийшов хлопець. Дiвчина виглянула в коридор, пацiгнти розходились, все ж таки дитяче вiддiлення. Зачинивши дверi i, вимкнувши свiтло, вона сiла на лiжко i дiстала з комода пакет, вийняла свiчку, сiрник i, поставивши на тарiлочку, обережно запалила. В темрявi це було трохи незручно, але дiвчина непогано ходила i навiть робила деякi справи з закритими очима. По кiмнатi розлилося тьмяне свiтло, неначе з далекого дитинства. Вiд полум'я йшла тепла хвиля, ставало спокiйно, пiшла тривога, а з ¬¬ вiдходом прийшов сон. Люсi прилягла головою на подушку i, продовжуючи дивитися на крихiтний вогник, непомiтно заснула.
  
  <04>
  Марина вiдчувала себе заплутаною. Вона знала, що треба зробити, але жiнка не хотiла цього. Масла в вогонь пiдливала та ж сама свiчка, тепер вона горiла щодня цiлодобово, i давала деяке вiдчуття обманки, поки поряд був вогонь, дiвчинi ставало легше.
  Пройшло два тижнi з того приходу etrange, а Марина так нiчого i не зробила. Але всьому свiй час. Люсi повернулася додому, була доволi весела поряд iз вогнем. Але щодня слабшала, i нiхто не мiг допомогти. I Маринi вже нiчого не залишалося, як шукати невеличкий будиночок, виставлений на продаж, в тiй мiсцевостi. Грошей у не¬ було достатньо, хоча деякi сво¬ збереження вона витратила на лiкування. Орендувати дiм ¬й не хотiлося, невiдомо коли все це скiнчится, до того ж донька колись говорила, що хоче жити в селi. Так у чому проблема? Можна вiдразу купити будинок, до того ж там вони коштують копiйки. Купiвля зайняла ще два тижнi, за цей час Люсi ослабла, поблiднiла, навiть не вставала з лiжка. Волосся не змiнилося, але Марина бувало помiчала, що очi доньки на якусь мить, буваг ставали замiсть зелених чорними. З чого це раптом? Але жiнка думала, що ¬й здалося, у свiтлих магiчних iстот майже не бувають темнi очi, це ознака темних. Люсi ж зовсiм не розумiла бажання матерi ви¬хати з мiста, та ще й до того в таку глуш, хоча по-сутi була не проти.
  Марина зiбрала всi речi крiм зимнiх, сказала, що якщо буде холодно, i взагалi на зиму, вони повернуться. З бiлетами на автобус була проблема, транспорт туди не ходив. Можна було тiльки при¬хати в селище за декiлька кiлометрiв вiд нього, а потiм просити пiдвезти когось iз мiсцевих, кому по дорозi. Речей вийшло небагато, на третiй тиждень вони вже ¬хали у крихiтному автобусi, де крiм них були ще двi жiнки i чоловiк.
  Люсi вибрала мiсце бiля вiкна, i, притулившись до холодно¬ поверхнi, тихенько намагалася спати. Маринi було холодно, дiвчина вiддала ¬й свою куртку.
  За вiкном змiнювався крагвид, поля змiнювалися на лiси, лiси на гори, багатолюднi мiстечка на охайнi села. Перiодично вони зупинялися на заправках. Одна жiнка i чоловiк вийшли ще на пiвдороги, iнша разом з ними на кiнцевiй. По¬здка зайняла цiлий день, був вечiр коли вони прибули. Сонце ще не зайшло, вони ще могли до¬хати до пiзньо¬ ночi. Забравши рюкзаки, жiнка сказала доньцi почекати на зупинцi, але та не послухала, i пiшла до сидячих бабусь бiля магазину.
  - Доброго дня! - привiталася вона.
  - Доброго! При¬зжа? Ми тут всiх знагмо, село невелике.
  - Так, ми з донькою купили хату в Полуднiвцi, ось не знагмо як добратись.
  - Не треба було вам там дiм брати, яка там не була б родюча земля, прокляте мiсце, постiйно чортiвня всяка твориться, менi ще мати казала, що це вiдьмина земля i до сих пiр там вони живуть.
  - Вiдьми кажете? - Марина посмiхнулася, вiдьму i etrange легко сплутати.
  - Даремно ти смiгшся, згадати тiльки скiльки людей звiдти не повернулося!
  - I що, часто не повертаються?
  - Буваг. Останнiми роками нечистi начебто заспоко¬лись, але люди туди ходити досi бояться.
  - Ви знагте когось, хто може нас пiдкинути?
  - Завтра рано вранцi, о сьомiй, звiдси туди по¬де машина, буде везти продукти. Попросите, дiд Микола вас пiдвезе.
  - Ясно, а сьогоднi нiяк?
  - Так пiзно ж, вже восьма.
  Молода жiнка зiтхнула.
  - Шкода. Не знагте, де ми можемо переночувати?
  - Бабка Хроська на Загорянськiй здаг кiмнату. Думаю, вам пiдiйде.
  - А де можна ¬¬ знайти?
  - Вона через десять хвилин закриг магазин, почекайте трохи.
  - Добре, - жiнка трохи вiд них вiдiйшла, i Люсi вiдразу сунулася за нею. Нiч бiля вогнища допомогла i тепер дiвчина вiдчувала себе трохи краще, шкода тiльки, що не виглядала.
  - Думагш, правду кажуть про тих вiдьом? - поцiкавилася вона.
  - Та нi, не думаю. Мало якi ще плiтки про те мiсце ходять.
  - А якщо все ж таки правда?
  - Навряд. Ну як ти?
  - Поки нормально. Свiже повiтря, екологiя вища, менi тут навiть спокiйнiше.
  - Добре.
  Ще кiлька хвилин вони просидiли мовчки, аж поки старенька бабця не вийшла з магазину i не зачинила дверi.
  - Хрось, до тебе жильцi на одну нiч!
  - А? Жильцi?
  - Так, доброго дня! - Марина пiдiйшла ближче.
  - П'ятсот - одна нiч.
  - Ми про¬здом, завтра вирушагмо далi.
  - Домовились. Ходiмо.
  Вони пiшли вниз по вулицi, Люсi ще подумала, добре, що не вгору.
  Вони йшли хвилин п'ять, не бiльше, поки не дiйшли до величезного двору з охайним будинком. Хрося провела ¬х через собаку i запросила зайти, вiдразу знiмаючи взуття. В хатi була тiльки доволi молода, але не дуже гарна жiнка, вона вiдразу запитала:
  - Жильцi? - i коли бабця кивнула, то звернулася уже до них: - Вечеряти будете?
  Марина глянула на доньку, та вже майже падала.
  - Будемо, якщо можна.
  - Це входить в оплату.
  - Чудово.
  - Менi не добре, я не буду. Де можна прилягти?
  - Ходiмо постелю, - жiнка встала i повела у велику кiмнату, вiдразу виймаючи з шухляди постiль. Бабуся вiдразу сiла на ¬¬ мiсце.
  Кiмната була проста, велике лiжко, стiл, стiльцi. На один iз них вiдразу сперлась Люсi. Господиня ж швидко застеляла постiль.
  - Може все ж таки по¬ш, виглядагш не дуже.
  - Нi, я хочу спати, - вiдрiзала дiвчина, знiмаючи куртку.
  - Ну добре, - i вона вийшла, вимкнувши свiтло i зачинивши дверi.
  Марина ще довго не з'являлася, але було чутно жваву розмову. Вона зайшла тiльки раз, щоб поставити речi. Люсi притворилася сплячою, але ¬й не хотiлося. Навiщо ¬хати аж за Карпати, в якесь вiдьомське захолустя, куди неможливо до¬хати? Можна ж пере¬хати ближче, навiщо ¬хати через всю кра¬ну?
  З цими думками вона непомiтно заснула i навiть не почула крiзь сон, як ¬¬ мати лягла спати.
  
  <05>
  Люсi прокинулася невдало, у не¬ бiля вуха грав будильник, та ще й в таку рань. Мороз пробирав наскрiзь, але холодно ¬й не було. Добре, що через кiлька днiв обiцяють сильне потеплiння, хочеться вже зiгрiтися, одягнути щось полегше.
  Перша думка дiвчини була, де я. Потiм, коли вона згадала подi¬ минулого дня, дiвчина подумала, навiщо в таку рань. Шоста тридцять ранку. Оглянувшись, вона зрозумiла, що бiля не¬ сидить вже одягнена Марина поряд iз тарiлкою млинцiв.
  - Прокидайся, соня.
  - Навiщо так рано?
  - Я поговорила з дiдом Миколою, вiн ви¬зджаг через годину. Можеш ще трохи полежати, якщо хочеш, - пiсля цих слiв дiвчина вiдразу вiдкинулася назад на подушку. - Але недовго, тобi треба ще по¬сти.
  Люсi застогнала i знову привстала. Трохи так посидiвши, вона встала i вiдразу одягла свою брудно-зелену куртку.
  - З чим млинцi? - поцiкавилася вона, сiдаючи поряд.
  - З сиром. Не треба було вiдмовлятися вчора вiд вечерi, хазяйка смачно готуг. Tж, - жiнка пiдставила ¬й пiд нос свою тарiлку з половиною порцi¬. - Я бiльше не буду.
  Люсi наколола один виделкою i вiдправила до рота. Справдi доволi смачно. Вже через п'ять хвилин тарiлка була пуста i мати понесла ¬¬ на кухню. Дiвчина ж пiдперла руками голову i прикрила очi. Це допомагало не спати i бiльш-менш привести себе до тями. Вона так i просидiла ще десять хвилин, до поки Марина не взяла речi i покликала ¬¬. Дорогу до зупинки жiнка на вiдмiну вiд Люсi пам'ятала добре, i, за декiлька хвилин до семи були бiля магазину.
  Там, сивий дiд вже носив ящики заморожених продуктiв i складував ¬х у багажне вiддiлення грузово¬ машини.
  - Доброго ранку! - привiтався вiн. - Ви якраз вчасно, багаж залиште, в кузовi не вистачить для нього мiсця, покладу до продуктiв.
  - Дякую, що погдилися вiдвезти.
  - Ну, то ж така справа, тим паче я саме туди i ¬ду. Сiдайте в кузов, я зараз.
  Коли всi посiдали, вони по¬хали. Дорога була грунтова, дощ розмив грунт, болото. Водiй мовчав i намагався об'¬зджати ями. Дорога зайняла пiв години, i ось вони вже стояли на головнiй вулицi з рюкзаками.
  Люсi вже встигла трохи оглянутись. Молодша, середня школи, пошта, маленький магазин, сiльрада, дитячого садка не було, величезний колгосп на високих пагорбах, невеличке гiрське озеро. Нiчого особливого, село, як село.
  Мати повела ¬¬ на сусiдню вулицю, дiйшла до кiнця i, звiрившись з ржавою табличкою, зайшла в останнiй трохи неохайний двiр. Хатка була побiлена, але, як пiдмiтила дiвчина, вiкна були бруднi. Туалет i душ були в домi, але топилося дровами. Був проведений газ, була електрика, але минулий хазя¬н казав, що його занадто часто вимикають. Донька обдивилася подвiр'я, вибрала собi маленьку кiмнатку в домi, де вiкно сильно покрилося плющем. Там стояло запилене лiжко, було видно, на ньому давно нiхто не спав. Ще стояв стiл i поличка для книг. На нiй стояло декiлька, на зовсiм не зрозумiлiй мовi. Провiвши по них рукою, дiвчина пiшла глянути, як влаштувалася ¬¬ ммати.
  Марина ж вибрала сусiдню кiмнату i вже почала прибирати ¬¬ вiд павутини i пилюки.
  - Давай вiдразу все приберемо, потiм ляжемо i гарненько виспимось. Я вже оглянула двiр, кухню, там роботи - непочатий край, - сказала вона.
  Донька ж навпаки застогнала. Що може бути гiрше цiлого дня прибирання пiсля раннього пiдйому i тряски в машинi по бездорожжю?
  - Пiду прибирати у себе.
  - Тiльки, будь-ласка, прибирати - це прибирати, а не лежати на лiжку. Зв'язку тут немаг, про iнтернет навiть не кажу, - нагадала жiнка.
  - Я знаю.
  Люсi полюбляла читати рiдкi книги з iнтернету, але нiколи не сидiла в соцiальних групах i взагалi була вiдiрваною вiд решти свiту, тож це було не великою утратою. Але все рiвно якось незвично.
  Дiвчина рiшуче видихнула i, щойно зайшовши в кiмнату, вiдразу стягнула запилене покривало з лiжка i вiдтягнула скручений килим в сторону. Однiй було трохи незручно i не ефективно, але через декiлька хвилин зусиль вона витряхнула з нього бiльшiсть пилюки i тепер усе було на пiдлозi. Тепер потрiбна була тряпка.
  - Мамо! А де можна взяти тряпку? - Люсi повернулася в кiмнату матерi. Tй вiдразу здалося, що вона якась розгублена чи навiть винна, наприклад вона виглядiла так, коли в школi ¬¬ визвали, а вона без домашнього завдання i тепер намагагться викрутитись.
  - Що? - Марина не почула, про що вона питала.
  - ¦ якась тряпка?
  - А, ось, тримай, - жiнка дала ¬й свою i вiдразу пояснила: - Я маю ще одну. Намочиш на вулицi водою з криницi, просто включиш насос i вона полл'гться.
  - Я зрозумiла. Пiду, - дiвчина повернулася i вийшла, прикривши за собою дверi.
  
  <06>
  Марина вiдправила дiвчину прибирати кiмнату i опустилася на стiлець. Можливо було неправильно бути такою категоричною, але навiть не озброгним оком було видно, що мiсцева енергетика позитивно дiг на не¬ i вона вже не така блiда i втомлена.
  - Ви все ж таки при¬хали. Довго ви, - жiнка пiдскочила з несподiванки.
  - Рея? - потiм притулила палець до губ i показала на дверi.
  - А-а, - зрозумiла etrange i вiдразу понизила голос. - Ясно. Думали чи варто менi довiряти?
  - Були такi думки. Але Люсi тут добре.
  - Це не надовго. Якщо я правильно бачу, Ви вiдведете ¬¬ до мiсцево¬ школи. Це правильно, вам туди. Мей - донька велико¬ шишки у нас, з народження в астралi, але вирiшила вчитися тут. В академiю не поступала, вважаг, що ще рано.
  З сусiдньо¬ кiмнати почувся голос, який наближався, жiнка вiдразу сказала Ре¬ ховатися:
  - Мамо! А де можна взяти тряпку? - Люсi зайшла в кiмнату.
  - Що? - Марина розгубилася.
  - ¦ якась тряпка?
  - А, ось, тримай, - аби вона скорiше пiшла, Марина дала ¬й свою i спровадила на вулицю.
  - Фуг, - зiтхнула жiнка. - Пронесло.
  - Ага, - etrange вийшла з-за штори якась задумлива. - Дивна вона якась. I добре, що не помiтила, мiй вiдвод очей знову не спрацював, складне закляття.
  - Тренуйся. Чому дивна? I я не думаю, що тобi слiд тут залишатись.
  - Згодна, - спалах яскравого сяйва i дiвчини тут уже не було.
  
  
   * * *
  Цiлий день Люсi прибирала, тут було незвичайно брудно. Хоча зрозумiло, тут давно нiхто не жив. Вдень Марина ¬й повiдомила, що вона буде ходити в мiсцеву школу i пiшла писати заяву. Iдея була зрозумiла, але дiвчинi не хотiлося, як ранiше, сидiти пiв дня в чотирьох стiнах. Тому вечером вона сказала, що пiде знайомитися з аборигенами i втекла гуляти.
  Бабусi iз сусiднього села видно наплели зайве, хоч селище було дуже малолюдним, але вона не помiтила в жилих дворах нiяких засушених трав, мертвих тварин, тощо. Звичайно крихiтнi вiнички рослин висiли, але це нiчого не значить. На ¬хнiй вулицi виявились ще два подвiр'я з господарями, але Люсi туди не заходила.
  Врештi-решт, ближче до вечера, вона повернулася назад.
  - На твогму мiсцi я б лягла ранiше, завтра ти йдеш на уроки, - пiдмiтила Марина.
  - Я знаю.
  - Завтра в тебе буде складний день, Лу, ти багато пропустила.
  - Мамо, я думаю, що тут легша програма, я впораюсь, не хвилюйся.
  - Знагш, твог навчання в школi не головне, так що не турбуйся через оцiнки.
  - Я i не хвилююсь. Але ти права, краще менi пiти спати.
  - йди.
  Люсi зайшла в свою кiмнату. T¬ мати вже розiбрала рюкзак i поскладала речi в шафу. Дiвчина знайшла свою пiжаму - довгу футболку на лiжку i, переодягнувшись, взяла з полички якусь дивну книгу. Знаки були доволi знайомi, неясно звiдки, але варто було лише спробувати придивитися до них, все розпливалося.
  Напис на обкладинцi на секунду став ¬й зрозумiлий. Iсторiя.... Це все, що було зрозумiло.
  Дiвчина марно просидiла над нею ще декiлька хвилин, а потiм поклала на столик i лягла спати.
  
  <07>
  Наступний день почався не дуже добре. Прокинулась Люсi вiд шуму дощу, добре, що Марина взяла парасольку i дощовик. Добре, що тут не було шкiльно¬ форми. Потiм ¬м ще декiлька годин морочили голову у директора на спiвбесiдi Марини, хоча вона, вчителька зi стажем, цiнна для тако¬ школи. Потiм дiвчина заблукала у пошуку кабiнету свог¬ класно¬ керiвнички, куди ¬¬ вiдправили, щоб вона записала розклад. Була перерва, i хоч в школi було не так багато людей, у вузькому коридорi утворився натовп. Вона пробиралася через нього, Люсi вже зрозумiла, куди ¬й iти.
  Раптом на не¬ налетiла якась дiвчина, добре, що реакцiя в не¬ пречудова, i вона встигла трохи вiдскочити, але школярка, яка була ¬¬ ровесницею, все рiвно задiла ¬¬ плече. Тепер ще й воно болiтиме. Люсi обернулася, продовжуючи йти, та дiвчина навпаки стояла на мiсцi i здивовано дивилася на не¬. Цiкаво, чого б це вона? Чи тут прийнято пялитись на всiх новеньких?
  Люсi пришвидшила крок i незабаром вже сидiла за партою в порожньому класi. Вчителька виявилася непогана, доволi молода, у них повинна вести хiмiю.
  Пiдручники були не складнi, сьогоднi у них залишалася тiльки бiологiя i фiзкультура. Що ж, фiзкультура це добре, Люсi подобалися деякi види спорту. Вона завжди з радiстю займалася фехтуванням та вiльною боротьбою, а ще була далеко не слабенькою дiвчинкою, тож саме з цим предметом проблем у не¬ не було. Чого було варте тiльки одне ¬¬ метання в цiль! У не¬ були унiкальнi бойовi здiбностi, але вона ¬х надто сильно не розвивала.
  Раптом у клас зайшла дiвчина - та сама, з якою декiлька хвилин назад вони зiштовхнулися. Люсi тепер краще ¬¬ роздивилася. Пронизливi зеленi очi, каштанове волосся, доволi доброзичливi риси обличчя, одягнута в потертi джинси i брудно-зелену футболку.
  - Олеся? Ти вчасно. Це нова учениця в нашому класi, Таня. Таня, це Олеся, староста класу. Вона проводить тебе до кабiнетiв, покаже школу. Сподiваюся, ви знайдете спiльну мову.
  - Дуже пригмно, - голос у не¬ був м'який i вселяв деяку впевненiсть. Дiвчина простягнула ¬й руку. Люсi трохи завагалась, але все ж потиснула. Доволi незвичний жест. I щось пiдозрiле читалося в ¬¬ очах.
  - Менi теж, - вiдповiла вона. - Ми з тобою зiштовхнулись в коридорi.
  - А, так, вибач. Я поспiшала.
  - Нiчого.
  - Тодi пiшли, скоро кiнець перерви, бiологiчка не любить запiзнень, а менi тебе ще з нашим звiринцем знайомити.
  - Ну ходiмо, - погодилась Люсi, хоча iнтуiцiя прямо горлала валити звiдси. Щось iз нею було не те.
  Вони пiшли в кабiнет бiологi¬. Клас був крихiтний, там було лише з десяток чоловiк. Переважали хлопцi, але були i дiвчата.
  - Знайомтесь, це Таня, новенька.
  - При¬зджа? Ну i як тобi в нашому кодлi? - поцiкавився хлопець за останньою партою.
  - Нормально, - Люсi вiдповiла трохи грубувато, але ¬й не сподобався його тон.
  - А ти смiлива. Проте я б був би сумирнiшим, ти ще не знагш, куди потрапила.
  - А ну вiдвали вiд не¬! - за не¬ вступилася Олеся. - Вона не твоя персональна цяцька, з якою можна гратися.
  - У нашо¬ недотроги прокинулися кiгтики?
  Люсi здалося, чи примiщення дiйсно легенько трусануло? Хоча в горах i бувають землетруси, з чого це раптом? Розгнiвана дiвчина часто дихала, намагалася заспоко¬тись. До не¬ пiдiйшла дiвчина з каре i щось сердито шепнула на вухо.
  - Що це було? - одна дiвчина трималася за стiну.
  - Мабуть, знову землетрусик.
  - Прикольно!
  Олеся продовжувала стояти непорушно, коли враження вiд землетрусу пройшли, вона пiдiйшла до хлопця в притул.
  - Ти щось казав?
  - Так, казав, щоб ти заткнулася.
  - Знагш, слiди за язиком, а то хтось тобi його пiдчистить.
  - Налякала.
  - Все, закрили тему. Мегера йде!
  Всi рiзко повсiдалися на сво¬ мiсця, тiльки Люсi залишилася бiля дошки, оскiльки не знала свог мiсце. В клас зайшла грiзна, огрядна, вже не молода жiнка i вiдразу гаркнула на не¬:
  - Чого стала? Дзвiнок уже був!
  - Вона новенька, - Олеся знову за не¬ вступилася.
  - Ясно. Сiдай за першу парту, там все рiвно нiхто не сидить, - вона показала на мiсце поряд iз дiвчиною з каре i трохи жовтуватими очима. Та не звернула на не¬ жодно¬ уваги.
  Урок виявився не дуже, вчителька постiйно кричала. Олеся виявилася зубрилкою i гдина знала вiдповiдi на будь-яке запитання. Люсi ледве дочекалася перерви i поспiшила переодягатися на фiзкультуру. Нарештi вони вийшли на свiже повiтря пiсля тiг¬ задухи. Спортзалу в селi не було, але брудне футбольне поле повнiстю пiдходило для будь-якого роду тренувань.
  Вчитель виявився непоганим, вiн вiдразу помiтив ¬¬ чудову фiзичну пiдготовку.
  В кiнцi уроку вiн пiдкликав ¬¬ до себе, запитав, чи не хоче вона взяти участь у змаганнях. Дiвчина сказала, що подумаг i пiшла до роздягальнi забрати речi. Повертатись вона вирiшила через стадiон, так вона зрiже шмат дороги, нiж коли йти через центральний хiд.
  Дiти вже розiйшлися, хто куди, поле було пустинним. Люсi пройшла трохи далi, там починався лiс, хотiла глянути на мiсцевiсть. Пройшовши першi дерева, вона зрозумiла, що ¬¬ мiцно тримають паростки рослин, схожого на плющ. Дiвчина спробувала звiльнитися, рослини тiльки затягнулися сильнiше.
  - Що за...? - лоза цiлеспрямовано приближалася до горла, вже обплiвши ¬й руки i ноги.
  - На твогму мiсцi я б не рухалась i не кричала, звiсно, якщо не хочеш, щоб вiн тебе задушив.
  
  <08>
  Люсi впiзнала цей голос. Вiн захищав ¬¬ вiд того хлопця з класу. Олеся. I взагалi, що це таке?
  - Вибачай за цi заходи, - вона махнула рукою на лози i одночасно сперлася на кору дерева.
  - Це ж ти робиш? - поцiкавилася зв'язана дiвчина. - Навiщо?
  - I що, що я? Скажи дякую, що це роблю я, а не та нестихiйниця, Рея, з якою ти сидиш. Вона з ¬¬ методами вiдразу шандарахнула б тебе енергокулею i бувай здорова. А мiж тим, я тобi допомагаю.
  - Клас! - зсарказмила вона. - Як? Зв'язуючи рослинами i розповiдаючи про методи яко¬сь Ре¬?
  - Не смiшно, - вона склала руки на грудях. - Може хоча б познайомимось? А то якось недобре.
  - Я вже казала iм'я, якщо забула.
  - А справжнг? Не те, яке в документах.
  - Люсi.
  - Люсi. Гм.
  - Що тобi вiд мене треба?
  - Нiчого. Просто цiкаво.
  - Вiдпусти мене! Негайно!
  - Може поговоримо? Я б не тримала, але ти пiдеш. А у мене купа часу, менi цiкаво, чому огневичка, до того ж проклята, з зачиненою аурою, за¬хала в нашу глуш. Я слухаю.
  - Чому ти називагш мене огневичкою?
  - Тому що ти огневичка. I не дивись на мене, як баран на новi ворота, бiсить.
  - Добре, до речi, ти так i не назвала себе.
  - Мей Дерк. Homo etrange, стихiйниця, земля.
  - Хто такi homo etrange?
  Мей голосно видихнула:
  - Знущагшся? Все, ти менi набридла.
  Дiвчина повернулася до не¬ спиною i до не¬ стало злiтатися сухе гiлляччя i складуватись навколо лiхтарного стовпа. Потiм вона пiдiйшла i, ставши за ¬¬ спиною, знову скористалася магiгю, бо рослина миттю закрила ¬й рота, а потiм взагалi скинула на землю i потягнула до стовпа, миттю прив'я завши до нього, але нарештi звiльнивши рота.
  - Що ти витворягш, вiдпусти мене!
  Але Мей мовчала i мовчки робила свою справу. Вона почала ритися в карманах, дiстала коробку сiрникiв i пiдпалила один.
  - Що я тобi зробила, навiщо ти це робиш? - закричала Люсi, але рослини тiльки мiцнiше ¬¬ стиснули.
  - От зараз i подивимося, яка ти огневичка.
  Вона точно божевiльна. Сухi гiлки спалахнули навiть швидше, нiж Люсi очiкувала. Полум'я все приближалося, а дiвчина, яка вiдiйшла подалi, як не чула ¬¬ крики i впевнено посмiхалася.
  - Удачi, homo etrange, - тiльки й сказала вона.
  Мей точно вирiшила ¬¬ вбити. Ця божевiльна вiдьма вбила собi в голову, що вона огневичка i вирiшила спалити заживо? Чи просто налякати? Невiрний спосiб, дiвчина нiколи в життi не боялася вогню. Звичайно, вона нiколи не торкалася полум'я, але...
  Вогонь пiдiйшов до не¬ впритул, вже горiли рослини, димiв одяг. Але боляче не було. Вона вже вiдчула, що в нiй щось сидить. Тепле, навiть гаряче вiдчуття i яскраве полум'я. Не завжди дружелюбне, але i не завжди небезпечне. З ¬¬ рук наче впали окови, в нiй щось зламалося, дiвчина повнiстю взяла полум'я пiд контроль. Кожну iскорку, кожен язичок, все. T¬ живi окови упали до ¬¬ нiг, щоб ¬й було спокiйнiше, вона вiдсунула вогонь вiд себе. У нiй наростав гнiв, хотiлося, щоб Мей вiдчула той страх, який вiдчувала вона. Секунда, i полум'я кинулося до природно¬ etrange. Та виставила доволi сильний магiчний щит, але цей вогонь був не магiчного походження. Вона скрикнула вiд болi. Tй обпалило руку. Вирiшивши, що досить, Люсi вiдступила. Пас рукою i полум'я згасло.
  - Говорив менi батько:"Не зв'язуйся з огневичками", - простогнала вона. - От тепер знову зiлля варити, а у мене iнгредiгнти скiнчились, - вона показала опiки на руках. - Тепер сама розбирайся, що було колись, твог прокляття зламано.
  - Зачекай! - крикнула огневичка, але та щезла в променi свiтла, залишивши ¬¬ одну.
  Що з нею сталося? Яке прокляття? Значить, в цьому свiтi не все так просто. Що ж, певний вогонь всерединi у не¬ г, це точно була якась магiя, нiколи ще вона не бачила, що хтось може контролювати настiльки норовливу i небезпечну стихiю. Може комусь розповiсти? Не варто, засмiють. I головне, що було такого з нею в дитинствi? Скiльки себе пам'ятала, вона жила з матiр'ю, майже нi з ким не спiлкувалася, сторонилася людей. А тут таке....
  Нiхто не повинен знати, навiть мама. Вона чекаг, треба повертатися додому.
  T¬ одяг був в неналежному станi, брудний, трохи обсмалений. Спробувавши стряхнути з кофти грязюку, вона зрозумiла, що це марна справа i, взявши рюкзак, який випав з рук ще спочатку, побрела додому. Вона вперто вирiшила зробити вигляд, нiби нiчого не сталося i спокiйно жити далi. Хоча цiкавiсть вимагала дiзнатися бiльше, дiвчина розумiла, що краще розпитати у Мей чи тiг¬ Ре¬. Мабуть краще в Ре¬, природна etrange хоч i не хотiла нiчого поганого, але Люсi серйозно ¬¬ обпекла, навряд чи вона пiсля цього схоче щось розповiсти. Про iншу вiдгуки були не дуже вдалi, це теж не варiант. Ну i що? ¦диним показником були тi два слова, homo etrange.
  Дiвчина погано пам'ятала, як дiйшла додому, що ¬й сказала Марина щодо вигляду. Бiльш-менш прийшла в себе вона в сво¬й кiмнатi. Тихе шелестiння листя за вiкном заспокоювало, захотiлося виспатись, але мати покликала обiдати. Суп був доволi смачний, але ¬ла вона з неохотою, Марина вирiшила помiряти температуру, але всi показники були в межах норми. Вона зрозумiла, що хтось зняв прокляття. Тепер дiвчина в безпецi, але повертатися пiзно.
  Сьогоднi жiнка спробувала провести з нею побiльше часу, хоча Люсi полюбляла проводити час наодинцi з собою. Врештi-решт, дiвчина втекла до себе, i спробувала вiдкрити електронний словник. Нiчого не вийшло, тож вона взяла зi столу ту незрозумiлу книгу. Пiсля зняття прокляття зрозумiлiше ¬й не стало. Вона трохи примружила очi. У не¬ перед очима почали проявлятися розпливчатi букви. Iсторiя personnes etranges.
  Значить, це ¬х книга. I вона ¬¬ бiльш-менш розумiг. На наступних сторiнках нiчого важливого не було, а очi вже добряче болiли.
  Люсi все ж покинула цю невдячну справу i, залiзши пiд теплу ковдру, задумалась. А що як....?
  - Мамо, я лягаю спати! - крикнула вона i переодягнулася в сорочку.
  - Добре, спокiйно¬ ночi.
  - Тобi теж.
  Але лягати дiвчина не збиралася. Порившись в рюкзаку, вона дiстала сiрники i кинжал. Зброю вона вiдразу поклала пiд подушку, згадавши вмiння etrange, вона була впевнена, що з'явитися бiля не¬ серед ночi для не¬ буде легко, а якщо вони на не¬ нападуть, тiльки цього не вистачало. Що, якщо доведеться захищатись, зайвим точно не буде. Коробку вона поклала в кишеню. Глянувши через щiлинку, що Марина працюг, дiвчина зачинила дверi на ключ i вилiзла через вiкно.
  
  <09>
  Брудна земля була доволi холодна, ступати босими ногами було непригмно. Люсi вiдразу направилася до лiсу, у темрявi там нiхто не ходив. Пройшовши ще трохи, вона зручно сiла на землю i зосередилась. Вона робила це скорiше iнтуiтивно, не задумуючись. Дiвчина трохи пiдняла руку i захотiла побачити вогник. T¬ долоню трохи обпекло, вона миттгво вiдкрила очi. В руцi горiла цiла вогняна куля, з несподiванки, Люсi рiзко скинула ¬¬ з руки. Потрапивши в мокру гiлку, добре що в мокру, куля згасла, залишивши чорний слiд. Дивно, в минулий раз вогонь ¬¬ не обпiк. Може це через те, що вiн штучно створений?
  Вона спробувала ще раз. Нiчого не змiнилося, куля безвiдмовно з'явилася на долонi. Дiвчина дивилася, як вона створюгться. Нiзвiдки виникав крихiтний вогник, збiльшувався, поки не зайняв всю долоню. Одночасно з не¬ витягувалась енергiя, небагато, але вона зрозумiла, що з цим жартувати не можна. Вона ще не знаг, що буде, коли вона скiнчиться.
  Люсi пiднялася i пiднесла палаючу руку до дерева, там де вона провела залишився обпалений слiд. Швидко намалювавши коло, вона трохи вiдiйшла i кинула ¬¬ в цiль, перенаправивши в не¬ невелику кiлькiсть енергi¬. Просто було цiкаво, що буде. Дерево впало i загорiлося. Був такий трiск i удар, мабуть його чуло все селище. Дiвчина навiть злякалася, а якби вона використала це проти живо¬ iстоти?
  Люсi опанувала себе i, швидко потушивши полум'я, побiгла додому. На ¬¬ щастя, було достатньо пiзно, щоб нiхто не йшов дивитися, що сталося. Про це, може, нiхто не дiзнагться. Шкода тiльки, що це вiдчув дехто iнший.
  
  
   * * *
  В кабiнет зайшов доповiдач по справах з темними.
  - Чому так пiзно?
  - Вибачте, але в сусiдньому, людському астралi використана доволi незвичайна вища бойова магiя. Тому, можливо, там була стичка з темними, але розряд був тiльки один, смертельний.
  - I чий це був заряд? - Руслан встав. - I де це?
  - Якесь задрипане село, здагться там недалеко вчиться Ваша донька. Заряд був etrange, тож нашi не постраждали. Мабуть хтось вбив вiдьму, а це не добре.
  - Подумай, це просто ¬¬ тренування на мiшенi. Ви знагте, вона буваг так робить.
  - Яка у не¬ стихiя?
  - Природа, вiд матерi передалося. I що?
  - Кулю кинула огневичка. Незарегстрована.
  - Огневичка? Закрий цю тему, я перевiрю особисто.
  - Я зрозумiв.
  
  
   * * *
  - Анно, видно ти все ж встигла з нею побачитись, вона використовуг магiю. Нелогiчно було знiмати твог закляття, тепер я ¬¬ чiтко вiдчуваю. Як вiдчувають й iншi etrange. I, по-могму, час воз'гднати сiм'ю, - чоловiк говорив задумливо, не дивлячись на спiврозмовницю.
  - Я цього не робила. Але якщо це i сталося, ти не тронеш мою доньку!
  Вiн не звернув на це уваги i продовжив:
  - В принципi давно пора, вона виросла i вже не дитина. До того ж це закляття не можна накладати надовго. А вона менi потрiбна жива. Тобi не варто було ¬¬ ховати, я все рiвно дiзнався б, де вона, - чоловiк повернувся до не¬, вiд чого поли довжелезного плаща, який скривав його одяг, трохи пiднялися, i заглянув в ¬¬ зеленi очi сво¬ми чорними, як нiч очима.
  - Але якщо ти все ж не встигла, тодi вона звiльнилася сама. I вiрогiдно, хтось ¬й допомiг. Ти добре наклала захист на ауру, але ¬¬ сприйняли за etrange, - сказав чоловiк i вiдразу пояснив: - Жодна вiдьма не стала б ¬й допомагати. Але i вона не тiльки твоя донька.
  Анна трималася гордо, не опускала голови. T¬ ледь помiтнi на фонi ¬¬ схожого на чоловiчий чорного плаща пути проявилися сильнiше. Було явно, що вимушений одяг ¬й не подобагться, та i, якщо чесно, цей колiр ¬й не личив.
  - Ти можеш злитися скiльки хочеш, тво¬й сестрi це не допоможе, i правду ти не змiниш.
  - Я вже говорила, вiдпусти ¬¬, Аркле, - Анна все рiвно залишалася спокiйною i якоюсь байдужою.
  - Можеш не грати, це гдине, чому ти щоразу повертагшся.
  - Ти розумiгш, що це через тебе Рея i Мей не бачать матерiв?
  - Края вижила, але це саме вона не приходить, я не втручаюся.
  - Ти не перед чим не зупинишся заради влади надi мною!
  - Ти частично права. Я готовий на все заради Люсi. Ти не повiриш, як я хочу завжди бачити ¬¬ поряд. Але i вона повинна зробити вибiр.
  - I як ти збирагшся примусити ¬¬ жити з тобою? Вона нi за що не погодиться.
  - Подивимося. Я нiколи не бачив ауру дiвчинки, але ти думаю знагш, хто вона насправдi i як саме поступить, - вiн трохи помовчав, а потiм додав, змiнивши тему: - Будь готова i сховай свою ауру. Ми блимнемо хвилин через п'ять.
  - Я зрозумiла, - зiтхнула вона.
  - Молоцець.
  Аркл рiзко повернувся i стрiмко вийшов iз кiмнати.
  
  <10>
  Ранок у Люсi почався невдало, вночi ¬й не спалося. Прокинулася вона запiзно, ¬¬ розбудила Марина. Збиратися прийшлося швидко, вже через пiвгодини вони були в школi. Марина отримала роботу вчительки, платили не багато, але достатньо, щоб жити.
  Коли дiвчина зайшла до кабiнету, виявилося, що Мей немаг в школi. Чудово. Тепер треба йти до цiг¬ Ре¬. Хоч вона була.
  Люсi сiла на свог мiсце бiля не¬ i вiдразу згадала як iз нею здоровалася iнша etrange, була здогадка, що так можна зчитати iнформацiю, тож невпевнено простягнула руку.
  - Привiт.
  - Ну здраствуй, - вона глянула на не¬, але руку не дала, тому Люсi забрала свою. - Що треба?
  - Сьогоднi немаг Мей, а менi потрiбна консультацiя.
  - У не¬? То¬, яка сама не може гарно тримати себе в руках? Дивний вибiр.
  - Ну, як я зрозумiла, вiд тебе допомоги не дочекагшся.
  - Правильно зрозумiла, - вона залишалася такою вiдчуженою i спокiйною, що Люсi ¬й аж позаздрила.
  - Ну добре, - зiтхнула вона.
  Пролунав дзвоник, почався урок фiзики. Дiвчина, як i ¬¬ сусiдка, зовсiм не слухала, проте добре обдумала ситуацiю i тихо запитала у Ре¬.
  - А яка магiя у тебе? - огневичка вже думала, що вона не вiдповiсть, але дiвчина простягнула ¬й руку пiд столом.
  Люсi невпевнено простягнула ¬й свою. Вона i ранiше за допомогою поглядiв могла визначити деякi речi про людину, iнколи навiть те, коли вона помре. Вона правда не знала, чи збувалося це. От i тепер дiвчина свiдомiстю зазирнула в ¬¬ душу. Вона сильна духом, самоучка, матiр майже не бачить, доволi самовпевнена etrange, незалежна, вiдсторонена, володiг нейтральною, але свiтлою силою - часом. З такою краще не зв'язуватися, вона знаг бiльше, нiж iншi, ¬м цього не дано. Але водночас це обуза, вони не можуть сказати про побачене стихiйникам. Щодо ¬¬ долi, то помре вона нескоро, але ¬¬ чекають утрати.
  Рея забрала свою долоню. Вона зрозумiла, що нiчого не дiзнагться. T¬ цiкавило тiльки це, а такий захист, як у не¬ не змiг би прорвати навiть дорослий. Хтось колись дуже сильно постарався. I це точно була Анна.
  Вона не хотiла, щоб про ¬¬ доньку знали все. I хтось дуже сильно не хотiв, щоб змогли вичислити родовi зв'язки. Хоча це спосiб ¬¬ сховати. Тiльки неясно, чому так сильно.
  Люсi бiльше нiчого не питала, здавалося, ¬¬ сусiдка була невдоволена. I навiть бiльше, огневичка вела себе тише води, нижче трави i намагалася не видiлятися, як цей, так i наступний день, хоча кожну вiльну хвилину намагалася щось попрактикувати. Так дивно, варто було ¬й розгнiватися, вогонь, який проявлявся був якби рiднiшим i не обпiкав. Що ж сказати, з ¬¬ талантом всiх сторонитися i нiкому не довiряти, це було не важко. Та i Рея явно це помiчала, ¬й було незвично бачити таку огневичку, яка не любить компанiй.
  На третiй день з'явилася якась рiзновиднiсть, в клас повернулася Мей, сказала всiм, що хворiла. Хоча в принципi може бути, огневичка добре ¬¬ обпалила, але опiки у не¬ зникли. Люсi намагалася з нею поговорити, але вона ¬¬ уникала. В принципi ну i байдуже.
  Дiвчина щодня поверталася додому без матерi, робочий день Марини був довшим. Огневичка поспiшно ¬ла, не любила витрачати на це час, i йшла робити цi проклятi домашнi завдання. Звичайно тут вони були легшi, нiж у мiстi, але кiлькiсть не змiнювалася. Добре, що Люсi виявила, що ¬¬ можливостi виходять доволi далеко за межi вогняно¬ стихi¬. Tй також бiльш-менш пiдкорний телекiнез, перенесення рiзних речей в певне мiсце, зчитування Долi людини, але цього вона намагалася не робити, i взагалi iнформацi¬, а ще, хоча це бiльше пов'язано зi стихiгю, вона змогла вилiкувати собi невеличкий, проте болючий порiз, а це все вже абищо! Переноситися в не¬ не виходило, вона зовсiм не розумiла принципа.
  Шкода, що вона не володiла iлюзiгю, тiльки прямо впливала на речi. Книжку вона нормально читати так i не могла, але трохи змогла дiзнатися, що iллюзi¬ - додаткове вмiння повiтряних, як у не¬ здатнiсть залiчувати рани.
  Якби вона володiла iллюзiгю, вона б не робила жодне домашнг завдання, а так довелося лягати на лiжко i за допомогою телекiнезу контролювати ручку, яка писала те, що вона диктувала, в зошитi. Заняття було доволi марудне, але принцип цього закляття був у тому, щоб уявити все до наймiлкiших деталей, що забирало багато сил, i взагалi голова пiсля цього взривалася. Проте це було чудовою вправою i гарно розвивало уяву.
  Сьогоднi Марина нагадала ¬й, щоб до вечора ¬¬ не чекала, тож дiвчина не знала чим зайнятись. В кiнцi кiнцiв вона вляглася спати, в сон хилило ще з обiду, це був оптимальний варiант. Пiд ковдрою було так добре, дiвчина дуже шидко i мiцно заснула.
  
  <11>
  Руслан все ж вирiшив перевiрити iнформацiю. Незерегстрована огневичка - це вже погано, одна така може зi злостi мiсто зруйнувати, оскiльки пов'язанi вони з блискавками, грозою, але справа не в цьому. Його попередили про можливу вiйну з вiдьмаками. Десь пiвстолiття тому був заключений мирний договiр, який забороняв напад в чужому астралi, а також безпричинний у людському, нейтральному. Але його вже давно не притримувалися, змахуючи на дитячу необережнiсть. Взагалi спочатку вони воювали постiйно, хоча б як добро i зло, але ¬х вiдрiзняло лише ставлення до чужого життя i принципи. Кажуть, темний - не значить лихий. Але серед вiдьмакiв були такi, здатнi, навiть не дрогнувши, вбити сютню невинних.
  Огневикiв можна перечислити на пальцях, занадто небезпечно жити поряд з такими. Вiн сам знавав одну огневичку, сестру його дружини, до не¬ навiть пiдiйти боялися, коли ¬¬ мати померла через якiсь артефакти. Проте вогнянi незамiннi у вiйнi, на фронт ¬х пускають ще дiтьми. Нiхто iз них не знав навiщо вони воюють, просто намагалися слiпо винищити одне одного.
  Потрiбно було поглянути на цю малу, вона може бути корисна. Вiн з'явився якраз в домi, на кухнi i вiдразу пiшов до кiмнати дiвчини, виставивши вiдвод очей. Мей говорила, що торкатися до не¬ марна справа, а провести скан можна з декiлькох метрiв.
  В цей час Аркл сидiв бiля сплячо¬ дiвчини i мовчки дивився. Мала була схожа на матiр, таке ж волосся, риси обличчя доволi схожiну там форма обличчя i очей, але ось нiс i губи були прямо як у його матерi, хоча це не сильно i кидалося в очi. Але все це перекреслюг слабка блiдiсть. Але найбiльше його цiкавив колi𠬬 очей. Так можна було сказати бiльше. В кiмнатi i без нього використовувалась енергiя темних, а це вже дещо.
  Раптом вiн вiдчув, як в домi з'явився etrange. Це означало, що пора тiкати, Люсi можуть в чомусь запiдозрити. Спалахнула блискавка i вiн зник, але i Руслан зафiксував спалах темно¬ енергi¬. Вiн увiрвався в кiмнату. Дитина спала, та i сила була чоловiча. Але тут була i жiноча вiдьмацька сила, бiльш давня. Схоже огневичка зацiкавила i iншу сторону. Вiн поспiшно пiднiс до не¬ артефакт, але i вiн не спрацював. Сильний захист. Залишився ще один варiант. Вiн спробував пролiзти в ауру. Там такий туман... Вiн ледве продивився, що вона слабенька etrange. Можна бути спокiйним, багато ру¬н пiсля не¬ не буде. Вiн ще раз придивився до не¬. Кого вона йому вiддалено нагадуг? У нього чудова пам'ять на обличчя, вiн вже ¬¬ десь бачив. Або не ¬¬. Анну, вона не з'являлась вже дванадцять рокiв, казали, що бачили ¬¬ в ¬нших вимiрах, в сенатi дiг через Ельдара. Можливо чи, що це та сама мала Люсi, ¬¬ зникла донька? Навряд чи, та etrange повинна була вiддати дiвчину ¬¬ батьку, ¬й, у минулому головокомандуючiй вiддiлу оборони i регстрування огневикiв, загрожувала небезпека з iншо¬ сторони, якийсь вiдьмак спробував винищити цiлий рiд, його дружину так i не знайшли. До того ж як у наймогутнiшо¬ огневички могла народитися настiльки слабка дитина, що не зможе переноситися, навiть якщо батько у не¬ людина? Треба перевiрити ¬¬ на родовий зв'язок з Мей, вони ж все таки, якщо це правда, кузини. Чоловiк пiдiйшов до гребiнця i зняв звiдти волосся, якщо вiзьме рiч, вона помiтить, а так...
  Чоловiк повернувся i блимнув.
  
  
   * * *
  Люсi прокинулася через те, що прийшла Марина i вiдразу зафiксувала, що тут хтось був. Спробувавши навести лад на головi, дiвчина чiтко помiтила, що на гребiнцi немаг волосся, а Марина не встигла б цього зробити. Також був переставлений стiлець, i хтось переглядував ¬¬ особистi речi, в тому числi холодну зброю.
  Вечорiло, була вже сьома. Дiвчина запитала Марину, чи не рилася вона в ¬¬ речах, але мати все заперечувала. Значить це або Мей, або Рея, або ще хтось. I взагалi, кому це раптом стали цiкавi ¬¬ iнтереси?
  Назбиралося занадто багато питань без вiдповiдей. I вона була готова ще раз когось пiдсмалити, аби тiльки зрозумiти, що вiдбувагться.
  
  
   * * *
  - Де ти був? - Анна зустрiла його не задоволено, видно вже зрозумiла, куди вiн ходив.
  - Ну, ти знала, що Люсi цiкавиться зброгю?
  - Ти бачився з нею?! Що ти ¬й сказав?!
  - Заспокойся, вона спала, - Аркл самовпевнено посмiхнувся. Така його поведiнка серйозно виводила жiнку з себе. - Я просто проявив iнiциативу, поцiкавився. До речi, вона, як огневичка звiсно, зацiкавила вашу владу. Там ¬¬ сканували, але нiчого не знайшли. I цей Руслан ¬¬ впiзнав. Скоро ¬¬ заберуть, як родичку. I подивимось, що буде далi, - вiн стрiмко вийшов, залишивши Анну одну в тривожному станi.
  
  
   * * *
  Руслан з'явився прямо в домi доньки, та вирiшила жити одна, вiн лише видiляв ¬й деякi грошовi засоби. Взагалi то було заборонено переноситись по астралу в невiдведених мiсцях, але вiн зняв обмежувальне закляття з ¬¬ дому, про всяк випадок.
  Мей була не рада, вона працювала в саду, у не¬ скiнчалися запаси трав.
  - Чого тобi? Я зайнята? - вона схоже була рiшуче настрогна вiдправити його кудись подалi.
  - Дай менi свою волосину. Швидко.
  Аби тiльки вiн вiдчепився, Мей вирвала одну з потилицi i поспiшно простягнула. Чоловiк дiстав з кишенi цiлу жменю волосся такого ж кольору i магiчно звiрив ¬х ДНК.
  - А ось тепер послухай мене дуже уважно. Завтра ти йдеш до школи, навчагш огневичку основам, потiм ведеш ¬¬ до мене. В тебе тиждень.
  - З чого це раптом?
  - Приведеш в мiй кабiнет, з вами обома буде серйозна розмова.
  Задуманий Руслан пiшов, Мей залишилася одна, строючи догадки.
  
  <12>
  Люсi була шокована. Серед ночi, як вона i думала, бiля не¬ з'явилася Мей. Дiвчина не спала, з несподiванки, вона зреагувала миттгво. Кинжал з пiд подушки полетiв у дiвчину, та не встигла увернутись, з допомогою телекiнезу лезо пронизало ¬й руку i гучно впало на пiдлогу.
  - А, це ти!
  Мей торкнулася пальцями плеча, добре, що кидок був зовмiм слабеньким, але все рiвно кров почала капати на пiдлогу.
  - Ти так усiх зустрiчагш? - простогнала вона.
  - Тiльки тих, хто заявлягться без дозволу. Сiдай, - вона встала i вказала на стiлець, одночасно дiстаючи аптечку. - Я промию, потiм спробую вилiкувати, - дiвчина без попередження притулила чисту промочену перекисем водню хустинку. Etrange голосно скрикнула.
  - Тихiше, а то приб'ю. Ти менi маму розбудиш.
  - Менi боляче!
  - Хочеш занести якусь болячку?
  - Нi, - скривилася природничка.
  - Тодi заткнися.
  Зцiлити вийшло лише з третього разу, магiя нiяк не хотiла пiдкорятися. Все ж це не так легко, як здагться на перший погляд. Рана повiльно зникла, на згадку залишився лише тупий бiль.
  - На майбутнг, не лiзь до мене серед ночi. Що ти хочеш?
  - Хотiла поговорити.
  - Добре, пiшли, - дiвчина навiть не взувалася, просто вилiзла у вiкно. Мей також була боса i теж у пiжамi.
  Вони вiдiйшли достатньо, щоб ¬х не почули.
  - Про що? - поцiкавилася Люсi.
  - Як багато ти знагш?
  - Не дуже. Знайшла книгу, iсторiю etrange, там менi тяжко читати.
  - Чому це? Я легко читаю книги, якi пiд спецiальним закляттям, яке дозволяг читати ¬х тiльки etrange. Цiкаво.
  - Може поясниш цей термiн?
  - Ну давай. З нашою iсторiгю там чорт ногу зломить, але знай, що ми завжди були i г представники свiтлих магiчних народiв, не позитивних, а саме свiтлих, не плутай. Так ось, г два свiтлих народи, ми i янголи...
  - Янголи? - перепитала Люсi.
  - Так янголи, не перебивай. Колись ми з ними розiйшлися в поглядах, вони i демони отримали свог безсмертя, ми i вiдьмаки - владу на якоюсь стихiгю. I тепер досi з ними не спiлкугмось. У середньовiччi нас плутали з вiдьмами, тодi бiльшiсть iз нас ще жила тут, у цьому вимiрi, i звичайнi люди полюбляли палити на вогнищах чи топити. Хоча, якщо добре подумати, серйозну шкоду заподiювали лише вiдьмаки.
  - Клас, - зсарказмила дiвчина.
  - Згодна.
  - А яка рiзниця мiж нами i вiдьмами? Крiм того, що вони злi?
  - Нiколи не цiкавилася, i взагалi ¬х не бачила. Знаю тiльки, що у ¬хньо¬ магi¬ негативний заряд, це чiтко видно на аурi, до речi, з тобою намучилися, у тебе вона щiльно закрита. А злими ¬х не вважають, бiльшiсть в ¬хньому кодлi живе бiльш-менш спокiйно.
  - Вони тобi не подобаються.
  - Мене навчили ¬м не довiряти. Пiдозрiлi. I взагалi, заборонено активно спiлкуватися рiзним магiчним iстотам, це може привести до спiльних дiтей, а це карагться смертю, там була якась страшна iсторiя.
  - Ясно. А чому ми називагмося personnes etrange?
  - Взагалi то колись ми жили тут цiлими селами i не виходили на зв'язок з iншими, звичайнi люди прозвали нас дивними, дивним народом, на латинi personnes etrange, а потiм якось причепилось до язика i все.
  - Зрозумiло. Значить ви живете в астралi.
  - Так, там у нас цiле мiсто i декiлька вiддалених сел. Все як у людей, але немаг машин, електрики, все замiняють можливостi i спецiальнi артефакти. Чистiше. ¦ спецiальна академiя, де можна краще вивчити рiзнi аспекти магi¬. Я туди, правда, не поступала.
  - Чому, це ж так цiкаво.
  - Так вийшло, я донька верховного головокомандуючого, з матiр'ю щось трапилося... Я боюся, що мене не приймуть. Скажуть, велике цабе...
  - Розумiю. Я ненавиджу працювати в колективi.
  - Дивно, ми, представники свiтло¬ сторони зазвичай любимо компанi¬.
  - Я не така.
  - Знагш, коли ми тодi зiштовхнулись i я зрозумiла, хто ти, я навiть злякалася.
  - I чого?
  - Колись випадково побачила божевiльну огневичку, колотить до сих пiр. Але ти здагться нормальна. Коли не кидагш ножi i не намагагшся спалити.
  - Ну вибач.
  - Вибачення прийнятi, - Мей простягнула руку в честь перемир'я, огневичка легенько ¬¬ потиснула.
  - А як так вийшло, що я гдина etrange в сiм'¬?
  - Видно не гдина. Може це твiй батько, сила передагться з ДНК. Стихiя частiше вiд матерi. Марина Петрiвна - людина, можливо у тебе батько огневик, чи вона не твоя матiр.
  - Що?!
  - Заспокойся, це тiльки припущення, - заспоко¬ла вона ¬¬.
  Але це змусило ¬¬ серйозно задуматись. Треба було переварити всю iнформацiю, але спочатку виспались.
  - Котра година? - поцiкавилася Люсi.
  - Свiтаг, близько четверто¬.
  - Пора розходитися, я спати хочу.
  - Давай договоримо завтра, я маякну.
  - Окей, побачиш, я прилiзу на чотирьох.
  - Не прилiзеш, тримай, - природна etrange простягнула ¬й крихiтну пляшечку.
  - I що це?
  - Це зiлля допоможе швидко виспатись. Тут стандартна порцiя, вип'гш все.
  - Добре, дякую, - зiтхнула огневичка i, попрощавшись, пiшла додому.
  Мей зникла у спалаху свiтла.
  
  <13>
  Зiлля подiяло, ще о сьомiй Люсi прокинулась вiдпочившою, хоча пiсля розмови вона ще довго не могла заснути. Марина прокидалася ранiше i вже приготувала снiданок. Вареники з м'ясом були смачнi, але у юно¬ etrange було вiдчуття, нiби вона жуг резину. Хотiлося зустрiтися з Мей скорiше, було очевидно, що та щось задумала. Дiвчина просто вибiгла iз дому ранiше звичайного, але Марина приблизно уявляла в чому справа i намагалася не заважати.
  Люсi забiгла у двiр школи. Вже було 7.45, але природничка зовсiм не говорила, коли буде. Собака з сусiднього двора пiдняла галас, тож дiвчина поспiшила на заднiй двiр. Там була вiдкрита площатка, футбольне поле, це дозволяло обдивитися все.
  Увагу Люсi забрала постать лежачо¬ дiвчини на деревi, Мей зливалася з корою i схоже використовувала магiю, огневичка знайшла ¬¬ тiльки через iмпульси сили.
  Раптом природничка рiзко повернулася i почала падати вниз з доволi високо¬ вiд землi гiлки. Люсi розумiла, що etrange не впаде, але вiд таких ¬¬ трюкiв ставало лячно.
  Мей таки впала на м'яку траву, i дiвчина побiгла до не¬.
  - Ти в порядку? - запитала вона.
  - Так, - вiдповiла природничка i встала на ноги.
  - Що це було за закляття?
  - Природне. Реакцiя рослин на падiння, щоб я не гепнулася. Я встановила зв'язок, так мене можна сприйняти за мавку i тому природа мене врятувала. Все просто.
  - Прикольно, - Люсi поставила свiй рюкзак на землю пiд дерево.
  - Я думала, ти прийдеш ранiше.
  - Куди ранiше? Ще навiть восьми немаг.
  - Ну добре. Але ти могла перенестись, було б швидше.
  - У мене не виходить, я не знаю, як це робиться.
  - Це ж елементарно, хоча i енергозатратно. Що з тобою не так? Може це через те, що ти слабка? Я чула, батько ледве роздивився, йому так здалося. Це мабуть через те, що Марина не etrange.
  - Ясно, - Люсi не видала, що трохи засмутилася. Те, що вона слабенька не дозволить ¬й дiзнатися бiльше про магiчнi напрямки, вплине на ¬¬ розвиток, вона не зможе спробувати все.
  - Не кисни, це навiть добре. Небезпечним не мiсце в нашому свiтi, могутнi огневики можуть неосознано винищити цiле селище, спалити все, перетворити в попiл. Вони всi божевiльнi, тобi дуже пощастило.
  - Весело, - хмикнула дiвчина i з надiгю запитала: - Ти зможеш мене навчити?
  - Так, але з умовами. Ти не нападагш на мене без попередження, ти старагшся бути завжди спокiйною, як вода.
  - Добре.
  - Розгромити селище ти не зможеш, тож я спокiйна.
  - Може почнемо? Я вже навчилася робити вогне i енергокулi, розпалювати i тушити вогонь, телекiнез, телепортацiя предметiв, здагться все.
  - Це багато, i у тебе все виходило?
  - Не без труднощiв, але все це.
  - Ти змогла телепортувати речi? - задумливо перепитала вона.
  - Так, а що?
  - Ти не можеш переноситися, але ти спокiйно телепортугш. Одне без iншого не може бути. Можливо, ти зможеш з часом i переноситися, - зробила припущення Мей.
  - Будь-ласка, навчи менi цьому!
  - Не спiши, зiлля, яке я тобi дала переробило частину твог¬ магiчно¬ енергi¬ в фiзичну. Тобi варто почекати, я ж сказала, це надто енергозатратно. А в теорi¬ просто треба чiтко уявити мiсце i, як ти там виникагш. Але цим ти займешся мiнiмум завтра, сьогоднi я думала показати тобi дещо iнше.
  - Що?
  - Ти ще напевно не думала над таким використанням сили, але подумай, що буде, якщо в тебе кинуть, наприклад енергокулею? Що ти будеш робити?
  - Спробую ухилитися чи збити ¬¬ свогю.
  - Непогано. А якщо не буде часу створювати сферу чи ухилятися?
  - Що ти пропонугш?
  - У тренованих чи просто сильних протимагiчний щит на автоматi в екстренiй ситуацi¬. Проти фiзичних ран захисту немаг, проти стрiл, кинжалiв, тощо може допомогти телекiнез, а проти прямих ударiв...
  - Ти пропонугш навчитися захищатися. Навiщо? Хто може проти мене пiти?
  - Знагш, на мою маму i ¬¬ родичiв напав вiдьмак, ¬й було лише двадцять один рiк, батько досi не сказав, що з нею сталося, але я пiсля того нi разу ¬¬ не бачила. Я ¬¬ вже не пам'ятаю, у мене залишилася тiльки одна гдина фотографiя! А все через те, що вона довiрилася сво¬й старшiй сестрi, дуже сильнiй огневичцi, яка, коли померла бабуся, зруйнувала пiв астралу. Вона залишила мене через те, що не вмiла захищатися, - голос Мей був доволi рiзким, але вiн дрожав, здавалося, вона зараз розплачеться.
  - Вибач, я не знала.
  - Нiчого страшного, - заспоко¬лась природничка i вiдразу запропонувала: - Давай так, ми зайдемо трохи далi в лiс, щоб нас не було видно. Я буду кидати енергокулi слабко¬ потужностi, серйозно вони не нашкодять, а ти будеш магiчно захищатися.
  - Добре, - Люсi погодилась i перша пiшла в гущавину.
  Звичайно Мей трохи загнула. Вона в серйоз вирiшила перевiрити, з якого ця огневичка тiста i кидати вона зiбралася далеко не простенькi прокляття.
  Вони вийшли на бiльш-менш вiльне вiд дерев мiсце, природничка вiдразу створила кулю i кинула ¬¬ в дiвчину.
  Люсi зупинилася i почала повертатися. Вона вчасно помiтила, як смарагдлова сфера летить прямо в не¬. Дiвчина зреагувала миттгво, вiдскочила в сторону в останнiй момент.
  - Ти нормальна? Нападати зi спини в першу чергу пiдло!
  - Тi, хто захочуть тебе вбити не будуть церемонитись про честь! Захищайся!
  Мей явно переборщила. Те, що вона використала, було вищою бойовою магiгю. Вивчила вона це закляття так, для загального розвитку. Його небезпечнiсть була в тому, що з однiг¬ створено¬ над головою кулi вилiтали сфери i намагалися самостiйно вбити суперника. Природничка не дуже постаралася, ¬й не потрiбна була ¬¬ смерть.
  Але в Люсi вже полетiло з десяток зелененьких куль завбiльшки з тенiснi м'ячi. Легко сказати захищайся!
  
  <14>
  Дiвчина впевнено ухилялася вiд сфер, але вже задихалася.
  - Менi здагться, чи я сказала тобi захищатися, а не бiгати?
  - Мей, припини, я вже не можу!
  - З чого це раптом? Ти тренована, енергi¬ в тебе достатньо, а я що? Давай, Лу, працюй!
  - Ти знущагшся? - запитала надтрiснутим голосом огневичка, ухилившись ще вiд одно¬ атаки.
  - Уяви собi! З чого це ти не використовугш магiю? Чи я не ясно виразилася?
  - Ти розумiгш, що я боюся тобi нашкодити?
  - Як нашкодиш, так i вилiкугш, - напади не припинялися, дiвчина розумiла, що, втiкаючи, довго не протримагться, на вiдмiну вiд ¬¬ суперницi.
  Люсi невдало ступила i впала, ногу пронизав гострий бiль, схоже пiдвернула.
  - Вставай, чого нюнi розпустила!
  Але кiлькасекундно¬ передишки явно не вистачало, щоб привести себе в порядок i пiднятися.
  - Не думала, що ти маленька дiвчинка, яка навiть не може постояти за себе!
  - Не смiй...!
  В огневичку полетiла ще одна куля, цього разу з руки. Вiд сфери вiяло енергiгю, ця, на вiдмiну вiд iнших, тренувальних, могла нанести серйозну шкоду. Вiдстань стрiмко скорочувалася, як вона могла поставити ¬¬ пiд такий ризик! Як вона могла....!
  Люсi рiзко вскинула голову догори, якщо вдивитися, можна було чiтко побачити, що вони стiмко потемнiли, проте Мей цiкавило, як вона вiдiб'гться, вона не звернула на це потрiбно¬ уваги, просто не помiтила.
  Смертельна куля зупинилася в декiлькох десятках сантиметрiв вiд не¬, точнiше не змогла пройти темно-червону плiвку перед дiвчиною. В очах у не¬ горiв темний вогонь, полум'я навколо повiльно спалювало молоденьку траву. Що вона робить, яке це закляття? Щит вiдразу знищуг кулю, це не вiн. Може щось в планi затримки? Нi, це спецiалiзацiя часовикiв, не вогняних. Чи може все ж таки щит, тiльки особливий, але як вона змогла його створити, якщо магi¬ у не¬, як кiт наплакав, а звичайний вона навiть нiколи не пробувала робити? I вона не робила жодних пасiв руками, магiя без рухiв - вищий пiлотаж. Це ж вища захисна магiя, точно.
  Вiд огневички йшла така лють, така непригмна доволi незвична темрява, тепер Мей дiйсно злякалася, але не придала уваги темним хвилям, якi випромiнювала ця дуже серйозна магiя. Емоцi¬ можуть бути дуже небезпечнi, особливо коли в руках схована велика сила. Але зараз дiвчина створила щит повнiстю осознано, вона i не уявляла, що це повинно бути складно.
  Природничцi здалося, чи справдi гримнуло i був спалах блискавки? Люсi точно розгнiвана, ¬¬ сила пов'язана з грозою. Але чому вона впливаг на погоду, тiльки на емоцi¬ сильних вiдбувагться така реакцiя. Значить Руслан щось наплутав. Iнакше цього просто не може бути.
  Огневичка пiднялася i пiдiйшла, навiть не кульгаючи, трохи ближче. Складний щит пересунувся за нею. За секунду Мей стала така маленька, нiби хотiла сховатися i почала вiдходити.
  - Значить я маленька дiвчинка, так? На себе подивись! Ти не настiльки старша за мене, щоб знущатися! Проте чи не хочеш ти скуштувати те, що пропонугш iншим? Ось тепер захищайся! - бути настiльки спокiйною, незворушною i холодною зовнi, але водночас злющою в серединi - це був ¬¬ талант, але така злоба була зовсiм не властива etrange. Дiвчина трохи вiдiйшла, Мей зрозумiла, що зараз прийдеться вiдбиваться, але була трохи здивована, що в не¬ полетiла ¬¬ ж сфера. Нападати на не¬ значить марно, вона використаг це проти не¬. Природничка провела перед собою рукою, бiльш салатова, нiж прозора стiна прикрила ¬¬, сильно здригнулася, коли потрапив снаряд.
  - Все, заспокойся. I затуши полум'я, iнакше почнеться пожежа. Здаюсь, - Мей невпевнено опустила руки. - Ти можеш чаклувати очима? Зможеш пiдпалити свiчку?
  - Що? - Люсi трохи шокувало те, що природничка рiзко змiнила тему бiйки на мирну.
  - Вибач, я просто перевiрила тво¬ магiчнi властивостi, я думаю, ти не настiльки слабка, яка здагшся на перший погляд, - несмiливо вiдповiла Мей.
  - Знагш, що!
  - Що?
  - Ще одна така перевiрка, i ти труп. Я вже справдi думала тебе прибити! - пхикнула вона i нервово посмiхнулася.
  - А що я? Я ж обережно!
  - Треба було таки прибити.
  Огневичка пiднесла руку до землi, полум'я моментально згасло, а пiсля цього сiла прямо на землю i прощупала ногу.
  - А ти серйозно?
  - Цiлком. Чого ти так дивишся, зi мною так жартувати не можна.
  - Нiчого, просто звикла, що всi свiтлi вiдноснi пацифiсти.
  - Що, правда? А я люблю побитися.
  - Знагш, дивна ти. Нiколи таких не бачила. Може це через те, що ти огневичка, яка виросла серед людей.
  - Може бути. А тобi що до цього?
  - Просто цiкаво, - пiсля цiг¬ бiйки ¬¬ iнтуiцiя пiдказувала ¬й триматися вiд Люсi подалi, але вона не зреагувала на це, все ж, якщо людина трохи агресивна, то це ще нiчого не значить. У спокiйнiших обстановках вона ж спокiйна, як вода, ну i що, що кидаг ножi у людей i доволi жорстоко вiдповiдаг на небезпечнi для не¬ дi¬. Це ще не значить, що вона погана, в ¬¬ ясно зелених очах занадто багато м'якостi. - Болить? - кивнула вона на ногу.
  - Трохи, зараз залiкую, повинно пройти.
  - Добре. Ти не вiдповiла, зможеш очима щось пiдпалити?
  - Звичайно зможу, - Люсi пiднялася, вона все же трохи злилася, але, в цiлому, заспоко¬лась. Навiть грозовi хмари розiйшлися.
  - Круто. У мене взагалi нiчого так не виходить. Покажеш?
  - Так, - дiвчина досi була трохи загублена.
  - Свiчки немаг, зможеш суху гiлочку?
  - В чому питання, давай.
  Мей прикликала невеличку гiлочку i показала, але торкнутися не дала.
  - Очима.
  - Добре.
  Огневичка сконцетрувалася на кiнчику, палиця спалахнула, як папiр, природничка скрикнула i кинула ¬¬ на землю.
  - Вибачай, я перестаралася.
  - Нiчого, - стряхнула рукою вона i поглянула на годинник, який чомусь лежав у не¬ в кишенi, а не був одягнутий на руцi. - I нам треба поспiшити, ми можемо спiзнитися, п'ять хвилин до уроку.
  - Вже?
  - Я ж казала, що треба приходити ранiше, було б бiльше часу. А у мене уроки не зробленi, i що тепер пропонугш робити?
  - Не парся, я дам тобi списати.
  - От i прекрасно, пiшли, перший - фiзика, а тебе ще потрiбно познайомити з вчителькою. Вона молоденька, працювати багато не даг, головне не шумiти.
  - Ясно, буду знати. Пiшли, - Мей, з думкою, що треба бiгти, прикликала свiй ранець, Люсi, яка досi намагалася звести магiю до мiнiмуму, просто пiдняла свiй з землi i, стряхнувши одяг вiд бруду i пилюки, добре, що хоч одягнута темно, нiчого не видно, пiшла за природничкою далi в школу.
  
  <15>
  - Руслане!
  - Раiл, що таке? - вiд такого рiзкого увiрвання в його кабiнет вiн аж злякався i встав.
  - Артефакт, що на Лемкiвщинi, вiн знову зафiксував вiдьму, огневичку. Вона використовувала бойову магiю проти нашо¬, природно¬, яка теж нападала.
  - Знову вiдьма? Вони щось зачастили. Мала Люсi ¬х чомусь зацiкавила. Аж надто, - подумав вiн i запитав: - З Мей усе добре?
  - Здагться так, але нападала вища вiдьма. Такий рiвень бойово¬ магi¬... Вона пройшла декiлька курсiв вогнного напрямку в академi¬, цей щит-плiвка iз змiною напрямку використано¬ проти хазя¬на магi¬, причому коли йому вигiдно, у нас вiн вивчагться на курсi четвертому, не ранiше. Або ж г ще один варiант. Вiдьма робила це на сильних емоцiях, неосознано. Хоча таку магiю вслiпу...
  - Не знаю, що там було, але перевiрити мiсце треба. Знагш, коли там був я, я зафiксував двох темних, чоловiка i жiнку, рiвень сили приблизно однаковий, але жiнка самоучка, постiйно використовуг битовi закляття, наче там живе.
  - А пам'ятагте, там же живе одна молоденька etrange, ота, слабка огневичка, у яко¬ так добре сховали ауру, може ви щось наплутали? Може це вона та вiдьма? А що, може бути.
  - Нi, не може. Ця дитина - донька Анни Дерк.
  - Зникло¬ вогняно¬ etrange, сестри вашо¬ мертво¬ дружини?
  - Якщо Вiолу не знайшли, це не значить, що вона мертва. I це справдi ¬¬ мала, я перевiряв двiчi. Погодься, Анна вмiг ховати дорогих ¬й людей.
  - Ну, так. Але як у наймогутнiшо¬ etrange народилася слабенька дiвчинка? I вiд кого вона?
  - Ось це не знаю. Про вагiтнiсть знали всi, Вiола казала менi, що у не¬ якийсь роман, хоча тодi я цим не цiкався, було некоректно дiзнаватися, хто батько. Але це не так важливо. У будь-якому випадку дiвчина повнiстю безпечна, вбивати ¬¬ не доведеться, тож все добре. Мене бiльше цiкавить, чому вона ¬¬ кинула. Невже не могла ¬¬ захистити? Слабо вiриться.
  - Менi здагться, це трохи не наша справа. Та i взагалi, у цих огневикiв не всi дома, з ¬хньою манiгю могутностi, куди ж нам, простим смертним до них... Але, кажуть, Анна була зовсiм не така.
  - Згоден, вона якраз i не була такою. Трохи жорстокою i наглою, це так, але, щоб кинути свою дитину..? Що ж такого сталося тодi, дванадцять рокiв тому, що ¬¬ досi нiхто не бачив?
  - Вона могла померти в тiй битвi.
  - Могла. Але ж вона передаг сповiщення Ельдару. Навряд чи це гра когось iншого, його не так легко обманути. Магiчний слiд точно ¬¬. Давай закригмо тему. Вiдправ свою людину, щоб вiн перевiрив магiчне поле того мiсця. З Мей я поговорю сам.
  - Добре, - Раiл повернувся i пiшов виконувати прямий наказ.
  
  
   * * *
  - Наша маленька дiвчинка - могутня вiдьма, - Аркл, сидячи в м'якому крiслi, дивився на Анну, яка зробила кам'яний вираз обличчя. Вiн продовжив: - Вiдчувагш?
  - Ну i що? - запитала вона. - Я це i так знаю, - вона повернула до нього лице. T¬ очi одним поглядом могли прожигати наскрiзь будь-кого, але не його.
  - I ти сподiвагшся зробити з не¬ благородну etrange.
  - А що?
  - Не думаю, що в тебе вийде.
  - Вона моя донька! I вона не тiльки вiдьма! Перестань думати тiльки про себе! Краще буде, якщо вона так i не дiзнагться, хто ¬¬ справжнiй батько.
  - Що ж, я тебе не дооцiнив. А, по-могму, вирiшувати тiльки ¬й. Хоча ти все рiвно зробиш по-свогму.
  - Ти правильно зрозумiв.
  - Можу тiльки побажати удачi. В тебе ж все рiвно не вийде. Це все закiнчиться смертю одного з нас. I, в принципi, я не хочу, щоб це була ти.
  Вiн замовчав i ще довго дивився на жiнку. Вона серйозно задумалася над його словами, в кiнцi-кiнцiв, вiн був повнiстю правий, хтось iз них помре, це йому вiдомо краще, нiж ¬й, вiн знаг ¬хнi долi. Якщо, правда, вiн просто не лякаг.
  
  
   * * *
  Люсi вже третю годину сидiла з Регю за партою, а ¬¬ цiлком iгнорували. Клас. Ну нарештi пролунав дзвiнок на перерву, дiвчина вiдразу пiднялася i сiла бiля Мей. В коридорах зашумiли голоси, клас швидко опустiв.
  - Що таке? - поцiкавилась природничка.
  - Бiсить.
  - Хто, Рея? Не парся i дай зошит з мови, я вже говорила, що вона божевiльна i розмовляг тiльки тодi, коли вважаг за потрiбне.
  - Значить ¬й облом привiтатися? - дiвчина повернулася з зошитом.
  - I що? Це ¬¬ справа.
  - Взагалi то, це елементарна ввiчливiсть. I ранiше вона хоч трохи вiдповiдала.
  - А ще розказувала, яка я неконтрольована? - не почувши вiдповiдi, так i не вiдриваючись вiд зошита, Мей продовжила: - Що ж, точно трендiла зайве. Падлюка. Хай на себе подивиться, вона нiчим не краща.
  - А чого ви, як та кiшка з собакою? Ображагте одна одну, причому не в обличчя, за спиною.
  - В перший день вона мене послала, а я вiдповiла взагмнiстю, - поморщилась природничка.
  - Вам обо¬м iнтелiгентнiсть не завадить, це точно.
  - Ой, хоч ти мовчи.
  - Як знагш. Може погулягмо пiсля школи?
  - Не можу, батько прислав повiдомлення, викликаг на коврик до себе. Але вечером, коли буде пiзнувато спробуй перенестись на невеличку вiдстань, наприклад в iнший кiнець кiмнати.
  - Думагш пора?
  - Краще пробуй, що Руслан мене визвав, не до добра. Не повинна казати, але вiн хоче з тобою зустрiтися. На його територi¬. Нам скоро прийдеться блимати в астрал, а це надто небезпечно без попереднiх спроб.
  - Я тебе зрозумiла.
  Шкiльний день скiнчився швидко, Люсi попрощалася з Мей, до Ре¬ сенсу пiдходити вона не бачила, та i говорити з нею не хотiлося, тож огнeвичка поспiшно пiшла додому одна.
  
  <16>
  Люсi, прийшовши додому, вiдразу завалилася спати. Дiвчина була така втомлена, що про якiсь там перенесення i не думала. З чого це вона щодня спить, неначе на не¬ насилають соннi чари. Вона розпитала про це у Мей, саме по собi закляття не складне, але потрiбний фiзичний контакт, а до не¬ нiхто, крiм природнички i мами не торкався, тож не варiант. Здалеку проклясти може тiльки родич, а оскiльки родичiв у не¬ немаг, тож цього теж не може бути. Закiнчивши роздумувати на цю тему, вона провалилася в неспокiйний сон.
  Аркл з'явився через декiлька хвилин пiсля того, як подiяло. Вiн вiдразу сiв до не¬ на лiжко i почав перебирати каштанове волосся, точно таке ж, як i у Анни. Яка вона гарна, хоч i далеко не копiя свог¬ матерi, сплутати ¬х можна тiльки хiба що здалеку. Така маленька невинна дiвчинка. Може все ж Анна права, можливо буде краще, якщо вона про нього не дiзнагться. Не варто ¬й занапастити свою душу, вiн свою не зберiг, спробуг захистити душу донечки, гдино¬ i тако¬ дорого¬. Вiн би зробив все заради не¬, але тiльки через свiй труп Анна дозволить ¬м бачитися вiдкрито. Але дiвчинка сильна вiдьма, ¬й буде легше з ним, нiж у свiтi etrange, хоча б спочатку. Звичайно, це лише вiдмовки, причини бачити ¬¬ щодня. Але вiн знав, що все буде iнакше, Люсi вiрогiдно вирощували в добрi i вiдповiдальностi, вона не залишиться з ним. Але якщо змусити, надавити, тодi точно пiде. Це будуть його найкращi тижнi життя. А iнколи так хочеться, аби вони не скiнчались.
  Знання долi така ж неточна магiя, як i знання майбутнього, нашi вчинки чи вчинки iнших впливають на хiд iсторi¬, тож все ще може змiнитися. Залишалося тiльки сподiватися.
  Чоловiк просидiв бiля не¬ бiльше, нiж годину, потiм зняв закляття i пiшов, знаючи Анну, надовго залишати ¬¬ не можна. До того ж потрiбно було б поприбирати за дiвчиною, занадто вiдьомсько¬ енергi¬ вона використала в одному мiсцi, свiтлi не iдiоти, можуть щось запiдозрити. Також цiкаво, а який характер у Люсi, на кого вона бiльше схожа? Мабуть все ж на нього, сила серйоно впливаг на характер людини.
  
  
   * * *
  Руслан вiд Мей так нiчого i не добився, вона була впевнена, що з вiдьмою не стикалася, що нiкого пiдозрiлого не бачила. Але вiдразу пiсля цього йому доповiли, що те мiсце хтось пiдчистив. Той iнший вiдьмак, однозначно. Але чесно, iнколи так хочеться поскручувати всiм ¬м ши¬.
  - Провидицю до мене! - наказав вiн.
  Похмура жiнка середнiх лiт в офiцiйному одязi увiйшла в кабiнет хвилин через п'ять.
  - Нарештi. Ти щось нове бачила?
  - Я Вам не довiдник, щоб розповiдати i докладувати будь-якi змiни у майбутньому. Вiйна почнеться через пiвроку, Аркл Тенебрiс, вирiшальний голос сенату, нарештi згодиться на вогннi дi¬. Або ж помре iнший сенатор, а його пригмник проголосуг за. Два варiанта.
  - Тенебрiс? Могутнiй огневик, бойовий маг, його участi i командування буде достатньо, щоб знищити цiлу армiю, якою буде керувати etrange iншо¬ стихi¬. Це серйозно. В битвi проти нього зникла моя дружина, а також Анна Дерк. Можна щось змiнити?
  - Не бачу, не вiд нас залежить.
  - Добре, якщо дiзнагшся якiсь обставини згоди - скажеш.
  - Ясно. Прислати в письмовому виглядi, чи сказати особисто? Я майже не бачу вiдьмакiв! Я не можу сказати те, про що не знаю!
  - Керi, будь-ласка, постарайся!
  - Я спробую, але нiчого не вийде.
  - Дякую.
  Часова etrange повернулася i вийшла геть.
  
  
   * * *
  Люсi прокинулася трохи рiзкувато, спати не хотiлося, а розум був ясний, неначе дiвчина i не спала. Це точно соннi чари, хто ж мiг ¬х наслати?
  Вечорiло, Марина вже повинна була повернутися, тож дiвчина встала i вийшла до не¬. Матiр вона знайшла на кухнi, там вона готувала вечерю.
  - Привiт, - звернулася до не¬ дiвчина.
  - Ти спала, я не хотiла тебе будити.
  - А варто було, менi д/з робити треба.
  - Ще встигнеш. А поки допоможи приготувати м'ясо, розпали поки духовку, я зараз повернусь. I подивись за картоплею, добре?
  - Ти куди?
  - В магазин. Скоро повернуся.
  - Ясно.
  Жiнка схопила великий кульок i побiгла в напрямку центрально¬ вулицi. Люсi ж, зiтхнувши, сiла на стiлець. Вона ненавидiла куховарити не по власному бажанню.
  Духовка ¬й не подобалась, занадто стара. Дiвчина вiдчинила ¬¬ i заглянула в середину. Все зрозумiло, ось отвiр для запалення. Газ вмикагться тут, дiвчина обережно повернула ручку i пошукала сiрники. Хоча навiщо? Запаливши крихiтний вогник на кiнчику пальця, вона обережно пiднесла його до отвору i вкинула в середину. Духовка запалилася, повiяло слабеньким теплом. Минуло вже декiлька хвилин, а температура так i не пiднялася вище ста градусiв. Люсi це вже почало набридати, дiвчина знову ¬¬ вiдчинила ¬¬ i почала нагрiвати повiтря. Нарештi стрiлка здвинулася.
  Коли Марина повернулася, м'ясо вже було готове i донька робила уроки. I це при тому, що пiч не працювала!
  Значить прийшов час, ¬¬ потрiбно буде вiдпустити.
  
  <17>
  Пройшло вже декiлька днiв, довжелезних i страшенно марудних. Дiвчина ще того вечора отримала записку вiд Мей, що заради ¬¬ безпеки, звiсно до вияснення обставин, ¬й заборонено приходити в школу чи з'являтися поблизу селища, ¬¬ батьку не сподобався магiчний фон одного мiсця. I нi слова коли повернеться. Люсi знову i знову намагалася переноситись. Вона вiдчувала себе бездарою, а просто стояти вона не могла. Природничка казала, що треба заспоко¬тись, але тодi ¬¬ сила i мiць наче угасали. Набагато краще в не¬ все виходило, коли емоцi¬ зашкалювали, вона зрозумiла, що можна в будь-яких момент використати свiй гнiв. Чого-чого, а злостi на свiт в не¬ було предостатньо. Занадто злопам'ятною i навiть буйною вона була. Велику цiну потрiбно платити за те, щоб бути свогю у чужому свiтi. I одна з них самотнiсть.
  Щодня Люсi тренувалась за домом в зарослях, пробувала в кiмнатi. Аркл приглядував за нею так, здалеку. Не сказати, що в не¬ виходило добре, але краще б не вийшло зовсiм. Саме цього вiн i боявся. З однiг¬ сторони дуже добре, що ¬¬ малолiтня сестра не здатна вiдрiзнити темну енергiю вiд свiтло¬, але шкода, що, побачивши, як вона блимаг, природничка вiдразу зрозумiла б, що вона вiдьма. Перенестись на декiлька метрiв вперед у огневички вийшло тiльки десь через тиждень, але ¬¬ серйозно видавала холодна блискавка, яка спалахувала пiд час цього. Не можна допустити, щоб вона робила це вiдкрито, iнакше ¬¬ чекаг смерть. Вона радувалася, як дитина. Iнколи вiн навiть шкодував, що дiвчинка народилася. Нi, вiн дуже хотiв цю дитину, але дiвчинка-гiбрид... Вiн знав, що так буде, тут все було ясно. Але те, що ¬¬ мати проявила свою iнiциативу, вирiшила пограти в благородну матiр, це було вiдразу пiсля того, як ¬¬ сестри на нього напали... i вона вирiшила сховати його доньку.
  Це було марно, вiн в будь-яку хвилину мiг навести справки, як людина вiн мав достатньо впливу на звичайних людей для цього. Але вiдьмак вперто вирiшив поки що не ламати тодi ще дитинi психiку.
  Але i зараз вiн не хотiв так просто вiдкрити всi карти. Але робити щось треба було. З кишенi темно-сiрого плаща вiн витягнув олiвчик i невеличкий трохи пом'ятий шмат пергаменту i написав дiвчинi, яка вже повернулася до себе в кiмнату, записку. Крихiтний вогник злизав папiр з його долонi, i вже через секунду цiлий, проте не сильно обпалений листочок вже з'явився на столi в кiмнатi огневички i яскравим свiтлом прикликав увагу дiвчини, яка задоволено лежала на лiжку, до себе.
  Люсi пiдвелася i пiдiйшла ближче. Записку вiдправив огневик, цiкаво хто.
   "Не блимай, iнакше помреш."
  Дiвчинi це не сподобалося. Бiльше того, за нею хтось стежить. На тому ж листку вона запитала:
   "Це погроза?"
  Дiвчина не здивувалася, що хтось миттгво забрав листочок, як тiльки вона закiнчила.
  Аркл посмiхнувся. Вона дуже походить на Анну. Хоча... Вiн би запитав про це так само. Вiдьмак написав вiдповiдь i впуст ив в листок магiю, щоб показати ¬й, як вона блимаг.
  Нове повiдомлення з'явилося у не¬ перед носом. Вiн був жахливо попалений, Люсi ледве розiбрала те одне слово.
   "Попередження."
  T¬ трусонуло, як вiд удару током. Як наяву вона побачила себе зi сторони. Ось вона пробуг перенестись, у не¬ виходить i ... В блискавцi? Але Мей зникаг в сонячному свiтлi, що з нею не так? Ще одне питання без вiдповiдi. I взагалi, хто це ¬й пише?
  Дiвчина вистрибнула у вiкно, саме вистрибнула, причому горизонтально. Зробивши швидкий кувирок, Люсi вирiвнялась, трохи стряхнула одяг i розпущене волосся i глянула в сторону, де стояв той чоловiк. Вона вiдчула, що це точно не жiнка, хоча почерк був доволi охайним. Енергетика йшла iнша. Хоч i в магi¬ жодно¬ рiзницi в них немаг, при достатньому досвiдi можна зрозумiти стать людини.
  Звичайно, Аркл зник ще до того, як дiвчина пiдняла голову, вона так нiкого i не побачила. Але тепер вiн хоч був впевнений, що Люсi тричi подумаг перед тим як бiгти показувати всiм ¬¬ можливостi. Але знаючи себе i ¬¬ матiр, вона зробить все, аби тiльки докопатися до iстини. Тiльки б не дiзналася все ранiше, нiж потрiбно йому. Вiн вирiшив, вона буде знати. Але не зараз, ¬й варто побачити обидва свiти. Аркл був впевнений, дiвчинi бiльше сподобалося б у матерi, але надовго ¬й туди не можна. Вiн не мiг допустити, щоб ¬й хтось нашкодив. Але шкода, що саме його життя обiцяг бути коротким.
  
  <18>
  Люсi збентежив сам той факт, що вона вiдрiзнягться вiд звичайно¬ etrange. Мей згадувала, що небагато iстот вмiють переноситися, але хоч принцип один i той же, рiзниця зi сторони iснуг. Чому ¬¬ сприйняли за свою, вона ж зовсiм на них не схожа, те, що вона iнакша все пояснюг. Але хто вона тодi, чому через це ¬¬ можуть вбити? Це потрiбно було дiзнатися. Дiзнатися, хто ¬¬ батько, пояснити ¬¬ контроль над стихiгю, якщо вiн не був etrange. Мей вiдразу сказала, що вона свiтла, вiдьмаком вiн бути не мiг. Або це могла бути вона, хоча Люсi намагалася не допускати близько думку про те, що вона Маринi не рiдна.
  Люсi повернулася до кiмнати, там вона вирiшила вiдправити послання Мей, запитати, коли вона буде. От тiльки куди? Де вона зараз? Можна телепортуртувати записку просто до не¬, але ризиковано, вона може потрапити в чужi руки. I що, якщо ¬¬ перенесення предметiв теж трохи iнакше, нiж у не¬? Тож залишагться тiльки чекати.
  Добре, що хоч чекати довелося не довго. Природничка повернулася вже наступного дня, Люсi зустрiла ¬¬ в школi, i похмуро повiдомила, що батько ¬й вже всi нерви витрiпав сво¬м хвилюванням i тiльки через те, що причину негативного магiчного фону так i не знайшли.
  - Помiть, це краще, нiж взагалi без нiкого, вiн любить тебе, - сказала на це огневичка.
  - Так, але менi не потрiбна нянька. I де вiн був, коли мама зникла? Я росла майже без нього, з доглядальницею-вихователькою. Фiлою. А тут такi батькiвськi почуття...
  - Подумай, може вiдбувагться щось небезпечне для тебе i вiн намагагться тебе захистити?
  - Лу, менi не потрiбний захист, - дiвчина самовпевнено сiла на стiлець i поклала ногу на ногу. - I давай не про мене, в тебе вийшло перенесення? Мене не було бiльше тижня.
  Огневичка знала, що таке запитання буде. Люсi так не любила признавати поразки, але тут справа була в iншому. Поки Мей не можна нiчого розповiдати, той, хто вiдправив записку писав це не просто так. Вона вже вирiшила не втручатися в долю, просто пливти за течiгю. Вона зiтхнула i, напустивши похмурий i засмучений вигляд, подивилася etrange прямо в очi.
  - Нi, не вийшло, - збрехала вона, навiть не дрогнувши, аж надто спокiйно. - I телепортування предметiв теж, - додала вона, замiвши слiди, обрубивши кiнцi.
  В планi обману совiстi в не¬ нiколи не було, але брехала вона тiльки за крайньо¬ потреби.
  - Але ж тодi в тебе вийшло!
  - Один гдиний раз, але я не впевнена, що i вiн був.
  - Ясно. Шкода, я вже думала, що ти сильнiша, нiж здагшся. Ти як та дiвчина-загадка. I не тiльки по аурi. Нiяк не можу зрозумiти, про що ти думагш.
  - Не люблю, коли хтось заглядаг в мою душу.
  - Що ж ти така некомпанiйська?
  - Може про мене теж не будемо?
  - А про що тодi?
  - Зараз буде урок, але може розкажеш про iнших магiчних iстот, про etrange, менi цiкаво. I, здагться, твiй батько хотiв зi мною поговорити.
  - Менi здалося, чи ти хочеш прогуляти школу?
  - Просто пропоную. День хоч i не важкий, але незроблене домашнг завдання дуже його ускладнюг.
  - А ти то чого не зробила?
  - Я тренувалась.
  - Менi теж треба. Добре, - схоже природничка погодилась. - Йди в кiнець коридору, я зараз, замету слiди.
  - Що ти зiбралася робити? Зачекай мене! - дiвчина негайно поспiшила за нею.
  - Я все сказала, - обернулася вона. - Навiть прогулювати треба розумно, я в медпункт, грати хвору, потiм в астрал за артефактом iлюзiй, щоб вiдмазати тебе.
  - Це довго.
  - Нас вже бачили в школi, тут без варiантiв.
  - Давай просто пiдемо, зекономимо час, - вже був дзвоник, коридори пустiли, потрiбно було повертатися в клас.
  - А потiм писати поянювальну директору? В тебе мама тут працюг, це погано вплине на ¬¬ роботу.
  - Свог алiбi беру на себе, можу теж прикинутися хворою.
  - А я тобi кажу, не спiши!
  - Чого ви тут розкричалися, як тi баби базарнi? - до них пiдiйшла Рея i скептично подивилася.
  - Вона шукаг легкi шляхи, а я пропоную перевiрений, але довгий метод, - пояснила природничка.
  - Мей, я не шукаю легких шляхiв, але суть прогула в отриманнi додаткового часу, а ти збирагшся витратити його на алiбi! - Люсi просто не могла не втрутитись.
  - Все з вами ясно, йдiть, я прикрию.
  - Правда?
  Невже нестихiйниця правда вирiшила допомогти?
  - Припустимо. Йдiть швидше, тiльки щоб вас нiхто не бачив.
  - Дякую.
  - Мантульте звiдси, давайте, я все сказала.
  Люсi i Мей вистрибнули через вiкно з другого поверху, але телекiнез допомiг обережно приземлитися. Дiвчата тихенько перебiгли безлюдне спортивне поле i зайшли в саму гущавину. Tх чекала серйозна розмова, огневичка не любила чекати бажагме. А вона ще й хотiла потренувати магiчно-фiзичний бiй. Часу було мало, одне таке тренування займало декiлька годин, але спочатку теорiя. Нудна теорiя.
  
  <19>
  Мей поспiшно передвинула суху товсту зламану гiлляку ближче до себе i, перевiривши мiцнiсть, сiла. Сво¬й подрузi вона навiть це не запропонувала, але та схоже сiдати взагалi не збиралася.
  - Що хочеш знати? - запитала природничка.
  - Якi г свiтлi магiчнi iстоти крiм нас i янголiв?
  - Як я знаю, то нiяких.
  - Тобто як?
  - Ось так. З чого це ти цим цiкавишся?
  - Хочу знати, - вiдмахнулася огневичка. - Але ти казала, що г ще декiлька видiв позитивних магiчних створiнь.
  - Позитивних, а не свiтлих. Наприклад мавки, берегинi лiсу. Хоча вони бiльше нейтральнi. Точно, iнсолiти.
  - Хто?
  - Iнсолiти. Так званi емпати зi здатнiстю бачити духiв. Але у них г i цiлителi, i некроманти. Тобто, з однiг¬ сторони свiтлi, а з iншо¬ темнi.
  - Незвично.
  - Так. Що ще хочеш знати?
  - Як передагться сила, стихiя.
  - По ДНК, звiсно.
  - Це ти вже казала. А точнiше?
  - Стихiя зазвичай вiд матерi, дуже рiдко вiд батька. Але при народженнi з особливою позицiгю зiрок можна отримати зовсiм iнакшу, нiж у батькiв, силу.
  - А якщо мати - людина?
  - Все вiд батька. Але така магiчна iстота буде слабка. Як ти.
  - Я зрозумiла. А багато в свiтi огневичок, якщо вони такi небезпечнi?
  - Не дуже. Хоча вiдьмаки вiдносяться до цього спокiйнiше, нiж ми, вони не позбуваються неконтрольованих, але ¬хнi вiйни за владу, через них мало огневикiв виживають. Але ¬х сенат, там третина - огневики, вони правлять, але до них краще не лiзти. Ось i тепер батько обмовився, що готугться вiйна з ними, вiн вже наказав готувати малих огневикiв. Тебе мабуть теж будуть, звiсно якщо погодишся.
  - Чому дiти приймають участь у вiйнi?
  - Не пам'ятаю чи казала, але вони дуже цiннi в нападах, просто незамiннi. I цiлительство, i небезпека в однiй особi. В чотирнадцять рокiв вони починають повноправно воювати, до вiсiмнадцяти отримуючи високi вогннi посади, титули полковникiв, генералiв.
  - А менi через пiвроку буде чотирнадцять. Менi вже туди, виходить, пора.
  - Не спiши, така залученiсть огневикiв сприяг ¬х винищенню. До того ж для цього вони проходять кiлька курсiв в академi¬.
  - Хто придумав такий спосiб?
  - Знайомий мого батька запропонував, вiн погодився, це оптимальний варiант.
  - Це не дуже чесно.
  - Згодна.
  Вони трохи помовчали, Люсi хотiла трохи обдумати сказане.
  Огневичка зрозумiла, що розгадка далеко, треба ще до не¬ дiйти.
  - Твiй батько хоче поговорити. Знагш, про що? - поцiкавилася вона.
  - Вiн не казав, просто просив навчити тебе основам.
  - А як ти думагш?
  - Можливо, я не впевнена, про твою сiм'ю. Або про твою участь у вiйнi.
  - Знагш, а менi потрiбно дещо в нього запитати. Бажано якнайшвидше.
  - Занадто небезпечно. Блимання з тобою в астрал... Ризиковано, нi. Ти не готова.
  - Чому ти так впевнена? Я зможу, я знаю, це не важко.
  - Звiдки? В тебе ж так i не вийшло!
  - Давай спробугмо парою, просто, не в астрал.
  - Я не ризикну так! Нiзащо!
  - А можеш привести Руслана до мене?
  - Нi, з астралу вiн не пiде. У нього роботи багато i без цього.
  - Мей, я дуже тебе прошу, погодся!
  - Не проси.
  - Ну, Мей! - знала вона, як вмовляти людей.
  - Добре! - природничка ричала вiд безвиходу. - Але спочатку я запитаю дозволу. I пробувати будемо не сьогоднi.
  - А коли?
  - Завтра. Але схожу зараз, ти ж не вiдчепишся.
  - Ти правильно зрозумiла. Ти йди, а я поки що розiгрiюся, ти, сподiваюся, нормально морди б'гш?
  - Удар в мене не сильний, я ж дiвчина i не вогнна, якщо ти про це.
  - Кажеш так, нiби в мене сильнiший!
  - Сильнiший. Я не люблю боротися чесно, тим паче вирiшувати проблеми кулаками. А ходила я на тренування тiльки через одну фразу:"Що буде, коли енергiя посеред бою раптом скiнчится?". Я вже говорила, з мене батько намагався виростити во¬на. Видно, не вийшло.
  - Ти невиправна. Але ж ти зi мною потренугшся?
  - Ну, добре поб'гмося, тiльки давай так, зi зброгю, руками нецiкаво, та i перевага тодi у тебе буде.
  - Згода. Я швидко додому по зброю, а ти йдеш до свого батька i дiстагш дозвiл на мог перенесення.
  - Я пам'ятаю.
  - Чудово.
  Мей таки виклянчила у батька бажане, але все було навiть простiше, вiн без проблем сказав, що це буде непогано. Звичайно природничка прикрасила iсторiю i явно пiдвищила в його очах показанi огневичкою ¬¬ можливостi, але Люсi було все рiвно. Свiй склад збро¬ вона прикликала вiдразу пiсля уходу подруги в астрал. T¬ цiль була трохи iнша, цього часу вистачало, щоб переговорити з Регю.
  Огневичка тихенько оглянулася i перенеслася в шкiльний туалет. Туди дiти майже не ходили, занадто рiдко його мили. Тихенько вiдчинивши дверi, дiвчина пробiглася коридором, намагаючись не стукати каблуками чоботiв. Ех, вiдвод очей би зробити. Природничка думала сьогоднi цьому ¬¬ навчити, але, видно, доведеться самiй. Саме закляття дуже корисне, якщо з таким сховатися, тебе можуть не побачити. По старим схемам Люсi уявила свою прозорiсть. На шкiрi з'явився ледь помiтний червоний вiдтiнок, здагться вийшло, але як воно повинно виглядати дiвчина не знала.
  А, в принципi, i так пiдiйде. Вона ж не на кримiнал зiбралася. Люсi повiльно зайшла за поворот, але трохи висунулася, щоб було видно дверi класу. Огневичка телекiнезом надавила на ручку, залишаючи чiткий магiчний слiд. Вчителька зачинила дверi, але, як вона i задумала, це привернуло увагу Ре¬, i вже через хвилину вона вийшла з класу.
  Люсi зняла те незрозумiле закляття i, трохи вийшовши, щоб вона ¬¬ помiтила, поманила пальцем.
  Нестихiйниця теж зайшла за поворот i прошепотiла:
  - Що треба? Ваше алiбi це те, що вам стало погано i ви розiйшлися додому.
  - Дякую, що прикрила, але я прийшла не за цим.
  - Тодi в чому справа?
  - Ти знагш вiдповiдь.
  - Не знаю. Я тебе майже не бачу, ти схожа на пляму, яка не даг оглянути картину повнiстю, - пояснила вона.
  - Що це значить?
  - Не знаю.
  - Не бреши менi.
  - Я не брешу тобi, - ¬хнi очi зустрiлися, - i правди я не знаю. Нiхто не знаг все повнiстю! В цьому i проблема!
  - А що вiдомо тобi?
  - Це не мо¬ тагмницi, я не маю права ¬х розкривати. Майбутнг каже, скоро ти це дiзнагшся. Дуже скоро.
  - Я знаю. Але дай менi хоч одну ниточку! Я же все рiвно докопаюся до правди, навiть якщо буде потрiбно сплатити величезну цiну.
  - Стiльки темряви в душi я не бачила ще у нi одно¬ etrange, - задумалася нестихiiйниця. - Ти надто швидко погоджугшся на певнi кроки, це може коштувати тобi життя. Але якщо ти так хочеш... В тебе мати була найсильнiшою i в той час контрольованою etrange-огневичкою. Все, що можу сказати. Подумай над цим, але не роби поспiшних висновкiв. Правда вже за поворотом.
  Рея пiшла залишивши ¬¬ в легкому шоцi. Значить, це правда, Марина не ¬¬ матiр. T¬ вдочерили, причому дуже давно. Хто найсильнiша огневичка? Може в не¬ вийде дiзнатися iм'я, чи хоча б прiзвище через природничку? I чому Рея думаг, що в нiй г темрява, вона трохи жорстока, але не зла. Може, вона просто помилягться, хоча це могло б пояснити ¬¬ неординарне блимання.
  Нi, темною вона бути не може, дiвчина чiтко дала зрозумiти, що ¬¬ справжня, бiологiчна матiр була etrange. Чому вона ¬¬ кинула, як вона опинилася у Марини, ким був ¬¬ батько? З кожним кроком з'являгться все бiльше питань. I вже не можна просто сидiти в сторонi.
  
  <20>
  Люсi встигла повернутися вчасно, Мей була настiльки невдоволена швидким дозволом батька, що просто не звернула увагу на такi двiбницi, як подавленiсть огневички, чи ¬¬ повищене бажання побитися.
  - Мей, котра година? - зiтхнула дiвчина, не даваючи ¬й навiть закiнчити думку.
  - Мене не було довгенько, вже одинадцята.
  - Тодi давай починати.
  Природничка сидiла на все тiй же гiлцi i трохи не очiкувала, що Люсi мовчки прокрутить гостре лезо в руцi, пiдкине, впiймаг i простягне його ¬й. Вона вiдносно вмiла поводитися зi зброгю, але майстром вона явно не була.
  - Ну, давай, - дiвчина прийняла зброю i роздивилася ¬¬. - Це що, шпага?
  - А що? - Люсi трохи вiдiйшла i, трохи пiдкинувши лезо, схопила його правою рукою, другу завела за спину. Шпага не була ¬¬ улюбленою зброгю, вона взагалi полюбляла стрiльбу з арбалету, вона навiть мала один, метання кинжалiв, могла попасти в рухому цiль клинком, природа, на щастя, зором ¬¬ не обдiлила. Мечi дiвчина любила бiльше, таких у ¬¬ арсеналi було декiлька. В цей раз зброю вона вибрала майже наослiп, iз пiдходящого для цього випадку у не¬ майже нiчого не було.
  - Ти вже билася шпагами? Хто торкнеться першим гострим кiнцем - перемiг.
  - Знагш, мене пробували навчити, я брала ось це до рук, але особливих успiхiв не добилася.
  - Так i не парся, з нею можна, як з мечем, тримала колись меч?
  - Доводилось.
  - Так ось, зазвичай зброгю протикають наскрiзь, тут такий же принцип.
  - Лу, давай щось попростiше. Те, що ми обидвi знагмо. А то нечесно. Що в тебе г ще? - Мей обережно перевернула клинок i Люсi взяла його вiльною рукою.
  - А ти любиш шукати легкi дороги, - помiтила огневичка. - Як по-могму, то для бо¬в пiдходить будь-яка зброя. Але в мене г ще мечi, але сюди я ¬х не брала.
  - Я ¬х перенесу. Де вони?
  - В кутку мог¬ кiмнати, за столом, в футлярi.
  - Зараз, - природничка замружилась, видно уявляла ту картину.
  Спалахнув промiнь свiтла, i у не¬ в руках з'явився довгий футляр.
  - Цей?
  - Давай сюди, - дiвчина забрала у не¬ мечi, поклала на землю, вiдкрила замок i витягла два. Там був ще третiй, запасний, але цей хай краще полежить, вiн була просто тренувальний.
  Люсi простягнула один природничцi, та вже трохи потягнулася i розiм'яла руки.
  - Ну, давай. Площатка невелика, але цього достатньо.
  - Тодi тримайся! - Мей кинулась на не¬ i зробила перший випад. Вона спочатку не розумiла, чому огневичка майже не нападаг, у тiг¬ в прiорiтетi був тiльки захист, i, чесно кажучи, виконувала вона його майстерно, у дiвчини було нi шанса ¬¬ дiстати.
  Люсi ж повiльно вiдступала в сторону футбольного поля, Мей наступала, i вона признавала, що природничка - достойний противник. От тiльки ¬¬ власна стратегiя виходила за рамки простого бою. Навiщо витрачати сили одночасно з суперником, якщо можна спочатку поберегти сили, а потiм його розбити?
  Видно, вона мислить правильно, удари Мей стали повiльнiшi, вона втомилася. Тепер вже Люсi почала активно нападати, лiсок скiнчився, посвiтлiло, але почало свiтити очi. Природничка гiдно тримала оборону, але вже не здавалася такою незламною.
  - Це все, що ти можеш? - подразнила вона ¬¬.
  - Да iди ти! - дiвчина зробила хибний випад i ледве не програла. Огневичка ж навпаки веселилася.
  - Куди? - поцiкавилася вона.
  - Куди хочеш. Може досить?
  - Ти так легко здагшся, - Люсi рiзко подалася вперед, але Мей зробила колесо назад i приготувалася до ново¬ атаки. Але коли вона пiдiйшла ближче, огневичка трохи опустила шпагу вниз, це давало можливiсть ¬¬ перемогти. Як вона i думала, природничка напала i вiдкрилася для не¬. Дiвчина миттгво вiдскочила в сторону i, схопивши меч суперницi, приставила свiй до ¬¬ живота.
  - Ти труп, - буденно повiдомила вона.
  - Марiгнко, Фiлатова. Менi сказали, що ви хворi, але, як бачу, обидвi в чудовiй фiзичнiй формi, - вчитель, який сидiв на лавцi лiниво ¬м аплодував.
  Чорт, вони забули про фiзрука, який проводив уроки на полi, i вийшли прям на видну зону. Це й ще урок ¬х класу. Добре, що хоч силою вони активно не користувалися.
  Обидвi просто мовчали, не знали, що сказати.
  - Прогулюгте? - насмiшливо запитав вчитель.
  - Ага, - Мей сказала дуже несмiливо, але вiдповiсти ж треба було.
  - От i правильно, навiщо вам ця школа? - почав кепкувати вiн.
  Люсi зустрiлася поглядом з Регю, вона докiрливо похитала головою. Вони явно спалилися.
  - Ви нас вiдпустите? - нахабно поцiкавилася огневичка.
  - Давайте так, ви б'гтеся ще раз, ми подивимось, а потiм йдiть гуляйте.
  - Правда? I не видасте?
  - Ви двог йдете на районне змагання вiд школи, у вас чудова фiзична пiдготовка для цього, i вчителям я не скажу.
  - Змагання? Добре, - схоже Люсi взяла домовленiсть в сво¬ руки, - якщо у нас все вийде по часу, то ми пiдемо на тi змагання.
  - Домовилися, - дiвчина пiдiйшла до вчителя, i вони пожали руки. А щодо змагань... Вона нiкуди йти не збиралася. Але все рiвно цей вчитель ¬й подобався. В першу чергу через те, що не зневажав ¬х, не казав, що вони лише малi дiти, якi не повиннi прогулювати. Чоловiк не став на них кричати, навпаки, використав ситуацiю i вибив з не¬ максимальну користь для себе, а це дiйсно варте поваги.
  - Що ж, покажiть, що ви вмiгте, - вчитель знову сiв на залiзну лавку i приготувався дивитися шоу. - Не кожен день можна побачити показовий бiй, напевне у всьому нашому районi немаг жодно¬ школи бойових мистецтв, тому ви вже постарайтеся.
  Люсi закотила очi i запитала Мей:
  - Може все ж на шпагах? Чи взагалi краще рукопашку? А то менi набридло.
  - Дiвчата, перед тим, як покажете, розкажiть хоч правила бою. I давайте для стимулу, хто з вас виграг, може на мо¬ уроки не приходити i мати в семестрi найвищий бал.
  - Це iнша справа, - схоже Люсi ситуацiя тiльки забавляла, на вiдмiну вiд Мей, яка стояла знервована i з похиленою головою, i вiд Ре¬, яка поглядом скептика наблюдала все зi сторони. - Хочете теорiю? Точних правил немаг. Хто перший постраждаг - програв. А за такий виграш можна i на мечах. Мей... Тобто Олеся, - швидко виправилась огневичка, - ти готова?
  - Я ж все рiвно програю, Лу. Я пас, - природничка хитро посмiхалася i поглядала на Рею, яка вела себе доволi пiдозрiло.
  - Фiлатова, ти таке шоу зiпсувала.
  - Нi, я просто поступилася мiсцем, - дiвчина обережно перевернула зброю i рукiвкою вперед кинула його нестихiйницi. Та сальтом перестрибнула через залiзну трубу i вчасно пiдхопила шпагу.
  - Це можна розцiнити як виклик? - Люсi зробила крок назустрiч.
  - Розумiй, як хочеш, але менi цiкаво поборотися з тобою.
  - Так, Таня, бачу в тебе нова суперниця.
  - Не люблю довгих початкiв. Почнемо.
  В цей раз дiвчина розумiла, що ¬¬ стратегiя не спрацюг, Рея може знати ¬¬ наступнi ходи. Тож в такому випадку найрозумнiше просто не давати ¬й часу на це. Огневичка нападала чiтко, але водночас i стримано. I з цiгю etrange було складнiше, нiж з Мей. Ненабагато, але складнiше. I правда, часовичка чiтко знала ¬¬ наступнi кроки. Люсi розбiглася i опинилася прямо за спиною у суперницi. Вона вже пiднесла меч до ¬¬ спини, але i Рея виявилася не така проста. T¬ зброю вона тримала вниз вiстрям i вже направила на ¬¬ живiт. Оплески були негучнi, але почулися схвальнi вигуки. Нiчия так нiчия. Вони опустили зброю i дiвчина передала шпагу власницi, до цього часу Мей вже перенесла на поле всю зброю i порожнi футляри, огневичка обережно все поскладала.
  Нестихiйниця прошепотiла:
  - Ти вже скористалася пiдказкою? Видно, нi, iнакше тебе б тут уже не було. I вам дуже пощастило з фiзруком, вiн явно роздивився в тобi талант. За це вiн i не таке може пробачити, не тiльки прогул, - посмiхнулася вона i пiшла в сторону класу.
  Люсi ж направилася до вчителя, у не¬ вийшло швидко нагадати про домовленiсть мовчання i, забравши Мей, пiти геть.
  Але як тiльки вони опинилися наодинцi, дiвчина нервово поклала футляр на землю.
  - А менi здавалося, тобi подобагться випендрюватися перед усiма. Хотiла показати свою крутiсть? Ти тiльки привернула увагу. I щось надто швидко ми пiшли. З чого це?
  - Хто найсильнiша etrange-огневичка?! Ти знагш?
  В ¬¬ очах стояла така схвильованiсть i надiя... Вона просто не могла не вхопитися за цю ниточку.
  
  <21>
  - Чому ти мовчиш? Скажи менi, прошу!
  - А навiщо тобi?
  - Не запитуй, для мене це дуже важливо!
  - Лу, я точно не знаю, зараз не так багато жiнок-огневичок.
  - А припустимо тринадцять рокiв тому? Була така, тiльки контрольована?
  - Була, - природничка потупила погляд.
  - Iм'я знагш?
  - Знаю.
  - Так чому мовчиш?
  - Я нiколи ¬¬ не бачила, вона була дуже важливою шишкою у вiйнах, була великим полководцем, генералом, вiдповiдала за безпечнiсть огневикiв. Народилася в астралi i виявилася гдиною огневичкою в сiм'¬, мати у не¬ була нестихiйницею, як i одна сестра, а батько природником. А ще одна дiвчина з цiг¬ сiм'¬ - природничка, моя мама.
  - Так ви родичi?
  - Це була моя тьотя, вона зникла ще дванадцять рокiв тому. Як i моя мама.
  - Спiвчуваю. А як ¬¬ звали?
  - Анна. Анна Дерк.
  Значить вони ще i родичi. Кузини, двоюрiднi сестри. Колись вона запитувала Марину, чому у них немаг родичiв. Виявлягться у не¬ г.
  - А ти не знагш, у не¬ були дiти? - вона вирiшила пересвiдчитись.
  - Не знаю. Здагться у не¬ була дiвчинка, але зникла вона разом з нею, вважагться, що вона мертва, ще не зустрiчалася така огневичка, щоб могла бути рiвною ¬й по силi, а отже i ¬¬ донька.
  - А ти знагш де вони зникли?
  - Цього менi батько так i не розказав. Але тодi час був вiдносно невогнний, тож я не знаю. А чому це ти так цiкавишся?
  - Просто, не зважай.
  - Загадкова ти якась сьогоднi.
  - Я нормальна. Може спробугмо перенестись?
  - Знову ти за свог! Що на тебе найшло!
  - Менi дуже потрiбно в астрал, розумiгш? Чи просто поговорити з тво¬м батьком.
  - Що сталося? Це пов'язано з твогю зацiкавленiстю?
  - Рея дала менi деяку iнформацiю i менi потрiбна людина, яка знаг, що сталося.
  - Ти можеш говорити зрозумiло?
  - Нi, - ляпнула вона i взяла природничку за руку. - Перенеси мене, прошу! Нiчого не станеться, я знаю.
  - Лу, та що з тобою?!
  - Мей, будь-ласка, це дуже важливо!
  - Настiльки, щоб безрозсудно блимати?
  - Так.
  Мей не могла вiдмовити.
  - Готуйся, - тихо сказала вона. - Зброю брати не можна, в мирнi часи це заборонено. Хоча Анна носила, - пiдмигнула природничка i вiдвернулася.
  Люсi вiдчинила сумку. Що може ¬й знадобитися там? T¬ все ще непоко¬ла ¬¬ вiдмiннiсть вiд звичайно¬ etrange. А якщо доведеться захищатися? Обов'язково треба взяти щось маленьке, i, бажано, не одне.
  Маленький, тоненький, але дуже мiцний кинжал впав ¬й в око, вiн пiдiйде. Дiвчина ще раз порадувалася, що вдягла чоботи, в них не тiльки зручно битися, а ще й можна щось сховати! Що ще можна пронести? Огневичка схопила бинт i обмотала трохи вище кистi кожну руку, тодi засунула ще по ножику. Рукава просторо¬ блузки довелося розпустити, тепер вона вiльно звисали вздовж. В школу вона заправила темно сiру сорочку, як з минулого столiття, трохи схожу на чоловiчу, в чорнi джинси, але тепер Люсi ¬¬ вийняла i трохи розгладила. I хоч верхнiй одяг висiв мiшком, ¬й це навiть пасувало. Тепер за прикритим блузою поясом дiвчина сховала ще один клинок.
  - Ти все? - поцiкавилася Мей i обернулася.
  - Ну як?
  - Трохи по бунтарському, але якщо врахувати, що ти огневичка, пiдiйде. Давай руку.
  - Я готова, - кивнула Люсi i заплющила очi. Вона знала, що може знудити, тож так буде краще. Але все рiвно було непригмно, що ¬¬ щось смикнуло в сторону.
  Шелест листя рiзко зник, але почулися голоси, на секунду огневичцi здалося, що вона повернулася до столицi i розплющила очi. Вони стояли в темному, але доволi просторному закутку вулицi, поряд з'явилося ще декiлька etrange в бiлих плащах з вишитими рукавами i швидко вийшло. Мей потягнула ¬¬ вперед i ¬м очi заслiпило сонцем. Дiвчата вийшли на простору яскраву площу, тут був величезний фонтан, кафе, декiлька магазинiв. Але не було жодного автомобiля, в кутках не валялося смiття, мiж брукiвкою не росли бур'яни. Тут всi вiдкрито користувалися магiгю, нiхто не зважав, що у натовпi можуть бути звичайнi люди.
  Значить це такий астрал? А вiн мало чим вiдрiзнягться вiд людських мiст.
  - Ти впорядку?
  - Так.
  - Тодi не стiй, як вкопана. Ходiмо, - Мей потягнула ¬¬ в сторону найближчо¬ вулицi з шикарними будiвлями, охайними дворами.
  - Ми куди?
  - Спочатку до мене додому, менi треба переодягнутися, потiм зайдемо до батька.
  - А не можна було вiдразу блимати до тебе?
  - Нi. Перенесення дозволене тiльки в спецiально видiлених закутках.
  - I до себе на хазу не можна?
  - Якщо зняти закляття проти телепортацi¬.
  - Гаразд, давай не втрачати часу. А навiщо тобi переодягатися? - Люсi послiдувала за природничкою.
  - В такому одязi ми привертагмо увагу перехожих, мене тут кожна собака знаг, а я не люблю видiлятися.
  - Ти пропонугш одягти цi балахони? Нiзащо!
  - Це просто плащi поверх одягу, заспокойся. Розумiгш, вони допомагають розпiзнавати стихiю по вишитому подолi чи рукавам. Звичайно, це одежа для офiцiозу, навiть не всi дорослi ¬х носять, але ми йдемо в центр, а ти одягнена, як вогнна вiдьма-огневичка в себе вдома, дивись, а то ще сплутають, - засмiялась вона. - I, думагш, я не бачила, скiльки ти сховала в собi збро¬? В цьому планi ти трохи схожа на парано¬чку. Глюки не мучають? - продовжувала смiятись природничка.
  - Та плювати на одяг! Я хожу так, як менi зручно!
  - Це я вже зрозумiла, - дiвчина зупинилася бiля розкiшного паркану, дерев'яного, трохи обпаленого. Цiкаво, яка огневичка тут живе? Мей повернулася до не¬ i, кивнувши на будинок, додала: - Ми прийшли.
  Значить жила.
  - Ти тут живеш? - поцiкавилася вона.
  - Так, це будинок сiм'¬ Дерк.
  Люсi пiдiйшла до ворiт i провела рукою. Схоже на територi¬ стояв захист декiлькох стихiй, недурно. Огневичка штовхнула хвiртку i ступила на територiю. Мей закричала, щоб вона цього не робила, але було вже пiзно. Точно, на чужих вiдразу спрацьовуг захисне поле, як вона про це не подумала. Дiвчина зiщулилась i приготувалася до удару.
  
  <22>
  I нiчого! Зовсiм нiчого не сталося! Навiть енергiя не поворухнулася!
  Мей в подивi стояла i не рухалась.
  - Ти була тут ранiше? - з серйозним обличчям поцiкавилася вона.
  - Нi. Якщо i була - не пам'ятаю.
  - Ти колись жила з etrange?
  - Може бути. Саме через це я i хочу зустрiтися з Русланом!
  - Дивно, батько казав, що в цей дiм мало хто мiг зайти, - природничка зайшла на територiю i направилась прямо до дому. Люсi послiдувала за нею, але ¬й на очi натрапили ще однi обгорiлi слiди, цього разу на деревi.
  - Ти йдеш? - обернулась Мей.
  Огневичка незворушно стояла в притул до дерева i ¬¬ рука лежала на чорному слiдi вiд вогнекулi.
  - Що таке? Цей слiд тут був завжди, не зважай, - пояснила вона. - Якщо хочеш, можеш залишатися тут, я зараз все винесу, - повiдомила вона i зайшла в дiм.
  Але дiвчину хвилювало трохи iнше. У не¬ перед очима швидко проносились картинки. Вона знала, чо при бажаннi можна вiдтворити забутi спогади, але ранiше це ¬й було непотрiбно. Це все видно було майже як наяву.
  Вона гуляг тут, зовсiм маленька, трохи розмита в спогадах жiнка з насиченим каштановим волоссям i зброгю за поясом загортаг ¬¬ в пухнасте покривало, яке пiдпалилося вiд дотику дiвчинки. Мати трохи насварилася на не¬, але щось сталося, i вона, взявши ¬¬ на руки, обернулася.
  Бiля ворiт стояв блiдий чоловiк в чорному плащi, по вишивцi схоже огневик. Чорне, трохи довгувате волосся доповнювали темнi, як вуголь, очi, вiн не виглядав настiльки страшно, i взагалi, його обличчя було доволi нечiтким, вiн здавався спокiйним, але мала Люсi все рiвно заплакала. Чому? Ще й руки до нього простягла, неначе хоче до нього. Та нi, це абсурд, зараз вона б до нього i на мiлiметр не приблизилася. Шкода, що обличчя надто розмитi, нiкого не можна розглядiти точно. Анна спробувала ¬¬ заспоко¬ти, чоловiк теж хотiв пiдiйти ближче, але жiнка трохи вiдiйшла i кинула в нього бойову сферу, але вiн ухилився i вже не здавався таким розслабленим.
  - Чого прийшов? - запитала вона. - Я тебе не чекала.
  - Знагш, ти не чекагш мене вже пiвроку, все бiгагш i ховагшся. Але згадай, що менi потрiбна Люсi, а ¬й матiр.
  - Не читай менi мораль, вона моя донька i тобi я ¬¬ не вiддам!
  - Не вiддаш? Iнколи я забуваю, яка ти можеш бути вперта. А ти розумiгш, що з нею в тебе виникнуть непригмностi?
  - Могутнiй вiдьмак взяв на виховання малу etrange? Думаю не тiльки у мене. Забирайся.
  - Без дiвчинки я нiкуди не пiду! Я думаю, тобi легше ¬¬ вiддати, чим постiйно захищати вiд всiх. Щодо ¬¬ аури... гарна робота.
  - Йди в пекло!
  - Повiр людинi, який там був, там все доволi дружелюбно обсто¬ть. Тiльки свiтлi там не виживуть, темна енергетика занадто сильна.
  - Да плювати! Йди i не з'являйся тут, це в першу чергу заборонено!
  - Я маю право тут бути, - його погляд затримався на дитинi, - а дiвчинку я заберу будь-якою цiною.
  Вiн повернувся спиною i вже збирався зникати, Анна цим скористалася i кинула в нього вогнекулю. Вiн вчасно повернувся i спiймав ту кулю. Видно йому пекло, чоловiк швидко кинув ¬¬ в найближче дерево.
  - Iнколи я тебе не розумiю, навiщо кидати, якщо знагш, що вона не нашкодить менi?
  Вiн посмiхнувся i похитав головою.
  - Вибачай, але у мене тут справи, я вже пiду, - вiн безпечно вийшов з двору.
  - Тiльки спробуй когось убити, - прошипiла Анна у вiдповiдь.
  Чоловiк не зреагував, вiн тiнню перейшов квартал i швидко сховався в найближчому перевулку.
  Люсi не так часто могло щось справдi вразити, це був саме такий випадок. Анна так сильно за не¬ боролася, чому ж тодi кинула? Чи вона просто намагалася таким чином ¬¬ сховати? Тодi це багато що пояснюг, ¬¬ прокляття в тому числi.
  А що то був за чоловiк? Вiн навiщось хотiв ¬¬ забрати. З чого це? I видно, сильний вогневик. А може цей вiдьмак хотiв виростити ¬¬ як свою рабиню? Цiкаво, як у них тут з рабством?
  Навiть коли Мей повернулася, дiвчина так i не вiдвела очей вiд слiдiв.
  - Та що з тобою таке! - обурилась вона.
  - А? - Люсi нарештi вiдвела погляд i повернулася до не¬.
  - Все з тобою ясно, - зiтхнула природничка i кинула ¬й в руки бiлий, вишитий червоними язичками полум'я плащ. Огневичка звичайно зловила.
  - I що це? - поцiкавилася вона.
  - Офiцiйний одяг. Надягай швидше, - сама дiвчина була в чисто-бiлому балахонi, волосся вона заплела в колоски, ¬¬ нарештi можна було сприйняти за порядну дитину благородно¬ кровi.
  - Я нi за що не одягну цей кошмар! - вигукнула Люсi i спробувала ¬й вiддати.
  - А ти поглянь на себе зi сторони! Доволi темний одяг, одягнеш темнi лiнзи - викапана вiдьма. А з тво¬м характером i пiдходити до тебе небезпечно. Будь-яка пiдозра достатня для того, щоб викликати тебе на дуель, так що одягай. Чи я марно шукала плащ Анни, щоб твоя стихiя i вишивка сходилися?
  - Це ¬¬ плащ? - дiвчинi здалося, що серце зараз вискочить iз грудей, вона хоч i розумiла, що в цьому домi можливо г речi ¬¬ матерi, але Мей дала ¬й ¬¬ одяг.
  - Так. Запах ¬¬ духiв, причому дуже дорогих зберiгся досi.
  Люсi легенько понюхала комiр, вiн пропахся рiзким квiтковим запахом. Невже цю рiч колись тримали руки ¬¬ справжньо¬ матерi?
  - Добре, я вiзьму його з собою. Але розгулювати так я не збираюся!
  - Яка ж ти вперта! Добре, скажи котра година i давай видвигатися, не будемо втрачати час. Батько нас вже чекаг, я його попередила.
  Люсi дiстала свiй телефон i увiмкнула. Дивно, вона зникла, а Марина ¬¬ навiть не шукала. Вже була перша година, час бiг не зупиняючись.
  Дiвчата вийшли з територi¬ колись могутньо¬ сiм'¬ Дерк. Природничка вiдразу смикнула дiвчину в ту частину вулицi, де вони ще не були i прискорила крок. Вони зайшли в парк, звернули декiлька разiв, огневичка все намагалася запам'ятати шлях. Двоюрiднi сестри вже пiдходили до виходу, як раптом ¬й облило льодяною водою. Люсi миттево схопила судорога, але дiвчина прогнала пiд шкiрою тепло i трохи вiдiйшла. У природнички справи були ще гiршi, спочатку здавалося, що вона тремтить вiд холоду, але варто огневичцi було глянути куди дивилася Мей, то дiвчина зрозумiла, що вiд злостi.
  
  <23>
  На товстiй вiтцi дерева сидiв усмiхнений брюнет рокiв 15-16, не менше, його блакитнi очi аж сяяли, трохи неохайний, без взуття. Водяний оцiнював ¬¬ поглядом, i огневичцi це явно не сподобалось.
  - Макс, ну ти i козел! - розлючено проричала Мей, земля пiд нею аж тряслася. - Ми в центр йдемо, а ти нам холодний душ влаштовугш!
  Хлопець зiстрибнув з дерева i вдало приземлився на землю.
  - Ну вибачай, я взагалi цiлився не в тебе, - лiниво промовив вiн, не зводячи очей з Люсi.
  - Тодi в кого, в не¬? - кивнула вона на повнiстю спокiйну огневичку.
  - Взагалi то я тут по сво¬й роботi, потрiбно дещо з'ясувати у однiг¬ особи, яка буде тут проходити, - хлопець задумався. - Може познайомиш мене зi свогю мовчазною спутницею в чорному? Незвичний одяг, - пiдозрiло глянув на не¬ вiн.
  От тiльки дiвчинi його увага не сподобалась, Люсi змовчати не змогла.
  - А в мене запитати не можна? - закотила очi вона i поглянула йому в обличчя.
  - Ясненько, юна ледi, вас чiпати не варто. Може хоч стихiю скажеш, буду знати, проти кого йду, - а посмiшка майже не сходила з його обличчя, схоже це разом з глузуванням його вiзитiвка, пiдмiтила вона i гордо пiдняла голову.
  - Ну, припустимо вогонь, що далi? - дiвчина випустила теплий пар i бiльш-менш висушила одяг i собi, i Мей, яка мовчки за ними спостерiгала.
  - Вогонь? Що, правда? А звуть тебе як? - Люсi не вiдповiла. - Добре, давай культурно. Макс, - вiн простягнув руку i огневичка потиснула ¬¬ тiльки тому, що знала, що майже нiчого в нього не вийде. При цьому вона максимально нагрiла свою, i коли вiн торкнувся ¬¬ долонi, то рiзко вiдсмикнув.
  - Люсi, - пiдло всмiхнулася вона. На секунду ¬¬ очi потемнiли, схоже хлопець це помiтив i його посмiшка змiнилася серйознiстю. Вiн зменшив мiж ними вiдстань i вдивився в радужку. Здагться такi ж зеленi, як i були. Вiн вiдчув попереджуючий кинжал бiля його боку i трохи вiдступив. Вона ще й зi зброгю.
  Макс здогадався, хто вона. I казати це нiкому не збирався. Не через те, що дiвчина йому сподобалась, а вона й справдi була доволi гарною, просто вiн знав, що це таке, як не належати до жодного свiту, сам декiлька рокiв тому настраждався. А ще при доньцi Руслана Маллет йому краще продовжувати грати безтурботного дурачка. Йому б не хотiлося, що ловець дiзнався щось зайве про його плани через дiвчину.
  - Сховай зброю, ще побачать, - тихо сказав вiн, оглядуючись, i останнг взагалi прошепотiв ¬й на вухо, щоб Мей не почула: - I краще не використовуй магiю на зло чи пiдлiсть, це тебе видаг.
  Стоп, що вiн знаг? Те, що вона iнша? Можливо. Але, видно, зла хлопець ¬й не бажаг. I хто вiн такий?
  - Йдiть, - продовжив вiн i вiдiйшов вiд них.
  - Про що ви там шепчетесь? - поцiкавилася Мей.
  - Так, нi про що, ходiмо, i так стiльки часу витратили.
  - I будь обережна, дiвчинко у чорному. Ти вибрала невдалий образ, як для цього свiту, - вiн знову вилiз на дерево. Схоже, його плани змiнюються, той придурок почекаг.
  Огневичка хотiла огризнутися, але природничка вже потягнула ¬¬ за руку, тож Люсi так i не вiдповiла. Але цей хлопець ¬¬ схвилював, вiн вiв себе доволi незвично, нагло, i, схоже, дещо знав, потрiбно буде обов'язково з ним поговорити. Але не зараз, поки що ¬¬ чекала ¬нша серйозна розмова.
  - Хто це був? - поцiкавилася вона.
  - Макс, водник. Вiн рано втратив матiр i вiн тепер всiх сторониться. Я б з ним не зв'язувалася, вiн далеко не дурень, хоча деякi лiзуть. Як по-могму, занадто пiдозрiлий тип. Лазить оце по астралу, смiгться зi всiх. А взагалi то вiн просто постiйно шукаг собi пригод на одне мiсце, ну як зараз, а так... начебто нормальний.
  - Ясно. Звiдки його знагш?
  - Стикнулися у мого батька, Руслан чомусь попросив з ним зблизитись.
  Вони пiдiйшли до розкiшно¬ бруковано¬ вулицi з величезним фонтаном в центрi, i Мей вказала на незвичайну бiлу будiвлю. Чекати ¬м не потрiбно було, дiвчата пiшли далi, але природничка повернула в щiль мiж спорудами.
  - Ми зайдемо через додатковий вхiд, i накинь плащ, заради Бога!
  Люсi нехотя накинула його на плечi, вони вийшли до дверей службового входу i Мей постукала.
  Дверi вiдчинилися вiдразу i самостiйно, схоже ¬х справдi чекали. Прородничка перша ступила в темряву i створила яскраву салатову сферу, використавши ¬¬ як свiтильник. Доволi цiкаве пристосування. Огневичка пiшла за нею i скоро вони вийшли з боково¬ дверi на червону килимову дорiжку. Дiвчина оглянулася, вона помiтила пiд самою стелею орнаменти знакiв кожно¬ стихi¬, така вишукана робота коштуг явно не одну десятку тисяч у валютi. -
  - Марнотратство, - тихо хмикнула вона i поспiшила далi.
  I як Мей тут орiгнтугться? Це ж якийсь лабiринт!
  Вони зайшли в доволi скромну, в порiвняннi з iншими, звiсно, кiмнатку i природничка вiдразу розкинулася на просторному диванi. Люсi сiла на край крiсла, вiдразу скинувши плащ, ¬¬ увагу привертала незвичайно¬ форми кришталево-прозора куля, яка лежала на столi. Де ж це вона вже ¬¬ бачила? Чи при яких обставинах?
  Дверi вiдчинилися i в кiмнату увiйшов чоловiк в плащi, повiтряний.
  - Мей, що такого термiнового сталося? - видно про причину зустрiчi Мей вирiшила не повiдомляти.
  - Люсi, - окликнула вона ¬¬.
  Огневичка повiльно встала i пiдiйшла ближче. Руслану ще раз впала в око схожiсть дiвчини з Анною.
  - Здраствуй, - привiтав вiн ¬¬. Вона лише кивнула.
  - Ви хотiли зустрiтися? Я прийшла, - Люсi почала трохи рiзкувато. - Але i у мене г деякi запитання, i я хочу, щоб на них хтось вiдповiв.
  - Я розумiю твiй iнтерес, але може спочатку я? А то я хочу дещо розповiсти, i може бути, ця iсторiя виявиться вiдповiддю на все.
  - Я вся перетворилася на увагу, - всiлася вона i поклала ногу на ногу.
  - Дуже прошу мене не перебивати, - вiн теж сiв, але не поряд iз ними, а навпроти. - Цi подi¬ вiдбувалися бiльше десяти рокiв тому, ще до вашого, дiвчата, народження. Вiдома нестихiйниця, Вiта Дерк загинула вiд енергокулi разом iз чоловiком, г iнформацiя, що це сталося пiд час крадiжки артефактiв, жiнка закiнчила факультет артефакторики, а це пiд силу небагатьом, бо, як вiдомо, найменша помилка в цьому напрямку магi¬ може скiнчитися плачевно. А все це було через три дуже незвичайнi коштовностi, якi вона зробила для сво¬х дiтей, щоб вони завжди були в безпецi. Коли Вiта померла, вони звiсно перейшли далi. Знагте, чому гора Алтеа розкололася? Одна з трьох сестер була огневичкою, та вершина була мiсцем, де вона про це дiзналася. Я часто згадую ту малу безтурботну дiвчину Анну, на плечi яко¬ впала опiка про ще неповнолiтню Краю i трохи старшу Вiолу, Вiолетту. Але коли я одружився з Вiолою i вона завагiтнiла тобою, Мей, невдовзi виявилося, що найстарша Анна теж вагiтна, та ще й неясно вiд кого. I у не¬ народилася дуже незвичайна дiвчинка, особисто я бачив малу лише декiлька разiв. Края теж вже ходила вагiтна, схоже сестри вирiшили народити всi в один рiк. Але не пройшло i пiвроку пiсля народження мало¬ огневички, як на цiлу сiм'ю почав нападати сильний вiдьмак i сестрам довелося втiкати. I все було в добре, якби ¬м не набридло втiкати, i Анна б не визвала його на дуель, на яку пiшли всi трог, але пiсля яко¬ вижила тiльки одна, наймолодша, нестихiйниця. Але щось у не¬ сталося з головою, Края скинула свою доньку на батька, який був людиною, а сама зникла. Може так на не¬ вплинула теоретична смерть сестер, особисто я схиляюся до думки, що Анна досi жива, ¬¬ бачили декiлька рокiв тому в людському вимiрi, до того ж вона вiдправляг регулярнi вiстки свогму представнику в сенатi, на вiдмiну вiд Вiоли, вiд не¬, я жодного повiдомлення так i не отримав, - його погляд заблукав десь у вiкнi. - Але пройшло дванадцять рокiв пiсля того, а малу дiвчинку на iм'я Люсi Дерк так нiхто i не бачив, - огневичка опустила очi. - Вона безслiдно зникла, нiхто вже не думав, що вона об'явиться, як один артефакт показав магiчний слiд одно¬ незарегстровано¬ огневички, тебе, - Руслан пильно на не¬ подивився.
  - Де може бути моя матiр? - поцiкавилася вона. - В мене г до не¬ розмова.
  - Я не знаю, але ¬¬ шукати марно, особливо якщо вона не хоче, щоб ¬¬ знайшли.
  - Ясно. А як звали того вiдьмака, який на них напав?
  - А навiщо тобi?
  - Ну треба ж з чогось почати!
  - Ти що, дiйсно зiбралася ¬х шукати? - Мей вскочила з дивану.
  - А що, ти свою знайти не хочеш, чи магш щось проти?
  - Нi, просто я не готова зриватися на пошуки мами, яку нiколи не бачила.
  - Думагш, не варто?
  - Може, давай не зараз?
  - Мей, послухай мене дуже уважно. I твоя, i моя мама були готовi вмерти заради нас, якщо вони не повернулися, то це не просто так! А що, як вони в бiдi? Подумай, хiба ти не хочеш ¬¬ побачити? Я стiльки рокiв думала, що моя справжня мама - Марина, зараз я просто хочу знайти Анну. Я не кажу, що просто подарую ¬й те, що вона залишилася жива i так нi разу не з'явилася в могму життi, але в мене ще залишилося декiлька запитань, на якi може вiдповiсти тiльки вона. А я нiколи не здаюсь i завжди iду до самого кiнця!
  - Я зрозумiла i допоможу тобi. Але що ти хочеш запитати?
  - В першу чергу, хто мiй батько, а потiм подивимось. Так хто на них напав дванадцять рокiв тому? - Люсi знову повернулася до Руслана.
  - Я не пам'ятаю, але на днях я обов'язково зайду в архiви i дiстану iнформацiю.
  - А сьогоднi не можна?
  - Нi, я зайнятий.
  - То може ми сходимо i самi все вияснимо?
  - Заборонений доступ до документiв всiм, окрiм сенаторам i довiреним.
  - Батьку, а, може, ти напишеш нам пропуск.
  - Нi. Вам доведеться зачекати.
  - Ось це без мене. Ну добре, я повинна вже йти. Можна останнг запитання?
  - Давай, питай.
  - Що за артефакт лежить на столi?
  - Це скан примiщення, в першу чергу на наявнiсть людей. Але може показати периметр проскановано¬ будiвлi. А чому запитугш?
  - Просто цiкаво. Ну, я вже пiду. Мей, ти зi мною?
  - Так.
  - Тодi ходiмо.
  Руслан подивився, як Люсi потягнула сестру за дверi, цiкаво, що вона задумала. Чи не артефакт викрасти збирагться? I як саме?
  Чоловiк залишився в кiмнатi, все ж йому аж кортiло дiзнатися, як буде дiяти донька Анни Дерк. Але вона дiйсно нагадуг по поведiнцi свою матiр, та вчинила б аналогiчно, гдина рiзниця в тому, що жiнка б зата¬лася i по чiтко продуманому плану добилася б свого. Але Люсi чекати не любила.
  Огневичка завела Мей за перший ж поворот.
  - Яка довжина цього коридору? - дiвчина прижала природничку до стiни.
  - Не знаю, вiн дуже довгий, а скiнчугться сходами в пiдвал.
  - Прекрасно. Зараз влаштугмо ¬м веселий день, - Люсi полiзла шукати щось в штанах i дiстала якусь незрозумiлу паперову трубочку з темною твердою субстанцiгю всерединi.
  - Що це, що ти робиш?
  - Я роблю все, щоб вся охорона була зайнята потушенням пожежi, яко¬ просто не буде. Знайомся, це кольорова селiтрова димова шашка. Дим буде дуже густий, знайдуть ¬¬ не вiдразу.
  - Навiщо це тобi?
  - Зараз дiзнагшся.
  Огневичка вискочила з-за рогу i, пiдпаливши трубку, кинула ¬¬ по коридору з усiг¬ сили i пiдштовхнула ¬¬ телекiнезом. Шашка вже почала димiти i шум, який вона створила, падаючи по сходам, Люсi прикрiпила до не¬ якийсь метал, вiдразу привернув до себе увагу. Повалив дуже густий, чорний дим, схоже спрацювало щось, на варiант сигналiзацi¬, все складувалося, як потрiбно. Дiвчина почекала декiлька хвилин i телекiнезом перенесла до себе артефакт, шкода, що при Мей не можна телепортувати.
  - Це все заради артефакту? - витрiщила очi природничка.
  - Потiм поясню, побiгли.
  Вони швидко вибiгли з будiвлi i кинулися бiгти по вулицi i так до самого парку. Мей зупинилася бiля дерева, щоб вiддихатись.
  - Ну i навiщо було це робити? Ми докотилися до злочину, вкрали! Ми могли просто позичити.
  - Тодi б виникло запитання навiщо, а так ми тут нi до чого.
  - А правда, навiщо?
  - Я не збираюся чекати, щоб дiзнатися те, що нам потрiбно. Я сама проберуся в архiв. I, Макс, можеш не ховатися, я знаю, що ти пiдслуховугш. Я не просто так тут зупинилася.
  Хлопець зiстрибнув з сусiднього дерева i запитав:
  - Я правильно зрозумiв, чи вас на кримiнал потягнуло?
  - А я правильно зрозумiла, що ти не проти взяти в цьому участь?
  - Припустимо, я не проти. Що вам потрiбно в архiвi?
  - Дещо про сiм'ю Дерк, хочу дiзнатися, який вiдьмак напав на мою матiр.
  - Значить, ви сестри? - це погано, в першу чергу для огневички.
  - Так. А чому ти так швидко погодився? Я думала, тебе доведеться довго просити.
  - Менi цiкаво, що з цього вийде. До того ж я вже давно нiкуди не влiзав.
  Насправдi хлопця цiкавила ¬¬ безпека. Не кожний день зустрiчагш когось зi схожою проблемкою, а якщо це ще й безрозсудна дiвчина...
  
  <24>
  Мей завела всю трiйку до себе додому, точнiше в дiм сiм'¬ Дерк. Люсi зацiкавлено оглядалася, будинок був величезний, явно на десяток людей. Тут було трохи брудно, мабуть нелегко прибирати в настiльки великих мiсцях. Але, не дивлячись на це, всi рослини були доглянутi, видно, що тут живе природничка. Макс, схоже, тут уже був, цiкаво, при яких обставинах. Хлопець вiдразу всiвся на крiсло у просторнiй вiтальнi i взяв з полицi книгу. Схоже, сестра огневички теж не спiшила з розмовою, вона дала ¬й гарно роздивитися примiщення i навiть пiдказала, що кiмната Анни на другому поверсi, але Люсi не захотiла заходити.
  Поступово темнiло, вони сидiли, нiчого не роблячи, вже декiлька годин, дiвчинi це вже встигло чесно дiстати. I головне, що вони навiть не розмовляли. Врештi-решт, Люсi просто знайшла мiшень i кидала в не¬ кинжал, той, яким вона вже думала прирiзати водника, i вона все частiше помiчала, що вiн дивиться, але вирiшила не звертати увагу на його погляди.
  Годинник на стiнi (тут г ще й годинник!) пробив п'яту годину, i нарештi вiн i природничка зарухалися. Дiвчина витягнула кинжал з уже порубцьовано¬ дерев'яшки i всiлася на столi.
  - Ну то що? - запитала вона.
  - Може увiмкнеш свiтло, огневичка? - посмiхнувся хлопець, йому була цiкава ¬¬ реакцiя на таке прiзвисько. - А то в темрявi я нiчого показувати не буду.
  Вiн чiтко вiдчув ¬¬ невдоволенiсть, схоже, кличка ¬й не сподобалася.
  - Пропонугш менi щось пiдпалити?
  Природничка дала ¬й в руки металеву пiдставку.
  - Артефакт, - пояснила вона.
  Люсi здогадалася, що треба робити i засунула невеличкий вогник у заглибину. Пiдтримувати його було непотрiбно, на те ж це i артефакт, вiн вилучав настiльки яскраве сяйво, що свiтло розповзлося по всiй кiмнатi i кидало моторошнi тiнi на стiни.
  - Злiзь, - буркнув Макс i телепортував на стiл схему будiвель того кварталу, на не¬ була нанесена навiть вентиляцiя i водосточнi труби.
  - Де ти це взяв? - здивувалася Люсi, для тако¬ справи це був справжнiй скарб.
  - А ти думагш я завжди жив легально? - ухмильнувся вiн. - Вiтаю, ти правильно визначила до кого правильнiше звернутися, я знаю багато способiв, як пройти i залишитися непомiченим.
  - А чому ти жив поза законом?
  Огневичка пiдмiтила, що Мей теж цiкавить це питання, схоже вона не знала.
  - ¦ декiлька причин, можливо колись пронюхагте. Можеш запитати у Руслана, може, i розкаже вам, - знову хитро всмiхнувся вiн i повернувся до карти обличчям. - Дивiться, тут все просто. Вiдомо, що архiв бiля головнокомандучого, значить будiвлi може з'гднувати каналiзацiя, - вiн показав рукою на тоненький перехiд.
  - Фу, - Мей скривилася, але, побачивши невдоволене обличчя хлопця, швидко з надiгю запитала:
  - А, може, зайдемо через нормальний вхiд?
  - Природничко, ти що, помiдорiв об'¬лася? - подивився вiн на не¬ з-пiд лоба. - Ми йдемо в найсекретнiший архiв, де навiть генералам нiчого не видають, а не в бiблiотеку!
  - Ясно, - зiтхнула вона i схилилася над картою.
  - Добре, що Люсi викрала цей артефакт, так ми будемо точно знати про мiсцезнаходження охорони. Скажу так, ранiше на пост виставляли десятку, по трог природникiв, повiтряних, водникiв i одного огневика. Вони стояли по периметру, ходили мiж полицями. Нiчого такого. Але всi папери зачаклованi проти виносу, спрацюг сигналiзацiя - ми трупи. Читати доведеться на мiсцi. Через входи не увiйти, там чотири охоронця i захисне поле, каналiзацiя - гдиний вихiд. Ще один варiант - дах, але залiзти туди без магi¬ i не зiштовхнутись iз захисним полем нереально. А хто подумаг про стару добру каналiзацiю?
  - Зрозумiло, - Люсi була настрогна рiшуче. Вона справдi хотiла дiзнатися, який гад напав тодi на ¬¬ сiм'ю в полюваннi за нею, маленькою, беззахисною дiвчинкою. - Що ти пропонугш?
  - Ми спустимося вниз, я знаю пiдходящий люк, доберемося без магi¬, якщо нас вiдчують, доведеться втiкати не тiльки з мiсця, а ще й з астралу, з людського теж, там датчики повсюду. Я зараз збiгаю на чорний ринок, у мене там зв'язки, дiстану нам щось для маскування магiчного сигналу, це повинно вирiшити проблему. I так, я свiтлий, - вiн подивився на Мей, яка пiдозрiло на нього дивилася.
  - Звiдки ти знагш, про що я думаю? - пiдняла брови природничка.
  - Здогадався, - вiдмахнувся вiн i продовжив: - Але потрiбно буде взяти декiлька простеньких артефактiв про всяк випадок, чуг мог серце, з вами двома прийдеться швидко втiкати.
  - Думагш? - огневичка скептично подивилася.
  - Знаю. Тому i люблю працювати один. Давайте далi. Я вас туди проведу, але пролiзти через водосточну трубу вгору втрьох не вийде, комусь iз вас, дiвчата, доведеться залишити i бути напоготовi, щоб прикривати втечу. Самi вирiшуйте, хто, ще одна причина така, що хтось повинен використати силу артефакту з силою i пiдкинути мене догори, детальнiше поясню на мiсцi.
  - Я залишуся, - Мей все ще не дуже хотiла, щоб ¬¬ спiймали на проникненнi i тому вирiшила не лiзти в саме пекло.
  - Як хочеш, - насправдi хлопець дуже хотiв, щоб з ним пiшла огневичка, з нею не тiльки зручнiше, а й можна приглядувати. - Коли ми з Люсi проберемося всередину, я приверну увагу охорони, а у тебе з'явиться час, щоб пошукати те, що тобi потрiбно. Або ж зробимо все по-тихому i обережно переригмо документи, архiв великий, там площа бiльша, нiж у трьох ось таких кiмнат, - Макс обвiв пальцем вiтальню, - разом, нас з якоюсь вiдводною штукою можуть i не побачити взагалi. Так навiть краще. I нiхто не дiзнагться про наш вiзит.
  - Я теж погоджуюся з другим варiантом, - Люсi встала зi стiльця, на якому сидiла.
  - От i добре. Тiльки за артефакти платите ви, - хитро посмiхнувся вiн.
  - Ти знагш, скiльки вони коштують? - обурилася природничка.
  - Знаю, але ж це потрiбно вам!
  - Все з тобою ясно, - кивнула огневичка i запитала Мей: - Може тут завалялося щось пiдходяще? Чи грошi, чи те, що можна продати, обмiняти?
  - В кiмнатi Анни г багато всякого магiчного барахла, можна взяти.
  - Може не варто? Це ж все ж таки речi мог¬ матерi.
  - Продавати не будемо, вiзьмемо покористуватися. I причому на законних основах.
  - Тодi добре. Але давайте без мене, я хочу ще порозглядати карту.
  Природничка пожала плечами i побiгла нагору по непомiтних дерев'яних сходах нагору. Через декiлька хвилин вона повернулася з величезним мiшком.
  - Я в цьому не розбираюся, Макс, глянь, що може знадобитися.
  Хлопець знайшов майже все, все, окрiм артефакту з силою водника. В принципi, вiн мiг легко зробити його сам, але, на його думку, занадто легко можна дiзнатися, хто зробив артефакт, особливо якщо займатися цим професiонально. Доведеться таки йти у пiдворотнi.
  Мей швидко вiдмовила в допомозi, сказавши, що приготуг вечерю, дiвчата зранку нiчого не ¬ли. А ось Люсi було цiкаво, як i де можна роздобути незаконну зброю, до того ж про такi мiсця потрiбно знати все. Дiвчина погодилася сходити з ним i вже через пiвгодини вiн вiв ¬¬ через темнi провулки, а потiм вони взагалi спустилися пiд землю. Це мiсце походило на якусь копанку, величезну пещеру пiд будiвлями, вона навiть здивувалася, зазвичай вiд таких пiдземних мiсць по стiнах будiвель зверху повиннi пройти трiщини через нерiвнiсть фундаменту. Але нiчого такого огневичка не помiтила, ¬¬ увагу бiльше привертали бруднi неохайнi намети, якi рядами стояли в тьмяному свiтлi факелiв на стiнах. Макс упевнено йшов далi i тягнув ¬¬ за руку, цей притон вбивць аж кишiв бездомними, зрештою тут було теплiше, нiж на вулицях. I нiхто тут не носив цi дурнi плащi, ¬й вже починала подобатись ворожiсть цього мiсця. Деякi iз присутнiх випивали, деякi просто перемовлялися, були такi, що домовлялися про вартiсть покупки.
  Нарештi хлопець зупинився i пiдiйшов до старого чоловiка, обличчя якого було сховане пiд каптуром накидки.
  - Максимка? Що, вирiшив зайти? - голос у нього був такий вкрадчивий, пiдозрiлий, дiвчинi вiн вiдразу не сподобався, дивний тип. - А, з тобою дiвчина? I як звати це чудо природи? - так же елейно поцiкавився вiн i простягнув руку для потиску.
  - Люсi, - похмуро буркнула вона i з цiкавостi потиснула його руку. Схоже аура майстерно закрита не тiльки у не¬, а ось як вiн почав тягнути ¬¬ фiзичну силу вiдчула вiдразу на собi i рiзко вирвала долоню, а чоловiк, як нi в чому не бувало провiв по тоненькому порiзi на руцi i затягнувся.
  - Що це було? - нервово смикала вона за кiнчик локона волосся.
  - Знайомся, це мiй добрий знайомий Леронт, вiн iнсолiт-цiлитель. Перепродаг нашi артефакти у сво¬х i у нас на чорному ринку. Нам потрiбний артефакт iз силою водника, - звернувся хлопець вже до нього i з проханням на нього подивився.
  - А я вже думав, що ти справдi зайшов мене провiдати. В аренду, чи назавжди? I, любий хлопчику, ти ж i сам можеш такий зробити.
  - Я знаю. I пропоную обмiняти на точно такий же, але зроблений не мною.
  - Малий, так ти знову у справi? Вiтаю. Але я ще не забув, як чудово ти вмiгш задурювати людям голови.
  - Чого ти хочеш?
  - Як мiнiмум два. Отримагш, коли принесеш обидва, цей, - вiн показав медальйон на ланцюжку, - зможеш залишити собi.
  - По рукам. Тiльки дай якусь основу для другого, у мене тiльки для одного.
  - Тримай, тобi повезло, що у мене г пустi.
  Макс прийняв жiночий браслет i вже через декiлька секунд вiддав його назад, але тепер вiн мав ледь помiтний вiдтiнок темно-синього, i у нього з'явився вiдбиток аури. Також вiн простягнув величезний перстень i простягнув руку за медальйоном. Чоловiк вiддав, але пiдмiтив:
  - Щось сьогоднi ти занадто щедрий.
  - ¦ таке, - погодився вiн i потягнув Люсi за руку до виходу.
  Коли вони вже вiдiйшли на декiлька кварталiв огневичка поцiкавилася:
  - Якi у тебе справи з iнсолiтами? Я чула, що це майже протизаконно.
  - Якщо хочеш знати, то особисто у мене з ними г багато справ, i не всi вони кримiнальнi. Може колись дiзнагшся, - вони звернули на охайнiшу вулицю.
  - Зачекай, менi здагться, чи ми йдемо в центр, а не додому?
  - Нi, тобi не здалося. Артефакт досi у тебе?
  - Я його не виймала.
  - От i чудово, просканугмо будiвлю, спiймагмо сигнали вартових, з каналiзацi¬ це робити буде тяжче.
  Вони повертали ще двiчi, доки не дiйшли до величезно¬ будiвлi поряд iз будинком Руслана. Хлопець був прав, там стояло десять охоронцiв, ще було три точно таких же артефакти, як i у них, голограма, яка вискочила над каменем показувала навiть це. Сховавши детальну карту, вони швидко повернулися до будинку Мей, в наступний раз кристал активували вже на просторiй кухнi, коли хлопець i огневичка по обидвi щоки уплiтали трохи пересолену ягшню, а природничка тихо розглядала карту.
  - Дивiться, все, як я казав, - Макс говорив трохи невнятно, але доволi зрозумiло, - ¬х десятеро, але шестеро дрихнуть на постi, - вiн показав на лежачi фiгурки в окремiй кiмнатi, - чотирьох легше обманути, нiж десяток. Але двог iз них стоять бiля артефактiв. Питання: як можна непомiтно знешкодити кристали? - вiн нарештi вiдклав вилку i подивився на дiвчат. Люсi в цьому взагалi мало що тямила, Мей теж не знала, що вiдповiсти.
  - Може вирубимо охорону людськими методами? - це було гдине припущення огневички.
  - Забагато шуму, - вiдповiла за хлопця природничка.
  - Так. Тому можна влаштувати нещасний випадок, при якому всi три артефакти пошкодяться. Наприклад, один впаде на пiдлогу, на iнший впаде книга, а в третьому раптово скiнчицься енергiя. Що думагте?
  - Що нас помiтять ще до того, як ми це влаштугмо, - пхикнула дiвчина. - А так непогано, - Люсi нiчого не залишалося, як погодитися з таким планом. Але навiщо цi всi плани, якщо завжди все iде не так?
  
  <24>
  Каблуки Люсi гучно стукали по кам'яних плитах пiдземелля, запах тут був не дуже, бiгали щури, природничка гидливо обходила вонючi калюжi.
  - Лу, ну не можна було одягнути менш стукаюче взуття, тебе чутно за пiвкiлометра, - хлопець скептично на не¬ дивився.
  - Я не буду розгулювати у кросiвках Мей, якi на пiвтора розмiра бiльшi. Ти знагш, як я у них би бiгала? Я нi.
  - Ти це кажеш через те, щоб не позбутися всiг¬ тiг¬ збро¬, яку ти там сховала, - зрозумiв Макс. - Але з каблуками потрiбно щось робити.
  - Боса я не пiду!
  - Ти хочеш, щоб нас почули?
  - Давай не будемо, я буду ходити тихо.
  - Ти несешся i грюкагш, як слон!
  - Ну знагш! Я не люблю ховатися!
  - Зрозумiй, дурепа, ти не всемогутня i не безсмертна, тебе просто вб'ють, з тво¬м крихiтним досвiдом проти групи досвiдчених бойовикiв, якi пройши мiнiмум три курси в академi¬, ти не вистосто¬ш проти них i десяти секунд!
  - А ти висто¬ш? - огризнулася дiвчина, i в ¬¬ долоню почала стiкатися темна енергетика.
  - Народ, заспоко¬лися! - втрутилась в сварку Мей.
  - Помовч! - рявкнули обог.
  Природничка трохи неочiкувала такого повороту, коли вона зiбралась з думками цi двог вже майже билися.
  - Та що ти можеш? - Люсi вже була готова увiгнати в нього кинжал з рукава, ¬¬ зупиняло тiльки те, що без нього нiчого не вийде. - Тiльки влiзати в халепи i вилазити з них, рятуючись втечею? В тебе не вистачаг гордостi навiть зустрiтися з ворогом тет-а-тет!
  - А ти згадай, що сталося з твогю матiр'ю, коли вона вийшла на чесний бiй!
  - Не приплутуй сюди ¬¬!
  - Я сказала заткнiться обог! - Мей побачила шматок родючо¬ землi пiд ногами i з не¬ потягнулася лоза i закрила хлопцю i дiвчинi роти. Огневичка миттгво зiрвала бiдну обпалену рослинку з обличчя i повернулася до кузини.
  - Ти що витворягш?
  - Ну нарештi на мене звернули увагу! - дiвчина звiльнила хлопця i продовжила: - Народ, якщо ви зараз не припините i почнете битися, то нашi сигнали спiймають, а нам же це не потрiбно?
  Люсi зiтхнула i заспоко¬лася. З невеличкого мiшечка за поясом вона витягла маскувальнi артефакти i передала хлопцю. Той мовчки натягнув старий перстень, Мей дiстався браслет, огневичцi медальйон. Це теоретично повинно приховати ¬хнг мiсцезнаходження по енергетицi, але шкода, що це не могло вирiшити проблему бiоенергетики, яку кристали в будiвлi ловили в першу чергу.
  Трiйця якомога тихiше пiшла далi, раптом Макс зупинився i рiзко подивився вгору.
  - Це тут, - прошепотiв вiн i, скориставшись артефактом, зiрвав решiтку з водосточно¬ труби, з яко¬ перiодично стiкали слабкi потоки. - Мей, ти залишагшся тут. Зараз ти ось цею штукою, - вiн показав природничцi обмiняний медальйон, - пiдкинеш нас з Лу вгору.
  - Як? Це артефакт водникiв, до того ж ви туди просто не пролiзете.
  - Бери вище, все вийде. Це я продумав. А тобi доведеться взяти мене за руку, - хловець простягнув долоню огневичцi, вона трохи вагаючись мiцно його схопила. В ¬¬ поглядi була така недовiра... В принципi для не¬ це нормально.
  Макс зосередився. Ранiше вiн робив це часто, але за декiлька рокiв навiть дуже кориснi навики забуваються. Було доволi ризиковано робити це на огневичцi, все ж вона протилежна йому, але цiль завжди оправдуг дi¬.
  - Зараз швидко пiдкинеш нас вгору артефактом, не дай нам розтектися, - вiн пiдстрибнув i зачепився за трубу. - На рахунок три. Один. Два. Три.
  - Удачi, - прошепотiла природничка.
  З хлопця i дiвчини потекла вода. Вони неначе розтаяли в нiй. Добре, що Мей вчасно зреагувала, в такому станi Макс аж нiяк не мiг пiднiматися вгору. Tх занесло в трубу i вже через декiлька секунд виплюнуло через решiтку на пiдлозi вбиральнi. Що ж, непоганий початок. Вони прийняли нормальний вигляд, водник був повнiстю впорядку, а от дiвчина важко дихала, сидячи при цьому на пiдлозi. Вона вже хотiла щось сказати, але хлопець притулив палець до гув i показав на дверi. Точно, шумiти зараз не можна. Вона, спираючись на стiнку, обережно встала, каблуки цокнули об плитку, от чорт! Водник зло на не¬ подивився, було доволi темно, але вона розгледiла, як вiн скривився i показав, щоб вона ¬х зняла.
  - Ти нормальний? Це ж мармур, я не збираюся проморозити ноги! - прошепотiла вона.
  - Хочеш, щоб нас почули? - гаркнув вiн i через щiлинку в дверях почав розглядати ситуацiю в архiвi. Однi полицi, жодно¬ живо¬ душi. Ех, було б все так спокiйно, як здагться.
  Люсi нехотя все ж зняла взуття i поклала сво¬ улюбленi чоботи бiля стiни. Що ж, краще холодна пiдлога, нiж не встигнути щось дiзнатися. Вона дiстала артефакт i, зважаючи на скан, вони знаходились на першому поверсi, а ¬м потрiбно на другий, судячи з тематичностi документiв. I що вiн задумав? Мабуть зручнiше все ж таки пiднятися по сходам, але якраз Макс прикидував, чи пролiзуть вони у вентиляцiйну трубу. В каналiзацi¬ вже були, тiльки там ¬х ще не вистачало.
  Слава богу, вiн похитав головою, вона вже i так викачалася в багнюцi, доведеться ще раз вимити голову i випрати одяг. T¬ воротило вже вiд само¬ думки, скiльки там павутини.
  Водник глянув на карту. Там майже нiчого не змiнилося, на першому поверсi двог охороняють вхiд, на другому i третьому по одному охоронцю. Але також зовсiм поряд г шестеро сплячих бойовикiв. Треба вести себе ще тихiше.
  Дiвчина сховала артефакт за пояс, i вони мовчки вислизнули в темний коридор. Нi, ну це точно якийсь лабiринт. Пройшло вже бiльше хвилини перед тим, як вони вийшли до величезних сходiв, у огневички склалося вiдчуття, що вони в якомусь старовинному безлюдному замку. Хлопець попросив карту i кристал перейшов до нього в руки. Вiн показав на двi червонi точки i повiв ¬¬ до першо¬. Дiвчина вже хотiла обуритися, як так, вони знайшли сходи i повертаються. Як добре, що камiнь на цьому поверсi розташований в серединi зали, там, здагться, нiкого нема. Вони швидко, але дуже обережно пройшли туди, Макс рiзко перевернув стiл, був такий грюкiт. Артефакт розбиввся на сотнi мiлких частинок, розсипався на пiсок. Ти ба, яке воно крихке! А вона i не думала, зi сторони здагться мiцним. Мабуть це була погана iдея, двог несплячих охоронцiв кинулися сюди, вони ж не виставили звуковий бар'гр! А ¬м потрiбно вивести з ладу ще двi такi штуки. Так, крадi¬ з них нiякi.
  Хлопець виругався одними губами i поспiшно потягнув ¬¬ за стелаж, ¬х швидко окружила темно-синя плiвка, яка з'явилася з його персня, аби тiльки ¬х не побачили!
  Двог в бiлоснiжних плащах, видно природник i повiтряник обдивилися мiсце.
  - Чужо¬ магi¬ не чутно, - вони говорили вiдносно тихо, але достатньо розбiрливо.
  - Може само упало?
  - Можливо. Тут гуляг такий вiтер, причому через тебе. До того ж цей столик давно пора замiнити було.
  - Ну знагш! А я б все ж перевiрив, я думаю, тут хтось г.
  - I хто, по-твогму? Та кому всi цi звiти потрiбнi? Цим писулькам все бiльше десяти рокiв! I це притому, що сюди неможна вломитися! Не смiши.
  - Ну добре, добре. Але давай розбудемо про всяк випадок Агнес.
  - Може спочатку сходити за запасним артефактом? Як думагш?
  - Ти забув, що вiн не працюг, розряжений. А замiну привезуть зранку.
  - Точно. Ну добре, я пiду будити нашу iскорку, от вона точно не зрадiг.
  - Iди, а я прогуляюся на другий поверх, перевiрю справи у Мета, заодно гляну на карту, менi все ж здагться, що тут хтось г, - повiтряник оглядувався, але ¬х покищо не знайшли, а це уже добре. Макс тихенько повiв ¬¬ в сторону сходiв, лише перед останньою полицею знову звернув у темряву. Люсi прислухалася. В ¬хню сторону уже йшов той чоловiк, не можна допустити, щоб вiн туди пiднявся. T¬ рука вже потягнулася до поясу, одного удару рукояттю буде достатньо для втрати свiдомостi, проте вiн зависокий для не¬, у не¬ не вийде впоратися з ним без магi¬ i хитрощiв. Огневичка вийняла тяжкий клинок i взяла за доволi гостре лезо. Якщо мiцно його стиснути, буде порiз, потрiбно бути обережнiшою. Повiтряник пройшов мимо них, дiвчина вже хотiла напасти, але хлопець ¬¬ зупинив. Вiн обережно взяв клинок. Невже вiн дозволить йому пiти, це ж може скiнчитися повним провалом! Що вiн робить, це гдиний вихiд зробити все непомiтно! T¬ рука вже вдруге потягнулася за зброгю, але сильнi руки хлопця зупинили ¬¬ ще раз.
  
  <25>
  Вони продовжували просто стояти, дiвчина його не розумiла, вiн же просто заглядав у щiлинку i дивився, як охоронник вiддалягться. Вiн же просто пiде, не можна цього допустити! Але Макс i не збирався. Вiн витягнув якусь штуковину i мiцно стис у долонi. Люсi потягнуло такою дружелюбною силою, схожу вона не вiдчувала у жодно¬ etrange. Вiдкрився темно-сiрий портал, вi видiляв доволi небагато свiтла i був досить непомiтним у темрявi. Хлопець пiдмигнув ¬й i увiйшов у чорну диру. Вихiд не мiг вийти за межi архiву, огневичка вiдчувала блокуюче закляття. Яка все ж вона помiтна, та магiя, яку накладали вiдкрито. Хоча, в принципi, бiльш дiгва.
  Вони вискочили на другому поверсi, i водник вiдразу показав на артефакт, бiля якого спав доволi молодий чоловiк. Дрихне на посту, як миленький. Ну нiчого, тим краще для них. Хлопець показав ¬й, щоб залишалася в тiнi, все ж його закляття вiдведення дiяло пречудово. Макс тихенько пiдiйшов до чоловiка, рука якого була аж надто близько до нерiвного каменю. Iдеальний злочин, все подумають на цього Мета. Прекрасно.
  Водник дiстав артефакт з силою повiтряних i обережно скинув кристал зi столу, вiн теж розбився, але звуку не було. Хлопець скрився у тiнi i закiнчив дiю артефакту. Прозвучав звук розбито¬ тарiлки, той повiтряник вже бiг сюди, а Мет рiзко прокинувся i пiдскочив. Схоже вiн таки подумав, що скинув вiн, картинка склалася.
  - Що тут сталося? Та що ж цими артефактами проклятими, це вже другий розбився!
  - Вибач, це я скинув.
  - Це i так ясно, магiя тут майже не використовувалась. I що будемо робити? Запасний кристал не працюг, ми залишилися без датчикiв!
  - Значить доведеться будити всiх, ми i так вже в нашу змiну накосячили.
  - Добре, давай ти пiдеш до Рена в нове вiддiлення, а я сюди пришлю Дена i ще когось.
  - Я згоден, так навiть краще. Але я ще прочешу периметр, щось менi тут не подобагться, з чого це артефакти розбилися саме в одну нiч?
  - Може просто спiвпало, i таке буваг.
  - Я пiду.
  - Чеши, тiльки дивись, не розбий щось ще!
  Мет невдоволено фиркнув i небезпечно пройшов у метрi вiд лазунчикiв. Але схоже таки пронесло, ¬х не помiтили. Повiтряний спустився на перший поверх, але небезпека не пройшла i потрiбно ще знайти потрiбний стелаж. Хлопець i дiвчина бiгали вiд полицi до полицi, поки водник не прикликав босу огневичку до себе i не дав ¬й в руки величезну папку. Що вiн знайшов, в темрявi ж зовсiм нiчого не видно! Добре, що сiрники завжди з нею! Люсi оглянулася, все ж таки той охоронець досi десь тут ходить, i обережно запалила. Якiсь букви на бiлiй вставцi просто розпливалися перед ¬¬ очима, чому вiн вибрав саме цю папку, може просто потрiбно щось вiдчути? Але нi, вiн впевнено показував на заголовок. Сiрник довелося затушити, ¬й здалося, що за нею хтось дивиться крiм Макса, а таке вона вiдчувала. Ще ¬й хотiлося запитати про той портал, ¬й було дуже важливо знати, якою силою був створений цей магiчний предмет.
  Дiвчина тихенько виглянула з-за повороту, це було необдумано, але якщо ¬х уже помiтили... Вiдвод все ще дiяв, але вона чудово знала про тяжке закляття, яке дозволяг бачити навiть через нього. До того ж це не надто сильна ¬¬ сторона, ховаюче закляття блискуче виходить саме у повiтряникiв. З однiг¬ сторони, здагться нiкого. Хлопець спробував ¬¬ вiдтащити, але вона його зупинила. Вона вже знала, що ¬х викрили.
  - Папку беремо з собою, - прошепотiла вона i, показавши, що за поворотом хтось г, повнiстю вийшла в поле видимостi i зняла закляття вiдводу.
  Несподiванiсть була ¬¬ козирем, старий медальйон i закрита аура майстерно маскували ¬¬ сигнал, цей Мет до останнього не дiзнагться ¬¬ стихiю.
  - Може покажешся, я ж вийшла, - пiдмiтила вона i повернулася лицем до охоронця.
  Вiн же боягузом не був i вiдразу вiдкрився.
  - Як ти сюди потрапила, дiвчинко? I що ти тут робиш?
  Доволi передбачувано.
  Люсi трохи поморщилася через "дiвчинку". Давно ¬¬ так не називали.
  - Не твоя справа, - огризнулася дiвчина i витягнула кинжал. Раз магiгю не можна, значить думати треба об'гктивнiше. - А взагалi то гуляю, а що? Не подобагться?
  - Уяви собi, малолiтка. I забери свiй гонор i вiддай ножик, за таку вилазку тебе вбити мало! I куди тво¬ батьки дивляться?
  - Самiй цiкаво. I що ж ти зробиш, великий, страшний охоронцю? - вона поглянула невинними очима i почала пiдкидати клинок i незворушно ловити його за рукояття. I схоже чоловiка це теж бiсило.
  - Таку баришню не кожен день застанеш в нашiй дирi, до того ж вночi, до того ж неофiцiйно. Що ти тут забула? I напарника свого не ховай, я знаю, що вiн там.
  Макс невдоволено теж вилiз з-за повороту.
  - Ну, здраствуйте, - зневажливо кивнув хлопець, - до речi, ми уже знайомi, рiк тому, винищення напiвкровних в мiстi, ви за мною довгенько бiгали.
  - От чорт, напiвкровний iнсолiт, - тихо вилаявся вiн i став у бойову позицiю.
  - Ну все, Лу, з нас на сьогоднi досить, - Макс виставив руку вперед i потягнув за нитки, виднi тiльки йому. Мет вiдчув, як сили його покидають, вiн похитнувся i, знепритомнiвши, безвольно впав. Причому доволi гучно.
  - Йому нiхто не говорив, що на нас краще не нападати? - засмiявся вiн.
  - Значить, ти ще й iнсолiт, напiвкровний? - вона сховала кинжал назад у рукав.
  - Я той, хто я г, я не хочу зараз про це говорити, пора зникати.
  Люсi ще трохи на нього подивилася, значить вiн напiвкровний. I ясно, чому вiн поза законом, забороненi союзи рiзних магiчних iстот, а тим паче дiти вiд таких союзiв. Було вже дивно, що його досi не вбити, облави на iнакших частенько проводяться тут, в астралi.
  Хлопець терпеливо ¬¬ чекав, але вiн знав, що треба бiгти. I вiн не дав дiвчинi побiгти в сторону сходiв вниз, у нього вже складався безпечний план вiдходу.
  - Пам'ятай, там восьмеро бойовикiв, там не пройти, - прошепотiв вiн i повiв огневичку в iншу сторону, а пiзнiше i на третiй поверх. Водник активував артефакт з картою, один охоронець зовсiм поряд, потрiбно бути обережнiшими. Хлопець сховав ¬х пiд закляттям i завiв за поворот, цього було достатньо, щоб вартовий просто пройшов мимо них.
  Чи все ж помiтив, чому ж тодi вiн повернувся?
  Чорт, чорт, чорт! Чому вiн повернувся?
  Вiдповiдь на запитання вона зрозумiла миттгво. Значить, усi охоронцi вже знають, що тут хтось г, вони вiдстежують робочi артефакти, а вони використовують один постiйно, а щойно активували карту! I цей, здагться Рен, чiтко розумiг, де вони, а всi iншi охоронцi вже бiжать сюди. Може, цього теж вирубити? Люсi з надiгю подивилася на хлопця, вiн похитав головою. Значить не варто, залишився тiльки один варiант, вони побiгли в iншу сторону, повезло, що це не кут, коридор мiж полицями продовжувався. Водник рiзко смикнув ¬¬ за наступний поворот, ¬хнi кроки вiдлунювало, але на поверх вже забiгло декiлька бойовикiв, вже було нiколи ховатися. Макс проглянув карту, все ж у них вийде втекти, аби тiльки ¬х б не спiймали ранiше.
  - Дивися, - вiн провiв пальцем мiж голограмними стелажами аж до мармурових колон i вказав на драбину бiля стiни, яка вела на горище. Горище - це було м'яко сказано, це просто була порожня, але таки добре захищена кiмнатка пiд самим дахом, але вона була гдина, де крихiтне вiконце можна було розбити.
  Люсi кивнула, зрозумiвши хiд його думок. Але охоронцi стiмко наближалися до них, вона прошепотiла:
  - Якщо когось iз нас спiймають, втiкагмо по одному.
  Обуритися дiвчина йому не дала, з такою швидкiстю, як вона побiгла...
  - Лу, стiй!
  Огневичка просто налетiла на широкоплечого чоловiка, який вибiг iз-за повороту, бойовик вiдреагував миттгво i схопив ¬¬ за зап'ястя. От правильно говорять, поспiшиш, людей насмiшиш. I чому вона не перевiрила мiсцезнаходження всiх ¬х? Сама сказала, що кожен сам за себе, а тепер розгрiбати.
  
  <26>
  Руки вже сильно болiли, навiщо вiн ¬х так стискаг, ¬¬ сили мало¬ дiвчинки не вистачить навiть, щоб покласти його на пiдлогу. Ах, так, вони ж впевненi, що вона iнсолiтка, але, видно, не знають, що через дотики приближенi до смертi теж можуть викачувати енергiю.
  - Одна г! - крикнув чоловiк, вона впiзнала в ньому того доволi пiдозрiливого повiтряника.
  - Впевнений? - хитро посмiхнулася вона. Ну хоч не марно вивчала паркур, ну прямо знала, що колись, да знадобиться. А каблуки би тут знадобилися, не просто так кажуть, що це жiноча зброя.
  Дiвчина рiзко сперлася ногою об його стегно i, вдаривши iншою ногою у живiт, зробила небезпечне сальто. У не¬ вийшло вирватися, чоловiк похитнувся назад. Огневичка незворушно потерла зап'ястя, схоже там залишаться синяки.
  Як його позбутися? Може показати шоу з кинжалом? Якщо врахувати кiлькiсть його друзяк - iдея не найкраща. Залишагться один вихiд.
  I вона побiгла. Люсi приблизно пам'ятала, куди ¬й треба, але не до кiнця збагнула задумку хлопця. Вiн що, хоче стрибнути з даху трьохповерхово¬ будiвлi?
  А повiтряник рванув за нею, до нього пригдналося ще трог, i одна з них дуже молода жiнка, явно огневичка. Навiщо вона одягла каблуки, вона ж в них бiгати не могла! Начебто вже не дитина, а така дурепа. Цiкаво, а всi огневички ходять на високих пiдборах, чи це одиничнi випадки? Вона слабо пам'ятала, що Анна теж одягала чоботи, правда, каблук був маленький, ну так, щоб було зручно.
  Як добре, що вона вiдстала, хто знаг, що у не¬ там г в арсеналi.
  Люсi пiдбiгла до залiзно¬ драбини i вилiзла нагору. Tй здалося, чи там, знизу, був спалах рiдно¬ сили? Нi, таки там хтось з'явився. Видно, сильний маг, так делiкатно пройти через захисне поле зможе не кожен.
  Аркл знав, що донька знову вляпалася. Було не розумно привертати увагу до свог¬ скромно¬ персони, мабуть краще було б вiдправити Анну, але тодi б вона вiдразу кинулась до не¬. А якщо його впiзнають, як сенатора... Його думка вже давно рятуг ¬х вiд вiйни, нападати вони не осмiляться. А от Люсi загрожувала справжня небезпека, вiн не мiг не втрутитися. Його задумка вдалася, вiн з'явився прямо перед носами тих etrange i насварився пальцем. Було доволi забавно дивитися за реакцiгю четвiрки. Вiн ще трохи постояв, подивився вгору, здагться, вона знаг, що робить.
  - Не чiпайте ¬¬! - тихого, але грiзного голосу завжди йому було достатньо, аби манiпулювати людьми. Сталь у голосi дуже впливала на них, звичайно, це не схиляння голови перед сильнiшим, як у янголiв, але доволi дiгво.
  Раптом спрацювала антивиносна сигналiзацiя.
  Юна огневичка, як тiльки забралася нагору, побачила Макса, вiн уже стояв на нерiвному даху i простягав ¬й руку. Дiвчина стрiмко вилiзла, не потрiбно було слiв, щоб зрозумiти, вона йому вiдносно довiряла. Стали вони впритул, ¬й навiть стало трохи некомфортно, вiн дуже обережно, як фарфорову ляльку, тримав ¬¬ за плечi.
  - Не рухайся, - прошепотiв вiн i вони розпалися на воду. Хлопець знав, що захисне поле не розповсюджугться на погоднi явища, але такий варiант може допомогти тiльки втекти. От кориснi все ж цi водосточнi труби, вiн плавно скерував ¬х в одну таку i зi страшенним гуркотом спустилися вниз i хлюпнулись на брукiвку. Макс зупинив закляття i вони сидiли прямо на дорозi. Дiвчина тяжко дихала, дуже непригмно рухатись таким чином.
  Невже у них вийшло? Вони пробралися туди, добули iнформацiю i вийшли живими. Пробралися в архiв!
  Люсi хотiла попросити ще раз глянути на папери, може вона щось наплутала i там усе зрозумiло? Але хлопець уже стояв i простягнув ¬й руку, вони ж перед самою будiвлею, ¬х можуть побачити. Дiвчина пiдвелася i через носки вiдчула холоднi каменi пiд ногами. T¬ взуття залишилося всерединi, у вбиральнi! Огневичка тихенько виругалася, ¬й що, тепер без чоботiв ходити? Водник засмiявся, зрозумiвши в чому справа, на що вона люб'язно йому нагадала, що це вiн винний у тому, що вона боса.
  Хлопець знову засмiявся i, зiтхнувши i пiдiйшовши трохи ближче, пiдхопив ¬¬ пiд колiна. У нього дуже сильнi руки, вiн навiть не приклав видимих зусиль, щоб ¬¬ пiдняти. А ¬¬ вже давно не носив нiхто на руках, тим паче хлопцi. Вiн що, таким чином просить вибачення? Тодi йому доведеться пiвдня вiрно ¬¬ носити, це була ¬¬ найзручнiша пара взуття!
  - Ми зараз куди? - нахально дивлячись, поцiкавилася вона.
  - Додому.
  - А мо¬ чоботи не забув?
  - Облиш ¬х, у нас не вийде забрати.
  - Ти нормальний? Я i так не в захватi вiд того, що мене повиннi носити, а тут ще й те, що менi ¬х не повернуть!
  Макс опустив ¬¬ на землю.
  - Я заважати не буду, можеш йти i пiдставити голову пiд нiж, - незворушно сказав хлопець.
  I все ж вiн правий, не можна так ризикувати.
  Дiвчина гучно видихнула i блимнула. Це було необдумано, але водник все рiвно дещо знаг, i вона теж маг на нього компромат.
  Прямо перед носом у Макса вдарила блискавка, вiн остаточно впевнився, що перед ним стояла вiдьма. Вiдьма зi свiтлою матiр'ю, але така невинна, вiн просто не мiг ¬¬ не захистити.
  
  <27>
  Люсi з'явилася в домi Марини, в людському астралi, тут теж була нiч i теж було вiдносно холодно. А ще кажуть, що у iнший вимiр переноситися тяжко i небезпечно, вона, наприклад, взагалi не вiдчула рiзницi зi звичайним блиманням. I так, треба знайти новiшi чоботи, у не¬ було взагалi тiльки двi пари на каблуках, ¬¬ прийомна мати погано розумiла, навiщо ¬й таке взуття. Ну де ж вони?
  Огневичка скинула кросiвки з полицi, вони ¬й дуже не подобалися, i залiзла в шафу. Ось Марининi туфлi, ¬¬ босонiжки. А теплiше взуття г?
  - Щось шукагш? - сонна жiнка стояла в дверях у нiчному халатi, схоже вона i не лягала.
  Чорт, i як вона могла не подумати, що в домi спить Марина, а тим паче, що вона хвилюгться за не¬?
  Дiвчина потупила погляд i подумала над вiдповiддю. Що можна ¬й сказати, як пояснити, куди вона зникла зранку зi школи. Але Рея сказала, що розiбралася з цим. Значить пiсля школи, яка рiзниця.
  Прийомна мати вже здогадалася, що ¬й потрiбно, зазвичай огневичка зовсiм не знiмала взуття, нiчого не мiнягться. Вона пiдiйшла до лiжка i вийняла з-пiд не¬ коробку.
  - Тримай, - простягнула ¬¬ жiнка i сiла на стiлець.
  - Дякую.
  Марина завжди така турботлива, але могла залiзти в душу. Iнколи корисно мати такого знайомого, але коли така людина лiзе до тебе...
  Люсi вже зрозумiла, що вона знаг, але що? Видно, що вона не бо¬ться за не¬, але деякi хвилювання г.
  - Ти збиралася менi сказати?
  - Я хотiла, щоб до всього ти дiйшла сама. Ти далеко не дурна, твоя справжня матiр теж. Як там Анна? - поцiкавилася жiнка.
  - Я не знаю, нiхто не знаг. Але я знайду ¬¬.
  - Шукай. Але прошу, повертайся. Хоч iнодi.
  - Ти виростила мене, як свою, я не можу тебе так просто забути. Але тагмницi минулого... я повинна знайти вiдповiдi.
  - Я розумiю. Але, може, поясниш, що у тебе сталося з взуттям?
  - Можна сказати, що загубила, - вона знову потупила погляд.
  Нi, ну це вже реально смiшно! Як можна пояснити, що пiд час кримiналу довелося залишити взуття там.
  Дiвчина швидко огягла взуття i засунула туди кинжали з рукавiв.
  - Вибач, - в останнг обернулась вона i вилiзла у вiкно. Можна було запитати щось у Марини, але оскiльки вона нiчого про ¬¬ справжню матiр не знаг...
  Макс вже чекав ¬¬ надворi, все ж безпечнiше ¬й користуватися чужими силами для переносу.
  - Дякую, що прийшов. Вибач, що накричала через дрiбницю, не варто було.
  - Ти теж вибач щодо взуття, тут я не продумав.
  - Треба було втiкати, було не до цього. Пiшли до Мей, - вона дала йому руку.
  - Було надто небезпечно так пересуватися посеред вулицi, - вiн сказав приглушено, так, щоб почула тiльки вона. Дiвчина зрозумiла натяк i кивнула. Так, небезпечно, але це ж вiн ¬¬ розiзлив!
  Вони зникли у променi свiтла, коли ¬х викинуло у брудному саду природнички, у Люсi навiть не темнiло в очах, з Мей було набагато складнiше. Вона вже повернулася назад i чекала на них.
  - Ну нарештi, так я не зрозумiла, у вас вийшло? I чому ви не вийшли через низ?
  - Вийшло, я знайшов папку. Але потрiбно було втiкати.
  - Ясно. Пiшли в дiм i дiставай документи.
  Вони зайшли у вiтальню, хлопець кинув масивну чорну шкiряну папку на стiл i сiв у крiсло.
  - Дивiться, це все, що було, але пакет документiв не повний, хтось забрав додатки, я перевiрив.
  - Що за додатки? - Люсi витягла звiдти файли i поглянула на нього.
  - Вся додаткова iнформацiя по якiйсь, можливо кримiнальнiй справi, ну ти зрозумiла.
  - Ага, - огневичка замовкла, ¬й до рук потрапила особова справа в червонiй обкладинцi з невеликим написом "Анна Дерк". Дуже дивно, там, в архiвi вона зовсiм не могла це прочитати, зараз же букви теж були розмитi, але не настiльки.
  - А там я нiчого не бачила, - прошепотiла вона воднику на вухо.
  - Тодi ти дуже хвилювалася, як цiльки емоцi¬ вляглися, ти змогла бачити через закляття.
  - Значить менi залишагться тiльки завжди бути спокiйною?
  - Чому ви постiйно шепчетеся? - схоже, Мей була незадоволена свогю непосвяченiстю у ¬хнi справи.
  Макс мовчки кивнув i, повернувшись до природнички, вiдмазав ¬х: - Вона знову нагадала, що я купляю ¬й нове взуття.
  - А що у тебе зi старим? - дiвчина глянула на ¬¬ чоботи. - Це новi? Каблук був трохи тонший. А де тi?
  - Вiн змусив мене залишити ¬х там.
  - Весело, - хмикнула вона i, простягнувши руку, взяла iншу особову справу, вже "Вiола Дерк". А огневичка несмiливо розгорнула документи на ¬¬ матiр. Зверху у лiвому кутку була маленька фотографiя, але доволi гарна. Люсi вiдразу помiтила, що доволi на не¬ схожа. Трохи правiше було досьг, ну так, основна iнформацiя:
   Анна Дерк
   12.09.1980
   Мiсце народження: астрал
   etrange
   Рiвень сили: вищий
   огневичка
   Мiсце проживання: астрал, вул. Садова 22.
   Освiта: в 1994 р. - закiнчила середню вогнну школу, в тому ж роцi поступила в магiчну академiю на бойовий факультет, кiнцевi екзамени здала на вiдмiнно
   в 1998 р. - втратила матiр i батька, спричинила розкол гори Алтеа, прийняла опiку над неповнолiтнiми сестрами
   в 1999 р. - грудень - вiдправлена на фронт зi званням молодшого летенанта
   2000 р. - березень - звання старшого летенанта, листопад - пiдвищення до звання капiтана через особливi заслуги перед головною пiвнiчною вогнною базою, грудень - звання майора за вичислення групи зрадникiв
   2001 р. - лютий - звання полковника за успiшну рятувальну мiсiю групи 34, яка потрапила у западню при битвi пiд горами Делер, вересень - звання генерала- майора за перемогу у битвi за долину Вiгр
   2002 р. - покинула вогнну посаду у зв'язку з вагiтнiстю
   2002 р. - затримана вогнною групою за нелегальне зберiгання при собi холодно¬ збро¬ у пiслявогнний час, була звiльнена пiд заставу чоловiком сестри, головнокомандуючим Русланом Маллет
   2003 р. - народження доньки-огневички Люсi Дерк, батько невiдомий
   2004 р. - поразка в дуелi за власним бажанням з вiдьмаком
   Нинiшнг мiсцерозташування: зникла безвiсти
  В цiлому, нiчого нового. Люсi переглянула i iншi папери, були копi¬ протоколiв по справах з ¬¬ участю. Але жодного детального опису. Додатки, i правда, вилучили. Або там ¬х i не було, вона запросто могли бути i в iншому мiсцi. Але чому в iншому, якщо майже вся документацiя тут? Кому могли знадобитися данi з дуже старих документiв, хiба що Руслану, але батько природнички не збирався брати ¬х до кiнця тижня, нелогiчно. Але було вже доволi пiзно, хотiлося спати. Вони розляглися прям у вiтальнi, тiльки Мей пiшла нагору спати, сказала, що любить велике лiжко, а тут мало мiсця. А огневичцi було вже все рiвно, занадто насиченим виявився день.
  От iнколи хочется пригод, але коли щось трапиться, гдине бажання, щоб усе швидше закiнчилося. Але що, якщо все тiльки починагться?
  
  <28>
  Дiвчина прокинулася доволi рiзко, здагться, хтось добряче стукнув кулаком об стiл. Макс пiдскочив разом з нею, виявлягться, вони спали зовсiм поряд! В iншому випадку огневичка би зашарiлася, але, побачивши розгнiване лице Руслана, який ¬х розбудив...
  - Нас чекаг дуже серйозна розмова. Кличте Мей.
  Але вона вже спускалась по сходах, видно ранiше вiдчула присутнiсть батька. Природничка зайшла в кiмнату i сiла на стiлець. На головi у не¬ було таке гнiздо, що Люсi не розумiла, як таке можна розчесати. Але поки що було не до цього.
  - Що ви трог собi дозволягте? I не дивiться на мене, як барани на новi ворота, я чудово знаю, що там були ви.
  - Доведiть, - Люсi навiть не заперечувала, вирiшила iти тiльки вперед.
  Чоловiк кинув ¬й якийсь пакет. Дiвчина заглянула, там були ¬¬ чоботи. От чорт, все ж таки знайшли.
  - I що? Такi самi можуть бути не тiльки у мене, це не доказ.
  - На вас досi маскувальнi артефакти, а ще ви дещо не сховали, - вiн кинув погляд на стiл, де лежала вся iнформацiя, яку вони знайшли.
  - Батьку, я ..., - Мей не знала, як виправдатися i все стягувала браслет.
  - Досить. Проникнення в секретний архiв, напад на двох охоронцiв, використання заборонених вiдьомських артефактiв, винесення документiв, проведення в архiв напiвкровного, хлопець, не роби вигляд, що це про когось iншого, використання сил iнсолiтiв проти наших, зв'язок з вiдьмаками, можливо договiр з ними, i я ще тiльки почав! Ви хоч розумiгте, що це, якщо не страта, то сидiти вам до смертi!
  - Ойойой! - передразнила огневичка. - Да що ми зробили, вбили когось? Та начебто нi. Тодi що, пограли на ваших самооцiнках, показали всiм, що ви не можете впоратися з дiтлахами? Кримiнал, блiн.
  - Лу, твог¬ думки взагалi не питали, - чоловiк ледве стримувався, в кiмнатi гуляв крижаний вiтер.
  - А навiщо було забирати документи з архiву i казати нам, що зробите це лише в кiнцi тижня? Чи ви теж вiдьмакiв покривагте? Сво¬х же ворогiв? А особисто я сама по собi, я не буду робити те, що менi скажете Ви чи хтось iнший, тим паче вiдьмак. Я не знаю, що ви вбили собi в голову, менi байдуже, але я в будь-якому випадку дiзнаюся, хто напав на мою сiм'ю бiльше дванадцяти рокiв тому, навiть якщо доведеться пiти по трупах. Тому вибирайте, або ви зараз кажете менi iм'я i прiзвище, або за наслiдки я не вiдповiдаю.
  Буваг, кажуть, не зустрiчайся очима з огневичкою, проклятим будеш. Чоловiк i дiвчина вже декiлька секунд люто дивилися одне одному у вiчi, вiд не¬ йшла дуже спокiйна енергетика, неначе вони сидять на терасi i п'ють чай. Руслан не витримав ¬¬ погляду i першим опустив голову.
  - Його звали Аркл Тенебрiс, - здався вiн. - Огневик, сенатор, дуже сильний бойовий маг, по спецiальностi проклятiйник, але пройшов декiлька курсiв артефакторики. Це все, що я можу сказати.
  - Дякую, - Люсi пiдiйшла до столу i вiддала вкраденi документи. - Сподiваюся, претензiй бiльше немаг.
  - Дуже прошу не лiзти на рожон, я не завжди зможу вас покривати. Це був перший i останнiй раз.
  Руслан зник, огневичка впала в крiсло i посмiхнулася:
  - А з нього вибити потрiбну iнформацiю легше, нiж я думала. Я думала, що вiн витримаг, таким поглядом я на вчителiв буваг дивлюся, не повiрите, але всi думають, що я збираюся ¬х повбивати, - хитро посмiхнулася вона i задумалася. - Аркл Тенебрiс. Прiзвище перекладагться як темний, але це не точно. Дуже цiкаво. Я б сказала навiть дуже дуже цiкаво. Народ, г якийсь спосiб пiдтвердити мiсцерозташування кровного родича?
  
  
   * * *
  Руслан з'явився прям у себе в кабiнетi, там його вже чекав його помiчник.
  - Ну що там? - Раiл встав зi стiльця.
  - Яблучко вiд яблунi недалеко падаг. Точно така ж скажена. Довелося сказати, тепер аби тiльки вона до нього не полiзла, а то будуть у нас проблеми.
  - Ви ¬й сказали? Та вiн же ¬¬ вб'г, вiн ненавидить свiтлих, а вона - донька його ворога!
  - Тодi чому вiн став пiдставлятися в архiвi, навiщо ¬¬ захистив? Тут щось нечисто, але що у цього темного в головi? Щойно ця малолiтня Дерк заявила, що заради правди пiде по трупам. I судячи з ¬¬ характеру, ця може. За нею треба придивитися, я не дозволю ¬й вплутувати в бруднi справи мою доньку!
  - Влаштувати стеження?
  - Нi, у не¬ щось iз нервовою системою, занадто пiдозрiлива, не варiант. Але я спробую встановити у Мей жучок, хоча б будемо знати ¬хнi плани.
  - Я пiдготую артефакт.
  - Дякую, але давай закригмо тему. Багато роботи, будь-ласка, принеси менi договори з купiвлi-продажу землi, хочу перечитати.
  - Добре, - Раiл незворушно вийшов з кабiнету, ця мала родичка Руслана, скiльки ж вiд не¬ головно¬ болi, справжня донька свог¬ матерi.
  
  
   * * *
  - Лу, ти про що? - Мей не зрозумiла запитання.
  - Я запитую, чи можна якось пiдтвердити мiсцерозташування мог¬ матерi?
  - Можна, - хлопець пiднявся на ноги. - Закляття на кровi, дуже сильне. Але, як мiнiмум, потрiбно дiстати карту того мiсця.
  - Карту?
  - Це не проблема, - Мей вже зрозумiла, про що вони. - У Анни в кiмнатi стоять карти багатьох мiсцевостей. Я зараз принесу. Вони великi, Люсi, може сходиш зi мною? - не дочекавшись згоди, природничка потягнула ¬¬ нагору. Дiвчина ледве не впала, вона взагалi не хотiла туди заходити. Або просто боялася правди.
  Кiмната зустрiла ¬х купою набитих коробок бiля стiни, запиленими полицями i розкиданим одягом. Акуратисткою вона не була, але в розташуваннi речей була деяка логiка, важливе вона тримала на видному мiсцi, iнше було складене в глубинах шафи. Був у не¬ закритий ящик зi зброгю, а бiля вiкна стояло маленьке дитяче лiжечко. Дитячих речей теж було вдосталь, це була якась кiмната минулого.
  Люсi взяла до рук крихiтний комбiнiзончик, невже вони була така маленька? Потiм рушила до шафи, з яко¬ виглядував край бiлого плаща, який вчора дала ¬й Мей, а назад не повiсила. Дiвчину вже не цiкавили якiсь там карти, але природничка просила допомоги... Дiвчата ледве витягнули i спустили звiдти карти, i от навiщо Анна знечаровувала предмети?
  Не сказати, що Макс був радий такiй кiлькостi карт, а тим паче тому, що його змусили читати замiтки, що це за мiсцевiсть. Огневичка попросила його знайти вiдьомський астрал, от тiльки навiщо? Водник звичайно все зробив, але кого вона збирагться шукати в будинках ворогiв?
  - Ви казали про закляття на кровi. Який принцип його дi¬? - дiвчина була доволi зосереджена.
  - Капагш свогю кров'ю на папiр, i крапельки рухаються до всiх кровних родичiв, не залишаючи при цьому слiдiв.
  - До всiх, де би вони не були?
  - В межах карти.
  - Ясно.
  Огневичка витягнула кинжал i провела лезом по долонi. Трохи переборщила, виступило набагато бiльше краплi. Хлопець обережно розклав схематичну карту i притримав кути, але мапа все рiвно згорталася.
  Кров потекла по пальцях, Мей знудило, вона вiдвернулася. Огневичка дивилася незворушно, вона нiколи не боялася нi кровi, нi болi i завжди йшла тiльки вперед.
  Темнi краплi потеки по папiру, значить родичi у не¬ в тому астралi точно г, i всi три краплi зарухалися до далекого вiд iнших магтку, крихiтним шрифтом було навiть пiдписано, чий це дiм. I знову Аркл Тенебрiс, усе зiйшлось. I три краплi - три сестри Дерк, ось воно. Тепер залишилося тiльки туди проникнути i забрати ¬х. Залишилося лише запитання як, i що там ¬х чекаг.
  
  <29>
  В першу чергу потрiбно було побiльше дiзнатися про цього Аркла, не можна йти туди наобум. I хоча в Люсi i була iдея просто пiти громити будинок, цей варiант вiдразу вiдхилив Макс, сказавши, що проти досвiдченого огневика краще йти з козирем i тихо, а ще ¬м зовсiм не потрiбно, щоб про цей конфлiкт дiзналися в сенатах. Довелося погодитися i вислухати його план:
  - Ми переодягнемо Люсi в злющу й непригмну, але слабеньку вiдьму, i вона пройде туди в образi ново¬ служанки. Далi ти там роздивишся обстановку, як це все влаштувати, я дiзнаюся на чорному ринку, там г вiдьмаки. Дiяти будемо по ситуацi¬, це залежить вiд даних, якi ми отримагмо.
  - У вiдьму? - перепитала Мей. - А нiчого, що закрито¬ аури тут не вистачить? T¬ вiдразу викриють!
  - Я подумаю, що можна зробити, - кивнув хлопець. - Так, котра година?
  - Пiв на другу, - природничка поглянула на годинник.
  - I це ми стiльки дрихли? - Люсi i не думала, що зможе стiльки проспати.
  - А що ти хочеш? - дiвчина схилила голову на бiк.
  - Нiчого, - вiдмахнулася огневичка, замотуючи порiз на долонi бинтиком, можна спробувати зцiлити, але це не зараз, разом з кров'ю ¬¬ тiло покинула частина енергi¬. - Макс, ти коли йдеш на ринок?
  - Ну, навiть не знаю, точно ввечерi. Зараз там майже нiкого не буде.
  - Можна менi з тобою?
  - Так, все рiвно хотiв поговорити з тобою тет-а-тет.
  - Навiщо? - Мей так i не зрозумiла, що ¬х може пов'язувати. А те, що хлопець - напiвкровний iнсолiт... До того вона була впевнена, що вiн etrange, тепер зовсiм не розумiла свого батька: напiвкровний ходить у всiх на очах, а вiн i вухом не веде, аби його спiймати.
  - Хочу розказати ¬й детальнiше про вiдьом, знадобиться. А за тобою зайду сам, - звернувся вiн до огневички.
  - А при менi, значить, не можна?
  - Не ти ж iдеш туди, - водник посмiхнувся i трохи рiзкувато блимнув. Видно, вiдверта розмова не склалася. Цiкаво, а куди вiн пiшов? Люсi думала, що вiн залишиться з ними. Але так теж непогано, вона, нiчого не сказавши, рiзко розвернулася i пiшла на другий поверх, в кiмнату матерi. Такий знайомий дiм, вона тут точно вже була, ба бiльше, народилася. Огневичка порилася у комодi i знайшла декiлька старих знiмкiв. Гарнi фотографi¬, чому вони лежать на днi, а не стоять в рамцi? На першiй були молода жiнка i двi дiвчинки, одна вже стояла, iнша була на руках у матерi. Фото було чорно-бiле, але сама постановка, ця атмосфера щастя впадала в око. На оборотi був надпис: 1986 рiк. Мама, Вiола i я. Це писала ¬¬ мати? Дуже гарнi, охайнi лiтери, в цьому планi писала Люсi, як курка лапою. На цiй фотографi¬ ¬¬ бабуся, а Аннi лише два роки.
  На наступнiй фотографi¬ вже було трог сестричок, Аннi тут було приблизно рокiв чотирнадцять, трошки старша за Люсi зараз, але вони, i правда, були буже схожi. Двi сестри були одягненi в плащi, хоча вишивка була тiльки у Анни, видно, це пов'язано з вiком. Лише Края була якась вiдсторонена, сидiла подалi вiд камери, в звичайному одязi i дивилася у вiкно. Нестихiйниця нестихiйницею.
  Ще одна фотографiя була вже бiльш нова, на нiй сидiла огневичка i тримала малу дитину на руках. А ось i вона. Така смiшна!
  Але на цьому сiм'я закiнчилася. Далi йшли фото зовсiм iншого направлення, тут знiмав уже не професiйний фотограф. Але вийшло доволi гарно. Хлопець тримаг дiвчину на руках на фонi повного мiсяця. Анну впiзнати можна вiдразу, а от хлопець сто¬ть спиною. Нiчого не видно, у очi впадаг тiльки задовге волосся темного вiдтiнку. Когось вiн ¬й нагадуг. У когось був схожий образю ось тiльки в кого?
  Щось на тип такого було ще декiлька фотографiй, але на жоднiй не було видно обличчя. А може таке бути, що це ¬¬ батько? Можливо. Дiвчину дуже цiкавило це запитання.
  - Лу, ти тут як, що робиш? - в кiмнату прослизнула Мей.
  - Да так, нiчого.
  - А ну покажи! - дiвчина побачила у не¬ фотографi¬.
  Огневичка мовчки ¬й ¬х передала.
  - Круто, - схоже, знiмки сподобались не тiльки ¬й. - А це хто? - природничка ткнула пальцем на того ж загадкового хлопця.
  - Поняття не маю, можливо мiй батько.
  - Твiй батько?
  - Так, а що? Чому тодi вона б тримала цi фото поряд iз iншими, де знята сiм'я Дерк?
  - Магш рацiю. Я чому тебе шукала. Ти гарно готугш?
  - Ну, так собi. Трохи вмiю.
  - Я ¬сти хочу, а...
  - Про тво¬ заслуги в кулiнарi¬ я вже знаю. I як ти жила цей час без нормального кухаря?
  Природничка промовчала, видно, не знала навiть, що сказати.
  - I не проси, "у мартена" на кухнi стояти я не збираюся.
  - Лу, ну будь-ласка.
  - Я сказала нi! Але нагодувати можу. У Марини на кухнi повний холодильник жратви, щось да знайдемо, - зiтхнула дiвчина i простягнула кузинi руку. - Перенось, я теж вiд снiданка не вiдмовлюсь. Або обiда.
  Природничка посмiхнулася. По¬сти нахаляву - видно день непогано починагться, не дивлячись на розборки з ¬¬ батьком. Мей зосередилася i вони блимнули прямо в дiм до Марини, вона якраз повинна бути в школi.
  Люсi не помилилася, ¬жi було на цiлий тиждень, але було якось соромно об'¬дати прийомну матiр. Але, якщо подумати, цi ж самi продукти вона б ¬ла, якби не пiшла вчора, тож...
  Огневичка дiстала хлiб i шмат запеченого м'яса, секунда - i воно вже було тепленьке. Тупеньким кухонним ножиком вона порубала все на середнi по товщинi шматки i, наливши воду в чашки i додавши заварки, засунула туди пальцi i скип'ятила воду. Наступнi пiвгодинки вони похмуро жували, Мей хотiла щось iще, але Люсi дiйсно вирiшила багато не брати. В астрал повернулися вони лише через кiлька годин, дiвчини просто вирiшили потренуватися на задньому дворi, а оскiльки в астралi зброя заборонена... У будь-якому випадку там було навiть зручнiше, i рослини природнички не постраждають.
  Огневичка декiлька разiв перемогла Мей, але водночас ледве не програла. Думками вона була надто далеко, а запитання без вiдповiдi змушували ¬¬ йти на все бiльше необдуманi вчинки.
  Дiвчата злиняли через прихiд Марини, але посуду помити так i не додумалися, жiнка вiдразу зрозумiла, що з продуктами у них худо.
  Решту часу до появи Макса баришнi провели поодинцi, Люсi рилася в речах матерi, а Мей поралася у саду. Огневичка бiльше не знайшла нiчого такого, за що можна зачепитися оком. Тобто нiчого такого, що може бути корисним. Дiвчина перерила коробку з артефактами, але через брак досвiду i знань не помiтила нiчого незвичайного. Врештi-решт ¬¬ погляд знову повернувся до неординарних фотографiй. А довгеньке, як для хлопця, волосся дуже йому личило i чудово вписувалося у спiльну картину. Але досi вона не бачила жодного etrange зi схожою зачiскою, у них це було явно не в модi.
  В кiмнату зайшов Макс, i дiвчина аж пiдскочила з несподiванки.
  - Чого лякагшся то? - засмiявся вiн. - Це я.
  - Не люблю, коли заходять з-за спини без мого вiдома, не очiкувала, - буркнула вона. - Де був?
  - Гуляв, по необхiдностi замiв слiди. Нiчого такого.
  - Ясно. Ми вже йдемо? Ще тiльки п'ята.
  - Ще нi, - хлопець взяв ¬¬ за забинтовану руку. Вона болiла i дуже заважала тренуватися, тримати тяжкi предмети. Зцiлити у дiвчини не вийшло, навiть зцiлювальна енергiя не пiшла, а вивiльнити емоцi¬ при Мей було не найкращою iдегю.
  - Вiдпусти, - Люсi спробувала висмикнути долоню, але водник тримав занадто мiцно.
  - Зачекай, - посерйознiв вiн i розв'язав пов'язку.
  - Що ти робиш?! - обурилася вона, не так легко зав'язати мiцний вузлик однiгю рукою i без магi¬.
  Вiн не вiдповiв, просто провiв по глубокiй ранi свогю рукою, порiз повiльно затягнувся, не зник, як коли зцiлювала вона, саме затягнувся.
  - Дякую.
  - Нема за що, в мене була зайва енергiя, треба було використати. До того ж, якщо йти на ринок, там ти вiдразу занесеш якусь iнфекцiю, тут i до нестихiйницi не ходи.
  - Все рiвно, дякую, порiз болiв, але я могла i сама.
  - Впевнена? Так чому ти не зробила це ранiше?
  - Я не могла використовувати при Мей свою злiсть.
  - А так, значить, не можеш?
  - Нi. Що це означаг?
  - Багато що. Ходiмо, - Макс простягнув ¬й руку i вони блимнули кудись подалi, де ¬х не зможуть пiдслухати.
  Хлопець перенiс ¬х у одинокий сквер не зрозумiло тiльки де, в якому астралi, не в людському точно. Дiвчина оглянулася, за низькою огорожею розтелився недружелюбний степ, артефакти на тинi захищали це мiсце, а також помiстя, до якого тягнулася тропинка звiдти.
  - Де ми?
  - Це астрал iнсолiтiв, недружелюбнi мiсця, а це будинок одного некроманта, але у нього донька, думаю, буде цiлительницею. Зараз вони у вiд'¬здi, а мiстечко пiдходить для серйозних розмов.
  - Так, ти ж хотiв поговорити тет-а-тет. Про що? I ти скажеш, що означаг те, що без негативних емоцiй я не можу робити багато речей?
  - Що ти знагш про свого батька?
  - Нiчого. Але я обов'язково дiзнаюся. А чому ти запитав? Ти щось знагш? Як його звати?
  - Я не можу сказати iм'я, хто саме це був, я теж не знаю. Але я можу сказати причину твог¬ вiдмiнностi вiд iнших etrange.
  - I? Яка причина?
  - Твiй батько був вiдьмаком.
  
  <30>
  - Що? - дiвчина не могла повiрити. - Тобто, як вiдьмаком? Звiдки ти це взяв?
  - На вiдмiну вiд Мей я легко можу вiдрiзнити магi¬ etrange i вiдьми, а ти використовугш обидвi.
  - Ти говорив менi, що злiсть мене видаг. Як? Я маю на увазi не тiльки негативну енергетику.
  - Тво¬ очi, - натякнув вiн.
  - Вони зелено-сiрi. А що?
  - Думаю, ти вже знагш, що у будь-якого виду темних очi темного кольору.
  - У мене нi. Це ще один доказ, що я не можу бути вiдьмою.
  - Ти частково etrange, цього достатньо.
  Дiвчина сiла на лавочку.
  - Так що у мене з очима?
  - Як тiльки користугшся магiгю вiдьом, вони темнiють аж до чорного. Завжди.
  - Чим вiдьми вiдрiзняються вiд etrange?
  - Майже нiчим. Ти ж знагш, хто коли помре? Вони завжди таке знають. Це ¬х особливiсть - бачити долi. А ще вони бiльш жорстокi i не зважають на життя iнших. Чим сильнiшi вони, тим бiльше вiрогiднiсть, що вони вбивцi.
  - Але я не вбивця i не збираюся нею ставати!
  - Це вже твiй вибiр. А у тебе дуже сильна вiдьомська сторона, ти etrange рiвно от настiльки, - вiн показав на пальцях крихiтну частинку.
  - Але чому це не помiтили?
  - У тебе гарно закрита аура, Анна знала, вiд кого народила.
  - Саме через це я i опинилася у людей?
  - Можливо, - хлопець сiв поряд iз нею i поклав руку ¬й на плече.
  - Так що це означаг? Моя мати завагiтнiла вiд вiдьмака, ¬й через це загрожувала смерть, i вона сховала мене i зникла сама?
  - Я вже сказав, я не знаю. Але ти точно вiдьма, на це вказуг навiть кiлькiсть збро¬ i стиль одягу.
  - Моя мати теж носила зброю, - пiдмiтила вона.
  - Анна була трохи парано¬чкою, про це знають всi.
  Люсi задумалася. Якщо хтось дiзнагться, що вона ще й вiдьма, ¬¬ просто вб'ють. А вона хотiла ще хоч трохи пожити, хоча б у ролi мирно¬ etrange. Про ¬¬ батька майже нiхто не знаг, просто головне не користуватися магiгю темних i все. А точнiше не показувати жодних негативних емоцiй. Але ця ж магiя допоможе ¬й спокiйно проникнути в дiм цього Аркла, а це поки що головне.
  - Давай так. Обiцяй, що нiкому не скажеш.
  - Якщо ти не розкажеш мо¬ тагмницi, - перебив вiн ¬¬.
  - Домовились. Але ми не скажемо навiть Мей, правда не повинна спливти!
  - Бо¬шся?
  - Нi.
  - Ти сприйняла це навiть краще, нiж я думав.
  - Я не збираюся панiкувати, якщо ти про це.
  - Тодi що будеш робити?
  - Поки що нiчого. Звiльню Анну, запитаю у не¬ про це.
  - А якщо спiймають до цього?
  - Не спiймають. У будь-якому випадку я ще хочу запитати про це у Ре¬.
  - Нестихiйницi? Думагш, вона знаг про тебе?
  - Нi. Але вона менi сказала, що стiльки темряви ще не бачила нi у одно¬ etrange.
  - Якщо дiзнагться - навiть тодi не здасть. Хiба що за грошi.
  - Да кому я потрiбна?
  - Ось це правильно. Але тобою сильно не цiкавляться тiльки до того, як тебе випадково не викриють, попалять контору. I бiгти тодi тобi далеко i довго, по свогму досвiду кажу.
  - Сподiваюся, до цього не дiйде.
  - Я теж. Не хотiв би, щоб з тобою щось сталося.
  - Це не ми вирiшугмо, - зiтхнула дiвчина i встала. - Але i ховатися не вихiд. Нас вже довго немаг, ще шукати почнуть.
  - Вже можна йти на ринок, - кивнув вiн i дав руку. Пiдеш, як вiдьма, так?
  - Мабуть. Якщо це вже сплило на поверхню... Так буде легше вибити потрiбну iнформацiю, я маю на увазi своя у сво¬х.
  - Тодi переносиш ти.
  Огневичка блимнула, вони з'явилися прямо бiля входу в пiдвал. Але це було тяжко, дуже тяжко.
  - Як для першого разу - просто блискуче, - похвалив ¬¬ хлопець.
  - Я б так не сказала, - застогнала вона. - У мене схоже стався витiк енергi¬.
  - Голова не болить?
  - Трошки.
  - Може це i на краще. Менша вiрогiднiсть, що ти скористагшся темною магiгю. Але я можу тебе пiдлатати.
  - Пiшли, - зiтхнула вона i запитала: - Пiдлатагш за рахунок iнших?
  - Ну i що? Я ж не винний, що не можу робити це, як ти, не взявши нiчого взамiн.
  - Ну..., - протягнула дiвчина i перша спустилася вниз. Тут нiчого не змiнилося, те ж саме бруднюще наметове мiстечко, тi ж самi п'янчуги бiля стiн.
  - I де тут вiдьмаки, - поцiкавилася Люсi.
  - Найближчi - то он та п'яна групка в кутку, але нам потрiбний хтось бiльш-менш тверезий, так, щоб не заснув на пiв дорозi.
  - Де ще ти бачиш ¬х?
  - Жiнка прямо для тебе не пила, така нiчого не скаже. А ось той чоловiк, точно кримiнальник, може i ляпнути, пiшли. I що вiн тут робить, хiба що скуплягться.
  Макс потягнув ¬¬ вперед, огневичцi ця iдея вiдразу не сподобалася. Хоча Люсi i промовчала, але хто запитуг щось у такого пiдозрiлого типа, як цей? Тiльки самогубцi.
  Дiвчина висмикнула з-за пояса кинжал, ¬й здавалося, що це все явно добре не закiнчиться.
  - Правильно мислиш, - кивнув Макс. - У таких типiв потрiбно запитувати щось iз явною перевагою.
  Вони пiдiйшли до русого, недружелюбного чоловiка, водник вiдразу простягнув йому руку.
  Огневичка думала, що кримiнальник не вiдповiсть тим самим, але через декiлька секунд вiн трохи рiзкувато простягнув руку, але вiдразу также рiзко вiдсмикнув.
  - Iнсолiт! - прогарчав вiн, витираючи руку об бруднi штани. - Що треба? - його погляд зупинився на кинжалi дiвчини.
  Макс схопив його за енергетичнi нитки, кримiнальник застогнав.
  - Не парся, ми просто запитати, - вiдповiв хлопець. - Що ти знагш про, ну як там його...?
  - Аркла Тенебрiс, - пiдказала Люсi. - Але окрiм загально¬ iнформацi¬.
  - Тенебрiс? Нiчого не знаю.
  - Тобi допомогти згадати? - хлопець ще бiльше натягнув нитки.
  - Нi, не треба, - прохрипiв вiн. - Я все скажу. Вiдпусти, придурок, чи ти хочеш, щоб я загнувся?
  Макс послабив пути.
  - Ну? - Люсi була аж здивована, як легко вони випросили iнформацiю.
  - Вiн вiдзачився на семилiтнiй вiйнi, керував крихiтним загоном, але рiдко коли програвав.
  - А ще щось знагш? Як вiн живе зараз?
  - Чи наскiльки охоронягться його дiм, прислуга, - пiдказав Макс.
  - Вiн таке не любить, в його домi лише двi служанки i дворецький, проте його вiн називаг просто заступником, працюють кожен день вже бiльше десяти рокiв, займаються тiльки прибиранням, а персональний слуга - органiзацiйними моментами. А охороною вiн займагться сам.
  - Що ще, вiдповiдай!
  - Я не знаю, я там нi разу не був!
  Iнсолiт трохи подумав i вiдпустив його. Потiв взяв Люсi за руку i вони швидко вийшли з пiдземелля i хлопець блимнув до Мей, вони повернулися в кiмнату Анни, де i зустрiлися.
  - Звiдки ти знав, що вiн скаже?
  - Помiтила шрам у нього на ши¬?
  - Нi.
  - Вiн рiвний i тоненький, iншими словами хiрургiчний. Колись вiн потрапив пiд нiж якогось iнсолiта, якому знадобилася кров вiдьмака, або якийсь орган, та справа навiть не в цьому. Tх вiн бо¬ться, як вогню.
  - Ясно.
  - Ви вже тут? - у кiмнату увiйшла Мей. - Я вас шукала. Щось дiзналися?
  - Нiчого втiшного, - похитала головою огневичка. - Вiн огорожений вiд iншого свiту, я навiть не знаю, як туди пройти.
  - I що будемо робити? Ти впевнена, що тобi туди настiльки потрiбно? - природничка вже зовсiм зневiрилася в цiй iде¬.
  Ще годину тому Люсi може б i змирилася, але тепер, коли вiд правди може залежати ¬¬ життя... Вона вирiшила. У не¬ просто немаг вибору.
  - Для мене це важливо. Я щось придумаю. Котра година?
  - Пiв сьомого, - Максу було цiкаво, що вона вирiшить.
  - Я повертаюся у людський астрал.
  
  <31>
  - Що? Ти точно в порядку, ти ж не думагш втекти i все це забути? - Мей невпевнено на не¬ глянула.
  - Не парьтеся, я просто хочу побути одна, - посмiхнулася дiвчина.
  - Тебе закинути? - хлопець простягнув ¬й руку.
  - Так, будь-ласка. Бувай, Мей, я ще не знаю, коли повернуся, але в школi мене не буде, прошу мене не турбувати. Я сама зв'яжуся з тобою.
  - Добре, бувай.
  Люсi взяла водника за руку, вiн перенiс ¬¬ прямо в кiмнату в домi Марини.
  - А тепер розповiдай, - почав вiн давити на не¬, - що ти задумала?
  - Просто пожити спокiйно, а що?
  - Лу, ну не дивись на мене як iдiотка. Ти не дура, далеко не дура.
  - Я знаю. Але я кажу правду, я просто хочу побути одна.
  - Я то знаю, що ти брешеш. Не захотiла впутувати всю нашу кримiнальну шайку? Доволi благородно. Але нерозумно. Ти можеш серйозно вляпатися, ти намагагшся проковтнути завеликий шматок.
  - Це мог життя, i тiльки я ним розпоряджаюсь! Чого ти взагалi втручагшся?!
  - Бо менi не все одно, що з тобою буде!
  Огневичка не знала, що вiдповiсти, ранiше хлопцi ¬й такого не казали.
  - Що тут вiдбувагться? - у кiмнату зайшла Марина, як вчасно!
  - Нiчого, Макс уже йде, - Люсi вперто на нього глянула, хлопець кивнув на прощання i, дивлячись з-пiд лоба щез.
  Марина здригнулася вiд яскравого свiтла, Люсi ж залишилася незворушною.
  - Ти як? - прийомна мати поклала руку ¬й на плече.
  - Нормально, - видихнула вона i, скинувши руку, вляглася на лiжко, скинувши брудне взуття. - Всi дiстали, - буденно повiдомила вона i накрилася покривалом з головою. - Я ж зрозумiло пояснила, хочу побути одна, без них, неважливо з якою метою!
  - Вiн дуже хвилюгться за тебе. Гарний хлопець. Звiдки його знагш?
  - Причепився, стикнулися на вулицi, декiлька раз врятував мою шкуру. Але вляпатися допомiг по самi помiдори!
  - А ти йому подобагшся, - пiдмiтила жiнка.
  - Навряд. Вiн просто розкусив мене, вирiшив допомогти, у нього схожа проблемка, а тепер у мене працюг кур'гром.
  - Лу, я не буду запитувати, що ти задумала, але вiн правильно хвилюгться.
  - Ну не починай, все буде гаразд!
  - Сподiваюся, - зiтхнула Марина. - Ти голодна, так? Щось хочеш? Я тобi зараз супу насиплю, - жiнка встала i пiшла на кухню. - Тiльки будь добра, знiми всю зброю, яка схована у тебе в одязi, небезпечних предметiв, якими ти можеш поранитися, я в домi не потерплю.
  - Я зрозумiла.
  Люсi нагодували, вона нарештi сходила в душ, лягла в тепле, м'яке лiжко... Не життя, а рай. Спати ¬й зовсiм не хотiлося, просидiла вона ще довго, огневичка вже знала, що ¬й потрiбно зробити. I навiть як це провернути.
  Ризик - частина успiху. Але потрiбно знати, коли краще ризикнути, а коли вiдсидiтися в темному кутку.
  
  
   * * *
  А заснути у дiвчини так i не вийшло. Вона з'явилася в астралi темних i нарештi вiдчула, що вдома. Лiзти в дiм Тенебрiс вона поки що, по правдi, не збиралася, але деяку лiтературу потрiбно взяти. Направитися в академiю темних була майже блискуча iдея, бiблiотеки при навчальних закладах просто величезнi. А тепер, коли вона стояла пiд сильним дощем перед воротами...
  Виявилося, академiя - величезна фортеця, огневичка чомусь уявляла ¬¬ трошки схожою на Хогворс, насправдi - нiчого подiбного. Але енергетика тут була особлива.
  Дiвчина поспiшила увiйти у внутрiшнiй двiр, вона навiть не помiтила, що пройшла скан. Знайти головний вхiд у навчальний корпус було просто, тут i карти не потрiбно. Якi недружелюбнi тут студенти, вона тiльки увiйшла, а на не¬ вже витрiщаються. Ну не винна вона в тому, що приперлася мокра, хто знав, що у вiдьомському астралi йде такий ливень.
  Добре, що залишилася ще одна, тiльки червона сорочка i пара джинс чорного кольору пiсля того, як Марина попрала речi, якi були на нiй. А то тi жахливi яскравi тряпки, якi просто обожнювала купляти Марина зовсiм нi на що не годилися. Але зважаючи на чорну форму адептiв, вона все рiвно видiлялася. Дуже видiлялася.
  Чесно кажучи, привертати зайву увагу вона взагалi не думала. А вважала, що зможе пройти по-тихому, видно, не вийшло. Значить потрiбно пройти, як ледi, а не мишеня, якщо опустити голову, до не¬ точно полiзуть.
  Люсi гордо вскинула голову, хай бачуть, що прийшла якась велика шишка. Так незвично, тут мало хто, навiть дiвчата великими групами не стоять, такi ж одиночкi, як i вона. Дiвчина використала емоцi¬ для висушення одягу, здагться, це таки була темна магiя, але все рiвно привернула ще бiльше уваги. Навiщо вона це зробила, тепер ще i зрозумiло, що прийла огневичка.
  Дiвчина пiшла по коридору, але не знала, де бiблiотека. У кого можна запитати, вони усi такi недружелюбнi...
  В кiнцi коридору розтупилося пара людей, доволi старий чоловiк iшов в ¬¬ напрявку, невже по ¬¬ душу? Нi, звичайно могло виникнути запитання, хто вона, але як так швидко про не¬ дiзналися? Цiкависть потихеньку зникала, студенти поверталися до розмов мiж собою, читання книжок на пiдвiконнях, але деякi досi провожали ¬¬ поглядом i шепотiли щось на вухо друзям. Що ж, ефектно з'явитися був ¬¬ коньок.
  - Ти Люсi? - буркнув пiдiйшовший до не¬ чоловiк, зморшки вже покрили його немолоде лице, виднiлося декiлька страшних шрамiв. Скiльки ж рокiв бо¬в вiн пережив? - Я магiстр Тейлор, мене попросили тебе провести, куди треба, - вiн говорив зневажливо, але дивився зовсiм без емоцiй.
  T¬ тут знають? Як? I чому, звiдки така турбота про дiвчинку без роду, звичайну приблуду?
  - А хто попросив? - поцiкавилася вона i вскинула голову, о нi, у не¬ ж зеленi очi, огневичка швидко прикрила вiки.
  - Сенатор, - крякнув вiн. - Але детальнiша iнформацiя конфiденцiйна. - Тобi куди? - буркнув вiн i, обернувшись, пiшов по коридору далi, дiвчина зрозумiла, що з ним краще не сперечатися.
  - В бiблiотеку, - вона швидко дала вiдповiдь i поспiшила за ним.
  Який сенатор раптом вирiшив би зайнятися якоюсь незрозумiлою баришнею, щоправда обдарованою, але це не маг вiдношення до справи. Намаханi цi темнi, ¬¬ батько дванадцять рокiв ¬¬ не шукав, а зараз пiклуються у цьому свiтi про не¬, можна сказати, по-королiвськи. Може це якось пов'язано, а то з чого це? Навiщо було вiдправляти ¬й провiдника, до того ж такого? Хоча, не ¬й вирiшувати.
  А якщо ¬¬ викрили, просто розкрили i все, а тепер ведуть у пастку? Нi, ¬¬ не могли розкрити, у не¬ глушилка на ши¬, а аура завуалена будь-будь! Нi, не може бути. Але якщо все ж таки пастка? Дiвчина нащупала пiд рукавом зброю, з'явилося хибне вiдчуття безпеки, огневичка мовчки пройшла ще декiлька темних коридорiв, коли ж вони закiнчаться? T¬ завели у майже порожню аудиторiю, вона ж просила бiблiотеку! I хтось ховався в тiнi, вона це вiдчула. А ¬й вiдразу не сподобався цей тип, дiвчина витягнула кинжал i, ставши в бойову позицiю, очiкувала вже не несподiваного удару.
  
  
   * * *
  Коли Аркл блимнув в академiю по справах, вiн i не думав, що Люсi зважиться туди прийти. Тим паче, коли його повiдомили, що жiнка з кров'ю Тенебрiс пройшла через головнi ворота... Виникло запитання, невже iз роду г ще хтось, крiм нього самого, довелося пiдтвердити здогадку ректора i сказати про таку собi "дитину на сторонi" вiд служанки, з якою у нього давнiй роман. А дiвчинка дуже хоробра, вся в матiр. А ще доволi на¬вна i самоапевнена, прийти сюди просто, без охорони. Вiн хотiв ¬¬ побачити, дуже, але вiдкрито не можна було. I вiн вiдправив того ненормального магiстра, щоб вiн провiв ¬¬ до нього. А цей придурок ще ляпнув, що йому наказав сенатор. Добре, що хоч не сказав який, а то тодi б вiн його закопав.
  А вона дуже гарна коли злиться. А ¬¬ очi, вони чорнi! Чоловiк неторопливо накинув каптур i вийшов з густо¬ тiнi.
  
  <32>
  Удару не послiдувало. Той чоловiк, який був тут, в ньому було щось знайоме. Але небезпеку вона вiдчувала все острiше.
  - Вiльямнс, вийди i не смiй пiдслуховувати, - холодний властний голос пронизав повiтря, як кришталь.
  Магiстр поспiшив до дверi i мiцно ¬¬ зачинив. Тепер вона один на один проти цього каптурника. Хто ховагться пiд капюшоном? Той сенатор, який направив того за нею.
  - Сховай кинжал, у цiх стiнах тобi нiхто не причинить шкоди, - стальний голос в рази пом'якшав, вiн говорив майже лагiдно.
  Але Люсi не поворухнулася, в цiлому, не дивно.
  - Як хочеш, - зiтхнув чоловiк. - Ти хотiла в бiблiотеку, чому?
  - А навiщо ходять по бiблiотекам? - огризнулася вона. - За книгою.
  - Якою?
  - Ще не знаю. По артефакторицi.
  - Цiкавишся цим напрямком магi¬?
  - Майже нi. Так, для загального розвитку.
  Аркл помiтив, що ¬¬ очi посвiтлiли i стали зеленими. Значить так. Ну добре.
  - Ясно.
  - Як визначили, що я прийшла?
  - Коли хтось проходить бар'гр навколо школи, це знають. Ти дуже сильна вiдьма, раз змогла пройти купол, не помiтивши його. Сховай зброю, не прийнято знаходитися у вихованому суспiльствi з вiдкритим лезом. А якби тебе зустрiв би не тiльки я, то ще й пов'язали.
  Люсi нехотя застромила клинок за пояс.
  - Хто ти? - запитала вона.
  - Ти сама повинна зрозумiти.
  - Ти мiй батько?
  Швидко здогадалася.
  - Так.
  - Ти скажеш менi твог iм'я?
  - Нi. Ми ще зустрiнемося, я просто хотiв тебе побачити. Ти очевидно хочеш зробити артефакт переносу. Йди сюди, - вiн прикликав ¬¬ до парти.
  - Ти вiдправляв менi тi записки?
  - Я. Не запитуй нiчого, а то я пiду.
  - Добре.
  - Дивися. В створеннi будь-якого артефакту знання не важливi. Якщо правильно розташувати потрiбну енергiю в предметi, все вийде, - Аркл дiстав золоту цепочку, вона окрасилася червоним i повернула справжнiй вигляд. - Тримай. Тiльки будь обережна, прошу, - вiн одяггув ¬й на шию артефакт, провiв по щоцi.
  Вони стояли так близько, Люсi спробувала заглянути пiд каптур. Чоловiк миттгво розвернувся i вийшов з аудиторi¬, залишивши ¬¬ одну.
  Хто ¬¬ батько насправдi, владний сенатор, який шукаг способи, як ¬¬ позбутися? Нi, вона вiдчувала, що вiн не такий, можливо трохи жорстокий, але не злий.
  Що ¬й тепер робити, дiяти по плану, витягувати матiр? Чи може пiти за батьком, спробувати звiльнити ¬¬ законно? Нi. Нiкому в цьому свiтi не можна довiряти, навiть якщо вiн сказав, що твiй батько.
  Люсi тихенько покинула академiю. Вiн прав, було необдумано лiзти на рожон, iти сюди, але вона не пошкодувала.
  Що вона маг? T¬ батько огневик, причому доволi сильний. Бо¬ться за не¬, видно любить, пiклугться, сiм'я у нього в приорiтетi. Але про свог iм'я твердо мовчить. З чого це? Навiщо це скривати?
  Ще вiн ясно ставить рiзницю мiж ним i нижчими станами, це було видно по наказу тому магiстру, який ¬¬ привiв. А ще вiн намагагться здаватися гiршим, нiж г насправдi.
  Незвичайна особистiсть. I вона обов'язково дiзнаться, хто вiн, але це вже не сьогоднi.
  Огневичка використала артефакт, аби повернутися в людський астрал. Вiн працював бездоганно, його робили дуже обережно. Ще один факт, що ¬¬ люблять, не хочуть просто позбутися, несправний такий - i вона загубилася би в просторi, просто застряла би в переходi.
  Люсi вляглася спати i швидко i мiцно задрихла, вона прожила ще один нелегкий день. I навiть змогла залишитися не тiльки живою, а ще i повнiстю здоровою.
  
  
   * * *
  Огневичку розбудила Марина пiв на восьму, вона ж забула сказати ¬й, що в школу не пiде. Хоча це на краще, ¬й снився кошмар. Вона задихалася, стоячи в круговоротi лиць. Але жiнка i не думала, що Люсi кудись збирагться.
  - Лу, прокинься! - прийомна мати тикала в не¬ рукояттям шпаги, з чого це раптом?
  Дiвчина пiдскочила, простинь пiд нею горiла, добре, що хоч одяг на нiй залишився нетронутим. Вона хлопнула долонею по лiжку i полум'я миттгво згасло.
  - Вибач.
  Марина поставила зброю в куток.
  - Що сталося? - запитала вона.
  - Кошмар.
  - Ясно. У тебе з рук пiшли iскри.
  - Цього не повториться, - кивнула дiвчина.
  Огневичка пiднялася i пiшла в душ. Пiсля того, як вона помила голову стало набагато легше, сон майже забувся, а голову зайняли зовсiм iншi думки. Люсi потрiбно було сьогоднi забiгти в астрал etrange, в будинок сiм'¬ Дерк. Вчора в бiблiотецi вона думала ще розглянути карти вiдьмського вимiру, але як сказати сенатору, що вона плануг напад на його спiвробiтника? Доведеться користуватися картами Анни, вона бачила, як у не¬ все там детально позначено.
  Цiкаво, а Мей зараз в школi, було б непогано. Як добре, що тут працюг мобiльний телефон. Дiвчина попросила прийомну матiр перевiрити щодо ¬¬ кузини.
   Люсi бiльше не могла називати Марину мамою, вона вважала, що це неправильно, називала ¬¬ по iменi. Жiнка теж вважала це правильним, вона ж врала материнство у Анни, настав час його повернути.
  А природнички в школi не виявилося. Марина вiдправила ¬й повiдомлення, як тiльки прийшла на роботу. Огневичка, в цiлому, розумiла, наскiльки мала вiрогiднiсть того, що Мей там з'явиться, але якщо раптом, було б непогано.
  Але планiв це не помiняло, дiвчина лише визвала Макса i поцiкавилася, де зараз Мей.
  - А навiщо тобi? - хлопець лiг на ¬¬ лiжко i закинув руки за голову. - Хочеш зустрiтися?
  - Нi, взяти деякi речi.
  - Якi це?
  - Я ж казала, що продумую план проникнення.
  - Для кого, тiльки для себе?
  - Для всiх, - вiдмахнулася вона.
  - Можеш не брехати, - вiн повернув голову до не¬. - Ти втекла, щоб зробити все сама.
  - Я вже казала, що це не твоя справа? - огризнулася вона.
  - Да казала, - буркнув вiн.
  - От i мовчи, - кивнула вона. - Так ти скажеш, де вона?
  - Вона в саду, в землi копагться. Причому кожен день.
  - Чудненько, можеш iти.
  - Ти кликала мене заради цього?
  - Так. I послуги переносу менi бiльше не потрiбнi.
  - З чого це?
  - Я дiстала артефакт переносу.
  - Як i коли ти встигла?
  - Вночi, - Люсi опустила голову. - Я не можу сказати бiльше.
  - Де ти бродила вночi?
  - У вiдьомському астралi.
  - Знову вляпалася? - вiн встав i повисив голос. - Як ти могла пiти туди без мене?!
  - Не кричи на мене, ти тут взагалi постороннiй! - крикнула вона у вiдповiдь.
  Водник не знав, що вiдповiсти. В принципi, Люсi права, вiн тут зайвий. Але як можна просто вiдпустити ¬¬, неконтрольовану i необачну, щоб вона потрапила ще в якусь халепу? Вiн не мiг так поступити. Але якщо вона не хоче його допомоги... Йому байдуже, не хоче - i добре, ¬¬ думка його не цiкавила. Хлопець зник, сподiваючись повернутися.
  Огневичка вже пошкодувала, що зi злостi ляпнула не те. Але вибачиться вона потiм, не хотiла Люсi зараз його розшукувати, та i не до цього якось було.
  Дiвчина блимнула за допомогою артефакту прямо в дiм, вона сподiвалася, що Мей зараз не розглядаг такi собi нитки магi¬, якi вилучають артефакти, ¬х же тяжче побачити, вони мають зовсiм iншу частоту.
  Огневичка вирiшила забрати все, що тiльки можна, що може знадобитися. В тiй областi, куди вона зiбралася, було тiльки два невеличкi селища, мiста сiльського типу. А помiстя Тенебрiс - взагалi, можна сказати, на краю свiту. Доволi далеко, кiлометрiв десять вiд ближчого мiстечка.
  Все барахло виявилося тяжким, Люсi ледве втягнула це все в портал, а ¬¬ ще чекав розбiр всього цього! Натомилася вона жахливо, але до вечора вже повернула велику карту i двi коробки, залишила лише детальну карту селища i дорогу до магтку. Вже скоро, зовсiм скоро вона нарештi докопагться до правди, помститься тим, хто винний у ¬¬ необiзнаностi.
  
  <33>
  Люсi довго шукала пiдходящий одяг для цiг¬ роботи. У не¬ було все новеньке i чисте, жодно¬ перелицьовано¬ рвано¬ тряпки. Але вийшло найти дещо бiльш-менш пiдходяще, а забруднити - дiло просте. Проте вiд улюблених чоботiв вiдмовитися не змогла.
  Шкода, що з Регю зустрiтися не вийшло, вона зникла кудись на декiлька днiв, а часу вже не було, вона вже не могла чекати.
  Вже було за одинадцяту, вона ще не знала, хто вiдкриг ¬й дверi, але сподiвалася, що це буде не хазя¬н.
  Дощ в астралi лив досi, мокрi тряпки цiлком вписувалися в ¬¬ образ.
  Огневичка обережно постукала у дверi чорного входу, не вiдкриваючи ¬х, грубий чоловiчий голос запитав ¬¬:
  - Чого треба? Провалювай, приблуда!
  - Вибачте, чи не могли б Ви мене впустити? Я сирота, шукаю заробiтку, хочу потрапити в академiю. Я направлялась в мiсто, але заблукала, потрапила пiд дощ, - Люсi показово закашлялась, а взагалi, все вийшло доволi правдоподiбно.
  Заскрипiли замки, рипнули мiцнi дверi, дiвчина прослизнула всередину i натикнулася на здоровенного лба, видно це i г той служка.
  - Роботу, значить, шукагш? - гримнув вiн. - От i чудово, служанкою пiдеш сюди, роботи багато, але, якщо будеш виконувати денну норму - хазя¬н грошей не пошкодуг. Як вдало ти з'явилася, Реза як раз звiльнилася, вийшла на пенсiю, Анабель злягла., - ось це пощастило! - Скiльки тобi, мала?
  - Тринадцять, - дiвчина покiрно опустила голову, ¬й було необхiдно вжитися в образ лякливо¬ дiвчинки.
  - Мало, але пiдiйдеш. А звати тебе як? Стихiя?
  - Звати Лю... Люся, - прибрехала вона. Одна буква, а рiзниця доволi вiдчутна. - У мене стихiя - вогонь, але я самоучка, виросла в монастирi, хочу отримати освiту.
  - Огневичка Люся? - перепитав вiн. - Добре. Спати будеш на кухнi, завтра отримагш список сво¬х обов'язкiв, не будеш виконувати, чи поступить скарга вiд хазя¬на - i тебе звiльнено.
  - Я зрозумiла.
  Служка завiв ¬¬ в тепле приiщення з плитою i замороженою кiмнатою, через декiлька хвилин вiн принiс ще й твердий матрас, покривало.
  - Сьогоднi поспиш тут, пiзнiше це вирiшить хазя¬н.
  - Дякую, - вона сказала це таким щасливим голосом, не доведеться ж нiби ночувати надворi, хоча, насправдi, перспектива спати на пiдлозi ¬¬ не радувала.
  Але довелося лягти.
  Наступного дня Люсi прокинулась, як та побита собака, точнiше ¬¬ зi словами "Чого розляглася, мала, пiдйом!" розбудив служка i почав розповiдати розпорядок дня. Виявилося, що на кухнi готують хазя¬н або хазяйка, (так Аркл одружений?) треба спiшити, щоб не попастися на очi нi ¬й, нi йому. А прибирати потрiбно у нього в кабiнетi, двух кiмнатах, робити не тiльки сухе, а й вологе, мити пiдлогу, протирати полицi. Добре, що хоч це через день. А стряхнути пилюку - це легко.
  Огневичку навiть не здивувала специфiчна умова працi - не розповiдати нiкому те, що вона побачить в домi, навiть якщо це кримiнал, iнакше - готуй собi гроб. I це не вона так виразилася.
  Цiкаво, а кримiнал - це перебування трьох etrange в домi, причому незаконно, причому полонених? Скоро вона тут усе пронюхаг.
  Tй видали форму чорного кольору, яку довелося ушити, i вже хвилин через сорок вона була повнiстю готова до роботи.
  Виявилося, що хазя¬н вже пiднявся i ¬¬ вiдправили в першу чергу прибирати саме його кiмнату. Там не було нiчого особливого, звичайно крiм того, що було дуже похмуро, як на огневика. Не стояло жодно¬ фотографi¬, однi книги, книги, книги. З деяких виглядували, правда, якiсь листки, навiть ¬й здалося, що це фотопапiр. Але оскiльки ¬й пiд страхом смертi строго-настрого заборонили ритися в речах, вона вирiшила нiчого не чiпати.
  Впоралася вона швидко, аби вона нiчого не пiдпалила, служка видав ¬й спецiальнi артефакти для телекiнезу, з силами води i повiтря. А ще купу ганчiр'я i спецiальних вiничкiв.
  Коли вона покiнчила з трьома величезними кiмнатами, дiвчина не жива, не мертва напрявлялася ло кухнi, а дверi зачинили у не¬ перед носом. З коридору на другому поверсi фонило силою etrange, невже там ¬¬ мама? Огневичка гучно пронеслася по коридору i направилася в сторону вiтальнi, Люсi дивилася на це через щiлину. А вона повинна йти туди прибирати хвилин через п'ять!
  Почулася ругань, певно Аркл теж знаходився там. Точнiше кричала жiнка, чоловiк голосу не пiдняв нi разу, вiдповiдав спокiйно. Ну у нього i витримка! I невже це таки була Анна, вона що, вiльно розгулюг по дому? Але суть крикiв дiвчина не розумiла, схоже для цього було накладене якесь закляття.
  Коли Люсi зайшла у залу, там уже нiкого не було, дiвчина хотiла кинутися на пошук матерi, але ¬¬ знову завалили подвiйним обсягом роботи. А нiчого, що вона дитина? Але кiмнату ¬й видiлили непогану, як для служанки, звiсно. T¬ туди розмiстив служка, сказавши, що це була кiмнатка Терези, хазя¬н був занадто зайнятий, як для цiг¬ дрiб'язково¬ справи, здагться, чоловiк також обмовився, що сенатор когось розшукуг. Цiкаво кого.
  На наступний день, добре, що огневичка попередила Марину про ¬¬ вiдсутнiсть, в першу чергу ¬¬ вiдправили мити ванну i вибивати коврик в коридорi. Який це коврик, та це ж чорний коврище, на якому видно будь-якi залишки землi. ¦дине, що радувало - служка, вiн попросив називати його Ласом, погодився ¬й допомогти з нежiночою роботою. Але пiдлогу довелося мити без нього, вiн лише носив вiдро з водою за нею. Вже через годину у не¬ не розгибалася спина, а нiгтi на руках болiли так, що Люсi вже думала, що бiльше нiколи в життi не вiзьметься за прибирання.
  Tй дали три години вiдпочинку, а потiм направили у вiтальню на вологе прибирання. Там, як i вчора нiкого не виявилося, проте на крiслi валявся яскраве покривалко червоного кольору. Тут г щось яскраве? Прогрес. Дiвчина протерла камiнну полицю, там лежав лише один фотоальбом, i хоча це було заборонено, цiкависть таки пересилила, огневичка тривожно оглянулася i вiдкрила книжечку зi шкiряною обкладинкою.
  Такi гарнi фотографi¬, схожий типаж був у непрофесiйних фотографiй з еiмнати Анни. Цiкаво, а це вона фоткала? Можливо, але деякi були доволi старi, ну як фотографi¬ предкiв. Але чверть напiв заповненого альбому заповнювали фотографi¬ крихiтно¬ дiвчинки. Така миленька, ну просто вона зi знiмку в будинку Дерк, так, це точно вона. На бiльшостi фото вона була сама, але на деяких поряд знаходився похмурий блiдий чоловiк з довгуватим волоссям. Якщо це альбом Анни, то це ¬¬ батько. Люсi вiдкрила знiмок, де його видно найкраще i почала роздивлятися. А по зовнiшностi вона вiд нього майже нiчого не взяла. Схожий нiс i блiдий колiр губ, загальна блiдiсть шкiри, а так - майже нiчого.
  - Не думав, що ти прийдеш сюди так швидко, Люсi, ти навiть розумнiша, нiж я думав.
  Той самий голос, який говорив з нею в академi¬, те саме лице, що i на фотографi¬, та сама вiдьомська магiя, якою фонить тут майже повсюду.
  Маленька книжечка випала у не¬ iз рук i гучно стукнулася об кам'яну пiдлогу. Нi, тiльки не це.
  
  <34>
  Чотирнадцять рокiв тому...
  Вiйна. Як це страшно... Але вiн повинен був брати участь, керувати тим крихiтним загоном. Гм. Повинен? О нi, його нiхто не змушував цього робити, вiн сам хотiв i продовжував цю вiйну, в його серцi ще не заго¬лися жахливi рани пiсля загибелi його родини. Але як йому продовжувати виконувати свою роботу в таких умовах? От додумалися, йому, генералу-огневику, майбутньому сенатору дати команду iз чотирьох мужикiв, двог iз яких явнi недоучки. Хоча... Може це i на краще, його хоч вони не осуджують, вiн завжди уникав саме цього, занадто непригмно було слухати, що вiн не правий i варто бути м'якшим. Вiн уже був. Все дитинство був. I чим усе закiнчилося?
  До нього в цей захоплений будинок, де вiн розташувався, забiг Карен.
  - Генерале Тенебрiс! Ворожий загiн наступаг, ¬х вдвiчi бiльше, але etrange там вiдносно слабенькi.
  - Кар, скiльки можна вас вчити, якщо командир толковий - це вже загроза, вбити такого означаг покласти на лопатки всiх. Де вони, хто веде?
  - Десь на милю пiвнiчнiше вiд нас, пiдiрвали мiст до селища через рiку. Керуючого визначити не вийшло, але вiрогiдно, це молоденька огневичка. Вона не дуже показугться, але особисто я схиляюся думки, що вона не одна, як можна лiкувати i нападати на нас п'ять годин без вiдпочинку?
  - П'ять годин? А це серйозно. Контрольована i сильна etrange-огневичка - рiдке явище, якщо врахувати, як вони трясуться через нестриманих. Передай Армену, щоб дiстав менi мо¬ записи щодо досвiдчених командирiв.
  - ¦.
  Iнший хлопець прийшов до нього з товстим блокнотом.
  - Вони наступають, - повiдомив вiн.
  - Знаю, - зiтхнув вiн. - Збери всiх наших в одному мiсцi, в цiй сутичцi я теж вiзьму участь. Давай, - вiн простягнув руку за книжечкою i миттгво ¬¬ отримав.
  - Я повiдомлю iнших.
  - Шуруй, готуйтеся, але не заважайте, спробую зрозумiти, хто в головних сидить там.
  Аркл довгенько розглядав карту, сво¬ записи. Цiкава тактика ведення бою. Щоб виманити його групку з мiстечка, навколо якого глибокий рiв, вона зважилася пiдiрвати гдиний мiст туди, цим перерiзаючи поставку продуктiв тим кiльком мiсцевим, якi вижили i залишилися тут. Вiдчайдушно, але жорстоко. З такими вiн ще не стикався. Доведеться познайомитися. Вiн вiдкрив сторiнки огневикiв i вiдразу наткнувся на крихiтну примiтку, що означала, що ця баришня вiдома, але з нею вiн на вiдкритi бо¬ не виходив. Анна Дерк. Дуже цiкаво, ця огневичка не слабка, i у не¬ звання генерала. Воюг 2 роки, малувато, як для ¬¬ звання, але видно, дуже талановита. Скiльки ¬й, 21 чи 22 роки? Зовсiм мала. Вiн не мiг сказати, що вiн набагато старший, але все ж таки... А iнформацi¬ про не¬ дуже мало, немаг нi тактики бою, нi рис характеру, щоб спробувати зрозумiти, що вона задумала. Навiщо вона зруйнувала мiст, якщо тепер направилася сюди? Невже вона сподiвагться...? Нi, це занадто нерозумно, а у нього склалася про не¬ непогана думка. Дiвчина спробуг ¬х обезсилити i вбити, оскiльки без магi¬ тепер не вибратися? Чому вона так впевнена у власнiй перемозi?
  Чоловiк вийшов з будинку i пiшов перевiряти бойову готовнiсть. Iз кам'яних брил Сурен i Рамон швидко викладували барикади, Армен сидiв на даху напiв-зруйнованого дому i виглядав ворога, а от Карен вiдпочивав, вiн встиг розтавити захиснi артефакти ранiше.
  - Ну що тут? - поцiкавився вiн.
  Остання брила з гуркотом впала на землю i хлопцi повернулися до нього.
  - Ми все.
  Чоловiк, який розташувався на даху, теж зiскочив униз.
  - Не видно, гарно ховаються, але по звуку вже недалеко. I ¬х повiтряник виставив беззвучку, ¬х не пiдслухати, - повiдомив вiн.
  - Ти теж вистави.
  - Ображагте, генерале.
  - Молодець, - кивнув вiн. - Я вже знаю, хто веде групу, але з цiгю Дерк я ще не зустрiчався. Дiяти доведеться ситуативно, подивимося, на що вони здатнi.
  Чекати довго, правда, не довелося, у захисне поле артефакту влетiла дуже сильна вогнекуля i вибухнула, загiн ледве встиг сховатися за барикади.
  Здагться, у не¬ манiя все пiдривати. А ¬хнiй захист таки не витримав, не дивно, вiн вже давно хотiв замiнити цi артефакти на новiшi, але руки нiяк не доходили.
  Показалася група iз семи осiб на горизонтi, огневикiв там точно не було, вiн ясно це вiдчував. Чому вона ховагться, це доволi нетипово для огневички. Бо¬ться постраждати, любить латати всiх i нападати заднiм фронтом? Вiн так не думав. Де ж вона ховагться? А у не¬ гарна глушилка, але саме по нiй i можна знайти огневичку.
  Почались першi сутички, але Аркл свiдомо не лiз на рожон, слабенько захищав товаришiв, а точнiше пiдручних. Обидвi сторони втомилися, темним вдалося навiть вбити двох свiтлих i середньо поранити ще трьох. У них обливався кров'ю тiльки Армен, полiз, куди не варто було, вiдразу все з ним ясно, повiтряник. Руан спробував вистро¬ти живий захист з лози, але ще одна вогнекуля, яка взялася не зрозумiло звiдки розбила ¬¬ за кiлька секунд. Нi, у не¬ точно манiя все пiдривати, але це було вже просто жорстоко, хлопець стiльки сил вбухав в ось цю загорожу, що навiть шкода, а тепер вiн ще й з обезсиленням.
  Молодий чоловiк марно намагався знайти Дерк, ну де ж вона? Чи... Вона не бачить достойного противника, як вiн не здогадався. Вiн же не виходить в часностi через це.
  Аркл виставив собi захист i вийшов на вiдкриту площатку. Бiй миттгво припинився, а вiн в пiдтвердження пiдняв праву руку, показуючи, що хоче змiнити вид битви.
  На вулицю показалася Анна, вона зiскочила десь згори. Заплутане каштанове волосся розвiвалося за спиною, коли вона пiдiйшла, вiн задивився на ¬¬ глибоко зеленi, як листя очi, ¬¬ такi яскравi червонi, трохи пухлi губи. Така гарна дiвчина - а генерал. Аж шкода ¬¬, вiн майже перехотiв викликати ¬¬ на дуель. В нiй було щось таке незвичайне, погляд сильно¬, зухвало¬ i неподавлено¬ особистостi. Не те, що у iнших. Але в саме ¬¬ очi хотiлося заглядати щодня.
  Чоловiк похитав головою i спробував позбутися вiд неординарних думок. Вiн взагалi маг зараз про iнше думати.
  Дiвчина теж розглядала його з неприхованою цiкавiстю, смiливо дивилася прямо в обличчя. А йому говорили стригти волосся, вiн же ще з дитинства ходив з незмiнною довжиною до плеча. Хоча мати за життя йому постiйно казала, що саме так йому пасуг набагато бiльше. Але його чорна макiтра завжди видiлялася в натовпi, вiн вже звик i не хотiв нiчого змiнювати.
  - Ну i? - скептично протягнула вона.
  - Анна, так? - запитав вiн. Так, схоже вгадав.
  - Припустимо, - погодилася вона. - А ти представитися не хочеш?
  - Аркл Тенебрiс, - назвався вiн. Дiвчина залишилася незворушною, але було видно, що вона намагагться згадати, хто вiн. Вона що, не знала проти кого йде? Таки не знала.
  - I що ти хочеш? - переговори вона вела дуже спокiйно, без зайвого шуму.
  - Ще п'ять хвилинок тому я думав визвати тебе на бiй, щоб не втрачати людей, звiсно. Але тепер, коли на горизонт вийшла така ледi.., - пiдморгнув вiн.
  Анна уставилася на нього. Вiн що, флiртуг? А щодо того, що вона, як вiн виразився "ледi", так не на ту напав! Молода жiнка зняла з пояса звичний арсенал збро¬ огневикiв i дiстала блискучий клинок.
  - Таки бiй? А не бо¬шся? - вiн заглянув в ¬¬ яснi очi i не наткнувся на холодну стiну, тiльки на показну ворожiсть. Згадалася фраза:
  "Словами можно обмануть,
  Глазами ж это невозможно.
  Во взгляде можно утонуть,
  Если смотреть неосторожно."
  Саме в такi вiдкритi невиннi очi i хочеться дивитися постiйно, настiльки сильних духом, щоб вони кинули йому виклик, йому!, вiн ще не зустрiчав.
  Але билася вона серйозно. Нi, вiн звичайно ¬¬ перемiг, вибив лезо у не¬ iз рук, ¬¬ команду миттгво вирiзали, так, це було дуже пiдло, але хто сказав, що вiн гратиме чесно? Вона на його територi¬. Жiнка запросто могла скористатися магiгю, в таких випадках дуель i це передбачала. Але з такою люттю, з якою поглянула на нього вона... Це було навiть гiрше, нiж якщо вона спробувала його вбити. А у нього навiть рука не поверталася ¬¬ зачепити чи серйозно нашкодити.
  Вiн ще не знав, що буде робити, не хотiв з нею боротися. Вiн зазвичай зневажав жiнок, вважав, що вони просто верескливi слабкi боягузки. Окрiм, звiсно, його сестри, якраз Северина такою не була. I зараз йому ще нi одна etrange не подобалася так, як вона.
  - Залиште нас! - наказав вiн рештi загону, вже через декiлька секунд нiкого поряд не було, навiть здогадалися вiдтащити Армена.
  - Чому ти просто сто¬ш? Вбивай, раз я програла.
  - Навiщо менi це? А ти достойна противниця, просто в тебе досвiд ще надто малий, - вiн пiдiйшов до не¬ впритул.
  - Так мене взято в полон? - хмикнула вона.
  - Ще не знаю, - посмiхнувся вiн. - Але закопувати в землю такий талант дуже марнотратно, - пiдмiтив вiн. - I чому ти не втiкагш? - тагмниче прошепотiв вiн.
  - А у мене, значить, г шанси тебе позбутися? - Анна вiдповiла так само.
  - Навiть не знаю, - Арклу подобалася ця ситуацiя.
  - I що ж ти зробиш, щоб мене зупинити? - огневичка всiлася на барикаду i поклала ногу на ногу.
  - Скажу так, ще думаю.
  - Невже спробугш вбити? Не раджу, - це що, була погроза?
  - I не думай. Якби я цього хотiв, ти б була вже мертва!
  - Впевнений? - в ¬¬ голосi чiтко звучав виклик. - Так чого ти хочеш насправдi?
  - Яке мiсце ти любиш? Це ж ти розколола гору Алтеа? Не найкраще мiсце для прогулянок, але завтра, на свiтанку, я чекаю тебе на вершинi. I прошу прийти.
  Анна промовчала, вона взагалi не розумiла, чому вiн поставився до не¬ iнакше, чому не вбили лише ¬¬ одну. За ¬¬ смерть його можуть винагородити так, що жити багато йому аж до кiнця життя.
  - А тепер бiжи, - прошепотiв вiн. - Але я сподiваюся, що у тебе вистачить розуму придумати для керiвництва правдоподiвну басню.
  - Я не повна дура, - закотила очi вона. Tй висточило декiлька хвилин, щоб повнiстю сховатися в темрявi будинкiв, трохи пiзнiше вiдчувся ривок сили, це вона перескочила через прiрву i зникла в найближчому лiсi.
  Чому вiн ¬¬ вiдпустив? Вона його не розумiла i навiть трохи побоювалася. Але i не прийти завтра до нього вона не змогла.
  
  <35>
  Люсi мовчала. Що все це означаг? Неправда, що Анна викликала Аркла на бiй, це ж був лише спосiб втекти з ним? Чому вони ¬¬ кинули, чому вiддали Маринi на цiлi дванадцять з половиною рокiв? Щоб сховати ¬¬, щоб нiхто не дiзнався про ¬¬ батька? Чому Анна прибiгала в лiкарню, вона розумiла, треба було знiмати прокляття. Але чому чоловiк не дав ¬й це зробити? Як так вийшло, що ¬¬ матiр почала зустрiчатися з темним? Однi запитання. Хотiлося би почути вiдповiдi. Але дiвчина не могла вимовити нi слова.
  - Вже здогадалася? Так, я бачу, що здогадалася, - продовжив вiн. - Мовчиш? Розумiю, - вiн пiдiйшов ближче i поклав руку на ¬й плече. - Сядь, - кивнув вiн на крiсло. Альбом, який впав, пiднявся до його рук лише вiд одного погляду, вiн кинув його назад на камiнну полицю, взяв з крiсла покривало, загорнув дочку i посадив ¬¬ на софу. - Ти вибач мене, я не хотiв говорити тобi все вiдразу, добре, що ти дiйшла до всього цього сама. Нiколи не можна торопити подi¬, Лу.
  - Ти мене кинув! Ти i Анна! Ви позбулися вiд мене, як вiд непотрiбного кошеня! - закричала огневичка. Рюмсати вона не любила, вважала, що це спосiб показати свою слабкiсть, але зараз, в такий момент, дiвчина просто розплакалась!
  - Я би нiколи тебе не кинув, - зiтхнув Аркл i, сiвши на бильце крiсла, пригорнув ¬¬ до себе.
  - Тодi як я опинилася одна? Чому ти мене не шукав?
  - Завжди пам'ятай, що ти не одна, г тi, хто тебе люблять i завжди захистять, - вiн трохи помовчав i продовжив: - Це було не мог рiшення, Анни. Вона завжди вирiшуг все сама, я цього не хотiв. А вона не хотiла, щоб ти виросла вiдьмою. I втекла. Я майже знайшов тебе, - повiв вiн далi. - Твоя мати дуже гарно тебе сховала, але я знаю, що в дечому вона права.
  - В чому? - здагться, вiн не такий поганий, яким хоче бути.
  - Ти повинна вирiшити сама, без нас, ми не магмо право втручатися.
  - Який вибiр?
  - Вибiр, ким ти хочеш бути, де ти справдi хочеш жити.
  - Що? - Люсi пiдiрвалася. - Навiщо менi це? Я взагалi не збиралася жити в астралах, вони нагадують менi утопiю! Я просто хочу спокiйно жити, самою, без нiкого, тим паче без тих, хто мене кинув.
  - Менi астрал etrange теж нагадуг утопiю, - безпристрасно погодився вiн, але в його голосi звучало легке розчарування. - Але у нас усе iнакше, реальний свiт, реальне життя, реальна смерть.
  - Ти ще забув згадати, що у вас слабших просто вбивають.
  - Якраз тобi це i не загрожуг. Мого прiзвища тобi було б повнiстю достатньо, навiть якби ти нiчого не могла.
  - Ти хочеш не втручатися в мiй вибiр? От i не втручайся. Але нiчого не змiниться, я не буду добровольно жити там, де не хочу.
  - Я не маю права тобi заборонити. Ти росла без мене, без Анни, можна взагалi вважати, що ми чужi. Але я так не думаю. Ти доволi схожа на не¬.., - Аркл ще раз заглянув ¬й в очi. Вони постiйно змiнювалися, варто було ¬й розгнiватися, будь-якi негативнi емоцi¬ i... Але схожiсть дiвчини з матiр'ю реально проглядувалася в ¬¬ поглядi, в формi обличчя, але двi бездоннi чорнi криницi псували всю картину. Чи може це на краще? - Не тiльки зовнiшнiстю. Вона така ж невгамовна i справжня бунтарка, - чоловiк посмiхнувся i, пiднявшись, рушив до загратованого вiкна. Хоча вiн теж тихим i непримiтним зовсiм не був. Вiн не любив бути в клiтцi, насправдi тi грати, то була лише високоякiсна iлюзiя. Вiн дiстав артефакт i, розвiявши грати, вiдчинив вiкно. Холодний вiтер увiрвався всередину, Люсi ще мiцнiше закуталася в тепленьке покривальце.
  - Де вона?
  - Десь на другому поверсi. Вона зараз явиться, навiть кликати не доведеться. Просто скористайся магiгю i все.
  - Добре, - але вона боялася цiг¬ зустрiчi, тому так нiчого i не зробила. Але вона вже прийняла рiшення, вiдчувала себе Фемiдою, богинею правосуддя. Tй потрiбно буде рано чи пiзно вислухати обидвi сторони. А поки що дiвчина спробуг дiзнатися все хоча б у батька.
  - Ти обiцягш, що не будеш бiльше нiчого вiд мене приховувати, скажеш все, як г? - завела вона розмову в правильне русло.
  - В чому справа?
  - Обiцягш? - нахмурила брови вона.
  - Що ти хочеш знати?
  - Перед тим, як сюди iти я провела скан територi¬ астралу на кровi.
  - I що?
  - Було тiльки три крапельки на домi. Спочатку мене це особливо не цiкавило, три сестри Дерк, що тут такого. Але зараз...
  - Ясно. Вiдповiдаю. Родичiв у мене немаг, третг пятно - твоя тьотя. Вiола.
  - Що вона тут робить?
  - Ти мене зараз осудиш, я знаю, але я ж не говорив, що добрий. ¦диний спосiб вгамувати Анну i щоб вона не влаштувала менi забагато проблем, у мене не було вибору.
  - Що ти з нею зробив?!
  - Нiчого страшного. Вона скована спецiальною антимагiчною плiвкою, яка просто викачуг ¬¬ сили. На Анну вона поганенько дiг, а от на природничку.., - хитро посмiхнувся вiн.
  - Да як ти смiгш! - з руки дiвчини автоматично зiрвалася вогнекуля, Аркл вчасно обернувся i схопив ту рукою. Вона зробила смертельну сферу. Невже справдi хотiла його вбити? Чи сама не зрозумiла, що зробила? Чоловiк стиснув кулак, куля згасла, але атмосфера залишилася. Але на його обличчi не ворухнувся жодний мускул. Вiн взагалi хоч щось вiдчуваг?
  - Вибач, само вирвалося, - так, вона просто не розумiг, що робить. Але Люсi досi злилася, що вона ще може натворити. - Навiщо ти це зробив? Це незаконно!
  - Це не тобi судити. Вiола менi нiхто. А я ¬¬ не вбив, взяв, як полонену, вона - моя гарантiя спокою, так я точно знаю, що Анна не пiде з повинною до влади etrange i не розкаже про тебе!
  - Ти вважагш, що вона на таке здатна?
  - Не менi вирiшувати. Сама побачиш. Я заважати вам не буду, якщо ти менi знадобишся, зв'яжуся сам. Поки що вiдпускаю всiх. Iди звiльняй. Але будь обережна, - чоловiк обiйняв ¬¬ на прощання i, повернувшись спиною, щез.
  Вiн серйозно? З чого це така щедрiсть?
  Люсi не була готова до важливих зустрiчей, дiвчина просто втекла, використала артефакт i перенеслася на землю. Анна не встигла ¬¬ побачити, огневичка увiйшла в портал на декiлька секунд ранiше. Матерi не вiрилося, невже щойно ¬¬ донька стояла тут, зовсiм поруч. Але пiти за нею просто не змогла, жiнка просто вiдчувала себе винною за все.
  
  <36>
  Люсi вирiшила пожити без нiкого, у Марини. Огневичка не показувалася вже декiлька днiв, сидiла тихше води, нижче трави. Tй прийшла старим методом записка вiд батька з проханням зустрiтися, на яку вона не вiдповiла. Нiкого не хотiлося бачити, у кожному вона бачила зрадника i чужого. Чому все це вiдбувагться з нею, чому вона? Ще й Макса образила, гдиного, з ким можна нейтрально поговорити.
  Чому не можна сховатися i втекти? А тому що вона не боягузка, вона вирiшила боротися. Але зiбраний рюкзак на лiжку свiдчив зовсiм про iнше.
  Нi, вона не втече, це неправильно. Вона пiде до кiнця.
  
  
   * * *
  Рея з'явилася у астралi, ¬й було потрiбно негайно переговорити з Мей. Вона досi не могла сказати точно, знають чи вони, що вона донька Кра¬, але ¬¬ дуже хвилювала Люсi, яку вона просто не бачила! Нi, бували деякi обривки, але це як екран старого телевiзора.
  Природничка в ¬х домi, вона це знала точно. А нi, щойно пiшла до батька. Але добре, вона ще хотiла пошукати один цiкавий артефакт з колекцi¬ Анни.
  Tй здалося, чи пiдвiска у не¬ на ши¬ сильно нагрiлася? Небезпека? Яка ще небезпека? Нiнiнiнiнi! Все розпливагться! Вiдьмаки? Навiщо вона ¬м?
  Нi, все ще гiрше! Тут ще приплутанi гарпi¬, улюбленi вiрнi iграшки магiчних народiв, особливо темних! Фамiльяр. Це не просто гарпiя, це фамiльяр. А це вже дiйсно проблема.
  Рея кинулася вперед i мiцно зачинила дверi, кинула закляття-блок. Що ж робити, це антимагiчнi птахи, а тут ще гарпiя- фамiльяр. Що вона ще про них може сказати? Дуже чутливi до магi¬, але на них дiг тiльки одна, магiя хазя¬на, якому вони будуть служити до смертi, на це вони i. ¦дина властивiсть - здатнiсть переноситися в той астрал, де знаходиться хазя¬н, або людина з каплею його кровi, не обов'язково родич. Ще сво¬ми крилами вони можуть здiйняти вiтер не гiрше нiж повiтряники.
  Iнформацi¬ достатньо, але ж нiчого не можна вдiяти!
  Хтось з'явився у не¬ за спиною, точно темний. Дiвчина рiзко обернулася, чорне, як нiч волосся, такого ж кольору очi, вона вже його бачила, це огневик, сенатор Тенебрiс. Що вiн хоче?
  - Нестихiйниця? - поцiкавився вiн. - А ти слабенька, батько - звичайна людина, вiрно? Знагш, що зараз буде?
  - Навiщо я тобi?
  - Менi ти не потрiбна. А от твоя сестра... Будеш приманкою, - вiн кинувся за нею, зараз схопить за руку!
  Рея вертикально змахнула рукою, звуки рiзко обiрвало, час зупинився. Дуже корисне вмiння, коли потрiбно втiкати.
  Вона зняла блок з дверей i, вiдкривши ¬х, вибiгла на вулицю. Крижаний вiтер збив ¬¬ з нiг i кинув об стiну. В очах у etrange потемнiло, вона не була готова до цього. Свiдомiсть стрiмко ¬¬ покинула, час знову пiшов вперед. Аркл швидко зрозумiв, що зробила дiвчина, вiн вдячно кивнув гарпi¬ i обережно пiдняв непритомну Рею на руки. А вiн думав зробити все делiкатно. Ну, не вийшло. Чоловiк кивнув птицi, щоб слiдувала за ним, i блимнув до себе додому, раз Люсi не хоче приходити до нього добровольно, доведеться ¬¬ змусити, навiть не дуже чесними i справедливими методами.
  
  
   * * *
  Макса справдi хвилювало те, що нестихiйницю так легко забрав вiдьмак, вiн не знав, як краще поступити. Водник ясно розумiв, що Рея Дерк - родичка Люсi, огневичка може стати наступною. До Мей можна було i не йти, вона все намагалася задобрити ¬¬ розгнiваного батька.
  Вiн таки пiде до дiвчини, вони разом спробують зрозумiти, якому темному потрiбна була Рея. I байдуже, що вона не хоче його бачити. Огневичка вдома, вiн добре це знав, але пора виводити ¬¬ звiдти, у астралi таке вiдбувагться, а вона сидить з головою у мiшку i нi про що не знаг!
  
  
   * * *
  Люсi бiльше так не могла. Дiвчина склала всi сво¬ артефакти в наповнений рюкзак. Куди ж ¬й направитися? Так хочеться втекти на край свiту... Не назавжди, хоча б на декiлька днiв. Огневичка одягла практичний одяг i ще раз оглянула кiмнату. Може взяти ще й зброю? Тодi куди вона ¬¬ покладе? Нi, того, що вже г при нiй цiлком достатньо. Марина в школi, прощатися не доведеться.
  - Втiкагш?
  Макс сидiв на пiдвiконнi.
  - Це не твоя справа, - огризнулася вона i, схопивши рюкзак, пiшла на вихiд. Але хлопець вчасно перегородив ¬й дорогу.
  - Не чула останнi новини?
  Дiвчина вже зрозумiла, що нiчого в не¬ не вийде, i сiла на лiжко.
  - Ну i? - все ж ¬й було цiкаво.
  - Вчора серед бiлого дня зникла Рея. З дому Дерк в астралi.
  - Що вона там робила? I як пройшла всередину?
  - Вона була там на законних правах, Рея Дерк там народилася.
  - Вона донька Кра¬?
  - Ти не знала?
  - Нi. Ти кажеш, що вона зникла. Як?
  - Пiшли подивимося.
  - Я можу вiдмовитися?
  - Так. Але тодi ти сказеш менi, де ти була тиждень тому i що дiзналася.
  - Я не хочу про це говорити, я пiду, але давай закригмо тему.
  - Все з тобою ясно. Ти зi мною чи сво¬м ходом?
  - Давай з тобою, так зручнiше, - кивнула вона i простягнула руку. Хлопець миттгво пiдхопив ¬¬ долоню, у не¬ надто груба шкiра, вся в мозолях. Вони блимнули, Люсi вже i думати забула про втечу. I щось ¬й пiдказувало, що все це зробив один темний.
  Хлопець i дiвчина з'явилися не в домi, як вона очiкувала, а в перевулку.
  - Чому ми тут? - поцiкавилася вона.
  - Поки що нiхто не знаг про ¬¬ зникнення, але це поки. Дiзнаються - буде розслiдування. Мене вiдразу вистежать, а менi таке щастя зовсiм не потрiбне. А так ми тут зовсiм нi до чого.
  - Я зрозумiла, - кивнула вона. - Добре, що глушилка на менi.
  - От i чудово, - Макс потягнув ¬¬ в сторону жилих багатих кварталiв, схоже дiвчина починаг навiть трохи запам'ятовувати дорогу.
  Вони швидко дiйшли до подвiр'я, де так часто копалася Мей. Люсi нервово подивилася за огорожу, не вистачало ¬м тiльки потрапити на очi природничцi!
  - Да заспокойся, ¬¬ тут взагалi немаг, - засмiявся вiн i пiдморгнув. - Дiвчинка вирiшила остаточно задобрити батька. Вона така пiдкаблучниця, нiчого особистого, Лу.
  З цим довелося погодитися, якою б ¬¬ родичка не здавалася ¬й спочатку, ця якiсть все частiше виривалася назовнi. А ще вона була страшенною боягузкою.
  Люсi не перевiряла магiчний фон мiсцевостi автоматично, як робили це iншi. Хлопець i дiвчина увiйшли на територiю, а огневичка вiдразу вiдчула магiчний слiд вiдьмака. Вчорашнiй. Такий, ну начебто i не крижаний, навпаки, палаг вогнем, але вiд такого по спинi йшов холодок. Вiн нагадував змiю, яка може блискавично вкусити, навiть не задумавшись. Але вiдчувалося, що це слiд самотньо¬, розумно¬ людини, яка дiг помiрковано, але заради рiдних готовий наплювати на сво¬ ж принципи.
  Вона вже вiдчувала його ранiше, але там, в домi все зливалося, а тут можна було дiзнатися все дуже чiтко.
  Скiльки ж всього можна сказати про людину за допомогою простого вiдчуття фону, по ¬¬ магi¬...
  Чому вiн не використав глушилку, хотiв, щоб вони зустрiлися? Так навiщо викрадати нестихiйницю? Огневичка зовсiм його не розумiла. Хоча... Iнакше вона б вже втекла. Вiн вирiшив ¬й завадити?
  Люсi важко дихала вiд злостi. Як вiн мiг вплутати в цю iсторiю Рею, вона що, казала йому щось на тему "Давай познайомимося зi всiгю сiм'гю, викравши ¬х"? Чи у нього дiйсно по¬хав дах?
  Нi, вона це все просто так не залишить. Вдарила блискавка, дiвчина просто зникла перед носом у хлопця. Куди це вона? У вiдьмський астрал? Нелегко буде там ¬¬ вистежити, але як вiн мiг знову вiдпустити ¬¬ одну?
  
  <37>
  Люсi гримнула дверима у вiтальню, вона була готова брати свого батька за горло.
  - Що ти зробив?!
  - Прийшла? Чудово. Я хотiв поговорити.
  - I для цього обов'язково потрiбно викрадати мо¬х родичiв?
  - Ти хотiла безслiдно зникнути, я не мiг цього допустити. Не те, що я цього дуже хочу, але ти так i не зустрiлася з Анною.
  - А ти мене запитав? Може я цього не хочу?
  - Я розумiю, - чоловiк вiдклав бумаги, над якими сидiв, i встав. - Але ти повинна. Вона твоя мати, вона чекаг на тебе.
  - Чому усi розпоряджаються мо¬м життям, як хочуть? Я можу, в кiнцi кiнцiв, вирiшувати сама?
  - Не хотiв цього казати, але ти неповнолiтня, Лу. I ти не втечеш безслiдно.
  - Бачу, ти знайшов, на що треба давити. А де ти був, де ви обог були весь цей час?
  Аркл повернувся до вiкна.
  - Ти i ранiше справлялася без нас. Справишся i тепер. Що ж, заважати не буду. Анна в саду, Рея i Вiола в пiдвалi, захочеш - звiльниш ¬х.
  Огневик безслiдно зник, а дiвчина так i залишилася стояти посеред кiмнати. Тiльки через декiлька хвилин вона похитала головою, наче намагалася позбутися вiд негарних думок. Потрiбно йти, байдуже, що не готова. Не можна бiльше вiдкладувати це.
  Що вона скаже Вiолi, як пояснить ¬х звiльнення? Правду розкривати не можна.
  Руку нестерпно запекло вiд яскравого полум'я etrange, але на обличчi Люсi не поворухнувся жодний мускул, вона вмiла терпiти бiль.
  Який сирий цей пiдвал... Як вiн мiг дванадцять рокiв тут ¬¬ тримати? Невже вiд такого наказу у нього навiть не дрогнуло серце? Чи у нього вогняна пустота всерединi?
  А ось тут вже краще. Тепла, затишна кiмната, лiжко пiд брудно-зеленим балдахiном. Рея вже опритомнiла, але досi безсило лежала поряд iз тiткою. Природничка така блiда... Гiрше нiж труп. Над ними обома вилися темнi пути, якi iнколи поблискували вогнем. Навiщо вiн це зробив, чого вiн хоче насправдi.
  Не подобалася ¬й його двуликiсть. В одну хвилину Аркл - дбайливий батько, який дiйсно любить свою дитину, пiклугться про не¬, бо¬ться ¬¬ втратити. А в iншу вiн вже жорстокий тиран i безжальний вбивця. Так який вiн же насправдi?
  - Ти впорядку? - огневичка повiльно пiдiйшла до Ре¬ i поглянула на ¬¬ окови ближче. Таке складне i жорстоке прокляття... Дiвчина доторкнулася до них рукою, вона спали самi по собi. - Можеш встати? - дiвчина впевнено простягнула ¬й руку.
  - Можу.
  А ¬й стало помiтно легше пiсля зняття то¬ гидоти. Тепер вже ¬й доведеться бути обережнiшою, до нестихiйницi повертаються сили i здатнiсть розпiзнавати види магi¬. Вона i так знаг забагато. Ще й пiдозрюг ¬¬... В твогму серцi забагато темряви... Здагться так вона говорила. Не вистачало ще, щоб вона пронюхала зайве.
  Рея обережно встала i оглянулася.
  - Де ми? - обережно поцiкавилася вона.
  - В астралi темних. I нам треба вибиратися. Я так i не навчилася переноситися, - деяких байок доведеться триматися. - Ти можеш, чи менi вiдкрити портал?
  - Вiдкривай, - погодилася вона. - Чому ти прийшла менi на виручку? Щоб вiддати борг?
  - Я прийшла не тiльки через тебе. Треба витягувати Вiолу, Анна теж десь тут.
  Ех, треба було спочатку знiмати прокляття з природнички, тепер як це зробити? Ну, це, в принципi, може й почекати.
  Дiвчина дiстала артефакт, бiля стiни утворилася вогняна димка.
  - Можеш забрати Вiолу сама, без мене. Я маю ще справи.
  - Добре, але ти куди?
  - Вибирайтеся. Я знаю, що роблю.
  Люсi блискавкою вискочила за дверi, пробiгла через вiтальню, забiгла на кухню i вискочила надвiр через службовий вхiд. Дiвчина не давала собi часу передумати, якби вона задумалася б хоч на хвилину, так вже давно би увiйшла в портал.
  А парк тут був величезний, дiвчинi вiн трохи нагадав Марi¬нський, де вони iнколи гуляли з Мариною, тiльки ще розкiшнiший, чистiший, безлюднiший. Повсюду трава ще тiльки починала пробиватися, а тут вже розпустилися зовсiм не веснянi квiти i було незвично бачити листя на деревах, у людському астралi до цього ще далеко, там тiльки розпускаються бруньки. Вiн точно користугться силою природникiв для його пiдтримання. Гарно, але марнотратно.
  Огневичка не знала, куди ¬й треба, просто зайшла в глубину. Як тут тихо, неначе все вимерло! Tй не було страшно, але в голову стукала думка, що це все просто пастка. Все може бути, пильнiсть нiколи не можна втрачати.
  Садовi дерева закiнчилися, за ними простягався недружелюбний пустир. Виднiлася доволi непригмна водойма, за нею по всьому периметру захищав територiю величезний паркан, хоча паркан - це ще м'яко сказано! Точнiше тiльки Велика китайська стiна!
  - Недружелюбненько, - похитала головою дiвчина i пiшла далi. Нарештi вона чiтко вiдчула слiд магi¬ etrange, вiдступати вже не можна. Люсi вийшла на повнiстю вiдкриту мiсцевiсть, тут не сховагшся. Анна десь тут, вона ¬¬ вiдчуваг. Огневичка не знала, як змусити ¬¬ з'явитися. Суха трава швидко спалахнула, полум'я почало пожирати все на полi.
  Але пожежа була недовгою, весь вогонь покiрно згас в першi хвилини горiння. Жiнка завжди дбала про природу, вона б не дала ¬й, сво¬й доньцi, знищити стiльки рослин. Анна сидiла на колiнах спиною до дiвчини. Люсi трохи несмiливо пiшла до не¬ i сiла поряд.
  - Ось ми i зустрiлися, - понурила голову вона, невже таки правда вважаг себе винною?
  Напiвкровна огневичка вiдповiла далеко не вiдразу.
  - Чому ти мене кинула? - надтрiснутим голосом запитала вона. - Невже зовсiм не було вибору?
  - Чому ти так думагш? Вибiр г завжди.
  У не¬ дуже гарний голос, вiн затягував.
  - Тодi чому ти так вчинила? Вирiшила позбутися?
  - Не смiй так навiть думати, Лу. Я не хотiла з тобою розлучатися. Але... Ти ж розмовляла з батьком. Знагш, скiлькох вiн вбив? Запитувала? Я не хочу для тебе тако¬ ж долi.
  - I все заради цього? Ти пiшла з мого життя, забрала батька через те, що вiн вiдьмак? Тодi навiщо тодi почала з ним зустрiчатися, навiщо мене народила? Я ж тiльки додаю проблеми!
  - Не кажи так. Ти виросла, нiхто бiльше не зможе змусити зробити тебе вибiр. Я люблю тебе, я зроблю все заради твог¬ ж безпеки.
  - Кинувши мене? Я тут помiтила, у могму короткому життi мене занадто часто кидали. Я зроблю все, щоб це не повторилося, Анна, - коли донька назвала ¬¬ по iменi, це було як кинжал в спину. - У мене вже г сiм'я. Це Марина. I я не хочу вас обо¬х навiть бачити. Я ще повернуся, це долею написано. Але ти вiрно пiдмiтила, ви не змусите мене зробити вибiр.
  - Люсi, стiй! Ти не розумiгш, чим скiнчиться такий твiй вибiр!
  - Так, це мiй вибiр. I тому прошу його поважати.
  Вдарила блискавка, вiд огневички не залишилося i слiду. Анна також покинула територiю, але повернулася додому в сльозах. T¬ донька нiколи ¬¬ не пробачить! Що значить воля, коли вона ¬¬ ненавидить? Якби тiльки вона повернулася... Пошвидше би...
  
  <38>
  Що що, а ось Люсi i не думала повертатися назад. Вона трохи пошкодувала, що образила матiр. Це було жорстоко, надто жорстоко. Але дiвчина не втрималася i висказала свою думку. I називати мамою вона ¬¬ не змогла.
  У Марини довелося затриматися не надовго, ¬й було байдуже, що робити, аби тiльки ¬¬ не шукали. Але обiцянку про зв'язок прийомна мати з не¬ таки витягла. За два днi, поки вона думала, куди пiти, до не¬ прийшло бiльше двох десяткiв записок, якi вона навiть не розкривала. Ще i жiнка радила ¬й таки помиритися з матiр'ю. Зiбраний рюкзак дуже знадобився, дiвчина хоч i не знала, куди пiти, вирушила в дорогу по астралу, доступний, куди справдi не було не було нiяких протипоказань був лише один. Люсi з'явилася в астралi iнсолiтiв, хотiлося заглянути в бiблiотеку. Tй щастило, грошi в iнших вимiрах мало що значуть, а ось за нелегкий артефакт, огневичка торгувала артефактами переносу, можна було отримати i дах над головою, i смачну ¬жу. Але у свiтi iнсолiтiв потрапити в архiви не вийшло, хто впустить туди вiдьму, та i не сподобалось ¬й тут. На пустирищах, якi займали бiльшу частину площi астралу, розгулювала нечисть, вона дуже злякалася, коли вперше побачила того ж слабенького зомбi, а хто не злякагться, якщо на тебе нападе труп? Там було так пустинно, цей свiт явно не створений для екскурсiй. Похмурi мiстечка, недоглянутi поля, а на територiю академi¬ ¬й зайти не дозволили. Шкода. Люсi проходила там цiлий тиждень, намагалася не думати про минуле. Але вона скучила за Мариною i, врештi-решт, вирiшила повернутися. Хто знав, що там ¬¬ чекаг вiдкритий лист вiд Анни? Якщо Аркл перевiряв ¬¬ присутнiсть, перед тим, як щось писати, то Анна строчила записки, незважаючи на це. Але за тиждень прийшло тiльки двi, а це доволi мало. Що такого сталося?
  Варто було ¬й зайти на кухню, як прийомна мати простягнула ¬й обидва. Читати ¬х зовсiм не було бажання, дiвчина спочатку вiдмилася вiд бруду, вiдпочила, перевдяглася, вкрилася покривалом, а лише потiм взялася за них.
  Не варто було вiдкладувати, новини виявилися не надто втiшними.
  Лу, - писала Анна. - Вiолi погано, повертайся. Я зробила все, що змогла, зняла те прокляття, але боюсь, що пiзно. Вона так i не опритомнiла, ¬й все гiрше! Повертайся, може ти зможеш ¬й допомогти? Прошу, я боюсь, що станеться непоправне...
  26.04
  PS:Края повернулася.
  
  Вона померла, а ти так i не прийшла. Завтра похорон. Ховатимуть на центральному кладовищi. Сподiваюся, у тебе вистачить совiстi пiдтримати Мей, вона померла у не¬ на руках. Чекаю.
  29.04
  PS:Я нi на що не нарiкаю, але ти дiйсно могла i прийти. Занадто тяжко вмирала. Я так i не знайшла вiдьму, щоб полегшити витiк магi¬ i фiзичних сил. Не вини себе, ти б не змогла нiчого зробити. Це все рiвно вища магiя, а ти не цiлитель.
  Друга записка була холоднiшою, схоже Анна таки явно злилася. Так вона ще i похорони пропустила, вони були вчора!
  А якщо вона дiйсно могла врятувати Вiолу? Це все ¬¬ его¬зм! Якби вона не пiшла...
  Люсi вiдкинула тепле покривало i перевдягла штани на джинси. Чистi чоботи довелося таки пошукати, знайшовши, вона засунула туди кинжал. Дiвчина просто не могла iнакше. Потрiбно йти. Але i про небезпеку забувати не можна. Огневичка скористалася артефактом перенесення i з'явилася на кладовищi. Де ¬¬ поховали? Кiлометри могил... Це страшно.
  Макс помiтив ¬¬ вiдразу, скiльки можна випадково зустрiчатися?
  - Лу! - покликав вiн ¬¬.
  З несподiванки дiвчина вихопила зброю, нiчого не змiнюгться.
  - Заспокойся, це я.
  - Що ти тут робиш, стежиш за мною?
  - У мене тут мама похована, - похилив голову вiн i показав на червонi троянди в руках. - I я не стежив, - тут довелося збрехати, але якби вiн не приглядував за нею в астралi iнсолiтiв, вiд нечистi ¬й би проходу не було.
  - Ну гаразд.
  - Ти шукагш могилу Вiоли? Провести?
  - Було б добре, - кивнула вона i мовчки пiшла за ним.
  Хлопець впевнено повiв ¬¬ по зарослiй стежцi в глубину кладовища. Огневичка пошукала поглядом церкву, але не знайшла нiяких будiвель i потiм згадала, що у них немаг вiри. Звичайно, церкви тут немаг.
  - Анна винить себе в ¬¬ смертi, - повiдомив вiн.
  - Нi, це я винна. Якби закляття зняла я, цього б не сталося.
  - От скажи, чому ви звинувачугте себе у всiх бiдах? Ну померла вона, i що? Всi рано чи пiзно помруть.
  - А ти поясни, як можна бути таким жорстоким? Жива людина, все ж таки.
  - Вибач. Але на смерть тобi треба реагувати спокiйнiше. Йди далi, могилу знайдеш у наступному ряду.
  Люсi зрозумiла, що вiн далi не пiде, достатньо було лише погляду на пам'ятник жiнки.
  Дiвчина мовчки рушила далi, вiнки видали зовсiм свiжу могилу, покриту зеленню. Фотографiя була така гарна, на нiй ще зовсiм юна дiвчина iскрилася життям. Як рiзко воно може обiрватися...
  Шкода, потрiбно було взяти квiти. Але вже пiзно. Але огневичка прикликала до себе пiдсвiчник i навiть трохи прикопала його. Люсi не знала, як окрасити полум'я зеленим, може за допомогою якогось зiлля? Можна запитати у хлопця, вона встала i пiшла назад.
  Макс повiльно розкладав троянди по могилi, квiти вiн увiв у такий собi стан анабiозу, тепер вони точно не зав'януть.
  - Ну здраствуй, мамо, - вiн пiднявся з колiн i похитав головою. - Шкода, що я не можу тебе повернути. Хоча б га хвилину. Але це ж ти захотiла, щоб я був цiлителем, - зiтхнув вiн. - Але яка вiд мене користь, якщо про те, що я можу нiхто не знаг, а використовувати ¬х доводиться тiльки в бою?
  Водник замовк, до нього пiдiйшла Люсi.
  - Знагш, як пофарбувати полум'я? - тихо запитала вона.
  - Це надто складно, у тебе не вийде. А зiлля доведеться годувати довго.
  - Шкода, - вона стала поряд iз ним.
  Вони мовчали, обог просто не знали, що сказати.
  Дiвчина таки поклала жменю вогню у пiдсвiчник, вже темнiло, вiд нього розлилися по землi загадковi вогники, але знаходитися тут зовсiм не хотiлося. Хлопець залишився чистити могилу, огневичка ж поспiшно покинула кладовище. Не хотiлося нiкого бачити, але Люсi вiдкрила портал i перенеслася до будинку Дерк. Мей в саду, Анна у себе, поряд iз нею якась незнайома нестихiйниця, видно Края, Ре¬ тут взагалi немаг. Ну що, iти? Так, iти. Вона повiльно зайшла на територiю. А у Аркла земля побiльше буде. Раза в три. А живе вiн там один.
  Коли дiвчина зайшла в дiм, огневичка вже збiгла з другого поверху i чекала ¬¬ у вiтальнi.
  - Ти повернулася!
  - Повернулася, - пiдтвердила вона i зручно всiлася в крiсло. А що приховувати, вона дiйсно у себе вдома.
  
  <39>
  - Нарештi, - кивнула огневичка i напружено сiла поряд iз донькою.
  - Я прийшла тiльки через смерть Вiоли.
  - Байдуже. Тебе в цьому домi завжди чекають.
  - Це я знаю, - кивнула вона. - А ще чомусь все рiвно я не дуже радо сюди прихожу.
  Тут Анна не знала, що сказати. Свою прямолiнiйнiсть вона намагалася викорiнити все свог життя, хоча, в принципi, все рiвно нiчого не вийшло. А у Люсi ця риса проявлялася все частiше. I як при цьому вона бреше? Об'гднанi прямолiнiйнiсть i брехня. Ось саме це у не¬ вiд батька.
  - А ти надовго до мене? - нiчого кращого жiнка не придумала, та i треба було запитати.
  - Ось це, як карта ляже. Але навряд чи бiльше мiсяця просижу. Менi тут нудно. Мирненько так.
  - Добре.
  По сходах спустилася Края, видно вона вирiшила, що ¬х розмова скiнчена. Всi три сестри Дерк були схожими однi на одних, деякi вiдмiнностi все ж були, не без цього, але ясно-зеленi очi, каштанове волосся i пухлi червонi губи були присутнi у всiх. Але саме в цiй було дещо явно насторожугче. Якщо в Аннi небезпеку можна розгледiти, то за мирною маскою нестихiйницi... Що у не¬ в головi?
  - Племiнниця Люсi. Я пам'ятаю тебе ще зовсiм малою, - цi очi пронизували ¬¬ наскрiзь.
  - Дуже пригмно, - трохи схилила голову огневичка, не можна вiдразу починати з поганого.
  - Лу, ну я пiду, постелю тобi у гостьовiй кiмнатi, а ви поки що тут познайомтеся ближче.
  - Ага, - Люсi кивнула, але ¬¬ очi усiм поглядом кричали "не залишай мене з нею наодинцi". Може вона бо¬ться, що нестихiйниця ¬¬ розкриг? Та нi, жiнка знала, у ¬¬ сестри потенцiал не той, та i хто зможе зламати ¬¬ ж закляття? Хай тiльки спробують!
  Края сiла поряд iз дiвчиною.
  - Чого напряглася, та не збираюся я тебе вбивати!
  - Не люблю рiзкi, несподiванi знайомства, - набрала неприступного вигляду вона i спробувала посмiхнутися. Вийшло не дуже.
  - Розумiю тебе. Тобi дуже складно?
  - Нормально.
  - Якщо що - звертайся. Пропоную завтра сходити разом, ну ти, я, дiвчата, кудись, наприклад в парк, чи на пляж, а чому б нi? Анна ж буде в сенатi, вона, дурепа, пiшла поновитися в посадах i нарештi, як старша донька, посiла законне мiсце в сенатi, забрала поедставництво у Ельдара. На ¬¬ мiсцi я б ще мiнiмум мiсяць вiдпочивала.
  Виявлягться, Анна теж сенатор. Клас, а не сiмейка. Без коментарi¬в.
  - Еее... Ну, в цiлому, я не проти.
  - Пречудово. Пiду розкажу Ре¬, ¬й давно потрiбно кудись вибратися.
  Нестихiйниця зникла, а Люсi з полегшенням видихнула. Здавалося, вiд Кра¬ нiчого небезпечного можна i не чекати, але, як кажуть, в тихому омутi чорти водяться. Якраз вiд тако¬ людини i можна очiкувати все, що завгодно, знала по свогму дослiду. Якщо вона щось пронюхаг, втiкати доведеться швидко. Дуже швидко.
  Дiвчина ще трохи постояла i пiшла за Анною. Та чiтко користувалася телекiнезом, ну звичайно, вона ж то не буде бруднити руки. Жiнка постелила у сусiднiй вiд не¬ кiмнатi. В принципi, байдуже.
  Люсi сiла зовсiм поряд iз нею. Досить ховатися i втiкати, да скiльки ж можна? У огневички були сво¬ причини залишити ¬¬ Маринi, вона ж попiклувалася, щоб ¬¬ донька росла безтурботно!
  - Вибач, що наговорила тодi тобi. Не варто було.
  - Нiчого, - мати не дивилася ¬й в очi. - Та i я була не такою чудовою матiр'ю.
  - Точнiше взагалi не була, - кивнула напiвкровна.
  - Але ще планую стати, - вона поклала руку ¬й на плече. - Не вiдвертайся вiд свог¬ сiм'¬, прошу!
  - Я буду завжди пам'ятати, хто я, - пообiцяла дiвчина. - Але жити буду там, де менi подобагться. А зараз... Чи не могла б ти пiти? Я хочу побути одна.
  - Добре, - огневичка встала i направилася до виходу. - Ти тiльки це, намагайся не використовувати магiю темних. Особливо тут.
  - Я знаю, - Люсi навiть не обернулася. Вона вже вiдчувала, як буде тяжко... Вона ж потрапила у мiсця з застарiлим вiдношенням до деяких речей! Тут досi панують етикет i дурнi звича¬, слабшi пiдкоряються сильнiшим... Як тут можна вижити? Коли кожний, хто дивиться тобi в обличчя за твогю спиною, як той павук, слащавими розмовами плете для тебе павутину! I жодно¬ ясно¬ голови!
  Хто вона тут, позор всiг¬ сiм'¬? Слабка огневичка з сильною матiр'ю? Де гарантiя, що ¬¬ просто не спробують потопити? А як тодi ¬й вiдповiсти? Без магi¬ темних вона - нiхто.
  Дiвчина нiколи не могла стримати емоцi¬. Надягти маску - так, але загасити злiсть всерединi не виходило нiколи. Але ж магi¬ байдуже, яка вона, внутрiшня чи повнiстю вiдкрита!
  Але треба термiново знайти вихiд. Але що можна зробити в таких випадках? Не користуватися магiгю, тодi енергiя рано чи пiзно вирветься з-пiд контролю. Як краще поступити?
  Ну, про це можна подумати i завтра. Сьогоднi вона ще думала зайти до Мей, Анна права, ¬¬ потрiбно пiдтримати.
  Природничка досi копалася у саду, Люсi зiскочила з пiдвiконня другого поверху.
  Так шкода, що вони не вмiють толком лiтати. У янголiв, наприклад, ще з дитинства проявляються крила, це ж так круто знаходитися без нiкого у чистому небi... А ¬м що залишилося? Слабенька легiтацiя?
  Огневичка проконтролювала, щоб це була сила etrange, i сповiльнила падiння, пiд кiнець навiть трохи пролетiла над землею. Ех, тяжко. Звичайно, повiтряникам це дагться легко, але що робити ¬й, огневичцi, яка, в цiлому, нiчого не вмiг?
  Дiвчина обережно, ну як сказати, приземлилася, причому вiдразу спотикнулася i ледве не впала. Ще не вистачало заорати носом!
  Вона виругалася i кивнула навiть не здивованiй Мей.
  - Не топчи менi тут хрестоцвiт, - мрачненько попередила вона.
  Люсi завмерла на мiсцi.
  - Привiт, - кивнула вона.
  - Здрасвуй, сестричко. Ти не була на похоронах.
  - Я тiльки годину тому прочитала записку, мене не було вдома.
  - Ясно.
  - Мей, я не хотiла, щоб вона померла, я i так зробила все, що змогла.
  - Я не виню тебе, - вона встала. - Але на похорон ти дiйсно могла i прийти.
  - Вибач, не вийшло, - кивнула вона. - Ти як?
  - Нормально. Врештi-решт, я ¬¬ майже не знала.
  - Шкода людину. Якби вiн не зiпсував ¬¬ життя, вона могла би ще прожити довго.
  - Вiн - це Аркл Тенебрiс? - уточнила дiвчина.
  I навiщо вона це сказала? Але вже сказане не вирубиш сокирою, потрiбно вiдповiдати за сво¬ слова.
  - Так.
  - Чудово. А тепер розповiдай, як ¬х врятувала, Анна звичайно говорила, але мене цiкавлять бiльш правдоподiбнi iсторi¬, а не та маячня.
  - Еее... А що Анна вже говорила?
  - Це неважливо. Давай викладуй. Ти з ним билася, з тим вiдьмаком?
  Як можна викладувати, якщо не знагш показання огневички? А не могла вона спочатку узгодити данi з нею, перед тим, як розказувати баснi? Але ж викрутитися доведеться.
  - Еее... Трохи вiдволiкла його увагу на себе i все. Мей, я не хочу про це згадувати, давай забудемо.
  - Як хочеш. Надумагшся - розкажеш, не однiй менi цiкаво.
  - Ре¬ теж?
  - Ага. А також те, чому тебе вона не бачить у видiннях, як слiпе пятно.
  Огневичка всмiхнулася i пожала плечами.
  - Края тобi вже пропонувала завтра на пляж? - вона поспiшно змiнила тему.
  - На пляжi ще холодно, не скупагшся, це тобi здагться, що жарко, ти огневичка. Та i народу там... Я запропонувала озеро. Там як раз стiльки диких качок розвелося, а вони всi ¬дять з руки!
  - Круто. Я теж йду.
  - Вiдпочинок зi всiгю сiм'гю - класна iдея, я погодилася вiдразу.
  - Анни тiльки не буде, Края сказала, у не¬ справи в сенатi.
  - Ось це шкода. Ну, добре, Лу, дякую, що прийшла. В мене ще г робота, я зайнята.
  - Допомогти?
  - Нi, цi рослини не люблять чужi руки.
  - Тодi гаразд, я пiду. До завтра.
  - Бувай.
  Люсi знервована повернулася до себе в кiмнату, цього разу нормальним шляхом. А вона майже проговорилася, наступного разу слiд бути обережнiшою.
  Вiд Мей виходили енергетичнi потоки з артефакта повiтряникiв. Що це значить, якi у них г артефакти? Минуло¬ зустрiчi цих коливань не було. Це також потрiбно перевiрити i обов'язково стежити за сво¬ми словами. Ех, нелегке ¬¬ чекаг життя.
  
  <40>
  Люсi прокинулася вже пiсля восьмо¬, ввечерi довго не могла заснути. Дiвчина спробувала пальцями розчесати волосся, гребiнця тут взагалi вона не знайшла. Дiвчина переодяглася i виглянула у вiкно, ¬¬ вiдразу привабив звук скрещення шабель.
  Анна, схоже, зачаклувала один з клинкiв i тепер вiд нього бiгала. Дурне тренування, вона ж знаг кожний рух збро¬!
  Огневичка, як i вчора, вистрибнула у вiкно i пiдiйшла ближче.
  - Тренугшся?
  - Ага. Добре, що прийшла, менi термiново потрiбна компанiя.
  - А iнший нiхто не може, я тiльки встала.
  - Ну ти й соня! Скiльки можна спати?
  - От дякую, якби ти так, як я спала, i голова у тебе болiла б точно так же, то ти б помiняла свою думку.
  - Можливо. Знеболююче дати?
  - Навiщо? Нiби воно змiнить безвиходнiсть ситуацi¬, в якiй я опинилася.
  - Ясно, - жiнка похилила голову.
  - Та нiчого. А потренуватися я не проти. Тiльки не довго.
  - Прекрасно, - огневичка пiдхопила шаблю, яка була в повiтрi i простягнула доньцi.
  - Дякую, - кивнула та i зайняла оборонну позицiю.
  - Подивимось, що ти можеш.
  Жiнка зробила рiзкий випад вперед, а у Люсi виявилася непогана реакцiя, дiвчина миттгво виконала захист, шаблi схрестилися.
  - I я не попередила, магiгю користуватися можна, - огневичка провела вiльною рукою, з повiтря зiткався цiлком реальний яскравий вогняний щит, це було щось на тип нестiйко¬ магiчно¬ збро¬, не справжньо¬, звiсно, але для того, щоб ¬¬ утримати потрiбно немало сил, а у реально¬ тако¬ збро¬, зроблено¬ з магiчно створеного металу, вона пов'язана з хазя¬ном, ¬й зовсiм не потрiбнi сили, тiльки ясна свiдомiсть господаря. Це був просто переносний магiчний щит проти фiзичного нападу i все.
  - Нечесно, - пiдмiтила Люсi, вона ж не може користуватися магiгю задля боротьби чи шкоди. Але вона все рiвно пiшла в атаку, дiвчина проте прекрасно розумiла, вдарить по вогняному захисту - поплавить свiй клинок.
  I була права, через кiлька хвилин, коли вона доторкнулася ним до вогню, лезо дiйсно розкалилося i пом'якшало.
  Огневичка виругалася i вiдкинула зброю. Можна користуватися магiгю? Чудово.
  - Дальнiй бiй, - кивнула вона i трохи вiдiйшла. Анна ухмильнулася. Як ¬¬ донька збирагться перемогти ¬¬ без магi¬? Жiнка пам'ятала ¬¬ любов до збро¬, саме тому i вирiшила глянути на ¬¬ рiвень. В цiлому, билася вона непогано, для недосвiдчено¬ - взагалi прекрасно. Але магi¬ ¬й дiйсно не вистачаг. I що вона збирагться робити на дальньому фронтi? Закидаг вогнекулями?
  Огневичка теж кинула свiй клинок, розвiяла щит. А Люсi що, хоче тепер вже вiдбиватися? Ну добре. Логiчно, якщо подумати про емоцi¬.
  Жiнка не знала, що в не¬ кинути, ну, таке, щоб i захистилася, i не постраждала, i вiдьомську силу щоб не використала. Гаразд, буде ¬й вогнекуля.
  Мати не збиралася бити в повну силу, так, середнячок. Але спосiб захисту дуже не сподобався ¬й. У Аркла цей трюк поцупила, як вiн ¬¬ ним дiстав. Ти б'гш, а мало того, що жертвi все рiвно, так вона ще i енергiю, яка вкладена в закляття, собi забираг. Але якщо Арклу енергiя свiтлих може тiльки нашкодити, то тепер дiвчина використаг ¬¬ собi на користь.
  Та i щоб спiймати кулю, огневичка зовсiм трошки використала темну енергiю. Анна очистила фон мiсця, здагться, нiхто цього не помiтив. Люсi вiдповiла вогнекулею посильнiше, але, видно, стримуг себе добре, жодного натяку на вiдьомську магiю. Може i уживеться вона у свiтi etrange.
  Вона легко виставила щит достатньо¬ потужностi, i закляття, вдарившись об нього просто розвалилося. А от дiвчина важко дихала. Що це з нею?
   - Вибач, - прошепотiла вона i, не оглянувшись, кинулася на вулицю. Як тiльки огневичка вибiгла за територiю i зайшла за поворот, вона блимнула. I навiть не подумала, що ¬¬ могли помiтити. Та i хто мiг? Але зараз не до цього. Де Макс? Tй термiново потрiбна послуга iнсолiта, темна енергiя так хотiла вирватися назовнi...
  Починаючи зi вчорашнього дня, Люсi максимально заглушила магiю темних, аби тiльки та не проявлялася, але норовливiй вогнянiй стихi¬ це виявилося не по душi, вона активно проявилася, як тiльки дiвчина вiдкрила тимчасовий доступ до вiдьомського резерву. Чорт забери, де ж цей Макс? Кладовище, парк, астрал iнсолiтiв, чорний ринок, його там не було. Очевидно, хлопець в себе вдома. От тiльки де вiн живе?
  Вiд блимання дiвчина втратила деяку кiлькiсть енергi¬, цього було достатньо, аби взяти свою силу пiд контроль. Це вже погано, вiд легкого почуття азарту i несправедливостi Люсi вже втратила спокiй i рiвновагу.
  Цього не можна бiльше допустити.
  Треба знайти Мей, може вона знаг, де вiн живе. От тiльки коли вона втiкала, вдома природнички не було.
  Огневичка знову з'явилася на кладовищi, цього разу за допомогою артефакту, дiвчина сидiла прямо на землi i нi, не плакала, просто спостерiгала за рухом рослин, користуючись природною магiгю. Так гарно, це ж вона тi квiти вирощуг.
  - Красиво, - кивнула вона.
  - Дякую, - дiвчина пiдвелася i повернулася до не¬ обличчям. - Ти щось хотiла?
  - Так... Ми ж сьогоднi йдемо на прогулянку, так? - може вийде злиняти, тодi ж не буде жодних проблем!
  - Так, iдемо, i не думай вiдмовитись!
  - Я просто уточнила. Але хотiла не це. Знагш, де живе Макс?
  - Макс? А навiщо тобi? Тiльки не кажи, що запала! Невже справдi запала?
  Нда, вона знайшла кого дiставати. I як можна було подумати, що вiн ¬й подобагться? Логiка природнички зашкалювала. Нi, хлопець дiйсно непоганий, от тiльки ¬й зараз не до цього.
  - Знущагшся? - доведеться звести все на нi. - Менi потрiбна його консультацiя з деякого питання i все, але нiяк не виходить його знайти.
  - З цього питання ви постiйно шушукались?
  - З iншого. Але вiн дуже менi допомiг у пошуках матерi. Будь-ласка, Мей, менi термiново потрiбна адреса.
  - Не розумiю, з чого це раптом ви заспiвали одну й ту же пiсеньку?
  - Яку саме?
  - Щось на тип "Я нiчого не скажу, але, будь добра, дiстань те, що менi треба". Признайся, ти просто на нього запала.
  - Помилягшся. Так ти скажеш?
  - Да не знаю я його адресу, нiколи у нього не була!
  - Тодi чому ти голову менi морочила?!
  - Якщо це тебе заспоко¬ть, то я знаю, де вiн зараз. Не вдома, нi. В академi¬. Вiн вчиться на факультетi водникiв. Сьогоднi йдуть важливi лекцi¬, скоро сесiя.
  - Що вiн робить на факультетi, ось що не зрозумiло.
  - Як що? Вiн, звичайно, iдiот, якому мало гострих вражень, але вчитися ж теж колись потрiбно. Вiн довго не мiг поступити на артефакторику, у нього так i не вийшло, у нього були б шанси на бойовому, не захотiв, до манiпуляцiй у нього немаг хисту, а до захисту вiн ставиться нейтрально, без особливого захвату. Ну i тепер байдикуг на побутово-цивiльному напрямку магi¬. Зараз на другому курсi.
  - Все з ним ясно. Дякую, що сказала, я побiжу.
  - Бiжи. З тебе доповiдь!
  Вона що, схожа на закохану дурепу? Видно, таки схожа. Ну i нехай, потiм буде викручуватися.
  У Люсi нiяк не вийшло вийти з порталу на територi¬ академi¬, довелося заходити самостiйно. Добре, що дiвчина знала, де взяти бiлий плащ, вона прикликала його iз шафи Анни. Скiльки ж у нiй зайво¬ енергi¬, досi ¬¬ ще багато. Ну звiсно, сама стримувалася, сама i розгрiбаг.
  Огневичку пропустили тiльки через прiзвище Дерк. Все ж таки донька дуже сильно¬ сенаторши, хоч i слабенька. А ¬й уже починав подобатись цей статус. Пропустили навiть без охорони, точнiше стеження.
  Але як тодi його знайти? Де аудиторi¬ i де сидить вiн? Яка користь вiд того, що вона знаг, що вiн десь тут?
  Якби у не¬ був артефакт пошуку, чи можна було б скористатися магiгю, хоча навiть для цього необхiдний якийсь його предмет. У кого можна запитати?
  - Вибачте, - огневичка пiдiйшла до такого собi охоронця в коридорi. Навiщо вiн тут, стежити за дисциплiною?
  - Чого тобi? - буркнув вiн.
  Нда, непригмний тип.
  - Я шукаю свого друга, вiн вчиться на факультетi водникiв, побутово-цивiльному.
  - Хлопця свого, значить, розшукугш? Прiзвище.
  - Еее... Не знаю. Але звати Максом. Брюнет з блакитними очима.
  - Знагш, скiльки тут таких, як вiн? Я нiчим не зможу допомогти.
  - Ну, будь-ласка! Де аудиторi¬ водникiв, скажiть хоча б це!
  - По коридору прямо, двiчi вправо, один раз влiво, там ¬х три. Яка потрiбна, шукай сама.
  - Дякую.
  Люсi побiгла згiдно з вказiвками, але коли зайшла в той коридор, довелося зупинитись. Три дверi. Три аудиторi¬. У якiй сидить вiн?
  Гаразд. Нiчого страшного ж, якщо вона зайде на хвилинку? Ну от, зачинено. Мiнус однi дверi.
  Правi чи лiвi? Спочатку правi.
  Огневичка обережно постукала i увiйшла. Ну, його тут точно немаг. Бойовики, вона однi мають конкретну форму, iншi ходять в чому хочуть. Tхня форма на перший погляд не маг нiчого особливого, але рубашка i штани не рвуться, не забруднюються, не можуть бути пошкодженими закляттям, навiть вогонь ¬¬ не бере.
  Погляд дiвчини зустрiвся з викладачем. Магiстр був далеко не молодий, але в ньому вiдчувалася тверда рука, але добре серце. Чому така людина стала военним? Iнколи ¬¬ дивував ¬х вибiр.
  - Ну нарештi, - професор пiдвiвся i вийшов з-за столу. - Ми вже зачекалися, огневичку викликали ще пiвгодини тому. Якась ти мала, але це нiчого. Завдання не складне.
  Що? Клас, ¬¬ ще й зi студенткою спутали!
  - Еее...
  - Так, вiд тебе необхiдне лише закляття "Смертельний вогонь", пiдпалиш деякi папери, адепти будуть гасити. По одному. Хто перший, г добровольцi?
  Одна доволi висока дiвчина вийшла з-за парти i направилася до вчительського столу. T¬ теж пiдкликали ближче.
  Викладач дiстав металевий пiднос, поклав на нього скомкану газету i трохи вiдiйшов, давши ¬й мiсце.
  - Магiстр. Сталася помилка, я не адептка академi¬. Я огневичка, але тут не тому, я просто декого тут шукаю, помилилася аудиторiгю.
  Чоловiк задумався.
  - Ясно. Але прошу, пiдпали, i так пiвлекцi¬ коту пiд хвiст. Тобi ж не складно?
  Ееее... Якби це було так легко. Смертельний вогонь? Штучно створений, пiсля такого нiхто i нiщо, навiть негорюче, не виживе, нiчого живого не залишиться, i пiдвладний вiн тiльки огневикам, iншi стихiйники не зможуть його загасити. Для цього потрiбне спецiальне закляття, видно, саме воно i практикугться.
  Що ж, з однiг¬ сторони, а чому б нi? Складно, але енергi¬ etrange повинно цiлком вистачити. Про iншу сторону краще не думати.
  Огневичка пiднесла долоню до пiдносу, папiр загорiвся, а дiвчина придала вогню стiйкостi, щоб не згас завчасно.
  На це пiшли усi свiтлi сили, тепер уже не вийде грати гарну etrange. Треба термiново якось злиняти.
  - Вибачте, але я спiшу.
  Вона не дала нiкому щось сказати, просто вискочила за дверi i зiштовхнулася з хлопцем.
  - Що ти тут робиш? - а Макс, здагться, не в настро¬.
  Вiн згрiб ¬¬ в охапку i блимнув в незнайоме ¬й мiсце.
  - Чому ти прийшла, це ж небезпечно, на територi¬ академi¬ у вiдьмакiв утворюгться витiк, так i до смертi недалеко, в тебе вже чверть резерву коту пiд хвiст! Як ти могла зважитися на таке! Тебе могли i викрити! Чим ти думала?!
  - Не кричи на мене! У мене i так вибiр небагатий! I менi потрiбна твоя допомога! Це термiново, я не могла зволiкати!
  - Сядь, - хлопець посадив ¬¬ на м'яке лiжко у простiй темнуватiй кiмнатцi. Люсi нарештi оглянулася. Звичайне лiжко, стiл, два стiльця, двi непримiтнi дверi, голi стiни, крихiтна шафа, меблiв майже не було. Невже це його дiм? Дiвчина б сказала келiя.
  Макс поставив перед нею стiлець i теж сiв.
  - Ти тут живеш?
  - Еее... Так. Це небагатий район, в основному тут комуналки. Але у мене свiй будиночок. Хоч i крихiтний. Але зараз не про це. Титсказала, тобi потрiбна допомога. Що сталося?
  - Макс, я нiколи не зможу жити у свiтi etrange.
  - I звiдки ти це взяла? Ти накручугш.
  - В тому i справа, що нi. Зазвичай я примiшую до магi¬ etrange вiдьомську, вона пiдсилена, а резервуари вiдносно пустi. Вчора я заблокувала темний арсенал, але сьогоднi була змушена знову змiшати магi¬. I темний резервуар лопнув. Вiдьомська магiя почала вириватися, щоб вийти назовнi. Ти навiть не уявлягш, як я злякалася!
  - Це вже серйозно. Але чим я можу допомогти?
  - Макс, я хочу, щоб ти забрав у мене всю магiчну енергiю.
  - Що?! Лу, це ж просто самогубство! Якщо згадати той факт, що ти будеш ходити з фiзичним обезсиленням теж, як результат, то у випадку нападу ти просто не виживеш! Я не буду так ризикувати!
  - Ти просто не розумiгш, якщо не забереш, я не зможу ¬¬ стримувати, рано чи пiзно вона вирветься, i тодi менi все рiвно буде кришка, як напiвкровнiй!
  Хлопець похилив голову. А вона права. Вiн знав, що напiвкровних по всьому свiту чимало, якщо викриють одного, двух, то вiдразу почнуться облави. Йому то байдуже, вiн умiг вийти сухим iз води, да i не такий великий злочин одружитися з iнсолiтом, ¬х не вiдрiзнити вiд звичайних людей, все може бути по помилцi, до того ж не всi iнсолiти знають, хто вони. Вiн то викрутиться, а от Люсi чекаг прилюдна страта. Суд навiть розглядати ¬¬ справу не буде. Його папери уважно роздивиться, а на не¬ i не гляне!
  - Добре, я заберу енергiю. Але з умовами.
  - Чого ти хочеш?
  - Я зараз же залiкую твiй витiк, енергiю заберу ввечерi, як повнiстю повернеш сили.
  - Це все?
  - Нi. Ти нiкуди не будеш ходити без мене, тобто я буду з тобою поряд. Як пiдстраховка.
  - Ти тiльки подивися, як губу розкатав!
  - I це ще не все. Я ставлю на твою ауру маячок.
  - Що?! Ти ж дуба рухнув?!
  - Знаю, знаю, це може пiдiрвати ¬¬ захищенiсть, але подумай! Я буду знати, якщо ти вляпагшся в халепу! I зможу вчасно захистити!
  - А ще ти будеш копатися в мо¬х здiбностях i контролювати кожний мiй крок. Це занадто. Я нiкого нiколи особливо не слухала, з чого ти взяв, що послухаю тебе? Я нiкому не дам ставити на себе маяк!
  - Я знаю, яка ти вперта, але наполягаю. Можу поступитися. Давай тодi не маячок, а сигналку. Я дiстану тобi спецiальний артефакт, i у разi небезпеки ти будеш його активувати i вiн спрацюг, як i маячок.
  - Ну, сигналка краще. Мабуть, я згодна на все, - вибору немаг, дуже потрiбна його допомога, - але чому ти так хочеш, щоб я вiдновилася? I, як я зрозумiла, менi доведеться просидiти пiвдня тут?
  - Я тебе нiкуди одну не вiдпущу. А коли я закiнчу витягувати енергiю, навряд чи ти зможеш навiть встати. Але пiсля разом пiдемо за сигналкою.
  - На чорний ринок?
  - Ну вибачай, там для мене персональнi знижки, вийде купити майже нахаляву.
  - Все з тобою ясно. Ну гаразд. Але це, якщо буде сигналка, навiщо тобi повсюди ходити за мною?
  - А артефакт на випадок, якщо ти втечеш. I давай закригмо тему, домовились, все. Зараз тебе пiдлатати треба.
  Макс встав i пересiв до не¬ на лiжко. Вiн, наче невзначай, обережно провiв по ¬¬ волоссю, але вчасно отямився i проник через захист в магiчний фон. А вiн у не¬ був доволi пошарпаний. Iнсолiт використав для зцiлення лише свою енергiю, трiщину вдалося легко вилiкувати, все ж таки вона зовсiм свiжа. Люсi стало легше, дiвчина непомiтно для себе розслабилася i вляглася на лiжко з ногами. Вiн вiдпустив ¬¬, огневичцi все рiвно необхiдний вiдпочинок, хай лежить. Волосся у не¬ так красиво розсипалося по подушцi, але хлопець стримав себе, не провiвши рукою по щоцi, не торкнувшись свiтло-каштанових локонiв.
  Як вiн злякався за не¬, коли вона у сусiдньому класi використала бойове закляття, водник думав, що серце зупиниться. Вiн нiколи не допустить, щоб ця дiвчина була в небезпецi беззахисною. I завжди буде ¬¬ захищати, навiть вiд само¬ себе.
  
  <41>
  Максу i так було нелегко забрати у дiвчини всю енергiю, так вiн потiм ще й пошкодував. Вона поблiднiла, пiд очима з'явилися темнi кола, наче вона не спала декiлька днiв, а ¬¬ смертельна слабкiсть його просто добила. А що вiдчувала вона? Наче на нiй знову прокляття, у не¬ нi магi¬, нi сил, нi збро¬. Огневичка ж з дому прихопила лише один кинжал, вiд якого користi, як вiд козла молока. Цю проблемку потрiбно буде вирiшити.
  Хлопець, схоже, вважаг себе винним за ¬¬ стан, це дiвчина помiтила. Макс навiть залишив ¬¬ у себе вдома одну, аби тiльки вона зайвий раз не вставала, але через деякий час повернувся з артефактом i мiцно закрiпив у не¬ на зап'ястi металевий браслет.
  Можна було би ще залишитися, але огневичка пiшла ще зранку, а вже було за сьому вечора. Дiвчина, спираючись об стiлець, обережно пiдвелася i знову похитнулася, Макс таки вчасно ¬¬ спiймав.
  - Не спiши, - кивнув вiн i посадив Люсi назад на лiжко.
  - Менi додому треба, я там цей, день з сiм'гю пропустила... В принципi, i слава Богу, але якось негарно. Зараз розгрiбати доведеться.
  - Смiгшся? Ти ледве на ногах сто¬ш, а хочеш до родичiв повертатися? Як ти це все поясниш?
  - Ще не знаю. Але ти прав, - Люсi вiдкинулася назад, на його лiжко. - Да i не хочу я туди...
  - Ось це правильно. А тобi непогано б ще вiдлежатися.
  - Ну скiльки можна, а? - Люсi знову спробувала встати i впала назад. - Цiлий день тут провалялася i знову? Чого зразу лежати?
  - Не сперечайся i лягай. Поспиш тут, вранцi я перенесу тебе, куди захочеш.
  - А ти де спати будеш? I уявлягш, якi слухи можуть пiти, якщо хтось дiзнагться, що я ночувала у тебе?
  - Ну i що? Тобi блимати небезпечно, а через все мiсто я тебе не понесу. А поспати... у сусiднiй кiмнатi г лежанка, не парся.
  Хлопець вийшов за дверi i люб'язно ¬х причинив. Але вiн про дещо забув.
  У дiвчини залишився один цiкавий артефакт, артефакт переносу. I як би ¬й не хотiлося повертатися в дiм Дерк, але це все ж таки краще, нiж у майже незнайомого хлопця. Люсi вивалилася з порталу дуже вдало, прямо на свог лiжко. Було б добре, якщо ¬¬ не турбували б до ранку, але, видно, не склалося. Дверi в кiмнату вiдчинилися, i всередину вбiгла стурбована i трохи розпатлана Анна, але в шикарнiй сукнi смарагдлового кольору, яка iдеально пiдходила пiд ¬¬ колiр очей.
  - Де ти була, я так хвилювалася! - мати вiдразу почала з на¬здiв. Люсi лише тихенько застогнала i повернулася обличчям до стiни, а ¬й так хотiлося просто полежати у тишi, могла б стояти, вилiзла б на якусь безлюдну вершину.
  - Що з тобою?!
  Нi, ну навiщо кричати?
  - Да все впорядку, - дiвчина знову повернулася i обережно сiла, вставати не наважилася.
  Як добре, що в цiй темрявi не видно ¬¬ обличчя, судячи зi слiв Макса, видок у не¬ не дуже. Дай Бог, до ранку все пройде, аби тiльки сила не повернулася!
  - Де ти була, чому втекла?
  - Довго розповiдати. З'явилася термiнова справа, я не могла iнакше, але один друг допомiг усе вирiшити.
  - Цей друг - Макс? Мей менi сказала, що ти його шукала. А потiм кудись дiлася.
  - Ти знагш Макса?
  - Подивилася особову справу, i, чесно сказати, репутацiя у нього далеко не блискуча. Руслан говорив, що вiн наполовину iнсолiт, але його мати була гарною людиною, а ще вiн надто гарно i швидко бiгаг, саме тому хлопець досi не на стратi. I навiщо тобi була допомога iнсолiта, до того ж, хто знаг, що у нього в головi? Чим ти думала?!
  - Ну знагш, вiн захищав мене частiше, нiж ти! I я довiряю йому! Вiн то якраз мене i не кидав!
  Це подiяло, як червона тряпка перед биком, Анна скривилася i розлючено вийшла з кiмнати. Що ж, Люсi знала, як на не¬ можна надавити. Це було болюче мiсце матерi.
  Дiвчина з полегшенням зiтхнула i знову лягла. Про все важливе вона подумаг завтра, сьогоднi тiльки вiдпочинок.
  Ще зранку огневичку розбудив галас у вiтальнi, чулися якiсь голоси, дiвчина не звертала на них уваги, аж поки ¬й не здалося, що звiдти доноситься голос Макса. Цього було цiлком достатньо, аби Люсi обережно пiдскочила, пiсля повноцiнного сну вона хоч змогла стояти, але з магiчною енергiгю досi була тиша в ефiрi.
  Шкода, що поряд немаг дзеркала, да i в душ сходити не завадить, вчора вже просто не вистачило сил. Про що вона думаг? Там внизу крики, а вона думаг про ванну. А от дзеркальце не завадить, все ж таки потрiбно глянути, чи зникла блiдiсть. Це взагалi вiзитiвка вiдьом, нiчого поганого в цьому немаг, але виглядати, в цiлому, як живий труп, не хотiлося.
  Виявилося, що до них в дiм рано вранцi приперся Макс, оскiльки помiтив пропажу Люсi i почав хвилюватися. Його не дуже люб'язно зустрiла Анна зi словами "Не лiзь до мог¬ доньки, ¬й не потрiбнi напiвкровнi, та ще й iнсолiти в друзях!". Вiн обурився, вони ледве не побилися, добре, що дiвчина вчасно вбiгла в кiмнату i ¬х розняла. Хлопця цiкавило лише ¬¬ самопочуття, а також вiддав пачку вiдьомських артефактiв, якi зробив за допомогою ¬¬ магi¬, пiсля цього вiн пiшов додому, а вiд Анни дiвчинi довелося втекти, у матерi з'явилося декiлька запитань, наприклад "Що такого вже сталося, що вiн запитую про твог самопочуття?". Через тi зайвi запитання вона добре розсварилася з Анною. За цiлий день до вечера у Люсi вже голова болiла вiд родичiв, якi запитують, що сталося, i намагаються витягнути ¬¬ з дому.
  Огневичка i не думала, що ¬й буде настiльки тяжко без магi¬, виявилося, що вона вже добряче звикла до всього цього. Але тепер ж потрiбно якось пояснити свою обезсиленiсть, всi ¬¬ можливостi доступнi завдяки артефактам, але цього мало. Вона ж нiколи не зможе завжди тягати за собою цiлий пакет рiзних браслетiв i медальйонiв. Завдяки рiшенню однiг¬ проблеми виникли ще декiлька нових непригмностей. От чому у не¬ не виходить жити спокiйно?
  Люсi розумiла, що вже пiзно, але все рiвно вiдкрила портал i швидко вскочила в нього. Може хоч там вийде заспоко¬тись?
  Марина вже спала, ну звичайно, але огневичцi так потрiбно було з кимось поговорити... А все ж таки, може не варто ¬¬ будити?
  Дiвчина пiшла на вихiд з кiмнати прийомно¬ матерi, посидить поки що у себе, заодно зброю до купи збере. Вона вислизнула за дверi, начебто не розбудила. Люсi пiшла далi в темрявi, шкода, що не виходить запалити навiть крихiтний вогник.
  Це що, вiдро? Люсi перечепилася i звичайно ж заорала носом. А це було доволi боляче, вона налетiла на стiльцi i вдарилась головою об кут стола. Нi, була б магiя, огневичка б взагалi не впала б, вiдро не грюкнуло б, а дiвчина не розбила б собi голову. Кров повiльно стiкала по щоцi, Люсi обережно встала, блiн, вона ще й Марину розбудила.
  - Люсi? Що тут вiдбувагться? - прийомна мати увiрвалася у вiтальню i ввiмкнула свiтло. - Боже, це що, кров? - вона пiдбiгла до не¬ i оглянула рану. - Що сталося?
  - Йшла собi, перечепилася, вдарилась об стiл.
  - Як так вийшло, ти ж могла злевiтувати! I що ти тут робиш, ти ж пiшла!
  - Не могла, - заперечила вона. - Я хотiла поговорити.
  - Стiй, ти сильно розквасила голову, - жiнка сходила до себе в кiмнату i повернулася з аптечкою. Через чверть години дiвчина вже сидiла з перемотаною головою i злиплим вiд кровi волоссям.
  - Може голову помигш? - запитала прийомна мати.
  - Не зараз.
  - Ти хотiла про щось поговорити? - вона сiла на стiлець поряд.
  - Так. А замiсть цього розбудила тебе i розбила голову.
  - Точно в очах не темнiг?
  - Я вже сказала, нi! Все в порядку.
  - Ти не вiдповiла, з чого це ти раптом не змогла використати магiю.
  - Я попросила одного знайомого обезсилити мене на якийсь час, - понурила голову вона. - Я в тупiку, Марино, я не знаю, що робити.
  - Щось сталося? Ти ж нiчого не розповiдагш!
  - Сталося, i вже давно. Народилася я. Без мене усiм би було легше.
  - Не кажи так. I чому це ти вбила собi в голову, що лише ускладнюгш iншим життя?
  - Вiола померла через мене, Анна дванадцять рокiв просидiла у особняку батька, вiн, про нього я взагалi майже нiчого не знаю, Мей, вона росла без матерi, а тобi довелося виховувати мене з кошмарним характером, аибач за це. Цього мало?
  - Знагш, бiльшiсть аргументiв дiйсно притягнутi за вуха. Хто тобi сказав, що у всьому потрiбно звинувачувати себе? Ти нi в чому не винна, я впевнена, ти любиш накручувати. У кожного з твог¬ сiм'¬ був вибiр, вони його зробили.
  - Я не накручую. Напiвкровним не мiсце в цьому свiтi, я не повинна жити.
  - Ти що це таке кажеш, Лу?! Невже ти передумала боротись за свободу, за свог життя?
  - Я не передумала, просто втомилася боятись. Чому нi etrange, нi вiдьми не можуть знати, що думають iншi, це ж би все упростило! Я б точно знала, хто може бути для мене небезпечним, хоча б з родичiв.
  - Не обов'язково знати думки людини, щоб знати, чи варто ¬¬ остерiгатися, - пiдмигнула Марина. - Ти ж хотiла мог¬ поради, вiрно? Так ось. Iз твог¬ сiм'¬ я знайома лише з Анною i Регю. В цiлому, твоя бiологiчна матiр тебе любить i бо¬ться втратити, але ¬й не подобагться те, що ти вiдьма. А ще твоя нахабнiсть, завуалена прямолiнiйнiсть, сарказм, видно, це в тебе не вiд не¬. T¬ бiсить, що ти не тiльки на не¬ схожа, твоя самостiйнiсть i повна незалежнiсть, що вона не може тебе контролювати. Ти ще цього не помiтила, але вона командирша i манiпуляторша. А твоя непокора ¬й не вигiдна. ¦ невелика вiрогiднiсть, що вона тебе здасть, але це буде лише при умовi, що ¬й вiд цього буде бiльше вигоди, нiж шкоди. Хоча... може, я i помиляюсь, так, краще не бери це до уваги. Тобi, думаю, варто остерiгатися Ре¬, якщо вона здогадагться - це не скiнчиться нiчим хорошим.
  - Але вона вже щось пiдозрюг!
  - Тодi будь обережнiшою з нею. Пам'ятай, що ¬й не вигiдно ставити пiд удар свою тiтку, вона самотня дiвчинка, яка хоче мати повноцiнну сiм'ю. Це ж вона допомогла зiбрати всiх вас докупи, вона i до мене навiдувалася, словом, багато чого зробила. Але у боротьбi за правду i справедливiсть навiть вона може тебе пiдставити, все ж таки будь обережнiшою з нею. Нестихiйниця, все ж таки. Вона схожа на матiр?
  - Нi краплi. Зовсiм нi. Але вони доволi близькi. I боюсь, що якщо Края i буде мене покривати, то тiльки заради Анни.
  - А Мей?
  - Спочатку менi здавалося, що вона дiйсно крута, виявилося же, що вона жахлива пiдлабузниця i боягузка. I ще вона шпiонить для батька, а вiн головнокомандуючий i здасть всiх з потрохами, це точно. А ще я майже впевнена, що Мей носить на собi жучок.
  - Серйозно. Але зiзнайся, iнколи перемивання кiсток може бути корисним, тодi можна швидко пiдвести пiдсумки про всiх ¬й. ¦ ще одна фiгура. Ти так i сказала нiчого про свого батька. Хто вiн?
  - Сильний вiдьмак, огневик, сенатор темних. Любить мене дуже, але менi не подобагться його схильнiсть до вбивства.
  - Тобi вiн подобагться бiльше, нiж Анна, так?
  - Йому все рiвно на мою силу, Аркл готовий прийняти мене такою, яка я г.
  - Тодi чому ти досi не з ним?
  - Вiд нього тягне загрозою, таке не можна не брати до уваги.
  - Ти бо¬шся, що вiн тебе вб'г?
  - Нi. Тиж знагш мог спокiйне ввдношення до вбивства. Але я не хочу стати вбивчою машиною. Тiльки за крайньо¬ необхiдностi, яко¬ поки що немаг.
  - Вся справа у цьому? Вiн же любить тебе, Лу, ти сама сказала! I все буде впорядку, йди до нього, ти же мучишся у свiтi etrange, я бачу, ти там чужа!
  - Марино, у свiтi вiдьмакiв я теж чужа, - Люсi обережно встала зi стiльця i, прихрамуючи, напрявилася в досi вiльну кiмнату з ¬¬ речами. Прийомна мати пiшла за нею.
  - Це не значить, що треба втiкати, - пiдмiтила жiнка.
  - Але я не сказала, що я втiкаю.
  - Тодi як поясниш минулий тиждень? Гуляла? Ти втекла. Куди подiлася та Люсi, яку я знаю?
  - Вона теж маг право боятися, - дiвчина неторопливо збирала свою зброю.
  - Лу, пообiцяй менi, що не здашся.
  - Якщо так тобi буде спокiйнiше, то знай, я не збираюся здаватись i пiду до кiнця.
  - Впiзнаю тебе колишню. Ну нарештi не кисла мiна!
  - Не смiшно, - фиркнула огневичка i похитала головою. - Знагш, а я таки вирiшила повернутися в школу, злиняю вiд назойливих родичiв. Пiдготугш мог повернення?
  - Бачу, до батька ти таки не особо рвешся. Гаразд, завтра тебе вже чекатимуть.
  - Дякую тобi. За все. Як я можу вiддячити?
  - Просто будь щасливою, - Марина поглянула на не¬ з великою надiгю. - I нiколи не здавайся.
  Люсi мiцно обiйняла жiнку i вiдкрила портал. Колiно досi болiло пiсля падiння, але це не завадило ¬й взяти свою колекцiю клинкiв i зручнi тряпки на змiну вже брудним, зубну щiтку, iншi засоби гiгiгни i перенести це все в ¬¬ кiмнату в астралi. Всiх цих речей ¬й тут реально не вистачало, нарештi вона погднала пригмне з корисним. Хоча ¬¬ падiння примним уж точно не назвеш...
  Тепер вона ще й побита собака з раною на головi. А вилiкувати себе не вийде! Однi непригмностi валяться на не¬, ну скiльки можна? Коли там вже свiтле майбутнг, альо? Чи його не буде?
  
  <42>
  Коли Анна рано вранцi зайшла до не¬ в кiмнату, Люсi вже прийняла душ, помила голову, але рана на головi все рiвно була помiтною, тому дiвчина змiнила блузку на кофту з капюшоном, яка була досить зручна, щоб сховати там декiлька артефактiв i достатньо збро¬, щоб вiдчувати себе бiльш менш захищено. Енергiя вже почала потроху повертатися, огневичка хоча б почала ¬¬ вiдчувати, або те, що залишилося пiсля не¬. Вона збиралася в школу, а матiр бачити не хотiла взагалi.
  - Що треба? - дiвчина пiдняла очi.
  - Я не можу зайти без причини до доньки?
  - Ну, я ж тебе не запрошувала. Чи я не пам'ятаю?
  - Лу, припини грубiянити! - докiрливо попросила жiнка.
  - Про¬хали, - кивнула донька. - Так що ти хотiла?
  - Насправдi це Края пропонуг нарештi вибратися всiм разом, у мене теж вiдносно вiльний вечiр, - пiдморгнула вона. Помиритися хоче? Погана спроба.
  - Не варiант, - нагло посмiхнулася дiвчина. - Я повертаюся в людську школу.
  - Що? Навiщо це тобi?
  - Просто так. Якщо порiвняти це зi спiлкуванням з вами всiма, то там виходить просто рай.
  - А чим тебе не влаштовуг спiлкування зi мною, з тiткою, сестрами?
  - Еее... Скажу так, я не люблю трястися зi страху за свог життя i шукати шкiдливий вихiд. Але якщо вже так вийшло... Ще у мене немаг особливого бажання спiлкуватися з тими, хто А: звинувачуг мене в тому, що я не зняла прокляття Вiоли заради свог¬ безпеки, що не прийшла на похорон; Б: недолюблюг мене через вiдьомську магiю i навiть не допомагаг вирiшувати пов'язанi з нею проблеми; В: пiдозрюг, що я вiдьма, несе щось про темряву в менi i разом зi свогю мамою готовi в будь-який момент мене здати, якщо щось дiйде до ¬хнiх вух. А Мей так взагалi вже встигла всiм наговорити, що я зустрiчаюся з Максом, який просто рятуг нашi шкури по спiльних бiдах. I нiхто не запитуг мене: Лу, що тобi так болить? Чого ти так бо¬шся?! Я прошу багато? Що ви за сiм'я, якщо думагте тiльки про себе?! Хiба я не твоя донька, що навiть ти не довiрягш менi i бо¬шся, як вiдьму? Що тут такого, я не розумiю! Так, ти хвилюгшся за мене, але в той час молишся, аби тiльки я не нако¬ла чогось зайвого. Ви сiм'я, але не моя. Я ж завжди буду у вас чужою! - Люсi плакала, нарештi вона сказала все, що накипiло. Але дiвчина дiйсно була тут зайвою. I хто, хто, а якраз ¬¬ сiм'я i не стане за не¬ горою, навпаки пiдставить ¬¬ пiд удар. Анна сiла на стiлець. У не¬ теж були мокрi очi.
  - Так чого ти бо¬шся, смертi? - тихо запитала вона.
  - Найстрашнiше, це не коли в тебе кидаг каменi цiлий натовп людей. Найстрашнiше, це коли в цьому натовпi г знайомi обличчя, - огневичка встала i витерла сльози. - Вибач, я запiзнююся в школу, - ¬й було необхiдно вийти ранiше, у не¬ не було нормального годинника, а телефон потрiбно було десь заряджати. До того ж ¬¬ портфель у школу несла Марина, потрiбно ще забiгти до не¬ в кабiнет. Огневичка зiбрала думки докупи ¬ вiдкрила портал.
  I все ж таки... Не варто було ¬й вiдкривати душу. Тепер доведеться розплачуватися. Вона може запросто використати все сказане проти не¬.
  Стоп, про що вона взагалi думаг, це ж ¬¬ мати, вона не може ¬¬ зрадити? Чи таки може? Tй слiд бути обережнiшою. До того ж, ¬хню сварку могли запросто почути! Чим вона думала, на Мей же жучок! А якщо його чутливiсть дозволила йому все це записати? Нi, потрiбно сподiватися на краще. Все ж таки кiмната Мей на iншому кiнцi коридора, а можливостi того артефакта достатньо низькi, щоб його не вичислили зарано за допомогою всплеска непрямо¬ енергi¬. Так, спокiйно. Голову вище, чорт, так тiльки капюшон спадаг. Тодi не вище. Просто поважний вигляд, i в школу. Чомусь зараз ця вчорашня iдея вже не здавалася настiльки блискучою. Все таки вона, як не як, новенька, а новеньких тут не дуже люблять. Нiчого страшного, вона покаже ¬м ще, хто з них на конi!
  Люсi обережно, щоб ¬¬ не помiтили, вийшла з лiска, де нещодавно ¬¬, можна сказати, лякала Мей, щоб дiвчина позбулася власного прокляття.
  Як добре, на полiгонi нiкого немаг. Огневичка швидко пробiгла шкiльний стадiон i, зайшовши в переповнену школу, а уроки вже майже почалися, вiдразу забiгла в кабiнет Марини. Жiнка була на свогму робочому мiсцi.
  - Привiт, - вона вiдiрвала погляд вiд паперiв. - Рюкзак на стiльцi. Як голова?
  - Нормально. Дякую. А що ти сказала, що я хворiла?
  - Так, - кивнула вона. - А чому Анна тебе не вилiкувала, вона ж може.
  Люсi потупила погляд.
  - Да ми знову посварилися.
  - I миритися не збирагтесь?
  - Ну я так точно, - дiвчина взяла портфель i пiшла на вихiд, але Марина ¬¬ зупинила.
  - Зачекай, - жiнка встала i пiдiйшла ближче.
  - Коментувати не збираюся, - попередила огневичка.
  - I не треба, я не через це. Я що тобi казала, зброю в одязi вдома не потерплю. Тим паче в школi. Давай, - вона простягнула руку.
  - Артефакти також? - схоже, i дiвчина вiдступати не збиралася.
  - Так. Жодних небезпечних штук.
  - А як я по твогму буду захищатися?
  - Ти сильна вiдьма, скористашся власною енергiгю.
  - Так ¬¬ немаг!
  - Придумагш, значить, щось! Не вистачало тiльки, щоб ти ще вiдкрито зi шпагою ходила!
  - Марино, я всього лиш пiклуюсь про свою безпеку i все!
  Люсi розлючено вийшла i грюкнула дверима. Tй ще умови ставлять! Вона як хоче, так i ходить, все!
  Вона забiгла в клас. Якi ж все ж таки вони тут маленькi! Ну хоч тут спокiйно!
  Однокласникiв тут ще не було, тож дiвчина сiла за парту перед вчителем i ще раз перевiрила розклад. Так, вона нiчого не наплутала, урок лiтератури дiйсно тут.
  Клас прийшов за хвилину до дзвiнка, всього ¬х було п'ятеро, просто чудово, що нi Мей, нi Рея не з'явилися. T¬ нiхто не тривожив зайвими запитаннями, але на уроцi вчителька запитала з не¬ по повнiй, точнiше провела усне опитування. Як добре, що твори цих авторiв дiвчина вже читала, вона ледве викрутилася. Було сказано, що це необхiдно, оскiльки вона пропустила контрольну. А пiсля цього виявилося, що сьогоднi день самоврядування i гдина, крiм не¬, дiвчина в класi вийшла до дошки, щоб провести урок. Що сказати, вела цiкаво, видно, готувалася. Але добре, що не наважилася запитувати Люсi, якiй i до не¬ добре потрiпали нерви. I що за день такий?
  На два уроки з шести до них приходили старшокласники, ¬й так витрiпали нерви, що на фiзру огневичка ледве дiйшла. Ех, не варто було ¬й сюди приходити, сидiла б десь спокiйно, i голова б не болiла! I треба було ж ¬й йти саме сьогоднi! А не могла завтра?
  Та ще й так дивно, з чого це фiзру нiхто не хоче вести? Однокласники намагалися триматись вiд не¬ осторонь, ¬¬ погляд, вираз обличчя, клинок, який проглядувався в ¬¬ чоботi - вона спецiально зробила такий образ. Але це не заважало ¬й почути, що вчитель вiдхилив усi кандидатури. А тут ¬¬ ще до фiзрука перед уроком викликали. Вона знала, що пропустила змагання, тому зайшла в крихiтний кабiнет з опущеною головою.
  - Хворiла, значить, Марiгнко? Ну да, видок у тебе не найкращий. Може i повiрю.
  Вiн що, знущагться?
  - Я справдi хворiла, - хитро посмiхнувшись, пiдтвердила вона.
  - Ти обiцяла пiти на змагання, якщо я не розкажу про твiй прогул.
  - Я винна, що не змогла?
  - Якщо хворiла - нi. Якщо. Але тепер ти зробиш менi послугу. I проведеш сьогоднi урок.
  - Тобто? Чому я? Бажаючих, по-могму, достатньо.
  - Розумiгш, непогано було б зробити урок самооборони, а саме у тебе вийде просто чудово.
  - Самооборони? - хмикнула вона.
  - Ти займалася вiльною боротьбою, вiрно?
  - Припустимо.
  - Ти можеш себе захистити. I зможеш навчити цього iнших.
  - Чому саме самооборони? Да i з мене такий вчитель, як...
  - Не вiдмовляйся, нiчого не вийде. Самооборона в проклятому селищi? Чому нi?
  - Але я не хочу вести урок, тим паче показувати способи самооборони! Менi плювати, якщо Ви комусь розкажете про мо¬ грiшки, на здоров'я, я не буду проводити цей урок!
  - Не хочеш? От що тобi заважаг зробити щось корисне? Дiтям цi знання не завадять, повiр. Будь ласка, проведи цей урок, я прошу тебе як вчитель, який хвилюгться за сво¬х учнiв. Ти ж знагш, серед нас тут г манiяк, який не одноразово викрадав людей, в часностi i дiтей теж!
  - Я не проти зробити гарну справу, - врештi-решт зiтхнула вона. Вона розумiла, що це уж точно не допоможе проти зникнень немагiчного люду, але якщо фiзруку буде спокiйнiше... - Я згодна.
  - Чудово. Скiльки там хвилин ще до уроку?
  - П'ятнадцять.
  - Добре. Тодi сходиш за Фiлатовою чи Авдiгвською, як хочеш, до них додому, приведеш, разом проведете.
  Еее... Це Мей i Рея? Ну за що? Чому вони?
  - А чому ти так дивишся?
  - Можна без них?
  - Тобi потрiбна пара. Хтось обiзнаний у цiй справi.
  - I не обов'язково вони?
  - Як хочеш. Просто я знаю, що вони теж цим займаються.
  - У мене г кандидатура. Нiчого, що це хлопець?
  - Нiчого.
  - Тодi, якщо вийде його вмовити, я згодна.
  - Чудово. I щоб через максимум двадцять хвилин була на полi.
  - Добре, - похмуро буркнула Люсi i вийшла з кабiнету. А що, борги потрiбно вiддавати!
  Переодягатися дiвчинi не потрiбно було, вона вiдразу рушила у зарослi, де з'явилася вранцi i активувала сигналку. Вона знала, що Макс обов'язково прийде.
  Його скромна персона спала на думку сама собою. Кузин бачити зовсiм не хотiлося, а перешкод, щоб викликати хлопця на допомогу, не було.
  Не пройшло ще й пiв хвилини, як вiн з'явився. Невже i справдi подумав, що на не¬ напали?
  - Що сталося? - ну, голос був встривожений.
  - Менi термiново потрiбна твоя допомога.
  - В чому?
  - Еее... В проведеннi урока самооборони в школi, - дiвчина дурнувато похлопала вiями i вiдвела погляд. Чисто для комiчностi ситуацi¬.
  Хлопець ненадовго замовчав, видно, обмiрковував ситуацiю.
  - Ти нормальна? - врештi-решт накинувся вiн на не¬.
  - Цiлком. Знагш, там менi пара потрiбна...
  - Лу, ти розумiгш, що я втiк з важливо¬ лекцi¬?
  - Еее... А ти ¬х слухагш? - вона щось була не впевнена.
  - Нi. Але за прогул менi влетить. Я для чого тобi сигналку робив, щоб ти викликала мене через дурницi?
  - Чого зразу дурницi? Нормальна причина.
  - Як для дiвчини, - хмикнув вiн.
  - Заткнися. Не просто так визвала, варiантiв не було, - дiвчина стала серйознiшою.
  - Зовсiм? - зiтхнув вiн.
  - Або ти, або Мей чи Рея. Вибiр невеликий.
  - Згоден, не густо. Добре, все рiвно вiшатись хотiлося вiд тiг¬ лекцi¬. Що потрiбно тобi вiд мене? - схоже, вiн зрозумiв ¬¬ мотивацiю.
  - Нiчого особливого. Показати на менi декiлька прийомiв. I все.
  - Що у тебе з головою? Щось точно не так, - Макс простягнув руку i скинув капюшон. Хлопець незадоволено зiтхнув. А вона нiчого собi вдарилася.
  Дiвчина вiдчула рiзкий головний бiль i зойкнула.
  - Ти що це робиш?!
  - Розбираюся, де i коли ти не вписалась в поворот. Або в який стiл.
  - Не смiй залазити менi в голову!
  - Лiкувати теж не потрiбно?
  Люсi зiтхнула. Вiн таки справжнiй гад, ще й знущагться!
  - Давай, - вiн провiв рукою по волоссю до мiсця удару. Огневичка трохи вiдчувала i знала достатньо про магiю iнсолiтiв. Дiвчина думала, що для лiкування вiн вiзьме ¬¬ фiзичну енергiю, але помилилася. Усе необхiдне вiн дiстав зi сво¬х життгвих потокiв.
  I з чого це таке пiклування? Через те, що вона слабка?
  Рана швидко затягнулася i вже не болiла, не залишилося жодних слiдiв!
  - Дякую, але не варто було.
  - Дiвчина нiколи не повинна ходити з розквашеною головою, - твердо сказав вiн.
  - Навiть якщо у не¬ з нею не все впорядку? - поцiкавилася вона. А що, ¬¬ дiйсно вважають дивною!
  - Навiть тодi, - кивнув вiн i повiв ¬¬ в напрямку поля. I як вiн вгадав? Також по дорозi хлопець вивiв кроваву пляму з кофти, мабуть забруднила, коли одягалася, i дiстав прямо з повiтря резинку для волосся, щоб воно ¬й не заважало.
  Люсi зупинилася, щоб зiбрати хвiст, хлопець теж вирiшив ¬¬ почекати.
  - Ти досi не пояснила, що вiд мене потрiбно. I якi прийоми?
  - Нiчого складного, я ж сказала. Провести зi мною урок i трошки побитися. Розбиратися будемо на мiсцi.
  - Ясно, - водник пожав плечами, i вони вийшли на мiсце проведення уроку.
  Клас потихеньку сходився туди, а вчитель, який до цього сидiв на лавцi i заповнював журнал, пальцями пiдкликав ¬х до себе.
  Дiвчина все ж таки пiдiйшла, може, у нього виникли запитання щодо хлопця... Вiн же всiвся на колоду на iншому кiнцi поля, видно, знайомитися не хотiв. Цiкаво, а це через те, що вiн iнсолiт? Що взагалi вона про нього знаг? Як про iнсолiта? Ну, майже нiчого. Те, що вiн взагмодiг з життгвими потоками, може залiзти в голову iншим, ще може використовувати отриману вiд iнших енергiю. Звичайнi вмiння iнсолiтiв. I все ж таки вони такi незвичайнi... Tхня магiя дiйсно особлива, вони хоч i поступаються можливостями всiм iншим магiчним народам, але навiть янголи не можуть лазити в головi, тiльки корегувати пам'ять. I нiхто крiм них не може користуватися чужою силою.
  Вiн може неосознано забирати енергiю у iнших. Це лякало, але дiвчина ставилася до всього цього нейтрально. Все ж таки це у не¬ з рук виривагться вогонь!
  Все, всi думки про нього в сторону, зараз не час. Хай сидить до початку там, цiкаво, а скiльки збро¬ у нього в плащi, все ж таки вiн доволi просторний. Стоп! Плащ? Бiлий плащ etrange? Чорт, вона ж навiть не подумала, що його одяг може здатися звичайним людям доволi дивним! Хоча... А що тут такого, вони бачать його вперше i востаннг.
  Люсi пiдiйшла до вчителя i сiла поряд.
  - Хлопця, значить, свого привела.
  - Що?! Вiн менi не хлопець, i взагалi, ми знайомi вiд сили пiв мiсяця!
  - Але ти все рiвно привела його, а не подруг.
  - З ними у мене погiршилися вiдносини, це особисте, а Макс, вiн часто стаг в пригодi. Буваг, дуже вигiдно мати такого друга, - посмiхнулася вона.
  - Якого? - запитав вчитель. Чорт, навiщо вона це ляпнула? Тепер доведеться викручуватись.
  - Еее... Корисного. Вiн маг зв'язки в не надто пригмних мiсцях завдяки сво¬м батькам, вiн незаконнонароджений, i займагться... нiчого такого, налагоджуг контакти з iноземцями, - частково правда, гарну брехню у не¬ б все рiвно не вийшло б вигадати, да i брехати, що вiн янгол з крильцями не хотiлося. Така його бiографiя чiтко пояснюг його бойовi вмiння.
  Да i недобрi зв'язки - не такий великий грiх.
  Але фiзрук все рiвно нервово розправив плечi.
  - Нда, друзi тво¬ вражають. Зв'язки в непригмних мiсцях. Можна запитати, вбивць там, у цих мiсцях, немаг?
  I хто ¬¬ за язик тодi тягнув?
  - Вбивць? - цiкаво, а просто найомники рахуються? Або вогннi? - Нi, не чула. Але в мене батько вогнний, генерал. Тому i друзi незвичайнi. А Макс - друг сiм'¬.
  - Дивно це якось. Але це також дещо пояснюг. Саме тому ти так гарно володiгш зброгю? Батько захотiв?
  - Нi, це мiй особистий iнтерес. А, чесно кажучи, це все просто тагмна доставка речей, якi не можна купити у нас.
  - От, цiкава ти дiвчина, Таня. Справжня загадка. Ти сказала правду, я таке вiдчуваю, хоча i приховала ти не мало. Але я б на твогму мiсцi все рiвно таким типам не довiряла, - видно, таки Макс йому не сподобався.
  - Вiн вже декiлька разiв врятував менi життя. I я у нього в боргу. Вiн гарна людина, i вiн не винний, що народився у незвичайнiй сiм'¬. Я знаю, про що кажу.
  - Ти настiльки йому довiрягш? - недовiрливо глянув на не¬ вчитель.
  - Як собi. А ще вiн знаг, що ми з ним в однiй лодцi, саме тому i захищаг. Ей, Макс, шуруй сюди! - пiдкликала вона його. На фiзрука вiн повинен справити гарне враження, дiвчина i так ляпнула трохи зайве. Може не варто було?
  - Добрий день, - похмуро кивнув хлопець i сiв бiля Люсi.
  - Макс, так? - запитав вчитель i почав вiдкрито його розглядати. Чесно кажучи, небезпека в ньому взагалi не вiдчувалася. Тiльки мила доброзичливiсть i тагмнича загадковiсть. А огневичка виявилася права, коли вiн на людях, усмiшка - його вiзитiвка. От i чудово, фiзрук, схоже, заспоко¬вся. Зрозумiв, що вона привела явно не насильника з пiдворотнiв, а звичайного хлопця з незвичайним одягом i дивним пiдробiтком.
  Пролунав дзвiнок i клас поступово вишикувався в шеренгу. Люсi не стала туди ставати, да i що за шеренга з чотирьох людей? Але згодом пiдгребла ще паралель, ряд поповнився ще шiстьма дiтьми.
  - Клас, рiвняйсь! Струнко! - вчитель встав зi свого мiсця i пiдвiв ¬х до класiв. - Назвiться i проводьте урок, - сказав вiн i повернувся на насиджене мiсце.
  Макс незадоволено хмикнув i став до класiв обличчям.
  - Так, народ, я розумiю, що фiзкультура на останньому уроцi нiкому не потрiбна, але я прошу тишi. Сьогоднi урок проводимо ми, я, Макс, i ваша однокласниця. Ваш вчитель попросив нас влаштувати урок самооборони. Лу, продовжи ти, - кивнув вiн ¬й.
  - Iтак, самооборона завжди повинна бути в межах норми, головне не переборщити. Для захисту не обов'язково мати зброю чи якiсь предмети. Достатньо всього лиш гарно¬ реакцi¬ i розумiння ситуацi¬. Наприклад, зараз ми з Максом покажемо деякi блоки ударiв i види нападу, так? - дiвчина повернулась до хлопця i той згоджено кивнув, але водночас вiдкликав ¬¬ вiд гурту. - Ви тут поки що вирiшуйте, хто з ким буде в парi, - дала вказiвку вона i пiдiйшла до хлопця. - В чому справа?
  - Лу, я вiрю, що ти не будеш мене вбивати, але я не збираюся боротися проти озброгно¬ вiдьми. Так що або ти вiддагш усе менi, або далi без мене.
  - Да i я проти озброгного iнсолiта безоружна не пiду. Тому або ми обог витягугмо все свог з кишень, або це все буде нечесно, несправедливо... Ну ти зрозумiв. Ти ж не боягуз, - натякнула вона.
  - Гаразд, роздягайся, - погодився вiн.
  - Що?! - нi, ну вiн точно умом тронувся.
  - Я знаю, що пiд рубахою у тебе цiла колекцiя, - натякнув вiн, знiмаючи власний плащ i залишаючись лише в зручних кедах, джинсах i чисто-синiй мiшкуватiй футболцi. Вiн навiть взявся вiдстьогувати вiд шкiряного поясу мiшок артефактiв.
  Люсi розлючено зiтхнула, але заспокоювало те, що наказ роздягатися був не в прямому сенсi. Тiльки заради зняття поясу. Огневичка трохи вiдiйшла i полiзла руками пiд сорочку. Шкiряний ремiнь розстебнувся легко i вона поклала його поряд з речами хлопця.
  - Сумка з артефактами, кинжали в рукавах, у взуттi теж, - нахабно посмiхнувся вiн.
  Дiвчина аж заричала зi злостi. I все ж таки вийняла все сховане.
  Tхня перепалка таки прикликала увагу однокласникiв i паралель, i тепер усi зацiкавлено розглядали зi сво¬х мiсць всю ¬хню зброю, яку вони скинули на траву.
  - Все, шоу скiнчено, незадоволено буркнула вона.
  Макс задоволено посмiхався, розлючена огневичка чомусь нагадала йому дитину, якiй не дали ¬¬ цяцьку. Аарсенал у не¬ непоганий, якщо доведеться вiдбиватися, вона може вижити. Начисченi до блиску клинки ясно нагадували йому ¬¬ батька, вогнного Аркла Тенебрiс. Але саме в цiй юнiй вiдьмi було щось особливе, i хлопець просто не мiг дивитися на те, як у спробi заспоко¬тися ¬¬ грубуватi ручки намагаються нащупати гострий кинжал.
  
  <43>
  Макс насторожено дивився прямо в очi дiвчини. Хто знав, що вона вибере роль нападаючого? Нi, тут не було нiчого поганого, просто йому було неспокiйно. Да i класти ¬¬ на лопатки йому не дуже хотiлося.
  Починалося все з найпростiших ударiв i блокiв, але згодом це все переросло в справжню бiйку. Без жодно¬ збро¬ було трохи незручно, але у кожного була своя перевага, у нього - сила, бiльший досвiд i магiя, у не¬ лише гнучкiсть. I, звiсно ж, вiн доволi грубо кинув ¬¬ на землю i легенько наступив на живiт.
  - Програла, - пiдмiтив вiн. Але тут огневичка пiднесла до його ноги крихiтне, але гостре лезо. - Вiдьма! - скривився вiн, але ногу таки забрав. Хто знав, що вона вийняла не все! Наступного разу вiн таки залiзе ¬й в голову.
  - Один-один, - дiвчина врiвняла рахунок i прийняла його простягнуту руку, щоб пiдвестися.
  А вони щось захопилися, це ж все ж таки урок. Але Люсi врiвняла ситуацiю.
  - Як ми щойно показали, навiть тi, у кого нуль шансiв, можуть перемогти завдяки хитростi i обману. Ставайте просторнiше в пари, зараз ми обiйдемо кожного i покажемо деякi рухи.
  Ну що сказати, в цiлому, урок вийшов непоганий. Але пiсля цього всього вона все ж таки зрозумiла, що тут ¬й не мiсце. В нiй завжди будуть грати бажання боротьби i перемоги будь-якими методами, необережнiсть i необдуманiсть, а ще кипiти величезна сила вiдьми.
  Вiдразу пiсля уроку Люсi Дерк безслiдно зникла. Вона прийняла рiшення. ¦дине вiрне.
  Макс знав, куди вона пiшла, але не зупинив. Так буде краще. I хлопець вирiшив поки що не втручатися. Це ¬¬ життя, але вiн буде все рiвно його рятувати. Скiльки ж всього ¬й ще доветься пережити?
  Може не варто було ¬й зi всiма сваритися? Анна, Марина, вони ж нiчого такого не зробили. Але тепер, на порозi магтку Тенебрiс, вона вiдчула себе вдома i зрозумiла, що ¬й слiд було вiдразу сюди прийти.
  На жаль, Аркла вдома не виявилося, тож, повнiстю iгноруючи прислугу, вона пройшла в вiтальню i взяла книгу з його полицi. Що у нього г цiкавого? Бойовi закляття? Можна й почитати.
  Темнiло, наближався вечiр. Люсi ледве видавила з себе вогник, щоб пiдпалити артефакт. Але Аркл досi не з'явився. I де його носить?
  На столику бiля дiвчини з'явилася записка. Хм, схоже, Анна вже почала хвилюватися.
  Лу, це термiново. Треба поговорити. Приходь на гору Алтеа. Я чекаю.
  А нiчого, що вона не вкурсi, де це? Да i про що з нею говорити, ¬й здалося, що вiдносини вони вияснили ще вранцi. Але вiдьма все рiвно вiдкрила портал.
  Анна куталася в бiлий плащ i взагалi була офiцiйно одягнута. Ну i холодно тут! А ще звiдси дуже гарний крагвид на мiсто i лiс.
  - Чому сюди? - похмуро поцiкавилась дiвчина.
  - Щоб не пiдслухали. Це конфiденцiйна iнформацiя з сенату.
  - Що сталося? - i чому вона не взяла з собою покривальце з крiсла?
  - В засiданнi взяла участь сильна нестихiйниця. Вона сказала, що можливо саме твiй батько розв'яже вiйну. Зупини його!
  - З чого менi це робити?
  - Заради мене i нашо¬ сiм'¬! Заради миру!
  - Про сiм'ю згадала? Так у мене немаг тут сiм'¬! I не бiйся, Аркл нiколи на це не пiде. Вiн знаг, чим все скiнчиться, могю повiсткою. I не ризикне могю безпекою. Нiколи. На вiдмiну вiд тебе. I нам нема про що говорити! - Люсi навiть не дала матерi слово вимовити, просто щезла в досi вiдкритому порталi. Розмрiялася! Як небезпека для не¬, вiйна - дочко, рятуй, а як для дiвчини - сама викручуйся, я пас.
  I ще, треба буде у Макса попросити встановити власний жучок в сенатi, хоча стоп, вiн згадував вже, що там йде прослушка, оскiльки через кiмнату засiдань проходять рiшення про знищення напiвкровних. Доволi корисно, якщо врахувати, що можна знати наперед, кому i коли втiкати. Може попросити його просто передати частоту жучка, щоб пiдключитися i слухати самiй? Знаючи полiтичнi новини, можна, як мiнiмум, бути готовою до рiзних незвичайних ситуацiй i знати, коли робити ноги.
  Але поки що не до цього, да i iнсолiта вона побачить, на ¬¬ думку, нескоро.
  Скрипнули дверi, втомлений батько дiвчини зайшов у вiтальню i впав у крiсло.
  - Що у тебе з магiгю? - неспокiйно поцiкавився вiн.
  - Так треба було.
  - Ти багато чим жертвугш, намагаючись знайти свог мiсце. I ти сама заковугш руки в кайдани. Викинь ¬х, живи так, як хочеш. I, до речi... Що ти сказала Аннi? Вона вже психуг.
  Люсi хмикнула.
  - А що?
  - Щойно викликала i влаштувала сцену. Щось на тип "Не смiй натравлювати мою доньку проти мене! Тобi що, смертi Вiоли не достатньо?". Повiшала на мене всiх собак. Так що ви там не подiлили?
  - Я не в захватi вiд ново¬ сiмейки i сказала все, що думаю, а потiм, пiсля цього, вона ще стала просити взяти тебе пiд контроль, давити.
  - Низько, - всмiхнувся вiн. - Але повнiстю в ¬¬ стилi. Але давай не будемо про погане. Що привело тебе сюди? Потрiбна допомога?
  - Так. Я вирiшила пожити поки що тут.
  - Тобi нiкуди йти. Iнакше ти б до мене не звернулася.
  - I це теж вiрно, - кивнула дiвчина. Не iнсолiт, а нiби в голову дивиться!
  - Я скажу пiдготувати кiмнату, - чоловiк пiдвiвся i вийшов з кiмнати, залишивши ¬¬ одну.
  Але повернувся вiн доволi швидко i принiс тарiлку з фруктами.
  - Бери, - вiн поклав ¬¬ на комод, а сам сiв бiля не¬. - Ти засмучена через сварку з Анною?
  - Нi, я ще нагримала на Марину. Причому через дрiбницю.
  - Прийомну матiр?
  - Так. Але вже пiзно, - огневичка замовка, але трохи пiзнiше запитала: - Що сталося з тво¬ми батьками, ти говорив, що у тебе немаг родичiв.
  - Немаг, всi померли на початку вiйни. Наш магток був важливою точкою, по нiй вдарили майже вiдразу. Etrange вбили всiх, бабусю, батька, сестру. Точнiше вони самi полiзли на рожон, не захотiли здаватися. Вижив тiльки я, оскiльки мене вiдправили за пiдмогою. А повернувся я занадто пiзно.
  - Шкода. Спiвчуваю.
  Аркл зiтхнув i мiцно, по-батькiвськи, притулив ¬¬ до себе i обiйняв.
  - Я так довго хотiв тебе побачити, брати участь в твогму життi.., - тихо сказав вiн.
  Люсi обережно вiдсторонилася.
  - Особисто я вважала, що мог неспокiйне, але марудне життя не вийде за межi рутини, але раптом усе так закрутилося... А я ж цього не хотiла, мене нiхто не запитав. Як би я хотiла повернутися назад у минуле, де менi нiчого не загрожуг, де я спокiйно i безтурботно живу...
  - Нiчого не змiнити, Лу. У кожного життя унiкальне, а доля може так рiзко повернути не в ту сторону, що хочеться заснути i бiльше нiколи не прокинутися. Але ти сильна, ти впорагшся, я знаю, - батько пiдбадьорливо взяв ¬¬ за руку i, змусивши пiднятися, повiв за дверi i по коридору. Вiн зупинився майже вкiнцi i завiв дiвчину в свiтлу, проте похмуру кiмнатку, в якiй панували чорний i червоний кольори. Лiжко пiд балдахiном, вiкна без гратiв, навiть великий вазон з рослиною. З апартаментiв вело кудись ще двi дверi з темного дерева окрiм вхiдно¬, вiрогiдно ванна, туалет, душ. Нiчого незвичайного, його стиль.
  - Розташовуйся, вона твоя, - чоловiк кивнув на диван, але поки що огневичка просто оглядала. - Захочеш - змiниш кольори.
  - Нi, i так добре. Дякую.
  - Нема за що. Це твiй дiм. У ваннiй кiмнатi г все, що тобi потрiбно. Свiй арсенал можеш додати в цей, - батько пiдiйшов до маштабно¬ тумбочки i вiдкрив середнiй ящик. Ну нiчого собi! Це ж цiлий клад! Але на цьому Аркл не закiнчив i таки вiдчинив здоровенну шафу, в яку помiстився зброгвий сейф. То що, колекцiя клинкiв це тiльки квiточки?- Ключ ось, - вiн показав на ключик на крючку поруч.
  - Навiщо стiльки?
  - Але ж тобi подобагться?
  - Звичайно подобагться! Це справжнiй скарб. Але навiщо?
  - Це навiть не чверть того, що залишилося пiсля вiйни. Користуйся. Якщо хочеш, то можемо через кiлька днiв, коли ти приведеш свою магiю в порядок, вийти на заднiй двiр, я хочу тебе дечому навчити. Або завтра виберемо щось iз цього i сходимо на прогулянку за межi помiстя.
  - Я подумаю, - дiвчина не дуже любила, коли хтось нав'язугться, але його пропозицiя була доволi цiкавою.
  - Подумай. Я вiдвезу тебе у вiдьмацьке мiстечко, тобi, думаю, буде цiкаво.
  - Я вже сказала, що подумаю.
  - Вибач, я так давно хотiв провести хоч один день з тобою.
  - Хочеш мою думку? Я хочу бiльше про тебе дiзнатися, саме тому я тут. Про Анну я вже знаю все, що хотiла, а про тебе менi майже нiчого не вiдомо.
  - Зрозумiв. Вже пiзно, Лу, я пiду. Краще лягай спати, а не зброю перебирай, завтра в тебе буде нелегкий день, я знаю, про що кажу, - пiдмигнув вiн.
  Дiвчина теж всмiхнулася i випровадила батька з кiмнати. А вiн, виявлягться, непогано ¬¬ знаг. А ще занадто хоче ¬й сподобатись. Поганий хiд, дуже поганий. Хоча вiн правий, те, що вiн запропонував дуже ¬¬ зацiкавило. Може вiн не хотiв нав'язуватися, просто провести з нею час? От завтра i побачимо!
  
  <44>
  Люсi, якби ¬¬ о сьомiй не розбудила б поко¬вка Суза, проспала б ще дуже довго. Вчора вона таки не втрималася i заглянула пiсля гарячо¬ ванно¬ в сейф. А Аркл ¬¬ попередив, що не варто, дiвчина ще кiлька годин не могла вiдiрватися вiд колекцi¬. А лягла спати вже пiсля пiвночi.
  Ех, тяжко тепер вставати. Але це ¬¬ проблеми. Поко¬вка за нiч випрала ¬¬ одяг, висушила, випрасовувала. А ще ¬й пiдiбрали розкiшний, вугiльно-чорний плащ. Ось це якраз було зайве, i без нього було добре.
  Суза вийшла, щоб ¬й не заважати, перед цим повторивши, що хазя¬н чекаг ¬¬ надворi. Огневичка невзначай кивнула i пiшла переодягатися з легенько¬ хлопково¬ пiжами у ¬¬ власний одяг. А в домi Дерк ¬й нiчого не дали, ¬й довелося самiй розшукувати нiчну сорочку в непотрiбних речах з коробки. Що ж, пiклування вона вже оцiнила.
  Так, що можна взяти на випадок небезпеки? Димову шашку? Tх в арсеналi було достатньо, причому справжнiх, а не саморобних. Нi, навiщо? Вона ж буде з Арклом, сенатором-огневиком. Недоброзичливцi можуть бути, але щоб на них напали... Нi, нiхто не посмiг на таке, це ж може скiнчитися стратою. На це зважаться лише професiональнi вбивцi. Хоча хто його знаг?
  Про всяк випадок дiвчина таки засунула один гдиний клинок в чобiт, артефакти брати не можна, вони лише привернуть до не¬ увагу, i пiдiйшла до вiкна. Сонце вже давно з'явилося з-за горизонту, проте вона не побачила знизу нiчого, окрiм зеленi парку, видно, ¬¬ вiкно виходить в iншу сторону, вчора вона не дивилася, оскiльки було вже темно.
  Люсi взяла плащ, який ¬й дали, але одягати його не збиралася i понесла в руках. T¬ батько сидiв в теплому одязi на мармурових сходах магтку i, зовсiм не спiшивши, пив каву i ¬в гарячу булочку з пiдноса поряд.
  - Сiдай, - кивнув вiн ¬й.
  Дiвчина по¬жилася вiд холоду i все ж таки накинула плащ на плечi, а потiм взагалi просунула руки в рукава. Плащ був достатньо довгим, щом сiсти ¬й на подол, огневичка примостилася поряд iз Арклом i тiльки мiцнiше закуталась в тканину.
  Люсi взяла запечений хлiб з сусiдньо¬ тарiлочки. Доволi смачно. Tли вони недовго, а кава непогано допомогла остаточно вiдкрити очi.
  - Не виспалася? - чоловiк таки помiтив ¬¬ позiхання.
  - ¦ трохи, - кивнула вона i пiдвелася. Прийшла Суза i забрала пiднос, вiдразу пiсля цього батько пiднявся теж i пiшов в сторону якогось сараю.
  - Чого сто¬ш, ходiмо, - покликав вiн ¬¬ за собою i дiвчина мовчки послiдувала за ним.
  Непримiтнi боковi дверi вiн вiдчинив самостiйно, в звукоiзоляцi¬ з'явилася прогалина i огневичка чiтко почула кiнське iржання. Це що, конюшнi? О нi!
  Люсi ще нiколи не сидiла в сiдлi, якi конюшнi! Нi, вона чудово знала, що в астралах не вироблягться електроенергiя, навiть не використовуються кориснi копалини, зовсiм. Тiльки чиста магiчна енергiя, да i бiльшого для цих свiтiв, якi застрягли в середньовiчних звичаях, не потрiбно було. Всi сучаснi умови життя, що правда, перенеслися i сюди, нормальнi ванни, побут, але все це працювало за допомогою артефактiв. I, звiсно, вона забула, що гдиний спосiб, який вважагться тут доступним для по¬здок у iнших свiтах - верхи.
  Аркл зрозумiв причину заминки i впевнено зятягнув ¬¬ всередину. В нiс рiзко вдарив запах навозу i соломи, а також проса i варено¬ моркви, буряка. Оскiльки споруда була невеличка, тут помiстилося лише з десяток стiйл, не бiльше. Конюх, старий чолов'яга, якраз лагiдно розчiсував розкiшну гриву молодому чисто-бiлому конику, одночасно годуючи його з руки тiгю ж вареною морквою. Тепер ясно, звiдки запах. Скiльки ж вiн рокiв уже тут служить? Це ж треба так любити свою роботу!
  Батько дiвчини пiдiйшов до працiвника i запитав:
  - Як Вiрний? Нагодований?
  Вiрний - його кiнь?
  - Нi ще, хазя¬не, я не встиг.
  - Не страшно, - Аркл похлопав його по плечу. - Я сам.
  - Донька твоя, Аркле? - конюх заговорив бiльш по-батькiвськи i трохи тихiше.
  - Так, - всмiхнувся вiн i, взявши з пакету чоловiка трохи буряку, чистою рукою повiв дiвчину трохи далi, аж в кiнець просторого коридору.
  Люсi помiтила, що майже всi коники були чисто-бiлi. А ¬й здалося, що Арклу не подобагться цей колiр. Да i вiн йому не личив. Зовсiм. Але, признати чесно, рухалися цi тварини дуже грацiозно i впевнено. Такi, вiрогiдно, не скинуть. Але навiщо, все ж таки, йому такi конi? Через вишуканiсть?
  - Андалузька порода, - повiдомив вiн ¬й, побачивши iнтерес. - Мама ¬х просто обожнювала.
  - Твоя мама?
  - Саме для не¬ мiй батько i зробив цю конюшню. Вона проводила тут майже весь свiй вiльний час. Поки не померла вiд онкологi¬. ¦дино¬ хвороби, яку не можна вилiкувати цiлительською силою на пiзнiх стадiях, - Аркл залишився незворушним, хоча Люсi зрозумiла, що вiн зовсiм не хоче про це говорити.
  Вони пiдiйшли до останнього стiйла i огневичка напружено завмерла. Просто величезний вороний красень з розумними карими очима насторожено дивився на не¬, а потiм вiдвернувся i фиркнув. Навiть лячно стало. I дiвчина вiдразу зрозумiла, чий вiн. Чоловiк всмiхнувся i, вiдкривши хвiрточку, зайшов до свого коня, вiдразу простягнувши буряк. Вiн трохи погладив його, а Люсi дiйсно почала думати, як звiдси втекти. Якось недобре тварина на не¬ дивиться.
  Нда, дожилася. Бо¬ться поглядiв якогось коника! Нi, струсити не можна.
  Аркл пiдкликав ¬¬ до себе, i дiвчина обережно пiдiйшла. Вiрний залишився спокiйним, видно таки не варто його боятися. Tй батько дав буряк i, притримуючи ¬¬ руку, допомiг коневi взяти шматочок з руки доньки.
  - От бачиш, нiчого страшного! - пiдбадьорив вiн ¬¬ i дав ще невеличкий пучок трави, який огневичка вже спокiйнiше вiддала вороному.
  Коли вiн до¬в i напився води, Аркл зняв зi стiни сiдло i доволi швидко запряг його. Кiнь стояв спокiйно, не брикався, але був явно незадоволеним.
  - Нiколи не ¬здила верхи? - це прозвучало бiльше як утвердження, нiж запитання.
  - Так.
  - По¬деш зi мною, - вирiшив вiн i вивiв Вiрного за вуздечку з конюшнi.
  Цiкаво, чому саме це iм'я? Через те, що вiн не признаг нiкого, окрiм хазя¬на? Чи просто надiйний?
  Чоловiк вивiв свого коня на брукiвку i покликав ¬¬ до себе.
  - Що? На ньому? Нiнiнiнi, нi за що!
  - Бо¬шся?
  Що робити, пiдтвердити?
  - Нi, - невпевнено похитала головою дiвчина i пiдiйшла ближче.
  - Таки бо¬шся, - кивнув вiн. - Не варто, Вiрний нiколи не образить. Вiн всiх спочатку недолюблюг, точнiше вiдлякуг, але потiм... Повiр, вiн витягував мене з таких передряг, я йому довiряю.
  Люсi пiдiйшла до вороного впритул i обережно погладила гриву. Який же вiн все ж таки великий. Якщо з такого падати, то можна запросто i шию скрутити.
  - А якщо я з нього впаду? В мене ще немаг достатньо магi¬ для левiтацi¬.
  - Не впадеш, - Аркл без попередження схопив ¬¬ за талiю i, не зважаючи на протест, закинув у сiдло, а потiм залiз сам i взяв через не¬ вуздечку.
  - I що тут страшного?
  - Нiколи так бiльше не роби!
  - Чого ти так бо¬шся, я тримаю тебе, - вiн трохи поворухнув вуздечку i Вiрний повiльно зарухався вперед.
  Першi хвилин п'ять ¬й було дiйсно страшно, особливо коли батько змусив коня скакати галопом. Але, в кiнцi кiнцiв, дiвчина таки зрозумiла, що це лиш незручно, а головне - мiцно триматися.
  Tхали вони не менше двадцяти хвилин, а то i бiльше. Пильна, грунтова, сiльська дорога змiнилася на брукiвку, вiд цього пiдкови гучно зацокали об каменi, з'явилися першi невисокi непримiтнi будиночки. Максимум двухповерховi, вищих точно не було. I хоч усi вони були не яскравi, бiльше сiрих вiдтiнкiв, а кольоровi квiти на пiдвiконнях зовсiм не кидалися в очi, був помiтним тiльки зелений колiр плюща, який нав'язливо обплiтав фасади будiвель, у всьому цьому була своя справжня краса. Заплутаний лабiринт вулиць тiльки додавав загадковостi.
  Мiсцевi уважно ¬¬ розглядали, ¬й аж стало незручно, видно, вони знали, що це сенатор цього мiстечка i окружних також. Цiкаво, вiн часто тут буваг?
  Аркл, як тiльки на центральнiй дорозi стало бiльш людно, зiскочив зi спини Вiрного i допомiг злiзти ¬й.
  - Далi пiдемо пiшком, за поворотом базар, а в натовпi ¬хати - не найкраща iдея, - пояснив вiн i, обнявши доньку за плечi i прив'язавши коня до кiльця на стiнi, iмовiрно вiн завжди його тут залишаг, повiв дiвчину в центр.
  Ех, якби Люсi тут народилася б, нiколи б звiдси не по¬хала. Така тут дружня атмосфера, байдуже, що похмуро, а ¬й ще казали, що вiдьми доволi скритнi i не балакучi! Дурницi це все, вони, як i etrange, люди, як люди. Так, рiзнi смаки, так, вони блiднiшi, як справжнi сiверяни, свiтлi бiльше схожi на южан, але ж це не означаг, що треба розповiдати про них, як про дивакiв, що не знають цiну життя iнших. Виявилося, що це такi ж звичайнi жителi крихiтного мiстечка, як i в людських мiстах, тiльки з магiгю, нiчого незвичайного. Такi ж сiм'¬, таке ж господарство, така ж праця. А ще така ж утопiя, от тiльки тут краще, суворiше.
  Огневичка раптом захотiла мати бiльше очей, вона просто не встигала обертатися. Ось чоловiк допомагаг жiнцi нести торбинку з овочами, ось лiтня жiнка торгуг величезними зеленими яблуками, а ось ще зовсiм маленька дiвчинка магiчно пiднiмаг з вiдра воду i змушуг ¬¬ приймати форму тваринок. Невже i у не¬ могло би бути таке життя? Навiщо Анна все зламала? Навiщо?
  Люсi змусила себе миттгво позбутися цих думок, краще насолодитися сьогоднiшнiм днем.
  Вона доволi швидко злилася з натовпом, Аркл постiйно втрачав ¬¬ з виду. Але звiсно, на не¬ звертали увагу. Не мiсцева, з частковою зовнiшнiстю южанки, красива, ще й донька сенатора. На таку тяжко не звернути увагу.
  Батько до останнього боявся, що очi Люсi будуть назавжди зеленими. Так дивно, вони досi змiнюються вiд насиченого зеленого до загрозливого чорного. Може, це г нормально для напiвкровних з батьками вiд рiзних сторiн?
  Дiвчина отримала змогу мирно пройтися по магазинчиках i свого не упустила. Не те, що вона просто обожнювала шопiнг, насправдi люто ненавидiла, але ноги занесли ¬¬ в деякi доволi недешевi крамнички, i вiд деяких речей вона просто не змогла вiдiрвати погляд. Зброя-артефакт. Одвiчна проблемка артефактiв в тому, що ¬х магiя поступово вивiтрюгться, i лише деякi спроможнi зробити ¬х бiльш довговiчними, розтягнути дiю на декiлька рокiв, максимум десяток. А тут таке продагться... Люсi не дивилася на цiни, ¬¬ набагато бiльше хвилювали властивостi. У сейфi Аркла, який вона роздивилася, була магiчна зброя, наприклад, яка змушуг говорити правду або ранить фiзично, але на магiчному рiвнi. Але таких кинжалiв-неведимок там не було. Простiшi були, але це не те. Яка користь з невидимостi, якщо магiю артефакта все одно вiдчутно? Але тут настiльки заплутаний фон, нiхто не знайде.
  - Я беру, - весело повiдомила вона непригмного продавця i подивилася на Аркла, який зайшов у магазин за нею. У не¬ аж загорiлися очi, вiн не змiг ¬й вiдмовити. До того ж для нього це взагалi не грошi.
  Чоловiк розплатився, а донька засунула за пояс нову iграшку i активувала невидимiсть, тепер бачить його тiльки вона.
  - Клас! - як мало потрiбно для ¬¬ посмiшки.
  Вони прогуляли мiстечком ще декiлька годин, при цьому майже не розмовляючи. Нi, батько постiйно розповiдав ¬й iсторiю селища, пов'язанi з мiсцями, де вони були, подi¬, але на розмову це схоже зовсiм не було.
  Пообiдали вони в невеличкому брудному барi, якби огневичка не була би в гiрших умовах i не знала б, що чоловiк знаг, що тут ¬х не отрують, в життi сюди навiть не зайшла б. А так можна. До того ж ¬жу тут подали майже королiвську, як для цього закладу, а ще Арклу було необхiдно зустрiтися тут зi сво¬м юристом. Ось тiльки навiщо в цьому жорстокому свiтi йому адвокат?
  Юристом виявився ще молодий чоловiк, повiтряник, огневик, здагться, назвав його Арменом.
  - Це мiй вогнний друг, пiдлеглий, - пояснив вiн ¬й. - Сiдай, - кивнув вiн йому, а доньцi пiдсунув пiд нiс смажену картоплю з грибами i булочку з корицею. А що, виглядаг дуже навiть смачно. Але зараз не до цього.
  - Аркле, - обережно звернулася вона до нього, - звiдки така термiновiсть зустрiчi, щось сталося?
  А повiтряник, схоже, здивувався такому звертанню. Tй що, батьком його називати, якщо враховувати, що в ¬¬ життi його ранiше не було? Нiзащо!
  - Так, сталося, - а чоловiк зовсiм не звернув на це уваги, чи просто не подав виду, неважливо. - На доволi сильного сенатора, мого старого, - вiн повагався, - друга, напав професiйний кiллер, я повинен термiново оголосити тебе свогю спадкогмицею на пiдставi того, що ти вже офiцiйно моя донька, - вiн вказав на папку паперiв.
  - Що?! Що ти зробив?! - дiвчина нервово вискочила з-за столу.
  Аркл вiдкрив папери i витягнув звiдти особову справу з ¬¬ непоганою фотографiгю. Люсi Тенебрiс. Це було як вирок.
  
  <45>
  Дiвчина гучно видихнула. Так, треба заспоко¬тись.
  - Що ти зробив? - запитала вона вже спокiйнiше.
  - Я дав тобi право вижити тут i, зробивши документи, дав право на свiтле майбутнг. Ти магш повне право на це, ти моя донька. I про це дiзнаються всi.
  - Треба поговорити, - ¬¬ погляд не вiщував нiчого гарного. - Тет-а-тет, - зиркнула вона на Армена.
  Аркл не мiг не погодитись i ясно розумiв причину ¬¬ злостi. Але це був гдиний вiрний вихiд.
  Чоловiк кивнув i вони вийшли на заднiй двiр бару. Люсi повернулася до нього обличчям i повнiстю зiрвалася, добре, що там стояв артефакт повiтряникiв, такий крик було б чутно на iншому кiнцi вулицi.
  - Ти хоч розумiгш, що нако¬в? Менi i так забагато того, що я офiцiйно донька Анни Дерк, навiщо менi так зване "друге громадянство", щоб веселiше було? А нiчого, що я не можу розiрватися? Ти зробив це тiльки для себе, а не заради мене.
  - Послухай мене, Лу, я знаю чому ти не задоволена, ти бо¬шся, що тебе викриють.
  - Так, я боюся! Боюся, що доведеться заради свого життя пiти по трупам. Ти хоч розумiгш, що означаг та особова справа в архiвi? Повiстка на вiйну, як мiнiмум, ще хто знаг, може, хтось порiвняг двi мо¬ справи!
  - На вiйну ти не пiдеш, я не дозволю сво¬й доньцi ризикувати життям. I до того ж, чому це раптом хтось буде копатися вiдразу в двух архiвах?
  - Не знаю! Але моя скромна персона i так привертаг до себе забагато уваги!
  - Нi в кого немаг доступу до вiдразу двух документацiй.
  - Як у тебе все просто! Це менi говориш ти, хто приходить i виходить у головний архiв etrange, як до себе додому?
  Ось це змусило чоловiка задуматись.
  - Не хвилюйся про це, в архiвах цих документiв не буде, я все влаштую, якщо тобi так спокiйнiше. Якщо бiльше суттгвих аргументiв немаг, я скажу все, що думаю про все це.
  - I?
  Tй теж було цiкаво.
  - Разом з признанням мого батькiвства я роблю тебе свогю спадкогмицею, гдиною спадкомицею, пiсля мог¬ смертi, коли тобi виповниться двадцять п'ять, саме ти отримагш заслужене мiсце в сенатi, ти отримагш той шанс прийти до влади, який Анна нiколи тобi не довiрить. До мог¬ смертi ти вважагшся могю донькою i недоторканна на наших землях. Ти отримала можливiсть вивчитися в академi¬ i не бути повинною за це брати участь у вiйнi. I я вважаю, що цього всього цiлком достатньо для згоди.
  - Ти ж мене навiть не запитав.
  - Так, iнакше би ти не погодилася. Але менi подобагться твоя обережнiсть, думагш в правильному напрямку. Краще перестрахуватися. Але пам'ятай, що я нiкому не дам тебе образити. Я люблю тебе бiльше власного життя.
  - Що ж, ранiше цього було якось не помiтно, - пожала плечами вона i повернулася за столик. Не могла втриматися, щоб не докорити в кiнцi.
  Але все ж таки вiн правий. Якщо вона буде жити як вiдьма, якщо вирiшить вивчитись на бойовика, документи i статус доньки сенатора ¬й необхiдний. T¬ не цiкавила влада, якою намагався Аркл привабити ¬¬ до себе, але деякi привiлегi¬, пов'язанi з цим, ¬¬ зацiкавили. А ще вiн правий. Анна нiколи не зможе довiрити ¬й всю свою владу, власнiсть, усе передасть сестрi, не ¬й. I саме батько, а не вона, ризикне всiм, аби тiльки вона була щаслива i спокiйна. Хоча, чесно кажучи, до спокою ¬й ще далеко. Tй вже почало здаватися, що вона стаг парано¬чкою, як i ¬¬ мати. Повсюду бачиться небезпека.
  Так, спокiйно. Вона ще жива? Жива. На не¬ хтось нападаг, вистежуг? Нi. Значить все добре.
  - Аркле, я сподiваюся, що ти виконагш свою обiцянку, - мило нагадала вона про слово забрати особову справу з архiву etrange i, наколовши на виделку все ще теплу картоплю, прийнялася ¬сти.
  - Я пам'ятаю, - похмуро кивнув вiн i почав мовчки проглядувати документи, якi залишив повiтряник, що вже втiк по справах. Навiть цiкаво, що вiн подумав про ¬х з Арклом теплi вiдносини? Ну як сказати теплi, в будь-якому випадку, вони хоча б не б'ються.
  А терпiнню батька можна було б i позаздрити, на нього кричить якась дiвчинка, а вiн лише хмуриться i намагагться ¬¬ переконати. Але при всьому цьому все рiвно проскакуг думка дати ¬й по обличчю. Tй варто бути стриманiшою. Але ¬¬ незламний дух i холодний розрахунок творять дива, саме це i може врятувати ¬й життя.
  Вiдразу пiсля обiду Люсi висловила бажання повернутися назад, в магток, але у Аркла тут ще були справи, вiн не мiг все кинути. Тож йому нiчого не залишилося, як повiдомити огневичцi, що ¬й доведеться скакати самiй на Вiрному, але ¬¬ i це не зупинило. Що вона задумала?
  Чоловiк закинув ¬¬ в сiдло i, поки кiнь допивав воду з вiдра, коротко ввiв ¬¬ в управлiння, пояснив елементарнi речi.
  - Здагться, зрозумiла.
  - Пiшов, - батько скерував його i подивився вслiд. А вона непогано тримагться. Тiльки б по дорозi з нею нiчого не сталося. Вона вмiг знаходити собi пригоди.
  Дiвчина термiново хотiла все обдумати, ситуацiя з документами ¬¬ напрягала. Ось чому вона i ризикнула, щоб побути однiгю. Мiцно тримаючись за вуздечку дiвчина намагалася не рухатися, Вiрний i без ¬¬ втручання чiтко скакав додому. Добре, що гарно трималася, коли кiнь рiзко зупинився в полi вона не вилетiла.
  - Ей, що з тобою?
  Вiн рiзко розвернувся i рванув назад в сторону мiстечка, але було вже з деяко¬ сторони пiзно. Що в цьому мiсцi з магiчним фоном, це якийсь кошмар! Вiрний не зупинявся, але у не¬ вiдкрилася утечка магi¬, а саме вiдьомсько¬, тi крупицi, якi вона встигла назбирати з декiлька днiв. Швидше, конику, давай швидше, судячи по всьому цьому, хтось спецiально намудрив з цим мiсцем, усе це не спроста.
  Як добре, що вони не встигли далеко вiд'¬хати, дiвчина змогла бiльш-менш заспоко¬тися, тiльки коли побачила першi будинки мiстечка.
  Вiрний не збавив шагу, продовжував скакати галопом по брукiвцi i лякати натовп. Вiн цiлеспрямовано рвався до свого хазя¬на i, врештi-решт, влетiв у багатий двiр в центрi величезно¬ площi.
  Аркл стривожено вибiг до них i, побачивши блiду доньку, зняв ¬¬ з вороного коня.
  - Що сталося?! - запитав вiн i, помiтивши ¬¬ витiк, обережно залiкував.
  - Там щось не те з магiчним фоном. Це вiн повернув назад.
  - I добре зробив, ти б до магтку просто не до¬хала б. Тво¬ порожнi резерви добром не скiнчаться.
  - Це моя справа! - огризнулася вона.
  - Так, почекай мене кiлька хвилин, по¬демо разом, - батько наказав слузi цього двора дати тваринi попити i приглянути за Люсi, а сам скрився хвилин на десять за дверима. Коли вiн повернувся, дiвчина вже повнiстю отямилася i була готова ¬хати. Вiн знову посадив ¬¬ в сiдло i залiз сам.
  - Зараз подивимося, що там.
  - Може не варто, це точно пастка.
  - Я знаю, - пiдморгнув вiн i показав пояс зi зброгю пiд плащем. А туди вiн ¬хав, як цивiльний. Видно, у нього там г непоганий спонсор.
  А ¬й, значить, зброя не потрiбна? Ну добре, обiйдеться.
  Чесно кажучи, вона не зовсiм його розумiла. Знаючи про iмовiрнiсть пастки, вони ¬дуть прямо туди. Хоча той магiчний фон не настiльки i сильний, щоб серйозно нашкодити Арклу.
  Спочатку, коли вони в'¬хали в ту аномалiю, нiчого не вiдбувалося, так, утворився новий витiк, але пiсля зони, яка додатково мала властивiсть туману, огневик моментально його залiкував.
  Нi, ну вона прям вiдчувала, що це пастка. Мiнiмум два десятка вiдьмакiв, це навiть бiльше, нiж декiлька загонiв на вiйнi, оточили ¬х. Але батько залишився спокiйним, просто зняв дiвчину з коня, i пришпорив його, щоб бiг далi.
  Ну хоч тварину випустили, це вже добре. I взагалi, що ¬м вiд них треба? Коштовностi, якiсь артефакти? Дiвчина нервово помацала кинжал за поясом i подякувала за його невидимiсть. Такий ножик може знадобитися.
  Аркл смикнув рукою i вона опинилася у нього за спиною. Об нього вдарилося декiлька заклять, серед них в основному були блоки на перенос. Огневичка подивилася на його магiчний фон i резервуари i зрозумiла, що справи у них не дуже. Це вона майже не вiдчула витiк, утворений штучно зробленим аномальним мiсцем. А у нього там була Марiанська впадина. Це ж просто катастрофа! Вiн вiддав останнi сили, тiльки щоб захистити ¬¬, а його магi¬ вистачить максимум на одне закляття!
  Цi вiдьмаки з не дуже дружелюбними обличчями почали загрозливо витягувати зброю, невже зараз ¬х просто вб'ють?
  Чоловiк зляканим не був, просто серйозним i задумливим. Про що вiн зараз думаг, в такий то момент? Коли через його блок втекти у них явно не вийде? I чому вона не взяла артефакти? Стояти, у не¬ г один. Браслет, який вона забула зняти! Сигналка. Може покликати Макса на допомогу?
  Тiльки у дiвчини почала формуватися стратегiя, як Аркл махнув рукою i заштовхнув ¬¬ у портал, на який i вiддав останнi сили. Так ось значить як? Цiною свого життя врятував ¬¬? Похвально, але вона не любила мати борги.
  
  <46>
  Люсi вийшла з одностороннього порталу, який захлопнувся вiдразу пiсля цього, у затишну вiтальню магтку. Арклу потрiбно термiново якось допомогти. Дiвчина нервово активувала сигналку, в цей раз хлопець з'явився пiзнiше, вона встигла зганяти по сво¬ артефакти i якраз повернулася. Цiлительський був у зв'язцi, вiн може знадобитися.
  - Ти хоч розумiгш, що покликала мене у вiдьомський астрал? - чесно кажучи, ¬й взагалi було байдуже, де вони.
  - Не до цього, - огневичка була явно на нервах i зберiгала серйозний вигляд. - Максе, допоможи менi! - в ¬¬ голосi звучала така зневiра...
  - Що сталося, Лу? - вiн взяв ¬¬ за плечi, так хотiлося ¬¬ захистити...
  - На нас напали... Вiн заштовхнув мене в портал, а сам залишився один, без магi¬! Я повинна його врятувати!
  - Аркл Тенебрiс? Де це було?
  - В декiлькох кiлометрах звiдси. I ¬х багато. Дуже.
  - Залишайся тут!
  - Нi, я йду з тобою!
  - Ти ледве на ногах сто¬ш, куди тобi?
  - Вiн врятував мене, на менi борг!
  Хлопець зрозумiв, що з нею марно сваритися i простягнув руку. Дiвчина вхопилася за нього, як за останню надiю, i вони перенеслися на мiсце. Нi, не в гущу битви, як очiкувала Люсi, в декiлькох метрах.
  Що ж, ситуацiя тут була м'яко кажучи, не дуже, але краще, нiж очiкувала огневичка. Ха, да йому ж i магiя не потрiбна, щоб завалити чверть професiоналiв! Аркл впевнено розмахував якоюсь гострою штукою, яка мала в собi якусь магiю, але зовнiшню зовсiм не сприймала. Невже це..? Вона ж читала про таке, знайшла цiкаву книгу у Анни, хоча так i не дочитала, це сто вiдсоткiв демонська магiчна зброя, зброя вищих. Хоча i не стiльки вона демонська, як безсмертних, все рiвно, як же вiн ¬¬ знайшов? Дивлячись на темний вiдбиток, можна було зрозумiти, що це просто трофей, але справжнiй хазя¬н цiг¬ штуки живий, оскiльки вона досi працюг. Вiн що, грабанув вищого демона? Ну нiчого собi! I це ж треба, пiдчинив зброю собi, на це зазвичай потрiбнi роки. Якi у нього ще г сюрпризи?
  Люсi нерухомо простояла ще декiлька секунд, переварювала побачене. Хлопець поряд iз нею теж не дуже спiшив на допомогу, його, звичайно, хвилювала в першу чергу безпека дiвчини. Але i не робити нiчого Макс не мiг, iнсолiт обережно викачував магiю з противникiв, усi були вiдьмаками, причому не слабкими.
  Водник дiйсно злякався, коли огневичка кинулася в бiй, побачивши, що батько явно втомився i не впорагться сам. Вiн не очiкував, що вона просто вихопить довжелезний кинжал i наскочить на найближчого найманця, а потiм навiть невмiло зажене клинок йому в спину. Нi, вона не вбила просто серйозно поранила. Добре, що ¬¬ не намагаються вбити, це полегшуг ситуацiю, але взамiн насiдають на Аркла, ¬х цiль саме вiн, не напiвкровнi. I нiхто з них не очiкував, що мала дiвчинка без магi¬ заради такого чоловiка пiде в бiй. Може вона i не розумiла, що робить, але на той момент у не¬ в головi були тiльки такi думки: врятувати i помститися.
  А вiн був правий, Люсi дiйсно вiдьма, тiльки вони так р'яно захищають сiм'ю. Буваг навiть неосознано. Макс таки вв'язався в бiй, попередньо виставивши всеможливий захист для дiвчини, огневичцi не вистачало досвiду, щоб iти проти деяких, хоч i ослаблених ним, противникiв.
  Огневичка прийшла до тями не вiдразу, вона стояла поряд iз батьком в калюжi кровi. I тiльки зараз вона зрозумiла, що нако¬ла. Сво¬ми руками вона взяла кинжал i без жалю почала просто вбивати ворогiв. У не¬ почалася iстерика, невже чверть цих найомникiв загнала в могилу вона, не подумавши про ¬хнi можливi сiм'¬, дiтей? Вона ж завжди була проти жорстокостi, любила погратися з небезпечними iграшками, але не бiльше! А тепер просто загнала на той свiт бiльше п'ятьох вiдьмакiв!
  - Нi, нi, я не могла, нi!
  Дiвчина плакала, Аркл мовчки прижав ¬¬ до себе. Вiн майже забув, що це мала дитина, яка можливо ще нiколи не бачила смертей, не причинила серйозно¬ шкоди ще нiкому! Вона нiколи ще не була настiльки жорстокою, щоб проткнути когось ножиком наскрiзь.
  Огневик скористався артефактом доньки, щоб перенести ¬х i цього хлопця до свог¬ територi¬. Чоловiк був трохи поранений в плече, також у аурi було декiлька нелегких проклять, тож доцiльнiше було б просто перенестись у вiтальню, але крапаюча кров найомникiв з плащiв i руки по локтi в кровi переконували цього не робити.
  Макс до них не пiдходив, вони з'явилися у чистенького озера на задньому дворi, i чоловiк намагався заспоко¬ти дочку, але поки що виходило погано. Самого хлопця таке завдання мало хвилювало, iнколи заради власно¬ безпеки можна i вбити, хоч вiн i намагався звести це до мiнiмуму, як iнсолiт, хлопець вiдчував емоцi¬ i бiль сво¬х жертв. Але те, як дiвчина вiдреагувала на те, що сталося, для нього було неочiкувано. Хоча, в принципi, що можна очiкувати вiд дiвчини? Але його просто вразило, що вона шкодуг, що поступила так, кричить, що вбивство - грiх, нiкого не хоче слухати.
  Аркл попросив його пiти, i iнсолiт зник вiдмиватися вiд чужо¬ кровi, а ще позбуватися новеньких проклять.
  Сам чоловiк тiльки добряче труснув огневичку за плечi i ¬¬ погляд бiльш-менш сфокусувався. До того у не¬ в очах була просто каша.
  - Послухай мене, Лу, ти нiчого такого не зробила. Вони би вбили тебе, не задумуючись! В магiчних свiтах дiг правило: або тебе, або ти. Це ж правило на вiйнi. Не шкодуй про здiяне, нiчого не виправиш. Iнакше застрянеш думками у минулому, не зможеш жити далi.
  - Я ¬х вбила. Вони були людьми, байдуже, що корисливими его¬стами i взагалi вбивцями. Навiщо я це зробила? Навiщо?! Я могла вчинити iнакше!
  - Нi, не могла. У мене в долi була написана сильна небезпека, ти це вiдчула i кинулася захищати. Для вiдьмакiв це нормально. Але, якщо чесно, я б кинувся тебе рятувати, навiть вмерши ранiше, нiж було би потрiбно, змiнивши долю.
  Люсi пiдняла сво¬ заплаканi очi. В чомусь вiн правий, вона просто хотiла його захистити. Але дiвчина ж могла кинути ¬х всiх покалiченими, а не пересвiдчуватись, що вони вже мертвi. Але нi, цього вона не зробила.
  T¬ батько був у небезпецi, i огневичка кинулася на допомогу. Нарештi вона зрозумiла, що цим вчинком врятувала життя не тiльки йому, а й собi. Особиста справа з архiву etrange досi там, а з'явлення спадкогмицi з нетиповою зовнiшнiстю може дiйсно викликати запитання. Нi, це в ¬¬ очах не применшувало ¬¬ вини. Все правильно, Люсi виховала добросовiсна Марина, ¬¬ навчила прийомна мати нiколи не робити шкоду iншим, м'якостi i совiстливостi, намагалася викорiнити, приховати ¬¬ злiсть i жорстокiсть. Тепер, коли таке сталося, Арклу було мало пояснити жорстокi закони цього свiту, щоб переконати дiвчину.
  Нiхто не винний, що тут усi досi боряться за життя. Велика сила породжаг жагу до влади, а без влади ти - нiхто. Огневичку зовсiм не цiкавив якийсь там сенат чи володiння землею, ¬¬ бiльше хвилювала власна совiсть. I, можливо, Аркл правий. Не можна прожити життя без грiха. Шкода, що ¬¬ власний з'явився так рано. Але це не кiнець свiту. В магiчних свiтах було вiдверто прийнято вбивство суперника, за це нiколи нiхто не наказував. В особливо величезних розмiрах, при тому, що це босняк - може бути, але точно не якогось керуючого чи рiдню багатих.
  Аркл таки правий, це ж просто самооборона в магiчному свiтi, без летальних наслiдкiв тут таке не проходить. А за вбивство через крайню необхiднiсть сильно не карають навiть у людському свiтi. Все, можна заспоко¬тися, це б все рiвно колись би сталося, проклята вiдьмська натура! Вона б пiшла на вiйну, тодi б це сталося там. Про це ясно свiдчила доля, у не¬ руки будуть у бруднiй кровi безчесних.
  Але чи можна обманути власну совiсть? Виявилося, можна. Частково, але можна.
  - Я бiльше нiколи не хочу вбивати, - прошепотiла вона.
  Ех, Люсi тяжко пережила це, в цiлому, вона ж зовсiм не винна, що спрацював iнстинкт збереження сiм'¬, навiть якщо тако¬ не було. Арклу невольно згадався його перший труп, вiн тодi був не набагато старший за свою доньку, однокурсник визвав на дуель i програв. А огневику ще декiлька ночей снилися передсмертнi муки хлопця.
  Чоловiк похитав головою, щоб викинути це iз голови. Вiн вiдвiв доньку до само¬ ¬¬ кiмнати, потiм вiдлучився, щоб перев'язати ранку i помитися, переодягтися, а коли повернувся, дiвчина, яка вже бiльш-менш отямилася, сидiла чиста на лiжку i думала, дивлячись у протилежну стiну. Нда, ¬й зараз психолог не завадить.
  Ну що вона могла вирiшити? Люсi просто змирилася. Сталося - ну i добре, вона нарештi таки зрозумiла, що опинилася далеко не в раю. Тут на кожному кроцi небезпека. А ще вона знала, що зробить все, аби на ¬¬ нащадкiв не впало клеймо вбивць, ¬¬ дiти не стануть такими, як вона. А ще, що ¬й ранiше дiйсно не вистачало батька. Шкода, що вона ранiше цього не розумiла. У не¬ було бажання втекти, але за якусь добу огневичка змiнила свою думку про холодного вбивцю Тенебрiс, розгледiвши в ньому люб'ячого батька.
  Свiт вiдьмакiв, так свiт вiдьмакiв. Вона поки що вибрала. Не кiнцево, але вибрала. Жорстокий, пiдлий, але справедливий. Досить розпускати нюнi. Вчинила погано, могла вчинити краще, але це б все рiвно сталося. До того ж, це вже не змiнити. Залишагться забути i жити далi.
  Кожен зробив свiй висновок, Аркл зрозумiв свог: у не¬ надто добре серце, г совiсть, ось тiльки це не допоможе ¬й вижити. А вiн же не завжди буде поряд.
  
  <47>
  Люсi ясно дала йому зрозумiти, що хоче побути одна, до того ж у Аркла ще були справи. До ночi вiн ще встиг попередити iнших сенаторiв, з якими вiн у гарних вiдносинах, а потiм ще забрав особову справу доньки iз архiву, вiдшукав Макса. Iнсолiт був у головному i гдиному штабi напiвкровних в ¬х крихiтному, штучно створеному астралi, але огневик чудово знав про нього, туди хоч i стiкалося багато iнформацi¬, захищеною вона не була не настiльки, щоб вiн не змiг його пробити. Все ж таки про кiлькiсть напiвкровних фактично не знають, але ¬х мало, на щастя, вони не мають серйозних причин ховатися, поки про них не знають.
  Хлопець сидiв у кутку величезно¬, але безлюдно¬ зали i працював над новеньким артефактом. Чоловiк сiв поряд iз ним i зняв каптур.
  - А, це Ви.
  - Я.
  - Як Люсi?
  - Впорядку.
  - Добре. Що Вам вiд мене треба?
  - Це ж ти був тодi з нею в архiвi, вiрно? Я впiзнав тебе. Чому ти прийшов по ¬¬ проханню рятувати мене? Я ж тобi не подобаюсь. Явно не заради мене. Задля не¬? Чому ти ¬¬ рятугш? Вiд не¬ однi проблеми, - вiдьмак всмiхався, оскiльки знав вiдповiдь, але хотiв почути ¬¬.
  - Бо вона менi подобагться. Бо вона напiвкровна, яка постiйно втрапляг в халепи. Все просто.
  - Можеш пообiцяти менi дещо? Не для себе прошу, для не¬.
  - Для не¬ можу. Тiльки якщо це не нашкодить менi, - додав вiн.
  - Не нашкодить. Пообiцяй менi, що пiсля мог¬ смертi ти попiклугшся про не¬, захистиш ¬¬.
  - А Ви готугтеся помирати?
  - Пообiцяй.
  - Обiцяю, - Макс чiтко вiдчув, що чоловiк зв'язав ¬хнi аури магiчною клятвою. Запевнюг себе, що це точно? Що ж, ця свогрiдна помiтка була зайва. Вiн би i так ¬¬ захистив.
  Аркл знову накинув каптур i пiдвiвшись, щез. Вiн отримав необхiднi йому гарантi¬ на те, що дiвчина виживе.
  
  
   * * *
  Наступного дня Люсi прокинулася рано, вчора ж вляглася ранiше. Огневичка перевдяглася в зручний одяг i трохи завеликi кеди i вийшла на пробiжку в сад. Ще до хвороби вiд прокляття вона займалася спортом щодня, пiзнiше просто не складувалося. Пора повертатися в форму.
  Пiд час розминки до не¬ пригднався Аркл, нi вiн, нi вона не згадували вчорашнг, дiвчина тiки поцiкавилася, звiдки у нього демонська зброя, ¬¬ ж майже неможливо знайти, тим паче пiдкорити.
  - Давня iсторiя, - вiдповiв вiн. - Мене вiдправили з дипломатичною мiсiгю в ¬х астрал, а там зчепився з малолiтнiм вищим, вирубив його i отримав трофей. Класна штука.
  - Згодна. Класна.
  - От тiльки не моя. Досi зброя бунтуг, не хоче пiдкорятися. Забагато з нею мороки.
  - Але ж вона корисна!
  - ¦ таке, - потiм вiн замовк, не любив багато розповiдати про свог минуле.
  Пiсля зарядки чоловiк уважно обстежив доньку на магiчному рiвнi. Все ж таки вчора хлопець передав ¬й частину магiчно¬ енергi¬, яку назбирав на полi бою. Та нi, все добре, резерви досi напiвпорожнi, але вже набагато краще.
  Серйозну зброю вони в той день в руки так i не взяли, у дiвчини зовсiм не було бажання, вона ходила трохи задумлива i не була балакучою. Але
  Батько видiлив ¬й цiлий ранок свого часу, але i на нього ще чекала робота.
  - Лу, менi вже час iти.
  - Добре, - дiвчина сiла на траву i пiдпалила на пальцi крихiтний вогник, вона вже смiливо користувалася елементарною магiгю, просто, чисто для забави.
  Раптом вона рiзкувато його загасила i повернулася вслiд батьку.
  - Аркле, - зупинила його вона.
  - Що? - вiн теж обернувся.
  - Тих найомникiв... Tх вже знайшли, поховали?
  - Знайшли, - пiдтвердив чоловiк. - Лу, безродних кримiнальникiв, якi загинули, як собаки, не ховають. У них немаг сiмей, вони нiкому не потрiбнi. Чому запитугш? - огневик пiдiйшов ближче.
  - Невже вони досi там i лежать, як те м'ясо?
  - Нi. Два з них збiднiлi аристократи, одного вже поховали, iншого будуть через годину. Всiх iнших закопали братською могилою в лiсi.
  - Ти дiзнавався?
  - Стало цiкаво, хто на нас напав, перевiряв деякi факти.
  - Ясно. Чому на нас напали? Це ж самогубство.
  - Вони не очiкували, що я буду готовим до цього. На сенаторiв нападають. Хто знаг, що буде завтра?
  - Так чому на них нападають?
  - Ти не зрозумiгш, Лу. Це для тебе вiйна - розруха i смерть, для iнших - вигода.
  - Яка вигода з вiйни? Чому etrange i вiдьмаки постiйно боряться мiж собою?
  - ¦ багато причин. Рiзнi погляди на життя, протилежна магiя, взагмна ненависть.
  - I цього по-вашому достатньо для вбивства цивiльних?
  - Нi. Переможена сторона втрачаг всi торгiвельнi шляхи, а також свободу. Якийсь свiт стане рабом iншого.
  - Це жорстоко.
  - А свiт наш не такий?
  Дiвчина не вiдповiла.
  - Аркле, я хочу сходити на ¬хнi могили. Хоча б аристократiв.
  - Навiщо? Я тебе погано розумiю, - ¬й здалося, чи вiн нахмурився.
  - Хочу i все, - вона не хотiла говорити.
  Просити вибачення за смерть у тих, хто спробував тебе вбити? Вiн би так не вчинив. Iм'я обов'язково дiзнався би, але на могили б не пiшов. Але якщо вона хоче... Гаразд.
  - Добре. Пiдеш тагмно. Одяг тобi принесуть. Я спробую звiльнитися ранiше, для того щоб провести тебе. Щоб через годину була в вiтальнi, не запiзнись.
  - Ти сказав "провести". Ти ж не пiдеш зi мною?
  - Нi. Мене цiкавлять iншi могили.
  Аркл рiзко повернувся i пiшов кудись по справах. З однiг¬ сторони вiн ¬¬ розумiв, вiн сам ранiше часто ходив на кладовище, але з iншо¬ сторони це ж зовсiм чужi люди i вбивцi. Що ж, у доньки занадто добре серце.
  Люсi ще трохи подихала свiжим повiтрям i пiшла до себе в кiмнату. Цiкаво, де Макс, вiн все ще не з'являвся. Вона почала непоко¬тись.
  На лiжку ¬¬ чекав конплект шкiряних штанiв i сорочки з льону, доволi грубо¬, чорного кольору, чоловiк вгадуг ¬¬ смак щодо одягу. I звiсно ж ще був шкiряний плащ з каптуром, який кидаг сильну тiнь на обличчя. Впiзнати ¬¬ потiм не повиннi.
  Огневичка перевдяглася i вiдправилася у вiтальню, час ще був, тому дiвчина вiдкрила декiлька книг про бойовi закляття, може, знадобиться. Суза принесла ¬й обiд: величезний шмат м'яса, здагться, курятина, чорний хлiб, а ще якогось наваристого супу. Непогано на¬вшись, вона зручно всiлася в крiсло, але повернувся батько i не дав ¬й вiдпочити. Вiн взяв ¬¬ за руку, i вони перенеслися пiд тяжкi кованi ворота.
  - Кладовище? - сумно запитала вона.
  - Так. Для аристократiв. Всiх саме тут ховають, лише кiлькох у ¬хнiх володiннях.
  - Ясно, - дiвчина послiдувала за ним i по прикладу накинула на голову каптур.
  Скiльки ж тут похованих! Всюди лежали надмогильнi каменi, зустрiчалися мавзоле¬.
  - Йди прямо, потiм звернеш налiво i побачиш похорони. Я тебе знайду, - чоловiк рiзко звернув в сторону, Люсi хотiла пiти за ним, але вирiшила, що пiзнiше.
  Ховали того вiдьмака дуже скромно, майже нiхто туди не прийшов. Так, чоловiк з п'ять, не бiльше. Огневичка не стала виходити на видне мiсце, сiм'я якраз прощалася з померлим воостаннг. Вона просто спостерiгала за всим цим здалеку, з-за високо¬ ялини.
  Цiкаво, якою вiн був людиною? Чому погодився на таку роботу? Багато йому заплатили?
  Дiвчина рiзкувато крутанулася на каблуках i, дiйшовши до мiсця, де вони розiйшлися з Арклом, пiшла за ним, звернувши лiворуч. Вона знайшла його далеко вiд головно¬ стежки, ця тропинка не була протоптана.
  Чоловiк сидiв на землi бiля трьох каменiв. Люсi тихенько пiдiйшла ближче i прочитала розкiшнi надписи.
  Аврелiя Тенебрiс 1955р.-1995р., Северина Тенебрiс 1975р.-1998р., Данiгль Тенебрiс 1952р.-1998р.. Невже тут вся його сiм'я? Так, вiн казав, що ¬х вбили на початку вiйни. Огневик показав ¬й сiдати поряд i дiвчина примостилася бiля каменю Северини. А вона ж лише трохи старша за Аркла, на декiлька рокiв.
  - Сестра? - запитала вона.
  - Так. Я мiг ¬¬ врятувати, коли повернувся вона ще була жива. Але потрiбно було захищатися, я не встиг.
  - Не вини себе, - донька пiдбадьорливо притулилася до нього, i вiн ¬¬ обiйняв. Вони просидiли там ще довго, не розмовляючи i не рухаючись. Потрiбно ж зовсiм небагато, щоб стати ближчими.
  
  <48>
  Поверталися вони теж в тишi, слова були не потрiбнi.
  Люсi вирiшила до вечора нiкуди не ходити, але набрала достатньо книг, щоб з користю провести час. Поки що дiвчина вивчала основи магi¬, хоча для дiвчини все це було настiльки елементарно, що вона просто пропускала бiльшiсть iнформацi¬ повз вуха. А ось можливостi огневикiв i iнших стихiйникiв ¬¬ зацiкавили. Цiлительство в рамках фiзичних хвороб, за винятком невилiковних, будь-який фокус, пов'язаний з вогнем, телекiнез, слабенька левiтацiя, телепорт, i при всьому цьому вони не можуть створити матерiальний предмет. Аж образливо.
  Вона також почитала про можливостi iнших магiчних народiв, вмiння деяких ¬¬ дiйсно вразили, iншi навiть не привернули уваги. Що, що, а вмiння воскрешати за рахунок життя iншого дiйсно привертаг увагу (особливiсть янголiв). А як iнсолiти пiднiмають мертвих з могил, чи ¬х битви з нечистю, в ¬х астралi ¬х повно.
  Що ж, iнформацi¬ було цiлком достатньо, щоб задуматись надовго.
  Наступнi декiлька днiв зовсiм нiчого не вiдбувалося, так, Аркл почав вчити ¬¬ незвичайним закляттям, тренувати у володiннi зброгю, як для вiдьми боролася вона слабенько. Але у батька вийшло непогано ¬¬ пiдтягнути, через два тижнi вона стала гiдним суперником, якщо буде ще якийсь бiй за життя, вона буде вигравати за допомогою свог¬ майстерностi, а не за допомогою чужого захисту чи неочiкуваностi нападу. Минулого разу дiвчина не постраждала завдяки Максу.
  А ¬й у батька сподобалося. Вона звiсно не признавала слуг, але здружилася з Сузою, ходила часто до конюха, але дворецький ¬й не подобався.
  Iнсолiта вона дiйсно чекала, але вiн не з'являвся. Чому? Аркл вiдповiв на ¬¬ запитання тiльки, що вiн в астралi iнсолiтiв, там проблеми з нечистю. Бiльше дiвчина не запитувала.
  Да i не до цього було. Огневик чiтко дав зрозумiти, що, як офiцiйна спадкогмиця, Люсi повинна супроводжувати його на деяких прийомах, i це бажано виконувати. Нi, батько ¬¬ не змушував, просто оголосив про прийом у сенатора сусiднiх земель у суботу. А дiвчина погодилася.
  I пошкодувала. I чому у цьому свiтi настiльки велику роль граг етикет? Гостям заборонено приносити зброю, будь-який небезпечний магiчний предмет, а це ж тiльки квiточки! Загальноприйнятi правила! Нi, вона не казала, що це дурницi, але незахищенiсть ¬¬ непоко¬ла. Хто знаг, що може трапитися там?
  Iнша справа правила поведiнки. Жiнки не мають право втручатися в розмову чоловiкiв без дозволу, одягненi - виключно в якусь сукню, бажано пристойну i закриту, максимум в юбку з нарядною бузкою (От якраз це вже тiльки через ¬¬ холодний труп!). Волосся повнiстю зiбране, ну, тут можна i погодитися, i хоч бiльшiсть часу вона ходила не заплiтаючись, а коси в не¬ були не такi вже й довгi, але гарно приплести косу вона могла.
  Аркл довго пояснював дiвчинi елементарнi привiтання i прощання. Який кошмар! Виявилося, що у кожного астрала сво¬ причуди. Але суть одна. Вищi по рангу з нижчими не вiтаються, з рiвними теж, вони не б'ють одне одному чолом, не кланяються i не схиляють голови. Суза пояснила Люсi, що жiнки обов'язково повиннi зробити реверанс, чоловiки кивають.
  Дурнуватi правила. Чому завжди жiнки нижчi за чоловiкiв? Вони що, гiршi? Нi. Просто коли складали етикет, нiхто ¬х дуику не враховував. Ну нiчого. Вона ж все рiвно зробить по-свогму, так?
  Батько зi свог¬ подачi купив ¬й наряд, простеньку блузу i надто коротку юбку, а ще маленьку сумочку. В суботу, на ¬¬ щастя, лило, як з вiдра, нiхто не подумав перевiрити нi ¬¬ одяг, нi зачiску, нi речi з собою. А варто було.
  Батько i донька з'явилися за воротами величезно¬ територi¬, але ¬х доволi швидко провели в величезне помiстя. Виявилося, Аркл ще доволi бiдно живе!
  I це прийом? Скорiше звана вечеря. Але розкiшно.
  Tх провели до величезно¬ ¬дальнi i слуга допомiг при входi скинути верхiй одяг. Що можна сказати, юна дiвчина в штанях зi спецiальною короткою юбкою на них i блузцi з короткими рукавами, iз зiбрано¬ зачiски яко¬ неслухняно звисали кудрi, в сумочцi яко¬, як мiнiмум, артефакт переносу, захисту, а ще i димова шашка, дiйсно привернула увагу. Батько схвально кивнув головою. I було ж за що! Не пронесла нiчого небезпечного, ну, одяглася трохи не так, але ж умови виконала, волосся вiдносно зiбрала. А для не¬ це досягнення, зазвичай же ¬й нiхто не указ, ходить, як хоче.
  Згадавши правила, дiвчина з повагою схилила голову, в штанах робити реверанси - це занадто.
  Аркл вiдсунув стiлець i посадив ¬¬ за стiл, дiвчина обережно повiсила сумочку на стiлець i нарештi вирiшила роздивитися присутнiх, яких, до речi, було дiйсно мало.
  Лорд захiдних земель, його сенатор з дорослим сином рокiв сiмнадцяти, не менше, лорд пiвнiчних земель з жiнкою, Аркловi землi. Ну i компанiя зiбралася!
  Люсi, звичайно, була попереджена про тих, хто там буде. Спецiально розпитала. Скiльки можна ¬¬ розглядати?
  Огневичка тихо i незадоволено хмикнула i повернула голову в сторону батька. Той незворушно сидiв i очевидно тримав щось в карманi плаща. Що у нього там? Невже не тiльки вона готувалася.
  - Норовлива в тебе спадкогмиця, Аркле, - немолодий чоловiк лiворуч вiд нього, точно лорд, дивився на не¬ з-пiд лоба.
  - Взагалi то вихованi люди не говорять про iнших в ¬х присутностi, - Люсi не залишилася в боргу.
  - Це ти про себе? - насмiшливо поцiкавився вiн. - Культурнi ледi на прийомах мовчать.
  - Так я i не казала, що я культурна. А ось Вам не завадило б повчитися гарним манерам, лорд.
  Принесли вечерю, дiвчина обережно наклала собi плову i шмат вишуканого м'яса i почала неторопливо ¬сти. А тут веселiше, нiж вона думала. А терпiти нахабнiсть в свою адресу вона не збиралася, навiть вiд старшого, навiть вiд лорда.
  Чому вiн смiгться?
  - Що? - обурливо запитала вона.
  - На коханку твою схожа, - кивнув вiн ¬¬ батьку. - Вiд не¬?
  - Так, - огневик обмежився одним словом.
  - Адонiраме, заспокойся. Ми зiбралися взагалi не для того, щоб згадувати старi образи. ¦ iнша розмова, - вгамував його iнший лорд. Адонiрам лише похмуро подивився i замовк. Да i Люсi було цiкаво. Але Аркл подав голос першим:
  - Звiтувати нам не треба. Напади на мирних сенаторiв i лордiв. Цiль: початок вiйни за допомогою замiни сенаторiв. Гм, вони дiйсно думають, що наступнi лорди змiнять колег.
  - Не знаю, я б змiнив, - втрутився син сенатора.
  - Тебе, хлопче, я не запитував, - нахмурився огневик, схоже, перебивати себе вiн дозволяг тiльки ¬й. - Так ось. Кому може бути вигiдним початок вiйни? Явно не etrange, у них сво¬х проблем в урядi вистачаг. Це нашi, - пiдвiв вiн пiдсумки. - Ось тiльки хто?
  - Аркле, ти як маленький. Це може бути хто завгодно! - вишкiрився невгамовний лорд.
  - Нi, не хто завгодно, - похитав головою вiн. - На мене вже нападали, на вiдмiну вiд вас.
  - I що? Щось особливе? - сенатор захiдних земель пiдняв голову i сверлив його поглядом. Аркл по-господарськи поклав лiктi на стiл i зарився пальцями в задовге волосся.
  - Як думагте, хто може найняти два десятки професiоналiв, якi знали, проти кого йдуть i що йдуть на iмовiрну смерть? Це ж скiльки потрiбно грошей, аби тiльки заплатити стiльким найомникам? А додаткова плата за ризик? Усi там були доволi небагатi, заради сiмей чи достатку зважилися на таке. Оплата була ймовiрно попередня, iнакше нiхто б не пiшов на це без гарантiй. Отже, все зрозумiло. Це або сильний вiдьмак, або багатий. А цi два компоненти майже завжди ходять плiч-о-плiч. Замовника варто шукати в найближчих кругах.
  - I довго ти про це думав? - Люсi вже подумовувала вчепитися лорду в горло.
  - Нi. Як думагш, скiльки часу пiшло б на це у тебе? - а голос у нього рiзкуватий. Ех, не варто йому нариватися. Рука огневика знову нащупала щось в кишенi. Що вiн там принiс? Воно що, рухагться?!
  - Заспоко¬лися, - гаркнув старий лорд захiдних земель. - I як ви один з одним уживагтеся в управлiннi землями? Це вже нi в якi ворота не лiзе!
  - Ну.., - дiвчинi раптом захотiлося зсарказмити. Да i, чесно кажучи, було дiйсно смiшно, як два дорослих чоловiка гризуться, ну наче пiдлiтки. - Ворота ж рiзнi бувають. В якiсь да влiзе, - нахабно посмiхнулася вона i продовжила жувати. А що, смачний хлiб.
  Всi за столом пирснули зi смiху, тiльки Люсi зберегла незворушний вираз обличчя, iнколи в не¬ це виходило.
  - Дотепно, - пiдмiтив Адонiрам i, схоже, заспоко¬вся, оскiльки Аркл вирiшив продовжити розмiрковування, але бiльше через погляд iншого лорда.
  - Я склав список, кому вигiдна вiйна, в першу чергу з лордiв, ¬х дiтей, i навiть сенаторiв з ¬хнiми сiм'ями, - вiн швидко змiг вгамувати протест, показавши, що пiд пiдозрою всi.
  Так, огневичцi подивитися нiхто не дав, як вона не намагалася пiдглянути.
  - Тебе тут немаг, Аркле. Але ти теж пiд пiдозрою.
  - Хто б казав, - буркнув вiн. - Але саме менi i не потрiбна ця вiйна. На минулiй в мене загинула сiм'я. В мене немаг мотиву.
  - Аркле, - серйознiший лорд хитро посмiхнувся. - У тебе г мотив. Помста.
  - Можливо. Але при такому розкладi мо¬й доньцi пришлють повiстку. Про себе мовчу. Але Люсi не готова боротися. А я проти ¬¬ участi, - вiн розкрив всi карти.
  - Малувато аргументiв, але припустимо.
  - Амалiя, зроби копiю списка, - лорд пiвнiчних земель ще раз переглянув список i передав дружинi. Нафарбована брюнетка пiднесла якийсь артефакт i зберегла iнформацiю. - Перевiриш усiх, мотиви, зникнення крупних сум грошей, всi фактори. Завтра до вечера принесеш доповiдь. Ясно?
  - Так, - кивнула вона i вiрогiдно почала оцiнювати маштаб роботи.
  - Ну гаразд, давайте закiнчимо i просто поговоримо. Якi плiтки гуляють в народi?
  - Да всi про мене, - всмiхнувся батько дiвчини. - Офiцiйно привiв якусь незрозумiлу дiвку з нетиповою зовнiшнiстю, назвав свогю донькою. Все кажуть, що шахрайка, - пожав плечами вiн.
  Взори знову повернулися до Люсi.
  - Але ж я то знаю, що нi, - хитро додав огневик.
  Що з ним вiдбувагться, вiн почав якусь свою гру? Дiвчина його не розумiла. Веде себе в ¬х компанi¬ спокiйно i навiть розкуто, занадто говiрливий, ляпаг не те, що треба, вiдкриваг зайвi карти, спричиняг недовiру до не¬. Зазвичай в планi тагмниць вiн термiнатор, не захоче - не скаже. Що у нього на умi?
  Решту вечора нiчого не змiнювалося, говорилося про старi вогннi справи, згадувалися перемоги.
  Коли прийшов час йти, Аркл почав тягнути час, дiвчина чудово помiтила, як вiн прикликав назад до себе крихiтний пернатий комочок i спромiгся непомiтно для iнших засунути його в кишеню. Пiсля того як вони вийшли за порiг помiстя, огневик рiзко посерйознiв i простягнув ¬й руку.
  - Що це було, - запитала дiвчина, як тiльки вони з'явилися у вiтальнi.
  - Ти про що? - незворушно поцiкавився вiн.
  - Ти злив ¬м стiльки iнформацi¬, це ж може нам нашкодити! I хто у тебе в кишенi?
  - Тихiше, хай думають, що я ¬м цiлковито довiряю.
  - А ти не вiриш?
  - Я нiкому не вiрю, Лу. А цю трiйцю можна використовувати.
  - I як?
  - Зiштовхуючи ¬х один з одним, тим самим вiдвернути вiд себе увагу, робити сво¬ справи ¬х руками. Дивися, - вiн засунув руку в кишеню i вийняв якусь крихiтну хижу пташку. Вона змахнула крилами, утворився вiтерець, почала рiзко рости.
  - Що це? - обережно запитала огневичка, дивлячись за довгими кiгтями птахи.
  - Гарпiя, - Аркл змахнув рукою, хижак рiзко сховав кiгтики i сiв йому на руку. - Збiльшугться до величезних розмiрiв i зменшугться до мiкроскопiчних. Tхнг пiр'я - як стрiли, а пазурi - як сталь. Магiчнi можуть також здiймати сильнi вiтри, це птахи вiтру i грози. Антимагiчнi, неспиятливi до чужо¬ магi¬, постiйно з хазя¬ном. Вони iнодi служать вiдьмакам, etrange, старим сiм'ям, це шпiон, захисник i вiрний друг. Ось ця - верховна. У згра¬ ¬х бiльше десяти, але саме ця особлива, вона гдина з них - фамiльяр. Вона фамiльяр сiм'¬ Тенебрiс. Менi ¬¬ подарував батько на повнолiття. А ще я хочу, щоб пiсля мог¬ смертi вона стала твоя.
  - Ти збирагшся помирати? - Люсi це стривожило.
  - Нi, звичайно. Але хто знаг, що може трапитися.
  Чоловiк простягнув дiвчинi птаху, i та трохи опасливо взяла ¬¬ собi. Навiть у настiльки милому виглядi в гарпi¬ огневичка вiдчувала небезпеку, хоча б тому, що вона не вiдчувала ¬¬ магiчний фон, але пташка лише витрiщилася на не¬ сво¬ми жовтими очима i видала гучний пронизливий крик. Люсi аж зiщулилася, а якщо вона зараз на не¬ нападе, але хижак тiльки зручнiше всiлася у не¬ на руцi, яка, до речi, вже почала болiти, а також притулилася до ¬¬ плеча. Ей, це точно хижа птиця? Така ручна...
  - Збережеш ¬¬, добре?
  - Звичайно, - погодилася донька i обережно погладила нову "домашню тваринку". Та трохи рiзкувато вивернулася i злетiла на шафу, випустивши кiгтi.
  - Вона не любить ласку, а щоб ¬¬ пiдкорити собi, покажи свою силу роду Тенебрiс.
  - Нi нi, вона твоя.
  - А буде твоя. На днях вона менi ще знадобиться, а потiм залишу ¬¬ тобi.
  - А у не¬ г iм'я?
  - Так. Гарсiя.
  - Гарне. А можна запитати: чому ти брав ¬¬ з собою в те помiстя?
  - Як шпигуна i охоронця. Не тiльки ти перестрахувалася.
  - Щось дiзнався?
  - Нi. Нiчого, за що можна зачепитися.
  - Шкода. Але що ти шукав?
  - Не знаю. Але там сильний захист для документацi¬. Вона не прорвалася. Але робочий стiл роздивилася. Але там нiчого.
  - Жаль, - пожала вона плечами. - Ну добре, пiду переодягнуся.
  - Так, iди, - Аркл всiвся в крiсло i, пiдкликавши гарпiю ближче, обережно дав ¬й шматочок м'яса з кишенi. Вiн ще довго роздумував над останнiми подiями, вiн навiть приблизно знав, що робити. Шкода, що вiн тодi перебив усiх найомникiв.
  
  <49>
  Анна сидiла на диванi в кабiнетi Руслана. Насправдi ¬¬ мало зараз цiкавила полiтика цього напрямку, всi ¬¬ думки були про Люсi, але ¬¬ зять сказав, що це важливо. Згадував, що його власна провидиця, Керi, побачила те, що справдi варте уваги.
  Лiтня жiнка спокiйно зайшла в кiмнату i сiла на стiлець перед робочим столом.
  - Керi, не тягни. Що?
  - Багато новин, - повiдомила вона. - I так. Дещо змiнилося. Тенебрiс нiколи не проголосуг за вогнну операцiю, у нього з'явилася спадкогмиця, яку, у разi вiйни, призвуть на фронт.
  - Що? - Анна рiзко пiдiрвалася. Невже вiн таки це зробив? Вiн офiцiйно назвав ¬¬ донькою? - Спадкогмиця? - перепитала вона.
  - Так. Лице дiвчинки я не бачу, але вона пiдлiток з чужою кров'ю на руках. Небезпечна вiдьма, дуже. Але iм'я у не¬ незвичайне для вiдьми, Люсi, все ж таки означаг "свiтло". А ще у не¬ зовнiшнiсть южанки, видно, мати була людиною. Про це вже всi знають, вона з'явилася мiсяць тому.
  - Що?!
  Яка чужа кров на ¬¬ руках, невже вона вбила? Що взагалi вiдбувагться, чому всi знають цю новину, а вона нi?
  - Так, - пiдтвердила нестихiйниця i продовжила: - Але сказати я хотiла не це. Так ось про що я. Анна, думаю, ти вже знагш, що сенаторiв темних намагаються вбити, нападали вже на чотирьох. Я була права, вогннi дi¬ почнуться в найближчi мiсяцi через замiну сенаторiв. I ось: здагться, я знаю, хто буде наступною жертвою. I це станеться в найближчi днi.
  - Ти знагш?! - Руслан пiдвiвся, йому теж було цiкаво. - Як ти дiзналася, хто це?
  - Найомники г i серед etrange. А якраз ¬х я бачу набагато чiткiше, - пояснила жiнка.
  - Гаразд. Так хто це?
  - Сенатор Ленд. Iз захiдних земель. I вiн не врятугться. Замовник - його син.
  - I скiльки йому, сiмнадцять? Навiщо, його ж не допустять в сенат. До того ж йти проти власного батька?
  - На засiданнях буде представник, який пiд його контролем. Усе продумано, нiчого не змiнити.
  - Шкода, - Анна похилила голову i задумалася. Що ж, вiйна - це погано, але ж вони вчасно попередженi про майбутнiй конфлiкт. - Сенат вже знаг?
  - Ще нi. Я ж не просто так тебе покликав. Знав, що ти зацiкавлена в iнформацi¬ про твого ворога Тенебрiс, а ще я хочу, щоб саме ти передала цю вiстку в сенат. Ти чудовий генерал, полководець, до того ж саме на тобi завжди трималася частина ариi¬ огневикiв. На тво¬ слова реакцiя буде бiльша, нiж якщо виступлю я чи Керi.
  - Добре, я повiдомлю. I дякую, що покликав. Iнформацiя дiйсно важлива.
  Анна пiднялася з дивану i пiшла на вихiд потрiбно було термiново зустрiтися з Люсi, але що робити, якщо на записки вона не вiдповiдаг?
  
  
   * * *
  Звичайно, Арклу було не до зустрiчей з Анною, яка за цi кiлька днiв довела Люсi сво¬ми листами до сказу, у нього була iнша робота. Вже кiлька тижнiв вiн шукав якогось нестихiйника, щоб прорахувати наступний напад. Але достатньо сильного не виявилося. Зараз вже шукати було пiзно, замовник свого добився, чоловiк з Люсi вже стояли пiд час церемонi¬ похорон бiля труни. Але смерть цього сенатора була не найгiршою новиною. Огневик зробив висновок, що його спадкогмець може бути вороже налаштований проти etrange, хто знаг, чим усе це скiнчиться?
  Ввечерi на збори сенату вiдьмак йшов з тяжким серцем i, схоже, його донька це помiтила. Вiн мiг гордитися нею, Люсi вже багато чого досягла. Вона жила у нього вже бiльше мiсяця, i вiн був впевнений, що дiвчину все влаштовуг.
  Огневичка вiдразу почула щось неладне i спецiально зустрiла його ввечерi, щоб розпитати.
  Але батько з'явився набагато пiзнiше, нiж зазвичай i втомлено впав у крiсло.
  - Аркле, щось сталося?
  - А, це ти, - повернув голову вiн. - Так, сталося. Ухвалено рiшення про початок пiдготовки до вогнних дiй.
  - Вiйна? - Люсi не могла повiрити. Як так, щойно все бiльш-менш налагодилося, вона прожила чудовий мiсяць, а тут таке. Чому саме зараз, чому? Вона ж зовсiм нещодавно дiзналася про iншi свiти, минуло лише кiлька мiсяцiв!
  - Так. Скоро таке почнеться...
  - Менi пришлють повiстку?
  - Нi, - Аркл заспокiйливо похитала головою. - Я вже повiдомив, що сiм'я Тенебрiс активно¬ участi не братиме. Але величенький загiн з наших територiй я з лордом зiбрати повинен.
  - Це ж скiльки простого люду помре.., - огневичка похитала головою.
  - Нашi вiйни мало розповсюджуються на цивiльних. На територiю всiм плювати, цiкавлять зазвичай лише военнi штаби, фортецi, а також мiста, де можна взяти заложникiв, як приманку для крупнiшо¬ риби.
  - Ти мало розповiдав про магiчнi вiйни. Як це?
  - Страшно. Одна людина здатна знищити мiсто, на кожному кроцi небезпека, з будь-яко¬ сторони може прилетiти смертельне прокляття. Всi вогннi потiм стають парано¬ками, я тобi кажу. I це ж стiльки потрiбно ненавистi, щоб воювати один з одним. I за що, за владу? Я вважаю, г речi i дорожчi. Вiйна - боротьба нi за що. Це можливiсть багато чому навчитися, але в процесi можна втратити людянiсть i спiвчуття. Воно того не варте. I це дуже тяжко, бачити, як помирають тво¬ близькi. I я хочу, щоб таке нiколи тебе не спiткало. Пiсля початку вогнних дiй це мiсце стане зборищем вiйськ пiвнiчних територiй, землю вкриють барикади, в будь-яку хвилину може статися напад. I я буду брати участь у захистi. Я повинен створити багато захисних артефактiв, допомогти вiдкрити величезний довготривалий портал в астрал свiтлих. Зрозумiй, я не в силах це зупинити. I я хочу, щоб ти пiшла, щоб ти була в безпецi. Повернися в немагiчний астрал, я прошу тебе, вже через тиждень сюди почнуть збирати вогннi ресурси.
  Що? Вiн просить ¬¬ тiкати, кинути його i втекти, як останню боягузку?
  - Прошу, - повторив вiн.
  Дiвчина розумiла, що для нього означаг ¬¬ безпека. I не проти була пiти. За деякий час вона встигла прив'язатися до батька, але дiвчина не горiла бажанням пiдставлятися пiд прокляття. Що сказати, ¬й хотiлося ще пожити. Ось тiльки де? Марина так i не по¬хала з того вiдьмацького селища "Полуднiвка", продовжувала працювати там вчителем, але огневичка не хотiла повертатися до прийомно¬ матерi, та не розумiг ¬¬, ¬¬ бажання себе захистити, до того ж баришня, яка живе в селi, але не ходить в мiсцеву школу приверне до себе увагу. А ще це означало заборону користуватися магiгю, як мiнiмум магiгю вiдьми. Такий варiант ¬¬ не влаштовував, жити без пригод, загадок вона не могла.
  - I де менi там жити? На що?
  - Лу, все вже давно продумано. В мене г дiм там, в горах, там багато зеленi, рiчка, а саме мiсце безлюдне, будинок забезпечений всiма видами захисних заклять, побутовими артефактами i порталами для отримання ¬жi. На картцi на твог iм'я в банку Лондона г декiлька мiлiонiв, цього тобi вистачить, щоб жити без проблем.
  - Ти дiйсно все продумав.
  - Я не хочу, щоб ти брала участь у безглуздих битвах магiчних свiтiв, Лу. Погоджуйся.
  - Я подумаю.
  - Подумай. У тебе тиждень. I ще. Твоя мати хотiла б з тобою поговорити. Може зустрiнетесь? Вона каже, це важливо.
  - Я не хочу, - зiтхнула дiвчина i нахмурилася. - Але якщо важливо... Мабуть пiду. Завтра.
  - Добре, я ¬й повiдомлю. Ось тiльки боюсь, що ця зустрiч нiчим гарним не закiнчиться, - похитав головою чоловiк i пiшов спати. Був дiйсно тяжкий день, а зустрiч Люсi з Анною, майюутня вiйна, знову боротьба за життя i розлука з донькою його непоко¬ли i лякали. Що сказати, засипав вiн з недобрими думками.
  
  <50>
  Так що там Люсi казала, що вже завтра зустрiнеться з матiр'ю? Хаха, у не¬ виходило викручуватися ще три днi, поки Анна сама не заявилася в астралi темних.
  Аркл попереджував ¬¬, що жiнку вже можна порiвняти тiльки з фурiгю, шкода, що не послухала. Мати увiрвалася в кiмнату до дiвчини рано вранцi, коли вона тiльки прокидалася i не дуже хотiла вставати.
  - Що сталося? - тихо пробурмотiла вона i неохоче вiдiрвала голову вiд подушки. А ¬й так хотiлося виспатись.
  - Сталося! - Анна була дiйсно люта. - Вставай! - рявкнула вона i вiдкинула покривало.
  - Невже кiнець свiту? - зсарказмила вона, але все ж таки пiдвелася на ноги.
  Огневичка не вiдреагувала i, взявши доньку за пiдборiддя, заглянула в ¬¬ вугiльно чорнi очi. Так це правда? Вона дiйсно вбила? Вiн таки зробив iз не¬ справжню вiдьму.
  - Так, значить, - кивнула вона.
  - Що сталося?
  - Тво¬ очi. Ось, подивись у дзеркальце, - мати дiстала свою косметичку i простягнула ¬й косметичний набiр. Але дiвчина навiть не взяла.
  - Чорнi? I що?
  Люсi вже давно помiтила, що вони бiльше не змiнюються, змирилася з втратою свог¬ райдужки кольору зеленi. Вона змiнилася, стала рiзкiшою, впевненiшою, холоднiшою, на обличчi проявилася все помiтнiша блiдiсть, губи втратили свiй ненав'язливий блiдо-червоний колiр вiд матерi, а страшнi бездоннi чорнi колодцi виражали лише непокору i владнiсть. Куди зникла та маленька боязлива дiвчинка з немагiчного астралу?
  - Ти змiнилася, - кивнула Анна.
  - Трохи. Так про що ти хотiла поговорити?
  - Вiйна.
  Що ж, все ясно. T¬ на фронт? За свiтлих? Ееее... Гм, у не¬ все в порядку з головою?
  - Я не буду пiдставляти свою голову пiд нiж. Да i проти сво¬х не пiду.
  - З якого дива вiдьмаки раптом стали тво¬ми?
  - А з якого дива я, вiдьма, повинна йти за свiтлих?
  - Я вже зiбрала свiй загiн, його затвердили, - жiнка показала ¬й список.
  - А моя згода не враховугться? - молодша огневичка вирвала листок i пiдiйшла до вiкна, щоб прочитати. Гм, звичайний пожований листок з якимись пятнами, це точно документ? Що?!
  Анна Дерк - вогонь
  Мей Дерк - земля
  Края Дерк - нестихiйниця
  Рея Дерк(?) - нестихiйниця
  Люсi Дерк - вогонь
  Руслан Маллет - повiтря
  Ельдар Аалто - вода
  Нi, ну ось це вже занадто. Це не документ. Це клятва на кровi. Анна все вирiшила за не¬.
  - Як ти могла? - прошепотiла дiвчина i сiла на лiжко. Як вона могла?
  У Люсi наростала злiсть. Вона повiльно пiдвелася, в ¬¬ руцi вже сформувалося закляття, мати не встигла виставити щит. Аркл навчив доньку, як непригмно закидувати в iнший астрал без можливостi повернутися. Огневичка не хотiла навiть ¬¬ бачити. Вона зiжмакала клятву i кинулася на перший поверх до батька.
  - Поговорили? - хмикнув вiн.
  - Це ти ¬¬ впустив?!
  - Я. Вона маг на це повне право, - посмiхнувся вiн.
  Нi, ну це вже пiдстава.
  Дiвчина скривилася i кинула в нього список.
  - Як це зняти?
  Чоловiк не зовсiм розумiв, що це, до нього дiйшло не вiдразу. Листок запалав у нього в руцi, але папiр залишився незмiнним.
  - Я ¬¬ приб'ю, - схоже, вже не тiльки вона нiчого не бачить вiд лютi.
  - Так як це зняти? Я не клялася, але тут просто мог iм'я, - вона спробувала його вiдволiкти.
  - Плювати, тут твоя кров. I це неможливо зняти. Клятви на кровi вiчнi, - листок продовжував горiти.
  - На що орiгнтована клятва? - огневичка дiйсно в цьому мало тямила.
  - Ти береш участь у цiй вiйнi, зробиш усе, що вона скаже, пiдеш проти вiдьмакiв i не зрадиш etrange. Звiдки у не¬ твоя кров?
  - Не знаю. Мабуть залишився одяг зi слiдами, мiсяць назад я вдарилася i розбила голову.
  - Ясно.
  Люсi трохи помовчала i запитала:
  - Що буде, якщо я не стримаю слово?
  Аркл тяжко подивився ¬й у вiчi.
  - Смерть, - слова було достатньо, щоб у не¬ пiдкосилися ноги, i дiвчина опустилася на колiна.
  Чому? Чому ¬¬ повсюду переслiдуг смерть? Чому вона так вчинила, донька вважала це за зраду. Чому вона вплутала ¬¬ в цю вiйну? Ну гаразд, Мей ¬й необхiдна, як природничка, да i в загонi батько дiвчини, так що про¬хали. Рея взагалi не повинна бути присутньою, коли г ¬¬ матiр, ¬¬ можна не рахувати. Але навiщо загону друга огневичка, до того ж вiдьма?
  Все ¬¬ життя - боротьба. Але вона втомилася боротись. Все частiше вона думала, що було б краще, якби б вона не народилася.
  Аркл залишив доньку в трохи подавленому станi, йому хотiлося просто взяти i звернути Аннi ¬¬ нiжну шийку.
  Як вона посмiла ризикувати життям ¬хньо¬ доньки, свог¬ гдино¬ дитини? Що змусило ¬¬ йти на таке?
  Вiдьмак заявився прямо в дiм Дерк, йому було плювати, що десь тут бродить Края. Вiн схопив жiнку i перенiс на гору Алтеа.
  - Як ти могла?
  Вона вiдвела погляд i пирхнула.
  - Анно, ти що робиш, це вже не жарти! Вона не хоче йти проти сво¬х.
  - А я, значить, не своя? Проти etrange можна йти?
  - Вона не хотiла вибирати, я розумiю твог бажання контролю над нею, але не забувай, що вона не твоя iграшка, вона вiльна. А твог манiакальне бажання контролю може ¬¬ вбити.
  - В порiвняннi з тим, що твориш ти, я взагалi мовчу. Ти офiцiйно об'явив ¬¬ свогю донькою, а якщо хтось впiзнаг ¬¬ пiд iншим прiзвищем? Чим ти думав?
  - На вiдмiну вiд тебе я хоча б попiклувався про ¬¬ безпеку. Нiхто ¬¬ не впiзнаг, а якщо i впiзнаг, то не зможе довести. I я дав ¬й набагато бiльше, нiж ти.
  - I що? Змусив вбити?
  - Нi. Я дав ¬й шанс вижити. А вбивати я ¬¬ не просив, - додав вiн, - це ¬¬ рiшення. На вiйнi вона може померти. Було пiдло так ¬¬ пiдставляти.
  - Краще померти в бою, нiж через страту. Яку ти тiльки приближугш.
  - Як знагш. Але ти неправа, - чоловiк вже зiбрався блимати, але жiнка взяла його за руку.
  - Аркле, ти знагш ¬¬ краще, нiж я. Я не знаю, як iз нею говорити, допоможи менi, може порадиш щось, яка вона? Крiм того, що я i так знаю.
  - Tй нiчого вiд нас не потрiбно, вона шукаг тiльки свободи i батькiвського тепла i захисту, причому одночасно. Пам'ятай, що вона вiльна, i ще нiколи ¬й не бреши, - вiн ще трохи подумав i сказав: - Спробуй ¬¬ зрозумiти. Це досi та ж сама маленька невпевнена дiвчинка. У не¬ дуже добре серце, але чорна душа. Бережи ¬¬, - попросив наостанок вiн i щез у яскравiй блискавцi. Вiн просто не мiг не сказати цього всього Аннi, вона заслуговувала бути дiвчинi матiр'ю, шкода, що та ¬¬ не приймаг. Було б добре, якби все налагодилося, не було б вiйни, все було б добре. Але не буде.
  Анна ще трохи постояла i обдумала слова вiдьмака. Так, вона знала, що у Люсi темна душа. Ось тiльки добре серце ще не помiчала. Вона ж зовсiм ¬¬ не знаг. Може вiн правий, не варто вирiшувати ¬¬ долю за не¬? Нi, ¬¬ треба тримати пiд жорстким контролем. Вона може ¬¬ любити, але не можна заперечити, що небезпечне варто тримати пiд наглядом. Вона не зупиниться. Вона доб'гться ¬¬ покори будь-якою цiною. Не залишить ¬й вибору. Або покора, або смерть.
  Жiнка вмiла чудово манiпулювати людьми, вона боялася тiльки одного: ця вiдьма ¬й не по зубам.
  
  <51>
  Люсi бездумно проходила по магтку батька ще два днi, поки той не нагадав ¬й про клятву. Дiвчина не мала нiчого проти участi в вiйнi, але не зараз i, звичайно, не за etrange. Але збиратися треба було. Але що можна взяти, куди iти? До того ж Анну бачити зовсiм не хотiлося.
  На третiй день чекати вже просто не можна було, прокляття починало давити, але вона все ще не знала, що робити.
  З роздумiв ¬¬ вивела Суза, молода дiвчина зайшла до не¬ в кiмнату зi снiданком.
  - Дякую, - кивнула огневичка i знову втупилася в стелю.
  - Люсi, Вас кличе хазя¬н у себе в кабiнетi.
  - Я просила на ти, - пiдмiтила Люсi i перепитала: - В кабiнетi?
  - Третя кiмната в лiвому крилi на першому поверсi.
  - А, добре.
  Ранiше вiн нiколи не розмовляв з нею в кабiнетi, завжди у вiтальнi, а тут викликав. Ну добре, треба йти.
  Дiвчина взяла з пiдносу чашку кави i спустилася вниз, але в кiмнату увiйшла зi стуком, видно, у батька серйозна розмова.
  Аркл сидiв у крiслi спиною до не¬, але кабiнет був доволi свiтлим i огневичка побачила, що вiн тримаг щось в руках.
  - Ти вже тут? Сiдай, - кивнув вiн на стiлець поряд, вона обережно пiдiйшла i всiлася на самий крагчок, поставивши чашку на стiл. - Тримай, - батько простягнув ¬й тяжкий шкiряний мiшок, дуже твердий, але трохи потертий.
  - Що це? - Люсi зняла застiжку i заглянула всередину. Елементарна зброя, артефакти захисного напрямку, якийсь одяг, теж шкiряний, а також чорний плащ вiдьми.
  - Це все тобi знадобиться.
  Це все для не¬? Воно все коштуг ж цiле помiстя! I що це означаг? Вiн сприяг ¬¬ поверненню в астрал etrange для участi в вiйнi?
  - Якщо ти залишишся - помреш, а так з могю допомогою в тебе буде шанс, - пояснив вiн i вiдвiв погляд.
  - Ти пiдеш на вiйну зi мною?
  Невже?
  - Нi. Я не вiзьму участь. На мо¬х руках i так забагато кровi.
  - Тодi що ти задумав? I як я можу туди пiти, для мене ж це чисте самогубство!
  - Я знаю.
  - Чому Анна так вчинила?
  - Все просто. У не¬ манiя всiх контролювати, а ¬¬ параноя все тiльки загострюг.
  - Контролювати?
  - Так. Вона звикла жити в свiтi марiонеток, а сама стала власницею. Але вона досi не зрозумiла, що далеко не всiх можна пiдкорити, а навiть пiдкоренi вiдчувають ¬¬ нитки.
  - Вона тебе вже пiдкоряла?
  - Нi. Мене не так легко лишити волi. А от вона менi корилася. Саме тому я i знаю ¬¬ краще за iнших.
  - Чому для не¬ так обов'язково мене контролювати?
  - Ти не тiльки напiвкровна i небезпечна вiдьма. Ти ¬¬ донька.
  - Я б хотiла мати iншу матiр, - зiтхнула дiвчина i вiдвернулася.
  - Батькiв не вибирають.
  - Але i дiти не повиннi страждати через помилки батькiв.
  - Помилка? - хмикнув вiн. - Це не помилка, це зрада. Вона не мала право примушувати тебе, тим паче ризикувати тво¬м життям.
  - А ти... Ти ж так i не вiдповiв, чому мене не шукав i не давав це робити Аннi. Я ж тодi теж могла вмерти.
  - Я приблизно знав, де ти, Лу. Цiкавився. Але не втручався. Можливо, ти вважагш все це неправильним, але про тебе не повиннi були дiзнатися, коли ти була ще зовсiм малою, вона зробила все правильно. I ховала тебе навiть бiльше вiд iнших, нiж вiд мене.
  - Я ¬¬ не розумiю. Вона то намагагться вбити, то захищаг.
  - Ну... Вона то теж тебе не розумiг. I спробуг до тебе пiдiбратися. Роби, як знагш, але я б не пiдпускав ¬¬ занадто близько в душу.
  - Я i не збиралася. Ти сказав, що вона ховала мене не вiд тебе. Вiд etrange?
  - Чому вiдразу не вiд мене? Вiд мене теж, вона просто розумiла, що тебе можна ростити тiльки в двух астралах: немагiчному i вiдьомському. А якщо ти росла б бiля мене, тодi незрозумiло якою ти б виросла, у будь-якому випадку ти б ¬й не корилася. А вдалi вiд мене був шанс, що ти будеш покiрною. Потiм, можливо, у не¬ i була думка, що було б краще тримати тебе якийсь час поряд зi мною, але тобi не варто про це задумуватись. Це не дуже пригмна тема.
  - Добре. Але чому саме в цих астралах? Чому не в etrange?
  - Дiти не вмiють самостiйно стримувати будь-яку магiю. Особливо обдарованi з народження, такi, як ти. Я маю достатньо влади, щоб приховувати використання магi¬ etrange в домi, але Анна так i не розповiла родичам свiй секрет, приховати це все у не¬ не вийшло б. I вона не бачила iншого виходу.
  - Вихiд г завжди. А вона печеться тiльки про свою шкуру.
  - Помилягшся. Вона думаг тiльки про etrange, а ти для них небезпечна.
  - Але не думаг про мене. Чужi люди для не¬ на першому мiсцi. Чому не можна про мене просто забути, я не буду ¬х всiх турбувати, аби тiльки залишили мене в споко¬.
  - Не розумiгш? Ти чудова зброя, несподiванка для вiдьмакiв. У них справи йдуть не так добре, як у нас, менше збро¬, огневикiв, проте бiльше захисних артефактiв. Але i з ними ¬м буде тяжче виграти цю вiйну. Я був у знайомого нестихiйника нещодавно. Да i в тво¬й долi все доволi похмуро. Будь обережна, прошу. Вона хоче використати тебе для перемоги. Знати б тiльки як...
  - Все добре, я впораюсь.
  - Авжеж впорагшся. Ти багато чого досягла. Я горжуся тобою, донько. Але пообiцяй, що повернешся живою.
  - Я не можу обiцяти. Я спробую.
  - Бережи себе.
  Люсi зрозумiла, що пора вже йти, i мiцнiше перехопила мiшок. Огневичка пiдвелася i мiцно обняла Аркла. Вiн таки змiг стати ¬й батьком.
  Спалахнула блискавка, i вона щезла. Наче i не з'являлася тут Люсi Тенебрiс, наче не було у нього спадкогмицi.
  
  
   * * *
  Дiвчина не хотiла йти в астрал etrange, було б непогано зайти до Марини, але та навряд чи ¬¬ хоче бачити. Може зустрiтися з Максом, вона так давно його не бачила...
  Нi, огневичка пiшла зовсiм не туди. Здагться, Аркл казав ¬й про будинок в горах? Вона його роздивилася, там було дуже гарно. Така благодать... Треба було ранiше сюди втiкати. Хоча Анна i тут би ¬¬ знайшла. Якби не глушилки Аркла. I не закляття проти блимання для etrange. Так навiть спокiйнiше.
  Люсi знайшла розкiшну похмуру спальню в домi i поклала свiй мiшок там. Дiвчина так i не попила кави, тому сходила на кухню i зробила собi з допомогою артефакту водникiв ще, а також знайшла у замороженiй зсередини шафi трохи масла, сир, на полицi - бiльш-менш свiжий хлiб. Пiсля снiданку вона вляглася на величезне лiжко, але згадала, що хотiла перевдягнутися, до Аркла вона йшла в домашньому одязi, а ¬¬ цiкавить те, що зможе захистити, батько вклав ¬й наповненi захисною магiгю тряпки i мiцнi чоботи на високiй пiдошвi, а не на шпильках, в яких зазвичай ходила огневичка. Хоча це навiть краще, менше шуму i помпезностi. На каблуках дiвчина ходила доволi часто, можливо через те, що була невисока, але бiльше, бо ¬й було зручно. Кажуть, що це шкiдливо для дитячих нiг, але вона завжди обирала ортопедичнi, щоб не натирали. Да i взагалi, тому, хто володiг левiтацiгю, навiть пiдсвiдомою, набагато легше.
  А сорочка i джинси мають бути бути дуже зручними, i плювати, що темно-сiрi, ¬й вже було байдуже, що збирагться до etrange. I це ж скiльки сил вiн вклав, аби тiльки зробити ¬х настiльки мiцними i непробивагмими, вони достатньо теплi, легкi, не горять, не мокнуть. Що ж, велике йому спасибi.
  Так, що тут ще г? Вiдьомський жiночий плащ? Прекрасно. Люсi накинула його собi на плечi i засунула руки у просто величезнi кишенi. Записка? Дiвчина дiстала i розгорнула ¬¬.
  "Лу, я знаю, що тобi тяжко, але не вiдмовляйся вiд чужо¬ допомоги. Я розумiв, що якби я робив це все особисто, ти б вiдмовилася. В гiрському будинку достатньо м'яса, щоб тагмно годувати Гарсiю, вона у окремiй скриньцi в мiшку, звiльни ¬¬. Я знаю, що вона тебе признала i стане надiйним другом. Бережи себе.
  Аркл.
  Гарсiя, верховна гарпiя, фамiльяр сiм'¬, його особиста шпигунка? На що ще вiн може пiти заради не¬? Хоча вiн i так збирався ¬¬ ¬й залишити...
  Огневичка залiзла рукою в сумку i натрапила на дерев'яний прямокутник, навiть не дiставши, вiдчинила його.
  Гарсiя вилетiла з мiшка i докiрливо, з поглядом "Чому так довго?", клюнула ¬¬ руку.
  - Ай, - скрикнула Люсi i вiдсмикнула руку. Ну, це все ж таки хижа птиця, але клюватися - занадто. Дiвчина запалила вогник на пальцi i пригрозила ¬й, та миттгво мило на не¬ глянула, сховала кiгтi, трохи виросла i всiлася ¬й на плече.
  Решту мiшку дiвчина перебрала з цiкавiстю, але не придiлила цьому багато часу. Просто вона досi погано розбиралася в цiй галузi магi¬, розумiла тiльки основи.
  Але пiсля того, як огневичка виспалася пiсля обiду, погуляла по територi¬, сходила до гiрсько¬ рiчки з крижаною водою, треба було йти до матерi, розбиратися в ситуацi¬, що склалася. Тому вона повернулася в спальню, закинула сумку на плече. Tй так хотiлося блимнути самостiйно, але все, не можна. Яка iронiя, вона знову потрапила на цей же крючок, у цю ж клiтку. На цей раз вже недобровiльно, але... Тепер вона вже не буде пiдлаштовуватися пiд iнших i власноруч укрiпляти сво¬ грати. Вона буде боротися. Клятва паде пiсля вiйни. I пiсля того вже нiхто не посмiг нею манiпулювати.
  
  <52>
  Люсi вийшла з порталу у вiтальнi будинку Дерк i сховала Гарсiю в кишеню. Так що, тут нiкого немаг? А нi, Анна йде до не¬ з другого поверху.
  Огневичка спускалася по сходах вниз i зупинилася, так i не зiйшовши з них. Вони обидвi намагалися триматися на вiдстанi.
  - Повернулася? Ну нарештi. З тво¬ми темпами i до смертi недалеко.
  Це вона що, жартувати надумала? Занадто радiсний у не¬ вираз обличчя. Що ж, з почуттям гумору у не¬ повний провал.
  - Мiж iншим, це ти прив'язала мене до цiг¬ чортово¬ клятви! Вона нелегальна!
  - Ти не залишила менi вибору. У etrange тяжкi часи, народжуванiсть сильних i середнiх огневикiв стрiмко спадаг до нуля, а вiдьмаки захотiли ще забрати нашi торгiвельнi шляхи. Ти потрiбна менi набагато бiльше нiж йому!
  - Я не хочу брати участь у ваших вiйнах. Зараз я твоя рабиня, але прийде час, i ти про це пошкодугш, - в чорних очах на секунду спалахнула iскра.
  - Це погроза?
  - Факт.
  Анна вирiшила не сваритися через це.
  - Гаразд, про¬хали, - жiнка пiдiйшла ближче до доньки. - Фi, -фиркнула вона. - Вiд тебе аж фонить вiдьомською магiгю.
  - А вiд тебе магiгю etrange, - дiвчина не залишилася в боргу. - А що, не пiдхожу? - як кажуть, наглiсть - друге щастя. Але вiдьма запитувала бiльше з надiгю.
  - Та нi, просто чистити твiй магiчний фон прийдеться. А ще цi тво¬ тряпки щоб я не бачила, жодного натяку на те, що ти вiдьма, починаючи з одягу, закiнчуючи використанням магi¬, а ще очима. Одягнеш лiнзи, - вона всунула ¬й в руки коробку.
  Ееее... А нiчого, що це не тряпки, а рiдкiснi артефакти, а? А те, що вона не хоче мучитися з лiнзами?
  Дiвчина поставила коробочку на стiл.
  - Нi. Я не стану тiкати вiд свог¬ природи i буду ходити так, як менi зручно.
  - Страти захотiла? Нi, ну я намагаюся змiшати ¬¬ з натовпом, а вона ще смiг перечити!
  - Я нiколи не буду такою, як ти. Але питання з маскарадом я вирiшу.
  - Подивимося, - Анна нахмурилася i сперлася об стiл.
  - Так ось, я прийшла, i мене цiкавлять обов'язки, якi менi ти приписала. Що я повинна робити, коли, де?
  - Портал до нас вiдьмаки вiдкрили на далекому Заходi, наш загiн вiдправляють туди, на дальнi кордони, в саму гущу бо¬в. Цiль - захистити найближчi стратегiчно важливi мiстечка. Але вони вже наступають, захоплено два селища, взято заложникiв. Ми - одна з найсильнiших груп, нам туди. Пiдмога прибуде тiльки завтра. Треба поспiшити. I як ти збирагшся вирiшити твою проблему iз зовнiшнiм виглядом? А то це - жах.
  Люсi фиркнула i залiзла в свiй мiшок. Вона бачила там неймовiрно сильний артефакт повiтряникiв, налаштований на стiйку якiсну iлюзiю. Чому б нi?
  - Накладеш iлюзiю? Непоганий хiд, але ризиковано. Повiтряники зрозумiють, що щось не те. Гаразд. Давай менi, зроблю постiйний образ.
  Мати витягнула крихiтний медальйон у не¬ з руки i примружила очi. Потiм вiддала його i дiвчина його одягнула.
  Огневичка пiдiйшла до дзеркала i заглянула в нього.
  Насичено зеленi очi, як у Анни, у не¬ були ранiше схожi, губи почервонiли, волосся стало бiльш пишне i набрало каштанового вiдтiнку, за останнiй час воно у вiдьми втратило настiльки яскравий колiр i стало надто пряме, зовсiм не вилося. А куди подiвалася ¬¬ блiдiсть? У не¬ тепер була шкiра нiжного шоколадного вiдтiнку, неначе пiсля засмаги влiтку. Одяг неначе розтворився, тепер на нiй був плащ etrange-огневички, а також яскраво-зелена, пiд колiр очей футболка i блакитнi джинси, на жiнцi були точно такi ж.
  - Який кошмар, - константувала Люсi i оглянула себе без дзеркала. Вона особисто бачила свiй власний одяг без яких-небудь змiн, але ж Анна не бачить! Так, etrange створила ¬й образ, але тепер ним розпоряджалася вона. До того ж Гарсi¬ незручно сидiти в кишенi, а ¬¬ прикрити - нiчого складного.
  Дiвчина збiльшила силу iлюзi¬ i посадила гарпiю на плече. А кльовий артефакт, треба буде частiше користуватися. Робиш, що хочеш, а нiхто не бачить.
  - Що це ти руками махагш? - але дещо iлюзiя все ж таки прикрити не може.
  - А так, нiчого. Я готова, - Люсi мiцно схопила свiй мiшок.
  Огневичка доволi пiдозрiло на не¬ глянула i простягнула руку. Жiнка, перед тим як блимнути, поклала iншу руку ¬й на голову i проникла в магiчний фон. Було доволi непригмно, але вона витримала i навiть дозволила почистити його, забрати всi залишки темно¬ магi¬.
  Мати i донька з'явилися у зовсiм крихiтному вогнному таборi, схоже, такi бувають тiльки на магiчних вiйнах, оскiльки нiколи не можна збирати занадто велику ударну силу в одному мiсцi.
  - Анно, ти повернулася! - Края вибiгла з величезного намету i полiзла обнiматися.
  - Перестань.
  - О, Люсi, ти теж прийшла! Нам дуже потрiбна твоя допомога. Ти стала такою гарною. Де ж це ти пропадала?
  - Ем... У немагiчному астралi. Вiдпочивала.
  - Пiду дiвчат покличу.
  Наступно¬ хвилини ¬й на шию повiсилася Мей i вона обмiнялася рукостисканнями з Регю, яка гдина була вiдносно стримана. Що сказати, зустрiли ¬¬ дружелюбно. Але все рiвно треба бути пильною. I те, що Руслан теж показав носа, а на його доньцi досi прослушка, тiльки змушували ¬¬ бiльше нервувати.
  Люсi провела непоганi кiлька годин, ¬¬ нагодували, а м'ясо з тарiлки сподобалося гарпi¬, яка постiйно топталася у не¬ на плечi i норовила випустити кiгтi.
  Дiвчина побачила ¬хнього водника, явно немолодого чоловiка, вже пiсля вечерi, коли той принiс ¬м карти територiй. Треба було спланувати штурм, по його словам вони зараз на рiвнинi за два кiлометри вiд мiста, яке захопили, i планують застати вiдьмакiв в несподiваний момент, вночi.
  От дурнi! Хто-хто, а вiдьмаки не настiльки дурнi, щоб спати по ночам. Водник сказав, що ¬х десь пiвтора десятка, треть iз них до ранку точно буде на ногах.
  Як же ¬й не хотiлося втручатися, в принципi, як i взагалi брати в цьому участь. Але доведеться. Дiвчина запропонувала роздiлитися i вирубити по-тихому всiх чергових. Вирубити? Iншi вiдразу сказали, що треба вбивати, а у огневички якраз не було жодного бажання це робити. В кiнцi кiнцiв ¬¬ iдею таки схвалили, але виставили домовленiсть бити одночасно i одним закляттям. Енергокулею смертельного рiвня.
  Мало хто помiтив, що Анна вiдлучалася, але потiм вона повернулася з дуже цiнною iнформацiгю. I вiдьма виявилася права, три вихода з селища, по два вiдьмака на кожному, а на найнеприступнiшому - один. Ще дев'ять вiдьмакiв сплять в центральному примiщеннi мiстечка.
  Треба було роздiлитися, сили нерiвномiрнi. Анна дуже сильна, водник i Руслан досвiдченi, Мей не любить бiйки без ¬¬ значно¬ переваги, а Рея надто слабенька, бо ¬¬ батько був людиною без магi¬. Да i з Люсi нiчого не ясно, вона то слабенька, то всесильна. Але ж ¬¬ мати ручагться, що та взагалi може йти одна i без проблем виконаг завдання. Ну гаразд, огневичку вiдправили на неприступнi ворота, вiдьмак, який ¬х охороняг, - точно природник, до того ж не такий вже й сильний. Вона впорагться, Анна дала гарантiю.
  Далi на iншi входи вони роз'гдналися по двух групах, в однiй Руслан, Анна i недосвiдчена Мей, в iншiй Края, Рея i Ельдар. I саме тодi стало видно нерiвнiсть, як мала дiвчинка зможе перемогти вiдьмака?
  Але Анна настояла на цьому. Чому? Розумiла тiльки Люсi. Дiвчина не може використовувати магiю привселюдно, у не¬ виходить каша з двух магiй. А залишившись одна, вона стане вiльно робити все, що тiльки вмiг.
  В решту цього примiтивного плану огневичка не вникала, куняла собi в сторонi. Вона запам'ятала тiльки те, що всi дiти залишаються на виходах з мiста i чекають або повернення старших, або хоч якийсь знак.
  Пiсля цих доволi довгих обговорень etrange розбрелися, хто куди, Люсi залишилася вартувати i нарештi змогла випустити Гарсiю в полiт, та вже засидiлася. Трохи згодом Анна принесла ¬й брудно-зелений балахон, якраз пiд колiр трави, у них зовсiм не було в запасi артефактiв повiтряникiв для непомiтностi, вони занадто дорогi. А так дешево, хоча не надiйно. Але це було не все. Мати звернулася до не¬.
  - Я сподiваюся, ти не пiдведеш. Навiть якщо так, кров Мей i Ре¬, якi ще зовсiм зеленi, буде на тво¬х руках. I знiми свог прокляття проти переносу в вiдьомський астрал, воно менi заважаг.
  - Нi, я не хочу бачити тебе в свогму домi.
  - Тобто в домi Аркла.
  - А я що сказала? - огневичка пiдвелася з сухо¬ землi i вiдiйшла вiд табору, вона не просто так вiдправила гарпiю полiтати. Птаха вже повернулася i лiтала над нею.
  - Ну що? - Люсi пiдкликала ¬¬ i простягнула руку, щоб та на не¬ всiлася.
  Гарсiя почала транслювати ¬й спогади, ще одна ¬х особливiсть - зв'язок зi свiдомiстю хазя¬на, той може отримати так звану вiдеодоповiдь.
  Пф, Анна все наплутала. Чи це караул змiнився? Бiля ¬¬ ворот сильний повiтряник, для Анни i ¬¬ групи неслабкий водник i середнiй огневик, а у Кра¬ слабенький нестихiйник i сильна природничка. I тiльки двi жiнки, всi iншi - здоровi чоловiки. I аж образливо, etrange запросто штовхають на вiрну смерть дiтей, вiдьмаки ж сво¬х бережуть, вони можуть вiдмовитися вiд участi, до того ж дiтям вiдправляють повiстки лише у тому випадку, коли вони дiйсно дуже сильнi.
  Це ж буде ¬¬ перший бiй. I в першому ж доведеться вбити. А вона так хотiла цього уникнути... Але треба йти далi. Пошвидше закiнчилася б ця вiйна, пошвидше б Анна втратила б над нею владу. Головне не здаватися. Вона впорагться, все буде добре. А щодо влади... Влада завжди вiдносна. I це ж Анна дала ¬й iдею.
  
  <53>
  Йти в напрямку мiстечка вони почали вже пiсля першо¬ ночi, так незвично, не вiдчувати нiкого поряд завдяки глушилкам. Аж страшно. За пiвтора кiлометра група одночасно активувала артефакти нестихiйникiв, щось на тип таймера, i вони розiйшлися, щоб зайти з рiзних сторiн.
  I ось тодi Люсi побiгла. T¬ нiхто не бачить, можна робити все, що захоче. Аби тiльки встигнути.
  Огневичка випустила гарпiю в повiтря i та стрiмко полетiла вперед, хто знаг, що там попереду?
  Отже, коли вона прибула до свого входу, залишалося ще цiла чверть години до органiзованого нападу i прорвання оборони. Що ¬й робити, попередити вiдьмакiв? Нi, тодi помре вже вона через прокляття.
  Навколо мiстечка був товстий крiпосний мур, Люсi обережно пiдiйшла до нього i дiстала зi свого мiшка мотузку. Так, його вона вирiшила завжди носити з собою, декiлька кiлограмiв - нiчого, по зрiвнянню з користю всiх речей. Хоча нi, без Гарсi¬ в ньому, порожнiх футлярiв, холодну зброю дiвчина застромила в спецiальний пояс, а одяг на нiй, вага бiльше зосереджена якраз в сумцi, а не у ¬¬ вмiстi, да i там тепер не бiльше кiлограма. Але вона дуже мiцна.
  Дiвчина не скористалася нi силою etrange, нi вiдьми, власними силами пiдкинула вiрьовку i, зачепивши ¬¬ за камiнь зверху, почала по нiй взбиратися. Ризиковано, але якщо що, при нiй г магiя.
  Ех, тяжко. Зелений балахон вона скинула вiдразу, в ньому вона б взагалi не залiзла, надто тяжкий, плащ вiдьми залишила, вiн тепленький, але тепер вiн дiйсно заважав. Але нiчого, вiдьма таки спромоглася видряпатися вгору по стiнi недалеко вiд ¬¬ ворiт. Вона вляглася вже наверху i трохи вiддихалася.
  Так, що далi?
  Люсi витягнула нагору мотузку, до яко¬ вона прив'язала ще знизу свiй мiшок, все ж таки незручно одночасно тримати рюкзачок в руках i лiзти по канату.
  Скрутивши все у вузол, дiвчина пiдвелася на ноги. Така гарна зоряна нiч. Неначе i немаг тут вiйни. Але все ж таки помiтнi слiди вiд енергокуль на стiнах невеличких будиночкiв, жителi вiдважно захищалися. Не пощастило ¬м жити тут, i чим же це захолустя таке важливе? Хiба що тут живе якась важлива шишка.
  Огневичка зiтхнула i пiшла по кам'янiй стiнi до сво¬х ворiт. Вона розумiла, що ¬¬ помiтять, але було якось байдуже. Вiдьма знала, що може зробити, нiкого не вбивши. Не хотiлося марати руки.
  Але жити все рiвно хотiлося. Дiвчина дiйшла до ворiт i залiзла в сторожову башту над входом. Вiдьмак-повiтряник, який там був, пiдхопився i наготував смертельну кулю, з цiллю ¬¬ вбити.
  - Ейейей! Стоп, я своя! - дiвчина вiдсахнулася i замахала руками.
  - Ти etrange, не бреши, я не iдiот.
  - Дурень ти, на менi iлюзiя, - скидати ¬¬, по правдi, вона не збиралася, не вистачало тiльки, щоб ¬¬ впiзнали, як доньку Аркла.
  - Все, бачу, - кивнув вiн. - Але ти ще зовсiм дитина. Що ти тут робиш?
  У дiвчини здавило все всерединi, прокляття попереджало ¬¬, що ще одне хибне слово i вона помре.
  - Ем... I ти так просто менi повiрив, не знаючи, що саме приховано за iлюзiгю? I знагш... Тобi тут не мiсце, - Люсi вистачило секунди, щоб сформувати закляття i закинути повiтряника подалi в його астрал, тим же закляттям, що i Анну, тiльки з трохи iншими властивостями. Мiнус один. I все ж таки це краще, нiж вбивати, цей вiдьмак вибув не тiльки iз гри, а й iз цiг¬ вiйни, яка вiд нього користь, якщо вiн не зможе пройти на територiю ворога?
  Шкода, що далеко не всi використовують настiльки гуманнi методи. У всiх iнших на думцi лише вбивство. I навiть якщо дати приклад iншим, як варто поступити, все рiвно будуть тi, хто проти звичайного заслання. I, все ж таки, який жорстокий цей свiт! Але вона все рiвно поступить, як знаг. Ще б тiльки прокляття не заважало...
  Так, що далi? Кого ще можна заслати? Чим бiльше вогнних будуть пасти заднiх, бiльша вiрогiднiсть швидкого закiнчення вiйни.
  Дев'ятку сонних вiдьмакiв? Ризиковано. Можна сказати, надто ризиковано. Проти одного, двох - це ще ладно, але проти дев'ятьох?
  Але куди, як не в центр? На iншi ворота йти не можна, там будуть etrange.
  - Гарсiя! - Люсi пiдкликала птаху до себе i посадила на плече. - Менi потрiбна найкоротша дорога в центр, i, можливо, твоя допомога.
  Гарпiя миттгво перетранслювала ¬й дорогу згори.
  - Тримайся поряд, - кивнула дiвчина i вилiзла з башти на стiну, а потiм взагалi обережно сповзла на землю. Вiдьма також одягла сумку за плече i перевiрила таймер.
  До офiцiйного нападу п'ять хвилин. Мало. Потрiбно поспiшити.
  Огневичка побiгла вперед по грунтовiй дорозi, птиця летiла слiдом за нею.
  Стоп! Вiдьма зупинилася i птаха теж сiла ¬й на плече. Тут г etrange, зовсiм поряд! Ще живi. Так, в планi згадувалися заложники, ¬х повинен витягувати Ельдар, але вона майже все пропустила повз вуха. Було зрозумiло, що про те, що мiсцевi вiд всiх атак постраждають, нiхто не думав. Нi, вiдьмаки почекають, цивiльнi важливiшi, а там ще й г дiти. Можна сподiватися, у вогнних вистачило клепок зняти закляття проти переносу, хоча б тимчасово? Нi? Iдiоти. У них, звичайно, г шанс втекти, але без розiрвання хоча б частини цього закляття ¬м буде невесело. Але ладно, ¬¬ допомога ¬м може коштувати ¬й життя, мiсцевi важливiшi.
  - Гарсiя, мiнягмо план. Де цивiльнi?
  Знову картинка. Це що, iсторичний музей?
  - Вони там?
  Вiдповiдь була ствердна i Люсi кинулася далi. У не¬ лише три хвилини!
  Ось ця будiвля. Вона тихо оглядала ¬¬ з-за рогу. Що з нею? Закляття-блок проти виходу, переносу, зв'язку, проникаючо¬ магi¬, а зняти це все можна лише бувши зовнi? Гарна клiтка.
  У не¬ все вийде, вона знiмить закляття i звiльнить простий люд! Так? От тiльки Аркл вчив ¬¬ на проклятiйника, а нiяк не на нейтралiзатора!
  Що робити, а якщо не вийде? Нi, у не¬ просто не може не вийти, треба швидко, лишилося тiльки двi хвилини! Швидше!
  Чорт, чорт, чорт! Вiд цього всього тiльки утворився вузол! Вона знову залiзла у невивчений напрям магi¬.
  За яку нитку закляття потрiбно смикнути, який вектор перенаправити, щоб це закляття розпалося? Одна хвилина.
  А може так? Блiн, знову нiчого не виходить!
  Пролунали першi вибухи, etrange вибили ворота, почулися першi сутички. Ну давай же!
  А якщо смикнути тут?
  ¦! У не¬ вийшло!
  Блок просто розвалився i дiвчина вбiгла всередину.
  Трог дiтей, п'ятеро жiнок, один зовсiм старий дiд i ще двог здорових, але жахливо побитих чоловiкiв.
  - Так, пiдйом! - гаркнула дiвчина. - Вас рятувати прийшли, а ви роти пороззявляли. Тих, хто не ходить, - виносити телекiнезом. Тут г заднiй вхiд? - гарпiя показала вiдьмi дорогу i та вiдчинила дверi на заднiй двiр.
  - Швидше!
  Звуки боротьби все наближалися i цивiльнi поспiшили за огневичкою до пiвнiчних ворiт, якi вона захопила i якраз повинна атакувати зараз.
  Нi, звичайно, вони могли залишитися в примiщеннi, укрiпити його закляттями, але дiвчина в першу чергу подумала про наслiдки бо¬в, якi проходять зараз надворi, а що, якщо обвалиться дах? Як тодi витягнути поранених i вижити самим.
  Люсi вiдвела всiх до пiвнiчно¬ башти i ще десь пiвгодини сидiла без дiла. А що, вона зробила навiть бiльше, нiж повинна була, з бiльш-менш чистою совiстю можна i побайдикувати. I як би ¬й не хотiлося вилiкувати поранених - так все рiвно ж не можна, магiю вiдьми помiтять вiдразу.
  Огневичка, по правдi, довго не висидiла, зiрвалася, прикликала Гарсiю на плече i побiгла назад, в центр.
  Щоправда, туди вона так i не дiйшла, розлюченна Анна притисла ¬¬ до стiни
  - Ти що це таке витворягш? Я тобi що казала? Залишатися у ворiт. Мало того, що ти прийшла витягувати заложникiв, що не входить в тво¬ обов'язки, так iще й насмiтила свогю магiгю!
  А, вона про тi закляття, якi використовувала вiдьма? Взагалi-то, вона i сподiвалася, що мати пiдчистить за нею магiчний фон мiсця. Треба буде навчитися робити цi манiпуляцi¬.
  - Ну, тобi ж ¬х було не сильно шкода. А я ¬х витягла!
  - Ну прям геро¬ня дня! - зсарказмила жiнка. - Але добре, пiшли. Пошукагмо iнших.
  Вони увiйшли в центральну будiвлю. Рiки кровi. Люсi ледве не знудило. Без не¬ вони перерiзали глотки всiм, не пошкодували навiть жiнок!
  Чому вона вирiшила спасати цивiльних, ось кого дiйсно треба було рятувати: вiдьмакiв. А тепер вони мертвi.
  Один, два, три...сiм, вiсiм, девять. Дев'ять трупiв. Нiхто не вижив. I це вони ¬х вбили. Пiдло, увi снi.
  Не завжди за свiтлом стоять чеснi i вiдважнi во¬ни. А у деяких iз них немаг не тiльки доброти, а навiть i простого спiвчуття.
  
  <54>
  Пф, знайшли, що святкувати! Взяття мiста, перемогу? А яким чином вони отримали цю перемогу? Перерiзали сплячих вiдьмакiв? Це було нечесно. До того ж кожен може вбити ворога, а ось пощадити - нi.
  До ранку вже всi, окрiм Люсi i Анни спали, тiльки Руслан кудись зник.
  Мати пiдiйшла до не¬ пiсля того, як залiкувала останнi порiзи на мiсцевих, тi нарештi повернулися до сво¬х будинкiв i навiть запропонували ¬м нiчлiг.
  - Ти ж не вбила його, так? - тихо запитала вона.
  - Не вбила, - вiдьма повернулася до не¬ обличчям.
  - Вiдiслала, як мене тодi?
  - Тiльки не кажи, що потрiбно було вбити. Так, вiдiслала.
  - Вважагш ¬х за сво¬х?
  - Як сказати. Я чужа i там, i тут. Але бiльше тут. Тобi ¬х що, не було шкода?
  - Як сказати. Це ж вони почали. Вони на наших землях, вони вбивають etrange. Так, не шкода.
  - Це не вони почали. Вони марiонетки, роблять, що скажуть. I ти сама це знагш.
  - Ти так говориш, нiби у них немаг вибору.
  - Ну, у мене ж немаг, - дiвчина пiдвелася на ноги i вiдiйшла, далi говорити не хотiлося.
  Наступного ранку Анна повiдомила, що Руслан викликав ¬¬ в головний штаб, що в так званiй столицi астралу. Цiкава у них система, вiн головнокомандуючий, вiддаг накази огневичцi з чином генерала, а сам слухаг ¬¬ на його ж завданнях.
  Мати дала чiтко зрозумiти, що хоче, аби вона пiшла з нею. Хоче тримати ¬¬ на оцi? Гаразд.
  Гарсi¬ у мiстi etrange не сподобалося, вона все норовила злетiти з ¬¬ плеча. Варто погодитися, плече - краще кишенi, але все рiвно птицi не мiсце в таких мiсцях.
  Штабом те мiсце, де вони пройшли, назвати було дуже тяжко, скорiше це був величезний табiр. Сотнi etrange, деякi з резерву, деякi просто сильно пораненi чи проклятi, повсюди велася пiдготовка, в котлах варилася якась ¬жа, скорiше за все - рибний суп, стояла консервацiя, пляшки з водою, пахло сiном i травою для коней, ¬х зазвичай же використовували для немагiчного перемiщення, особливо вони потрiбнi в аномальних зонах, палали вогнища, зi спецiальних возiв розбирався зачаклований одяг, вiвся обмiн корисними речами, а у кутках стояли цiлi скринi з артефактами, бережно складеними i класифiкованими, а також магiчне зiлля.
  Далi жiнка i дiвчина звернули з зали у вузький коридор i через нього пройшли у крихiтну кiмнатку-кабiнет. За столом вже сидiв повiтряник i чекав ¬х.
  - Ну нарештi.
  - Ледве пройшли, - кивнула мати.
  - Сiдайте, - вiн вказав ¬м на стiльцi i дiвчина вибрала собi дальнiй, який ближче до дверей, так сказати, зайняла бiльш стратегiчно вигiдну позицiю. Да i приближуватися до Руслана не хотiлося, вiн може задати небезпечнi для не¬ запитання, наприклад, що скриваг ¬¬ iлюзiя, чи навiть вiдчути гарпiю, все ж таки у них г схожi вмiння i сили. - Люсi.
  Ну як знала, i чому вiн вирiшив причепитися до не¬?
  - Що?
  - За самодiяльнiсть тебе треба вiдшльопати, i навiщо ти полiзла витягувати тих цивiльних? Це могло коштувати тобi життя.
  - А моя бездiяльнiсть могла коштувати життя ¬м. Щось ще?
  - Так. Ти молодець. Ти самостiйно впоралася з тим повiтряником, у нього рiвень сили був повище мого.
  - Вiн просто мене недооцiнив, - буркнула вона.
  - Байдуже. Ти проявила величезну смiливiсть, коли вийшла боротися з ним. Без твого успiху операцiя могла провалитися. За кiлька днiв буде нагорождення, молодший лейтенанте Дерк, Ви повиннi там бути.
  Пф, i здались ¬й цi нагороди! Уж ¬¬ там точно не буде.
  - Добре, - кивнула вона. - Я можу йти? - огневичка дуже хотiла втекти хоча б на пiвгодинки до батька.
  - Нi, краще зачекай i послухай. Тобi ця iнформацiя зможе знадобитися.
  Гм, що за iнформацiя? Люсi зручнiше всiлася на стiлець i приготувалася слухати.
  - Анно, вони прорвали нашу оборону на кiлька десяткiв кiлометрiв пiвнiчнiше вас, продвинулись на п'ять кiлометрiв, вбили майже всiх наших.
  Жiнка нервово поворухнулася на стiльцi.
  - Значить ми йдемо туди.
  - Tх багато. Дуже багато. Iнший головнокомандуючий вiдправив туди вже п'ять загонiв на розвiдку, нi один навiть частково не повернувся. Ти занадто самовпевнена. Я не хочу ризикувати життям свог¬ доньки.
  - Пропонугш дати ¬м виграти цю вiйну? Мей менi потрiбна! Або ж iнша природничка i повiтряник.
  - Так, значить? Нових членiв загону не так вже i легко знайти. Я залишаюся, ти знагш, що це мiй гдиний шанс взяти участь, а не просидiти, розробляючи стратегiю i вiддаючи нiкому не потрiбнi накази.
  - А Мей? - огневичка грiзно на нього подивилася, з нею краще було не сперечатися. Нi, ну вона знову смикаг за ниточки! Аркл прав, вона ще той манiпулятор.
  - Вона теж, - зiтхнув вiн. - Але. Але. Вона не буде брати участь у ближнiх боях i основному захистi. Свою доньку пiдставлягш пiд удар - могю ризикувати не дам. Вона - гдине, що залишилося пiсля Вiоли. Ти розумiгш?
  - А ще вона гдина вiльна дiгздатна природничка! I чого буде вартий наш захист без не¬?
  - Анно, чому ти бачиш всiх, як потенцiальну зброю?
  - Люсi, вийди! - гаркнула огневичка, розмова зайшла в недобре русло.
  Дiвчина i так вже почула все необхiдне, а б'ються нехай без не¬. Да хай хоч повбивають одне одного, ¬й то що? Вiдьма посмiхнулася i вийшла геть з кабiнету.
  А вiн так р'яно захищаг свою доньку... Не те, що Анна. I головне: всi бачать, що матерi на не¬ байдуже, але не знайшлося нi одного etrange, щоб ¬¬ захистив. Всi вважають, що це нормально.
  Цiкаво, це тiльки Аннi настiльки байдуже на свою сiм'ю, чи навпаки, це Руслан просто занадто прив'язаний до Мей, як для etrange?
  Люсi блимнула, як тiльки опинилася на достатнiй вiдстанi вiд табору. Потрiбно ж було хоч перiодично користуватися енергiгю вiдьми.
  В магтку Тенебрiс було не тихiше, нiж у тому таборi, у ранiше охайному саду тепер сидiли по наметах вiдьмаки. Огневичка, побачивши це все, швиденько втекла з видних мiсць до порожньо¬ вiтальнi. Гарсiя миттгво злетiла у не¬ з плеча i тепер кружила пiд самою стелею.
  Аркл прийшов не вiдразу, з'явився хвилин за десять.
  - Лу, що таке? Ти цiла?
  - Так, так, не хвилюйся. Все добре.
  - Ти таки скористалася iлюзiгю.
  - Анна пропонувала iнший одяг i лiнзи, було б не зручно.
  - Можна? - чоловiк простягнув руку до ¬¬ медальйону.
  - Не варто, - дiвчина швидко прикрила його рукою. Вона боялася, якщо знiмить личину - згадаг, хто вона.
  - Iлюзiю робила Анна? Так, вона. За зразок взяла себе в дитинствi, - вiн зiтхнув. - Небезпечно було сюди приходити. Я ж говорив тобi, що це центр зосередження вiйськ пiвнiчних земель.
  - Так, я знаю. Вчора була на завданнi. Я не змогла вбити, Аркле. Не змогла.
  - Але ж ви все рiвно виграли.
  - Я його вiдiслала. Але Аннi це не сподобалося.
  - Ти не хочеш, щоб вона знала, ...
  - ... що я використовую, якi закляття. Навчи мене пiдчистчати магiчний фон.
  - Це не так легко, Лу. I наслiдки можуть бути летальнi. В кращому випадку.
  - А в гiршому?
  - Залишишся безвольною лялькою. Втратиш здоровий глузд.
  - Якi райдужнi перспективи, - хмикнула дiвчина i сiла в крiсло. - Скiльки цьому треба вчитися?
  - Манiпулюванню над аурами? Роками.
  - А скоротити не можна?
  - Можна. Подивимося, чи г в тебе до цього талант, - батько сiв на сусiднг крiсло i заглянув ¬й в очi. Точнiше в очi Анни. - Ти вiдчувагш свою ауру?
  - Бувало. Коли вiдбувалися якiсь змiни, зазвичай нi. Це добре, чи погано?
  - Не безнадiйно. Спробуй ¬¬ вiдчути.
  - Зараз?
  - Так. Але не торкайся ¬¬. Закляття-блок Анни може впасти, а якщо новенький накладу я, це помiтять.
  - Я спробую.
  Огневичка спромоглася таки достатньо заглянути в себе. Вся ¬¬ аура палала вбивчим вiдьомським вогнем, лише одна крихiтна iскорка свiдчила про корнi etrange.
  - Зупинися, Лу, достатньо.
  Tй здалося, чи у так званiй оболонцi навколо ¬¬ фону щось зламалося..?
  Дiвчина наче винирнула з крижано¬ води, прокинулася пiсля непригмного сну, вiдчувалася лише якась така втомленiсть, хотiлося пити.
  Вона витягнула зi свого мiшка пляшку з водою i надпила.
  - Ти переборщила.
  Люсi аж подавилася. Що? T¬ захист спав?
  - Спокiйно, все впорядку, ти не зняла, просто послабила блок.
  Фуг, ну навiщо так лякати.
  - I якi наслiдки?
  - Тепер достатньо сильнi манiпулятори зможуть щось запiдозрити.
  - Що робити?
  - Новий захист. Ти не зможеш вiчно триматися за блок матерi, ти тодi будеш повнiстю залежати вiд не¬. Тобi варто сподiватися тiльки на себе.
  - Ти ж спецiально це влаштував?
  - Ти права. Гарний стимул нiколи не завадить.
  - Але як це зробити?
  - Лу, ти навiть не уявлягш, наскiльки талановита. Те, чого звичайнi вiдьмаки добиваються мiсяцями, а то i роками, ти схоплюгш за якiсь хвилини чи години. У тебе дар проклятiйника, ти непогана в артефакторицi, звичайнiй магi¬, з захистом у тебе все добре, навiть у манiпуляцiях у тебе не все так погано. Ти впорагшся в будь-якому разi. Якщо ти вiдчувагш магiчнв аури людей, або ¬х вiдблиски, коли торкагшся... Ти ж вiдчувагш?
  - Вiдчуваю. Я гарно бачу долi, завдяки звичайному потиску можу визначити знайомi прокляття, дiзнатися про рiд, сiм'ю.
  - Це багато. Тiльки через потиск?
  - Не перевiряла.
  - Ну i байдуже. Це зовсiм не до теми. Ауру мiсць вiдчувагш? Якi прокляття там насилалися?
  - Тiльки прокляття. I бiльше нiчого.
  - Побутову магiю?
  - Провал. Так як робити захист на ауру?
  - Запам'ятай одне: нiколи не можна однаковим чином чистити рiзнi аури. Нiколи. Аурi мiсця байдуже, гдиний наслiдок - утворення аномально¬ вiд магi¬ зони, а ось людська...
  - Так як пiдтирагться аура мiсця?
  - Пам'ятагш те закляття, присвоювання чужих заклять?
  - Пам'ятаю, - Люсi всмiхнулася. А Анна так не може, це ¬¬ бiсить.
  - Забирання з цього закляття енергiю собi?
  - Пам'ятаю.
  - Точно такий же принцип. Проникагш у фон, залишки енергi¬ присвоюгш, забирагш собi.
  - I все? Звучить не так складно.
  - Не вся енергiя дружелюбна. А залишкiв деяких проклять краще взагалi не торкатися.
  - А що з людською?
  - Аурою? Не можна проникати туди без згоди хазя¬на, прокляття звiдти варто не забирати, а саме нейтралiзовувати.
  - Про наслiдки я знаю. T¬ захист?
  - Захист легше всього робити власнику. Ти бачиш свою оболонку навколо аури? Зазвичай все виглядаг саме так. Але властивостi рiзнi. Деякi блоки зосередженi на проникнення, отримання iнформацi¬, як у тебе, ще однi захищають вiд проклять саме на ауру, властивостей багато, вибирай сама.
  - Чому це не можеш зробити ти? В будь-якому випадку буде фонити вiдьомською магiгю.
  - Нi, в манiпуляторствi над свогю аурою якраз це i вiдчутно не буде, тiльки над чужою.
  - Добре. Я спробую.
  Дiвчина правильно зробила, що лягла. Tй потрiбно буде витратити багато енергi¬.
  Огневичка знову полiзла до аури. Вiн каже, що вона талановита. Як сказати. Так, народилася обдарованою, ¬й легко дагться будь-яка магiя, але чи робить ¬¬ це щасливою? Нi. I не зробить. Краще цiг¬ магi¬ у не¬ б взагалi не було.
  Вiдьма викинула бар'гр Анни, вiн був зайвим. T¬ власний утворився далеко не з першого разу, мiнiмум з п'ятого, скiльки ж сил ¬й довелося в нього вбухати, аби тiльки вiн був бiльш-менш стiйким i не розпався вiдразу, про його властивостi навiть не йшло.
  Аркл обережно пiдклав подушку пiд ¬¬ голову, ¬¬ чекають важкi години. Так, вiн знав, що настiльки складне манiпуляторство вiднiме у не¬ купу сил i часу, але ж свобода важливiша. Те, що вiн зробив, його дi¬ реально зменшуть вiрогiднiсть небезпеки вiд Анни, вона не зможе довести ¬¬ напiвкровнiсть, знявши ¬¬ захист. Але тепер було б непогано прикрити дiвчину перед начальством Анни. Але навiщо? Хай матiр сама розбирагться. Вiн то тут до чого.
  Батько обережно провiв ¬й по волоссю, все рiвно зараз вона нiчого не вiдчуваг.
  Як же вона пiд iлюзiгю нагадуг йому Анну Дерк. Вiн полюбив тодi зовсiм iншу жiнку, не таку, як зараз, не пiдлу змiю, яка робить вигляд, що ¬й байдуже на свою сiм'ю, яку цiкавлять тiльки чужi люди i власна вигода. Йому все частiше здавалося, що благополуччя etrange дiйсно в цiлому важливiше для не¬, нiж благополуччя Люсi. I коли вона стала такою? Чи, може, такою була?
  Нi, не була. Коли вони познайомилися, коли вона носила пiд серцем доньку, вона хоч i ставила iнтереси iнших перед сво¬ми, йому це навiть подобалося, але нiколи не плювала на iнтереси власно¬ сiм'¬. Так, манiпулювати всiма любила, але не настiльки, це не стосувалося рiдних, тiльки корисних знайомих.
  Коли вона почала змiнюватися? Пiсля пологiв. Саме тодi вона i пiшла, забрала вiд нього Люсi. Стала жорсткiшою, стала боятися, що дiвчинка стане схожою на нього, такою ж его¬сткою i проклятiйницею, одним словом незаконослухняною вбивцею. А нещодавно, коли зрозумiла, що така вiрогiднiсть велика - у не¬ взагалi прослизнула думка донести про напiвкровну доньку. Вiн пробував ¬¬ контролювати, але це виявилося нелегко. Дуже.
  Добре, що у не¬ вистачило розуму не розповiдати про Люсi, ранiше вона все ж таки ¬¬ любила. Хоча чому ранiше? Може i зараз любить. Але поставила iнтереси iнших etrange перед iнтересами рiдно¬ доньки.
  Шкода. Якраз вона могла стати чудовою матiр'ю. Але не стала.
  Да i Люсi - не ¬¬ матiр.
  Чоловiк провiв рукою по ши¬ дiвчини i зiрвав з не¬ медальйон.
  Змiни були суттгвi, перед ним тепер лежала вiдьма. Блiда, з темними кругами пiд очима, в захищеному одязi i з шкiряним поясом з елементарною зброгю, який в образ мирно¬ etrange, який створила Анна, точно не входить.
  Аркл поклав неактивний артефакт на стiл, вкрив доньку покривалом i пiшов до себе в кабiнет. Якщо вiн правильно все розрахував, то скоро Анна буде люта, буде на що подивитися. Вiн давно хотiв, щоб Люсi позбулася вiд цього закляття матерi. Тепер огневичка не зможе доказати, що дiвчина напiвкровна. Нiхто не зможе. Через ауру, звiсно. А ще це мiнус залежнiсть. Поскорiше б вона це побачила. Анна скоро з'явиться, вiн знав.
  Так, до цього треба зробити ще дещо.
  Чоловiк звернув з пiвдороги i направився на горище. Вiн бачив в мiшку доньки деякi необхiднi ¬й речi, якi вiн не клав... У нього ж г навiть кращi.
  Огневик шукав речi ще кiлька годин, пiсля вiн вiдчув, що Люсi вже закiнчуг закляття, почав спускатися вниз. Дивно, чому це etrange досi немаг, у не¬ дитина на пiвдня зникла, а вона i не чухагться.
  Вiдьма прийшла до тями далеко не вiдразу, вона ще кiлька хвилин пролежала без сил розплющити очi.
  Першим, кого вона побачила, був ¬¬ батько, вiн вiдразу протягнув ¬й склянку з водою. Дiвчина випила ¬¬ тiльки трохи привставши, на iнше ¬¬ не вистачило.
  - Полежи, зараз все пройде.
  - Я зробила це, Аркле, - задоволено видихнула вона у вiдповiдь i провалилася в неспокiйний сон.
  Вiдьмак бiльше намагався вiд не¬ не вiдходити, тiльки перебрав ¬¬ мiшок, замiнив мотузку, карабiн, артефакт телекiнезу, левiтацi¬, йому не подобалася потужнiсть, попереднiх.
  Минуло ще двi години до того, як Люсi прокинулася i змогла пiдвестися. А Анна досi не прийшла.
  Аркл спустився вниз, щоб зробити доньцi чаю, коли почув першi крики. Нi, ну вона точно зглузду з'¬хала!
  - Що ти тут робиш?! Я вiдпускала тебе до нього?! Нi! То що ти тут забула?!
  - Гм. Здагться, ти просто сказала менi вийти з кабiнету. Уточнень не було! - дiвчинi було важко говорити на пiдвищених тонах.
  Чоловiк махнув рукою на чай i повернувся у вiтальню. Йому хотiлося побачити все шоу, а також подобалося знущатися над etrange. Да i Люсi треба захистити вiд не¬. А то все це може ж дiйти i бо бiйки! А огневичка досi фактично безсила...
  - Так я сказала вийти з кабiнету, а не кудись iти! I як ти посмiла зняти артефакт iлюзiй?
  - До речi, ти вже вирiшила всi сво¬ справи? Схоже, таки вирiшила. Але я дечого не розумiю, я повинна була, як собачка, бiгати за тобою цiлий день? Нiчого, що у мене теж г сво¬ iнтереси? - а вона гарно тримагться.
  - Куди дiлася моя печать з твог¬ аури?! Що ти вже зробила?!
  - Те, що вважала за потрiбне! - вiдрiзала вiдьма i в пошуках пiдтримки зустрiлася поглядом з Арклом, який стояв в дверях.
  - Ти! - Анна теж повернулася до ¬¬ батька. - Що ти вже зробив?!
  - Я? - вiд чоловiка вiяло спокогм i насмiшкою.
  - Так, ти!
  - Я взагалi нiчого.
  - Ти чого либишся, це ж ти ¬¬ надоумив?! Як тепер пiсля цього вона буде виконувати завдання, якщо навiть стояти не може?!
  - Зможу! - дiвчина обережно вiдкинула покривало i пiдвелася на ноги. - Я вирiшу це запитання!
  - Ти вирiшиш? Тобi всього лиш тринадцять, як вирiшиш? Тобi ж нiчого не можна довiрити, все зробиш по-свогму. Ти его¬стка, ти така ж, як i вiн!
  Ось тут уже не змовчав Аркл.
  - Вона моя донька. Це нормально. А ще вона доросла не по рокам i сама здатна приймати серйознi рiшення. Не знагш - мовчи.
  - Нi, я не буду мовчати! Ти робиш з не¬ казна-що! Лiпиш себе! Але вона теж i моя донька!
  - Про материнство згадала? От тiльки щось воно у тебе не проявлягться. Ти сама, сво¬ми руками намагагшся ¬¬ вбити! Ти вiдбирагш у не¬ не тiльки життя, а i волю!
  - Волю? Вона не маг на не¬ права!
  - Не маю? Не маю?! Вияснимо раз i назавжди. Я не твоя рабиня! I нiколи нею не буду. Я Люсi Тенебрiс, вiльна вiдьма i проклятiйниця. I ще дещо. Так, ти використала артефакт, щоб оминути мог прокляття, але це не змiнюг того, що тобi тут не радi!
  Аркл зреагував миттгво. Його прокляття було ще i з властивiстю, схожу Люсi використала проти того вiдьмака. На Аннi донька тодi використала просто неможливiсть блимнути в цей астрал, на повiтрянику трошки iнше, у нього навiть портали туди не подiють. Тепер etrange не могла знаходитися в цьому домi взагалi.
  - З тебе досить, - похмуро сказав вiн. - Зазвичай просто смiшно спостерiгати за ¬¬ iстерикою, але сьогоднi вона таки загнула. Краще сядь.
  Вiдьма мовчки опустилася назад на диванчик.
  - Я не маю право на волю? Що я ¬й зробила?
  - Ти невинна. Забудь. Будь сильною. Вiйна не буде довгою.
  - Чому ти так думагш?
  - Я знаю, - чоловiк трохи помовчав i сказав: - Макс, той iнсолiт, вже повернувся з астралу iнсолiтiв. Звернися до нього, вiн допоможе знову наповнити резерви.
  - Де вiн?
  - У себе вдома. Пошукагш.
  - Добре.
  Вiдьмак пiдiйшов ближче до не¬ i повiсив ¬й на шию медальйон. Iлюзiя миттгво сховала ¬¬ справжню, тепер на нього дивилася зеленоока южанка. Також вiн простягнув ¬й ¬¬ мiшок.
  Люсi так якось на нього глянула...
  - Чому ти вивчив мене на проклятiйницю? Це ж зовсiм не жiноча справа. Хотiв, щоб я була схожа на тебе?
  - Навiть не знаю. Можливо. А ще я просто хотiв, щоб ти завжди могла захистити себе.
  - Тодi чому не на захисницю?
  - Не знаю. У тебе був хист саме до проклять... Да i це теж свогрiдний захист. Знаючи суть проклять можна легко ¬х нейтралiзовувати. Ти хочеш змiнити спецiалiзацiю?
  - Нi. Просто хотiла знати.
  - Добре. Тобi вже пора. Тримай, - батько допомiг одягнути на плечi сумку. Дiвчина мiцно його обiйняла.
  - Дякую, - тихенько прошепотiла вона, посадила гарпiю до себе на плече, активувала артефакт переносу i зникла в порталi.
  
  <55>
  Люсi не знайшла Макса у нього вдома, скорiше за все вiн туди ще взагалi не заходив.
  Але огневичка швидко збагнула, де вiн, звичайно ж на кладовищi, його там не було вже он скiльки!
  Похмуре мiсце. Яскравiше, нiж у вiдьмакiв, але непригмне. Дiвчина знайшла хлопця бiля могили його матерi.
  - А, Люсi, - iнсолiт миттгво обернувся до не¬. - Вибач, мене не було вдома, Аркл попереджав, що ти зайдеш.
  - Вiн з тобою контактуг?
  - Буваг, - вiн повiв ¬¬ назад, до виходу з кладовища. - Ти змiнилася. I загорiла. Де ж це було таке сонце? Я запам'ятав тебе iнакшою, - хлопець пожав плечами.
  - А, нi, нi, це iлюзiя, - вiдьма всмiхнулася i зняла артефакт. Що ¬й вже втрачати?
  - А, так тобi бiльше личить, - водник кивнув головою, його погляд зупинився на гарпi¬, i пiшов далi.
  - Дякую, - огневичка зашарiлася i поспiшно запитала: - Так ти менi допоможеш?
  - Так. Тiльки знайду тобi гарного донора з вiдьомською магiгю. Ходiмо, - Макс простягнув ¬й руку.
  - Куди? На ринок?
  - Нi, у вiдьомський астрал.
  - З чого це раптом? А не простiше..?
  - Нi, не простiше. В астралi военний стан, нi один вiдьмак не наважиться сюди прийти, вiдразу пов'яжуть за шпигунство.
  - Ясно. Ну давай.
  Хлопець обережно перенiс ¬х у ¬¬ астрал, варто було все ж таки скористатися артефактом, але вже байдуже.
  Крихiтне мiстечко, чоловiкiв майже немаг. Усi пiшли на фронт.
  Iнсолiт поволок ¬¬ в найближчий закуток, дiвчина тiльки зараз помiтила його срiблясту накидку.
  - Одяг iнсолiтiв? - поцiкавилася вона.
  - Так, - Макс при нiй же швидко ¬¬ скинув, не варто таким свiтити. - Взагалi то, з одягом майже нiхто особливо не заморочугться, але щоб було зрозумiлiше, у цiлителiв срiблястi накидки, ну там верхнiй одяг, у некромантiв засвичай чорнi, тут все елементарно.
  - От я не розумiю, чому у магiчних астралах всi мають якийсь дресс-код?
  - У кожного народу сво¬ смаки, занадто часто вони спiвпадають. Одяг допомагаг не плутати магiю, вид, сторону, особливостi. Да i все це завели ще кiлька столiть тому, не хочуть змiнювати.
  - Яка дурня, - Люсi поглянула на його одяг, який був пiд плащиком. Синi джинси i сiра сорочка з короткими рукавами. Огневичка вiдразу помiтила його мускули на руках. Не дивно, що вiн може довго ¬¬ на руках носити. Скiльки ж вiн тренувався для цього?
  Вiдьма швидко викинула з голови зайвi думки, до того ж вони стоять так близько...
  Дiвчина виглянула за поворот на пустинну вулицю.
  - Може пошукагмо чоловiка? Жiнок шкода, - попросила вона, готуючись блимати.
  - Зачекай. Ходiмо, - водник ще разок перевiрив свою глушилку, начебто все нормально, i вийшов з тiнi. Макс смiливо перебiг вулицю, огневичка ледве за ним встигала, i спустився в непримiтний пiдвал.
  Невже ще один чорний ринок? Да нi. Це якесь сховище, склад.
  - Швидше, - iнсолiт смикнув ¬¬ за руку i заштовхнув у зовсiм непомiтний... портал? Але ж його тут не було! Чи вона не вiдчула...
  Де вони? Не дуже людна, там було лише кiлька душ, величезна зала, тут, здавалося, г все, i тiнь, i свiтло, i всi умови для проживання, i продукти, якась апаратура, i навiть зброя. А ще купа порталiв. I всi присутнi з закритими аурами. Аж холодок по шкiрi, якi типи тут г. У них крила?! От чорт, це ж демони! Страшнуватi. А вона думала, що у них не тiльки крила, а i роги там, наприклад. Нi, проте все лице i шкiра вкрита якимось символами. Да i погляди такi колючi... Аж сховатись хочеться. Да i цей червоний колiр очей у деяких... Але були i iншi кольори, так теж у них буваг?
  Куди вiн ¬¬ привiв?!
  Да нi, у демонiв немаг в бойовому виглядi очей кольору зеленi!
  Це не демони. Це напiвкровнi.
  - Максе, ееее...
  - Зачекай. Тобi пощастило, майже всi в зборi, нас зовсiм небагато, нещодавно була новенька облава, майже нiхто не вижив, - похмуро пояснив хлопець, вийшов в центр i зробив заяву: - Так, народ, я, звичайно, розумiю, що всiм на нас байдуже, але будьте добрi, подiлiться енергiгю вiдьми i etrange, дiвчинi потрiбна допомога.
  Подiяло. На словi "дiвчина" бiльшiсть чоловiкiв вскинули голову, а iнсолiт непомiтно ¬й пiдморгнув.
  Один, два, три, чотири, п'ять, шiсть... Це що, все?
  - Я думала, вас набагато бiльше!
  - Було, - кивнув вiн. Що ти хочеш, два роки тому знайшли нас попереднiй штаб, вбили бiльше двох сотень наших, знову довелося починати все з нуля, а у нас тiльки те i виходить, що намагатися вижити, пiвроку тому знову були облави, десятеро з команди полягло, на минулому тижнi стратили мого друга, теж etrange-iнсолiт. Напiвкровнi - рiдкiсть, а коли нас ще i вбивають...
  - I скiльки ж нас зараз?
  - Дорослих не бiльше двух десяткiв, а то i менше, г декiлька дiтей у пiдпiллi. Я ж говорив: майже нiхто не вижив.
  Люсi чесно була в шоцi. Вона дiйсно не думала, що ¬х залишилося настiльки мало. Навiщо ¬х вбивають, вони ж не збираються захоплювати владу! З такого стану ¬¬ вивела гарпiя, яка злетiла з ¬¬ плеча, видно, вирiшила оглянути територiю.
  До них в центр пiдiйшли всi присутнi, тiльки двое дiвчат залишилося трошки далi. Що вони мають? Два напiвдемона, це, скорiше за все, брат i сестра - янголи, i ще двое напiвкровних з кров'ю ельфiв. Ну чудово.
  - Макс, - зеленоокий демон обмiнявся з ним потиском, приблизився також i на перший погляд звичайний смертний, але в ньому вбачалося дещо ельфiйське, починаючи вiд лука за спиною, кiнчаючи особливими сiрими очима.
  - Нова напiвкровна? - демон з червоними очима i темним волоссям уважно ¬¬ обдивився.
  - Так, - дiвчина ще раз пробiглася по них очима. - Люсi, огневичка, вiдьма-etrange.
  - Прекрасно, - злiший демон змягчив погляд, його очi стали карими, але погляд залишився обережним. - Влас. Наполовину демон, наполовину вiдьмак. Теж огневик.
  - Власе, та не будь ти таким обережним, вона своя! - iнший демон вiдразу обiйняв ¬¬ за плечi, вiдьма миттгво скинула його руку. - Марат, - назвався вiн. - Демон з кров'ю etrange. Природник, - всмiхнувся хлопець. - А це Емануель, еtrange з кров'ю ельфiв, - вiн кивнув на юнака з незвичними очима. - I Крiс. Вони з сестрою, ей, Сильвiя, йди сюди! вони янголи, але мати в них еtrange, - дiвчина пiдiйшла до них, притягнувши за собою рудоволосу ельфiйку, i кивнула. - I Меган, маг кров iнсолiтiв, - закiнчив вiн вказуючи на красуню з пишним вогняним волоссям.
  Люсi, чесно кажучи, всiх не запам'ятала. Да i не була готова до таких зустрiчей.
  Що вона маг? Tх лише восьмеро, готових боротися, може г ще хтось, г надiя - дiти. Скiльки ж напiвкровних було вбито, що ¬х залишилося лише декiлька? Як вони досi не здалися?
  - А скiльки напiвкровних уже було вбито? - обережно запитала вона.
  - Ем.., - вiдповiсти вирiшив напiвдемон з магiгю etrange. - Нiхто не рахував. Але не суть. Нiхто все рiвно не доживаг до старостi.
  - Скiльки? - настояла на приблизнiй цифрi вона.
  Вiдповiв ¬й Влас:
  - Останнi роки облави саме на нас влаштовуються раз в пiвроку, а взагалi на напiвкровних, тобто серйознi - раз в рiк. 5 рокiв тому у нашому штатi було трохи менше п'яти сот напiвкровних. Ми все, що залишилося. Але нам i так непогано. Мiй батько веде прослушку вiдьомського сенату, я дiзнаюся все про демонський свiт, мати Крiса i Сильвi¬ намагагться щось пронюхати в астралi etrange, Макс дiстаг iнформацiю вiд iнсолiтiв i свiту беззаконня, Емануель теж маг друзiв у etrange, Меган знагться з ельфами i оберiгаг малих напiвкровних дiтей, ¬¬ спецiальнiсть - дипломатiя. У всiх нас достатньо друзiв i родичiв, аби дiзнаватися про все вчасно.
  - I хто твiй батько, хто ¬х мати?
  - Вiн - найомник, мати Крiса - огневичка. А що?
  - У мене батьки повище чином. Я теж можу приносити iнформацiю.
  - Ти? Вирости спочатку, бiльшiсть наших вдвог старшi за тебе.
  - А хто у тебе батьки? - Крiс думав об'гктивнiше.
  - Сенатори. I генерали-огневики. Тенебрiс i Дерк, говорить про щось?
  Марат аж присвиснув.
  - А нам щастить. Ти нам ще пригодишся. Коли трошки ще пiдростеш. А яка у тебе спецiальнiсть?
  - Проклятiйниця.
  - Дiвчино, якi в тебе ще сюрпризи? - вражено похитав головою вiн.
  - Ти дуже сильна вiдьма, я бачу, - до не¬ звернулася ельфiйка, вона вийшла наперед. T¬ голос вiдлунював якоюсь луною, хотiлося, щоб вiн не замовкав. - I ти нам дуже ще пригодишся. Але ж про тебе ще не знають, живи спокiйно на свободi, на свiжому повiтрi. Не заковуй собi руки в кайдани ранiше назначеного однiгю долею часом, - рудоволоса лагiдно на не¬ подивилася.
  А вона дiйсно права. Tй не варто так рано ризикувати головою.
  - Гаразд. Але деяку iнформацiю я зможу пронюхувати.
  - Нам багато не треба. Просто повiдом, як буде десь якась новенька облава, - Емануель повернувся до великих крiсел, потягнувши за собою Меган. Вони що, пара? Схоже на те.
  - А тобi ж потрiбна енергiя, так? - Крiс пiдiйшов ближче до Макса. - Я буду донором. Власе, не будь жлобом, подiлися.
  Народ розiйшовся, кожен, крiм них чотирьох, повернувся до сво¬х справ.
  - Ей, тiльки не все, - попередив демон-вiдьмак i дав руку воднику. Макс швидко перекачав половину його енергi¬, вiн постiйно морщився, а дiвчина навпаки вiдчула прилив сил.
  Енергi¬ etrange хлопець для не¬ взяв зовсiм трошки, та багато ¬й i не потрiбно.
  - Дякую, - кивнула вона донорам.
  - Нема за що, - Крiс теж кивнув i, разом з демоном, вiдiйшов.
  - Ну як тобi компанiя? - поцiкавився у не¬ Макс.
  - Tх так мало... Чому ви досi не здалися?
  - Останньою вмираг тiльки надiя. Кожен iз нас хоче вижити, кожен хоче бачити свiтле майбутнг для iнших напiвкровних. Здатися можна завжди, а ось встати на ноги i добитися справедливостi - нi.
  - Вони чудовi товаришi, це вiдразу видно. А ще у вас незламний дух i вiра.
  - Ось тiльки це нам i не допомагаг. Ходiмо назад, в астрал etrange.
  - А чому ми сюди йшли через вiдьомський?
  - Заплутали трошки слiди про всяк випадок.
  - Зачекай хвильку.
  Огневичка зупинилася i прикликала до себе Гарсiю, яка вже встигла вмоститися у кутку, посадила ¬¬ на плече, а також суттгво посилила захист кiмнати. Потрiбно ж було зробити хоч щось...
  - Ходiмо, - кивнула дiвчина i хлопець увiв ¬¬ в портал.
  Вони вийшли в ще якомусь пiдвалi. А нi, гiрше, каналiзацiя. Макс, на щастя, не збирався тут затримуватися, хлопець довiв ¬¬ до люка i навiть пiдсадив, допомiгши вилiзти, щоб не використовувати зайвий раз магiю.
  - Дякую, - буркнула вона, з настрогм тепер у не¬ було не дуже.
  Був уже пiзнiй вечiр, вулицi були безлюднi. А повiтря свiже-свiже, не те, що в немагiчному астралi.
  Вiйна зовсiм не вiдчувалася, лише мирне небо над головою. I не скажеш, що десь там, кiлометри звiдси, ведуться штурми i бо¬, скоюються вбивства.
  - Може прогулягмось? - iнсолiт потягнув ¬¬ в сторону парку.
  - Ну давай, - вiдьма спочатку сказала, а потiм подумала. Прогулянка з хлопцем майже вночi?
  Дiвчина мiцнiше перехопила свiй мiшок, а також вiдпустила гарпiю, пташцi ж не зручно постiйно сидiти у не¬ на плечi.
  Раптом Люсi дещо згадала i надягла на шию артефакт повiтряникiв, активував iлюзiю.
  - Забери, - процидiв хлопець. - Ти така, яка г, не ховай свог лице за рисами свог¬ матерi.
  - А якщо мене розсекретять?
  - Я не сказав його не носити, просто не одягай зараз, я хочу бачити тебе.
  Вiдьма таки зняла з себе артефакт i поклала в кишеню плаща, i все ж таки так краще, так вона дiйсно почувагться сама собою.
  Вiн зупинився бiля яскравого лiхтаря i повернувся до не¬ обличчям.
  - Що? - дiвчина подивилася йому в очi.
  - Чому ти пiшла на вiйну з вiдьмаками? Навiщо ти взагалi в це вв'язалася? - це питання сильно його мучило.
  - Аркл не говорив?
  - Нi.
  - У мене немаг вибору. Клятва на кровi.
  - Так навiщо ти погоджувалась на не¬?
  Люсi засмiялася.
  - Ти серйозно? Думагш, я би погодилася йти на вiрну смерть?
  - Клятва давалася без твог¬ згоди?! Анна? Як вона могла?
  - Змогла, - у голосi огневички з'явилася сталь, вона вiдвернула голову. - Якою була твоя матiр?
  - Доброю. I захисницею слабших. Я погано ¬¬ пам'ятаю. А ще вона вiрила, що г життя пiсля смертi, саме тому i просила не ставати некромантом i не тривожити мертвих. Це було ¬¬ иайже передсмертне прохання. Досi пам'ятаю ¬¬ голос...
  Дiвчина поклала руку йому на плече.
  - Вибач, що запитала.
  - Нiчого. Ще вона була така ж вiдчайдушна i ще не зламана духом, як ти, - хлопець обережно взяв ¬¬ за пiдборiддя, змусивши подивитися йому в очi.
  - Звiдки ти знагш, що я не зламалася? - вiдьма перейшла на шепiт.
  - Знаю.
  Вiн ¬¬ поцiлував. Обережно i ненав'язливо. Вона вiдповiла, але швидко отямилася i вiдсторонилась.
  - Нi, не можна. Не час, - почала бурмотiти дiвчина, сильно смутившись.
  - Ти дуже менi подобагшся, Лу. I я не хочу, щоб ти постраждала. Як би я хотiв тебе захистити...
  Огневичка повiльно показала йому зап'ястя. Сигналка.
  - Вона завжди зi мною, якщо що, ти дiзнагшся першим, - вона спробувала його заспоко¬ти.
  - Тебе не вб'ють на цiй вiйнi, я обiцяю.
  - Проте можуть вбити на iншiй, - похмуро додала вона.
  - Не вб'ють. Я постараюся.
  - Менi у табiр повертатись треба, - зашвидко сказала вона i вбiгла в портал.
  З однiг¬ сторони Макс дуже ¬й подобався, вiн теж напiвкровний i нiколи ¬¬ не здасть.
  З друго¬ сторони ¬й подобалося те, що вона йому подобагться, але зараз не мiсце i не час. Йде вiйна, якщо ¬хнi вiдчуття одне до одного поглибляться, це може погано скiнчитися для обох.
  Не можна допускати таких моментiв, i вiн це чудово розумiг. Але чому тодi поцiлував?
  I хоч дiвчина хотiла повтору, але що тодi?
  Анна точно буде проти ¬¬ дружби з напiвкровними, якщо дiзнагться - зробить все, щоб тiльки ¬¬ зупинити i навiть бiльше.
  Але що таке для не¬ слово Анни? Пусте мiсце з цiлою купою наслiдкiв.
  Ось закiнчиться вiйна, наступить вiдносний мир не тiльки для etrange i вiдьом, а i для напiвкровних, от тiльки тодi, через декiлька рокiв, можна буде втекти кудись з ним.
  Але якщо такого миру нiколи не буде?
  Все, не можна гадати на майбутнг. Як буде, так буде, поки що головне - вижити. А любов... Вона як приходить, так i уходить. Не варто про це зараз думати. Тим паче картина, яку дiвчина побачила, вийшовши з порталу, ¬¬ одночасно вразила i налякала...
  
  <56>
  Люсi стояла на полi бою...
  - Вгору, - огневичка вiдреагувала миттгво, вiдправивши Гарсiю подивитися на все згори, а сама сховалася за кам'яною брилою. Тепер можна було оглянутися.
  Цiлий загiн вiдьмакiв! I де це артефактний захист etrange? Зломлений? Скiльки вже ведуться бо¬? Очевидно, довго. Де еtrange, в цiй курявi ¬х зовсiм не видно. Тiльки валяться трупи.
  Клятва вимагала вiд не¬ кинутися в бiй, але здоровий глузд правильно заперечував. Поки що рано.
  До не¬ повернулася гарпiя.
  - Де Анна? - це питання хвилювало ¬¬ найбiльше.
  Птиця подивилася в сторону згустку енергi¬ etrange. I як вона ранiше не додумалася?
  - А iншi?
  У не¬ перед очима пронеслися картинки... Руслан без свiдомостi, з ним Мей, ¬х водника, що очевидно був у парi з Анною, взагалi вбили, Рея пiд смертельним закляттям без шансiв на виживання, саме його може зняти тiльки вiдьмак, а Края ледве тримагться.
  Нi, вiдсидiтися в схованцi не можна...
  - Прикривай, - шепнула вона гарпi¬ i та знову злетiла.
  Так, хто буде перший?
  Люсi повiльно вийшла з-за брили. Як позбутися Кра¬? Вона тут - як кiстка в горлi.
  А, ну i чорт з нею. Не час бути занадто совiсливою.
  Що з такого використати? Вогне, енергокулi, рiзний небезпечний стандарт - нi, точно нi.
  Тут потрiбне якесь прокляття... Прокляття сну! Точно! Яке нiхто, крiм не¬, не зможе зняти! То просте закляття сну, яке на не¬ колись накладав Аркл, тiльки бiльш потужне. Змiнюючи властивостi на сон до зняття, поширюгться радiус, перенапрямлюються вектора, це вже аналогiчне, але зовсiм iнше закляття.
  Але ж це закляття широкого радiусу... Як ним попасти саме в Краю? Тут же потрiбно дiяти впритул...
  - Гарсiя, до мене! Як пiдiбратися до Кра¬? T¬ щити?
  Так, щити г. I не слабенькi. А якщо...
  Дiвчина свиснула вiдьмаку за найближчим деревом. Той швидко перебiг до не¬.
  - Що?
  - Бачиш ту etrange, нестихiйницю? Давай ти нападеш на не¬, а я ¬¬ вирублю. I вб'ю.
  Ауч, а клятва наче сказилася. Невже дiйсно думаг, що вона говорить серйозно?
  - У не¬ занадто сильнi щити для мене, - прошепотiв вiн.
  - Просто вiдволiчи на себе ¬¬ увагу!
  - Я не пiду на смерть!
  Люсi дiстала з поясу кинжал, навряд чи вiн ¬й зараз допоможе, особливо якщо нiчого з цього не вийде, але все може бути.
  Ех, наскiльки корисною ж буваг артефакторика...
  Чим же його таким заклясти? Зробити антимагiчним? Це складно, до того ж вiн просто пройде через захист, i користi жодно¬ не буде.
  Що може дiйсно роз'¬сти щит? Антизакляття? Бойове? Нi, тодi може постраждати Края.
  Чорт, чорт, чорт, чорт! Що Аркл казав ¬й про такi випадки? То було якесь неймовiрно складне закляття-вiрус, але у не¬ воно вийшло. Але як його створити, ну, так, щоб власну магiю не роз'¬ло? Так ще й щоб це був саме артефакт, плювати, що одноразовий.
  Часу немаг, щоб згадувати, як правильно. Буде, що буде, якщо що, то у не¬ для подальшо¬ боротьби г ще i артефакти.
  Так, це закляття напрямлено¬ дi¬, значить вектори лежать вiдносно один одного пiд рiзкими кутами. Також воно маг розширену дiю, одна сторона трохи ширша. Тепер надагмо роз'¬даючi властивостi для захисно¬ магi¬, i, ледве не забула, радiус закляття 2 квадратних метра. Ну, будь, що буде.
  - Що ти робиш? - вiдьмак не вiдразу зрозумiв ¬¬ задумку.
  - Я знищую захист, ти нападагш. От чорт! - в декiлькох сантиметрах вiд не¬ пролетiла енергокуля, дiвчина встигла сховатися за кам'яну брилу.
  Аби тiльки попасти, аби тiльки попасти! Люсi дiяла миттгво, у не¬ нiколи не було проблем з метання в цiль. Так, дiвчина не так часто цим користувалася, все ж таки небезпечне вмiння, але завжди потрапляла, куди хотiла, навiть у темних мiсцях. Але тут можна сподiватися лише на удачу: занадто багато заклять пролiтаг мимо.
  Кинжал без проблем пролетiв завдяки телекiнезу бiльше 15 метрiв i зупинився в повiтрi, потрапивши в невидиму магiчну стiну. Края оглянулася за декiлька секунд до цього, щось ¬¬ дар передбачення повiльно дiг, щит доволi швидко роз'¬дало, вiн пропадав частинами, а енергiя, з яко¬ вiн був зроблений, просто зникала без можливостi повернутися.
  Так, ¬¬ тiтка моментально виставила новенький захист, але по зрiвнянню з попереднiм - це дитячi забавки. А укрiпити його у нестихiйницi не вийшло, вiдьмак, якого залучила огневичка, пiшов в атаку.
  Дiвчина обережно пiдкралася до не¬ зi спини. На якi ще схеми ¬й доведеться пiти, аби тiльки зберегти свою напiвкровнiсть в тагмницi. Як же вона втомилася...
  ¦, закляття спрацювало! Тепер Мей...
  - Ей, ти чого ¬¬ не вбила? - залучений пiдозрiло на не¬ подивився.
  Ем... Що йому вiдповiсти?
  Да ну його! Люсi вiдреагувала миттгво, через пару секунд вiн уже був у свогму астралi. Вiдьма вирiшила: на цiй вiйнi у хiд вона пустить лише це прокляття.
  Дiвчина дiстала артефакт повiтряникiв i накинула iлюзiю. Далi пiдiбратися до кузини i обережно, а головне - непомiтно проклясти ¬¬ теж не було складно.
  Тiльки тепер можна було робити все, що хочеться. Нiхто ¬й не завадить. У не¬ вистачить сил.
  Огневичка вiдразу почала пробивати дорогу до Анни, це ж остання i найбiльша точка смертностi вiдьмакiв. Вони зникали вiд руки дiвчини однi за одними, так, не можна врятувати всiх, але можна хоча б спробувати!
  Залишилося трог, тiльки би хватило сил, енергiя майже скiнчилася...
  Залишилося двог. Один...
  Нi! У Люсi пiдкосилися ноги, вона потратила весь свiй i так неповний резерв, ¬¬ щока зустрiлася з землею. А головне: останнiй вiдьмак, природник, з яким до останнього боролася ¬¬ мати, мертвий впав бiля не¬, зовсiм поряд. Вона не встигла, нi!
  Анна кинулася до не¬, перевернула обличчям догори, поклала голову собi на колiна, вiдьма ще встигла це роздивитися перед тим, як свiдомiсть остаточно ¬¬ покинула.
  Мати дiйсно злякалася. А що, якщо б ¬¬ донька постраждала? Вона могла впоратися i без чужо¬ допомоги, дiвчинi не варто було вв'язуватися в битву. На щастя, з нею все гаразд, звiсно, резерви не вiдновляться швидко, але у Люсi був чудовий захист, i особисний, i артефакторний, жодне прокляття, яке в не¬ потрапило, не подiяло, ¬й було потрiбно лише добре виспатись.
  Жiнка залишила ¬¬ одну, пiдклавши ¬й пiд голову ¬¬ ж мiшок. Трохи твердий, але якщо зняти плащ, ¬й буде холодно.
  Так, що тут з iншими?
  Вона усипила Мей i Краю, вони впорядку, тiльки обезсиленi, сон навпаки пiде ¬м на користь. Що з Регю? Вона помираг? Нi! T¬ зцiлення не подiг! Таке неможливо зцiлити унiверсально, це не рана, це надзвичайно сильне прокляття, яке дуже тяжко i без особливостей нейтралiзувати. А i з такою гидкою властивiстю...
  I чому Люсi витратила всю енергiю, коли так необхiдна? Чому?! Що тепер робити, нестихiйниця ж зараз помре!
  Добре, що хоч з Русланом все гаразд, його сильний струс мозку можна вилiкувати набагато легше i швидше.
  Зараз взагалi не до нього. Шкода, що Ельдар загинув, тепер ще й нового водника шукати. Але як врятувати Рею, Края бездiлля ¬й не пробачить...
  Тiльки не це! Але якщо дiйсно немаг вибору...
  - Аркле, - несмiливо покликала вона. - Я знаю, ти завжди мене чугш.
  - Чую.
  Вiн прийшов. Холодний i незворушний. Не дивно, вiн же вiдьмак. М'яким i турботливим чоловiк ставав лише в присутностi доньки. Тiльки тодi в його поглядi з'являлися емоцi¬, якийсь такий бiль i глибокий сум... а ще вiдчувалися тепло i доброта.
  - Допоможи менi!
  - Щось з Люсi? - вона чiтко побачила, в його очах яскраво спалахнула тривога.
  - Нi, з нею все добре, просто витратила забагато енергi¬. Рея пiд закляттям. Я не можу його зняти!
  - А яка менi справа до чужо¬ дитини? - его¬ст в ньому миттгво повернувся.
  - Прошу. Допомогти можеш тiльки ти! - вони досi стояли на вiдстанi, наче вели небезпечнi переговори через прiрву.
  - От менi цiкаво, - огневик так якось на не¬ подивився.., - ось заради нашо¬ доньки ти б так бiгала? - далi вiн не дав ¬й вiдповiсти: - Навряд, - з ненавистю обрубав вiдьмак. - Ти б не так сильно боролася.
  - З чого ти взяв?
  - Коли люблять, не вбивають сво¬х же дiтей, не змушують брати участь у магiчних вiйнах, не ризикують ¬х здоров'ям. На кого ти перетворилася? Ти недостойна бути матiр'ю!
  - Ах, недостойна! А ти? А ти хто? В тебе совiсть г? Мала дiвчинка помираг, а ти тiльки те i робиш, що читагш менi мораль!
  - Ти сама винна, ти дозволила ¬й приймати участь в цiй вiйнi! Я не буду допомагати etrange. Ти не пошкодувала Люсi, коли накладувала клятву, я не пошкодую твою родичку. Жити ¬й, чи нi - вирiшу не я, - Аркл холодно пройшовся по бiднiй Ре¬ очима, в них було щось на тип спiвчуття, i направився до свог¬ доньки. Вiн помстився Аннi. Вона дiйсно завинила. I поплатилася вже вдруге. Скiльки грiхiв, стiльки i повинностей. Нехай постраждаг.
  - Лу, - тихенько прошепотiв вiн i провiв по щоцi, забравши з очей локони волосся. Вона знову з iлюзiгю. Як його це бiсить... Чоловiк зiрвав медальйон i кивнув гарпi¬, яка тепер стала видимою i лiтала над ним. Так краще.
  Дiвчина не розплющила очi. Так, занадто багато енергi¬ використала, як для себе, ослаблено¬. Але немаг нiчого поправимого.
  Батько обережно взяв ¬¬ на руки i, забравши вiд кровi i трупiв, поклав на кам'яну плиту, перед цим розтеливши пiд нею свiй плащ, щоб було м'якiше.
  Все вiрно, у не¬ на руцi досi г сигналка. Вiдьмак трохи подумав i активував ¬¬. А дiг непогано, iнсолiт з'явився майже вiдразу.
  - Що сталося? - йому не сподобалося те, що його викликав Аркл, до того ж хлопець був якийсь задумливий.
  - Да Люсi як завжди перестаралася. Я буду донором, не потрiбно нiкого шукати, тим паче кликати Власа. I не дивись такими очима, я маю досьг на кожного з вашо¬ шайки i знаю, з ким спiлкугться моя донька.
  Макс промовчав i приступив до свог¬ роботи. Йому досi не дуже подобався цей вiдьмак. Занадто жорстокий.
  Цiкаво, що вiн ще знаг?
  Люсi опритомнiла через кiлька хвилин, звичайно ж, батько передав ¬й майже всю свою енергiю, спецiально наказав iнсолiту не економити, а потiм хлопець перенiс його додому.
  Анна не стала чекати, поки думки доньки проясняться, вiдразу пiшли накази:
  - Чого розляглася, як принцеса, Рея помираг, вставай i вилiкуй ¬¬!
  Огневичка застогнала i повiльно сiла. Вона була вдячна тому, хто ¬¬ пiдлатав, але це не звiльнило ¬¬ вiд мутно¬ пелени перед очима пiсля повернення свiдомостi.
  Перша спроба нормально встати не увiнчалася успiхом, вiдьма як встала, так i звалилася. Але нiчого. Байдуже, що нiхто не кинувся ¬й допомагати, сама впорагться. Добре, що у Анни вистачило розуму хоча б нерухоме тiло Ре¬ ближче перенести, далеко вона б не зайшла.
  Так, що це на нiй, зараз огневичка повiльно вникала в деякi речi.
  А, викачування фiзичний сил, щось на тип штучно створеного витiка, направленого саме на фiзичну енергiю? Непригмна штука.
  Люсi прийнялась за роботу. Спочатку було тяжко, в'язь накладеного на нестихiйницю закляття була серйозна, схожiй ¬¬ вчив Аркл, але потiм дiвчина психанула через неможливiсть це все обережно розплутати i порвала закляття. Ризиковано, але дiгво. А головне - швидко. Tй же не потрiбна магiя, яка вивiльниться пiсля зняття, хай уходить в землю.
  - Долiковуй сама, - видихнула вона матерi i поклала голову на холодний камiнь. На брилi лежав плащ Аркла. Так це вiн, значить, був донором. Да i вона була впевнена, Макса теж викликали, вiдчувалася присутнiсть iнсолiта. Так дивно, вона все рiзкiше вiдчуваг чужi види магi¬...
  - А ти поки що розбуди Краю i Мей. Сама закляла - тепер розгрiбай.
  Ось така вдячнiсть за допомогу. Вiдьма чесно сподiвалася, що Аркл над нею познущався, тодi ясно, чому вона не в дусi...
  Люсi таки остаточно пiдвелася, i Гарсiя миттгво вмостилася на ¬¬ плечi. А вона не легенька, навiть зменшена! Да i до Мей потрiбно було йти...
  ¦дине, що радуг в цiй ситуацi¬: сво¬ закляття знiмати набагато легше, нiж чужi.
  Огневичка зрозумiла, що вона знову без iлюзi¬ i, знайшовши у сво¬й кишенi артефакт, швиденько його одягла. До того ж майже непомiтнi погляди Анни на Гарсiю ¬й не подобалися, це ще один факт, що дiвчина належить роду Тенебрiс.
  Щоб пробудити кузину i тiтку вiдьма не затратила багато енергi¬, тi вiдразу пiдскочили, як вiд кошмару, Края нервово оглядувалася.
  - Все добре, вас просто вирубили, - заспоко¬ла ¬¬ Лу i трошки вiдiйшла. Трохи далi лежав ¬¬ мiшок, вона його пiдiбрала i вклала в нього плащ батька, його було просто необхiдно сховати.
  - Рея! - нестихiйниця таки пiдiрвалася з мiсця i вiдразу кинулася до доньки.
  - В порядку, - Анна пiдвелася, закiнчивши процедури над нею. - Скоро опритомнiг.
  Края, навiть не роздумуючи, кинулася до не¬, заспоко¬ло ¬¬ тiльки розмiрене дихання дiвчини. Люсi ¬й навiть позаздрила, ¬й би таку матiр...
  T¬ ж власна тiльки обережно на не¬ глянула, а потiм вилiкувала Руслана. Вiн теж доволi швидко опритомнiв, нда, рани тут лiкуються швидко. Ось тiльки якби тiльки не всi вони були смертельнi...
  - Як Мей? - поцiкавився вiн.
  - Цiла, - природничка пiдбiгла до нього i навiть допомогла встати.
  - А Ельдар мертвий? Не встигли?
  - Нi, - Анна сухо схилила голову i почала чистити магiчний фон мiсця. Нi, в цiй кашi неможливо нiчого зрозумiти чи когось вичислити, просто пiзнiше на цьому мiсцi буде давити погана енергетика, а це не дуже пригмно.
  - Ясно. Тодi в нас дуже багато роботи. Анно, ми йдемо в штаб. I вiзьми з собою Люсi, ¬й корисно бути в курсi справ.
  Огневичка кивнула, а Люсi закинула свою сумку на плече i пiдiйшла до них ближче. Посеред ночi в штаб? Класна iдея, навiть коментувати якось не хочеться. Хотiлося тiльки спати, будь-де, да хоч на землi, тiльки аби вирубитися.
  - Пiшли, - etrange взяла ¬¬ за руку, i вони перенеслися прямо в кабiнет Руслана, той вiдразу сiв за стiл.
  - Сiдайте. У нас всiх був тяжкий вечiр, ми втомилися, понесли втрати, але деяких речей це не змiнюг. По-перше, Анна, завтра до пiвдня чекаю нiкому не потрiбний звiт, ти все знагш, - жiнка тихенько застогнала. - По-друге, потрiбно вияснити, чому нам пiдсунули недiючi артефакти, взяти новi. I по-третг, потрiбно пiдiбрати кандидатури на нашого нового водника i завтра вирiшити. Коли чим будемо займатися?
  - Ем, - дiвчину стривожив одний факт, - артефакти були бракованi?
  - Так. А що?
  - В мене пропозицiя, я займуся цим. Дiстану нам достойний захист. Iз сво¬х джерел. Надiйних, - вiдьма дуже хитро блиснула очима.
  - Ну добре, припустимо, тримай список. Анна, на тобi в будь-якому випадку звiт. Вирiшуй, коли будеш писати, я працюватиму зараз, зроблю заяву, на днях якраз з'явиться водник.
  - Ну, я тодi теж зараз. Потiм висплюсь.
  - Чому на нас напали, вирiшили розбити табiр?
  - А хто його знаг? - Анна масажирувала собi потилицю. - Але щось менi пiдказуг, вони знали, що ми будемо беззахиснi. ¦ ще робота. Десь серед наших г найомник, який пiдкладуг замiсть нормальних артефактiв пустишки. Хто буде його вичисляти? Тiльки не я. Руслане?
  - А можу я? - Люсi цiкавили контакти з найомниками, це може знадобитися.
  - Ти? - мати скептично пiдняла брови.
  - Так, я, - дiвчина дивилася холодно i гордо.
  - Да що ти вмiгш? Ти недостатньо компетентна, навiть щоб перебирати артефакти, не те що вести переговори.
  - Кому, як не тобi судити про мою компетентнiсть? Ти ж нiчого про мене не знагш!
  - Перестаньте. Лу, роби, як знагш. Анно. Ти ¬¬ недооцiнюгш. Вона багато на що здатна.
  - Якраз це я i знаю!
  - Тодi гордися нею!
  Вiдьма вже вийшла з кабiнету. Вiрогiдно, зараз вони знову посваряться. Головне, що без не¬.
  Так, потрiбно повернути плащ Арклу. Може, вiн дасть ¬й необхiднi артефакти?
  Дiвчина з'явилася у вiтальнi Тенебрiс, вона вгадала, батько був тут, але не думала, що Макс досi буде тут.
  - I знову привiт. Ти як? - хлопець пiдiрвався з дивану.
  - В порядку. Що ти тут робиш? - вона опустила очi.
  - Це я попросив його залишитися. Була розмова, - вiдьмак теж пiдвiвся, чорт, у нього ж магiя зовсiм на нулi! На що ж вiн здатний заради не¬ ще, окрiм смертi?
  - Дякую, але не варто було настiльки, - прошепотiла вона.
  - Варто, - похитав головою вiн, переводячи погляд на хлопця i оцiнюючи ситуацiю. Огневик вже зрозумiв, що його донька пристрогна надовго i зовсiм непогано, всi Тенебрiс - однолюби, нiхто ще не закохувався двiчi. А вiн ¬¬ дiйсно любить, Аркл не просто так з ним говорив. Якщо ще й вона в нього закохагться... Тепер i помирати не страшно... Але i пожити теж хочеться...
  - Ну добре, я пiду, - iнсолiт розiрвав мовчанку i зник в сонячному променi.
  - На ньому клятвенна печать. Твоя.
  - Давно помiтила?
  - Вiдколи полазила в його аурi.
  Чоловiк хмикнув.
  - Я принесла твiй плащ, - донька дiстала складений жужмом одяг i простягнула йому.
  - Ти швидко, - кивнув вiн. - Краще собi б залишила, в тих умовах, в яких тебе змушуг жити Анна, вiн мiг би знадобитися.
  - Нi, не варто.
  - Тобi щось потрiбно?
  - Нi... тобто так. Я шукаю артефакти. У мене г список.
  - Давай, - дiвчина миттгво простягнула йому папiрець. - Так, що тут у нас, проти енергокуль г, проти холодно¬ збро¬ знайду, проти заклять кожно¬ стихi¬, проти проникаючих внутрiшнiх ударiв, пастки... Зачекай хвильку...
  Батько сходив на горище i повернувся з величеньким мiшечком.
  - Ось, тут все г. Тiльки я не можу ¬х посилити, попросиш матiр, або зробиш сама.
  - Дякую. Щось ще?
  - У мене таке завдання... Вичислити зрадника. Потрiбно зв'язатися з найомниками, там розпитати... Чого ти смiгшся?
  - Лу, у свiтi беззаконня нiщо не робиться просто так. Ти не настiльки впливова, для iнформацi¬ з тебе тiльки здеруть грошi.
  - Тодi що менi робити?
  - Зрадник, кажеш?
  - Анна думаг, теж найомник. I вiн пiдмiняг артефакти.
  - А iншого нiкого вона не могла вiдправити?
  - Нi. Руслан шукаг нового водника, а вона пише звiт. Да i я сама напросилася...
  - Водника? - Аркл про себе помiтив галочку.
  - Ага. Так що менi робити?
  - Спiймати на гарячому. Зроби так, щоб завезли нову коробку артефактiв. А вiн клюне.
  - I що тодi?
  - По протоколу його потрiбно вбити. Але вирiшувати тiльки тобi. Я спати, - батько уважно на не¬ подивився i залишив одну. Ось i будуть у не¬ зв'язки з iншим менш пригмним свiтом. Ще знадобиться...
  - Дякую, - ще раз подякувала вона i пiшла. T¬ ще чекаг органiзацiя... Да i отриманi артефакти треба занести...
  
  <57>
  Ха, вони так i не побилися! Живi i майже здоровi.
  Люсi швиденько позбулася зайвого грузу, все ж таки артефакти нiколи не легенькi, i вiдправилася в дiм Дерк. Потрiбно ловити зрадника, огневичка навiть вже придумала, де взяти потрiбнi артефакти i скриню, у Анни ¬х он скiльки!
  В будинку вже були ¬¬ кузини i Края, але у дiвчини вийшло ¬х оминути.
  Думагмо далi. Як зазвичай приносять артефакти? Да не варто заморочуватись, коробку можна i пiдкинути.
  Десь тут, у не¬ в мiшку була одна книга, брала про всяк випадок... I таки знадобилася ж!
  Пастки, пастки, пастки...
  Гм, закляття ж залежить вiд його стихi¬...
  Хто вiн, як це влаштувати?
  А якщо робити капкан без стихiйно¬ магi¬? Тодi в нього немаг шансiв. Але пастка через телекiнез - слабина etrange. У них не настiльки розвинений цей напрям магi¬, як у янголiв, вони саме стихiйники, у безсмертних же все навпаки, але ¬х приорiтет - тiльки слабеньке володiння всiми стихiями, в бiльшостi вони спираються саме на телекiнез i на вiльну нейтральну енергiю.
  T¬ магi¬ може не вистачити до завершення закляття, тiльки потратиться, це не ¬¬ компетентнiсть. Може покликати Макса, вiн допоможе. Нi, не варто, сама впорагться.
  Ось тiльки знову марно втрачати енергiю не хотiлося. Що ж це у не¬ за карма, вiчно ходити безсилою?
  Де у Анни порожнi предмети для артефактiв? Хоча навiщо, у не¬ в мiшку все г.
  - Гарсiг, лети, простеж, щоб мене не знайшли пiд час використання вiдьомсько¬ магi¬. Заблокуй вхiд сюди.
  В дiм вона проникла немагiчно, але спустити з другого поверху через вiкно цiлу скриню власноручно з мiшком за плечем - за межами ¬¬ можливостей. Портал, так портал.
  Ось тiльки куди? До Аркла? Вона щойно звiдти, да i не хотiлося б його будити...
  Може ще разочок навiдатися до напiвкровних, вони точно не будуть проти. Потрiбно налагодити з ними стосунки, все ж таки товаришi по нещастю. Так, це iдея.
  Люсi зiтхнула вiд втомленостi i вiдкрила портал в каналiзацiю. Чи, може, було б краще через вiдьомський астрал? Де г ще входи?
  А коробка тяжка. Занадто. Може хтось iз янголiв допоможе ¬й з пасткою? Демонiв просити вона точно не ризикне. Особливо того Власа, наполовину вiдьмака i нижчого демона, непригмний тип.
  Фу, який сморiд. Таки довелося використати телекiнез, щоб швидше пройти. Гарсiя ледве встигла влетiти в портал перед тим, як вiн закрився i тепер знову всiлася у не¬ на плечi.
  А каналiзацiя в центрi чистiша, нiж тут. I де той чортовий портал? Таки краще було заходити через вiдьомський.
  Огневичка знову не помiтила, як пройшла в схованку напiвкровних, але до цього ще доволi довго пробродила пiд землею.
  А що, нiкого, крiм ельфiйки, немаг? Де всi?
  - Ем... привiт, - дiвчина несмiливо пiдiйшла до не¬. - Меган? - перепитала вiдьма iм'я. - А де всi?
  Рудоволоса повернулася до не¬, до цього вона сидiла спиною. Виявилося, на колiнах у не¬ трьохлiтня дитина, теж руденька, бiльш схожа на людину, але в цiй дiвчиньцi теж проглядалося щось ельфiйське. Сестри? Точно сестри.
  - Пiшли рятувати одного ще маленького напiвкровного хлопчика, напiвiнсолiта, його завтра повиннi стратити.
  - Твоя? - поцiкавилася огневичка.
  - Так. Лiя.
  - Лiя. Гарне iм'я, - дiвчина пiдiйшла ближче i сiла поряд. - Можна? - ¬й раптом захотiлося потримати ¬¬ на руках. Вона змусила гарпiю злетiли з плеча, щоб не лякати дитину. Птиця вiдлетiла вiд них, сiвши на речi хазяйки, вона засунула голову пiд крило i, здагться, заснула.
  - Тримай. Ти ¬й сподобалася. А ще тобi потрiбна допомога з пасткою на твою скриню.
  Вона ж iнсолiтка! Так дивно, коли до не¬ в голову пролазив Макс ¬й було непригмно i навiть боляче, а тепер вона взагалi нiчого не вiдчуваг.
  - Це через те, що я запевнила тебе, що це не боляче.
  - Перестань лазити у мене в головi!
  - Гаразд, - Меган дуже не сподобався злий i холодний погляд огневички, не любила вона пiдлих гадюк. Ельфiйка забрала у вiдьми сестру.
  - Вибач, я не в гуморi. Не люблю, коли так роблять.
  - Я помiтила, - але якщо вибачагться, не така вже й погана. В якусь секунду рудоволоса побачила в нiй не вже майже дорослу, в першу чергу морально, дiвчину, а емоцiйну дитину, яка вже просто не маг сил вирiшувати все самостiйно, тримати себе пiд контролем. В ¬¬ очах читався якийсь бiль, вiдбиток зради i втомленостi.
  - Тебе зрадив хтось близький. Хто? Не бiйся, я не в тебе в головi, у тебе в очах все написано, - швиденько додала вона.
  - Мама. Я не хочу про це говорити.
  - Добре, - зiтхнула Меган i по-доброму на не¬ глянула.
  - А ти? Чому ти живеш серед таких вбивць, як ми, як майже всi iз сильною магiгю? Тобi зовсiм не пасуг така компанiя. Що ти взагалi тут робиш?
  Ельфiйка кивнула на сестру.
  - Я в першу чергу дипломат i не дозволю помирати невинним дiтям. I щодо нашо¬ компанi¬... я краще тебе знаю iсторiю кожного з менi знайомих напiвкровного. Всi починали як i ти. Спочатку вбивство через захист, потiм заради вигоди. Всi були колись невинними, але навiть на мо¬х руках г кров, як би я цього не хотiла. Але у нас немаг вибору. Або кровава боротьба, або смерть. I май на увазi: далеко не всi вибирають перше. Тричi подумай перед тим, як iти боротися, бувають випадки, коли краще померти зразу. I головне: живи, Люсi Тенебрiс, поки можеш. Не лiзь на рожон, поки на волi, у клiтцi пташка не заспiваг.
  Рудоволоса замовкла, вона i так забагато сказала. Меган була вражена безрозсуднiстю дiвчини, також ¬й подобалися дорослi думки i недитячi спостереження огневички, скiльки ж ¬й уже довелося пережити?
  Люсi тихенько переварювала почуте. Так незвично, тема була серйозна, а iнсолiтка все рiвно говорила надто м'яко i з дивною вiдчуженiстю в поглядi. Зiставивши факти, у вiдьми вже склався образ ¬¬ спiвбесiдницi. Вона розумна, стримана, вiдносно мовчазна. Самовiддана, дiвчина ненавидiла цю якiсть у матерi, але Меган це навпаки личило. Спокiйна дуже, Люсi так би не змогла. Розсудлива i покiрна. Якраз покори ¬й i не вистачаг, може ельфiйка з нею подiлиться? Огневичка всмiхнулася сво¬м думкам i кивнула.
  А що, кориснi поради, може, пригодяться.
  - Як думагш, скоро вашi повернуться?
  - Не терпиться виконати завдання?
  - Не люблю вiдкладувати все на завтра.
  - На сьогоднi, якщо точнiше, пiвнiч вже давно була. Краще поспи, вони повернуться тiльки зранку.
  - Еее... А чому тодi твоя сестра не спить? I не розмовляг?
  - Лi¬ приснився кошмар. I вона мовчить вже кiлька мiсяцiв, ¬¬ ледве не вбили, шок досi не пройшов, - старша сестра зручнiше посадила дiвчинку з розумними очима i зiтхнула. - З цим я i намагаюся боротися. Жорстокiсть магiчних свiтiв не повинна торкатися дiтей, - Меган вклала дитину спати на диван, де вони сидiли, i вкрила ¬¬ пухнастим покривалом. - Лягай спати, до свiтанку ти нiкого не побачиш.
  - Добре. Ще можна запитання: а яка в тебе спецiалiзацiя?
  - Я дипломат. Я вже казала, - ельфiйка погасила артефакт бiля дiвчинки i вляглася на широкому лiжку зовсiм поряд, всерединi кiмнати. I хто його сюди поставив? - Душ - дверi справа вiд тебе. I не вздумай взяти мог полотенце, воно зовсiм нове, - всмiхнулася iнсолiтка i, остаточно погасивши свiтло, вкрилась з головою ковдрою.
  Вiдьма не стала ¬й заважати. Душ... Клас, вона востаннг милася пiсля манiпуляцiй з аурою у батька, пiсля якось не було часу.
  Через пiвгодини дiвчина вийшла пiсля ванно¬ з мокрою головою i розклала собi стареньке крiсло в кутку, перед цим перетащивши туди скриню Анни i свiй мiшок. Вона невибаглива, до того ж цей свiтанок буде десь через годину або менше... I який сенс такого сну?
  Та нi, сенс г. Як тiльки ¬¬ голова торкнулася подушки, огневичка просто вирубилася. Нi, да ну ¬х всiх, i хай тiльки хтось спробуг ¬¬ розбудити!
  Таки розбудили. Гади. Пiдняв ¬¬ Влас, йому не сподобалося, що вона тут заночувала. Вiд несподiванки огневичка пiдскочила, кинжал з ¬¬ поясу царапнув його руку.
  Демон тiльки мовчки подивився, як миттгво затягнувся порiз, на пiдлогу впала тiльки одна крапля, в яку чоловiк миттгво кинув вогнекулю, дiвчина знала наслiдок свог¬ кровi на речах, саме через таку помилку на нiй i клятва, i вкрадчивим голосом запитав:
  - Ти здурiла?
  - Ти мене налякав!
  - Парано¬чка! - рявкнув вiн. - Вставай! Вляглася на могму крiслi, ще й накинулася!
  - Тобi все рiвно нiчого не буде, порiз вже затягнувся.
  - В чужому дому не нападають, тебе що, мати цьому не навчила?! Вiд Дерк у тебе тiльки розшатана психiка, де тво¬ манери?!
  Все, кров у Люсi в жилах закипiла.
  - Не кричи на не¬, - зовсiм спокiйна i безстрашна до не¬ наблизилася Меган: - Пам'ятай, що це налякана дитина.
  Влас психанув i пiшов до Марата.
  - Заспокойся! - iнсолiтка пiдiйшла до не¬ ще ближче. Вiдьмi так хотiлося вдарити наглого демона енергокулею зi спини... А ще краще якимось прокляттям. Йому то навряд чи щось буде, максимум втратить енергiю, а для не¬ це буде пригмно. Налякав, гад. Останнiй раз ¬¬ так розбудила Мей, чому всi пiдкрадаються до не¬, коли вона спить?
  Дiвчина голосно видихнула i повернулася до рудоволосо¬.
  - Де Сильвiя?
  - Замiтаг слiди разом з Еманом.
  Що ж, не все так погано. Iнший янгол г, попросить у нього.
  Вiдьма встала з лiжка i, кивнувши ельфiйцi, пiшла в середину кiмнати.
  - Крiсе, - несмiливо наблизилася вона. - Можна тебе на хвилинку?
  - Так, звичайно.
  Молодий чоловiк пiдвiвся з дивану, i як йому крила не заважають лежати? Да нi, вони ж такi м'якенькi... пухнастi...
  Вiн помiтив ¬¬ погляди на його особливiсть, крила швиденько склав, i вони просто розвiялися, бiлi, ледь помiтнi символи на обличчi теж щезли, тепер вiн повнiстю виглядав як etrange.
  Шкода, що сховав. Дiвчина хотiла торкнутися ¬х. Але, мабуть, не час, щоб дослiджувати i тим паче мацати представникiв iнших магiчних народiв.
  - Що тобi на цей раз треба?
  Як же так його вмовити... Мабуть, вiн проти вiйни etrange-вiдьмакiв.
  - Думаю, ти знагш про вiйну в свiтi etrange, i я повинна брати в нiй участь. I я повинна обережно спiймати зрадника-артефактора в сво¬х рядах, гдиний вихiд, оскiльки я нiчого про нього не знаю, - пастка через телекiнез.
  - А ти не можеш ¬¬ зробити. Я зрозумiв. Вибач, але зараз я занадто втомлений, не зможу. Але обiцяю: поверну резерв - зроблю те, що ти просиш. А поки що йди i виспись, Влас до тебе не пiдiйде, я проконтролюю. I не бiйся його, вiн сам тебе бо¬ться, ти сильна вiдьма i головне: жiнка. Не знаю, чула чи ти, але його зрадила дiвчина i вiн тепер злий на всю протилежну стать.
  - Я не знала, - пiдтвердила вона i помiтила галочку. Його, виявлягться, теж зраджували. Але ¬й би не хотiлося бути такою ж злою, як вiн. Хоча на те Влас i демон, щоб бути злюкою. Хоча ¬¬ думка про них з самого початку виявилася помилковою, ¬м немаг нiяко¬ справи до людей, гдине, що вони роблять - вирiшують непригмностi, пов'язанi з магiгю у немагiчному свiтi, причому не завжди дипломатично. Iншi раси вони просто не чiпають, не завжди демони - вбивцi.
  Да i вiдьмаки теж... а на ¬¬ руках вже г кров...
  Люсi трохи поникла i знову вляглася спати. А що, ¬й все рiвно довго чекати, резерв у Крiса зовсiм на нулi, спецiально перевiрила. Дiвчина перевернулася на другий бiк, лицем до стiнки i знову провалилася в сон. Да i снилося ¬й щось таке нiжне... Нагадувало батька. Як же ¬й хотiлося пiд час таких снiв просто не прокидатись, не повертатися в свiт кровi, болi i зради... Але доводилося.
  
  <58>
  Огневичка проспала аж до вечора, ¬й нiхто не заважав. Навiть Гарсiя продовжувала мовчки сидiти в крихiтнiй формi бiля ¬¬ речей, як i сидiла до цього. Ну i добре. Вона не проти. Але все ж таки щастя довгим не буваг, потрiбно повертатися.
  Люсi пiднялася з лiжка, вiдразу вiджалася вiд пiдлоги тридцятку, давно не робила, i пiшла до Крiса. Той задоволено сидiв на диванi i перемовлявся з Маратом. На низькому столику перед ними лежали карти, багато карт багатьох астралiв. Стратегi¬, плани будiвель, окремо лежали креслення коридорiв магiчних в'язниць, щiльно вкритими рiзного роду помiтками, вказано було навiть способи вiдступу. Дiвчина аж присвиснула.
  - А, Лу, ти вже прокинулася. Макс заходив, поки ти спала, сказав, його тут не буде кiлька тижнiв.
  - Чому це?
  - Знову зайнявся чимось на тип шпигунства. Бiльше не пояснив.
  - Добре, - кивнула вона. Яке шпигунство? Дивно. Вiн ¬¬ не попереджував. Хоча... вона ж для нього нiхто, вiн i не повинен був звiтувати. - Можна ближче глянути? - вiдьма наблизилася до карт, а зеленоокий демон потягнув ¬¬ на себе i посадив мiж ним i Крiсом на диван, причому майже собi на колiна. Люсi миттгво вiдiдвинулася, вона вже зрозумiла, що Марату подобагться гратися з дiвчатами.
  Вау, цi карти навiть кращi тих, що у ¬¬ батькiв. Огневичка вiдразу оглянула в'язницю etrange, мало що може трапитися.
  Стiльки захисних заклять... Сфотографувати б... Але вона вже так сильно вiдвикла вiд iнтернету i смартфонiв, що навiть не носила з собою мобiльний телефон, залишила у Марини, його все рiвно не було де заряджати. Але магiчним свiтам i не потрiбна технiка.
  - А можна я скопiюю?
  - Звичайно, можна було i не питати, - Крiс дiстав також iншi схеми i пiдсунув iншi плани будiвель, в тому числi i iншi в'язницi. - На, пригодиться, - пiдморгнув вiн.
  - Так як там у тебе з резервом? - поцiкавилася дiвчина. - Зробиш те, що я просила?
  - Зроблю. Ось тiльки на що накладати?
  - А, зачекай, я зараз покажу. Тiльки скопiюю, - вiдьма збiгала до мiсця, де спала, добре, що зараз немаг нi Власа, нi Емануеля, проте Сильвiя теж ще не повернулася. Для перенесення коробки Анни знову знадобився телекiнез, проте Люсi вчасно згадала, що в сумцi г потрiбний артефакт вiд батька.
  А вiн гарно оновив ¬й кiлька речей. Мотузка, карабiн. Запасний одяг, теплiший. Новенькi артефакти. Просто прекрасно.
  Дiвчина зберегла копiю карт в пам'ятi крихiтно¬ капсулки, це нагадувало ¬й флешку, i нарештi повернулася до янгола.
  - На ось цю скриню з артефактами, - показала вона.
  - Якого ефекту ти хочеш?
  - Менi потрiбно спiймати того, хто до не¬ фiзично доторкнеться.
  - Навiть так? Ну, я спробую. Мiцнi пути робити?
  - Щоб тримали.
  - Да нi, ти не зрозумiла. Його задушити, чи зв'язати?
  - Давай без вбивств.
  - Все ясно. Залиште мене, я попрацюю. Готово буде хвилин так через 10, не менше.
  - Дякую тобi. Поки що немаг за що.
  Вiдьма i демон послухали Крiса, дiвчина взяла в руки свiй мiшок, на плече до не¬ сiла Гарпiя, яку потрiбно було б покормити, оскiльки вполювати нiкого тут птаха не могла, i вони вiдiйшли на iнший диванчик до Меган. Поряд iз нею Лi¬ вже не було. Бiдна дитина.
  - Народ, а чому немаг так довго iнших? З ними все впорядку? - тихенько поцiкавилася огневичка, дiстаючи сире м'ясо. В животi у не¬ непригмно заурчало, хотiлося ¬сти. T¬ рука також зарилася глибше в мiшок i витягнула консерву, паштет. Ну хоч щось. - Будете? - запропонувала вона.
  - Нi, - демон вiдмовився вiдразу. А, так, вони ж майже не ¬дять. - Декiлька годин тому до них вiдправився Влас, виберуться, скоро повиннi бути, - молодий чоловiк глянув особисто на Меган, яка явно нервувала. - Та не бiйся ти за нього, нiчого з тво¬м дорогоцiнним не станеться.
  - Я цього не знаю, - з докором глянула на нього ельфiйка i намотала локон волосся на палець. Рудоволоса постiйно поглядувала на один i той же портал. Звiдти вони повиннi вийти?
  Якщо туди вiдправився демон, значить не все так добре. Що вже сталося? Чи не чекати ¬м нападу?
  - Точно все впорядку? - перепитала огневичка.
  А, так, впорядку. З дальнього порталу вивалилася зникла трiйця, перехiд мигнув i зник пiсля пасу Сильвi¬.
  Це кошмар, вони всi в пилюцi, демон без свiдомостi, з його спини, здагться, торчить дрвжелезна стрiла, чорне страшне, наче драконяче, крило порване, у ельфа на щоцi порiз, i всi заляпанi кров'ю. Еман кинув на пiдлогу окровавлений меч Власа на пiдлогу, вiн тут зараз не потрiбний, i потащив його на диван.
  - Допригався, - буркнув вiн сво¬й дiвчинi.
  Меган пiдбiгла до них i почала оглядати рани.
  - Смертельнi для людей, - повiдомила вона. - Стрiла пройшла за декiлька мiлiметрiв вiд серця. Отругна. В загонi ловцiв був ельф?
  - Був, - янголка впала на сусiднг крiсло. Точно, вона ж не лiкуг! Меган може як iнсолiтка, Сильвiя нi. Крiс, огневичка була майже впевнена в цьому, зцiлити не зможе, сил не вистачить. Вiн щойно наклав для не¬ зовсiм не просту пастку.
  - Як вiн? - Марат з надiгю запитав про свого друга.
  Ельфiйка похилила голову.
  - Майже труп.
  - Тодi чому ти нiчого не робиш?! - Люсi не витримала. Так, демон ¬й не подобався, але просто дати йому померти?
  - Я не можу! Не встигну зiбрати необхiдну кiлькiсть енергi¬, щоб затягнути рани так швидко! Я погано лiкую!
  - Пропустiть.
  Вiдьма не витримала. У не¬ все вийде, вона впорагться.
  Влас хоч i гад, але вiн дав ¬й свою енергiю. Борги потрiбно вiддавати.
  Зцiлити у дiвчини вийшло не з першого разу, все ж таки вона була проклятiйницею, а не цiлителькою. Але наявнiсть резерву значно ¬й допомогло. Огневичка залiкувала небезпечнi, але не смертельнi поранення, в тому числi i крило, тепер настала черга найсерйознiшого.
  - Народ, хтось повинен витягнути стрiлу. Рiзко. Меган, я не впораюся так швидко без його стабiльного стану. Притримай його.
  - Я не некромантка!
  - Iнакше вiн помре! - Люсi i так була вся заляпана кров'ю, але тiльки тепер нерви почали здавати.
  До друга наблизився Марат, демон взявся за тоненьку, але мiцну паличку з залiзним отругним вiстрям.
  - На рахунок три, - дiвчина кивнула iнсолiтцi. Аби тiльки та змогла хоч трошки протримати його, щоб не помер завчасно. - Раз. Два. Три!
  Марат рiзко смикнув стрiлу i витягнув ¬¬ з тiла напiвкровного вiдьмака. Бризнула кров, заляпавши йому сорочку.
  Вiдьма миттгво пiднесла руки над раною i почала розсiювати на не¬ свог закляття. Аби тiльки вийшло!
  Все правильно, вона не помилилася. Так, потужнiсть зцiлювання була зовсiм невелика, але кровотеча припинилася, рана стала в рази меншою, а через кiлька спроб зникла зовсiм.
  Люсi втомилася. Така робота дуже виснажуг, оскiльки це не ¬¬ спецiальнiсть i нiколи не буде. Але вмiння дуже корисне, могти потрiбно все.
  Огневичка опустилася на пiдлогу. Нi, не вiд обезсилення, магi¬ в нiй достатньо, ¬¬ резерви майже повнi, нiчого дивного, вона весь день вiдпочивала. Але морально вже була на нулi. Занадто тяжко, в першу чергу емоцiйно, вiдьма наче знову опинилася на полi бою плiч-о-плiч з Арклом. Не хотiлося ¬й це згадувати.
  - Меган, можеш долiкувати? - тихенько попросила вона.
  - Немаг потреби. Вiн скоро i сам прийде до тями, - до не¬ приблизився Крiс i допомiг пересiсти на крiсло. Руки дiвчини досi були всi в кровi, i Сильвiя простягнула ¬й серветку. А сенс? Тут мити потрiбно. Добре, що одяг, який дав ¬й батько не брудниться, хоч вiн чистий.
  Огневичка обережно пiшла до ванни i вiдразу заглянула в дзеркало. Ну-ну. Одяг не змiнився, а нещодавно помите волосся "пофарбоване". Голову знову доведеться мити...
  Люсi попередила, що вона в душi, але вiдмилася в раковинi. Швидко позмивавши слiди, вiдьма вийшла, був вечiр, потрiбно було повертатися в астрал etrange. А, може, ну його? I так добре. Вона ж якби виконуг вогнне завдання, нiчого такого, а для не¬ - курорт.
  Гм, а шампуня пiсля не¬ майже не залишилося. Цiкаво, чий вiн був?
  Влас досi лежав непритомний. Так, краще залишитися, поки вiн не розплющить очi, що, якщо демону стане гiрше, вiн не зможе перебороти отруту, вивести яку вона не в силах? Безсмертним не потрiбний антидот, але в такому станi впоратися з фiзичними пораненнями вони не в силах. Тому демона нiхто не тривожив, його тiльки зручнiше поклали.
  Дiвчина ще трохи посидiла поряд iз пораненим, виявилося, що ельфа i янголку заманили в пастку, а вiн, прорвавши ¬¬, пiдставив себе пiд удар, вчинив як справжнiй вiдьмак, який захищаг свою родину. Може, цi кiлька напiвкровних i г його сiм'я? Та нi, здагться, у нього г батько-вiдьмак. Або у них поганi вiдносини, або просто не достатньо близькi. Хто його знаг?
  Огневичка заснула пiсля всiх, до цього якось не виходило. Вона все думала, думала, думала...
  Цiкаво, що зараз вiдбувагться в астралi etrange? Вiдьма зникла майже на добу, чи шукаг ¬¬ Анна?
  Що там з новим водником, г кандидатура? Чим займагться Аркл, де Макс? Вона правильно чула, чи ¬¬ батько звернувся в сенатi проти вiйни.
  Дивнi у них порядки, в цих астралах. Наскiльки вона знала, сенаторство зазвичай не передагться зi спадком, це ж повинен бути представник народу, а не аристократi¬. Але нi, у вiдьмакiв будь-яка влада спадкова. Але Аркл достойний цiг¬ посади, Люсi помiтила, як йому приносять списки прохань i проблем, це не його компетенцiя, але чоловiк все рiвно видiляг грошi. I хоч зовнi йому на всiх все рiвно, але вiн не жадiбний i вiддаг все непотрiбне тим, хто цього дiйсно потребуг, пiклугться про простолюдинiв i справедливо вiдстоюг ¬хнi права у вищому свiтi, даг певну свободу. I одночасно пiдкоряг ¬х.
  Все, якi у не¬ плани на завтра? Дiвчина глянула на Гарпiю, та, майже задоволена i нагодована знову спала.
  Так, ¬й потрiбно розвiдати ситуацiю в астралi, потiм пiймаг найомника, вiдьма перевiрила, Крiс блискуче наклав на скриню Анни закляття, повинно спрацювати. А ще добре, що вона стала бiльш-менш помiчати навiть сховану магiю, якщо магiчну дiю виконав напiвкровний. Цiкаво, з чого раптом таке вмiння?
  Все, можна спати.
  Люсi прокинулася раненько, але була бадьорою i вiдразу вмилася i почистила зуби. Майже всi спали, тiльки Меган i Емануель кудись зникли, але не важливо. На даний момент дiвчину бiльше цiкавило самопочуття пораненого вчора демона, все ж таки це вона його врятувала, а той нарештi спав здоровим сном. Тихенько, щоб нiкого не розбудити огневичка його оглянула. Магiя бiльш-менш в порядку, точнiше сказати не можна, цiлительство i дiагностика - спецiальнiсть iнсолiтiв. Фiзично вилiкугться сам, уже майже вилiкувався, не дивно, з його то регенерацiгю.
  Все, можна йти звiдси. Який там портал веде до etrange? А, ось цей, так, вона непогано його запам'ятала. Цiкаво, а що за iншими телепортами? Tй дiйсно хотiлося побачити й iншi астрали, а не тiльки доволi убогий свiт iнсолiтiв.
  Вiдьма скористалася телекiнезом, щоб винести закляту коробку, свiй рюкзак одягнула на плече, на два не вийшло, оскiльки там ще зрання вмостилася гарпiя.
  Tй знову довелося одягнути артефакт з iлюзiгю, який вона зняла, коли зiбралася до напiвкровних. Його довелося пошукати, Люсi вже аж злякалася, що загубила медальйон. Але нi, знайшла таки в кишенi.
  Ну, все, була не була.
  Огневичка скочила в портал. А це точно той, вона не помилилася? Це зовсiм iнше мiсце. Але, судячи з магi¬ навколо - астрал etrange. Де вона вже опинилася?
  Мабуть, виходи з порталiв перемiщуються. Ну-ну. Так в який пiдвал ¬¬ на цей раз занесло? Невеликий, точно не каналiзацiя.
  А, плювати. Вiдьма наплювала на правила обережностi i вiдкрила власний перехiд прямо звiдти. А що, ¬й шукати вихiд? Нi, дякую. Портал все рiвно потiм перемiститься.
  Дiвчина дiяла доволi нахабно, заявившись в кабiнет Руслана. У нього сидiла на той момент Мей, батько про щось ¬¬ розпитував, але з ¬¬ приходом вони замовкли. Гм, у них, схоже, покращилися вiдносини, природничка явно охоче з ним розмовляла, вони стали ближчi.
  - Люсi? Тебе довго не було. Ти виконала завдання?
  - Майже, - огневичка показала закляту коробку. - Я вже влаштувала пастку, скоро спiймаю.
  - Ти дiгш повiльно, - докорив ¬й чоловiк.
  - Проте якiсно, - вона заперечила. - Про термiн розмова не йшла. А у мене були вихiднi.
  - Яку пастку ти зробила?
  - T¬ робила не я. I ви ¬¬ не вiдчугте, вона з магiгю телекiнезу.
  - Телекiнезу? Скiльки ж ти за не¬ заплатила?
  - Бiльше нiж ви думагте, - не стала уточнювати вона. Звiсно, немаг нiчого важливiшого за життя.
  - Добре. Мей, тобi краще пiти, скоро прийде Анна, у нас трьох з Лу буде розмова.
  Природничка кивнула i блимнула, мабуть, в дiм Дерк. Або в новий табiр, якщо вiн вже г, минулий же розбили минуло¬ ночi.
  Гм, а до не¬, скорiше за все, якесь особливе ставлення, вона приймала участь у всiх офiцiйних розмовах дорослих, про якi знала.
  Повiтряник i вiдьма просидiли самi недовго, невдовзi в кiмнату ввалилася огневичка.
  - О, я якраз тебе шукала, - жiнка вiдразу звернула увагу на доньку. - Тебе не було двi ночi, я хвилювалася.
  - Пф, - хмикнула вона i вiдвернулася.
  - Ти виконала завдання?
  - Я не лiтаю, - буркнула дiвчина.
  - Анно, зрадник майже на крючку, у тебе дуже розумна донька.
  - Гаразд, до цього ще повернемося. Руслане, що з новим водником?
  - Було декiлька кандидатур. Двог - вiдьомськi шпигуни, ще одного вже пiдiбрав iнший загiн.
  - Так ти досi не нiкого знайшов?
  - Чому не знайшов? Знайшов. В iншiй ситуацi¬ я би його не взяв. Репутацiя в нього жахлива, вчиться пiд чужим прiзвищем, вiн мастер втечi i кримiналу. Але загалом хлопець вiн непоганий, а у мене наказ за ним стежити, навiть не спiймати, це неможливо, поки вiн сам цього не захоче. Вiн напiвкровний, наполовину iнсолiт.
  Анна скривилася, Люсi тiльки пiдняла голову. Невже..?
  - Люсi, ти знагш його. Макс Деакатар. Але у нас бiльш вiдомий пiд прiзвищем Аманзi.
  От чорт!
  
  <59>
  Нi, Люсi не знала його прiзвища. Макс. Це ж повинен бути вiн, все зiйшлось. Але що вiн тут забув? Якого чорта вiн ув'язався в цю вiйну?
  ¦дине, що ¬¬ порадувало - незадоволена гримаса матерi. Аннi тепер буде не до не¬, жiнка зосередиться на кримiнальнику. Хлопця шкода.
  - Вiн прийде на останню бесiду через десять хвилин, його кандидатуру вже утвердили, з документацiгю проблем немаг.
  - Руслане, чому саме його, нахального напiвкровного байстрюка? Невже дiйсно не було нiкого достойнiшого?
  А вiдьма права, йому буде не солодко в цьому гадюшнику. Дiвчина не змогла не втрутитись:
  - Вiн чудовий спецiалiст, шпигун i друг, чесний i вiрний. I вiн достойний. Напiвкровний? Анно, як не тобi знати, що дiти не повиннi розплачуватися за помилки батькiв. А щодо наглостi... Ввiчливiсть - не головне в життi. А коли на тебе на¬зджають, на етикет i поведiнку стаг реально байдуже. До того ж на цiй вiйнi вмiння iнсолiта - безцiннi.
  Мати вже була на взводi. Мала вiдьма поставила ¬¬ на мiсце, ¬¬, в декiлька разiв ¬¬ старшу! Etrange вже зрозумiла, що покорити ¬¬ буде тяжко, але не неможливо. Жiнка не збиралася здаватись.
  - Я не до тебе зверталася, - буркнула вона.
  - Твоя донька права, Анно. Перестань.
  О, тепер i цей перебiжник пляше пiд дудку молоденько¬ огневички. А etrange знову одна...
  - А ти подумав, що в загонi три майже дiвчинки, хто знаг, що в головi у цього Макса? Я про них непокоюсь!
  - Ось тiльки насилькика з мене робити не треба, - непригмно i холодно зайшов в кабiнет хлопець. - На вiдмiну вiд вас я не кидав напризволяще дiтей, не намагався вбити ¬х, а за свою доньку можете не хвилюватися, вона в надiйних руках. Якщо взагалi хвилюгтесь, - невдоволено додав водник i сiв у крiсло бiля Анни. Стало якось навiть тiснувато.
  - Що ти собi дозволягш, байстрюк!
  - Пiдбирайте слова, Анно Дерк, ми говоримо офiцiйно, - нда, ще один непохитний, хоча очi у нього палають праведним гнiвом. Тепер проблеми матерi подво¬лися. I це вона ще не знаг, що для Люсi вiн бiльше, нiж друг.
  - Перестаньте сваритися, вам ще разом працювати, - теж доволi холодно зупинив ¬х Руслан i перейшов до справ: - Края де? Вона теж повинна брати участь.
  - Вже тут, - нестихiйниця увiрвалася в кабiнет i грюкнула дверима. - Консультувала Рею щодо захисту табору, поки мене не буде. О. Якi люди! - жiнка теж звернула увагу на Макса. - Аманзi, що ти тут забув? - вигнула брови вона.
  - Теж саме, що i ви.
  - Вiн наш новий водник, - фиркнула ¬¬ сестра, взявши зi столу якiсь документи.
  - Тодi удачi, - Края звернула увагу на тон огневички. - Не бо¬шся, що спiймають?
  - Це не так легко зробити, - пожав плечами вiн.
  Повiтряник почекав, поки вони не заткнуться, i продовжив:
  - Так ось. Ми всi знагмо, що у нас один iз найсильнiших загонiв. Двi сильнi огневички, стiльки ж нестихiйниць, а також обдарованi кожно¬ стихi¬.
  - А можна без цього, це все i так ясно, - нда, Анна дуже люта.
  - Можна. У зв'язку з цим нас вiдправляють на ще один штурм справжньо¬ фортецi. T¬ захопили три днi тому, - Руслан дiстав якийсь рулон паперу i розклав карту на столi.
  - Що за фортеця? - поцiкавилася Анна. Вона захищала далеко не одну крiпосну стiну.
   - Карес, - огневичка аж нахмурилася. Гм. - Для тих, хто не знаг: два входа, навколо глибокий i широкий рiв, без повiтряника там робити нiчого. Мости магiчного укрiплення, артефактнi, ¬х можна елементарно зруйнувати. Бiйницi над воротами, магiчний захист, мiцнота стiн - все просто найвищо¬ якостi. Висновок лише один: вона неприступна.
  - Новини так собi, - Края почесала макiтру. - А гарнi новини г?
  - Так, - чоловiк кивнув i пронизав поглядом напiвкровну вiдьму. - Я перевiрив артефакти, якi принесла Люсi, навiть дав свогму другу-майстеру, щоб впевнитися остаточно. Вони iдеальнi, працюють, наче годинник. А також там г захиснi одиницi для кожного члену загону, слабенькi, правда, але дякую тобi, Лу, в списках цього не було. ¦дине, ще не сподобалося артефактору, вони вiдьомськi.
  - Так, я просто подумала, що нехай вiдьмаки заплутаються i приймуть нас за сво¬х через артефакти, - мило всмiхнулася дiвчина i стикнулася поглядом з хлопцем. Той теж посмiхався.
  - Непогана iдея, але навряд чи спрацюг. Далi. Ця новина так собi, кому як, хто буде радий, хто нi. По могму проханню для ефективного виконання цiг¬ мiсi¬ тимчасово об'гднують два загони. Наш i сенатора Ллойда Тернон.
  Мати-огневичка застогнала.
  - Так, Анно, я знаю, що у вас не лади, але це необхiдний захiд.
  Щось ¬й сьогоднi не щастить. Аж шкода ¬¬.
  - Вiн кретин i пiдлий гад.
  - Це всi знають. Вiн готовий жертвувати людьми заради влади, - сестра etrange i сама задумалася над ситуацiгю. - Але у нього сильна команда i два повiтряника. А вiн сам чудовий природник, Мей з ним i поряд не сто¬ть. Нам без них не обiйтись.
  - Гаразд, - рикнула жiнка. Вона може бути хоч тричi генералом, але тут вибирати не ¬й. - Щось ще?
  - Здагться, все.
  - Де i коли зустрiчагмося з загоном Тернона?
  - Через чотири днi.
  - Дивно. Довгенько якось. З чого це?
  - Все вiрно, я таки дещо забув. Не повiриш, вiн теж був далеко не в захватi, що йому доведеться працювати з тобою, i, пiдключивши зв'язки, почав вимагати перевiрку профпридатностi нашого загону. Завтра о дванадцятiй кожного запитають теорiю ведення бо¬в, звичайних i магiчних, да i не тiльки теорiю, просканують ауру, перевiрять на контроль магi¬, особливо тебе, Анно, оскiльки ти набагато сильнiша Люсi... Не бачу сенсу все це говорити, ти i сама знагш.
  - Це я не профпридатна? Ну, кретин! - люто видихнула вона. - Перевiрка тут, у штабi?
  - Так.
  - Завтра буду, - буркнула жiнка i зникла. Все правильно, з не¬ досить на сьогоднi. На огневичку неначе прокляття наклали.
  - Я теж пiду, - ¬¬ донька теж пiдскочила зi стiльчика бiля само¬ стiни i швиденько вскочила в портал.
  - I я, - хлопець також кивнув i ще встигнув заскочити в перехiд дiвчини, який закривався.
  А ось приземлився iнсолiт невдало, вилетiв горизонтально i, збивши на землю дiвчину, впав сам.
  - Макс? - вiдьма скинула з себе його руку i рiзко пiдскочила на ноги.
  - Що?
  - Навiщо ти пiшов за мною?
  Хлопець теж пiдвiвся i глянув на не¬. Його рука потягнулася до ¬¬ ши¬ i зiрвала артефакт.
  - Я думав, тобi захочеться поговорити.
  - Хотiлося, - кивнула вона. - Ось тiльки зараз мене бiльше хвилюг завтрашнiй тест.
  - А, ти про це думагш? Да ти не хвилюйся, все буде добре.
  - Я думала йти до Аркла, запитати, але, може, ти розкажеш менi? Що це взагалi таке, в чому його суть?
  - Це просто перевiрка твог¬ богздатностi i все, в командi просто забагато дилетантiв. В документах вказано, що твiй рiвень сили слабкий, складнi i середнi закляття вiд тебе чекати не будуть. А твiй батько навчив тебе багато чому, для тебе теорiя не створить проблем.
  - Але як щодо того, що ми напiвкровнi? Це не спливе?
  - Нi, не хвилюйся, твiй захист аури пробити не зможе нiхто. Свiй я вже закрiпив перед приходом сюди, тож це вже теж не проблема.
  - Добре, - кивнула вона. - Макс, чому ти прийшов? Навiщо? Навiщо ти вв'язався в цю вiйну, вона не твоя.
  - I не твоя теж. Я просто не хочу, щоб з тобою щось сталося, я зможу тебе захистити.
  - Я не безпомiчна, щоб мене захищати.
  - Лу, я просто хочу бути поряд.
  - Ти не думав, може, не варто?
  - З чого це?
  - Один з нас буде в небезпецi - загинемо обог.
  - I все це лише через це?
  - Тобi не достатньо цiг¬ причини?
  - Нi, не достатньо, - твердо пiдтвердив вiн. - Ти не просто менi подобагшся, я люблю тебе, Лу. I я завжди буду поряд, навiть якщо ти цього не хочеш.
  Дiвчина закам'янiла. Вiн любить ¬¬? Ранiше ¬х нiхто не казав таких слiв. Але це все ускладнюг. Нi, тiльки цього ще не вистачало!
  Чесно кажучи, хлопець сказав це не зрозумiвши, що, власне, ляпнув. Це була правда, але вiн i не думав це казати.
  - Максе, я дiйсно думаю, що нам краще не бачитись, - в ¬¬ голосi з'явилася сталь, а в очах зiбралася темрява. Люсi востаннг заглянула йому в очi, вирвала з руки свiй артефакт i блимнула, ¬й хотiлося все обдумати. Що вона маг? Купу проблем, до яко¬ додався ще й iнсолiт? Нi, тут не можна втекти, треба щось вирiшити.
  Чи дiйсно вiн любить ¬¬? Можливо. Заради чужо¬ людини нiхто не пiде на такi жертви. Але чи любить його вона? Так, вiн ¬й дуже подобагться, але про любов говорити ще надто рано. Зараз не до цього, все. У не¬ завтра тест, потрiбно викинути Макса геть з голови, а то i з серця. Але чому ж не виходить?
  
  <60>
  Чорт, ну навiщо вона йому це сказала? Якийсь замкнутий круг, так хочеться, щоб вiн ¬¬ обiйняв, притулитися до нього. А його тепер немаг поряд...
  У Люсi нiяк не виходило викинути Макса з голови, що б вона не робила. Врештi-решт огневичка психанула i перенеслася до Анни, знайти сво¬х родичiв для не¬ було не складно.
  Знову гора Алтеа, холодний вiтер в лице i свiтла постать.
  Мати стояла над прiрвою, яку колись зробила. Якби дiвчина не знала ¬¬, то подумала б, що жiнка вирiшила ско¬ти самогубство. Але нi, вона завжди так стояла.
  В цей раз вiдьма вперше з'явилася на однiй з нею сторонi провалля. Ранiше вони завжди говорили на вiдстанi. Etrange вiдчула ¬¬ прихiд, але не обернулася, продовжила стояти. Люсi пiдiйшла до не¬ ближче i теж, як i вона, подивилася в даль.
  - Не знаю, чи казав вiн тобi, але саме тут ми найчастiше зустрiчалися, хоча Аркл був справжнiм романтиком i завжди намагався вiднести мене на край свiту.
  - Ти любила його?
  - Звичайно любила.
  - Тодi що сталося, чому ти його ненавидиш?
  - Через нього вмерла Вiола, вiн утримував мене бiля себе дванадцять рокiв i найголовнiше: намагався забрати тебе, - нарештi мати повернулася до не¬ i навiть не вiдвернулася, зустрiвшись з чорними очима.
  - Аркл нiчого не робить без причини, - пiдмiтила дiвчина. - Навiщо я тобi, для тебе я - непотрiбна напiвкровна обуза, а ще, вiрогiдно, засiб для досягнення мети - перемоги над вiдьмаками, над Арклом. Вiдпусти мене.
  - Нi.
  - Якщо любиш, вiдпусти. Ти лише ламагш менi життя.
  - Лу. Я буваю неправа, але i вiдпустити тебе не можу. Я знаю, що ти вже вбила, ти занадто небезпечна. Вiн змусив тебе, так?
  - Нi. Я сама пiшла на це i вже поплатилася. Це був лише мiй вибiр.
  - Знагш, я не уявляю свого життя без тебе, але все частiше думаю, що, можливо, краще менi було тебе не народжувати. Я не хотiла для тебе тако¬ долi. Долi безчесного вбивцi, як i у твого батька.
  - Ти теж не свята, - на перший вигляд байдуже пожала плечами дiвчина.
  - Я все роблю заради загального блага. Вiн же тiльки для себе.
  - Не тiльки, - заперечила дiвчина i через якийсь час запитала: - Анно, ти любиш мене?
  - Що за дурницi, звичайно люблю!
  - Я готова стати перед тобою на колiна, тiльки звiльни мене вiд клятви. Тiльки ти можеш ¬¬ зняти.
  - Не можу. Вона не знiмагться, це до закiнчення вiйни, - в голосi був якийсь такий сум, жаль.
  Дiвчина похилила голову. Tй не вiрилося, що жiнка ¬¬ любить. Iнакше вона б знайшла вихiд.
  Через кiлька хвилин мовчанки Анна сказала те, що давно потрiбно було сказати. Настав час користуватися порадами Аркла.
  - Вибач мене, Лу. Я знаю, я не найкраща матiр, я не вмiю дiлитися, не хочу, щоб ти була схожою на батька. Але я би все вiддала, тiльки би ти була бiльш-менш щасливою, щоб я щодня могла бачити твою усмiшку, адресовану менi. Я не бажаю тобi зла. З самого твого народження я намагалася дбати про тебе, ти просто навiть не уявлягш, як менi тебе не вистачаг.
  Невже дiйсно любить? Як довго дiвчина чекала цих слiв... Вона ¬й потрiбна...
  Люсi не витримала i мiцно-мiцно ¬¬ обняла. Дiйсно, може, це правда? Але чому тодi в ¬¬ голосi вiдчувагться якась така ледве помiтна фальш?
  - Ти теж мене вибач, Анно, я буваю нестерпна. Але тут вже яка г... Я ненавиджу бути пiд контролем. Не забирай мою свободу.
  - Добре, моя люба, моя маленька, - огневичка гладила доньку по волоссю. У не¬ вийшло, вона змогла знайти з вiдьмою спiльну мову. Це було правильне рiшення, попросити вибачення i вiдкрити карти, хоча б частину. Бiльшiсть зi сказаного правда, дiвчина тому нiчого не помiтила.
  Гм, виявилося, не така вона вже i непокорна. Просто треба знати, за якi шнурочки смикати. Тепер г навiть результат: ¬¬ донька швидко ¬й повiрила.
  Так, etrange в нiй повiрила i навiть прийняла таку недосконалу матiр. Але не вiдьма. Вiдьми занадто недовiрливi, вони часто не вiрять навiть самим собi.
  Через якусь хвилину Люсi трошки вiдсунулась.
  - Давай забудемо минуле.
  - Все буде добре.
  - Завтра перевiрка...
  - Так. Тебе не вичислять, у тебе гарний захист. Але...
  - Що?
  - Тебе попросять зняти iллюзiю.
  - Я про це не думала. Кольоровi лiнзи ще в тебе?
  Мати швидко витягнула з кишенi i простягнула ¬й коробочку.
  - Я сподiвалася, що не доведеться це робити.
  - Одягати ¬х?
  - Нi, ставати Люсi Дерк.
  Що там Аркл казав? Вона вiльна?
  - Вирiшувати тiльки тобi.
  - Гм. З яких пiр ти дагш менi право вибору?
  Ось такого запитання etrange не очiкувала. Анна промовчала, не знала, що вiдповiсти.
  Проте у дiвчини подво¬лися сумнiви. Щось тут нечисто. Це точно ¬¬ мати?
  Та нi, точно вона. Але чому жiнка йде на поступки, це не в ¬¬ характерi...
  А, потiм розбереться.
  - Давай допоможу, до них ще треба звикнути.
  Жiнка одягнула дiвчинi лiнзи i та вiдразу вiдчула дискомфорт. Очi хотiли виштовхати iнше тiло, але все рiвно доведеться терпiти.
  - Так набагато краще. Гм. Ходiмо зi мною. Давай руку.
  - Куди? - огневичка вагалася, але таки торкнулася долонi матерi.
  Вони блимнули в будинок Дерк, точнiше в майже порожню, необжиту кiмнату, колись Вiолину. Там нiкого не було: очевидно, всi вже в ¬хньому новому таборi.
  - Сiдай, - мати кивнула ¬й на стiлець перед дзеркалом.
  - Що ти задумала?
  - Будемо приводити тебе в порядок, - жiнка витягнула з шухляди запорошену косметику.
  - Ееее. Знагш, порядок - рiч вiдносна.
  - Змiнити колiр очей не достатньо. Твог¬ бiльш-менш пiвденно¬ зовнiшньостi з перемiшкою з блiдiстю, а ще деякими рисами вiд батька явно не вистачаг, як на etrange.
  - Пропонугш стати розмальованою лялькою?
  - Вибирай, що гiрше, - Анна тiльки байдуже пожала плечами. Iнколи ¬¬ хотiлося просто задушити.
  - Добре, - рикнула дiвчина i всiлася на стiлець.
  - Спочатку волосся. Макiяж зробимо завтра, iнакше за стiльки часу все розмажеться.
  - Що саме у мене не так з волоссям?
  - Ти в курсi, що на них кров? До речi, чия вона?
  Думаг скористатися для ще якогось кровного закляття? А не вийде!
  - Вибач, але це тебе не стосугться. Без коментарi¬в.
  - Гаразд. Йди в душ, полотенце там г, i вимийся нарештi. А то вигляд у тебе не найкращий.
  Люсi повернулася в кiмнату через хвилин так п'ятнадцять, вже висушуючи собi волосся магiгю etrange. Як добре, що ¬¬ тiло взагалi несприятливе до свого вогню, а сильне видiлення тепла дуже допомагаг у повсякденних речах.
  - Не досушуй, накрутимо, а то у тебе локони просто обвисають.
  Використаг для цього якийсь артефакт? Пф, нi, звичайнi бiгудi.
  - У мене воно все рiвно дуже швидко вирiвнягться.
  - Ми збережемо ефект надовго, - жiнка потрусила якимсь ланцюжком з магiгю водникiв. Що ж, вона вже все продумала.
  - Окей.
  А огневичка була умiлим майстром в цьому планi, впоралася жiнка дуже швидко.
  - Менi цiкаво, чи не зарано ми це зробили?
  - Завтра буде нiколи, пропоную виспатися i вiдпочити.
  - Невже немаг жодних завдань загону?
  - Окрiм озвучених тобi - нi.
  - От чорт!
  - Що?
  - Пастка! Я забула ¬¬ в кабiнетi Руслана.
  - Да не бiйся, з нею нiчого не трапиться. Лу, можна до тебе пригднатися? У спiйманнi того гада?
  - Ееее. Я не знаю. Менi б не завадила допомога при ¬¬ встановленнi, але впiймати рибку я хотiла би сама, - попередила вона Анну.
  Жiнка тiльки всмiхнулася, натякнула про артефакт iллюзi¬ i простягнула ¬й руку.
  Мати i дiвчина вдало перенесли скриню з закляттям до вiддiлу артефактiв. Тепер залишалося тiльки чекати.
  Чому Люсi вирiшила зробити все сама? Etrange цього не розумiла. Навiщо ¬й пiдставлятися i йти проти досвiдченого найомника i артефактора? Куди привели ¬¬ ¬¬ ж думки?
  Вiдьма вiльна, про це жiнцi постiйно торочив Аркл. Значить, потрiбно дати ¬й цю волю. Але чи не забагато ¬й буде? Нi, вiд цього лише притупиться ¬¬ обережнiсть, воно того варте.
  Нехай впорагться сама. Це не завадить. Досвiду хоч набереться. А про всяк випадок за нею можна приглядувати, вiрно? Якщо щось станеться, огневичка вiдчуг це, кровний зв'язок дуже важко розiрвати, все буде добре.
  Отож, Анна задумливо повернулася в порожнiй дiм Дерк i потiм ще доволi довго тiшила себе думкою, що зовсiм скоро довiра, душа i серце дiвчини будуть ¬¬.
  
  <61>
  Щось не торопиться цей зрадник. Люсi ще раз поглянула на власний артефакт нестихiйникiв, досконалий годинник з магiчною основою. Чорт, вже пiв на першу ночi. Дiвчина позiхнула, зняла лiнзи, поклала ¬х у коробочку, вляглася у кутку на пiдлогу на свiй же плащ i ним же вкрилася.
  Нi, ну закон пiдлостi. Щойно прикрила очi, як почулися тихенькi кроки.
  I так, виявилося, це etrange-природник. Вже дорослий, йому явно за двадцять п'ять. Не надто сильний, середнiй по силi, вона б сказала, але дуже натренований. Ха, вiн йде прямо в ¬¬ пастку.
  Чоловiк оглянувся i, приблизившись до заклято¬ скринi, вiдкрив ¬¬. Його рухи миттгво сковало невидимими залiзними ланцюгами, вiн пошатнувся i впав на колiна зi зв'язаними руками.
  Люсi пiдвелася i трошки вiдтряхнулася. Будемо знайомитися.
  - От сучка, - прошепотiв вiн.
  - А тобi не соромно так пiдставляти сво¬х?
  - Менi сiм'ю годувати треба! Не до яко¬сь там совiстi.
  - А не можна годувати чесно?
  - У etrange i чесно? Не смiши. Досить розмов, впiймала - вбивай.
  - Навiщо менi тебе вбивати? - фиркнула вона. Чоловiк витрiщився на не¬. Вона не схожа на etrange. Вони прозорi, як вода, остерiгаються всього небезпечного, вважають найкращим рiшенням проблеми - знищення ¬¬ ще до появи, навiть якщо доведеться переступити через моральнi принципи. Вони би не дали йому жити, вiн - загроза.
  - Ой, да не дивись ти так на мене. Не etrange я, - пiдтвердила дiвчина i зняла iлюзiю.
  - Чого ти хочеш, вiдьмо? Чому ти тут? Шпигугш?
  - Це не твоя справа, - огневичка задумалась. - Що у тебе з сiм'гю?
  - На мою доньку напав демон. По необережностi вона випадково прикликала його. Вiн наклав прокляття. Щоб зняти, я пiшов на таку роботу.
  - Невже на звичайнiй не можна було це зробити?
  - Ти ж вiдьма, знагш, що тут малий вибiр. Я сильний тiльки в боях i трохи в артефактах, я не проторчу все життя военним, який слiпо слiдуг наказам.
  Дiвчина кивнула. Вона теж би цього не хотiла. Це не робота, а рабство.
  - Так чого ти хочеш, вiдьмо?
  Огневичка впевнено приблизилася до нього.
  - Що я хочу? Поки що нiчого. Май на увазi, менi нiчого не коштуг забрати твог життя.
  - Ти менi погрожугш? Ти, у яко¬ ще молоко на губах не обсохло?
  - Припустимо. Ти старший, сильнiший, досвiдченiший. Але ти навiть не уявлягш, хто я i на що здатна. Я ще мала, менi тiльки нещодавно стукнуло чотирнадцять, але ти навiть не уявлягш, через що менi доводеться iти. I так, я тобi погрожую.
  Чоловiк схилив голову. А вона не безхребетна слабачка. По нiй видно, така не прогнеться нi перед ким. I через кiлька рокiв з не¬ виросте дуже сильний супротивник, вона вже зараз не дурна, малолiтня - так, але у не¬ г умiння аналiзувати ситуацiю, рiшучiсть самостiйно приймати важливi рiшення. Такi як вона самостiйно розпоряджаються свогю долею. I з ними краще не ворогувати.
  - Гаразд. Як звати тебе?
  - Люсi... А тебе?
  - Алан. Який у тебе рiд?
  - Це не важливо.
  - Запитую ще раз: чого ти хочеш? I звiльни мене, я не втечу.
  Дiвчина трохи вагалася, але таки його вiдпустила. Вiн пiдвiвся i непригмно ¬¬ оглянув.
  - Огневичка, - зрозумiв природник.
  - Так. I ти менi допоможеш.
  - Я не стану ризикувати заради тебе життям.
  - Я i не прошу. Попереджую: зрадиш - помреш. Я тебе з того свiту дiстану.
  А вона не жартуг. Серйозна мала.
  - Так ти скажеш, чого хочеш?
  - Через кiлька рокiв я знайду тебе. I ми поговоримо. Поки що рано.
  - Знайдеш? Це навряд.
  - За все треба платити. Через тво¬ артефакти я могла постраждати. Тому щоб я тебе бiльше на цiй вiйнi не бачила, ясно?
  Пф, ну у не¬ i гонору. Зависока самооцiнка у дiвчини. Потрiбно знизити.
  Чоловiк напав. Миттгво i необдумано.
  У не¬ немаг iнту¬тивного щита. Його енергокуля проломила б його вiдразу. Сфера тiльки наближалася, чому вона не вiдбивагться? Вона не слабачка, здатна на це.
  Люсi без проблем спiймала закляття i вiдразу кинула його в пiдлогу. Гад, нiчого сказати.
  Алан стояв шокований. Що вона щойно зробила? Пiдкорила його ж закляття? Такого не вчать у жоднiй академi¬. Вона навчалася самостiйно. Але через вiдсутнiсть щитiв це i так зрозумiло. Вона не така, як iншi. Сильна дiвчинка з величезним потенцiалом. I ¬¬ навiть зараз не можна недооцiнювати.
  Ось якраз пiдлостi огневичка i не любила. T¬ закляття було в рази сильнiше i смертоноснiше. Дiвчина кинула дуже складне прокляття. Це як бомба заповiльнено¬ дi¬, яку вiдьма може пiдiрвати в будь-яку хвилину, як тiльки та потрапить у цiль. Вiд нього не залишиться i мокрого мiсця! Вона що, божевiльна, таке використовувати?
  Але це ще було не все. Наступне закляття було набагато простiше, але вiд цього не менш небезпечне. Проте, чесно кажучи, для не¬ воно вважалося майже вищим пiлотажом. Все ж таки вона без трьох хвилин манiпулятор, з аурами в не¬ досi не все так гладко.
  Перше ж закляття без особливих зусиль звело на нi весь iнту¬тивний захист Алана, вiн не встиг увернутись, i воно потрапило точно в область печiнки. Нда, його справи поганi.
  Друге ¬¬ закляття вiн помiтив далеко не вiдразу, воно миттгво протаранило слабенький захист на ауру i вже про¬дало в нiй дири. Ну все, прощавай життя. I навiщо вiн погодився на це завдання?
  Насправдi ж, нi перше, нi друге до певного моменту смертельними не були. Ну i що, що вона встановила магiчну бомбу? Вiн знав, проти кого пiшов, вибухи - якраз спецiальнiсть огневикiв. Роз'¬ло йому половину аури, пiдiрвало весь резерв, всю магiю. То й що? Tй так потрiбно.
  Маячок вставити виявилося легко, оскiльки те, що залишилося вiд аури, не противилося втручанню, не марно вона цiкавилася цiгю темою. Тепер точно не втече. Дiвчина могла, звичайно, вичислити його i без цього, але тодi б на це пiшло кiлька днiв, а не секунда.
  А, може, не треба було так сильно? Вiн хоч живий?
  Люсi пiдiйшла до лежачого чоловiка i пощупала пульс. Да г, вiн живучий. Може його пiдлiкувати? Коли вона нападала, то не думала, що захист аури буде настiльки слабким.
  Огневичка трошки залiкувала найглибшi трiщини, щоб вiн прийшов до тями.
  Алан обережно сiв i з повагою на не¬ поглянув.
  - Ну ти i дагш, мала. Такi закляття... Але поясни, навiщо бити з усiг¬ сили?
  - Не з усiг¬. Я не знала, що у тебе настiльки погано з захистом.
  - У мене з ним все впорядку. Було. Ти точно жива? Вперше зустрiчаю дитину з настiльки сильною магiгю.
  - У мене батьки - сильнi огневики, це спадкове.
  - Ясно.
  Чоловiк застогнав. Все ж таки вона сильно його прокляла...
  - Ти поставила маячок?
  - Я вже казала, що знайду тебе, де б ти не був. Навiщо ти на мене напав? Вирiшив перевiрити? Переконався, що я не блефую?
  - Не блефугш. Але як вiдьма ти повинна вже давно була мене вбити. Чому досi возишся, звiдки стiльки терпiння?
  - Ти менi можеш дуже знадобитися, - дiвчина торкнулася його руки i, остаточно пiдлiкувавши ауру, зняла пiдриваюче прокляття. Природник вже зрозумiв, хто з них зараз на конi, бiльше нападати на не¬ без переваги не буде. - Йди геть. I ще хоч раз побачу, як пiдсовугш замiсть артефактiв пустишки - потiм лiкувати не буду. I вибухiвку не скасую.
  Люсi зiбрала свою торбу з речами, мiцнiше загорнулася плащ i вбiгла в портал. Нехай подумаг, вiн уже на ¬¬ гачцi. Вона повинна була вбити його. Але змилувалась, залишила в живих. Тепер вiн проклятий нiмим прокляттям, не буде йому спокою, поки не вiдплатить. У цьому свiтi за все треба платити.
  Огневичка не повернулася в дiм Анни, пiшла в будиночок в горах, що подарував ¬й Аркл. Тут таке свiже повiтря... Все здагться таким безхмарним...
  Вiдьма лягала спати зi спокiйним серцем: якщо що, то у не¬ г i план вiдходу через свiт беззаконня, i ниточка, по якiй можна йти, щоб туди потрапити. А що, потрiбно ж було перестрахуватися. Це вже точно не зайве. Занадто бурхливе у не¬ життя. Але ж так хочеться i спокою...
  
  <62>
  День з самого початку починався не дуже. Люсi проспала. Дiвчина прокинулася вже пiсля дев'ято¬ i, глянувши час, блимнула до Анни. Та вже декiлька годин ¬¬ шукала.
  - Вибач, я проспала, - донька влетiла в кiмнату.
  - Ти де була, у нас залишилося кiлька годин!
  - Еее.., - вiдьма не хотiла, щоб матiр знала про той будиночок. - Я спiймала зрадника.
  - Сподiваюся, вбила? Чи, як i завжди, дала слабину? - ех, нiчого не змiнюгться.
  - Я звела з ним рахунки, - розпливчато пiдтвердила вона i сiла на крiсло перед дзеркалом.
  Жiнка миттгво вивалила всю косметику на стiл, а потiм ще пiвгодини над нею щось витворяла. Нi, а стрiлки то малювати навiщо? Не можна простiше?
  - Все, тепер волосся.
  На локони у них пiшло набагато бiльше часу, але все рiвно у них вийшло далеко не так пишно i гарно, як у матерi.
  - Все, переодягайся.
  - В що?
  - Одяг на лiжку. I одягни лiнзи.
  Сукня? Вона знущагться. Огневичка оглянула свою матiр, та теж нарядилась, неначе на бал, а не на екзамен. Теж сукня в обтяжку, яскраво червона, а ще дуже коротка. Пф. Кошмар. Tй же дiстався ще бiльший жах. Зелений, до пiдлоги, причому не простий i елегантний, а ще й iз кружевом. Нi, якщо i одягати сукню, то точно не довгу, найкраще буде до колiна, а ще без всiг¬ цiг¬ милоти. А буфи на плечах тут навiщо? Яка гидота.
  - Можна перекро¬ти?
  - Та вже часу немаг. Одягай швидше.
  Нi, так справа не пiде.
  - Ти йди, а я переодягнуся i прийду.
  Що вона задумала?
  Анна вийшла i вiдразу вiдчула, що вiдьма блимнула. Куди?
  Насправдi ж, Люсi не знала, куди ¬й краще пiти. Аркл - не найращий варiант, але немаг часу роздумувати, вiн хоча б в битовiй магi¬ трохи розумiгться. А якщо що, то i Суза ¬м з цим допоможе... Ось тiльки де вона?
  Огневичка без комплексiв влетiла в кабiнет батька.
  - Аркле, не повiриш, але менi доведеться одягнути цей кошмар, якщо ми нiчого не зробимо, - дiвчина помотиляла модною шмоткою. От чорт, у нього лорд пiвнiчних земель. Схоже, вона невчасно... - А. Вибачайте.
  - Нiчого, Лу, проходь. Трошки почекай, ми вже закiнчугмо.
  - Тенебрiс, ти з дуба рухнув? Давати якiйсь малолiтцi, наряженiй etrange, слухати неофiцiйнi розмови?
  - Я не просто малолiтка, я його донька, а ви на нашiй територi¬, так що нiчого вiдкривати рота!
  Нi, ну ¬¬ знову назвали малою! В принципi, все правильно, але нiчого, що на психологiчному рiвнi всi магiчки розвиваються набагато швидше, нiж звичайнi люди? А вона таки розiйшлася... Сильно розiйшлася. Вона розкрила рота на найнепригмнiшого лорда! Нагрубiянила!
  - Лу, перестань, - Аркл оглянув ¬¬, вiн вже зрозумiв, що дiвчина на нервах, але це не змiнило його злостi. - Давай далi.
  - Так я про що, твiй пункт збору i та допомога i пiдтримка, якою ти нас забезпечугш, - це, звичайно, чудово, але ти збирагшся щось робити в сенатi? Ми втрачагмо людей, а ти тiльки те i робиш, що сидиш в цьому кабiнетi!
  - Я вже пояснив ситуацiю. Ми напали, etrange достойно вiдповiли. Йдуть переговори, покищо нiчого не зробиш, треба зачекати!
  - Да який з тебе генерал зi стажем, якщо ти вiдсижугшся на мiсцi?
  Огневик пiдiрвався зi стiльця i вiдразу сiв. Треба бути спокiйнiшим.
  - У мене г сво¬ причини, щоб не втручатися. Закрили тему.
  В голосi чоловiка була така сталь, хотiлося зiщулитись i не висовуватися.
  - Звiт по бойовiй готовностi мог¬ половини я перешлю тобi у найближчi днi, - продовжив вiн. - I ще. Я спробую продвинути справу з мирним договором.
  - Працюй, Тенебрiс.
  Лорд стрiмко вилетiв, грюкнувши дверима, а Люсi нарештi змогла видихнути, хоча б поки не зустрiлася поглядом з вiдьмаком. Да нi, i хоч на початку ¬х знайомства дiвчинi вiн здавався угрюмим i страшним, насправдi вiн виявився доволi доброю людиною, як на вiдьмака. Жорстокою - так, але точно не злою. Тепер огневичка не боялася його поглядiв.
  - I що це таке було? Тебе не вчили елементарно¬ гостинностi? - суворо поцiкавився вiн.
  - Менi вiн не подобагться. До того ж я не така вже й маленька.
  - Так що це в тебе за кошмар в руках? Анни? T¬ стиль. Так що вже сталося?
  - Да цей тест на профпридатнiсть... Вона сказала менi це одягнути.
  - Нда. Що ти хочеш?
  - Змiнити фасон.
  - Ясно, але це не до мене. Звернися до Сузи, а?
  - А де вона?
  - Поняття не маю. Але ти можеш взяти якусь вже готову сукню з гардеробу Анни, що залишилася.
  Люсi кивнула i пiшла до гостьово¬ кiмнати, не туди, де спала вона. I, звичайно ж, вiдразу вiдкрила гардероб.
  Нi, фасони тут нормальнi, г з чого вибрати. А ось колiр... Лише чорний i червоний? Шкода. До того ж на око всi без винятку великi. Але нiчого, Аркл i зменшить розмiр, i перекрасить ¬х в зелений. Мабуть. Це, в кiнцi кiнцiв, не його спецiальнiсть. До того ж все ж таки Анна вибрала для не¬ саме цей колiр через очi...
  О, ось ця ¬й подобагться. Доволi елегантна сукня, з вiдкритими плечами i застiбкою на ши¬, не сковуг рухи, але такий фасон ¬й подобався також через свою комплекцiю, дiвчина була надто широкоплеча, а у ньому це не кинеться в очi. Довжина майже до колiна, i кiнчагться, як джинсова юбка. Самий раз. Якби не було так потрiбно, то сукню вона в життi б не одягнула. А для справи можна. Треба ж розiграти слухняну etrange, а така не прийде в спецiальнiй юбцi на штани i зi зброгю, яку, звичайно ж, всю доведеться зняти.
  - Аркле! - вiдьма кинула ту тряпку, що дала ¬й Анна, на пiдлогу i понесла нормальну сукню до батька.
  - Що?
  - Можеш перефарбувати в зелений i трошки розмiр зменшити, а?
  - Це не найкраща iдея. Я не розбираюся в вашому одязi i поняття не маю, чого ти хочеш. I у мене немаг магiчно¬ фарби. Знайди Сузу, - повторив пораду вiн i капiтулювався. Ну що, чоловiк - вiн i г чоловiк. В питаннi моди вiд нього поради i допомоги не дочекагшся.
  Довелося спуститися на кухню. Там ¬й сказали, що Суза прибираг у ¬¬ улюбленiй вiтальнi i огневичка направилася туди.
  - Привiт, - вона зайшла в кiмнату i по-господарськи сiла перед камiном.
  - Люсi, - дiвчина схилила голову в легенькому реверансi, а огневичка скривилася.
  - Знову? Що я тобi казала про рiвноправ'я.
  - Лу, так прийнято.
  - Сузо, закрили тему. Що у тебе з фарбуванням речей?
  - Як i у всiх. Ти ж знагш, це доволi проблематично для нас.
  - Але ж можеш?
  - Можу.
  - Тодi змiниш колiр? - вiдьма показала ¬й сукню. Все вiрно, потрiбно було вiдразу йти до не¬, у водникiв це входить в можливостi, а для iнших стихiй потрiбна фарба потрiбного кольору, вона не взяла це до уваги належним чином. Тiльки Аркла потурбувала. Дiвчина просто звикла: якщо що - вiдразу до нього. Не задумуючись.
  - На який? Така гарна, - мрiйливо зiтхнула вона.
  - Гидота. Не настiльки, як перший варiант... Ненавиджу сукнi. Як i юбки. В них нiчого не можна робити.
  - А ти що хотiла, вони для краси. Чому у тебе зеленi очi?
  - Лiнзи. Так треба. I одяг теж повинен бути зеленим.
  - Добре, - поко¬вка взяла його, поклала на крiсло i почала водити руками. Гм. I де потрiбний колiр?
  - Довго ще? - запитала огневичка хвилин через п'ять.
  - Це не робиться швидко. Чекай.
  Минуло ще п'ять хвилин i Суза вiддала сукню. Насичений зелений, навiть бiльше смарагдловий колiр, який не сильно кидагться в око. Те, що треба.
  - Зачекай, зможеш пiдiгнати розмiр?
  - Пiд тебе? Секунду.
  Водниця глянула спочатку на Люсi, а потiм на сукню i знову провела руками.
  - Мiряй.
  - Дякую, що б я без тебе робила? - вiдьма мiцно обiйняла подругу i побiгла нагору. Минуло хвилин п'ятнадцять, перед тим, як вона спустилася. Чоботи з каблуком чудово вписалися разом з жакетом такого ж чорного кольору i довгими рукавицями до лiктя, пiд якими вона сховала артефакти, а сама сукня сiла просто пречудово, тепер залишалося лише сподiватися, що вона все зробила правильно i по аурi речi нiхто не помiтить вiдьомську магiю. Але зброя... майже всю довелося зняти i сховати. До того ж було тепер так дивно не вiдчувати вагу мiшка за плечима... А артефакти... Tх всiх же теж не вийде взяти, в крайньому випадку лише деякi.
  Нiчого, елементарний мiнiмум в чоботях вона сховала, артефакт переносу в руках, здагться, нiчого не забула. До тесту залишилося пiвгодини, вона так i не встигла пiдготуватися. Але вже нiколи. Все.
  О, Суза якраз закiнчила прибирання. Дiвчина пiдiйшла до не¬ i покрутилася.
  - Ну як?
  - Ти так схожа на etrange... Ти ж туди йдеш?
  - Так. Нормально, збро¬ не видно?
  - Цiлком. Тобi дуже пасуг.
  - Це жах, - фиркнула натомiсть вiдьма i вiдкрила портал до штабу.
  Але вийшла з нього дуже невдало i опинилася лицем до лиця з Максом, спiткнулася i впала на нього, добре, що хоч спiймав. Але вже через секунду обережно поставив на ноги i пiшов далi навiть не вiтаючись. Пф. Ну i не треба.
  Чому вона ледве не впала? На каблуках вже кiлька мiсяцiв з переривами бiгаг - i нiчого, а побачила його - i гепнулася. Абсурд.
  Не варто було так холодно йому тодi вiдповiдати. Тепер вiн ¬¬ iгноруг. Зараз, коли ¬й просто необхiдна його пiдтримка!
  Але нiчого, впорагться.
  Дiвчина влетiла в кабiнет Руслана, де ¬¬ чекала Анна.
  - Ти одягнула iншу сукню.
  - Менi ця бiльше сподобалася, - пожала вона плечами i сiла поряд. - Нiчого не змiнилося?
  - Нi, ще двадцять хвилин. Хвилюгшся?
  - Трохи.
  За п'ять хвилин дванадцята вони вийшли з кiмнатки i прийшли в тренувальну залу. Навiщо вони поодягали саме сукнi? Нi ¬¬ кузини, нi Края до такого не додумались, всi в зручних штанах. Де логiка Анни?
  Дiвчина не могла нiчого робити в такому одязi i стала бiля стiни. На вiдмiну вiд матерi, яка смiливо пiшла до блоку холодно¬ збро¬ i вiдразу взяла два мечi i принесла один ¬й.
  - Бери.
  - От поясни менi, навiщо було менi одягатися, як на бал? Тепер я нiчого не можу робити! Ти уявлягш, як це виглядаг?
  - Цiлком. Але я ще з академi¬ ходжу на практичнi екзамени, як в сенат, все рiвно ми нiчого здавати не будемо.
  - З чого це?
  - Я сенатор. А ти моя донька. I огневичка. До нас особливе ставлення.
  - Ну добре.
  А що, нiчого ж поганого. А вона думала, фiзичний iспит доведеться здавати. Але нi. Проте ще г магiчний... Але, в принципi, можна розслабитись.
  - Тодi навiщо менi меч?
  - А ти не хочеш зi мною потренуватись?
  - Ну вже точно в iншому одязi i не тут. Але я не проти, давай. Тiльки не зараз.
  - Як хочеш, - жiнка вiдклала зброю i, ставши поряд, почала дивитися i аналiзувати тренування iнших.
  Макс проти Руслана, яких висот вiн вже досяг, якщо перемагаг дорослого i досвiдченого чоловiка? Не дивлячись на його неповнолiтнiсть виникаг запитання: скiльки ж в нього рокiв бойового досвiду за спиною?
  Мей i Рея вдвох одночасно билися проти Кра¬. I програвали. Пф, невже ще кiлька мiсяцiв тому вона була на одному рiвнi з молодшою нестихiйницею? Вони ж дiють до того примiтивно... Tхнi рухи i випади такi простi. Жодно¬ пiдлянки.
  Так, Люсi багато чого досягла за час, проведений з Арклом. Вiн зумiв дати ¬й майже повну магiчну освiту, допомiг стати незалежною i опанувати всi сво¬ можливостi. Тiльки завдяки йому вiдьма все ще продовжувала боротися, не здалася i навiть мала якiсь цiлi. Анна б так не змогла. I ¬¬ вибачень та добово¬ опiки не достатньо, щоб стати матiр'ю.
  Дерев'янi, але з магiчним вiдбитком дверi скрипнули i до них зайшло декiлька, точнiше трог, офiцiйно одягнутих чоловiкiв i вони почали сверлити присутнiх очима. Це хто, комiсiя?
  
  <63>
  - Хто це? - тихенько шепнула вона на вухо матерi.
  - Начальство. Два архiмага, вищий - то Аластор, вiн навчав мене ближньому бою, i, чорт, цей гад Тернон теж тут. Прийшов посмiятися. Завжди заздрив, що менi все сходить з рук, ще з народження у мене був особливий статус, а вiн всього добився сам.
  - Значить, його статус сенатора передався не спадково?
  - Нi.
  - Як це вiдбувагться, я не розумiю.
  - Це складна система. Сенатор повинен проживати на територi¬, яку представляг, мати достатньо грошей i мiнiмум середнiй рiвень сили. Ним можна стати по рекомендацi¬, цим i пояснюгться спадковiсть, враховугться задоволенiсть владою мiсцевих, також важливi моральнi якостi, а ще..., - Анна запнулася.
  - Що?
  - Робота. Освiта. Не можна бути одночасно i сенатором, i активною вiйськовою. Так ось чого вiн хоче! Змiстити мене!
  - Зачекай. Це його теж стосугться! Вiн теж розривагться на два фронти!
  - Але при цьому вiн не маг сiм'¬ i чiтко виконуг свою роботу. Вiн в сенаторствi особисто близько п'ятнадцяти рокiв, а я з'явилася кiлька мiсяцiв тому, а до цього лише iнодi передавала вiсточки через представника.
  - А хто був тво¬м представником?
  - Ельдар. Вiн був також мо¬м наставником. Шкода його, - жiнка схилила голову, але вiдразу випрямилась, до них пiдiйшли etrange в плащах i цей вогнний.
  - Анно, - привiталися вони. - Ми радi тебе бачити, - вищий, старший, кремезнiший чоловiк в лiтах говорив вiд iменi всiх.
  - Дякую, Аласторе, - мило посмiхнулася вона i потиснула руку йому, а також другому члену комiсi¬.
  - Дiвчинко моя, ти ж зiбрала весь загiн? - м'яко запитав вiн. А вони ¬¬, схоже, добре знають.
  - Так. Знайомтеся, це моя донька, Люсi, - огневичка свиснула, пiдкликавши iнших.
  - Дуже пригмно, - Люсi було дуже неспокiйно потискати руки вищим по силi etrange, але як добре, що вони нiчого не помiтили в ¬¬ аурi, а якщо i помiтили, то виду не подали. Але вiд них потрiбно триматися подалi, вiдьма вiдiйшла i сперлася об стiну. T¬ очi зустрiлися з непригмним поглядом Макса, вiн вiдразу рiзко розвернувся. Ну i не треба. Що там робить Анна?
  - Аласторе, моя донька... Я прошу за не¬, вона i так гарно володiг зброгю, я гарантую, не потрiбно ¬¬ перевiряти. Всi члени загону пiдтвердять ¬¬ володiння звичайним мечем, а також умiння поводитися з iншими видами холодно¬ збро¬, кинжали, клинки, вона умiг битися навiть на катанах.
  - Чому ти просиш? Я знаю, що ти не любиш серйозно битися проти сво¬х, але при чому тут твоя донька?
  - Вона слабка в магi¬, в бою з магiчними елементами вона не висто¬ть. Дозволь ¬й здати тiльки теорiю i плетiння заклять.
  - Моя люба дiвчинко, ти же знагш, я не можу тобi вiдмовити.
  - Знаю.
  - Проказниця. Будь по-твогму, - кивнув вiн. - Люсi Дерк вiдсторонена вiд здачi ближнього боя через недостаток магiчних сил, - оголосив архiмаг.
  - Що? - Ллойд схопив старшу огневичку за руку i висмикнув з розмови i взагалi з гурту.
  - Ти нечесно грагш.
  - А ти?
  - Звiдки такi поблажки для твог¬ мало¬? Користугшся сiмейною дружбою з керiвництвом? Недобре якось виходить.
  - А як добре? Позбуватися конкуренцi¬ тво¬ми методами?
  - Дерк, не всiм все дiстагться по блату, ми, простий люд, повиннi вигризати все самi.
  Анна промовчала, ¬й нiчого було додати. Вона лише фиркнула i повернулася в групу. Там вже оголошували порядок здачi. По магiчному плетiнню вона друга пiсля Люсi. У не¬ ж просто плетiння, без використання в бою, ¬¬ пропустили вперед.
  У мало¬ вiдьми всерединi все скрутило в тугий вузол. Вона не продумала, як не використовувати резерв вiдьми. Tй видали список, сказали готуватися. Але ж бiльшiсть цих заклять як etrange вона навiть не пробувала робити. Тiльки б все пройшло добре. Думки стрибали, дiвчина нiяк не могла зосередитись, вона не вiдразу зрозумiла, що головний архiмаг ¬¬ кличе до себе. Iнший при цьому стояв трохи осторонь. Очевидно, йому вона здаватиме теорiю.
  Огневичка пiшла до них в загубленому станi. У не¬ пiдгиналися ноги. Як желейки. Люсi зiбралася. Вона не повинна нервувати.
  Це неправда, що для вiдьомсько¬ магi¬ використовуються тiльки негативнi емоцi¬. Так, ¬¬ вважають негативною, злою, але не магiя уособлюг людину. Жорстокi методи, его¬зм, наглiсть - всi цi недобрi якостi були властивi бiльшостi вiдьмакiв. Але вони не сидiли в штабах i не продумували, як стандартнi злочинцi, як перевернути свiт. Нi, ¬х цiкавила внутрiшня полiтика i ¬х особисте життя набагато бiльше, нiж що твориться за межами ¬х астралу. За винятком надто важливих речей, якi можуть вплинути i на них. А щодо негативностi ¬х магi¬... Яка дiсталася, не вони вибирали. Але у них багато сил i напрямкiв для розвитку. В нiй навiть бiльше плюсiв.
  Дуже тяжко зрозумiти, яку магiю призивагш з дво¬х iдентичних по вмiнням, гдина рiзниця - аура. Чи достатньо досвiдчена дiвчина, щоб зрозумiти, де яка сила, i заховати темну частину подалi? Нi, майже всi ¬¬ закляття до цього були вiдьомськими. Але вона впорагться, повинна впоратись. Як же Гарсi¬ не вистачаг, ранiше огневичка нiкуди без не¬ не ходила, оскiльки дiйсно до не¬ прив'язалася.
  Почала зi звичайно¬ енергокулi. Ранiше дiвчина завжди вбухувала купу енергi¬ в них, завжди з ними не жартувала i кидала лише смертельнi. Вiд ¬х попадання тi мiсця взривалися, але на що здатна ¬¬ сфера etrange? Наскiльки велика рiзниця?
  Багато енергi¬ вкласти не вийшло, але вiдьма знайшла вихiд. При направленi векторiв в одну сторону закляття загально потрапить в необхiдну зону i розподiлиться по нiй, забезпечивши цим точне попадання. Але що буде, якщо звести всi вектори в одну точку? Сила заряда точно збiльшиться, але зменшиться вiрогiднiсть попадання, а також... стабiльнiсть закляття. Воно може розвалитися на пiвдорозi. А в гiршому випадку взагалi вибухнути.
  Да нi, не треба накручувати, нiчого не буде, вона все зробить правильно. А стабiльностi можна i додати.
  Люсi ще раз оглянула закляття i повiльно почала змiнювати напрямленiсть векторiв закляття.
  - Дурепа, що ти робиш, швидко перестань!
  А вона ¬х злякала. Це дiйсно ризиковано. Да нiчого не станеться!
  Огневичка не дала себе зупинити i кинула енергокулю в цiль. Пф, з вiдьомською кульою звичайно¬ будови ефект був в рази бiльший. Так, цiль трiснула, що звiдчить про силу енергокулi, але це елементарне закляття використовугться на живих об'гктах, не на заклятому деревi.
  Tй здалося, чи всi видихнули?
  - В чому справа? Енергокуля була цiлком стабiльна.
  - Ти хоч розумiгш, тут всi могли постраждати! - ¬¬ трясла з плечi Анна.
  - Але ж не постраждали. Нiчого б не сталося, дивися, - дiвчина створила аналогiчну сферу. Деякi вектори заднього фону перевернутi! Закляття урiвноважене.
  Мати продивилася його i показала комiсi¬. Аластор схвально кивнув i усмiхнувся ¬й. Вiн зрозумiв, що вона далеко не дура. Ризикуг, але знаг, що робить. Вона зробила з просто¬ енергокулi закляття. Результат удару: руйнування магiчного захисного плетiння i цiлi на 30%.
  Слабенько. У не¬ колись вийшло стерти дерево з вищим рiвнем захисту в порошок.
  Але потрiбно було показати i iншi вмiння.
  Вогнекуля вдалася, дерев'яна цiль спалахнула, неначе ¬¬ облили бензином.
  Що там наступне в списку?
  Стандарт для etrange. Легкий телекiнез для кидання гранати, трохи левiтацi¬, з цим теж проблем не було. Маяк. Нi, не маячок на ауру. Освiтлення окремо¬ дiлянки. На це пiшли майже всi залишки енергi¬. Нi, резерв був повний, дiвчина легко могла все це виконати, не витративши i чвертi сил. Але не etrange, а вiдьомських. Тiльки б зараз нiчого не наплутати.
  А ось цiлительство вона завалила. Не вилiкувала. Що б вона не робила, порiз не зник. Ну i байдуже.
  У огневички далi бiльше нiчого не вийшло зробити, окрiм вибуху i створення простенького артефакту. Це було останнг, що ¬й зарахували. Хоча, в принципi, вона знала, що так буде, прекрасно знала. Люсi понуро вiдiйшла в сторону i сiла на непримiтну лавку.
  Iншi члени загону впоралися з завданням без особливих зусиль. Навiть Мей проявила себе краще за не¬. Рея ж не змогла виконати дещо iз списку, але не настiльки багато, як пропустила вiдьма.
  Хоча стоп, чому вона засмучугться? Якщо вона все завалить, ¬¬ викинуть з загону, вона не зможе знаходитись на полi битв i не буде бiльше брати участь в цiй вiйнi. Вона пiде! Пiде геть з цього астралу i забуде все, як страшний сон! I вона знала, що хлопець ув'яжеться за нею...
  Думки дiвчини прямо липнули до Макса. Про що вона б не думала, все рiвно все повертагться до нього. I вона постiйно ловила себе на тому, що спостерiгаг за ним.
  Не можна думати про нього, що вона робить? Куди дiвся ¬¬ здоровий глузд? Чи у нього канiкули? Схоже на те.
  Огневичку покликали у крихiтну кiмнатку з трьома стiльцями i робочим столом останньою, усi, крiм Анни i сенатора Тернона, вже розiйшлися. А водник навiть не глянув на не¬ на прощання!
  Люсi похлопала себе по щоках i обережно зайшла. T¬ посадили на стiлець. I вона була права, другий архiмаг, Крейг, приймав теорiю. Так дивно, ¬¬ не запитали нiчого щодо векторiв, проклять, зняття заклять чи ¬х структуру. Лише рiзниця магi¬ вiдьмакiв i etrange, просили проаналiзувати подану ситуацiю i продумати найкращу стратегiю. Тут довелося подумати.
  Вiдьма вiдповiдала чесно, не занижувала собi бали. Вона розмрiялася. Покинути астрал? А ¬¬ матiр допустить таке? Нi. Буде потрiбно - вона за вухи ¬¬ витягне, покращить результати i змусить продовжити битися. Немаг сенсу вдавати дурочку.
  Дiвчина закiнчила i вже збиралася на вихiд, але Аласто𠬬 зупинив i попросив про розмову. Що вiн хоче, невже щось запiдозрив?
  Вони разом вийшли з кiмнат для тесту, при цьому огневичка побачила схвильований погляд матерi, i зупинилися в похмурому коридорi. Старий чоловiк уважно ¬¬ роздивився i почав тихенько говорити:
  - Люсi Дерк. ¦дина донька i претендентка на роль спадкогмицi вiдомо¬ Анни Дерк. Я думав, ти дещо старша.
  - Про що Ви хотiли поговорити?
  - Ти набагато розумнiша за свою матiр. Нi, вона не дурна, але нiколи не зважуг сво¬ дi¬ в достатнiй мiрi. Вона вмiг продумати дi¬ суперника, скласти потрiбну стратегiю, але не так, як ти. Ти свiдомо оцiнюгш ситуацiю i лише пiсля зважування всiх плюсiв-мiнусiв починагш щось робити, хоча якщо це не стосугться ситуацiй, де треба вирiшити швидко, а вона забагато на себе бере. Не дивно, ще не бувало настiльки сильно¬ etrange зi стихiгю вогню, - вiн на якусь мить задумався. - Ти зовсiм не схожа на свою матiр.
  - Я знаю. А можна без всього цього?
  - Без чого?
  - Без зайвих порiвнювань. Що далi? Ми вже вияснили, що я iнша. Що ще?
  - А ще занадто нагла. Мати не навчила тебе ввiчливостi.
  - Не навчила. Tй якось було не до цього.
  - Ти злишся на не¬.
  - Так, я злюсь. Вона ж мене кинула.
  - Тому про тебе нiхто не чув дванадцять рокiв?
  Люсi промовчала. Не варто ¬й було це казати. Вона думала, жiнка вже згодувала йому якусь iсторiю.
  - Твоя мати все зробила правильно, маючи конфлiкт з вiдьмаками потрiбно бiгти що г сили.
  Все ж таки щось знаг. Значить, нiчого страшного.
  - Але ми зайшли не туди. Хоча i вияснили, що вона тебе не вчила.
  - При чому тут це?
  - Я i так знав, що тобi дав освiту хтось iнший. Я бачу в тобi величезний потенцiал. Те, чого не бачить Анна. Ти розумiгшся на аурах. Це цiнний дар. I дуже рiдкiсний.
  - Ну i що? I не мрiйте, я не стану нi для кого iграшкою для випробувань.
  - Ти нiкому не довiрягш. В тво¬х очах усi - зрадники.
  - Чого ви вiд мене хочете?! - у дiвчини вже почали здавати нерви. Архiмаг читав ¬¬, як вiдкриту книгу, а що, як вiн здогадався про ¬¬ напiвкровнiсть?
  - Заспокойся, я не хочу тобi зла. Мене цiкавить лише одне: хто навчив тебе манiпулювати векторами заклять? Тiльки не бреши менi.
  - Всього, що я вмiю, я навчилася у свог¬ сiм'¬.
  - Я же сказав не брехати. Нiхто з сiм'¬ Дерк не вмiг редагувати закляття i надавати ¬м iншi властивостi. ¦дина, хто була на це здатна, - Вiола, але вона вже кiлька мiсяцiв мертва. I померла вона ще до твого повернення.
  - Я самоучка, цього достатньо? Я завжди це вмiла.
  - Ось так просто? - чоловiк ще кiлька секунд на не¬ дивився. - Ну що, гаразд. Ти надто недовiрлива, Люсi Дерк, але, вiрогiдно, це через те, що ти жила у людей. Я хотiв запропонувати тобi стати тво¬м вчителем, але розумiю, що ти вiдмовишся. Тобi не потрiбна слава i могутнiсть. Але у тебе, дiвчинко, велике майбутнг. Сила зараз - не головне, з тiг¬ крихти, що г в тобi, ти твориш великi речi, створюгш новi закляття, прийоми, дослiджугш магiю. I навiть менi г чого в тебе повчитися. Йди свогю дорогою, я не буду втручатися в тво¬ справи. Але якщо що, то я з радiстю вiзьму тебе в ученицi, - чоловiк всмiхнувся ¬й i, повернувшись, пiшов назад до кiмнат, видiлених для здачi.
  Невже ¬¬ пронесло? Все впорядку! Архiмаг просто хоче ¬¬ навчати, зблизитись! I вiн все списав на проживання з людьми!
  Люсi повiльно сповзла по холоднiй стiнi i всiлася на кам'яну пiдлогу. А ¬й варто бути обережнiшою. Вона привертаг до себе зайву увагу, видiлягться додатковими знаннями, досвiдом, всiм тим, чим подiлився з нею батько.
  Потрiбно зiбратися. Зараз оголосять результати, вона повинна бути там. Вiд них багато що може залежати.
  
  <64>
  Пiдвестися дiвчина змогла лише хвилин за десять, вона, все ще тримаючись за стiну, зайшла до спортивно¬ зали. Там нiкого не було, на лавцi сидiв лише Ллойд, але якраз з ним говорити i не хотiлося.
  Минуло ще п'ять хвилин, i з окремо¬ кiмнатки, де вона здавала теорiю, вийшли Анна i архiмаги. I не сказати, що ¬¬ матiр була в доброму гуморi.
  - Це всi, хто хоче щось почути? - хмикнув маг-теоретик i пiшов геть. Схоже, що буде далi його не цiкавило.
  - Ну що? - Люсi взяла себе в руки i пiдiйшла до архiмага.
  - Ти хочеш почути особисто сво¬ результати, чи загальнi?
  - Загальнi.
  - Загiн непогано пiдготовлений до вогнних дiй, але в ньому забагато недороскiв.
  - I що? Ви ж використовугте у вiйнах дiтей.
  - У них недостатньо досвiду i знань, але це прийде з часом. Хоча тебе i цього Аманзi це не стосугться. Всi дорослi мають освiту вищого класу i вiдточенi бойовi вмiння, придратися немаг до чого. I заключення: Загiн номер тридцять чотири допущений до участi в вогнних дiях, АЛЕ: Дорослi несуть вiдповiдальнiсть за життя i вiдносну безпеку недосвiдчених, а точнiше Ре¬ i Мей Дерк. Анну Дерк вiдсторонено вiд активно¬ участi в цiй вiйнi. Вона повинна звiльнити посаду командира загону через три днi. Також вона маг право вибрати нового керiвника, якщо цю кандидатуру утвердять. Анно, ти чула мою пораду. Вирiшуй.
  Все ж таки Тернон добився свого. T¬ матiр вiдсторонили. Що тепер? Про що натякав архiмаг? Хто тепер буде нею командувати? Края? Руслан?
  Вiдьма рiзко крутнулася на каблуках i вилетiла спочатку iз залу, а потiм взагалi блимнула в магток батька i впала на лiжко в сво¬й кiмнатi. Перенервувала. Гарсiя вiдразу пiдлетiла до не¬ i сiла поряд на комод.
  - Уявлягш, Анну вiдсторонили вiд керiвництва, думаю, через сенаторство, - Люсi сiла i пiдставила руку, щоб гарпiя перелетiла туди. - Ось ти мене розумiгш. Вони воюють за владу, а вигрiбати повинна я. Як думагш, кого призначать за головного? Я думаю, Краю, - дiвчина погладила птаху по головi i згодувала сирий шмат м'яса. Фi, так непригмно його в руках тримати.
  Через пiвгодини огневичка остаточно привела себе в порядок, переодяглася в бiльш унiверсальний одяг, нарештi позмивала всю косметику, розтрiпала волосся i накинула довжелезний плащ. Хтось скаже, пафос, чим довгий плащ кращий за сукню з довгим подолом? Але в сукнi заплутагшся в будь-якому випадку, вона зовсiм не грiг, а плащ i тепленький, i як пiдстилка, i як ковдра, i нiчого вiн не плутагться, тiльки волочиться ззаду, якщо надто довгий.
  Як пригмно знову вiдчувати всi артефакти, всю зброю i Гарсiю пiд рукою. Аж спокiйно. А то невидимим кинжалом-артефактом i ще кiлькома запасними у взуттi часто не обiйдешся.
  До батька вiдьма не спускалася, да i ¬й потрiбно було поговорити з матiр'ю. Дiвчина активувала iлюзiю i вскочила в портал на гору Алтеа. Якраз i плащик знадобився. Нi, Анну чекати довго не доведеться, та i сама не проти поговорити, а ось на скiльки ця розмова затягнеться...
  Дiвчина виявилася права, жiнка з'явилася в рекорднi сроки.
  - Лу, чому тут?
  - Не хочу, щоб пiдслухали. Можеш нормально пояснити, що вiдбувагться? Що сказала комiсiя? Чому ¬х було лише двог?
  - Чому тебе це дивуг? Вогнний час, вiльного народу мало.
  - Про¬хали. Так що вони сказали? Аластор нiчого про мене не здогадався? Вiн такий пiдозрiлий.
  - У мене зустрiчне запитання. Що вiн вiд тебе хотiв?
  - Взяти в ученицi. Я вiдмовилася. Але вiн надто розумний, це мене лякаг.
  - Ти дуже йому сподобалася. В робочому сенсi, звiсно. А про тво¬ манери я вже вислухала.
  - Вiн тягнув. А я цього не люблю. I причому тут це все?
  - При тому. Вiн роздав менi поради щодо передачi керiвництва. I в бiльшостi вiн правий. До речi, ти помiтила незвичайнiсть питань на теорi¬?
  - Так, не було нiчого про створення заклять. Лише стратегiя.
  - Все вiрно. Аластор знав, що я виберу сенаторство i придивлювався до можливих кандидатур на мiй пост вогнного. Цитую: "Края надто вiтряна, я б не став ¬¬ вибирати. Руслан не може, вiн тут неофiцiйно, головнокомандуючий теж не покине свiй основний пост. До того ж у цих обо¬х дiти, за якими треба дивитися. Аманзi довiряти не можна, Мей, Рея надто малi." А про тебе сказав: "Вона ще неповнолiтня, але вже думаг i вирiшуг, як доросла. З нею щось трапилося, вона чогось дуже сильно бо¬ться. Але це не заважаг ¬й тверезо мислити i свiдомо дiяти". Коротше, вiн хоче, щоб командування взяла ти.
  - Я?! А вiн в курсi, що менi чотирнадцять, я нiчого не тямлю у вiйнах i те, що я нiколи не працюю в командi?
  - Доведеться. Iншого виходу немаг. Не бiйся, я буду казати тобi, що робити. Я була не набагато старша тебе, коли мене вiдправили воювати.
  - Тобi було дев'ятнадцять. Я гарно знаю твою бiографiю.
  - За офiцiйними даними - так. Але ти знала, що в кiнцевi екзамени вогнно¬ школи входить практика на вогнних територiях? Я i тодi була командиром групи. Це у мене якась карма, завжди всiм розпоряджатися. I менi було стiльки ж, скiльки i тобi зараз.
  - Я помiтила щодо карми. Але я не прийму керiвництво. Я з самого початку не хотiла вв'язуватись в цю вiйну. I не збираюся привертати до себе ще бiльше уваги.
  - Нi, Лу, ти очолиш загiн, хочеться це тобi, чи нi. Я так хочу. Спробуй. Твiй майбутнiй статус командира не завадить.
  - Я не хочу займатися заповненням паперiв у вiльний час.
  - Доведеться. Аластор ясно дав зрозумiти, що на цьому мiсцi хоче бачити саме тебе. Спочатку я i не думала запропонувати тебе, але це гдиний вiрний вихiд.
  - Навiщо тобi це?
  - Не знаю як тебе, але мене цiкавить твоя кар'гра. У тебе г необхiднi данi, щоб стати вiйськовою, чому нi?
  - Досi не розумiгш? Так, я люблю побитися, позмагатися, можу серйозно нашкодити. Але не переношу смерть.
  - Що таке життя? Це лише час, уготований нам самою Долею. А смерть - його кiнець. Якщо хтось повинен померти, вiн помре, ти не зможеш нiчого змiнити. Змирись! Люсi Дерк, я наказую тобi прийняти командування!
  - Ось, значить, як? Наказугш? - Люсi чiтко вiдчула печать клятви. Вона знову взяла ¬¬ пiд контроль. Знову лишила вибору.
  Щось спалахнуло в ¬¬ очах, Анна вiдчула це навiть через iлюзiю. Не забирай у не¬ волю. Так казав Аркл. А вона знову це зробила. Потрiбно було по-iншому, але вже пiзно.
  - Вибач, Лу. Але ж так буде краще.
  - Краще для кого?
  - Для всiх.
  - Краще буде лише для тебе. Це не моя вiйна, Анно, не тут я повинна бути.
  - А де? Сидiти у свого батька? За кiлька мiсяцiв ти набралася у нього всього поганого, чого тiльки можна!
  - Чого зразу поганого? Вiн жорстока, але добра i справедлива людина, i я горжуся, що я його донька, навiть не зважаючи на те, що у нього на руках море кровi. Проте я знаю, що та кров не невинна.
  Etrange крутнулася на каблуках. Це було ударом в спину. Про не¬ вона такого нiколи не говорила. Гордиться... Так, вона нiкудишня матiр, але як би жiнка хотiла бути для свог¬ доньки авторитетом, яким для не¬ г Аркл...
  Але цього не буде.
  - Лу, вибирай сама. Iнакше тобi доведеться пiдкорятися Тернону. Вiн об'гднаг загони, - мати знала iншi способи надавити на не¬. Потрiбно показати ¬й вигоду цього рiшення.
  - Анно, зрозумiй, я не готова до такого! Я не готова повести за собою цiлий загiн, в якому половина etrange старша мене майже вдвiчi, а то i втричi!
  - Бо¬шся не впоратись?
  - Я не працюю в командi. Я не знаю, як це. Я не хочу брати на себе вiдповiдальнiсть за ¬хнi життя.
  - З тобою хотiв поговорити Аластор щодо цього, - повiдомила etrange i самовпевнено всмiхнулася.
  Судячи зi всього цього, вибору у вiдьми зовсiм немаг.
  Люсi вiдкрила портал i вийшла в залi, де вони здавали практику. Архiмаг вже чекав ¬¬ там.
  - Люсi Дерк. Анна таки передала тобi мог прохання.
  - Прохання? Мене нiхто нi про що не просив.
  - Як? Вона не казала, що я хочу, щоб загiн номер тридцять чотири очолила саме ти?
  - А це було прохання? То був саме наказ. I я не хочу цього.
  - Чому?
  - Я не готова повести за собою еtrange, це завелика для мене вiдповiдальнiсть.
  - Так. А ще велика честь. Звання командира в твогму вiцi - рiдке явище. Ти можеш гордитися сво¬ми досягненнями. Коли я дiзнався про мiзерний рiвень твог¬ сили, я не повiрив. Ти магш усi якостi командира.
  - Менi чотирнадцять рокiв, яке командування? Я малолiтня дитина!
  - О нi, ти не дитина. По людським мiркам може бути. Але ти etrange, i, судячи з твого емоцiйного стану i враховуючи занадто швижке дорослiшання магiчних народiв, тобi на людську мiрку приблизно 16-17, не менше.
  - Магiчнi народи емоцiйно розвиваються в рази швидше, це вiдомо всiм. Але чому це тодi не зачепило Мей, Рею, я не розумiю.
  - Зачепило. Але мiж вами велика рiзниця. Рея молодша, вона нестихiйниця, тому i така розсiяна, але помiть: вона, буваг, говорить дуже серйозно. Але ¬й ще хочеться побути дитиною, не варто ¬й заважати.
  - А Мей?
  - Мей? Природничка, донька Руслана. Така безхарактерна дiвчинка... Вона хоче здаватися кращою за iнших, не намагаючись нiчого добитись. Але перед старшими i могутнiшими прогинагться. ¦диний, кому вона може нагрубiянити, так це ¬¬ батько, але лише у випадку величезно¬ сварки, тiльки в цьому випадку. До того ж безхарактернiсть часто спiввiдноситься з дурiстю, дурiсть з неосвiдченiстю, а неосвiдченiсть з дитинством. Вона просто не достатньо розумна. I ще. В твогму життi вiдбулося щось таке, чого не було у них. Якась чи то була психологiчна травма, чи то у тебе тягар на серцi. Не хочеш розповiсти?
  - Не хочу. I це брехня, менi менше шiстнадцяти. Хто сказав, що я не думаю, як дитина?
  - Приорiтетнiсть участi у деяких справах дiтей полягаг саме в ¬хнiх нестандартних думках. Ти значно себе недооцiнюгш. А я скажу так: тобi це по плечу, тому взяла себе в руки, i щоб завтра ти вже була готова прийняти у матерi комантування. У вас штурм фортецi "Карес" на носi.
  - Через три дня, - перебила дiвчина.
  - Кiнцеву стратегiю розробляти будете пiслязавтра. Анну я проiнтруктував, вона пояснить тобi все.
  - Як я розумiю, вибору у мене немаг.
  - Саме так. Йди, готуйся.
  Вiдьма зiтхнула i вiдкрила новий портал. Куди? До Анни? Нi, пiсля того, як вона знову почала наказувати, бачити ¬¬ зовсiм не хотiлося. До батька? А що, якщо вiн працюг? Та нi, декiлька хвилин видiлить точно.
  Дiвчина вийшла з порталу в його кабiнетi, але вiн був порожнiм. Вона пройшлася по магтку, але його нiде не було. Тому довелося задiяти родовий зв'язок. Вiн надворi. Чому?
  Аркл стояв, спершись на дерево i про щось думав. Огневичка приблизилась до нього.
  - Лу? - повернувся вiн. - Ти повернулася?
  - Так, - донька пройшла мимо нього i сiла на траву.
  - I що це була за гарячка зранку? Нiколи не бачив, щоб ти ну прям настiльки цiкавилася власним виглядом, - чоловiк пригднався до не¬.
  - Це через той тест на профпридатнiсть. Краще б я не приходила.
  - Чому? Завалила?
  - Краще б завалила. Але там завалиш...
  - В чому справа?
  - Анну вiдсторонили вiд керiвництва. I хочуть, щоб командиром тепер стала я. Розглядiли в менi пiдходящi якостi. I мою думку забули врахувати.
  - Ти цього не хочеш?
  - Нi. Аркле, що менi робити?
  - Запитугш поради? Знагш, а я вже навiть скучив за нашими розмовами. Куди ти зникала?
  - Була робота.
  - Чому ти проти командування?
  - Це не моя вiйна.
  Батько кивнув. Логiчна вiдповiдь.
  - Ти ж розумiгш, що я не можу нiчого зробити?
  - Так. Але поряд з тобою менi спокiйнiше.
  Вiдьмак всмiхнувся. Так. Вони ж стiльки часу провели разом...
  - Вибору у тебе немаг. Тому завжди будь готова поставити iнших на мiсце. Якраз це у тебе добре виходить.
  - Сенатора Тернона?
  - О, Анна його на дух не переносить, - вiн задумався.
  - Я помiтила.
  - Моя порада - дiяти по ситуацi¬. Якщо потрiбна буде допомога, звертайся вiдразу. Якщо, звичайно, прохання буде нормальним, а не фарбувати якiсь там сукнi. I, Лу, будь обережнiшою, прошу.
  - Я обережна. Ти ж знагш, яку кiлькiсть збро¬ я ношу з собою.
  - Тобi не потрiбна кiлькiсть. Немаг сенсу в кiлькостi, якщо не вмiгш використовувати. Дай менi, будь-ласка свого кинжала- невидимку.
  - Навiщо?
  - Дай.
  Дiвчина, вагаючись, простягла батьку на даний момент неактивний артефакт. Чоловiк дiстав щось з кишенi i, не забираючи зброю з долонi огневички i не торкаючись сам, пiднiс цей залiзний предмет i зробив якiсь незрозумiлi манiпуляцi¬.
  - Що це?
  - Я збiльшив силу артефакту i додав новi властивостi.
  - Якi?
  - Тобi бiльше не потрiбний мiшок збро¬. Цей клинок не погнеться, не зламагться, його не знайдуть, а ти зможеш навiть в аномальних зонах прикликати його до себе, вiн завжди буде повертатися до хазяйки.
  Люсi здивовано на нього поглянула.
  - Дякую. Ти ж навiть не уявлягш, наскiльки це цiнний подарунок!
  - Я знаю. Але ти у мене одна. I я не хочу тебе втратити. А тепер вибач, менi потрiбно в сенат.
  - Бувай.
  Ще якiсь секунди вiдьма стояла i дивилася йому вслiд. А по ньому i не скажеш, що ще мiсяцi так два тому вiн дичився i не вмiв розмовляти без загадки. Зараз не скажеш, що вiн когось убив. Але по нiй теж не скажеш.
  Що б вона без нього робила? Дiвчина навiть уявити не могла, що вони могли не зустрiтися. Занадто вже прив'язалася. А це не завжди буваг добре. Особливо пiд час вiйни. Особливо на полi бою.
  
  <65>
  Люсi потрiбно було обдумати всю ситуацiю, залишки дня вона провела магтку батька, але заблокувала дверi власно¬ кiмнати, щоб нiхто не зайшов. А Суза хотiла. Але не зараз.
  Що вона маг? Мати просить у не¬ пробачення i даг спочатку право вибору. Звучить, як казка. Щоб Анна i давала право вибору? Нi. Але це сталося. Але зараз вона знову наказала. Активувала прокляття i вибачилась. Дивно це все. Чого вона добивагться? Хоче завоювати довiру?
  А що, як дiйсно etrange просто хоче стати ближчою до не¬ без всякого злого умислу? Tй так хотiлося в це вiрити. Чому нi?
  Дiвчина була голодна, м'ясо Гарсi¬ теж скiнчилося, тому все ж таки ¬й довелося спуститись на кухню. Де ¬¬ таки знайшла Суза.
  - Люсi, що це означаг? Чому Ви мене не впускагте?
  - По-перше, я просила на ти. А по-друге, я повинна була подумати. Сама.
  - Добре. Слухай, тут доволi часто буваг один хлопець, високий брюнет, etrange. Хто вiн i що тут робить? Симпатичний.
  - Макс. Вiн мiй знайомий, - огневичка незадоволено на не¬ подивилася.
  - Можна i вiдразу було сказати, що це твiй хлопець, - скисла поко¬вка.
  - Вiн не мiй хлопець!
  - Але ти його ревнугш!
  - Нiчого я не ревную. Все, закрили тему.
  - Ти ж до нього вранцi йшла, вiрно?
  - Не зовсiм. Я сказала все! Хоча зачекай, чому ти так спокiйно вiдносишся до дружби з iншими народами?
  - Я не бачу в цьому нiчого поганого. I це не моя справа, - пожала плечами Суза i протерла стiл, за яким ¬ла Люсi.
  - Ясно.
  Що ж, легше повiрити в ¬¬ безкориснiсть, а нiж Анни. Але ¬й так хочеться вiрити матерi...
  - Вибач, я пiду до себе, спати хочеться.
  - Четверта вечора, ти про що? Яке спати?
  Хазяйка промовчала i пiшла нагору. Tй ще дуже хотiлося випробувати кинжал. А то зброя дiйсно доволi важка, якщо цей артефакт працюг, ¬й не потрiбнi будуть запаснi клинки, в потрiбну хвилину вiн завжди буде поряд iз нею.
  Дiвчина кинула лезо в найближчу стiну. Зачаклований клинок увiйшов в камiнь по рукоять, а вона думала, просто вiдiб'гться!
  Аркл розумiв, що подарував. Tй дiйсно буде достаньо одного ножика, вiн не загубиться, не зламагться, саме по цiм причинам вона завжди носила як мiнiмум таких три.
  Ранiше огневичка мало задумувалася про вагу свого пояса, одягу. Але про всяк випадок носила з собою бiльшiсть арсеналу. Тепер ¬й буде значно легше ходити без кiлькох прихованих кiлограмiв. Хоча тепер вiдьмi здалося доцiльним брати з собою не тiльки клинки. Так, вони кориснi, але що можна ним зробити в битвi на тих же мечах? До цього моменту тащити з собою ще й таку зброю було за межами ¬¬ можливостей. Але зараз змiнити арсенал здавалося непоганою iдегю.
  Дiвчина лягла спати не вiдразу, спочатку зняла свiй пояс, вийняла з нього всi п'ять кинжалiв, ще два з чобiт, бiльше вона з собою не носила, окрiм того артефакту, який нiкому не видимий висiв на мотузку на ши¬.
  Тепер пояс ¬й не потрiбний.
  I коли вона стала парано¬чкою? Повсюди бачить небезпеку. Хоча ця небезпека дiйсно г. До того ж пiсля тiг¬ пастки, в яку вона з батьком потрапила в аномальнiй зонi, Люсi просто боялася бути беззахисною.
  Вiдьма залiзла в батькiвський сейф зi зброгю. Непоганий вибiр.
  О, а з цим мечем вона тренувалась з Арклом! Такий зручний, i легкий, i маленький, i мiцний. Огневичка вийняла його iз пiхов, вiн гарно лiг в ¬¬ долоню. Чому нi?
  Дiвчина одягла футляр на спину поверх плаща i незвичним рухом засунула туди зброю.
  Анна нiколи не носила з собою мечi. Завжди використовувала твердий вогонь, щоб створити щось для бою. А ¬й не завадить. На такi важкi закляття йде забагато енергi¬, а вона економить, мало що може статися.
  Ну все. Люсi ще декiлька разiв виймала меч, звикала, а потiм роздяглася i таки лягла спати. Чи то нерви так аукнулись, чи пустий резерв etrange, але ¬¬ вiдразу пiдкосило i вона вирубилась. А завтра буде новий день, ще не факт, що свiтлий i легкий, але обставина, що ¬¬ досi нiхто не зумiв вбити, завжди тiльки покращувала настрiй. Але будь, що буде.
  Прокинулася дiвчина рано вранцi, але сонце вже встало, i було навiть доволi тепло. Огневичка вилiзла з-пiд ковдри i побiгла в душ. Настрiй був непоганий, вiдьма чiтко знала, що ще потрiбно зробити. А ще вона була трохи розгублена, оскiльки ¬й сказали прийти на зустрiч з Терноном, а куди i коли розповiсти забули. Але нiчого, у Анни запитаг, коли повернеться.
  А коли повернеться? Змiнилися ж локацi¬ порталiв до напiвкровних. I де ¬х шукати?
  Де Макс? Його нiде немаг. Ну i не треба, сама впорагться. В свiй перший вiзит вона накладувала додатковi захиснi закляття на портали, особливо на вiдьомський. Треба шукати свою магiю.
  Вiдьма витягла з кабiнету Аркла карти i розстелила на пiдлозi. Що вона маг?
  Шукати рiдну магiю? Десь вона про таке читала.
  Але стоп, це не допоможе. Дiвчина укрiплювала його зсередини, а не зовнi. Магiя залишилася там. Нiчого не вийде. Люсi все згорнула i вiднесла назад. Що тепер робити? Ниточка обiрвалася. А ¬й потрiбнi саме карти напiвкровних, чiткi i розписанi, а не загальнi, як у ¬¬ батькiв.
  Але це не гдиний вихiд. Дехто залишився ¬й повинен. Минулого разу вона витягла Власа з того свiту. Якщо все зробити правильно, зв'язок повинностi активугться, i вiн з'явиться.
  Tй дуже потрiбно туди.
  Огневичка блимнула за межi магтку, не варто прикликати демона на сво¬ територi¬.
  Так, артефакт для вогню при нiй. Вiдьма поставила його на траву i розпалила полум'я.
  - Життя подароване, смерть забрана, а плата невиплачена, - зашепотiла вона, формуючи разовий портал. - Власе! - ¬¬ голос громом рознiсся по зеленому полю. I тепер цiна за недобровiльний перенос. Невеличкий порiз, i з рани на долонi на артефакт закапала кров. Цiна майже для кожного iнсолiтського ритуалу, так, вiн був саме iнсолiтський. Використати його дiвчина змогла лише тому, що вiн не потребував жодно¬ енергi¬, яко¬ у не¬ немаг, тим паче використання магi¬ приближених.
  Вогонь пiднявся вище, в спаласi з'явився демон, причому далеко не в найкращому настро¬. Ууу, який страшний! Вiн брудно виругався i оглянувся.
  - А, це ти, - вже спокiйнiше буркнув вiн. - Юна Люсi Тенебрiс. I що це, до бiсу, означаг?
  - Я не знаю, де портал, проведи мене.
  - Чому я?
  - У нас зв'язок, я врятувала тебе! А ти хоч би подякував!
  - Дякую. Я, звичайно, вдячний тобi, але я щойно вiдпочивав, точнiше спав. А ти мене смикнула.
  - Я не думала, що демони сплять.
  - Бiльшiсть не спить. Так що тобi треба?
  - Я не можу потрапити до вас без знання про перемiщення телепортiв. Поясниш, як це дiг?
  - З чого це менi тобi довiряти?
  - Я врятувала твою шкуру!
  - А я перед тим поповнив твiй пустий резерв, не настiльки вже я тобi повинен.
  Дiвчина зiтхнула.
  - Поясни, нащо менi вас здавати? Мене ж теж уб'ють.
  - За тебе хоча б родичi заступляться. А ми всi однi! Мою мати вбили, коли одна така ж дурепа, як i ти, мене здала!
  - Але я не вона! Можеш психувати, кричати, але ти все рiвно мене проведеш! А якщо нi, то я весь астрал перерию, але знайду цей чортовий портал!
  На якусь секунду молодий чоловiк схилився пiд ¬¬ напором. Вона дуже сильна духом. Вiн нарештi зрозумiв, що Макс в нiй знайшов.
  - Портал перемiщугться по колу навколо вiдьмацько¬ академi¬ проти часово¬ стрiлки. Радiус близько 75 миль. За тиждень робить коло. I зараз вiн десь у Марелiтi, це мiстечко на пiвденних землях.
  - Дякую, - огневичка зiбралася блимати, навiть вклала в свiй мiшок використаний артефакт для безпечного вогню, але все ж обернулася. - Зачекай, а ти не йдеш?
  - Нi, я ще зайду до батька, раз опинився тут.
  - Добре.
  Вiдьма закинула свою сумку на друге плече, не на те, зi сторони якого тепер стирчав меч.
  - Ти змiнила зброю? - поцiкавився демон.
  - Трохи.
  - Ясненько.
  - Ти про щось хочеш запитати?
  - Знагш, зазвичай мене мало цiкавлять особистi життя iнших, але Макса я знаю кiлька рокiв, нiколи ще я не бачив його таким.
  - Яким?
  - Скаженим.
  - Тобто?
  - Вiн вже другу нiч психуг у нас в штабi, злющий... Ось це сидять з Еманом, до себе нiкого не пiдпускаг, а ельфiйський баран ще й бухаг. Весела компанiя, знагш? Що ти з ним зробила? Ви ж, наче, зустрiчалися.
  Огневичка тяжко зiтхнула i сiла на траву.
  - Можна сказати, вiн в схожiй ситуацi¬, в якiй колись був ти. Я нiбито його зрадила.
  - Тобто?
  - Тебе ж здала дiвчина.
  - Я не хочу це згадувати, - чорт, ну як можна говорити доволi м'яко, а це вже дивно, вiн же ¬¬ на дух не переносить, i водночас настiльки холодно дивитись? Одним словом, демон. Демон, ображений на весь свiт.
  - Добре.
  - I все ж таки, що сталося? Зрозумiй, з яко¬сь сторони я плював на вас з високо¬ дзвiнницi, але наша невеличка групка замiнила менi сiм'ю, i менi не дуже хочеться, щоб мо¬... гм... товаришi вели себе прямо як справжнi дурачки, тим паче через якусь там дiвчину. Я не люблю сварки, в яких не беру участь.
  Що ж, звичайний, але доволi благородний злодiй. А ще справжнiй придурок. Це, мабуть, найбiльш паршивий вид напiвкровних: дитина демона i вiдьмака.
  - Багато що сталося. I ти помилився, ми нiколи не зустрiчалися як хлопець i дiвчина. Тiльки як друзi. А позавчора вiн сказав, що любить мене. А я вважаю це трохи несвогчасним... Я вiдшила його. Грубо вiдшила. Просто розвернулася i пiшла, - Люсi ледве не розплакалась. Як же вона зараз шкодувала, що тодi просто зникла.
  - Лу, я точно тобi не порадник в любовних запитаннях, але скажи, ти його любиш?
  - В тому то й справа, що люблю! Я не знаю, як так вийшло! Ранiше менi подобалися хлопцi, але не так, як вiн!
  - Тодi я тебе зовсiм не розумiю. Йди i скажи йому це! Ти розбивагш йому серце!
  - Як сказати? I що? Власе, менi лише чотирнадцять, яка велика i свiтла любов? А не рано? Да i не до цього зараз.
  - Все, ти вбила всi мо¬ розумiння про логiку. Кажу як той, хто не вiрить в якусь там любов, : тут справа не в якихось там почуттях, якщо Доля хоче, щоб так сталося, так i буде! I це, я пiшов. Розбирайтеся самi.
  I вiн злиняв. Цей гад просто злиняв. Затронув болючу для не¬ тему i злиняв! Ну, на те вiн i гад. Але чоловiк дiло говорить: мовчати не вихiд.
  Але не зараз. Вiн дав ¬й приблизну локацiю порталу, знайде.
  Марелiт. Зовсiм крихiтне мiстечко за кiлька миль вiд столицi. Декiлька сiльських хат, пiдвалiв не так багато.
  Доволi зручно вiдчувати магiю напiвкровних. Огневичка з'явилася посеред головно¬ площi з фонтаном, на нiй майже нiкого не було, всi спали, пройшла кiлька кварталiв i вiдразу вiдчула портал пiд ногами. Точно, це повинен бути погреб цього двору.
  Дiвчина вiдправила гарпiю на розвiдку, якось неввiчливо просто ввалюватись в чужий дiм. Птаха повернулася через кiлька хвилин, виявилося, що тут всi ще сплять i чекати немаг сенсу.
  Вiдьма зруйнувала весь захист двору i увiйшла. Пiдземелля було вiдразу бiля входу, зламати замок не важко, i напiвкровна, спустившись, швидко вскочила в портал.
  Нарештi! Вона повернулася.
  В кiмнатi спали майже всi, лише ельф i Макс сидiли в кутку, тихо перемовлялись i, скорiше за все, навiть випивали.
  Люсi оглянулася навколо. Дивно, Меган немаг.
  Але всi iншi мiцно сплять. I так, прийшов час серйозно поговорити.
  - А, це ти, - Емануель пiдвiвся, його трошки шатало. Клас, i скiльки ж вони обог випили?
  - Бухагте?
  - А що, не можна? - розмову пiдтримував нестихiйник, водник поки що мовчав. Але погляд у нього був чiткий i осмислений, судячи по всьому, iнсолiт щойно пригднався, або взагалi не пив.
  - Да на здоров'я. Тiльки це, менi теж налийте.
  Вiдьма пiдiйшла до них i теж всiлася бiля стiни. Ельф дiстав третю рюмку з кишенi i налив якусь бурду з пляшки.
  - А тобi не рано? - таки поцiкавився емпат.
  - Якраз. Для хоробростi не завадить, - огневичка випила розчин залпом. Схоже, це звичайне вино з коньяком. Ну i гидота. - З якого випадку п'гте? Хоча тебе можна i не запитувати, - дiвчина глянула на Макса i похмуро опустила очi.
  - Любов.
  Ясно, у ельфа явно з Меган щось не склалося.
  - Ясно. Налий менi ще.
  - Тобi досить.
  - Налий.
  - Нi.
  - Добре, обiйдусь. Максе, нам треба поговорити.
  - Про що?
  - Я це, пiду вмиюся, - нестихiйник пiшов до ванно¬ кiмнати, тримаючись за стiну i залишивши ¬х одних.
  - Так бiльше продовжуватись не може. Ти, звичайно, можеш злитися, але не розмовляти зi мною - це не вихiд.
  - Що ти пропонугш? Я не хочу говорити.
  - Менi байдуже. Розтавимо всi крапки над "i". Я теж тебе люблю, але я не збираюся з тобою зустрiчатись як мiнiмум до кiнця вiйни. Менi дуже потрiбна твоя допомога i пiдтримка, не кидай мене, менi так тебе не вистачаг...!
  Хлопець уважно на не¬ подивився. Вiдьма не бреше, десь дуже глибоко в серцi у не¬ г любов.
  - Я i так вже говорив, що нiколи тебе не кину.
  Люсi посмiхнулася. В його голос повернулися теплi нотки. Iнсолiт повiльно наблизився до не¬, але дiвчина вiдсторонилася i не дала себе поцiлувати.
  - Що сталося у нього з Меган? - дiвчина кивнула на дверi ванно¬.
  - Вона не хоче дiтей. Tм обо¬м вже бiльше двадцяти п'яти, а вона все проти. Вважаг, що цей свiт надто жорстокий для них.
  - Ясно. I обов'язково напиватись?
  - Я щойно забрав його з пiдпiльного бару. Вiн там сидiв усю нiч. I тепер продовжуг випивати. Вона серйозно його вiдшила. А я просто склав компанiю.
  Огневичка опустила голову. Вона ж теж образила Макса.
  - Ти прийшла сюди, щоб поговорити зi мною?
  - Не зовсiм. Менi потрiбна допомога. Ти чув останнi новини?
  - Тебе назначили командиром.
  - Так. I тепер я повинна придумати план нападу i захоплення однiг¬ фортецi...
  - Карес. Про це я теж знаю. Ходiмо.
  Водник пiдвiв ¬¬ до розкладено¬ на столi карти. I поряд лежав чiткий план фортецi. В двух екземплярах. Якi майже непомiтно вiдрiзнялися.
  - Я вже все тут роздивився. Майже. Зачекай трохи, - хлопець вiдiйшов на якусь хвилину, а повернувся вже разом з бiльш-менш тверезим Емануелем.
  - Еее...
  - Вiн ельф. Повищена регенерацiя, знагш? - вiдразу пояснив iнсолiт.
  - Ааа...
  - Давайте вiдразу до справи, - похмурий нестихiйник пiдтягнув до столу стiльцi, i щоб чути одне одного, а говорили вони доволi тихо, щоб не розбудити iнших, трiйка напiвкровних повсiдалася. - Як я зрозумiв, Лу, тобi потрiбно захопити цю твердиню. Дуже проблемна фортеця. Захист не пробити, i не пробуйте, а мости зникнуть, як тiльки ви на них ступите.
  - Значить, головнi входи вiдпадають. А якi г ще варiанти?
  - Подумай сама, - ухмилився ельф i пiдсунув ¬й пiд нiс загальну карту.
  - Три башти, входи в двух iз них, дуже товстi стiни, бiйницi, захист блискучий, збройний склад, продуктовий, конюшнi разом з двума примiщеннями пiд житло бiля третьо¬ башти, на територi¬ ще г колодязь... А навколо ще й широченний рiв. Гм. Дiйсно гарна твердиня. Але це не надовго. Я правильно розумiю, що до внутрiшнього двору фортецi веде хiд з виходом в колодцi? - судячи з кивку iнсолiта, так. - Чому б не скористатися ним?
  - Не варiант. Ти не знагш, але вiдьмаки саме завдяки ньому i захопили ¬¬. Цей вхiд буде дуже активно охоронятися.
  - Тодi чому б не використати повiтряникiв, тi зможуть заскочити на стiни, там захист розсiяний, закляття можна обманути, а потiм проникнути в третю башту i вимкнути всi артефакти. I жодних проблем!
  - Тернон запропонуг цей варiант, - пiдмiтив Макс. - Але в ньому купа мiнусiв. Якраз захист не проблема, але перелiтати рiв доведеться пiд обстрiлом. Там же бiйницi, а вiдьмаки невеликими групами, але стоять на стiнах. Повiтряники не впораються.
  - Ну тодi вони можуть просто привернути увагу, а iнша групка атакуг з пiдземного ходу.
  - Непогано, - пiдмiтив Емануель. - Але в мене г ще кращий варiант. Про вказаний тут, на цiй картi, пiдземний вхiд, звичайно, майже нiхто не знаг, а просвiтленi з цими знаннями вважають себе великими знатоками фортецi "Карес". Але нiхто з них якось не вкурсi, що у не¬ якраз два пiдземних ходи.
  - Ну так, ми ж зробили його, коли тебе звiдти витягували, - згадав iнсолiт. - Ти пропонугш розсекретити наш особистий вхiд?
  - Та навiть якщо про нього хтось зайвий дiзнагться, там я залишив невеличкий подаруночок. Якщо туди спробуг ступити не напiвкровний, його закине в не надто пригмну часову петлю, пам'ятагш, я ж туди тодi цiлий загiн etrange, який мене в той раз спiймав, вiдправив.
  - Та пам'ятаю я.
  - Ви вдвох зможете пройти. А як ви вiдговорите нiкого бiльше туди не йти - то вже не моя справа, - ельф пiдвiвся. - Якщо що, то я в барi, - повiдомив вiн наостанок i вскочив в портал до астралу etrange. Нда, Меган сильно з ним посварилася.
  - Так що будемо робити? - хлопцю було цiкаве ¬¬ рiшення.
  - А ти що пропонугш?
  - Я? Гм, навiть не знаю. Якщо ми не знайдемо iнший спосiб, то я б використав цей варiант.
  Люсi задумливо кивнула йому i пiдодвинула до себе ту карту фортецi, де був домальований ще один хiд. Причому далеко не найзручнiший. Вхiд за плитою в третiй баштi, а ось вихiд... Вихiд на днi провалля. А потiм це називагться "вибирайтея, як хочете". I жодна портальна магiя в тих мiсцях не працюг. Невже доведеться спускатися вручну? Там же, судячи з позначок, там стометровка вниз. Ех, поганенько. Але це гдиний вихiд, щоб нiхто не помер марно.
  - Добре. Ми спробугмо просунути цей варiант. Кращого нема. Тiльки так ми зможемо врятувати повiтряникiв вiд смертi. Я вирiшила. Залишагться тiльки отримати згоду Тернона.
  - Ти впорагшся, - всмiхнувся ¬й Макс i пiдвiвся. - Ти обов'язково впорагшся. Я знаю.
  Його впевненiсть подарувала ¬¬ серцю тепло. Вiн вiрить в не¬. Це головне.
  
  <66>
  Дiвчина доволi швидко спакувала потрiбну карту, а хлопець навiть погодився сходити з нею на нараду, звiсно, якщо його туди пустять.
  Портал до etrange викинув ¬х прямо в стiчну трубу, ну просто клас! Tм то з магiгю з яко¬сь сторони то i нiчого, але спочатку падати кiлька метрiв, а потiм ще й скупатись в бруднiй i крижанiй водi не надто пригмно.
  Тож вилiзли вони не надто веселi. А гарпiя взагалi не хотiла бiльше сiдати на свою хазяйку, ¬¬ ледве вийшло вмовити.
  - Ненавиджу такi виходи, - невдоволено буркнула дiвчина, висушуючи собi одяг. - Ходiмо звiдси.
  Огневичка дала йому руку, i вiн перенiс ¬¬ в портальну точку бiля вулицi перед домом Дерк.
  - Ти ж Анну шукагш, вiрно? Вона там.
  - Звiдки знагш?
  - Дiзнавався.
  Сонце вже було доволi височенько, коли вiдьма зайшла в кiмнату Анни, залишивши iнсолiта у вiтальнi.
  - Люсi, чому ти не на нарадi? - схвильовано запитала матiр.
  - Тобто?
  - Ти не знагш? Вона ж почалася п'ять хвилин тому!
  - Де?
  - У штабi. Переговорна кiмната.
  - Я пiшла, - огневичка швидко спустилася до вiтальнi. - Вiдведи до переговорно¬ кiмнати, - кивнула вона воднику.
  Вiн швидко схопив ¬¬ за руку, блимнув, потiм вони ще кiлька хвилин бiгали по коридорам, а пiсля Люсi, швидко накинувши артефакт з iлюзiгю i вiдправивши Гарсiю кудись полiтати, не дуже культурно ввалилася в кiмнату.
  - Вибачте. Трохи заблукала, - дiвчина набрала серйозного вигляду, незворушно пройшла до порожнього третього стiльця за столом i обережно всiлася. Макс, на жаль, за нею не зайшов.
  - Вибачення прийнятi, - буркнув Тернон i розгорнув карту фортецi. - Аласторе, а чому це я повинен працювати з цею невiдповiдальною малолiтньою пустишкою, як з рiвноправною?
  - Ллойд, ¬й дано чин капiтана i статус командира. I вона набагато розумнiша, нiж ти думагш.
  Клас! Розмовляють мiж собою, наче вона - порожнг мiсце.
  - Всi кiсточки менi перемили? - не витримала вона. - Два дорослих чоловiка, а ведете себе як баби.
  Ех, недобре вони дивляться. Хоча ¬¬ зовнiшньому спокою можна навiть позаздрити.
  - Ну, це, давайте починати, - все ж таки ¬х краще не злити.
  Тернон провiв пальцем по всiм можливим входам до фортецi, якi були там помiченi.
  - Поки що у мене лише три можливi варiанти. Ми можемо спробувати взяти ¬¬ звичайним штурмом...
  - Щити не пробити, - перебила огневичка. - Цей варiант вiдпадаг вiдразу. Тому треба шукати способи вимкнути всi обороннi артефакти.
  - Не перебивай, - гаркнув чоловiк.
  - Ллойде, вона права.
  - Так ось, - продовжив сенатор, - щоб це зробити ми пройдемо через тагмний лаз невеликою групою, а iнша якраз вiдверне увагу, атакуючи ворота.
  - I Ви називагте себе генералом? Ви вiдведете сво¬х же людей в пастку! Про цей хiд вiдьмакам вiдомо, i вас там будуть чекати!
  - Вони не можуть про нього знати.
  - Можуть. Саме завдяки ньому вони i взяли цю фортецю!
  Обидва командира повернулися до архiмага.
  - Все вiрно, Люсi, ти гарно пiдготувалася, - схвально кивнув ¬й старий etrange. Це, можна вважати вища похвала.
  Гм, iвсе ж цiкаво, яке у нього вогнне звання, якщо вiн так просто розпоряджагться Терноном i ¬¬ матiр'ю? Така влада може бути тiльки у генерала всiг¬ армi¬, навряд чи г ще якесь звання, при якому Анна б схилила голову.
  - Ну тодi давайте слухати малявку Дерк, - пiдiрвався Тернон. - Вона заведе нас всiх в могилу!
  - Ллойде, в тебе ще г варiанти?
  - Ще один. Аврора i Денiз, мо¬ повiтряники, перелетять через рiв i зможуть знищити артефакти.
  - Це ризиковано, - знову втрутилася дiвчина. - Вивести сво¬х пiд прямий обстрiл? На них нападуть, а це ж вiдкрита зона!
  - Ти знову права, Люсi Дерк, але щойно ти сама сказала, вiдьмаки чекатимуть нас бiля пiдземного ходу, а не тако¬ наглостi, як карабкання на стiни.
  - Яка iмовiрнiсть, що ¬х не помiтять? Мiзерна! Tх просто вб'ють, а ми залишимося без представникiв однiг¬ стихi¬!
  - А в тебе г iншi варiанти, скажи, якщо така розумна!
  - ¦, - видихнула вiдьма i дiстала зi свог¬ сумки карту для напiвкровних.
  - Що це?
  - Реальна карта фортецi. I туди г ще один вхiд.
  - Де? - трiйця сильно схилилася над картою, Аластор не вiрячи водив пальцем.
  - Ось тут, - Люсi чiтко вказала на початок ходу в проваллi i вихiд в третiй баштi до збройних складiв.
  - Це неможливо. Вiн не був передбачений при побудовi!
  - Не був. Але вiн там г.
  - Немаг, - знову заперечив архiмаг. - Я вiрю тiльки в те, до чого г докази. Ти можеш довести, що там г тунель?
  - Нi.
  - А можеш провести нас туди?
  - Нi.
  - Ось. Не можеш. Я не знаю, де ти взяла цю карту, але в нiй помилка. При створеннi такого лазу крiпосна стiна розрушилася б. Його там просто не може бути. Тому я схвалюю стратегiю Ллойда, ту, що з повiтряниками. Вибачте, але я повинен бiгти. Люсi, ти повинна пiдготувати свiй загiн згiдно з нашим планом, уведи ¬х в суть.
  Архiмаг покинув ¬х, а дiвчина продовжувала непригмно дивитися на сенатора. А вiн гарно переносить ¬¬ погляд. На нього таке не дiг. I просунути свою стратегiю не вийде. Але вихiд г завжди.
  - Чекаю тебе зi сво¬ми пiсля завтра на три милi пiвденнiше фортецi о четвертiй вечора, - буркнув Тернон i покинув штаб.
  Огневичка пiдвелася i теж вийшла з кiмнати.
  - Нiчого не вийшло, - кивнула вона Максу i взяла гарпiю на руки. - Що тепер?
  - Можна погодитися i промовчати.
  - I дивитися, як ¬х переб'ють? Нi, я так не можу. Але тодi нам доведеться ризикнути.
  - Що ти пропонугш?
  - Ми самостiйно проберемося туди i вирубимо захист, зашлемо всiх вiдьмакiв в ¬х астрал.
  - Нi. Ми загинемо. За останнiми даними ¬х там близько сотнi.
  - Я не пропоную викликати ¬х на бiй. Тихо, пiдло, по одному. Все!
  - От скажи, чому тобi не йметься?
  - Не знаю. Просто не хочу, щоб повiтряники стали жертвами чужо¬ дуростi i недовiри.
  - Ти вирiшила по-совiстi, але все це надто небезпечно. Давай попросимо когось iз наших пiти з нами.
  - Наших, тобто напiвкровних? I хто погодиться ризикувати зайвий раз тiльки через мене?
  - Влас тобi повинен. Крiс, думаю, погодиться, якщо гарно попросити. Емануель мiг би, але ти ж його бачила. Його кликати не варто...
  - Влас не стане так ризикувати. Але в мене г один пунктик, що може допомогти його вмовити. Але тодi Крiс може не погодитись, демон-вiдьмак i янгол-etrange явно не найкраща команда.
  - Твоя правда.
  - Пропоную зустрiтися завтра в астралi напiвкровних, дай подумати, о дванадцятiй.
  - Там нiкого не буде. Завтра i взагалi на цьому тижнi буде час збору iнформацi¬, всi пiдуть по астралам.
  - Я це ще вирiшу. Вибач, у мене ще г робота.
  - Зачекай, ти куди?
  - До матерi.
  - А, ясно. А коли закiнчиш, можемо прогулятись?
  - Де?
  - Астрал янголiв.
  - Що? Як ми туди потрапимо?
  - Я проведу. Там зараз далеко не найкращi часи, але я знаю кiлька непоганих мiсць. Так ти згодна?
  - Жартугш? Звичайно! - дiвчина стрибнула йому на шию, обняла, але вiдразу смутилася i, вiдкривши портал, перенеслася до будинку Дерк. Там ¬¬ зустрiла незадоволена Анна.
  - Ви закiнчили?
  - Так.
  - I коли штурм?
  - Нiчого не змiнилося, через день, пiслязавтра. Здагться, зустрiч о четвертiй.
  - Лу, ти ведеш себе просто безвiдповiдально! Не знагш про зустрiчi, бродиш незрозумiло де, запiзнюгшся!
  - Якщо б ви всi мали до мене хоч крихту поваги i хоча б сказали, коли менi прийти, я б не запiзнилася!
  - При чому тут повага?
  - При тому! Мог слово взагалi нiчого не значить, навiщо тодi менi туди взагалi ходити? Все вирiшили б i без мене, я тiльки витратила час!
  - Ти отримала величезну честь стати одним iз найбiльш юних командирiв, чого ти носом крутиш?
  - Менi не потрiбна ця честь.
  Люсi не витримала i покинула будинок. Tй ще потрiбно в астрал напiвкровних.
  Цього разу вже всi сплячi прокинулися i явно готувалися до якогось нападу. Проте тут досi не було Меган i ще не повернувся Емануель.
  - Привiт, - вiдьма приблизилась до янголiв, брата i сестри, якi схилилися над картами разом з Маратом. Таке дивне погднання - демонськi i янгольськi крила просто змiшалися.
  - Привiт, Люсi, - мило всмiхнулася Сильвiя, чоловiки лише кивнули. Водниця вiдiйшла вiд них, сховала сво¬ крила i посадила огневичку на диван.
  - Що привело тебе сюди?
  - Менi потрiбна допомога.
  - Що сталося?
  - Думаю, ти знагш: iде вiйна. Etrange будуть штурмувати фортецю "Карес" пiслязавтра, якщо я не втручатимусь, повiтряники помруть. Але всерединi забагато вiдьмакiв, ми з Максом не зможемо вимкнути захист, кiнець ходу зовсiм близько вiд житлових кiмнат.
  - Ти хочеш взяти ще когось?
  - Так. ¦ хтось вiльний?
  - Емануель точно нi. Брат з Маратом йдуть по астралам на розвiдку. Я не бойовий маг, не проклятiйниця, щоб бути корисною в таких випадках.
  - А Влас?
  - Теоретично вiн повинен забрати пакет з iнформацiгю з вiдьомського астралу. Але, в принципi, за нього може i Марат збiгати. Якщо у тебе вийде його вмовити, то i карти в руки.
  - Вiн точно буде вiльний?
  - Я це влаштую.
  - Дякую тобi! Ти менi дуже допоможеш!
  - Дякувати будеш, якщо все вийде. А поки що нема за що. А вiн нехай провiтриться. Думаю, ти розумiгш, що я з ним не сильно знахожу спiльну мову, але погодся: вiн чудовий богць i друг, а ще незамiнний в бою.
  - Саме тому я i думаю, як його переконати.
  - Думай, - янголка пiдвелася, знову проявила крила, видно, ¬й так зручнiше, i влiзла в розмову ¬¬ брата i демона.
  А Люсi, задоволена результатом, залишилася сидiти i чекати Власа. Нi, можна було i прикликати, але навiщо ще бiльше його злити? До того ж це вiднiмить якусь крихту ¬¬ енергi¬, а буваг, навiть крихта може знадобитися.
  Демон з'явився десь пiд вечiр, що огневичку точно не радувало. Ну звiсно, прочекати пiвдня!
  - Ти чого тут? - невдоволено поцiкавився вiн. - Досi не вирiшила сво¬ проблеми?
  - Старi вирiшила, знайшла новi.
  - Як у тебе все складно. Ти ж мене чекала? Чого знову хочеш?
  - Менi потрiбна твоя допомога.
  - Ми квити, менi байдуже, що там у тебе.
  - Невже не хочеш зайвий раз з кимось побитися?
  Влас промовчав. Люсi знала на що треба давити.
  - Менi потрiбний захист, а ти полюблягш конфлiкти. Чому нi?
  - Взагалi то я зайнятий. У мене днi шпигунства.
  - Я вже про все домовилася. I ти менi допоможеш.
  - Я бiльше нiчого тобi не повинен. Тим паче допомагати.
  - Але не цього разу. Ти допоможеш менi, i повiр, у тебе немаг вибору. Iнакше напiвкровнi будуть тобi це пригадувати ще довго.
  - Вiдьма! - зло рикнув вiн.
  - Демон! - вiдповiла тим же дiвчина i залишилася задоволена.
  - I що ти зiбралася робити?
  - Ем... Вирубити захист фортецi Карес, яка зараз повна вiдьмакiв.
  - Ти нормальна? Я не буду цього робити!
  - Ну, будь ласка! Це дуже важливо для мене!
  - Нi.
  - Добре! Обiйдемося i без тебе! Але знай, якщо нас вб'ють, то в цьому винний будеш ти!
  Чорт, а вона права. Якщо щось станеться, вiн потiм собi не пробачить. Бiльше того, втративши ¬х, непiвкровнi втратять всi накладенi ними захиснi закляття, зменшиться кiлькiсть богздатних магiв, тощо, це не вигiдно!
  - Добре, я допоможу. Але на багато не розраховуй! I май на увазi: ви вдвох будете у мене в боргу!
  - Ну... добре, як хочеш. Але давай так. Ти ж не можеш зцiлювати? Ти майже повноцiнний демон, хоча i нижчий?
  - А тобi то що? Менi зцiлення не потрiбно, у мене швидка регенерацiя.
  - Але при умовi нападу на напiвкровних це враховугться. Пропоную так: я зроблю разовий артефакт, наповню цiлительською магiгю. Дуже важкий артефакт. З прив'язкою. З автоматизмом. Який при умовi небезпеки для твого життя повнiстю i самостiйно тебе вилiкуг. I на цьому ми розрахугмся. Що скажеш?
  - Якi ще властивостi артефакту?
  - Скористатися ним зможеш тiльки ти, але тут винятки. Ти можеш використати його силу по свогму бажанню на iншiй особi, але цей артефакт буде працювати на тобi без нiякого контролю. Вiн завжди буде з тобою. Зняти його без твог¬ згоди буде неможливо. У тебе г якiсь побажання по формi? Медальйон, перстень?
  - Перстень. Але особливий. Ось цей, - Влас поклав на стiл незвичайне колечко зi свого пальця. I в ньому вже був певний заряд.
  - Це те, про що я думаю?
  - Так. Родовий перстень. Помiстиш закляття туди. Тiльки це, голими руками не торкайся. Вiн може сприйняти тебе, як мою дiвчину. В кращому випадку. В гiршому помреш.
  - Добре, я все зроблю.
  Родовi перснi безсмертних. Велика загадка i велика сила. Це унiверсальнi артефакти, серцевина всього роду. Отримати доступ до такого може далеко не кожен. Це дуже стара магiя. Вони оберiгають хазя¬нiв, хоча це також залежить вiд могутностi сiм'¬, звiсно, його одягають на палець сво¬й нареченiй чоловiки роду. Але саме такi перснi несуть при цьому велику небезпеку для iнших магiчних народiв. Вони запросто можуть вбити. А особливо ця небезпека стосугться янголiв.
  Янголи i демони. Два протилежнi магiчнi народи, двi рiзнi раси. Важко сказати, хто кращий. Демони злющi, темна сторона, зло, але чим кращi янголи? Така ж сама безцеремонна боротьба за владу, закази на вбивство вiд них так i сипляться. Та i прогнози на ¬х майбутнг вiд вiдьмакiв-нестихiйникiв далеко не найкращi. Янголи оголосять вiйну. Мирнi iстоти вiйну? Бiльшiсть дiйсно думаг, що це абсурд i такого не буде. Але хто знаг, що буде далi. Надвигаються темнi часи. Не просто так найсильнiших вищих янголiв, вбивають, не просто так.
  Родовi артефакти не допоможуть у вiйнi. Але завжди допомагають вижити. Це частини душ кожного безсмертного сiм'¬. I вони багато що для них означають.
  Люсi обережно взяла перстень з якоюсь руною рукавом свого плащика i обережно поклала в коробочку зi свог¬ сумки.
  - Я завтра поверну, - заспоко¬ла дiвчина демона. - Обiцяю.
  - Якщо з ним щось трапиться, ти труп. Принесеш - поговоримо про роботу.
  Влас розвернувся i вiдiйшов вiд не¬. Що ж, це не найгiрший варiант розгортання подiй. I вона чудово знала, що чоловiку подобаються такi штуки. Зайвий варiант виживання, чому нi?
  Вiдьма майже задоволено поклала в мiшок коробочку, одягла на плече меч, який знiмала для зручностi, вийшла зi штабу напiвкровних кудись в астрал etrange, в цей раз це було тепле пiдземелля, а не мокра i брудна каналiзацiя, проте вийти звiдти було проблемнiше i, щоб вибратись, дiвчина навiть вiдкрила власний портал, а кiнцевою точкою назначила вулицю, на якiй був двiр Дерк. Вийшовши в мiсцi для телепортiв, закляття проти переносу на вулицях ще нiхто не вiдмiняв, огневичка обережно оглянулася. Нiкого. Ну так, у мiстi вогнний стан i дiг комендантський час. Чудово.
  Люсi активувала сигналку, вона чекала цього пiвдня. Макс обiцяв ¬й прогулянку в астрал янголiв. Нехай виконуг.
  - Я вже думав, ти не покличеш. Пiзно, все ж таки. I ти не бо¬шся зi мною вночi кудись iти?
  - А я повинна?
  - Не знаю. Хто знаг, може, я манiяк?
  - Ой, як страшно. Пiсля Власа ти не такий вже i небезпечний. До речi, я його вмовила.
  - Вiтаю. Ти таки знайшла з ним спiльну мову.
  - Можливо. Так ти перенесеш мене в астрал янголiв?
  - Не терпиться його побачити?
  - Можна й так сказати, - посмiхнулася дiвчина i простягнула хлопцю руку. Але вiн ¬¬ не взяв. Макс обережно приобiйняв ¬¬ за талiю, вiд чого вiдьма аж здригнулася, i лише пiсля цього блимнув. Щось вiн руки розпускаг. Якось навiть негарно. Але заради шанса потрапити в чужий астрал, а ще прогулятися з ним - воно того варте.
  
  <67>
  Не марно вiн взяв ¬¬ за талiю. В цей раз перенос був не надто пригмний, ¬¬ дуже трусануло, дiвчина ледве не впала, але хлопець змiг ¬¬ утримати. Останнiй раз це було, коли ¬¬ переносила Мей, що з ним таке?
  - Що сталося?
  - Астрал янголiв, - Макс поблiднiв i важко дихав. - Посиленi заходи безпеки, ледве прорвалися.
  - Ти знав, що так буде?
  - Нi, не знав. Здогадувався.
  - Ти впорядку?
  - Так, все добре, - заспоко¬в вiн ¬¬. Люсi швиденько просканувала його магiчний фон. Витокiв магi¬ немаг. Все добре.
  Огневичка оглянулася. Квiткова алея, так гарно. Бiла брукiвка, повсюди росте бузок... I шум води... Видно, рядом водойма. Так тихо... Нi душi. А де всi янголи?
  - А де мiсцевi? Янголи ж майже не сплять.
  - Що ти про них знагш?
  - Ем... Майже нiчого.
  - Ти не знагш, чим вони займаються?
  - Чим? Хiба вони не живуть, як ми?
  - Нi. За безсмертя потрiбно платити. Скiльки тисяч осiб з магiгю живуть в людському вимiрi? Багато. Нiхто не знаг точно. Але раз за разом ми проколюгмося. У безсмертних незвичайний дар. Вiн схожий на iнсолiтський, ось тiльки ми влiзагмо в голови, можемо бачити думки, спогади, але не втручагмося в них. Для нас уже важко пiдправити пам'ять. Це можливо, але дуже складно. А у янголiв все iнакше. Вони зачисчають мiсця використання магi¬, видаляючи пам'ять всiм присутнiм, навiть не маючи з ними жодного контакту. I при цьому вони не бачать жодних думок чи емоцiй.
  - А демони? Що роблять вони? Невже заважають ¬м це робити? Вони ж вороги.
  - Нi, вони ж теж безсмертнi. З дуже схожою силою.
  - Тодi в чому рiзниця? Вони теж стирають спогади?
  - Можуть. Але дивись, у чому загвоздка: пам'ять може повернутися. Запросто. Коли цей янгол, або демон помре. Не факт, але може. Це надто ненадiйно. Хоч i гуманно.
  - Так що вони роблять?
  - Вбивають свiдкiв. Tм не шкода людей, ¬м не шкода смертних. Всi вони, обидва магiчних народи, - королi свiту. ¦динi вiчнi iстоти.
  - А як же ельфи? Що вони? Вони смертнi?
  - Так. Не обманюйся. Жити кiлька столiть не означаг вiчно.
  Вiдьма задумалася. Он значить як. Цiкава схема. Але вiдповiдь на запитання вона так i не почула.
  - Так чому тут нiкого? Я так i не зрозумiла.
  - Ти чула теперiшню полiтичну ситуацiю в цьому астралi?
  - Так. Вищi янголи зникають.
  - Тут iде майже громадянська вiйна. Державний переворот. Хто буде керувати астралом без Всевишнiх? Я тобi кажу, все це погано закiнчиться. Але, в принципi, особисто мене це мало хвилюг. Хоча i шкода. Гарний астрал, - зiтхнув хлопець, пройшовся до моста через рiку i всiвся на перила. - тут нiкого немаг, бо, як i у астралi etrange, тут теж комендантський час. По цьому вимiру задля безпеки заборонено ходити пiсля десято¬.
  - Так, значить. А ти не бо¬шся, що нападуть? - дiвчина сiла бiля нього.
  - Нi. З таким же ризиком я гуляю повсюди. Мене у кожному астралi знають. Як напiвкровного.
  - Ти завжди так ризикугш. I як тебе досi не спiймали?
  - Сам дивуюсь. Але я просто вмiю тiкати. I тiкав я дуже довго. Аж поки всiм не набридло за мною ганятися.
  - Ти стiльки всього знагш про магiчнi свiти. Хто тебе вчив виживати?
  - Нiхто. Моя мама померла, коли я ще був малий, батьку я не потрiбен. Але вона була водницею-захисницею. А ще не любила бойовикiв. Саме тому я i не пiшов на ту спецiальнiсть. Проклятiйники. Я не осуджую вас, не осуджую тебе. Я нейтрально ставлюся до вбивства. Але не терплю вбивство беззахисних. Менi було близько десяти, коли моя магiя iнсолiта проявилася. Мама сховала мене, але та кiлькiсть магiчно¬ енергi¬, яку вона тодi витратила, коштувала ¬й життя. Вона вибрала смерть, подарувавши життя менi. I я вижив. I вирiс. I в останнi роки багато чому навчився. Менi зараз майже сiмнадцять, буде через кiлька мiсяцiв. Минуло багато рокiв, я змiнився. Але проклятiйники нiколи не змiняться.
  - Тодi тобi немаг потреби розмовляти зi мною. Я тебе не змушую, - фиркнула Люсi i вiдвернулася. Це було образливо. Дуже образливо. Як можна судити ¬х, глянувши лише на деяких etrange?
  - Вибач, це, мабуть, непригмно тобi чути. Але вона померла через них.
  - Непригмно? Це пряма образа! Я нiколи не була святою! Чого тiльки у мене не було у життi. Я вв'язувалася у будь-яку бiйку, билася зi всiма пiдряд, навiть крала необхiднi речi, i таке бувало, вбила кiлькох нападаючих на мене, але чи було таке, щоб я якось образила невинного i беззахисного? Нiколи. Не смiй судити проклятiйникiв по кiлькох etrange!
  - Вибач. Мабуть, я таки не прав.
  Вони замовкли. Дiвчинi не хотiлося говорити. А вiн не мав права так казати.
  - У тебе ж спецiальнiсть захисника, так? - врештi-решт запитала вона.
  - Не зовсiм. Я не вчився на когось конкретно. Я знаю багато проклять, але не хочу бути вбивчою машиною. А захист для мене надто нудний. Я взагалi не люблю вибирати. Мабуть, тому i тiкаю все життя. Трусливо тiкаю. Це все, що я вмiю. Пiджимати хвiст i прослизати, куди менi потрiбно.
  - Ясно. У кожного сво¬ принципи, давай закригмо тему. Але не смiй говорити про проклятiйникiв в цiлому, спираючись на приклад etrange. Я ж теж можу сказати все, що думаю про iнсолiтiв, - непригмно натякнула дiвчина i злiзла з перил.
  - Добре, закрили тему. I я не кажу, що ви поганi, просто деякi вашi принципи менi не по душi.
  - Але ти теж вбивагш, щоб вижити.
  - I таке буваг. Але я нiколи не роблю це тiльки через страх перед невiдомим.
  Вiн правий, це якраз коньок etrange.
  - Ну добре, про¬хали, - зробила натяк на усмiшку вона. - Давай пройдемося, а то прийшли в чужий астрал, а я так нiчого i не побачу. Тут повсюди так мило?
  - Янголи взагалi створiння миру. Люблять все таке миленьке, хоча насправдi ¬хнi думки не такi вже й безкориснi. Це крихiтне вiддалене мiстечко в цьому астралi, так зване захолустя.
  Хлопець теж встав i повiв ¬¬ на iнший берег рiки, ненав'язливо взявши за руку. Може, вiн бо¬ться ¬¬ налякати? Занадто бережно до не¬ вiдноситься.
  Пара вийшла на величезну центральну площу, фонтан, клумби, бузок... Iнсолiт посадив ¬¬ на лавочку пiд величезним кущем, йому навпаки здавалося, що просто посидiти в такому мiсцi буде краще.
  Так тихо... Тiльки листя шелестить вiд вiтру. Холодно, напевно. З ¬¬ стихiгю вона цього майже не вiдчуваг. Дiвчина зустрiлася поглядом з водником. У темрявi його було поганенько видно.
  - Як думагш, любов вiчна? - ¬¬ вже давно цiкавило це запитання.
  - Не знаю. Думаю, як коли. Це вже як Доля розпорядиться.
  - Я не розумiю, чому тобi сподобалась саме я? Не хто-небудь, а саме я? Донька вiдьмака, проклятiйниця? До того ж я не надто гарна, щоб полюбити за красу.
  - Ти помилягшся. Ти дуже красива. А ще особлива. Таких, як ти, я ранiше не зустрiчав. У тебе г внутрiшнiй стержень i велика сила волi. А я не люблю слабких i безпомiчних.
  - Усi колись бувають безпомiчними.
  - Але навiть тодi ти будеш боротися.
  - Буду. Що менi залишагться?
  Вiн знову ¬¬ поцiлував. Ну скiльки можна? Все лiзе i лiзе! А вона знову здалась. I одумалася не вiдразу, тiльки коли хлопець взяв ¬¬ за потилицю i поглибив поцiлунок.
  - Досить, - рiзкувато вислизнула вона у нього з рук.
  - Вибач. Не стримався.
  - Нiчого. Я це, прогуляюсь тут сама, добре?
  Не почувши вiдповiдi, вiдьма встала i пiшла на iншу сторону площi. Так похмуро, немаг жодного лiхтаря. Економлять? Tй довелося запалити в руцi крихiтний вогник.
  Широченнi вулицi, розкiшнi будiвлi, але житловi будиночки такi, наче в них нiхто не живе. Ще й гарпiя дичиться. Поганенько щось вона виглядаг. Бентежно навiть якось.
  Заходити в якийсь двiр дiвчина не наважилася, навпаки, дiвчина повернулася до хлопця i мiцно його обняла.
  - Менi тут не подобагться. Тут неспокiйно. Да i Гарсi¬ недобре.
  - Хочеш додому?
  - Хочу. Зачекай. Додому? Куди?
  - А яке мiсце ти вважагш сво¬м домом? Менi здавалося, то будинок в горах.
  - Ти знаш про нього?
  - I маю туди допуск.
  Хлопець блимнув. В людському астралi вони з'явилися без сюрпризiв, i правда, закляття проти входу постороннiх його не стосугться. Цiкавий вибiр у Аркла. I як це вiн вирiшував, кого до не¬ пускати?
  - У мене два дома. I один бiля Аркла.
  - Ти хочеш до нього?
  - Нi, не хочу. Я краще ляжу спати. Добре?
  - Тодi я, мабуть, пiду.
  - Так, краще йти.
  Хлопець востаннг на не¬ подивився i блимнув.
  Гарсiя злетiла з плеча дiвчини i сiла на край столу.
  - Що з тобою, ти злякалася? Тобi не подобаються янголи?
  Птаха гучно скрикнула, i дiвчина розцiнила це як ствердну вiдповiдь.
  Ясно. В ¬х астрал Гарсiю не брати.
  Дiвчина погодувала ¬¬ свiжим м'ясом з морозильно¬ камери i пiшла в душ.
  Наступного ранку прокинулася вона пiзнувато, проте добре виспалася. Що ¬¬ чекаг сьогоднi? Пограти в командира, створити дуже складний артефакт i обсудити штурм з Власом. I, здавалось би, нiчого, але нiчого з цього особливо пригмним для не¬ не було. Хоча нi. На зустрiчах повинен буде бути присутнiм Макс, а це вже непогано. I коли вона встигла настiльки на ньому помiшатися?
  На скiльки назначити зустрiч? Правда зв'язку з загоном у не¬ досi немаг. Тiльки з Максом та матiр'ю. Яка вже в загiн не входить.
  Довелося заявитися прямо в штаб. I повiтряника не було в кабiнетi! Просто клас! Далi дiвчина блимнула в дiм Дерк, там зустрiла заспану Рею.
  - А, це ти? - протерла очi нестихiйниця.
  - А де всi?
  - В таборi.
  - А де табiр?
  - На сiмнадцять миль пiвнiчнiше столицi. Здагться.
  - Добре, дякую.
  - Зачекай. Лу, я вiтаю тебе з назначенням. I я йду з тобою, зачекагш, а? Я недовго.
  - Давай швидше, - кивнула огневичка.
  Ну, звичайно, "недовго". Майже годину це недовго?
  - Ну нарештi, - фиркнула вiдьма, коли ¬¬ кузина спустилася.
  Переносила ¬х Рея, i не сказати, що це було надто пригмно. Все, ще одного такого дилiтантського блимання вона не витримаг.
  Але тут були всi, навiть ¬¬ матiр. Окрiм Макса, хлопця тут не було. Ну i не треба, вiн i так все знаг.
  Дiвчина, вiдпустивши Гарсiю полiтати, звернула на себе увагу всього загону.
  - Доброго ранку. Думаю, всi тут вже знають, що мене назначили командиром, як би я цього не хотiла, i тепер я повинна виконувати певнi обов'язки, якi виконувала Анна, - жiнка привiтливо ¬й кивнула, але донька проiгнорувала. Ще ж тiльки вчора вони знову поцапалися! Ну прямо як кiшка з собакою! Чому вони не можуть ужитися разом?
  - Так ось, також, я впевнена, ви знагте, що наш загiн тимчасово об'гднаний з загоном сенатора Ллойда Тернона, нам доручили важливе завдання взяти пiд свiй контроль фортецю "Карес". Менi вiдомий вже утверджений план атаки. Повiтряники перелiтають через рiв, оминають всi закляття, пробираються всередину твердинi i ламають захисну систему. А ми в цей час атакугмо головнi входи. Я вважаю, що це доволi примiтивно i небезпечно, але мог слово нiчого не вирiшуг. Тому доведеться слiдувати цьому плану.
  - Я правильно розумiю, я теж полiзу на стiну? - поцiкавився Руслан.
  - Еее... Це буде вирiшуватися завтра на об'гднаному зiбраннi, але скорiше за все.
  Так дивно, вона, мала дiвчинка проводить зiбрання i розпоряджагться старшими! Це все просто смiшно! I на ¬хньому мiсцi було б краще не давати ¬й руль.
  - Отже, зустрiч завтра, гм, десь на три кiлометра пiвденнiше фортецi. О четвертiй, - дiвчина перевiрила час. Майже дванадцята. - А тепер вибачте, я маю бiгти.
  Все вiрно, опiвднi вона домовлялася зустрiтися з Максом. Але зробити цiлительський артефакт з родового персня огневичка не встигла. А його треба повернути.
  Люсi перенеслася в штаб напiвкровних, там сидiли тiльки Влас i Макс, причому обог били байдики.
  - Привiт, - iнсолiт був у доброму гуморi.
  - Привiт. Всi на розвiдцi? - поцiкавилася вона.
  - Так, - в цей раз вiдповiв вже демон. - Ти зробила артефакт?
  - Ще нi, вибач, Власе. Зачекай трохи.
  - Ти хоч не загубила мiй перстень?
  - Нi, нi, вiн тут, - хустинкою дiвчина дiстала родовий артефакт з коробочки i обережно поклала його на стiл. - Я зараз все зроблю.
  Tй досi не так легко давалися артефакти. Легенькi у не¬ виходили за кiлька секунд, а ось такi, як цей, потребували багато часу i зусиль. А ще енергi¬. Так дивно, Аркл не хотiв, щоб вона вивчала цiлительство. Основам немагiчно¬ медицини навчив, ну там правильно перев'язувати рани, дезiнфiкацi¬, але не цього.
  Магiчне плетiння далося нелегко. Помiстити це закляття всередину захищеного предмета, не торкаючись його, - ще сладнiше. Додатковi властивостi вiдiбрали також немалу частину енергi¬.
  Але ж вийшло! На цю роботу всього вона витратила трохи бiльше чвертi свого майже повного резерву. У не¬ вже все не так, як було спочатку. Чим частiше користугшся певними закляттями, тим легше, а ще поступово зменшугться кiлькiсть необхiдно¬ енергi¬. Вже набагато менша вiрогiднiсть "надiрватися", тобто витоки магi¬ будуть утворюватися тiльки через прокляття, а не через обезсилення.
  - Я закiнчила, - кивнула вона напiвкровному демону, той обережно взяв перстень зi столу i одягнув на палець.
  - Добре. Ти можеш гарантувати, що спрацюг в разi небезпеки?
  - Да спрацюг, не парся. Я впевнена, я не помилилася.
  - Добре. Тодi можемо перейти до справи. Що ти хочеш вiд мене?
  
  <68>
  - Менi i Максу потрiбен захист i супроводжуючий. Ти колись був у фортецi "Карес"?
  - Був, витягував Емануеля. Ми з Крiсом прорили той додатковий тунель.
  - Чудово. Нам потрiбно просто вимкнути всi обороннi закляття.
  - Щоб туди пробралися etrange i повбивали вiдьмакiв? Так не пiде.
  - I не буде. Вмiгш блокувати переходи в якiсь астрали, ставити блок на ауру? Ти взагалi по спецiальностi хто?
  - Як хто, проклятiйник. Не всiм же пiджимати хвости i ховатися за сво¬м захистом.
  - Так ти знагш це прокляття?
  - Я майже не блимаю, ти про що? Я не розбираюся в такого роду магi¬!
  - Тобто майже не блимагш?
  - Я не витримую мiжастральних переносiв! Магi¬ мого батька на це не вистачаг. Не всiм бути обдарованими!
  Тепер вона його ще й розiзлила, нагадала, що вiн всього лиш нижчий демон, який програг ¬й в рiвнi магi¬. Але не в фiзичному бою. Саме це завжди було його перевагою. Його тяжко якось поранити звичайною, неотругною зброгю, а фiзично вiн сильнiший людей та iнших магiчних iстот. Не набагато, але сильнiший.
  - Заспокойся. Я все зроблю сама. Да i захист в першу чергу потрiбен Максу.
  - Тобто? З чого це? - втрутився хлопець.
  - Ти iнсолiт. I ти ¬х всiх вирубиш.
  - Це ризиковано, я можу тодi не зупинитися!
  - Зупинишся. Просто вируби ¬х i все, а я ¬х вiдправлю кудись подалi.
  - А я тодi навiщо? Невже самi захиститись не можете?
  - Ем... В тому i справа, що одночасно з нашими дiями etrange будуть штурмувати фортецю, а ¬хнi повiтряники пробиратися туди. I нам треба буде роздiлитися на кiлька фронтiв. Я здихаюся караульних, а ви вирубите решту.
  - Хочеш посприяти двом сторонам одночасно? - фиркнув Влас. - Благородно. Але ризиковано. Кажуть, погонишся за двома зайцями - нi одного не спiймагш. Але я люблю ризик. Коли ти збирагшся проникнути туди?
  - Ем... Ще не знаю. Завтра о четвертiй вечора etrange збираються на обговорення деяких уточнень плану, я повинна там бути. I, очевидно, вони атакувати будуть вночi. Я все дiзнаюся i скажу коли. Добре?
  - Згоден.
  - А ти можеш поки що все пiдготувати? Не знагш, що може нам знадобитися?
  - Я думаю, ти вже готова. До речi, гарно, що ти тепер мечниця, вiд тебе хоч якийсь толк буде, на одних кинжалах далеко не ви¬диш.
  - Кинжали можна застосовувати в багатьох цiлях!
  - Але коли ¬х у тебе багато, це заважаг.
  - Нiчого подiбного! Так ти завжди знагш, що у тебе про всяк випадок г запасний!
  - Як знагш. Але це - дурiсть парано¬чки, яка не розумiг, що суть - не бути завжди озброгною, ножики в бою мало що дадуть, тут важлива тiльки фiзична i магiчна пiдготовка!
  - Я знаю. Але зрозумiй, у лучникiв не одна стрiла! Вони роблять багато вистрiлiв! I цi клинки - мо¬ стрiли! Що буде, якщо пiд час обстрiлу вони скiнчаться? Кинжали кориснiшi, нiж ти думагш!
  - Перестаньте, - гаркнув Макс.
  - Все нормально, - що ж, Люсi все рiвно залишилася при сво¬й думцi. T¬ важко переконати. - Так навiщо менi так сильно потрiбен буде меч? I що менi ще краще взяти?
  - Майже всi захисники фортецi - мечники. I десь такий же процент лучникiв. Це i тугодуму ясно! Що взяти? Поменше артефактiв.
  - З чого це я повинна залишитись без захисту?
  - Лу, пам'ятагш, як ми пролазили в архiв? Нас вичислили саме завдяки артефактам. Тут такий же принцип. Тодi нiхто не очiкував проникнення, тому нас не шукали, тут нас будуть чекати, - на прикладi пояснив Макс.
  - А. Добре. Власе, так ти пiдготугш все, поки я вивiдаю iнформацiю?
  - Добре.
  - Чудово. Тодi я побiжу, у мене ще г одна справа...
  Демон не вiдповiв, просто повернувся i увiйшов в один з порталiв.
  Так вiн не блимаг. Йому не пощастило, шкода його. Вона, як etrange, теж пересувалася порталами, але варто було ¬й не мати достатньо енергi¬ на перенос, так вiдчуття незахищеностi ¬¬ просто вбивало. Tй було дуже знайоме вiдчуття, що якщо з артефактом щось станеться, то вона опиниться в справжнiй пастцi, ¬¬ в такому випадку просто вб'ють. Хоча артефакт не завжди може допомогти, особливо в мiсцях з блоком на блимання, але варто тiльки вийти з тако¬ зони, i з'явиться можливiсть втекти. А у нього шанс на виживання в таких ситуацiях стрiмко падаг...
  Все, не час про це думати. Не зараз. Люсi теж пiдiйшла до порталу до вiдьмакiв. Може, ¬й навiдатись до батька? Штаб був пересунутий, в останнiй раз територiя магтку була порожня, жодного вогнного. Тепер туди йти цiлком безпечно.
  - Лу, зачекай, що у тебе за справа? Йдеш до батька?
  - Чесно, важливо¬ справи немаг, просто хочу його побачити. I не ходи за мною.
  - Добре, як хочеш. Тодi завтра о четвертiй, добре?
  - Так.
  Огневичка увiйшла в портал.
  Гм, вона зрозумiла, чому так прив'язалася до Макса. Тут справа не просто в закоханостi, на даний момент це нiчого не значить. Просто вiн в чомусь схожий на Аркла. А в певнi моменти навiть дуже. Обидва екстримали, не святi, вони для не¬ - приклад в бою, вчителi, до обо¬х вона прив'язалася. Але була в них невеличка рiзниця. Макс завжди дiяв по ситуацi¬, частiше його дi¬ спонтаннi i не мають за собою нiякого плану. T¬ батько ж знаг все наперед. Кожний можливий поворот дiй, не було ще такого, до чого вiн не був готовий через несподiванку. У нього все розплановано на далекi мiсяцi. Але тiльки планами вiн нi з ким не дiлився, навiть з нею. Хоча в принципi, потрiбну ¬й iнформацiю вiн завжди надавав без проблем, тому ця прогалина мiж ними майже не вiдчувалася. Вона знала, що вiн не дозволить ¬й постраждати.
  З цим його розрахунком, бувало, було вiдчуття, що вiн нестихiйник. Але нi. У нього просто г друг, навiть, можна сказати, слуга, який бачить i переказуг йому певнi подi¬, а сам вiн просто занадто розумний. Аж страшно мати з ним якiсь справи. Що ж, краще з ним, анiж проти нього, це вона могла сказати точно. Вiн позбувагться ворогiв швидко, причому дiг зовсiм не гуманно. Але ¬¬ це нiколи не хвилювало. ¦диний спосiб змусити когось замовкнути i не втручатися в певнi подi¬ - похоронити його. Тодi вiрогiднiсть непотрiбних подiй рiзко падаг, не до нуля, але це достатньо ефективний спосiб. Можливо, морально неправильний, але кого це хвилюг? Ну точно не ¬¬ до певного моменту, поки пiд небезпеку не потраплять невиннi. Хоча... Покажiть в магiчному свiтi дорослого невинного. Tх одиницi, якщо в ¬х астралi ¬х iм'я чисте, то в людському ¬х запросто можуть розшукувати за махiнацi¬, крадiжки i навiть за вбивство. Або ж через неконрольованiсть магi¬ були спричиненi природнi лиха, варiацiя тут велика, суть одна - святих немаг. Так що все це доволi вiдносно.
  Вiдьма з'явилася у Аркла в кабiнетi, вiн якраз заповнював якiсь папери.
  - Привiт, - дiвчина сiла на стiлець перед ним.
  - Привiт. Щось сталося?
  - Чому якщо я прийшла, то вiдразу щось сталося? Я просто сумую за тобою.
  Батько всмiхнувся.
  - Ну добре, я якраз майже закiнчив, - чоловiк склав всi сво¬ папери в стопку i поклав у шухляду.
  - Завтра у тебе штурм "Карес"?
  - Так. Звiдки ти знагш?
  - Лу, я майже завжди все знаю. Кому ще, якому загону могли довiрити таку справу, сама подумай. Але завтра, це завтра. Пропоную сьогоднi розслабитись.
  - Як?
  - Ходiмо, - Аркл стягнув свiй дорогущий плащ з вiшака i накинув собi на плечi. - Всi сво¬ речi, окрiм, звiсно, збро¬, залишай тут.
  - Ми надвiр?
  - Так.
  - А далi?
  - Зараз дiзнагшся.
  Вони вийшли з магтку, i вiн повiв ¬¬ до конюшень.
  - Я розумiю, що остання кiнна прогулянка за межами магтку закiнчилася не дуже добре, але г одне мiсце, яке я хочу тобi показати, тут зовсiм недалеко, то ще мо¬ землi, просто недоглянутi.
  - Ну добре.
  Люсi вже майже не боялася Вiрного, хоч i ставилася обережно, ¬й було спокiйнiше з бiлоснiжними скакунами. А вороний кiнь був грiзний, неспокiйний, хоч i дiйсно вiрний хазя¬ну. Та i не слухався вiн ¬¬...
  Батько допомiг ¬й залiзти в сiдло, нема чого магiгю зайвий раз розкидатися, вiн помiтив, що резерв у дiвчини не повний, а на завтра ¬й пригодиться.
  - Зачекай трошки.
  - Навiщо?
  - Я зараз повернуся.
  - Зачекай, вiн же мене скине! - наче почувши ¬¬ слова, кiнь загрозливо стрепенувся, огневичцi нiчого не залишилося, як мiцнiше вчепитися у вуздечку.
  - Не скине, - весело кинув батько через плече i вийшов з конюшень.
  Добре, що з'явився Домiнiк, старий конюх, i допомiг ¬й втриматися в сiдлi.
  Аркл i правда повернувся швидко, але принiс величенький пакет-мiшок.
  - I що це? - скептично глянула на нього дiвчина, поки вiн прив'язував сумку до сiдла.
  Аркл не вiдповiв, тiльки всiвся позаду не¬ i змусив Вiрного побiгти риссю.
  Не сказати, що вони до¬хали швидко, до того ж було доволi жарко, все ж таки лiто, але те, що вона побачила на мiсцi дало ¬й зрозумiти: воно того варте.
  Таке красиве озеро, поряд зелений лiс, який так i не зачепила засуха, а на полянi перед самою водою рiс бузок.
  - Вау, - прошепотiла вона, злiзши з коня, поки вiдьмак не дiстав речi з пакету, не постелив на траву покривало i пiдвiв скот до води напитися.
  - Гарне мiсце, - тихо сказав вiн, коли чоловiк i дiвчина нарештi сiли на ковдру.
  - Так.
  Вони ще якийсь час мовчали, можливо, Аркл хотiв ще щось сказати, але потiм огневичка наважилася запитати те, що не запитувала вже кiлька мiсяцiв. Вже не хочеться чекати пiдходящого моменту, потрiбно розтавити деякi крапки над "i".
  - Аркле, - тихенько почала вона, - ти завжди говорив, що мiг мене знайти в будь-який момент. Я розумiю, чому ти не навiдувався до мене, поки я була мала, тодi був би ризик передчасного розкриття правди, могла вспливти моя напiвкровнiсть i все таке, але що заважало тобi взяти мене до себе? Ростити разом з Анною? Так, ризик би був, але все ж таки, ти це зробив через особистi причини, чи було щось ще?
  - Ти дiйсно хочеш це знати?
  - Так.
  - У мене дiйсно були сво¬ причини. Твоя мати може i любила тебе, але не так, як свою сестру. Вiола Дерк, Анна була з нею навiть ближча, нiж зi мною. Коли ти тiльки народилася, навiть ранiше, коли прийшов час пологiв, вона просто втекла. Я сам винний, вона побачила вбивство мною невинного, який прознав про те, що вона etrange, яка чекаг дитину вiд вiдьмака. Розiзлилася i втекла. Не захотiла мене бачити, то був якийсь ¬¬ друг. Народила тебе, навiть дала тобi iм'я без мог¬ участi, ховалася майже рiк. Може, в дитинствi ти була бiльше схожа на не¬, але занадто багато в тобi нагадувало ¬й мене. I якщо вибирати мiж тобою i свогю обожнюваною сестрою, вона б не задумуючись вибрала б ¬¬. До того ж я робив все, навiть псував ¬й життя, аби тiльки бачитись з тобою бiльше кiлькох секунд на вiдстанi. I коли мiй нестихiйник сказав про вiрогiднiсть, що вона тебе позбудеться, признагться, що порушила закони, я не стерпiв. Вiолу довелося викрасти, тодi я зробив все, аби тiльки про тебе вона не сказала нiкому нiчого зайвого. Так, вона тебе позбулася, тим самим захистивши тебе. I це зiграло менi тiльки на руку, ти залишилася жива.
  - Припустимо, - вже сказане не сильно радувало Люсi, але вiдповiдь вона ще не почула. - Але при чому тут це?
  - Уяви, що можна зробити, щоб звiльнити Вiолу?
  - Що?
  - Не розумiгш? Добре. Я не хотiв говорити тобi про це, але подумай, що буде зi мною, якщо дiзнаються про твою напiвкровнiсть. Нi, до страти не дiйде, але непригмностi менi забезпеченi. I мо¬ проблеми - гарантiя волi Вiоли, менi доведеться ¬¬ вiдпустити. Але для звинувачень потрiбнi докази, якби ти жила поряд зi мною, вона б цим скористалася i пiдставила мене, навiть пожертвувавши тобою. А так у мене не було доньки, а отже, не було пiдстав для звинувачення.
  - Як вона могла? Я ж ¬¬ донька!
  - А ще вiдьма.
  - Вона ж зустрiчалася з тобою, тодi ¬¬ це не хвилювало.
  - Не хвилювало, любов змушуг робити необдуманi вчинки.
  - А мене ¬¬ любов не стосугться?
  - Лу, ну це ж Анна, чого ти вiд не¬ хочеш, - закотив очi чоловiк. - Вона занадто бо¬тся знову бути покинутою i не нiким не розпоряджатися, знову стати дiвчинкою, яка тiльки те i робить, що намагагться щось довести. I як би вона тебе не любила, хоча б я б не назвав це любов'ю, твог iснування ламаг ¬¬ репутацiю, яка i так далеко не бездоганна.
  - I це причина, щоб мене позбутися?
  - Гм, для Анни цiлком достатня. Хоча якраз ¬й я б материнство не довiрив. Але можеш не хвилюватися, зараз не в ¬¬ iнтересах тебе здавати. Знагш, що вона менi сказала? Краще, щоб ти померла в бою, анiж через страту. Пф, як по-могму, жодно¬ рiзницi. I взагалi доволi дивно чути таке з ¬¬ уст, якщо врахувати той момент, що вона була готова пiдставити твою голову пiд топор, - ухмильнувся вiн, дивлячись кудись в сторону. - Але зараз все простiше. Tй таки захотiлося пограти в прилежну матiр, яка контролюг свою дитину. А ще у не¬ просто залiзна логiка, в якiй тво¬ iнтереси нiколи не враховувались. Ти лише iнструмент. Iнструмент, яким вона володiг i ще хоче контролювати.
  - I у не¬ нiчого не вийшло. I не вийде.
  - Але ж вона не винна, що ти така неприступна попалася, - засмiявся Аркл, але в якусь мить його очi знову погруснiли.
  - Яка г, - пожала плечами дiвчина. - Аркле, ти сказав, що не бачив мене першi кiлька мiсяцiв, а iм'я дала менi Анна. А якщо б ти приймав у цьому участь, як би ти мене назвав?
  - Лу, iм'я не можна змiнити, одне на все життя.
  - Але ж я жила 12 рокiв пiд iншим! До того ж, причому тут це?
  - Ритуальне i гдине справжнг iм'я дагться при народженнi. I в принципi, запитання це не стосугться. I ти права. Якби я брав у цьому участь, тебе назвали б по iншому.
  - Як?
  - Белла. Красуня. Ти така гарна дiвчина, тобi б личило це iм'я.
  - Ти можеш мене так звати, ти ж хотiв.
  - Нi, Лу. Iм'я не можна змiнювати, це свогрiдна частина аури. I якщо Анна вибрала таке iм'я, це ¬¬ право. I, знагш, у тебе гарне iм'я. ¦дине, що менi тодi не сподобалося, - значення. Свiтла. По-могму, воно не дуже сходиться з тво¬ми даними i характером.
  - Це вiрно. Але менi воно подобагться. I менi взагалi плювати на переклади.
  Аркл знову посмiхнувся i вiдвернувся.
  - Таке гарне мiсце. Просто iдеальне для поховання.
  - Ти про що? - ця фраза не сподобалась дiвчинi. З чого це вiн раптом заговорив про похорон?
  - Менi не подобагться на загальному кладовищi. Пiсля свог¬ смертi я б хотiв спочивати у вiддаленому i спокiйному мiсцi, такому, як це.
  - Чому ти раптом заговорив про це?
  Вiдьмак не вiдповiв, просто пожав плечами. Ой, не до добра це, не до добра.
  - Добре. А чому ти не хочеш бути похованим поряд iз матiр'ю, сестрою?
  - Не хочу. Хочу подалi вiд всiх.
  - Ясно, - розмова ще бiльше зiпсувала ¬й настрiй, решту вечора вона просто спала на свiжому повiтрi, поки батько дописував якiсь папери.
  - Що там в сенатi, - не стерпiла i поцiкавилася вона.
  - Ну, все по-старому. Про перемир'я i не думають. Але я збираюся пiдкинути ¬м такий варiант.
  - Ясненько. Знагш, я не думаю, що тебе послухають.
  - Не послухають. Але повiр, не всi настiльки задоволенi цiгю вiйною. А ми ще подивимось, що буле далi. I, знагш, завжди г варiант, який влаштуг всiх.
  - I який же?
  Але батько лише загадково пожав плечами i знову уставився в сво¬ папери. А Люсi знову вiдкинулася на пiдстилку.
  Не хоче казати - як хоче. Але сьогоднiшнi розмови ¬й не сподобались. Вiн приховуг щось занадто важливе. Хоча... вiн завжди щось приховуг.
  От чорт, завтра же штурм "Карес". Тяжко сказати, що з цього вийде, але все рiвно якось неспокiйно.
  З Арклом вона розбереться потiм. До речi, таке враження, що вiн збирагться помирати. Про свiй похорон заговорив... З чого це раптом?
  Але зараз не до цього. T¬ чекаг важкий день. Якщо подумати, у не¬ всi днi з якимсь привiтом. Як не одне, то iнше. Якийсь кошмар. Але дiвчина вже звикла.
  Цю нiч вiдьма провела в магтку батька, ¬й вже давно не було так спокiйно. Тiльки тут вона вiдчуваг себе в безпецi. Пройшло чимало часу, багато що змiнилося, i тепер вже ¬й все важче уявити свог життя без нього.
  Прив'язанiсть? Чому нi? Тiльки б це не зiграло свою, явно не дуже добру роль.
  
  <69>
  Того ранку Люсi прокинулась пiзнувато, але, в принципi, ¬й же на четверту, час ще г. На першу половину дня дiвчина дiйсно не планувала, тому, виспавшись до десято¬, почала готуватися до штурму. Наскiльки вона знала, Макса при штурмi напiвкровних не було, тому з вогнно¬ сторони, всi необхiднi переходи знаг тiльки Влас. А вона збирагться дiяти без нього...
  Карта напiвкровних, яка досi була у не¬, дуже знадобилася. Це ж ¬й лазити по крiпосним стiнам, а демон i iнсолiт проберуться i вимкнуть всi захиснi артефакти.
  Ходити по крiпосним стiнам... Ризиковано, вона досi не знаг, скiльки там в караулi. Да i йти зовсiм без захисту... Не подобагться ¬й ця умова Власа, це прямий крок в могилу. Проте у не¬ г ще один козир, якого немаг нi у хлопця, нi у демона. Схожiсть на вiдьму. T¬ легко можуть прийняти за свою. Ось тiльки це i мiнус. Так, вiдьмаки використовують дiтей пiд час вогнних дiй, але вони роблять це лише добровiльно i вибiрково, зовсiм не так, як etrange, тим взагалi плювати на здоров'я i життя неповнолiтнiх. Якщо вклинюватись в ¬х систему, виникнуть запитання.
  Досконало вивчивши карту i прикинувши, де ¬й потрiбно буде пройти, дiвчина просто чистила зброю i нарештi вичистила свiй мiшок вiд непотрiбного хламу. А потiм знову лягла спати. Зайвим не буде, все ж таки штурм буде вночi. Розбудив ¬¬ будильник, Люсi вiдразу встала i вiдкрила портал на мiсце зустрiчi.
  Всi вже були на мiсцi, сiм'я Дерк, Руслан i Макс, тобто весь ¬¬ загiн тримався в сторонi. Анни не було. Це просто чудово, якраз ¬¬ бачити зовсiм не хотiлося. Але тут був дехто гiрший. Ллойд Тернон. Самовпевнений козел, який ¬¬ нi у що не ставить. I так, вона повнiстю погоджувалася з ¬¬ матiр'ю, що вiн козел.
  Так, хто г в його загонi? Два повiтряники, два природника, включаючи ¬х командира, один слабенький огневик i доволi сильний водник, середнiй по силi нестихiйник. А ¬х бiльше. Але не набагато. Проте, якщо брати до уваги те, що вона вважагться слабенькою etrange, то його команда ще й сильнiша. Як же хочеться розбити таке його бачення... Аж руки чешуться.
  - Ну нарештi, наша мала принцеса Дерк вирiшила явитися перед нами, простими смертними, - нахабно i з презирством протягнув природник.
  Ууу, як же ¬й хотiлося йому врiзати... Вiн зависоко¬ про себе думки, аж бiсить. Вона вилучила настiльки сильнi емоцi¬, що ¬¬ дуже сильна iлюзiя пiшла ряб'ю. I добре, що не спала, просто на якусь секунду ¬¬ образ помутився.
  - Так, вирiшила. А що, тебе, Тернон, щось не влаштовуг? - дiвчина достойно вийшла з ситуацi¬, вiдповiвши тiгю ж самою монетою. Як же ¬й було тяжко сказати це, тим паче спокiйно...
  Ооо, як вiн злиться! Огневичка звернулася до нього на ти i по прiзвищу, це була явна неповага як до старшого i вищого по чину.
  - Все, - обрубала вона, нехай трохи заспоко¬ться, - перейдемо до справи. Може, нарештi посвятиш мене i мiй загiн у свiй генiальний план, а то iнакше тобi, бiдненькому, доведеться все робити без нас, - що сказати, ¬¬ дiйсно понесло, якщо ця вiдьма почала ставити на мiсце, то тодi вже вона попре будь-кого, навiть Тернона.
  Ууу, яка реакцiя... У нього аж земля пiд ногами потрiскалась! А як на не¬ дивляться "родичi"! Нестихiйницi явно натякають, що не варто, Мей явно не хоче втручатися, тим паче ¬й допомогти, Руслан звинувачуг i докоряг. I лише Макс просто либиться i дивиться шоу, наче виставу цирку. Що ж, продовжимо.
  - Фi, ну у тебе i самоконтроль! - скривилася далi огневичка. - Хоча у Мей не краще... Але вона..., а ти..., - вона подивилася на свою кузину, потiм на дорослого чоловiка i зробила таке задумливе лице...
  Сильний ляпас змусив ¬¬ похитнутися. А це боляче. I такого вона явно не очiкувала. I як це вона пропустила удар? Зазвичай дiвчина перехватувала руку. Вiдповiдь одна: була занадто зайнята виразом обличчя. Ех, iлюзiя не показала слiд вiд удару. Так i проколотися можна. А на реальному обличчi, напевне, фiнгал добрий. Ще й присмак кровi в ротi...
  - Оу. Так ми ще i б'гмося? Негарно навiть якось, бити маленьку, беззахисну дiвчинку, - скорчила нову, жалiсливу гримаску, дивлячись, як Руслан тримаг злого Макса. Нiчого дивного, ¬¬ ж вдарили.
  - Ну ти й сучка, - прошипiв Тернон. Ну прямо як кицька. I де його манери?
  - А ти тiльки дiзнався? Нi, я знала, що у тебе мозок менше курячого, але щоб так довго робити висновки...
  Цей удар вона вже не пропустила, реакцiя була миттгвою, Люсi схопила його руку i рiзко вивернула.
  Цей прийом самозахисту був якраз орiгнтований на в рази сильнiшого супротивника, один його зайвий рух, i перелом забезпечений. I це виглядiло дiйсно жалюгiдно. Молода дiвчина тримаг заведену за спину руку чоловiка, який сто¬ть зiгнутий вдвог i схиляг голову.
  - Ти зi мною явно помилився, переплутав з грушею для биття. Хоча... Так, може, я i груша, але на вiдмiну вiд не¬ я можу дати здачу.
  Вiдьма вiдпустила його. Зламати руку сенатору не входило в ¬¬ плани.
  Ллойд випрямився i потер руку. Так, це боляче, але око за око, вiрно? Ляпас дорослого чоловiка - так собi задоволення.
  - Ти, дiвчинко, так дещо i не зрозумiла. Хочеш потягатися зi мною? Зi мною?! Ти нi на що не гiдна, ти пустишка з гонором, яку в дитинствi не навчили проявляти повагу!
  Ось такого вона вже терпiти не збиралася. Вiн просто самовпевнений придурок з гонором, який вважаг себе королем свiту. Вона пустишка? Та у не¬ рiвень вiдьомсько¬ сили вище, нiж у нього! Нi на що не гiдна? Вона? А вiн кращий? Що вiн зробив такого видатного? Вона хоча б розбирагться у векторах заклять, вiн i цього не може. Ну i що, що у нього досвiд? Так, вiн пройшов уже одну вiйну, а вона не знаг, як це. Але i у не¬ г козир. Вона донька свого батька, жила i вчилася у нього бiльше мiсяця i, будучи здiбною дiвчинкою, розiбралася в старих закляттях свог¬ сiм'¬. Аркл довго морочився з нею над поглинанням енергi¬ заклять, розпадом плетiння, так вийшло, Тенебрiс нiколи не дiяли просто так. У ¬хнiх заклять була якась загадка. Вони рiдко кидали звичайнi енерго- чи вогнекулi, бiльше полюбляли щось рiдкiсне, а ще яке не знiмагться. Наприклад, батько ¬й розповiдав, як пiд час вiйни ставив просто жахливу смертельну пастку, дуже складне закляття. Вiн покрив поле енергетичною сiткою, при наступаннi на не¬ з землi виривалися язики полум'я, i людина згорала заживо. Використав принцип мiни, але при цьому постраждаг тiльки людина, а навколишнг середовище жалишиться нетронутим. Чи як вiн сковав на стiльки рокiв Вiолу, що за нею не потрiбен був догляд. Або закляття внутрiшнього вогню, при якому людина починаг, сама того не помiчаючи, згорати зсередини, i при тому зовнi зберiгати здоровий вигляд. Iдеальна помста, iдеальне вбивство. Саме цим i славилася ця сiм'я, окрiм, звiсно, безпощадностi i жорстокостi.
  Люсi замахнулася, але Тернон перехопив слабенький удар, тодi вона рiзко крутнулася i за¬хала чоловiку пiдошвою взуття по рилу. Такого вiд не¬ вiн не очiкував.
  - Ти так нiчого i не зрозумiв, Тернон. Менi все рiвно, будуть у тебе всi зуби, чи нi, просто не хочу слухати нотацi¬ Анни щодо поведiнки. Але я не дозволю себе ображати. Хочеш перевiрити на що я здатна? Викличи на дуель, поб'гмося офiцiйно. Але руки розпускати я тобi не дам.
  Ллойд пiдвiвся, потираючи щелепу. Вiн дивився на нею з такою ненавистю, чи не думаг вiн викрасти ¬¬ вночi i прикопати десь у лiсi?
  - А знагш, я тут подумала, я тут зайва, робiть i вирiшуйте все без мене. Менi байдуже. Тому гарних вам всiм переговорiв!
  Огневичка вiдiйшла вiд тимчасового табору, спiймавши незадоволенi чи шокованi погляди etrange загону Тернона, i, розклавши плащ батька на травi, iлюзiя показувала iншим простий плащ etrange, дiвчина вляглася на траву. Може, вона i достатньо сьогоднi вiдпочила, але пiсля напружено¬ розмови i того, що ¬й дали по лицю, значно погiршило настрiй. А те, що пiд час удару могла постраждати ще й Гарсiя...
  - Лу, - хлопець присiв бiля не¬. - Ти перегнула палку. Нi, я нiчого такого не кажу, деякi моменти менi навiть сподобались, але навiщо настiльки сильно його злити? У тебе будуть непригмностi.
  - Я знаю. Але, думаю, ти розумiгш, що збирати рiзнi пригоди на м'яке мiсце - мог хоббi, - огневичка всмiхнулася i пiдвелася на лiктi.
  - Це i так ясно. Але, чесно, ти ведеш себе як дитина. Ех, давай хоч бiль приберу. I не заперечуй, я все вiдчуваю.
  - Зачекай, вони ж зрозумiють, що ти iнсолiт! I, так, це дiйсно було по-дитячому. Просто не стрималася, щоб не поставити його на мiсце. А то вiн зависоко¬ про себе думки. А ти не ризикуй, якщо тебе викриють, погано буде всiм.
  - Та нiчого вони не зрозумiють. Я зроблю все делiкатно. I в них не розвинена чутливiсть до магi¬ iнших народiв, вони ¬¬ майже не помiчають.
  - Тодi добре.
  Макс обережно провiв ¬¬ по щоцi.
  - У тебе губа розбита.
  - Тодi лiкуй.
  Хлопець ще трохи повозився, бiль швидко пройшов, i дiвчина знову поклала голову на траву.
  - Дякую.
  - Нема за що.
  - ¦. Ти послухагш ту всю маячню Тернона за мене?
  - Звичайно. Заради тебе - все, - пiдморгнув iнсолiт i повернувся в групу. I все таки вона заплямила репутацiю цього сенатора. Пф, йому немаг чим похвалитися, йому врiзала якась дiвчинка без бойового досвiду.
  А все ж таки вона непогано провела цю годину. Tй вже було просто байдуже, що на зборах там повирiшують, ¬¬ все одно на штурмi не буде, хоча ця iнформацiя i впливаг на ¬хнiй план. Тому коли до не¬ пiдiйшов Макс i допомiг пiдвестися, огневичка навiть майже нiчого не запитала, тiльки про Руслана. I так, вiн буде карабкатись на стiни разом з iншими повiтряниками. I не сказати, що вона була цьому сильно рада. Тепер ¬й трьох рятувати. Не весело.
  Тихо втекти вийшло далеко не вiдразу, Люсi отримала повищену увагу завдяки тому, що вона дала вiдпор дорослому чоловiку i сенатору, сам вiн постiйно стрiляв в не¬ вбивчими поглядами. Але хвилинок так через п'ятнадцять дiвчина обережно наблизилася до лiсу i нирнула в зеленi зарослi. А за хлопцем стежили менше, вiн без проблем змiг пiти i сховатися за нею.
  - Переносимося?
  Вiн тiльки кивнув, iнсолiт, в цiлому, не був проти того, що вiдьма зараз у руля.
  Поблукавши ще порталами, знайти такий в штаб напiвкровних було непросто, вони нарештi прийшли до Власа, демон ¬х вже зачекався.
  - Де вас носило?
  - Це все вона, - буркнув хлопець, всiдаючись в крiсло. - Привернула до себе увагу, ледве злиняли звiдти.
  - Тааак... I в що ти знову вляпалася? - як же демона бiсила ¬¬ необережнiсть...
  - Вiн сам нарвався, - дiвчина теж сiла в крiсло навпроти демона.
  - Хто?
  - Вона врiзала великiй шишцi, ну, пiсля того, як вiн ¬¬ вдарив за грубiянство.
  - Ей! Вiн перший почав! Я захищалася!
  - Що ж, клепок у тебе явно не вистачаг. I хто це був?
  - Генерал, сенатор.
  Влас аж присвиснув.
  - Вiтаю, ти вляпалась по самi помiдори!
  - Знаю, - похмуро пiдтвердила вона. Дiвчина дiйсно забула про обережнiсть, ¬й так хотiлося довести, що вона багато чого варта.
  - Чим ти думала, дура?! - рикнув вiн на не¬. - Тепер всiм нам буде погано! А що, як вiн захоче помсти i влаштуг за тобою стеження?! Ти не просто нажила собi сильного ворога, ти пiдставила пiд удар всiх нас!
  - Ну, знагш! А ти спробуй, коли до тебе вiдносяться, як до людини нижчого сорту, залишитися спокiйним! Давай, коли тобi вказують, що ти нижчий демон i магi¬ в тебе, як кiт наплакав, ти терпиш?! Ось i я не терплю. Тому нема чого на мене кидатися. А Тернона можна запросто прибрати, у нього багато ворогiв.
  - Гм. Не думав, що почую це вiд тебе. Наче i така свята, врятувати всiх намагагшся, iнших же, навпаки, - вбити, - демон знову ¬¬ не розумiв. Де у не¬ логiка? Начебто i не дурна, в певнi моменти навiть розумна. Але дiг безрозсудно. Спочатку робить, що взбреде в голову, а потiм думаг, чи варто було.
  Цi слова змусили дiвчину задуматись. А правда, чи правильно вона збирагться вчинити? Навряд. Так, вона багато на що готова заради iнших, але г ще дещо. Люсi не тiльки готова жертвувати собою, також варто пам'ятати, що вона его¬стка. Ця вiдьма готова на багато що заради навiть чужих людей, але нiколи не поставить на карту свог життя, а тим паче життя дорогих ¬й людей. Нiколи не пожертвуг батьком, Максом, навiть життя Анни подумала б, чи вiддавати. Якщо ¬¬ рiдним буде щось загрожувати, вона запросто все кине i побiжить рятувати ¬х, навiть якщо це коштуватиме життя багатьом.
  Дiйсно, чи варто вбивати Тернона? Тяжко сказати. Вiн, звичайно, хам i гад, а ще просто жорстока людина, але, навiть не дивлячись на це, вiн не вартий того, щоб вона через нього знову заплямила руки. I здався вiн ¬й? Пiде проти не¬ - вона викличе його на дуель, в перемозi вона не сумнiвалася.
  - Я не свята, - врештi решт заперечила вона. - Треба обговорити план, - змiнила тему дiвчина. - Максе, у тебе вже г досконалий план з урахуванням плану etrange?
  - Дещо г.
  - Тодi викладуй, ти чого чекагш?
  - Я лише сподiваюся, що ви не закотите знову сварку, чи навiть бiльше - не поб'гтесь. Уж повiрте, клепок не вистачаг вам обо¬м.
  - Тобi давно в пельку давали?! - рикнув Влас, при тому Люсi була повнiстю з ним солiдарна. Хлопцю треба заткнутися, це краще, нiж нариватися на гнiв буйно¬ вiдьми i придурка-демона.
  - Добре, погризлися - тепер треба заспоко¬тись. Я розсудив так: з основно¬ iде¬ немаг сенсу нiчого змiнювати, але певнi пункти внести необхiдно. Ми досi точно не знагмо, скiльки вiдьмакiв буде на стiнах, тому потрiбно завчасно вiдправити Гарсiю на розвiдку. Далi, згiдно з результатами роздiлимося. Захист перерубимо в останню чергу, спочатку ми безпечно проходимо всередину, потiм дiлимося. Я i Влас вирубагмо вiдьмакiв i вiдправлягмо ¬х в ¬хнiй астрал, а ще стежимо, щоб не оголосили про наближення штурму, Люсi, ти розбирагшся з вартовими на стiнах i допомагагш etrange безпечно скарабкатись нагору. I лише пiсля твого, Лу, сигналу ми знищимо захист.
  - Не знищимо, - раптом втрутився демон.
  - Чому? Що ти магш на увазi?
  - Ми беремо ¬х з собою. Точнiше, я беру. Я ж розвiдував обстановку. Тi артефакти зовсiм новi, вони можуть пригодитися i тут, нiчого пускати ¬х на вiтер, - не марно Влас дiставав iнформацiю, тепер вони можуть знайти користь не тiльки для etrange, а й для себе.
  - Добре, ¬х можна взяти. Звалимо на вiдьмакiв, нiби вони втекли не з пустими руками, - огневичцi сподобався такий варiант, в мiру нахально, та i користь г!
  - Добре, - без нiякого iнтузiазму погодився Макс. Не порядок. Хто серед них офiцiйно утiкач i крадiй?
  - Ти проти? - про всяк випадок поцiкавилася вона у хлопця.
  - Нi, берiть. Просто боюсь, щоб потiм нас за ними не вистежили. А якщо там маячок, якого я не побачу?
  - Так, вони новi, але це не достатня причина, аби ¬х настiльки берегти, заспокойся, - весело штурханула його плечем дiвчина.
  - Лу, ти впевнена, що хочеш, щоб я використав свою силу iнсолiта в цьому руслi?
  - Впевнена. Та заспокойся, невинних ти не вб'гш, Влас прослiдкуг.
  - Справа не в невинних, вiдьмакам до них, як до неба рачки. Якщо я почну, то можу не зупинитись, захочу ще бiльше енергi¬ i пiсля ¬х переключусь на вас! Або з самого початку не зможу вiдрiзнити вас вiд нападаючих!
  - Так, це не найпродуманiший варiант, але вiн найкращий. Не бiйся використати свою силу, зверни увагу на мою, на магiю Власа. Ми огневики, одна маленька помилка в закляттi, щось пiде не так i прокляття потрапить не туди - i буде величезний неконтрольований вибух. Не тiльки ти небезпечний.
  - Я не боюсь використати свою силу, я не хочу використовувати ¬¬ одночасно на всiх!
  - Не використовуй. Але якщо вашi щити проб'ють, поки ти будеш возитися, вас просто приб'ють, i навiть нiчого не запитають.
  - Я, звичайно, зроблю все, що вiд мене залежить, але краще бути прижатим в кут, анiж втратити контроль i нашкодити тобi, або ж Власу. I ще. Нам треба повернутися до etrange, за нас вже точно хватилися. Заодно i Гарсiю на розвiдку вiдправиш.
  - Я знаю, але повертатися в цей гадушник не хочеться, - скривилася вiдьма.
  - Треба, а то нас будуть шукати i пiдуть по слiду, який обривагться в астралi вiдьмакiв, - всмiхнувся хлопець. Не тiльки його можна змусити i непогано мотивувати зробити щось небажане, вiн теж так умiг. - Власе, коли ти пропонугш зустрiтися i де? Etrange виступають о другiй, що думагш?
  - Позбутися всiх вiдьмакiв - не швидко, припустимо це займе близько години. Вам буде доволi тяжко скарабкатись по ходу, там рiзкий пiдйом, тому пропоную зустрiтися о половинi першого бiля входу в прохiд.
  - Вхiд же в проваллi пiд третьою баштою? - перепитала Люсi.
  - Так. Я все органiзую, не хвилюйся.
  - Стоп, - хлопець явно щось згадав. - Власе, ти то туди без проблем спустишся, у тебе крила, а ми? Там антителепорцiйна зона, так просто туди не потрапити. I також потрiбно врахувати те, що etrange стежуть за цiгю територiгю, це потрiбно буде робити без магi¬. Не все так просто.
  - Займемся альпiнiзмом? - хихикнула дiвчина. От завжди все не слава богу!
  - Не смiшно, - осудливо глянув на не¬ Макс.
  - Я знаю, вибач. Просто таке вiдчуття, що сама Доля над нами смiгться. Ми старагмося щось змiнити на краще, а над нами просто знущаються. Хоча г за що, ми всi тут далеко не святi.
  Iнсолiт дивився на демона. В чому справа?
  - Ей, i не думай! Я вас не понесу, i не проси! Навiть за доплату! Самi викручуйтесь! - Влас пiдiрвався з дивану i, взявши деякi речi, влетiв у якийсь портал.
  - Шкода, мула з нього зробити не вийшло, - всмiхнувся хлопець i повернувся до огневички. - У тебе г якiсь iде¬?
  - Я все сказала, гдина пропозицiя - десь взяти альпiнiстське обладнання, ну хоча б вiрьовку, спецiальний пояс, карабiн, i спуститися самим.
  - Ти колись вже карабкалась на стiни?
  - Як сказати... На стiни, звичайно, так, як я, по-твогму, буваг, перелiзаю через мур. А ось на справжнi скелi не залазила нiколи, не ¬здила на канiкули в гори, а зараз, ну ти знагш, все нiколи. А у тебе з цим що?
  - Якщо подумати, то я, поки був в бiгах, i не а таких мiсцях лазив, а зверни увагу на те, що це стометрове провалля, ти ж, сподiваюся, висоти не бо¬шся?
  - Та нi, здагться. Але стометровка вниз - серйозно. Завжди можна в крайньому випадку злевiтувати, але тодi нас викриють.
  - Давай так, зараз ходiмо, ми повертагмося, а я в якiсь вiльнi хвилини зганяю за обладнанням.
  - Везе повiтряникам, ¬м це не потрiбно.
  - Не потрiбно, але при цьому г величезний ризик, ну там втратити контроль, або ж якщо ¬х пiдрiжуть, потраплять якимсь прокляттям, то вони точно впадуть в провалля, i не факт, що зможуть злевiтувати i не розбитися.
  - Ну так, надiйнiше спускатися з карабiном. А де ти найдеш настiльни мiцну i довгу мотузку, або краще трос?
  - Пошукаю, може, стащу його у якогось альпiнiстського агенства, не хвилюйся, я з цим розберусь.
  - Добре, тiльки це, дiзнайся, як його одягати, добре? - всмiхнулася дiвчина, i вони увiйшли в портал до etrange.
  Чого тiльки не зробиш заради iнших. Люсi перiодично думала, що, може, ¬м не варто так ризикувати заради чужих людей, але потiм розумiла, що якщо вона вже пускаг на вiтер час, коли вона виконуг накази Анни i приймаг участь у боях, то вона хоч допоможе врятувати кiлька зайвих життiв, а якщо не вона, то хто?
  Tй пощастило з Максом. Такого друга дуже тяжко знайти, який заради ¬¬ примхи буде ризикувати собою. Можна сказати, навiть дуже пощастило. Ось тiльки навiть такi друзi не завжди можуть допомогти, завжди були, г i будуть ситуацi¬, якi однiгю дружбою не виправити, як би не хотiлося. I в них можна тiльки триматися i йти далi. I не здаватися.
  
  <70>
  Це було нелегко, знову бачити Тернона i не намагатися його провокувати. Коли вiн указуг ¬й сидiти в загальнiй масi пiд час штурму i не висовуватись. Коли вже повернеться Гарсiя?
  Але ¬¬ все не було. Ну вона точно знущагться, дiвчинi навiть довелося ¬¬ кликати. Але iнформацiя була корисна. У стiнах фортецi проходить гулянка, половина вогнних трохи пiдвипили, не всi, але можна подякувати i на тому. Все рiвно роботи трохи менше. I було ще дещо. Гарпiя могла приймати будь-якi розмiри, тож якщо вона була б без Макса, то птаха запросто б могла ¬¬ спустити в провалля, офiцiйно хлопець для сiм'¬ Тенебрiс нiхто, вона не може признати його, але дала сво¬й хазяйцi зрозумiти, що в незвичайних ситуацiях завжди спiймаг обо¬х. А дiвчина i не роздивлялася варiант, де можна осiдлати Гарсiю, не думала, що норовлива птиця ¬й таке дозволить, але не тiльки вона прив'язалась до не¬, а i фамiльяр виявився дуже вiдданим. Аркл знав, що робить, коли вiддавав ¬¬ ¬й.
  Ллойд похмуро спостерiгав за нею. Гарпiю при цьому покривала iлюзiя, було дивно бачити, як Люсi тримаг руку в повiтрi, наче там хтось сидить. I природник вже зрозумiв, що у не¬ г фамiльяр, вiрогiдно, пташка.
  Звiдки вiн взявся? У сiм'¬ Дерк нiколи не було i не могло ¬х бути, цi etrange нiколи не покладалися на допомогу тварин, це було точно. До того ж зараз фамiльярiв взагалi в свiтi дуже, просто неймовiрно мало, ¬х зберегли тiльки дуже старi i родовитi землi, а Тернон прекрасно знав, що розквiт цiй родинi принесла Вiта Дерк, мати Анни, i це було не настiльки давно, ну вже рокiв тридцять, як ¬х ввели в сенат.
  Гм, ким був ¬¬ батько? Може, фамiльяр дiстався вiд нього? Але г велика вiрогiднiсть, що вiн був простим смертним, iнакше чому вона така слабка? Щось iз нею нечисто, мало хто звертаг увагу на такi незвичностi, але вiн бачить бiльше, нiж iншi. Люсi нiколи не називаг Анну мамою, хоча це i можна пояснити тим, що дiвчина провела все свог дитинство без не¬. Також г деякi особливостi в характерi молодшо¬ Дерк. Зовнi вона i ¬¬ матiр схожi, як двi краплi води, але вiн помiтив суттгвi вiдмiнностi в характерi. Анна така собi командирша, справжня etrange, самовiддана, хитра i вперта. I вона зациклюгться на сво¬й метi, прораховуг сво¬ подальшi кроки. А ось ¬¬ донька... Люсi не маг навiть крихти терпiння, вiдразу спалахуг i не думаг про наслiдки. Такий собi вогник, який у будь-яку хвилину може розростися i спалити усе живе. Спочатку робить, а потiм думаг. Але i вона не настiльки проста. Дiвчина часто робить добре не обдуманi вчинки, вирiшуг швидко i по ситуацi¬, але вона чiтко знаг, чого хоче, рiзнi сво¬ проблеми вирiшуг радикально, навiть йому врiзала, аби тiльки заткнувся. Але при цьому вона вирiшуг тiльки сво¬ проблеми, або ж тих, з ким у не¬ якийсь зв'язок. Наприклад, з тим же Максом. Вiн помiтив ¬хнi погляди одне на одного, як вони зникли разом на якийсь час, чоловiк чiтко мiг сказати, що вони ближчi, нiж здагться на перший погляд. З усiх ¬¬, навiть непомiтних дiй, небагато¬ мiмiки i манери розмови сенатор вже зрозумiв, що ця мала - его¬стка, хоча яка iнколи робить щось i для чужих.
  Всi цi ¬¬ особливостi зовсiм не в'язалися з образом etrange, навiть якщо вона, як двi краплi води схожа на свою. Нетерплячiсть, его¬зм по вiдношенню до багатьох, окрiм близьких, грубувата манера розмови i така собi невидима темна аура навколо не¬. ¦дине, що пов'язувало ¬¬ з etrange, - бажання врятувати кiлька чужих життiв, але для не¬ родичi в рази важливiшi. I це знову свiдчить проти не¬.
  Поступово формувався висновок: ця дiвчина успадкувала характер батька, вiдьомський характер. Саме такi i г вiдьмаки, в мiру его¬стичнi, в мiру самовпевненi i любителi спонтанних вчинкiв. Чи могло бути таке, що батько дiвчини не простий смертний i не etrange? Навряд. Анна дуже поважаг закони, вона би нiколи не наважилася б на таке. Але якщо вiн не помилягться? Що, якщо ця дiвчина - дiйсно напiвкровна вiдьма? Це цiлком можливо. Але у нього немаг доказiв, як це можна пiдтвердити?
  За сво¬ми здогадками i роздумами чоловiк не вiдразу помiтив, що через кiлька годин, вже пiзно вечором, до штурму кiлька годин, ця парочка, напiвкровний iнсолiт, сенатор чудово знав про невловимого Аманзi, не розумiв тiльки, навiщо вiн так ризикуг, i малолiтня загадка Дерк, знову кудись вiдлучились. Куди це вони?
  Ллойд кивнув Денiзу, що вiн за головного, i повiльно рушив за ними. ¦ лише один спосiб дiзнатися правду.
  Вони iдуть через поле, он вже на тiй сторонi, входять в лiсовi хащi. Але вiн ¬х гарно чуг, що сказати, природник. Вiдчуваг вiбрацiю землi у них пiд ногами, але, на жаль, лiс хоч i чуг, але не розумiг i не може передати людськi голоси i розмови. Але явно, дiвчина втомилася i вiдстаг вiд хлопця, хода якого доволi важка, вiн несе рюкзак.
  Все, вони достатньо вiдiйшли вiд узлiсся. Вiн обережно блимнув, мiг запросто пришвидчити крок, рухаючи землю пiд ногами, але це занадто шумно.
  Гм, вони йдуть прямо до фортецi. Що вони задумали?
  Далi Тернон вже йшов пiшки. Йому пощастило, ця двiйня - не повiтряники i не природники, щоб навколишнг середовище допомогло ¬м зрозумiти, що за ними стежать, води поблизу немаг. Але триматися довелося подалi, iнсолiт може вiдразу вiдстежити його життгвi течi¬ i, якщо захоче, обiрвати ¬х. А помирати вiн не збирався. Якщо те, що вона вiдьма, пiдтвердиться, i вiн спiймаг ¬х на гарячому, вiн зможе мiнiмум пiднятися на декiлька вогнних звань вище, стати герогм астралу i позбутися головно¬ конкурентки - Анни Дерк. Як вигiдно все склалося, йому явно щастить. Цю нахабу стратять, а ¬¬ матерi виголосять виговор, вiдсторонять вiд сенаторства i лишать усiх привiле¬в.
  Вони дiйшли до обрива. Що далi? Злетiти не можуть, земля не спустить, да i так ¬х можуть легко спiймати вiдьмаки.
  Тернон теж вийшов на узлiсся i сховався в кущах. Його завжди хвалили за розвiдку, вiн мiг легко, навiть у свiтлому одязi, тим паче зараз, в зеленiй вогннiй формi, заховатися, нiхто не мiг його знайти.
  Що це вони роблять? В рюкзаку хлопця були мотузки i залiзяки? Пф, невже думають спуститися таким чином?
  Природник розгрiб листя i нарештi подивився на них.
  Макс i вiдьма. Люсi Дерк там бiльше не було.
  Чоловiк не вiдразу зрозумiв, що це вона. Певно, використовуг iлюзiю. I вона зовсiм не схожа на матiр, блiда, рiдке волосся, у Анни дуже густi локони, iнша форма губ, сiверянський нiс, лише форма очей i пiдборiддя южанське. Сумнiвiв немаг, ця мала - вiдьма. Але якщо вiн все ж помилягться? Та нi, i характер, i обличчя, i манера розмови. Але вiдьомську магiю вiн все ще не побачив, не маг права свiдчити.
  Люсi обережно наблизилася до найближчого дерева i затягнула мотузку на кiлька вузлiв, iншим кiнцем вже займався хлопець, i через чверть години, одягнувши спецiальнi пояси, парочка стала обережно спускатися.
  Тернон теж не став чекати, вiдiйшов певну вiдстань вiд того мiсця i виростив мiцний плющ. Змусивши рослину обплести себе, чоловiк став максимально швидко спускатися. Залищалося до низу ще метрiв тридцять, вiн вислизнув з живо¬ мотузки, кiлька секунд в повiтрi - i вiн вдало приземлився на ноги, земля завдяки магi¬ була м'яка, як подушка.
  Чоловiк не став довго думати, дiйшов до мiсця, де повiльно злазили напiвкровнi.
  Гм, чому вiн не обрiзав мотузку, поки був ще зверху, тодi б вони могли запросто розбитися, якщо б не встигли злевiтувати, такi викиди магi¬ пiд час повищено¬ нервозностi дуже легко вiдстежити, якби вони вижили, ¬х би могли добити вiдьмаки. Чому вiн тодi про це не подумав? Але тодi вже не докажеш, що то були Аманзi i Дерк, вiд них залишиться лише мокре мiсце, а значить, могилу для Анни викопати не вийде, тож вiн все правильно зробив, тут потрiбнi докази. I ще для цього варто враховувати фамiльяра, якщо вiн крилатий, то зробить все, щоб ¬х врятувати. I якщо чесно, чоловiк зовсiм не розумiв, чому вони спускаються вручну. Може, просто занадто примiтний фамiльяр, тому не ризикнули показуватись. I де це вiн, його зовсiм не видно.
  Щоб його не помiтили, чоловiку довелося притулитися до гострого каменю скелi i прикрити себе землею i дрiбним камiнням, роблячи так званий земляний мiшок з повiтрям, а це так собi задоволення.
  Спускалися вони дуже довго, як же йому остогидло так стояти. Але така цiль варта цих жертв.
  Ну нарештi, скiльки можна!
  - Фуг, я думала, не витримаю, руки болять, кошмар, - видихнула Люсi, обережно пiдпалюючи мотузку з надiгю, що дерево не загориться. Ось тодi вона i не подумала, але то був найнадiйнiший варiант. Прив'язала б до каменю - запросто ¬хня вага змусила б його по¬хати i впасти за ними в провалля. А чим бiльше емоцiй вкладено в магiю, тим бiльше нею фонить, ¬м це зовсiм не треба.
  - I де Влас? Котра година?
  - Ще пiвгодини, час г.
  Що?! Йому ще так стояти пiвгодини?! Коли дiвчина пiдпалювала мотузок, вона скористалася магiгю etrange, чи мiг вiн помилитися?
  Хто такий Влас? Знайоме iм'я. Точно. Це ще один напiвкровний, сумiш демона з вiдьмаком. Йому, схоже, щастить втричi. За цього типа плата навiть вища, нiж за Аманзi, спецiалiзугться на ближньому бою, i головний козир - вмiння тiкати з будь-яко¬ клiтки. Його не реально втримати точно так, як i впiймати його дружка.
  Яка компанiя! Все, треба змiнювати цiль. Плювати на доповiдь, якщо вiн спiймаг, окрiм не¬, ще двох напiвкровних, то i отримаг втричi бiльше! Але як ¬х можна спiймати, одному йти проти трьох бiльш-менш досвiдчених бiйцiв - реально самогубство. Особливо проти iнсолiтсько¬ i демонсько¬ магi¬, не встигнеш зрозумiти - як вже будеш трупом, там взагалi не знагш, що очiкувати.
  Збiгати за допомогою. Але чи варто? В такому випадку слава дiстанеться не тiльки йому. Зробити пастку? Спiймати двох, а потiм заманити третього. Але г велике але. Пiд час тесту на профпридатнiсть вiн всiми силами вивчав форму бою Аманзi, розумiв, що при його впiйманнi може знадобитися. Макс нiколи не шукаг бою, втручагться в сутичку без зайвого ентузiазму, вся його стратегiя - обережно i безпечно тiкати, роблячи по дорозi всякi непригмностi, зазвичай так роблять повiтряники. Але якщо справи дiйсно кепськi, цей хлопець запросто кинеться рятувати iнших, нападаючи i навiть вбиваючи ворогiв. А ще вiн не проклятiйник. Але i не захисник, щось середнг. Аманзi нiколи не вибирав якусь одну спецiальнiсть, вивчав кожну, до яко¬ мав хоч маленький хист, i з часом це дало свiй результат.
  Ха, колись, коли хлопець тiльки з'явився в академi¬ etrange i поступив на перший курс зовсiм непотрiбного нiкому факультету, нiхто так i не зрозумiв навiщо йому так пiдставлятись, для його ув'язнення i страти прямо на лекцiю вiдправили тридцять сильних i досвiдчених бiйцiв. Вони увiрвалися i закидали аудиторiю енергокулями, так, щоб цивiльнi розбiглися в сторону, а хлопець залишився сидiти за сво¬м столом i посмiхатися. До речi, вiн теж там був, вiн досi пам'ятав, як той смiявся ¬м в обличчя, i, тiльки коли на нього напали вдруге, таки пiдвiвся i, максимально мало рухаючись, поклав на лопатки всiх ¬хнiми же закляттями, вiд деяких просто ухилився, да так, що вони потрапили в iншого вогнного, iншi просто вiдбив щитом, а тих, якi залишилися, нестихiйникiв, в них дуже важко потрапити звичайним закляттям, у них вiн обережно, по одному, викачав пiд нуль всю енергiю.
  I всю цю нiкчемну битву вiн посмiхався! А потiм, познiмавши з проклятих ¬хнi закляття, запропонував повторити, але на свiжому повiтрi i без свiдкiв. I бiльше на нього не нападали, зрозумiли, що це все марно. Самовпевнений i хитрий пацан. Але нiчого, вiн зiтре ¬х всiх в порошок.
  Ех, повiтря вже не вистачаг, потрiбно термiново щось робити.
  Тим часом цi двог продовжували розмовляти:
  - Ти що взяла? - Максу було важливо, щоб вiд дiвчини не фонило артефактами i ¬¬ було неможливо вичислити в пасивному станi.
  - Багато що потрiбно буде залишити тут.
  - Показуй, - кивнув вiн i вони сiли на камiнь.
  - Глушилку беру з собою. Артефакт переносу, артефакт iлюзiй, - другий Люсi зняла з ши¬ i поклала в майже порожню сумку, там майже нiчого не було, лише ¬¬ особиста мотузка та револьвер.
  - Зачекай, а револьвер тобi навiщо? Ще вистрiлить...
  - Про всяк випадок. У Аркла там цiла колекцiя, але використовувати ¬¬ в боях не вигiдно, тому i валягться без дiла, а я вирiшила взяти, зайвим не буде.
  - А ти стрiляти з нього вмiгш?
  - Трохи. Колись з Арклом веселилися, стрiляли i одночасно кидали вогнекулi, ну там, що з них швидше.
  - Ясно. Дай менi його.
  - Що?
  - Дай.
  Дiвчина обережно простягнула йому зброю.
  - Навiщо?
  Iнсолiт роздивився револьвер, вiдкрив доступ до магазину i висипав з нього собi на руку всi патрони.
  - Ей!
  Хлопець вiддав ¬й зброю, а кулi засунув в кишенi свог¬ зелено¬ вогнно¬ накидки. Люсi таку не носила, вона не любила ховатися зайвий раз, до того ж в чорному теж не настiльки видно.
  - Вiддай!
  - Нi. Я все сказав.
  Щось було в його поглядi, чи то страх, чи то злiсть, вiдьма не наважилася йому перечити. Що з ним таке?
  - Чому ти забрав патрони?
  Хлопець промовчав, вiн дiстав артефакт огневикiв, вогнетривку чашу, кинув туди олов'янi кулi i у не¬ на очах пiдпалив. Патрони швидко розплавились вiд магiчного вогню.
  - Навiщо ти так? Та вмiю я стрiляти!
  - Ще цього тiльки не вистачало, - буркнув вiн.
  - Нiчого не сталося б, якщо що, то я можу запросто себе зцiлити, це не стрiла, куля вiдразу проходить наскрiзь, ну, майже завжди.
  - Зцiлити? Менi здалося, чи магiгю etrange в тебе нiчого не виходить? - хитро всмiхнувся хлопець.
  - Але ж г ще магiя вiдьми.
  - Яку не можна використовувати при etrange. Лу, це заради твог¬ безпеки.
  Вона тiльки фиркнула. Йому явно не йметься, пф, це заради ¬¬ безпеки. Яка тут безпека? Tй загрожуг страта через викриття, а поранення через недбале користування револьвером - реально дрiбницi.
  - Що в тебе ще г? - повернувся до попередньо¬ розмови хлопець.
  - Твоя сигналка, - закотивши очi, буркнула вона.
  - Так. А це вже погано. T¬ доведеться зняти. Але як тодi я тебе знайду у разi небезпеки?
  - Нiяк. Я сама викручусь, мiй резерв майже повний, стандарт для звичайно¬ вогнно¬.
  - Точно? Переконувати ти явно не вмiгш.
  - Точно. Я залишу його в тунелi разом з iншими речами.
  - Це все? Ти бiльше нiчого не брала?
  - Та нi, - дiвчина впевнено дивилася в його очi.
  Макс недбало окинув ¬¬ поглядом.
  - Це не все, - заперечив вiн.
  - Це все, - настояла на свогму вiдьма.
  - Кинжал-невидимка у тебе на шнурку. На ши¬.
  - Це просто кинжал.
  - Нi, не просто. Це теж артефакт.
  Дiвчина мовчала.
  - Та ще й який артефакт! Вiд нього фонить на три верстви, якщо добре дивитися.
  - Я вiдмовилася вiд багатьох речей, але не вiд нього.
  - Не хочеш покидати? Я бачу, що вiн особливий. Частково це робота твого батька.
  - Його подарунок.
  - Байдуже.
  - Я активую невидимiсть. Вiн унiверсальний. Його нiхто не зможе знайти.
  - Добре, - врештi-решт погодився вiн.
  Люсi прикликала Гарсiю до себе, щоб дати останнi розпорядження, Тернон зата¬в подих. Гарпiя. Ось так. У кого, у яко¬ сiм'¬ фамiльяр - гарпiя? Може, вони повiтряники? Це птахи вiтру i грози, було б логiчно. Але вiн знаг не так багато тих вiдьмакiв. Вiн нiколи не думав, що таке може знадобитися.
  Огневичка передала ¬й свiй скарб. Ну не могла вона вiдмовитися вiд тако¬ цiнно¬ збро¬.
  - Де Влас? Скiльки можна його чекати? - дiвчина пiдкинула фамiльяра вгору i гарпiя знову кудись полетiла.
  - Глянь угору.
  З дна провалля фортецю майже не було видно, але Люсi чiтко побачила крилату тiнь на виступi .
  - Чому вiн там сто¬ть, чого чекаг?
  - Не знаю. Ей, Власе, спускайся!
  Але демон залишився стояти. Наче щось задумав. Якусь мить - i вiн рiзко стрибнув в провалля, почав стрiмко падати вниз. Якого чорта?
  Вiн розправив крила в останнiй момент, залишившись в кiлькох метрах над землею.
  - Власе! Чому так довго? - Люсi наблизилася до нього, на його фонi вона здавалася крихiтною тендiтною фiгуркою. Вона занадто часто не брала до уваги, який же вiн великий i високий.
  Вiн не звернув уваги, дивився в нiкуди i нi на що не реагував.
  Ллойд зовсiм нiчого не розумiв, йому не було видно, що там вiдбувагться, а третього напiвкровного вiн взагалi не вiдчував.
  Демон спустився ще трохи нижче.
  - Ви привели хвiст, - рикнув вiн, тяжко ступивши на землю бiля величезно¬ купи каменiв i рiдко¬ тут землi.
  Виставивши над нею руку, вiн максимально пiдняв температуру каменю, добре, що у огневички взуття було готове до тако¬ ситуацi¬, Максу довелося спецiально охолоджувати пiдошву, щоб вона не поплавилася.
  Навiщо вiн це зробив, вiдьма зовсiм нiчого не розумiла. Про який хвiст вiн казав? Вона стежила за перепадами магi¬, особливо рiзких змiн поблизу не було, теоретично тут нiкого не може i не могло бути.
  Сильним ударом ноги демон розбив купу камiння, рiзкий ривок - i молодий чоловiк витащив звiдти сенатора Ллойда Тернона i кинув собi пiд ноги.
  - Це що таке? За вами стежать, а ви i вухом не ведете?
  - Ти?!
  Люсi не вiрила. T¬ так просто обвели навколо пальця i вистежили.
  Вона не перевiрила, якi закляття тут насилалися ранiше. Лише тi, якi впливають на магiчний фон зараз. Як вона могла так прорахуватися?
  Дiвчина швидко прийшла до тями i кинула в Тернона вибуховим прокляттям повiльно¬ дi¬. Той ще був трохи вялим, все ж таки Влас перед цим добре його пiджарив.
  - Я чекаю пояснень.
  - Я не думала, що хтось може сюди так просто спуститися.
  - Це сильний природник, нiчого дивного. Якого чорта ти не перевiрила магiчний фон?
  - Я перевiряла, вiн тут збо¬ть.
  - Може бути, захисна система Карес дуже сильна. Але зрозумiй нарештi, через твою необережнiсть ми знову могли вляпатись! А ти куди дивився?! Та чорт з нею, за нею ще нiколи не бiгали, але ти?!
  - Куди я дивився? За нею, щоб вона не пронесла в Карес нiчого небезпечного для не¬ i не вляпалась!
  - А у не¬ свог¬ голови немаг?
  - Ей!
  - Все. Досить. Не час сваритися. Власе, ти знагш, що Люсi завжди шукаг собi проблеми, або частiше вони самi знаходять ¬¬, вона любить ризикнути. А ще у не¬ просто мало досвiду. Люсi, Влас просто злиться, не звертай уваги. Давайте без образ. Нам треба вирiшити, що робити з ним, - у хлопця вийшло вирiшити конфлiкт, тепер треба розiбратися з Терноном.
  Влас не став церемонитися, вiдтягнув природника, поки той вiддихувався пiсля нехватки повiтря, до стiни провалля i з усiг¬ дурi вдарив головою об камiнь.
  - Хоч заважати не буде, - безсоромно пожав плечами вiн.
  - Що робити будемо? - вiдьму це реально цiкавило, в такiй ситуацi¬ вона ще не була.
  Мовчанка. Всi i так це знали. Його треба вбити. Вiн забагато знаг.
  Але вiн велика шишка, його стануть шукати. Скинути на вiдьмакiв? Це лише ще глибше розв'яже вiйну, вiдьма чудово знаг, як тяжко останнiм часом працюг ¬¬ батько, щоб урегулювати конфлiкт. До того ж вона не хотiла знову пролити кров.
  Макс теж роздумував, чи варто, тут бiльше варiантiв. Його можна продати в рабство i накласти якесь дiгве прокляття, щоб мовчав, але жодне прокляття не вiчне, природник може знайти, як вiд нього позбутися. Вбити? Тут теж г варiанти. Вiн може забрати всю його енергiю, хоч користь якась буде, пiдчистити чоловiка пiд нуль, вiд такого вiн точно помре, або... або пустити його на органи, завдяки яким можна провести кiлька особливо цiнних ритуалiв, за допомогою тiла магiчно¬ iстоти iнсолiт може не тiльки скористатися його енергiгю, а маючи його плоть i кров, користувати нею доволi довго, мiнiмум пiвроку. Дуже корисний ритуал, але такi жертвоприношення вiн не дуже полюбляв.
  Поки цi двог думали, Влас навпаки церемонитись не став. Демон рiзко вивернув голову свог¬ жертви, почувся хрускiт, i чоловiк впав на землю зi зламаною шигю.
  Люсi закрила очi. Непригмна картина.
  - Що, вiн занадто багато знав!
  - Треба кудись дiти його труп, - швидко отямилася огневичка.
  - Я його не понесу, - вишкiрився демон.
  - Ще й як понесеш, ти сам насмiтив - сам i прибирай.
  - Чому вiдразу я?
  - Тому що Тернон вже насмiтив магiгю, нас запросто можуть вичислити завдяки йому. Це треба робити тiльки вручну.
  - Та ну вас, - Влас закинув труп на плече, вiднiс до купи землi, звiдки його тодi виняв, поклав i присипав зверху.
  Нда, ось так i закiнчив доволi вiдомий сенатор... А ще Люсi знала, що Аркл не похлопаг ¬¬ по плечу за таке вбивство. I справа не в наступних проблемах, просто все це занадто просто. Де в цьому вбивствi була iзюминка? Але чорт з ним, позбулися свiдка - вже непогано.
  - Народ, ми вiдстагмо вiд графiка, - привернув до себе увагу Макс.
  - Добре, ходiмо.
  Влас повiв ¬х по дну провалля, на щастя, блукали там вони не довго, демон швидко знайшов потрiбне ¬м мiсце i вставив артефакт природникiв у необхiдне мiсце.
  - Привiт вiд Марата, - хмикнув вiн, стежачи, як вiдкривагться прохiд.
  - Давайте швидше, у нас ще купа роботи, - буркнув вiн i увiйшов останнiм.
  А дiйсно, роботи не мало. Люсi грiла серце тiльки надiя, що нових непригмностей не буде, i все пройде як по маслу. Але ж все рiвно все завжди йде не так, як треба. Але хоча б у цей рвз ¬м може пощастити? Досить з них непригмностей.
  Як же ¬й хотiлося втекти... Кiлька мiсяцiв тому, коли почула про участь у вiйнi вiд Мей, дiвчина навiть трохи зрадiла, тодi це був шанс випробувати себе. Тепе𠬬 гдине бажання - вижити.
  Навiщо ¬й така доля, краще було б ¬й нiколи не зустрiчатися з Мей, аби тiльки та не налякала ¬¬, щоб зламати закляття Анни, тодi б було все по-iншому, нiчого б з цього не сталося, вона б залишилася тiгю невинною дiвчинкою з паршивим характером. Але вже пiзно. Нiчого не змiнити.
  А може, не так погано, що все так склалося. Iнакше вона нiколи не зустрiла б свого батька, не познайомилася б з Максом, не стала частиною групи напiвкровних, не знайшла б союзникiв i друзiв. Так, так теж непогано. Натомiсть вона отримала справжню сiм'ю. Свого батька. А ще не померла.
  Та i втiкати ¬й нiкуди. I сенсу теж нема. Ну спробувала вона втекти в астрал iнсолiтiв, допомогло? Анiтрохи. Пiзно втiкати, занадто пiзно. Доведеться випробувати всi повороти долi, навiть якщо вони занадто рiзкi i небезпечнi. Це все було б легше, якби вона знала, що ¬й нiчого втрачати. Але це не так. Tй г чого боятися, г ким дорожити i г кого втрачати. Але це краще, нiж жити i не мати нiкого поряд, хто пiдтримаг, допоможе, захистить. I зараз головне, тiльки би ¬х не втратити... Таке нiкому, навiть ворогу не побажагш. Дуже тяжко втрачати рiдних тобi людей.
  
  <71>
  В тунелi було темно, Люсi стояла i нiчого не бачила.
  - Тьфу ти, паршиво, - фиркнув демон i пiдпалив на долонi крихiтний вогник. Шкода, у замкнутому примiщенi не можна пiдпалити факели на стiнах, тодi пiде дим, i можна буде по запаху визначити вхiд, ¬м це точно не потрiбно. Але крихiтний вогник для свiтла не завадить, Люсi пригдналася до Власа i створила ще один вогник.
  - Нам вгору? - якось не радiсно запитала вона.
  - Так.
  Пiднiмалися вони довго, другого такого разу вона б не витримала, аж поки демон не вдарився головою об стелю.
  - Всi пам'ятають план? - перепитав вiн.
  - Там нiчого пам'ятати, - пожала плечами дiвчина i кивнула.
  Хлопцi стали пiд кам'яною плитою, ледве пiдняли i вiдсунули кудись вбiк, наскiльки ж вона важка, якщо ¬¬ не можуть пiдняти доволi сильний смертний хлопець i майже повноцiнний демон?
  Першим з тунелю висунувся Влас, вiн був найвищий i займав найбiльше мiсця. Цi його крила вже навiть бiсили, вони величезнi, а сховати ¬х вiн не може.
  - Нiкого, - шепнув вiн i вилiз звiдти. Пiдвал на головним штабом, укриття у разi небезпеки. Не дивно, що на даний момент тут нiкого немаг, у вiдьмакiв гулянка у жилих кiмнатах.
  Ага, не так i легко ¬м звiдти вилiзти, не настiльки вони високi. Хто ж це робив, хто робив цей вихiд, що вона ледве дiстаг пiдлоги укриття. Максу було простiше, вiн хоч би вищий за не¬ десь сантиметрiв на два десятка.
  Ну, природник - Марат, мабуть це вiн копав, цей теж демон, причому лоб добрий. I третiй, Крiс, вiн же теж доволi високий, прохiд вiрогiдно був орiгнтований на ¬х трьох, Емануель не рахугться, вiн тодi тiльки спускався.
  Гм, а чи брала участь тодi Меган? Аж цiкаво, вона ж наче лучниця i любить Емана, навряд чи вона вiдмовилася б. Якраз ¬¬ бойовi навики i цiкавили Люсi мабуть найбiльше, наче слабенька тендiтна дiвчинка, що вона може, ну там окрiм дипломатi¬. Але зараз трохи не до цього.
  Макс обережно взяв ¬¬ за бедра i пiдсадив вгору, дiвчина змогла повиснути на лiктях, вже закинула ногу, щоб легше було пiдтягнутися, меч за ¬¬ спиною був реально тяжким.
  - Тьфу ти, - ¬¬ пiдхопив Влас i поставив на ноги. А потiм навiть простягнув руку Максу. З чого це вiн раптом став таким добрим?
  Огневичка нарештi змогла роздивитися кiмнатку. Гм, це, мабуть, найсильнiший захист, який вона бачила в свогму життi, не рахуючи тi захиснi артефакти, що були на будинку Аркла, i той, який носила ¬¬ мати, яка в кожному кутку бачила небезпеку. Дiйсно вражаг. Але його ставив далеко не один сильний маг, а для свог¬ захищеностi Аркл i Анна дуже довго зберiгали зайву енергiю. Але саме це i слабка сторона захисту фортецi. Далеко не будь-яка магiя може ужитися поряд, закляття протилежних стихiй доволi часто ослаблюють одне одного. Тому, якщо залiзти в вектора i трохи ¬й там покопатися, його можна запросто зламати i розбити.
  Але якраз це ¬м i не потрiбно.
  - Ви ж тут залишагтесь? - перепитала дiвчина.
  - Так. Поки що. У нас своя робота, ти же знагш. Тiльки, прошу, будь обережна.
  - Знаю, - кивнула вона, залишила тут свiй мiшок i вийшла з пiдвалу, почала пiднiматися по гвинтових сходах. Як тiльки вона зникла за поворотом, Макс пiдiйшов ближче до Власа.
  - Ну що?
  - Що?
  - Робити що будемо? Просто увiрвемося в п'яну банду i розгромимо ¬х?
  - Е нi, пропоную ловити на живця.
  - Тобто?
  - Пiшли.
  Вони теж пiднялися по кам'яних сходах, за найближчими дверима чувся галас, веселий смiх i запах спиртного. Влас не став церемонитись.
  - Вибачай.
  Вiн схопив хлопця за шкiрку i, вiдчинивши важкi дверi, вкинув його туди, швидко перекривши гдиний вихiд.
  - Ну ти й козел, - крикнув через дверi йому Макс, до нього миттгво повернулось кiлька десяткiв вiдьмакiв.
  - Я знаю, - хихикнув Влас i тiльки мiцнiше навалився на дверi. Хто сказав, що вiн буде ризикувати? Хай iнсолiт сам вiддувагться. Сил i досвiду у нього достатньо.
  Макс насторожено повернувся до ворогiв. Бiйка так бiйка. Гаразд.
  - Etrange, - повiдомив найближчий, але бiльшiсть присутнiх вже це зрозумiли i наготували енергокулi.
  - Ейейей, ви чого? - Макс пiдняв руки i пройшов в центр зали. Це завжди було частиною його стратегi¬, його повиннi були загнати в кут.
  Дiйти до центру йому таки не дали, кiлька енергокуль зiрвалося з рук вiдьмакiв, легкий i меткий хлопець миттгво вiдскочив сторону i опустився на одне колiно. Використовувати силу iнсолiта? Що ж, чому нi?
  Кiлька наступних проклять полетiли в нього вiдразу пiсля цього, хлопець поки просто втiкав i позбувався слабких суперникiв, прицiнювався до сильнiших. Час забути про те, що вiн etrange. Час йому нарештi прийняти цей виклик.
  Увертаючись вiд проклять, добре, що коли все пливе в очах в цiль кулi не покидагш, хлопець повiльно, по одному тягнув енергiю у вiдьмакiв. Пора пустити в хiд ¬х же енергiю i вмiння.
  Iнсолiт кинув перше прокляття в обезсиленого вiдьмака, той навiть увернутися не мiг. Як багато тут енергi¬, просто рай до приближеного. Але бiльшiсть все рiвно доведеться витратити.
  Найближчу трiйку завалив фiзично, ще в одного кинув доволi тяжкий пiдсвiчник, нда, з нетверезими битися не так весело, далi полетiв посуд, хлопець приземлився ногами на стiл i почав розкидуватись прокляттями.
  Ця бiйка зайняла немало часу i забрала немало сил. Це було в рази простiше, нiж зазвичай, але вiд того не менш небезпечно. Сплюнувши, хлопець зiскочив вiд столу, залишками вкрадено¬ енергi¬ вiн таки вибив дверi, якi забарикадував демон.
  - Власе, якого чорта?! - на перший погляд спокiйно поцiкавився вiн у чоловiка, який стояв в калюжi кровi двох вiдьмакiв. Пф, вiн ¬х випотрошив, вирвав сво¬ми когтями, якi спецiально проявив, серце i випотрошив! А тепер з незворушним обличчям витирав руки з кiгтями об ¬х одяг.
  - Що? Вони напали!
  - Якого чорта ти мене так пiдставив?
  - А, ти про це. Ну я ж сказав, що будемо ловити ¬х на живця.
  - I цей живець я. Клас. Нема слiв.
  - Ти там закiнчив?
  - Нi, ще десяток треба проклясти.
  - Пiшли, - демон з задоволеним виглядом зайшов у залу i почав стягувати тiла, якi тут залишилися. Його погляд раптом зупинився на гдинiй цiлiй пляшцi з темно коричневою бурдою в кутку.
  Миттю кинувши тягати тiла, вiн сходив за бутилкою i поставив на стiл.
  - Ну що, сьогоднi п'гмо!
  - Нi, я пас, - невдоволено буркнув Макс, вiдправляючи решту вiдьмакiв у ¬х астрал.
  - Добре. Тодi п'ю, - пожав плачами вiн, вiдкоркував пляшку i за кiлька секунд видудлив все залпом. Iнсолiт лише похитав головою i закiнчив роботу.
  - А непоганий вiскi! - хмикнув безсмертний i розбив пусту бутилку об стiл.
  - Повертагмося.
  Що ж, роботу вони повнiстю виконали, залишилося тiльки посидiти в штабi i почекати Люсi. I простежити, щоб незачинений хiд не знайшли раптовi гостi, хлопець трохи насмiтив магiгю etrange. Хоча якраз це i хвилювало Макса менше всього. У нього серце було не на мiсцi, невже щось сталося з Люсi?
  
  
   * * *
  У не¬ все було не простiше, нiж у Макса. Вiдьма вийшла зi штабу на крiпоснi стiни, зупинилася в тiнi, щоб роздивитися ситуацiю. В декiлькох метрiв стояв вiдьмак-вартовий, перша жертва.
  В чому мiнус тагмностi дiй? В тому, що все зробити треба непомiтно. Нi, у хлопцiв це, звичайно, не вийде, а ось дiвчина могла запросто вплестися в ряди вiдьмакiв i накладати на них прокляття зсередини.
  Кого ¬й вдати на цей раз? Таку собi п'яну огневичку? Чи самогубцю? Вогнну не вийде, не та форма, а ще вiдьмаки молоддю майже не ризикують i всiх дiтей загону знають в обличчя.
  А, чорт з ним. Який сенс в тому, щоб думати, як до нього пiдiбратися? Краще йти напролом.
  Люсi якомога тихiше пiдiйшла ближче до спини дорослого чоловiка. З розбiгу вона виконала блискучий захват, ривок - i вони повалилися на пiдлогу. Дiвчина швидко пiдскочила i, витягнувши меч iз пiшов вiдьмака, фактично забравши його зброю, пiднесла лезо до його горла, вiн же досi лежав на животi.
  - Вiдьма! - здивовано прошепотiв вiн.
  Вона не стала вiдповiдати, тiльки створила закляття i прокляла його.
  В чому плюс такого використання магi¬? Нiхто не звертаг на не¬ увагу, допоки закляття не смертельне. А справжню його силу можна почути лише з близьких вiдстаней, саме тому розгардiяш у залi, де орудуував Макс, нiхто не змiг вчасно помiтити, окрiм найближчих. Енергокулi рiзно¬ сили бувають.
  Що ж, з одним все. Хто наступний?
  А, цей лучник. Аж цiкаво, стрiляг вiн як?
  Люсi знайшла очима гарпiю в небi i кивнула ¬й. Птаха покiрно спiкувала на вiдьмака, поривом вiтру чоловiка повалило на землю, а закляття проти переносу в астрал зiрвалося з рук дiвчини.
  Хто далi, скiльки ¬х тут взагалi?
  Далi йшли одна жiнка, теж лучниця, i два чоловiки-мечники, один з них не набагато старший Макса. У дiвчини завдяки Гарсi¬ вийшло непомiтно до них пiдходити, в деяких, щоправда, вона кидала прокляття здалеку, пiдходити не хотiлося.
  На цiй сторонi залишився лише один. Ну з ним то вона точно впорагться.
  Раптом гарпiя рiзко знизилась, наче ¬¬ щось налякало, Люсi обернулася до не¬, ранiше такого нiколи не було.
  Вона не встигла зреагувати. Вiдволiклася на гарпiю, повернулася спиною. В не¬ вдарило паралiзуюче прокляття, ¬¬ обмотали тисячi ниток, дiвчина впала на камiнь.
  Гарсiя голосно скрикнула i полетiла геть. Тiльки б не привела сюди Аркла, вiн тут нi до чого.
  Через кiлька хвилин ¬¬ схопили чи¬сь сильнi руки i потягнули за ногу по землi, але вiдьма не бачила, хто це був.
  Що ¬й робити? Це замкнутий кут. Нi, звiльнитися вона може легко, а ось не привернути увагу таким всплеском магi¬ набагато складнiше.
  T¬ потягнули вниз по сходам. Кожна сходинка вiдзивалася гострим болем.
  В кiнцi спуску ¬й сильно дали по головi i вирубили. Ось тепер вона точно в пастцi.
  
  
   * * *
  Початок штурму через пiвгодини, в об'гднаному загонi немаг анi генерала Ллойда Тернона, анi командира Люсi Дерк, також зник один з водникiв загону, наполовину iнсолiт Макс Аманзi.
  Руслан стояв бiля провалля разом з iншими повiтряниками. Все було готово, але коли нарештi в загiн повернуться командири, невже з ними щось сталося?
  Доволi хитра i вперта Люсi Дерк i Макс Аманзi, цi пропадають десь разом доволi часто, але так невiдповiдально ставитися до свог¬ роботи? Хоча може бути. Якраз Люсi i цей напiвкровний можуть запросто з'явитися в будь-який момент, але Тернон... Вiн дуже i ще раз дуже вiдповiдальна людина, цей нiколи б не покинув загiн перед важливим штурмом, якщо це принесе йому повну перемогу. Нiколи. Щось тут не так.
  - Головнокомандуючий Малет!
  - Що? - до нього пiдiйшов заступник Ллойда. Денiз. Сильний, але ще доволi молодий повiтряник, йому вiн анiскiльки не уступав по силi, але до командира вiн ще по званню не дослужив, це його перша вiйна.
  - Tх досi немаг. Що робитимемо?
  - Все по плану.
  - Без них?
  - Вони не настiльки важливi в даному планi. Розподiли загiн на двi групи, чере пiвгодини нехай починають.
  - Слухаю.
  Денiз рiзко крутнувся i направився до гурту.
  Нi, тут щось точно не так. Щодо Люсi Руслан був впевнений: та запросто могла ¬х кинути i пiти по сво¬х справах, але Тернон нiзащо. Що, якщо його вiдсутнiсть якось пов'язана з дiвчиною i цим напiвкровним? На цих двох байдуже, але зникнення сенатора - ось це дiйсно серйозно. Але через цю ситуацiю нiчого не змiнюгться, немаг сенсу скасовувати штурм через те, що дорослий чоловiк кудись пiшов i досi не повернувся.
  Руслан теж крутнувся i повернувся до загону. Схоже, що в бiй ¬х всiх таки поведе вiн.
  
  
   * * *
  Отямитися Люсi змогла не вiдразу, голова жахливо болiла, у не¬ ледве виходило бiльш-менш вслухатися в голоси поряд.
  - Вона нападала на наших, що стоять на стiнах, а потiм кудись ¬х вiдсилала.
  - I що тепер з нею робити?
  Два дебелих чоловiка повернулися до не¬.
  Дiвчина висiла, пiдвiшена на заклятих залiзних ланцюгах, ¬¬ руки i ноги закували в металевi браслети, гм, такий метал не розплавиш, нiчого не вийде. Меча за спиною в не¬ вже не було
  Один з них пiдiйшов ближче.
  - Хто ти i що тут робиш? - холодно запитав вiн.
  Люсi тiльки закотила очi. I вiдразу отримала кулаком по обличчю. Добре, що встигла увернутись, удар прийшовся по щоцi, а не по носi, також пощастило, що бив чоловiк з урахуванням того, що вона дитина. Але ж це все рiвно боляче!
  - Вiдповiдай! - гаркнув вiн.
  Але вiдьма продовжила мовчати. А що ¬й казати? Вона вiдьма, яка звiльняг фортецю вiд вiдьмакiв?
  Чоловiк вдарив ¬¬ ще раз, тепер вже в живiт, вона спецiально закусила губу, аби тiльки не застогнати.
  Все, треба вибиратися.
  Немаг часу розбиратися у векторах закляття в браслетах, не до цього якось, коли тебе б'ють.
  Гм, вони не дозволяють використовувати руки i ноги для магi¬, акцентованiсть саме на вогонь.
  Ну звiсно! Вони ж не знають ¬¬ справжнiй рiвень сили, для них вона звичайна огневичка, не слабка, але i не надто сильна! I ¬¬ окови розрахованi саме на середнгстатичну огневичку. Але не на не¬.
  Дiвчина перевела вбивчий погляд на чоловiка. Вогники в ¬¬ очах вiн помiтив не вiдразу.
  У не¬ вийшло пiдпалити його одяг. Поки вiн вiдволiкся, вiдьма ще встигла очима створити вогнекулю i штовхнути в його дружка.
  Поки тi трохи оговталися, дiвчина зламала закляття на ланцюзi i вiльно стала на ноги. А вони так i не знайшли подарунок ¬¬ батька, невидиме лезо досi висiло у не¬ на ши¬.
  Дiвчина витягнула кинжал. У цю камеру вбiгло ще кiлька вiдьмакiв, але це нiчого.
  - Тепер грагмо по мо¬м правилам? - всмiхнулася вона.
  Тi, якi були в кiмнатi з початку, кинулись на не¬. Вiдьма повернулася до них спиною i побiгла в стiну. Вiдштовхнувшись вiд не¬ ногами, дiвчина повалила тих двох, одночасно вiдправивши ¬х в ¬хнiй астрал, кинжал вона поки що тримала в себе в зубах. Але дiвчина зупинятися не збиралася, взявши лезо в руку, Люсi з розгону про¬халася пiд ногами у вiдьмакiв, деяким вийшло серйозно пошкодити ноги, тепер i вони вийшли з цiг¬ гри. Залишився лише один, тих трьох теж вийшло швидко вiдправити.
  Вiдьма роздивилася його. Нестихiйник. Блондин, пострижений пiд макiтру. Нда, з ним простi фокуси, як з тими, не пройдуть.
  Дiвчина вiдiйшла вiд нього трохи далi, треба зачекати його кроку.
  Вiн кинув у не¬ енергокулю обережно, наче пробував ¬¬ на мiцнiсть, але огневичка саме цього i чекала. Подвiйний залп. Перше закляття збило сферу, iнше потрапило прямо в нестихiйника, той явно тако¬ пiдстави не очiкував, да i дiяла Люсi доволi спонтанно, це не було ¬¬ планом, щоб це побачив вiдьмак.
  Фуг, пронесло. Вона думала, проти цього не спрацюг.
  Обережно подивившись пiд сорочку, синяк там був добрий, дiвчина потерла болюче мiсце i, повернувши собi свiй меч, вiн стояв у стiни, дiвчина знову сховала кинжал i тихенько вискочила за дверi.
  Нiкого. T¬ тримали в пiдвалi. Ось тiльки де? В якiй iз башт? Точно не в третiй, звiдти вони увiйшли, там сидять хлопцi. А на двi iншi скоро нападуть etrange. Котра година? В будь-якому випадку ¬й треба поспiшити.
  Часу вже майже немаг, до штурму хвилин десять, але у не¬ досi паморочиться в головi i темнiг в очах. Пiд час бою це проявлялося менше, тодi огневичка зiбрала всю свою волю в кулак i мовчки терпiла бiль. Але тепер...
  Люсi сповзла по стiнi. Вона ледве не втратила свiдомiсть. Але ¬й треба йти далi.
  Вiдьма ледве-ледве долiзла вгору по сходах, у не¬ було вiдчуття, що вона йде в туманi.
  Нарештi свiже повiтря, тут ¬й стало трохи легше.
  - Гарсiя!
  Гарпiя повернулася. Ну хоч вона цiла i здорова.
  - Я впорядку, заспокойся, шепнула вона i обережно погладила ¬й чуб. Птаха скрикнула i злетiла.
  Птиця принесла ¬й добру новину. Огневичка вже вислала звiдси майже всiх, лишилася лише одна жiнка, але вона сто¬ть в iншiй баштi, тобто дiвчинi до не¬ треба пройти третину фортецi. А вона не зможе. Але треба.
  А, плювати на конспiрацiю. Tй боляче i погано, жахливо трiщить в головi i нудить. Повний комплект.
  Люсi витратила багато енергi¬, аби вилiкувати всi сво¬ поранення. Просто величезний синяк пiд ребрами, фiнгал пiд оком, рану на потилицi, ¬й же тодi сильно дали якимсь тупим предметом. За всi порiзи i мiлкi ранки, синяки вона навiть не бралася. Що ж, хоч бiль зник, але темнiти в очах i нудити не перестало. Схоже, у не¬ таки струс мозку. Не пощастило, у не¬ вже немаг достатньо сил, щоб вистачило i на це, хто знаг, якi сюрпризи очiкують ¬¬ бiля тiг¬ вогнно¬-жiнки? Що вона вмiг, на що здатна? Йти до не¬ з меншою половиною ¬¬ резерва зовсiм не хотiлося. Але цього буде достатньо для середнгстатичного сильного противника, ще й енергiя залишиться.
  А, вона лучниця. Огневичка повiльно пiдходила ближче. I як на не¬ напасти? Зi спини? Занадто просто, хто знаг що у не¬ сховано в кишенi, потрiбно дiяти складнiше. А якщо?
  Люсi дала сигнал небезпеки, що ¬й потрiбна допомога, i вляглася на холодний камiнь. Що ж, вона виглядаг достатньо побитою для цього.
  Як передбачено, жiнка миттгво кинулась до не¬.
  - Що сталося? - схилилася вона над нею.
  - Нiчого.
  Закляття було спущене. Невже вона так легко з нею впоралась, навiть не вiриться. Ось що значить обман, вiн значно спрощуг дорогу до цiлi. I йти в iншу башту не довелося...
  Фуг, це все. Можна повертатися до хлопцiв, нехай вимикають захист фортецi.
  Вiдьма повернулася до третьо¬ башти, у не¬ мало часу, потрiбно вчасно спуститися до Макса з Власом, iнакше etrange почнуть штурм.
  I як тiльки вона зайшла туди в не¬ полетiла вiдьомська вогнекуля! Клас! Це ще що, невже Гарсiя прорахувалася? Чи просто хлопцi вичистили не всiх?
  
  
   * * *
  Що сталося, захист фортецi вимкнений, мости туди активованi, а ¬х, повiтряникiв, не обстрiлюють прокляттями зверху. Фортеця неначе опустiла. Щось там сталося. Невже вiдьмаки просто готують ¬м пастку? Але тодi як вони пронюхали про ¬х штурм?
  Руслан вирiшив продовжити карабкатись угору, немаг сенсу вiдступати. Але тепер для взяття штабу до них пригдналися також огневик, водник i природник з загону Тернона. А ще Края, всi iншi залишилися стояти бiля входiв. А Люсi Дерк так i не з'явилася. Тернон теж. I його це вже не на жарт хвилювало. За них обох йому можуть запросто вiдкрутити голову, тут або наштрикнутися на меч Анни, або вiдповiдати перед сенатом. I ще не зрозумiло, що з цього гiрше. Скорiше б цi двог повернулися...
  
  
   * * *
  Люсi не виставляла щит, просто пригнулася. Якого чорта?! Дiвчина наготувала прокляття висилки i вискочила з-за повороту.
  Тьфу ти!
  - Якого чорта, Власе?!
  Вiн хихикнув.
  - Ти друга, хто менi це каже, - пояснив вiн i пiшов вниз.
  Що вiн робить? Пф, вiд нього несе кров'ю i алкоголем. Якби вона знала, що демон не може напитися, то подумала б, що вiн дiйсно п'яний. I, схоже, вiн вбив кiлькох вiдьмакiв. А вона так просила цього не робити...
  Макс сидiв бiля входу в хiд напiвкровних, доволi пошарпаний i злий.
  - Люсi! Слава Всевишньому, з тобою нiчого не трапилося! - хлопець мiцно ¬¬ обiйняв. Вона лише застогнала, ¬й було дiйсно боляче. - Що з тобою?
  - Дрiбницi.
  - Не дрiбницi. Я взагалi не розумiю, як ти ще сто¬ш, у тебе струс мозку. Власе!
  - Що ще?
  - Сюди йди, козел! - рявкнув iнсолiт i викачав у нього частину енергi¬.
  - Що мiж вами сталося?
  - Вiн пiдставив мене, вкинув одного в залу до вiдьмакiв i не зайшов слiдом.
  - А в мене кинув вогнекулю.
  - Що?
  - Нiчого. Коли вiн встиг заправитись?
  - Коли випив? Вiн знайшов цiлу пляшку у вiдьмакiв.
  - Чому алкоголь на нього подiяв?
  - Не подiяв. Спочатку. Допоки вiн не знайшов ще двi бутилки, а протрезвiти вiн якось не хоче.
  - З чого це?
  - Йому нудно. Битися вже нi з ким, а кiно, як я вiдстрiлююсь за обох, вiн вже дивився.
  - Просто нудно?
  - Та вiн свою любов все забути не може. Вона його здала, але вiн продовжуг ¬¬ любити... Любов зла, - Макс долiкував ¬¬ поранення, вони встали з брили.
  - Власе. Тобi час iти, etrange вже на пiдходi.
  Чоловiк посерйознiв, погляд став бiльш осмислений, вiн мовчки кивнув i застрибнув у диру в пiдлозi. А головне те, що незважаючи на нетверезiсть, захиснi артефакти фортецi вiн не забув, все забрав з собою. Заради них варто було сюди йти.
  Люсi телекiнезом поставила брилу на мiсце, попередньо крикнувши демону:
  - Ти там це, позбудься вiд трупа Тернона, його не повиннi знайти.
  Дiвчина забрала сво¬ речi i разом з хлопцем вийшла з пiдвалу, вони пiднялися в залу, де сидiли вiдьмаки, там були стiльцi.
  - Чому вiн ¬¬ досi пам'ятаг, скiльки рокiв минуло?
  - Пройшло вже бiльше п'ятнадцяти рокiв, не думай, що це довго, для демонiв це просто якась мить. Я вже казав тобi, любов зла. Якщо демон в когось закохагться, то це, якщо не на все життя, то дуже надовго.
  - А менi вiн сказав, що не вiрить у любов.
  - Бреше.
  - Але все рiвно шкода його.
  - Весь час, скiльки я його знаю, вiн намагагться ¬¬ забути. Але все не виходить. Вiн тепер не довiряг жiнкам, бо¬ться ¬х, - похмуро продовжив iнсолiт. - Його дiйсно шкода, - зiтхнув вiн. - Лу, тобi краще одягнути iлюзiю, скоро тут будуть etrange.
  - Так, я знаю.
  Люсi одягнула артефакт i пiдчистила свiй загальний магiчний фон, аби тiльки вiдьомською магiгю не фонило. - Ти позбувся трупiв, якi покинув Влас?
  - Так, я скинув ¬х у прiрву.
  - Добре. Etrange не варто знати, що тут орудував демон.
  - Почулися кроки яко¬сь групки людей, дверi рiзко вiдчинилися, кiлька енергокуль пролетiло в протилежну стiну.
  А ось i гостi! Тепер вже сумно точно не буде.
  
  <72>
  Люсi i на мiлiметр не здвинулася з мiсця.
  Ще кiлька проклять пролетiло повз не¬, Максу навiть довелося пригнутись, в нього ледве не попали.
  - Зупинити обстрiл! - пролунав твердий командирський голос Руслана. Вiн перший зайшов в кiмнату i наблизився до не¬.
  - Люсi Дерк. Може, ти поясниш, що тут вiдбувагться?
  - Фортеця наша. Ви трохи запiзнилися, вiдьмаки втекли трохи ранiше, i це, вони вкрали всю систему захисту, - вiдмазала вона демона, ось це вiн гарно придумав використати його у власних цiлях.
  - Що це за самодiяльнiсть? Ти хоч розумiгш, що якщо б з тобою щось сталося, Анна б мене задушила!
  - Це не самодiяльнiсть, це чiтко спланована операцiя, завдяки якiй, по-перше, фортеця наша, а по-друге, вас не обстрiлювали.
  - Ладно. Як ви сюди пролiзли?
  - Через пiдземний хiд.
  Який - ¬м знати не обов'язково.
  - Добре. Тернон з вами?
  - Сенатор Тернон? Нi, з чого ви взяли? - треба сподiватися, що Влас переховав тiло.
  - Його нiде немаг. Я думав, вiн з вами.
  - Нi, ми його не бачили.
  Макс поки що мовчав. Нехай вона вiдбрiхугться, у не¬ гарно виходить, до того ж ¬й довiряють бiльше, нiж йому, напiвкровному.
  - Точно?
  - Точно. А що?
  - Ви побилися зранку.
  - I що?
  От чого вiн так прикопався? Вона вже ж сказала, що не бачила!
  - Нiчого, - нарештi вiдчепився.
  - От i добре. Ми це, пiдемо, - Люсi вже думала тихенько кудись втекти.
  - Чекаю тебе завтра в кабiнетi, Люсi Дерк, - холодно кинув вiн ¬й у спину.
  - Коли?
  Дiвчина обернулася.
  - Зранку, максимум до обiда.
  - Буду.
  Вiдьма покинула фортецю. Дiйсно, вже глибока нiч, треба йти звiдси. Не надто пригмнi стiни. I те, що Руслан викликав ¬¬ до себе зранку, не покращило дiвчинi настрiй.
  Макс майже вiдразу послiдував за нею, затримався зовсiм трохи, слiдом вийшов за браму. Блимати вiдразу не хотiлося, краще пройтись i зробити це самостiйно, без допомоги артефакту, байдуже, що через це в ¬¬ резервi залишуться лише якiсь iскорки, поспить i все вiдновиться, вона ж не випустошила його пiд корiнь, не використовувала фiзичну енергiю, перетворюючи в магiчну, вiдновлення пройде в рази швидше.
  - Лу, зачекай мене, - хлопець схопив ¬¬ за руку i обернув до себе. Добре, що дiвчина вже зняла iлюзiю. - Що сталося, в чому справа?
  - Максе, вiн щось пiдозрюг!
  - Хто?
  - Руслан! I вони всi!
  - Да заспокойся, все в порядку!
  - Не факт, ти бачив, як пiдозрiло вiн на мене дивився?!
  - Та бачив. I вже лазив у нього в головi.
  - Що? Вiн тобi дозволив?
  - Нууу... Менi не потрiбний для цього дозвiл.
  - I що? Що вiн щодо цього думаг?
  - Вiн дiйсно розумiг, що тут щось нечисто. Трохи ранiше думав, що ти i вiн десь ходите разом, або ж ще раз побилися, але зараз... вiн вже зняв з тебе всi пiдозри, ми взяли штурмом "Карес", а це далеко не п'ять хвилин. Але не все так просто. Йому дуже не вигiдно, що сенатор щез у нього з-пiд носу. Його будуть шукати. I нам дуже пощастило, що його вбив Влас. Ти знагш, як доволi часто перевiряють свiдчення в таких випадках?
  - Здогадуюсь. Iнсолiтський ментальний артефакт.
  - Так. Якщо запитають - вiдбрехатися не вийде. А так ми не знагмо, де вiн, ми майже не причетнi до його смертi. Але все це не до добра, ось i першi дзвiночки проблем.
  - I що робити?
  - Що робити? Я б по тихому втiк i все.
  - У тебе все зводиться до одного. А менi що робити?
  - На даний момент просто не панiкуй, веди себе спокiйно, як зазвичай.
  - Як зазвичай? - хмикнула вона.
  - Нда, як зазвичай краще не треба, спробуй нiкуди не влiзати.
  - Легко сказати.
  - Не викликай пiдозр, не бери гарпiю на руки, це занадто помiтно, не здивуюсь, якщо Тернон пiшов за нами через те, що запiдозрив наявнiсть в тебе фамiльяра. Краще взагалi не використовуй ¬¬, не спiлкуйся з нею на людях, це погана iдея. Без пiдозр тобi, можливо, повiрять на слово, просто запитають без ментального артефакту. Май на увазi, шукати його почнуть не вiдразу, ще г час, нам обом краще зата¬тися. Можна спробувати офiцiйно кудись зникнути, як варiант.
  - Ти збирагшся втiкати?
  - Якщо ти залишишся - звичайно, нi! Я нiколи тебе не кину.
  - Точно?
  - Точно, - вiн пригорнув ¬¬ до себе i зарився обличчям в ¬¬ волосся, вдихаючи аромат шампуня, змiшаного з запахом кровi i пiдземного бруду. А вона дiйсно злякалась. Його маленька дiвчинка. Йому так хотiлося ¬¬ вiд цього всього захистити... Вiйна все рiвно рано чи пiзно скiнчиться, ось тодi вони запросто зможуть хоч на кiлька днiв, але блимнути до моря, провести разом час, побути вiльними. А ще йому просто хотiлося, щоб вона нарештi вiдпочила, зняла тяжкi вогннi речi, одягла купальник i позбулася тiг¬ блiдностi трупа i кругiв пiд очима, вiн хвилювався за не¬, дiвчина реально зараз виглядаг, як живий труп. А ще йому набридло, що дiвчина при ньому закутугться в плащ, носить вiльний закритий одяг, нiчого вiдкритого. Хоча полюбив вiн ¬¬ далеко не за красу, на перший погляд в нiй не було нiчого особливого. За ¬¬ смiливiсть, за ¬¬ безрозсуднiсть, за впертiсть i таку чеснiсть в очах. За ¬¬ намагання завжди поступати правильно, незважаючи на те, що деякi ¬¬ вчинки не мають нiякого вiдношення до морально вiрних. За те, що ¬й не потрiбно нiчого, щоб вона комусь допомогла, за ¬¬ на¬внiсть, хоча ця якiсть у не¬ стаг все менше помiтна. Tй личила навiть жорстокiсть, в гнiвi у не¬ немов загоралися очi, було видно, що вони дiйсно живi. Коли в них був сум i бiль вони були здавалися холодними i мертвими. А цього болю у не¬ було предостатньо.
  Люсi вiдсторонилася вiд хлопця, вони стояли пригорнувшись трохи бiльше хвилини.
  - Досить. Вже пiзно, я повинна йти.
  - Йди, - Кивнув вiн i випустив ¬¬ руку зi свог¬.
  - Пiду.
  Дiвчина заховала руку в кишеню плаща, ¬й тепер стало так холодно...
  Невидима сила тримала ¬¬ на цьому повiтряному мосту, не давала пiти. Вiдьма пiдiйшла ближче до Макса, пiдняла голову i заглянула йому в очi. Вiн обережно провiв рукою ¬й по щоцi, вона обняла його за плечi i таки поцiлувала, але тодi мвйже вiдразу розiрвала поцiлунок.
  - До зустрiчi, - прошепотiла вона i швидко пiшла геть вiд фортецi i, вийшовши з антителепортцiйно¬ зони, кудись блимнула, забравши з собою фамiльяра, яка до цього лiтала у них над головами.
  Макс стояв на мосту ще кiлька хвилин, свiже повiтря непогано приводило до тями. Вона поцiлувала його на прощання. I ще це ¬¬ "до зустрiчi". Вiн дiйсно буде чекати. Чекати закiнчення вiйни, чекати спокою, щоб напiвкровнi могли мирно жити з iншими народами. I вiрити в краще життя.
  
  
   * * *
  Чесно кажучи, спочатку Люсi зовсiм не зрозумiла, куди потрапила. Планувала блимнути додому, але на емоцiях, схоже, щось наплутала. З'явилася у темному, пустинному коридорi, ледве не спiткнулася об килим, добре, що хоч не заорала носом. Лише через кiлька хвилин до не¬ дiйшло завдяки магiчному фону, що це магток Аркла, туди у не¬ був безпроблемний допуск, антителепортцiйне закляття на не¬, як на хазяйку не дiяло. Що ж, вона хотiла додому? Трохи не в той дiм, але все ж вiрно!
  Ну i добре, яка рiзниця, де спати? До того ж на друге блимання у не¬ енергi¬ б не вистачило, а ще ¬й хотiлося знову провести якийсь час з батьком, байдуже, що вони бачились буквально вчора, гм, уже, виходить, позавчора. I як по маслу вона опинилася пiд дверима його спальнi.
  Гарсiя не стала залишатися з нею i вилетiла у вiкно, проломивши всi захиснi закляття, все ж таки вона повинна хоч iнколи вiльно лiтати, а не виконувати ¬¬ завдання.
  Пф, Аркл знову поставив закляття-блок на дверi. Але ж для не¬ це не проблема. Нiчого, вiн поставить новий.
  Вiдьма залiзла у структуру закляття, воно було не таке складне, навiть, як на Аркла, але все рiвно сильне. Дiвчина не стала розбиратися i обережно знiмати, вiдразу зiрвала його. А що, вiн же сам ¬¬ навчив залiзати у вектори!
  Люсi не стала тихо заходити, вiдкрила дверi, як зазвичай.
  От чорт!
  Вiдразу довелося нагнутися. Паралiзуюче прокляття пролетiло у не¬ над головою i вдарилося у стiну в коридорi.
  - Добро¬ ночi! - дiвчина зайшла до нього в кiмнату.
  - Люсi?
  Аркл стояв з вогнекулею в руцi бiля лiжка, одягнений по пояс в легкi довгi штани i трохи розгублено дивився на не¬.
  Дiвчина незворушно пройшла через кiмнату, скинула чоботи, поставила в кутку меч, добре, що весь ¬¬ одяг - артефакт, вiн не брудниться, залiзла до нього на лiжко i вкрилася покривалом.
  Аркл просто похитав головою, загасив вогнекулю i лiг поряд iз нею спати. Так вона ще й бiльшу частину лiжка заграбастала!
  Ранок виявився добрим, дiвчина прокинулася в лiжку свого батька, той був повнiстю одягнений i вже принiс ¬й снiданок i переглядав якiсь папери.
  - Давай, прокидайся, соня, вже десята! - чоловiк встав з крiсла i сiв до не¬ на лiжко.
  - Доброго ранку, - буркнула вона i почесала голову.
  - Що у тебе з волоссям?
  - Та... мене вчора прокатали по кам'янiй пiдлозi в пiдвал. А потiм я поранила кiлькох вiдьмакiв, мабуть бризнула кров, - огневичка взяла один локон i спробувала щось побачити. - Сьогоднi помию голову.
  - Ти хоч впорядку?
  - Так. Ти кудись зараз iдеш?
  - В сенат. Але перед цим ми домовимось. Давай ти не будеш ламати мо¬ закляття. Я не хочу тебе поранити, вночi ти мене дуже налякала. Добре, що я кинув просто паралiтик, а якщо це було смертельне прокляття i ти б не змогла вiд нього увернутись? Прошу, не вдирайся до мене так серед ночi, хто знаг, що менi може взбрести в голову? - вiдьмак мiцно притулив ¬¬ до себе, дiвчина не стала противитись.
  - Добре. Аркле, вчора нас вистежив i викрив Тернон, - донька подумала, що вiн повинен знати. - Влас позбувся вiд нього, але тепер, думаю, ти розумiгш, що зниклого сенатора будуть шукати.
  - Це погано, - задумався чоловiк. - Радуг тiльки те, що в свiтi стало на одного придурка менше. Анна буде рада. Сподiваюся, Влас сховав труп?
  - Не знаю. Мабуть. Але в будь-якому випадку знайдуть його ще не скоро.
  - Лу, ти ж розумiгш, що втрутитись в цю справу я в разi чого не зможу?
  - Розумiю. Я не прошу допомоги, просто хочу, щоб ти знав. Про всяк випадок.
  - Ясно. Менi потрiбно бiгти, щоб я знав: якi у тебе плани?
  - Спочатку "на коврик" до керiвництва, потiм, мабуть, десь вiдпочину.
  - З Максом? - прищурився вiн.
  - Без нього. Ще, може, збiгаю до Власа, запитаю, чи сховав вiн труп i яка вiрогiднiсть, що його знайдуть. Ще подумаю.
  - Подумай. Я пiшов. I це, ягшню щоб з'¬ла повнiстю, ти недо¬дагш.
  - А коли менi ¬сти? Мене ж постiйно смикають кудись.
  - Передай вiд мене Максу, що я сказав тебе годувати.
  - Ей! З чого це ти рiзко почав нас зводити?
  - Ну вiн же тобi подобагться, - пожав плечами Аркл i скрився за дверима.
  Дiвчина вилiзла з лiжка, сiла в крiсло i взяла пiднос з тарiлками собi на колiна.
  Все вiрно, останнiм часом вона постiйно пропускаг обiди i вечерi, а ще мало спить вночi, у не¬ порушугться режим. Ось вчора, наприклад, вона була без вечерi, зранку виспалась аж до самого обiду, а лягла в половину третього ночi.
  Аркл так смачно готуг, вона вже почала забувати його страви. Бувало, вiн навiть балував ¬¬ випiчкою, розповiдав, що його мама дуже любила готувати, вiн ¬¬ дуже любив, в дитинствi ходив хвостиком, весь час допомагав ¬й, вона його i навчила всьому. А ось Северина була iншою. Аркл був в рази м'якший, а його сестра була справжньою вбивчою машиною, помiшаною на тренуваннях, ¬х батько жартував, що доля наплутала ¬х характери. Холоднокровна i войовнича донька i спокiйний i врiвноважений син, хоча вiд сестри Аркл нiколи в бою не вiдставав. Йому все давалося легко, а якщо було тяжко, то вiн не психував, а розбирався в новому закляттi ще раз, а потiм пробував знову i знову. I так у всьому.
  Люсi швидко до¬ла снiданок, заглотнула за раз, випила какао, i ¬¬ руки нарештi дiйшли до годинника.
  Половина одинадцято¬. Руслан, здагться, говорив ¬й зайти до нього до пiвдня. Треба збиратись. До того ж гарпiя повернулась...
  Дiвчина не стала сильно бiгти, спочатку пiшла в душ, причому в кiмнатi свого батька, йти через все помiстя в свою кiмнату ще зранку не хотiлося, а ¬¬ резерв i так досi був не повний, вiдновилася лише бiльша половина, тож блимати зараз - не надто блискуча iдея.
  Так гарно з вимитою головою... Дiвчину вiдразу почало клонити в сон. Але не можна, керiвництво чекаг.
  Збиралася вона довго, сходила спочатку до себе, познаходила всi артефакти, потiм вiднесла тарiлки на кухню, ¬й пощастило, там нiкого в цей час не було. Одягла на спину меч, кинжал пiд сорочкою на нiч вона не знiмала, лише в самому кiнцi активувала артефакт iлюзiй. Все, тепер можна.
  Огневичка вiдкрила портал у кабiнет Руслана, вона не стала церемонитись, з'являтись бiля дверей, стукати.
  Що ж, варто було постукати, а ще краще взагалi не заходити.
  В кабiнетi була Анна, сидiла в кутку на стiльцi i, начебто, когось чекала? Чи не ¬¬, випадково? Не дивно, минулого разу дiвчина ¬¬ проiгнорувала, мати знову пробуг налагодити вiдносини. А потiм знову ¬х ламаг.
  - Руслане. Чому ти хотiв, щоб я прийшла?
  - А, Люсi. Сiдай, я якраз розповiдав тво¬й матерi про Тернона, вiн так i не з'явився.
  Ясна справа, що не з'явився, вiн вже пiвдоби лежить в якiсь канавi, присипаний смiттям. Навряд чи Влас став настiльки церемонитись, щоб культурно зробити могилу i закопати його в лiсi.
  - Досi? - але легенду непричетностi пiдтримувати треба.
  - Досi, - пiдтвердила Анна. - Але вечером зiбрання сенату, подивимось, ¬х вiн нiколи не пропускаг, - Etrange оцiнююче на не¬ дивилася. Думаг, чи могла вона його прибити? Запросто могла, чому нi?
  - Подивимось кивнула вона.
  - Люсi, скажи чесно, ти бачила його пiсля того, як вiн покинув територiю табору?
  - Нi.
  Вiдьма дивилася йому в очi, серцебиття було повнiстю рiвним, навiть дихання не збилося. Брехати вона вмiла добре, особливо якщо знала, про що ¬¬ запитають i що ¬й потрiбно вiдповiсти.
  - Добре. Але кликав я тебе не через це. Ти ж стала командиром. Ось тепер i повинна писати доповiдi. А ще пояснювальну, як чому i навiщо ти i Аманзi покинули загiн i захопили фортецю самостiйно.
  - О нi. А можна без цього?
  - Нi. Зразки я тобi дам. Але можеш сильно все не розписувати, через твою неповнолiтнiсть тобi дали поблажку, решту доповiдаю я.
  Руслан простягнув ¬й декiлька великих шматкiв паперу, ручку, i два зразки. Ну в доповiдi там все ясно, там двi сторiнки писати без розписування подiй, на щастя, ¬й це не потрiбно.
  Декiлька сторiнок тексту далися ¬й швидко, вона вiдразу ¬х вiддала, але що писати в пояснювальнiй? В принципi, ¬¬ сильно перечитувати не будуть, але в архiв листок точно пiде. А реально, що? Ну, написати щось на тип: "Я, неповнолiтня дурепа зi сво¬ми принципами i бажаннями, взяла напiвкровних демона i iнсолiта, привела в фортецю "Карес", прибивши по дорозi Тернона, допомогла всiм вiдьмакам втекти з твердинi до штурму i посприяла тому, що напiвкровнi стащили захиснi артефакти фортецi." вона не могла. I що тепер? Що ж такого придумати?
  "Мене, Люсi Дерк, не влаштував план генерала Ллойда Тернона, а мене слухати вiн не хотiв i не збирався, оскiльки думав..." Нi, краще "думаг", це ж вона знаг, що вiн мертвий, а не вони. Дiйсно, так краще. "...думаг, що я недостойна цього звання i взагалi ще мала i не достатньо освiдчена для цього. Я розумiла, що через його план можуть померти кiлька etrange, в тому числi i з мого загону. Тому я стала дiяти на свiй розсуд i, взявши з собою лише водника мого загону Макса Аманзi, покинула табiр. Ми вирiшили самостiйно захопити фортецю i мiсiя увiнчалася успiхом." Якось так. Чорт з ним, пiдiйде, ну, щось же вона написала?
  - Я все, - буркнула огневичка i здала вже другий листок. Гм, а Анна, поки вона сидiла, вже пiшла, не дуже вона то ¬й i потрiбна.
  - Добре, прочитаю потiм. А ось тепер чисто для мене поясни, яким чином двое etrange, причому далеко не всесильних, причому пiдлiтки, змогли без допомоги дорослих захопити цiлу неприступну фортецю.
  - Хитрiстю, Руслане, тiльки хитрiстю. Менi в руки потрапила iнформацiя, що у вiдьмакiв якесь свято i вони п'ють ще звечера. Чудова нагода, щоб напасти, як думагш? Ось ми й залiзли до них, я позбулася вартових, Макс п'яних. Все. Щось ще?
  - Так. Через який пiдземний хiд ви пройшли?
  - Ну, там же г...
  - Не через той, що в колодцi, вiн запечатаний.
  Люсi промовчала. Якщо вона скаже про хiд напiвкровних Руслану, повiтряник побiжить його обстежувати, а на нього вiдразу зреагуг портал, а ¬й не треба його позбутися, кудись заславши.
  - Не хочеш казати.?
  - Не хочу, - кивнула вона.
  - Добре, про¬хали. Думаю, ти можеш бути вiльна.
  Вiдьма пiшла на вихiд, але зупинилася на пiвдорозi.
  - Руслане, - обернулась вона.
  - Що?
  - Я втомилася, Руслане. Якщо г така можливiсть... Чи могла б я... якщо можна... я б хотiла вiдпочити. Хоча б мiсяць. Краще два. Прошу, вiдпусти мене.
  - Нi, - його погляд був твердий i нерушимий, переконати його не вийде. - Ти потрiбна тут. Нашi шпигуни розвiдали мiсцерозположення нового табору вiдьмакiв. Планугться напад на них. Але... Але ти можеш вiдпочити. Тиждень. Не бiльше. У мене немаг цiлi тебе заганяти. Давай так. Я вiдпускаю тебе, але щоб рiвно через тиждень ти стояла тут, у мене в кабiнетi.
  - Добре, дякую, - посмiхнулася вона, у не¬ вийшло випросити невеличку вiдпустку. Макс сказав ¬й давати дьору? Ну, не надовго, але вийшло. А вiдпочити ¬й i так реально хотiлося, зайвим не буде. Ось так, просто вiд всiх пiти, нiкому нiчого не сказавши i не повiдомивши, зникнути для всього свiту хоч на кiлька днiв. I навiть для свого батька.
  Люсi вийшла з кабiнету i вже вiдкрила портал, але не тут то було. Вона зiштовхнулася зi свогю матiр'ю, та схопила ¬¬ за руку i блимнула на Алтеа.
  - Скажи менi чесно, це ти зробила?
  - Я? Ти про що?
  - Не роби вигляд, що не розумiгш, це ти позбулася Тернона?
  - Позбулася? Я? Ти з глузду з'¬хала?
  - Ти?
  - Нi, не я.
  - Але ж ти знагш, що сталося?
  - Навiть якщо i знаю, то що?
  - Вiн мертвий?
  - Так.
  - Признайся, ти його прибрала?
  - Нi, не я, я же сказала!
  - Тодi хто?
  - Якщо я назву iм'я, то це навряд чи тобi щось скаже.
  - Де труп?
  - Поняття не маю. I чого ти до мене причепилася, це що, допит?
  - Я просто стежу за тим, в якi проблеми ти знову вляпалась.
  - Я тут нi до чого, i досить намагатися мене контролювати, це вже реально бiсить.
  Дiвчина повернулася до матерi спиною i зайшла в новий портал. Причепилася... Стежить за ¬¬ проблемами... Це не проблеми, це дрiбничка, справжня проблема - це вона зi свогю чортовою клятвою. А ще ¬¬ напiвкровнiсть.
  Вiдьма з'явилася в свогму домi в горах i вiдразу впала на лiжко. Нарештi вона вiдпочине...
  
  
   * * *
  Нiч. Холодний непримiтний кабiнет у будiвлi сенату. Цього разу Аркл не хотiв повертатися додому, туди, звичайно, могла ще раз прийти Люсi, але дивитися ¬й в очi зараз не хотiлося.
  - Це що, до чорта, було?! - в кiмнату увiрвався лорд пiвнiчних земель.
  - Ти про що?
  - Що ти твориш?! Навiщо ти просиш сенаторiв пiдтримати на голосуваннi питання про саме такий мир?
  - Ти сам хотiв, щоб я внiс питання про мир. А ти хочеш, щоб нашi i далi гинули?
  - Ти знагш, що нi, це невигiдно, але, по-твогму, краще марно втовкмачувати iншим думку, що нам варто жити мирно i вiдмовитися вiд цiг¬ вiйни? Хоча б згадай: для них це лише жертвування пiшаками, нами!, заради перемоги. Tм байдуже на те, що нашi марно вмирають, ¬м не потрiбний такий мир, де ми просто здагмось i вiдступагмо!
  - Чому нi? Далеко не всiм по душi така вiйна.
  - Не всiм. Цивiльнi, звичайно ж, проти не¬. Але чому ти, саме ти, це робиш, заради чого, чи кого?
  - У мене достатньо причин, аби добиватися дипломатичних переговорiв. Все можна вирiшити без масових смертей.
  - Так просто миру не буде. Ти розмрiявся.
  - Можливо. Не вийде так, тодi у мене г ще один варiант перемир'я, з бiльшою вiрогiднiстю пiдтримки. Але поки подивимось, що з цього вийде.
  - Ти i сам чудово знагш, що у тебе нiчого не вийде, - кинув лорд через плече i грюкнув дверима.
  - Знаю, - зiтхнув Аркл i вiдкрив папку з документами, яка лежала поряд.
  
  <73>
  Тиждень пройшов швидко, навiть непомiтно. За цей час Люсi чимось особливим не займалася, тiльки двiчi гуляла з Максом по вiдьомському астралу. Але до батька не заходила, все рiвно вiн останнiй час надто зайнятий.
  Як же не хотiлося ¬й повертатися до etrange... Знову обережнiсть, знову ця iлюзiя, знову вiйна. Але Руслан чекаг.
  Цього разу прийшла вона до нього пiсля обiду, але довелося почекати, його в кабiнетi не було. Вiн повернувся хвилин через п'ятнадцять.
  - О, Люсi. Ти зара була настiльки схожа на Анну... Сiдай ближче.
  Дiвчина пересiла на iнший стiлець, а чоловiк всiвся за стiл i вiдкрив папери.
  - I так. Напад планугться завтра, але у нас досi немаг жодно¬ iнформацi¬ нi про захист ¬х табору, нi про тих, хто там г.
  - Що, зовсiм нiчого не готово?
  - Нi, у нас тiльки координати. I вiдправляють групу розвiдникiв. Йдеш ти.
  - Я? Я ж огневичка, я там зайва. Мо¬ здiбностi там точно будуть нi до чого.
  - Чому це? Ти тямиш у векторах, роздивишся ¬х захист.
  - Добре, але для дального огляду потрiбен повiтряник.
  - Все вiрно. З тобою iду я.
  - Ти?
  - Я, а що, ти проти?
  - Нi, нi, мене все влаштовуг, - ну, звичайно, "влаштовуг", для не¬ це дiйсно проблема. Тiльки його там не вистачало. - А хто ще?
  - Тiльки ми, дали чiткий наказ, що пiде тiльки двог.
  Ну, все не так погано.
  - I коли розвiдка?
  - Сьогоднi вночi.
  I знову нiчна робота...
  - О скiлькох?
  - Третя ранку, координати я дам. I це, не приходь на каблуках, там йти кiлометра три.
  - Я це чудово розумiю, - кивнула вона. - Якiсь ще вказiвки будуть?
  - Жодного артефакту, окрiм глушилки, тiльки щоб це, не якась дешева цяцька, а якiсна глушилка, вiд яко¬ не фонить артефакторною магiгю.
  - У мене саме така.
  - Чудово. I ось це "без артефактiв" iлюзiй також стосугться, тобi доведеться показати те, що ти так ховагш, - всмiхнувся вiн i зiбрав папери, залишивши лише одну карту. - Ти готуйся, глянь, ось тут зараз табiр, ми зустрiчагмось тут, це три кiлометра i ще 100 метрiв на пiвнiчному сходi.
  - Я зрозумiла, буду.
  Дiвчина вiдкрила портал i перенеслась у вiдьомський астрал. Tй дiйсно хотiлося зустрiтися з батьком, може, зараз не найкращий час, але за тиждень вона встигла за ним добряче скучити.
  - О, Люсi, - Аркл сидiв у себе в кабiнетi, вiдьма вiдразу пройшла до нього i всiлася по iншу сторону стола. - Якби я не знав, де ти була, я б запитав, де ти провела цiлий тиждень, а так немаг сенсу, - продовжив огневик, ховаючи всi папери зi столу. - Ну як ти?
  - Бiльш-менш. Непогано. Трохи вiдпочила.
  - Я бачу.
  - Але сьогоднi знову нiчна робота. Але плювати, що вночi, проблема в тому, що на цю розвiдку мене вiдправили з Русланом Малет.
  - Доведеться познiмати артефакти?
  - Так.
  - Не хочеш фарбуватись?
  - Не хочу.
  - Добре, i не треба. Все рiвно буде темно, просто одягни каптур.
  - Але одяг змiнювати доведеться!
  - Не треба. По-перше, плащ усе закриваг, i обличчя, i одяг. По-друге, ви йдете вночi, а ти, думаю, розумiгш, що в так ти будеш повнiстю зливатися в темрявi, це буде виглядати цiлком природньо. А що це за розвiдка?
  - Та, etrange знайшли один ваш табiр, завтра нападуть, а мене ось вiдправили розiбратися в захисних закляттях. Паршиво.
  - Ясно.
  - Паршиво якраз те, що доведеться iти без Гарсi¬. T¬ пiдтримка не завадила б.
  - T¬ можна випустити там, на мiсцi, а iнформацiю отримати потiм.
  - Все це занадто ризиковано. I лiнзи все рiвно одягати доведеться.
  - Лу, забудь про конспiрацiю, вона все рiвно майже не допомагаг. Помiть, Тернон викрив вас незважаючи на твою iлюзiю i захист на ауру. У цього Руслана г якiсь пiдозри?
  - Може бути.
  - Скажи менi, i я вб'ю його, це не проблема.
  - Не треба. Згадай, що Вiола померла через твог закляття. Я не хочу лишити Мей ще й батька.
  - Ця Мей... Труслива татова донечка. Тут я згоден, ¬¬ дiйсно шкода. Нiкому вона не потрiбна. Края надто вiтряна, до себе не вiзьме, вона i за свогю донькою не надто стежить, а твоя мати... Ось вона i може взяти ¬¬ пiд опiку, вона любила Вiолу, до того ж ця Мей буде для не¬ iдеальною донькою. Довiрлива, на¬вна, легко пiддагться манiпуляцiям, боязлива... Менi такi не подобаються.
  - Менi теж. Але надто жорстоко так з нею вчинити. Нам же вона нiчого не зробила.
  - Вiрно, не зробила. Саме тому i стримуюсь. Цей Руслан дiйсно може бути для тебе небезпечним.
  - Але ти прав, досить ховатися. Каптур повнiстю ховаг верхню половину обличчя, думаю, нiчого не трапиться, якщо один раз я не стану одягати лiнзи.
  - Але про всяк випадок ¬х вiзьми. Сходи до Анни.
  - Нi, я не хочу. I не треба, в мене в шухлядi лежить одна пара про всяк випадок.
  - Знову не хочеш з нею бачитись?
  - Не хочу. I не збираюся зайвий раз ходити до не¬.
  - Добре, як хочеш.
  - Як думагш, яку зброю варто взяти?
  - Меч обов'язково. I той кинжал-артефакт.
  - А окрiм цього?
  - Ви ж не будете нападати?
  - Нi, це тiльки розвiдка.
  - Тодi бiльше нiчого не треба, а то потiм йти тобi буде реально тяжко.
  - Ясно.
  - О котрiй ви йдете?
  - Третя ночi.
  - Краще пiди зараз i виспись.
  - Пiду. Якщо що, я у себе.
  - А я знову в сенат.
  - I як там все обсто¬ть?
  - Не дуже. Мирних переговорiв, думаю, точно не буде.
  - Шкода. Як думагш, довго це все ще триватиме?
  - Точно не знаю. Я думаю, кiлька мiсяцiв. Можливо менше.
  - Скорiше б.
  - Так, було б непогано, - його погляд помутнiв, вiн про щось задумався. Знову цей погляд? В чому справа?
  Люсi не була впевнена, що варто, але все ж таки заглянула в його долю. Не любила вона це робити, непригмно знати, коли у тво¬х рiдних обiрветься життя. Але нi, у нього все гаразд. Попереду у нього ще не видно нi небезпеки, нi смертi. То чого вiн тодi хмуриться?
  - Про що ти думагш? - запитала вона.
  - Так, нi про що.
  - Нi про що?
  - Про роботу, не зважай.
  - Добре. Я пiду, посплю.
  - Добре, йди, - коли Люсi вже встала i пiшла на вихiд, Аркл пiдвiвся i наздогнав ¬¬. I мiцно обiйняв. - I прошу, будь обережна. Обiцяй, що з тобою нiчого не трапиться.
  - Що зi мною може трапитись?
  - Ще не знаю. Обiцяй. Ти же знагш, що втрутитись я не зможу.
  - Обiцяю. Так тобi краще?
  - Краще, - чоловiк вiдпустив ¬¬, i дiвчина пiшла в сторону сво¬х кiмнат.
  Спала вона погано, засинати зовсiм не хотiлося, тож будильник о другiй ночi був неначе рятiвним дзвiнком.
  Ну, кiлька годин поспала - все вже не так погано.
  Так, треба збиратися. Люсi пiдняла також i Гарсiю, птаха спала на спинцi лiжка.
  - Прокидайся, у нас робота.
  Птиця тiльки фиркнула i повернулася до не¬ спиною.
  - Ей, вставай, нам потрiбно йти!
  Гарпiя хоч i нехотя, але таки пересiла ¬й на плече.
  - Тобi доведеться полiтати, артефактiв я не беру.
  Нда, фамiльяр явно вдоволеною не була. Розбудили, пiдняли, ще й лiтати змушують.
  З собою дiвчина, окрiм того, що сказав батько, взяла тiльки артефакт переносу, це ж гдиний варiант перенесення при etrange, до того ж його запросто можна залишити на мiсцi зустрiчi, не шкода.
  Вона прийшла туди ранiше, нiж домовлялися, i вiдразу вiдпустила гарпiю. Так, каптур насунутий на очi, одяг пiд плащем не видно, лiнзи в кишенi, мiшок не брала. Здагться, готова.
  Руслана довго чекати не довелось, вiн теж прийшов ранiше.
  - Люсi? Це ти?
  - Я.
  - Ти навiщо капюшон накинула? Та i плащ якийсь дивний...
  - Це артефакт. Але не хвилюйся, йго неможливо вiдчути, в нього г властивостi глушилки.
  - Ясно. А каптур навiщо?
  - Ну, знагш, у мене на головi куряче гнiздо...
  - Ладно, все з тобою ясно. Дiвчина дiвчиною, не нафарбувалась - на вулицю не вийду, так?
  - Щось на тип того.
  - А ти чого так рано? I меч навiщо?
  - Вирiшила прийти завчасно. Зброя про всяк випадок. А ти?
  - Думав роздивитися, оглянути ще раз територiю.
  - Ясно. Коли вiдправлягмось?
  - Давай зараз, не будемо чекати.
  Першi два з половиною кiлометри вони йшли нормально, пiшки, але потiм... Потiм довелося повзти на колiнах, а це не дуже зручно в гiрськiй мiсцевостi, повсюду валялося гостре камiння. Лише в самому кiнцi вони ступили на рiвну поверхню, спустилися в долину.
  Вони пiдiбралися до табору вже зовсiм близько, було видно свiтло вiд вогнища.
  Якось неспокiйно ¬й... наче зараз щось станеться... Таке вiдчуття, що на не¬ хтось дивиться зi спини. Та нi, там нiкого немаг. Невже ¬й здагться? Що взагалi тут вiдбувагться? Це ж повинна бути просто розвiдка!
  - Тут щось не так, - прошепотiв Руслан. - Я ¬х не бачу i не вiдчуваю. Вони наче знають про нас i ховаються. Але як вони дiзналися? Ти точно залишила всi артефакти?
  - Та наче всi, - задумалась дiвчина. Але тут ¬¬ поразила здогадка... Сигналка. T¬ вона не зняла.
  
  
   * * *
  Арклу цiг¬ ночi теж не спалося. У нього серце було не на мiсцi, здавалося, що з Люсi щось трапиться. Врештi-решт вiн таки встав з лiжка i, одягнувши вiльний халат, направився у свiй кабiнет.
  Так який табiр вони там знайшли?
  Вiн завжди мiг вiдстежити будь-яку iнформацiю, вся справа в тому, що саме вiн i постачав зброгю i артефактами чверть ¬хнiх вiйськ. Будь-яка розмова завдяки артефактам, мiсця передачi iнформацi¬, використання в бою - вiдстежити такi речi для нього проблемою не було.
  Де Люсi? Огневик церемонитись не став, вiдразу дiстав клинок i порiзав долоню.
  Ось вона. ¦дина крапелька зупинилася над вже захопленою територiгю i рухалась в сторону ¬хнього табору.
  О, а ¬х можна прослухати, артефакти у них вiд нього.
  Аркл пiдiйшов до дальнього столику i активував один з артефактiв зв'язку, якщо вiн не помилився, то вся iнформацiя в ньому саме з того табору.
  Так, тут г якась розмова. Повiдомлення чоловiчим голосом.
  "Ми органiзували витiк iнформацi¬, etrange вже знають про мiсцерозположення вашого табору. Повиннi напасти. Чекайте гостей, спробуйте влаштувати пастку. Нiхто з них не повинен повернутися живим."
  Дата вiдправлення - тиждень тому.
  Вона йде прямо в пастку... Tх там чекають. Нi, тiльки не це. Ось чому йому так неспокiйно...
  Вiдьмак знав, що робити. Якщо вiн не може там з'явитися, потрiбно знайти того, хто може.
  Церемонитись вiн не став, вiдразу блимнув в дiм Дерк, плювати, що там Края i двi малi etrange. Люсi в рази важливiша.
  Чоловiк схопив Анну, за плечi, рiзко пiдняв i блимнув на Алтеа. Все ж таки ¬¬ родичам не варто його бачити.
  - Аркл? - протерла очi вона. - Чорт забирай, це що, кров? - жiнка дивилася на його порiзанi руки, якими вiн тримав ¬¬ за плечi, як тiльки вiн ¬¬ вiдпустив, вона вiдразу почала шукати якусь хустинку, щоб стерти слiди.
  - Плювати. Анно, витягуй ¬¬ звiдти!
  - Що?
  - Витягни ¬¬, це пастка!
  - Кого?
  - Люсi зараз йде в пастку! Я не жартую, думаю, ти знагш, вона зараз на завданнi. Забери ¬¬!
  - З чого ти взяв? Це звичайна розвiдка, жодно¬ небезпеки там немаг!
  - Ми втрачагмо час. У мене достатньо фактiв, щоб свiдчити про небезпеку для не¬.
  - Тодi мене навiщо будити? Сходи сам!
  - Там же це Руслан, я не можу! Ну що тобi коштуг перевiрити ¬х?
  - Та схожу я, схожу! Одягнуся i схожу!
  - Прошу, сходи, - нда, просити вiн не вмiг, все рiвно звучить як наказ. - Передай ¬й, що я чекаю в себе в кабiнетi.
  - Та передам.
  Позiхаючи, Анна блимнула назад до себе, потрiбно змити кров i одягнути щось зручнiше нiчно¬ сорочки, взяти зброю, а що, якщо Аркл не помилився?
  
  
   * * *
  - Руслане, зникагмо звiдси. Вони знають, де ми, на менi артефакт.
  - Занадто пiзно. Ми в антителепортцiйнiй зонi. Зараз вiйна, майже весь астрал в цих блоках. Нам не втекти!
  Що це, спалах енергi¬ etrange? Як це, який самогубця мiг прийти в чисте поле з купою вiдьмакiв ось так, вiдкрито? I це при тому, що блимнути звiдти неможливо!
  Люсi оглянулася. До них пiдбiгла напiвзiгнута Анна, обвiшана зброгю.
  - Анна? Чому ти тут? - Руслан дiйсно не розумiв, навiщо вона прийшла. Люсi, чесно кажучи, теж не розумiла, але ж вона якби ¬¬ iгноруг.
  - Люсi, у мене iнформацiя, що тут небезпечно, вам треба йти звiдси. Це пастка.
  - З якого джерела iнформацiя? - повiтряник розумiв, що це правда, йому було цiкаво, хто додумався повiдомити про це сенаторку, вiдсторонену вiд вогнних дiй.
  - З надiйного, - огневичка кивнула доньцi, вона вже зрозумiла, що iнформацiю надав саме ¬¬ батько. Також мати встигла оцiнити прикид доньки, вона ж виперлась без лiнз, без макiяжа i без iлюзi¬ прямо до etrange, який не перший рiк вистежуг напiвкровних.
  - Добре. Як ми звiдси вибиремось? - Руслан ще раз оглянув каменi, нiкого не видно. - Ми не знагмо, де вони, чи скiльки ¬х. Але якщо це пастка, нам вже вiдрiзали дорогу, якою ми сюди прийшли.
  - Та й iншi теж, - похмуро буркнула Люсi, з ¬¬ мiзерною силою etrange, не враховуючи вiдьомську, при такому нападi шанс вижити у не¬ майже нульовий.
  - Нам нiчого робити, просто чекати, - пожала плечами Анна.
  - Просто чекати, поки нас повбивають? - хмикнув Руслан, давно вже вiн не потрапляв в такi ситуацi¬. Вiн не звик просто чекати свог¬ смертi, у нього теж шансiв небагато, збро¬ вiн з собою не взяв, вiн мечник, з прийомами ближнього бою у нього в рази гiрше.
  Люсi знову i знову оглядувала схили. Вона вiдчувала: зараз повинно щось трапитись.
  Дiвчина зреагувала швидко, навiть надто швидко. В спину Руслана з-за доволi велико¬ кам'яно¬ брили полетiла дуже сильна енергокуля, вiдьма вiдразу кинулася до нього i встигла спiймати сферу. Не треба було цього робити, через бажання врятувати дiвчина зовсiм забула про конспiрацiю.
  Чоловiк здивовано витрiщився на не¬. Так, для цього трюку вона точно використала вiдьомську магiю. Невже?
  Але поки що Люсi про це не думала, не час. Хто це кинув? Де був той вiдьмак? Судячи з траекторi¬ польоту, прилетiла вона з-за тих каменiв. Тьфу ти, цей каптур жахливо заважаг. Та й вона вже спалилася, не змогла залишитись в сторонi. Немаг сенсу бiльше приховувати.
  Дiвчина скинула його. T¬ чорнi очi блиснули у свiтлi мiсяця, огневичка з рiшучiстю в очах стояла зi спiйманою енергокулею природника в руцi i чекала.
  Ось там хтось поворухнувся. Вiдьма кинула спочатку ту сферу, яка прилетiла десь звiдти, а потiм звичайний паралiтик. Та нi, здагться, не влучила.
  В цей раз куль полетiло декiлька, причому всi в не¬. Схоже, ¬м вона не сподобалась. Вiдьма, яка ходить i захищаг etrange. Вона собi теж тепер не подобалась.
  Вiд першо¬ огневичка вiдскочила, iншi розбилися об простенький, швидко створений щит.
  Почувся звук падiння. Дiвчина спочатку не стала на це вiдволiкатись, вiдразу створила один iз найсильнiших вiдьомських щитiв-вiддзеркальникiв, обернулася лише потiм. Виявилося, це впав Руслан. Енергокуля пробила його плече, не вбила, в цiлому, смертельною вона не була, але дiрку в магiчному фонi зробила добру. Ну звiсно, вiн задумався.
  Ну давай же, самий раз його добити! Люсi вже наготувала вогнекулю, самий простий i безболiсний спосiб смертi. Але не змогла... Перед очима стояв заплаканий образ Мей. Нi, його вона вбити не зможе, дiвчина загасила сферу. Але вiн забагато знаг. I погляд у нього недобрий. Iнколи не потрiбно бути iнсолiтом, щоб зрозумiти, що ця людина добра тобi точно не бажаг. I йому плювати, що вона врятувала йому життя, вiн бачить певну вигоду, якщо ¬¬ здасть, ¬¬ батько був правий, сказавши, що вiн небезпечний. Нiчого, все ж таки доведеться Арклу його вбити. Що ж, вона цього не хотiла. Але доведеться. В будь-якому випадку його лiнi¬ долi сьогоднi обриваються. Вiн точно помре. Але зараз пiзно його добивати, Анна вже його пiдлатала, чоловiк богздатний, залишилось сподiватися, що ненадовго.
  T¬ щит тримався, пробити його так i не змогли. ¦диний його мiнус в тому, що проти фiзичного нападу вiн безсилий, за умови ближнього бою виставляти його немаг сенсу. I вiдьмаки це знали. I повиходили зi сво¬х схованок, дiстаючи мечi з пiхов. Tм сказали вбити. Не виходить зробити це безпечно, здалеку, доведеться в ближньому бою.
  Ну все, тепе𠬬 проблеми тiльки починаються. Вона ж нiяких захисних артефактiв не брала, кожне прокляття, яке в не¬ потрапить, може стати смертельним.
  Дiвчина свиснула Гарсi¬, вже немаг сенсу i ¬¬ ховати. Цю проблему вона вирiшить потiм, зараз увагу треба зосередити на вiдьмаках.
  - Скiльки ¬х? - гарпiя сiла ¬й на руку i показала картинку. Що ж, близько двох десяткiв. Багато.
  Вiдьма пiдкинула птаху в повiтря, не хотiла вона цього робити...
  Люсi таки активувала сигналку. Вона не пошкодувала, що забула ¬¬ зняти. Макс з'явився не вiдразу, минуло секунд тридцять, дiвчина вже витягнула меч i приготувалася до бою. Хлопець вiдразу зрозумiв ситуацiю, але на вiдмiну вiд не¬ зброгю iнсолiт не користувався, лише свогю хитрiстю i спритнiстю, вiн поки що просто розглядав суперникiв. Без нього вони не впораються, вона це знала.
  Вони не спiшили нападати, ¬х компанiя збiльшилася на одну сильну etrange-огневичку i ще незрозумiдого водника, виявилося, що та мала etrange - та сама вiдьма-зрадниця, яка проклинаг вiдьмакiв на антиперенос, причому не слабка. Але все рiвно в них явна перевага, вони можуть запросто нападати.
  Люсi чекала. Вона не хотiла наносити удар першою. Нда, багато хто помре, в такiй ситуацi¬ вона точно не зможе врятувати всiх, просто заславши, г двi перемiннi - Руслан i Анна, вони, на вiдмiну вiд не¬, точно не будуть шкодувати вiдьмакiв, вб'ють всiх, хто потрапить пiд руку. Але на те вони i перемiннi, ¬м з Максом буде складно виграти самим в битвi з ними, всi вiдьмаки були дуже сильнi, напад був орiгнтований на велику групу сильних etrange, вони не розраховували, що в сiтки попадуться лише чоловiк i якась дiвчинка.
  Ну все, кремезний вiдьмак зрушив з мiсця. Вiдьма зняла захист. Вона бiльше не збиралася захищати всю ¬хню четвiрку, хто помре, той помре, бiльше це ¬¬ не стосугться. Тепер кожний сам за себе. I вона теж. Вона не може вбити Руслана. Рука не пiднiмагться. Але якщо вiн постраждаг в бою - це ¬¬ вже не стосугться. Вона спецiально подивилася саме на його долю, ¬й вже байдуже, хто це зробить, вiдьмак в бою, чи ¬¬ батько, який позбувагться свiдкiв. Але все рiвно його шкода. Навiть бiльше не його, а Мей. Але вже нiчого не змiнити. В живих вiн би не залишився надовго, повiтряник не став би приховувати ¬¬ напiвкровнiсть, дiвчина ще раз переконалася в цьому, Макс дивився на чоловiка вовком. Ловець напiвкровних нiколи не переступить через сво¬ принципи тiльки через те, що напiвкровною виявилась кузина його доньки, нi, заради свог¬ доньки мiг би, до того ж вони в гарних вiдносинах з ¬¬ матiр'ю, але г ще дещо. Руслан не дурний i вже здогадався, що той, хто вбив його дружину i той, в кого колись закохалася Анна - один i той самий вiдьмак. Аркл Тенебрiс. А з ним у нього сво¬ рахунки. Огневик забрав у нього найдорожче, його любов, його життя. Тепер прийшов час забрати це у нього. I вiн точно пiде до кiнця.
  Огневичка скинула плащ, щоб не заважав. Життя чи смерть, перемога чи полон? Tй байдуже, яка сторона виграг. Воювати вона може за кого-небудь, та навiть це не завжди вiд не¬ залежить. Але битися буде тiльки за себе.
  Дiвчина пiдняла меч i нанесла перший удар.
  
  <74>
  Бiй почався. Анна теж пригдналася до не¬, Макс i Руслан поки що стояли в сторонi, у повiтряника не було збро¬, а iнсолiт поки що непомiтно тягнув з вiдьмакiв енергiю. Або намагався.
  Люсi змогла перемогти того вiдьмака. Вiн може бути хоч тричi сильним, але саме в цьому i г його слабкiсть. Йому складнiше робити рiзкi рухи, дiвчина не стала чекати i, витягнувши кинжал батька, вдарила його в спину.
  Макс обережно пiдiйшов до не¬, став спиною до спини, вiн вирiшив теж вступити в бiй.
  - Що робимо? Вбивагмо всiх?
  - По ситуацi¬. Tх занадто багато, у будь-якому випадку хтось помре. Якщо можна, просто вирубай ¬х, - дiвчина тяжко вiдбивалася вiд вiдразу двух суперникiв.
  - Занадто велика мiшанина, я не можу використати вмiння iнсолiта. Все доведеться робити вручну.
  - Роби, як знагш, - видихнула вона i нанесла вирiшальний удар вiльною рукою в сонячне сплетiння одному з вiдьмакiв.
  Вона багато за що була вдячна Арклу. Огневичка ще з дитинства була в рази сильнiша сво¬х ровесникiв, у не¬ була дуже тяжка рука i нескiнченний колодязь сили. Але саме ¬¬ батько навчив ¬¬ битися, битися не тiльки з однолiтками, не тiльки показово, вiн завжди бився з нею в повну силу, вчив боротися i перемагати вiдразу багатьох суперникiв, стояти до кiнця. Декiлька разiв вiн навiть приводив до не¬ сильних представникiв iнших стихiй в ролi вчителiв, iнодi кiлькох, хоча рiднiй стихi¬ вчив лише сам. Навiть дав ¬й перерву в тренуваннях, коли вона змогла перемогти одночасно кiлькох досвiдчених во¬нiв. Але, незважаючи на це, все рiвно залишався той, кого вона перемогти так i не змогла. Аркл Тенебрiс був занадто сильним.
  Але зараз ¬й реально простiше. У свого батька вона перемагала десятьох. Але тодi вона була з артефактами, з достатньою кiлькiстю збро¬ i наперед створеним захистом. До того ж тодi вона готувалася, вiдьма сама захотiла, щоб батько навчив ¬¬, вона хотiла бути сильнiшою за iнших, а у не¬ дiйсно г потенцiал блискучого во¬на, дiвчина не помилилась i правильно розтавила прiорiтети. Краще тяжко тренуватися i знати сво¬ можливостi, нiж перевищувати ¬х i вiрити у свою всемогутнiсть, на свогму першому тренуваннi з батьком вiн поклав ¬¬ на лопатки менше, нiж за хвилину, ось тодi вона i зрозумiла, що фактично, вона зовсiм нiчого не може i у реальному бою просто загине.
  Дiвчина також позбулася ще двох супротивникiв, тимчасово вона опинилася без нападаючих i змогла оглянутись. Кiлькiсть вiдьмакiв серйозно зменшилася, найбiльше трупiв було навколо Анни, а вона ж намагалася просто ранити противникiв. Руслан вiдбивався тяжко, в такому бою без збро¬ краще стояти в сторонi. Макс намагався триматися ближче до не¬, але ¬х знову i знову змушували розбiгатися в рiзнi сторони.
  Та поки, начебто, все нормально. А нi, не дуже. На скелях лучники. Все ж таки вони добре пiдготувалися. Занадто добре.
  - Руслан! - Люсi пересилила себе i, набравши незворушного вигляду, нiби нiчого не сталося, крикнула йому: - На скелях!
  Нарештi для повiтряника знайшлася серйозна робота.
  Люсi виставила над головою щит проти проклять, але ж проти фiзичного нападу вiн не допомагаг!
  В них посипався град стрiл i кiлька проклять, на щастя, Руслан вчасно втрутився i здув всi можливi, в яких не було магi¬, iншi потрапили в цiль. Майже. Дiвчина увернулася, Анна прикликала твердий вогонь, Макс прикликав i заморозив воду над собою, але стiна була повнiстю розбита, хлопцю теж довелося ухилятися. Стрiли антимагiчнi, тримагмий магiгю лiд для них не проблема.
  Руслан пiднявся в повiтря, тепер лучники на ньому. Його ж зараз можуть вбити. Цiкаво коли. Але не час про це думати.
  Дiвчина теж створила твердий вогонь, дуже складне i енергозатратне закляття, але це гдине, окрiм телекiнезу, що допомагаг проти фiзичних нападiв. Щит ¬й не завадить.
  Вони не встигли перебити всiх вiдьмакiв, як прийшла нова хвиля. Вона вже реально видихлась, куди ще? Це нечесно, ¬х i так було немало, так ще стiльки ж приперлось!
  I ¬х з Максом знову роз'гднали...
  Руслан впав в кiлькох метрах вiд не¬ з пробитою шигю, ще живий. Нi, вона не стане його лiкувати, вона, можна сказати, зайнята, Аннi теж не до цього.
  Вона була права. Вiн постраждав через свою задумливiсть i неуважнiсть, чоловiк дiйсно помираг. I нi вона, нi iнсолiт допомагати йому не збираються. Хай, вiн би мiг запросто ¬¬ вбити, помститися Арклу, менше свiдкiв ¬¬ напiвкровностi, повiтряник би все одно помер.
  Люсi повернулася до нього спиною i продовжила бiй.
  Як ¬х багато... Бiльше десяти. А поряд нiкого немаг...
  Анна добила останнього вiдьмака бiля не¬ i нарештi оглянулася. Руслан вже мертвий, не дивно, хоча його Аркл i так би прибрав. Цей напiвкровний зовсiм поряд, вiдбивагться в кiлькох метрах. А Люсi... До не¬ всi липнуть, як мухи. Так, звiдси точно треба уматувати. Ще одна хвиля - i вони всi поляжуть. Сили явно нерiвнi.
  Макс вiдчував бiль Люсi, але поки що допомогти не мiг. T¬ вже поранили в ногу, порiз був глибоким, вона ледве стояла, не те, що бiгти чи рухатись. I резерв у не¬ був вже напiвпорожнiм, дiвчина навiть зняла антифiзичний щит, вiн забагато в не¬ тягнув i просто спалювала стрiли, якi в не¬ летiли. Причому спалювати довелося смертельним вогнем, iнакше вони взагалi не горiли. На щастя, в не¬ майже не стрiляли, проте вона була повнiстю оточена нападниками i вже ледве рухалась.
  Ну нарештi, хлопець позбувся останнього свого противника. Його першою думкою i бажанням було вiдразу кинутись до Люсi, вона дуже сильна, але сама точно не впорагться. Але тут його за руку схопила Анна, розвернула до себе, розбила прокляття, яке в нього летiло, i вiдразу добила того лежачого вiдьмака, який напав.
  - Цей бруд добивати треба. Пiшли, - жiнка розвернулася i почала пiднiматися вгору по схилу.
  - Що?! А як же Люсi? - що вона робить?
  Погляд огневички сковзнув по сво¬й доньцi. Вона вiдбивалась вже фактично на колiнах, ¬¬ також серйозно поранили в праву руку, тож ¬¬ меч тепер був у лiвiй, а вiдьмаки все продовжували на не¬ насiдати. Всi на не¬. Зрадниця. Найбiльш бажана цiль.
  - T¬ вже не врятувати, - без всяких емоцiй сказала вона i пiшла далi.
  - Ось так ти любиш свою доньку? - хлопцю не вiрилось, як може рiдна мати так кинути свою дитину. У нього до не¬ не залишилося анiнайменшо¬ поваги, вiн то думав, що вона видатна etrange, гордiсть всього магiчного народу, а вона виявилась его¬стичною стервою, для яко¬ не маг жодного значення життя рiдно¬ дитини.
  Але час спливав, iнсолiт бiльше не мiг тягнути i кинувся до дiвчини.
  Як жалюгiдно вона виглядаг, така маленька на фонi здорових бiйцiв. I вся в кровi. Але досi не здагться, живих вiдьмакiв залишилося лише семеро, це не так багато.
  Вона випустила одного з виду, покищо закидувала прокляттями чотирьох, iншi два позбувалися заклять, або ж залiковували рани, у огневички вже не було сил тримати важкий меч, вона перейшла на кинжал i перiодично кидала його в нападникiв. I все ж таки це дуже сильна штука. I корисна.
  Непомiчений сьомий вiдьмак непомiтно пiдкрався до поранено¬ дiвчини з ножем i приставив його ¬й до горла.
  - Зброю на землю! Ти хто така?
  Стандартне запитання. Хто вона, звiдки. Як так вийшло, що вона володiг рiзними формами бою, як вона настiльки добре знаг рiдкiснi прокляття i тактики, володiг рiзною зброгю на свiй вiк.
  Дiвчина не стала викидувати кинжал, вона активувала невидимiсть i поклала його на землю. Як тiльки вiдьмак перестане настiльки притискати нiж до ¬¬ горла, у не¬ вже i звiдти потекла цiвочка кровi, вона вiдразу прикличе його i нападе.
  Макса захлиснула злiсть. Люсi притискають нiж до горла, а Анна нiчого не робить, вже навiть ¬¬ гарпiя вирiшила втрутитись i зайшла в пiке, приближаючись до них. Tх же залишилося всього семеро, байдуже, що ще десяток на пiдходi, вони встигнуть втекти.
  Хлопцю вже стало просто байдуже на все, дiвчина може в будь-яку хвилину померти. Iнсолiт не став довго думати. Вiн мовчки i холоднокровно обiрвав лiнi¬ життя всiх чистокровних вiдьмакiв.
  Люсi впала разом з трупами. У не¬ зовсiм не залишилося сил. Нi фiзичних, нi магiчних. Енергiя просто текла крiзь пальцi, рани кровоточили i болiли, особливо розбита губа, ¬¬ вдарили лiктем, насправдi це вийшло навiть випадково, вона сама пiдставилась пiд удар, коли нападала з тилу. Встати вона вже не могла, повiки були дуже тяжкими, намагаючись вiдбиватись, дiвчина витратила всю свою магiчну енергiю пiд корiнь, а фiзично вона була настiльки побита i порiзана, що тягнути енергiю звiдти було самогубством.
  Макс пiдбiг до них i вiдкинув труп, який на не¬ впав.
  Шкода, що вiн так рано обiрвав ¬х життя. У нього теж не залишилося достатньо¬ кiлькостi енергi¬ для зцiлення, без донора вiн вилiкувати ¬¬ не зможе. Хлопець з люттю подивився на постать Анни, вона запросто могла б ¬¬ вилiкувати, енергi¬ для цього в не¬ достатньо, i взяв дiвчину на руки, попередньо забравши собi ¬¬ меч i кинжал. Потiм поверне.
  Etrange-огневичка стояла майже на вершинi скель навколо долини. Невже вiн настiльки ¬¬ любить? Кинувся рятувати, ризикнув заради не¬, ось так обривати життя занадто небезпечно, можуть залишитися неупокогнi. Як вiн взагалi змiг ¬¬ полюбити? Ось таку его¬стичну, вперту дрянь, помiшану на власнiй безпецi i вбивствах? Вона намагалася ¬¬ зрозумiти, знайти ключ до ¬¬ серця, але як можна, якщо вона в кожнiй ¬¬ дi¬ бачить Аркла? Така ж сама, як i вiн, самовпевнена i неконтрольована. Колись чоловiк вчинив з нею надто жорстоко. Хоча вона сама i винна... Забула, що вiн достатньо розумний i далекоглядний, завжди знаг все наперед. I як тiльки вiн дiзнався, що вона думала йти i покаятись в порушеннi законiв? Вона ж тодi просто злякалася. Ще в дитинствi маленька дiвчинка постiйно використовувала вiдьомську магiю, на вiдмiну вiд Аркла, у не¬ не було достатньо влади, аби це приховувати i постiйно чистити магiчний фон. Якби про це дiзнався хтось iнший i здав ¬¬, то вона б реально пошкодувала, що народилася, а так, якби вона сама про все розказала, то покарання було б в рази менше. Але вона все рiвно не змогла б. Як можна вбити свою доньку? Тодi вона це не розумiла. Просто не знала, що з не¬ виросте. Вбивча бездушна неконтрольована машина, така не маг право на життя. Все, над чим не можна встановити контроль, - небезпечне. В тому числi i ця напiвкровна.
  Краще ¬й було померти. Було б менше проблем. На перший погляд до дiвчини у матерi бiльше не залишилося жодних почуттiв, або ж вона ¬х не показувала, як i до ¬¬ батька. Вiдьма вибрала не ¬¬. Вона ¬¬ зрадила, ¬¬ нема за що любити. Як це так, донька не слухаг рiдну матiр? T¬ варто боятися, така дитина може принести величезнi небезпеки.
  I все ж таки вона ¬¬ любила. Вона не хотiла цього признавати, але жiнка завжди любила цю дiвчинку. Якоюсь свогю любов'ю, але любила. Проте чим бiльше донька дорослiшала, тим бiльше ставав i страх матерi, збiльшувалась i злiсть, вона ж зовсiм неконтрольована!
  I все ж таки шкода, що вiн ¬¬ врятував. Краще, щоб вона померла в бою, анiж через страту, попередньо промучавшись кiлька мiсяцiв пiд замком. А, судячи з ¬¬ життя i вчинкiв, воно у не¬ буде недовгим.
  Хоча саме Аркл так i не думаг... Пф, каже, що хтось iз них помре. Ну вона то вже точно помирати не збиралася, а вiн... А його спробуй вбити, ось це навряд! Таке падло завжди живе довго.
  Та нi, то вiн просто ¬¬ лякав. Вони не помруть, а ось дiвчина з дня на день впаде в якусь в яму, скрутить шию, напореться на чийсь меч, або прокляття...
  Вона бiльше не хотiла ¬¬ рятувати. Немаг сенсу, вона все рiвно уб'гться рано чи пiзно. А краще рано i десь тихо, не вистачало тiльки, щоб перед цим ¬¬ викрили. Хай краще так помираг, i чому цей противний iнсолiт постiйно лiзе i ламаг ¬¬ плани? Без не¬ буде краще. Жiнка перестала боятися ¬¬ втратити. Вона зрозумiла, що втратила ¬¬ вже давно, як тiльки вiдьма, розумiючи, що робить, переступила порiг батькового дому.
  Огневичка знову повернулася i почала взбиратися вгору. Самi виберуться. А якщо нi, то вона одним вистрiлом вб'г обидвi проблеми.
  Анна нарештi вилiзла на рiвну поверхню, але тут довелось зупинитися. Пiдкрiплення прибуло, вона в пастцi, не треба було стояти i зиркати на цього iнсолiта. Тепер так просто пiти не вийде, доведеться продовжити бiй, цього разу вже серйозний. Внизу жiнка не користувалася сво¬ми бойовими вмiннями, обiйшлася тiльки складними закляттями, на вiдмiну вiд ¬¬ доньки, на не¬ не нападали всi вiдразу, по двог, по трог, не бiльше. А ось тепер ¬х десяток. Але нiчого, не на ту нарвалися.
  Огневичка витягнула меч iз пiхов, до цього вона використовувала створену зброю з твердого вогню, але зараз варто зекономити.
  Один за одним вiдьмаки падали на землю. Ось хто справжня вбивча машина. Анна не задумугться над тим, кого вбиваг, у не¬ свог бачення ситуацi¬. I воно не завжди всiх влаштовуг. Але ¬¬ це не цiкавить. Вона найсильнiша etrange-огневичка. Нитки ¬¬ марiонеток простягаються сотнi, чи навiть тисячi кiлометрiв, ведуть в iншi астрали, i нi одна не маг право втекти чи перестати ¬й пiдкорятись. Ось це абсолютна влада. Якби ще тiльки ¬¬ нитки торкалися i ¬¬ доньки...
  Жiнка добила решту пiдкрiплення. Все, треба зникати, на ще один такий бiй енергi¬ у не¬ не вистачить. Коли ж скiнчиться ця аномальна зона?
  Щось не так. Вона зупинилася. Щось тут точно не так, це ще не все. Тут г ще якийсь вiдьмак.
  Пф, це що, проста енергокуля? Так примiтивно... Але кинуто було майстерно. I ось тепер зрозумiй, звiдки це прилетiло.
  Ще кiлька енергокуль? Ну цей вiдьмак точно знущагться, проти не¬ i енергокулi? T¬ найскладнiшi прокляття не беруть, а тут такi дитячi забавки. Вiн що, зовсiм ще зелений?
  Бiль пронзив ¬¬ раптово, ¬й в спину потрапила стрiла-артефакт з глушилкою. Стрiла з прокляттям. Вона пройшла майже наскрiзь, застряла, ледь показавши вiстря. Жiнка рухнула на землю.
  Що це за прокляття, як вона могла пропустити артефакт, плювати, що на ньому глушилка.
  Працював професiонал, вiн зiграв на ¬¬ недооцiнюваннi загрози, на ¬¬ настороженостi щодо проклять, вона зовсiм не очiкувала, що прилетить артефакт. Та ще й з такою гидотою всерединi.
  Схоже прокляття було кiлька тижнiв тому на Ре¬. Але це гiрше. З iншими властивостями.
  Воно переробляло фiзичну енергiю в магiчну i вже утворило витiк друго¬, тобто огневичка втрачаг сили в нiкуди. Стрiла також поранила кiлька життгво-важливих органiв, це теж погiршуг ситуацiю.
  Добре, що його можна зняти. Але витiк це не зупинить, жодна etrange-огневичка, окрiм не¬, не здатна на лiкування настiльки серйозно¬ дирки в магiчному фонi. А серйозна вона через те, що пiдкрiплена прокляттям на невилiковнiсть. Вона буде втрачати магiю, поки не помре.
  Ось тiльки помирати вона не збиралася.
  Жiнка зiбрала останнi крихти магi¬ в кулак i випустила свiтлову кулю середньо¬ якостi, такими кулями давали сигнали про небезпеку, як же вона не любила ними користуватися...
  Макс побачив свiтло. Вiн нiс непритомну вiдьму на руках тiгю ж дорогою, якою йшла Анна, але до etrange не поспiшив.
  Хлопець перехопив дiвчину зручнiше, йти на гору з нею було реально тяжко, i нарештi вийшов з долини.
  Матiр дiвчини лежала в кровi i важко дихала. Iнсолiт пiдiйшов ближче i став бiля ¬¬ нiг.
  - Допоможи, - прошепотiла вона.
  - А ти допомогла Люсi? - прищурився вiн. - У мене немаг енергi¬, - хлопець повернувся спиною i пiшов геть.
  - Аманзi, прошу!
  Вiн зупинився лише на секунду, посадив Люсi на землю, порився в кишенях i кинув жiнцi невеличкий медальйон.
  - Потiм повернеш, - хлопець пiдiбрав свою ношу i пiшов далi, жiнка встигла помiтити, що фамiльяр летить за ним. А вiн просто не мiг залишити огневичку помирати, хто знаг, як на це вiдреагуг вiдьма?
  Що вiн ¬й кинув? Артефакт перенесення? Вже непогано.
  Огневичка вiдкрила портал пiд собою i випала вже в головном штабi посерединi кiмнати. На не¬ вiдразу звернули увагу, вона видiлялася в натовпi свiтлою плямою.
  T¬ вiдразу впiзнали. А хто не знаг настiльки видатну огневичку?
  Анну вiдразу перенесли в центральний госпiталь. Там ¬й допоможуть. Повиннi будуть. Iнакше вона помре.
  
  
   * * *
  Макс чекати не став, Люсi потрiбна термiнова допомога. I хоч у не¬ немаг нiчого смертельного, але вона надiрвалася, використала занадто багато енергi¬. Як тiльки хлопець вийшов з аномально¬ зони, вiн блимнув в помiстя Тенебрiс. Ось тiльки Аркла у вiтальнi не було.
  Iнсолiт поклав дiвчину на диван, плювати, що вона брудна i у власнiй кровi, вiн чудово знав, що серед його прислуги г водниця, вона виведе плями.
  Вiдьмак з'явився майже вiдразу, видно, не спав. Невже знав, що з його донькою щось трапилось? А навiть допомогти не мiг, нiхто не повинен знати, що донька Аркла Тенебрiс допомагаг etrange, тим паче, чому вона це робить.
  - Що з нею? - чоловiк закатав рукава домашнього халату i пiдiйшов ближче.
  - Дiрка в магiчному фонi, але не надто велика, кiлька поранень мечем, порiз на ши¬, три несерйознi прокляття, одне на ауру, роз'¬даюче захист. Ще зовсiм пустий магiчний резерв i фiзичне обезсилення.
  - Ясно, - огневик обережно взяв дiвчину за здорову руку, ¬¬ добре потрiпали. Вiн почав з найскладнiшого, зняв прокляття. Фi, на ауру було зовсiм слабеньке, решта - вiдбитки вже знятих, або тих, якi частково пробили щити, одне роз'¬дало магiчний фон, це найкращий спосiб зняти захист, iнше просто викликало дуже сильний бiль, викручувало кiстки, тiло, його наслав дуже сильний водник, настiльки сильне управлiння чужою кров'ю... Але навiть воно дiйшло до не¬ в набагато меншому розмiрi. Якщо таке в повному розмiрi не зняти, смертний помре в муках буквально за кiлька хвилин. Особисто вiн насилати таке не вмiв i не хотiв, емпатiв воротить вiд передсмертних мук, вiн якщо вбивав, то швидко i бажано, безболiсно.
  Наступним Аркл залiкував ¬¬ витiк, на це вiн вбухав немало енергi¬, його донька використала занадто багато енергi¬. Як же вiн не хотiв, щоб це настiльки часто повторювалось, коли вiн бачив ¬¬ поранення, його серце пропускало удар.
  З ¬¬ ран досi текла кров. Сильно все ж таки ¬¬ посiкли. I хоч чоловiк i вилiкував ¬¬ поранення, цього явно не достатньо, щоб забути про це, як мiнiмум йому.
  Нiколи. Вiн бiльше нiколи, поки вiн живий, не дозволить нiкому ¬¬ поранити. Нiкому. Ось тiльки що, якщо йому вiдмiрено зовсiм мало?
  Не час про це думати. Поряд iнсолiт. Йому не потрiбно, щоб вiн знав зайве. Але зараз i його допомога потрiбна.
  Вiдьмак витер руки вiд кровi об плащ доньки, вiн все одно не брудниться, i простягнув iнсолiту. Вiн знаг, що потрiбно робити.
  Але Макс його руку не взяв.
  - У Вас резерви не повнi, - похитав головою вiн. - Там тiльки три чвертi, це занадто небезпечно.
  - Я знаю, скiльки в мене в резервi. I цього буде достатньо, - Аркл на якiсь секунди задумався i продовжив: - Ти хоч розумiгш, як ¬й буде без енергi¬, пам'ятагш, що було, коли ти спустив ¬¬ резерви? Може, все ж таки краще хоч трохи передати ¬й магi¬, хоча б, гм, половину? Що тобi заважаг, ти ж зробиш гiрше тiльки менi.
  Макс скептично пiдняв брови. Вiн змушуг його допомогти його доньцi, мотивуючи його тим, що вiн нашкодить йому?
  - Навiщо менi робити Вам гiрше?
  - Не придурюйся, Деакатар, я знаю, що я тобi не подобаюсь, i навiть розумiю чому.
  - I чому це?
  - По-перше, я проклятiйник.
  - Ваша донька теж, то й що?
  - А по-друге, тебе не влаштовують мо¬ методи, хоча ти i признагш ¬х ефективними.
  - Все вiрно. Я не погоджуюся з тим, що Ви берете полонених.
  - ¦дине, чого я не розумiю, це те, чому ти менi викаеш.
  - Тобто?
  - Звiдки у тебе раптом такi манери? Я чудово знаю, що у свогму життi так ти ставишся лише до одиниць. Це просто через те, що я батько Люсi?
  - Нi. Я просто Вас поважаю. Може, в деяких випадках Ви менi i не подобагтесь, але Ви найсильнiший вiдьмак-огневик, i порядностi у Вас бiльше, в рази бiльше, нiж у Анни Дерк.
  - А де вона? Що вона вже натворила? - зiтхнув вiн.
  - Кинула Люсi i втекла.
  - Передбачувано, - похитав головою вiн. - I з такою-то матiр'ю хоча б трохи наповненi резерви вже не завадять.
  - Знаю.
  - Тодi нiчого стояти.
  - Добре, я зроблю це. Але за наслiдки не вiдповiдаю, це тiльки Ваше життя. Занадто небезпечно часто спускати резерви, вiн може зменшитись.
  - Менi байдуже. Заради свог¬ доньки я пiду i не на таке, - його погляд трохи помутнiв, але чоловiк хитнув головою i знову простягнув iнсолiту руку.
  Цього разу Макс наважився. I вiн дiйсно поважав цього вiдьмака. Так, за деякi його дi¬ огневика можна i стратити, але також варто згадати, скiльки всього вiн робить для iнших. Хоча б для цивiльних. Чоловiк завжди поважав ¬х i ¬х iнтереси. Хоч i нiколи це особливо не показував. А ось Анна... Вона нiколи нiчого не робить для району, який представляг. Навiть палець об палець не вдарила, ¬¬ не звiльнили з цiг¬ посади тiльки через те, що на не¬ нiхто не скаржився, все ж таки занадто престижно мати за сенатора мiсцевостi найсильнiшу огневичку, та i страшнувато якось...
  Вiддавання егергi¬ пройшло непогано, iнсолiт залишив Арклу лише чверть, а у Люсi трохи порожевiли щоки i зникла настiльки сильна блiдiсть. Але дiвчина досi так i лежала, так i не опритомнiла.
  - Все, нехай поспить, - батько бережно вкрив ¬¬ покривалком. - Значить, Анна втекла? - повернувся вiн до старо¬ теми.
  - Так. Хоч i не далеко.
  - T¬ вбили?
  - Поранили. Причому дуже серйозно. Допомогти може або сильна огневичка, або iнсолiт, точно не я, я цим займатися не буду. Я не знаю, де вона, але шанс вижити я ¬й дав.
  - Добре. А цей Руслан, що з ним?
  - Загинув в бою.
  - Чудово, вiн менi заважав. Тепер проблем хоча б вiн не створить.
  - А мiг. Вiн дiзнався про напiвкровнiсть Люсi. Хотiв ¬¬¬ вбити, щоб Вам помститися за Вiолу Дерк.
  - Як вiн пронюхав?
  - Та... Вона використала при ньому вiдьомську магiю.
  - Це було ризиковано. Його ж могли i не вбити... А тi вiдьмаки, якi на вас напали... Хтось з них в живих залишився?
  - Навряд.
  - Добре, так навiть краще.
  Хлопець вiдвернувся. Саме це йому в Арклi i не подобалось найбiльше, те, як вiн холоднокровно зачищаг свiдкiв. Але це необхiдно, куди без цього? Тут або ти вб'гш ¬х, або вони вб'ють тебе. А в трупи вiн точно не збирався, якось пожити хотiлося...
  - Як думагте, коли Люсi прокинеться?
  - Ще не скоро. Tй треба бiльше вiдпочивати, я не стану ¬¬ будити.
  - Добре, тодi я пiду, менi ще треба знайти водника-etrange. Передайте Люсi, що я ¬¬ чекаю в будь-який час, ¬¬ зброя у мене.
  - Може, тут залишиш?
  - Нi, я не збираюся ¬х ¬й вiддавати, поки вона не стане на ноги.
  - Розумно. Йди, я передам.
  Хлопець блимнув в астрал etrange, йому теж не завадило б наповнити резерви.
  Аркл залишився сидiти бiля доньки. Вона знову вляпалась. I знову вiн не мiг допомогти. Але бiльше цього не повториться. Вiн доб'гться цього перемир'я, чим би йому це не коштувало.
  
  <75>
  Пробудження далося Люсi погано, ¬й все здавалося, що на не¬ нападають. Вона розплющила очi в другiй половинi дня, Аркл досi сидiв бiля не¬ i обережно тримав за руку. Дiвчина пiдскочила i рiзко сiла, у не¬ вiдразу помутнiло в очах.
  - Що сталося?
  - Макс вiднiс тебе до мене. Заспокойся, вже все добре.
  - Не все. Аркле, щось не так, - вiдьма залишалася спокiйною i задумливою, але дещо ¬¬ тривожило.
  - Все нормально.
  - Де моя зброя?
  - У Макса, Гарсiя тут, спокiйнiше, ти в безпецi.
  - Я знаю, де я. Що сталося? Анна де, з нею щось не так, - може, у нею з матiр'ю зараз нелади, але якщо вiдьму поранили, etrange теоретично сидiла б бiля не¬, дiвчина була впевнена, Аркл би ¬¬ пропустив у дiм.
  - Да заспокойся, ¬¬ поранили, вона у вогнному госпiталi.
  - Поранили? Вона хоч впорядку?
  Аркл поморщився. Нда, Люсi нiколи не кине рiдних в бiдi, до того ж вона не знаг, як матiр з нею вчинила. Доведеться сказати, що з нею, все ж таки це мати, ось тiльки чи варто казати ¬й про зраду? Мабуть нi. Не треба.
  - На нiй серйозне прокляття, яке надзвичайно тяжко зняти. I повнiстю пустi резерви.
  Люсi обережно подивилася на нього з-пiд лоба. Серйозно? Анну реально поранили? Щось новеньке. Як це так, вона дуже цiнить свог життя, використовуг для захисту найенергозатратнiшi закляття, а обманути ¬¬ нереально. Майже.
  - I що далi? Договорюй.
  - Помираг. У свiтi etrange немаг настiльки сильного огневика, щоб це зняти.
  - Помираг?
  Що, дiйсно? Гм, вона нiколи не думала., що буде, якщо Анна помре. Вигiдно чи це ¬й? Мати пiдкрiплювала клятву на кровi, з ¬¬ смертю вона стане вiльною. Але також зникне i один ¬¬ дах, а це вже гiрше. Але аби це виправити, можна сфальсифiкувати i власну смерть, а потiм жити життям вiдьми i доньки сенатора Тенебрiс. Це навiть бiльше, нiж вигiдно. Але чи хоче вона смертi матерi?
  Нi, нiхто не заслужуг тако¬ дурно¬ смертi, так просто напоротися на прокляття i померти. Вона не хоче, щоб ¬¬ родичi просто помирали, Анна прийшла туди через не¬, з яко¬сь сторони дiвчина сама винна, що потрапила в пастку i фактично змусила матiр вступити в бiй.
  Нi, вона не зможе пiти проти власно¬ совiстi. Не зможе жити з таким тягарем. Вона ж може ¬¬ врятувати. Чи не може? T¬ резерв заповнений лише наполовину, для такого ¬й не вистачить енергi¬. Але взамiн вона може попросити Макса.
  Байдуже, що робити, вона не хоче вiдчувати себе винною в смертi матерi. Вона i так вже немало кровi пролила. А ще що б вона не зробила, все рiвно вона ¬¬ мати, а вiдьмаки нiколи не кидають сво¬х, незважаючи нi на що. Може, це i дурiсть, але у дiвчини не поверталися руки, щоб ¬¬ кинути.
  - I що ти вирiшила? - Арклу було цiкаво, чи правильно вiн прорахував ¬¬ дi¬.
  - Мабуть, пiду рятувати. Хоч не хоч, а вона моя мама, i опинилася вона там через мене.
  - Нi, не через тебе. Я змусив ¬¬ туди йти, вона не хотiла.
  - Байдуже, все це було заради мене. В цей раз я не можу залишитися в сторонi. Я повинна ¬й. Якби вона не прийшла, ми з Максом не вiдбилися б.
  - Совiсть.
  - Що?
  - Совiсть завжди знущагться не над тими, з кого повинна знущатися, а над тими, у кого вона г.
  - Совiсть тут нi до чого. Мене мотивуг борг. I все. Я люблю розплачуватися швидко.
  - Я знаю. Лу, роби, як знагш, я заважати не буду, це лише твог життя. Але ти менi дещо пообiцягш.
  - Що?
  - Що б не сталося, ти будеш повiдомляти мене про всi сво¬ завдання i цiлi, будь-що, що може нести навiть найменшу вiрогiднiсть небезпеки.
  - Ти бо¬шся, що в якийсь день я не впораюсь?
  - Я настiльки тебе люблю, що не переживу твог¬ смертi. Обiцяй.
  - Я обiцяю.
  Дивне прохання. Занадто дивне. Це що, потрiбно розповiдати йому про кожний свiй крок? Чого вiн так бо¬ться? Лише тiльки ¬¬ смертi? Чи чогось ще?
  Вiн не змусив давати ¬¬ клятву, як зробила ¬¬ матiр, вона маг повну можливiсть збрехати.
  Так, Аркл - не ¬¬ мати. Вiн нiколи не вчинить так, щоб це було хоч якось небезпечним для не¬, звiсно, це окрiм випадкiв, де вiн повнiстю конролюг ситуацiю. А Анна вiдразу спирагться на накладену нею клятву, ¬¬ не мучають муки совiстi, коли жiнка давить на не¬, аби тiльки щось дiзнатися. Але навiть прокляття можна обманути. Вона повинна робити все можливе заради etrange, але про те, що при цьому повиннi страждати вiдьмаки, нiчого не сказано. Так вона не може вступати з ними в договiр, батька це не стосугться, на листi, з яко¬сь сторони, була його кров, але якщо вона буде дiяти не тiльки на користь etrange, а з яко¬сь сторони i на вiдьмакiв, не спiлкуючись з темними, клятва не врахуг це i майже про себе не нагадаг. Йшов час, Люсi навчилася ¬¬ обходити. Все, окрiм прямих наказiв.
  I все ж таки Арклу було б краще ¬¬ проклясти. Чи вiн настiльки ¬й вiрить? Не варто. Вона вмiг брехати. Але чи вигiдно це ¬й? З яко¬сь сторони вона буде повнiстю незалежною, а ¬¬ батько не буде хвилюватися за не¬, менше знагш - краще спиш. Але i тут г iнша сторона монети. У разi небезпеки вона не зможе сподiватися на його допомогу, такий пункт швидко виключаг вигiднiсть брехнi. Та i чесно кажучи, обманути Аркла майже неможливо, його шпигунськi сiтки простягаються навiть далi, нiж живуть шпигуни Анни. Припустимо, вона стримаг свог слово.
  - Думагш, чи варто виконувати обiцянку? - вiд нього нiчого не приховати. - Можеш не тримати слово, просто пам'ятай, що я знаю все. I не бреши менi.
  - Не сказати i збрехати - зовсiм рiзнi речi.
  - Можливо, - Аркл зiтхнув, встав зi стiльця i направився на вихiд з кiмнати.
  - Зараз я спробую витягнути Анну.
  Чоловiк зупинився.
  - Роби, як знагш, я вже все сказав.
  - Не те, що я ¬¬ дуже люблю, але я не хочу вiдчувати себе винною в ¬¬ смертi, - продовжила вона.
  - Твог добре серце колись тебе погубить, - похмуро кинув через плече вiн i покинув кiмнату.
  Люсi промовчала. Вiн правий. Але зараз iнакше вчинити вона не може. I не буде.
  Дiвчина знайшла очима крихiтне дзеркальце. Так, вигляд у не¬ не дуже. Волосся i шия знову в кровi. А не можна якось заклясти i його, аби тiльки не бруднилося?
  Гм, що важливiше, вимити голову, чи спочатку спробувати зняти з матерi прокляття?
  Мабуть матiр. Чи волосся? З однiг¬ сторони iлюзiя все приховаг, але все рiвно ¬й буде непригмно ходити в кровi.
  Таки матiр. Вона не повинна страждати через те, що дiвчина до не¬ погано вiдноситься. Жiнка наробила багато непригмностей для не¬, але ж все таки вона ¬¬ мати, вона ¬¬ народила. Може, i не варто було, але народила. Вона - ¬¬ сiм'я. Вiдьма, звичайно, его¬стка, але не настiльки, сiм'я у не¬ приорiтетнiша.
  Огневичка все рiвно збиралася довго, а вийшла взагалi пiзно ввечерi, тодi ж вона зняла усi артефакти, тепер ¬х потрiбно було ще й знайти, а ¬¬ гарпiя ще повинна була повернутися з полювання, ¬¬ теж довелося чекати. Тепер треба зайти до Макса, у нього кинжал батька i ¬¬ меч. Та i вiн може допомогти, у ¬¬ матерi пустий резерв, чому нi?
  Дiвчина блимнула до iнсолiта, але вдома його не було, дiвчина направилася в штаб напiвкровних.
  Там теж його не було, в залi сидiла тiльки Меган з сестрою, iншi знову пiшли на якесь завдання, але ельфiйка завiрила, що водника з ними не було.
  Кладовище? Тут його теж немаг. Тодi де?
  Дiвчина далеко не вiдразу здогадалася пiти на мiсце, де вони стикнулися з вiдьмаками. Чому нi? Можливо, потрiбно зачистити якiсь слiди.
  Вiн дiйсно був там. Ось тiльки що робив? Проводив якийсь ритуал?
  Хлопець сидiв на в'язцi символiв, намальованих на землi якимось порошком, а точнiше на однiй половинi певного малюнка, перед ним впоперек була проведена лiнiя, яка показувала певну ледь помiтну завiсу, за якою виднiлися якiсь тiнi. Iнсолiт шепотiв щось собi пiд нiс i не звертав на не¬ анiнайменшо¬ уваги. Навколо нього дув просто жахливий вiтер, такий холодний i безжалiсний, вiн пробирав наскрiзь. Аж страшно. Серйозна магiя.
  Що вiн робить? Вiн не некромант, щоб прикликувати мертвих, тобто це не прикликання, щоб це зрозумiти ¬¬ знань про свiт iнсолiтiв ¬й вистачило. Що може робити цiлитель, що пов'язане з мертвими? Ось це вона зрозумiти не могла.
  Дiвчина пiдiйшла ближче до символiв, зупинилася на межi.
  Макс ¬¬ не помiчав, хлопець дiстав ритуальний кинжал, закатав рукав плаща до лiктя i полоснув руку.
  О Всевишнiй, скiльки ж там таких порiзiв? Всi руки в рубцях i полосах, вона ранiше якось цього не помiчала. Невже ховав це пiд iлюзiгю? I не тiльки це. Його погляд був зовсiм iнакший. Рiзкий, цiлеспрямований i зовсiм невеселий. Мертвий. Зазвичай вiн таким зовсiм не був. Хоча нi, був. На полi бою.
  З ново¬ рани бризнула кров. Хлопець пролив ¬¬ на лiнiю, яка дiлила малюнок навпiл. Полоса спалахнула яскравим бiлим свiтлом, а кров з не¬ зникла.
  Iнсолiт продовжував лити власну кров. Пожертва? Забагато. Вiн що, хоче померти вiд втрати кровi?
  Дiвчина пiдiйшла ще ближче, вже стояла зовсiм на межi. Нi, це треба зупиняти.
  Вiдьма спробувала переступити лiнiю, за якою бурлила магiя. Хлопця треба термiново витягувати.
  T¬ вiдкинуло назад на кiлька метрiв, все тiло болiло i рука, якою вона торкнулася завiси була в опiках, все ж таки iнсолiтська магiя - не жарти. Вона, звичайно, може бути огневичкою, якiй нiколи не нашкодить полум'я, але г величезна рiзниця мiж вогнем i чистою енергiгю. Вона не завжди дружелюбна, занадто часто залишаг жахливi рани.
  Макс оглянувся. Дiвчина ж спробувала пройти через його бар'гр. Навiщо вона це зробила?
  Але вiдволiкатися зараз не можна, вiн повинен закiнчити.
  Ще кiлька крапель кровi впало на землю, здагться, цього вистачить.
  - Мертвим не мiсце в цьому свiтi, - зашепотiв вiн глухим голосом. - Життя було обiрване, але тепер плата сплачена, вiдпускаю цi душi, нехай свiт мертвих прийме ¬х i вони знайдуть там спокiй! - хлопець знову взяв кинжал до рук i увiгнав його по рукоять в центр накресленого ним символа.
  Невидима стiна мiж ним i тiнями зникла, духи кинулись до нього, але наблизившись до кинжалу просто розтанули в повiтрi, створюючи легкий туман. Вiтер, який до цього гуляв навколо нього, проник всередину в'язки символiв, швидко роздув бiлий порошок, вiрогiдно, пiсок, в результатi чого не залишилося жодних слiдiв ритуалу, окрiм вставленого в землю клинка.
  Хлопець витягнув кинжал i засунув собi за пояс. Гм, а ранiше вiн не носив з собою зброю, тiльки артефакти. Нi, щось у свогму плащi вiн i мiг би мати, але ранiше дiвчина нi разу не бачила при ньому холодну зброю, не дивно, коли ти протикагш когось нею, це явно дуже боляче, кожний раз, вбиваючи, вiдчувати такий бiль вiн не зможе. Але цей кинжал реально був, його, мабуть, теж прикривала iлюзiя.
  Макс майже вiдразу кинувся до не¬, вiдьма досi лежала на холоднiй землi, дiвчина змогла легко залiкувати свою руку, ось воно як, обпектися. Це в рази болючiше, нiж вона думала. Але лежала вона не через це. T¬ сильно футбольнуло, зараз вона вiдчувала себе млинцем, або ж лимоном, з якого витиснули всi соки.
  Чому магiя на не¬ так зреагувала, не пустила? В ¬х магi¬ ж немаг жодних захисних заклять, тодi в чому справа?
  - Ти як? - хлопець не став ¬¬ пiднiмати, сiв поряд на колiна i припiдняв ¬й голову.
  - Нормально, - дiвчина обережно привстала на лiктi, пiсля такого було паршиво.
  Що ж, реальний вiн трохи iнший. Нi, вiн не був схожим на не¬, не дивився з-пiд лоба, його очi залишилися такого ж кольору, але стали наче неживими. I лише десь в глубинi, коли вiн дивився на не¬, у нього з'являлися якiсь iскорки.
  Люсi згадалися iнсолiти, з якими вона зустрiчалася i навiть знайомилась. У них теж були мертвi очi. Вона чула, що це плата за ¬хню силу, такий неживий погляд, не можна живим бачити мертвих, це не природньо, так не повинно бути. Всi iнсолiти з яко¬сь сторони мертвi, саме тому у них такий погляд. Приближенi до смертi. Так ¬х часто називають.
  - Точно нормально? - в очах хлопця були iскорки тривоги, не такi вже й вони неживi.
  - Точно.
  - Навiщо ти до мене полiзла, це ж повне самогубство! Тебе не вчили не влазити в чужу, незнайому тобi магiю?
  - Не вчили. Що це взагалi було? Ти ж цiлитель, якого чорта?
  - Що ти знагш про iнсолiтiв?
  - Ну так, трохи бiльше, нiж знаг решта. Загальнi вiдомостi.
  - Ти знагш, яка рiзниця мiж цiлителями i некромантами?
  - Свiтлi - темнi. Однi працюють з живими, iншi з мертвими.
  - Невiрно. Приближенi до смертi. Всi iнсолiти працюють i з мертвими, i з живими. Всi бачать духiв, вне залежностi вiд вибору. Всi можуть забирати чи вiддавати чужу енергiю, але це при умовi, що вона чиста i не сформована, тобто енергiю з закляття тягнути може далеко не кожен, хоча такi i г. Всi можуть бачити життгвi лiнi¬ i ¬х обривати. Всi з них емпати i вiдчувають почуття iнших людей. Всi вмiють проводити певнi ритуали. Рiзниця тiльки в тому, що некроманти користуються мертвою енергетикою, вона повсюди, на кладовищах, полях бою, повсюди, де була смерть, з ¬¬ допомогою вони вiдкривають переходи в свiт мертвих, можуть створити зомбi, переговорити з покiйниками. Але, чесно кажучи, все це не для слабакiв, небагато людей здатнi ходити вночi на кладовища i розкопувати могили. Цiлительство - вихiд для них. На вiдмiну вiд непригмно¬ енергi¬ смертi, життгва енергiя в рази м'якша. I цiлительство - тiльки одна сторона монети. За допомогою тако¬ енергi¬ можна не тiльки вилiкувати, а i щось створити. Потрiбну енергiю мають не тiльки люди, а й рослини, завдяки ¬й можна навiть виростити дерево, якщо в землi г насiння. Тому цiлителей також iнколи називають травниками. Але це не значить, що вони не мають нiякого зв'язку з мертвими.
  - Зрозумiло. Тобто, у всiх iнсолiтiв г i свiтла, i темна енергiя...
  - Так. Питання тiльки в тому, хто яку вирiшив i навчився використовувати.
  - Ясно. А що ти щойно робив?
  - Ти знагш, що вiдбувагться, якщо iнсолiт всупереч Долi обриваг лiнiю життя?
  - Нi, не знаю.
  - Душi не встигають усвiдомити, що вони мертвi, через це вони не можуть вiдiйти, залишаються духами в нашому свiтi. Неупокогнi. Тi, кого щось у цьому свiтi тримаг, це ще одна причина ¬х утворення. Це може бути помста, або ж незакiнчена справа.
  - Ти упокоював мертвих?
  - Так. Я обiрвав кiлька життiв, знагш, духи не завжди дружелюбнi, особливо до сво¬х вбивць. Я обмiняв свою кров на ¬х спокiй, залишилося тiльки ¬х поховати i все.
  - У тебе такi порiзанi руки... Ти часто використовугш свою кров?
  - Частiше, нiж менi б хотiлося. Я залишаю занадто багато неупокогних, а вiд них потрiбно позбуватися. Знагш, майже для всiх ритуалiв потрiбна кров, навiть для прикликання духiв. Особливо багато для тимчасового захисту вiд них, особливо буйнi кидаються на всiх без винятку.
  А вона i не думала, що у iнсолiтiв настiльки складне життя. Наприклад, для ¬¬ магi¬ ¬й майже зовсiм нiчого не потрiбно, окрiм повного резерву i здоров'я, а ¬м... А ще вони дуже страждають... Емпатiя - не дар, скорiше прокляття. Так, це допуск до вiдчуттiв, до думок, але яка цiна всього цього? Вiдчувати весь бiль, всi почуття людей поряд? Надто жорстоко, ось тiльки немаг способу вiд цього вiдмовитись, але г шанс заглушити. Навiть кiлька шансiв. Або нiколи не бувати там, де люди вiдчувають бiль, або навчитися блокувати всi больовi iмпульси, всi чужi вiдчуття, але для цього потрiбнi десятки рокiв, це майже нереально.
  Макс теж терпiв бiль сво¬х жертв. Iнсолiти - далеко не iдеальнi машини для вбивств, точнiше для жорстоких розправ вони зовсiм не пiдходять. Але хлопець навчився iгнорувати чужi емоцi¬, видiляти тiльки сво¬. Але як дiзнатися, де цi сво¬ емоцi¬, як зрозумiти, що вони не чужi?
  Tх всiх дiйсно шкода, особливо дiтей. Водник змiг пiдкорити емпатiю собi, але виходить це далеко не у всiх.
  - I що ти тепер будеш робити? - дiвчина встала на ноги, iнсолiт пiднявся за нею.
  - Поховаю мертвих, якщо цього не зробити вчасно, доведеться згадати, що це вогннi, бойовi маги.
  - Чому це?
  - Як багато ти знагш про вищу нежить?
  - Майже нiчого.
  - Торрени. Неупокогнi сильнi маги, одним словом буйнi зомбi, якi володiють тiгю ж магiгю, що i за життя, мають iдентичнi вмiння. Вища нежить, якщо тiло не поховати, неспокiйний дух може спробувати повернутися i оволодiти ним. Але мертве тiло - то мертве тiло, воно просто стане лялькою духа, марiонеткою, майже нiщо не може оживити труп.
  - Тiльки янголи, - кивнула Люсi.
  - Але i ¬х цiна за це надто велика, - похитав головою хлопець i почав зносити трупи на одну купу. Серед них дiвчина побачила й Руслана, що, нiхто досi не знаг про його смерть?
  Бiдна Мей, втратила сво¬х батькiв одного за iншим.
  - Максе, зачекай. Ти i Руслана тут поховагш?
  - Вiн може бути неупокогним. Згадай, вiн не встиг помститися твогму батьку за смерть Вiоли.
  - Не треба. Давай вiднесемо тiло до etrange, нехай його поховають з почестями.
  - Якщо вiн дiйсно неспокiйний, це може обернутися погано, i пiд першi дзвiночки цих проблем потраплю я. Ви всi ¬х не бачите, тому вони не можуть у безтiлеснiй формi принести вам жодно¬ шкоди, але подумай про iнсолiтiв! Та не стiльки про iнсолiтiв, як про себе, за життя вiн хотiв помститися Арклу, вбивши тебе, навряд чи пiсля смертi щось змiнилося. Це небезпечно для тебе, Лу, я не можу вiдпустити його на той свiт, оскiльки я - не причина його тут затримання, його потрiбно термiново поховати, тiльки тодi вiн стане майже повнiстю безпечним.
  - Максе, прошу, не треба. Я сама органiзую максимально швидкий похорон, не треба. Згадай про Мей, вона ж навiть не зможе з ним попрощатися!
  - Давиш на мене, розумiгш, що тобi я не зможу вiдмовити?
  - Розумiю.
  - Добре, ти можеш його забрати, але ти знагш, що буде, якщо його не поховати вчасно, я тобi пояснив, - хлопець витягнув з зiбрано¬ ним купи тiло повiтряника i пiдтягнув до не¬. А потiм вiдразу продовжив складувати тiла в ряд.
  - Максе, тут така справа, я прийшла сюди не зовсiм через Руслана...
  - Я знаю. Твiй меч лежить бiля того каменю, кинжал там же, поряд.
  Дiвчина швидко збiгала за зброгю i вiдразу повернулася.
  - I не зовсiм через це, - обережно продовжила Люсi.
  - Це я теж знаю. Моя вiдповiдь - нi.
  - Що?
  - Я не стану лiкувати Анну Дерк, навiть не проси.
  - Тобто ти знагш, що з нею сталося?
  - Знаю. Але допомагати не буду.
  В його голосi звучала сталь, останнiй раз вона таке вiдчувала, коли вони посварилися.
  - Максе, в чому справа? Я зробила щось не так, це через тiло Руслана?
  - Нi, - так же холодно буркнув вiн, не повертаючись до не¬ обличчям, не хоче дивитися в очi?
  Макс розумiв, що Аркл не розповiв ¬й. Дурний, не хоче портити вiдносини мiж ними. Пiзно, вони i так все гiрше нiкуди, мати i донька постiйно сваряться, мало не б'ються, аби вiдстояти свою думку. У них вже вiдносини не те що друзiв, ворогiв, про материнство там i не йдеться. А вiн все хоче, щоб у Люсi була матiр. Краще нiяка, нiж така, як Анна.
  - Забирай тiло i йди, - iнсолiт поклав останнiй труп i дiстав щось з кишенi плаща. Якийсь артефакт? Хлопець рiзко вдарив ¬м об землю, ландшафт змiнився. Грунт тепер став зибучими пiсками, Макс вiдiйшов трохи далi вiд них, а коли перед ним на землi не залишилося лежати жодного тiла, вiн знову вдарив артефактом об землю i повернув навколишньому середовищу попереднiй вигляд.
  - Максе! - дiвчина знову його окликнула, i знову вiн навiть не повернувся. Хлопець дiстав клинок i знову полоснув руку, кров знову потекла на землю, iнсолiт торкнувся долонею землi i щось прошепотiв, пiсля цього червонi слiди зникли. Вiн запечатав безiменну могилу, тепер духам туди не потрапити.
  - Я все сказав, - зло кинув вiн i вже збирався блимати.
  - Максе, прошу, допоможи! - вiдьма вже була готова стати на колiна, вiн чи не гдиний, кого вона знаг, i хто може допомогти, а вiн вiдвертагться вiд не¬. Невже все це через його конфлiкт з Анною?
  Навряд, тут приплутано щось ще, тiльки через це вiн не став би ¬й вiдмовляти. Звiсно, Анна Дерк не подарунок, але ранiше вiн нiколи не iгнорував ¬¬ прохання. Що ж такого мiж ними сталося?
  - Ви з Анною посварилися?
  - Нi, - хлопець i не думав, що йому буде настiльки тяжко ¬й вiдмовити. - Краще йди.
  - Нi, я не пiду, допоки ти менi не вiдповiси.
  - Тодi пiду я.
  Хлопець блимнув геть, навiть не попрощався. Якого чорта з ним твориться? Так, вони конфлiктували, але ж це ще нiчого не означаг!
  Все, ¬й потрiбно йти. Що спочатку? До матерi, чи до Мей? Якщо вона пiде до кузини, це буде означати, що вона принесе погану вiстку сиротi пiзно ввечерi. А якщо пiде до Анни, то ¬й доведеться покинути труп Руслана, а Макс попереджав, що чоловiка потрiбно поховати найближчим часом.
  Та плювати на цих неупокогних, ¬¬ матiр трохи важливiша. Якщо на не¬ нападе торрен, вона ще якось вiдiб'гться, а якщо ¬¬ мати помре, ¬¬ вже не повернути. А ¬й потрiбна матiр, хай непутьова, але потрiбна. Ну, не всiм пощастило з батьками... У не¬ ось, тiльки батько нормальним виявився. А якщо матерi не буде, то з ким, в кiнцi кiнцiв, ¬й сваритися i доводити з батьком до сказу? Тодi ¬¬ життя буде взагалi нудним, так хоч Анна перiодично приносить ¬й сюрпризи. Чи, може, краще все ж таки мати спокiйне i нудне життя? Можливо, але вона була впевнена, що довго так не протягне, максимум кiлька рокiв.
  Нi, Анну потрiбно термiново витягувати, може, велико¬ любовi матерi i доньки мiж ними i немаг, але незважаючи на всi помилки etrange, Люсi встигла до не¬ прив'язатися i звикнути, не марно iснують цiлi легенди про зв'язок батькiв i дiтей, в кiнцi кiнцiв, любов перемагаг все. Але що, якщо вони в рази ближчi до ненавистi?
  Плювати. Вона ¬¬ мати. Вона така, яка г, iншо¬ не дано. I вона буде боротися за ¬¬ життя, сидiти, склавши руки, дiвчина не зможе. Варто лише згадати, скiльки разiв вона помилялася i оступалася, не набагато менше, нiж ¬¬ матiр. Кожний маг право на помилки, кожний маг право ¬х виправити. Анна ж може ще й виправитись, жiнка ж уже намагалася, казала ¬й, що любить, дала п'ятихвилинну волю, подарувала тепло матерi, якого ¬й вже давненько не вистачало...
  Все, не час про це думати, тим паче загадувати на майбутнг. Вона вирiшила. Все. I точно не в свою користь.
  Дiвчина вiдкрила портал до госпiталю, ¬й потрiбно дiяти. Немаг сенсу роздумувати i чекати, що хтось зробить це за не¬. Хоча б тому, що нiхто не зробить.
  
  <76>
  Люсi вийшла з порталу в мiсцi для блимань у госпiталi, де лежала ¬¬ матiр, як же ¬¬ воротило вiд цих коридорiв, тодi, ще до зняття прокляття звичайнi смертнi лiкарi ¬¬ вже налiкували достатньо, тепер вона в життi сюди добровiльно лiкуватись не сунеться. Краще хай батько чи Макс ¬¬ пiдлатають, з ними заснув - а прокинувся вже майже здоровий, а так, йти до чужих людей, серед яких далеко не один etrange розумiгться на аурах, нi, це точно погана iдея.
  Так, палат багато, тiльки де тут ¬¬ мати?
  Дiвчина прислухалась до сво¬х вiдчуттiв, де ж вона? Вiдьма, перевiривши стiйкiсть iлюзi¬, пiшла далi по коридору i вiдчинила дверi найдальшо¬ вiд всiх непримiтно¬ палати.
  Tх було декiлька, лiкарiв в бiлих плащах з емблемами цiлителiв i нейтралiзаторiв. Над лiжком нерухомо стояло схилившись двог, нестихiйники щось робили над тiлом ¬¬ матерi, вони хоч живi, а то стоять над нею реально як замороженi.. Огневичка зайшла всередину i вiдразу пiдскочила на мiсцi.
  - О Всевишнiй, навiщо ж так лякати? - дiвчина нервово видихнула i подивилася на Аластора вже спокiйними очима. Що тут забув архiмаг?
  - Прийшла до матерi? - тихо поцiкавився вiн.
  - А що?
  - Нiчого. Може, хоч ти розповiси менi, що сталося? Як вона так постраждала, i чому досi нiде немаг даних про розвiдку, на яку було вiдправлено тебе?
  - А чому це я повинна щось комусь розповiдати, тим паче Вам? - дiвчина скрестила руки i гордо пiдняла голову. - Моя мати прийде до тями i все розкаже.
  - Пф, - фиркнув вiн. - Знагш, якби нестихiйники не утримували б ¬¬ у стабiльному станi, твоя мати померла б через кiлька хвилин, не встигнувши нiчого сказати.
  - В стабiльному станi?
  - T¬ помiстили в часовий конон, навколо не¬ час сто¬ть на мiсцi, - пояснив чоловiк. - I май на увазi, не так просто довго ¬¬ так утримувати. Але справа навiть не в цьому. Ти не просто повинна розповiдати менi все, що стосугться вогнних дiй, у тебе немаг вибору. Ти знагш, хто я?
  - Архiмаг, а отже, велика шишка. Ви вчили мою матiр, тепер нею командугте. Для мене цього достатньо.
  - Значить, таки не знагш. Це моя вiйна, вiйна народу, яким я керую. Я верховний канцлер астралу etrange, ти живеш тут зовсiм нещодавно, тому не знагш, я вiдповiдаю за будь-яку подiю, яка вiдбувагться через цей мiжнародний конфлiкт, я повинен знати все. I зi мною краще не жартувати. З кожною секундою, що ти тут сто¬ш, у мене закладагться все бiльше пiдозр, що це ти винна у смертельному станi свог¬ матерi!
  Вона помилилася, вiн не генерал усiг¬ армi¬. Канцлер. Що сказати, i те, i те - не найкращi варiанти, але тепер зрозумiло, чому ¬¬ мати схиляг перед ним голову. Проте, може, вiн i канцлер, але точно не ¬й. Чоловiк може розпоряджатися мiльйонами людей, але тiльки не нею.
  - Це погроза? - припiдняла брови вона i знову вскинула голову.
  - Натяк. Ти сама робиш собi гiрше свогю ж мовчанкою.
  - Менi плювати, що Ви про мене думагте. Ви можете бути та хоч Всевишнiм для багатьох, але для мене Ви нiхто. I погрожувати менi не треба, - дiвчина повернулася до нього спиною i пройшла до лiжка матерi, яка лежала в майже повнiстю прозорому енергетичному коконi, вiн бiльше нагадував зовсiм невiдчутну на дотик жовтувату плiвку. Вiдьма могла б сказати, що це крихiтна часова петля, але петля - iнший вимiр, а це лише мiсце в цьому вимiрi, на яке наклали прокляття.
  Так, що тут у не¬? Проникаюче поранення, очевидно, в не¬ потрапила стрiла. Рана явно була продезiнфекцiвована, про що свiдчить багато спирту i бинтiв. Але вона досi не залiкована. Невже немаг жодно¬ огневички, здатно¬ на зцiлення? Чи проблема в чомусь ще?
  Дiвчина заглянула в ¬¬ магiчний фон. А, ось в чому справа. По-перше, рана невилiковна, на нiй сильне прокляття, жоднi закляття на не¬ не подiють, тiльки звичайне, немагiчне лiкування. Але з цим ще пiвбiди, як тiльки зняти з не¬ закляття нестихiйникiв, рана буде загоюватись, ну, перед цим там треба накласти елементарнi шви, максимально повищити регенерацiю, але i з цим г проблема, рана занадто важка, можуть виникнути проблеми, найкраще всього, мабуть, в цiй ситуацi¬ зламати прокляття в цiй ранi i заго¬ти нормальним шляхом. Але ж тут г ще й проблема номер два. Знову ж таки невилiковний витiк енергi¬ в нiкуди. I це вже гiрше. Якщо зняти закляття нестихiйникiв, енергiя буде продовжувати зникати, вже i так у не¬ майже не залишилося фiзичних сил, якщо це зробити, вона дiйсно помре.
  - Нда, добре ¬¬ потрiпали, - зiтхнула дiвчина.
  - Саме тому я i запитую, що сталося, - похмурий архiмаг пiдiйшов до не¬ i став за спиною огневички. Ну, звичайно, вiн похмурий, йому щойно заткнула рота якась дiвчинка, не якомусь там пройдисвiту, а йому, канцлеру сенату, якому вона повинна служити. А дiвчина не промах. До нього ще нiхто нiколи не проявляв таку неповагу.
  - На мене i Руслана Малет напали, вона кинулася на допомогу. Цього достатньо?
  - Цiлком. Значить, коли ви були на розвiдцi, вас викрили?
  - Нi. Вони знали, що ми прийдемо, це була пастка.
  - I при нападi постраждала твоя мати? Ти хоч уявлягш, наскiльки пiдозрiло це звучить? Ще нiколи в не¬ не потрапляло прокляття, тим паче ворожi стрiли. I де тодi головнокомандуючий Малет, вiн же так i не з'явився.
  - Руслана вбили. А Анна постраждала вже пiсля бою, в кущах був лучник.
  - А де ти була цiлий день, чому прийшла до матерi тiльки зараз, пiд вечiр, i як же так вийшло, що майже всемогутню Анну Дерк поранили, а на тобi, у яко¬ резерв бiльше нiж в десять разiв менший, немаг i порiзу?
  - Чому мене не було? Знагте, менi теж було що залiковувати.
  - I хто ж був тво¬м цiлителем?
  - Я попросила Макса Аманзi.
  - А вилiкувати твою матiр вiн не мiг? Чи у тебе просто не вистачило клепок, щоб його попросити? Якщо вже i крутиш з цим напiвкровним шашнi, то роби це з користю. Ти хоч розумiгш, що буде, якщо Анна Дерк помре? Ми позбудемося нашо¬ основно¬ сили, шансу виграти цю вiйну!
  - А навiщо нам ¬¬ вигравати? Невже не можна вирiшити все мирно?
  - Вони першi почали, ми повиннi захистити наш астрал, нашi домiвки, нашу гордiсть i честь!
  - Вони почали? Все це почалося через одного самовпевненого дурня, малолiтнього вiдьмака, який через вбивства добився влади! Не всi вiдьмаки хотiли цю вiйну, занадто багато з них взагалi не здатнi воювати! Навiщо вам всiм боротися, що ви всi хочете довести?!
  Дiвчина вже просто не могла мовчати, не могла стояти мiж двух сторiн. Як так можна, з однiг¬ сторони ¬¬ матiр, з iншо¬ батько. I така безглузда вiйна...
  Аластор дивився на не¬ глибоко задумавшись. Як так, звiдки вона все знаг? Вiд матерi? Можливо. Але зачепило його далеко не це. T¬ формування речень. З цього зрозумiло, що вона далеко не патрiотка etrange, вона нiби дивиться на все, що вiдбувагться, збоку i робить сво¬ висновки. I занадто багато знаг про вiдьмакiв. Або ж думаг, що знаг, допуску до астралу темних немаг у жодно¬ etrange, тим паче у то¬, що навiть блимати не може.
  - Як ти можеш судити i свiдчити щось про вiдьмакiв, якщо ти навiть нiколи в ¬х астралi не була?
  Ось це запитання i поставило ¬¬ в куток.
  - Не була, - обережно пiдтвердила вона. - Але ж навiть у нас живуть цивiльнi i дiти. I у них теж.
  Архiмаг зiтхнув.
  - Люсi Дерк, - похитав головою вiн. - Ти така ж, як i твоя матiр, вона теж до останнього не вiрила, що всi вiдьмаки небезпечнi i злi. I що тепер? Вiола мертва, сама Анна була в ¬х полонi, тепер ось ще й Руслан загинув. Шкода його, вiн був чудовою людиною. А ще бiльше його доньку. А тобi слiд перестати всiх ¬х боготворити, тебе вже можна запiдозрити у зрадi. Вони вбивцi!
  - А ми нi? - припiдняла брови дiвчина, але чоловiку було нiчого ¬й вiдповiсти. - Можете не хвилюватись, я вiрна etrange, - заперечила вона факт про зраду, пiдiйшла ближче до матерi i взяла ¬¬ за тверду крижану руку.
  - Тодi чому ти не попросила Аманзi вилiкувати рiдну матiр?
  - Я просила. Але вiн не мiй раб, я не можу змусити його робити те, чого вiн сам не хоче.
  - Так вiн вiдмовився?
  - А що Ви очiкували вiд напiвкровного? Вiн не раб i не слуга сенату, робить, що хоче. Захотiв - допомiг, не захотiв - кинув помирати, - пожала плечима вона, пробуючи зiгрiти материнську долоню.
  - Так, значить. Думаю, ти розумiгш, що врятувати ¬¬ буде дуже й дуже складно? Але у нас немаг iншого вибору. Якщо станеться певний ланцюг дiй, про який менi розповiли, то Анна буде дуже потрiбна на фронтi.
  - Що за подi¬?
  - Тобi це знати необов'язково.
  - Не зрозумiла. Тобто я розповiдаю потрiбну Вам iнформацiю, а менi щось там знати необов'язково?
  - Добре, заспокойся. Вiдьмаки можуть перенести ¬х портал ближче до нас i вiдразу напасти на столицю.
  Що, серйозно? Та нi, Аркл такого точно не дозволить, можна бути спокiйною.
  - Ясно, - холодно i незворушно сказала вона. - I якщо моя мати Вам настiльки потрiбна, то як же Ви збирагтесь ¬¬ лiкувати?
  - Не знаю. Ти ж погано знагш складнi прокляття, рiвень не той, вiрно?
  - Припустимо.
  - Так ось, це прокляття повнiстю забрало ¬¬ сили, i фiзичнi, i магiчнi, - от чорт, тепер все це ¬й потрiбно вислуховувати. - Виходить, що в першу чергу ¬¬ потрiбно вилiкувати фiзично, думагмо, хто може це зробити. Або достатньо сильний огневик, або ж iнсолiт, ну, приближенi можуть надати ¬й достатню кiлькiсть енергi¬ обох видiв, щоб Анна могла самостiйно зiрвати всi сво¬ прокляття, а тодi вони б долiкували, але тут г проблема, iнсолiтам байдуже на нашу вiйну, ¬м нашi iнтереси нi до чого, а ще вони можуть попросити занадто велику плату за сво¬ послуги, особливо якщо ми запросимо того, хто не тiльки передасть необхiдну енергiю, а ще й позбудеться всiх проклять без втручань etrange, - ну точно, це ж вмiння найсильнiших iнсолiтiв. ¦дине, чого вона не розумiла, так це те, чому не можна зробити все зi звичайним, слабеньким iнсолiтом, який погодиться за срiбну монету. Але це так, як варiант.
  - А що там з нашими огневиками? Вони можуть це зняти?
  - Нi, - похитав головою канцлер i зарився рукою в рiдкi пасма волосся. - Вони всi занадто слабкi, достатнiй для такого рiвень магi¬ г лише у Анни. Чому ти так на мене дивишся?
  - Я думаю, чому Ви вирiшили обговорити способи лiкування мог¬ матерi саме зi мною. Для цього г купа цiлителiв, чому я?
  - Тому що ти ¬¬ донька, i якщо ти ¬¬ дiйсно любиш, то зробиш все, аби тiльки вона жила.
  - Можливо. Але ось хто сказав, що я ¬¬ люблю? - хитро посмiхнулася вона.
  - Анна - твоя матiр, як на мене цього цiлком достатньо, щоб спробувати ¬¬ врятувати. До того ж вона постраждала, рятуючи тебе, - нагадав вiн.
  - Достатньо, - пiдтвердила дiвчина i розвернулася до виходу з палати.
  - Ти куди?
  - Як куди? Шукати iнсолiта, Ви ж нiчого не робите, доведеться самiй.
  - Де ти ¬х знайдеш, не смiши. Тiльки якщо пiдеш знову просити Аманзi, i то його знайти - вже цiла проблема, - засмiявся вiн з ¬¬ на¬вностi, проте Люсi залишилася повнiстю серйозною. - Що, дiйсно пiдеш його шукати?
  - Можливо, - лаконiчно вiдповiла вона i увiйшла у вiдкритий портал.
  А що ¬й ще робити, кинути матiр вона не могла, хоча б через почуття боргу. I якщо вона не може використати для зцiлення свою магiю, вiдьомську магiю i в людному мiсцi з купою etrange, це ж просто самогубство.
  Залишагться лише один вихiд: ¬й потрiбно буде знайти того, хто зможе допомогти ¬¬ матерi позбутися всiх проклять i вилiкувати ¬¬. I цього разу просити вона зiбралася далеко не Макса Аманзi. Не хоче - не треба. Вона знайде iнший вихiд.
  Кого з iнсолiтiв вона знаг? Нiкого, тiльки напiвкровних. Та навiть серед них ¬х лише двог. Лише Макс i... i Меган. Але чи доречно просити ельфiйку ув'язатися в чужу вiйну, що вона взагалi знаг про ельфiв, окрiм того, що живуть вони кiлька столiть? Нiчого.
  Та нi, краще таки ¬¬ попросити. Краще один раз безрезультатно спробувати, нiж потiм шкодувати про це решту життя. Да i кого ще можна, ця iнсолiтка - фактично ¬¬ остання надiя витягнути матiр з того свiту. А ще вона чiтко знаг, де вона.
  Молода жiнка сидiла зi вже сплячою сестрою у штабi напiвкровних, нiчого не змiнилося, тiльки тепер ще й поряд з ними спав i Еман. Люсi тихенько пройшла до них i сiла на крiсло навпроти ельфiйки.
  - Тобi потрiбна моя допомога? - це бiльше прозвучало як ствердження, анiж запитання.
  - Так.
  - Гм, - задумалась вона. - Твог серце ще не заго¬лось пiсля ¬¬ зради, а ти вже хочеш ¬¬ врятувати? Навiщо тобi це? - Меган знову говорила доволi вiдстороненим голосом, неначе взагалi не з нею спiлкугться. - Врятувала тебе? Тебе врятувала не вона, а Аманзi, йому завдячуй, саме вiн витягнув тебе звiдти.
  - Перестань лазити в мене в головi! Анна - моя матiр, цього вже достатньо, аби спробувати ¬¬ рятувати.
  - Вiдома сталева логiка вiдьмакiв. За сiм'ю вiддагте все. Але чи варто? Може, Макс знав, що робив, коли вiдмовив тобi? Тричi подумай про це перед тим, як будеш мене просити.
  - Я вже все вирiшила, ¬¬ треба врятувати. I я прошу тебе, Меган, допоможи менi.
  - Я допоможу. Але ти дивись, може, ще пошкодугш.
  - Навряд.
  - Подивимось, жiнка пiдклала сестрi подушку пiд голову i обережно пiдвелася.
  - Де вона? У госпiталi etrange? - сама запитала, сама i вiдповiла, просто клас! - Що ж, менi там радi точно не будуть.
  - Чому ти погодилася, тобi ж не вигiдно туди йти, чи не так? Тебе можуть спiймати, - задумалась дiвчина, спостегiгаючи, як ельфiйка зашнуровуг шкiряну жилетку, розправляг блузку, розпускаг волосся, закриваючи видовженi вуха, взувагться у сучаснi ботинки на шнурках, i лише в самому кiнцi жiнка дiстала з шухляди шафи лук i стрiли. Дипломатка зi зброгю? Це якось навiть неправильно.
  - Та нi, не вiзьму, - вирiшила вона i склала все назад. - Я чудово знаю, що зi мною може бути, Люсi Тенебрiс, чудово знаю. Просто ти навiть не уявлягш, як менi остогидли цi смертi... Настiльки безглуздi i марнi. У скiлькох палатах вогнного госпiталю ти побувала? В лише однiй? Ти хоч знагш, скiльки таких дiвчаток, як ти, там лежать? Скiльки юних огневичок вже постраждало? Менi байдуже, що я не маю нiякого зв'язку з etrange, але якщо я можу допомогти, дай лише повiд, i я прийду навiть до вiдьмакiв. Я нiколи не втрачу шанс вилiкувати кiлькох дiтей.
  - Цей свiт занадто жорстокий для дiтей, краще вже ¬м зовсiм не народжуватись.
  - Так, - кивнула ельфiйка, знаходячи поглядом свою молодшу сестру.
  Ну хоч у чомусь вони зiйшлись у поглядах, такi рiзнi, вогнна i дипломатка, непередбачувана зiрвиголова й урiвноважена так звана добра душа. Все вiрно, дiтям не мiсце в цьому свiтi. В цьому Люсi переконалася вже давно.
  - Веди мене, - звелiла Меган, пробиваючи ¬¬ очима. - Тобi цiкаво, чому я не взяла зброю, знаючи, що я в них у чорному списку? Я скажу. По-перше, йду я з мирною мiсiгю, якщо я буду представляти хоч якусь небезпеку, на мене нападуть, а так хай бачать, що я зовсiм беззахисна. А по-друге... я зовсiм далека у справах вiйни, я не володiю жодною холодною зброгю, нi кинжалами, нi клинками, нi навiть звичайним мечем. Думаю, ти вже зрозумiла, що гдине, що я вмiю - то стрiляти, i то це тiльки завдяки ельфiйському зоровi. А як я розумiю, йдемо ми в примiщення, до того ж з великою кiлькiстю людей, занадто небезпечно стрiляти при таких умовах. I ще г по-третг: менi не потрiбна буде зброя, аби в разi чого звiдти втекти.
  - Тобто?
  - Я ельфiйка, причому не настiльки слабка, як прийнято вважати. Зачекай трохи, - жiнка зi сво¬м вiчно вiдстороненим виразом обличчя взяла папiрець зi столу, олiвчиком написала записку мiцно сплячому Еману i зайшла в портал до астралу etrange. Люсi ще трохи постояла, обдумала ¬¬ слова i вирушила за нею.
  Цього разу портал вивiв ¬х не в якусь там каналiзацiю, а у величезний, доволi чистий i теплий пiдвал.
  - Пiшли, - огневичка вiдкрила портал до лiкарнi, ельфiйка ще раз поправила рудi коси i увiйшла вiдразу за нею.
  Вони обережно вийшли з порталу в лiкарнi, що сказати, в похмурому коридорi Меган дуже видiлялася сво¬м одягом i зовнiшнiстю.
  - За мною, - вiдьма провела ¬¬ до палати матерi, по дорозi жiнка роздивлялася поранених, якi знаходилися в коридорi.
  Люсi увiйшла в кiмнату першою, рудоволоса увiйшла майже вiдразу за нею.
  - Ти так швидко повернулася, - Аластор пiдвiвся зi стiльця, але тут його погляд зiштовхнувся з аналiзуючим i задумливим виглядом ельфiйки. На вiдмiну вiд багатьох напiвкровних, вiд не¬ зовсiм не вiяло загрозою, лише сильним болем i замкнутiстю. - Меган Рел, - прошепотiв вiн, вже готуючи сильний паралiтик. Добре, що хоч нестихiйники сильно зайнятi сво¬м закляттям i не чують, не знають, що вiдбувагться.
  Вiдьма теж зреагувала миттгво i виставила слабенькi щити магiгю etrange, може, не захистять, але хоч затримають. Але жiнка не стала ховатися. Вона пiдбадьорливо поклала руку ¬й на плече, подивилася поглядом матерi, яка захищаг свою дитину, i вийшла вперед, закривши ¬¬ свогю спиною.
  - Ось це точно зайве, - жiнка вказала йому на прокляття. Та що з нею таке, ¬¬ можуть спiймати i вбити, а вона продовжуг говорити тим же самим до жаху спокiйним загробним голосом! Але архiмаг закляття сховав. Як так вийшло, з чого це вiн не просто не кинув у них створене прокляття, а ще й його позбувся?
  Загадка крилася в очах жiнки, вони вже вилучали незвичайний срiблястий блиск, байдуже, що зазвичай вони темно-карi.
  - Зараз тобi не я потрiбна, - тим часом продовжувала вона. - Що тобi потрiбно?
  - Вилiкувати Анну Дерк, - чоловiк заговорив з не притаманним йому вiдтiнком вiдчуженостi в голосi.
  - Я можу допомогти, - ельфiйка ще раз блиснула очима i вiдвела погляд. Так ось як працюг переконання. Ти стагш в ¬¬ руках безвольною лялькою.
  - Чого ти хочеш? - очi архiмага прояснилися, тепер вiн говорив вiд себе.
  - Нiчого. Я тут просто займаюся благодiйнiстю. Дайте менi вилiкувати хворих дiтей i я пiдлатаю Анну Дерк.
  Навiщо ¬й лiкувати чужих дiтей, якi виростуть i стануть ¬¬ ворогами?
  - Добре, - але вибору у нього нема, чому б не дати ¬й ¬х вилiкувати, бiльше бiйцiв ¬м би не завадило. Але... - Я згоден при умовi, що ти не будеш тягнути з них ¬х магiю, навiть зi здорових, окрiм то¬, що потрiбна для Анни, i ще нi на кому з них використагш ельфiйську магiю, не смiй вкладувати ¬м у голови думки, що ви всi, напiвкровнi, цiлком безпечнi i можете запросто жити з ними в мирi, не смiй, я чудово знаю, чим ти промишлягш!
  Що, вона дiйсно це робить? Розумно. Пiдростаюче поколiння хоч i примушено, але стане на ¬хню сторону.
  - Якщо я дiйсно це зроблю, ви ж навiть не дiзнагтесь, - байдуже пожала плечими вона.
  - Тодi подумай про них: як тiльки вони виявлять непокору до влади через справу напiвкровних, ¬х буде страчено як зрадникiв.
  Жiнка прикрила очi. Нi, вона не буде винною у смертi всiх цих дiтей.
  - Я згодна. Я не користуюся тим видом магi¬ - ви гарантугте менi безпечне перебування в цiй стiнах i дагте менi мирно пiти.
  - Добре, - щось занадто легко вiн погодився, пiдозрiло навiть якось. Але Люсi встигла помiтити, що жiнка знову скористалася переконанням, певно, залiзла йому в голову, можна бути спокiйною, мабуть, нiчого небезпечного.
  - Я поки роздивлюсь тiло, - обережно кивнула вона i пiдiйшла до лiжка. А у нестихiйникiв гарна вишколенiсть, до них пiдходить жахливо дорогий товар, а вони лише мовчки стоять i стрiляють в не¬ тiльки очима.
  Аластор не став довго чекати, вiн грубо схопив огневичку за руку i виволiк за дверi.
  - У мене немаг слiв, - по ньому було складно зрозумiти, чи його очi блищать вiд гнiву, чи вiд здивування.
  - Тобто?
  - Як ти взагалi ¬¬ знайшла i привела сюди? Це в тисячi разiв краще, нiж якщо ти б привела того Аманзi чи простого iнсолiта! Ми вб'гмо одним вистрiлом двох зайцiв, вона ¬х вилiкуг, а ми нарештi ¬¬ спiймагмо!
  - Що?! - вiн збирагться порушити домовленiсть? Як же пiдло...
  - В чому справа?
  - Да так, нi в чому, - заспоко¬ла його вона i то тiльки через те, що, по-перше, якщо вона заперечить, то у канцлера складеться в головi, що вона пiдтримуг напiвкровних, ¬й це зовсiм не потрiбно. А по-друге, Меган вже знаг, що вiн за людина, i яка небезпека ¬й загрожуг.
  - Так як ти ¬¬ знайшла?
  - Все просто. Я не можу знайти iнсолiта, тому що я жодного не знаю, окрiм Аманзi, тому я знову звернулась до нього i запитала, хто може допомогти, а вже вiн допомiг менi вийти на не¬, сказав, що вона точно допоможе. А я готова пiти на все, аби тiльки врятувати свою матiр. Навiть на допомогу вiд напiвкровних.
  - Ти дуже вiддана сво¬й родинi, - помiтив вiн. - Але на що ти ще готова заради них? - його очi небезпечно блиснули.
  - Заради деяких з них я готова вiддати свог життя.
  - Це добре. Але перед тим, як жертвувати заради них собою, подумай, що ти живеш заради чогось бiльшого, а не щоб нiкчемно померти у боротьбi за життя членiв твог¬ сiм'¬.
  - Це менi вирiшувати, не Вам, - вiдрубала вона.
  - Дiйсно, вирiшувати це тобi. А ще тобi варто пам'ятати, що тобi на все закривають очi тiльки тому, що ти донька Анни, i я в тому числi. Я знаю ¬¬ майже з самого народження, я замiнив ¬й батька, i я не дозволю заплямити тобi ¬¬ честь.
  - А менi це навiщо? Навiщо менi псувати життя власнiй матерi?
  - Майже всi знають, що у вас не лади, якщо що - я тебе попередив. I будь добра, навчися ввiчливостi, про твою матiр i так вже розповзлися чутки, що вона не здатна нормально виховати власну доньку.
  - Чутки мене не хвилюють, - фиркнула дiвчина. Розмрiявся. Вiн хоче, щоб вона була iдеальною дитиною iдеально¬ матерi? Цьому точно не буде, вона буде робити, що хоче, говорити, як хоче, нiхто ¬¬ не зупинить. Вона нiкому не дасть так просто нею манiпулювати.
  - Вони хвилюють мене. Не позор свою сiм'ю.
  - А яка Вам справа до мог¬ сiм'¬?
  - Менi не байдуже, що буде з Анною. Вона не повинна втратити мiсце в сенатi.
  - Хвилюгтесь через це? Не варто, а не стану лiзти у вашу брудну полiтику, це без мене, - ¬й вистачаг полiтики батька, Аркл хоче, щоб вона отримала у спадок його мiсце, вже навiть став пояснювати ¬й основнi принципи, як би вона цього не хотiла. - До того ж, - додала вона, - в заповiтi матерi вказана не я.
  - Не ти, - погодився вiн.
  - Отож-бо, тодi навiщо менi туди лiзти?
  - Донька, яку обдiлила мати у спадку, може захотiти помститися i вiдiбрати свог по праву.
  - Що ж, якраз це не про мене. Мене цiкавлять багато речей, але точно не бруднi iнтриги i влада.
  - Добре, сподiваюся на це, - обережно погодився вiн i взявся за дверну клямку палати Анни.
  - Зачекайте, - Люсi притримала рукою дверi i знову ¬х зачинила.
  - В чому справа?
  - Чому Ви вирiшили взяти в полон Меган, вона ж готова безкоштовно нам допомогти. Якось не чесно виходить.
  - Скiльки ти ¬¬ знагш? П'ять хвилин? А ми ганягмося за нею вже бiльше десяти рокiв. Ти не знагш, на що вона здатна. Можливо як iнсолiтка вона не така вже й сильна, але сво¬м бiсовим переконанням вона окрутила голову вже далеко не першому еtrange. А ще... Ти хоч знагш, скiльки коштуг ¬¬ впiймання?
  - Грошi мене не цiкавлять.
  - А повиннi. Ти ж у людей жила, наших грошей не знагш, так?
  - А навiщо вони менi? - якщо вона хоч слово скаже - батько ¬й все дiстане.
  - Так ось, я так думаю, що у людських грошах ти розбирагшся краще, якщо правильно перевести, то ¬¬ смерть коштуг 25 лямiв у американськiй валютi.
  - Двадцять п'ять мiльйонiв доларiв? За не¬? - нiчого собi вони багатi, такi грошi виплачувати... Цiкаво, а скiльки дають за Макса?
  - Так. Подумай, це не маленькi грошi.
  - Я подумала. Коли ми нападемо на не¬?
  - Коли буде йти звiдси. Я вже вiдправив повiдомлення, з хвилини на хвилину сюди прибуде загiн ловцiв. А ти поки розглянь ¬¬ уважнiше, на нiй немаг жодних артефактiв, окрiм ¬¬ одягу, тим паче артефакту на перенос. Тобто пiти для не¬ буде реальною проблемою.
  - Можливо. I що?
  - Tй доведеться тiкати без телепорцiйно¬ магi¬.
  - Вона ж може використати нашу енергiю для цього.
  - Це я вже передбачив. Знагш слабке мiсце iнсолiтiв?
  - Не можуть використовувати вже сформовану магiю.
  - Нi, не те. Ти навряд знагш, але ¬м дуже тяжко об'гднати енергi¬ рiзних людей в одне закляття, а Меган Рел цього так i не навчилася. Ми можемо взяти багато наших, сильних у фiзичному бою, але слабких по силi, це ще одне ¬¬ слабке мiсце, вона не володiг анi зброгю, анi прийомами ближнього бою. I в результатi, якщо вона не знайде etrange, здатного блимнути, у доступного ¬й радiуса, а вiн не такий великий, метрiв десять-п'ятнадцять, тобто якщо я буду стояти на iншому кiнцi коридору, вона мене не дiстане, вона опиниться в пастцi i не зможе занадто довго опиратись.
  - Розумно, - погодилась Люсi. - I що, я теж зможу взяти участь?
  - Зможеш. При тобi г якась зброя?
  - Нi. Але битися я вмiю добре, - запевнила вона.
  - Ти хоч розумiгш, що менi зробить Анна, якщо ти постраждагш через мене?
  - Вiдповiдальнiсть беру на себе. Та i зi мною нiчого не станеться, вона емпатка i не стане нiкого ранити.
  - Але обiрвати життгвi потоки може запросто.
  - Знагте, заради таких грошей можна i ризикнути.
  - Можна, погодився вiн i знову взявся за клямку дверей. - А поки краще про це не думай, згадай, вона гуляг по чужих головах як по сво¬й, зараз головне ¬¬ не злякати.
  - Я знаю, - кивнула вiдьма i перша увiйшла в палату.
  
  <77>
  Як тiльки архiмаг з дiвчиною обог зайшли всередину, Меган вiдразу пiдiйшла до них.
  - Ну що? - поцiкавилася Люсi.
  - Все не так погано. T¬ резерв потрiбно заповнити, судячи з проклять, що на нiй, десь на три чвертi, але, думаю, ви це i самi знагте. Я зроблю це, але залiковувати фiзичнi рани пiсля того, як вона прийде до тями i знiмить усi закляття, я не буду, краще це зробить хтось iнший, або ж вона сама.
  - Що тобi потрiбно?
  - Донор звичайно¬ енергi¬. Життгво¬. Причому бажано, здоровий, як бик. А ще краще кiлька.
  - Добре, але пам'ятай, магiчну енергiю ти можеш взяти тiльки на Анну, - нагадав архiмаг i активував якийсь артефакт i в кiмнату ледве зайшов здоровенний амбал метри два зросту, Люсi аж по¬жилася. - З мог¬ охорони, - пояснив Аластор i кивнув, щоб той пiдiйшов ближче до Меган.
  Так у нього г ще й охорона? Нiчого собi. Але цей амбал хоч i сильний, але в магi¬ вiн явно не непереможний, занадто багато з нього не вiзьмеш, хоч вiн i вмiг блимати.
  Рудоволоса холодно оглянула того чоловiка i обережно, але дуже мiцно схопила його за руку. Вiн не пручався. Лише незадоволено на не¬ дивився, як на бруд. А вона, мiж тим всим, якщо i бруд, то дуже дорогий, так що нiчого так ¬¬ розглядувати. Це точно зайве.
  - Його енергi¬ не вистачить, - повiдомила iнсолiтка i поспiшно забрала свою руку, витираючи долоню об штани.
  - Вiзьми ще енергiю Люсi, - наказав вiн.
  - Що? Чому я? - ¬й же потрiбна ж буде якась енергiя для нападу!
  - Тому що решта донорiв ще не прийшла.
  - Добре, - обережно погодилася дiвчина i пiдiйшла до не¬.
  - Цього, думаю, вистачить, - пiдтвердила жiнка i вчепилася тепер у вiдразу двi руки.
  Люсi вiдчувала, як сили ¬¬ покидають. Хоча про що це вона? Сили? То не сили, то якась крихточка непотрiбно¬ магiг¬, якою вона майже не користугться.
  Меган забрала ¬х енергiю майже повнiстю, у не¬ так точно всю магiю etrange. На щастя, ¬й байдуже на це, у не¬ частично заповнений вiдьомський резерв, а ось etrange з охорони сильно поблiднiв i, як тiльни ельфiйка його вiдпустила, вiн сперся об стiну, намагаючись перевести подих. Ну звiсно, у нього зникла не тiльки магiчна енергiя, а й фiзична.
  Аластор похмуро наглядав за ними. Вiн ганявся за напiвкровними не один рiк, навiть спiймав i вбив кiлькох, а тут раптом до них приходить одна з найбiльш бажаних цiлей, безоружна i без свого вiрного песика, який вiчно ¬¬ витягуг. А приводить ¬¬ деяка донька його ученицi, яка крутить якiсь шашнi з одним напiвкровним. Пiдозрiло, тут нiчого сказати. Але г одне але. Люсi Дерк жодного разу не допомагала напiвкровним, не захищала ¬х до сьогоднiшнього дня, але тут ¬¬ можна зрозумiти, спочатку Меган Рел повинна вилiкувати ¬¬ матiр. До того ж для досягнення певно¬ мети нiхто не забороняв крутити хвостом перед напiвкровним, особливо якщо потiм це допоможе спiймати його на гачок. Але все рiвно за Люсi Дерк варто буде детальнiше стежити, ця мала може бути дуже небезпечною. Занадто легко зраджуг. I протиречить собi самiй. То ¬¬ грошi не цiкавлять, а щойно дiзналася суму - вже готова здати тимчасового союзника без жодних мук совiстi. Хоча поки що ця ¬¬ риса йому на руку, дiвчинка розумiг, з ким ¬й бути вигiднiше, така точно не зрадить свого хазя¬на. А ще ця ¬¬ раптова любов до грошей. Вiн ¬¬ розумiв, Анна живе не надто заможньо, можна зрозумiти бажання доньки отримати грошi, вона запросто може купити собi iнший дiм i жити окремо вiд матерi, а вона цього хоче, якщо врахувати те, що вони не ладять.
  Тим часом ельфiйка щось робила над тiлом огневички, брала ¬¬ то за плече, то за руку, клала долоню на серце i знову щось шепотiла.
  - Звiльнiть ¬¬, - раптом наказала вона нестихiйникам. Тi рiзко поглянули на архiмага.
  - Ти впевнена, що тодi вона не помре, що ти зробила все?
  - Впевнена. Tй навiть боляче не буде, це я влаштую.
  - Ну дивись, Рел, якщо з нею щось станеться, я тебе з-пiд землi дiстану.
  - А спробуйте, - хитро сказала вона, вiдьма навiть помiтила, що у не¬ смикнулись куточки губ.
  Вона всмiхнулася? Реально? Це щось новеньке, Меган майже нiколи не смiгться. Впевнена в сво¬й перемозi i могутностi? Так, вона завжди все знаг, але ж бувають випадки, якi не передбачити завдяки чужим думкам.
  Все, не час про це думати.
  - Знiмайте, - кивнув нестихiйникам Аластор i максимально приблизився до лiкарняного лiжка.
  Рудоволоса теж стояла поряд i з обережнiстю у поглядi дивилася за всим, що вiдбувагться.
  Один з нестихiйникiв повiльно провiв над тiлом огневички рукою, створений ¬м i його напарником античасовий кокон розвiявся, пiсля чого обог нейтралiзаторiв пiшли звiдти геть, а жiнка натомiсть зробила шумний вдох i спробувала пiдiрватися з лiжка.
  - Лежи, - зовсiм не наказним тоном звелiла ¬й ельфiйка. - твiй резерв зменшугться, швидше лiкуй себе, - знову срiблястий блиск ¬¬ очей, Анна опустила очi до низу, роздивилася рану, а вiдразу пiсля того вiдкинулась на подушку i заплющила очi.
  Люсi уважно стежила за тим, що вiдбувагться. Гм, Анна не стала розпутувати клубок ¬¬ прокляття, просто вирвала його з магiчного фону i вивiльнила енергiю.
  Ну, можна й так, хоча вiдьма зробила б по iншому i розвела вектори. Ефект той же, але так безпечнiше, разом з прокляттям можна вирвати щось бiльше, частину себе, а так воно просто зникне.
  Жiнка зiрвала останню властивiсть з аури, залишився лише дуже сильний вiдбиток невилiковностi на ранi, що сказати, вилiкувати ¬¬ буде складно, тепер Анна провела руками над свогю раною.
  - Розмотайте, - звелiла вона.
  Нестихiйники швидко виконали ¬¬ наказ. Жiнка провела руками над раною ще раз, вона спалахнула невеличким вогником i вигорiла, не повнiстю, рана досi була глибока, але вже не настiльки смертельна.
  Etrange знову вiдкинулась на подушки i нарештi видихнула.
  - Я вже думала, що не виживу, - зiтхнула вона. Огневичка знову розплющила очi i озирнулася. T¬ погляд зупинився на Люсi, яка тихо стояла бiля стiни.
  Раптом Меган змiнилася в обличчi, наче скам'янiла з маскою невiри. Але це тривало не бiльше кiлькох секунд, рудоволоса повернула свiй байдужий вигляд, ¬¬ очi погасли i повернули карий колiр. Ельфiйка рiзко крутнулася на п'ятках i пiшла в сторону дверей. Гм, вона ж завжди ходиила грацiозно i плавно.
  - Ти куди? - обернувся до не¬ Аластор.
  Меган так же рiзко зупинилася i повернулась.
  - Як я бачу, цiлителька у вас г, а менi немаг сенсу качати сво¬ права, аби вилiкувати з десяток дiтей i не отримати навiть слова вдячностi, - спокiйно, але з отрутою в голосi промовила вона. T¬ погляд зупинився на лежачiй etrange, ельфiйка продовжила говорити: - Я щиро сподiваюся, що Анна Дерк збагне цiннiсть життя свог¬ дитини, лiкуючи чужих, а ти, - повернулася вона до Люсi, - зробила величезну помилку i ще не раз пошкодугш про те, що попросила мене про допомогу.
  Аластор вже зрозумiв, що ¬х розкрили. I вона навiть це не приховуг, вона погрожуг Люсi Дерк. А та сто¬ть, як вкопана, перед нею i не каже анi слова. Куди подiлася ¬¬ нахабнiсть?
  Меган не стала довго чекати, просто вилетiла, гучно грюкнувши дверима.
  - Пора, - кивнув Аластор, вони вийшли в коридор, архiмаг пiшов у протилежну вiд виходу сторону, а ось Люсi залишилася стояти на мiсцi.
  Ельфiйка швидко йшла до виходу, з кожним стрiмким кроком вона наближалася до важких дерев зi старого дуба. Але раптом вона зупинилася i обернулася, вiдiйшла трохи назад, роздивлюючись чомусь порожнiй коридор без жодних поворотiв.
  Дверi розчинилися. Tх було декiлька, десь чотири-п'ять etrange. Увiшанi усiгю можливою зброгю. I зовсiм слабкi по силi.
  Меган позадкувала назад. Але наштовхнулася на того амбала, у якого забрала енергiю. Але цього разу i вiн був не один, а зi сво¬м дружком.
  - Краще здавайся, Меган Рел, тобi не вибратись звiдси.
  Та й вона сама це розумiла. Аластор звiльним коридор вiд усiх поранених i вiдвiдувачiв, ¬й нiзвiдки взяти енергiю для формування телепорту. Але i здаватися не збиралась. Вона може вбити всiх тут присутнiх. Запросто. Створити кiлькох неупокогних, щоб жити було веселiше, чому нi? Ось тiльки тут була i зворотня сторона монети. Якщо вона насмiтить, прибрати за собою вже не зможе, ритуал упокогння потрiбно проводити на мiсцi смертi, а сюди вона вже повернутися не зможе. Навiщо ¬й кiлька розгнiваних духiв за спиною? Тiльки цього ¬й i не вистачало.
  Так, що вона може зробити? Варiанти якiсь г? Вона може пробувати вiд них вiдбиватися, але надовго ¬х не вистачить. А допомогти ¬й нiкому, навiть якщо Еман прокинеться, вона залишила записку, що все добре i вона скоро повернеться, вiн шукати ¬¬ не буде.
  Може, ¬й спробувати налякати ¬х? Та нi, це погана iдея, вона впiзнала ловцiв, до них в загiн вступають лише самогубцi.
  I переконати ¬х не нападати не вийде, на них захистнi артефакти проти ельфiйсько¬ магi¬. Але ж самого початку вона розраховувала саме на це, жiнка чудово розумiла, що etrange не стримаг свог слово, аби ¬¬ спiймати, хоча тодi це ¬¬ не зупинило. А ось тепер збираються зупинити ¬¬. Не вийде. Може, вона i пацифiстка, але хто сказав, що вона не буде боротися за свог життя?
  - Як я розумiю, домовитися не вийде, - обережно сказала вона кидаючи сферу з енергi¬ природника, який занадто близько до не¬ пiдiбрався, в нього самого. Той увернувся, а решта прикликали щити, зменшивши кiлькiсть свог¬ енергi¬ бiльше нiж вдвог.
  Та нi, ¬х вона не переможе, ¬й потрiбно термiново тiкати, всi ¬¬ супротивники вже подiставали зброю, а якщо навiть вона i зможе дiстати якусь зброю, то ¬й все рiвно не виграти, який сенс, якщо вона навiть елементарних прийомiв самооборони не знаг?
  Люсi чудово бачила, що ¬й тяжко, як вона притискагться спиною до стiни, аби не отримати пiдступний удар. Але нi, ¬й нападати ще рано.
  Все, Меган бiльше не могла ухилятись. Так, це вона вмiг, це реально легко, якщо знагш, про що думаг твiй противник. Але вiчно перебiгати з мiсця на мiсце, присiдати, увертаючись вiд ударiв меча, вона не зможе, навiть незважаючи на те, що таким чином у не¬ вийшло позбутися вже трьох, вона використала стратегiю Макса i не помилилася. В результатi одного вона пiдставила пiд стрiлу, iншi двог мечникiв серйозно помилилися нападаючи одночасно, напали на не¬, постраждали самi. Це було дуже непригмно i боляче. Як для не¬ це не найкраща стратегiя, вона не настiльки холоднокровна, як Аманзi. Але ¬й таки доведеться прийняти цей виклик. Вже прийняла. Вона цього не хотiла.
  Жiнка оглянула суперникiв ще раз. У не¬ вийшло вiдбiгти трохи вiд них, ховатися - це те, що у не¬ дiйсно виходить.
  Оп, знову стрiла. Один з ловцiв був арбалетчиком, якби тiльки ельфiйка могла б до нього пiдiбратися... Але нi, це не в ¬¬ силах.
  От чорт, задумалась. Ельфiйка про-авила ще одну стрiлу, вона потрапила ¬й в лiве плече, не в серце тiльки тому, що рудоволоса смикнулась в останнiй момент.
  Вiдбиватися ставало все складнiше, тепер ще потрiбно було терпiти i бiль, рану не заго¬ш, поки не витягнеш стрiлу. Проте, навiть не зважаючи на поранення, все йшло за планом. Ловцiв залишилося четверо, один з умiннями дальнього бою, iншi три - ближнього. А ще трохи далi по коридору бiля архiмага стояла Люсi i незворушно дивилася.
  Ну все, може бойовими прийомами вона i не володiг, але давати чоловiкам по обличчю вмiг, вони самi виннi, що загнали ¬¬ в кут.
  Ельфи завжди вмiли левiтувати, це нiколи не враховугться при нападi, а вмiння часто встаг в пригодi. Не тiльки ж для медитацi¬ його використовувати!
  Жiнка максимально з урахуванням стелi пiдскочила вгору, якраз вчасно, ¬¬ щойно ледве не проткнули мечем, а тепер вона явно була вище них. Рудоволоса не стала довго думати, у не¬, звичайно, немаг одвiчно¬ жiночо¬ збро¬, каблуки вона терпiти не могла, а ось тяжку свинцеву пiдошву ельфiйка мала. Вона сама не розумiла, чому ¬й подобаються саме це тяжке шкiряне взуття зi свинцевими набiйками, навряд чи через те, що воно прослужить ¬й далеко не один рiк.
  Цей ¬¬ удар був гдиним, що вона вмiла. Еман настояв на випадок, якщо його дiвчину заженуть у кут.
  Меган не думала довго, так, це буде непригмно, так, це буде боляче, але вона хоч вiдiб'гться.
  Ельфiйка притрималася рукою об стiну i з усiг¬ сили дала крайньому etrange ногою у висок, вона вiдразу вiдчула, що життя його покинула, сто вiдсоткове попадання. Вже мертвий чоловiк вiд ¬¬ удару вiдлетiв чисто по закону збереження iмпульсу на свого напарника злiва, поки той ухилявся вiд падаючого тiла, рудоволоса продовжила, ще один удар, цього разу в нiс, третiй etrange впав непритомний на пiдлогу. Опа, знову стрiла! Тому нападаючому, який ухилився вiд трупа, жiнка, можна сказати, стрибнула на голову, вiн теж впав без свiдомостi.
  Так, залишився один.
  От чорт, у не¬ вже вся рука в кровi, так можна i вiд нестачi померти. I все крапаг на пiдлогу, залишиться купа зразкiв, тiльки цього ¬й не вистачало.
  Ухиляючись вiд стрiл, вона дiйшла до etrange з володiнням дальнього бою. Жiнка з усiг¬ сили налетiла на нього i, користуючись його розгубленiстю, вирвала арбалет з його рук. Магi¬ у нього майже не було, ¬¬ б не вистачило зараз навiть на найпростiше закляття, а на ближньому бо¬ вiн, судячи з всього цього, не розумiвся зовсiм, ось це рiвний ¬й противник, вона теж майже зовсiм нiчого з цього не розумiг, а вчитися не хоче.
  Але вбивати арбалетчика вона не стала, та i вiн, втративши свою гдину зброю, дуже швидко втiк.
  Ну все, пора втiкати. Чи знову не все так просто?
  Аластор похмуро дивився на все це. Меган Рел не володiг i нiколи не володiла жодними бойовими прийомами, фiзично була вiдносно слабкою, але щойно з'являлася навiть найменша небезпека ¬¬ життю, жiнка неначе отримувала iншу душу. Вiдчай може спонукнути до багатьох речей, навiть до насилля.
  Ще до ¬¬ появи серед напiвкровних ельфiйка була чудовою танцоркою, i, буваг, досi цим користугться. Гибкiсть, зворотливiсть, гнучкiсть, розтяжка, все це допомагаг ¬й увертатись, а якщо вона вступаг в боротьбу, то завжди використовуг саме ноги, доволi часто вдаряг об висок, вбиваючи суперника. Проте якщо звести ¬¬ у двобо¬ з дуже сильним i тренованим суперником, який знаг про цей ¬¬ трюк i може це зупинити або ухилитись, вона не висто¬ть.
  Архiмаг бiльше не мiг просто дивитися, як вона йде звiдси. T¬ потрiбно спiймати будь-якою цiною.
  - Люсi. Твiй вихiд.
  Дiвчина кивнула i не дуже швидко пiшла до жiнки по коридору. Свою гарпiю дiвчина вже вiдпустила, а мiшок покинула на пiдлозi, зараз вони будуть зайвi.
  Меган обернулася. Вона не хотiла битися з Люсi, не через те, що при таких умовах вона програг, просто iлюзiя, яка була на нiй, робила з не¬ милу дитину, i продумувати, як ¬¬ можна позбутися, вона не могла. Але зараз це необхiдно.
  Огневичка не дiставала нi меч, нi кинжал, вона ж сказала Аластору, що не маг при собi збро¬. Дiвчина прискорила крок, а потiм взагалi побiгла. Залишалося кiлька метрiв, вiдьма пiдстрибнула, збираючись виконати ногами захват. Але не вийшло, Меган знала, що вона так вчинить. Люсi повалилася на пiдлогу, пiсля цього пiднятися було тяжко, вона боляче впала. Але вона просто повинна ¬¬ перемогти.
  Думагмо загально. Чим вона бере? Тим, що знаг наступний крок суперника. Прямо як нестихiйниця. З нею потрiбно точно так же, як i з ними, нi про що не задумуватись i нiчого не планувати.
  Випад, удар, а вона знову увернулася. Та нi, ¬й просто пощастило.
  Дiвчина рiзко присiла i виконала пiднiжку, ельфiйка пошаткулася, а коли огневичка ¬¬ ще й штовхнула, то впала, а Люсi ще й навалилася на не¬ зверху. Все, у не¬ вийшло, причому дуже швидко. Вона повернула голову до архiмага i радiсно кивнула, той теж був задоволений, малявка Дерк спiймала ¬¬, зробила всю роботу, причому таку, яку не змогли зробити професiонали. А вона здiбна. I може ще дуже йому знадобитися.
  Вiдьма повернулася до Меган, рудоволосiй було не зручно ¬¬ тримати, навiть боляче, вона досi не змогла вийняти стрiлу. Але ту дiвчина ¬й пiдморгнула i знову вiдвернулася. Все, пора звiдси ушиватись.
  Ельфiйка блимнула, пiдпаливши магiчним вогнем пiдлогу там, де була ¬¬ кров. Блимнула i позбулася непригмностей завдяки вiдьомськiй магi¬. Аластор завмер. Вона просто зникла? Нi, ну це просто смiшно! Вона була у нього в руках! Але бiльше всього цiкавить саме не це, а той факт, що блимнула вона через вiдьомську магiю, звiдки в ¬х астралi у захищеному мiсцi з'явився вiдьмак? Чи навiть вiдьма, та енергiя скорiше за все була жiночою.
  Та нi, ¬х тут бути не може. Всьому цьому г повнiстю логiчне пояснення, зараз набагато сумнiше в цiй ситуацi¬ те, що напiвкровна втекла.
  - Що це було? - Люсi шокованими очима глянула на нього. Та нi, вона знаг, що це було, але вона ж граг невинну овечку. I просто загасити свог ж полум'я вона не може, дiвчина скинула свiй явно безсмертний плащ, iлюзiя показувала одяг рядового вогнного, i почала бити тканиною по пiдлозi, проте це було марно, аж поки з пiдлоги не зникли повнiстю всi слiди кровi Меган, видно, це було закляття, а не просто вогонь. Розумно.
  - Вона втекла, - зi злiстю в голосi константував Аластор.
  - Як так? Поряд же зовсiм не було джерел магi¬, тим паче вiдьомсько¬! - робимо вигляд, що вона майже нiчого не знаг про способи iнсолiтiв отримати енергiю.
  - А це не обов'язково. Якщо перед цим вона вбила якусь вiдьму, то вона могла запросто приватизувати ¬¬ енергiю.
  - Але чому тодi вона настiльки довго з цим тягнула?
  - Не знаю.
  Люсi не стрималася i голосно позiхнула.
  - Йди, ти втомилася, тобi треба виспатись.
  - Нi, я залишуся бiля матерi.
  - Нi, йди. Тобi ще допомагати органiзовувати похорон Руслана Малет.
  - Так.
  - Йди, виспись, тобi не завадить. У тебе була нелегка нiч.
  - Добре, - дiвчина знову взяла фамiльяра на плече, вiдкрила портал i зникла. Але йти спати поки що не збиралася.
  Люсi з самого початку, як тiльки дiзналася про те, що архiмаг не стримаг свог слово, чiтко продумала, як ельфiйка зможе пiти. Вона вже казала, що ¬¬ не цiкавлять грошi, що може змiнити озвучення суми, хоч i велико¬?
  Вiдьма знала, що Аластор пiде на все, аби тiльки ¬¬ впiймати, за якусь чверть години вiн добився того, що etrange повнiстю звiльнили головний коридор i прилеглi до нього кiмнати, а також встиг викликати цiлий загiн ловцiв. Ось тiльки i ельфiйка була не настiльки проста, тому Люсi з самого початку передбачила, що Меган позбудеться всiх нападаючих, i тодi у канцлера не залишиться вибору i вiн спустить ¬¬ з ланцюга. А далi все як по маслу, вона перемагаг напiвкровну, головне, щоб це не виглядiло награним, а рудоволоса зникаг за допомогою магi¬ з ¬¬ вiдьомського резерву. А також краще, щоб Аластор повiрив ¬й, що ¬¬ зацiкавили грошi. I вiн, здагться, повiрив, ось тiльки вiдьми нiколи не зраджують сво¬х. Вона просто його обманула. Краще здаватися корисливою дрянью, анiж нею бути. Дiвчина б нiколи не зрадила б свого союзника.
  Вона з'явилася в штабi напiвкровних, Гарсiя вiдразу злетiла i всiлася на бильце одного з крiсел, а ось ельфiйка вже сидiла у ваннiй кiмнатi i намагалася витягнути стрiлу.
  - Меган, - тихенько, щоб не розбудити Емана, постукала Люсi в дверi.
  - Заходь, - почувся звук замка, i здорова, проте окровавлена рука жiнки привiдчинила ¬й дверi.
  - Ти як? - огневичка зайшла до не¬ i зачинилася на замок.
  Меган сидiла на крагчку ванни i намагалася змити кров з рани, не гiгiгнiчно, але витягнути дерев'яшку з тiла вона поки що не могла, та i знати сорочку теж, ¬¬ рiзати доведеться.
  - Сама бачиш.
  - Вибач, я не повинна була тебе в це втягувати.
  - Ти нi в чому не винна, я сама на це погодилась.
  - Зараз ми тебе швидко пiдлатагмо, нiхто i не дiзнагться, - вiдьма наблизилася до не¬ i роздивилася рану. Нда, кровi буде дуже багато. - Зараз буде боляче, - дiвчина надавила на стрiлу телекiнезом, вона вилетiла з рани i тимчасово застигла у повiтрi. Так, вона була права, фонтан кровi бриснув на всi сторони. Але лiкувати ще рано. Не можна лiкувати те, про що не знагш.
  Огневичка роздивилася стрiлу. Гм, Меган дуже i ще раз дуже пощастило. Звичайна, нiяк не проклята, не отругна. Все нормально.
  - Все добре, - заспоко¬ла дiвчина жiнку, зiбрала якомога бiльше енергi¬ i пiдлiкувала ¬¬ рану.
  Tй досi тяжко дагться зцiлення. Долiкувати до кiнця не вийшло, залишилася глибока рана, але вона вже не кровоточила i плече не було пробите наскрiзь.
  - Долiкуй сама, я вже не можу.
  Ельфiйка використала ¬¬ енергiю i остаточно заго¬ла рану.
  Люсi видихнула i сiла на крагчок ванни бiля не¬.
  - Вибач, що вплутала, - ще раз повторила огневичка.
  - Люсi, ти нi в чому не винна. Це не вiд тебе залежало. До того ж без тебе я б не врятувалася.
  Вони замовкли. Казати було нiчого.
  Але тут вiдьма дещо згадала.
  - Меган.
  - Що?
  - Те, що ти менi сказала... Ти говорила серйозно? Чи це була просто гра перед etrange?
  - Нi, я казала навiть дуже серйозно.
  - I що ти мала на увазi? Чому я пошкодую? Що ти знагш?
  - Думки деяких людей трохи, гм, непригмнi, - обережно вiдповiла ельфiйка.
  - I чи¬ то були думки? Анни? I про що вона подумала?
  - Тобi краще про це не знати.
  - Розкрила одну карту, тепер показуй всi.
  - Зрозумiй, я не маю право розголошувати чужi думки i цим самим змiнювати саму Долю.
  - Але чому ти думагш, що я пошкодую про свiй вибiр? Ти ж не знагш, що буде далi.
  - Повiр тiй, хто вдвiчi старша тебе, повiр могму життгвому досвiду, твоя мати принесе тобi тiльки бiди.
  - Але вона моя мати. Тут нiчого не зробити. До того ж... Я ¬¬ донька. Вона не зможе менi нашкодити.
  - Як знагш, я тебе попередила. Тобi час, я хотiла б вiдмитися.
  - Я зрозумiла, бувай, - Люсi вийшла з ванно¬ кiмнати, забрала свою птицю i поспiшно покинула штаб. Tй дiйсно вже час. Труп Руслана досi лежить у тiй неблагополучнiй долинi. Але що ¬й робити далi? Так, його треба термiново поховати, але як так, серед ночi розбудити Мей i розповiсти про смерть батька? Ще ж i пiвроку не пройшло зi смертi ¬¬ матерi.
  Нi, так не можна, це не правильно. Розбудити серед ночi сироту з поганими вiстями? Нi.
  ¦ кращий вихiд.
  Вiдьма блимнула, аби забрати тiло Руслана, добре, що в горах дуже холодно, та i день був не жарким, тiло ще не почало гнити i розкладатися, а птахiв на таких висотах не побачиш. Огневичка забрала звiдти його тiло, перенесла в дiм Дерк, у розкiшний магток Малет в центрi Люсi пiти не наважилася, по-перше, вiн зараз безлюдний, по-друге, вона була там лише одного разу i бiльше не поверталася, а по-третг, у величезному домi, про який вона майже нiчого не знаг, немаг сенсу залишати труп, його там навiть не знайдуть.
  Дiвчина ледве вiдволокла тiло у вiтальню, все ж таки вiн дуже тяжкий, а вона надто втомлена, i вклала його на диван. Так, робимо похмурий i сльозливий вигляд i згадугмо, де кiмната Кра¬. Це найкращий варiант.
  Люсi тихенько пiднялася на другий поверх, пройшла майже в кiнець коридору i так же тихо зайшла у дверi кiснати ¬¬ тiтки.
  Який тут безлад... Прямо як у не¬, коли ¬й лiньки прибирати кiлька днiв.
  Вiдьма пiдiйшла до лiжка i перевела подих. Все, не можна вiдступати, вона повинна це зробити.
  
  <78>
  Люсi обережно пiдвела руку до плеча Кра¬. Вона досi вагалася. Але все правильно, вiдступати не можна. Дiвчина цiлеспрямовано торкнулася плеча тiтки, а коли та не прокинулася, взагалi стягнула з не¬ покривало. Жiнка миттгво прокинулася i сiла.
  - Анна? Що ти робиш? Тьфу ти, Люсi, ви дуже схожi. Що сталося, чому ти тут?
  - Края, - напiвкровна почала важко, видихнула i сiла поряд iз нестихiйницею на лiжко. Байдуже, що руки у не¬ в кровi, про це вона поки що не думала.
  - Що сталося? - ще раз запитала вона.
  - Минуло¬ ночi мене i Руслана вiдправили на важливу розвiдку. Але на нас напали.
  - Так, говори, що було далi.
  - Анна дiзналася про це першою, прийшла до нас, ми вiдбивались.
  - I? З нею щось сталося? Я що, повинна це з тебе клiщами витягувати?
  - Вона зараз в госпiталi, але все добре, ризику для життя немаг.
  - То чому ти така хмура? Все ж обiйшлося!
  - Не все, - рiзко обiрвала ¬¬ вiдьма. - Руслан загинув.
  - Що?!
  - Його шию пробила стрiла, його труп зараз лежить у вiтальнi. Ти не знагш, так?
  - Я майже не бачу вiдьмакiв чи будь-що, що з ними пов'язано.
  Точно, Края же вважагться майже позором ¬¬ матерi. Вiта Дерк була просто дивовижною, жiнка-артефакторка, яка гдина здатна чiтко бачити iншi магiчнi народи, бiльше цим даром не володiв нiхто, навiть ¬¬ донька. Хоча Края була далеко не слабкою, це вмiння не успадкувала, тож точних передбачень щодо вiдьмакiв, причому без так званих слiпих плям i мутних образiв, etrange отримати точно не могли. В кiнцi кiнцiв сила нестихiйницi заключагться саме в тому, щоб бачити те, що ще не сталося, видiляти з загально¬ картини найбiльш необхiдну iнформацiю, а ще розрiзняти не тiльки знайомих, а i зовсiм чужi, незнайомi обличчя. А ось це найбiльш тяжко. Саме тому Люсi i була спокiйна щодо нестихiйникiв, вiд них загроза викриття мiнiмальна. Побачити ¬¬ вони не в силах, причому нi вiдьмаки, нi etrange, оскiльки вона напiвкровна i не вiдноситься до жодного з них. Дiвчина ще мала, у астралах з'явилася не так давно, на прийоми ходила i взагалi з кимось знайомилася тiльки разом з батьком, а ось Анна в гостi задля власних цiлей не ходила, хоча ¬¬ i чекали точно у будь-якому домi, але знайомств у свiтi etrange навiть незважаючи на все це у ¬¬ доньки було явно немало, особливо пов'язаних з вогнними дiями. Але всi вони, тобто тi, хто залишився в живих, бачили лише маску, не ¬¬ обличчя, ¬¬ запросто можуть i не впiзнати. Зараз гдина небезпека з цього боку - Края, вона i жива, i бачила ¬¬ без iлюзi¬, хоча всьго кiлька днiв i це було кiлька мiсяцiв тому. Треба сподiватися, що вона вже призабула ¬¬ справжнiй вигляд, а якщо нi, то все рiвно за цi кiлька мiсяцiв огневичка сильно змiнилася, причому вiдбулися не тiльки певнi змiни в характерi, змiнилися деякi риси обличчя, проте все ж таки щодо цього хвилюватися варто.
  А ще ¬й потрiбно притримуватися певного спектаклю.
  - Рея каже, що мене не бачить. Чому, я ж теж etrange.
  - Не знаю, я теж не бачу. Може, це Анна, коли ти була ще зовсiм мала, так прокляла тебе, аби заховати? Хоча до зняття ¬¬ прокляття i ще трохи пiсля цього вона тебе ще хоч якось бачила, прокляттям таке не поясниш, хiба що хтось наклав нове, - задумалася вона, але вiдразу i кинула цю справу: - Я не знаю. Руслан у вiтальнi? - перепитала вона.
  - Так, я поклала його на диванi, не схотiла залишати на пiдлозi.
  - Правильно зробила, з мертвими так не можна, вони тепло i турботу люблять, - Края пiдiрвалася з лiжка i рванула спочатку в коридор, а потiм вниз по сходах в однiй тоненькiй нiчнiй сорочцi. Люсi теж встала i побiгла за нею, але не так швидко, ¬й хотiлося спати. Як же ¬й добре було, поки вона була у короткочаснiй вiдпустцi. Вже так не буде, знову бо¬, знову безсоннi ночi, знову боротьба.
  Коли огневичка остаточно спустилася вниз, ¬¬ тiтка вже щось робила над тiлом повiтряника. Часовий кокон? Щоб зберегти тiло? Вона таке влашувати не додумалась. Розумно, тiло надовго збережеться.
  - Запали свiтильники, - скерувала ¬¬ Края. Це зрозумiло, не дуже зручно робити щось у темрявi, навiть якщо через вiкна доходить свiтло мiсяця.
  - Ееее..., - стоп, навiщо говорити нестихiйницi, що ¬й опорожнили резерв, якщо можна запалити ¬х iншим шляхом? - Секундочку. - дiвчина залiзла в свiй мiшок, тепер вона з ним не розлучалася, як, в принципi, i з Гарсiгю, хоча пiд час бою ¬х обо¬х доводилося залишати в сторонi, а ¬й це не дуже подобалося, хоча його видно не було, все ж таки неспокiйно за сво¬ речi, а битися з важкою сумкою за плечима - не найкращий варiант, ¬й вистачало i меча, якого минулого разу використовувати не довелося. Проте г i добра сторона, нiхто не бачить нi Гарсi¬, нi мiшка, птаха запросто приносила ¬й покинутi десь речi, хоча пiд час навiть найлегшо¬ боротьби трималася зовсiм поряд, що, якщо щось пiде не так? Все правильно, так i повинно бути. Макс теж носить артефакти, хоча у нього там немаг збро¬ i бiльшо¬ половини, яку носить вона, тому i мiшечок зовсiм невеликий, по-перше, у них рiзнi можливостi, у разi закiнчення резерву iнсолiт використаг супротивника, а ось ¬й доведеться ви¬зджати на них, а по-друге, офiцiйно рiвень ¬¬ сил просто мiзерний, i при etrange вона просто не може користуватися всiми сво¬ми вмiннями i навичками, приходиться користуватися якби чужою магiгю. Tй дуже щастило в тому, що жодний уряд не зможе заборонити артефакти навiть вiд ворожого народу. Тому те, що вона знову скористалася вiдьомським артефактом для освiтлення кiмнати i розпалювання камiну. Була доволi холодна нiч.
  - Потрiбно сказати Мей, - вiдьма сiла у крiсло в темному кутку.
  - Так, треба. Я навiть не знаю, як це зробити, - клас, вона теж не знаг! - Але точно не зараз, хай поспить. Зараз потрiбно розiслати повiдомлення про це i влаштувати похорон на пiслязавтра.
  - На пiслязавтра?
  - А навiщо чекати? Зараз вогнний час, неспокiйно, якраз.
  - А ти встигнеш все пiдготувати?
  - Що тут готувати, його мiсце на кладовищi вже готове поряд з Вiолою.
  - А поминки? Вiн був багатим, можна це дозволити.
  - Люсi, я повторюю, зараз вогнний час, не до цього.
  - Це я розумiю. Просто... А не можна влаштувати похорон на завтрашнiй вечiр, чи араще в обiд?
  - Хочеш якнайскорiше його поховати? Чому?
  - Ну, знагш, душа неприкаяна ходить...
  - Душа? Не смiши, - що ж, тiтка ставиться до цього байдуже.
  - Так можна?
  - Тобi це реально настiльки потрiбно?
  - Так.
  - Добре, можна i на завтра. Спочатку я теж так подумала, це навiть краще, хто знаг, що буде через день, але потiм згадала про Мей... Як ¬й буде, життградiсно прокинутися зранку, але раптом дiзнатися про смерть батька i вже одягатися на похорон? Якось недобре виходить.
  - Нiчого страшного, це вiйна, ми не в змозi врятувати тих, хто повинен був померти.
  - Ти хоч i права, але жорстока. А як би було тобi, якби ти втратила Анну?
  - Тодi б я зiбралася, вибила разом зi всiма спогадами останню дурь з голови i просто б жила далi.
  - Ти так думагш? Що ж, ти просто ще нiколи не втрачала близько¬ тобi людини.
  А дiйсно, не втрачала. Вбивала - так, але не дуже розумiла, як це, когось втратити. Що ж буде, якщо Анна пiде з життя? Вiдчуг чи вона хоч би щось, хоча б iскорку болю втрати? Ось цього вона сказати не могла. А Аркл? Що ж буде, якщо загине вiн, до того ж доволi часто його фрази змушують ¬¬ про це задуматись. Боляче точно буде, це стане для не¬ абияким ударом. I взагалi, краще про це не думати.
  - Не втрачала, - тихо i задумливо сказала вона, дивлячись, як грайливо рухаються язички полум'я в камiнi. Як же хочеться спати...
  Люсi не помiтиля, як заснула, а Края не стала ¬¬ будити. Дiвчинка втомилася, хай перепочине. Тому цю нiч, тобто ¬¬ рештки, вiдьма проспала скрюченою на крихiтному крiслi у фактично ненависному ¬й будинку. Хоча б тому, що тут жили не надто пригмнi ¬й родичi. А ще можна сказати, що виспалася вона явно не ахтi, коли вона встала, то в не¬ ледве розiгнулася спина, а шия болiла так, що огневичка майже не могла нею рухати. Ось що значить: заснула сидячи на незручному крiслi.
  Кра¬ досi сидiла поряд i копалася в артефактi зв'язку.
  - Доброго ранку, - недбало кинула вона.
  - Не дуже вiн то добрий, - огневичка пiдiйшла ближче. - Що робиш?
  - Органiзовую похорон, вiн буде зовсiм малолюдним, бiльшiсть його друзiв з тих, що я згадала, зараз дуже зайнятi, майже нiхто не зможе. Окрiм нас прийде ще чоловiк так десять.
  - Шкода. Проте це на краще. Мей ще не покидалася? Скоро дев'ята.
  - Нi, ось-ось прокинеться.
  - I як ти скажеш ¬й про це?
  - Не знаю. В минулий раз Мей сама бачила, як померла Вiола, говорити не довелося, а зараз...
  - Ходiмо, - Люсi пiшла нагору. Та скiльки можна спати, не вона ж лягла о другiй ночi з серйозно неповним резервом.
  - Зачекай, а що, як вона спить?
  Вiдьма зайшла у кiмнату повiльно, о, а ¬¬ сестричка вже не спить. Розчiсугться на лiжку.
  - Люсi? - не повiрила вона. Ну, так, огневичка бачиться з нею частiше на полi бою, анiж у них вдома. Так, з яко¬сь сторони це i ¬¬ дiм, хоча саме тут дiвчина б жила в останню чергу.
  - Так, вибач, що вриваюся, - Люсi трохи вiдiйшла вiд дверей i схрестила руки, а вiдразу за нею вбiгла Края.
  - А, ти вже встала?
  - Так. Збиралася спускатися.
  - Зачекай, - нестихiйниця сiла бiля не¬.
  - Що сталося? - схвильовано запитала дiвчина. Нiчого дивного, родички ведуть себе дуже пiдозрiло.
  - Мей, розумiгш, - почала Края, - Доля не завжди буваг справедливою, а ми не можемо ¬¬ змiнити.
  - Або ж просто не хочемо, - подумала Люсi, якби вона захотiла його врятувати, то все могло б скластися по iншому. Проте в голос не сказала нiчого.
  - До чого ти ведеш? - природничка нiчого не розумiла, - При чому тут Доля?
  - Люсi i твiй батько вчора були на розвiдцi, але на них напали. Твiй батько загинув.
  - Що?!
  Дiвчина пiдiрвалася з лiжка, гребiнець випав у не¬ з долонi.
  - Це життя, - огневичка пiдiйшла ближче. - I зараз iде вiйна. Нiхто не знав, що так буде, - хоча нi, вона якраз знала.
  Мей люто на не¬ подивилася. Вона так спокiйно про це говорить. Нi, ¬¬ батько не мiг померти. Це неможливо.
  - Ви жартугте? - схоже, вона не хоче вiрити. - Це зовсiм не смiшно.
  - А я i не смiюсь. Труп лежить у вiтальнi, - Люсi продовжила бути урiвноваженою i холодною.
  Мей поблiднiла i вибiгла з кiмнати, а Края притисла вiдьму до стiни.
  - Да як ти можеш, в тебе серце г, дiвчинка залишилася сиротою!
  - Немаг, - вiдьма подивилася на не¬ доволi скептично i з-пiд лоба. Нi, з яко¬сь сторони ¬й було шкода свою кузину, але ¬¬ жахливо бiсило те, що вона з самого дитинства жила у магiчному свiтi, не мала жодних проблем, а коли вони зустрiлися, то природничка була такою крутою, корчила з себе незрозумiло що, але огневичка ¬й дiйсно заздрила. Вона народилася нормальною, ¬¬ чекаг щасливе життя, а що чекаг ¬¬? Смерть? I яка, хоробра в бою, чи жалюгiдна на стратi? Але заздрила ¬й дiвчина по-чорному, так i хотiлося хоч трохи пiдпсувати ¬й життя. В принципi, як i Ре¬. Проте без серйозно¬ шкоди, все ж таки родички. Тому Люсi б не стала вбивати Руслана, а ось познущатися над його донькою через це - чому нi?
  Заздрiсть - велика сила, а часто ще й з дуже жахливими наслiдками.
  Та скiльки можна ¬¬ притискати?
  Вiдьма з усiг¬ сили, проте без магi¬, штовхнула свою тiтку, вона пошатнулася, вiдступила на кiлька крокiв i люто подивилася на не¬.
  - Вибачай, менi було боляче, - без розкаяння в голосi буркнула вона i вийшла з кiмнати.
  Нестихiйниця пiшла за нею.
  Звiдки у мало¬ така сила? Начебто штовхала без магi¬, а в звичайному немагiчному бою вона одного рiвня з Регю, донька ¬й про це казала, а вона не настiльки вже й сильна. Як так, може, це вона слабка, або ж сонна? Та нi, в бою наче нормально. Чи, може, це вона просто стала сильнiша? Та нi, вона зовсiм не здагться сильною чи навiть мiцною, бiльше схожа на невинну квiточку, прямо як Анна. Ось тiльки характер зовсiм не сходиться iз зовнiшнiстю. Холодна, самовпевнена, жорстока... або ж просто не в настро¬. Або чомусь недолюблюг Мей. З чого це? Потрiбно буде сказати Аннi, природничцi зараз не до суперечок, хай втихомирить свою дитину.
  Коли Люсi зайшла у вiтальню, ¬¬ кузина вже лила сльози над тiлом.
  - Та досить плакати, - фиркнула вона. - Краще одягайся на похорон.
  - Та що ти робиш?! - гримнула на не¬ Края, пiдiйшла до Мей i мiцно ¬¬ обняла. - Не плач, - прошепотiла вона.
  - Сьогоднi похорон?
  - Так. Я вже все влаштувала.
  - А де Анна, чому не тут?
  - Вона в госпiталi ¬¬ поранено, - Люсi знову заговорила рiзким голосом. Навiщо не знала, але продовжувала гримати на кузину.
  - Заткнися! - прикрикнула на не¬ нестихiйниця i пiдтвердила ¬¬ слова: - Все вiрно, Анна поранена, вона теж була тодi там. А ти, - тiтка знову повернулася до Люсi, - йди геть, поки не пiзно, похорон о другiй на кладовищi, не смiй запiзнитися. I знайди собi бiльш пiдходящий одяг.
  Дiвчина тiльки всмiхнулася i увiйшла в портал. Вона вмiг доводити до сказу.
  Огневичка не задумувалась, куди вiдкривала портал, тому опинилася у себе вдома, у будинку в горах. Похорон о другiй? У не¬ ще г час на незакiнченi вчора справи. I це не повiдомити Аннi про поховання, вона ще надто слабка, рана заго¬ться ще не скоро, вставати ¬й ще не можна, а резерв вiдновиться тiльки через кiлька тижнiв у кращому випадку. I поки що Люсi не могла сказати добре це, чи погано.
  Tй потрiбно домовитись про дещо з Максом. Може, вiн ¬¬ i образив, але якщо добре подумати, Меган теж почала плескати отрутою, коли залiзла в голову до ¬¬ матерi. Це не спроста, а його можна зрозумiти. Вона ж так i не дiзналася, про що вони знають. Хоча поговорити ¬м треба зовсiм не про це.
  Вiдьма блимнула i пройшла до штабу напiвкровних. А його тут немаг. Tх якось небагато, немаг, Сильвi¬, Власа i Меган, решта сидить i щось чекаг.
  - А, Люсi, - зацiкавленим голосом звернувся до не¬ Марат. Вiн що, зiбрався до не¬ кле¬тись? На неповнолiтнiх потягнуло? Ось тiльки на не¬ це не дiг.
  - I тобi здоров, - дiвчина пройшла до них i теж всiлася. - Що вiдбувагться, де решта наших?
  - Пiшли на розвiдку по астралам, - Крiс повернувся до не¬.
  - А Макс?
  - Пiшов з Меган, я не можу, це повинен бути iнсолiт, - пояснив Емануель, встав i почав нервово ходити з кутка в куток. - Tх всiх вже дуже давно немаг.
  - Може, щось сталося? Може, краще вiдправити пiдмогу?
  - Рано, у нас умова про пiдкрiплення пiсля трьох годин, ще г час, - ельф продовжував ходити по штабу. Настiльки хвилюгться за свою дiвчину?
  - Люсi, у тебе щось сталося? - Крiс думав рацiональнiше. - Ми можемо чимось допомогти?
  - Нi, менi термiново потрiбен Макс, г важлива розмова.
  - Будеш чекати тут?
  - А де ще?
  - Ну так, згоден.
  Занадто довго чекати не довелося, хвилин через п'ятнадцять повернувся похмурий Влас i кинув два пакети на стiл, а ще через пiвгодини з'явилася Меган. Проте без Макса. I вона теж поклала конверти. Ось так все вiдбувагться? Вони спочатку приносять конверти, а потiм вiдкривають i аналiзують iнформацiю?
  Гм, це ж так ненадiйно, передавати завдяки паперам. А якщо того напiвкровного спiймають, тодi ж погане буде не тiльки йому, вони спiймають i iнформатора. Але це ще не все, пiсля цього можна одним махом вбити кiлькох напiвкровних, iдеальна пастка, особливо вiд ельфiв. Вони запросто можуть пiдмiнити конверти, поставити на свою жертву маячок i змусити повiрити, що нiчого не змiнилося i розвiдка пройшла без проблем. Тодi вiн повернеться в штаб, який тепер можна буде запросто вичислити, а коли напiвкровнi вiдкриють конверт, вiн просто банально вибухне, забравши життя кiлькох смертних. I як магiчнi народи ранiше до цього не додумались?
  Гм, але що з цим можна змiнити? Якi г варiанти? Iнформатори будуть вiдправляти вiдразу в штаб? Не варiант, занадто небезпечно давати доступ тим, кого можуть так легко вичислити i спiймати, особливо якщо за ними ведеться стеження. Нi, не всi iнформатори знаходяться пiд ризиком викриття, але доволi пiдозрiло, якщо хтось щотижня в певний час щось вiдсилаг у невiдомому напрямку, а якщо добре перевiрити, то у незрозумiлий, штучно створений i чудово захищений астрал. Tх вiдразу вичислять.
  Так, ще можна спробувати, щоб всi iнформатори залишали пакети в якомусь певному мiсцi астрала, але це ж теж входить в термiн дивно¬ поведiнки, теж варiант не найкращий.
  Все, iде¬ у не¬ скiнчились. I як не крути, а все рiвно щось виходить не так. Поки що вона не знаг, як можна убезпечитись вiд всього цього. Чи... Секундочку...
  - Народ! - дiвчина окликнула всiх присутнiх у штабi. - А вам не здагться, що i так занадто ризиковано приносити сюди конверти, а тим паче ¬х тут вiдкривати?
  - Люсi Тенебрiс, - скептично пiдняв брови Влас. - А ти не помилилася з тими, кого вирiшила вчити?
  - Не помилилася, - огризнулася вона. - Я серйозно. А якщо це буде небезпечно? Що, якщо такий конверт принесе ¬хня нова криса з попередньо промитими мiзками?
  - Ми знагмо про таку можливiсть, Люсi, але тут нiчого не зробиш, - розумiючи подивилася на не¬ Меган.
  - Дещо можна. Чи можна якось визначити, виявити втручання за допомогою ельфiйсько¬ магi¬ чи магi¬ безсмертних?
  - Не можна, - обрубала ельфiйка. - Якщо не робити з жертви повну ляльку, а втрутитися лише в певнi моменти, то зробити це майже неможливо.
  - Але ж це майже! Яка буде рiзниця?
  - При ставленнi запитань на тему того, про що тебе змусили забути, тво¬ очi стануть склянi, неначе пiд час гiпнозу.
  - Так я не розумiю, чому ви не запитугте про це кожного, хто приносить якiсь папери? Чому не перевiрягте, що вiн принiс, до ¬х вiдкриття?
  - Ми перевiрягмо всi конверти! - рявкнув Влас.
  - Твог слово нiчого не значить, демоне, це ж ти ¬х принiс!
  - А що значить твог, малявко i парано¬чко?
  - Фу, як грубо, - фиркнула дiвчина i пiдiйшла до нього впритул. - Тобi скажи менi, Власе, чи нападали на тебе сьогоднi?
  - Нi.
  Чистий i суворий погляд, рiзка вiдповiдь. В його спогади точно не втручалися i в голову йому точно нiчого не вкладували.
  - А ти, Меган? Не вiдбулося чи з тобою чогось незвичного?
  - Нi. Все добре.
  I вона теж чиста. З ними все впорядку.
  - Переконалася? - гаркнув розлючений Влас.
  - Цiлком, - Люсi вiдреагувала спокiйно. Тепер вона хоч знаг, що цi двог повнiстю безпечнi.
  - Власе, сядь, ти же знагш, що вона цiлком i повнiстю права, наша система м'яко кажучи не досконала.
  - Всi це знають, але чому вона лiзе?
  - А нiчого, що я теж тут стою? - нагадала про себе вiдьма.
  - Досить, - янгол стукнув кулаком об край столу, ¬й здалося, чи шматок дерева реально вiдвалився? - Тьфу ти, давно казав, що нам потрiбен мiцнiший стiл.
  Все ж таки зламав. Сильний вiн, дерево було мiцним.
  - Не потрiбно сваритися, - продовжив Крiс. - Люсi, це, звичайно, розумне рiшення запитувати про таке, але якщо б на них реально б напали в дорозi, то було б вже пiзно щось запитувати, папери вже тут, а якщо на них був би маячок, то нас би вже знайшли i напевне вбили, тому навiть тут немаг сенсу щось перевiряти.
  - Шансiв немаг, - зiтхнула дiвчина.
  - ¦. Що вони вiдiб'ються. Саме тому з Меган ходив Макс, саме на такий випадок.
  - Ясно, а де вiн?
  - Хто?
  - Макс.
  - Вiн довiв мене до порталу, я увiйшла, а вiн кудись блимнув, - розповiла Меган.
  - I ти не знагш куди? Ось тiльки не треба це говорити, ти завжди все знагш.
  - Та знаю я. Вiн знову поперся на те кладовище, ми тут усi вже дивугмося, як etrange досi не влаштували там на нього засiдку, - задумливо повiдомила вона.
  - Ясно.
  Так, значить.
  - Тодi я, мабуть, пiду.
  - Йди, - послав ¬¬ Влас i вiдiйшов до свого особистого крiсла. Ця мала забагато на себе бере, плювати, що обдарована. Донька великих батькiв. Пф, одним прiзвищем повагу не заслужиш. Проте ¬¬ дi¬ змушували його думати, що вона варта хоч маленько¬, але поваги. Вiн завжди поважав непокору i незламнiсть. Його Карiн була саме такою. I дуже шкода, що вона так з ним вчинила.
  - Пiду, - фиркнула мала Тенебрiс i увiйшла в портал. Як же вiн ¬¬ вже дiстав свогю самовпевненiстю i нахабством, причому по вiдношенню саме до не¬, до iнших напiвкровних вiн не чiплягться. Чому вона, тому що вона, фактично, тiльки у них з'явилася? Якщо вiн недолюблюг протилежну стать, то це ж ще не причина, аби знущатися над нею. До того ж хто сказав, що вона дасть себе так просто образити? Нiколи!
  Але цього разу Люсi таки пiшла. Tй потрiбно переговорити з Максом, а зробити це бажано сам на сам, до похорону Руслана. З Власом посваритися можна i наступного разу, вiн до цього охочий. Хоча якщо подумати, то особистiсть з нього якраз нормальна, в усякому випадку краща, нiж з ¬¬ матерi.
  Напiвкровний iнсолiт дiйсно був на кладовищi, прибирав бур'ян з могили. Вiн настiльки любив свою матiр, що ходить сюди тричi на тиждень? Наскiльки ж вони були близькi? Мабуть, дуже, а то батька ж у нього не було, за його життя нiхто так i не дiзнався, що у нього г незаконно народжений син, тiльки пiсля смертi.
  Вiдьма пiдiйшла до хлопця i сiла на лавку поряд, Макс пробiгся по нiй очима.
  - Привiт. Ти впорядку? - вiн досi вiдчував себе винним, що вiдмовив ¬й. Результату жодного, Анна вижила, а Люсi просто довелося побiгати, а ще пiдставити пiд ризик ельфiйку. Негарно вийшло.
  - Так.
  - Лу, ти вибач, що я вiдмовив тобi в допомозi, менi не варто було.
  - Та нiчого, я впевнена, у тебе було достатньо вагомих причин.
  I все рiвно з ¬¬ голосу вiяло холодком.
  Хлопець похилив голову, вона таки не пробачила.
  - Вибач, - повторив вiн.
  - Нiчого, все, забули. Зараз не до цього, нам потрiбно серйозно поговорити. Котра година?
  - Близько пiвдня, а що?
  - Нiчого, просто скоро тут буде похорон Руслана.
  - Ти швидко впоралася, але все одно ризикугш.
  - Я не про це хочу поговорити, - перебила вона його.
  - А про що тодi?
  - Максе, я думаю, що, починаючи з сьогоднiшнього дня, нам краще не бачитись, а тобi взагалi пiти з загону i бiльше не втручатися у цю вiйну. Вибачай, але це необхiдне рiшення, - обрубала дiвчина. I ¬й було далеко не так просто це йому сказати.
  Ми часто так бо¬мося ранити серце наших близьких, а це все рiвно стагться, ми можемо навiть не помiтити, як це станеться. А деякi рани не загоюються. Дуже часто наш бiль залишагться з нами назавжди.
  
  <79>
  - Що? - з чого це вона раптом, у хлопця ледве не вiдвисла щелепа. Вона сьогоднi що, не з тiг¬ ноги встала? - Лу, я ж уже вибачився!
  - Та заспокойся, справа зовсiм не в тобi. I нам краще знайти iнше мiсце для розмов.
  - Ходiмо.
  Макс перенiс ¬¬ до не¬ додому, тут ¬х точно нiхто не стане шукати, а пiдслухати в цих стiнах точно неможливо, та i нiкому.
  - Так що сталося?
  - Дивись, яка ситуацiя. Я майже впевнена, що ти вже знагш, мою матiр вилiкувала Меган, - вiдьма сiла на стiлець i почала масувати виски. - Але, звичайно, виникло запитання, звiдки ми знайомi, довелося сказати, що ти порадив менi попросити ¬¬. А потiм я ¬¬ зрадила i напала, хоча в кiнцi вона все рiвно втекла.
  - Тобто зрадила?
  - Розiграла зраду через грошi, аби пiдiбратися до не¬ ближче, щоб вона скористалася для втечi мо¬м вiдьомським резервом, - пояснила вона. - I ось тепер виникаг запитання: як так, я зрадила твою подругу i союзницю, а тобi байдуже? I це ще не все. Про нашi вiдносини знаг вже кожна собака, нам варто бути обережнiшими i все розiрвати, Аластор вже будуг плани, щоб через мене давити на тебе, а я не дам зробити з тебе марiонетку, а тим паче з себе.
  - Так ось в чому справа, а я подумав, що ти злишся на мене i не хочеш бачити.
  - Серйозно? Чесно, ти правий, я досi розлючена, але я не бачу сенсу з тобою сваритися. А щоб не хотiти бачитись? Нi, менi це не вигiдно, - повiдомила йому вона. - А ти наказав сам себе. Нам потрiбно вирiшити, як дати всiм зрозумiти, що ми посварилися.
  - Просто бiльше нiколи не спiлкуватися на людях.
  - Нi з того, нi з сього?
  - Так, хто розумний - зрозумiг.
  - Думагш, так можна?
  - Впевнений. Ти сьогоднi йдеш на похорон вся в печалi, а коли у тебе наступного разу запитають про мене, ти просто розiграгш розбите серце i скажеш, що я не захотiв бачитися. Точно подiг.
  - А не занадто просто? Може таки розiграти сцену?
  - Яку сцену?
  - Нашу з тобою сварку. Щоб всiм бажаючим було що обговорити.
  - Ах, Люсi, Люсi. Ти ще зовсiм нiчого в цьому не розумiгш. Мало просто вмiти брехати, ще треба пам'ятати, що гра г i залишагться грою, i далеко не всi etrange настiльки слiпi, щоб ¬¬ не помiчати.
  - Такi, як Аластор.
  - Так. Я особисто знайомий з канцлером, ще до цiг¬ посади вiн був ловцем i доставив менi немало хлопотiв. Вiн дiйсно небезпечний, особливо якщо врахувати те, що розуму i безсовiстностi йому не займати. I тобi краще не вступати з ним у конфлiкт.
  - Я вже кiлька разiв йому нагрубiянила, - винно повiдомила дiвчина.
  - Це погано, тобi краще до нього пiдлизатися.
  - Ти так думагш? Ненавиджу це робити, плазувати пiд кимось, - вiдьму аж пересмикнуло.
  - Я не просто думаю, я знаю. I менi так здагться, що зовсiм скоро тобi буде вигiдно з ним зблизитись, це i спосiб дiзнаватися про важливi речi ще до головнокомандуючих, i тихо i зовсiм непомiтно шпигувати за сенатом i астралом etrange без небезпеки для життя.
  - З цим я з тобою згодна, але чому ти так думагш?
  - Сама подумай, твiй загiн довго не протягне. Без мене, без Руслана... Нам буде не так просто знайти замiну.
  - Прийму на замiтку, але я думаю, що нам поки що ще рано загадувати на майбутнг.
  - Можливо, - покiрно схилив голову вiн i про щось задумався.
  - Але дечого не змiнити, нас бiльше не повиннi бачити разом.
  - Не повиннi. Ось тiльки ж ти завжди знагш, що тiльки поклич - i я прийду до тебе так швидко, як тiльки зможу.
  - Знаю.
  - Меган зробила погане пророцтво, - раптово змiнив тему хлопець.
  - I що? Вона не вiдьма, не нестихiйниця, пророцтва - точно не галузь магi¬, якою володiг i на якiй розумiгться.
  - Але i нехтувати ¬¬ словами не варто, вона хоч i далека вiд всього цього, але рiдко помилягться у сво¬х висновках i в тому, що передбачаг.
  - Не знаю, я подумаю.
  - Подумай. I будь обережна зi свогю матiр'ю, вона небезпечна людина.
  - Це i так вiдомо.
  - Небезпечна саме для тебе. Ти не знагш ¬¬ наступний крок.
  - А ти знагш?
  - I я не знаю, просто попереджую. Аби тiльки бiди не трапилося.
  - Яка бiда, поки що все добре, вiйна вiйною, що може статися, окрiм того, що на мене раптово нападуть i вб'ють десь по-тихому i не залишаючи слiдiв, - засмiялася огневичка.
  - Нiколи так не жартуй, - посуворiв вiн i пiдвiвся. А стiльцi тут дуже зручнi, Аркл для свог¬ дитини дуже постарався. - Лу, я краще пiду. Сьогоднi в штабi будуть зачитувати тижневi звiти, хотiлося б щось почути.
  - Я знаю, добре, йди.
  - Якщо що, то я прийду до тебе в будь-який час, задля тебе буду працювати двадцять чотири години сiм днiв на тиждень, ти же знагш.
  - Знаю, зав'язуй з цим. Але, сподiваюся, ми домовилися, вдагмо ображену одне на одного парочку.
  - Так, я зрозумiв. Я пiду, - Макс не запитав дозволу, вiн просто обережно поцiлував ¬¬ на прощання i блимнув. Поки що цього йому було цiлком достатньо, хоча все це тiльки поки. Вiн був упевнений, ця дiвчина засiла в його серце дуже i дуже надовго.
  I ¬й теж було про що подумати? Чи хотiла вона його вiдпускати? Не дуже. За кiлька мiсяцiв вона прив'язалася до нього не набагато менше, нiж до свого батька. Але може бути небезпечно, навiть дуже. Хто знаг, що у нього на думцi? Вiддавати йому серце небезпечно тiльки тому, що занадто тяжко сказати про його наступнi дi¬, навiть враховуючи, що i Люсi не настiльки проста. Так, вона з яко¬сь сторони доволi вiдкрита, маг довгуватий язик, проте знаг, коли потрiбно мовчати, а коли краще брехати. Вона умiг знаходити вихiд з будь-яко¬ ситуацi¬, залишатися незалежною не вiд кого, навiть коли схиляг перед iншим голову i виконуг його накази. Вона Люсi Тенебрiс, вiдьма i донька свого батька. В мiру его¬стична, в мiру жорстока, проте безмiрно нахабна i вперта. А ще вона чудово розумiла, що наступнi повороти долi залежать далеко не вiд не¬. Ми можемо спробувати втрутитися i перебудувати стiни цього коридору, створити новi вiкна, дверi, проте звiдки ми знагмо, може, ми створили просто швидший шлях до кiнця, до свог¬ смертi? До того ж ми можемо створювати певнi подi¬, мати над ними контроль, але це ж залежить тiльки вiд нас, а те, чого ми добивамося, вiд багатьох людей i обставин, нам непiдвласних. Проте чому б не спробувати змiнити щось на краще? Знати б тiльки що саме.
  Макс правий. Tй таки потрiбно якось пiдлизатися до влади etrange, а особливо до канцлера, це навiть дуже нiж корисно. Але щойно вона згадувала наскiльки не дурний i навiть хитрий Аластор... Що, як вiн здогадагться про ¬¬ напiвкровнiсть точно так же, як це зробив i Тернон? Хоча... Архiмаг може бути i всесильним, i хоч тричi розумним, проте якщо поставити його в ряд з ¬¬ батьком - тут навiть про конкуренцiю не йшло, якщо дi¬ etrange ще можна якось передбачити, якщо спробувати, то думки Аркла Тенебрiс були не доступнi нiкому, навiть ¬й. Нi, вiн немало чим з нею дiлився, роздумував при нiй, пояснював, вчив, але водночас вiв якусь свою гру, ¬й не зрозумiлу. I вона могла точно i з усiгю впевненiстю сказати, що ¬¬ батько навiть бiльше нiж небезпечна людина. Проте не для не¬. Для не¬ вiн зробить усе, не причинить ¬й шкоди, навiть якщо вона його зрадить, в цьому Люсi не сумнiвалася. Хоча це було так дивно, особливо зi сторони, як так, що настiльки его¬стичний, корисливий i жорстокий чоловiк, про його справедливiсть нiколи не згадували, здатен любити не на жарт i виявляти таку нiжнiсть в сторону свог¬ дитини?
  Але тут теж не було нiчого дивного.
  Аркл Тенебрiс, гдиний син загиблого Данiеля Тенебрiс i його рано померло¬ дружини, не був жорстоким i корисливим его¬стом. Так, вiн завжди ставив сво¬ iнтереси перед чужими, так, вiн кроваво позбувався ворогiв, умiв знаходити вигоду для себе навiть у найгiршiй ситуацi¬. У нього була дуже тверда рука, переступити через нього не вдавалося ще нiкому, а його авторитет впливав на деякi рiшення далеко не в одному астралi. Проте мало хто знав його вiдбувагться за товстими стiнами муру, вибудованого навколо його володiнь.
  З самого дитинства Аркл був настiльки м'який i спокiйний, що його батько хвилювався, що з його сина не виросте нiчого путнг: вiн полюбляв тихо дивитися за життям сiльсько¬ чернi, не цурався брудно¬ роботи, як так, вiн же син вiдомого аристократа, спадкогмець всього роду! Проте хлопець рiс, i хоч його приязнь до селян i взагалi цивiльних нiкуди не зникла, вiн поступово таки взяв до руки меч, лише тодi стало зрозумiло, що вiн стане прекрасним во¬ном. Суворий, справедливий, скритний, холоднокровний, терплячий, здатний навiть не дрогнувши дивитися на вбивства, катування, проте знавший цiннiсть пiдтримки i любовi, любивший свою сiм'ю настiльки, що якщо поставити його вибирати мiж свiтом i сiм'гю, вiн вибрав би сiм'ю, хлопець успадкував вiд батькiв усi найкращi i найнеобхiднiшi для виживання в ¬хньому жорстокому свiтi риси характерiв. А його вiдома всiм небачена жорстокiсть прийшла до нього вiдразу пiсля смертi останнiх живих членiв його сiм'¬. Тодi вiн бiльше не став стримуватися. Його вчили тримати його силу i емоцi¬ у собi, проте на семилiтнiй вiйнi вiн вiдiрвався на повну. Першi кiлька рокiв вiн вбивав etrange навiть не задумуючись, трощив все, що мiг дiстати, витягував iнформацiю з тих, хто просто не мiг нiчого розповiсти. Вiн навiть не хотiвши цього став найбiльшим козирем свого народу i найбiльшим страхом всiх ворожих.
  Чоловiк дуже швидко став генералом, його навiть думали поставити генералом усiг¬ армi¬, розумiли, що тодi перемога буде точно ¬хня. Проте йшли днi - i в ньому знову щось змiнилося. Вiн продовжував вiдмiнно служити, вбивати, катувати, але перестав ненавидiти весь свiт за те, що вiн залишився один. Багато хто думав, що у нього з'явилася жiнка. Проте поряд з ним нiкого нiколи не було.
  Нi, жiнка була, з жорстокого сну його змогла вивести Анна Дерк, ¬¬ очi, ¬¬ мила на¬внiсть i цiкавi думки. Трощити все перехотiлося, вiн нiби ожив, йому знову захотiлося жити, хотiлося миру i благополуччя зi свогю коханою. А те, що вона etrange - не бiда, йому нiчого не коштуг приховати жiнку вiд чужих очей.
  Ось тiльки його щастя було не довгим. Вiн вiдразу зрозумiв, що це прибуло його покарання за всi грiхи i несправедливiсть. Через його вчинки тепер буде страждати його донечка. I виправити вiн вже нiчого не зможе. Зараз його щастя в його дитинi. А Люсi все ближче до свог¬ смертi. Але вiн чудово знав, як це зупинити.
  Все, вiдьма вирiшила. Вона почекаг ще кiлька днiв, якщо станеться те, що передбачив Макс, дiвчина зробить все можливе, аби зблизитися з Аластором. Небезпечно? Так. Але тепер вона не збирагться грубiянити, давати здачу за образи, одним словом огневичка буде тихою вiвцею, хоча б поки. Tй занадто вигiдно працювати на канцлера. По-перше, звичайно, через iнформацiю. По-друге, через ¬¬ бездiяльнiсть на не¬ не буде дiяти клятва, хоча i повинна, але архiмаг пов'язаний з вогнними дiями, така служба буде вважатися за вогнне завдання. А по-третг i головне: ¬й не доведеться бути в центрi бо¬в. Вона може i полюбляти ризик, але ж жити теж хочеться!
  Люсi повернулася на кладовище, церемонiя вже почалася. Гм, а вона ще ж не була на похоронах у магiчному свiтi, спостерiгала вже кiнець i то здалеку.
  Поряд iз труною плакала Мей, ¬¬ незворушно тримали нестихiйницi.
  От чорт, вона ж так i не змiнила одяг на iлюзi¬. Дiвчина дiстала артефакт. Доведеться зменшити потужнiсть.
  Вiдьма вiдпустила Гарсiю, яка може проявитися, птаха трохи полiтала у не¬ над головою i всiлася на товсту гiлку найближчого до них дерева.
  Огневичка вiдкрила свiй справжнiй одяг. Вона, залишаючись з лицем Анни Дерк, тепер виглядала реально дивно, темний колiр ¬й не дуже пасував. А ось плащ вiдьми вона скинула. Не варто свiтити таким фасоном. Плащик закiнчувався трохи вище колiн, це типово для темних, але його можна було i повнiстю закрити, так вiн нагадував звичайне пальто на теплу погоду. А ось ¬¬ батько завжди ходив у темному i непримiтному плащi, який не закривався, вона точно не знала, чи так ходять усi, чи тiльки вiн.
  А ось etrange полюбляли зовсiм iнше. Дорогущий, з вишивкою, з довжелезними рукавами, що просто неможливо битися, зроблений з найкращо¬ тканини. I у них це була бiльше звичайна накидка, нiж зручний i практичний одяг. Саме через простоту верхнiй одяг ¬й довелося зняти, звiдки вона знаг, хто що подумаг про не¬. Його вона заховала в свiй напiвпорожнiй мiшок, який вiдразу повiсила на плече, вдалося також зробити, щоб меч за спиною i ¬¬ речi видно не було. А щодо темно-сiрого одягу... У схожому прикидi ¬¬ вже бачили кiлька мiсяцiв тому, коли вона ще не знала про те, що вiдьма, i ходила так, як ¬й було зручно.
  Що ж, у не¬ все рiвно був найбiльш одноманiтний одяг. Ну i чорт з ними, невже ще вона винна, що вони поодягали просто темнi кольори, кожен, хто прийшов намагався виглядати якомога розкiшнiше, понавiшував на себе артефакти...
  Добре, що хоч людей було не багато, менше кiлькох десяткiв. А ще не було Анни. Не дивно, теоретично вилiкуватися за такий короткий час вона не могла i не зможе, пройде ще кiлька тижнiв перед тим, як вона стане на ноги.
  А ось природничка була досi розбита i просто плакала над тiлом. Так, ¬й зараз дкже складно.
  Дiвчина стала останньою в чергу, щоб попрощатися з Русланом. Гм, а вони ж вiрять у Всевишнього, у них немаг молитв, i вони не вiдспiвують загиблих.
  Чесно кажучи, байдуже, у що вони вiрять. Мертвi нiколи не скажуть, правi вони чи нi, та i ¬й було не настiльки важливо про це знати. Особисто вона вiрила тiльки в Долю. Доля Руслана була померти, i вона не стала заважати. Не хотiла нiчого змiнювати. Tй це було тiльки на руку.
  Люсi опинилася перед труною. Що йому сказати? Всi замовкли, огневичка таки привернула увагу. I так було дуже тихо, а тепер ще й останнi спiвчуття, висловленi Мей, i слова, сказанi на прощання тiлу повiтряника, скiнчилися.
  - Менi шкода, що ти помер, Руслане Малет, - обережно i достатньо голосно почала вона, Аластор, який теж був тут присутнiй, прислухався. - Ти був чудовим батьком для свог¬ дочки, чудовим командиром для мене. Проте помилився, - рiзко закiнчила вона i пiдiйшла до свог¬ кузини. Нi, жалiти ¬¬ вона не збиралася, тим паче казати фальшивi слова спiвчуття, просто стала поряд i легенько стиснула ¬¬ плече. - Тримайся, - вiдьма таки пересилила себе, але вiдразу розвернулася до всiх спиною i пiшла в сторону виходу iз земель мертвих, одночасно посилюючи на собi iлюзiю i повертаючи попереднiй вигляд. Tх не хотiлося бачити, як його засиплять землею. Та i Гарсiя не стала чекати i покiрно полетiла за нею.
  - Люсi Дерк, - канцлер наздогнав ¬¬, але тепер тяжко дихав, сказувався поважний вiк.
  - Що сталося? - обернулася вона. Стоп, вона ж повинна хвилюватися про свою матiр. - Щось з Анною? - швидко запитала вона.
  - Нi-нi, я не через це, з нею все добре, - архiмаг зробив кивок головою, чоловiк, який його супроводжував, залишив ¬х говорити сам на сам.
  - Люсi, смерть Руслана - велике горе, я дуже спiдчуваю вашiй сiм'¬. Але вiйна не чекаг, нам потрiбно обговорити деякi змiни щодо твого загону.
  - Що саме? Це термiново?
  - Я ще не вирiшив, який головнокомандуючий вiзьме тебе пiд свiй контроль, ранiше це робив Малет... А ще потрiбно знайти тобi повiтряника...
  - Це термiново? - повторила вона.
  - Не дуже. До завтра почекаг.
  - Де i в скiльки?
  - Опiвднi... дай подумати, мiй кабiнет в будiвлi сенату пiдiйде?
  - Я не знаю навiть, де це.
  - Величезна будiвля в центрi.
  Клас, так точно направив! А нiчого, що там всi будiвлi далеко не маленькi? Нiчого, вона знаг, у кого можна запитати.
  - Де кабiнет, запитагш, тобi покажуть.
  - Добре, я знайду, - обережно погодилася вона. - Вибачте, я пiду, дуже втомилася, - мило всмiхнулася вона, почекала, поки Гарсiя сяде ¬й на плече i максимально швидко вскочила в портал.
  Поговорити вiн хоче... У себе. Нiчого, вона вже знаг, що робити.
  Дiвчина забiгла на кiлька хвилин до напiвкровних i скопiювала карту будiвлi сенату, а потiм повернулася до себе додому. А вона реально величезна, тут i заблукати можна.
  Огневичка ще кiлька годин намагалася вивчити усi коридори i тагмнi переходи, аж поки не зрозумiла, що це майже неможливо. Проте тепер вона знала, де це, а на мiсцi можна i з картою походити.
  Вiд цiг¬ справи ¬¬ вiдволiкли далеко не лiнощi чи втома. Tй прийшло повiдомлення через артефакт, вiд Мей, а природничка ранiше нiколи не пробувала зв'язатися з нею таким чином.
  "Люсi, потрiбно поговорити."
  Так просто. Всього три слова. Але огневичка не стала чекати.
  Кузина знаходилася у вiтальнi в домi Дерк, вiдьма теж заявилася туди.
  - Ти хотiла зустрiтися? - вiдразу перейшла до справи вона. - Що такого сталося?
  - Я звiльняюся. Йду з загону. Ось заява, - дiвчина простягнула ¬й складений вдвог листок.
  Отако¬! Цього вона не очiкувала. Як добре все складагться...
  - Чому? - потрiбно вияснити, що у то¬ на думцi.
  - Я вирiшила поступати у вогнну академiю.
  Так, а ось це не входило в ¬¬ плани.
  - Навiщо? Ти i так достатньо добре розумiгшся на боях.
  - Не достатньо, - в очах природнички палав праведний гнiв. - Я помщуся кожному вiдьмаку, кожному, хто забрав у мене мо¬х батькiв. Помщуся всiм, будь то сенатор, чи простий рядовий солдат. Але поки я не можу, ще не готова.
  Стоп, стоп, стоп. Це натяк, що вона збирагться пробувати вбити Аркла Тенебрiс? Вона смiгться, чи знущагться?
  - Вже майже нiкому мститися, всi, хто винен у смертi твого батька, вже мертвi.
  - Але не матерi.
  А вона рiшуча. Ей, куди дiлася ¬¬ дитяча на¬внiсть, вона так не планувала! Не планувала, що ¬¬ люба сестричка вирiшить мститися Арклу замiсть Руслана. Так, до цього ще далеко, але вже стаг неспокiйно. У звичайному бою дiвчинi не перемогти, але чи розумiг вона це? А якщо розумiг, то що придумаг заради його смертi?
  - Мей, це небезпечно, Всевишнiй сам ¬х покараг. Тобi це не потрiбно.
  - Потрiбно. Я не зможу жити, поки всi вони не будуть лежати в могилах. Вони i ¬хнi дiти.
  Ну все, це вже дiагноз. Вона помiшалася на помстi. I при чому тут дiти? Хоче винищити цiлi роди?
  Добре, що вона так i не дiзналася про ¬¬ кровний зв'язок з Арклом. Iнакше вона могла б запросто вбити ¬¬ прямо зараз. Ну, вбити не змогла б, сил не вистачило, але проблем би спричинила достатньо. Але ця дiвчина ще може стати серйозним ворогом. T¬ варто сторонитися, вона була впевненою, природничка ще стане небезпечною. Або навпаки зблизитись, щоб знати про ¬¬ подальшi дi¬.
  - Добре, а може, не варто так жорстоко? Можна ж просто залишити дiтей без ¬х батькiв, навiщо вбивати i ¬х?
  - Ти нiколи мене не зрозумiгш, ти ще нiколи нiкого не втрачала!
  - Не втрачала, - тихо пiдтвердила вона.
  - Так i не знущайся з мене! Чому ти постiйно всюди лiзеш, грубiяниш, показугш, яка ти крута?! Да ти просто вискочка, яка не маючи в собi нiчого особливого, змогла використати вплив матерi i з рядово¬ солдатки ви¬хати в командири!
  Як же Люсi хотiла огризнутися у вiдповiдь... Вона не просто хотiла, ¬¬ аж перекривило вiд неможливостi вiдповiсти. Вона не повинна псувати з кузиною вiдносини, це ж потiм вилiзе боком.
  - Ти права, - спокiйно почала вона. - Я, незважаючи на поганi манери i грубiянство, завдяки сво¬й матерi змогла отримати звання командира, хоча я не скажу, що цього хотiла, - обережно додала вона. - Так, я часто лiзу не в сво¬ справи, просто я не ти, я не стану сидiти з мiшком на головi, не знаючи, що вiдбувагться. Але поясни менi, коли я говорила, що я краща за iнших?
  - А хiба нi? Це видно у всьому, у тво¬х вчинках, вiчно смiгшся над всiми, неначе всi ми тво¬ слуги, марiонетки, ще у твогму надмiнному, зневажливому поглядi, чорт, та навiть у зовнiшньому виглядi!
  - А що з ним не так?
  - Вiчно шикарна, красива, очi пiдфарбованi, не дивно, що Аманзi на тебе запав! А менi що залишагться? Задвiрки?
  Яка iронiя. Заздрити одна однiй...
  - Не вважай, що я така щаслива. Все свог дитинство я самотньо провела у темних закутках квартири, без магi¬ i можливостi на краще життя. Ти вiдкрила для мене мiй справжнiй свiт, за це я тобi вдячна. Але пам'ятай, що твог дитинство було в рази щасливiше за мог. У тебе був батько, а це дорогого коштуг. А що сталося зi мною потiм? Спочатку я просто намагалася знайти собi мiсце у цьому свiтi, а потiм мене прикликали на цю дурну вiйну. Я хотiла цього? Нi, але мене не запитали. Мати зробила все, аби тiльки я стала командиром, але я цього не хочу! Йди, забирай мог мiсце, менi воно не потрiбне!
  Мей ще якийсь час мовчки дивилася на не¬. А огневичка не настiльки щаслива. Вона неначе у золотiй клiтцi, наче все i добре, але вона скована правилами, за якими жити не звикла. Дурна. Але ¬¬ можна зрозумiти. Тому то i свариться зi всiма, що хоче на волю. Але на думку природнички, набагато краще жити в золотiй клiтцi, всiми розпоряджатися i дивитися, як перед тобою схиляють голови, анiж сидiти в якихось закутках i не знати влади. Це краще, нiж бути, як вона, нiким не помiченою i нiкому не потрiбною.
  - Тобi такий шанс випав, стати вiдомою з тво¬ми то вмiннями, а ти його просто викидугш.
  - Менi цей шанс не потрiбен, - зiтхнула огневичка i сiла на крiсло.
  - Ти хочеш мати батька?
  - Все дитинство хотiла.
  - Ну ось, тепер у обо¬х ¬х немаг.
  - Мей, пробач менi за мою грубiсть, я не повинна була i рiзко повiдомляти тобi про смерть Руслана, i взагалi не повинна була грубити.
  - Нiчого, ти теж вибач, що накричала, - здагться, у них вийде залишитися друзями пiсля тако¬ вiдверто¬ розмови.
  - Ти реально думагш, що я виглядаю вульгарно? - може, варто змiнити вигляд на iлюзi¬?
  - Нi-нi, тобi личить, навiть дуже. Як би я хотiла бути такою ж гарною...
  Ха, а це ж зовсiм не ¬¬ обличчя, Анни.
  - А я думаю, що ти i так гарна i ще знайдеш собi хлопця, навiть краще Макса.
  - Так?
  - Так. Ми з ним розiйшлися, - пора починати про це говорити.
  - Що? Чому?
  - Посварилися, не зiйшлись характерами. Вiн теж покинув загiн.
  - Покинув?
  - Так. Може, хоч ти не будеш йти вiд мене? - сумно посмiхнулася вона. Краще хай залишагться, анiж будуг сво¬ мстивi плани. - Навiщо тобi ця помста, ну ¬х всiх, цих вiдьмакiв, краще взагалi жити в мирi.
  - В мирi з цими вбивцями? Не смiй ¬х захищати, ти ¬х не знагш, а тим паче вiдмовляти мене, я все рiвно рано чи пiзно помщуся, я все вирiшила.
  - Як хочеш, - знову зiтхнула вiдьма i пiдвелася. - Вибач, але я пiду, у мене через цю чортову посаду ще купа роботи. Добре, що ми поговорили, бувай, - кивнула вона ¬й i зникла в порталi ще до того, як кузина встигнула щось вiдповiсти.
  Добре, що поговорили, навiть дуже добре. Тепер вона хоч чiтко знаг, що у тiг¬ в головi.
  А природничка хоче влади. Влади i помсти. Небезпечне з'гднання. I зупинити ¬¬ не вдасться. У не¬ надто великий тягар на серцi через смерть батькiв. Як ¬й можна завадити? Покищо вона безпечна, але оскiльки вона вiдмовилася вiд участi у вогнних дiях, сподiватися на ¬¬ загибель не доводиться. Та i не хочеться думати про це, Мей дiйсно шкода, хоча б як сироту.
  Нi, вбивати ¬¬ нiхто не буде, хай живе, але Аркла попередити варто буде, тiльки б не забути. Хай про всяк випадок буде з нею обережнiшим.
  Так дивно, ¬¬ кузина ¬й заздрить. I навiщо ¬й влада, жила б спокiйно далi, нi, тепер вирiшила зробити з себе во¬на, i до влади ближче стане, i отримаг певний досвiд для подальших вбивств. Як кiстка посеред горла. Тiльки б про ¬¬ напiвкровнiсть не пронюхала...
  Та нi, у не¬ мозок не той. Вона може собi тихо мрiяти про помсту, але розуму позбутися всiх причетних вiдьмакiв, не загинувши самiй, у не¬ точно не вистачить. Так на¬вно, думати, що з ¬¬ рiвнем сили i вмiннями вона може когось перемогти без допомоги iнших. Ну так, може, тiльки хiба що в дальньому бою i зовсiм слабкого.
  Ось так виходить, дiвчинка образилася на свiт i вирiшила зайнятися правосуддям. Нехай займагться, попереджений вже значить озброгний. Добре, що почала у не¬ розпитувати. Як виявилося, сiренькiй мишцi не подобагться сидiти в сторонi. Можна подумати, як це використати. А ще непогано, що вона теж пiшла з загону. Тепер хто у ньому залишився? Вона i Края? Рея не рахугться, до не¬ особливе ставлення через малолiтнiсть.
  А з Мей потрiбно буде здружитися, хоча б спробувати. Можна просунути ¬¬ по кар'грних сходинках, чи просто пiдтримати. Дурити цю дурочку вийде легко. Не вилiзло б тiльки це потiм боком... Хто знаг, може, дiвчина з часом порозумнiшаг. Порозумнiшати то може, але вмiнь стратега не додасться.
  Люсi впала на лiжко в спальнi свого дому. Tй потрiбно ще раз все обдумати. Не варто загадувати щось наперед, може, природничка ще передумаг. Хоча нi, навряд, говорить, що вже все вирiшила.
  I нехай, ще рано думати про не¬ як про загрозу. Вiдьма не така як etrange, вона не знищуг проблеми до ¬х виникнення, а дивиться ¬м в обличчя. Дiвчина почекаг, може, все ще обiйдеться. А якщо i не обiйдеться, то наслiдки випливуть ще не скоро, зараз г нагальнiшi проблеми. Tй завтра йти до Аластора, прямо у вороже лiгво, де немаг нiкого, хто у разi небезпеки може ¬¬ виручити, навiть Аркл рятувати ¬¬ звiдти не пiде, занадто небезпечно.
  Вiдьма тривожно позiхнула, ще було дуже рано лягати у лiжко, але Люсi заснула. Всi проблеми вона вирiшить потiм, коли вони з'являться, а до цього може пройти не один рiк, а зараз, на даний момент ¬й потрiбно вiдпочити. I у не¬ вийшло, ¬й зовсiм нiчого не снилося, жодних страхiтливих кошмарiв, а особливо про тих, кого вона вбила кiлька днiв тому. Як же пригмно знову забути про всi непригмностi i втекти у свiт снiв, коли ти знагш, що все, що там вiдбувагться, - не наяву. Ось тiльки рано чи пiзно завжди доводиться прокидатись.
  
  <80>
  Люсi не планувала вставати з лiжка рано, але сказалося те, що вона лягла завчасно, тому дiвчина розплющила очi о шостiй ранку, спати бiльше не хотiлося.
  Вiдьма солодко позiхнула i протерла очi, потiм одяглася, повiсила на шию кинжал i вийшла з будинку.
  Бррр, а тут прохолодно, навiть якщо врахувати те, що вона не мерзне. Може, краще повернутися за плащем?
  Дiвчина таки повернулася, але не для цього. Нi, плащ на плечi накинула, але пiшла вона на кухню i зварила собi кави. Так спокiйно i добре, сидiти на -анку, снiдати на свiжому повiтрi.
  Тиша. I немаг жодних турбот.
  Люсi сидiла б там ще довго, якби не потрiбно було йти у сенат. Нi, це не сенат, це вороже лiгво. А у не¬ зовсiм немаг вибору.
  Вiдьма вирiшила сьогоднi бути пунктуальною, вийшла завчасно, уважно роздивляючись карту, дiйшла до кабiнету i зачекала рiвно дванадцято¬, щоб тихенько постукати i увiйти.
  - Люсi? - пiдвiв голову вiн. - Проходь, сiдай, ти якраз вчасно.
  Дiвчина пройшла ближче немов на голках, повiльно i постiйно оглядаючись, ¬й було тут неспокiйно.
  - Да що з тобою?
  - Що?
  - Я тебе не впiзнаю, ти неначе злякана мишка. Де твог нахабство?
  - А менi обов'язково завжди показувати кiгтики?
  - Нi. Але тебе неначе загнали в кут. Ти чогось бо¬шся?
  - Нi, просто така велика незнайома будiвля. Я ненавиджу незнайомi мiсця, в яких я погано орiгнтуюся, - задумливо сказала вона.
  - З чого це? - канцлер посмiхався. - Остерiгагшся пастки?
  На якусь секунду Люсi скам'янiла, але швидко оговталась i повернула незворушний вигляд. Тiльки б вiн нiчого про не¬ не здогадався...
  - Нi, з чого б це? - пiдняла брови вiдьма.
  - Анна боялася. Вона зайшла в цей кабiнет ще зовсiм малою, пам'ятаю, як зараз, тодi я ще був простим сенатором, i менi не була байдужа ця дитина, вона вже тодi була особливою. Вона тодi ховалася за спину матерi i запитувала, чи не вискочить хтось iз темних куткiв цих коридорiв i вб'г ¬¬. Таки не вбили. Не пошкодував ще нiхто.
  Не пошкодували? Дивно, вiд ¬¬ матерi однi проблеми.
  - Таке враження, що тебе г за що вбивати, ти так бо¬шся.
  - I за що ж? Я не зробила нiчого такого, ну, поводила себе недостойно свог¬ матерi, але за це вбивати? I я не боюсь, - як швидко вона змiнила страх на спокiйнiсть i незворушнiсть, хоча в очах ясно горiли i боязнь, i виклик, як би вона не хотiла цього сховати. Нi, вона не боялася цього мiсця. Нападу - так, чекала, але точно не боялася. Просто вiдчувала себе загнаною в пастку i не знала, як з не¬ вибратись. Дiвчина боялася зовсiм iншого. Неволi. I не хотiла думати, що буде, якщо Аластор про все здогадався.
  - Не бо¬шся? Добре.
  - Менi потрiбно про дещо повiдомити. Я не вважаю за потрiбне шукати для загону повiтряника, тим паче головнокомандуючого.
  - Що?
  - Мей Дерк i Макс Аманзi звiльнилися. Мей вирiшила поступати на навчання, на не¬ дуже вплинула смерть батька.
  - А напiвкровний?
  - Сказав, що я його зрадила, що не хоче мене навiть бачити i пiшов. Нiчого не говорив про це, але i так зрозумiло, що вiн не повернеться. Прийшов вiн тодi в загiн через мене, немаг причини, щоб вiн залишився.
  - Про зраду вiн заговорив через Меган Рел?
  - Так.
  - Шкода, що вiн пiшов. Я так сподiвався, що вийде його спiймати, або ж його просто вб'ють.
  Люсi так хотiлося ляпнути щось на тип "сподiвайтеся далi", але таки промовчала. Краще не нариватися на гнiв цього etrange. Нагрубiянити вона завжди встигне, а розгрiбати потiм непригмностi буде ще довго. Tй потрiбно не це. Зовсiм не це.
  - Так що ти хотiла сказати через цi звiльнення, що потрiбно шукати ще й водника з природником? Чому ти говориш, що не потрiбно доручати тебе головнокомандуючому?
  Вiн так i не зрозумiв. Ну добре.
  - Розумiгте, як виходить, в загонi включно зi мною нас було шестеро, один загинув, двог звiльнилися, залишилася тiльки я i двi нестихiйницi, одна з них на особливих умовах через малолiтнiсть. Що ж виходить, потрiбно збирати загiн майже з нуля? А не легше його просто розпустити?
  - Розпустити? Я про це не подумав. Гм, нестихiйники г не в кожному загонi, для Кра¬ i ¬¬ доньки можна буде легко знайти мiсце. Та i огневикiв не вистачаг. Це було б розумно. Ти права, це краще, нiж починати все з нуля. Я до завтра знайду вам трьом мiсця, завтра зайдеш до мене, все скажу.
  - Зачекайте, - дiвчина ще свого не добилася.
  - Що?
  - Не потрiбно вiдправляти мене в якийсь iнший загiн, прошу.
  - Тодi чого ти хочеш?
  Люсi для правильностi задумалася. Але вона ще спочатку знала вiдповiдь.
  - Дозвольте менi на час вiйни увiйти у Вашу охорону?
  - Ти цього хочеш? Йти i служити менi?
  - Я знаю, що не настiльки сильна i корисна...
  - Не потрiбно навiть починати. Ти змогла впоратися з Меган Рел, хоча до тебе цього не змогли зробити з десяток досвiдчених бiйцiв. Я буду дуже радий бачити тебе поряд. Ти зможеш багато чого навчитися.
  - Не сумнiваюся.
  - I коли ти готова почати?
  - Коли скажете.
  - Навiть якщо зараз? - всмiхнувся вiн.
  - Зараз? Ееее... Добре.
  - Не хвилюйся, прямо зараз не потрiбно. Завтра. О шостiй ранку бiля мого дому. На порозi.
  - О шостiй ранку? - нiчого собi рано.
  - Так. Тео все тобi пояснить.
  Його охоронець взявся нiби нiзвiдки, це був той самий огневик, енергiю якого передали ¬¬ матерi. Насправдi той вийшов з темно¬ нiшi в кабiнетi, яку вона просто не помiтила. Точно, це ж прихований хiд, вiн був позначений на картi!
  - Ходiмо, - буркнув чоловiк i вивiв ¬¬ за дверi.
  - Ти, значить, Тео? - це було першим, про що вона запитала.
  - А ти Люсi Дерк? - запитанням на запитання, що ж, напевне вони таки поладять.
  - Вiрно.
  - Будемо знайомi, я начальник охорони нашого канцлера Тео Вернанд. Ти хоч розумiгш, що робота дуже не проста i серйозна?
  - Розумiю.
  - Добре, давай десь сядемо, - вiн вiдвiв ¬¬ до найближчого розкiшного дивану в коридорi, i вони повсiдалися.
  - А безпечно залишати ось так Аластора самого в кабiнетi?
  - Я не гдиний охоронець. Ще г Данiель, нас зараз тiльки двог, через вiйну зменшили кiлькiсть охорони, але ще г нiчна змiна, тому графiк бiльш-менш нормальний.
  Ще г Данiель? Данiель, гм, так звали ¬¬ дiда, дiвчина аж всмiхнулася сама до себе.
  - Я сказав щось смiшне? - його голос посуровiв.
  - Нi-нi, продовжуй, вибачай, думки скачуть.
  - Якби моя воля, я б вiдправив тебе у нiчну змiну. Канцлер встаг рано, лягаг дуже пiзно, часи роботи мiнiмальнi, хоч це i вночi. Але тут багато плюсiв, для цього не потрiбна магiя, тiльки вмiння не спати на посту. Але вiн вирiшив iнакше. Денна змiна. З шести ранку i допоки вiн не вирiшить лягти. Без перерв, навiть на ¬жу, вихiдний - раз на тиждень. Але годують добре, але перед тим, як ¬сти, охоронцi куштують ¬жу господаря, аби зменшити ризик отругння. Хоча... це не про тебе, до тебе у нього особливе вiдношення, ти, випадково, не його учениця?
  - Нi, ще нi, але Аластор мене запрошував.
  - Погоджуйся, i навчитися чогось зможеш, i послаблення режиму будуть.
  - Я подумаю, - слухаючи робочий графiк Люсi навiть перехотiлося йти на таку роботу. Да тут же жодно¬ свободи!
  - Подумай. Так, що ще? Ну, постiйне використання магi¬. Супроводження повсюди, в будь-який астрал, аж поки вiн сам не висловить бажання, що вiн хоче побути один, або ж поговорити з кимось сам на сам.
  - Це i так зрозумiло. Ось тiльки в мене не тiг¬ сили магiя, щоб блимати.
  - Думаю, вiн враховував це, коли вирiшив взяти тебе. Вiд тебе будуть однi проблеми, - зiтхнув охоронець.
  - Не буде, я вмiю про себе подбати.
  - У тебе ж ще молоко на губах не обсохло, не смiши, - засмiявся чоловiк, що ж, ¬й не хотiлося перечити ось такому амбалу.
  - Не тобi вирiшувати, обсохло воно, чи нi, чи ти хочеш перевiрити, на що я здатна? - а що, йому грубiянити можна.
  Тео тiльки фиркнув, роздивився ¬¬ ще раз i знову фиркнув. Так, грiзною вона точно не виглядаг, але ж це зовсiм нiчого не значить!
  - Грубiстю ти нiчого не доб'гшся. Зовсiм нiчого. Непокорних i вискочок не люблять, - знову самовпевнено всмiхнувся вiн.
  Ну i нахал. I чому ¬¬ всi стали називати вискочкою? Ну, якщо гарно подумати, то все зрозумiло, тут зовсiм нiчого дивного, малолiтня дiвчинка з мiзерним рiвнем сили, яка вирвалася в командири, вважаг себе королевою, а дорослi все терплять i ¬й тiльки потакають.
  - Менi байдуже, мене не цiкавить кар'гра, - нахмурилася вона.
  - Тодi навiщо тобi така робота? Будеш мучитися заради грошей? Так, платять тут навiть бiльше, нiж ми заслуговугмо, але навiщо тобi вбивати задля цього здоров'я?
  - I не через це. Як часто канцлер покидаг будiвлю сенату?
  - Не дуже, останнiм часом набагато частiше, то на похорони сво¬х друзiв, то до Анни Дерк заходить, навiдугться до iнших сенаторiв, а ще керуг пошуками Ллойда Тернона.
  - Тернона? Його так i не знайшли?
  - Нi.
  А Влас спрацював чисто, потрiбно буде потiм колись йому подякувати.- А чому ти запитала про це? - повернувся до запитання вiдьми etrange-огневик.
  - Про що? Про Тернона?
  - Та нi, про те, як часто потрiбно виходити з цiг¬ будiвлi.
  - Знагш, можна запросто, поки вiн працюг з якимись паперами, вiдпочивати, спати по черзi, тощо, я б сказала графiк роботи бiльш менш нормальний.
  - Так навiщо тобi така робота?
  - Хочу навчитися чогось корисного.
  - I все?
  - Звичайно, нi! Подумай, де безпечнiше, тут, у захищенiй кiмнатi, на яку немаг сенсу нападати, чи в перших рядах на фронтi?
  - Так ось в чому справа! Саме тому ти i запитала про виходи звiдси! Ти просто боягуска i тiкагш вiд поля бою!
  - Я не боягузка, - з отрутою кинула вона йому, - але жити хочу явно бiльше за iнших.
  - Як на мене, то тебе не можна назначати в охоронцi. Ти не вiддана справi, над якою працюгш, якщо тобi буде загрожувати небезпека, ти просто пiдеш, не подумавши, що всi iншi загинуть! Да ти просто его¬стка!
  - Я не тiкаю з поля бою, - очi вiдьми горiли праведним гнiвом, ставало дiйсно страшно вiд такого погляду. - Нiколи, - рявкнула дiвчина. - Але без причини i в бо¬ не ввязуюсь!
  - Не ввязугшся? Проте наривагшся на них.
  Ну, так, але спричинити бiйку i пригднатися до не¬ - зовсiм рiзнi речi.
  Проте вголос дiвчина сказала iнакше.
  - Давай не будемо розбирати особливостi одне одного. Я запевняю, що я буду служити на совiсть, тiльки не потрiбно розбирати мою характеристику.
  - На совiсть? - перепитав etrange, але зустрiвшись з нею поглядом, просто кивнув.
  - Розберемося далi. Аластор сказав менi прийти завтра о шостiй до нього додому. Де вiн живе?
  - Будiвля поряд. Злiва. З садом i внутрiшнiм двором.
  - Ясно.
  - Ти приходь на вказаний час, я вийду i проведу тебе. Ти магш, де жити, чи менi наказати приготувати тобi кiмнату в робочому крилi?
  - Нi-нi, маю. А що, охоронцi можуть жити в його домi?
  - А ти хочеш?
  - Нi, мене це не цiкавить, - ще тiльки цiг¬ проблеми ¬й не вистачало!
  - Як хочеш. Але це зручно, особливо для тих, кому немаг куди йти.
  - Менi г куди, - заперечила вона.
  - Добре. Тодi чекаю завтра зранку. Тiльки не запiзнюйся. I можеш приходити голодною, снiдати будемо за столом з канцлером, я вже казав.
  - Я все зрозумiла, завтра буду.
  Люсi встала i пiшла не попрощавшись. На вечiр у не¬ вже були плани, та i було про що подумати.
  Чи варто було погоджуватися на таку роботу? Не пошкодуг чи вона? У не¬ ж зовсiм не буде вiльного часу, вона не зможе зустрiтися навiть з Арклом. Хоча... зараз вони все рiвно майже не бачаться, вiн днями i ночами сидить на роботi, а у вiдьомський сенат дiвчина i не подумаг йти, ¬й вистачаг одного. А з ким ще ¬й зустрiчатися? З Максом? Нi, з ним не можна, ¬х не повиннi бачити разом. А до Анни доведеться йти по роботi.
  Та нi, вона все вiрно вчинила. Це служба etrange, безпечнiша, нiж участь у вогнних дiях, можливiсть бути центрi подiй i мати доступ до корисно¬ iнформацi¬. Так, вигоди багато. Але для цього потрiбно вставати рано, весь день бути дiвчинкою "куди пошлють", а потiм лягати пiзно вночi, майже пiд ранок, а наступного дня знову рано вставати. Вона б не сказала, що це зручно, але за все потрiбно платити. Будь, що буде, якщо буде зовсiм загинатись, то можна попросити про звiльнення. Але поки вона буде працювати, скiльки зможе. Тiльки потрiбно сказати про це Арклу. Вiдьма дiйсно сподiвалася, що вiн буде вдома.
  Огневичка кулею вилетiла з будiвлi сенату, вбiгла в найближчу нiшу для блимань i, стягнувши з себе артефакт iлюзiй, вскочила в портал в дiм батька.
  Проте вдома його не було.
  У вiтальнi ¬¬ зустрiла Суза, вона якраз мила там пiдлогу.
  - Люсi, - дiвчина встала на ноги i ввiчливо кивнула.
  - Привiт, Аркла немаг? - про всяк випадок перепитала вона.
  - Нi, вiн пiшов ще зранку, сказав, що повернеться завтра ввечерi, просив передати тобi, якщо зайдеш, що вiн дуже зайнятий, ти не вчасно.
  - Ясно. Чесно кажучи, я теж зайнята, - задумливо сказала вона. I що тепер? Нi, вона повинна повiдомити йому про сво¬ останнi новини, але точно не через Сузу, не настiльки вони i здружилися, щоб огневичка ¬й настiльки довiряла.
  - Принеси папiр i чим писати, - рiзко звелiла дiвчина, поко¬вка пiдiйшла до шухляд, трохи в них порилася i дiстала для не¬ все, що вона просила. - А тепер йди, доприбирагш потiм, - вказала Люсi i, взявши все собi, сiла на диван з ногами, навiть не знявши взуття. Служанка покiрно вийшла, залишила ¬¬ одну.
  - Добре, - всмiхнулася вiдьма, перекинула ногу на ногу i взяла до рук олiвець.
  "Аркле, у мене з'явилася нова, але безпечнiша робота в сенатi etrange, але вона потребуг багато часу. Тепер я буду постiйно занята, приходити рiдко, тому не хвилюйся за мене, зi мною все добре."
  Цього вистачить? Та достатньо.
  "Сподiваюся, у тебе все добре."
  Дiвчина додала тiльки це речення, згорнула листок у кiлька разiв i залишила на столику.
  Нi, не можна так залишати, знаючи про iнтерес Сузи...
  Люсi знову взяла записку до рук, наклала кiльаа заклять i поклала назад. Тепер папiрця нiхто, окрiм Аркла, не торкнеться, а використати на ньому магiю взагалi не вийде, а знищити тим паче, а коли огневик прочитаг, сам кине його у вогонь, чоловiк нiколи не залишаг такi речi.
  Все можна йти вiдпочивати.
  Наступного дня Люсi i лягла рано, i виспалася добре. Йти на перший робочий день було тяжко, особливо знаючи, що це буде дуже не легко. Проте все виявилося набагато краще, нiж ¬й понарозказував Тео. Нi, вiн не брехав, для них все було саме так, але для не¬ були складенi всi умови. Аластор особисто стежив за ¬¬ самопочуттям, давав ¬й вiдпочити, годував, пiклувався в рази бiльше, нiж Анна. До матерi дiвчини вони заходили доволi часто, рани жiнки не зажили i через мiсяць, хоча був i прогрес, поступово почав вiдновлюватися ¬¬ резерв. А так, в основному, канцлер сидiв у свогму кабiнетi, пересувався в межах будiвлi, а на нього нiхто не нападав i не мiг, жоден вiдьмак не може увiйти в сенат etrange, але дiвчина вже знала, як обходити i такi закляття, до того ж вона маг в собi кров etrange, для не¬ це не проблема.
  Цiлий мiсяць нiчого не вiдбувалося. На роботу дiвчина приходила не на шосту, а на восьму, архiмаг наказав мiнiмiзувати ¬¬ робочий графiк, сам у вiльний час розповiдав ¬й щось корисне з роботи, або про якесь цiкаве закляття. Фактично, вона цiлими днями байдикувала на робочому мiсцi, а на вихiдних шукала зустрiчi з Арклом, але вiдьмак вовнiстю пiшов з головою в роботу.
  Але того дня щось змiнилося. I справа була далеко не в паршивiй погодi, все ж таки осiнь, дощi. Архiмаг не кликав ¬¬ ближче до себе на обiднiй перервi, був розсiяним i надто серйозним.
  - Аласторе, щось сталося? - ввечерi дiвчина сiла поряд на стiлець, вона не хотiла бути котом у мiшку. А якщо скаже? Чому б не запитати?
  - Вiдьмаки.
  - Що таке? Прорвали якусь лiнiю оборони? Готують напад на столицю? - гм, Аркл не казав ¬й про жоднi змiни.
  - Нi, все якраз навпаки. Вони прислали нам договiр про перемир'я, щоб не проливати кров, хоча якраз це ¬м i не вигiдно, ¬х вiйсько в рази сильнiше нашого, якщо вони почнуть штурм тiг¬ ж столицi, ми не висто¬мо. Я думаю, що це якась пiдстава, для нас це набагато вигiднiше, нiж для них, це спосiб вiдбитися без рiк кровi.
  - Пiдстава? А можна менi проглянути листок?
  - Навiщо тобi?
  - Подивитися. Менi цiкаво.
  - Ну добре. Але ти навряд чи щось там зрозумiгш, - чоловiк таки дав ¬х папку.
  Канцлера здивувало це прохання. Реально, навiщо ¬й це? Так, вiн показував ¬й певнi документи, пояснював, як потрiбно ¬х заповнювати, ось тiльки ранiше дiвчинi було це зовсiм не цiкаво, та i не слухала вона його, бiльшiсть iнформацi¬ пропускала повз вуха.
  А вiдьма вже пролистувала папери. Де ж вони? Ось, пiдписи згоди сенаторiв! "Аркл Тенебрiс", почерк точно його, печать навпроти теж.
  - Нi, це точно не пiдстава, - тихо сказала вона. T¬ батько не пiдписав би документ, якщо б це призвело до погiршення вiдносин. Нiколи. Може, це вiн так добивагться заключення миру?
  - Не пiдстава? З чого ти взяла?
  Так, що йому збрехати? Чи сказати часткову правду? Тiльки б повiрив.
  - Ну, я знаю, що в них деякi сенатори просто зацикленi на мирi. А тепер дивiться на список тих, хто це пiдписав, - дiвчина вiддала йому документи.
  - Можливо, ти i права, - задумався вiн, - але спосiб установлення миру вибрали дуже жорстокий.
  - Тобто?
  Чорт, читати було потрiбно, вона ж тiльки пробiглася очима по тексту.
  - Ти колись чула про proelium?
  - Проелiум? Щойно бачила ще слово. Що воно означаг?
  - Це назва дуелi для вирiшення ось таких мiжнародних конфлiктiв. Особливо для протилежних народiв.
  - Що за дуель?
  - З кожно¬ стихi¬ по людинi. Бажано, найсильнiших. I вони б'ються насмерть. Ну, не зовсiм б'ються, дуелянтiв вiдсилають у який непотрiбний вимiр, у кожно¬ пари свiй, з якого неможливо вийти, допоки один з них не загине, у них г три днi, щоб убити суперника, не маючи жодного зв'язку з зовнiшнiм свiтом. Та i в цьому немаг потреби, все це настiльки засекречено, що пiсля битви навiть тiла загиблих не шукають, тiльки перевiряють, чи немаг там живих. А якщо знайдуть загиблих, то потiм ¬х все рiвно не похоронять, у родичiв виникнуть запитання, де вiн загинув, хоча плата за таку перемогу бiльше, нiж просто велика.
  - I що в цьому поганого?
  - Та начебто i нiчого. Для нас це шанс, щоб вони вiдступили, для них - щоб ми здалися без бою. Просто вони ж нiколи не ставили настiльки важливi речi на плечi п'ятьох ¬хнiх, навiть найсильнiших, завеликий ризик, ¬м це невигiдно.
  - Може, вони просто хочуть миру?
  - Можливо. Але ж вони самi почали цю вiйну.
  Вiн правий, вiдьмаки самi у цьому виннi. Проте зараз вона щодо цього промовчала i швидко перевела розмову в потрiбне русло:
  - Ви вже погодилися на це?
  - Нi, ще нi. Завтра вiдправимо ствердну вiдповiдь.
  - Тодi в чому проблема?
  - Пiдбираю кандидатури. Знагш, не так легко вирiшити, ким можна пожертвувати.
  - Не хочете залишитися без стержня, якщо програгмо?
  - Не хочу, - пiдтвердив вiн. - Але тут справа не в цьому. У мене вже г по кiлька кандидатур з кожно¬ стихi¬, окрiм вогню. I думаю, ти вже зрозумiла, що вiд цiг¬ стихi¬ з наших може йти тiльки Анна Дерк. Задля миру ми повиннi будемо пожертвувати твогю матiр'ю, Люсi.
  
  <81>
  Аластор очiкував багато чого, що дiвчина кинеться на нього, заплаче, попросить не вiдправляти туди ¬¬ маму, але натомiсть Люсi тiльки кивнула. А що тут казати, вiн повнiстю правий.
  - Iнших кандидатур немаг? - все ж таки запитала вона. Tй не хотiлося смертi Анни, навiщо тодi вона ¬¬ рятувала?
  - Нi. Всi не достатньо сильнi. Ми не знагмо, хто з ¬хнiх вийде на ринг замiсть Аркла Тенебрiс. Хоч i у нього слава найсильнiшого огневика, нiхто знаг, хто у них ще г в резервi на такий випадок.
  - Який такий випадок? - дiвчина не зрозумiла, про що вiн.
  - Вiн не тiльки мирний сенатор, а ще й маг звання генерала. Генерал Тенебрiс вбив багатьох наших на попереднiй вiйнi, нам дуже пощастило, що цього разу вiн вiдсижугться в сторонi. I вiн не вiзьме участь в дуелi, минули роки, i вiн став мирною вiвцею.
  Мирною вiвцею? Серйозно? Ей, а вiн хоч колись бачив, як Аркл управлягться зi зброгю? I хто сказав, що вiн став тихим i пухнастим?
  Все, не варто чiплятися за слова.
  - Так, нам дуже пощастило. Але тепер ми не знагмо, хто опиниться на полi бою. Хто другий по силi в ¬х астралi?
  А що, ¬й реально було цiкаво, проти кого доведеться йти ¬¬ матерi. Хоча... I тут г величенька проблема. Анна досi хвора. I ще потрiбно дiзнатися, як скоро вiдбудеться ця так звана рiшаюча бiйка.
  - Хто другий? Чому цiкавишся?
  - А хiба це не спосiб дiзнатися, хто там буде?
  - Хто другий. Гм. Навiть не знаю. Але не солодко в будь-якому випадку.
  - Не знагте?
  - Лише здогадуюсь.
  - I хто це? Ну не тягнiть, я ж це ненавиджу!
  - Кiлька мiсяцiв тому пройшли чутки, що у нього з'явилася дитина. Дiвчинка.
  Чорт, i тут вже про не¬ знають. Ось тiльки Люсi Дерк знати цього не повинна. Гм, як вiн сказав? З'явилася дитина? Це можна використати.
  - То й що? Як немовля може вплинути на хiд вiйни?
  - В тому то й справа, що це далеко не немовля. Вона вже майже доросла, десь одного вiку з тобою. Але чутки про ¬¬ жорстокiсть розповзлися вже далеко не по одному астралу, кажуть, що вона точно така ж, яким був Аркл на тiй вiйнi до того, як змiнився. I ще нiхто не знаг, наскiльки вона сильна, проте я майже впевнений, що сила у не¬ не менша батькiвсько¬. I дуже вiрогiдно, що це вона опиниться на тiй сторонi поля бою.
  Люсi аж закашлялась. А ¬¬ запитати не забули? I до того ж хто сказав, що вона така собi сильна i жорстока вiдьма?
  - I висока ця вiрогiднiсть? - огневичка повернула собi незворушний вигляд, а то канцлер зовсiм не зрозумiв таку ¬¬ реакцiю. Вона могла злякатися, посмiятися над свогю ровесницею, не повiрити в таку ¬¬ силу, варiантiв багато.
  - Не дуже. Сiмейка Тенебрiс, те, що вiд них залишилося, вони зовсiм не взяли участь, я не впевнений, але вона теж не стане так ризикувати. Чесно кажучи, тут немаг сенсу гадати, хто буде на тiй сторонi, якщо Аркл Тенебрiс вiдмовиться, а вiн вiдмовився, вже вiдмовився, про це сказали вiдразу кiлька нестихiйникiв. Нам краще вирiшувати сво¬ проблеми, ми все рiвно так i не дiзнагмося, хто там буде вiд них, занадто великий вибiр, не те, що у нас. Завтра потрiбно буде провiдати Анну, подивимось, у якому вона станi, потiм будемо вирiшувати.
  - Ясно. А скiльки в нас часу до всього цього? Скiльки часу на пiдготовку?
  - Бiй нестихiйникiв через три днi. До огневикiв ще тиждень.
  - Скiльки?!
  У них серйознi проблеми. Дуже серйознi. Що можна зробити за такий час?
  - Лише три днi до початку. Але на полi бою зараз повна тиша, нiхто нi на кого не нападаг, ми можемо вiдпочити вiд битв i знайти достойного цiг¬, гм, честi.
  - Достойного смертi, - глухо виправила вона i пiшла звiдти, знову не попрощавшись. Tй було про що подумати.
  Вона вже давно не заходила до матерi, просто Аластор не заходив, але дiвчина i без того знала, що у не¬ досi проблеми зi здоров'ям i резервом, ¬¬ не допустять. Ну i добре, ¬¬ смертi дiвчинi не хотiлося.
  Наступного дня на так звану роботу вона прийшла понура i стривожена, у не¬ було погане передчуття. Щось маг статися сьогоднi, тiльки що?
  I вiдразу довелося йти з архiмагом до метерi. Нi, це не так погано, але дiвчина надавала перевагу рiдким i коротким вiзитам, а в головi у не¬ ще стояло попередження Меган Рел. Вона ще пошкодуг? Вона знала, що ельфiйка нiчого не тямить у передбаченнях, що це просто певнi висновки напiвкровно¬ i нiчого бiльше, але що, якщо вона не помилилася, i вiдьма дiйсно пошкодуг про свог рiшення? Та нi, бути цього не може. Чому це вона повинна буде шкодувати, що врятувала свою матiр вiд смертi?
  Анна дивилася на не¬ доволi тепло i дружелюбно. Нi, точно нi. Шкодувати вона не буде.
  - Привiт, Анно, - канцлер привiтався з нею першим, Люсi тiльки похмуро кивнула.
  - Вiтаю вас, - жiнка обережно встала з лiжка i, притримуючись за стiну, пересiла на стiлець. Таки ще не вилiкувалась. Що ж, це на краще. - Ну що, розповiдайте, що вiдбувагться, а то менi тут надто нудно лежати.
  - Скоро тебе виписують? - Аластор залишився серйозним, все ж таки вони прийшли по роботi, а не просто провiдати.
  - Через тиждень. Але активно рухатись заборонено, навiть ходити небажано. Проклятi вiдьмаки, я ще покажу, хто така Анна Дерк, - навiть повiтря вiд ¬¬ злостi електризувалося. Ось тiльки нi на дiвчину, нi на архiмага це не справило жодного враження. Ну злиться сильна etrange-огневичка, проявилася магiя, що тут такого? У разi впливу на погоднi умови чи вибуху велико¬ кiлькостi енергi¬ канцлер точно зможе себе захистити, хоча таке витримають далеко не всi, а Люсi було чесно байдуже на такi прояви магi¬, ¬¬ бiльше хвилювали емоцi¬ жiнки щодо вiдьмакiв. Але ¬¬ думки збив Аластор. Чоловiк стукнув кулаком об стiну.
  - Може, i не доведеться, - зцiпив зуби вiн. - Я дiзнався все, що хотiв, Люсi, ми повертагмося.
  - Так, стоп, - Анна теж грюкнула кулаком, тiльки об комод. Грiзною вона не здавалася, але аура навколо не¬ не подобалася нiкому з присутнiх. - Ви залишагтесь i розповiдагте, що вiдбувагться. Чому менi не судилося перебити ще кiлькох десяткiв вiдьмакiв? Невже ви пiдписали мирний договiр? Серйозно? I чому це ви заходите до мене лише задля одного гдиного запитання?
  - Proelium, - Аластор не став тягнути, дав швидку вiдповiдь.
  - Як я розумiю, це вiдповiдь на вiдразу всi мо¬ запитання. Ти ж хотiв вiдправити мене?
  - Так.
  - Як швидко?
  - Занадто. Ти не встигнеш стати на ноги.
  - Шкода. Зачекай. Тобi потрiбний огневик, у якого г шанс перемогти?
  - Так. Але сили нерiвнi.
  - Знаю, - Анна задумалась. Тодi у не¬ в головi крутилося чимало думок. Хто, чи варто, навiщо, занадто багато запитань. Але i рiшення приймати потрiбно.
  - Аласторе, Люсi маг шанс перемогти у такому бою.
  - Що?! Я?!
  Вона зглузду з'¬хала? Так легковажно ¬¬ пiдставляти, рекомендувати ¬¬ на поле бою. А ¬й точно пробили печiнку, а не голову? Останнi клепки втратила. Вона що, не розумiг, що якщо ¬¬ донька не впорагться - помре? Чи, навпаки, розумiг? Невже?
  Що вона задумала? Чи не про це попереджувала Меган? Та нi, нi ельфiйка, нi Анна не могли знати, що так буде, proelium досить несподiваний варiант розвитку подiй, справа не в цьому. Але Люсi цiкавив мотив жiнки. В чому справа? "Краще, щоб вона померла в бою, анiж через страту." Так казала Анна? Невже сподiвагться, що вона помре на дуелi? Розмрiялася. Ну нi, по-перше, помирати вона точно не збирагться, а по-друге, хто сказав, що вона взагалi вiзьме в цьому участь? Та нiколи! Навiть знаючи, що на iншiй сторонi поля буде зовсiм чужа людина, вiдьма б на таке не пiшла, i навiть не через те, що доведеться вбити, набагато бiльше ¬й просто не хотiлося жертвувати собою, навiщо ¬й це, якщо можна тихо i спокiйно вiдсидiтися в сторонi? I до того ж яка вигода з цiг¬ перемоги?
  - Так, ти, - мати залишилася цiлком спокiйною. Вона все вирiшила. - Ти розбирагшся у векторах, можеш пiдсилювати сво¬ закляття, а у ближньому фiзичному бою ти далеко не слабка.
  - I що? Я не хочу брати в цьому участь, я не хочу вiддавати життя!
  - Аласторе, повiр, Люсi - iдеальний варiант, ти сам бачив, як вона поклала на лопатки саму Меган Рел, вона хоче жити, а заради виживання зробиш усе що завгодно.
  - Не можна примушувати во¬на до proelium, це заборонено. До того ж у Люсi ще цiле життя попереду, а шанс того, що вона виживе - мiнiмальний. I iнсолiтка Меган Рел i якийсь там вiдьмак - не рiвня. Напiвкровна, може, i сильна, хоча б як ельфiйка, але ¬¬ сила не в тому, а у фiзичному бою вона безсила, а вiдьмак буде повнiстю готовий до будь-якого бою.
  - Вона впорагться, я знаю, - Анна залишалася неприступною, невже вона настiльки ¬¬ ненавидить, що так хоче ¬¬ смертi? За що? - I шанси у не¬ бiльшi, нiж у багатьох, я знаю, про що кажу, до того ж я за кiлька днiв зможу ¬¬ ще чогось навчити, - i чому вона може ¬¬ навчити? Як правильно пiдфарбовувати очi, чи макiяжу, який злякаг суперника? Що далi, то цiкавiше. - А Люсi згодна, ми зараз тiльки поговоримо, можеш почекати за дверима? - тобто згодна? Мало того, що ¬¬ кандидатуру запропонували без ¬¬ згоди, так ще й погодилися за не¬.
  - Так.
  Ну звичайно, ¬м це навiть бiльше, нiж вигiдно. Аластору не доведеться вибирати, кого вбити, i так зрозумiло, що etrange, хто б не опинився на тому мiсцi, загине, може, юна огневичка i вважагться доволi талановитою, але ¬¬ мiзерна магiчна сила не дасть ¬й досягнути бiльшого, тим паче настiльки слабких не шкода, навiть байдуже на те, що норовливий характер дiвчини йому подобався, i вiн навiть неофiцiйно ¬¬ вчив.
  Архiмаг мiцно зачинив за собою дверi, а Люсi ще й запечатала кiмнату артефактом повiтряникiв, ¬й зайвi вуха точно не потрiбнi.
  - I що це за пiдстава? - вiдразу рявкнула вiдьма. Хто б що не казав, а вона маг достатньо пiдстав для того, щоб злитися i лютувати. Дiвчина вже ледве стримувала вiдьомську силу в собi, зараз ¬¬ можна було б порiвняти лише хiба що з бомбою повiльно¬ направлено¬ дi¬.
  - Заспокойся, все для тебе.
  Люсi аж знудило вiд материнського невинного голосу. Навiть цiкаво послухати, що вона вiдповiсть заради свого виправдання.
  - О, так, ти ж усе все продумала! Ось тiльки мене запитати забула, - якщо б отруту, якою вона розкидувалося, можна було б збирати, то баки були б уже повнi.
  - Все заради тебе, - повторила жiнка. - По-перше, думаю, ти вже знагш, що двох учасникiв однiг¬ стихi¬ вiдправляють в один покинутий астрал, вони проводять там три днi без жодного зв'язку i можливостi виходу, при цьому нiхто не знаг, що там вiдбувагться, перевiряють, коли спливе третя доба. Подумай, що це означаг. Це повинна бути перемога будь-якою цiною, навiть причину смертi не визначають, аби не дiзнатися, що вiдбувалося, повноцiнна анонiмнiсть. I це все тобi на руку, ти запросто можеш користувати будь-якою магiгю, будь-яким прокляттям, що навчив тебе Аркл, навiть забороненим, будь-яким бойовим прийомом. Чим хочеш. А потiм чистиш магiчний фон, i нiхто, окрiм довiрених, не буде знати, хто там був, а ще зовсiм нiхто не дiзнагться, що трапилося в тому астралi. Ти запросто можеш перемогти завдяки магi¬, тут все просто i логiчно. По-друге, ти знагш мою думку про смерть в бою.
  - Тут менi краще промовчати, - зцiпила зуби дiвчина.
  - А по-третг, ти хоч знагш про нагороду за таку перемогу?
  - Нагороду? За це дагться нагорода? - ось це вже бiльш цiкавiше.
  - Так. I дуже не маленька. У випадку твог¬ перемоги тобi дасться звання героя астралу, а отже i велику владу, повагу, фiнанси, посипляться грошi, якi ти захочеш, хоч нашi, хоч з немагiчного астралу, все рiвно найчастiше всi користуються другими, - То ¬й потрiбнi легкi грошi, якi будуть ¬й виплачувати? Все настiльки просто? А не можна, щоб вона сходила i взяла ¬х у Аркла? У нього ¬х кури не клюють. - Але i це ще не все, - г щось ще? Непогано. Може, Аннi не потрiбнi грошi, як можна бути настiльки корисливою заради якихось там мiсячних виплат? - Тобi дадуть один документ, з тiг¬ митi тобi будуть вiдкритi будь-якi дверi, хоч головного архiву, хоч сенату, хоч в'язницi, твог слово буде спроможне здвинути гори, ти зможеш пiдм'яти пiд себе астрал.
  - Нiколи б не дала комусь таку владу, - фиркнула вiдьма. Дiйсно, це ж так небезпечно, цiна перемоги завелика, заради цього потрiбно вiддати цiлий вимiр у руки тих, хто здатний перевернути свiт i без жодно¬ влади. Ну i дурнi. Якби ¬¬ б цiкавила така влада, вона б побiгла вже ¬¬ здобувати. Але ¬й потрiбно занадто добре все обдумати.
  - Ти не вони, ти не зрозумiгш, але погодся, саме тобi це навiть бiльше, нiж вигiдно. Ти зможеш завжди допомагати сво¬м улюбленим напiвкровним i навiть допомагати ¬х визволяти.
  Анна права, це бiльше, нiж вигiдно. Така влада ¬й тiльки допоможе, якби ¬й принесли б ¬¬ на тарiлочцi, вiдьма прийняла б ¬¬, навiть не задумавшись про наслiдки i можливi проблеми. У всього г цiна. Хоча в цей раз вона iнакша, плата вперед.
  Задля цього ¬й потрiбно буде вбити сильного смертного, та ще й вiдьмака, байдуже, що це точно буде не ¬¬ батько, все рiвно доведеться вбити людину, до того ж не якогось хробака, а во¬на, ризикувати життям задля влади вона не готова, не була, i навряд чи буде. Так, плата велика, але навiть з допомогою вiдьомсько¬ магi¬ не факт, що вона виживе, в першу чергу через те, що дiвчина нiколи не зустрiчалася, в першу чергу в бою, з найсильнiшими огневиками астралу темних, вчителiв цiг¬ стихi¬ Аркл не запрошував, тому дiвчина точно не могла сказати, що ¬¬ чекатиме у випадку згоди, свого батька вона так i не перемогла, а звiдки вона знаг, наскiльки слабший ¬¬ противник, чи г у не¬ якiсь шанси? Та нi, вiддавати життя вона не збиралася, до того ж заради чого це все? Яка то ¬й справа до конфлiктiв магiчних народiв, аби тiльки ¬¬ i напiвкровних би не чiпали.
  - Так, щодо вигоди я згодна, - обережно погодилася донька, - але яке ти мала право вирiшувати щось за мене?
  - Я твоя мати. I я знаю, як для тебе буде краще.
  - А мене запитати забула. Так ось, я тебе вiтаю, я чхати хотiла на всю вигоду, яку менi принесе ця битва, я цього не хочу, ти погано мене слухала, це не моя вiйна. I я не збираюся брати участь в жодних боях, тим паче в proelium, - вигода може бути i безмежною, але сплатити за не¬ цiну дiвчина не готова.
  - Це ти погано мене слухала, - Анна заглянула ¬й в очi, в них не було злостi, тiльки холод i самовпевнений блиск. - Це я хочу, щоб ти взяла в цьому участь. I ти пригднагшся до proelium, хочеш ти цього, чи нi.
  Прокляття, вона знову активувала прокляття! I зрозумiти це не так складно, таке вiдчуття, що ¬¬ органи вийняли, пережували i поклали назад. Паршиво. Дiвчина ж тiльки-тiльки змогла бiльш менш взяти його в сво¬ руки, так нi, знову. I, схоже, ¬¬ залишили без вибору.
  Etrange-огневичка була права, коли сказала Аластору, що Люсi впорагться, оскiльки хоче жити. Все вiрно, заради життя i волi вона зробить i не таке. Тепер ¬й все рiвно доведеться це зробити, прямий наказ обiйти ¬й не пiд силу. Або участь iз ризиком смертi, або ж смерть. Тут i думати не потрiбно. Вбити ще когось не так i складно, вона впорагться, а ще г i приз за врятування свог¬ шкури. I воно того коштуг. Хоча краще було вiдсидiтися в сторонi. А то якось неспокiйно ¬й, знову те ж саме погане вiдчуття.
  Залишилося одне запитання: навiщо це Аннi? Зараз вiдьму хвилювало це найбiльше. Щоб позбутися ¬¬? А то зараз все спрямовано саме на це. А ще кiлька мiсяцiв тому вона соловейком розливалася, розповiдала, як ¬¬ любить, обiцяла не пiдкоряти. Набрехала добре. Але Люсi зовсiм не хотiлося вiрити, що ¬¬ ж мати хоче ¬¬ вбити, та нi, це абсурд. Жiнка щойно розписала ¬й усi переваги вiдьми i можливостi, дала надiю виграти, логiка зникаг.
  Зараз немаг сенсу про це думати, нi до чого вона все рiвно не прийде, все так заплутано, та i шукати логiку в дiях Анни буде тiльки хiба що божевiльна, може, колись вона ще ¬¬ зрозумiг. I ще г нагальнiшi справи, наприклад, такi як поскандалити з матiр'ю через активiзацiю прокляття, покачати права, а ще подумати, що з цим усiм ¬й робити.
  Як там Анна сказала? Що дiвчина вiзьме участь у дуелi? Ясно, тодi ¬¬ справи зовсiм кепськi. А якщо ¬¬ кандидатуру не утвердять, то виконати наказ юна огневичка точно не зможе, а отже, пiдпаде пiд прокляття i в кiнцi помре. Не найрайдужнiша перспектива. I це термiново потрiбно вирiшити, термiново погодитися взяти участь у вбивчому змаганнi, як добре, що Аластору вигiдно позбутися настiльки непотрiбно¬ дiвчинки, як вона, анiж ризикнути i втратити важливого i потрiбного ¬м во¬на. Краще хай буде так.
  - Ти знову порушила обiцянку, - люто прошипiла вона. Як же дiвчинi хотiлося трiснути ¬¬ якимось довготривалим прокляттям... - Але зараз не час. I не мiсце. Про це потiм поговоримо, якщо взагалi я захочу з тобою розмовляти. Ти залишила мене без вибору, тому саме ти i повинна зробити все, щоб Аластор вiдправив туди мене.
  - Це я зроблю, з цим точно проблем не буде.
  - Сподiваюся, - Люсi сiла на зараз вiльне лiжко матерi i тяжко видихнула. Навiщо жiнка це зробила? I ще кажуть, що це вона жорстока. На "святу" etrange хай спочатку подивляться.
  Вiдьма зняла дiю артефакта проти пiдслуховувань, архiмаг пiдiйшов до них майже вiдразу, як тiльки вiдчув, що закляття зникло, а отже, вони договорили.
  - I що ви вирiшили? - поцiкавився вiн. Хто перемiг у цiй суперечцi? Вперта i властна Анна, чи ¬¬ нахабна i волелюбна донька? Хто з них сильнiший духом i залишився стояти на свогму?
  - Я вiзьму участь в proelium, - Люсi холодно пронизала матiр поглядом i повернулася до нього.
  Таки матiр. Добре. I хоч ця дiвчинка просто не може перемогти, якщо це трапиться завдяки якомусь чуду, то коли вона таки отримаг цю нагороду, вiн вже знаг, як ¬¬ стримати. У цiг¬ ще мало¬ огневички поганi вiдносини зi свогю матiр'ю, але ¬¬ слова вона слухаг i навiть до них дослухагться. Хоча... Навiщо про це думати, ¬й не перемогти. I якщо Анна дала згоду на такий ризик, вiн просто повинен цим скористатись.
  Так дивно, мати пiдштовхнула в руки смертi власну дитину. Хоча це може врятувати багато життiв, смерть однiг¬ фiгури, яка нiчого не значить, нiчого змiнити не зможе. Але чи це не надто жорстоко, у не¬ ж ще все життя попереду... Шкода ¬¬. Але нiчого. Анна завжди знаг, що робить, i не йому ¬¬ судити. За ¬¬ грiхи ¬¬ ще покараг Всевишнiй.
  - Добре. А ти впевнена, що ти цього хочеш? Це дуже небезпечно.
  - Впевнена.
  В ¬¬ голосi не було навiть iскри сумнiву. Що ж, Анна вмiг переконувати.
  - Тодi йди, готуйся. Але запам'ятай ще дещо. Якщо не хочеш ризикувати життям свог¬ сiм'¬, не кажи нiкому, що на ринг вийдеш ти, навiть пiд катуваннями, навiть тим же родичам. Хоча... Зачекай трохи.
  - Аласторе, не потрiбно жодних проклять на мовчання, - Анна продовжувала стрiляти в них очима, прораховувала кожну наступну ¬х дiю. - Люсi i так нiкому про це не розповiсть, так, Люсi? Не розповiси, про це нiхто не дiзнагться. Немаг потреби ганьбити рiд Дерк хоча б тим, що ти нiкчемно програгш у цьому бою.
  Мало того, що принизила ¬¬ при Аласторi, так ще й знову активiзувала прокляття. У вiдьми навiть закипiла кров. Через не¬ вона ж тепер навiть Арклу сказати нiчого не зможе, не те, що Максу, в такiй ситуацi¬ взагалi не до нього.
  - Ти так впевнена, що я програю? - схрестила руки на грудях дiвчина.
  - Так. Нi, у тебе г шанс, але повiр, настiльки сильний вiдьмак тобi явно не пiд силу.
  - Ще подивимось, хто кого, - буркнула Люсi i пiшла в сторону дверей.
  - I ще, чекаю тебе завтра на полiгонi о першiй дня, - хитро всмiхнулася мати. - I не смiй запiзнитися чи проiгнорувати мене, - оптимiстично кинула вслiд вона.
  - А чи не надто жорстоко ти з нею? - обережно поцiкавився архiмаг. - Я маю на увазi, вона ж ще дитина.
  - Саме тому я i сказала ¬й правду. Навiть менi було б складно там перемогти, не те що ¬й. I помiть, вона сама захотiла цього бою. А ще тобi потрiбно згадати, що я казала про свою сiм'ю.
  - Я пам'ятаю.
  - Добре. Продовжуй пам'ятати. Це тiльки моя сiм'я, нiхто не маг право в не¬ влiзати чи в щось втручатися без мог¬ згоди.
  - Заспокойся, я не втручаюся. Просто боюсь, що ти пошкодугш.
  - Не пошкодую, - знову ця холодна, врiвноважена впевненiсть i впертiсть. Що ж, як хоче, все рiвно ноша буде на нiй, а на таке йому байдуже, який сенс в психiчному i емоцiйному здоров'¬ людини, якщо вона може перебити половину ворожого вiйська i повнiстю пiдкорягться тобi? Жодного. Хай буде хоч тричi божевiльною, тiльки б залишилася жива, корисна i контрольована, вона йому ще буде дуже потрiбна. Але зараз йому потрiбно знайти достойних представникiв iнших стихiй, тiльки б вони перекрили вже явний провал огневикiв.
  Люсi дуже тяжко дихала, притулившись до стiни у власному будинку.
  I ¬¬ знову зрадили, знову вдарили в спину. I хто? T¬ матiр. Перед тим, як вдруге заходити в холодну воду, згадай, що змусило тебе вийти звiдти в перший раз. Ранiше вона не вважала цей вираз доречним. I наступила на тi ж самi граблi.
  Що ж, ¬й залишився тиждень, за цей час потрiбно ще багато чого зробити.
  Тяжко якраз не помирати, а чекати цього. I знати, як тяжко буде тво¬м рiдним.
  Але нiчого. Нiхто ж не казав, що вона здалась.
  
  <82>
  Наступного ранку Люсi рано не вставала, виспалась до восьмо¬, а потiм таки пiднялась, легко поснiдала, а через кiлька годин взяла в руки меч. Дiвчина машинально вiдпрацьовувала удари, на бiльше у не¬ просто не вистачало сил. Та i сенсу зачакловувати зброю вона не бачила, навiщо це робити, якщо вона все рiвно знатиме всi удари наперед, до того ж до proelium залишився тиждень, а туди ¬й потрiбно потрапити з повним резервом.
  Дiвчина таки вирiшила сходити до матерi. Вона слабо розумiла, яке може бути тренування з хворою Анною, причому на полiгонi академi¬ etrange, де в минулий раз у не¬ утворився витiк. А який ще г полiгон в межах мiста? Тiльки цей, туди навiть вогннi для тренувань ходять, вiн просто величезний, мiсця вистачить усiм.
  Люсi вiдкрила портал прямо на територiю, добре, що цього разу вона змогла впоратись iз захисним закляттям проти вiдьмакiв, а то вона б дiйсно втратила свiй повний резерв, але користуватися магiгю проти не¬ зараз не рекомендугться, ¬¬ щити i так тримтять пiд натиском захисту територi¬, а тут ще й додаткове навантаження. Та нi, у Анни досi проблеми, жiнка не стане витрачатися на магiю, вiд яко¬ дiвчина не зможе ухилитися.
  - Люсi, йди сюди, - мати сидiла на лавi в безпечнiй зонi. Так дивно, на полi вони однi, а вiдьма сподiвалася побачити когось ще.
  - Я прийшла, - лiд в серцi дiвчини таяти не хотiв.
  - Добре. Як я розумiю, ти зiбралася йти до перемоги, хоча я особисто вважаю, що навiть з усiма тво¬ми козирами тобi не перемогти, ти не рiвня тому, хто опиниться на тiй сторонi. Навiть якщо у мене не було б жодних проблем i пiшла тодi я, то навiть я не впевнена, що впораюся, тодi що казати про тебе? Немаг ще й пiвроку, як ти почала користуватися магiгю, що тут казати?
  - А може, у мене вийде?
  - Навряд, - обрувала мати. - Але ще один козир я тобi дам. Ти розумiгшся на аурах, причому в рази краще, нiж я. Ти можеш запросто згно¬ти ¬х, порвати магiчний фон, але ти думала, що буде, якщо не просто поранити, а розiрвати ¬¬ на крихiтнi шматочки?
  - Людина помре в найближчi кiлька хвилин, якщо не миттгво, це залежить вiд фiзичного стану людини, без можливостi користування магiгю, а отже i вилiкувати себе не зможе. Я знаю про нього.
  - Це добре. Так ось. Якщо ти зможеш спочатку прорвати захист аури ворога, а вiдразу пiсля того, поки вiн не створив новий, кинути в нього таким закляттям i потрапити в цiль, то перемога буде твоя.
  - Я не стану цим користуватися. Без залишкiв магi¬ в тiлi його навiть не знайдуть.
  - А того нещасного навiть не будуть шукати! Навiть якщо це будеш ти! - рявкнула жiнка.
  Ну так, цi тiла нiкому не потрiбнi, навiщо ж ¬х шукати. Родичам не вiддати, у них виникне iнтерес, як вони померли, а зайвi дослiдження i проблеми ¬м нi до чого.
  Як же Аркл вiдреагуг на ¬¬ смерть? Чи буде вiн шукати тiло, похоронить чи ¬¬? З кожною хвилиною спiлкування з матiр'ю дiвчина все бiльше втрачала вiру в себе. Невже цi дуелi настiльки серйознi?
  Люсi мовчала. А дiйсно, може, все ж таки не потрiбно було б ¬¬ рятувати? На proelim вiдправили б не ¬¬, а це означаг, що вона не померла б, жила б собi спокiйно далi, i нiхто ¬¬ нi до чого не примушував би.
  - Вибач, - Анна не планувала сваритися, зараз ¬й це нi до чого.
  Нда, вибачилась то вибачилась, але вини в голосi не чутно зовсiм.
  - Я не хочу використовувати це закляття, це жорстоко.
  - Так же жорстоко, як спалити когось живцем чи зарiзати i скинути у канаву.
  Жiнка права. В цьому закляттi немаг нiчого такого, щоб ним не користуватися. Це просто спосiб вбивства, все! Але щось ¬й було неспокiйно ним користуватися. Чи то ¬й щось не сподобалось, чи що?
  - Я подумаю, використати його, чи нi.
  - Подумай.
  - Сподiваюся, це все, що ти хотiла менi сказати, - вiдьма почала дiставати артефакт, щоб вiдкрити портал.
  - Зачекай, - Анна спробувала встати i впала назад на стiлець.
  - Що ще? - дiвчина обернулася.
  - Нiчого, - etrange сильно стиснула кулак, пiдвiска боляче впилася в ¬¬ долоню. - Йди. В день дуелi рано зранку зайдеш до Аластора, вiн дасть останнi iнструкцi¬. Початок опiвднi.
  Мати вiдвела погляд, не хотiлося дивитися вiдьмi в очi.
  Чому вона не вiддала ¬й той артефакт? Переконала себе, що вiн ¬й нашкодить через властивiсть проти вiдьмакiв, чи просто не захотiла цього? Таки не захотiла.
  Вiта Дерк була видатним артефактором, вона зробила все, аби ¬¬ доньки завжди були в безпецi, навiть пiсля ¬¬ смертi. Така iронiя, ¬¬ вбили саме через це бажання, через створенi нею захиснi артефакти.
  Три артефакти сiм'¬ Дерк. Вiчнi, але з обмеженою кiлькiстю використання. Можуть врятувати навiть вiд смертельного прокляття на полi бою, Анну Дерк такий вже не перший раз виручав, хоча ще кiлька разiв - i це буде просто побрякушка. I Вiола, i Края вже передали ¬х у спадок, пiдвiски чекають свого часу. Але свою Анна вiддавати не захотiла.
  Чи хоче вона смертi доньки? Вона ще не вирiшила. Tй це з яко¬сь сторони i вигiдно, а з iншо¬... вона ж ¬¬ донька, якою б вона не була, як так можна? Але з самого початку ¬¬ цiллю i не було привести ¬¬ до смертi, мотив жiнки був набагато глибший. А так... Помре i все, всi колись помруть, а якщо врятугться... Вiйна буде закiнчена, тодi доведеться шукати iнший спосiб, щоб ¬¬ контролювати. Хоча вона вже знаг один. Посюсюкатись з нею, i вiдьма впаде перед нею на колiна. Слабачка. Заради якихось кiлькох хвилин сiмейного щастя дiвчина може пообiцяти що завгодно.
  Але цей бiй вона повинна виграти. Ще не зрозумiло, що це змiнить, але Анна розумiла, що ¬¬ донька обов'язково виграг. Дiвчина амбiцiозна, якщо все буде так, як думаг еtrange, то це гдиний можливий варiант. Та i так тому вiдьмаку, хто б то не був, не пощастило з суперником. Анна бачила, як легко вона може впоратися з цiлим натовпом без жодних помилок, один за одним позбуваючись суперникiв. Ще у не¬ г фамiльяр, якщо вiн ¬¬ не покине, то може захистити вiд смертельного прокляття. А ще жiнка не могла сказати точно, наскiльки великий у не¬ вiдьомський резерв. Навряд чи менший батькового. Але нiчого. Все буде добре, як мiнiмум для не¬, а якщо все пройде просто блискуче, то це буде вигiдно не тiльки ¬й, а i цiлому астралу etrange. Вона все правильно вчинила, сумнiвiв бути не може.
  Поки Анна роздумувала, Люсi уже пiшла. Сьогоднi вона так i не зважилася на важливий для не¬ крок. Але час iшов, залишилося чотири, три, два днi. А всього, що вона хотiла, дiвчина так i не зробила. Але часу чекати бiльше немаг. Потрiбно розтавити всi крапки над "i".
  Марина досi жила в тому селищi, нiкуди не по¬хала, причину огневичка не розумiла, але з прийомною матiр'ю дiвчина хотiла попрощатися в рази бiльше, нiж з рiдною. Але минуло¬ зустрiчi ¬х розмова закiнчилася сваркою, а пiсля того вони не бачились. Чи правильно ¬й знову втручатися в ¬¬ життя? Вiдьма i так вiдiбрала у не¬ цiлi дванадцять рокiв. Але тепер ¬й жити залишилося всього нiчого, навiть за умови виграшу, що буде, якщо у не¬ не залишиться енергi¬ почистити магiчний фон i при перевiрцi зрозумiють, що там була напiвкровна? Це так, крихiтна вiрогiднiсть, але вона близька до смертi так, як не була нiколи.
  Нi, таки варто до не¬ навiдатись, поговорити, так сказати, попрощатись.
  Люсi вибрала пiзнiй час, вона хотiла бути впевненою, що жiнка буде вдома i що ¬м нiхто не завадить, це точно буде зайве.
  Вiдьма блимнула у спальню прийомно¬ матерi, дiвчина нервово стискала рукав плаща, шукала впевненостi i яко¬сь опори. На зустрiч вона майже нiчого не взяла, мiнiмум збро¬, кiлька артефактiв, все, свою сумку залишила вдома, а Гарсiю вiдпустила полiтати, зараз вона зайва.
  Ось тiльки Марини в кiмнатi не було, жiнка заснула з книгою на колiнах в старому крiслi, бiля не¬ горiла лампа, а спала вона дуже тривожно.
  Ну давай, Лу, йди звiдси, ти ж не хотiла ¬¬ турбувати! Ось, з нею все добре, вона спить, чого ще чекати?
  Нi, з нею не все добре. Синяки пiд очима, втома, прийомна мати постарiла на роки. З чого це раптом?
  Стара дошка пiд ногами у вiдьми скрипнула, прийомна мати вiдразу вскочила на ноги, а книга впала на пiдлогу.
  - Люсi?
  Жiнка фурiгю кинулась до не¬, секунда, але дiвчина встигла увернутися вiд ляпаса, реакцiя у не¬ була просто чудова, в iншiй ситуацi¬ дiвчина б ¬¬ перехопила, але зупиняти матiр i використовувати проти не¬ фiзичну силу не хотiлося б.
  У очах у Марини бринiли сльози. Весь цей час вона ¬¬ чекала, боялася за не¬, ночами не спала, а вона навiть записки не залишила, що з нею все добре. Его¬стична дурепа. Ця жiнка ¬¬ виростила, виховала, а чим вона ¬й вiдплатила?
  - Вибач, - схилила голову Люсi, ¬¬ дiйсно було соромно. Вона i не думала, що Марина настiльки ¬¬ любить.
  Жiнка тiльки мiцно ¬¬ обiйняла i не вiдпускала ще довго, а потiм витерла сльози i всмiхнулася.
  - Ти змiнилася. Сильно.
  - Ти про колiр очей?
  - Нi, хоча i про них теж. Ти подорослiшала, посерйознiшала, а ще я бачу, що у тебе не все так добре, як здагться.
  Люсi кивнула. Так, зовнi все набагато краще, нiж у не¬ на серцi. Наскiльки ¬й боляче, словами не передати.
  - Тобi зробити кави?
  - Нi, я нiчого не хочу.
  - Ясно. Сiдай, - вони сiли на одну канапу, обiйнявшись, для цього Люсi, правда, зняла меч з плеча i поставила бiля стiни. Невже це остання ¬х зустрiч? Якщо противник буде рiвним по силi ¬¬ батьку, вона буде неспроможна нiчого зробити. - Розповiдай, як ти? Я так за тебе хвилювалася.
  - Багато що змiнилося.
  - Але i ти стала сильнiшою.
  - Але що менi це даг?
  Марина щодо цього промовчала, це не ¬¬ справа.
  - Ти помирилася з Анною? - жiнка спробувала направити розмову в трохи iнше русло.
  - Посварилася, - зiтхнула дiвчина.
  - Знову? - схоже, з матiр'ю у не¬ не ладиться.
  - Чесно сказати, в цiлому, ми i не мирилися. Лише один раз спокiйно i вiдверто поговорили.
  - Чому? Вона так i не прийняла тебе?
  - Не прийняла. Зараз навiть найбруднiшими способами намагагться мене контролювати.
  - Найбруднiшими?
  - Шантаж, - пояснила огневичка.
  - А батько?
  - Аркл? Аркл нi до чого не примушуг, сприяг тому, щоб я жила вiльно, щоб була здорова, в безпецi. Любить мене.
  - Ти теж його любиш.
  - Люблю, - зiтхнула дiвчина. - Вiн так багато для мене зробив... I ти теж. Мамо.
  - Я не твоя мама.
  - Мама нiколи не кидаг свою дитину, а це не про Анну, - Люсi тiльки мiцнiше притулилася до жiнки, як же вона скучила за нею. Але прощатися все рiвно доведеться. Tм занадто небезпечно навiть бачитись, якщо хтось дiзнагться про ¬х зв'язок, це означатиме небезпеку для обох, через Марину можна запросто давити на не¬, а цього допустити не можна. Та i якщо на ¬¬ прийомну матiр нападуть, ¬й доведеться ризикувати життям, рятуючи ¬¬, це ¬й точно нi до чого.
  - Ти посумнiшала. Про що думагш?
  Огневичка не знала, як ¬й почати. Це надто тяжко. Але навiть якщо забути про небезпеку такого спiлкування, то у не¬ ж шанс вижити проти такого вiдьмака по силi, як Аркл, мiнiмальний, i тут не врятуг жодний фамiльяр i жодний великий вiдьомський резерв.
  - Ясно, - кивнула жiнка. - Люсi, ти, звичайно, можеш мовчати, але не роби з мене дуру. Просто так ти б не прийшла, у тебе щось сталося.
  - Так, сталося. Я прийшла попрощатись, пiслязавра..., - дiвчина тяжко закашлялась, прокляття здавило ¬й всi органи, не давало навiть вдихнути трохи повiтря, - ... пiслязавтра... я повинна... померти, - видихнула дiвчина i нарештi вдихнула повними грудами, вiдпустило, вона нiчого такого не сказала.
  - Померти? Чого це раптом?
  - Не питай, але це Анна винна. Я не знаю, чи виживу, тому i прийшла. Хотiла тебе побачити востаннг.
  - Чому востаннг? Ти Люсi, ти ж не могла так просто здатися.
  - Я не здалась, але за умов, якi склалися, вижити менi буде нелегко, а ще... Краще нам бiльше не зустрiчатись, мамо, так буде краще для нас обох, - швидко випалила вона. Дiвчина повинна була це сказати.
  Жiнка зiтхнула. Вона все розумiла, i що на плечах огневички тяжка ноша, i що вона повнiстю права, так буде краще, ¬й пора жити далi i перестати про не¬ згадувати. Але чому ¬й так тяжко ¬¬ вiдпустити?
  Марина мiцно схопила ¬¬ за рукав плаща i притиснула до себе.
  - Мамо, якщо ти мене не вiдпустиш, то я зроблю так, щоб тобi стерли всi спогади про мене, у мене достатньо друзiв з цим умiнням.
  - Не кидай мене, я не уявляю свог життя без тебе. Та i навiщо менi таке життя, як у мене зараз, я одна, нiкому не потрiбна...
  - Ти менi потрiбна. I менi буде легше, якщо ти вiдпустиш мене i пообiцягш жити далi, наче нiчого не сталося. Марино, я все рiвно загину через кiлька днiв, а ти будеш жити далi. Немаг нiчого дорожчого за життя, не потрiбно ним розкидуватись.
  Жiнка тiльки кивнула, а потiм мiцно-мiцно ¬¬ обняла i поцiлувала.
  - Моя донечка, моя, - тихо прошепотiла вона i заплакала, вiдьма пригдналася до не¬.
  - Вибач, я повинна йти, - дiвчина пiдскочила, витерла рукавом сльози, схопила меч i, востаннг глянувши на свою прийомну матiр, блимнула. Другого такого прощання вона не перенесе. А якби вона залишилась ще хоч на кiлька хвилин, Марина б змусила ¬¬ пообiцяти, що повернеться, а цього пообiцяти вона не могла.
  Люсi проплакала всю нiч. Вона не хоче помирати, нi, навiщо Анна так вчинила?! Вона хоче жити, вирости, ще багато чого навчитися, створити сiм'ю, хоч i без дiтей. Вона не хотiла, щоб ¬¬ дiти страждали, а у свiтi, де живе вона, це неможливо, вiн не розрахований на спокiйне i безтурботне життя, на яке вона i не сподiвалася.
  Заснути у не¬ вийшло аж на свiтанку, а прокинулася дiвчина майже опiвднi, протерла мокрi очi i пiшла приводити себе до порядку. Сьогоднi вона збиралася навiдатися до Аркла, ось тiльки з ним все складнiше. Йому не можна говорити правду, доведеться збрехати. Якщо вiн дiзнагться, то вона була впевнена, влади i сили у нього вистачить, щоб все скасувати, i вiн порве будь-кого, хто спробуг йому суперечити. А якщо таке станеться, то вона не вiзьме участь в proelium, а це рiвносильно смертi через прокляття. Хоча... На дуелi вона теж навряд чи зможе вижити, тому рiзниця невелика.
  Все це i так зрозумiло, ¬¬ бентежило iнше. Збрехати Арклу? А це взагалi можливо? А то це область фантастики, вiн завжди знаг все про не¬ навiть краще, нiж вона сама. Але про ¬¬ участь вiн знати не може, все настiльки засекречено, що пронюхати щось зайве та ще й вiдьмаку просто нереально. Нi, це неможливо.
  Вiдправилася дiвчина до нього пiсля обiду, вiн якраз спокiйно пив каву у себе в кабiнетi i лiниво листав якiсь папери.
  - Люсi, - чоловiк миттгво вiдклав всi справи, поставив чашку на стiл i обернувся до не¬.
  - Аркле, - вiдьма всмiхнулася. Так тяжко вдавати безтурботнiсть...
  - Ти вже давно не заходила, було багато роботи?
  - Та нi, частiше просто тебе не було вдома.
  - Ну вибачай, я ледве добився хоч такого миру. Proelium таки далеко не найгiрший варiант, добре вже те, що помре не настiльки багато народу.
  Ну так. Включно з нею.
  - До речi, ти вже чула, etrange програли бiй нестихiйникiв.
  - Програли?
  - Так. Як думагш, чим все це скiнчиться? Хто виграг?
  - Навiть не знаю. Це ж тiльки один бiй, попереду ще один, а зараз ведуться ще три. Подивимось.
  Чоловiк лише кивнув i вiдпив кави.
  - Мене особисто цiкавить бiй огневикiв, - обережно перевела розмову в корисне русло дiвчина. - Ти знагш, хто буде там за нас?
  - Знаю. Лафер Деон. Жорстокий тип. Не пощастило тому, хто буде там за etrange, - Люсi аж перекривило. Якщо вже Аркл так каже... - Менi пропонували виступити, але я вiдмовився. Якщо там буде Анна, я б не хотiв зустрiтися з нею на полi бою.
  Ну хоч один тягар з плечей, там точно буде не ¬¬ батько, а якийсь Лафер.
  - А цей Деон сильний? - поцiкавилася вона.
  - Не слабкий. Занадто спирагться на фiзичну силу, хоча резерв маг великий. I вiн простий як вода.
  - Вiн сильнiший за тебе?
  - Нi, звичайно, менi вiн не рiвня, хоча в боях у нього досвiду вдвiчi бiльше, - ну, вже краще, хоча б слабший Аркла. - Люсi, а ти знагш, хто буде за etrange, може, чула?
  Вiдьма нервово проковтнула клубок у горлi i обережно сказала:
  - Нi, там усе засекречено. Але навряд чи там Анна, вона досi ще погано себе почуваг пiсля того поранення.
  - Зрозумiло. Йди до мене, я скучив, - Аркл наблизився до не¬ i обiйняв.
  - Ну, все, досить, - вивернулася огневичка, зараз вона була надто напружена для простих обiймiв. Вона щойно набрехала батьку. I у не¬ вийшло! Здагться. Ну, вiн хоча б досi робить вигляд, нiби нiчого не пiдозрюг, а це вже непогано.
  - Та добре, все, просто через цю роботу ми вже так давно не проводили час разом.
  Аркл чудово зрозумiв, що вона збрехала. Iнтонацiя, мiмiка, вона вагалася, сказати правду, чи щось приховати. Ось тiльки про що вона не сказала, вiн i не здогадувався. Гм, перелякалася вона, коли вiн запитав про огневика зi сторони etrange. Значить, вона знаг, хто буде на тому мiсцi. Потрiбно це з'ясувати, щось тут не так. Але не зараз.
  - Так, не проводили.
  - По¬демо кудись сьогоднi?
  - Нi, я нiкуди не хочу, давай краще побудемо тут.
  - Ти не в настро¬. Що сталося?
  - З Анною скандалила. Коментувати не збираюся.
  - Зрозумiло, - а ¬¬ брехня може бути з цим пов'язана.
  - Тодi що будемо робити? Менi скасовувати всi сво¬ плани, чи ти вже щось спланувала для себе?
  - Нi, нiчого не скасовуй, я хотiла просто сьогоднi посидiти бiля тебе.
  - Посидiти, - фиркнув вiн. - I в сенат за мною пiдеш?
  - Уж нi, це тiльки через мiй труп.
  - Не хвилюйся, це я не планував. Сiдай, менi трохи закiнчити лишилося, а потiм повечерягмо i подивимось на захiд сонця, маг бути дуже красиво сьогоднi.
  - Добре, - безтурботно всмiхнулася дiвчина i примостилася поряд, бiля столу.
  Аркл закiнчив за пiвгодини, щось писав, вiдправляв, а дещо просто проглядував. Огневичку мало це цiкавило, ¬й вистачало головно¬ болi вiд того, що змушував запам'ятовувати ¬¬ Аластор, розбиратися ще й у цьому точно буде зайвим. Вона просто дивилася на Аркла, щоб пам'ятати його обличчя в останню свою хвилину. Що йому залишиться пiсля не¬? Однi болючi спогади? Вона ж гдина його дитина...
  - Я все, - чоловiк пiдвiвся, сховав всi документи у шухляду, i вони перейшли у вiтальню.
  - Аркле, - Люсi задумливо накручувала на палець пасмо волосся. - Ми ж не фотографувалися разом нi разу, у нас немаг жодно¬ спiльно¬ фотографi¬, навiть магiчно записаного зображення нас вдвох. Я не маю на увазi той час, коли я була ще зовсiм маленькою, того я не пам'ятаю. Я тут подумала, моде, все ж краще записати все. А то хто знаг, що буде завтра?
  - Хто знаг. Хочеш зробити кiлька фото?
  - I поповнити ряд тих фотографiй, що схованi мiж сторiнками тво¬х книг.
  - Лазила в мо¬х речах? - жартiвливо насупився вiн.
  - Зовсiм трохи, - невинно поклiпала очима дiвчина.
  - Добре, зачекай, я зараз повернусь.
  Чоловiк кудись блимнув, з усмiшкою на обличчi.
   Вiдьма сiла на диван, його не було вже хвилин п'ять. А ще через стiльки ж часу вiн повернувся з записуючим артефактом i самою простою цифровою камерою.
  - Сiдай, - вiдьмак всмiхнувся ¬й, показав на крiсло, поклав все принесене на камiнну полицю i вмостився поряд.
  - А хто нас?...
  - Я все влаштую.
  Люсi просто притулилася до нього.
  А вiн перевдягнувся, змiнив домашнiй одяг на бiльш вихiдний. Хоча на ¬¬ думку, рiзницi жодно¬, вiн тiльки накинув плащ, а брюки i сорочка залишилися тi ж самi. А ось дiвчина нiчого мiняти в свогму виглядi не хотiла, вона така, яка г, нехай на знiмку вона буде справжньою, а не просто лялькою.
  Аркл не став нiкого кликати, для активування камери i виставлення мiсця зйомки використав магiю. Вони зробили не так багато знiмкiв, майже всi однаковi, на всiх вони сидiли разом, тiльки гарпiя постiйно перелiтала з мiсця на мiсце, ¬й хотiлося полiтати на волi. Це вийшли простi примiтивнi фотографi¬ без жодно¬ постановки картин, просто вони разом у себе вдома перед камiном, iнодi бiля вiкна. Дiвчина навiть не посмiхалася, навiщо грати роль?
  А артефакт зняв всю кiмнату включно з ними, все можна буде побачити при активацi¬. Як вони тут сидiли. Колись. I бiльше навряд чи будуть сидiти. Хай буде пам'ятка Арклу, вона дуже б хотiла, щоб вiн про не¬ не забував.
  Люсi востаннг мiцно-мiцно обiйняла батька, одними губами прошепотiла, що любить його i, зовсiм нiчого бiльше не сказавши, мовчки розвернулася i пiшла ще до того, як почало заходити сонце. I вiн не став ¬¬ зупиняти, на зiрки подивляться iншого разу. Або ж не подивляться. Зараз у нього ще залишилися справи. Потрiбно дiзнатися, що вона йому не сказала. А ще знайти причину змiни ¬¬ Долi. Що такого сталося, чому вона могла померти? Вiн виведе ¬¬ на чисту воду будь-якою цiною. Нiхто не маг право йому брехати. А якщо вже Люсi зважилася на таке, завчасно розумiючи, що така справа провальна, то ситуацiя серйозна. Ось тiльки наскiльки?
  А вiдьма повернулася додому i лягла спати на кiлька годин ранiше, нiж зазвичай. Дуже тяжко сприйняти, що вони бiльше не побачаться, Аркл, сам того не розумiючи, остаточно пiдiрвав ¬¬ надiю на перемогу. Завтра вона зустрiнеться з якимось жорстоким вiдьмаком, не зможе вiдбитись i помре. Як все оптимiстично...
  Чого це вона розкисла? Вона маг шанс перемогти, у не¬ г Гарсiя, а суперник слабший Аркла, аби тiльки знати, наскiльки, може, вони з ним рiвнi, але i тут г але. ¦ величезна рiзниця в досвiдi i фiзичнiй силi, а кожен раз використовувати магiю, щоб пiдсилювати сво¬ удари вона не зможе.
  Вона ще довгенько роздумувала на тему бою, намагалася продумати стратегiю, але в голову нiчого не йшло.
  I чому вона пiшла вiд батька так рано, вона ж могла ще запросто посидiти поряд, вiн пропонував залiзти на дах i подивитися захiд сонця. Але нi, дiвчина передумала. Tй стало занадто сумно поряд iз ним, може, вона ще пошкодуг, що провела з ним в останню зустрiч так мало часу, але дивитися на нього, йому в очi i продовжувати мовчати - це було вище ¬¬ можливостей. А ще вiн запросто мiг щось запiдозрити. Проте вiн все рiвно нiчого не пронюхаг, це надто складно навiть для нього. Вiн же не проломиться спочатку в астрал etrange, потiм в ¬х сенат, а потiм у кабiнет ¬х канцлера? Це, звичайно, непогана iдея, але йти на таке заради якогось там списка - то лише безглузде самогубство, Аркл не всесильний, вiн не бог, у нього лише одне життя. I вона б не хотiла, щоб вiн змарнував би його завдяки такiй дрiбницi, як з'ясування правди.
  I все ж таки Люсi заснула. Хоч у снах вона знаходить спокiй, добре, що цiг¬ ночi ¬й не приснився жодний кошмар. Але все колись кiнчагться, кiнчилась i нiч, але свiтанок не завжди символiзуг надiю. Кажуть, надiя гибне останньою, ще не все втрачено. Але кому вiд цих слiв ставало легше?
  
  <83>
  - Що?! - ця новина змусила Аркла проявити емоцi¬. - Цi данi точнi? - чому вона нiчого йому не сказала? Не хотiла його засмучувати? Чи це ¬¬ мати постаралась? Точно мати, iнакше вона б сказала. Чи все ж таки нi?
  - Абсолютно. На всiх посвячених наклали печать, окрiм канцлера, Анни Дерк i ¬¬ доньки, але ж я знаю, як ¬¬ обiйти, - пф, набиваг собi цiну. Але не суть.
  - Ясно. Йди.
  Огневик, пiсля того, як його шпигун покинув дiм ще довго думав. Вiн здогадувався, що цим все скiнчиться, ще з того моменту, як йому довелося запропонувати цей варiант перемир'я, але надiя дiйсно помираг останньою.
  I навiщо тiльки Анна в це втрутилася? Цього можна було уникнути. Але зараз не час жити у свiтi "а може бути...".
  Все, це гдине вiрне рiшення.
  Лорд пiвнiчних земель з'явився не вiдразу, все ж таки була глибока нiч.
  - Тенебрiс? Що такого сталося?
  - Я згоден.
  - Що? - вiн не вiдразу зрозумiв, що саме огневик маг на увазi.
  - Я згоден, - твердо повторив вiдьмак.
  - Ось так би зразу, а то довго ж тебе вмовляти довелося. I ось так погодитись, менше, нiж за дванадцять годин до початку. Ну ти тодi готуйся, я повiдомлю головi сенату.
  На це Аркл лише тяжко зiтхнув. Але нiчого. Вiн все вирiшив. I так точно буде краще.
  
  
   * * *
  Люсi ще зранку почала збирати собi сумку. Tй в горло не лiз навiть шматок, але вона змусила себе по¬сти, ще й з собою поклала, а то ж вона не знаг, коли ¬¬ вб'ють, в перший день, чи в останнiй, а якщо помирати, то хоч ситою i богздатною. I щодо богздатностi... Яку зброю ¬й взяти? Кинжал i меч? Чи цiлий арсенал? В ¬¬ мiшок може багато чого вмiститися.
  Гм, цiкаво, а яка мiсцевiсть ¬м попадеться для бою? Може, гори? Тодi варто взяти якусь мотузку, карабiн, хоч якесь альпiнiстське обладнання. Чи пустеля? Тодi потрiбно бiльше води, а не тi двi пляшки, якi вона вже поклала. Точно, вона ж може запитати у Аластора, коли прийде до нього за останнiми вказiвками, а пiсля цього повернутися сюди i вкласти необхiдне.
  I все ж яку зброю ¬й взяти, окрiм тiг¬, яка постiйно з нею? Може, арбалет? Непогано, якщо подумати, зата¬тися десь у кущах i в пiдходящу мить пiдстрелити суперника, а якщо вийде попасти в серце, то взагалi вбити.
  Та нi, досвiдченого во¬на стрiла не зупинить, а стрiляг вона не настiльки добре. Так, вона вчилася стрiльбi, але не магiчнiй i не у Аркла, вiн акцентував увагу на ближньому бою.
  Гм, проста дерев'яшка точно не зупинить, а ось проклята? Чому б не спробувати? А якщо таки потрапить? У не¬ явно збiльшаться шанси.
  Все, щодо цього вона вирiшила, дiвчина сховала складений арбалет i одну стрiлу зi смертельним прокляттям в сумку, мiшок ставав все тяжчим.
  До канцлера Люсi вiдправилася пiсля десято¬, нервово увiйшла до нього в кабiнет i стала бiля стiни.
  - Анна сказала, я повинна зайти, - зiтхнула вона.
  - Так, сiдай.
  - Я постою.
  - Хвилюгшся?
  - Трохи.
  - Добре. Тримай, - чоловiк кинув ¬й металевий браслет.
  - Що це? I навiщо менi ця штуковина?
  - Це артефакт, який приховуг особистiсть власника, змiнюг все, слiд вiд магi¬, голос, ховаг ауру, а обличчя i тiло являють собою неясний силует. Тебе нiхто не впiзнаг.
  - I я повинна його одягти?
  - Так. Тебе нiхто не повинен впiзнати, особливо тодi, коли ти будеш входити у створений портал, а потiм виходити з нього, але це якщо вийдеш.
  - Вийду.
  - Менi подобагться твоя впертiсть. Що ж, удачi тобi.
  - I це все?
  - Так, о дванадцятiй на полiгонi вiдкриють портал, не смiй запiзнитися, а тепер iди.
  - Стоп.
  - Що таке?
  - Я хотiла б дещо запитати, можна?
  - Що саме?
  - Куди я потраплю, в яку мiсцевiсть? Лiс, гори, я повинна бути готова.
  - Поняття не маю, вибiр астралу проведення - не моя робота, до того ж учаснику не можна знати нiчого про це наперед, оскiльки враховугться те, що противники можуть використовувати навколишнг середовище як зброю.
  - Ясно, але дякую i на тому. Прощайте, - кинула через плече огневичка i скрившить за найближчим поворотом щезла в порталi у невiдомому напрямку.
  Що сказати, добратися до штабу напiвкровних в цей раз було проблемно, довелося чекати, поки портал не пересунеться в мiсце, де г пiдземелля, але нiчого, завдяки цьому вона сходила за рештою речей, покинула ¬¬ власний артефакт iлюзiй на столi i, таки дочекавшись, увiйшла в штаб. I якщо чесно, вона повинна була прийти туди якраз зараз, половина дванадцято¬, зроби вона це ранiше, i виникли б проблеми.
  Вiн тут! Макс тут! Вона не помилилася. I це останнг, що вона хотiла б зробити в цьому життi.
  Дiвчина пiдбiгла до нього зi спини, а коли вiн повернувся, поцiлувала. Вона намагалася запам'ятати цей поцiлунок, хотiла, щоб його дихання до ¬¬ останнього подиху вiдчувалося у не¬ на губах.
  Гм, здагться, це перший раз вона його поцiлувала, ранiше iнiциативу проявляв вiн. Але вона не шкодувала. Дiвчина полюбила його, незвичайного, загадкового хлопця зi сво¬ми проблемами i болем. Ось тiльки ця любов заважаг обо¬м, вiн точно не буде радий тому, що вона загине. Нехай i не знаг. Та навiть якщо б вона сказала, то що вiн мiг би зробити? Якщо через пiвгодини вона не увiйде в портал, то помре. А так... Хай не мучиться, для нього це залишиться простою втечею маленько¬ его¬стично¬ дiвчинки, хоча... Iнколи сказати правду краще, анiж промовчати. А то та людина буде пiдозрювати щось, шукати, а це набагато гiрше, нiж знати все, оскiльки у дiйсностi г межi, а в свiтi думок - нi. Але вона б дуже не хотiла причинити йому бiль, а то у нього зникне надiя, що вона повернеться, а так...
  Чого це вона про це думаг? Вже пiзно про щось шкодувати, чи роздумувати про те, що буде, хоча б тому, що для не¬ все може скiнчитися сьогоднi.
  Люсi одягла той браслет, що дали ¬й для дуелi, незворушно вийшла зi свого порталу на полiгон i, покинувши там свiй артефакт переносу, увiйшла в iнший перехiд, зовсiм чужий. I вiн захлопнувся у не¬ за спиною.
  Як же страшно... I як же не хочеться помирати...
  Грунт пiд ногами був в'язким i мокрим, а навколо був дуже сильний туман, а ще у повiтрi витав непригмний запах затхло¬ води. Болото!
  Люсi швидко пересунулася в iнше мiсце, в трясину ¬¬ вже затягнуло по колiна, але загрузла тiльки глибше. Що ¬й робити? Такого повороту вона не очiкувала, вона думала, що ¬¬ буде вбивати якийсь там вiдьмак, а вже точно не навколишнг середовище! Гарсiя злетiла, як ¬й добре, ¬й не потрiбна тверда земля пiд ногами. I куди це вона? Вона кинула ¬¬?
  Це що, вогонь? Це ж зовсiм близько, що там горить, що там взагалi може горiти?
  Вона побачила його. Так, це вiн скористався магiгю, навколо нього палало полум'я, а цей чоловiк нарештi став ногами на тверду землю.
  Точно! Висушити грунт! I як вона ранiше про це не подумала?
  О нi, вiн iде до не¬. I ось так вона помре? По пояс в багнюцi, як собака, а не як во¬н? Ну нi!
  Чорт, якщо зараз вона висушить все навколо себе, то опиниться фактично заритою наполовину в землю, а так боротися буде складнiше, оскiльки ¬¬ приорiтет саме швидкiсть, хитрiсть i пiдступнiсть. Нi, якщо скористатися левiтацiгю через вiдьомську магiю, вона то вилетить звiдти, але це ¬¬ козир, чи варто зараз розкривати перед противником свiй секрет?
  Вiн зупинився прямо перед нею, якби вона хотiла б, то запросто торкнулася б його нiг. Де його зброя, вiн не витягнув меч iз пiхов? Чим вiн збирагться ¬¬ вбивати? Аркл сказав, що це дуже жорстокий i пiдлий тип, такий запросто вб'г беззахисту дiвчинку, яка не може навiть захистити себе.
  Дiвчина витягнула кинжал i вже збиралася метнути, вона потрапить у цiль, вона знала, навiть якщо б вiн стояв далi, то вiн все рiвно не знав би про наявнiсть у не¬ в руках клинка, та i захиститися не встиг би. Але дещо ¬¬ зупинило.
  Вiн простягув ¬й руку.
  У не¬ чомусь аж виникло вiдчуття дежавю, нiби з нею таке вже було, що хтось так же дав ¬й руку. Але хто?
  Набридливе вiдчуття. Нi, такого не було, ще нiхто iз ¬¬ ворогiв чи союзникiв на полi бою не допомагав ¬й пiдвестись, навiть близькi, Люсi всмiхнулася про себе, Аркл нiколи не протягував ¬й руку пiсля тренувань, тiльки залишався всторонi i чекав, поки вона пiдведеться сама, а пiсля цього йшов геть. Не його жест. Хоч це добре. Але з ким вона ще мала справу, хто може бути настiльки благородним, що не шукаг легко¬ перемоги i не буде вбивати фактично беззахисну?
  Такого ще не було. Що з цим вiдьмаком, нiхто з них так би не вчинив!
  Аркл явно помилився, навпроти не¬ не жорстокий i аморальний вбивця, точно нi, це хтось чесний i справедливий. Повинен бути. Можливо.
  А якщо це пастка? Вiн наблизився до не¬, зараз граг в добряка, а щойно вона розслабиться, то нападе? Потрiбно бути насторожi, добре, що хоч гарпiя досi лiтаг недалеко, якщо ¬й буде загрожувати смерть, то вона повинна буде ¬¬ захистити.
  Який мотив цього вiдьмака? I чи варто приймати його допомогу? Перед нею зараз вибiр, вiдкрити карти, чи ризикнути? Що ¬й вибрати?
  Не можна чекати, краще подивитися, що вийде з тако¬ ¬¬ довiрливостi.
  Вона очiкувала, що вiн вiдштовхне ¬¬ вiд берега, потопить, пришибне прокляттям через фiзичний контакт, спробуг обпекти вiдьомським полум'ям, яке непригмне для etrange, але нiчого з цього вiн не зробив. Рука в захиснiй рукавицi рiзко висмикнула ¬¬ з трясини, нiчого особливого, але вiдразу пiсля цього з усiг¬ сили швирнула ¬¬ об землю, неначе якесь кошеня.
  А це боляче. Ну все, витягнув ¬¬ з болота, тепер вбивати почне. Але нi, вiн розвернувся i пiшов. Що за пiдстава, це точно ¬¬ суперник? Чи це якийсь тип - суддя, який стежить, щоб учасники не здохли ранiше, нiж використають магiю? Хоча нi, окрiм двох суперникiв, бути тут нiхто не повинен, та i не може. Портали в цей астрал одноразовi, в них може увiйти лише одна особа, i то лише раз.
  Що задумав цей кретин, який так ¬¬ кинув? Вiн що, не збирагться з нею битися? I навiщо врятував ¬¬ вiд дурно¬ смертi у водах болота?
  Ау, куди подiлася логiка? Взяла вiдпустку?
  Дiвчина не стала чекати, подивилася на спину вiдьмака, який йшов вiд не¬ i дiстала арбалет. Нерозумно було повертатися до не¬ спиною.
  Люсi не стала довго думати, вiдразу вистрiлила.
  Чоловiк смикнувся трохи в сторону i проклята стрiла пролетiла повз нього.
  - Пiдло, стрiляти в спину, - артефакт приховав його голос, навiть коли вiн заговорив, вiдьма так i не змогла зрозумiти, хто вiн. Надiйна цяцька. Але навiщо ¬й знати, хто схований пiд маскою? Це ¬¬ ворог. I вона буде намагатися його вбити.
  - Чому ти менi допомiг? Тобi ж гiрше.
  - Я не стану боротися проти безпомiчного.
  - А хто сказав, що я безпомiчна?
  - Я.
  Яка самовпевненiсть. Аж бiсить. Але вона ще покаже йому, хто тут сильнiший. Вона просто не може йому програти.
  Та нi, якраз може. Ухилитися вiд стрiли з глушилкою, стоячи спиною i не будучи повiтряником чи хоча б водником, щоб попередньо знати про не¬. Такого вона ще не бачила. Навiть Анна не змогла б ухилитися вiд такого артефакту.
  - Гарсiя. Вбий.
  Час наступати, хоч вiн i досi сто¬ть до не¬ спиною. Але страху не виказуг. Похвально. Подивимось, що зможе зробити проти нього ¬¬ фамiльяр i як вiн буде захищатися.
  Але гарпiя продовжила беззвучно лiтати у них над головами. Вона не послухала ¬¬ наказу? Такого ще не було. Чому вона не напала, чи вважаг противника надто сильним для того, щоб так ризикувати? Чи з нею щось не так?
  - Нехай краще твiй фамiльяр поспить, вiн тут зайвий.
  Про що вiн каже, вiн хоче прибрати гарпiю? I як вiн це зробить, на не¬ ж не подiг жодне чуже прокляття.
  Що за чорт? Вiн пiдкинув якусь сферу вгору, вона ж зовсiм звичайна, це лише вогнекуля. Фамiльяра цим навiть не пораниш, до того ж Гарсiя зараз занадто далеко вiд цього закляття, щоб ¬¬ навiть зачепило.
  - I вибух, - в його голосi була лише серйознiсть i сум, хоча у не¬ навпаки складувалось враження, що вiн над нею смiгться. Ну точно кретин, так знущатися над тваринами.
  Куля вибухнула. У клубок вогню вiн помiстив вибухаюче прокляття.
  Гарпiю швирнуло вибуховою хвилею, птаха впала з великою висоти, втративши контроль над польотом. Дiвчина пiдбiгла до не¬.
  - Гарсiя, ти як?!
  - Тобi не варто так пiдставляти свого фамiльяра, це твоя битва, не його.
  - Ти поплатишся за те, що посмiв ¬¬ поранити!
  Все правильно, хвиля, створена вибухом, може нашкодити навiть такiй гарпi¬, вiн повнiстю матерiальний i цiлком природнiй, не магiчний, вiд такого птиця захиститися не може.
  I вона розiзлилася. Сильно розiзлилася. Вона поклала голову метрово¬ по величинi гарпi¬ на землю, через великий розмiр, який фамiльяр вибрала для бою, зараз без магi¬ Люсi не зможе нi зсунути ¬¬, нi кудись перенести.
  Дiвчина висмикнула меч. Пора почати бiй.
  - Заспокойся, твiй фамiльяр повнiстю виздоровiг в найближчi кiлька днiв, не варто хвилюватися.
  I знову спокiй в голосi, знову вiдчуття, що над нею насмiхаються. Несерйознiсть, розкутiсть, намагання вивести ¬¬ з себе. Що ж, поки що у нього виходить.
  - Досить. Повернися i прийми виклик! - вiдьма скинула плащ i звiльнила руки. Будь що буде, але просто дивитися i слухати насмiшки вона не буде. Нехай покаже, що вмiг.
  - Ти так хочеш битися?
  - Визначай вид бою.
  - Ну, давай ближнiй. Подивимося, що ти можеш.
  Вiн досi стояв спиною. Не дивився на не¬, крутив щось в сво¬х руках. А потiм замахнувся i кинув цю рiч у смертельнi води.
  - Нехай вона нiкому не дiстанеться, - пояснив вiн i витягнув меч iз пiхов.
  Вiн викинув магiчну зброю. Викинув свiй козир, унiверсальний магiчний предмет, з таким вона б його не перемогла. Але навiщо так робити? Чи вiн вважаг, що вона його зараз вб'г, його арсенал забере собi разом з цiгю штукою? Та здалась вона ¬х, ¬¬ ж майже неможливо пiдкорити, вона слухаг тiльки хазя¬на-безсмертного. I буде вона чортихатися кiлька рокiв заради цього. Краще вже мати при собi звичайнi артефакти для бою, вони хоч служити вiрно будуть, а не зрадять в секунду зустрiчi з демонами.
  Але навiщо вiн потопив таку зброю у водах, якщо вже отримав влалу над нею, сподiвагться, що там ¬¬ не знайдуть? Примiтивно, хоча це гдиний вихiд, такий предмет тяжко сховати вiд чужих очей, а коштуг вiн просто баснословну суму.
  Чому вiн так хоче, щоб вона ¬¬ не отримала? Чи просто не хоче, щоб цей бiй перейшов в боротьбу за сильнiшу зброю? Збираться боротися з нею на рiвних? Тяжко навiть сказати, що з цього вийде.
  Вiдьма зiбрала всю свою лють в кулак i настрибнула на нього ззаду. I вiн знову ухилився, рiзко крутнувся, одним ударом вибив з ¬¬ рук зброю, повалив ¬¬ на землю i направив на не¬ вiстря.
  - Цьому тебе навчили? Використовувати емоцi¬ в бою один на один?
  - Нi. Емоцi¬ не створенi для двобою, вони допомагають виживати в складних ситуацiях, особливо в бою з багатьма суперниками, але в бою один на один вони тiльки заважають, роблять бiльш розкутим i вiдкритим для удару.
  - Отож-бо. Ну хоч щось ти слухала.
  Вона процитувала слова Аркла, вiн так ¬й сказав, коли вона для сили ударiв використовувала злiсть.
  - Але i далеко ховати ¬х не потрiбно, оскiльки вони завжди можуть знадобитися, щоб встати, - дiвчина вдарила ногою об його зброю, змогла вiдхилити ¬¬ в сторону, швидко перекотилася назад i пiдвелася на ноги.
  - Це правильно. Що ж, думаю, на сьогоднi досить, - вiн сховав меч у пiхви.
  - Що?!
  Вiн зупинив бiй, навiть не спробував ¬¬ вбити, тiльки захистив себе i змусив ¬¬ згадати лекцiю про емоцi¬.
  Цей чоловiк такий холодний i беземоцiйний. Не видаг те, що думаг, хоча вона ясно вiдчувала, що вiн з нею грагться для якихось сво¬х цiлей. Вiн чудово користугться тим правилом про приховання справжнiх почуттiв, так i не скажеш, що вiн вiдчуваг. Йому смiшно? Чи страшно? Чи вiн машина без нiяких емоцiй?
  Нi, вiн все вiдчуваг. I сум, i рiшучiсть, i навiть задоволенiсть. Зараз дiвчина - достойний для нього суперник, ну, буде, якщо зробить вигляд холодно¬ i его¬стично¬ стерви. I хоча таку маску вона не одягне, але в бою ¬й краще таки зберiгати незворушнiсть, або ж спробувати вивести його. А це зробити не вийде, вiн сам кого хочеш до сказу доведе.
  - Що чула, - буркнув вiн, зняв верхнiй одяг, прикликав полум'я, ще трохи пiдсушив грунт пiд ногами, пiдстелив собi плащ i, поклавши поряд iз собою меч, лiг i прикрив очi. Що ж, спiлкуватися з дiвчиною виявилося тяжче, нiж вiн думав.
  Еее... А тепер вона взагалi нiчого не зрозумiла. Що вiн витворяг? Лiг спати на полi бою? Якого чорта? Чи це якийсь хитромудрий план? Ну звичайно, вiн зменшуг ¬¬ пильнiсть, вона лягаг спати, i вiн нападаг на не¬ серед ночi. Уж нi, вона не збирагться спати бiля ворога, навiть виставивши всi щити на максимум, на вiдмiну вiд нього, який навiть меч поклав у незручному для нього положеннi. Не буде спати. Гм. А що, якщо саме на це вiн i розраховуг, вiн виснажить ¬¬, а потiм вб'г.
  А ця гра на виживання в рази веселiша, нiж вона думала, ¬й випав цiкавий ворог. Хоча, вiрогiдно, непереможний, раз зовсiм ¬¬ не бо¬ться i до цього вiн повнiстю виправдовуг такий опис, вiн навiть вухом не повiв на ¬¬ спроби його прибити. Вiн точно слабший Аркла? У не¬ проти нього хоч г якийсь шанс?
  Люсi забрала свiй меч, який вiн вiдкинув подалi, чоловiк заважати не став, просто провiв ¬¬ поглядом.
  - Я знаю, про що ти думагш, - зiтхнув вiн.
  - Що?
  Менталiст? А значить, напiвкровний. Невже свiй? Стоп, цi слова ще не означають те, що вiн iнсолiт, проникнень в ¬¬ голову не було.
  - Не настiльки складно здогадатися.
  Та вiн простий вiдьмак, напiвкровного не допустили б до такого. А щодо не¬, то було бажання Анни, тож ¬¬ участь не рахугться. Та i про не¬ нiхто не знаг.
  - I про що же я думаю? - пiдняла брови дiвчина.
  - Ти бо¬шся розслабитись, думагш, що я вб'ю тебе увi снi, коли ти заснеш чи то вiд втоми, чи просто вночi. Але не бiйся, я надаю перевагу чесному бою.
  - Особисто я чула, що саме ти чесно грати не будеш.
  - Саме я? То ти знагш, хто я?
  Насмiшка. Явна. Вiн так впевнений, що вона не знаг?
  Гм, а чи знаг вона насправдi? Це точно не той вiдьмак, про якого говорив Аркл, але ¬¬ батько не всесильний i запросто мiг помилитися. Тодi хто перед нею? Тяжко сказати, вона не знаг характер жодного вiдьмака-огневика, окрiм Аркла, щоб стверджувати про те, що вона знаг, хто вiн, це точно, вiн правий.
  - Чому ти не намагагшся мене вбити? Яка тобi з цього користь?
  - Я не хочу вбивати маленьку, зовсiм зелену в боях дiвчинку. Я не бачу в тобi достойного суперника.
  - Це я зелена в боях?
  Ну, так, у не¬ мало досвiду, але назвати себе зовсiм зеленою просто не повертався язик. I як вiн зрозумiв, що вона фактично ще дитина? Ну, хоча вона теж зрозумiла, що вiн дорослий чоловiк, це не так складно зрозумiти i по манерi бою, i по силуету, i по iнтонацi¬ голосу. Але нiчого конкретнiшого сказати не можна було, артефакт для proelium цього дозволити не мiг.
  - Якщо не зможеш взяти сво¬ емоцi¬, а в першу чергу злiсть пiд контроль, тобi мене нiколи не перемогти.
  - А iнакше у мене з'явиться шанс?
  - Та ти все рiвно програгш, просто тодi ти протягнеш вдвiчi довше.
  Серйозно? Мотиватор з нього нiякий.
  - I який сенс менi боротися за кiлька зайвих хвилин життя?
  - Зайвих?! - вiн аж пiдiрвався. Все настiльки запущено, вона дiйсно прийшла сюди помирати?
  - Ти сам сказав, що я все рiвно програю, то сенс менi боротися?
  - Чого тебе вчили, дура?! - зiрвався вiн. Вона таки вивела його з себе, хто знав, що вона не буде боротися. - Так просто вiддагш свог життя, - видихнув вiдьмак. Все ж таки вона дура. Або просто зневiрена. Так вiдразу i не скажеш, що гiрше. - Якщо на тебе нападуть сотнi во¬нiв i ти розумiтимеш, що якщо ти не впорагшся, то вони вб'ють всiх тво¬х, ти покинеш поле бою? Чи пiдставишся пiд перший удар, щоб померти геро¬чно i безболiсно? Чи якщо ти потрапиш у пастку i житимеш на каторзi, ти розповiси всю потрiбну ворогу iнформацiю заради того, щоб тебе бiльше не мучили, пiдставляючи цим знову ж сво¬х?
  - Все залежить вiд того, хто саме цi "сво¬", i чи допоможе ¬м моя смерть. А то труп вже нiкого не зможе врятувати. Але якщо цi сво¬ дiйсно менi будуть дорогими, я не просто вступлюсь в бiй, я порублю стiлькох, скiлькох зможу, я витримаю будь-який бiль, але не скажу нi слова. Але при чому тут це?
  - Вся справа у ставках. Невже твог життя не сто¬ть поряд з життям тво¬х друзiв? Вiд тебе залежить твог життя, це теж саме, але зараз ти здагшся. Чому? Подивись на мене, згадай, що у кожного г сво¬ слабкостi, якi можна використовувати, i перестань розпускати нюнi. Прийдеш до тями - я витягну свiй меч, i ми зiйдемося в бою. А поки згадай все, чого тебе навчили, всi сво¬ уроки, згадай цiну власного життя i навiть не думай опустити руки. Нехай ти менi не рiвня, але i я не непереможний. Запам'ятай це. Всi ми смертнi i колись помремо. I лише ми самi вирiшугмо, коли це станеться.
  Люсi злякалася його, вона не бачила i не могла бачити його обличчя, але люттю вiд нього несло на багато кiлометрiв. Tй навiть стало страшно, здавалося, зараз вiн змете всiх зi свог¬ дороги. Але нi, вiн заспоко¬вся i знову лiг спати. I дiвчина теж розтелила ковдру, яку завбачливо взяла з собою, i лягла, вкрившись плащем. Спати не хотiлося нi ¬й, нi йому, але кожному було про що подумати.
  Схоже, цей вiдьмак чекав достойнiшого суперника, вiн намагагться змусити ¬¬ боротися за свог життя. Але вона вже побачила рiвень його сил, проти такого навiть в кабiнi броньованого танка не сховатися, а нападати на нього теж марно. Хоча вiн справедливий. Хоч це добре.
  T¬ переслiдувало почуття дежавю. Постiйно. З кожною хвилиною, яку вона проводила з цим вiдьмаком. Вiн не був нi на кого з ¬¬ знайомих особливо схожим, говорив грубо, але зовсiм не так, як це робив Аркл, саме з нею вiн був вiдносно м'яким навiть у серйозних ситуацiях, iншi ж говорили частiше не з нею, але знайомого жаргону вона так i не згадала. З нею так точно нiхто не говорив.
  Ну так, з артефактами, що на них, немаг сенсу навiть думати про особистiсть того, кого вiн приховуг, вона вже переконалася, що це марно. Це неможливо зрозумiти нi через всiм доступнi частини аури, якi тепер були повнiстю прихованi, нi через доторки, як звичайна перевiрка, а ще дiвчина чисто з цiкавостi спробувала залiзти в його долю, по-перше, це iдеальний спосiб пронюхати, хто перед нею, щоб заспоко¬тись, а по-друге, можна буде сказати, хто з них залишиться живим, тобто зрозумiти, чи варто ¬й за щось боротися, чи г хоч найменший шанс, якщо вона збереться i дiйсно перестане розпускати нюнi.
  Але i таким способом не вийшло нiчого дiзнатися, ¬¬ свiдомiсть викинуло якщо не миттгво, то хоча б до того, як вона встигла хоч щось зрозумiти, а артефакт на зап'ястi чоловiка спалахнув блiдо-блакитним кольором, навiть бiльше сiрим, кольором вiтру, а отже i iлюзiй.
  А ось вiн жодним способом не намагався щось про не¬ дiзнатися, ¬¬ артефакт не засвiдчував жодних спроб прорвати його оборону. Жодного разу за цi двi доби, якi вони майже мовчки просидiли в кiлькох мертрах в цьому астралi. Вiн не пробував ¬¬ вбити, та i вона теж не надто спiшила щось робити. Провiанту у не¬ було цiлком достатньо, так ще й вiдьмак перiодично щось ¬й давав з того, що вiн готував при нiй i навiть дозволяв на ньому перевiряти, чи не отругне те його приготоване на вогнищi м'ясо, а то такий спосiб вбивства цiлком враховугться в proelium, не просто так вони повиннi просидiти тут цiлих три днi. А ще вiн дуже часто дивився на не¬, особливо вночi, просто сидiв зовсiм поряд i дивився. Спочатку ¬¬ це немало бiсило, але зрештою, вiн же все рiвно нiчого не може побачити, чого боятися, головне, що не нападаг i нiяк не намагагться зламати ¬¬ захист. Хай дивиться, раз йому хочеться.
  Але сказати, що у них встановилися хоча б непоганi вiдносини, не можна було, вiн постiйно на не¬ гаркав, чiплявся до ¬¬ слiв, змушував ¬сти, але бiльше з не¬ не смiявся. Мотивував ¬¬, робив все можливе, щоб вона його ненавидiла i вважала за ворога, хоча в цьому потреби не було, до ненавистi, звичайно, було далеко, але вона розумiла, що зараз вiн ¬¬ суперник, якого потрiбно вбити, i ¬х ще чекаг смертельний бiй, вона вiдчувала лише необхiднiсть його смертi, лише холодний розрахунок. Зараз ¬¬ мало хвилювало те, що якщо вона якимось дивом зможе покласти його на лопатки, то доведеться вбити, все ж таки це буде вже далеко не вперше, вiн достатньо дав ¬й зрозумiти, що вiн хоче змагатися за життя з гiдним суперником в повну силу, а не з дiвчинкою, яка здалася ще до початку серйозно¬ боротьби, що в його сумнiвному пiклуваннi немаг нiчого особистого, вiн робить з не¬ ту, хто протримагться в бою проти нього довше кiлькох секунд. Але вiн не займався ¬¬ освiтою, просто стежив за ¬¬ харчуванням i емоцiйним станом, нiчого дивного, вона б на його мiсцi теж не стала б себе вчити чомусь новенькому, та i якщо врахувати, скiльки всього вона знаг i ще вивчила, то знайти таке новеньке буде складно.
  Свiй меч iз пiхов вiн дiстав ще вдосвiта, вночi третього дня, але Люсi була готова. Вона спробуг позмагатися за свог життя, нехай здагться, що такого суперника ¬й навiть не порiзати, але вона донька Аркла Тенебрiс, вона не здасться. Хоча б знатиме, що програла, оскiльки недосвiдчена, а не тому що безхребетна слабачка.
  Дiвчина склала всi сво¬ речi в мiшок, прикрила слабеньким захистом etrange все ще не лiтаючу гарпiю i, звiльнивши руки вiд зайвих речей, прийняла бойову позицiю. Вона готова поборотися за свог життя. I спробуг перемогти будь-якою цiною. Цей вiдьмак правий. Цiна життя занадто висока, щоб його вiддавати. I якщо вже про це пiшло... Аркл нiзащо ¬й не пробачить, якщо зараз вона опустить руки. А ¬й би дуже не хотiлося його розчаровувати.
  
  <84>
  Дiвчина кинулась атакувати, нанесла кiлька слабеньких випробовуючих ударiв i вiдразу вiдскочила. Все вiрно, для нього такi кiлька рухiв - нiщо, щоб ухилитися вiн навiть не пiдняв меча.
  Що ж, так просто ¬й не перемогти, вона повинна користуватися магiгю, а не тiльки фiзичною силою. Його щити повиннi впасти перед нею.
  Закляття сну, паралiтик i енергокуля смертельного рiвня, Люсi особливо не задумалась, що кинула, а вiдразу пiсля заклять знову атакувала з мечем, цього разу вона нанесла сильнiшi удари.
  Але йому все рiвно нiчого з цього не нашкодило, нi магiя, нi лезо його не торкнулися. Дiвчина розраховувала, використавши вiдьомську магiю, що вiн хоча б здивугться i таким чином вiдкригться для удару, але його незворушнiсть вражала ¬¬ все бiльше. Вiн неначе знав, що так буде.
  Огневичка перестала розкидуватися енергiю, створюючи непотрiбнi прокляття на тип обезсилення чи смертi рiзних видiв, зараз вона атакуг в лоб, але саме це завжди було ¬¬ помилкою. Проти сильнiшого ворога битися можна лише хитрiстю, це гдиний спосiб його дiстати.
  Дiвчина перенаправила вектори одного смертельного прокляття i швирнула його, як вона i думала, чоловiк легко ухилився, тепер вона напала i... Куля завернула i тепер, коли вiн вiдволiкся на не¬, повинна вдарити йому в спину.
  Куди щезло ¬¬ прокляття? Серйозно? Вiн вiдбив усi ¬¬ атаки з мечем i ще якось змусив зникнути прокляття спиною, а в щити воно не потрапило, Люсi намагалася таким чином прощупати ¬х, але нiчого не вийшло.
  - Що ж, - чоловiк встромив меч i землю, скинув свiй верхнiй одяг i вiдкинув подалi, - ти нарештi почала думати, а не просто витрачати енергiю. З цього моменту бiльше я стримуватись не буду.
  I вiн напав. Серйозно напав. I вона зрозумiла, що до цього вiн тiльки вiдбивався i зовсiм не наносив удари мечем у вiдповiдь. Тi лiнивi випади i це навiть поряд не стоять.
  Секунда - i вiн вже за ¬¬ спиною, наскiльки ж вiн тихий i швидкий? Вона ледве встигла поставити блок, обернулася i знову довелося ухилятися. Скiльки ударiв вiн може нанести за хвилину, цей вiдьмак точно не слабший Аркла. У не¬ бiльше не вистачало часу для того, щоб випустити енергокулю, а вiн бив з неймовiрною силою, вiдьма ледве втримувала в руках меч, i при цьому вiн постiйно пiдкидував ¬й якiсь прокляття, часто смертельнi, все, що вона могла, то це ловити ¬х i присвоювати собi, або виставляти щити-зеркала, щоб вони самi змiнювали траекторiю.
  Навiть присвоюючи магiю, дiвчина так i не змогла зрозумiти, хто вiн. Неначе таку магiю вона нiколи не вiдчувала. Або ж дiйсно вона не знаг цього вiдьмака, або ж артефакт працюг надто добре. Потрiбно було поцiкавитись, на що вiн здатний i наскiльки сильний. Наприклад, якби вона так напала на Анну чи вони з Арклом за допомогою магi¬ вибiсили б ¬¬, чи змогла б вона вiдчути кровний зв'язок? Можна буде випробувати. Якщо виживе. Так, вона виживе. Дiвчина бiльше не хотiла i не збиралася помирати.
  Люсi атакувала згори, пiдлетiла зверху i спробувала вдарити, але чоловiк поставив мечем блок, а пiсля цього взагалi вiдштовхнув ¬¬, дiвчина втратила контроль над левiтацiгю i впала на землю.
  Боляче. Але пiднятися вона встигаг.
  Наступний блок вона поставила, стоячи на колiнах. Мечi схрестилися, але сили нерiвнi. Нiчого. Дiвчина пiдсилила натиск телекiнезом, вiдьмак зробив те ж саме. Але йому вона не програг!
  Вiдьма вдарила його свогю ногою в колiно, вiн пошатнувся i вiдступив, а вона звелася на ноги i, трохи вiддихавшись, першою нанесла новий удар.
  Чоловiк спiймав лезо ¬¬ меча рукою в рукавицi, тканина легко порвалася i по його руцi потекла кров, все ж таки у не¬ далеко не слабкi напади. Але вiн теж не став чекати i напав, вiдьма нервово смикнулась в сторону, вiн вiдпустив ¬¬ меч, рiзко сiв вниз i спробував змусити ¬¬ впасти, пiдчепивши ногу, але дiвчина вчасно злетiла. Але вiн нiчого iншого вiд не¬ i не очiкував. Огневик схопив ¬¬ за ногу i явно хотiв швирнути на землю, але i вона не настiльки проста. Iншою ногою вона вдарила його в обличчя, вiдьмак ¬¬ не випустив, вiн не настiльки слабкий, щоб здатися вiд одного удару, але судячи з ¬¬ сили, отримав вiн непогано.
  Але ¬¬ таки кинули на землю. Люсi полетiла кiлька метрiв i впала в воду, але вчасно отямилася, пiдвелася i вилетiла з болота. Ну все, вiн ¬¬ розiзлив, та коли вже цей чортiв син видохнеться i впаде, скiльки ж у нього сил?
  Чоловiк знову i знову наносив удари, кiлька з них вона таки пропустила, з порiзаним бедром стало тяжче швидко рухатись i захищатись, вiн може в будь-яку хвилину ¬¬ дiстати.
  Дiвчина забула про совiсть, та хай цей вiдьмак вже згорить вiд ¬¬ вогню, дiстав, таке вiдчуття, що вiн дiйсно непереможний. Хтось взагалi здатний нанести йому смертельний удар? Хтось, ну хоч у дружньому бою, перемагав його? Якщо нi, то вона стане першою.
  Вона пiдпалила його, ну хоч спробувала. Вiн огневик, вогонь вiдьми йому майже не нашкодить, тiльки пекти трохи буде. Але це хоч трохи вiдверне його увагу вiд не¬.
  А нi, не вiдверне, до ¬¬ полум'я вiн додав ще й свог i тепер став бiльше схожим на сiрник. I якщо вона буде пробувати вдарити його, то такий вогонь легко розплавить лезо ¬¬ зовсiм звичайного меча, i вона залишиться майже без збро¬. Але його меч теж особливо не видiлягться антивогняним закляттям, тiльки повищеною мiцнiстю, а тому...
  Люсi змусила себе теж спалахнути. Сво¬ слабкостi завжди потрiбно перетворювати в переваги, або ж хоча б зрiвняти рахунок.
  Що? Вiн вiдкинув свiй меч? Неочiкувано. Але тепер вони дiйсно не потрiбнi, зброя зiпсугться ще до того, як дiйде до свог¬ цiлi.
  Тепер що, бiй на прокляттях? Чи рукопашка? В будь-якому випадку у не¬ ще г кинжал, який не бо¬ться нi вогню, нi перешкод, настав час його використати. Добре, що вiн г у не¬ i вiн майже вiчний, магiчно¬ енергi¬ у не¬ вже не так багато, бiльшiсть пiшла саме на пiдсилення ¬¬ ударiв пiд час бою, але саме це лезо ¬¬ нiколи не покине, тiльки на нього вона завжди може розраховувати, а не на свiй вже майже вичерпаний резерв.
  Дiвчина знову кинулася на свого суперника, вiн поки що просто стояв i акцентував увагу на ¬¬ незвично стиснутий кулак, наче вона там щось тримаг. Невидимий клинок, це i так зрозумiло, але вiн, звичайно, може стояти перед нею повнiстю беззбройний, але тим, чого вiн не бачить, його не зупинити.
  Вiдьма метнула в нього кинжал разом з кiлькома цiкавими прокляттями з вiдстанi кiлькох метрiв, але вiн наче знав, що окрiм рiзно¬ всячини, що порозбивалася об його щити, в нього летить ще дещо i йому краще ухилитися. Клинок пролетiв повз нього, вiн навiть проводив його поглядом, наче бачив те, що пролетiло повз його лiве вухо, але лезо змiнило траекторiю польоту i повернулося в руки ¬¬ хазяйки, яка знову ж таки довго не думала i знову спробувала нанести чоловiку удар. Майже вийшло, вона змогла його порiзати, в останню секунду змiнивши сво¬ рухи, i вдарила не в живiт, а схитрила i, перевернувши лезо в руцi, випрямила руку i смикнула ¬¬ в сторону, а чоловiк не встиг вiдскочити вiд не¬ на достатню вiдстань. Порiз був зовсiм не глибоким, бiльше порвалася сорочка i верхнiй одяг, але мiнiмальна кiлькiсть кровi таки виступила, все ж таки вiн не настiльки невразливий.
  Ще один напад, ще трохи i вона виграг!
  О нi, вона помилилася...
  Чоловiк смикнувся в сторону, перехопив ¬¬ руку з кинжалом, перевернув рукоять i змусив ¬¬ ¬¬ ж рукою вдарити себе клинком.
  Як боляче... Лезо увiйшло в живiт по рукоять, так ось воно як, коли тебе наскрiзь пробивають ножем. Непригмно. Дуже непригмно. Але так просто ¬¬ не зламати.
  Вiн вiдштовхнув ¬¬ на землю собi пiд ноги, показуг, хто з них сильнiший i що ¬¬ мiсце у його нiг? Ну нi, такого приниження терпiти вона не буде. У не¬ г енергiя на зцiлення. На один раз. А потiм все. Розраховувати можна буде тiльки на кинжал i фiзичну силу. Пiсля цього якщо вона продовжить користуватися магiгю, то впаде перед ним надто рано, доведеться економити. Tй би тiльки вилiкуватись з першого разу... У не¬ ж досi з цим проблеми, ¬¬ не вчили цiлительству, нi Аркл, нi Анна не звертали увагу на такий провал. Матерi було байдуже, а батько завжди показував ¬й, що на зцiленнi далеко не ви¬деш i потрiбно завжди вмiти обiйтися без нього. Сам вiн лiкувати вмiв, але на такий собi провал у освiтi доньки вперто не помiчав i робив з не¬ проклятiйницю. I ось тепер це вилазить ¬й боком. Як вiн там казав? Гарний во¬н - не той, хто в битвi завжди може залiкувати сво¬ рани i знову встати на ноги, гарний во¬н - це той, хто в бою може не отримати жодно¬ рани i вийти сухим з води. Що ж, в його розумiннi во¬ном ¬й не бути. Але вилiкуватись вона ще може. Tй би тiльки трохи часу на це...
  Пинок у i так пробитий живiт, вiдьмак став безпощадним. Але вона не збирагться помирати чи якось показувати свою слабкiсть. Дiвчина поповзла вiд нього, лiкувати себе пiд час його ударiв вона не зможе.
  Ще один пинок у бiк, удар в спину, i вiн притиснув ¬¬ ногою до землi, змусивши кинжал, який вона досi не вийняла зi свого тiла, увiйти ще глибше. Невже ¬й дiйсно його не перемогти?
  Нi, вона продовжить. Зараз, тiльки бiль хай хоч трохи утихне.
  Вiдьма легенько вдарила кулаком об землю, ¬й потрiбно виграти час. Цiй магiчнiй технiцi ¬¬ навчив Аркл, у не¬ виходило поганенько, i на це потрiбно не мало енергi¬, але поки що вистачаг. Крилатий вогонь.
  Дiвчина пiдняла по всiх площi, де вони билися, метрову стiну вогню, язички полум'я почали вiдриватися вiд загального вогнища i нападати на вiдьмака, вони тепер нагадувати зграю розгнiваних пташок, якi захищають свог гнiздо.
  Поки огневик руками розбирав клубочки полум'я, Люсi змогла вилiзли з-пiд його ноги i вiдповзти в сторону, хоч i не далеко. Вона втрачала все бiльше кровi, а кинжал досi був в тiлi.
  Дiвчина висмикнула його i почала зцiлювати. I звичайно ж, перша спроба виявилася безрезультатною. У не¬ i у спокiйнiй обстановцi не дуже виходить, а у стресовiй ситуацi¬ з диркою в животi, при тому, що вiд болi вона майже кричить i з не¬ текуть рiки кровi, так вона ще й закляття проти вiдьмака пiдтримуг, що тут взагалi може вийти? А енергiя тече крiзь пальцi. Потрiбно постаратися.
  Дiвчина до кровi закусила губу i спробувала ще раз. Ну, хоч трохи, все рiвно на бiльше енергi¬ вже не вистачить.
  T¬ закляття крилатого вогню розпалося, все ж таки воно надто енергозатратне. Це точно сам диявол, а не вiдьмак, пiсля такого на ньому немаг жодного опiку! Так, воно явно було не досконалим, але не настiльки, щоб не принести жодно¬ шкоди!
  Ну нi, шкода г, але огневичка очiкувала явно фiзичну, а не матерiальну. Пф, у нього рукава плаща пiдгорiли. I все. I як же ¬й його вбити з положення лежачи i мiнiмальною кiлькiсть енергi¬?
  О нi, нi, нi, i ще раз нi! Чому на думку приходить саме план Анни?
  От чорт, це ще що? Вони падають?
  Земля у них пiд ногами провалилася, i вони впали в яму. Не дивно, сво¬м вогнем дiвчина затронула не тiльки поверхню землi, крилатий вогонь побешкетував навiть пiд землею, в результатi чого пiдземнi води висохли, а через сухiсть грунт просiв.
  I знову бiль через падiння, вже вкотре за сьогоднi вона впала? T¬ суперник легко звiвся на ноги, вiн вдало згрупувався i не постраждав, а ось вона гепнулась на гострi каменi. Ну не щастить, так не щастить.
  Вiдьма обережно сiла, спершись на стiну. Ну хоч атакувати зможе, вже непогано, г за що триматися.
  Гм, що у нього iз захистом на ауру? Що сказати, через артефакт не зрозумiло, хто його ставив, але це був явно непоганий менталiст, поскаржитися навiть немаг на що. Але все ж таки, який щит легше пробити? Той, який прийняв усi ¬¬ напади i прокляття i не дав слабину, чи повнiстю цiлий, але рiвня не набагато вищого за середнiй, хоча i вона в прокляттях на аури явно слабша. Таки на аури. Заради виживання, заради свого життя, заради нового полiлунка з Максом, заради того, щоб ще раз чимось позлити Анну i заради того, щоб рано вранцi знову пити каву поряд iз батьком, вона продовжить боротися навiть через нестерпний бiль i обезсилення. Це ¬¬ останнiй шанс виграти. А ¬¬ надiя досi жива.
  Що ж, немаг часу придумувати якесь хитре прокляття, щоб його дiстати, вiн ось-ось нападе на не¬. Доведеться просто давити на захист, якщо пощастить, то у не¬ вийде його розбити.
  Проте г ще одне але. Вiдьмак продовжить напади i не буде чекати, поки вона зламаг його щити, а отже потрiбно ще чимось його вiдволiкти. Ще якесь цiкаве закляття на тип крилатого вогню.
  О нi, вiн кинув у не¬ прокляття.
  Чорт, ¬¬ захиснi артефакти не витримують, а щоб пiдтримувати занадто стiйкий власний захист, енергi¬ може i не вистачити. Чи вистачить? Все залежить вiд того, наскiльки сильними будуть удари ¬¬ супротивника.
  Дiвчина таки активувала свiй найкращий захист, також виставила з десяток щитiв i оборонних заклять, провела стiну вогню, аби тiльки не пiдпустити до себе вiдьмака, а то вiн точно буде смертельно небезпечним навiть за умови слiпоти, глухоти i паралiчу кiнцiвок.
  Ну, поки що ¬¬ стiна тримагться. Тепер можна спробувати змести його захист, якщо вийде. А ще сподiватися, що у не¬ залишиться трохи енергi¬ на одне гдине прокляття, яке його вб'г, повинно вбити, якщо потрапить у свою цiль.
  Так, все правильно, розподiлити енергiю по всiй площi щита i тиснути на нього. Ну давай, пробивайся!
  А вiн настирний, наносить удар за ударом. Але ¬¬ захист не настiльки легко зламати, будь вiн стандартний, чи на ауру. Але на ¬¬ щастя, ¬¬ магiчний фон мало його цiкавив, а то ментальний щит пробити в рази легше звичайного. Але якщо вiн не розумiгться в аурах, то такий спосiб ¬¬ перемоги, бити по слабкому, не надто чесний, але вона нiколи не говорила, що заради цього стане ще бiльше ризикувати сво¬м життям. I не буде.
  Ну ось, ще трохи!
  Всi ¬¬ щити розпалися, вiн нанiс занадто сильний удар.
  ¦... Його захист теж впав перед нею. Але це знову ж таки нiчого ¬й не дало. Якби у не¬ залишилося хоч трохи сил на один гдиний удар... але це кiнець, вона i не думала, що всi тi захиснi закляття, якi вона наклала, просто розпадуться, сподiвалася, що поверне собi хоч частину тiг¬ енергi¬, яку витратила на це, самостiйно знявши ¬х. Але нi. Тепер вона лежить на землi, поранена i зовсiм без магiчних сил, а вiн задоволено на не¬ дивиться. Час визнати, вона йому програла. Програла i як маг, i як во¬н. Але це ще не кiнець.
  Люсi створила прокляття в руцi. Небезпечне, непригмне прокляття на енергетичному рiвнi. Вона не хоче так рано помирати! У не¬ попереду ще цiле життя!
  Нi, ¬¬ рука перестала слухатись i почала обезсилено падати вниз, вiки стали надто тяжкими, а в очах потемнiло. Так, прокляття спущене, але в цiль нiзащо не потрапить. T¬ рука смикнулась так невчасно, мало того, що воно летить в цiль на пiвметра правiше, а скорегувати напрямок ¬й вже не пiд силу, енергiя тепер взагалi в мiнусi, так якщо ще й подумати, як ¬й могло прийти в голову, що така як вона зможе вдарити прокляттям такого вiдьмака, як вiн? До цього вiн ухилявся вiд усiх ¬¬ заклять i навiть майже всiх випадiв з мечем, хто сказав, що вiн не зможе увернутися i вiд цього? Це неможливо, вона остаточно програла. Залишагться тiльки чекати свог¬ смертi, хоча яка взагалi рiзниця, ¬¬ свiдомiсть все рiвно ¬¬ покидала. Вона помре непритомною, хоча б не буде бачити лице ¬¬ ворога, хоча це i цiкаво. Маски повиннi спасти, якщо результат боя буде вiдомим, все правильно, потрiбно знати, хто кому програв.
  Що це, вибух магiчного фону? Вона попала? Попала?! Але ж це нереально, як таке може бути?
  Дiвчина боляче прикусила губу, пiдняла голову i сфокусувала зiр.
  Вiдьмак стояв там, куди летiла куля, це, звичайно, з областi фантастики, але вiн що, пiдставився пiд ¬¬ удар? Причому смертельний удар. Вiд його аури фактично не залишилося i дрiбних уламкiв.
  Навiщо вiн це зробив, яка його цiль? Влаштував нiчию мiж ними, вони помруть обог, а отже перемога свiтiв може нiкому не дiстатися? Чи г ще якась причина, щоб у останню хвилину пiдставитися пiд удар, коли його перемога i так визначена, коли його суперниця помираг? Навiщо вiн вирiшив пiти з життя? Самогубця? Та нi, що за нiсенiтницi, не може людина, яка так вiдчайдушно намагалася вбити свого суперника i перемогти, зчинити самогубство, не в цьому причина. Але тодi в чому?
  Tй було тяжко розпiзнавати якiсь звуки, але дiвчина почула, що вiн впав, хоча ще не помер, iнакше перед нею вiдкрився б портал назад. Який же вiн все ж таки живучий, навiть без аури досi тримагться.
  Що це з нею? T¬ рани заживають? Самi? Нi, не самi, ¬х забираг полум'я, таке знайоме i навiть... рiдне? Що?
  Люсi обережно звелася на ноги i обдивилася себе. Фiзично повнiстю здорова, хоча обезсилення нiкуди не дiлося, але навiть ¬¬ витiк зник.
  Накинутий на не¬ морок спав, щойно вона змогла пiдвестись, значить i з ¬¬ ворога теж. Битва закiнчена? Але чому вона досi жива? Чи вона вже мертва i зараз у якомусь там станi духа, чи що там вiдбувагться з душею пiсля смертi?
  Та нi, це якась нiсенiтниця. Вона жива i майже здорова. А ось ¬¬ суперник...
  Вiн дихав, вона це вiдчувала. Живуче падло, без аури, а досi в свiдомостi. Потрiбно хоч глянути, хто це був, розбиратися, що сталося з нею i як так вийшло, що ¬¬ прокляття потрапило в цiль, буде потiм.
  Люсi пiдiйшла ближче до того вiдьмака i заглянула йому в обличчя.
  Довгувате чорне волосся, чорнi очi, густi брови i блiдi губи, а ще фiнгал пiд оком, все ж таки сильно тодi вона йому врiзала...
  Дiвчина впала на колiна, ноги бiльше ¬¬ не тримали.
  - Батьку?!
  Як так? Це дiйсно вiн, чи ¬й здагться?
  - Батьку! Не помирай, чугш, я зараз...
  А що вона зараз? Що тут можна зробити? Та навiть якщо б це закляття мало можливiсть звороту, у не¬ все рiвно немаг сил, щоб зцiлювати, а так у нього немаг нi шансу.
  - Батьку! Навiщо ти це зробив, це я мала померти, я!, на менi все повинно було скiнчитися! Навiщо ти це зробив?!
  У вiдьмака смикнулися куточки губ.
  - Ти всмiхагшся? В такiй то ситуацi¬.
  Аркл задоволено вiдвiв погляд.
  - Ти щойно вперше назвала мене батьком.
  - Що?
  Ну так, вона i не помiтила... Дивно, ранiше вона завжди звала його на iм'я, вне залежностi вiд ситуацi¬.
  - Батьку..., - Люсi заплакала, вона i не думала, що ¬й буде так боляче розумiти, що вона його втрачаг, не маючи можливостi врятувати чи якось продовжити йому життя. Хоча... вона може його врятувати. Родича можна воскресити за допомогою янгольсько¬ магi¬ цiною власного життя. Так, все правильно, у нього ще г шанс. Вона не дозволить йому так просто загинути, а ще вона розумiла, що не зможе жити, знаючи, що вбила рiдного батька, який стiльки для не¬ зробив.
  - Лу, гарно послухай, що я тобi скажу, - голос Аркла слабшав, життя покидало його тiло. - Пообiцяй менi дещо.
  Передсмертне бажання? Серйозно?
  - Кажи, я все виконаю.
  - Обiцягш, що б я не попрошу?
  - Обiцяю.
  - Лу, вне залежностi вiд життгвих обставин i того, через що тобi ще доведеться пройти, живи i забудь про мене. Мiй час скiнчився, просто вiдпусти мене
  - Але, батьку!
  - Ти пообiцяла. Не вини себе в мо¬й смертi, ти тут нi до чого. Я сам все вирiшив, поважай мог рiшення. Живи. Чугш? Живи! I... продовжи рiд Тенебрiс, прошу тебе, бо знаю твог вiдношення до дiтей. Наш рiд не повинен обiрватися на тобi.
  Люсi плакала. Вiн не хоче, щоб його рятували, скорiше розумiг, що це неможливо.
  - Батьку, не кидай мене, чугш?!
  - Люсi, я все сказав. Так повинно було статися.
  Аркл тяжко зiтхнув.
  - Така гарна нiч, але вже зовсiм скоро свiтанок. Завжди пам'ятай, що навiть пiсля найтемнiшо¬ ночi вранцi сходить сонце, - вiдьмак продовжував всмiхатися, дивлячись то на небо, то на не¬. - Досить, не плач. Ти ж сильна дiвчинка, значить, витримагш все, - огневичка кивнула, витираючи сльози. Заради нього вона буде навiть бiльше, нiж сильною. - Я горжуся, що ти моя донька, - вiн знову заглянув у ¬¬ прекраснi мокрi очi, - це був прекрасний бiй, ти змогла так багато чого досягти...
  - Але я все рiвно програла.
  - До перемоги залишалося зовсiм трохи. Ти набагато сильнiша за мене, Лу, просто ти ще надто недосвiдчена i робиш забагато непотрiбних дiй, тiльки втрачагш енергiю. Але ти ще потренугшся, зiйшлися би ми в бою через кiлька рокiв, ти легко повалила б мене собi пiд ноги, ти здатна на бiльше, нiж це.
  - Але ми бiльше не зiйдемось, - у не¬ з очей знову полилися сльози, капаючи на задоволене лице вiдьмака.
  - Забудь мене. Я помираю. I я радий, що це сталося через твог прокляття, нiкому iншому я б не дозволив себе вбити, тiльки тобi. Я дуже радий, що помер вiд твог¬ руки, я радий, що ми таки зiйшлися в бою один на один, байдуже, що я хотiв це вiдвернути. Ти так виросла, доню...
  - А ти хоч подумав, як менi буде, знати, що це я винна в тво¬й смертi?! Що я винна в смертi свого батька?!
  - Я вже сказав, що це не твоя провина.
  - Навiщо ти пiдставився пiд удар, менi i так недовго жити залишагться, не ясно, коли мене викриють, як напiвкровну, а ти мiг би ще пiвжиття прожити!
  - Замовкни i живи. I це наказ, - Аркл продовжував холодно на не¬ дивитися, шкода, що вiн не може нiчого зробити, щоб вона себе не картала. Але вiн змiг. Змiг ¬¬ врятувати. Вiн втратив багатьох, спочатку матiр, потiм батька i сестру, але сво¬й гдинiй дочцi вiн померти не дасть нiзащо. Навiть цiною власного життя.
  Добре, що вiн вчасно про все дiзнався i змiг вiдвернути ¬¬ смерть, цей астрал мав стати ¬¬ гробницею. Але Люсi Тенебрiс повинна жити.
  - Батьку, чому ти вирiшив все за мене? Може, я хочу померти?!
  - Замовкни, - холодно повторив вiн. - I зроби так, щоб цi очi, бiльше нiколи не плакали, - з останнiх сил Аркл пiдняв руку i провiв ¬й по щоцi. - Пам'ятай, що я любив тебе бiльше за життя.
  Рука безвольно впала на землю, i вiн востаннг вiдвiв погляд i заплющив очi.
  Люсi не зрозумiла, в який саме момент його серце перестало битися, але вона просто закричала. Залишки ¬¬ енергi¬ вирвались з пiд контролю, здавалося, що сам простiр ось-ось розрушиться пiд тиском ¬¬ сили. I це болото, цей астрал нiколи не забудуть крики доньки, яка втратила свого батька.
  
Я смотрю в твои глаза...
По щеке скатилась слеза...
Оставайся со мной навсегда.
Не бросай меня никогда.
  
Ты всегда хотел меня защитить...
Как без тебя я могла бы жить?
Моя жизнь была б одинока й пуста...
Я угасла бы, как звезда...
  
Я хотела тебя защитить...
Твоя дочь не хотела жить...
Я больше не хотела жить без тебя...
Когда же я полюбила тебя?
  
  Написала пару строк, описывающих книгу и весьма печальную концовку. Из-за спойлеров в роле предисловья романа они не подходят, поэтому решила добавить перед епилогом.
  
  <85>
  Вiн шукав ¬¬ вже чотири днi. До цього ще була причина, чому вона не з'являлася, але тепер... Пiшов другий тиждень з ¬х останньо¬ зустрiчi, Макс вже був готовий перерити всi астрали, розiбрати ¬х на каменi, зробити все, що буде необхiдно, i хоча справа тут зовсiм не в цьому, але якби Аркл дiзнався б, що вiн навiть знайти його доньку не здатний, вiн таку безпомiчнiсть нiколи б йому не пробачив.
  - Максе, заспокойся, - Емануель поклав руку йому на плече.
  - Як я можу заспоко¬тись? Вона досi не з'являлась на жоднiй iз карт, - iнсолiт вказав на стiл, захаращений паперами, заляпаними кров'ю. Але жодна крапля досi не рухалася.
  Добре, що Аркл залишив йому свог¬ кровi, знав, що Люсi доведеться шукати. Вiн все передбачив. Навiть це. Але також варто пам'ятати, що якщо якийсь Тенебрiс не хоче, щоб його знайшли, то шанси це зробити рiвнi нулю. Дiвчини не було в жодному з магiчних свiтiв, до яких вона мала доступ, а у свогму будинку в людському астралi огневичка теж не з'являлася.
  - Придивись краще. Вiдьомський астрал, ти просто не помiчагш.
  - Цього ранiше не було. До того ж що вона робить серед якогось поля?
  - Та з нею все добре, знайшлася твоя дорогоцiнна, а то в бою зараз вiд тебе жодно¬ користi, - фиркнув Влас i продовшив наносити удари Крiсу, все ж таки корисно мати таку грушу, як вiн, янгол швидко залiковуг рани.
  - Я пiду, - iнсолiт пiдвiвся i вскочив у портал.
  - А прибирати хто буде? - пiдняла брови Сильвiя i знову вiдкинулась назад. - I чого так панiкувати?- задумалась вона.
  Хлопець вийшов з порталу i блимнув в те мiсце, де зупинилася крапля на картi.
  Так, вона тут. Що вона творить?
  Вiдьма знову приставила ритуальний кинжал до руки, на цей раз у не¬ просто повинно вийти.
  - Дура, - Макс кинувся до не¬ i вибив лезо з ¬¬ рук.
  - Навiщо ти це зробив, я повинна закiнчити!
  - Закiнчити що? - його погляд впав на тiло пiд дiгю артефакта нестихiйникiв у не¬ пiд ногами, потiм пiднявся до криваво¬ сорочки, хоча пiд нею ран вже не було, i закiнчив повнiстю божевiльними i нiчого не розумiючими очима. - Ти що задумала, хочеш загинути вiд кровополиття? Скiльки ти вже кровi пролила?
  - Достатньо. На цей раз я зможу його воскресити. Нiхто менi не завадить, ясно? Нi ти, нi хтось iнший...
  - Нi обiцянка, яку ти дала батьковi?
  Дiвчина на секунду скам'янiла.
  - Звiдки ти знагш?
  - Я знаю, що сталося, а ще знаю Аркла i його способи чогось добитися. Твiй батько бiльше всього на цьому свiтi хотiв, щоб ти жила. Причому жила сво¬м життям i забула про нього. Так? Цього вiн тебе просив, вiрно? I що ти тепер робиш? Порушугш те, заради чого вiн помер, ризикугш життям у спробi створити його безвольну тiнь, при цьому лiзучи у чужий город? Вiн хотiв цього, вiдповiдай! - хлопець грубо схопив ¬¬ за одяг i кiлька разiв сильно ¬¬ труснув.
  - Вiдпусти, вiдпусти, вiдпусти! - дiвчина почала кричати i колотити його, чим бачила.
  Схоже, на не¬ його слова зовсiм не подiяли, зараз вона просто слiдуг сво¬м бажанням, нi про що не задумуючись, навiть про власне життя. Але вiн не вiдпустить ¬¬. Не дасть так безглуздо померти.
  Люсi вирвалася, схопила нiж i знову порiзала руку, крапаючи на його труп i тихо промовляючи якiсь слова.
  - Дура ти, його не повернути! Вiн мертвий, загинув заради тебе!
  - Так ти все знав?! Знав, i нiчого менi не сказав?!
  - Я дiзнався про все в останнiй момент, вiн прийшов вiдразу пiсля тебе. Вiн просив мене тебе захищати, я теж йому багато що пообiцяв! I порушувати це, на вiдмiну вiд тебе, не збираюсь!
  Макс магiгю вiдкинув подалi вiд не¬ усю ¬¬ рiжучу зброю, не змiг вичислити лише магiчний кинжал, який дав ¬й батько. Хлопець максимально приблизився до не¬ i, поки вона не встигла щось зробити, мiцно обхопив ¬¬ руками, одночасно лiкуючи ¬¬ свiжий глибокий порiз, з якого рiками текла кров.
  - Вiдпусти мене, придурок! - дiвчина пручалась, як могла, навiть нанесла кiлька ударiв головою з надiгю, що вiн зменшить натиск, але помилилася. Вiн продовжував так же мiцно ¬¬ тримати.
  - Нi, - його голос був холодним i нерушимим, вiн не дасть ¬й далi творити ¬¬ безрозсуддя. - Вiн мертвий, змирись!
  - Нiзащо! Мiй батько живий, я знайду ритуал, який його поверне!
  - Вперта дура!
  - Такий же придурок! Вiдпусти мене нарештi, я повинна закiнчити!
  - Тебе не вчили не лiзти в чужу магiю? Мало того, що iнсолiтська магiя, яку ти намагагшся використовувати, тут безсильна, так ще й i власну кров марно проливагш! Твiй батько цього хотiв?!
  - Це не твоя справа, тiльки моя. Я воскрешу його, я повинна.
  - I чого це? Тому що це ти його вбила? Тому що вiн загинув заради тебе? Тiльки через те, що вирiшальне закляття було тво¬м?
  - Заткнись, - цього разу ¬¬ голос ослабшав i дiвчина повисла в його руках. Вона бiльше не могла пручатися, кожним сво¬м словом хлопець забивав в ¬¬ серце гвiздки.
  - Бо¬шся признати це? I тому хочеш вiд цього втекти жалюгiдними мрiями про його воскресiння? Забудь, немаг такого способу, щоб ви обог вижили, зрозумiй це нарештi! Так повинно було статися, вiн не просто так пiдставився пiд удар!
  Так, це вона його вбила. I за це вона нiколи себе не пробачить. Але змиритися? Змиритися з тим, що вона бiльше нiколи його не побачить?
  Люсi розплакалась, Макс зрозумiв, що бiльше вона пручатися не буде, i трохи ослабив хватку, тепер просто заспокiйливо притискаючи ¬¬ до себе. Наскiльки ж сильно вона його любила?
  - Макс, я така дура, - дiвчина продовжила лити сльози.
  - Це ми вже вияснили. Хто стане пробувати займатися чужою магiгю, не маючи з цим магiчним народом нiчого спiльного?
  - Заткнись, я не про це. Я могла його впiзнати, запросто. На полi бою вiн не грав жодну роль, вiв себе, як завжди, а я була слiпа! Я не побачила цього! Коли вiн простягнув менi руку, щоб витягнути з болота, я знала, що жест знайомий. Так, батько так простягнув менi руку лише один раз, коли я тричi пiдряд не змогла пiдвестись самостiйно пiсля наших з ним тренувань, але як я могла забути? Чи його манера розмови? Я знову ж таки не згадала, хто говорив настiльки холодно, рiзко i по-командирськи. Так, зi мною вiн завжди розмовляв лагiдно, але з iншими... Я повинна була врахувати це! А його поради на полi бою, те, що вiн дивиться на мене вночi... Я все думала, чому вiн менi допомагаг, вiн мотивував мене, щоб я його вбила, я не помилилася, вiн дiйсно хотiв зробити тодi з мене достойного собi суперника. А я його розчарувала... Але вiн все рiвно пiдставився пiд мiй останнiй удар перед власною смертю вiд кровотечi, скiльки ж всього вiн для мене зробив? Навiть тодi, коли це чортове прокляття знищило його ауру, заради мене вiн не здався i вилiкував мене, вiддавши на це останнi сили, якби не це його останнг закляття, вiн прожив би довше, протримався б до... до...
  - До чого? Лу, не знагш - не лiзь. При знищеннi аури вiд тiг¬ людини навiть духа не залишиться, навiть якби ти могла б створити торрена, а тво¬ спроби прикликати для цього дух були просто нiкчемнi, що можна зробити, якщо ти ¬х навiть побачити не можеш, то вiн би все рiвно не з'явився б, якщо це те закляття, про яке я думаю, у нього не було нi шанса. Вiн мертвий. Його душа мертва. А при такiй умовi навiть життя неможливо обмiняти.
  Люсi вяло вирвалась з його рук, впала на тiло батька, сво¬ми сльозами змиваючи ¬¬ ж кров з його обличчя.
  - Батьку, - тихо прошепотiла вона, вдаривши кулаком об землю.
  - Змирись i живи далi. Ти ж це йому пообiцяла, так? Тодi чому не виконугш?
  - Я не зможу жити, знаючи, що я у всьому винна.
  - I в чому ти винна? В тому, що так склалися обставини, i тебе змусили вийти на поле бою? Що твiй батько вчасно про це дiзнався i твердо вирiшив не дати тобi померти? В тому, що вiн пiдставився пiд твог закляття, а не створив власне?
  - Нi, я винна в тому, що я не зрозумiла, хто пiд маскою, тодi нам би не довелося боротися один про одного, тодi обог б вижили!
  - Але це не так. Ти же знагш правила proelium. Вас тримали б там допоки один з вас не загине. I Аркл Тенебрiс розумiв це, саме тому вiн i пожертвував собою, так i не сказавши, хто вiн, твiй батько змусив тебе ненавидiти його i боротись за життя до кiнця.
  - Я програла, але вiн сказав, що я була достойною суперницею, - сумно всмiхнулася вона. - Я не змогла його перемогти, i вiн вирiшив сам пiдставитись пiд удар, який навiть потрапити в нього не мiг. Вiн дiйсно так хотiв, що я жила...
  - Лу, повторяю ще раз, його ти не повернеш. Його нiхто не зможе повернути. I жертвувати сво¬м життям заради того, що нiколи не станеться, ти не повинна.
  - Я знаю. Але...
  - Зав'язуй з цим, Лу, це починаг набридати. Жодних але, вiн точно змусив тебе пообiцяти, що ти про нього забудеш.
  - Вiн просив поважати його вибiр.
  - А ти що робиш?
  - Я не хочу бути вбивцею власного батька.
  - Ти вже нею стала, досить тiкати вiд само¬ себе. I ми вже вияснили, що тво¬ рiшення тут нi до чого, щоб ти не зробила, вiн би все рiвно помер. I вiн знав про це.
  Люсi розбито поглянула на нього, просидiла кiлька хвилин, стрiляючи в нього очима, але все ж таки глибоко зiтхнула i нарештi заспоко¬лась. Все ж таки вона точно дура. Так легко вiдступилася через його слова. Але це на краще, це означаг, що вона усвiдомлюг, ¬¬ дi¬ безрозсуднi i нi до чого в кiнцi не приведуть. Але ¬¬ впертiсть явно пiдрiзали, ранiше б вона не здалась. Невже увiмкнула мiзки, що сказати, смерть Аркла ¬¬ змiнила. Вiн змiг помiтити це за кiлька хвилин, ¬¬ розгубленiсть, намагання не усвiдомлювати смерть батька, вiдчуття вини. Вона знову зламалася, хоча цього разу по-iншому. В ¬¬ душi тепер утворилася величезна прогалина. I навряд чи хтось зможе ¬¬ заповнити. Скоро почнуться змiни. Але в яку сторону? Байдуже, вiн все рiвно залишиться з нею до кiнця.
  - Вiн, бувало, заговорював про свою смерть, - похилила голову вона. - Знагш, що це за поле? - дiвчина оглянулася навколо.
  Все таки заспоко¬лась. Взяла себе в руки. У нього таки вийшло бiльш-менш привести ¬¬ до ладу.
  - I? - чому вона заявилась з трупом саме сюди, це цiкаво, хоч мiсце i гарне, але явних причин не видно.
  - Вiн сказав, що хотiв би бути тут похованим. Я не знаю, чому для ритуалiв прийшла саме сюди, але це повинно щось значити.
  - Нарештi ти взялася за розум. Його тiло потрiбно поховати.
  - Не вiдпущу, - вiдьма тiльки сильнiше закрила вiд нього труп.
  - Люсi, та досить вже. Ти повинна навчитися вiдпускати.
  - Я знаю.
  - Тодi..., - хлопець дiстав артефакт природникiв, збираючись змусити землю забрати тiло в сво¬ обiйми.
  - Нi, не смiй! Я... я сама все зроблю.
  Дiвчина блимнула кудись на кiлька секунд i повернулася з лопатою.
  - Хочеш вирити яму вручну?
  - Так.
  - Тобi допомогти?
  - Не потрiбно. Сама впораюсь.
  - Як знагш.
  Копати довелося довго, але Люсi знову i знову вривалася лопатою в землю.
  Макс сидiв поряд. Це було дуже непросто, приборкати ¬¬, в гнiвi ¬¬ майже неможливо зупинити.
  Вона вважаг себе винною в тому, що сталося, хоча вона просто не знала. I тепер не хоче жити з тягарем на серцi. Але змусити ¬¬ жити доведеться, вся справа в мотивацi¬, зараз вона повинна мати цiль.
  Люсi копала кiлька годин, пiт лився з не¬ рiкою, але вона не зупинялась. Вона повинна закiнчити.
  Яма вийшла глибокою з не¬ довелося вилiтати. Тiло батька вона поклала на сиру землю, робити гроб чи просто якийсь ящик вона не вважала за потрiбне. А замовляти нiчого не можна, для всiх Аркл Тенебрiс похований у водах того болота, нехай так i буде.
  Люсi останнiй раз поглянула в його обличчя, забрала артефакт i телекiнезом зрушила гору землi i засипала яму, а потiм з решток землi зробила на тому мiсцi обережний горбик.
  - Все, - прошепотiла вона i знову розплакалась.
  Макс пiдiйшов до не¬ i знову обняв, тепер дiвчина плакала, уткнувшись в нього носом.
  - Ти повинна жити далi, Лу.
  - Без нього буде тяжко.
  - А нiхто i не казав, що буде легко. Ти повинна знайти сво¬ цiлi в життi i слiдувати ним. Виконуй те, що пообiцяла, вiн би хотiв бачити тебе щасливою.
  - У мене г цiлi. I хоч я i не забуду його, як вiн мене просив, я все виконаю. Я буду жити, а якщо буде потрiбно, то виживати, i мене нiхто не зупинить i не вб'г. Не зможуть. Я покажу всiм, що я достойна донька свого батька. А ще я бiльше нiкому не дам так просто померти, жодна близька менi людина бiльше не загине. Жодний напiвкровний з тих, кого я знаю.
  - Лу, це не в тво¬й владi.
  - Я зможу. Я не пробачу себе, якщо не зможу захистити i ¬х.
  - Лу, ти не винна у всьому, що вiдбулося, зрозумiй це нарештi.
  - Я нiчого не змогла зробити, щоб це вiдвернути, все це через те, що я слабка i бездарна. Я навiть не змогла захистити найдорожчу для себе людину.
  - Ти не могла нiчого вiдвернути, нiхто не мiг.
  - Дехто мiг, - розбитiсть дiвчини миттю змiнилась праведним гнiвом. - Мiг. Якби не вона, мене б там взагалi не було, мене б не було навiть на тiй вiйнi! - заричала вона i вислизнула з його обiймiв. Гу знову почалося, дiвчина знову розiзлилася. - Сучка. Я ¬¬ вб'ю, - Люсi пiдхопила свiй меч, який хлопець забрав тодi у не¬, вiдьма вже фактично горiла вiд лютi i слiпо шукала артефакт переносу.
  Макс вчасно встиг вирвати з ¬¬ рук меч i швирнути подалi.
  - Ну помстишся ти ¬й, i що? Легше тобi вiд цього стане? Не пошкодугш, що вбила Анну? I ти думагш, що Аркл хотiв би, щоб ти i ¬¬ вбила? Це навряд, не для того вiн загинув. I до того ж вона ж могла i не знати, що на тiй сторонi буде саме вiн.
  - Вона знала, я впевнена.
  - А не краще спочатку просто запитати?
  - Що тут запитувати, все ж i так зрозумiло!
  - В тобi говорить злiсть.
  - Це не злiсть, це чiтке усвiдомлення ситуацi¬.
  - Тодi краще усвiдом, що з пустим резервом i просто махаючи мечем, таку як Анна тобi не вбити. Та i навiщо? Згадай, що це твоя мати, ще i тижня не пройшло зi смертi батька, так ти i ¬¬ вже вбити хочеш? Вiн би цього не хотiв.
  - Я знаю. Але що я повинна зробити? Я повинна проковтнути те, що вона спочатку мене прокляла, а потiм взагалi вiдправила в смертельний бiй, в якому я вбила батька?
  - Проковтнеш, подумай, вона ж могла i не знати.
  - Знала, - цього разу дiвчина вже не була настiльки впевненою. - Знагш, Макс, все це сталося саме через мою дурiсть. Ще тодi, мiсяць тому Меган сказала менi, що я пошкодую про те, що врятувала Анну. А я не сприйняла ¬¬ слова серйозно. А тепер дiйсно шкодую. Якщо б померла вона, то я не була б змушена брати участь в proelium, Аркл би не загинув, на нiй би закiнчилися всi смертi!
  - Ти так впевнена? Лу, вiн з самого початку знав, що загине, ще за багато мiсяцiв до цього, навiть ще до вiйни. Вiн був радий тодi, що ти вчинила по совiстi i врятувала ¬¬, хоч i нiяк цього не показав. Знагш, я не вважаю його надто розумним, все ж таки вiн часто робив незрозумiлi менi речi, але все це було заради тебе.
  - I якi це речi?
  - Вiн хотiв, щоб ти мала звичайну сiм'ю, хотiв, щоб у тебе була мати, якою б вона не була. Особисто я думаю, що йому вiд Анни дiставалися тiльки проблеми, йому в рази легше було б вбити ¬¬, анiж терпiти все це. Але вiн так не вчинив. I ти не повинна. Якщо ти дiйсно його донька.
  - Тобi варто не забувати, що мiй батько праведним зовсiм не був i, не дрогнувши, мiг погубити будь-кого, хто сто¬ть у нього на шляху.
  - На мене натякагш?
  - Не на тебе, - похитала вона головою. Ще чого, думаг, що вона стане його вбивати? Того, хто пiклувався про не¬, захищав ¬¬, допомагав? Того, кого вона встигла полюбити?
  - Тодi на кого?
  - На Анну, звичайно! Вона - гдина перешкода до мог¬ повноцiнно¬ волi, нiхто, окрiм не¬, не зможе мене нi до чого примусити, - якi божевiльнi вогники сколихнулися у не¬ в очах. Аж цiкаво, як вона вчинить. Ось тiльки вбити ¬¬ вiн ¬й не дасть, Макс чудово розумiв, що якщо вона зробить це не подумавши, то потiм ще не раз буде шкодувати. Не змiг захистити ¬¬ вiд однiг¬ болi - збереже вiд iншо¬. Що б такого йому ляпнути, щоб переконати ¬¬ бути розсудливою?
  - Люсi, дiя клятви скiнчилася, тепер ти не повинна пiдкорятися ¬й, без твог¬ кровi вона нiчого не зможе зробити! Немаг сенсу ¬¬ позбуватися.
  - Причина не в тому, щоб позбутися ¬¬, просто я хочу, щоб вона в повнiй мiрi вiдчула весь мiй бiль, я хочу, щоб ¬й було так же погано, як i менi.
  - I тому ти хочеш ¬¬ вбити? Хочеш помсти? Добре, давай забудемо про те, що твiй батько цього не хотiв би. Добре, як хочеш. Ти можеш пiти i вбити ¬¬, все ж таки вона причинила тобi бiль. Ну, могла б причинити, повторюю спецiально для тебе, вона могла не знати, що тво¬м суперником буде Аркл, про це нiхто не знав i навiть не здогадувався. Але якщо вона дiйсно винна, чи не здагться тобi, що звичайна смерть - занадто нiкчемна кара за такий вчинок?
  Люсi скам'янiла. Вiн повнiстю правий, занадто безглуздо просто забрати у не¬ життя?
  - I що ти пропонугш? - ось, нарештi його слова ¬¬ зацiкавили, нарештi його вислухають.
  - Ти знагш ступiнь ¬¬ вини? Не знагш. Тобi краще пересвiдчитись, що вона дiйсно перед тобою завинила, а вже потiм щось вирiшувати.
  - Ну зроблю я це, i що далi?
  - Далi добре обдумай те, чого ти хочеш, зрозумiй, що помстою батька тобi не повернути, а вбивство матерi погано вплине на твою репутацiю серед etrange, ти ж ще не усвiдомила, яка влада тобi дiстанеться. Подумай, це можна непогано використати, якщо ти офiцiйно приймеш нагороду за proelium, ти зможеш багато чого добитися i багато кого захистити, в першу чергу напiвкровних.
  - Ти правий, - а вона, схоже, про це задумалась.
  - Тобi не вигiдно ¬¬ вбивати, влада, яку ти отримагш, i те, що ти ¬¬ донька, зроблять тебе вагомою фiгурою в свiтi etrange, але для цього тобi краще навпаки налагодити вiдносини з Анною, тодi вона тiльки допоможе тобi залiзти ще глибше в сенат.
  - Налагодити вiдносини? З нею? А як же помста?
  - Та здалась тобi ця помста, добра вона нiкому з нас точно не принесе.
  - Але вона ж...
  - Не спiйманий - не ворюга, - Макс вже зрозумiв, як ¬¬ можна переконувати. Для не¬ мають значення слова про вигоду, а розбити ¬¬ стiйкiсть i нерушимiсть можна, згадавши будь-що про Аркла. - Лу, вбивство - не гдиний спосiб помсти. I якщо вона дiйсно винна в тому, що сталося, повторюю, якщо!, то повiр, г багато варiантiв перетворення життя на пекло i без смертей. I один з них ти активно проти не¬ практикувала, ви з Арклом кожний раз давали зрозумiти, якi ви незламнi, i що ви ¬й не по плечу, що така, як вона, не зможе змусити тебе схилити перед нею голову. Ти можеш просто продовжити дiяти ¬й на нерви, а для не¬ це точно гiрше смертi.
  - Серйозно?
  - А ти не знала?
  - Я не думала, що це настiльки ¬¬ зачiпаг.
  - Ще й як зачiпаг. Але робити це постiйно не вигiдно, тодi про вигiднi вiдносини доведеться забути.
  - Це я розумiю. Гм. А ти все продумав. Непогана iдея, зараз потрiбно залягти на дно, щоб потiм змiгю пiдлiзти до ¬¬ серця i боляче вжалити. Так, все правильно, i вигода, i вiдплата.
  Ну нарештi вона стала думати, а не, забувши останнi мiзки на полицi, кинулася в бiй.
  - Я мабуть схожу до не¬, поговоримо, я виясню, що до чого.
  - Так в рази краще. Але давай так, якщо твоя мати все ж таки виявиться винною, - а вiн у цьому навiть не сумнiвався, - ти i слова ¬й не скажеш, не спробугш вбити чи якось поранити, зрозумiй, що так буде тiльки гiрше.
  - Я знаю це.
  - I чудово. I ще. Давай я залишу у себе твiй меч, а ти забереш його вiдразу пiсля вашо¬ розмови.
  - Перестраховугшся? I чого це ти так рiзко почав хвилюватися за життя Анни, ти ж ¬¬ терпiти не можеш?
  - Так, я не надто ¬¬ поважаю i як твою матiр, i як во¬на, але зараз я просто стежу за тим, щоб ти не наробила нiяких дурниць. Одне необережне закляття чи рух - i etrange зрозумiють, що ти напiвкровна, а нам це нi до чого.
  - Я знаю це.
  - А тому не потрiбно втрачати голову i бiгти прямо в лапи ворога.
  Люсi тяжко видихнула.
  - Макс, ти стiльки для мене робиш, - дiвчина не хотiла дивитися йому в очi. - А вiд мене однi проблеми. Знагш, тобi краще таки перестати намагатися мене захищати, до добра тебе це не доведе.
  - Я не просто так дав слово твогму батьковi оберiгати тебе вiд усiх можливих небезпек, я з самого початку розумiв, що через твою емоцiйнiсть i безрозсудливiсть це буде непросто, але я знав, на що пiдписувався. Я захотiв завжди тебе захищати i для цього я виконаю все необхiдне, чого б воно не коштувало. Скiльки б ти не помилялась, я завжди прикрию тебе вiд наслiдкiв i допоможу впоратись з будь-якою проблемою.
  - Ти дiйсно готовий заради мене на все? - вiдьма таки подивилася йому в очi.
  - Готовий.
  I вiн не брехав. У словах хлопця не було навiть тiнi брехнi, iнсолiт дiйсно був готовий захищати ¬¬ до останньо¬ свог¬ хвилини.
  - Тодi не смiй помирати, Макс Аманзi, тобi смертi я не пробачу.
  - Але всi ми колись загинемо, - яка вона вперта. Невже дiйсно вiрить, що зможе врятувати всiх?
  - Не смiй прощатися з життям ранiше за мене, чугш? Я не дозволю повторити тобi долю мого батька.
  - Якщо буде потрiбно, то повторю.
  - Дурак, - кинула йому дiвчина, дiстала з особистих речей запасний артефакт переносу i зайшла в портал.
  Макс допомiг ¬й примиритися з тим, що вiдбувагться, допомiг не нарубити дров. Вiн знав, як ¬¬ зупинити, за це вона була йому навiть трохи вдячна. Вiн допомiг ¬й поглянути на ситуацiю пiд iншим кутом, а це багато що може змiнити. Але не зараз. Зараз вона хотiла б задати одне гдине запитання, на яке хотiлося б почути правдиву вiдповiдь. I хоч це нiчого не змiнить, Люсi вирiшила, що хоче знати. Будь, що буде, вона вже взяла себе в руки i була впевнена, що може зберегти самоконтроль.
  Вiдьма не стала з'являтися бiля Анни, перенеслася вiдразу на гору Алтеа, а метерi тiльки вiдправила вiстник. Нехай доведеться почекати, але ¬й не доведеться одягнути личину матерi i зустрiчатися з iншими etrange, тим паче просити про розмову Анну при них. Tй взагалi не хотiлося нiкого бiльше бачити, нi з ким зустрiчатися, ¬й хотiлося забути про весь цей чортовий свiт etrange i про Анну, вiд яко¬ стiльки проблем, залишивши в пам'ятi лише кiлька теплих спогадiв. Але заради однiг¬ гдино¬ вiдповiдi себе можна i пересилити. Вона повинна це почути.
  Анна Дерк з'явилася далеко не вiдразу, не особливо то мати i спiшила побачити вижившу доньку.
  - Так ти змогла перемогти? - холодно почала вона. I як ¬й тепер на мiсцi Мей? Аж цiкаво, що така як вона вiдчуваг. Як же ричить цей загнаний звiр? I що вона збирагться робити тепер?
  - Не хвалитися тебе покликала. Скажи менi чесно, ти знала?
  - Про що?
  Така задоволенiсть в ¬¬ очах. Так, вона все знала. I зараз знову робить вигляд невинно¬ вiвцi.
  Так, Лу, спокiйно, вбивати ¬¬ не вигiдно, треба тримати себе в руках.
  - Нiчого. Передай, куди треба, ось цей артефакт, - дiвчина вiддала ¬й той браслет, який отримала для proelium. - I скажи Аластору, що я вiдправилася на вiдпочинок, знагш, втомилася вбивати рiдного батька, - не утрималася вона, фиркнула i незворушно повернулася до матерi спиною. Нехай бачить, що ¬¬ це зовсiм не хвилюг.
  - I коли ти повернешся? - припiдняла брову Анна.
  - Подивимось, - похмуро кинула вiдьма i зайшла в портал.
  Люсi повернулася у свiй дiм в горах, зараз йти в магток Тенебрiс дiвчина б не змогла, в цьому будинку Аркл при нiй нi разу не був, а там ¬¬ чекають масса болючих спогадiв.
  Що ¬й робити тепер? Вона вже знала, чого хоче.
  Макс з'явився прямо бiля не¬ i простягнув ¬й меч.
  - Ти правильно вчинила, промовчавши, повiр.
  - Знаю.
  Що з нею? Знову в нiй щось змiнилося. Вона змiнилася. Цього разу це вiдчувалося все яснiше. Ранiше вона була простою впертою вiдьмою, яка не хоче помирати, пiсля смертi Аркла вона була повнiстю розбита, плакала, намагалася виправити скогне, хоч i розумiла, що це неможливо. А тепер вона його повнiстю вiдпустила. Вiдпустила минуле. Вона вже бiльше не та побита Долею мала дiвчинка, яка не знаг, як ¬й жити. Здагться, вона прийшла в норму, якщо це так можна назвати. Вона втратила величезну частину себе, чи зможе вона ¬¬ повернути? Чи таки наповнить ¬¬ чимось iншим?
  Зараз ¬¬ голос був холодним i рiшучим, з яко¬сь сторони вiн навiть змушував його остерiгатися ¬¬. Що вона задумала, невже повертагться до плану помсти? Нi, справа тут не в цьому.
  - Що ти збирагшся робити? - потрiбно вияснити, що у не¬ в головi, тiльки б вона дурниць не наробила.
  - Я буду жити. Жити так, як вважаю за потрiбним, i мене нiхто не зупинить.
  - Ти так думагш?
  - Я знаю це. Я знаю, що все це сталося через мою слабкiсть i дурiсть. I я бiльше нiколи не допущу того, щоб ще хтось помер заради мене.
  - I на що ти пiдеш заради цього?
  - На все.
  - Навiть якщо доведеться вбити сотнi невинних людей?
  - Невинних людей не iснуг. I, так. Я зроблю все, що буду вважати за потрiбним. Я бiльше не буду безпомiчною. Нiколи. I кожен, хто перейде менi дорогу чи просто стане посеред не¬, попрощагться з життям.
  Вiн обережно заглянув в ¬¬ очi. I у них горiв божевiльний безпощадний вогонь. T¬ не зупинити. Нiхто не зупинить. Нiколи.
  - Я бiльше не буду слабкою. Я зможу поставити кожний магiчний свiт перед собою на колiна. I я перетворю ¬х життя на пекло. Так же, як i вони перетворили мог.
  Вона дiйсно вибрала свою дорогу. Може, зовсiм не ту, яку хотiлось би, але вибрала. Тяжко сказати, чим закiнчиться таке ¬¬ бажання помсти. Але i заважати вiн ¬й не стане, пiсля всього, що з нею сталося, вона маг на це право. I нехай вона не завжди права, вiн розумiв, що завжди ¬¬ пiдтримаг.
  Вона дiйсно змiнилася. Зникла та мала дiвчинка, яка хоче завжди поступати правильно. До чого це ¬¬ приведе? Вiрогiднiше за все, до смертi. Вона так впевнена, що ¬¬ нiхто не вб'г. Що ж, нехай чинить, як знаг.
  Хлопець наблизився до не¬ i мiцно ¬¬ обiйняв. Вона не поворухнулася i навiть не спробувала вислизнути. Тiльки продовжила дивитися прямо перед собою. Вони зламали ¬¬. Зробили з не¬ ляльку, яка бажаг тiльки помсти. I якщо вже до такого дiйшло, то вона обов'язково всiм ¬м вiдплатить, кожному, хто причинив ¬й хоч краплю болю. Але не зараз, ще прийде час. У не¬ його достатньо. I вона знаг, що робить. Знаг, кого потрiбно захищати. Знаг, що саме повинна зробити. I вона впорагться. Вона нiкому бiльше не програг. Бiльше не здасться. Нехай це буде нелегко, але вона впорагться. Вона не належить жодному з iснуючих свiтiв, друго¬ тако¬, як вона, немаг. Але всi цi свiти ще дiзнаються про ¬¬ силу. Дiзнаються, хто вона. I навiть якщо ¬й Долею приписано померти, вона все рiвно буде йти далi. Вона вже почала ламати власну долю. I буде ламати ¬¬ кожний раз, коли повинна буде померти. I вона пiде до кiнця. Зараз нiхто не зможе змусити ¬¬ дати слабину. Tй нiчого втрачати. Хоча колись навiть це може змiнитися...
  
  Кiнець
Оценка: 7.00*3  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"