Вiтер дме з усiх усюд, зносить пожовкле листя у хороводи, зриває з польоту птахiв. Сьогоднi вiн дикий...
- ...Не намагайся розбити каменем серця лiд душi, а дозволь лише менi його розтопити своїм теплом...
Вiтер несе хмари, вони кидаються по небу, немов зляканi снiжинки, мчать кудись...
- ...Не зроститься кохання без нiжностi...
Виринаю iз вiтру - i благаю його: ще, ще, ще! Я хочу бути таким же вiльним, як i ти!..
- ...Бо немає нiчого гiршого, нiж втопитися у власнiй байдужостi...
Вiтер рве дахи, високо надi мною пролiтає гойдалка...
- ...У погонi за обрiєм не згуби по дорозi душу..
Лечу вниз.
Темно.
- ...Ти настiльки заслiплений iлюзорнiстю, що не можеш уявити собi реальнiсть...
Вiтер несе хвилi зiрок у опалому небi. А я лише його подих, серед безкiнечної кiлькостi таких як я, що їх серце належало вiтровi.
- ...Ти пiзнаєш iстину - i тiльки тодi ми будемо разом.
Я знайду тебе. Неодмiнно знайду...
...Вiтер сьогоднi дикий. А серед вiтру летять двi снiжинки, що зчепилися променями гарячих зiр. Вони не однi - їх багато. I всi - по двi. Завжди по двi.