Бiзнесова теща
Самиздат:
[Регистрация]
[Найти]
[Рейтинги]
[Обсуждения]
[Новинки]
[Обзоры]
[Помощь|Техвопросы]
ОЛЕКСА ГОРОДЕНКО
Б I З Н Е С О В А Т Е Щ А
(лiрична комедiя)
Дiйовi особи:
Ганна Iванiвна Кузька - жiнка-пiдприємець, 45 рокiв
Михайло Карпович Iстик - чоловiк Ганни, 60 рокiв, пенсiонер, тихий, сумирний, нiде не працює.
Оксана - §х донька, студентка, 22 роки
Лесь - коханий Оксани, аспiрант, 25 рокiв
Стефа Безверха - сусiдка, домогосподарка, 50 рокiв
Тарас Шило - банкiр, наречений Оксани, 45 рокiв
Одарка - хатня робiтниця Ганни, жiнка невизначеного вiку (перевдягнений
Лесь)
Декорацiя сцени, що не змiнюється впродовж вистави.
Примiська садиба Ганни Кузьки.
Праворуч - невисокий тин, обвитий плетивом кущiв .Подалi садок, але видно лише одне деревце та хвiртка.
Лiворуч - тин сусiдки Стефи, на якому розвiшенi килимки.
Просто - частина фасаду багатого будинку Кузьки. Вiдкрита велика тераса, на якiй стоять круглий стiл зi стiльцями, крiсло-качалка, плетенi крiсла, лавки й софа. Злiва вiдкрите вiкно до кiмнати Оксани. На пiдвiконнi вази з живими квiтами. Праворуч - дверi до хати, завiшанi декоративними бамбуковими шторами.
Д I Я П Е Р Ш А
А К Т 1
Я В А I
На терасi в крiслi-качалцi спить Михайло. Поряд на столi пляшка з коньяком, нарiзаний лимон, ваза з фруктами, самовар. З портативного магнiтофона тихо лунає мелодiйна музика.
Стефка, одягнена в домоткану сорочку, яскраву спiдницю й пов'язана барвистою хусткою, витрушує на своєму подвiр'§ килимки.
Стефка:(бурмоче сама до себе)Ач, окаянi птахи! Лiтають собi тут та накидають всiляко§ гидоти, а ти прибирай. Нiчого в себе вдома повiсити не можна. Порозводили голубiв, та й стережiть §х або прив'яжiть. Ой, лишенько, послав менi Господь сусiдонькiв... Однi своєю пташиною надокучають, а другi вночi спати не дають.
Ану киш! Кому кажу? Летiть собi додому й там капостiть... Голови вам повiдкручувала б та й до супу...Ото смачно та корисно було б!.. Ну й людоньки!..I ось так цiлiсiнький день капостять й капостять, а слова сказати не можна. Iнтелiгенцiя...Бодай би вас... Як же ви мене дiстали...Заведу кота! Їй-Богу заведу!.. Тодi побачимо чия вiзьме!..(дивиться на сусiдську терасу) Подивiться, людоньки, на мого сусiда...В же пiвдень, а вiн спить...Вiдсипається...Чий не бояри нового розливу?.. А чи давно свиней пасли?.. Забулося?.. Спекулянти!!!(погрожує) Нiчого й на вас управа знайдеться! Бог не теля - баче й звiдтiля...Колись i в нашо§ кози хвiст виросте...
Я В А II На терасу виходить Ганна, вдягнена в дорогий розкiшний строкатий халат. На головi шляпа, а в руках вiяло.
Ганна:(томно,позiхаючи)Що ти там бурчиш, сусiдко?
Стефка:( вбiк)Культурою аж пре. Нi тобi гу, а нi тобi бу...(улесливо)О! Доброго дня, Ганно Iванiвно! Як вiдпочивалося? Втомилися? А як же, цiлiсiньку нiченьку на нiженьках...Клопiтно-то гостей шанувати, а вони й часу не знають...
Ганна :( з негою) Ну, що ти кажеш?Менi приємно гостей частувати. Особливо таких поважних як мiський голова з дружиною, директор банку... Та й iншi не менш важливi.
Стефка:(так уже пiдлизується) Так-так, Ганночко Iванiвна! Шанована ви людина. I все своєю невтомною працею, своєю голiвонькою ясною та рученятами золотими...Таких розмахiв,таких розмахiв досягли...Не кожному Господь дає...Ой, не кожному...Це в нього треба заслужити.
Ганна: (пихато) А я й заслужила. Не все ж життя в овочевiй лавцi працювати. Людина я щедра...Не забуваю й про Бога...Завжди щось там церквi передам. На Божi справи...Не скуплюсь...I вiн менi посилає...
Стефка:Так-так! Щедра у вас душа! Ой, щедра!..(ледве через тин не перелазить, щоб п'яти поцiлувати) Ви, нiби матiнка Тереза...
Ганна: (зневажливо)А ти де це була, що довгенько не чули твого голосу? Аж якось нудьгувати почали...(манiрно любується собою)
Стефка: (гордовито) Та оце §здила дiточок сво§х провiдати...Цiлий мiсяць гостювала!..
Ганна: ( вбiк) Ой, бреше, як собака. З тиждень не було...(Стефцi) Ну то, як вони собi мають?
Стефка: (робить вигляд, що трусить килимки. А сама в бiк.)То брешуть собаки й коти, а з ними й ти. (Ганнi)Та, слава Боговi! Нiчогенько собi. Добре.
Ганна: Як там Йванко твiй?Одружився? Жiнку має гарну? Давно його не видiла. Файний хлопець...Бешкетником був у дитинствi, але працьовитим. Весь час у дворi порпався...Мудрував щось...Витiвник був добрий...
Стефка:(забула й про килимки, ледве тин не ламає - так на ньому повисла) Ой, не кажiть, Ганнусю Iванiвно! Гарний, красивий, працьовитий й талановитий мiй хлопчик...Звiдусiль однi лише похвали чую...А ось дiсталося йому таке стерво...Хороша, як свиня в дощ...Нi лиця, а нi рожi...Таке лiниве...Таке лiниве...Ви собi й уявити не можете. Воно собi спить поки сонце, вибачте, в дупу не засвiтить...А вiн дурень §й в лiжко каву несе.(гнiвно) Де це видано?.. Де це чувано?.. Щоб чоловiк цiлiсiнький день на роботi пробув, а ввечерi бiг додому через базар, магазин з повними руками торб... Ото ще б в зуби взяв. А ще й на ши§ дитину з дитсадка тягне...Не встиг зайти до хати, як треба бiгти до кухнi вечерю готувати, бо дитина §сти просить тата, а не маму...Сам пере й прасує...Все сво§ми рученятами... А вона - велике цабе...Лежить...Чекає...
Ганна:(насмiхаючись)Ну,ви §й показали, де раки зимують? То най знає наших.
Стефка( ледь не плаче) Вiрите, сусiдонько, слова сказати не можна було §й поперек...Чи чомусь навчити...Ойо-йо-й...Вiн! Мiй рiдний синок...Моя кровиночка...На мене, мов тигр, кидається...Захищає ту...Мене...Ту, яка цими грудьми його вигодувала... Має за нiщо...Дитину вона вiд нього чекає...Вона чекає!..А ми не чекали?.. Нам лелеки в кошику приносили й за нас все робили...
Ганна: Правдоньку кажеш, Стефо!Ми й на роботi i вдома,як воли. Все самi. Бо нашi чоловiки п'ять днiв нiчого не роблять, а два вiдпочивають. Канапа, телевiзор, газета, футбол та рибалка...Й всi турботи...
Стефка:(гнiвно) Знаємо тi рибалки...Мiй вже пiймав собi "русалку"...Бодай §й луски потрiскали...Залишив мене з малими дiтьми, а сам пiшов у вiльне плавання...
Ганна: А де ж вiн зараз?
Стефка: Та десь зi сво§ми "золотими рибками" плаває...Грець з ним...Бодай йому його плавники повiдсихали...
Ганна: ( насмiхаючись) То може й до твого берега повернеться?
Стефка: Потрiбен вiн менi, як мосту дiрка.
Ганна: ( вбiк)Або ти йому. Натерпiвся бiдний вiд тако§ чорнорото§, що свiт за очi побiг.(до сусiдки) Ой,не кажи гоп поки не перескочиш. Не зарiкайся. Самiй на старостi не легко.
Стефка: Краще самiй кукувати, анiж з таким нiкчемою вiкувати. Он у вас не кращий спить.
Ганна: Хоча й поганенький пеньок, але за ним сховатися можна.(вбiк) А в тебе й такого немає.(до сусiдки) А Оленочка твоя як поживає? Доброго чоловiка собi пiдiбрала? Бачила...Красень...
Стефка: (задоволено) Ой! Натiшитися не можу сво§м зятем! Такий чоловiк!.. Чуйний, уважний!..А працьовитий який!.. Все встигає. На роботi й вдома...З моє§ Оленочки порошинки здуває...Нiчогiсiнько не дає §й робити...Тiшиться тим, що вона йому друге дитятко пiд серцем носить...Вiн §§ за це нiженьки миє та юшку п'є...
Ганна: (вбiк) От везе ж. Жаба жабою, а царевича пiдхопила.
Стефка: (продовжує вихвалятися) А мене як поважає...Мамою зве...Не те, що невiстка "Ви"...
Ганна: (вбiк) Попробував би по iншому себе вести. Цi двi гiєни загризли б... Бiдний хлопець...Попав до змi§ного кубла...(сусiдцi) Повезло тво§й Оленцi. (вбiк) Де ще такого дурня пiдчепила б така кiкiмора.
Стефка: (з пiдтекстом) Та й у вашо§ донечки кавалер не поганий. Такий молоденький стрункий красень...А голос має такий чарiвний...Вночi соловейком заливається пiд вiкнами Оксаночки...В мене старо§ душа оживає. Самiй спiвати хочеться...
Ганна: (скрикнула, мов §§ бджола за нiс вкусила) Як-то спiває? Коли?
Стефка:( насолоджуючись) Так минулого тижня кожно§ ночi соловейком розливався...Аж серце зупинялося вiд його пiсень...А ви не чули? Дивно...Чи вас вдома не було?..А я думала, що ви теж насолоджуєтесь його спiвом...
Я В А III
Ганна розлютилася, бiгає по терасi, шукаючи чоловiка. Михайло робить вигляд,що спить в крiслi, сховавшись пiд пледом.
Ганна: ( не слухає сусiдку,а шаленiє вiд лютi. Кричить на всю садибу) Негiдники!.. Це мене вдома не було цiлий тиждень, а вони ...(кричить несамовито) Михайле!.. Михайле!.. Де ти, сучий сину? (побачила в крiслi чоловiка, який прикидається сплячим, бiжить до нього) Алкоголiку окаяний!..Ти, що зведенцем влаштувався в моєму домi? (розпашiла вiд лютi пiдбiгає до Михайла й лупить його вiялом. .Михайло борониться. Ганна репетує) Нiкчеми!..Я заборонила цьому голодранцевi пiдходити до Оксани... Навiть, забути дорогу до нашо§ вулицi...А вiн ще й пiд мо§ми вiкнами серенади, як вовк на мiсяць, виводить...
Стефка: (з-пiд тину) Не виє...То ти виєш, мов свиня, коли §§ колють...Гарно спiває...Хоча й запiзно...
Михайло: (вiдбиваючись вiд дружини) Ганнусю, не було його...Клянусь тобi. Твоєю мамою клянусь, що не було...
Ганна: (звiрiє) Не чiпай мою маму. Вона свята...
Михайло: Так-так! Свята й праведна...Давно §й вже пора до сво§х (очима показує на землю) Там зачекалися...(вбiк) Чорти §й родичi.
Ганна: Не смiй про мою маму...Ти §§ нiгтя не вартуєш. Нiкчемо.Зведенець. Завше проти мене йдеш...
Михайло: Та, що ти, Ганнусю...Я ж...
Ганна: (перебиває чоловiка. Крик переходить в лайку зi слiзьми) Не переч менi, волоцюго! Мабуть, ти з цим голодранцем коньяк з кавою пив? Очi залив та й допустив цього шмаркача зваблювати мою дитиночку... Не для нього я §§ кохала та пестила...Не йому цiє§ квiточки мати...Не для цього наймита §§ лелiяла... Я ж тебе, п'яничко, сво§ми руками задушу, а не дам понiвичити життя моє§ трояндочки...
Михайло:( намагається обняти дружину) Та вона ж його кохає... Вiн гарний хлопець... Вихований...З iнтелiгентно§ сiм'§... Чого ти на нього в'§лася, мов iржа?.
Ганна: (кидається на чоловiка) То може вже вони з твого дозволу?..
Михайло: Ти з глузду з'§хала? Як ти могла до цього додуматися? Вiн порядний хлопець... Такий потрiбен нашiй дочцi.
Ганна: (лупить чоловiка й кричить, мов рiзана) Ах, ти, паскудо! Зараза ти невилiковна!.. Щоб тобi очi повилазили, якщо ти не бачиш хто потрiбний тво§й дочцi...Та я тебе...
Михайло, обороняючись, тiкає до хати. За ним з лайкою бiжить Ганна.
З хати чути звуки розбитого посуду, падiння меблiв та iнших речей.
Я В А IУ
На терасi пусто. Iз сусiднього двору спостерiгає сусiдка.
Голос Ганни: Та, щоб тебе дiдух в лiс заманив... Щоб ти звiдти дороги не знайшов... Щоб... (щось матiрне,нерозбiрливе)
Голос Михайла: Ганнусю, не треба лаятися, нiби вiзник на базарi...
Голос Ганни: Воно буде ще мене вчити, як менi в своєму домi лаятися...
Голос Михайла: Ти ж iнтелiгентна людина, а сваришся, мов дiвка з борделю...
Я В А У
. Стефка тiшиться сiмейною сваркою
Стефка: Ось тобi й iнтелiгенцiя... З поважно§ манiрно§ панi злетiло вмить покривало... Оголилася й стала, як й була:базарною бабою за овочевим прилавком мiського ринку... Й гостини мера з коньяком не допомогли воронi стати павою... Нарядилася, як пава, а крякає, мов ґава...
Я В А УI
У двiр заходить Оксана. Пiдходить до сусiдки.
Оксана: (привiтно) Доброго дня, тiтонько Стефо! А, що це за крики у нас?
Стефка: (розпливається в посмiшцi) Добридень, Оксаночко!Ти, мов би ягiдка-калина, розцвiла. Дай, Боже, тобi здоров'ячка, а красу й сама маєш. (дивиться на сусiдський двiр та посмiхається) То ти за те?.. Не зважай!.. Мама з татом молодiсть згадали, то й розважаються... Бавляться, як
молодята.
Оксана: Чує моє серце, що треба мерщiй бiгти до цих молодят та рятувати тата...
Стефка: ( солоденько) Та не заважай §м, дитинко. Нехай побавляться. Краще заходь до мене я тебе тво§ми улюбленими пирiжками з вишнями пригощу... Та й узварчик є... Ти ж його полюбляєш.
Оксана: Красно дякую, тiтонько, але не можу. Iншим разом, а тепер побiжу виручати тата вiд маминих забав...
Стефка; ( улесливо) Любиш ти свого тата... Та й вiн у тобi душi не чає. Перед мамою за тебе горою сто§ть... Щастя бажає... Не те, що...То може зайдеш?
Оксана: Iншим разом. Не гнiвайтеся...
Стефка: Не забувай стареньку... Заходь.
Я В А УII
З хати вибiгає Михайло. За ним женеться Ганна, вся розкуйовджена. Халат розхристаний, парик висить на потилицi, з вiяла лишився каркас.
Ганна: Ах, ти, нехристю! Не втечеш... Кому сказала йди сюди?..
Михайло: (помiчає доньку) Привiт, донечко! А ми тут з мамою фiтнесом займаємося...
Оксана: То це я бачу. (посмiхається) На користь iде. Особливо мамi.
Ганна: (гнiвно) То вони ще й знущаються з мене?.. Здибалися?.. Я зараз вас роздибаю... Змовники... Яке корiння - таке й насiння... (хапає швабру й гониться за Михайлом. Вiн знову тiкає до хати. Ганна за ним. Оксана бiжить рятувати тата.)
Я В А УIII
Всi господарi побiгли до хати. Тераса пуста. Iз-за тину за сiмейною сваркою спостерiгає сусiдка.
Стефка: (з-за тину) Шалена муха вкусила мою сусiдку за вухо. Бiдний Михась. Попав, як курка в борщ.
Сусiдка прислухається до сiмейно§ сварки, але дуже нерозбiрливi слова лайки.
Стефка: ( насолоджується побаченим та почутим) Ось i маємо взiрцеву iнтелiгентну сiмейку. Ха-ха-ха! (смiючись, йде до своє§ хати).
Кiнець першо§ дi§.
Д I Я Д Р У Г А
А К Т 1
Я В А I
Пройшло декiлька днiв. Обiдня пора. На терасi накритий святковий стiл. Ганна метушиться бiля нього. В крiслi сидить Михайло з чаркою в руцi. Грає тихо музика. Господиня вбрана у вечiрню гарну сукню. На головi чудова зачiска. Господар в вихiдному лiтньому костюмi. Тераса прикрашена живими квiтами в вазах, а також композицiями, якi розмiщенi по всiй терасi, справляючи враження кiмнатного саду.
Ганна: (тихо й миролюбно) Михайле, ми ж домовилися з тобою, що ти будеш чемним та ввiчливим з гостем. Пам'ятай - це твiй майбутнiй зять!
Михайло: (несмiло) Ганнусю, а може не треба нам усього цього цирку? Нехай Оксанка сама вирiшує свою долю. Їй же жити.
Ганна: ( грiзно) Не починай знову... Не заводь мене... Скоро гiсть прийде й менi не до розбiрок... Я так вирiшила! Ти мене зрозумiв? I, краще взагалi мовчи... Ще щось ляпнеш не те...
Михайло: (тихо) То що я можу ляпнути? Я... мовчу, як риба...
Ганна: (перебиває чоловiка) Знаю я тебе. Сказала мовчати - значить стули свою пельку.
Михайло: Гаразд. Але...
Ганна: Нiяких але.
Михайло: Так, але... (Ганна так поглянула на Михайла, що вiн замовк)
Я В А II
Чути звук пiд'§хавшого легкового автомобiля, лязкiт дверцят.
У двiр заходить молодикуватий чоловiк з квiтами та кошиком в руках.
Тарас: (пiдходить до тераси) Чи можна до вашо§ гостини, шановнi господарi?
Ганна: (ледь не впала, бiжучи назустрiч гостевi. Улесливо.) Проходьте, Тарасе! Давно вас чекаємо. Ми так радi вас бачити! (бере гостя пiд руку, ледь не цiлуючи йому руки) Прошу вас!
Михайло: (вбiк) Такi радi, як кiнь батоговi. (Тарасовi) Проходьте! (вбiк) Якщо вже приперся.
Тарас: (проходячи на терасу) Ви щось сказали, Михайле Карповичу?
Михайло: Проходьте, кажу.
Ганна: Гостем будете!
Михайло: (вбiк) При такiй розкладцi, - скорiше господарем.
Тарас: (заходить на терасу) Щиро дякую за запрошення.
Михайло: А ми що ще запрошуємо когось? Дивно!
Ганна: (насупилась на чоловiка, вiн й замовк) Не зважайте на мого чоловiка. У нього такi жарти. (за спиною показує чоловiковi кулака)
Тарас: (запобiгливо) Оце вам, шановна Ганно Iванiвно! (дарує §й квiти. Другий букет тримає в руках та шукає поглядом Оксану) А це мо§й коханiй Оксанцi. А де вона?
Ганна: То зараз вийде. Знаєте дiвчат... Вони полюбляють трiшечки перед женихами покрасуватися... Та ще перед таким гостем, як ви...( до Михайла) Батьку, поклич доньку.
Тарас: (ставить на стiлець бiля столу кошика) А це вiд мене до святкового столу. Не погребуйте.
Ганна: (улесливо, розбираючи кошика та виставляючи на§дки на стiл) То, що ви кажете, Тарасе. У вас такий у всьому смак. О, ви гурман!.. Та й сам весь такий вишуканий... (до Михайла) Чого сто§ш? Клич швиденько Оксанку.
Михайло: Та я б iз задоволенням, але...
Ганна: (шипить) Яке "але"?.. Клич!.. Не гоже такого гостя змушувати чекати...
Михайло: Та... Оксанка не може прийти, бо...
Тарас: Щось сталося? Вона захворiла?
Михайло: (хапається за цi слова, нiби за соломинку) Так! Захворiла. Саме перед вашим приходом §й стало зле.
Ганна: (ледь тримається, щоб не зiрватися) Що ти верзеш? Щойно по телефону з кимось цвiрiнчала...(пiдходить до Михайла й сичить) Я попереджала! Розчавлю, мов жабу! Ти мене знаєш! (до Тараса) Вибачайте жартам чоловiка...Вiн такий жартiвник... (намагається смiятися)
Тарас: Розумiю...Я вже хвилюватися почав...
Михайло: ( вбiк) Ще б пак. Пiймав куцого за хвiст!
Тарас: (грайливо) Може мiй вiзит недоречний?
Ганна: (ледь не стелиться перед Тарасом) Ой, що ви! Вона чекала... (манiрно) Кохає вона вас, Тарасе!..
Михайло: ( вбiк) Як кобила вовка.
Ганна: (до Михайла).Будь господарем та запрошуй дорогого гостя до столу, а я пiду за нашою красунечкою... Та й носика припудрю... (до Тараса).Не сумуйте...Ми швиденько... ( кокетливо попливла до хати).
Я В А III
Михайло й Тарас залишилися на терасi. Михайло вiдчув себе повноправним господарем ситуацi§. Усiвся в своє улюблене крiсло й почав розмову з Тарасом.
Михайло: (гордовито, як господар) Ну, то як живите, Тарасе?Як справи на фiнансовiй нивi? Не збанкрутували ще? Адже, свiтова криза...
Тарас: Тьфу-тьфу! (хвалькувато) Не хвилюйтеся. Нас це не чiпає! Треба знати з ким знатися...
Михайло: ( пiдтрунюючи) То маєте якийсь секрет?
Тарас: (стукає себе по лисiй головi) Мiзки треба мати, щоб водитися з такими людьми, якi не прогорають.
Михайло: ( знущається) З бандюками чи що? (наповнює чарчини коньяком)
Тарас нiяковiє. Вовтузиться на стiльцi. Михайло майже вiдкрито потiшається над ним, пропонує випити. Тарас залпом випиває чарку коньяка й не закушує. Михайло пiдносить йому тарiлочку з нарiзаним лимоном, але той вiдмовляється.
Тарас: (з образою) Навiщо так? Це поважнi люди - комерсанти, власники солiдних фiрм...
Михайло: (пiддаючи жару) Знаю цих поважних... Розiкрали кра§ну... Людей обiбрали... Розбiйники в законi... Чемнi й чеснi...
Тарас: (запально) Не вiрно мислите. Не знаєте само§ сутi фiнансiв та розвитку економiки. Простi люди - гвинтики економiчно§ машини, а бiзнесмени - §§ потужнiй двигун. Такi, як ваша дружина...
Михайло: Зрозумiло тепер, який потяг тягне нашу кра§ну...Великi та малi злодi§...Як моя дружина... З маленького на великого скаче...
Тарас: Вмiєте жартувати, Михайле Карповичу... Але вони такi...
Михайло: ( закiнчує фразу за Тараса) Правдивi.(випиває свiй коньяк так, нiби ставить крапку в розмовi. Це розумiє Тарас).
Тарас: ( образливо) Чого ви мене не долюблюєте? Зi мною щось не так?
Михайло: (вбiк) Нехай тебе лисi люблять. (Тарасовi) Я ж не жiнка, щоб вас любити.
Тарас: (зашарiвшись) Вибачте. Якось ставитесь до мене, нiби я вам ворог чи недруг... Повiрте, я щиро кохаю вашу доньку й маю серйознi намiри. Поважаю вас й вашу дружину i нiчого поганого вам не зроблю...
Михайло: ( вбiк) Скiльки правди, як у кози хвоста. (Тарасовi) Та ми що...Все Оксаночка вирiшує...
Тарас: (розумiє, хто впливовiший на рiшення Оксани. Запально) Повiрте менi!Я §§ так люблю, так кохаю...Нiкому §§ не вiддам...
Михайло: ( вбiк) Ще б пак! Старий козел вiдмовився б вiд тако§ квiтки!
Тарас: ( продовжує зiзнання) Все зроблю, аби §й було добре. Все кину до §§ нiг...
Михайло: ( вбiк) I золоту клiтку для моє§ пташки. (Тарасу) Навiщо вона вам? Молоде та дурне дiвча? Вам потрiбна досвiдчена вишукана жiнка... Така, як моя дружина...
Тарас: (ображено) Не такий вже я й старий, щоб мати за дружину Ганну Iванiвну. Я дуже поважаю §§, але...
Михайло: (смiється) Ну чого ви надулись, як тiсто в коритi? Я не мав на увазi свою Ганну чи вiк §§, а досвiд, зрiлiсть, розум...Оксаночка ще дитя не розумне... Їй хлопцi та танцi в головi, а не сiмейне життя...Вам же потрiбна помiркована й зiбрана дружина, яка знає, як себе вести у вашому колi. Моя коза ваш iмiдж попсує.
Тарас: (запально) Ви не до оцiнюєте своє§ доньки...Вона - дiамант, який прикрасить будь-яке товариство.
Михайло: То ви, Тарасе, за деревами й лiсу не бачите.
Голос Ганни : (з хати) Михайле, а йди-но сюди на хвильку.
Михайло: Вибачте. Моя кличе... (до Ганни кричить) Йду, люба моя!
Я В А IУ
Михайло йде до хати. Тарас встає iз-за стола й пiдходить до перил тераси. Нервує. Починає палити цигарку, але запальничка не спрацьовує. Стукає запальничкою по перилах, намагаючись §§ вiдремонтувати.
Тарас: ( сам до себе) Щось старий пес бреше не по темi. Якби моє сватання не зiрвалося... Одна надiя на Ганку... Цiй бабi дiватися нiкуди... Мiцно сидить на гачку...Ще й те кошеня з вибриком... Сором перед братками буде зiзнаватися в своєму програшi... Стоп! Не все втрачено! Хвiст пiстолетом!.. (пiдходить до столу, наливає повну склянку коньяку й залпом його випиває, закусюючи лимоном) Все буде добре!
Я В А У
З хати чути приглушенi голоси господарiв.
Ганна: Де подiлася дiвка?
Михайло: То я звiдки знаю. Ти ж мати.
Ганна: Не пудри менi мiзки... Де вона? Змова?..
Михайло: Хто кислицi по§в, а на кого оскома напала.
Ганна: Ну, чоловiчка Бог послав!.. Нi пришити, нi прилiпити...
Михайло: Синиця шкоду наробила, а журавлю попало.
Ганна: Слухай, журавель облiзлий! Якщо §§ через декiлька хвилин не буде за столом, то обскубаю пiр'я i синицi, й журавлю...
Михайло: Ти, що дурна, як мiй чобiт? Чого ти вiд мене хочеш?Видо§ти з мене правду, як молока з ялово§ корови?
Ганна: Я тебе, старий осел так видою, що кров'ю до§тися будеш... Не допущу, щоб моє добро димом вверх пiшло.
Михайло: То ти свою кровинку цьому... продаєш, аби розбагатiти? Який же завдаток взяла?
Ганна: Закрий пельку й слухай. Йди до гостя й будь з ним чемним. Менi не переч, бо буде лихо. Розважай гостя, як годиться. Чого пнем сто§ш? Йди!..
Я В А УI
Тарас: (сам себе пригощає, закушує тiльки лимоном. Уже веселий й задоволений почутою розмовою господарiв ) Ну й теща! Баба така, що чорт §й рiвня. Маю надiю, що все буде гаразд. А там ще побачимо хто кого взує. Кину §й якусь кiстку, то хай i гризе... Бодай зуби в не§ повипадали... Де грошi говорять, то правда мовчить. Менi б тiльки цю дiвку вибити, а там...Покажу всiм, де раки зимують... Ой, як запала ця краля менi в очi...З такою й перед братками не сором...А ти, теща, будеш великою гулею на рiвному мiсцi...(задоволений сам собою, прикладається до чарчини ).
Я В А УII
З хати виходить Михайло. Тарас вдає, що нiчого не бачить та не чує..
Михайло: (йдучи, вбiк) Були в кози роги та стерлися. (до Тараса) О, то ви ще тут? Давайте вип'ємо та почешемо язиками доки наша панi вийде. (наливає по чарчинi)
Тарас: З Оксаночкою щось сталося?
Михайло: Нiчого такого...Завiялося десь капосне дiвча... Я ж казав, що ще вiтер в головi гуляє...
Я В А УIII
З хати виходить Ганна. Несе вазу з фруктами й пригощає Тараса. Ставить на стiл вазу.
Ганна: (нiби ненароком, перебиває Михайла ) Щойно телефонувала... Ось-ось має бути. (грайливо) З якимось сюрпризом для вас, Тарасе...( до Михайла) Чого гостя не шануєш? (клопочеться бiля Тараса) Донечка у нас така розумна та покiрна...Гарна буде у вас дружина...
Михайло: ( вбiк) Заспiвала,як порося у тину. ( до Тараса) Давайте вип'ємо по чарчинi. Як говориться в народi: " Живи поки живеться, пий поки п'ється, помреш - iз собою не забереш".
Ганна: ( до чоловiка) Тобi аби пити. Не забувай, що в народi ще кажуть: " Їж, як здоровий, а пий, як хворий".
Михайло: ( до жiнки) I що це ти сьогоднi взялася мене пиляти тупою пилкою?
Ганна: А то, що голоднiй курцi просо на умi, а тобi випивка.
Михайло: Оце й заробив сiль до оселедця.
Ганна: Що ти мелеш, як в гарячцi.
Михайло: Та нiчого. Дурному не скучно й самому.
Ганна: Бовть, як дурень у воду. Поговори краще з розумною людиною, може й сам дечому навчишся.