ЗАПОВIТ (Joseph Rudyard Kipling)
Коли лишаєшся розсудливим, як в вирi
своiх страждань на тебе хтось провину покладе,
як вiриш в себе де нiхто тобi не вiрить,
ще й розумiнням сприймеш сумнiви людей,
як зможеш в спокоi, без стомлення чекати,
i мiж поклепiв сам не ступиш до брехнi,
серед ненавистi до тебе, сам не станеш катом,
але i над своєю головою не повiсиш нiмб,
як вмiєш думати - на цiль не створюючи думи,
як вмiєш мрiяти - рабом не ставши мрiй,
зi Славою зустрiвшись, чи Поразки сумом,
вважатимеш: вони обидвi - шахраi,
як витримаєш, що слова твоєi правди
негiдник зробить пасткою для дурачкiв,
чи все, з чого життя складалось, втратиш,
i знов будуєш свiт з минулого шматкiв,
як зможеш всi своi надбання й перемоги
зiбрати в купу й викласти на гральний стiл,
програти все i згадавши того,
знов розпочату гру свою вести,
як зможеш поєднати серце, нерви, жили
задля мети, коли вже й сил нема,
i порожнеча, i єдине, що лишилось -
це тiльки голос Волi, що кричить: "Тримайсь!"
як зможеш посеред юрби лишатися собою,
а поруч з троном не втрачаєш простоти,
не завдадуть тобi нi вороги нi друзi болю,
i поважатимуть тебе, бо ти є просто ти,
як зможеш ти хвилину бiд розкласти
на незабутнi та приємнi складовi,
Земля - твоя, твоi ii багатства,
i бiльше того, ти - Людина, синку мiй.