Масляк Петро : другие произведения.

Три сни укра¬нця

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
Оценка: 2.00*4  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Цей роман написаний у 2000 роцi i вперше виданий у 2003 роцi тиражем одна тисяча екземплярiв. Вiн дуже швидко розiйшовся i осiв на полицях поцiновувачiв подiбного типу лiтературно¬ продукцi¬. Наскiльки в ньому збулися "нострадамiчнi" передбачення автора будь-який читач може пересвiдчитися сам, прочитавши даний твiр. Нинi автор пiдготував до друку ще два романи. Один з них можна охарактеризувати як реалiстичну фантастику, а другий розповiдаг про життя в Радянському Союзi тако¬ "неописано¬" в укра¬нськiй художнiй лiтературi категорi¬ "трудящих", якою г аспiранти.

   автор Масляк Петро Олексiйович

Три сни укра¬нця

Фантастичний роман

Вiд автора

   Цей роман написаний у 2000 роцi i вперше виданий у 2003 роцi тиражем одна тисяча екземплярiв. Вiн дуже швидко розiйшовся i осiв на полицях поцiновувачiв подiбного типу лiтературно¬ продукцi¬. Наскiльки в ньому збулися "нострадамiчнi" передбачення автора будь-який читач може пересвiдчитися сам, прочитавши даний твiр. Нинi автор пiдготував до друку ще два романи. Один з них можна охарактеризувати як реалiстичну фантастику, а другий розповiдаг про життя в Радянському Союзi тако¬ "неописано¬" в укра¬нськiй художнiй лiтературi категорi¬ "трудящих", якою г аспiранти.

Роздiл I

Перший сон (минуле)

   ... Вставайте, кайдани порвiте
   I вражою злою кров'ю
   Волю окропiте...
   Тарас Шевченко

Нове життя

   Назар Погрiбняк, студент iсторичного факультету Ки¬вського державного унiверситету iменi Тараса Шевченка був високий, фiзично розвинений i iнтелектуально обдарований хлопець. Свою "природну" ледач вiн з надлишком компенсував високим зростом, мужнiм i гарним обличчям та природною чарiвнiстю. Все це як магнiт притягувало до нього романтично налаштоване жiноцтво.
   Навчання в унiверситетi давалося Назару легко. Вiн все схоплював на льоту, в усьому розбирався, або ж умiв зробити вигляд, що розумiгться геть на всьому. Його дiйсно все цiкавило, але близько до серця не сприймав нiчого. Укра¬ну любив, але був, як сам себе називав, "прихованим i переляканим патрiотом". Доля дала хлопцевi гарнi анкетнi данi. Так сталося, що батько, мати, всi дядьки воювали в Другiй свiтовiй вiйнi на боцi СРСР.
   Як i в багатьох родинах Схiдно¬ Укра¬ни оточення Назара було iдеологiчно нестiйке. Найближчi родичi у сво¬х оцiнках минулого, сучасного i майбутнього Укра¬ни розходилися дiаметрально. Батько був щирим патрiотом свог¬ Батькiвщини. Його рiдний брат вiдзначався непримиреннiстю до незалежностi Укра¬ни. Мати Назара була полiтично iндиферентна. Тiтка ненавидiла комунiстiв i москалiв навiть бiльше за свого чоловiка. Зустрiчаючись, рiднi брати постiйно сперечалися i сварилися "за полiтику".
   Поступивши на iсторичний факультет, молодший Погрiбняк з цiкавiстю i радiстю вiдкривав зовсiм новий для себе свiт. Це був свiт лекцiй, семiнарських занять, колоквiумiв, наукових експедицiй, лабораторiй. Його нове життя здавалося хлопцевi надзвичайно цiкавим i загадковим. Студенти були зовсiм iншими людьми, нiж його однокласники. Вони при¬хали вчитися до столичного вузу з усiх куточкiв Укра¬ни. Скiльки цiкавого, небаченого i нечуваного Назаром ранiше привезли цi хлопцi i дiвчата з собою.
   "Жовтий" корпус унiверситету, названий так за колiр стiн, знаходився у самому центрi столицi. До квартири Погрiбнякiв на Тарасiвськiй звiдси було йти пiшки не бiльше 15 хвилин. Йдучи Володимирською вулицею, Назар уявляв собi, як цими вулицями за тисячу рокiв до нього про¬жджали князi Володимир i Ярослав. Перед очима хлопця ставали Шевченко, Петлюра, Грушевський. - Скiльки видатних людей, елiта нацi¬, проходили цими ж маршрутами, що нинi йду я, - думав Назар.- Хiба г ще десь бодай одне мiсто у свiтi з такою давньою i славною iсторiгю як Ки¬в? Хiба що Рим? А може я думаю так лише тому, що майже не знаю iсторi¬ Кигва, iсторi¬ Укра¬ни? Ну, нiчого, - заспоко¬в себе Назар, - для того, щоб дослiджувати iсторiю я i поступив до унiверситету.
   Погрiбняк потрапив до унiверситету в перiод, коли так звана "Хрущовська вiдлига" ще не закiнчилася. В Укра¬нi в той час першим секретарем компартi¬ був Петро Шелест. Вiн намагався, не декларуючи цього, створити елiту укра¬нсько¬ нацi¬. Без навчання за кордоном хоча б мiнiмально¬ кiлькостi студентiв цього не можна було зробити.
   На факультетi в той час працювало багато цiкавих i вiдомих викладачiв. Це були справжнi "кити" iсторично¬ науки. Дехто з них "вiдсидiв" не один рiк у сталiнських таборах за "укра¬нський буржуазний нацiоналiзм". Такi люди i вченi могли б стати окрасою будь-якого унiверситету свiту. Але в СРСР ¬х талант так i залишився нереалiзованим. Iсторики, в той час, не могли писати правди, публiкувати сенсацiйнi результати сво¬ дослiджень, особливо з археологi¬ i iсторi¬ Укра¬ни за кордоном. За будь-яке необачне слово, "неузгоджене" з лiнiгю комунiстично¬ партi¬, ¬х могли звiльнити з роботи, а то й запроторити до в'язницi.
   Маючи талант i совiсть, але не знаходячи можливостi реалiзувати себе, дехто з цих учених заливав свог сумлiння горiлкою. Назар, поки не розiбрався в цьому, доки не став старшим i досвiдченiшим, зi значною долею скептицизма i навiть презирства ставився до таких викладачiв. Пiзнiше цi почуття змiнилися жалiстю i повагою. Запо¬ не заважали "китам" проводити блискучi лекцi¬ i по-батькiвському ставитися до студентiв.
   Першу зимову сесiю Назар склав на вiдмiнно. Всi шiсть iспитiв далися йому "за виграшку". Молодший Погрiбняк вiдповiдав на запитання коротко, але змiстовно i повно. Був веселим i дотепним. Не боявся вступати в дискусiю з викладачами, але проводив ¬¬ пiдкреслено коректно i з повагою до авторитета професора. Вiльно називав чисельнi дати, джерела, авторiв. Один з викладачiв навiть не повiрив, що Назар не користувався шпаргалками.
   - Давайте, якщо ви не проти, - запропонував вiн, - я попорпаюся, понишпорю у вашiй партi. Коли знайду хоча б одну шпаргалку, поставлю вам двiйку. Якщо ж нi, одержите вiдмiнно не лише у цьому семестрi, але i на мо¬х iспитах у наступному. Ну що, згоднi?
  -- Шукайте, будь ласка, я не заперечую, - погодився Назар.
   Не знайшовши нiчого в партi викладач втупив очi у студента. Той з посмiшкою вивернув кишенi.
  -- Давайте, краще перелiчу вашi статтi, якi я прочитав протягом семестру,- запропонував Назар.
  -- Ви читали мо¬ статтi?
  -- I розповiм все про що в них iдеться. До речi, на шостiй сторiнцi вашо¬ останньо¬ статтi у науковому вiснику унiверситету, який вийшов минулого мiсяця у десятому знизу словi пропущена одна лiтера.
  -- Я про це знаю, - вiдповiв вражений професор, ставлячи в залiкову книжку Назара "вiдмiнно".
  -- Можете взагалi не ходити на мо¬ лекцi¬ в наступному семестрi. Раз я пообiцяв, п'ятiрка вам забезпечена за будь-яких умов, - переконував студента викладач.
  -- Менi подобаються вашi лекцi¬, - вiдказував хлопець. - Тому все одно я буду ¬х вiдвiдувати. Дякую.
  -- Немаг за що, - мовив професор. - Оцiнку ви заробили без мог¬ допомоги.
   Закiнчення зимово¬ сесi¬ i початок канiкул студенти-iсторики святкували в гуртожитку на вулицi Ломоносова. По¬хали 38 автобусом веселою i галасливою компанiгю. У цьому гуртожитку мешкало багато iноземних студентiв. Бiля других дверей, якi вели у вестибюль, як завжди стояв добре пiдпилий пiгмей Макi з Конго. Перед кожним, хто заходив до гуртожитка, вiн з низьким поклоном вiдчиняв дверi i смачно по-росiйському лаявся. На цей раз вiн лише мовчки з поклоном вiдчинив дверi.
  -- Чугш, мовчить, - звернувся до Назара його одногрупник Валерiй. - Наших дiвчат бо¬ться. - Вони його вiддухопелили, щоб не матюкався.- Лариса сказала Макi, - продовжував Валерiй, - щоб вiн навчився лаятися по-укра¬нському, якщо вже без цього не може.
   Вибрик Макi ще бiльше звеселив однокурсникiв. Вирiшили святкувати у кiмнатi Валерiя. Стягли до купи з рiзних примiщень столи i стiльцi. Пiдсунули лiжка. На "вогник" зайшов студент-африканець Мозес Хуаярра.
   - Знагш, як iнтерпретують його прiзвище нашi хлопцi, - запитав Валерiй, - Та ти й сам здогадугшся. Весь час "пасе" наших дiвчат. Проходу ¬м не даг А такий страшний, ти ж сам бачиш. Хоч на городi виставляй, горобцiв i ворон лякати. Але свою справу чiтко знаг...
  -- У тебе яка проблема, оригiнальна, чи та ж, що i завжди? - запитав Валерiй у Мозеса. Африканець приклав руку до грудей i почав канючити одночасно i хрипким i тонким голосом:
  -- О, дайтг мнг Ларiса.
  -- Чугш, Назаре, - засмiявся Валерiй. - Отак уже два мiсяцi триваг. Кожний вечiр вiн у нас i завжди заводить одну i ту ж пiсню. Уже й магнiтофон гарний нам принiс. Щоб ми розважалися. Хлопцi з нашо¬ кiмнати його весь час за пивом у ресторан "Прага" посилають. Iде i приносить. Абсолютно безвiдмовно. Через нього ми ледве сесiю не завалили. А сьогоднi сво¬м скигленням i посидiти нормально не дасть.
  -- А яку Ларису вiн хоче? - запитав Назар. - I чому приходить до вас, а не до не¬?
  -- Ну ти мене здивував, iсторик, - засмiявся Валерiй.- Та вiн же з Африки. Десь там у лiсi жив. Вiн, напевно, думаг, що без нашого дозволу, тобто чоловiкiв, нiхто не може отримати дозвiл "на власнiсть" жiнки. Такi у них звича¬. Це тобi не Укра¬на
  -- Що ти при ньому говориш, вiн же все чуг, - сказав Назар. - Давай вiдiйдемо вбiк.
  -- Не турбуйся. Вiн нi слова не розумiг укра¬нською. Спочатку навiть було якось дивно, - продовжував Валерiй. - А потiм я второпав, що так воно i маг бути. Росiяни теж нашу мову зовсiм не розумiють. Це нас змалечку привчають до росiйсько¬. А так на однiй лекцi¬ професор-фiлолог нам сказав, що укра¬нська мова маг лише 62 % близьких до росiйсько¬ слiв. Точно такий же вiдсоток близьких слiв i в укра¬нсько¬ мови з сербсько-хорватською. Ти щось з останньо¬ розумiгш? Практично нiчого. Але ж лiтературна укра¬нська мова сформувалася на основi на той час уже значно зросiйщеного полтавсько-ки¬вського дiалекту. Як говорять у нашому селi на Хмельниччинi москалям i не снилося, - засмiявся Валерiй.
  -- Яку студентку цей хлоп собi уподобав?
  -- Бог його знаг. Хто йому припав до душi, я й сам не знаю. У нас у гуртожитку ¬х аж чотири.
  -- То в чому ж тодi справа, - вiдказав Назар. - Зараз я цю проблему вирiшу.
  -- Яким це чином? - здивувався Валерiй.
   Назар пiдiйшов до Мозеса, який знову завiв свог¬: - О, дайтг мнг Ларiса!
  -- Бгрi гйо, я позволяю, - з серйозною мiною звернувся вiн до африканця.
  -- Мозьна, мозьна, мозьна, - радiсно зачастив Мозес i через мить вискочив з кiмнати.
  -- Ну, зараз буде цирк, - зареготав Валерiй. - Ти навiть не здогадугшся якого джина випустив з пляшки.
  -- От йолоп, - смiялися хлопцi. - Але ж як швидко здихалися. Треба було попередньо його хоча б за пивом послати. Це iсторична помилка, яку не знаю чи вдасця виправити.
  -- Та сама дурниця, що ¬¬ зробив Богдан, - сказав Валерiй.
  -- Ти що Савчука магш на увазi, - спитав Микола.
  -- Та якого там Савчука, Хмельницького, звичайно.
  -- А взагалi то не треба було поспiшати, - продовжував Валерiй. - Я й сам забув про пиво.
  -- Вам не вгодиш, - почав виправдовуватися Назар. - То вiн заважаг, а як я його спровадив, то вам його вже i не вистачаг.
   Пiдготовка до вiдзначення закiнчення сесi¬ тривала. Варили картоплю, зносили з iнших кiмнат рiзнi припаси. Про африканця всi забули. Але, як виявилося, ненадовго.
   Через декiлька хвилин прибiгли однокурсницi з вимогою забрати з ¬хньо¬ кiмнати Хуаярру.
   Вiн на вас посилагться, - обурювалися вони. - Каже, що отримав вiд вас якийсь дозвiл. То ви його й заберiть.
   Хлопцi були вимушенi перервати пiдготовку i пiшли за дiвчатами на поверх нижче. У кiмнатi 75 пiд столом сидiв Мозес i тримався за його нiжку.
  -- Я нiкуда отсюда нг пойду, - озвався з пiд столу Хуаярра. - Ви мнг разргшiлi. Я буду здгсь жить с Ларiсой.
   Посеред кiмнати, блискаючи величезними свiтло-сiрими очима стояла статна красуня Лариса. Вища за Мозеса на цiлу голову вона й не думала кудись ховатися вiд африканського кавалера.
  -- Якщо ви його зараз же не заберете, я його приб'ю, - пообiцяла дiвчина.- А вiдповiдати будете ви. Це справа рук або Валерiя, або швидше за все Назара. Бiльше на таке нiхто не здатен, - гарячкувала Лариса.
  -- А в Мозеса непоганий смак, - пожартував Назар. У хлопця нiби полуда з очей спала. На Ларису вiн поглядав з перших днiв навчання в унiверситетi. Вiдзначаючи ¬¬ рiдкiсну красу, вважав, що дуже гарнi жiнки розумними не бувають. Однак першу сесiю дiвчина склала на вiдмiнно. - Мабуть зубрить день i нiч, - думав Назар. - Як би там не було, а вона схильна до аналiзу, - вимушений був врештi-решт констатувати хлопець. А це i в чоловiкiв не дуже часте явище. Як вона вирахувала мене. Але ж яка неймовiрно гарна Лариса коли сердиться. Ранiше бачив дiвчину завжди спокiйною i врiвноваженою. - На нiй же i косметики нiяко¬ немаг, а здагться свiтиться уся, - дивувався Назар про себе.
   Вiдiрвати Мозеса вiд стола було дуже важко. Вiн вчепився в його нiжку i руками i ногами.
  -- Тут треба дiяти iнакше, - шепнув Назар хлопцям. - А ти пиво за Ларису сьогоднi приносив? - пiдступив вiн до африканця. - Нi!? Ану швидко до "Праги". I щоб пляшок 20, не менше принiс. Тодi i будемо говорити. Як можна приходити без калима. Я тут не живу, людина нова, тому i дозволив, не знаючи ситуацi¬. Лариса правильна на мене показала. Бiгом до ресторану, може ще й встигнеш сьогоднi.
   Мозес миттгво пiдхопився i зник за дверима. Назар пiдморгнув Ларисi. - От бачиш, я породив цю проблему, я ¬¬ i вбив.
  -- О дайтг мнг Ларiса, - завiв хлопець дурним голосом. - Бгрi гйо, - вiдказав вiн сам собi i кинувся до Лариси обнiматися.
   Та зi смiхом ляснула його по лобi.
  -- Ти ще пиво не принiс дiвчатам за мене. То i руки не розпускай.
   Однак за веселою суворiстю Назар побачив в очах Лариси не насмiшку, а якусь зачудовану i замрiяну радiсть.Завжди розважлива, спокiйна i весела, дiвчина мала в собi щось таке... Не потикайся, а то висмiю. Це мабуть було найточнiше визначення. Хлопцi остерiгалися ¬¬ гострого язичка. I тут вона нiби проявила себе, нагадавши Назаровi про пиво. Але це було сказано таким тоном, навiть не тоном, а майже невловимим його вiдтiнком, що хлопцевi аж млосно стало.
   - Цiлий семестр я боявся ¬¬, - думав Назар. - Не хотiв виглядати смiшним. Як деякi iншi хлопцi. Треба запросити ¬¬ в кiно. "Полтавська троянда", називав хлопець Ларису про себе. Уже мiсяцiв два тому Назар знайшов на картi Ларисине село. Навiщо? Батько вчитель iсторi¬, директор сiльсько¬ школи. Мати викладаг нiмецьку мову. ¦ молодший брат. Дома цiле господарство: корова, свинi, iндики, гуси, качки, кури. Його, корiнного киянина, вражало, що така гарна i нiжна дiвчина вмiла до¬ти корову, косити траву, поратися бiля худоби. Скiльки вже я про не¬ знаю i звiдки, дивувався Назар.
   Iз задумливого замилування його вивiв голос Валерiя. - Досить тут стовбичити. Нехай дiвчата одягаються i фарбуються, а ми пiдемо зустрiчати додому пиво. Не думаю, що Мозес забариться.
   Святковий стiл був доволi спартанський. Варена картопля в "мундирах", сало i самогонка. Приспiв з пивом i Мозес. Дiвчата приготували традицiйний салат олiв'г. Самогонка була не з кращих. У чарцi Назара плавали сивушнi плями. - Щось не схоже на укра¬нську самогонку. Звiдки ¬¬ привезли, - дивувався вiн. Пили самогонку, запивали ¬¬ пивом. Дiвчата в основному лише пригублювали. Завжди помiрним був у пиятицi i Назар. Невдовзi почали спiвати укра¬нських i туристичних пiсень. Включили Мозесiв магнiтофон i почалися танцi. Лариса, нiкому не вiддаючи перевагу, танцювала з хлопцями. Нiчого особливого стосовно себе в ¬¬ поведiнцi i поглядi Назар бiльше не помiчав. - Невже я помилився, - думав хлопець.
   Пiд кiнець вечiрки декому виявилося мало випивки i вони розбрелися по рiзних кiмнатах гуртожитка шукати собi ще. Десь зник i Валерiй. Назар стояв з Ларисою бiля вiкна в коридорi. Хлопець розповiдав про себе, свою родину. Розпитував дiвчину про ¬¬ село, рiдну школу, батькiв-вчителiв. - Яка вона менi рiдна, - дивувався про себе Назар. - Невже таке може бути? Я ж ¬¬ майже зовсiм не знаю. Було вже пiзно. Лариса попрощалася i пiшла до свог¬ кiмнати. Пора вже було ¬хати додому i Назару.
   Однак у коридорi вiн зустрiв Валерiя, який буквально випав з однiг¬ кiмнати.
  -- Ого, - вигукнув Назар. - Ти хоч знагш куди йдеш?
   Але Валерiй вже не мiг не лише йти, а й вiдповiдати. Затягнувши його до кiмнати, що далося Назару нелегко, Валерiй був з ним одного зросту, але кремезнiший, хлопець посадив друга на найближче вiд дверей лiжко. Вiн почав знiмати з Валерiя краватку, що туго обхопила могутню шию юнака. В ту ж саму мить у хлопця почалася блювота. Блювотнi маси забили його горло i Валерiй почав задихатися. Схопивши друга за вуха Назар декiлька разiв стукнув його головою об стiну. Горло i рот хлопця вiдразу очистилися. Але тепер уже дiсталося костюмовi Назара.
   Довго возився Назар з Валерiгм, аж поки не вклав його до свого лiжка. - До ранку проспиться, а увечерi в нього по¬зд до Хмельницького, - думав Назар. У цей час до кiмнати зайшов Микола. Вiн поглянув на свог лiжко i почав лаятися.
  -- Яке це падло нарегало менi на лiжко?, - закричав вiн.- Це що, Валера?
  -- Вибачай, це я посадив його на твог лiжко, - пояснив Назар. - Не змiг дотягти до його. Тут все i сталося. Так раптово, що вже нiчого не мiг вдiяти. Зараз я приберу.
  -- Не треба. Я сам, - вiдповiв Микола.
   Вiн зняв з лiжка ковдру i пiдiйшов до вiкна. Вiдчинивши його хлопець виглянув надвiр. За вiкном шугав сильний поривчастий вiтер, кидав снiгом у кiмнату. З огидою виставивши руки за вiкно, Микола з силою труснув ковдру на i мить застиг. Потiм повiльно повернув голову до Назара. Хлопець побачив перекошене люттю обличчя однокурсника, густо вкрите непрожованою ковбасою з олiв'г. Рвучкий сильний вiтер нiби прилiпив до обличчя Миколи всi залишки святково¬ вечерi Валерiя, струшенi у зимову нiч. Зареготавши, Назар вискочив з кiмнати.
   Почалися студентськi канiкули. Лариса по¬хала додому. Назар же не знаходив собi мiсця. Врештi-решт наважився написати дiвчинi листа. Нiяких нiжних слiв у ньому не було. Лист швидше за все нагадував доволi детальний звiт про те, що вiн робить, як живе, якi книжки читаг, як катагться на ковзанах на озерi Днiпровсько¬ заплави. Невдовзi отримав вiдповiдь. Вона теж вийшла досить стриманою. Але радостi Назара не було меж. Вiн не один раз перечитував листа, знаходячи в ньому все новi i новi невидимi знаки щиро¬ приязнi дiвчини до себе. Шукав граматичнi помилки i не знаходив. Справжня золота медалiстка, переконував вiн себе, а не тому медаль дали, що батько директор школи. В усьому справжня. Перед сном нерiдко витягував фотокартку ¬хньо¬ групи, знято¬ на роботi в колгоспi. В безрукавцi i спортивних штанiх, з картоплею в руках Лариса виглядала так же чарiвно, як i при всьому парадi на студентських вечiрках.
  -- Справжня укра¬нська краса, - думав Назар. - Нiколи не зустрiчав гарнiшо¬, милiшо¬ i чарiвнiшо¬ дiвчини. Нiяка з вiдомих менi кiноакторок не г за не¬ кращою.
   Канiкули закiнчилися швидко. Почався другий семестр. Через тиждень Назара, Валерiя i ще чотирьох студентiв викликав до себе декан.
  -- Сiдайте хлопцi, - запросив ¬х Iван Петрович. - ¦ серйозна розмова, про змiст яко¬ я просив би вас нiкому не розголошувати. Прийнято рiшення направити всiх вас на навчання до Великобританi¬. Протягом цього семестру питання маг вирiшитися. Повiдомте сво¬х батькiв, але нiкому iншому, нi слова. Ще раз вас попереджаю, про нашу розмову нiхто крiм ваших батькiв не повинен знати. Пiзнiше вас викличуть знову i ви одержите бiльш детальнi iнструкцi¬. Будете навчатися у двох найкращих унiверситетах кра¬ни.
   Назар оглянув претендентiв на по¬здку. Всi склали сесiю (шiсть iспитiв) на вiдмiнно. Здоровi, високi, гарнi хлопцi. В кожного на обличчi проступала давня, ще з незапам'ятних Трипiльських часiв укра¬нська порода. Tх не сплутагш з кирпатими i вилицюватими пiвнiчними сусiдами. Чиста ¦вропа, навiть гвроатлантика. У Великобританi¬ будуть сво¬ми. Але хто ж пiдбирав кандидатури до цiг¬ групи? Хто нас так прискiпливо вивчав, що ми й зовнi схожi один на одного, як рiднi брати, хоча й походимо з рiзних областей Укра¬ни? Це ж г ще такi люди, якi розумiють гднiсть укра¬нсько¬ нацi¬ i ¬¬ характернi зовнiшнi ознаки. Напевно, не КДБ. Хтось системнiший, комплекснiший, вищий i глибший. Але хто? Вiдповiдi не знаходив.
   Другий семестр пройшов розслаблено .Посвячена у тагмницю шiстка лише якось особливо поглядала один на одного i на сво¬х товаришiв, однак тему по¬здки на навчання до Великобританi¬ нiхто не наважувався пiднiмати. Майже всi "англiйцi" не вчилися. А навiщо? Скоро по¬демо до Кембрiджу i Оксфорду. Лише за мiсяць до друго¬ сесi¬ хлопцi опам'яталися. Але для бiльшостi було вже пiзно. Трiйок на iспитах нiхто з них не заробив, але з'явилися четвiрки. Одна, двi. А в одного, навiть три.
   Нiхто i нiкуди бiльше студентiв не викликав, нiчого не вiдмiняв i не пояснював. Петра Шелеста зняли з найвищо¬ посади в Укра¬нi i вiдправили в "почесне" вигнання до Москви. Остання вирiшила, що ¬й не потрiбнi люди, якi б на достойному професiйному рiвнi могли представляти Укра¬ну на мiжнароднiй аренi. Ревниво порiвнявши ки¬вську групу "англiйцiв" з московською, росiяни помiтили, що перша переважаг другу за всiма параметрами. По¬здка була вiдмiнена. Але про це студенти довiдалися набагато пiзнiше.
   Археологiчна практика розвела Назара i Ларису до рiзних куточкiв Укра¬ни. Лариса по¬хала до Канева, Назар - на острiв Березань у Чорному морi. Восени у Лариси важко захворiв батько. Вона перевелася на заочне вiддiлення i ви¬хала до рiдного села. Назар продовжував навчатися на стацiонарi. Нiщо вже не вiдволiкало його вiд науки. Лариса писала дуже рiдко. Листи дiвчини були сумними, як сумним стало все ¬¬ життя.
   Назаровi нудьгувати не було коли. Як губка всотував вiн знання на лекцiях, семiнарах, практичних роботах. До закриття сидiв в унiверситетськiй бiблiотецi. З третього курсу записався до найбiльшо¬ в Укра¬нi бiблiотеки Академi¬ наук. Вiдвiдував заочно-стацiонарнi курси iноземних мов, де вивчав англiйську i францукзьку. Займався баскетболом i волейболом. Намагався не пропускати цiкавi вистави i спортивнi змагання.
   Наприкiнцi 60-х рокiв ХХ ст. Ки¬в перетворився на одну з футбольних столиць свiту. В ки¬вському "Динамо" тодi грали всi зiрки. Воно вперше стало володарем гвропейського суперкубку. На все життя запам'яталася Назару сво¬м трагiзмом гра киян з шотландським "Селтiком". Майже всi хлопцi ¬хнього курсу сидiли на останньому ряду другого яруса величезного стотисячного Республiканського стадiону. Всi дико кричали i били кулаками в металеву гофровану загорожу за свогю спиною. Вона гуркотiла так, що здавалося зараз завалиться весь стадiон. Коли ж кияни забили гол всi глядачi в гдиному нестримному поривi пiдхопилися на ноги. З нижнього ярусу хтось запустив ракети. Одна з них змiнила свою трагкторiю i за два метра вiд Назара влучила його однокурснику просто в груди. Той помер на мiсцi. Це була перша втрата товариша на курсi.
   В унiверситетi на очах Назара вiдбувалася змiна поколiнь. "Кити" вiдходили у небуття. На ¬х мiсце приходили люди молодi. Tхнiй рiвень освiченостi вже був нижчий. Не було серед них i яскравих особистостей. Однак, все ще залишалися дуже цiкавi викладачi, про яких студенти постiйно говорили. Назаровi особливо подобалися лекцi¬ одного професора, який за час "Хрущовсько¬ вiдлиги" встиг побувати в 102 кра¬нах свiту. Його лекцi¬ з всесвiтньо¬ iсторi¬ були справжнiм явищем буденного життя. Вчений вiльно оперував такою кiлькiстю цiкавих фактiв i гiпотез, про якi не можна було прочитати в книжках, що у Назара аж дух захоплювало.
   В Латинськiй Америцi шановному професору нiяк не вдавалося вiдвiдати лише одну кра¬ну.
   - Ну це просто неможливi речi кояться, - жалiвся вiн студентам. - Тiльки но оформлю документи на по¬здку, а там новий вiйськовий переворот. Новий уряд, нове мiнiстерство закордонних справ. Не встигну подати на затвердження i вiзу новi документи, а там знову вiйськовий переворот. Просто бiда якась.
   В унiверситетi цей професор прославився тим, що привiз з Австралi¬ шкуру великого рудого кенгуру. Вiн хотiв собi пошити з не¬ хутрового киптаря i шапку. Однак жодна майстерня мiста не бралася вичинити цю шкуру.
  -- Ми нiколи не мали справи з таким звiром, виправдовувався вiдомий у Кигвi майстер. - А раптом це хутро полiзе. Ми ж навiть не знагмо скiльки треба за нього заплатити. Так професор залишився без кенгурово¬ шапки. А студенти не один рiк згадували той випадок.
   Перед однiгю лекцiгю, повернувшись з чергово¬ по¬здки до Бразилi¬, професор Дем'янчук звернувся до Назара i Валерiя.
  -- Хлопцi. В мене буде наступна послiдовнiсть лекцi¬. Вона зображена графiчно на данiй схемi. В цiй коробцi знаходиться безлiч слайдiв тiльки но привезених з Латинсько¬ Америки. Я хотiв би, щоб ви вiдiбрали двадцять з них за запропонованою мною тематикою. Пiдберiть ¬х i поставте в необхiдному порядку до слайдоскопу. Я буду читати лекцiю i виводити слайди на екран.
  -- Добре, Степане Васильовичу, можете на нас покластися, зробимо як треба, - вiдповiв Валерiй. Проглядаючи слайди, хлопцi знайшли один з них, де Степан Васильович на знаменитому пляжi Копакабана в Рiо-де-Жанейро, стоячи у плавках мiж двома стрункими пiвденними красунями обнiмав ¬х обох за талi¬. При цьому вiн мружився, озираючи дiвчат як кiт на салi.
  -- Давай ще бiльше пожвавимо лекцiю шановному професору, - запропонував Валерiй. - Та не бiйся ти. Вiн не мстливий, на iспитах не буде на нас вiдiгруватися.
   Валерiй вставив саме посерединi серед вiдiбраних слайдiв "родзинку" i передав слайдоскоп викладачевi.
  -- Дякую, - сказав Степан Васильович. - Починагмо наше заняття.
   Майстерно володiючи матерiалом i словом лектор широкими мазками змальовував iсторiю Бразилi¬, iлюструючи ¬¬ кольоровими слайдами мiст, де вiдбувалися тi чи iншi важливi для кра¬ни подi¬.
   Однак у найдраматичнiшому кульмiнацiйному мiсцi його розповiдi на великому екранi аудиторi¬, де зiбралося не менше пiвтори сотнi студентiв раптом постала кремезна, майже гола постать ¬хнього викладача. Аудиторiя вибухнула смiхом.
  -- Як це сюди потрапило, - закричав Степан Васильович. - Це не по темi.
   Пiсля лекцi¬ в деканатi "розбирали польоти", але для хлопцiв нiяких реальних негативних наслiдкiв вiд цього так i не було.
  

По¬здка до Чехословаччини

  
   По закiнченнi другого курсу, наприкiнцi червня мiсяця Назар зi свогю групою по¬хав на практику до Чехословаччини. T¬ програма була складена так, щоб студенти ознайомилися з кращими iсторичними i археологiчними музеями кра¬ни. Була запланована i короткотермiнова участь у роботi археологiчно¬ експедицi¬ у Моравi¬. Студенти також повиннi були ознайомитися з роботою iсторичного факультету Празького унiверситету.
   До Львова до¬хали потягом. Протягом дня оглянули мiсто, де за словами Назара "пахло ¦вропою". Увечерi сiли в туристичний автобус "ЛАЗ". Стомленi студенти майже вiдразу поснули. На кордонi ¬х зустрiли радянськi прикордонники. Вони розбудили практикантiв i почали по черзi пiдходити до кожного з них. Отримавши паспорти по-тричi дивилися на фотографi¬ i в обличчя .
  -- Навiщо вся ця процедура, - дивувалися хлопцi i дiвчата. Вiдповiдi не знаходили.
   Зовсiм iнакше ¬х зустрiли чехословацькi прикордонники. Зазирнувши до автобуса один з них тихенько, щоб не розбудити поснулих сказав з усмiшкою: - О, так це укра¬нцi.
  -- А чому ви так вирiшили, - звернувся до нього Назар.
   - Дуже багато гарних дiвчат, - зi смiхом вiдповiдав молоденький офiцер.
   Про¬хавши вiдрогами Захiдних Карпат i всю Словаччину автобус доставив студентiв до Праги. На його моторi було встановлено ревун. Варто було водiям перевищити швидкiсть 90 кiлометрiв на годину, як лунала гучна сирена. Це примушувало вiдразу скидати швидкiсть до рiвня дозволено¬. Однак сон студентiв майже постiйно переривався.
   У Празi ки¬вських студентiв поселили в шикарному готелi в самому центрi мiста. Його величезна старовинна споруда була аж занадто оздоблена рiзними прикрасами. Однак виявилося, що вона маг номери на будь-який смак i гаманець. Студентам, звiсно, дiсталися найдешевшi, якi мало чим вiдрiзнялися за зручностями вiд звичних ¬м кiмнат у гуртожитку на вулицi Ломоносова. Однак, це нiкого з хлопцiв не засмутило.
  -- А ви що, сподiвалися поселитися в люксах? - смiявся Назар над дiвчатами, якi обурювалися вiдсутнiстю елементарних зручностей. - Ми сюди будемо приходити лише переночувати.
  -- Та й то не всi, - продовжував Валерiй, натякаючи на Миколу, який у будь-якiй експедицi¬ i на практицi вiдразу знаходив собi пасiю.
   У Празi навколо Назара, Валерiя i Миколи, якi як друзi весь час трималися разом, постiйно терлися водi¬ ¬хнього автобуса. Вони пригощали хлопцiв пивом, заходили в гостi до кiмнати, де вони жили, розповiдали про те, де i що можна купити дешевше. Обiцяли звозити до нiчного ресторану.
  -- Щось ¬м вiд нас треба, - переконував хлопцiв практичний Микола. - Ось побачите, - говорив вiн, скоро все випливе. Дуже вже настирливо вони до нас "залицяються".
   Врештi-решт водi¬ попередили хлопцiв, щоб вони були обережнi у висловлюваннях i оцiнках ситуацi¬ з одним iз супроводжуючих.
  -- Вiн iз КДБ i тут на роботi, - попередили вони студентiв. - На кожного iз вас по поверненнi до Кигва буде подано рапорт. У ньому мiститиметься докладна характеристика кожно¬ особи. Щось бовкнете не те, а потiм виявиться, що поламана доля на все життя. Ви б без нас тут пропали.
  -- Я знаю, - говорив один з водi¬в. - Хоча Чехословаччина i соцiалiстична кра¬на, але, як ви вже помiтили, i не СРСР. I дороги не тi, i люди живуть набагато заможнiше i веселiше, i в магазинах товарiв незрiвнянно бiльше. Тому в багатьох не витримують нерви, починають нарiкати. Чому у нас такi злиднi. Думаю ви будете обачнiшими.
   На другий вечiр водi¬ запропонували звозити нерозлучну трiйцю до знаменитого ресторана "У Флгка".
  -- Не хвилюйтеся, - переконували вони хлопцiв. - У Празi, на вiдмiну вiд Кигва i СРСР у цiлому, iснуг нiчне життя. Мiський транспорт працюг цiлу добу. Лише квитки в нiчний час коштують втричi дорожче. Погуляйте нiчною Прагою, вона вас зачаруг бiльше, нiж денна.
   Злата Прага дiйсно з самих перших хвилин зачарувала студентiв. У них з'явилося вiдчуття, що вони нiби потрапили на iншу планету. Довiряючи один одному, друзi вiдверто обговорювали чому Укра¬на, маючи найбагатшу в свiтi землю, кращий, нiж у Чехословаччинi клiмат, володiючи майже усiма вiдомими людству корисними копалинами i виходом до морiв живе набато гiрше вiд свого захiдного сусiда.
  -- Вони ж такi слов'яни, як i ми, - сказав Назар. - Однак ¬м повезло. Tх захопили цивiлiзованi нiмцi-гвропейцi, а ми потрапили у полон до азiйцiв-росiян. Настiльки б iнакше склалася наша доля, якби нiмцi не пiшли з Укра¬ни у 18 роцi. Хiба я не правий? Ви ж iсторики, знагте про той час.
  -- Ми колонiя Росi¬. Це головна бiда Укра¬ни, очевидне нещастя, - як завжди гарячкував Валерiй. - Вона випиваг з нас усю кров. Я не бачу нiяких перспектив звiльнення. Росiя вкрала нашу iсторiю, присво¬ла собi наших князiв. А вони ж були в Росi¬ просто завойовниками. Ви уявлягте, якби румуни чи молдовани раптом почали претендувати на римських iмператорiв. Та ¬х би увесь свiт засмiяв. Tм у iталiйцiв удалося вкрасти лише назву. Хiба не так? Румунiя, значить римська. Але ж генетичною основою румун i молдаван г даки. Ми з росiянами в iсторичному планi зв'язанi точно так, як румуни з iталiйцями. Росiяни повиннi розглядати укра¬нських князiв як сво¬х завойовникiв i поневолювачiв власних предкiв угро-фiнiв (меря, мурома, мещора, весь, iжора), а вони вважають ¬х сво¬ми провiдниками. Просто маразм якийсь, не iнакше.
  -- Я служив у армi¬ в Росi¬, - продовжував Микола. - В районному центрi. Вони там працювати не хочуть i не вмiють. Скрiзь упадок i запустiння. Колгоспнi поля заростають лiсом. Вiн був викорчуваний ще тисячу рокiв тому дружинами наших князiв, якi завоювали цю угро-фiнську землю Мiй батько, який при¬здив до мог¬ вiйськово¬ частини у гостi охактеризував стан справ у Росi¬ трьома словами: "мрак, бардак i перетак". Та там нiколи порядку не буде. Ментальнiсть не та.
  -- Ти про "перетак" згадав, - засмiявся Назар. - Пам'ятагте, як ми пiсля першого курсу по¬хали копати в Ярославську область. Дорогу не знали i зупинили в якомусь районному центрi чоловiка, який йшов разом з дружиною i двома доньками-пiдлiтками. Як ми тодi реготали. Вiн показував нам дорогу i практично нормальних людських слiв не вживав взагалi. Суцiльно матюкався i показував рукою напрямок. А поряд абсолютно спокiйно, буденно, нiби так i треба стояли його дiвчата i дружина. Та вони всi там так розмовляють. Вiд малого до старого. Просто жах якийсь. Та ти ж сам, Миколо казав, що у вас на Чернiгiвщинi матюки називають "московками".
  -- Ти, вiдмiнник-iсторик, - звернувся до Назара Валерiй. - Чим ти поясниш той незаперечний iсторичний факт, що пiд час нiмецько-фашистсько¬ окупацi¬ Укра¬ни в 1941-1944 роках не було нi голоду, нi голодомору, а пiд час росiйсько-комунiстично¬ окупацi¬ нашо¬ Батькiвщини було аж три штучних голодомори 1921-1923, 1932-1933 i 1946-1947 рр. Поясни менi, чому так трапилося.
  -- Це не iсторичний, а геополiтичний феномен, точнiше геополiтична закономiрнiсть, - вiдповiв йому Назар. - Найбiльшими ворогами будь-яко¬ нацi¬ г не вiддаленi вiд не¬ просторово, мовно, менталiтетно народи, а в усьому ¬й найближчi. Тому росiяни i знищили укра¬нцiв бiльше, нiж нiмцi, поляки, турки, татари, угорцi, словаки i румуни разом узятi. I в наш час укра¬нцiв найбiльш ненавидять не французи чи нiмцi, а росiяни i поляки. Чи може я не правий?
  -- Хлопцi, - звернувся до друзiв Микола. - Ви мабуть уже забули, про що вам говорили нашi водi¬. Давайте краще пiдемо до люлi.
   Хлопцi лягли спати вiдразу пiсля одинадцято¬. О пiв на третю ночi ¬х розбудили водi¬.
  -- Досить спати, ¬демо до ресторану. О третiй годинi багато хто вже розiйдеться по домiвках. Можна буде без великих труднощiв знайти вiльнi мiсця. Там не дорого, не турбуйтеся. Але обiцяйте нас слухатися i робити так, як ми скажемо.
  -- Згода, - запевнили водi¬в студенти.
   Ресторан "У Флгка" виявився дивом рук людських. Ця величезна споруда мала ще й засаджений каштанами i вкритий брукiвкою внутрiшнiй двiр. Ресторан чимось нагадував Назару червоний корпус рiдного унiверситету.
   Один бiк ресторану був броварнею, справжнiм пивоварним заводом. Тут виготовляли унiкальне, темно червоне, майже чорне пиво. Його зовсiм не розливали до пляшок i бочок. Тому, щоб скуштувати таке диво до Праги з усього свiту при¬жджали люди.
   Три боки ресторану складалися з декiлькох поверхiв суцiльних вiдкритих галярей. У них стояли широкi дубовi столи, покритi бiлими скатертинами, що звисали до само¬ пiдлоги. Водi¬ провели хлопцiв до внутрiшнього двору i знайшли декiлька вiльних мiсць напроти один одного.
   Обстановка в ресторанi була святковою. Тисячi людей всiх рас i народiв, обнявшись i розхитуючись з боку на бiк спiвали сво¬ народнi пiснi. Прийшов офiцiант i поставив на повстяний кружок перед кожним пiвлiтрову склянку пива. - Розраховуватиметеся за цими повстяними кружками. Скiльки кружкiв, стiльки i склянок пива ви випили, - попередили ¬х водi¬.
  -- А якщо я цi кружечки до кишенi заховаю, або взагалi викину до урни, - запитав Микола.
  -- То й платити не будеш, - вiдповiли водi¬.
  -- Ага, - не повiрив Микола. - Знайшли дурня. На виходi мене обшукають i в полiцiю заберуть.
  -- Та нiхто тебе обшукувати не буде. Просто тут нiяка людина, крiм нечисленних туристiв з СРСР, такого нiколи не зробить. Вони навiть уявити собi не можуть, що можна так вчиняти - сказав старший з водi¬в. Присоромленi хлопцi замовкли.
  -- I бiльше однiг¬ склянки не пити, - попередили водi¬. - Ви ж обiцяли нас слухатися.
   Назар трохи вiдпив зi свог¬ склянки. Пиво було майже солодке i дуже пригмне на смак.
  -- Чому ж я такого пива не можу випити лiтр чи два? - звернувся вiн до водi¬в
   Нiчого не кажучи, один з них пiдняв довгу скатертину. Пiд широким столом мирно схиливши обважнiлi голови один на одного спали десятки людей.
  -- Це пиво дуже оманливе. Воно маг аж 18 градусiв. Однак цi градуси майже не вiдчуваються. Людина п'г i залишагться тверезою. Коли ж вiдчуваг, що ¬й досить, як правило буваг вже пiзно, - пояснив один з водi¬в.
  -- Оце то так, - здивувався Валерiй. - I нiхто не бешкетуг, не кричить, не лагться.
  -- ¦вропа ж, - посмiхнувся Назар.
   Обiдала ¬хня група в ресторанi готелю Неподалiк вiд столика, де сидiли хлопцi, розмiстилася група iноземцiв, якi розмовляли англiйською мовою. Серед людей середнього i лiтнього вiку знаходилася дiвчина чи молода жiнка. Трохи старша за ки¬вських студентiв. Назар обiдаючи, постiйно слiдкував за нею. Iноземка вражала його якоюсь дивною неукра¬нською вродою
   Все обличчя дiвчини i груди, аж поки було видно, прикрашало майже суцiльне ластовиння. На iдеально правильному обличчi крiзь рудi плями свiтилися неземнi сiро-блакитнi очi. Волосся було рудим i такого вiдтiнку, який Назаровi не мiг i приснитися.
  -- У нас таке руде створiння вважалося б страшенно негарним. А ця дiвчина просто диво якесь, не давала Назаровi спокою iноземка.
   Дiвчина теж кидала на Назара спокiйнi i абсолютно нейтральнi погляди. Серед старших чоловiкiв i жiнок, якi оточували "золотоволоску," як охрестив дiвчину про себе Назар, вона явно користувалася авторитетом i повагою. Звернув киянин увагу i на мiцнi, надзвичайно бiлi ноги "золотоволоски", якi ледве прикривала мiнiспiдниця. На них не було жодного ластовиння. Хлопця розбирала цiкавiсть.
  -- Хто цi люди i звiдки вони? - думав вiн. - Не схожi вони на англiйцiв. Це кельти якiсь. Рудi гали. Tх пiвнями називали римляни за рудий колiр волосся. I не американцi. Надто вже спокiйнi i тихi. I на шотландцiв не схожi. ¦ серед них темноволосi люди. Швидше за все це iрландцi. Мову в них англiйцi вiдiбрали, але вони не забули, що ¬хнi предки не германцi, а кельти, - мiркував про себе Назар.
   На третiй день мовчазного переглядування "золотоволоска", чекаючи поки пiднесуть наступну страву, раптом пiдвелася зi свого мiсця. Вона пiдiйшла до столика, де сидiв Назар i почала уважно розглядати велику картину, що висiла у хлопця за спиною.
  -- Якщо панi цiкавить живопис, - звернувся англiйською до не¬ Назар, - я з радiстю став би вашим гiдом.
   "Золотоволоска" мовчала, але й не вiдходила вiд столу.
  -- Я знаю, де знаходиться краща картинна галярея Праги. Якщо ви назвете менi час, коли вам зручно, я зможу показати усi мистецькi скарби столицi цiг¬ кра¬ни.
   Так же стиха, майже не розтуляючи вуста "золотоволоска" вiдповiла, що вона буде вiльною сьогоднi пiсля обiду.
  -- Чекаю на вас о четвертiй годинi у вестибюлi готелю, - сказав Назар.
   У горлi хлопця раптом пересохло i вiн спрагло ковтнув слину. Незнайомка злегка кивнула головою i по дорозi оглянувши ще одну картину, повернулася до свого столика. Вона щось почала розповiдати сво¬м супутникам, показуючи на картини у залi ресторану.
  -- Прикрийте мене, хлопцi, будь-ласка. Я не по¬ду з усiма сьогоднi до археологiчного музею, - сказав Назар. - Захворiв я, отру¬вся чимось.
  -- Та чим тут можна отру¬тися, - засмiявся Микола. - Це ж не наша студентська ¬дальня, яку не даремно прозвали Бухенвальдом. Придумай щось вiрогiднiше.
  -- Ну, добре,- погодився Назар. - Температура в мене пiдскочила, холодного пива випив. У мене горло дiйсно слабке.
  -- Не хвилюйся, прикригмо, - якость дивно радiсно почав Валерiй. - Не переживай так, виручимо.
   За десять хвилин четверта Назар уже був у вестибюлi готелю. Рiвно о четвертiй з'явилася i "золотоволоска".
  -- Я, Назар,- вiдрекомендувався вiн. - Студент-iсторик з Радянського Союзу.
  -- Я, Мегган, - у свою чергу сказала дiвчина. З Лондондеррi у Пiвнiчнiй Iрландi¬. Це Великобританiя.
  -- Менi дуже пригмно, - продовжував Назар.
  -- I менi теж, - вiдповiла Мегган.
   Назар дiйсно знав картинну галярею неподалiк вiд готелю. Tх туди два днi тому водили на екскурсiю. Потiм виявилося, що i Мегган тут уже побувала. Про це вона майже зразу ж з милою посмiшкою призналася Назаровi. Однак, вони продовжували ходити напiвпорожнiми залами, iнколи перекидаючись нiчим не значущими фразами. Назар все частiше ковтав слину. Шалена хiть почала переповнювати все його гство. Здагться, тi ж почуття заполонили i Мегган.
  -- Ще трохи i мiж нами iскри почнуть проскакувати, - пожартував про себе Назар. Одразу стало легше. - Гумор лише i дозволив нашiй нацi¬ вижити, - подумав вiн.- Пiдсмiюватися один над одним i над собою в кровi укра¬нсько¬ нацi¬.
   Настав вечiр. Назар запропонував Мегган пiдти до вiдкритого кафе, де грала музика i танцювали пари. Потрапивши у танцi в обiйми хлопця, iрландка вся затрiпотiла як риба у сiтцi. Назар ще ближче притягнув ¬¬ до себе. Коли дiвчина тернулася об Назара животом, тому скрiзь почало пекти i болiти. Його пенiс став таким твердим, що здавалося вiд перенапруги зараз репне.
   Бiль ще посилився. Однак, вiн ставав все солодшим. Опам'яталися коханцi вiд тишi. Музика вже давно не грала, нiхто не танцював. Лише вони стояли в центрi танцмайданчика, притиснувшись один до одного. Вiдчуваючи на собi погляди вiдвiдувачiв кафе Назар i Мегган пiшли до готелю
   Нiби ¬х грiм побив, стояли вони бiля дверей готельного номера iрландки.
  -- Ключ, - ледве витиснув з себе захриплим голосом Назар.
   Мегган як сновида передала його хлопцевi. Здавалося вона вже не могла рухатися. Ледь не на руках занiс Назар дiвчину до номера. Поклав на лiжко. Не тямлячи себе зiрвав спiдницю. I в цей час згадав, що не зачинив дверi. Повернувся до дверей i замкнув ¬х.
   Мегган стояла бiля лiжка i пробувала застiбнути вже одягнену спiдницю. Однак, Назар не дав. Як яструб налетiв вiн на дiвчину i повалив ¬¬ на пiдлогу. Грубо здер, порвавши ще не застебнену спiдницю, труси i божеволiючи вiд бажання до останку увiйшов у Мегган. Закiнчив раз, другий, третiй. Потiм уже не рахував... Дiвчина зовсiм не пручалася, але й iнiцiативи нiяко¬ не проявляла.
   Потiм лежав бiля не¬, пестячи долонею ластовиння на грудях, ши¬, обличчi. Не мiг надивитися на ¬¬ чудову жiночу вроду. I вона не ховалася вiд Назара.
  -- Так ось якi ви, росiяни, - сказала Мегган, коли хлопець, нарештi наситився. - Скiльки у вас дико¬ сили. Яка глибока генетика.
  -- А я не росiянин, - вiдповiв ¬й Назар.
  -- Хiба? - здивувалася Мегган. - Ти ж казав, що при¬хав з СРСР.
  -- Так, я при¬хав з Радянського Союзу, але не з Росi¬ ж.
  -- А хiба це не одне i те ж? - запитала Мегган.
  -- Ось ти iрландка, а при¬хала з Великобританi¬. Я ж не кажу, що ти англiйка.
  -- Звичайно, що нi. Ми, iрландцi, не любимо англiйцiв. Вони загарбали мою Батькiвщину, столiттями визискували iрланцiв. Прийде час i Пiвнiчна Iрландiя увiйде до складу Iрландсько¬ Республiки. Ти чув про IРА? Це Iрландська Республiканська Армiя. Вона веде збройну боротьбу проти англiйських окупантiв. До речi, в менi г кров iрландських королiв. Маю прiзвище О'Коннор. Мо¬ предки лежать у родовому склепi замку неподалiк вiд Коллунi в Iрландi¬. Там колись поховають i мене.
  -- Iсторiя Iрландi¬ дуже близька до iсторi¬ Укра¬ни, - вiдказав Назар. - Як ви не любите англiйцiв, точно так i ми укра¬нцi не любимо росiян. Вони загарбали обманом i пiдступом мою Укра¬ну, поневолили мiй народ. Ми, як i iрланцi, не раз повставали i билися з росiянами. Але у вас були однi англiйцi i ви столiттями не могли вiд них звiльнитися, а в укра¬нцiв, крiм росiян були ще поляки, турки, татари, угорцi, румуни, навiть чехи. Ми столiттями тримали фронт з усiх бокiв.
  -- А в якому мiстi ти живеш? - запитала Мегган.
  -- У Кигвi, - вiдповiв Назар. - Це столиця Укра¬ни, як Дублiн, столиця Iрландi¬ Наше мiсто належить до найдавнiших столиць свiту. Росiйська Москва виникла ледь не на тисячу рокiв пiзнiше. У нас археологи знайшли багато скарбiв римських i вiзантiйських монет. Ми торгували з Римом. Частину сучасно¬ Укра¬ни займала Римська iмперiя. У Кигвi г храми 11-12 столiть. Укра¬нцi пiвтори тисячi рокiв тому вже мали державу, коли вашi загарбники англи i сакси лише тiльки переселялися на Британськi острови.
  -- У нас про це нiхто нiчого не знаг, - вiдказала Меггi.
  -- Ми були дуже войовничою нацiгю, як, до речi, i тво¬ предки кельти, - Назар подивився в яснi очi дiвчини. - Нашi князi, зокрема Святослав, iдучи на ворога посилали перед собою гiнцiв з попередженням: "iду на ви".
  -- Я навiть не чула про такого короля.
  -- Укра¬нцям мало було свог¬ землi i вони пiшли на пiвнiч у лiси i болота, - продовжував Назар. - Там жили угро-фiнськi i прибалтiйськi племена. Це були грубi i дикi люди. Вони iснували як дiти природи i майже не обробляли землю. Ловили рибу, били звiра i птахiв. З того i жили. Цивiлiзованi землероби-укра¬нцi завоювали ¬х i вогнем i мечем насадили слов'янську мову. Так утворилися росiяни i бiлоруси Першi мали угро-фiнське походження, другi були близькi до литовцiв i прусiв.
  -- I про це у Великобританi¬ знають хiба що унiверситетськi професори, та й то не всi, - споквола мовила Мегган.
  -- Татаро-монгольськi завойовники створили росiянам державу, - сказав Назар, пiдводячись на лiктi. Поступово вона змiцнiла i почала нападати на сво¬х сусiдiв. Найбiльше дiсталося укра¬нцям. Так, багато вчених говорять про iснування iсторично¬ справедливостi. Колись укра¬нцi завоювали Росiю. Тепер вона вiддячила тим же Укра¬нi. В кожнiй перемозi г поразка, i навпаки. При цьому росiяни дiяли не вiдкрито, як, наприклад Святослав, а пiдступом, пiдкупом i обманом. Переяслiвський договiр мiж Укра¬ною i Росiгю, якщо вiн дiйсно був, заховали так далеко, що його жоден iсторик донинi не може знайти.
  -- А якого походження ти i тво¬ батьки, - знову звернулася до хлопця Мегган.
  -- Такого ж як i ти та тво¬ батьки, - вiдповiдав ¬й Назар. - У нас г родова земля, яка називагться за мо¬м прiзвищем. По укра¬нському це звучить Погрiбнякiвщина, а мог прiзвище Погрiбняк. Але ця земля нинi нам не належить. Тепер там органiзований росiянами колгосп. Це таке колективне нерентабельне сiльськогосподарське пiдпригмство. Укра¬нцi не хотiли вiддавати свою землю i тодi росiйськi комунiсти органiзували в Укра¬нi страшний голодомор. Померли мiльйони мо¬х спiввiтчизникiв. До такого вашi англiйцi нiколи не могли б додуматися.
  -- А хiба таке можливе навiть у принципi? - здивувалася Меггi.
  -- Я козак за походженням, - розповiдав далi Назар. - Козак, це людина на конi, шевальг по французькому. Лицар-баронет по вашому. У мене навiть донинi зберiгагться старовинний папiр, де написано, що мiй далекий пращур г козаком одного з полкiв Укра¬ни. Так що ви ледi iрландська королева полюбили укра¬нського козака-лицаря. Можеш вважати мене мандрiвним лордом у якого загарбники силою вiдiбрали землю. Але вiн не здався i все одно поверне ¬¬ собi назад. А поки що я вкрав в iрландського народу ¬х майбутню королеву, - засмiявся Назар
  -- Я нiчого не знаю про козакiв, - пожалiлася Меган. - Розкажи менi хоча б щось.
  -- Козацтво, типово укра¬нське явище, - пояснював ¬й Назар. - Всi козаки, чи то запорозькi, чи дунайськi, чи донськi, чи кубанськi г генетичними укра¬нцями. Тобто мають укра¬нське походження. Столиця донських козакiв, яких тепер вважають за росiйських, називагться Новочеркаськ. Черкасами в Росi¬ в давнину називали укра¬нцiв. ¦ в Укра¬нi i мiсто Черкаси. Звiдти i походять засновники донських Черкас.
  -- До речi, - продовжував розповiдати дiвчинi Назар, - в Укра¬нi iснувала найбiльша у свiтi питома вага лицарiв-козакiв вiд загально¬ чисельностi населення. Вона була навiть вищою, нiж у Японi¬ мандрiвних лицарiв-самура¬в. Це говорить тобi iсторик. А хто ти за фахом?
  -- Я маю диплом з юриспруденцi¬. Тепер вивчаю мистецтвознавство. До речi, воно i звело нас, - засмiялася Мегган.
   Назар знову захотiв Мегган. Його фаллос грiзно пiдвiвся у бойову стiйку.
  -- Можна я вiзьму в руки твiй меч, лицарю, - сказала Мегган.
   Пiд ¬¬ нiжними пальцями пенiс Назара затрiпотiв як лицарський вимпел на вiтровi.
  -- Ти зможеш по-хорошому з будь-якою жiнкою, повернула до хлопця обличчя Мегган. - Тiльки будь до них трiшечки нiжнiшим. Не всi жiнки люблять таку страшну силу, якою володiгш ти. Не лякай ¬х з самого початку. Таких чоловiкiв, як ти нашi давнi жерцi-дру¬ди називали... I вона зронила слово, якого Назар не знав.
  -- Це не англiйська мова? - спитав дiвчину студент. - Звучить якось дивно. Незвичною г його мелодика.
  -- Ти правий, -пiдтвердила здогадку Назара Мегган. - Це давнг гельське слово.
   Аж до ранку кохалися молодята в номерi Мегган. Вранцi знесилена дiвчина запропонувала Назаровi ¬хати з нею до Пiвнiчно¬ Iрландi¬.
  -- Ти ж живеш у страшнiй кра¬нi, - переконувала вона Назара.- Можеш одружитися зi мною, можеш жити окремо. Iнколи, коли ти захочеш, будемо зустрiчатися. Ти не будеш у мене на утриманнi. Я просто позичу тобi грошi. Потiм менi ¬х повернеш. Ти швидко адаптугшся i досягнеш успiху. Якщо не сподобагться у Пiвнiчнiй Iрландi¬, можемо по¬хати до США, Австралi¬, Ново¬ Зеландi¬. Скрiзь там у мене г родичi. Iрландськi клани дуже дружнi. Люди звикли допомагати один одному. Ти будеш кращим серед них. По¬хали зi мною. Завтра пiдемо до посольства Великобританi¬. Там ти попросиш полiтичного притулку. Мо¬ родичi сприятимуть прискоренню всiх формальностей. Ми будемо з тобою дуже щасливою парою. Я тобi це гарантую. Навiть на краю свiту в Новiй Зеландi¬.
  -- Я б теж хотiв цього, Меггi, - з сумом сказав Назар. - Але, на жаль, не можу. У мене в Укра¬нi залишилися батьки, сестри. Tх почнуть переслiдувати. Я не хотiв би думати лише про себе. Якби я був один, нi секунди б не сумнiвався.
   На другий день сусiдський стiл, який займала Мегган зi сво¬ми супутниками виявився порожнiм. "Золотоволоска" здавалося назавжди зникла з життя Назара.
   Поверталися додому через Прешiв. Перед "стрибком" до Укра¬ни у студентiв залишився ще майже цiлий день. Назар бродив старовинним мiстом, шукаючи слiди укра¬нства. Вiн знав з iсторi¬, що Прешiв г давнiм укра¬нським мiстом у Словаччинi. Але лише в одному мiсцi знайшов вивiску укра¬нською мовою: Греко-католицька гпархiя.- I тут укра¬нство занепадаг, - з сумом подумав вiн. - Коли ж ми дочекагмося сво¬х Вашигтонiв i Наполеонiв? Хiба ж у словакiв така багата i славна iсторiя як у нас? Та вони i сото¬ долi не мають того, що магмо ми. Але якi ж вони гордi? Нам г чим пишатися, але ми про те навiть не знагмо. А деякi народи взагалi нiчого не мають, а гнуть кирпу аж до неба. Чому так, - не переставав дивуватися хлопець.
   Увечорi перед вiд'¬здом до Укра¬ни Микола, який уже не боявся водi¬в, раптом признався, що дома викрутив об'гктив фотоапарата i сховав туди 25 карбованцiв.
  -- Чому ж ти мовчав ранiше? Зараз мабуть запiзно помiняти грошi. Водi¬ схопили купюру i гайнули в мiсто. Однак уже не змогли нiчого зробити.
  -- I це ж треба бути таким iдiотом, - картав один з них Миколу. - Ти що в Празi чи в Братиславi не мiг звернутися до нас.
  -- Та я й сам не знав, - виправдовувався Микола. - Це мабуть батьки засунули туди грошi.
  -- Ну хоч не бреши нам "на коня". Ти ж фотографував цим фотоапаратом два тижнi. Що, тепер грошi вийдуть на проявленiй плiвцi?
   Тут водi¬ розповiли друзям про те, як "трусили" на кордонi ¬хнього керiвника. Хтось йому порадив заховати до шкарпетки 100 карбованцiв. Вiн так i зробив. Але на кордонi так розхвилювався, що це помiтили прикордонники. Поки в автобусi по-тричi звiряли паспорти в студентiв, ¬хнього доцента в спецiальнiй кiмнатi примусили роздягатися до гола. Доцент страшенно перелякався. Якщо знайдуть незадекларованi грошi, прощавай робота i партквиток. Життгвий досвiд i знання психологi¬ врятували ¬хнього викладача. Роздягаючись, вiн постiйно тиснув на прикордонникiв заявляючи, що г поважною людиною в Кигвi, педагогом-вихователем студентiв. З ним так нiхто i нiколи не обходився. Це ганьба. Врештi-решт, знiмаючи одну шкарпетку вiн заявив, що буде в Кигвi розбиратися з цим неподобством. Ну, добре, сказав старший серед прикордонникiв. Одягайтеся.
   - А вас студентiв нiхто "трусити" не буде, тому нiчого не бiйтеся. Ми кожному з вас дамо по маленькiй сумочцi. Запевнягмо, нiяких проблем у вас не буде, - сказав хлопцям один з водi¬в.
  -- Пиво пили, по ресторанах вас возили, iнструктували як треба правильно себе поводити за кордоном? Було ж дiло? - смiявся Назар. - А тепер настав час вiдробляти. Так що без вибрикiв. Водi¬ знають, що роблять. Постiйно шастають сюди-туди.
   Далi подi¬ розвивалися точно так, як i обiцяли водi¬ ¬хнього автобуса. Студентiв запросили до митницi, де вони заповнили вiдповiднi декларацi¬. Нiхто бiльше ¬х не турбував. Не зазирали до сумок, не вивертали кишень, не роздягали. Зовсiм iнакше поводилися прикордонники з водiями ¬хнього автобусу. Tх запросили до спецiально¬ кiмнати, а автобус поставили на яму. Хлопцi бачили, як вiд останнього навiть вiдкручували окремi деталi, щось там шукали заховане. Але нiчого не знайшли. Так закiнчилася перша по¬здка нашого героя за кордон.
  
  

Академiк Снiцарук

  
   На третьому курсi Назар обрав собi тему курсово¬ роботи з iсторi¬ Укра¬ни. На той час це була суцiльна "бiла пляма", навiть для фахiвцiв-iсторикiв. Рiдна земля постала для хлопця як далека "терра iнкогнiта". Назар нацiлився до аспiрантури i тому вже нинi, за порадою батька, шукав собi найкращого майбутнього наукового керiвника. Було очевидно, що найавторитетнiшим i найкомпетентнiшим з iсторi¬ Укра¬ни на факультетi i в усiй республiцi г академiк Снiцарук.
   Сво¬х пiдопiчних вiн не лише нещадно примушував працювати над дисертацiгю, але й усiляко пiдтримував. Аспiранти i студенти Снiцарука, якi писали пiд його керiвництвом дисертацi¬, курсовi i дипломнi роботи фактично ставали членами його родини. Вiн запрошував ¬х додому, на дачу, возив з собою на конференцi¬ i симпозiуми. За вiдсутнiстю власних дiтей, вони з дружиною постiйно влаштовували, пiдтримували, а iнодi i просто пiдгодовували аспiрантiв з провiнцi¬. Але щоб завоювати довiру академiка необхiдно було самовiддано працювати, стати справжнiм фанатом iсторi¬ Укра¬ни.
   Назара по-справжньому зачарували предки укра¬нцiв, тагмничi анти. Вони жили в минулому в Укра¬нi i були пращурами лише укра¬нцiв. На них нi в якому разi не могли претендувати нi росiяни, нi поляки, нi бiлоруси. Не кажучи вже про нiмцiв чи французiв.
   Уже через рiк Назар став сво¬м у родинi Снiцарукiв. Академiк почав довiряти хлопцевi. Студент нарештi зрозумiв, чому його науковий керiвник настiльки небайдужий до горiлки. Снiцарук не мiг сказати чи опублiкувати те, що було для нього вiдомим i очевидним, що стало результатом копiтких дослiджень усього його життя. Нiяко¬ "спiльно¬ колиски" братнiх народiв нiколи не було. Ки¬вська Русь була укра¬нською iмперiгю, в якiй укра¬нцi вогнем i мечем завоювали балтiйськi племена бiлорусiв i угро-фiнськi племена росiян. Вони ж i насадили там мертву давньослов'янську мову, латинь слов'янського свiту. Цiгю мовою писали науковцi i лiтописцi, але простий народ в Укра¬нi ¬¬ нiколи не знав i не розумiв. Опублiкувати ж такi речi Снiцарук не мiг. Вiн не смiв про них навiть нiкому сказати. Особливо тим, кого вiн не знав. Тому заливав свог наукове сумлiння горiлкою.
   Найнейтральнiшi науковi працi академiка Снiцарука про Трипiльську цивiлiзацiю, антiв, скiфiв i сарматiв, готiв через два мiсяцi пiсля виходу в Кигвi перекладалися англiйською, нiмецькою i французькою мовами i публiкуавлися "за горбом". А славетний у свiтi академiк у той час лежав п'яний пiд лавою у скверi бiля червоного i жовтого корпусiв унiверситету.
   В цьому немилосердному до нього свiтi Снiцарука рятувала не лише горiлка, але i вроджений укра¬нський гумор. Одного разу, лежачи п'яним на клумбi у скверi, Снiцарук почув, як перехожi, що його знали, вголос висловлюють свог обурення.
  -- Дивiться, яка ганьба, - показувала на нього одна викладачка. - Член-кореспондент Академi¬ наук, а валягться п'яний як свиня.
  -- Брешете люди, - пiдвiв голову Снiцарук. - Учора вже академiком обрали.
   Улюбленими лiками "вiд життя" у Снiцарука була горiлка, яка в той час коштувала 3 карбованцi i 62 копiйки. Одного разу академiк, вийшовши з Назаром з квартири на вулицю, де вiн мешкав на 5 поверсi, пiдняв голову i закричав до дружини.
  -- Ганнусю, моя люба, викинь менi, будь ласочка, моя ласочка, 62 копiйки.- Я забув грошi вдома.
   Здивована дружини вийшла на балкон.
  -- Iване, - звернулася вона до Снiцарука. - Як же я ¬х тобi викину? Вони ж розсиплються по землi i ти не знайдеш у травi нiчого.
  -- А ти загорни цi копiйки в троячку, - вiдповiв ¬й академiк.
   Потiм дружина померла i Снiцарук залишився зовсiм один у великiй квартирi на Хрещатику. На очах вiн почав пiдупадати фiзично, але його велетенський iнтелект залишався чiпким i свiтлим.
   Будучи завiдуючим кафедрою, Снiцарук повинен був пiдписувати до захисту всi дипломнi роботи. При цьому вiн зазвичай ¬х переглядав i розмовляв з дипломниками. Назар отримав благословення на захист першим. Однак цiла група студентiв, чоловiк 10, ще не мала готових робiт на день засiдання кафедри, де це питання розглядалося.
   Не бажаючи, а може вже й не маючи сил ¬хати на кафедру на наступний день, Снiцарук призначив студентам зустрiч у себе вдома на 12 годину.
  -- Щоб на цей час усi боржники були у мене пiд дверима квартири на Хрещатику, - сказав академiк. - Я подивлюся роботи i пiдпишу ¬х до захисту. I не треба запiзнюватися, - попередив вiн студентiв.
   Як над будь-ким покепкувати, то тут не на останньому мiсцi був Валерiй. Вiн i взяв справу до сво¬х рук. Наступного дня за 15 хвилин 12 година всi 10 студентiв вишикувалися на сходах на поверх нижче вiд квартири академiка.
  -- Заходити будемо по-одному, - ще раз попередив усiх Валерiй. - Керую операцiгю я. Скучати не будете.
   За 5 хвилин 12 година перший студент натиснув кнопку дзвiнка квартири Снiцарука. Десь у глибинах помешкання академiка посунувся стiлець i почулося старече чапання. Почергово вiдчинилися чотири замки.
  -- Добрий день, Iване Григоровичу, - звернувся до Снiцарука перший студент. - як ми i домовлялися я прийшов на 12 годину до вас з дипломною роботою Ще свiженька. Тiльки но забрав з палiтурно¬ майстернi.
  -- Добрий день, - вiдповiв завiдувач кафедрою. - Заходьте, будь ласка, до хати.
   Вiн зачинив дверi почергово на всi чотири замки i повiльно почвалав углиб величезно¬ квартири. Загуркотiли стiльцi. Сiли. Вiдразу ж до дверей пiдiйшов наступний студент iз вишикувано¬ Валерiгм черги. Вiн не роздумуючи натиснув на кнопку дзвiнка. В квартирi почувся гуркiт вiдсунутого стiльця i стареча човгаюча хода. Вiдчинивши всi замки Снiцарук штовхнув дверi.
  -- Добрий день, Iване Григоровичу. Як ми i домовлялися я прийшов до вас з дипломною роботою на 12 годину, - сказав черговий студент.
  -- Добрий день, заходьте. Тут один студент уже г.
   Снiцарук знову зачинив дверi на всi замки i повiв студента до столу. Але не встигли вони добре вмоститися на стiльцях, як пролунав наступний дзвiнок.
   Пiсля четвертого дзвiнка розлючений академiк вiдправив усiх додому, сказавши, щоб приходили завтра на кафедру, де вiн прийме ¬х усiх разом.
  

Лариса

  
   Коли Назар перейшов на 5 курс, вiдновилася на стацiонарному вiддiленнi Лариса. Дiвчина помiтно змiнилася. Зовнi стала ще кращою. T¬ врода стала пишнiшою i повнiшою. Назар про себе казав, що "полтавська троянда" повнiстю розквiтла. А ось у характерi не стало тiг¬ гостроти i бажання висмiяти. Стала м'ягшою, розважливiшою, добрiшою. Однак, десь подiлася невгамовна веселiсть i природна полтавська жартiвливiсть. Напевно, важка хвороба батька i постiйнi тривоги за його здоров'я, хазяйство, роботу, матiр пiдiрвали ¬¬ здавалося б невичерпний життгвий оптимiзм. Глибинний, ранiше мало помiтний лiризм i романтизм Лариси огортали Назара як вранiшнiй туман i дiвчина подобалася йому все бiльше i бiльше.
   Написання дипломно¬ роботи i пiдготовка до вступу до аспiрантури, Назар одержав для цього рекомендацiю кафедри, спортивна секцiя i особливо вечiрнi курси iноземних мов, майже не залишали часу на побачення закоханим. Крiм того, Лариса часто ¬здила на вихiднi до батькiв. А навколо буяла чарiвна ки¬вська весна. Хлопець i дiвчина зустрiчаючись, просто бродили, майже не розмовляючи, вулицями Кигва, вiдкриваючи в ньому все новi чудовi куточки.
   Одного разу, проводжаючи Ларису на вокзалi, Назар вiдiйшов од дiвчини щось купити ¬й на дорогу. Повернувшись невдовзi, вiн застав бiля не¬ двох хлопцiв, якi намагалися залицятися до Лариси.
  -- Звiльнiть мiсця, будь ласка, прийшов хазя¬н. У мене на них купленi бiлети, - пожартував Назар.
   Але пiдпилi хлопцi жартiв не розумiли.
  -- Здоровий жлоб, - буркнув один з них, пiдводячись. - Думаю, ще побачимося.
  -- А чому б i нi, - вiдповiв Назар. - Через пiвгодини я звiльнюся. Чекайте на мене на трамвайнiй зупинцi.
   Лариса вiдразу занепоко¬лася.
  -- Ти що, серйозно? - спитала вона хлопця. - Не чiпай ¬х. Ти ж бачиш, що то шпана. У них i ножi, напевно г. Не зв'язуйся з дурними людьми, будь ласка. Краще з розумним загубити, нiж з дурним знайти.
  -- Добре, не буду, - обiцяв Назар. - Ти тiльки не хвилюйся. Та вони давно вже пiшли додому.
   Сiдаючи у вагон Лариса ще раз звернулася до Назара,
  -- Ти ж менi обiцяв.
   T¬ обличчя видавалося счевидно стривоженим.
   Бiля виходу з вокзалу Назара вже чекали.
  -- Ну що, не передумав, - звернувся до Назара вищий хлопець.
  -- До ваших послуг, пiжони , - в тон йому вiдповiдав Назар.
  -- Бачу тобi зуби тиснуть. Зараз допоможемо. Пiшли до Либедi, там нам нiхто не заважатиме, - продовжував вищий хулiган.
   Але Назар не став йти в хащi, де з його зростом мав би менше шансiв. Вiн згадав слова свого тренера: якщо впевнений у сво¬й правотi, бий першим. I вiн не вагаючись ударив. Раптовiсть удару, який прийшовся вищому хлопцевi у щелепу вiдкинула того назад i вiн сильно вдарився головою об дерево. З затуманеним поглядом хлопець повiльно зсунувся на землю Другий витягнув ножа i кинувся на Назара. Зхрестивши руки студент пiймав руку нападника з ножем i вивернув ¬¬ йому за спину. Не тямлячи себе вiд лютi Назар проорав обличчям хулiгана по асфальту. Той дико закричав.
  -- Зараз тут буде мiлiцiя, - подумав Назар i копнув ногою ножа. Той вiдлетiв i легенько встромився в руку свого хазя¬на. Хулiган знову закричав.
   Вищий хлопець почав приходити до тями. Вiн хотiв пiдвестися, але не змiг. Нестримний напад блювоти вказував на сильний струс мозку. Назар розвернувся i побiг по колiях до мосту. По ньому перебрався на Солом'янку. Вже сидячи в трамва¬ вiн подумав, як iнколи небезпечно буваг нападати навiть декiльком людям на одинокого чоловiка. Нiколи не знагш на що напорешся.
   Стосунки з Ларисою не були повнiстю безхмарними. Приходячи до дiвчини в гуртожиток Назар не раз помiчав особливе до не¬ ставлення Валерiя. То вiн пательню ¬й нiс на кухню, то брав для дiвчини книжки в бiблiотецi, а то i дiставав через знайомих квитки на по¬зд. Валерiй весь час крутився поруч. Це викликало ревнощi в Назара, хоча вiн собi у цьому i не признавався.
  -- Якого бiса йому потрiбно,- сердився Назар. - Чи вiн не бачить, що Лариса любить мене?. Чи може вона лише притворягться? Але навiщо? Вона ж не така. А яка? - брав сумнiв хлопця. - Чи знаю я жiнок? Чи знаю людей взагалi? Хiба один раз я помилявся у власних ¬х оцiнках ?
   Наближалося закiнчення унiверситету. Почалося лiто, а з ним i захист дипломно¬ роботи та державнi iспити. Спека все збiльшувалася i студенти знемагали вiд напруги. Назар нарештi зважився на розмову з Ларисою про спiльнi плани на майбутнг i ¬хнг одруження цiг¬ осенi. Купивши букет квiтiв, вiн вирушив до гуртожитку. В портфелi нiс пляшку шампанського i плитку шоколаду. Останню вiдразу вручив черговiй у гуртожитку замiсть студентського квитка.
  -- Що, Назаре, - запитала чергова. - Може свататися йдеш? Давно пора. А то такiй дiвчинi довго у дiвках сидiти не дадуть. Тут i нiмецькi студенти у мене про не¬ розпитували i угорцi. Поспiшай, хлопче, а то ще вкрадуть з пiд носа.
  -- Ви як завжди права, Олено Вiкторiвно, - вiдповiв Назар. - Працюючи на вашому мiсцi розумнi люди стають добрими психологами. Крiм того, ви ж жiнка, а отже людина зацiкавлена долею iнших вже за власною природою. Тому, напевно, в цьому гуртожитку все про всiх знагте.
  -- А тобi що, про когось треба щось дiзнатися, - вiдразу стала серйозною чергова. Якщо про Ларису, то я вважаю, що вона може стати сенсом життя i щастям для будь-якого чоловiка. Тому вiдкинь усякi сумнiви, якщо вони у тебе г.
  -- Уже вiдкинув, - засмiявся Назар.
   Як на крилах злетiв хлопець на п'ятий поверх гуртожитку i пiдiйшов до кiмнати Лариси. Дверi були прочиненi. Валерiй i Лариса стояли обнявшись i друг гладив його дiвчину по головi. Назара вони не бачили. Серце важко гупнуло i зупинилося. Здавалося блискавка потрапила у Назара. Нiби крiзь сон вiн чув слова Валерiя.
  -- Нiчого, люба, все буде добре.
   Все буде добре. Цi слова як цвях засiли в головi i не давали зосередитися. Цiлий день вони не полишали хлопця. Все буде добре? Та нiчого вже i нiколи не буде добре. Якщо вже Лариса така, то що вже говорити про iнших. Чи зможе вiн пiсля цього щиро вiдноситися до жiнок? Чи буде колись одружуватися, мати дiтей?
   Не пом'ятаючи себе Назар зiйшов сходами у вестибюль гуртожитка. Його вид був такий дивний, що Олена Вiкторiвна аж пiдвелася з мiсця. Вона хотiла щось спитата, та так i застигла з роззявленим ротом.
   Пiд вечiр Назар трохи заспоко¬вся.
  -- У мене г улюблена наука, - думав вiн. - Попереду аспiрантура. Захищу кандидатську, потiм докторську. Буду багато працювати, мандрувати, займатися спортом, вивчати iноземнi мови. Скiльки цiкавого в життi. А якби я одружився? Пiшли б дiти, пелюшки, хвороби. Може воно i на краще, - заспокоював себе хлопець. Але душевна рана була дуже глибока i болюча. .
  

На вiйськових зборах

  
   Хлопець почав усiляко уникати Лариси. Чув, що ¬¬ батьковi знову стало гiрше i вона ¬здила додому. Пiсля випускного вечора сидiв у ресторанi "Жокей" з однокурсниками. Святкували закiнчення унiверситету. Лариси не було. Назар багато танцював, жартував i смiявся, але на душi було так гидко, що до кiнця вечiрки не добув. Вийшов з ресторану один i по¬хав додому. Прощавайте студентськi роки, прощавай Ларисо. Через декiлька днiв починалися двомiсячнi збори вiд вiйськово¬ кафедри.
   Знайомий майор повiдав Назаровi, що офiцерськi звання ¬м давно присвогнi.
  -- Уже г наказ мiнiстра оборони, - переконував вiн хлопця. - Вам на вiйськовiй кафедрi просто вiшають локшину на вуха. Кажуть, що лейтенантськi звання будуть присвогнi лише пiсля табiрних зборiв. Все це брехня. Тому там дуже не напружуйся. Але про нашу розмову нiкому нi слова.
  -- Добре, не пiдведу, - обiцяв Назар.
   У внутрiшньому дворi червоного корпусу унiверситету iменi Тараса Шевченка зiбралися сотнi студентiв-випускникiв усiх його факультетiв. Постриженi, вони змiнилися невпiзнанно. Мiж ними походжали майори i полковники, викладачi вiйськово¬ кафедри. Сiли на машини i по¬хали на Чернiгiвщину. Там знаходилася вiйськова частина з величезним полiгоном i зовсiм незначною кiлькiстю кадрових офiцерiв i солдатiв строково¬ служби. Призначили взводних, ротних i батальйонних командирiв. Кожен взвод поселили в окремому великому наметi. В ньому стояли двояруснi лiжка. Органiзацiйну роботу, як завжди, взяв на себе Валерiй.
  -- Нас будуть ламати, повiдомив вiн випускникiв. - Щоб i з трави не було видно. Але не треба здаватися. Якщо дамо слабину, будуть знущатися цiлих два мiсяцi. Це ж нашi останнi два мiсяцi разом. Пам'ятагте, що ми з вами витворяли пiд час практик i експедицiй? Хiба ми дозволимо, щоб нами крутив якийсь придуркуватий старлей. Та вiн двох слiв до купи зв'язати не може. А ми столичний унiверситет закiнчили. В будь-якiй цивiлiзованiй i особливо не дуже кра¬нi це елiта нацi¬. Хiба я не правий?
  -- А тепер, - продовжував Валерiй, якщо iнших, як казав один наш доцент "предложень" немаг, вношу пропозицiю обрати мене отаманом-командиром нашо¬ iсторично¬ роти. Таким собi тiньовим сiреньким кардиналом. Пiдкреслюю, - засмiявся Валерiй, - що рота у нас iсторична, а не iстерична. Тому нiяко¬ iстерики я не потерплю. З усiма проблемами i пропозицiями йти до мене. Зрозумiло? А тепер: струнко, салаги, - заволав вiн. - Я три роки вiдмарширував у армi¬, до старшого сержанта дослужився. Це вам не садки обтрушувати пiд час розкопок у Молдавi¬. Це серйозно.
  -- По-перше, - вiв далi свог¬ Валерiй, - пiсля оголошення вiдбою я подам голосну команду: першому дню табiрних зборiв наш загальний iсторичний... Тут я зроблю паузу i ви всi щодуху зарепетугте - к- i - н - е - ц - ь!!! Звичайно, замiсть слова кiнець, будемо кричати по-росiйському, тобто матом. Зрозумiли мене, чи може комусь щось не ясно?
  -- Зрозумiли, товаришу кардинал - вiдповiдали йому новозпеченi солдати.
  -- А що буде далi, - поцiкавився хтось. - Ну, коли ми прокричимо?
  -- Тодi побачите, почугте i вiдчугте, - знову засмiявся Валерiй.
   Увечерi, пiсля вiдбою всi залiзли до лiжок. Назар обрав собi верхнiй ярус. У крайньому разi, нiхто не стрибатиме менi на голову пiд час тривоги, розмiрковував вiн. На нижньому ярусi оселився товстелезний однокурсник на прiзвисько Кнур.
  -- Цьому нiчого не завадить, якщо ми навiть втрьох на нього стрибнемо з верхнього яруса, - смiявся Назар разом з Валерiгм i Миколою.
   Настала тиша. Однак через секунду ¬¬ прорiзав "командирський" голос Валерiя. Вiн, чiтко i голосно вимовляючи слова, швидко прокричав: - Першому дню табiрних зборiв наш загальний iсторичний... Цiла сотня здоровенних горлянок одностайно викинула з себе коротку лайку. Кiнець!!!
   Запала дзвiнка тиша. Аж через двi хвилини загупали важкi чоботи i хтось захлинаючись i затинаючись тонким голосом заволав: - Перша рота, тривога!
   Увiмкнулося свiтло. Студенти злетiли з лiжок i почали гарячково натягувати на себе форму. Вискакували з наметiв i шикувалися. Старлей провiв перекличку з лiхтариком у руках. Йому вiдповiдали цапиним меканням i баранячим беканням.
  -- Ну, начувайтеся, салаги, - сказав Валерiй.
   Роту розвернули в бiк лiсу i погнали просiкою. Пiвночi ¬х ганяли лiсом декiлька молодших офiцерiв. Старшi, якi теж збiглися подивитися на таких унiкумiв одразу розiйшлися спати. Пiсля пробiжки роту знову вишикували бiля намету i черговий раз провели перекличку.
  -- Навряд, щоб нас стало бiльше. - сказав Валерiй. - Не думаю, що знайдуться пiсля сьогоднiшньо¬ ночi люди, якi б захотiли нами командувати i переводитися до нашо¬ роти. А це вже добре.
   Знову було оголошено вiдбiй i хлопцi ледве залiзли до сво¬х лiжок. Однак, наступного дня все повторилося спочатку. З кожною наступною нiччю ¬х ганяли все менше, аж поки взагалi не махнули рукою. Й iсторична рота всi два мiсяцi без винятку салютувала минулим дням табiрних зборiв.
   Валерiй i далi залишався тiньовим командиром роти. Стосунки його з Назаром були доволi натягнутi i лише зрiдка не суто офiцiйнi.
   Скучати в таборах не було коли.
  -- Це ж кого вони хочуть з нас зробити за два мiсяцi, - обурювався Валерiй. - Та менi в армi¬ служилося легше. Постiйнi нiчнi караули, нiчнi стрiльби трасерами, водiння бронетранспортерiв. Кидання бойових гранат на точнiсть i дальнiсть. Стрiльба з гранатометiв по мiшенях. Хлопцi фарбували, чистили танки, розставляли мiшенi на полiгонi для бомбардувальникiв, якi налiтали i вдень i вночi. Особливо дошкуляли нiчнi караули по охоронi складiв зi зброгю.
   Саме нiчнi караули i стали причиною того, що терпець у курсантiв урвався. I знову органiзатором акцi¬ став Валерiй.
   У караулi було три змiни. Перша з них безпосередньо охороняла величезнi склади зi зброгю. Друга була "бодрствуюшей". Третя - спала. Через кожну годину "разводящий" здiйснював змiну караульних за певним ритуалом. Всi почувалися невиспаними i злими, але терпiти було можна. Однак, якийсь розумник вирiшив не дати спати студентам взагалi. Тiльки но третя змiна лягала спати, а перша виходила на охорону об'гкта, звучала команда: - Нападенiг на караульног помгщгнiг! Ледве заснувши, потомленi хлопцi хапали автомати i кидалися до вiкон, вискакували у дверi, цiлилися у темряву. Одним словом всiляко "вiдбивали" несправжг "нападгнiг". Нерви в усiх i так були напруженi до краю. А тут ще й це.
   Справа в тому, що iсторикiв щодня iнструктували про втечу з найближчо¬ колонi¬ карних злочинцiв. Вони напали в однiй iз сусiднiх вiйськових частин на караульного. Вбивши солдата, заволодiли його зброгю. Tх все ще шукаг мiлiцiя, але без успiху. Не сьогодня - завтра злочинцi можуть здiйснити напад i на когось з вас, переконували ¬х офiцери. Або взагалi вирiжуть весь караул i захоплять склади. А там гранатомети, гранати, кулемети. Не дай бог.
   Кожен студент, заступаючи в караул одержував по 60 бойових патронiв ( два автоматнi магазини). Цiлу годину ходив вiн по сво¬й дiлянцi мiж двома рядами колючого дроту. Навколо стояв стiною могутнiй пралiс. З одного боку пiдступало велике болото. Мiсце моторошне саме по собi. Навiть без озброгних автоматами знавiснiлих злочинцiв.
   Як заведенi ходили караульнi сюди-туди за одним маршрутом. В непроникнiй темрявi очi слiпили потужнi прожектори. А лiс i болото жили сво¬м лiтнiм життям. Всi живi iстоти плодилися, росли i при цьому iнодi подавали такi звуковi сигнали, що кров нутрувала жилами студентiв, як Нiагарський водоспад. У багатьох не витримували нерви i вони заганяли патрон до патронника. Це суворо заборонялося iнструкцiгю. Але яка там до бiса iнструкцiя, коли в нiчному лiсi прича¬лися озброгнi злочинцi, найзаповiтнiшою мрiгю яких г вбити вартового i заволодiти ще одним автоматом. З загнатим у патронник патроном для ведення бою треба було лише легенько натиснути на спусковий гачок. Або ж просто оступитися. Чи зашпортатися неоковирними "кирзовими" чоботами у травi. Причин для вiдкриття вогню з кожним днем ставало все бiльше. Вбитi i пораненi були не за горами.
   Знаючи це, змiна, яка пiдходила до заслiпленого прожекторами караульного на порушення всiх iнструкцiй здалеку починала кричати: - Назаре, не стрiляй, це сво¬ !
   Повертаючись з караулу хлопцi ставили автомати у спецiальний дерев'яний верстак. Розряджали ¬х i робили контрольний спуск гачка. Хтось забув про загнаний у патронник патрон i автомат вистрiлив. На щастя нiхто не постраждав. Однак до бiди було вже недалеко. Страшна нервова напруга врештi-решт мала знайти свою розрядку.
   Назар заступив у караул з друго¬ до третьо¬ години ночi. Рiвно о другiй тридцять перевiряти його прийшов старший серед студентiв Валерiй. Побачивши його Назар клацнув запобiжником, з якого нiколи не знiмав свiй автомат.
  -- Не треба мене лякати, - звернувся до нього Валерiй. - Я побалакати до тебе прийшов. Так i розiйдемося, може назавжди. Вдень же нi часу нi мiсця немаг.
  -- Та йди ти, - визвiрився на нього Назар. - Я мав тебе за друга, а ти сама справжня сволота.
  -- Чому це сволота? - здивувався Валерiй. - Що люблю Ларису? Що заради не¬ на все готовий? Так, кохаю. I не витрiщайся на мене так. Ти ж не дурний i сам давно здогадався. Хiба не так? Сволота ти, а не я. Ти чому ¬¬ кинув? Чому тiкав вiд не¬ останнi тижнi навчання? Хiба я не бачив, як ¬й було важко? Чи я не вiдчував, як вона страждала? Що вже набридла? Чи може знайшов собi iншу? Чи тобi соромно одружуватися з селючкою? Ти, киянин засраний! Що ти мене очима ¬си? Вдавишся. Стрiляти будеш? Стрiляй! Ти ж безжальний. Нiкому нiчого не прощагш. I як тiльки такого можна так беззастережно любити? Напевно, тому, що ти i собi нiчого не прощагш.
  -- Не бреши, зараза ти подiльська, - скипiв Назар. - Я все бачив. Як ви притулялися один до одного, обнiмалися, як ти гладив Ларису по головi. Я все знаю i не вiрю жодному твогму слову. Падло ти таке. Iди геть, я в спину не стрiляю. А ось у лоб - можу.
  -- Дурень ти, Назар. Лариса одержала телеграму з дому, що батьковi погано. Ти, напевно, саме i застав нас у ту мить, коли я ¬¬ утiшав. Та якби вона могла мене полюбити... Я не знаю, що б я для Лариси зробив, ким би для не¬ став. Я тако¬ людини ще не зустрiчав. А тобi так повезло, як нiкому у свiтi. I за це ти ¬¬ ще й мучиш?!
   Вся злiсть i обурення вилилися у Валерiя в могутнiй ляпас. Назар вiдлетiв од нього i впав на землю. Автомат злетiв з його плеча i посунувся травою. Назар пiдхопився на ноги i почав шукати автомат. Коли знайшов i випростався, Валерiя вже не було.
   Стояла глуха нiч. Щось моторошно кричало в лiсi. Слiпили очi прожектори. Десь у хащi прича¬лися "зеки". Але всього цього Назар уже не помiчав. Душа спiвала i рвалася до Лариси.
   Вдень "сiрий кардинал" Валерiй скликав нараду iсторично¬ роти.
  -- ¦ iнформацiя, - без вступних слiв почав вiн. - Минуло¬ ночi у сусiднiй частинi, яка безпосередньо прилягаг до нашого лiсу з пiвденного боку, вбито караульного. Це студент-фiзик нашого унiверситету. Вбито ножем, а не з автомата. Поки вiн iшов до кiнця свого маршруту, з iншого його боку був прорiзаний "кусачками" колючий дрiт. Коли хлопець повернув назад i дiйшов до дiрки в дротах на нього напали. Зброя, як ви уже здогадугтеся, пропала. Автомат i 60 патронiв. Вистачить щоб перестрiляти всю нашу роту. Начальство не хоче розголосу. Нiхто нiчого не робить. У вбитого фiзика батьки колгоспники. Полковник так i сказав. Мабуть будуть чекати, поки пристрелять синка яко¬сь шишки.
   Валерiй виразно поглянув на Назара.
  -- ¦ якiсь пропозицi¬, - спитав Валерiй. Однак пропозицiй не було. - I в мене немаг, - продовжував "сiрий кардинал".
  -- У мене г "предложення", - черговий раз перекривив Назар одного доцента з iсторичного факультету. - Давайте влаштугмо в караулi таку стрiлянину, щоб усi "зеки" i не лише вони обходили його десятою дорогою. Всiм стане вiдомо завтра ж уранцi, що цi склади стережуть рiдкiснi придурки i психи, якi вiдкривають вогонь на ураження по всьому що ворушиться, кричить чи просто мовчки сидить у кущах. "Зеки" люди досвiдченi i нiколи не будуть зв'язуватися з непередбачуваними людьми. А нам такими людьми i треба засвiтитися.
  -- Та ми ж перестрiлягмо один одного, - сказав хтось. - "Зеки" зарiжуть когось одного, та й то невiдомо чи нападуть вони на наш караул, чи нi. А ось ми один одного порiшимо точно. Може вони вже десь далеко звiдси.
  -- Треба зробити так, щоб i вовки були ситi, i вiвцi цiлi, - продовжував далi Назар. -Одним словом, якщо будемо дiяти рiшуче, спокiйно i продумано, все у нас вийде. Тiльки но оголосять "нападгнiг на караульног помгщгнiг" ми всi вискакугм через вiкна i дверi, лягагмо на землю i вiдкривагмо вогонь з усiх автоматiв по покрiвлi караулки. Ще раз повторюю: стрiлягмо лише по даху, а не в лiс чи по вiкнах. ¦ бажаючi взяти на себе iнiцiативу i почати стрiлянину бiля складiв? Нiч обiцяг бути дощовою. Може в когось окуляри запотiють?...
  -- Я розумiю куди ти ведеш, - засмiявся вiдомий сво¬ми авантюрними уподобаннями Микола. - А я, до речi, готовий. Мене першого в караулi застрелять або зарiжуть. У дощ я дiйсно нiчого i нiкого не бачу. Скажу, що на мене з кущiв хтось полiз. От я i почав вiдстрiлюватися.
  -- Так як iнiцiатива у нас, як вiдомо, безжально карагться, по караульному примiщенню першим стрiлятиму я, - сказав Назар. - Прошу iсторикiв у цей iсторичний для всього прогресивного людства момент пiдтримати свого товариша i проявити з ним солiдарнiсть.
   На тому i порiшили.
   Наступна нiч у караулi дiйсно була дощова i вiтряна. Як на замовлення вiтер нагнав низькi дощовi хмари. Темiнь була така, що i за метр нiчого не видно. Перiодично вiтер посилювався. Вiн зривав листя , ламав гiлки дерев i кидав ¬х в обличчя караульним.
   Повернувшись о другiй годинi вiд складiв зi зброгю, Назар сидiв у караулцi у "бодрствующгй" змiнi. Тiльки но пролунала чергова команда "нападгнiг на караульног помгщгнiг", як усi схопили автомати i вискочили в нiч i дощ. Назар не чекаючи пострiлiв Миколи вiд складiв вiдкрив шалену стрiлянину по шифернiй покрiвлi караулки. З усiх бокiв до нього долинали довгi i короткi черги. Хтось методично стрiляв одиничними. Зчинилася така канонада, яко¬ Назар ще нiколи до того не чув. Лише вистрiлявши всi патрони хлопцi повернулися до караульного примiщення.
   На наступний день студенти-випускники чекали бурi. Але ¬¬ не було. Полковник викликав Валерiя, страшенно лаявся, ляскав себе по погонах, ледь не плакав.
  -- Та ви, сучi дiти, - кричав вiн, - не дасте менi до пенсi¬ дослужити. Та в мене i зiрки через вас познiмають. Таких бовдурiв я ще не зустрiчав. Ви хоч усвiдомлюгте, що лише випадково нiкого не вбили? Але, слава богу, що все так закiнчилося. Вас будуть розпитувати з iнших рот, щоб нiкому нiчого не розповiдали. Зрозумiло?
  -- Товаришу полковник, - звернувся до командира Валерiй. - У мене г цiлком правдоподiбна версiя того, що i як сталося. Це навiть не версiя, а чиста правда. Нехай викличуть до медсанбата Миколу i перевiрять у нього зiр. У хлопця запотiли окуляри вiд дощу. Нiчого не бачив. От i привидiлося. А може i справдi хтось до Миколи пiдбирався. Тепер хiба розберешся? От вiн i почав стрiляти. А ми теж розгубилися. Думали на караульне примiщення "зеки" напали. Хтось "побачив" якусь тiнь на даху. Тому йому i дiсталося найбiльше.
   Пiсля цiг¬ подi¬ нiяких "нападiв" на караульне примiщення уже не влаштовувалося. У нарядi хлопцi спали просто на сторожових вежах. Нiхто не осмiлювався ¬х перевiряти, нi вдень, нi вночi. Всi офiцери боялися i носа сунути до караулу, коли туди заступали iсторики. Вони заслужили собi слави смертельно небезпечних i непрогнозованих людей.
  -- Ти розумiгш, - жалiвся один офiцер другому. - Там така кiлькiсть "очкарикiв". Вони дiйсно погано бачать i за хорошо¬ погоди. А коли дощ, одразу вiдкривають вогонь, якщо щось не так. Не хотiв би я пiдставити свiй органiзм пiд кулi.
   "Зекiв" пiймали аж у Росi¬ Слiдство встановило, про це Валерiя проiнформував полковник, що вони дiйсно замишляли вбити караульного i в ¬хнiй частинi, Щоб кожен з них мав автомата. Але ¬х вiдлякала страшна стрiлянина. Тому вони вирiшили тiкати подалi вiд "поганого мiсця".
   У вихiднi днi в iсторикiв з'явився вiльний особистий час. Хоча нiяких звiльнень так i не було до кiнця табiрних зборiв, виникла можливiсть пограти в футбол. У старому гетьманському парку на територi¬ наметового мiстечка, знаходився невеликий стадiон. Там i влаштовувалися змагання з футболу. Однак це швидше був не футбол, а цирк. Справа в тому, що в Конотопi, перед вiдправкою до таборiв, хлопцiв повели у мiсцевiй вiйськовiй частинi до лазнi. Поки вони милися, в них вкрали всi привезенi з собою речi. Таким чином бiльша частина студентiв залишилася не лише без спортивного одягу, а й без трусiв i плавок. У частинi ¬м видали вiйськову форму, бiлу сорочку замiсть майки i бiлi кальсони замiсть трусiв. У височенних Назара i Валерiя останнi ледве опускалися нижче колiн. Хлопцi застебнули нижнi гудзики кальсон i в них вийшли майже бiлi рейтузи наполеонiвських офiцерiв.
   Грати в футбол у кирзових чоботях i жаркiй формi було справжнiм знущанням над собою. Тому, щоб вирiзнити сво¬х вiд чужих у двох футбольних командах, Валерiй увiв двi рiзнi спортивнi форми. Одна команда була зовсiм гола, друга - у кальсонах. Завжди з великою перевагою перемагали голi. Коли ватага футболiстiв "у чому мати народила", ляскаючи з одного стегна на iнше сво¬ми членами рушала в атаку, захист противникiв i особливо ¬хнiй воротар виявлялися повнiстю деморалiзованими. Вони хапалися за животи i падали на поле. На другий матч уже зiбралися глядачi i з iнших рот. Громоподiбний регiт долетiв до вух i полковника Стасюка. "Голi" футбольнi матчi було вiдмiнено.
   Iсторiя з пiдштаниками мала свог продовження. Кожну суботу студентiв маршем ганяли за вiсiм кiлометрiв у лазню, яка стояла неподалiк вiд чудово¬ рiчки Сейм. Пройшовши у пилюцi з лазнi до вiйськових таборiв, хлопцi ставали ще бруднiшими, нiж були до того. Тому при першiй можливостi у вихiднi днi випускники намагалися втекти на мiсцевий пляж. Там був чудовий пiсок i багато гарних дiвчат. Однак нормальному вiдпочинку i залицянню заважала повна вiдсутнiсть плавок. Tх, як вiдомо, вкрали. Який би ти бравий не був, але коли на тобi на пляжi замiсть плавок, вибачайте, кальсони, важко уявити собi дiвчину, яка б захотiла спiлкуватися з таким iндивiдом. Але якщо ти випив у спеку певну кiлькiсть самогонки, пiдштаники вже не здаються тобi перепоною для спiлкування з особами прекрасно¬ статi.
   Однiг¬ суботи до частини зателефонували, щоб вислали патрульну машину на мiський пляж. Там до дiвчат чiпляються якiсь божевiльнi у кальсонах, що прийшли у вiйськовiй формi. Полковник Стасюк викликав Валерiя i Назара.
  -- Берiть кiлька бойових машин пiхоти i жмiть на пляж. Вашi поганцi iсторики таки не дадуть менi дослужитися до пенсi¬, - бiдкався ¬хнiй командир.- Везiть ¬х сюди, я вiдправлю всю цю шпану на "губу". Але щоб без скандалу. Не треба ганятися за ними на бронетранспортерах по пляжу. Переконайте цих паразитiв, що вони ганьблять Ки¬вський унiверситет. Не дай бог у штабi округа дiзнаються. I смiх, i грiх. Я на вас сподiваюся, ви хлопцi серйознi, - закiнчив свiй виступ Стасюк.
  -- Знав би вiн як цей "серйозний" органiзував стрiлянину в караулi, - засмiявся Валерiй.
   Через декiлька хвилин три бронетранспортери покинули вiйськову частину i повернули з траси на заплаву Сейма. В переднiй машинi сидiв череватий пiдполковник, якого студенти поважали, а також Валерiй з Назаром. На пляжi "сiрий кардинал" вишикував "пiдштаники", як вони уже встигли мiж собою охрестити "самовольщикiв" бiля бойових машин пiхоти. Перед ними походжав дебелий пiдполковник.
  -- Та ви вже зовсiм з глузду з'¬хали, - кричав вiн на iсторикiв.- Самогонки дiстали в селi, бiсовi дiти? Та ви ганьба унiверситету.i всiг¬ iсторично¬ науки, - продовжував волати пiдполковник.. Купалися б собi десь збоку. Чому вас потягло на мiський пляж до дiвчат? Та у вас же з тих пiдштаникiв все проситься на волю, випадаг назовнi. Однi непригмностi вiд вас.
  -- Товаришу пiдполковник, - звернувся до командира Валерiй. - Можна ми поговорими з цими iдiотами тет-а-тет?
  -- Добре, балакайте з ними по-свогму, аби такого бiльше не було. - Пiдполковник вiдiйшов до берега рiчки
  -- Менi плювати на вас, дурнiв, - почав Валерiй. - Жалко полковника. Хороший же чоловiк. До речi, нагадаю вам, що вiн теж iсторик за освiтою. Невже у вас вiдсутня професiйна солiдарнiсть? Давайте домовимося, що нiчого бiльше без мого дозволу ви робити не будете. А я вас врятую вiд "губи". Згода?
   У вiдповiдь донеслося безсистемне схвальне мурмотiння "пiдштаникiв".
   З кожним днем курсанти почували себе все вiльнiше. Вони почали ретельнiше придивлятися до сво¬х командирiв. Багато хто з них були справжнiми солдафонами. Здавалося, що крiм служби, горiлки i гральних карт ¬х нiчого бiльше не цiкавило. Назар казав, що вони лише обжираються i обсираються. Останнг в найбiльшiй мiрi стосувалося ¬хнього ротного командира, старшого лейтенанта Чурiкова. Ще зовсiм молодий, майже ¬хнiй ровесник, вiн уже встиг стати опецькуватим i постiйно отирався бiля кухнi. Чи то ротний ¬в занадто багато, чи ¬жа була дуже вже груба, чи може мав якiсь вади травлення, але його постiйно тягло до туалету.
   У клубi гарнiзону майже постiйно точилася гра в карти. Це була одна з небагатьох розваг офiцерiв: вiд молоденьких лейтенантiв до пiдстаркуватих полковникiв. Але найбiльше часу за картами проводили ротнi командири. Спостережливий i схильний до аналiзу Назар уже давно помiтив, що пiд час гри, Чурiков нерiдко пiд регiт офiцерiв вискакуг з клубу i бiжить до кущiв. I не дивно, кущi були поряд з клубом, а туалет ледь не за кiлометр вiд нього.
   Та там уже пройти не можна, - жалiвся хлопцям близорукий Микола. - Завжди вступиш у "партiю".
  -- Друзi! У мене г грандiозна iдея, - сказав Назар. - Цей старлей нас уже всiх дiстав свогю простотою. В якiйсь книжцi я читав про один розiграш. Давайте спробугмо i ми. Якщо вийде, животи порвемо зi смiху. Та й старлея гарантовано здихагмося. Тiльки тут без ефрейтора Iванова не обiйтися. Думаю, що Валерiй зможе з ним домовитися.
   ¦фрейтора Iванова знали в частинi всi. Вiн був одним з небагатьох солдатiв, якi проходили тут строкову вiйськову службу. Вона полягала в завiдуваннi невеликою свинофермою, яку тримала частина. Величезна кiлькiсть вiдходiв вiд кухнi йшла на годiвлю свиней. Ферма ж постiйно поставляла на цю ж кухню сало i м'ясо. В основному, звичайно, сало, бо м'ясо десь пропадало. Iванов безбожно напивався i свинi розходилися по всьому лiсовi. Без допомоги хлопцiв гфрейтор збирав би ¬х цiлий день. Так вони i подружилися. Iсторики ловили у лiсi свиней i заганяли ¬х до ферми, а Iванов за це дiставав ¬м самогон i закуску.
   До кола службових обов'язкiв гфрейтора входило не лише утримання свиней. Вiн мав ¬х також рiзати, розчленовувати тушi i транспортувати шматки до кухнi. На основi цього i визрiла в Назара iдея.
  -- Скажете менi, коли Iванов рiзатиме свиню, - попросив вiн хлопцiв. - Ферма розташована зовсiм недалеко вiд клубу, все у нас повинно вийти якнайкраще. Бiжи до гфрейтора i принеси не дуже довгий шматок свинячо¬ товсто¬ кишки, - попросив Назар Валерiя. - Але з середини бери, щоб ще парувала. Хай два чоловiка чергуг за кущами. Тiльки но Чурiков вискочить до кущiв i скине штани, найближчий до нього студент повинен на паличцi тихенько пiдсунути старлею пiд зад свинячу кишку. Тiльки тихо, щоб вiн нiчого не запiдозрив. А сам хай тiкаг куди подалi. Зрозумiло, що треба робити?
  -- Та не треба тихо, - засмiявся Валерiй. - Чурiков так крекче i надимаг щоки, що ти хоч з автомата стрiляй нiчого не почуг.
   Все вийшло дуже швидко i так ефективно, на що нiхто i не сподiвався. Черговий регiт офiцерiв сповiстив, що старший лейтенант пiдвiвся бiгти до кущiв. - Без мене не грати, - закричав вiн. - Я швидко. Чурiков пiдбiг до кущiв i миттгво скинув штани. Затиснувши щоки в руках вiн дiйсно почав страшенно кректати. Кректання переривалося лише брутальною лайкою. Студент з кишкою на палицi не схибив нi на сантиметр.
   Навряд чи знайдеться людина, яка сходивши до туалету десь у лiсi чи полi не поцiкавилася б, що ж воно там народилося. Не був винятком i Чурiков. Мимохiдь вiн кинув погляд на наслiдки свог¬ дiяльностi i зблiд. З губ зiрвався жалiбний стогiн. Не пiдтягнувши штанiв вiн упав на колiна i закричав сильнiше.
  -- Що там трапилося? Побiжи, Гончаров, подивися, його що, змiя вжалила? - сказав майор. Старший лейтенант Гончаров не примусив себе довго чекати. Але через хвилину i вiн блiдий забiг до клубу.
  -- Товариш майор, Чурiкову хана, - переконливо заявив вiн. - Кишки повилазили. Одна взагалi вiдпала.
  -- Та не може такого бути, - вiдповiв майор. - Я служив вiд Камчатки до Угорщини, а про таке перший раз чую.
  -- Можете самi перевiрити. - присягався Гончаров, - хiба таким жартують?
   Офiцери вискочили з клубу, пiдняли на руки майже непритомного Чурiкова i занесли його до клубу.
   Швидше в медсанбат за лiкарем, - скомандував майор. Лiкар в той час був у однiй iз рот i прибiгла молоденька медсестра. Вона була перелякана не менше за Чурiкова. - Ми про таке в медучилищi не вчили, - ледве не плакала вона. - Бiжiть шукайте лiкаря, - знову скомандував майор. - Через десять хвилин вiн може померти. А ви тут сто¬те i дивитися, як барани на новi ворота, - заволав старший офiцер. - А ми дурнi смiялися, що вiн так сильно тужиться. От у нього вiд натуги все i ви¬хало назовнi.
   Все закiнчилося лише з приходом лiкаря-хiрурга. Вiн не дуже поспiшав i посмiювався про себе. - Ти молодець, - похвалив вiн медсестру. - Такого дiйсно не могло бути. Над старшим лейтенантом хтось жорстоко насмiявся. Я, звичайно, про всяк випадок перевiрю. Лiкар пiшов на мiсце пригоди i пiдтвердив, що кишка не людська i якщо Чурiков, звичайно, людина, то з нього таке вилiзти аж нiяк не могло. - Треба вiдразу i сьогоднi ж подавати рапорт на переведення його до iншо¬ вiддалено¬ частини, - сказав майор. - Чурiкову тут життя вже не буде, засмiють.
   Старший лейтенант, довiдавшись про жарт одразу одужав. Вiн серйозно пообiцяв пристрелити свинопаса Iванова. Тому першим до iншо¬ частини вiдправили гфрейтора. Вiдбуваючи до Полтави вiн начепив на груди значок парашутиста. До нього знизу була прикрiплена невелика бляха з вибитою цифрою кiлькостi стрибкiв з парашутом.
  -- Пiдвели ви мене, хлопцi, - жалiвся iсторикам Iванов. - Не дали нормально дослужити.
  -- Не переживай, парашутист, смiялися тi. - Свинi г i в iнших частинах. Не пропадеш. Скажеш одразу свогму новому начальству, що вмiгш рiзати свиней i тобi цiни не буде. Такi люди для будь-якого командира рангом вiд полковника i вище г справжньою знахiдкою.
   Хлопцi знову реготали i жартували ледь не до сказу.
  -- Ви уявлягте собi, друзi, смiявся Назар. - Отакий собi хлоп, ефрейтор Iванов, при¬де пiсля демобiлiзацi¬ до себе в дгргвню i буде дурити дiвчатам голови як вiн геро¬чно служив у повiтряно-десантних вiйськах. Розповiдатиме як стрибав з парашутом затяжними i з наднизьких висот. А вiн насправдi в Укра¬нi свиней пас. От чудасiя.
   У другiй половинi серпня вiйськовi збори пiдходили до кiнця. Залишилося лише декiлька днiв на проведення маневрiв. Вони почалися з нiчних стрiльб на полiгонi. Потiм стрiляли з автоматiв удень. Завершувалося все ранковою стрiляниною з важких кулеметiв. Хлопцiв вивели на лiнiю вогню i вони залягли бiля кулеметiв, кожен проти свог¬ мiшенi. Останнi знаходилися дуже далеко в глибинi полiгону. Пролунала команда i прогуркотiли першi черги. Але майже вiдразу над вежею коменданта полiгону пiднявся червоний прапор i труба проспiвала вiдбiй. Зовсiм недалеко вiд мiшеней на дрижачих ногах з пiднятими руками пiдвелися якiсь люди у льотних комбiнезонах.
   Виявилося, що ще звечора з льотно¬ частини при¬хали "спецiалiсти" розставляти мiшенi для бомбування з лiтакiв. "Лiтуни" попередньо за¬хали в найближче село за самогоном. Невiдомо чи встигли вона розставити мiшенi, але самогон випили ввесь до останку. Там, на полiгонi i поснули. Прокинулися вiд кулеметних черг i свисту куль. Однак льотчикам сильно повезло. Оглядаючи полiгон у бiнокль, ретельний комендант вчасно помiтив людей бiля мiшеней. В iншому б випадку не обiйшлося без жертв.
   До Кигва верталися електричкою. Tхали у вагонах разом зi сво¬ми офiцерами. Фiлологи "настругали" на кожного з колишнiх командирiв вiршi, якi хором скандував увесь вагон. Почали з гаркавого старшого лейтенанта, свого ротного:
  

Это что за дуралей

По погонам он старлей

Сапоги большие носит

Букву "р" не произносит

Шизонутый и дурной

Догадайся кто такой

  
   Старший лейтенант, командир фiлологiчно¬ роти миттю вискочив з вагону. I так на всiх. Залишися "не охарактеризованими" лише декiлька офiцерiв, яких студенти-випускники поважали. Але один з них, пiдполковник, зробив тактичну помилку. Вiн звернувся до студентiв, щоб тi продиктували йому цi вiршi. Вiн ¬х запише, так би мовити для смiху. Але це не сподобалося хлопцям. Пiдполковник порушив святу професiйну солiдарнiсть, зрадив сво¬х. Оглянувши презирливим поглядом дебелу постать командира один з них одразу ж почав декламувати на весь вагон:

Это что за кашалот

Пузо выставил вперед...

   Пiдполковник теж вискочив у тамбур вагона.
   Регочучи на всю електричку пiдпила студентська братiя прибула на примiський вокзал Кигва.
   - А тепер прощатися, обнiматися, обiцяти зустрiчатися, переписуватися, обмiнюватися адресами, - скомандував Валерiй.
  -- Та ти менi за п'ять рокiв так набрид, щоб я тобi ще й писав, - засмiявся Микола. - Також i ви всi за останнi два мiсяцi показали свою приховану сутнiсть. Донинi дивуюся як це не потрапив через вас у кращому випадку до шпиталю. А то можна було взагалi на той свiт загуркотiти, - пiдтримав Миколу Назар.
   Але якби там не було, а розлучатися майже нiкому не хотiлося. Хлопцi гуртувалися навколо Валерiя i Назара, тиснули один одному руки, обнiмалися, браталися i обiцяли не забувати студентську дружбу. Врештi-решт вирiшили, що тi випускники, адреси яких через розподiл все ще невiдомi, будуть писати Назаровi до Кигва, а вiн служитиме свогрiдним поштовим диспетчером. Хлопець з радiстю погодився.
  

На землi прадiдiв

  
   При¬хавши додому Назар засумував. Закiнчився , напевно, найцiкавiший, найвеселiший, найромантичнiший перiод його життя. Душа рвалася до Лариси. - Вона мене кохаг, - мiцно засiла думка в головi i не давала нiчого робити. Солодкi мрi¬ переповнювали все його гство. Перед очима стояв романтичний i прекрасний образ "Полтавсько¬ троянди". Назар пригадував ¬х зустрiчi, всi слова дiвчини, якi нинi здавалися йому невимовно нiжними i сповненими глибого внутрiшнього змiсту. - Невже я стаю таким сентиментальним. Це ж на мене не схоже, - переконував сам себе Назар.
   Дiгвий i рiшучий характер хлопця не дозволяв йому довго залишатися iнертним. - Треба щось робити, - наказав вiн сам собi. - Часу на прийняття рiшення залишилося зовсiм небагато. Бог з нею, з тiгю аспiрантурою. Пiду до Мiнiстерства освiти i попрошуся вчителем iсторi¬ до того району, де працюватиме Лариса. По¬ду на Полтавщину, землю прадiдiв. Полтавцi, як i сумчани чи харкiвцi нинi вже i забули, що ¬хнi предки ще зовсiм недавно прийшли на цю благословенну землю з Закарпаття, Карпат i Галичини. "Тiнi забути предкiв", назва цього твору про Карпати i гуцулiв Коцюбинського аж тепер стала зрозумiлою Назаровi.
   В Мiнiстерствi освiти здивовано подивилися на хлопця. - Це перший випадок у мо¬й практицi, - заявив заступник начальника вiддiлу, - коли киянин проситься на роботу до провiнцi¬, - чесно признався вiн. - За покликом душi, за велiнням серця, - переконував його Назар. Хочу сiяти серед полтавцiв розумне, добре i вiчне. Заступник завiдувача пiдозрiло подивився на Назара. - Ну в село ми вас не пошлемо,- сказав вiн, - рука не пiднiметься. ¦ вакантне мiсце вчителя iсторi¬ в районному центрi. Так, саме того району, який вам так припав до душi. Мiсто курортне, але десята школа знаходиться на околицi. Це село лише нещодавно увiйшло до складу районного центра. Я бував у цiй школi, коли ще працював заступником начальника облоно на Полтавщинi. Вибачайте, але нiчого кращого запропонувати вам не можу, - завершив розмову заступник начальника вiддiлу мiнiстерства.
   Тепер залишилося повiдомити про свог рiшення батькiв. Розмова з матiр'ю не лякала Назара. Вона завжди розумiла i благословляла хлопця. А ось батька Назар побоювався. Вiн був гнiвливий i не терпiв "сентиментiв".
  -- Ну як можна бути таким безвiдповiдальним, - гримiв батько на всю квартиру, - та при тво¬х можливостях i розумовому потенцiалi ти мiг уже через три роки стати кандидатом наук. А там не за горами i докторська. Ми ж з мамою створили тобi всi можливостi для роботи. А ти ¬деш у провiнцiю.
   Однак Назар твердо стояв на свогму i батько вимушений був здатися.
  -- Може воно i на краще, - врештi-решт сказав вiн. - Життгвий досвiд, це те чого з книжок не вiзьмеш. А кращо¬ школи життя, даруй за тавтологiю, як провiнцiйна середня школа не знайдеш. Якщо витримагш екзамен у школярiв, нiякi життгвi бурi тобi не страшнi.
   При¬хавши до Райгороду, Назар влаштувався за рекомендацiгю працiвника райвно на квартиру до вчительки-пенсiонерки. За дуже помiрну плату. Стара вчителька була рада не грошам, хоча i вони ¬й не були лишнiми, а можливостi людського спiлкування. Все життя пропрацювавши з молоддю, нинi вона була вiдiрвана вiд цього, як сама казала "прогресивного середовища".
   На наступний день Назар пiшов до школи. Спершу познайомився з директором i двома завучами. Вони представили нового iсторика майбутнiм колегам. Його здивувало i розчарувало, що молодих учителiв у школi майже не було. I чоловiкiв теж. Лише завуч, два вчителi фiзкультури i вiдставний вiйськовий, який викладав вогнну пiдготовку.
  -- А ви звiдки родом ? - запитала його немолода вчителька хiмi¬.
  -- Народився у Кигвi, - вiдповiдав ¬й Назар.
  -- Мабуть батьки вiйськовi, перевели до мiсцево¬ льотно¬ частини, - висловила припущення хiмiчка.
   Назар не став ¬¬ переконувати в iншому.
  -- Ви, напевно, в нас не затримагтеся, запитала вчителька бiологi¬?
  -- Поживемо, побачимо, - вiдказував ¬й Назар.
   Влаштувавшись на роботу i знайшовши квартиру, молодий учитель вирiшив оглянути мiсто. Воно було доволi невеликим. Все життя зосереджувалося на центральнiй вулицi бiля унiвермагу. Саме тут Назара чекала перша радiсть. На другому поверсi магазину вiн зустрiв знайомого студента-радiофiзика. Добре у незнайомому мiстi мати хоча б одну людину, яка зв'язувала Назара з його минулим життям. Ярослав, так звали його унiверситетського знайомого, влаштувався на роботу на мiсцевому радiозаводi. Вiн знаходився у пiднесеному настро¬.
  -- Уявлягш, - хвалився вiн. - Поселився на квартирi у приватному секторi. А у хазя¬в донька на виданнi. То ми з нею вирiшили довго не залицятися Я майже вiдразу запропонував ¬й виходити за мене замiж. I вона погодилася.
  -- Везунчик ти, - похвалив знайомого Назар.
  -- У недiлю женюся. Запрошую на весiлля. Щоб обов'язково був. У тещi свiй будинок, два поверхи. Великий сад, город. У лiтнiй кухнi цiлий рiк курортникiв тримаг. От заживу, - дiлився радiстю Ярослав.
  -- Як звати майбутню дружину? - запитав Погрiбняк.
  -- Ярослава, уявлягш як буде звучати, Ярослав i Ярослава. У недiлю о другiй годинi чекаю тебе на Личанцi. Це район такий у мiстi. Там нова iндивiдуальна забудова. Заблукати важко. Всi вулицi перетинаються пiд прямим кутом. Вiд автобусно¬ зупинки "Личанка" вiдрахугш четверту вулицю i пiдiйдеш до шосто¬ садиби. Та ти сам усе побачиш. Там будуть юрмитися люди, гратиме музика, у дворi уже напнута халабуда на випадок дощу. Весiлля буде по першому розряду. Тiльки ти ж не пiдведи, приходь обов'язково.
   У недiлю з квiтами i подарунком у руках Назар вийшов а автобуса на Личанцi. Вiдрахувавши лiворуч четверту вулицю вiд автобусно¬ зупинки, вiн пiдiйшов до шосто¬ хати. Тут дiйсно грала музика i юрмилися люди. На подвiр'¬ виднiлася напнута халабуда в якiй за столом сидiли гостi.
  -- О!..., - пролунав сильний голос томади. - Ще один гiсть. З боку нареченого чи наречено¬?
  -- Нареченого, - вiдповiдав Назар.
  -- Штрафну йому за запiзнення. Нi, нi! Повну i до дна. Щоб щастя нашим молодятам було повним.
   До Назара вiдразу кинулося декiлька чоловiк, як йому здалося налаштованих доволi агресивно.
  -- Пiсля першо¬ не закусують, - волав немолодий уже чоловiк з вусами.
  -- А де ж молодi? - спробував перехопити iнiцiативу Назар. - У мене тут для них квiти i подарунок.
  -- Все, що принiс давай сюди, - не вгавав дебелий вусань. - Прошу всiх наповнити склянки, - звернувся вiн до гостей. - Вип'гмо за заможне i щасливе сiмейне життя Iвана i Галi! До дна.
   Назар отетерiв. Iвана й Галi? Оце так влип. Хлопець звернувся пошепки до свого сусiда-ровесника. - Виручай, друже, я здагться не туди потрапив. - У курсi, зараз все влаштую, - вiдповiдав той також пошепки. - Тiльки тихо, а то ще поб'ють. Перед тво¬м приходом зчинився скандал. Наречена плаче в хатi, а наречений психанув i утiк. Послали друзiв його розшукувати. От батьки Галi за тебе й схопилися, щоб пiдтримати тонус весiлля. А то вже дехто почав збиратися додому. Ти хоч з'¬ж що небудь. Бо пiсля двох склянок горiлки далеко не зайдеш.
   Обнявши Назара за шию, його рятiвник пiдвiвся i оголосив гостям. - Зустрiв кореша, разом служили. Пiдемо покуримо.
   Довiвши Назара до хвiртки вiн порекомендував.
  -- Давай чеши на наступну вулицю. Зараз кiнець лiта. На Личанцi сьогоднi не одне весiлля.
   Через кiлька хвилин Назар стояв на iншiй вулицi i пiдозрiло зазирав на подвiр'я, де теж вирувало весiлля.
  -- Хто тут жениться? - запитав вiн у бабусь, якi стовбичили перед ворiтьми.
  -- Не жениться, а виходить замiж, - поправила одна зi стареньких.
  -- А як вона зветься? - продовжував Назар.
  -- Ярослава, - вiдповiла та ж бабуся.
   Вiдчуваючи, що п'янiг на очах, хлопець ступив на подвiр'я двоповерхово¬ хати.
  -- Я з боку нареченого, - звернувся вiн до людей, що вийшли йому назустрiч. - Вибачте, що без квiтiв i подарунка. Поясню потiм. А зараз дайте, будь ласка, води.
   Але врятуватися не вдалося.
  -- Води!? Ну i жартiвник. Подивiться, дiвчата, який молодець. Штрафну йому, - заволав якийсь чоловiк. Нехай не запiзнюгться. До дна, тiльки до дна!
  -- А де молодята? - спробував ще раз щастя Назар?
   Однак його нiхто вже не слухав. Вся увага не менш як двох сотень людей зосередилися на ньому.
  -- Пiсля першо¬ не закусують, - продовжував волати все той же чоловiк.
  -- От бiда, - промелькнуло в головi Назара. - I Ярослава не видно. Де ж вiн пропав? Невже i тут молодi посварилися? А ¬хнi родичi доконають мене. Що ж робити? I раптом вхопився за рятiвну думку.
  -- Що це, - закричав Назар. - Хiба це горiлка? Це ж самогонка! А ви знагте, що за новим указом по боротьбi з самогоноварiнням за таке п'ять рокiв дають. А мене, до речi, в прокуратуру прислали працювати. Як молодого спецiалiста.
   Схопивши пляшку i повну склянку самогонки рiдня молодих миттгво зникла. Врятований Назар вийшов на вулицю i поплентався до автобусно¬ зупинки.
   Оклигавши вiд горiлки вiн увечерi зi смiхом розповiдав сво¬й хазяйцi Оленi Олександрiвнi про власнi пригоди на весiллях. Вони разом добре посмiялися над трагiкомiчнiстю ситуацi¬, в яку потрапив молодий учитель. Хлопець почав розпитувати у старо¬ вчительки про школи мiста i району, намагаючись довiдатися хоча б щось про Ларису.
  -- За свог довге життя менi довелося попрацювати в багатьох школах району, - сказала Олена Олександрiвна. - Це вже вийшовши на пенсiю, ми з чоловiком купили невелику хату в передмiстi. А так я викладала англiйську мову i в Зрайкiвцi, i в Матяшiвцях, i в Густивицi.
   У Назара серце прискорило свою роботу. Матяшiвцi були рiдним селом Лариси.
  -- Знагте, як мене тодi називали дiти, - засмiялася вона. - Кiча. Це вiд англiйського слова "тiчер", тобто вчитель.
   Назар звернувся до Олени Олександрiвни англiйською мовою. Це здивувало ¬¬.
  -- Звiдки ви так добре знагте англiйську? - здивувалася вона.
  -- Я закiнчив заочно-стацiонарнi курси англiйсько¬ мови у Кигвi, - вiдповiв хлопець. - Прийшлося не один рiк увечерi ходити на заняття. Розкажiть менi, як вам працювалося i з ким у сiльських школах, - з неудаваною цiкавiстю попрохав Назар.
  -- До речi, - продовжувала вчителька-пенсiонерка, - ви розповiли менi про те, як сьогоднi люди на весiллi злякалися звинувачення в самогоноварiннi. Коли я працювала в Матяшiвцях, дiйсно iснував закон, за яким осiб, якi виготовляли самогон для себе чи на продаж запроторювали до в'язницi на п'ять рокiв. Стiльки тодi людей пройшли через тюремнi унiверситети. У той час у мiлiцi¬ Райгорода працював один старший лейтенант на прiзвище Глушпека. Такий був лютий i безжалiсний. Пам'ятаю, у нашiй школi вчителi ним неслухняних дiтей лякали. I, знагте, доволi безвiдмовно допомагало.
  -- В Матяшiвцях у той час жила одна бабуся. Не маючи засобiв до iснування, пенсiя в не¬ була 12 карбованцiв, гнала на продаж самогон. I такий вiн у не¬ виходив якiсний та смачний, що хтось позаздрив i вiдправив "сигнал" до мiлiцi¬. " Жене бабця Оришка самогон i продаг його в Матяшiвцях. Прошу прийняти мiри." Без пiдпису, звичайно. Це щоб лiквiдувати конкурента.
  -- I ось одного дня баба Оришка вигнала вiдро самогону i з метою конспiрацi¬ поставила його поряд з вiдром води бiля дверей. У нас на Полтавщинi у сiльських хатах завжди ставили вiдро води бiля входу до свiтлицi i тут же великого кухля. Хто виходить чи заходить мiг зачерпнути смачно¬ i холодно¬ води з криницi, - продовжувала Олена Олександрiвна.
  -- Не встигла вона навести повний лад у хатi i помити свiй самогонний аппарат, як у дверi до не¬ постукали. - Заходьте, люди добрi, - запросила Оришка. До хати повагом посунули три чоловiка. Попереду йшов Глушпека, за ним голова сiльради i мiлiцiонер-сержант. У той час машин було мало i Глушпеку возили на мотоциклi з коляскою.
  -- Бабо, - вiдразу почав Глушпека. - На тебе г сигнал. Пишуть, що женеш самогон. Скiльки тобi рокiв?
  -- Та вже до 75 добирагться, - вiдповiдала Оришка.
  -- Немаг значення, - продовжував Глушпека. - Вийшов указ про те, що всiх тих, хто варить самогон судити i давати ¬м по п'ять рокiв . Я тебе попереджую при головi сiльради. Одержимо ще один сигнал, при¬демо i перекинеми все догори дригом у хатi i перекопагмо подвiр'я. Самогон все одно знайдемо. Тобi зрозумiло?
  -- Та що ж це таке робиться? - забiдкалася баба Оришка. - Я ж нiколи самогона не гнала i гнати не буду. От люди. Це ж треба було так оббрехати мене. Як за Оришку заступитися нiкому, як чоловiк i сини на фронтi загинули, так можна i мене зi свiту зживати.
  -- Добре, не скигли, бабо, - грiзно вишкiрився Глушпека. - Але не забувай мо¬х слiв. Будь здорова.
   Сержант уже був за дверима. Вiн пiдiйшов до мотоцикла i почав його заводити. Попрощавшись, вийшов надвiр i голова сiльради. Затримався бiля виходу з хати лише старший лейтенант. Пiсля вчорашньо¬ пиятики його "сушило". Дуже захотiлося випити води. Пiдiйшовши до столика з водою Глушпека взяв кухля i зачерпнув повен. Однак не у цеберку з водою, а у вiдрi з самогонкою. Пiднiс до рота i добре приклався. Зиркнув дикими очима на Оришку. Напiвмертва вiд страху та зсунулася на лавки, розставленi пiд стiнами свiтлицi. Глушпека допив кухля до кiнця i не звертаючи бiльше уваги на хазяйку на мить спинився. Подумавши, зачерпнув ще однн кухоль самогону. Допивши до дна i цей, повернувся i вийшов з хати.
   Сержант уже розмiстився на передньому сидiннi мотоцикла i робив "прогазовку". За ним сидiв голова сiльради. Мiсце Глушпеки в колясцi було вiльним. Однак влiзти туди йому нiяк не вдавалося. Враженi його супутники вимушенi були пiдвестися зi сво¬х сидiнь i допомогти старшому лейтенантовi потрапити на свог мiсце. Вони нiчого не розумiли. Глушпека разом з ними зайшов до баби Оришки тверезий, але вийшов вiд не¬ разом з ними ж п'яний як чiп.
  -- З того часу Глушпека брав самогон лише в баби Оришки, - закiнчила, смiючись, свою розповiдь Олена Олександрiвна.
  -- А хто директор школи в тому селi, про яке ви тiльки що говорили? - нiби ненароком спитав Назар.
  -- Уже декiлька останнiх рокiв там новий директор. Старий, при якому я працювала, довго хворiв i десь близько мiсяця тому помер, - розповiдала Олена Олександрiвна. - У нього двог дiтей. Молодший син не дуже старанний у навчаннi. А ось старша Лариса була могю найкращою ученицею Розумна, працьовита i дуже гарна. Двiчi перемагала на Республiканськiй олiмпiадi юних iсторикiв. Виборола перше мiсце i на обласнiй хiмiчнiй олiмпiадi. Tй би в аспiрантурi вчитися, а вона в сiльськiй школi буде викладати з першого вересня. Боюсь не покине вона матiр одну, пожертвуг собою.
  -- Зачекай, - Олена Олександрiвна прискiпливо подивилася на Назара. - А чи не разом ви вчилися з Ларисою у Кигвi? Я не помилилася?
   Назар вiдчув як червонiг до корiння волосся. Ох уже цi старi вчительки. Нiчого вiд них не приховагш.
  -- Боже ж ти мiй, Назарчику, - сплеснула руками Олена Олександрiвна. - Та кидай ти все, хлопче, i завтра ж ¬дь до Матяшiвцiв. До початку навчального року ще два днi. Перший автобус iде до цього села о восьмiй ранку. Ним i по¬деш.
  -- То це ти ¬¬ приворожив? - запитала стара вчителька. - А менi ¬¬ мати жалiлася, що хтось у Лариси в Кигвi г, але вона мовчить як партизан. Так нiчого вiд не¬ i не добилася. Плаче по ночах у подушку.
  -- Але i вона тебе причарувала. Така може. Скiльки чистоти в ¬¬ поглядi.. Що ж мiж вами сталося? Ой, вибач менi, Назарчику, мою жiночу цiкавiсть. Не могла втриматися. То не мог дiло. Як це добре, що мiж чоловiком i жiнкою таке високе ще траплягться. А то стiльки тих стиляг розвелося. Я вже думала, що справжнг кохання вмерло.
  -- Лягай сьогодня спати поранiше. Я тебе розбужу вранцi, поснiдагш i по¬деш до Лариси, - запропонувала Олена Олександрiвна.
   Назар довго не мiг заснути. Щастя переповнювало його душу. Завтра вiн зустрiнеться з Ларисою i вони вже нiколи не розлучатимуться. Заберу ¬¬ з собою, як би вона не пручалася. Як треба буде, вкраду, - думав вiн засинаючи.

***

   Прокинувся Назар серед ночi. За вiкном лив дощ, гуркотiв грiм. От би вiн перестав до ранку, щоб не заважав менi добратися до автовокзала, подумав хлопець i увiмкнув свiтло. Сон розвiявся як дим. Поряд, на широкому лiжку спала дружина. Глянув на годинник. Друга година ночi. Завтра, нi вже сьогоднi, професор Назар Погрiбняк мав летiти у США на презентацiю свого пiдручника з iсторi¬ Укра¬ни. T¬ видали в Нью-Йорку для укра¬нсько¬ дiаспори. Сон як рукою зняло. Назар Петрович лежав з розплющеними очима i думав про те, чому вiн так i не по¬хав тридцять рокiв тому вчителювати у Райгород, а залишився у Кигвi i поступив до аспiрантури.
   За вiкном блиснуло i сильно грякнуло. Заворушилася дружина.
   - Чому ти не спиш? - запитала вона. - I свiтло увiмкнуте. Тобi що, погано?
   - Та нi , Ларисо, все нормально, - вiдповiв ¬й чоловiк.
   - Я Алла, а не Лариса! Прошу цього не забувати, - розсердилася дружина. - Ти що роман закрутив з якоюсь аспiранткою, - запитала вона. Ти дивись менi. Я тебе нiкому не вiддам.
   Дощ закiнчився. - Де ти, Ларисо?! - Невимовний бiль здавив груди Назару Петровичу. То була туга за юнiстю, що пролетiла як мить, зрадженим коханням i недосяжною мрiгю чоловiка, життя якого проходило.
  
  

Розлiл II

Другий сон (сучаснiсть)

Професор Погрiбняк

   Професор одного з найпрестижнiших унiверситетiв Укра¬ни Назар Петрович Погрiбняк був життградiсним сорокасемирiчним чоловiком мiцно¬ статури. При зростi 195 сантиметрiв вiн зберiг юнацьку стрункiсть i рухливiсть. У спорткомплексi унiверситету постiйно плавав i "тягав залiзо". На роботу i з роботи за будь-яко¬ погоди ходив пiшки.
  -- Tхати до факультету з усiма пересадками i чеканнями транспорту на зупинках менi 50 хвилин, - розповiдав вiн колегам, - а йти пiшки у рваному темпi близько однiг¬ години. Втрата десяти хвилин з лихвою компенсугться витривалiстю i пiдвищеною працездатнiстю, якi менi дають щоденнi походи з реальним обмеженням часу. Власним авто професор користувався лише на далекi вiдстанi, переважно для по¬здок на дачу.
   Його однолiтки-вченi все ще радiли сво¬м 50-100 науковими роботами, а у Назара Петровича ¬х кiлькiсть уже давно перевищила "академiчну" вiдмiтку 500. Нiчого кращого в життi вiн не знав за обладнаний комп'ютером, модемом, принтером, сканером i факсом свiй робочий стiл у власному помешканнi на 12 поверсi будинку в центрi Кигва.
  -- Я як Нестор-лiтописець у незалежнiй Укра¬нi, - говорив вiн друзям. - Сиджу собi у сво¬й "келi¬" i пишу про те, що вже через мить стаг iсторiгю. Правда вже не пишу, як колись Нестор, а друкую на клавiатурi комп'ютера. Але, за великим рахунком, лише в цьому i полягаг вiдмiна сучасного iсторика вiд iсторика минулих столiть.
   Уже декiлька рокiв, як працi Погрiбняка почали перекладати i друкувати за кордоном. Спочатку вони вийшли в Польщi i Росi¬, а потiм з'явилися i в Нiмеччинi, США та Бразилi¬. Видавши книгу про раннг християнство в Укра¬нi, професор Погрiбняк отримав офiцiйне благословення Святiшого отця Iвана Павла другого. Рiзними грамотами, нагородами i вiдзнаками в його домашньому кабiнетi буза завiшана вся стiна. Врештi-решт йому присво¬ли звання академiка однiг¬ з найпотужнiших академiй кра¬ни.
   Погрiбняк мав божий дар переконувати опонентiв не нiчого не значущими словами, а незаперечними фактами. Так, пишучи про раннг зристиянство в Укра¬нi, вiн просто помiстив у текст свог¬ монографi¬ кольоровий вiдбиток готсько¬ бiблi¬ Y столiття, яку переклав Ульфiлла. При першому ж поглядi на цей текст, кожному здавалося, що вiн написаний сучасною укра¬нською мовою. То чи¬ми предками були готи, запитував професор, нiмцiв чи укра¬нцiв? Абсолютна бiльшiсть iсторикiв усього свiту була зовсiм не готова бачити нове у тому, що вони вивчали ще з студентсько¬ лави. Тому кожна нова книжка Погрiбняка ставала свогрiдним вiдкриттям захованих у землю фундаментiв iсторi¬ ¦вропи. Так сказав про укра¬нського професора видатний американський археолог сучасностi.
   Як i будь-який iнший справжнiй учений, академiк Погрiбняк був людиною незалежною. Мiг виступити на нарадi в мiнiстерствi освiти i сказати, що обговорюються нiкому не потрiбнi i маразматично надуманi проблеми, в той час як актуальнi напрямки розвитку науки i освiти чомусь замовчуються. Знаючи про це його намагалися не залучати до рiзних нарад i комiсiй. Однак таке вiдлучення лише радувало вченого, так як давало лишнiй час для продуктивних дослiджень. Адмiнiстраторiв вiд науки Погрiбняк не любив. Вважав, що вчений, який замiсть того, щоб займатися наукою починаг нею "керувати" вже повнiстю себе вичерпав.
   Авторитет ученого серед iсторикiв кра¬ни i зарубiжжя особливо вирiс пiсля того, як Назар Петрович через суд добився скасування угоди мiж урядами Укра¬ни i Росi¬ про "узгодження" шкiльно¬ i вузiвсько¬ iсторi¬ двох кра¬н.
  -- Чому дурнi, якi нiчого в iсторi¬ не розумiють i нiчого не знають, примушують мене, професiйного iсторика свiтово¬ квалiфiкацi¬, писати про те, чого насправдi не було? Чому мене присилують спотворювативати iсторiю Укра¬ни на догоду полiтичним авантюристам? - обурювався професор. - Iсторiю не можна "узгодити", ¬¬ можна лише фальсифiкувати. Цим i займалися царськi i радянськi iсторики.
  -- Iсторiя Укра¬ни на декiлька тисяч рокiв глибша за iсторiю Росi¬, - говорив на лекцiях студентам Погрiбняк. - I нинi ми магмо iсторiю укра¬нцiв в Укра¬нi i iсторiю росiян, татар, башкирiв, марiйцiв, чувашiв, якутiв, бурятiв тощо в Росi¬. Одне це порiвняння даг поживу для мислячих людей. Як може iснувати в Укра¬нi церква Московського патрiархату? - звертався вiн до студентiв. - Прошу протягом двох хвилин науково сформулювати повну абсурднiсть цього iсторичного факту. Через хвилину в аудиторi¬ пiднялося декiлька рук.
  -- Патрiарх - це представник найдавнiшо¬, найстарiшо¬ церкви на певнiй територi¬, у певнiй кра¬нi, - почав один студент. - Правильно, пiдтримав його Погрiбняк. - Продовжуйте. - Але ж киян хрестили ще за 300 рокiв до того, як серед лiсiв i болiт пiвночi виникли першi iзби майбутньо¬ Москви. Першi ж християни з'явилися в Укра¬нi за сотнi рокiв до дати офiцiйного хрещення киян. Тому Ки¬вський патрiархат в Москвi можливий i логiчно обумовлеий, а Московський в Кигвi - повний нонсенс.
  -- Молодець, вас чекаг велике майбутнг, якщо i далi розвиватимете в собi природну схильнiсть укра¬нцiв до аналiзу, - продовжував академiк Погрiбняк. - Учiться думати, аналiзувати, - постiйно переконував вiн студентiв i аспiрантiв. - Ви ж iсторики. Лише розмiрковуючи, порiвнюючи, глибоко аналiзучи ви зможете вiдрiзнити чисельнi свiдомi i несвiдомi фальсифiкацi¬ iсторi¬ вiд того, що вiдбувалося насправдi. У вас не повинно бути абсолютно нiяких комплексiв. Багатшо¬ i глибшо¬ iсторi¬ за Укра¬ну не маг жодна iнша держава свiту.
   Лекцi¬ професора Погрiбняка були дуже цiкавими i нестандартними. Вiн знав, що деякi студенти приводили до велико¬ аудиторi¬, яка вмiщувала 400 чоловiк на його знаменитi iсторичнi читання сво¬х знайомих, родичiв i навiть батькiв. Назар Петрович поступово заглиблюючись у матерiал лекцi¬ ставав все розкутiшим i артистичнiшим. Вiн вiльно цитував вiдповiднi темi вислови всiх знаменитостей - вiд Будди до Омара Хаяма, вiд Джорджа Вашингтона до Карла Каутського. Лекцi¬ були густо присмаченi iсторичними анекдотами, спонтанними жартами i афоризмами. Останнi нещодавно вийшли окремою книгою.
   Так, читаючи лекцiю про тридцятi роки в СРСР Погрiбняк почав з анекдоту.
  -- При¬хали в гостi до соцiалiзму капiталiзм i комунiзм, - започаткував вiн заняття. - Йдуть собi вулицею, розмовляють. Бачать, сто¬ть величезна черга. Соцiалiзм i звертагться до сво¬х гостей з пропозицiгю: давайте займемо чергу i через декiлька годин купимо собi м'яса. Побалакагмо i мене виручите. Бiльше кiлограма в однi руки не дають. - А що таке черга, - запитуг капiталiзм? - А що таке м'ясо? - i собi питаг комунiзм. Таким чином було задано певний тон лекцi¬. Вона, як завжди, пройшла блискуче.
   В минулому Погрiбняку не раз дiставалося за такий стиль ведення лекцiй. Його викликали до парткому унiверситету i виховували. - Ми будемо вимушенi звiльнити вас з роботи, - погрожували Погрiбняку. - Що це ви на лекцiях анекдоти "травите". Припинiть негайно. Шукагте дешевого авторитету у студентiв?
  -- Шановнi колеги, - звертався вчений до сво¬х партiйних босiв вiд освiти. - Дешевого авторитету не буваг. Вiн або г, або його немаг. I все. Iнших варiантiв в принципi бути не може. А з методично¬ точки зору, рiзнi "лiричнi вiдступи" в лекцi¬ цiлком виправдвнi. Студенти не машини. Tх не можна увiмкнути кнопкою на всi пiвтори години занять. Проходить 15-20 хвилин i вони вже не здатнi сприймати матерiал лекцi¬ так же ефективно, як на ¬¬ початку. Тому потрiбен короткотермiновий вiдпочинок. Але ж я не можу просто так простояти мовчки за кафедрою двi хвилини. Я в цей час розважаю студентiв, тобто не просто вимикаю ¬хню увагу, а перемикаю ¬¬ на щось iнше
   Але найбiльше професор Погрiбняк полюбляв усiляки розiграшi. Його безмежна цiкавiсть до всього та легендарна працездатнiсть i дiгвiсть знаходили вихiд не лише на науковiй i освiтнiй нивi. Вiн посилав у рiзнi журнали i газети повiдомлення пiд вигаданими прiзвищами про зустрiчi з космiчними прибульцями, бiолокацiю i мiкролептони, життя пiсля смертi, ворожiння i всiлякi iншi дурницi, якими заряснiли сторiнки видань з кiнця 80 - х рокiв ХХ ст. у колишньому СРСР. Один з найшанованiших московських наукових журналiв навiть надрукував фотографiю лiтаючо¬ тарiлки, яку Погрiбняк послав до редакцi¬. Цю "тарiлку" вiн власноручно змайстрував з двох прозорих блюдець для морозива. Прикрiпивши тонкою волосiнню до балконно¬ рами свог¬ кiмнати цей витвiр власних рук професор декiлька разiв його сфотографував. Кращий знiмок i потрапив до редакцi¬ журналу. На його щире здивування "спецiалiсти" визнали знiмок справжнiм i занесли його до регстру точно встановлених космiчних апаратiв прибульцiв.
   До свiтових аналiв вдалих розiграшiв можна вiднести i по¬здку професора Погрiбняка з доцентом Бариновим до Днiпровська.
   Доцент Баринов усе свог освiтянське життя викладав iсторiю КПРС. Робота не була важкою Змiни в лекцiйних курсах вiдбувалися один раз на п'ять рокiв i полягали у внесеннi до пожовклих вiд часу конспектiв матерiалiв наступного з'¬зду партi¬. Серпневий путч у Москвi i наступна заборона КПРС владно внесли кардинальнi змiни в розмiрене i безтурботне життя доцента. Полiтологiя, в яку перейменували iстоiю КПРС, вже не була обов'язковою дисциплiною для всiх верств населення. Тому вiдпав значний додатковий приробiток за рахунок читання лекцiй на курсах пiдвищення квалiфiкацi¬ працiвникiв рiзних галузей народного господарства. Щось написати нове Баринов не був здатний. Хоча йому вже перевалило за 60 рокiв, науковий доробок доцента не перевищував 30 статтей.
   I тут доля в особi професора Погрiбняка, нарештi вирiшила посмiхнутися Баринову. - Послухайте, колего, - звернувся той до доцента в коридорi червоного корпусу унiверситету. - Пiдготував я тут декiлька цiкавих лекцiй з iсторi¬ Укра¬ни. Хочу по¬хати почитати ¬х у провiнцiйних вузах. Але для одного мене цих лекцiй явно забагато. Тому пропоную одну з них для вас. Наприклад, про часи правлiння Брежнгва в Укра¬нi. Лекцiя дуже цiкава. Мiстить багато нових невiдомих ранiше фактiв. Деякi з них ще навiть не опублiкованi. Я вже зателефонував до периферiйних iнститутiв i там радо згодилися нас прийняти. Пропоную спочатку по¬хати до Днiпровська. Там аж вiсiм унiверситетiв, академiй i iнститутiв. Трохи розважимося, наберемося нових вражень. Це завжди допомагаг в наступнiй роботi. Разом буде веселiше. Баринов погодився
   Днiпровськ зустрiв колег справжньою весною. Влаштувалися в готелi. Погрiбняк одразу ж зателефонував до педагогiчного i сiльськогосподарського iнститутiв..
  -- На завтра нашi лекцi¬ запланованi на один i той же час у двох iнститутах, - повiдомив вiн Баринову. - Однак нiяких проблем не виникне. Обидва iнститути розмiщенi в центрi мiста на однiй площi. Я читаю першу лекцiю в педагогiчному iнститутi, а ви в сiльськогосподарському. Пiд час перерви мiж лекцiями ми мiнягмося мiсцями. От i вся проста процедура. Зрозумiло? - Та що тут може бути незрозумiлим, - вiдповiдав Баринов.
   На наступний день, закiнчивши лекцiю в сiльськогосподарському iнститутi Баринов поспiшив до педагогiчного. Назустрiч йому енергiйно крокував Погрiбняк. Вiн побiжно похвалив майбутнiх педагогiв.
  -- Дуже сейознi i вдумливi студенти, - запевнив вiн Баринова. - Отримагте справжню насолоду вiд лекцi¬.
   Зайшовши до аудиторi¬ доцент застав двi сотнi студентiв педагогiчного iнституту, якi прийшли послухати столичних вчених-iсторикiв.
  -- Добрий день, юнi друзi. - привiтався вiн до студентiв. Тi голосно i чiтко вiдповiли.
  -- Я доцент iсторичного факультету столичного унiверситету. Мог прiзвище Баринов Петро Васильович. Сьогодня ви прослухагте лекцiю на тему "Доба Брежнгва в новiтнiй укра¬нськiй iсторi¬".
   У величезнiй аудиторi¬ запала мертва тиша. В заднiх рядах хтось раптом iстерично зареготав. Однак одразу ж замовк.
  -- Оце так серйознi i вдумливi, - подумав Баринов. - Але нiчого, цiкавий матерiал, новi сенсацiйнi факти швидко "розiгрiють" аудиторiю i лекцiя закiнчить успiшно. А то i трiумфально. Врештi-решт менi завжди вдавалося встановити належний контакт зi студентами.
  -- Доба Брежнева, це особливий i майже не дослiджений перiод укра¬нсько¬ iсторi¬, - почав столичний доцент.
   Аудиторiя миттгво вiдреагувала на його слова веселим пожвавленням.
  -- Сьогоднi я розповiм вам про те, якi iсторичнi передумови визначили ¬¬ появу, становлення i закономiрний занепад.
   Пожвавлення наростало. Баринов читав з аркушiв паперу не вiдриваючись. Змiст лекцi¬ очевидно був дуже цiкавим, але чим довше вiн говорив, тим веселiшими ставали студенти. Раптом з верхнiх рядiв хвилею накотився гомеричний регiт. Щось голосно гупнуло, потiм ще раз. З верхнiх рядiв лекцiйно¬ зали кiлька студентiв почали зносити на руках двох сво¬х товаришiв, якi посинiли вiд смiху i вже не могли самостiйно вдихнути повiтря.
   Врятував ситуацiю досвiдчений староста 4 курсу.
  -- Зупинiть, будь ласка, лекцiю, треба надати допомогу потерпiлим, - звернувся вiн до Баринова. - Розумiгте, - сказав староста, пiдходячи до кафедри за якою стояв викладач.- Перед вами таку ж лекцiю прочитав нам професор Погрiбняк. Ви слово в слово повторюгте сказане вашим попередником. Бачачи, що Баринов нiяк не може второпати сутi справи вiн продовжував.- Напевно, всiх нас розiграли, сьогоднi ж 1 квiтня, день дурня.
   В унiверситетi ця iсторiя не одержала такого розголосу, як iншi розiграшi Погрiбняка. Баринов, з вiдомих причин мовчав, а Погрiбняк не хотiв "добивати" свого колегу.
  

"Руль"

  
   Другий розiграш професора Погрiбняка набув набагато бiльшого розголосу. I не дивно. Його жертвою став перший проректор унiверситету Стеблiгнко. Це був доволi лайливий i вредний чоловiк. Вiн ходив по всiх факультетах з двома асистентками. Ставши в довгому коридорi, вони з хронометрами в руках перевiряли, на скiльки секунд чи хвилин запiзнюються викладачi на лекцiю.
   Через декiлька днiв ректорат збирав загальнi збори викладачiв з розглядом персональних справ.
  -- Доцент Баринов запiзнився 10 грудня на лекцiю на пiвтори хвилини. - починав Стеблiгнко. - Професор Маланчук 12 грудня почав лекцiю на 2 хвилини 10 секунд пiзнiше вiд дванадцято¬ години, - продовжував перший проректор. I так далi. Все це тягнулося дуже довго i нудно. Врештi-решт Погрiбняк не витримав. Коли в нього вiдбирали дурницями дорогоцiнний час, призначений для наукових дослiджень, вiн робився нестерпним. Погрiбняк пiдняв руку i коли Стеблiгнко надав йому слово , сказав:
  -- Шановний пане перший проректор, мене в цьому чорному списку немаг, тому я можу говорити як абсолютно незацiкавлена особа. - Скажiть менi, будь ласка, як професор професору, чи можу я, академiк Погрiбняк, запiзнитися на власну лекцiю? Чи таке можливе взагалi, так би мовити в приципi? Це ж моя лекцiя. I вона починагться не за вашим хронометром, а тодi, коли я заходжу до аудиторi¬. На свою лекцiю я не можу запiзнитися навiть коли б i хотiв. Це ж очевидний нонсенс. Але чомусь нiхто на це не звертаг уваги.
   Пiсля тако¬ публiчно¬ заяви Погрiбняка "хронометраж" викладачiв припинився.
   Однак це ще був не розiграш, а лише прилюд до нього. Перший проректор Стеблiгнко мав одну характерну особливiсть зовнiшностi - дуже великий нiс. В укра¬нцiв, як i в iншого пiвденного народу - французiв, великi носи не г рiдкiстю. Але нiс Стеблiгнка був усiм носам нiс. Тому шановний професор мав прiзвисько Руль. Вiн знав про нього i дуже комплексував з цього приводу.
   Стеблiгнко мав у селi пiд Кигвом великий будинок, який використовував як дачу. Постiйно ж вiн мешкав недалеко вiд Погрiбняка i майже бiля самого унiверситету на вулицi Микiльсько-Ботанiчнiй. Нинi у цьому будинку знаходиться посольство Палестинсько¬ автономi¬.
   Навеснi, влiтку i восени перший проректор з дружиною полюбляв запрошувати до себе на дачу сво¬х колег по роботi. Переважно це були деякi декани факультетiв. Бували там i вiдомi науковцi Нацiонально¬ академi¬ наук.
   Одного погожого вихiдного дня на початку вересня Погрiбняк за¬хав до ринку "Юнiсть". Вiн шукав металевий бак для пiдiгрiва води на дачi. Проходячи рядами продавцiв, якi пропонували найрiзноманiтнiшi запаснi частини до автомобiлiв i мотоциклiв, вiн почув, як два молодих хлопцi безуспiшно шукають руля до мотоцикла "Ява".
  -- Та зараз ви ¬х уже нi в кого на базарi не знайдете, - переконував ¬х один з продавцiв. - Даремно не ходiть i не бийте ноги. Хiба що в когось завалявся десь вдома.
  -- Ви шукагте руля до "Яви"? - звернувся професор до хлопцiв. - Я можу вам допомогти. У мене самого немаг, але знаю де г. Правда, це кiлометрiв 20 вiд Кигва. Про¬дете через Вишневе i звернете на Яблунiвку. Вулиця Довга, 25. Зайдете у двiр i спитагте, хто тут продаг руля. Бачите, як воно виходить, - продовжував Погрiбняк - ви не можете купити, а вiн не знаг кому продати. До речi, - повеселiшав професор, - я теж ¬ду на свою дачу, можу показати дорогу. Ви на чому при¬хали?
  -- На мотоциклi, - вiдповiдали хлопцi.
  -- То ¬дьте за мною. Я вас почекаю в центрi Яблунiвки, то може пiсля вдало¬ покупки ви менi i могорича поставите, - пiдморгнув вiн хлопцям.
   Тi дуже дякували i обiцяли пляшку горiлки за послуги
   Хлопцi осiдлали свого мотоцикла, Погрiбняк сiв до свого не першо¬ свiжостi фольксвагена-пассата. До Яблунiвки дiсталися швидко. Професор залишився бiля сiльського клуба, а хлопцi по¬хали далi по вулицi Довгiй.
   Бiля великого будинку пiд номером 25 стояв у тiнi бiло¬ акацi¬ перший проректор. Поряд з ним юрмилося декiлька колег. Вони чекали, поки ¬хнi дружини накриють стiл у чудовiй альтанцi.
  -- I ось цей вепр вийшов просто на мене, - розповiдав Стеблiгнко. - Я мало не вмер з переляку. Але ж ви знагте мене, я так просто не здаюся. Уявлягте, пре на мене така гора м'яса iз величезними iклами. То я не спасував, як деякi, - натяк на одного ректора, який наклав у штани вiд одного страшного виду кабана. - Я йому як прилiпив жаканом, тiльки шерсть полетiла, - хвалився вiн колегам.
  -- Вибачайте, у кого ми б могли купити тут руля, - почав один iз хлопцiв.
  -- Якого такого руля, - скипiв Стеблiгнко. - Я вам зараз такого руля покажу, що i у вас будуть повнi штани. Хто вас послав, поганцi проклятi.?
  -- Проректор побiг до хати i винiс рушницю. Гостi давилися реготом i витирали сльози.
  -- Якщо через секунду ви не по¬дете звiдси, я вас пiдстрелю як курiпок, - пообiцяв осатанiлий Стеблiгнко.
   Переляканi хлопцi сiли на мотоцикла i гайнули назад до клубу. Гостi затуляли роти, щоб не розреготатися на весь голос Такого вони ще не чули i не бачили.
   Бiля клубу хлопцi-мотоциклiсти пiд'¬хали до Погрiбнякового фольксвагена.
  -- Що ж ви нас послали до того чоловiка. Вiн же божевiльний якийсь. Навiть рушницею нам погрожував, - почали вони картати Погрiбняка.
  -- А ви як питали, хлопцi? - запитав ¬х професор. - Хазя¬н сам був чи може хтось iз ним стояв? Чи може сусiди чули, як ви у нього запитували?
  -- Та стояло бiля нього декiлька чоловiкiв бiля хвiртки, - сказав один з хлопцiв. - Вiн ¬м щось розповiдав серйозне. А коли ми спитали про руля вiн неначе сказився. А тi дядьки стали реготати як жеребцi. В одного аж сльози текли по обличчю.
  -- От бiда, - задумливо сказав Погрiбняк. - Вибачайте, не попередив вас. Цей дiд у селi приторговуг то тим, то сим. Купить дешевше, продасть дорожче. Бачили який будинок вiдбебехкав? Тому вiн i бо¬ться, щоб нiхто про його справи не знав. А то ще рекетирiв з Кигва нашлють. Тепер такi часи, що не дай бог. Вiн дуже обережний.
  -- Треба було вiдкликати хазя¬на вбiк i тихенько, щоб нiхто не чув, сказати: ми знагмо, що у вас г руль. Саме такий, який нам треба, до мотоцикла "Ява". Продайте нам. Вiн у вас валягться, а нам дуже потрiбний. Ми не будемо торгуватися.
  -- Хлопцi, я серйозно вам раджу, - продовжував Погрiбняк, не зважайте на ту рушницю Вона не справжня. То спектакль для можливих рекетирiв. Щоб люди бачили, який вiн лютий i боялися навiть пiдходити до двору. Але все це може обдурити хiба що людей чужих, таких як ви.
  -- Другий раз не пiд'¬жджайте мотоциклом до самого двору. Залиште його бiля сусiдньо¬ садиби, його тут нiхто не вкраде. I шоломи сво¬ знiмiть, i рукавицi, а то ви дiйсно на рекетирiв схожi. Пiдходьте до хазя¬на нiжками i всмiхайтеся привiтно i лагiдно. Хай до нього тепер звертагться той, хто перший раз ним не говорив. Ну, хай щастить , хлопцi. - попрощався з ними Погрiбняк. - Менi вже немаг часу далi чекати. Сьогоднi будете з рулем.
   Погрiбняк сiв у машину, хвацько розвернувся перед клубом i помахавши хлопцям рукою зник за поворотом на Ки¬в.
   Що було далi йому пiд великим секретом розповiв завiдувач кафедри юридичного факультету.
  -- Ми саме сiли обiдати в альтанцi, - почав юрист. - Вiдкоркували пляшки, жiнки подали смажене м'ясо, яке дуже смачно готуг дружина Стеблiгнка. Аж тут знову з'явилися тi мотоциклiсти. Не iнакше студентiв хтось пiдiслав, - реготав завiдувач кафедрою.
  -- Якого дiдька вам знову тут треба, звернувся до них дещо обважнiлий i роздобрiлий проректор.
  -- Чи не могли б ми з вами поговорити тет-а-тет, сказав один з хлопцiв. Ми не затримагмо вас бiльше однiг¬ хвилини.
   Стеблiгнко знехотя пiдвiвся i пiшов до хлопцiв. Але першi ж ¬х слова викликали бурхливу реакцiю першого проректора. Вiн знову кинувся по рушницю, стрiляв угору декiлька разiв. Хлопцi тiкали так, нiби сама смерть за ними гналася.
  -- Чому вони повернулися? - знову почав дiлитися з Погрiбняком сво¬ми мiркуваннями юрист. - Tх неодмiнно хтось послав. Напевно той, хто мiтить на мiсце першого проректора. Ти не знагш, хто б то мав бути? - запитав вiн Погрiбняка.
  -- Та звiдки менi знати, - вiдповiв йому професор. - Ти ж знагш, я нi на якi адмiнiстративнi посади не претендував i претендувати не буду.
  -- Та тебе нiхто й не звинувачуг, - запевнив його завiдувач кафедрою. - Ти любиш пожартувати, але тут справа я думаю серйознiша, хтось копаг пiд Стеблiгнка.
  

Грошова реформа

  
   Йшов червень 1996 року i професора Погрiбняка запросили до мiста Мирополя прочитати цикл лекцiй з iсторi¬ Укра¬ни в обласному iнститутi пiдвищення квалiфiкацi¬ вчителiв. Це був час, коли введенi декiлька рокiв тому купони внаслiдок постiйно¬ iнфляцi¬ перетворилися на справжнi папiрцi. Люди отримувала заробiтну плату у мiльйонах, а простий шампунь для волосся коштував сотнi тисяч купонiв. Уже всi знали, що з першого вересня буде проведена грошова реформа i замiсть купонiв буде введено гривню. Банки i iншi установи намагалися скинути клiгнтам якомога бiльше дрiбних купюр купонiв, яких накопичилося цiлi гори.
   В Мирополi професора поселили до профiлакторiю у чудовому мiсцi на околицi мiста. Протягом трьох днiв вiн читав лекцi¬ вчителям. Таких лекторiв у них, напевно, нiколи не було, бо вчителi проводжали Погрiбняка стоячи i оплесками. Останнiй автобус вiдбував до Кигва аж о сьомiй годинi вечора. Перед тим у Погрiбняка було ще декiлька годин, щоб отримати грошi в касi iнституту i побродити гарним центром мiста, яке хвилями збiгало до велико¬ рiчки.
   О третiй годинi, коли вiдчинилася каса Погрiбняк уже стояв бiля вiконечка з паспортом.
   - Вибачайте менi, будь ласка, сказала касирка. - Вам нарахували 6,5 мiльйона купонiв, але банк видав нам грошi лише в купюрах по одному, три i п'ять купонiв. В кожнiй пачцi "однокупонникiв" знаходиться сто купонiв. Всi пачки звязанi по десять у блоки. Кожен блок це лише 1000 купонiв. Однокупонних пачок, на жаль, найбiльше. А вам же треба 6,5 мiльйона купонiв. Це й у великий чемодан не влiзе.
   Виходу не було. Погрiбняк сходив до мiсцевого унiвермагу i купив два великих чорних кульки-пакети. П'ятикупоннi пачки вiн розсовав у свогму портфелi, а три i однокупоннi блоки склав до величезних пакетiв. - Що ж менi з ними робити? - думав вiн. - Може до смiттгво¬ урни вкинути? Мiлiонер чортiв. Погрiбняк брiв центральною вулицею у напрямку до рiчки. Раптом його осяяла весела iдея i вiн знову вiдчув звичний приплив творчих сил.
   Погрiбняк пiдiйшов до великого дванадцятиповерхового будинку i запам'ятав його номер i назву вулицi. Потiм упевнено рушив до центрального поштамту обласного центру. Там вiн купив великий посилочний ящик i склав до нього з кулькiв увесь свiй гонорар у одно- i трикупонному вимiрi. На ящику написав службову адресу ректора i його прiзвище. Зворотню адресу нашкрябав того будинку, який запримiтив на центральнiй вулицi. Квартира десять, вивiв вiн i написав перше прiзвище, яке прийшло в голову. Дiвчина, яка перевiряла вмiст посилки була шокована.
   - Та не переживайте ви так, - порадив ¬й Погрiбняк. - Ви краще подивiться, яка там мiзерна сума. На цю суму я i напишу вартiсть посилки. Думаю нiяких проблем не буде. А пересилати це через банк? Та вони будуть цi грошi рахувати цiлий день i не порахують. Останнiй аргумент виявився найвагомiшим i посилку прийняли до вiдправлення.
   Далi подi¬ розвивалися за звичним для Погрiбняка сценарiгм. Посилку доставили у приймальну ректора. Так як на нiй було вказано прiзвище ректора, секретарка не осмiлилась ¬¬ вiдкрити i занесла до кабiнету свого шефа. В той час там сидiв перший проректор Стеблiгнко. - Вiдкрийте ¬¬, сподiваюсь там немаг бомби, - пожартував ректор. Вiн саме обговорював з першим проректором як розвивагться вступна кампанiя на деяких факультетах. Секретарка вiдкрила посилку. Всi присутнi отетерiли. - Ви бачили, - закричав ректор, - посилка набита пачками грошей. Це провокацiя. Будете у мене свiдками.
   - Треба негайно звернутися до мiлiцi¬, - порекомендував Стеблiгнко. - Не треба розголосу перед вступними iспитами. А то ще подумають, що у нас тут казна що твориться, - заперечив ректор. - Може написати, що адресат вибув чи ще щось. - Ну ви, слава богу, ще на пенсiю не збирагтеся, - засмiявся Стеблiгнко. - Та з такими дiлами можуть довести i до гiршого, - ректор уже не сприймав гумору. - Що ж дiйсно робити, порадьте, будь ласка.
   Стеблiгнко вмiв тримати язика за зубами, а от секретарка не була настiльки делiкатною Вона розповiдала пiд великим секретом подругам як вигребла тi грошi з посилки i викинула ¬х у смiттгву урну бiля свого будинку. Бомжi, якi жили в кварталi на горищах потiм розповiдали, що знайшли цiлий кульок грошей. Але хто ж ¬м повiрить.
  
  

Артист

  
   Професор Погрiбняк захистив докторську дисертацiю у 38 рокiв. Це був останнiй рiк iснування СРСР. Бiльше трьох рокiв його вже готове i належним чином оформлене дослiдження не приймалося до захисту. I не дивно. Назар Петрович мiг заявити на вченiй радi академiчного iнституту, де працював у той час, що вся iсторiя Укра¬ни сфальсифiкована, що укра¬нцi - велика i богом обрана нацiя. Такого тодi не прощали. Однак часи змiнювалися i врештi-решт Погрiбняку дозволили захист. Вiн пройшов блискуче.
   Майже чотирирiчна боротьба за дозвiл захистити результати власних дослiджень добре пошарпала Назару Петровичу нерви. Необхiдний був вiдпочинок. Це розумiв i прихильний до Погрiбняка новий директор iнституту. Вiн викликав новоспеченого доктора наук до себе i запропонував тому по¬хати на два тижнi для перевiрки стану науково-дослiдно¬ i навчально¬ роботи до провiнцiйного вузу Приморська.
  -- Там чудово приймають, - переконував вiн Погрiбняка. - Два роки тому я сам бував у цьому мiстi. Поселять вас у найкращому помешканнi. До речi, там вiдкрили гдиний в Укра¬нi п'ятизiрковий готель. Всi необхiднi документи вам нададуть без будь-яких зволiкань. Зараз вересень мiсяць, оксамитовий сезон. В iнститутi г чудовий профiлакторiй на морi. До вас прикрiплять проректорiв з навчально¬ i науково¬ роботи. Будуть з вами носитися, як з писаною торбою. Tдьте, не пожалкугте. Повезуть вас на Дунай, рибу половите. Студентки i майбутнi аспiрантки проходу не даватимуть, - лукаво пiдморгнув вiн Назару Петровичу. - Хоч трохи розслабитеся
  -- Та я не знаю, що його й робити, - вiдповiв директору Погрiбняк. - Розумiю, що треба вiдпочити, але i монографiю необхiдно здавати до друку.
  -- Ви можете не думати про роботу хоча б два тижнi на рiк? - запитав директор iнституту. - Я вас вмовляю як малу дитину. Ви вiдомий трудоголiк. Але ж так i сконати можна. Давайте домовимося так: ви два тижнi вiдпочивагте. Потiм повертагтеся i здагте чергову монографiю до друку. А попередню ми до Нового року висувагмо на державну премiю. Згода?
  -- Ви будь-кого вмовите, Станiславе Федоровичу, - засмiявся Погрiбняк.
  -- Ще одне важливе ледь не забув сказати, - зупинив жестом Назара Петровича директор. - Знайдiть собi толкового молодого кандидата наук у помiчники. З колишнiх ваших аспiрантiв. Нехай вiн вiзьме на себе всю роботу з перегляду i аналiзу документiв. I звiт також пiдготуг. А ви в основному вiдпочивайте. Хай щастить. Ще раз бажаю пригмно провести час.
   Назар Петрович пiшов до свого вiддiлу. - Треба дiйсно взяти з собою тямущого i працьовитого хлопця, - думав вiн. - Однак, i щоб не дуже був занудним. Погрiбняк задумався i вирiшив, що кращо¬ кандидатури за молодшого наукового спiвробiтника Сволока, йому не знайти.
   Дiйсно, колишнiй аспiрант Погрiбняка Андрiй Сволок був вiдомою в iнститутi людиною. Вiн ще аспiрантом зажив собi слави доволi екстравагантного чоловiка. Мiг, як треба було, тижнями не виходити з лабораторi¬, обробляючи результати лiтнiх екпедицiйних дослiджень. Завжди був чiткий i системний у оформленнi наукових документiв. Нiчого не пускав на самоплив. Однак, приходив час i Сволок не на жарт розслаблявся. Нiколи не пив багато, але жiнки на нього дiяли як наркотик. Iз вуст в уста передавалася iсторiя про те, як Сволок зiрвав вкрай важливу для свог¬ кар'гри зустрiч з президентом Академi¬ наук, бо в цей час йому з прохiдно¬ iнституту зателефонувала чергова пасiя. Всi пiдсмiювалися з дружини Сволока. Вона одна нiчого не знала про походеньки свого чоловiка i свято вiрила в його науковий генiй. Хоча в останньому вона можливо була i права. Дружина Сволока розповiдала подругам, що ¬¬ чоловiк настiльки зайнятий на роботi, що нерiдко i ночуг в лабораторi¬.
   - Працюю з Лабораторiгю, - передразнювали Сволока колеги, - в не¬ i заночую.
   Сволок мав ще одну характерну рису характеру - любив дуже елегантно вдягатися. Навiть у будень на роботу вiн мiг начепити метелика. В метелику, з люлькою в зубах i в бiлому халатi вiн виглядав доволi романтично, чим викликав кепкування i заздрощi колег.
  -- У вас у лабораторi¬, як у закордонному фiльмi, - млiла одна романтичнва особа, стажист-археолог з провiнцi¬, виразно дивлячись на Сволока.
   В особливо урочистi днi Сволок одягався в елегантний, з отороченим чорним шовком комiром пiджак . Останнiй сидiв на ньому як влитий. При цьому Погрiбняк жодного разу не бачив, щоб метелик хоча б на мiлiметр з'¬хав убiк .
  -- Це вроджений талант якийсь, вiльно почувати себе в такому вбраннi у будень, - завжди говорив Погрiбняк, захищаючи вiд глузування свого аспiранта. - Не треба смiятися над ним. Спробуйте i ви стати такими елегантними, - звертався вiн до сво¬х молодих колег. - А то крiм брудних джинсiв ви нiчого бiльше не знагте.
   Сволок одразу пристав на пропозицiю свого колишнього наукового керiвника.
  -- Я зараз побiжу до президi¬ i замовлю два квитки, - пообiцяв вiн.
  -- Андрiю, тiльки не забудь свого метелика i пiджака, - попередив Сволока Назар Петрович. - Ми ж презентугмо Академiю наук. Нехай знають у провiнцi¬, що ми гвропейцi. а не якась там Азiопа.
   У Приморську ¬х чекали. Ректорат iнституту грунтовно пiдготувався до зустрiчi перевiряючих. Найкращий готель мiста з номером люкс на двох уже чекав столичних учених. Минуло три днi. Елегантнi, показнi при¬жджi зi столицi ловили на собi зацiкавленi погляди обслуговуючого персоналу. - Хто вони - артисти, письменники, свiточi науки?
   Погрiбняк нiби ненароком розповiв прибиральницi, що вони при¬хали зi столицi шукати новi свiжi обличчя для великого проекту вiдомого польського кiнорежисера. - У фiльмi будуть зайнятi зiрки Укра¬ни, Польщi, США i Росi¬, - по секрету повiдав вiн жiнцi. - Тiльки нiкому нi слова. Я дуже на вас сподiваюся.
  -- Ви бачили мого молодого колегу з метеликом? - запитав вiн прибиральницю. - Це майбутнiй продюсер з укра¬нського боку. Вiд нього i залежать всi рiшення по конкретних кандидатурах. Я ж просто сценарист. У столицi ви вже нiчого цiкавого не знайдете. Все таке банальне, немаг свiжостi. А ось у провiнцi¬, десь навiть у якомусь маленькому селi, такi красунi трапляються. Вони там на буряках спину гнуть, навiть не пiдозрюючи, що могли б стати кiнозiрками свiтово¬ величини, - продовжував дiлитися сво¬ми мiркуваннями з прибиральницею Назар Петрович. - Ви знагте бiографi¬ найвiдомiших американських зiрок кiноекрану? - запитав вiн жiнку. - Та майже всi вони родом з провiнцi¬, американсько¬ глибинки. Деякi взагалi при¬хали до Америки з сiл i маленьких мiстечок ¦вропи. Всiх ¬х вiднайшли для слави ось такi кiнопродюсери, як мiй колега. I у нас в Укра¬нi скоро так буде, - сказав Погрiбняк i вийшов з номера.
  -- Ти знагш, Андрiю, - звернувся увечерi Погрiбняк до свого колишнього аспiранта. - Менi сказав адмiнiстратор готелю, що нас у мiстi вважають за кiнобосiв, якi при¬хали шукати сюди юнi таланти. Це мабуть через твого метелика i модного костюма, - продовжував вiн. - Не здивуюся, якщо вже завтра наш номер почнуть штурмувати майбутнi зiрки з усiг¬ областi. Залишаю тебе з ними наодинцi. А мене завтра вранцi повезуть до профiлакторiя. Аж на цiлий тиждень. Так що готельний номер у твогму повному розпорядженнi.
   Наступного вечора Сволок уже "прослуховував" перших майбутнiх претенденток на Оскара. Через два днi в iнститутi йому передали запечатаного конверта. В ньому знаходилася коротенька записочка в якiй така собi Анжела благала про зустрiч о 19 годинi бiля фонтану в мiському парку. - Я сама пiдiйду до вас, - писала дiвчина. Коротко про себе: перемогла на мiському конкурсi краси "Мiсс Приморськ - 91". З дитинства займалася художньою гiмнастикою. Хотiла б, щоб ви оглянули мене поза всяким конкурсом . Останнi чотири слова були пiдкресленi.
   О 19 годинi Сволок стояв бiля фонтану. Розбурхана уява малювала прекрасну незнайомку, яка за омрiяну участь у фiльмi готова на все. - Не даремно ж вона пiдкреслила останнi слова у сво¬й записцi, - переконував себе молодий науковець. Нехай "старий" нiжиться на морi, а мене чекають чудовi пригоди. Життя прекрасне.
   I раптом. Що це!? До враженого Сволока пiдбiгла схвильована дружина.
  -- Милий, що трапилося? Я одержала якусь незрозумiлу телеграму, в якiй ти призначагш менi термiнове побачення в центральному парку Приморська. Це на тебе так не схоже. Я дуже злякалася. Сьогоднi ж прилетiла лiтаком. Поясни менi ситуацiю. У тебе такий дивний викляд, - не вгавала дружина.
  -- Не хвилюйся, кохана, все гаразд, - заспоко¬в ¬¬ Сволок. - Просто не мiг уже без тебе. Спасибi, що при¬хала.
   Сволок поцiлував дружину i проклинаючи про себе свого наукового керiвника поплентався до виходу з парку.
  -- Знову взявся за свог, - думав вiн. - Як було добре, коли його "тримали" iз захистом докторсько¬ дисертацi¬. Хоч трохи перепочили люди вiд цих "приколiв". Однак ось тепер вiн знову покаже себе в усiй красi. Менi ще й повезло, це лише розминка.
   Хоча Погрiбняк нiчого i нiкому не говорив у iнститутi про цей випадок, Сволок сам по секрету повiдомив у вiддiлi, що Погрiбняк знову "заводиться" i треба всiм бути насторожi. Це була його помилка, так як колеги вiдразу прилiпили Сволоку на все життя прiзвисько "Артист".
  

Калюжний

  
   Захистивши докторську дисертацiю, Погрiбняк почав реалiзовувати свiй iнтелектуальний потенцiал по наростаючiй. Перейшовши на роботу до унiверситету вiн негадано вiдкрив у собi талант до написання пiдручникiв i навчальних посiбникiв. Tх видавали рiзнi видавництва сотнями тисяч, але гонорари виплачувати не поспiшали. На величезному книжному ринку "Петрiвка" перед вступними iспитами до вузiв цiни за його пiдручники пiдскакували до 150 i бiльше гривень. - Що це за влада у нас!? - обурювався Назар Петрович. - Люди платять за мо¬ книжки по 30 доларiв, а я залишаюся фактично злиднем. Та десь у США чи Нiмеччинi така людина давно б уже стала мiльйонером. А у нас додатковi тиражi без вiдома автора друкують i видавництва i типографi¬. I все йде як у пiсок. - Яка тяга в укра¬нсько¬ нацi¬ до знань, - говорив вiн. - Батьки працюють по всьому свiтовi, щоб заробити дiтям на навчання. Комерцiйнi вузи вiдкривають уже навiть у дитячих садках. Та через 20 рокiв у нас створиться критична маса людей з вищою освiтою. Цих людей буде вже набагато важче обдурити.
   Погрiбняк навiть не пiдозрював, що його вже знаг вся Укра¬на. Заходячи до книжкового ринку чи магазину люди просто запитували продавцiв: а Погрiбняк у вас г? По¬хавши членом журi на Всеукра¬нську олiмпiаду з iсторi¬ до Львова Погрiбняк був вражений, коли пiсля закриття урочисто¬ частини на нього ринула пiдписувати пiдручники i посiбники вся величезна маса майбутньо¬ елiти нацi¬. Бiльше двох годин вiн розписувався на книжках, у зошитах i просто на листiвках, якi совали йому до рук майбутнi iсторики з усiх куточкiв Укра¬ни. Вони дивилися на столичного професора як на бога, який ненадовго спустився до простих грiшних на землю. - Ваша фотографiя з журналу постiйно висить у мене над столом, признався йому один з "олiмпiйцiв". - Скажiть, як можна у життi стати таким як ви? - звернувся до Погрiбняка iнтелiгентного виду школяр в окулярах.
   Врештi-решт Назар Петрович вимушений був очолити науково-методичну комiсiю з iсторi¬ Мiнiстерства освiти, журi з iсторi¬ Мало¬ Академi¬ Наук (МАН), редакцiйну колегiю багатотомно¬ Енциклопедi¬ студента i школяра тощо. Його почали запрошувати до президiй рiзних конференцiй, симпозiумiв, конгресiв i з'¬здiв. Вiн зустрiчався з мiнiстрами, головами фондiв, видатними науковцями всього свiту. - За такого режиму роботи скоро крiм нiчного перiоду в мене вже зовсiм не залишиться часу для творчо¬ роботи, - думав вiн.
   Одного разу його запросили виступити на мiжнароднiй конференцi¬ з регiональних проблем Укра¬ни, яку проводило в Кигвi товариство "Знання". Зiбралося близько двохсот педагогiв, учених, регiональних керiвникiв, якi так чи iнакше мали вiдношення до поширення всiх видiв знань серед населення. Були цiкавi доповiдi. Люди спiлкувалися, дiлилися власним досвiдом, пропонували сво¬ навчальнi програми i новiтнi технологi¬ в галузi просвiтництва. Все було нормально i коректно аж до тiг¬ митi, коли слово для виступу не надали представнику Закарпатсько¬ областi Калюжному.
   Цього чоловiка Погрiбняк бачив уперше, але вже чув про нього вiд знайомого ужгородського професора. Той за одним фуршетом, смiючись повiдав Назару Петровичу, що Калюжного наприкiнцi 80-х рокiв ХХ ст. прислали до Ужгорода з Москви спецслужби колишнього СРСР. Офiцiйною легендою цього чоловiка була та, що його батькiв, як злiсних укра¬нських буржуазних нацiоналiстiв i бандерiвцiв вислали пiсля вiйни iз Закарпаття до Сибiру. Там у них нiби i народився син. Батьки невдовзi померли, а хлопця вiддали до дитячого будинку. Тому укра¬нсько¬ мови вiн не знав, але дуже хотiв повернутися на землю предкiв. Цьому агентовi КДБ у Москвi присво¬ли укра¬нське прiзвище i вiдправили з такою легендою до Ужгорода, де вiн мав всiляко протидiяти уже означеному розпаду СРСР. Калюжного влаштували викладачем до ужгородського унiверситету. Колега Погрiбняка iз Закарпаття навiть пiдозрював, що у того не було нiякого кандидатського ступеня, а вiдповiдний диплом йому виписали в КДБ.
   - Вiн такий неймовiрно тупий i недалекий, - смiявся ужгородський професор, - що просто фiзично не може бути науковцем i педагогом. Та ви самi зараз почугте. Цей чоловiк завжди рветься виступати. Ото буде цирк.
   Осво¬вшись в Ужгородi, так званий Калюжний почав органiзовувати "русинський" рух. Його завданням було розчленити укра¬нську нацiю i перешкодити ¬¬ консолiдацi¬ перед лицем росiян, словакiв, угорцiв i румун, якi протягом вiкiв визискували укра¬нцiв якраз через ¬хню роздрiбленiсть. Через Калюжного з боку спецслужб сусiднiх кра¬н на пiдкуп "бажаючих" спочатку стати "русинами", а потiм уже i росiянами, словаками i угорцями, передавалися величезнi кошти. На них розгорнулася i тагмно очолювана "Калюжним" бурхлива пропагандиська кампанiя.
   "Калюжний" вийшов на трибуну i вiдразу пiшов у наступ.
  -- Хiба можна звертатися до бога у церквi чи будь-де укра¬нською мовою? - заявив вiн враженiй аудиторi¬. - Хiба бог полiглот? - продовжував вiн.
   Хтось зареготав.
  -- От дурень, рiдкiсний, до речi, - сказав сусiд Погрiбняка. - Це ж треба таке плести.
  -- I взагалi, - продовжував "Калюжний", - укра¬нською мовою не все можна перекласти. I з укра¬нсько¬ теж. Вона ще не доросла. Це вам не угорська чи словацька мови. I тим бiльше не росiйська. Ось, наприклад, - просторiкував далi "закарпатець". - Не будемо далеко ходити. Я буду намагатися пояснювати на простих, всiм зрозумiлих прикладах. Скажiть менi, будь ласка, а тут г спецiалiсти-фiлологи, як можна перекласти з укра¬нсько¬ на росiйську i навпаки мог укра¬нське прiзвище "Калюжний"?
   В такому ж дусi доповiдь тривала i далi, викликаючи в одних людей обурення, а в iнших нестримний смiх. Сусiд Погрiбняка реготав до слiз.
  -- От дебiл, - стогнав вiн. - Ще трохи i помру вiд смiху. Хiба може така людина працювати в обласнiй органiзацi¬ "Знання"? - запитував вiн професора. - Та це ж клоунада якась, гумористичний номер Жванецького.
   Наступним був виступ професора Погрiбняка. Вiн зробив коротку змiстовну доповiдьi i вже на ¬¬ закiнчення звернувся до зали.
  -- Вельмишановнi колеги, панi i панове, я хотiв би завершити свiй виступ вiдповiддю на запитання пана Калюжного, чи можна перекласти його нiбито укра¬нське прiзвище росiйською мовою i навпаки. На жаль, вимушений засмутита шановного науковця. Знаючи його бiографiю я вважаю, що прiзвище колеги чисто росiйське i з укра¬нським прiзвищем Калюжний маг лише цiлком випадково однакове звучання. Я беруся це довести як двiчi по два.
   В залi запала мертва тиша.
  -- Слово Калюжний, якщо воно г росiйським, - продовжував Погрiбняк, - може бути лише словосполученням. Таким чином, воно складагться з двох слiв. Його треба читати i вимовляти як "кал южний". Укра¬нською ж мовою таке словосполучення перекладагться як "гiмно пiвденне".
   Ще цiлу секунду аудиторiя не могла усвiдомити сказаного Погрiбняком. Але через мить грякнув такий грiм реготу, що до зали почали заскакувати тi, хто вийшов освiжитися i щось по¬сти у буфетi.
  -- Що трапилося, - звертався до переднiх рядiв представник товариства "Знання" з Харкова. - Щось видно сказав академiк Погрiбняк? Але вiдповiсти йому нiхто не мiг. Нестримнi напади смiху корчили людей у залi.
  -- Як я мiг пропустити виступ Погрiбняка, - жалiвся потiм лектор зi Слобожанщини. I диктофон спецiально налаштував. А тепер нiхто не повiрить вдома, що таке взагалi можливе.
   Через рiк Погрiбняк зустрiв на конференцi¬ у Чехi¬ знайомого професора ужгородського унiверситету.
  -- Ну як там поживаг пан Калюжний? - поцiкавився вiн
  -- Немаг вже такого у нас, - вiдповiв колега з Закарпаття. - Звiльнився з роботи i ви¬хав з мiста. Кажуть, по¬хав до Росi¬. Клiмат йому не пiдiйшов Це офiцiйна версiя. А насправдi засмiяли його так, що цього нiхто б не витримав.
  

Верблюд

   1999 рiк у фiнансовому вiдношеннi для Назара Петровича видався доволi успiшним. Вiн надрукував одразу двi книжки в США i Бразилi¬, а також два пiдручника масовим тиражем в Укра¬нi. Його колишнiй студент-iсторик, а потiм аспiрант Остап Марцун уже кiлька рокiв очолював адвокатську фiрму. Вiн i запропонував свогму колишньому науковому керiвнику юридичну допомогу у "вибиваннi" гонорарiв з вiтчизняних i зарубiжних видавництв.
   Керiвники цих приватних видавничих пiдпригмств явно недооцiнили академiка Погрiбняка. Звикши мати справу з заглибленими у науку, абсолютно непрактичними людьми, якi не могли i не вмiли вiдстоювати сво¬ законнi iнтереси, видавцi як вiтчизнянi, так i зарубiжнi пропустили доволi iгзу¬тсько сформульований текст авторських угод, якi склав для Погрiбняка його колишнiй аспiрант. Ще студентом Назар Петрович постiйно пiдтримував, а нерiдко i пiдгодовував вiчно голодного Марцуна, який мешкав у гуртожитку на вулицi Ломоносова, де колись жили i студентськi друзi академiка. Не маючи матерiально¬ пiдтримки з дому Марцун перебивався випадковими пiдробiтками. Однак вже тодi стало очевидним, що винахiдливiшо¬ i хитрiшо¬ людини за цього свого студента, а потiм i аспiранти Назар Петрович у свогму життi не зустрiчав.
   В той час дозволялося вчитися одразу на кiлькох факультетах унiверситету iменi Тараса Шевченка. Цiгю можливiстю i скористався Марцун, поступивши ще й на юридичний факультет. Як йому вдавалося викручуватися, не лише навчаючись на двох факультетах, але ще й працюючи для Назара Петровича так i залишилося загадкою. Марцун виявився вдячною лдюдиною i довiдавшись при випадковiй тзустрiчi, що його колишнiй науковий керiвник, видаючи сво¬ книжки багатосоттисячними тиражами, нiяк не може отримати зароблене, вирiшив проявити iнiцiативу i допомогти йому. Як би там не було, але сума гонорарiв, отриманих ученим за рiк дозволила йому у 2000 роцi купити в чудовому зеленому мiсцi Кигва на вулицi полковника Волошина трикiмнатну квартиру.
   В той час на Ки¬в не було такого тиску переселенцiв з усiг¬ Укра¬ни. Саме тодi столиця стала поступово перетворюватися на свогрiдну оазу серед пустелi. Iнтенсивно розбудовуючись i оновлюючись, вона на вiдмiну вiд депресивних iнших регiонiв кра¬ни, набула гвропейського комфорту i бренду. На той час ще не почалося масового рейдерського захоплення столицi "донецькими" i цiни на житло все ще були вiдносно прийнятними для багатьох киян.
   Мiсце, де оселився Назар Петрович з дружиною, залишивши свою квартиру в центрi батька i синовi, дiйсно було ледь не найкращим у Кигвi. Тиха, тiниста вулиця, на якi вiддалiк вiд про¬жджо¬ частини стояв будинок чеського проекту в якому мешкали переважно викладачi аграрного унiверситету, закiнчувалася безпосередньо в Голосi¬вському лiсi. Навколо знаходилися чистi озера, Нацiональний виставковий центр, Льодовий стадiон, iподром, крита арена. За десять хвилин пiшохiдного маршруту вiд будинку Назара Петровича розмiщувалася i новозбудована археологiчна лабораторiя, де працював вчений. Крiм того, пiд самим будинком стояв i гараж академiка, який вiн придбав у тих же людей, що i квартиру.
   Обладнана новiтнiми приладами лабораторiя, не мала аналогiв у ¦вропi. Вона була дiтищем академiка Погрiбняка, яким вiн страшенно пишався. На ¬¬ дообладнання, тихцем, щоб нiхто й не знав, учений витратив значну частину свого власного гонорару за виданi пiдручники. Назар Петрович знав, що з такою апаратурою, яка г в його лабораторi¬, вiн не лише зробить новi сенсацiйнi вiдкриття свiтового значення, але й зможе цiлком аргументовано, на рiвнi лабораторних iнструментальних дослiджень пiдтвердити ¬хню достовiрнiсть.
   Так склалася наша iсторiя, що саме Погрiбняку випала мiсiя вiдновити бiльш як сто рокiв тому дослiдженi, але так i не опублiкованi матерiали археологiчних розкопок учених Росiйсько¬ iмперi¬ на територi¬ Укра¬ни. Коли вони доповiли про сво¬ сенсацiйнi вiдкриття тодiшньому росiйському царевi вiн заборонив ¬х оприлюднення на пiдставi того, що "малороссы могут возомнить себя пупом Земли". Через цiле столiття академiк Погрiбняк почав вiдновлювати науково вмотивовану iсторичну справедливiсть стосовно свог¬ Батькiвщини, описуючи "пуп Землi" i друкуючи матерiали власних дослiджень як в Укра¬нi, так i за ¬¬ межами.
   Працюючи в Академi¬ наук вищо¬ освiти, Назар Петрович через декiлька рокiв став ¬¬ вiце-президентом i через це познайомився в президi¬ з багатьма дуже цiкавими людьми всiх можливих спецiалiзацiй i напрямкiв наукових дослiджень. Дома вiн називав дружинi членiв президi¬ Академi¬ наук "вiд трьохсот i вище". Справа в тому, що вивчаючи довiдник "Академiки Академi¬ наук вищо¬ освiти Укра¬ни", виданий у 2000 роцi, Назар Петрович звернув увагу, що кiлькiсть наукових публiкацiй в усiх без винятку членiв президi¬ перевищувала триста.
   Донедавна, спiлкуючись лише з iсториками i археологами, Погрiбняк вiдкрив для себе зовсiм новий i надзвичайно цiкавий свiт математикiв, хiмiкiв, медикiв, металургiв, бiологiв, вiйськових науковцiв, юристiв, конструкторiв ракет i танкiв. Укра¬на володiла величезним iнтелектуальним потенцiалом, який майже не використовувався. Це були скромнi генi¬, як називав ¬х докторант Назара Петровича, який нерiдко замiняв ученого на засiданнях президi¬, коли той ви¬жджав на черговий науковий конгрес за кордон. Особливо iмпонували Погрiбняковi директор Iнституту трансплантологi¬, вiдомий хiрург Платон Михальчук i новий сусiд по будинку ветеринарний лiкар Опаленко. Обидва були великими дiтьми i крiм науки нiчого бiльше не бачили. Опаленко взагалi зовнi дуже нагадував Айнштейна в похилому вiцi. Вiн не звертав уваги на свiй одяг i взагалi зовнiшнiй вигляд i виглядав як якийсь бомж. З подивом Назар Петрович довiдався, що цей анатом вiдомий в усьому свiтi вчений у сво¬й галузi. Вiльно володiг декiлькома мовами, i не лише гвропейськими. Був засновником кафедри ветеринарно¬ медицини Анкарiйського i Алжирського унiверситетiв. Ученому вдалося винайти i запатентувати понад сорок лiкарських засобiв, якi на початку ХНI столiття використовувалися у 70 кра¬нах свiту.
   Опаленко мав всi можливi вiтчизнянi науковi нагороди i звання, а також вiдзнаки рiзних близьких i далеких кра¬н: вiд Росi¬ до США, i вiд Куби до Iндонезi¬. Не раз рятував не одну кра¬ну вiв рiзних пошестей i пандемiй, якi не лише у кра¬нах третього свiту косили свiйських тварин, викликаючи економiчнi негаразди i голод. Вiн знав безлiч цiкавих i дивовижних iсторiй. Спiлкування з ним надихало Назара Петровича та вселяло оптимiзм i звеселяло у важкi перiоди життя.
   Вiдомий у свiтi ветеринарний лiкар i анатом мав одну негативну рису характеру - був надто вже марнославним. Постiйно обвiшаний рiзними лауреатськими значкам, вiдзнаками i орденами, вiн нерiдко у самому непiдходящому мiсцi i в найневiдповiднiший час починав розповiдати про те, чому в нього досi немаг французького ордена, хоча цi "клятi французи" в минулому роцi вилiкували його препаратом усiх сво¬х коней, якi коштують сотнi мiльйонiв доларiв.
  -- А ось турки, хоча i не такi цивiлiзованi як нiмцi, але засновану мною кафедру в столичному унiверситетi обiцяли назвати мо¬м iмям, - хвалився Опаленко друзям. "Чортовi ж нiмцi" навiть не обiцять назвати на мою честь лiки опалiном, чого я вимагав вiд них письмово. Та що там говорити про нiмцiв i французiв, - бiдкався Опаленко. - У нашому аграрному унiверситетi я просив ректора увiчнити якимось чином мою багаторiчну дiяльнiсть. А вiн тiльки смiгться. Вискочка. Маг лише 50 робiт. А в мене ¬х уже близько тисячi. Двадцятьма мовами виданi.
  -- Хiба я не заслуговую хоча б погруддя бiля факультету? I чому менi повиннi встановлювати пам'ятну дошку, як обiцяв ректор, лише пiсля мог¬ смертi. Чи буду я ¬¬ бачити з того свiту? Цiлком ймовiрно, що взагалi забудуть встановити, - говорив Опаленко сво¬м друзям-академiкам. - Я вже й i мiсце гарне на стiнi перед входом на факультет пiдiбрав, - продовжував хвалитися Опаленко Погрiбняку. - Мо¬ спiвробiтники навiть обвели цей чотирикутник бiлою фарбою. А то я знаю ¬х: причеплять ту дошку десь оддалiк, щоб нiхто i не бачив. I металiчний кошик для квiтiв треба передбачити. А то он академiку Сопiльняку меморiальну табличку присобачили, а квiти хоч на землю клади. Нiчого не можна кидати на самоплив. А то зроблять аби як.
   Опаленко очолював велику, озброгну надсучасним iмпортним обладнанням лабораторiю ветеринарного факультету. В нiй вiн днював i ночував. Спiвробiтники розходилися пiсля шосто¬ години, а ¬хнiй керiвник майже завжди залишався пiсля роботи. Це були його найпродуктивнiшi протягом доби години. Нiхто не заважав i можна було повнiстю вiддаватися улюбленiй справi.
   Одного разу навеснi 2001 року в цирку, який готувався до ви¬зду на гастролi, важко захворiв верблюд. Це була велична, двогорба, дуже гарна i випестувана тварина. Справжнiй красень серед шанованого племенi кораблiв пустелi. Спочатку "провiдного артиста" пробував лiкувати цирковий ветеринар, але нiчого путнього з цього не вийшло. Не справилася i ветеринарна лiкарня. Тодi згадали про Опаленка i напiвмертвого верблюда привезли на ветеринарний факультет аграрного унiверситету. Вчений на той час працював над новими, дуже ефективними лiками. Вони ще не були випробуванi належним чином, тобто за всiма канонами ветеринарно¬ науки. Але власники верблюда дали Опаленку карт-бланш. Роби що хочеш i можеш.
  -- Все одно вiн здохне, - сказав дресирувальник з цирку. - А так може дякуючи вам i оклигаг. Ми до вас як до останньо¬ iнстанцi¬, як до бога. Чули, що ви допомагали навiть у здавалося б безвихiдних ситуацiях.
  -- Я начого не обiцяю, - вiдповiдав Опаленко, але зроблю все, що вiд мене залежить. Tдьте на гастролi i через тиждень зателефонуйте менi. Якщо вилiкую вашого народного артиста, не забудьте видати менi якусь нагороду. Нехай навiть Почесну грамоту Мiнiстерства культури.
  -- Та щось придумагмо, - обiцяли артисти цирку. - Ви тiльки постарайтеся. Це дуже талановита тварина. Не знагмо, чи вдасця знайти ¬й достойну замiну.
   "Циркачi" по¬хали а академiк взявся за роботу. Вона не була марною i вже пiд час сесi¬ красень верблюд пасся на засiяному гарною спецiальною травою великому подвiр'¬ факультету. Воно було з усiх бокiв обгороджене високим металiчним парканом. Все було б добре, якби не було студентiв. Як казав, жартуючи, Назар Петрович, - в унiверситетi можна було б непогано працювати, якби не було студентiв. Саме цi студенти i стали призвiдниками чергового розiграшу академiка Погрiбняка. На цей раз це був один iз повнiстю спонтанних ¬х видiв.
   Студенти вже давно познайомилися з верблюдом i зрозумiли, що це не проста тварина. Вони i вирiшили поставити експеримент: що ж буде, якщо верблюда витурити за огорожу факультету? Куди вiн пiде? Однi казали, що до Голосi¬вського лiсу. Iншi запевняли, що такiй артистичнiй натурi пряма дорога до студентсько¬ кав'ярнi. Були i такi, якi стверджували, що верблюд нiкуди не пiде i проситиметься назад на подвiр'я факультету. Вирiшили не сперечатися далi i перевiрити рiзнi припущення, так би мовити в експериментальному порядку. Верблюда виманили за ворота. Пiсля цього ¬х зачинили i стали чекати подальшого розвитку подiй. Артист цирку аж нiяк не виглядав збентеженим i спокiйно вирушив у бiк великого гастроному на проспектi, який перетинала вулиця полковника Волошина. Декiлька студентiв пiшли за твариною за декiлька крокiв позаду.
   Поява верблюда бiля гастроному, де завжди було багато людей, викликала справжнг отетерiння перехожих. Верблюда оточив цiлий натовп людей, якi висловлювали найнеймовiрнiшi припущення стосовно причини його появи на гамiрном у проспектi. Шукали хазя¬на тварини, але нiхто не вiдгукувався. Раптом верблюд опустився на на переднi колiна i став дуже майстерно бити поклони на рiзнi боки, випрошуючи подачки. Декiлька перехожих полiзли до сво¬х сумок, витягуючи булочки i солодощi. Хтось кинувся до гастроному купувати "щось для верблюда".
   В цей час на обiдню перерву додому про¬жджав академiк Погрiбняк. Вiн спинив машину i вийшов з не¬ до натовну.
   - Та не совайте ви йому до рота все пiдряд, - звернувся вiн до людей, якi оточили верблюда. - Його i так ледве виходили. Видно щось i тодi з'¬в не те. Знову ж захворiг. Вiн тут неподалiк на ветеринарному факультетi Аграрного унiверситету живе. Думаю, що це його студенти випустили на вулицю. Бiльше нiкому.
   Верблюд нiби зрозумiв Назара Петровича i почав зводитися на переднi ноги. Саме в цю мить до нього пiдскочив з цукеркою в руках хлопчик. З наплiчником вiн виглядав як першокласник. Дитя ткнуло до рота тварини цукерку i захоплене в полон переднiми зубами верблюда, який саме спинався на ноги, повисло зi страшним криком у повiтрi. Натовп остовпiв, не знаючи що робити.
  -- Та вiн же йому руку вiдкусить, - iстерично заволала якась жiнка. - Чоловiки, та зробiть нарештi що небудь.
   Хтось кинувся до хлопчика, намагаючись висмикнути його руку з рота тварини. Але верблюд не вiдпускав свою жертву.
   - Вiдпусти цукерку, - закричав до хлопчика Назар Петрович.
   Однак це не допомогло. Верблюд не розтуляв щелепу. Нiхто не знав, що робити. Хтось порекомендував викликати мiлiцiю, щоб вона застрелила верблюда, так як вiн може з'¬сти дитину.
  -- Не говорiть дурниць, - звернувся до людей Погрiбняк. - Верблюди належать до траво¬дних тварин i тому м'яса не ¬дять. Вiдiйдiть подалi, я здагться знаю, що треба робити. Давайте дражнити його. Хто як може i вмiг. Вiн плюне i випустить руку дитини з рота.
   Поки натовп намагався роздратувати верблюда, Назар Петрович витягнув мобiльний телефон i зробив два дзвiнки. Спочатку вiн зателефонував до лабораторi¬ Опаленка i попросив того негайно прибути до гастронома. Потiм зателефонував до травмопункта десято¬ лiкарнi i повiдомив, що зараз до них при¬де божевiльний, який стверджуг, що дитину покусав верблюд. Щоб були готовi.
   Верблюда не треба було довго дражнити. Вiн дiйсно плюнув, та так влучно, що залiпив усi очi, обличчя i груди саме тому типовi, який запропонував його застрелити. Дiсталося i iншим зiвакам. Хлопчик упав на землю. Три пальцi його право¬ руки були скривавленi. Погрiбняк подивився на них i попросив заплакану дитину поворушити пальцями.
  -- Напевно, перелому немаг, - констатував вiн. - Але все одно необхiдно зробити рентгенiвський знiмок i щеплення вiд сказу, - звернувся вiн до Опаленка, який саме в цей час вискочив зi свог¬ машини i пiдбiг до натовпу, який зростав на очах.
  -- Ти правий, Назаре Петровичу, - вiдказав Опаленко. - Зараз верблюда заберуть мо¬ спiвробiтники, а дитину я доставлю до травмпункту. Добре, що ти тут нагодився. А то й не знаю, що могло тут трапитися. Треба буде якось переконати батькiв цього хлопчика, щоб не подавали до суду на наш факультет. А то не бачити менi пам'ятно¬ дошки на фасадi нашого унiверситету.
  -- Забирай хлопця до свог¬ машини, а я по¬ду слiдом за вами. Може треба буде свiдчити? Я не думаю, що в цьому сенсi можуть виникнути якiсь ускладнення. Я зачекаю вас бiля травмпункту. А потiм разом вiдвеземо дитину додому i побалакагмо з батьками цього хлопчика.
   Про¬хавши Голосi¬вським проспектом Опаленко звернув на Демi¬вську вулицю i зупинився перед дверима травмопункту. За ним хвацько скермував свого автомобiля i Погрiбняк. Зачинивши машини вони вдвох повели травмованого хлопчика до дверей лiкарнi.
  -- Я тут все знаю, - запевнив Назар Петрович Опаленка, - наприкiнцi лютого я впав на вулицi i зламав собi ногу. Тодi така слизота була, що менi довелося тут просидiти доволi довго, спочатку в черзi до лiкаря, а потiм i на рентген. Нарештi, я ще й висидiв чергу, щоб менi наклали гiпс.
  -- Влiтку, сподiваюся, таких проблем у нас не буде, - вiдгукнувся Опаленко, пропускаючи хлопчину вперед. - Менi тут i сидiти довго не можна. В лабораторi¬ я започаткував дуже важливий дослiд.
  -- Та в тебе ж не один асистент, - здивувався Погрiбняк. - Я думаю, що у них достатньо квалiфiкацi¬, щоб обiйтися без тебе.
  -- Ти ж знагш, що сво¬ найважливiшi дослiди я нiкому iншому не довiрю, - посмiхнувся ветеринар. - Завжди зроблять щось не так. Нi розумiння належного у нинiшнiх молодих науковцiв немаг, нi вiдповiдальностi.
  -- Ну, це ти вже говориш як типовий старий шкарбун, - похитав головою Назар Петрович. - Так не можна. Треба готувати собi змiну. Ми ж не вiчнi.
   Дверi до кабiнету лiкаря травмпункту, з огляду на спеку надворi, були вiдчиненi. За столом сидiв дебелий молодик у халатi. За iншим столом бовванiла лiтня медсестра. Назар Петрович сiв на розставленi вздовж стiни стiльцi для вiдвiдувачiв, а Опаленко з дитиною зайшов до кабiнету i хотiв зачинити за собою дверi.
  -- Не треба ¬х зачиняти, - попрохала його медсестра. - Сонце свiтить прямо нам у вiкно i без протягу ми тут просто не зможемо знаходитися.
  -- Що тут у вас? - пiдняв лiкар очi на Опаленка.
  -- Травмована дитина, - показав той на хлопчика.
  -- Зараз ми подивимося, - дружньо звернувся лiкар до переляканого хлопця. - Та не переживай ти так сильно. Будь герогм.
  -- В нього ось тут пальцi пошкоджено, - почав Опаленко.
  -- Ви мабуть дiдусь потерпiлого? Чи може вчитель фiзкультури? Розповiдайте, як все трапилося. Мабуть у школi побилися або у футбол грали. У мене вчора вже був подiбний випадок. Привезли одного хлопця з 269 школи. Так добре грали в футбол на уроцi фiзкультури, що довелося накладати гiпс.
  -- Та я нiхто для цього хлопця, - вiдказав Опаленко. - Просто схопив його на вулицi, посадив до свог¬ машини i привiз сюди.
   Лiкар пiдозрiло поглянув на Опаленка.
  -- А як була травмована дитина? - ще раз запитав вiн у академiка. - Ви були присутнi при цьому?
  -- Не був, але достеменно знаю, що дитину покусав верблюд. На Голосi¬вському проспектi бiля гастрономиа.
  -- Ага, нам про цей випадок уже телефонували. Я думав, що хтось пожартував, - промимрив лiкар, оглядаючи пальцi хлопчика. - Ви тут записуйте до iсторi¬ хвороби, - звернувся вiн до медсестри, а я зараз повернуся.
   Лiкар швидко вийшов до коридору i побiг до iншого кабiнету.
  -- Зараз зателефонуг до Павлiвсько¬ лiкарнi для душевнохворих, - подумав Погрiбняк.
   Через декiлька хвилин лiкар вийшов з сусiднього примiщення i проходячи повз Назара Петровича i вважаючи його за чергового пацiгнта попросив почекати, поки вiн закiнчить з травмованим хлопчиком.
   Час йшов, але лiкар всiляко "тягнув гуму", не вiдпускаючи Опаленка. Врештi-решт до травмопункту поспiхом зайшли два дебелих санiтари, несучи в руках гамiвну сорочку.
  -- Де тут наш пацiгнт? - звернувся один з них до лiкаря.
  -- Та ось вiн, - показав травматолог на Опаленка, стверджуг, що дитину, якiй зараз у iншому кабiнетi накладають на руку гiпс, покусав бiля гастроному на проспектi верблюд. Я не психiатр, але випадок, на мою думку, цiлком очевидний.
  -- Ви справдi таке говорили? - запитав Опаленка санiтар.
  -- Так, дитину схопив за руку переднiми зубами верблюд i пiдняв хлопця в повiтря, - переконано вiдповiв Опаленко.
  -- Який верблюд? - все ще допитувався санiтар.
  -- Великий двогорбий верблюд. Вiн стояв на переднiх колiнах перед гастрономом i кланявся на всi боки.
  -- А ви сам хто такий? - звернувся до Опаленка другий санiтар, який до того мовчав.- У вас г якiсь документи, якi засвiдчували б вашу особу?
  -- Я академiк Опаленко, - вiдказав ветеринар. Заслужений дiяч науки i технiки Укра¬ни, лауреат державно¬ премi¬ i вiдзнаки Ярослава Мудрого. Ось у мене на лацканi пiджака лауреатськi вiдзнаки. Але, на жаль, документiв при менi немаг.
  -- Академiк, - зареготав травматолог. - Якщо ви академiк i лауреат, то я Наполеон, а ось вiн, - лiкар показав на вищого санiтара - Папа Римський. Та хiба буде психiчно нормальна людина в будень носити всi цi брязкальця. - Лiкар показав на чисельнi значки на пiджаку Опаленка.
  -- Та на Петрiвцi я можу купити будь-яку вiдзнаку. До них необхiдно мати вiдповiднi документи. Вони у вас г?
  -- Та немаг у мене нiяких документiв, - спробував боронитися Опаленко, зiщулившись пiд важкими поглядами санiтарiв.
  -- Я думаю, справа абсолютно зрозумiла, - продовжував лiкар. - Цей тип сам травмував дитину, залякав хлопця, щоб вiн не пожалiвся нам. Вiн викрав хлопця i будучи божевiльним придумав цю iсторiю з двогорбим верблюдом. А те, що цей хлоп хворий на всю голову. написано в нього на обличчi. Берiть його. Вiн явно втiк з яко¬сь провiнцiйно¬ психушки. I подався до столицi. Зараз до Кигва пхаються всi хто хоче i може. I серед них повно рiзних психiв.
   Опаленко спробував кинутися до вiдчиненого вiкна травмпункту, який був традицiйно розмiщений на першому поверсi, але його випередили санiтари . Вони натягли на академiка гамiвну сорочку.
  -- Зараз ми тебе вiдвеземо до "академi¬ наук", - засмiявся один з санiтарiв. У нас там г не лише академiки, але й президенти, прем'гр-мiнiстри, митрополити i народнi депутати. Iнодi здагться, що деяким нашим державним дiячам, якi витворяють казна що зi свогю кра¬ною i народом мiсце в божевiльнi, а вони розгулюють на волi. Та ще й з державними вiзитами роз'¬жджають. По всьому свiтовi. А у нас г цiлком нормальнi люди, продовжив iнший санiтар. - Ми тебе, голубчику, якщо будеш себе погано поводити, так вiддухопелимо, що не зможеш нi дихнути, нi перхнути. Ну пiшли, академiку, до машини. Будеш у нас мати прiзвисько "верблюд".
   Назар Петрович вирiшив, що пора втручатися в ситуацiю i йому. Вiн рiшуче пiдвiвся i зайшов до кабiнету лiкаря, по дорозi наступивши на на ногу вищому санiтаровi так, що в того злiзла шкiра з кiсточки. Санiтар скорчився на стiльцi, нiчого не розумiючи, а Погрiбняк витягнувши посвiдчення професора Ки¬вського унiверситету iменi Тараса Шевченка, звернувся до травматолога.
  -- Я стверджую, що в гамiвнiй сорочцi знаходиться академiк Опаленко, вiдомий не лише в Укра¬нi, але й за ¬¬ межами ветеринарний лiкар, лауреат всiх найвищих наукових нагород i звань у цiй кра¬нi. Вiн не входить до жодно¬ з партiй i взагалi людина пiдкреслено аполiтична. Зате я г членом полiтради однiг¬ з найвiдомiших партiй держави. У нас г сво¬ газети. Зараз тут привселюдно стверджувалося, що вся наша влада психiчно хвора. Може воно i дiйсно так, я не знаю, але вам такi твердження просто так не минуться. Якщо ви зараз же на колiнах не вибачитеся перед академiком Опаленком, до божевiльнi доведуть вас.
  -- Але ж верблюд..., - спробував боронитися лiкар-травматолог.
  -- Верблюд дiйсно травмував хлопчика. Вiн потрапив на проспект з ветеринарного факультету, де його лiкував академiк Опаленко. А вигнали верблюда за територiю ветеринарного факультету аграрного унiверситету босяки-студенти. Ви ж теж колись були студентом? - звернувся Погрiбняк до лiкаря. - I, напевно, теж витворяли всiлякi штучки? А таким санiтарам як ви взагалi треба лiкуватися лише у ветеринарних лiкарiв, - засмiявся Назар Петрович. - Он той, що сидить на стiльцi зовнi схожий на барана, а другий сильно нагадуг тхора. Тiльки ви, шановнi, увiйшли до коридору я вiдразу вловив цей характерний запах.
  -- Спочатку вибачтеся ви, - заскиглив один з санiтарiв, знiмаючи закривавлену шкарпетку з ноги. - Ви що, у спецпiдроздiлах служили? - звернувся вiн до Погрiбняка. - В мене зчесало не лише шкiру, але й зачепила артерiю. Кров так i хлище.
  -- Нехай вами займеться цей травматолог. А то й дiйсно стечете кров'ю. Це буде немала втрата для психлiкарнi. А ваш колега нехай звiльнить академiка Опаленка. Пiсля перевязки я чекаю вас у кабiнетi з вибаченнями. Продумайте його текст заздалегiдь, щоб у мене сльози на очах стояли. Бо якщо я не повiрю у ваше щире каяття, будете жалкувати все життя.
   Вислухавши вибачення лiкаря i санiтарiв Погрiбняк вийшов з Опаленком на вулицю.
  -- I що ж це таке ко¬ться, - не мiг той заспоко¬ться. - Виходить, що у нас будь-кого серед бiлого дня можна схопити, зв'язати i запроторити до психушки, - продовжував обурюватися Опаленко. - Якщо таке можна зробити з заслуженим академiком, то що вже говорити про робiтника-будiвельника, селянина чи вчителя. Та ж за них i заступитися нiкому. В якiй кра¬нi ми живемо? Хто в нiй завiв такi порядки, що на розумну i iнтелiгентну людину дивляться як на психiчно хворого iндивiда? Я то працював за кордоном, то просиджував роками у сво¬й лабораторi¬ i зовсiм не знаю життя. Як менi жити далi? - розпачливо розвiв руками Опаленко.
  -- Чому так складагться у нашiй державi i хто завiв у нiй такi порядки я знаю. Iсторик же, археолог. Я теж маю ледь не всi науковi нагороди, хоча й не ношу ¬х щоденно.
  -- Та нiколи я бiльше не чiплятиму на себе тi вiдзнаки, - розпалився ще бiльше Опаленко. - Чугш? - нiколи бiльше. Скажи менi, друже, може я й справдi виглядаю як божевiльний?
  -- Нi, ти просто виглядагш як дуже розумна i iнтелiгентна людина, а таких нашi держиморди та ¬хнi посiпаки просто не переносять, бо ж самi дебiли. Таку багатющу державу як Укра¬на довести до ¬¬ нинiшнього стану могли тiльки дiйсно хворi на всю голову люди. Аби вони взагалi нiчого не робили i нiкуди не втручалися, Укра¬на сама б давно стала найбагатшою кра¬ною ¦вропи. Для цього присутнi всi об'гктивнi умови. Причина наших бiд в суб'гктивному, тобто, як колись казали, в людському факторi. Замiни цих людей на порядних i розумних i ми житимемо краще за всiх.
  -- Ну чому розумнi люди в нас не в пошанi? - знову запитав вже трохи оговталий Опаленко.
  -- Бо у нас донинi немаг логiчно¬ в Укра¬нi укра¬нсько¬ влади, тому i не пануг в усiх сферах життя укра¬нський менталiтет. У нас правлять росiйськi агенти, п'ята колона росiйського iмперiалiзму, а значить i росiйський дух. Хiба я не правий? Давай зараз же пiдiйдемо до будь-яко¬ книгарнi, газетного кiоска, включимо радiо, телевiзор чи комп'ютер. Хiба там пануг укра¬нське? Аж нiяк. Скрiзь переважаг все росiйське. А один росiянин i росiйський поет так сказав про росiйський менталiтет, не ручаюся за дослiвний виклад, але основний сенс збережено:

К глупым полный благодати,

К умным безпощадно строг,

Бог всего, что есть некстати,

Вот он, вот он, русский бог

   - Звiдси, при пануваннi росiйського, а не укра¬нського в Укра¬нi, тут обов'язково переслiдуватимуть розумних людей. Як ¬х нинi переслiдують в Росi¬.
   - То що ж тодi менi, що ж нам-укра¬нцям треба робити, - розпачливо запитав Опаленко.
   Об'гднуватися з собi подiбними у полiтичнi органiзацi¬ i виборювати сво¬ нацiональнi права. Ось ти, - Назар Петрович подивився академiку просто в очi, - чому такий аполiтичний? Чому ти й досi не в нашiiй Укра¬нськiй партi¬? Я входжу до ¬¬ президi¬ i з радiстю рекомендуватиму туди i тебе. Ти знаг декiлька мов, i не лише гвропейських. Ти свiтовий авторитет у сво¬й галузi. Тебе пiдтримають веринарнi лiкарi всiг¬ нашо¬ планети. Зможеш через них звертатися з вiдозвами до свiтово¬ громадськостi.
  -- Добре, я згоден, - твердо сказав Опаленко. Сьогоднiшнiй випадок вiдкрив менi очi. По¬хали до мене додому, - запросив вiн Погрiбняка. - В мене г чудова пляшка вина, багато рокiв тому привезена з Алжиру. Вiдмiтимо народження нового укра¬нського полiтика.
   Погрiбняк i Опаленко сiли кожен до свог¬ машини i ви¬хавши на Голосi¬вський проспект попрямували на пiвдень.

  

Кравец

   Укра¬на вже декiлька рокiв була незалежною державою, але ректор унiверситету, де працював Погрiбняк, Кравець, продовжував пiдписувати офiцiйнi документи на росiйський лад Кравец.
  -- У цьому пiдписi вiдсутня формальна логiка, - обурювався Назар Петрович сво¬м колегам. - У росiйськiв мовi немаг нi слова "кравець", нi слова "кравец". Все ж що не маг формально¬ логiки г маразмом. Так ще давньогрецькi фiлософи казали. То хiба може столичним унiверситетом керувати маразматик, який не розумiгться на елементарних речах? Це ж повна дискредитацiя не лише самого унiверситету, але й студентiв i особливо викладачiв. Нашi професори викладають у найкращих унiверситетах свiту, - вiд Калiфонiйського до Сорбонни. А ректор хоче виставити нас на посмiховисько, - не вгавав Погрiбняк.
   Колеги посмiювалися про себе. Вони знали, якщо Назар Петрович вiзьметься за цю справу, ректору буде непереливки. Засмiють i колеги i студенти. Хоч з Кигва тiкай.
   Наближалася загальноунiверситетська конференцiя. На не¬ до колонно¬ зали головного корпусу збиралися послухати доповiдi вiдомих учених всi професори i доценти, доктори i кандидати наук не лише цього вузу, але й багатьох iнших унiверситетiв мiста. На пленарному засiданнi була запланована i доповiдь академiка Погрiбняка. В нiй шанований i знаний у свiтi професор використовував комп'ютер, з якого проектував на великий екран знiмки унiкальних i сенсацiйних знахiдок, зроблених ним пiд час лiтнiх археологiчних експедицiй.
   Завершуючи доповiдь, Погрiбняк звернувся до присутнiх
  -- Вельмишановнi колеги, панi i панове! Я знаю, що нинi точиться багато гарячих дискусiй щодо нового правопису укра¬нсько¬ мови. З цього приводу виступають всi, кому не заманеться. Я не розумiю, як таке терплять фахiвцi-фiлологи. Якби в мою археологiю почали пхати свого носа рiзнi невiгласи, якi в нiй нiчого не тямлять, хай би то навiть були академiки вiд фiзики, фiлологi¬ чи бiологi¬, я б ¬х послав куди подалi... Однак, раз фахiвцi-фiлологи не заперечують, я теж хотiв би висловитися з цього приводу. Не затримаю вашо¬ уваги надовго. Я лише щодо правила написання таких укра¬нських слiв, як швець, молодець, кiбець, горобець i т. п.
   Погрiбняк вивiв на величезний екран останнiй наказ з власноручним пiдписом ректора: Кравец.
  -- Шановнi колеги! Я особисто вважаю, що з цього правила в укра¬нськiй мовi г два винятки. Це: кравец i поц.
   Запала мертва тиша, а потiм зала одночасно вибухнула як бомба. Реготав навiть запрошений до президi¬ вiце-прем'гр. Вiд страшного реготу замигав i "завис" комп'ютер. Ректор пiдвiвся зi свого мiсця i вибiг у коридор.
   Наступного дня Погребняка викликали до ректора.
  -- Ви що собi дозволягте, - ревiв ректор. - Це неподобство. Ви хоч розумiгте, що ви нако¬ли? Та я не знаю, що з вами зроблю.
   Великий кулак ректора з силою опустився на стiл з таким гуркотом, що Погрiбняк прокинувся.

***

   За вiкном його дачi могутнiми поривами налiтав шквальний вiтер. Дощ лив як з вiдра. Блискавки краяли чорне небо. Слiпучий спалах заполонив усю кiмнату. Грякнуло так, що професор злякався за поставлений на "сон" комп'ютер. - Справжнiй кiнець свiту, - подумав Назар Петрович.
   Вiн лежав поряд з дружиною у лiжку i не мiг заснути. Господи! I насниться ж таке. Але сон не приходив i перед очима почали з'являтися картини його нинiшнього життя.
  -- Боже, чому я не змiг стати таким безстрашним, таким веселим i дотепним, яким я сам себе бачив увiснi? - подумав нарештi Погрiбняк. - Чому я така зануда i сiрiсть? Чому все свог життя боявся висловити свою думку, будучи абсолютно впевнений у сво¬й правотi? Чому завжди вiдступав перед агресивними невiгласами i дурнями? Навiщо тiкав i ховався, коли виникала можливiсть стати неординарним, навiть великим. Господи, в мене ж були всi шанси стати великим в усьому: вiд кохання до науки.
  -- Все мог життя останнiх 30 рокiв, це перiод втрачених можливостей, - пригадував i далi свог минуле життя Назар Петрович. - Я ж навiть вiдмовився вiд роботи в Калiфорнiйському унiверситетi на неймовiрно вигiдних умовах. Побоявся, що в мене там нiчого не вийде. Все життя бовся великих поразок. А вийшло, що не було i великих перемог. Справжнiх, беззастережних, п'янких. I не тому, що я не мiг чи не хотiв, я просто не смiв. Мене затюкали зi студентсько¬ лави суцiльними заборонами, переслiдуваннями за правдиве слово, постiйною регламентацiгю всього життя. Якби я народився десь у США чи Нiмеччинi, я мiг би стати таким як Рiчард Фейнман, учений-фiзик, лауреат Нобелiвсько¬ премi¬, чудернацькi витiвки i розiграшi якого нинi вiдомi всьому свiтовi.
   Гроза стихла i повернувшись на бiк Погрiбняк знову заснув
  
  

Роздiл III

Сон третiй (майбутнг)

   Тагмниця роду Погрiбнякiв
  

   Назар Погрiбняк, студент третього курсу iсторичного факультету Ки¬вського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка прокинувся доволi рано. Глянув на годинник: 6 година. Перевiв погляд на строкатий стiнний календар. Великi чорнi цифри показували 5 червня 2012 року.
  -- Сьогодi ж останнiй iспит, - згадав Назар. Хоча б уже спека спала. А то дошкуляг бiльше за екзаменацiйну сесiю, подумав хлопець.
   Його дiд Петро, якого Назар ще з дитинства називав Петрусем, вчора сказав, що якщо спека не закiнчиться i не пiдуть дощi, все згорить.
  -- А в мене може згорiти сесiя, якщо я не почитаю сьогоднi ще хоча б трохи, - констатував Назар. Вiн пiдняв товстелезного пiдручника з iсторi¬ Укра¬ни, який випав йому з рук нинiшньо¬ ночi.
   Правду кажучи, у Назара в останнiй час серйозно займатися наукою часу майже не було. Його виручав лише природний розум, кмiтливiсть i якась надприродна здатнiсть як губка всотувати i зберiгати в собi величезну кiлькiсть найрiзноманiтнiшо¬ iнформацi¬. Тому на iспитi вiн мiг вразити будь-якого екзаменатора вiльним i незвично точним володiнням даними про те, де i коли вiдбувалася та чи iнша iсторична подiя. Однак, як i чому вона вiдбувалася, знав не завжди.
   Цiгю весною часу на навчання майже не залишилося. На завадi стояли мiжнароднi змагання з бойового гопака i знайомство з красунею Мар'яною.
   Бойовим гопаком Назар почав займатися ще з 9 класу. На той час вiн уже вимахав за 195 сантиметрiв i продовжував рости далi. Почав палити цигарки i зустрiчатися з дiвчатами. Батько, професор iсторичного факультету, лише трохи нижчий за сина, ледь не за вухо привiв Назара до спорткомплексу унiверситету, попередньо домовивших з тренером Вакуленком.
  -- Врятуйте менi, будь ласка, сина, - просив вiн тренера. - Почав смалити цигарки, потiм почне щось нюхати i колотися. Час тепер такий. Наркодiлки спецiально розповсюджують наркотики серед учнiв середнiх шкiл. Спочатку безкоштовно, а як людина "сiдаг на голку", тут вони вже свого доходу не прогавлять. Допоможiть менi. Буде хлопець зайнятий i фiзично виснажений, не потягне його до сумнiвних зв'язкiв з жiнками i наркотикiв. Я хотiв би одним махом його врятувати через бойовий гопак i вiд СНIДу, i вiд наркоманi¬. Як iсторик я краще за iнших знаю нинiшню катастрофiчну ситуацiю з цими проблемами в Укра¬нi.
  -- Не хвилюйтеся, Назаре Петровичу, - заспокоював його Вакуленко. - Я вам допоможу. Як ваш колишнiй студент, просто не можу вiдмовити. А якщо син вдався у вас зростом i статурою, виховаю з нього чемпiона. На дурницi у вашого Назара просто не буде часу. Це я вам точно обiцяю.
   Дома перед наступним походом до Вакуленка з сином професор Погрiбняк провiв виховну роботу з ним.
  -- Я домовився з тренером з бойового гопака в нашому спортивному комплексi, -сповiстив батько Назара. - Це в районi виставки. Добиратися з центру туди далеченько, але це й добре. Будеш привчатися долати труднощi. Як це роблять японцi. Ходитимеш на тренування разом зi студентами. Бойовий гопак це саме наше, укра¬нське. Нiяка iнша нацiя такого бiльше не маг. Нi поляки, нi росiяни, нi словаки, нi турки. Так що до бойового гопака у тебе повинна бути просто генетична схильнiсть. Внаслiдок цього будеш мати перевагу перед людьми iнших нацiй. I щоб був менi герогм, - сказав, як вiдрiзав батько.
   Назар не перечив. З раннього дитинства вiн знав, що характер у батька залiзний. Якщо щось вирiшить, так i буде.
   Назар цiлком органiчно вписався у спортивну секцiю. Його зрiст досяг двох метрiв i двох сантиметрiв i хлопець перестав рости далi. Мав могутню i одночас неймовiрно грацiйну, навiть кошачу статуру. Свiтле волосся вилося на видовженiй головi пологими хвилями. Незвичного бузкового кольору великi очi були обрамленi густими i довгими чорними вiями. Дивився на все i всiх прямо, не вiдвертаючи очей. Здавалося вони зазирали в саму душу.
   Батькiв батько дiд Петро називав онука антом. - Це краща гвропейська порода, - казав вiн. - Наш Назарчик гвропегць, але вiн i укра¬нець. Нiяка iнша гвропейська нацiя не може претендувати на антiв. Це тiльки наше, укра¬нське. А мiй онук г справжнiм антським вождем. З нього, як виросте, я замовлю художнику портрет козака-анта.
   Спортивна майстернiсть у бойовому гопаку в Назара зростала незвично швидко Вiн страшенно втомлювався на тренуваннях, але знав, що батьковi жалiтися, - марна справа. Добра ж i гарна матiр Назара при зростi 165 сантиментрiв не могла навiть дотягнутися до його голови, щоб погладити сина. А вiн не терпiв "сентиментiв". Мати зачудовано дивилася на сина, дивуючись, як ¬й маленькiй i тендiтнiй удалося народити такого гiганта.
   Хлопець дуже швидко почав ¬здити на змагання з бойових мистецтв. Спочатку перемагав у Кигвi, а потiм i в Укра¬нi. Вiд початкiвця "жовтяка" за декiлька рокiв вiн вирiс до грiзного "яструба". Чим вище Назар пiднiмався щаблями майстерностi у бойовому гопаку, тим менше волосся залишалося у нього на головi. Ставши яструбом постiйно голив голову, залишаючи лише довгого оселедця, якого закручував собi за вухо.
   По унiверситету серед дiвчат ходила фотографiя Назара з шаблею в руках i з розпушеним на вiтрi оселедцем, який як вимпел вився у нього над головою. Голий до пояса, у зелених шароварах, хлопець мав фантастично привабливий вигляд. Щось справжнг, глибинно укра¬нське, проглядало в усiй його поставi, великих бузкових очах. Якийсь надприродний магнетизм знiмка призвiв до того, що його опублiкував навiть знаменитий "Плейбой". На Назара посипалися пропозицi¬ знiматися вiд кращих фотографiв свiту. Однак, вiн ставився до цього абсолютно байдуже.
   Батько, роздивляючись фотографiю сина на обкладинцi "Плейбоя" сказав батьковi i дружинi, що тепер розумiг, чому так боялися укра¬нських козакiв усi вороги Укра¬ни: вiд москалiв i ляхiв, до туркiв i швабiв. У багатьох козакiв оселедець досягав довжини пiвтора метра. В гарячцi боя, дивлячись у вiчi смертi, волосся на головi козака настовбурчувалося вгору i стояло жахливою свiчкою. В руках довга шабля, а на головi меч. Це дiйсно було страшно.
   Родина Погрiбнякiв мала давнг походження. Вона вийшла з Полтавщини. Батько Назара дуже пишався тим, що його предками були славнi лицарi-козаки. На стiнi батькового кабiнету на чiльному мiсцi висiло свiдотство, в якому вiдмiчалося, що прапрадiд Назара Порфирiй Погрiбняк г сином козака Миргородського полку.
  -- Ми шевальг, лицарi за походженням, сотнями рокiв нашi предки були професiйними во¬нами, - казав Назаровi лiкар за фахом дiд Петрусь.
   Назар назавжди запам'ятав, як його ще пiдлiтка батько i дiд повезли з Кигва у родове гнiздо Погрiбнякiв село Пiдгiрцi. Воно вимирало. То тут, то там стояли древнi хатки, в яких доживали вiку згорбленi до землi немiчнi бабусi. Дiд подвiв хлопця до однiг¬ занедбано¬ садиби, де давно вже нiхто не жив.
  -- Придивися уважнiше, що тобi тут видагться дивним, - звернувся дiд до онука.
  -- А навiщо тут двог ворiт? - запитав Назар. - Я не бачу нiяко¬ практично¬ потреби у двох воротах. Лише лишня робота i матерiал. Та й постiйно вiдчиняти двог ворiт важче i довше, нiж однi.
  -- Молодець, справжнiй козак, - похвалив онука дiд Петрусь. - Наше село козацьке. Подивися на розташування будiвель, непрактично високий тин. Все тут знаходиться у виглядi замкненого кола, як фортеця. А щоб у цю фортецю нiхто з вулицi не заскочив на конi, ставили на вiддалi пiвтора-два метра вiд перших ще й другi ворота. Кожна козацька садиба була справжньою фортецею. T¬ обороняла козацька родина, якщо село було захоплене зненацька або хтось прорвався до нього вночi. Жiнки билися нарiвнi з чоловiками.
  -- Ти знагш, Назаре, - продовжував розповiдь дiда батько. - До 1933 року в наших Пiдгiрцях мешкало понад 12 тисяч осiб. Кожна родина мала по 10-12 дiтей. Але у 1932 роцi село оточили вiйська проклятих москалiв. У людей забрали все, що можна було ¬сти. Навiть гарбузове i соняшникове насiння вiднiмали у малих дiтей. На весну 1933 року бiльша частина села вимерла з голоду. У дiда Петруся було 11 братiв i сестер. Дев'ятеро з них i твiй прадiд померли. Вiн мав 2 метри 15 сантиметрiв зросту i загинув за два тижнi. Для такого гiганта треба було дуже багато ¬жi. А ¬¬ не було зовсiм. Лише пiсля того, як всi велетнi-козаки вимерли, вiйськова блокада села була знята. Вiдбулася фiзична деградацiя нацi¬. У Схiднiй i Центральнiй Укра¬нi вимерли практично всi двометровi чоловiки. Росiйський етнограф Анучин писав, що укра¬нцi набагато вищi за росiян i близькi в цьому вiдношеннi до литовцiв i пiвденних слов'ян, особливо сербiв i хорватiв. Недаремно у цих нацiй такi сильнi баскетбольнi команди.
  -- Такого геноциду нiколи не знав свiт, - розповiдав далi дiд Петрусь. - Нас знищували лише за те, що ми укра¬нцi, велика, славна i богом обрана нацiя. ¦врейський голокост не йде у нiяке порiвняння з укра¬нським. Нас не просто розстрiлювали, вiшали, рубали, нас спецiально мучили голодом багато мiсяцiв. Нiчого страшнiшого людство не знало. I донинi вiд нього приховують правду. А колись ми пiднiмемося i спитагмо з усiх, чому так зробили з укра¬нською нацiгю? Чому всi мовчали, в той час як нас знищували мiльйонами? I свiт здригнеться, коли ми нагадагмо йому про себе.
  -- У 1931 роцi в СРСР було 77 млн. росiян i понад 81 млн. укра¬нцiв. Якщо додати до них ще 7 млн. укра¬нцiв, якi тодi жилили за межами СРСР в Галичинi, Буковинi, на Волинi i Закарпаттi, то чисельнiсть укра¬нцiв перевищувала 88 млн. чол. З того часу кiлькiсть представникiв нашо¬ нацi¬ зменшилася бiльш як на 50 млн. чол. Tх знищили гврейсько-росiйський комунiзм i нiмецький фашизм. Ось цi народи i створенi ними кра¬ни i завинили Укра¬нi i укра¬нцям найбiльше. Пам'ятай про це завжди, - закiнчив розмову дiд Назара.
  -- Цi слова глибоко запали в душу Назаровi. В ¬¬ глибинах поселилася прихована, притумлена обставинами люта ненависть до ворогiв укра¬нсько¬ нацi¬.
   Дiд Петрусь, вийшовши на пенсiю, ледь не кожний день розповiдав Назаровi про козакiв, битви укра¬нцiв з ворогами, намагаючись виховати у хлопця високий рiвень нацiонально¬ свiдомостi.
  -- Ти не просто козацького роду. - переконував вiн онука. - Ти походиш з роду давньо¬ укра¬нсько¬ шляхти. Твiй пращур був довiреною особою i писарем гетьмана Данила Апостола. У нас iснуг родова тагмниця, яку я повiдаю тобi, коли матимеш 16 рокiв. Ця тагмниця передагться з поколiння в поколiння. А ти передаси ¬¬ сво¬ дiтям. I щоб у тебе обов'язково був син. Та мабуть iнакше i не буде. Наше прiзвище дуже давнг. А це означаг, що роду Погрiбнякiв сотнi рокiв. I завжди були козаки-лицарi, якi i передавали наше родове прiзвище вiд батька до сина.
  -- I що ж робити з тiгю тагмницею, так i передавати з роду в рiд, - спитав дiда прагматичний Назар. - А навiщо це потрiбно? Яка практична в цьому необхiднiсть?
  -- Тагмниця це не наша, а нашо¬ нацi¬, козакiв укра¬нських, - продовжував дiд Петрусь. - Тому i передати ¬¬ необхiдно гетьману Укра¬ни тодi, коли Укра¬на реально звiльниться з московських кайдан. Коли при владi в Укра¬ни стануть не агенти Москви, Вашингтона чи Тель-Авiва, як це г нинi, а щирi патрiоти Укра¬ни.
   Мов зачарованимй слухав Назар цi слова свого дiдуся. Вiн свято вiрив кожному його слову. Батько ж, навпаки, доволi скептично ставився до розмов про родову тагмницю i мiсiю роду Погрiбнякiв по ¬¬ збереженню. Однак авторитет дiда в родинi Погрiбнякiв був дуже високий. Лiкар вiд бога, вiн мiг пiдняти на ноги безнадiйно хворих. Тому до Назарового дiда, як до останньо¬ надi¬, з'¬жджалися люди вiд Прибалтики до Сибiру. Виписанi з лiкарень помирати додому, пiсля вiдвiдин доктора Погрiбняка раптом оживали i приводили вже до постарiлого лiкаря ще й сво¬х онукiв. Тому в родинi Погрiбнякiв дiд Петрусь був непохитним авторитетом до кiнця свого життя.
   В день iменин, коли Назаровi виповнилося 16 рокiв, дiд Петрусь нарядився у вишиту чорним i червоним укра¬нську сорочку i сiв на чолi стола, де зiбралася вся родина. Пiднявши келих за здоров'я онука i його щасливе i переможне подальше життя, вiн заявив, що сьогоднi за цим столом посвятить його у родинну тагмницю.
  -- Я вже не раз розповiдав тобi, Назаре, що ти з роду укра¬нсько¬ козацько¬ шляхти. Тво¬ предки однаково добре володiли як шаблею i пiстолем, так i пером. Твiй прадiд мав понад 2 метри зросту, батько лише трохи не дотягнув до нього, а ти, я бачу, можеш перерости i його. Ми добре воювали, але i розум мали i характер. Це i тобi передала природа. З тебе i обценьками не витягнеш, якщо не хочеш сказати. Погрiбнякiвський характер. У день твого шiснадцятирiччя я вже добре тебе знаю i довiряю тобi. Тому з сьогоднiшнього дня останнiм у часi носiгм родово¬ тагницi стагш ти.
   Дiд Петрусь пригладив свого сивого чуба i продовжував далi.
  -- Твiй пращур був писарем канцелярi¬ миргородського полковника Данила Апостола. Знав декiлька гвропейських мов. Шаблею i шпагою володiв вiртуозно. У Францi¬, пiд час навчання в Сорбоннi, вбив на дуелях не одного французького дворянина. Перемагав i в погдинка з польськими шляхтичами iз оточення польського короля. Його дуже любив гетьман Мазепа, який теж славився свогю освiченiстю i свiтськими манерами. Миргородський полковник Данило Апостол мав зрiст 2 метри 10 сантиментрiв. Вiн симпатизував трохи вищому за нього Погрiбняку i взяв його до себе начальником канцелярi¬.
  -- Бачачи неминучiсть поразки через внутрiшнiй розбрат вiйськ гетьмана Мазепи i шведського короля Карла ХII, - розповiдав далi дiд, - Апостол, за порадою твого предка, перейшов на бiк росiйського царя Петра I. Апостол i Погрiбняк сподобалися сво¬м зростом двометровому царю i вiн ¬м повiрив. Таким чином Данилу Апостолу вдалося врятувати вiд знищення Миргород i ще багато мiст i сiл Полтавщини. Вiдступництво твого пращура не можна порiвняти зi зрадою проклятого полковника Носа, який провiв кацапiв до укра¬нсько¬ столицi Батурина. Через його пiдлу зраду москалi вирiзали все населення. Цi варвари навiть повiдрубували голови немовлятам. Апостол i Погрiбняк врятували Полтавщину вiд тако¬ ж участi.
   Всi мовчки слухали, сидячи за столом старiйшину рода. А вiн наближався у сво¬й розповiдi до найголовнiшого.
  -- В той час Укра¬на належала до найбагатших i найквiтучiших кра¬н свiту. Гетьман Мазепа дарував росiйському царевi золото бочками. Захопивши Укра¬ну Петро I дуже сподiвався заполучити i укра¬нську казну. Однак незлiченнi скарби гетьмана Мазепи безслiдно зникли. Москалi перекопали всi можливi мiсця, де могло бути заховане золото, але нiчого так i не знайшли.
   Назар весь напружився. Зараз йому довiрять тагмницю, про яку вже не один раз згадував його дiд.
  -- Мазепа i Карл ХII тiкали з пiд Полтави так стрiмко, що не могли захопити з собою золотий запас нашо¬ держави. Це очевидно, - переконливо говорив далi дiд Петрусь. - Його заховали там, де не могли знайти москалi. Але де? Де б ти заховав скарби за таких умов? - звернувся старий лiкар до онука.
  -- Я б передав його Апостолу, iншого виходу просто не було, - вiдповiв Назар.
  -- Ох i розумного внука виростила ти менi, Алло, - похвалив невiстку Петрусь. - Саме так Мазепа i вчинив. А "вiрний" кату укра¬нського народу Петру I Данило Апостол зi сво¬м писарем Погрiбняком i загоном козакiв закопав золото на нашiй родовiй землi Погрiбнякiвщинi у Пiдгiрцях.
   Розповiдь дiда Петруся досягла кульмiнацi¬ i Назар заворожено його слухав. Вiн навiть i уявити собi не мiг, що родова тагмниця виявиться такою захоплюючою.
   - А тепер слухай найголовнiше, Назаре, - зробивши паузу, дiд пильно подивився на онука. - Бiля села Пiдгiрцi, де ми з тобою були не один раз, знаходяться два орiгнтири. Над кутком Погрiбнякiвщина на високому плато здiймагться Червона могила. На нiй сто¬ть триангуляцiйна вежа. З могили видно мiсцевiсть на всi боки на десятки кiлометрiв. На Червонiй могилi ми з тобою сидiли багато разiв. Вона насипана з яскраво рудо¬ глини, завезено¬ на наш чорнозем невiдомо звiдки. З одного боку високий корiнний берег рiчки, а з iншого, пiвколом плато оперiзуг глибока Сомкова долина. Рiчка тут тече нiби лiнiйкою проведена. Якщо ти станеш на Червонiй могилi спиною паралельно до ¬¬ течi¬ перед тобою, на вiддалi десять метрiв один вiд одного у два ряди закопанi бочки з золотом. Цi ряди йдуть вiд само¬ могили аж до давньо¬ балки. Ти бачив, яка там вiддаль i можеш собi уявити, скiльки золота може бути закопано. I дуже глибоко. Не менше як на два метри.
  -- Але ж я не можу все поле перекопати, тим бiльше на таку глибину, - звернувся Назар до дiда.
  -- Ти не зрозумiв мене, хлопче, - сказав Петрусь. - Тобi нiчого не треба копати. Це золото не твог. I не твого батьки, мог чи навiть гетьмана Мазепи. Воно належить Укра¬нi, укра¬нськiй нацi¬. Коли наша держава реально звiльниться з московсько¬ неволi i нею почнуть правити патрiоти Укра¬ни, тодi ти передаси цю тагмницю гетьману, а вiн уже знайде технiчнi можливостi вiдкопати нацiональнi скарби.
  

Народження Назара

  
   Поява на свiт Назара супроводжувалася драматичними подiями. Його мама Алла потрапила до пологового будинку у недiлю, тобто у вихiдний день. Чергова медсестра явно зазiвалася i викликала лiкаря лише тодi, коли становище стало загрозливим. Коротка пуповина тримала плiд i не давала хлопцевi з'явитися на свiт божий. Термiново викликаний лiкар застосував вакуумний апарат i врятував дитину. Але якийсь час хлопчик знаходився у станi асфiксi¬. Доступ кисню до мозку був обмежений. Тому лiкарi спочатку вважали, що дитина взагалi не виживе. Однак на зло всiм передбаченням, синiй вiд насмоктано¬ вукуумом кровi Назар жив, жадiбно смокчучи материнське молоко.
   Коли Назара виписали з пологового будинку, його страшне синг обличчя уже нiкого не могло злякати з його родичiв. Батько з його характером, дiд лiкар, бабуся теж. Подивившись на онука дiд Петрусь сказав, що вижити в таких умовах могла лише дитина з надзвичайно сильними клiтинами органiзму. - Козацькому роду - нема переводу, - засмiявся вiн, легенько проводячи пальцем по бубурцi онука. В того вiдразу сторчма пiднялася цюцюрка. - Це буде погибель для дiвчат. Ви подивiться на його очi i вi¬. Нiчого подiбного ранiще не бачив, - весело сказав вiн.
   Зi сво¬м сином старий лiкар був вiдвертiший.
  -- Так просто, без будь-яких наслiдкiв, це навряд чи минеться, - сказав вiн батьковi Назара. - Ми повиннi бути готовi до всiляких несподiванок. Про гiршi наслiдки говорити не буду, але можливi сильнi головнi болi, втрата свiдомостi тощо. Будемо здiйснювати монiторинг. Не переживай, синку, я й не таке вилiковував, - заспоко¬в батько сина.
   Постiйне тривожне очiкування батьками бiди на щастя не справдилося. Назар рiс здоровим, розумним i надзвичайно допитливим хлопчиком. Вiн переважав однолiткiв в усьому. Швидше бiгав, далi стрибав, був вищим за iнших i фiзично витривалiшим. Дуже рано виявилися в нього здiбностi i до iноземних мов та наукових дослiджень.
   Наслiдки асфiксi¬ вирнули лише пiсля 12 рокiв у перiод iнтенсивного статевого дозрiвання. Назару почали снитися неймовiрно виразнi, кольоровi сни. В них не було нiчого повсякденного i банального. У цих вiщих снах-видiннях чiтко, до найменших деталей, змальовувалися картини минулого i майбутнього.
  
  

"Квiтка з полонини"

  
   Назар прокинувся доволi пiзно. Яскравий настiнний календар показував 20 червня 2012 року. Радiсне пiднесення нагадало Назаровi, що пройшло лише декiлька днiв, як у нього почалися студентськi канiкули. Але ж нi, така подiя вже давно не викликала в хлопця подiбних асоцiацiй. Дiйсно, нинi п'янку бадьорiсть Назару давали лише доленоснi рiшення, початок чогось великого, невiдомого, небезпечного. Студент згадав, що вчора ним прийняте остаточне i безповоротне рiшення. Вiн вступаг до молодiжно¬ органiзацi¬, яка бореться всiма доступними способами i методами за визволення Укра¬ни з московських кайдан. Сувора iгрархiя i правило, що в органiзацiю можна вступити добровiльно, але вийти з не¬ можна лише "вперед ногами" витворила не дуже чисельну, але самовiддану i богздатну молодiжну бригаду однодумцiв. Вона складалася з бойових п'ятiрок, якi займалися лiквiдацiгю вiдвертих ворогiв народу, колаборацiонiстiв i росiйських бiзнесменiв, що захопили укра¬нськi заводи i фабрики, за безцiнь скупили нашу землю. Збройна боротьба почалася, постiйно розширюючись, ще в 2008 роцi, коли росiяни, звiльнивши "дорогих" укра¬нських робiтникiв, завезли в Укра¬ну на сво¬ пiдпригмства дешеву робочу силу з Африки i Пiвденно¬ Азi¬. В нещаднiй експлуатацi¬ укра¬нських робiтникiв, селян i iнтелiгенцi¬ росiйський монополiстичний капiтал все активнiше використовував укра¬нських колаборацiонiстiв., тобто зрадникiв нацi¬ i Батькiвщини. З ними переважно i "працювала" молодiжна органiзацiя СВУ (смерть ворогам Укра¬ни).
   Поклавши руку на серце, Назар повинен був би визнати, що до бойово¬ п'ятiрки його привело не лише почуття любовi до Батькiвщини, але i велике кохання до жiнки. Рекомендували його для вступу до органiзацi¬ двог. Такий же як i вiн двометровий велетень Роман з псевдо "Тополя" i студентка-геолог Мар'яна з псевдо "Квiтка". Мар'яну про себе Назар називав "Квiткою з полонини". Вона поступила до ки¬вського вузу з Iвано-Франкiвщини i при¬хала з невеликого села в гiрськiй частинi областi. Висока, свiтло-русява вiд природи, вона вражала людей дивними темними очима невизначеного кольору. Назару чомусь здавалося, що коли дiвчина посмiхагться, в ¬¬ очах з'являються яскравi зеленi iскорки. - Та вона й сама, мабуть не може сказати, якого кольору в не¬ очi. Це не контактнi лiнзи, якi деякi дiвчата мiняють по кiлька разiв на день, - думав Назар. - Уранцi в не¬ синi очi, вдень карi, а увечерi зеленi. А врештi решт, ¬х уже нiхто серйозно i не сприймаг.
   Вперше Назар зустрiв Мар'яну на квартирi ¬¬ дядька, викладача унiверситету. Тут вона мешкала, так як унiверситетськi гуртожитки були вiдданi пiд житло iноземним робiтникам. Вона безперервно снувала по квартирi, прибираючи ¬¬. Назара вразила краса дiвчини. Вiн не вiдводив вiд не¬ погляду i вiдразу зрозумiв, що закохався назавжди. Мар'яна ж потiм призналася, що зовсiм не розгледiла його, так як соромилася пiдняти на нього очi. Вiдмiтила про себе лише дуже високий зрiст Назара i його величезнi кросiвки. Назар помiтив, що пiсля першо¬ зустрiчi з дiвчиною вже нi про що iнше, крiм не¬ думати не може. Вiн намагався боротися зi сво¬м почуттям, штучно вiдволiкати свою увагу вiд не¬. Однак дiвчина не йшла йому з голови.
   Друга зустрiч з Мар'яною вiдбулася на весiллi ¬¬ двоюрiдно¬ сестри. Дядько дiвчини, науковий керiвник його курсово¬ роботи, запросив Назара на скромне весiлля, яке вiдбувалося на його квартирi. Назар i Мар'яна сидiли за столом напроти один одного. Хлопець зловив на собi лише один погляд дiвчини, але то був погляд здивування i зачарування. Вiн нiби говорив: хiба можуть бути такими чоловiки в наш час?
   Коли почалися танцi на просторому майданчику бiля лiфтiв, Назар пересiв до дiвчини. Завжди впевнений у собi в усьому, не виключаючи i жiнок, хлопець чомусь став боязким i не знав з чого почати розмову. Напевно, кинув не дуже скромний погляд на стрункi ноги дiвчини в короткiй спiдницi i Мар'яна моментально прикрила ¬х довгою скатертиною весiльного стола. - Що за диво, ця дiвчина, - подумав Назар зачаровано.- Нiколи тако¬ не зустрiчав. Розмова не кле¬лася. Грала музика, люди спiвали i танцювали. Хтось явно перепивши дебiльним голосом заводив московське "Горька" i починав рахувати, хоча молодих за столом уже не було. Закоханi ж нiчого не чули i нiкого не бачили.
   Прийшовши додому Назар довго лежав у лiжку з розплющеними очима. Романтичний образ Мар'яни з ¬¬ опушеним довжелезними вiями великими очима не давав спати. Хiба таке може бути насправдi у наш жорстокий i бездуховний час так званого громадянського суспiльства? - думав хлопець.- Може я просто обманюю сам себе? Може видаю бажане за дiйсне? Але видiння не покидало його. Захотiлося написати якусь присвяту дiвчинi у вiршах. Однак, римувати нiколи не мiг. Не вийшло i цього разу. Натомiсть з пам'ятi виринули рядки Павла Грабовського, якi вiн завчив ще у середнiй школi:
  

Тако¬ певно¬, свято¬

Тако¬ рiдно¬, як ти,

Тако¬ щиро¬, просто¬

Вже бiльше, мабуть , не знайти.

Таку не часто скинеш оком

Такою тiльки що марить...

А раз зустрiнеш ненароком

Навiки долю озарить!

   Навiки! Навiки? Нi, не потрiбно так розпускатися. Вiзьми себе в руки, Назаре, - скомандував сам собi хлопець. - Життя тiльки починагться. Не можна, щоб жiнка в чоловiка виходила на перше мiсце. Нiчого iншого, в тому числi i ¬¬, ти в життi за таких умов не досягнеш. Чоловiк для жiнки цiкавий лише тодi, коли вiн цiкавий i для iнших. А ти вiдразу захотiв у ярмо. Та про що ти думагш, хлопче? Яке ярмо? Та будь-який чоловiк мрiяв би в таке ярмо впрягтися. Але ж ти не будь-який? Нiчого, скоро пройде, - переконував себе Назар. Але не проходило.
   Оте, як вони сидiли один бiля одного на весiллi помiтили й iншi. Iнтелiгентна родина дядька Мар'яни нiчого в не¬ не розпитувала i нi над чим не кепкувала. Вони просто запросили хлопця i дiвчину вiдвiдати разом зi свогю донькою i ¬¬ чоловiком виставку нових марок автомобiлiв, яка проводилася у Нацiональному виставочному комплексi.
   I знову Назар i Мар'яна майже не говорили один з одним. Але вони жадiбно, всiгю душею прислухалися до сво¬х почуттiв. Чи не проявиться мiж ними хоча б однiг¬ фальшиво¬ ноти, чи не вловлять вони якусь ранiше невиразну дизгармонiю? Однак, все було надзвичайно просто i щасливо. Не розумна i дотепна розмова притягувала ¬х одне до одного, а лише проста просторова близькiсть дарувала неземну благодать. Якийсь внутрiшнiй магнетизм i зовнiшня сила творця об'гднувала хлопця i дiвчину i робила ¬х безмежно щасливими.
   Уже коли стемнiло, Назар проводив Мар'яну додому. Бiля Голосi¬вського парку вiн вперше поцiлував дiвчину. З висоти свого зросту обняв ¬¬. Хотiв за талiю, але дiстав трохи нижче плеча. При цьому, мабуть ненароком торкнувся грудей, бо дiвчина мовчки перенесла його руку на свою талiю. Назар ще раз подивувався ¬¬ внутрiшнiй чистотi.
   Пiсля цього жити один без одного вони вже не могли. У той же вечiр, уперше поцiлувавши дiвчину, Назар запропонував ¬й одружитисяч. Вона не була проти, але вiдповiла, що пiзнiше.
   - Чому пiзнiше, - допитувався у не¬ Назар. - Ти вже повнолiтня, я старший за тебе. Я здатен утримувати нашу родину, не сумнiвайся. З житлом батьки допоможуть. У нашiй квартирi г вiльна велика кiмната, там i будемо жити. А потiм щось придумагмо i будемо мати власне житло. Батьки в мене хорошi, не будуть тебе ображати.
   Однак Назар вiдчував, що щось сто¬ть на шляху до ¬х одруження. I Мар'яна знаг про цю перешкоду, але не може йому сказати. Хлопець страшенно ревнував. Уява малювала йому якогось прихованого суперника, невилiковнi наслiдковi хвороби тощо.
   Однак справа була в iншому. Мар'яна на той час уже увiйшла до бойово¬ укра¬нсько¬ органiзацi¬ i поклялася вiддати життя за визволення Укра¬ни з чужоземно¬ кабали. T¬ романтична натура болiсно розривалася мiж любов'ю до Батькiвщини i коханням до Назара. Лише через рiк, переконавшись, що коханому можна повнiстю довiряти, вона вiдкрилася хлопцевi.
  -- I ти не могла сказати менi ранiше? - картав Мар'яну вiн. - Зiронька, я ж так люблю тебе. Хiба я мiг зрадити?
   Так Назар став членом бойово¬ п'ятiрки. Спочатку членом, а потiм, показавши себе надзвичайно винахiдливим, хитрим i обережним i ¬¬ командиром
  
  

Полiтiнформацiя Назара

   Будучи командиром п'ятiрки i iсториком за фахом Назар один раз на два мiсяцi проводив у сво¬й дружинi полiтiнформацi¬. Перша з них була теоретико-методологiчна i пiзнiше стала обов'язковою для ознайомлення всiма вступаючими до ¬хньо¬ органiзацi¬.
  -- Одна з найбiльших загадок гвропейсько¬ iсторi¬, - почав свiй виступ Назар, - як поталанило укра¬нцям вижити в умовах найнестабiльнiшо¬ у свiтi "коридорно¬" територi¬? По нiй за декiлька тисячолiть пройшли з заходу на схiд i у зворотному напрямку майже всi народи ¦вразi¬. При цьому сотнi з них зникли, не залишивши по собi навiть слiду на землi. Вiд iнших ми-археологи лише цi слiди i вiдкопугмо. Укра¬нцi ж не лише вижили, але й зберегли незалежним свiй давнiй генетичний i антропологiчний тип.
  -- Де ж знаходили порятунок укра¬нцi, коли вижити на чудових, родючих i квiтучих землях Подiлля i Приднiпров'я було практично неможливо? - продовжував Назар. - Де розмiщугться та досить значна за площею територiя, на якiй сама природа створила унiкальну за сво¬ми природними характеристиками "схрону"? Вважаю, що нею г Укра¬нськi або Схiднi Карпати.
   Назар тепло подивився на Мар'яну i продовжував.
  -- Висунувши iдею ландшафтно-етнiчного притулку нацi¬ в Карпатах, я базувався на тому, що ця гiрська система в ландшафтному вiдношеннi значно вiдрiзнягться вiд iнших гiр ¦вропи, у тому числi вiд Захiдних i Пiвденних Карпат. Укра¬нськi Карпати г горами середньо¬ висоти з розлогими схилами i вiдсутнiми скелястими масивами. У минулому тут панували суцiльнi непрохiднi для чужинцiв нетрi. Немаг в цих горах i льодовикiв та постiйно¬ снiгово¬ лiнi¬. Укра¬нськi Карпати в давнину були надзвичайно багатi на звiрину i птаство, цiнну деревину, живицю, гриби, ягоди, а рiчки - на рибу.
  -- Напевне, наявнiсть такого тилу у нацi¬ й пояснюг незрозумiлу ¬¬ пасивнiсть до геополiтично¬ експансi¬ на схiд. На користь цiг¬ теорi¬ говорить i те, що навiть нинi густота сiльського населення поступово зменшугться вiд Карпат у схiдному напрямку, хоча родючiсть землi у цьому напрямку не спадаг, а навпаки зростаг.
   Четвiрка у повному складi уважно слухала свого командира. Назар продовжував далi
  -- Перiодично зростаючий тиск кочових народiв призводив до неодноразово¬ втечi укра¬нцiв до Карпат. Тому тут i утворилося кiлька етнографiчних груп укра¬нсько¬ нацi¬ - бойкiв, лемкiв i гуцулiв. Можливо, найбiльша загроза для нацi¬ виникла саме тодi, коли в Карпатах з'явилися гуцули. Незрозумiло чому вони поселилися в таких лiсових нетрях i так високо в горах, де й жити надзвичайно важко. ¦ гiпотеза, що гуцули - ремiсники зруйнованого монголо-татарами ки¬вського Подолу. Вони вiдступили з незахищено¬ частини мiста на захiд, сховалися в Карпатах. При цьому гуцули пронесли через вiки i зберегли ремiсничi навички. Iнакше важко пояснити ¬х загальну в минулому майстернiсть в обробцi деревини, металу, шкiри тощо.
  -- Ви повиннi бути надвичайно гордими, що доля дала вам щастя належати до найдавнiшо¬ нацi¬ свiту - укра¬нцiв, - звернувся до сво¬х бойових побратимiв Назар. - Винятковi природнi явища укра¬нсько¬ землi, про якi я вам говорив минулий раз, породили феноменальнi особливостi укра¬нського народу. На жаль, про них укра¬нцi мало що знають. Звернемося лише до фактiв. Упродовж столiть наш народ витворив найкращу у свiтi народну пiсню. Жодна iнша нацiя свiту не може похвалитися сво¬м мiльйоном мелодiйних, задушевних, лiричних i геро¬чних пiсень.
  -- Укра¬нцi також нагодували свiт, осво¬вши чорноземи по всiй планетi. Звернiть увагу на те, - продовжував Назар, - що скрiзь на землi, де г хоча б гектар чорнозему, живуть i обробляють землю укра¬нцi, найдавнiша хлiборобськак нацiя свiту (Укра¬на, Молдова, Казахстан, Киргизiя, Канада, США, Аргентина, Росiя, Бразилiя). Нинi генетично укра¬нською, трипiльською пшеницею, завезеною переселенцями з Укра¬ни в Росiю, Казахстан, Канаду, США i Аргентину у вузликах на грудях, i годугться увесь свiт.
  -- Особливостi природного довкiлля укра¬нсько¬ нацi¬, а вона гдина з iнших нацiй сформувалася не в основнiй природнiй зонi, а в перехiднiй (лiсостеп), витворили в укра¬нцiв не лише прагматизм i лiризм одночасно, але й нездоланний потяг до зiрок. Звернiть, будь ласка, увагу на факти, - ще раз звернувся Назар до побратимiв. - Генетичнi укра¬нцi зробили для реалiзацi¬ мрi¬ людства про зорянi польоти бiльше, нiж усi iншi нацi¬ разом узятi. Теорiю космiчних польотiв розробили i втiлили в життя Засядько, Кибальчич, Цiолковський, Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей, Яремович, Янгель, Лозино-Лозинський, Сiкорський.
  -- На завершення свого виступу, - сказав Назар, - я з радiстю повiдомляю вам, що наша боротьба набираг все бiльших масштабiв. В Укра¬нi на очах зростаг кiлькiсть пасiонарi¬в. Це тi люди, якi поповнять нашi лави i ряди iнших органiзацiй, що борються за визволення Укра¬ни. Напевно, черговий раз з надр Укра¬нського кристалiчного щита посилюгться цивiлiзацiйний природний поштовх. Укра¬нцям залишився останнiй крок до заможного i духовно багатого життя - усвiдомити себе великою, славною, богом обраною нацiгю. Народ, який дав свiтовi Пiсню, Хлiб i Крила ще не сказав свого останнього слова.
  -- Слава Укра¬нi! - проголосив традицiйний заклик Назар насамкiнець. - Героям слава, - вiдгукнулися його побратими.
  -- А тепер одне запитання вiд вас, - звернувся Погрiбняк до аудиторi¬.
  -- А якi пiдстави у нас вважати укра¬нцiв найдавнiшою нацiгю свiту? - запитав Тополя.
  -- Все дуже просто, у свiтi лише в укра¬нськiй мовi людська iстота позначагться словом жiночого роду. В усiх iнших це чоловiчий рiд. Скажiмо в нас це людина, тобто вона, а в росiян чгловгк, тобто вiн. Так само чловгк у полякiв, ман i мен у нiмцiв i британцiв, гомо у римлян. Людство тисячi рокiв тому починало свiй розвиток з матрiархату. I лише потiм перейшло до патрiархату. Тому укра¬нська нацiя закорiнена у величезнi глибини саме матрiархату, коли людською iстотою був не чоловiк, а жiнка. Ми - iсторики стiльки тисяч ритуальних жiночих статуеток викопали в Укра¬нi. а скажiмо в Росi¬ ¬х взагалi немаг.
  --

Шамiль

   Кожна нацiонально-визвольна боротьба, кожна революцiя вимагають на свог здiйснення. багато грошей. Ранiше про це Назаровi було вiдомо теоретично як iсторику. Тепер вiн цю iстину осягнув на практицi. Замисленi i прорахованi до дрiбниць операцi¬ ставали нереальними, так як не було достатньо¬ кiлькостi грошей. Tхня органiзацiя пiшла декiлькома шляхами в отриманнi необхiдних коштiв. Одним iз цих шляхiв була допомога мусульманського свiту.
   Коли Назар став командиром бойово¬ сотнi i одним з теоретикiв визвольного руху, його познайомили зi зв'язковим з мусульманськими органiзацiями Шамiлем. Це була легендарна людина, яка воювала з росiянами ще з початку 90-х рокiв ХХ ст i мала незрiвняний нi з чим досвiд i нi з ким - авторитет.
   Пiсля того, як мусульманськi органiзацi¬ пiд проводом Бен Ладена пiдiрвали в 2006 роцi атомнi бомби в Нью-Йорку i Тель-Авiвi, США розпалися , а Iзра¬ль зник з полiтично¬ карти свiту. ¦вре¬, якi вцiлiли пiсля цих акцiй, а з ними i свiтовi сiонiстськi органiзацi¬, перебралися до Росi¬ й Укра¬ни. Як колись в СРСР, в Росi¬ органiчно погдналися сiонiстська iдеологiя з росiйською iдеологiгю третього Риму. Росiя стала замiсть США свiтовим виконкомом сiонiстського руху. Укра¬ну всiляко намагалися перетворити в його регiональний допомiжний центр. На базi Одесько¬ областi, з допомогою мiсцевих колаборацiонiстiв, сiонiсти вирiшили вiдродити державу Iзра¬ль.
   - Ми не справимося з одночасним наступом росiйських шовiнiстiв i гврейських сiонiстiв. Пропоную активiзувати нашi контакти з мусульманами i влаштовувати спiльнi операцi¬, - запропонував на зiбраннi командирiв бойових сотень Назар. - Наша мета на даному етапi повнiстю спiвпадаг з метою мусульманського свiту. Ми боремося за визволення вiд шовiнiстично-сiонiстського ярма, мусульмани ж не хочуть допустити вiдродження держави Iзра¬ль i зроблять все для знищення свiтового сiонiстського центру, тобто Росi¬.
   Зустрiч командирiв бойових сотень з Шамiлем вiдбулася у межах Кигва в одному з лiсництв за декiлька кiлометрiв вiд масиву Теремки. Лiсник був членом бойово¬ п'ятiрки, яка спецiалiзувалася з органiзацiйно¬ i збройно¬ пiдтримки рiзних зустрiчей i нарад. Шамiль прибув джипом з мiлiцейськими номерами i потужною охороною. Вiн виявився русявим вилицювати i кирпатим чоловiком середнього вiку, який виглядав як корiнний житель Костромсько¬ чи Вологодсько¬ губернi¬ Росi¬. Нiяких характерних зовнiшнiх рис кавказця в нього не було. Коли вiн заговорив, всiх вразило те, що вiн i "окав" так, нiби народився i все життя прожив у якомусь Харовську, а не вирiс у гiрському аулi.
  -- Оце так конспiрацiя, - вирвалося у Назара. - Нам ще у них учитися й учитися.
   Шамiль показав себе стриманим, небагатослiвним чоловiком. Вiн нiчого не обiцяв, а здавалося при¬хав просто проiнструктувати недосвiдчених i неповоротких укра¬нцiв, що i як ¬м треба робити.
  -- Ви просите у нас грошей, - почав вiн свiй виступ. - Весь Пiвнiчний Кавказ пiсля переможного для нас завершення третьо¬ кавказько¬ вiйни з Росiгю лежить у ру¬нах. Потрiбнi мiльярди доларiв на вiдбудову житла, промислових пiдпригмств, транспортних комунiкацiй. Ми i так вам видiлягмо те, що буквально вiдривагмо вiд наших людей. Однак вони не ремствують, знають, що грошi йдуть на святу боротьбу. Будуть вiльнi укра¬нцi, будуть вiльнi i народи Кавказу. За вашу i наша свободу! За нашу гднiсть! - проголосив вiн гасло укра¬нською мовою, чiтко i повiльно вимовляючи слова.
  -- Дайте нам ще трохи грошей, - промовив один iз командирiв. Ми задумали масштабнi операцi¬.
  -- Вибачайте, але розумна людина даг iншiй не рибу, якщо тiй нема чого ¬сти, а вудочку i вчить ¬¬ як цю рибу можна ловити, - вiдповiв йому Шамiль. - Ми бiльше не будемо давати вам грошi, але навчимо, де i як ¬х можна дiстати. Пiсля цього ви вже не будете просити у нас фiнансування, а почнете самi спонсорувати нас.
  -- Але ж де ми тi грошi вiзьмемо? - знову запитав все той же командир.
  -- Штучна соцiально-економiчна, духовна i демографiчна криза, яка свiдомо пiдтримугться у вас уже 20 рокiв росiйським iмперiалiзмом i його агентами в Укра¬нi примусила мiльйони укра¬нцiв ви¬хати на заробiтки за кордон. Ви - укра¬нцi надзвичайно працьовита нацiя, - продовжував Шамiль. - Вiднинi кожен ваш спiввiтчизник, який працюг за кордоном i маг засоби до iснування повинен сплачувати на справу визволення Укра¬ни i укра¬нцiв з московського i сiонiстського ярма по 10 доларiв щомiсячно. Зрозумiло? Ви це здатнi органiзувати i без нас. Однак, якщо потрiбно буде пiдсобити, ми вам з радiстю допоможемо, але лише органiзацiйно i порадою.
  -- А якщо хтось не захоче платити? - запитав Шамiля Назар. Той насмiшкувато подивився на хлопця-велетня.
  -- Пояснiть йому, що це не для вас особисто, а для укра¬нсько¬ справи, - серйозно вiдповiв кавказець.
  -- А якщо хтось не зрозумiг? - знову подав голос хтось з соцьких.
  -- Ох, як же з вами важко працювати, - посмiхнувся Шамiль. - Пояснiть так, щоб не лише сам зрозумiв, але i сотому заказав. Невже я повинен розкривати вам елементарнi речi. Та через рiк у вас будуть десятки мiльйонiв доларiв. Хiба не так?
  -- Тепер стосовно нашо¬ друго¬ проблеми, - Шамiль вiдкинувся у крiслi i потер скронi. Було видно, що вiн смертельно втомився. - Я знаю, що за минулий мiсяць ви втратили вже третю п'ятiрку. Вони загинули не пiд час бойових операцiй, а через зраду. Вiдомо менi i те, що нiхто не здався живим. Ви показугте чудеса геро¬зму i разом з тим майже не працюгте зi зрадниками. Вiдомо нам i про те, що цi покидьки втекли до Росi¬. Ми допоможемо ¬х там вiднайти i стратити. Але навiть за цих умов ви не зможете загасити вогонь зради, який розпалюють вашi вороги. Я вiдмовляюся з вами бiльше спiвпрацювати, якщо сьогоднi ж не буде прийнято рiшення знищувати не лише зрадникiв нацi¬, але i всiх ¬х найближчих родичiв. Таким чином, будь який чоловiк чи жiнка, хто замишляг зраду за грошi, нагороди, квартири, жiнок чи то з "iдейних" мiркувань повинен знати, що неодмiнно загине не лише вiн, але i вся його родина. Коли у вас з'являться грошi, я органiзую вам зустрiч з керiвниками басько¬ органiзацi¬ ЕТА i дiячами Iрландсько¬ Республiкансько¬ Армi¬ (IРА). Вони допоможуть вашiй органiзацi¬ вiдшуковувати i лiквiдовувати зрадникiв, де б вони не сховалися на планетi Земля.
   Пiсля наради i доволi бурхливих дебатiв обидвi пропозицi¬ Шамiля були прийтятi i стали обов'язковими до виконання. Пiсля цього слово знову попросив Шамiль.
  -- А з вас ще люди будуть, - посмiхнувся вiн. - Менi вiдомо, що вже нинi в Укра¬нi визрiваг цiлий "iнститут" мученикiв за iдею визволення держави i нацi¬ з рабства. Почали свою дiяльнiсть поки що неорганiзованi одинаки вбивцi-камiкадзе. У вашiй державi дуже поступово, повiльно, а отже i дуже глибоко закладагться страшна сила нацiонально-визвольно¬ боротьби укра¬нського народу за цiлком логiчне i притаманне всiм iншим вiльним нацiям панування на сво¬ рiднiй землi. I щоб нi гвре¬, нi росiяни, нi хто б там не був iнший не вказували вам що робити, яку музику слухати, якою мовою говорити, яку iсторiю писати i з ким дружити.
  -- Повинен визнати, - продовжував Шамiль, - що i в нас на Кавказi дехто вже починаг боятися вас. Я ж переконую людей там, а авторитет у мене все ще г, - вiн хитро посмiхнувся, - що тi нацi¬, якi зараз будуть допомагати укра¬нцям, зроблять правильний вибiр i навiки стануть ¬х друзями. Хто ж уперто ворогуг з вами... Шамiль пригладив свiтлого чуба, - можуть дiйсно втратити все.
  -- Однак я при¬хав до вас не лише з щирими порадами i побажаннями як органiзувати вашу подальшу боротьбу i ¬¬ фiнансове забезпечення, - сказав Шамiль, задумливо дивлячись у вiкно. - Ми виявили в Росi¬ мiсцезнаходження полковникiв ¦фiмова i Калiнiна. Перший пiд час авiашоу у Лавиловi понад 10 рокiв тому спрямував свiй лiтак на глядачiв, а сам катапультувався. Тодi у вас загинуло понад 250 чоловiк, бiльшiсть з яких були дiти. Були знищенi цiлi родини. Кiлькiсть i iмена загиблих не встановленi i донинi. Цим актом напередоднi Дня незалежностi було пiдiрвано довiру населення до сво¬х збройних сил, як захисникiв Батькiвщини. Полковник Калiнiн ще ранiше спрямував укра¬нську ракету, пiд час спiльних вiйськових навчань Укра¬ни i Росi¬ в Чорному морi на турецький пасажирський лiтак. I там загинуоли не лише люди, але i мiжнародний престиж укра¬нського вiйськово-морського флоту. Укра¬на була вимушена виплатити родинам загиблих бiльше 100 мiльйонiв доларiв. Tх ¬й "по-братськи" пiд величезнi проценти позичила Росiя.
  -- Ми вiдразу ж почнемо "працювати" з цими людьми, якщо ¬х так можна назвати, - запевнив Шамiля командир СВУ. - Колаборацiонiсти тодi вiдразу ж вiдмiнили вiйськову пiдготовку армi¬ i цим фактично повнiстю зруйнували ¬¬ богздатнiсть. Чого i добивалася Росiя.
  -- Пiд час наступно¬ зустрiчi буду готовий надати вам координати тих колишнiх вiйськових, якi пiд час навчань зруйнували ракетою житловий будинок у Кигвi i затопили флагманський корабель ВМС Укра¬ни "Гетьман Дорошенко", - запевнив присутнiх Шамiль. - Всi цi люди пiсля того, як скандали затихли, перебралися до Росi¬. Тому хто г органiзатором цих терактiв, хiба що ¬жаку не зрозумiло. Але ми вже пiдiйшли впритул i до виявлення i фiксацi¬ не лише безпосереднiх виконавцiв, але й органiзаторiв тодiшнiх диверсiй. Ось iз ними ми хотiли б "працювати" на паритетних началах з укра¬нською стороною. Як виявилося, вони засвiтилися i на Пiвнiчному Кавказi. Це все дiяли однi i тi ж особи.
  -- Будемо працювати разом, - дивлячись у вiчi Шамiлю промовив командир СВУ.
  -- Бiльше 10 рокiв тому у вас до кожного Дня незалежностi органiзовувалися катастрофи на шахтах, падiння лiтакiв, вибухи ракет i диверсi¬ на залiзницях. Це щоб всенародне свято у свiдомостi людей все бiльше перетворювалося на траур i жалобу, - продовжував Шамiль. - Назар тодi був маленьким хлопчиком i не пам'ятаг вже цього, - Шамiль з теплотою подивився на хлопця.
  -- Не ображайте мене, брате, - звернувся до кавказця Назар. - Я ж iсторик. Всi цi подi¬ давно вже увiйшли до новiтньо¬ iсторi¬ Укра¬ни.
  -- Ну добре, я був не правий, - посмiхнувся Шамiль. - Дiйсно. Всi цi подi¬ вже належать iсторi¬, але вони i визначили сучаснi геополiтичнi змiни у вас. Влаштовували диверсi¬ на вашiй землi агенти росiйського iмперiалiзму, а ось судили i запроторювали до в'язниць за це щирих патрiотiв Укра¬ни. Це й стало тим останнiм грамом, яких довiв до критично¬ маси нацiональну-визвольну боротьбу укра¬нцiв, що i вибухнула СВУ, - звернувся Шамiль до присутнiх.
   - А звiдки ви так багато знагте про нас? - запитав Шамiля Назар.
  -- Не даремно ж мене посилають до вас, а не когось iншого. Я вивчав вашу iсторiю i знаю, що укра¬нцi завжди були дуже жорстокi до сво¬х ворогiв. Дехто абсолютно помилково вважаг, що для вас притаманна якась особлива, навiть придуркувата доброта. Нiбито з вами можна робити будь-що, а ви лише клiпатимете очима. На це може серйозно сподiвати лише великi дурнi, яких, слава аллаху, серед ваших найближчих сусiдiв вистачаг.
  -- Пригадайте, - продовжував Шамiль. - Хiба не вашим Дорошенком, оспiваним у народних пiснях, у Росi¬ лякали неслухняних дiтей? Як торнадо пронiсся вiн центральною Московiгю, спалюючи все i знищуючи всiх. А хiба не укра¬нськi козаки наводили жах на все пiвнiчне узбережжя Туреччини? А до яких вершин жорстокостi пiднiмалися гайдамаки пiд час Колi¬вщини. Прикладiв тому я можу навести безлiч i в пiзнiшi часи.
  -- Я знаю про вас бiльше, нiж ви самi знагте про себе, - якось сумно посмiхнувся Шамiль. - Менi вiдомо, що початок вашо¬ нацiонально-визвольно¬ боротьби було закладено ще на початку цього ХХI ст. Саме тодi у вас з'явилося надто багато людей, якi вже не бачили можливостей i шляхiв змiнити щось на краще у сво¬й кра¬нi нормальним демократичним шляхом. Абсолютна бiльшiсть укра¬нцiв була повнiстю впевнена у нацiональнiй зрадi, бандитизмi, корупцi¬ i повнiй безкарностi вашо¬ тодiшньо¬ влади. Цi люди i стали свогрiдною закваскою для тих процесiiв, якi вiдбуваються у вас нинi.
  -- Потiм у вас пройшли вибори до Верховно¬ ради i це стало наступним етапом до розгортання нацiонально-визвольно¬ боротьби, - говорив Шамiль як професор з кафедри. - Укра¬нцi тодi проголосували за iде¬ i концепцi¬ розвитку Укра¬ни одних партiй i виборчих блокiв, а при владi залишилися зовсiм iншi. Тодi вперше природно i виникли сили, якi почали "iмплементувати" волю народу недемократичними методами.
  -- Менi вiдомо i про вашi релiгiйнi проблеми, - запевнив командирiв Шамiль. - Ваша тодiшня влада передала Росi¬ найбiльшi релiгiйнi святинi Укра¬ни, в тому числi Кигво-Печерську i Поча¬вську лаври, Святу Софiю Ки¬вську, якi були збудованi укра¬нцями ще тодi, коли Московщини i в "проектi" не було. I нинi у вас бiльшiсть православних храмiв належить Московському патрiархату. А Москва ж виникла лише через 300 рокiв пiсля того, як хрестили киян. Таке могли зробити тiльки вiдвертi вороги укра¬нсько¬ нацi¬. Це i призвело до того, що все бiльше укра¬нцiв переходить нинi в iслам. Однак, не ми пiдтримугмо цей рух, - щиро вiдкинув вiн можливi звинувачення з боку сво¬х укранських побратимiв. То як я знаю вашу iсторiю i вашi проблеми? - запитав Шамiль присутнiх. - А тепер бойовi побратими я вимушений вас покинути, - сказав вiн i в супроводi охоронникiв залишив територiю лiсництва.
  
  
  

Назар

   Ще зовсiм молодий чоловiк, Назар не лише цiлковито виправдовував роль одного з командирiв свог¬ органiзацi¬. Хлопець все частiше почав виконувати функцi¬ координатора i аналiтика. Вiн вирiзнявся з помiж iнших нестандартним мисленням. Бiльшiсть людей мислить по дотичнiй. Тому ¬м завжди все зрозумiло. Назар мислив вглиб i тому майже завжди докопувався до сутностi проблеми. Його псевдо "Велет" вказувало не лише на високий зрiст, але i на визначну силу розуму i духу.
   Назаровi вдалося вперше скоординувати дi¬ ¬хньо¬ органiзацi¬ з операцiями, якi здiснювали проти росiйського iмперiалiзму "Новi лiвi Укра¬ни" i братства "Укра¬нська iдея" i "Мiсiя Укра¬ни". Особливо сподобався Назаровi керiвник "Нових лiвих" Андрiй Хоменко. Це був молодий хлопець, колишнiй член Комунiстично¬ партi¬ Укра¬ни. Назар знав, що вiн мав понад 60 публiкацiй i уявляв його вже немолодим чоловiком. Однак виявилося, що Андрiгвi лише 29 рокiв.
   - Ми виокремилися з КПУ тодi, - сказав вiн Назаровi, - коли зрозумiли, що це просто колаборацiонiсти, якi за трiскучою лiвою фразою приховують свог пряме спiвробiтництво з росiйським монополiстичним капiталом. Молодi комунiсти дуже швидко звернули увагу на те, що Комунiстична партiя Укра¬ни завжди бурхливо реагуг на дiяння американського iмперiалiзму i НАТО, але всiляко пiдтримуг союз Укра¬ни з iмперiалiстичною Росiгю i входження нашо¬ держави до Ташкентського пакту. Нiби росiйський iмперiалiзм чимось кращий за iмперiалiзм американський. Для справжнiх лiвих, тобто для нас, абсолютно однаково, чи то американський, чи росiйський, чи китайський, чи будь-який iнший iмперiалiзм, - переконував Назара Андрiй. - Кожен з них г ворогом трудового народу i нещадно його експлуатуг. Тому ми повнiстю порвали з комунiстами. Тим бiльше, що американський iмперiалiзм бiльш страшний десь у Латинськiй Америцi, а не в Укра¬нi. Для нас же, внаслiдок просторово¬ близькостi, страшнiшого ворога за росiйський iмпералiзм цiлком об'гктино не iснуг. Це ж очевидно. Як можна бути такими iдiотами, - гарячкував Хоменко, - щоб донинi вiрити комунiстам! Та вони просто вiдвертi агенти росiйського iмперiалiзму в Укра¬нi! Встановлення контактiв з "Новими лiвими" ще бiльше змiцнило авторитет студента серед товаришiв. В очах же Мар'яни Назар читав справжнг обожнювання. Однак далi цього справа не посувалася.
   Зустрiчаюсь, хлопець i дiвчина палко обнiмалися i цiлувалися, але не бiльш того. Всi друзi Назара зустрiчалися з дiвчатами "по-справжньому". Деякi з них не соромилися розповiдати, як воно у них буваг з подругами з усiма подробицями. Назар же вiдразу вiдкидав будь-якi спроби обговорення його стосункiв з Мар'яною. Хлопцi почали здогадуватися про велику глибину ¬х взагмних почуттiв i залишили хлопця у споко¬.
   Назар перечитав значну кiлькiсть лiтератури i не мiг зрозумiти, що це з дiвчиною, чому вона така не сучасна. - Це що фригiднiсть чи таке виховання?, - запитував вiн сам себе. - Може ¬¬ хтось налякав колись чи це природна цнотливiсть, яка збереглася в нiй вiд пращурiв? - продовжував хлопець запитувати себе. Йшов до дiвчини на зустрiч, як на велике свято. Однак, пiсля обiймiв i поцiлункiв, коли хлопець хотiв бiльшого дiвчина стискалася як пружина i Назар неодмiнно вiдступав. Вiдступав, бо розумiв, Мар'яна ще не готова, щоб повнiстю стати його.
   Пiсля любування з дiвчиною вже вдома ставав на руки ногами вгору i так тримав тiло до тих пiр, аж поки кров не вiдливала вiд статевих органiв i йому не легшало. На другий день Назар убивав свою плоть безжалiсними тренуваннями зi злiстю змагаючись з уявним супротивником або молотячи боксерського лантуха. Потiм стрибав зi скакалкою. Попускало, але не надовго. На iнших дiвчат дивитися не мiг. Хотiв, але не мiг. Нiби пороблено йому було. На батькiвськiй дачi бiгав полями десятками кiлометрiв. Далася йому та Мар'яна взнаки. I, напевно, назавжди.
   На другому курсi тiло Мар'яни розцвiло, як бутон пишно¬ троянди. Дiвчина iнодi сама соромилася свого тiла, яке абсолютно не гармонiювало з ¬¬ цнотливою душею. Одного разу на вулицi до не¬ пiдiйшов якийсь дуже респектабельний чоловiк середнього вiку.
   - Чи не хотiли б ви по¬хати попрацювати за кордон, - запропонував вiн дiвчинi. - Умови найкращi. Я беру на себе всi турботи з оформлення документiв. I не думайте нiчого поганого. Ми зробимо з вас найкращу в свiтi фотомодель. Я нiколи не бачив у життi подiбно¬ краси, - зробив .чоловiк комплiмент студентцi. Мар'яна вiдразу повiдомила про це свого командира Назара. Або це спецслужби до нас принюхуються, або ж до тебе пiдходив просто сутенер, - сказав Роман на зборах ¬хньо¬ п'ятiрки.- Завтра я про це буду знати, - запевнив вiн сво¬х побратимiв. - Тодi i приймемо рiшення, що нам робити. Якщо це сутенер, ти викличеш п'ятiрку з Бiло¬ Церкви i вона примусить цього хлопа обходити дiвчину десятою дорогою. - А якщо не зрозумiг, - засмiявся Назар. - Тодi прийдеться пояснити так, щоб зрозумiв, - у тон йому вiдповiв Роман.
   Через два днi Роман сповiстив Назара, що до Мар'яни пiдходив найвiдомiший i найбагатший сутенер мiста, на прiзвисько Карат.
  -- Нiхто до нього пiдходити не буде, нiчого пояснювати такiй людинi теж не треба, не зрозумiг, - запропонував Назар. - Треба зробити так, щоб Мар'яна стала належати до нечисельно¬ в Кигвi касти "недоторканих". Якщо ми розберемося з Каратом, бiльше нiхто на не¬ не смiтиме навiть подивитися. Я вважаю за слушну пропозицiю викликати п'ятiрку, але не з Бiло¬ Церкви, а з Полтави. T¬ командир дуже досвiдчена в цьому розумiннi людина. Вони навели такий порядок у мiстi, який мiлiцiя не могла зробити впродовж десяти рокiв. На тому i порiшили.
   Через декiлька днiв Карат потрапив до реанiмацi¬ однiг¬ з найпрестижнiших приватних клiнiк Кигва. Вiн з жахом пригадував, як пiсля того, як йому зламали обидвi ноги, чоловiк у масцi розстебнув йому штани i витягнув назовнi члена, яким Карат у свiй час заробляв у Кигвi грошi. Навiть страшний бiль вiдступив, коли хлопцi у масках принесли частину спиляного у парку стовбура дерева. Старший поклав на нього пенiс Карата i замахнувся сво¬м довгим складним ножем, який у Латинськiй Америцi називають наваха. Кишковик Карата так розслабився з переляку, що сутенер напустив повнi штани. Однак замiсть удару пролунав голос чоловiка з навахою. - Забудь про Мар'яну сам i сво¬м колегам закажи.
   Трохи оклигавши, Карат звернувся за допомогою до мiсцевого авторитета, у якого знаходився "пiд дахом". Той не вiдмовився, але сказав, що його допомога полягатиме у порадi, яка дуже дорого коштуг, так як небезпечна i для нього.
  -- В мене немаг повно¬ iнформацi¬, хто за тебе взявся, але це страшнi люди. Вони не з наших. Схоже, полiтичнi. Такi працюють не за грошi, а за iдею, а це говорить про те, що заради не¬ вони пiдуть на все. I я й копiйки не дам за твог i мог життя, якщо спробую щось зробити проти них. Tх же i за грошi неможливо купити, тобто порятунку не буде i в принципi. Взагалi, не показуйся цiй дiвчинi на очi. А то вони ще щось запiдозрять i можуть дiяти, як тепер кажуть "неадекватно". Менi вiдомо, що нещодавно ¬хня органiзацiя прийняли, так би мовити, непопулярнi рiшення. Якщо ти станеш на ¬хнiй дорозi, знищать не лише тебе, але i всiх тво¬х близьких. Зрозумiв мене? Це все, що я можу зробити для тебе. Карат подякував, пiдвiвся i зашкутильгав з кiмнати.
   Грошових надходжень, якi б могли активiзувати акцi¬ СВУ все ще не надходило, але Назар вирiшив не сидiти склавши руки. Треба починати хоча б з однiг¬, але гучно¬ справи, яка б закрiпила за нашою бойовою п'ятiркою прiоритет i славу не лише розумового центру, але й бойового авангарду органiзацi¬. Назар уже давно запропонував створити побiчнi гiлки органiзацi¬ з iншими назвами, якi б брали на себе вiдповiдальнiсть за всi проведенi акцi¬, але завжди мали на той час очевидне алiбi. Це ще бiльше пiднесло його i так високий авторитет.
   Назар запропонував, а керiвництво затвердило план фiзично¬ лiквiдацi¬ колишнього полiтичного дiяча Укра¬ни, який десять рокiв тому всiляко сприяв ¬¬ поневоленню росiйським iмперiалiзмом. Нинi вiн був на пенсi¬ i продовжував спiвпрацювати з росiйським монополiстичним капiталом, нещадно визискуючи свiй народ.
  -- Росiя його продовжуг пiдгодовувати, - сказав Назар на iнструктажi свог¬ п'ятiрки.- Це ¬м вигiдно, як було вигiдно i в минулому. На його швейцарськi рахунки росiяни перераховували мiльйони доларiв, а вiн ¬м передавав укра¬нськi заводи i фабрики, транспортнi комунiкацi¬, якi коштували десятки мiльярдiв доларiв. Ми повиннi показати всiм колаборацiонiстам, що продавати Укра¬ну невигiдно i смертельно небезпечно. На той свiт награбованого не забереш.
  -- Операцiя складатиметься з двох етапiв, - продовжував Назар. - Першим з них буде вiдслiдковування всiх маршрутiв, звичок, розпорядку дня колаборацiонiста. В нього г в центрi мiста банк "Слов'янське братерство", куди вiн при¬жджаг з донькою кожен день о 10 годинi ранку. Цей гад маг броньованого "Мерседеса" i трьох охоронцiв. Один державний i двог приватних. Приватнi озброгнi iзра¬льськими автоматами "Узi", шофер, вiн же охоронець, маг довгоствольний пiстолет нiмецького виробництва. Останнiй охоронець г найпрофесiональнiшим i дiг миттгво. Всi пасажири "Мерседеса" мають пiд одягом найновiшi бронежилети однiг¬ австрiйсько¬ фiрми. Це поки що все, що нам доповiла зовнiшня розвiдка. Iншi данi будемо добувати самостiйно. Якi г мiркування з цього приводу? - закiнчив свiй виступ Назар.
  -- Дозволь менi, - попросив слова Роман. - Я добре знаю це мiсце. Банк, що нас цiкавить, знаходиться на тихiй вулицi. Напроти розмiщугться кафе. Частина столикiв у нього винесена просто на тротуар. Але кафе дуже популярне i там важко знайти вiльне мiсце. Необхiдно прийти до вiдкриття i зайняти одного столика. Десь тижня через два матимемо чiткий план дiй.
   Нiхто не був проти i на наступний день четверо з п'ятiрки, два хлопця i двi дiвчини, о дев'ятiй годинi ранку вже сидiли в кафе. День видався спекотним з самого ранку. Хлопцi замовили собi холодного пива i снiданок, а дiвчатам снiданок i десерт.
  -- Ну i цiни тут, - здивувався Роман. - Не помилюся, якщо i це кафе, i всi прилеглi будинки вже належать об'гкту нашого сьогоднiшнього спостереження, - засмiявся вiн.
   О пiв на десяту до банку пiдлетiв чорний "Мерседес". Вiн вирулив до самого входу, де бовванiв охоронець. Однак не встигли вiдчинитися дверцята авто, як вiд сусiднього столика пiдвiвся високий хлопець з гранатометом на плечi. Вiд його пострiлу у вiдвiдувачiв кафе все вивернуло назовнi. Хлопцi i дiвчати опам'яталися лише лежачи пiд сво¬м столиком. "Мерседес" миттгво вибухнув. Його охопило полум'я i окремi деталi, пролетiвши над столиками кавярнi, за якими вже нiхто не сидiв, врiзалися у вiкна будiвель. Всi кинулися тiкати в рiзнi боки. Кудись зник i хлопець-гранометник. Останнiм кафе покинув обслуговуючий персонал.
   Четвiрка прийшла в себе лише на Майданi Незалежностi.
  -- Оце так дiла, - дивувався Назар. - Я донинi не можу зрозумiти, що ж сталося. Одне знаю точно, це був не наш хлопець.
  -- Напевне, конкуруюча органiзацiя, - засмiявся Роман. - Ще минулого року я чув, що в Укра¬нi виникла органiзацiя без органiзацi¬. Це абсолютно розрiзненi люди, якi звуть себе "Мученики за волю Укра¬ни". Вони просто одержимi iдегю знищення ворогiв нацi¬ i держави. Абсолютно автономно складають ¬х списки, а потiм без проробленого i продуманого плану йдуть на лiквiдацiю за будь-яких умов.. Фактично це вбивцi-камiкадзе. Неорганiзованi одинаки, яких i в принципi не можна вислiдити i пiймати, так як про них нiхто нiчого не знаг i знати не може.
  -- Але ж хтось виконав роботу за нас, та ще й втiк при цьому. Тепер його вистачить у крайньому разi ще на один раз, - сказала подруга Романа Оксана.
  -- Якщо не зумiгмо дiстати грошей, - сказав Назар, - нас чекаг вiдрядження до Росi¬ У Владивостоцi виявлено колаборацiонiста, який ще 12 рокiв тому передав росiянам Лiвадiйський палац у Криму. Уявлягте, вiн коштуг 50 млн. гвро, а його вiддали Росi¬ зо 100 тисяч росiйських рублiв. Навiть не за 100 тисяч гривень, а дерев'яних ¬хнiх рублiв. Цi грошi надiйшли до державно¬ скарбницi Укра¬ни. А собi до кишенi цей тип поклав 1 млн. гвро. Таким чином росiяни провели оборудку з чистим доходом 49 млн. гвро. - Непоганий гешефт, - пiдтвердив Роман. - Однак, завжди приходить час вiдповiдати за зраду. Ангели справедливо¬ помсти все рiвно прийдуть.
  -- Але ви не зациклюйтесь на Владивостоцi, - продовжував Назар. - Мене туди чомусь не тягне. Хай посилають у це азiйське мiсто когось iншого. А я б волiв, щоб ми по¬хали до ¦вропи. Прийнято рiшення про налагодження контактiв з нашими зарубiжними однодумцями. Ми всi разом вiльно володiгмо шiстьома гвропейськими мовами. Я знаю англiйську i французьку, Роман - англiйську i нiмецьку, Мар'яна - англiйську i iспанську, а Оксана володiг крiм англiйсько¬ ще й польською i шведською Про це вiдомо керiвництву. Крiм того, вони вважать, що i за сво¬ми фiзичними даними ми зможемо на достойному рiвнi презентувати Укра¬ну i укра¬нську нацiю в будь-якiй частинi свiту. Але г одна умова, необхiдно ¬хати в ¦вропу не з пустими руками. Знайдемо грошi i матимемо казкову мандрiвку по гвропейських кра¬нах.
  
  

Золото Мазепи

   Спливав день за днем, але iде¬, де дiстати грошi не з'являлися. Промайнув один лiтнiй тиждень, потiм iнший. На початку третього тижня Назара осяйнула думка про те, що необхiдно перевiрити родинну тагмницю. В iснування золотого запасу Укра¬ни, закопаного в його родовiй землi, Назар не дуже вiрив, але так як нiяких iнших iдей не було, вирiшив без будь-якого шуму перевiрити i цей варiант. Тому пiсля коротко¬ наради, на якiй Назар повiдомив про свог рiшення i обставини, якi до нього призвели, неповна п'ятiрка у складi чотирьох чоловiк вирушила на Полтавщину. Tхали двома машинами. Попереду Назар вiв старенький батькiвський SEAT-Toledo, за ними слiдував дещо молодший "Славута" Романа. Величезний хлопець викинув у цьому короткому автомобiлi переднг сидiння i керував нею з заднього.
   В машинах знаходилися намети, примуси для приготування ¬жi, посуд, китайська локшина швидкого приготування i суха ковбаса. Лежали також, про людське око, вудочки, надувний човен, двi гарпуннi рушницi для пiдводного полювання, маски i ласти. Була також сокира i двi титановi лопати, купленi хлопцями на ринку "Юнiсть" у Кигвi. У машинi Назара сидiв розумний i веселий пес Бест. На батькiвськiй дачi, жартуючи, на хвiртцi хлопець написав: "На подвiр'¬ злий пес (як собака)."
   Через кожнi 50 кiлометрiв машини спиняли патрулi, але нiчого пiдозрiлого виявити не могли. Двi молодi пари, хлопцi i дiвчата, ¬дуть вiдпочивати на чудовий Псьол чи Ворсклу, ловити рибу, купатися, смажитися на сонцi i звичайно, кохатися. Збро¬ в них немаг та й навiщо вона ¬м? Вiрний мiттельшнауцер не допустить злодi¬в до машин. Сокира для рубання дров на багаття, двi лопати, копати черв'якiв i готувати мiсце для приготування шашликiв. Об'¬хавши Лубни за¬хали до Нгарського монастиря. Збудований матiр'ю Iвана Мазепи, вiн на глум укра¬нцям спецiально був переданий Московському патрiархату. Тут росiяни ховали зброю, а ченцями, як i в iнших московських монастирях в Укра¬нi, служили працiвники росiйських спецслужб. У монастирi пiд "кацапа" "косив" член однiг¬ з п'ятiрок СВУ Iван. Вiн ¬здив машиною з надписом на капотi "Русский путь". Другий з бойовикiв служив продавцем у кiоску з надписом "Иконная лавка". Хлопцi домовилися з Iваном про те, куди i коли вiн повинен прибути на сво¬й машинi, яку мiлiцiя нiколи не зупиняла.
   З Нгарського монастиря хлопцi повернули на Миргород. Зупинившись у мiстi, вони погуляли курортом, покупалися в Хоролi, посидiли в чудовiй, але дуже дорогiй пiццерi¬, де iталiйський кухар готував надзвичайно смачнi страви свог¬ нацiонально¬ кухнi На пляжi хлопцi свогю статурою зробили справжнiй переполох серед сексуально стурбованих курортниць. Пiд вечiр, коли спека дещо спала, вирушили далi на схiд. Пiд'¬хавши до Пiдгiрець, зупинилися в густiй лiсосмузi. Внизу блищала рiчка з унiкальними пiщаними берегами. Метрiв за 200 височiла Червона могила. З усiх бокiв родову землю Назара оперiзувала Сомкова долина. Це i була мета ¬хньо¬ подорожi.
   Хлопцi швидко нарубали альпенштокiв i напнули два намети. Машини сховали в гущавину так, що ¬х не було i видно. Та й самi намети помiстили серед чагарникiв широко¬ лiсосмуги. Почали проводити рекогносцировку дiлянки. В цьому спецiалiстом був Роман. Хлопцi сподiвалися застати необроблену землю, якою та стояла вже декiлька рокiв. Але тепер вона була ретельно розорана i засаджена часником i цибулею.
  -- Чому на такiй землi ростуть часник i цибуля? - запитала Назара Мар'яна.
  -- Ранiше на цьому чудовому чорноземi вирощували озиму пшеницю, цукровi буряки i соняшник, - пояснював ¬й хлопець. - Але пiсля приватизацi¬ землi, ¬¬ у вимираючих бабусь через пiдставних осiб за безцiнь скупили росiяни. Однак, ради ¬й дати не змогли. Так i стояла вона необроблена. Я думав, що i зараз сто¬ть, але росiяни вiддали ¬¬ в оренду китайцям. Я про це довiдався в Миргородi, коли розмовляв на курортi з мiсцевим членом нашо¬ органiзацi¬. Кажуть тих китайцiв у Пiдгiрцях нинi вже ледь не третина вiд усiх жителiв. Цибуля i часник, iнша городина, це ¬хня вiзитна картка.
  -- Мене турбуг нинi лише одне, - задумливо сказав Роман. - Як ми будемо копати на цiй землi? Нас одразу помiтять i завтра тут буде море китайцiв з мiлiцiгю на додаток. Це нам зовсiм не потрiбно. Треба шукати якийсь вихiд.
  -- Так, це нинi чиясь приватна земля i нас можуть звiдси попросити з найнятою приватною охороною i мiлiцiгю, - згодився з Романом Назар. - Тому треба сьогоднi ж знайти вихiд. Прошу, панi i панове ворушити звивинами головного мозку, - запропонував сво¬м побратимам Назар.
  -- Я вважаю, що вихiд г, - першою озвалася Оксана. - Цю цибулю i часник уже пора збирати. Давайте завтра пiдемо у Пiдгiрцi до китайцiв i за безцiнь наймемось до них збирати городину на цiй землi. Вони люди практичнi i повиннi згодитися. Багато китайцiв зараз торгуг, робочих рук у них не вистачаг. Я думаю наша пропозицiя буде для них як знахiдка. На тому i порiшили.
   Надходив чудовий полтавський вечiр. Назар з Мар'яною i Роман з Оксаною пiсля купання в рiчцi вирiшили посидiти бiля наметiв на крутому схилi долини, звiдки вiдкривався дуже гарний крагвид. Але нiчого з того не вийшло. До ¬хнього табору пiдрулив джип, з якого вийшло кiлька кремезних чоловiкiв.
  -- Вы знаете, что это земля господина Шилина? - спитав один з них. - Это частная собственность и находиться здесь запрещено, - вiдразу почав заводитися iнший.
  -- А я думав, що це земля укра¬нська, - вiдповiв ¬м Назар.
  -- Только не надо демагогии, - скривився один з росiян. - Здесь вашего, проклятые хахлы, давно уже ничего нету. Убирайтесь отсюда подобру-поздорову.
   Росiяни почали брутально лаятися по-московському не зважаючи на присутнiсть дiвчат. Хлопцi миттю пiдвелися на весь зрiст. Це вiдразу остудило росiйських охоронцiв. Оселедець Назара почав вiд обурення ставати сторчма, що не вiщувало чужинцям нiчого доброго.
   Гей ви, кацапи, - почав заводити росiян Назар, щоб вони втратили пильнiсть. - Ви знагте що означаг слово "кацап". Хахол - це мiй чуб на головi, а чи знагте ви, що таке кацап. Це слово г словосполученням i росiйською перекладагться " как козел". Козли ви проклятi.
   Цього вже росiяни стерпiти не змогли i не тямлячи себе вiд лютi накинулися на хлопцiв. Однак, не зважаючи на вишкiл, силу i перевагу в чисельностi вони вже через кiлька хвилин лежали в пилюцi польово¬ дороги. Два з них пiдводячись, вихопили пiстолети.
  -- А как насчет такого аргумента, - вищирився один з них.
   Однак хлопцi не встигли нiчого нi вiдповiсти, нi зробити. За спинами обох росiян вже стояли Оксана i Мар'яна з зарядженими рушницями для пiдводного полювання. Цей аргумент i виявився вирiшальним. Охоронцi пострибали у джип i витираючи з обличчя кров по¬хали геть.
   Назар одразу ж узяв до рук мобiльного телефона i зателефонував до Миргорода, керiвнику мiсцево¬ п'ятiрки.
   - У вас там живе такий собi Шилiн, який володiг землею в районi Пiдгiрцiв? Ми тут вiдпочивагмо, а його горили нам заважають. Домовся з ним, що ми на цьому мiсцi затримагмося ще на тиждень. Хай нас оминають десятою дорогою. Якщо буде "виникати", виклич п'ятiрку з Кигва. Бо якщо нас потурбуюить ще раз, я викличу всю свою сотню i цю землю Шилiн продасть менi за одну копiйку. Ще й буде валятися у ногах, щоб я ¬¬ в нього купив.
   - А, до речi, це ж генiальна iдея. Я можу стати власником свог¬ родово¬ землi, - сказав Назар. - Як це менi ранiше не спадало на думку? По поверненню до Кигва я вiдразу цим i займуся.
   - Думаю Шилiн тебе може не зрозумiти, - засмiялася Оксана,
   - А ми переконагмо його так, щоб вiн зрозумiв, - згадав слова Шамiля Назар, теж смiючись.
   Ще довго сидiли Назар з Мар'яною на високому корiнному березi рiчки, милуючись зорями.
   З китайцями вдалося домовитися на диво швидко. ¦вре¬ Сходу, як ¬х називав Роман, виявилися надзвичайно дiловими людьми. Термiн роботи, ¬¬ обсяг i платня були ледь не миттгво узгодженi. Китайцi пообiцяли наприкiнцi робочого дня при¬жджати автомобiлем з причепом i забирати зiбраний урожай. Вони також сказали, що будуть одразу i платити.
  -- Працюгмо наступним чином, - повiдомив Назар. - Дiвчата вибирають часник i цибулю, а ми з Романом ходимо по дiлянцi з лозою i металiчною рамкою за попередньо розробленим маршрутом. Нiякi мiно- i бомбошукачi золота на такiй глибинi не вiзьмуть. Сам консультувався у мiнерiв.
   Назар витягнув з багажника свог¬ машини лозу, вирiзану з винограду i лiщини. Подумавши, вiддав перевагу останнiй.
  -- Цьому я навчився у ки¬вських пластунiв, - сказав вiн бойовим побратимам. - Потiм удосконалювався i пiд час оволодiння бойовим гопаком. Щоб стати в цьому нашому нацiональному лицарському мистецтвi "волхвом", треба мати не лише силу i вмiти наносити удари противнику. Потрiбно буквально вiдчувати рiдну землю. Ось я зараз i перевiрю, чи вiдчуваю я ¬¬ так, як це могли робити мо¬ далекi предки. З лозою я повинен знаходити воду, руду, пiдземнi ходи i схованки.
  -- Цей метод називають бiолокацiгю, - продовжив розповiдь Назара Роман. - Ученi донинi сперечаються, що це таке - наука, чи суцiльний мiстицизм? Але як би там не було, а у нас iншого виходу просто немаг.
  -- Що ж, рушагмо, - запропонував Романовi Назар. - Вiдхилення лози вниз чи металiчно¬ рамки вбiк вказуг на те, що в даному мiсцi хтось колись порушив землю на велику глибину. Будуть i iншi причини вiдхилення. Там, де помiтимо "показання" наших бiоприладiв, будемо забивати в землю кiлочки. Я ¬х настругав зранку декiлька десяткiв. Якщо цi кiлочки вишикуються в два ряди, золото Мазепи очевидно знайдене i пiде у фонд нацiонально-визвольно¬ боротьби укра¬нського народу. Якщо ж нi... Про останнiй варiант я навiть не хочу говорити, - махнув рукою Назар. - У нас все вийде, - подивився вiн на Мар'яну.
   Палаючi очi кохано¬ сказали хлопцевi про те, що дiвчина вiрить йому i впевнена в перемозi.
   Поле було не дуже рiвне i хлопцi нерiдко плуталися серед часнику i цибулi та оступалися. Мало було нарiзано i дерев'яних паличок Бойовики вимушенi були збiгати в лiсосмугу i нарiзати ¬х ще. Врештi-решт вся територiя можливого знаходження золотих скарбiв гетьмана Мазепи була ретельно дослiджена..Вона стала нагадувати невеликий лiсок пiсля урагану. Скрiзь стирчали то вищi, то нижчi палички, якi позначали вiдхилення лози i рамки. Дiвчата в цей час не розгинаючись працювали кожна за двох. Нiхто не повинен був помiтити нiчого пiдозрiлого.
   Нарештi хлопцi пiднялися на Червону могилу i окинули оком усю дiлянку. Вiдразу стало зрозумiлим, що серед випадково чи помилково встромлених у землю цiпочкiв чiтко проглядаються два ряди. Витягнувши з землi палички, якi випадали з системи, хлопцi залишили лише чотири з них, якi вказували не лише на ряд, але i знаходилися в ньому майже на однаковiй вiддалi один вiд одного. На цi мiсця були складенi купами часник i цибуля. Назар i Роман одразу кинулися допомагати дiвчатам збирати врожай.
   Увечерi при¬хали машиною китайцi i забрали часник з цибулею. До того часу хлопцi вже iншим способом помiтили ряди i точки можливого знаходження скарбiв, пояснюючи китайцям, що вони розбили поле на декiлька частин, щоб встигнути зiбрати врожай за короткий термiн сво¬х канiкул. Китайцi тут же заплатили грошi за виконану роботу, побажали так же успiшно працювати i завтра i повернулися до Пiдгiрцiв.
   В цю нiч хлопцi i дiвчата спали як убитi. Цiлий день роботи на свiжому повiтрi дався взнаки. Табiр друзiв охороняв мiттельшнауцер Бест. Цей середнiй за величиною пес був надзвичайно розумний i жвавий. Мав винятковi здiбностi до дресирування. Вiн вирiс у родинi Назара i дивував гостей тим, що приносив батьковi хлопця, якого одного вважав за свого хазя¬на, домашнi капцi, коли той повертався з роботи додому. Вiн мiг принести в зубах трубку телефону Panasonic, на дзвiнки якого нiхто з родини не реагував i покласти ¬¬ до нiг Назара.
  -- Чому саме менi? - дивувався Назар. - Може це телефонують мамi або татовi чи дiдусю i бабусi.
  -- Та Бест же добре знаг, що 70 вiдсоткiв усiх дзвiнкiв надходить саме тобi. Вiн звернув на це увагу можливо ранiше за будь-кого з нашо¬ родини, - смiявся батько Назара.
   Бест був чудовим психологом i майже безпомилково розбирався в людях. Вiн знав при кому i як себе поводити, де можна, а де не бажано лежати i сидiти i що робити. Завжди усмiхненого командира бойово¬ п'ятiрки з Бiло¬ Церкви пес Назара так боявся, що ховався пiд лiжко, коли той лише пiдходив до дверей Назарово¬ квартири.
  -- Звiдки вiн знаг про неймовiрну жорстокiсть i незламнiсть цього чоловiка, - дивувався Назар.
   Пiд охороною Беста нiч пройшла спокiйно. Нiхто чужий i на кiлометр не пiдходив до наметiв.
   Вранцi в хiд пiшли титановi лопати. Дiвчата контролювали край поля, збираючи там цибулю i часник. Серпнева спека заважала працювати. Однак, необтяженi одягом хлопцi швидко копали кожен свою яму. Щоб було зручно працювати i точнiше вийти на скарб, Назар i Роман вимушенi були копати круглi ями великого дiаметру.
   Першим досяг мети Назар. На глибинi понад пiвтора метри вiн наткнувся на залишки дубово¬ бочки. Пiд ними знаходилася цiла гора старовинних золотих монет. - Та по них можна вивчати iсторiю i географiю, - подумав про себе Назар. Бiльшiсть монет належала гвропейським середземноморським кра¬нам. Здавалося ¬м не буде кiнця. Назар набив пiд саму зав'язку старий рюкзак, який належав ще його батьковi.
   Роман вийшов на золото десь на пiвметра глибше за Назара. Вiн майже весь сховався у ямi, аж поки Назар почув його приглушений радiсний вигук. - ¦! Так було наповнено i iнший рюкзак.
   Протягом друго¬ половини дня хлопцi закопували ями i робили декiлька безсистемних неглибоких ямок, якi теж засипали. Це робилося з метою збити зi слiду цiкавих китайцiв. Залишки дерева i дощок, якi були покладенi козаками Апостола над бочками хлопцi закопали на мiсцi. Наступна нiч теж пройшла спокiйно.
   На другий день хлопцям повезло наполовину менше. Назар даремно заглибився аж на два з половиною метри, але нiяких слiдiв золота не знайшов. Однак, на глибинi бiля двох метрiв на залишки ще однiг¬ бочки вийшов Роман.
   Час на подальшi розкопки вже повнiстю вичерпався. Це розумiла вся четвiрка. Не можна було i непомiтно перевезти таку величезну кiлькiсть золота, якби хлопцi вiдкопали ще декiлька бочок. Було зроблене головне. В органiзацi¬ з'явилися дуже великi грошi для розгортання нацiонально-визвольно¬ боротьби. Стало також вiдомо, що г майже невичерпне джерело фiнансування, яке в буквальному розумiннi слова закопане у землю.
   Пiд вечiр хлопцi швидко згорнули табiр i приготувалися до вiд'¬зду. В них з'явилося декiлька днiв для вiдпочинку в Миргородi. По мобiльному телефону ¬м повiдомили, що четвiрку чекають два номери люкс в санаторi¬ "Полтава". Керiвництво ¬хньо¬ органiзацi¬ оцiнило вирiшальний внесок п'ятiрки Назара у лiквiдацiю фiнансово¬ проблеми визвольного руху i вирiшило дати ¬й трохи перепочити i розважитися.
   Спочатку при¬хали китайцi i забрали цибулю i часник. Вони привезли грошi за роботу. Ошелешеним китайцям Назар i Роман пояснили, що хотiли ще й на зиму за так перекопати сво¬ми диво-лопатами з титану все поле, але не вистачило часу. Треба ¬хати додому. Щось там трапилося. То нехай брати-китайцi вибачають. Може ще при¬дуть iншим разом. Потрiбнi грошi на навчання. Трохи пiзнiше iз Нгарського монастиря при¬хав Iван i забрав золото. Його сховали у тайнику, який росiяни використовували для перевезення збро¬.
  -- Ви ж хлопцi не помилiться, - жартувала Оксана. - А то ще золото вiддасте китайцям, а Iвану цибулю i часник, щоб годувати так званих "ченцiв" ¬хнього монастиря.
  

"Золотi ключi"

   Потужнi фiнансовi вливання у нацiонально-визвольний рух дозволили рiзко активiзувати боротьбу. Акцi¬ проти зрадникiв нацi¬ так налякали ворогiв народу, що одна частина з них втекла за кордон, втративши свiй бiзнес. Вiн перейшов до рук патрiотiв Укра¬ни. Назар став власником свог¬ родово¬ землi i тепер уже органiзацiя могла не турбуватися, що золото Мазепи потрапить до чужих рук.
  -- Ти знагш, - смiявся Назар, розмовляючи з Романом. Командир Бiлоцеркiвсько¬ п'ятiрки Микола, так поговорив з Шилiним, що той одразу написав i оформив дарчу на мог iм'я на землю, де закопане золото. Вiн так вибачався, що його горили смiли нас тодi потурбувати, що аж жалко його стало. Уже передав майже все свог майно в Укра¬нi нашим довiреним особам i вiдбув на батькiвщину. Його вiдслiдковують у Санкт-Петербурзi, щоб щось там згарячу не органiзував антиукра¬нське. Про це потурбугться Шамiль.
   Друга частина зрадникiв нацi¬ вирiшила зата¬тися i перечекати несприятливi часи в Укра¬нi. За величезнi грошi пiд самим Кигвом, на пiвдень вiд мiста було збудовано справжнг мiсто-фортецю. Воно отримало офiцiйну назву "Золотi ключi". П'ятдесят садиб по гектару кожна були обгородженi гдиним парканом з цегли висотою три метри. По кутах були розмiщенi вежi з кулеметниками. ¦диний за¬зд у виглядi величезних броньованих ворiт, якi вiдчинялися як автоматично, так i вручну, охороняли автоматники. Кожна садиба у свою чергу була обнесена парканом висотою 2,5 метри. Зверху був натягнутий колючий дрiт з пропущеним через нього струмом високо¬ напруги, який автоматично вмикався з 11 години вечора.
   Вздовж усього зовнiшнього паркана були встановленi прожектори i телевiзiйнi камери. Крiм того, охоронники використовували ще й службових собак. Мiсто-фортеця було розташоване на дуже мальовничiй територi¬. Над ним височiв укритий лiсом високий корiнний берег Днiпра. Далi протiкала сама рiчка. Мiж Днiпром i вiдрогами Приднiпровсько¬ височини синiло безлiч кришталево чистих заплавних озер. Мiсце казкове не лише за сво¬м облаштуванням, а перш за все за природним оточенням.
   Така назва - "Золотi ключi" мiцно прилипла до мiста-фортецi через те, що покупець вiлли, пiсля оформлення документiв на власнiсть, отримував невелику валiзку з червоного дерева, яка мiстила ключi вiд будiвлi, виготовленi з щирого золота. В кожен ключ, в тому мiсцi, де його повертають пальцями, було вмонтовано великий дiамант. Лише однi ключi за вартiстю перевищували суму всiх рiчних заробiткiв пересiчно¬ укра¬нсько¬ родини.
   Колаборацiонiсти почувалися в сво¬х садибах у повнiй безпецi. Бiльшiсть з них взагалi нiколи не ви¬жджала за межi мiста-фортецi, керуючи сво¬м бiзнесом через довiрених осiб. I не дивно. "Золотi ключi" мали власне озеро з чудовим пляжем, казино, ресторани, поштове вiддiлення, лiкарню з полiклiнiкою, найсучаснiшi магазини. Вони насмiхалися i хвастали, що ¬х нiхто i нiколи тут не дiстане.
   На черговому зiбраннi командирiв бойових сотень, де всi присутнi були в масках i говорили через спецiальнi мегафони, якi змiнювали до невпiзнання ¬хнi голоси було прийнято рiшення розробити i здiйснити чергову акцiю проти мешканцiв "Золотих ключiв". - Якщо ¬х злякати ще раз, то вони як щурi побiжать з Укра¬ни. Ми вже готовi заволодiти бiзнесом цих колаборацiонiстiв. За добутi нами грошi ми встигли навчити достатню кiлькiсть менеджерiв у США, Японi¬ i кра¬нах Захiдно¬ ¦вропи, - сказав керiвник органiзацi¬, який один мав не чорний, а червоний мегафон у руках. - Пропоную помiркувати i переказати менi сво¬ пропозицi¬ на наступному зiбраннi через мiсяць.
   Назар дивився на сво¬х побратимiв i мiсце, де вони зiбралися з щирою радiстю. Пiсля того, як СВУ отримала доступ до золота Мазепи справи в органiзацi¬ пiшли на краще. Ранiше ми навiть не могли собi дозволити не те що найновiшi японськi мегафони, нi за що було навiть придбати маски. А тепер ми фiнансугмо дочiрнi органiзацi¬ за кордоном i посилагмо вчитися до найпрестижнiших унiверситетiв свiту молодих членiв свог¬ органiзацi¬. - В цьому г i моя заслуга, - з гордiстю думав вiн.
   На наступному зiбраннi керiвного складу органiзацi¬ " Смерть ворогам Укра¬ни" (СВУ), гдиною конструктивною пропозицiгю була купити в мiстi-фортецi "Золотi ключi" вiллу i знищити це антиукра¬нське кубло зсередини. Бiльшiсть командирiв бойових сотень вважали, що чогось iншого придумати не можна i треба братися за розробку i реалiзацiю цiг¬ iде¬. Однак знайшлися люди, якi не висуваючи власних iдей критикували вже висловлену.
  -- Ми втратимо дуже багато людей i через це вороги одержать моральну перемогу, - висловив сво¬ мiркування один з командирiв.
  -- Грошi за вiллу, я вже перевiрив таку можливiсть, - сказав iнший, треба перераховувати лише через один банк. Одразу стане вiдомо, звiдки цi грошi надiйшли, тобто ми розкригмо джерело нашого фiнансування. Вважаю, що ми ще не готовi до операцi¬ i пропоную ¬¬ заморозити на невизначений термiн, - продовжив вiн.
  -- Я вважаю, - взяв слово Назар, що не провiвши цю операцiю в найближчий час ми втрачагмо стратегiчну iнiцiативу, яка зараз у нас г. Цього нам робити не слiд. Необхiдно "дотиснути" колаборацiонiстiв i прибрати ¬х бiзнес до сво¬х рук. Поки вони ще не оговталися пiсля наших перших масштабних операцiй. Разом з тим, я абсолютно солiдарний з тими командирами сотень, якi проти купiвлi вiлли i проведення операцi¬ зсередини мiста-фортецi.
  -- То що ж ви пропонугте? - заскрипiв неприродний голос його сусiда праворуч.
  -- У мене г пропозицiя використати для нападу на "Золотi ключi" дельтоплани, - сказав Назар.
   У примiщеннi запала напружена тиша. Командири переварювали пропозицiю Назара, яка спочатку всiм видалася фантастичною.
  -- Пояснiть нам, будь ласка, свою iдею, - першим подав голос керiвник органiзацi¬, все ще невмiло користуючись мегафоном.
  -- Я готовий, - продовжував Назар. - Недалеко вiд "Золотих ключiв" на горi, позбавленiй лiсу вiдбуваються польоти на пара- i дельтопланах. Це всiм вiдомо i нi в кого не викликаг нiяко¬ пiдозри. Дельтопланеристи злiтали з цiг¬ гори ще за часiв Радянського Союзу. Там просто унiкальне мiсце для польотiв. Близько немаг нi високовольтних лiнiй передач електроенергi¬, нi високих споруд чи дерев. Грошi у нас тепер г i я пропоную купити найсучаснiшi дельтоплани i вишколити дельтопланеристiв, якщо у нас немаг вже готових у якомусь мiстi. Через мiсяць у "Золотих ключах" фестиваль, де збереться весь колаборацiонiський бомонд. На водi озера вони ставлять сцену, на якiй буде сидiти все ¬хнг кодло. Вони вручатимуть самi собi всiлякi призи за рiзними номiнацiями i головний приз "Людина Золотих ключiв року". В цей час з гори повиннi злетiти озброгнi дельтопланеристи. Вони безшумно пiдлетять до "Золотих ключiв", а далi справа ¬х вишколу i нашого загального везiння. Вид збро¬ i кiлькiсний склад нападаючих, скiльки чоловiк буде на одному дельтопланi, один чи два, чи потрiбно використовувати мотори для зльоту i коли ¬х необхiдно вiдключити, погода i напрямок вiтру тощо нехай визначають вiдповiднi фахiвцi. - Я все сказав, - промовив Назар i сiв на свог мiсце, вiдключивши мегафон.
  -- Моя думка, - пiдвiвся керiвник органiзацi¬ з мегафоном у руках, який вiн черговий раз забув включити, - необхiдно детально опрацювати iдею з дельтопланеристами i здiйснювати ¬¬ в запропонований день. Якщо iнших пропозицiй не надiйшло, я закриваю наше засiдання.
   Пiдготовка до операцi¬ виявилася не настiльки складною, як це собi уявляв Назар. В Чернiвцях i Ужгородi були вже фактично готовi бойовi п'ятiрки, якi займалися дельтопланеризмом. У передмiстi Чернiвцiв знайшли близьку до ки¬всько¬ мiсцевiсть i спорудили на нiй з наметiв дуже приблизний макет "Золотих ключiв". Проведенi польоти показали високу ефективнiсть дельтопланiв у здiйсненнi такого роду операцiй. У ходi тренувань було передбачено i розмiщення спецiальних груп на джипах, якi заберуть пiсля приземлення дельтопланеристiв i знищать самi лiтальнi апарати.
   У бульварнiй укра¬нськiй пресi продовжувалася "розкрутка" фестивалю в "Золотих ключах". У той же час вiдбувалися й iнтенсивнi тренування дельтопланеристiв. Кожна сторона готувалася до свята по-свогму.
   Перед самою акцiгю Назар провiв традицiйну полiтiнформацiю з дельтопланеристами.
   - На проведення фестивалю, колаборацiонiсти, пограбувавши укра¬нський народ, кидають на вiтер декiлька мiльйонiв доларiв. А в цей час сотнi тисяч людей не мають житла, мiсяцями не одержують зарплати. У держави немаг грошей на освiту i охорону здоров'я . Нацiя вимираг, а магнати, буржуазiя в "Золотих ключах", використовують на себе по сто тисяч гвро на мiсяць. Те що ви зробите, справедлива справа. Ви позбавите свiт нелюдiв, якi не дають нацi¬ жити. Вони як п'явки присмокталися до тiла Укра¬ни i п'ють ¬¬ кров. Убивши ¬х, ви зробите не бiльший злочин, нiж би знищили малярiйного комара чи енцефалiтного клiща, якi нашi вороги зi спецслужб "братнiх" кра¬н завозять i розповсюджують в Укра¬нi.
   В день проведення фестивалю в "Золотi ключi" з'¬халося дуже багато гостей, якi почувалися у повнiй безпецi. Бiля броньованих ворiт була встановлена "рамка", через яку проходили всi гостi. Таким чином унеможливлювалося проникнення небажаних людей зi зброгю, яким тим чи iншим чином удалося дiстати запрошення.
  -- Дорогi гостi, друзi, - звернувся опецькуватий чоловiк до присутнiх, вiдкриваючи фестиваль. Це була головна мiшень СВУ на цьому зiбраннi. - Хтось можливо i хотiв би нам зiпсувати свято, - продовжував вiн, - але я тут при всiх вам заявляю, не вийде, не вдасця. Ми наведемо нарештi належний порядок у цiй кра¬нi. Веселiться i святкуйте, отримуйте заслуженi нагороди...
   Головний колаборацiонiст вiдкрив рота, щоб за свогю звичкою розповiсти смiшний анекдот про укра¬нцiв, але не встиг. З першого дельтоплана, який летiв зовсiм низько над землею полетiли вниз гранати. Наступнi два дельтоплани йшли крило до крила. З них ударили кулеметнi черги i весь збудований на водi помiст залив вогнем вогнемет. Останнiй дельтоплан завершив операцiю потужним вибухом бомби. Всi були настiльки розгубленi, що по дельтопланах не пролунало жодного пострiлу охорони.
  -- Попробував би хтось iз них вистрiлити, - подумав про себе Назар. - Або, не дай бог, поранити чи вбити когось iз наших. Пiсля того, як ми прийняли рiшення про лiквiдацiю не лише зрадникiв, але i ¬х родин уже нiхто не хоче з нами зв'язуватися. Охоронники знайдуть iншу роботу, але не знайдуть собi iншого життя. Тому вони i не стрiляли.
  
  

Керiвник IРА

   Одного дня Назара викликав командир СВУ i запропонував вiдбути з ним як помiчник i перекладач до Велико¬ Британi¬ на зустрiч з керiвництвом IРА. - Дякуючи тобi ми магмо такi кошти, що можемо обiйтися без будь-чиг¬ фiнансово¬ допомоги, - ще раз нагадав вiн хлопцевi про його заслуги перед органiзацiгю. - Однак координувати нашi дi¬ з зарубiжними побратимами безумовно необхiдно. Мене дещо турбуг, що керiвництво IРА завжди якось зверхньо ставилося до нас i нашо¬ боротьби. Ми в минулому не один раз хотiли з ними спiвпрацювати, але ¬хнiй керiвник Брайан О'Коннор поводився з нашими представниками без належно¬ поваги. Я розумiю, - продовжував керiвник. СВУ, - що вони ведуть боротьбу за визволення свог¬ Батькiвщини вже безперевно майже сто рокiв, але i ми ж магмо iсторiю, яка набагато глибша за iрландську. I ось вiн сам почав просто добиватися зустрiчi з нами. У нас зараз i часу немаг, але не вiдповiдати на запрошення тако¬ вiдомо¬ органiзацi¬ як IРА було б з нашого боку просто нерозумним.
  -- Ми по¬демо до Велико¬ Британi¬ як туристи, - продовжував керiвник СВУ. - Всi необхiднi документи вже оформленi. Один з членiв нашо¬ органiзацi¬ нинi керуг провiдною туристичною фiрмою Укра¬ни. Будемо в туристичнiй групi. Житимемо у вiдомому готелi Лондона. По¬здка триватиме два тижнi. Путiвки дуже дорогi, тому випадкових людей там не буде. Заступник прем'гр мiнiстра зi свогю коханкою, дiти багатi¬в, вiдомi артисти. Ми теж будемо з дружинами. Ти вiзьмеш Мар'яну, а я по¬ду з бойовим товаришем, - вiн пiдморгнув Назару. - Необхiдно показати цим зарозумiлим гвропейцям, що ми не якась там перехiдна раса мiж монголо¬дною i гвропе¬дною, до яко¬ належать росiяни. Хай сво¬ми очима побачать, що ми чистi гвропейцi, а не гвразiйцi. Та ¬м досить буде одного погляду на тебе i Мар'яну i вся пиха з них злетить моментально.
  -- А де i коли ми зустрiнемося з керiвником IРА? - спитав Назар.
  -- IРА вийде на нас сама. Хто ми, коли i де будемо в Лондонi ¬м уже вiдомо.
  -- Отже, скажи Мар'янi про по¬здку, а мiй бойовий товариш уже про це знаг, - засмiявся керiвник СВУ.
   Вилiтали на Лондон з аеропорту "Бориспiль" чартерним рейсом лiтаком "Бо¬нг - 737". До аеропорту ¬х доставив особистий охоронець на старому, але iдеально вiдрегульованому "Мерседесi" з новим мотором. Охоронець одразу пiсля ви¬зду з Кигва зайняв вiльну третю смугу i вже майже не збавляв швидкiсть.
  -- Куди ти так летиш? - спитав його керiвник СВУ: - 170-200 км на годину. А раптом поперек дороги нам хтось вирiшить вивести традицiйних КРАЗа чи КамАЗа? Я знаю, що ти колишнiй гонщик, але якщо не збавиш швидкiсть, то бiльше мене возити не будеш. Хоч ти i водiй, але в питаннях швидкостi буду в машинi командувати я. Слава богу, в мене г значний досвiд, у таких органах служив.
   Митний i паспортний контроль пройшли без будь-яких ускладнень. Бойовий товариш керiвника виявився милою молодою жiнкою, яка вiльно володiла англiйською мовою Це стало вiдомо тодi, коли до них звернулася бабуся з групи немолодих британцiв. Вона весело щебетала й тримала за руку, як юна дiвчина коханого, ще старшого за не¬ чоловiка.
  -- В мене найбiльше бажання, - звернувся Назар до кохано¬, - щоб i в 80 рокiв ми ходили з тобою як цi англiйцi i тримали один одного за руки.
  -- Як природно i розкуто вони поводяться, - дивувалася Мар'яна. - Нiяко¬ фальшi i натягнутостi. Подивися, як нiжно той дiдусь, якому вже мабуть до 90 рокiв добирагться, цiлуг свою бабусю.
   Пройшовши всi контролi, двi пари сiли до автобуса, який i доставив ¬х до лiтака. Всi вийшли i прослiдувавши до "Бо¬нга-737", вишикувавшись у чергу бiля трапа. В кожного пасажира перевiряли квиток i пропускали на вказане на ньому мiсце в салонi лiтака. Раптом чергу попросили вiдiйти вбiк. До самого трапа пiдлетiв у супроводi мiлiцейсько¬ машини шикарний "Мерседес". З нього вийшли з сумками вiце-пром'гр зi свою коханкою. Вони швидко пiднялися трапом лiтака i пройшли до сво¬х мiсць.
  -- Зверни увагу, Назаре, - торкнув за плече хлопця його командир. - Нiякого митного чи паспортного контролю у вiце-прем'гра не було. Вiн мiг зi свогю дiвчиною пронести в лiтак що завгодно, вiд мiшка з гвро чи доларами, аж до атомно¬ бомби. А дурнi нещодавно пiдняли крик, коли одного нашого колишнього прем'гра звинуватили у тому, що вiн лiтаком переправив до Iзра¬ля мiльярд доларiв. Кричали, що таке, бачте, не можливе. Це все на йолопiв розраховане. У нас деякi люди можуть вивезти з кра¬ни все, що захочуть. I вивозять, - додав вiн.
   Лондон зустрiв ¬х жаркою, зовсiм не англiйською погодою. В аеропорту Хiтроу формальностi зайняли не багато часу. Бiля будiвлi аеровокзалу вже стояли декiлька автобусiв. Вони чекали на укра¬нських туристiв. Ще у величезному вестибюлi, бiля самого виходу вiд новоприбулих лiтакiв ¬х чекав представник ки¬всько¬ туристично¬ фiрми. Всi зайняли мiсця в чудових автобусах з кондицiонерами i вирушили до свого готелю. У кожно¬ групи туристiв був свiй готель. Однi виходили бiля тризiркових, iншi чотиризiркових. Вiце-прем'гр зi свогю коханкою вийшов бiля найкращого готелю мiста. Назар з командиром, зупинилися у чотиризiрковому готелi неподалiк вiд Темзи у центрi мiста. Цей готель поступався за комфортом п'ятизiрковому, але знаходився у кращому мiсцi столицi Велико¬ Британi¬. На другий день у вестибюлi сусiднього готелю зiбралася всi туристи, окрiм вiце-прем'гра. З ним гiд працював окремо. Щоб не привертати до себе уваги група СВУ замовила на 14 днiв 5 екскурсiй по столицi кра¬ни. Гiд тут же отримав вiд туристiв грошi за послуги, призначив час, коли ¬х буде чекати екскурсiйний автобус, вислухав запитання i дав на них вiдповiдi. Тепер туристи були вiльнi i могли витрачати час i грошi за власним розсудом.
   Зустрiч з керiвництвом IРА була призначена в одному з передмiських замкiв. Поки укра¬нських туристiв водили безкiнечними залами i показували чудовий парк, командир СВУ з Назаром i "бойовими подругами" непомiтно вiдокремилися вiд групи i потрапили до службово¬ кiмнати замку. Tх сюди завiв, як було попередньо домовлено, один iз його працiвникiв, молодий чоловiк в унiформi. Потiм виявилося, що весь замок знаходився пiд контролем IРА i всi його службовцi були членами цiг¬ органiзацi¬.
   Жiнки сiли до простих крiсел, якi стояли бiля вiкна, чоловiки ж стояли неподалiк вiд дверей. Рiвно об 11.30 дверi вiдчинилися i до кiмнати стрiмко увiйшов дуже високий чоловiк. Його супроводжували ще двог чоловiкiв i молода жiнка. Кинувши погляд на укра¬нських гостей, О'Коннор на мить вражено закляк i не сказавши нi слова повернувся на мiсцi i зник за дверима. За ним так же швидко вийшли i супроводжуючi особи. Гостi з Укра¬ни нiчого не розумiли. Через декiлька хвилин зайшов чоловiк в унiформi i запропонував укра¬нцям залишити примiщення службово¬ кiмнати. Tм не залишилося нiчого iншого, як пригднатися до сво¬х спiввiтчизникiв, якi слонялися мiсцевим парком i купували всiлякi сувенiрнi дрiбнички. Назар звернув увагу, що ¬хня цiна була втричi вища, нiж за такi ж товари у крамницях Лондона.
  -- Тут добре розумiють психологiю туристiв, - сказав вiн Мар'янi. - Всi сувенiри в крамничках бiля замку дуже вправно пiдiбранi тематично. Тому туристи купують втридорога те, що вони могли б набагато дешевше придбати бiля свого готеля. Вони привезуть додому сувенiри зi знаменитого замку, про який вони читали ще в дитинствi, - звернувся вiн до свого командира.
   Четвiрка СВУ продовжувала вести мiж собою нiчого не значущi розмови, а думка в усiх була лише одна: чому так дивно повiвся лiдер IРА? Пiсля чудового обiду, представники СВУ пiшли до Гайд-парку i як мiсцевi жителi розмiстилися просто на газонi в тiнi високих дерев. Тут ¬х нiхто не мiг почути i тому можна було обговорити подi¬ сьогоднiшнього ранку.
  -- В кого якi г мiркування стосовно дивно¬ поведiнки командира наших вiрогiдних союзникiв, - почав обговорення цiг¬ проблеми командир.
  -- Дозвольте менi,- попросив слова Назар. - Я вважаю, що ми зараз не зможемо нiчого придумати. Треба йти на повторний контакт. Особисто для мене однозначним г лише одне, його щось налякало. Вiн тiльки зиркнув на нас i одразу вилетiв з кiмнати. Сподiваюсь, що це було не те, що ми з ним одного зросту i схожi один на одного, - засмiявся Назар.
  -- Дозвольте i я скажу декiлька слiв, - звернулася до командира Мар'яна. - Менi теж кинулася в очi дивна схожiсть О'Коннора з Назаром. У мене склалося таке враження, що це i був Назар, тiльки старший десь рокiв на 15. Iнакше одягнений, уже з сивиною, але просто двiйник якийсь. Хiба таке може бути?
  -- З iсторi¬ ми знагмо багато прикладiв того, як деякi iсторичнi особи мали навiть не одного, а декiлькох двiйникiв, яких не могли вiд них вiдрiзнити.
  -- Я теж на це звернув увагу з першо¬ ж митi, як О'Коннор увiйшов до кiмнати, - знову взяв слово командир. - Когось вiн менi нагадував. Стрижка не та, одяг iнакший, а в усьому iншому справжнiй Назар. Твiй батько випадково не навчався у Великiй Британi¬? Не ¬здив як турист до Пiвнiчно¬ Iрландi¬ так рокiв з 40 тому? - смiючись запитав вiн у Назара.
   - Та хто це 40 рокiв тому мiг дозволити собi в СРСР туристичнi по¬здки по Захiднiй ¦вропi? Хiба що на танку, - засмiявся Назар. - Та й то НАТО не давало тако¬ можливостi. Так що далi Угорщини, Чехословаччини i НДР нашi "туристи" не потрапляли. Однак батько ще студентом, здагться був на практицi у Чехословаччинi. До речi, 42 роки тому. Може серед чехiв десь i ходить мiй двiйник, - знову пожартував Назар. - У нас, Погрiбнякiв, гени надзвичайно сильнi. Всi чоловiки нашого роду дiйсно дуже схожi один на одного.
  -- Сьогоднi ж вийду на нашого зв'язкового i буду просити про нову зустрiч, - сказав командир, пiдводячись з газону Гайд-парку.
   Через деякий час така домовленiсть була досягнута. Виявилося, що дуже обережний О'Коннор, побачивши надто вже схожого на нього Назара, миттгво вирiшив, що англiйськi спецслужби вирiшили лiквiдувати IРА, захопивши його в полон, а замiсть нього впровадивши двiйника. Однак, обговоривши це питання у спокiйнiй обстановцi, експертна група вирiшила, що цього зробити не можна через надто велику рiзницю у вiцi двох чоловiкiв. Тому О'Коннор готовий до ново¬ зустрiчi. Уже завтра укра¬нцi повиннi були найняти прогулянковий катер пiд номером 23, який знаходитиметься на стоянцi бiля мосту Ватерлоо рiвно о 10 годинi 15 хвилин ранку. Вони мають замовити прогулянку до лондонсько¬ фортецi Тауер i назад. Напроти собору святого Павла на зворотному шляху необхiдно причалити до берега. Там до них i пiдсядуть керiвники IРА.
   На наступний день невелика група укра¬нцiв уже стояла на набережнiй Темзи. Внизу на рiчцi дiйсно знаходилася стоянка прогулянкових катерiв. До не¬ вели кам'янi сходи. Серед однакових невеликих суден виднiвся i катер пiд номером 23. Рiвно о 10 годинi 15 хвилин двi пари пiдiйшли до катера i звернулися до молодого капiтана. Вiн чемно ¬м вiдповiдав i згодився за зовсiм помiрну цiну вiдвести туристiв за вказаним ними маршрутом.
   На перший погляд, здавалося б невеликий, катер виявився доволi просторим. На вiдкритiй чистiй палубi стояли зручнi крiсла. Було навiть декiлька кают, туалет i невеличкий камбуз для приготування ¬жi. Тут же знаходився також вмонтований у стiну дуже гарний бар. У ньому стояли рiзноманiтнi напо¬ в гарних пляшках. На зворотньому шляху вони причалили до берега i забрали ще чотирьох пасажирiв. На цей раз О'Коннор досить тепло привiтав укра¬нську делегацiю.
  -- Ми пiдтримугмо вашу боротьбу i сподiвагмося на спiвпрацю, - сказав вiн. - Наша органiзацiя накопичила величезний досвiд пiдпiльно¬ боротьби, який буде корисний i для вас. Але ми прийшли до вас не лише подiлитися сво¬м досвiдом. Вважаю, що ми повиннi розробляти i здiйснювати спiльнi операцi¬. I не тiльки з пошуку i покарання ваших колаборацiонiстiв. Iснуг ще багато точок дотику, якi повиннi в робочому порядку виявити призначенi нашими органiзацiями експертнi групи, - звернувся до присутнiх О'Коннор. - Ми готовi до великомасштабного спiвробiтництва, - закiнчив вiн свiй виступ.
   У такому ж руслi висловився i командир СВУ. Вiн також пiдкреслив перспективнiсть двостороннiх контактiв.
  -- Нам необхiдно переходити вiд спорадичних зустрiчей до постiйно¬ спiвпрацi, - висловив свою думку командир СВУ. - Ми готовi вiдкрити постiйне представництво IРА в Укра¬нi, яке буде iснувати у виглядi спiльного пiдпригмства. Все це буде оформлене на офiцiйному рiвнi через вiдповiднi органiзацi¬ Велико¬ Британi¬ й Укра¬ни. Пропоную таке ж пiдпригмство заснувати i в Белфастi або Лондондеррi, - завершив свiй короткий виступ укра¬нський представник. - Ми готовi взяти на себе фiнансування обох спiльних пiдпригмств як в Укра¬нi, так i у Великiй Британi¬, - пiдкреслив вiн.
  -- Ого, - не стримався О'Коннор. - А мене попереджали, що укра¬нцi вiдразу почнуть клянчити грошi. Треба мiняти сво¬х радникiв, - засмiявся О'Коннор. - Вони вже вiдстали вiд життя.
   На катерi, крiм стернового був ще один молодий чоловiк. Вiн приготував напо¬ i принiс ¬х на палубу. Командир у цей час розмовляв через свою перекладачку з органiзацiйним заступником О'Коннора. Сам же командир IРА пiдiйшов до Назара i ставши з ним поряд жартiвливо примiрився до нього.
  -- То ми з вами не лише схожi один на одного, але i одного зросту, - посмiхнувся вiн до Назара. - Хотiв би вам показати внутрiшню будову катера, якщо, звичайно, вам цiкаво, - запропонував вiн Назару. - Хоча це можливо за однiг¬ умови, якщо ми з вами туди пролiземо, - знову звернув увагу хлопця на ¬хнiй височенний зрiст i мiцну статуру О'Коннор. - Якщо ваша ледi не проти, - звернувся вiн до Мар'яни, - я заберу вашого лицаря на декiлька хвилин з собою. А вам пропоную звернути увагу на рiчку. Починагться приплив i вам буде цiкаво спостерiгати за цим природним явищем.
   У доволi просторiй каютi на столi вже стояли готовi напо¬ Смiючись, iрландець i укра¬нець ледве втиснулися в обмежений простiр найбiльшо¬ каюти i сiли за стiл.
  -- Я хотiв би використати вас у якостi консультанта з укра¬нсько¬ мови, - звернувся серйозним тоном до Назара О'Коннор. - Менi потрiбно, щоб ви подивилися на невеличкий текст, як менi сказали, написаний укра¬нською мовою.
  -- Немаг проблем, - вiдповiв йому Назар. - Я з радiстю вам допоможу.
   О'Коннор полiз до кишенi i витягнув складений учетверо шматок паперу. Назару здалося, що вiн з якоюсь побожною обережнiстю розгорнув його i розрiвнявши на столi, передав хлопцевi. На аркушi паперу було написано лише декiлька слiв дiйсно укра¬нською мовою, однак у хлопця перехопило подих лише вiд двох iз них. На паперi писаними укра¬нськими i латинськими лiтерами було виведено iм'я i прiзвище його батька. Назар ше раз поглянув на папiр. У нього вже не залишалося сумнiву, це був почерк його батька.
  -- Як потрапив до вас цей папiр? - запитав схвильовано Назар.
   О'Коннор здивовано подивився на нього.
  -- На жаль, я не можу вам нiчого сказати, - вiдповiв вiн. - Це тагмниця. I тагмниця не моя, а дуже дорого¬ менi людини. А що вас так розхвилювало? - продовжував О'Коннор.
  -- Та тут же написано iм'я i прiзвище мого батька. Як мiг потрапити цей папiр до вас? - ще раз запитав Назар у iрландця.
  -- Але ж в Укра¬нi, напевно, багато чоловiкiв з таким iм'ям i прiзвищем, яке вказано на цьому аркушi, - вiдповiдав Назаровi його спiврозмовник. - У нас теж г не один Брайан О'Коннор.
  -- Це так, - ще бiльше розхвилювався Назар. - Але прiзвище Погрiбняк не г дуже поширеним в Укра¬нi. Однак, справа навiть не в тому. Текст написаний рукою мого батька. Це його почерк. Крiм того, тут вказано адресу нашо¬ ки¬всько¬ квартири, в якiй наша родина мешкаг i нинi. То ви скажете, звiдки у вас цей папiр? - втупив Назар очi у О'Коннора.
  -- Боже ж ти мiй, - iрландець не зводив очей з Назара. - То виходить, що ми з тобою... Та не може цього бути!
  -- Чого не може бути? Кажiть же нарештi! - I собi пiдвищив голос Назар.
  -- Що ми з тобою рiднi брати по батьковi! Ось чому ми так схожi. Називай мене просто Брайан, - сказав iрландець.
   Вiн рвучко пiдвiвся i обняв Назара.
  -- Раз такi справи, я вимушений розповiсти тобi всю цю iсторiю, - сказав Брайан тремтячими руками запалюючи сигарету. - Моя мати Мегган О'Коннор недавно померла вiд невилiковно¬ хвороби. Вона нiколи не була замiжня i коли я пiдрiс, розповiла менi, що мiй батько, iрландський патрiот загинув смертю героя у боротьбi з англiйськими окупантами. Всi цi роки я в це свято вiрив. I лише перед самою смертю мати передала менi цей аркуш паперу i повiдомила, що мо¬м батьком г укра¬нський лицар, шевальг, яких у вас називають козаками. Це було для мене шоком. Вiдверто кажучи, я нi в що не ставив укра¬нцiв i ¬х недолуго органiзовану боротьбу зi сво¬ми вiдвертими ворогами. I раптом виявилося, що i я сам г укра¬нцем Я прочитав все, що мiг дiстати з iсторi¬ Укра¬ни i почав щиро пишатися сво¬м походженням. Укра¬нцi - геро¬чна нацiя, яка пережила такi потрясiння, що було б не пiд силу жоднiй iншiй нацi¬ свiту. I тепер я бачу, що це ще й дуже фiзично сильна i гарна нацiя. Твоя супутниця г кращою представницею жiночо¬ статi, яку менi доводилося колись зустрiчати.
  -- I що ж нам тепер робити? - вiдкрито дивлячись на свого брата, - спитав Назар.
  -- Я думаю, що про цю всю iсторiю не повинен знати нiхто. Тiльки ми двог, - сказав Брайан. - Можливо колись я при¬ду до Кигва i ти познайомиш мене з мо¬м батьком.
  -- Але ж як i де познайомився мiй батько з твогю матiр'ю? - знову звернувся до брата Назар. - Вiн же нiколи не був у Пiвнiчнiй Iрландi¬.
  -- Вони познайомилися в Празi у 1972 роцi. Твiй батько був там у той час?
  -- Так. Вiн був у Празi у 1972 роцi. В мене вiдпали останнi сумнiви, - щиро сказав Назар
   Брати пiдвелися i ще раз мiцно обнялися. Потiм вони пiднялися на палубу катера i пригдналися до товариства, яке все стало значно веселiшим вiд iрланського вiскi.
  
  

Кiнець i початок

   Минуло кiлька рокiв. На початку вересня до Кигва знову прибув Шамiль. На цей раз вiн уже поводився зовсiм iнакше, нiж пiд час попереднiх вiзитiв.
  -- Чув, що ваша органiзацiя згортаг свою роботу, звернувся вiн до командира СВУ.
  -- Не згортаг, а цiлком природно змiнюг свою дiяльнiсть, - вiдповiв йому той. - Пiсля приходу до влади нового президента, призначення нового кабiнету мiнiстрiв i виборiв до нового парламенту, де абсолюна бiльшiсть мiсць належать патрiотам нашо¬ держави, потреба в дiяльностi нашо¬ органiзацi¬ на теренах Укра¬ни об'гктивно зникла. Тепер мiлiцiя i служба безпеки безпосередньо займаються виконанням сво¬х статутних положень i всi вороги народу i злочинцi, якi ранiше були при владi сидять у тюрмi, де ¬м i мiсце. Верховна рада нового скликання вiдновила смертну кару i в нас у кра¬нi одразу став майже iдеальний порядок. Навiть кудись подiлись маньяки i серiйнi вбивцi, - сказав командир, посмiхаючись..
  -- Мабуть до Росi¬ переселилися, - пожартував Шамiль. - Там нiяк не можуть пiймати одного психа, який убив уже бiльше 100 чоловiк.
  -- Були конфiскованi тисячi вiлл ворогiв народу, колаборацiонiстiв i злочинцiв, - продовжував командир. - У нашо¬ органiзацi¬ акумульованi величезнi кошти. Тому зараз за згодою з урядом, починагться реалiзацiя грандiозно¬ програми вiдродження нацi¬. Ми формугмо i утримугмо клуби "Укра¬нський голокост". У них наша органiзацiя вiдбираг молодих, iнтелектуально розвинених i неуражених Чорнобильською катастрофою, наркоманiгю i СНIДом хлопцiв i дiвчат. У цих клубах вони зустрiчаються i формують укра¬нськi родини. Потiм пiдписують з нашою органiзацiгю, яка виступаг спонсором проекту угоди на те, що будуть мати 5-10 дiтей. Ми ж беремо на себе зобов'язання забезпечити ¬х конфiскованими вiллами, роботою, навчити дiтей i батькiв рiдно¬ укра¬нсько¬ мови, дати ¬м освiту тощо. Iншого шляху припинити вимирання нацi¬ просто не iснуг. I я дуже радий, що це розумiг новий президент кра¬ни. Бо ж до чого дiйшло, в центральних областях Укра¬ни в деяких районах на одного народженого вже припадало 15-20 померлих.
  -- А хтось iз вашо¬ органiзацi¬ уже записався до таких клубiв? - знову запитав Шамiль.
  -- Дуже багато людей. До речi, - засмiявся командир - першими з наших туди потрапили Назар з Мар'яною. Хоча вони вже й одруженi, однак пiдписалися аж на 12 дiтей. Це стiльки було ¬х у родинi баби Назара. Майже всi вони загинули вiд голодомору в 1933 роцi. А тепер Назар вирiшив вiдновити багатодiтну традицiю роду Погрiбнякiв. Йому вже видiлена краща вiлла у мiстi-фортецi "Золотi ключi". Ти певно ще не забув органiзовану нами там акцiю у минулi роки. Тодi про не¬ писали газети всього свiту.
  -- Це у вас перша в iсторi¬ жiнка-керiвник, жiнка-президент, чи не так? - запитав командира СВУ Шамiль.
  -- Так, ти правий, - вiдповiв йому той. - Iноземнi мандрiвники одностайно вiдзначали дуже високий статус укра¬нсько¬ жiнки у наших родинах. Пояснення знаходили в пережитках матрiархату, який упродовж тривалого часу панував на теренах нинiшнiх укра¬нських земель. Укра¬нськi жiнки поводили себе самостiйно, впевнено. Нерiдко давали вiдкоша чоловiкам, а то й били ¬х Як потрапить пiд гарячу руку, - засмiявся командир СВУ. - За вiдсутностi чоловiкiв, якi мiсяцями, а то й роками були поза родиною, вiдбиваючи фактично безперевнi наскоки чужинцiв на нашу землю, укра¬нськi жiнки звикли самостiйно керувати господарством, вишколювати, виховувати, загартовувати лицарський характер сво¬х синiв. Укра¬нська iсторiя знаг немало випадкiв, коли жiнки з шаблями i пiстолями, а то й просто з вилами у руках обороняли сво¬ села, хутори, садиби за вiдсутностi чоловiкiв. Бувало, що i примушували ворогiв вiдступати. А то i панiчно тiкати.
  -- У нас жiнки не командують чоловiками, - вiдказав Шамiль. - Це в принципi виключагться.
  -- А ось у нас, не дивлячись на все сказане мною ранiше, - продовжував спiврозмовник Шамiля, - впродовж цiлого тисячолiття було повне вiдсторонення жiнок вiд велико¬ полiтики. Значний менталiтетний багаж матрiархату в укра¬нсько¬ нацi¬ виявився майже зовсiм нереалiзованим на найвищому державному рiвнi. Особливо яскраво це проявилося в останнi роки, коли злочиннi дурнi при владi призвели до виникнення повного хаосу в державi.
  -- Я з цим повнiстю згоден, - пiдкреслив Шамiль. - Таких дурниць, якi робили вашi керiвники-чоловiки протягом останнiх 20 рокiв, нiяка жiнка утнути не могла.
  -- Атож, - згодився з ним командир СВУ. - Через об'гктивнi iсторичнi обставини у нас на столiття затримався процес гармонiзацi¬, урiвноваження двох людських начал суспiльства - чоловiчо¬ i жiночо¬. Тому на тисячу рокiв, аж вiд княгинi Ольги, жiнки були викресленi зi спискiв претендентiв на найвищi державнi посади. Укра¬нка могла бути Настею Лiсовською (Роксоланою), але нi в якому разi не Жанною д'Арк, Маргарет Тетчер чи королевою Вiкторiгю. Щоб стати найкращим прем'гр-мiнiстром Iзра¬лю, держави, яка тепер не iснуг через твердолобiсть чоловiчого керiвництва, Голдi Ме¬р треба було покинути Укра¬ну. Лише в Iзра¬лi оцiнили ¬¬ розум, геополiтичне державницьке мислення i залiзний характер. Хiба не так?
  -- Тут я повнiстю згоден з тобою, - пiдтвердив думку друга кавказець.
  -- У наш час магмо безлiч прикладiв того, що представники прекрасно¬ статi у суспiльствах, де жiнки нiколи не вiдiгравали тако¬ ролi, як у нас, знаходяться або знаходилися бiля державного керма. Напевно, не випадково жiнки перевершили за компетентнiстю, мудрiстю i характером чоловiкiв, керуючи Iндiгю, Iзра¬лем, Шрi-Ланкою, Нiкарагуа тощо.
  -- Навiть у мусульманському Пакистанi жiнка керувала державою, - пiдтвердив думку командира СВУ Шамiль.
  -- Напевно, Укра¬нi необхiдно було пройти етап нацiонально-визвольно¬ боротьби, щоб породити жiнку-полiтика, яка в однiй особi погднала в собi всi тi риси укра¬нки, не реалiзованi впродовж останнього тисячолiття, - знову продовжив цю тему спiврозмовник Шамiля. - В нiй зосередженi яскравi ознаки характеру британсько¬ королеви Вiкторi¬, яка дала англiйцям нацiональну гордiсть, i якостi ватажка i органiзатора Жанни д'Арк, яка звiльнила Францiю вiд iноземного поневолення, i незламнiсть Маргарет Тетчер, i нещаднiсть до провiдникiв внутрiшнього розбрату княгинi Ольги. А головне, в нiй немаг тiг¬ негвропейсько¬ крикливостi, сварливостi, неiнтелiгентностi, якi демонструють деякi укра¬нськi "ледi" i "сери". Tх нiколи не будуть приймати за сво¬х i рiвних освiченi i висококультурнi лiдери всiх цивiлiзованих кра¬н свiту. А ось вона як за манерами, так i за зовнiшнiм виглядом, за власною аурою, буде свогю серед усiх гвропейських президентiв i прем'гр-мiнiстрiв.
  -- Так, - ваш нинiшнiй президент Катерина Iванчук г лiдером кра¬ни i нацi¬ в усiх вiдношеннях, - згодився Шамiль.
  -- З часом iсторики будуть дослiджувати це феноменальне явище укра¬нсько¬ полiтики початку ХХI ст., - сказав пiдводячись i пiдходячи до вiкна командир СВУ. - Як трапилося так, що пiсля Богдана Хмельницькогго, жодного значного укра¬нського полiтика наш народ не удосто¬в найвищо¬ нагороди - називатися за йменням. Але Хмельницький був Хмелем, а вже потiм Богданом - нерозумним сином. Iванчук же просто Катька, Катерина, Катруся. ¦ всi iншi чоловiки-полiтики, якi правили до не¬. Tх народ називав лише за прiзвищами з усiма негативними i глузливими епiтетами. Якщо про когось з них ви скажете Сашко, Льоня, Вiтя, Стьопа, Петрусь, нiхто не зрозумiг про кого ви ведете мову. Хто ж така Катька, знають усi. I це не приниження. Що це дiйсно так, теж вiдомо всiм. Це нiби найвищий орден, найвища народна вiдзнака, яку не почепиш на груди. Це визнання нацi¬. I його нi за якi грошi не купиш. Але що це я говорю лише про нашi справи. Напевно, ти при¬хав не для того, щоб розпитувати про нашого нового президента? Кажи менi, якi проблеми турбують i як ми можемо допомогти в ¬х вирiшеннi, - закiнчив свою розповiдь укра¬нський соратник Шамiля.
  -- Та г тут одна невелика проблема, - лукаво посмiхнувся Шамiль.
  -- Знаю я тво¬ невеличкi проблеми, - в тон йому вiдповiв командир СВУ.
  -- У свiй час, пiд час усiх трьох вогн на Пiвнiчному Кавказi, я за грошi купував у росiян стрiлецьку зброю, богприпаси.i навiть ракети i танки, - продовжував Шамiль. - За випивку вони i рiдну матiр продадуть, - додав вiн. - У мене нинi г на примiтi один тип, який за 10 млн. гвро готовий продати менi атомну бомбу. За тридцять мiльйонiв у нього можна купити вiдразу двi. Може знайдете для мене хоча б десять мiльйонiв гвро? - грайливо спитав вiн у командира.
  -- Нам треба порадитися, - вiдповiдав йому той. - Ми ще не забули, скiльки мiльйонiв доларiв потратили на нашу розкрутку мусульманськi органiзацi¬. Тепер наша черга вiддавати борги. А стосовно атомно¬ бомби, це ти серйозно, чи пожартував?
  -- Звичайно, пожартував, - засмiявся Шамiль. - Грошi нам потрiбнi для вiдновлення зруйнованого вiйною господарства. Ми б може обiйшлися i без них, але росiйськi спецслужби всiляко нам у цьому заважають. Диверсiйнi акти йдуть один за одним. Тиждень тому вони пiдiрвали наш найбiльший нафтопереробний завод. Цi грошi i пiдуть на його вiдновлення.
  -- На цю благородну справу ми грошi видiлемо, - вiдповiдав Шамiлевi командир СВУ. - Нинi в нас головний фiнансист Назар. Ми його послали вчитися до американського унiверситету. Зараз вiн вдома, тобто знаходиться в Карпатах. По¬хав до тещi. Пом'ятагш Мар'яну? У них зараз росте чудовий син. Викапаний Назар. Все таки у Погрiбнякiв дiйсно надзвичайно сильнi гени.
  -- I характер теж не слабкий. Про його подвиги i у нас на Пiвнiчному Кавказi знають - ствердно похитав головою Шамiль.
  -- Ми магмо невеличкий парк реактивних пасажирських лiтакiв для оперативно¬ роботи, - сказав командир СВУ. - Вони беруть на борт лише декiлькох чоловiк, але дуже швидкiснi i комфортабельнi. За годину польоту будеш у Карпатах. А я зателефоную Назаровi, щоб прийняв тебе на найвищому рiвнi. Ну, бувай, - простягнув командир руку Шамiлевi. - Ще побачимося.
   Передосiннi Карпати видалися Шамiлевi казково красивими.
  -- А якими вони стануть гарними пiсля того, коли вiдростуть лiси, вирубанi ворогами народу i проданi за безцiнь за кордон, - переконував Шамiля Назар, везучи того з аеропорту до села свог¬ дружини на новiй машинi "Аудi". Отодi ми вiзьмемо Романа i втрьох пройдемо ¬х вiд одного кордону з ¦вропейським Союзом до iншого. А щодо грошей, то я вже отримав розпорядження мого командира. Засоби мобiльного зв'язку з пересилання грошей на будь-який вказаний рахунок знаходяться завжди при менi. Вони також г ще в iнших двох людей. Лише при узгодженiй дi¬ за певними вiдомими лише нашiй трiйцi правилами, грошi будуть переказанi. А тепер пропоную декiлька днiв вiдпочити у мо¬х тестя з тещею Це чудовi i дуже гостиннi люди. Трохи вiдiйдеш вiд сво¬х справ. I таким людям як ти потрiбний хоча б короткотермiновий перепочинок.
  -- Я б з радiстю погодився, але, на жаль, буду вимушений повернутися додому, - вiдповiв Назаровi Шамiль. - Тепер ми вирiшимо всi сво¬ проблеми.
  -- За десять мiльйонiв гвро? - здивувався Назар.
  -- Так, за десять мiльйонiв гвро, - впевнено вiдповiв Шамiль.
  -- Ну що ж, бажаю тобi удачi, а твогму народу перемоги над його ворогами, - простягнув Назар руку Шамiлевi.
  -- До речi, нiби щось згадавши, звернувся до свого укра¬нського побратима кавказець. Чи не мiг би ти дванадцятого жовтня, тобто через мiсяць, о дванадцятiй годинi дня зайти в iнтернет i знайти вебсторiнку : www. republika. ru., - попросив вiн Назара. Там буде текст латинськими лiтерами на однiй iз кавказьких мов. Вiзьми перше слово i передай його електронною поштою за наступною адресою: 00003 @ intercom. moscow. ru. Це дуже важливо, - пiдкреслив вiн.
  -- Немаг проблем, - вiдповiдав йому Назар. - Якщо це тобi допоможе, зроблю як належить.
  -- Допоможе не лише менi, а й усьому свiтовi, - сказав серйозно Шамiль, обнiмаючи на прощання свого друга. - I слухай радiо, телевiзiйнi передачi новин, - повернув вiн ще раз голову до хлопця, сiдаючи в машину.

***

   Через мiсяць рiвно о дванадцятiй годинi дня за ки¬вським часом Назар передав вiдповiдне повiдомлення за вказаною Шамiлем адресою електронно¬ пошти. В центрi Москви вибухнула атомна бомба. Громоподiбний звук вибуху миттгво досяг вух Назара. - Але ж вiд Москви до Кигва 900 кiлометрiв. Я взагалi не повинно був нiчого почути, - подумав Назар i прокинувся. За вiкном гримiла, гуркотiла, лила зливою лiтня "горобина" нiч.
   - I присниться ж таке, - подумав Назар. - Але ж як усе було чiтко i яскраво. Невже це знову сон iз розряду вiщих?
   Назар пригадав чудовий образ Мар'яни, який привидiвся йому у снi i щасливо усмiхаючись задрiмав знову.
  
   I мертвим, i живим, i ненародженним
   землякам мо¬м в Укра¬нi i не в Укра¬нi ...
   Тарас Шевченко
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   1
  
  
   111
  
  
  
  
Оценка: 2.00*4  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"