Ранок. Метро. Тiки-тiки вiдiйшов поезд. знерованi люди стоять поодинцi на платформi. Поодаль стоїть сурний чоловяга з дитиною. Дитина збентежена и схвильована.
- Тато, оце воно, таке метро? - в голосi чуеться передчуття свята
- Нет синку. Метро приедет.
Проходить 10 секунд. Люди начинають нервинчать i ерзати на мiсцi.
- Тато, а когда же метро?
- Скоро синку, скоро.
Проходить ще 10 секунд.
Некоторие особо нервные починають дивитися у тунель. Остальнi толкаються i матюкають усе на свiтi.
- Тато, ето метро?
- Нет синку, скоро уже. Терпи.
Прошло 15 секунд. раздаеться недалечко звук приближающегося метро. люди шумят, толкаются и тихо матюкаясь пiдходять до жовтої смуги.
С шумом i гамом, в перемiшку з криками похилi люди пробиваються i мчаться вовнутрь. Iншi слiдом проталкиваються. Чується мат, коє де видно драку. Злi очi людей дивляться на своїх сусiдiв.
- Тато! Я поняв! оце метро!
Метро отьезжает захлопунв свои двери.
- Нет синку. То був цирк. Метра не будет. Его отменили.
Скупа, мужска сльоза котиться по щоцi чоловiка.