Сьогоднi вранцi я бачила тебе в метро,але ти був занадто малий для свого вiку.Я трохи навiть злякалася,бо вже на мить повiрила,що ти знову повернувся у моє життя.Але ж це не так...ти зникнув звiдти багато рокiв тому,саме у мiй день народження,зробивши цим найцiннiший подарунок.Спочатку я ненавидiла тебе,себе,життя,яке несправедливо грало зi мною занадто жорстоку гру,але лише згодом зрозумiла,що це був дарунок долi.Я шукала тебе в кожному вiкнi вагона,намагалася у годину пiк пробратися як тiльки можна глибше i десь там вгледiти тебе...проте усi намагання закiнчувалися лише новими знайомствами i безлiччу повiдомлень на автовiдповiдачi.
Я гуляла сама по собi,немов та самотня кiшка i завжди вдало падала на побитi,майже в кров,лапи.В запасi в мене було ще не одне нiкчемне життя.Не знаю,скiльки вже їх втрачено,проте усього є дев*ять...