Аннотация: Украинский перевод пьесы Евгения Шварца "Дракон"
Є.Л.Шварц. Дракон
ДIЙОВI ОСОБИ
Д р а к о н.
Л а н ц е л о т.
Ш а р л е м а н ь - а р х i в а р i у с.
Е л ь з а - й о г о д о ч к а.
Б у р г о м i с т р.
Г е н р i х - й о г о с и н.
К i т.
В i с л ю к.
1-й т к а ч.
2-й т к а ч.
К а п е л ю ш н и к.
М а й с т е р м у з и ч н и х i н с т р у м е н т i в.
К о в а л ь.
1 - а п о д р у г а Е л ь з и.
2 - а п о д р у г а Е л ь з и.
3 - я п о д р у г а Е л ь з и.
В а р т о в и й.
С а д i в н и к.
1 - й г о р о д я н и н.
2 - й г о р о д я н и н.
1 - а г о р о д я н к а.
2 - а г о р о д я н к а.
Х л о п ч и к.
Р о з н о щ и к.
Т ю р е м н и й н а г л я д а ч.
Л а к е ї, в а р т а, г о р о д я н и.
ДIЯ ПЕРША
Простора, затишна кухня, дуже чиста, в глибинi кiмнати - великий камiн. Кам'янапiдлога блищить. На крiслi перед камiном дрiмає кiт.
Л а н ц е л о т. (заходить, оглядається, кличе). Пане господарю! Панi господине! Жива душе, вiдгукнися! Нiкогiсiнько... В будинку порожньо, ворота вiдчиненi, вiкна навстiж. Як добре, що я людина чесна, а то довелося б зараз тремтiти, оглядатись, вибирати що подорожче i втiкати що є сили, коли так хочеться вiдпочити. (Сiдає.) Зачекаємо. Пане кiт! Скоро повернуться вашi господарi? Га? Ви мовчите?
К i т. Мовчу.
Л а н ц е л о т. А чому, дозвольте вас запитати?
К i т. Коли тобi тепло i м'яко, розумнiше дрiмати та мовчати, мiй любий.
Л а н ц е л о т. А все ж таки, де твої господарi?
К i т. Вони пiшли, i це вельми приємно.
Л а н ц е л о т. Ти їх не любиш?
К i т. Люблю кожною волосинкою мого хутра, i лапами, i вусами, але їм загрожує велике горе. Я вiдпочиваю душею, тiльки коли вони йдуть з обiйстя.
Л а н ц е л о т. Он воно як. То їм загрожує лихо? А яке? Ти мовчиш?
К i т. Мовчу.
Л а н ц е л о т. Чому?
К i т. Коли тобi тепло i м'яко, розумнiше дрiмати та мовчати, нiж порпатися в неприємному майбутньому. Няв!
Л а н ц е л о т. Ко?те, ти мене лякаєш. В кухнi так затишно, так турботливо розведено вогнище в камiнi. Я просто не хочу вiрити, що цьому милому, просторому будинку загрожує нещастя. Ко?те! Що тут сталось? Скажи менi! Ну ж бо!
К i т. Дайте менi забутися, перехожий.
Л а н ц е л о т. Слухай, ко?те, ти мене не знаєш. Я людина легка, мене, мов ту пiрїнку, носить по всьому свiту. I я дуже легко втручаюсь у чужi справи. Мене через це було дев'ятнадцять разiв поранено легко, п'ять - важко i тричi - смертельно. Та я досi живий, бо я не лише легкий, мов пiрїнка, а ще й упертий, мов вiслюк. Скажи ж менi, ко?те, що тут сталось. А раптом я врятую твоїх господарiв? Зi мною таке траплялось. Ну? Та ну ж бо! Як тебе звуть?
К i т. Машенька.
Л а н ц е л о т. Я думав, ти - кiт.
К i т. Так, я кiт, але люди часом бувають такi неуважнi. Мої господарi досi дивуються, що жодного разу не окотився. Кажуть: що ж це ти, Машенько? Милi люди, бiднi люди! I бiльше я не скажу нi слова.
Л а н ц е л о т. Скажи менi хоч одне: хто вони, твої господарi?
К i т. Пан архiварiус Шарлемань i його єдина донька, у якої такi м'якi лапки, славна, люба, тиха Ельза.
Л а н ц е л о т. Кому ж iз них загрожує нещастя?
К i т. Ах, їй, а отже, i нам усiм!
Л а н ц е л о т. Що ж їй загрожує? Ну ж бо.
К i т. Няв! Скоро вже чотириста рокiв, як над нашим мiстом оселився дракон.
Л а н ц е л о т. Дракон? Прегарно!
К i т. Вiн наклав на наше мiсто данину. Щороку дракон обирає собi дiвчину. I ми, не нявкнувши, вiддаємо її драконовi. I вiн забирає її до себе в печеру. I ми бiльше нiколи її не бачимо. Кажуть, що вони там помирають з вiдрази. Фрр! Геть, iди геть! Ф-ф-ф!
Л а н ц е л о т. Кому це ти?
К i т. Драконовi. Вiн обрав нашу Ельзу! Клятий ящер! Ф-ффф!
Л а н ц е л о т. Скiльки у нього голiв?
К i т. Три.
Л а н ц е л о т. Чимало. А лап?
К i т. Чотири.
Л а н ц е л о т. Ну, це ще нiчого. З кiгтями?
К i т. Ще б пак. По п'ять кiгтiв на кожнiй лапi. Кожен кiготь величиною з оленячий рiг.
Л а н ц е л о т. Справдi? I гострi у нього кiгтi?
К i т. Мов ножi.
Л а н ц е л о т. Так. Ну а полум'я видихає?
К i т. Ще й як.
Л а н ц е л о т. Справжнє?
К i т. Дiброви палають.
Л а н ц е л о т. Ага. У бронi?
К i т. У бронi.
Л а н ц е л о т. I, певно, мiцна броня?
К i т. Мiцнюща.
Л а н ц е л о т. А все ж таки?
К i т. Дiамант не бере.
Л а н ц е л о т. Так. Уявляю собi. А зрiст?
К i т. З церкву буде.
Л а н ц е л о т. Так, зрозумiло. Ну, дякую тобi, ко?те.
К i т. Ви будете битися з ним?
Л а н ц е л о т. Подивимось.
К i т. Благаю вас - викличте його на бiй. Вiн, звичайно ж, уб'є вас, але поки те та се, можна буде помрiяти, розлiгшись перед камiном, про те, як ви, дивом чи випадком, так чи iнакше, не тим, так iншим, може статися, як-небудь, раптом його й подужаєте.
Л а н ц е л о т. Дякую, ко?те.
К i т. Встаньте.
Л а н ц е л о т. Що сталося?
К i т. Вони йдуть.
Л а н ц е л о т. Хоч би вона менi сподобалась, ах, якби ж то вона менi сподобалась! Це так допомагає... (Дивиться у вiкно.) Подобається! Ко?те, вона дуже славна дiвчина. Що це? Ко?те! Вона посмiхається? Вона абсолютно спокiйна! I батько її весело посмiхається. Ти обдурив мене?
К i т. Нi. Найсумнiше в цiй iсторiї те, що вони посмiхаються. Тихiше. Здрастуйте! Давайте вечеряти, дорогi друзi.
Заходять Ельза i Шарлемань.
Л а н ц е л о т. Здрастуйте, добрий господарю та прекрасна панянко.
Ш а р л е м а н ь. Здрастуйте, юначе.
Л а н ц е л о т. Ваш будинок поглядав на мене так привiтно, i ворота були вiдчиненi, i на кухнi було розпалено вогнище, i я зайшов без запрошення. Пробачте.
Е л ь з а. Сiдайте, будь ласка. Дайте менi вашого капелюха, я повiшу його за дверима. Зараз я накрию на стiл... Що з вами?
Л а н ц е л о т. Нiчого.
Е л ь з а. Мень здалося, начебто ви... злякалися мене.
Л а н ц е л о т. Нi, нi... Це я так.
Ш а р л е м а н ь. Сiдайте, мiй друже. Я люблю мандрiвникiв. Певно, тому, що сам усе життя прожив, не виїжджаючи з мiста. Звiдкiля ви прийшли?
Л а н ц е л о т. Iз пiвдня.
Ш а р л е м а н ь. I багато буто пригод у вас на шляху?
Л а н ц е л о т. Ах, бiльше, нiж менi хотiлося б.
Е л ь з а. Ви, певно, стомились. Сiдайте ж. Чому ви стоїте?
Л а н ц е л о т. Дякую.
Ш а р л е м а н ь. У нас ви можете добре вiдпочити. У нас дуже тихе мiсто. Тут нiколи нiчого не трапляється.
Л а н ц е л о т. Нiколи?
Ш а р л е м а н ь. Нiколи. Минулого тижня, правда, був дуже сильний вiтер. В одному будинку мало не знесло дах. Та це не така вже й значна подiя.
Е л ь з а. Ось i вечеря на столi. Прошу. Що ж це ви?
Л а н ц е л о т. Даруйте менi, але... Ви кажете, у вас дуже тихе мiсто?
Е л ь з а. Звичайно.
Л а н ц е л о т. А... а дракон?
Ш а р л е м а н ь. Ах, це... Але ж ми так до нього звикли. Вiн живе у нас чоториста рокiв.
Л а н ц е л о т. Але ж... Менi казали, що ваша донька...
Е л ь з а. Пане перехожий...
Л а н ц е л о т. Мене звуть Ланцелот.
Е л ь з а. Пане Ланцелот, пробачте, я не хочу зробити вам зауваження, але все ж таки прошу вас: нi слова про це.
Л а н ц е л о т. Чому?
Е л ь з а. Бо нiчого тут не поробиш.
Л а н ц е л о т. Он як?
Ш а р л е м а н ь. Так, тут нiчого вже не поробиш. Ми зараз гуляли в гаю i так добре, так докладно про все переговорили. Завтра, щойно дракон забере її, я теж помру.
Е л ь з а. Тату, не треба про це.
Ш а р л е м а н ь. Ось i все, ось i все.
Л а н ц е л о т. Даруйте, лиш одне питання. Невже нiхто не пробував битися з ним?
Ш а р л е м а н ь. Останнi двiстi рокiв - нi. До того з ним часто билися, але вiн знищував усiх супротивникiв. Вiн дивовижний стратег i великий тактик. Вiн раптово атакує ворога, закидає зверху камiням, потiм кидається вниз, прямiсiнько на голову коня, i б'є його вогнем, чим повнiстю деморалiзує бiдну тварину. А потiм вiн розриває кiгтями вершника. Ну i, в рештi решт, люди облишили спроби виступати проти нього ...
Л а н ц е л о т. А цiлим мiстом проти нього не виступали?
Ш а р л е м а н ь. Виступали.
Л а н ц е л о т. I що ж?
Ш а р л е м а н ь. Вiн спалив передмiстя, i половину жителiв одурманив отруйним димом. Це великий воїн.
Е л ь з а. Вiзiмiть ще масла, прошу.
Л а н ц е л о т. Так, так, я вiзьму. Менi треба набратися сил. Отже - вибачте, що я все ще розпитую, - проти дракона нiхто й не пробує виступати? Вiн геть знахабнiв?
Ш а р л е м а н ь. Нi, що ви! Вiн такий добрий!
Л а н ц е л о т. Добрий?
Ш а р л е м а н ь. Запевняю вас. Коли нашому мiсту загрожувала холера, вiн, на прохання мiського лiкаря, дихнув своїм полум'ям на озеро i закип'ятив його. Цiле мiсто пило кип'ячену воду i врятувалось вiд епiдемiї.
Л а н ц е л о т. Давно це було?
Ш а р л е м а н ь. О нi. Всього вiсiмдесят два роки тому. Але добрi справи не забуваються.
Л а н ц е л о т. А що ще вiн зробив для вас доброго?
Ш а р л е м а н ь. Вiн позбавив нас вiд циганiв.
Л а н ц е л о т. Таж цигани - дуже милi люди.
Ш а р л е м а н ь. Що ви! Який жах! Я, правда, в життi не зустрiчав жодного цигана. Але ще в школi я вчив, що це страшнi люди.
Л а н ц е л о т. Але чому?
Ш а р л е м а н ь. Це волоцюги вiд природи, по кровi. Вони - вороги будь-якої державної системи, iнакше б десь оселилися, а не блукали туди-сюди. В їхнiх пiснях немає мужностi, їхнi iдеї руйнiвнi. Вони крадуть дiтей. Вони проникають усюди. Тепер ми повнiстю очистились вiд них, а от iще сто рокiв тому будь-який брюнет мав доводити, що в ному немає циганської кровi.
Л а н ц е л о т. Хто вам розповiв це все про циганiв?
Ш а р л е м а н ь. Наш дракон. Цигани нахабно вистували проти нього в першi роки його влади.
Л а н ц е л о т. Славнi, нетерплячi люди.
Ш а р л е м а н ь. Не треба, будь ласка, не треба так говорити.
Л а н ц е л о т. Що вiн їсть, ваш дракон?
Ш а р л е м а н ь. Мiсто дає йому тисячу корiв, двi тисячi овець, п'ять тисяч курей i два пуди солi на мiсяць. Влiтку i восени сюди додаються десять городiв салату, спаржi та кучерявої капусти.
Л а н ц е л о т. Вiн вас об'їдає!
Ш а р л е м а н ь. Нi, що ви! Ми не скаржимось. А як iнакше? Поки вiн тут - жоден iнший дракон не насмiлиться нас зачiпати.
Л а н ц е л о т. Таж iншi, здається, давно вже всi перебитi.
Ш а р л е м а н ь. А раптом нi? Запевняю вас, єдиний спосiб позбутися драконiв - мати свого власного. Досить про нього, благаю вас. Краще розкажiть нам щось цiкаве.
Л а н ц е л о т. Добре. Ви знаєте. Що таке жалiбна книга?
Е л ь з а. Нi.
Л а н ц е л о т. То знайте. За п'ять рокiв ходу звiдси, в Чорних горах, є велетенська печера. I в цiй печерi лежить книга, списана до половини. Нiхто не торкається до неї, але сторiнка за сторiнкою додаються до написаного ранiше, додаються щоденно. Хто пише? Свiт! Гори, трави, камiння, дерева, рiчки бачать людськi вчинки. Їм вiдомi всi злочини зловмисникiв, всi нещастя тих, хто страждає даремно. Вiд гiлки до гiлки, вiд краплини до краплини, вiд хмарини до хмарини доходять людськi скарги до печери в Чорних горах, i книга збiльшується. Якби не було на свiтi цiєї книги, дерева засохли б вiд жалю, а вода б згiркла. Для кого пишеться ця книга? Для мене.
Е л ь з а. Для вас?
Л а н ц е л о т. Для нас. Для мене i небагатьох iнших. Ми уважнi, легкi люди. Ми дiзналися, що є така книга, i не полiнувалися дiстатися до неї. А хто зазирне до неї лиш раз, той не заспокоїться повiк. Ах, яка то жалiбна книга! На цi скарги не можна не вiдповiсти. I ми вiдповiдаємо.
Е л ь з а. А як?
Л а н ц е л о т. Ми втручаємось у чужi справи. Ми допомагаємо тим, кому треба допомогти. I знищуємо тих, кого необхiдно знищити. Допомогти вам?
Е л ь з а. Як?
Ш а р л е м а н ь. Чим ви можете нам допомогти?
К i т. Няв!
Л а н ц е л о т. Тричi мене було поранено смертельно, i як раз тими, кого я рятував проти волi. I все-таки, хоч ви мене й не просите про це, я викличу дракона на бiй! Чуєте, Ельзо!
Е л ь з а. Нi, нi! Вiн уб'є вас, i це отруїть останнi години мого життя.
К i т. Няв!
Л а н ц е л о т. Я викличу дракона на бiй!
Чути все голоснiшi свист, шум,виття, ревище. Дрижать шибки. За вiкнами спалахує заграва.
К i т. Легкий на спомин!
Свист i виття раптово обриваються. Гучний стукiт у дверi.
Ш а р л е м а н ь. Увiйдiть!
Заходить пишно вбраний лакей.
Л а к е й. До вас пан дракон.
Ш а р л е м а н ь. Ласкаво просимо.
Лакей широко розчиняє дверi. Пауза. I от до кiмнати неквапно входить лiтнiй, а проте мiцний, моложавий, бiлявий чоловiк з вiйськовою виправкою. Волосся їжаком. Вiн широко посмiхається. Загалом його поводження, не зважаючи на певну грубiсть, не позбавлено певної приємностi. Вiн недочуває.
Ч о л о в i к. Здоровi були, хлопцi. Ельзо, драстуй, крихiтко. А у вас гiсть. Хто це?
Ш а р л е м а н ь. Це мандрiвник, перехожий.
Ч о л о в i к. Га? Рапортуй голосно, по-солдатському.
Ш а р л е м а н ь. Це мандрiвник!
Ч о л о в i к. Не циган?
Ш а р л е м а н ь. Що ви! Це дуже мила людина.
Ч о л о в i к. Га?
Ш а р л е м а н ь. Мила людина.
Ч о л о в i к. Добре. Мандрiвцю! Чому не дивишся на мене? Чого витрiщився на дверi?
Л а н ц е л о т. Я чекаю, доки ввiйде дракон.
Ч о л о в i к. Ха-ха! Я - дракон.
Л а н ц е л о т. Ви? А менi казали, начебто у вас три голови, кiгтi, велетенський зрiст!
Д р а к о н. Я сьогоднi по-простому, без чинiв.
Ш а р л е м а н ь. Пан дракон так давно проживає серед людей, що iнодi й сам обертається на людину i по-дружньому заходить до нас у гостi.
Д р а к о н. Так. Ми справдi друзi, дорогий Шарлеманю. Кожному з вас я бiльше, нiж просто друг. Я друг вашого дитинства. Бiльше того, я друг дитинства вашого батька, дiда, прадiда. Я пам'ятаю вашого прапрадiда в коротеньких штанцях. Чорт! Непрохана сльоза. Ха-ха! Приїжджий витрiщив очi. Не чекав вiд мене таких почуттiв? Ну? Вiдповiдай! Розгубився, сучий син. Ну, ну. Нiчого. Ха-ха. Ельзо!
Е л ь з а. Так, пане Дракон.
Д р а к о н. Дай лапку.
Ельза простягає руку Драконовi.
Пустунка. Розбiйниця. Яка тепла лапка. Мордочку вище! Посмiхайся. Так. Ти чого, перехожий? Га?
Л а н ц е л о т. Милуюсь.
Д р а к о н. Молодець. Чiтко вiдповiдаєш. Милуйся. У нас все по-простому, приїжджий. По-солдатському. Раз, два, лихо не бiда! Їж!
Л а н ц е л о т. Дякую, я ситий.
Д р а к о н. Нiчого, їж. Навiщо приїхав?
Л а н ц е л о т. У справах.
Д р а к о н. Га?
Л а н ц е л о т. У справах.
Д р а к о н. А в яких? Ну, скажи. Га? Може, i я допоможу тобi. Чого ти приїхав сюди?
Л а н ц е л о т. Щоб убити тебе.
Д р а к о н. Голоснiше!
Е л ь з а. Нi, нi! Вiн жартує! Хочете, я ще раз дам вам руку, пане дракон?
Д р а к о н. Що?
Л а н ц е л о т. Я викликаю тебе на бiй, чуєш ти, драконе!
Дракон, збагрянiвши, мовчить.
Л а н ц е л о т. Я втретє викликаю тебе на бiй, чуєш?
Лунає оглушливе, страшне потрiйне ревище. Не зважаючи на потужнiсть цього ревища, вiд якого дрижать стiни, воно не позбавлене певної мелодiйностi. Нiчого людського в ньому немає. Це реве дракон, стиснувши кулаки i тупаючи ногами.
Дракон (раптово припиняє ревти. Спокiйно). Дурень. Ну? Чого мовчиш? Страшно?
Л а н ц е л о т. Нi.
Д р а к о н. Нi?
Л а н ц е л о т. Нi.
Д р а к о н. Ну добре ж. (Робить легкий порух плечима i раптом разюче змiнюється. Нова голова з'являється у дракона на плечах. Стара зникає безслiдно. Серйозний, стриманий, високочолий, вузьколиций сивiючий блондин стоїть перед Ланцелотом.)
К i т. Не дивуйся, дорогий Ланцелоте. У нього три довбешки. Вiн їх змiнює, коли захоче.
Дракон (голос його змiнився так само, як i обличчя. Неголосно. Сухувато). Ваше i'мя Ланцелот?
Л а н ц е л о т. Так.
Д р а к о н. Ви нащадок вiдомого мандрiвного лицаря Ланцелота?
Л а н ц е л о т. Це мiй далекий родич.
Д р а к о н. Приймаю ваш виклик. Мандрiвнi лицарi - тi самi цигани. Вас треба нищити.
Л а н ц е л о т. Я не дамся.
Д р а к о н. Я знищив: вiсiмсот дев'ять лицарiв, дев'ятсот п'ять людей невiдомого звання, одного п'яного старигана, двох божевiльних, двох жiнок - матiр i тiтку дiвчат, яких я обрав, - i одне хлоп'я дванадцяти рокiв - брата такої ж дiвчини. Крiм того, мною було знищено шiсть армiй i п'ять натовпiв заколотникiв. Сiдайте, будь ласка.
Л а н ц е л о т (сiдає). Дякую.
Д р а к о н. Ви палите? Палiть, не соромтесь.
Л а н ц е л о т. Дякую. (Дiстає люльку, неквапно набиває її тютюном.)
Д р а к о н. Ви знаєте, в який день я з'явився на свiт?
Л а н ц е л о т. В нещасний.
Д р а к о н. В день страшної битви. Того дня сам Аттiла зазнав поразки, - вам зрозумiло, скiльки воїнiв мало полягти для цього? Земля просочилася кров'ю. Листя на деревах до пiвночi стали коричневими. На свiтанку велетенськi чорнi гриби - вони називаються гробовики - виросли пiд деревами. А слiдом за ними з-пiд землi виповз я. Я - син вiйни. Вiйна - це я. Кров мертвих гунiв тече у моїх жилах, - це холодна кров. В бою я холодний, спокiйний i влучний.
На словi "влучний" Дракон робить легкий порух рукою. Чути сухе клацання. Iз вказiвного пальця Дракона стрiчкою вилiтає полум'я. Запалює тютюн улюльцi, яку саме набив Ланцелот.
Л а н ц е л о т. Дякую. (З насолодою затягається.)
Д р а к о н. Ви проти мене, - отже, проти вiйни?
Л а н ц е л о т. Що ви! Я воюю все життя.
Д р а к о н. Ви тут чужинець, а ми здавна навчилися розумiти одне одного. Все мiсто дивитиметься на вас з жахом i зрадiє вашiй смертi. На вас чекає безславна загибель. Розумiєте?
Л а н ц е л о т. Нi.
Д р а к о н. Бачу, ви так само рiшучi?
Л а н ц е л о т. Навiть бiльше.
Д р а к о н. Ви - гiдний супротивник.
Л а н ц е л о т. Дякую.
Д р а к о н. Я буду битися з вами всерйоз.
Л а н ц е л о т. Чудово.
Д р а к о н. Це значить, що я уб'ю вас негайно. Тут. Зараз же.
Л а н ц е л о т. Але ж я беззбройний!
Д р а к о н. А ви хотiли, аби я дав вам час озброїтись? Нi. Адже я сказав, що воюватиму з вами всерйоз. Я нападу на вас раптово, зараз же... Ельзо, принеси вiник!
Е л ь з а. Навiщо?
Д р а к о н. Зараз я спопелю цього чоловiка, а ви виметете його попiл.
Л а н ц е л о т. Ви боїтесь мене?
Д р а к о н. Я не знаю, що таке страх.
Л а н ц е л о т. Чого ж тодi ви так квапитесь? Дайте менi сроку до завтра. Я знайду собi зброю, i ми зустрiнемось на полi.
Д р а к о н. А навiщо?
Л а н ц е л о т. Щоб народ не подумав, нiбито ви боїтеся.
Д р а к о н. Народ нi про що не дiзнається. Цi двоє мовчатимуть. Зараз ви помрете хоробро, тихо i безславно. (Здiймає руку.)
Ш а р л е м а н ь. Постривайте!
Д р а к о н. Що таке?
Ш а р л е м а н ь. Ви не можете його вбити.
Д р а к о н. Що?
Ш а р л е м а н ь. Благаю вас - не гнiвайтесь, я вiдданий вам усiєю душею. Але ж я архiварiус.