Шварц Євген. Тiнь

Є.Л.Шварц. Тiнь
Казка в трьох дiях

ДIЙОВI ОСОБИ

В ч е н и й.
Й о г о Т i н ь.
П 'є т р о - хазяїн готелю.
А н н у н ц i а т а - його донька.
Ю л i я Д ж у л i - спiвачка.
П р и н ц е с а.
П е р ш и й м i н i с т р.
М i н i с т р ф i н а н с i в.
Ц е з а р Б о р д ж i а - журналiст.
Т а є м н и й р а д н и к.
Л i к а р.
К а т.
М а ж о р д о м.
К а п р а л.
П р и д в о р н i д а м и.
П р и д в о р н i.
К у р о р т н и к и.
С е с т р а р о з в а г.
С е с т р а м и л о с е р д я.
К о р о л i в с ь к i г е р о л ь д и.
Л а к е ї м i н i с т р а ф i н а н с i в.
В а р т а.
Г о р о д я н и.

...I вчений розгнiвався не так через те, що тiнь залишила його, як тому, що пригадав iсторiю про людину без тiнi, вiдому на його батькiвщинi всiм i кожному. Якби вiн тепер повернувся додому та розповiв свою пригоду, сказали б, що вiн почав наслiдувати iншим... Г. К. Андерсен. Тiнь

...Чужий сюжет неначе увiйшов у мою плоть i кров, я створив його заново i лише по тому випустив у свiт.
X. К. Андерсен. Казка мого життя , роздiл VIII

ДIЯ ПЕРША

Невеличка кiмната в готелi пiвденної країни. Двоє дверей: однi ведуть в коридор, iншi - на балкон. Сутiнки. На диванi напiвлежить Вчений, молодик двадцяти шести рокiв. Вiн поводить рукою по столi - шукає окуляри.

В ч е н и й. Коли втрачаєш окуляри, це, звичайно ж, неприємно. Та водночас i прекрасно - в сутiнках вся моя кiмната постає не такою, як звичайно. Плед, кинутий в крiсло, здається менi дуже милою i доброю принцесою. Я кохаю її, i вона завiтала до мене в гостi. Звичайно ж, вона не сама. Принцесi не слiд ходити без почту. Цей вузький i довгий годинник у дерев'яному футлярi - зовсiм не годинник. Це постiйний супутник принцеси, таємний радник. Його серце б'ється рiвно, наче маятник, його поради змiнюються з вимогами часу, i дає вiн їх пошепки. Не дарма ж вiн таємний. I якщо поради таємного радника виявляються згубними, вiн потiм начисто вiдмовляється вiд них. Вiн стверджує, що його просто не розчули, i це з його боку дуже практично. А це хто? Хто цей незнайомець, весь у чорному, з бiлим обличчям? Чому менi раптом подумалось, що це наречений принцеси? Адже закоханий у принцесу я! Я її так кохаю, що буде просто жахливо, якщо вона вийде замiж за iншого. (Смiється.) Насолода подiбних вигадок у тому, що варто менi надягти окуляри, як усе повернеться на своє мiсце. Плед стане пледом, годинник годинником, а цей зловiсний незнайомець зникне.

(Намацує руками на столi.) Ну, ось i окуляри. (Надягає окуляри i скрикує.) Що це?

В крiслi сидить дуже гарна, розкiшно вбрана дiвчина в масцi. За її спиною - лисий стариган у сурдутi з зiркою. До стiни притулився худий i довгий чоловiк у чорному фраку та слiпучо-бiлiй бiлизнi. На його руцi - дiамантова каблучка.

(Пiвголосом, запалюючи свiчку.) Що за чудасiя? Я скромний учений - звiдкiля у мене такi поважнi гостi?.. Мої вiтання, панове! Я дуже радий вам, але... чи не поясните ви менi, чим я заслужив таку честь? Ви мовчите? А, все зрозумiло. Я задрiмав. Я бачу сон.

Д i в ч и н а в м а с ц i. Нi, це не сон.
В ч е н и й. Он як! А що ж тодi?
Д i в ч и н а в м а с ц i. Це казка. До побачення, пане Вчений! Ми ще зустрiнемось.
Ч о л о в i к у ф р а ц i. До побачення, Вчений! Ми ще зустрiнемось.
С т а р и й i з з i р к о ю (пошепки). До побачення, вельмишановний Учений! Ми ще зустрiнемось, i все, може статися, закiнчиться цiлком благопристойно, якщо ви будете розсудливим.

Стук у дверi, всi троє зникають.

В ч е н и й. От так iсторiя!

Стук повторюється.

Заходьте!

До кiмнати входить Аннунцiата, чорнява дiвчина з великими чорними очима. Її обличчя дуже енергiйне, а манери i голос м'якi i нерiшучi. Вона дуже гарна. Їй рокiв сiмнадцять.

А н н у н ц i а т а. Пробачте, пане, у вас гостi... Ах!
В ч е н и й. Що з вами, Аннунцiато?
А н н у н ц i а т а. Але ж я виразно чула голоси у вашiй кiмнатi!
В ч е н и й. Я заснув i розмовляв увi снi.
А н н у н ц i а т а. Але... пробачте менi... я чула жiночий голос.
В ч е н и й. Я бачив увi снi принцесу.
А н н у н ц i а т а. I якийсь стариган бурмотiв щось пiвголосом.
В ч е н и й. Я бачив увi снi таємного радника.
А н н у н ц i а т а. I якийсь чоловiк, як менi здалося, кричав на вас.
В ч е н и й. Це був наречений принцеси. Ну? Тепер ви бачите, що це сон? Хiба наяву до мене завiтали б такi неприємнi гостi?
А н н у н ц i а т а. Ви жартуєте?
В ч е н и й. Так.
А н н у н ц i а т а. Дякую вам за це. Ви завжди так ласкавi зi мною. Напевне, я чула голоси в кiмнатi поряд i все переплутала. Але... ви не розгнiваєтесь на мене? Можна вам дещо сказати?
В ч е н и й. Звiсно ж, Аннунцiато.
А н н у н ц i а т а. Менi давно хочеться застерегти вас. Не гнiвайтесь... Ви вчений, а я проста дiвчина. Але ж... я можу розповiсти вам дещо, вiдоме менi, але невiдоме вам. (Робить кнiксен.) Даруйте менi мою зухвалiсть.
В ч е н и й. Прошу! Розповiдайте! Навчайте мене! Адже я вчений, а вченi навчаються все життя.
А н н у н ц i а т а. Ви жартуєте?
В ч е н и й. Нi, я говорю цiлком серйозно.
А н н у н ц i а т а. Дякую вам за це. (Озирається на дверi.) В книгах про нашу країну багато пишуть про здоровий клiмат, чисте повiтря, прекраснi краєвиди, жарке сонце, ну... словом, ви самi знаєте, що пишуть у книгах про нашу країну...
В ч е н и й. Звiсно ж, знаю. Тому я i приїхав сюди..
А н н у н ц i а т а. Так. Вам вiдомо те, що написано про нас в книгах, але те, що там не написано, вам невiдомо.
В ч е н и й. Таке iнодi трапляється з ученими.
А н н у н ц i а т а. Ви не знаєте, що живете в цiлком особливiй країнi. Все, що розповiдають у казках, все, що здається у iнших народiв вигадкою, у нас буває насправдi кожного дня. От, наприклад. Спляча красуня жила в п'яти годинах ходу вiд тютюнової крамнички - тiєї, що направо вiд водограю. Тiльки тепер Спляча красуня померла. Людожер досi живий i працює в мiському ломбардi оцiнювачем. Хлопчик-мiзинчик одружився з дуже високою жiнкою, на прiзвисько Гренадер, i дiти їх - люди звичайного зросту, як ви та я. I знаєте, що дивно? Ця жiнка, на прiзвисько Гренадер, повнiстю пiд закаблуком у Хлопчика-мiзинчика. Вона навiть на ринок бере його з собою. Хлопчик-мiзинчик сидить у кишенi її фартуха i торгується, як диявол. А втiм, живуть вони дуже дружно. Дружина так уважно ставиться до чоловiка. Щоразу, коли вони на свято танцюють менует, вона надягає подвiйнi окуляри, аби не наступити на чоловiка ненароком.
В ч е н и й. Але ж це дуже цiкаво, чого ж про це не пишуть у книгах про вашу країну?
А н н у н ц i а т а (озирається на дверi). Не всiм подобаються казки.
В ч е н и й. Та невже?
А н н у н ц i а т а. От можете собi уявити! (Озирається на дверi.) Ми так боїмося, що, коли про це дiзнаються, до нас перестануть приїжджати. Це буде так невигiдно! Не видавайте нас, будь ласка.
В ч е н и й. Нi, я нiкому не скажу.
А н н у н ц i а т а. Дякую вам за це. Мiй бiдний татко так любить грошi, я буду у вiдчаї, якщо вiн отримає менше, нiж очiкує. Коли вiн засмучений, вiн страшенно лається.
В ч е н и й. А все-таки менi здається, що число приїжджих тiльки зросте, коли дiзнаються, що казки у вашiй країнi - правда.
А н н у н ц i а т а. Нi. Якби до нас їздили дiти, так би воно й було. А дорослi - народ обережний. Вони добре знають, що багато якi казки закiнчуються печально. Саме про це я й хотiла з вами поговорити. Будьте обережнi.
В ч е н и й. А як? Щоб не застудитись, треба одягатися теплiше. Щоб не впасти, потрiбно дивитися пiд ноги. А як запобiгти казцi з сумним фiналом?
А н н у н ц i а т а. Ну... Я не знаю... Не треба розмовляти з людьми, яких ви не досить знаєте.
В ч е н и й. Тодi менi доведеться весь час мовчати. Адже я приїжджий.
А н н у н ц i а т а. Нi, насправдi, прошу вас, будьте обережнi. Ви дуже гарна людина, а саме таким найчастiше доводиться скрутно.
В ч е н и й. Звiдки ви знаєте, що я гарна людина?
А н н у н ц i а т а. Адже я часто воджуся на кухнi. А в нашої кухарки одинадцять подруг. I їм усiм вiдомо про все, що є, було i буде. Вiд них нiчого не сховається. Вони знають, що вiдбувається в кожнiй сiм'є, так, наче у будинкiв склянi стiни. Ми на кухнi i смiємося, i плачемо, i жахаємось. В днi найбiльш цiкавих подiй все гине на плитi. Вони в один голос стверджують, що ви прекрасна людина.
В ч е н и й. Це вони вам сказали, що у вашiй країнi казки - правда?
А н н у н ц i а т а. Так.
В ч е н и й. Знаєте, ввечерi, та ще знявши окуляри, я готовий цьому повiрити. Але вранцi, виходячи з дому, я бачу зовсiм iнше. Ваша країна - нажаль! - схожа на всi країни свiту. Статки й бiднiсть, вельможнiсть i рабство, смерть i нещастя, розум i дурiсть, святiсть, злочиннiсть, совiсть, безсоромнiсть - все це перемiшане так тiсно, що просто вжахнешся. Так важко буде все це розплутати, розiбрати, дати всьому лад - так, аби не зашкодити нiчому живому. В казках це куди простiше.
А н н у н ц i а т а (роблячи кнiксен). Дякую вам.
В ч е н и й. За вiщо?
А н н у н ц i а т а. За те, що зi мною, простою дiвчиною, ви говорите так красиво.
В ч е н и й. Нiчого, з вченими це трапляється. А скажiть, мiй друг Ганс Крiстiан Андерсен, що жив тут, у цiй кiмнатi, до мене, знав про казки?
А н н у н ц i а т а. Так, якось вiн дiзнався про це.
В ч е н и й. I що ж вiн на це сказав?
А н н у н ц i а т а. Вiн сказав: "Я все життя пiдозрював, що пишу чистiсiньку правду". Вiн дуже любив наш дiм. Йому подобалось, що у нас так тихо.

Оглушливий пострiл.

В ч е н и й. Що це?
А н н у н ц i а т а. О, не зважайте. Це мiй тато з кимось посварився. Вiн запальний i, ледве що, стрiляє з пiстолета. Але досi нiкого не застрелив. Вiн нервовий - i тому завжди дає промах.
В ч е н и й. Розумiю. Це явище менi знайоме. Якби вiн потрапляв у цiль, то не палив би так часто.

За сценою ревище: "Аннунцiата!"

А н н у н ц i а т а (лагiдно). Iду, таточку, любий. До побачення! Ах, я зовсiм забула, чого прийшла. Що накажете вам подати - каву чи молоко?

Дверi з гуркотом розчиняються. До кiмнати вбiгає стрункий, широкоплечий, моложавий чоловiк. З обличчя вiн схожий на Аннунцiату. Похмурий, не дивиться в очi. Це господар мебльованих кiмнат, батько Аннунцiати, П'єтро.

П 'є т р о. Чого не йдеш, як тебе кличуть?! Iди негайно перезаряди пiстолет. Адже чула - батько стрiляє. Все треба пояснити, у все ткнути носом. Уб'ю!

Аннунцiата спокiйно i смiливо пiдходить до батька, цiлує його в лоб.

А н н у н ц i а т а. Iду, татку. До побачення, пане! (Виходить.)
В ч е н и й. Як видно, ваша дочка не боїться вас, синьйоре П'єтро.
П 'є т р о. Нi, бодай би мене зарiзали. Вона поводиться зi мною так, наче я найнiжнiший батько в мiстi.
В ч е н и й. Може, так воно i є?
П 'є т р о. Не її справа це знати. Терпiти не можу, коли здогадуються про мої почуття й думки. Дiвчисько! Самi лиш неприємностi навкруг. Мешканець кiмнати номер п'ятнадцять оце знову вiдмовився платити. З лютi я вистрелив у мешканця кiмнати номер чотирнадцять.
В ч е н и й. I цей не платить?
П 'є т р о. Платить. Але вiн, чотирнадцятий, нiкчемна людина. Його терпiти не може наш перший мiнiстр. А той клятий неплатник, п'ятнадцятий, працює в нашiй тричi мерзеннiй газетi. О, хай весь свiт провалиться! Кручуся, мов штопор, витягаю грошi з мешканцiв мого нещасного готелю i не зводжу кiнцiв з кiнцями. Ще доводиться служити, аби не здохнути з голоду.
В ч е н и й. А хiба ви служите?
П 'є т р о. Так.
В ч е н и й. Де?
П 'є т р о. Оцiнювачем у мiському ломбардi.

Несподiвано починає грати музика - iнодi ледве чутно, iнодi так, нiби грають тут, у кiмнатi.

В ч е н и й. Скажiть... Скажiть менi... Скажiть, будь ласка, де це грають?
П 'є т р о. Навпроти.
В ч е н и й. А хто там живе?
П 'є т р о. Не знаю. Кажуть, якась чортова принцеса.
В ч е н и й. Принцеса?!
П 'є т р о. Так кажуть. Я до вас у справi. Цей триклятий п'ятнадцятий номер просить вас прийняти його. Цей газетяр. Цей злодiй, який прагне задарма проживати в прекраснiй кiмнатi. Можна?
В ч е н и й. Будь ласка. Я буду дуже радий.
П 'є т р о. Не радiйте завчасно. До побачення! (Виходить.)
В ч е н и й. Хазяїн готелю - оцiнювач у мiському ломбардi. Людожер? Подумати лишень!

Вiдчиняє дверi, що ведуть на балкон. Видно стiну протилежного будинку. Вулиця вузька. Балкон протилежного будинку майже торкається балкону кiмнати Вченого. Ледве вiн вiдчиняє дверi, як шум вулицi вривається до кiмнати. З суцiльного гулу видiляються окремi голоси.

Г о л о с и. Кавуни, кавуни! Скибками!
- Вода, вода, льодяна вода!
- А ось - ножi для вбивць! Кому ножi для вбивць?!
- Квiти, квiти! Троянди! Лiлеї! Тюльпани!
- Дорогу ослу, дорогу ослу! Люди, розступiться: iде осел!
- Подайте бiдолашному нiмому!
- Отрута, отрута, свiжа отрута!
В ч е н и й. Вулиця наша кипить, наче справжнiй котел. Як менi тут подобається!.. Якби не мiй повсякчасний неспокiй, якби не здавалось менi, що весь свiт нещасний, бо я ще не придумав, як його врятувати, то було б зовсiм добре. I коли дiвчина, яка мешкає навпроти, виходить на балкон, то менi здається, що варто зробити одне, лише одне маленьке зусилля - i все стане зрозумiло.

До кiмнати входить дуже вродлива молода жiнка, прекрасно одягнена. Вона мружиться, оглядається. Вчений не помiчає її.

Якщо є гармонiя в морi, в горах, в гаю i в тобi, то, отже, свiт влаштовано мудрiше, нiж...
Ж i н к а. Це не матиме успiху.
В ч е н и й (оглядається). Даруйте!
Ж i н к а. Нi, не буде. В тому, що ви бурмотiли, немає й тiнi дотепностi. Це ваша нова стаття? Де ж ви? Що це сьогоднi з вами? Ви не пiзнаєте мене, чи що?
В ч е н и й. Пробачте, нi.
Ж i н к а. Досить насмiхатися над моєю короткозорiстю. Це неелегантно. Де ви там?
В ч е н и й. Я тут.
Ж i н к а. Пiдiйдiть поближче.
В ч е н и й. Ось я. (Пiдходить до незнайомки.)
Ж i н к а (вона щиро здивована). Хто ви?
В ч е н и й. Я приїжджий, живу тут у готелi. Ось хто я.
Ж i н к а. Вибачте... Мої очi знову пiдвели мене. Це не п'ятнадцятий номер?
В ч е н и й. На жаль, нi.
Ж i н к а. Яке у вас добре i славне обличчя! Чому ви досi не в нашому колi, не в колi справжнiх людей?
В ч е н и й. А що це за коло?
Ж i н к а. О, це артисти, письменники, придворнi. Буває у нас навiть один мiнiстр. Ми елегантнi, не маємо упереджень i розумiємо все. Ви знаменитi?
В ч е н и й. Нi.
Ж i н к а. Як жаль! У нас це не заведено. Але... Але я, здається, готова вам це пробачити - так ви менi раптом сподобались. Ви не гнiваєтесь на мене?
В ч е н и й. Нi, що ви!
Ж i н к а. Я трохи посиджу у вас. Можна?
В ч е н и й. Звичайно.
Ж i н к а. Менi раптом здалося, що ви - саме та людина, яку я шукаю все життя. Бувало, з голосу, з розмови видається - ось вона, ця людина, а пiдiйде вона поближче, i бачиш - зовсiм не те. А вiдступати пiзно, надто близько вона пiдiйшла. Жахлива рiч - бути гарною i короткозорою. Я набридла вам?
В ч е н и й. Нi, що ви!
Ж i н к а. Як просто i спокiйно ви вiдповiдаєте менi! А вiн мене дратує.
В ч е н и й. Хто?
Ж i н к а. Той, до кого я прийшла. Вiн такий метушливий. Хоче подобатись всiм на свiтi. Вiн раб моди. Ось, наприклад, коли в модi була засмага, вiн так засмаг, що став чорним, неначе негр. А тут засмага раптом вийшла з моди. I вiн зважився н операцiю. Шкiру з пiд трусiв - це було єдине бiле мiсце на його тiлi - лiкарi пересадили йому на обличчя.
В ч е н и й. Сподiваюсь, це йому не зашкодило?
Ж i н к а. Нi. Вiн тiльки став надзвичайно безсоромним, i ляпаса зараз називає просто - шльопок.
В ч е н и й. То чому ж ви ходите до нього в гостi?
Ж i н к а. Ну, все-таки це людина з нашого кола, з кола справжнiх людей. До того ж, вiн працює в газетi. Ви знаєте, хто я?
В ч е н и й. Нi.
Ж i н к а. Я спiвачка. Мене звуть Юлiя Джулi.
В ч е н и й. Ви дуже знаменитi в цiй країнi!
Ю л i я. Так. Всi знають мої пiснi "Мамо, що таке кохання", "Дiви, поспiшайте, щастя вiдшукайте", "До жаги його любовної я була холоднокровною" i "Ах, чому я не галявинка". Ви лiкар?
В ч е н и й. Нi, я iсторик.
Ю л i я. Ви тут вiдпочиваєте?
В ч е н и й. Я вивчаю iсторiю вашої країни.
Ю л i я. Наша країна - маленька.
В ч е н и й. Так, але її iсторiя схожа на всi iншi. I мене це радує.
Ю л i я. Чому?
В ч е н и й. Отже, є на свiтi закони, спiльнi для всiх. Коли довго живеш на одному мiсцi, в однiй i тiй самiй кiмнатi i бачиш тих самих людей, яких обрав собi за друзiв, то свiт здається дуже простим. Але варто вийти з дому - i все стає аж надто рiзноманiтним. I це...

За дверима хтось злякано скрикує. Дзвiн розбитого скла.

Хто там?

Заходить, обтрушуючись, витончений молодик. За ним розгублена Аннунцiата.

М о л о д и к. Здрастуйте! Я стояв тут бiля ваших дверей, i Аннунцiата мене злякалася. Хiба я такий страшний?
А н н у н ц i а т а (Вченому). Пробачте, я розбила склянку з молоком, яку несла вам.
М о л о д и к. А у мене ви не просите пробачення?
А н н у н ц i а т а. Але ж ви самi виннi, пане! Чого ви причаїлися бiля чужих дверей i стояли непорушно?
М о л о д и к. Я пiдслуховував. (Вченому.) Вам подобається моя вiдвертiсть? Всi вченi - прямi люди. Вам це повинно подобатись. Так? Ну скажiть же, вам подобається моя вiдвертiсть? А я вам подобаюсь?
Ю л i я. Не вiдповiдайте. Якщо ви скажете "так" - вiн вас зневажатиме, а якщо скажете "нi" - вiн вас зненавидить.
М о л о д и к. Юлiя, Юлiя, зла Юлiя! (Вченому.) Дозвольте вiдрекомендуватися: Цезар Борджiа. Чули?
В ч е н и й. Так.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Ну? Справдi? А що саме ви чули?
В ч е н и й. Багато що.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Мене хвалили? Чи лаяли? А хто саме?
В ч е н и й. Просто я сам читав вашi критичнi i полiтичнi статтi в мiсцевiй газетi.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Вони мають успiх. Але завжди хтось незадоволений. Вилаєш людину, а вона невдоволена. Я хотiв би вiдшукати секрет цiлковитого успiху. Заради цього секрету я готовий на все. Вам подобається моя вiдвертiсть?
Ю л i я. Ходiмте. Ми прийшли до вченого, а вченi завжди зайнятi.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Я попередив пана Вченого. Наш господар казав йому, що я прийду. А ви, чарiвна Юлiє, помилилися кiмнатою?
Ю л i я. Нi, менi здається, що я прийшла саме туди, куди треба.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Але ж iшли ви до мене! Я саме закiнчую статтю про вас. Вона сподобається вам, але - нажаль! - не сподобається вашим подругам. (Вченому.) Ви дозволите сьогоднi зайти до вас ще раз?
В ч е н и й. Прошу.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Я хочу написати статтю про вас.
В ч е н и й. Дякую. Менi це знадобиться для роботи у ваших архiвах. Мене там бiльше поважатимуть.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Хитрун! Адже я знаю, чого ви приїхали до нас. Справа тут не в архiвi.
В ч е н и й. А в чому ж?
Ц е з а р Б о р д ж i а. Хитрун! Ви весь час позираєте на сусiднiй балкон.
В ч е н и й. Хiба я туди дивлюсь?
Ц е з а р Б о р д ж i а. Так. Ви думаєте, там мешкає вона.
В ч е н и й. Хто?
Ц е з а р Б о р д ж i а. Не слiд бути таким потайним. Адже ви iсторик, вивчаєте нашу країну, а отже, знаєте про заповiт нашого останнього короля, Людовiка Дев'ятого Мрiйника.
В ч е н и й. Вибачте, але я дiйшов лише до кiнця шiстнадцятого сторiччя.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Он як? I ви нiчого не чули про заповiт?
В ч е н и й. Запевняю вас, нi.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Дивно. Чого ж ви попросили господаря вiдвести вам саме цю кiмнату?
В ч е н и й. Тому що тут жив мiй друг, Ганс Крiстiан Андерсен.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Тiльки тому?
В ч е н и й. Присягаюся, що саме так. А який зв'язок мiж моєю кiмнатою i заповiтом покiйного короля?
Ц е з а р Б о р д ж i а. О, дуже великий. До побачення! Дозвольте супроводити вас, чарiвна Юлiє.
В ч е н и й. Чи можу я запитати, що саме було написано в таємничому заповiтi?
Ц е з а р Б о р д ж i а. О нi, я не скажу. Я сам зацiкавлений у ньому. Я прагну влади, пошани i менi страшенно не вистачає грошей. Адже я, Цезар Борджiа, чиє iм'я вiдоме всiй країнi, змушений ще й служити простим оцiнювачем у мiському ломбардi. Вам подобається моя вiдвертiсть?
Ю л i я. Ходiмо! Ходiмо ж! Ви всiм тут сподобались. Вiн нiколи не йде одразу. (Вченому.) Ми ще побачимося з вами.
В ч е н и й. Я буду дуже радий.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Не радiйте завчасно.

Цезарь Борджiа i Юлiя Джулi виходять.

В ч е н и й. Аннунцiато, скiльки оцiнювачiв у вашому мiському ломбардi?
А н н у н ц i а т а. Багато.
В ч е н и й. I всi вони колишнi людожери?
А н н у н ц i а т а. Майже всi.
В ч е н и й. Що з вами? Чого ви така сумна?
А н н у н ц i а т а. Ах, адже я просила вас бути обачним! Кажуть, ця спiвачка Юлiя Джулi i є та дiвчинка, що наступила на хлiб, аби вберегти свої новi черевички.
В ч е н и й. Але ж та дiвчинка, як я пригадую, була за це покарана.
А н н у н ц i а т а. Так, вона провалилася крiзь землю, але потiм видряпалась назад i з того часу знову наступає i наступає на хороших людей, на кращих подруг, навiть на себе саму - i все аби вберегти свої новi черевички, панчохи i платтячка. Зараз я принесу вам iншу склянку молока.
В ч е н и й. Зачекайте! Я не хочу пити, менi хочеться поговорити з вами.
А н н у н ц i а т а. Дякую вам за це.
В ч е н и й. Скажiть, будь ласка, який заповiт залишив ваш покiйний король Людовiк Дев'ятий Мрiйник?
А н н у н ц i а т а. О, це страшенна таємниця! Заповiт був запечатаний в сiмох конвертах сiмома сургучевими печатками та скрiплений пiдписами сiмох таємних радникiв. Принцеса розпечатувала i читала заповiт наодинцi. Бiля вiкон i дверей стояла варта, про всяк випадок заткнувши вуха, хоча принцеса читала заповiт не вголос. Про що йде мова в цьому таємничому документi, знає лише принцеса i все мiсто.
В ч е н и й. Все мiсто?
А н н у н ц i а т а. Вiрно.
В ч е н и й. Як же так?
А н н у н ц i а т а. Нiхто не може цього пояснити. Вже, здається, було дотримано всiх заходiв безпеки. Це просто диво. Заповiт знають всi. Навiть вуличнi хлоп'ята.
В ч е н и й. Про що ж у ньому йдеться?
А н н у н ц i а т а. Ах, не питайте мене.
В ч е н и й. Чому?
А н н у н ц i а т а. Я дуже боюся, що заповiт - це початок нової казки, яка закiнчиться печально.
В ч е н и й. Аннунцiата, але ж я приїжджий. Заповiт вашого короля мене нiяк не стосується. Розкажiть. А то виходить негаразд: я вчений, iсторик - i раптом не знаю того, що вiдомо кожному вуличному хлоп'ятi! Розкажiть, будь ласка.
А н н у н ц i а т а (зiтхаючи). Добре, розповiм. Коли гарна людина мене просить, я не можу вiдмовити. Наша кухарка говорить, що це доведе мене до великої бiди. Але хай ця бiда впаде на мою голову, а не на вашу. Отже... Ви не слухаєте мене?
В ч е н и й. Що ви?
А н н у н ц i а т а. А чому ви дивитесь на балкон протилежного будинку?
В ч е н и й. Нi, нi... От бачите, я вмостився зручнiше, закурив люльку i очей не зводжу з вашого обличчя.
А н н у н ц i а т а. Дякую. Отже, п'ять рокiв тому помер наш король Людовiк Дев'ятий Мрiйник. Вуличнi хлоп'ята називали його не мрiйником, а дурником, але це невiрно. Покiйний, щоправда, часто показував їм язика, висунувшися з фiранки, та хлопчаки самi були виннi. Навiщо вони дражнили його? Покiйний був людиною розумною, але така вже посада королiвська, що вiд неї псується вдача. На самому початку його царювання перший мiнiстр, якому король довiряв бiльше, нiж рiдному батьковi, отруїв улюблену сестру короля. Король стратив першого мiнiстра. Другий перший мiнiстр не був отруйником, але вiн так брехав королю, що той перестав вiрити всiм, навiть собi самому. Третiй перший мiнiстр не був брехуном, проте вiн був невимовно хитрим. Вiн плiв i плiв найтоншу павутину навколо простiсiньких справ. Король пiд час його останньої доповiдi хотiв сказати: "затверджую" i раптом задзижчав тоненько, наче муха, що потрапила в павутину. I мiнiстр злетiв на вимогу королiвського лейб-медика. Четвертий перший мiнiстр не був хитруном. Вiн був прямий та простий. Вiн украв у короля золоту табакерку i втiк. I король махнув рукою на управлiння. З того часу першi мiнiстри самi змiнювали один одного. А король зайнявся театром. Але кажуть, це ще гiрше, нiж правити країною. Пiсля року роботи в театрi король став цiпенiти.
В ч е н и й. Як цiпенiти?
А н н у н ц i а т а. А дуже просто. Iде - i раптом завмирає, пiднявши одну ногу. I на обличчi у нього вiдчай. Лейб-медик пояснював це тим, що король невилiковно заплутався, намагаючись зрозумiти стосунки мiж робiтниками театру. Адже їх так багато!
В ч е н и й. Лейб-медик був правий.
А н н у н ц i а т а. Вiн пропонував простi лiки, якi безумовно вилiкували б бiдолашного короля. Вiн пропонував стратити половину трупи, але король вiдмовився.
В ч е н и й. Чому?
А н н у н ц i а т а. Вiн так i не змiг вирiшити, яка саме половина трупи заслуговує страти. I нарештi король махнув на все рукою i почав захоплюватися поганими жiнками, i тiльки вони не обманули його.
В ч е н и й. Невже?
А н н у н ц i а т а. Саме так! Вони ж бо виявилися воiстину поганими жiнками. Тобто якраз такими, як про них розповiдали. I це дуже втiшило короля, але вкрай зiпсувало його здоров'я. I у нього вiднялися ноги. З того часу його стали провозити палацом у крiслi, а вiн усе мовчав i думав, думав, думав. Про що вiн думав, не казав нiкому. Зрiдка король наказував пiдвезти себе до вiкна i, вiдчинивши фiранку, показував язика вуличним хлопчакам, якi стрибали i кричали: "Дурник, дурник, дурник!" А потiм король склав заповiт. А потiм помер.
В ч е н и й. Нарештi ми дiйшли до сутi справи.
А н н у н ц i а т а. Коли король помер, його єдинiй доньцi, принцесi, було тринадцять рокiв. "Люба, - писав вiн їй у заповiтi, - я прожив своє життя погано, нiчого не зробив. Ти також нiчого не зробиш - ти отруєна повiтрям палацу. Я не хочу, аби ти побралася з принцом. Я добре знаю всiх принцiв на свiтi. Всi вони надто великi дурнi для такої маленької країни, як наша. Коли тобi виповниться вiсiмнадцять рокiв, оселися десь у мiстi i шукай, шукай, шукай. Знайди собi доброго, чесного, освiченого i розумного чоловiка. Хай це буде незнатна людина. А раптом йому вдасться зробити те, що не виходило у жодного з шляхетних? Раптом вiн зможе правити, i правити добре? Га? Ото було б здорово! Так спробуй, будь ласка. Татко ".
В ч е н и й. Так вiн i написав?
А н н у н ц i а т а. Точнiсiнько так. На кухнi стiльки разiв повторювали заповiт, що я запам'ятала його слово в слово.
В ч е н и й. I принцеса тепер проживає в мiстi?
А н н у н ц i а т а. Так. Але знайти її не так просто.
В ч е н и й. Чому?
А н н у н ц i а т а. Безлiч поганих жiнок зняли цiлi поверхи будинкiв i вдають iз себе принцес.
В ч е н и й. А хiба ви не знаєте свою принцесу обличчя?
А н н у н ц i а т а. Нi. Прочитавши заповiт, принцеса почала носити маску, аби її не пiзнали, коли вона вирушить на пошуки чоловiка.
В ч е н и й. Скажiть, вона... (Замовкає.)

На балкон протилежного будинку виходить дiвчина з бiлявим волоссям, в темному i скромному вбраннi.

А скажiть, вона... Про що я хотiв був вас запитати?.. Втiм... нi, нi про що.
А н н у н ц i а т а. Ви знов не дивитесь на мене?
В ч е н и й. Як не дивлюся?.. А куди ж я дивлюсь?
А н н у н ц i а т а. Он туди... Ах! Дозвольте менi зачинити дверi на балкон.
В ч е н и й. Навiщо ж? Не треба! Адже тiльки тепер стало по-справжньому прохолодно.
А н н у н ц i а т а. Пiсля заходу сонця слiд зачиняти вiкна i дверi. Iнакше можна захворiти на малярiю. Нi, не в малярiї тут справа! Не треба туди дивитись. Будь ласка... Ви гнiваєтесь на мене? Не гнiвайтесь... Не дивiться на ту дiвчину. Дозвольте менi зачинити дверi на балкон. Адже ви все одно, що мала дитина. От ви не любите суп, а що за обiд без супу! Ви здаєте бiлизну до пральнi без запису. I з таким же добродушним, веселим обличчям ви пiдете прямiсiнько на смерть. Я говорю так смiливо, що вже й сама не розумiю, що кажу: це зухвалiсть, але ж не можна не попередити вас. Про цю дiвчину кажуть, що вона з поганих жiнок... Стривайте, стривайте... Це, здається, не так страшно... Я боюся, тут ще гiрше.
В ч е н и й. Ви гадаєте?
А н н у н ц i а т а. Так. А раптом ця дiвчина принцеса? Що тодi? Що ви робитимете тодi?
В ч е н и й. Звичайно, звичайно.
А н н у н ц i а т а. Ви не чули, що я вам сказала?
В ч е н и й. Ось як!
А н н у н ц i а т а. Але ж якщо вона справдi принцеса, всi захочуть одружитися з нею i вас розтопчуть у давцi.
В ч е н и й. Так, так, звiсно.
А н н у н ц i а т а. Нi, бачу, менi тут нiчого не вдiяти. Яка я нещасна дiвчина, пане.
В ч е н и й. Чи не так?

Аннунцiата йде до виходу. Вчений - до дверей, що ведуть на балкон. Аннунцiата озирається. Зупиняється.

А н н у н ц i а т а. До побачення, пане. (Тихо, з несподiваною енергiєю.) Нiкому не дозволю тебе скривдити. Нi за що. Нiколи. (Виходить.)

Вчений дивиться на дiвчину, що стоїть на протилежному балконi, дiвчина споглядає вулицю внизу. Вчений починає говорити тихо, потiм все голоснiше. Наприкiнцi його монологу дiвчина не зводить з нього очей.

В ч е н и й. Звiсно, свiт влаштований розумнiше, нiж здається. Ще трохи - два-три днi роботи - i я зрозумiю, як зробити всiх людей щасливими. Всi будуть щасливi, але не так, як я. Я тiльки тут, вечорами, коли ви стоїте на балконi, почав розумiти, що можу бути щасливим, як нiхто на свiтi. Я знаю вас, - вас не можна не знати. Я розумiю вас, як розумiю гарну погоду, мiсяць, стежину в горах. Адже це так просто. Я не можу сказати напевне, про що ви думаєте, але знаю достеменно, що вашi думки порадували б мене, як ваше обличчя, вашi коси i вiї. Дякую вам за все, за те, що обрали собi цей будинок, за те, що народилися i живете тодi ж, коли живу я. Що б я робив, як би раптом не зустрiв вас! Страшно подумати!
Д i в ч и н а. Ви говорите це напам'ять?
В ч е н и й. Я... я...
Д i в ч и н а. Продовжуйте.
В ч е н и й. Ви заговорили зi мною!
Д i в ч и н а. Ви самi склали це все чи замовили комусь?
В ч е н и й. Пробачте, але ваш голос так вразив мене, що я нiчого не розумiю.
Д i в ч и н а. Ви досить спритно ухиляєтесь вiд прямої вiдповiдi. Можливо, ви самi склали те, про що говорили менi. А може, й нi. Добре, облишмо це. Менi нудно сьогоднi. Як у вас вистачає терпiння сидiти цiлiсiнький день в однiй кiмнатi? Це кабiнет?
В ч е н и й. Пробачте?
Д i в ч и н а. Це кабiнет, чи гардеробна, чи вiтальня, чи одна iз зал?
В ч е н и й. Це просто моя кiмната. Моя єдина кiмната.
Д i в ч и н а. Ви жебрак?
В ч е н и й. Нi, я вчений.
Д i в ч и н а. Ну нехай. У вас дуже дивне обличчя.
В ч е н и й. Чим же?
Д i в ч и н а. Коли ви говорите, то здається, що ви не брешете.
В ч е н и й. Я справдi не брешу.
Д i в ч и н а. Всi люди - брехуни.
В ч е н и й. Неправда.
Д i в ч и н а. Нi, правда. Може, вам i не брешуть - у вас всього одна кiмната, - а менi брешуть повсякчас. Менi жаль себе.
В ч е н и й. Та що ви? Вас ображають? Хто?
Д i в ч и н а. Ви так вправно вдаєте доброго i уважного, що менi хочеться вам поскаржитися.
В ч е н и й. Ви такi нещаснi?
Д i в ч и н а. Не знаю. Так.
В ч е н и й. Чому?
Д i в ч и н а. Так... Всi люди - негiдники.
В ч е н и й. Не треба такого говорити. Так кажуть тi, хто обрав найжахливiшу дорогу в життi. Вони безжалiсно душать, давлять, грабують, зводять наклеп: кого жалiти, - адже всi люди негiдники!
Д i в ч и н а. То, отже, не всi?
В ч е н и й. Нi.
Д i в ч и н а. Добре б, коли так. Я дуже боюся обернутися на жабу.
В ч е н и й. Як-то на жабу?
Д i в ч и н а. Ви чули казку про царiвну-жабу? Її розповiдають неправильно. Насправдi все було iнакше. Я знаю напевне. Царiвна-жаба - моя тiтка.
В ч е н и й. Тiтка?
Д i в ч и н а. Так. Двоюрiдна. Кажуть, що царiвну-жабу поцiлував той, хто полюбив її, незважаючи на потворну зовнiшнiсть. I жаба через це перетворилася на прекрасну жiнку. Так?
В ч е н и й. Так, наскiльки я пригадую.
Д i в ч и н а. А насправдi моя тiтка була прекрасною дiвчиною, i вона вийшла замiж за негiдника, який лише вдавав, що кохає її. Його цiлунки були такими холодними i такими огидними, що прекрасна дiвчина невдовзi обернулася на холодну i огидну жабу. Для нас, родичiв, це було дуже неприємно. Кажуть, такi речi трапляються куди частiше, нiж можна собi уявити. От тiльки моя тiтка не змогла приховати свого перетворення. Вона була вкрай нестриманою. Це жахливо. Чи не так?
В ч е н и й. Справдi, це дуже сумно.
Д i в ч и н а. Ось бачите! А раптом i менi таке судилося? Адже менi доведеться вийти замiж. Ви напевне знаєте, що не всi люди - негiдники?
В ч е н и й. Знаю достеменно. Адже я iсторик.
Д i в ч и н а. От було б добре! Втiм, я вам не вiрю.
В ч е н и й. Чому?
Д i в ч и н а. Я взагалi нiкому i нiчому не вiрю.
В ч е н и й. Нi, не може такого бути. У вас такий здоровий колiр обличчя, такi живi очi. Нiчому не вiрити - та ж це смерть!
Д i в ч и н а. Ах, я все розумiю.
В ч е н и й. Все розумiти - це також смерть.
Д i в ч и н а. Все на свiтi однакове. I тi правi, й iншi, i, з рештою, менi до всього байдуже.
В ч е н и й. До всього байдуже, - та це ж ще гiрше за смерть! Ви не можете так думати! Нi! Як ви мене засмутили!
Д i в ч и н а. Мне байдуже... Нi, менi не байдуже, виявляється. Тепер ви не будете щовечора дивитися на мене?
В ч е н и й. Буду. Все не так просто, як здається. Менi здавалося, що вашi думки гармонiйнi, як ви... Але ось вони передi мною... Вони зовсiм не схожi на тi, яких я очiкував... I все ж... все ж я люблю вас...
Д i в ч и н а. Любите?
В ч е н и й. Я люблю вас...
Д i в ч и н а. Ну от... я все розумiла, нiчому не вiрила, менi до всього було байдуже, а тепер усе переплуталось.
В ч е н и й. Я люблю вас...
Д i в ч и н а. Iдiть звiдси... Хоча нi... Нi, йдiть i зачинiть дверi... Нi, я пiду... Але... якщо завтра ввечерi ви насмiлитесь... насмiлитесь не прийти сюди на балкон, я... я... накажу... нi... я просто буду дуже засмучена. (Iде до дверей, обертається.) Я навiть не знаю, як вас звуть.
В ч е н и й. Мене звуть Хрiстiан-Теодор.
Д i в ч и н а. До побачення, Хрiстiане-Теодоре, любий. Не посмiхайтесь! Не думайте, що так вправно провели мене. Нi, не засмучуйтесь... Я кажу це просто так... Коли ви сказали отак, зненацька, прямо, що кохаєте мене, менi стало тепло, хоча я вийшла на балкон у серпанковому вбраннi. Не смiйте говорити до мене! Досить! Якщо я почую ще хоч слово, я заплачу. До побачення! Яка я нещасна дiвчина, пане. (Виходить.)
В ч е н и й. Ну от... Менi здавалося, ще мить - i я все зрозумiю, а тепер здається, ще мить - i я геть заплутаюсь. Боюся, ця дiвчина справдi принцеса. "Всi люди негiдники, все на свiтi однакове, менi до всього байдуже, я нi в що не вiрю" - якi явнi ознаки злоякiсного малокрiв'я, звичайного у випещених людей, що виросли в тепличному повiтрi! Її... Вона... Але ж все-таки їй раптом стало тепло, коли я зiзнався, що люблю її! Отже, кровi у неї в жилах все-таки достатньо? (Смiється.) Я певен, я певен, що все закiнчиться прекрасно. Тiнь, моя добра, слухняна тiнь! Ти так покiрливо лежиш бiля моїх нiг. Голова твоя дивиться в дверi, куди пiшла незнайома дiвчина. Взяла б ти, тiнь, та пiшла туди до неї. Що тобi варто! Взяла б та сказала їй: "Все це дурницi. Мiй хазяїн любить вас, так любить, що все буде прекрасно. Якщо ви царiвна-жаба, вiн оживить вас i перетворить на прекрасну жiнку". Словом, ти знаєш, що треба говорити, адже ми росли вкупi. (Смiється.) Iди!

Вчений вiдходить вiд дверей. Тiнь вченого раптово вiддiляється вiд нього. Витягається на повен зрiст на протилежному балконi. Пiрнає у дверi, якi дiвчина залишила напiврозчиненими.

Що це?.. У мене якесь дивне вiдчуття в ногах... i в усьому тiлi... Я... я захворiв? Я... (Похитується, падає в крiсло, дзвонить.)

Вбiгає Аннунцiата.

Аннунцiата! Здається, ви були правi.
А н н у н ц i а т а. То була принцеса?
В ч е н и й. Нi! Я захворiв. (Заплющує очi.)
А н н у н ц i а т а (бiжить до дверей). Батьку!

Входить П'єтро.

П 'є т р о. Не репетуй. Чи не знаєш, що батько тут пiдслуховує пiд дверима.
А н н у н ц i а т а. Я не помiтила.
П 'є т р о. Рiдного батька не помiчає... Дожилися! Ну? Чого ти моргаєш? Надумала ревiти?
А н н у н ц i а т а. Вiн захворiв.
П 'є т р о. Дозвольте, пане, я допоможу вам лягти в постiль.
В ч е н и й (встає). Нi. Я сам. Не торкайтесь до мене, будь ласка...
П 'є т р о. Чого ви боїтеся? Я вас не з'їм!
В ч е н и й. Не знаю. Адже я раптом став такий слабкий. (Йде до ширм, за якими стоїть його лiжко.)
А н н у н ц i а т а (тихо, з жахом). Дивись!
П 'є т р о. Що там ще?
А н н у н ц i а т а. У нього немає тiнi.
П 'є т р о. Та ну? Справдi немає... Триклятий клiмат! I як-то вiн втрапив у халепу? Пiдуть чутки. Подумають, що епiдемiя...

Вчений зникає за ширмами.

Нiкому нi слова. Чуєш ти?
А н н у н ц i а т а (бiля ширми). Вiн знепритомнiв.
П 'є т р о. Тим краще. Бiжи за лiкарем. Лiкар покладе дурня на два тижнi в лiжко, а тим часом у нього вiдросте iнша тiнь. I нiхто нi про що не дiзнається.
А н н у н ц i а т а. Людина без тiнi - адже це одна з найсумнiших казок у свiтi.
П 'є т р о. Кажуть тобi, у нього вiдросте нова тiнь! Викрутиться... Бiжи!

Аннунцiата вибiгає.

Дiдько... Добре, що цей газетяр зайнятий дамою i нiчого не пронюхав.

Входить Цезар Борджiа.

Ц е з а р Б о р д ж i а. Доброго вечора!
П 'є т р о. Ах, ви тут як тут... Диявол... Де ваша баба?
Ц е з а р Б о р д ж i а. Пiшла на концерт.
П 'є т р о. До бiса всi концерти!
Ц е з а р Б о р д ж i а. Вчений непритомний?
П 'є т р о. Так, будь вiн проклятий.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Чули?
П 'є т р о. Що саме?
Ц е з а р Б о р д ж i а. Його розмову з принцесою.
П 'є т р о. Так.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Коротка вiдповiдь. Що ж ви не клянете все i вся, не палите з пiстолета, не галасуєте?
П 'є т р о. В серйозних справах я тихий.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Схоже на те, що це справжня принцеса.
П 'є т р о. Так. Це вона.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Я бачу, вам хочеться, аби вiн одружився з принцесою.
П 'є т р о. Менi? Я з'їм його за першої ж можливостi.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Треба буде його з'їсти. Так, треба, треба. Здається, зараз найзручнiший момент. Людину найлегше з'їсти, коли вона хвора чи поїхала вiдпочивати. Адже тодi вона й сама не знає, хто її з'їв, i можна зберегти з нею щонайкращi стосунки.
П 'є т р о. Тiнь.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Що тiнь?
П 'є т р о. Треба буде знайти його тiнь.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Навiщо?
П 'є т р о. Вона допоможе нам. Вона зроду не пробачить йому, що колись була його тiнню.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Так, вона допоможе нам з'їсти його.
П 'є т р о. Тiнь - цiлковита протилежнiсть вченому.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Але... але ж тодi вона може виявитися могутнiшою, нiж потрiбно.
П 'є т р о. Нехай собi. Тiнь не забуде, що ми допомогли їй вийти в люди. I ми з'їмо його.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Так, треба буде його з'їсти. Треба, треба!
П 'є т р о. Тихiше!

Вбiгає Аннунцiата.

А н н у н ц i а т а. Йдiть звiдси! Чого вам тут треба?
П 'є т р о. Донька! (Дiстає пiстолет.) А втiм, ходiмо до мене. Там поговоримо. Лiкар iде?
А н н у н ц i а т а. Так, бiжить бiгцем. Вiн каже, що це серйозний випадок.
П 'є т р о. Гаразд.

Виходить разом з Цезарем Борджiа.

А н н у н ц i а т а (заглядаючи за ширму). Так я i знала! Обличчя спокiйне, добре, нiбито вiн бачить увi снi, як гуляє в гаю пiд деревами. Нi, не пробачать йому, що вiн така гарна людина! Щось буде, щось буде!

З а в i с а

ДIЯ ДРУГА

Парк. Вкритий пiском майданчик, оточений пiдстриженими деревами. В глибинi павiльйон. Мажордом з помiчником пораються на авансценi.

М а ж о р д о м. Стiл постав осюди. А сюди крiсла. На стiл постав шахи. Ну от. Тепер все готове для засiдання.
П о м i ч н и к. А скажiть, пане мажордом, чому панове мiнiстри влаштовують засiдання тут, у парку, а не в палацi?
М а ж о р д о м. Тому що в палацi є стiни. Зрозумiв?
П о м i ч н и к. Аж нiяк.
М а ж о р д о м. А в стiн є вуха. Зрозумiв?
П о м i ч н и к. Так, тепер зрозумiв.
М а ж о р д о м. Отож бо. Поклади подушки на це крiсло.
П о м i ч н и к. Це для пана першого мiнiстра?
М а ж о р д о м. Нi, для пана мiнiстра фiнансiв. Вiн тяжко хворий.
П о м i ч н и к. А що з ним?
М а ж о р д о м. Вiн найбагатший дiлок у країнi. Конкуренти страшенно ненавидять його. I от один з них рiк тому пiшов на злочин. Вiн вирiшив отруїти пана мiнiстра фiнансiв.
П о м i ч н и к. Який жах!
М а ж о р д о м. Не сумуй завчасно. Пан мiнiстр фiнансiв дiзнався про це i скупив всю отруту, яка тiльки є в країнi.
П о м i ч н и к. Яке щастя!
М а ж о р д о м. Не радiй завчасно. Тодi злодiй прийшов до пана мiнiстра фiнансiв i запропонував надзвичайно високу цiну за отруту. I пан мiнiстр вчинив цiлком природно. Адже мiнiстр - реальний полiтик. Вiн пiдрахував прибуток i продав негiднику весь запас отрут. I негiдник отруїв мiнiстра. Вся сiм'я його вельможностi зволила сконати в страшенних муках. I сам вiн з того часу ледве живий, але заробив на цьому двiстi процентiв чистого доходу. Справа є справа. Зрозумiв?
П о м i ч н и к. Так, тепер зрозумiв.
М а ж о р д о м. Отож бо. Що ж, все готове? Крiсла. Шахи. Сьогоднi тут вiдбудеться надзвичайно важлива нарада.
П о м i ч н и к. Чому ви так гадаєте?
М а ж о р д о м. По-перше, зустрiнуться всього два мiнiстри - перший i фiнансiв, а по-друге, вони вдаватимуть, що грають в шахи, а не радяться. Всiм вiдомо, що це значить. Кущi, напевне, так i кишать зацiкавленими.
П о м i ч н и к. А раптом зацiкавленi пiдслухають те, про що говорять панове мiнiстри?
М а ж о р д о м. Зацiкавленi нi прощо не дiзнаються.
П о м i ч н и к. Чому?
М а ж о р д о м. Бо панове мiнiстри розумiють один одного з пiвслова. Багато ти зрозумiєш з половини слова? (Раптово схиляється в низькому поклонi.) Вони йдуть. Я так давно служу при дворi, що мiй поперек згинається сам собою при наближеннi високих осiб. Я їх ще не бачу й не чую, а вже вклоняюся. От тому-то я i головний. Зрозумiв? Кланяйся ж!.. Нижче.

Мажордом вклоняється до землi. Помiчник також. З двох бокiв сцени, справа i злiва, одночасно виходять два мiнiстри - перший мiнiстр i мiнiстр фiнансiв. Перший - невисокий на зрiст чоловiк з черевцем, залисиною, рум'яний, йому за п'ятдесят. Мiнiстр фiнансiв - висохлий, довгий, з жахом озирається, кульгає на обидвi ноги. Його ведуть пiд руки два здорованi-лакеї. Мiнiстри одночасно пiдходять до столу, одночасно сiдають i одразу починають грати в шахи. Лакеї, що привели мiнiстра фiнансiв, всадовивши його, нечутно виходять. Мажордом i його помiчник залишаються на сценi. Стоять струнко.

П е р ш и й м i н i с т р. Здоров'я?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Жахли.
П е р ш и й м i н i с т р. Справи?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Дуже пога.
П е р ш и й м i н i с т р. Чому?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Конкуре.

Мовчки грають в шахи.

М а ж о р д о м (пошепки). От бачиш, я казав тобi, що вони розумiють один одного з пiвслова.
П е р ш и й м i н i с т р. Чули про принцесу?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Так, менi доповi.
П е р ш и й м i н i с т р. Цей приїжджий вчений викрав її серце.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Викрав?! Чекайте... Лакей! Нi, не ви... Мiй лакей!

Заходить один з лакеїв, що привели мiнiстра.

Лакей! Ви позачиняли всi дверi, коли ми виходили?
Л а к е й. Всi, ваша вельможносте.
М i н i с т р ф i н а н с i в. I залiзну?
Л а к е й. Точнiсiнько так
М i н i с т р ф i н а н с i в. I мiдну?
Л а к е й. Точнiсiнько так.
М i н i с т р ф i н а н с i в. I чугунну?
Л а к е й. Точнiсiнько так.
М i н i с т р ф i н а н с i в. I пастки розставили? Пам'ятайте, ви заплатите життям за найменшу втрату.
Л а к е й. Пам'ятаю, ваша вельможносте.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Iдiть...

Лакей виходить.

Я слухаю.
П е р ш и й м i н i с т р. За даними чергових таємних радникiв, принцеса третього дня довго дивилася в люстерко, потiм заплакала i сказала (дiстає записника, читає): "Ах, чому я пропадаю марно?" - i вп'яте послала запитати про здоров'я вченого. Дiзнавшись, що суттєвих змiн не вiдбулося, принцеса тупнула ногою i прошепотiла (читає): "Чорт забирай!" А сьогоднi вона призначила йому побачення в парку. От як. Як це вам подо?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Зовсiм не подо! Хто вiн, цей учений?
П е р ш и й м i н i с т р. Ах, вiн вивчений мною до тонкощiв.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Шантажист?
П е р ш и й м i н i с т р. Гiрше...
М i н i с т р ф i н а н с i в. Злодiй?
П е р ш и й м i н i с т р. Ще гiрше.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Авантюрист, хитрун, спритник?
П е р ш и й м i н i с т р. О, якби...
М i н i с т р ф i н а н с i в. Та хто ж вiн, нарештi?
П е р ш и й м i н i с т р. Проста, наївна людина.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Шах королю.
П е р ш и й м i н i с т р. Рокiруюся...
М i н i с т р ф i н а н с i в. Шах королевi.
П е р ш и й м i н i с т р. Бiдна принцеса! Шантажиста ми б викрили, злодiя спiймали, а цей... Вчинки простих i чесних людей iнодi бувають такi загадковi!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Треба його або ку, або вби.
П е р ш и й м i н i с т р. Так, iншої ради немає.
М i н i с т р ф i н а н с i в. В мiстi вже про все це проню?
П е р ш и й м i н i с т р. Ще б не проню!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Я так i знав. Ось чому люди розсудливi у такiй кiлькостi переводять золото за кордон. Один банкiр третього дня перевiв за кордон навiть свої золотi зуби. I тепер весь час їздить за кордон i назад. Вдома йому зараз нiчим жувати їжу.
П е р ш и й м i н i с т р. Здається, ваш банкiр виказав зайву нервовiсть.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Це чутливiсть! Нема на свiтi органiзму, чутливiшого за дiловi кола. Один тiльки королiвський заповiт спровокував сiм банкрутств, сiм самогубств, i всi цiнностi впали на сiм пунктiв. А тепер... О, що буде тепер! Нiяких змiн, пане перший мiнiстр. Життя має йти рiвно, мов годинник.
П е р ш и й м i н i с т р. До речi, котра година?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Мого золотого годинника переправлено за кордон. Якщо я буду носити срiбного, то пiдуть чутки, нiби я збанкрутував, i це викличе панiку в дiлових колах.
П е р ш и й м i н i с т р. Невже в нашiй країнi зовсiм не лишилося золота?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Його бiльше, нiж досить.
П е р ш и й м i н i с т р. Звiдкiля?
М i н i с т р ф i н а н с i в. З-за кордону. Закордоннi дiловi кола хвилюються зi своїх закордонних причин i переводять золото до нас. Отак i живемо. Пiдведемо пiдсумки. Отже, вченого ми купимо.
П е р ш и й м i н i с т р. Або вб'ємо.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Яким чином ми це зробимо?
П е р ш и й м i н i с т р. Щонайделiкатнiшим! Адже тут замiшане таке почуття, як кохання! Я збираюся розквитатися з ученим за допомогою дружби.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Дружби?
П е р ш и й м i н i с т р. Так. Для цього потрiбно знайти людину, з якою дружить наш учений. Друг знає, що вiн любить, чим його можна купити. Друг знає, що вiн ненавидить, що для ного чистiсiнька смерть. Я наказав у канцелярiї дiстати друга.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Це кепсько.
П е р ш и й м i н i с т р. Чому?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Адже вчений - приїжджий, отож його друга доведеться виписувати з-за кордону. А за якою графою я проведу цi витрати? Кожна змiна кошторису викликає у мого бухгалтера гiркi сльози. Вiн буде плакати мов дитина, а потiм почне марити. На певний час вiн взагалi припинить видачу грошей. Всiм. Навiть менi. Навiть вам.
П е р ш и й м i н i с т р. Та ну? Це неприємно. Адже доля всього королiвства поставлена на карту. Що ж робити?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Не знаю.
П е р ш и й м i н i с т р. А хто знає?
П о м i ч н и к (вистуваючи наперед). Я.
М i н i с т р ф i н а н с i в (пiдскакує). Що це? Починається?
П е р ш и й м i н i с т р. Заспокойтесь, будь ласка. Якщо воно колись i почнеться, то не з королiвських лакеїв.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Так це не бунт?
П е р ш и й м i н i с т р. Нi. Це просто зухвалiсть. Хто ви?
П о м i ч н и к. Я той, кого ви шукаєте. Я друг ученого, його найближчий друг. Ми не розлучалися з пелюшок i до останнiх днiв.
П е р ш и й м i н i с т р. Послухайте, люб'язний друже, вам вiдомо, з ким ви розмовляєте?
П о м i ч н и к. Так.
П е р ш и й м i н i с т р. То чому ж ви не називаєте мене "ваша вельможнiсть"?
П о м i ч н и к (з глибоким поклоном). Пробачте, ваша вельможносте.
П е р ш и й м i н i с т р. Ви приїжджий?
П о м i ч н и к. Я з'явився на свiт в цьому мiстi, ваша вельможносте.
П е р ш и й м i н i с т р. I, незважаючи на це, ви друг приїжджого вченого?
П о м i ч н и к. Я саме той, хто вам потрiбен, ваша вельможносте. Я знаю його як нiхто, а вiн мене зовсiм не знає, ваша вельможносте.
П е р ш и й м i н i с т р. Дивно.
П о м i ч н и к. Якщо хочете, я скажу вам, хто я, ваша вельможносте.
П е р ш и й м i н i с т р. Кажiть. Чого ви озираєтесь?
П о м i ч н и к. Дозвольте менi написати на пiску, хто я, ваша вельможносте.
П е р ш и й м i н i с т р. Пишiть.

Помiчник щось пише на пiску. Мiнiстри читають i переглядаються.

Що ви ска?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Пiдхо. Але будьте обере! Ато вiн заломить цi.
П е р ш и й м i н i с т р. Так. Хто влаштував вас на службу в палац?
П о м i ч н и к. Пан Цезар Борджiа i пан П'єтро, ваша вельможносте.
П е р ш и й м i н i с т р (мiнiстру фiнансiв). Вам знайомi цi iмена?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Так, цiлком надiйнi людожери.
П е р ш и й м i н i с т р. Добре, люб'язний, ми подумаємо.
П о м i ч н и к. Насмiлюсь нагадати вам, що ми на пiвднi, ваша вельможносте.
П е р ш и й м i н i с т р. То й що?
П о м i ч н и к. На пiвднi все росте швидко, ваша вельможносте. Вчений i принцеса всього два тижнi тому заговорили одне з одним i з того часу жодного разу не бачились, а дивiться, як виросло їхнє кохання, ваша вельможносте. Як би нам не спiзнитися, ваша вельможносте!
П е р ш и й м i н i с т р. Я ж сказав вам, що ми подумаємо. Вiдiйдiть убiк.

Мiнiстри замислюються.

Пiдiйдiть сюди, люб'язний.

Помiчник виконує наказ.

Ми подумали i вирiшили взяти вас на службу до канцелярiї першого мiнiстра.
П о м i ч н и к. Дякую вам, ваша вельможносте. Гадаю, з ученим треба вчинити так...
П е р ш и й м i н i с т р. Що з вами, люб'язний? Ви збираєтесь дiяти, коли вас iще не оформлено? Та ви з глузду з'їхали! Чи ви не знаєте, що таке канцелярiя?
П о м i ч н и к. Пробачте, ваша вельможносте.

Гучний смiх за кулiсами.

П е р ш и й м i н i с т р. Сюди йдуть курортники. Вони заважатимуть нам. Ходiмо до канцелярiї, там я оформлю ваше призначення. Пiсля цього, гаразд уже, вислухаємо вас.
П о м i ч н и к. Дякую, ваша вельможносте.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Лакеї!

З'являються лакеї.

Заберiть мене.

Виходять. Розчиняються дверi павiльйону, i звiдти з'являється лiкар - молода людина, надзвичайно зосереджена i похмура. Його оточують курортники, легко, але розкiшно вдягненi.

1-а к у р о р т н и ц я. Лiкаре, а чому в мене пiд колiном буває вiдчуття, схоже на задумливiсть?
Л i к а р. Пiд яким колiном?
1-а к у р о р т н и ц я. Пiд правим.
Л i к а р. Минеться.
2-а к у р о р т н и ц я. А чого у мене пiд час їжi, мiж восьмою та дев'ятою стравами, з'являються меланхолiйнi думки?
Л i к а р. Якi, наприклад?
2-а к у р о р т н и ц я. Ну, менi раптово хочеться оселитися в пустелi i там вiддатися молитвам i посту.
Л i к а р. Минеться.
1-й к у р о р т н и к. Лiкаре, а чому пiсля сорокової ванни менi раптово перестали подобатися шатенки?
Л i к а р. А хто вам подобається тепер?
1-й к у р о р т н и к. Одна блондинка.
Л i к а р. Минеться. Панове, дозвольте вам нагадати, що година лiкування скiнчилася. Сестра милосердя, ви вiльнi. Сестра розваг, приступайте до виконання своїх обов'язкiв.
С е с т р а р о з в а г. Кому дати м'ячика? Кому скакалку? Обручi, обручi, панове! Хто хоче грати в п'ятнашку? В паличку-стукалочку? В кiшки-мишки? Час iде, панове, радiйте, панове, грайтеся!

Курортники, граючись, розходяться. Заходять вчений з Аннунцiатою.

А н н у н ц i а т а. Лiкаре, вiн зараз купив цiлий лоток льодяникiв.
В ч е н и й. Але ж я роздав льодяники вуличним хлоп'ятам.
А н н у н ц i а т а. Все одно! Хiба хворому можна купувати солодощi?
Л i к а р (вченому). Станьте проти сонця. Так. Ваша тiнь виросла до нормальних розмiрiв. Цього варто було чекати - на пiвднi все росте так швидко. Як ви себе почуваєте?
В ч е н и й. Я вiдчуваю, що цiлком здоровий.
Л i к а р. Все ж я вас вислухаю. Нi, не знiмайте сурдута: у мене дуже чутливi вуха. (Бере зi столу в павiльйонi стетоскоп.) Так. Зiтхнiть. Глибоко зiтхнiть. Тiжко зiтхнiть. Ще раз. Зiтхнiть з полегшенням. Ще раз. Подивiться на все крiзь пальцi. Махнiть на все рукою. Ще раз. Стенiть плечима. Так. (Сiдає й замислюється.)

Вчений дiстає з бокової кишенi сурдута пачку листiв. Порпається в них.

А н н у н ц i а т а. Ну, що ви скажете, лiкарю? Як його справи?
Л i к а р. Кепсько.
А н н у н ц i а т а. Ну от бачите, а вiн каже, що абсолютно здоровий.
Л i к а р. Так, вiн здоровий. Але справи у нього кепськi. I будуть ще гiршими, поки вiн не навчиться дживитися на свiт крiзь пальцi, поки не махне на все рукою, поки не оволодiє мистецтвом стинати плечима.
А н н у н ц i а т а. Що ж робити, лiкарю? Як навчити його цьому всьому?

Лiкар мовчки стенає плечима.

Скажiть менi, лiкарю. Ну будь ласка. Адже я все одно не вiдчеплюся, ви знаєте, яка я вперта. Що йому робити?
Л i к а р. Берегтися!
А н н у н ц i а т а. А вiн посмiхається.
Л i к а р. Так, це трапляється.
А н н у н ц i а т а. Вiн учений, вiн розумний, вiн старший за мене, але iнодi менi хочеться його просто нашльопати. Ну поговорiть же з ним!

Лiкар змахує рукою.

Лiкарю!
Л i к а р. Ви ж бачите, вiн мене не слухає. Вiн увiткнувся носом в якiсь записки.
А н н у н ц i а т а. Це листи вiд принцеси. Пане! Лiкар хоче поговорити з вами, а ви його не слухаєте.
В ч е н и й. Як-то не слухаю? Я все чув.
А н н у н ц i а т а. I що ви на це скажете?
В ч е н и й. Скажу, скажу...
А н н у н ц i а т а. Пане!
В ч е н и й. Зараз! Я не можу знайти тут... (Пiвголосом.) Як вона написала - "завжди з вами" чи "назавжди з вами"?
А н н у н ц i а т а (жалiбно). Я застрелю вас!
В ч е н и й. Так, так, будь ласка.
Л i к а р. Хрiстiане-Теодоре! Адже ви вчений... Вислухайте мене нарештi. Все ж таки я ваш товариш.
В ч е н и й (ховаючи листи). Так, так. Пробачте менi.
Л i к а р. В народних переказах про людину, що втратила тiнь, в монографiях Шамiссо i вашого друга Ганса Крiстiана Андерсена йдеться про те, що...
В ч е н и й. Не будемо згадувати, про що там iдеться. У мене все закiнчиться iнакше.
Л i к а р. Скажiть менi як лiкарю - ви хочете одружитися з принцесою?
В ч е н и й. Звичайно ж.
Л i к а р. А я чув, нiбито ви мрiєте якомога бiльше людей зробити щасливими.
В ч е н и й. I це правда.
Л i к а р. I те й iнше не може бути правдою.
В ч е н и й. Чому?
Л i к а р. Одружившися з принцесою, ви станете королем.
В ч е н и й. В тiм-то й сила, що я не буду королем! Принцеса любить мене, i вона поїде зi мною. А вiд корони ми вiдмовимось - бачите, як добре! I я поясню кожному, хто спитає, i переконаю найменш допитливих: королiвська влада безглузда i нiкчемна. От тому-то я й вiдмовився вiд престолу.
Л i к а р. I люди зрозумiють вас?
В ч е н и й. Звичайно ж! Адже я доведу це їм живим прикладом.

Лiкар мовчки змахує рукою.

Людинi можна все пояснити. Бо ж абетку вона розумiє, а це ще простiше за абетку, а головне, так близько стосується її самої!

Через сцену, граючись, пробiгають курортники.

Л i к а р (вказуючи на них). I цi також вас зрозумiють?
В ч е н и й. Звичайно ж! В кожнiй людинi є щось живе. Треба зачепити її за живе - та й по всьому.
Л i к а р. Дитина! Я їх краще знаю. Адже вони у мене лiкуються.
В ч е н и й. А на що вони хворi?
Л i к а р. На ситiсть у загостренiй формi.
В ч е н и й. Це небезпечно?
Л i к а р. Так, для оточуючих.
В ч е н и й. Чим?
Л i к а р. Ситiсть у загостренiй формi раптово оволодiває навiть достойними людьми. От заробить людина чесним шляхом багато грошей. I раптово у неї з'являється зловiсний симптом: особливий, голодний, неспокiйний погляд забезпеченої людини. Тут їй i кiнець. Вiднинi вона безплiда, слiпа й жорстока.
В ч е н и й. А ви не пробували пояснити їм усе?
Л i к а р. Саме вiд цього я й хотiв вас застерегти. Бiда тому, хто спробує примусити їх думати про щось окрiм грошей. Це викликає у них справжню лють.

Пробiгають курортники.

В ч е н и й. Гляньте, вони веселi!
Л i к а р. Вiдпочивають!

Швидко входить Юлiя Джулi.

Ю л i я (лiкаревi). От i ви нарештi. Ви цiлком здоровi?
Л i к а р. Так, Юлiє.
Ю л i я. Ах, це лiкар.
Л i к а р. Так, це я, Юлiє.
Ю л i я. Чого ви дивитесь на мене, мов закоханий заєць? Забирайтеся!

Лiкар хоче вiдповiсти, але, мовчки змахнувши рукою, iде до павiльйону.

Де ви, Хрiстiане-Теодоре?
В ч е н и й. Ось я.
Ю л i я (пiдходить до нього). Так, це ви. (Посмiхається.) Як я рада вас бачити! Ну, що вам сказав цей нiкчемний лiкар?
В ч е н и й. Вiн сказав менi, що я здоровий. Чому ви називаєте його нiкчемним?
Ю л i я. Ах, я колись кохала його, я таких людей потiм страшенно ненавиджу.
В ч е н и й. Це було нещасливе кохання?
Ю л i я. Гiрше. У цього самого лiкаря потворна i зла дружина, якої вiн смертельно боїться. Цiлувати його можна було лише в потилицю.
В ч е н и й. Чому?
Ю л i я. Вiн весь час обертався i поглядав, чи не йде дружина. Але досить про нього. Я прийшла сюди... аби застерегти вас, Хрiстiане Теодоре. Вам загрожує лихо.
В ч е н и й. Не може бути. Адже я такий щасливий!
Ю л i я. I все-таки вам загрожує лихо.
А н н у н ц i а т а. Не посмiхайтесь, панi, благаю вас. Бо iнакше ми не зрозумiємо, серйозно ви говорите чи жартуєте i, може, навiть загинемо через це.
Ю л i я. Не звертайте уваги на те, що я посмiхаюсь. В нашому колi, в колi справжнiх людей, завжди посмiхаються про всяк випадок. Адже тодi все, що скажеш, можна обернути так i iнакше. Я говорю серйозно, Хрiстiане-Теодоре. Вам загрожує лихо.
В ч е н и й. Яке?
Ю л i я. Я казала вам, що в нашому колi буває один мiнiстр?
В ч е н и й. Так.
Ю л i я. Це мiнiстр фiнансiв. Вiн буває в нашому колi через мене i весь час збирається менi освiдчитись.
А н н у н ц i а т а. Вiн? Таж вiн i ходити не вмiє!
Ю л i я. Його водять прекрасно одягненi лакеї. Адже вiн такий багатий. I я щойно зустрiла його. I вiн запитав, куди я йду. Почувши ваше iм'я, вiн скривився, Хрiстiане-Теодоре.
А н н у н ц i а т а. Який жах!
Ю л i я. В нашому колi ми всi володiємо одним мистецтвом - ми навдивовижу добе вмiємо читати по обличчям сановних осiб. I навiть я, попри мою короткозорiсть, прочитала зараз на обличчi мiнiстра, що проти вас замислили щось недобре, Хрiстiане-Теодоре.
В ч е н и й. Ну то й нехай.
Ю л i я. Ах, ви мене зiпсували за цi два тижнi. Навiщо тiльки я провiдувала вас? Я перетворилася на сентиментальну мiщанку. Це так клопiтно. Аннунцiата, заберiть його.
В ч е н и й. Навiщо?
Ю л i я. Зараз сюди прийде мiнiстр фiнансiв, я застосую всi свої чари i дiзнаюся, що вони замислили. Я навiть спробую врятувати вас, Хрiстiане-Теодоре..
А н н у н ц i а т а. Як нам вiддячити вам, панi?
Ю л i я. Нiкому нi слова, якщо ви менi справдi вдячнi. Iдiть.
А н н у н ц i а т а. Ходiмте, пане.
В ч е н и й. Аннунцiато, адже ви знаєте, що я повинен тут зустрiтися з принцесою.
Ю л i я. У вас ще цiла година. Iдiть, якщо ви любите принцесу i якщо вам жаль мене.
В ч е н и й. До побачення, бiдна Юлiє! Як ви заклопотанi обидвi! I тiльки я знаю - все буде чудово.
А н н у н ц i а т а. Вiн iде. Панi, благаю вас...
Ю л i я. Тихiше! Я ж сказала вам, що спробую.

Вчений i Аннунцiата виходять. З'являється мiнiстр фiнансiв, його ведуть лакеї.

М i н i с т р ф i н а н с i в. Лакеї! Всадовiть мене бiля цiєї чарiвної жiнки. Надайте менi пози, що сприяє легкiй, дотепнiй розмовi.

Лакеї пiдкоряються.

Так, тепер iдiть.

Лакеї виходять.

Юлiє, я хочу порадувати вас.
Ю л i я. Вам легко це зробити.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Чарiвниця! Цирцея! Афродiта! Ми щойно говорили про вас в канцелярiї першого мiнiстра.
Ю л i я. Бешкетники!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Запевняю вас! I всi ми зiйшлися на одному: ви розумна, практична нiмфа!
Ю л i я. О куртизани!
М i н i с т р ф i н а н с i в. I ми вирiшили, що саме ви допоможете нам в однiй справi.
Ю л i я. Кажiть, в якiй. Якщо вона неважка, то я готова для вас на все.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Дрiбницi! Ви повиннi допомогти нам знищити приїжджого вченого на iм'я Теодор-Хрiстiан. Адже ви знайомi з ним, чи не так? Ви допоможете нам?

Юлiя не вiдповiдає.

Лакеї!

З'являються лакеї.

Позу крайнього здивування!

Лакеї пiдкоряються.

Юлiє, я надзвичайно здивований. Чому ви дивитесь на мене так, начебто не знаєте, що менi вiдповiсти?
Ю л i я. Я й справдi не знаю, що вам сказати. Цi два тижнi просто занапастили мене.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Я не розумiю.
Ю л i я. Я сама себе не розумiю.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Це вiдмова?
Ю л i я. Не знаю.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Лакеї!

Забiгають лакеї.

Позу крайнього обурення!

Лакеї пiдкоряються.

Я невимовно обурений, панi Юлiя Джулi! Що це значить? Чи не закохались ви, бува, у вбогого хлопчиська? Мовчати! Встати! Руки по швам! Перед вами не чоловiк, а мiнiстр фiнансiв. Ваша вiдмова показує, що ви недостатньо поважаєте всю нашу державну систему. Тихо! Мовчати! Пiд суд!
Ю л i я. Зачекайте!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Не зачекаю! "Ах, чому я не галявинка!" Тiльки тепер я зрозумiв, що ви хочете цим сказати. Ви натякаєте, що у фермерiв мало землi. Га? Що? Та я вас... Та я вам... Завтра ж газети розберуть по кiсточкам вашу фiгуру, вашу манеру спiвати, ваше особисте життя. Лакеї! Тупнути ногою!

Лакеї тупають ногою.

Та не вашою, телепнi, а моєю!

Лакеї пiдкоряються.

До побачення, колишня знаменитiсть!
Ю л i я. Та зачекайте ж!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Не зачекаю!
Ю л i я. Погляньте на мене!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Завдайте собi клопоту називати мене "ваша вельможнiсть"!
Ю л i я. Погляньте на мене, ваша вельможносте.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Ну?
Ю л i я. Невже ви не розумiєте, що для мене ви завжди бiльше чоловiк, нiж мiнiстр фiнансiв?
М i н i с т р ф i н а н с i в (потiшено). Ах, облиште!
Ю л i я. Даю вам слово. А хiба чоловiковi можна одразу сказати "так"?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Афродiта! Уточнюємо, ви згоднi?
Ю л i я. Тепер я вiдповiм - так.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Лакеї! Обiйняти її!

Лакеї обiймають Юлiю.

Телепнi! Я хочу обiйняти її. Так. Дорога Юлiє, дякую. Завтра ж наказом по канцелярiї я назву себе вашим головним покровителем. Лакеї! Всадовiть мене бiля цiєї Афродiти. Надайте менi пози крайньої безтурботностi. I ви, Юлiє, приймiть безтурботної пози, але слухайте мене в обидва вуха. Отож, через певний час ви застанете тут вченого, який жваво розмовлятиме з чиновником з надзвичайно важливих справ. I ви пiд будь-яким приводом заберете вченого звiдси хвилин на двадцять. Оце i все.
Ю л i я. I все?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Бачите, як просто! А саме цi двадцять хвилин i згублять його остаточно. Ходiмте до ювелiра, я куплю вам перстень позакошторисної цiнностi. Ходiмо. Лакеї! Вiднесiть нас.

Виходять. Заходять помiчник i П'єтро з Цезарем Борджiа.

П о м i ч н и к. Доброго дня, панове!
П 'є т р о. Таж ми бачились сьогоднi вранцi.
П о м i ч н и к. Раджу вам забути, що ми бачились сьогоднi вранцi. Я не забуду, як ви свого часу знайшли мене, влаштували до палацу та допомогли менi вийти в люди. Але ви, панове, маєте раз i назавжди забути, ким я був i пам'ятати, ким я став.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Хто ж ви тепер?
П о м i ч н и к. Зараз я чиновник з надзвичайно важливих справ у канцелярiї його вельможностi першого мiнiстра.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Як вам це вдалося? Оце так успiх! Просто чорт знає, що! Одвiчна iсторiя!
П о м i ч н и к. Я домiгся успiху власними зусиллями. Тож я вдруге нагадую вам: забудьте про те, ким я був.
П 'є т р о. Забути можна. Якщо не посваримось, про що там згадувати!
Ц е з а р Б о р д ж i а. Забути важко. Але мовчати до пори можна. Ви зрозумiли мiй натяк?
П о м i ч н и к. Я зрозумiв вас, панове. Ми не посваримось, доки ви будете мовчати про те, ким я був. Тепер слухайте уважно. Менi доручена справа N 8989. (Показує теку.) Ось вона.
П 'є т р о (читає). Справа про замiжжя принцеси.
П о м i ч н и к. Так. Тут, у цiй тецi, все: i принцеса, i вiн, i ви, i теперiшнє, i майбутнє.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Кого призначено в нареченi цiй високiй особi - мене мало хвилює, як i все в цьому, як то кажуть, земному життi, але все ж таки...
П о м i ч н и к. Принцесi в нареченi призначено вас обох.
П 'є т р о. Диявол! Як обох?
Ц е з а р Б о р д ж i а. Я i вiн?
П о м i ч н и к. Так. Адже треба, щоб у принцеси був вибiр...
Ц е з а р Б о р д ж i а. Та ж ви самi повиннi бачити!
П 'є т р о. Якого диявола їй потрiбно, коли є я!
П о м i ч н и к. Тихо! Рiшення остаточне. Пропоную я - обирає принцеса. П'єтро, заберiть додому вашу дочку. Менi треба поговорити з ученим, а вона захищає його, наче цiлий гвардiйський полк.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Вона в нього закохана. А П'єтро слiпий, як i годиться батьковi!
П 'є т р о. Диявол! Я вб'ю їх обох!
Ц е з а р Б о р д ж i а. Давно пора.
П 'є т р о. Сатана! Ви зумисне спокушаєте мене! Мене заарештують за вбивство, а ви залишитесь єдиним женихом? Ви цього хочете?
Ц е з а р Б о р д ж i а. Так, хочу. I це цiлком природне бажання. До побачення.
П 'є т р о. Та нi, нiкуди ви не пiдете. Я знаю, куди ви налагодились.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Куди?
П 'є т р о. Ви хочете так чи iнакше мене з'їсти. Не вийде. Я не вiдiйду од вас нi на крок.
П о м i ч н и к. Тихiше. Вiн iде сюди. Домовимось так: той iз вас, хто буде королем, заплатить iншому гарний викуп. Скажiмо, призначить постраждалого першим королiвським секретарем чи начальником варти. Дивiться: вiн iде. Йому весело.
Ц е з а р Б о р д ж i а. А якою мовою ви будете з ним говорити?
П о м i ч н и к. Я з кожним говорю на його мовi.

Заходять вчений i Аннунцiата.

В ч е н и й. Який гарний день, панове!
П 'є т р о. Та нiчогенький деньок, хай йому трясця. Аннунцiато, додому!
А н н у н ц i а т а. Тату...
П 'є т р о. Додому! Iнакше буде зле тобi i ще декому. Ти навiть не сказала кухарцi, що приготувати сьогоднi на вечерю.
А н н у н ц i а т а. Менi однаково.
П 'є т р о. Що ви кажете, чудовисько? Пане Цезар Борджiа, ходiмте з нами додому, друже, бо iнакше, присягаюся, я тихесенько порiшу вас кинджалом.

Виходять. Помiчник, який пiд час розмови тримався осторонь, пiдходить до вченого.

П о м i ч н и к. Ви не пiзнаєте мене?
В ч е н и й. Пробачте, нi.
П о м i ч н и к. Погляньте уважнiше.
В ч е н и й. Що це? Я вiдчуваю, що знаю вас, i знаю добре, але...
П о м i ч н и к. А ми ж стiльки рокiв прожили вкупi.
В ч е н и й. Та що ви кажете?
П о м i ч н и к. Запевняю вас. Я прямував за вами невiдступно, та ви лише iнколи кидали на мене недбалий погляд. А я ж нерiдко бував вище за вас, пiдiймаючись до крiвель щонайвищих будинкiв. Зазвичай таке бувало в мiсячнi ночi.
В ч е н и й. То ви...
П о м i ч н и к. Тихiше! Так, я ваша тiнь... Чому ви так недовiрливо позираєте на мене? Адже я все життя вiд дня вашого народження був таким близьким до вас.
В ч е н и й. Та нi, я просто...
Т i н ь. Ви гнiваєтесь на мене за те, що я вас залишив. Але ж ви самi попросили мене пiти до принцеси, i я одразу виконав ваше прохання. Ми ж бо ми виросли разом, серед тих самих людей. Коли ви говорили "мамо", я беззвучно повторював це самiсiньке слово. Я любив тих, кого ви любили, а вашi вороги були моїми ворогами. Коли ви хворiли, i я не мiг пiдвести голову з подушки. Ви одужували - одужував i я. Невже пiсля цiлого життя, проведеного у такiй тiснiй дружбi, я мiг би раптом стати вашим ворогом!
В ч е н и й. Нi, що ви! Сiдайте, старий приятелю. Я хворiв без вас, тепер одужав... Я почуваюся добре. Сьогоднi такий гарний день. Я щасливий, у мене душа сьогоднi вдкрита - ось що я вам скажу, хоча, ви знаєте, я не люблю таких слiв. Але ви просто зворушили мене... Ну а ви, що ви робили весь цей час?.. Хоча нi, стривайте, спочатку давайте перейдемо на "ти".
Т i н ь (простягаючи вченому руку). Дякую. Я залишався твоєю тiнню, ось що я робив усi цi днi.
В ч е н и й. Я не розумiю тебе.
Т i н ь. Ти послав мене до принцеси. Спочатку я влаштувався в палац помiчником головного лакея, потiм пiдiймався все вище й вище, i вiдсьогоднi я чиновник з надзвичайно важливих справ при першому мiнiстровi...
В ч е н и й. Бiдолаха! Уявляю собi, як важко серед таких людей! Але навiщо ти це зробив?
Т i н ь. Заради тебе.
В ч е н и й. Заради мене?
Т i н ь. Ти не знаєш сам, якою страшною зненавистю оточений вiдтодi, як покохав принцесу, а принцеса тебе. Всi вони ладнi тебе з'їсти, i з'їли б сьогоднi ж, якби не я.
В ч е н и й. Що ти!
Т i н ь. Я серед них, аби врятувати тебе. Вони довiряють менi. Вони доручили менi справу N 8989.
В ч е н и й. Що ж то за справа?
Т i н ь. Це справа про замiжжя принцеси..
В ч е н и й. Не може бути.
Т i н ь. I наше щастя, що ця справа знаходиться у вiрних руках. Мене послав до тебе сам перший мiнiстр. Менi доручено купити тебе.
В ч е н и й. Купити? (Смiється.) За скiльки?
Т i н ь. О, дрiбницi. Вони обiцяють тобi славу, пошану i багатство, якщо ти вiдмовишся вiд принцеси.
В ч е н и й. А якщо я не продамся?
Т i н ь. Тебе в'бють сьогоднi ж.
В ч е н и й. Нiколи не повiрю, що можу померти, особливо сьогоднi.
Т i н ь. Хрiстiане, друже мiй, брате мiй, вони уб'ють тебе, повiр менi. Хiба знають вони стежки, якими ми бiгали в дитинствi, млина, де ми теревенили з водяником, лiс, де ми зустрiли доньку вчителя i закохалися - ти в неї, а я в її тiнь. Вони уявлення не мають, що ти жива людина. Ти для них перешкода, на зразок пня чи колоди. Повiр менi, не встигне зайти сонце, як ти будеш мертвий.
В ч е н и й. Що ж ти менi порадиш робити?
Т i н ь (дiстає з теки лист паперу). Пiдпиши це.
В ч е н и й (читає). "Я, що нижче пiдписався, рiшуче, остаточно i безповоротно вiдмовляюся одружитися з принцесою-спадкоємицею королiвства, якщо натомiсть менi будуть обiцянi слава, пошана i багатство". Ти серйозно пропонуєш менi це пiдписати?
Т i н ь. Пiдпиши, якщо ти не хлопчисько, якщо ти справжня людина.
В ч е н и й. Та що з тобою?
Т i н ь. Зрозумiй ти, у нас немає iншого виходу. З одного боку - ми троє, а з iншого - мiнiстри, таємнi радники, всi чиновники королiвства, полiцiя i армiя. В прямому бою нам їх не здолати. Повiр менi, я завжди був ближче до землi, нiж ти. Слухай мене: цей шматок паперу їх заспокоїть. Сьогоднi ж увечерi ти вiзмеш карету, за тобою не стежитимуть. А в лiсових хащах до тебе в карету сядемо ми - принцеса i я. I за кiлька годин ми вiльнi. Зрозумiй ти - вiльнi. Ось похiдна чорнильниця, ось перо. Пiдпиши.
В ч е н и й. Ну добре. Зараз сюди прийде принцеса, я пораджуся з нею i, коли iншого виходу немає, пiдпишу.
Т i н ь. Не можна чекати! Перший мiнiстр дав менi всього двадцять хвилин строку. Вiн не вiрить, що тебе можна купити, вiн вважає нашу розмову простою формальнiстю. У нього вже сидять черговi убивцi, чекають наказу. Пiдпиши.
В ч е н и й. Страшенно не хочеться.
Т i н ь. Ти теж убивця! Вiдмовляючись пiдписати цього нiкчемного папiрця, ти вбиваєш мене, свого найкращого друга, i бiдну, безпомiчну принцесу. Хiба ми переживемо твою смерть!
В ч е н и й. Ну добре, добре. Давай, я пiдпишу. Тiльки... я бiльше нiколи не пiдiйду до палацiв так близько... (Пiдписує.)
Т i н ь. А от i королiвська печатка. (Ставить печатку.)

Вбiгає Юлiя. Тiнь скромно вiдступає вбiк.

Ю л i я. Хрiстiане! Я загинула.
В ч е н и й. Що сталося?
Ю л i я. Допоможiть менi.
В ч е н и й. Я готовий... Але як? Ви не жартуєте?
Ю л i я. Нi! Хiба я посмiхаюсь? Це за звичкою. Ходiмте зi мною якнайшвидше. Ходiмо ж!
В ч е н и й. Слово честi, я не можу пiти звiдси. Зараз сюди прийде принцеса.
Ю л i я. Справа життя i смертi!
В ч е н и й. Ах, я здогадуюся, у чому рiч... Ви дiзналися вiд мiнiстра фiнансiв, яка небезпека менi загрожує, i хочете мене попередити. Дякую вам, Юлiє, але...
Ю л i я. Ах, ви не розумiєте... Ну то залишайтесь. Нi! Не хочу бути доброчесною, сентиментальною мiщанкою. Я зовсiм не збираюся вас попереджати. Йдеться про мене! Хрiстiане, пробачте... Ходiмте зо мною, бо iнакше я загинула. Ну хочете, я стану перед вами навколiшки? Ходiмо ж!
В ч е н и й. Добре. Я тiльки скажу два слова моєму друговi. (Пiдходить до Тiнi.) Послухай, зараз сюди прийде принцеса.
Т i н ь. Так.
В ч е н и й. Скажи їй, що я прибiжу за кiлька хвилин. Я не можу вiдмовити цiй жiнцi. Трапилось якесь лихо.
Т i н ь. Iди спокiйно. Я все поясню принцесi.
В ч е н и й. Дякую.

Виходять.

Т i н ь. Клята звичка! У мене болять руки, ноги, шия. Менi весь час хотiлося повторювати кожен його рух. Це просто небезпечно... (Вiдкриває теку.) Так... Пункт четвертий - виконано... (Заглиблюється в читання.)

Заходять принцеса i таємний радник. Тiнь випростовується на весь зрiст, пильно дивиться на принцесу.

П р и н ц е с а. Таємний раднику, де ж вiн? Чому його тут немає?
Т а є м н и й р а д н и к (пошепки). Вiн зараз прийде, принцесо, i все буде прекрасно.
П р и н ц е с а. Нi, це жахливе нещастя! Мовчiть, ви нiчго не розумiєте. Ви не закоханi, вам легко казати, що все йде прекрасно! До того ж, я принцеса, я не вмiю чекати. Що це за музика?
Т а є м н и й р а д н и к. Це в ресторанi, принцесо.
П р и н ц е с а. Навiщо у нас в ресторанi весь час грає музика?
Т а є м н и й р а д н и к. Щоб не було чути, як жують, принцесо.
П р и н ц е с а. Дайте менi спокiй... Ну що ж це таке? (До Тiнi.) Гей, ви, чому ви так пильно дивитесь на мене?
Т i н ь. Я маю заговорити з вами i не смiю, принцесо.
П р и н ц е с а. Хто ви такий?
Т i н ь. Я його найкращий друг.
П р и н ц е с а. Чий?
Т i н ь. Я найкращий друг того, на кого ви чекаєте, принцесо.
П р и н ц е с а. Справдi? Чого ж ви мовчите?
Т i н ь. Моя вiдповiдь видасться вам зухвальством, принцесо.
П р и н ц е с а. Нiчого, кажiть.
Т i н ь. Я мовчав, бо ваша краса вразила мене.
П р и н ц е с а. Та це ж зовсiм не зухвалiсть. Вiн прислав вас до мене?
Т i н ь. Так. Вiн просив передати, що зараз прийде, принцесо. Одна дуже важлива справа затримала його. Все гаразд, принцесо.
П р и н ц е с а. Але ж вiн скоро прийде?
Т i н ь. Так.
П р и н ц е с а. Ну от менi знову стало весело. Ви розважатимете мене до його приходу. Ну?

Тiнь мовчить.

Ну ж бо! Менi незручно вам нагадувати, але ж я принцеса. Я звикла, щоб мене розважали...
Т i н ь. Добре, я виконаю ваш наказ. Я розповiдатиму вам сни, принцесо.
П р и н ц е с а. А у вас цiкавi сни?
Т i н ь. Я розповiдатиму вам вашi сни, принцесо.
П р и н ц е с а. Мої?
Т i н ь. Так. Третього дня вночi вам наснилося, що стiни палацу раптом перетворилися на морськi хвилi. Ви закричали: "Хрiстiане!" - i вiн з'явився у човнi i простяг вам руку...
П р и н ц е с а. Але ж я нiкому не розповiдала про цей сон!
Т i н ь. I ви опинилися в гущавинi лiсу... I раптом вовк пiднявся в кущах. А Хрiстiан промовив: "Не бiйся, це добрий вовк" - i погладив його. А от iще один сон. Ви скакали на конi по полю. Трава у вас на шляху ставала все вищою, вищою, i нарештi стала стiною навкруги. Вам здалося, що це гарно, невимовно гарно, так гарно, що ви почали плакати, i прокинулися в сльозах.
П р и н ц е с а. Але звiдки ви це знаєте?
Т i н ь. Кохання творить дива, принцесо.
П р и н ц е с а. Кохання?
Т i н ь. Так. Адже я найнещаснiша в свiтi людина, принцесо. Я кохаю вас.
П р и н ц е с а. Он як... Раднику!
Т а є м н и й р а д н и к. Так, принцесо.
П р и н ц е с а. Покличте... Нi, вiдiйдiть на п'ять крокiв.

Радник рахує кроки.

Я...
Т i н ь. Ви хотiли, аби вiн покликав варту, принцесо, i, самi не усвiдомлюючи, як це вийшло, наказали йому вiдiйти на п'ять крокiв.
П р и н ц е с а. Ви...
Т i н ь. Я кохаю вас, принцесо. Ви самi це вiдчуваєте. Я так сповнений вами, що ваша душа зрозумiла менi як власна. Я розповiв вам тiльки два ваших сни, але пам'ятаю їх усi. Менi вiдомi i страшнi вашi сни, i смiшнi, i такi, якi можна розповiсти лише на вухо.
П р и н ц е с а. Нi...
Т i н ь. Хочете, я розповiм вам сон, який вас вразив? Пам'ятаєте? В тiм снi з вами був не вiн, не Хрiстiан, а якийсь зовсiм iнший чоловiк з незнайомим обличчям, i саме це вам i подобалося, принцесо. I ви з ним...
П р и н ц е с а. Раднику! Покличте варту.
Т а є м н и й р а д н и к. Слухаюся, принцесо.
П р и н ц е с а. Але хай варта стоїть там, за кущами. Говорiть ще. Я слухаю вас, бо... бо просто менi нудно його чекати.
Т i н ь. Люди не знають тiньового боку речей, а саме в тiнi, в напiвтемрявi, в глибинi чаїться те, що надає гостроти нашим почуттям. В глибинi вашої душi - я.
П р и н ц е с а. Досить. Я раптом отямилась. Зараз вас вiзьмуть пiд варту, i вночi вам вiдрубають голову.
Т i н ь. Прочитайте ось це!

Дiстає з теки папiр, пiдписаний вченим. Принцеса читає його.

Вiн мила людина, славна людина, але вiн нiкчема. Вiн умовляв вас втекти з ним, оскiльки боявся стати королем - адже це небезпечно. I вiн продав вас. Боягуз!
П р и н ц е с а. Я не вiрю цьому паперовi.
Т i н ь. Але ж тут королiвська печатка. Я пiдкупив вашого нiкчемного жениха, я взяв вас з бою. Накажiть вiдрубати менi голову.
П р и н ц е с а. Ви не даєте менi отямитись. Звiдки я знаю, може, ви теж мене не любите. Яка я нещасна дiвчина!
Т i н ь. А сни! Ви забули про сни, принцесо. Звiдки я дiзнався про вашi сни? Адже тiльки кохання може творити такi дива.
П р и н ц е с а. Ах так, справдi...
Т i н ь. Прощавайте, принцесо.
П р и н ц е с а. Ви... ви йдете?.. Як ви смiєте! Пiдiйдiть до мене, дайте менi руку... Це... Все це... так... так цiкаво... (Поцiлунок.) Я... я навiть не знаю, як вас звуть.
Т i н ь. Теодор-Хрiстiан.
П р и н ц е с а. Як добре! Це майже... майже те саме. (Поцiлунок.)

Забiгає вчений i зупиняється, наче вкопаний.

Т а є м н и й р а д н и к. Раджу вам пiти звiдси, тут принцеса дає аудiєнцiю одному зi своїх пiдданцiв.
В ч е н и й. Луїзо!
П р и н ц е с а. Забирайтеся геть, ви нiкчемна iстота.
В ч е н и й. Що ти кажеш, Луїзо?
П р и н ц е с а. Ви пiдписали папера, в якому вiдмовляєтесь вiд мене?
В ч е н и й. Так... але...
П р и н ц е с а. Досить. Ви мила людина, але ви нiкчема! Ходiмо, Хрiстiане-Теодоре, любий.
В ч е н и й. Негiднику! (Кидається до Тiнi.)
П р и н ц е с а. Варта!

З кущiв вибiгає варта.

Проведiть нас до палацу.

Виходять. Вчений опускається на лавку. З павiльйону швидко виходить лiкар.

Л i к а р. Махнiть на все це рукою. Негайно махнiть на все рукою, iнакше збожеволiєте.
В ч е н и й. А ви знаєте, що сталося?
Л i к а р. Так, у мене чутливi вуха. Я все чув.
В ч е н и й. Як вiн домiгся того, що вона його поцiлувала?
Л i к а р. Вiн приголомшив її. Вiн розповiв їй всi її сни.
В ч е н и й. Як вiн дiзнався про її сни?
Л i к а р. Але ж тiнi i сни - близькi родичi. Здається, двоюрiднi.
В ч е н и й. Ви все чули i не втрутились?
Л i к а р. Що ви! Адже вiн - чиновник з надзвичайно важливих справ. Хiба ви не знаєте, яка то страшна сила? Я знавав одного смiливця. Вiн ходив з ножем на ведмедiв, якось навiть пiшов голiруч на лева, - правда, з цього останнього полювання вiн так i не повернувся. I отака-то людина зомлiла, товкнувши ненароком таємного радника. Це особливий страх. Чи ж дивно, що i я його боюсь? Нi, я не втрутився в цю справу, i ви махнiть на все рукою.
В ч е н и й. Не хочу.
Л i к а р. Ну що ви можете вдiяти?
В ч е н и й. Я знищу його.
Л i к а р. Нi. Послухайте мене, адже ви не знаєте, i нiхто не знає, що я зробив велике вiдкриття. Я знайшов джерело живої вуглекислої води. Недалеко звiдси. Бiля самого палацу. Ця вода вилiковує всi хвороби на свiтi, i навiть воскрешає померлих, якщо вони хорошi люди. I що з того вийшло? Мiнiстр фiнансiв наказав менi закрити джерело. Якщо ми вилiкуємо всiх хворих, хто буде до нас приїздити? Я боровся з мiнiстром, мов навiжений - i от на мене посунули чиновники. Їм усе бiйдуже. I життя, i смерть, i видатнi вiдкриття. I саме тому вони перемогли. I я махнув на все рукою. I менi одразу стало легше жити на свiтi. I ви махнiть на все рукою i живiть, як я.
В ч е н и й. Чим же ви живете? Заради чого?
Л i к а р. Ах, мало там що... От пацiєнт одужав. От дружина поїхала на два днi. От написали в газетi, що я все-таки подаю надiї.
В ч е н и й. I тiльки?
Л i к а р. А ви хочете жити заради того, щоб якомога бiльше людей зробити щасливими? Так i дадуть вам чиновники жити! Та й самi люди цього терпiти не можуть. Махнiть на них рукою. Дивiться крiзь пальцi на цей безумний, нещасний свiт.
В ч е н и й. Не можу.

За сценою барабан i сурми.

Л i к а р. Вiн повертається. (Квапливо заходить до павiльйону.)

З'являється великий загiн варти з сурмачами i барабанщиками. На чолi загону Тiнь у чорному фрацi i слiпучiй бiлизнi. Процесiя зупиняється посеред сцени.

Т i н ь. Хрiстiане! Я вiддам два-три накази, а потiм займуся тобою!

Забiгає, засапавшись, перший мiнiстр. Бiгцем бiжать лакеї, несуть мiнiстра фiнансiв. З'являються пiд руку П'єтро i Цезар Борджiа.

П е р ш и й м i н i с т р. Що це значить? Адже ми все вирiшили.
Т i н ь. А я перевирiшив по-своєму.
П е р ш и й м i н i с т р. Але ж послухайте...
Т i н ь. Нi, це ви послухайте, люб'язний. Вам вiдомо, з ким ви розмовляєте?
П е р ш и й м i н i с т р. Так.
Т i н ь. То чого ж ви не називаєте мене "ваша величнiсть"? Ви ще не були в канцелярiї?
П е р ш и й м i н i с т р. Нi, я обiдав, ваша величносте.
Т i н ь. Пройдiть туди. Справу N8989 закiнчено. Наприкiнцi пiдшито волевиявлення принцеси i мiй наказ за N 0001. Там наказано iменувати мене "ваша величнiсть", доки ми не приймемо новий, належний нам титул.
П е р ш и й м i н i с т р. Отже, все оформлено?
Т i н ь. Так.
П е р ш и й м i н i с т р. Тодi нiчого не вдiєш. Вiтаю вас, ваша величносте.
Т i н ь. Чого ви насупились, мiнiстре фiнансiв?
М i н i с т р ф i н а н с i в. Не знаю, як це сприймуть дiловi кола. Все-таки ви з компанiї вчених. Розпочнуться всiлякi змiни, а ми цього терпiти не можемо.
Т i н ь. Нiяких змiн. Як було, так i буде. Нiяких планiв. Нiяких мрiй. Ось вам останнi висновки моєї науки.
М i н i с т р ф i н а н с i в. В такому разi вiтаю вас, ваша величносте.
Т i н ь. П'єтро! Принцеса обрала жениха, та це не ви.
П 'є т р о. Бiс iз ним, ваша величносте, заплатiть менi тiльки.
Т i н ь. Цезарю Борджiа! I вам не бути королем.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Менi залишається одне - писати мемуари, ваша величносте.
Т i н ь. Не засмучуйтесь. Я цiную старих друзiв, котрi знали мене, коли я ще був простим чиновником з надзвичайно важливих справ. Вас призначено королiвським секретарем. Вас - начальником королiвської варти.

П'єтро i Цезар Борджiа вклоняються.

Панове, ви вiльнi.

Всi виходять, вклоняючись. Тiнь пiдходить до вченого.

Бачив?
В ч е н и й. Так.
Т i н ь. Що скажеш?
В ч е н и й. Скажу: негайно вiдмовся вiд принцеси i вiд трону - або я примушу тебе це зробити.
Т i н ь. Слухай, нiкчемна людино. Завтра ж я вiддам ряд наказiв - i ти опинишся один проти цiлого свiту. Друзi з огидою повiдвертаються вiд тебе. Вороги смiятимуться над тобою. I ти приповзеш до мене i попросиш пощади.
В ч е н и й. Нi.
Т i н ь. Побачимо. О дванадцятiй ночi з вiвторка на середу ти прийдеш до палацу i пришлеш менi записку: "Здаюся, Хрiстiан-Теодор". I я, гаразд уже, дам тобi мiсце при моїй особi. Варта, за мною!

Барабани i сурми. Тiнь з почтом виходить.

В ч е н и й. Аннунцiато! Аннунцiато!

Забiгає Аннунцiата.

А н н у н ц i а т а. Я тут, пане! Може... може, ви послухаєтеся лiкаря? Може, ви спробуєте махнути на все рукою? Пробачте... Не гнiвайтеся на мене. Я допомагатиму вам. Я буду корисною. Я дуже вiрна дiвчина, пане.
В ч е н и й. Аннунцiато, яка сумна казка!

З а в i с а

ДIЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА ПЕРША

Нiч. Горять факели. Горять каганцi на карнизах, колонах, балконах палацу.
Натовп, галасливий i жвавий.

Д у ж е д о в г и й ч о л о в i к. А от кому розповiсти, що я бачу? Всього за два грошики. А от кому розповiсти? Ох, цiкаво!
М а л е н ь к и й ч о л о в i к. Не слухайте його. Слухайте мене, я всюди проскочу, я все знаю. А от кому новини, всього за два грошики? Як зустрiлись, як познайомились, як колишнiй наречений отримав вiдставку.
1-а ж i н к а. А у нас кажуть, перший наречений був гарною людиною!
2-а ж i н к а. Та вже! Дуже гарною! Вiдмовився вiд неї за мiльйон.
1-а ж i н к а. Ну? Та що ти?
2-а ж i н к а. Це всiм вiдомо! Вона йому каже: "Дивак, ти б королем би не менше заробив би!" А вiн: "То ще й працювати!"
1-а ж i н к а. Таких людей топити треба!
2-а ж i н к а. Ще б пак! Королем йому важко бути. А спробував би вiн по господарству!
Д о в г и й ч о л о в i к. А кому розповiсти, що я бачу у вiкнi: коридором iде головний королiвський лакей i... ну хто хоче знати, що далi? Всього за два грошики.
М а л е н ь к и й ч о л о в i к. А от кому портрет нового короля? На повен зрiст! З короною на чолi! З доброю усмiшкою на вустах! З благоволiнням в очах!
1-й ч о л о в i к i з н а т о в п у. Король є, тепер будемо жити краще.
2-й ч о л о в i к i з н а т о в п у. Чого б то?
1-й ч о л о в i к i з н а т о в п у. Зараз поясню. Он бачиш?
2-й ч о л о в i к i з н а т о в п у. Що?
1-й ч о л о в i к i з н а т о в п у. Бачиш, хто стоїть?
2-й ч о л о в i к i з н а т о в п у. Невже начальник варти?
1-й ч о л о в i к i з н а т о в п у. Саме так, вiн, переодягнений.
2-й ч о л о в i к i з н а т о в п у. Ага, бачу. (На повен голос.) Король у нас є, тепер заживемо. (Тихо.) Сам переодягся, а на ногах вiйськовi чоботи зi шпорами. (Голосно.) Ох, як на душi хороше!
1-й ч о л о в i к i з н а т о в п у (на повен голос). Що то за життя було без короля! Ми просто знудились!
Н а т о в п. Хай живе наш новий король Теодор Перший! Ура!

Розходяться помалу, з острахом поглядаючи на П'єтро. Вiн зостається один. Вiд стiни вiдокремлюється фiгура людини в плащi.

П 'є т р о. Ну, капрале, що нового?
К а п р а л. Нiчого, все тихо. Двох затримали.
П 'є т р о. За що?
К а п р а л. Один замiсть "хай живе король" кричав "хай живе корова".
П 'є т р о. А другий?
К а п р а л. Другий - мiй сусiда.
П 'є т р о. А вiн що накоїв?
К а п р а л. Та, власне, нiчого. Характер у нього поганий. Мою дружину прозвав "динею". Я до нього давно добираюся. А у вас як, пане начальнику?
П 'є т р о. Все тихо. Народ радiє.
К а п р а л. Дозвольте вам дещо показати, пане начальнику. Чоботи.
П 'є т р о. Що чоботи?
К а п р а л. Ви знов забули замiнити чоботи. Шпори так i дзвенять!
П 'є т р о. Та ну? Оце так оказiя!
К а п р а л. Народ здогадується, хто ви. Бачите, як стало пусто навкруги?
П 'є т р о. Так... А втiм... Ти своя людина, тобi я можу зiзнатись: я навмисне вийшов у чоботях зi шпорами.
К а п р а л. Бути цього не може!
П 'є т р о. Так. Краще вже нехай пiзнають, а то наслухаєшся такого, що потiм три ночi не спиш.
К а п р а л. Так, це трапляється.
П 'є т р о. В чоботях куди спокiйнiше. Ходиш, подзенькуєш шпорами - i чуєш навкруги тiльки те, що дозволено.
К а п р а л. Справдi, так воно й є.
П 'є т р о. Їм легко там, у канцелярiї. Вони мають справу лише з паперами. А менi як з народом?
К а п р а л. Так, народ, вiн...
П 'є т р о (пошепки). Знаєш, що я тобi скажу: народ живе власним життям!
К а п р а л. Та що ви!
П 'є т р о. Можеш менi повiрити. Тут свято коронацiї, незабаром урочисте весiлля найяснiших осiб, а народ що собi дозволяє? Чимало хлопцiв з дiвками цiлуються за два кроки вiд палацу, вибравши найтемнiшi куточки. В будинку за номером вiсiм кравцева дружина здумала народити. В королiвствi така подiя, а вона репетує, мов так i треба. Старий коваль у будинку за номером три узяв та й помер. В палацi свято, а вiн лежить собi у трунi i вухом не веде. Це непорядок!
К а п р а л. В якому будинку народжує? Я оштрафую.
П 'є т р о. Капрале, не в тому рiч. Мене лякає, як вони насмiлюються так чинити. Що це за впертiсть, га, капрале? А раптом вони так само спокiйненько, вперто, всi разом... Ти що це?
К а п р а л. Я нiчого...
П 'є т р о. Дивися, брате... Ти як стоїш?

Капрал виструнчується.

Я т-т-тобi! Старий чорт... Розбазiкався! Правиш тут теревенi! Скажiть на милiсть, Жан-Жак Руссо! Котра година?
К а п р а л. Без чвертi дванадцята, пане начальнику.
П 'є т р о. Пам'ятаєш, про що треба крикнути рiвно опiвночi?
К а п р а л. Так точно, пане начальнику.
П 'є т р о. Я пiду до канцелярiї, вiдпочину, заспокоюсь, почитаю рiзнi папери, а ти тут оголоси що треба, та не забудь! (Виходить.)

З'являється вчений.

В ч е н и й. Менi дуже подобається, як сяють цi лiхтарики. Здається, нiколи голова моя не була такою ясною. Я бачу всi лiхтарики разом i кожен лiхтарик окремо. I я люблю всi лiхтарики разом i кожен лiхтарик окремо. Я знаю, до ранку ви згаснете, друзi мої, та ви не шкодуйте про це. Все-таки ви горiли i горiли весело, - цього у вас нiхто не зможе вiдняти.
Л ю д и н а, з а к у т а н а з н i г д о г о л о в и. Хрiстiане!
В ч е н и й. Хто це! Та це ж лiкар.
Л i к а р. Ви так легко пiзнали мене ... (Озирається.) Вiдiйдемо вбiк. Вiдвернiться вiд мене! Нi, це дзвенить у мене в вухах, а менi здалося, що то шпори. Не гнiвайтесь. Адже у мене така велика сiм'я.
В ч е н и й. Я не гнiваюсь.

Виходять на авансцену.

Л i к а р. Скажiть менi як лiкаревi, ви вирiшили здатися?
В ч е н и й. Нi. Я людина добросовiсна, я повинен пiти i сказати їм, що я знаю.
Л i к а р. Але ж це самогубство.
В ч е н и й. Можливо.
Л i к а р. Благаю вас, здайтеся.
В ч е н и й. Не можу.
Л i к а р. Вам вiдрубають голову!
В ч е н и й. Не вiрю. З одного боку - живе життя, з iншого - тiнь. Всi мої знання кажуть, що тiнь може перемогти лише на деякий час. Адже свiт тримається на нас, на людях, якi працюють! Прощавайте!
Л i к а р. Послухайте, люди жахливi, коли воюєш з ними. А якщо живеш з ними в злагодi, то може здатися, що вони нiчого собi.
В ч е н и й. Оце ви й хотiли менi сказати?
Л i к а р. Нi! Може я збожеволiв, але я не можу бачити, як ви йдете туди беззбройним. Тихiше. Запам'ятайте цi слова: "Тiнь, знай своє мiсце".
В ч е н и й. Я не розумiю вас!
Л i к а р. Всi цi днi я порпався в старовинних працях про людей, якi втратили тiнь. Автор одного дослiдження, солiдний професор, радить такий засiб: хазяїн тiнi має крикнути їй: "Тiнь, знай своє мiсце", i тодi вона на деякий час знову перетвориться на тiнь.
В ч е н и й. Що ви кажете! Та це ж чудово! Всi побачать, що вiн тiнь. От! Я ж казав, що йому буде кепсько! Життя - проти нього. Ми...
Л i к а р. Нi слова про мене... Прощавайте... (Швидко виходить.)
В ч е н и й. Дуже добре. Я думав померти з честю, але перемогти - це куди краще. Вони побачать, що вiн тiнь, i зрозумiють... Словом, все зрозумiють... Я...

Бiжить цiлий натовп людей.

В ч е н и й. Що сталося?
1-й ч е л о в е к. Сюди йде капрал з трубою.
В ч е н и й. Навiщо?
1-й ч е л о в е к. Буде щось оголошувати... Ось вiн. Тихiше...
К а п р а л. Хрiстiан-Теодор! Хрiстiан-Теодор!
В ч е н и й. Що таке? Я, здається, злякався!
К а п р а л. Хрiстiан-Теодор! Хрiстiан-Теодор!
В ч е н и й (голосно). Я тут.
К а п р а л. У вас є лист до короля?
В ч е н и й. Ось вiн.
К а п р а л. Iдiть за мною!

З а в i с а

КАРТИНА ДРУГА

Зала королiвського палацу. Групами сидять придворнi. Неголосно розмовляють. Мажордом з помiчниками розносять тацi з частуванням.

1-й п р и д в о р н и й (сивочолий, прекрасне, сумне обличчя). Ранiше морозиво подавали у виглядi прегарних баранцiв, або у виглядi зайчикiв чи кошеняток. Кров стигла в жилах, коли доводилось вiдкушувати голову милому, невинному створiнню.
1-а д а м а. Ах так, так! У мене теж кров стигла в жилах, адже морозиво таке холодне!
1-й п р и д в о р н и й. Тепер морозиво подають у виглядi прекрасних плодiв - це куди гуманнiше.
1-а д а м а. Ви правi! Яке у вас добре серце. Як поживають вашi любi канарки?
1-й п р и д в о р н и й. Ах, одна з них, на ймення Золота Краплинка, застудилась i кашляла так, що я сам ледве не захворiв вiд спiвчуття. Тепер їй краще. Вона навiть пробує спiвати, але я їй не дозволяю.

Заходить П'єтро.

П 'є т р о. Здрастуйте! Що ви там їсте, панове?
2-й п р и д в о р н и й. Морозиво, пане начальнику королiвської варти.
П 'є т р о. Гей! Дайте й менi порцiю. Швидше, чорт забирай! Бiльше клади, диявол!
2-й п р и д в о р н и й. Ви так любите морозиво, пане начальнику?
П 'є т р о. Ненавиджу. Але якщо дають, то треба брати, хай йому трясця.
М а ж о р д о м. Булочки з трояндовим кремом! Хто бажає, панове придворнi? (Тихо лакеям.) Спершу герцогам, потiм графам, потiм баронам. Герцогам по шiсть булочок, графам по чотири, баронам - по двi, рештi - що залишиться. Не переплутайте.
О д и н з л а к е ї в. А по скiльки булочок давати новим королiвським секретарям?
М а ж о р д о м. По шiсть з половиною...

Заходить Цезар Борджiа.

Ц е з а р Б о р д ж i а. Добрий день, панове. Погляньте на мене. Ну? Що? Як вам подобається моя краватка, панове? Ця краватка бiльше, нiж модна. Вона увiйде в моду лише через два тижнi.
3-й п р и д в о р н и й. Але ж як вам пощастило дiстати цей витвiр мистецтва?
Ц е з а р Б о р д ж i а. О, дуже просто. Мiй постачальник - адмiрал королiвського флоту. Вiн привозить менi краватки з-закордону i виносить їх на берег, сховавши до свого форменого капелюха.
3-й п р и д в о р н и й. Як це генiально просто!
Ц е з а р Б о р д ж i а. Як королiвський секретар, я вам влаштую дюжину краваток. Панове, я хочу порадувати вас. Бажаєте? То ходiть зi мною, я покажу вам мої апартаменти. Червоне дерево, китайська порцеляна. Хочете поглянути?
П р и д в о р н i. Звiсно! Ми помираємо з нетерпiння! Якi ви люб'язнi, пане королiвський секретар!

Цезар Борджiа виходить, придворнi за ним. Заходить Аннунцiата, за нею Юлiя Джулi.

Ю л i я. Аннунцiато! Ви гнiваєтесь на мене? Не заперечуйте! Тепер, коли ви донька сановника, я цiлком ясно читаю на вашому обличчi - ви гнiваєтесь намене. Адже так?
А н н у н ц i а т а. Ах, слово честi, панi, менi не до того.
Ю л i я. Ви все думаєте про нього? Про вченого?
А н н у н ц i а т а. Так.
Ю л i я. Невже ви думаєте, що вiн може перемогти?
А н н у н ц i а т а. Менi однаково.
Ю л i я. Ви не правi. Ви дiвчинка ще. Ви не знаєте, що справжня людина - це той, хто перемагає... Жахливо тiльки, що нiколи не знаєш напевне, хто в рештi решт переможе. Хрiстiан-Теодор такий дивний! Ви знаєте щось про нього?
А н н у н ц i а т а. Ах, це таке нещастя! Ми переїхали до палацу, i батько наказав лакеям не випускати мене. Я навiть листа не можу вiдправити пановi вченому. А вiн, певно, думає, що i я вiдвернулась вiд нього. Цезар Борджiа кожного дня знищує його в газетi, тато читає i облизується, а я читаю i мало не плачу. Я щойно в коридорi штовхнула цього Цезаря Борджiа i навiть не вибачилась.
Ю л i я. Вiн цього не помiтив, повiрте.
А н н у н ц i а т а. Можливо. Вам щось вiдомо про пана вченого, панi?
Ю л i я. Так. Вiдомо. Мої друзi мiнiстри розповiдають менi все. Хрiстiан-Теодор опинився в цiлковитiй самотностi. I, не зважаючи на це, вiн ходить i посмiхається.
А н н у н ц i а т а. Жахливо!
Ю л i я. Звiсно. Хто ж так поводиться за таких скрутних обставин? Це незрозумiло. Я влаштувала своє життя так легко, так витончено, i раптом - майже страждаю. Страждати - адже це не прийнято! (Смiється голосно, кокетуючи.)
А н н у н ц i а т а. Що з вами, панi?
Ю л i я. Придворнi повертаються сюди. Пане мiнiстре, от i ви нарештi! Я, слово честi, скучила за вами! Добридень!

Лакеї заводять мiнiстра фiнансiв.

М i н i с т р ф i н а н с i в. Один, два, три, чотири... Так. Всi дiаманти на мiсцi. Одна, двi, три... I перлини. I рубiни. Добрий день, Юлiє! Куди ж ви?..
Ю л i я. Ах, ваша близькiсть занадто хвилює мене... Свiт може помiтити...
М i н i с т р ф i н а н с i в. Таж нашi стосунки оформленi наказом...
Ю л i я. Все одно... Я вiдiйду. Так буде куди елегантнiш. (Вiдходить.)
М i н i с т р ф i н а н с i в. Вона справжня богиня... Лакеї! Посадовiть мене бiля стiни. Надайте менi пози повного задоволення тим, що вiдбувається. Жвавiше!

Лакеї виконують наказ.

Геть!

Лакеї виходять. Перший мiнiстр, нiби прогулюючись, наближається до мiнiстра фiнансiв.

(Посмiхаючись, тихо.) Як справи, пане перший мiнiстр?
П е р ш и й м i н i с т р. Та нiбито все гаразд. (Посмiхається.)
М i н i с т р ф i н а н с i в. Чому - нiбито?
П е р ш и й м i н i с т р. За довгi роки моєї служби я вiдкрив один не надто приємний закон. Як раз тодi, коли ми остаточно перемагаємо, життя раптом пiдводить голову.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Пiдводить голову?.. Ви покликали королiвського ката?
П е р ш и й м i н i с т р. Так, вiн тут. Посмiхайтесь, за нами стежать.
М i н i с т р ф i н а н с i в (посмiхається). А плаха i сокира?
П е р ш и й м i н i с т р. Привезенi. Плаху встановлено в рожевiй вiтальнi, бiля статуї купiдона i замасковано незабудками.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Що вчений може вдiяти?
П е р ш и й м i н i с т р. Нiчого. Вiн безсилий i самотнiй. Але цi чеснi, наївнi люди часом дiють так несподiвано!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Чому не стратили його одразу?
П е р ш и й м i н i с т р. Король проти цього. Посмiхайтесь! (Вiдходить, посмiхаючись.)

Входить таємний радник.

Т а є м н и й р а д н и к. Панове придворнi, вiтаю вас! Його величнiсть зi своєю найяснiшою нареченою прямують саме до цiєї зали. Оце радiсть!

Всi встають. Дверi розчиняються навстiж. Заходять попiдруч Тiнь i принцеса.

Т i н ь (витончено i велично змахуючи рукою). Сiдайте!
П р и д в о р н i (хором). Не сядемо.
Т i н ь. Сiдайте!
П р и д в о р н i. Не смiємо.
Т i н ь. Сiдайте!
П р и д в о р н i. Ну, так тому й бути. (Сiдають.)
Т i н ь. Перший мiнiстре!
П е р ш и й м i н i с т р. Я тут, ваша величносте!
Т i н ь. Котра година?
П е р ш и й м i н i с т р. Без чвертi дванадцята, ваша величносте!
Т i н ь. Можете йти.
П р и н ц е с а. Де ми, в якiй залi?
Т i н ь. В малiй троннiй, принцесо. Бачите?
П р и н ц е с а. Я нiчого не бачу, крiм тебе. Я не пiзнаю кiмнат, в яких виросла, людей, з якими прожила стiльки рокiв. Менi хочеться вигнати їх усiх геть i залишитися з тобою.
Т i н ь. Менi також.
П р и н ц е с а. Ти чимось стурбований?
Т i н ь. Так. Я обiцяв пробачити Хрiстiана, якщо вiн сам прийде сюди опiвночi. Вiн невдаха, але я багато рокiв провiв з ним у тiснiй дружбi...
П р и н ц е с а. Як ти можеш думати про когось, окрiм мене? Адже за годину наше весiлля.
Т i н ь. Але познайомились ми завдяки Хрiстiановi!
П р и н ц е с а. Ах так. Яка ти гарна людина, Теодоре! Так, ми пробачимо його. Вiн невдаха, але ти багато рокiв дружив з ним.
Т i н ь. Таємний раднику!
Т а є м н и й р а д н и к. Я тут, ваша величносте!
Т i н ь. Зараз сюди прийде людина, з якою я хочу поговорити наодинцi.
Т а є м н и й р а д н и к. Слухаюсь, ваша величносте! Панове придворнi! Його величнiсть зволив призначити в цiй залi аудiєнцiю одному зi своїх пiдданцiв. От щасливець!

Придворнi пiдiймаються i виходять з поклонами.

П р и н ц е с а. Гадаєш, вiн прийде?
Т i н ь. А що ж йому робити? (Цiлує принцесi руку.) Я покличу тебе, коли втiшу i заспокою його.
П р и н ц е с а. Я йду, любий. Яка ти надзвичайна людина! (Йде слiдом за придворними.)

Тiнь вiдчиняє вiкно. Прислухається. В кiмнатi поряд б'є годинник.

Т i н ь. Пiвнiч. Зараз вiн прийде.

Далеко-далеко внизу кричить капрал.

К а п р а л. Хрiстiан-Теодор! Хрiстiан-Теодор!
Т i н ь. Що таке? Я, здається, злякався...
К а п р а л. Хрiстiан-Теодор! Хрiстiан-Теодор!
Г о л о с в ч е н о г о. Я тут.
К а п р а л. У вас є лист до короля?
В ч е н и й. Ось вiн.
К а п р а л. Iдiть за мною!

Т i н ь (зачиняє вiкно, йде до трону, сiдає). Я мiг одночасно тягнутися по пiдлозi, пiдiйматися по стiнi i падати у вiкно, - здатен вiн на таку гнучкiсть? Я мiг лежати на брукiвцi, i перехожi, колеса, кiнськi копита не завдавали менi жодної шкоди, - а вiн мiг би так пристосуватися до мiсцевостi? За два тижнi я пiзнав життя в тисячу разiв краще за нього. Нечутно, мов тiнь, проникав я всюди, i пiдглядав, i пiдслуховував, i читав чужi листи. Я знаю тiньовий бiк речей. I от тепер я сиджу на тронi, а вiн лежить бiля моїх нiг.

Розчиняються дверi, входить начальник варти.

П 'є т р о. Лист, ваша величносте.
Т i н ь. Дай сюди. (Читає.) "Я прийшов. Хрiстiан-Теодор". Де вiн?
П 'є т р о. За дверима, ваша величносте.
Т i н ь. Нехай заходить.

Начальник варти виходить. З'являється вчений. Зупиняється навпроти трону.

Ну, як твої справи, Хрiстiане-Теодоре?
В ч е н и й. Справи мої кепськi, Теодоре-Хрiстiане.
Т i н ь. Чим же вони кепськi?
В ч е н и й. Я раптом опинився в цiлковитiй самотностi.
Т i н ь. А що ж твої друзi?
В ч е н и й. Їм звели наклеп на мене.
Т i н ь. А де ж та дiвчина, яку ти кохав?
В ч е н и й. Вона тепер твоя наречена.
Т i н ь. Хто ж у цьому винен, Хрiстiане-Теодоре?
В ч е н и й. Ти в цьому винен, Теодоре-Хрiстiане.
Т i н ь. От справжня розмова людини з тiнню. Таємний раднику!

Забiгає таємний радник.

Всiх сюди! Швидше!

Заходить принцеса, сiдає поруч з Тiнню. Придворнi заходять i стають пiвколом. Среди них лiкар.

Сiдайте!
П р и д в о р н i. Не сядемо!
Т i н ь. Сiдайте!
П р и д в о р н i. Не смiємо!
Т i н ь. Сiдайте!
П р и д в о р н i. Ну, так тому й бути. (Сiдають.)
Т i н ь. Панове, перед вами людина, котру я хочу ощасливити. Все життя вiн був невдахою. Нарештi, на його щастя, я зiйшов на престол. Я призначаю його своєю тiнню. Привiтайте його, панове придворнi!

Придворнi встають i вклоняються.

Я прирiвнюю його за рангом i почестями до королiвських секретарiв.
М а ж о р д о м (голосно шепоче). Приготуйте йому шiсть з половиною булочок!
Т i н ь. Не бентежся, Хрiстiане-Теодоре! Якщо спочатку тобi буде важкувато, я дам тобi кiлька гарних урокiв, на зразок тих, що ти отримав за цi днi. I ти скоро перетворишся на справжню тiнь, Хрiстiане-Теодоре. Займи своє мiсце бiля наших нiг.
П е р ш и й м i н i с т р. Ваша величносте, його призначення ще не оформлено. Дозвольте, я накажу начальнику варти забрати його до завтра.
Т i н ь. Нi! Хрiстiане-Теодоре! Займи своє мiсце бiля наших нiг.
В ч е н и й. Та нi за що! Панове! Слухайте так само серйозно, як я до вас звераюся! Ось справжня тiнь. Моя тiнь! Тiнь зайняла престол. Ви чуєте?
П е р ш и й м i н i с т р. Так я i знав. Ваша величносте!
Т i н ь (спокiйно). Перший мiнiстре, тихiше! Кажи, невдахо! Я помилуюся на останню поразку в твоєму життi.
В ч е н и й. Принцесо, я нiколи не вiдмовлявся вiд вас. Вiн обманув i заплутав i вас, i мене.
П р и н ц е с а. Не буду розмовляти!
В ч е н и й. А ви ж писали, що ладнi пiти з палацу i поїхати зi мною, куди я схочу.
П р и н ц е с а. Не буду, не буду, не буду розмовляти!
В ч е н и й. Але я прийшов за вами, принцесо. Дайте менi руку - i втечемо звiдси. Бути дружиною тiнi - значить обернутися на огидну, злу жабу.
П р и н ц е с а. Те, що ви кажете, неприємно. То навiщо ж слухати вас?
В ч е н и й. Луїзо!
П р и н ц е с а. Мовчу!
В ч е н и й. Панове!
Т а є м н и й р а д н и к. Раджу вам не слухати його. Справжнi вихованi люди не помiчають вчинкiв невихованих людей.
В ч е н и й. Панове! Ця жорстока iстота згубить вас усiх. Вона бiля верхiвки влади, але вона пуста. Вона вже й зараз нудиться, не знаючи, що робити. Тож вона почне мучити вас з нудьги та неробства.
1-й п р и д в о р н и й. Мiй маленький жайвiр їсть у мене з рук. А мiй маленький шпак називає мене "тато".
В ч е н и й. Юлiє! Ми ж так подружилися з вами, ви знаєте, хто я. Скажiть їм.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Юлiє, я вас обожнюю, але якщо ви дозволите собi зайвого, я зiтру вас на порох.
В ч е н и й. Юлiє, скажiть же їм.
Ю л i я (показує на вченого). Тiнь - це ви!
В ч е н и й. Та невже ж я говорю в пустелi!
А н н у н ц i а т а. Нi, нi! Батько весь час загрожував, що вб'є вас, тому я мовчала. Панове, послухайте мене! (Вказує на Тiнь.) Ось тiнь! Слово честi!

Легкий порух серед придворних.

Я сама бачила, як вiн пiшов вiд пана вченого. Я не брешу. Все мiсто знає, що я чесна дiвчина.
П 'є т р о. Вона не може бути свiдком!
В ч е н и й. Чому?
П 'є т р о. Вона кохає вас.
В ч е н и й. Це правда, Аннунцiато?
А н н у н ц i а т а. Так, пробачте менi. I все ж послухайте мене, панове.
В ч е н и й. Досить, Аннунцiато. Спасибi. Гей, ви! Не хотiли вiрити менi, то повiрте власним очам. Тiнь! Знай своє мiсце.

Тiнь встає, через силу, борючись з собою, пiдходить до вченого.

П е р ш и й м i н i с т р. Погляньте! Вiн повторює всi його рухи! Пробi!
В ч е н и й. Тiнь! Це просто тiнь. Ти тiнь, Теодоре-Хрiстiане?
Т i н ь. Так, я тiнь, Хрiстiане-Теодоре! Не вiрте! Це наклеп! Я накажу стратити тебе!
В ч е н и й. Не посмiєш, Теодоре-Хрiстiане!
Т i н ь (падає). Не посмiю, Хрiстiане-Теодоре!
П е р ш и й м i н i с т р. Досить! Менi все ясно! Цей вчений - божевiльний! I хвороба його заразна. Король захворiв, але вiн одужає. Лакеї, вiднести короля!

Лакеї виконують наказ. Принцеса бiжить за ними.

Варта!

Заходить капрал iз загоном солдат.

Взяти його!

Вченого оточують.

Лiкарю!

З натовпу придворних виходить лiкар. Мiнiстр показує на вченого.

Це божевiльний?
Л i к а р (змахує рукою). Я давно казав йому, що це божевiлля.
П е р ш и й м i н i с т р. Його божевiлля заразне?
Л i к а р. Так. Я сам мало не заразився цим божевiллям.
П е р ш и й м i н i с т р. Вилiковне воно?
Л i к а р. Нi.
П е р ш и й м i н i с т р. Отже, треба вiдрубати йому голову.
Т а є м н и й р а д н и к. Дозвольте, пане перший мiнiстр, адже я, як церемонiмейстр, вiдповiдаю за свято.
П е р ш и й м i н i с т р. Ну, ну!
Т а є м н и й р а д н и к. Було б грубо, було б негуманно вiдрубати голову бiдному божевiльному. Проти страти я заперечую, але маленьку медичну операцiю над головою бiдолахи слiд провести негайно. Медична операцiя не затьмарить свята.
П е р ш и й м i н i с т р. Прекрасно сказано.
Т а є м н и й р а д н и к. Шановний наш лiкар, як вiдомо, терапевт, а не хiрург. Отже, в даному випадку, аби ампутувати хворий орган, я раджу скористатися послугами пана королiвського ката.
П е р ш и й м i н i с т р. Пане королiвський кат!
1-й п р и д в о р н и й. Хвилиночку. (Встає. Каже спiврозмовницi, надягаючи бiлi рукавички.) Прошу мене вибачити. Я скоро повернуся i розкажу вам, як я врятував життя моїм бiдним кроликам. (Першомi мiнiстровi.) Я готовий.
А н н у н ц i а т а. Дайте ж менi попрощатися з ним! Прощай, Хрiстiане-Теодоре!
В ч е н и й. Прощай, Аннунцiато!
А н н у н ц i а т а. Тобi страшно, Хрiстiане-Теодоре?
В ч е н и й. Так. Але я не прошу пощади. Я...
П е р ш и й м i н i с т р. Барабани!
П 'є т р о. Барабани!

Барабанщик б'є в барабан.

П е р ш и й м i н i с т р. Кроком руш!
П 'є т р о. Кроком руш!
К а п р а л. Кроком руш!

Варта виходить i забирає вченого. Кат iде слiдом за ними.

П е р ш и й м i н i с т р. Панове, прошу вас на балкон - подивитись фейерверк. А тим часом тут приготують прохолоджуючi та заспокiйливi напої.

Всi встають, iдуть до виходу. На сценi залишаються Аннунцiата i Юлiя.

Ю л i я. Аннунцiато, я не могла вчинити iнакше. Пробачте.
А н н у н ц i а т а. Вiн зовсiм здоровий i раптом має померти!
Ю л i я. Менi це теж страшенно, страшенно неприємно, повiрте. Але що за негiдник цей лiкар! Так зрадити свого доброго знайомого!
А н н у н ц i а т а. А ви?
Ю л i я. Хiба можна порiвнювати! Цей нiкчемний лiкар нiчого не втрачав. А я так люблю сцену. Ви плачете?
А н н у н ц i а т а. Нi. Плакатиму я у себе в кiмнатi.
Ю л i я. Треба вчитися викидати з голови все, що примушує страждати. Легкий порух головою - та й по всьому. Ось так. Спробуйте.
А н н у н ц i а т а. Не хочу.
Ю л i я. Даремно. Не вiдвертайтесь вiд мене. Присягаюся, я ладна себе вбити, так менi його шкода. Але це мiж нами.
А н н у н ц i а т а. Вiн iще живий?
Ю л i я. Звичайно, звичайно! Коли все скiнчиться, вони битимуть у барабани.
А н н у н ц i а т а. Я не вiрю, що не можна нiчого вдiяти. Благаю вас, Юлiє, давайте це все зупинимо. Треба йти туди... Скорiше!
Ю л i я. Тихiше!

Швидкою ходою входить лiкар.

Л i к а р. Вина!
М а ж о р д о м. Вина лiкарю!
Ю л i я. Аннунцiато, якщо ви даєте слово, що будете мовчати, я спробую вам допомогти...
А н н у н ц i а т а. Нiкому не скажу! Слово честi! Тiльки швидше!
Ю л i я. Зовсiм не треба спiшити. Мiй засiб може допомогти тiльки коли все буде скiнчено. Мовчiть. Слухайте уважно. (Пiдходить до лiкаря.) Лiкарю!
Л i к а р. Так, Юлiє.
Ю л i я. Адже я знаю, про що ви думаєте.
Л i к а р. Про вино.
Ю л i я. Нi, про воду...
Л i к а р. Менi не до жартiв зараз, Юлiє.
Ю л i я. Ви знаєте, що я не жартую.
Л i к а р. Дайте менi заспокоїтись хоч на мить.
Ю л i я. На жаль, це неможливо. Зараз одному нашому спiльному знайомому... ну, словом, ви мене розумiєте.
Л i к а р. Що я можу вдiяти?
Ю л i я. А вода?
Л i к а р. Яка?
Ю л i я. Пригадайте часи, коли ми так дружили... одного разу сяяв мiсяць, свiтили зорi, i ви розповiли менi, що вiдкрили живу воду, яка вилiковує всi хвороби, i навiть воскрешає померлих, якщо вони хорошi люди.
А н н у н ц i а т а. Лiкарю, це правда? Є така вода?
Л i к а р. Юлiя жартує, як завжди.
А н н у н ц i а т а. Ви брешете, я бачу. Я зараз уб'ю вас!
Л i к а р. Я буду цьому дуже радий.
А н н у н ц i а т а. Лiкарю, ви прокинетесь завтра, а вiн не прокинеться нiколи. Вiн називав вас: друг, товариш!
Л i к а р. Дурненька, нещасна дiвчинко! Що я можу вдiяти? Вся вода у них за сiмома дверима, за сiмома замками, а ключi у мiнiстра фiнансiв.
Ю л i я. Не вiрю, що ви не залишили собi пляшечку на чорний день.
Л i к а р. Нi, Юлiє! Хоч на стiльки та я чесний. Я не залишив собi анi краплини, раз не можу лiкувати всiх.
Ю л i я. Нiкчемна iстота.
Л i к а р. Але ж мiнiстр вас кохає, попросiть у нього ключi, Юлiє!
Ю л i я. Я? Егоїст! Вiн хоче перекласти все на мене.
А н н у н ц i а т а. Панi!
Ю л i я. Анi слова бiльше! Я зробила все, що могла.
А н н у н ц i а т а. Лiкарю!
Л i к а р. Що я можу вдiяти?
М а ж о р д о м. Його величнiсть!

Зала наповнюється придворними. Повiльно заходять Тiнь i принцеса. Сiдають на трон. Перший мiнiстр подає знак мажордому.

Зараз солiстка його величностi, що знаходиться пiд патронажем його вельможностi пана мiнiстра фiнансiв, виконає прохолоджуючу та заспокiйливу пiсеньку "Ах, не втрачайте голови".
Т i н ь. Ах, не втрачайте голови... Прекрасно!
Ю л i я (робить глибокий реверанс королю. Вклоняється придворним. Спiває).

Кружляла бабка у гаях -
Чарiвна, гарна, люба.
В її очах для мух-нетяг
Була солодка згуба.
Вона казала: "Що ж це ви?

Ах, не втрачайте голови..."

Барабаний грiм уриває пiсеньку.

Т i н ь (пiдхоплюється, хитаючись). Води!

Мажордом кидається до Тiнi i вражено зупиняється. Голова Тiнi раптом злiтає з плеч. Безголова Тiнь нерухомо сидить на тронi.

А н н у н ц i а т а. Дивiться!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Чого це?
П е р ш и й м i н i с т р. Боже мiй! Не врахували. Адже це його власна тiнь. Панове, ви на раутi в королiвському палацi. Вам має бути весело, весело, не зважаючи нi на що!
П р и н ц е с а (пiдбiгає до мiнiстрiв). Негайно ж! Негайно ж! Негайно ж!
П е р ш и й м i н i с т р. Що, ваша високосте?
П р и н ц е с а. Негайно ж полагодьте його! Я не хочу! Не хочу! Не хочу!
П е р ш и й м i н i с т р. Принцесо, припинiть, благаю вас.
П р и н ц е с а. А що б ви сказали, якби ваш наречений втратив голову?
Т а є м н и й р а д н и к. Це вiн вiд кохання, принцесо.
П р и н ц е с а. Якщо ви не полагодите його, я накажу зараз же вiдiтнути вам голову. У всiх принцес на свiтi цiлi чоловiки, а в мене он що! Свинскво яке!..
П е р ш и й м i н i с т р. Живу воду, швидше, швидше, швидше!
М i н i с т р ф i н а н с i в. Кому? Цьому? Але ж вона воскрешає тiльки хороших людей.
П е р ш и й м i н i с т р. Доведеться воскресити гарну людину. Ах, як не хочеться.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Iншої ради немає. Лiкарю! Йдiть за мною. Лакеї! Ведiть мене. (Виходить.)
П е р ш и й м i н i с т р. Заспокойтеся, принцесо, все буде зроблено.

1-й придворний заходить, знiмаючи на ходу рукавички. Побачивши безголового короля, вiн завмирає на мiсцi.

1-й п р и д в о р н и й. Дозвольте... А хто це зробив? Варто на пiвгодини вийти з кiмнати - i у тебе перебивають роботу... Iнтригани!

Розчиняються дверi, сценою проходить процесiя. Лакеї ведуть мiнiстра фiнансiв. За ним четверо солдатiв несуть велику дiжку. Дiжка свiтиться сама собою. Зi щiлин вихоплюються язики полум'я. На паркет падають сяючi краплi. За дiжкою йде лiкар. Процесiя проходить сценою i пропадає з виду.

Ю л i я. Аннунцiата, ви були правi.
А н н у н ц i а т а. В чому?
Ю л i я. Вiн переможе! Зараз вiн переможе. Вони понесли живу воду. Вона воскресить його.
А н н у н ц i а т а. Навiщо їм воскрешати гарну людину?
Ю л i я. Щоб погана могла жити. Ви щасливиця, Аннунцiато.
А н н у н ц i а т а. Не вiрю, що-небудь станеться, адже ми в палацi.
Ю л i я. Ах, я боюся, що бiльше нiчого не станеться. Невже увiйде в моду - бути гарною людиною? Адже це так марудно!
Ц е з а р Б о р д ж i а. Пане начальнику королiвської варти!
П 'є т р о. Що там ще?
Ц е з а р Б о р д ж i а. Придворнi поглядають на нас скоса. Втекти, чи що?
П 'є т р о. А бiс його знає. Ще пiймають!
Ц е з а р Б о р д ж i а. Ми зв'язалися з невдахою.
П 'є т р о. Нiколи йому не пробачу, хай менi абищо.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Втратити голову у таку важливу мить!
П 'є т р о. Бовдур! Та ще при всiх! Йшов би до свого кабiнету i там втрачав що завгодно, скотина!
Ц е з а р Б о р д ж i а. Безтактовна iстота.
П 'є т р о. Вiслюк!
Ц е з а р Б о р д ж i а. Нi, треба буде його з'їсти. Треба, треба.
П 'є т р о. Так, доведеться.

Гуркiт барабанiв. На плечах Тiнi раптово з'являється голова.

Ц е з а р Б о р д ж i а. Вiтаю, ваша величносте!
П 'є т р о. Ура, ваша величносте!
М а ж о р д о м. Води, ваша величносте!
Т i н ь. Чому так пусто в залi? Де всi? Луїза?

Забiгає принцеса. За нею придворнi.

П р и н ц е с а. Як тобi личить голова, любий!
Т i н ь. Луїзо, де вiн?
П р и н ц е с а. Не знаю. Як ти почуваєшся, любий?
Т i н ь. Менi боляче ковтати.
П р и н ц е с а. Я зроблю тобi компрес на нiч.
Т i н ь. Дякую. Але де ж вiн? Кличте його сюди.

Забiгають перший мiнiстр i мiнiстр фiнансiв.

П е р ш и й м i н i с т р. Чудово. Все на своєму мiсцi.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Нiяких змiн!
П е р ш и й м i н i с т р. Ваша величносте, явiть милiсть, хитнiть головою.
Т i н ь. Де вiн?
П е р ш и й м i н i с т р. Прекрасно! Голова працює! Ура! Все гаразд.
Т i н ь. Я вас питаю: де вiн?
П е р ш и й м i н i с т р. А я вiдповiдаю: все гаразд, ваша величносте. Зараз його буде кинуто до в'язницi.
Т i н ь. Та ви з глузду з'їхали! Як ви насмiлились навiть думати про це! Почесну варту!
П 'є т р о. Почесну варту!
Т i н ь. Iдiть, просiть, благайте його прийти сюди.
П 'є т р о. Просити i благати - кроком руш!

Виходить з вартою.

П р и н ц е с а. Навiщо ви його кличете, Теодоре-Хрiстiане?
Т i н ь. Я хочу жити.
П р и н ц е с а. Але ж ви казали, що вiн невдаха.
Т i н ь. Все це так, та я жити без нього не можу!

Забiгає лiкар.

Л i к а р. Вiн одужав. Чуєте ви всi: вiн дiяв як божевiльний, iшов прямо, не звертаючи, його було страчено - i от вiн живий, живий, як нiхто з вас.
М а ж о р д о м. Його свiтлiсть пан учений.

Заходить вчений. Тiнь пiдхоплюється i простягає до нього руки. Вчений не звертає на нього уваги.

В ч е н и й. Аннунцiато!
А н н у н ц i а т а. Я тут.
В ч е н и й. Аннунцiато, вони не дали менi договорити. Так, Аннунцiато. Менi страшно було помирати. Адже я такий молодий!
Т i н ь. Хрiстiане!
В ч е н и й. Замовкни. Але я пiшов на смерть, Аннунцiато. Адже, щоб перемогти, треба йти i на смерть. I от - я перемiг. Ходiмо звiдси, Аннунцiато.
Т i н ь. Нi! Залишайся зi мною, Хрiстiане. Живи в палацi. Жодна волосина не впаде з твоєї голови. Хочеш, я призначу тебе першим мiнiстром?
П е р ш и й м i н i с т р. Але чому першим? Он мiнiстр фiнансiв нездоровий.
М i н i с т р ф i н а н с i в. Я нездоровий? Дивiться. (Легко скаче залою.)
П е р ш и й м i н i с т р. Одужав!
М i н i с т р ф i н а н с i в. У нас, у дiлових людей, в часи справжньої небезпеки на ногах виростають крила.
Т i н ь. Хочеш - я прожену їх усiх, Хрiстiане? Я дам тобi керувати - звичайно ж, в рамках дозволеного. Я допоможу тобi певну кiлькiсть людей зробити щасливими. Ти не хочеш вiдповiдати? Луїзо! Накажи йому.
П р и н ц е с а. Замовкни ти, боягузе! Що ви накоїли, панове! Раз у життi я зустрiла гарну людину, а ви накинулись на неї, мов пси. Забирайся геть звiдси, тiнь!

Тiнь повiльно спускається з трону, притуляється до стiни, закутавшись у мантiю.

Можете стояти в найсумнiшiй позi. Мене вам не розчулити. Панове! Вiн бiльше не мiй наречений. Я знайду собi нового жениха.
Т а є м н и й р а д н и к. Оце радiсть!
П р и н ц е с а. Я все зрозумiла. Хрiстiане, любий. Гей! Начанику варти, взяти його! (Вказує на Тiнь.)
П 'є т р о. Будь ласка. Взяти його! (Прямує до Тiнi.)
П е р ш и й м i н i с т р. Я допоможу вам.
М i н i с т р ф i н а н с i в. I я, i я.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Геть тiнь!

Хапають Тiнь, але Тiнi немає, порожня мантiя повисає у них на руках.

П р и н ц е с а. Вiн втiк...
В ч е н и й. Вiн зник, аби ще i ще раз з'явитися на моєму шляху. Але я пiзнаю його, я всюди пiзнаю його. Аннунцiато, дайте руку, ходiмо звiдси.
А н н у н ц i а т а. Як ти почуваєшся, Хрiстiане-Теодоре, любий?
В ч е н и й. Менi боляче ковтати. Прощавайте, панове!
П р и н ц е с а. Хрiстiане-Теодоре, пробачте менi, адже я помилилася всього один раз. Мене покарано - то й досить. Залишся або вiзьми мене з собою. Я буду дуже добре поводитись. От побачиш.
В ч е н и й. Нi, принцесо.
П р и н ц е с а. Не йди. Яка я нещасна дiвчина! Панове, просiть його.
П р и д в о р н i. Ну куди ж ви?
- Залиштесь...
- Посидьте, будь ласка...
- Навiщо так поспiшати? Ще дитячий час.
В ч е н и й. Вибачте, панове, але я такий зайнятий. (Йде з Аннунцiатою, взявши її за руку.)
П р и н ц е с а. Хрiстiане-Теодоре! На вулицi йде дощ. Темно. А в палацi тепло i затишно. Я накажу запалити всi грубки. Зостанься.
В ч е н и й. нi. Ми одягнемось якнайтеплiше i поїдемо. Не затримуйте нас, панове.
Ц е з а р Б о р д ж i а. Пропустiть, пропустiть! Ось вашi калошi, пане професор!
П 'є т р о. Ось плащ. (До Аннунцiати.) Потурбуйся про батька, чудовисько!
К а п р а л. Карета близ ворiт!
В ч е н и й. Аннунцiато, в дорогу!

З а в i с а

1940

Оставить комментарий © Copyright Шварц Євген (jane_talbot@ukr.net) Размещен: 25/01/2019, изменен: 25/01/2019. 218k. Статистика. Пьеса; сценарий: Foreign+Translat		Ваша оценка:
Аннотация: Украинский перевод пьесы Евгения Шварца "Тень"

Шварц Євген : другие произведения.

Тiнь