Аннотация: Перевод Наталии Девятко. Опубликован в журнале УФО (Український Фантастичной Оглядач), N3(5), 2008 г.
Начальник вiддiлу кредитування "Хунганбанку" виявився схожим одночасно i на Євгенiя Леонова, i на мультиплiкацiйний персонаж, якого озвучив актор. Окрiм того, пан Макаров мав доглянутi вуса, неймовiрного запаморочливого пiджака у рожево-фiолетово-салатову клiтинку й краватку, чомусь заправлену пiд ремiнь брюк.
- А-а-а, Дмитро Сергiйович, а ми на вас чекаємо! - товстун не дав менi навiть рота розтулити. Вискочивши з-за столу, вiн несподiвано мiцно стиснув мою руку i став трусити її з явними намiрами висмикнути разом iз лопаткою. - Сан Санич. Та ви присядьте, присядьте.
Вiдпустивши нарештi мою долоню, Макаров повернувся на своє мiсце, а я розташувався у крiслi для гостей.
- Ну ж бо, молодий чоловiче, розповiдайте. Володимир Якович казав, що ви не проти у нас попрацювати, чи не так?
- Загалом-то так... е-е... - я на мить затнувся.
- Сан Санич, i нiяк iнакше, - прийшов менi на допомогу спiвбесiдник. - Не тушуйтеся, усi спiвробiтники так до мене звертаються. Ви ж скоро можете опинитися серед них, так?
- Гаразд. Так, Сан Санич, ви маєте рацiю, я зацiкавлений у цiй роботi, якщо я вам пiдiйду, звiсно. Але, розумiєте, кортiло б бiльше дiзнатися про умови, скорiше не стiльки фiнансовi, скiльки в цiлому... Мета, завдання, вимоги, методи роботи, з колективом познайомитись, врештi-решт.
- Само собою, Дмитро, само собою. Можна ж лише на iм'я? От i гарно. Зрозумiло, що ви не бажаєте змiнювати шило навiть не на мило, а на кота в мiшку. Ваша кар'єра ж i так почувається непогано, погодьтеся. Вам немає ще й двадцяти п'яти, а ви вже начальник сектора у великому банку. До речi, - Сан Санич прижмурився, - чи можна поцiкавитись, а що вас змушує покинути ваше доволi тепленьке мiсце?
- Якщо скажу, що фiнансове питання, повiрите? - посмiхнувся я.
- Якщо чесно, то нi.
- Тодi не буду казати. Знаєте, Сан Санич, мiсце, звiсно, непогане, та й перспективи є. Але, розумiєте... Набридло. Втомився я. Клiєнти, звiти, планерки, знову клiєнти, безглуздi звiти, плани, якi неможливо виконати, дурнi зiбрання, знову клiєнти, та ще й блатнi... Рутина. I потiм, психологи вважають, що роботу треба змiнювати кожнi три роки, а я там вже майже п'ять.
- Гм, я ж уже скоро десяток на одному мiсцi, - осмiхнувся Макаров. - Але, загалом, згоден. А чому саме ми?
- А ви, наскiльки менi вiдомо, дещо вiдрiзняєтеся вiд iнших банкiв. Новi методи, особливi умови працi. Всi про це кажуть, хоча i без якоїсь конкретики. Не брешуть?
- Не брешуть, - не став сперечатися Сан Санич. - Добре, Дмитро, давайте так: саме зараз у мене важливий клiєнт, будете присутнiм, послухаєте, а потiм по вiддiлу пройдемося, зi спецiалiстами познайомимося. Особливого секрету зi своєї роботи ми не створюємо, то це вас нi до чого не зобов'яже. Гаразд?
- Було б чудово, - погодився я.
- От i домовились, - Сан Санич надавив кнопку селектора. - Лiнонько, Косинський пiдiйшов? Запроси, будь ласка.
До кабiнету увiйшов сухорлявий, середнiх лiт чоловiк, з акуратною борiдкою i не менш iдеальною зачiскою. От лише яскравий рудий колiр волосся i бороди вiдвiдувача у поєднаннi зi строгим костюмом i чорною тростиною iз золотим набалдашником мали досить курйозний вигляд.
- Єгоре Аскольдович, скiльки рокiв... - чи то щиро, чи то награно зрадiв Сан Санич, мiцно обiймаючи новоприбулого.
- Ну, не так вже давно й бачились, - басом прогудiв Єгор Аскольдович. - Самi знаєте, коли грошi потрiбнi, лише до вас.
- Ось, знайомтесь, Дмитро Сергiйович, - представив мене Макаров. - Можливо, колись будете до нього за позикою звертатися.
Ми обмiнялися потисками рук.
- Отже, Єгор Аскольдович, яку суму ви бажаєте отримати? - запитав Сан Санич, сiдаючи у крiсло.
- Думаю, десь сiм мiльйонiв, рокiв так на пiвтора з правом дострокового погашення. Який у вас зараз вiдсоток?
- Для вас, як для постiйного клiєнта, дев'ять з половиною рiчних буде.
- Це прийнятно, - кивнув Косинський. - Мене влаштує.
- От i гарно, - зрадiв Сан Санич. - Умови знаєте? Розповiдати не треба?
- Не треба. П'ятий раз уже. Давайте вашi папiрцi.
- Секундочку, - Сан Санич увiмкнув монiтор, роздрукував пару сторiнок тексту i простягнув клiєнтовi. - Так... Розклад платежiв, ну й договiр, звiсно. Пiдписуємо?
- Авжеж, - Єгор Аскольдович пошукав щось поглядом на столi.
- Прошу, - кредитник простягнув йому булавку iз золоченою голiвкою.
- Стерильна? - з пiдозрою запитав Косинський.
- Ображаєте. Одноразова.
Єгор Аскольдович зiтхнув, уколов собi палець i поставив кривавий вiдбиток на двох екземплярах договору. Потiм пiдштовхнув один договiр Сан Саничу, а другий сколов усе тою ж булавкою з розкладом i сунув за пазуху.
- Добре, тодi останнi формальностi, - Сан Санич зняв телефонну слухавку. - Євгенiє, зайди, будь ласка. Так, клiєнт. Гаразд.
За хвилину до кабiнету увiйшла висока симпатична брюнетка з невеличкою сумочкою.
- Доброго дня. О, Єгоре Аскольдович, знову до нас? Нiгтi не стригли?
- Доброго дня, Євгенiє. Звiсно ж, нi, що я, не розумiю? - образився Косинський. - А ви менi зачiску не зiпсуєте?
- Не хвилюйтеся, лише кiлька волосинок, - запевнила Євгенiя, розкриваючи сумочку, в якiй я з подивом побачив цiлий набiр рiзних парикмахерських i манiкюрних ножицiв.
Вправно орудуючи цими iнструментами, дiвчина зiстригла у клiєнта нiготь з лiвого мiзинця, iз три волосини з голови i навiть один з бороди. Все це багатство було старанно запаковане у пластиковий контейнер, пiсля чого в схожу посудину Єгор Аскольдович смачно i з задоволенням плюнув.
Євгенiя кудись повела Косинського, певно, до каси за грошима, а Сан Санич iз посмiшкою повернувся до мене.
- Як вам, Дмитро Сергiйович?
- Якщо чесно, я здивований. Ви щойно вiддали цiй людинi величезну суму грошей без поручителiв, без застави, без документiв, що пiдтверджують прибутки, правильно? Та вiн навiть договiр не пiдписував i паспорт не показував!
- Саме так.
- I що ви робитимете, якщо вiн не заплатить? Хоча я б сказав, коли вiн не заплатить. I до чого весь цей цирк iз пiдписом кров'ю i парикмахерськими послугами? Ви вибачте, Сан Санич, але це маячня якась.
- Ех, молодий чоловiче, полiт у космос теж колись здавався маячнею. Як i розумнi машини. Чи невже ви вважаєте, що кров людини для неї не менш важлива, нiж зарплата або квартира? Договори, звiсно, можна було пiдписувати чорнилами, а кров брати звичайною скляною трубкою. Але клiєнтам так подобається бiльше, це їх розважає. Так чому б нi? До того ж, приємно iнодi вiдчувати себе Мефiстофелем.
Сан Санич знизав плечима.
- А що стосується прострочення, то у нас воно практично вiдсутнє. В будь-якому випадку, довготермiнове. Ходiмо, покажу вам нашу роботу, раз ви такий недовiрливий.
Спочатку ми вiдвiдали вже знайому вам Євгенiю. Дiвчина майструвала солом'яного чоловiчка, перiодично вплiтаючи у нього волосини, як я здогадувався, якi нещодавно були частиною шевелюри пана Косинського.
- Знаєте, Дмитро, ще нашi пращури виявили, що кров людини, його слина, волосся i нiгтi, навiть тодi, коли вiддiленi вiд тiла, зберiгають величезний вплив на нього, - розповiдав Сан Санич. - Це вiдкриття знайшло своє застосування в культi вуду та в iнших магiчних практиках, а тепер ми використовуємо його у своїй роботi. Зараз Євгенiя вам продемонструє. Євгенiє, у нас є неплатники?
- Так. Хорошилов знову бешкетує, Сан Санич, - поскаржилась Євгенiя.
- От вже невгамовний тип. Знає, що все одно заплатить, та не вгамується, - засмутився Сан Санич. - Гаразд, давай йому нагадаємо.
Євгенiя витягла iз шафи ляльку, на якiй висiла бирка з написом "Хорошилов Ю.В., N27514", слiпуче менi посмiхнулась й увiткнула в голову чоловiчка голку загрозливих розмiрiв.
- Щойно пан Хорошилов заробив хорошу мiгрень, вибачте за каламбур, - пояснив Макаров. - Але якщо вiн не одумається, то це йому видаватиметься квiточками. В принципi, за допомогою цих ляльок можна влаштувати людинi будь-яку неприємнiсть: вiд звiльнення з роботи до серйозних хвороб i навiть смертi. Щоправда, настiльки сумних ексцесiв у нас поки що не було. Тьху-тьху-тьху.
Сан Санич старанно i зi знанням справи сплюнув через лiве плече.
- А закон як до цього ставиться? - запитав я.
- А що закон? Закон iснування магiї не передбачає. Та й в договорi у нас вказано, що в разi неплатежiв ми можемо використовувати будь-якi заходи, що не суперечать iснуючому законодавству. Ходiмо далi.
У сусiдньому кабiнетi наголо стрижений молодий чоловiк сидiв перед монiтором, на якому я зумiв розгледiти чиюсь фотографiю i розклад платежiв по кредиту. Очi у хлопця були заплющенi.
- Це наш телепат, Сашко. Вiн зараз попереджує клiєнтiв про необхiднiсть термiнового погашення заборгованостi. Ми ж не звiрi, голос у головi все ж краще, нiж ковадло в нiй же. Ну, а якщо не допомагає, тодi вже Євгенiя дiстає ляльку. Ще Сашко зчитує справжнi iмена клiєнтiв, тому паспорти нам i не потрiбнi. Загалом, дуже цiкавий юнак, сподiваюся, ви з ним ще поспiлкуєтесь. Але, нажаль, не зараз - виводити телепата з робочого трансу вкрай не рекомендовано.
Далi ми потрапили до кiмнати, де двоє хлопцiв у костюмах i краватках ганялись за здоровенним чорним пiвнем, лаючись i роняючи меблi й оргтехнiку. При цьому один з них розмахував кривим ножем дивного вигляду, але пiвень все одно випереджав банкiвських робiтникiв приблизно на пiвтора корпуси.
- Так, Дмитро, в деяких особливо важких випадках без жертвоприношення не обiйтися. Тiльки тварин, звiсно. Олексiй, можна тебе на секундочку?
Високий хлопець, схожий на Бена Аффлека, попрямував до нас, залишивши напарника один на один iз невловимим птахом.
- Ось, Олексiй, знайомся - Дмитро, можливо, наш майбутнiй колега. Що тут у вас? Проблеми?
- Дуже приємно, - кивнув менi Олексiй. - Нормально все, Сан Санич. Чертов знову чудить, пiшов до якоїсь старої, причину знiмати. Краще б грошi на погашення накопичував. Стара, до речi, дещо вмiє...
- Упораєтесь? - iз пiдозрою поцiкавився Сан Санич.
- Не питання. Ось тiльки цю тварюку спiймаємо.
Олексiй кинув кровожерливий погляд на затиснутого, нарештi, у глухий кут пiвня.
- Добре, працюйте, не заважатимемо. А вас, Дмитро, я поки з Володимиром познайомлю, нашим шаманом.
Знайомство з Володимиром вийшло зiбганим. Здоровенний амбал, виряджений у шкури, бив у бубон, стрибав по кiмнатi i до спiлкування бажання явно не мав.
- Та що таке, i тут нам не щастить, - засмутився Сан Санич. - Камлає. Володимир у нас з юридичними особами працює, в основному iз сiльгоспвиробниками. Посуха - така штука, знаєте...
- А тут у нас сектор по роботi з корпоративними клiєнтами, - пояснив Сан Санич, вiдкриваючи наступнi дверi.
Усерединi щось гримнуло, i у прочиненi дверi вилетiла фiолетова блискавка, знесла фiкус з тумбочки i залишила на стiнi велику обвуглену пляму. Мiй супутник одразу грюкнув дверима.
- Е-е... Але туди зараз навiть я ткнутися не ризикну. Загалом, основне я вам уже показав. Гадаю, для першого разу достатньо. Надивитись ще.
- I що ви тепер скажете? - запитав Сан Санич, коли ми повернулися до його кабiнету.
- Навiть не знаю, - зiтхнув я. - Надзвичайно. Слiв нема. Якщо лише все це не якийсь дурний жарт.
- Вам же Володимир Якович порадив до нас звернутися? Ви помiчали у нього здатнiсть до розiграшiв? Нi? Саме так. До того ж, якщо ви помiтили...
Раптом Сан Санич затнувся, обхопив голову руками i повалився на пiдлогу. Начальник вiддiлу кредитування качався по килиму у своєму власному кабiнетi, виючи i шкрябаючи голову нiгтями, а я стояв стовпом i не знав, куди бiгти i кого боятися.
Напад закiнчився так само несподiвано, як i почався. Сан Санич розслаблено лежав на пiдлозi i судомно втягував повiтря. Його обличчя вкрилося краплями поту, руки дрiбно тремтiли. Я допомiг йому встати i посадив у крiсло.
- Вибачте, Дмитро. Начальство щось сьогоднi не в гуморi. Надлишок позикової заборгованостi, уявляєте, повiльно зростає, - з провиною пробурмотiв пан Макаров. Потiм спiймав мiй здивований погляд i криво посмiхнувся: - А ви що думали? Це обов'язкова умова прийому на роботу. У мене зберiгаються зразки кровi, слини, волосся i чорт знає чого ще усiх моїх спiвробiтникiв, а моїми розпоряджається вищестояще начальство. I де закiнчується ця пiрамiда, лише богу вiдомо. Щоправда, вам ця система має бути знайома. Не думаю, що у вашому банку iнакше. Можливо, не так екзотично, але суть вiд того не змiнюється, правда?
Я промовчав.
- Гаразд. Отже, Дмитро Сергiйович, що ви вирiшили? Iдете до нас? Враховуючи ваш досвiд i рекомендацiї, готовий дати вам одразу посаду головного спецiалiста, по сутi мого заступника. Згоднi?
- Красно дякую, Сан Санич, пропозицiя надзвичайно заманлива, без сумнiву. Але, якщо можна, я хотiв би трошки подумати.
- Розумiю. I не кваплю вас, - Макаров посмiхався, але чомусь впевненостi ця посмiшка не додавала. - Ось, вiзьмiть мою вiзитку, подзвоните, коли будете готовi.
- Обов'язково.
Я потиснув його все ще тремтячу долоню i пiшов думати.