Чому життя це не лише iснування чистих почуттiв ? Без примiшок, без комбiнацiй i дивних сполучень .Чому рiзнобарвнiсть i утворення нових i нових форм викидує за порiг простi та чистi речi ? Чому нам iх замало ?
Люди прийшли у цей свiт. I цей свiт став iншим. Те що було повiльним , стало швидким , те що не знало страху, тепер не може здихатися адреналiну, те що могло довгими миттями спостирiгати свiт i тiшитися вiд цього, змушено закривати очi. Цiкаво менi , як вiдбулася поява людини , як настала та мить, коли свiт збагнув , що скоїлося i здригнувся,- коли нескiнченнiсть i життя перестали бути синонiмами.
Затишний вечiр, золоте сонце на синьому-пресиньому небосхилi i птах на фонi далекої червоної зiрки. Пiтливi очi спостерiгають, майстернi руки намагаються, можливо вперше, залишити цю картину поруч з собою, щоб iншi теж її побачили i можливо вперше посмiхнулися. В тому , що спочатку була посмiшка, а не слово, я впевнений. Дитина ж спочатку вмiє смiятися, а потiм вже вчиться говорити !
Шiсть днiв не замало, щоб побудувати свiт, але не досить, щоб створити людину .
Потiв воно починає бiгти iще швидше, гiлка попадає йому в око , i воно вже поранене, ще важче знаходить дорогу, воно вже чує позаду себе якiсь дивнi звуки, тих слабких , але страшних створiнь, якi завжди його знаходили i заважали спати i дивитися на те червоне коло на синьому пресиньому небосхилi... Воно хоче , але не може зрозумiти чому, i це нерозумiння змушує його бiгти ще швидше i швидше, i мовчати вiд страху. Десь, глибоко всереденi, воно розумiє, що, можливо, цей страх гiрший за все, що колись з ним було, i воно готове на все , щоб позбутися того страху, на все. Але воно не знає, що таке самогубство , i тому воно бiжить далi, i боїться ...
Цей малюнок на бiлому великому каменi вийшов набагато гарнiшим за всi iншi. Багато рiзних, яких вiн ранiше не бачив, пiдходили, щоб подивитися, посмiхалися i тiшилися. Так, цей малюнок дiйсно йому вдався. Звiр, намальований каменi, виглядав як справжнiй, як живий, як колись. Великi тренованi легенi вже починали вiдчувати потребу в киснi, бiла пiна коло губ була тому пiдтвердженням. Можливо треба було намалювати його з пошкодженим оком, подумав вiн i взявся вже до крейди, щоб пiдмалювати, але iншi були щасливi i таким малюнком i тому вiн лишив його без змiн. Наступного я намалюю з пораненим оком мрiяв вiн засинаючи. Так, насправдi , наступного вiн намалював з пораненим оком i той вийшов ще гарнiшим, а потiм його самого намалювали якiсь iншi , якi прийшли з дивними довгими палками, чомусь загостреними на кiнцях, i якi теж любили посмiхатися дивлячись на червоне коло на синьому-пресиньому небосхилi ...