- Катерино Iванiвно, можна вийти? - запитала Лiза, побачивши, що дзвонить телефон.
- Ну вийди, - дозволила вчителька i Лiза вийшла за дверi.
Їй дзвонила мама. Це було дивно, адже зараз вона мала їхати на роботу. Лiзина мама працювала режисером в театрi. Дiвчина пiдняла слухавку i почула чужий голос:
- Доброго дня, це Єлизавета Соколова? - запитала жiнка.
- Так. А ви хто, що з моєю мамою? - почала хвилюватись Лiза.
- Ваша мама потрапила в аварiю i зараз в реанiмацiї, - повiдомила жiнка.
- Як, чому? - закричала дiвчина. - До неї можна?
- Сьогоднi краще не приходити, вас все-одно не пустять, але завтра можете прийти, - сказала жiнка i повiсила слухавку.
Лiза не помiтила, як у неї полились сльози i вона сповзла по стiнi. Дiвчина не знала, що їй робити, вона просто сидiла на пiдлозi i плакала. Вiдчувши на плечах дотик рук, Лiза пiдняла голову i побачила хлопця. Вона знала, що вiн навчається в одинадцятому класi, але не знала, як його звуть. Хлопець з силою взяв її за плечi i пiдняв на ноги, сперши на стiну, але Лiза не трималась на ногах i вiн притис її до себе, давши опору.
- Соколова, ти чому так довго? - вийшовши з класу, Катерина Iванiвна не помiтила стану дiвчини, але коли зрозумiла, що Лiза ,навiть, говорити не може, запитала: - Що сталось? Костю, i чому ти тут? - помiтила вчителька хлопця.
- На перше питання я вiдповiдi не знаю, а тут я, тому що мене вигнали з класу i я почув, що хтось кричить, от i прийшов, - вiдповiв вiн.
- Мама, в аварiю потрапила, - все що змогла вимовити Лiза i почала плакати ще сильнiше.
- О Боже, Лiзонько, вона жива, - захвилювалась вчителька. Дiвчина, майже, непомiтно махнула головою.
- Катерино Iванiвно, можна я вiдведу її додому? - запитав Костя.
- Можна, тiльки зараз я попрошу її подругу речi винести, а ти сходи за своїми, - сказала вона, заходячи в клас. - Марино, збери усi речi Лiзи i винеси в коридор, - звернулась вчителька до найкращої подруги дiвчини, з якою вони дружили з дитячого садочка i до десятого класу їх, навiть, розсадити нiхто не мiг.
- Добре, зараз зберу, - пiдiймаючись, промовила здивована Марина. Коли вона вийшла з усiма речами подруги в коридор, то не повiрила своїм очам. Її, завжди, життєрадiсна подруга, яка нiколи не плакала сидiла на пiдлозi i з її очей, немов водоспади, лились сльози.
- Лiзо, що сталось? - почала допитуватись подруга, присiвши бiля неї.
- Мама потрапила в аварiю i зараз в реанiмацiї, - монотонно вiдповiла Лiза, а Марина обняла її, сiвши бiля неї, i почала заспокоювати. Катерина Iванiвна так i не дозволила Маринi пiти з подругою.
Лiза не могла сама йти i, тому Костя, майже, нiс її. Хлопець ледве змiг допитатись, куди треба iти, але все ж таки зрозумiв i вони потихеньку пiшли. Лiза не пам'ятала, як вони йшли по пiд'їзду, як заходили до квартири, але, коли вона побачила порожнi кiмнати, до неї прийшло розумiння того, що сталося i, не витримавши всiх переживань, Лiза втратила свiдомiсть.
Дiвчина прокинулась вiд того, що хтось взяв її за руку. Коли вона розплющила очi, то побачила бiля себе подругу.
- Лiзо, не лякай мене так бiльше, - промовила Марина i обняла подругу. Лiза лише зараз помiтила, що позаду подруги стоїть Костя, потiм її погляд упав на годинник i вона злякалась. Було вже вiсiм годин вечора. Вона проспала бiльше, нiж чотири години.
- Марино, а тобi не треба додому? Твоя мама не любить коли ти повертаєшся так пiзно, - сказала дiвчина.
- Ну, взагалi то, вона менi вже дзвонила i сказала, щоб я йшла додому, як тiльки ти прокинешся, - вiдповiла подруга.
- Маринко, не хвилюйся за мене. Iди додому, бо твоя мама буде хвилюватись, - сказала Лiза подрузi, сiдаючи на диванi, i вiдчула, що в очах все потемнiло. Через десять хвилин Марина пiшла додому, а Костя залишився. Йому прийшлось вислухати дуже довгу промову Марини, в якiй вона йому суворо заборонила чiплятись до подруги, iнакше вона його поб'є.
Коли подруга пiшла, у Лiзи знову полились сльози i Костя, побачивши це, сiв бiля неї, обняв i почав заспокоювати. Через годину у хлопця задзвонив телефон.
- Алло, мамо, я залишусь сьогоднi в Андрiя. Все одно завтра субота i уроки робити не треба, - сказав Костя в слухавку. - Солодких снiв, мамусю, - сказав вiн i натиснув на вiдбiй, а Лiза знову почала плакати.
Костя ще подзвонив Андрiю i попередив його, що його мама може дзвонити йому. Пiсля цього вiн знову сiв i обняв Лiзу. Коли вона пригорнулась до нього, Костя зрозумiв, що закохався, хоча вiн нiколи не вiрив в кохання.
- Лiзо, нiчого, що я тут залишусь? - запитав хлопець, зрозумiвши, що не отримав дозволу залишитись на нiч.
- Якщо я до цього нiчого не сказала, то значить нiчого, - сказала Лiза i на її губах з'явилась легка посмiшка, але за мить вона зникла.
Незабаром вони вимкнули свiтло i лягли на диванi. Лiза в обiймах цього хлопця почувалась так спокiйно i захищено, що забувала про все на свiтi. Вони розмовляли доти, доки дiвчина не заснула у Костi на плечi. Дивлячись на обличча сплячої Лiзи, вiн думав, за що вiн так швидко в неї закохався. З цими думками хлопець так i заснув.
Зранку Лiза прокинулась i спочатку не зрозумiла, що сталось i де її мама, але за кiлька секунд в головi все вiдновилось i вона вирiшила поїхати до лiкарнi.
- Все гаразд. Я бiльше не буду плакати, - сказала дiвчина. - Я зараз хочу поїхати до мами в лiкарню, дiзнатися, що з нею.
- Можна менi з тобою? - запитав Костя i зустрiвся поглядом з темно сiрими очима, якi здивовано дивились на нього.
- Ну, якщо хочеш, то можна, - вiдповiла дiвчина.
Прийшовши до лiкарнi, Лiза дiзналась, що мама прийшла до тями i її перевели в звичайну палату. Дiвчина швидко побiгла до палати i вiдкрила дверi. Уже на порозi вона почула голос хлопця:
- Я тебе тут почекаю.
Коли Лiза побачила маму, на очах знову почали набиратись сльози, але вона їх переборола, адже має бути сильною.
- Мамо, привiт. Ти тут як? - пiдiйшовши, запитала Лiза i обняла свою маму.
- Доню, моя люба, вибач, що я тебе налякала, - сказала жiнка i у вiдповiдь обняла дочку.
- Нiчого все гаразд, мамо, головне, щоб ти була здорова. Що тобi лiкарi казали? - хвилювалась дiвчина.
- Сказали, що я швидко одужую i скоро мене випишуть. При ударi я дуже вдарилась головою, але нащастя поруч був лiкар i вiн менi допомiг, а потiм приїхала швидка. Менi довелось зробити операцiю, але зараз уже все в нормi, - розповiла всю iсторiю Руслана Леонiдiвна.
Попрощавшись з мамою, Лiза пiшла додому, а Костя разом з нею. Вони ще трохи посидiли у неї дома, а потiм хлопець пiшов, давши їй номер свого телефону. Потiм до дiвчини прийшла подруга. Марина дуже хвилювалась за Лiзу i за Руслану Леонiдiвну i прийшла довiдатись чи все гаразд.
Коли Лiза лягла спати, заснути вона не змогла. Вона думала про все, що з нею сталось за останнi два днi, думала про Костю, про подругу i про життя взагалi. Про що б дiвчина не думала, її думки весь час повертались до цього хлопця. Лiзi здавалося, що вона закохалась, але чи можна так швидко закохатись? Вона не знала вiдповiдi на це питання, але знала одне, зеленi очi цього хлопця здатнi її просто загiпнотизувати, а в його обiймах вона вiдчуває себе так захищено, як не почувалась нiколи i нiде.
Вирiшивши, шо все ж таки треба спати вона вимкнула свiтло, але з цим прийшов страх темноти i самотностi. Це були найбiльшi страхи дiвчини, якi вона нiяк не могла перебороти. Iдучи до лiжка, Лiза не помiтила стiльця i дуже сильно вдарилась ногою. Сидячи на злощасному стiльцi, дiвчина помiтила, що в неї дзвонить телефон. Вона подивилась на екран i побачила iм'я Костi.
- Привiт, Костю. Ти що вiдчуваєш коли менi погано? - запитала дiвчина з посмiшкою.
- А що сталося, ти що знову плачеш? - захвилювався хлопець.
- Нi, просто я дуже боюсь темноти i коли я йшла по кiмнатi, то вдарилась ногою об стiлець, - пояснила Лiза.
- Сильно вдарилась? - запитав Костя.
- Та нi. Цiлком терпимо, - посмiхнулась дiвчина.
Вони лежали i розмовляли, майже, до двох годин ночi. Потiм Лiза заснула, а Костя просто лежав i слухав її дихання. Цiєї ночi хлопець так i не змiг заснути. А Лiза, хоч i заснула, але бачила сни, лише, про Костю. У недiлю дiвчина знову ходила до мами, а пiсля лiкарнi, змусила себе зробити всi уроки. Вночi Лiза i Костя знову розмовляли. Цього разу вони заснули, майже, одночасно - в чотири години ранку.
Вийшовши з квартири, Лiза не повiрила очам. Бiля її дверей стояла корзинка з нiжними бiло - рожевими лiлiями i плюшевою собачкою. Серед квiтiв була записка: "Лiзо, запрошую тебе на прогулянку до парку пiсля урокiв. Костя.". Дiвчина не розумiла, що вiдбувається.
- Привiт, а не можна було по телефону цього зробити? - запитала Лiза у хлопця, коли той прийшов до неї на перервi.
- Можна, але я захотiв зробити саме так, - посмiхнувся Костя.
- Доречi, ти помiтив, що на нас всi дивляться? - запитала вона, дивлячись на нього.
- Це напевно через мене, - сказав вiн i пояснив: - Я нiколи не вiрив у кохання i про це знає багато людей. I взагалi, я нiколи не спiлкувався з дiвчатами, так як з тобою.
- I якi менi можна зробити з цього висновки? - запитала дiвчина.
- Що ти особлива для мене, - сказав Костя, дивлячись прямо їй в очi. Лiза почервонiла до кiнчикiв вух i не знала що вiдповiсти. Пiсля цього хлопець перевiв розмову на iншу тему i, коли продзвенiв дзвоник, пiшов до свого класу.
У п'ять годин вечора Лiза вже зробила уроки i була зiбрана виходити. Вона розмовляла по телефону з подругою, коли почула дзвiнок у дверi. Дiвчина пiшла вiдчиняти дверi, а серце в неї просто вискакувало з грудей.
- Привiт, - сказав Костя, коли Лiза вiдчинила дверi.
- Привiт, - вiдповiла вона.
Пiсля цього вона одяглась i вони пiшли. Спочатку закоханi йшли в повному мовчаннi, поки Костя не заговорив першим.
- Що сьогоднi в школi було? - запитав хлопець.
- Нiчого цiкавого, - вiдповiла Лiза. - А в тебе що?
- Знову з класу вигнали, - посмiхнувся вiн.
- Чому тебе весь час виганяють, - здивувалась вона.
- Я весь час сперечаюсь з фiзичкою. Вона мене просто дiстала, говорить що я нiчого не знаю, а насправдi це вона не знає фiзику, - пояснив Костя.
- В цьому я з тобою згодна, - погодилась дiвчина.
Потiм вони вже нормально розмовляли, про все, що тiльки можна. Лiза i Костя гуляли i не помiчали часу. Приблизно у вiсiм годин вечора почалась справжня злива i вони, накрившись його курткою, побiгли додому.
- Оце так прогулянка! - засмiялась Лiза, коли вони вже прибiгли до її пiд'їзду.
- Так, я й не думав, що дощ пiде, - сказав Костя, дивлячись на дiвчину закоханими очима.
- Ходiмо, висушишся, а тодi пiдеш, - сказала вона, заходячи до пiд'їзду.
Вдома Лiза з Костею слухали музику, танцювали i дуркували. Через те що у хлопця були мокрi всi речi, Лiза дала йому свiй халат з ведмедиками. Костя виглядав дуже кумедно. Речi висохли дуже швидко i хлопець почав збиратись додому. Лiза вирiшила його провести i пiшла разом з ним.
- Лiзо, дякую тобi за такий прекрасний день, - сказав Костя, коли вони вийшли на вулицю.
- Нi, це я дякую тобi. Менi вже дуже давно не було так добре i весело, - заперечила дiвчина i додала: - Доречi я сфотографувала тебе в своєму халатi.
- Що??? О, нi. Ти за це заплатиш, - засмiявся хлопець i почав лоскотати Лiзу. Пiсля лоскотання Костя обняв дiвчину i промовив: - Я кохаю тебе.
Лiза, почувши цi слова, не могла вимовити i слова, але все ж таки сказала:
- Я тебе теж кохаю.
Пiсля цих слiв Костя поцiлував її. Пiсля поцiлунку, Лiза обняла його у вiдповiдь i поклала голову на плече.
- Ранiше я не вiрив у кохання i нiколи не вiдчував того, що вiдчуваю з тобою. Коли ти поруч, в менi вирує стiльки емоцiй, що просто не передати словами. Сьогоднi коли йшов дощ ти була, немов промiнчик свiтла серед сiрих хмар. З тобою я зрозумiв що таке кохання, - сказав Костя, дивлячись Лiзi в очi.
- Костя, я навiть не знаю, що вiдповiсти. Всi слова якi я хотiла сказати тобi ти уже сказав, але одне я хочу казати тобi завжди: я кохаю тебе, - сказала дiвчина i поцiлувала його.
Вони довго прощались, а потiм Костя пiшов додому. Лiза не могла повiрити у своє щастя. Коли Костя дiйшов додому, то, майже, одразу подзвонив дiвчинi i вони розмовляли до ранку. В школi хлопець на кожнiй перервi був бiля неї.
- Лiза, будь обережнiша. Я дiзналась, що Камiла закохана у Костю, а ти знаєш хто її друзi, - сказала Марина подрузi перед уроком.
- Нiчого вона не зробить, - вiдповiла Лiза.
- Лiзо, ти така щаслива i я за тебе дуже рада, - промовила Марина i обняла подругу.
* * *
В суботу Лiза i Костя знову пiшли на прогулянку. Повертались вони, коли було вже дуже темно. Уже, майже, бiля Лiзиного будинку, де не було лiхтарiв, їм на зустрiч вийшла група хлопцiв, якi щось кричали їм. Костя сказав Лiзi, щоб вона йшла вперед, а сам залишився. Дiвчина не могла зрозумiти, що сталося, але, коли побачила, що до її хлопця пiдiйшли цi хулiгани, то одразу зрозумiла, хто вони. Це були друзi Камiли. Лiза вирiшила подзвонити в мiлiцiю. Костя вiдбивався, як мiг вiд троьх хлопцiв, якi були сильнiшi i важчi за нього. Вiн не мiг допустити, щоб з Лiзою щось сталось i тому, коли вiн почув сирени мiлiцейської машини, то дуже зрадiв. Люди в формi пiдбiгли i схопили дружкiв Камiли.
- Костя, любий, я викликала швидку. Тобi допоможуть, - плакала Лiза. Лiкарi приїхали швидко, надали першу допомогу i забрали його до лiкарнi.
Костю залишили в лiкарнi. У нього був перелом руки i багато синцiв та ран. Один з хулiганiв був з ножом i встиг нанести йому ножове поранення, але це було несерйозно. Лiзу лiкарi вiдправили додому, хоч вона i не хотiла.
Прийшовши додому, дiвчина хотiла лягти спати, але їй подзвонила мама.
- Доню, в тебе все нормально? - запитала схвильовано мама.
- На нас сьогоднi напали, - вiдповiла Лiза i заплакала.
- Донечко, з тобою все гаразд? - розхвилювалась ще сильнiше жiнка.
- Так, зi мною все гаразд, але Костя захищав мене i зараз в лiкарнi, - вiдповiла вона.
Дiвчина розповiла мамi про все, що з нею сталося за останнiй тиждень. Жiнка була здивована i водночас щаслива за свою дочку.
Зранку Лiза пiшла до лiкарнi. Вона провiдала i маму, i Костю. Прийшовши додому, дiвчина зробила уроки, послухала музику i перед сном подзвонила своїм найдорожчим людям.
Лiза ходила до лiкарнi щодня. В середу пiсля школи вона пiшла до Костi. Дiвчина розповiдала що було нового в школi, розповiдала про все, що тiльки могла. Потiм Лiза вирiшила пiти до мами, а речi залишити у хлопця.
- Привiт, мамо, як справи? Коли тебе випишуть, - запитала вона, коли прийшла до мами.
- Все добре, лiкар сказав, що мене можна буде виписати через декiлька днiв, - вiдповiла, посмiхаючись, жiнка.
- Ну тодi добре. Я пiду, бо речi залишила в Костi, а сама до тебе пiшла, - сказала дiвчина i мiцно обняла маму.
Коли Лiза пiдiйшла до палати Костi, то не повiрила своїм очам. Бiля нього сидiла дiвчина, приблизно, її ровесниця. Потiм, вона нахилилась i поцiлувала його в щоку, але ця нахаба ще й лягла на нього наче так i треба. Пiсля цього Лiза зайшла до палати, взяла свої речi i, не попрощавшись, пiшла.
- Лiзо, це не те, що ти подумала, - почула вона вслiд i сльози просто полились з її очей.
Лiза дiйшла додому, навiть, не вiдчуваючи, що пiшов дощ i вона промокла до нитки. Ввечерi їй стало погано i вона зрозумiла, що захворiла. Дiвчина вирiшила подзвонити подрузi i все їй розповiсти.
- Маринко, привiт. Я завтра в школу не прийду, - сказала вона, коли подруга взяла слухавку.
Потiм Лiза почала розповiдати все що з нею сталося, все, що було зв'язано з Костею, подруга, лише, сидiла i слухала. Марина знала, як їй треба було виговоритись.
Листопад
Лiза вилiкувалась за тиждень. В цей час, виписали маму i вони, нарештi, були вдвох. Лiзина сторiнка Вконтактi була переповнена повiдомленнями. Всi вони були вiд тiєї дiвчини в лiкарнi i вiд Костi. Вони обоє писали, що вони брат i сестра i хотiли з нею поговорити, але дiвчинi набридла ця брехня i вона завела iншу сторiнку з iншим iм'ям.
В понедiлок Лiза пiшла в школу i довiдалась, що Костя теж сьогоднi школi. Пiсля першого уроку хлопець прийшов до її класу, але хлопцi, якi дуже любили свою однокласницю, не пустили його до класу. Цi самi хлопцi, коли дiзнались про випадок з бандою Камiли, дуже добре пояснили, що до Лiзи лiзти не можна. Вони звичайно її не били, бо були справжнiми хлопцями, але дiвчину налякали сильно. Лiза дуже важко переживала зраду Костi, але пробачити не могла. Її мама все бачила i хвилювалась за доньку, але не знала, як їй допомогти. Марина теж пiдтримувала подругу. Вони ходили на прогулянки, майже, щодня. Дiвчина смiшила Лiзу i вона, навiть, трохи забувала про це, але через декiлька хвилин це знову поверталось.
Весь мiсяць Лiза ходила дуже похмура.
Грудень
З початком грудня дiвчина почала трохи вiдходити. Коли випав снiг, Лiза, взагалi, стала веселитись з друзями в снiжки. Життя починало приходити в норму, але коли вона бачила фото, де вони з Костею разом, то не могла стримати слiз. Кожен день Лiза, Марина i Руслана Леонiдiвна проводили з веселощами. Вони дивились комедiї, грали в iгри, їздили на роботу до Руслани Леонiдiвни. Цi днi були наповненi радiстю, добром i смiхом.
В останнiй день перед новим роком Лiза вирiшила зайти на свою стару сторiнку Вконтактi. Дiвчина не могла зрозумiти, чи це їй здається, чи у неї наспрвдi тисяча сто сiмнадцять повiдомлень. Всi вони були вiд Костi. Лiза прогортала повiдомлення i побачила, що бiльша їх частина - це слова: "Я тебе кохаю". Були повiдомлення з фотографiями де був хлопець i та дiвчина з лiкарнi, де вони були малi. Лiза зрозумiла, як вона помилилась i не знала, що їй робити. Всi iншi повiдомлення, якi прислав хлопець були, приблизно, такi: "Я тобi нiколи не брехав. У мене нiколи не було дiвчини i я нiколи не кохав когось так, як я кохаю тебе. Коли ти ввiрвалась в моє життя, воно перевернулось з нiг на голову. Я весь час думаю про тебе, про твої прекраснi очi, якi завжди дивились на мене з любов'ю. Я не знаю, що менi зробити, щоб повернути тебе, але я хочу, щоб ти знала, хоч менi i боляче, та я кохаю тебе всiм серцем i я не можу без тебе. Я знайшов свою другу половинку - це ти". Дiвчина порахувала усi повiдомлення i скiльки днiв минуло з того дня в лiкарнi i виявилось, що Костя присилав їй щодня, майже, по двадцять повiдомлень. Прочитавши їх всi, Лiза збиралась подзвонити Костi, але передумала.
В дев'ять годин вечора дiвчина почула, що хтось на вулицi кричить її iм'я. Лiза вийшла на балкон своєї кiмнати i завмерла. На заснiженiй клумбi з троянд i свiчок було викладене серце, а всерединi свiчками - слова: " Я кохаю тебе". На дорозi перед клумбою стояв Костя з величезним бiлим ведмедем.
- Лiзо, я кохаю тебе, - закричав хлопець, побачивши дiвчину. Лiза, не тямлячи себе вiд щастя, побiгла на вулицю з такою швидкiстю, що сама злякалась, як би не впасти.
- Костя, я теж тебе кохаю, - закричала вона, коли вибiгла на вулицю, i кинулась в обiйми хлопця. - Але я думала, що вона твоя дiвчина!
- Моя єдина дiвчина - це ти, - посмiхнувся Костя i поцiлував Лiзу.
П'ятнадцять рокiв потому
- Мамо, а як ви познайомились з татом? - запитала Катя у своєї мами.
- Це було в школi, - мрiйливо вiдповiла Лiза i взяла на руки маленького Олега, який почав плакати.
- Ваша бабуся потрапила в лiкарню, а я допомiг вашiй мамi i закохався в неї, так i познайомились, - сказав з посмiшкою Костя, заходячи до кiмнати.
- А що було далi, - допитувалась невгамовна дiвчинка.
- А далi ми розповiмо коли трошки пiдростеш. Добре? - сказала Лiза, а Костя взяв донечку на руки i поцiлував в щiчку.
Сiм'я почула, що дзвонять в дверi i Лiза вiдчинила їх.
На порозi стояла Марина, маленькi Лiза з Ромою i її чоловiк Руслан. Вони всi вирiшили вiдсвяткувати новий рiк разом.
Ось так створились двi неймовiрно щасливi сiм'ї.
Heppy end