На скрижалях совiстi
Самиздат:
[Регистрация]
[Найти]
[Рейтинги]
[Обсуждения]
[Новинки]
[Обзоры]
[Помощь|Техвопросы]
|
|
|
|
Аннотация:
Автор книги поет Степан Бабiй висловлює застереження новому поколiнню
|
На скрижалях совiстi
Степан Бабiй. Україна пiд Сатаною: Полiтична
поезiя. -
Рiвне, 1997. - 58 с.
... Здавалося б, немало сказано вже про
страдницьку долю України, спаплюженої комунiстами як тоталiтарного, так i
пострадянського вишколу, немало написано про те, що "де двоє українцiв, там троє
гетьманiв", урештi-решт, i про тяжку нашу спокуту за всi колишнi грiхи - про
Чорнобиль художнiх творiв не бракує. Але так, як про це говорить рiвненський
поет Степан Бабiй у книжцi з епатуючою назвою "Україна пiд Сатаною", давно нiхто
не говорив.
Нашому читачевi гостро не вистачає такого болiсного художнього осмислення
часу з його вiдчаєм i слабкими проблисками надiї. Свiжий погляд на нiбито
усталений хiд подiя спонукає до подвижницької працi задля самозцiлення
душi:
Народе, помолись i стрепенися
Перед вiнцем, що iз небес гряде,
Бо
вогняна проїде колiсниця
Й нiхто рятунку не знайде нiде.
Однiєю з найбiльш серйозних небезпек поет вважає iмперськi
зазiхання Москви, тому колись доволi вживане "задивлеиi на Схiд" трансформується
в абсолютно протилежне за змiстом:
Україна дивиться на Схiд,
Всiм єством вслухається туди,
Чи не
линуть тупати орди.
Оцiнки Степана Бабiя гострi, часом визивнi, вони можуть
навiть шокувати читача з табору русофiлiв. Та що вдiєш, якщо лещата
псевдоiнтернацiоналiзму видушили з багатьох iз нас почуття нацiональної гiдностi
i честi. Мало того, колишнi енкаведисти, учасники кривавих репресiй звили собi в
умовах демократiї зручнi гнiздечка, звiдки вряди-годи покаркують на патрiотiв
України, обгиджують їхнi iдейнi устремлiння:
I тайговик - азiєць лисий
На ласий вказує шматок,
Та нашi хатнi
блюдолизи
Пiд той же хиляться флагшток.
Пристраснi фiлiппiки та iнвективи спрямованi проти тих, хто
свою непричетнiсть до ганебного минулого пояснює до примiтивiзму просто: "Не
знали". Мовляв, нiчого не вiдали нi про голод, нi про кривавi пiдвали НКВД, нi
про справедливу боротьбу УПА з червоною ордою, з московською навалою. Вiдплатою
за таке криводушництво, на думку автора, став Чорнобиль.
Вiршi С. Бабiя органiчно вписуються у наш складний, неоднозначний час.
Лейтмотивом книжки стала тема особистої вiдповiдальностi кожного за все, що
дiється в Українi. Полiтичнi медитацiї чи не найбiльшої виразностi й
переконливостi досягають тодi, коли стосуються усiляких перевертнiв, "чорних
слуг зла i Москви", Сатани, яка
Прив'язала, оплутала так
У залiзнi тенета,
Щоби caм ти проситися
став
До царя чи совєта.
Звичайно, причина страждань не тiльки в тому, що Сатана
"навела москалiв", але й у тому, що "тi шматки українськi: чи то партiї, групи,
церкви - всi якi є - самоїдськi..." Звучить вельми актуально саме в переддень
виборiв, коли вiд розгнузданих новогетьманських чварiв аж щулиться совiслива
земля українська. Як вважає поет, Українi з її розм'яклою на родючих грунтах
пiвденною душею "треба рiзьбленолицого витязя з каменю скандинавського, iз ходою
державною, з блиском хижим в гарячих орлиних очах".
Порiвняння iз скандинавами - всього-на-всього слушне
порiвняння, бо Українi, звiсно, нiколи не бракувало власних витязiв. А можливо,
це в минулому? Ось же й С. Бабiй проронює: "... в краї немає Петлюр", а
справжнiх, гiдних захоплення героїв бачить лиш в особах В. Симоненка, В. Стуса,
У. Самчука, Є. Маланюка, О. Ольжича, М. Грушевського, у борцях, що полягли бiля
Круг, у повстанцях... Може, тому збiднiли ми духовно, що "над Україною - караюча
десниця за лиха, що накоїли слiпi" ?
У своїх шуканнях iстини поет iде навiть на свiдоме спрощення,
майже публiцистичне варiювання вiрша, використовує верлiбр. Невiдступно
переслiдує крамольна думка: "То хто ж ми є? Зневiренi бездари?" Або про єство
народу: "А справжнє наше тiльки болем катує серце..." Закрадається сумнiв:
Хто збере в недiлю поминальну
В грамотки скорботнi iмена
Тих, кого
без дзвонiв погребальних
Вклали вбивцi, голод i вiйна?
Але є в збiрцi рядки, якi пiднiмають читача над тривожними
дисонансами нашого дня, вселяють вiру в перемогу над апокалiптичним нашестям
Сатани, вiру в самоочисну силу нацiї:
I важко дихати i жити,
I трудно знамено нести.
Але народ - живуче
жито,
Йому за всiх негод рости.
Помiтною лiтературною подiєю, як менi здається, стала поява в
книжцi циклу вiршiв "Повстанськi мотиви". На тему дiяльностi УПА ми багато
наслухалися дискусiй, немало начитались документальних праць, але спроби дати
цiй темi фiлософсько-естетичие осмислення поки що доволi рiдкiснi. Менi
iмпонують такого плану вiршi Дмитра Павличка, Петра Осадчука, тепер я по-новому
вiдкрив для себе i Степана Бабiя. Знав його в основному як витонченого лiрика,
хоча вiдав: i в найпонурiшi часи радянської iнквiзицiї не цурався вiн
громадянських тем "нацiоналiстичного звучання". Наприклад, у с. Хотинi
Радивилiвського району менi розповiдали, що ще в 70-i роки, коли Степан Бабiй
працював тут лiкарем, не боявся вiн з друзями при весiльнiй оказiї завести
повстанську пiсню, теплотою наповнюючи серця слухачiв, часто вчорашнiх
упiвцiв:
Далi вже будуть легенди
Слатись по ваших слiдах.
Пiсню на повнi
легенi
Сила зачне молода.
Не можна без душевного трепету читати вiршi, присвяченi
героям бою з бiльшовицькими карателями бiля села Гурби: "Не один тут обiрваний
шлях", "...Ця глушина, пречиста у снiгах, де чистих душ вiдбилися слiди". Поет
говорить про це без емоцiйного надриву, але вiдчувається: все вистраждано, не
раз передумано. Воно й зрозумiло: в одному з вiршiв збiрки С. Бабiй розповiдає,
що не бачив жахiв у концтаборах, але батьковi муки, всiєї родини "по сибiрах, на
пiвночi крайнiй... душу проймали морозом". Попри всю серйознiсть, сказати б,
суворiсть поетичного стилю збiрки "Україна пiд Сатаною", в нiй не бракує iронiї
i сарказму, замiшаних на колоритних метафорах та порiвняннях. Як можна без
усмiшки сприймати таку сатиру:
З Москви нiколи сонця не було,
Один раз тiльки лисина Хрущова
Ледь
засвiтила, нiби на тепло...
I знову все, i знову все, як вчора.
З Москви
нiколи сонця не було.
А ось iз iншого вiрша ("Гребла i грабила Росiя"):
Чиє ? - питаємо Москву, -
Хто склав запаси, фонди, флоти?
Вiдповiдають: "Хрена в рот вам!"
Так справжнє стало наяву.
Книжка прочитується з неослабним iнтересом, окремi найбiльш
вдалi мiсця запам'ятовуються, спонукають повернутися до їх повторного
перечитування.
Спасибi вам, Поете, за дуже потрiбну збiрку.
(C) Володимир Ящук. Лiтературно-мистецький
альманах "Погорина", Рiвне, 1998.