“ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ, ПАНИЧI…”

      

     Якби ви знали, паничi,

     Як люди плачуть живучи,

     То ви б елегiй не творили Та марне Бога б не хвалили, На нашi сльози смiючись.

     За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм.

     Я в хатi мучився колись,

     Мої там сльози пролились, Найпершi сльози; я не знаю, Чи є у Бога люте зло!

     Що б у тiй хатi не жило?

     А хату раєм називають!

      

     Не називаю її раєм,

     Тiї хатиночки у гаї

     Над чистим ставом край села.

     Мене там мати повила

     I, повиваючи, спiвала,

     Свою нудьгу переливала

     В свою дитину… В тiм гаю, У тiй хатинi, у раю,

     Я бачив пекло… Там неволя, Робота тяжкая, нiколи

     #x0406 помолитись не дають.

     Там матiр добрую мою,

     Ще молодую, у могилу

     Нужда та праця положила.

     Там батько, плачучи з дiтьми (А ми малi були i голi),

     Не витерпiв лихої долi,

     Умер на панщинi!.. А ми

     Розлiзлися межи людьми,

     Мов мишенята. Я до школи -

     Носити воду школярам.

     Брати на панщину ходили,

     Поки лоби їм поголили!

     А сестри! сестри! Горе вам, Мої голубки молодiї,

     Для кого в свiтi живете?

     Ви в наймах виросли чужiї, У наймах коси побiлiють,

     У наймах, сестри, й умрете!

      

     Менi аж страшно, як згадаю Оту хатину край села!

     Такiї, Боже наш, дiла

     Ми творимо у нашiм раї

     На праведнiй Твоїй землi!

     Ми в раї пекло розвели,

     А в Тебе другого благаєм, З братами тихо живемо,

     Лани братами оремо

     i їх сльозами поливаєм.

     А може, й те ще… Нi, не знаю, А так здається… сам єси…

     (Бо без Твоєї, Боже, волi Ми б не нудились в раї голi).

     А може, й Сам на небесi

     Смiєшся, батечку, над нами Та, може, радишся з панами, Як править миром! Бо дивись, Он гай зелений похиливсь, А он з-за гаю виглядає

     Ставок, неначе полотно,

     А верби геть понад ставом Тихесенько собi купають

     Зеленi вiти… Правда, рай?

     А подивися та спитай!

     Що там твориться, у тiм раї!

     Звичайне, радость та хвала!

     Тобi, єдиному, святому,

     За дивнiї Твої дiла?

     Отим-бо й ба! Хвали нiкому, А кров, та сльози, та хула, Хула всьому! Нi, нi, нiчого Нема святого на землi…

     Менi здається, що й самого Тебе вже люди прокляли!