Неначе цукеркою в ротi закритому граюсь словами.
Вони не дозрiли, шоб варто сказать їх було.
Щось дивне, незнане нiким i нiколи, постало мiж нами.
Бiкфордовим паском вiд мене до тебе лягло.

Ковтнути цукерку, слова недозрiлi гукнути у небо?
Яка вiд них користь, коли уже вогник бiжить
Вiд тебе до мене, а може, вiд мене прямує до тебе,
I нас вiддiляє вiд вибуху крихiтна мить...

Пiдзимня калина

Пiсля морозу калина добрiша -
Смак незабутнiй гiрчить лиш трохи.
Люди з роками стають мудрiше -
їхнi лiта - не даремнi кроки...

Засинає земля,
їй спiває журливо вiтер.
I тремтять по ночах
Першим iнеєм вкритi квiти...

Лиш навеснi аромат конвалiй
Мрiї пянить i серця хвилює.
А восени листя знову палять -
Стелеться дим, серце зиму чує...

Засинає земля,
їй спiває журливо вiтер.
I тремтять по ночах
Першим iнеєм вкритi квiти...

Що хризантеми шепочуть тихо?
Гарнi, але полином смакують...
їх рiзнобарвнi кущi, як втiха...
Чують вони вже морози, чують...

Засинає земля,
їй спiває журливо вiтер.
I тремтять по ночах
Першим iнеєм вкритi квiти...

Лiта за осiнню не буває,
Всьому свiй час i порядок в свiтi.
Кетяг калини з куща зриваю -
Тут навеснi забiлiють квiти...

Осiння пiсня

Спокутую, бува, чужi грiхи,
Грiшу сама, хоч знаю, що не треба.
Проходять днi, сплiтаються в роки,
А я дивуюсь - як живу без тебе?
Осiнь шепоче листям,
Знов ця кав'ярня тиха...
Спогади, як намисто,
Очi твої, як втiха...
Раз не судилось, то i не збулось.
Є над чим плакать, є чому радiти.
Я не одна, i ти зустрiв когось,
I в наших сiм'ях пiдростають дiти...
Осiнь шепоче листям,
Знов ця кав'ярня тиха...
Спогади, як намисто,
Очi твої, як втiха...
Життя iде. Незвана сивина
Нам натякає, що панує осiнь...
Пiднiмем келих доброго вина,
Згадаєм те, що так i не збулося...
Осiнь шепоче листям,
Знов ця кав'ярня тиха...
Спогади, як намисто,
Очi твої, як втiха...
Що можем ми змiнити восени?
Згадай мiй смiх, а я згадаю руки...
У мене - дочки, в тебе є сини,
А прийде час, що будуть i онуки...
Осiнь шепоче листям,
Знов ця кав'ярня тиха...
Спогади, як намисто,
Очi твої, як втiха...
Скiнчився вечiр спогадiв про те
Життя, що ми удвох не збудували...
I перший снiг прикриє нiжно все,
Що ми багато лiт не забували...
Осiнь шепоче листям,
Знов ця кав'ярня тиха...
Спогади, як намисто,
Очi твої, як втiха...

Є хвороби

Є хвороби, що бувають лиш раз,
Є вiтрянка, кiр, жовтуха i сказ...
Раз одмучишся - i знаєш тодi,
Що вже вдруге не бувати бiдi...

Але є iще один негаразд -
Не сказати з допомогою фраз...
Непiдвласне i шальне почуття,
Що чекав його давно, все життя,

Ось воно прийшло-загуло,
У полон дурманом взяло....
Все б чудово, але всьОму свiй час -
I сумлiння точить вже нас.

Раз одмучишся - i нiби пройшло...
Все омрiяне снiжком замело...
Є хвороби, що бувають лиш раз...
Бо пропущено, мiй любий, наш час...

Про дiвчат

Дiвчата посмiхаються чарiвно...
Вони такi, коли б там не жили.
Бо кожна десь у серденьку - царiвна...
I так далеко до сумноЇ мли,
Що застить очi i бентежить розум,
Додасть їм ревнощiв, або позбавить втiх,
Перетворивши на сумних дорослих
Цих безтурботних ельфикiв малих...

Мої дiти*

Мої дiти мене обiймали,
I на свiтi на цьому тримали.
Як же щиро тулились маленькi
До своєї, до рiдної неньки!

Пролiтають роки так невпинно,
Вже фарбую я першi сивини...
Не мене вже вони обiймають,
Але я їх люблю - добре знають.

Дiти - дуже невдячнi iстоти -
Не повернуться нашi турботи...
Перед ними лежить довгий путь,
Вони дiтям своїм вiддадуть

Те, що ми колись їм дарували,
Ночi, що коло них не доспали...
Думи, плани i наше сумлiння
Пiдуть в iнше, нове поколiння...

*Я знаю, що цей вiрш незрiлий за формою,
що вiн може бути краще. Але це мiй перший вiрш
українською мовою i вiн дорогий менi саме таким.
Цiєю весною йому минає рiк.
Коли його прочитала моя старша дочка,
вона пiшла до своєї кiмнати i написала менi таке:

Булькает супчик

Булькает супчик в кастрюльке твоей -
Тысячи дней ...
Я расскажу тебе страшный секрет -
Слушай скорей.
Ты воспитала стайку ручных
Голубей...
Им привязала под крылья
Сто тысяч идей...
Рвутся на волю пернатые -
Хоть бы скорей!...
Это так надо, так надо -
О них не жалей...
Ты отдыхай наконец-то
И гнездышко вей...
Скоро они прилетят,
Принесут малышей...

Марина.
12.05.2001

Тому я залишаю все, як є.
Хай новi вiршi будуть бiльш технiчними.
З найкращими побажаннями до всiх читачiв -
автор.