Эльвен : другие произведения.

Битва Дерев

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Валлийская поэма из книги Талиэсина 14-го столетия. Говорят, именно она послужила прообразом для создания энтов. Попытки сохранить изначальный ритм и местами глагольная рифма, примечания позже. ' - иногда как знак ударения.


 

Битва Дерев

Багато форм я змiнив, Допоки на однiй не спинивсь. Я був мечем - вузьким, кольоровим, I я в те повiрю, як вiн з"явиться знову. Я був у повiтрi сльозою, Був найтьмянiшою з усiх зорьою. Я був словом серед листiв, Я був книгою в руках писарiв. Я був свiтлом у лiхтарях - Пiвроку, та не злiчу вже у днях. Я над рiкою був давнiм мостом - Вона тричi по двадцять ярдiв уздовж. Я був стежкою, я був орлом, Був у морi коралом поруч iз дном, Я є той, хто скарживсь на святi, Я був краплею в зливi затятiй, Я був мечем, чиє рукiв"я стискала рука, Я був щитом, що захищав у битвi тiла, Дев"ять рокiв був арфи струною, Схований, мов за стiною, Вогнем та водою. Я був iскрою у яснiм вогнi, Я був деревом в пiднiжжi гаїв, Я не той, хто не заспiва дивину Про битву, бодай i малу, Про битву паросткiв, битву Годо. Перед Гуледiгом - вiн Прюдайну чоло, Йшла кiннота могуча, На всякеє добро була вона везуча. Йшла тварина - щелéпи широкi, В нiй сотня голiв завивала в скорботi, Та битва, мов мла, Глибоко в пащi у неї була, Iнша ж битва - в очицях її. Величезної, чорної жаби кiгтi виднi, Сотню тих кiгтiв має вона. З гребнем, плямиста лiзе змiя, Сотня душ грiховних до неї полине, I в плотi її у муках загине. Я був у Каер Вевенiр, Туди трави й дерева спiшили на збiр. Менестрелi спiвали, Воїни разом поруч блукали, Там був i маг Гвiдiон, Велич чию вже пiзнав весь Брюсон. Там призивали Творця, Там призивали Христа, Аби Вiчний, старiший за всiх богiв, Звiльнив усiх тих, кого вiн створив. Володар їм вiдповiв, Словами i знаками так говорив: "Обернiться деревами, що роками всевладнi, Готуйтесь - чекають вас битви нещаднi, Недругiв всiх у них ви здолайте. А хто новий - всюди разом тримайтесь." Коли чаклунство обернуло їх на дерева, То це не одразу вiдчули вони - Заговорили всi разом, здiйняли голоси, Мов струни гармонiї пiсня їх полуднева. I вщухла суперечка без слiв; Не згадуймо сумних та коротких тих днiв. Жiнка одна галасу край поклалá, Вона вийшла вперед - яка ж гарна була! Воєвода загону - загiн той жiнка вела! Невсипної корови перевага така Цю справу покинуть би нам не дала. Ми у кровi людськiй - по колiна; Кращi голови, не одного поколiння, Змагались в цiм свiтi невпинно. Один же помер, Бо знав про потоп, що всю сушу пожер, I про розп*яття Христа, I про судний день, що чекає зблизька. Вiльхи, що попереду йшли, Авангардом у вiйську були. Дерева горобини та верби До вiйська пiзно прийшли. Сливовi дерева - вже рiдкiсть вони, Не надто бажали зустрiтись з людьми. От iдуть елегантнi мушмули - Через них суперечки вмить спалахнули. I от колючi троянди Iдуть проти вiйська гiгантiв. Усе спинялась малина, I краще б того не робила, Аби власне життя не згубити. Жимолость та жимолодь почали пiдход'ити, I плющ поруч з ними можна зустрiти. Як i дрiк, приєдналася вишня, До битви теж вона вийшла. До чесних думок не мавши нiяк недовiр, Все ж запiзнилась береза на збiр. Та не боягузство причина тому - Спiзнилась вона через велич свою. Пам'ятав рокитник завжди - Ваша дика природа - нам чужа назавжди. Сосни нагорi засiдали, Суперечки цiєї вони суддями стали. Були вони гiдно оспiванi мною При багатьох королях, й не одною строкою. В'яз та численна свита його Нi на крок не вiдстали вiд вiйська цього - Готовий вiн був i попереду йти, I до флангiв пристати, i до тилу пiти. Щодо лiщини, всi зiйшлися на тому, Що мудрiсть її не знає утоми. Бирючина - неабияку вдачу кущ завжди мав, У битвi мов бик, i до нiг увесь свiт їй припав. Мора′уг та Моррíд Пишними соснами стали услiд. Падуб - яскраво-зелене вбрання надягнув, I в битвi величним героєм вiн був. Колючками й шипами поранений глiд, Болiсних ран на руцi його слiд. Голову вмить вiдрубали осицi - Вiдрубали у битвi її бiлолицiй! Подолана папороть тепер у скорботi, Вперед iдучи, загруз рокитник в болотi - Живого мiсця нема на скалiченiй плотi. Зовсiм погано повiв себе дрiк - Не витримав сiчi та з битви утiк. Непереможним був верес для всiх ворогiв, На загибель прирiк їх з усiх вiн бокiв, I люди звичайнi зачарувались були, Коли вслiд за ним до битви пiшли. Легка та стрiмка у дуба хода, Тремтiли пiд ним й небеса, i земля. Брамник вiдважний проти всiх ворогiв, Його iм'я не забудуть крiзь товщу вiкiв. Разóм згуртувались дзвiночки блакитнi, Вiд жаху тремтiли вороги їхнi спритнi. О, подивись - вже покинутi тi, Що пораненi важко у битвi були. Грушi - для наступу кращих дерев не знайти, Вчасно до бою вступити змогли. Бушує гнiвний й розлючений лiс, I страшно каштану до слiз - Вiн щастя нiколи не знавши змарнiв. Чорний гагат ще бiльш почорнiв, I вслiд розкололась могутня гора, Люттю пашiє численна листва, Що вийшла корiнням з глибоких морiв, Як раптом - крик долинув звiдкись без слiв, То макíвки берiз нас своїм листям накрили, Понурих, зiв'ялих умить вiдновили. Листя дубове iз Гварх'ан Маельдер'у Нас полонило; я ж ось чим iще довершу: Зi схилу лорд за всiм тим споглядав та смiявся - Аж нiяк не палкої натури вiн вдався. Не вiд батька чи матерi я народився, Не вiд них в цьому свiтi з*явився, Єдиний створив мене з iнших фрагментiв, З дев*яти основних елементiв, Iз плоду найкращого помiж iнших плодiв, Iз плоду, що гiдний одвiчних богiв, Є часу схил непiдвладний - з його первоцвiтiв, Iз розлогих дерев та кущiв, й пишних квiтiв, З квiток кропиви, Та з дев*ятого валу води, Зi споконвiчних та найстарiших земель - Так форму свою вiднайшов менестрель. Я Матом зачаклований був, Допоки безсмертя своє не здобув, Я чари пiзнав Гвiдiона, Що велич здобув для земель Брюсона, Й Еурвiса, й Еурона, Й Еурона, й Модрона. Й п*яти сотен магiв я мудрiсть здобув - Мат колись їхнiм учителем був. Пiсля того Гуледiг чаклував надi мною, До смертi в вогнi обернувшись спиною, Наймудрiшi закляття спiвали без лiку, Й те було ще до створення свiту, Свiт розквiтав - я був свiдком того, I бачив iще у буяннi його. О бард! Радiй! Бо наша вдача - кращої й шукати, Я проспiваю те, що iнший не наважиться сказати. Я у сутiнках грав, I в шовках пурпурових я спав, Зачаклований, стояв у фортецi високiй, Разом iз Дiланом - хвилям вiн син, i плащ в позолотi, Перед багатьма королями постали тодi, Та не припали до нiг, далебi - Двома списами натомiсть постали, Що з неба прийшли, i звiдти упали, В Аннувiнi загострились вони, Перед битвою, на яку прибули. Вiсiм сотень я ними пройняв, Поки їхню жагу до убивств втамував. Вони не молодшi, але й не старiшi За мене у їхнiй подобi спритнiшiй. Воїн завзятий - в битвi кожен важливий, Менi таких воїв - дев*ять сотень служили, Червоним вiд кровi меч мiй палав; Шану свою менi Бог дарував, I в битвi мене увесь час захищав. I якщо дiйду з роками ще я До мiсць, де убито колись кабана, - Пiзнаю, що створить, i що вiн зруйнує, Мову яку на цей раз подарує. Свiтле iм*я його, i сильна рука, Вiйськом керує - мов блискавиця ясна. Воно навколо вогнем рознесеться, Допоки вершини мiй чобiт торкнеться. Я був строкатою змiєю на схилi, Гадюкою був - серед озерної хвилi, Я лезом був гострим, що сiче все кругом, Був я так само лютим списом. У ризi, та з чашею своєю в руках Непогано пророцтво розкажу у словах. Вiсiм десяткiв завiс димових - Хто шукав, вiднайдуть вони тих. I п*ять сотень вправних воїв Вiд м'ого ножа не втечуть без боїв. Ось шестеро коней, золотистої мастi, Та знаю, що в сто разiв кращий Вiрний друг - буланий мiй кiнь, Швидший за всяких крилатих створiнь - Чайка у морi не лiтає в таку далечiнь. Я воїн найкращий на цiм полi кривавiм, Хоча й сотню вождiв також поруч зiбрали. У поясi - камiнь сяє багряний, Виблискує щит золотими краями. I окрiм Горонвi, Що з долин Едрiвi, Рiднiше для мене немає нiкого, З усiх, хто сюди колись i приходив. Довгi та бiлi зараз пальцi мої - Бо я давно не пастух, i минули тi днi. Довго по свiту бродив i блукав Мистецтво слова допоки пiзнав. Я блукав, я по колу усе обiйшов - Є сотнi стрiвцiв, куди на нiч iшов, Сотнi замкiв - де жив, i звiдки пiшов. О, Ви, Друїди! Друїди премудрi! Вiщуйте Артуру свої слова неосуднi! Що могло бути ранiше за мене, Про що ви спiваєте зараз священне? Про Потоп, i Розп*яття Христа, Й про те, що чекає всiх Судного дня. Я ж, мов перлина коштовна, Чия краса - золота й невимовна, Так само процвiтатиму довiку, В розкошах й золотi купаючись без лiку. ~The End~ Примiтки

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"