Маме
Не помню своих первых колыбельных,
Не помню своих первых детских слов,
Но хорошо я помню те мгновенья,
Когда болела я, а ты была со мной.
И вот теперь я выросла, окрепла,
Стала серьёзней, правильней, взрослей,
И вырос человек из праха, пепла,
Благодаря любви ко мне твоей.
Быть может, я кажусь неблагодарной,
Капризной, непослушной и шальной,
Но всё равно люблю тебя, родная мама,
И больше мне не нужен кто другой.
(26.09.04)

Мати
Притихнуть всi, як мати заговоре,
I навiть вiтер вщухне на дворi.
В її словах кохання море
До тих, хто ходить по землi.
I почуттям безмежної любовi
Наповнен свiт її очей,
I чутно тут у кожнiм словi 
Кохання до своїх дiтей.
Вона вiддасть усе, що має
За тих, хто найдорожче їй,
За тих, кого вона кохає
З усiх найбiльше на землi.
Притихнуть всi, як мати заговоре,
I навiть вiтер вщухне надворi,
Затихло все, бо в когось сталось горе - 
Не чутно бiльше мати на землi.
Дощем проллються величезнi сльози,
У дощ свiй смуток хтось сховав,
Їх не зустрiне бiльше на порозi
Їх рiдна мати та її слова!
(18.09.03 г.)

Матiнка
Тихо нiч спада на мiсто,
Тихо все круг засина,
Не знаходить собi мiсця
Тiльки матiнка одна.
Лише чутно її сльози
Над колискою дитя,
Бо в величнiшiй загрозi 
Малюка її життя.
Вiн на серденько хворає,
Бо народжений таким,
Його мати приласкає,
Хоче, щоб одужав вiн.
Йому пiсню колискову
В мертвiй тишi напiва,
А сльозинки знову й знову
З оченят її стiка.
Хлопчик все не засинає,
Плаче вiн, а мати з ним,
Сум у них в душi лунає,
Бо iз серцем згоден вiн.
Нiч вiд мiста вiдступає,
Хлопчик тихо засина,
Серед тишi лиш страждає
Його матiнка одна!
(18.09.03 г.)

Мати
З такою нiжнiстю лунає!
З таким добром бринить в серцях!
Це слово кожен в свiтi знає,
У всiх це слово на вустах!
Воно просте, нетаємниче,
Але милiше не знайти,
I з посмiшкою на обличчi
Його потрiбно берегти.
Воно, як пташка за весною,
Завжди летить в серцях у нас.
I з неймовiрною любов'ю
Воно лiкує горе й страх!
Воно таке легке й кохане,
Що його просто проказати,
Нiчим у свiтi нездоланне
Це неймовiрне слово 'мати'!
(2.12.03 г.)