Summer's Dawn : другие произведения.

Несвiдома казка

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

I wish I was a princess

With armies at her hand

I wish I was a ruler

Who'd make them understand

I wish I was a writer

Who sees what's yet unseen

I wish I was a prayer

Expressing what I mean

I wish I was a forest

Of trees that do not hide

I wish I was a clearing

No secrets left inside...

(OST "Lola Rennt")

Ты в сердце загляни - увидишь

От лжи прогнившие ответы,

Как ловкий фокусник и шулер,

Готово нашептать советы.

Оно уймёт твою тревогу,

Легко обманет, как ребёнка.

Покажет шляпу, убеждая,

Что не найдётся в ней зайчонка.

(Stasy, за мотивами В. Х. Одена)

  
  
  
  
   Любi друзi! Чи то, як тепер кажуть, шановне панство! Чи просто й банально: хей пiпл! Коротше кажучи, ледi енд джентльмени, за хвилину перед вами прозвучить, промариться i програється безмежна казочка у стилi фентезi, чи просто несвiдома маячня схибнутого кроля iз чорного капелюха, який утiк звiдти i тепер презентує власнi шоу!
   Чому казка прозвучить тiльки за хвилину? Та тому, що цiлу хвилину я буду налагоджувати вашу уяву, щоб ви звикли до моєї манери оповiдi, поринули в свiт палкої темряви моїх очей... щоб вам було легше їх уявити, додам, що вони змiнюють свiй колiр в залежностi вiд вашого бажання. I саме тому - готуйтесь, красунчики та креветки, як сказали б iнтелiгентнi iнтернетiвцi, що, мабуть, сидять зараз серед вас! Готуйтеся до того, що я, несвiдомий i пристрасний кролик, почну свою балаканину.
  
   Оповiдь пiде... як би ви думали? Про дiвчинку. Звали її, звичайно, Аня. Чи, може, Яся. Чи Оксана. Щоб не зупинятись на мiлкотi, вигадаємо якесь чарiвне iм'я не зi свiту цього, назвемо дiвчинку латиною. Отже, ледi енд джентльмени, нашу героїню будуть звати коротко та ясно - Авiс.
   Авiс - володарка жорсткої, фанатично невблаганної уяви. Такої саме уяви, якої я чекаю вiд вас. Авiс - та сама людина, яка завше намагається писати, але виходить у неї тiльки, як каже вона сама, "складати бузковi станси вечорами та заварювати чай". Саме тому в Авiс нiчого в життi не виходить. Анi писати, анi жити.
   Отож, саме тому Авiс i називає себе Catcher in the rye - Голден Колфiлд, який завше чогось хоче, а зрештою потрапляє всього лише в реабiлiтацiйний центр, i у бейсболi життя свого завжди опиняється in the rye, тобто, кажучи простою мовою, без образiв та злакових, у власному лайнi. Авiс свято вiрить у те, що вона така i є, i хто ми такi, щоб заборонити їй вiрити?
   Iнодi писанина Авiс стає iще складнiшою, рацiональнiшою. I тодi вона вважає, що її навiть можна друкувати. I хоче цього, примарно, хижо хоче. Саме на пiдтвердження цього чи не привести менi твiр, з якого почалося усе фентезi в життi Авiс, з якого почалася наша казка?
   Слухайте та переживайте, ледi енд джентльмени...
  
   Зачекай на мене ще хвильку, ще одну невеличку хвилинку, яка дасть менi час обдумати все, замислитися над усiм, зрозумiти, чого я хочу вiд цього свiту, вiд твоєї реакцiї (зрозумiло, негативної!) на моє "Я не можу жити без тебе"!.. Не давай менi знищити себе ось-так-ось, одним помахом руки - твоєї руки! Ну зачекай же на мене - ще хвильку...
   ...Я кажу так - кажу тобi, i розумiю, що насправдi лише промовляю про себе i для себе цiлу низку тривожних, декадентських думок. Мої думки - як дзеркала моєї душi, i нiсенiтницю плетуть люди про якiсь там очi. Очи чёрные, очи жгучие - ага. У мене взагалi якiсь сiруватi.
   Я заплющую очi, граюся сама з собою в пiжмурки. Чи сам iз собою? Я давно вже втратив свiй ґендер, давно втратила свою стать. Я втрачаю єство своє з кожною хвилиною, кожною секундою. Я закриваю очi, граюся в пiжмурки i аж нiяк не можу знайти тебе.
  
   Чи не настав вже час розказати, хто я? Я - Людина, i хочу бути чи то Людиною з великої лiтери, чи то створiнням без людського розпiзнання. Я гублюсь у своїх поєднаннях думок, я гублюсь у цiй кiмнатi смiху, створенiй iз дзеркал - моїх думок.
   Мене звати... а чи треба, взагалi-то, називати тут моє iм'я, коли оця писанина взагалi полетить скоро невiдомо куди звiдсiля, з моєї свiдомостi, у якiй залишається все, крiм неминуче зникаючих думок? Я назву себе Пiснею. Чи, може, Джерельцем. Чи Пiдлiтком, хоч i залишилась моя пiдлiтковiсть десь там, звiдки прибула... Я категорично не маю iменi. Iменi... i менi... i менi iменi... Менi не роздали iм'я вчасно, коли треба було б брати - я вiдмовилася йти за iменем, вiдмовилася ставати у чергу на рiвних умовах iз натовпом. I тепер я не маю iменi, не маю статi, не маю долi, не маю спраги до iснування. Останнє - найгiрше. Я - просто дещо, яке заблукало посеред власних думок...
   Куди менi йти? Я тривожуся, я марю. Я не знаю, про що казати, коли треба йти туди, де анi сонця, анi неба, анi навiть стелi - я тривожно бачу навколо себе лише ґрати. Залiзнi ґрати, якi не дають менi змоги вийти. Тобто не дадуть - я ж iще не там. Я ж iще не бувала там, де закiнчують свiй шлях такi, як я. I я тривожуся, що скоро туди потраплю.
   Щоб потрапити туди, де закiнчується життя i починається свiт Фантазiї, треба бути чи то божевiльним, чи то наркоманом. I я не знаю, що менi обрати. Зрозумiло, що такi, як я, не можуть жити у реалi. Двi дороги стоять перед нами, але перша - простiша, адже коли збожеволiєш, тобi вже не треба непокоїтися про те, як пiдтримати себе у станi польоту, у станi антиболю... Зате, коли обереш другу, у неї легше поринути. Не можна збожеволiти за наказом, а от знаркоманiти - можна. I якась частина мене боягузливо не хоче ставати анi божевiльною, анi наркотично залежною. I ще якась частина згодна з нею i прагне самогубства... хоча це слово не пасує, бо я вже й так гублю себе щосекунди... прагне самовбивства. Але ж якщо я, вибачте, самовб'юся, хто буде вирiшувати свiтовi проблеми, хто врятує долю народу, долi людей? Чортiвня якась. Менi вже навiть здається, що пiклування про наркотики чи процес збожеволiння вже не актуальнi - я вже й так чи то збожеволiла, чи то несвiдомо накололася, причому одне одного не виключає.
  
   Хто я? Що я? Де я? Я пишу i не розумiю, нащо, для чого. Я поринаю у власнi думки, поринаю у власнi тривоги, згадую класичнi проблеми - сiмейнi непорозумiння, занадто рання смерть родичiв, перша (невзаємна!) закоханiсть, втрата свiдомостi - не в буквальному сенсi, коли падаєш долу i очунюєшся на лiжку iз чашкою води перед собою, а у тому, коли втрачаєш саме свiдомiсть, вiдключаєшся морально i фiзично i потрапляєш у свiт пiдсвiдомостi, а всiм (i тобi в тому числi) ввижається, що усе так, як i було. Я марю, я гину, я граюся з собою в пiжмурки, я втрачаю своє "я" - останнє, що в мене ще є...
   Тяжкi мої любовi, тяжкi мої вiдносини, тяжкi люди в моєму життi, тяжкий бiль у моїй дорозi, тяжкi шляхи в моєму єствi - усе це змушує мене бiгти за самою собою, за самим собою, за самим самою... це змушує мене кричати своєму "я": "Повернися, не йди, зачекай ще хвильку!!!".
   Iз цими думками я прокидаюся i розумiю, що мiй потiк думок був лише гiпертрофованою уявою малої дитинки, що прокинулася зрання i намагалася заснути знову... Дитинко, чи не час вставати? Ти вже давно не дитинка. Нащо ти таке коїш?
   Я падаю з лiжка... нi, це менi так здається. Насправдi я пiднiмаюся. Що я буду робити сьогоднi? Якби ж було вiдомо...
   "But if you look, you will see that this world is a beautiful"... Як прив'язалося нав'язливо в одинадцятирiчному моєму вiцi, так i не згасає, так i тримає мене на землi. Ненавиджу Avril Lavigne, ненавиджу цю дитячу спiвачку у пачцi та рожевiй перуцi. Ненавиджу за те, що не я. Ненавиджу за те, що щаслива - принаймнi хоча б зовнi щаслива. У нас iз нею iз раннього дитинства були однаковi мрiї - але в неї вони справдилися, а в мене нi. От подивимося - чудова пiсенна кар'єра, крутi продюсери, важкий, але цiкавий концертний графiк, чоловiк-панкер - не панк, а саме панкер, адже панк - це дiйснiсть особистостi, а панкер - як менi ввижається, це той, що робить панк. Iз мене панкер нiякий, як i панк, доречi. "Why you have to go and make things so complicated?" - знову ця життєствердна фiґня. Коли слухаєш Еврiл Левiнь, свiт починає здаватися простiшим, а ти сам - повною дупою, рожевою дупою, набитою цими, як їх... ну, тими, з котрих зроблений Вiннi-Пух. Если я чешу в затылке - не беда! Если пробиваю дырки - ерунда... Якi нафiґ дiрки?! Мабуть, в головi в мене i справдi однi дiрки...
   Коли життя повертається до тебе хаєром, i ти помiчаєш, що життя - чоловiк, а хаєр у нього зовсiм не хаєр, а так собi, "полубокс" - ти починаєш думати, що краще б це була дупа. Мальчик, девочка... какая, в ж..., разница?! Тривога обiймає мене, тривога грається зi мною в пiжмурки, як менi гралося з думками.
   Тривога б'є менi по серцю, тривога вбиває. Скоро менi знадобляться санiтари, i бажано, щоб це були найдобрiшi санiтари у свiтi - санiтари iз шоколадним морозивом... Морозивом де? Пiд халатами, чи не так? Який дивний сексуальний фетиш. Вбийте мене, я втрачаю себе.
   Нi, це не гiпертрофована уява малої дитинки, усе набагато складнiше. Це просто я, у цьому - моє божевiльне єство. Рятуйте, хелп. Я - дитинка, що не нагулялася, бо переросла "тусовки" i субкультури занадто рано, щоб у них влитися. Менi нема де шукати самореалiзацiї, пiдлiткової невгамовностi, неможливостi дурнувато неформального iснування...
   Саме вiдсутнiсть тiєї шаленої неформальностi, того свiту дитинчат з музикою у вухах, з яскравими написами, що всмiхаються з напульсникiв та значкiв, у велетенських ботах чи легеньких кедах - згуртованих дитинчат зi згуртованими пляшками та не зовсiм згуртованими поглядами й мрiями, через що i повертаються вони додому, до любоненависних батькiв, iз подертими обличчями... - саме вiдсутнiсть її дає менi змогу зрозумiти сьогоднi, що я - дитинка "без роду, без племени", формальний неформал та хвора морально й фiзично людина... Я сама, я не маю друзiв, я не маю себе, я не маю Всесвiту. Хто керує мною? Я не маю бога, не маю кумира. Я сама, я сама, я сама...
  
   На цьому обiрвався текст-глюк, i на цьому почалося дивовижне життя Авiс. Дивне та дивовижне життя.
   Давайте дiзнаємося про неї детальнiше. Авiс сiмнадцять рокiв, вона занадто рано пiдросла, занадто рано збагнула, що таке то "навикання i самособою наповнювання", про яке вивчила в школi аж у тi самi сiмнадцять. Авiс грає на усьому, з чого можна видавати музику, навiть на клавiшах ноутбука. Авiс кидається у стiни та стелi рiзними речами, коли її пiзнання Всесвiту доходить до нестримних глибин. Авiс страждає i викурює з пiв-цигарки, коли шаленiє i не має iншого виходу, аж потiм згадує, що курити - аж нiяк не корисно, i закидує цигарку назад у пачку, звiдки її можна завжди дiстати i викурити.
   Життя Авiс сповнене емоцiй, як в останньої емонутої дитинки. Та, хай йому грець, Авiс аж нiяк не емонута дитинка. Авiс - просто страдниця, яку важко вдарили колись по головi рiзнi негаразди. Насправдi Авiс мала б уже давно жити.
   Але Авiс не живе, а тiльки лежить у своїй трунi, де червоний покрив з китицями надiйно вкриває її думки вiд думок iнших, але думки iнших вiд її думок аж нiяк не вкриває... I ось iз цього мiсця ми починаємо нашу фентезi, у якiй Авiс - чарiвна ельфiйська принцеса, що поклялася нiколи не вмирати, i тому вмерла незадовго до своєї присяги... Отже, Авiс - ельфа у розкiшнiй трунi, а люди навколо неї - рiзнi спалахи Сонця, яке насправдi зветься Великим Я i грає у пiжмурки з Небом, ймення котрого - Великий Ти.
   Авiс - це один зi спалахiв Неба. I саме тому доля Авiс - це доля другої половини Всесвiту. Усi у чарiвному палацi занепокоєнi долею Авiс... її життя - у їхнiх руках, i навпаки.
   Авiс прокидається у чарiвному палацi...
  
  -- Де моя камеристка?! Не зрозумiла!
  -- У тебе нiколи не було камеристки, крихiтка. Ти ж сама звикла все робити, чарiвнице!
  -- Хай так. Де Мiланiель?! Де моя вiрнiсть, опiка i надiя в єдиному цiлому?!
   Тупе питання, дiйсно. Адже Мiланiель, чарiвна ельфа, i мовить цi слова. На цьому мiсцi казки в головi у Авiс усе перекручується, i вона розумiє, що правда - у нiй, що чарiвний палац - звичайна квартира. Хлоп! Стрибок! Авiс вже не в чарiвному палацi. Авiс починає марити.
  
   Ми лежимо на пiску теплого-теплого пляжу, класикою жанру "Милый мой, когда мы проснёмся с тобой в Калифорнии на пляже...", я дивлюся в твої очi, тебе звати Зустрiч, згiдно з санскритом, i я зустрiчаюся з тобою, бачу тебе, бачу твої очi, такi несамовито рiднi, теплi, щирi й любi, я бачу тебе, я бачу твоє кохання, я бачу твою спрагу до життя, якої в мене немає, i розумiю, що я вигадала цей пляж, що я вигадала це море, про яке навiть i не згадувала, що я вигадала твою спрагу до життя, i саме життя також вигадала, не вигадала лише одного - кохання твого до мене. Ти - сенс мiй, сенс мого безсенсовного життя, дай менi руку, дай менi надiю, дай менi все...
  
  -- Я побiгла!
  -- Бувай, повертайся скорiше!
  
   Це не Ласт розбудила дитинку, повiдомляючи їй про свiй вiдхiд на роботу, це Всесвiт обвалився, сон обiрвався, а Авiс вiдчула себе палаючим Страхом... стоп, ледi енд джентльмени, кролик ще не повiдомив вам, хто ж така Ласт.
   Ласт тридцять один рiк, вона мила i чарiвна, вона добра i ласкава, от тiльки трошки замкнена у собi. Ласт - частина життя Авiс, Ласт - частина серця Авiс. Звати її, звичайно, Люба або Марина, або ще Вiка пiдiйде... та не будемо зважати на мiлкоту i назвемо її англiйською - Ласт, як останнiй етап любовних переживань Авiс. Будемо дивитися правдi в очi i чесно повiдомимо, що Авiс i Ласт - єдине цiле. Кого це здивує посеред сучасних казок? Казка вже давно почалася, ледi енд джентльмени, час слухати i час вiрити усьому, про що розповiдає, хоч i не зовсiм свiдомо, кролик iз капелюха.
   В Авiс нiколи не було кролика, як не було i в бiльшостi її друзiв та подруг. Авiс не знає, як це - мати такi довгi вуха, щоб чути навiть вашi думки, ледi енд джентльмени. Авiс чує лише себе. Авiс хоче чути лише себе.
   Це казка про Авiс, i казка у стилi фентезi, тому повернемось до чарiвного палацу, в якому живе у чарiвнiй трунi Авiс. Ось вона лежить, така чарiвно, дивовижно мертва, а навколо неї - люди, спалахи Сонця, якi люблять, кохають її.
  -- Максе, - каже Авiс, - ти Великий Чарiвник, дай менi шанс вiдчути велич чарiв.
  -- Якi чари ти бажаєш випробувати, друже мiй принцесо? - питає Макс, який стоїть бiля її гробу.
  -- Я хочу стати сама собою.
  -- Вибач, друже, заборона на власне "я" панує у нашому королiвствi. I ти сама її вигадала, рiдненька.
   Хлоп? Нi, не хлоп. Авiс готова ще до дечого.
  -- Юлiано, - просить вона бiлявку у чорному, - принеси менi чаю.
  -- Хiба я покоївка? - питає Юлiана трошки обурено. - Ти ж сама можеш вигадати свiй чай.
   Хлоп! Це з'являється чашка з чаєм.
   Дзень! Це розбивається чашка.
   А насправдi це просто дзвенить телефон.
  
  -- Альо, - тихо шепоче Авiс, збуджена i схвильована тим, що їй доповiли у чарiвному палацi. Вона чує нiжний, але заглиблений у нутрощi власного "я", голос Деї:
  -- Сонечко, чи ти не спиш?
   Треба згадати окремо, хто така Дея. Насправдi її звати Лариса. Чи Нiна. Чи Анастасiя. Але не будемо зважати на оцю мiлкоту i назвемо її невiдомою мовою, яку можна розумiти як гiбрид простих слiв "де" i "я".
   Дея навчається на фiлолога i знає забагато рiзних слiв, таких як "дискурс" i "симулякр", а саме тому вже знайшла у цiй казцi безлiч ненавмисних (кролик сказав би: несвiдомих) алюзiй. Дея знає Авiс вже багато-багато рокiв - i в моральному значеннi слова "знає", i в фiзичному, i в розумовому. Дея - це не частина серця Авiс, це частина її розуму, а оскiльки розум свiй Авiс ненавидить, почасту Авiс ненавидить Дею. Проте трапляються часи, коли Авiс здатна любити Дею бiльше за всiх на свiтi. I ще Авiс знає - хай би чорти на небi, хай би ангели на землi, але Дея завжди залишиться в життi Авiс. Дея - часточка розуму Авiс, Дея - одна з тих, хто важким тягарем рацiональностi тримає її на землi. А, от що iще - Деї майже двадцять один рiк. На часи казки - i справдi ще двадцять. Та кролик, чарiвнi мої ледi енд джентльмени, має повернутися до телефонної розмови, щоб ви, мої любi, не втратили нитку сюжету! Хай вона веде вас, ця нитка сюжету, як нитка Арiадни, хай не заведе в обiйми смертежерiв чи ще якихось класично вигаданих iдiотiв. Авiс хотiла назвати дочку Арiадною, коли ще планувала колись у майбутньому мати дочку. Хай тепер отримує замiсть дочки сюжетну нитку, яка полягає в тому, що Авiс - героїня казки в стилi фентезi. Кролик має напружити вашi вуха i змусити вас вислухати, що ж коїться у казцi далi.
  
  -- Подумай сама, хмаринко, якщо ти мене чуєш, значить, ти мене вже розбудила.
  -- Ой, вибач, сонечко! - всмiхається десь там далеко хмаринка Дея. Авiс - частина Неба, але зветься сонечком, а Дея - частина Сонця, але зветься хмаринкою. Дивина для нас, нормалiзацiя життя для бiдної замученої Авiс, яка, притиснувши телефона до плеча пiдборiддям, потирає очi та великi синi кола пiд ними, i одночасно вислуховує те, чим продовжує Дея. - Авiс, сонечко, я подумала, що ти мене нагодуєш, якщо я зараз приїду до тебе?
  -- Ти з пар?..
  -- З яких пар, у мене вже конвокацiя за тиждень, я майже бакалавр! Я з магiстерського захисту. А отже, усе одно з Академiї.
  -- Тодi я чекаю на тебе за сорок хвилин, хмаринко. Передзвони менi, коли вийдеш з метро.
  -- Добре, сонечко. Скоро буду.
  
   Авiс вiдкладає телефон, заплющує очi i повертається до чарiвного палацу, де на неї чекають пiдданi, де на неї чекають спалахи Сонця, де на неї чекає чарiвна труна. Ось i вона...
  
  -- Авiс, нащо ти розбила чашку з чаєм прямо менi на ноги? - з докором каже Ротонг. Вiн нахиляється низенько-низенько, мало не перегинається через самого себе, i злизує власну кров зi своїх босих стоп. Ротонг - вампiр, i Авiс любить його ще й за це, не тiльки за життєву та позажиттєву фiлософiю.
  -- Ротику, вибач. Краще ходи до мене.
  -- Авiс, на нас дивляться.
  -- Ротику, ти - єдиний чоловiк за останнiй промiжок часу, якого я пiдпустила до себе. Ходи до мене, у мене теж смачна кров. Ходи, iгноруй оцих Сонячних iстот. Люби мене.
  -- Авiс, - всмiхається i одночасно стогне вампiр. Вiн пристрасно цiлує її - звичайно ж, у шию, - i мертва ельфiйська принцеса знову вiдчуває життя. Вiн цiлує її, а вона вiдчуває, як опиняється повнiстю пiд владою Свого Ротонга. Ротонг - Свiй, Ротонг - не свiйська тваринка, а просто Свiй чоловiк, Свiй iстотний принцип iснування... Ротонг - це цiлий свiт. Хоча нi, хiба що пiвсвiту. Ротонг - це Ротонг!
   Вампiр низько стогне, i Авiс вiдчуває поштовхи десь iзнизу. Вона чекає на те, що змусить її жити, її, мертву ельфiйську принцесу, - та насправдi чує лише рiзкий
   Хлоп! Це всього лише повiтряна кулька закiнчує своє життя. Що вона робить у гробу? Нащо вона тут? Авiс дивується, i Ротонг також, i Макс, i Юлiана, i усi, хто поруч, - а Авiс, хоч, як я вже сказав, дивується, насправдi не має часу дивуватися, бо чує вiбрацiї, чує рухи... рухи телефону на пiдвiконнi.
  
  -- Ну блiн, Авiс, я вже бiля твого будинку! Ти чого не береш трубку?
  -- Випадково перевела на вiбро, вибач, хмаринко. Пiднiмайся, зараз вiдкрию.
   Авiс встає, натягує на себе довгу блакитну футболку iз гордим написом "princess must haves: nice jewerly, fashionable shoes, handsome prince", i перемiщується до дверей, оглядаючи свої гумовi капцi на ногах та срiбне сонце на шиї - тi самi nice jewerly та fashionable shoes. Авiс вiдчиняє дверi одночасно iз дзвiнком, обiймає Дею, оглядає її футболку з гордим написом "tobacco free kids".
   - Обожнюю цю футболку, i де б узяти ще таку для мене? Хоча нi, я ж курю. Гм.
   Дея тiльки смiється i починає перевзуватися. Ось кролик у своїй оповiдi наблизився до ще одного цiкавого факту про Дею - вона займається офiцiйною боротьбою з тютюнокурiнням. Точнiше, не вона, а її родичi. А Дея їм, звичайно ж, допомагає. А Авiс заздрить, бо теж прагне громадської дiяльностi. А Ласт заздрить iще бiльше, бо прагне грошей, зароблених чесною суспiльно корисною цiкавою працею. А Деї, звичайно ж, начхати, хто їй заздрить. Вона просто живе своїм життям, i її мета на дану годину - смачно поїсти.
   Авiс перевiряє наявнiсть капцiв бiля дверей. Так, дiйсно, батьки, що живуть у сусiднiй квартирi, поїхали на дачу. Авiс iде "за їжею", Авiс приносить багато смачнючих речей. А тодi приходить додому Ласт, яка працює зранку, вiдмикає дверi, цiлує Авiс, пiддається на обiйми Деї. Авiс весело. Авiс перевдягається у штани-банани, що походять з вiсiмдесятих, та чорну футболку, Авiс iде снiдати, i, поринувши у голос Деї, що розповiдає про дискурси та симулякри, знову летить до чарiвного палацу. Та вхiд замкнений. Труна зачинена. Повiтряна кулька була, звiсно ж, зачарована. Ротонг випадково вбив свою Авiс (точнiше, не свою, а Ту, Для Кого Вiн Є Свiй), i тепер оживляє її йому самому вiдомими методами. Щоправда, Авiс вже й так мертва, але вампiр зробив її ще мертвiшою ельфiйською принцесою, i його мета - повернути їй оту минулу стадiю мертвостi.
   Авiс боляче, що ельфiйська принцеса вiдчуває весь кайф, а вона не вiдчуває. Авiс починає марити.
  
   Доле моя, доле моя, нащо ж ти така смiшна, така дивовижна? Доле моя, ти - моя, тiльки моя, я нiкому тебе не вiддам, ти - частина мене, а я - частина тебе, i обидвi ми - доля моя i я, - люди, якi нiколи не повернуться в колишнiй свiт... Доле моя, чому я не можу змiнити тебе? Доле моя, ти ж не людина, ти ж просто - доля, але я уособлюю тебе, ти стаєш людиною у оксамитовiй сукнi... у зеленiй оксамитовiй сукнi... Доле моя, я не знаю, куди менi йти...
   У цьому лiсi занадто багато диких звiрiв, доле моя, вони з'їдять мене...
  
  -- Сонечко, ти мене чуєш?
  -- Ага, що ти казала?
  -- Я казала, що сьогоднi незвичайний день. Тобi не доведеться вмовляти мене залишитись ночувати, я залишуся сама. Менi не хочеться повертатися додому найближчою парою днiв.
  -- Ура! - Авiс радiє, але й трошки сумує, що задоволення вмовляння вбите. Авiс дивиться навколо себе, Авiс дивиться на Дею, на Ласт, на кухню. Авiс певна, що тут, принаймнi, у цьому свiтi (дивнi прiоритети в неї, любi мої ледi та джентльмени, чи не так? "тут, принаймнi, у цьому свiтi" замiсть "у цьому свiтi, принаймнi, тут"), все в неї буде нормально, адже поруч є друзi. Авiс тривожиться, Авiс задумується, Авiс вiдновлює у пам'ятi сторiнку з блокнота, вiдновлює свiй почерк. Авiс згадує... Авiс не марить.
  
   коли ти розкриєш їм карти
   i замiсть тузiв неусмiхнених
   вони побачать чотири шiстки
   то не розумiючи як же ти виграєш
   затуливши очi руками загукають "диявол!"
   а ти застiбнувши плаща
   що ховає пiстолета пiд кобурою
   розвернешся скинувши карти пiд ноги
   їм що злякано волають
   i пiдеш туди де знов наступає криза
  
   свiт один свiт другий свiт iнший
   ти дивишся навколо себе
   ти - довбаний Iсус задумливе марево
   що нiколи не стрiляє до смертi
   вiн розряджений пiд плащем
   але це - не навiки...
   рано чи пiзно ти будеш стрiляти
   тобi набридло розкривати карти
   кожного разу як врятованi тобою
   закричать "розкрий карти махлюйницьке падло!"
   а потiм ти знов i знов
   виявишся дияволом...
  
   мiсiя нескiнченна
   скоро вже час додому.
  
   Авiс вже не марить. Вона просто думає: "Це лише я, це лише я, це лише я...". Тупо думає. Занадто тупо.
   Спогади проривають мозок Авiс. Що ви скажете, ледi та джентльмени, чи має сенс моя iдея вiдобразити хоч якийсь епiзод з цих спогадiв? Та звiсно ж! Кролик певний, що ви погоджуєтесь iз ним. Послухайте кролика.
   Новорiчне свято... Ед. Маша. Їх не має сенсу називати iншими iменами, бо мiлкота є мiлкота. Ставлять сценку "Дикая Роза не плачет никогда" за мотивами мексиканських серiалiв. Усiм смiшно, особливо Авiс, яка аж занадто передивилася цих серiалiв. Маша (рiдкiсна сволота, яка впевнена, що має прокладати собi дорогу по головах iнших, виправдовуючи все це "суспiльною добротою") грає Дику Розу. Маша якось спаскудила Авiс екскурсiю до Львову, але про цю мiлкоту кролик згадає пiзнiше, коли це буде доречно. А N рокiв потому спаскудила ще й випускний. I про це також буде згадано пiзнiше, коли Авiс додумається згадати цю iсторiю у своїх спогадах i маревах. А це станеться, мабуть, досить скоро. Не забувайте, ледi енд джентльмени, Авiс всього лише сiмнадцять рокiв, i нiчого, крiм раннього дитинства, школи та канiкул вона в життi не бачила. I спогади її майже всi пов'язанi з нав'язливою школою. Зовсiм не дивна ситуацiя. Ось i зараз Авiс сидить на диванi кухонного "куточку" i тупо дивиться на стелю. Ось звiдси й асоцiацiя... Маша грає Дику Розу, а Едiк читає "дикторський текст":
  -- Представляем новый сериал "Дикая Роза не плачет никогда". Идут титры. Звучит медленная мексиканская музыка. На диване сидит Роза, тупо уставившись в одну точку.
   Роза сидить на диванi, i Авiс також сидить на диванi, i тупiсть її не має меж. Вона згадує Еда. До речi, про нього, про Едiка. Вiн видатна особистiсть, вчиться в КПI, живе десь на Борщагiвцi, має неабиякий iнтелект. Добре, що такi люди, як Едуард, є на цьому свiтi, i на свiтi дивно-нещасної Борщагiвки - особливо. Вiн блискуче грав дикторську роль, о так. Але смiшнiше за всiх усе одно була дiвчина, що грала служницю: "Синьйора верещало?". I Ед перекладає: "Синьйора звала?". Отака от була смiшна служниця, яка пропонувала доновi Рiкардо "хлебало пепсi-кола? - дюшесу хотите?". I ця служниця перериває спогади Авiс дзвiнком у дверi.
  -- Ласт, вiдкрий...
   I отут встає перед кроликом неабияке питання: яким же iменем можна назвати цю дiвчину? Iра? Iнга? Олеся? Чи не зважати на оцю мiлкоту i сказати французькою: Оляля! Чи то Вуаля, кому як подобається. Назвемо її тому просто Вуля. Чи Ву. О так, Ву - iдеальне ймення для цiєї дистрофiчно худої брюнеточки.
   Отже, фраза, що її мовить Авiс, звучить так:
  -- Ласт, вiдкрий Ву...
  -- Ти так впевнена, що це - саме Ву? - дивується Дея.
  -- А хто ж iще до мене преться? - Авiс смiшно.
   Ласт iде вiдчиняти дверi, i Дея, на диво - також, хочеться їй перевiрити теорiю Авiс стосовно того, хто ж тисне на дзвiнок. А Авiс, залишившись на якийсь час наодинцi iз самою собою, знову потрапляє до чарiвного палацу...
  
   Цього разу труна вiдчинена: Ротонг вже воскресив мертву принцесу. Тепер вона знов на потрiбнiй стадiї мертвостi. Вiн воскресив i пiшов у своїх справах. Авiс зла: нащо вiн видумав собi творити таку реiнкарнацiю, коли жити цiлковито не хочеться? Вона лежить у трунi та дивиться навколо. Там, бiля труни, залишилось всього двоє: ельфа Мiланiель та нудний привид-дiвчина Дорiн. Авiс тiпає, адже Мiланiель - це Ласт у цiй своїй варiацiї, а Дорiн - це Дея. I тут, i там вони атакують Авiс.
  -- Ротонже! Максе! Юлiано! Лiнсi! Де ви?
   Але нiкого нема, усi зникли. Мiланiель нiжно поправляє подушки Авiс та повертається до мольберту. Мiланiель - елегантна юна художниця, зараз вона творить пейзаж iз зображенням палацу. Дорiн щось пише прозорою ручкою, їй узагалi, здається, нема рiзницi, кого там воскресили у трунi. Вона спiлкується лише з Лiнсi. А Лiнсi та Авiс - це майже одна особистiсть, тому Дорiн мала б сприймати їх як єдине цiле. Але нi, нуль емоцiй, i Авiс хлопає кришкою труни, щоб повернутись на кухню.
  
   На кухню вже увiйшла Ву, вона у домашньому - у коротеньких шортиках, рожевих капцях та якомусь светрику.
  -- Авiсочка, я хотiла розповiсти тобi продовження моєї iсторiї...
   Тепер трошки про Ву. Ву - сусiдка Авiс, сусiдка вже чотирнадцять рокiв як. Ву - дивовижна людина. Тiльки вона може, претендуючи на неабиякий iнтелект, залишатися такою неперевершеною дурепою, що вже давно стала притчею на вустах усiх друзiв Авiс. Ву - наївна, Ву сидить на дiєтi, Ву в свої майже вiсiмнадцять - маленька дiвчинка. Авiс нiжно любить Ву, Ву - частина життя Авiс, Ву - частина смiху Авiс. Нема нiкого, крiм Ву, хто б приносив Авiс стiльки радостi.
   Нещодавно Ву познайомилася з хлопцем, мешканцем Стольного граду - Москви. Вiн виловив Ву, коли та сплутала час i опинилася о шостiй ранку на Подолi, де мала бути о сьомiй. Виловив у КофеХаусi, де та перевдягала у неможливому ритмi натягнуту шкереберть футболку, облив кавою, запросив купувати нову футболку, i, отже, вирiшив знайти собi юну наївну кияночку.
  -- Так от, дiвчатка, я хотiла розповiсти, що вiн запросив мене до Пiтеру на бiлi ночi! Вiн все оплатить, вiн все зробить, вiн мене, здається, так любить! Тiльки не може запросити до Москви, бо в нього там, на жаль, дiвчина...
  -- Вушенько, ти згодна зустрiчатися з хлопцем, який живе з дiвчиною?
  -- Ну, вiн же запросив мене у Пiтер!
  -- Ву, а ти розумiєш, що тобi доведеться розплачуватися цнотою?
  -- Авiс, тьху на тебе! Та що ти таке кажеш?! Яка ще цнота? Вiн же знає, що я - всього лише маленька дитинка!
  -- А ти йому про це казала?
  -- Чесно кажучи... гм... нi.
  -- Ву, - каже Дея, - я не кажу, що поїздка до Пiтеру з дорослим хлопцем не буде цiкавою пригодою. Але я просто повiдомляю, щоб ти захопила презервативи.
  -- Дея, як ти можеш таке казати?! Деєчко, це ж неможливо - щоб вiн захотiв так зi мною обiйтися! I взагалi, я прийшла запитати, чи можу я, не досягнув iще вiсiмнадцяти рокiв, їхати сама до Росiї.
  -- Звiсно ж, можеш, головне - мати паспорт.
  -- Ну от i чарiвно! Тодi я побiгла, бувайте, дiвчата. Ще ж треба до Юн-Пресу заїхати...
   Так-так, Ву прагне бути журналiсткою. Ву - та сама людина, яка написала якось про Авiс у шкiльнiй газетi, що вона зi своєю лiтературною годинкою "гiдно доповнила наш день... наше що? що таке взагалi день самоврядування? не подiя ж? тьху, наше мероприятие... ну, в общем, Ву, ты меня поняла", тобто те, що отримала в асьцi вiд Авiс на замiну власних спроб щось написати. Ву форева, життя без Ву було би таким сумним.
   Ласт теж так вважає, але й хвилюється.
  -- Ну що вони там в урядi собi думають? Випускають без батькiвського дозволу за кордон маленьку дiвчинку...
  -- Ну, поїхала б вона через кiлька мiсяцiв така ж манюня, хiба що вже вiсiмнадцятилiтня, - смiється Дея, - що б змiнилося?
   Авiс смiшно до несхочу. Але тут тема рiзко змiнюється, i починається обговорення нещодавно вiдгримiлого випускного. У головi Авiс все змiшується. Чарiвний палац та рiдна школа змiщуються в одне. Випускний, випускний. Свято в чарiвному палацi...
  
   Авiс, чарiвна ельфiйська принцеса, приперлася на випускний, не знiмаючи з себе труни з червоними китицями, тобто червоної оксамитової сукнi та неможливо яскравого волосся в тон. Разом з нею прийшла Мiланiель у нiжно-романтичнiй спiдницi та джинсовiй куртцi. Мiланiель художниця, їй усе дозволено. Дорiн, нудний привид, також тут, в її прозорих руках - прозорий чарiвний фотоапарат. Кого вони бачать?
   Ось страшна юна тролиха в рожевiй сукнi - Елейна. Самi здогадуйтесь, ледi енд джентльмени, як звати тролиху насправдi. Елейна дивиться на Авiс широко розкритими зеленими очима:
  -- Ото викрасилась!!!
   А ось Ву, у бузковiй вiдкритiй сукнi, тобто не Ву, а мiфiчна Кришка Вiллi Вiнкi. Чому Кришка? Бо Крошка - це русизм, а на Крихiтку Ву не тягне, занадто явно дiєтично дистрофiчна, i скоро їй прийде кришка. Кришка Ву нiжно вiтається з Авiс:
   - Авiсочка, привiт!
   А ось Катрiна, принцеса сусiднього королiвства. Вона не в ударi - як сукня, так i зачiска цiлковито не личать їй.
   - Катрiно, люба, - каже Авiс, - як ми виходимо?
   - Ми вже не виходимо, вибач... Ми виходимо з Белатрисою. А з ким ти виходиш, я не знаю. Вибач, що не повiдомила - не було часу.
   Шокована Авiс каже, що вона, як треба, буде виходити сама, без музики. Чи ж вона не принцеса? Та Елейна Старша, королева тролiв, каже, що так не годиться, i що хай Авiс вийде з Грацiєю та Артемiусом.
   Грацiю, звiсно ж, звати Оля. Чи Наташа. Чи Дiана. Але залишимо у спокої цю мiлкоту i дамо Грацiї iнше iм'я, їй пiд стан. У чарiвному палацi Авiс Грацiя - чарiвниця-танцiвниця. Грацiя - частина життя Авiс, Грацiя - частина болю Авiс. Грацiя нервова, у Грацiї хворе серце i чудовий коханий, дракон Василiск. У реальному життi його звати Ежен (тобто це кролик вирiшив дати йому таке спiвзвучне з його справжнiм iменем наймення). Ежен ще в школi носив чудовi шкiрянi пiджаки - дракон Василiск носить чудову шкiру. Василiск дивиться на Грацiю карими-карими очима, виказуючи тiльки любов, - а Грацiя занадто страждає через його суспiльну вiдкритiсть.
   Грацiя товаришує з Машею. У цьому свiтi Маша - Чорна Дiва Марiя, темна чародiйка. Колись, у сиву давнину, чорна казка напала на палац - загинула без вороття Олександрiна, ельфа. Коли Авiс згадує про ельфу Олександрiну, чарiвний палац летить кудись дуже далеко, а бiдненькiй Авiс встає перед очима кiно з Брiтнi Спiрс "Перехрестя", i коробка з мрiями, i те, як Олександрiна (яка залишилась у пам'ятi Авiс як Амi, бо не будемо зважати на мiлкоту i, подiбно Ву, дамо їй французьке iм'я) з Грацiєю вирiшили так само закопати мрiї, а потiм Амi не стало, i Грацiя почула вiд Машi, що коли закопаєш в землю символи своїх мрiй, то помреш протягом року, а через рiк загине i той, з ким разом ти це зробив. I Грацiя зрадила Амi, Грацiя викопала коробку, яку мала викопувати на випускний...
   Авiс ненавидить Машу. Авiс не вчилася з Машею два останнi роки. Але тепер усе продовжується, усе повторюється, i Маша знов на випуску. А Грацiя... а Грацiя, як i Авiс, у чарiвному палацi, та, на вiдмiну вiд Авiс в iстерицi, адже вони iз елегантним гномом Артемiусом репетирували вихiд на двох, а тепер їм пiдсовують Авiс. Усi в шоцi - адже Грацiя вважається подругою Авiс! Авiс усе одно, вона готова виходити сама, хiба вона не принцеса? Та Грацiя погоджується, вихiд репетирується (ой, як Авiс важко, адже вона не вилазить iз гробу!), але тодi Грацiя не розчуває свого iменi, що його пiдсилено голосно та шипляче каже Змiй Анатоль, директор. I Грацiя не виходить, Артемiус та Авiс тупо обходять пiдданих, а Грацiю потiм виводять особисто. Авiс в шоцi, Авiс в аутi.
   А свято в чарiвному палацi триває, дорогi мої ледi енд джентльмени! Ось уже i роздали всi винагороди, ось всi фотографуються на пам'ять. Дорiн раптово перестає бути нудною, вона вже звична Дея, вона вмовляє Авiс пiти святкувати, хоч Авiс аргументує труною свою неможливiсть кудись iти. I от Авiс iз привидом та ельфою йдуть за усiєю компанiєю святкувати у пiдземелля, в яких принцесi ще важче давить труна, i от Дорiн та Мiланiель звуть до iншої зали, а Авiс у своїй не знаходить мiсця, бо її мiсце зайняла Чорна Дiва Марiя, яка теж мала iти до iншої зали, але Грацiя посадила її поруч iз собою. I Авiс iде назад. Нiхто не повiв її святкувати як треба, i Авiс всю нiч молить Ротонга вбити її. Але Ротонг сьогоднi немилосердний - чи то вважає це випробовуванням для Авiс, чи то йому просто набридло увесь час Авiс воскрешати. Авiс згадує, як марила:
  
   Я не можу бiльше жити, неможливiсть жити вбиває мене. Парадокс? Я просто заплуталась, я не хочу iти далi, Ротонже, забери мене. Я простягаю до тебе руки, вiзьми їх i забери мене, я не хочу i не можу жити i не можу вбити себе сама, адже я уже мертва. Ротику, друже, рятуй мене, я всiх ненавиджу, я не можу, не можу, не хочу жити, Ротику, рятуй мене, Ласт, чи то Мiланiель, не може менi допомогти, бо занадто не в темi для цього, хелп мi, Роте, ти маєш мене врятувати, адже я заплуталась, я не можу у своїх терзаннях, я не можу жити, Роте, я винна перед усiма, рятуй мене... Ротонже, друже, хiба тобi шкода?
  
   Авiс згадує, як Ву приходила зранку, розповiдала про свято. А Авiс так i не заснула тодi - вона просто була мертва. Чорна Дiва Марiя зайняла мiсце Авiс, Чорна Дiва Марiя знищила її вiру в Грацiю. Авiс страшно.
   Дея i Ласт чимось захопленi, Авiс виходить з ноута в аську. Там сидить Стренджер - так його i назвемо, хоч справжнє iм'я цього хлопця чи то Олександр, чи то Дмитро, чи то Микола - хiба має значення ця мiлкота? Хай зветься англiйською... Авiс i Стренджера єднали колись iнтереси серйознiшi за обговорення Ву, але сьогоднi вони тiльки починають вiдновлювати нормальнi дружнi стосунки, i, звiсно, Вушка - найкраща тема.
   Avis: привiт! слухай, ти б знав, що там Вушка коїть?
   Stranger: о великий Джа, невже нарештi з кимось переспала?
   Avis: до того йде! вона їде в Пiтер на бiлi ночi! слухай подробицi...
   Stranger: а вiн до неї збирається приїжджати?
   Avis: та звiсно ж. чого йому у Москвi не сидиться?
   Stranger: це ж треба, їхати з Москви, щоб вiдфачити Вушку!
   Avis: може, ти доїдеш з Херсону i вiддаси мої книжки?
   Stranger: як буду вдома - заберу книжки i розберемось.
  
   Стренджер - крутий журналiст та шоу-бiзовець. Стренджеровi двадцять шiсть рокiв. Зараз вiн живе у Херсонi i жене успiх мiшками - в принципi, вiн всюди жене успiх, коли не зациклюється на якiйсь мiлкотi та розширює свiтогляд. Мiж Стренджером та Авiс занадто багато всього було, i випускний мав стати точкою вiдльоту у їхнiх стосунках. Але пролетiло, Авiс тепер на новому етапi, Авiс тепер набагато бiльше щаслива. Хоча не може бути щасливою людина, яка лежить мертва у гробi в чарiвному палацi, i насправдi зовсiм не людина, а ельфа, до того ж ще й принцеса... I все ж таки, Стренджер - частина життя Авiс, Стренджер - частина минулого Авiс. Це аж нiяк не сприяє спокою...
   Авiс знов стає глючно, Авiс марить:
  
   коли опускаються зорi безхмарно на мiсто
   i мiсячне сяйво менi не затулить нiщо
   я лiплю дивне печиво iз несвiдомо чарiвного тiста
   у виглядi зорь та зi смаком того хто пiшов
  
   коли опускається нiч коли спить усе мiсто
   коли я iду по духмяних дорогах своїх
   з наплiчника печиво вийняти хочу i з'їсти
   щоб ти наодинцi iз ним випадково мене не зустрiв
  
   коли опускається з дерева руденьким спалахом листя
   i плечi менi осипає i спину i груди й живiт
   я знаю якщо ти зустрiнеш мене то поза межами мiста
   там де давно вже тумани зимовi i лiд
  
   коли подих осiннiй є вiтер легенький i бистрий
   коли на губах твiй чарiвний як печиво смак
   то я засинаю посеред дороги i посеред мiста
   i любов моя свiтла нагадує лиш нiчний жах
  
   коли опускаються зорi безхмарно на мiсто
   i мiсячне сяйво менi не затулить нiщо
   я кидаю в мiсяць дивне печиво з присмаком прiсним
   у виглядi зорь щоб вiддати того хто пiшов...
  
  
  -- Авiс, що ти там робиш? - питає Дея. - Дай менi пошту перевiрити.
   Авiс люб'язно передає ноутбука подрузi. Гм-гм, треба б усе ж таки зайнятися якоюсь корисною справою.
  -- Ласт, розвiсь свої останнi малюнки по стiнах!
  -- Та що там вiшати, я ж майже не малюю.
  -- Ласточка, ти роздовбайка!
  -- Я не роздовбайка, - каже ця вдоволена гiпарка, - я Ласточка!
  -- Ти - гiпi недороблене!
  -- Я - iмо! Я - маленька розгублена дитинка!
   Авiс весело, хоч вона i знає, що насправдi це так i є. I от тепер, коли Авiс смiється, Ласт посмiхається, а Дея перевiряє пошту, кролику саме час почати оповiдь про те, що ж все таки сталося з Авiс того дня, коли її життя перетворилося на казку у стилi фентезi...
  
   Ви, мабуть, довго цього чекали? Довго мрiяли про те, як на голову Авiс впаде Джон Рональд Руел Толкiен власною персоною, а iз ним - Арагорн? Та нiзащо! Це ж бо вже буде не казка у стилi фентезi, а RPS, ще й погано прописане.
   Тодi, скажете ви, шановнi мої ледi та джентльмени, на Авiс, мабуть, впаде бетонна плита, i вона (Авiс) перетвориться на живу лiлею? Та нiзащо, бо це вже буде бiологiчна казочка, а незалежне тестування з бiологiї Авiс склала на 172 бали за шкалою 100-200, не зважаючи на шiстку в рiднiй школi...
   Я, кролик iз капелюха, доповiм вам, що ж сталось iз Авiс. Бо з Авiс сталося таке, чого не чекали анi ви, анi я. Iз Авiс сталося таке, що Алiсi в Країнi Чудес не наснилося б нiколи...
   Заплющте очi, я шепну кожному на вушко...
   Отак, тихiше, спокiйнiше... уявiть собi...
   Iз Авiс узагалi нiчого не сталося.
   Страшно, правда? Ця несвiдома казка штовхається в рiзнi сторони, а з Авiс не трапляється нiчого. Вона й далi сидить собi на кухнi iз ноутбуком, слухає Joan Osbourne, поруч куняє над чимось цiкавим для себе Дея, що вже перевiрила пошту, i Ласт щось мугикає собi пiд нiс... i не трапляється нiчого. Та й що, справдi, може трапитись?
   Авiс стає нудно, вона також пiдготувалася до того, що з нею щось трапиться. Тому вона вирiшує повернутися до чарiвного палацу, де завжди цiкаво, i, можливо, хоч якiсь подiї не змусять на себе чекати. Чи змусять, але недовго...
  
   Бiля труни сидить Лiнсi, привид тринадцятирiчної дiвчинки з русявим волоссям. Лiнсi усмiхнена, Лiнсi привiтна.
  -- Лiн...
  -- Привiт, сонечко.
  -- Як тобi хороше, гарненька моя. Ти тут сидиш собi у палацi, тобi не потрiбно повертатися до квартири. Я залишила тебе тринадцятирiчну тут, i тепер нiщо тобi не завадить жити...
  -- Жити? Я привид!
  -- Iснувати... яка рiзниця...
  -- Я тебе люблю, - шепоче Лiнсi.
  -- Я тебе також, - нiжно й довiрливо каже Авiс. - За те, що ти є я. I за те, що тобi тринадцять.
  -- Я... - починає Лiнсi, але не встигає закiнчити. Хлоп! Дзень! Це дзвонить телефон i хлопає Авiс по руцi Ласт, щоб та взяла трубку.
  
   Дзвонить Сафо. Звiсно, її звати Свєта. Чи то Iра. Чи то Алiна. Але ми наплюємо на усю цю мiлкоту i оберемо цього разу грецьку. Сафо - частина життя Авiс, Сафо - частина безумства Авiс. Сафо скоро виповниться п'ятнадцять рокiв, вона пише дiйсно крутi вiршi, i вона iмо. I вона кохає Авiс, щиро кохає. Це класно. Авiс радiє, бо її кохають. Якби ж то Сафо ще не була такою зацикленою на власнiй субкультурностi, було б зовсiм хороше. А ще Сафо - це та людина, яка написала у власному щоденнику таке:
   "Цiкаво соцiальнi стереотипи змiшуються iз життям. Коли дiвчинка любить хлопця, то вона за ним бiгає. Коли хлопець любить дiвчинку, то вiн придiляє їй увагу. Коли хлопець любить хлопця, то вiн пiдор. А коли дiвчинка любить дiвчинку, то вона... сидить вдома i пише у щоденнику."
  -- Авiс?..
  -- Сафо! Привiт!
  -- Так. Питаю зразу: ти чого не дзвониш?
  -- Ну, розумiєш... емм... позавчора я була на випускному... а вчора... вчора готувала медичну картку...
  -- А сьогоднi вирiшила подзвонити менi, але я встигла першою?
  -- Ага! Саме так!
  -- Ну ОК. Слухай, Авiс, є рульна тема. Ми тут вирiшили пiти на танець животу. Чому б нi?
   Авiс страшно. Тiльки цього їй для повноти картини не вистачало. Коли Сафо дзвонить, Авiс не знає, що вiдповiдати. Тому Авiс швидко каже:
  -- Слухай, тут Вушка прийшла... я тобi потiм подзвоню, добре?
  -- Ги-ги... енцефалiт прибiг? Ну, нехай!
   Найстрашнiше у всьому цьому те, що коли Авiс скаже Сафо, що якiсь її питання Авiс, так би мовити, напрягають, Сафо з'їде з глузду. Сама ж була такою, пам'ятає. I нiчого ж не скажеш. А як вiдповiдати, скажiмо, на таке питання:
  -- Авiс, я сьогоднi знов побила олiвцем по мордi обличчя твою Цвєтаєву.
  -- Нащо?!
  -- Бо ревную.
   Сафо ревнує Авiс до Марини Цвєтаєвої. Сафо ревнує Авiс до Ласт. Сафо ревнує Авiс до усiх, i щастя Сафо, що вона не знає про наявнiсть Деї.
  -- Хмаринко, - в розпачi каже Авiс, - а чим ми плануємо займатися?
  -- Не знаю, сонечко, - усмiхається Дея. - "Ми" можемо займатися чим завгодно, але от я особисто маю написати десь iз п'ять рецензiй, вiдредагувати два тексти, перекласти десять сторiнок iншого тексту... коротше кажучи, менi конче треба кудись увiмкнути свого ноутбука, де тут у тебе найближча розетка?
  -- Та ну!.. - Авiс презирливо змахує рукою. - От менi треба написати статтю на гей-портал, до того ж про груповi вiдносини. Але я чомусь маюся тут iз тобою.
  -- Ну, я можу з таким самим успiхом працювати вдома, якщо тебе напрягаю, - злегка пiдморгує Дея. - Коли ти зi мною маєш маятися, то нащо я тобi взагалi потрiбна?
  -- Блiн!.. - Авiс, як завжди в таких ситуацiях, починає смiятися. - Хто буде вдома носитися за тобою з кавою та чаєм? Семирiчний братик?
  -- Шестирiчний, - виправляє Дея.
  -- Тим паче!
   Ласт зацiкавлена: - Тигренятко-хлоп'ятко?
   Насправдi Тигренятка звуть, звiсно, iншим iменем. Ведмежатко, Лисенятко, Звiрятко... iм'я хлопчика спiвзвучне з назвою тварини, тому додумуйте, ледi енд джентльмени, самi, як звати братика Деї.
  -- Угу, майбутнiй палеонтолог...
  -- Давай я буду твоїм Тигренятком-хлоп'ятком, - пропонує Авiс, щоб хоч чимось зайнятися.
  -- Ти не Тигренятко-хлоп'ятко, - заперечує хмаринка.
  -- Неправда! Я Тигренятко, i я шукаю динозаврiв палеозойської ери!
  -- У палеозойськiй ерi не було динозаврiв, бiоложка ти! - Деї весело, Авiс нi.
  -- От саме тому я їх i шукаю, а ти що думала?
  -- Хто тебе знає... - зiтхає Дея i дiстає зi власноруч зшитого рюкзака, з якого звисають претензiйно гiпськi, як i слiд було чекати, висюльки, ноутбук. Авiс зрозумiло: вiдволiкати Дею було б тепер неввiчливо... принаймнi найближчi три хвилини. А спiлкуватися наодинцi з Ласт стає трошки сумнувато, адже та заглибилась у комп'ютер - знов щось цiнне та практичне вишукує. Саме тому для Авiс настав час наблизитися до її свiту... до чарiвного палацу...
  
   У чарiвному палацi коїться таке, що розбiглися i друзi, i знайомi, i коханi - усi зникли десь по iнших свiтах. У чарiвному палацi лишилося двоє - Авiс у гробу та Ротонг, що нагулявся десь i повернувся до неї, адже тiльки йому не боятися того, чого Авiс терпiти не може. Ротонг - це та Авiс, яка не боїться темряви. Ротонг боїться лише свiтла, та й то iнодi. Що ж сталося?
   Не забувайте, ледi енд джентльмени, що Авiс, людська Авiс, а не чарiвна принцеса, нещодавно закiнчила школу. А от Сафо, яка дзвонить Авiс мало не кожного дня, ще вчиться. I у Сафо була (та й є) подруга Ксеня, мати якої - бездарний викладач зарубiжної лiтератури у школi, яку закiнчила Авiс i у яку перейшла в минулому роцi Сафо. Ксеня - така мiлкота, що навiть неважливо замислюватись над її справжнiм iм'ям, достатньо всього лише згадати, що вона хотiла набити Авiс пику за те, що та спiлкується iз Сафо. А от Ксенина мама, дивна i водночас банальна до нестями жiнка, зветься Валерiя, чи Дарина, чи Юлiя... не будемо зважати на оту мiлкоту i назвемо її Парадiсса - згiбридуємо усе, що можемо згiбридувати.
   I от сьогоднi Парадiсса, зла у своїй обмеженостi чаклунка, з'явилася у чарiвному палацi принцеси Авiс. Чого вона прагне? Ротонг запитав сам, щоб Авiс не вилазити з труни. I була йому вiдповiдь, чарiвнi мої ледi енд джентльмени, така вiдповiдь, що кролику i досi хочеться залiзти у свого капелюха вухами вниз, щоб сховатися вiд її обмеженостi:
   - Ваша принцеса, любi мої, неврiвноважена та параноїдальна. Де це ви бачили принцесу у трунi? Знаємо про принцесу на горошинi, про принцесу з мiтлою, про принцесу-жабку, про принцесу на тронi, зрештою... А принцеса у трунi - це вже, вибачте, Спляча Красуня якась. А Спляча Красуня - це вже романтизм, а романтизм призводить до меланхолiї, а меланхолiя - це небезпечна хвороба, вiд неї навiть помирають! I саме це загрожує вашому чарiвному палацу! Де ви взагалi бачили, щоб принцеса керувала державою?
   Затряслися стiни чарiвного палацу, i Ротонг звеличився над гробом Авiс:
  -- У нас тут нiхто нiким не керує! Ми просто любимо нашу принцесу, i наша любов до неї - непереможна! Тому, люба Парадiссо, темна моя королево, кажiть, чого ви хочете, окрiм того, щоб очорнити нашу любов!
  -- Ротонже, хлопчику, - пояснила Парадiсса, - це я маю керувати вашої країною! I, звiсно, я вас усiх буду любити. А ви будете любити мене! I ми всi разом збудуємо лад за законами моралi, без вашої поганої розпусти!
  -- Парадiссо, - мовив Ротонг, - наша розпуста є любов. I ми не вiддамо труну вам нiякою цiною.
  -- А менi не потрiбна труна! Я заведу собi трон! Викиньте труну разом iз принцесою, адже вона паскудить життя моїй принцесi!
  -- Та як наша Авiс впливає на життя вашої дочки?! - з'явилася звiдкись розлючена Мiланiель i тiєї ж хвилини знову зникла.
  -- Моя принцеса - краща подруга феї Мудростi! А фея Мудростi набирається своєї так званої мудростi у вашої трунної принцеси!
  -- Парадiссо, - почав був Ротонг свiй активний захист. Але раптом у палацi залунав голос... чарiвний голос феї Мудростi. Це, звичайно, був голос Сафо, яка в цьому несправжньому чарiвному палацi дорослiша й мудрiша, яка може казати те, що треба:
  -- О, темна Парадiссо! Вiдкрий свої очi! Ти не досягнеш своїх прагнень. Я - фея Мудростi, i я буду декламувати тобi слова з дитинства, якi написала сама, якi створила сама, якi, якщо вам буде завгодно, зфеїла сама! I цi слова - про вас, Парадiссо!
  -- Цiкаво, - дивується Парадiсса, - давайте послухаєм!
   Авiс слухає разом iз Парадiссою, слова феї лунають...
  
   И рухнул идеал.
   И ленты грёз
   Учителя связали в скромный бантик.
   И ветер, что их развевал, унёс
   Сознание того, что я -
   Романтик.
  
   Где юность, страсть?
   Где все мои бунты?
   Где буйное цветение надежды?
   Погас огонь:
   Осыпались цветы,
   Бросаясь в пыл со льда,
   Осталась между.
  
   Теперь внутри зияет пустота,
   Сидит в углу закованная воля,
   И слились в небыль все её цвета
   Седым дождём смирения и боли.
  
   Асфальт намок.
   И толпы сквозь меня
   Бегут на красный свет,
   В таком же сером,
   Как плед,
   Каким укрылся ангел дня,
   Ушибленный отброшенною верой.
  
   Учителя...
   Они возводят в ранг
   Бесцветных и теснящихся меж рамок.
   Жизнь - бумеранг,
   И вера - бумеранг,
   Вернётся, если никого не ранит.
  
   Сбив ангела, упала на песок,
   И он мгновенно кровью пропитался,
   И силы больше нет...
   Кто ж знал, что попадёт она в висок?
   И он сломался.
  
   А за окном качается фонарь,
   Он для меня, как маленькие солнце.
   Сегодня вечером во мне погиб бунтарь,
   Я - настоящая ушла.
   И...
   Не вернётся.
  
   Авiс слухає, Авiс боляче чути це. Настiльки боляче, що конфлiкт iз Парадiссою, що застряг у пам'ятi, виводить її з рiвноваги... ХЛОП! Дзень! Це знову дзвенить дзвiнок у дверi. Це, звiсно ж, Ву. Але Авiс треба вiдiрватись вiд дiйсностi, Авiс хапається за аську, Авiс пише. От тiльки Авiс не знає, кому писати, бо тихо втратила всiх друзiв. I Авiс пише листа у мiсто, назва якого вже давно перемiшалася iз божевiллям Авiс, до Сузу.
   Сузу, згiдно з її нiкнеймом, так i звати у справжньому життi. У реальному ж вона тезка Деї, а хто сказав, що Дею не звуть Анфiса, чи Маргарита, чи Наталiя, чи Уляна? Забудемо про всю цi мiлкоту i назвемо Сузу японською, так, як вона назвала себе сама.
   Авiс чує голос Ву, якiй Ласт вiдчиняє дверi, чує, як щось каже Дея, чує усе навколо себе - усе. Але їй не хочеться все це чути. Авiс пише Сузу.
  
   Любий мiй братику-кактусе, щирий мiй друже! Як же шкода, що до тебе не можна цього лiта. Приїзди якнайскорiше, я ж чекаю листа. I привозь себе, дорогоцiнний мiй.
   Лестат.
  
   Авiс розумiє, що коли i є в чомусь безсенсовiсть, так у цьому листi. Тому вона пише Саннi до iншого мiста, з назвою якого в Авiс знов проблеми:
  
   Алукарде, брутальний мiй брате! Ти обiцяв приїхати пiсля двадцятого липня. Приїзди, прошу тебе! Учора знов цiлий день цiлеспрямовано за тобою скучив. Приїзди, i не забувай, що ми з тобою оселимось на Бесарабському ринку i зробимо там на першому поверсi роликовий каток. А взимку будемо заливати. I до нас приїжджатиме Наталi, i ми будемо напускати на неї катки, причому один з десяти буде реактивний, i задавить її, тому це буде гра в росiйську рулетку... Приїзди скорiше. Твiй Лестат.
  
   Алукард, або Саннi (у справжностi звати майже Саннi) - чудова дiвчина, добра подруга Наталi. А Наталi - давня знайома Авiс. Вона приїжджала у гостi, захопила iз собою Саннi... i з Саннi виявилося цiкавiше й рiднiше, бо видиратися на Лису гору удвох, коли не знаєш троп, не знаєш, як будеш спускатися, i при цьому бути у "китайськiй" блузцi (Авiс) та з дамською сумочкою (Саннi), i залишивши унизу Ласт та Наталi, якi понуру шкутильгають на Видубичi, не знаючи, де чекати - оце так, оце цiкаво й рiдно. Саннi, як i Сузу - часточки життя Авiс, вони - часточки мрiй Авiс. А це - чарiвно i чудово, головне - їх не розгубити.
   Авiс хоче написати рiдному, а не вiртуальному, братовi. Авiс важко пiдбирати слова, i вона виводить по клавiатурi:
  
   Любий Деню, сонце моє денне, я люблю тебе, братику, бо ти в мене єдиний залишився, i бо завжди тебе любила. Як добре, що ти є. Твоя донька буде найщасливiшою дiвчинкою на свiтi, коли навчиться мислити, як треба. Твоя дружина - найщасливiша дiвчина. Ти знаєш, що твоя дружина навчалася в однiй паралелi з моєю дiвчиною? Не знаєш... i не треба, хай йому грець... Головне, живи. Авiс
  
   Братовi тридцять чотири роки, i все, що треба дiзнатися про нього, дiзнатися можна з цього листа. От тiльки вiн несправжнiй, цей лист, не такий, як надiслала б Авiс. I нащо писати братовi, який живе у сусiдньому парадному? Авiс начхати. Брат - частина життя Авiс, брат - частина тiла Авiс.
   От тiльки надсилати такi листи було б все ж таки дурнею. Iдiотизмом. Авiс не знаходить нiчого кращого за те, щоб видалити невiдправленi листи i звернутися до Вушки:
  -- Ву, що ти хотiла?
  -- Я вже казала дiвчаткам... я просто хотiла, якщо можна, подзвонити з твого телефону, у тебе ж безкоштовно в мережi? I ще... можна, я вiзьму яблучко? I змию в тебе у ваннiй макiяж?
   Авiс стає так смiшно, що вона починає марити, марити, марити... бо путь у чарiвний палац тимчасово заблокована Ротонгом, щоби бiдненька Авiс у своєму гробу не перенервувала.
  
   Люди, якi ви смiшнi. Хтось бунтує, а хтось супротивиться. А я просто хочу жити. Я не маю проти чого бунтувати, бо мiй бунт - любов. I я не знаю, як любити, бо це все добром не кiнчається. Виключення - Ласт, але вона для мене - як та сама сакральна Зустрiч, i не можу я все життя тiльки кохати, але не любити? Я люблю Дею, я люблю Вушку, я трошки навiть люблю Сафо (може, ми просто не надто знайомi, щоб я полюбила її сильнiше), я любила i люблю Грацiю, що б вона там не накоїла, але це все не грає ролi, не має рацiї. Я люблю Ротонга та iнших жителiв чарiвного палацу, але ж вони є я. Я просто люблю жити, розумiєте, люди?
   Я - спалах Неба, i тому менi так багато треба... Кохати... любити... жити... нащо ж я так безсенсово римую, коли це все не грає ролi?
   Я - просто Авiс, просто Авiс... iменi i менi, i менi iменi... Щось невiдоме дало менi iм'я, плiд моєї уяви надiслав менi пам'ять про мою долю. Тi думки, що були в мене вчора вночi, коли лилися страдницькi спiвчуття самiй собi (чи самому собi?), вiдпали, бо я не бачу сенсу у цьому спiвiснуваннi зi своїм болем та страхом. Плiд моєї уяви - це я, моя уява має владу надi мною, але я - чарiвниця, я - принцеса, я - свято, я - богиня, адже створила цiлий свiй свiт, я - успiх, я - усмiшка, я - доля!
   Я - Авiс, i спогади про долю - не для мене. Для мене - полiт.
   Люди, якi ви смiшнi, що зазiхаєте на долю Авiс. Авiс надiйно оберiгається своєю уявою.
   Авiс є я, я є Авiс. Я є люди, люди є я, я є Авiс, Авiс є люди. Люди є Авiс. Авiс дорiвнює люди. Люди дорiвнюють Авiс.
   Я знов заплуталась.
  
   Авiс закiнчує з маревом. На годиннику вже давно час обiдати.
  -- Ласт, зготуй чогось!
  -- Нахабство! А хто менi допоможе?
  -- Я допоможу... але не дуже багато... бо я... емм...
   З iншої кiмнати доноситься голос Деї:
   - Що треба зробити?
   Авiс i Ласт з радiстю перевалюють усi кулiнарнi обов'язки на Дею, Дея з радiстю вiдволiкається вiд роботи. Вона насправдi любить позайматися якоюсь дурнею, тiльки робить вигляд, що все не так, що вона - серйозна людина. Авiс i Ласт хоч не придурюються. Вони цiлуються за спиною в Деї, Авiс думає: якого дива за спиною, а не втрьох, адже Вушка давно пiшла? Ага, зрозумiло, щоб не вiдволiкати Дею вiд кулiнарiї... логiчно... Стоп, краще б вiдволiкли.
   Ласт виправляє усе, нароблене Деєю, Авiс саботує. Авiс не просто саботує, вона - у чарiвному палацi...
  
  -- Я - фея Мудростi, i Мудрiсть говорить моїми чотирнадцятилiтнiми вустами! Я знаю, що казати i ким бути! Не вам вказувати менi, Парадiссо...
   Ротонг i Авiс напiвголос наспiвують: "Мы в четырнадцать лет знаем всё, что нам надо знать... и мы будем делать всё, что мы захотим, пока вы не угробили весь этот мир...".
   Парадiсса намагається щось сказати, але фея Мудростi дiстає вiршi, вiршi, багато-багато вiршiв. Вони всi записанi на листочках, вони всi написанi її диким, неможливим почерком, i у Парадiсси мариться в очах вiд цих вiршiв, вiд їхнього нагромадження. Вiршi влiтають Парадiссi у вуха, а грiзна фея Мудростi тiльки й чекає, коли Парадiсса зрозумiє, збагне всi тi поетичнi догми, якi, на феїну думку, мають влетiти їй у голову. Парадiсса i фея Мудростi сплiтаються в єдине цiле, i Авiс вражено розумiє, що iнтелектуальне бунтарство та обмежена мораль - одна, одна одиниця, не двi рiзнi величини! Парадiсса i Сафо - це двi жiнки, хоч i рiзного вiку й рiзних правил, це просто люди, такi ж самi, як усi, такi ж самi, як кожна...
   Ротонг торкається плеча Авiс:
  -- Хочеш, i ми так само?
  -- Та ми ж i так єдине цiле... - Авiс усмiхається, Авiс цiлує Ротонга у скроню, Авiс сама, без зовнiшнiх чинникiв, вилiтає з чарiвного палацу.
  
   Перед Авiс уже стоїть тарiлка з обiдом. Авiс, Ласт i Дея чарiвно обiдають, i не треба нiякого чарiвного палацу. Кролик, шановнi ледi енд джентльмени, сам би хотiв у той день вибратися iз капелюха i пообiдати з ними. Ласт ще не розумiє, що вiдбувається з Авiс, але Ласт ще чекає чарiвне озарiння, i Авiс, здається, це вже знає. Щось починає траплятися, щось починає починатися, i кролик щасливий доповiсти про це.
   До речi, про Ласт i кроликiв. Коли Ласт було шiстнадцять рокiв, а сестрi Надi - дев'ять, вони зiштовхнулися iз жорстоким знищенням своїх домашнiх улюбленцiв, кажучи простiше, їхнiх кролiв з'їли. Сьогоднi вегетарiанками є як Ласт i Надя, так i Авiс, так, доречi, i Дея. Хоча Авiс просто наслiдувала свого загиблого брата (того, хто був середнiм у сiм'ї), а Дея просто шукала привiд змiнити максимум деталей свого життя... От i добре, от i все на краще. Тепер нiхто не буде їсти кроликiв. Сподiваюсь, капелюхи також.
   Отож, обiд смачнiшає iз кожною секундою, а думки Авiс дивовижно переплiтаються iз почуттєвою гамою Авiс-принцеси. Справжнє i несправжнє збiгаються, зливаються у життi Авiс, Авiс згадує.
   Авiс згадує Львiв. Чесно кажучи, Авiс вже не має чого про нього казати. Наша дiвчинка пiдросла за цей день, пiд час якого нiчого з нею не траплялося, i Авiс, хоч i пам'ятає, як Дiма з паралелi лiз до неї (тринадцятирiчної) у лiжко в готелi, а вона вiдганяла його силою, а тодi розповiла класнiй керiвничцi, що вiд Дiми ще й тхло сигаретами, то Маша зробила все, щоб спаскудити день Авiс, - їй уже все одно. Та нехай, нехай страждає якась частинка Авiс, вона тепер просто зiллється з цiєю частинкою так, щоб любов була епiцентром злиття, епiцентром вiдносин...
   Авiс думає про Сузу, про Саннi, про рiдного брата, з яким майже не спiлкується. Їй усе одно болить. Колишня пам'ять - маячня, а от реалiї друзiв - страждання. Авiс боляче, Авiс сумує за братами. Авiс сумує за вмерлим братом, за братом, що загинув давно-давно, коли Авiс було вiсiм рокiв... Авiс тяжко, важко жити без нього. Авiс сумує, i хоч як би вона не зливалася зi своїм болем, вона просто сумує за близькими людьми... Авiс боїться втратити всiх, боїться втратити кожного.
   А тепер настав час не втрачати Ву. Авiс ловить себе на тому, що колись, усього, здається, рiк тому, вони разом iз добрим другом "стьобалися" над Ву як могли, а сьогоднi "стьобу" кiнець, та й друг давно живе в iншому районi, не зважаючи на мiлкоту типу Ву, i, здається, в життi Ву наближається новий етап. У Ву не буде добрячої пiдготовки, бо Ву - не мертва ельфiйська принцеса, i нема в неї тих, хто пiдготував би її до дорослого життя ранiш за час... Ву сидить на балконi, де влаштувалися iз ноутбуками Дея та Авiс, i вислуховує поради все ж таки запастися контрацептивами. Ласт кудись зникла, а голова Авiс повна маячнi: чи треба їй продовжувати узагалi своє життя? Чи треба взагалi щось робити?
  
   Я б так хотiла просто забути про все, але не вийде, в жодному разi не вийде. Менi боляче, я не знаю, що робити, куди i до кого йти. Чи справдi я маю жити, чи це все - iлюзiя? Я не хочу iлюзiй, я хочу тiльки одного - жити. Чому б я не могла просто жити, не думаючи про iлюзiї, про сум, про тугу? Нащо усе це менi, нащо це все продовжувати?Я заплуталася, я не можу iти, я не хочу йти? Нi, я хочу жити, насправдi, дiйсно хочу, чому б нi?
   Чому я продовжую свiй бiль, свої трагедiї? Я ж якусь годину тому хотiла бути щасливою, бо я отримала iм'я, бо я - Авiс!
   Я Авiс, i саме тому я маю жити.
   Думки атакують мене, але менi важко думати...думки та слова - абсолютно, цiлковито рiзнi речi, i усi мої марення - всього лише результат формулювання... я думаю зовсiм не про це...
   Я думаю про те, що я втомилася. I я маю зробити свою втому своєю зброєю. Будучи втомленим (чи втомленою?), воїн Авiс здатен заради власного спокою зробити таке, на що не здатен нiхто.
   Я здатен (чи здатна?) затоваришувати з усiма, з ким треба. Навiть iз власним страхом. Я ж уже доросла дитинка. Дитинка, що закiнчила школу.
   Я ж уже не безiменна крихiтка. Я - Авiс. Я - Авiс...
  
   Авiс припиняє марити. Краєм вуха вона чує, як Дея вмовляє Ву:
   - Може, ти скажеш йому, що ти - цнотлива?
   - Та ти що! Вiн же не такий, вiн i не думає про секс! I що вiн скаже, коли дiзнається, що я про секс думаю?
   - То, може, ми б самi йому написали? Хай вважає, що це ми за тебе хвилюємось?
   - Нiчого собi! Ви не боїтесь здатися... старосвiтськими, чи що?
   - Нам уже нiчого не страшно, - включається в розмову Авiс. Спогади налiтають на неї струменем, дощем, прiрвою. Вона думає про Наїну... але про Наїну - потiм, любi мої ледi енд джентльмени. Зараз Вушка чує вiд Деї, що жiнка, як проголошують фемiнiстичнi реалiї життя, нiкому й нiчого не повинна, що представники фемiнiзму виступають за права i свободи кожної вiльної людини, що везти iз собою презервативи на бiлi ночi - це не обов'язок, а пiклування про себе, що ночi бувають не лише бiлi, а й першi... Авiс цiкаво все це слухати, а найцiкавiше - коли Вушка у весь голос кричить: "Нi, я не фемiнiстка!!!", а потiм, задумлива та спонтанна, iде...
   Авiс цiкаво, у що це все виллється. Але раптом стає ще цiкавiше. Приходить Грацiя i хоче поговорити з Авiс наодинцi.
   Авiс марить, Авiс не хоче розмовляти з Грацiєю, Авiс хоче до чарiвного палацу. Та нiхто її туди не вiдпустить, бо Грацiя прийшла у справi.
  
   - Куди ти подiлася з випускного? Я ж зайняла тобi мiсце за столом!
   - Люба моя Грацiє, менi сказали, що усюди зайнято.
   - Правильно, адже я зайняла тобi мiсце i попросила усiх казати, що мiсце зайнято!
   - Могла б почати з мене. - У головi в Авiс усе перемiшується, їй страшно думати, що зрадниця Грацiя раптом опиниться жертвою, а не зрадницею.
   - Я перенервувала через те, що Оленша сказала менi останньою, що ми виходимо втрьох!
   - Сонце, ти б хоч дослухала, хто заварив кашу!
   Грацiя вислуховує подробицi, Грацiя в шоцi. Вона ще нiяк не може зрозумiти.
   - Авiска, ти хочеш сказати, що винна в усьому не Оленша, i не ти, а усього лише Катя, яка вирiшила змiнити партнера?
   - Ну аякже! Оленша просто не мала що робити, i Артик єдиний з хлопцiв погодився бути не лише твоїм, а й моїм партнером. Ти ж знаєш, як до мене ставляться у класi.
   Як добре, що Авiс не припинила любити Грацiю! "Що б вона не накоїла...". Ну, нервова. Ну, страдниця. Хiба це недолiки? Iз Грацiєю стiльки всього пов'язано, вона завжди була поруч. Грацiя форева, нiчого не змiнилося. Грацiя - чудова людина, мiнiатюрна шiстнадцятирiчна дiвчинка, майбутнiй фiнансист i хороший друг, а всi її заїзди - це з вiком пройде. I Сафо - чудо. Ну хiба не чудо - дiвчинка, яка в такому юному вiцi творить такi неймовiрнi вiршi, яка так думає, так любить? Хiба що зараз в неї перехiдний етап, через який вона також пройде i стане зовсiм неймовiрною. I Наталi - не така вже й нецiкава у порiвняннi iз Саннi, просто трошки менш така, як Авiс. Саннi та Сузу також - тi, кого можна любити, по-справжньому любити, не кажучи вже про рiдного брата Авiс... Усi, кого любить Авiс - чудо.
   З'являється Ласт iз мобiльним у руках, Ву телефонує до Авiс.
   - Слухай, Авiсочка, Дея переписувала менi фото, вони тепер не читаються...
   - Поговори особисто з Деєю, - вiдмахується Авiс, - записуй номер.
   Авiс просто хоче позбутися дещо набридливої Вушки, але виливається це у щось цiкавiше. До кiмнати раптово входить Дея:
   - Хто дав Вушцi мiй номер?
   - Я! - Авiс готова зiзнатися у всьому, здати всi паролi та явки, бо їй подобається почувати себе гордим партизаном у всьому, що стосується Вушеньки.
   - Ну, знаєш... я розумiю, що вона забула своє iм'я пiсля випускного, але нащо менi дзвонити, щоб про це спитати, коли дiзнатися своє iм'я Ву могла особисто в тебе?
   - Емм? - Нiчого не розумiє як Авiс, так i Грацiя.
   - Ну, дзвонить менi Вушка, i питає: "Впiзнала?" - "Так", - кажу. Перепитує: "I хто ж це?".
   Щоб зрозумiти гумор ситуацiї, i Авiс, i Грацiї, i Ласт, що вже занюхала цiкаву бесiду, доводиться трошки порозмислити. Аж тодi - дружний смiх.
   Авiс любить Вушку! Вона така смiшненька, така мила-милюча. Авiс любить усiх. Авiс просто любить.
   Авiс залишає дiвчат утрьох, i знов опиняється у чарiвному палацi, щоб сказати своїм, що любить їх. Вона бачить Макса, Ротонга, Лiнсi, Юлiану - усi в зборi. Мiланiель та Дорiн нема, адже вони - не вигаданi особистостi. Вони - часточки життя Авiс, але не самої її...
   - Максику...
   - Я все знаю, люба принцесо, ти любиш мене за те, що я є ти класичної мрiї.
   - Лiнсi...
   - Я усе знаю, ти вже казала менi нещодавно. Менi тринадцять.
   - Юлiано...
   - Я - твоя жiночнiсть, Авiс. I ти любиш це в менi, i саме тому iнколи мене ненавидиш... Ти заперечуєш мене як данiсть, i саме тому ми iз Максом занадто часто розстаємося...
   - Ротонже...
   - Авiс, а що можна казати про мене? Я - це твоє чоловiче єство. Ти спиш зi мною замiсть того, щоб трахати собi мозок.
   - Та я ж i так увесь час його собi трахаю...
   - Це ти вмiєш, славна моя.
  
   Авiс чує все це, i розумiє, що чарiвний палац є плiд, плiд, плiд... її уяви? Бути такого не може! Авiс страшно, Авiс не може, Авiс марить.
  
   Який сенс має все це, коли мої друзi - несправжнi, якщо мої сподiвання - марення, якщо я сама вигадала весь свiй Всесвiт? Чи не вигадала я себе? Хто я є, що я є, хто видумав мене, хто видумав мої почуття? Ким i чим менi бути? Я в панiцi, я знову в панiцi, я прийшла сказати друзям "люблю", а мене знов звинуватили в егоїзмi... Ким, чим менi бути, нащо жити? Як, де, коли, ким, чим... Як, де, коли, нащо, чому - улюбленi слова мого нещодавнього дитинства... Я така юна, як менi йти далi по життю? Я така юна... Я така Авiс... така Авiс...
  
   моя душа щотижня свiтлiшає
   вона тихцем-слiвцем мiняється i я забуваю про бiль i про страх
   - мрiя!!!
  
   моя душа щоденно виднiшає
   серед бруду казок i спалахiв страху любовi зникає жах
   - тiнi!!!
  
   моя душа щохвилини добрiшає
   справедливiша як найяскравiша пахуча доля
   - мара!!!
  
   моїй душi щосекунди гiршає
   i вона iз терпким iз неможливо пекучим болем
   - вмира...
  
   - Я пiду додому, мабуть, - каже Грацiя. - Пора вже. Вiдпочивати буду, адже нарештi вiдвезла документи до вузу, тепер вже, уявити собi не можу, студентка.
   - Грацiє, а ти кудись поїдеш цього лiта?
   - Не знаю ще, поки що нiкуди не планую.
   - Поїхали з нами на дачу! Як захочеш, тодi й поїдем.
   - Добре, я подумаю. А чим ви займалися минулого разу?
   Минулого разу Авiс, Дея та Ласт були на дачi (дванадцяти сотках батькiв Авiс) iз Наїною. Перспектива брати iз собою Грацiю рiвнозначна поїздцi iз Наєю, хiба що Грацiя не така доскiплива. Подруги одночасно задумуються про це...
   - Та нiчого особливого.
   - Спiвали пiсень у багаття пiд гiтару Авiс.
   - Наступного разу, може, синтезатора вiзьмем.
   - Ага, тiльки в мене батарей нема, бiля багаття не заграєш...
   - Зате можна картоплю пекти.
   - А ще ми кiно дивилися.
   - На роликах та велосипедах по трасi каталися.
   - I в сауну ходили.
   - Зрозумiло, - каже Грацiя, - отже, я подумаю.
   Грацiя iде, а подруги соромляться. Подруги думають.
  
   Дача - це мiсце, яке Авiс вважала колись своїм домом, своїм чарiвним палацом. Там любов, там мрiї, там - усе, що Авiс вважає потрiбним собi. I там завжди була дружба, а тепер - особливо, бо їздить Авiс на дачу iз Ласт, iз Деєю...
   Останнього разу Ласт та Авiс чекали на Дею на дачi, а наївна Дея, яка, за її твердженням, "курси сусанiнцiв закiнчувала" (здається, там її навчили лише, як заводити себе до багнюки у моральному та фiзичному смислах), хотiла ломанутися в Ясногородку (вiдносно недалеко вiд дачi Авiс, пiшки можна дiйти) через Ворзель, куди їй треба було у справах (вiн також вiдносно недалеко, але нiчим iз селом не сполучається) - електричкою до Фастова, а там якось iнакше. Наїну взяла iз собою заради моральної пiдтримки, та ще й тому, що Авiс заради цiкавостi запросила. На повiрку виявилося, що Ворзель та Фастiв - на рiзних гiлках. Нiчого, дiвчата спокiйнiсiнько доїхали київсько-фастiвським автобусом.
   Дещо про Наю. Наїну насправдi звати Лада, чи Анжела, чи Надя, чи Даша. Та не будемо зважати на цю мiлкоту i дамо Наї те iм'я, яким вона сама себе назвала колись. Наїна - колишня однокласниця Деї, зараз - за п'ять хвилин педагог. Наїна - частина минулого Деї, а минуле у Деї та Авiс у дечому спiльне, i тому Ная також вiдноситься до часточок життя Авiс.
   Можливо, ледi енд джентльмени, вiд кроликової казки в стилi фентезi попахує реалiзмом. Тому хай Наїна буде вiдьмочкою, Авiс - ельфою у трунi, а Дея та Ласт залишаться собою, бо Мiланiель аж занадто зiткана з повiтря, а Дорiн - категорично нудний привид. Авiс вже не розумiє, де чарiвний палац, а де - її життя, тому дача буде лiтньою резиденцiєю принцеси Авiс. Так простiше i для вас, i для мене, i для бiдненької Авiс, в якої все так перекручено в головi, що вона вже й зовсiм не знає, що робити.
   Отже, вiдьмочка Наїна хоче чарувати бiля багаття, а спершу - пропарити себе та чарiвнi зiлля у невеличкiй саунi, що її минулого року збудували батьки Авiс (саме вони, адже їм не мiсце в чарiвному палацi, вони не зi стилю фентезi). Наїна хоче самотностi, Наїна зачиняється у саунi, а от Авiс, Ласт, Дея обирають колективний спосiб. Так легше, так цiкавiше. До того ж Наїна знає багато рiзних заклять та практик, наприклад "позаконтекстуальний аналiз та його значення", "як навчити дитину реагувати адекватно на "iди сюди, а тепер iди звiдси!", i цi закляття та практики ще можуть зачарувати усiх дiвчат до надзвичайностi. Може, вони б навiть перетворилися на Ву, коли б опинилися iз Наєю в саунi.
   Та справжня причина - не в цьому... Зранку, коли Наїна цiкавиться, чим займалися дiвчата всю нiч, а вони чесно вiдповiдають їй, що спiлкувалися, Дея тихенько виказує думку, що хай би яка Наєчка була вiдьма, а все ж таки може сприйняти Дею, Авiс та Ласт як когось неадекватного. Ще зачарує, чого доброго. I Авiс iз нею згодна. Оця триєднiсть мiж Авiс, Деєю, Ласт - це чарiвна триєднiсть, що дає змогу творити усе, що тiльки хочеться творити. А от Наїна - зайва. Наїна не розумiє.
   Хiба Дея розумiє Авiс? Нi, але все одно нiколи її не покине. Хiба Ласт розумiє Авiс? Принаймнi, намагається зрозумiти. Саме це пiдносить їх над натовпом. Вони люблять Авiс. По-справжньому люблять.
  
   Я хочу любити. Любити так, щоб нiколи i нi на що не промiняти улюблених людей. Я вже промiняла стiлькох друзiв... Маю їх забагато в одному свiтовому мiстi, та коли запропонували менi туди з'їздити, вiдмовилась - їхати заважко та забагато, тьху. Я просто не хочу нiкого бачити. Я хочу тiльки єдностi, яка в мене поки що є. Тiльки єдностi. I який менi чарiвний палац, де кажуть, що вся моя єднiсть - плiд моєї уяви... Хоча... я ж там мертва. Це привiд.
  
   I Авiс знову у чарiвному палацi, адже на неї там чекають, адже її там люблять... адже вона там мертва. Та її виймають iз труни чиїсь руки.
   - Ми не справляємось без тебе. Ти маєш жити.
   Хто це говорить? Хто виймає її? Чи це її друзi? Чи це її коханi? Та нi... це просто вона сама, а дзеркала в неї при собi немає, i Авiс, чарiвнi мої ледi енд джентльмени, не може побачити себе. Кролик би з радiстю їй допомiг, але чим допомогти? Що зробити?
   - Я не можу, не буду жити!
   Авiс валиться назад до труни. Але рано... рано... Авiс ледве знаходить в собi сили знову опинитися в справжньому, вдома.
   - Ласт, Дея... Дея, Ласт... Ласт, Дея!
   - Що таке, сонечко?
   - Нiчого... нiчого...
   Авiс погано. Авiс неймовiрно погано. А за вiкном - щось, схоже на нiч. Авiс має щось робити, щось мати i щось казати.
   Але Авiс не може. Авiс не хоче. Авiс варить каву, п'є сама та напоює Ласт, напоює Дею. Авiс вiдчуває страх, Авiс хоче залити його кавою.
   Авiс хоче подiтися десь. Авiс страшно, страшно, страшно...
   Хлоп! Що це? Авiс iде до чарiвного палацу? Та нi, це Ротонг сам прийшов по неї.
   - Пiдiймайся, кохана.
   - Я?..
   - Пiдiймайся, Авiс. Ми чекаємо на тебе. Якщо ти не оживеш, ми всi помремо. Твоя вiра в нас має пiдтримувати нас - а ти не вiриш у себе. А ми є ти.
   Це каже вже не Ротонг, це каже Макс. А вiн тут звiдки?
   - Ротонже, врятуй мене! Не треба!
   - Треба, - вiн цiлує Авiс у скроню, як вона це ще сьогоднi робила.
   - Максе!
   - Кава не врятує, Авiс. Тобi нiкуди не подiтися вiд нас.
   - Але ж я вас... я вас люблю!
   - Ти в нас не вiриш.
   Це каже Юлiана. А поруч iз нею стоїть Лiнсi, вона дивиться на Авiс iз докором.
   - Авiс, ти не вiриш, що тобi було колись тринадцять! Не вiриш, от i все.
   - Рятуйте мене хтось, - шепоче Авiс, - зробiть так, щоб нiхто нiкуди мене не тягнув.
   - У тебе є вихiд, - каже Ротонг. - Єдине, що ми можемо для тебе зробити.
   - Так, - пiдтримує його Макс, - ти можеш загадати бажання на першу зiрку.
   - I тодi, - додає Мiланiель, - ти нарештi обереш, я чи Ласт.
   - I я чи Дея, - пiдкреслює Дорiн.
   - I я чи Сафо, - фея Мудростi проспiвує цi слова звiдкись iздалеку.
   - I чи потрiбнi тобi, узагалi, справжнi й несправжнi брати, Сузу, Саннi... чи хочеш ти любити їх?.. - хто це каже?..
   - Ти чи ти, Авiс.
   - Я чи я, - мовить Авiс, голосно мовить Авiс. Вона дивиться у вiкно, зiрка там є. - Я хочу... я хочу...
   Авiс треба забажати чогось якомога швидше, щоб не проґавити зiрку, щоб не з'явилися iще зорi. Але... але вона не може... i раптом...
   Ледi енд джентльмени, кого ви бачите перед собою?
   Та це ж Авiс! Це ж вона прийшла до нас, з'явилася на сценi поруч iз кроликом! Вона забажала зустрiтися з тими, хто керує її долею. Вона забажала побачити нас.
  
  
   Що зробить Авiс зi своїм життям? Тепер усi карти у її руках. Вона може повбивати нас усiх, а може зробити королями своєї держави, щоб ми вiрили в її героїв замiсть неї. Що вона зробить? Що зробить ця сiмнадцятирiчна дiвчинка? Влада в її руках!
   Робiть ставки, ледi енд джентльмени, ваше право! Авiс тут володарка, Авiс тут!
   Авiс, ми слухаємо тебе.
   Авiс марить.
  
   Усе це театр... я так i думала, так i вважала завжди... банальний театр, квиток у який коштує всього лише уяви та здатностi сприймати... Я не хотiла опинитись у театрi. Я думала, я важлива - та я всього лише акторка. Чи авторка п'єси? Головне - обрати. I я можу пiти зi сцени, а можу... можу залишитись i виказати все, що я думаю про своїх керiвникiв, i що я думаю про глядачiв, i що я думаю про все. Я можу все.
   Я всевладна у своїй долi - головне, не треба боятися всього, що iз нею пов'язано. Зрештою, хто я, коли не просто Авiс, не просто та, хто вмiє лiтати?
   Полiт над своєю уявою - i справжнє та несправжнє, реал та анрiл припинять бути чимось важливим. Я просто стану собою, знайду себе, отримаю Авiс i зможу зробити iз нею все, що захочу. Чому б нi?
   Що менi втрачати? Кого втрачати? Що важливе для мене?
   Що, окрiм здатностi любити?..
  
   Авiс, сцена чекає на тебе. Глядачi чекають.
   I Авiс... дивiться, дивiться очима, слухайте вухами, вона бере мiкрофон!
   - Любi друзi! Чи то шановне панство, чи просто й банально, але класично-традицiйно - ледi енд джентльмени! Це я, Авiс, я - авторка книги, яку презентують сьогоднi у нашому театрi.
   Я б хотiла виказати велике спасибi шановному акторовi, без якого те, що ми з вами сьогоднi зробили, було б неможливе. Вiн зачитав вам мою казку, зачитав неперевершено, бездоганно, i повертатися йому до капелюху - неможливо! Кролик вiльний робити те, що забажає, i вiднинi може сам складати казки - отака моя йому подяка.
   Дякую i вам за те, що прийшли, ледi енд джентльмени! Менi приємно дивитись у вашi обличчя, хоча тут темно i я не можу розгледiти облич. Живiть довго i щасливо, любiть одне одного, любiть обличчя одне одного!
   Я люблю вас, люблю за те, що ви є. I це - найголовнiше моє спасибi. Я просто вас люблю. Люблю так, як тiльки можу, як тiльки здатна любити.
   Будьте завжди щасливi - заради мене. А я також буду щасливою - заради себе. Просто тому, що не маю права на щось iнше.
   Ледi енд джентльмени, ви крутi.
   I я вас люблю.
  
   Дивiться! Авiс зникає зi сцени! Авiс нема, чи була вона, чи не було її? Вона "довбаний Iсус, задумливе марево, що нiколи не стрiляє до смертi", як сама казала колись... Вона - наша доля, а ми - доля Авiс. Що зробила Авiс iз нами? Довела свою любов. Чи ми приймемо її, ледi енд джентльмени?
   Давайте подивимося на Авiс. Вже час спати, але ми ще можемо зазирнути до неї у лiжко. Там усi троє - Авiс, Ласт, Дея. Обiйми - щiльнi, долi - змiщенi, а чарiвний палац трошки визирає з буйної голови Авiс. Авiс щось каже подругам, щось каже...
   Ми почуємо, що скаже Авiс - i казка скiнчиться, бо головне вже сталося - Авiс, мертва ельфiйська принцеса Авiс, знайшла гармонiю iз самою собою, зi своїм свiтом. Яка ж її гармонiя? Що скаже Авiс, щоб кролику iз капелюха розслабитися та вiдправитися на курорт - вiдновлювати сили, а вам, ледi енд джентльмени - ставати щасливими?
   Що шепоче вона в обiймах Ласт та Деї, iз чарiвним палацом у головi?
   Що це за три звичних слова, таких банальних, таких оспiваних?
   Прислухайтесь, бо це ваш шанс почути iстину...
   Iстина гримотить усiм нашим театром... нiжно, чуттєво гримотить... розбираєте слова?
   - Я... ВАС... ЛЮБЛЮ...
  
   От i програлася, скiнчилась безмежна казочка у стилi фентезi, або просто несвiдома маячня схибнутого кроля iз чорного капелюха, який втiк звiдти i тепер презентує власнi шоу! Ось i стартує власна казка кожного з нас. Щось зробить iз життям Ву, щось доведе свiтовi Сафо, щось знайде Грацiя... щось зробить кожен з героїв казки. А Авiс залишається жити й любити.
   Жити й любити залишається нам.
   Бувайте, ледi енд джентльмени. Я бачу, ви, майже всi, уже пiшли, бо нудним здається вам моє коротке завершення.
   Але тi, що залишились, звiсно ж, радiсно почують мiй висновок iз сьогоднiшньої казкової вакханалiї, iз сьогоднiшньої несвiдомої казки...
   Я тепер вiльний. I ви - також.
  
   Iз-за сцени лунає розчарований голос Деї:
   - Треба було сказати наперед, що це - iсторiя з мораллю!..
   I вiдповiддю на нього злий вигук Авiс:
   - Та звiдки я знала, що отака в мене несвiдома мораль!!!..
  
   Завiса.
  
   А тепер, любi друзi, привiт знову. Я кажу це не зi сцени, це вiдбувається у вашому мозку. Я просто хочу доказати кiнцiвку.
   Дея покинула Авiс та Ласт, коли Авiс спробувала поплакатись їй.
   Вушка продинамила хлопця.
   Грацiя ще жива.
   Сафо все також вважає життя дурнею, а Авiс - кращою з кращих.
   Чарiвний палац i досi стоїть.
   Finita la comedia.
  
   ЏАлiна Iлясова, 2008
   Згiдно з М.Ґолдєнковим, одним з основних значень виразу "catcher in the rye" у Селiнджера є натяк на невдалого гравця у бейсбол, який замiсть впiймати м'яча опиняється "в житi".
   ЏSoFo
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"