Аннотация: Переклад з iсландськоï трьох казок про Семунда Мудрого, того самого, що нiбито уклав "Старшу Едду". Веселий був чолов'яга...
Чорна Школа
Народна iсландська казка
За давнiх днiв, у заморськiй землi була школа, i звалася вона Чорною Школою. Там навчали чаклунства i чарiв старих мудрецiв. Так було ïï зведено, що покоï ховалися в дуже глибокiм пiдземеллi; тому не можна було нiчого розгледiти, i панував там завжди суцiльний морок. Жодних наставникiв там не було, а всi вченi книги писанi вогненно-червоними лiтерами, тож можна читати ïх у пiтьмi. Нiколи не могли тi, що там навчалися, вийти на свiже повiтря чи побачити денне свiтло, а навчання тривало три або сiм рокiв. Рука, вкрита сiрим хутром, приносила учням ïжу, проходячи крiзь стiни школи. А той, хто тримав школу, лишав собi право забрати останнього, хто вийде за порiг пiсля навчання. Та позаяк усiм було вiдомо, що школу тримає Нечистий, кожен уникав того, щоб вийти останнiм.
Якось троє iсландцiв потрапили до Чорноï Школи: Семунд Мудрий, Каль Арнарсон та Хальфдан Ельдьярсон, що вiн згодом став пастором у Феллi, у Слеттухлiдi. От настав ïм час виходити, i Семунд зголосився йти останнiм. Iншi з того дуже зрадiли. Семунд надiв великого плаща, та лишив рукави вiльними, а ґудзики розстiбнутими. Щоби вийти зi школи, треба було пiднятися сходами. Тоï ж митi як Семунд виходив, схопив його Нечистий за плащ i мовив: "Ти мiй". Кинув Семунд плаща i швиденько вийшов. А Нечистому сам плащ i лишився. Залiзнi стулки брами з гуркотом зачахнулись, та так хутко, що Семунд поранив п'яти. Тодi вiн сказав: "А дверi ж коло п'яток!", i цi його слова стали прислiв'ям. Ось як вибрався Семунд Мудрий з Чорноï Школи разом зi своïми земляками.
Iншi кажуть, що коли Семунд Мудрий пiднiмався сходами з Чорноï Школи, сонце, що свiтило навпроти, вiдкинуло його тiнь на стiну. Коли Нечистий налаштувався схопити Семунда, той вiдказав так: "Я не останнiй. За мною ще один iде, чи ти не бачиш?" Нечистий кинувся на тiнь, яку прийняв за людину; Семунд чкурнув назовнi, i брама вдарила його по п'ятах. З того самого часу Семундова тiнь зникла, бо Нечистий так i не повернув ïï йому.
Семунд Мудрий прямує до Одду
Народна iсландська казка
Коли Семунд, Каль i Хальфдан покинули Чорну Школу, в Оддi не було пастора, i вони попросили тамтешнього короля дати ïм ту посаду. Король чудово знав, з якими людьми має справу, i вiдказав, що той iз них отримає Одд, хто перший дiстанеться туди вплав. Перший визвався Семунд, викликав нечистика i сказав: "Доправ мене нинi до Iсландiï, й коли ти дiстанешнся суходолу, не змочивши мого плаща в морi, тодi володiтимеш мною". Дiдько на це пристав, обернувся на тюленя i вирушив морем iз Семундом на спинi. У дорозi Семунд завжди читав Псалтир. Невдовзi наблизилися вони до самоï Iсландiï. Тодi Семунд упирiщив тюленя Псалтирем по головi, той почав тонути, i Семунд змок до нитки, не дiставшися землi. Так нечистий упустив здобич, а Семунд отримав кафедру в Оддi.
Чортеня i скотар
Народна iсландська казка
У Семунда Мудрого працював один скотар, який дуже любив лаятися, i Семунд часто йому за це докоряв. Вiн сказав скотаревi, що нечистий i всi чортовi сини годуються з брудноï лайки та богохульства, що вилiтають з людського рота. "Я нiколи бiльше не буду лаятися, - вiдказав скотар, - коли знатиму точно, що вiд того дiдько втрачає свiй харч". "От я незабаром перевiрю, чи ти це навсерйоз кажеш, чи нi", - мовив Семунд. I трохи згодом запустив чортеня у хлiв. Скотаревi зробилося кепсько вiд такого гостя, бо чортеня дiставало його рiзними витiвками, тож батраковi було важко тримати себе в руках i не лихословити. Пройшов деякий час, i скотар, який непогано дав собi ради з брудним язиком, раптом помiтив, що чортеня хирлявiшає день у день. Тодi скотар остаточно переконався i з тих пiр николи не лаявся. Одного ранку, коли вiн зайшов у хлiв, то побачив, що все кругом розкидано i переламано, а всi корови, яких там було багатенько, зв'язанi за хвости. Обернувся скотар до чортеняти, що лежало у загонi, немiчне i безпорадне, i напосiвся на нього з жахливими прокльонами i брудною лайкою. I побачив iз жалем та смутком, що чортенятi вiд того надалося життєвих сил i воно зробилося тлусте i вгодоване, якщо не сказати - жирне. Опанував себе скотар i перестав лаятись. Нинi побачив вiн, що пастор Семунд казав правду, i припинив мерзенити, i вже нiколи не промовив брудного слова. А того чортяки, що вiд'ïдався з його рота, вже й на свiтi нема.