Грин Микола : другие произведения.

Думонька про хату-з-краю

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:


   Безклубому Леонiду Петровичу,
   Батьку Пирiєвому,
   на путь його до Iрiй-Раю
   присвячується

ДУМОНЬКА

ПРО ХАТУ-З-КРАЮ

(не поезiя)

*

З БIЛОВЕЗЬКОГО РОЗКРАЮ:

  
   Як пан великий занемiг,
   Покинув, геть напризволяще,
   Що їв та пив, кого ще мiг
   У блудi бавити зледаще.
  
   Настав бенкет для холуїв,
   Пiдтирачiв та лизоблюдiв -
   Глитають, що пан не доїв,
   Висьорбують i те, чим знудив.
  
   Своєї черги, на метi,
   Пильнують лицедiйнi хунти
   Лампасних козачкiв, котрiм
   З пiсних помиїв млоїть трунки.
  
   Ще й панськi пси сторожовi
   Лаштуються цепки поривати,
   Аби не те, що холуїв,
   А й їх лайно повигризати.
  
   Їх псар заснув; якась мара
   Собачу вiдданiсть здолала,
   Коли банкiра, гендляра,
   Старшина гетьманом обрала.
  
   Призвiдник балу зирить скоса
   Та пильно, душу до душi,
   Рахує, юда горбоноса,
   Свої майбутнi баришi.
  
   Музик пильнує. Тiм вина
   Усiм залляв вiн до повна,
   Аби не втнули гопака,
   Та не збудили козака.
  
   ...Тож гречкосiю, батраку,
   Нема й лушпиночки, сердезi.
   Мовчить та молиться в кутку,
   Щоб пан хутчiше протверезiв.
  

* * *

ПРО УКРАЯНУ ВIД РАЮ:

  
   З-за часiв життя по-Кону
   Звичаєвого Закону,
   У краю, що для розмаю
   Був украяний вiд раю,
   Над ставочком, на горбочку,
   У вишневому садочку
   Дивнi люди зберiгають
   Iз-по-Конну Хату-з-краю.
  
   Кажуть, хто там проживає -
   Нiчогiсiнько не знає,
   Бо натомiсть, аби знати,
   Всi волiють мiркувати.
   I тому та Хата Крайня
   Їм як хата-мiркувальня.
   Бережуть її, бо дбають
   Як життя ладнати з краю.
  
   Адже "край" - то ще й порог,
   Порубiжжя... То - острог
   Вiд орди, чуми, грошви
   Сатанинської мари.
   Крiпко треба мiркувати,
   Як виходить iснувати
   Вiд рiллi, як на вiйнi,
   А з вiйни, як вiд рiллi.
  
   ...Гречкосiї там живуть.
   Лихо шабельками жнуть,
   Та виховують потай
   Того краю Спас-Звичай.
   Не заради "воспiтан`я"
   Дiточок... Те виховання,
   Помежи усяких бiд,
   Юнь гартує до по-бiд.
  
   Тобто, замiсть аби вчити
   Як копiйку заробити,
   У тiй Хатi все - горбом,
   Чи то, пак його, - трудом.
   Звичайнiсiньку ту працю
   Пестять нiби дiти цяцю,
   Що, за Сковородою, тут
   Називають "Сродний Труд".
  
   В глуздi вольного життя
   Фiлософiя проста:
   Щоб робота - у охоту!
   Аж нехай до кровi-поту
   Вольний має те робити,
   Що не може не робити!
   Тут i схочеш - не наврочиш,
   А наврочиш - сам ускочиш.
  
   Не на марне свою Волю
   Вклав Творець у людську долю -
   Собi в помiч! Рух буття
   Напувати iз життя.
   Адже не заради плуга
   Селянин цю землю длуба
   Вiд зорi i до зорi,
   Як писав Екзюперi.
  
   На своїй землi не лихо
   Бiдувать, то - грiх великий!
   Гречкосiї й не бiдують,
   Козакують та будують,
   Куренi на тих порогах,
   У острогах та тривогах.
   Їх хати на цвинтарi,
   Де прадавнi пирiї.
  
   Гречкосiї звичаєвi,
   Козаки тi пирiєвi
   Мають
   Слово-Заповiт -
   Святий стосовий завiт:
   Жити Скупою соратних
   Звичаєвих родiв братнiх,
   Свою землю боронити
   А за неї не ходити.
  
   Коло-Вiче там - Покон,
   Совiсть - головний Закон,
   Свята Воля - сенс буття,
   Тризуб - Дерево Життя.
   Там шанують Наву, Яву,
   Та найперше славлять Праву.
   I тому з часiв прадавнiх
   Зветься люд той - православнi.
  
   Запитав про те я в дiда,
   А вiн, раптом, так одвiтив:
   - Та нiчого я не знаю,
   Бо живу у Хатi-з-Краю,
   А ночую в куренi,
   Бо там затишно менi;
   Коли треба що узнати -
   Йди до хати. Мiркувати.
  
   А до хатнього райку
   У благенькому тинку
   Не усякий i не зразу
   Вiдшукає перелазу.
   Лишень той, хто пiсню має,
   Чи переказiв шукає,
   Або хто несе iз бранi
   Рiдну землю в свiжiй ранi.
  
   В сiнях дзеркало висить;
   Хто сумлiння не уздрить,
   Розглядаючи себе,
   До свiтлицi не ввiйде,
   А чекатиме на ганку,
   Покаянного свiтанку;
   Як рабiв до Iрiй-раю,
   Ницих в Хату не пускають.
  
   Найважливiшi скарби
   У тiй Хатi, то - карби,
   Схожi на отой наказ,
   Котрий залишив Тарас,
   Чий портретик вишиваний
   В рушниках пiд образами:
   "...I чужому научайтесь,
   Й свого не цурайтесь".
  
   На загал нести не можна
   Тi карби - скраде вороже;
   Хто словами порошить,
   Той їх силу холостить.
   Карб тямується на думцi
   Нiби куля у ладунцi
   I дарується обранцям
   Та характерним спадщанцям.
  
   Та є в Хатi й приговiрки,
   Їх - вiддам... Дещицю тiльки:
  
   - До Бога лине три-дорога -
   мистецтво, вiра та пiзнання;
   вiд Бога - Воля для обрання
   свого шляху, та осторога,
   що путь не вольних є страждання;
  
   - Якщо вже що тобi вiдкрилось,
   не грюкай тим, що вiдчинилось;
  
   - Кажуть, навiть i до чаю
   потребується звичаю,
   а не лиш одної звички
   вiд свинячої привички;
  
   - Той не козак, котрий дружини не боїться!
   То не спроста усi кiстки мають мiзки, окрiм ребра;
  
   - Щоб ворог мав на кутнi посмiхатись,
   потрiбно тричi у боях уср-тись:
   уперше - з лютi,
   вдруге - з каламутi,
   а втретє - саме зо страху;
   тодi i бути козаку;
  
   - В кого прiзвища нема,
   того й в ступi товкачем
   не поцiлить сатана;
  
   - Характерницька наука - не синам, а для онукiв;
   як дiд славив, а батько злукавив, щоб онук управив;
  
   - Елiта наша - то воли, бики оскопленi з приплоду
   Буй-тура - козака, що є аристократ вiд роду;
  
   - Гiршi, нiж останнi тварi,
   Тi, що ганьблять себе у чварi;
  
   - Вже ж такi сором`язливi можновладцi нинi,
   Що й на прапорi змiнили блакитне на синє;
  
   - Не знати нащо, не при нагору,
   з вершини всi дороги - долу;
  
   - Не марнуйся слiв шукати,
   слово має погукати!
  
   А гукає хатня мова
   Дiдiвське
   Завiтне Слово:
   До тих пiр, доки молодь
   з молоком матерi та вiд старшини
   буде всотувати не сприйняття зверхностi
   над собою i в собi, у роду,
   до тих пiр рiй родiв Скупи Української
   буде в змозi мазкою братчиковою
   захистити землi свої на користь свою!
  
   Отакi-то хатнi скази.
   Є й древнiшi перекази,
   Котрi звiдти донесли,
   Як ще мамонта пасли,
   З голоценної погоди,
   Як збивались у народи
   Люди майже в кожнiм краї,
   Всяк-бо - на своїм Звичаї!
  
   Аж допоки той процес
   Не збочило на прогрес
   А в елiту тих краянцiв
   Не упхалось прогрес-санцiв.
   Завелась тодi сваволя,
   Угнiздилася нездоля,
   Ота сама прогресивнiсть,
   А у працi - продуктивнiсть.
  
   Люди почали сваритись
   I у сродному рiзнитись,
   Та зi Скуп лiпить народи:
   Однi - бiльше хлiбороби,
   Другi - нiби скотарi,
   Третi - гради чималi
   Серед них намурували
   I ремiсниками стали.
  
   Як те скоїлось - негайно
   Серед них з'явивсь мiняйло,
   Що не пас, кував чи сiяв,
   А котивсь, як вiтер вiяв,
   Перекотиполем гнаним
   Зi своїм нутром захланним
   Та копичив баришi,
   З чого й вийшов в торгашi.
  
   З торгашiв, як комарiв,
   Наплодилось гендлярiв.
   Тi малi страшнi не писком,
   А нещадним хижим зиском,
   Котрий навiть божий дар
   Обертає на товар,
   А на "засiб виробництва" -
   Рiдну землю й посполитство.
  
   Сродний труд, котрий-бо мали,
   З часом бiзнесом озвали,
   А натхненнiї здобутки
   Промiняли на прибутки,
   За котрi i рiдну матiр
   На панель могли послати
   (...чи не саме про ту "мать"
   став сусiд слова вживать?).
  
   Нiби самi по собi
   Спородились хабарi,
   I людей, що клятi вошi,
   Мов замечували грошi.
   Як збиралось їх чимало,
   Те ставало капiталом,
   I з гендлярського наряду
   Оберталось на їх владу.
  
   В Скупах куплених князiв
   "Мазали" в крулiв, царiв,
   Iмператорiв... Бо мала
   Згвалтувать У-ряд держава
   Коло-Вiче, Праву-Звичай;
   Пiд гендлярський зиск-обичай
   Людський Родо-устрiй славний
   Уярмить в хомут державний.
  
   Отак примха лихварська,
   Їх жадоба нелюдська,
   Iз на-Родiв збила нацiї
   Сьогочасної формацiї -
   Гнати їх побатальйонно
   У кривавiї бульйони,
   На котрих щоб наростали
   "Прогресивнi" капiтали.
  
   Тому мудрий мiй нарiд
   Упродовж тисячолiть
   Мав пiдозру щодо нацiї,
   Як до певної кастрацiї.
   I не створював держави,
   Що вбезпечує не-Праве
   Гендлярове домагання
   Свiтового панування.
  
   В хижiй прi за той "прогрес"
   Хата-з-Краю є регрес
   Безперечний, недоречний,
   Для держави небезпечний.
   Тому нашу Крайню Хату
   Нанесли на тайну мапу
   Прогрес-санцi, що багатi
   Думкою... В центральнiй хатi.
  
   А iще при тiй ЦеХа
   Було створено ЧеКа,
   Щоб постав той Ч-инний К-ат
   Управдомом Крайнiх Хат.
   Я i сам туди ускочив -
   Дiд ще змалечку наврочив;
   Голова, якщо дурна,
   Й власну шию полама.
  
   Отака iсторiя...
   Краще вже б iз Тори я
   Щось читав;
   Бодай вивчав,
   Що євреї не однi
   У цiм свiтi гендлярi;
   Гендлярем i чукча б став,
   Як за труд "мошну" б обрав.
   А в торгiвлi люд не кволий
   I звитягою бiдовий;
   Мастакiв таких чимало
   В пластунах перебувало.
   Ну, а грошi, як тi вошi,
   Не плохi i не хорошi;
   Щоб з них пошестей не мати,
   Краще спiднє треба прати.
  
   ...................................
   ..................................
   ...Даруй, братику, старцю
   Полiтграмоту оцю;
   З безталанних дiєслiв
   Напатякав, як зумiв.
  
   Вирiс-бо не в Хатi-з-краю
   Та вважаю, що щось знаю;
   Бо учився аж занадто,
   Що уму не є додатком.
   Серед читанок чужих
   Достобiса є дурних,
   Та i вчать (бодай свiдомо!)
   Лиш тому, що вже вiдомо.
  
   Щоб залагодить цю ваду,
   Я знайшов собi розраду -
   Пив горiлочку iз кумом,
   Котрий вельми смачно думав
   Та пристойно мiркував,
   Як чарчину вихиляв.
   А як вже з ким випиваєш,
   Вiд того i набуваєш.
  
   От i я набрався... лиха.
   Думав, дурень, думать - втiха.
   Зрадив кум, вiдплив у море
   Вишнєє... Змагаю горе
   Одиноким доживати
   I самотньо мiркувати
   Про прадавню Хатку-з-краю
   У краю, що лiпший раю...
  

* * *

  
   Аж ось - Майдан. Довкруж колоси,
   Мов сухостiйнiї фалоси.
   Найвищий, аж у небеса,
   Готель, недавно ще - "Москва".
   Пiд ним, в незграбнiй позолотi,
   На бувшiм Козинiм болотi,
   Тонкий, сiренький, незугарний
   Фалосик втицьнуто державний.
  
   Ще вись - дзвiниця на горi,
   Двоглавих сiдало орлiв.
   Звiдтiль по всьому виднокраю
   Частушкi весело лунають:
   "Ще не вмерла України
   Доля осоружна.
   Здобулась, корова, волi,
   Як вола в подружжя".
  
   ...Вже як нашу Незалежну у державу вгрузло,
   Де ж, нарештi, Вашингтон той i на наше гузно,
   Що запарилося в стiйлi, аж смердить... Ще й плаче:
   - По менi-бо лихварi, як тi блохи скачуть!..
   Хай зiп'яв би нам на ноги ту дебелу дупу,
   Розвалив би того стiйла, щоб пропало й духу!
   Хай постало б з того тлiну, iз тої геєни
   Сильне, гарне та навчене правил гiгiєни.
  
   Гой, державо-панiматко, в лихварськiй облудi
   Плодиш, грiшна, миршавеньких жлобiв-лизоблюдiв,
   Бога молиш та благаєш за своїх, рiдненьких,
   Пестиш їх, а виростають однi холуєнки.
   Зайдам лестять, а про батька не хочуть i взнати,
   Аби тiльки з сестри-брата зi шкiрою драти.
   Та з села! Там "ще не вмерла..." суцiльна руїна?
   У мiстах та на асфальтi так "не вмре" й країна?!
  
   Наша Ненька-Україна
   То не лялька сувенiрна,
   Як вважають "патрiоти"
   З можновладних iдiотiв.
   Корчi нашої держави
   Поминуть лишень як Прави
   Птиця-Слава Родова
   Розпрямить свої крила!
  
   Жаль менi учену братiю
   Що бубнить про охлократiю,
   Взнаючи про Коло-Вiче -
   Призабутий нами Звичай.
   Мабуть iншо мiркував
   Той провидець, що вписав
   До вiдомого катрену
   Про Спасiння з Борисфену.
  

* * *

  
   Що ж на Майданi вiдбулося?
   I про яку державу йшлося,
   Окрiм того, що на помостi
   Галасували всякi гостi?
   То була Родова година,
   То Слово мала Україна!
   Бiда не в тiм, що там не був,
   А що те Слово не почув...
  
   Україна - то споминок про Замунь-Корову -
   Батька-Неба-Роду-Грому Рожаницю пречудову.
   Україна - то таїна! Деревне сакральне слово,
   Майже соромiцьке, як жiноче лоно.
   Україна - то дружина од вiку єдина,
   То - жага її гаряча i неопалима.
   Україна - то переймiв волхвовi криницi,
   То - святої породiллi святi сукровицi...
  
   Її дiти, її квiти розлетiлися по свiту,
   Щоб вiд Роду до на-Родiв передати свого цвiту.
   А сьогоднi тут... болото. Але - верховинне,
   Котре в бiлої людини, властиво, єдине...
   Не гатiть його заради кремля змурувати,
   Бо завадите джерельцям звiдти витiкати,
   Аби рiки напувати широкi та гарнi,
   Котрi вельми вченi люди звуть - "пасiонарнi".
  
   Де ще є такi болота, саме верховиннi, -
   Пружнi, соковитi, сильнi землi породiльнi!
   Чи лаштують сiдло ратне на спину коровi,
   Аби йти шукати долi десь у дикiм полi?
   Якщо треба перемоги, то йдуть за пороги,
   А в пологовiм обiйстi знiмають остроги.
   Хай не дiжде нашу неньку державний цугундер,
   Виховуйте її, дiти! Бо горе всiм буде...
  
   Дiти, дiти... Де вас дiти?!
   Чуйте й стережiтесь:
   Доки трудитесь за грошi,
   Що як вишиванцi вошi,
   Не звершите нашу справу -
   Право-Славную державу.
   В Сроднiй Працi i Любовi
   Куйте, дiти, крицю Волi!
  
   У тiй Кузнi не боїтесь нi огню, нi грому,
   Анi зiлля, анi сiрки вiд армагеддону.
   Святих Мазчикiв волiнням,
   Як дубки, сплетiть корiння
   Та виховуйтесь, зростайте,
   Крiпко Правду нашу дбайте -
   Краю-раю Спас-Звичаю
   Святу Волю!
   ...в Хатi-з-Краю.
  

* * *

РОДО-СЛАВНУЮ БЛАГАЮ:

  
   Оранто!
   Рук не розведи,
   Не нароби тої бiди,
   Що тризуба на хрест поверне,
   Бо знову гендлярiв наверне
   На тiм хрестi, Святая Мати,
   Любов i Волю розiп'яти.
   Твiй Син гряде,
   Гряде Предславний
   Спаситель Кола
   Православний!
  

* * *

  
   Пам'яттю Мазчикiв моїх -
   Майстра Леонiда Гусака,
   Доктора Володимира Плахотнюка,
   Командира Вадима Щербини,
   Степового Батька Анатолiя Єрмака,
   - Микола Грiн.

Полтава-Київ-Запорожжя.

2007-8 рр.


 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"