|
|
|
|
|
|
|
|
Як пан великий занемiг,
|
Покинув, геть напризволяще,
|
Що їв та пив, кого ще мiг
|
У блудi бавити зледаще.
|
|
Настав бенкет для холуїв,
|
Пiдтирачiв та лизоблюдiв -
|
Глитають, що пан не доїв,
|
Висьорбують i те, чим знудив.
|
|
Своєї черги, на метi,
|
Пильнують лицедiйнi хунти
|
Лампасних козачкiв, котрiм
|
З пiсних помиїв млоїть трунки.
|
|
Ще й панськi пси сторожовi
|
Лаштуються цепки поривати,
|
Аби не те, що холуїв,
|
А й їх лайно повигризати.
|
|
Їх псар заснув; якась мара
|
Собачу вiдданiсть здолала,
|
Коли банкiра, гендляра,
|
Старшина гетьманом обрала.
|
|
Призвiдник балу зирить скоса
|
Та пильно, душу до душi,
|
Рахує, юда горбоноса,
|
Свої майбутнi баришi.
|
|
Музик пильнує. Тiм вина
|
Усiм залляв вiн до повна,
|
Аби не втнули гопака,
|
Та не збудили козака.
|
|
...Тож гречкосiю, батраку,
|
Нема й лушпиночки, сердезi.
|
Мовчить та молиться в кутку,
|
Щоб пан хутчiше протверезiв.
|
|
|
|
|
|
З-за часiв життя по-Кону
|
Звичаєвого Закону,
|
У краю, що для розмаю
|
Був украяний вiд раю,
|
Над ставочком, на горбочку,
|
У вишневому садочку
|
Дивнi люди зберiгають
|
Iз-по-Конну Хату-з-краю.
|
|
Кажуть, хто там проживає -
|
Нiчогiсiнько не знає,
|
Бо натомiсть, аби знати,
|
Всi волiють мiркувати.
|
I тому та Хата Крайня
|
Їм як хата-мiркувальня.
|
Бережуть її, бо дбають
|
Як життя ладнати з краю.
|
|
Адже "край" - то ще й порог,
|
Порубiжжя... То - острог
|
Вiд орди, чуми, грошви
|
Сатанинської мари.
|
Крiпко треба мiркувати,
|
Як виходить iснувати
|
Вiд рiллi, як на вiйнi,
|
А з вiйни, як вiд рiллi.
|
|
...Гречкосiї там живуть.
|
Лихо шабельками жнуть,
|
Та виховують потай
|
Того краю Спас-Звичай.
|
Не заради "воспiтан`я"
|
Дiточок... Те виховання,
|
Помежи усяких бiд,
|
Юнь гартує до по-бiд.
|
|
Тобто, замiсть аби вчити
|
Як копiйку заробити,
|
У тiй Хатi все - горбом,
|
Чи то, пак його, - трудом.
|
Звичайнiсiньку ту працю
|
Пестять нiби дiти цяцю,
|
Що, за Сковородою, тут
|
Називають "Сродний Труд".
|
|
В глуздi вольного життя
|
Фiлософiя проста:
|
Щоб робота - у охоту!
|
Аж нехай до кровi-поту
|
Вольний має те робити,
|
Що не може не робити!
|
Тут i схочеш - не наврочиш,
|
А наврочиш - сам ускочиш.
|
|
Не на марне свою Волю
|
Вклав Творець у людську долю -
|
Собi в помiч! Рух буття
|
Напувати iз життя.
|
Адже не заради плуга
|
Селянин цю землю длуба
|
Вiд зорi i до зорi,
|
Як писав Екзюперi.
|
|
На своїй землi не лихо
|
Бiдувать, то - грiх великий!
|
Гречкосiї й не бiдують,
|
Козакують та будують,
|
Куренi на тих порогах,
|
У острогах та тривогах.
|
Їх хати на цвинтарi,
|
Де прадавнi пирiї.
|
|
Гречкосiї звичаєвi,
|
Козаки тi пирiєвi
|
Мають
|
Слово-Заповiт -
|
Святий стосовий завiт:
|
Жити Скупою соратних
|
Звичаєвих родiв братнiх,
|
Свою землю боронити
|
А за неї не ходити.
|
|
Коло-Вiче там - Покон,
|
Совiсть - головний Закон,
|
Свята Воля - сенс буття,
|
Тризуб - Дерево Життя.
|
Там шанують Наву, Яву,
|
Та найперше славлять Праву.
|
I тому з часiв прадавнiх
|
Зветься люд той - православнi.
|
|
Запитав про те я в дiда,
|
А вiн, раптом, так одвiтив:
|
- Та нiчого я не знаю,
|
Бо живу у Хатi-з-Краю,
|
А ночую в куренi,
|
Бо там затишно менi;
|
Коли треба що узнати -
|
Йди до хати. Мiркувати.
|
|
А до хатнього райку
|
У благенькому тинку
|
Не усякий i не зразу
|
Вiдшукає перелазу.
|
Лишень той, хто пiсню має,
|
Чи переказiв шукає,
|
Або хто несе iз бранi
|
Рiдну землю в свiжiй ранi.
|
|
В сiнях дзеркало висить;
|
Хто сумлiння не уздрить,
|
Розглядаючи себе,
|
До свiтлицi не ввiйде,
|
А чекатиме на ганку,
|
Покаянного свiтанку;
|
Як рабiв до Iрiй-раю,
|
Ницих в Хату не пускають.
|
|
Найважливiшi скарби
|
У тiй Хатi, то - карби,
|
Схожi на отой наказ,
|
Котрий залишив Тарас,
|
Чий портретик вишиваний
|
В рушниках пiд образами:
|
"...I чужому научайтесь,
|
Й свого не цурайтесь".
|
|
На загал нести не можна
|
Тi карби - скраде вороже;
|
Хто словами порошить,
|
Той їх силу холостить.
|
Карб тямується на думцi
|
Нiби куля у ладунцi
|
I дарується обранцям
|
Та характерним спадщанцям.
|
|
Та є в Хатi й приговiрки,
|
Їх - вiддам... Дещицю тiльки:
|
|
- До Бога лине три-дорога -
|
мистецтво, вiра та пiзнання;
|
вiд Бога - Воля для обрання
|
свого шляху, та осторога,
|
що путь не вольних є страждання;
|
|
- Якщо вже що тобi вiдкрилось,
|
не грюкай тим, що вiдчинилось;
|
|
- Кажуть, навiть i до чаю
|
потребується звичаю,
|
а не лиш одної звички
|
вiд свинячої привички;
|
|
- Той не козак, котрий дружини не боїться!
|
То не спроста усi кiстки мають мiзки, окрiм ребра;
|
|
- Щоб ворог мав на кутнi посмiхатись,
|
потрiбно тричi у боях уср-тись:
|
уперше - з лютi,
|
вдруге - з каламутi,
|
а втретє - саме зо страху;
|
тодi i бути козаку;
|
|
- В кого прiзвища нема,
|
того й в ступi товкачем
|
не поцiлить сатана;
|
|
- Характерницька наука - не синам, а для онукiв;
|
як дiд славив, а батько злукавив, щоб онук управив;
|
|
- Елiта наша - то воли, бики оскопленi з приплоду
|
Буй-тура - козака, що є аристократ вiд роду;
|
|
- Гiршi, нiж останнi тварi,
|
Тi, що ганьблять себе у чварi;
|
|
- Вже ж такi сором`язливi можновладцi нинi,
|
Що й на прапорi змiнили блакитне на синє;
|
|
- Не знати нащо, не при нагору,
|
з вершини всi дороги - долу;
|
|
- Не марнуйся слiв шукати,
|
слово має погукати!
|
|
А гукає хатня мова
|
Дiдiвське
|
Завiтне Слово:
|
До тих пiр, доки молодь
|
з молоком матерi та вiд старшини
|
буде всотувати не сприйняття зверхностi
|
над собою i в собi, у роду,
|
до тих пiр рiй родiв Скупи Української
|
буде в змозi мазкою братчиковою
|
захистити землi свої на користь свою!
|
|
Отакi-то хатнi скази.
|
Є й древнiшi перекази,
|
Котрi звiдти донесли,
|
Як ще мамонта пасли,
|
З голоценної погоди,
|
Як збивались у народи
|
Люди майже в кожнiм краї,
|
Всяк-бо - на своїм Звичаї!
|
|
Аж допоки той процес
|
Не збочило на прогрес
|
А в елiту тих краянцiв
|
Не упхалось прогрес-санцiв.
|
Завелась тодi сваволя,
|
Угнiздилася нездоля,
|
Ота сама прогресивнiсть,
|
А у працi - продуктивнiсть.
|
|
Люди почали сваритись
|
I у сродному рiзнитись,
|
Та зi Скуп лiпить народи:
|
Однi - бiльше хлiбороби,
|
Другi - нiби скотарi,
|
Третi - гради чималi
|
Серед них намурували
|
I ремiсниками стали.
|
|
Як те скоїлось - негайно
|
Серед них з'явивсь мiняйло,
|
Що не пас, кував чи сiяв,
|
А котивсь, як вiтер вiяв,
|
Перекотиполем гнаним
|
Зi своїм нутром захланним
|
Та копичив баришi,
|
З чого й вийшов в торгашi.
|
|
З торгашiв, як комарiв,
|
Наплодилось гендлярiв.
|
Тi малi страшнi не писком,
|
А нещадним хижим зиском,
|
Котрий навiть божий дар
|
Обертає на товар,
|
А на "засiб виробництва" -
|
Рiдну землю й посполитство.
|
|
Сродний труд, котрий-бо мали,
|
З часом бiзнесом озвали,
|
А натхненнiї здобутки
|
Промiняли на прибутки,
|
За котрi i рiдну матiр
|
На панель могли послати
|
(...чи не саме про ту "мать"
|
став сусiд слова вживать?).
|
|
Нiби самi по собi
|
Спородились хабарi,
|
I людей, що клятi вошi,
|
Мов замечували грошi.
|
Як збиралось їх чимало,
|
Те ставало капiталом,
|
I з гендлярського наряду
|
Оберталось на їх владу.
|
|
В Скупах куплених князiв
|
"Мазали" в крулiв, царiв,
|
Iмператорiв... Бо мала
|
Згвалтувать У-ряд держава
|
Коло-Вiче, Праву-Звичай;
|
Пiд гендлярський зиск-обичай
|
Людський Родо-устрiй славний
|
Уярмить в хомут державний.
|
|
Отак примха лихварська,
|
Їх жадоба нелюдська,
|
Iз на-Родiв збила нацiї
|
Сьогочасної формацiї -
|
Гнати їх побатальйонно
|
У кривавiї бульйони,
|
На котрих щоб наростали
|
"Прогресивнi" капiтали.
|
|
Тому мудрий мiй нарiд
|
Упродовж тисячолiть
|
Мав пiдозру щодо нацiї,
|
Як до певної кастрацiї.
|
I не створював держави,
|
Що вбезпечує не-Праве
|
Гендлярове домагання
|
Свiтового панування.
|
|
В хижiй прi за той "прогрес"
|
Хата-з-Краю є регрес
|
Безперечний, недоречний,
|
Для держави небезпечний.
|
Тому нашу Крайню Хату
|
Нанесли на тайну мапу
|
Прогрес-санцi, що багатi
|
Думкою... В центральнiй хатi.
|
|
А iще при тiй ЦеХа
|
Було створено ЧеКа,
|
Щоб постав той Ч-инний К-ат
|
Управдомом Крайнiх Хат.
|
Я i сам туди ускочив -
|
Дiд ще змалечку наврочив;
|
Голова, якщо дурна,
|
Й власну шию полама.
|
|
Отака iсторiя...
|
Краще вже б iз Тори я
|
Щось читав;
|
Бодай вивчав,
|
Що євреї не однi
|
У цiм свiтi гендлярi;
|
Гендлярем i чукча б став,
|
Як за труд "мошну" б обрав.
|
А в торгiвлi люд не кволий
|
I звитягою бiдовий;
|
Мастакiв таких чимало
|
В пластунах перебувало.
|
Ну, а грошi, як тi вошi,
|
Не плохi i не хорошi;
|
Щоб з них пошестей не мати,
|
Краще спiднє треба прати.
|
|
...................................
|
..................................
|
...Даруй, братику, старцю
|
Полiтграмоту оцю;
|
З безталанних дiєслiв
|
Напатякав, як зумiв.
|
|
Вирiс-бо не в Хатi-з-краю
|
Та вважаю, що щось знаю;
|
Бо учився аж занадто,
|
Що уму не є додатком.
|
Серед читанок чужих
|
Достобiса є дурних,
|
Та i вчать (бодай свiдомо!)
|
Лиш тому, що вже вiдомо.
|
|
Щоб залагодить цю ваду,
|
Я знайшов собi розраду -
|
Пив горiлочку iз кумом,
|
Котрий вельми смачно думав
|
Та пристойно мiркував,
|
Як чарчину вихиляв.
|
А як вже з ким випиваєш,
|
Вiд того i набуваєш.
|
|
От i я набрався... лиха.
|
Думав, дурень, думать - втiха.
|
Зрадив кум, вiдплив у море
|
Вишнєє... Змагаю горе
|
Одиноким доживати
|
I самотньо мiркувати
|
Про прадавню Хатку-з-краю
|
У краю, що лiпший раю...
|
|
|
|
Аж ось - Майдан. Довкруж колоси,
|
Мов сухостiйнiї фалоси.
|
Найвищий, аж у небеса,
|
Готель, недавно ще - "Москва".
|
Пiд ним, в незграбнiй позолотi,
|
На бувшiм Козинiм болотi,
|
Тонкий, сiренький, незугарний
|
Фалосик втицьнуто державний.
|
|
Ще вись - дзвiниця на горi,
|
Двоглавих сiдало орлiв.
|
Звiдтiль по всьому виднокраю
|
Частушкi весело лунають:
|
"Ще не вмерла України
|
Доля осоружна.
|
Здобулась, корова, волi,
|
Як вола в подружжя".
|
|
...Вже як нашу Незалежну у державу вгрузло,
|
Де ж, нарештi, Вашингтон той i на наше гузно,
|
Що запарилося в стiйлi, аж смердить... Ще й плаче:
|
- По менi-бо лихварi, як тi блохи скачуть!..
|
Хай зiп'яв би нам на ноги ту дебелу дупу,
|
Розвалив би того стiйла, щоб пропало й духу!
|
Хай постало б з того тлiну, iз тої геєни
|
Сильне, гарне та навчене правил гiгiєни.
|
|
Гой, державо-панiматко, в лихварськiй облудi
|
Плодиш, грiшна, миршавеньких жлобiв-лизоблюдiв,
|
Бога молиш та благаєш за своїх, рiдненьких,
|
Пестиш їх, а виростають однi холуєнки.
|
Зайдам лестять, а про батька не хочуть i взнати,
|
Аби тiльки з сестри-брата зi шкiрою драти.
|
Та з села! Там "ще не вмерла..." суцiльна руїна?
|
У мiстах та на асфальтi так "не вмре" й країна?!
|
|
Наша Ненька-Україна
|
То не лялька сувенiрна,
|
Як вважають "патрiоти"
|
З можновладних iдiотiв.
|
Корчi нашої держави
|
Поминуть лишень як Прави
|
Птиця-Слава Родова
|
Розпрямить свої крила!
|
|
Жаль менi учену братiю
|
Що бубнить про охлократiю,
|
Взнаючи про Коло-Вiче -
|
Призабутий нами Звичай.
|
Мабуть iншо мiркував
|
Той провидець, що вписав
|
До вiдомого катрену
|
Про Спасiння з Борисфену.
|
|
|
|
Що ж на Майданi вiдбулося?
|
I про яку державу йшлося,
|
Окрiм того, що на помостi
|
Галасували всякi гостi?
|
То була Родова година,
|
То Слово мала Україна!
|
Бiда не в тiм, що там не був,
|
А що те Слово не почув...
|
|
Україна - то споминок про Замунь-Корову -
|
Батька-Неба-Роду-Грому Рожаницю пречудову.
|
Україна - то таїна! Деревне сакральне слово,
|
Майже соромiцьке, як жiноче лоно.
|
Україна - то дружина од вiку єдина,
|
То - жага її гаряча i неопалима.
|
Україна - то переймiв волхвовi криницi,
|
То - святої породiллi святi сукровицi...
|
|
Її дiти, її квiти розлетiлися по свiту,
|
Щоб вiд Роду до на-Родiв передати свого цвiту.
|
А сьогоднi тут... болото. Але - верховинне,
|
Котре в бiлої людини, властиво, єдине...
|
Не гатiть його заради кремля змурувати,
|
Бо завадите джерельцям звiдти витiкати,
|
Аби рiки напувати широкi та гарнi,
|
Котрi вельми вченi люди звуть - "пасiонарнi".
|
|
Де ще є такi болота, саме верховиннi, -
|
Пружнi, соковитi, сильнi землi породiльнi!
|
Чи лаштують сiдло ратне на спину коровi,
|
Аби йти шукати долi десь у дикiм полi?
|
Якщо треба перемоги, то йдуть за пороги,
|
А в пологовiм обiйстi знiмають остроги.
|
Хай не дiжде нашу неньку державний цугундер,
|
Виховуйте її, дiти! Бо горе всiм буде...
|
|
Дiти, дiти... Де вас дiти?!
|
Чуйте й стережiтесь:
|
Доки трудитесь за грошi,
|
Що як вишиванцi вошi,
|
Не звершите нашу справу -
|
Право-Славную державу.
|
В Сроднiй Працi i Любовi
|
Куйте, дiти, крицю Волi!
|
|
У тiй Кузнi не боїтесь нi огню, нi грому,
|
Анi зiлля, анi сiрки вiд армагеддону.
|
Святих Мазчикiв волiнням,
|
Як дубки, сплетiть корiння
|
Та виховуйтесь, зростайте,
|
Крiпко Правду нашу дбайте -
|
Краю-раю Спас-Звичаю
|
Святу Волю!
|
...в Хатi-з-Краю.
|
|
|
|
|
|
Оранто!
|
Рук не розведи,
|
Не нароби тої бiди,
|
Що тризуба на хрест поверне,
|
Бо знову гендлярiв наверне
|
На тiм хрестi, Святая Мати,
|
Любов i Волю розiп'яти.
|
Твiй Син гряде,
|
Гряде Предславний
|
Спаситель Кола
|
Православний!
|
|
|
|
Пам'яттю Мазчикiв моїх -
|
Майстра Леонiда Гусака,
|
Доктора Володимира Плахотнюка,
|
Командира Вадима Щербини,
|
Степового Батька Анатолiя Єрмака,
|
- Микола Грiн.
|