Не вiдчував я  гiршого нiчого,
В життi, нiж рiзко втрачене кохання...
Душа страждає. Тiльки сподiвання
Лишилися на долю та на Бога.

Страшений, лютий бiль я вiдчуваю,
Годинами дивлюсь на сiру стелю.
Самотнiсть - наче спрага у пустелi,
Й менi здається - виходу немає.

Цю спрагу намагаюсь тамувати,
На жаль давно не чув пiдтримки слово...
Надiю я втрачаю поступово.
Так тоскно, нiби влучив я за ґрати.
   
 "Вмирає вiра, бо немає дiї",-
Згадав сьогоднi знову цi слова я.
I впевнений, що з часом все минає,
Та головне - не втратити б надiю.